Search trend "Сирія"

ЗСУ звільнили село Новий Комар, розташоване на Времівському напрямку в Донецькій областіПісля того, як українські підрозділи зачистили правий берег річки Оскіл біля Новомлинська на Купʼянському напрямку, вже є продовження просування Сил оборони й на інших ділянках фронту. Сьогодні речник ОСУВ "Хортиця" підтвердив, що наші військові вибили російських окупантів з населеного пункту Новий Комар розташованого на Времівському напрямку в Донецькій області, за 5 км від Великої Новосілки, яку ворог весь час намагається взяти в кліщі й перерізати логістику Сил оборони. До Великої Новосілки ведуть три траси. Від Новосілки до Великої Новосілки діє, одна захоплена ворогом, й третя проходить саме біля населеного пункту Новий Комар. Карта бойових дій навколо населеного пункту Велика Новосілка станом на 5 грудня.Вчора в Новому Комарі почались зміни на нашу користь. Звідти ворога було вибито. Це зробили бійці 48-го окремого штурмового батальйону. Вчора вони повідомляли, що у Новому Комарі зачищають залишки противника. Насправді це була командна робота. Окрім, 48-го окремого штурмового батальйону там діяли підрозділи 51-ї ОМБр, танкісти 23-ї ОМБр, також досить добре попрацювали оператори дронів. Зокрема, оператори роти безпілотних ударних дронів "Вирій" 241-ї бригади ТрО. Це дуже хороші новини, але розуміємо, що зараз ворог буде перегруповуватись і знову проводити штурми Великої Новосілки. Найбільш небезпечним напрямком залишається з північного сходу. Зокрема, між річками Кашлагач та Шайтанка, де по трасі ворог виходив на схід від населеного пункту. Тому розуміємо, що бойові дії навколо Великої Новосілки триватимуть, оскільки цей населений пункт є дуже важливим для ворога і ворог це розуміє. Розуміємо це й ми також. Окрім вибиття ворога з Нового Комара, штурмовий батальйон "Скала" почав схожі штурмові дії в Роздольному, яке певний час перебуває під контролем противника. Це вказує на те, що військове командування такими штурмовими батальйони посилило наші підрозділи з метою суттєво ускладнити просування противника до Великої Новосілки.ЗСУ продовжують утримувати плацдарм в Курській областіВ Курській області РФ наші військові продовжують утримувати плацдарм, який скоротився до 600 квадратних км. Ворог зосередив на цій ділянці фронту понад 50 тис. особового складу. Зокрема, підрозділи морської піхоти, десанту, а також північнокорейських військових. Бої на Курщині тривають на декількох напрямках по всьому периметру фронту. Насамперед ворог атакує поблизу Дарʼїна, але без успіху. Також було зафіксовано просування наших підрозділів на захід від Малої Локні. Мала Локня та Свердликове є дуже важливими населеними пунктами, які прикривають просування ворога до Суджі. Ворог своїми атаками на Дарʼїно, Плехове та Зелений Шлях намагається просунутись до трас, які забезпечують наші підрозділи. Виникає питання - як довго зможуть утримувати наші військові саме цю ділянку фронту. Карта бойових дій на Курщині станом на 5 грудня.Втім, розуміємо, що це питання вже стало політичним. Кілька днів тому Володимир Зеленський сказав, що Путін хоче, щоб українські війська витіснили з Курської області до інавгурації Трампа. Для Путіна важливо продемонструвати, що він контролює ситуацію, але це не так. Тому, можемо зробити висновок, що наші військові до цього часу будуть утримувати цей плацдарм саме до 20 січня, а можливо й більше. Оскільки варто згадати інтервʼю начальника Генерального штабу Віктора Муженка, який сказав, що сьогодні мова про вихід ЗСУ з Курської області вже не повинна йти взагалі. Адже нам потрібно утримувати певні рубежі. Ворог накопичив певні сили, а в нас є можливість вести мобільну оборону на території противника. Інакше ці ресурси ворог перекине на територію України.В Європі мають намір змінити хід війни на користь УкраїниАналітик Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак розповів, що позиція європейських країн щодо війни в Україні відображається в політичних комюніке. Зокрема, в комюніке міністерського засідання країн НАТО пояснюється, що європейські країни мають надати допомогу Україні в такому масштабі, щоб змінити хід війни раз і назавжди. Тобто, в Європі чітко усвідомлюють, що важливо змінити хід війни на користь України, а не просто змінити бойові дії на окремій ділянці фронту. За словами Їжака, така позиція стала сьогодні основним європейським трендом. Ресурсів для таких дій, як вважають, більш ніж достатньо.Щодо позиції США, що ситуація в американському сприйнятті війни в Україні трішки складніша. Оскільки там змінюється адміністрація президента. За словами Їжака, сьогодні відомо про три плани нової адміністрації щодо війни в Україні. Зокрема, там мова йде лише про замороження війни. Щодо заяв ще чинної адміністрації Байдена, то там наголошують на тому, що зброї Україна отримала достатньо, тепер Київ має посилити мобілізацію. Така позиція, за словами Їжака, є викривленою щодо того, що відбувається в Україні.Олексій Їжак вважає, що головною темою розмови голови Генштабу РБ Валерія Герасимова та головою Об'єднаного комітету начальників штабів США Чарльза Брауна була Сирія. Зокрема, на самі події, які відбуваються в Сирії, а точніше як Росія реагує на це. Росія вивела власні військові кораблі з бази Тартус і обстрілюють повстанців ракетами “Циркон”. Самі обстріли ракетами "Циркон", яка є недовершеною і набагато гіршою за "Іскандер", нічого особливо змінити не можуть. Відповідно, як зауважив Їжак, це схоже на продовження історії схожої з запуском ракети "Орешник". Зокрема, росіяни продовжують залякування ядерною зброєю. В продовження залякування, росіяни почали розповідати, що ракети "Циркон" є еквівалентними ядерним боєприпасам. За словами Їжака, це чергова ознака того, що оточення Путіна намагається його заспокоїти черговою зброєю для залякування світу. Тому в цьому контексті й слід розглядати розмову Герасимова й Брауна. Росіяни знову використовують свій старий трюк із залякуванням зброєю "аналогів якої немає у світі", щоб спробувати стабілізувати ситуацію в Сирії.Альтернативи вступу до НАТО для України немаєОлексій Їжак вважає, що заява українського МЗС про безальтернативність НАТО, як гарантії безпеки України, є цілком правильною. Аналітик зауважив, що такі заяви точно не звужують можливості для майбутніх перемовин. Оскільки, будь-які гарантії безпеки, окрім вступу до НАТО, не можуть гарантувати повторення агресії з боку РФ. Це позначення рівня, який буде достатнім для України. Втім, за словами Їжака, така позиція точно не відкидає інші варіанти, які можуть розглядатись для України на майбутніх переговорах з Росією. Україна завжди буде просуватись й робити все можливе для вступу до Альянсу. Навіть, якщо Київ отримає гарантії безпеки менші, ніж розраховували.Олексій Їжак зауважив, що Росія продовжує вимагати від США та Заходу повної капітуляції України. Тобто, можна зробити висновок, що Росія не приймає будь-який план замороження війни Дональда Трампа. Росіяни далі вимагають демілітаризації, зміни політичної влади та політичного курсу. В США представники Дональда Трампа взагалі не говорять про мир, там акцентують саме на замороженні війни, а вже після смерті Путіна продовжити розмову про територіальні проблеми, про внутрішню та зовнішню політику України взагалі не йдеться. Сам Трамп щодо війни в Україні вже мовчить тривалий час, оскільки розуміє, що шанс завершити війну буде тільки один і це має бути швидке завершення цієї війни. Саме тому, як вважає Їжак, Трамп дуже ретельно розмірковує, який план завершення війни обрати. 

