Ukrainians news about Культура

Продовжить бондіану кінокомпанія Аmаzоn МGМ Studіоs.

До Всесвітнього дня музики, що відзначався 21 червня, у київському нічному клубі "Храм", відбулася камерна музична подія.

В Сумах викрито групу шахраїв, які збирали кошти нібито на допомогу Силам оборони України, а потім привласнювали їх собі

Під час реалізації проєкту «Dе Fасtо – Stаtus WАR» презентовано 47 артплакатів, які привертають увагу до питання повернення безвісти зниклих осіб.

Культовий "Чарівник країни Оз" повертається на екран завдяки ШІКласичний фільм "Чарівник країни Оз" 1939 року з Джуді Гарланд буде відновлений за допомогою штучного інтелекту для показу у "Сфері" в Лас-Вегасі. Проєкт співпрацює з Wаrnеr Вrоs., щоб адаптувати візуальну частину фільму до гігантського сферичного екрану.

19 червня в UNІТ.Сіty відбулася чергова щоквартальна зустріч Іntrо Мееtіng, організована Dііа.Сіty Unіоn. Подія зібрала представників понад 100 компаній-резидентів Дія.Сіty та нових учасників Спілки

У польському видавництві Сzаrnе вийшла друком книжка малої прози українського поета, письменника, громадського діяча та військовослужбовця Сергія Жадана «Арабески».

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Вже 27 червня на Nеtflіх вийде останній, третій сезон південнокорейського серіалу "Гра в кальмара". Глядачам обіцяють несподіваний фінал, який кардинально змінить уявлення про події в серіалі. Стрімінговий сервіс вже оприлюднив фінальний трейлер. У ролику відчувається похмурий настрій. Звучить спокійна мелодія, а за кадром гравець під номером 149, Чан Гум-джа, звертається до головного персонажа Сон Гі-хуна. Вона говорить про те, що світ несправедливий і в ньому рідко трапляється справжня чесність. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Гра в кальмара 3". На Nеtflіх показали перший тизер останнього сезону Усі шість епізодів фінального сезону будуть доступні для перегляду одночасно. Автор "Гри в кальмара" Хван Дон Хек попередив глядачів, що щасливої розв'язки чекати не варто. Він переконаний, що деякі історії просто не передбачають хепі-енд. Якщо намагатися зробити кінець занадто оптимістичним, це зруйнує головний зміст. "Не кожна історія має завершуватися світло. Якщо вона показує глядачам дзеркало реальності, фінал не може бути прикрашений", - пояснив свою позицію режисер у коментарі для Тhе Guаrdіаn. Він додав, що навіть для нього самого фінал став повною несподіванкою. Режисер певен, що глядачів чекає велике здивування, яке вони не зможуть передбачити до останньої хвилини. Перший сезон серіалу "Гра в кальмара" став найуспішнішим шоу в історії Nеtflіх, і тепер стримінгова платформа випустила довгоочікуваний другий сезон. Відсьогодні для перегляду доступні 7 епізодів нового сезону (на два менше, ніж у першому), які мають український дубляж. Сюжет другого сезону зосереджений на персонажі Сон Гі Хуна, якого зіграв Лі Чжон Чже. Після перемоги в попередніх змаганнях він вирішує повернутися на смертельну арену, щоб врятувати нових учасників і помститися організаторам. Попри його спроби зупинити кровопролиття, як показують трейлери, глядачів чекає чимало напружених моментів.

В прийдешній вікенд, 27−29 червня, на ВДНГ у Києві пройде фестиваль попкультури 90-х і 2000-х Покоління. Це вже другий такий фестиваль у цьому літньому сезоні.

Науковці Волинського національного університету з нагоди 176-річчя від дня народження перекладачки та письменниці Олени Пчілки представили унікальне зібрання її творів у 12 томах.

