Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував. Проєкт спільно створюють український ПЕН та телеканал "Еспресо". Пригадуєте оці Шевченкові рядки: "Якби то ти, Богдане, п'яний, тепер на Україну глянув"? Це про Богдана Хмельницького, українського гетьмана, якому кілька місяців тому вже виповнилося 430 років, але і досі серед українців продовжуються, тривають суперечки: Так хто ж це Богдан Хмельницький? Це великий стратег і державник, який передбачив майбутнє, чи навпаки зрадник, який віддав Україну Московії? Про це сьогодні будемо говорити. У мене в гостях Віктор Горобець, історик, доктор історичних наук. Пане Вікторе, я почну відразу з дуже загального запитання. От ви, як історик, якби треба було пояснити іноземцям або людині, яка нічого не знає про історію українську, хто такий Богдан Хмельницький. Як би ви в одному абзаці пояснили?Богдан Хмельницький. Портрет роботи Наталі Павлусенко Історики - такі істоти, які починають шукати різні плани, різні, скажімо так, нашарування, впливи, фактори і так далі. Очевидно, що, якщо говорити про одне речення, то це потрібно звертатися до міфів у гарному сенсі цього слова, бо, власне, міф якраз є те, що коротко і доступно пояснює надзвичайно складні речі. Тоді поясніть міфом, тому що, наприклад, давайте уявимо ситуацію, коли ви летите в літаку, і вас про це запитує якийсь іноземець. От як би ви пояснили? Може ж така ситуація з істориком і академічним вченим статися?Я скажу, що дивіться у глибину віків. І я можу назвати точну дату, коли, скажімо, виникає міф про Богдана Хмельницького. Це ранок 17 грудня 1648 року, коли Богдан, після успішних тих походів на Львів, на Замостя, повертається з військом до Києва. Тут у Києві біля Золотих воріт його зустрічає тогочасна інтелігенція, вершки суспільства, викладачі Києво-Могилянської академії, спудеї, і спудеї декламують вірш, де називають Богдана Хмельницького не інакше, як Мойсей Руський. Тобто така аналогія зі Старим Заповітом. Мойсей, який визволив народ єврейський з неволі, так само і Богдан Хмельницький визволив народ руський з неволі.Ось це, власне, отой міф, який пізніше, скажімо так, масштабувався, вкладався у різні, але він є визначальний, якщо ми говоримо про українську візію образу Богдана Хмельницького. Бо якщо ми поїдемо, скажімо, у Варшаву і там у Королівський палац зайдемо, то погляд з Варшави на Хмельницький буде, як на зрадника, який зруйнував, чи власне, почав руйнувати Річ Посполиту. І врешті-решт його зусилля увінчалися тим, що ми знаємо в кінці ХVІІІ століття, коли Польщу поділили, і Польща зникла з мапи Європи.Якщо ми пройдемо ще кілька сотень метрів по Варшаві, і там є такий чудовий музей, музей історії єврейства у Речі Посполитій, називається "Полін". І там дуже модерновий сучасний музей, гарні експозиції, така інтерактивність кругом. І от переходячи з одного залу, де розповідається, як євреї прийшли в Польщу і як їм це все сподобалося, як вони стали розвивати тут промисли, торгівлю, збагачувати край. І потім приходиш уже в інший зал, і ось між цими залами такий коридор, коридор темний, стіни пофарбовані в такі криваво-чорні кольори. На стінах висить портрет Богдана Хмельницького і Іслам-Гірея, його союзника Кримського хана. І тут ти чуєш і скрежет возів, тупіт коней, вибухи, ґвалти і таке інше. Це зал, який представляє, власне, візію тогочасного єврейського хроніста Натана Ганновера, як глибоке болото, де він описує те нищення, яке козаки під проводом Богдана Хмельницького чинили над єврейським народом.Фрагмент картини Ян Матейко "Богдан Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом", 1885 рік І чимало єврейських істориків трактують це як перший голокост, не менше і не більше, тобто таке. А це свідчення Натана Ганновера для усіх істориків? Тобто є якийсь консенсус щодо правдивості оцих свідчень?