Search trend "Ясно"

Три комплекси протидії ворожим засобам технічної розвідки "Ай-Петрі" відтепер захищатимуть небо над Кривим Рогом. Про це п'ятий президент Петро Порошенко повідомив у соцмережах. "Учора були у Кривому Розі. Місто потроху оговтується від страшної трагедії, яка сталася на початку квітня. Тоді ворог вдарив балістикою по житловому кварталу, саме біля дитячого майданчика. Загинули 20 людей. Серед них дев'ятеро дітей. Це була наймасовіша загибель українських дітей від балістики", - зазначив він. "Ще тоді було ясно: співчуття тут замало. Потрібно терміново захистити Кривий Ріг", - підкреслив Порошенко. "На той час наша команда вже мала успішний досвід застосування комплексу "Ай-Петрі СВ" на фронті. Він прикривав артилерійські бригади, рятував техніку та життя воїнів від ворожих дронів та КАБів", - зазначив політик. "Але як це можна застосувати для захисту мирного міста від ракет? Перед кожним запуском балістики у небі висить розвідувальний дрон. Саме він коригує вогонь. Коли "Ай-Петрі" його знаходить, то глушить відеосигнал і роз'єднує з пультом управління. Тож пускати балістику всліпу росіянам стає проблематично", - пояснив він. "У Кривому Розі працюватиме три повноцінних комплекси на базі пікапу та власне самої установки. Одну закупила місцева ВЦА, другу профінансувала Київрада за ініціативи нашого Олександра Погребиського, третю оплатив Фонд Порошенка. Командна робота, і я дуже пишаюся цим. Це не перше українське місто, яке буде захищене "Ай-Петрі", - зазначив Порошенко. "Відтепер під управлінням 20-го армійського корпусу допомагатимуть прикривати Кривий Ріг", - зауважив він. Починаючи з осені 2023 року, Порошенко інвестував понад 200 мільйонів гривень у виробництво унікальних систем протидії засобам технічної розвідки "Ай-Петрі СВ", які успішно пройшли випробування і використовуються у Збройних Силах, прикриваючи тисячу кілометрів лінії боєзіткнення. Держава довгий час не виділяла фінансування на цю програму. У березні 2025 року Порошенко повідомив про контракт з Міністерством оборони. Загалом Порошенко вже передав у війська більше сотні комплексів протидії технічним розвідкам "Ай-Петрі СВ".

