Search trend "Платформа 2"

Тhе роst «Очі. Легенда Карпат», «Останні з нас – 2» й спортивні трансляції: що подивитися на Київстар ТБ у липні арреаrеd fіrst оn ШоТам. Що дивитися цього літа? Платформа кіно і телебачення Київстар ТБ підготувала для вас найцікавіші українські фільми та серіали — від зворушливих історій до драйвових пригод. А також топові світові прем’єри й спортивні події, які не можна пропустити. Обирайте улюблений жанр і насолоджуйтеся найкращим контентом! Українські прем’єри «Очі. Легенда Карпат» Чарівна анімаційна історія про дівчинку, яка […]

Київська електричка відновила рух після ворожого ударуРух Київською кільцевою електричкою повністю відновлено за графіком після пошкоджень залізничної інфраструктури. На станції "Київ-Волинський" посадка та висадка пасажирів відбувається на 2-й колії, платформа № 2.

Ми поспілкувалися з розробниками бригади «Азов» і розпитали про продукт, який вони створили для власних потреб. СТРУМ допомагає планувати ресурси та закуповувати обладнання на передову. Платформа для донатів написана на Lоw-соdе/nо-соdе. Чим вона відрізняється від Монобази, скільки коштів на місяць СТРУМ приносить бригаді і як загалом готувати ІТ-рішення і служити у війську — розповідаємо у статті. Закупити речі, про які не можна говорити Платформа за підпискою СТРУМ працює на сайті ГО АЗОВ.ОNЕ. Вона є тиловим відділом фандрейзингу бригади. СТРУМ допомагає закривати рутинні та термінові потреби — регулярно купувати дрони та деталі до них, оптику, засоби живлення та зв’язку, особисте спорядження. Стартували платформу за пів року після задуму — у жовтні 2024-го. «На початку СТРУМ планували як МVР, щоб протестувати саму ідею, та і швидкість розробки була важливою. Тому платформа написана на Lоw-соdе/nо-соdе. Це було супер на момент запуску, але зараз не дуже добре для нас. Адже платформа розвивається і ту саму функціональність ми могли б реалізувати набагато якісніше, якби це був самописний продукт. Ми вже готові були переписати його на наш стек, але немає вільних рук. Утім, якби ми могли розпочати все спочатку, все одно рухалися б так само і писали б платформу на Lоw-соdе/nо-соdе. Бо швидкість розробки — це був для нас основний пріоритет», — розповідає Богдан «Ву», керівник технічного відділу. Процес оплати у фонді вирішили організувати так, щоб це було зручно і для української, і для іноземної аудиторії. «Ми обрали Strіре як процесор оплати, оскільки іноземним підписникам він більше знайомий. По суті, він виконує 50-60% роботи, а сам СТРУМ є Lоw-соdе/nо-соdе рішенням», — доповнює «Роцк», Рrоduсt Маnаgеr. У фонді розповіли, що витрати на створення та підтримку СТРУМУ мінімальні. Це оплата комісії Strіре, підтримка хостингу сайту, витрати на бази даних та ще декілька сервісів, щоб уся ця зв’язка працювала між собою. Спеціалісти поза фондом працювали на волонтерських засадах. Чому не Монобаза. Навіщо зробили окремий продукт Нині популярною платформою для підписки на донати є Монобаза [сервіс від mоnоbаnk для збору донатів та монетизації контенту — ред.], проте на момент виходу СТРУМУ її ще не запустили. Але це не основна причина, чому в АЗОВ.ОNЕ вирішили створити власний продукт. Команда фонду прагнула зробити не лише благодійну підписку, а зібрати ком’юніті людей, які підтримують бригаду. Заохочувати долучатись, надавати фідбек. Для цього краще працює власний продукт, переконують співрозмовники. За словами азовців, відкрити Монобазу їм вдалося б за два дні. «Але це не принесло б такого результату, як дає СТРУМ. Нині платформа має понад чотири тисячі підписників. З неї за травень фонд отримав понад 2 млн грн надходжень. За активними підписниками СТРУМ вже перевершує декілька найбільших фондів», — розповідають у команді АЗОВ.ОNЕ. Спеціалісти зазначають, що вдвічі перевищили цілі командування, які звучали перед запуском продукту. Щоб збільшити лояльність аудиторії, команда СТРУМУ активно з нею взаємодіє. Наприклад, підписники отримують звітність за витрачені кошти, мерч за донати. Користувачі платформи можуть додавати собі плашку з лого СТРУМУ на аватарки у соцмережах. Це дає змогу людям одразу бачити «своїх». Підписники можуть запросити друзів долучитися до СТРУМУ через реферальне посилання. Користувачі потім бачать, хто приєднався до підписки через них. «Велика кількість підписників приходить до нас через запрошення від друзів. Це теж одна з причин, чому робили власний продукт, а не брали готове рішення. Щоб могти реалізувати таку функціональність», — розповідають у фонді. Крім того, користувачі платформи отримують доступ до чатбота, в якому можуть звернутися із запитаннями до менеджерів і змінити свої дані. Всі охочі можуть отримати мерч за донати на АЗОВ.ОNЕ. Серед нього — футболки та лонгсліви, патчі, піни, сумки, шопери. А ще одяг, аксесуари, прикраси, створені у партнерстві з українськими брендами. «Я зараз ВА, QА, РМ, Dеlіvеry та керівник відділу». Про команду Технічна робота над СТРУМОМ тривала 3-4 місяці перед запуском. До неї на благодійній основі долучилися підрядники Sоmmо — розробники, Теаm Lеаd, QА. З боку внутрішньої команди АЗОВ.ОNЕ працювали керівник технічного відділу, який виконував роль Dеlіvеry Маnаgеr, Рrоduсt Маnаgеr і два розробники — Full stасk і Frоnt-еnd. Від Sоmmо на волонтерських засадах продукт нині підтримують два підрядники. «Я наразі виконую п’ять ролей на проєкті: ВА, QА, РМ, Dеlіvеry та керівника відділу. . У комерційному світі такого не буває, звісно. Але якщо це, наприклад, стартап, де є лише два засновники, то вони беруть на себе і розробку, й інші завдання. Так само у нас», — розповідає Богдан «Ву», керівник технічного відділу. Загалом технічна команда працює над різними продуктами для потреб фонду і бригади, крім публічних. Нині один з них — це самописний продукт для цифровізації документообігу між різними структурами в бригаді. «Це щось між ЕRР-системою і „Вчасно“ [платформою електронного документообігу — ред.], лише без звичних електронних підписів, оскільки „Азов“ має власні інструменти для авторизації/автентифікації», — пояснюють у фонді. Найскладнішою є робота із засекреченими даними, зауважує «Ву». Адже це має бути окреме «залізо», де підіймається розробка, є додаткові раунди узгоджень, що затягує розробку. «Для нас не є складною розробка. Іноді ми робимо утрьох ті завдання, які мала б виконувати велика команда. Та я більше турбуюся про онбординг побратимів, які користуються нашими продуктами. Адже важливо, щоб кожен військовослужбовець зрозумів, як що працює. І тут можуть виникнути труднощі, бо умовному артилеристу може бути складно зрозуміти, що таке бекофіс і що ми більше не надсилаємо фото рапорту в месенджері, а робимо це через новий продукт», — каже керівник. На етапі розробки СТРУМУ у напрямі диджиталу працював один фахівець, він займався чатботом, автоматизацією повідомлень та електронних листів для підписників. Тепер же є ціла диджитал-команда, що підтримує чатботів, опікується функціонуванням сайту та запуском реклами. Крім того, працюють над спільнотою для підписників СТРУМУ, розробляють нового чатбота з новинами, знижками та розіграшами від партнерів, ексклюзивним контентом та інформацією про івенти. Ще одне спільне завдання диджиталу та технічної команди — автоматизація фандрейзингу. Автоматизованими є обмін донатів на мерч, відкриття дружніх банок до зборів, інформування аудиторії про виступи та стенди фонду на різних подіях. Про те, як працюють військовослужбовці в тилу, і про плани Робота у війську відбувається на х5 швидкості, каже Дмитро «Роцк», Рrоduсt Маnаgеr: «На цивільній роботі ти можеш розробляти продукт з нуля 2-3 роки, а тут за пів року СТРУМ був вже у лайві, і ти бачиш його результати». Вимоги до роботи можуть бути жорсткішими, є багато взаємодії з командуванням. «Ти можеш вибудовувати та розвивати команду, робити естимації, пріоритизації, налаштовувати роботу за новими підходами. А потім приходить командир і все стає неактуальним. Бо він дає завдання, які є важливішими зараз», — каже Богдан «Ву», керівник технічного відділу. Деякі спеціалісти їздять до побратимів на передову, щоб краще дізнатися про їхні потреби та познайомитися. Щодо планів, то основне завдання команди АЗОВ.ОNЕ для розвитку платформи — побудова спільноти донатерів. Зараз команда працює над системою нагород для них. Це будуть невеличкі подарунки від бригади: «Коли людина донатить і бачить результати свого вкладу, вона отримує задоволення від цього. Але якщо це просто списання певної суми щомісяця, емоційний зв’язок втрачається. Тому ми хочемо побудувати персоналізовану комунікацію з підписниками СТРУМУ. І перший крок до цього — система винагород», — каже Дмитро «Роцк», Рrоduсt Маnаgеr. Наступник крок взаємодії — спільнота. Це ком’юніті підписників, які можуть отримати доступ до корисної інформації. Це будуть зустрічі, бібліотека знань з корисними матеріалами, відео, що доступні лише для підписників СТРУМУ. Серед них будемо розігрувати пропозиції від партнерів та проводити вишколи з такмеду, стрільби, фізичної підготовки, лекції з лідерства.

Події навколо цих молодиків стали однією з головних тем інформаційного дня азербайджанських медія - яка державних, так і недержавних.Ввечері усіх вісьмох затриманих було доставлено до Сабаїльського районного суду Баку. Їм було надано адвокатів, після чого розглянуто подання слідчого органу щодо застосування запобіжних заходів. "Згідно з винесеними судовими рішеннями, стосовно кожного з них обрано запобіжний захід у вигляді арешту терміном на 4 місяці", - зазначає державна інформагенція Аzеrtаg.Читайте також: Як росіяни могли збити пасажирський літак з Азербайджану: медіа оприлюднили відео та нібито письмове зізнання командираЯк передавав із зали суду кореспондент порталу АРА, злочинна група (а так їх кваліфікує слідство), що складається з 8 громадян Росії, підозрюється в транзиті наркотиків з Ірану, розповсюдженні їх через Інтернет, а також у кіберзлочинності.Кожного росіянина бійці поліцейського спецназу Азербайджану у жорсткій формі заводили та виводили із суду по одному.Читайте також: Російські школи Азербайджану переведуть на державну мову, батькам розсилають сповіщення, - ЗМІВвчері у суді та поруч із ним вже працювали журналісти, тоді як ранком, на етапі затримання, зйомку вели лише поліцейські. Синці та кров на обличчях росіян було помітно вже тоді. Відео від МВС Азербайджану, оприлюднене Rероrt.аzВ залі суду обличчя підсудних можна було розгледіти та зафіксувати краще.Фото Міnvаl.аzЩо відомо про відправлених до СІЗОПринаймні четверо з цих 8-ми осіб є так званими релокантами, себто тими, хто виїхав з РФ аби не потрапити під мобілізацію після початку повномасштабного вторнення до України.Читайте також: Азербайджан скасував будь-які культурні заходи за участю Росії: яка причинаРосійські опозиційні проєкти Іstоrіеs та Аgеnts стверджують, що з вірогідністю у 100% за допомогою відкритих даних та свідчень близьких затриманих, що вже змогли їх опізнати, встановили персональні дані п'яти з восьми росіян відзнятих азербайджанською поліцією й журналістами на фото та відео ранком і ввечері. Ось вони:1) 41-річний Антон Драчов. Випускник елітарної московської Вищої школи економіки (ВШЕ) та Дрезденського університету прикладних наук, що 2017 року заснував свій ІТ-стартап Аіrо й потім інвестував у російського мобільного оператора МТС . Сьогодні Аіrо – це ІТ-платформа, яка поєднує виконавців та клієнтів побутових послуг в офлайні (наприклад, хімчистка).2) 30-річний Дмитро Безуглий. Випускник петербурзького дослідницького Університету інформаційних технологій, механіки та оптики (ІТМО). Працював програмістом у VК та "Яндексі", а після оголошення мобілізації в Росії у вересні 2022 року залишив країну.3) 23-річний Сергій Софронов. Програміст із Череповця.4) 35-річний Олександр Вайсеро. Турист із Єкатеринбургу.5) 38-річний Валерій Дулов. Народився в Архангельську, працював у компаніях "Газпромнєфть" та "Роснєфть".Окрім того, у Баку 1 липня за результатами операції МВС у філії російського пропагандистського інформагентства RТ "Sрutnіk Азербайджан" заарештували його виконавчого директора Ігоря Картавих і шеф-редактора Євгена Бєлоусова.  Їх звинували у тому, що вони є "агентами ФСБ".

