Search trend "Повітряна тривога зараз"

Чорна п'ятниця - це щорічна акція, яка знаменує старт передріздвяного сезону розпродажів. Вона традиційно припадає на останню пʼятницю листопада. Історія чорної пʼятниці почалася у США. У цей день магазини там пропонують значні знижки та вигідні пропозиції. З часом традиція поширилася по всьому світу і стала символом масових розпродажів. В Україні Чорна п'ятниця набула популярності відносно недавно, але вже стала звичною подією для багатьох торгових мереж та онлайн-магазинів. Попри це знижки часто є менш значними, ніж за кордоном, а самі розпродажі нерідко тривають кілька днів або навіть цілий тиждень. Згідно з опитуванням Rаkutеn Vіbеr, лише 17% українців планували скористатися розпродажами цього року, тоді як більшість - 83% - заявили про відсутність інтересу або недовіру до акцій. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували у найбільших торговельних центрах Києва й дізналися, про що там говорять покупці, скільки витратили цьогоріч на покупки й чи правдиві знижки. ВОСЬМИГОДИННИЙ ШОПІНГ Дорогою до ТРЦ LаvіnаМаll здається, що сьогодні там виступає зірка. Але ні - це чорна п'ятниця. Тому припаркувати авто - задача не з легких. На вулиці юрбляться покупці - хтось виходить з пакунками, а інші навпаки - тільки налаштовуються на шопінг. У середині - гамірно. Хтось швидко ходить по крамницях, намагаючись встигнути обійти побільше "точок". Хтось повільно походжає, придивляючись до банерів з інформацією про знижки. Деякі магазини вже прикрасили вітрини по-різдвяному. На вивісках - інформація про знижки: 30%, 40%, 60%. Популярна акція: 1+1=3. Хоча в більшості магазинів розпродажі тривають до 1 грудня включно, крамниці популярної закордонної компанії пропонують покупцям знижку 40% тільки в п'ятницю і на окрему групу товарів. Однак багато покупців вважають цю пропозицію вигіднішою, ніж в інших магазинах. Перехожі з іронічною посмішкою дивляться на чоловіка, який несе величезний пакет. Серед натовпу - молода дівчина, яка приїхала в ТРЦ раніше, щоби встигнути скупитися. Представляється Анною. Усі взяли вихідний саме до чорної п'ятниці - Я приїхала спеціально зранку, щоб не було багато людей, але таке враження, що всі взяли вихідний саме до чорної п'ятниці, - сміючись каже. Сьогодні шопінг у неї вперше у житті тривав 8 годин. Цей ТРЦ обрала, бо живе поряд. - Насправді, я приїжджала в ТРЦ за тиждень придивитися до того, що продають, щоб швиденько купити, - посміхається. - Але не так склалось, як думала. Однак я все одно змогла взяти нові джинси по знижці. Загалом - приблизно тисячі чотири витратила. Із найдешевшого взяла нові шкарпетки, а найдорожчі були якраз джинси - 1200 гривень. Анна додає, що ціни на одяг за останні місяці в Україні сильно не зростають. Натомість жаліється на здорожчання продуктів. - Яйця по 90 гривень, а масло по 120. Це взагалі як? - говорить. Чи не найбільший страх при таких тривалих закупах - повітряна тривога. Тоді з ТРЦ потрібно було би виходити, зізнається жінка. І зауважує: попри небезпеку, поїздки у великі торговельні крамниці - це для неї спосіб відволіктися від поганих новин. - Коли приїжджаєш в таке місце і немає тривоги, то на деякий час можна забути, що йде війна. Відчути присмак минулого, так би мовити. Усі ненавидять Росію, але у такі "особливі" дні можна трохи розслабитися і згадати минуле - як легко тоді було. Це чудово, що навіть в такі часи - маємо такі можливості. Знаємо, кому за них дякувати. Наостанок Анна жаліється, що мала сьогодні неприємний інцидент із консультантом одного із магазинів. - Я колись працювала консультантом в магазині і ми ніколи не дозволяли собі такого ставлення до клієнтів. А тут я приміряю річ, прошу замінити розмір, а наді мною - жартують і йдуть! Мені просто забракло слів і я пішла геть. МИРНИЙ ДОГОВІР І НАТО Люди швидко ходять від одного до іншого магазину. Хтось у коридорі сидить і чекає близьких із покупками. Чоловіки розважають дітей, поки мами приміряють одяг. Деякі - навіть дрімають на лавках. - Мама, може вже хватіт! - змучено говорить хлопчик, несучи пакет з покупками. У деяких крамницях неможливо проштовхнутися. Найбільший ажіотаж у крамниці косметики, де діє акція "3=6". Бренд парфумерії назвав пʼятницю "червоною" й дарує додаткову знижку у 3%, якщо покупець має на собі якусь річ цього кольору. Одні з найнижчих цін - на спортивний одяг. Тут пропонують речі зі знижкою до 40%, або за акцією: "1+1=3". У магазинах сегменту мас-маркет пропонують навіть акцію: 3+1. Біля виходу з ТРЦ зустрічаємо Аліну з Владом. Дівчина каже, що приїхала саме в п'ятницю, бо на вихідних працює. Та і навряд можна буде щось купити в неділю - усе розберуть, запевняє. - Я витратила 13 тисяч. Купила дві пари взуття та курточку. Всі покупки планові, нічого зайвого, - розповідає Аліна. - Курточка - це моя найдорожча покупка сьогодні, вартувала 7 тисяч. Ціни цьогоріч зросли через курс долара, але всеодно не зовсім виправдано, переконує дівчина. - Чи переймалися своєю безпекою, йдучи за покупками у настільки людне місце? - питаємо. - Мені не страшно бути в торговельному центрі, адже я не вважаю це прям небезпечною локацією, - пояснює вона. - Але думаю, що якби була тривога, мені було б не комфортно саме на відкритому просторі (на вулиці. - Gаzеtа.uа). Вони мають сказати, чи готові віддати те, за що так довго боролися Попри постійні тривоги і нальоти на столицю ракет і дронів - Аліна не згодна на зупинку бойових дій без жодних гарантій безпеки для України. І переконує, що рішення про початок або закінчення перемовин мають приймати з урахуванням думки військових. - Вони мають сказати, чи готові віддати те, за що так довго боролися (мова про поступки територіями. - Gаzеtа.uа). Ніяк інакше! А мирний договір повинен містити в собі ключові фактори - це вступ України до НАТО, або двосторонній договір про безпеку з США. Попри великий потік людей, довгі черги в примірочні та до кас, у магазинах чисто. Консультанти швидко розкладають речі на місця та прибирають наслідки чорної п'ятниці. Раптом у ТРЦ зникає світло - планове відключення. Однак за кілька хвилин вмикають генератори - і покупці продовжують шопінг. РОСІЯ ЗНОВУ НАПАДЕ Увечері дорога до одного з найбільших ТРЦ Києва Rеsрublіkа Раrk займає втричі більше часу, ніж навіть у вихідний. Із чергової маршрутки на зупинку виходить багато людей. Переходять дорогу й вервечкою тягнуться до головного входу. Назустріч їм - покупці вже з повними руками пакунків. Чорна пʼятниця у розпалі - кияни поспішають після роботи вхопити товари за вигідними цінами. На шопінг прийшли цілими родинами. Покупці сидять попід вікнами біля ескалатора - жінки годують немовлят, чоловіки поповнюють банківські картки через термінал. Пакети з товарами у декого вже не поміщаються в руках. На щастя, тут можна взяти візок. Пройти з ними крізь натовп у магазинах важко, тому покупці залишають їх на вході. Іноді разом із дітьми. - Реальні чи ні - а знижки є. Десь акції, наприклад візьми дві речі, а отримай три. Але не всюди, - розповідає 37-річний Павло. Разом із дружиною оглядають покупки на виході з чергового магазину. - У нас був список, але зробили й спонтанні покупки. Витратили близько 400-500$, бо відкладали гроші, хоч і не для чорної пʼятниці. Найвигідніша покупка - зимова куртка для дружини. На українські бренди подекуди більші знижки, ніж на закордонні. Можливо, це повʼязано із культурою сейлів у нас і там. А може просто вже немає, куди знижувати, бо і так дешево було. Через останні погрози Путіна завдати удару по Києву родина не переймається. Було страшно хіба в перші тижні повномасштабної війни, зізнається чоловік. - Уже третій рік - що поробиш. Життя продовжується. Уже ніхто не ховається під час тривог. Від міжконтинентальної ракети було більше страху, ніж реальної небезпеки. Росіяни на нас спробували вже все, крім ядерної зброї, тому боятися вже нічого. Я думаю, що цього не буде, а якщо й буде - тоді їм настане кінець. А ми виживемо. Павло не називає прізвища, бо працює в оборонній сфері. До переговорів із Росією ставиться негативно, бо ворог вміє лише висувати ультиматуми. Воюватиме вже мій син - У них нічого не зміниться. Вони будуть далі давити й озвучувати свої вимоги. Росія не піде на поступки. Тому будь-які переговори зараз поставлять Україну в невигідну позицію, - переконує киянин і поправляє окуляри. - Нам аби просто розвалити Росію - тоді можна і кордони 1991-го, і будь-якого року, і 1917-го. От у мене малі діти, старшому 9 років. Якщо зараз буде пауза, перемирʼя, то через 10 років Росія знову нападе - і воюватиме вже мій син. Я цього не хочу. Через велику кількість людей у торговельному центрі душно. Покупці знімають куртки, від втоми сідають просто на підлогу. Біля парфумерних магазинів паморочиться голова - пряні й солодкі аромати посилюють задуху. Бренди підготувалися до чорної пʼятниці - розвісили плакати, встановили фонтани й колони з повітряних куль. Біля одного з магазинів техніки проводять безкоштовну фотосесію. Попри ажіотаж на вхід і в примірочні немає черг. Тільки в деяких крамницях речі купами лежать на полицях і вішалках. Люди приміряють товари просто посеред залу. Людей більше, ніж минулого року, каже метка консультантка одного з українських брендів. Однак