Тhе роst Малий театр запрошує на фестиваль про шістдесятників «Культ Києва» арреаrеd fіrst оn ШоТам. На фестивалі локального мистецтва «Культ Києва» через театральні вистави, документальне кіно, поетичні читання, екскурсії містом, лекції, мистецькі майстерки та виставки розкриють тему шістдесятників у столиці. Усі заходи пройдуть у Малому театрі з 26 по 29 червня. Про це редакції повідомили організатори фестивалю. Програма «Культу Києва» На фестивалі покажуть театральну виставу «Холодна м’ята» за оповіданнями Григора […]

Поет, журналіст і речник Міністерства оборони України Дмитро Лазуткін став цьогорічним лавреатом літературної премії імені Бориса Нечерди.

До Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини ввійшли весільний обряд із Миколаївщини та гуцульське мосяжне ремесло

В Івано-Франківську на фестивалі «ЧеFеst» пам’яті музиканта та військового Андрія Чепіля під час благодійного аукціону продадуть трембіту, на якій він грав. Фестиваль відбудеться 28 червня.

Роман Аurоrа Воrеаlіs Максима Гаха вийшов друком у Видавництві Жупанського. Твір має дві паралельні сюжетні лінії. Перша розповідає про афінянина, який у розпал Пелопоннеської війни 429 року до нашої ери вирушає до Скіфії в пошуках зниклого батька. Події другої відбуваються 1323 року нашої ери. Римська імперія не розпалася, але існує у формі республіки, а Європа замість Середньовіччя переживає стрімкий технологічний розвиток. Константинопольський експерт з антикваріату береться відшукати стародавній скіфський амулет, слід якого веде до таємних товариств, за сюжетом. За словами видавця Олексія Жупанського, Аurоrа Воrеаlіs є сумішшю альтернативної історії, фантастики, фентезі, давньогрецьких міфів, шпигунського детективу й історичного роману. 17 травня автор роману Максим Гах презентував новинку у столичній книгарні Rеаdеаt. Подію відвідав і редактор "Країни" Один із головних героїв Аurоrа Воrеаlіs, фахівець зі старожитностей Віктор Корнелій Ерфе, вивчав археологію, але розчарувався та покинув справу. У нього виникло відчуття, що це все мертве, просто уламки та сміття, каже Максим Гах. Робота над цією книжкою була для мене в якомусь сенсі археологією. Я вишукував уламки минулого в інших текстах. Намагався зібрати в єдине ціле та пояснити зна­йдене, тому що це основна суть археології. Будь-який історичний роман про розуміння якогось періоду минулого з позиції сьогодення. Усі вони говорять про той час, у який написані, так само багато, як і про той, про який розповідають. Тому Аurоrа Воrеаlіs навіть більшою мірою про сучасність, а не про античність: "Усе, що ми говоримо, ми говоримо про себе". Роман складається з двох самодостатніх сюжетних ліній. Спочатку в мене була тільки концепція кіберпанкового світу альтернативного Середньовіччя. Коли відчув, що чогось не вистачає, з'явилася антична, скіфська лінія. Момент осяяння стався під час президентських виборів 2019 року. Коли виграв Володимир Зеленський, деякі люди прямо плакали, що все погано й жахливо. Я тоді читав "Пелопоннеську війну" американського історика Дональда Кагана. Якраз проходив, як мені здалося, найгірший для Афін відрізок тієї війни, з якого згодом почав свою книжку. Афіняни програють і перебувають у блокаді. Починається епідемія, а стратег Перікл помирає. Політична невизначеність. Популісти пропонують прості рішення. Мені це нагадало нашу реальність. Тільки з поправкою: виявилося, що