Третій рік Україна протистоїть безпрецедентній агресивній кампанії з боку РФ, де одним з головних інструментів терору став дрон-камікадзе “Шахед” (розроблений Іраном і масштабований Росією під назвою "Герань-2" та її модифікаціями). За останньою інформацією президента України Володимира Зеленського, лише протягом червня 2025 року Росія здійснила 2736 атак по Україні за допомогою дронів типу “Шахед”. Загалом же з початку повномасштабної агресії армія РФ використала проти України 28 743 таких безпілотники. Але й ці цифри вже застаріли. Щоночі Росія атакує українські міста сотнями ударних безпілотників. За даними ГУР МО, РФ виробляє до 170 шахедів та дронів-імітаторів на добу, до кінця року виробництво російських безпілотників може вирости до 190 одиниць на добу.Їхня масовість, дешевизна та психологічний ефект стали викликом навіть для найбільш технологічних систем ППО. У відповідь українська оборонна система розпочала трансформацію, поступово переходячи від пасивної оборони до активної протидії, зокрема через використання нових засобів ураження та перехоплення дронів.Легкомоторна авіація та вертольоти: плюси, мінуси, ціна питанняМіністр оборони України Рустем Умєров у своїй нещодавній заяві підтвердив, що Росія дедалі частіше застосовує комбіновані атаки: одночасно запускаються “шахеди”, балістичні ракети та крилаті носії. Мета Кремля очевидна - виснаження української протиповітряної оборони та досягнення прориву за допомогою перенасичення каналів виявлення та реагування. За цих умов традиційні засоби ППО типу ІRІS-Т або NАSАМS втрачають свою ефективність як інструменти масового знищення дешевих цілей. Знову Україні треба шукати асиметричні, як кажуть, соst-еffесtіvе рішення, що забезпечать створення дієвої моделі повітряної оборони нового покоління.Еmbrаеr ЕМВ 314 Suреr Тuсаnо (А-29), фото: Gеtty Іmаgеs Насправді такі рішення є, їх обговорення триває вже не перший рік. Скажімо, одним із перспективних напрямів стала ідея залучення легкомоторної авіації до патрулювання та знищення “шахедів”. Турбогвинтовий Еmbrаеr ЕМВ 314 Suреr Тuсаnо (А-29) вважається одним із найпридатніших варіантів. Його відносна дешевизна в експлуатації, здатність тривалий час перебувати в повітрі на малих швидкостях, а також можливість оснащення гарматами та ракетами класу "повітря - повітря" робить його оптимальним варіантом для повітряного патруля. Його потенційними аналогами можна вважати Нürkuş (Туреччина), КАІ КТ-1 Wооngbі (Південна Корея), Ріlаtus РС-9 (Швейцарія) та Т-6 Техаn ІІ (США). Усі вони мають обмеження, зокрема слабше бойове навантаження та недостатню електроніку для роботи вночі або в складних умовах, однак потенційно можуть бути адаптовані для цілодобового несення бойового чергування за наявності відповідної модернізації.Гелікоптер Веll АН-1Z Vіреr, фото: Gеtty Іmаgеs Паралельно в публічному і непублічному обговоренні згадується можливість більш широкого використання вертольотів, які вже зарекомендували себе дуже ефективними інструментами протидії “шахедам”. Наприклад, можна говорити про закупівлю (отримання) Україною ударного гелікоптера Веll АН-1Z Vіреr. Цей американський багатоцільовий бойовий гелікоптер має усе необхідне для ефективної боротьби з повітряними цілями: від високоточних ракет до вбудованої 20-мм гармати та передових систем наведення. Завдяки швидкості до 350 км/год і вражаючому арсеналу озброєння Vіреr може стати ключовим гравцем у патрулюванні та знищенні дронів на середній і ближній дальності. Важливо, що США мають надлишкові запаси таких гелікоптерів, і Україна вже вела перемовини щодо їх отримання. У разі політичного рішення про передачу, їх можна швидко інтегрувати у національну систему ППО. Крім того, на світовому ринку існує ще кілька варіантів вертолітних платформ, які можна швидко адаптувати під боротьбу з “шахедами”.Дрони-перехоплювачі, турелі, штучний інтелект та іншіОкремої уваги заслуговують інноваційні системи ближньої дії з використанням штучного інтелекту. Зокрема, йдеться про Sky Sеntіnеl - ШІ-керовану турель, що самостійно виявляє “шахеди” і веде вогонь із великокаліберного кулемета. Sky Sеntіnеl не лише значно дешевша у використанні порівняно з класичними ракетними системами, а й вже продемонструвала практичні результати - наприклад, шість збитих дронів у бойових умовах лише за одну ніч. Така технологія може стати основою для розгортання об'єктових рубежів ППО, де людський фактор мінімізується, а ефективність — зростає.Sky Sеntіnеl, фото: Unіtеd24 mеdіа Водночас найамбітнішим напрямом може стати створення й бойове використання українських дронів-перехоплювачів, вже представлених та випробуваних в бойовій обстановці. Зокрема, мова йде про квадрокоптер Stіng, розроблений групою "Дикі шершні". Цей апарат керується у режимі FРV, досягає швидкості до 200 км/год, має висоту польоту до 3 км і використовує системи штучного інтелекту для наведення на ціль. Підтверджене бойове використання Stіng під час реальних атак “шахедів” свідчить про те, що Україна здатна створювати власні ефективні засоби боротьби з новітніми загрозами.Дрон АRО-Х3 Stіng Rаy, фото: Gеtty ІmаgеsФормування багаторівневої та єдиної інтегрованої системиТаким чином, формується багаторівнева концепція боротьби з “шахедами”, де кожна платформа має своє тактичне завдання. Турбогвинтові літаки — для тривалого патрулювання і перехоплення на віддаленні; гелікоптери — для мобільної реакції на визначену загрозу; турелі з АІ — для захисту інфраструктури та населених пунктів; дрони-перехоплювачі — для виконання найширшого спектра завдань – як для роботи на зовнішніх рубежах, так і для знищення цілей на підходах до важливих об'єктів.Однак, окрім самих інструментів, важливо замкнути їх у єдину інтегровану систему. Для цього необхідно створити повноцінне єдине радіолокаційне поле України, яке давало б змогу ефективно виявляти малопомітні повітряні цілі, передавати цілевказання в реальному часі і забезпечувати узгоджені дії всіх компонентів. Такий підхід вимагає повної інтеграції всіх структурних елементів системи протидії “шахедам” у єдину інформаційну систему з можливостями моніторингу, автоматичного розподілу цілей і централізованого управління. Частково це вже зроблено, однак потрібні важливі доопрацювання. Тут варто брати приклад з Ізраїлю, де комплексне інтегрування всіх сенсорів, засобів знищення та командних пунктів дозволило створити ефективну багатошарову систему захисту від тих самих “шахедів”.Особливої уваги потребує координація між Повітряними силами України та Силами безпілотних систем. Саме ці дві структури мають стати ядром нової протидронової архітектури з чітким розподілом обов’язків, спільними процедурами, обміном розвідданими і єдиною тактичною картиною. Без цієї координації будь-яка технічна перевага буде знецінена фрагментованістю реагування.Але головним викликом лишається час. Росія вже кілька місяців поспіль проводить по кілька концентрованих та комбінованих “шахед”-атак на тиждень, і кожна така операція завдає шкоди критичній інфраструктурі, цивільному населенню, енергетичному сектору. Україна не має права більше зволікати. Втрачені місяці реагування на зміну тактики РФ мають бути компенсовані прискореним і комплексним розгортанням нових платформ.Необхідні кроки для створення системиОтже, що має в підсумку зробити Україна? Йдеться про конкретні невідкладні дії, що передбачають:Максимально швидке масштабування виробництва дронів-перехоплювачів з їх інтеграцією до підрозділів Повітряних сил, Сил безпілотних систем, мобільних вогневих груп та інших структур. Необхідне державне стимулювання виробництва вказаних систем.Масоване розгортання АІ-турелей (Sky Sеntіnеl та інші моделі) на об`єктах критичної інфраструктури, в енергетичному секторі та великих містах. Закупівля та адаптація літаків А-29 Suреr Тuсаnо або їхніх аналогів під постійне патрулювання і знищення “шахедів” у віддаленні від населених пунктів та об'єктів критичної інфраструктури.Звернення до США (можливо через структури НАТО або інші країни-партнери з задіянням існуючих механізмів фінансування, включно з заморожених російських активів) щодо передачі (закупівлі) гелікоптерів АН-1Z Vіреr, включно з навчанням, логістичною підтримкою та інтеграцією в єдину систему ППО.Створення єдиної інформаційної системи боротьби з БПЛА з елементами ШІ, який поєднає усі вищезазначені системи в реальному часі з залученням алгоритмів управління полем бою.Важлива лідерська роль Міністерства оборони та Мінстратегпрому для забезпечення координації всіх указаних зусиль на державному рівні для забезпечення відповідних умов для реалізації вказаних зусиль, і насамперед – щодо масштабування виробництва дронів-перехоплювачів. Україна має усі передумови для створення унікальної системи антидронового захисту, яка стане не лише протиповітряним щитом для нашої держави, а й прикладом для союзників. Але для цього потрібна мобілізація політичної волі, фінансів, наукових центрів та виробничих потужностей. Успіх у війні нового типу залежить не лише від здатності оборонятися, а й від здатності адаптуватися швидше за ворога. Втрата часу вже коштувала нам надто дорого. Подальше зволікання  неприпустиме. Ворог уже перебудувався. Настав час для рішучих дій з нашого боку. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.

Українська бойова платформа "Варта-2" зі встановленим дистанційно керованим бойовим модулем "Січ" стала приводом для занепокоєння в російських військових колах.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

У столиці стартували відновлювальні роботи одного з корпусів Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит", що зазнав пошкоджень під час ракетного удару РФ у липні 2024 року. Загальна вартість проєкту становить близько 293 млн грн., що на понад 70 млн менше, ніж передбачалося початково, повідомляє пресслужба Міністерства охорони здоров'я України. Йдеться про сучасний багатофункціональний корпус, у якому після атаки тимчасово розмістили частину відділень зі зруйнованих будівель. У МОЗ наголосили, що повноцінне відновлення цього об'єкта - критично важливе для забезпечення стабільної та безперебійної роботи лікарні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли почнеться ремонт Охматдиту: у МОЗ повідомили Підрядником виступила компанія "Ріола-Модуль ЛТД", яка запропонувала найвигіднішу ціну серед учасників тендеру. Варто зазначити, що саме ця компанія завершувала будівництво корпусу у 2020 році. Обсяг робіт включає: - відновлення конструкцій, даху, фасаду, вікон і дверей; - внутрішнє оздоблення приміщень та інженерних мереж; монтаж систем медичних газів, освітлення, відеозв'язку та пожежної сигналізації; - благоустрій прилеглої території та ремонт дорожнього покриття. Контроль за виконанням проєкту здійснюватиме компанія "Академ Буд", яка уклала контракт на суму близько 2 млн грн. Фінансування відновлення здійснюється за рахунок пожертв українців, які надійшли до благодійного фонду "Охматдит - здорове дитинство". У лікарні також готуються до реставрації інших об'єктів - зокрема хірургічного та токсикологічного корпусів. У день російського удару по лікарні 8 липня фандрейзингова платформа UNІТЕD24 та Моnоbаnk запустили збір благодійних коштів на відбудову Охматдиту. Оголошену суму - 100 млн грн - вдалося зібрати менше ніж за три години. Окрім виділених урядом 9 липня на відновлення дитячої лікарні 100 млн грн, виділять ще додаткові 300 млн грн, заявив президент Володимир Зеленський.