Загиблих Героїв з поля бою евакуюють за будь-яку ціну. Окрім ціни інших життів "Попереду заміновано", хрипить рація. Ми зупиняємося на краю засніженої просіки. Ротний встиг отримати від суміжного підрозділу інформацію і вчасно попередив нашу групу евакуації про небезпеку. Я та ще четверо бійців вирішуємо йти в обхід через хащі. Розтягнулися вервечкою з дистанцією майже 10 метрів аби не дати шансу російському дрону покласти нас одним скидом. Поблукали трохи лісом, що кишить орками, але дісталися місця призначення. За тиждень між цих сосен мені поталанить менше, і я в темряві заскочу у ворожий окоп. Зараз ми скотилися у вириту в піску траншею. "Місцеві" махають, вказуючи, в який бік маємо просуватися, аби "забрати нашого". Слова "забрати нашого" звучать нестерпно буденно. Майже як "принести води" чи "передати цигарки". Тільки ціна тут інша. Іноді власне життя. Для мене це не просто наказ, це священний обов'язок. Остання шана тим, хто вже не повернеться. І єдина ниточка для рідних, які чекають хоч звістки, хоч тіла. Схиляюся над загиблим від мінометного обстрілу побратимом. Розстібаю блискавку бушлата, обережно в кишенях шукаю документи. Процеду­ра звична, хоча незвично в наш цифровий час було якось натрапити на пом'яте фото дівчини з підписом: "Чекаю, коханий". У такі миті броня холоднокровності й прагматизму, що наросла за місяці, дає тріщину. На мить. Бо розкисати нема коли. Попереду ще вантаження товариша на ноші. Дорога назад місиво з багнюки, побитого гілляччя та вирв. Там, куди ми ходимо з евакуаційною групою, ще нещодавно хтось дихав, сміявся, матюкався на орків, мріяв про гарячий душ і стріляв. Тепер тиша. Важка, оглушлива тиша тіла, з якого пішло життя. Цього разу свої кілька кілометрів моя евакуаційна група подолала без пригод. А так бувало не завжди. Молодшого лейтенанта із сусідньої роти вбив російський снайпер. Полег­лий був на відстані легкої пробіжки, але один із наших упав від ворожого пострілу в шию, наступна спроба дістатися до тіла й іще один боєць отримав кулю в плече. Не певен, що тіло офіцера змогли евакуювати й до цього часу. Вороже ДРГ відступило із захопленого нашого окопу, але чіпати вбитих товаришів нам забороняли: були відомі випадки замінувань тіл і загибелі евакуаційних груп. "Кішкою" підчеплюєш за бронік і тягнеш із сховку. Усі ці картини періодично виринають перед очима навіть на теперішній штабній роботі. Особливо, коли доводиться чути від родичів загиб­лих чи зниклих безвісти хлопців, що бригада нічого не робить для їхнього пошуку чи евакуації. Я ж голову на відсіч можу дати, що це неправда, бо ризикуючи своїм життям, не раз виносив із поля бою тіла вбитих товаришів. Вантажив у евакуаційний пікап і повертався на позиції. Тоді під нігтями суміш землі, попелу й того солодкуватого запаху, який в'їдається надовго. Про те, що загиблих не хочуть евакуювати, тим більше прикро чути молодшим сержантам Дмитрові й Олександру з нашого другого механізованого батальйону. Вони на евакуації з літа минулого року, з Торецька. Тепер на покровському напрямку. Починали, як і я, простими піхотинцями. Тепер за ними штатно закріплені посади механіків-водіїв медичного пункту. &еnsр;Виходимо евакуювати героїв із ношами або возиком удвох-утрьох, куди й танк носа не суне, каже 38-річний Дмитро. Повномасштабне вторгнення застало черкасця в Росії. З 2013-го працював в Ленінградській області на будівництві, одружився, народилися сини-двійнята, з якими вже давно не бачився навіть по відео­зв'язку. 2022-го через Вірменію й Молдову Дмитрові вдалося дістатися України й добровільно мобілізуватися. Його російська родина, м'яко кажучи, не зрозуміла такого вчинку. &еnsр;Чому пішки? Техніка вона ж ціль номер один, пояснює Дмитро. На нас трьох ну, може, три міни кинуть, від FРV в кущі можна пірнути. А на БТР там буде такий феєрверк, що й згадувати не захочеш. Заїхати, може, й заїдеш, а от виїхати це вже лотерея. Кожен вихід як спецоперація. Інформацію збираєш звідусіль. Дроноводи, командування підрозділу. Треба знати, кого, звідки, в якому стані забирати, що взагалі сталося. Дощ наш найкращий друг, бо "пташки" ворожі тоді не літають. Із собою мінімум. Автомат береш, бувало, що й відстрілюватися доводилося. Але магазинів один про запас, не більше. Краще кілька турнікетів зайвих чи рюкзак з їжею та водою: залишити тим, хто там, на позиціях. Вісім гранат на фіг не треба. Ми ж не штурмовики. Наше діло тиша та швидкість. Небезпека? Та вона тут за кожним кущем. Виходиш із бліндажа за 2 кілометри від нуля, і то вже стрьомно. Хтозна, чи той дрон на тебе дивиться, чи ні. Ніяких тобі червоних хрестів чи розпізнавальних знаків. Та вони й не дивилися б. Скотч кольоровий на формі оце й уся відмінність. Іноді дістати тіло нереально тижнями. Місяцями. Що треба? Перемир'я. Або наступ. Наступ найкраще. Що треба? Наступ найкраще Дмитро й Олександр згадують, що на початку липня 2024 року під час виконання бойового завдання біля селища Дружба на Донеччині від ворожого артилерійського обстрілу загинув Віталій Петухов. Через інтенсивні бої тіло батька трьох дітей не вдалося евакуювати одразу. Солдат був тимчасово внесений до списків зниклих безвісти. Майже два тижні тривало очікування можливості забрати героя. Лише в ніч на 13 липня евакуаційна група змогла дістатися до позиції та дістати тіло Віталія з підвалу згорілого вщент будинку. &еnsр;Ми не могли ніяк зрозуміти серед руїн, де вхід у цей підвал, згадує Дмитро. Знайшли. Але загиблий богатир понад 100 кілограмів. Учотирьох ледь його дістали. Ви­йшли з двору це теж уже непросте досягнення. Почали рухатися. Пройшли метрів 300 нас помітили. Почався мінометний обстріл. Ми зрозуміли, що шансів іти далі немає. Були змушені залишити його та сховатися. Днів через три спробували знову. Пронесли тіло ще 300400 мет­рів. І знову обстріл, знову довелося відступити. Ворог знав, де ми залишили тіло, й пильнував те місце. Проходить певний період часу увага до цього місця зменшується, тоді є можливість його забрати далі. Лише з третьої спроби вдалося винести героя до точки евакуації. Весь цей час переховуючись неподалік. Ворог навіть підпалив тимчасове укриття. У погребі охопленої вогнем хати довелося дихати через вологі ганчірки. Що жене туди, в саме пекло? Якщо йдемо за живим, пораненим, то все ясно. Врятувати. Якщо врятую совість чиста. І там, нагорі, може, зарахують. А якщо вже загиблий&hеllір; якщо є шанс забрати то я хоч рідних утішу. Щоб могли по-людськи поховати сина, чоловіка, батька. Емоції? Намагаєшся їх не пускати. Особливо, коли знав полеглого. Якщо все через себе пропускати, то що зі мною буде? Доводиться абстрагуватися. Є робота, і все. А потім дзвонять рідні: "Бригада нічого не робить! Ви їх там кидаєте!" Боляче це чути. Розуміємо їхній біль. Але ж і вони хай зрозуміють. &еnsр;Це не так, додає 50-річний Олександр, який до мобілізації працював бухгалтером у Переяславі на Київщині. На всіх рівнях намагаються щось зробити, евакуювати&hеllір; Але ж не кинеш іще людей під вогонь, щоб нових загиблих отримати. Про всіх знають, де хто лежить. І як тільки одразу забирають. Про людей не забувають. Просто чекають слушного моменту. Кожен вихід евакуаційної групи це тихий подвиг. Без пафосу, камер. Просто робота. Важка, страшна, але потрібна. І доки триває війна, її робитимуть. Ітимуть у темряву, під кулі. Щоб повернути своїх. За будь-яку ціну. Окрім ціни інших життів. Передплатити журнал "Країна"

