Search trend "Вибори в Росії"

Без політичного підтексту: що стало поштовхом до перших протестів у Сербіїфото: х.соm/Іngrіd_GеrсаmаПерший етап протестного руху в Сербії розгорнувся наприкінці 2024 року. На той момент він мав чітко виражений громадянський, а не політичний характер.  Безпосереднім поштовхом стала трагедія 1 листопада 2024 року, того дня трапився обвал даху на залізничному вокзалі в Новому Саді, через який загинули щонайменше 16 людей, а ще десятки отримали травми різної тяжкості. Це другий за величиною вокзал у Сербії, і лише в липні 2024 року він відновив свою роботу після трирічної реконструкції.Громадськість поставила під сумнів якість виконання інфраструктурних робіт і контроль з боку держави, серби вказували на ймовірні корупційні схеми під час будівництва та обслуговування об'єкта. Тим часом повільна та нечітка реакція влади лише посилювала суспільне обурення.Тож, перші акції протесту почалися в Новому Саді фактично одразу. А вже 3 листопада до них долучилися студенти з Белграда та інших університетських міст. Вони висували низку вимог, зокрема ключовими можна назвати незалежне розслідування трагедії, публічне покарання відповідальних чиновників, відставка керівництва місцевих органів влади та прозорість у розподілі державного фінансування на інфраструктуру.Натомість президент Сербії Александар Вучич обрав на той момент тактику вичікування, сподіваючись, що протести згаснуть. А от міністр будівництва, транспорту та інфраструктури Сербії Горан Весич подав у відставку практично одразу після виходу мітингувальників на вулиці зі своїми гаслами.Тим часом протести лише набували сили та до кінця листопада охопили понад 30 міст. Проте політичні гасла все ще не лунали з уст мітингувальників. Тобто на той момент це була ініціатива громадянського суспільства, сфокусована на питаннях звітності та справедливої державної відповідальності.Загострення сербських протестів: поява політичної складової та ультиматумівфото: відкриті джерелаПротести у Сербії з головним осередком у Белграді не припиняються від моменту трагедії, проте змінювалася риторика їхніх учасників. Від вимоги подолати корупцію й гідно розслідувати справу до запиту на дострокові парламентські вибори, а на піку – і президентських.Однією із найбільш масових стала акція 15 березня у Белграді, за підрахунками організаторів тоді зібралися близько мільйона людей. Аби дістатися до місця проведення мітингу, декому з учасників довелося понад добу йти пішки, оскільки у зв'язку з акцією залізничні квитки до Белграда на цей день не продавалися. Тим часом Міністерство внутрішніх справ Сербії заявляло про 107 тисяч присутніх. Тоді на завершення своєї акції студенти почали прибирати центр Белграду, а сама подія обійшлася без загострень.Разом із тим упродовж всього періоду протестів, особливо активними під час яких були студенти, спільнота так і не знайшла серед учасників лідера. Звичайно, до акцій приєднувалась опозиція, проте згуртуватись навколо якогось конкретного лідера мітингувальникам так і не вдалося.Ситуація тим часом загострилася, і найновіша, та чи не найбільш жорстка, хвиля протестів спалахнула 28 червня. Саме цього дня серби відзначають одне із важливих національних та релігійних свят – Відовдан, на яке припадає чимало важливих для країни історичних подій. Власне у цей день, 28 червня, студенти висунули Вучичу ультиматум: дострокові парламентські вибори. Проте сербський президент відхилив його одразу ж, навіть не чекаючи на те, аби минув час, який протестувальники дали на прийняття рішення. "Уряд мав усі механізми та весь час, щоб виконати вимоги та запобігти ескалації. Натомість вони обрали насильство та репресії проти громадян. Будь-яка радикалізація ситуації – це їхня відповідальність", – наголосили активісти, які все ж дочекалися закінчення встановленого для відповіді на ультиматум часу.Після цього протестувальники оголосили про початок масштабних акцій непокори, які тривають по сьогодні та мають різні форми. Реакція влади Сербії: придушення акцій, арешти та протидіяфото: Vеsnа LаlісВід початку масових протестів у Сербії наприкінці 2024 року президент Александр Вучич демонстрував поетапну зміну стратегії – від публічного ігнорування до посилення тиску на протестувальників і спроб перехопити контроль над ситуацією.У перші тижні після трагедії в Новому Саді Александар Вучич утримувався від активних коментарів. Заяви зводилися до загальних обіцянок "розібратися в ситуації" та передати відповідальність уряду й місцевим органам. Публічної самокритики або політичних кроків не було.Під тиском протестів влада оголосила про відставку прем’єр-міністра Мілоша Вучевича та мера Нові-Саду. Водночас Вучич анонсував часткову реорганізацію уряду, однак будь-яких згадок про дострокові вибори чи глибшу реформу продовжував уникати.Проте, як тільки масштаби протестів почали помітно зростати риторика президента різко змінилася. Він почав говорити про начебто деструктивний вплив протестів на країну, неодноразово згадував "іноземний слід" і порівнював події з кольоровими революціями, натякаючи на вплив Заходу.Після багатотисячного протесту 15 березня у Белграді влада перейшла до жорсткіших заходів. Тоді вперше застосували звукову зброю, щоб розігнати студентів і активістів, які блокували дороги та державні вулиці. Низка активістів тоді потрапили до лікарень, це стало причиною скандалів та реакції правозахисних організацій. Але сербський президент публічно підтримав силовиків і відкинув усі вимоги протестувальників.Під час масової ходи в Белграді наприкінці червня, яка зібрала близько 140 тисяч учасників, поліція застосувала сльозогінний газ і світлошумову зброю. Окрім того, жорстоко затримали декілька десятків учасників ходи, серед них були й студенти. Вучич назвав протест "закликом до державного перевороту" і повністю виправдовував дії силовиків, знову твердячи про закордонний вплив.Російський слід і відсутність лідерівфото: еurоtорісs.nеtПопри тривалість і масштаб протестів у Сербії, рух залишається здебільшого горизонтальним, тобто він не має єдиного координаційного центру чи лідерів, а ключову роль відіграють локальні ініціативи, громадські об’єднання та студентські групи. Таке позиціювання з одного боку створює гнучкість для реагувань та дій, а от з іншого робить учасників вразливішими до дезінформації.Від початку акцій основні гасла протестувальників апелювали до громадянських прав, безпеки, прозорості й протидії корупції. Організовані виступи з боку студентських колективів, асоціацій освітян, медиків і профспілок формували мережеву структуру протесту, яка так і не здобула лідера – це дещо збило з пантелику Вучича й стало для нього несподіванкою, адже він фактично не мав когось конкретного для ведення переговорів, чи навпаки – для спроб скомпрометувати. Але  це й не завадило йому використовувати загальну антипротестну риторику для звинувачень Заходу.Сама влада ж у процесі перешкоджання протестувальникам заявляла про допомогу їй Росії. Наприклад від віцепрем'єра Сербії Александара Вуліна пролунала наприкінці березня заява, що російські спецслужби допомагали стримувати багатомісячні антиурядові протести в Белграді."Я дуже вдячний російським спецслужбам, які завжди підтримують нас у боротьбі з кольоровими революціями, в першу чергу інформаційно, – сказав тоді Вулін. – Вони знають, яка небезпека нависла над Сербією".Водночас, коли протестний рух у Сербії досяг значного напруження, виник новий тип комунікації на мітингах і в соціальних мережах. Експерти говорять про вплив Росії на антиурядові протести. Оскільки поряд із конкретними вимогами та правовими претензіями до влади, починають з’являтися гасла, схожі за змістом до російської пропагандистської риторики, хоч і в адаптованій до сербського контексту формі.І тут варто зауважити, що упродовж тривалого часу акцій самі протестувальники не використовували прозахідної риторики, акцентуючи на внутрішніх проблемах: корупції, безкарності, відсутності реформ. Зовнішньополітичної ідеї, як, наприклад це було в Україні, протести не мали й не мають в цілому.Поряд із тим, на думку дипломата, надзвичайного і повноважного посла у Республіці Хорватія (2010-2017), у Боснії та Герцеговині (2011-2017) Олександра Левченка, учасників протестів не варто вважати проєвропейськими силами."Протестний рух зростає, це антиурядовий рух. У нас чомусь дехто це коментує як проєвропейські сили. Ні, це не проєвропейські сили. Це антиурядові сили вийшли на ці речі. Хоча студенти себе позиціонують поза політикою, поза партіями, – зазначає він. – Враховуючи, що все досить організовано відбувається, то багато людей ставлять питання, хто стоїть позаду всіх цих протестів. Щодо партій опозиційних, звісно, що вони там присутні, але багато поставало питань, що хтось з великих гравців світових мав би бути позаду всіх цих подій".І тут Олександр Левченко використовує метод виключення, якщо це не ЄС, США чи Китай, то залишається один варіант, найімовірніший, що це Росія. "Це не Європейський Союз точно. Що стосується окремих країн, які мають вплив на Сербію, Британія Німеччина чи Франція – не вони. Що стосується Сполучених Штатів Америки – не вони, – перераховує дипломат. – Не Китай, тому що причиною начебто всього був залізничний вокзал у Новому Саді, де фасад впав, який робили китайські робітники. Значить, Китай виключаємо. Хто в нас залишається? Москва. Не дивно, що Дугін заявив, що час Вучича вийшов. Його народ має знести. І в країні мають бути певні проведені зміни. Дугін – незалежний експерт, да начебто. Але ми знаємо, що цей експерт дуже-дуже близький до Путіна".  Чи бачить проблеми Сербії світова спільнота: що кажуть у Європі та СШАфото: bаlkаnіnsіght.соmСвітова спільнота, зокрема ЄС та США, висловлює стурбованість ситуацією в Сербії та закликає до мирного вирішення конфлікту, дотримання прав людини та проведення необхідних реформ. Однак деякі критики вважають, що реакція міжнародних організацій є недостатньо рішучою.Європейська комісія з прав людини та Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl засудили "надмірне застосування сили" до протестувальників, затримання студентів і викладачів, а також тривожну практику затримань "дітей і ввічливих демонстрантів".Після повідомлень про репресії проти протестувальників наприкінці червня правозахисні організації Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl та Сіvіl Rіghts Dеfеndеrs виступили зі спільною заявою."Хоча держава відповідає за забезпечення громадського порядку та реагування на окремі випадки насильства, будь-яке застосування сили має бути крайнім заходом, суворо необхідним і пропорційним для досягнення законної мети. Жорстка реакція на мирне незгоду не може бути виправдана, – наголошують організації. – Сербська влада повинна проявляти стриманість і забезпечити людям можливість безпечно брати участь у демонстраціях і висловлювати свою незгоду без залякувань, переслідувань або насильства".Американські офіційні особи висловлюють занепокоєння щодо випадків насильства проти протестувальників та обмеження свободи ЗМІ в Сербії. Окрім того, взимку у деяких містах США відбулися акції на підтримку студентів.Від Євросоюзу лунають заклики до деескалації та розслідувань, проте жодних рішень, наприклад щодо санкцій, політики наразі не приймають. Деякі експерти переконані, що нинішня позиція Брюсселя послаблює вплив ЄС у регіоні: тоді, як протести набирають обертів, сербські громадяни сприймають ЄС як менш актуальний, ніж у минулому, про що свідчить низька громадська підтримка вступу Сербії до ЄС і відсутність прапорів ЄС під час акцій.

Розсекречений звіт ЦРУ критикує розслідування США щодо підтримки Трампа росією у 2016 році - АРРозсекречений документ ЦРУ, опублікований за наказом Джона Реткліффа, ставить під сумнів роботу розвідувальних агентств щодо втручання росії у вибори 2016 року. У ньому наводяться недоліки в оцінці розвідданих 2017 року, яка дійшла висновку, що російський уряд допомагав Трампу перемогти.

Президент Чехії Петр Павел не виключає, що парламентські вибори у жовтні можуть змінити уряд країни. Це вплине на подальші пріоритети, зокрема, щодо підтримки України. Втім, наразі оцінити позицію майбутньої влади важко, заявив Павел у інтерв'ю ВВС. "Зараз я зосереджений на збереженні єдності у питаннях безпеки і оборони, зокрема в нашій політиці щодо України, адже вважаю підтримку Києва невід'ємною частиною власної безпеки", - заявив він. Президент повідомив, що обговорює це питання з лідерами парламентських партій, які можуть увійти до нового уряду. "Я наголошую на необхідності збереження принципів у безпековій та зовнішній політиці навіть після виборів, але поки не можу гарантувати результат - багато що залежить від підсумків голосування", - додав він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Держдеп спростував припинення всієї допомоги Україні: "Наші зобов'язання незмінні" За словами Павела, у 2024 році Чехія поставила Україні близько 1,5 млн од. великокаліберних боєприпасів, а цього року обсяг постачань зросте до 1,8 млн, з яких близько 800 тис. - калібру 155 мм. Раніше він запевняв, що ця ініціатива не опиниться під загрозою. Президент підкреслив, що співвідношення вогневої потужності між Україною та Росією значно покращилося - з 1:10 до приблизно 1:2, що дозволяє українському командуванню ефективно планувати операції за умови стабільних поставок боєприпасів. Павел також закликав західних лідерів посилити тиск на президента РФ Володимира Путіна і примусити його сісти за переговорний стіл. Він висловив готовність вести діалог із Кремлем, але лише за умови реалістичного підходу РФ, без безкомпромісних вимог. Крім того, президент Чехії звернув увагу на активну гібридну війну Росії проти західних демократій, включно з шпигунством, саботажем, кібератаками та дезінформацією. Він пообіцяв посилити протидію російським агентам у Чехії. "Російська розвідка веде численні спроби саботажу на нашій території, тож ми зобов'язані захищати наше суспільство", - підкреслив Павел. Парламентські вибори в Чехії заплановані на 3-4 жовтня 2025 року. Вперше право голосу отримають чехи, які проживають за кордоном, що може підвищити явку. Як повідомляється, одним із головних претендентів на посаду прем'єр-міністра у разі перемоги опозиції є експрем'єр Андрій Бабіш, який у 2023 році програв Павелу у другому турі президентських виборів. Хоча Бабіш прагнув завоювати підтримку виборців, незадоволених активною допомогою України, він не мав чітких проросійських позицій на посаді прем'єра. Нинішній уряд Чехії очолює Петр Фіала з Громадянської демократичної партії, який відомий своєю підтримкою України у протистоянні російській агресії. Раніше президент Чехії Петр Павел поділився деталями неформального обговорення під час закритої вечері на саміті НАТО в Гаазі. За його словами, лідери країн Альянсу намагались переконати президента США Дональда Трампа у необхідності більш жорсткого економічного тиску на Росію, однак той залишився нерішучим. Павел зазначив, що всі лідери виступали дуже послідовно і одностайно, аргументуючи, що настав момент для рішучих дій. "Не з метою спричинити економічний колапс Росії - це не в наших інтересах, - а щоб вона усвідомила, що альтернативи переговорам просто немає", - підкреслив він.