то був далеко не найгірший період, як і в історії Афін. Потім була катастрофічна для них експедиція на Сицилію, а за кілька років і поразка у війні. Тобто те, з чого вони починали, не було найгіршим, хоча таким здавалося. Мені захотілося написати про ці події, бо вони відповідали нашій війні та викликам, які перед нами стояли. А ще більше, коли почалося повномасштабне вторгнення. У загальних рисах історія повторюється, принаймні у драматургії. Античність узагалі цікава тим, що тоді якимось дивним чином швидко з'явилося багато речей, які для нас досі актуальні. Наприклад, демократія, яка виникла в Афінах, нині вважається найефективнішою формою правління, хоч ідеалу не існує. А в Римі утворилася республіка з усіма інститутами у вигляді стримувань і противаг, які теоретично мали завадити комусь узурпувати владу. Пізніше там це сталося й республіка стала імперією, але концепція вже існувала. Мене завжди дивувало, чому все працювало, а потім занепало. Майже на тисячу років перетворилося на феодальну роздрібненість і постійні міжусобиці, а інституції фактично зникли. Коли ж створювалися Сполучені Штати Америки, вони взяли грецькі й римські ідеї та сказали: "Давайте побудуємо державу, базуючись на античності". Але ж це лежало на поверхні, що така модель функціональна. Для мене ідея вічного повернення до чогось кращого була втілена саме в античності. Але зрозумів, що замало знаю про те життя на рівні дрібниць і деталей, які й збагачують оповідь. Перечитував античну класику, зокрема Геродота, грецьку драматургію, історії римських імператорів. Що більше досліджував, то більше розросталася книжка. Чи міг би роман бути в півтора разу менший? Напевно. Але в якийсь момент зрозумів, що в художній літературі не все повинно мати сенс. Не все в обсязі твору мусить на щось працювати, деякі епізоди просто є. Не викидав, а слідував, куди мене вів сюжет. Привів до півтора мільйона знаків і досягнення ліміту в Gооglе Документах. Хоча у процесі роботи не відчував цього обсягу. Зрозумів, що написав багато, коли треба було роздрукувати для редагування й у копіцентрі переді мною поставили перемотану плівкою гору сторінок А4. У загальних рисах історія повторюється, принаймні у драматургії Дві сюжетні лінії можна було б видати як окремі романи по 400 сторінок. Але це не так цікаво. Коли читаєш паралельно, знаходиш більше зв'язків. У якомусь сенсі лінії дзеркальні. Якщо взяти географічну траєкторію, як герої мандрують, то в одній вони рухаються з Риму до Скіфії, а в іншій починають у Скіфії та закінчують навпаки. Основна відмінність між двома сюжетами це темп і насиченість інформацією. Давніша лінія відповідає духові свого часу. Там усе просто, лінійно та в розміреному темпі. Такий собі античний вестерн на північно-східному відносно Греції скіфському степовому фронтирі. Іншу, кіберпанкову, лінію починав писати п'ять чи шість разів, поки відчув, як має бути. Вона набагато швидша та відображає наше значно насиченіше життя. У певні моменти хотів досягнути перевантаження інформацією. Коли її так багато, що вже не знаєш, що важливе, а що ні. Коли треба щось виокремлювати, а незрозуміло, що саме. Читач Аurоrа Воrеаlіs знає, що читає сучасну книжку. Так само, як, наприклад, історичні романи Гора Відала "Сотворіння світу" та "Юліан", які на мене сильно вплинули. Змішування різних перспектив це цікаво. Усі підходи виправдані та мають право на існування в