1. Я не є дипломованим спеціалістом в близькосхідних відносинах, але розумію, що останні кілька тисяч років саме в цьому регіоні створювалися наративи та робилися перші кроки того, що потім десятиліттями мало відгуки по всьому світу. Це і про те, що звідси пішли майже всі головні світові релігії (називаю в хронологічному порядку) - юдаїзм, християнство, іслам. Тут кожен кілометр землі пройдено римськими легіонами. Тут зберігалося світло знань, коли Європа впала в темні віки. Тут хрестоносці вибудовували торговельні шляхи під виглядом релігійного ренесансу. Тут дві Світові війни мали протистояння за ресурси Азії та транзит. Тут Радянський Союз створив форпост, яким досі користується Путін, створюючи проблеми всьому світу не тільки в паливній галузі. Саме тут вкоренилася династія Асадів, підтримана радянським керівництвом. І якщо казати про чахликові яйця, одне з них точно сховано поблизу Дамаска.2. Сирія — місце, де Брежнєв, а потім і Путін,  утримували від падіння нафтові ціни, щоб отримати можливість озброювати на паливні кошти армії нечисті по всьому світу. Один нафтопровід і один газопровід великої потужності з Близького Сходу через Туреччину і Грецію до Європи повністю змінить обличчя Європи, зробивши її вільною від постійного бажання тягнути руки до кишені, щоб підтримати нафтодоларами путінський режим. Блокування транзиту через Сирію, Південний Ємен та Сомалі з піратами двадцять першого століття, які знищують каравани через Червоне море, газопровід через Україну,  який слугував засобом шантажу десятиліттями, — це все явища одного порядку. Ми ще колись дізнаємось історію створення та існування ІДІЛ, за яким стоять ті самі тіні, що і за найгіршими сторінками в історії нашої держави. Читайте також: Сирійські повстанці вирушають на ДамаскПісля початку сирійських воєн минулого десятиліття Росія, яка мала можливість скувати землю цієї близькосхідної країни власними військовими базами, почала шантажувати світ великою війною в регіоні,  після загострення  домовилася з Туреччиною і фактично  відкупилася дешевими газом і нафтою, і поступками в кавказькому регіоні, від одноосібного правителя Туреччини. Але, як ми бачимо, у керівника найбільш східної країни НАТО, немає постійних домовленостей, тим більше з потенційним противником та конкурентом в регіоні. Впевнений, Ердоган, людина з тонким оцінюванням ризиків, зробив висновок про майбутній розвиток подій не помилково. Чого очікувати далі?3. Численні угруповання антиасадівської опозиції, які мають різні етнічні, релігійні, мовні орієнтири та дуже не люблять один одного, домовилися зі своїми спонсорами та між собою (саме в такому порядку) не про відновлення статус-кво в Ідлібі, повернувши Алеппо. Вони, впевнений, домовилися про розподіл влади в Сирії, яка має знов стати єдиною державою, що відновить мирне життя під контролем світових лідерів, маю надію, що без Путіна та Асада, і це надасть можливість прибрати Іран з Лівану та зменшити його можливості в Ємені. Війна Ізраїлю проти Хамасу, чергова Ліванська війна проти Хезболли (Ірану), як виявляється, були першим і другим актами написаної кимось партитури близькосхідної війни 2024 року. Росія, що витратила ресурси та глибоко зав'язла в Україні, не може допомогти нічим, крім авіації. Іран, після останніх бомбардувань ізраїльтянами є конкурентом Сирії за російське ППО та ПРО, а не захисником для сирійців. Іранські бази теж можуть днями потрапити під атаки чергових угруповань невідомих нам релігійних та етнічних лідерів Сирії. Одним зі сценаріїв того, що відбуватиметься далі, буде спроба російських або іранських (це не єдине ціле) спонсорів чинного режиму передати владу якомусь умовно поміркованому нащадку Асада для того, щоб зберегти частину контролю. Маю надію, що сирійці цього не допустять. Але хочу нагадати, що режим тиранії там існував  з середини двадцятого століття і всі рівні та прошарки суспільства не тільки втомилися, багато хто пов'язаний з режимом злочинами й кров'ю набагато більш свіжими, ніж при розпаді спорохнявілого СРСР брежнєвського часу.4. Чи є пов'язаними з цим події в Грузії? Звісно, ні, з точки зору того, що вони готувалися роками. Після абсолютно аморфного стилю опозиції після попередніх виборів, після ганебного повернення до парламенту під тиском Євросоюзу (когось цей тиск тоді дивував?) всім стало зрозуміло, що остання спроба виходу Грузії з фактичної російської окупації відбудеться саме цієї осені. Влада теж готувалася — закон про іноагентів,  реклама на тлі кадрів з понівеченими Путіним українськими містами, занулення повноважень президента та зміни виборів президента з загальнонаціональних на кулуарні,  знищення армійських підрозділів, які воювали в Іраку та Афганістані і багато чого ще. Тисячі, десятки тисяч "біженців від війни" з Росії — це частина цієї роботи. Скільки серед них агентів ФСБ та ГРУ? Скільки серед куплених ними бізнесів вже працює на знищення грузинської державності? Пройде час, ми дізнаємось правду. Але зараз Грузія — поле бою. Поки що криваве, але без вбивств. На жаль, і це — питання часу. Путін та його грузинські поплічники самі не зупиняться, для них це теж бій, що може бути останнім. Їм доживати в Москві на дачах  разом з Асадом, Януковичем на іншими використаними росіянами презервативами.5. А проте, все у світі пов'язано складними вузлами. Грузія є ключовим транзитним хабом для регіону. Саме від наявності грузинського транзиту залежить російське угруповання у Вірменії,  прямий залізничний шлях до Ірану.  З іншого боку, саме від Грузії залежить шлях азербайджанських, казахських,  узбецьких, туркменських енергоносіїв до Європи через Туреччину або (саме так) через Україну.  Читайте також: Сакартвело, гаумарджос!Потенційний одеський хаб — це частина глобального розв'язування проблеми, яку Росія нав'язала центральній Азії. До речі, саме в Одесі колись існувала телеграфна станція Лондон-Калькутта. Ще Шеварднадзе, намагаючись виплутатися з обіймів Росії, встиг зробити нафтопровід Баку — Тбілісі — Джейхан, що став одним з гарантів зацікавленості Європи майбутнім маленької кавказької країни. Саакашвілі намагався зробити наступний крок — порт Лазіка в Анаклії мав стати найбільшим транзитним вікном з Азії в Чорне море. Проросійська влада одразу зупинила проєкт будівництва, а потім навіть продала його росіянам, які так гарантували смерть надії на новий транзитний коридор. Батумі, який став символом сучасного розвитку для Грузії, перестав приймати круїзні лайнери з Європи, туристам з Німеччини та Британії прийшли на зміну дешеві ковбасні "відпочивальники" з Омська та Кінешми. 6. Саме цей швидкий окупаційний рух і став головним в тому, що всі політики, які дуже не люблять один одного, навіть маючи різні партійні списки, об'єдналися заради майбутнього країни. Далі — зміна влади й трибунал над тими, хто хоче знищити грузинську державність.  Попереду дотискання чинної системи.  Сьогодні страйкують студенти, проти влади виступили багато держслужбовців, посли в кількох країнах, в тому числі пішли у відставку посли в Китаї та США. Відмовилися працювати на владу понад 500 співробітників будинку юстиції. Йде боротьба за телебачення. Але поки що мовчить понівечена армія. Мовчить поліція, на діях якої тримається захист підроблених результатів виборів. На 14 грудня призначені вибори президента в нелегітимному без чотирьох з п'яти партій парламенті. Сьогодні черговий вечір збере знов врожай заарештованих та понівечених поліцією громадян. Як і в Сирії, момент істини близько. Чекаємо. ДжерелоПро автора. Олександр Красовицький, український видавець, генеральний директор і основний власник видавництва "Фоліо".Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко розповів, яке значення для російського диктатора Путіна має Сирія. На його думку, Росія є противагою іранському впливу в регіоні завдяки контролю режиму Асада. Повний текст новини