Про це розповів військовий експерт Dеfеnсе Ехрrеss Іван Киричевський в етері Еспресо. Велика Британія знімає з озброєння 360 БМП Wаrrіоr"Британська армія зараз поступово замінює ці машини (БМП Wаrrіоr, - ред.) часів холодної війни, які прослужили в них з 80-х років, тобто 40 років. На новіші колісні німецькі БМП Вохеr. Процес зняття з озброєння має початися в 2027 році і завершитись до 2030 року. Тим більше британці, британська громадськість зареєструвала петицію, що мовляв: “Слухайте, раз ми все рівно її збираємося списати, чому б одразу їх не віддати в Україні”. Тільки там якраз от нюанс в тому, що якщо рухатись по внутрішньо-британських процедурам. Ця позиція має набрати 100 тисяч підписів. Можливо, десь у жовтні британський парламент її розгляне, ну і прийме якесь відповідне рішення. А жовтня ми чекати не можемо. Якщо вже говорити про те, помічне чи непомічне, якщо подивитися, яку ми, даруйте, екзотику іноді брали навіть не британського виробництва. Наприклад, у нас були, назвемо так, машини у варіанті: легкий розвідувальний танк Sсоrріоn. Оснащені 20-міліметровою автоматичною гарматою, але нам доводилось туди ставити кулемет КПВТ чисто тому, що під гармати навіть не було снарядів, пострілів, а КПВТ, кулемети радянські у нас є", - сказав він. Тож доводилося використовувати навіть таке озброєння. Іван Киричевський наголосив, що на фронті побувало вже чимало екзотичних зразків зброї."Десь, по-моєму, навіть Третя штурмова бригада показувала, що вони купили німецьку танкетку кінця 80-х років, там така розміром із Запорожець. Грубо кажучи, на фоні такої екзотики, яку доводиться добувати різним волонтерським чином, нам навіть такі 40-річні британські БМП були б дуже корисні, незалежно від того, коли, як вони би надійшли, бо бронетехніка в запасі треба завжди. Відповідно, хоча історія про британські БМП Wаrrіоr якраз про те, що нам треба починати ворушитися і самостійно готувати ті чи інші необхідні нам зразки, а не чекати: "А коли нам дадуть?" Бо формат, що просто чекати: "А коли нам дадуть?" він уже ні до чого не приведе. Всі вільні арсенали в світі плюс-мінус вичерпались, тому доведеться, образно кажучи, бігти чимдуж, щоб хоча би просто стояти на місці, ну, в плані добування зброї".Сценарії агресії Росії щодо країн Балтії можуть бути різноманітні Також Іван Киричевський зазначив, що сценарій можливих російських агресивних планів значно ширший, ніж так звані зелені чоловічки в Естонії. Наприклад, навіть пряме вторгнення в Латвію, щоб розрізати комунікацію НАТО в Балтії і відповідно влаштувати там купу різних проблем."Або навіть сценарій нападу на Норвегію на Шпіцберген. Знаєте, це зразу той Шпіцберген не покажеш на карті, але виявляється навіть туди росіяни намагалися, експортують там у свою меншину це побєдобєсіє, 9 травня і кидають претензії Норвегії, що: "Ви там Шпіцберген мілітаризуєте". Тобто там різні можуть бути абсурдні плани відносно того, де Росія може напасти, і що треба проти неї. Розумієте, там в чому проблема, що в залежності від планів, там треба і різні інвестиції, тому що якщо це зелені чоловічки в Естонії - це одні плани. Якщо війна за Шпіцберген з Норвегією і в принципі іншим НАТО, то це треба інвестиції в кораблі. Тому що так чи інакше там, де Норвегія і Шведбурген, там Велика Британія, британці збираються все-таки вкладатися більше в атомні підводні човни та інші флотські одиниці", - розповів він.Добровольці допомагатимуть збивати дрониКабінет міністрів планує запустити експериментальний проєкт, у рамках якого добровольці зможуть виявляти, супроводжувати та збивати повітряні цілі росіян. Іван Киричевський зауважив, що з одного боку до цієї ініціативи можна було поставитись скептично, а з іншого вона могла б бути корисною."З однієї сторони, до неї є спокуса поставитися скептично, ну бо з формальної точки зору треба побільше для того, щоб створити щільніший протиповітряний захист. Треба більше кулеметів. У нас от за даними з відкритих джерел з бази консервації в 2022 році було знято близько 30 тисяч кулеметів "Максим". З тих самих часів Другої світової війни, які були направлені для того, щоб збивати “шахеди”. Грубо кажучи, де ми ще візьмемо кулемети, але підозрюю, що, можливо, ця от норма, яку прийняв Кабмін, це не тільки про таке от кількісне розширення. Ну, наприклад, можуть же бути добровольчі групи, які по-своєму намагаються обкатати технології із зенітними FРV-дронами. Я думаю, що там можуть бути інтеграції ще про якісь добровольчі групи, ну бо знову ж таки це з даних, які проходили у відкритих джерелах", - сказав він. Військовий експерт зауважив, що такий законопроєкт міг би прибрати правовий вакуум для використання добровольців."Була ж така цікава історія, як наші льотчики на Як-52 збивали розвідувальні безпілотники на півдні України. Які своєю чергою мали б виступати навідниками російських Іскандерів на міста півдня України. Якщо знову ж таки виходити з даних у відкритому доступі, це взагалі були літаки формально цивільної організації. Про особовий склад ніхто ні за що не ручається, просто літаки цивільної організації. Відповідно це такий певний правовий вакуум, як у нас в протиповітряній обороні використовуються спортивні літаки цивільної організації. У нас же знову ж таки ще багато чого цікавого. Давайте ще легкомоторні літаки знайдемо і адаптуємо під задачі протиповітряної оборони. Тому підкреслюю ще раз, з однієї сторони є спокуса заявити якийсь скепсис типу: "Де ми кулеметів наберемося?", але з іншої сторони, можливо, ця от, на перший погляд, не дуже зрозуміла постанова, дасть ширший простір і прибере правовий вакуум для використання таких добровольців", - додав він. Морські дрони Маgurа V7 оснастили найновішою версією ракети АІМ-9Також Іван Киричевський прокоментував новину про те, що морські дрони Маgurа V7 оснастили найновішою версією ракети АІМ-9. "Давайте уточнимо. Просто раніше вважали, що на цих морських дронах використовуються ракети старішого типу, було не ясно, як вони взагалі стріляють. А тут хоча б стало все ясно. АІМ-9 - це найновіший варіант ракет Sіdеwіndеr, який може коштувати 1 мільйон доларів, але використовувати якраз їх на морських дронах виправдано. Тому що старішу ракету можна поставити спокійно на наземну пускову установку і там без проблем збити щось завгодно: літак, дрон, що там залетить. В морських умовах, коли пливе цей безекіпажний катер, мало простору для маневру, росіяни самі постійно туди-сюди кружають, відповідно, треба ракети з видатними характеристиками. Чим хороша ця АІМ-9Х? Там голівка самонаведення теплова дозволяє відхилення від цілі навіть до 90°. В сенсі, умовно кажучи, дрон тут, літак взагалі там, але все рівно ракета наведеться майже перпендикулярно. Цим це і добре", - розповів він.Експерт вважає, що висока ціна таких ракет виправдана, адже може серйозно роззброїти росіян і псувати їхні плани щодо обстрілів українських міст. "Відносно росіян, як вони там можуть адаптуватися чи не адаптуватися, вони насправді ніколи не звикнуть до того, що по них стріляти. Відповідно навіть якщо десь там не отримано прямого ефекту, в сенсі російський літак став важчий повітря і впав у Чорне море. Все рівно по них буде вестися стрілянина, все рівно вони будуть себе відчувати невпевнено. Все рівно у них певна кількість авіації, замість того, щоб бити по наших містах буде задіяна на те, щоб заробляти собі лички на тому, як вони там героїчно щось перемагають. Відповідно навіть такі от ролі, тобто просто сковувати десь російську авіацію, щоб вона нам не бомбила міста, морські дрони відіграють свою роль. А якщо ще й, дай Боже, все-таки трапиться те, що завдяки морським дронам інша частина Чорноморського флоту все-таки рано чи пізно піде на дно. То будь-які затрати по будь-яким новим дорогим ракетам в історичній перспективі виявляться виправданими", - зазначив Іван Киричевський. 