вони заздалегідь підготувалися й вивели на роботу більше персоналу. Найбільш популярні товари уже традиційно - одяг, взуття й косметика. - Я прийшла, бо був настрій на покупки, - каже 60-річна Світлана Іванівна, не відходячи від свого візка. У ньому небагато продуктів, шкарпетки, шапка й рушники. Відповідає неохоче, бо переконує, що не є експерткою зі знижок. - Хочу купити трохи дрібниць для дому - та й все на тому. Просто знаю, що знижок як таких немає. Часто буваю за кордоном - от там справжні розпродажі. Ні разу в інших країнах не потрапляла саме на чорну пʼятницю, але так у них гарні знижки. ФРОНТ БЛИЗЬКО Цьогоріч найменше людей у магазинах техніки. Хоч здалеку в око кидаються вивіски неонових кольорів про "шалений" розпродаж. Товари з найбільшими знижками стоять біля кас і на вході. На жовтих цінниках під закресленими сумами вказані нові - удвічі менше. - Насправді знижки є, але не на всі товари, - говорить дівчина, років 25 на вигляд. Сьогодні нічого не купляла з техніки. - Якщо порівняти з тими, що були, то ціни реально класні. Однак на популярні товари - незначні. - Хоча у мене знайомий працює консультантом, а я хотів телевізор купити, то запитав його, коли краще приходити, - додає її чоловік. - То він порадив приходити саме у пʼятницю. Вигідно придбати у магазинах можна кухонну техніку, телевізори, пилососи. А знижки на телефони - малі. На популярні моделі - до 10%. У магазинах жіночої білизни найвигідніше купляти старі колекції. На нові знижують ціни не більше, ніж на 20%. Біля одного з таких магазинів, із пакетами в обох руках, стоїть молодий чоловік. 30-річний Дмитро чекає дівчину з примірочної. - Ми планували цей вечір провести за шопінгом. Протягом тижня дружина нагадувала про це, - сміється чоловік, виглядаючи стомленими очима кохану. - Ціни приємні дуже. Купував взуття зимове, на яке дивився три тижні тому. А сьогодні купив з правдивою знижкою 40%. Близько 12-15 тисяч витратили вже, але гроші не збирали попередньо. Треба було оновити гардероб, тому купив ще дві пари джинсів, футболки, кофти. Найдорожча покупка саме взуття, але ще шопінг не завершений. Дмитро запевняє, що іноді страшно у таких людних місцях через загрозу обстрілів. Однак чоловік працює хірургом у державній лікарні, і готовий до небезпек. На нас намагаються тиснути емоційно - Критичні ситуації - це моя буденність, - коротко додає і починає розмову про фронт. - Багато моїх близьких людей загинули на війні. Я розумію, що можу наштовхнутися на критику, але я не хочу, щоб загинув ще хтось. У травні я втратив друга. І я розумію, що якби переговори якісь були до того, то цього б, можливо, не сталося. Якщо чесно, то боляче втрачати таку шалену кількість людей. Але ті, хто прийматиме рішення, знають набагато більше, ніж пересічні українці. На нас намагаються тиснути емоційно, мовляв "ви ж хочте миру - ідіть на жертви, поступіться". А зараз компроміси для України - невигідні. Тут немає простого рішення. Але я точно знаю, що не хочу більше втрачати людей. За словами Дмитра, у суспільстві останнім часом змінилися настрої. Люди вже не такі категоричні щодо переговорів, каже він. - Я не знаю, добре це чи погано. Просто ми з цим живемо&hеllір; Колись на роботі давав інтервʼю закордонному медіа. І мене запитали: "Чи думали ви колись про те, що фронт так близько?". Звісно! Щоночі чуємо тривогу, це ж теж бойові дії. Чоловік має бронювання від мобілізації. Ціную свою освіту й професію, і хочу бути максимально корисним, говорить він. - Я знаю різні історії, коли люди йдуть, а потім розуміють, що не ту роль виконують, яку б хотіли. Кажу про своїх колег зокрема. Жалкують не тому, що втратили цивільне життя або від чогось відмовилися. А через те, що там не такі ефективні, як могли би бути тут, - розповідає Дмитро. - Хочу робити те, що я можу, а не пересаджувати десь якийсь час і виконувати обмежений обʼєм роботи. Можна емоційно сказати: "Якщо треба - я піду на фронт, візьму зброю в руки". Так багато людей говорять - а далі що. Знаю тих, хто йдуть з бажанням, але потрапляють у систему, коли не можна перевестися з однієї частини в іншу. Тобто ти мобілізувався, але відчуваєш, що на цьому місці не такий корисний, а піти в інший підрозділ не можеш. Дмитро ставить пакети на підлогу й обіймає дівчину. Наостанок каже, що бачить своє майбутнє тільки в Україні. За півгодини до закриття у торговельний центр все ще заходять нові покупці. Більшість людей мають втомлений вигляд. Разом із пакетами у руках тримають дітей. У їхніх візочках склали коробки зі взуттям. Консультанти в магазинах чекають завершення робочого дня й розкладають розкидані товари на полиці.

Чорна п'ятниця - це щорічна акція, яка знаменує старт передріздвяного сезону розпродажів. Вона традиційно припадає на останню пʼятницю листопада. Історія чорної пʼятниці почалася у США. У цей день магазини там пропонують значні знижки та вигідні пропозиції. З часом традиція поширилася по всьому світу і стала символом масових розпродажів. В Україні Чорна п'ятниця набула популярності відносно недавно, але вже стала звичною подією для багатьох торгових мереж та онлайн-магазинів. Попри це знижки часто є менш значними, ніж за кордоном, а самі розпродажі нерідко тривають кілька днів або навіть цілий тиждень. Згідно з опитуванням Rаkutеn Vіbеr, лише 17% українців планували скористатися розпродажами цього року, тоді як більшість - 83% - заявили про відсутність інтересу або недовіру до акцій. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували у найбільших торговельних центрах Києва й дізналися, про що там говорять покупці, скільки витратили цьогоріч на покупки й чи правдиві знижки. ВОСЬМИГОДИННИЙ ШОПІНГ Дорогою до ТРЦ LаvіnаМаll здається, що сьогодні там виступає зірка. Але ні - це чорна п'ятниця. Тому припаркувати авто - задача не з легких. На вулиці юрбляться покупці - хтось виходить з пакунками, а інші навпаки - тільки налаштовуються на шопінг. У середині - гамірно. Хтось швидко ходить по крамницях, намагаючись встигнути обійти побільше "точок". Хтось повільно походжає, придивляючись до банерів з інформацією про знижки. Деякі магазини вже прикрасили вітрини по-різдвяному. На вивісках - інформація про знижки: 30%, 40%, 60%. Популярна акція: 1+1=3. Хоча в більшості магазинів розпродажі тривають до 1 грудня включно, крамниці популярної закордонної компанії пропонують покупцям знижку 40% тільки в п'ятницю і на окрему групу товарів. Однак багато покупців вважають цю пропозицію вигіднішою, ніж в інших магазинах. Перехожі з іронічною посмішкою дивляться на чоловіка, який несе величезний пакет. Серед натовпу - молода дівчина, яка приїхала в ТРЦ раніше, щоби встигнути скупитися. Представляється Анною. Усі взяли вихідний саме до чорної п'ятниці - Я приїхала спеціально зранку, щоб не було багато людей, але таке враження, що всі взяли вихідний саме до чорної п'ятниці, - сміючись каже. Сьогодні шопінг у неї вперше у житті тривав 8 годин. Цей ТРЦ обрала, бо живе поряд. - Насправді, я приїжджала в ТРЦ за тиждень придивитися до того, що продають, щоб швиденько купити, - посміхається. - Але не так склалось, як думала. Однак я все одно змогла взяти нові джинси по знижці. Загалом - приблизно тисячі чотири витратила. Із найдешевшого взяла нові шкарпетки, а найдорожчі були якраз джинси - 1200 гривень. Анна додає, що ціни на одяг за останні місяці в Україні сильно не зростають. Натомість жаліється на здорожчання продуктів. - Яйця по 90 гривень, а масло по 120. Це взагалі як? - говорить. Чи не найбільший страх при таких тривалих закупах - повітряна тривога. Тоді з ТРЦ потрібно було би виходити, зізнається жінка. І зауважує: попри небезпеку, поїздки у великі торговельні крамниці - це для неї спосіб відволіктися від поганих новин. - Коли приїжджаєш в таке місце і немає тривоги, то на деякий час можна забути, що йде війна. Відчути присмак минулого, так би мовити. Усі ненавидять Росію, але у такі "особливі" дні можна трохи розслабитися і згадати минуле - як легко тоді було. Це чудово, що навіть в такі часи - маємо такі можливості. Знаємо, кому за них дякувати. Наостанок Анна жаліється, що мала сьогодні неприємний інцидент із консультантом одного із магазинів. - Я колись працювала консультантом в магазині і ми ніколи не дозволяли собі такого ставлення до клієнтів. А тут я приміряю річ, прошу замінити розмір, а наді мною - жартують і йдуть! Мені просто забракло слів і я пішла геть. МИРНИЙ ДОГОВІР І НАТО Люди швидко ходять від одного до іншого магазину. Хтось у коридорі сидить і чекає близьких із покупками. Чоловіки розважають дітей, поки мами приміряють одяг. Деякі - навіть дрімають на лавках. - Мама, може вже хватіт! - змучено говорить хлопчик, несучи пакет з покупками. У деяких крамницях неможливо проштовхнутися. Найбільший ажіотаж у крамниці косметики, де діє акція "3=6". Бренд парфумерії назвав пʼятницю "червоною" й дарує додаткову знижку у 3%, якщо покупець має на собі якусь річ цього кольору. Одні з найнижчих цін - на спортивний одяг. Тут пропонують речі зі знижкою до 40%, або за акцією: "1+1=3". У магазинах сегменту мас-маркет пропонують навіть акцію: 3+1. Біля виходу з ТРЦ зустрічаємо Аліну з Владом. Дівчина каже, що приїхала саме в п'ятницю, бо на вихідних працює. Та і навряд можна буде