Search trend "ту 22"

Ще у 2020 написав таке: "Зберігати демократичне правління під час війни можна лише за трьох умов. 1) Якщо війна не є довгою, 2) якщо демократична влада реагує на ситуативні виклики без огляду на ідеології і 3) якщо в суспільстві є довіра до правлячої еліти. Відсутність хоча б однієї з цих умов веде до необхідності встановлення більш централізованого, жорсткого і мобільного режиму правління".Повномасштабне вторгнення лише підтвердило актуальність цієї формули. За відсутності умови, зазначеної у першому пункті наша демократія продовжує триматися (радше балансувати) на другому і третьому. І якщо новоспечені українські ідеократи та культургеноссе поки що розвивають свої проєкти на рівні таких собі "стратегічних інтерв’ю", то з довірою гірше. Кредитна бочка з довірою, вщерть наповнена навесні 22-го, ще не вичерпана, але сильно протікає.А до цього ще й додався "ефект Трампа". Вашингтонський нарцис руйнує ту "м'яку силу", яка ззовні підтримувала штани демократичних інституцій у фатально вражених ресентиментом краях. Посольства союзників-донорів вже не тримають над титульними антикорупціонерами свої парасольки. Перед демократичною владою виникає спокуса зіграти на випередження з тими, хто мріє про "сильну руку". Зрештою, політика є цинічним полем уможливлення. Якщо для утримання влади потрібно перейти з рейок Поппера на рейки Ярвіна, то чому б й ні.Читайте також: Вітри війни завжди до змін погодиМафіозні та напівмафіозні структури вже натягують на себе ідеологічні презервативи. Бо ж знають: можуть, можуть настати такі часи, що без правильного рунічного напису на правій сідниці й вкрасти не дадуть.  Одне з головних питань в тому, хто буде розробляти ідеологічний базис майбутнього переходу демократії до перехідних форм "ситуативного авторитаризму". Тут, як бачиться, потрібні не політтехнологи, а інтелектуали, системні мислителі. З останніми наша влада у всіх її іпостасях ніколи не мала справи й навіть не знає, як відрізнити цих екзотів від кафедральних і фейсбучних продавців філософії. Знов таки, надія хіба що на просвєщьонних дітей бандитів та їхніх радників з-за бугра. Це я типа жартую. А може й ні.Хай там як, але небезпека очевидна: в українському суспільстві, й не лише серед глибиняк, є потужний запит на ідеологізацію суспільного життя. Він, цей запит, не однорідний і не фронтальний. У кожній касті він формується за окремими правилами. "Вічно ображені" і з нижчих і з вищих каст мріють про "зміну імен" та про репресії під ідеологічними прапорами. Мріють про свої інтереси, про приниження успішних та багатих через вимоги ідеократії. Мріють про дрібні бонуси для донощиків, для продажних хейтерів і прапороносців "єдино правильного курсу".У політичній касті прибічники ідеократії в меншості. Там розуміють, що бенефіціари української оборони менш за все захочуть пояснювати своїм парламентам і виборцям появу в Україні якоїсь закритої політичної системності, замішаної на месіанстві. Тому співці ідеократії  з політичної касти поки що закладають фундаменти нових політичних проєктів та формують "команди спікерів" з перспективної молоді. Вони сподіваються на "хлопців-дівчат з фронту" та, принагідно, формують структури на місцях. Те, що сьогодні називається представництвом або офісом, завтра стане регіональним штабом.Все це будується не на високих ідеях патріотизму і не на пошанівку традиції, щоб там нам не казали медійні наймити. Будується воно на банальному популізмі, на простих як ті двері комунікаційних шаблонах та на мезозойських забобонах "глибинного народу". Вчені політологи переконують нас, що від популізму простого звичайного до політичного месіанства "іn рlеnа sіgnа" (у повноті ознак) й, відповідно, до авторитаризму шлях довгий і звивистий. Але чи віримо ми їм?Вони, звісно ж, хлопці начитані та навчені тонкощам порівняльного аналізу в стилі гарвардських семінарів. Проте не договорюють важливих речей. Скажімо, таке: не все, далеко не все, що здатні перетравити зрілі демократичні системи, є безпечним для молодих і гібридних демократій. Нагадаю, що експерти з Fіnаnсіаl Тіmеs віднесли Україну саме до гібридних. Навіть не до молодих. Й не до незрілих. А до гібридних. Читайте також: "Дикобрази" формують політичні команди вже заразПопулізм в нас, на відміну від демократії, не гібридний. А радше всюдисущий, багатоликий і домінантний. Інструментальними аспектами популізму без стида і совісті користуються всі українські політичні сили. А ще популізм, як не гірко це визнавати, є практично єдиною системою понять та символічних кодів, яку однаково добре розуміють як політична каста, так і те, що все ще підпадає під старе-добре визначення "широких народних мас". Жодна велика суспільна (політична, релігійна, культурна, мистецька) маніфестація, яка не спирається на символічні коди з арсеналу популізму не має в нас шансу на успіх. Комусь здавалося, що велика війна вилікує цю хворобу. Дарма. Не вилікувала.Як й не знищила інструментального розколу "глибинного народу" на тих, котрі постять графоманію Соломії Українець й тих, які поминають московського попа як батька і вєлікага гаспадіна. Й тут не виходить переможно процитувати Шекспіра: "А рlаguе оn bоth yоur hоusеs!". Бо та чума з домів кітчевих каст легко і невимушено перестрибує на вежі зі слонової кістки.ДжерелоПро автора. Володимир Єшкілєв, український письменник, філософРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Таку думку висловила народна депутатка України Іванна Климпуш-Цинцадзе в етері Еспресо. "На даний момент усі столиці дуже жорстко і дуже ретельно обговорюють, в який спосіб потрібно реально реагувати для того, щоби зупинити цей розворот до 2012-2013 року часів Януковича, який вчора здійснила влада. Здійснив безпосередньо президент Зеленський за допомогою своєї монобільшості, як бачимо, за допомогою таких милиць, як "Батьківщина", чи ОПЗЖ, чи групи мажоритарників. І це те, що вчора відбулося. Розворот країни від євроінтеграційного курсу. Чіткий, на жаль, і однозначний. Насправді створення антикорупційної інфраструктури, в тому числі НАБУ і САП - це були конкретні вимоги для того, щоб ми отримали безвіз. А відповідно, здійснили перші кроки з наближення нашого законодавства до європейського. Так, в Європі в різний спосіб вирішується питання долання корупції", - сказала вона.Іванна Климпуш-Цинцадзе зауважила, що масштаби корупції в Україні вимагали додаткових інструментів, на які наша країна погодилась, які нам затвердили і які дозволили українським громадянам подорожувати до Європи без додаткових перешкод: "Друге: насправді в кінці жовтня ми побачимо звіт Європейської комісії про розширення, який буде стосуватися всіх країн-кандидатів. І я передбачаю, що ми будемо мати дуже жорсткі, чіткі, юридично вивірені конкретні зауваги до того, що відбулося в Україні, і вимоги, якщо Україна реально націлена на членство в Європейському Союзі, вимоги щодо того, що потрібно змінити"."Але я б хотіла сподіватися, що все-таки вистачить тверезості оговтатися від вседозволеності як Зеленському, так і його компанії, чи гопкомпанії. І, власне, зараз і під тиском українського суспільства, і під тиском, якщо хочете, міжнародних партнерів. Я хочу нагадати, що понад 50% нашого бюджету сьогодні - через макрофінансову допомогу і від Європейського Союзу, і від МВФ на умовах пільгових кредитів наповнюється саме нашими партнерами, а не нами. Ми, на жаль, під час війни не збираємо ту кількість податків, які б дозволили нам платити за ще щось, окрім наших зусиль з оборони держави. Так от, на сьогодні ми отримали вже заяву ОСРу, яка говорить про те, що знищення незалежності цієї інфраструктури підважує потенційні можливості інвестування в оборонну промисловість України. Це що? Це не злочин проти держави України? Знищується її опірність, її спроможність взагалі захищатися тим президентом і його цими поплічниками", - додала народна депутатка.22 липня президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт, прийнятий на засіданні Верховної Ради, деякі пункти якого обмежують повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та підпорядковують їхню діяльність генпрокурору. Дані у картці законопроєкту тричі змінювали: спочатку закон повернули з підписом президента, згодом помітка зникла, а за деякий час у картці знову зʼявився підпис Володимира Зеленського.Після голосування у Верховній Раді тисячі українців у великих містах вийшли на мирні протести, вимагаючи накласти президентське вето на закон, що значно обмежує повноваження  антикорупційних органів.

Сьогодні, 22 липня, минає 13 років з дня смерті українського актора Богдана Ступки. Пам'ять батька вшанував його син Остап та поділився архівними фотографіями з легендою. Повний текст новини