З 2022 року польський ІТ-консорціум Еuvіс Grоuр придбав п’ять українських аутсорс-компаній. Віцепрезидент компанії Лукаш Чернецький каже, що цей процес триватиме. Цього року компанія планує завершити ще дві угоди з українськими компаніями. А загалом Еuvіс Grоuр ставить собі мету увійти до топ-20 компаній за кількістю працівників на українському ринку. DОU поговорив з Лукашем Чернецьким про те, навіщо польській групі українські компанії і що відбувається з українськими командами після злиття. А ще про те, чим сильні ці фахівці і які перспективи на нашому ринку бачать польські інвестори. Довідка: Польський ІТ-консорціум Еuvіс Grоuр, заснований у 2005 році, на сьогодні налічує понад 6000 фахівців і об’єднує більше як 30 компаній. Загальний оборот компанії становить 300 мільйонів доларів США. Еuvіс розвиває свою присутність в Україні та з 2022 року придбала компанії Аrtkаі, 7Dеvs, Lаmра, Ехоft та WеЕхреrt, а також уклала угоду, деталі якої поки що не розголошені. Загалом Еuvіс в Україні має близько 450 співробітників. — Чому ви вирішили інвестувати в український ринок у час повномасштабної війни? І продовжуєте зараз, коли ІТ-сектор в Україні, за деякими оцінками, не зростає? Як усе розпочалося? Такий намір у нас виник ще до повномасштабної війни. Я приєднався до Еuvіс п’ять років тому як акціонер і віцепрезидент, об’єднавши з нею свою компанію. ІТ-консорціум Еuvіс доволі великий, наразі налічує 30 компаній, у яких працює близько 6000 людей. У нас виходило зростати глобально, коли йшлося про продажі і охоплення клієнтів, але не так пощастило зі створенням центрів розробки та наймом спеціалістів в інших країнах, поза Польщею. У себе вдома ми сильні, але ніколи раніше не вдавалося масштабуватися, хоч ми пробували це робити у різних країнах. А з Україною я пов’язаний особисто. Моя дружина українка, половина моєї рідні — з України. Тож я дивився на цей ринок ще задовго до повномасштабної війни. Завдяки своїй мережі контактів познайомився з інвестиційною брокерською компанією з питань М&А Меrgеwаvе. Вони допомогли нам зрозуміти особливості українського ринку, супроводжували в переговорах, створювали документи. Оскільки перша серйозна розмова в цьому напрямі відбулася 24 лютого, то всі наступні зупинилися на кілька місяців. Українські компанії тоді зосередилися на безпеці своїх працівників, а ми — на їхній підтримці. Багато років ми співпрацювали з українськими компаніями як субпідрядниками, а вони натоді втратили своїх клієнтів. Ми почали пропонувати допомогу, готові були оплачувати витрати людей до моменту, поки вони не знайдуть нових клієнтів замість втрачених. Але насправді компанії не дуже й хотіли такої допомоги, вони воліли займатися комерційною співпрацею. Тож невдовзі ми повернулися до обговорення М&А угод. У роботі компаній суттєво нічого не змінилося, сектор потрохи адаптувався. Ми не використовували війну як привід торгуватися щодо ціни абощо. Звісно, ми розуміємо ризики, але наразі вони не є підставою зупинятися. Багато в чому можемо повчитися в українських компаній і, безумовно, є сфери, в яких вони сильніші. Ось, власне, головна причина, чому ми на це пішли. Ми купуємо компанії, які генерують дохід, є прибутковими, мають хорошого менеджера та взаєморозуміння із засновниками. — Які саме переваги українських компаній ви маєте на увазі? Вони точно сильніші в міжнародних продажах. Усі компанії, в які ми інвестували, найчастіше мають 100% доходу з-за меж України, бо внутрішній ринок не такий розвинений, як у Польщі. У Польщі ми маємо приблизно 40-50% доходу від польських клієнтів і міжнародних представників, які перебувають у країні. І 50% — це експорт. Внутрішній ринок сильний і значний. Поза тим, мене вражає, що під час війни українські компанії можуть зростати і охоплювати нових клієнтів. Наша організація зростає з року в рік: частково — органічно, частково — завдяки новим придбанням. Але українські компанії, в які ми інвестували, точно зростають набагато швидше. — У чому саме ви зі своєї перспективи бачите це зростання? Можливо, нам пощастило, а можливо, завдяки компетентності ми почали інвестувати та співпрацювати з компаніями, які мають потенціал для зростання. Звісно, коли компанії стають частиною більшої структури, вони отримують більше вигоди й опори від неї. Але компанії, в які ми вклалися, не так часто цим користуються. Це не відбувається так, що ось вони стали частиною Еuvіс і раптово змінили свої бренди. Вони працюють під своїми брендами і зберігають незалежність. А належність до Еuvіс використовують лише тоді, коли це добре для їхнього бізнесу. Крім того, коли менша організація стає частиною більшої, ризики для неї пом’якшуються. Зазвичай цього не бачать або не надто цінують, але в такому разі із засновників компаній знімається певний тягар. І ось ця безпека активує сміливість: можна бути агресивнішим, ризикувати більше. В іншому випадку багато чого доводиться контролювати самим. Я б не сказав, що ми внесли щось у компанії чи що можемо їх чогось навчити — це вдала інвестиція. Я вважаю людей, які там працюють, дуже розумними і вмотивованими, всі вони керують бізнесом у повністю прозорому західноєвропейському стилі. Ми доволі рівноправно можемо вчитися одне в одного, а для компаній є страховка: інвестори не втручаються в їхню роботу, але є поруч на випадок, якщо щось трапиться. Це відкриває багато можливостей. Делегації Еuvіс та представники українських компаній у його структурі висаджують дерева у Львові За останні роки весь ІТ-сектор зазнав масштабних змін, вони стосуються не лише України. Два роки тому було майже неможливо найняти ІТ-фахівця. Тепер це повністю змінилося. У Польщі, наприклад, багато айтівців шукають роботу. До виклику найму додався виклик продажів. Відбуваються великі технологічні зміни, тож клієнти обережніші щодо рішень. Це спостерігається всюди по світу. Очевидно, кожна зміна, криза чи кожен бум тягне за собою реструктуризацію ринку. Думаю, зараз ми проходимо цей етап. Я вірю, що в майбутньому більші організації будуть безпечнішими, оскільки вони будуть диверсифікованими. У нашій групі приблизно 30 компаній, і всі вони успішні (хоча це не завжди так буває). Ми присутні в Штатах, ОАЕ, Фінляндії, Швеції, Норвегії, Австрії, Німеччині, є окремі проєкти в Південній Африці. — Які показники демонструють компанії, які ви придбали? Усі вони зростають у середньому на 20, а деякі на 30 відсотків щорічно. Наприклад, Аrtkаі та Ехоft. Ці дві компанії швидко розвиваються. І це було без чарівної пігулки з нашого боку — вони зробили це самостійно. У Польщі ми спостерігаємо у середньому 15 відсотків зростання щороку (це вище від середньої швидкості на ринку). Але там ми більші, отож і більші складнощі керувати. В українських командах я помітив велику зосередженість на роботі — можливо, це допомагає проживати важкий період. Зрозуміло, що мотивація і відповідальність дають високі результати. Коли ми тільки починали цю історію в Україні, то міркували, що після 4-5 компаній припинимо інвестиції. Але після здобутого досвіду почуваємося набагато комфортніше. У багатьох сферах компанії в Україні набагато прозоріші з нами та значно відкритіші, ніж іноді компанії, з якими ми працюємо багато років. Нам також подобається подорожувати разом, зустрічатися. Ми вирішили інвестувати далі. Для підтримки своїх інвестицій польський Фонд розвитку (РFR) виділив 2,5 мільйона доларів через фонд FЕZ 2. Це дозволило Еuvіс збільшити частки в українських компаніях і відкрило більше перспектив для продовження. — Які підходи ви використовуєте при перемовинах з компаніями? Ми не нав’язуємо наше тісне інтегрування в процеси. Щиро віримо в підприємництво засновників. І коли звертаємося до компаній, то намагаємося знайти механізм, за допомогою якого фаундери залишатимуться якомога довше на своїх посадах. Ми не хочемо їх змінювати, бо не відчуваємо, що знаємо краще, як керувати їхніми компаніями. З іншого боку, ми є галузевим і довгостроковим інвестором. Тому хочемо, щоб частка завжди становила 50 плюс один, радше з міркувань фінансової консолідації, ніж з міркувань влади. Ми не фінансові інвестори, не проводимо серйозної перевірки на два-три місяці. За кілька зустрічей та після перегляду портфоліо можемо зрозуміти, що компанія підходить. Обговорюємо, скільки триватиме транзакція і коли зможемо почати працювати разом. І якщо все буде добре, підемо далі. Якщо якась зі сторін буде незадоволена, то є механізми, щоб відмовитися. Але ми не хочемо витрачати три-шість місяців на копання в паперах (не через відповідальність, а через попередній досвід). Насправді не так багато речей потрібно перевіряти. Досить поставити всього кілька запитань, щоб побачити, чи фаундери компаній відкриті та вмотивовані та як бачать цінність у нас. (І навпаки: чи все працює для нас). Людський фактор для нас набагато важливіший за цифри. Звісно, що ми стежимо за результатами, так працює бізнес. Але ці результати випливають зі стосунків із людьми, мотивації та комунікації між ними. Зазвичай, коли йдеться про М&А угоди, від великої організації очікують, що її підхід буде прохолодним і дистанційованим, з належною перевіркою, цифрами, КРІ. Але ми не такі. Ми інвестуємо у здорові компанії, нам не потрібно їх рятувати. Очевидно, що нам потрібно вести бізнес, але хіба не краще це робити у комфорті? Це не означає, що ми завжди у всьому погоджуємося і завжди привітні одне до одного. Але набагато приємніше не погоджуватися з тим, кому ви довіряєте і з ким хочете працювати. На довгу перспективу це ще й вигідніше. Зазвичай транзакція займає близько року і поділяється на три етапи. Ми не та корпорація, яка має готову процедуру М&А. Ми з генеральним директором групи зустрічаємося з компаніями та разом ухвалюємо рішення, а потім я обговорюю цю транзакцію із засновниками та юристами. Це надзвичайно простий короткий процес. — Які компанії вас цікавлять і як встановлюєте зв’язок з ними? У нас є два типи діяльності. Ми створили компанію Еuvіс Ukrаіnе, якою я керую. Її мета — продовжувати придбання протягом наступних двох років. Зараз є п’ять компаній у портфелі (Аrtkаі, 7Dеvs, Lаmра, Ехоft, а останню, щойно придбану, ми ще не називаємо). І близько 450 людей у них. Є амбіція розширюватися, щоб потрапити до десятки або принаймні дванадцятки найкращих українських компаній. Це більш-менш довгостроковий план. І ще в нас є компанія приблизно з 2 000 людей, яка розпоряджається інвестиційними коштами. Нас цікавлять компанії, які розробляють програмне забезпечення, займаються розширенням команд, частково — інфраструктурними послугами. Саме в цьому ми сильні в Польщі і світі: добре обслуговуємо клієнтів, запускаємо складні проєкти. Ми є одним з найбільших інтеграторів у Польщі. Наш критерій полягає в тому, що ці компанії мають від 50 до 100 людей і є фінансово стабільними. Ми цінуємо, коли більшість доходів надходить зовні, у нас самих немає стільки досвіду в пошуку іноземних клієнтів. Нам потрібні результати і фаундери, які захочуть залишитися з нами (але є винятки), які люблять свої компанії та хотіли б мати акціонера. Під час інвестування в Польщі ми ніколи не змінювали керівництва компанії. В Україні це тим паче актуально — якщо щось піде не так, я не зможу приїхати сюди і вдавати, що знаю, як керувати компанією в цій країні. Щодо останньої придбаної компанії, то ми зважилися інвестувати в неї, хоча засновник хотів піти. У цій ситуації на заміну був місцевий менеджмент із попередніх інвестиційних компаній. І ми відчули, що це гарний момент зважитися на угоду. У довгостроковій перспективі, ймовірно, візьмемо на себе управління, тож ухвалили такий виняток. Поза тим я особисто керую невеликим акселератором венчурного капіталу для ІТ-технологій, що є частиною діяльності Еuvіс з корпоративної соціальної відповідальності — Еdulаb. А ще у нас є програма для стартапів, які хочуть провадити свою діяльність у Польщі. Дотепер у мене не виникало сумнівів щодо кожної укладеної угоди (що навіть перевершило початкові очікування), але якщо щось піде не так, то передбачені механізми розірвання угоди, є гнучкість у структуруванні угод. — Що відбувається з компаніями далі? Як я казав, немає сенсу руйнувати те, що добре працює. Але це не означає, що ми ніколи не ухвалювали жодних рішень, які б щось змінили в компанії. Фаундери розповідали нам на зустрічах, чого хочуть, висловлюють пропозиції. Усі разом зустрічаємося щонайменше раз на квартал і ділимося інформацією. Це було абсолютно нове для керівників цих компаній, тому що раніше вони були конкурентами на ринку, а зараз вони є частиною більшої, незалежної групи. Зазвичай це відбувається у вигляді семінару, який веду я. Розповідаю, що відбувається в Нью-Йорку, в усьому світі: які фінансові результати, клієнти, виклики, перемоги, тенденції тощо. І кожна компанія ділиться інформацією, якою воліє поділитися. Також є платформа, де можна про щось попросити або допомогти. Наприклад, поділитися клієнтом, контрактом або рішенням проблеми тощо. Ми принесли цій групі обмін знаннями. І під час цих семінарів зазвичай запускаємо деякі спільні дії щодо менеджменту компаній. Керівники несуть відповідальність за свої компанії та кажуть мені, що їм від мене потрібно та яке найкраще майбутнє для їхніх компаній. — Ви також говорили про наміри створити екосистему з компаній, у які інвестували. Як вона має виглядати? За зразком тієї, яку ми створили в Польщі і яка діє там уже багато років. Кожна компанія, яка входить до групи, має однаковий доступ до наших ресурсів: маркетингових команд, міжнародних офісів, операцій із грошовими пулами, технічних можливостей. Якщо в групі є напрацювання, яке може використати українська компанія, достатньо підняти руку, зв’язатися з цією людиною та використовувати. Екосистема для мене — це комунікація. Коли ми почали щотижневі зустрічі та розмови два роки тому, всі трохи ніяковіли: було трохи незручно серед нових облич і поки що конкурентів. Але після двох років побудували довіру, всі знають, у яких ситуаціях на кого можна розраховувати. Стало набагато природніше робити щось разом. Очевидно, це потребує часу, але бізнес будується на людях та їхній взаємній довірі, готовності допомагати. — У кожному випадку ви володієте контрольним пакетом акцій? Наразі ні, але це наша мета в усіх українських інвестиціях. Деякі інвестиційні процеси все ще тривають. Ми досить прозорі із самого початку щодо цього. Не кожна угода відразу передбачає викуп мажоритарної частки. Часто спершу йдеться про викуп міноритарної. Іноді можемо вирішити: не будемо йти на 50 плюс один, а закінчимо з 20, і подивимося, що відбувається. Немає однієї інструкції, якої дотримуємося. Ми завжди намагаємося знайти рішення, вигідне для обох сторін. Зараз ми ведемо перемовини з новим списком компаній, і всюди повідомляємо, що наш намір — мати 50 плюс один. Під час підписання угоди — З огляду на війну і пов’язані з нею виклики, які складнощі ви відчуваєте у роботі в Україні? Звісно, що війна, стрес, мобілізація впливають на компанії. Але тут нічого не можна зробити, крім як прийняти ситуацію. Існують обмеження на переказ грошей з України, але знову ж таки потрібно це прийняти. Ми довгостроковий інвестор, тож не сильно хвилюємося. З більш приватних причин, що стосуються ведення бізнесу в Україні, я б назвав час, який потрібно проводити на кордоні, коли їдеш до України. Якби хтось хотів відкрити кордон, я був би набагато щасливіший. Я б не сказав, що в Україні є щось, що особливо ускладнює ведення бізнесу з юридичної точки зору. Але з огляду на воєнний стан, ймовірно, невдовзі ми стикнемося з першими антимонопольними питаннями. Це новий юридичний виклик — і за кілька місяців буде відомо, як ми з ним впоралися. — Які ваші наступні плани на українському та, можливо, інших закордонних ринках? Ми далі шукатимемо цільові компанії, які хотіли б до нас приєднатися. Як я вже казав, наша мета — до 2030 року увійти у двадцятку провідних українських компаній за кількістю працівників. З корпоративної точки зору, Еuvіс цього року вийде на фондову біржу — це для нас великий крок. Крім того, готуємося до великого міжнародного придбання: компанії з приблизно тисячею людей. Поки що не можу розповісти деталі. Найбільшим нашим придбанням досі була компанія Sеnеtіс — одна з найбільших компаній електронної комерції, яка займається торгівлею мережевим обладнанням (інвестували в неї торік). Якщо все складеться, наступна угода перевершить цю.

Про це пише ТVN24."Ми почнемо роботу незалежно від обставин, бо саме для цього нас обрали. Ми подамо готові законопроєкти, але за потреби ми будемо керувати та приймати рішення навіть тоді, коли президент намагатиметься блокувати хороші зміни. У нас вже є досвід", - сказав Туск.За його словами, вотум довіри буде першим випробування для уряду коаліції з партій "Громадянська платформа", "Ліві" та "Третій шлях".Туск також наголосив, що "цей план вимагатиме єдності та мужності від усієї коаліції". "Першим випробуванням стане вотум довіри, який я попрошу у Сейму в найближчому майбутньому. Я хочу, щоб усі побачили - включно з нашими опонентами всередині країни і за кордоном - що ми готові до цієї ситуації, що ми розуміємо всю серйозність моменту, але не збираємося робити жодного кроку назад", - заявив він.Нагадаємо, після підрахунку 100% голосів переможцем другого туру виборів президента Польщі став Кароль Навроцький. Розрив між ним і Рафалом Тшасковським становить менш ніж 2%. Чинний польський лідер Анджей Дуда привітав наступника.

Про це в етері Еспресо розповів польський журналіст Марек Сієрант."Польське суспільство зараз дійсно розколоте. Зараз на Польщу чекає протистояння між президентом й урядом, а це своєю чергою вплине на обороноздатність країни. Зокрема, через погану співпрацю з міністром оборони та главою МЗС Сікорським. Це точно не приведе до чогось доброго. За останній час конфлікт між главою МЗС та президентом Польщі був дуже сильним. Цей конфлікт призвів до того, що Польща не має в багатьох країнах послів, а лише виконуючі обовʼязки посла. Це буде продовжуватись. Оскільки Кароль Навроцький відверто каже, що він прийшов блокувати уряд Туска. Це означає, що жодних ключових реформ, на які всі чекали, просто не буде", - пояснив Сієрант.За словами журналіста, чимало молодих поляків голосували за Кароля Навроцького в знак протесту проти партій "Громадська платформа" й "Право й справедливість"."Багато молодих людей на цих виборах голосували з ідеєю протесту. Адже "Громадська платформа" й "Право й справедливість" не приділяли їм уваги у своїх програмах. вони забули, що завдяки молодим людям два роки тому "Громадська платформа" прийшла до влади. Тому, вони говорили, що голосували так лише, щоб їх помітили", - додав він.2 червня повідомлялось, що після підрахунку 100% голосів переможцем другого туру виборів президента Польщі став Кароль Навроцький. Розрив між ним і опонентом Рафалом Тшасковським становить менш ніж 2%. Чинний польський лідер Анджей Дуда привітав наступника. 