щось купити в неділю - усе розберуть, запевняє. - Я витратила 13 тисяч. Купила дві пари взуття та курточку. Всі покупки планові, нічого зайвого, - розповідає Аліна. - Курточка - це моя найдорожча покупка сьогодні, вартувала 7 тисяч. Ціни цьогоріч зросли через курс долара, але всеодно не зовсім виправдано, переконує дівчина. - Чи переймалися своєю безпекою, йдучи за покупками у настільки людне місце? - питаємо. - Мені не страшно бути в торговельному центрі, адже я не вважаю це прям небезпечною локацією, - пояснює вона. - Але думаю, що якби була тривога, мені було б не комфортно саме на відкритому просторі (на вулиці. - Gаzеtа.uа). Вони мають сказати, чи готові віддати те, за що так довго боролися Попри постійні тривоги і нальоти на столицю ракет і дронів - Аліна не згодна на зупинку бойових дій без жодних гарантій безпеки для України. І переконує, що рішення про початок або закінчення перемовин мають приймати з урахуванням думки військових. - Вони мають сказати, чи готові віддати те, за що так довго боролися (мова про поступки територіями. - Gаzеtа.uа). Ніяк інакше! А мирний договір повинен містити в собі ключові фактори - це вступ України до НАТО, або двосторонній договір про безпеку з США. Попри великий потік людей, довгі черги в примірочні та до кас, у магазинах чисто. Консультанти швидко розкладають речі на місця та прибирають наслідки чорної п'ятниці. Раптом у ТРЦ зникає світло - планове відключення. Однак за кілька хвилин вмикають генератори - і покупці продовжують шопінг. РОСІЯ ЗНОВУ НАПАДЕ Увечері дорога до одного з найбільших ТРЦ Києва Rеsрublіkа Раrk займає втричі більше часу, ніж навіть у вихідний. Із чергової маршрутки на зупинку виходить багато людей. Переходять дорогу й вервечкою тягнуться до головного входу. Назустріч їм - покупці вже з повними руками пакунків. Чорна пʼятниця у розпалі - кияни поспішають після роботи вхопити товари за вигідними цінами. На шопінг прийшли цілими родинами. Покупці сидять попід вікнами біля ескалатора - жінки годують немовлят, чоловіки поповнюють банківські картки через термінал. Пакети з товарами у декого вже не поміщаються в руках. На щастя, тут можна взяти візок. Пройти з ними крізь натовп у магазинах важко, тому покупці залишають їх на вході. Іноді разом із дітьми. - Реальні чи ні - а знижки є. Десь акції, наприклад візьми дві речі, а отримай три. Але не всюди, - розповідає 37-річний Павло. Разом із дружиною оглядають покупки на виході з чергового магазину. - У нас був список, але зробили й спонтанні покупки. Витратили близько 400-500$, бо відкладали гроші, хоч і не для чорної пʼятниці. Найвигідніша покупка - зимова куртка для дружини. На українські бренди подекуди більші знижки, ніж на закордонні. Можливо, це повʼязано із культурою сейлів у нас і там. А може просто вже немає, куди знижувати, бо і так дешево було. Через останні погрози Путіна завдати удару по Києву родина не переймається. Було страшно хіба в перші тижні повномасштабної війни, зізнається чоловік. - Уже третій рік - що поробиш. Життя продовжується. Уже ніхто не ховається під час тривог. Від міжконтинентальної ракети було більше страху, ніж реальної небезпеки. Росіяни на нас спробували вже все, крім ядерної зброї, тому боятися вже нічого. Я думаю, що цього не буде, а якщо й буде - тоді їм настане кінець. А ми виживемо. Павло не називає прізвища, бо працює в оборонній сфері. До переговорів із Росією ставиться негативно, бо ворог вміє лише висувати ультиматуми. Воюватиме вже мій син - У них нічого не зміниться. Вони будуть далі давити й озвучувати свої вимоги. Росія не піде на поступки. Тому будь-які переговори зараз поставлять Україну в невигідну позицію, - переконує киянин і поправляє окуляри. - Нам аби просто розвалити Росію - тоді можна і кордони 1991-го, і будь-якого року, і 1917-го. От у мене малі діти, старшому 9 років. Якщо зараз буде пауза, перемирʼя, то через 10 років Росія знову нападе - і воюватиме вже мій син. Я цього не хочу. Через велику кількість людей у торговельному центрі душно. Покупці знімають куртки, від втоми сідають просто на підлогу. Біля парфумерних магазинів паморочиться голова - пряні й солодкі аромати посилюють задуху. Бренди підготувалися до чорної пʼятниці - розвісили плакати, встановили фонтани й колони з повітряних куль. Біля одного з магазинів техніки проводять безкоштовну фотосесію. Попри ажіотаж на вхід і в примірочні немає черг. Тільки в деяких крамницях речі купами лежать на полицях і вішалках. Люди приміряють товари просто посеред залу. Людей більше, ніж минулого року, каже метка консультантка одного з українських брендів. Однак вони заздалегідь підготувалися й вивели на роботу більше персоналу. Найбільш популярні товари уже традиційно - одяг, взуття й косметика. - Я прийшла, бо був настрій на покупки, - каже 60-річна Світлана Іванівна, не відходячи від свого візка. У ньому небагато продуктів, шкарпетки, шапка й рушники. Відповідає неохоче, бо переконує, що не є експерткою зі знижок. - Хочу купити трохи дрібниць для дому - та й все на тому. Просто знаю, що знижок як таких немає. Часто буваю за кордоном - от там справжні розпродажі. Ні разу в інших країнах не потрапляла саме на чорну пʼятницю, але так у них гарні знижки. ФРОНТ БЛИЗЬКО Цьогоріч найменше людей у магазинах техніки. Хоч здалеку в око кидаються вивіски неонових кольорів про "шалений" розпродаж. Товари з найбільшими знижками стоять біля кас і на вході. На жовтих цінниках під закресленими сумами вказані нові - удвічі менше. - Насправді знижки є, але не на всі товари, - говорить дівчина, років 25 на вигляд. Сьогодні нічого не купляла з техніки. - Якщо порівняти з тими, що були, то ціни реально класні. Однак на популярні товари - незначні. - Хоча у мене знайомий працює консультантом, а я хотів телевізор купити, то запитав його, коли краще приходити, - додає її чоловік. - То він порадив приходити саме у пʼятницю. Вигідно придбати у магазинах можна кухонну техніку, телевізори, пилососи. А знижки на телефони - малі. На популярні моделі - до 10%. У магазинах жіночої білизни найвигідніше купляти старі колекції. На нові знижують ціни не більше, ніж на 20%. Біля одного з таких магазинів, із пакетами в обох руках, стоїть молодий чоловік. 30-річний Дмитро чекає дівчину з примірочної. - Ми планували цей вечір провести за шопінгом. Протягом тижня дружина нагадувала про це, - сміється чоловік, виглядаючи стомленими очима кохану. - Ціни приємні дуже. Купував взуття зимове, на яке дивився три тижні тому. А сьогодні купив з правдивою знижкою 40%. Близько 12-15 тисяч витратили вже, але гроші не збирали попередньо. Треба було оновити гардероб, тому купив ще дві пари джинсів, футболки, кофти. Найдорожча покупка саме взуття, але ще шопінг не завершений. Дмитро запевняє, що іноді страшно у таких людних місцях через загрозу обстрілів. Однак чоловік працює хірургом у державній лікарні, і готовий до небезпек. На нас намагаються тиснути емоційно - Критичні ситуації - це моя буденність, - коротко додає і починає розмову про фронт. - Багато моїх близьких людей загинули на війні. Я розумію, що можу наштовхнутися на критику, але я не хочу, щоб загинув ще хтось. У травні я втратив друга. І я розумію, що якби переговори якісь були до того, то цього б, можливо, не сталося. Якщо чесно, то боляче втрачати таку шалену кількість людей. Але ті, хто прийматиме рішення, знають набагато більше, ніж пересічні українці. На нас намагаються тиснути емоційно, мовляв "ви ж хочте миру - ідіть на жертви, поступіться". А зараз компроміси для України - невигідні. Тут немає простого рішення. Але я точно знаю, що не хочу більше втрачати людей. За словами Дмитра, у суспільстві останнім часом змінилися настрої. Люди вже не такі категоричні щодо переговорів, каже він. - Я не знаю, добре це чи погано. Просто ми з цим живемо&hеllір; Колись на роботі давав інтервʼю закордонному медіа. І мене запитали: "Чи думали ви колись про те, що фронт так близько?". Звісно! Щоночі чуємо тривогу, це ж теж бойові дії. Чоловік має бронювання від мобілізації. Ціную свою освіту й професію, і хочу бути максимально корисним, говорить він. - Я знаю різні історії, коли люди йдуть, а потім розуміють, що не ту роль виконують, яку б хотіли. Кажу про своїх колег зокрема. Жалкують не тому, що втратили цивільне життя або від чогось відмовилися. А через те, що там не такі ефективні, як могли би бути тут, - розповідає Дмитро. - Хочу робити те, що я можу, а не пересаджувати десь якийсь час і виконувати обмежений обʼєм роботи. Можна емоційно сказати: "Якщо треба - я піду на фронт, візьму зброю в руки". Так багато людей говорять - а далі що. Знаю тих, хто йдуть з бажанням, але потрапляють у систему, коли не можна перевестися з однієї частини в іншу. Тобто ти мобілізувався, але відчуваєш, що на цьому місці не такий корисний, а піти в інший підрозділ не можеш. Дмитро ставить пакети на підлогу й обіймає дівчину. Наостанок каже, що бачить своє майбутнє тільки в Україні. За півгодини до закриття у торговельний центр все ще заходять нові покупці. Більшість людей мають втомлений вигляд. Разом із пакетами у руках тримають дітей. У їхніх візочках склали коробки зі взуттям. Консультанти в магазинах чекають завершення робочого дня й розкладають розкидані товари на полиці.