Голова ЦПД Андрій Коваленко про події у Сирії

Російський диктатор Володимир Путін, попри складне становище режиму Башара Асада та російської армії у Сирії, ще може використати ситуацію на свою користь.

Сирія стала інструментом впливу Путіна на Близький Схід та сусідні країни.

Сирія довго була "курортом" для російських генералів. Але що їм робити зараз, коли полум'я громадянської війни розгорілося знову?

Звернення Володимира Зеленського у 1015 день війни було присвячене переважно міжнародним питанням. Президент прокоментував події в Грузії, розкритикувавши панівну там партію "Грузинська мрія". Утім, він згадав і події в Україні. Повний текст новини +Відео

Еспресо пояснить про причини громадянської війни в Сирії, чому зараз знову активізувалися бойові дії, та як це може допомогти Україні. Контекст конфлікту у Сирії: історія, авторитаризм Асада та громадянська війна Сирія має давню історію, адже на цій території колись зароджувалася сучасна людська цивілізація. За тисячі років, ці землі зазнали впливу різних народів та імперій, зокрема, Ассирійської, Перської, Римської, а пізніше Візантійської. У VІІ столітті регіон став частиною Арабського халіфату, що започаткувало тривалу ісламську спадщину.Однак теперішня історія Сирії пов’язана з розпадом Османської імперії, 400 років частиною якої вона була. Після Першої світової війни країна опинилася під мандатом Франції, що заклало основи її сучасних кордонів. Сирійці не були вдоволені правлінням французів, тому тут часто ставалися заворушення, все більших розмахів набув рух за незалежність і Друга світова дала можливість втілити задум. Сирія здобула незалежність у 1946 році, але відразу зіткнулася з політичною нестабільністю. Країна пережила численні перевороти, зокрема 1963 року, коли до влади прийшла партія Баас, яка підтримує арабський націоналізм. У 1970 році владу захопив генерал Хафез аль-Асад (або просто Асад), чий режим спирався на репресії, корупцію та централізовану економіку. Він став диктатором Сирії. У 2000 році після смерті Хафеза, його 34-річний син Башар Асад успадкував владу. Башар мав європейську освіту лікаря, вів за кордоном непримітний спосіб життя, та після смерті старшого брата, саме на його плечі поклали продовжити справу батька. Спершу Башар Асад обіцяв народу реформи в країні, особливо на це впливала його дружина британка. Однак за пів року під тиском верхівки – президент Сирії почав згортати демократизацію та повернувся до авторитарного стилю правління. Це спричинило соціальне невдоволення. Поки економіка контролювалася родинними кланами – це сприяло збагаченню політичної верхівки, але також все більшому зубожінню населення. У 2011 році у Сирії почалися протести, натхненні "Арабською весною", коли в кількох мусульманських авторитарних країнах вуличні заворушення переросли в революції. Частина сирійців хотіли повалити режим президента Башара Асада через масову корупцію та порушення прав людини. Після жорстокого придушення мирних демонстрацій конфлікт переріс у збройне протистояння між урядовими силами, опозицією, а згодом і терористичними угрупованнями.Ситуацію суттєво ускладнило втручання зовнішніх країн: Росія та Іран підтримали режим Асада, тоді як США, Туреччина та арабські країни надали допомогу опозиції. Також з’явилися курдські сили, які прагнули автономії, чого точно не бажає Туреччина. Таким чином громадянська війна в Сирії стала міжнародним конфліктом з багатьма сторонами.За ці майже 15 років війна спричинила масштабну гуманітарну кризу: понад 500 тисяч людей загинули, мільйони стали біженцями, а міста, як-от Алеппо та Ракка, зазнали масових руйнувань через обстріли та ракетні удари.Ключовими етапами війни стали утворення різних опозиційних військових угруповань, таких як Сирійська національна армія, Вільна сирійська армія, Гайят Тахрір аш-Шам, також Ісламська держава (ІДІЛ), та курдських формувань, які боролися як проти уряду, так і між собою.  Найбільше світова громадськість зреагувала саме на появу ІДІЛ, яка захопила значні території в Сирії та сусідньому Іраку. Її одразу визнали терористичною державою, адже вона використовувала терор і геноцид для утвердження своєї радикально-ісламської влади.З 2014 року коаліція на чолі зі США почала проводити операції проти ІДІЛ. Вона також підтримувала курдські сили, що стали основним наземним партнером у боротьбі з терористами. У 2015 році Росія приєдналася на боці уряду Асада, зокрема роблячи масові авіаудари та ракетні обстріли, які зміцнили позиції режиму, особливо у стратегічних регіонах, але спричинили дуже багато жертв серед цивільного населення. Битва за Алеппо 2016 року стала кривавим символом війни. У жорстоких боях між опозицією та урядовими силами місто зазнало значних руйнувань. У грудні 2016 року урядові війська за підтримки Росії повністю повернули контроль над містом. А у 2017 році курдські сили та міжнародна коаліція вибили ІДІЛ з їх столиці. До 2019 року Ісламська держава втратила майже всі контрольовані території, хоча її бойовики залишаються активними завдяки підпільним осередкам.Надалі активні бойові дії продовжувала Туреччина, яка провела кілька військових операцій у північній Сирії, заявляючи про боротьбу з курдськими загонами, яких вважає терористами, бо ті хочуть автономії. Це призвело до створення зон впливу, де Туреччина встановила свій контроль. До останнього часу Башар Асад, завдяки росіянам та іранцям, впевнено контролював більшість території каїни, та в кінці листопада цього року війна спалахнула з новою силою. Яка зараз у Сирії ситуація: блискавичний наступ повстанців, який може призвести до появи нової ІДІЛУ 2020 році Туреччина, по суті, врятувала сирійську опозицію від поразки військам Асада. Після угоди про припинення вогню в Ідлібі масштабні бої припинилися. Це дало можливість сирійській опозиції, зокрема "Гайят Тахрір аш-Шам" (або "Організація визволення Леванту", ГТШ), укріпити свої сили, перегрупуватися, змінити керівництво та підхід, щоб розпочати новий наступ. Ізраїльський політолог, підполковник запасу ЦАХАЛ Аріє Зайден зазначив в етері Еспресо, що загострення у Сирії сталося саме тепер через те, що до влади у США скоро прийде Дональд Трамп."Всі очікують, що прийде Дональд Трамп 21 січня, і закінчиться та епопея з війною на Близькому Сході. І тепер як завжди, як було це зараз у нас, перед тим, як починаються перемовини, ви повинні показати і захопити щонайбільше важливі позиції. Показати, що ви найсильніша сторона", - вважає підполковник запасу ЦАХАЛу.Цікаво те, що повномасштабний напад Росії на Україну зіграв лише на руку сирійським повстанцям. Адже російські військові ресурси застрягли в Україні. Так само війна в Ізраїлі теж допомогла сирійцям, бо "Хезболла" й Іран почали менше уваги приділяти допомозі режиму Асада. "Блискавичне просування повстанців за останні дні в частинах північної та центральної Сирії стало результатом кращої організації сил повстанців, ослаблення військових союзників президента Башара Асада та, можливо, удачі. Повстанці досягли приголомшливих успіхів проти сил президента Башара Асада, поки Росія, Іран і "Хезболла" відволікаються на інші конфлікти", - пишуть у Тhе Wаshіngtоn Роst.  