Щодо істориків і польських, і в тому числі єврейських є, скажімо так, солідарність у тому, що це метафоричне зображення того лиха, яке впало на євреїв. Воно дуже гіперболізоване. Цифри, які там називаються, вони просто не відповідають реальним демографічним показникам. Цифри жертв під час 48-го року, початок 49-го, 48-й рік такий був страшний. Тобто тут є, що це просто метафоричне представлення тих подій, яке було опубліковане відразу ж у Європі, у Венеції, і воно поширилося і створило, власне, певний образ. Бо, скажімо, літописи Величка чи Самовидця, чи Грабянки не користувались таким попитом, вони не були представлені на книжкових полицях європейських читачів. І тому цю версію не знають. А візія Ганновера дістала поширення. Тобто я про те, що міф - це така форма, скажімо, яку людство вигадало вже дуже давно, і це форма доступного пояснення складних речей, але, як завжди, просте, доступне хибує на істину. І тому це викривлення певного ракурсу.І якщо дивитись з різних місць, ці ракурси будуть інші. Але з іншого боку, ну власне, коли можна на одну постать дивитися з різних ракурсів і бачити абсолютно різну людину, то очевидно це вже є свідченням того, що постать справді є титанічною. Постать, яка заслуговує на увагу, яка кидає тінь у різні боки. Її можна сприймати, як об'ємну, а не як пласку, як одномірну.Ось я і пропоную тепер поговорити про вимір його походження. Тому що це походження було шляхетське. Я розумію, що його батько був управителем, я правильно це формулюю, управителем Чигирина, так? Чи як це називалося тоді? Там посада офіційно називалася підстароста Чигиринський. Тарас Шевченко. Богданова церква в Суботові. 1845 рік А, підстароста Чигиринський. Тобто він отримує, я маю на увазі Богдан Михайлович отримує добру освіту, і, наскільки я пригадую, вони в добрих стосунках тоді з поляками, з Владиславом ІV, який потім стане королем. Як сталося так, що все перевернулося, і що Богдан Хмельницький став у такій опозиції щодо короля і щодо польської шляхти? Давайте повернемося до того, що я тільки що говорив про міф, бо міфи ми сприймаємо певною мірою у негативному світлі, але міф є продуктивний за своєю основою.Якщо ми говоримо про міф, який народився 17 грудня 48-го року, коли Богдану розповіли, що він є Мойсей, що він є спаситель, що він є, власне, монарх. І це підтвердили не лише студенти, але і, скажімо, східні церковні ієрархи, які дивним чином, так сталося, були в цей час у Києві і зустрічали Богдана. І потім у Софії його вінчали на царство. Це справляє на нього таке враження, що, власне, людина, яка боролася, скоріше за все, якщо ми говоримо про початкову цю стадію цієї козацької революції, 48-й рік, боролася за станові права козацтва, розуміє, що його покликання значно більше.І от починаючи від грудня до лютого, є цікаві документи, які нам дозволяють от таку хронологію, таймінг вибудувати, бо у грудні відбувається оця зустріч, переговори з патріархами. Тобто у грудні відбувається в'їзд його вже до Києва після трьох перемог, після того, як він фактично знищив військо Речі Посполитої.Богдан Хмельницький на Поділлі, Віктор Полтавець, 1987р. Так, але при цьому він знову ж таки воює, він говорить, що: "Проти короля ми нічого не маємо по суті". Він воює за те, аби козацтво володіло своїми старовинними привілеями, аби воно було пошановане так, як годиться шанувати, врахувавши їхній сплачений податок кров'ю.Тобто шляхта чим відрізнялася від простолюду? Тим, що вона не сплачувала податки на хліб, на дрова, на ще щось, але вона сплачувала податок кров'ю. Тобто вона захищала зброєю, захищала своїм життям, своїм здоров'ям захищала вітчизну. І за це користувалася тими привілеями, власне, такої привілейованої верстви.Козацтво виступало з тих позицій, що: "Ми також воюємо, ми захищаємо Річ Посполиту, ми проливаємо свою кров, і ми гідні того, аби нам також визнали наші права, як і шляхти". Тобто розумні речі, але ще раз кажу, це все розмова, такий діалог точиться в межах оцієї політичної конструкції Речі Посполитої. Бо Річ Посполита, ми говоримо про державу ранньомодерної доби, державу ХVІІ століття. Це не є держава, якою ми її зараз уявляємо, що вона строго, так би мовити, бюрократизована, абсолютизована, все однаково, вертикаль влади. Для Речі Посполитої це абсурдне поняття - вертикаль влади, бо є різні частини, які, скажімо так, легітимність короля визнають, і за це вони отримують свої права і вольності.