Триває атака ворожих безпілотників по Києву. У місті працює протиповітряна оборона. Зафіксовано падіння уламків в Голосіївському районі столиці. Про це повідомив начальник Київської МВА Сергій Попко. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які дрони називають "локаційно втраченими" - військові пояснили За попередніми даними, пошкоджень зазнав багатоквартирний житловий будинок. Там вибуховою хвилею вибиті вікна. "Інформація щодо постраждалих уточнюється. У Києві триває повітряна тривога, повʼязана з атакою дронів російської армії. Перебувайте в безпеці до відбою", - наголосив Попко. Оновлено на 6:20 У Голосіївському районі внаслідок падіння уламків палають кілька автівок у дворі житлового будинку, повідомив міський голова Віталій Кличко. За його словами, у деяких квартирах будинку вибиті вікна. До медиків викликів не надходило. Оновлено на 6:40 Сили оборони виявили та знешкодили близько десятка ударних БпЛА, які загрожували столиці, повідомив начальник КМВА Сергій Попко. Внаслідок цієї атаки зафіксовано падіння уламків в Голосіївському районі столиці. Пошкоджено шість автомобілів, в одному з житлових будинків вибуховою хвилею вибиті вікна. "За даними оперативного зведення на цю хвлину - в місті без постраждалих. Але інформація постійно оновлюється та уточнюється. Зараз в столиці без тривог. Але в Київській області фіксуються ворожі БпЛА. Тому не виключено, що дрони можуть змінити напрямок руху і становитимуть небезпеку для Києва. Будьте уважні і слідкуйте за сигналами повітряної тривоги. Бережіть себе", - зазначив Попко. Із початку повномасштабної війни радіотехнічними військами виявлено та здійснено супровід понад 345 тисяч ворожих цілей. Це - 175 тисяч літаків, 100 тисяч вертольотів, 57 тисяч БпЛА, понад 13 тисяч ракет різних типів.

Цієї доби на фронті відбулося 118 бойових зіткнень. Найбільшу активність окупантів фіксують на Покровському, Курахівському та Времівському напрямках, повідомляє Генштаб ЗСУ. Харківський напрямок Ворог два рази штурмував позиції Сил оборони у районі Вовчанська. Куп'янський напрямок Росіяни намагалися просунутися до українських позицій у районі Зеленого Гаю. Там триває одне боєзіткнення. Лиманський напрямок Було 12 атак ворога. Відбулися бойові дії поблизу Греківки, Новоєгорівки, Макіївки, Торського та Тернів. Одне боєзіткнення триває. Сіверський напрямок Ворог завдав авіаударів керованими авіаційними бомбами в районах Білогорівки, Закітного та Сіверська. Краматорський напрямок Наші захисники відбивають атаку окупантів у районі Ступочок. Торецький напрямок Загарбник три рази атакував в районі Торецька. Відбили дві атаки, ще точиться один бій. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія вдарила ракетами. По всій країні повітряна тривога Покровський напрямок Зберігається висока активність ворога. 29 разів у районах Миролюбівки, Променя, Лисівки, Сухого Яру, Пустинки, Григорівки, Даченського, Петрівки та Пушкіного були зіткнення різної інтенсивності. Поки тривають п'ять боєзіткнень у районах Миролюбівки, Сухого Яру, Петрівки та Пустинки. Курахівський напрямок Ситуація напружена. Поблизу Берестків, Сонцівки, Новодмитрівки, Курахового, Катеринівки, Романівки та Антонівки відбили одинадцять штурмів. Зараз триває ще десять боїв. Времівський напрямку Ворог намагається наступати поблизу Трудового, Костянтинопольського, Розливу, Роздольного, Сухих Ялів та Новодарівки. Чотирнадцять атак відбили, дев'ять ще тривають. Придніпровський напрямок Наші захисники відбили три штурми ворога. Загальні бойові втрати російських окупантів на ранок 22 листопада склали 728 300 осіб. Протягом минулої доби знешкоджено ще 1050 загарбників.

21 листопада зафіксували 114 бойових дій. Українські захисники вживають необхідних заходів для недопущення просування противника вглиб української території, пише Генштаб ЗСУ у зведенні. Харківський напрямок Ворог шість разів штурмував позиції наших підрозділів у районі Вовчанська, бої продовжуються. Куп'янський напрямок Російські окупанти 12 разів атакували у районах Петропавлівки, Колісниківки, Загризового та Лозової. П'ять боєзіткнень триває. Лиманський напрямок Було 12 атак на позиції Сил оборони поблизу Твердохлібового, Новоєгорівки, Греківки, Тернів, Торського та в Серебрянському лісі. Десять боїв завершилися, ще два тривають. Сіверський напрямок Авіація противника завдала удару КАБами по Кузьминівці. Краматорський напрямок Ворог від початку доби двічі атакував поблизу Часового Яру та Ступочок. Зараз триває бій. Торецький напрямок Чотири рази росіяни намагалися вклинитися в нашу оборону у районах Торецька та Щербинівки. Покровський напрямок Російські загарбники здійснили 30 спроб потіснити наших захисників із займаних позицій у районах Миролюбівки, Променю, Лисівки, Петрівки, Чумацького та Пустинки. Сили оборони відбили 22 атаки противника. Вісім боєзіткнень тривають. Курахівський напрямок Загарбники здійснили 21 атаку поблизу Берестків, Сонцівки, Зорі, Курахового, Дальнього, Катеринівки та Антонівки. Дев'ять спроб окупантів просунутися відбили.Тривають бої. Времівський напрямок Відбулося сім ворожих атак у напрямку Трудового, Костянтинопольського, Розливу, Сухих Ялів та поблизу Новодарівки. Три бої ще тривають. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія вдарила ракетами. По всій країні повітряна тривога Оріхівський напрямок Окупаційні війська один раз штурмували позиції Сил оборони поблизу П'ятихаток. Придніпровський напрямок Триває ворожа атака. "Продовжується операція в Курській області. Від початку доби російські літаки завдали 15 ударів 22 КАБами по власній території. Українські воїни відбили 11 спроб загарбників прорвати нашу оборону, бої тривають", - йдеться у повідомленні. Загальні бойові втрати російських окупантів на ранок 21 листопада склали 727 250 осіб. Протягом минулої доби знешкоджено ще 1510 загарбників.

Дніпропетровщину з ночі до ранку атакували росіяни. У Дніпрі було гучно - сталося кілька пожеж, заявив 21 листопада голова ОВА Сергій Лисак. "Пошкоджене підприємство. Прошу усіх знаходитися в укриттях до відбою. Бережіть себе та своїх рідних! Зранку область знаходиться під ворожою атакою. Вночі окупанти декілька разів обстріляли Нікопольщину. Цілили з артилерії та "Граду" по райцентру, Червоногригорівській та Покровській громадах. На щастя, обійшлося без постраждалих", - написав очільник Дніпропетровської обласної ради Микола Лукашук. У Дніпрі в результаті обстрілу постраждала будівля центру реабілітації інвалідів. Зруйновано котельню, вибиті вікна. В інших громадах області ніч минула без обстрілів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія вдарила ракетами. По всій країні повітряна тривога "З раннього ранку агресор масовано атакував область. Інформація щодо наслідків уточнюється. На зараз відомо про пошкодження промислового підприємства у Дніпрі. Також у місті сталося дві пожежі. Вночі російська армія била по Нікопольщині - райцентру, Покровській та Червоногригорівській громадах. Застосовувала артилерію та РСЗВ "Град". Люди цілі", - сказано в повідомленні. 21 листопада у Чорному морі перебувають 24 ворожі кораблі, з яких п'ять є носіями крилатих ракет "Калібр". Загальний їхній залп становить до 28 ракет, повідомили у четвер зранку Повітряні сили ЗСУ.