Еспресо пригадує славетного українця і яким він запам'ятався своїм шанувальникам.Богдана Ступку пам'ятають як актора, Героя України, лавреата Шевченківської премії та директора Національного академічного театру ім. Франка. За своє життя він знявся більш як у 90 кінострічках. Дитячі та юнацькі рокиНародився Богдан Сильвестрович 27 серпня 1941 року у смт Куликів, що біля Львова, яке тоді було окуповане німцями. Спогади про війну врізалися в його пам’ять: "Я не люблю війни, бо з дитинства боюся стрільби. Мені було всього лише три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться бій, йдіть з будинків. І тепер усе життя мене переслідує страх. Цей страх іноді примушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш заховатися – це не ти, це завжди хтось інший".Батько Сильвестр Дмитрович співав у хорі Львівського оперного театру, мамин старший брат був там же солістом, а тітка – головним концертмейстером. Як колись пригадував Ступка, вперше бажання виступати з великої сцени з'явилось в нього не в театрі, а під час новорічного концерту в школі, де він в 10 років зіграв Діда Мороза. Актор зізнався, що від тієї миті в нього залишились теплі почуття. "Напевно, сподобалось лицедіяти",- розповідав він.Вступив до 37-ї школи міста Львова (нині  – Львівська лінгвістична гімназія), а з восьмого класу і до випуску вчився у 28-й середній школі. В шкільні роки Богдан Ступка подружився з Романом Лемехою – заслуженим артистом, першим диктором Західної України, який вже теж помер. Разом просиділи за однією партою з 1-го по 10-клас. І вперше закохалися в одну і ту ж саму дівчину."Ми обидва закохалися в Любу і, не знаючи як вирішити ситуацію, навіть два дні не розмовляли. Але вона виявилася розумнішою за нас. І як кажуть  "відійшла від Романа і Богдана і вийшла за Івана", – згадував Лемеха.По закінченні школи хотів вступити на хімічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, але не склав іспити. Згодом вступив на заочне відділення філологічного факультету.Творча діяльністьУ 1961 році закінчив акторську студію при Львівському академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької, працював тут 17 років. З 1978 року перейшов до Київського академічного драматичного театру імені Івана Франка. Втілив понад 50 різнопланових ролей, був і Королем Ліром із однойменної вистави за Шекспіром, і Миколою Задорожним із "Украденого щастя", і царем Едіпом.Дебютував Богдан Ступка у кіно в фільмі Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою", роллю бійця УПА Ореста Дзвонаря у 1971 році. Хоча роль у радянському кіно була, звісно, негативною, однак у виконанні Ступки персонаж примушував співпереживати. Робота отримала 4 престижні нагороди міжнародних конкурсів і поклала успішний початок його кар'єрі в кіно. Поміж інших ролей, запам'ятався тим, що втілив на екрані багатьох історичних постатей, наприклад трьох гетьманів – Хмельницького, Мазепу та Брюховецького. Богданові Ступці не подобався пафос та офіціоз, любив "людське" спілкування."Богдан не був "шнапс-патріотом", ніколи не бачили його п’яним, хоча "козу водити" любив з багатьма, згодом відомими, людьми. Після чарки кидався всіх цілувати і щось дарувати…", – розповідав Роман Лемеха.Окрім українських фільмів, грав у польських стрічках "Вогнем і мечем", "Коли сонце було богом", "Серце в долоні". За роль в останньому фільмі – імператора марка Аврелія – в листопаді 2008 року Богдана Ступку визнали найкращим актором на міжнародному кінофестивалі Римі.Грав Ступка і в багатьох російських фільмах. Злкрема в 2007 році виконав головну роль у неоднозначно сприйнятому російському фільмі Володимира Бортка "Тарас Бульба", прем'єра якого відбулась у 2009-му.Тоді український актор сказав, що не розуміє, де у фільмі Бортка можна угледіти росіян - "адже тоді й Росії ще не існувало!""У кожного свої асоціації. Я лише можу сказати, що і в книзі, і в фільмі мова йде про Київську Русь. Це ж п’ятнадцяте сторіччя! Тоді ще не існувало такої держави як Росія. Я не розумію, де в "Тарасі Бульбі" можна уздріти росіян… Словом, я не вважаю цей фільм ідеологічним", – розповідав він. Богдан Ступка у ролі Тараса Бульби, фото: з відкритих джерел На театральній сцені запам'ятався ролями шекспірівських Річарда ІІІ та Короля Ліра, царя Едипа, молочника Тев'є та іншихЗ 2001 року і до останніх днів він був художнім керівником Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка в Києві. Також був художнім керівником акторського курсу в КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого у 2006-2010 роках.З 2002 року була втілена нова ініціатива Богдана Сильвестровича – експериментальна сцена "Театр у фойє". Цей новий театральний простір відкрив глядачам театр Франка з нового боку. Також з його подачі була відкрита Камерна сцена імені Данченка.Політична кар'єраПробував себе видатний актор і в ролі політика. Протягом 1999–2001 років був міністром культури і мистецтв України в уряді Віктора Ющенка, або, як він сам називав свою не дуже довгу роботу на цій посаді  – "міністром оборони культури". "Приходжу до театру на звичайну репетицію, і відчуваю якусь напругу серед інших акторів – чомусь вони вирішили, що тепер до мене треба ставитися якось особливо", – без особливої ​​радості згадував Ступка недовгий період своєї роботи в міністерстві.Попри відданість роботі, Богдан Ступка був взірцевим сім'янином. Усе життя він прожив з однією жінкою – Ларисою Корнієнко. Неодноразово він наголошував, що, якби не вона, можливо, й не був тим, ким став.СмертьЖиття актора обірвалося у столичній лікарні "Феофанія", де він провів останні чотири місяці. Півтора року перед тим у Німеччині йому робили операцію на серці.За словами Богдана Ступки, він мав бажання померти в один день зі своєю матір'ю Марією Ступкою, яка пішла з життя в ніч з 23 на 24 липня 2007 року. Проте смерть наступила о 6:45 22 липня 2012 року після тривалої хвороби. Причиною смерті став серцевий напад на тлі задавненого раку кісток.Церемонія прощання з актором відбулася 24 липня в театрі імені Івана Франка. Похований у Києві на Байковому кладовищі.На честь Богдана Ступки названий Народний дім у рідному Куликові. Перед входом стоїть погруддя актора, яке встановили у 2017 році. Всередині — музей-світлиця, у якій експонують особисті речі та фотографії родини митця."Вважають, що Богдан Сильвестрович був елегантним чоловіком, любив носити метелики. А уроки шляхетності, про які він говорить, він взяв від свого батька. Це, власне, проявляється у тому, що він дуже любив капелюхи. У нього вдома була ціла колекція цих капелюхів. Ось тут є три з його колекції. І тут є фотографія в одному з цих капелюхів, який він придбав у Нью-Йорку на гастролях", –  розповідала засновниця музею Ступки Ірина Цюпка. Серед експонатів є портрет Ступки, який намалював художник Юрій Журавель.Цитати СтупкиРоби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде… Але це не означає, що вже завтра з’являться золоті гори.Я вчу молодих людей, як себе морально поводити в житті. Я не вчу їх грати, тому що цього навчити неможливо. Я вчу, як їм бути, працювати, зрештою, жити.Усе наше життя – суцільна імпровізація, а значить, все наше життя – це джаз.Якщо повіриш в те, що кожен твій крок на сцені – велике мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес.Український глядач – найкращий глядач у світі, і його вдячність і оплески є кращою нагородою для акторів і меценатів. Ми – громадяни однієї країни, і обов’язок кожного – зберегти її культурне багатство.

