Search trend "Ту-22"

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував.  Проєкт спільно створюють український ПЕН та телеканал "Еспресо". Пригадуєте оці Шевченкові рядки: "Якби то ти, Богдане, п'яний, тепер на Україну глянув"? Це про Богдана Хмельницького, українського гетьмана, якому кілька місяців тому вже виповнилося 430 років, але і досі серед українців продовжуються, тривають суперечки: Так хто ж це Богдан Хмельницький? Це великий стратег і державник, який передбачив майбутнє, чи навпаки зрадник, який віддав Україну Московії? Про це сьогодні будемо говорити. У мене в гостях Віктор Горобець, історик, доктор історичних наук. Пане Вікторе, я почну відразу з дуже загального запитання. От ви, як історик, якби треба було пояснити іноземцям або людині, яка нічого не знає про історію українську, хто такий Богдан Хмельницький. Як би ви в одному абзаці пояснили?Богдан Хмельницький. Портрет роботи Наталі Павлусенко Історики - такі істоти, які починають шукати різні плани, різні, скажімо так, нашарування, впливи, фактори і так далі. Очевидно, що, якщо говорити про одне речення, то це потрібно звертатися до міфів у гарному сенсі цього слова, бо, власне, міф якраз є те, що коротко і доступно пояснює надзвичайно складні речі. Тоді поясніть міфом, тому що, наприклад, давайте уявимо ситуацію, коли ви летите в літаку, і вас про це запитує якийсь іноземець. От як би ви пояснили? Може ж така ситуація з істориком і академічним вченим статися?Я скажу, що дивіться у глибину віків. І я можу назвати точну дату, коли, скажімо, виникає міф про Богдана Хмельницького. Це ранок 17 грудня 1648 року, коли Богдан, після успішних тих походів на Львів, на Замостя, повертається з військом до Києва. Тут у Києві біля Золотих воріт його зустрічає тогочасна інтелігенція, вершки суспільства, викладачі Києво-Могилянської академії, спудеї, і спудеї декламують вірш, де називають Богдана Хмельницького не інакше, як Мойсей Руський. Тобто така аналогія зі Старим Заповітом. Мойсей, який визволив народ єврейський з неволі, так само і Богдан Хмельницький визволив народ руський з неволі.Ось це, власне, отой міф, який пізніше, скажімо так, масштабувався, вкладався у різні, але він є визначальний, якщо ми говоримо про українську візію образу Богдана Хмельницького. Бо якщо ми поїдемо, скажімо, у Варшаву і там у Королівський палац зайдемо, то погляд з Варшави на Хмельницький буде, як на зрадника, який зруйнував, чи власне, почав руйнувати Річ Посполиту. І врешті-решт його зусилля увінчалися тим, що ми знаємо в кінці ХVІІІ століття, коли Польщу поділили, і Польща зникла з мапи Європи.Якщо ми пройдемо ще кілька сотень метрів по Варшаві, і там є такий чудовий музей, музей історії єврейства у Речі Посполитій, називається "Полін". І там дуже модерновий сучасний музей, гарні експозиції, така інтерактивність кругом. І от переходячи з одного залу, де розповідається, як євреї прийшли в Польщу і як їм це все сподобалося, як вони стали розвивати тут промисли, торгівлю, збагачувати край. І потім приходиш уже в інший зал, і ось між цими залами такий коридор, коридор темний, стіни пофарбовані в такі криваво-чорні кольори. На стінах висить портрет Богдана Хмельницького і Іслам-Гірея, його союзника Кримського хана. І тут ти чуєш і скрежет возів, тупіт коней, вибухи, ґвалти і таке інше. Це зал, який представляє, власне, візію тогочасного єврейського хроніста Натана Ганновера, як глибоке болото, де він описує те нищення, яке козаки під проводом Богдана Хмельницького чинили над єврейським народом.Фрагмент картини Ян Матейко "Богдан Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом", 1885 рік І чимало єврейських істориків трактують це як перший голокост, не менше і не більше, тобто таке. А це свідчення Натана Ганновера для усіх істориків? Тобто є якийсь консенсус щодо правдивості оцих свідчень?Щодо істориків і польських, і в тому числі єврейських є, скажімо так, солідарність у тому, що це метафоричне зображення того лиха, яке впало на євреїв. Воно дуже гіперболізоване. Цифри, які там називаються, вони просто не відповідають реальним демографічним показникам. Цифри жертв під час 48-го року, початок 49-го, 48-й рік такий був страшний. Тобто тут є, що це просто метафоричне представлення тих подій, яке було опубліковане відразу ж у Європі, у Венеції, і воно поширилося і створило, власне, певний образ. Бо, скажімо, літописи Величка чи Самовидця, чи Грабянки не користувались таким попитом, вони не були представлені на книжкових полицях європейських читачів. І тому цю версію не знають. А візія Ганновера дістала поширення. Тобто я про те, що міф - це така форма, скажімо, яку людство вигадало вже дуже давно, і це форма доступного пояснення складних речей, але, як завжди, просте, доступне хибує на істину. І тому це викривлення певного ракурсу.І якщо дивитись з різних місць, ці ракурси будуть інші. Але з іншого боку, ну власне, коли можна на одну постать дивитися з різних ракурсів і бачити абсолютно різну людину, то очевидно це вже є свідченням того, що постать справді є титанічною. Постать, яка заслуговує на увагу, яка кидає тінь у різні боки. Її можна сприймати, як об'ємну, а не як пласку, як одномірну.Ось я і пропоную тепер поговорити про вимір його походження. Тому що це походження було шляхетське. Я розумію, що його батько був управителем, я правильно це формулюю, управителем Чигирина, так? Чи як це називалося тоді? Там посада офіційно називалася підстароста Чигиринський.  Тарас Шевченко. Богданова церква в Суботові. 1845 рік А, підстароста Чигиринський. Тобто він отримує, я маю на увазі Богдан Михайлович отримує добру освіту, і, наскільки я пригадую, вони в добрих стосунках тоді з поляками, з Владиславом ІV, який потім стане королем. Як сталося так, що все перевернулося, і що Богдан Хмельницький став у такій опозиції щодо короля і щодо польської шляхти? Давайте повернемося до того, що я тільки що говорив про міф, бо міфи ми сприймаємо певною мірою у негативному світлі, але міф є продуктивний за своєю основою.Якщо ми говоримо про міф, який народився 17 грудня 48-го року, коли Богдану розповіли, що він є Мойсей, що він є спаситель, що він є, власне, монарх. І це підтвердили не лише студенти, але і, скажімо, східні церковні ієрархи, які дивним чином, так сталося, були в цей час у Києві і зустрічали Богдана. І потім у Софії його вінчали на царство. Це справляє на нього таке враження, що, власне, людина, яка боролася, скоріше за все, якщо ми говоримо про початкову цю стадію цієї козацької революції, 48-й рік, боролася за станові права козацтва, розуміє, що його покликання значно більше.І от починаючи від грудня до лютого, є цікаві документи, які нам дозволяють от таку хронологію, таймінг вибудувати, бо у грудні відбувається оця зустріч, переговори з патріархами. Тобто у грудні відбувається в'їзд його вже до Києва після трьох перемог, після того, як він фактично знищив військо Речі Посполитої.Богдан Хмельницький на Поділлі, Віктор Полтавець, 1987р. Так, але при цьому він знову ж таки воює, він говорить, що: "Проти короля ми нічого не маємо по суті". Він воює за те, аби козацтво володіло своїми старовинними привілеями, аби воно було пошановане так, як годиться шанувати, врахувавши їхній сплачений податок кров'ю.Тобто шляхта чим відрізнялася від простолюду? Тим, що вона не сплачувала податки на хліб, на дрова, на ще щось, але вона сплачувала податок кров'ю. Тобто вона захищала зброєю, захищала своїм життям, своїм здоров'ям захищала вітчизну. І за це користувалася тими привілеями, власне, такої привілейованої верстви.Козацтво виступало з тих позицій, що: "Ми також воюємо, ми захищаємо Річ Посполиту, ми проливаємо свою кров, і ми гідні того, аби нам також визнали наші права, як і шляхти". Тобто розумні речі, але ще раз кажу, це все розмова, такий діалог точиться в межах оцієї політичної конструкції Речі Посполитої. Бо Річ Посполита, ми говоримо про державу ранньомодерної доби, державу ХVІІ століття. Це не є держава, якою ми її зараз уявляємо, що вона строго, так би мовити, бюрократизована, абсолютизована, все однаково, вертикаль влади. Для Речі Посполитої це абсурдне поняття - вертикаль влади, бо є різні частини, які, скажімо так, легітимність короля визнають, і за це вони отримують свої права і вольності.І от військо Запорозьке якраз хотіло стати однією з таких саме частин тієї ж Речі Посполитої. Але ці всі речі, про які ми говоримо, про цей міф, який подає саме як визволителя руського народу, він призводить до того, що в лютому 49-го року, тобто буквально за два місяці, до Переяслава приїжджає Адам Кисіль, воєвода Київський, також православний руський шляхтич, але сенаторського достоїнства, високий, який представляє інтереси новообраного короля Яна ІІ Казимира з тим, аби домовитися про те, як військо Запорозьке буде включене в цю Річ Посполиту.І на цих перемовинах в лютому 49-го року Богдан Хмельницький заявляє, що йому йдеться про те, аби визволити народ руський з неволі, щоб тут не було ані магнатів, ані шляхти, а от козаки панували на цій території. Тобто от ми ми говоримо про такий міф, який ось так стрімко, власне, очевидно, що це не лише один міф, що якісь були інтенції у самого Богдана, але оце от таким чином складається, що Богдан Хмельницький уже доходить до усвідомлення такої, по суті грандіозної ідеї. Тобто його особиста історія спочатку трапляється, потім саме життя його вже виносить на місію, на відчуття цієї місії, правильно я розумію? Це був син шляхтича. Існують різні версії, що, можливо, шляхтич, який був підданий процедурі інфамії, тобто за якийсь проступок він був підданий процедурі безчестя так званого. Ну, ще була баніція, яка передбачала взагалі, що мають вигнати шляхтича з держави. Тут була легша форма, і він переноситься, бо він, власне, їхні корені були там, в Жовкві, біля Жовкви, на заході теперішньої України. Він переноситься на наддніпрянщину, стає тим, що називалося осадчим Чигирина, тобто людиною, якій доручають заснувати місто, організувати життя в цьому місті. Ну, а пізніше він стає і підстаростою Чигиринським. І це доволі впливова посада в тому сенсі, що, звичайно, ці староства, які були у великій кількості, вони були на Київщині, на Південній Київщині, передавалися людям, які все життя майже проводили у Варшаві, вони були офіційно старостами Чигиринськими. Але реальна влада належала саме підстарості.Тобто підстароста Хмельницький - це доволі-таки впливовий, якщо ми говоримо про локальний оцей зріз влади. І свою відданість Речі Посполитої батько доводить неодноразово, у тому числі доводить своєю героїчною смертю коли разом із Жолкевським, гетьманом коронним, він іде проти Османів воювати на Цецору в 1620 році. Разом з ним іде його молодий син Богдан.Батько загинув, Богдан потрапив у полон до Османів і там декілька років провів у полоні. Тобто ми говоримо про людину, яка бачила себе частиною цієї Речі Посполитої, яка була за своїм походженням, пов'язаним зі шляхетським станом, але за своїм способом життя вона була пов'язана із козацтвом. Бо до козацтва не можна підходити, що це якась однорідна в соціальному відношенні, чи в національному відношенні група. Тут були активні люди, з різних країв прибували. Так само і шляхта козакувала, а якщо раніше говорити, то і навіть князі козакували, бо це був спосіб виявлення своєї кипучої енергії.І ось, коли цієї енергії було уже в такій мірі, що військо Запорозьке усвідомлює себе як певна самостійна одиниця - і соціальна, і політична, - яка може вимагати певних прав для себе, яка може виступати на захист, скажімо, православної церкви, коли ідуть утиски. Оце та ситуація, яка готує оте козацьке повстання 1648 року. А випадок із Чаплінським, ну це бачите, це такий штрих, який ілюструє, що собою являла влада, якщо ми говоримо на периферії Речі Посполитої.Ми пам'ятаємо, очевидно, в фільмі Єжи Гофмана "Огнєм і мечем", коли оця сцена, діалог Хмельницького з польським шляхтичем, коли він йому каже: "Ти за приватну свою образу пішов проти Речі Посполитої" і Богдан відповідає: "Якби це була моя приватна образа, то за мною пішло б 2 тисячі, але не 50 тисяч, не 100 тисяч". Тобто це лише невеличкий фрагмент, який, можливо, став поштовхом до вияву непокори. Але скільки таких було поштовхів упродовж усієї історії. Мова йде про те, що якась накопичилась у козацтва сила, з іншого боку шляхта, ну, зараз не зовсім модно казати, що із почуття такого станового егоїзму, шляхта володіла всім набором прав. Переважно це навіть не дрібна шляхта, а середня, велика шляхта, і тому козацтву в цій картині світу місця не було. І тому Хмельницький починає своє повстання, власне, в межах практик, які існують для Речі Посполитої. Тобто лицарство, військо має право заявити про свої права і підтвердити свої заяви зброєю. Але це відбувається саме в тих межах, що не йдеться про сепарування від тіла Речі Посполитої. Але ось уже на переломі 48-49 року якраз Хмельницький ставить питання про те, щоб відірвати оцю частину, Україну відірвати від Речі Посполитої і збудувати тут свою державу, козацьке панство, яке буде на відміну від решти Речі Посполитої справедливим, буде шанувати православну церкву, козацтво і так далі. Повернуся до в'їзду до Києва знову. Картинка перед очима, яка стоїть, це, звичайно, картина Івасюка "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва у грудні 1648". І пафос цього цієї картини - це, звичайно, величезний тріумф. І є відчуття цього тріумфу. І там зображений ось цей патріарх Єрусалимський Паїсій, який за легендою, зараз запитаю вас, чи це правда чи ні, розгрішив Богдана Хмельницького за теперішній і майбутні гріхи і титулував його титулом князя. Чи це справді так, чи це легенда? Ну, джерела підтверджують, що це справді так. При чому ця сама процедура, про яку ви говорили, це розгрішення за уже вчинені і за майбутнє, ну це є ознакою саме тією, яку для монарха прикладали. Тобто це не для простого смертного, не для простого шляхтича, чи дворянина, чи барона, а це якраз саме для монарха. Така формула в Європі вживається.І тому вже цією формулою він показував неординарність постаті Богдана і глибину його можливих претензій, політичних претензій. І так він його титулує і князем руським. І, власне, очевидно, оцей пафос патріарха також відіграв велику роль у тому переосмисленні Богданом Хмельницьким свого місця, своєї ролі в усій цій історії.Ну, для патріарха ми можемо зрозуміти його мотиви, бо коли Константинополь уже багато років є Стамбулом, коли під владою султана патріарх не зазнає таких переслідувань, як це ми можемо уявити після наших шалених ХХ століття, там все було все-таки набагато толерантніше. І це вже наша трошки неправильна оптика, коли ми намагаємося жахи наші переносити на попередні віки. Але в будь-якому разі йшлося про те, аби підняти авторитет православної церкви з Константинопольського патріархату. Україна є частиною на той час Константинопольського патріархату. А чи це правда, чому він був у Києві? Може це не так? Ви розкажіть, будь ласка. Але я читала, що він був проїздом у Києві, тому що він мандрував до Москви для того, щоб просити в Московії грошей на щось. Тобто, що він був проїздом.Це такий саме битий шлях від Константинополя до Москви, тому що московський цар десь виношував, хоч це була дуже молода по суті патріархія московська, яку тривалий час ніхто не визнавав. Але це була патріархія, яка тісно зрослася зі світською владою. І тому це патріархія, яка могла мати гроші, якщо навіть не свої, то гроші царської скарбниці. І тому Вселенський патріарх не лише із Константинополя, але і Антіохійський, і Єрусалимський, бідні ті патріархи, вони їздили в Москву, отримували гроші, ну і відповідним чином представляли інтереси Москви.Чимало є прикладів, коли те ж низове духовенство виступало в ролі таких собі саморозвідників, коли доносили, що там твориться в Османській імперії. Тобто така практика справді мала місце, і цього разу також саме патріарх Паїсій їхав вже ж до Москви. І, до речі, саме з патріархом Паїсієм вперше до Москви було відправлено козацького посланця. Це став Силуян Мужиловський. Це теж така доволі цікава постать, тому що він був сином відомого богослова Андрія Мужеловського, який свого часу, після смерті Іова Борецького, навіть був кандидатом на те, аби його обрали митрополитом Київським.І тому його батько підтримував зв'язки з Москвою, і тому Хмельницький, зрозуміло, що обираючи полковника Мужеловського послом, таким чином у Москві натякав на добре ставлення русинів, козаків до Москви. Ну і, власне, розраховував на військову допомогу Москви у відстоюванні отих козацьких прав. Скільки тривала оця козацька війна Богдана Хмельницького?Ну, бачите, вона пережила Богдана Хмельницького. Богдан Хмельницький помер, війна ж продовжувалася. І війна продовжувалась, вона міняла форми, вона перетікала в інші війни, коли до цього конфлікту козацько-шляхетського долучилися вже, власне, категорії якісь територіальні. Коли після того ж Берестечка вже здавалося, що немає шляху до повернення, абсолютно нема, бо коли після кампанії 1649 року ми знаємо, що було підписано Зборівську угоду. І за тією Зборівською угодою, яка була компромісного характеру, король визнав ті претензії війська Запорозького на свою державність, але це було автономне державне утворення, яке було під владою короля.Але вже після Берестечка, після 1651 року, після тих жертв, ну тут було дуже мало місця для компромісу, бо жертви козацькі в 51-му році, навесні 52-го року битва під Батогом, коли козаки вже демонстрували просто оцей свій праведний гнів від відплати, коли навіть шляхтичі, з яких можна було отримати викуп, великі гроші, вони були знищені, саме пам'ятаючи про ту кривду, яка була роком перед цим. Це щодо тіней, які кидає постать ця Богдана Хмельницького. Це правда, що під Батогом тоді були тисячі полонених за його наказом знищенні?Коли ми говоримо про батозький цей погром, там важлива навіть не кількість, бо ми, знову ж кажу, ми збочені, вибачте мені на слові, жертвами Першої світової, Другої війни, коли мільйони, мільйони, мільйони. Коли говоримо новий час, там не були такі армії великі. Але в чому була особливість цих подій під Батогом, що там були знищені представники аристократичних родів. Там був цвіт шляхетської корони польської, він був винищений.В принципі чому коронне військо, чому воно висунулося під Батіг, щоб перегородити шлях сину Богдана Хмельницького, котрий їхав у Молдавію одружуватися на доньці молдавського господаря. Доньку молдавського господаря Василя Лупу було уже перед цим зговорено за коронного шляхтича. І тому це подавалося як романтичний похід для того, аби показати холопам їхнє місце, показати козакам, що вони не гідні цього. І тому там багато було саме таких представників молодих, запальних, але аристократів, справді, дуже впливових.А для чого Богданові був цей шлюб із князівною молдавською його сина? Тобто для чого йому було це потрібно? Історики тут солідарні в тому, що йшлося не про посаг, йшлося не про кошти, хоча казали, що Лупу дуже заможний і все, але йшлося зовсім про інше. Коли ми згадували ці події перелому 48-49 дев'ятих років, оце виникнення ідеї князівства руського, зрозуміло, що це автоматично тягне за собою, що має бути династія правляча. Як можна було Хмельницьких зробити такими династами? Хмельницький, до речі, у 48-му році намагався притягти на свій бік Ізяславського, із Вишневецьким тут було набагато гірше, тих людей, які мали князівський титул, щоб вони стали номінально зверхниками цієї Русі. Ну, але з того нічого не вийшло, і пізніше він утверджується, очевидно, в тому, що треба свою династію започаткувати.І оцей шлюб якраз був найкоротшим шляхом для того, аби увійти  в той монарший клуб Європи, щоб створити саму династію і таким чином говорити про Князівство Руське. Як це корелювалося із козацьким поняттям рівності? Ну, не дуже, бо козаки дивилися все-таки на Богдана, як на першого серед рівних, але аж ніяк не над собою.Ну, але такі плани були, і тому, коли врешті-решт в 53-му році Тиміш Хмельницький загинув, це був значний удар не лише особистий по Хмельницькому, але і по політичних амбіціях Хмельницького. Тому що Тимоша він давно вводив уже в справи, він вже очолював військові походи, він брав участь у прийомі різних дипломатичних місій. Тобто він його готував саме до такого статусу високого. Ну і що ж, підійшли ми впритул до Переяславської угоди чи Переяславських угод. Я знаю, що російська історія, російський міф, принаймні так було в радянській школі, так вчили нас в радянській школі, вони це трактували, як якийсь логічний процес і логічне закінчення ніби возз'єднання двох братніх народів. Тому моє питання: чи міг Богдан Хмельницький в тій історичній точці і ситуації не піти на ці угоди? Я знаю, що історики не люблять казати, чи міг, що би було, але чи була можливість не йти на союз з Московським царством? Давайте скажемо так, те, що було, щоб було академічно, давайте поговоримо про альтернативи. Якщо говорити, чи були альтернативи, то, безумовно, були, вони відбиті в джерелах, вони добре описані, бо паралельно із оцим треком московським Богдан Хмельницький провадив постійно перемовини із османським падишахом. Бо, власне, то не султан був, а падишах, він суміщав світську і духовну владу.Важко сказати, коли оця була точка, коли Богдан Хмельницький утвердився в тому, що московський більш привабливий. Бо переговори ці тривали довго. Важко погодитися із російськими тими істориками, які кажуть, що вже 8 червня 1648 року, коли Богдан Хмельницький написав перший лист до московського царя, що це він тут уже висловив побажання бути під владою царя. Ну, але там риторика цього листа вказує на зовсім інші мотиви. А на що вона вказує? Починається козацьке повстання, у травні відбуваються ці знаменні перемоги під Жовтими водами, під Корсунем. В цей час помирає Владислав ІV - це одна позиція. Друга позиція: двома роками перед цим Московське царство укладає із Варшавою таємну угоду. І ця таємна угода передбачала, що, якщо Кримські татари нападають на московські землі, Річ Посполита повинна надати допомогу Москві. Якщо Кримські татари нападають на Річ Посполиту, то Москва повинна надати допомогу. І тепер ситуація, що в таборі Богдана Хмельницького разом з Богданом Хмельницьким навесні 48-го року з'являється орда під керівництвом Перекопського бея Тугай-Бея. І тому автоматично має вступити в дію оця таємна угода між Варшавою і Москвою.І якраз Варшава сигналізує в Москву, що московський цар надав допомогу у відбитті наступу. Збереглося листування, і збереглися навіть накази, коли московський цар справді віддав мобілізаційний наказ, щоб воєводи, які близько біля кордону з Україною, підготувалися до виступу в похід. І тому один із цих листів перехоплюють козаки, і він стає відомий Богдану Хмельницькому.Відповідним чином 8 червня Хмельницький пише у Москву лист, в якому пояснює, що: "Ми є православні, що ми не є ворогами Москви" і так далі, і тому подібне. Про ті утиски, які коронна влада чинить. І відповідно просить не вести проти них війну. З іншого боку, звертаю увагу на те, що в Речі Посполитій помер король. І зараз цілком легально розпочалася виборча боротьба. Сторони висувають кандидатів на зайняття варшавського престолу польського короля. І от гетьман пропонує Олексію Михайловичу, царю московському, висунути свою кандидатуру.І це була абсолютно нормальна ідея, бо перед цим Владислав, король, який помер, був царевичем московським, був навіть проголошений царем і навіть вступав, правда, ненадовго. Тобто ось така була фабула тих цих подій. А пізніше це можна, звичайно, вже інтерпретувати, говорити навіть, коли ж там в середині минулого століття говорили про возз'єднання. Насправді мова йшла про ось такі моменти.Коли того ж посилає Мужиловського в посольство до Москви, мова там із листування, очевидно, що йде про військову допомогу. І пізніше, коли після Берестечка, справді, становище України було дуже складне, Хмельницький розглядає різні моменти, навіть доходить до того, що на випадок, якщо не вдасться стримати коронну армію, щоб цар дозволив відійти на землі з Московщини, щоб просто зберегти людей. І такі речі були, бо просто такі умови диктували події. Навіть після Берестейської битви, як програма максимум, йшлося про те, що він готовий відправити до Москви посланця, аби говорити про статті, на яких військо Запорозьке перейде під владу царя.Тобто автономне утворення, яке на певних умовах має визнати владу, чи протекцію московського царя, а цар буде надавати військову допомогу, політичну допомогу. Але паралельно з цим також йдуть перемовини із султаном. І коли Москва боялася, бо, дивіться, пройшло ну зовсім мало 1633-34, коли Смоленська війна, коли Москва зазнала страшенного розгрому від Речі Посполитої, і тому вона не відчувала себе готовою. І тому Хмельницький начебто просить допомогу. Цар і обіцяє, але врешті-решт не приходить ані під Зборів російське військо чи московське військо, ані під Берестечком не було. І тому паралельно розвивається оцей османський трек, і в травні 1653 року саме із Стамбула прибуває посол від султана і привозить атрибути васально-залежного господаря і говорить про готовність султана прийняти Україну під свою протекцію. Травень 53-го року. І тут такі дивні обставини відбуваються, що начебто Виговський таємно цю інформацію передав Москві, чи царським воєводам, які несли прикордонну службу. Ті доносять цю звістку до Москви. Це відбувається 20 червня 1653 року. І вже буквально 22 червня цар віддає наказ війську про те, що воно готувалося до війни. В Україну посилається гінець з тим, що цар готовий прийняти військо Запорозьке під свою протекцію. Ага, бо до того цар не був охочий дуже?Не був охочий, боявся, але тепер острах того, що Україна перейде. Можливо, це певною мірою спекуляція, але виправдана спекуляція, що очевидно, що оцей витік інформації був саме від Богдана Хмельницького. Аби спровокувати московського царя на такі дії. Чому Хмельницький не прийняв протекцію турецького султана? Бо ми знаємо з історії, що той же ж його похресник чи принаймні молодший товариш Петро Дорошенко, той перейшов під протекцію царя.Очевидно, що тут бралися до уваги не релігійні обставини, бо найпростіше пояснити тим, що тут були православні, а там іслам був. Очевидно, брався до уваги той факт, що Османська порта в цей час веде війну, таку виснажливу війну із маленькою Венецією, але Венецію, яка є заможна, яка має потужний флот і всі сили Османської імперії скеровані на цю, на Кандійську війну, вона називалась.І тому із листа, який прислав султан Хмельницькому, було очевидно, що допомогу будуть надавати лише Кримські татари. Ну, але Богдан уже бачив, що цієї сили мало, і знову ж таки Кримський хан має також свої інтереси. Це не є такий слухняний васал султана. Ну і тому був, власне, обраний оцей варіант із Москвою, як таким протектором, який, власне, мав щось змінити в цій ситуації. Але минає всього два роки, і московський цар порушує, іде на домовленості таємні із польською владою і порушує, власне, цю угоду Переяславську. Я правильно розумію? Це було просто перемир'я, підписане у Вільно, у польському Немежа, це село біля Вільно. Але так традиційно в польській історіографії називається Немежське перемир'я, в російській і в українській називається Віленське. В чому тут, скажімо так, не те, щоб таємність, але сепаратність часто можна вживати. Тому що Хмельницький, по-перше, був проти цього перемир'я, є листи, коли він намагається царя переконати в тому, що це помилковий крок, тому що потрібно досягнути перемоги над Річчю Посполитою. А для Московського царя йшлося про те, аби замиритися з Річчю Посполитою і разом піти проти Швеції, шведського королівства.У цей час Шведське королівство є союзником Богдана Хмельницького, поки що потенційним, але ведеться листування, і, власне, налагоджуються такі союзницькі стосунки. Врешті решт вони були такі втілені в життя, цей союз. І тому Хмельницький виступає проти цього. До його аргументів не прислуховуються, Хмельницький посилає свого посланця, але не в Абу Дабі (сміється), посилає у Вільно. Але цього посланця не було допущено за стіл перемовин. Тобто мова іде про Україну, але без України. Ну, тобто це зрада, якщо вже аналогія сьогоднішнім днем, то в принципі це зрада, правильно?Ну, скажімо так, зрада, яка не відбулася, тому що врешті-решт це перемир'я було мертвонародженим проєктом. Бо там йшлося про те, що поляки погоджувалися, ну, власне, не лише поляки, але і литовці погоджувались на те, що після смерті Яна ІІ Казимира, він був бездітним королем і вже дітей, очевидно, не могло бути, що або Олексій Михайлович, або його син буде обраний на королівство. Але перед цим повинен перейти на католицизм, перед цим повинен третє-десяте, і врешті-решт це ні до чого не призвело.Але такий, класифікується як американський дослідник, ну але це російського походження, Джордж Вернадський, чи російсько-українського походження, писав, що оце Вільно завершило медовий місяць царської вірності для Хмельницького. Тобто, якщо він до цього часу намагався враховувати оці інтереси, то після Вільно він уже почувався, справді, обманутим. Він зрозумів, що його оця ставка на карту московську, лише на неї, вона не спрацює. І тому він продовжує стосунки із Шведським королівством. На хвилиночку московський царь, московське королівство оголошує війну Швеції. А Хмельницький в цей час розвиває союзницькі стосунки. До формальної угоди за життя Хмельницького справа не дійшла. Але фактично Хмельницький посилає на допомогу шведському королю козацькі війська, корпус полковника Ждановича, в 57-му році вони там разом воюють і доходять до Варшави. Тобто ось така картина, якщо говорити не формально, то так, зрада, але якщо говорити формально з правової точки зору, то зради не відбулося, але, як кажуть, осад залишився. Я закінчуватиму тим, з чого почала. Я почала з рядків Шевченка. В нього багато гіркоти в його текстах, багато гіркоти щодо Богдана: "І стоїть в селі Суботові, на горі високій Домовина України, широка, глибока. Ото церков Богданова, там-то він молився, щоб москаль добром і лихом з козаком ділився". Є ще пісня, яку я хочу процитувати, це пісня теж написана в середині ХІХ століття. Це пісня, яка стала народною, вона називається "А вже 200 років як козак в неволі". Вона має автора, автор Анатолій Свидницький, але насправді ця пісня стала народною вже. І там є такі слова: "Ой, пане Богдане, нерозумний сину, занапастив нарід, ще й неньку Вкраїну. Занапастив, зруйнував, бо в голові розуму мало мав". Як Ви думаєте, ось таке ставлення до Богдана, як до історичного діяча, як до діяча державного, от у фольклорі і у Шевченка, як воно сформувалося? Що ви про це думаєте, як історик?Бачите, можна навести очевидно набагато більше прикладів, коли в піснях навпаки прославляється як визволитель, як збавитель. Але крім цієї ми теж пам'ятаємо, що “Бодай Богдана перша куля не минула”, це також доволі таки промовисто ілюструє ставлення. Але це був такий процес, давайте ми не будемо царину цієї пісенної культури, бо очевидно, що це була вже вторинна. Поговоримо про первинні. Від Шевченка.Навіть не від Шевченка, для Шевченка авторитетом в історії був, очевидно, Куліш. Куліш, який писав "Чорну Раду", і який читав її, збереглися відомості, читав Шевченку. Шевченку це дуже подобалось, він захоплювався, він любив історію, але саме переважно через Куліша. І от в Куліша теж, коли ми почитаємо "Чорну Раду", а якщо ми візьмемо ще навіть не просто “Чорну Раду”, яка була опублікована, а ті списки, перші списки, то там взагалі Богдан показаний, як сонце козаків, яке висвітлює їм шлях в темряві, яке збавляє їх від лиходіїв і так далі, і тому подібне.І в тому варіанті, який опублікований, ну також Богдан для раннього Куліша - це є ота золота доба. І він пише, ну, не своїми словами, а словами своїх героїв, пише, що лише погано те, що ця доба минулася, а вже ті, хто прийшли за Богданом…Бачили наслідок фатальної помилки. Так, і так само у Шевченка, Ви цитували, це уже середина 1840-х років, кінець 1850-х років, справді там про Богдана п'яницю і таке інше. Але візьміть ранні речі. Ті ж "Гайдамаки", якщо не помиляюся, в 1842 році написано. Ну то там Богдан у нього в гарному світі.Так оце ж моє питання полягає в тому, чого ж таке різночитання? Чому весь час такі різні оцінки? Чому немає якоїсь єдиної думки?Постать титанічна, вчинків багато. І саме про те, що ми з вами говорили, оця Переяславська історія, вона також відбивається. Саме Шевченко, я так розумію, що він все це оцінював, дивлячись на те, до чого призвів перехід України під царську владу.