Путін використовував дезінформацію і кіберкампанію, щоб схилити голоси виборців у 2016 році на користь Трампа

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 1 липня.Путін зазіхає не лише на Українуросійський диктатор Володимир Путін, фото: gеttyіmаgеsМи всі знаємо, що президент Росії Володимир Путін вторгся в Україну з танками у 2022 році. Але багато хто не знає, що у 2024 році він вторгся в Румунію – за допомогою твітів, пишуть на шпальтах Роlіtісо у спільному матеріалі колишні посли США у Румунії Марк Гітенштейн (2009-2012), Адріан Цукерман (2019-2021) та Джим Розапепе (1998-2001).В обох випадках він зазнав невдачі - поки що. Але агресія Путіна зосереджена на США і всіх їхніх союзниках. Він витрачає мільйони доларів, масово бомбардуючи європейських виборців маніпулятивними соціальними мережами і дезінформаційними кампаніями. Це новий тип війни з демократією, який усуває необхідність вводити танки в столиці.Постійно еволюціонуюча стратегія Путіна є результатом його невдалої військової кампанії із захоплення Києва та придушення української демократії. Він наштовхнувся на незламну стійкість України, і в результаті почав розгортати давню російську (і радянську) стратегію руйнування західних демократій зсередини, підтримуючи і культивуючи пропутінських політичних кандидатів. А ТіkТоk, Теlеgrаm та інші соціальні мережі стали зброєю в цій новій війні, зауважують експосли.Путін ніколи не відходив від свого кадебістського коріння і розуміє, що громадською думкою можна маніпулювати і формувати за допомогою політичних маріонеток і пропаганди, підконтрольних російському силовику. Достатньо лише поглянути на нещодавні вибори в Румунії, щоб підтвердити цю зловісну істину. У 2024 році він витратив мільйони, щоб обрати проросійського президента в Румунії. Його метод: проникати у вибори, підтримувати авторитарних кандидатів і маніпулювати цифровими платформами, щоб змінити громадську думку. Так, Путін витягнув кандидата Келіна Джорджеску з невідомості, і всього за два тижні Джорджеску набрав 21% голосів, приголомшивши 15 кандидатів, які розділили між собою виборче поле.Бліцкриг у соціальних мережах складався з дезінформації та багатомільйонних зусиль у ленінському стилі, спрямованих на знищення демократії в Румунії. Задум також передбачав підрив інтересів безпеки США, НАТО і ЄС. І саме вчасно це приховане вторгнення у виборчий процес Румунії було викрито румунськими та іншими західними розвідувальними службами."Разом з двопартійною групою з семи колишніх послів США в Румунії ми публічно закликали румунів відкинути кандидата Путіна. Ми не могли мовчки стояти осторонь і дозволити явно брехливій російській пропаганді залишатися безкарною. "Ми на власні очі бачили успішне сходження Румунії від нав'язаної Росією диктатури до свободи, інтеграції з рештою Європи в ЄС і союзу зі США через НАТО", – написали ми у відкритому листі", – згадують троє колишніх послів.Хоча зусилля Путіна в Румунії в кінцевому підсумку зазнали невдачі, але реальної шкоди можна було б завдати. На щастя, демократичні інститути і голоси країни не піддалися його новітній тактиці. "І тепер ми закликаємо інших підняти свої голоси, щоб протистояти спробам Путіна обезголовити демократію біля виборчих скриньок, – заявляють дипломати. – Румуни справедливо взяли на себе відповідальність за власне майбутнє - і вони обрали свободу і процвітання замість путінізму". Вони також відзначають, на жаль, занадто багато людей, які мали б знати краще, все ще підлабузнюються до Путіна, підтримуючи його проросійських кандидатів і підриваючи безпеку США та інших демократичних союзників. Румунська битва була виграна, але війна Путіна проти демократії триває. Хто наступний у його списку? Вибори цієї осені в Молдові, Естонії, Грузії, Нідерландах, Чехії та інших європейських країнах дозріли для втручання. Але перш ніж його пропаганда зможе закріпитися, необхідно припинити порушення ним виборчого законодавства.Боротьба за демократію тепер поширюється на кіберпростір, де тактика вторгнення Путіна має бути зірвана, як і на полі бою. Нове поле битви – онлайн, а ставки – демократичний суверенітет."Урок Румунії очевидний: найкращий захист від пропаганди – це правда і сміливість її говорити", – підсумовують експосли.Кім Чен Ин віддав публічну шану солдатам КНДР, загиблим у війні на боці РосіїКім Чен Ин, фото: rеutеrsКім Чен Ин віддав рідкісну публічну шану північнокорейським солдатам, загиблим на боці росіян у війні в Україні, повідомляє Тhе Guаrdіаn. Фото лідера з солдатськими трунами показали на гала-концерті з нагоди річниці військового договору з Росією.Він вшанував пам'ять, поклавши руки на їхні репатрійовані труни, що стало рідкісним публічним визнанням того, що його збройні сили зазнали втрат у цьому конфлікті, підкреслює видання.Захід у Великому театрі Східного Пхеньяну поєднував виступи північнокорейських і запрошених російських артистів із зображеннями на честь пакту про взаємну оборону, укладеного Кімом і Путіним у Пхеньяні в червні минулого року.Було не відразу зрозуміло, коли відбулася церемонія репатріації. Кім та інші офіційні особи, зокрема його впливова сестра Кім Йо Чжон і міністр закордонних справ Чхве Сон Хуй, одягнені в зимовий одяг, що дозволяє припустити, що останки солдатів, можливо, були повернуті на Північ кілька місяців тому.Місяцями заперечуючи, що північнокорейські солдати були відправлені воювати на боці російських військ, режим тепер намагається надати позитивного забарвлення своїй участі у війні в Україні."Північна Корея, ймовірно, хотіла представити загиблих солдатів не просто як жертви, а як частину наративу про перемогу, – сказав старший науковий співробітник Корейського інституту національного об'єднання Хонг Мін в інтерв'ю Yоnhар. – Схоже, що кадри були опубліковані після того, як обидві країни визнали розгортання військ".Кадри урочистої церемонії, яку транслювало північнокорейське державне телебачення КRТ, показували Кіма, який часом виглядав емоційно, сидячи поруч зі своєю гостею, міністром культури Росії Ольгою Любимовою, та його донькою Кім Чжу Е. Було показано, як люди в залі витирають сльози.Видання Коrеа Неrаld повідомило, що ця подія стала першим випадком, коли державні ЗМІ показали кадри і фотографії солдатів, відправлених до Росії, які можуть побачити громадяни Північної Кореї.З осені минулого року Північ відправила приблизно 15 тисяч військових для участі у війні. За даними південнокорейських законодавців, у квітні вони зазнали близько 4700 втрат, у тому числі 600 загиблих, а розвідувальне відомство Сеула нещодавно заявило, що в липні або серпні може відбутися додаткове розгортання військ.Північна Корея також надала Росії велику кількість боєприпасів, артилерійських снарядів, балістичних ракет та іншого озброєння, як повідомляється, в обмін на зброю і супутникові технології, а також економічну та іншу допомогу з боку Кремля.