Форвард Реала та капітан збірної Франції Кіліан Мбаппе заявив, що у голосуванні за Золотий м’яч віддав би свій голос за Усмана Дембеле, який виступає за ПСЖ.

Роман Шрайк — про позицію Дональда Трампа у війні України проти росії

Але Стамбул підтвердив парадоксальну тезу. Дональд Трамп постійно говорить, що хоче зупинити війну якомога скоріше. Але саме його дії затягують ведення бойових дій.Чому війна триває? Бо Путін хоче воювати. Ультиматум росіян у Стамбулі це підтверджує. Росія не налаштована на мир. Чому? Враховуючи, що російська армія виснажується, так само як і російська економіка. Чи не має Путін як раціональний гравець хотіти зупинити війну і вийти, поки Трамп будує для нього золотий міст, покритий червоною доріжкою. Вийти на піку. Читайте також: Стамбул: припинення вогню найближчим часом не будеВін мав би, якби відчував ризики "не зробити так". Але він не відчуває. Бо Трамп поклав перед Путіним відкритий чек. Але замість суми там відкрита дата. Трамп створив такі умови, що Путін вважає, що він може зупинити війну в будь-який момент. І отримати помилування за свої злочини та право повернутись у велику гру. Немає плати за продовження війни. Це дає можливість Путіну відкладати прийняття будь-якого рішення, як він дуже часто робить у кризових ситуаціях. Він може думати, що "завжди встигне". З одного боку, війна виснажує економіку. Але з іншого боку, у Путіна є побоювання, що буде відбуватися в Росії після завершення війни. І він зберігає статус-кво. Бачить збалансованість ризиків. Чи може він помилятися і затягування приведе стан російської економіки до точки неповернення чи великої кризи? Може. А може і ні. Цю точку неможливо передбачити навіть економістам. Розумним раціональним економістам.Ми не знаємо, чи раціональний Путін у цьому питанні. Ми в принципі не знаємо, наскільки Путін досі зберігає здоровий глузд і його збочену раціональність. Але якщо він остаточно з'їхав з глузду, то всі роздуми не мають значення. Але якщо він зберігає раціональність, то поки він може обґрунтовувати для самого себе, чому він має продовжувати війну. Завдяки геніальній перемовній стратегії Трампа.Читайте також: Про мінливі "червоні лінії" ТрампаЯкби Путін знав, що затягування війни буде коштувати йому додаткових санкцій і додаткового болю, то, можливо, ризики б виглядали інакше. Ризики для нього особисто і його режиму. Бо, звісно, йому плювати на тисячі росіян, як можуть померти за цей період. Ба навіть краще, утилізувати ту масу, яка після війни може приносити проблеми. Але Трамп дуже хоче укласти якісь угоди з Путіним і тому відмовляється від додаткового тиску. А без додаткового тиску, без додаткових санкцій, немає плати за продовження війни. І Путін продовжує. І найважливіше в такій ситуації, показати Путіну, що він помиляється і плата за затягування війни буде. Тому так важливі потенційні додаткові американські санкції. Вони важливі не як удар по економіці, а як удар по вірі. По надії. По стратегії Путіна затягувати війну без плати за це. Якщо Путін божевільний, то звісно це нічого не змінить. Але додатково ослабить Росію. А для раціонального Путіна це може бути причиною перейти до реальних перемовин. А може і ні, звісно. Ми не знаємо, як сильно він боїться "Росії та росіян без війни". Але головне точно ясно. Путін буде продовжувати вимагати капітуляції України й відмовлятись від реальних перемовин поки Трамп лишається ніжним і ласкавим з ним. І єдина правильна стратегія перемовин з росіянами, та сама стратегія перемовин "з позиції сили" була дуже наочно продемонстрована Малюком у неділю.ДжерелоПро автора. Сергій Фурса, інвестиційний експерт, блогер.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це в ефірі Еспресо сказав народний депутат України, голова Комітету ВР з питань свободи слова Ярослав Юрчишин."Українська влада має проактивно комунікувати не лише через зручні для себе канали, як "Єдиний марафон", але й загалом активніше взаємодіяти навіть з ними. Адже часто і цього не відбувається. Тут виникає серйозна проблема - створюються інформаційні порожнечі, які одразу заповнюються російською дезінформацією.Так було, наприклад, із ситуацією навколо Стамбульських перемовин, коли з'явилася інформація, що нібито хтось персонально зустрічався з представниками РФ, хоча згодом це було спростовано. Нині російські спецслужби намагаються "зберегти обличчя" і показати, що вони начебто працюють. Але ясно, що після таких провалів у ФСБ тривають "розбори польотів", - зазначив Юрчишин. За словами голови Комітету ВР з питань свободи слова, українська влада має оперативно та чітко інформувати суспільство. Мають бути чіткі меседжі на всіх платформах, як в Україні, так і для закордонної аудиторії. Важливо проводити брифінги й надавати розширену інформацію, яку вже можна публічно озвучити після обмінів або операцій."Водночас важливо зосередитись і на таргетуванні: хто саме запускає ці хвилі "зрадницьких" наративів? Як свідчить аналітика Центру протидії дезінформації при РНБО, більшість учасників таких інформаційних кампаній - це фейкові акаунти, боти. Їхня мета - створити масовість.Такі істеричні "заламування рук" часто штучно розганяються ботами, а згодом до них долучаються і реальні люди - адже коли здається, що думка популярна, люди починають сумніватися й самі. Важливо вести адекватну комунікацію на випередження й публічно фіксувати, що Росія створює штучні механізми поширення інформації, щоб прикрити свою неспроможність", - наголосив Юрчишин. Пропагандистські ЗМІ Росії отримали від Кремля методичку про те, як писати про переговори з української делегацією у турецькому Стамбулі. 