І от військо Запорозьке якраз хотіло стати однією з таких саме частин тієї ж Речі Посполитої. Але ці всі речі, про які ми говоримо, про цей міф, який подає саме як визволителя руського народу, він призводить до того, що в лютому 49-го року, тобто буквально за два місяці, до Переяслава приїжджає Адам Кисіль, воєвода Київський, також православний руський шляхтич, але сенаторського достоїнства, високий, який представляє інтереси новообраного короля Яна ІІ Казимира з тим, аби домовитися про те, як військо Запорозьке буде включене в цю Річ Посполиту.І на цих перемовинах в лютому 49-го року Богдан Хмельницький заявляє, що йому йдеться про те, аби визволити народ руський з неволі, щоб тут не було ані магнатів, ані шляхти, а от козаки панували на цій території. Тобто от ми ми говоримо про такий міф, який ось так стрімко, власне, очевидно, що це не лише один міф, що якісь були інтенції у самого Богдана, але оце от таким чином складається, що Богдан Хмельницький уже доходить до усвідомлення такої, по суті грандіозної ідеї. Тобто його особиста історія спочатку трапляється, потім саме життя його вже виносить на місію, на відчуття цієї місії, правильно я розумію? Це був син шляхтича. Існують різні версії, що, можливо, шляхтич, який був підданий процедурі інфамії, тобто за якийсь проступок він був підданий процедурі безчестя так званого. Ну, ще була баніція, яка передбачала взагалі, що мають вигнати шляхтича з держави. Тут була легша форма, і він переноситься, бо він, власне, їхні корені були там, в Жовкві, біля Жовкви, на заході теперішньої України. Він переноситься на наддніпрянщину, стає тим, що називалося осадчим Чигирина, тобто людиною, якій доручають заснувати місто, організувати життя в цьому місті. Ну, а пізніше він стає і підстаростою Чигиринським. І це доволі впливова посада в тому сенсі, що, звичайно, ці староства, які були у великій кількості, вони були на Київщині, на Південній Київщині, передавалися людям, які все життя майже проводили у Варшаві, вони були офіційно старостами Чигиринськими. Але реальна влада належала саме підстарості.Тобто підстароста Хмельницький - це доволі-таки впливовий, якщо ми говоримо про локальний оцей зріз влади. І свою відданість Речі Посполитої батько доводить неодноразово, у тому числі доводить своєю героїчною смертю коли разом із Жолкевським, гетьманом коронним, він іде проти Османів воювати на Цецору в 1620 році. Разом з ним іде його молодий син Богдан.Батько загинув, Богдан потрапив у полон до Османів і там декілька років провів у полоні. Тобто ми говоримо про людину, яка бачила себе частиною цієї Речі Посполитої, яка була за своїм походженням, пов'язаним зі шляхетським станом, але за своїм способом життя вона була пов'язана із козацтвом. Бо до козацтва не можна підходити, що це якась однорідна в соціальному відношенні, чи в національному відношенні група. Тут були активні люди, з різних країв прибували. Так само і шляхта козакувала, а якщо раніше говорити, то і навіть князі козакували, бо це був спосіб виявлення своєї кипучої енергії.І ось, коли цієї енергії було уже в такій мірі, що військо Запорозьке усвідомлює себе як певна самостійна одиниця - і соціальна, і політична, - яка може вимагати певних прав для себе, яка може виступати на захист, скажімо, православної церкви, коли ідуть утиски. Оце та ситуація, яка готує оте козацьке повстання 1648 року. А випадок із Чаплінським, ну це бачите, це такий штрих, який ілюструє, що собою являла влада, якщо ми говоримо на периферії Речі Посполитої.