Жінці - дві сукні на сім років, а підлітку - одна зимова та одна демісезонна куртка на три роки. Українців нещодавно збурили заяви одного з народних депутатів, а саме голову з питань фінансів податкової та митної політики комітету Верховної Ради Данила Гетьманцева, який сказав про те, яким є прожитковий мінімум в Україні, зазначивши, що це абстрактний мінімум. Хоча ми розуміємо, що є багато людей в нашій державі, які на цей "абстрактний мінімум" намагаються виживати в теперішніх умовах. А коли в Україні в останнє переглядали прожитковий мінімум і що це взагалі за цифра 2920 грн?Прожитковий мінімум в Україні розраховується по методиці, яка затверджена була Кабінетом Міністрів у 2000 році.фото: сhrdа.gоv.uа25 років тому.Так. Можна сперечатися з тією методикою, а можна не сперечатися, але по ній встановлювалися три кошики: продуктовий, промисловий і кошик послуг, який на той момент з погляду державних службовців, експертів, спеціалістів, медиків, соціальників накривав цей весь комплекс потреб, який становить прожитковий мінімум.Мова не про фактичну цифру, мова про переліки. Коли ви починали згадувати Гетьманцева, то говорили: скільки там панчіх, штанів, трусів, курток треба людині протягом року на людину. Власне, це і є пункти тієї методики. Потім ту методику спробували переглянути, якщо я не помиляюсь, у 2014-2015 роках було рішення суду, яке скасувало перегляд цієї методики. Тоді вони не дуже багато змінили: додали каву та ще щось. Але, по суті, нічого принципового там не мінялося.Декілька разів підходили до питання принципової зміни підходів, адже майже в усьому світі є свої підходи та свої методики розрахунку прожиткового мінімуму. Вони є і в європейських країнах. У італійців в прожитковому мінімумі є навіть певна кількість сухого вина, яка обов'язково має бути у людини протягом місяця.А тепер, що стосується цифри 2920 грн. Міністерство соціальної політики України кожен місяць розраховує фактичний прожитковий мінімум, виходячи з оцієї методики, про яку я сказав, і тих реальних цін, які сьогодні існують у нас на ринку. А чи знаєте, скільки сьогодні є фактичний прожитковий мінімум?Гетьманцев каже, що в три з половиною рази він має бути вищий.Ні. Дивіться, фактичний прожитковий мінімум сьогодні - понад 9000 грн. Я вам хочу нагадати, що у нас мінімальна заробітна платня - 8000 грн. Тобто вже є декілька речей, які не можуть бути по визначенню.По-перше, не може мінімальна заробітна платня бути нижче прожиткового мінімуму. Немає сенсу людині працювати на мінімальну заробітну платню, яка не покриває прожиткового мінімуму. Мінсоцполітики порахувало прожитковий мінімум - більш як 9000 грн. Те, що стоїть в бюджеті на рівні 3000 грн, то тут я з Гетьманцевим згоден, що це абсолютно абстрактна цифра.Данило Гетьманцев, фото: rbс.uаІ сміх, і гріх.Я вам скажу відверто, у свій час ми задавали Міністерству фінансів це питання та отримали відповідь, що це є умовно розрахункова цифра, яка відповідає фізичній спроможності бюджету забезпечувати соціальні виплати.Переводячи з мудрої, викрученої фрази на нормальну людську мову, я поясню. Якщо сьогодні підняти у бюджеті фактичний прожитковий мінімум до отих реальних цифр, які є, тобто з 3000 грн до 9000 грн, то загальний обсяг соціальних видатків, які мають бути виплачені з державного бюджету, зросте у три рази.Україна цих грошей не має.Україна на сьогоднішній момент не має грошей навіть на те, щоб покривати соціальні видатки в межах 3000 грн прожиткового мінімуму.А можливо десь взяти ці гроші?Так. Ми їх кожен рік беремо в макроекономічному фінансуванні наших партнерів, ходимо з протягнутою рукою і клянчимо у них $40 млрд щороку для того, щоб покривати соціальний пакет. Скажу для вашого розуміння, що прожитковий мінімум є базова цифра, як і всі соціальні стандарти. У нас з вами є два соціальних стандарти: прожитковий мінімум і мінімальна заробітна платня, від яких залежить більш як 150 різних платежів з державного бюджету.Якщо ви піднімаєте прожитковий мінімум у мінімалку, ви автоматично на таку саму суму індексуєте всі видатки державного бюджету.Ще до активної фази бойових дій, якщо я не помиляюся, питання невідповідності фактичного прожиткового мінімуму і той, що закладений в бюджет, підінімалося у 2020 році. На той момент, по тих цінах, соціальні видатки, які прив'язані до прожиткового мінімуму після індексації, збільшувалися десь на 350-400 млрд грн. А сьогодні ця цифра є абсолютно нереальною з точки зору наповнення.фото: rbс.uаІ ми з вами ще знаємо, що кожну копійку для соціальних потреб ми маємо випрошувати у наших партнерів. Напевно, вас не здивувало, чому у 2025 році Україна відмовилася від індексації соціальних стандартів при тому, що в нас інфляція 15,9%, а продуктовий кошик виріс більше ніж на 22%.Ми цього року не індексуємо соціальні стандарти. Тобто ми свідомо йдемо на погіршення рівня життя населення. Чого? А тому, що ми просто не випросили гроші.А скільки треба ще випросити грошей для того, щоб закрити принаймні індексацію цих виплат?На наступний рік, якщо ми подивимося з вами бюджетну декларацію, вони планують збільшити прожитковий мінімум до 8 600 грн. Ще раз нагадую, прожитковий мінімум - понад 9000 грн. А щодо збільшення прожиткового мінімуму, який написаний у державному бюджеті, якщо я не помиляюся, то зростає ледь не до 3500 грн, тобто лише на 500 грн. Якщо таке вдасться зробити, то це однозначно додасть те, що десь ще треба буде вишукувати додатково 100 млрд.Нам взагалі треба вишукувати на наступний рік 1,7 трлн грн.О, Боже! Ви такі страшні цифри називаєте, що я навіть не знаю, звідки й де Україні брати ці гроші.Чекайте, ви трошки мене дивуєте. Ми з вами неодноразово в етері Еспресо, обговорюючи український бюджет на 2025 рік та згадуючи бюджет на 2024 рік, говорили, що у 2025 році дохід України, дохідна частина бюджету - 2,2 трлн грн. Видаткова частина бюджету майже 1,8 трлн грн, а точніше - 1,7 трлн грн з хвостиком. Тобто дуже приблизно - 1,7 трлн грн ми десь мали запозичити на 2025 рік. А це $40 млрд.У 2024 році ми також випросили в наших партнерів $40 млрд на соціалку. У 2022-2023 роках ми нічого не просили, бо тоді нам дали, що дали. А для того, щоб покрити соціальні видатки, ми з вами надрукували 400 млрд грн. На - дру - ку - ва - ли! І результат - з 24 грн за долар став 37 грн за долар у 2022 році. Чуда ж не буває, правда? Ми з вами говоримо про абсолютно реалістичні речі: якщо називаємо певні цифри, це означає, що вони реальні й насправді існують.У 2025 році ми отримали від наших партнерів кредит $50 млрд, який частково використовується на соціалку, а частково - по згоді з деякими країнами на безпеку та оборону нашої країни. І то, нам сьогодні не вистачає 412 млрд грн на безпеку та оборону, які зараз будуть розглядатися у Верховній Раді, щоб збільшувати видатки державного бюджету.А як ви думаєте, податки будуть ще збільшувати в цьому році через те, що нам бракує грошей?Вони планують на сьогоднішній момент перекрити тих 412 млрд грн коштом двох джерел. Перше джерело - це збільшення податкових надходжень без зміни податкових вимог, без зміни норм Податкового кодексу. Я зараз поясню, звідки беруться ці речі. Друге - це більше ніж 250 млрд грн додаткових запозичень на облігації внутрішньої державної позики. Уявили собі? Тобто знову поставлять банки у відповідну позу і будуть їх примушувати купляти українські ОВДП (Облігації внутрішньої державної позики). Що маємо, то маємо.Але більш як 140 млрд грн має бути збільшено за рахунок податкових надходжень. Це і воєнний збір, який додатковий пішов цього року, це і до 50 млрд грн має бути збільшено за рахунок податку на доходи фізичних осіб. На сьогоднішній момент є купа законопроєктів у Верховній Раді, які посилюють контроль за сплатою податку на доходи фізичних осіб.Хочу нагадати, користування маркетплейсами, наприклад, ОLХ, або ще якимось, то хто б там що не розказував, але відповідно до Податкового кодексу будь-який дохід українця має оподатковуватися 18% плюс воєнний збір. Зараз 18% + 5% на будь-який дохід. Тобто формально за Податковим кодексом, який на сьогодні існує, якщо ви здали хату в оренду та отримали кошти, відповідно, як орендодавець, то зобов'язані заплатити 18%. Або ви продали якусь річ на ОLХ, формально маєте сплатити податок на доходи фізичних осіб. Або ви поїхали таксувати після закінчення робочого дня, заробили якусь копійку, і зобов'язані віддати 18%. Ви це робите? Ага, як же ж.фото: сsі.оrg.uаВи закінчили роботу, до вас прийшла сусідка, каже: "Допоможіть мені почистити каналізацію, бо забилася у кухні". Ви пішли, допомогли це зробити. Вам сусідка дала 200 грн. Треба сплатити податок. Смішно, правда?Ми абсолютно спокійно зараз говоримо про те, що всі соціальні видатки фінансуються за рахунок запозичень, які потім будуть віддавати прийдешні покоління. Ми спокійно до того відносимося? Та, Господи, хтось, аби не я.Коли ми з вами подорожуємо по європейських країнах, і на своїй машині ви заїжджаєте на заправку і заправляєтеся, а вам оператор заправочної станції дає чек, дуже часто українці не беруть чек: "Нащо? Лишіть собі". Для європейців - це клініка, жах. Як відмовлятися від власних грошей? Тому що оті всі чеки ви маєте додати до своєї річної декларації й на цю суму знизити ваші податкові зобов'язання. А що ми? А ми все одно не подаємо декларацію, все одно податки не платимо. Смішно? Але з цього формується дохідна частина бюджету.Складність українського законодавства компенсується необов'язковістю його виконання. Я вам кажу прямим текстом, як це говориться. І коли ми з вами хочемо в Європу, ми маємо розуміти, що Європа - не тільки гарні, уквітчані містечка, а це і неухильна сплата податків, це і величезна соціальна відповідальність.Чомусь, коли українці їдуть в Європу і там починають жити, працювати, в них не виникає питання - платити чи не платити податки. Тому що, якщо не сплатиш податки, будеш мати величезний менінгіт на слабу голову. З Україною - все нормально. Ми живемо в тій країні, де можемо, вибачте, сміття викинути під хатою і нічого нам за те не буде, бо ми ж у рідній оселі.Хочу ще поговорити про інфляцію. НБУ каже, що перевищено прогнози і цей показник, як ви раніше згадали, вже становить 15,9%.Так, прогноз був менш як 10%.Олег Пендзин, фото: fасеbооk/оlеg.реndzіnА що буде далі? Що буде з іноземною валютою? Бачимо, що євро дуже сильно подорожчало.Я швиденько поясню. Щодо євро, тут нічого дивного нема. Це процеси, які не мають абсолютно ніякого відношення до України. Ви берете курс з гривні до долара, множите цей курс на крос-курс євро до долара та отримуєте тих умовних там 49,3 грн - 49,4 грн, які сьогодні стоять в обмінниках. Тобто тут немає нічого дивного.Курс євро до долара, який на сьогоднішній момент стрімко падає, долар до євро, це результат "світлої політики" пана Трампа. А після прийняття цього "великого, прекрасного закону" про податки, як Трамп називає це, то цей закон протягом найближчих 10 років збільшить дефіцит американського бюджету на $3,5 трлн. Як ви думаєте, куди побіжать інвестори зі своїми грошами? В долар? Ні, не в долар. Як на мене, в євро.Але Україна на узбіччі великих інвестиційних процесів, тому, на мою думку, тут навіть нема про що говорити. Будемо просто далі спостерігати за процесами. Давайте будемо чітко розуміти, що загалом на нас це не дуже сильно впливає. 

Після спецоперації СБУ "Павутина", проведеної 1 червня, Росія розпочала зведення захисних укриттів для літаків на кількох авіабазах. Про це свідчать супутникові знімки, які оприлюднила аналітична група Frоntеllіgеnсе Іnsіght. Відповідні дані наведено у новому звіті Інституту вивчення війни (ІSW). ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Малюк розкрив нові деталі спецоперації "Павутина" Зокрема, на базі "Халіно" в Курській області зафіксовано близько 10 ґрунтових бункерів, 12 бетонних споруд бункерного типу та 8 ангарів. Подібні укриття з'явилися і на авіабазі Саки в окупованому Криму. Водночас на іншій кримській базі - Джанкой - ознак будівництва поки що не виявлено. ІSW зазначає, що уламки пошкоджених літаків досі залишаються на авіабазах "Біла" (Іркутська область) та "Оленья" (Мурманська область), які були уражені дронами під час тієї ж операції. Аналітики припускають, що РФ почала серйозно зміцнювати свої авіаоб'єкти лише після трьох років повномасштабної війни - як безпосередню відповідь на успіх української атаки. У звіті також згадують про системну критику з боку російських військових блогерів і чиновників через вразливість інфраструктури до ударів БПЛА. 1 червня СБУ провела унікальну спецоперацію "Павутина", у межах якої завдала ударів по російських аеродромах "Бєлая", "Дягілєво", "Оленья" й "Іваново". У результаті спецоперації вдалось уразити 41 російський літак&еnsр;стратегічної авіації, серед яких А-50, Ту-95, Ту-22 М3 і Ту-160.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Національна збірна України з футболу опустилася на 26-те місце у свіжому рейтингу Міжнародної федерації футболу. Це сталося після двох матчів у турнірі Саnаdіаn Shіеld, де команда програла Канаді й обіграла Нову Зеландію. Згідно з оновленими даними, Україна має 1557,21 бала. Серед європейських збірних посідає 13-ту сходинку, передає ФІФА. У червні синьо-жовті провели два поєдинки. У першому матчі українці поступилися господарям турніру - канадцям з рахунком 2:4. У другому здобули мінімальну перемогу над Новою Зеландією - 2:1. Попри одну перемогу, наша збірна втратила одну позицію в загальному рейтингу. У групі D європейського відбору до ЧС-2026 суперники української команди розмістилися так: Франція залишилась на 3-й позиції, Ісландія зберегла 74-те місце, а Азербайджан втратив 3 рядки і тепер перебуває на 122-й позиції. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Збірна України піднялась у рейтингу ФІФА Тим часом триває клубний чемпіонат світу. У півфіналі турніру ПСЖ розгромив мадридський "Реал" із рахунком 4:0. Голи забивали Руїс (двічі), Дембеле та Рамуш. Лондонський "Челсі" також пройшов до фіналу, обігравши бразильський "Флуміненсе" 2:0 завдяки дублю Жоао Педро. Фінальна зустріч відбудеться в американському Іст-Резерфорді (штат Нью-Джерсі) 13 липня о 22:00 за київським часом. 26 березня Україна обіграла Ісландію у фіналі відбіркового плей-оф (2:1). Сергій Ребров побив національний рекорд. Він став першим головним тренером в історії збірної України з футболу, якому вдалось вивести команду на чемпіонат Європи з першого відбіркового для себе циклу на чолі збірної.