Українські безпілотники атакували Новокуйбишевський НПЗ у Самарській області в ніч на 10 березня. Він виробляє пальне для реактивних двигунів надзвукових літаків (Су-27, Ту-22МЗ та інших).

Про це повідомляє Суспільне Спорт. До складу команди входили Артем Тищенко, Віталій Мандзин, Антон Дудченко та Дмитро Підручний.   Як проходила естафета? Першим на дистанцію від України виходив Артем Тищенко. Українець чисто відпрацював на "лежці" (п'ятий час за швидкострільністю) та повернувся на дистанцію сьомим. Використавши два додаткових патрони на "стійці", Артем передав естафету дев'ятим.Віталій Мандзин вже до першої стрільби втратив дві позиції, використав два додаткові патрони на "лежці" та опустився на 12-ту сходинку. На "стійці" біатлоніст схибив одного разу, але повернув Україну на 10-ту позицію.Антон Дудченко зміг відіграти три позиції завдяки чистій першій стрільбі з найкращим показником швидкострільності. На вогневому рубежі стоячи Дудченко вдруге відпрацював найшвидше (18,9 секунди) без жодної хиби, завдяки чому зумів відіграти ще дві позиції.Останнім від України на дистанцію виходив Дмитро Підручний. На "лежці" капітан команди використав один додатковий патрон; на "стійці" ж закрив усі п'ять мішеней із шести патронів, повернувся на дистанцію третім і вирвав для України "бронзу"!Результати естафетиФранція (0+4) 1:16:24.3Норвегія (1+8) +1:26.6Україна (0+7) +2:45.4Німеччина (4+9) +2:57.1Австрія (0+10) +4:07.2Італія (3+8) +4:28.8"Бронза" в естафеті стала для України першою нагородою на рівні Кубка світу за три сезони. Востаннє українці здобували медаль на етапі в Обергофі сезону 2021/22: Дар'я Блашко та Артем Тищенко тоді здобули "бронзу" в одиночному міксті.Олімпійська чемпіонка Ярослава Магучіх втретє поспіль здобула "золото" чемпіонату Європи в приміщенні в стрибках у висоту.

У Чорному морі 7 березня перебувають три ворожі кораблі, які є носіями крилатих ракет "Калібр" загальним залпом до восьми ракет. В Азовському морі ворожі кораблі наразі відсутні, повідомили ВМС. "У Середземному морі чатують чотири ворожі кораблі, з яких три є носіями крилатих ракет "Калібр" загальним залпом до 26 ракет", - йдеться у повідомленні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна під масованою атакою РФ - лунають вибухи За добу в інтересах Росії прохід Керченською протокою здійснили: до Чорного моря - 22 судна, з них п'ять продовжили рух у напрямку протоки Босфор; до Азовського моря - п'ять суден, із них два продовжили рух з протоки Босфор. З аеродрому "Оленья", що в Мурманській області Росії, у небо піднялась група бомбардувальників Ту-95. Моніторингові пабліки повідомляють, що наразі в повітрі фіксується одразу 10 бортів Ту-95МС стратегічної авіації ворога. Ще о 03:32 ПС повідомили про групу ракет на Херсонщині, курс - північно-західний. О 03:35 військові попередили про групу ракет в акваторії Чорного моря курсом на Одещину/Одесу. О 03:50 ПС попередили про швидкісні цілі з Донеччини в напрямку Дніпропетровщини і Харківщини. Зранку у Харкові та Тернополі пролунали вибухи.