Ми пам'ятаємо, очевидно, в фільмі Єжи Гофмана "Огнєм і мечем", коли оця сцена, діалог Хмельницького з польським шляхтичем, коли він йому каже: "Ти за приватну свою образу пішов проти Речі Посполитої" і Богдан відповідає: "Якби це була моя приватна образа, то за мною пішло б 2 тисячі, але не 50 тисяч, не 100 тисяч". Тобто це лише невеличкий фрагмент, який, можливо, став поштовхом до вияву непокори. Але скільки таких було поштовхів упродовж усієї історії. Мова йде про те, що якась накопичилась у козацтва сила, з іншого боку шляхта, ну, зараз не зовсім модно казати, що із почуття такого станового егоїзму, шляхта володіла всім набором прав. Переважно це навіть не дрібна шляхта, а середня, велика шляхта, і тому козацтву в цій картині світу місця не було. І тому Хмельницький починає своє повстання, власне, в межах практик, які існують для Речі Посполитої. Тобто лицарство, військо має право заявити про свої права і підтвердити свої заяви зброєю. Але це відбувається саме в тих межах, що не йдеться про сепарування від тіла Речі Посполитої. Але ось уже на переломі 48-49 року якраз Хмельницький ставить питання про те, щоб відірвати оцю частину, Україну відірвати від Речі Посполитої і збудувати тут свою державу, козацьке панство, яке буде на відміну від решти Речі Посполитої справедливим, буде шанувати православну церкву, козацтво і так далі. Повернуся до в'їзду до Києва знову. Картинка перед очима, яка стоїть, це, звичайно, картина Івасюка "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва у грудні 1648". І пафос цього цієї картини - це, звичайно, величезний тріумф. І є відчуття цього тріумфу. І там зображений ось цей патріарх Єрусалимський Паїсій, який за легендою, зараз запитаю вас, чи це правда чи ні, розгрішив Богдана Хмельницького за теперішній і майбутні гріхи і титулував його титулом князя. Чи це справді так, чи це легенда? Ну, джерела підтверджують, що це справді так. При чому ця сама процедура, про яку ви говорили, це розгрішення за уже вчинені і за майбутнє, ну це є ознакою саме тією, яку для монарха прикладали. Тобто це не для простого смертного, не для простого шляхтича, чи дворянина, чи барона, а це якраз саме для монарха. Така формула в Європі вживається.І тому вже цією формулою він показував неординарність постаті Богдана і глибину його можливих претензій, політичних претензій. І так він його титулує і князем руським. І, власне, очевидно, оцей пафос патріарха також відіграв велику роль у тому переосмисленні Богданом Хмельницьким свого місця, своєї ролі в усій цій історії.Ну, для патріарха ми можемо зрозуміти його мотиви, бо коли Константинополь уже багато років є Стамбулом, коли під владою султана патріарх не зазнає таких переслідувань, як це ми можемо уявити після наших шалених ХХ століття, там все було все-таки набагато толерантніше. І це вже наша трошки неправильна оптика, коли ми намагаємося жахи наші переносити на попередні віки. Але в будь-якому разі йшлося про те, аби підняти авторитет православної церкви з Константинопольського патріархату. Україна є частиною на той час Константинопольського патріархату. А чи це правда, чому він був у Києві? Може це не так? Ви розкажіть, будь ласка. Але я читала, що він був проїздом у Києві, тому що він мандрував до Москви для того, щоб просити в Московії грошей на щось. Тобто, що він був проїздом.Це такий саме битий шлях від Константинополя до Москви, тому що московський цар десь виношував, хоч це була дуже молода по суті патріархія московська, яку тривалий час ніхто не визнавав. Але це була патріархія, яка тісно зрослася зі світською владою. І тому це патріархія, яка могла мати гроші, якщо навіть не свої, то гроші царської скарбниці. І тому Вселенський патріарх не лише із Константинополя, але і Антіохійський, і Єрусалимський, бідні ті патріархи, вони їздили в Москву, отримували гроші, ну і відповідним чином представляли інтереси Москви.Чимало є прикладів, коли те ж низове духовенство виступало в ролі таких собі саморозвідників, коли доносили, що там твориться в Османській імперії. Тобто така практика справді мала місце, і цього разу також саме патріарх Паїсій їхав вже ж до Москви. І, до речі, саме з патріархом Паїсієм вперше до Москви було відправлено козацького посланця. Це став Силуян Мужиловський. Це теж така доволі цікава постать, тому що він був сином відомого богослова Андрія Мужеловського, який свого часу, після смерті Іова Борецького, навіть був кандидатом на те, аби його обрали митрополитом Київським.