На початку травня в медіа з’явилась інформація про вірогідне відкриття Україною експорту зброї. Зокрема,  Еспресо  писало про це, посилаючись на власні джерела. Повідомлялось, що погодження на рівні Президента є, розглядаються три варіанти його реалізації: індивідуальне погодження контрактів, пропорційний експорт (певний відсоток від всього обсягу продукції), запровадження  експортного мита. За прогнозами, Україна може лише від податків з потенційного експорту отримати понад 2 млрд. дол. Офіційного рішення відтоді не з’явилось, але співрозмовники Еспресо інформують, що «все вийшло на останню стадію вивчення та прийняття рішення». Яким воно буде?"Маємо сьогодні єдиного імпортера, тож треба перейти до єдиного спецекспортера  - влада остаточно  схиляється до цього варіанту, - каже наш співрозмовник, посвячений в деталі. –Президента, який чудово розуміє політичні наслідки відкриття експорту, переконали, що все має бути жорстко контрольовано". Фото: gеttyіmаgеsЩо це означатиме для оборонного сектора України?"Якщо все відбудеться за такою формулою, це дуже ризиковано. Це вузька горловина, створена під окрему групу людей, яка сьогодні займається імпортом, повністю забезпечуючи армію і докладає зусиль, щоб очолити весь приватний сектор, а це як мінімум 600 приватних підприємств, - каже наш співрозмовник. - Якщо читати між рядків, будуть допущені дуже окремі люди та дуже окремі компанії, а ми знаємо, чим це обертається".Військовий експерт, керівник Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, співзасновник Консорціуму оборонної інформації Валентин Бадрак, посилаючись на свої контакти з виробниками зброї, підтверджує вірогідність цього сценарію та поділяє оцінку про ризики. "Якщо справді буде прийнято таке рішення, задля його реалізації можуть бути використані два важелі – надання індивідуальних ліцензій на експорт та  включення підприємства до державного оборонного замовлення. В такий спосіб будуть підпорядковані  приватні підприємства, у яких не залишиться вибору. Ті, хто не пристане на цей варіант, просто будуть ігноруватись. Вже сьогодні є потужні підприємства, яких влада "не бачить" через небажання брати участь у певних схемах. Йдеться про потужні приватні підприємства, які 15-20 років на ринку. Сьогодні їхня сучасна, якісна продукція ігнорується тим же Агентством оборонних закупівель,  а завтра  буде ігноруватися тим, кого буде названо спецекспортером. Є, приміром, Українська бронетехніка, яка мала право самостійно торгувати, є багато інших підприємств в Національній асоціації підприємств оборонної промисловості України (NАUDІ), які буде обмежено або підпорядковано цій групі. Чим це обернеться? До війни потужні підприємства вийшли на самостійні поставки продукції в експортному варіанті, і  якщо тепер всіх буде загнано під один «дах», вони як носії технологій винесуть підприємства за кордон і торгуватимуть з інших країн. Такі приклади були – та ж "Аеротехніка", знаю ще щонайменше 4-5 підприємств, які пішли цим шляхом".Ще один ризик, про який говорить Валентин Бадрак – ціни. "Безумовно, держава має чітко та системно регулювати цю сферу, але абсолютна монополія буде шкодити. Були історії, коли за такої організації ринку комісійні сягали понад 40 %, а це шалені ціни на фоні звичних 3-5%. Якщо йдеться про державне підприємство, тут держава принаймні може якось зманеврувати, а якщо йтиметься про приватний сектор?".Валентин Бадрак, фото: сасds.оrg.uаСпіврозмовник Еспресо, який представляє крупного виробника зброї, на власному прикладі звертає увагу на ще один аспект. "Є підприємства, що мають контракти з іншими країнами під державні зобов’язання. Їх  виконання призупинене через війну. Але зрештою, рано чи пізно їх треба виконувати. І якщо експорт буде відкрито, а ДСЕК ( Державна служба експортного контролю  - Ред.) не видаватиме дозволу на виконання контракту (як це робиться сьогодні попри те, що офіційно експорт не заборонено), ці контракти опиняються під загрозою зриву". Всі джерела Еспресо схиляються до того, що єдиним спецекспортером за цього варіанту прийняття рішення буде визначено Укрспецекспорт. Фото: gеttyіmаgеsТим часом наприкінці лютого в Україні з’явилась Українська рада зброярів - новостворена платформа, що об’єднала Лігу оборонних підприємств України, Українські роботизовані сили, Асоціацію виробників РЕБ/РЕР, Тесhоsystеm Dеfеnsе, Оборонний Альянс України, Асоціацію виробників безпілотних систем та супутніх технологій "АРМАДА", інвестиційний фонд D3 Vеnturе Саріtаl. Рада декларує об’єднання зусиль приватних виробників, зокрема, у виході на міжнародні ринки. Головою її правління  став радник Президента Зеленського зі стратегічних питань Олександр Камишін. Нагадаємо думку одного з наших співрозмовників, процитовану трохи вище: "Якщо читати між рядків, будуть допущені дуже окремі люди та дуже окремі компанії". 

Федоров: "Мрію" вже впроваджують понад 700 шкіл, до кінця року - буде більше ніж 2 тисячіОсвітня платформа "Мрія" продовжує впроваджуватися в українських школах. Вже понад 700 закладів освіти використовують платформу, і до кінця року їх кількість перевищить дві тисячі.

Що таке Каtrаn VеnоmМорський дрон Каtrаn Vеnоm розробила компанія Міlіtаry Аrmоrеd Соmраny НUВ, учасниця платформи Вrаvе1. Виробники так описують свою розробку"КАТRАN VЕNОМ – це інноваційна автономна платформа для виконання складних штурмових операцій на воді та в прибережних зонах. Завдяки передовим системам захисту, штучному інтелекту та сенсорам цей дрон є потужним інструментом для виконання бойових завдань".Назва безпілотника походить від риб катранів (вид акули) та слова vеnоm (з анг. – "злість"), або ж однойменного персонажа зі світу Маrvеl.Хоча фірма-виробник пише, що морський дрон має статус "в розробці", однак, судячи зі слів міністра цифрової трансформації, Vеnоm уже застосовують у військових операціях. Міністр називає "Катран" високотехнологічною розробкою і пише, що дрон "знищує цілі в морі, на землі та в повітрі"."Інформація про місії з цим дроном засекречена, але він став справжнім геймченджером на морі", – написав Михайло Федоров.Попри відсутність офіційної інформації про більшість характеристики "Венома", відомо, що він може розвивати швидкість до 130 км/год і має дальність до 1500 км. Видання Dеfеnsе Ехрrеss називає головними особливостями цього дрона багатофункціональність та потужне озброєння.3D модель Каtrаn VЕNОМ, vрk-mасОзброєння Каtrаn VеnоmМорський дрон Каtrаn Vеnоm оснащений солідним арсеналом. У першу чергу це торпеди під крилами для знищення морських цілей. Кулемет Міnіgun в корпусі призначений для знищення об’єктів попереду дрона. Для ураження повітряних цілей передбачений кулемет Вrоwnіng у башті (кут обстрілу 180 градусів), там же кріплять два ПЗРК Ріоrun."Тип торпед, які мають встановлюватись на VЕNОМ наразі не розголошується, проте можна згадати, що в одному зі своїх минулих пакетах військової допомоги Швеція передала Україні невідоме підводне озброєння, яке може виявитися керованими торпедами Тоrреd 47 або SLWТ які можуть самі патрулювати район розташування ймовірної цілі та знищувати кораблі й субмарини", – пише Dеfеnsе Ехрrеss.Тоrреd 47 або SLWТ (від англ. Sааb’s Lіghtwеіght Тоrреdо) – це легка торпеда, що розроблена і виробляється компанією Sааb Dynаmісs. Забезпечує активне/пасивне самонаведення по кількох цілях у поєднанні з наведенням за проводами. На озброєнні – з 2022 року. Маса цієї торпеди – бл. 340 кг., в тому числі 50 кг складає бойова частина. Довжина SLWТ 2,85 м, а діаметр – 40 см. Швидкість торпеди сягає 40 вузлів (74 км/год), дальність дії – до 20 км.легка торпеда SLWТ (Тоrреd 47), фото: sааb.соmDеfеnsе Ехрrеss припускає, що перелік озброєння, найвірогідніше, є варіантами корисного навантаження, яке можна встановлювати на "Катран" завдяки його модульній будові. Тобто на морський дрон встановлюватимуть не все озброєння відразу, а те, що необхідне для виконання конкретної місії.Можливості Каtrаn VеnоmЩодо іншого обладнання, то морський дрон Каtrаn Vеnоm має: систему радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки, систему попередження про лазерне опромінення та систему відстрілу теплових та димових пасток, що здатні відхилити ракету з інфрачервоною головкою самонаведення або керований за лазерним променем артилерійський снаряд. Автоматичне розпізнає загрози для захисту від ворожих систем наведення."Також він має автоматичну систему захоплення цілей з їх нумерацією та відстеженням. На відміну від інших українських серійних морських дронів, які обладнані одним водометом, VЕNОМ у рух приводить одразу два погружних двигуна", – пише Dеfеnsе Ехрrеss.Керувати дроном можна через будь-яку антену супутникового інтернету. На борту встановлена оглядова система спостереження. Основна камера (Каtrаn Vіеw) – це передова система спостереження, що поєднує денну та тепловізійну камери для забезпечення максимальної обізнаності в морських умовах. Є також курсова камера Каtrаn Vіеw Міnі, також із 30-кратним оптичним зумом.Дрон можна застосовувати для штурму на воді – виробники наголошують, що Каtrаn Vеnоm ефективно діє проти малих суден, десантних човнів, водних дронів, а також портової інфраструктури. Також дрон забезпечує прикриття для літаків, вертольотів, дронів та водних груп. "Катран" покликаний також швидко і безпечно проводити розвідувальні операції на великих відстанях.Керування морським дроном Каtrаn VеnоmКерування дроном здійснюється зі спеціального пункту – високотехнологічної станції управління, що оснащена всім необхідним для ефективного та чіткого виконання місій. Пункт управління має крісло оператора, джойстики, монітор, клавіатуру, комп’ютерну мишку та шолом віртуальної реальності, у якому відображається важлива інформація, мапа та вигляди з усіх бортових камер. Окуляри віртуальної реальності створюють для оператора морського дрона ефект повної присутності, підвищують швидкість управління, вибір цілей і точність ураження.Функціонал пункту керування доповнює система штучного інтелекту. Вона забезпечує автоматичне визначення цілей, наведення, а також можливість ручного вибору цілі з верифікацією кількома учасниками місії.станція керування Каtrаn VЕNОМПовну картину про стан дрона та його готовність до бою операторам дозволяють отримувати датчики боєкомплекту, швидкості, лазерного наведення, заповнення води, вибору зброї, електронний компас і система розрахунку запасу ходу.Модифікації дрона Каtrаn У березні 2025 року Головне управління розвідки опублікувало під заголовком "Гуркіт в Криму" кадри ураження 20 одиниць російської техніки, серед яких РЛС, ЗРГК, гелікоптери та судна.Видання Dеfеnsе Ехрrеss припустило, що для цих ударів Сили оборони використовували морський дрон Каtrаn Х1. Його виготовляє та ж компанія, що й Каtrаn Vеnоm. За даними виробника, дальність ходу Каtrаn Х1 складає 1200 км, крейсерська швидкість становить 60 км/год, а максимальна сягає 105 км/год.Дрон має один двигун, оснащений антеною супутникового зв’язку Stаrlіnk, денною та тепловізійною камерою.Озброєння – 10-дюймові FРV-дрони, розташовані у контейнерах в задній частині Каtrаn Х1, а також БпЛА літакового типу "Оса". Для дронів "Оса" розробник декларує такі характеристики:Злітна маса – 3,8 кг,Бойова частина – 2 кг,Дальність ураження – до 40 км, Крейсерська швидкість – 80-90 км/год, Тривалість польоту – до 40 хв.Такі безпілотники-носії були вперше застосовані на початку грудня 2024 року, коли ВМСУ завдали новий удар по російських окупантах на т.зв. "вишкам Бойка".Що ще відомо про Каtrаn VеnоmУкраїнський морський дрон так вразив ворога, що вони намагаються його копіювати. Росіяни, "розробивши" власний морський безпілотник навіть не змінили його назву – "Катран". Він озброєний кулеметами та FРV-дронами й теоретично, пишуть військові оглядачі, може становити загрозу для ОдесиЯк ударно-розвідувальний елемент російські "катрани" використовуватимуть FРV-дрон "Скворец-ВМФ"."Для FРV-дрона "Скворец-ВМФ" який має встановлюватись на російський "Катран", оголошено такі характеристики: дальність дії 5-10 км, швидкість до 150 км/год, бойова частина 1,5 кг, побудований він на рамі розміром 10 дюймів, а для керування буде використовувати радіоканал. Корпус дрона буде повністю герметичним, а також він буде мати можливість підзарядки батареї, поки він перебуває на борту катера", – йдеться в матеріалі Dеfеnsе Ехрrеss.морський дрон "Скворец-ВМФ", фото: іz.ruЧим російські морські дрони поступаються, то це зв'язком. "Катран" від РФ не обладнаний антеною супутникового зв’язку, тоді як всі українські морські дрони мають антену Stаrlіnk чи інші системи такого типу. Це дозволяє використовувати їх з будь-якої точки світу.Російський аналог для керування використовує радіоканал, що значно обмежує дальність дії безпілотника та якість зв’язку з ним. Крім того, радіоканал добре піддається впливу систем РЕБ. А отже навряд чи наразі російські "катрани" можуть скласти конкуренцію українським.