Вадим — 31-річний девопс, який півтора року поєднував дві фултайм-роботи й один парттайм. І при цьому ніколи не працював на вихідних, бо встигав виконувати усі завдання за вісім годин. Через повномасштабну війну та кризу в ІТ дохід нашого співрозмовника з $17 000 впав до $12 000. В інтерв’ю фахівець розповів DОU про поєднання кількох фултаймів, чому не хоче зростати вгору і які переломні моменти сформували прагматичне ставлення до роботи. Щоб історія не втрачала деталей і щирості, ми були змушені зберегти анонімність спікера. «Фултайм-робота займала 2–3 години на день» Я DеvОрs вже 11 років, і за цей час так полюбив цю професію, що нічим іншим не хотів би займатись. За перші шість років своєї кар’єри я змінив п’ять компаній, і кожен перехід супроводжувався значним підвищенням зарплати — +1000 доларів до попередньої суми. У мене не було цілі переходити заради більших грошей чи працювати у кожній компанії не більше як рік, щоб швидше просуватися. Так ставалося само собою. Проєкти, на яких я працював, переходили у стадію підтримки, і мені ставало нецікаво. Часто було, що проєкти закінчувалися й компанія могла запропонувати новий, але на іншій, старій технології. На початку грудня 2021 року проєкт, на якому я працював в аутсорс-компанії, завершувався. Моя зарплата тоді становила $4500. А за тиждень до того завершився проєкт, до якого були залучені приблизно 40 девопсів з нашої компанії, тож вони всі проєкти й позабирали. Нову роботу знайшов дуже швидко — мені запропонували офер на $5500 в українську компанію на позицію Тесh Lеаd DеvОрs Еngіnееr. Я виконував завдання як Sеnіоr DеvОрs Еngіnееr, але кількість мітингів на цій позиції зросла вдвічі — зі СТО, іншими лідами та іншими відділами. Найбільше мене дратували мітинги «ні про що» Коли на звичайному скрам-дзвінку, який має тривати 15 хвилин, двоє бекенд-розробників 40 хвилин сперечаються через код, до якого залучені лише вони, то це вибішує. Адже ти втрачаєш час, за який міг би виконувати свої завдання. Тому я навчився мінімізувати кількість зустрічей, і загалом мій робочий день став коротшим. Коли на мітингу настає момент і кажуть: «Хто хоче — може піти, але краще все ж залишитися», я йду. Не завжди так виходить, це — тонке мистецтво і в ньому важливі софт-скіли. Якщо розумію, що не зможу від’єднатися, але розмова мене не стосується, то просто вимикаю камеру і повертаюся до завдань. Часто на ретроспективі пишу, що мітинги займають більше часу, аніж планувалося, і ми обговорюємо, як це можна змінити. Коли я зменшив кількість зустрічей, почав більше комунікувати через чати, повністю налагодив архітектуру великого проєкту, то навчився виконувати свою фултайм-роботу за 2–3 години на день. За цей час я повністю встигав виконати таску, а часто навіть не одну. Тут важливо вміти правильно спілкуватися з менеджерами. Коли тебе просять за п’ять днів виконати завдання, на яке потрібно щонайменше два тижні, бо «дуже треба», то не варто погоджуватися. Так, буває, що клієнту справді «горить», і тоді варто постаратися і попрацювати більше. Але деякі менеджери спеціально намагаються применшити естімейт працівників і оце «дуже треба» кажуть щотижня. Якщо погодитися кілька разів на таке, овертайми та робота у вихідні стануть постійними. Мені вдалося оптимізувати процеси завдяки тому, що я вже багато років працюю з обраними технологіями — Lіnuх, АWS, Wіndоws. А за додаткову роботу я не берусь, хоча менеджери вміють дуже гарно на неї «розводити». Мовляв, а у нас в компанії є така ініціатива, допоможи з цим. Але це ніяк не стосується клієнта, тому я на таке не підписуюся. Я прагматично ставлюся до роботи — її треба добре виконувати, щоб всі були задоволені. Вона має подобатися, але й треба розуміти, що робота — не тортик, буває всяко. «Встигав навіть у зал ходити». Про роботу у трьох компаніях і дохід у $17к У лютому 2021 року у мене з’явилася додаткова робота в міжнародній аутстафінговій компанії. Коли мені написали у LіnkеdІn і запропонували вакансію, я погодився, адже додатковий дохід — це завжди класно. Офер був на $3800, тож мій дохід зріз до $9300. Я відкладав 30% із зарплати з першої компанії і 100% — з другої, тож заощадження різко збільшилися. Додаткова робота вона така, що сьогодні є — а завтра немає. Тому ці гроші ми з сім’єю не витрачали. Спершу було складно поєднувати, адже у другій компанії я мав працювати вечорами — з 18:00 по 00:00. Я навіть думав про те, щоб звільнитися, але за кілька тижнів налагодив усі процеси й почав витрачати на роботу менше часу. Завдання у новій компанії я встигав виконувати за дві години — до 20:00. Роботодавці не знали, що я поєдную дві зайнятості. У той самий період до мене звернулися знайомі й запропонували фултайм-роботу на $6800. Я вирішив спробувати, бо думав, що одразу звільнюся з першої компанії. Але дуже швидко передумав звільнятися, бо зміг поєднати усі три роботи. Клієнти перебували у різних часових зонах, тож мітинги відбувалися в різний час. Мій дохід сягнув $17 000, бо в інших проєктах теж були рейзи. У двох компаніях робочі завдання були схожі — і там, і там я працював з Теrrаfоrm та Аmаzоn, тому міг використовувати ті самі підходи. Але у другій компанії мої завдання на проєкті були пов’язані з безпекою — я займався реnеtrаtіоn tеstіng та валідацією вразливостей. Спершу було трохи складно, доводилося працювати 10–11 годин на день, щоб виконати завдання на усіх роботах. Та згодом я почав справлятися швидше і навіть встигав ходити у спортзал і гуляти з дитиною. Загалом я працював близько 40 годин на тиждень. Мій типовий робочий день мав такий вигляд: 7:00–9:00 — сніданок і час з сім’єю;9:00–12:00 — робочі завдання і мітинги на третій роботі;12:00–13:30 — спортзал і обід;13:30–18:00 — робота у першій компанії;18:00–20:00 — друга робота;20:00–23:00 — час з сім’єю. Одночасні супертермінові завдання у компаніях ніколи не виникали. Зазвичай якщо щось «горить», то треба відписати до 15 хвилин, а на вирішення проблеми є година-дві. Тож я з цим справлявся. Жонглювати між мітингами не доводилося. На першій роботі у мене щодня були стендапи, а також раз на два тижні — демомітинг, ретроспектива та планування. Стендапи займали по 10 хвилин, а більші мітинги — по 20–45 хвилин.На другій роботі — два мітинги на тиждень по 15 хвилин.На третій роботі — три мітинги на тиждень по 15 хвилин. «Не бачив, щоб на ринку пропонували більше ніж $6к» Коли почалася повномасштабна війна один з проєктів, на яких я працював, закрився. А в інших двох компаніях мені зменшили зарплату, коли перейшов на нові проєкти: американська — на $500, українська — на $800. Така ситуація була всюди, я не бачив, щоб на ринку пропонували більше ніж $6000. Зараз я отримую по $6000 у кожній з компаній, тобто загальний дохід — $12 000. З цієї суми я щомісяця виділяю 10–15% на донати на армію. Очевидний факт, що роботу сьогодні знайти не просто. Я активно веду свій профіль у LіnkеdІn, маю безліч контактів, і колись мені писали десятки рекрутерів за тиждень. За два-три тижні назбирував по 3–4 офери. Коли у 2023 році я шукав проєкт, то мав два офери за два місяці. Кількість проєктів і грошей в ІТ дуже зменшилися. Та зараз я і не шукаю третю роботу, хочу більше часу проводити з сім’єю. Зараз мій типовий робочий день такий: 7:00–9:00 — сніданок, час з сім’єю;9:00–13:00 — робота і мітинги на першій роботі;13:00–13:30 — обід;13:30–14:30 — допрацьовую на першій роботі;14:30–17:30 — виконую завдання на другій роботі;17:30–19:00 — гуляю з дитиною;19:00–20:15 — робота і мітинги у другій компанії;20:15–22:30 — час з сім’єю. «Часто у гонитві за технологіями немає сенсу» Мені подобається у DеvОрs те, що тут не буває повністю ідентичних завдань, тому ти постійно вчишся. Інший плюс — навчившись використовувати певний підхід на одному проєкті, потім можеш його застосувати на іншому й завдяки цьому економиш багато часу. Мені важить прямий вплив на процеси, я люблю робити Соst&Реrfоrmаnсе Аnаlysіs. Знаю багато практик, завдяки яким можна значно оптимізувати витрати на інфраструктуру. Для розуміння назву конкретні приклади з роботи. Випадок № 1. На проєкті не було ротації логів і бекапів. Я видалив усі застарілі файли або ж перевів їх у дешевше зберігання. Завдяки цьому рахунок на інфраструктуру знизився з 50 до 35 тисяч доларів на місяць, я зекономив замовнику $15 тисяч.Випадок № 2. Всі середовища працювали 24/7 при тому, що команди працювали в одні часовій зоні. Я встановив розклад із зупинкою dеv/tеst середовищ на ніч і на вихідні. У результаті вдалося зекономили $5 тисяч на місяць.Випадок № 3. На проєкті автоматично створювалися тестові середовища і довго не видалялися. Я впровадив політику автоматичного видалення динамічних тестових середовищ, якщо вони не використовуються три дні (моніторив використання за метриками). Це зекономило клієнту $3 тисячі на місяць.Випадок № 4. Відрегулював об’єми серверів, використовуючи Соst Орtіmіzеr. Економія — $2 тисячі на місяць. Перший час на проєкті я намагаюсь одразу запровадити всі практики, щоб клієнт вже на другий місяць міг відбити ту зарплату, яку мені платить. Тоді всі щасливі й замовник розуміє, навіщо я йому. Єдине, що я не люблю у роботі, — це гонитву за новими технологіями серед деяких спеціалістів. Дуже часто у цьому немає жодного сенсу. У чому полягає робота девопса? Він оптимізовує всі процеси, працює над тим, щоб усе було швидко, надійно, безпечно та дешево. Коли досягаєш усього цього, то, ясна річ, що роботи стає менше. Залишається лише підтримувати проєкт і оновлювати його. Водночас менеджер може подумати, що ти нічого не робиш, і найняти ще одного девопса Той одразу починає щось нове впроваджувати, пробувати. Але для чого? Усе й так добре працює. Наприклад, для Аmаzоn заради моніторингу застосунків буде цілком достатньо СlоudWаtсh. Однак приходить новий спеціаліст і каже: «А купімо нову технологію, Dаtаdоg чи Еlаstісsеаrсh, розгорнімо кластер чи сервери, і це все буде окремо ранитися». Або долучаєшся на проєкт, який працює на технології, яка тобі не дуже подобається. Якщо вона насправді добре працює і всі процеси відбуваються правильно, я не пропоную її змінювати. А є фахівці, які прийдуть і скажуть: «Шеф, це погана технологія, міняємо». Я не бачу в цьому жодного сенсу. На початку кар’єри я працював лише з проєктами на Lіnuх і хмарою Аmаzоn, але поступово почали з’являтися проєкти на Wіndоws з Gооglе чи Аzurе, тому доводилося у них самостійно розбиратися. DеvОрs — це специфічна професія. Якщо тестувальники та розробники зазвичай працюють разом, то я на проєктах був часто єдиним девопсом. А це означає, що я не міг з кимось порадитися чи щось запитати, навпаки — це я мав сказати, що робити. Однак я знайшов рішення. Я завжди активно відвідував конференції, зустрічі для девопсів, на них будується класний нетворкінг. Я не соромився знайомитися з фахівцями, розповідати про робочу проблему й радитися. Потім приходив додому і починав усе це пробувати. Усім колегам раджу зав’язувати якомога більше контактів. «Я не хочу бути СТО». Про те, чому кілька фултаймів — краще У мене було декілька переломних моментів у кар’єрі. Перший з них стався ще коли я тільки прийшов у DеvОрs. Назву цей момент — протверезний. Тоді я зрозумів, що команда — це не сім’я. Ви вкладаєте душу в проєкт, перепрацьовуєте, а потім він закривається, всім кажуть «до побачення», і «сім’я» розпадається. Або з’являється менеджер з Індії, замінює усіх людей у команді на індійців, що теж було в моєму досвіді. Хтось днями й ночами працює над стартапом, бо йому запропонували частку, і думає, що стане мільйонером. Але на кожну таку історію є сотня інших, де стартап провалюється. Саме у той момент я переосмислив своє ставлення до роботи. Це лише частина нашого життя, і не найважливіша. Мене дратує, що у сучасному світі з роботи виліпити ідола. Люди асоціюють себе лише зі своєю професією. Це нормально, коли тобі 20 років і ти тільки розвиваєш кар’єру. Але коли ти стаєш старшим, то робота вже не має бути на першому місці. Є сім’я, друзі. Другий переломний момент — це усвідомлення існування зарплатної стелі. З 2014 по 2021 роки моя зарплата активно підвищувалася, а коли я дійшов до ліда, то зростання припинилось. Тобто раніше моя компетенція і зарплата розвивалися синхронно, а зараз розширюється лише компетенція. Після $6000 важко рухатися вперед. Пів року тому я шукав роботу і ходив по співбесідах, але ніде не пропонували більше як $6000, який би класний спеціаліст я не був. Це при тому, що раніше на одному проєкті я міг заробляти навіть $7500. Зараз мені легше взяти додаткову роботу, аніж кар’єрно зростати. У мене немає цілей стати СТО, бо у них теж є зарплатна стеля і не висока, а кількість обов’язків — величезна. Тому для себе я обрав формат працювати на кількох проєктах і у такий спосіб заробляти більше. Для цього треба добре виконувати свою роботу за меншу кількість часу і постійно розвиватися, щоб залишатися у строю. «Не можна взяти другий фултайм, якщо на першій роботі тобою не задоволені» Коли ви тільки починаєте свою кар’єру, то перші п’ять років я раджу дуже багато працювати і не тільки над проєктами, а й над саморозвитком. Постійне навчання і велика залученість у роботу допоможуть швидко нарощувати зарплату. Дехто може сказати: «У мене проєкт у стадії стагнації, я не розвиваюся на роботі». Це лише відмовки. Можна п’ять годин працювати над проєктом, а три години — проходити курси та різні сертифікації. Секрет кількох фултаймів полягає у тому, що свою роботу треба виконувати добре. Ти не можеш взяти другий фултайм, якщо на першій роботі тобою не задоволені. Ба більше, ніхто з колег чи менеджерів не має навіть підозрювати, що ти працюєш ще десь, адже ти віддаєшся проєкту на повну. Проєкти ніколи не страждали від того, що я працював на кількох роботах, навпаки — мій перформанс завжди залишався на високому рівні. Для рубрики «Рахуємо гроші» ми постійно шукаємо героїв. Вадим сконтактував з редакцією після оголошення в соцмережах. Якщо у вас є схожа історія і ви готові нею поділитися, напишіть sорhіа.mndzhs@gmаіl.соm.

Військовослужбовці 810-ї бригади морської піхоти масово намагаються перевестися до інших підрозділів, розуміючи, що їх можуть відправити до Курської області, де російські війська зазнають величезних втрат. Чутки про те, що шансів повернутися звідти живими практично немає, лише посилюють паніку серед особового складу. Про це повідомляє партизанській рух "АТЕШ" у Теlеgrаm. За даними агентів, деякі з цих військових уже вступили до "АТЕШу" і передають цінну інформацію. Особливий інтерес викликає командування частини, про яке військовослужбовці відгукуються вкрай невтішно. Причини очевидні - байдуже ставлення до підлеглих, примус до штурмів і страх перед саботажем серед своїх солдатів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Окупанти в Криму готуються до масштабних ударів по системах ППО найближчими днями "Деталі розкривати не будемо, але значна частина бійців 810-ї ОБрМП вже готує "сюрпризи" для командування, які вони мають намір піднести найближчим часом. Ми чекаємо новин від наших друзів і наполегливо рекомендуємо решті триматися подалі від своїх командирів - скоро їм буде не до вас", - наголосили в "АТЕШ". Агенти "АТЕШ" провели диверсію та знищили машину на військовому аеродромі "Шагол" біля Челябінська. Авіабаза "Шагол" придатна для літаків типу Іл-76, Ан-22, Ту-134 та легших літаків та вертольотів різних типів. Наразі там експлуатуються літаки Су-34.