І тому його батько підтримував зв'язки з Москвою, і тому Хмельницький, зрозуміло, що обираючи полковника Мужеловського послом, таким чином у Москві натякав на добре ставлення русинів, козаків до Москви. Ну і, власне, розраховував на військову допомогу Москви у відстоюванні отих козацьких прав. Скільки тривала оця козацька війна Богдана Хмельницького?Ну, бачите, вона пережила Богдана Хмельницького. Богдан Хмельницький помер, війна ж продовжувалася. І війна продовжувалась, вона міняла форми, вона перетікала в інші війни, коли до цього конфлікту козацько-шляхетського долучилися вже, власне, категорії якісь територіальні. Коли після того ж Берестечка вже здавалося, що немає шляху до повернення, абсолютно нема, бо коли після кампанії 1649 року ми знаємо, що було підписано Зборівську угоду. І за тією Зборівською угодою, яка була компромісного характеру, король визнав ті претензії війська Запорозького на свою державність, але це було автономне державне утворення, яке було під владою короля.Але вже після Берестечка, після 1651 року, після тих жертв, ну тут було дуже мало місця для компромісу, бо жертви козацькі в 51-му році, навесні 52-го року битва під Батогом, коли козаки вже демонстрували просто оцей свій праведний гнів від відплати, коли навіть шляхтичі, з яких можна було отримати викуп, великі гроші, вони були знищені, саме пам'ятаючи про ту кривду, яка була роком перед цим. Це щодо тіней, які кидає постать ця Богдана Хмельницького. Це правда, що під Батогом тоді були тисячі полонених за його наказом знищенні?Коли ми говоримо про батозький цей погром, там важлива навіть не кількість, бо ми, знову ж кажу, ми збочені, вибачте мені на слові, жертвами Першої світової, Другої війни, коли мільйони, мільйони, мільйони. Коли говоримо новий час, там не були такі армії великі. Але в чому була особливість цих подій під Батогом, що там були знищені представники аристократичних родів. Там був цвіт шляхетської корони польської, він був винищений.В принципі чому коронне військо, чому воно висунулося під Батіг, щоб перегородити шлях сину Богдана Хмельницького, котрий їхав у Молдавію одружуватися на доньці молдавського господаря. Доньку молдавського господаря Василя Лупу було уже перед цим зговорено за коронного шляхтича. І тому це подавалося як романтичний похід для того, аби показати холопам їхнє місце, показати козакам, що вони не гідні цього. І тому там багато було саме таких представників молодих, запальних, але аристократів, справді, дуже впливових.А для чого Богданові був цей шлюб із князівною молдавською його сина? Тобто для чого йому було це потрібно? Історики тут солідарні в тому, що йшлося не про посаг, йшлося не про кошти, хоча казали, що Лупу дуже заможний і все, але йшлося зовсім про інше. Коли ми згадували ці події перелому 48-49 дев'ятих років, оце виникнення ідеї князівства руського, зрозуміло, що це автоматично тягне за собою, що має бути династія правляча. Як можна було Хмельницьких зробити такими династами? Хмельницький, до речі, у 48-му році намагався притягти на свій бік Ізяславського, із Вишневецьким тут було набагато гірше, тих людей, які мали князівський титул, щоб вони стали номінально зверхниками цієї Русі. Ну, але з того нічого не вийшло, і пізніше він утверджується, очевидно, в тому, що треба свою династію започаткувати.І оцей шлюб якраз був найкоротшим шляхом для того, аби увійти в той монарший клуб Європи, щоб створити саму династію і таким чином говорити про Князівство Руське. Як це корелювалося із козацьким поняттям рівності? Ну, не дуже, бо козаки дивилися все-таки на Богдана, як на першого серед рівних, але аж ніяк не над собою.