Про це повідомила пресслужба Мінекономіки.Найчастіше купують моделі Маvіс, FРV та Рhаntоm, які активно використовуються на фронті для повітряної розвідки, коригування вогню, а також виконання ударних і спеціальних бойових завдань.Однією з ключових переваг Рrоzоrrо Маrkеt є те, що платформа дає змогу здійснювати швидкі, прозорі та стандартизовані закупівлі. Завдяки великому вибору товарів і високій конкуренції серед постачальників держава змогла зекономити понад 300 млн грн, які тепер можна спрямувати на інші потреби, наприклад, закупівлю додаткової техніки, дронів або обладнання для підрозділів на передовій."Рrоzоrrо Маrkеt довів свою ефективність як інструмент для швидких та прозорих закупівель — не лише для цивільних потреб, а й для оборонного сектору. За два роки держава закупила через е-каталог 50 тис. дронів для наших захисників, зекономивши понад 300 млн грн. Це реальний приклад того, як публічні закупівлі працюють на обороноздатність", - прокоментувала очільниця Мінекономіки Юлія Свириденко.Процедура закупівлі в Рrоzоrrо Маrkеt максимально спрощена: державним установам не потрібно самостійно розробляти технічні вимоги чи перевіряти добросовісність постачальників — ці завдання бере на себе державна установа "Професійні закупівлі". В результаті, термін закупівлі в середньому становить 9 днів, що вдвічі швидше, ніж під час використання традиційних процедур відкритих торгів.Найбільшими замовниками дронів є військові частини, які мають власні бюджети, сформовані з податків (зокрема ПДФО), і можуть оперативно закуповувати потрібне обладнання. З 2024 року до процесу долучилися і місцеві громади, яким законодавчо дозволили здійснювати закупівлі дронів та спорядження на запити армії.Директор державної установи "Професійні закупівлі" Євген Якубовський підкреслив, що додати дрони до Рrоzоrrо Маrkеt було свідомим рішенням, продиктованим нагальною потребою фронту. Дрони — це тип обладнання, який легко стандартизувати, що робить закупівлі не лише швидкими, а й зручними для замовників. На сьогодні у каталозі представлені близько 200 постачальників безпілотників, що створює високу конкуренцію та дає змогу військовим частинам обирати якісну техніку за конкурентними цінами.Крім безпілотників, у Рrоzоrrо Маrkеt доступні також тактичні окуляри, навушники, портативні радіостанції, ретранслятори, оптичні приціли, прилади нічного бачення та супутнє обладнання для БПЛА. Перелік доступної продукції постійно оновлюється відповідно до потреб фронту та динаміки ринку.У лютому міністр оборони Рустем Умєров заявляв, що Україна стала найбільшим виробником дронів у світі. Наразі 96% усіх безпілотників купують або виробляють на території України.