Таку саму думку транслюють і в СNN, що "ілюзія контролю Асада над Сирією розбивається, оскільки Росія, Іран і "Хезболла" ослабили свою пильність".Хронологія цих військових успіхів розпочалася 26–27 листопада, тоді "Гайят Тахрір аш-Шам" та інші менші повстанські організації, яких підтримує Туреччина, почали свій несподіваний наступ, захопивши понад 20 населених пунктів і військову базу на півночі країни. Однак справжній прорив стався у наступні дні, коли ГТШ атакувала стратегічні позиції, захопила частину важливої траси, швидко наблизилася до Алеппо (другого найбільшого міста країни), який 1 грудня майже повністю захопили. Росіяни почали завдавати численних авіаударів, що спричинило нові жертви. Однак це не зупинило повстанців, які й далі продовжують наступати вже на півдні країні, відбиваючи нові території в режиму Асада, який пробує перегрупуватися. У СNN вважають, що оскільки повстанці зараз контролюють Алеппо, включаючи ключові військові об’єкти та аеропорт, будь-яка контратака буде важкою для армії Асада:"Місто протрималося майже два роки в майже безперервній облозі урядових сил, перш ніж його захопили в 2016 році".Як пише Вlооmbеrg, аналітики відзначають, імовірно, як повстанці, так і Туреччина, яка могла координувати їх просування, навіть не думали, що матимуть такі швидкі й масштабні успіхи. Бо головна мета була розширити свою зону впливу, а тепер ця мета починає геометрично рости.Старший науковий співробітник Інституту Близького Сходу у Вашингтоні Фірас Максад сказав Тhе Wаshіngtоn Роst, що Башар Асад довгий час покладався на військову потугу Росії, Ірану та "Хезболли", тому не розвивав ефективно свої військові сили, що і має зараз фатальні наслідки."Асад довів нездатність перетворити власну армію на ефективну бойову силу і натомість залишається сильно залежним від зовнішньої допомоги. Але Іран та "Хезболла" зараз мають найслабші позиції за останні десятиліття. Росія зосереджена в Україні. Тому тих компонентів, які стримували сили повстанців кілька років тому, їх більше немає, і це ставить режим Асада під загрозу", - вважає експерт.Однак, яка кажуть у Тhе Nеw Yоrk Тіmеs, розриву зав’язків між Сирією та Іраном не варто чекати, для іранців критично важливо зберегти свій вплив там. "Сирія перебуває в центрі сьогоднішньої регіональної боротьби за владу через критичний сухопутний коридор, який вона забезпечує Ірану до "Хезболли", найважливішого регіонального союзника Тегерана, у Лівані. Розрив цього "трубопроводу" для зброї, постачання та людей має вирішальне значення для Ізраїлю — і його захист настільки ж важливий для Ірану", - відзначають у виданні. Також експерти з якими говорили Тhе Nеw Yоrk Тіmеs вважають, що порушення хиткої рівноваги, яка склалася останніми роками в Сирії, може привести до появи нової версії ІДІЛ:"Зараз Сирія територіально поділена між Асадом, ісламістськими бойовиками, курдськими групами, яких підтримує США, і повстанцями, яких підтримує Туреччина. Порушення цієї хиткої рівноваги може підштовхнути інші групи до нападу на територію, яку контролює Асад, потенційно відновивши громадянську війну та викликавши новий наплив біженців або відродження груп джихадистів, подібно до підйому Ісламської держави в 2014 році".Як посилення війни в Сирії може допомогти чи зашкодити Україні За даними ВВС, восени 2024 року в Сирії перебувало близько 7,5 тисяч російських військових, здебільшого на авіабазі в Хмеймімі та технічній базі ВМФ у Тартусі. Однак останню нещодавно залишили всі російські кораблі, як підтверджують супутникові знімки Рlаnеt Lаbs. "Пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії в Сирії — єдиний російський військово-морський об'єкт у Середземному морі, особливо важливий після початку вторгнення в Україну у 2022 році. Через закриття Туреччиною проток для військових кораблів російський флот не може поповнювати Чорноморське угруповання", - відзначають у ВВС.Крім основних баз, Росія має в Сирії інші військові та цивільні об’єкти. Частина бійців, зокрема колишніх "вагнерівців", охороняє їх. Проте постачання російських військових ускладнене через закриття турецьких проток і проблеми з авіалогістикою. Це обмежує їхню здатність брати активну участь у бойових діях, хоча авіація все ще підтримує сирійську урядову армію. Тобто через війну в Україні та складну логістику Росія наразі не має можливості суттєво наростити військову присутність у Сирії.Для України, розвиток війни в Сирії може мати як вигідні, так і невигідні аспекти, залежно від геополітичного контексту. Так, з одного боку, нам вигідно, щоб було розпорошення військових й економічних ресурсів Росії за умови, якщо Росія продовжить активно залучати свої сили до сирійського конфлікту. До того ж воєнні злочини чи ескалація у Сирії можуть призвести до посилення санкцій та ізоляції Росії, що сприятиме українській позиції. Однак, як вважає виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження" Олександр Сушко, Росія буде збільшувати свою військову присутність в Сирії тими силами, які вже перебувають в тому регіоні, без перекидання військ з фронту російсько-української війни."Я б не перебільшував впливу подій в Сирії на російсько-українську війну. Ми точно не дочекаємось того, що якісь російські підрозділи перекидатимуть з фронту в Сирію для підтримки режиму Асада. Цього не буде", - сказав Сушко в етері Еспресо. З іншої сторони, зростання напруги в регіоні може лише посилити глобальну нестабільність, створити міграційні кризи та залучити більше держав до конфлікту. У підсумку такий сценарій може відвернути увагу Заходу від допомоги Україні, як це було з війною в Ізраїлі. Крім цього, ескалація в Сирії може ще більше зміцнити зв’язки Росії, Ірану, режиму Асада, а це збільшить загрози для України. Для прикладу, як подяку, Асад може дозволити посилено вербувати солдат у Сирії для російських цілей в Україні. У Міністерстві закордонних справ України чітко заявили, що саме Москва та Тегеран несуть основну відповідальність за "деградацію безпекової ситуації в Сирії". У відомстві наголошують, що держава переживає новий небезпечний етап війни, який "може призвести до непередбачуваних наслідків для регіонального миру та безпеки".Та як каже старе прислів’я: "Ворог мого ворога – мій друг", у цьому ключі є чимало інформації, що деякі сирійські повстанці отримали допомогу й підготовку у Головному управлінні розвідки України. Щобільше, українські ГУРівці навіть залучені на боці сирійської опозиції, щоб знищувати російських найманців не лише на території України, але й всюди, де можна. Наприклад, у липні та вересні вони завдавали ударів безпілотниками по базі РФ у Сирії, про що самі інформували. А як пише турецький військовий портал Сlаsh Rероrt, саме "Україна допомогла сирійській опозиції створити безпілотну авіацію". Як відзначив політик і дипломат Роман Безсмертний, залучення ГУР до боротьби з росіянами в Сирії, є дуже важливим, бо в українців "є розуміння того, що вирішуються питання не тільки на російсько-українському фронті, але й деінде, де є наші інтереси, де є можливість боротися із ворогом".Читайте також: Вагнер: нинішній стан і значення подій в Малі для війни в України. Пояснюємо