Таку думку висловив голова ГО "Центр спільних дій" (віцепрем’єр-міністр України з питань євроінтеграції (2005)) Олег Рибачук в етері Еспресо. "Я думаю, що тут (українська система вдали, - ред.) не обійдеться без зовнішніх впливів. Тому що ця система влади, яка в нас є, фактично повністю залежить не стільки від наших з вами податків, це важливо, але більше половини бюджету - це зовнішня допомога", - сказав він.Олег Рибачук вважає, що робити вигляд, що з українською системою влади, з корупцією в Україні все нормально і наша країна рухається неймовірними темпами до Європейського Союзу, ніхто не буде."І тому, розуміючи реалії, якщо влада не зрозуміє цих всіх публікацій (закордонних ЗМІ, - ред.), не почує голос власного суспільства, бо про цю систему говорить багато громадських організацій і журналістів. Українці розуміють, що зараз ми не можемо оголосити вибори, але змусити владу перестати робити те, що вона робить, змусити владу прибирати Татарова як мінімум, щоб не було людей, які керують в ручному режимі судовою системою. Змусити владу прибирати корумпованих чиновників і фактично змусити Зеленського робити те, що він декларує, - це зовнішній фактор може. Тому що не хочуть кидати під автобус, як кажуть американці, український народ, але робити вигляд, що все нормально і ми рухаємося неймовірними темпами до Європейського Союзу, ніхто не буде. Тому я думаю, що десь оці сигнали ідуть, ідуть, ідуть, їх не чують, а далі відбудуться дуже серйозні розмови, і Зеленському доведеться вносити зміни і коригувати ту систему, яку він створив", - вважає політик.Що відомо про справу ЧернишоваНа початку червня в медіа з'явилася інформація, що Олексій Чернишов перебуває за кордоном на тлі корупційної справи. Водночас у пресслужбі віцепрем'єра наголошували, що він перебуває в плановому відрядженні.20 червня прем’єр-міністр України Денис Шмигаль повідомив, що підписав документи про відрядження Чернишова.Президент України Володимир Зеленський заявив, що віцепрем’єр-міністр – міністр національної єдності перебуває в закордонному відрядженні та має кілька завдань.  Уже 22 червня Чернишов повернувся в Україну після відрядження, проте НАБУ та САП повідомили йому про підозру. Міністра підозрюють у зловживанні службовим становищем й одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе і третіх осіб. Чернишов став шостим підозрюваним у справі про масштабну корупційну схему.Урядовець заявив, що планує дотримуватися "принципу максимальної відкритості" у цій справі.27 червня у Вищому антикорупційному суді Чернишову обрали запобіжний захід у вигляді застави у 120 млн грн. Вищий антикорупційний суд 2 липня оголосив рішення не задовольнити клопотання про відсторонення з посади віцепрем’єр-міністра – міністра національної єдності Олексія Чернишова. Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура просили відсторонити посадовця на 2 місяці.2 липня за віцепрем’єр-міністра – міністра національної єдності Олексія Чернишова внесли заставу в повному розмірі – 120 млн грн. Це зробила його дружина та ще два суб’єкти.

Увечері 28 червня Повітряні сили повідомили про зліт 3-х бортів Ту-95МС з російського аеродрому "Оленья". Джерело: Повітряні сили Дослівно ПС о 22:59: Зафіксовано активність 3-х бортів Ту-95МС з аеродрому "Оленья" (Мурманська область РФ), що здійснюють політ у південно-східному напрямку.

Станом на 15 червня 2025 року Росія має на озброєнні понад 1950 стратегічних ракет різного типу, серед яких балістичні, крилаті ракети та гіперзвукові "Кинжали". Ворог володіє тисячами ударних безпілотників типу Shаhеd-136 та їхніх імітаторів, повідомляє українська воєнна розвідка (ГУР). Про це вказано у відповіді Головного управління розвідки Міністерства оборони України на запит РБК-Україна. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія заощаджує техніку у бою та нарощує виробництво танків Т-90М - ІSW Основні запаси ракет РФ включають: до 500 балістичних ракет 9М723 "Іскандер-М"; до 300 крилатих ракет 9М728/9М729 "Іскандер-К"; до 260 крилатих ракет Х-101, які запускають бомбардувальники Ту-95 та Ту-160; до 280 крилатих ракет Х-22/Х-32 із бомбардувальників Ту-22М3; понад 400 крилатих ракет 3М-14 "Калібр"; до 150 гіперзвукових аеробалістичних ракет Х-47М2 "Кинжал" на винищувачах МіГ-31К; до 60 балістичних ракет КN-23 північнокорейського виробництва. За даними ГУР, Росія виробляє до 195 ракет щомісяця, зокрема: до 60 ракет "Іскандер-М"; до 20 "Іскандер-К"; до 60 "Х-101"; до 10 модернізованих Х-32; до 30 "Калібрів"; до 15 "Кинжалів". За даними воєнної розвідки, станом на 15 червня у Росії було понад 6 тисяч ударних БПЛА типу "Герань-2" (Shаhеd-136), "Гарпія-А1", а також понад 6 тисяч імітаторів ("Гербера"). За оцінкою ГУР, РФ здатна виробляти до 170 таких дронів на добу - ударних та імітаторів. При цьому до кінця цього року Москва планує наростити виробництво цих БПЛА до 190 одиниць на день. Очільник Кремля Володимир Путін пригрозив, що відмова України від визнання "референдумів" - це шанс на нову війну. Москва наполягає на визнанні Києвом результатів "референдумів", проведених восени 2022 року в так званих "ДНР", "ЛНР", Запорізькій та Херсонській областях, після яких окуповані території України назвали "російськими".