Ну, але такі плани були, і тому, коли врешті-решт в 53-му році Тиміш Хмельницький загинув, це був значний удар не лише особистий по Хмельницькому, але і по політичних амбіціях Хмельницького. Тому що Тимоша він давно вводив уже в справи, він вже очолював військові походи, він брав участь у прийомі різних дипломатичних місій. Тобто він його готував саме до такого статусу високого. Ну і що ж, підійшли ми впритул до Переяславської угоди чи Переяславських угод. Я знаю, що російська історія, російський міф, принаймні так було в радянській школі, так вчили нас в радянській школі, вони це трактували, як якийсь логічний процес і логічне закінчення ніби возз'єднання двох братніх народів. Тому моє питання: чи міг Богдан Хмельницький в тій історичній точці і ситуації не піти на ці угоди? Я знаю, що історики не люблять казати, чи міг, що би було, але чи була можливість не йти на союз з Московським царством? Давайте скажемо так, те, що було, щоб було академічно, давайте поговоримо про альтернативи. Якщо говорити, чи були альтернативи, то, безумовно, були, вони відбиті в джерелах, вони добре описані, бо паралельно із оцим треком московським Богдан Хмельницький провадив постійно перемовини із османським падишахом. Бо, власне, то не султан був, а падишах, він суміщав світську і духовну владу.Важко сказати, коли оця була точка, коли Богдан Хмельницький утвердився в тому, що московський більш привабливий. Бо переговори ці тривали довго. Важко погодитися із російськими тими істориками, які кажуть, що вже 8 червня 1648 року, коли Богдан Хмельницький написав перший лист до московського царя, що це він тут уже висловив побажання бути під владою царя. Ну, але там риторика цього листа вказує на зовсім інші мотиви. А на що вона вказує? Починається козацьке повстання, у травні відбуваються ці знаменні перемоги під Жовтими водами, під Корсунем. В цей час помирає Владислав ІV - це одна позиція. Друга позиція: двома роками перед цим Московське царство укладає із Варшавою таємну угоду. І ця таємна угода передбачала, що, якщо Кримські татари нападають на московські землі, Річ Посполита повинна надати допомогу Москві. Якщо Кримські татари нападають на Річ Посполиту, то Москва повинна надати допомогу. І тепер ситуація, що в таборі Богдана Хмельницького разом з Богданом Хмельницьким навесні 48-го року з'являється орда під керівництвом Перекопського бея Тугай-Бея. І тому автоматично має вступити в дію оця таємна угода між Варшавою і Москвою.І якраз Варшава сигналізує в Москву, що московський цар надав допомогу у відбитті наступу. Збереглося листування, і збереглися навіть накази, коли московський цар справді віддав мобілізаційний наказ, щоб воєводи, які близько біля кордону з Україною, підготувалися до виступу в похід. І тому один із цих листів перехоплюють козаки, і він стає відомий Богдану Хмельницькому.Відповідним чином 8 червня Хмельницький пише у Москву лист, в якому пояснює, що: "Ми є православні, що ми не є ворогами Москви" і так далі, і тому подібне. Про ті утиски, які коронна влада чинить. І відповідно просить не вести проти них війну. З іншого боку, звертаю увагу на те, що в Речі Посполитій помер король. І зараз цілком легально розпочалася виборча боротьба. Сторони висувають кандидатів на зайняття варшавського престолу польського короля. І от гетьман пропонує Олексію Михайловичу, царю московському, висунути свою кандидатуру.І це була абсолютно нормальна ідея, бо перед цим Владислав, король, який помер, був царевичем московським, був навіть проголошений царем і навіть вступав, правда, ненадовго. Тобто ось така була фабула тих цих подій. А пізніше це можна, звичайно, вже інтерпретувати, говорити навіть, коли ж там в середині минулого століття говорили про возз'єднання. Насправді мова йшла про ось такі моменти.Коли того ж посилає Мужиловського в посольство до Москви, мова там із листування, очевидно, що йде про військову допомогу. І пізніше, коли після Берестечка, справді, становище України було дуже складне, Хмельницький розглядає різні моменти, навіть доходить до того, що на випадок, якщо не вдасться стримати коронну армію, щоб цар дозволив відійти на землі з Московщини, щоб просто зберегти людей. І такі речі були, бо просто такі умови диктували події. Навіть після Берестейської битви, як програма максимум, йшлося про те, що він готовий відправити до Москви посланця, аби говорити про статті, на яких військо Запорозьке перейде під владу царя.