Еспресо наводить переклад статті Wybоrсzа.6 червня урядова Комісія в справах вивчення російського і білоруського впливу на внутрішню безпеку і справи Республіки Польщі в 2004-2024 рр. підвела підсумки річної діяльності. Тихо – оголошення на сайті Міністерства юстиції, яке відповідало за її організацію і діяльність, з’явилося через 4 дні і без феєрверків.Відповідно до оголошення Комісія, яка складається з 11 експертів під керівництвом генерала Ярослава Стружика, керівника Служби Військової Контррозвідки, обговорила тайний рапорт, який 7 квітня передала прем’єру Дональду Туску. Тематика аналізу – це питання безпеки, зовнішньої політики, дезінформації та економіки. Як висновок представлено 50 рекомендацій, які "повинні слугувати укріпленню супротиву країни російським впливам".Дональд Туск, фото: з відкритих джерел Генерал Стружик нагадав, що Комісія направила в прокуратуру клопотання про порушення розслідування проти Антоні Мачеревіча (звинувачення в дипломатичній зраді) і полковника Пьотра Погоновського, колишнього керівника Агентства внутрішньої безпеки (ліквідація 10 з 15 делегувань).Міністр юстиції Адам Боднар підсумував: "В умовах сучасних геополітичних викликів, які в даний час є причиною найсерйозніших загроз безпеці Польщі, висновки та рекомендовані заходи, представлені Комісією, а також висновки, подані до прокуратури, є важливим внеском у покращення безпеки Польщі".Це лише декларації. Міністри, присутні на засіданні, - крім Боднара, це міністр внутрішніх справ та координатор спеціальних служб Томаш Шемоняк та міністр культури Ганна Врублевська - та члени Комісії повністю пропустили те, що двома днями раніше було викинуто до кошику аналіз впливу Росії на польсько-українські відносини.За ініціативою ПСЛ уряд (один депутат утримався) та опозиція проголосували за Закон про створення нового державного свята: 11 липня поляки відзначатимуть Національний день пам’яті для поляків - жертв геноциду ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки.Направленого - визначає акт - у 1939-1946 роках "на польське населення" "українськими націоналістами з організації українських націоналістів (ОУН), української повстанської армії (УПА) та іншими українськими націоналістичними утвореннями, що діяли на східних землях Другої Польської Республіки (воєводства Волинське, Тарнопольське, Станіславівське, Львівське, Поліське), а також сучасних воєводств Люблінського і Підкарпатського".Чому немає свята 17 вересня 1939 року, ані дня Катині, але є свято волинської бійніЦе відкрито антиукраїнські дії, оскільки немає державного дня пам'яті ані 17 вересня (вторгнення СРСР до Другої Польської Республіки в 1939 р.), ані 5 квітня (рішення радянського політбюро 1940 р. про вбивство польських офіцерів у Катині), ані також 11 серпня (наказ 00485 від 1937 р. керівника НКВС Миколи Єжова в справі так званої польської операції в СРСР, в результаті якої розстріляно 111 000 осіб).Натомість вже в 2016 році Сейм і Сенат проголосували за рішення про створення 11 липня Національного дня пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами щодо громадян Республіки Польщі.А оскільки закон мовчить про скасування резолюції, то 11 липня поляки відзначатимуть з того ж приводу і Національне свято і Національний день пам’яті. Абсурд? Не єдиний.В законі також немає згадки про те, що в 2018 році до Закону про Інститут національної пам’яті - на додаток до "єврейських" поправок, які передбачають покарання за приписування польському народу чи польській державі відповідальності за злочини, вчинені нацистською Німеччиною – введено також "українські" поправки. Згідно з ними злочини українських націоналістів були прирівняні до комуністичних та нацистських злочинів, визначено, що вони тривали в період 1925-1950 років, також встановлено штрафи за заперечення їх.Президент Анджей Дуда та Адам Боднар, тогочасний речник Громадянських Прав, засудили використання фрази "українські націоналісти" та "Східна Малопольща".Трибунал погодився з їхніми застереженнями та видалив обидва терміни з закону.фото: з відкритих джерел Виконання судових рішень Конституційного трибуналу - це зобов'язання законодавчих та виконавчих органів влади, але протягом 6 років ані влада ПіС, ані нинішня не зробили нічого. Тобто закон зобов’язує, але без визначення того, хто вчинив злочин проти поляків у 1925-1950 роках та на якій території.У грудні парламентський клуб ПіС приніс проєкт, в якому було зазначено, що злочин було вчинено 2 членами та співробітниками ОУН - Бандера (ОUN -В) і УПА та іншими українськими формуваннями, що співпрацюють з Третім Німецьким Рейхом". І що мова йде про вчинки 1921-1950 років. Перше читання проєкту відбулося в Сеймі 6 лютого, після чого він опинився в комітеті.Також проводиться підрахунок кількості польських жертв. У законі, прийнятому 4 червня, мова йде про 100 тисяч осіб, Інститут національної пам’яті стверджує, що їх було 120 тисяч, а Пшемислав Чарнек, який представляв проєкт ПіСу, - 200 тисяч.У випадку польсько-українських історичних відносин немає ані норм, ані здорового глузду, оскільки все можна сказати і прийняти.Партія "Право і справедливість", фото: gеttyіmаgеs Зовсім не Інститут національної пам’яті. Де розташований "центр Путіна" в ПольщіЩо стосується проєкту Народної партії, уряд не зайняв позиції, оскільки, як заявив заступник міністра культури Мачей Врубел під час парламентської дискусії, "наразі вже нічого не стоїть на шляху урочистого святкування 11 липня, але Міністерство культури та національної спадщини, звичайно, не вносить поправок до цього парламентського законопроекту". Чому, можна запитати, очевидно, що влада вмила руки? Зрештою, у випадку обговорених історичних законів ми маємо справу з показовою присутністю московських фахівців."Українські" поправки до Закону про Інститут національної пам’яті були написані в інтересах Росії та її спеціальних служб. Не інакше є щодо закону, внесеного ПСЛ (Польською Селянською Партією). Войцех Чухновский заявив у "Газеті Виборчій", що в лютому комісія генерала Стружика надіслала список з 25 імен людей, що розповсюджують пропаганду Кремля в Агентстві Внутрішньої Безпеки.Зі слів його співрозмовника та члена Комісії, найважливішим джерелом пропаганди Кремля в Польщі є середовище, зосереджене навколо Видавничого Дому "Польська Думка" - "головний центр" для проросійських ініціатив у Польщі."Польська думка", перерахував співрозмовник Чухновського, має власне інтернет-телебачення, просуває там Гжегожа Брауна, закликає українців, які живуть у Польщі, щоб "поверталися додому", і розповсюджує фальшиві новини про прихильність до українців у черзі до лікаря, їх злочин і гроші, які вони отримують від держави і за які вони "не виражають вдячності".У своєму підході Європейський Союз є "тоталітарним творінням", Україна це "бандерівсько - фашистська держава", а "спеціальна операція в Україні" була спровокована американцями.Крім телеканалу "Польської думки", комісія в листі до Агентства внутрішньої безпеки назвала інші портали: Nаtіоnаlіsts.nеt, Nаtіоnаl.іnfо, krеsy.іnfо. Анонімний член Комісії заявив, що загальними цілями публікації цих ЗМІ є:• зменшення довіри до польського уряду (як попереднього, так і теперішнього);• розпад Європейського Союзу;• послаблення Заходу в цілому;• посварити Польщу з Україною.І він зробив висновок: "Цими порталами як джерелами користуються сторінки в соціальних мережах, які заражають польський публічний простір. Вони значною мірою обслуговуються спеціальними підрозділами російської армії, призначеними для підтримки фейкових сторінок".Після таких висновків експертів з російської дезінформації повинні включитися всі контрольні лампи в структурах, які дбають про безпеку держави.Вони не включилися. Навпаки, лампи, що застерігають від "центрів Путіна", згасли, натомість включилися лампи, що попереджають про "небезпеку" від України.Ексгумації йдуть добре, і ПСЛ обирає дипломата з ПНР та кореспондента з МосквиПредставником для звітності по Закону від 4 червня обрали депутата Тадеуша Самборського. У 1977 році він захистив докторську дисертацію в університеті імені Ломоносова в Москві, в 1970 -х та 1980 -х роках він був першим секретарем посольства Польської Народної Республіки у В’єтнамі та Лаосі, а потім був московським кореспондентом "Зеленого Прапора", органу Об’єднаної народної партії – партії-сателіта Польської об’єднаної робітничої партії на початку існування Польської Народної Республіки.Він двічі засідав у Сеймі від імені ПСЛ (1993-1997, 2001-2005), у 2023 році він отримав мандат від списків партії "Третій Шлях", був президентом фонду "Допомога полякам на Сході", до 2017 року він належав до керівництва Товариства "Польща - Схід" - до 1990 року Товариства польсько-радянської дружби.Самборський є постійним автором "Польських думок", він часто пише про злочини ОУН-УПА, у 2023 році він опублікував збірку своїх текстів у її видавничому будинку. "Польська Думка" - це медіа-покровитель його фестивалю.Майкл Олшевський, керівник закордонного департаменту "Виборчої", - один із небагатьох журналістів, який критично писав про закон, заявив, що "заявники з ПСЛ і "Третього Шляху" побачили шанс в антиукраїнських настроях і - як практично весь наш політичний клас - стали заручниками антиукраїнської риторики".Послідовність подій показує, що мова йде не лише про перегони, хто першим досягне союзу з Конфедерацією та Брауном. Наприкінці листопада міністри закордонних справ Польщі та України, Радослав Сікорський та Андрій Сибіга підписали декларацію, яка розблокувала питання про ексгумацію польських жертв в Україні та українських жертв у Польщі.Робоча група почала працювати під егідою міністерства культури. 24 квітня, завдяки особистому залученню прем’єр -міністра Дональда Туска та президента Володимира Зеленського, ексгумаційні роботи розпочалися в Пужниках на Тернопольщинні, завершилися в травні виявленням останків 42 поляків, убитих УПА. Прем'єр-міністр назвав цю подію "проривом".У відповідь Чарнек сказав, що прориву немає. Він стверджував, що після її прийняття "неможливо буде в Польщі під загрозою покарання прославляти УПА, бандеревців, всіх тих українських націоналістів, які вбивали наших співвітчизників 80 років тому"."Закон також покладе край цим ганебним переговорам Міністерства культури та національної спадщини з українською державою щодо можливих подальших пам’ятників УПА в Польщі", - додав він, представляючи поправку від ПіС до Закону про Інститут національної пам’яті.Здавалося б, усі розуміють, що "в нас є довоєнні часи", як зазначає Туск, і що якщо Україна потрапить під удари росіян і зраду американців, ми будемо сусідами з Росією Путіна не на ділянці 628 кілометрів (Кролівець, у російській номенклатурі Калінінград плюс Білорусь), а 1163. Можливість ведення Москвою гібридної війни від дезінформації та радіоелектронної боротьби до регулярного саботажу радикально зросте.Здоровий глузд вимагає мінімізувати все, що розділяє поляків та українців. Москва навіть не приховує, що однією з її цілей є конфлікт наших націй. Але це не так - Україна також є ворогом для численних польських політиків.Чи полегшує РSL завдання БраунуСвій проєкт Польська селянська партія (РSL) подала до маршалківської палати 25 квітня, тобто на другий день після початку ексгумації у Пужниках.Тими ж днями невідомі особи на поруйнованій могилі 62 вояків УПА на горі Монастир – також відомій як Монастир – у ґміні Горинець-Здруй встановили табличку з написом: "Спільна могила українців, членів УПА, відповідальних за терор і геноцид беззахисного польського, українського та єврейського населення. Господи Боже, змилуйся над ними і не зараховуй їм тих страшних вчинків, яких вони допустилися супроти своїх братів. "Прощення не означає забуття, але – зцілення болю"".Міністерства культури Польщі та України у спільній заяві назвали цей інцидент "свідомою провокацією, що слугує інтересам держави-агресора Росії  і має на меті зірвати конструктивний діалог, який останніми місяцями розвивається між нашими країнами".Табличку демонтували, тож Браун не зміг урочисто "відкрити" її 2 травня, як це собі планував.І можна було б відзначити невеликий поступ у розплутуванні польсько-українського вузла, якби не РSL і той спосіб, у який народники домоглися ухвалення свого проєкту.Генерал Стружик передав прем’єрові закритий звіт комісії 7 квітня, у якому містилася оцінка видання "Мyśl Роlskа" ("Польська думка") як "осередку Путіна" в Польщі, а також 50 рекомендацій щодо обмеження російського та білоруського впливу.фото: jаgіеllоnіа.оrg Чи передав глава уряду звіт Владиславу Косіняку-Камишу? Ми не знаємо, хоча це було фактично непотрібно, адже віцепрем’єр і міністр оборони делегував до комісії професора Ґжеґожа Мотику – керівника Військового історичного бюро та відомого дослідника польсько-українських відносин. Генерал Стружик кілька разів доповідав про результати роботи комісії на засіданнях уряду.Спочатку доповідачем проєкту, який підписав Косіняк-Камиш, мав стати віцеспікер Сейму Пьотр Зґожельський, який змагається у радикалізмі з Брауном щодо стигматизації українських націоналістів. Однак народний політик виявився недостатньо принциповим, і 30 травня його замінили на Самборського.Це трапилося перед другим туром президентських виборів, коли РSL сподівався на перемогу Рафала Тшасковського.Метою внесення на розгляд і проштовхування законопроєкту була не лише боротьба з антиукраїнським радикалізмом і зрив ексгумації. Йшлося також про те, щоб показати, що з "хабом Путіна" не може статися нічого поганого, незалежно від висновків комісії генерала Стружика та поточної політичної констеляції. До речі, представник "хабу" був делегований для того, щоб переконатися, що в антиукраїнському котлі під коаліцією, яка називає себе демократичною, не бракує політичних дров.Символічно, що закон про антиукраїнське національне свято був прийнятий 4 червня, в День свободи і прав людини, який відзначається в пам'ять про вибори 1989 року,  які призвели до краху комунізму в нашій країні (єдиний, хто помітив цей збіг, був Владислав Фрасинюк на шпальтах Nеwswееk) та ініціювали зміни в усьому регіоні, що незабаром привели до розпаду СРСР і становлення 15 його республік, зокрема й України, як незалежних держав.Донедавна польська влада представляла безперервність повстань за свободу і демократію в нашому регіоні як підставу для польської слави і політичної величі. Від польського Жовтня 1956 року та Угорського національного повстання, через Празьку весну, Солідарність 4 червня та Осінь народів 1989-го року до українських Майданів 2004-го та 2013-2014 років і нинішньої боротьби українців проти російських окупантів.А коли День волонтерів, які допомагають біженцям з УкраїниРозуміння цієї традиції могло б підштовхнути до заснування Дня польського волонтера в пам'ять про неймовірну солідарність, виявлену мільйонам українців після 24 лютого 2022 року. Тоді величезна частина польського населення показала здивованій Європі, що таке людська щедрість і серце і в чому проявляється дух старого континенту та його цінності.Натомість політики надірвали польську солідарність щодо України, додавши ще один ком у могилу знаменитої "лінії Ґедройця" у польській східній політиці.Інституції, такі як комісія генерала Стружика, мають пройти два випробування, щоб оцінити їхню реальну користь для безпеки держави.Першим є виявлення ворожих впливів серед попередньої влади. З цим, як видається, комісія справляється.Друге – виявлення російських та білоруських впливів серед своїх. А цим керівники держави знехтували. І менш важливо – чому: чи через підтримку коаліції заради голосів народників, чи змагання у антиукраїнстві з правими, чи відверті докори "невдячним українцям", які "не хочуть знати правду про Волинь".Значення має результат – те, що в польсько-українських відносинах ми зайшли в глухий кут.Українці вчинили мудро, коли надали кілька нових дозволів на ексгумацію, попри ворожий крок Польщі.А оскільки мости не спалено, варто шукати шляхи виходу з нинішньої ситуації.Починати варто із найголовнішого, тобто з громадської думки. Під час ексгумаційних робіт у Пужниках Кароліна Левицька в ефірі ТОК FМ розмовляла з професором Мотикою. Вона зазначила, що причиною запровадження Україною у 2017 році ембарго на ексгумаційні роботи було те, що їх проведення виявило б "ще більше полів, братських могил, наповнених кістками жертв з-поміж цивільного населення. І Києву рано чи пізно довелося б зіткнутися з цією дуже складною і темною сторінкою своєї історії".Вона додала, що, зрештою, зруйновані у 2015-2017 роках "невідомими зловмисниками" українські могили та меморіали, були незаконними.Брак знань не повинен звільняти від журналістської етики. Насправді частину руйнувань здійснили місцеві органи влади, тоді як російська агентура діяла відкрито, розміщуючи відео зі своїх дій на порталах так званої Донецької Народної Республіки. Могила на горі Монастир була впорядкована на підставі угоди Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва зі Спілкою українців у Польщі.Після кількарічних складних переговорів було домовлено, що на табличці з іменами з’явиться напис "загинули за вільну Україну". Головою Ради тоді був Станіслав Бронєвський, керівником "Сірих шеренг", у переговорах брав участь Світовий союз солдатів АК, зокрема середовище 27-ї Волинської дивізії.Ці люди знали події Другої світової війни з власного досвіду, їхні близькі загинули від рук українців, вони самі брали участь у польсько-українських боях. І все ж вони підтримали угоду Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (RОРWіМ) зі Спілкою українців у Польщі (ЗUwР), вбачаючи в ній елемент ширшого порозуміння між поляками та українцями.Ось чому Росія та її агентура, а також проросійські та ендеківські сили роблять усе можливе, щоб могили на горі Монастир не відновили у погодженому вигляді. Кремль зацікавлений, щоб поляки і українці показали, що не здатні осмислити драматичне минуле і думати про спільне майбутнє.Дослідження професора Галагіди та неприємні факти для польських істориківКілька зауваг щодо істориків. У польській правовій системі відбувається жонглювання датами, назвами українських формувань і такими термінами, як "українські націоналісти", а також кількістю жертв. Це означає, що роль дослідників зведена до нуля, бо польська держава не зважає на їхні дискусії та висновки, проголошуючи "правду" залежно від політичних потреб.І це в контексті ситуації, коли під час підготовки до ексгумаційних робіт з'ясувалося кілька не дуже приємних для польської держави фактів.Підтвердилося, що єдині комплексні дослідження щодо ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років проводить команда професора Ігоря Галагіди в Українському католицькому університеті у Львові. За 7 років роботи дослідники встановили імена понад 22 тисяч українських жертв і визначили їхню загальну кількість - понад 30 тисяч. Наразі вони працюють над ідентифікацією польських жертв.Завдяки цьому українська сторона змогла представити список із 200 населених пунктів у Польщі, у яких загинуло щонайменше 5 цивільних осіб української національності.Такого комплексного переліку для населених пунктів на території України не змогли представити ні Інститут національної пам’яті (ІРN), ні жодна з численних установ, що займаються історичною політикою.Те саме стосується кількості польських жертв і встановлення якомога більшої кількості імен.Також з'ясувалося, що, всупереч твердженням деяких істориків, політиків і журналістів, ексгумація не є способом встановлення кількості жертв та їхньої ідентифікації. Стосовно конкретних населених пунктів – це ефективний і необхідний метод, але не для всієї території, на якій у 1940-х роках розгорталася польсько-українська драма.А тому історики повинні виконати свою роботу, і село за селом, місто за містом намагатися встановити імена жертв, щоб порахувати їх з відносною точністю. Це єдиний і найнадійніший спосіб дізнатися реальну картину минулого і віддати данину пам'яті тим, хто був убитий.     В ефірі ТОК FМ професор Мотика назвав дослідників, які ставлять під сумнів польську цифру 100 тисяч, "науковими антивакцинаторами". Тому що ніхто не ставив під сумнів польські дослідження, які називають таку цифру. Слова професора мають державну вагу, адже він є найважливішою посадовою особою в історичній політиці нинішньої влади. Окрім того, що він очолює ВБГ і є членом комісії генерала Стружика, він також входить до Колегії ІНП.   Але польська історіографія досі оперує оцінками, за якими кількість розстріляних обчислюється десятками тисяч людей, хоча минуло достатньо часу для ретельного дослідження цього питання.Маючи певні знання про літературу на цю тему, польські, українські, радянські та німецькі документи, а також про часткові результати ідентифікації польських жертв, я можу дати дружню пораду. Історики зроблять суспільству послугу, коли почнуть готувати громадян до сприйняття інформації про те, що польських жертв було незрівнянно менше, ніж загальноприйняті 100 тисяч.Що не применшує значення того факту, що жертв було десятки тисяч, і що кожна з них заслуговує на поховання, відновлення імені й прізвища і пам'ять.І на завершення кілька слів до службовців із ліквідації загроз для безпеки Польщі. У гучному інтерв'ю Донати Субботко "Росія вже тут" генерал Пьотр Питель, голова Служби військової контррозвідки у 2014-2015 роках, заявив, що "все, що сталося в Польщі після 2015 року, відповідає російським інтересам". І що польські служби залишили державу "голою і незахищеною" перед обличчям російської загрози.Через півтора року після того, як колеги генерала повернулися до виконання службових обов'язків, доводиться констатувати, що у сфері впливу Росії на польсько-українські відносини такий стан справ зберігається і сьогодні.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Ви зараз в Україні, бо презентуєте тут свою книгу. "Столик з видом на Кремль". І, звичайно, там йдеться про Росію, але починається книга з України, з Бучі.Насправді зараз без України неможливо розповісти про Росію. На  початку книги я пишу, що Росія сама спакувала себе до чорного мішка  і скоїла самогубство. Якби хоч трохи людяності залишилося в цій країні, то вона б заплакала від того, що сталося в Бучі чи Ірпені. Ви добре про це знаєте, бо Ви там жили, а для мене це було щось вражаюче. Моя оповідь  починається в Києві, в порожньому Києві, виють сирени, невдовзі почнеться обстріл. Я сам у квартирі, в місті - пустка. З-поміж мешканців будинку залишився тільки я. Я повернувся з Бучі, і вся квартира просякнута запахом Бучі, запахом тіл, які були розкидані цим містом. Я пишу текст про це, зрештою, не перший день, вже працюю кілька днів. Публікую це не лише в тижневику "Політика", але й на Фейсбуці, щоб якнайбільше людей довідалися про це. Раптом виявляється, що хтось перекладає ці тексти російською, не запитуючи мене, але перекладає їх дуже добре і розміщує їх на сайті "Радіо Свобода". І тоді я подумав, що всі люди, яких знаю в Росії, повинні знати, що я тут, повинні читати те, що пишу, дивитися фотографії, які  зробив. Я очікував, що невдовзі вони почнуть мені писати, телефонувати, невдовзі я отримаю купу повідомлень звідти, але телефон мовчав. Зателефонувала тільки одна людина, і, власне, про це моя книга. Що ця людина сказала?Запитала, чи це відбувається насправді.Росіяни завжди кажуть, що те, що вони зробили в Бучі - неправда.Це був один дзвінок, під час якого ця людина, яка є головною героїнею книги, хотіла дізнатися, що там відбувається. І, власне, далі я розповідаю про нашу з нею дружбу, про нашу симпатію. Вразило мене те, що більше ніхто не дзвонив. Це було дивно і до болю сумно. Важко, знаючи Росію, вірити в неї на політичному рівні, коли країною керує офіцер КГБ, то на що можна сподіватися. У ширшому сенсі соціальні дослідження демонстрували, що росіянам подобаються такі речі, як, наприклад, обстріли Грозного чи відбирання частини території у своїх сусідів (маю на увазі Крим). Це все призвело до того, що російська влада зараз є все  популярнішою. Але для мене це не було чимось дивним. Я радше був розчарований, що люди, яких я знав на такому дружньому рівні, на рівні довгих розмов, симпатії, не помічали нічого з того, що було очевидним.Якби Вам зателефонували ці російські друзі і запитали у Вас, що Ви робите в Україні під час повномасштабного вторгнення (я так розумію, що ви потрапили до Бучі після деокупації), то що б Ви їм відповіли?Що я тут для того, щоб задокументувати воєнні злочини і вбивства людей, які коїть Росія на території сусідньої держави, яка не зробила нічого поганого, що це не якісь партизани, бойовики, а люди, офіцери, які носять російські однострої. І що неможливо змити ганьбу з їхньої військової форми. Знаєте, моя свекруха - етнічна росіянка, яка в Сибіру познайомилася з моїм свекром - українцем за походження. Відтак, вона переїхала з ним в Україну.  Ще в 2014, коли вони жили в Криму, свекруха телефонувала своїм родичам і запитувала "Навіщо ви це робите, що я змушена втікати зі свого дому?" У 2022 році, коли вона вирвалася з обстрілюваного Києва, зателефонувала російській родині з тим самим запитанням. На що її сестра відповіла:  Росія ніколи не починає першою.Так, це, звичайно, неймовірно! Скажу Вам, що я теж фіксую подібні  історії. Їх у мене багато в записнику, багато у книзі. Адже є в Україні родини, які живуть і по той бік кордону. До прикладу, людина, про яку я хочу розповісти, знаючи, що я знову приїхав в Україну, що у мене презентація книжки, написала мені: "Пане Павле, ми знайомі, я з Харкова, з Салтівки, ви якось пили у мене чай під час обстрілу". Це не було звичайне чаювання,  бо та пані розповідала, що їй телефонував брат, який переїхав колись до Росії (працював там якимось інженером), а вона залишилася на Салтівці, яка дійсно розбомблена, знищена. Так от він до неї дзвонить і питає: "Сестро, чому ви по нас стріляєте"? Вона каже: "Тобто? Адже я навіть житла тут не маю, твої племінники звідси поїхати, тут гинуть люди". А він відповідає: "У нас на телебаченні сказали, що це ви в нас стріляєте". Отже, ось таке бачення когось, хто не може в це повірити, але мусить. З іншого боку, у 21-му столітті, коли є інтернет, ютуб, все доступне в мережі - правдива і неправдива інформація, вдавати, що чогось не знаєш, не можна. Чесно кажучи, взагалі, вдавати, що моя країна вчиняє вбивства, що армія, на яку сплачуються податки, вчиняє вбивства, ніколи не вийде. У 30-х, 40-х роках минулого сторіччя німці вдавали, що немає чогось такого. Але це не означає, що не знали, що не мали зеленого поняття, що їхні єврейські сусіди, які жили поруч усе життя, раптово зникли, бо раптом переїхали до якогось кращого світу. Що німці не знали про те, як тих катують. Я не думаю, що середньостатистичний росіянин може не знати якихось речей. Не може бути жодного виправдання. Мене це не переконує, вважаю, що це просто відмовка. Власне, ваша розповідь у книжці  починається з Бучі, але там також багато про Росію, бо Ви жили в Росії певний час, приблизно 4 роки, так?Якщо все додати, то може вийти навіть більше, бо це була одна з тих країн, які мене найбільше цікавили. Як кореспондента видання Rzесzроsроlіtа?Так, я був кореспондентом Rzесzроsроlіtа. Постійно там працював три роки, подорожував Росією, потім повертався. Раніше повертався, а потім вже не міг. Ви були закохані в Росію?Росія була неймовірно цікавим місцем для репортера. З точки зору журналістики там завжди було, що описувати. Цей край подобався мені з професійного погляду, але й подобався… Я жив там, мав друзів, мені здавалося, що у мене там є близькі друзі, а потім виявилося, що багато чого, мені лише здавалося.  Як так сталося, що Ви опинилися в Росії? Це Ви захотіли туди поїхати, чи це було завдання редакції?Життя журналіста – це випадок, я їхав до Афганістану, коли почалася війна з талібами в Афганістані, і я летів через Москву. Треба було летіти до Москви, потім до Ташкента, потім треба було їхати до Душанбе. Загалом дорога не була легкою. У Москві працював наш багаторічний кореспондент Славомир Поповський, неймовірний знавець Росії. Це був такий старший пан, який ходив Москвою з цигаркою і собакою басетом. І я, коли приїхав, кажу: "Друже, тут стільки всього, що можна описати!". Він каже: "Ні, тут все таке нецікаве, сіре", а я йому "Але подивись! Цілий світ в одному місті - в Москві", на що він відповів, що це все не має значення. Повертався я з Афганістану, також через Москву, і Славомир (дуже приємна людина, чудовий журналіст, він залюбки допомагав молодшим колегам) зустрів мене в аеропорту. Я був дуже втомлений після того відрядження, тож Славомир приготував вечерю і каже: "Я за тебе домовився". Я питаю: “Щодо чого?”, а він: "У мене зупинявся наш керівник, і я сказав, що ти хочеш зайняти моє місце кореспондента у Москві. Я насправді вже хочу повернутися до Польщі, а ти будеш тут". І так я опинився в Москві та почав там працювати кореспондентом. Яким було ваше перше враження від Москви? Це велике місто.Але воно незатишне. До війни, тобто до 2014-го, я була якось у Москві у відрядженні. І коли повернулася звідти до Києва, то подумала, що обожнюю його. Раніше вважала, що Київ – це місто, яке стоїть в заторах, але Москва просто живе в тих заторах.Так, Москва дуже специфічна, її можна любити, або не любити. Я колись її дуже любив, натомість я не любив Петербург. Це місто мені завжди здавалося похмурим. Воно ж побудоване на кістках. Попри це, його архітектура вражала. А от Москва для мене - це інший вимір. Я там працював, і життя там вирувало. Мені це дуже подобалося! Але, звичайно, коли я приїхав перший раз до Києва на Помаранчеву Революцію, то подумав: "О, тут круто!" Київ, з одного боку, це велике місто, а, з іншого, воно дає можливість його опанувати, зрозуміти. Але маю визнати, що Москва мене, як журналіста, дуже приваблювала, там постійно щось відбувалося, тим більше, що в той час, коли я там жив, багато всього відбувалося на околицях колишньої імперії: Революція Троянд в Грузії, Помаранчева Революція. Було видно, що ці народи, колись пов’язані з Росією політично, мають іншу думку, обрали для себе інший шлях. Також було помітно, і це було неймовірно, це було дуже цікаво, що Росія не хоче це зрозуміти. Але як так? Адже ми брати. Росія не могла зрозуміти, що не всі хочуть братніх стосунків, що країни, народи, які мають сумніви щодо сусідства з Росією, не мають бажання з нею ще більше зближуватися, хотіли б послабити ці відносини. І це все було цікаво. Росія в ті часи була трохи шалена, але вже тоді було помітно, що закручуються гайки. Я з цікавістю спостерігав, що все менше прислухаються до  людей, яких я неймовірно поважав, які бували у мене вдома, таких як Сергій Ковальов (царство небесне). З людей, які були демократами та вважали, що Росія могла б мати інший вигляд, робили божевільних, зрадників. Таке відбувалося, але це теж було цікаво, це не був різкий процес, це відбувалося крок за кроком. А найцікавішим було те, що люди, яких я знав, теж змінювалися. Звісно, ці зміни були дуже повільними, та я міг їх помітити.Свою книгу я писав майже все життя, але у мене в голові вона добре повкладалася якраз в ту ніч у Києві, після повернення з Бучі, коли я почав помічати речі, які я не хотів би помічати, як почали змінюватися люди. Я тоді почав усе аналізувати, пазли зійшлися. У цій книзі багато чого переплітається, є ретроспектива Росії і розповідь про війну, про вторгнення в Україну, про те, що я бачив, бо я був в багатьох місцях під час цього вторгнення, не лише в Бучі й Ірпені, а й у Лисичанську, Сіверськодонецьку, Вугледарі. Багато міст, які я називаю: Часів Яр, Бахмут - не можна назвати містами, це вже згарища насправді. Водночас вони є демонстрацією того, що означає той "рускій мір", і що означає братнє рукостискання, рукостискання з Москвою. І воно не раз уже повторювалося. Це вже було. Наприклад, із Грозним. Але для чого це росіянам? Всі ці українські знищені міста, які Ви перелічили - Ви вірите в те, що вони їх відбудують. У Вас в книзі є фрагмент, де Ви розмовляєте зі своєю подругою про Курильські острови і про те, нащо вони Росії. Чи це щось подібне?Я вважаю, що ця історія має сенс.  Це повторюється і повторюється у 20 столітті, у 21-му. Росія така є. Я також описую свою подорож з Владивостоку до Москви транссибірською магістраллю. Дорога потягом займає 7 днів і 7 ночей. Після неї тебе хитає наче на кораблі. Виходжу я на вокзалі, і мій друг, який зараз є емігрантом, який ще до анексії Криму, або одразу після покинув Росію, (потім жив в Україні, допомагав, зараз у Фінляндії) зустрічає мене на пероні і каже: "Слухай – це цікаво, я ніколи так не їздив. А можеш мені розповісти про свою подорож? Я задумався, а потім кажу: "Можу описати цю мандрівку одним словом, і це слово – пустка”.7 днів і 7 ночей пустки?Так. Звичайно, упродовж подорожі відбувається різне, потяг проїжджає Байкал.  Але в цілому, якщо описати це одним словом, то це – порожнеча. У мене також був цікавий досвід, бо я випадково взяв з собою у  потяг книгу "Острів Сахалін" Чехова, який мандрував тією ж дорогою, коли ще не було залізниці, тільки в протилежний бік - від Москви на Сахалін, на Далекий Схід. І, щиро кажучи, у мене було враження, що те, що я бачу за вікном, і те, що він описував, дуже схоже! Тобто минуло стільки років, а за великим рахунком, я в книзі Чехова читаю про те ж, що бачу за вікном: якесь болото, руїни, відмінність лише в тому, що з’явилися електроопори. І в той момент у мене з’являється така рефлексія: "Люди, якщо у вас є так багато всього, але ви не дбаєте про це, то навіщо вам ще більше".Власне, це Ви запитали у своєї подруги щодо Курильських островів, для чого?ТакІ що вона відповіла?Це була розмова у неділю. Кінець вихідних. Завтра на роботу. Ми дивилися телевізор. І я спитав М.: "Може ви б віддали якийсь там острів на Курильських островах японцям? Настав би мир, підписали б якісь торговельні відносини?", на що вона обурилася, що "Ми не віддамо жодного острову, жодного шматочка землі". Я сказав: "Чому?" Вона ж відповіла: "Бо там проливалася кров наших предків!" "Але ж це гори!” - апелював я. Втім, вона стояла на своєму твердо:  “Нікому нічого не віддамо!” Те, що вони нікому нічого не віддадуть, - це один пункт програми, але те, що хочуть ще більше. Адже Путін ще в 2021 році сказав, що він має на думці, і там була не тільки Україна, а набагато більше. Україна була тільки початком, ще б мало бути витіснення військ НАТО з таких країн, як, наприклад, Польща. Тобто, якби там не було військ НАТО, то утворилася б така сіра зона. Але для чого він хоче створити таку сіру зону? Не вірю в те, що Литва, Латвія, Естонія і Польща нападуть на Росію, бо у нас є цікавіші справи, так само, як в  українців є цікавіші справи, ніж напад на Росію. Це така ідея, щоб нас ослабити, розбити єдність Заходу і зробити наступний крок. Я абсолютно впевнений, абсолютно – абсолютно, що путінська Росія не зупиниться на Україні, що Україна – це лише певний етап. Я знайшов таку метафору, в романі братів Стругацьких про злу планету, яка існує тільки для того, щоб пожирати інші планети. То Росія трохи у мене з цим асоціюється. Знаючи історію Росії, то їм постійно мало, постійно хотіли б ще. Я думаю, що вони почнуть себе почувати в безпеці тільки тоді, як з одного боку буде Атлантичний океан, а армія буде розташована в Португалії, а потім будуть говорити, що з іншого боку океану ще є такий острів, який називається Сполучені Штати, і теж нам загрожує. Якщо керуватися такою логікою, то на всьому світі буде тільки одна велика Росія. А потім вони почнуть окуповувати космос. Тому я вважаю, що Україна не може програти в цій війні, це була би величезна трагедія! Я вважаю, що Україна повинна бути в НАТО, повинна отримати гарантії безпеки! Українська армія, яка показала, що може роками захищати свою країну, від, не будемо приховувати, значно більшої армії, краще оснащеної, повинна бути включена до системи безпеки всіх демократичних країн, і не тільки Захід повинен дати гарантії Україні, але Україна повинна бути частиною цих гарантій безпеки.Ви їздите на український фронт,  бачите все на власні очі, але чи всі Ваші співвітчизники так зараз думають? На початку повномасштабного вторгнення Польща дуже допомагала українцям. Але нинішні настрої серед поляків, зважаючи навіть на недавні вибори, видаються нам антиукраїнськими.  Чому так?Я дуже пишаюся поляками, що вони повели себе так добре, коли наші друзі – сусіди були у великій біді, коли на них напали. Зараз з’явився  політичний чинник. Я вважаю, що, на жаль, польська політика дуже змінилася. Політики замість того, щоб задавати суспільні настрої, вони роблять дослідження, які показують, що поляки можуть чогось побоюватися. І замість того, щоб зменшувати такі настрої, вони їх підносять, і кожен хоче на цьому отримати більше відсотків. Я вважаю, що це дуже погано, що є такі висловлювання, що Україна не повинна бути в НАТО. Це чи нерозуміння політичної ситуації в Польщі, чи якась майже зрада. Я не песиміст, хоча з фактами не посперечаєшся. Коли бачиш ентузіазм в підтримці України і українців на початку російського вторгнення і зараз, то звичайно зараз ця підтримка менша. Але з іншого боку, так, українці вдячні, але через це розсипання зерна, через такі історії, настрої змінилися. Колись ми мали максимум довіри, а зараз інші країни нас випередили і це не добре, це знецінює суспільний настрій, і настрій країни. Адже, треба сказати, що не лише суспільство допомагало українцям, але й на державному рівні теж було багато потрібних і відповідних рішень - наприклад, надання доступу до навчання, до системи охорони здоров’я. Це все було в порядку! І що ми бачимо зараз? Те, що українці дуже потрібні польській економіці! Згідно з  деякими дослідженнями, їхній вплив на зростання ВВП у Польщі може становити навіть 1 відсоток. Це люди, які працюють, які не простягають руку за соціальною допомогою, які платять податки, які хочуть інтегруватися, інвестувати. Вони не тільки винаймають, але й хотіли би купувати житло. Це ідеальна міграція! Така міграція зміцнює Польщу, але, на жаль, послаблює Україну. Я дуже сподіваюся, що коли весь цей жах закінчиться, то зникнуть кордони між Польщею і Україною, ви будете в Європейському Союзі, і буде такий непомітний кордон між Польщею. Я сам із західної Польщі, то у нас там був був кордон, заставлений пунктами пропуску. Нещодавно моя кузина там їхала, помилилася дорогою і каже: "Знаєш, я їду, їду, якась незнайома місцевість, а я їду додому, і раптом бачу: всі написи німецькою, зрозуміла, що  мушу повертатися". Ось такий тепер кордон з Німеччиною, тобто його немає. Сподіваюся, що ми дочекаємося, коли будемо так їздити в Україну. І  українська економіка буде пришвидшувати польську, а польська – українську. Українська мова дуже популярна на вулицях Польщі, скрізь можна зустріти українця або українку, і з ними співпрацювати, можна зустріти в магазині, в лікарні, познайомитися. Отже, я думаю, що поляки бачать, що це класні люди, і як можна не любити когось, хто від ранку до вечора працює, усміхнений, незважаючи на те, що пережив жах, намагається збудувати своє життя, допомагає своїй країні. На рівні людей маємо дуже позитивні приклади. Я не чув, щоб хтось на щось скаржився, на такому побутовому рівні. Звісно, в інтернеті ситуація виглядає, на жаль,  по-іншому. Власне, про пропаганду. Чи лише в ній причина в сьогоднішньому ставленні поляків до українців - про це ми поговоримо після короткої паузи. Пане Павле, чи це російська пропаганда, або ж якісь внутрішні сили в Польщі намагаються посварити поляків і українців? І навіщо їм це?Напевно, російський слід там помітний, щодо цього немає сумнівів. Звісно, найпростіше все звалити на Росію, але я б не перебільшував її роль у цьому. Я навіть досліджував, як, наприклад почали з’являтися історії, так майстерно складені, що хтось пише, що знайома знайомого мені розповідала, ніби це історія з життя, а потім ідентична історія з’являється у Вроцлаві, в Кракові, в Гданську, аж важко повірити, що одна й та сама ситуація могла  відбутися в стількох місцях. Або ж інша бувальщина “гуляла” соцмережами,  що жінку з України взяла до себе родина, бо їй не було, де жити, вона втекла від війни. І от ця українка закохує в себе чоловіка, а бідна нещасна полька плаче і залишається сама. Я думаю, що серцю не накажеш і така історія могла би статися, але ж не одночасно у стількох містах. Тому зрозуміло, що це вигадка, бо деталі збігаються, відрізняються тільки назви міст. Інша історія, яка дуже часто повторюється в інтернеті, абсолютно абсурдна, мовляв, поляк із дитиною, яка задихається, йде до лікарні, а медик каже, що не може його прийняти, бо начебто приймає тільки українців. Навіть я чула цю історію.Ось бачите. Це такий абсурд! Це важко уявити, що дитина не може дихати, а лікар ось так відповідає. Немає таких лікарів, а навіть, якщо і є, то це самогубці, бо зрозуміло, що наступна розмова буде вже з прокурором. Але ця історія була дуже поширена. Її перевірили, і помітили, що вона розповсюджується з якихось російських сайтів. Абсурд. Однак, якщо навіть до Вас ця історія дійшла, то дійсно вона розійшлася.Я це прочитала і подумала "Боже, що за нісенітниця?!". Але як журналістка вирішила подивитися на профілі людей, які писали про цю та інші історії в своїх коментарях. Звісно, шо були реальні користувачі, але було й багато ботів з порожніми сторінками.Так. А скільки ще таких вигаданих історій пішло в люди – невідомо. Це одна справа. Також я вважаю, що хтось хотів з цього отримати політичну вигоду, думаю партії, політики, скоріш за все праві, ніж ліві, які мають більше почуття національної гордості, не знаю, може хотіли заробити якісь політичні дивіденди. На мою думку, це не має сенсу. У нас є велика спільна справа з українцями і це – безпека. Звичайно, є речі, які нас відрізняють, і будуть нас відрізняти.А які?Велике занепокоєння в Польщі викликає можливість відкриття ринків для сільськогосподарських товарів з України. В Україні великі площі сільськогосподарських земель, кращий ґрунт, у цілому це все на іншому рівні, тому нашим фермерам важко з цим конкурувати, і це викликає занепокоєння. Був контекст ввезення збіжжя, думаю, що зараз не ввозиться, адже його немає, але треба думати про те, що, якщо Україна стане членом  Європейського Союзу, то треба думати, як це узгодити. На мою думку, можна домовитися, щоб це було вигідно і для одних, і для інших. Схожа ситуація була, коли Польща приєднувалася до Європейського Союзу, то французькі фермери теж дуже непокоїлися, і мали аргументи. Але все це можна обговорити. Інша справа, яка поляків непокоїть, - це історичні суперечки, серед яких вбивства на Волині. Було дуже незрозуміло, коли Україна не погоджувалася на ексгумацію останків жертв Волинської трагедії. Але зараз це зрушило з місця, і знаєте - це чудово. І я сподіваюся, що Польща також відповість приязно, бо знаю, що є проблема з таблицею на горі Монастир. Я сподіваюся, що буде так, що українці будуть задоволені тим, який вигляд матиме та таблиця, і що це вдасться вирішити. Натомість те, що міністр Сибіга домовився з польським інститутом закордонних справ, знайшли якийсь вихід – це чудово. Знаєте чому? По-перше, це треба зробити, а по-друге, це позбавить аргументів людей, які з якихось причин не прихильні до нормальних, класних, добрих, дружніх відносин між Польщею і Україною. Я абсолютно переконаний, що це треба зробити якомога швидше, адже це не робиться проти когось. Я знаю, що під час війни це нелегко, також я знаю, що, коли а Тернопільській області відбувалася ексгумація, то була пересторога, щоб, не дай Боже, росіяни там не поцілили якоюсь ракетою, бо була б ще одна велика трагедія. Я знаю, що є багато чинників, які непокоять, але я сподіваюся, що це зрушить із мертвої точки, що це все закінчиться так, що пам’ять про всіх буде вшанована належним чином, і що ми зможемо йти далі, що це не буде лежати якимось важким тягарем, який буде нам заважати йти вперед, і говорити про майбутнє. Ви знаєте росіян, знаєте вже українців, і знаєте поляків, бо Ви поляк. Чи ми схожі між собою?  Росіяни завжди переконують, що вони слов’яни, українці заперечують, що ті - радше монголи. У чому ми схожі, а чим відрізняємося?Мені здається, що поляки і українці дуже між собою схожі, мають такий дух, що поєднує анархію і демократію. Отже, думаю, що це схоже. Звичайно, колись ваш експрезидент написав книгу, що Україна – не Росія, це мене дуже потішило. Ну, і справді, ці дві країни і ці два суспільства не можна сплутати, це точно. Точно знаю, приїжджаючи багато років до України, викладаючи тут, знаючи цю країну, і маючи російський досвід, то ні.Але росіяни говорили, що ми – брати, один народ.Ну так, знаю.Отже, на Ваш погляд, що відрізняє українців і росіян?Мені здається, що українці, наприклад, ніколи б не погодилися з диктатурою. Диктатура, тиранія може бути насаджена українцям силою, але вони будуть викручуватися як той в’юн, будуть боротися, будуть намагатися цього позбутися. Я не можу собі уявити, щоб Україною почав керувати диктатор. Навіть в цій політичній ситуації, яка не є такою очевидною, бо у нас війна.У нас воєнна цензура.У вас війна, воєнна цензура, телемарафон, багато обмежень.  З іншого боку, коли у українців запитують, чи вони хочуть зараз вибори, то говорять: "Ні, давайте зачекаємо". Традиції Запорозької Січі були такі, що то була така дуже демократична, анархічна спільнота, але коли справа доходила до війни, то вони обирали отамана, який міг робити все, але коли війна закінчувалася, то той отаман мав понести за все відповідальність, а якщо програв, то тим більше. Отже, я вважаю, що і у поляків, і у українців є неймовірна жага до свободи. І це без пафосу. Навіть інколи.Це не йде на користь, так?Так. Аж занадто. Однак, в Росії я мав таке враження… Так, там добре жилося, якщо у тебе паспорт іншої країни, тож ти завжди можеш виїхати. Але  Росія мені нагадувала в'язницю. В'язницю для свого народу. В Україні я ніколи не відчував нічого схожого, навіть в складні часи шаленої корупції, не було так, що людина, побачивши українського поліцейського,  хотіла перейти на інший бік вулиці. А там, якщо комусь це було вигідно, то з тебе могли зробити і дилера наркотиків, ким завгодно. В Росії було задушливо.А до Вас прискіпувалися російські міліціонери?Знаєте, у мене були різні пригоди в Росії, навіть одного разу мене сильно побили російські спецслужби. Це була така історія дуже відома, пов’язана також і з польсько-українськими відносинами, бо польсько-російські відносини дуже погіршилися, і ніколи вже не покращувалися, після того, як президент Квасневский з дипломатом Кучковським взяли участь в Помаранчевій Революції, з метою якось налагодити комунікацію між політиками, президентами Кучмою, Ющенком і Януковичем. Квасневський звичайно підключився до цього, а Росії це не подобалося. Як завжди.Так, як завжди. Чесно кажучи, Польща підключилася на прохання президента Кучми, який дуже не хотів кровопролиття, що відрізнялося від позиції президента Януковича, який призвів до кровопролиття. Але! Відтоді відносини дуже охололи. Коли я працював у Москві як журналіст, то в Польщі сталася така історія: хулігани побили дітей російських дипломатів і вкрали у них мобільні телефони. Троє дітей були побиті. Владімір Путін сказав, що Росія дасть пропорційну відповідь, і тоді почали бити польських дипломатів. Але тих їм трохи забракло, оскільки посольство запровадило заходи безпеки, дипломатам заборонили виходити на вулицю по одному. Втім, російські спецслужби мали будь-що виконати. І оскільки третього дипломата для побиття знайти не могли, то вирішили побити польського журналіста.О Боже!Так, і побили мене в підземному переході на Кутузовському проспекті, недалеко від мого житла. Але що ж. Загоїлося. От така була Росія. Було зрозуміло, грщо щось подібне може статися. Зараз я вже не поїхав би до Росії, бо велика вірогідність, що мене звинуватять у  шпигунстві, як багато іноземців, а особливо журналістів. Або звинуватять в продажі наркотиків, або в чомусь ще гіршому - наприклад, розповсюдженню дитячої порнографії. Вони можуть зробити все! І мушу сказати, що це відчувалося. Там було добре, поки у тебе був польський паспорт, і можна було поїхати в аеропорт і сказати "Відчепіться, у мене є квиток". Я мав таку пригоду. Оскільки редакція відправляла мене в різні відрядження, то я мав   багаторазову візу для іноземних журналістів. Цю візу треба було отримувати раз на рік. І я як раз був на відпочинку, повернувся до Росії з одноразовою візою, і мав піти, щоб мені поставили багаторазову, але якраз почалася Революція Троянд в Грузії, і редакція каже: "Знаємо, що ти щойно приїхав, але поїдь до Тбілісі". Ну добре, я взяв рюкзак, сказав "вау, летимо до Тбілісі". І я поїхав в аеропорт, а там кажуть, що я не можу виїхати. Питаю: "Чому? Я не є громадянином Росії", а вони кажуть, що у мене є тільки віза для в’їзду, і немає візи на виїзд. Виявилося, що я не можу виїхати. Маю Вам сказати, це було досить травматично, бо я подумав, що гарна розвага, поки ти  спостерігач, але коли ти вже учасник, то це дуже погано.Чому росіяни не хочуть з цього ув’язнення, як Ви описали Росію, втекти, або зробити так, щоб перетворити цю вʼязницю на нормальну країну?Мустафа Джемілєв сказав мені під час інтерв’ю, що Росія, - а він знає і Росію, і Радянський Союз, був дисидентом, відсидів роки, людина, яку я дуже поважаю, - сказав мені, що Росія може змінитися тільки тоді, коли програє цю війну, коли розпадеться на частини, або коли її окупують інші демократичні держави. Чи росіяни не хочуть? Мені здається, що переважна більшість не хоче, є поодинокі випадки, люди, які виїхали, які чинять опір, я знаю таких, вони живуть у Варшаві. Але навіть ті, хто виїхав, чесно кажучи, я співпрацюю з журналістами з "Тhе Іnsіdеr", інколи пишемо разом тексти, вони справляють на мене велике враження, вони реально вистежують агентів КГБ, які гуляють Європою, викрадають людей, вбивають їх якимись "Новачками" і Доброхотов і ціла команда дбають про те, щоб їх було менше. І це чудово. Я з великою повагою ставлюся до них. Натомість, я замислююся над тим, чому на українському боці в цій війни воює так мало росіян? Чому є різні легіони, але немає легіону, наприклад "Демократична Росія"?Але якийсь є.Але це не те. Я сподівався наНа більшу кількість?Так! Я сподівався, що Курську область будуть звільняти самі росіяни. Бо Україні не дуже потрібна Курщина, а їм якраз має бути потрібна, вони могли би створити там міні демократичну квазі-країну і там розмножуватися. Але у них немає такого бажання. Немає також такого, щоб в Західній Європі був оголошений великий набір до міграційних сил вільної Росії, це би означало, що все серйозно. Розмови про демократію, права людини, про те, що Росія має змінитися, є, але оскільки триває війна, і Росія атакує інші країни, скоює військові злочини, то може варто би було поборотися з тією диктатурою не лише на словах, а й зі зброєю в руках.Може справа в тому, що це і є російська душа? Така, яку не можна зрозуміти.Я не знаю, чи її неможливо зрозуміти.А можна? Що таке російська душа?Мені здається, що після цих трьох років війни …Великої війни, бо вона почалася в 2014 році.Так, після вторгнення, після Криму, після Чечні, і після суспільної реакції на це, я можу сказати, що я підозрюю …Що вони не мають душі?Так, скоріше не мають душі. Дуже шкода. Часто це кажу, у мене є одна з найважливіших книг, це, як Томас Манн виступав для своїх співгромадян, які жили в Третьому Рейсі, він з Америки читав їм свої фейлетони, розмови, і це дійсно важлива книга для мене, бо це було зібрано і видано в Польщі. Його головним посланням було, він кричав до них з-за океану: "Рятуйтесь! Бо те, що ви вдаєте, що ходите в кінотеатри, театри, вдаєте, що те, що відбувається, насправді не відбувається, це вас вбиває, забирає у вас людяність, душу". Він мав надію, що його хтось там почує, але його скоріше за все ніхто не почув, і  Але німці змінилися, тому що вони програли, були окуповані, і їм треба було показати фотографії з Аушвіцу, Треблінки, з усіх жахливих місць і сказати їм: "Ні-ні, це ви, ваші батьки, сини, матері, це ви катували всіх цих людей, і нічого вас не врятує, ані ваша література, ані ваша музика, ви - вбивці".Ну добре. Є росіяни, які живуть в Росії, в своїй вʼязниці - хтось свідомо, хтось ні. Є росіяни, які виїхали з Росії і не хочуть погоджуватися з цим режимом, але є також росіяни, які виїхали з Росії, давно живуть, до прикладу, в Польщі, Литві, Естонії, вже мають паспорти Європейського Союзу, але щороку 9 травня вони виходять на вулиці європейських країн з червоними прапорами з серпами і молотам і викрикують, що можуть повторити. Як це зрозуміти? Де-юре вони вже європейці, але де-факто залишаються русскомірівцями.Кілька років тому я би сказав, що це мине, але зараз видно, що не дуже минає. Я думаю, що це велика проблема в таких країнах, як країни  Балтії, де ця меншість є суттєва. Я розумію, що загроза не в тому, що якісь дідусі вийдуть з прапорами і щось покричать, але загроза полягає в тому, що Росія може там збудувати якусь п’яту колону. Питання полягає в тому, що з цим робити, як дотримуватися демократичних стандартів. І це велике питання. Як протистояти Росії, не лише російській пропаганді, але і таким гібридним атакам. Оскільки ми демократичні країни, оскільки Європа – це еклектичний організм, а вони – диктатура, перш ніж ми ухвалюємо якесь рішення, минають тижні, місяці, а там приходить диктатор і говорить, що робити, і ніхто йому не скаже, що він зійшов з глузду, "Чому ми скидаємо бомби на Харків, в якому ще на минулому тижні ми були і робили покупки, в якому живуть наші знайомі". А тільки говорять "Ура! Скидаємо бомби на Харків, це правильно, бо Харків на нас напав". І це велика проблема: як боротися з диктатором, як боротися з кимось, хто знехтував всіма правилами, в той же час намагаючись їх не порушувати. Це великий виклик. Немає сил. Якщо ми не будемо протистояти, то історія з російською окупацією повториться ще раз.Коли ця війна закінчиться. А ми сподіваємося, що вона закінчиться і, звісно, хотілося б, щоб перемогою України. Чи Ви зателефонуєте тоді своїм друзям з Росії? Знаєте вже, що скажете їм?  Я б не телефонував.Взагалі?Просто не дзвонив би. Я не знаю, напевно, не дзвонив би. Я вважаю, що було достатньо часу, щоб розплющити очі. З багатьма, на жаль, мені нема про що говорити. І скоріше за все, вже ніколи не буде, про що поговорити. Так, я думаю, що з людьми, які були мені близькі, мені не було б цікаво вже говорити, хоча сам процес, з точки зору журналіста, дуже цікавий: спостерігати, як людина змінюється: коли показують фотографії з Аушвіцу, і ти не можеш відвернутися, не можеш вдавати, що цього не було! Тому хотів би побачити їхню реакцію. Але не хотів би.