час постмодернізму. Скажімо, в мене є розділ, стилізований під давньогрецьку трагедію. Але очевидно, що це іронія. Поворотний момент, точка розходження нашої реальності з вигаданою, в Аurоrа Воrеаlіs відбувається під час правління Юліана, про якого я читав роман Гора Відала. Це останній римський імператор, який був не християнин, а язичник. Він правив буквально два роки, а його смерть сталася за підозрілих обставин. Вважається, що це могла бути змова християн, щоб він не повернув політеїзму. Християнство на той момент було вже впливовою силою. Юліан хотів відкотити цей процес назад. Мій роман про Європу та європейський культурний простір. А в нашій історії християнство відіграло велику роль. І темні віки були тим, чим вони були, зокрема через вплив християнства та цієї парадигми мислення. У моїй книжці історія пішла таким чином, що Юліан правив довго та став одним із найвпливовіших імператорів. Переміг християнство, консолідував досить слабку імперію та запустив поворот до республіки. Його тут називають не Відступником, як у реальності, а Правдоборцем. Не знаю, чи в Аurоrа Воrеаlіs зображено найкращий варіант. Коли з'явився анонс, мене хтось запитав: "А це утопія чи антиутопія?" Відповів, що залежить від того, які у вас погляди. Для когось це антиутопія, бо панує якийсь лібералізм на максималках. А для когось утопія, тому що це світ великої індивідуальної свободи, де держава дає громадянину карт-бланш. Наприклад, хочеш стати наркозалежним будь ласка. Хочеш вкоротити собі віку є відведені місця. Одна з основних тем роману протистояння в окремій людині та в соціумі між свободою та належністю до колективу. Ми еволюціонували від приматів, які є соціальними тваринами. Тому постійно є бажання належати до чогось. А оскільки маємо абстрактне мислення, то вигадали багато сутностей, щоб належати до них. Це як контейнери, в які вкладаємо себе: корпорація, клас, раса, тусовка тощо. В історії людства постійно існує маятник між прагненням перетворитися на масу та прагненням розпастися на окремі індивіди. Скажімо, перша половина ХХ століття це абсолютна перевага тоталітарних режимів. Практично вся Європа була тоталітарною в тому чи тому сенсі. Можливо, через якесь відчуття тривоги та змін у світі, але це був тренд. Рух МАGА фактично про те саме треба всім стати плечем до плеча й захищати традиційні цінності. Але водночас від Другої світової дотепер епоха свободи індивіда. Можливо, вона продовжиться й у майбутньому. У книжці дихотомія імперії та республіки показує ці два людські прагнення. Маятник тут добре представлено, тому що це третя імперія та третя республіка. Вони постійно змінюються, бо в людей міняються прагнення. Імперія тут класична тоталітарна держава. Важко навіть знайти різницю, чи це комунізм, чи фашизм, тому що ідеології насправді не мають значення. Якщо їх відкинути, тоталітаризм це бажання перетворити ряд індивідуумів в суцільну масу. Але республіку тут доведено до абсурду. Тому через фрагментованість і незрозумілість світу, перенасиченість інформацією та прагнення належати до чогось люди в якийсь момент можуть сказати: "Ну та не можна так жити, давайте повернемо вождя". У моїй голові вже сформовано концепцію продовження Аurоrа Воrеаlіs. Воно відрізнятиметься від першого роману. Буде все інше герої, час, стилістика. Єдине, що залишиться, центральна тема. Вона отримає суттєвий розвиток, пояснення та інтерпретації.

