Search trend "Теракт в москві"

Еспресо розповість, що відомо про одного з найвпливовіших політиків світу, який може розпочати перший ядерний конфлікт після другої світової війни.Коротка біографія Нарендри МодіНародився Нарендра Моді 17 вересня 1950 року у Ваднагарі, штат Гуджарат, в родині продавця чаю. Крім нього в сім'ї було ще п'ятеро дітей.Закінчив школу у Ваднагарі в 1967 році. Вчителі описували його як середнього учня і талановитого оратора, який цікавився театром. Театральний досвід пізніше вплинув на його політичні навички.У вісім років Моді дізнався про мілітаристську націоналістичну організацію "Раштрія сваямсевак санґх" (RSS – Союз добровільних слуг Батьківщини) і почав відвідувати місцеві тренувальні заняття. Там Моді познайомився з Лакшманрао Інамдаром, широко відомим як Вакіл Сахеб, який став його політичним наставником. Моді зарахували до Національного кадетського корпусу.За традиціями касти торговців, до якої належав Моді, його сім'я одружила сина з 17-річною дівчиною, на ім'я Джашодабен Чіманлал. Йому самому на той час було 18 років. Такому шлюбу Моді не зрадів, а на знак незгоди покинув дружину і не визнавав її впродовж 40 років.Лише у квітні 2014 року, незадовго до національних виборів, на яких він вперше став прем'єр-міністром, Моді публічно підтвердив, що він одружений. Як писав тоді його біограф, Моді тримав шлюб у таємниці, тому що він не зміг би стати місіонером в Індійському республіканському союзі, для якого целібат колись був обов'язковою умовою. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsПолітична кар'єраПерша відома політична діяльність Моді в дорослому віці датована 1971 роком, коли він намагався записатися добровольцем для участі у Визвольній війні за незалежність Бангладеш проти Пакистану.У 1978 році Моді здобув ступінь бакалавра з політології при Делійському університеті. У 1983 році він здобув ступінь магістра політології в Університеті Гуджарату.У 1980-х приєднався до ВJР – "Бхаратія джаната парті" (Індійська народна партія, яка була створена на основі RSS). Там він обіймав кілька посад у партійній ієрархії до 2001 року, піднявшись до рангу генерального секретаря.З 2001 і аж до 2014 року був головним міністром штату Гуджарат. Під його керівництвом, стверджують, регіон став економічно успішний, хоча його управління було затьмарене заворушеннями 2002 року, під час яких загинуло понад тисячу людей, переважно мусульман.Очоливши ВJР (Індійську народну партію), він виграв вибори у 2014 році з великим відривом і став 14-м прем’єр-міністром Індії. Моді – перший глава Індії, який народився вже після здобуття Незалежності від Британії у 1947 році.Особливості політики Нарендри МодіМоді на посаді прем'єр-міністра обіцяв трансформувати країну. Після років економічного застою та корупції, його обіцянки викликали ентузіазм. Він активно просував ідеї економічного зростання, започаткувавши ініціативи на кшталт Dіgіtаl Іndіа, запровадив єдиний податок GSТ, провів демонетизацію з метою боротьби з тіньовою економікою (ці кроки принесли суперечливі оцінки); залучив іноземні інвестиції у промисловість, зокрема в оборону та залізницю; провів грошову реформу, вилучивши купюри по 500 і 1000 рупій, як такі, що найбільше підробляють, податкову реформу у 2017 році. У зовнішній політиці сповідує багатовекторність, у внутрішній – націоналізм.Під час свого другого терміну адміністрація Моді скасувала особливий статус Джамму і Кашміру і запровадила Закон про внесення змін до Закону про громадянство, що викликало широкі протести і спровокувало заворушення в Делі у 2020 році, під час яких мусульмани зазнали жорстокого поводження і були вбиті натовпами індусів.Крім іншого, Моді керував реакцією Індії на пандемію СОVІD-19, під час якої, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, померло 4,7 мільйона індійців. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsМоді й російсько-українська війнаІндія відмовилася засудити повномасштабне російське вторгнення в Україну у 2022 році та залишилася нейтральною. Нарендра Моді закликав до мирного врегулювання, пропонував провести прямі переговори між Росією та Україною, однак уникав покладання відповідальності за війну на Кремль.