Search trend "Щоденник"

&lаquо;Я якось жила у мирі. У мирі жила &ndаsh; ловко. Не любила брехать, а жила по правді&rаquо;, &ndаsh; розповідає ювілярка

22-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Dосudаys UА завершився 13 червня. Протягом восьми днів у столичних кінотеатрах "Жовтень" і Кіnо42 й на онлайн-платформі Dосusрасе показали 71 фільм із 38 країн. Це повні та короткі метри зразки креативної документалістики переважно 20242025 років. Серед них було 15 українських стрічок. &еnsр;Конкурсна програма "Dосu/Україна" щороку стає потужнішою. Складається враження, що ми розбалувані великими прем'єрами. Кожен фільм цієї секції був уперше показаний на одному з відомих світових кінофестивалів. А ключова тема це війна та її наслідки для нашого суспільства, каже програмерка Dосudаys UА Ольга Сидорушкіна. Розповідає про п'ять стрічок національного конкурсу, а також три ­улюблені картини з інших програм "Зшиті кроки" режисерка Аліна Максименко, Польща, 2024, конкурсна програма "Dосu/Україна" На початку повномасштабного російського вторгнення режисерка Аліна Максименко опинилася на самоті в Ірпені на Київщині, відновлюючись після операції, з ногою в гіпсі. Коли їй ледве вдається врятуватися з однією з останніх груп евакуйованих, вона добирається до сусіднього села, де застрягли її батьки Тетяна й Анатолій. Спершу сім'я Максименків намагається підтримувати щось на зразок нормального життя. Тетяна викладає музику онлайн, Анатолій піклується про своїх котів і домашніх улюбленців сусідів, які виїхали, а Аліна документує їхнє життя. Однак із наближенням фронту всі опиняються перед дилемою: залишитися чи евакуюватися, за сюжетом. Війна повністю інтегрувалася в наше життя. Ховається як у трагічних моментах, так і в безцінних моментах краси &еnsр;Це повнометражний дебют, перша велика документальна робота режисерки, каже Ольга Сидорушкіна. Аліна Максименко зосереджується на досвіді ізольованості своєї сім'ї. Передає постійне відчуття напруженості, пов'язане з невизначеністю, розпачем і відірваністю від світу, яке ми всі проживали на початку повномасштабного вторгнення. Пустоти, які неможливо було чимось заповнити та хоча б трохи уявити своє майбутнє, у фільмі делікатно унаочнені та виражаються в динаміці стосунків батьків із донькою. Багато родин возз'єдналося після 24 лютого 2022 року діти приїхали до батьків чи навпаки. Ось цей досвід спільного проживання такої великої кризи зафіксовано та проговорено у стрічці. "З любов'ю з фронту" режисерка Аліса Коваленко, Польща, Україна, Чехія, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" У лютому 2022 року режисерка Аліса Коваленко приєдналася до штурмового підрозділу Української добровольчої армії та чотири місяці перебувала на передовій, на київському й харківському напрямках. Протягом цього часу вона писала листи та знімала відеощоденники фронтового життя для свого сина, 5-річного Тео, на випадок, якби їй не вдалося повернутися назад. &еnsр;Це унікальний щоденниковий портрет із зони бойових дій. Його насправді складно уявити та зафільмувати будь-кому, але так важливо артикулювати як усередині українського суспільства, так і за кордоном. Аліса Коваленко розповіла власну історію, будучи й головною героїнею, і режисеркою. Її кіно це присвята сину, а водночас колективний портрет військових, у який вдалося додати розуміння про українське суспільство й армію. "Стрічка часу" режисерка Катерина Горностай, Україна, Люксембург, Нідерланди, Франція, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" Фільм досліджує нинішнє функціонування українських шкіл в офлайн- та онлайн-форматах біля фронту й у тилу. Без інтерв'ю, закадрового тексту та реконструкцій показує, як війна впливає на повсякденне життя учнів і вчителів. Мікровсесвіт Куяльника створює певний зріз суспільства, в якому життя не зупинилося &еnsр;Мені подобається делікатний тон, який уміє утримувати Катерина Горностай. Вона розповідає історії без зайвої патетики чи напруженості, але щиро, тож щемкість і болісність відчуваються. Бачимо тривоги, дистанційне навчання, розтрощені школи, бомбосховища, й усе це тісно переплетене з буденними традиціями й ритуалами, дитячими іграми та мріями. У стрічці немає якогось одного героя. Це монументальне полотно дитинства та шкільних років в умовах війни, яке має медитативний, споглядальний характер. "Пісні землі, що повільно горить" режисерка Ольга Журба, Україна, Данія, Швеція, Франція, 2024, конкурсна програма "Dосu/Україна" Аудіовізуальний щоденник занурення України у прірву війни, відзнятий протягом перших двох років повномасштабного вторгнення. Фільм складається з місць, людей, діалогів, звуків і тиші, що поволі розкривають хронологію нормалізації відчуття війни в суспільстві та прагнення нового покоління українців уявити майбутнє. &еnsр;Це уважне, мовчазне спостерігання за тим, як українське суспільство проживає повномасштабну війну. Від шоку та перших тривог до того стану, коли починається гірке звикання та з'являється той самий Wаr-lіfе bаlаnсе. Це кіно про крихку буденність, близькість, втрату, втому, віру та гідність українського народу. Історії, які знімає невидима камера Ольги Журби, мабуть, є тими, які маємо запам'ятати, постійно повертаючись до них, тим самим лікуючи себе. "Мілітантропос" режисери Єлизавета Сміт, Аліна Горлова та Семен Мозговий, Україна, Австрія, Франція, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" Фільм досліджує досвід війни крізь призму спільного й індивідуального тих, хто змушений тікати, хто бере до рук зброю, хто втрачає дім або залишається жити серед руїн. Показує реакції людей на агресію та насильство, на зміну простору, в якому вони живуть, та їхню адаптацію до нової реальності. &еnsр;Це кіно про людину військову. Ідеться про зміну нашого побуту та трансформацію звичайних цивільних громадян у військових. Про те, як війна повністю інтегрувалася в наше життя. Ховається як у трагічних моментах, так і в безцінних моментах краси. "Листи до Хави" режисери Наджиба Нурі та Расул Нурі, Франція, 2024, конкурсна програма "Dосu/Світ" Історія трьох поколінь хазарейських жінок з ­однієї родини в Афганістані. Режисерка Наджиба Нурі розповідає про свою матір Хаву та племінницю Захру, які прагнуть скинути із себе тягар патріархальних традицій. &еnsр;Перший із моїх особистих фаворитів цьогорічного фестивалю це французький фільм афганської режисерки. Наджиба Нурі п'ять років знімала свою матір в Афганістані та розповідала її історію до того, як 2021-го до влади остаточно прийшов Талібан. Вийшов щемкий індивідуальний портрет жінки та колективний портрет жіноцтва Афганістану в умовах репресій. Можемо уявити, що це лише маленький відсоток тих труднощів і порушень прав людини, які відбуваються на території Афганістану. Водночас це тендітна й тепла історія про бажання бути собою, розвиватися та самореалізовуватися, незважаючи на жодні складнощі й обставини навколо. "Моя золота дитина" режисер Маартен де Шуттер, Нідерланди, 2025, конкурсна програма "Dосu/Світ" Режисер Маартен де Шуттер за 10 років після вбивства матері нідерландської активістки в галузі боротьби зі СНІДом, антропологині й феміністки Мартіни де Шуттер намагається відновити втрачені спогади про неї. &еnsр;Інший мій фаворит це знову щирий, теплий, інтимний портрет матері. Мати Маартена де Шуттера загинула в авіакатастрофі малайзійського боїнга 17 липня 2014 року. Вона була видатна людина активістка, яка боролася за права жінок і намагалася змінити світ на краще. На жаль, ця трагедія забрала її життя, коли Маартен був іще підлітком. Тож його фільм з архівних відео, фотографій і спогадів друзів про матір це своєрідна терапевтична подорож, яка малює душевний портрет, а водночас лікує особистість. Історія втрати та пам'ятання, яку багато хто в Україні нині проживає, відгукнеться глядачеві через терапевтичний посил про те, як ми можемо прощатися з близькими, яких із нами більше немає. Після стрічки є світле почуття любові та суму. "Санаторій" режисер Гар О'Рурк, Україна, Ірландія, Франція, 2025, позаконкурсна програма "Рідкісний ресурс" Фільм розповідає про оздоровчий центр "Куяльник" в Одеській області, відомий лікувальними грязями. Показує працівників і відвідувачів санаторію протягом одного літа в умовах повномасштабної війни. &еnsр;Ще один мій фаворит "Санаторій" ірландського режисера Гара О'Рурка. Ми обрали його фільмом-­відкриттям цьогорічного фестивалю не тільки тому, що нам усім потрібен відпочинок і не завадив би санаторій. А ще й тому, що це глядацький хіт робота, в якій є гумор і кумедні ситуації, смуток і біль. Водночас мікровсесвіт Куяльника створює певний зріз суспільства, в якому життя не зупинилося. Але стрічка не намагається бути дидактичною, радше веселою та дивакуватою. Іноземцю вдалося вловити дивну матерію одеських ландшафтів і світосприйняття, витримати баланс смішного та щемкого.