В Україні наразі багато розмов про необхідність перезавантаження влади. Вибори, запит на зміни тощо. Суспільство розхитане, обурене декотрими дивними рішеннями нардепів і вимагає усіх депутатів відправити на фронт. Однак, чи зберігається в умовах війни суб'єктність парламенту як органу, який може самостійно ухвалювати рішення? І чи зберігається суб'єктність депутата? Сумнівів у цьому є достатньо. Верховна Рада ІХ скликання працює найдовше в історії українського парламентаризму. Пʼять років. Скільки ще триватиме його робота неможливо передбачити. Однак, якщо вибори президента таки відбудуться навесні 2025 року, то й парламентські восени того ж року. За даними фонду "Відродження", за п'ять років роботи Ради відбулося майже 17 тисяч голосувань. З них 47% набрали понад 226 голосів. Найкращий показник участі в голосуваннях очікувано належить фракції більшості - "Слуга народу" (78%). А найгірше до певного часу голосували проросійські нардепи з фракції ОПЗЖ (згодом група ПЗЖМ) вони брали участь лише у 45% голосувань цього скликання. Доки їм не довелось розділитись і підтримувати ініціативи провладної фракції. Такий короткий "медовий місяць" Отже, вибори у 2019 році привели до парламенту першу монокоаліцію: на початку скликання у фракції "слуг" було 252 члени, наразі там їх уже 233. "Слуга народу" не спромоглася зберегти єдність протягом усіх п'яти років роботи. "Медовий місяць" монобільшості тривав до середини 2020 року, а потім провладна більшість почала дробитись. І далі лише у 14% випадків "слугам" вдавалось самостійно забезпечити ухвалення рішень. У решті - депутатам з монокоаліції була потрібна підтримка інших фракцій та груп. Зокрема чимало законів було ухвалено монобільшістю у серпні-вересні 2019 року в стані, так званого, "турборежиму". У листопаді того ж року "слуги" також обʼєднали більше 226 голосів за низку законопроєктів, пов'язаних з відкриттям ринку землі. У березні 2020 року монобільшість ще забезпечила необхідний мінімум голосів за відставку уряду Олексія Гончарука і призначення прем'єром Дениса Шмигаля. Та після цього єдність у голосуваннях серед "слуг" почала стрімко спадати. Окрім повʼязаних з повномасштабною війною законопроєктів, що загалом мали високу підтримку у парламенті, постанову про організацію роботи Верховної Ради в умовах воєнного стану, звернення до влади США щодо визнання РФ державою-спонсором тероризму, зміни в держбюджет 2022 року, зміни до КПК щодо співробітництва з Міжнародним кримінальним судом. А від початку повномасштабного вторгнення за останні два з половиною роки монобільшість спромоглася самостійно підтримати рішення мінімальними 226 і більше голосами лише під час 16 голосувань. "Чіп" і "Дейл" за викликом Якщо раніше у парламенті монокоаліцію "Слуги народу" з голосами "підстраховували" дві депутатські групи "Довіра" (позафракційні) та "За майбутнє" (вважається групою Коломойського), то зараз голосування не проходять без системної підтримки депутатських груп, утворених на уламках колишньої ОПЗЖ. Після розпуску найбільшої проросійської фракції у Верховній Раді, яка налічувала 44 нардепи, її представники перегрупувались у дві депутатські групи: група впливу Фірташа Льовочкіна в ПЗЖМ, Столара Абрамовича у "Відновлення України". Тепер соратники Медведчука забороняють російську музику і "вступають" в ЄС Тож динаміка голосувань колишньої ОПЗЖ помітно змінилась. У роки до повномасштабного вторгнення ця фракція мала найнижчий рівень участі в голосуваннях, але після заборони діяльності згаданої партії на території України у 2022 році ситуація змінилась. Сталось неймовірне перевзування проросійської партії. Тепер соратники Медведчука забороняють російську музику і "вступають" в ЄС. Причиною такої зміни може бути те, що нардепи забороненої політсили, ймовірно, бояться отримати судові провадження або ж роблять все можливе, щоби демонструвати свою потрібність та залишитись у політичній системі й надалі. Тому наразі вони голосують в унісон із більшістю. Між пресом, стресом і пофігізмом Верховна Рада вже понад два роки працює в режимі одного пленарного засідання, тривалість якого наразі складає понад 336 годин. Звісно, за цей час депутати зробили багато перерв, а також встигли неодноразово обговорити конституційність такого формату роботи. Окреме питання підстави для оголошення перерв у засіданні. Інколи вони передбачувані, як, наприклад, ситуація, коли розглянуто всі питання порядку денного. Частіше вони були неочікуваними та навіть випадковими. Зокрема під час кількох засідань підставою для оголошення перерви, за словами головуючого, стала "відсутність потенціалу", а ще декілька разів діяльність Ради переривала повітряна тривога. Проте інколи депутати знаходять сили та мотивацію працювати без перерв 1213 годин поспіль. Такий формат роботи наразі закріплений в окремій постанові ВРУ. Інколи засідання завершується, навіть якщо розглянути всі ініціативи не вдалося, але вичерпано запланований час. У таких випадках розгляд питань порядку денного може бути перенесено, адже календарного плану засідань немає. Громадськості доводиться очікувати на розгляд того чи іншого рішення невизначений час, допоки депутати не повідомлять у своїх соцмережах про повернення до сесійної зали на засідання після перерви. "Потенціал" нардепів або ж його відсутність також часто стає підставою для оголошення перерви у засіданні. Зазвичай це стається, якщо у залі недостатньо депутатів для ухвалення рішень. Такі перерви можуть оголошувати за наявності кількох десятків голосів або ж навіть за наявності 220 голосів. За обох умов ухвалити жодне рішення парламент не зможе. Найчастіше розгляд правок відбувається у майже порожній сесійній залі. Ймовірно, це зумовлено тим, що нардепи не вважають їх розгляд важливим та свідомо ігнорують такі засідання. Відтак не щодо всіх запланованих правок нардепи наполягають на розгляді, адже, якщо вони від опозиції, то їх ухвалення немає шансів. кількарічна робота Ради без календарного плану створила дуже зручні умови "роботи" для прогульників. Водночас, кількарічна робота Ради без календарного плану створила дуже зручні умови "роботи" для прогульників. Вони можуть місяцями не бути фізично присутніми у парламенті та не брати участі у голосуваннях, але дистанційно підключатися до засідань комітетів. Ще однією причиною відсутності народних депутатів під час засідань та їх небажання голосувати може бути закритість Верховної Ради від журналістів. Чинне скликання через низку як об'єктивних, так і суб'єктивних причин більшу частину каденції пропрацювало в закритому режимі. Спершу журналістів берегли від ковіду, а тепер ЗМІ відмовляють у присутності в сесійній залі через повномасштабне вторгнення. У цьому році журналістам відкрили доступ до Верховної Ради, але у форматі, який вигідний для політиків-прогульників. Акредитовані ЗМІ можуть працювати виключно у пресцентрі Ради. Натомість до кулуарів журналісти не мають доступу, а отже не можуть ловити нардепів перед чи після засідань, щоб поставити незручні питання. Також журналісти не можуть, як раніше, знімати самі засідання з балкона для преси й вираховувати тих, хто вдає свою відсутність, виймаючи картку.

Хочу розпочати нашу розмову з того, що це фактично перша ваша постановка (наприкінці жовтня режисер відвідав у столиці Київський драматичний театр ім. Лесі Українки, - ред.) у Києві, в Україні. Чому саме зараз, у цей час війни ви вирішили, що можете поставити виставу на українській сцені?Історія проста. Я отримав пропозицію від театру, щоб спільно творити новий репертуар. А особисто – власне з лютого 2022 року я щоденно стежу в медіа за тим, що відбувається в Україні, і маю таке відчуття, що трохи узалежнився від тих новин. Тому цьому дзвінку і запрошенню я надаю певного символічного значення.Фото: www.fасеbооk.соm/lеsyаthеаtrеА що саме буде в цій виставі? Розкажіть, будь ласка, що ви хочете тут поставити?Ми обговорюємо назву, і вже наближаємось до остаточної, але я поки не хотів би розголошувати. Проте це буде стилізовано під події після Троянської війни, антична епоха.Порівнюєте Троянську війну з тією драмою, яка зараз тут відбувається?Власне не зовсім, не один до одного. Мене більше цікавлять долі жінок, троянок. Мене цікавлять Андромаха, Клітемнестра, Касандра, Гелена – що відбувалося з жінками після війни. На мою думку, це цікава тема - який етос (узагальнена характеристика, - ред.) жінки, яке уявлення про неї. Не цікавлять мене воїни, але цікавить мене те, що психологічно відбувається після війни.Хіба - якщо ми говоримо про Андромаху чи Касандру - це не є такі образи любові до Батьківщини? Різної, але теж така драма любові до Батькіщини, яка не хоче миритися з історичними обставинами.Так, це Батькіщина, Моthеrlаnd. І захоплює мене те, що війна завжди здається справою чоловіків, це є якийсь патріархальний порядок, як на нього не глянути. І цей голос, скажімо так, троянок є дуже важливим, бо вони сповнені великою турботою до своїх дітей, до потомства, до продовження, традиції. І вони здаються мені, принаймні на основі античної літератури, більш вдумливими й екзистенційними.Фото: www.fасеbооk.соm/lеsyаthеаtrеТут сама постановка в українському театрі, мені здається, виглядає достатньо екзистенційною. Тому що ви завжди вимагали від своїх акторів такої кінематографічності образу. Сам театр, коли люди виходять на вулицю, коли повітряна тривога, коли можуть перериватися репетиції, тому що треба йти до бомбосховища, - хіба це вже не кінематографічна мізансцена в реальності? Те, про що ви зі своїми акторами говорили, про кінематографічну мову, а це фактично і є кінематографічна мова театру і дійсності.Так. Передовсім для мене це честь – бути запрошеним сюди. Це більше ніж просто постановка театральної вистави за кордоном, це свого роду відповідальність і певна місія. Так я це сприймаю. І це справді важливе, складне, але важливе завдання для мене, оскільки, як ви говорите, реальність набагато виразніша, ніж те, що ми відображаємо на сцені. Та реальність є потужнішою, і цей досвід, напевно, буде для мене важливим та екзистенційним. Тобто десь я відчуваю, що розумію, навіщо є театральним режисером, бо відчуваю, що саме для таких моментів, аби могти брати участь у тій велетенській драмі, велетенській трагедії національній, суспільній, екзистенційній. Участь у цьому трохи звільнить мене від усього мого нерозуміння і тривоги, чому так є, так близько від Польщі, чому це тут відбувається. Я бачу це як певного роду місію.