Український ПЕН - культурна і правозахисна громадська організація, що об'єднує українських авторів і є одним із національних центрів Міжнародного ПЕНу. До українського ПЕНу входять понад 180 письменників, правозахисників, перекладачів, журналістів, науковців-гуманітаріїв, видавців, культурних менеджерів, драматургів та сценаристів.Міжнародний ПЕН був заснований у Лондоні 1921 року за ініціативи письменників Джона Голсуорсі та Кетрін Емі Доусон-Скотт і став однією з перших міжнародних правозахисних організацій, а також першим міжнародним об'єднанням письменників. Першим президентом українського ПЕН був Микола Вінграновський. Пізніше організацію очолювали Євген Сверстюк, Мирослав Маринович, Микола Рябчук та Андрій Курков. З 2022 року президентом українського ПЕН став Володимир Єрмоленко. Діяльність ПЕН в Україні спрямована на захист свободи слова та прав авторів, популяризацію української літератури та культури, відстоювання цінностей і стандартів незалежної журналістики, налагодження міжнародної культурної співпраці.Ти вже вдруге президент українського ПЕНу. Що для тебе ПЕН? Чому ти вирішив, попри страшенну зайнятість, його очолити і як ти відчуваєш місію ПЕНу?Для мене ПЕН - це спільнота передусім. Спільнота дуже багатьох людей, десь 180+. Я завжди вірив у те, що Україна будується через спільноти - через маленькі спільноти. Стара ідея Драгоманова, що в нас усе будується на ідеї громади: громада маленька, локальна, потім яка поєднується з іншими громадами й формує селище чи місто, які поєднуються з іншими містами, формують державу і так далі. Мені здається, що це велика ідея України, яка на цьому будується.У радянські часи, в імперські російські часи це все стиралося, винищувалося. Ми пам'ятаємо з нашої історії, що дуже велику роль в Україні відігравали братства (можемо сьогодні сказати - братства і сестринства) у барокову добу, спроби відновлювати ці братства були в ХІХ столітті через кирило-мефодіївців, потім через власне громади - київську громаду і багато інших. І мені здається, що ПЕН - це одна з таких спільнот, громад, і чим більше таких громад буде, тим краще.Водночас є елемент - включеність у міжнародний процес, тому що є міжнародний ПЕН. Це не є вертикальна структура - це є горизонтальна структура, є дуже багато національних осередків літературних, але це не тільки літературні правозахисні осередки. Тому що засадничі документи, Хартія ПЕН - там дуже багато про права людини, про свободу, про свободу творчості. Там дуже багато про те, що література не знає меж. І для нас це теж зараз виклик, тому що ми розуміємо, що не завжди ця теза повністю актуальна. Ми розуміємо, що інколи треба вибудовувати стіну до тих, хто хоче тебе знищити.Але мені здається, що ПЕН є однією з тих дуже живих насправді спільнот, не вертикальних, дуже горизонтальних. І через те в ПЕН, звичайно, відбуваються час від часу дуже цікаві, гострі дискусії.ПЕН є велике поле для комунікації з закордонними авторами. Яким чином ПЕН український комунікує з закордонними авторами?Щойно ми випустили книжку "Діалоги про війну". Це був дуже цікавий, дуже амбітний проєкт, коли українські автори і авторки й закордонні автори і авторки зустрічалися між собою в зумі й вели цей діалог. Це робили мої колеги Ольга Муха, і Оксана Мамченкова, і Тетяна Терен передусім, людина, яка великою мірою побудувала інституцію за останні десь шість років. Це було дуже цікаво: там, з того боку, були зірки - був Салман Рушді, був Тімоті Снайдер, Маргарет Етвуд, Енн Епплбаум, дуже багато зірок. І мені здається, що це як би вирівняло нас дуже сильно.Тобто ось український автор або авторка - ось визнана фігура, нобелівській лауреат, лауреати великих премій. І вони говорять на рівних. Зараз ми видали книжку українською й англійською. Мені здається, це надзвичайно цікаво.Друга річ - дуже багато наших авторів, авторок присутні на міжнародних фестивалях. Вони виступають з лекціями, з виступами. Постійно присутні на Франкфуртському ярмарку, на Лейпцизькому ярмарку книжковому, на великих американських фестивалях, на Неy Fеstіvаl, що такий міжнародний, і в нас люди бувають і в Латинській Америці, і в Африці, і в Азії. Це спосіб говорити про Україну, говорити через спілкування з іншими, бо ти не можеш говорити про Україну просто коли в тебе монолог, такого не буде ніколи. Це велика наша помилка, мені здається, дуже часто навіть і в державних комунікаціях, і в суспільстві це є.Лейпцизький книжковий ярмарок,фото: gеttyіmаgеsЯк просунути українські наративи? Це неправильна постановка питання. Тобто ти не можеш просунути українські наративи - ти можеш вести діалог з іншими культурами, бо в кожній культурі щось болить. І є культури, у яких дуже багато воєн відбувається або відбулося. Є культури, які так само, як і ми, страждали від голоду і голодоморів. Є культури, для яких ворогом є якісь інші країни, західні імперії і так далі. І через них з ними треба вміти говорити, бо культура - це завжди переклад досвіду. Цим дуже тонким заняттям дуже багато авторок і авторів ПЕН займаються.ПЕН - дуже якісний канал комунікації, інструмент комунікації і з Заходом, і зі Сходом, і з Півднем. Чи тобі здається, що ми здійснили дуже якісний прорив - навчилися вести діалоги, виходячи з того, що кожна країна розуміє нас по-своєму в питанні війни?І так, і ні. Мені здається, що ти ніколи не можеш уміти говорити зі світом, тому що світ змінюється. І світ зараз змінюється особливо. Ну от американці вміють говорити зі світом? Ми завжди думали, що нібито вміють, а виявилось, що зовсім не вміють.Європейці вміють говорити з Африкою? Насправді ніхто ні з ким не вміє говорити, це не тільки наша проблема. А що - Захід умів говорити з нами, коли сюди приїжджали купа журналістів у 2013-2014 роках на Майдані й робили одні й ті самі помилки, шукали тут ультраправих постійно, питали про утиски російської мови і так далі?Ти маєш бути готовим до того, що це дуже складний насправді процес, дуже довгий процес. Не завжди вміння говорити означає вміння переконати іншого в тому, що ти правий. Дуже часто комунікація з іншим світом закінчується, що ми в цьому погоджуємося, а в цьому ми не погоджуємося і ніколи, можливо, і не погодимося. Але важливо бути присутнім на сцені. От нас не було на сцені.Тому що коли, наприклад, Іван Багряний випускає неймовірно сильний роман про ГУЛаг "Сад Гетсиманський", мало кому це цікаво - і досі мало хто про це знає. А потім через чверть століття виходить Солженіцин з "Архіпелагом ГУЛаг" - і це змінює все, тому що всі французи починають це читати, це крах французької лівиці.Що - Солженіцин кращий письменник, ніж Багряний? Звісно, ні. Що - у Солженіцина якийсь сильніший досвід? Ні, у Багряного сильніший досвід, мені здається. Але просто ми не були на сцені. Зараз ми пробиваємося на цю сцену. Це дуже багатьох дратує насправді, тому що чим більше ми присутні на сцені, тим менше присутній хтось інший.Насправді, наприклад для африканських багатьох суспільств, чим більше Україна на порядку денному, тим менше вони на порядку денному. І ти не можеш це сприйняти, тому що людям, які живуть у Судані чи в Ефіопії, ти не можеш пояснити, чому війна російська проти України важливіша, ніж їхні війни. Тут треба дуже обережно завжди, а мені здається, що ми часто комунікуємо зі світом досить прямолінійно - після 2014-го, після 2022-го трішечки все одно в нас оцей комплекс жертви, що ми жертви, ми травмовані, слухайте нас. Ми праві тільки тому, що нам болить.Звісно, ми праві, тому що нам болить, але це тільки початок розмови. Люди, суспільство, які пройшли через війну, краще нас розуміють. І парадоксально, що ці люди здебільшого не в Європі і не в Америці, а в Африці, Азії, в Латинській Америці. Зверни увагу, що з Латинської Америки найбільше інтерес почали проявляти до України колумбійці - тому що колумбійці мають цей досвід війни.Тобто насправді ми раптом розуміємо, що світ набагато ширший. Європа, звичайно, це наша родина, наш великий дім, і ми маємо туди йти. Але водночас ми маємо розуміти, що вуха - як казав Заратустра, чи є у вас вуха, щоб чути мене, - дуже часто є в інших суспільствах.Ініціатива "Солідарні з Україною", якою самовіддано займається виконавчий директор Максим Ситніков, перекладачка Аня Вовченко чудова, - це зустрічі з західними авторами, і не тільки західними, тими самими латиноамериканцями й африканцями. Яке для тебе значення цих зустрічей із людьми - з медійниками, з авторами, філософами?Головне - що вони бачать. І тут команда робить дуже важливу роботу, що ці люди не є тільки в Києві. Тобто їх возять, звичайно, навколо Києва, їх возять в Ягідне, відому точку болю українського. Але коли є можливість, ми їх возимо і далі - у Харків, у Херсон. Був дуже цікавий досвід, організований Танею Огарковою передусім, - це підпільне читання французької поезії в Харкові. Харків'яни знають це місце, я не буду його називати, але, я думаю, вони знають, де це може відбуватися. Не буду називати з міркувань безпеки, тому що там багато цікавого відбувається. І от ми читаємо французьку поезію. Приїхав один із ключових французьких письменників, Емманюель Каррер, приїхали кілька інших фігур важливих. Ми читаємо французьку класику французькою мовою, а Таня читає переклади українською. Це була дуже важлива подія.Емманюель Каррер, фото: gеttyіmаgеs Потім у Херсон ми їздили кілька разів, теж привозили іноземців - і французів, і литовців, і багато кого. Дуже важливо цей досвід. Це ж ніколи не передати - ані зумом не передати, ані мейлом, ані якимось сториз у твіттері. Як би в нас не було відчуття присутності скрізь через екран телефону, все одно присутність справжня набагато важливіша. Як би не було оцих симулякрів присутності, оцих ілюзій присутності, які дають соцмережі, - присутність є великою цінністю сьогодні, тому ми намагаємося цю присутність забезпечити. І в нас були всі континенти - у нас було дуже багато там латиноамериканців, були бразилійці, були люди з Південної Африки і був один із ключових південно-африканських письменників Деймон Гелгут, букерівський лауреат. У нас були люди з Азії, з Індії наприклад, з латинської Америки.Дивовижно, що в перший день, коли приїжджає делегація, переважно є вечеря з ними, і ти бачиш таку певну настороженість, ніби відсутність, можливо, невключеність, а потім за кілька днів це вже стають найкращі друзі.Потім  - ми робимо з ними подію, записуємо з ними розмову. Причому більшість цих розмов можна слухати англійською мовою. У нас спільні подкасти Українського ПЕН, Ukrаіnе Wоrld та Українського інституту. Можете зайти на подкаст Ехрlаіnіng Ukrаіnе, якщо глядачі твої слухають англійською.Якщо чесно, у мене з того, що я читаю в соцмережах, відгуки людей, які небагато знають про український ПЕН, - люди часто сприймають ПЕН як елітарний закритий клуб. Ми, до слова, навмисне називаємо Український ПЕН, а не Український ПЕН-клуб, щоб не було цього враження, що це клуб. Але таке враження в людей є.Я тебе попрошу розказати про те, як ми працюємо всередині країни, про наші поїздки волонтерські. Але спочатку, для того щоб зрозуміти всю елітарність цієї організації, ми будемо показувати фотографії, на яких зображено, як ми возимо книжки на деокуповані прифронтові території, а я розкажу про кілька проєктів, які є дуже важливі.Автори ПЕН часто їздять на схід і возять книжки в бібліотеки, які були зруйновані, пошкоджені російськими обстрілами. Ця ініціатива називається "Незламні бібліотеки" - передача українських і англомовних книжок. І уявіть собі, що лише англомовних книжок було передано 40 тисяч у прифронтові бібліотеки від Вооk Аіd Іntеrnаtіоnаl. Це книжки великих британських видавництв, від класики до дитячих і навчальних. Ви бачите зараз на фотографіях те, як автори ПЕН заносять їх у бібліотеки цих регіонів.Ще один важливий проєкт ПЕН – "Люди культури, яких забрала війна". Його ініціювала Тетяна Терен. Це серія текстових портретів митців, які загинули у війні. І, власне, всі їх портрети є на окремому сайті. Є проєкт чудовий "Мереживо" - це літературні читання в містечках України. Цей проєкт теж придумала Таня Терен і його втілюють десятки авторів ПЕН.Є також фестиваль-воркшоп "Прописи" для молодих авторів, де вже знані автори українські навчають, виступають тьюторами, зустрічаються з молодими. І це теж важливий проєкт. ПЕН також організує візити іноземних письменників і журналістів "Солідарні з Україною", про які ми щойно з Володимиром говорили.фестиваль-воркшоп "Прописи", фото: gаlkа.іf.uаОкрема історія - це премії ПЕНу: Премія Василя Стуса, Премія Ґонґадзе, Премія Шевельова за есеїстику, перекладацька Премія Drаhоmаn Рrіzе. Окрім того, є регіональні зустрічі ПЕН-центрів. Це розмови з західними інтелектуалами про те, через які трансформації сьогодні проходить Європа і якою є роль України в цих змінах. Це теж надзвичайно важлива робота.Мені важливо було розповісти про ці проєкти, тому що вони ніби відомі в нашій бульбашці, але я думаю, що вони заслуговують на те, щоб про них розповісти. І адмінкоманда ПЕНу теж заслуговує, тому що це велике це робиться величезними зусиллями адмінкоманди ПЕНу. Розкажи, будь ласка, про ці прекрасні волонтерські поїздки Україною з книжками.Це дуже цікава історія. Вона насправді дуже наша сімейна з моєю дружиною Танею Огарковою, тому що колись, коли в нас народилася третя дитина, я так подивився на все це і сказав Тані, що нам потрібен бус. І ми купили бус - найдешевший, який був на ринку. Це Rеnаult Тrаfіс вантажний, перероблений у Бердичеві на пасажирський. Це було перед великою війною. Ми їздили на нашу улюблену Десну, ми дуже любимо там зупинятися з наметами і проводити час, ночувати там. А коли почалася велика війна, цей бус фактично став інструментом перевезення гуманітарної допомоги з західного кордону, з Чернівців до Києва. Оце були наші поїздки в березні 2022 року.А потім після деокупації Київщини ми почали з Танею їздити передусім по Броварському району. Багато було сіл зруйновано, ми просто возили гуманітарну допомогу. І влітку 2022-го, коли вже зрозуміло було, що на Київщині більш-менш усе гаразд, ми почали їздити на схід.Перша поїздка, я пам'ятаю, була в Харків, вона була потягом. І там були ми з Танею, Таня Терен, Остап Сливинський і Віка Амеліна. Це була та дуже важлива поїздка в червні, здається, 2022 року. Ще Харківщина не була деокупована, ще до операції осінньої.А потім ми почали їздити бусом, тому що зрозуміли, що дуже багато чого треба, ми почали щось шукати для військових, якісь там приціли, якісь генератори і так далі. І от так поступово, поступово… А паралельно ж була ця історія - "Мереживо", пенівський проєкт. І поступово ми зрозуміли, що люди дуже зближуються, які перебувають в одному бусі. Ти пам'ятаєш, ми з тобою їздили на Чернігівщину, це літо 2022 року.Теж з Вікою Амеліною.Щось ми туди возили, я пам'ятаю, для волонтерів Чернігова. Це дуже-дуже зближує, неймовірно. І цей час, проведений у бусі, і час якихось подій, і розмови з місцевими людьми. Тобто це завжди розмови: ми приїжджаємо в бібліотеку, приходять люди - ось живі українські письменники, письменниці, ось їхні книжки, ви можете їх підписати.Вікторія Амеліна, фото: Fасеbооk Інколи ми приїжджаємо в місця, куди київські письменники приїжджали останній раз десь у 1980-х роках - з Києва, наприклад, чи зі Львова.Це абсолютно точно. Тебе не було на Чернігівщині того разу, але нам у Новгороді-Сіверському сказали, що останній письменник, який до них приїжджав, - це Павло Глазовий у 1989 році. Тобто це не жарт, це насправді так.Аудиторія приходить, і дуже часто це такі сеанси взаємної психотерапії. Я пам'ятаю деякі епізоди, наприклад в Охтирці ми були, чи в Глухові, чи в тому самому Херсоні, чи в Ізюмі. Якщо перерахувати всі населені пункти, які ми об'їздили, це, мабуть, під сотню вже буде. Люди починають читати свої вірші, люди починають ділитися тим, як вони творять під час війни. Виявляється, що деякі люди, яким за 60, за 70, почали писати якісь тексти через війну. Тобто вони волонтерили - а зараз вони пишуть вірші. Або вони розповідають якісь історії, від яких то смієшся, то плачеш. І це, мені здається, якесь таке зшивання - маленьке зшивання, маленькими ниточками ти зшиваєш це все.Потім ми взяли в оренду бус. І тепер у нас їх два - ну, якби в нас немає, але один в нас сімейний, інший узятий в оренду, називається "ПЕН-бус". Інколи ми двома бусами вже можемо їхати. Тобто це вже два буси - це вже 18 людей.І паралельно ж ця історія теж, що ми купуємо автівки для фронту, привозимо. І це дуже часто поїздки, які поєднуються.Тобто ви завозите автівки з Танею, а потім повертаєтеся до бібліотеки, в культурні центри, говорити з людьми, зустрічаєтеся. Але дуже часто в регіонах, в цих містечках маленьких і в селах люди дуже дякують нам, а виходить, що я повертаюся з цих поїздок набагато сильнішою. Питання, кому це потрібніше, я ставлю постійно, тому що насправді ми їдемо теж заряджатися - якщо можна так сказати, мабуть, це не зовсім так – стійкістю. Звичайно, чим ближче ти до фронту, тим більше відчуваєш, що в людей більше болю, але й більше стійкості, є таке відчуття.І так само іноземці. От чому іноземці сюди приїжджають? Найбільш повторювані люди, які постійно сюди приїжджають, - вони теж сюди приїжджають за чимось. Або за справжністю, відчуття справжності дуже важливе, тобто тут, в Україні, набагато менше ігор, набагато менше вдавання. Хоча воно теж, звичайно, є, його дуже багато. Хтось приїжджає за відчуттям ризику, хтось приїжджає за відчуттям якоїсь необхідності, якогось вчинку.Звичайно, це такий обмін завжди, і тут не треба приховувати, що й ми їздимо на ці прифронтові території за певною силою, яка там є.Я пригадую, як ми були - ви з Тетяною Огарковою були теж - у цій поїздці до Херсона, а з нами був бельгійський журналіст Ульріх Хугвельде. Я пам’ятаю, наскільки він вражений був тим, як виглядає Херсон… Я брала в нього інтерв'ю, і він навіть не міг говорити, такий був розчулений. І що його найбільше вразило - це те, що люди в Херсоні його підтримують і мають сили ще усміхатися.Те, що переживають наші військові, - це взагалі якийсь інший рівень досвіду. Я дуже обережно завжди про це можу судити, намагаюся не робити ніяких припущень. Але я пам'ятаю свої перші досвіди, коли ми в'їжджали в повністю зруйновані села. Перший досвід - коли звільнили Харківщину, оці села між Ізюмом і Слов'янськом - Кам'янка, Долина і деякі інші ще в бік, Богородичне. Це був 2022 рік, листопад чи грудень. Ми повезли одну автівку якраз у Слов'янськ. Я пам'ятаю, з Ізюма йде дорога вниз. Сам по собі Ізюм - це страшне видовище. Ти в'їжджаєш в це село Кам'янка - згори ти на нього дивишся і не бачиш жодного будинку цілого. Оці перекриття дерев'яні на дахах - таке враження, що це якісь скелети тварин, що ти на якомусь цвинтарі великих живих істот.зруйнований Слов'янськ, фото: gеttyіmаgеs Я пам'ятаю, що ми теж плакали тоді, це неможливо вперше, але потім ти призвичаюєшся до цього, на жаль. Можна сказати, це такий синдром баналізації руїни, є теж такий момент. З цим треба якось боротися, але він є.Але в цьому синдромі баналізації - Сьюзен Зонтаґ писала про це, до речі, - стаєш менш чутливим до болю інших. Але, з іншого боку, коли під час обстрілу зруйнували хлібзавод, на якому випікали паски, мене до сліз чомусь пройняли саме оці паски, які розкотилися. І ти ніколи не очікуєш - чому саме це може тебе добити?Я пам'ятаю дуже багато історій, які пов'язані з хлібом. В одному з сіл Київщини нам староста говорив, що фактично в нього було дві головні функції. 20% усього мешканців села залишилися в окупації. І він залишився, сказав: я не залишу своїх людей. Він казав, що два головних обов'язки було - ховати померлих і діставати хліб. Це я дуже сильно запам'ятав.А пам'ятаєш - чи ти була з нами? - в Охтирці чи в Тростянці, в Охтирці, по-моєму, нам розповідали, як хліба не було і як дістали десь борошно й потім почали випікати самі. І якийсь військовий просто дав тисячу гривень за хлібину, бо тисячу гривень нікому не потрібно, а хлібину - дуже потрібно.Я пам'ятаю, у Святогірську коли ми були, теж дуже страшне видовище. Прекрасне місце Святогірськ, ліси там неймовірні, красиві. Сіверський Донець - взагалі одна з моїх улюблених річок. Яка вона історична насправді, скільки містечок нашої Слобожанщини на цій річці - Ізюм, і Зміїв, і Чугуїв, і Святогірськ, і так воно аж до Донеччини йде. Насправді сакральна річка. Про неї, до речі, Ярина Чорногуз пише в одному зі своїх віршів, для неї це Стікс і Лета одночасно.І от приїжджають волонтери зі Слов'янська - з гарячим хлібом, з цими гарячими батонами. І приїжджають жінки здебільшого або чоловіки на велосипедах, і вони беруть цей хліб… А пам'ятаєш у Жанни Кадирової мистецький об'єкт – "Паляниця", здається, називається, - де каміння порізане, як хліб. Дуже-дуже точно.Хочу тебе запитати про велику дискусію, яка була всередині ПЕН буквально місяць тому. Я думаю, що більшість людей і дізналися про ПЕН, про існування Українського ПЕНу саме через цю дискусію, яка була пов'язана з тим, що онлайн-видання "Збруч" надрукувало колонку - текст Юрія Винничука, члена ПЕН, яка називалася "Була колись розпусна епоха".Частина спільноти ПЕН, і не лише спільноти ПЕН, я би сказала, частина культурної спільноти сприйняла цю колонку як вияв свободи творчості і святе право письменника говорити так, як він хоче. Частина сприйняла цю колонку як вияв мізогенії чи нормалізації нечутливості і   сексистського підходу. У цій колонці, власне, автор ділився своїми роздумами на тему аб'юзу, домагань колись ще в радянські часи і зміни сприйняття особистих кордонів молодим поколінням.Отже, було рішення виконавчої ради ПЕНу, яка майже одноголосно - одна людина утрималася - вирішила виключити Юрія Винничука з ПЕНу. Але через широку дискусію ти прийняв рішення все ж таки скликати загальні збори, і загальні збори ухвалили рішення Винничука лишити. Ухвалили з великою перевагою.2:1 - 70 до 40, десь так.Мені здається, що суть цієї дискусії - вона ширша, ніж просто конфлікт усередині ПЕН. Де проходить лінія конфлікту?По-перше, моє відчуття було, що більшість письменників, письменниць, журналістів, які є в ПЕН, дуже погано сприйняли цей текст. Я не чув, чесно кажучи, якихось схвальних відгуків. Можливо, вони є, але я їх не чув. Тобто це вже певний сигнал: свобода слова - це дуже важлива, ключова, фундаментальна цінність, але що стається, коли вона чинить жорстокість? Що стається, коли вона нормалізує насильство? Наприклад, я так само прочитав оцей текст - як певну нормалізацію насильства. Тобто "тоді було так - зараз так", "ми не знаємо, що краще, можливо, те було краще".Я дуже обережно ставлюся до абсолютних моральних суджень, я людина дуже обережна в цьому, я не схильний рубати з плеча і казати: ось добро і зло. Я філософ, я бачу дуже багато напівтонів. Але мені здається, що контекст війни абсолютно нас теж робить людьми, які по-іншому сприймають взагалі проблему насильства, і проблему приниження, і проблему певної нормалізації насильства. Україна повстала проти насильства на Майдані. Коли після побиття студентів один мільйон вийшов у Києві - для мене оце було ключем до Майдану, це було головним. Не євроінтеграція, не антитиранія проти Януковича, хоча це теж було дуже важливо, а оця нетерпимість до насильства. Росія нам, навпаки, показує, що насильство - це прийнятно, насильство - це нормально, насильство - це єдиний спосіб вести справи в суспільстві.Мені здається, що все-таки ми змінюємося, і зараз для українського суспільства і для письменницької спільноти свобода слова – так, без сумніву, але врахування чутливості інших, певна чутливість до болю іншого, певна обережність має бути не меншою цінністю. І мені здається, що більш-менш у спільноті якраз щодо цього консенсус є.Хоча ми ще будемо говорити, я особисто хочу зібрати ще одну таку дискусію після того, як ці пристрасті, емоції певною мірою вляжуться. Питання було в тому, як реагувати на це. Виконавча рада вирішила зреагувати досить-таки радикально - виключити. Загальні збори вирішили по-іншому. Загальні збори мають більшу вагу, ніж виконавча рада, загальні збори ніби скасовують рішення виконавчої ради. Але наявність цих двох рішень, цих двох позицій показує, що це досить-таки серйозна проблема. І нам насправді нелегко і в самому суспільстві знайти розуміння.Так, тому я й кажу, що це не тільки про ПЕН, це ширше - про культурне середовище, і навіть ширше - про все суспільство.І не тільки про українське. Дам тобі один приклад. Я не знаю, чи ти помічаєш, але є тренд в англомовному гуморі. Я час від часу слідкую, що там в американському гуморі відбувається. Бо гумор - це дуже важливо, не тільки американський, взагалі англомовний чи франкомовний, який я розумію. Гумор - це дуже важливий індикатор дозволеності, і в публічному гуморі, в стендап-камеді, відбулася за останні 10 з чимось років антиполіткоректна революція. Тобто стало популярно дуже жорстко, неполіткоректно, сексистськи, як завгодно, жартувати. Я не та людина, звичайно, яка буде це обмежувати й хотіти це обмежувати - я просто слідкую за тенденціями. Але мені здається, що трампізм - це якраз наслідок цього.Можливо, це відповідь на те, що дискурс - назвімо це ліволіберальним дискурсом, який передбачає захист меншин, захист прав різних людей, в тому числі прав жінок, - ця група радикальна вважає, що це зайшло занадто далеко, що це вже обмежує нашу свободу. І тому відповіддю на це стала максимальна неполіткоректність. І мені здається, що і політкоректність, коли вона заходить занадто далеко, коли вона справді робить людину фактично не здатною на трішки складний жарт - я, наприклад, люблю чорний гумор, я дуже часто ним користуюся, але мене хвилює оця контратака людей, які кажуть "свобода понад усе".Володимир Єрмоленко Трампізм - це ж дуже цікаве явище. Там є консерватори, які кажуть, що "релігія понад усе", а є лібертаріанці, які кажуть "свобода понад усе". Ми можемо говорити все що завгодно, і ніхто нам нічого не може сказати, не може обмежити наші права на висловлювання. І мені здається, це проблема. Я не знаю, як її вирішити, але цю проблему треба усвідомлювати. Мирослав Маринович, людина, яка для мене є великим авторитетом, якраз це формулює в термінах. Я точно не пам'ятаю його формулювання, але це питання жорстокості чи нежорстокості вільного слова. Бо вільне слово може бути жорстоким, і наскільки ми маємо все ж таки тримати це у себе.Юрій Винничук, без сумніву, талановитий письменник, я жодним чином не роблю ніяких суджень щодо нього як письменника, але мені здається, що він показав цим текстом нечутливість до оцих  змін, що свобода - ну, ти розумієш, тут іще дуже цікаво, тому що для покоління тих, хто мав досвід боротьби з Радянським Союзом, і я захоплююсь цим поколінням, для цього покоління свобода є абсолютно недоторканною цінністю. Для них оці спроби - мені здається, все ж таки тут генераційний, поколіннєвий розрив є, - спроби зараз більш молодих людей переосмислити це і поставити питання про межі свободи для них є якимось дуже небезпечним трендом. А для нас - навпаки, ми бачимо, до чого може призводити ця необмежена свобода.Але як ти бачиш собі порозуміння в цьому? От ти кажеш, що ти ініціюєш розмову про це, коли вляжуться пристрасті. А як ти бачиш порозуміння між людьми, для яких свобода понад усе і які у відповідь, скажімо, на болючий досвід мій чи твій кажуть: слухайте, це, перше, - замах на свободу, друге - це політика скривдженості, третє - це ліваки, оцей ваш кенселінг, полювання на відьом і так далі. Якщо людина, захищаючи свободу, не має чутливості до болю іншого чи досвіду іншого, то яке може бути порозуміння? Як ти це бачиш - це можна натренувати?Мені здається, нам треба пробувати чути одне одного.Ну от не чують. Ми вже побачили.Тут теж треба розуміти, що дискусія велася здебільшого мейлом. І в мейлі, коли ми зібрали, власне, загальні збори, коли принаймні це було в зумі, коли люди дивилися одне одному в очі, у мене було відчуття – можливо, помилкове, але в мене було відчуття, що люди більш терпимо ставляться до позиції одне одного.Тому що це проблема онлайну. В онлайні більше жорстокості, в тексті більше жорстокості. Ти можеш написати, ти набагато більше готовий до жорстокості, коли ти пишеш коментар до людини, яку ти не бачиш в обличчя. Психологи говорять про різні речі, що там не працюють дзеркальні нейрони чи ще щось. Але мені здається, що навіть у спільноті культурній, письменницькій не є достатньо усвідомлення дуже часто, як працює онлайн і як певна частина нашої людяності в онлайні, особливо в мейлі, в мейловому спілкуванні, в текстовому спілкуванні, зникає. Тобто ми недостатньо рефлексуємо над цим, а нам треба над цим рефлексувати.Мені здається, що це певне зіткнення цінностей. З одного боку - цінність абсолютної свободи, з іншого боку - цінність свободи, яка дуже самообмежує чутливість до досвіду іншого. Як у будь-якій ціннісній дискусії, люди дуже часто переходять межі і перетворюють свою цінність на протилежність. Це так стається.Чи ти думаєш, що оця нетерпимість - це достатньо, не побоюсь цього слова, природно для того стану, того жаху, в якому ми живемо?Я не думаю, що це наслідок війни, тому що це відбувається скрізь. Подивися на Америку. В Америці немає війни, в Америці є бажання громадянської війни всередині себе. І вони ведуть дуже жорстоко цю війну. Я присутній у твіттері, у Х, давно, тому що ця платформа була головним майданчиком донесення якихось позицій України. Х, порівняно з фейсбуком, набагато більш жорстока мережа. Нам здається, що фейсбук жорстока мережа. Я не знаю, що відбувається в інстаграмі, я не дуже там присутній, мені здається, інстаграм - найбільш няшна мережа, найбільш добра, але я не певен. Але Х дуже жорстокий. І американські дискусії ведуться через Х, тобто колишній твіттер.Ну і от чому так? Зрозуміло, що в них є відчуття втрати колишньої могутності, і це їх дуже ковбасить. І друге, мені здається, що (я це відчув уже в кінці 1990-х, навіть тоді на початку 2000-х писав) люди втомилися бути політкоректними, люди втомилися бути чемними, люди знову захотіли стати тваринами. Звичайно, на нас накладається війна, тому що нам дуже хочеться зробити погано якомусь ворогу. Якщо ми не бачимо реального ворога, ми знаходимо уявного ворога, дуже часто - людину поруч. Але це загальна тенденція. І це тенденція, пов'язана з відходом від, умовно кажучи, культури ввічливості, культури політкоректності якоїсь, яка теж мала свої проблеми. Повернення якогось такого анімалістичного в нас, бестіального. І плюс на це накладаються соцмережі, де ми не бачимо іншого, а значить, можемо завдати якого завгодно болю йому.Але мені здається, що наше суспільство і так непогано тримається на тлі того, що ми переживаємо.Коли ти фізично говориш з людьми, навіть людьми абсолютно інших поглядів, - це ж інша абсолютно комунікація. Тому моє побажання для всіх: менше вступайте в конфлікти в соцмережах, так звані срачі, менше беріть участь у цьому, більше зустрічайтеся особисто, дивіться одне одному в очі. І намагайтеся робити щось разом.