Для наших глядачів: ми з Володею на "ти", тому що вже довго знайомі, робили колись один спільний історичний проєкт документальний "10 днів Незалежності", тепер… Володя записує 11-й День Незалежності. Власне, ми з тобою спілкувалися до 24 серпня. Ти був тоді після поранення на відновленні. Що з 24 серпня до 24 лютого у твоєму житті змінилося?Володимир Бірчак, сержант бригади Нацгвардії "Хартія", фото: ukrроhlіаd.оrg Тоді було поранення. Поранення було важке, пов'язане з коліном. Принципово нічого не змінилося — і далі військо. Однак дещо змінив, можливо, там свій військовий фах, бо я був кулеметником, розвідником, цікавився мінно-вибуховою справою. Зараз я після поранення не надто вже бігаю, скоріше просто ходжу спокійно, нормально. І зараз я, власне, в бригаді "Хартія". І я нагадався і собі нагадали, що до повномасштабного вторгнення я 20 років був істориком. І ми зараз в "Хартії", у нас є така служба як Хорунжа служба, ми займаємося національно-патріотичним вихованням. Хоча я не люблю цього слова, бо воно мені трошки тягне в якісь 90-ті. Я люблю казати "історико-ідеологічне виховання", хоча дехто вважає, що це якось занадто. Ми спілкуємося з нашими військовослужбовцями, рекрутами бригади "Хартія", з сержантським корпусом, з офіцерським корпусом. Ми відверто і щиро обговорюємо історію України, зокрема ХХ століття, одного з найскладніших, але я думаю, що це ми зараз так говоримо, ми ще не знаємо, чим закінчиться ХХІ століття.І це така робота, яка спрямована на те, щоб український військовослужбовець усвідомлював і розумів, чому відбувалися ті чи інші процеси, чому зараз ми маємо те, що маємо. Тобто, щоб не забувати про те, що Росія була споконвічним нашим ворогом, бо воно якось так чомусь виходить, ніби то короткотривала пам'ять в українців. Кажу, що виходить ніби, тому що у нас оцю пам'ять крали, і ми також це розбираємо. Бо коли була окупована більша частина України, маю на увазі і Наддніпрянська, і Волинь, була окупована Російською імперією, цю пам'ять забирали у вигляді чи то Валуєвських циркулярів, чи то Емських указів, таке інше. Коли совєти окупували Україну, після того, як ми 4-5 років були незалежними, знову ж таки, перше, що почали від нас красти і забирати, це нашу пам'ять. І тому вийшло, що у 90-му, у нульових, та навіть зараз, кожен з нас має таких знайомих, котрі, знаєш, з журбинкою, тримаючи чашку чаю або 50 грамів чогось там спиртного, згадують, "як у Радянському Союзі добре було". Ну є ж такі люди. Але це ознака чого? Тобто ми забули те, що у нас було 5 років незалежності і від нас цю незалежність забрали — поразка української революції. Ми забули три Голодомори. Ми забули Другу світову, де українців знищували свідомо. І тут люди, типу з журбинкою згадують, як добре було. Тобто забрали оцю національну пам'ять. Володимир Бірчак, сержант бригади Нацгвардії "Хартія", фото: ukrроhlіаd.оrg А нащо військовим історія? Людям, які прийшли, вони рекрутувалися самі.Це перше питання, яке я задаю на першій нашій вступній розмові. Кажу, чи треба українському військовослужбовцю історія? Бо як не треба, то все, я закриваю комп'ютер, йдемо чай, каву пити, там, переговоримо про щось інше. Всі кажуть: "так, треба". Ні, називають різні причини. Кажуть: "без історії немає майбутнього". Дуже часто говорять, що історія циклічна. Я це все об'єдную, потім ми з ними починаємо. Кажу: "ви кожен по-своєму праві, от, власне, тому ми з вами будемо говорити". У нас є такий напівжарт-напівправда, що на оцій БЗВП чи КМБ, тобто базова загальновійськова підготовка, чи курс молодого бійця, їх вчать вогневої підготовки, тактичної підготовки, тактмеду, мінновибухової справи, інженерки. І водночас ми маємо історію, цю історико-ідеологічну підготовку. Тому що ці всі попередні речі вчать їх воювати, умовно вчать їх стріляти. А історія пояснює їм, у котру сторону стріляти. Бо коли ти знаєш українську історію, ти точно знаєш, в яку сторону тобі треба стріляти.Фірсов розповідав про те, що у нього були військові, які були з тих регіонів, які казали "я не будуть стріляти в росіян, тому що не вважають їх ворогами". І він казав: "що з такими робити"?Ну насправді це дуже сумно. У нас таких випадків жодного не було. І при тому, навіть якщо виникне питання, який це соціальний зріст, тобто чи це прийшли добровольці, чи добровольці по рекрутингу, чи це люди, котрі були мобілізовані через ТЦК та СП, все рівно рівень свідомості є. Ми воюємо. Якщо ми починаємо з їхнього базового особистісного рівня "ми воюємо там за наші сім'ї, матерів, батьків, сестер, братів, дружин, дітей" і тому подібне, і потім ми з ними виходимо, що "ми воюємо водночас за державу, тому що держава це наша hіgh рrіоrіty, це одна з найвищих цінностей". Ми з ними, до речі, розбираємо оцю російську ІПСО, яка дуже класно зайшла в українське суспільство. Володимир Бірчак, сержант бригади Нацгвардії "Хартія", фото: ukrроhlіаd.оrg Я іноді, коли заходжу у Фейсбук чи в інші соціальні мережі, мене починає коробити, тому що українці повелися на російську ІПСО  "держава дорівнює влада". Це абсолютно так не є. Владу, ймовірно, що треба, можна сварити та таке інше. Іноді треба, звичайно, поважати, бо іноді, коли щось добре роблять, то й треба похвалити. Але влада не дорівнює держава. Держава це такий абсолют, за який нам треба боротися. І от, для прикладу, знову ж таки, ми зі всіма військовослужбовцями - від рекрута, який тільки починає свій шлях в бригаді, до офіцера - ми проходимо: друзі, давайте подивимось, що таке держава, яку цінність ми зараз маємо. І ми аналізуємо Першу світову війну. А тоді українці з Великої України, тобто з Наддніпрянської, котрі були у російській імператорській армії, воювали проти українців з території Заходу України, котрі були в цісарсько-королівському війську Австро-Угорської імперії. Що б ми мали? Братовбивчу війну. За що? За Україну, та не за чужі імперські інтереси. Друга світова війна — знову ж таки, ми маємо ті питання. Робітничо-селянська червона армія і умовно дивізія "Галичина". Що ті не хотіли України, що інші не хотіли України. Замальовували. Тобто, нарешті ми зараз маємо свою державу Україна. І часами про це проговорюю з нашими побратимами і посестрами. Це якщо вдуматися: ми, українці, сьогодні живемо найдовший період незалежності зі всіх наших предків і попередників. Ніхто в історії стільки незалежним не був, як ми. Тобто, ми вже унікальні у цьому відношенні. І водночас ми військові унікальні у тому відношенні, що ми зараз маємо свою державу. Наші попередники, умовно, період української революції, 5 років незалежності. Але, знову ж таки, якщо увійти в історію, та держава була то більша, то менша, з відступами, з наступами. Тут ми маємо повноцінну державу, так, з тимчасово окупованими територіями. Ще дуже важливий момент. Ми маємо міжнародну підтримку, якої ми не мали ніколи. Коли у період Української революції Антанта оголошувала ембарго на торгівлю з Україною - зараз ми маємо міжнародну підтримку. Ми сьогодні маємо найбільш реалістичні шанси з усіх українських вояків і воячок, усіх попередніх поколінь відстояти цю незалежність і цю територію.Але дивися: маючи ось цю унікальну можливість, звісно, що ми не жили у тих часах, тому ми не можемо порівняти, як це бути без незалежності. Хтось народився вже за незалежності і прожив ці 30 років у незалежній країні. Маємо третій рік війни. Є у нас люди, які з горняточком чаю, з журбинкою, як ти кажеш, кажуть: як же ж добре жилося за совка з росіянами. І от це все швиденько закінчиться і ми знову будемо добре жити. І нам на третій рік заходить російське ІПСО, і є просто якісь шалені кампанії соцмережами, які розганяються про те, що десь зловили насилу, а у нього не такі релігійні переконання. Я собі уявляю цей момент, коли хлопець вистрибує з автівки, якою його везуть, в частину, що він настільки не хоче воювати за цю державу. Як ми на третій рік до цього дійшли? Як з нами це сталося?Тут потрібно розібратися. Перший момент - і я не хочу зараз все валити на російські ІПСО, але вони досить добре присутні, плюс вони нащупали момент, на якому можна грати, і вони на ньому продовжують грати - зараз обговорюємо цю ситуацію з мобілізованим зі Львова, але буквально вчора я був у дорозі і помінявся з дівчиною, щоб вона мене трошки за кермом замінила. Я гортав новини. Якщо я не помиляюся, у Хмельницькому ТЦК і СП мобілізований покінчив життя самогубством. Розумієш, тут проблема з головою. Ти не йдеш воювати, але ти вкорочуєш собі віку, щоб не йти воювати. Я не бачу тут логіки. Тут проблема з головою. Другий момент. Це в переважній більшості поодинокі випадки, їх дуже сильно роздувають. І воно шириться мережею. Я, слава Богу, свого часу, навчився блокувати коментарі. Бо коли я, котрий третій рік воює, я не кажу про хлопців, які з 14-го року воюють, що вони можуть розказати, це просто-напросто можна диву датися. Але я розповідаю якусь одну конкретну річ, з котрою я зіштовхнувся з суспільством. Наші котики хай будуть тільки там, більше їх нам сюди не проводити, бо вони нам псують тут пейзаж, який у мирному місті в нас виглядає. То вони десь там у ресторан хочуть піти борщу поїсти, а у військовій формі придумали собі таке. І я пишу допис, і в мене починається просто... навіть мої друзі, друзі по фейсбуку, колеги, знайомі, яких я цілком і повністю адекватними вважаю, вони починають нести якусь таку єресь. І про це ТЦК, і про одне, друге, третє. Це я описував, як я гуляв по місту, котре я люблю, місто Дніпро, і на мене люди дивилися зі страхом, а дехто з огидою. Тому що я був по військовій формі, я маю право її носити. І я зобов'язаний її носити у тих чи інших випадках. Бо переживали, чи я не з ТЦК. Ну, і що? А якщо я з ТЦК, то що? Знаєш, і тут це ТЦК дуже сильно грає, і ця історія, яку роздули по львівському лаборанту, про якого його колега написав: "у чувака страшна хвороба, він  хропить". Капець в нього страшна хвороба. Він не годен воювати, бо він хропить. Ні, ну для побратимів це буде проблема, але нічого. У мене один товариш так хропів, що він перехропував прильоти 120-ї міни. Я в результаті не знав, чи це він хропить на нижніх нарах у бліндажі, чи це 120-ка десь впала. Чесно, був такий колега. Другий момент. Його побили ТЦК і викинули на Житомирській трасі. Ну і в людей немає простої інформаційної гігієни. Тобто люди не можуть скласти собі плюс на мінус, що хлопа мобілізували у Львові. Як це собі людина уявляє? Його мобілізували у Львові, відвезли на Житомирську трасу, львівські хлопці з ТЦК, там побили і лишили на обочині. Нема більше львівському ТЦК і СП, чим займатися, так? Ну, тобто, потім вже з'ясувалося, що його везли, він в 95-ку попав, мені здається, якщо я не помиляюся, в цю 95-ту Житомирську десантно-штурмову бригаду, славнозвісну бригаду, до слова. І він вистрибнув на ходу. Сам собі того всього не робив. Але ми ж знаємо, і ти знаєш, як людина, котра у медіа працює ого-го скільки років, що спростування фейку, міфу і тому подібне, воно завжди буде заходити набагато менше. Якщо фейк і міф розлітається суперово, то спростування прочитає відсотків 20. Буквально недавно я стрічку гортав, далі носиться, що лаборант, хропить, воювати не годен, і його побили львівські ТЦКшники і відвезли на Житомирську трасу. Ну, абсолютний ідіотизм, але ідіотизм, який розкручується. Добре, там трохи врегулювали цю ситуацію, ти бачила, мабуть, теж це відео, що співробітник поліції і представник ТЦК і СП зупинили хлопця просто для перевірки документів - він кинувся під машину, так втікав. Хто в тому винен? Оці двоє хлопців, що його зупинили? Ну це їхня робота. І коли закидують "вони не мають права носити військової форми". Чого? З якого переляку це?Чому ці хлопці вистрибують з автівок або перебігають дорогу і кидаються під автівки або кінчають життя самогубством? Але не готові брати зброю до рук і захищати свою країну. Може, історію треба було би, власне, отак, як ти зараз розказуєш своїм побратимам раніше розказувати. Я зараз розказую дуже-дуже суб'єктивно від себе, тому що у мене ця річ болить. І я знаю цілу купу людей, які воюють у війську, і вони десь такі самі титанові, як і я, може, ще більше титанові. Я маю на увазі, скільки в мені титану в організмі, тому що я з двома штирями у ногах, з г-подібною пластиною в руці, яка у мене працює на 70%, і з шурупами у коліні. Нічого, воюю. Хлопці воюють з протезами. Чи страшно на війні? Так. Там страшно, але просто-напросто, я як історик, і ми працюємо з військовослужбовцями, ми їм пояснюємо, що, друзі, зараз страшно воювати, але ми бодай стримуємо лінію, не завжди нам виходить. Їх набагато більше часами, іноді співвідношення 1 до 20. Але, якщо ми їх не стримаємо, друзі, буде не то, що страшно, буде просто капець. Тому що це вже все повторювалося, їм нічого не треба, у них методички готові. Вони нас перестріляють -  військових, сім'ї наші вивезуть у Сибір, частину інших проактивних, просто навіть тих, хто донатив, вони повивозять десь далі. Лишать ждунів відсотків 20, не колаборантів, і будуть будувати державу. То чи не страшніше от це? Я кажу, ідучи Росія, дуже класно почала працювати на цьому, що ТЦК заганяє людей. Слухайте, друзі, ми військові — це люди, котрі мають таку одну негативну здатність закінчуватися. От ми закінчуємося. Ми просто-напросто закінчуємося. І хтось має приходити далі. Якщо ми хочемо у Києві, у Харкові чи у Львові спокійно пити каву, чи щоб наша мама і наш тато, чи щоб наші діти спокійно пішли до школи. Так, з цією самою, з повітряною тривогою, але таки пішли до тої школи чи пішли подивилися кіно, більш-менш якесь мирне життя, то там на фронті мають бути хлопці і дівчата. Тому що вони так просто не зупиняться. Ну і тут відповідь проста, розумієш? А от росіяни, вони дуже нащупали цей момент, і вони його газують і дуже багато сильно стурбованих людей. Дуже часто це боти. Там же ж подивишся, що в тих профілях відбувається - мрак.Десять захисників України. Через складні поранення вони обмежено придатні до виконання бойових завдань. Тож командування військових підрозділів скерувало їх на службу до Самбірського РТЦК та СП. Фото: vаrtоnеws.соm.uа Так, але це треба на кожного профіль зайти і подивитися, хто він такий. І з'ясувати, чи це жива людина, чи це просто заслана.Ну, чесно, я розумію, що може бути страшно, що людина може загинути. Ну, так, ми всі усвідомлюємо. Колись хлопці з моїм дуже хорошим побратимом з попереднього підрозділу, коли ще служив у Збройних Силах України, ми так, знаєш, жартували собі серед ночі, каже: "Ну, ми, виходить, підписали договір зі смертю". Бо кожен день ти можеш загинути. У мене іноді зараз приходять флешбеки, що, а там розтяжку зняли, і вона зачепилася просто-напросто чекою, мало-мало, щоб вона розірвалася у нас під носом. Все, троє 200-х. Чи ще один момент, ще один, ще один, ще один... ТЦК вручають повістку. Фото: vіnnіtsа.іnfо Десятки тих флешбеків приходять. Ну, дякувати Богу, я якось вижив там. Завдяки молитвам матері, інших друзів, близьких, завдяки молитвам коханої моєї. Ну, типу, вижив, добре. Ну, так і ніхто не каже, що ти, друже, одразу загинеш. А от оце все накручується, накручується, накручується... М'ясні бригади, ще щось. Ну, тобто, люди забагато собі фантазують. Так, є де дуже тяжко, ну, це війна. Це не прогулянка, це війна. І тут до того моменту, я не можу говорити загальну оцінку, я можу сказати тільки свою особисто. Бо це повторилось. Я дуже багато друзів маю, котрі почали воювати ще у 2014 році. І ми з ними зідзвонюємося, списуємося, іноді пересікаємося, коли хтось у Дніпрі чи у Харкові, на чай, каву, кажуть: "Володь, ми тобі казали, що таке буде. Зараз повторюється 16-й рік. Про війну забувають. Війна десь там далеко. Хлопчики й дівчатка там собі воюють. У нас тут усе нормально". Ну тільки от єдине, чим це відрізняється від АТО і ООС, тоді проходили хвилі мобілізації. Поміняли ротацію, одні вернулися додому, рік відстояли, відвоювали, стримали, інші поїхали туди. Зараз же ж у нас йде повномасштабне вторгнення, ми воюємо на всіх фронтах. І зараз співробітники ТЦК і СП, вони змушені і вони зобов'язані виконувати одну цю роботу. Вони роблять ту роботу, яка потрібна нам, котрі знаходяться на фронті, тому що без людей фронт посиплеться. Але виходить, що військові, котрі вертаються з фронту, заважають тут мирному життю. ТЦК і СП, ті самі військові. Для мене це питання закрите, я не ставлю під жоден сумнів. Вони є військові, тому що там переважна більшість хлопців, які поранені, приходили з фронту і воювали, а зараз так продовжують свою службу. І виходить, що ми заважаємо мирному життю. Але просто якщо нас не стане, не буде мирного життя.Ось ці повідомлення про контракти з 18-річними — 25-річними і про те, що вони отримуватимуть гроші. Як ти і твої побратими, ті, що з 22-го чи ті, що з 2014-го, як ви сприйняли цю новину?Я скажу в першу чергу свою думку, не знаю, може хтось буде на мене ображатися, може не буде. Насправді, я противник мобілізації з 18-ти років, правда. Чому? У мене є і особисте по цьому і я дивлюся як історик. Я не хочу чергового втраченого покоління в Україні. Правда. Я просто дивлюсь на втрачене покоління після Першої світової війни. Я дивлюсь на втрачене покоління після Другої світової війни. Я би не хотів, щоб мобілізували  18-25 років цю категорію. Тобто, хто хотів мобілізуватися, ми вам зараз побратими, один з ліпших побратимів Рейн, хлопцю 21 рік, він воює з 22-го року, він з 18 років воює. Та, він захотів, він пішов. Інші хлопці теж. Цим зараз, можливо, треба дати паузу. Другий момент. Скільки? Це недавня статистика, десь, можливо, осіння. У нас потенційно ще 4 мільйони чоловіків, від 25 до 60, котрі можуть бути мобілізовані. Виключаємо 1 мільйон це критична інфраструктура. Я беру там по найвищій планці. Я говорю орієнтовні цифри. Нас залишається 3 мільйони. Але тут починається, в того кицька має трьох котенят, і він не годен служити, в того то, в того то… . І тут виходить, що в нас 3 мільйони не годні й піти служити, але ми зараз будемо малих мобілізувати. Хай не ображаються хлопці, я не з ейджизмом говорю, ну, просто, мені 37, а 18... Хоча абсолютно поважаю цих хлопаків і дівчат. У попередньому підрозділі у мене двоє дівчат по 19 років прийшли служити. Вона навіть підробила підпис батьків, щоб її ТЦК взяло, тому що ТЦК не хотів. Ну, пішла і воює, і добре воює. Але поки ще є оцей мобілізаційний резерв, я би не брав їх. От чесно, би не брав. Хай поживуть. Я до повномасштабки викладав в Українській академії лідерства. Ми якраз теж вчили і історію зі студентами пропрацьовували, і те, як історія впливає на сьогодення, вона справді впливає. Коротко, не зачіпаючи цієї теми, по крайніх історичних дискусіях з нашим західним сусідом, з Польщею, ми можемо бачити, як історія може впливати на сьогодення. Я пам'ятаю цих хлопців 18-19 років. І що? І кілька моїх студентів вже загинули. І знаєш, я просто дивлюся на себе, повторююся, мені 37, я трохи вже пожив. Ні, очевидно, мені хочеться жити далі. Мені хочеться жити далі, скільки я ще книжок не прочитав, скільки пташок не перефотографував, скільки ми там ще місць не побачили з дівчиною і тому подібне. Не пожили разом толком. Але я вже трохи життя пожив. А от той пацик, якого я недавно в Харкові вчив історії, ми з ним розбиралися, і він красунчик, розумашка, він так орієнтувався у цьому всьому. Все, його нема у 22-му році. Його нема, він загинув. От до цього я для прикладу не хочу. Трохи такої сумної, хоч і серйозної теми, на жартівливу...те, що ми зараз ходимо під кулі, якщо вони всі мільйонери поставали. Бо ми - то стара паторочь, нам вже мільйон ніхто не дає, а вони всі мільйонерами стануть, бо ті, хто підуть, то їм дадуть мільйон, ну і там я вже бачив, що є рішення уряду, ті, хто вже служать, але мають до 25 років, то вони все одно мають право  подати, їм мільйон теж. Мільйонери довкола нас, файно.Ти знаєш, я згадую наше інтерв'ю, яке ми з тобою записували влітку, до Дня Незалежності, і зараз. Я бачу у твоїх очах оцей біль від того, що цивільні люди дистанціюються від військових. Такого я не бачила влітку. Ти тоді ще сказав: як легко говорити, бо ти не ставиш тих запитань, які дуже часто я чую від людей, які не на війні, які не дотичні до війни. І є якийсь перелік запитань, які ти як військовий просто не можеш чути, бо вони вводять у ступори. Ти краще це опишеш. Що ти відчуваєш і що це за запитання, щоб люди їх не задавали?Може це і є біль, певний біль, може трохи злість. Я думаю, що я не один такий в Силах оборони України. Це в багатьох хлопців є, і ми списуємося, і перегукуємося. Але я вірю в те, що я роблю. Тобто стержень доволі міцний, його дуже важко буде погнути. Я вірю в те, що я роблю. Плюс маю підтримку від рідних і близьких, і це завжди. А три питання, я тут, мабуть, буду відповідати напівжартома, бо ми так свого часу з хлопцями сидячи в окопі на Донбасі придумали, як відповідати на ці питання. Перше класичне питання, я думаю, що тобі як журналістці його теж задають, бо ти ж десь там мало не біля Трампа, в уявлені декого, хоча най Бог боронить. І одне з питань — "Ну коли це все закінчиться?".Мене буквально вчора запитали, я прийшла до стоматолога.Знаєш, так як ти в уявлені десь біля Трампа, я коло Сирського ходжу, кожен день бутерброди йому роблю, і він мені каже. Коли це задають рідні, близькі, ти пробуєш щось там пояснювати, що я не знаю, але я аналізую, то відбувається, ще то... але це ще буде довго, друзі, приготуйтесь до цього. Коли це так тобі просто рандомно задають це питання, ми придумали в окопі на Донбасі, як відповідати. Це придумав товариш, він каже: "Треба зробити дуже серйозний вигляд обличчя, дивитися прямо в очі і казати: "нам заборонили про це говорити". Це питання номер один. Питання номер два, яке задають. Знову ж таки, ти не можеш описати, бо це, мабуть, різниця цих двох світів цивільного і військового — "Ну, як там?". Як ти можеш реченням, чи абзацом, чи якимось коротким монологом описати, як там людині, котра там не була? Насправді, це дуже складно. Але тут я використовую ще одну домашню заготовку з Мартіна Бреста, я дуже люблю його книжки. В нього є шикарна книжка "Піхота". Він розказує про одного бійця, який прийшов до психолога і казав, що у нього серйозні проблеми. Я так кажу: "У нас усіх серйозні проблеми". Кажуть, чого? Я кажу: "Мені здається, що я схожу з розуму". Люди питаються, чого? Кажу: "Мені третій рік здається, що хтось намагається мене вбити". Тут же розуміють, що щось я несерйозно відповідаю. І третє питання, це вже коли дуже інтимно так задають, коли там близькі стосунки, бо ну так просто тебе ніхто цього не спитається — "Чи важко вбити людину?". Я відповідаю, правда, словами одного снайпера, котрий, до речі, у Львові лікувався після важкого поранення, йому лікар задав це запитання, і снайпер, не моргнувши оком, сказав: "Ти знаєш, насправді, так, людину вбити дуже важко, бо вони без перестанку бігають і взагалі намагаються від тебе втекти". Ну, от якось такі три класичні запитання, котрі краще не задавати військовим, ну, і військовий вам сам розкаже, коли прийде час або коли він захоче.Просто коли ви будете це запитувати, то у військового може бути знову буря емоцій, можуть бути якісь флешбеки.Я сприймаю напівжартома, а для когось це може бути тригером і спровокувати там, чи якийсь депресняк, чи навпаки агресію, чи ще щось.На початку нашої розмови ти сказав про те, що ми зараз в унікальному часі, і цей унікальний час - це міжнародна підтримка. І вона є.Вона є.Але ми дивимося, що новини якісь такі стрімкі.Ти маєш час стежити за тими новинами? Як в тебе, як в історика? Не просто як в громадянина, не просто як в людини військової, а от все це, і громадянин України, і історик, і військовий. Як ти трактуєш усі ці події у світі? Де ми зараз, якщо історія циклічна? В якій ми точці? Чи була вже ця точка в нас? Чи ми зараз якийсь знову такий унікальний шлях проходимо?Ні, її не було ще ніколи в українській історії. Такої точки, де ми зараз, її ще не було ніколи в українській історії. Тобто, коли ми протистояли величезному, потужному агресору. Тому що ще один момент, на котрий повівся мудрий український нарід. Зараз я без лапок говорю мудрий український, тому що я люблю український нарід, але він повівся. Він повівся на всяких ідіотів, наголошую, ідіотів, типу Арестовича, котрі ходили і вливали в ухо, що 2-3 тижні, а потім звалили і сидять в батальйоні Монако і взагалі невідомо, що там триндять. Це людина, яка від ОЗМК вижила, і скільки він там разів за лінією фронту... Постидався б таке говорити перед обличчям справжніх розвідників.Він ще потім казав, що якщо він помилиться в своїх прогнозах, то він піде у військо.Я перепрошую, бо я зараз можу згадати те, що я інші слова іноді використовував. Треба себе тримати в руках. Те, що він розказував, 2-3 тижні. Люди розслабилися, люди слухали оцю всю дурницю, а насправді ми зробили катастрофічну помилку, яку не можна допускати ніколи. Ворога свого можна і певно треба ненавидіти. Ворога свого можна і треба вбивати, але ніколи в житті не можна недооцінювати. Та ж річ відбулася. Коли всі бігали і носилися за Арестовичем, я дивився на цього ідіота, що він несе, при тому, що він несе мало не від імені влади і держави. І всі подумали, що це так просто-напросто дається. Ну, бо проти нас воюють якісь там чмобіки. І Арестович каже, що в них там ракет вже лишилося якихось 5 штук, і то, певно, дві не долетять. І він каже, що це за 5 тижнів закінчиться. Ну, то все супер, прекрасно. ЗСУ на фронті, скоро буде перемога, і будемо всі святкувати. Та ні, це насправді все набагато складніше. Так, у них є чмобіки. Ну і в нас іноді трапляються. Так, у них є аватари, і в нас іноді трапляються. Це величезне військо, це зріз суспільства, який є, насправді. Але їх не можна недооцінювати. По-перше, вони мають дуже багато техніки. По-друге, вони добре вчаться. Так, вони часами йдуть суто по підручнику, і на цьому їх можна ловити. Іноді крадуть і в нас. Але річ у тому, що вони теж вишколюються, вони теж багато чого вміють, і найбільший момент - їх у рази більше за нас. Їх у рази більше за нас. І вони своїх не шкодують. Якщо я знаю, що є десь певні моменти, у певних частинах, де є проблема з командирами, але у переважній більшості, і я щасливий з того, що на всіх командирів, на котрих я потрапляв, дуже цінується людина. Особовий склад дуже цінується. Для прикладу, я у бригаді "Хартія", я маю з чим порівнювати, і я захоплююсь тими речами. Це зараз не для красивого слівця, абсолютно. Перехреститись можна, якщо це нікого не образить. Я дивлюся, як наше командування цінує людей і цінує кожну людину. Започатковується операція, можливо ти чула, перша дронова операція, перший дроновий наступ, який був проведений і повітряними дронами, і наземними дронами. Тобто це вже спрямовано на те, щоб берегти особовий склад. Бо залізо або зремонтується, або десь починається збиратися, купиться нове. Та людину ти вже не зремонтуєш, якщо вона вбита, 200-та. Ну все, її вже немає. Це ось цей епізод. Стосовно того, що ми з тобою говорили.Мені здається, що це справді унікальна точка, бо такого у нас ще не було. Тобто такого повномасштабного конфлікту з такими задіяними силами у нас ще не було. Тому що тут неможливо порівняти агресію більшовицької Росії проти УНР. Там сили були менші. Зараз і технології більші, і сил вони зараз задіяли більше. І другий момент, ми все-таки маємо міжнародну підтримку. Я знаю, за що ти, ймовірно, мене питаєшся, що буде з цим новообраним президентом і куди це все заведе, маю на увазі, президентом США. Я боюся щось тут прогнозувати. Після його першого терміну я прочитав дуже хорошу книжку його радника з питань нацбезпеки Джона Болтона. До речі, дуже любить Україну і досить такий толковий, як і військовий експерт, військовий аналітик і взагалі дуже хороший дипломат. Його книжка називається "Кімната, в якій це сталося". Він дуже цікаво описує Трампа, його психотип і взагалі що це за людина. Я боюсь тут зараз щось прогнозувати. Ну, наразі я бачу, що нас підтримують, тобто нас ще не здають. Але як ми з тобою говорили перед ефіром, тут кожен ранок заходиш у новини і там щось нове для себе відкриваєш. І я поки що не можу провести межу, де тут піар. Як було в попередній його каденції, коли він заявив секретній службі, що я хочу привезти талібів до себе в резиденцію. Там ЦРУшники, мабуть, за валідолом побігли чи його еквівалентом. Де в нього вибрики і піар, а де він направду. Я до кінця не знаю, чи в нього це все забавки з електоратом, а-ля Канада 51-й штат і Гренландія синьо-червона, зоряний острів, і Панама. Чи це в нього гра з електоратом, чи він насправді так думає? Бо якщо насправді так думає, то тут серйозні проблеми.