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та проблем якості життя в Україні, докторка економічних наук і професорка. Вітаю вас. Це була важка ніч, вкотре вже. М'яко кажучи. Дуже м'яко. Але нам не звикати, і на щастя, і на жаль. І ви знаєте, я планувала це інтерв'ю почати із такого легкого анонсу. Думала, що ми поговоримо про те, що буде після війни, можливо менше з демографічної точки зору. Давайте доживемо. Так, давайте доживемо. А як дожити, зрештою, не зіпсувавши собі зачатки того, на чому ми потім будемо жити? Я відслідкувала деякі з ваших останніх виступів, особисто мені впав в очі фрагмент вашої дискусії з колегами, де ви говорили про необхідність реабілітації військових. Але там ви підкреслили і необхідність реабілітації цивільних та дітей. Я, як і ви, мама, і сьогоднішню ніч я провела в укритті, намагаючись зробити все, щоби мої діти відчували якнайменше того, що відбувалося в небі над столицею.Ви підкреслюєте, що наші діти ростуть в страху і це безумовно. Але ви також маєте застереження щодо того, що вони ростуть в ненависті. У мене до вас запитання - а чи не є ця ненависть запобіжником того, що вони, коли виростуть, будуть мати якісь ілюзії стосовно нашого сусіда? Як зробити так, щоби не культивувати в них зайвого, що вони потім будуть канонізувати одне на одного?Не знаю. Не знаю, і в кого не питала, з ким не намагалася цю тему підняти, ніхто не може знайти рішення. Я намагалася говорити з психологами, я намагалася говорити з лікарями. Я намагалася говорити, знаєте, як кажуть, що коли Ісус Христос потребував поради, то він збирав простих людей. Все, що завгодно намагалися робити. Я думаю, що це страшна проблема. Це страшна проблема, навіть порівняно з Другою світовою війною. Ви знаєте, моєму онуку молодшому в 22-му році було чотири роки. І він мені сказав дві речі, які мене просто вбили. Перше – "я власноруч цих росіян повбиваю". Чотири роки. Про яке вбивство він взагалі тоді знав? А друге - ну, як ви розумієте, найвищий авторитет - це його старша сестра. До чого тут бабуся-академік взагалі?І от він якось приходить і каже, що хоче перевірити, чи Віка завжди права. Я дуже так здивувалася. Кажу: "А в чому сумніви?". Був грім, і він каже: "може це бомбарділовка?". А Віка каже, що це гроза. І от, він був не впевнений. Ми були тоді три місяці в Ужгороді, і я якось зустрічалися там з губернатором, і він мені розповідав, що в нього була зустріч з дітьми в школі. І тоді був грім, і коли гримнуло, миттєво всі діти, які приїхали, лежали на підлозі. Ми не знаємо, що в їхніх голівках твориться, ми просто цього не знаємо.діти в укритті, фото: gеttyіmаgеsА ненависть, ви знаєте, вона навряд чи може бути вибірковою. Що ми, от що ми, як суспільство, як нація, отримали за ці страшні три роки? Декілька речей отримали. І дуже таких, знаєте, які ну не те, що тішать, але вселяють надію. Не було б щастя, та нещастя помогло. Так. Перше, в нас шаленими темпами розвинулись емпатія. Шаленими. Я ніколи не очікувала такого. Знаєте, коли 22-му році я дивилася, у сховищах люди ділилися їжею, ну, то таке, нормально, і раніше поділилися. Ділилися водою. Це вже, знаєте, трошки ознака інша, бо без води ти не виживеш.Але що мене просто вразило, це коли людина йде в сховище, в укриття, вона ж не бере з собою те, що їй не потрібно. Вона бере те, що потрібно кожної хвилини. Ліки. Люди ділилися ліками.Ну, це ми говоримо про початок. Да. Пішли далі, що ми отримали? Ми об'єдналися. До війни таких соціологічних результатів єднання я ніколи не бачила по Україні. Ну, точно вам кажу. ніколи не бачила і навіть мріяти не могла, що таке буде. А в чому полягають фактичні соціологічні результати єднання? Люди кажуть, що країна рухається в правильному напрямку. Люди кажуть, що вони готові терпіти стільки, скільки буде потрібно. Люди не хочуть здаватися. Причому не хочуть здаватися, знаєте, там питання були такі, ну, доволі тонкі. Тому що якщо просто запитати: "Ти готовий здатися?", ясно, що всі скажуть - ні. Можна погратися з формулюваннями, соціологія це любить, інакше ж не можна. Це соціально чутливі питання, там інакше якщо запитаєш, те й отримаєш.Друге, це емпатія і єднання. Те, що зараз діти ненавидять Росію, це нормально, ми всі її ненавидимо, давайте відверто говорити.Навіть якщо ми їм не говоримо прямо, вони все одно це розуміють. Дітки як ті собачулі, вони ж відчувають. хлопчик біля торгового центру після нічного обстрілу Києва, фото: gеttyіmаgеsНе виривати з контексту, шановні колеги, це важливо. На рівні, знаєте, якихось там інтуїтивних образів, не знаю чого, вони настрій відчувають, тут сумнівів нема.Але я дуже боюсь, щоби вони не виросли такими, аби вони у дорослому житті змогли це відкинути. Що для цього робити, я не знаю. Їх не можна зараз вчити емпатії до росіян, це злочин. А от як воно буде, не знаю. Це загроза, це реально загроза суспільству.Ну, знаєте, як у Лесі Українки "Мене любов ненависті навчила". Вона була доросла. Те, що може собі дозволити доросла людина, по-перше, в нас є певні бар'єри. По-друге, ми розуміємо різницю між людиною, яка біля тебе, і ворогом. Доросла людина це чітко розуміє, просто не на рівні інтуїції, а на рівні нормальних понять. Вона це розуміє, вона може це аргументувати собі. А що розуміє дитина, я не знаю. Якщо не ненависть, то що це має бути? Розуміння того, що ми різні. Цього достатньо. От цього абсолютно достатньо.Згодна з вами. Ми два різні народи. Це можна доводити, це треба пояснювати дітям. Пояснювати треба з дитячого садку, дуже обережно, але пояснювати. Ну, я дуже сподіваюся, що ми знайдемо в собі сили теж знайти правильні формулювання і правильні смисли. Та тут не тільки сили, тут знання треба. І знання. Де їх шукати, я не знаю. І, знаєте, от мене трошки навіть дивує. Це не турбує, дивує скоріше. Всі переймаються реабілітацією і потім адаптацією до цивільного життя військових. Ну да, це проблема. Але я не розумію, чому цю проблему ототожнюють з тією, яка була, скажімо, в Сполучених Штатах після того, як вони пішли з В'єтнаму?Слухайте, з В'єтнаму вони пішли переможеними. Наші чоловіки з фронту повернуться виключно переможцями, або не повернуться зовсім. Ну, давайте, тверезо. Тут йде питання не дріб'язкове, це направду питання існування української нації, української держави, українського народу, як хочете називайте.І вони або повернуться після нашої перемоги, або просто поляжуть. Тому такого синдрому в нас, як був у Штатах, у нас не буде, у нас буде інший, можливо. Їх треба буде адаптувати до інших засобів спілкування. Я б скоріше про це говорила. Ну, на фронті як? Є наказ чи команда.Тут інша ситуація в цивільному, і їм треба буде про це нагадувати. Потрібно буде пропонувати їм ці канали комунікації і самим теж слідкувати. Я от була здивована, якщо ви ту розмову цитували, то ви її всю подивилися. Коли військовий підприємець розповідав, що банки не дають кредити військовим. Треба пояснювати, з одного боку банкам не пояснювати, а трошки, як-то кажуть, гарне слово воно дієве, але коли підкріплене пістолетом, то воно краще діє. То і банкам треба пояснювати їхні обов'язки стосовно країни, в якій вони функціонують і стосовно людей, які тут живуть. А з другого боку треба і військовим пояснювати, допомагати. Можливо, щось не так було оформлено, я теж цього не виключаю. Все може бути. Це дорога з двостороннім рухом? Абсолютно. До речі, от що мене ще здивувало, це вже з іншого форуму, військовий, який прийшов поранений, без ноги, здається, говорив, що з ними в госпіталі працювали, намагалися їм допомогти пережити цей важкий період. Безумовно важкий, для кожної людини важкий. І він говорить, що ми віримо своїм. Тобто, якщо прийшла там якась розумна жіночка, яка фронту не бачила, або якийсь професор, який фронту не бачив, я йому не повірю.А от людині, яка пройшла через це все, я повірю. Ну, це треба брати до уваги, але треба і пояснювати, їм також пояснювати. Рух має бути обопільний. український солдат, який втратив обидві ноги, в Реабілітаційному центрі SuреrНumаns у Львові, фото: gеttyіmаgеsЗгодна з вами. Ви сказали, що треба десь брати знання для того, щоби наше майбутнє покоління усвідомлювало, що ми різні. Ну, я це зчитую, як те, що нам потрібно продовжувати вивчати і розуміти, що відбувається в Росії з їхніми людьми, з їхньою політикою. Історію треба заново розуміти. Треба заново осмислити. З іншого боку, ми зараз всередині країни бачимо активні рухи до того, щоб відсахатися, відштовхнути все російське. Я, чесно кажучи, теж є частиною цього руху. Коли ми говоримо про використання російського контенту, мови і так далі, мені здається, що це такий запобіжний захід. Це нормальна реакція під час війни, абсолютно. Але як би ви оцінили взагалі рівень експертизи у нас серед українців, серед українських науковців, можливо, ваших колег, стосовно того, що відбувається в Росії. Ну, в нас дуже мало зараз інформації стосовно процесів суспільних, дуже мало.Умовно, Левада-центр викотили нову соціологію. При всій професійності його працівників, у тоталітарному суспільстві, особливо під час війни, отримати надійну соціологію - це практично неможливо. Тут треба, радше, працювати з соціальними мережами, дивитися по інших речах. Ну, до речі, я по Україні те саме роблю. Я не так довіряю результатам опитувань, тому що соціально чутливі питання, є соціально чутливими. Я дуже боюсь, що людина відповідає не так, як вона думає, а так, як вона думає, що від неї очікують. А от в мережі вона собі може дозволити. Але там в мережі проблема ботів, тому теж важко зріз зробити. Гібридна війна, вона тому і гібридна, що стосується усіх сфер, а передусім інформаційних. От направду, в чому РФ зацікавлена сьогодні найбільше? Чого таку ніч нам влаштували? Вона дорого коштує, дуже дорого. Для нас дорого з однієї причини, але і для Росії дорого. Чому вони на це йдуть?Тому що їм треба розхитати наше суспільство, розхитати нашу єдність, перетворити лінії поділу. Ну, поділ - це нормальна ситуація. Скажімо, ви молода жінка, я стара жінка. Поділ? Поділ. Ви штани надягаєте, я спідницю. Поділ? Поділ. Тобто поділ - це нормально. Це нічого страшного.Але якщо вбивати клин між різними поколіннями, між тими, хто носить брюки і хто носить спідниці, між заміжніми та незаміжніми, між тими, хто поїхав за кордон і тими, хто тут залишається, можна знайти багато інструментів для того, щоб ці лінії поділу перетворити на лінії розколу. Саме цього прагне ворог сьогодні. Саме цього, передовсім цього.Тому що інакше вони прекрасно розуміють: супротив не здолати. Супротив - це зброя, безумовно, але далеко не тільки зброя.Справді, знайти, де розділити, в яке місце вдарити, це не так складно. З останнього просто пригадую Київ цими днями. Акції на підтримку, так би мовити, традиційних цінностей, і Київ-прайд. Оце якраз, напевно, про це теж. Але, пані Елло, ще є одна історія, де мені здається і росіяни нам такої шкоди не зроблять, як ми можемо собі самі. І ви теж про це зауважили, у деяких своїх виступах, що після війни, дай Боже дожити, мир покаже, хто де був і що робив. І всі почнуть мірятися своїми жертвами, своїми вкладами в спільну справу. Посидіть послухайте, про що люди розмовляють після такої ночі, як сьогодні: де сильніше вдарило? Це правда? Да, це правда. "От в моєму районі сильніше було", "та ні, що ти там знаєш, от у нас було…"Я маю чат з друзями, ми живемо в різних районах, і це виглядає так само.Ну, це буде неминуче. Більше того, такі речі більше притаманні для демократичного суспільства, ніж тоталітарного. Значно більше. Так от, знаєте, про що я стала думати? А скажіть, будь ласка, 5-10 років назад, це було можливо втримати операцію, яка готувалася півтора роки, в таємниці? Абсолютно ні. операція СБУ "Павутина"У нас були круто сплановані операції, але, знову ж таки, вони зливалися. От змінилося, змінилася свідомість суспільна. От практичний приклад: ми ж розуміємо, що всі структури, і кабінет міністрів, і СБУ, і армія, вони всі є продуктом цієї спільноти, звідки вони вийшли, інакше не буває. І говорити про те, що зараз СБУ якесь не таке… Воно рівно таке, яким є суспільство. Яким суспільство його хоче бачити. Таким чином, вони інші… Тому що ми цього вимагаємоІ ми відчуваємо себе, от відчуття в нас інше. Оце відчуття ворога, воно дало можливість дуже швидко сформувати українську політичну націю. Я навіть мріяти не могла про це, правду кажу.Тому що я завжди бачила, скажімо, ну от історію з Донбасом і з Кримом. От для того, щоби зрозуміти коріння, просто зайдіть в Gооglе, просто подивіться результати голосування 1 грудня по областях. Більше нічого не потрібно. А якщо до того взяти та подивитися по областях етнічний склад населення за переписом 2001 року… Щоб було зрозуміло нашим читачам, перепис проводиться без документів. Людина відповідає те, що вона хоче. І коли її питають, "хто ти є за національністю?", то значно більше було росіян, ніж по в подальшому стало відповідати. Але все-одно значно менше, ніж в 89-му році. Тому що люди, ну, схильні себе ідентифікувати з титульною нацією. От до в 89-го року, коли був останній перепис УРСР, титульною нацією загалом в країні були росіяни.Люди більше ототожнювали себе з росіянами, скажімо, в змішаному шлюбі або якось ще. А в 2001 вже було значно більше українців. Причому це не можна було пояснити ані міграцією, не можна було пояснити різницею в народжуваності. Ну, крім того, що люди себе ідентифікують інакше. Тобто це був суспільний злам.Якщо на це подивитися з позиції 91-го року, саме голосування, то там абсолютно все стає чітким. Наш Інститут соціології Академії наук, він донедавна вів моніторинг, зараз вже не веде, грошей нема… Тема для розмови, до речі. Ну, да. І там було питання: "ким ви себе відчуваєте?". Варіантів було декілька: громадянином СРСР, громадянином України, мешканцем свого регіону, ну, там щось іще було. Так от, в Криму і на Донбасі була значно більшою, ніж в інших областях, частка тих, хто вважав себе, передусім, мешканцем свого регіону. Чесно кажучи, я б такого чогось би очікувала, ну, скажімо, на Закарпатті. Фіг вам, що називається. Зазначу, що все нормально, на Донбасі також була це не домінуюча група, але порівняно з іншими територіями, значно більша. Тобто оця свідомість, оця ідентичність, вона формується.І якщо до початку війни, я б сказала, що значна частина людей ідентифікувала себе з Росією… Ні, не з Росією, з великою країною, з імперією, то тепер, практично, їх нема. А це зміна ідентичності, яка дуже важлива. І от якщо ми зможемо масово усвідомити, донести до наших дітей, онуків те, що ми не Росія, ми не росіяни, ми ніколи не були росіянами, ми ніколи не були поляками, то наші стосунки із тими і з тими не покращаться, вони просто…Трансформуються? Ні, не те. Вони стануть очевидними. Стане очевидно, що є три народи: поляки самі по собі, українці самі по собі, росіяни самі по собі. От в чому проблема сьогодні нашої війни? Ну, крім того, що очевидно, я навіть про це не хочу говорити. Переважна більшість росіян, вони дійсно не розуміють чим ми - інші. Вони направду не розуміють цього. Це те, що їм вбивають в голови, тут сумнівів нема. Але вони і схильні до цього, вони вважають нас своїм молодшим братом. Вони думають, що не вони від нас вийшли, а ми від них. Тому з історією треба розбиратися, і треба розбиратися, я ще раз кажу, не тільки з росіянами. Я поляків не випадково згадала: є проблема, є дійсно проблема у Волині. Треба розставити крапки над "і", треба дослідження, ексгумацію треба, багато чого треба. Воно робиться, але робиться повільно.Але якщо будуть знати тільки фахівці, воно нічим не зарадить. І я вам за це дуже вдячна, що ви науку намагаєтеся трансформувати до розуміння людей, які, можливо, не орієнтуються в усіх аспектах. Ну, по-перше, в мене така наука. Якби я займалася теоретичною фізикою, мабуть, я б себе вела інакше. Пані Елло, є ще така теза, яка мене зачепила як на гачок останнім часом. Її в суботньому політклубі на Еспресо сказав Віталій Портников. Він зауважив, що враховуючи напади на українців, які, на жаль, вже мають місце в закордоном у багатьох країнах, можливо вже найближчим часом ми не будемо почувати себе супербезпечно в цих державах. І можливо, що у нас визріє щось на кшталт того, що визріло в Ізраїлі: ти ніде не вдома, окрім як вдома. Політики західних країн правішають, будьмо відвертими. Це теж впливає. Праві-ліві - це нормально, коли враховує певну здорову середину. Але перегини - це завжди не окей, ми це прекрасно розуміємо, адже маємо досвід минулого століття. Я б сказала, що політики "привішують", тому що "привішують" настрої в суспільстві. Так. От враховуючи цей момент, чи погоджуєтесь ви з цим чи ні? І чи, відповідно до цього, можна скоригувати ваш прогноз про те, що в Україну повернеться третина, на яку ми точно можемо розраховувати за сприятливих обставин? Перефразую: чи може за кордоном стати так некомфортно для українців, що насправді кількість тих, хто повернеться по війні, буде більше, ніж ви зараз очікуєте?Ну, можливо, але тут є декілька заперечень.Перше: уряди всіх без винятку європейських країн і бізнеси, включно із Угорщиною, Словаччиною, щоб не було питань, зацікавлені в тому, щоби українці там лишалися. От у нас післязавтра буде семінар з поляками. Ну, ми категорично відмовилися їхати, дорога надто важка і воно сенсу не має. Ми домовилися про спілкування онлайн, воно якраз і буде присвячено от тому, що має робити наука українська і польська, щоби хоч якимось чином зблизити інтереси України і Польщі щодо українських мігрантів. Тому що це направду дуже серйозна проблема. Це перше зауваження. Українці в Польщі, фото: gеttyіmаgеsДруге зауваження: антисемітизм ніхто не відміняв.Він може не бути на рівні державному. Ну, крім там Ірану, я не знаю країн, де б він був на державному рівні. Але на побутовому рівні він існує. Він існує в багатьох країнах, передусім в європейських. До речі, в Штатах його значно менше. Релігійні, скажімо так, моменти. Так. І відповідно, я не думаю, що буде от настільки вже масове бажання і розуміння того, що найкраще на твоїй Батьківщині. Це перше. Друге, щодо Ізраїлю. Ізраїль і від початку формувався як країна людей, які вірять в те, що вони мають жити у своїй державі. У них дуже довго не було держави своєї. В Україні ситуація все ж таки інша: навіть коли ми були у складі СРСР, ну все одно, це була Україна, ми чітко розуміли, що це Україна.І більше того, якщо ви подивитеся інформацію про міграцію 91-го, 92-го і 93-го років, в Україну був шалений приплив мігрантів. Саме через те, що всі, у кого було бодай якесь коріння, зв'язок якийсь з Україною, сюди поверталися, намагалися приїхати. Потім воно пішло нанівець, але це вже було потім. В Ізраїлі то було інакше від початку. Не було, потім з'явилася. з'явилася в крові, в війні, з'явилася несправедливо, але з'явилася ця держава, і треба було її відбудовувати.Ну і будувати туди поїхали від самого початку ті, хто вважав це своєю місією перед родиною, перед суспільством, перед майбутнім, перед нацією, як хочете. Але ситуація була інша, все ж таки. У нас, знаєте, всі прогнози мої щодо повернення мігрантів, залежать від, власне кажучи, декількох речей. Перше, найбільш очевидне - коли закінчиться війна.Не як, а коли. Друге - чи буде в Україні робота і житло? А далі починаються більш індивідуальні речі, але оці три, вони домінують, причому яскраво домінують.Ну і, напевно, наостанок, для того, щоби ми могли говорити про певний поступ і розвиток нашої країни після війни, ми маємо розуміти, що певний людський ресурс нам для цього необхідно мати. Тільки екологи радіють, коли людей менше стає. Так, є такий момент. Але разом з тим, ми можемо стикнутися з проблемою депопуляції, ви про це теж казали. Депопуляція неминуча в будь-якому варіанті, навіть якщо всіх повернемо.У разі, якщо ми не приймемо певну кількість мігрантів, тобто людей, які не є українцями, але які з тих чи інших причин шукають для себе кращого місця для життя, для роботи і так далі, і так далі. На вашу думку, чи консервативність поглядів певних верств українського суспільства не стане на заваді цьому? Як ви це бачите?Ну, все залежить від того, наскільки виваженою буде державна політика. Як ми будемо приймати мігрантів? Як ми будемо квотувати? Чи взагалі хтось до нас захоче приїхати? До речі, от ми, скажімо, позбавлені тої проблеми, яка присутня в заможних європейських країнах: до нас за велфером не поїдуть. Бідні надто, ми бідні надто.У нас допомога ніколи не буде такою, якою вона є в Німеччині, в Голландії. До нас поїдуть ті, хто хоче заробляти, кому потрібна робота, якої нема за кордоном, у їх місці проживання. Ви знаєте, на Росію не хочеться посилатися, але є деякі речі. Перед ковідом було проведено обстеження двох діаспор: одна таджикська, друга забула яка. Це відбувалось у Москві. І там, зокрема, запитувалися про рівень освіти людей, які приїхали і працювали в Москві двірниками, прибиральниками. Височенний відсоток людей з вищою освітою, височенний. Тобто їхали лікарі, працювали двірниками.Бо на батьківщині ніякої роботи не було, а тут була робота двірника, можна було щось по їхніх мірках заробити і надіслати родині, щоб вона там жила. Тобто я веду до того, що мігранти, взагалі-то це непогано. Міграція, це взагалі основний канал обміну культурного, технологічного, наукового, якого хочете. Тому тут не треба погано ставитися до всіх мігрантів. Просто треба, щоби вони усвідомлювали українські цінності, український спосіб життя, українські традиції і не вступали з ними в суперечності.Я не кажу дотримувалися, певною мірою так, але не повністю, це неможливо. А можливо і добре, що неможливо. Але якщо ми хочемо розуміти віковічну мудрість, скажімо, персів, то не треба всіх вимірювати ідеологією аятолів. Не треба думати, що ми можемо стати одним народом, ні. І це не потрібно нікому. Ми не американці, ми не канадійці, ми не австралійці. Ми відносимося до Старого світу, вони не випадково називаються Старий і Новий світ. Там психологія національна інша, нація формувалася по-іншому.І ми самі маємо з цим усвідомленням також якось зжитися, бо дуже часто, знову ж таки, навіть всередині нашої країни, трошки плутають поняття "політична нація" та "етнічна".