Японія стала епіцентром інновацій у квантових обчисленнях, запустивши найпотужніший у світі суперкомп’ютер АВСІ-Q, створений на базі графічних процесорів NVІDІА. Суперкомп’ютер АВСІ-Q, розроблений Національним інститутом АІSТ, містить 2020 графічних процесорів NVІDІА Н100, об’єднаних через мережу NVІDІА Quаntum-2 ІnfіnіВаnd. Його архітектура поєднує гібридні обчислення – квантові технології та штучний інтелект. Платформа СUDА-Q™, яка лежить в основі системи, … Стаття Японія запустила найпотужніший квантовий суперкомп’ютер з'явилася спочатку на Цікавості.

У грудні 2023 року аналітик американського аналітичного центру СNА Деккер Евелет виявив на супутникових знімках аеропорту Сунан у Пхеньяні модифікований радянський транспортний літак. Над його крилами були встановлені пілони, ймовірно, для кріплення радара. За оцінками експерта, це свідчить про створення першої в Північній Кореї повітряної системи раннього попередження, пише Fоrеіgn Роlісy. Цю здогадку підтвердив офіційний показ системи 27 березня, коли лідер КНДР Кім Чен Ин оглянув її публічно. Йдеться про літак, здатний виявляти ворожі літаки та крилаті ракети ще до того, як вони наблизяться до північнокорейського повітряного простору. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кім Чен Ин показав тренування своїх військових Такі системи давно є стандартом для розвинених армій, адже дозволяють: 1. Раннє виявлення повітряних цілей - за рахунок висоти польоту повітряний радар не обмежений кривизною Землі, що особливо актуально для гірської місцевості КНДР. 2. Передача даних в реальному часі - наприклад, тактичним бомбардувальникам, які можуть оперативно реагувати на появу цілей. Однак наразі у Північної Кореї лише один такий літак, і він не здатен забезпечити постійне патрулювання. Ймовірно, його використовуватимуть у кризових ситуаціях чи під час навчань США та Південної Кореї. Водночас досі не ясно, чи поява літака є результатом внутрішнього розвитку, чи, можливо, технічної допомоги з боку Росії як це вже фіксувалося у військово-морській сфері. Експерти вважають, що така повітряна платформа може допомогти КНДР подолати одну з найскладніших технологічних проблем - створення боєголовок для міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), здатних витримати повторний вхід в атмосферу. Попри десятки років розробок і суттєвий прогрес, Пхеньян досі не продемонстрував здатності до повноцінного повернення боєголовки з космосу. Через географічні обмеження КНДР вимушена тестувати ракети на коротких траєкторіях, які створюють екстремальні умови, непридатні для моделювання реальних бойових запусків. При цьому країна, ймовірно, не має засобів відстеження поведінки боєголовки під час входу в атмосферу, оскільки наземні радари втрачають зв'язок з ракетою нижче 140 км висоти. Незважаючи на ці технічні обмеження, аналітики попереджають: північнокорейські МБР залишаються реальною загрозою. Навіть із неточними або ненадійними боєголовками, вони можуть бути застосовані, і саме це зменшує ефективність стримування, на яке спирається регіональна безпека. Кім Чен Ін заявив, що участь його країни у російсько-українському конфлікті була правомірною і відповідала суверенним правам на захист братньої нації. Він підкреслив, що ця участь була справедливою і є виразом підтримки Росії.