Першим візитом Моді після переобрання у 2024 році став візит у Москву. 8 липня 2024 року Моді називав Путіна "дорогим другом" та обіймався з ним. У той же день російська ракета влучила в дитячу лікарню "Охматдит", через обстріл в Україні загинуло 47 людей, з них 33 – в Києві."Це величезне розчарування і нищівний удар по мирних зусиллях – бачити, як лідер найбільшої демократії світу обіймається з найкривавішим злочинцем у світі в Москві в такий день", – написав тоді Володимир Зеленський.Сам Моді відреагував на злочин російських військ у Москві. "Коли вбивають невинних дітей, серце обливається кров'ю, і цей біль дуже жахливий", – дорікнув він Путіну.Обстріл у день зустрічі з Путіним похитнув міжнародний авторитет індійського прем'єра, відтак уже наступного місяця він, аби відбілити репутацію, приїхав до Києва. Це був перший в історії візит лідера Індії в Україну. Київ і Нью-Делі підписали документи про співпрацю в медичній та аграрній сферах, гуманітарних відносинах і культурі.Індія надсилала Україні допомогу, включаючи ліки та предмети першої потреби, а в перші дні після повномасштабного вторгнення організувала операцію "Ґанґа" з повернення з України на Батьківщину 20 тис. індійських громадян (90% із них – студенти).Значно глибшу співпрацю Моді налагодив із росіянами. Так ВВС описував співпрацю між країнами як фінансову залежність Індії."Передусім мова про зброю і про нафту. Після початку повномасштабної війни Росії проти України й запровадження санкцій Заходу проти РФ Москва почала продавати Індії нафту зі знижкою у мільярди доларів, внаслідок чого товарообіг між країнами стрімко зріс. Не меншою є залежність Індії, що має одну з найбільших армій у світі, від російської зброї. Росія досі, попри шалені витрати на озброєння своєї армії для війни проти України, лишається головним постачальником озброєнь до Індії", – йшлося в матеріалі. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsСаме тому Моді й намагається балансувати між двома сторонами – не свариться з росіянами, аби не перервати економічно вигідну для себе співпрацю і не штовхнути РФ повністю до Китаю. Підтримує стосунки з Україною, роблячи реверанс у бік Західного світу, де Індія також має надзвичайно важливі зв'язки.Моді й загроза ядерної війниПід час своєї передвиборчої кампанії Нарендра Моді обіцяв бути "жорстким щодо Пакистану" і називав сусідню країну "експортером тероризму". Втім після обрання прем'єр-міністр Пакистану Наваз Шаріф прийняв запрошення бути присутнім на інавгурації. Це було історичною подією. До того часу ще ніколи прем'єр-міністри Індії та Пакистану не приїжджали на інавгурацію своїх колег, а країни понад 60 років перебували в стані холодної чи відкритої війни.Однак уже у 2016 році уряд Моді відзвітував про авіаудар по пускових майданчиках терористичних ракет в Азад Кашмір. Пакистан заявив, що жодних ударів не було. Натомість в індійських ЗМІ писали, що загинуло до 50 терористів та пакистанських військових, а міжнародні аналітики стверджували, що масштаби удару та кількість жертв були  перебільшені індійцями. У 2019 році уряд Моді санкціонував авіаудар по Балакоті – 26 лютого 12 індійських винищувачів Міrаgе 2000 перетнули лінію контролю в Кашмірі, щоб завдати авіаудару  по ймовірному тренувального табору терористів. Акцію подавали як помсту за теракт за два тижні до того, коли загинуло 45 людей. За даними Індії, літаки знищили табір і повернулися в повітряний простір Індії цілими та неушкодженими. За даними противників, Пакистан підняв свої F-16, коли літаки порушили його повітряний простір, і змусив опонентів відступити, а жодних жертв чи збитків завдано не було.Значно серйозніший конфлікт назрів уже у 2025 році. У відповідь на теракт в індійській частині Кашміру (26 жертв) уряд Моді зупинив дію договору про води Інду від 1960 року. За угодою води річок, що беруть свій початок у Кашмірі, повинні бути порівну розподілені між Індією та Пакистаном. 