Учора ми були на виставі, і для мене вона була великим досвідом, тому що зал тут має іншу енергію, аніж в інших театрах – інакше відчитуються послання зі сцени, інакше сприймаєш це й інакше переживаєш. І це є такий близький спосіб до нашого уявлення античного театру. Тобто те відчуття ідентифікування себе з героями на сцені, відчуття такого хвилинного катарсису чи відчуття тривоги. Я відчув це в залі вчора.Я якраз про це хотів поговорити, тому що в нас спостерігається саме під час війни справжній театральний бум, якого не було раніше. І тут завжди питання, чому саме театральний бум? Чому саме театр відповідає цьому настрою суспільства під час війни? Що в театрі є такого особливого?Передовсім театр організовує велику спільноту, він впливає медійно та комунікаційно. Я б сказав, що в кризових, надзвичайних ситуаціях це є один із найсильніших видів мистецтва, оскільки на сцені об’єктом мистецтва є люди, тобто люди творять мистецтво і комунікують за допомогою емоцій. Тому вистава проходить не тільки через форму, не тільки через розум, але йде через емоції, мову тіла. Власне сягає до всього нашого тіла. На мою думку, це дуже близьке до тих почуттів, які ми відчуваємо в ситуації кризи, загрози, коли не бачимо виходу з тієї ситуації.Ще одним елементом цього буму є переосмислення української класики в сучасних умовах. Тобто глядач приходить на виставу, і він бачить українську класичну виставу в абсолютно іншому інтер’єрі, часто в сучасному інтер’єрі. Ви цим займалися 30 років тому, і от мені цікаво зрозуміти, як ви розумієте для себе оце переосмислення класики в сучасних умовах, національної зокрема. Що воно має відкрити?Фото: www.fасеbооk.соm/lеsyаthеаtrеПідлітком я часто ходив до театру, і вистави, які ставилися, видатні постановки, на які люди ходили і про які багато говорилося, гралися на двох рівнях. Тоді у Польщі ще були часи комунізму, через це у театрах була гостра цензура, і там це було таким спалахом інтелектуального бунту, свободи. Оскільки вистави, які грали, з одного боку, це було мистецтво, візьмімо до прикладу "Антігону" Вайди, а з іншого – багато алюзій до тогочасної ситуації в Польщі. Тому кожен відчитував цю виставу подвійно. І цей спосіб єдності, такого собі ком’юніті, що ми говоримо метамовою і можемо порозумітися між собою.Другим таким місцем у Польщі була церква. І театр. Це були такі два місця, де думка про свободу дуже активно формувалася. І ми мали відчуття, я мав відчуття спільноти, що я є серед інших людей, великої групи осіб, яка мислить інакше. Тут ще цікаво, що та інтелектуальна гра і дух того, що хтось мислить інакше, давав свого роду надію.Так. І все ж таки я хочу повернутися саме до ідеї переосмислення класики, яке у вас було, коли ви переосмислювали Віткаци, коли ви переосмислювали Ґомбровича, що ви хотіли змінити саме в уявленні про творчість людей, які вже виглядали, як портрети, як монумент.У часи, коли я дебютував, було певне уявлення, як грати Віткаци, інше уявлення - як грати Ґомбровича. Але, коли я дебютував, комунізм уже впав й інші речі були для мене важливими в тих творцях. Під маскою певної поведінки, гри образів, під тією маскою була дуже цікава екзистенційна природа людини, яка, попри страх та небезпеки, боролася за свою свободу та людяність. І цей людський аспект - саме у Віткаци та Ґомбровича без масок, без дурних гримас, може, не дурних, але гримас і різних таких парамистецьких і парасоціальних загравань із міжвоєнного часу. Якщо віддерти це від масок, то тоді дуже потужна сила пробивалась, для чого вони ті вистави й робили, що було двигуном або джерелом написання тих п’єс.Я можу пояснити, чому я наполягаю на цій розмові. Тому що для українського глядача власна класика це архаїка і канон, от вона має бути такою - і вона нудна. Я просто намагаюся знайти з вами відповідь, важливу для мене самого, як зруйнувати цей канон, щоб люди побачили власну культуру живою.Ви навели приклад Віткаци та Ґомбровича. Власне, коли я дебютував, їх ще не всі вважали класикою, це ще вважалося сучасним мистецтвом. Але вже для мене і для багатьох людей це була класика. І класика зароджується тоді, коли ми маємо певний канон, як грати цього автора. Тобто от цього автора потрібно грати так, або отак, і це є такі класичні випадки. І в той момент, коли ця література обростає таким класичним міфом та набирає класичної форми, тоді вона, на мою думку, перестає говорити. Це як вулкан, лава якого застигає. Він уже стає не вулканом, а частиною гір, чимось постійним. І щоб дістатися до суті, до феномену тих творів, як на мене, потрібно зробити певну паузу, таку феноменологічну паузу, як говорив Гузар, все потрібно поставити на паузу, всі думки треба поставити на паузу, навіть свої знання і своє я, щоб зрозуміти, в чому полягає феномен того твору, що він через стільки тисяч років, десятки років продовжував впливати на нас, що є важливого у ньому, якийсь феномен – і з того починається так зване нове прочитання класики. В тих творах завжди є якийсь феномен, він зберігається, оскільки там записана велика сила, якась мудрість про нашу людську поведінку.Фото: Національний академічний драматичний театр імені Лесі УкраїнкиТут є ще питання, як у таких нових виставах - я не питаю навіть, як ставити ці вистави режисерам класичної школи, тому що режисер може приїхати з іншої країни, як ви, чи бути молодою людиною в Україні - як грати акторам, які фактично виховані в єдиній, я б сказав, театральній традиції. В Радянському союзі була абсолютно конкретна театральна традиція, одна школа, яка називалася школою Станіславського, але це насправді школа радянського театрального мистецтва, вона одна від Ужгорода до Ашгабада.Я думаю, що тут важливу роль відіграє режисер, який працює з актором над цією виставою. Я маю великий досвід роботи з різними акторами, з різних країн. Є щось таке, скажу, як міжнародна мова театру, ця мова дуже великою мірою вбудована у мову тіла і в емоції через це. Мені здається, що тіло на сцені й на репетиціях завжди говорить правду. Це трохи так, як з текстами Шекспіра: коли вони ведуть діалоги, то я не стверджую, що це правда. Натомість коли у Шекспіра з’являється монолог, то я знаю, що це те, що хотів сказати автор, це є правда про ту людину. І мені здається, що робота над виставою визволяє в акторові нову мову, мову тіла. І ця мова тіла для мене найважливіша, бо це емоція, яка поза словесною мовою, досягає безпосередньо до глядача.Тому, на мою думку, та традиція… Інакше скажу: зміна традицій, відхід від класики теж може відбутися тільки на базі класичній. Крок вперед можливий лише тоді, коли ми добре усвідомлюємо, що є позаду, добре розуміємо нашу традицію. Якщо актор досвідчений, відкритий та розуміє основи класики, то він готовий до того, щоб зробити крок у напрямі іншої інтерпретації, гри, відчуття ситуації. Зрештою, достатньо сказати акторам: уявімо собі, що той текст відбувається зараз. Ми можемо говорити старою мовою, навіть стилізувати ту мову, але маємо уявити, що це відбувається зараз, події відбуваються тут і зараз. Тоді ми починаємо інакше думати.Ви створювали у Варшаві авторський театр, яким керували три десятиріччя. Чим відрізняється авторський театр, на вашу думку, від театру репертуарного? Коли ви хотіли такий театр створити, чого ви хотіли досягти?Це був доволі специфічний час певних культурних та суспільних змін у Польщі. І ми хотіли говорити новою мовою, такою мовою, яка найімовірніше до нас прийде. Тобто не хочемо говорити старою мовою, не хочемо говорити мовою політики у цьому випадку, але хочемо говорити про проблеми, і це було важливою темою для нас, про питання, про які наше суспільство у ті часи не говорило. Зокрема, про проблеми ізоляції, проблеми гомосексуалізму, проблеми сексуального насилля над дітьми. То були ті теми, які ми бачили у суспільстві.Фактично соціальні теми.Так. Ми бачили це у суспільстві, але про це не писалося, не говорилося. Оскільки та комуністична мораль і теж польська католицько-комуністична мораль казали, що у нас такого немає, то десь на Заході, в нас ні. Ми брали ті теми й реагували на них, творили, опрацьовували, власне, теж за допомогою класики. Ми перекладали ті теми на сучасну мову, намагалися зрозуміти, як та ситуація може зараз відбуватися, ми співставляли то з тогочасною Польщею, з Варшавою, і відтворювали. Завдяки цьому нам вдалося створити мову, яка була ближчою до вулиці, і стилю поведінки, аніж до певного способу гри, певного мистецького жесту на сцені, він був природним.Це було одне, а інше – я дуже багато почерпую у своїй роботі з кіно. Бо кіно – то така молоденька сестра театру, але дуже талановита, несподівано народилася і є чи не важливіша від театру. Але там є дуже багато цікавих рішень, знань для людей театру. З тієї мови кіно ми багато беремо, тож серед іншого мені був важливий такий спосіб роботи, що коли я бачу когось на сцені, то хочу включити камеру і подивитися, чи він говорить правду, чи на противагу до того він робить жест, і цей жест для мене ніби був не справжній. Бо жестом є те, що він може виштовхнути з живота і сказати щось важливе про себе. Не те, коли найперше робить рух розум, а просто від тіла щось йде, моє тіло тоді реагує на реакцію емоційну, я не знаю, як моє тіло реагує, і тоді це виходить дуже природно на сцені, і мені здається, що це було важливе для нашого театру того часу і важливе для змін щодо класики, що тоді люди, коли дивилися, бачили у дзеркалі себе, не бачили виставу, а бачили свої ситуації, домашні чи вуличні, та ідентифікували себе із цим. Коли ця ідентифікація почала працювати, тоді ми мали театр.Художній керівник театру Кирило Кашліков і Ґжеґож Яжина. Фото: Національний академічний драматичний театр імені Лесі УкраїнкиЯ не часто бачу театральних режисерів, які хочуть перевірити театр кінематографом.Так, можливо, це трохи нетипово, але я схиляю і своїх студентів, коли викладаю, до аналізу фільмів. Останнім часом ми багато говорили про Гічкока, наприклад. Це цікаво на різних рівнях, хоча б саме розуміння драматургії, сама поведінка актора, це дуже інакше, аніж у театральній традиції. І я б сказав, що кіно є скарбницею великих знань для людей театру.А коли кінематограф мовчав, це була поза чи жест? Правда чи жест? В часи Чапліна чи Мері Пікфорд.