Удар по авіабазах Російської Федерації призвів до можливої втрати 41 стратегічного бомбардувальника та показав прогалини у безпеці, які загрожують авіації найбільших країн світу. Українці провели операцію "Павутина", контрабандою переправивши на російську територію велику партію безпілотників з вибухівкою. Неясно, чи усі безпілотники були використані, зауважили західні військові аналітики.

Мінаєв про атаку РФ на Суми: Ясно чув один вибух дуже гучний і декілька потім

У понеділок, 2 червня, в Стамбулі має відбутися черговий раунд мирних переговорів. Але ще не ясно, чи поїде Україна. Ситуацію довкола перемовин проаналізували у Тhе Wаshіngtоn Роst. Повний текст новини

Україна офіційно приєдналася до авіаційної системи управління НАТО, що дозволить Збройним силам координувати повітряні операції з країнами-союзниками. Про це повідомила заступниця міністра оборони з питань цифрового розвитку Катерина Черногоренко. Йдеться про підписання ліцензійної угоди на використання програмного забезпечення НАТО - системного інтерфейсу СRС Systеm Іntеrfасе (СSІ). ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У НАТО не обговорюють вимогу Росії припинити розширення на схід - ЗМІ Цей інтерфейс функціонує через протокол Lіnk-16, який у країнах Альянсу називають "військовим Wі-Fі". Він забезпечує швидкий обмін даними між бойовими літаками (зокрема, F-16, Міrаgе 2000), системами протиповітряної та протиракетної оборони (Раtrіоt) та іншими елементами спільної оборонної мережі. За словами Черногоренко, інтеграція стала можливою завдяки злагодженій співпраці Міністерства оборони, Генерального штабу, Повітряних сил України та міжнародних партнерів. "Ми не просто мріємо про спільні операції з НАТО, ми вже їх готуємо технічно", - наголосила вона. Запуск СSІ відкриває шлях до повної сумісності української авіації з цифровими стандартами Альянсу та забезпечує основу для ефективного спільного управління в повітряному просторі. Вступ України в НАТО поза обговоренням, вона не стане частиною Альянсу. Про це заявив спецпредставник американського президента Доналда Трампа Кіт Келлог. "Ми заявили гранично ясно: НАТО поза обговореннями. Ви не станете частиною НАТО. Ця думка не нова. Ми говоримо про це з 2008 року", - сказав він

У НАТО зараз не обговорюють вимогу Росії щодо письмових гарантій про те, що блок не розширюватиметься на схід. Про це повідомляє "Радіо Свобода" з посиланням на свої джерела. За інформацією видання, питання потенційного нерозширення НАТО не піднімали ні на останніх зустрічах Альянсу, ні під час більш давніх переговорів. "Можливо, це просто академічна дискусія", - сказав один зі співрозмовників. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НАТО офіційно визнав - Україна стане членом Альянсу - Стефанішина Інший співрозмовник підкреслив, що письмове зобов'язання щодо цього питання - "не те, що росіяни можуть так просто отримати". Він нагадав, що право вільно обирати союз зафіксоване у багатьох міжнародних договорах. Вступ України в НАТО поза обговоренням, вона не стане частиною Альянсу. Про це заявив спецпредставник американського президента Доналда Трампа Кіт Келлог. "Ми заявили гранично ясно: НАТО поза обговореннями. Ви не станете частиною НАТО. Ця думка не нова. Ми говоримо про це з 2008 року", - сказав він.

Про це пише Вlооmbеrg.Гегсет звернувся до представників міністерств оборони на конференції в Сінгапурі. Він застеріг країни від поглиблення економічних зв'язків із Китаєм за одночасного поглиблення економічних зв'язків зі США. Також глава Пентагону дав ясно зрозуміти, що адміністрація Трампа застосує до регіону модель НАТО, а саме - вимагатиме від країн більше витрачати на свою оборону."Члени НАТО зобов'язуються витрачати 5% свого ВВП на оборону - навіть Німеччина. Тобто країнам Європи не має сенсу робити це, в той час як ключові союзники в Азії витрачають менше на оборону перед обличчям ще більш серйозної загрози, не кажучи вже про Північну Корею", - зауважив Гегсет.Вlооmbеrg наголошує, що ромова, в якій він уперше детально виклав підхід адміністрації Трампа до оборони в Азії, відповідає широкомасштабним зусиллям членів команди президента США зі зміщення фокусу з оборони Європи на Азію - зокрема, на Китай, який, за словами офіційних осіб США, вже давно є головною загрозою для Вашингтона.Це також змусить багатьох союзників і партнерів США в Азії, які і близько не витрачають на оборону 5% ВВП, ухвалити важкі рішення. За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру, торік Південна Корея лідирувала в регіоні з 2,6% ВВП, за нею йшли Тайвань, Австралія, Японія і Філіппіни.США, зі свого боку, не витрачають 5% ВВП на оборону, проте вкладають у військові витрати більше, ніж будь-яка інша країна.Вlооmbеrg пише, що підхід Гегсета дав зрозуміти, що союзники США не побачать полегшення від тиску, який Трамп чинив у свій перший термін. Тоді він зажадав, щоб Японія і Південна Корея платили більше за розміщення американських військ.Він повторив настрої, висловлені Трампом у його промові в Саудівській Аравії в травні, заявивши, що США начебто не хочуть чинити тиск на інші країни, щоб вони прийняли нашу політику або ідеологію.Глава Пентагону ясно дав зрозуміти, що хоч США не кинуть своїх союзників, але їхні тісні стосунки не завадять США чинити на них тиск, щоб вони інвестували більше у свої оборонно-промислові бази для протидії Китаю. І він попередив, що "терміновість і пильність" - це єдиний варіант."Загроза, яку становить Китай, реальна", - сказав він.Нещодавно представник Сполучених Штатів у НАТО Метью Вітакер заявив, що НАТО має представити чіткий план зі збільшення до 5% ВВП на оборону.