Тобто автономне утворення, яке на певних умовах має визнати владу, чи протекцію московського царя, а цар буде надавати військову допомогу, політичну допомогу. Але паралельно з цим також йдуть перемовини із султаном. І коли Москва боялася, бо, дивіться, пройшло ну зовсім мало 1633-34, коли Смоленська війна, коли Москва зазнала страшенного розгрому від Речі Посполитої, і тому вона не відчувала себе готовою. І тому Хмельницький начебто просить допомогу. Цар і обіцяє, але врешті-решт не приходить ані під Зборів російське військо чи московське військо, ані під Берестечком не було. І тому паралельно розвивається оцей османський трек, і в травні 1653 року саме із Стамбула прибуває посол від султана і привозить атрибути васально-залежного господаря і говорить про готовність султана прийняти Україну під свою протекцію. Травень 53-го року. І тут такі дивні обставини відбуваються, що начебто Виговський таємно цю інформацію передав Москві, чи царським воєводам, які несли прикордонну службу. Ті доносять цю звістку до Москви. Це відбувається 20 червня 1653 року. І вже буквально 22 червня цар віддає наказ війську про те, що воно готувалося до війни. В Україну посилається гінець з тим, що цар готовий прийняти військо Запорозьке під свою протекцію. Ага, бо до того цар не був охочий дуже?Не був охочий, боявся, але тепер острах того, що Україна перейде. Можливо, це певною мірою спекуляція, але виправдана спекуляція, що очевидно, що оцей витік інформації був саме від Богдана Хмельницького. Аби спровокувати московського царя на такі дії. Чому Хмельницький не прийняв протекцію турецького султана? Бо ми знаємо з історії, що той же ж його похресник чи принаймні молодший товариш Петро Дорошенко, той перейшов під протекцію царя.Очевидно, що тут бралися до уваги не релігійні обставини, бо найпростіше пояснити тим, що тут були православні, а там іслам був. Очевидно, брався до уваги той факт, що Османська порта в цей час веде війну, таку виснажливу війну із маленькою Венецією, але Венецію, яка є заможна, яка має потужний флот і всі сили Османської імперії скеровані на цю, на Кандійську війну, вона називалась.І тому із листа, який прислав султан Хмельницькому, було очевидно, що допомогу будуть надавати лише Кримські татари. Ну, але Богдан уже бачив, що цієї сили мало, і знову ж таки Кримський хан має також свої інтереси. Це не є такий слухняний васал султана. Ну і тому був, власне, обраний оцей варіант із Москвою, як таким протектором, який, власне, мав щось змінити в цій ситуації. Але минає всього два роки, і московський цар порушує, іде на домовленості таємні із польською владою і порушує, власне, цю угоду Переяславську. Я правильно розумію? Це було просто перемир'я, підписане у Вільно, у польському Немежа, це село біля Вільно. Але так традиційно в польській історіографії називається Немежське перемир'я, в російській і в українській називається Віленське. В чому тут, скажімо так, не те, щоб таємність, але сепаратність часто можна вживати. Тому що Хмельницький, по-перше, був проти цього перемир'я, є листи, коли він намагається царя переконати в тому, що це помилковий крок, тому що потрібно досягнути перемоги над Річчю Посполитою. А для Московського царя йшлося про те, аби замиритися з Річчю Посполитою і разом піти проти Швеції, шведського королівства.У цей час Шведське королівство є союзником Богдана Хмельницького, поки що потенційним, але ведеться листування, і, власне, налагоджуються такі союзницькі стосунки. Врешті решт вони були такі втілені в життя, цей союз. І тому Хмельницький виступає проти цього. До його аргументів не прислуховуються, Хмельницький посилає свого посланця, але не в Абу Дабі (сміється), посилає у Вільно. Але цього посланця не було допущено за стіл перемовин. Тобто мова іде про Україну, але без України. Ну, тобто це зрада, якщо вже аналогія сьогоднішнім днем, то в принципі це зрада, правильно?Ну, скажімо так, зрада, яка не відбулася, тому що врешті-решт це перемир'я було мертвонародженим проєктом. Бо там йшлося про те, що поляки погоджувалися, ну, власне, не лише поляки, але і литовці погоджувались на те, що після смерті Яна ІІ Казимира, він був бездітним королем і вже дітей, очевидно, не могло бути, що або Олексій Михайлович, або його син буде обраний на королівство. Але перед цим повинен перейти на католицизм, перед цим повинен третє-десяте, і врешті-решт це ні до чого не призвело.