Німе кіно я б не зараховував до своїх зацікавлень. Через те, що не було слова, то були дуже потужні жести, зрештою, театральні. То був такий початок кіно, коли кінематограф дуже багато брав з театру. І це було дуже театрально. Але коли кіно стало озвученим, то усе почало змінюватись.Коли ви залишили свій театр і почали фактично розбудовувати власний бренд, де режисер є сильнішим? Коли він спирається на сцену власного театру чи коли він є особистістю, яка працює в різних театрах світу? Що вам зараз, виходячи з цього досвіду, є ближче?Щиро кажучи, я маю таке традиційне уявлення, що мені було б важко розпочинати із роботи за кордоном. Мені здається, що я повинен зрозуміти контекст своєї культури і спочатку почати працювати у цій культурі. І мова дуже важлива. Ну і знайти, відшукати себе, що саме мене цікавить у театрі, щоб пізніше я міг почати працювати з людьми з іншої культури. Коротко кажучи, потрібно знайти себе у тій роботі, перш ніж можна починати працювати за межами своєї країни.Мені цікаво, як ви зараз сприймаєте європейський театр. Ви дійсно говорите, що є певна античність зараз у сприйнятті українським глядачем театру в нашій країні. А от європейський театр не переміщається на периферію? Не стає фестивальним театром для обраної публіки? Наскільки він відповідає суспільству?Моя думка щодо цього, що все ж фестивальний європейський театр перебуває у певній кризі. Як на мене. І для мене це сталося після кризи на Волл Стріт, коли дотації для театру та культури у всьому світі почали падати і той театр трохи комерціалізувався. Тобто почали змішувати театр із певними спекуляціями і десь створювати ті теми, на які очікують глядачі. А я думаю, що театр складається з того - тобто не складається, бо складається із багатьох компонентів - важливим та сильним є такий театр, який вражає людей на виставах, який вражає тематикою, а не підіграє очікуванням.Тут важливо, яким буде майбутнє. Тому що ми говорили про конкуренцію кіно і театру, а є ще конкуренція нових інформаційних технологій і театру. Швидкості сприйняття реальності, коли вистави стають короткими. Ми ще пам’ятаємо вистави по 10–12 годин. Я не знаю, як зараз можна ставити це у великій кількості. Люди ставлять вистави по годині, і мене, чесно кажучи, турбує оце скорочення театрального часу.Для мене це природний напрямок, і я не є дуже тим здивований, оскільки наша реальність дуже змінилася за пару десятиліть, і наше життя. Ми інакше живемо, більше пересилаємо інформації і більше інформації отримуємо. Ми перебуваємо у стані постійного бомбардування і передачі – обміну комунікацією, інформацією. Це стосується усіх нас, і так само людей на сцені й у глядацькому залі. Ми просто швидше комунікуємо у сучасні часи. Я не маю сентиментів до періоду довгих вистав, разом із тим, щиро кажучи, я дуже люблю вистави, коли можна всістися і раптом вистава триває 6 або 9 годин. Це цікавий, унікальний досвід, коли я собі весь час кажу: "Боже, як довго воно триває", - але ні, суть тих 9 годин полягає у тому, що ти мусиш інакше відчувати час, а відчуття часу в театрі є дуже цікавим. Тому це дуже унікальний досвід, дедалі рідший, а звичайний ритм є швидшим у театрі, він прискорений. Такою є наша реальність.А сентименту до польської сцени ви не відчуваєте? Ви були людиною, яка була законодавцем мод на польській сцені, зараз у вас більше часу міжнародна, а на польській сцені з’являються люди, які саме сконцентровані на ній. Де б ви хотіли бути?Ні, щиро кажучи, ні. Мені здається, що театр є таким міжнародним майданчиком, що це міжнародна мова, і ця комунікація існує понад кордонами, понад мовою. Що завжди для мене було важливо, чи людина з іншої країни, яка розуміє іншу мову, говорить іншою мовою, зможе зрозуміти ту польську виставу, яку грають іншою для неї мовою. Чи воно є настільки комунікативним у своїй проблемі, переплетенні подій та розвитку дій, але також з погляду побудови характерів, емоції, комунікації. Чи є та комунікація зрозумілою без мови. До вистав завжди згори йдуть субтитри, але я часто запитую людей, чи читали вони ці написи, і коли кажуть, що "о, в певний момент відійшов від читання титрів, бо здавалося мені, що все розумію", – це означає, що та наша театральна мова починає працювати.Та мова тіла…Мова тіла, так.Якби ви собі уявили свою ідеальну виставу: де, про що і з ким?Власне з тією ідеальною виставою є так, що з часом я мав кілька уявлень своїх ідеальних вистав і вони, навіть за ідеальних умов, не завжди до кінця, на мою думку, вдавалися. Тому зараз у мене немає великих очікувань, натомість я маю професійну базу, тобто повинне бути оте, оте й те: мусять бути зацікавлені люди, певна відкритість і також технічна база для того, щоб могти зрушити той театральний механізм. І мій досвід показує, що у кожному театрі, у кожному суспільстві можна знайти видатних акторів.Ця постановка в Україні, як ви вважаєте, може повторитися ще і ще раз? Наскільки вам взагалі цікава ця сцена, українська театральна сцена в цих умовах?Це лише початок моєї співпраці і початок розмов. Як я казав, це дуже цікаво для мене і я сприймаю це як певний виклик для себе. Складно сказати, що буде пізніше, наразі я концентруюсь на цій першій постановці. Для мене важливо виправдати очікування, це дуже суттєво. Може бути так, що я скажу "мені це подобається", але що з того, що мені подобається те, що я тут зробив? Що з того, якщо театр полягає в тому, що ці пережиття не є в мені, не є в акторах, вони повинні бути в глядачах – і це є оте важливе. Інакше розверну запитання: чи глядачі захочуть ще раз дивитися таку виставу, чи їм це буде потрібно, чи воно їм щось дасть, чи спонукає до роздумів, спонукає до розмов, до якоїсь діалектики, суперечок на ту тему. Чи та розмова після перегляду вистави триватиме і розвиватиметься – це для мене питання. Якщо вона розвиватиметься далі, тоді вона була важливою для цих людей.

Російські дрони й ракети долітають до умовного тилу регулярно. І навіть захід України не дасть відчуття повної безпеки та захищеності. Тому наші співгромадяни виїхали за кордон і що далі, то меншою є впевненість у їхньому поверненні, хай навіть у віддаленій перспективі. Але є тема, яку в нас не дуже люблять порушувати. Щобільше - складається враження, що такого явища, як виїзд людей на тимчасово окуповані Росією території, не існує. Виглядає так, що не лише на обговорення, а навіть на згадку про це явище накладено табу. Проте повернення в окупацію вже перетворюється з поодиноких фактів на тенденцію. Дати такому явищу однозначну оцінку не вийде. Днями про це говорили на засіданні Секції Асоціації міст України (АМУ) з розвитку деокупованих та тимчасово окупованих громад.  Цифри не називалися, і кількість тих, хто вирішив повернутися під російський чобіт, навряд більша або хоча б дорівнює кількості тих, хто осів у Європі. Але причина, яка спонукає шукати шляхи повернення в окупацію, очевидна, хоча й не завжди зрозуміла. Принаймні з позиції тих, хто має змогу жити у власному помешканні й щоночі молитися, аби не прилетіло. Читайте також: Велика війна не спровокувала велике переселення. Вона прискорила процесМожете сміятися, крутити пальцем біля скроні чи виявити свій скепсис в інакший спосіб. Тільки це нічого не змінить: уявіть собі, під окупацію люди повертаються не тому, що зрадники й хочуть "русского міра", а саме тому, що… бояться за свої життя. Мер окупованого Маріуполя Вадим Бойченко наголошує на іншій причині повернення: відсутність власного житла деінде та вплив російської пропаганди. Це теж стається, проте я наполягатиму на власному припущенні: на тимчасово окупованих територіях люди, про яких ідеться, шукають перш за все безпеки. Ви читали в новинах про регулярні обстріли того ж Маріуполя? Звісно, це було на початку масштабного вторгнення. Півмільйонне місто окупанти систематично рівняли з землею, і знімки та відеокадри зруйнованого міста заповнили соціальні мережі, ЗМІ та поширювалися за межами України. Причому дійшло до маніпуляцій. Зокрема, панівна партія Грузії "Грузинська мрія" використала для своїх передвиборчих банерів фотографії постраждалих від російських обстрілів українських міст (серед яких був і Маріуполь), які постраждали від російських обстрілів. У такий спосіб там хотіли наголосити: таке станеться з Грузією, якщо до влади прийде прозахідна опозиція. Але, нагадаю, фото ці зроблені не тепер. Бо відтоді, як Маріуполь захопили й окупували, бомби й ракети туди не летять.Існує ілюзія миру й спокою. Саме ілюзія: спокою, а тим більше миру жодна окупація за всю історію воєн ще нікому й нікуди не приносила. Проте ті, хто повертається в окуповані міста, так не вважають. Питання власної безпеки для кожної людини завжди важить навіть більше, ніж доступна їжа й дах над головою. Звісно, людині треба десь жити й щось їсти. Але якщо не реве повітряна тривога і не треба ховатися від дронів, всі інші обмеження виглядають тимчасовими й не аж такими суворими. Мовляв, якось та й переживемо, головне – жити. Попередній абзац – не мої припущення. Вище я цитую цілком реальних людей, котрі у березні 2022-го від окупації тікали, а потім почали спершу думати про повернення й нарешті зробили цей крок. Так, нам із вами він може здатися дивним. Поверненці ж так не вважають. Вони щиро, справді, щиро переконані, що їх обдурили. Передусім – українська влада. Яка обіцяла забезпечити роботою й житлом постраждалих і виплатити компенсацію за втрачене майно – і не зробила цього за два з гаком роки. Натомість наділила власних співгромадян статусом ВПО. Котрий, погодьтеся, дещо принижує й часом робить "внутрішньо переміщених осіб" людьми, скажемо так, нижчого сорту. Принаймні у їхніх власних очах. Так сприймають їх чиновники, хай не говорять про це вголос. І так вони поволі починають оцінювати себе самі. Не всі – але не всі й повертаються. Читайте також: Ніхто нічого не робитиме для повернення українцівЩо натомість відбувається, скажімо, в тимчасово окупованому Маріуполі? Велике, без лапок, будівництво й ще більше переселення народів. Окупаційна влада заохочує до переселення мешканців віддалених регіонів Російської Федерації. Для них тут зводять нові будинки, розчистивши територію забудови від руїн. І нема гарантії, що ці новобудови – не на кістках вроджених маріупольців, зниклих безвісти під час боїв за