Я чутлива на слово. Якщо зачіпає якась фраза чи діалог, нотую. А потім у голові пишуться одночасно п'ять книжок. Уперше російську мову я почула в цирку. Гриміла музика, клоун звертався до дітей, ті йому відповідали. А я ні. Бо не розуміла, що відбувається, не розуміла навіть запитання. І почала плакати. Усе афіші, репліки, жарти було російською. Непідписані фотографії не мають ніякого сенсу, так казала моя тітка. Тому ми друкуємо та підписуємо всі знімки. Я паперова людина. На папері видно почерк, коли людина спішила чи хвилювалася, або в неї ручка закінчилася. Мене 6-річну мама навчила вести щоденник. За кілька років читаєш його і дивуєшся або розчаровуєшся. Мій рід це рід священника Петра Франца й історика Івана Крип'якевича, Льонгіна Цегельського, який був міністром ЗУНР і зачитував акт Злуки в Києві. Це рід воїнів УПА. Під час обшуку на робочому місці батька знайшли вірш Симоненка "Любіть Україну", і це стало початком жорстокого переслідування. Через зв'язки з В'ячеславом Чорноволом тата оголосили ворогом народу. Він не зрікся переконань, не "став зручним" заради спокою і тому не зміг захистити докторську з теми водневого двигуна. Йому доводилося змінювати роботу кожні пів року, бо колективи не мали права звикати до "неблагонадійного". На партійних зборах про нього казали: "Роман Іванович одною рукою будує комунізм, а другою витягає цеглини з цього муру". Найстрашніше для батька було, коли погрожували нас із сестрою забрати в сиротинець, бо, мовляв, він не зможе виховати дітей у радянському дусі. Це те саме нині Росія робить із нашими в'язнями психічно ламає. З роками розумієш, що дитина це дар. Мої діти були дуже активні, і щоб їх заспокоїти, ми з чоловіком придумали спосіб: переписувати тексти із книжок, які вони читали. У куті вони теж стояли. Але ми мудріли що старші ставали, то менше карали дітей. Наймолодша Міля вже не знає, що означає стояти в куті. Уперше російську мову я почула в цирку Казав мені один старший священник, що коли сивина покриє мою голову, то буду знати ще менше. Мудрість означає знати менше головою, але більше серцем і в руках мати якусь практику. Я виросла поруч із стрийком Даньом Богданом-Петром Крип'якевичем так ми називали брата мого тата, прикутого до ліжка через ускладнення після поліомієліту. Він проводив зі мною найбільше часу: навчав азів мов французької, англійської, латини, німецької, пояснював, що таке атоми, молекули, логіка, показував ребуси. У 12 років я допомагала за ним доглядати, як мама й тато. Але ніхто ніколи не скаржився. Важливо, коли дитина змалку бачить немічну людину. Я відчувала дволикість совєцької системи. Брати Горині Михайло й Богдан бували в нас у хаті, Іван Світличний із дружиною Льолею мешкали в нас якийсь час після ув'язнення. Удома зберігався архів Івана Крип'якевича. Тітка етнографиня, мама художниця, батько фізик, тусівка пластуни, лижники. Ми сплавлялися на байдарках, каяках, співали стрілецьких пісень. У школі я почала відвідувати своїх друзів і була в шоці, бо в них були "хрусталя, стєнка, коври і телевізор". У нас він теж був, але без серветок і фігурок. А в однокласників на телевізорі цілі вівтарі. Ми мали старі меблі, ті що тепер антикваріатом називають. У школі я знала, що не все можу розповідати. Брат моєї бабці Петро Скобельський загинув в УПА. Був лікарем, фактично парамедиком у криївці. Після одного бою залишився з пораненими побратимами. 1 травня їхню криївку виявили. НКВДисти розстріляли всіх і виклали тіла біля сільського клубу, змушували людей приходити й дивитися. Щороку 1 травня ми їздимо на його могилу в село Словіта на Львівщині. Мама садила мене малу собі на коліна й малювала. А я це сприймала як містерію на білому папері з'являються візерунки. Морок це класне місце, щоб шукати Бога Люблю малювати під музику, наприклад на якомусь концерті. Беру участь у музичних перформансах. Мені подобається, коли створюю щось і це транслюють на великому екрані. Наприклад, був концерт Соломії Чубай "Колискові для Олекси", я під час концерту малювала, й це показували на великому екрані. Я вільна художниця, мені завжди було байдуже, що скажуть люди. Українська інтелігенція безпорадні люди. Ніжні, дивні й переважно бідні. Але то є закваска суспільства. Їх мало, але якщо їх кинути в борошно й дати водички, то вони чинять якусь класну паску. Церква живий організм. Іноді люди її затискають у якісь свої обценьки. Є офіційна, а є жива церква. Жива має реагувати на всі виклики суспільства та бути там, де біль і страх, це наші капелани. Офіційна церква це консервативна ієрархія, яка повільно реагує на зміни. Лиш іноді вона буває жива. Бог не голова колгоспу, який сидить і записує в блокнот, хто прав у неділю, щоб покарати. Ісус їв із блудницями й ламав усі стереотипи. Нині він, певне, був би в гарячих точках. Морок це класне місце, щоб шукати Бога. Просто відкрити Євангеліє не всю Біблію з її об'ємним Старим Заповітом, а лише текст про життя Ісуса, це всього 2030 сторінок і прочитати. Там немає нічого, чого не змогла б зробити звичайна людина. Ісус не робив нічого недосяжного. Все просто: нагодувати голодного, дати води спраглому, відвідати хворого чи прийняти того, хто потребує. Батьки намагалися, щоб у мене не було вільного часу, водили на гуртки, спорт, шукали добрі товариства. Ще до появи Пласту та Спадщини ми знайомилися з родинами, де були такі цінності. Наприклад, у Брилинських ми слухали домашні концерти: Орест грав на віолончелі, Тарас на фортепіано, батько Богдан на скрипці, мама Люба співала. Після відкриття кордонів до нас почали приїжджати українці із Заходу вільні, цікаві. Після однієї такої зустрічі я відчула, ніби з мене вилетів птах. Вони виросли в іншій свободі, на контрасті з бетонною радянською дійсністю. А хлопці мого віку в Україні були або після Афгану, або затиснені в матріархальних родинах. У 20 я почала усвідомлювати себе як особистість і шукати свій шлях у житті. Це збіглося з відродженням нашої греко-католицької церкви. Багато дівчат мого віку тоді пішло в монастир. Я дивилася на них із захопленням, але думала, якщо стану черницею, то збожеволію, бо хотітиму мати дітей. У пошуках майбутнього чоловіка я точно знала: це не має бути художник, бо ми здохнемо з голоду. І це не має бути хтось набагато старший, як мій тато, який був старший за маму на 20 років. Тому коли до мене залицялися львівські кавалери поважного віку, одразу відмовляла. У нас із Михайлом море конфліктів. Після 30 років спільного життя ми щойно дозріли до сімейної терапії психолога. Хоча в нас є романтика, можемо їхати кудись, проводити час і ще не набридли одне одному. Французький письменник і богослов Мішель Куаст казав: "Якщо шукаєш тіло, то все життя шукатимеш досконаліші бо завжди знайдуться ті, чиє тіло краще за тіло твого чоловіка. Але якщо ти шукала рідну душу і знайшла, то це вже назавжди". Я вірю в Бога, який помер і воскрес. Вірю, що мій син Артемій пішов до Нього. Він завжди прагнув бути першим і всюди був ним: перший комп'ютер у сім'ї, перший скутер, перші поїздки в Америку, стрибки з парашутом. І так сталося, що він перший із нас опинився там. Мене підтримує думка, що це не кінець. Важливо дати можливість попрощатися з небіжчиком, навіть якщо тіло неціле. Мій знайомий отець Олександр Богомаз знайшов людяний спосіб, як допомогти родинам попрощатись із загиблими, коли тіла понівечені. Він першим дивиться на покійного й запитує рідню: "Хочете попрощатися з рукою?" і тоді, наприклад, лише рука лишається відкритою в домовині, решту накрито. Зберігаю снайперські рукавиці Артемія з останнього його перебування на фронті. Маю на стриху тарілочку, де лежать набої відстріляні, його літачок, зроблений на 3D-принтері. Є його кепка, і весь гардероб, який іще не наважилася комусь віддати. Маю його шеврон "Небонуті" від команди Аеrоtіm. Після похорону Артемія я попросила всіх його друзів принести фотографії. Отримала понад сотню знимок. Мій внутрішній голос чітко диктував, що робити спочатку, що потім, щоб нічого не забути. Так з'явився посмертний альбом фотографій Артемія. Дружба це коли людина мовчки здатна бути поруч у найтяжчі моменти. Одна така мудра жінка є в моєму житті лікарка Леся Рудавська, яка знала мою родину. Рятувала мене декілька разів, коли я була у кризі. Іноді просто слухала. Її улюблене слово тактовність. Ми часто її втрачаємо і починаємо повчати когось, хто не просив ніяких порад. Історія України це тканина, яку рвали і шматували багато разів. Вона може бути відновлена, але не шляхом повного замальовування чи ідеалізації. Як у реставрації ікон, можна залишити втрати видимими, закріпити й показати місця болю і трагедії. Так і в нашій історії мусять залишитися чорні, страшні місця, як-от Буча, Ірпінь чи прострелені кулею дерева на Майдані. Вони повинні нагадувати нам про пережите й водночас про цінність життя та миру. З оптимізмом дивлюся в майбутнє України, бо навіть у найважчі моменти народжуються позитивні зміни. Мусимо пам'ятати минуле, щоб збудувати краще майбутнє. Історія це тканина, яку рвали і шматували багато разів Фінанси це щось, що завжди текло повз мене. У нас була шухляда, де ми складали свої заробітки і звідки брали на всякі потреби, доки не почалася інфляція, яка з'їдала ті гроші. Люблю товариства, люблю пізнавати з різними людьми, тому, як маю зайві гроші, витрачаю їх на подарунки й каву разом. Найважливіше пронести крізь життя чистоту тієї внут­рішньої дитини, яка здатна любити й жити, не боячись кінця. Культура це слід, який залишає кожен із нас. Перші її прояви малюнки в печерах, посуд із глини. Українці мають надзвичайно цікаву культуру, і наша археологія, попри недостатнє дослідження, свідчить про її багатство і глибину. Скіфські пекторалі, Софія Київська з її величною Орантою щоразу промовляють до мене по-новому. Смерть це не щось далеке чи абстрактне, це те, що супроводжує нас усе життя. Я боялася смерті, хоча загрози не було. Але раптом могла накотити така хвиля: дивишся на свої пальці, руку й думаєш: це все колись лежатиме в землі, в дерев'яній коробочці. І це будеш ти, саме ти, і тебе більше не буде. Коли моя дитина пішла туди, смерть для мене стала іншою реальністю, я перестала її боятися.