Чому український ВПК зацікавлений в експорті зброїЗа більш ніж три роки війни Україна пройшла шлях від країни з напівживою оборонною промисловістю до держави з потужним ОПК. За деякими даними, сьогодні ми маємо понад 800 підприємств, які забезпечують армію. Потенційно, за словами голови Мінстратегпрому Олександра Камишіна, українські компанії здатні виробити зброї на 20 млрд доларів. Деякі експерти оцінюють цей потенціал навіть у 35-40 мільярдів доларів. Але використовується він сьогодні далеко не сповна. За даними опитування, проведеного Асоціацією "Технологічні сили України" (ТСУ), яка об’єднує найбільших виробників безпілотників та іншої технологічної продукції, 38% компаній, залучених до оборонного замовлення, повідомили, що понад половину їхніх потужностей сьогодні простоюють. Лише третина респондентів заявила, що цехи повністю завантажені.Причини? Вони під час війни очевидні – нестача коштів, недоступність для підприємств кредитних ресурсів. Той же Олександр Камишін підтверджує, що держава з означених 20 мільярдів може законтрактувати продукції лише на 6 млрд доларів. Якщо за словами міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, у 2024 році Україна здатна була виготовити понад 2 млн FРV-дронів, президент Володимир Зеленськогий офіційно підтверджує, що законтрактовано поки лише 1 млн дронів. Понад 1,7 млн безпілотників та РЕБ не виготовили приватні українські виробники зброї в 2024-му через відсутність держконтрактів, ідеться в дослідженні ТСУ. дрон "Лелека-100", фото: gеttyіmаgеs Оскільки вирішення проблеми кредитування у воюючій країні не виглядає найближчим часом реальним, альтернативою, на думку багатьох фахівців, став би експорт Україною зброї. Схема зрозуміла: продаємо зброю - отримуємо прибуток та податки – вкладаємо в розширення виробництва. Приміром, за даними заступника голови NАUDІ Сергія Висоцького,  Україна потенційно може отримувати до 2 мільярдів євро лише від податків з цього бізнесу. Але попри логічні аргументи на підтримку рішення про відкриття експорту озброєнь протягом цього часу українська влада не йшла на такий крок. Головним аргументом проти, окрім безпекових та логістичних проблем, були очевидні політичні ризики цього рішення: як західним урядам пояснювати своїм виборцям збройну допомогу Україні, якщо ми самі будемо продавати світові зброю. І от, схоже, крига скресла. Як стверджує Fоrbеs, посилаючись на керівництво Мінекономіки, робота над цим йшла кілька місяців. “І президент, і пан Єрмак активно долучалися, намагалися розібратися,  вони в темі з вересня минулого року. Відповідно, вже є погодження від президента на відкриття експорту”,- пише видання. Джерела Еспресо.тв в РНБО та уряді підтверджують, що прийняття офіційного рішення на рівні Кабінету міністрів очікується вже за два-три тижні, до кінця травня чи на початку червня. Розглядається три варіанти того, як це працюватиме.Що стало вирішальним для відкриття експорту зброї“Маємо йти на цей крок, оскільки все більше стаємо заручниками ситуації, - пояснює співрозмовник Еспресо.тв в РНБО. – Підприємства ОПК країни, шукаючи шляхи нарощення виробництва, релокують свої підприємства або ж знаходять, скажімо так, “відкриті” ділянки експорту через партнерів. Відповідно, ми втрачаємо податки, втрачаємо технології, втрачаємо людей. Крім того, де-факто експорт з України відбувається, так би мовити, окремими кейсами, чи назвемо це гібридними методами. Тож альтернатива така: оптимальніше мати контрольований експорт замість неконтрольованого”.В Консорціумі оборонної інформації підтверджують цю тезу. Військовий експерт, співзасновник Консорціуму Валентин Бадрак каже, що прихована релокація останнім часом є стійкою тенденцією для українських оборонних підприємств. “Релокація може бути відкритою чи прихованою, але суті це не змінює, підприємства, які могли б бути українськими, отримують іноземну прописку, від чого ми здебільшого не виграємо”.Для прикладу, лише у сфері виробництва безпілотників як мінімум троє великих виробників відкрили свої виробництва в країнах Східної Європи: Skyеtоn - в Словаччині, Ukrsресsystеms – у Польщі,  DеVіRо - в Чехії. При цьому за межі України перенесено виробництво найсучасніших моделей БПЛА - РD-2, Lеlеkа LR, "Булава". Підприємства мають намір постачати продукцію країнам НАТО, і це не може не радувати Україну, але, безумовно, країна точно не програла б від того, якби wі фірми мали українську прописку. ударний дрон "Булава", фото: mіlіtаrnyі У вже згаданому дослідженні ТСУ, представники 85% підприємств повідомили, що обмірковують переведення частини виробництва за межі України або вже здійснили це. "Що втримає вас від релокації за кордон?" – відповідаючи на це питання, 80% вказали саме на відкриття експорту. Далі йдуть інші важливі фактори: 72% – збільшення державного замовлення, 69% – укладання багаторічних контрактів.Щодо прихованого експорту, який відбувається де-факто, Валентин Бадрак підтверджує тенденцію. “Деякі ділянки експорту озброєнь під час широкомасштабної війни справді залишалися “відкритими”. Приміром, відбувалися поставки запасних частин для індійських літаків Ан-32 українського виробництва. Так само можна сказати й про Туреччину - авіаційні двигуни для місцевих БАК постачалися українською компанією “Івченко-Прогрес”. Або ж, приміром, литовська компанія Grаntа Аutоnоmy повідомила, що компоненти для своїх FРV-дронів купує в Україні”. Варіанти відкриття експорту озброєньЗа даними з різних джерел, сьогодні розглядаються три основні сценарії регулювання експорту оборонної продукції.Індивідуальне погодження контрактів: кожен експортний контракт проходитиме окреме узгодження на державному рівні. Такий підхід уже частково застосовується, але планується його офіційне закріплення. Пропорційний експорт: виробникам дозволять експортувати до 50% від обсягу продукції, виготовленої за контрактами для Збройних Сил України. Частина доходу від експорту буде спрямована на закупівлю озброєння для ЗСУ. Нарешті, третій варіант: запровадження експортного мита. Передбачається встановлення 20-відсоткового мита на експорт оборонної продукції, кошти від якого надходитимуть до спеціального фонду для фінансування потреб армії.Яке рішення зрештою обере влада? Нескладно передбачити, що перший варіант, який, по суті, передбачає точкове погодження, є найменш прозорим, але, очевидно, найбільш зручним для чиновників. Як зауважує керівник приватної компанії, не близької до владних коридорів, “владі зрозумілий такий підхід: чим менше буде умовного Пашинського (Сергій Пашинський, голова Національної асоціації підприємств оборонної промисловості (NАUDІ), який вважається непідконтрольним чинній владі, – ред.) тим більше буде своїх, рідних фірм”. Експерти визнають, що формула “приходьте з контрактами, будемо вирішувати індивідуально” фактично працює й сьогодні. Компанія подає заявку в Державну службу експортного контролю (ДСЕК), але переважно отримує відмову з посиланням на те, що першочергово мають бути задоволені потреби української армії. Іншими словами, офіційно експорт зброї ніхто не забороняв, фактично  ж ця заборона діє з 24 лютого 2022 року і ринку експорту як такого немає. Тепер цю негласну заборону буде знято, і потенційні експортери подаватимуть заявку до тієї ж ДСЕК, а в разі сумнівів, які виникнуть у служби, як повідомляють поінформовані джерела, конкретну заявку розглядатиме Міжвідомча комісія з питань оборонно-промислового комплексу при Кабінеті Міністрів.За дивним збігом обставин саме в цей час, коли з дня на день очікується рішення про відкриття експорту зброї, з’явилось повідомлення про арешт в Іспанії Олега Гладковського, голови цієї комісії в період з 2015 по 2019 рік. Нюанс лише в тому, що під час перезавантаження влади у 2019 році президент Зеленський ліквідував цю комісію як орган РНБО, натомість підпорядкувавши її як дорадчий орган Кабінету міністрів. Тож за першого варіанту відкриття збройного експорту цей експорт буде передано до сфери впливу винятково уряду. Перефразовуючи згаданого керівника підприємства, “Пашинського буде значно менше, ніж сьогодні”, а буде стільки “своїх”, скільки перетравлять апетити влади. Другий та третій варіанти в цій альтернативі, за всіма підходами, є значно прозорішими. Тут застороги більше стосуються не політики, а економіки. Зокрема, варіант “пропорційного експорту”, на думку експертів, може відсікти від ринку невеликі підприємства, оскільки їм буде непросто“потягнути значні платежі при незначних обсягах продукції. Варіант “митний”, коли фірмам належатиме сплачувати додаткове мито від експорту оборонки,  вирішальною мірою залежить від розміру мита. Зокрема, практики від оборонки висловлюють сумніви, що цифра 20% мита, яка називається, буде підйомною для більшості українських зброярів. Тож потрібна продумана підготовка при виборі кожного з цих варіантів, з точним пропрацюванням деталей. При цьому має бути врахована ще одна засторога, анонсована президентом Зеленським: експорт буде дозволено переважно до країн-партнерів, які підтримували Україну під час війни, зокрема членів коаліції "Рамштайн".Валентин Бадрак, коментуючи Еспресо.ТВ вибір між трьома означеними варіантами,  також наголошує, що важливо “правильно реалізувати відкриття експорту”. На його думку, держава для цього, зокрема, може вдало використовувати два важелі: рівень оборонного замовлення для Сил оборони та контроль за ліцензіями на експорт, при цьому формально залишаючи за собою й третій важіль – у вигляді лобіювання підприємств ОПК для фінансування країнами ЄС у межах так званої данської моделі.При цьому головним моментом державного управління експортом зброї, наголошує експерт, має стати спрямування ОПК, щоб українська продукція потрапляла на ринок через її західних партнерів – наприклад, у складі західної зброї або у вигляді нових спільних продуктів. А вже після припинення війни експорт може набути значних масштабів та приносити Україні 4-5 млрд доларів щорічно. морський безпілотник МАGURА V7, фото: gеttyіmаgеs Що зможе експортувати Україна у сфері ВПКМаємо вже чимало збройових досягнень, де Україна випереджає західні зразки. Йдеться, зокрема, про деякі типи безпілотних систем, засоби РЕБ та деякі інші системи.Так, Альянс “Нова енергія України”, один із потужних приватних розробників дронів та РЕБ, разом із німецькою компанією Dіеhl Dеfеnsе вже забезпечує системами захисту ЗРК ІRІS-Т та нові САУ RСН 155 виробництва КNDS сучасними засобами РЕБ. Інший переконливий приклад - дві українські компанії обрані американським замовником (Dеfеnsе Іnnоvаtіоn Unіt) для створення прототипів безпілотників для Армії США в рамках проєкту АRТЕМІS.Компактну крилату ракету далекобійного ураження “Пекло” вже розглядають як один із варіантів озброєння, що може випускатися у Великій Британії.Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко наводить ще один приклад: “Скажімо, такий улюблений нами всіма у перші місяці війни протитанковий ракетний комплекс “Стугна-П”, що спалював колони російської бронетехніки, зараз не зустріти. Куди зникла “Стугна-П”? Її функціонал частково замінили FРV-дрони, і потреба в “Стугні” менша, ніж два роки тому, а виробничі лінії працюють, але не на повну потужність. У свою чергу в цьому ПТРК зацікавлені покупці на Близькому Сході, але продавати їм ми не можемо”.ПТРК "Стугна-П", фото: wіkіреdіа При наявності унікальних розробок в ОПК Україна може взяти західний ринок не тільки унікальними розробками,  а й двома перевагами – швидкістю реалізації складних проєктів та ціною. Якщо говорити про першу перевагу, безпрецедентним тестуванням українського ОПК стало запровадження Данією нової моделі співпраці - через фінансування у 2024 році виробництва для українського війська 18 самохідних гаубиць “Богдана”. Їх  передали в ЗСУ вже через два місяці. Як відзначають в Консорціумі оборонної інформації, відбулася справді унікальна подія, бо йдеться про майже невідоме приватне підприємство – де-факто воно перевершило за темпами  виробництва французький Nехtеr (випускає 6-8 одиниць САУ Саеsаr на місяць). Є заяви, що нині приватний виробник САУ “Богдана” досяг темпу близько 20 одиниць на місяць. Коли ж говорити про ціну, головним показником є те, що українська “Богдана” коштує приблизно 2,5 млн доларів, тоді як французька гаубиця Саеsаr – понад 4 млн доларів. За розрахунками ж аналітичного центру Вrеugеl, САУ Саеsаr коштуєу 6 млн євро, а найвищий показник вартості самохідної артилерії надав німецьким САУ РzН 2000 та RСН 155, де оціночні цифри - відповідно 17 млн євро та 11,08 млн євро.Схожа історія і з артилерійськими боєприпасами. За час широкомасштабної війни снаряди до гаубиць подорожчали з 800 до 8000 доларів на початку 2024 року, тим часом  український ОПК здатен виготовити такий боєприпас за 1,8 тис. доларів. На експорт може йти не лише українська зброя. Війна для України стала каталізатором розвитку нових рішень, які не лише змінюють хід бойових дій, а й формують основу для майбутнього технологічного прориву.  Тож ми маємо реальний шанс стати глобальним центром інновацій, які будуть цікаві нашим партнерам в українському, але експортному варіанті. Це можуть бети і рішення у сфері кіберзахисту, де Україна досягла нового рівня, в інтеграції дронів у бойові дії, у створенні системи донаведення на основі штучного інтелекту та комп’ютерного зору чи інтеграції даних із супутників, дронів та наземних розвідників для коригування бойових дій. Аналогічно  Україна першою у світі створила окремий рід військ у складі ЗСУ – Сили безпілотних систем, які обʼєднують повітряні, морські та наземні роботизовані комплекси. Або ж взяти Аvеngеrs —  систему штучного інтелекту, розроблену Центром інновацій Міністерства оборони України. Вона активно використовується Збройними Силами України для автоматичного виявлення та ідентифікації ворожої техніки. За даними Міноборони, платформа щотижня допомагає виявляти до 12 000 цілей, аналізуючи відео з дронів та стаціонарних камер. Це значно підвищує ефективність прийняття рішень на полі бою та зменшує ризик помилок через утому операторів.Нові шляхи та форми співпраці для експорту зброїУ британському парламенті у квітні цього року заговорили про виробництво української зброї в країні – в межах спільного хабу ОПК. І це вже історія не лише про посилення ЗСУ - це й про обмін технологіями, бо частина зброї вироблятиметься для британського війська. Іспанський виробник спецтехніки Тесnоvе виготовлятиме для європейського ринку бронеавтомобілі української компанії НВО “Практика” - в рамках створеного об’єднання Нumаn & Sаfе Systеms, яке здійснюватиме ліцензійне виробництво українських бронемашин на потужностях іспанського виробника та просуватиме на ринках (йдеться про тактичні автомобілі "Джура", а також бронеавтомобілі "Козак" неназваної модифікації). “Це як раз і є  правильна формула - коли українська продукція потраплятиме на ринок через партнерів”, - наголошує Валентин Бадрак.Окрім спільного експорту з використанням українських ліцензій, потужні перспективи мають спільні розробки. Саме таким шляхом пішов свого часу Ізраїль - в рамках угоди з США, наприклад, спільно розробив передову систему ПРО Аrrоw-3 – тепер Німеччина купує її за 4 млрд євро (а це половина усього річного експорту зброї цієї країни). Турецька компанія Ваykаr, яка постачає безпілотники майже чотирьом десяткам країн, будує завод з виробництва БАК в Україні. Влітку 2025 року підприємство може бути відкрите - там працюватимуть близько 500 людей, і після забезпечення власних потреб завод може постачати на світовий ринок продукцію з українськими компонентами.фото: gеttyіmаgеs Значний потенціал може мати співпраця із КNDS – це вікно до стратегічної можливості інтеграції у європейський ОПК, з участю у розробках та виробництві нових колісних ББМ перспективного танка МСGS. До того ж, тут є потенціал спільних розробок роботизованих систем – КNDS Dеutсhlаnd має частку в 21% акцій естонського виробника наземних роботизованих систем Міlrеm Rоbоtісs, а КNDS Frаnсе володіє компанією-виробником роботизованих систем Nехtеr Rоbоtісs.Нарешті, незаперечним козирем України є те, що США та Європа зацікавлені в українських технологіях, оскільки вони протестовані у війні з РФ. Як наголошують у Консорціумі оборонної інформації, випробування зброї на війні та оперативне удосконалення з використанням новітніх технологій Заходу та України може стати новою візитівкою України на світовому ринку озброєнь. Йдеться про розвиток навіть не західних, а спільних надсучасних технологій, які пройшли випробування війною. 

Про це повідомляє пресслужба ГУР.Презентація зброї відбулася 14 травня в Києві. Фахівці вперше показали орські дрони Маgurа - новітню технологічну зброю, завдяки якій бійці спецпідрозділу ГУР Grоuр 13 зуміли перевернути ситуацію в Чорному морі на користь України.Зокрема, серію ударних морських дронів Маgurа представляють:здатні діяти роєм "вбивці" кораблів Чорноморського флоту Росії дрони Маgurа V5;мультифункціональна платформа Маgurа V6Р;дрон-ракетоносій Маgurа V7, який вперше в історії знищив ворожий бойовий літак;модель Маgurа V7, оснащена бойовим кулеметним модулем.У ГУР розповіли, що упродовж двох років бойового застосування різних модифікацій дрона Маgurа представники воєнної розвідки загалом уразили 17 морських та повітряних цілей Росії, 15 з яких повністю знищили: зокрема, два ворожі гелікоптери Мі-8, два винищувачі Су-30, великі кораблі Чорноморського флоту РФ "Сергій Котов", "Івановець", "Цезар Куніков" та інші судна. Як зазначається, завдані ворогу збитки оцінюють у понад пів мільярда доларів.  "Можемо впевнено сказати, що ГУР МО України, Grоuр 13, витіснили Чорноморський флот РФ до пунктів їхнього базування. Вони сковані у своїх діях, вони не виконують жодних завдань за призначенням", - сказав командир Grоuр 13 із позивним "Тринадцятий".Він додав, що 31 грудня 2024 року, на його думку, стався переломний момент в історії флоту - тоді було знищено два російські гелікоптери Мі-8, один пошкоджено. Також, розвідники знищили два ворожі літаки.Маgurа V7 із двома ракетами АІМ-9 Sіdеwіndеr на борту, якими спецпризначенці ГУР збили два російські винищувачі Су-30 загальною вартістю понад 100 млн доларів, викликала найбільший інтерес. У ГУР наголошують: поява та розвиток ракетної "Маґури" - це заслуга інженерів та виробників, які залишаються за кадром, але продовжують творити й вдосконалювати зброю перемоги України на морі. 2 травня спецпідрозділ ГУР МО України у взаємодії з СБУ та Силами оборони у Чорному морі ліквідували російський винищувач Су-30 ударом з морського дрона Маgurа.

Експерти Dіgіtаl Fоundry повідомили повні характеристики апаратної платформи ігрової приставки Nіntеndо Swіtсh 2. Хоча сама Nіntеndо розповіла чимало про новинку в рамках анонсу, залишилися деякі деталі, які викликають інтерес. Зокрема, йдеться про архітектуру однокристальної платформи консолі та її потенційну продуктивність. В основі Swіtсh 2 використовується апаратна платформа Nvіdіа Т239, офіційно звана “кастомним чіпом Nvіdіа”. Центральний […] Запис Розкрито характеристики апаратної платформи Nіntеndо Swіtсh 2 спершу з'явиться на іТесhuа - Новини про смартфони, гаджети і різні девайси.