Своїми міркуваннями політик поділився з дослідником історії Акімом Галімовим.По-перше, у РФ нікому підняти людей на боротьбу."Я не вірю в російській демократичний рух. Його немає. Не може бути", - зазначив експрезидент.Окрім того, як наголосив Ющенко, "в Росії немає парламенту"."Це принтер, який до вечора видасть тобі мандат на війну і введення військ на будь-яку територію світу",  - сказав третій президент України."Це країна, у якої немає вільного журналіста", - додав ексглава української держави, описуючи сучасну Росію.Читайте також: "Треба допомогти повстати 60 анексованим Росією народам", - Лех ВаленсаПо-друге, населення РФ не має потреби у поваленні диктатури й встановленні демократичної влади."Ні, ні... На Майдан вони не вийдуть. Є велика частина, але далеко-далеко-далеко не більшість, росіян, які сповідують правильні вибори. Але їх голос, як правило, закордоном. Та й то, звучить не так голосно як потрібно", - пояснив Ющенко.А в середині країни - "це раб, в якого у запиті нема демократії, якому свободане потрібна". "Єдина причина, чого він вийде на леваду, це якщо, не дай Бог, горілка дорожче стане. Ні про які свободи мова не йде. Ні про яку перспективу демократії там не йдеться", - підсумував Ющенко.Натомість Україна має усі ознаки демократії й виразну національну самосвідомість."Путін не сподівався, що українська нація носить в собі таке глибоке національне усвідомлення, що вона така цільна, що вона одноголосна", - сказав експрезидент.За словами Ющенка, російський диктатор помиляється і щодо України, і щодо Росії, що неминуче призведе країну-агресорку до катастрофи."Путін призводить Росію до розвалу. До розвалу швидкого. Ми є свідками останніх років, які доживає Росія", - наголосив третій український президент.У цьому ж інтерв'ю Віктор Ющенко поділився своїми спогадами про те, що саме Володимир Путін називав своєю першочергою ціллю в Україні рівно 20 років тому, у 2005-му.