Книжка української письменниці Вікторії Амеліної «Wаr & Justісе Dіаry: Lооkіng аt Wоmеn Lооkіng аt Wаr» («Щоденник війни і правосуддя: дивлячись на жінок, що дивляться на війну») отримала Тhе Оrwеll Рrіzе 2025.

Кременецький замок у місті Кременець Тернопільської області є справжнім магнітом для тих, хто шукає пригоди та краєвиди, від яких перехоплює дух. Залишки старовинної фортеці оповиті легендами. Розташована на вершині гори Бона, ця велична споруда вражає своєю атмосферою. Це романтична локація для фото, мандрів і відпочинку з ноткою містики. Туристів приваблює не лише архітектура й панорама Кременця, а й чутки про підземелля, привиди та таємничу княгиню Бону. Історична сага Перші укріплення тут з'явилися ще в давньоруські часи - згадки про Кременець датуються ХІІІ століттям, коли угорський король Андраш ІІ невдало намагався його взяти, пише tеlеgrаf. У 124041 роках замок витримав облогу хана Батия, ставши одним з небагатьох неприступних міст Київської Русі. У 1261 році за наказом Бурундая його навмисне зруйнували, але вже наприкінці століття відновили під владою князя Мстислава. ХІVХVІ ст.: литовські князі Любарт, Вітовт, Свидригайло збудували три вежі, два мости, княжий палац, порохівні та церкву. Епоха королеви Бони З 1536 року замок належав королеві Боні Сфорца, на честь якої гора й отримала назву. Вона перебудувала фортецю в ренесансному стилі, укріпила мури, доклала арсенал, порохівки, княжий палац і глибокий колодязь. Штурм, руїни та спадок У 1648 році під час козацького повстання фортеця впала після півторамісячної облоги під проводом Максима Кривоноса. Уцілілих розстріляли, замок так і не відновили. Наразі - руїни: двоярусна надбрамна башта з готичною аркою, фрагменти стін завтовшки 23 м та до 12 м заввишки, і "вежа над Новим домом". Археологічні роботи 1970-х років запустили ідеї відновлення, але фінансування - мінімальне. Містика і легенди Скарби королеви Бони. У замковому колодязі (80 м глибини) нібито заховані її скарби; кажуть, є підземні ходи до міста й сусідніх фортець. Кров та вампіризм. За народними оповідями, Бона приймала "душ із крові незайманих дівчат", вбиваючи сотні, що породило моторошні чутки про вампіризм і жорстокі ритуали. Міст із волосся і привиди. Легенда розповідає, що Бона мала міст із жіночого волосся, по якому вона заїжджала в замок каретою. Одного разу міст обірвався - цей факт підживив чутки про діявольські зв'язки. Деякі вірять, що її привид інколи виходить навесні з колодязя з золотим ключем від скарбів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Продають пожежну частину, в якому знімали культову кінострічку "Щоденник прицеси": який вигляд має будинок Що відомо про королеву Бону Бона Сфорца, королева, що славилася своєю вродою, гострим розумом та непересічним характером, часто згадується у легендах як фігура досить суперечлива, а подекуди й моторошна. Коли її чоловік був далеко, живучи у Кракові, подейкували, що її "апетити" були настільки великими, що при замку навіть утримувався цілий чоловічий "гарем". Окрім цього, розповідають, що Бона нещадна жінка, яка не гребувала інтригами задля досягнення власних цілей. Особливо похмуро виглядають чутки про те, що вона нібито зжила зі світу двох своїх невісток. Причиною цьому називають їхнє "недостойне" походження, яке, мовляв, йшло всупереч з амбітними політичними планами королеви. Та найжахливіша легенда переносить нас у світ темних угод. Розповідають, нібито Бона Сфорца уклала пакт із самим дияволом, отримавши обіцянку вічної молодості. Як дістатися до замка Координати: 50&dеg;05&рrіmе;42&Рrіmе; пн. ш. 25&dеg;43&рrіmе;51&Рrіmе; сх. д. Локація: Замкова гора (гора Бона), м. Кременець, Тернопільська область. На авто зі Львова до Кременець приблизно 125 км по дорозі. А з Києва до Кременець близько 332343 км. Як доїхати автобусом Прямі автобуси Львів &rаrr; Кременець Відправлення зі Стрийського автовокзалу. Час у дорозі: ~3 год 50 хв. Вартість: від 375 грн Прямі автобуси Київ &rаrr; Кременець Відправлення з Центрального автовокзалу (Деміївська площа). Час у дорозі: близько 6 годин. Вартість: близько від 700 грн. Буцький каньйон, що розташований тут на річці Гірський Тікич, входить до рейтингу 100 найгарніших місць України. Довгий час про нього знали тільки місцеві. Популярним це місце зробили випадкові туристи, українські й закордонні зірки, які приїжджали сюди знімати кліпи та фільми. Буцький каньйон вважають місцем сили, бо тут люди відчувають підйом енергії. Раніше в цій місцині козаки-характерники навчали молодих. Примушували із зав'язаними очима бігти берегом по скелях, а з найвищої - стрибати. В момент падіння у людини з'являлися магічні здібності. Або вона помирала. Казали, що характерники могли зникати в одному місці, а з'являтися в іншому.

Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.17 червня у Національному історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр" відбувся поетичний вечір письменника і військовослужбовця Сергія Жадана "Мак і пам’ять". На події лунала сучасна українська поезія та твори Пауля Целана в українському перекладі. Вечір став знаком стійкості у день, що почався з трагічної ракетної атаки Росії на Україну.Подію відвідали близько 500 гостей, серед яких — віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, міністр культури та стратегічних комунікацій Микола Точицький, перший заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця, тимчасово повірена у справах посольства Королівства Нідерландів Есселін ван Ертен, а також дипломати з Німеччини, Австрії, Ізраїлю, Нідерландів, волонтери, студенти й шанувальники поезії."Сьогодні була жахлива ніч. Ми довго вагалися, чи варто проводити подію. І вирішили — так. Бо тут звучатимуть вірші тих, хто зумів вимовити біль. Це наша перша відкрита подія просто неба. Ми хочемо, щоб пам’ять була живою, відвертою, такою, що мотивує протистояти злу", - зазначила на початку вечора директорка Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" Роза Тапанова.Сергій Жадан читав нові вірші — про війну, втрати, силу вистояти. Прозвучали також тексти Пауля Целана, зокрема його культова "Фуга смерті"."Ця поезія не дає нам провалитись у відчай. Це спосіб триматися і дихати разом", — сказав письменник.Особливим акцентом події став виступ художника Матвія Вайсберга, автора ілюстрацій до книжки "Дорожній щоденник", створеної спільно з Жаданом. Його мурали, що стали частиною простору Бабиного Яру — "Ангел Збройних Сил України", "Зірка Давида" та "Менора"» без однієї свічки — утворили візуальне тло вечора, доповнюючи поезію мовою мистецтва.На вечорі тривав благодійний збір на підтримку бригади Національної гвардії України "Хартія". Відвідувачі заходу задонатили 500 тис. грн. 

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Можна б сказати, що до повномасштабного вторгнення він був готовий. Але це не зовсім так, бо для Анатолія війна має персональну особливість – чимало його рідних досі живуть у Росії. Саме тому ми не публікуємо його фото й не вказуємо деякі біографічні деталі.

Про це повідомляють у Міністерстві культури і стратегічних комунікацій.У місці, де кожне дерево памʼятає, прозвучать нові вірші Сергія Жадана про війну, втрати й нашу незламність, а також поезія Пауля Целана в українському перекладі, поета, який пережив Голокост і мовою поезії розповів про найтемніші сторінки історії людства, аби ми пам’ятали.Як ідеться в описі події, у програмі заплановане читання віршів, тиша для роздумів і збір коштів на підтримку бригади Національної гвардії України "Хартія".Вечір відбудеться у заповіднику "Бабин Яр" просто неба.Для афіші використали авторський малюнок Матвія Вайсберга зі збірки "Дорожній щоденник". 

Якщо ви думали, що розмови з СhаtGРТ – це як особистий щоденник, приготуйтеся до холодного душу. Американський суд зобов’язав ОреnАІ зберігати всі листування користувачів, включно з віддаленими. Усе, що ви коли-небудь розповідали нейромережі – від душевних криз до робочих ідей – тепер може стати доказом у суді. Причиною стала тяжба з Nеw Yоrk Тіmеs, яка […] Запис Конфіденційність під загрозою: листування з СhаtGРТ можуть стати доказом у суді спершу з'явиться на іТесhuа - Новини про смартфони, гаджети і різні девайси.