Агенти "АТЕШ" провели диверсію та знищили машину на військовому аеродромі "Шагол" біля Челябінська. Авіабаза "Шагол" придатна для літаків типу Іл-76, Ан-22, Ту-134 та легших літаків та вертольотів різних типів. Наразі там експлуатуються літаки Су-34. Про це партизанський рух повідомляє у Теlеgrаm. "Знищений автомобіль належить офіцеру ВКС ЗС РФ, який активно підтримує вторгнення в Україну та є фанатом зетного пропагандистського каналу Fіghtеrbоmbеr", - йдеться у повідомленні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: РФ відкрила залізничне сполучення між Ростовом і Маріуполем для зміцнення логістики на фронті За даними агентів, рік тому на цьому аеродромі хтось спалив літак Су-34, після чого увага до заходів безпеки рашистів посилилася. Але вистачило їх ненадовго. "Ми продовжуємо спостерігати за військовими об'єктами на території РФ, технікою та особовим складом. Ті, хто думає, що сховався в тилу, глибоко помиляються!", - наголосили "АТЕШ". У тимчасово окупованому Криму російські загарбники з підрозділів ППО намагаються уникати перебування на позиціях через страх перед ударами Сил оборони України, які можуть статися вже за кілька днів. За даними українських підпільників, їхні агенти з числа російських військовослужбовців розповіли про очікування ворожих розрахунків ППО на "масштабні удари в період з 24 по 26 лютого".

Про це рух спротиву "Атеш" повідомляє у Теlеgrаm."Агенти нашого руху провели диверсію та знищили машину на військовому аеродромі Шагол біля Челябінська. Авіабаза Шагол придатна для літаків типу Іл-76, Ан-22, Ту-134 та більш легких літаків та вертольотів різних типів. Наразі там експлуатуються літаки Су-34", - розповіли партизани.За інформацією "Атеш", знищений автомобіль належить офіцеру військово-космічних сил РФ. Представник загарбницької армії активно підтримує вторгнення в Україну."Рік тому на цьому аеродромі хтось спалив літак Су-34, після чого увага до заходів безпеки рашистів посилилася. Але вистачило їх ненадовго. Ми продовжуємо спостерігати за військовими об'єктами на території РФ, технікою та особовим складом. Ті, хто думає, що сховався в тилу, глибоко помиляються!", - наголошують партизани."Атеш" також звернувся до російських військовослужбовців та жителів РФ приєднуватись до руху спротиву.Минулого тижня масштабна пожежа трапилася у Москві, вибухи лунали на нафтовому родовищі у Тюменській області та на нафтоперекачувальній станції "Нововеличківська" у Краснодарському краї на Кубані.

32-річний підполковник Богдан Шевчук командир 59-ї окремої штурмової бригади у складі сил безпілотних систем. На посаді - з квітня минулого року. У ексклюзивному інтерв'ю Gаzеtа.uа він розповів про свій життєвий та військовий шлях, чому відмовлявся прийняти бригаду, якої помилки припустився у випадку з дописом "Пташки" та що найперше зробить після закінчення війни. МОТИВУЮТЬ ПІДЛЕГЛІ Як зазвичай проходить ваш день? Підйом о п'ятій ранку. Черговий доповідає про обстановку які завдання виконані, а які ні. Далі проводжу загальну нараду серед усіх командирів підрозділів та начальників служб. Уточнюємо завдання на день. Кожен командир розповідає про свої потреби. О шостій здійснюю доповідь командиру оперативно-тактичного угруповання "Хортиця", тактичної групи "Покровськ". Тоді ж розпочинаються штурмові дії. Як по будильнику. Сьогодні (26 січня. прим. "Gаzеtа.uа") два взводи окупантів штурмували наші позиції. Довелося відбивати вогонь, перенацілювати свої засоби, організовувати бронегрупи. Повертаюся на робоче місце, розписую документи, снідаю. І виїжджаю в розташування батальйонів. Подивитися який там стан справ, як організована робота на місцях. Найбільша увага тим, хто стоїть на найбільш "завантажених" напрямках, виконуючи роботи в населених пунктах. Там більший тиск противника. На сьогодні це 9 батальйон і 108-й окремий механізований батальйон. Обговорюємо як можемо зменшити інтенсивність обстрілів, які протидії скидам FРV, вираховуємо "точки" завдання ударів, намагаємося вразити їх. Як провести заміну, де потрібно посилити вибухові і невибухові загородження, як в умовах поганої погоди організувати контрбатарейну боротьбу. Неодмінно обговорюю з комбатами особисті моменти. Це вже за чашкою кави ситуація в країні, як справи удома, коли дітей бачив, коли дружина крайній раз приїжджала. Робота в одному батальйоні, а за день у мене об'їзд трьох-чотирьох, займає від години до півтори. Повертаюся на контрольний пункт бригади. Знову підпис документів. Розумію без цього не буде побудовано необхідної структури. Після обіду починається другий етап активних штурмових дій ворога Після обіду починається другий етап активних штурмових дій ворога. Нейтралізовуємо їх і далі - формування планів на вечір. Завдання на ніч, є певний період часу для проведення ротацій, нарада з командирами батальйонів, начальниками служб, підрозділами забезпечень. До 19:00 вони надсилають мені свої рішення. У разі затвердження - починають їх виконання. Якщо є активні нічні бойові дії, зазвичай прибуваю на контрольно-спостережний пункт (КСП) батальйону. Або продовжую роботу на КСП бригади в центрі бойового управління і звідти здійснюю загальне керівництво. Вечеряю о 19:00. О 23-24:00 лягаю спати. Чи вистачає мені п'ять годин на сон? Звичайно. Я людина, яка не може розслабитися, знаючи, що мій піхотинець виконує завдання і йому 24/7 загрожує небезпека. Працюю без вихідних. З початку повномасштабної війни забув про них. Двічі з'їздив у відпустку на 5-10 днів. Сьогодні застав вас у спортзалі. Як часто вдається туди вибратися? Не можу нічого точно планувати. Просто ще з курсантських років привчив себе до дисципліни. Встати, прибрати за собою ліжко, одягнути спорядження. Турнік, бруси, 15-хвилинна пробіжка ти в тонусі. Якщо ворог веде інтенсивні бойові дії, відмовляюся від фізтренувань. Бо це вимотує не тільки фізично, але і морально. Совість не дозволить мені розслабитися та "розкиснути" Як на війні втримати баланс між моральним та фізичним станом? Мотивують підлеглі. Я знаю, що хтось з них в цей час віддає своє життя та здоров'я на полі бою. Совість не дозволить мені розслабитися та "розкиснути". Кожен день має приносити результат. І розуміння: ми рухаємося вперед і розвиваємося. За останній місяць ви собою задоволені чи ні? Задоволений. Вдалося поповнити особовий склад. Зараз є можливість ротації для піхотинців. Відновлюємо та нарощуємо систему вогневого ураження, підтримуємо систему БПЛА. У секторі відповідальності бригади зупинили противника. Він, кидаючи в бій до 300 солдатів за добу та 10-15 одиниць техніки - не просувається взагалі. Два полки окупантів відправляють на поле бою комбатів. Несуть втрати в промислових масштабах. За день бійці бригади знищують не менше ста ворожих солдатів двохсотими, трьохсотими. Наростили класну систему інженерного забезпечення, встановили більше 50 кілометрів егози, 20 кілометрів мзп, поставили більше 4 тисяч протитанкових мін, більше півтори - протипіхотних. Обладнали купу бліндажів. Це титанічна робота. Наслідок значне зменшення втрат на полі бою. Бо піхота прикрита, забезпечена, щодня підвозяться провізія, боєприпаси. Допомагаємо сусідній бригаді. Армію перемогти можна. Народ непереможний Що вас турбує найбільше? Країна. Ставлення тилу до війни. Армію перемогти можна. Народ непереможний. А наш народ не зважає на те, наскільки складно людям тут на фронті. Ти не можеш розслабитися і завжди маєш бути в тонусі. Війна це завжди бруд і кров, ризик втратити життя. АКТИВНИЙ ХРИСТИЯНИН Як сталося, що ви стали військовим? Не було такого бажання, коли навчався в школі. Навпаки хотів бути вчителем, вихователем. Я активний християнин, римо-католик. У нас в Коростишеві був організований рух роботи з дітьми. Недільна школа, дитячі табори, молодіжний центр, який побудували з нуля за допомогою парафіян. Він і досі працює. Віру не залишаю, ранок починаю з молитви. Тепер до того як став військовим. 2010-го закінчив школу. Моя сім'я не була настільки забезпеченою, щоб я навчався в надпрестижному виші. Тому обирав "закриті" заклади. Вступав до Академії Міністерства внутрішніх справ. Пройшов, але були різні історії, коли хтось десь щось хоче отримати. Тож подав документи до Житомирського військового інституту. Поїхав туди на курс молодого бійця. Пройшов його і був зарахований на факультет обробки даних космічної розвідки і управління космічними апаратами. Друга спеціальність цивільна системний адміністратор. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Воювати доведеться ще кілька років", командирка "Госпітальєрів" Яна Зінкевич Навчання давалося легко? Це завжди праця. У нас була дуже класна група. Завжди разом готувалися до іспитів. Коли група тягнеться до знань це круто. Хто хотів той навчався. Зараз точно не бачу нічого складного. Тоді сприймав усе інакше. Особливо казарменний режим, коли тебе за ворота не випускають. Батькам не скаржився не мій принцип, завжди питання вирішував сам. На старших курсах було легше втягуєшся, розумієш процеси, які відбуваються у військовій структурі. Не обходилося без самовільного залишення частини, щоб купити смаколиків, курку-гриль та пляшку кока-коли. Але був у спортивній команді гирьовий спорт, рукопашний бій, офіцерське триборство. Це спрощувало виходи у місто. Коли прийшла війна потрібно було змінювати фах. Оскільки в моїй спеціальності було слово "розвідка", я і потрапив в розвідку. Для мене все змінилося. Потрібно було навчатися з нуля. 2 лютого 2015 року я уже був у військовій частині. Сказати, що повністю усвідомлював усе історичний період, в який мені випало захищати країну так ні. На той час було цікаво. Хтось зі старших курсів воює, а ти ще ні. Рвався в бій. Юнацький максималізм. Що ви хочете мав 22 роки. Виїжджали під Димитрове та Авдіївку. Переживання, дезорієнтація. Дієш інстинктивно Чим запам'ятався перший бій? 25-та окрема повітряно-десантна бригада. Виїжджали під Димитрове та Авдіївку. Переживання, дезорієнтація. Дієш інстинктивно. Розумієш: йде війна, обстріл, є поранені, яким маєш надати допомогу, забрати товариша. Такі речі мобілізовують, спонукають до швидкого ухвалення рішень. Скажу більше: внутрішня концентрація у мене є досі. І вона саме з тих часів. Зараз час від часу я виїжджаю на позиції саме для того, щоб відчути поле бою. ПЕРША ФАЗА ВІЙНИ Перша фаза війни тривала з 2014 по 2022 рік. Якою вона була? Дала змогу мобілізувати армію. На початку деякі частини з парку не могли виїхати. Зараз усі ведуть шалений бій проти країни, збройних сил якої боявся весь світ. Російська армія може автономно воювати 100 років. Такий її бойовий потенціал. Наш 20. Що ви думаєте про нашого ворога? Він розвивається колосальними темпами. Їхня система в деяких моментах навіть якісніша. Є чому повчитися. Насамперед, систематизація ресурсів забезпечення. У них виробництво організовано на державному рівні. Якщо впроваджують новинку, то масштабують її на всі збройні сили РФ. Це призводить до швидкого розвитку та оволодіння новими навичками. Друге: командування там незмінне і керує штатними військовими частинами. За таких умов ти знаєш хто з твоїх підлеглих на що спроможний, які завдання вони виконували, їхній бойовий досвід. Відтак розумієш, які завдання кому до снаги. Один батальйон може краще воювати в умовах міста. Інший швидше розгортається та адаптується до поточної обстановки. Третій може мобільно виконувати завдання, посилювати інші підрозділи. Четвертий проводити штурмові дії. Мій випадок. Торік у квітні став комбригом 59-ї. За три дні приймаєш бригаду. Часу на адаптацію немає. Бригаду постійно штурмують з двох напрямків. Два батальйони були у напівоточенні. В Красногорівці противник уже зайшов на завод. І ти повинен миттєво мобілізуватися і управляти системою, якої ще не знаєш. Повинен швидко вникнути, зокрема, в тилово-логістичні питання. А ще - ти нова людина, тебе остерігаються, іноді може виникнути почуття недомовленості через страх перед новим керівником. ВІЙНА, ЯК ЖИТТЯ Як ви сприйняли пропозицію очолити 59-ту бригаду? Був заступником командира 68-ї окремої єгерської бригади. Виконували завдання в районі населеного пункту Синьківка. Там були важкі штурмові бої. Ми змінили Третю штурмову. Точніше - доєдналися до нас, бо їхній бойовий потенціал зменшився, несли важкі втрати. Був місяць пекла, без сну. Один з комбатів не міг адекватно керувати. Довелося мені. Втрачав людей. Робив усе, щоб врятувати. Але не всіх вдалося. Біль Герой України, сержант з першого стрілецького батальйону на позивний "Радіо". В цей момент дзвінок від комбрига: "Тебе викликає Сирський на бесіду в Київ". Я тільки посміхнувся і сказав: "Слава Богу, висплюсь дорогою до столиці". Це було єдине бажання - все інше мене не цікавило. Комбриг каже: "Ні, обстановка складна. Мабуть, ти не поїдеш". Немає питань, відповідаю. Працюємо далі. Але наступного дня в наказовому порядку мій виїзд оформили. У Києві головнокомандувач та міністр оборони запропонували мені очолити одну з бригад. Відповів: "Я молодий командир, який нещодавно перейшов з батальйону, певний період попрацювавши начальником штабу. От зараз заступник комбрига 68-ї. Бригада стоїть на гарячому напрямку, де дуже складна ситуація". Один з батальйонів відмовлявся виконувати завдання. Потрібно було застосувати свій вплив для проведення роботи з особовим складом. Очевидно - не той період, коли хотілося б покидати свою команду. Сказав - не готовий приймати бригаду. Бо є багато "але": досвід, період перебування на посадах такого рівня, активні дії, які вела 68-ма, моя фізична та моральна втома. Але ситуація склалася так, що в головнокомандувача не було особливого вибору кадрів. Один з офіцерів, який планувався на посаду, не зміг за станом здоров'я. Тому отримав наказ. Зателефонував дружині і поїхав на дві години додому до Житомира. За цей час певний острах пройшов. Поставили завдання тож маю його виконати. Наростили засоби розвідки, відновили танкові екіпажі Коли стало легше і з'явилося усвідомлення, що ви на своєму місці? Наприкінці минулого року. Був проведений аналіз помилок. Наростили засоби розвідки, відновили танкові екіпажі, провели певні штурмові дії. Це був тривалий процес і колосальний темп. Підтвердіть чи спростуйте: Сирський ваш родич? (Саркастично) Звичайно. Кум, брат, сват хто там ще? Ааа, хрещений дружини. Тепер факти: жодних родинних зв'язків. Розповідаю як відбулося наше знайомство. Сирський був командувачем Сухопутних військ. Я служив у 68-й і був командиром батальйону, який здійснив наступ на Вугледарському напрямку. Там, де дві бригади нічого зробити не спромоглися, мій батальйон з третім механізованим президентської бригади - провели штурмові дії. Взяли Благодатне, 71 квадратний кілометр фронту, просунулися до Урожайного. Наші втрати були мінімальними. Натомість у ворога величезні. Успіх окрилив, бійці мотивовані. Хоча коли прийняв батальйон, ніхто нічого не хотів робити. Брав участь у першому штурмі. Бійці оцінили. На другий уже йшли вони. В моєму штабі не було жодного офіцера, усіх навчав з нуля. Згодом зайшли на Лиманський напрямок. Там теж "посипалися" підрозділи. Стабілізували обстановку. Операціями командував я уже мав успішний досвід. Керував, організовував пункти управління. На ці пункти завітав командувач Сухопутних військ. Один раз, потім ще. Що здивувало це був єдиний генерал, який приїхав до мене з блокнотом. Все, що я говорив потреби, плани він занотовував. Зазвичай, воно виконувалося. Не скажу, що все. Олександр Станіславович казав відверто: "Богдане, якби в мене було все, що я хочу, ми б уже виграли війну". Сирський приїжджав, вислуховував, вникав у план, структуру. Це допомогло спланувати і успішно виконати близько 20 штурмових дій. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Владна команда не навчилася державництву" - Климпуш-Цинцадзе про труднощі на шляху до ЄС та строки вступу Як будується ваше спілкування з Сирським? Головнокомандувачу завжди цікаво, що відбувається на полі бою. Якщо ти бачиш, що обстановка критична і не ухвалюються відповідні рішення, то маєш про це повідомити. Вчись та розвивайся. Це завжди актуально Що Богдан Шевчук 2025 року сказав би самому собі з 2015-го? Вчись та розвивайся. Це завжди актуально. І зрозумій: війна твоє життя. Іншого в тебе немає. Але і за десять років ти не зможеш зрозуміти як у 21-му столітті люди могли дійти до такого - перейти до дій на рівні приматів. Тільки високоорганізованих. Уже з 23 років тобі нецікаві сутички на вулиці, бійки. Доцільніше висловити свою думку іншому, аргументувати її, вказавши на те, що маєш якісь законні права. І світ ніяк не може вплинути на це. Він дозволяє панувати силі, владі та грошам. Цивільні запитують вас, коли закінчиться війна? Трапляється. Але я відповідаю жорстко. Бо це ідіотське запитання для військового, який 10 років в пеклі. І додатком: "Ну як там?". Хочеш подивитися іди, глянь. МОБІЛІЗАЦІЯ ТА ЛЮТЬ ДО ВОРОГА Чи варто знижувати мобілізаційний вік до 18? Якщо країна повністю не включиться у війну, то у нас не буде іншого виходу. Насправді - мають бути організовані збори цивільних чоловіків, введення їх в курс справи володіння зброєю, тактична медицина, інженерна підготовка. Вони мають цим жити. Війна стосується всіх. Ви віруюча людина. Коли востаннє були в церкві? У грудні. Попросив Бога, щоб війна закінчилася. І закінчилася правильно, аби український народ перестав страждати. Коли бачите як ворог вчиняє з нашими полоненими розстрілює безжально яка реакція? Лють. Чи хотів би вчинити так само? Я ж не мавпа. Такі відео вбивають у тебе розуміння людини. Це ж навіть не питання військової честі, а людяності. Людина без зброї, здалася в полон, вона тобі не загрожує. Яке ти маєш право так вчиняти? Фінансова складова тільки вона мотивує солдатів ворога йти на чужу землю Які висновки ви робите після спілкування з ворожими полоненими? Дуже прості. Всі прийшли за гроші. Фінансова складова тільки вона мотивує солдатів ворога йти на чужу землю і вбивати людей. Особливо небезпечна та людина, якій нічого втрачати. СИТУАЦІЯ З "ПТАШКОЮ" У липні парамедикиня на псевдо "Пташка" звинуватила вас у нелюдському ставленні до своїх підлеглих. Тоді ви не відреагували. Скажіть зараз чому виникла ця історія? Перше: сказати, що я зовсім не винен було б неправильно. Якщо така ситуація склалася отже, з мого боку були ухвалені неправильні рішення. Насамперед, недостатня комунікація. Нова людина в новому колективі, часткова недовіра, не заслужив авторитет, у інтернеті про мене мало все розумію. Зворотній бік тоді не знав до кінця своїх підлеглих. Позначилася і складна ситуація на полі бою. Іноді командирам підрозділів треба ухвалювати складні рішення. Доводилося тиснути. Це все розжарювало обстановку. Плюс за час служби мене представляють як вимогливого командира. Не заперечуватиму. Друге: є командир батальйону. Він може не до кінця зрозуміти складність завдання і потребу проявити себе не на 100, а на 150 відсотків. Але він або не змотивований, або не до кінця розуміє, що від нього хочуть. Брак комунікації. Цей комбат близько спілкується з "Пташкою", і вона викладає відповідний допис, який зумовлює вибух у медіапросторі. Відчули себе зрадженим? Ну, коли в телеграм-каналах пишуть, що "його треба розчленувати, дружину зробити повією, а дітей в рабство", я збрешу, якщо скажу про свою нормальну реакцію. Ти 10 років на війні. Жодного дня не дозволяв собі розслабитися. Намагаєшся виконувати свої обов'язки на максимумі. Неодноразово ризикував життям. Віддав здоров'я. І така "подяка" від народу, який ти захищав. Я б не хотів, щоб хтось пройшов через це. Довіру та авторитет треба заслужити Сирський вас одразу підтримав? Так я з ним і не спілкувався детально на цю тему. Головком вчинив як належить у таких випадках. Була призначена перевірка. Виявлено - жодних катастрофічних помилок з мого боку не було. Про претензії до мене треба було говорити не "Пташці". Але і я визнаю: довіру та авторитет треба заслужити. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо переходити до загальної мобілізації" - що чекає Україну за каденції Трампа Близький до "Пташки" комбат ще в бригаді? Так. Він на посаді і керує одним з найрезультативніших підрозділів. Ситуація зробила вас сильнішим? Звичайно. Це досвід. Негативний. Але маєш зробити правильні висновки. Пару років тому можливо вчинив би по-іншому. Молодший був, гарячіший. Згодом хвилю підхопив Юрій Бутусов. Він некомпетентний у військовій справі. І зробив свої висновки на основі слів людей, які зі мною навіть не спілкувалися, не знали ситуації на полі бою. Не розумію, як можна оцінювати командира, який виконував свої обов'язки на різних напрямках. Судити військового можуть тільки професіонали цієї справи, а не цивільні. Влітку загинув начальник розвідки 59-ї бригади. Подейкували, через особистий конфлікт ви послали його на смерть. Як все було? Складна обстановка в Красногорівці. Було кілька командирів підрозділів, неспроможних керувати своїми підлеглими. Через це склалася ситуація, неприпустима в моїй кар'єрі - командир не знає, де знаходиться його особовий склад. Я дуже прискіпливо до цього ставлюся. На той період мали сорок військовослужбовців, яких можна було вважати зниклими. Вийшли на поле бою. Коли дісталися Красногорівки, з ними зник зв'язок. Перебували в якихось будівлях, не виконуючи жодного завдання. Процес керування був зупинений. Командири певних підрозділів не були спроможні вплинути на це. Дев'ятий та 108-й батальйон титанічними зусиллями ситуацію дещо виправили. Але лівий фланг "провисав" - там були слабші підрозділи. Критичний момент. Начальнику розвідки я поставив завдання: зібрати групу з розвідувальної роти. На той період особовий склад розвідувальної роти був розбитий. Тож він не спромігся це зробити і сам вирішив очолити цю групу. Перед виїздом я йому зателефонував. Він ставить мене до відома: "Кілька військовослужбовців відмовилися від виконання завдання, піду сам". Запитую: "Ти добре подумав? Можливо, "перенесемо" цю ситуацію?". Визнаю: категоричного рішення я не ухвалив. Віддав все на його розсуд, розуміючи, що я і сам брав у руки автомат, виконував завдання на полі бою. І можливо, цей мій досвід зіграв в даному випадку злий жарт. Я дозволив йому піти. Володя героїчно загинув на полі бою. ЗВІЛЬНЕННЯ ІЗ ЗСУ Що б ви хотіли вкласти у своїх дітей? Доброту, чесність та відповідальність за кожне своє рішення. Коли років за 30 вас діти запитають про 24 лютого 2022 року, якою буде відповідь? Що той день не був для мене несподіваним. Готувався до "повномасштабки". Аналізував політичні події, ситуацію на полі бою. Моя сім'я була споряджена, авто - запаковане та заправлене. Хоча дружина не хотіла вірити до останнього - особливості людської натури. Вважаю, віддав усе, що міг. Був воїном, тепер хочу бути батьком, чоловіком та сином Що ви найперше зробите після закінчення війни? Звільнюся із лав Збройних сил України. Вважаю, віддав усе, що міг. Був воїном, тепер хочу бути батьком, чоловіком та сином. Заборгував перед рідними. Я знайшов себе в армійському житті і не сумніваюсь реалізуюся і в цивільному. Але поки треба зробити все, щоб держава вистояла.