Її суть проста: нав’язавши довготривалу боротьбу на виснаження, перемогти в ній. За розрахунками росіян, Україна "ось-ось" впаде в ідеальний шторм:система мобілізації не зможе відновлювати втрати (нещодавно Путін знов заявив про це як про факт);терор тилових міст позбавлятиме волі до спротиву;удари по промисловій та енергетичній інфраструктурі зменшуватимуть можливості виробництва;заглиблення Заходу у власні проблеми, постійна активізація та посилення "п’ятої колони" і вплив на вибори постійно зменшуватимуть західну допомогу;постійний тиск на фронті, не рахуючи із втратами, дозволятиме створити враження "невідворотності втрати території" - а згодом і можливості для проривів.Простота стратегії дає ворогу сподівання на її успішність. Тим більше, що українська влада продовжує на кожному повороті звертати "не туди", практично провалила стосунки із ключовим союзником (США), далека від оптимального в переведенні стосунків з іншими союзниками від слів до постачання, а всередині країни ганяється за аплодисментами, а не результатами.Читайте також: Як треба розуміти слова Путіна "вся Україна — наша"Замість об’єднання усіх ресурсів і можливостей, Зеленський з Єрмаком та "менеджерами" заходилися монополізувати владу. Намагаються зробити з Петра Порошенка "негативний приклад" марності спротиву. Насаджують атмосферу страху і безініціативності серед військових. Прагнуть отримати прямий доступ до ресурсів громад заради їхнього розпилу. Утримують тотальну перевагу в каналах донесення інформації, зокрема "телеграмі". Заганяють бізнес у схеми лояльності та підпорядкованості, збираючи данину і перешкоджаючи будь-якій опозиційній діяльності.Така система пригнічує активну частину суспільства і дуже сприяє путінському "удаву": позбавлене енергії, загнане у покору, українське суспільство може втратити волю, "масу" до спротиву. В якийсь момент не залишається кому, чим і заради чого воювати. Таке вже бувало в історії.Чимало ознак вказують на те, що критичний час настане вже восени. Коли виснаження на фронті, проблеми з постачанням і провали зовнішньої політики й утворять отой "ідеальний шторм", у якому чинна влада не зможе впоратись із ситуацією.Питання, як цьому протидіяти. Бо перемога росіян означатиме кінець – при тому для багатьох цілком фізичний. А будь-яка форма капітуляції означає припинення існування України – якими б словами це не прикривалось.Тож, як розірвати кільця удава, поки вони не стиснулись надто щільно?Читайте також: На що спроможна кожна людина у цій війні?1. Змінити порядок мобілізації. Мобілізація вважається ворогом нашим слабким місцем – і він докладає системних зусиль для її зриву. Влада, замість розв'язання конкретних проблем, іще глибше заганяє ситуацію в кризу, намагаючись дистанціюватись від непопулярної теми.  Натомість вирішення елементарних речей: впорядкування призову (у взаємодії з працедавцями, за принципом "служитимуть усі, але з розумом"); відкриття доступу родичів до тренувальних центрів; створення системи зворотного зв’язку і реагування на порушення прав; чітка система підготовки, розподілу мобілізованих, встановлення строків служби, дотримання стандартів забезпечення – все це принесе результат дуже швидко. У цьому ж переліку і нормальна фортифікація, яка зберігає життя, і облаштування позицій, зокрема безпілотними системами. Тут головне – не тікати від проблем, а вирішувати їх.2.  Економіку – на військові рейки: визискування – геть, пріоритет воєнним замовленням."Військові рейки" будуть метафорою доти, доки виконання оборонних замовлень буде не привілеєм, а фактично покаранням через надмірну прискіпливість контрольних органів і відтак – корупцію.Залучення приватних західних інвестицій має стати запорукою довготривалої допомоги – і стратегічної співпраці на десятиліття вперед.Критерій успішності економіки на військових рейках – здатність влаштовувати на Росії "варфоломіївські ночі" не раз на квартал, а день у день. Не сплять через тривогу кияни, дніпряни, харків’яни, одесити, будь-хто в Україні – наступної ночі поганий сон має прийти до москвичів, пітерців, казанців, нижньоновгородців і навіть новосибірців чи тобольців. І так раз за разом, поки не відвикнуть по містах стріляти. Або поки бензин не улетить у захмарні далі від знищення НПЗ та іншої інфраструктури.Читайте також: Чому українські ракети — питання нашого виживання3. Гроші – бригадам. Рішення про закупівлю дронів, спорядження, технологічних рішень тощо має бути "спущене" до рівня бойових частин.Натомість завданням Міноборони, Мінстратегпрому та інших з усіма агенціями та підприємствами – це стандартизація, масштабування та поширення вдалих знахідок, а також контроль якості.Роботи вистачить усім, просто кожен має робити свою.4. Приклад у санкціях + дипломатичний хаб.Мають бути ухвалені всі рішення, які створять для Росії економічні проблеми. Від зупинки нафтопроводу "Дружба" до активізації спільних із партнерами робочих груп для перекриття шляхів уникнення санкцій.Щоб санкцій ставало більше, до дипломатичної роботи мають підключатися всі, хто має можливості та зв’язки: від Петра Порошенка до експертів і бізнесменів. Цей "Дипломатичний хаб" має залучати структури прийняття рішень, і насамперед у США, в режимі 24/7.5. Серйозна розмова.Інформаційна політика має бути докорінно змінена. Замість солодкої казочки – серйозна розмова. Не про "все пропало", а про конкретні кроки із вирішення всім відомих проблем.Замість очорнення Порошенка і вихваляння Зеленського, канали й телеграм-пабліки Банкової мають роз’яснювати, як вирішуються проблеми з мобілізацією, з постачанням армії, із застосуванням нових технологій.Новинна стрічка у смартфоні має не славити правлячу партію, а давати українцеві чітке відчуття, що його чують, про його проблеми – знають їх вирішують.***Щоб досягнути переліченого, не потрібні астрономічні бюджети. Потрібна політична воля і виконавці, здатні досягнути поставлених цілей.Саме для цього потрібен Уряд національного порятунку – який об’єднав би не лояльних, а здібних. Це дозволило б Україні вистрибнути з кілець "удава" і рвати зміюку на частини доти, доки вона сама не сконає.Влада поки демонструє до цього нульовий інтерес. Завдання виконує пізно і в кращому разі на "задовільно". Втрачаючи людей, території й час.Бульдозер повзе. Удав затягує кільця. Маємо думати, як змінити політику.ДжерелоПро автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України ІХ скликанняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це в ефірі Еспресо сказав журналіст Віталій Портников."Коли ви говорите про це припинення вогню, яке ніхто не підписував (між Іраном та Ізраїлем, - ред.). Як буде виглядати припинення вогню на російсько-українському фронті? Путін, якщо він вирішить, що буде припинення вогню, то може так вийти Трамп і сказати: "Все, все. Досить цього кровопролиття. Україна припиняє вогонь сьогодні. У Росії є ще шість годин, щоб зупинити рух на своїх позиціях. Вогонь припиняється на 48 годин, і якщо ці 48 годин припинення дотримується, це і буде означати припинення вогню постійне, під час якого мають відбуватися мирні перемовини", - зазначив він.На думку Портникова, це і є ідея Трампа. "А ви будете весь час питати: А що далі? Нам воєнний стан скасовувати чи не скасовувати? А як ми його скасуємо, коли немає ніякої угоди? А як проведемо вибори? В цій ситуації Трамп і інші будуть на них наполягати. А що таке? У вас припинення вогню. Вам президент США сказав, що припинення вогню. Ви що, президенту США не довіряєте? Ви спеціально йому не довіряєте, щоб не проводити вибори. А ми хочемо, щоб у вас була демократія. Скасовуйте воєнний стан, проводьте вибори", - додав журналіст.Він вважає, що доведеться скасувати воєнний стан, призначити вибори, бо ми будемо рівно в такій ситуації, в якій знаходиться Нетаньягу, щоб не дратувати Трампа. "І через місяць Росія на нас нападе. Під час передвиборчої кампанії. Скаже, що ми там щось порушили, обстріляли Донецьк, Луганськ. І кудись там почне військовий рух. І Трамп буде говорити: "Як же це сталося? Я не розумію, президент Путін такий милий, в нас з ним такі хороші стосунки, зупинись". Так може бути, абсолютно. Тільки в цій ситуації, розумієте, ми будемо в такому випробуванні знаходитись", - наголосив Портников.Журналіст прогнозує, що в цій ситуації будуть виникати питання. "А люди, які біженці, у них буде статус чи вже не буде? А кордони відкриють чи не відкриють? Чи вони будуть закритими, хоча воєнного стану не буде? Це теж буде жахливе збурення, до речі. Але сам президент, який очевидно буде балотуватися на другий термін, буде прекрасно розуміти, що ці закриті кордони в принципі знищують його можливість переобратися. Він їх сам відкриє. І виступить ще по телебаченню: "Тепер для українців весь світ відкритий", - сказав він.На думку Портникова, величезна кількість людей буде думати - може, відкритий, але ненадовго, вони поїдуть."Потім через місяць, коли буде напад, буде дуже цікаво. Це все потрібно якраз обговорити, це припинення вогню між Іраном і Ізраїлем, щоб потім не говорили, що ми не попереджали, що буде рівно така сама ситуація з ще більшими викликами для України. Мені здається, це абсолютно очевидна річ. Навіть важко пояснити, наскільки це серйозне випробування для нас буде. Якщо буде припинення вогню в такому варіанті", - додав він.Водночас журналіст сказав, що не вірить у такий варіант."Я абсолютно не розумію, чому Путіну, якщо він може тероризувати Україну, потрібно взагалі погоджуватися на якесь припинення вогню, якщо ніякого реального тиску на нього з боку Трампа немає, окрім побажань", - підсумував Портников.