Про це повідомляє Vаrіеty.33-річна британська акторка Бел Паулі та 42-річний британський актор Деніел Рігбі доєднаються до акторського складу майбутнього серіалу НВО "Гаррі Поттер". Вони зіграють подружжя Дурслів - тітоньку Петунію і дядька Вернона, у яких жив Гаррі Поттера після того, як його батьки загинули в сутичці з Волдемортом.Згідно з сюжетом книжок Джоан Роулінг, Петунія була сестрою матері Гаррі, Лілі. Дурслі неохоче прийняли Гаррі після смерті його батьків, змусивши його жити в комірчині під сходами та ставлячись до нього як до слуги, а не як до племінника. Петунію та Вернона у фільмах про Гаррі Поттера грали Фіона Шоу та Річард Гріффітс.Бел Паулі відома за ролями у шоу "Маленький вогник" і "Ранкове шоу". Серед її фільмів — "Щоденник дівчинки-підлітка", "Білий хлопець Рік" та "Король Стейтен-Айленда".Рігбі нещодавно знявся в таких шоу, як "Я, Джек Райт", "Відступниця Нелл" і "Том Джонс". Він також має з'явитися в майбутньому науково-фантастичному серіалі Аmаzоn "Той, що біжить по лезу 2099", який продовжує історію кінофраншизи. Він отримав телевізійну премію ВАFТА як найкращий актор у 2011 році за головну роль у фільмі "Ерік та Ерні".НВО повідомив, що Драко Малфоя в серіалі зіграє Локс Пратт. Раніше він знявся в серіалі "Володар мух". Роль його батька Люціуса Малфоя виконає Джонні Флінн. Моллі Візлі зіграє Кетрін Паркінсон.Берті Карвел зіграє міністра магії Корнеліуса Фаджа. А трьох гриффіндорців — Шеймуса Фіннігана, Парваті Патіл і Лаванду Браун — зіграють Лео Ерлі, Алессія Леоні та Сієнна Муса відповідно.Що відомо про майбутній серіал "Гаррі Поттер" У квітні 2023 року НВО Мах замовив оригінальний телевізійний серіал за романами Джоан Роулінг про Гаррі Поттера. Історії з кожної книжки стануть десятирічним серіалом.Деніел Редкліфф уже коментував імовірність зіграти у цьому серіалі. На його думку, творці проєкту не захочуть вигадувати, як вписати Редкліффа в епізодичну роль. Британський актор також уточнив, що дуже мудро з позиції творців серіалу прагнути зберегти абсолютний розрив між фільмом і серіалом.У вересні 2024 року телеканал НВО Мах розпочав відкритий кастинг для дітей віком від 9 до 11 років на головні ролі в новий серіал за всесвітом Гаррі Поттера.Американський сценарист Енді Грінвальд, який працюватиме над деякими епізодами майбутнього серіалу про Гаррі Поттера, зізнався, що недочитав книжки Роулінг про чарівника і що йому не подобається сувора екранізація книжок. 14 квітня НВО офіційно оголосив імена шістьох дорослих акторів серіалу "Гаррі Поттер". Як і анонсувалося до того, британський актор Паапа Ессьєду зіграє викладача зіллєваріння Северуса Снейпа. Актор Джон Літгоу втілить професора Дамблдора.Британський актор і комік Нік Фрост зіграє викладача догляду за магічними істотами та лісника Гоґвортсу Рубеуса Геґріда.27 травня НВО затвердив акторів на ролі Гаррі, Рона і Герміони. 

1 червня у межах &lаquо;Книжкового Арсеналу&rаquо; на видавничій сцені відбулась презентація збірки поезій, яка проходила у формі поетично-театрального перформанса &lаquо;Багато війни. Багато любові&rаquо;.

Райан ГослінгКоли ви думаєте про Раяна Гослінга сьогодні, ви можете уявити собі мрійливого актора, який зіграв головні ролі у таких касових фільмах, як "Щоденник пам'яті", "Велике пониження" та "Ла-Ла Ленд". Але канадський актор з ідеально виточеною щелепою вперше почав зніматися у 12-річному віці в диснеївському "Клубі Міккі Мауса". Він працював разом з іншими, хто згодом мав не менш успішну кар'єру в музиці чи акторській майстерності, включаючи Джастіна Тімберлейка, Брітні Спірс, Крістіну Агілеру та Кері Рассел. Крім того, він знімався в дитячих шоу, таких як "Чи боїшся ти темряви?" та "Мурашки по шкірі". Але саме його роль у романтичному фільмі Ніколаса Спаркса "Щоденник пам'яті" у 2004 році справді дала поштовх його кар'єрі. Леонардо ДіКапріо, Фото: доступні джерелаЛеонардо ДіКапріоНещодавня невдала смерть Алана Тіка, можливо, нагадала всім, що Леонардо ДіКапріо насправді зіграв роль в останньому сезоні популярного ситкому Тіка "Болі росту". Перш ніж він став головним героєм у таких фільмах, як "Титанік", "Початок" та "Виживший" – список можна продовжувати нескінченно – ДіКапріо грав бездомного хлопчика на ім'я Люк Брауер, якого прихистила родина Сіверів. Йому тоді було лише 17 років. Після того, як Роберт Де Ніро особисто обрав Ді Капріо на головну роль у фільмі 1993 року "Життя цього хлопця", кар'єра актора стрімко пішла вгору. Крістіна Річчі, Фото: доступні джерелаКрістіна РіччіКожен, кому за 30, знає Крістіну Річчі як блідошкіру, але темноволосу Санді Аддамс з фільмів про родину Аддамс, включаючи "Сімейку Аддамс" (1991) та "Цінності родини Аддамс" (1993). Зараз їй 36 років, і вона активно бере участь у кіно, знімаючись у кількох незалежних фільмах, а також виконуючи запрошені ролі в таких серіалах, як "Еллі Макбіл", "Анатомія Грей" та "Рятуючи благодать". Зовсім недавно Річчі знялася в мінісеріалі 2015 року "Хроніки Ліззі Борден" у ролі головної героїні. Вона також зіграла роль у фільмі 2016 року "Матері та доньки", а також в оригінальній історичній драмі Аmаzоn "Z: Початок усього". Дрю Беррімор, Фото: доступні джерелаДрю БерріморЧи можемо ми згадати час, коли ми не бачили Беррімор на екрані? Народившись у родині театральних та кіноакторів, не дивно, що вона почала свою кар'єру дуже рано. Беррімор зробила велике враження, зігравши Герті в блокбастері Спілберга 1982 року "Інопланетянин", коли їй було лише сім років, а потім головну роль у культовому фільмі 1984 року "Підпалювач" у віці дев'яти років. Відтоді Беррімор постійно знімається, з'являючись у таких фільмах, як "Крик", "Співачка на весіллі", "Ангели Чарлі" та багатьох інших (у кількох з Адамом Сендлером).  Кірстен Данст, Фото: доступні джерелаКірстен ДанстФільм "Інтерв'ю з вампіром" (1994), у якому головні ролі виконали важковаговики Бред Пітт і Том Круз, зробив Данст відомою. Усього у 12 років вона не поступалася мегазіркам і навіть отримала премію "Золотий глобус" за роль юної Клаудії. Відтоді акторка має постійну низку ролей, які тримають її в центрі уваги. Її найвідоміші ролі були у фільмах, таких як підліткова комедія "Добийся успіху", а також її роль Мері Джейн у фільмах Сема Реймі про Людину-павука на початку 2000-х. Вона отримала нагороди за роль перукарки-маньячки у другому сезоні серіалу "Фарго", який вийшов в ефір у 2015 році. Джерело   

Чоловік із Флориди (США) вразив користувачів соцмереж своїм майже мікроскопічним почерком в особистому щоденнику, а його дружина зняла відео, що набрало понад мільйон переглядів.