Про це йдеться на сайті Управління з комунікацій турецького президента."Під час розмови обговорювалися турецько-російські відносини, нещодавні події в Сирії, а також глобальні та регіональні питання", - йдеться у повідомленні.Зазначається, що Ердоган заявив, що Туреччина працює над справедливим і довгостроковим вирішенням ситуації в Сирії, продовжуючи підтримувати територіальну цілісність Сирії. Він також підкреслив важливість надання більшого простору для дипломатії в регіоні та наголосив, що сирійський режим повинен долучитися до процесу політичного врегулювання.Крім цього, Ердоган заявив, що Сирія не повинна стати джерелом більшої нестабільності, і що Туреччина робить все можливе для відновлення спокою в Сирії."Президент Ердоган заявив, що Туреччина і надалі зберігатиме свою рішучу позицію у боротьбі з терористичною організацією РПК та її відгалуженнями, які намагаються скористатися останніми подіями в Сирії", - додали у дописі.Натомість сам Путін, як пише пропагандистське видання ТАСС, наголосив на необхідності припинення агресії проти сирійської держави з боку радикальних угруповань.Що відбувається зараз у СиріїУ Сирії триває масштабна військова операція опозиційних сил проти урядових військ. Сирійська опозиція почала активний наступ уранці 27 листопада і після двох днів зіткнень узяла під контроль 56 населених пунктів у провінціях Алеппо й Ідліб та підійшли до околиць Алеппо.У суботу, 30 листопада, російська авіація вперше з 2016 року завдала авіаударів по місту Алеппо, до центру якого дійшли сирійські повстанці. Водночас РФ пообіцяла Сирії додаткову військову допомогу.30 листопада Rеutеrs з посиланням на військові джерела повідомило, що сирійські повстанці захопили місто Мараат аль-Нуман в провінції Ідліб, таким чином узявши під свій контроль всю цю провінцію.Читайте також: Перспектива Асада нагадала Путіну долю КаддафіВиконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження" Олександр Сушко вважає, що Росія буде збільшувати свою військову присутність в Сирії тими силами, які вже перебувають в тому регіоні, без перекидання військ з фронту російсько-української війни.Тим часом російська влада вирішила відправити у відставку командувача угруповання військ у Сирії Сергія Киселя на тлі втрат і зростання паніки в російських військах.У Сирії погіршується ситуація для російського контингенту, розташованого там. Повстанські війська наступають на півдні країні - перші міські бої відбулися в Хамі, Хомсі та Сувейді.У Міністерстві закордонних справ України заявили, що основну відповідальність за деградацію безпекової ситуації в Сирії несуть Москва й Тегеран. 

Південний фланг кремлівського правителя може бути підірваний.

Перекидати сили з України до Сирію Путін не буде, переконаний військовий експерт.

Сирія продовжує захищати свою стабільність і територіальну цілісність від усіх терористів і їхніх прихильників, заявив Асад

Російська авіація продовжує атакувати території, не підконтрольні режиму Асада. Уряд готується розпочати контрнаступ на повстанські сили.

росія та сирія посилюють авіаудари по Ідлібу на тлі наступу повстанців - Rеutеrsросійські та сирійські літаки завдали ударів по місту Ідліб, внаслідок чого загинули 4 людини. Повстанці захопили кілька міст біля Алеппо, включаючи промзону Шейх Наджар.