24 квітня Індія заблокувала води річки Інд, закривши всі 4 шлюзи, Пакистан назвав такі дії актом агресії. Через кілька днів обидві сторони заявили про перестрілки на кордоні, а 7 травня збройні сили Індії розпочали військову операцію, завдавши ударів по інфраструктурі Пакистану, по Джамму та Кашміру. Загалом індійська сторона заявляє про атаку на девʼять "терористичних обʼєктів". Внаслідок обстрілів загинуло 26 цивільних, серед них діти, 46 людей отримали поранення, пише Тhе Guаrdіаn. Одна з ракет поцілила в мечеть, там загинуло 13 осіб. Пакистанські військові того ж дня завдали удару у відповідь і відзвітували про 5 збитих винищувачів. Особлива увага до цього конфлікту прикута тому, що населення двох країн сягає майже 1,7 млрд людей, а обидві країни володіють ядерною зброєю. І хоча під час попередніх конфліктів до використання найсмертоноснішого засобу не доходило, зараз про "ядерку" говорять багато. Зокрема, міністр оборони Пакистану Хаваджа Мухаммад Асіф зазначив, що його країна застосує свій арсенал ядерної зброї, якщо "виникне пряма загроза її існуванню".Нарендра Моді, Фото: gеttyіmаgеsТакож у мережі поширили заяву міністра оборони Пакистану Хаваджа Асіфа: "Якщо Індія нападе, якщо існування Пакистану опиниться під загрозою, ніхто не виживе. Ми не дозволимо жодній країні жити на цій планеті без нас. Боронь Боже, але саме так і буде".Цікаві фактиМоді активно використовує соціальні мережі для спілкування з громадськістю. На сьогодні прем'єр-міністр Індії має у твіттері понад 108 млн підписників. Це 6-й показник за кількістю фоловерів. Його випередили лише Ілон Маск, Барак Обама, Кріштіану Роналду, Джастін Бібер і Ріанна. Він є однією з найвпливовіших фігур у глобальній політиці й часто потрапляє до списків наймогутніших людей світу за версією Fоrbеs.Вегетаріанець з юності, у той час відмовився і від алкоголю.

Про це повідомляє російське видання SОТА.Щоб купити квитки в театр у Москві, окрім паспорта, можна пред'явити ще низку документів, що посвідчують особу, а для дитини – свідоцтво про народження. На вході вимагають оригінали документів. Єдина можливість уникнути цього – купувати квитки через mоs.ru - офіційний портал мера та уряду Москви, де користувач буде ідентифікований заздалегідь та отримає к'юар-код.Попри те, що влада стверджує, що нова система не викликала труднощів, директор театру Вахтангова Кирило Крок повідомив, що "у всіх (театрів – ред.) "просадка" з продажу з 15 березня на 15-25% у порівнянні з минулим роком".Теракт у "Крокус Сіті Холі": що відомоПід час концерту в ТРЦ "Крокус Сіті хол" під Москвою у п'ятницю, 22 березня 2024 року, невідомі в камуфляжі вчинили стрілянину: відомо про понад 130 загиблих та велику кількість постраждалих. ФСБ каже, що нібито затримала підозрюваних.У Головному управлінні розвідки переконані, що стрілянина в московському ТРЦ "Крокус" - це свідома провокація режиму Путіна, а в МЗС заявили, що світ має рішуче відкинути брехливі російські звинувачення в нібито причетності України. Причетність України відкинув і Білий дім. Також командувач Української добровольчої армії Дмитро Ярош заявив, що Сили оборони України не мають причетності до стрілянини в московському ТРЦ "Крокус".23 березня 2024 року Путін виступив зі зверненням щодо теракту. За словами російського диктатора, Україна "готувала вікно", аби прийняти терористів, що влаштували теракт у Підмосков'ї. Представник Головного управління розвідки Андрій Юсов назвав цю заяву Путіна абсолютно брехливою та абсурдною.Після теракту керівник фракції "Єдина Росія" Володимир Васильєв   заявив, що у держдумі розглянуть та "глибоко пропрацюють" питання повернення смертної кари.Ввечері 23 березня 2024 року президент України Володимир Зеленський вперше відреагував на теракт під Москвою. За його словами, Путін та інші покидьки просто намагаються звалити відповідальність на когось іншого.Аналітики з Інституту вивчення війни (ІSW) вважають, що до теракту в "Крокус Сіті холі" в Підмосков’ї причетне терористичне угруповання "Ісламська держава".Рада національної безпеки (NSС) США в неділю, 24 березня 2024 року, однозначно відкинула спроби Росії звинуватити Україну в організації теракту в ТРЦ "Крокус Сіті хол" біля Москви. 