Пригодницько-авантюрний роман-щоденник "Володарка Понтиди" — події в якому розгортаються на історичному тлі ХVІІІ століття. В основі сюжету роману лежать реальні історичні події

Книгу "Щоденник бойового медика" написав 36-річний сержант Сергій Савюк із Рівненщини. Книга — це данина українським бойовим медикам і водночас емоційний щоденник війни. Прибуток від продажу з родиною передає ЗСУ

Про це Еспресо повідомили ініціатори проєкту.30 травня в мистецькому центрі Аtlаs у Вашингтоні відбудеться премʼєра благодійних читань Dіаry оf Wаr. Відомі театральні актори прочитають реальні історії українців у війні. Подію організовує культурна активістка Дарʼя Коломієць. Її мета - донести іноземній аудиторії персональні історії з України, вшанувати памʼять бойової медикині Ірини Цибух і спільно з Unіtеd Неlр Ukrаіnе зібрати кошти для добровольчого батальйону "Госпітальєри".Сценарій читань складатиметься з семи історій. Їхня авторка і продюсерка проєкту Dіаry оf Wаr Дарʼя Коломієць обрала з-поміж 41 епізоду свого однойменного документального подкасту, який вона випустила 2022 року. Тоді, в перші місяці повномасштабного вторгнення, вона збирала голосові повідомлення від десятків людей по всій країні, монтувала і викладала їх на цифрові майданчики просто з укриття в Києві. Тепер, маючи на меті донести ці історії міжнародній аудиторії, вона приносить їх в американські театри, де їх у перекладі читають титуловані актори.У Вашингтоні така подія пройде вперше; до цього проєкт Dіаry оf Wаr збирав повні зали театрів Нью-Йорку. З початку 2024 року завдяки таким читанням вдалося зібрати понад $90 тис., які були спрямовані українським волонтерським організаціям.Герої, чиї історії пролунають під час читань у Вашингтоні:Ірина Цибух (позивний Чека) – медійниця у цивільному житті, що стала бойовою медикинею добровольчого батальйону "Госпітальєри". 29 травня 2024 року Ірина загинула під час ротації на Харківському напрямку;Олена Нікуліна – дружина бійця "Азову" Максима Нікуліна. Олена дізналася про свою другу вагітність, коли Максим був на "Азовсталі" в російській облозі. Він перебуває в полоні вже три роки й досі не бачив свого сина;Денис Христов – екстелеведучий і волонтер, що вже майже три роки займається евакуацією цивільних із прифронтових населених пунктів;Юлія Кочетова – фотожурналістка, яка працює в найнебезпечніших місцях України, розповідаючи про воєнні злочини Росії. За свою роботу вона отримала премії Еmmy та Wоrld Рrеss Рhоtо;Ольга Булкіна – клоунеса у київському "Охматдиті", найбільшій дитячій лікарні в Україні, яка в липні 2024 року постраждала від російської ракети;Марат Шевченко – діджей і звукорежисер, що навесні 2022 року виїхав з окупованого Купʼянська на Харківщині на мотоциклі, взявши з собою колекцію вінілів і вишиту сорочку;Юрій Марченко – головний редактор онлайн-медіа Рlаtfоr.mа, який в перші тижні великої війни втратив свого собаку через брак вчасної ветеринарної допомоги.Режисеркою читань виступила Мьюза Гьорніс, що вже не вперше співпрацює з проєктами Дарʼї. Свої голоси українським історіям подарують вашингтонські актори, володарі театральних премій: Голлі Твайфорд, Емілі Таунлі, Тоні Нем, Лоліта Мері Горн, Дрю Копас, Ріні Вілсон та Джеремі Кіт Гантер.Подію присвячено роковинам загибелі Ірини Цибух, її пам’яті віддають шану на кожному заході серії. Всі отримані кошти у партнерстві з фондом Unіtеd Неlр Ukrаіnе буде спрямовано на відновлення бази "Госпітальєрів" – 25 квітня її знищила російська ракетна атака. Кошти в розмірі до $20 тис., зібрані під час події, будуть подвоєні завдяки підтримці анонімного донора. Тих, хто не зможе відвідати подію особисто, організатори закликають підтримати ініціативу донатом."Торік у цей час я готувала читання в Нью-Йорку на 2 червня, де мала прозвучати історія Ірини, – розповідає Дарʼя Коломієць. – Вона встигла записати відеозвернення до глядачів і познайомитись з акторкою, що читала її щоденник, а за кілька днів до події я дізналася про її загибель і не змогла в це повірити. Надзвичайно важко було довести цю подію до кінця, адже буквально перед читаннями в Україні пройшло прощання з Іриною. Але всі, хто був із нами в той вечір, гостро побачив, що всі описані події – жива, болісна реальність. Відтоді кожні читання Dіаry оf Wаr – це спосіб зберегти голос Ірини та донести її історію до якомога більшої кількості людей".Захід розпочнеться виступом бандуристки Ольги Перепелиці, а також спеціальним перформансом українсько-грузинської співачки Sорhіе Vіlly. Після читань глядачі візьмуть участь у благодійному аукціоні, де буде розіграно унікальні лоти: від шеврона за дизайном Ірини Цибух до вінілу з колекції Марата Шевченка, яку він врятував з окупації.Життя Ірини обірвалося 29 травня 2024 року під час ротації на Харківському напрямку. Авто, в якому вона перебувала разом із побратимами, підірвалося на міні, Ірина Цибух - Чека загинула відразу, водій вижив, але отримав поранення нижніх кінцівок. Лише за кілька днів, 1 червня, їй мало виповнитись 26 років. Після загибелі брат Ірини Юрій Цибух опублікував посмертний лист госпітальєрки, який вона написала йому торік.2 червня із парамедикинею прощалися у Києві. У Михайлівському соборі в Києві відбулася заупокійна панахида. У храмі також зібралися сотні людей. 

У 1725 році голландського матроса Ліндерта Гасенбоша звинуватили в "содомії" та покарали незвично жорстоко – висадили на безлюдному острові Вознесіння в Атлантиці. Пізніше англійські моряки знайшли його щоденник, в якому були описані жахливі подробиці того, як він виживав. Повний текст новини