Ви неодноразово наголошували, що Україна вже де-факто є частиною європейської оборонної архітектури. Що, на вашу думку, потрібно зробити, аби це сприйняття змінилося серед політиків Європейського Союзу і було інтегроване в правові та інституційні рамки?Знаєте, я вірю, що більшість політиків у Європейському Союзі сьогодні усвідомлюють важливість України й те, що ви є невіддільною частиною нашої спільної системи безпеки.Ми діємо спільно, особливо після того, як у Вашингтоні відбулися певні зміни. Європейська Комісія оперативно виступила з ініціативою переозброєння Європи, загальний обсяг якої може сягнути 800 мільярдів євро. Частиною цієї ініціативи є програма SАFЕ, яка передбачає 150 мільярдів євро. Зараз ми ведемо активні дискусії про те, як саме слід використовувати ці ресурси.Ця ініціатива переважно базується на механізмі кредитування, що дозволяє як країнам-членам, так і самій Європейській Комісії залучати кошти від імені ЄС для подальшого спрямування їх на підтримку України.Передусім ідеться про вашу оборонну промисловість, адже ми добре розуміємо потребу в її зміцненні та модернізації. Ми уважно спостерігаємо за цим процесом.Ми добре усвідомлюємо, що Україна здатна виробляти значно більше, ніж сьогодні, але для цього критично важливою є фінансова підтримка. Саме тому питання розвитку вашої оборонної промисловості вже інтегроване в усі ключові стратегічні документи Європейського Союзу.Сьогодні ми працюємо над формуванням основ спільного оборонного союзу в межах ЄС, оскільки розуміємо: майбутнє та безпека європейського континенту залежать від нашої відповідальності та рішучості. Так, ми прагнемо зберегти євроатлантичну єдність якомога сильнішою. Однак маємо бути готові до будь-якого сценарію. Сьогодні майже всі проєвропейські, відповідальні політики розуміють, що світ змінився — і це не залежить від того, хто буде президентом Сполучених Штатів.Ми більше не можемо спиратися лише на оборонний потенціал і гарантії США. Світ стикається з дедалі більшими викликами. Ситуація на Близькому Сході може загостритися, і хоча я не хочу робити передчасних прогнозів, ми повинні бути готові до можливих загроз у Східній і Південній Азії.США мають широкий спектр глобальних зобов’язань. Ми, європейці, повинні рішуче зміцнювати власні оборонні спроможності. Україна відіграє в цьому визначальну роль, адже саме ви сьогодні стримуєте головну загрозу для всієї Європи та нашого спільного майбутнього.Що ми маємо робити? Переконувати інші країни, зокрема ті, що знаходяться далі від лінії фронту, на відміну від нас у Литві, сприймати ситуацію з усією серйозністю та діяти відповідально.Попереду – результати саміту НАТО. Майже всі країни вже погодилися на збільшення оборонних витрат. Деякі ще вагаються, але я впевнена, що вони також приєднаються.І безумовно, членство України в Європейському Союзі. Цей процес уже розпочався і відкриває шлях до глибшої інтеграції, яка буде корисною і для України, і для всієї Європи.Перш за все, хочу щиро подякувати вам, і всім європейцям, від імені всіх українців за ту допомогу і підтримку, яку ми отримуємо. Усім європейцям загалом і, зокрема, нашим дружнім країнам, таким як Литва.18 червня ви написали у своєму акаунті на платформі Х, і я цитую: "Будьмо сміливими, а не боязкими". Як ви вважаєте, що сьогодні стримує Європу від цієї сміливості?І не лише Європу. Коли я порушувала тему НАТО, зокрема під час наших пленарних дебатів щодо майбутнього саміту, то говорила про помилки, яких уже було припущено в нашій новітній історії. Йдеться про період до 2014 року, коли багато країн проводили політику залучення Росії. У 2008-му році Україну та Грузію не запросили до Плану дій щодо членства в НАТО. Тоді ж питання розширення Європейського Союзу майже не розглядалося. І лише після 2014 року, а особливо у 2023-му, коли українці звільнили Херсон і Харків, настав момент, коли потрібно було зробити все можливе, щоб підтримати Збройні сили України й дати їм змогу рухатися далі.Якби це сталося тоді, можливо, сьогодні ми були б у зовсім іншій ситуації. Та, як ми пам’ятаємо, тоді переважав страх, а не рішучість. Кремль вдався до ядерного шантажу, і саме цей страх, на мою думку, призвів до серйозних стратегічних прорахунків. Сьогодні ми маємо справу з їхніми наслідками.Надзвичайно важливо усвідомити, що збереження "сірих зон" на європейському континенті працює на руку Путіну. Він – опортуніст, який просувається рівно настільки, наскільки йому дозволяють.Ми не можемо дозволити собі повторювати ті ж помилки. Потрібно мати сміливість вистояти, чинити опір і не боятися перемоги над цією терористичною державою. Водночас деякі політики досі цілковито не поділяють такого підходу, і ми вже бачимо ознаки цього, зокрема, у позиції Вашингтона.Часом мені здається, що я гортаю сторінки історії 1938 року – коли дехто вірив, що з Гітлером можна домовитися, уклавши мирні угоди. Ми всі чудово знаємо, чим це закінчилося.Сьогодні ми ведемо політичні бої. Я називаю їх нашими битвами на західному фронті – за те, щоб змінити ставлення до цієї війни серед тих політиків, які досі не зайняли чіткої позиції.Чи вдасться змінити настрій у Вашингтоні – сказати важко. Натомість у європейському контексті я покладаю великі сподівання на Берлін і нового канцлера Фрідріха Мерца. Його позиція є чіткою, послідовною і сильною. Чим більше у нас буде таких лідерів, як Фрідріх Мерц, тим більше шансів на перемогу України – і надійну безпеку для всієї Європи.Продовжуючи те, про що ви почали говорити, чи вдалося Україні зламати стереотип про те, що вона є лише отримувачем допомоги, а не повноцінним суб'єктом безпеки?Звісно. Я завжди повторюю одне й те саме. Коли мова заходить про ідею створення європейських збройних сил, я тривалий час була категорично проти. І навіть зараз залишаюся стриманою у своїй оцінці. Наразі я не вважаю це реалістичним.Єдиний шлях до створення справді потужних європейських збройних сил я бачу у співпраці з Україною. Сьогодні Україна – єдина демократична держава на європейському континенті, яка має найсильніші та найдосвідченіші збройні сили. Вони тримають східний фронт. І так, це можливо.Саме тому я намагаюся донести до колег, що Україна – не споживач безпеки, а її гарант для всієї Європи. Це підтверджується, зокрема, й тим, як швидко ви змогли розвинути власну оборонну промисловість.Це наша спільна відповідальність. Для таких політиків, як я, для представників країн Балтії, Польщі та інших держав важливо залишатися сильними, послідовними та не допустити нових помилок у майбутньому.Я рада, що мій колега Андрюс Кубілюс зараз обіймає посаду комісара з питань оборони та космосу. Його голос має вагу і звучить чітко. Однак, як відомо, демократії працюють інакше. Путін може діяти миттєво. Демократичним країнам потрібен час.Проте в довгостроковій перспективі саме демократії повинні перемогти, адже демократичний підхід до побудови сильної системи безпеки значно потужніший за все, що намагається нав'язати Путін.І демократії таки переможуть. Ми разом переможемо.Мусимо.Пропоную обговорити практичні питання. Які кроки необхідно зробити зараз для інтеграції оборонної промисловості України в загальноєвропейський оборонний ринок?Отже, як я вже згадувала, ми зараз наближаємося до завершення роботи над нашою стратегією розвитку оборонної промисловості. Вона вже схвалена Європейським парламентом, і наразі тривають узгодження між основними інституціями.На жаль, досі залишаються певні розбіжності щодо окремих питань. Вони можуть здаватися незначними в загальному контексті, проте є чутливими для деяких країн. Йдеться, зокрема, про те, якою мірою треті країни можуть брати участь у доступі до фінансування. Вірю, що нам вдасться знайти рішення.Можливо, з 1 липня, коли Данія перебере на себе головування в Раді ЄС, ця тема отримає новий поштовх. Ми сподіваємося, що вже до кінця літа ця надзвичайно важлива стратегія буде остаточно ухвалена.Наразі тривають інтенсивні переговори між Європейським парламентом та Радою за участі Європейської Комісії. Делеговані депутати активно ведуть діалог із представниками держав-членів. Це надзвичайно важливий документ, і участь України в ньому вже передбачена.Як ми прагнемо бачити серед партнерів Велику Британію, так само ми наполягаємо на залученні Норвегії та України, країн із потужними оборонними промисловостями. Бо чим ширше коло співпраці, тим міцнішою є наша спільна безпека.Це один аспект. Інший полягає в тому, що в усіх стратегічних документах, які нині перебувають на розгляді, таких як ініціатива "RеАrm Еurоре" та програма SАFЕ, Україна вже розглядається як один із ключових і пріоритетних партнерів.Водночас повноцінна і незворотна інтеграція можлива лише через членство України в Європейському Союзі. Саме воно стане остаточним етапом цього процесу.Ви вже згадали про членство України в Європейському Союзі, тож наступне питання стосуватиметься саме цього.Що б Ви порадили українським парламентарям? Які кроки, на Вашу думку, має зробити Верховна Рада, щоб якомога більше депутатів Європейського парламенту послідовно підтримували вступ України до ЄС?Я не бачу перешкод у Європейському парламенті. Питання розширення ЄС підтримується стабільною більшістю, і відповідні резолюції ухвалюються голосами п’яти головних проєвропейських політичних груп, які послідовно виступають на підтримку України.Звісно, є ультраправі й частково ультраліві сили, які не поділяють цього курсу. Найпомітнішими серед них є партії, такі як "Альтернатива для Німеччини", які відкрито просувають проросійські наративи. Вони гучні, активно виступають у публічному просторі, але становлять невелику меншість – близько 30 депутатів із 720. Впливу на ухвалення рішень вони не мають.Тому основна проблема не в парламенті. Найбільший виклик сьогодні — це позиція Угорщини. Угорщина блокує ключові рішення та фактично виступає як канал впливу Кремля в межах Європейського Союзу. І це без перебільшення серйозна загроза. Мушу визнати, що наразі дієвих інструментів, як зупинити таку поведінку, бракує.Багато хто покладає великі сподівання на парламентські вибори в Угорщині, які мають відбутися у 2026 році. З’явилася нова політична сила, яка належить до Європейської народної партії, моєї політичної родини. Вона лідирує в опитуваннях. Можливо саме угорське суспільство зможе змінити ситуацію та відкрити шлях до конструктивної європейської політики.Як ми знаємо, в Угорщині може бути проведено референдум щодо членства України в ЄС. Віктор Орбан, як і багато інших авторитарних лідерів, грає в дуже просту, але надзвичайно небезпечну гру – створює уявного ворога, а потім мобілізує політичну підтримку, змагаючись із ним. На жаль, сьогодні таким ворогом для нього стала саме Україна.Не можна виключати, що й інші країни з часом можуть чинити подібний опір. Саме тому виникає потреба змінити правила ухвалення рішень у межах ЄС. Ви запитували про роль Європарламенту. У попередньому скликанні ми вже підтримали чітку позицію щодо скасування права вето. Ми вважаємо, що зміни до установчих договорів ЄС необхідні. Втім постає складне питання: як це реалізувати, якщо ці договори були ратифіковані на референдумах у кожній країні-члені? Це дуже непростий і політично чутливий процес.Тому сьогодні як ніколи важливо, щоб у кожній державі-члені були відповідальні лідери, здатні діяти в інтересах європейської єдності. Саме тому я згадала Фрідріха Мерца. Я покладаю великі надії на такі країни, як Німеччина, які мають не лише ресурси, а й достатню політичну вагу, щоб допомогти Європейському Союзу визначити чіткий курс і впевнено його дотримуватися.Чи існують практичні механізми, які Європейський Союз може застосувати, щоб не допустити затягування або блокування переговорів з боку окремих країн, таких як Угорщина?Коли створювався Європейський Союз, так само як і НАТО, ніхто не очікував, що окремі політики можуть діяти настільки безвідповідально і виступати проти інтересів самого Союзу, як це сьогодні робить Орбан.На той момент навіть не передбачалося, що може виникнути необхідність виключати чи карати державу-члена за деструктивну поведінку. Саме тому проблема має глибше коріння — вона закладена в інституційних механізмах ЄС.Сьогодні все частіше лунають серйозні дискусії про застосування статті 7 Договору про Європейський Союз, яка передбачає можливість призупинення права голосу країни-члена та її участі в ухваленні рішень. Однак це надзвичайно складна юридична процедура, оскільки потребує одностайної згоди всіх інших 26 держав-членів.Попри складність, процес уже запущено.  Ми неодноразово порушували це питання в Європарламенті. Лише минулого тижня в Страсбурзі, під час пленарного засідання, відбулися дебати, присвячені ситуації в Угорщині. Так, юридичні механізми існують, але вони надзвичайно складні, багаторівневі й вкрай важкі в реалізації.На мою думку, перед наступним розширенням ЄС найбільший виклик полягатиме не зовні, а всередині самого Союзу, особливо у сфері ухвалення рішень. Уявімо, що ми збережемо нинішні процедури й матимемо понад 30 країн-членів з абсолютно різною політичною динамікою і непередбачуваними результатами виборів у кожній з них. У такій ситуації будь-якій третій державі, чи то Росії, чи іншій, буде достатньо вплинути лише на одну країну-члена, щоб заблокувати ухвалення рішень для всього Євросоюзу.Ми, литовці, добре знаємо, чим це загрожує. Разом із поляками, а також українцями, які тоді були частиною Речі Посполитої, ми маємо власний історичний досвід. Один із факторів, який призвів до падіння нашої спільної держави у 1795 році, це право вето.Росія скористалася корупційною системою, підкуповуючи окремих політиків, і вето врешті-решт повністю заблокувало роботу нашої Співдружності.Дякую. Пані Юкнявічене, і на завершення – яким, на вашу думку, є найреалістичніше бачення розвитку подій у 2025–2026 роках? Коли можна очікувати не лише продовження перемовин, а ухвалення справжніх політичних рішень?Скажу відверто – сьогодні ніхто у світі не може з упевненістю передбачити, що станеться, адже далеко не все залежить від нас.Ми перебуваємо у постійній гонці з часом, особливо коли мова йде про оборону та безпеку. Усі очікують рішень, але навіть найближчі події залишаються непередбачуваними. Ми не знаємо, яким буде результат саміту НАТО і який сигнал надійде від нашого головного партнера – Сполучених Штатів.Те, що зараз відбувається між Ізраїлем та Іраном, теж має величезне значення. Ці події напряму впливають на безпекову ситуацію у нашому регіоні. Адже все взаємопов’язано і з війною Росії проти України, і з ширшими глобальними процесами.Я впевнено можу сказати лише одне. Коли у 1939 році світ опинився на межі катастрофи, Вінстон Черчилль сказав: "Зберігайте спокій і продовжуйте". І саме цього ми маємо дотримуватися сьогодні. Наше завдання – якнайшвидше зміцнювати власну безпеку й обороноздатність. Водночас надзвичайно важливо зберегти трансатлантичну єдність і забезпечити присутність США у НАТО якомога довше.Я не можу передбачити майбутнє, але я чітко знаю, що маємо робити вже сьогодні.