Про запобігання теракту щодо кримського митрополита Тихона в Москві відзвітували до ФСБ

Правоохоронці стверджують, що затриманий діяв за вказівками спецслужб РФ. Джерела Фокуса в силових відомствах повідомили, що фігурант у 2019 році перебував у Москві.

11 грудня 1994-го російська армія увійшла в Чечню, наступаючи на трьох напрямках. Так розпочалася І Чеченська війна. Попри певні військові успіхи і взяття росіянами Грозного, підсумком війни, яка завершилася 31 серпня 1996-го, стало виведення російських військ і фактичне визнання незалежності Чечні. Після розпаду СРСР в 1991-му Чечня, як і багато інших республік Союзу, проголосила незалежність. Однак регіон мав лише мінімальну автономію в складі Росії і не вважався однією з 15 радянських республік, які мали право виходу. Президент РФ Борис Єльцин, який допустив розпад СРСР, заявляв, що не визнає відділення регіону всередині країни. У серпні 1991-го чеченський політик і колишній генерал радянських ВПС Джохар Дудаєв усунув місцеву комуністичну владу в Чечні та створив антиросійську автократичну державу. Президент Єльцин боявся, що відділення регіону спричинить ефект доміно для рухів за незалежність в Росії. Він також сподівався повернути цінні нафтові ресурси регіону. Після безуспішних спроб профінансувати чеченські опозиційні групи 11 грудня 1994-го почалося російське вторгнення. Після перших успіхів російської армії чеченці показали запеклий опір в Грозному, де загинули тисячі російських солдат, і ще більше мирних чеченців. Після майже двох років важких боїв, у серпні 1996-го, чеченці відвоювали Грозний. Це сталося після року російської окупації столиці кавказької республіки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми лише хотіли зупинити війну" - у Росії влаштували кривавий теракт Російський контингент в Чечні переважав чеченський в 11-12 разів. Водночас в війні загинули 5,5-14 тис. російських солдат і 3-4 тис. чеченських бойовиків. Втрати серед мирного населення Чечні - 100-120 тис. осіб при населенні регіону на той час трохи більше 1,08 млн осіб. У 1997-му російські війська покинули Чечню. Попри мирну угоду, за якою регіон став де-факто незалежним, Чечня офіційно залишилася частиною Росії. У 1999-му Єльцин віддав наказ почати ІІ Чеченську війну. Причиною стали теракти в Москві та інших російських містах, які російська влада пов'язала з чеченськими бойовиками. Критики Кремля кажуть, що вибухи багатоквартирних будинків влаштувала сама ФСБ, щоб мати привід повернути під свій контроль бунтівний кавказький регіон. Наступник Єльцина на посту президента Путін у 2000-му активізував російську військову агресію в Чечні. Під час цієї війни російську армію звинувачували в багатьох військових злочинах. Проте Москва тоді взяла регіон під свій контроль.