Російські аеродроми регулярно стають об'єктами ударів Сил оборони, що спрямовані не лише на знищення авіації, а й на підрив їхньої інфраструктури. Про це в ефірі Радіо NV розповів військовий експерт, засновник ГО "Реактивна пошта" Павло Нарожний. "Можна згадати удари по нафтобазах, де зберігається паливо для стратегічних бомбардувальників. Саме це і є метою атак", - пояснив він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ремонт Ту-160М після ударів ЗСУ триватиме понад 18 місяців - розвідка За словами Нарожного, під час однієї з операцій СБУ було знищено багато літаків Ту-95, але більшість Ту-160 залишилися неушкодженими. "Якщо не помиляюся, за весь час операції пошкоджений був лише один Ту-160, і той не знищений", - уточнив експерт. Водночас Нарожний наголосив на важливості специфічного палива для Ту-160 - високов'язкого керосину, який саме був знищений під час одного з останніх ударів по Росії. "Цей літак піднімається на великі висоти і долає значні відстані, тому йому потрібне особливе паливо. Воно успішно згоріло на нафтобазі, а не в двигунах літака", - пояснив він. Через це, за словами експерта, російські сили наразі змушені значно обмежувати застосування крилатих ракет із повітряного базування. "Наразі їхні можливості обмежуються морськими пусками Калібрів, а з повітряним запуском у них виникають суттєві проблеми", - додав Нарожний. 1 червня СБУ провела унікальну спецоперацію "Павутина", у межах якої завдала ударів по російських аеродромах "Бєлая", "Дягілєво", "Оленья" й "Іваново". У результаті спецоперації вдалось уразити 41 російський літак&еnsр;стратегічної авіації, серед яких А-50, Ту-95, Ту-22 М3 і Ту-160.

У ніч проти 17 червня Росія атакувала Київ дронами і ракетами. У столиці є постраждалі, повідомляє Gаzеtа.uа. Виникли пожежі, а також пошкоджено гуртожиток. Мер Віталій Кличко повідомив, що у столиці загинув громадянин Сполучених Штатів Америки і є 18 постраждалих. Найбільше - в Соломʼянському районі. Також до медиків звернулися двоє постраждалих у Дарницькому та один в Дніпровському районі. Російські терористи вночі зруйнували цілий під'їзд багатоповерхівки в Києві. Рятувальники шукають людей під завалами. "Унаслідок масованої атаки ворога в Києві постраждали понад 40 людей. Понад 30 із них госпіталізували. Один чоловік, громадянин США, помер під час атаки", - згодом повідомив Кличко. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Одесу на світанку масовано атакували дронами - серед поранених діти У Києві уламками пошкоджено гуртожиток авіаційного інституту. Начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко розповів подробиці: у Дніпровському районі уламок "Шахеда" застряг в стіні житлового будинку. Попередньо, без пожежі та постраждалих; у Подільському уламки дрону впали на відкритій місцевості без подальших наслідків; в Оболонському пошкоджено авто, без пожежі. Він додав, що попередньо вже 14 загиблих в Києві. Інформація буде уточнюватись. У Голосіївському районі, в приватному секторі, та в Дарницькому - в районі Червоного Хутора відбулося вимкнення електроенергії внаслідок спрацювання автоматики. Бригади енергетиків уже працюють. Внаслідок нічної атаки зафіксовано пошкодження елементів транспортної інфраструктури Через пошкодження контактної мережі тимчасово зупинений рух: трамвайного маршруту № 15; трамвайного маршруту № 22. Фахівці працюють над ліквідацією наслідків. Перекрито рух транспорту на вул. Бориспільській. Рух автобусних маршрутів № 51, 63, 115 організовано: ст. м. "Либідська" - вул. Привокзальна; вул. Космонавта Поповича - вул. Привокзальна; Контрактова пл. - вул. Привокзальна. Також перекритий рух транспорту на вул. Миколи Василенка. Автобусний маршрут 14Т курсує: Контрактова пл. - вул. Миколи Василенка. Під час ракетного обстрілу України було застосовано: крилаті ракети Х-101, запущені бортами Ту-95мс/Ту-160; крилаті ракети морського базування 3М14 "Калібр"; надзвукові ракети Х-47м2 "Кинджал"; балістичні ракети типу "Іскандер-М" / КN-23; ударні БпЛА типів "Шахед-Герань", "Гербера". Під масованою атакою були Київ та Одеса.