місто у лютому - травні 2022 року. Ані окупантів, ані тих, хто переїжджає ближче до моря – це одна з рекламних заманух, — ці факти не переймають. Ті ж містяни, хто вижив і залишився, на квартири в згаданих новобудовах прав не мають. І не матимуть, навіть якщо візьмуть – а вони й беруть, це теж умова виживання! – російські паспорти. Чи розуміють ті, хто повертається під окупацію саме зараз, що матимуть точно такий самий статус? Думаю, здогадуються. Проте вважають: втрачати нічого. Вони й без того все вже втратили. Чим статус ВПО кращий? В їхньому розумінні – зовсім нічим. До всього, повернення для них має навіть кілька переваг. Насамперед це повернення додому. Хай дім у поганенькому стані, але ж це дім, милий дім. Як то кажуть, удома й стіни допомагають. Відчуття повернення додому переважать усі інші. Це напряму пов'язане з емоційним станом. А ще одна перевага – мова. З поверненням на окуповану територію припиняються – принаймні в головах тих, хто повернувся, — всякі мовні обмеження. Звиклі до російськомовного середовища в ньому ж і опиняються без ризику нарватися на зауваження на кшталт "не говоріть до мене собачою" й тому подібні. Тож є категорія людей, для яких згадані умови є більш комфортними, ніж називатися ВПО. Або я помиляюся, або заборони на виїзд назад в окупацію в нас не існує. Навіть якби така заборона існувала, вона б нікого не зупинила в бажанні повернутися. Можна, наприклад, вибиратися через Білорусь, Молдову або взагалі – через Польщу. Чи потрібна така заборона? Навряд. В Україні ніхто нікого силоміць не тримав ані до масштабного вторгнення, ані до 2014 року. Люди, про яких ідеться, були нашими співгромадянами. І, що важливо, лишаються ними, навіть перебуваючи на тимчасово окупованих територіях. Тож думати зараз краще не про ставлення й сприйняття цих людей. А про те, що робити, аби наші не тікали від нас же. Хоч на Захід, хоч в окупацію. Бо деокупація швидко не настане. Спеціально для Еспресо.Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це йдеться у сюжеті Еспресо.Наразі за допомогою ЄС заплановано відремонтувати 280 освітніх установ у 19 областях. Також ЄС виділив 15 млн євро на будівництво нових шкільних укриттів в Україні. Журналісти відвідали дитсадок "Пролісок" у Бучі та Ірпінський ліцей №3, аби дізнатися, в яких умовах навчаються тамтешні діти.Так, у дитсадочку "Пролісок" щодня перебувають понад 100 дітей. У дошкільному закладі є укриття, створене завдяки спільному проєкту Євросоюзу та ЮНІСЕФ. Коли в місті лунає повітряна тривога, малеча знає, що потрібно спускатись у підвал. Там для дітей усе облаштовано так, аби було не страшно й не нудно: є стільці, ліжечка та різноманітні іграшки. Малюки можуть гратися й навчатися, тож проведений в укритті час пролітає непомітно.В Ірпінському ліцеї №3 потрібно було не просто збудувати захисну споруду – треба було відбудувати сам освітній заклад, адже навесні 2022 року окупанти зруйнували його на 70%. Даху не було, тож у сезон дощів вода була по кісточки. Однак зараз ліцей має неймовірний вигляд. Сучасні класи, просторий спортзал, новітня бібліотека, безпечне та комфортне укриття. При відбудові також урахували фактор інклюзивності.Реконструкцією займалися місцева влада та громадські організації за підтримки ЄС та ЮНІСЕФ. Роботи тривали всього 6 місяців. Пані посол ЄС в Україні Катаріна Матернова навіть пожартувала, що такої феноменальної швидкості не зайве повчитися й іншим. "Найбільше мене вразив той факт, що цей один із найбільших ліцеїв в Ірпені відбудували за 6 місяців. Я гадаю, що як тільки ви вступите до Євросоюзу, то зможете навчити багато країн, як робити ремонт такого рівня: так якісно і так швидко", – сказала пані посол.З початку повномасштабного вторгнення Росії ЄС спрямував понад 100 млн євро бюджетної та грантової допомоги на створення безпечного освітнього простору. Ці гроші витратили на відновлення шкіл, надання психологічної допомоги дітям, батькам, учителям. Як наголошує Катаріна Матернова, попри війну діти повинні мати можливість навчатися."Укриття потрібно будувати також із думкою про мирне майбутнє. Іншими словами, ми будуємо укриття нині не для того, щоб вони завжди були лише укриттями, а для того, щоб використовувати їх також у мирний час, чи то як спортивну інфраструктуру, чи як танцювальні зали, як ми бачили тут, їх може використовувати молодь, або можливо, їхні батьки", – зазначила Катаріна Матернова.Заступниця голови представництва ЮНІСЕФ Еммануель Аббріу своєю чергою зазначила, що про необхідність створення укриттів часто кажуть самі діти, адже для них важливою є взаємодія з однолітками."Щоразу як ми відвідуємо школи, я чую те ж саме від школярів і вихованців дитячих садків, учнів початкових і середніх класів: про важливість взаємодії з однолітками та з іншими учнями віч-на-віч. І для нас надзвичайно важливо пропонувати такі можливості для дітей і підлітків, щоб вони могли зустрічатися один з одним і навчатися разом", - сказала представниця Дитячого фонду ООН.Дізнатися більше про підтримку Європейським Союзом сфери освіти та української молоді Ви можете за посиланням.Публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу в межах комунікаційної кампанії "Разом навчаємося і зростаємо". Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.#РазомНавчаємося #РазомЗростаємо

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 13 листопада.Блінкен їде до НАТО в той час, як Альянс готується до повернення ТрампаЕнтоні Блінкен, фото: rеutеrsДержавний секретар США Ентоні Блінкен у вівторок вирушив до Брюсселя для участі в зустрічах із представниками НАТО та європейськими чиновниками, щоб обговорити війну України проти Росії, пише Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Ця поїздка відбувається на тлі серйозного занепокоєння серед прихильників України, що нова адміністрація Трампа скоротить підтримку Києва з боку США. Вона стала останнім, проте вагомим, доповненням графіку Блінкена перед поїздкою до Латинської Америки.Адміністрація Байдена та посадовці НАТО також побоюються, що новообраний президент Дональд Трамп може спробувати похитнути військовий Альянс і навіть спробувати вивести США з нього.Державний департамент США повідомив, що Ентоні Блінкен зустрінеться з колегами з НАТО та ЄС, "щоб обговорити підтримку України в її захисті від російської агресії".Далі держсекретар США планує поїхати до Перу та Бразилії, де приєднається до президента Байдена на щорічному саміті Азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва та саміті лідерів Групи двадцяти.Посилення ударів російських дронів випробовує українську оборонуСтрімке зростання кількості ударів російських безпілотників випробовує українську оборону та знищує сім'ї, наголошує ВВС у своєму матеріалі, розповідаючи про наслідки останніх ударів.Марія Троянівська була вдома того вечора, коли російський безпілотник влучив у її спальню."Він влетів через вікно, прямо в її кімнату, – розповідає ВВС її мати Вікторія. Після вибуху вона та її чоловік Володимир вибігли з сусідньої кімнати і побачили, що кімната їхньої доньки горить. – Вона померла одразу, а потім згоріла".Росія масово збільшує кількість ударів безпілотників по Україні. За даними Генерального штабу України, у жовтні їх було здійснено понад 2 тисячі – рекордна кількість у цій війні.Це частина ширшої активізації російських військ. Окупанти просуваються по всій лінії фронту. Північнокорейські війська приєдналися до війни на боці Москви. А з обранням Дональда Трампа на другий термін президентом США виснажені і втомлені війною сили України стикаються з непевною підтримкою з боку свого найбільшого військового донора.Росія також почала запускати фальшиві безпілотники без жодної вибухівки, щоб збити з пантелику українські підрозділи протиповітряної оборони і змусити їх витрачати боєприпаси даремно.Щоночі українці засинають під звуки сповіщень на своїх телефонах про те, що над країною пролітають безпілотники, вмикаючи сирени. І щоранку вони прокидаються з новинами про черговий удар. Лише з початку листопада безпілотники атакували Київ, Харків, Одесу, Миколаїв та Запоріжжя.У неділю Росія запустила 145 безпілотників по Україні, за словами президента Володимира Зеленського - це рекордна кількість за один день з початку повномасштабного вторгнення.Українська протиповітряна оборона намагається впоратися зі збільшенням кількості безпілотників."Поки що ми їх перехоплюємо. Я сподіваюся, що ми будемо продовжувати їх перехоплювати", – сказав ВВС речник Київської міської військової адміністрації сержант Михайло Шаманов.За його словами, вони знають, що росіяни продовжуватимуть нарощувати ці атаки, – саме тому український уряд постійно звертається до західних союзників із проханням про надання більшої кількості засобів протиповітряної оборони.Це також причина, чому Україна нервово чекає, як новообраний президент США Трамп підійде до війни, коли він знову вступить на посаду, відзначає видання."Навіть якщо протиповітряна оборона працює добре, уламки безпілотників або ракет падають на місто. Це спричиняє пожежі, пошкодження і, на жаль, іноді жертви, – пояснив Шаманов. – Кожної ночі це лотерея: куди він влучить, де буде збитий, де впаде і що станеться".Тут ВВС також розповідає про роботу одного з підрозділів протиповітряної оборони у теперішніх умовах: Віталій та його бійці не мають стаціонарного поста,  тому зброю для збиття безпілотників вони перевозять на кузові бортової вантажівки, що дає змогу швидко маневрувати."Пів року тому це було 50 безпілотників на місяць. Зараз ця цифра зросла до 100 безпілотників, щоночі", – сказав військовий.За словами командира підрозділу, коли росіяни використовували переважно ракети для бомбардування України, повітряна тривога тривала близько шести годин, натомість зараз це близько 12 або 13 годин.

Російські загарбники ввечері 30 жовтня здійснили масований ракетний обстріл Одещини. Ворог випустив близько десяти ракет різних видів. Про це повідомив голова Одеської ОВА Олег Кіпер, пише Рубрика. Повітряна тривога пролунала о 19:20 і тривала годину. Кіпер зазначив, що зараз на місці влучань працюють «усі відповідні служби». "Інформація щодо наслідків буде надана пізніше. Працюють всі відповідні служби", – додав він. Що […] Тhе роst Росіяни атакували Одещину: випустили близько десяти ракет різних видів арреаrеd fіrst оn Рубрика.