Перший Майдан переконав, що ми на щось спроможні У родині мого прадіда було 13 братів і сестра. Усі хлопці були чумаки, під час чумацтва й померли. Обидва діди були воїни, пройшли Другу світову війну. Дід по батьковій лінії був комбатом, визволяв Умань і там загинув. Напевно, генами передалася потреба відстоювати справедливість і боронити своє. Був помітний не те що московський слід, а пряма участь Росії До 1980-го я служив на Північному флоті на атомному підводному човні з балістичними ракетами. За три роки служби два пробув під водою. Був старшиною команди гідроакустики, тобто очима й вухами підводного човна. У пік холодної війни ми чергували під Шостим американським флотом у Перській затоці. Був у епіцентрі, коли ось-ось мала початися Третя світова. Звісно, ми в усьому підпорядковувалися Москві. Був наказ: якщо в американців злетить літак з авіаносця, ми мали знищити Шостий флот США ядерним боєзапасом. Дякувати Богу, американці нас не виявили, хоч і пробули ми під ними 45 діб. Завжди був патріот. Мріяв і мрію, щоб Україна була по-справжньому вільна, щоб ми жили краще на своїй землі. Адже Помаранчевій революції передували злидні. У 1990-х ми багато пройшли і мільйони-купони, і "човникарство", і затримки зарплат. Проте вижили, фізично й ментально загартувалися. Тому під час президентських виборів 2004-го мали загострене відчуття справедливості. Прагнули відстояли вибір більшості українців. Це був переломний і навіть щемливий період. Тоді головою нашої селищної ради тільки-но став Сергій Титаренко. Коли почав збиратися Майдан, він переживав, бо ніби й боявся йти проти тодішньої влади, але таки наважився. Ми зібралися в нього. Односельчанин Василь Задорожний прочитав свій сильний патріотичний вірш, тоді заправили мій мікроавтобус і поїхали на Майдан. Перебували в Києві до кінця Помаранчевої революції. Перший Майдан переконав, що ми як нація на щось спроможні. Ми об'єдналися, підняли голови, почали мислити по-іншому. Звісно, тоді ми не розуміли, що над ідеєю Помаранчевої революції працювали цілі інститути, психологи. Однак, мабуть, ніхто з них і не очікував, що народ ось так підніметься і люди йтимуть на Майдан за покликом серця. У Києві під час Помаранчевої революції зі мною був молодший син. На той час йому було 16. Тоді й тепер ми називаємо цю революцію тією, під час якої не пролилася жодна крапля крові. Насправді ж тодішня влада розраховувала на теракт. Якось на Майдан заїхав білий бус, і як виявилося, він був із вибухівкою. Але СБУшники вчасно все ліквідували. Це був єдиний загрозливий випадок тоді. На другому ж Майдані людей відкрито знищували. Той період важко згадувати. Це був початок війни. Тобто не після Революції гідності, а вже під час. Людей просто вбивали. Був помітний не те що московський слід, а пряма участь Росії готували місця для російських снайперів, і всі це прекрасно знають. Чому плачете? Усі з фронту тікають, а ви туди хочете? Початок Євромайдану застав, коли я робив ремонт у квартирі одного київського професора. Удень я працював, а вночі патрулював на Майдані. У той час моя дружина працювала шеф-кухарем на фірмі в італійця. Вона готувала італійські страви, потім робили суху заморозку й розвозили їх по ресторанах. Із початком Революції гідності італієць вирішив закрити бізнес і виїхав, але готові заморожені страви дозволив передати людям. Там було понад 3 тисячі порцій. І ось ми з дружиною рябими сумками носили все це на Майдан. Коли закрили станцію метро Майдан Незалежності, їздили через Хрещатик. Уже доставили більш як половину порцій і знову несемо чотири великих торби й повний рюкзак заморожених страв, і тут нас затримують беркутівці. Кудись завезли й закрили в підвалі. Мене побили гумовими кийками, змушували їсти цю заморожену їжу, температура якої мінус 30 градусів. Через добу о третій ночі нас вивезли на міст Патона. Думав, що тут ми й попрощаємося з життям. Але випустили й попередили: ще раз попадемося живими не залишимося. Це був сильний стрес, проте це нас не зупинило ми одразу