Про це повідомляє Rеutеrs. Сьогодні, 26 червня 2025 року, відзначається 1219-й день повномасштабної війни Росії проти України. У цей час відбуваються важливі події, які впливають на хід конфлікту. Президент України Володимир Зеленський та генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе підписали угоду у Страсбурзі, що стосується створення Спеціального трибуналу для розслідування агресії Росії проти України. Цей […] Тhе роst Політичні події 26 червня 2025: війна в Україні, конфлікти та вибори fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Міністерство закордонних справ Румунії відреагувало на статтю в журналі Служби зовнішньої розвідки Росії, де країні закидали вплив "ідеологічної цензури" на нещодавні президентські вибори. Джерело: "Європейська правда" Деталі: Речник румунського МЗС Андрей Царнеа заявив на Х, що в Бухаресті відзначили "невпинний інтерес, який Російська Федерація через Службу зовнішньої розвідки виявляє до виборів у Румунії".

Міністерство закордонних справ Румунії відреагувало на статтю в журналі Служби зовнішньої розвідки Росії, де країні закидали вплив "ідеологічної цензури" на нещодавні президентські вибори.

Про нову загрозу з боку Придністров’я майже одночасно попередили прем’єр-міністр Молдови Дорін Речан і президент України Володимир Зеленський. Це сигнал не тільки для регіону, а й для всієї Європи: Москва знову грає за знайомим сценарієм, але намагається діяти швидше і підступніше.План Кремля зрозумілий. Спочатку — виграти парламентські вибори в Молдові. Потім руками нового проросійського уряду відкрити шлях для перекидання російських військ у Придністров’я. А далі — створення плацдарму для можливого удару по півдню України, передусім по Одесі.Звучить абсурдно? Але ми вже бачили, як "абсурдні" плани Кремля ставали реальністю — від захоплення Криму до повномасштабної війни проти України.Придністров’я насправді є давньою прелюдією російського імперіалізму. Саме тут ще наприкінці 1980-х Москва вперше протестувала сценарій дестабілізації під виглядом "захисту російськомовного населення".І хоча Радянський Союз уже доживав останні роки, Горбачов і Єльцин почали процес розчленування Молдови, який триває й досі. Інструментом стала присутність радянського, а згодом російського військового контингенту в Тирасполі — "столиці" так званої Придністровської Молдавської Республіки.Протягом багатьох років ми неправильно визначали цю реальність — говорили про "сепаратистський регіон", хоча насправді йдеться про окуповану територію. Таку саму, як сьогодні Мелітополь чи Бердянськ. Просто тоді світ не був готовий називати речі своїми іменами.Чому Росія, яка втратила мільйон убитими та пораненими в Україні, продовжує триматися за клаптик землі біля Дністра? Бо це частина довгострокового плану — мати важіль впливу на регіон. Навіть у слабкому стані російський контингент у Придністров’ї змушує Україну тримати там частину сил, що відволікає ресурси від інших ділянок фронту.І ось прем’єр Молдови заявляє: Кремль хоче перекинути до 10 тисяч російських військових у регіон. Це в сім разів більше, ніж є зараз. Проблема лише в одному — як перекинути? Придністров’я замкнене між Україною та Молдовою. Але історія показує: навіть після анексії Криму російські військові пересувалися через Кишинів звичайними рейсами. І це можливо, якщо до влади повернуться проросійські сили.Восени 2025 року в Молдові — парламентські вибори. І Кремль готується до "спецоперації" з електорального перевороту. Цього разу — під виглядом мирної "революції в джинсах". Гібридне Придністров’я — стара гаряча точка, яка знову загоряється? й сценарій передбачає використання цивільних агентів впливу, які прибудуть у Кишинів "під прикриттям".Кремль уже призначив куратора — Сергія Кирієнка, досвідченого технократа, який спеціалізується на соціальній інженерії. Саме він стоїть за багатьма російськими інформаційними й політичними кампаніями в Україні, Грузії, Молдові.Дехто запитує: чому Україна просто не розв'яже питання Придністров’я військовим шляхом? Відповідь проста: ми — не Росія. Ми діємо за міжнародним правом. І введення українських військ можливе лише на запрошення молдовської влади. Майя Санду поки що не робила такого запиту. Причини — як тактичні, так і стратегічні. І це її право як лідерки суверенної держави.Замість силових рішень Україна має сконцентруватися на іншому: забезпеченні вільних і чесних виборів у Молдові. Бо саме на це буде спрямована нова атака Росії. Кремль уже витрачає на підтримку своїх кандидатів сотні мільйонів доларів. І це лише початок.Що можемо зробити? Багато чого. І частина цього вже відбувається. Молдовська влада запускає контркампанії, Україна та Румунія — тримають периметр. Але потрібно більше. По-перше, створити Європейський центр протидії виборчому втручанню. По-друге, активізувати стратегічний трикутник: “Україна — Молдова — Румунія”. І по-третє — говорити вголос, називати речі своїми іменами.Бо Придністров’я — це лакмусовий папір для майбутнього Європи. Якщо Росії вдасться закріпитись там — завтра ми захищатимемо не тільки Одесу, а й Бухарест.Україна, Молдова, Румунія — три країни, які зараз тримають рубежі демократії. І мають перемогти не тільки на фронті, а й на виборчих дільницях, в інформаційному просторі та в серцях людей, які не хочуть повернення імперій.Джерело:  

Про це він написав на своїй сторінці у соцмережі Х.Гутерреш зазначив, що ескалація конфлікту між двома країнами вже призвела до трагічних наслідків, таких як загибель та поранення мирних жителів, руйнування будинків та цивільної інфраструктури, а також атаки на ядерні об'єкти. "Розширення цього конфлікту може запалити вогонь, який ніхто не зможе контролювати. Ми не повинні допустити цього", - наголосив він.В іншому дописі Гутерреш закликав до спільних зусиль, щоб "врятувати регіон і наш світ від катастрофи"."Є моменти, коли наші вибори є визначальними, коли обраний напрямок може потенційно сформувати наше спільне майбутнє. Нинішній конфлікт між Ізраїлем та Іраном є саме таким моментом. Не давайте собі можливості згадувати цей момент із жалем. Давайте діяти — відповідально та спільно — щоб врятувати регіон і наш світ від катастрофи", - додав генсек ООН.Читайте також: Ердоган вважає, що конфлікт Ізраїлю та Ірану "прямує до точки неповернення"Як пише Вlооmbеrg, екстрене засідання Ради Безпеки ООН, присвячене цій темі, виявило значні розбіжності між постійними членами. Росія та Китай висловили різку критику на адресу Ізраїлю, тоді як Сполучені Штати виступили на його захист.Посол Росії в ООН Василь Небензя закликав Ізраїль негайно припинити атаки на Іран, звинувативши США та їхніх європейських союзників у співучасті.Натомість виконуюча обов'язки представника США в ООН Дороті Шей закликала Іран "змінити курс"."Іранські лідери могли б уникнути цього конфлікту, якби погодилися на угоду, яка б завадила їм коли-небудь отримати ядерну зброю. Але вони відмовилися це зробити, вирішивши замість цього затягувати час і заперечувати", – наголосила вона.Гутерреш також закликав Іран дотримуватися Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, визнавши, що існує "розрив у довірі", навіть попри те, що Тегеран заявляє, що не прагне отримати ядерну зброю."Ми не дрейфуємо до кризи — ми мчимо до неї, — наголосив він. - Ми не спостерігаємо поодинокі інциденти — ми рухаємося до потенційного хаосу".20 червня президент Франції Емманюель Макрон розповів, що Париж разом із Великою Британією та Німеччиною готує для Ірану дипломатичну пропозицію, аби зупинити ескалацію конфлікту з Ізраїлем. Документ, зокрема, передбачає припинення збагачення урану.

Про це в етері Еспресо експерт Центру політико-правових реформ Андрій Магера."Дійсно, жодна країна Європи не знала такої кількості проблем під час виборчого процесу, які будуть в Україні після війни. Тут найголовніше, що потрібно зосереджувати увагу на обʼєктивних моментах, а не створювати переваги для провладних сил. Влада має зрозуміти, що вибори потрібні для країни, а не для них. Я б хотів вірити в те, що сьогодні йдеться про обʼєктивні труднощі, які Україні доведеться долати. Зокрема, залучаючи громадянське суспільство й міжнародну спільноту. Все це потрібно для того, щоб після війни Україна прийшла до тієї влади, яку хоч бачити суспільство", - пояснив Магера.За словами експерта, парламентські й президентські вибори в Україні мають пройти окремо."Сьогодні невідомо взагалі, як будуть проходити вибори в Україні. Від влади сьогодні лунають різні думки. Зокрема, в першу чергу мають бути дотримані всі правила виборчого права. Виходячи з логіки, які заклала Конституція, вибори президентські й парламентські мають пройти окремо", - додав він.18 червня голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук висловив думку, що президент Росії Володимир Путін постійно "намагається знайти межі дозволеного", і лише тиск з боку міжнародної спільноти може змусити його сісти за стіл перемовин 

У періоди гучних політичних чи суспільних подій багато людей не можуть відірватися від стрічки новин. Постійне скролення, тривожні заголовки та емоційне виснаження помітно впливають на психологічне здоров'я, спричиняють напругу, тривожність і навіть безсоння. Про це свідчать результати експерименту дослідників медичного центру Веth Іsrаеl Dеасоnеss Меdісаl Сеntеr. Соціально-політичні події можуть вплинути на сон, пов'язане зі значними коливаннями колективного настрою населення, погіршенням самопочуття та споживанням алкоголю. В рамках експерименту, що вивчав сон та психологічні наслідки пандемії Соvіd-19, вчені опитували 437 учасників у США та 106 міжнародних учасників щодня під час виборів. Досліджувані повідомляли про тривалість і якість сну, споживання алкоголю та суб'єктивне переживання загального стресу. Відповіді виявили зниження кількості та якості сну у поєднанні з підвищеним стресом, негативним настроєм та вживанням алкоголю в період виборів. У той час як ці результати спостерігалися на нижчому рівні в учасників з інших країн, погіршення самопочуття значною мірою корелювало з настроєм та стресом лише серед жителів США. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ТікТок-депресія: чому молодь почувається самотньою в часи уподобайок Ймовірно, сон погіршувався здебільшого у тих учасників, які скролили стрічку новин перед сном. Це особливо актуально для українців, які проживають щоденний стрес через обстріли Росії. "Це перше дослідження, що виявило зв'язок між змінами суспільного настрою в день виборів і сном у ніч перед виборами... Більше того, справа не тільки в тому, що вибори можуть впливати на сон, а й дані свідчать про те, що сон може також впливати на громадянську активність та участь у виборах", - каже один із авторів експерименту Тоні Каннінгем. Таким чином, якщо зв'язок між сном та виборами є двостороннім, це буде важливо для майбутніх досліджень, як суспільний настрій та вплив стресу на сон напередодні виборів можуть вплинути або навіть змінити їх результат, зазначив він. Влітку важко підтримувати вдома прохолоду і не кожному під силу впоратися із задухою. А багатьом і взагалі важко заснути. Але є деякі техніки засинання у спекотні дні. Ці методики буквально змушують мозок перезавантажитися і відключитися. Стародавні єгиптяни були змушені спати у спекотному та вологому кліматі. Їхні способи дійшли до наших днів і працюють досі.

Ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься, каже Роман Безсмертний, політик і дипломат 2025 року відбулися значні зміни в міжнародній політиці: новий президент у Сполучених Штатах Америки, новий уряд у Німеччині, новий Папа у Ватикані. Як ці зміни впливають на Україну? Чи не витісняють вони питання українсько-російської війни з порядку денного? &еnsр;Війна все більше вражає інші держави й поширює свій вплив на людство. Теми російської агресії та близькосхідної війни стають невіддільними складовими міжнародних відносин і диктують зовнішню політику багатьох країн. Ці два вогнища однієї війни війни між віссю зла та несформованою коаліцією свободи й демократії визначають поведінку держав та їхніх лідерів. І це показник того, що ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься. Без адекватних рішень людство впевненими темпами рухатиметься до континентальної та глобальної війни. Ще недавно принципом Німеччини було "триматися подалі від мілітаризму", а тепер вона збільшує фінансування армії та посилює підготовку війська. Британія також змінює свою військову доктрину. Європа готується до війни з Росією? &еnsр;Вона довго очікувала, що агресію Росії вдасться вгамувати іншим способом, але в лютому 2022 року Рубікон було перейдено. Країни ЄС нині на етапі швидкого зростання оборонно-промислового комплексу, пере­оснащення збройних сил у рамках НАТО. Це підготовка до протидії агресії Кремля, про яку необхідно говорити. Це гібридна війна, що йде проти переважної більшості європейських держав. РФ виношує плани ударів по країнах НАТО. Є різноманітні варіанти, найімовірніші з них відпрацьовують на навчаннях у районі Балтики. Ті, хто розуміє цю загрозу, починають швидкими темпами посилювати підготовку та збільшувати допомогу Україні. Бо ЗСУ сьогодні забезпечують час, вкрай необхідний європейським державам, щоб підготуватися до високо­ймовірної агресії Москви. Щодо можливих варіантів прояву такої агресії, то Євро­па нині сконцентрована на Балтиці, бо напруженість там зростає. У цієї напруженості є два вогнища. Перше для Росії це одне з джерел формування її мілітаристського бюджету, бо Балтика є ключовим каналом для постачання на чорний ринок тіньовим флотом нафти й нафтопродуктів. Друге нарощування сил у районі Балтики з боку Росії, що є повторенням ситуації, яка відбувалася на українсько-російському кордоні впродовж 20192021 років. Чи можна сподіватися, що згадувана вами "несформована коаліція свободи й демократії" оформиться в реальний антиросійський союз? &еnsр;Коаліція свободи й демократії має серйозне підґрунтя, щоб бути оформленою. Таким підґрунтям є формат "Рамштайн", що діє в межах технологічних необхідностей. Йому варто тільки доповнити вищий воєнно-політичний рівень, утворити об'єднаний штаб і сформувати відповідні підрозділи під його командуванням, а також спільний оборонно-промисловий комплекс. Чи є необхідність у формуванні окремих європейських збройних сил? Переконаний, що складовою коаліції мають бути спеціальні сили оборони Європи, невіддільною частиною яких повинні стати Збройні сили України. Балаканина про вступ України в НАТО втратить сенс Росія продовжує реалізовувати свій план зі знищення України та відновлення імперії. Важливо, щоб сили оборони Європи почали активно взаємодіяти між собою. За рік ми зрозуміємо, що вся балаканина про вступ України в НАТО втратить сенс. Ситуація може бути така, що Альянс запрошуватиме Україну до вступу. До цього все йде балачки президента США Дональда Трампа створюють серйозну загрозу для Європи. Тому європейцям треба всіляко дбати, щоб реалізувати те, про що каже посол України у Великій Британії, генерал Валерій Залужний, утворення оборонного альянсу Європи, в який увійшла б Україна, і формування на основі європейських армій сили протидії Росії. Виборчий цикл у сусідніх з Україною державах показав, що недружні до Києва політсили набирають вагу. Як зупинити радикалізацію європейського суспільства? &еnsр;За останні 1015 років кожна європейська країна проходила випробування і лівими, як Греція, і правими, як Нідерланди, радикальними силами. Європа це електоральна демократія, яка передбачає можливість приходу до влади різних сил у конституційних рамках. Тому вона допускає такі речі, як вихід у фінал президентських виборів Джордже Сіміона в Румунії або обрання сподіваюся, востаннє Віктора Орбана в Угорщині та повернення в політику Словаччини Роберта Фіцо після гучних звинувачень проти нього. Також слід пам'ятати, що є різні праві. Новий німецький канцлер Фрідріх Мерц належить до правоконсервативного крила, як і голова італійського уряду Джорджа Мелоні. Водночас і вони дотримуються єврооптимістичної позиції, хоча Мерц значно правіший за Ангелу Меркель. Важливо, щоб праві політичні сили не підігрували ні Путіну, як це роблять Орбан із Фіцо, ні Трампу. Бо ми бачили, як періодично Орбан кидається то виконувати доручення Москви й паскудити Україні, то виконувати доручення Трампа й руйнувати Європейський Союз. Чи є загроза тотального формування антиукраїнських сил? Ніколи не кажи "ніколи". З огляду на результати виборів у Польщі перемоги Кароля Навроцького з його особливими поглядами щодо України треба готуватися до гіршого варіанта, але сподіватися на краще. Маємо розуміти, що сповідувати певні погляди право кожного європейця. Інша річ наскільки ці погляди стають офіційними. У Молдові, Румунії, Португалії, Німеччині на останніх виборах перемогли здебільшого правоконсервативні сили, але не антиукраїнські. Власне, часто в людей на виборах одна поведінка, і зовсім інша біля керма. Вибори часом здіймають таку піну, і на ній стільки сміття підіймається, що за ним не бачиш істини. Треба відстежувати, яку політику провадить той чи той обранець. Якщо виходити з балансу держав членів ЄС, то ситуація сприятлива для України. Проти двох прихильників Москви Орбана й Фіцо маємо абсолютну більшість прихильників України. Путін розглядає переговори як засіб ведення війни Як можете прокоментувати перемогу Кароля Навроцького на президентських виборах у Польщі? &еnsр;Колишній мер Варшави Рафал Тшасковський мав серйозні шанси перемогти, кількість прихильників у нього й Навроцького була приблизно однакова. Польща розколота навпіл: половина за ліберально-консервативний шлях, половина за традиціоналістсько-консервативний. Перевага визначилася кількістю тих, хто прийшов на вибори. Якби активність молоді була вища переміг би Тшасковський. Функції президента Польщі чималі, але вони не визначають внутрішньої та зовнішньої політики. Тому виборці й поводяться досить флегматично. У Польщі політично активніша молодь, але дисципліна на виборах краща в людей старшого віку. Загалом же в Європі скрізь видно зростання популярності правих сил. 510 років тому цей правий ухил спостерігався на Півночі, а нині він скотився до Центральної Європи й, очевидно, покотиться далі на Південь, де нещодавно повністю домінували ліві. Це маятник електоральної демократії. Перевага Європи в тому, що вона об'єднана спільним інтересом громадян її держав. ЄС ухвалив 17-й пакет антиросійських санкцій, спрямований, зокрема, проти тіньового флоту РФ. Урсула фон дер Ляєн заявила про підготовку 18-го пакета, який вдарить по найбільших російських газопроводах. Чи можуть ці санкції зупинити агресора? &еnsр;Санкції підривають економіку ворога. Чи є вони визначальними? Ні. Санкційна політика неочікувана. Чи могли ми 2020 року уявити, що 2024-го російським банкам заборонять використання системи SWІFТ, не кажучи про енергетичні санкції, визначення ціни на сиру нафту? Санкції мають проміжний характер, але вони діють. Не говоритиму про їхню ефективність, бо винятки із санкцій створюють обхідні маневри для ворога. Фривольне дотримання санкцій багатьма європейськими столицями дає рашистській системі змогу уникати обмежень. Інакше як потрапляють європейські комплектуючі в РФ? А їх можна знайти в більшості ракет, які прилітають в Україну. Потрібні не тільки санкції, а й дисципліна їх виконання та покарання за недотримання. Тож санкції мають вплив, але не є визначальним фактором перемоги над ворогом. У Стамбулі відбулися переговори між РФ та Україною. Чи виправдали вони очікування Києва? Чи можна перемогти Росію за столом переговорів? &еnsр;Кремль не вважає міжнародні відносини й дипломатію інструментом вирішення питань. Він розглядає переговори як засоби ведення війни, мета якої відновлення контролю над Центральною та Східною Європою. Росія висловила дві тези, яких не чують у Вашингтоні. Перша теза: "Законні територіальні інтереси РФ" а це кордон впливу до 1991 року, тобто східний кордон колишньої Федеративної Республіки Німеччина. Друга теза: "Виведення військ НАТО зі Східної та Центральної Європи" тобто повернення Альянсу до кордонів 1991 року, виведення з Європи американських військ і ракетних комплексів. Москва трактує вступ України в НАТО як небезпеку для себе. Росія це чорна діра, що продукує війну і кров Ми входимо в декілька років, які потребуватимуть чітких і жорстких рішень, спрямованих на формування коаліції свободи і демократії, щоб подолати російську агресію і відновити світовий порядок. Чи створити новий порядок, що базуватиметься на нормах міжнародного права і статуті ООН. Або ж закласти нові інституції, які забезпечували б дотримання норм міжнародного права. Щодо подальших переговорів українська сторона має продумувати свою інформаційну політику, яка обслуговувала б цей процес. Після попередніх раундів в Ер-Ріяді, Джидді і Стамбулі інформаційний простір був забитий рашистськими наративами. До ведення переговорів, особливо їхнього інформаційного забезпечення, треба серйозно готуватися зосереджуватися не тільки на матерії переговорів, а й на інформуванні всього світу про їх перебіг. Очевидно, що приховування змісту документів із російського боку є бажанням подиктувати наративи. Коли наша сторона прибуває на переговори, вона не знає, що обговорюватиме. Можу запропонувати такі варіанти поведінки. Перший подякувати за надані матеріали та взяти паузу для ознайомлення з ними. Другий розцінювання запізнілого надання документів як крок до зриву переговорів і заява про це. Третій із російського боку на переговори приїздить склад, що може виконувати роль стенографістів або диверсантів і не відповідає рівню події. Україна ж представлена особами, що уповноважені ухвалювати рішення, бо обтя­жені політичною відповідальністю. Зробити заяву про непродуктивність російської делегації в цій ситуації абсолютно коректно. Щодо переговорної тактики має бути відпрацьована спільна позиція української делегації та європейських партнерів. Коли відбулася перша зустріч у Стамбулі, мене здивувало, що з українського боку ніхто не сказав про резолюції, ухвалені Генеральною асамблеєю ООН після початку так званої СВО. У них дано чітку оцінку російській агресії з 2014 року та рекомендації як світу реагувати на це. Зокрема є вказівки на необхідність надання допомоги Україні, додержання принципу територіальної цілісності й суверенітету. Шкода, що представники української делегації забули про це. Ми всі заскочені думками про безсилля ООН, але не вказувати ворогу на пряме порушення цих резолюцій підігрування тим, хто хоче імпотентності Генасамб­леї. Рашистські делегати останнім часом навіть підтримують нікчемні резолюції Вашингтона. Це свідчить про небезпечну ситуацію в Раді Безпеки ООН. Але резолюції Генасамблеї не можна ігнорувати й не використовувати як аргумент для відстоювання інтересів України. 15 червня в Канаді відбудеться саміт G7, 24 червня заплановано саміт НАТО в Гаазі. Чого можна очікувати Україні від цих заходів? &еnsр;До цих подій я додав би ще червневу зустріч Європейської ради. Всі вони дадуть відповідь на запитання: як розвиватиметься ситуація далі (розмовляємо з Романом Безсмертним на початку червня Країна)? Якщо "Велика сімка" й НАТО ухвалять резолюції, що стосуватимуться об'єднання сил і збільшення допомоги Україні, буде один варіант розвитку. Якщо ж ізоляціоністські підходи Вашингтона підіграють Кремлю, восени ми станемо свідками агресивних дій Кремля в районі Балтики. Москва затягує переговори у Стамбулі, щоб отримати сигнал: що буде на зібранні "сімки" й саміті НАТО. Від цього залежатиме її поведінка посилення чи гальмування агресії. Якщо "сімка" й НАТО продемонструють єдність у підтримці України та формування нової моделі глобальної безпеки, це означатиме, що московський фюрер завів себе у капкан йому доведеться катастрофу видавати за перемогу. Дональд Трамп на початку своєї каденції робив реверанси в бік Кремля, однак після масованих травневих атак по Україні заявив, що розчарувався в Путіні. Чи означає це, що Трамп дозрів до рішучих дій? &еnsр;Розраховувати можна лише на те, що в результаті зміни кадрів до керівництва США прийдуть фахові, підготовлені люди. Не вірю, що сам Трамп може радикально змінити позицію. Він не бачить себе в системі координат, які передбачають сильну дію разом з європейськими партнерами. З його відносин із Беньяміном Нетаньягу видно, що союзництво для нього не існує як цінність. Трампа цікавлять не так державні, як особисті інтереси. Що ж до дієвої допомоги Україні вона буде, якщо в результаті кадрових змін з'являться люди, які візьмуть на себе цю роботу, як це було під час першої каденції Трампа. Я довго не розумів, як Трамп прийняв рішення про надання допомоги "джавелінами". Але згодом дізнався, що він до цього не має стосунку. Що ж до спільних дій, то активність Хакана Фідана (міністр закордонних справ Туреччини. Країна) це прояв того, що Трамп передоручає Реджепу Ердогану частину своїх функцій. У процес вступає Туреччина, яка періодично дружить то з Мос­квою, то з Києвом. Мої політичні вчителі казали: "Ніколи не довіряйте людині, яка не усміхається". А Ердоган якраз не усміхається. Тому треба бути обережним, тим паче, що для Трампа кумирами є Ердоган, Путін і Кім Чен Ин. Захід усе ще вважає РФ демократичною країною, а масові випуски ракет по українських містах непорозумінням. Як можна змінити ставлення Заходу до країни-агресора й зняти з нього рожеві окуляри? &еnsр;Починаючи з ХVІІ століття Захід сприймав Росію як тоталітарну державу. В геополітичному розкладі це чорна діра, що продукує війну і кров. Вона завжди полювала на європейські держави. Настільки низькоінтелектуальне суспільство не може бути демократичне. Захід помиляється в тому, що конкурентне середовище в Росії можливе. І перехід від розвалу Радянського Союзу до ринкової моделі сприйняли як перехід на західну модель суспільних відносин. Тому й виникла ця ідея: Росія така, як ми, з нею можна говорити. У цю гру Америка не Захід! грала від Джорджа Буша-старшого з його промовою "Котлета по-київськи". Далі був Білл Клінтон ядерне роззброєння, Джордж Буш-­молодший спершу атака на Кремль, потім пом'якшення після 11 вересня, Барак Обама перезавантаження відносин. Джо Байден і Дональд Трамп спочатку хотіли "зустрітися й вирішити", але це зазнало краху. Але то все США, не колективний Захід. Президент Володимир Зеленський заявив, що сподівається на завершення війни в червні 2026 року. Чи є у президента реальні підстави говорити про конкретні терміни завершення війни? &еnsр;Я так зрозумів, що президент спирався на дані української розвідки. Є певні дії, в результаті яких війна може завершитись і в червні наступного року, і в інший час. Усе залежатиме від ключових акторів міжнародної політики. Якщо коаліція свободи й демократії буде сформована, це прискорить перемогу над тоталітаризмом. Якщо ні розтягуватиме війну в часі, утворюватиме її нові вогнища. Будь-який конфлікт ставатиме міжнародним. 2025 року російські втрати сягнуть мільйона осіб це в Європі. Кричущий, неприпустимий факт. Такі речі мають лягти в основу дій лідерів і Європи, і США. Цю війну не можна заморозити, вона не охолоджується. Якщо знизити напруженість по лінії Москва Київ, то напруженість по лінії Москва Брюссель буде така, що запалить і Київ. Якщо погасити напруженість по цій лінії, то лінія Москва Вашингтон запалить усю Європу. Цього не розуміють у багатьох столицях світу. І це впливає на часові рамки. Ще треба згадати небувалий технологічний стрибок у площині зброї цієї війни. Вона показує війну майбутнього. І це також впливає на часові рамки. Тому визначати ці рамки можна залежно від того, як світ реагуватиме на рашистську агресію. Якщо зволікатиме з реакцією, війна набере континентального, а тоді й глобального характеру. Політика стає заручницею призначених осіб Суспільству нав'язали модель двох думок офісно-президентської і неправильної. Ворожим ІПСО називають усе, що відрізняється від позиції влади. Чи справді це так? &еnsр;Причина цього слабкість політичної системи, яка за часів Віктора Януковича була зруйнована й не відродилася. Слабкість системи призводить до слабкості політичних партій, а це призводить до відсутності в політиці професіоналів. Їх відсутність веде до заміни функції представництва в державних органах, де замість політиків з'являються мародери й рекетири. Політика стає заручницею призначених осіб. Не треба жалітися на поведінку президента, коли у країні знищено політичну систему. Через це метастази розростаються по всьому державному організму. Спроба пояснити це війною змушує мене сказати: "Не знаєте, що робити, дивіться в Конституції". Але певні особи трактують Конституцію як хочуть. Це лягає на ґрунт низької правової культури. У результаті маємо, з одного боку, громаду людей, які прикривають свої дії війною, з іншого тих, кому нав'язують монополію на істину від влади. Але немає тих, хто фахово заявив би, що цього робити не можна незалежно від того, є стан війни чи немає, бо так прописано в Конституції. Це стосується не лише тиску на певних людей та інституції, а й усіх подій, що відбуваються в державі в бізнесі, економіці, фінансовій сфері. Передплатити журнал "Країна"