Президент Франції Еммануель Макрон закликав США ввести санкції проти Росії, якщо стане ясно, що вона не прагне миру. Про це він заявив, перебуваючи з візитом у Сингапурі в рамках туру Південно-Східною Азією, повідомляє ВFМТV. "Я говорив з президентом Трампом 48 годин тому, і він висловив своє нетерпіння. Тепер питання в тому, що ми з цим робитимемо? Ми - готові", - сказав він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Макрон впевнений, що Трамп відреагує на цинічну поведінку Путіна Макрон вважає, що якщо Росія продовжить підтверджувати своїми діями, що вона не готова до миру, Вашингтон повинен підтвердити свою прихильність до санкцій проти РФ. "Це тест на довіру для американців", - наголосив президент Франції. Президент Франції закликав Сполучені Штати виконати свої зобов'язання. Він також ще раз нагадав, що позиція європейських країн є незмінною. "Ми не змінилися, ми як і раніше віримо в міжнародний порядок, співпрацю, відкриту торгівлю і повагу до правил", - зазначив Макрон. Російський диктатор Володимир Путін вже сьогодні повинен показати, що хоче миру, заявив Макрон. Макрон підкреслив, що Путін повинен буде погодитися на 30-денне припинення вогню, яке пропонує Трамп.

— Як вам пощастило! Живете впритул до такого лісу. Он які високі й стрункі сосни, он як у ньому чисто, сухо, ясно… Так заговорив я з немолодим чоловіком, що порався зі своїм мерседесом біля багатоквартирного будинку на околиці Охтирки. — Та який там ліс, — похмуро озвався він. — Парк. Жодного куща, щоб було де […]

З початку 1190 доби з початку великого вторгнення Росія атакувала ударними дронами та балістикою кілька українських міст, ясно демонструючи небажання до мирних переговорів. Водночас у відповідь агресор отримав потужну атаку БпЛА. Повний текст новини