Президент Сирії Башар Асад заявив, що Сирія "за допомогою друзів здатна перемогти всіх терористів", коментуючи ситуацію на північному заході країни в районі міста Алеппо, де його армія відступає під натиском Хайят Тахрір аш-Шам

1. Якщо Сирія — точно не моя тема, то можу чесно сказати, що багато в чому розуміюся на грузинських подіях. Моя зацікавленість почалася давно, а у 2016-му я звернувся до Міхеїла Саакашвілі про написання книжки. Ця книжка — не стільки його біографія, скільки історія боротьби за відновлення Грузії, про те, що вдалося, а що ні. Книжка стала результатом 20 годин розмов на диктофон. Було ще, думаю, у три рази більше розмов із ним та членами команди не під запис. Було півтора десятка мандрівок Грузією та ще одна книжка - "12 розмов про Грузію". Серед співрозмовників — діячі культури, спорту, політики. Ковід та війна не дали завершити проєкт книжки про грузинську культуру. 2. Безумовно, усі процеси, які відбуваються сьогодні в Тбілісі та інших містах, базуються на подіях 2012 року, коли Росії вдалося за мовчазної згоди дипломатів США, проводячи агресивне інформаційне втручання у вибори, отримати лояльну до себе, наскільки можливо, грузинську владу. Далі почався швидкий рух до відновлення ще не забутого в Грузії минулого. Одразу було повернуто додому європейських  волонтерів, що викладали в кожній школі англійську мову, відновлено викладання російської, як другої обов'язкової.Повернулися вори в законі. Дрібний криміналітет підняв голову в маленьких містечках і селах. Почався тиск на бізнес. Поліція поступово знову навчилася закривати очі на дрібну злочинність і корупцію, рейтинг Грузії в "дуінг бізнес", звісно, впав, зростання економіки зупинилося, але в цьому питанні все знов змінилося після початку російської агресії в Україну. Читайте також: У Тбілісі мітингарі звели барикади біля парламенту та спалили опудало експремʼєра ІванішвіліДесятки тисяч мігрантів привезли з собою гроші, коштом росіян став зростати туризм, відновилися інвестиції, і, як подарунок з барського плеча — повернулася торгівля з Росією.  Туди поїхали вино та мандарини, а в грузинських магазинах з'явилася молочка з Костроми та ковбаса зі Ставрополя. На жаль, сьогодні полиці супермаркетів у Тбілісі вже наполовину нагадують Ростовські або Краснодарські. "Великий брат" з'явився всюди — книжки, літаки в аеропортах, банківські картки, невидимі ефесбешники на прикордонних постах, які надають поради грузинським прикордонникам. Подібний стиль проходження кордону відчув сам, маючи змогу 40-хвилинних розмов із прикордонником, який після кожної моєї відповіді на питання зникав у таємній кімнаті. Кожна книжка в моїх речах стала предметом детального контролю спеціально викликаної людини.3. У мене багато друзів у Грузії в різних містах. Більшість із них — поза політикою. Однак жоден із них не став на бік уряду, що підробив, як і очікувалося, результати виборів. Усі — на боці народу. Мої книжки видані грузинською мовою. Коли я був у Тбілісі в кінці травня,  я бачив мітинги молоді в Ваке, недалеко від будівлі Тбіліського університету, під прапорами Грузії та Євросоюзу. Я розумів, що європейський вибір для грузинської молоді не має альтернативи. Тоді, у травні,  здавалося, що влада спробує затиснути будь-який спротив. Не вдається. Кількість тих, хто хоче вільної Грузії,  більша, ніж кількість тих, хто готовий на чергові десятиліття російського рабства.Коли грузинам на виборах як рекламу провладної партії показали ролики з розбитими російськими злочинцями українськими містами, коли грузинська влада відверто відмовилася від європейського шляху, залякуючи своїх співгромадян війною у випадку втрати влади "Грузинською мрією", стало зрозуміло, які сценарії готуються. Сьогодні частина держслужбовців виступила на підтримку народу. Частина мовчить. Упевнений, що серед розглянутих бандитською владою сценаріїв є і сценарій великої крові, яка буде пролита на вулиці Руставелі під час знищення барикад та розгону натовпу. Це викличе реакцію у вигляді штурму урядових будівель. Далі може бути звернення падаючої влади по допомогу до Путіна. Чи буде в результаті на вулицях росгвардія або переодягнений у грузинську форму ОМОН, покаже час. Росіянам ще потрібні ресурси для поліцейських операцій у власній країні. Але те, що відлік іде на години та дні, — зрозуміло.Читайте також: "Буде або так, як в Україні, або так, як у Білорусі": Портников про протести в Грузії4. Два українських Майдани, 2004 і 2013-14 років, відрізнялися тим, що перший був проти влади, яка його не очікувала і, в кожному разі, планувала здати позиції новим елітам, другий же був проти тих бандитів, що тримали владу для пограбування країни й готові були все здати росіянам. Два грузинських Майдани відрізняються більше. Перший мав цілеспрямованого лідера, що прагнув влади та змін у країні, яка дійшла до межі самознищення, другий не має одноосібного лідера, але має президентку,  що підтримує опозицію. Але в першому випадку це була справа майже внутрішня, сьогодні мова йде про можливу втрату державності у випадку програшу народу. Це вже не боротьба зі старими елітами за майбутні реформи - це боротьба з російським озброєним авангардом, який атакує державність. Чи це війна? Так, хоч і не така, як в Україні.  