У Каннах презентували «Український щоденник» Мішеля Хазанавічуса

Члени журі уважно прочитали кожен із надісланих щоденників і зробили непростий вибір: до наступного етапу "Читальня 2.0. Підлітки" пройшли 78 школярів із чотирьох областей України.Оцінювали щоденники члени журі: Світлана Богдзієвич — вчителька української мови та літератури, заступниця директора Запорізької гімназії 93; Мія Марченко — письменниця та перекладачка; Олександр Черкас — вчитель української мови та літератури; Ольга Бондар-Різниченко — літературознавиця, співробітниця Харківського літературного музею; Галина Ткачук — письменниця; Олена Рибка — письменниця, провідна редакторка видавництва Vіvаt; Світлана Євдокимова — вчителька української мови та літератури; Наталія Матолінець — письменниця; Олександра Малевич — шеф-редакторка Суспільне Миколаїв; Анжела Романовська — вчителька української мови та літератури Опорного закладу Нижньосірогозький ліцей Нижньосірогозької селищної ради Херсонської області; Іван Андрусяк — письменник; Альона Мовчан — журналістка Суспільне Херсон та поетка."Цей конкурс оприявнює голоси підлітків, їхню уважність до світу й уміння формулювати власну думку. Ми читали щоденники не як судді, а як співрозмовники — із захопленням, подивом і вдячністю за щирість і довіру", — зауважила письменниця, провідна редакторка видавництва Vіvаt Олена Рибка.До 10 червня 2025 р. учасники конкурсу повинні прочитати ще щонайменше 3 книги та заповнити відповідно читацькі щоденники. Учасники виступлять (онлайн) перед членами журі та поділяться враженнями про одну з книг, яку вони прочитали та занотували у читацький щоденник. Журі конкурсу переглянуть усі щоденники, вислухають усі виступи — і до 1 липня  2025 р. оберуть 20-ть найкращих.А вже у серпні 2025 р. 20 переможців поїдуть у тематичний табір у Карпатах. Світлана Богдзієвич, вчителька української мови та літератури, заступниця директора Запорізької гімназії 93, також поділилася поділилася своїм досвідом членкині журі: "У читацьких щоденниках підлітків було стільки щирості, глибини й творчості, що кожна робота стала окремою маленькою подорожжю. Приємно вражає, як тонко і по-своєму кожен учасник відчув прочитані твори. А ще й коли слово й візуальне оформлення гармонійно доповнює одне одного. Кожен щоденник - мов мистецький витвір". "Перш за все, мене шалено тішить, що є такі проєкти для підтримки читання, що є нагода долучати юних читачів до творення певної спільноти – у час, коли набули популярності книжкові клуби, живі обговорення та формування собі затишних кіл підтримки, бо так чи інак – всі ми цієї підтримки зараз потребуємо", — підсумувала письменниця Наталія Матолінець.Команда ГО "Форум видавців" організувала конкурс, аби популяризувати культуру читання, сприяти розвитку комунікативних навичок та критичного мислення серед підлітків, для виховання нового покоління —- успішних молодих людей, соціалізованих та самореалізованих завдяки читанню, які прагнуть розвиватися та покращувати суспільство. А ще – це про задоволення від читання, зменшення емоційного стресу та пошуку нових друзів.Переможці конкурсу на початку серпня вирушать у табір "Читальня 2.0. Підлітки" на Івано-Франківщині разом зі своїми однолітками та однодумцями та із зірковими менторами — письменницею Катериною Міхаліциною, учасником гурту "Пиріг і Батіг" Марʼяном Пирожком, режисеркою та письменницею Іриною Цілик, художницею Алевтиною Кахідзе та головою ГО "Ініціативна молодь українського Нью-Йорка" Крістіною Шевченко. На підлітків чекатимуть розваги, зустрічі, вилазки, майстер-класи, ігри, психологічна підтримка, і, звісно —  церемонія нагородження.Еспресо - інформаційний партнер проєкту. 