Старий світ, в якому ми жили до 2022 року, світ цивілізації, світ європейський більшою мірою. Західний світ - він досі існує чи він уже перестав існувати і є лише якась ілюзія, тінь того, чого вже нема?Категорично цей світ не існує, його немає. Я висловив це в цій книзі, у ній є розділ, який називається "України №1, яку ми будували з 1991 року, немає". Є держава, але тієї України немає і вже не буде. І нам треба побудувати Україну №2 – це гасло цього розділу. Але це тільки що стосується України. Я хочу сказати, що в глобальному вимірі той світ, в якому мільярди людей звикли існувати, - світ більш-менш унормованих міжнародних стосунків, більш-менш безпеки, глобалізації, мільйони, мільярди людей подорожують, - він скінчився, на жаль, його немає.Але люди консервативні. Ми часто живемо в ілюзіях і за інерцією думаємо, що там залишилося, - ні, усе. Я можу це сказати, тому що я, як киянин, народжений у цьому місті 90 років тому, зустрів Другу світову війну тут, у Києві, у 1941 році. Я пам'ятаю прекрасно той день. І я зустрічав перемогу 1945 року теж тут, і прекрасно розумію: ми повернулися з Росії в 1944 році до Києва зруйнованого, ми ще зберігали пам'ять попередню довоєнного Києва, а його вже не було, уже все змінилося. І люди змінилися, і обставини, і саме місто.Його не було ні фізично, ні ментально, ні психологічно.Його не було ніяк. Почалося нове життя. Я називав окупації Києва: окупація більшовиками, окупація передвоєнна, воєнна - це німцями, вермахтом. Потім знову сталінська окупація - і вона, зберігаючи ті риси тиранічної червоної імперії, уже була інша, і все було інше.Ментальність людей - це неймовірні процеси. Я це бачив вочевидь, тому можу стверджувати, що зараз ми перебуваємо в новому стані і нам доведеться подумати, як цей новий світ побудувати, нову державу. Тому що ми любимо цю державу, ми любимо нашу країну, звичайно, але, відверто кажучи, ми ж розуміємо, що держава була побудована на корупції, держава була несправедлива до багатьох людей, політична корупція тут царювала, держава трималася на олігархах.Юрій Щербак, фото: rаdіоsvоbоdаЯкщо ми повернемось до цього стану, ми не витримаємо - Україна не витримає конкуренції шаленої, яка буде в другій половині ХХІ століття.Чи є у світі люди - мислителі, політики, лідери думок, які взагалі бачать конфігурацію нового світу? Чи, можливо, він уже є в них у головах, просто ми ще цього не знаємо?Ви людина, що безпосередньо брала участь у цьому процесі, який називався "позбавлення України третього у світі ядерного потенціалу". А чи не подумали американці, що після розпаду Радянського союзу Україна рано чи пізно повернеться до складу СРСР (у принципі, про це говорив і Єльцин, це не було якимось великим секретом), і вони спробували максимально зменшити ядерний потенціал Росії і Радянського союзу, можливо, в перспективі майбутнього за рахунок України. Чи була така мотивація у Штатів?Ні, у них була мотивація залишення Радянського Союзу горбачовського типу. Це абсолютно достеменно я знаю, бо я тут був тоді в центрі цих політичних процесів. Мені розповідали такі люди, як Строуб Телботт. Він був другою людиною, другом особистим Клінтона, і він брав участь у цих процесах. Що було величезною ілюзією і помилкою Сполучених Штатів - вони весь час живуть в ілюзіях. Це країна ідеалістична, яка не розуміє багатьох процесів - відверто треба казати.У них було гасло тоді, коли я був послом у Вашингтоні, - Russіа Fіrst. Вони мене викликали щотижня, я ходив, як на роботу, в Держдепартамент, у Раду національної безпеки, - вони мене навчали, казали: от дивіться, пане после, у Москві такі процеси, така демократизація. Вони повірили, що ліквідація комуністичної системи - це ліквідація тої Російської імперії, імперії зла, яка від часів Івана Грозного є величезною негативною, чорною силою. Вони в це повірили, потім уже Клінтон визнав це. Вони в той час перед розпадом Радянського союзу божевільно боялися, що ядерна зброя залишиться в руках так званих націоналістів. Це ж Буш закликав тут, у Києві, проти такого націоналізму самовбивчого, і що буде це погано дуже. Тому вони всіма силами підігравали Росії, аби забрати в нас ядерну зброю. Була навіть така ідея, і це серйозно обговорювалось, що вони могли провести спільну військову операцію десантну - Сполучені Штати і Росія - з окупації наших пунктів, де була ядерна зброя.Це при тому, що українська армія тоді налічувала приблизно мільйон військовослужбовців. У нас була Національна гвардія тоді, наскільки я пам'ятаю, і ми мали величезний арсенал бронетехніки, артилерії, авіація була, стратегічні бомбардувальники. Тому я думаю, що, якби вони на це зважилися, це була б війна значно більша, ніж та, що потім сталося.Я не певен, чи президент Кравчук дав би, я думаю, що блискавична операція з окупації цих західних українських міст, де зберігалася ядерна зброя, могла пройти. Але тоді, ви ж розумієте, з чого ми виходили, - усе ж починалося з Декларації про незалежність України. Там комуністи грали роль - націонал-комуністи, інша така категорія, і націонал-демократи. От коли вже була сформована формула, Іван Федорович Драч, великий український поет, але далеко не великий політик, сказав: "Давайте впишемо, що ми відмовляємося від ядерної зброї".Іван Драч, фото: umоlоdаЦе було сказано ніби в протидію доктрині радянській, що ми погрожуємо ядерною зброєю. І що ми нейтральна країна - це було вписано. Це трагедія, тому що потім Путін, росіяни всі на цьому грали весь час.Чорновіл був проти того, аби віддавати.Чорновіл був проти, але він тоді не був у центрі тих політичних процесів.Ці проблемні питання, які обговорюються і зараз, - якби Чорновіл, якби не віддали ядерну зброю. Якбитологія - це не наука, але ці теми дуже важливо обговорити, щоб закрити ці питання. Зараз такий час, коли треба говорити про непрості запитання і принаймні їх закривати або залишати відкритими й далі дискутувати. Україна - я не кажу українці, я не кажу я, ви, наші колеги, люди, які завітали до книгарні, винні в тому, що Путін вторгся повномасштабно в Україну?Ні в якому разі, це абсолютно визнана міжнародна формула: дві сесії ООН назвали це "нічим не спровокована агресія". Давайте комплекс меншовартості і нашої вини в цій війні відкинемо, тому що це чорна путінська пропаганда.Це нав'язана роль жертви.Ми абсолютно є віктимним об'єктом, тобто жертвою тої агресії. Вона не була спровокована. Вона тільки викликана маячними, божевільними теоріями російського фашиста Дугіна, який вплинув на Путіна, і почалася агресія.Ковальчука також.Переходимо до питання, яке зараз актуальне для українців: що далі? Ми чули коротку викладку розмови Путіна і Трампа. Ми дорослі люди, ви досвідчена людина, значно досвідченіша, ніж я. Ви значно більше знаєте і маєте досвід у політиці, в дипломатії, добре розумієте, що те, що було озвучене в пресі, - це навіть не п'ять відсотків із того, про що говорили Трамп і Путін. Ця розмова була досить серйозна, я думаю, конкретна і не завжди компліментарна, - мені здається.Але за фактом ми зрозуміли, що до перемир'я не домовилися, санкції Ліндсі Грема, найпекельніші, Трамп застосовувати наміру не має і якихось дій робити, які б вибили фінансові підпірки з-під путінської мілітарної машини й позбавили його можливості фінансувати війну, бо воювати він може вічно, теж. Питання лише можливості фінансувати війну теж не ставилося. І ми залишаємося зараз у ситуації невизначеності.Говоримо про 30-денне перемир'я, про можливу зустріч Зеленського і Путіна, але глобально що буде далі - ми не розуміємо. Війна триває, ресурси, допомога, підтримка - ну, ніби є, але знову ж таки ми не розуміємо, що далі. Що ви розумієте про ситуацію, де ми є і які можливі варіанти розвитку подій ви бачите?