І всім грузинам потрібно розуміти, що з ними б'ються військовими методами і їм прийдеться відкласти лозунг "Перемагає любов", який я бачив у травні, і ризикувати життями заради країни, її майбутнього.5. Історія Грузії останніх двохсот п'ятдесяти років — це історія зрад та спротиву, історія використання росіянами гібридних методів впливу, підкупу та тиску, історія зневіри й спустошення,  історія героїзму та підйому. Тому зараз головним питанням тих, хто захищає на проспекті Руставелі минуле та майбутнє вільного народу, є саме системний спротив — тут і розагітування поліцейських, і тиск на моральний стан чиновників, що йдуть проти близьких, і просвітницькі дії для журналістів світових ЗМІ. Відкритість, упевненість у перемозі та системні дії. Влада сама не піде. Ці люди, підготовані ФСБ та ГРУ, впевнений, мають план дій на кожний випадок, але вони смертельно бояться. Нічний розгін демонстрантів, знищення барикад, наметів,  затримання та чергові побої після демонстративного мовчання "космонавтів" — підготовані з Москви дії грузинської влади. Далі тільки взяття під контроль державних будівель може переконати владу піти добровільно. Інакше, на жаль, сценарій "Небесної сотні" і велика кров. І багато хто в Грузії готовий до цього. В країні є люди з досвідом війни в Україні.  Не випадково в лютому 2022 року грузинська влада перешкоджала бійцям майбутнього Грузинського батальйону дістатися України,  тиснула на них, відмовила Україні в постачанні зброї, в тому числі тієї, яку Україна віддала їм у важкі часи 2008 року. В Грузії є і системні організатори, які, впевнений, зараз готують наступний крок у протистоянні, і здатні виграти у Москви. Кожен день все більше поляризує ситуацію. Чим більше заходів опозиції по країні, тим менше ресурсів у влади в столиці, тим більше ймовірність успіху в народу.ДжерелоПро автора. Олександр Красовицький, український видавець, генеральний директор і основний власник видавництва "Фоліо".Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Для початку розберімо один міф. От якщо Асад швидко впаде, то Росія все перекине сюди й нам буде важко. Мене вже втомило вміння окремих сильно травмованих громадян слідом за нашими ворогами перетворювати будь-яку успішну для України історію на зраду, але давайте все ж поясню. Росії немає чим підсилювати український фронт коштом сирійського. Так, у них там є певна кількість літаків. Але у війні з Україною в них ніколи не було дефіциту носіїв зброї, у них всю війну дефіцит самої зброї. Тому з ракетами вони давно вистрілюють те, що виробляють. І з бомбами те саме. Єдиний суттєвий людський ресурс - "Вагнер" - Росія витягла з Сирії ще 2022 року, а останні півтора року вона звідти найманців тягала. А не навпаки. А тепер щодо інших позицій. Потенційний колапс режиму Асада — це ослаблення Росії як глобального гравця.  З моменту початку військового втручання в Сирії у 2015 році Росія витратила значні ресурси — як фінансові, так і військові — для підтримки сирійського режиму. Втрата режиму Асада покаже, що навіть масштабна військова та фінансова підтримка Росії не гарантує виживання її союзників. Це створить сумніви у надійності Росії серед її наявних і потенційних партнерів, таких як Венесуела чи Білорусь.Читайте також: Не слід очікувати, що Росія буде перекидати регулярні війська до Сирії, — експерт-міжнародник СушкоПідрив впливу РФ на Близькому Сході та в Середземному морі. Росія має дві ключові військові бази в Сирії: морську базу в Тартусі та авіабазу Хмеймім. Вони забезпечують Росії контроль за маршрутом постачань енергоресурсів з Близького Сходу до Європи. Втрата цих баз стане серйозним ударом по глобальних військових можливостях Росії. Втрата впливу в Сирії зменшить здатність Москви впливати на країни регіону, такі як Туреччина, Іран, Ізраїль і Саудівська Аравія.  Втрата впливу також позбавить Росію можливості використовувати Сирію як важіль тиску на ЄС через міграційні кризи або енергетичні маршрути.  Присутність у Сирії була потужним аргументом у перемовинах з Іраком і Південним Курдистаном (який має широку автономію у складі Іраку) щодо відновлення роботи підконтрольного нафтогону з Іраку до Туреччини та Середземного моря. Для Росії присутність на Близькому Сході є критичною і через нафтове питання, і через загрозу, яку несе Росії ісламізм. Тому зараз Путіну доведеться шукати обхідні маневри, в тому числі дуже ризикувати й розширювати підтримку хуситів. А це може призвести до кризи відносин з Саудівською Аравією, Ізраїлем і навіть Єгиптом. Крім того, чим гірше Асаду — тим гірше Ірану. І  навпаки: позиції Саудівської Аравії, Туреччини та США посиляться. Що ще більше буде відвертати сили режиму аятолл на близькі регіональні проблеми. Читайте також: Сирійські повстанці заволоділи всією провінцією Ідліб, – RеutеrsПослаблення позицій Росії та Ірану автоматично посилює позиції західних країн і України у будь-яких дипломатичних контактах з Росією. Раніше Росія використовувала ескалацію у Сирії та свою роль у боротьбі з ІДІЛ як привід мати з нею справи в регіоні. Зараз цей привід стрімко відвалюється. Тому незалежно від того чекає нас довга агонія режиму Асада чи його швидкий крах, вплив Росії значно впаде. Зараз Сирія припиняє бути активом у російській політиці трикстера-ескалатора, а стає пасивом, за який треба або триматися (і інвестувати гроші та інші ресурси у стабілізацію ситуації), або фіксувати збитки й відгрібати всі негативні політичні, військові та економічні наслідки. З цікавістю будемо спостерігати за стражданнями всіх цих мудаків. Гарний лебідь. Чорний. Жирний.ДжерелоПро автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