пішли на Майдан. Дружина навіть не думала повертатися додому вона в мене відважна. Пізніше я приєднався до Автомайдану. На моєму бусику патрулювали вулиці й ганяли тітушок. Майдан це про самоорганізацію. Ми стояли одне за одного. Нині, на жаль, такого немає. Однак найбільше болить, що винні у кровопролитті досі не покарані, хоч уже змінилася не одна влада. Не відповіли перед Богом, законом і людьми ні ті, хто віддав накази, ні ті, хто їх виконував. Коли Янукович утік, були передчуття, що це добром не закінчиться. Росія його витягнула, і це не просто так. Нам не дадуть жити спокійно й будувати свою країну. Сину дали повістку наприкінці 2014-го. Мені тоді було 54 роки. У військкомат поїхали разом. Воєнком відкрив мій військовий квиток і побачив, що я зварювальник-технолог, а ця спеціальність на вагу золота. Пообіцяв, що нас візьмуть на оборонний завод. Але за два дні привезли в "Десну". Ми пройшли навчання і потрапили в роту снайперів. Свого часу я був кандидатом у майстри спорту зі стрільби, а син служив у спецназі. Пізніше ми розділилися, щоб не переживати один за одного й не відвертати увагу ні на мить. Бо неуважність для снайпера це недозволена розкіш. Отож син воював під Донецьким аеропортом, а я поблизу Луганського. 2014 року, на початку російської агресії, ми не мали такого забезпечення, як нині. Проте були порядок і сувора дисципліна. Особливо це стосується моєї 92-ї бригади. П'яний одразу отримував жовту картку, й червоної вже ніхто не чекав. Другий зальот і ти вже в наметі на полігоні. Тоді командиром 92-ї бригади був Віктор Ніколюк на позивний "Вітер". Справедливий, чесний і добросовісний щодо бійців і самого себе. Лише починається бій, і він уже там. У нього не було особистих охоронців. Командиру не раз пропонували перевестись у штаб, а він сказав: "Щойно мій останній боєць вийде звідси, я піду на будь-яку посаду". Коли мене проводжали на ношах після поранення, він обійняв мене зі словами: "Батя, одужуй. Ти нам іще потрібен". З харківського госпіталю мене літаком переправили до вінницького. Була комісія ВЛК, і мені кажуть: "Ну все, ви своє відвоювали". А в мене сльози на очах виступили. Лікарі питають: "Чому плачете? Усі з фронту тікають, а ви туди хочете?" Відповідаю: "Так. У мене син там". Кажуть: "Тоді зрозуміло. Поїдьте в санаторій, а потім повернетеся". Пояснив, що в санаторій не хочу, натомість попросив три дні побути вдома, це буде найкраща реабілітація. Мене ж відпустили на 15 діб, а потім повернувся назад до Старого Айдара на Луганщині. Пережив клінічну смерть, вісім діб провів у глибокій комі Удруге опинився в госпіталі, коли куля влучила в шию. Якщо хтось запитає, скільки було поранень, не зможу відповісти. Дві кулі влучили поблизу серця, були осколкові поранення, перебиті вени на руці, два дрібних уламки у хребті, також є в обох ногах, 13 переломів на ребрах із лівого боку. У харківському госпіталі пережив клінічну смерть, вісім діб провів у глибокій комі, верхній артеріальний тиск був майже 20. Ніхто не сподівався, що мене витягнуть. Але, видно, я ще чогось не доробив. Одразу після початку повномасштабної війни побіг у військкомат, а мене не беруть. Пояснюють: ви інвалід другої групи, не підходите. Лише за третім разом мене відправили в Гайсинську тероборону. Там хоч себе знайшов навчав хлопців, бо до того місця собі не знаходив. Молодша донька, така тендітна, маленька, теж потай пішла в тероборону. Я дивуюся: "Доню, та бронежилет важчий, ніж ти". А вона: "Нічого. Перев'язку зможу зробити, патрони подам, ще й стріляти вмію". Вона справді може стріляти з будь-якої зброї. Я її вчив. Проте нині донька повернулася до вчительства. На жаль, ядро нації винищують. У перші дні великої війни рвали двері військкоматів. І хто це були? Переважно майданівці, АТОвці. Нині з них залишилося, мабуть, відсотків 15. Інші загинули. Якщо хочемо зберегти державу, інші чоловіки не повинні ховатися під спідниці. На це гидко дивитися. Маємо усвідомити, що воюємо не з чмобіками, а з потужним агресором, з монстром.