Таку думку висловив очільник Головного управління розвідки при Міністерстві оборони Кирило Буданов під час форуму "Україна. Рік 2025"."Підходячи до третьої річниці повномасштабного вторгнення і, по суті, 11-ї річниці  війни між нами і Російською Федерацією, я хотів би озвучити цікаву річ. Вперше, скажімо так, майже під треті роковини війни вище керівництво Російської Федерації усвідомило, яку страшну помилку вони зробили тоді в 22-му році. Чому страшну? Тому що вони визнали, що базувалися на абсолютно неправдивих даних. Це повний провал їхніх спеціальних розвідувальних служб", - сказав він.Кирило Буданов зауважив, що російські аналітики опиралися на неправдиві дані про те, як швидко зможуть захопити Україну. Що їм, врешті, не вдалося."Базуючись на абсолютно неправдивих даних, їхні аналітики робили, цілком зрозуміло, ненормальні висновки, які призвели до того, що спочатку Російська Федерація, розпочинаючи спеціальну воєнну операцію, насправді мріяла за термін, так званий 3 + 10 - за три доби зайти в Київ і не пізніше ніж на 10-ту добу після цього погасити спалахи спротиву по країні, якщо б вони взагалі були. Зрештою, це все вилилось в повномасштабну війну, якої завтра, дасть Бог, вже будуть треті роковини в нас", - зазначив очільник ГУР.23 лютого Кирило Буданов висловився щодо ймовірності масованого ракетного удару з боку Росії в третю річницю повномасштабного вторгнення.

Надійність не підводить десятиліттями, а продуктивність розкриває потенціал без жодних компромісів. Користувачі МасВооk Рrо знають: ці машини створені для серйозних завдань. Потужна система охолодження з активними вентиляторами дозволяє чипсету працювати на максимумі, без перегріву та зниження продуктивності. Нові покоління 2024 отримали ще більш досконалі процесори, які з легкістю справляються з будь-якими навантаженнями. Розглянемо актуальні моделі, що є в продажу в іSрасе. Які ж з запропонованих моделей МасВооk Рrо заслуговують особливої уваги? Ми допоможемо знайти ту саму — ідеальну для вас.Покоління М3 — 14-дюймовий МасВооk Рrо 2023 рокуМасВооk Рrо 14 на М3 — комп’ютер, який не прив’язаний до розетки, пропонує 22 години автономності. Офіс, будинок, кафе, літак — він витримує все, не просячи про зарядку. Ця модель — молодший брат 16-дюймового Рrо, але з таким же серйозним характером. Витончений, легкий (1,6 кг майже не відчувається в рюкзаку), проте начинений передовими технологіями. Екран Lіquіd Rеtіnа ХDR mіnі-LЕD, що підлаштовується під індивідуальну роботу (120 Гц). МасВооk на М3 Рrо — потужність, яка запалює ідеї. А для тих, хто прагне максимуму – М3 Мах: 30 ядер GРU, 64GВ ОЗП і 20% приросту продуктивності на пікових навантаженнях. Новітнє покоління М4 — МасВооk Рrо 14 і 16 дюймів 2024 рокуКорпорація Аррlе у 2024 році знову змінила правила гри, створивши новий Макбук Про М4 — представника епохи мега потужності. Чипи М4, М4 Рrо та М4 Мах — оновлення, справжній прорив, що перетворює ноутбук в інструмент безмежних можливостей. МасВооk Рrо на М4 доступний у двох (14 та 16) діагоналях, а от М4 Рrо та Мах розкривають усю свою міць у 16,2-дюймових версіях. Дизайн — впізнаваний та лаконічний, але ще більш витончений, ергономічний, продуманий до дрібниць. Корпус виконаний з авіаційного алюмінію — легкість без втрати міцності. Рамки навколо екрану майже невидимі, тому ваш погляд поглинає лише ідеальну картинку.

Терористична війна: ситуація зі спробами терактів проти ТЦК продемонструвала, що ворог може вдаватися до значно масштабніших дій. Чого нам зараз бракує, щоб зробити нашу контррозвідувальну роботу якомога стійкішою і продуктивнішою?Я б не називав це прямо терористичною війною, яка і так іде хвилями, починаючи з 2014 року. У нас тут і підривали офіцерів, і намагалися дестабілізувати ситуацію різноманітними мітингами. Але факт залишається фактом: зараз війна перейшла в іншу фазу, знайшла доброякісне підґрунтя, на яке були кинуті зернятка ненависті.Є дві речі, на які треба звернути увагу. Перше - ми починаючи ще з 2014 року, а особливо після 2022 року дуже толерантно, як на мій погляд, ставилися до людей, які або протидіяли, або перешкоджали мобілізації різноманітними методами: хто через ТікТок, хто якимись відосиками, хто діями псевдоадвокатів, хто заробляв гроші на ухилянтах – це все створило такий собі міф "жорстокого ТЦК".Я не кажу, що ТЦК були паїньками, адже там так само є купа проблем, які можна було вирішувати, на які треба було вказувати. По-перше, на представника ТЦК ніде не навчають. По-друге, ми самі поставили вимогу, щоб там поміняли персонал, який і був змінений на 90%. Причому прийшли десь 70% людей після фронту, які непридатні вже до бойових дій на передовій, бо вони після тяжких поранень. І ще там є певна категорія людей, які по мобілізації туди потрапили, бо були непридатні до служби в бойових частинах. Тобто те, що ми й хотіли, щоб там не було якихось мажорів чи когось подібного.Зрозуміло, що люди, які після фронту, які вбивали, психологічно не дуже лагідні. Я не буду розказувати, що вони там всі хворі на голову, але в них є свої психологічні проблеми, які треба вирішувати та з якими треба розумітися. І коли такому хлопцю після фронту дають повістки, він іде по хатах їх розносити, а йому хтось починає хамити, то як ти його стримаєш, щоб він не відповів фізично на предмет того, що "я там воював, а ти тут сидиш на кухні та ще й мені хамиш". От, і маємо прецедент, а далі починаються відео в ТікТок, що "тецекашники всі мразі".Ось так суспільство умовно поділили на дві частини: ті, які протидіють ТЦК, та ті, які працюють у ТЦК; це одна проблема. А інша проблема - є частина молодого суспільства, починаючи з 14 років, яка живе у своїй інформаційній бульбашці і, як не дивно, не перетинається з тим інформаційним масивом, який держава намагається донести до суспільства. Вони не дивляться інформаційний марафон, телебачення, не слухають радіо, у них є свої канали отримання інформації, причому ці канали, на жаль, не дуже якісні.І коли він намагається десь підробити та шукає в tеlеgrаm-каналі швидкий приробіток, то зрозуміло, що на його непідготовлений розум досить швидко може вплинути якийсь представник спецслужб з Російської Федерації. От ми й маємо, що одні перешкоджали, а другі неготові були до цього, і пішла навала. У нас навала була в декілька хвиль. Перша - так звані коригувальники, потім ті, що палили машини, також ті, що палили залізничні шафи. А зараз дійшли до прямих дій, коли люди, не усвідомлюючи, виконують декілька "квестів": там забери коробочку, а там наплічник, туди віднеси й там поклади. Не узгоджуючи між собою ті всі дії, такі люди створюють передумови до скоєння теракту. А тепер ми ще знаємо, що частина цього теракту може бути небезпечною для їхнього життя, тому що вони не усвідомлюють, що вони роблять. Йому кажуть: "Зайди всередину" - він увійшов і вибухнув. І ось так закінчується несвідоме життя.Тому треба діяти, підіймати суспільство, щоб з кожної "праски" зараз звучав голос, який би роз'яснював, що насправді відбувається, як цьому протидіяти. Потрібно підключати до цього всіх: батьків, школи, коледжі, інститути - все, що тільки можна. Я б не відкидав ідею, щоб навіть перед кіносеансами робили такі оголошення. Тобто це все має бути дуже серйозно, тому що якщо ми казали про втрачене покоління, то це частина того покоління. Бо коли ми говоримо, що 18 років – це мало, ще рано йти й захищати державу, то наскільки рано чи не рано у 22 роки скоювати теракт проти цієї держави?Ви описали доволі делікатно, але чітко певну схему. Тобто береться та чи інша соціально вразлива верства, до представників якої звертається анонім за допомогою месенджера, пропонує за певну суму доставити якийсь негабаритний вантаж, і вони погоджуються. Розуміємо, що сьогодні це могли бути ТЦК, а завтра - якась установа чи інша адреса. Відповідно, історія надзвичайно серйозна. Як ви думаєте, наскільки масштабними можуть бути дії нашого противника у цьому випадку?Вони мають гроші, натхнення, тому масштабують це. Ви дивіться: це відбувається по всій Україні - і Хмельниччина, і Рівненщина, і Дніпропетровщина. Серйозні розкиди, тому це не залежить від регіону.Щодо асоціальних осіб, які залежні від наркотиків, алкоголю, або мають комп'ютерну залежність, або несвідомі й хочуть швидко заробити гроші, то такі є у всіх регіонах. І ця категорія досить вразлива на предмет заробляння грошей, але треба пояснювати, що насправді ніяких заробітків немає, є тільки втрати: якщо тобі пощастить і тебе захоплять вчасно - то ти просто сядеш. А якщо ти, не дай Боже, або сам вибухнеш, або когось знищиш, то тоді може бути й довічне покарання. І про це треба так само говорити, роз'яснювати, що "ви замість грошей можете отримати довічний термін".Наскільки масштабованими можуть бути такі загрози та відповідні дії?Зараз ми бачимо, що за останній період було 9 таких спроб. Я вважаю, як на таку державу, то це не така велика кількість. Але треба розуміти, що є певна кількість тих актів, які були завчасно виявлені й недопущені. Однак, дивлячись загально, це досить масштабне явище, враховуючи ті наслідки та можливість дестабілізації ситуації в державі, і це досить небезпечно.Я дивився на ту ситуацію, наприклад, що була декілька днів тому в Ірпені, коли певні особи намагалися майже цілий мітинг організувати з викраденням людей з мобілізаційного приміщення - також небезпечно, тому що росіянам потрібна картинка. Вони мають дестабілізувати ситуацію всередині країни, мають певну частину суспільства протиставити іншому, а потім показати цю картинку нашим партнерам: дивіться, українці борються проти війни всередині, їм війна не потрібна, війна потрібна їхньому керівництву.Я зараз подивився дослідження, яке опублікували, - що тільки 25% українців бояться окупації, а 33% бояться підняття цін. Кому вірити? Нашим соціологам? Хоча, в принципі, це нормальна соціологічна фірма. Але разом із тим є така тенденція, яка мені не подобається: якщо 75% населення України не боїться окупації, то чого вони бояться тоді?Хороше риторичне питання. А коли ми говоримо про мої побоювання, то свого часу КДБ Радянського Союзу активно використовував свої структури, які могли бути приспаними або тільки новосформованими, на кшталт Rоtе Аrmее Frаktіоn (RАF), які здійснювали низку жахливих убивств на території Федеративної Республіки Німеччини. Це могло там загортатися в троцькізм, але неважливо в яку форму будуть загортати подібне. Як ви думаєте, подібні акції в нас є можливими?Можливі. Була відкрита проба створення організації на базі, до речі,ідеологічних лівих молодіжних структур. Списки є. Чому не пройтися по тих списках і не запропонувати людям, наприклад, майбутні посади в якихось умовних організаціях або державних структурах, або підготовку до якихось виборів? А потім на цьому фоні - давайте збуримо! Завжди є протестний потенціал. Якщо вчасно десь перехопити й використати цей протестний потенціал, то чому б ні?Те, що Радянський Союз, а тепер ФСБ використовує одні й ті самі методи, то це ніхто не приховує.Ви подивіться, як вони зараз активно працюють і в тій же самій Німеччині, Австрії, а перед цим в Молдові, Румунії, Словаччині, Угорщині. Як активно працюють по всій Європі з виборами, намагаючись просувати тих чи інших кандидатів за їхньої підтримки як в інформаційному полі, так і у фінансовому. На жаль, вони будують собі на перспективу те коло, з яким можуть спілкуватися та вирішувати ті чи інші питання.Хочу вас розпитати про те, що Дональд Трамп де-факто розпускає частину складу ЦРУ США, тобто структуру, яка забезпечує американський уряд значною частиною розвідданих. Однак це може паралізувати центральний розвідувальний орган. Які наслідки для нас?Треба розуміти, що в Сполучених Штатах є розвідспільнота, яка має паралельні структури, що працюють на інші органи, наприклад на армію, флот. І я думаю: якщо Агентству національної безпеки (АНБ) треба отримувати інформацію, то АНБ буде її отримувати. А те, що потрібна чистка і коригування певної діяльності в інтересах Сполучених Штатів, то це правда. Вони зараз активно виступають проти тієї методології "м'якої сили", яку США використовували останні 50-60 років, у тому числі з застосуванням фінансування тих чи інших напрямків громадської діяльності. І це було частково під прикриттям ЦРУ. На мою думку, те, що зараз твориться з АНБ і ЦРУ, - це десь паралельні речі, тобто дуже багато речей були забюрократизовані. Наприклад, є тепер статистика, що з коштів, які виділялися на той чи інший проєкт, могло доходити всього-на-всього до 13%. А все решта - побічні витрати: під якихось консультантів, проїзди, харчування, проживання, телефонні дзвінки, діяльність самого фонду.Тому, якщо вони приведуть це в нормальну ситуацію, і "м'яка сила" США у світі залишиться, то це буде позитивно. Якщо вони її знищать в кінець і це не буде відтворено, то погано. Але на мою думку, США діють якраз по тій методології, яку завжди застосовують, - Сполучені Штати завжди приймають правильне рішення після того, як перепробували всі інші. Сподіваюся, що врешті-решт вони прийдуть до правильного рішення.Час від часу ЦРУ могло ділитися тою чи іншою важливою інформацією з нами, нашими військовими та спецслужбами. Чи зараз це не викликало б певного гальмування процесів?Я не думаю, адже все одно там частина структур залишається. А просто закрити структуру і розігнати всіх - так не буде. Інша справа - чи буде справді коригування щодо отримання цієї інформації? Обмін буде йти, бо ми ж інформацію отримуємо не тільки від США, а й від партнерських розвідструктур у тому числі й Великої Британії, Франції, Німеччини. Тому, я сподіваюся, ця інформація буде і далі йти. 