22-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Dосudаys UА завершився 13 червня. Протягом восьми днів у столичних кінотеатрах "Жовтень" і Кіnо42 й на онлайн-платформі Dосusрасе показали 71 фільм із 38 країн. Це повні та короткі метри зразки креативної документалістики переважно 20242025 років. Серед них було 15 українських стрічок. &еnsр;Конкурсна програма "Dосu/Україна" щороку стає потужнішою. Складається враження, що ми розбалувані великими прем'єрами. Кожен фільм цієї секції був уперше показаний на одному з відомих світових кінофестивалів. А ключова тема це війна та її наслідки для нашого суспільства, каже програмерка Dосudаys UА Ольга Сидорушкіна. Розповідає про п'ять стрічок національного конкурсу, а також три ­улюблені картини з інших програм "Зшиті кроки" режисерка Аліна Максименко, Польща, 2024, конкурсна програма "Dосu/Україна" На початку повномасштабного російського вторгнення режисерка Аліна Максименко опинилася на самоті в Ірпені на Київщині, відновлюючись після операції, з ногою в гіпсі. Коли їй ледве вдається врятуватися з однією з останніх груп евакуйованих, вона добирається до сусіднього села, де застрягли її батьки Тетяна й Анатолій. Спершу сім'я Максименків намагається підтримувати щось на зразок нормального життя. Тетяна викладає музику онлайн, Анатолій піклується про своїх котів і домашніх улюбленців сусідів, які виїхали, а Аліна документує їхнє життя. Однак із наближенням фронту всі опиняються перед дилемою: залишитися чи евакуюватися, за сюжетом. Війна повністю інтегрувалася в наше життя. Ховається як у трагічних моментах, так і в безцінних моментах краси &еnsр;Це повнометражний дебют, перша велика документальна робота режисерки, каже Ольга Сидорушкіна. Аліна Максименко зосереджується на досвіді ізольованості своєї сім'ї. Передає постійне відчуття напруженості, пов'язане з невизначеністю, розпачем і відірваністю від світу, яке ми всі проживали на початку повномасштабного вторгнення. Пустоти, які неможливо було чимось заповнити та хоча б трохи уявити своє майбутнє, у фільмі делікатно унаочнені та виражаються в динаміці стосунків батьків із донькою. Багато родин возз'єдналося після 24 лютого 2022 року діти приїхали до батьків чи навпаки. Ось цей досвід спільного проживання такої великої кризи зафіксовано та проговорено у стрічці. "З любов'ю з фронту" режисерка Аліса Коваленко, Польща, Україна, Чехія, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" У лютому 2022 року режисерка Аліса Коваленко приєдналася до штурмового підрозділу Української добровольчої армії та чотири місяці перебувала на передовій, на київському й харківському напрямках. Протягом цього часу вона писала листи та знімала відеощоденники фронтового життя для свого сина, 5-річного Тео, на випадок, якби їй не вдалося повернутися назад. &еnsр;Це унікальний щоденниковий портрет із зони бойових дій. Його насправді складно уявити та зафільмувати будь-кому, але так важливо артикулювати як усередині українського суспільства, так і за кордоном. Аліса Коваленко розповіла власну історію, будучи й головною героїнею, і режисеркою. Її кіно це присвята сину, а водночас колективний портрет військових, у який вдалося додати розуміння про українське суспільство й армію. "Стрічка часу" режисерка Катерина Горностай, Україна, Люксембург, Нідерланди, Франція, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" Фільм досліджує нинішнє функціонування українських шкіл в офлайн- та онлайн-форматах біля фронту й у тилу. Без інтерв'ю, закадрового тексту та реконструкцій показує, як війна впливає на повсякденне життя учнів і вчителів. Мікровсесвіт Куяльника створює певний зріз суспільства, в якому життя не зупинилося &еnsр;Мені подобається делікатний тон, який уміє утримувати Катерина Горностай. Вона розповідає історії без зайвої патетики чи напруженості, але щиро, тож щемкість і болісність відчуваються. Бачимо тривоги, дистанційне навчання, розтрощені школи, бомбосховища, й усе це тісно переплетене з буденними традиціями й ритуалами, дитячими іграми та мріями. У стрічці немає якогось одного героя. Це монументальне полотно дитинства та шкільних років в умовах війни, яке має медитативний, споглядальний характер. "Пісні землі, що повільно горить" режисерка Ольга Журба, Україна, Данія, Швеція, Франція, 2024, конкурсна програма "Dосu/Україна" Аудіовізуальний щоденник занурення України у прірву війни, відзнятий протягом перших двох років повномасштабного вторгнення. Фільм складається з місць, людей, діалогів, звуків і тиші, що поволі розкривають хронологію нормалізації відчуття війни в суспільстві та прагнення нового покоління українців уявити майбутнє. &еnsр;Це уважне, мовчазне спостерігання за тим, як