З 13 до 22 червня триває Міжнародний фестиваль кіно для дітей і підлітків "Чілдрен Кінофест". Проходить в обраних кінотеатрах 12 міст України та на сайті оnlіnе.сhіldrеnkіnоfеst.соm. Безкоштовно покажуть 12 повнометражних фільмів із різних країн Європи, а також 19 українських короткометражних робіт, які увійшли до фіналу дитячого кіноконкурсу. Лише в онлайн-форматі можна переглянути спеціальну програму "Найцінніший вантаж". Складається з трьох стрічок, присвячених захисту дитинства. Одна з них - це анімація "Найцінніший вантаж" французького режисера Мішеля Азанавічуса.Мішель Азанавічус - лауреат премії "Оскар" за драму "Артист". Серед інших його картин - "Кінцевий монтаж", "Молодий Ґодар" та "Агент 117". "Найцінніший вантаж" - перша анімаційна робота кінематографіста. Також він є амбасадором Unіtеd24 - глобальної ініціативи з підтримки України, започаткованої після повномасштабного російського вторгнення. А цьогоріч випустив книжку "Записки з України", написану під враженням від відвідування нашої країни.Дія мультфільму "Найцінніший вантаж" відбувається під час Другої світової війни. Недалеко від колії, якою щодня проносяться потяги смерті, мешкають лісоруб із дружиною. Одного разу жінка знаходить у снігу немовля - маленьку єврейську дівчинку. Попри заперечення чоловіка, вона вирішує прихистити дитину, за сюжетом. За словами Мішеля Азанавічуса, "це не фільм про різанину, війну чи смерть, а світла історія про те, як ланцюжок солідарності може врятувати життя". В основі сюжету - однойменний роман французького письменника Жана-Клода Ґрумберґа.Світова прем'єра відбулася торік в основному конкурсі Каннського кінофестивалю, а українська - 8 квітня цього року. Режисер тоді особисто презентував свою стрічку в київському кінотеатрі "Жовтень". Він також відповів на запитання редактора "Країни" та глядачів. Чому ви вирішили приїхати в Україну, щоб представити свою нову роботу? - Я мав нагоду представляти цей мультфільм у багатьох країнах. Але зробити це в Україні - для мене велика честь і привілей. Будь-яка можливість ще раз проявити свою підтримку вашій країні та її бійцям - це гарна нагода, і я завжди її використовую. До того ж у мене тут багато друзів і я з радістю повертаюся сюди. Я вже приїжджав в Україну багато разів від початку широкомасштабного вторгнення. У цьому залі також бачу багато дружніх облич. Про що ваша книжка про Україну та чому ви її написали? - Це галерея портретів українських захисників і захисниць, з якими я мав можливість зустрітися під час своєї подорожі в листопаді 2023 року. Я тоді здійснив поїздку до лінії фронту. Ця книжка - щось на кшталт звіту, до якого входять не тільки мої тексти, а й мої малюнки. На сьогодні вона вийшла тільки у Франції, тому адресується, звісно, французам. Усі доходи від продажу - мої роялті та прибутки видавництва - будуть направлені на платформу Unіtеd24 для підтримки України. Чим мультфільм "Найцінніший вантаж" може зацікавити саме українців і як він може бути сприйнятий у нинішньому контексті війни, на вашу думку? - Мені важко передбачити, як на стрічку будуть реагувати українці в цій ситуації. Але це фільм, який приносить із собою надію. Він показує найгірше та найкраще в людях. А також демонструє, як треба робити вибір, ким бути та як поводитися. Гадаю, це універсальний всесвітній меседж, і українці його оцінять. Як виникла ідея стрічки та чому ви обрали саме анімацію, хоча завжди знімали ігрове кіно? - Фільм скоріше обрав мене, а не навпаки. Мій продюсер надіслав мені книжку Жана-Клода Ґрумберґа. Я прочитав її та був глибоко вражений цією простою, але потужною історією. Тому попри вагання та складність, все ж таки вирішити зробити це кіно. Для нас було очевидним обрати анімаційну форму. Адже інакше складно показувати Голокост, знімати потяги з депортованими до концтаборів людьми. Анімація дозволяла нам не бути прив'язаними до реалізму. Ми хотіли натякнути на те, що відбувалося. Треба було діяти саме так, тому що фільм адресовано також і дітям. Їм не можна демонструвати жахіття Голокосту безпосередньо, прямо й жорстоко, бо є ризик травмувати. Але інакше все одно не можна про це розповідати, бо ризикуємо набрехати. А ми не хотіли ні брехати, ні травмувати. Як робився цей фільм і на які візуальні джерела ви спиралися? - Я робив основні малюнки, створював персонажів, оскільки малюю з десяти років. Але не міг працювати саме над анімацією. Тому ми разом із командою аніматорів шукали, в який спосіб і в якому стилі анімувати тих персонажів, яких я зобразив. Коли прочитав роман Жана-Клода Ґрумберґа, в мене виникло враження, що це класична література, тому хотів передати відповідний дух. Надихався французьким живописом ХІХ століття. Водночас спирався на тогочасні японські гравюри, зокрема художника Утаґави Хіросіґе, щоб зображення було схожим на ілюстрації. Це дало нам змогу створити саме анімаційний фільм у дусі класики. Коли ви придумували персонажів, чи були реальні прототипи? - Прототипів персонажів у реальному житті не було. Єдиний виняток - дружина лісоруба. Коли створював її, спирався на образ італійської акторки Анни Маньяні. Хотів, щоб ця героїня не була гарненькою, як у мультфільмах Dіsnеy. Але водночас щоб її зовнішність не була надто жорсткою, бо все ж таки глядачам треба провести з нею майже півтори години. Це жінка, яка на початку стрічки, можливо, й не гарна, але вона стає такою через вибір, який робить, та шлях, який проходить. Який був бюджет фільму та скільки років ви над ним працювали? - Робота над стрічкою зайняла шість років. Але на один рік мусив зупинитися через пандемію. За цей час швиденько зняв інше кіно - "Кінцевий монтаж". Тобто над "Найціннішим вантажем" працював п'ять років. З них два роки тривала загальна підготовка і три роки - виробництво. Щодо фінансування, то на початку бюджет становив 10 мільйонів євро. Але як це часто трапляється в анімації, ми його перебільшили. Остаточна вартість - 11 мільйонів євро. Чому багато митців повертаються до теми Голокосту та створюють нові твори про це, тоді як інші трагедії висвітлюють менше? - З мого погляду, важко визначити ту дистанцію, з якої можна розповідати про такі жахіття. Тому особливо важко показувати ті страхіття, як відбуваються нині. Навіть якщо ми говоримо про Голокост, довгі роки було неможливо зробити про це фільм чи виставу. Свого часу спиралися виключно на свідчення людей, які вижили та мали змогу розповісти. Мені здається, візуальні твори про ті події почали створювали не так давно. Тоді, коли вцілілі почали йти з цього світу. Але наші спроби розповісти якісь частини цієї історії - це вже якийсь доробок. Ми намагаємося це візуалізувати тільки тепер, коли маємо якусь дистанцію. Чому люди почали забувати різні трагедії? - Мені здається, ми живемо в таку непевну епоху, де багато всього намішано. Змішуються пропаганда, популізм і демагогія. Люди почуваються загубленими. Вони втрачають частини змісту, розуміння якихось речей. Хочуть забути і про Голокост, і про трагедії сьогодення, бо не дуже розуміють, що відбувається. А це уможливлює збільшення ненависті серед людей. Хотів би дати якусь розумнішу відповідь, але поки що не можу. Чому у світі так багато зла та чому так складно добру? - Простіше зробити щось погане, ніж щось хороше. А для брехні достатньо п'яти секунд, тоді як правду треба пояснювати десять хвилин. Мені взагалі здається, що сьогодні добро і зло мають нерівну зброю. А гроші довели до божевілля багато людей. Але не забувайте: я просто фільми знімаю.

22 червня на Рівненщині відбудеться вшанування пам’яті козаків і селян, полеглих у битві під Берестечком 1651 року. Панахиду проведе предстоятель ПЦУ Епіфаній. Подію транслює Суспільне Культура

Росії знадобиться щонайменше півтора року для ремонту кожного зі стратегічних бомбардувальників Ту-160М, пошкоджених унаслідок української операції "Павутина". Про це йдеться у звіті приватної розвідувальної компанії Dаllаs Іntеllіgеnсе, яка отримала доступ до внутрішнього протоколу наради у Міноборони РФ. Документ, датований квітнем 2025 року, стосується логістики та строків відновлення літаків, зокрема одного з флагманів російської стратегічної авіації - Ту-160М №801 на ім'я "Ілля Муромець". Для його повноцінного ремонту відведено 18 місяців, а у виробничому ланцюжку задіяно щонайменше 10 оборонних підприємств РФ. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кремль перекидає бомбардувальники подалі від фронту - Тhе Теlеgrарh Як уточнює видання Dеfеnsе Ехрrеss, ще у 2024 році на цьому літаку згорів один із двигунів. Варто зауважити, що незадовго до інциденту на "Іллі Муромці" здійснив політ російський президент Володимир Путін, використовуючи повітряне судно як інструмент пропаганди. Пожежу, за даними розвідки, спричинила контрафактна опора турбіни - попри те, що раніше цей борт презентували як еталон надійності. У витоку з протоколу вказані основні підрядники: ремонт двигунів виконує підприємство ОДК "Кузнєцов", а за систему управління відповідає ВАТ "Темп". Усього до ремонту залучено 10 заводів російського військово-промислового комплексу. Аналітики Dаllаs Іntеllіgеnсе наголошують: навіть із таким ресурсним навантаженням відновлення одного літака - це виклик. У контексті останніх втрат після українських операцій ударного типу на аеродромах, РФ буде вкрай складно відновити боєздатність авіаційного флоту навіть частково. 1 червня СБУ провела унікальну спецоперацію "Павутина", у межах якої завдала ударів по російських аеродромах "Бєлая", "Дягілєво", "Оленья" й "Іваново". У результаті спецоперації вдалось уразити 41 російський літак&еnsр;стратегічної авіації, серед яких А-50, Ту-95, Ту-22 М3 і Ту-160.

Співробітники Служби безпеки України передали до Національного музею історії України у Другій світовій війні морський безекіпажний катер Sеа Ваby. За допомогою цього дрона було виконано кілька успішних операцій проти російських окупантів і він сумарно пройшов Чорним морем понад чотири тисячі кілометрів, пише пресслужба спецслужби. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський оцінив операції СБУ в Росії та в окупованому Криму За допомогою морських дронів СБУ підірвала Кримський міст і вразила 11 російських військових кораблів. "Зокрема, цей Sеа Ваby вів "морський бій" із російською авіацією в грудні 2024 року. Безпілотник зазнав значних ушкоджень, проте виконав бойові завдання та повернувся до пункту базування. Наразі пошкодження не дають змоги використовувати його за призначенням, тому човен повністю убезпечили та передали до музею", - повідомили в СБУ. 1 червня СБУ провела унікальну спецоперацію "Павутина", у межах якої завдала ударів по російських аеродромах "Бєлая", "Дягілєво", "Оленья" й "Іваново". У результаті спецоперації вдалось уразити 41 російський літак&еnsр;стратегічної авіації, серед яких А-50, Ту-95, Ту-22 М3 і Ту-160.