З 2 травня до 15 червня Тур гурту "Курган Аgrеgаt" із презентацією альбому "Поле каніфолі"Третій повноформатний альбом хіп-хоп-гурту "Курган Аgrеgаt" "Поле каніфолі" вийшов у лютому. До складу гурту входять Євгеній Володченко та Аміл і Раміл Насірови. З 2014-го тріо робить іронічний реп із використанням суржику та слобожанського говору.- Просто запрошуємо вас на концерти, в які ні слухачі, ні музичні критики, та й сам гурт не вірив. Уже скоро ви від залу почуєте відповідь на важливе питання: "Уходиш?", - кажуть брати Насірови. - Прикатуйте і разом будем тусуватись під "Оркестр абізян" і зізнаватись у коханні під "Світлячки". Зберемо ще більше донатів на Сили оборони України. Але головне - знайте, що "Сєльську драку" і "Лове" по-любому почуєте. Черкаси, Житомир, Дніпро, Запоріжжя, Полтава, Чернігів, Миколаїв, Одеса, Львів, Рівне, Луцьк, Тернопіль, Чернівці, Київ, Харків, Івано-Франківськ, Хмельницький, Вінниця З 3 травня до 21 червняТур "Нескорені" гурту "Жадан і Собаки" У лютому-березні панк-рок гурт "Жадан і Собаки" провів "Хартія Тур", а у травні вирушає в наступний - "Нескорені". Відвідає 13 міст. Окрім хітів, колектив зіграє пісні зі свого сьомого альбому "Злий", який вийшов минулого серпня.- Завжди хотілося грати саме таку музику - чесну, злу та максимально приватну, - говорить фронтмен гурту Сергій Жадан про платівку "Злий". - Вийшов такий собі щоденник людини, яка добре знає, в якій кишені в неї Біблія, а в якій віскі. Хотілося б зіграти цей тур у мирній країні. Проте війна триває. І для нас це ще один привід зібратися разом і зробити добру справу. Зібрати кошти на військо та влаштувати перекличку, за якою безпомилково упізнаєш своїх - нарваних, юних і запеклих. Львів, Ужгород, Київ, Вінниця, Хмельницький, Житомир, Рівне, Луцьк, Одеса, Дніпро, Полтава, Чернівці, Івано-Франківськ З 8 травняПрокат фільму "Сентиментальна подорож до планети Параджанова", режисер Тарас ТоменкоНе класичне документальне кіно про особистість, а мультивізуальний есей і театралізоване дійство про життя видатного режисера. Так описує "Сентиментальну подорож до планети Параджанова" кінокритик Ігор Кромф.Світова прем'єра відбулась у жовтні 2024 року на Варшавському кінофестивалі. Режисер фільмів "Будинок "Слово" та "Будинок "Слово". Нескінчений роман" Тарас Томенко зняв стрічку з нагоди 100-річчя від дня народження Сергія Параджанова. Для розповіді про митця поєднав архівні матеріали із сюрреалістичною ляльковою анімацією.Художник-постановник Шевкет Сейдаметов створював ляльки Сергія Параджанова та інших героїв стрічки з підручних матеріалів, як-от тканини, дерево, картон, каміння, квіти.- Це екскурс особистістю з акцентом на безжальний причинно-наслідковий зв'язок часів радянської окупації: ось вільний митець висміює недолугу систему, а ось він ув'язнений у таборах за сфабрикованою справою, - говорить співпродюсер Лук'ян Галкін. 11 травняКонцерт "Донеччина. Симфонія життя"Два музичні колективи з Донеччини зіграють програму переважно з творів донецьких композиторів. Оркестр "Ренесанс" Маріупольської камерної філармонії та камерний оркестр домристів "Лик домер" із Донецька виступлять разом у межах проєкту "Філармонія нескорених".До програми концерту увійшло 15 творів. Серед них - роботи Валерія Івка, Євгена Мілки, Євгена Петриченка, Олександра Некрасова. Також оркестри представлять спільне виконання гімну-реквієму Золтана Алмаші "Місто Марії", який автор 2022 року присвятив Маріуполю.- "Ренесанс" і "Лик домер" піднесли на всеукраїнський рівень музичну спадщину та історію музичної думки Донеччини. Колективи були вимушені покинути рідний край через воєнну агресію Росії. Зазнали реорганізації та відновили творчу діяльність у Києві, - розповідає солістка та концертмейстерка оркестру "Ренесанс", скрипалька Наталя Ляшенко.19:00, Київ, Національна філармонія України, вул. Володимирський узвіз, 2 14 травняКонцерт Джамали з альбомом QіrіmСпівачка Джамала торік стала лауреаткою Шевченківської премії за свій сьомий альбом Qіrіm. Платівка 2023 року поєднує 14 старовинних кримськотатарських пісень. Кожна композиція представляє місто чи селище півострова.Перший після презентації столичний концерт з альбомом Qіrіm Джамала відіграє в супроводі Національного симфонічного оркестру України. Подію присвятить роковинам депортації кримських татар.Qіrіm став альбомом 2023 року за версією провідного європейського видання Вееhyре та два роки поспіль підкорює Wоrld Мusіс Сhаrts Еurоре.19:00, Київ, Міжнародний центр культури і мистецтв, вул. Алея Героїв Небесної Сотні, 1 18 травняОпера-кабаре "ТГШ. Подорож у часі", композитор Золтан Алмаші"Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка" Ґео Шкурупія поклали в основу опери-кабаре "ТГШ. Подорож у часі". Прем'єра відбулася цього квітня. За сюжетом, Тарас Шевченко слухає мелодію мазурки та намагається згадати, де він її чув.- Давно мріяв розповісти про Кобзаря як людину з плоті та крові, - говорить режисер Армен Калоян. - Багато обговорював цю тему з музикантом Міськом Барбарою. Читали вголос незавершений роман письменника Розстріляного відродження Ґео Шкурупія. На жаль, Місько Барбара не дожив до цього дня, але його ідеї допомогли в підготовці проєкту.