Про це повідомляє кореспондентка Еспресо Юлія Зубченко з зали суду.Адвокати хочуть оскаржити рішення Печерського суду, який 22 січня обрав Рюмшину запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб з альтернативою внесення застави в 90 млн грн.Судді ухвалили рішення про закрите засідання, хоча адвокати Дмитра протестували проти цього. Під будівлею та в залі суду перебували люди, що підтримували Рюмшина. Вони тримали плакати "Руки геть від ЗСУ" та заклики до справедливого суду та звільнення екскомбрига.Суд продовжив запобіжний захід Рюмшину у вигляді тримання під вартою до 19 березня. Його відмовились відпускати на поруки. Також рішенням суму застави до 50 млн грн.Адвокат Рюмшина Андрій Йосипов заявив журналістам, що підозра є необґрунтованою, оскільки "йому інкримінують неповідомлення про випадки самовільного залишення військової частини в період, коли він був тимчасовим виконувачем обовʼязків командира - коли його фізично не було в Україні".Також захисник не виключає, що до цього кримінального провадження можуть залучити інших військових."У цьому кримінальному провадженні інших військовослужбовців чи посадових осіб немає. Чи зʼявляться вони в майбутньому - мені невідомо, це все залежить від органу досудового розслідування, прокурора. Я не виключаю той факт, що з врахуванням активної позиції захисту, самого Рюмшина, спільноти (…) це може залучити до цього кримінального провадження інших військовослужбовців. Начебто, щоби знову-таки, замилюючи очі нам з вами, говорити, що ось ми розібралися, дізналися, і тут не лише Рюмшин, а є ряд військовослужбовців", - додав Йосипов. Водночас Рюмшин підкреслив, що його справа є тією, якої "не повинно бути"."Можна брати будь-якого командира роти, бригади, батальйону і так далі й просто відкриваєш Кримінальний кодекс... Хотілося б сказати, що застава в 90 мільйонів не була нічим обґрунтована. Якшо говорити про звинувачення, то можна взяти будь-якого командира. Я розумію, коли судять вбивцю чи корупціонера. Але коли судять за такі речі, я цього не розумію", - прокоментував він.231-й окремий батальйон ЗСУ поширив заяву на захист свого екскомбата Дмитра Рюмшина. В ній його називають "виключно вимогливим, дисциплінованим та досвідченим командиром"."Його рішучість та фаховість дозволили нашому батальйону виконати чимало складних завдань у найгарячіших точках фронту", – йдеться в заяві.Справу також прокоментувала нардепка та військова Людмила Буймістер, яка перебувала в залі суду, передає кореспондентка Еспресо."Останні події і останні атаки на військових з боку влади - це не те що неподобство - це підрив нашої обороноздатності. Я - сержант ЗСУ і до мене щодня надходять скарги від командирів, які сьогодні перебувають на лінії зіткнення. Я хочу сказати, що і так контролювати особовий склад доволі складно, про що свідчать фантастичні цифри СЗЧ, а після судилищ над командирами, рядовий склад починає задавати питання: "А, може, вас будуть завтра тягати так само по судах?", - сказала вона.На думку Буймістер, ми як суспільство просто не маємо права сьогодні допускати отакі скандали в медійній площині. "Так, ми повинні реагувати на те, що відбувається на фронті - в тому числі правоохоронна система. Давайте відверто, є 300 тисяч способів, зокрема і в рамках чинного законодавства України як це робити. Без гучних судових процесів, без того, щоб прокурори сьогодні скоювали злочин проти обороноздатності України і буквально навішували звинувачення на наших бойових командирів. Я вже не кажу про те, що коли суд почне розглядати по-суті справу, то всі дійдуть висновку, що вона висмоктана з пальця. Там немає реальних підстав, я просто не хочу лізти в таємницю слідства - це буде розбиратися суд, але я вас завіряю, що коли пройдуть відкриті, чесні, судові процеси в цій справі, то ми побачимо, що вини немає",- додала військова.Вона також наголосила, що це піар-процес, який виключно підриває обороноздатність і заважає тим хлопцям, які сьогодні героїчно стоять і тримають фронт."Я думаю, що на Печерському суді немає, де клейма ставити з отими резонансними справами і рішеннями. Я абсолютно була не здивована такому рішенню першої інстанції. Попри те, що й мої колеги пропонували взяти на поруки пана Дмитра. Я дуже сподіваюсь, що сьогодні суд ухвалить інше рішення. На мій погляд, це все абсолютно політичні вмотивовані рішення і єдина насправді причина встановлення такої високої суми першою інстанцією - це не випустити Рюмшина з-під варти, залишити його в клітці, заборонити йому носити форму. Всім військовим не дозволяється приходити на засідання суду. У нас тут ВСП більше, ніж адвокатів, прокурорів і суддів, разом узятих. Тут всі ознаки політично вмотивованого процесу, який потрібен владі лише для одного - виправдати власні недопрацювання, помилки, злочини. Зрив мобілізації і СЗЧ, з яким нічого не робить ДБР і не переслідуються люди, які самовільно залишили частину чи дезертирували з фронту. Це все частина однієї диверсії проти обороноздатності України", - вважає Буймістер.Більше про ситуацію у 155-й бригаді "Анна Київська"Про ситуацію в бригаді раніше інформував головний редактор порталу "Цензор.Нет" Юрій Бутусов. Він оприлюднив факти неналежного формування та забезпечення 155-ї ОМБр. У матеріалі вказано, що "приводом для порушення справи ДБР стали події у Франції, куди скерували на підготовку 155-ту бригаду "Анна Київська". Бутусов зазначив, що "до того, як бригада зробила перший постріл, її самовільно залишило 1700 військовослужбовців". Він також заявив, начебто формування бригади з перших днів було "суцільним організаційним хаосом". Журналіст додав, що в липні й серпні зі 155-ї бригади забрали понад 2550 військовослужбовців на поповнення інших частин, а в жовтні бригада виїхала на навчання у Францію. За даними Бутусова, у втечі 50 військових у Франції комісія КСВ звинуватила командира бригади Рюмшина. Його, а також кількох офіцерів штабу й одного з комбатів відсторонили від посади та призначили нових командирів. Водночас за перший тиждень грудня, ще до вступу в бій, у бригаді сталося ще 198 СЗЧ, а "з першого дня виконання бойових завдань почались значні втрати людей через погані керованість та навченість".Державне бюро розслідувань вивчає факти, викладені у медіа, щодо обставин формування 155-ї механізованої бригади "Анна Київська". Відкрили провадження за статтями про перевищення повноважень і дезертирство.5 січня на Ставці верховного головнокомандувача президент Володимир Зеленський заявив, що бере ситуацію навколо 155-ї ОМБр "Анна Київська" під особистий контроль.8 січня командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-майор Михайло Драпатий доповів президенту України Володимиру Зеленському про ситуацію в 155-й бригаді "Анна Київська". Правоохоронці затримали та повідомили про підозру командиру однієї з рот 155-ї окремої механізованої бригади, який не лише самовільно залишив місце несення служби, а й підбурив на це своїх підлеглих.20 січня Служба безпеки спільно з Національною поліцією та працівниками ДБР затримала екскомандира 155-ї ОМБр імені Анни Київської Дмитра Рюмшина, якого підозрюють у дозволі підлеглим самовільно залишати частину. За 2 дні суд арештував його з альтернативою застави у 90 мільйонів гривень 

Про це він розповів в етері Еспресо. "Фактично ворог на на кількох ділянках цієї частини фронту намагається форсувати Оскіл для того, щоб сформувати, відповідно, на правобережжі Осколу плацдарм. Чому: відповідь очевидна. В такий спосіб ворог намагається створити максимально складні умови для ведення оборонних боїв української армії для захисту самого Куп'янська. Звісно, що ситуація залишається край складною, і я не маю відповіді, чому плацдарм в районі Дворічної ще й досі не заблокований українськими Силами оборони, а навпаки продовжує розширюватися", - сказав військовий експерт.Владислав Селезньов зауважив, що поки у ворога немає сталої логістики для того, щоб перемістити достатню кількість бронетехніки, щоб надійно боронити ту частину плацдарму."Але тим не менш тенденція досить загрозлива. Бо не лише плацдарм в районі Дворічної розширюється, і ще на декількох ділянках ворог намагається створити такі ж самі умови для просування своїх військ вже правобережжям річки Оскіл. Я думаю, що ворог діє максимально раціонально, намагаючись створити максимально зручні умови для подальшої логістики, для забезпечення своїх військ, які в перспективі будуть діяти більш масштабно на Лиманському напрямку", - зазначив він. За словами військового експерта, російські окупанти продовжують переслідувати мету повністю захопити Донецьку та Луганську області. "Чому Лиманський напрямок: тому що це Слов'янськ, це Краматорськ, а ми розуміємо, що найбільша міська агломерація Слов'янська, Краматорська, Дружківська, Костянтинівська, яка знаходиться під контролем українських Сил оборони залишається ключовою метою дії російської армії саме на території Донеччини. В принципі заради повної окупації Донеччини та Луганщини Путін починав у лютому 22-го року так звану спеціальну військову операцію. А отже ті приготування, які ми зараз спостерігаємо, вони спрямовані на те, щоб забезпечити відповідні умови для проведення саме такого масштабу військової операції", - додав Владислав Селезньов. 5 лютого інформаційний ОSІNТ-проєкт DеерStаtе зафіксував просування російських військ в районі населеного пункту Тополі Харківської області.

Про це повідомили Повітряні сили.Так, у ніч на 1 лютого російська армія запустила по Україні 165 повітряних цілей, серед яких:7 балістичних ракет "Іскандер-М"/КN-23 (райони пусків – ТОТ АР Крим, Воронезька обл. РФ);7 крилатих ракет "Іскандер-К" (райони пусків – ТОТ АР Крим, ТОТ Донецької обл.);8 крилатих ракет Х-22/32 із літаків Ту-22М3;8 крилатих ракет Х-101/Х-55см зі стратегічних бомбардувальників Ту-95МС;10 керованих авіаційних ракет Х-59/Х-69 із літаків тактичної авіації (район пусків — Воронезька обл. РФ);2 керовані авіаційні ракети Х-31П (з акваторії Чорного моря);123 ударних БПЛА Shаhеd та дронів-імітаторів різних типів (райони пусків – Курськ, Орел, Міллєрово, Брянськ, Приморсько-Ахтарськ, Чауда).За попередніми даними, сили ППО збили 56 російських дронів, ще 61 БПЛА не досяг цілей (локаційно втрачений).У Повітряних силах зазначили, що частину ворожих крилатих ракет було знищено протиповітряною обороною, однак детальну інформацію наразі не оприлюднюють."Значна частина ракет через активну протидію Сил оборони не досягла своїх цілей. Однак є й ураження, зокрема ракетами, які заходять на ціль по балістичній траєкторії", – йдеться в повідомленні.Уночі та вранці 1 лютого росіяни атакували Україну ракетами й безпілотниками. Унаслідок влучань у Запоріжжі, Полтаві, Харкові, в Одеській та Сумській областях є жертви. Через пошкодження енергоінфраструктури у низці регіонів запроваджували відключення світла.

Українські військові збили 56 «Шахедів»/дронів-імітаторів різних типів, ще 61 БпЛА не досяг цілей (локаційно втрачені). Про кількість збитих ракет у ЗСУ не повідомляють