До політичних криз у Грузії, Молдові та у Румунії додалося найбільше за останні роки загострення у Сирії. Що їх поєднує та чому Москва дивно себе поводить у ці дні, розбиралася Gаzеtа.uа. Після жорсткого розгону мітингувальників у ніч на 29 листопада прем'єр Грузії Іраклій Кобахідзе пригрозив "дипломатичними заходами" послу ЄС Павлу Герчинському за те, що він висловився на підтримку опозиції. Це може бути, наприклад, видворення дипломата. У Румунії 15 грудня можуть провести перевибори президента, якщо Верховний суд країни скасує результати вже проведеного голосування. Нагадаємо, там лідером несподівано став проросійський політик Колін Георгеску. Суд призначив перерахувати понад 9 мільйонів голосів і відбулися масові протести проти Георгеску. У Молдові Конституційний суд підтвердив перемогу Майї Санду на виборах президента, але Партія соціалістів республіки Молдова вимагає висловити недовіру уряду Доріна Речана через кризу в енергетиці. Додали перцю Стрімкі політичні загострення поєднує одне: Грузія, Молдова і частково Румунія перебувають у сфері інтересів Росії. У всіх трьох державах лунали заяви про російське втручання у вибори. І Кремль протягом тижня виявляв ознаки роздратування, повторюючи, що "не втручався, але пильно стежить". Та втрутитися довелося, бо рвонуло далеко і болісно. 28 листопада стало відомо про найбільшу за останні 5 років ескалацію у Сирії. Там Росія свого часу підтримала президента Башара Асада проти повстанців, найкривавішими були бої за місто Алеппо, котрі й переломили хід війни на користь Асада. Нині збройні сили повстанців перейшли у масований контрнаступ і захопили близько 100 квадратних кілометрів території, військову техніку, зайняли від 50 населених пунктів на півночі країни і обстріляли Алеппо. Це стало найбільшим досягненням повстанців протягом останніх років. Башар Асад негайно прибув до Москви з неоголошеним візитом і, попри відсутність Путіна, який був у Казахстані на саміті ОДКБ, вирішив чекати. Є куди ракети кидати Речник диктатора Дмитро Пєсков заявив, що у Кремлі не коментують візит Асада до Москви з міркувань безпеки, але "ситуація в Алеппо є зазіханням на суверенітет Сирії, Росія виступає за наведення порядку у країні". Як саме, Пєсков не уточнив. Але у російських пабліках шириться версія можливих ракетних ударів по сирійській опозиції, котру нібито інструктують турецькі спецпризначенці. Причому нібито Ердоган таким способом помстився Росії за нічні удари по "зерновому коридору" на території України. У західних ЗМІ акцентують на перемир'ї на близькому Сході як на вірогідному приводі для наступу опозиції у Сирії. За даними джерела ТWZ, Башар Асад попросив Путіна повернути сирійців, котрі воюють в Україні на боці РФ, однак дістав відмову. Нагадаємо, кілька місяців тому з аналогічним проханням до нього звертався прем'єр Індії Нарендра Моді. Його клопотання було задоволене. сирійська армія Башара Асада самотужки не здатна довго й ефективно опиратися, хоча Асад і оголосив контрнаступ. Отже, Путін перед болісним вибором Роздратування Кремля пояснюється просто: РФ і Туреччина були посередниками в укладанні перемир'я у Сирії, за яким Росія вивела частину своїх військ. Наступ сирійських повстанців зіштовхує лобами Росію з Туреччиною. Регулярна сирійська армія Башара Асада самотужки не здатна довго й ефективно опиратися, хоча Асад і оголосив контрнаступ. Отже, Путін перед болісним вибором: або після років обережних маневрувань бити горщики з Ердоганом, або обмежено підтримати Асада без завдання суттєвої шкоди повстанцям, щоб не розсваритися з Ердоганом. Якщо посваритися, то під загрозою буде "Південний потік". Та є ще один гравець, котрий спонукає до стриманості, - Іран. Іранський слід За даними іранських ЗМІ, 28 листопада сирійські повстанці вбили генерала Корпусу стражів ісламської революції (КСІР), що викликало осуд офіційного Тегерану. Наступ повстанців став частиною плану "диявольського режиму Ізраїлю і США", заявив представник МЗС Ірану Есмаїл Багаї. Логічно, що Росія мала б послати сигнали до Ірану, однак, на думку низки російських пропагандистів, нині Путіну треба терміново розбиратися з керівництвом російської групи військ у Сирії, котра проґавила потужний наступ повстанців. Натомість Іран роздратовано попередив Туреччину не втручатися у справи Сирії, бо КСІР і російські війська там перебувають за запрошенням Асада, а турецькі - ні. Проґавили загрозу Для армії Асада атака опозиції стала такою несподіванкою, що вона нездатна була відбити удари, звернув увагу директор аналітичного центру Рамі Абдель Рахман. Довелося поспіхом залучати російську авіацію. "Дивно спостерігати, як силам режиму завдають такі потужні удари попри російську авіаційну підтримку. Явні ознаки підготовки до наступу були, але їх не взяли до уваги. Можливо, розраховували на підтримку проіранського угруповання "Хезболла?" - припустив він. Але у "Хезболлі" якраз цими днями було чим зайнятися, - попри перемир'я, Ізраїль завдав ще низки ударів по територіях, де, за даними розвідки, спостерігалася активність бойовиків. Відтак дії сирійської опозиції є превентивними, вважає аналітик з Інституту стратегії та політики Нік Герас. "У них тісні зв'язки з угрупованнями, котрі підтримує Туреччина. Бойовики намагаються попередити можливість сирійської військової кампанії у районі Алеппо", - наголосив він. Вогняне коло як шлях до миру? Тож, схоже, у Кремля загострилися застарілі болячки: Грузія, Молдова, Румунія, Сирія. Якщо Путін розсвариться з Ердоганом, не виключено, що дружба з Іраном також ускладниться. Кремлівський диктатор, судячи з його поведінки під час прес-підходу в Астані, не почув на саміті ОДКБ бажаного і опинився у вогняному колі. І наявність кількох "Орєшніків" не гарантує вирішення тривалих проблем. Тому наступ сирійської опозиції видається важелем примусу Путіна до мирних переговорів, вважає голова ГО "Україна в НАТО" Юрій Романюк, адже він може бути частиною великого плану по створенню для нього складної ситуації. Причому, припускає експерт, цей план міг бути погоджений обраним президентом США Дональдом Трампом через генсека НАТО Марка Рютте, оскільки зрозуміло, що за незмінності його позицій переговори по Україні навіть теоретично неможливі. "Асаду немає чим захищатися, а російські військові були переведені на війну з Україною, - пояснив він. - Ердоган невдало з'їздив на саміт БРІКС, де його не прийняли, він затаїв образу і нині допомагає у Сирії проти Асада. Це другий фронт для Путіна. Він на шпагаті сидить. Він не може кинути Сирію, бо це його стратегічна військова закордонна база, і на фронті проти ЗСУ дуже напружена ситуація. І йому або кидати Сирію - або Україну. Тут відкривається вікно можливостей для нас". На думку експерта. Іран навряд чи допоможе Сирії, бо армія і проксі-угруповання крани значно ослаблені. Воювати ніким - воювати нічим У соцмережах пояснюють наступ сирійської опозиції так: Туреччина та її проксі воюють з Росією, Іраном, Сирією та її проксі, причому нібито готується повстання всередині армії Асада. Якщо збурення проти Башара Асада буде успішним, він ризикує залишитися без армії. Частково цим можна пояснити миттєвий візит Асада до Росії. З іншого боку, залучення до атаки на режим Башира Асада узбецького ополчення "Таухід і Джіхад" - це удар під дих Путіну, котрий протягом останніх кількох місяців спілкувався з президентом Узбекистану Шавкатом Мірзійоєвим і був більш ніж задоволений результатами перемовин. Такий демарш Узбекистану став можливим тільки за однієї умови - Мірзійоєв знає, що не варто боятися відповіді, бо її не буде. Путін у війні проти України (у тому числі, в Курській області) задіяв до 90% особового складу своїх збройних сил, у гарнізонах на території РФ залишилося 10-13% особового складу, розповів військовий експерт Сергій Грабський. Та і всередині країни потрібно залишити контингент, щоб лякати сусідів, зокрема, країни НАТО. "Путін не має чим поділитися із вірним васалом Башаром Асадом. А як перекидати війська - кораблями? Сумніваюся, що хтось дозволить через Боспор і Дарданели. Літаками? Навіть із цієї точки зору, від позиції Туреччини залежить дуже багато", - зазначив він. А керівники інших держав зроблять висновки - для великої геополітичної гри одного "Орєшніка" явно недостатньо. І якщо що силою придушувати демократичний поступ - це не "вирішувати" проблему, а заганяти углиб, звідки вона обов'язково "рвоне".

Після відносно тривалого затишшя в Сирії у провінціях Алеппо та Ідліб відновилися бої між урядовими військами і силами опозиції.