Але такий, класифікується як американський дослідник, ну але це російського походження, Джордж Вернадський, чи російсько-українського походження, писав, що оце Вільно завершило медовий місяць царської вірності для Хмельницького. Тобто, якщо він до цього часу намагався враховувати оці інтереси, то після Вільно він уже почувався, справді, обманутим. Він зрозумів, що його оця ставка на карту московську, лише на неї, вона не спрацює. І тому він продовжує стосунки із Шведським королівством. На хвилиночку московський царь, московське королівство оголошує війну Швеції. А Хмельницький в цей час розвиває союзницькі стосунки. До формальної угоди за життя Хмельницького справа не дійшла. Але фактично Хмельницький посилає на допомогу шведському королю козацькі війська, корпус полковника Ждановича, в 57-му році вони там разом воюють і доходять до Варшави. Тобто ось така картина, якщо говорити не формально, то так, зрада, але якщо говорити формально з правової точки зору, то зради не відбулося, але, як кажуть, осад залишився. Я закінчуватиму тим, з чого почала. Я почала з рядків Шевченка. В нього багато гіркоти в його текстах, багато гіркоти щодо Богдана: "І стоїть в селі Суботові, на горі високій Домовина України, широка, глибока. Ото церков Богданова, там-то він молився, щоб москаль добром і лихом з козаком ділився". Є ще пісня, яку я хочу процитувати, це пісня теж написана в середині ХІХ століття. Це пісня, яка стала народною, вона називається "А вже 200 років як козак в неволі". Вона має автора, автор Анатолій Свидницький, але насправді ця пісня стала народною вже. І там є такі слова: "Ой, пане Богдане, нерозумний сину, занапастив нарід, ще й неньку Вкраїну. Занапастив, зруйнував, бо в голові розуму мало мав". Як Ви думаєте, ось таке ставлення до Богдана, як до історичного діяча, як до діяча державного, от у фольклорі і у Шевченка, як воно сформувалося? Що ви про це думаєте, як історик?Бачите, можна навести очевидно набагато більше прикладів, коли в піснях навпаки прославляється як визволитель, як збавитель. Але крім цієї ми теж пам'ятаємо, що “Бодай Богдана перша куля не минула”, це також доволі таки промовисто ілюструє ставлення. Але це був такий процес, давайте ми не будемо царину цієї пісенної культури, бо очевидно, що це була вже вторинна. Поговоримо про первинні. Від Шевченка.Навіть не від Шевченка, для Шевченка авторитетом в історії був, очевидно, Куліш. Куліш, який писав "Чорну Раду", і який читав її, збереглися відомості, читав Шевченку. Шевченку це дуже подобалось, він захоплювався, він любив історію, але саме переважно через Куліша. І от в Куліша теж, коли ми почитаємо "Чорну Раду", а якщо ми візьмемо ще навіть не просто “Чорну Раду”, яка була опублікована, а ті списки, перші списки, то там взагалі Богдан показаний, як сонце козаків, яке висвітлює їм шлях в темряві, яке збавляє їх від лиходіїв і так далі, і тому подібне.І в тому варіанті, який опублікований, ну також Богдан для раннього Куліша - це є ота золота доба. І він пише, ну, не своїми словами, а словами своїх героїв, пише, що лише погано те, що ця доба минулася, а вже ті, хто прийшли за Богданом…Бачили наслідок фатальної помилки. Так, і так само у Шевченка, Ви цитували, це уже середина 1840-х років, кінець 1850-х років, справді там про Богдана п'яницю і таке інше. Але візьміть ранні речі. Ті ж "Гайдамаки", якщо не помиляюся, в 1842 році написано. Ну то там Богдан у нього в гарному світі.Так оце ж моє питання полягає в тому, чого ж таке різночитання? Чому весь час такі різні оцінки? Чому немає якоїсь єдиної думки?Постать титанічна, вчинків багато. І саме про те, що ми з вами говорили, оця Переяславська історія, вона також відбивається. Саме Шевченко, я так розумію, що він все це оцінював, дивлячись на те, до чого призвів перехід України під царську владу.
... More