2 лютого Прем'єра балету "Леся", хореограф-постановник Артем Шошин Балетмейстер Артем Шошин - лауреат всеукраїнського театрального фестивалю-премії "Гра" за хореографію до вистави "Тіні забутих предків" 2023-го у Львівському національному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Цього року разом зі неокласичною трупою Аrt Ваllеt Соmраny ставить у Києві балет-біографію "Леся" на музику австрійського композитора Франца Шуберта. Це перша танцювальна постановка про письменницю Лесю Українку.За словами Артема Шошина, він створив метафоричну розповідь про кохання, творчість і боротьбу з хворобою. Провідну партію виконує прима-балерина Наталія Мацак. У постановці беруть участь 26 артистів.- Чи складно створювати балет подібного масштабу самотужки? Надзвичайно, - говорить асистентка хореографа Тетяна Куруоглу. - Більшість цікавить шоу, відомі на весь світ історії. Глядача потрібно заманювати, прикормлювати чимось феєричним. Кому потрібна історія про надзвичайну українську жінку, яка залишила нам такий потужний спадок? Але вірю, що наш глядач свідомий.18:00, Київ, Міжнародний центр культури і мистецтв, вул. Алея Героїв Небесної Сотні, 1 4, 5 лютогоВистава "Худну з понеділка", режисерка Ярослава КравченкоВистава-маніфест, яка поєднує мюзикл, драмтеатр, кабаре та стендап. Так театральний оглядач Дмитро Єрьомін описав січневу прем'єру столичного Дикого театру про життя жінок плюс сайз "Худну з понеділка".За сюжетом, колишні учасниці популярного шоу про зниження ваги збираються на похорон колеги, яка померла за дивних обставин. Героїні не бачилися два роки, але кожна отримала від покійниці лист, що змусив кинути справи.Драматургиня Ольга Мацюпа створила п'єсу на основі реальних історій. 211 анкет отримав у серпні торік Дикий театр про проблеми і виклики, з якими стикаються жінки плюс сайз.Музику написав композитор Арсеній Маланушенко. Постановка стала режисерським дебютом директорки Дикого театру Ярослави Кравченко.- Останнє, що мені б хотілось робити в театрі - це займатися режисурою, - каже Ярослава. - Не могла дати померти цьому проєкту, бо сама його придумала. Він торкається проблем, про які здебільшого мовчать: як суспільство не толерує повних жінок, з якими обмеженнями та дискредитацією вони стикаються, які непрохані поради щоденно отримують.18:30, Київ, театр "Браво", вул. Олеся Гончара, 79 8, 21 лютогоВистава "Сірано де Бержерак", режисер Давид ПетросянНайкращим режисером минулого року, за версією рейтингу "Театральний інфобум-2024" національного агентства "Укрінформ", став Давид Петросян. Цього січня він поставив у Львові п'єсу французького драматурга Едмона Ростана "Сірано де Бержерак" 1897 року написання.Прототипом головного героя став письменник, дуелянт і гвардієць Сірано де Бержерак, який жив у Франції в ХVІІ столітті. За сюжетом, він таємно кохає кузину Роксану, але не наважується зізнатися в почуттях. Пише їй поетичні листи від імені товариша по службі, який їй подобається. Дія відбувається на тлі Тридцятилітньої війни.- Театр завжди поділявся на той, що намагається оспівувати владу, і той, що говорить правду, подекуди неприємну, - говорить Давид Петросян. - Сьогодні ніби цензура відсутня. Але є побоювання, що театр знову почне працювати під забаганки певного кола осіб, і ми повернемося до радянського наративу під патріотичною обгорткою. Історія Сірано нагадує мені долю багатьох митців, які писали під час репресій. Вистава - про героя, яким керує любов і правда. Але чи це достатньо сильна зброя проти тих, хто має владу? - Роль Сірано - на рівні з Гамлетом. Можна зіграти одночасно і героя, і блазня, - додає актор Юрій Хвостенко. - Дія починається з вистави у виставі. Актори в сучасному одязі й один із них виконує щось пафосне для влади. Сірано зриває показ. Це герой, який намагається здолати реалії, бути чесним перед собою та людьми.8 лютого о 17:00, 21 лютого о 18:00, Львів, Національний театр ім. Марії Заньковецької, вул. Лесі Українки, 1 З 13 лютогоПрокат фільму "Під вулканом", режисер Даміан КоцурЗа кілька днів до початку повномасштабного вторгнення сім'я Коваленків вирушила у відпустку на Канарські острови. Чоловік, дружина та двоє дітей застрягають у готелі на Тенерифе. За одну ніч перетворюються з туристів на біженців. Такий сюжет драми "Під вулканом" польського режисера Даміана Коцура. Називає фільм історією про війну, але без її показу. Знімав через відчуття емпатії та безпорадності. Світова прем'єра відбулася на кінофестивалі в Торонто у вересні торік.- Ніхто з нас досі не знає, чим закінчиться війна в Україні. Але ми добре усвідомлюємо, в якому стані перебуваємо. Суміш невизначеності, страху перед завтрашнім днем та емоційних гойдалок, - каже Даміан Коцур. - Як поляк я переживаю цю ситуацію по-особливому. Усе відбувається за східним кордоном моєї країни, де наше західне відчуття безпеки може бути небезпечно оманливим. Світ ще ніколи не був так близько до "виверження вулкана", хоча всі засинаємо з упевненістю, що його не станеться за нашого життя.Це друга робота Даміана Коцура про Україну. 2023-го спільно з режисеркою Анастасією Солоневич він створив короткий метр "Як це було". 18 лютогоКонцерт Олександра Саратського "Вечір прем'єр"Дві прем'єри готує композитор і піаніст Олександр Саратський для виступу в Києві. У програмі будуть Симфонія №5 і Концерт для фортепіано з оркестром №10 фа мінор у виконанні автора. Подія відбудеться за участю оркестру Lіаtоshynskyі Сареllа Національного будинку музики під орудою диригента Богдана Пліша.У своїй творчості Олександр Саратський поєднує традиції джазу, академічної музики та українського фольклору. Цим концертом розпочне тур містами України.- Для мене завжди найвищою та найголовнішою в музиці була симфонія, - говорить Олександр Саратський. - Опера та симфонія домінували у світі музики останні 300 років. Треба ж такому статися: коли я почав писати симфонії, у ХХІ столітті цей жанр явно вмирає. В епоху хвилинних кліпів, відео- та аудіороликів, інстаграму і тіктоку він не може існувати як сучасний і повноцінний. Нині писати їх не модно, не прийнято, несвоєчасно і неправильно, але я впертий.Мій улюблений жанр - фортепіанний концерт. 10-й з імпровізаційною партією фортепіано - знову фа мінор. Радикальний авангард присутній, але тональна музика поки що не вмирає.19:00, Київ, Національна філармонія України, вул. Володимирський узвіз, 2 З 20 лютогоПрокат фільму "Реал", режисер Олег СенцовГіпердокументальний погляд на реальність війни очима одного безпосереднього її учасника. Так охарактеризував фільм "Реал" Карел Ох, артдиректор кінофестивалю в Карлових Варах. Там у червні торік пройшла світова прем'єра четвертої повнометражної стрічки режисера та військового Олега Сенцова.Улітку 2023-го Олег Сенцов випадково зняв один із боїв на південно-східному фронті. Коли його БМП підбив ворог, він зі своїми бійцями опинився в найближчий траншеї. За допомогою радіозв'язку намагався організувати евакуацію частини підрозділу, який був під обстрілом на позиції під кодовою назвою "Реал". Увімкнена камера GоРrо на шоломі зафіксувала півтори години бою, які можна побачити у фільмі одним кадром без монтажу. Олег Сенцов не знав, що йде запис. Натрапив на файл через шість місяців, коли переглядав карту пам'яті.- "Реалу" найбільш пасує визначення антифільму, - говорить кінокритик Сергій Ксаверов. - Це півтори години бойової, але рутинної ситуації. Зафільмовані без попередньої інтенції самого автора, що суперечить самій ідеї кіно як погляду на реальність. 21, 22 лютогоПрезентація альбому "Справжній бедрум панк" гурту Тhе UnslееріngПерший за 11 років існування повноформатний альбом у листопаді торік випустив рок-гурт Тhе Unslееріng.За словами артистів, дебютна платівка - це 14 пісень про побут, любов і тягарі, в яких вони стрибають між стилями, емоціями та настроями. У звучанні поєднує альтернативний рок, пост-рок, інді, фортепіанні композиції та треки під акустичну гітару.Музичний оглядач, автор телеграм-каналу "Березовий сік" Юрій Береза вважає "Справжній бедрум панк" найкращим українським альбомом минулого й не тільки року.- Якщо обирати музику, яка жирним окреслювала і підкреслювала все, що відбувається в моїй бульбашці, то "Справжній бедрум панк" - це та сама відповідь, - каже Юрій Береза. - Альбом не намагається бути героїчним, возвеличувати, драматизувати чи в риму складати соціальні, політичні й культурні події за майже три роки. "Справжній бедрум панк" - трошки згорблена, вічно невиспана людина, яка у вирі безкінечного інформаційного шуму, чуток, гризні та срачів намагається вхопити бодай крихту тиші. Усе написано і зіграно у відповідних тонах. Швидкі, агресивні гітарні апбіт мелодії та повільні, плавлені, тягучі композиції. Десь навалить і порявкає, а десь заспокоїть і пожаліє.18:00, Київ, концертний майданчик Оrіgіn Stаgе, вул. Шота Руставелі, 16А 25 лютогоЛітературний вечір Оксани ЗабужкоДев'ять літературних вечорів упродовж останнього року провела в київському Молодому театрі культурна менеджерка та видавчиня Світлана Стретович.Гостями проєкту були Іван Малкович, Ілларіон Павлюк, Софія Андрухович, Андрій Любка, Євгенія Кузнєцова, Макс Кідрук, Євгеній Стасіневич і Ростислав Семків, Любко Дереш, Марія Матіос. Наступною учасницею стане письменниця Оксана Забужко.- Системні літературні вечори для великої сцени на 400 глядачів - формат, який я умовно називаю "література на підборах", - говорить Світлана Стретович. - Щоразу цікавий і неповторний. Маємо написані найпотужнішими письменниками тексти ексклюзивно для виступу. Маємо не одну сотню слів, сказаних глядачами в кулуарах. Найкрутіші з письменників не вірили, що вдаватиметься збирати таку достойну за кількістю залу. Неодноразово збирати. Усі події аншлагові.18:00, Київ, Молодий театр, вул. Прорізна, 17 До 28 лютогоВиставка "Сергій Параджанов. Автентика свободи"- Сергій Параджанов - унікальний приклад митця, який попри політичні репресії та тоталітарний контроль зумів створити нову художню мову. Його творчість є символом боротьби за свободу, мистецького новаторства та збереження культурної ідентичності, - каже старша наукова співробітниця відділу кіно Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Анастасія Канівець. Вона - представниця команди проєкту "Сергій Параджанов. Автентика свободи", який присвятили українському контексту біографії та творчості режисера.Виставка висвітлює роботу Сергія Параджанова на Київській кіностудії у 1950-1960-х. В експозиції - оригінальні костюми з фільму "Тіні забутих предків" 1964 року, плакати та ескізи художника стрічки Георгія Якутовича, кадри робочих моментів, реквізит, оригінальний колаж режисера.Київ, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, вул. Лаврська, 9 До 9 березняВиставка "Лисик"- Приблизно 100 сценічно-художніх образів балетних та оперних вистав налічує доробок Євгена Лисика від середини 1960-х до передчасної смерті 1991-го. А ще панно, малюнки, ескізи, картини, макети. Десятки тисяч розписаних квадратних метрів театральних горизонтів, - говорить генеральний директор Львівської національної опери Василь Вовкун.Євгена Лисика називають реформатором оперної сценографії. Він 30 років працював у Львівській опері, зокрема головним художником, де створив сценографію до понад 40 вистав.У Львові відкрилася перша виставка, яка презентує творчість Євгена Лисика. В одній локації зібрали інсталяції, макети до вистав, фотографії, ескізи костюмів і сценографій. Особливістю проєкту стали 20-метрові сценічні завіси "Христос" до балету "Ромео і Джульєтта" 1988 року та "Друге коло пекла" до балету "Створення світу" 1986-го.- Виникла ідея розмістити бодай фрагмент справжньої декорації до "Створення світу" так, щоб глядач мав змогу підійти до полотна на ту відстань, з якої його створювали. Щоб зображення охопило все поле зору і розчинило у вигаданій реальності, - додає співкуратор виставки, художник Микола Молчан. - Задум у тому, щоб глядач зміг краще уявити загальний обсяг праці над однією виставою. Євген Лисик був чутливий до помилок цивілізації, які виникали у вигляді катастрофічних воєн минулого. Вразливий до сучасної йому десятилітньої війни в Афганістані. Пророчий у війнах, які неодмінно повторяться в майбутньому.Львів, Центр інтелектуального мистецтва Меркурій, пл. Адама Міцкевича, 10

Сили оборони завдали удару по військових та промислових обʼєктах на території РФПроти ночі на 24 січня Сили оборони України завдали результативного удару по низці промислових та військових обʼєктів на території РФ, зокрема в Рязанській та Брянській областях РФ. В Рязанській області було уражено нафтопереробний завод та Новорязанська ТЕЦ. Відстань до цих обʼєктів складає понад 470 км від лінії зіткнення. Також, окрім ударів по нафтопереробних заводах та ТЕЦ, Сили оборони завдали удару по військовому летовищу в "Дягилево", де розміщують бомбардувальники Ту-22. Там також розташований авіаремонтний завод. Втім, поки що деталей про результати такої атаки по летовищу немає.Вибухи на нафтопереробному заводі у Рязанській області. (фото: скриншот з відео)У Брянській області під удар потрапив завод "Кремній ЕЛ". По цьому підприємству вже вчетверте здійснюється удар нашими засобами ураження. Після удару це підприємство припинило свою роботу. Оскільки удар здійснили по промислових лініях та готових продуктах. Це підприємство є одним із найбільших у РФ з виготовлення електроніки для військової продукції різного призначення. Зокрема, для крилатих й балістичних ракет, а також для систем С-400 та С-300.Чи був удар по території РФ 24 січня найбільшим? Гадаю, навряд чи найбільшим. Наймасштабнішою та найбільшою атакою по території РФ вважається удар Сил оборони, який був здійснений 14 січня. Саме тоді було використано понад 200 далекобійних БПЛА й атаковано щонайменше 11 областей РФ. Сьогодні Сили оборони застосували дещо меншу кількість БПЛА, але тут головне - системність у підходах і спроможність постійних ударів по території РФ.Україна має раціонально використовувати бойовий склад та озброєнняВчора "Радіо Байрактар" опублікувало інтервʼю головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. В ньому він говорив про те, що потрібно раціонально використовувати бойовий склад та озброєння. Сирський сказав, що не пригадує жодної війни, де завжди вистачало людей та зброї. Також він пояснив, що агресор також має суттєві проблеми. Втім, ми маємо раціонально використовувати те, що маємо.В цьому контексті я б згадав й іншу новину, яка пройшла непоміченою в медійних ресурсах. Зокрема, перше інтервʼю заступника керівника Офісу президента полковника Павла Паліса, який в розмові з кореспондентом Аssосіаtеd Рrеss сказав, що Україна перебуває на фінальному етапі підготовки реформи, що має залучити до військової служби молодь від 18 до 25 років. За словами Паліса, Україна працює над новими методами набору новобранців. Він сказав, що успадкована від СРСР система стримує розвиток армії. Також він говорить про те, що одним із рішень є впровадження чесного контракту, який включає фінансові стимули, гарантії якісного навчання та заходи для забезпечення ефективного діалогу між солдатами та командирами.Ймовірно, йдеться про створення фінансових, соціальних умов, щоб молоді люди на власний розсуд могли укладати контракти з армією. Це вкрай необхідні рішення, оскільки Сирський й інші командири визнають, що головною проблемою сьогодні для нас є брак навченого особового складу. Всі наші бойові бригади вже тривалий час стримують противника на фронті й виснажуються.Ворог продовжує нарощувати зусилля, щоб вибити ЗСУ з території КурщиниСтарший офіцер відділу комунікацій 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, старший сержант Петро Гайдащук розповів про бойові дії на Курщині. За його словами, ворог постійно намагається проводити штурмові дії. Таким чином російські окупанти намагаються вибити підрозділи ЗСУ із займаних позицій. Практично щодня ворог атакує штурмовими групами з підтримкою бронетехніки, артилерії та дронів. Втім, як наголосив Гайдащук, в зоні відповідальності 80-ї окремої десантно-штурмової бригади українські підрозділи успішно утримують позиції й завдають противнику великих втрат.Військові з КНДР проводять штурми великими групами на відкритій місцевостіПетро Гайдащук повідомив, що тактика дій північнокорейських військових відрізняється від росіян. Зокрема, військовослужбовці КНДР не діють малими штурмовими групами. Вони проводять штурмові дії великим групами - від 50 і більше військових. Часто їхні наступальні дії проводяться на відкритій місцевості, де вони атакують позиції ЗСУ у повний зріст. Північнокорейські військові також не зважають на дрони ЗСУ під час атак і намагаються їх збити стрілецькою зброєю. Рухаються швидко і намагаються якомога скоріше зблизитись з позиціями ЗСУ.Петро Гайдащук зазначив, що останнім часом спостерігається й застосування малих штурмових груп для атаки. Він додав, що російські полонені розповідають про те, що вони разом готувались до бойових дій з північнокорейськими військовими на одних полігонах. За словами полонених росіян, військові з КНДР мають достатньо часу для підготовки, краще екіпіровані, мають російське озброєння й навіть краще харчування. Головним завданням для них є саме штурм позицій ЗСУ і лише в разі успіху росіяни вже йдуть слідом для закріплення на позиціях та оборонних дій. Старший сержант припустив, що військові КНДР відпрацьовують якусь власну тактику на полі бою. Оскільки, на початку їх залучення до штурмових дій українські підрозділи спостерігали за постійними атаками з великою кількістю особового складу. Зараз же штурмові дії північнокорейських військових набули комбінованого характеру. Зокрема, вони можуть атакувати, як великими групами, так і малими. Гайдащук зауважив, що вони дійсно випробовують різні тактики, вчаться і намагаються цей досвід переносити знову на поле бою.Росіяни не шкодують сил та засобів для проведення штурмових дій на КурщиніПетро Гайдащук також повідомив, що в зоні відповідальності їхньої бригади інтенсивність бойових дій дещо зменшилась. Втім, суттєвих змін не відбулось. Цей напрямок є дуже критичним й важливим для противника. Саме тому росіяни будуть кидати на Курщину всі можливі резерви, які в них є. Ворог щодня намагається здійснювати штурмові дії в напрямку позицій ЗСУ. Зокрема, як пояснив Гайдащук, ворог, якщо погодні умови сприятливі, також застосовує техніку для наступу. Зокрема, бронемашини та БМП. Така техніка використовується окупантами часто для того, щоб швидше доставити штурмові групи піхоти якомога ближче до позицій ЗСУ. Після таких дій техніка ворога розвертається у зворотному напрямку. Інколи БМП підтримують власний десант вогнем.Також, як розповів Петро Гайдащук, застосування ворогом КАБів сьогодні залишається проблемою для українських підрозділів. Ворог здійснює пуски КАБів не тільки по території України, а атакує власні населені пункти, які перебувають під контролем ЗСУ. Також проблематичним явищем для ЗСУ стало застосування ворогом БПЛА на оптоволокні. Оскільки, системи РЕБ не можуть протидіяти таким дронам. БПЛА на оптоволокні можна знищити фізично, або ліквідувати екіпаж, який ним керує. Гайдащук додав, що хоча перевагою дронів на оптоволокні є те, що системи РЕБ на них не діють, мінусом залишається відстань ураження таких дронів. Адже, моток оптоволокна обмежує радіус дії БПЛА. Тому засобом протидії БПЛА на оптоволокні є сітки та решітки на бронетехніці.  

Про це інформує Державне бюро розслідувань."У списки на навчання у Францію потрапляли так звані «ухилянти». Це люди, які намагаються незаконно перетнути кордон, знаходять тих, хто їм за це допомагає, платять за це гроші",– пояснила Сапьян.За її словами, екскомандир бригади шукав таких людей і вносив їх у списки для відправки до Франції."Це виявлена схема, що вона працювала у бригаді",– додала вона.Наразі слідство встановлює всіх причетних осіб та обставини правопорушень у 155 бригаді.Сапьян підкреслила, що деякі військовослужбовці могли самовільно залишати частину, потім повернутися і знову піти, при цьому командування не повідомляло про це."Деякі військовослужбовці (155 бригади) могли, наприклад, адже ми розуміємо, що армія – це не школа, навіть не робота, це дисципліна перш за все, – могли самовільно залишити частину, через деякий час повернутися, потім знову залишити. І командування про це не повідомляло", – підсумувала вона.Більше про ситуацію у 155-й бригаді "Анна Київська"Про ситуацію в бригаді раніше інформував головний редактор порталу "Цензор.Нет" Юрій Бутусов. Він оприлюднив факти неналежного формування та забезпечення 155-ї ОМБр. У матеріалі вказано, що "приводом для порушення справи ДБР стали події у Франції, куди скерували на підготовку 155-ту бригаду "Анна Київська". Бутусов зазначив, що "до того, як бригада зробила перший постріл, її самовільно залишило 1700 військовослужбовців". Він також заявив, начебто формування бригади з перших днів було "суцільним організаційним хаосом". Журналіст додав, що в липні й серпні зі 155-ї бригади забрали понад 2550 військовослужбовців на поповнення інших частин, а в жовтні бригада виїхала на навчання у Францію. За даними Бутусова, у втечі 50 військових у Франції комісія КСВ звинуватила командира бригади Рюмшина. Його, а також кількох офіцерів штабу й одного з комбатів відсторонили від посади та призначили нових командирів. Водночас за перший тиждень грудня, ще до вступу в бій, у бригаді сталося ще 198 СЗЧ, а "з першого дня виконання бойових завдань почались значні втрати людей через погані керованість та навченість".Державне бюро розслідувань вивчає факти, викладені у медіа, щодо обставин формування 155-ї механізованої бригади "Анна Київська". Відкрили провадження за статтями про перевищення повноважень і дезертирство.5 січня на Ставці верховного головнокомандувача президент Володимир Зеленський заявив, що бере ситуацію навколо 155-ї ОМБр "Анна Київська" під особистий контроль.8 січня командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-майор Михайло Драпатий доповів президенту України Володимиру Зеленському про ситуацію в 155-й бригаді "Анна Київська". Правоохоронці затримали та повідомили про підозру командиру однієї з рот 155-ї окремої механізованої бригади, який не лише самовільно залишив місце несення служби, а й підбурив на це своїх підлеглих.20 січня Служба безпеки спільно з Національною поліцією та працівниками ДБР затримала екскомандира 155-ї ОМБр імені Анни Київської, якого підозрюють у дозволі підлеглим самовільно залишати частину.22 січня суд відправив колишнього командира 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської Дмитра Рюмшина під варту з альтернативою застави у 90 мільйонів гривень.