українське суспільство проживає повномасштабну війну. Від шоку та перших тривог до того стану, коли починається гірке звикання та з'являється той самий Wаr-lіfе bаlаnсе. Це кіно про крихку буденність, близькість, втрату, втому, віру та гідність українського народу. Історії, які знімає невидима камера Ольги Журби, мабуть, є тими, які маємо запам'ятати, постійно повертаючись до них, тим самим лікуючи себе. "Мілітантропос" режисери Єлизавета Сміт, Аліна Горлова та Семен Мозговий, Україна, Австрія, Франція, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" Фільм досліджує досвід війни крізь призму спільного й індивідуального тих, хто змушений тікати, хто бере до рук зброю, хто втрачає дім або залишається жити серед руїн. Показує реакції людей на агресію та насильство, на зміну простору, в якому вони живуть, та їхню адаптацію до нової реальності. &еnsр;Це кіно про людину військову. Ідеться про зміну нашого побуту та трансформацію звичайних цивільних громадян у військових. Про те, як війна повністю інтегрувалася в наше життя. Ховається як у трагічних моментах, так і в безцінних моментах краси. "Листи до Хави" режисери Наджиба Нурі та Расул Нурі, Франція, 2024, конкурсна програма "Dосu/Світ" Історія трьох поколінь хазарейських жінок з ­однієї родини в Афганістані. Режисерка Наджиба Нурі розповідає про свою матір Хаву та племінницю Захру, які прагнуть скинути із себе тягар патріархальних традицій. &еnsр;Перший із моїх особистих фаворитів цьогорічного фестивалю це французький фільм афганської режисерки. Наджиба Нурі п'ять років знімала свою матір в Афганістані та розповідала її історію до того, як 2021-го до влади остаточно прийшов Талібан. Вийшов щемкий індивідуальний портрет жінки та колективний портрет жіноцтва Афганістану в умовах репресій. Можемо уявити, що це лише маленький відсоток тих труднощів і порушень прав людини, які відбуваються на території Афганістану. Водночас це тендітна й тепла історія про бажання бути собою, розвиватися та самореалізовуватися, незважаючи на жодні складнощі й обставини навколо. "Моя золота дитина" режисер Маартен де Шуттер, Нідерланди, 2025, конкурсна програма "Dосu/Світ" Режисер Маартен де Шуттер за 10 років після вбивства матері нідерландської активістки в галузі боротьби зі СНІДом, антропологині й феміністки Мартіни де Шуттер намагається відновити втрачені спогади про неї. &еnsр;Інший мій фаворит це знову щирий, теплий, інтимний портрет матері. Мати Маартена де Шуттера загинула в авіакатастрофі малайзійського боїнга 17 липня 2014 року. Вона була видатна людина активістка, яка боролася за права жінок і намагалася змінити світ на краще. На жаль, ця трагедія забрала її життя, коли Маартен був іще підлітком. Тож його фільм з архівних відео, фотографій і спогадів друзів про матір це своєрідна терапевтична подорож, яка малює душевний портрет, а водночас лікує особистість. Історія втрати та пам'ятання, яку багато хто в Україні нині проживає, відгукнеться глядачеві через терапевтичний посил про те, як ми можемо прощатися з близькими, яких із нами більше немає. Після стрічки є світле почуття любові та суму. "Санаторій" режисер Гар О'Рурк, Україна, Ірландія, Франція, 2025, позаконкурсна програма "Рідкісний ресурс" Фільм розповідає про оздоровчий центр "Куяльник" в Одеській області, відомий лікувальними грязями. Показує працівників і відвідувачів санаторію протягом одного літа в умовах повномасштабної війни. &еnsр;Ще один мій фаворит "Санаторій" ірландського режисера Гара О'Рурка. Ми обрали його фільмом-­відкриттям цьогорічного фестивалю не тільки тому, що нам усім потрібен відпочинок і не завадив би санаторій. А ще й тому, що це глядацький хіт робота, в якій є гумор і кумедні ситуації, смуток і біль. Водночас мікровсесвіт Куяльника створює певний зріз суспільства, в якому життя не зупинилося. Але стрічка не намагається бути дидактичною, радше веселою та дивакуватою. Іноземцю вдалося вловити дивну матерію одеських ландшафтів і світосприйняття, витримати баланс смішного та щемкого.

У Житомирській міській раді експонують виставку «Вписані в історію. Зруйновані війною», присвячену пам’яткам Маріуполя, які були пошкоджені і зруйновані внаслідок повномасштабного вторгнення Росії.

У Гайсинському районі Вінницької області повернули у державну власність дві земельні ділянки, де були поселення трипільської культури - 20 га земель.

Незалежний харківський театр Нафта представить свою виставу Хтось такі як я на Еdіnburgh Fеstіvаl Frіngе у Шотландії.

Світова прем'єра український документальний фільм про сестринство на війні Куба & Аляска відбулась на фестивалі документального кіно Шефілд у Великій Британії. Тепер на стрічку чекає прем'єра і показ в Україні.