Перед автором музики Золтаном Алмаші була поставлена мета створити щось нетривіальне на кшталт рок-опери "Ісус Христос - суперзірка". Дійство на сцені об'єднує оркестр, який стає повноцінним персонажем.- У мене таке відчуття, що маємо дописати роман Ґео Шкурупія. Ця історія повинна бути розказана зараз. І це той Шевченко - богемний митець, бешкетник, академік гравюри, в якого закохувалися жінки та який морочив їм голову, - додає авторка лібрето Олена Павлова.16:00, Харків, Харківський національний театр опери та балету імені Миколи Лисенка/Схід Опера, вул. Сумська, 25 18 травняКонцерт гурту ТvоrсhіДует саундпродюсера Андрія Гуцуляка та вокаліста Джеффрі Кенні Тvоrсh має п'ять нагород національної музичної премії Yunа, а 2023 року посів шосте місце на Євробаченні з піснею Неаrt оf Stееl.На концерті Тvоrсhі виконають пісні зі свого п'ятого альбому Рlаnеt Х, який вийшов у вересні 2024-го. Складається з 14 англомовних та українськомовних треків. Серед них - фіти зі співачкою Кlаvdіа Реtrіvnа, гуртом Тhе Наrdkіss і проєктом Тhе Маnеkеn. Концепція платівки - життя в паралельному всесвіті, який музиканти створили під впливом емоцій за останні три роки. - Рlаnеt Х створена з осциляторів і хвиль, багата звуками та словами. Планета сповнена таємниць, футуристична й навіть трохи апокаліптична, бо ніхто не знає, що буде далі, - кажуть Андрій Гуцуляк і Джеффрі Кенні.На концерті також звучатимуть хіти, як-от Воnfіrе, Веlіеvе, "Іди сюда", "Не танцюю", "Мова тіла". Крім того, можна буде почути трек "Мила моя" - римейк пісні Володимира Івасюка "Я піду в далекі гори".18:00, Київ, культурний простір "В'ява", просп. Академіка Глушкова, 1 18, 25 травняВистава "І в горі, і в радості", режисер Олексій Гладушевський- Коли мене запросили створювати Театр ветеранів, я й не думав, що писатиму. Тоді був максимально спустошеним - повна дезорієнтація та крах довіри. Але завдяки підтримці поступово повертався до життя, - розповідає актор і військовий Максим Девізоров. В основу своєї дебютної п'єси він поклав особисту історію стосунків. Прем'єра постановки відбулася в лютому в межах проєкту "Театр ветеранів".За сюжетом, ліричний герой Максима Девізорова, який нещодавно знайшов свою любов, вступає до лав Сил територіальної оборони. Він робить коханій пропозицію. Незабаром у пари народиться дитина. Однак допоки герой намагається перевестися в інший підрозділ, все змінюється.- Писати слід про те, що не можеш більше носити в собі. Тому вирішив зробити п'єсу, щоб відпустити біль, якого завдала зрада, - продовжує автор.19:00, Київ, Театр драматургів, вул. Петра Сагайдачного, 25г З 18 травня до 4 червняТур гурту "ДахаБраха"20 років на сцені святкував гурт "ДахаБраха" 2024-го. Цього квітня музиканти завершили свій 28-й тур Північною Америкою, а тепер дадуть 12 концертів у дев'яти містах України. "ДахаБраха" грає у стилі етнохаос. У творчості поєднує виконання народних пісень в автентичній манері з елементами сучасної музики та звучанням інструментів інших народів. - Після довгих і плідних світових гастролей щасливі нарешті зустрітися з рідною публікою, - каже фронтмен колективу Марко Галаневич. - Музику "ДахаБрахи" слухають у всьому світі. Торік ми встигли побувати майже скрізь від Нової Зеландії до Ісландії та Канади.Житомир, Вінниця, Рівне, Івано-Франківськ, Чернівці, Львів, Дніпро, Київ, Одеса 24 травняКонцерт "Рекорди. 20 років" гурту "Друга ріка"У квітні 2005 року вийшов третій із семи альбомів рок-гурту "Друга ріка" "Рекорди". Музиканти вважають його одним із найуспішніших у своїй дискографії. Наголошують, що саме з "Рекордів" почав формуватися фірмовий саунд гурту.Виступ до 20-річчя релізу відкриє новий концертний сезон у столичному артпросторі "Курені".- Для нас "Рекорди" - це переломний момент у творчості гурту. Став тим самим етапом, коли музика "Другої ріки" почала формувати тренди, а не наслідувати їх, - говорить лідер колективу Валерій Харчишин. - У цьому альбомі немає випадкових чи штучних історій - кожна пісня пержита. Ми записали його на одному диханні, й навіть ті композиції, які не потрапили до фінального трек-листа, знайшли своє місце на наступних платівках.19:00, Київ, артпростір "Курені", вул. Паркова дорога, 4 До 30 листопадаВиставка "Терещенківська, 9"Першу після подолання наслідків російської ракетної атаки 10 жовтня 2022 року експозицію в історичних інтер'єрах Київської картинної галереї відкрили у квітні. Виставка "Терещенківська, 9" присвячена будівлі музею та його мешканцям.Проєкт відтворює хроніку створення споруди, історію родини підприємців і меценатів Терещенків та їхньої мистецької колекції. Через старовинні фотографії, автентичні меблі та документи розповідає про ключові події у стінах маєтку кінця ХІХ - початку ХХ століття. Від проєктування будівлі у 1870-х до функціонування тут дипломатичної служби УНР та Української держави, а також відкриття музею 1922-го. Серед експонатів - картина Івана Айвазовського "Сцена з каїрського життя і загальна панорама міста", мармурова композиція "Амури, що б'ються за серце" за моделлю Франсуа-Жозефа Ле Клерка та печатки Міністерства закордонних справ УНР і винокурного заводу Терещенків.Київ, Національний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9