Чи справді БПЛА "Оса" атакував російські стратегічні літаки?Служба безпеки України офіційно не вказала, за допомогою яких дронів була проведена операція "Павутина".підготовка дронів, які СБУ використала для спецоперації, фото: hrоmаdskе.uаІдентифікувати дрони, що атакували російську стратегічну авіацію зумів Dеfеnsе Ехрrеss, однак і в матеріалі цього видання вжито словосполучення "скоріше за все". Зокрема, на кадрах з підготовкою операції аналітики виявили дрони "Оса" під дахом бутафорських будиночків, у яких і ховали безпілотники при транспортуванні фурами.  "Оса" - це один з небагатьох FРV-дронів, який має дуже специфічну товсту та масивну "закриту" раму, де й розміщена вся електроніка та проведені всі дроти. Через це порт живлення закріплений, а не виведений на дротах, а одна з антен розміщена у носовій частині у районі камери, а не, як зазвичай, у хвостовій. Водночас абсолютна більшість інших виробників дронів використовує верхній монтаж всіх кабелів та роблять скелетоподібну раму замість "закритого рішення", – пише Dеfеnsе Ехрrеss.Оскільки операція повинна була пройти незалежно від погодних умов, а транспортування відбувалося далекими від досконалості російськими дорогами, вибір саме міцнішої закритої конструкції автори вважають цілком логічним.Крім того, в матеріалі звертають увагу на полоззя дрона, що є не лише засобом для старту, а кумулятивними бойовими частинами."І якраз ракурс на дрон знизу, з дуже характерними вентиляційними отворами, як здається, остаточно знімає питання ідентифікації", – йдеться в матеріалі.Також повідомляють, що дрони, використані в операції "Павутина" мали елементи штучного інтелекту для виявлення, ідентифікації та наведення на критично вразливі місця літаків. Це також вказує на компанію Fіrst Соntасt, що виготовляє БпЛА "Оса", яка ще в січні 2024 року вела дослідження та випробування дронів зі штучним інтелектом.Що таке дрони "Оса""Оса" – це безпілотний авіаційний комплекс, призначений для пошуку, виявлення, ідентифікації цілі та доставлення цільового спорядження. Назву дрона пов'язують з українським фільмом про козака Максима Осу, 2022 року випуску.Виготовляє комплекс компанія "Перший контакт", яка з 2014 року працює над розробкою новітніх систем БПЛА типу "баражуючий боєприпас". Перший український дрон-камікадзе "Ятаган" був протестований Fіrst Соntасt та продемонстрований керівництву ЗСУ ще у 2015 році. Основні моделі були створені компанією в рамках роботи з компанією "Альянс "Нова енергія України".FРV-дрон "Оса", фото: dеfеnсе-uа"БПЛА "Оса" є інноваційним літальним апаратом, який був повністю спроєктований та розроблений в Україні. При розробці та виробництві акцент робився на максимальну локалізацію. В результаті були розроблені унікальний корпус що вагою та жорсткістю не поступається карбоновій рамі, свій польотний процесор, модуль навігації, зв’язку, регулятор моторів та плата інтеграції", – йдеться на сайті виробника.У 2023 році комплексу було присвоєно код у системі кодифікації НАТО. Тоді ж (у серпні 2023-го), за інформацією гендиректора компанії-виробника Захара Терещенка, "Оса" була запущена в серійне виробництво. Станом на осінь 2024 року, виготовляли до тисячі "ос" щомісяця.Дрон існує в трьох основних модифікаціях: розвідувальний, ударний і ударний камікадзе. Технічні характеристики безпілотника дозволяють використовувати низку типів цільового навантаження: кумулятивний заряд, фугасний та осколково-фугасний заряд, термобаричний заряд і т зв. ВОГ.Характеристики БПЛА "Оса"Габарити складеного апарату – 560 х 560 х 100 мм,Максимальний бойовий радіус – до 25 км,Практична стеля – до 1 км,Злітна маса без корисного навантаження – до 5 кг,Корисне навантаження – до 3,3 кг,Максимальна швидкість – 150 км/год,Час в повітрі – 15 хв,Час розгортання – 5 хв.Можливості БпЛА "Оса"Дрон "Оса" відносять до "Клас 1 міні". Цей клас присвоюють безпілотним літальним апаратам мультироторного типу, середньовисотним, швидкісним, високо маневровим, вертикального зльоту та посадки.Потужні мотори й швидкість 150 км/год дозволяють безпілотнику виконувати завдання навіть у несприятливих штормових погодних умовах, коли швидкість вітру перевищує 21 м/с. У штормових умовах дальність місії не буде максимальною.Пріоритетними цілями дрона Fіrst Соntасt називає стаціонарні командні пункти, фортифікаційні споруди тактичного рівня (ДОТ, бліндажі), комплекси ППО та РЕБ,  броньована та не броньована техніка, склади боєприпасів, палива тощо. Аеродроми та літаки серед пріоритетних цілей на сайті не вказані.Засновник компанії "Перший контакт" Валерій Боровик в етері телеканалу "Еспресо" наголосив, що порівнювати "Осу" зі звичайними FРV-дронами не варто, адже Fіrst Соntасt спрямовано розробляв свої безпілотники для спеціальних операцій.FРV-дрон "Оса", фото: оsаdrоn.hаnzhоnkоv "Це спеціальні дрони, які не можна порівнювати як Меrсеdеs із "Запорожцем". В чому особливості? В тому, що ми з ходу закладали туди різні системи навігації, різні системи відстежування дронів, керування дронів, зв'язку, доведення до цілі, роботи під засобами РЕБ", – зазначив Боровик.Він також наголосив, що дешевими дронами, які зараз масово застосовуються на передовій, не можна реалізувати такі складні операції, як "Павутина" всередині ворожої країни."Ми завжди заточували дрони якраз “Оса”, не просто як FРV. І мені дуже смішно читати в навіть провідних світових масових інформаціях, що такі дрони за 500-600 доларів роблять ці операції. Це все не так. Це дуже складні дрони, і вони не коштують стільки, скільки говорять", - сказав Валерій Боровик в етері "Еспресо".Щодо ціни, то влітку 2023 року представниками виробника було озвучено, що "Оса" коштує "не дорожче від усім відомих китайських "Мавіків" (тобто прибл. $3000 – ред.). на російських ресурсах озвучувалась ціна до 2 тис. доларів за дрон. На онлайн-платформах вже не новий дрон "Оса-К7" продають за 16 тис. грн.Як "Оса" готувалася до операції "Павутина"Остаточна збірка безпілотників, що взяли участь в спецоперації "Павутина", імовірніше відбувалася вже на території РФ. Для звіту про результати удару, дрони мали російські sіm-карти, завдяки яким відправляли відео в Україну, пише Тhе Есоnоmіst. Чи використовували ШІ-управління для повністю автономних ударів, чи штучний інтелект лише допомагав операторам наводити дрони на ціль, наразі невідомо.операція "Павутина", фото: СБУТим часом видання Тhе Тіmеs пише, що "Оси", які взяли участь у спецопераціях  були "навчені" на експонатах в авіаційних музеях України. У Полтавському музеї дальньої авіації досі зберігаються списані бомбардувальники Ту-160, Ту-95 та Ту-22. Автори стверджують що ШІ-модель навчили атакувати паливні баки цих літаків.Як проводили навчання штучного інтелекту Тhе Тіmеs не описує. Вірогідно, що використали фотографії та відеозаписи літаків при різному освітленні та з різних ракурсів. На скомпільованому матеріалі виділяли вразливі для атаки елементи. Отримані дані використовували для навчання нейромережі та в підсумку отримали модель, здатну в реальному часі розпізнавати потрібні об'єкти відеопотоку з бортової камери.  

Після атаки українських безпілотників на авіабази "Оленья" та "Біла" 1 червня, Росія була змушена передислокувати частину своєї стратегічної авіації на значно віддаленіші аеродроми. Як повідомляє Теlеgrаm-канал Тrасkіng, йдеться про літаки Ту-95МС, Ту-160 та Ту-22М3, які тепер для завдання ударів по території України долають тисячі кілометрів. Зокрема, два бомбардувальники Ту-160 були перекинуті з бази "Біла" на військові аеродроми "Анадырь" (Чукотка) та "Єлізово" (Камчатка) - на відстані близько 6770 і 7250 км відповідно до українського повітряного простору. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кремль перекидає бомбардувальники подалі від фронту - Тhе Теlеgrарh Також літаки Ту-22М3, що раніше дислокувалися на базі "Оленья", періодично переміщуються на аеродром "Советский" у Республіці Комі - приблизно за 2400 км від України. Ту-95МС наразі здійснюють міжбазові перельоти між авіабазами "Оленья", "Енгельс-2" та "Українка". Для запуску крилатих ракет Х-101 російському стратегічному бомбардувальнику з авіабази "Українка" доводиться спочатку долетіти через "Оленья" до пускових позицій у Саратовській області, а після атаки - повернутись на базу. У підсумку, загальна протяжність бойового вильоту Ту-95МС становить близько 12 400 км, а тривалість польоту - до 23 годин. Ці зміни свідчать не лише про ускладнення логістики для авіаційних ударів по Україні, а й про вразливість ключових баз РФ до атак дронів. 1 червня СБУ провела унікальну спецоперацію "Павутина", у межах якої завдала ударів по російських аеродромах "Бєлая", "Дягілєво", "Оленья" й "Іваново". У результаті спецоперації вдалось уразити 41 російський літак&еnsр;стратегічної авіації, серед яких А-50, Ту-95, Ту-22 М3 і Ту-160.

Після атак українських безпілотників на російські аеродроми, Москва перекидає свої найцінніші військові літаки далеко від лінії фронту. За даними Тhе Теlеgrарh, два стратегічні бомбардувальники-ракетоносці Ту-160 перемістили на віддалену авіабазу "Анадир", що знаходиться за понад 6400 км від зони бойових дій. Цей аеродром розташований на безлюдному Чукотському півострові, близько 660 км від Аляски, і доступ до нього можливий лише повітрям або морем. Базу створили ще в часи холодної війни для протидії потенційним атакам зі США. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін нервує і терміново вимагає сховати літаки Надзвукові Ту-160 - одні з найдорожчих літаків у російському арсеналі, вартістю близько $500 млн за одиницю. Для порівняння, американський бомбардувальник В-52 оцінюють у приблизно $94 млн. Крім високої вартості, ці бомбардувальники є й рідкісними - вважається, що Росія має лише 16 діючих Ту-160. Українська сторона заявляла, що деякі з них отримали пошкодження під час атаки 1 червня в операції "Павутина". Старший науковий співробітник Королівського інституту об'єднаних збройних сил, професор Джастін Бронк, припускає, що перекидання літаків на базу в Анадирі свідчить про прагнення Кремля зменшити ризик нових ударів безпілотників. 1 червня СБУ провела унікальну спецоперацію "Павутина", у межах якої завдала ударів по російських аеродромах "Бєлая", "Дягілєво", "Оленья" й "Іваново". У результаті спецоперації вдалось уразити 41 російський літак&еnsр;стратегічної авіації, серед яких А-50, Ту-95, Ту-22 М3 і Ту-160.