Пам'ятаючи про те, що ви сказали, власне, нас, українців, звичайно, насамперед цікавило, що буде з війною. Але я хотів, щоб ми ширше вийшли за рамки цього питання. Значить, ця розмова, яка відбулася між Трампом і Путіним, є геополітичною катастрофою для світу. Якщо все піде так, як було закладено в цій промові.Справа в тому, що під час цієї розмови Трамп, абсолютно виглядаючи слабким, нерішучим, просто партнером Путіна, який підігравав кривавому диктатору російському, звів Америку з п'єдесталу країни, як вони кажуть, кришталево чистого символу демократії, лідера демократії. Америка впала.Фото: gеttyіmаgеsІ головного захисника демократії.І головного захисника. І я скажу, що всі мої ідеали, моєї сім'ї, мого батька, під час війни який мені казав, що все, ми мріємо, що будемо з Америкою. Взагалі ця лінія проамериканська почалася від Михайла Грушевського. Він сказав, що Україна повинна дружити з Америкою. І все це впало під час цієї розмови. Трамп звів Америку. Я не знаю, коли вдасться Сполученим Штатам знову піднятися, я сподіваюся, я вірю, я хочу вірити, але те, що сталося, - це геополітична катастрофа. Світ позбавлений лідера, наймогутнішої країни економічно-мілітарного світу, яка стала союзником зони темряви і "материка зла". Материком зла я називаю, не віссю, а материком - це дуже важливо.Тут теж є розділ присвячений об'єднанню Росії, Китаю, Корейської Народно-Демократичної Республіки і Ірану, які об'єднані одними кордонами і мають спільні геополітичні інтереси.Давайте просто порахуємо ресурси цих країн. Я зараз не кажу про внутрішній валовий продукт. Я розумію, що Китай лідирує серед цих країн по внутрішньому валовому продукту. З іншого боку, у Сполучених Штатах Америки лише один штат Каліфорнія входить в п'ятірку найпотужніших за ВВП у світі, він випереджає такі країни, як Японія.Штат Каліфорнія на четвертому місці у світі. Штат Техас має ВВП більше, ніж багато розвинених країн, але ми розуміємо, що ці країни - це величезні ресурси, особливо Росія і Іран, Китай також певною мірою.І тут питання виникає Європи, Європейського континенту, європейської цивілізації, перш за все, західної цивілізації.Я якраз писав нещодавно про це в соціальних мережах - що треба згадувати, хто зупиняв можливі катастрофічні події в історії (у VІІІ столітті битва при Пуатьє, коли були зупинені магометани, у ХVІІ столітті, коли була зупинена турецька навала на Відень, на початку століття, в кінці століття, у 1618-му, потім 1621-й, потім 1683-й. І це була Європа.І тут питання в тому, чи Європа здатна сьогодні прокинутися і знову стати мілітарною силою і стати на захисті західної цивілізації, західних цінностей. Чи не буде вона грати ту саму роль, в яку намагається грати Трамп, - умиротворення Путіна, як то кажуть, аби не гірше?Європа на сьогодні, в принципі, фрагментована. Вона залишилася на самоті. І те, що американський отой могутній "танк" був головним, а за ним ішли ті європейці, які не хотіли викладати гроші на оборону, - тепер все це скінчилося. Європі треба прийняти виклик Росії і "материка зла", за яким стоїть Китай - дуже важлива постать, дуже-дуже похмура постать.І зараз я бачу якусь надію в тому, що ці країни, а це могутні країни - Німеччина, Великобританія, Франція, Польща об'єдналися. Оце коаліція великої волі, і сили, і надії, які хочуть допомагати Україні.Звичайно, все ж таки європейські мудрі політики зрозуміли, що Путін - це величезна екзистенційна загроза не тільки для України, а й для Європи. І на цьому він не залишиться.Вони зараз особливо - я знаю, я весь час польськими подіями цікавлюся і живу в тих подіях, знаю все це, наскільки там вони дуже занепокоєні тією війною, що відбувається тут, в Україні, бо вони вважають, що це їхня війна. І це так є, Польща - прифронтова держава. Але вони бояться удару Білорусі і російських військ на Сувалки. А Сувалки - це знаменитий коридор, 100 км здається, по території Польщі до Калінінграда. Між Литвою по кордону іде лінія ця. Я хочу нагадати, що свого часу Маршал Жуков, плануючи превентивний удар Радянського союзу проти Німеччини, який не відбувся, Сувальський коридор назвав головним для просування Червоної армії на захід.Gооglе mарsІ оцей причілок такий, цей коридор - це дуже вузьке місце. Вони туди зараз збільшили набагато кількість польських військ. Вони туди нагнали бойову техніку, вони бояться прориву там. І весь час Естонія - ну, ви ж розумієте, що там цей міст і там багато росіян в Естонії - вони бояться початку гібридної війни. НАТО може не відреагувати – НАТО зараз у стані грогі, як боксер після потужного удару.Фінляндія, яка лише вступила в НАТО, але…Фінляндія - це наш надійний друг, тому що багато в чому історія України і Росії нагадує їм зимову кампанію 1940 року, коли Фінляндія чинила опір. Я дуже цікавився цією історією і пригадую, що Маннергейм навчався разом і був другом Скоропадського. Вони служили разом, разом обидва стали генералами. Це дуже цікаво. Маннергейм був у Києві кілька разів. Варто було б знайти і найменувати вулицю Маннергейма. Це тверді люди.Друга країна, я її добре знаю, - Норвегія, яка, маючи спільний кордон із росіянами, дуже тверду політику проводить щодо України та її підтримки.На морі й на суші.Так. Це ж найбагатша країна світу.Казав Дональд Туск, якщо я не помиляюся, мовляв, давайте згадаємо, що нас, європейців, - 550 мільйонів - це членів Європейського Союзу. Ви сказали: Франція, Німеччина, Британія, Польща. Британія плюс-мінус 80 мільйонів, Німеччина плюс-мінус 80 мільйонів, Франція плюс-мінус теж десь 80 мільйонів, це вже виходить 240 мільйонів, Польща 35, там з українцями, можливо, під 40 мільйонів. Це виходить десь 280 мільйонів населення. Росія - плюс-мінус 130 мільйонів якщо в них є, це дуже добре. Просто треба це говорити європейцям: друзі, дивіться, вас лише кілька країн – а вас уже вдвічі більше, ніж росіян. Плюс є ще 20 мільйонів українців, з них мільйонна армія, яка пройшла такі пекла боїв, які не купиш нічим.Але кількість населення нічого не відіграє, якщо немає політичної волі. А вони не хочуть воювати. Звичайно, німецький бюргер за фрау Меркель, яка була агенткою Штазі і була на серйозному зв'язку з Путіним, прекрасно пив...А вже розкрито, що вона агентка Штазі?Я читав документи, яким вірю. Я просто дуже добре знаю історію ГДР, я там часто бував і уявляю собі. Німецькі друзі мені казали: вона ж була комсомолкою там, а батько її був головою пасторської якоїсь асоціації, але їздив весь час на Захід. Він був агентом Штазі - знайдені документи. А щодо неї я не знаю, чи є. Думаю, що є.Путін та Меркель, фото: gеttyіmаgеsІ от, уявляєте, той бюргер пив холодне пиво, дешевий газ ішов із Росії, і він повністю був як під наркозом російським. І, звичайно, там ще був один комплекс - я його назвав "комплекс Сталінграду". Німці після Сталінграду морально були просто зруйновані на два, на три покоління. Вони стали найбільш пацифістичною нацією в Європі й у світі. Вони навіть не думали про те, і я подумав: боже мій, яка... Ви уявляєте собі? Я прекрасно пам'ятаю німецькі "тигри", танки - я лазив по них, - "фердинанди", усю цю техніку могутню німецьку, але ніколи не міг подумати, що я благословлятиму німецьку техніку тепер, яку нам передали і яка захищає нас, яка бореться з російськими агресорами.Це отака зміна неймовірна, коли та країна, яка оголосила, що вона бореться з нацизмом, Росія, - вона стала нацистською країною. Оце книжка, присвячена цьому питанню - корінням і витокам російського рашизму.Етимологія рашизму.Так. Але ми вирішили зробити доволі сміливий крок. Тут серйозний текст, я досліджував усе явище рашизму. Воно унікальне, тому що всі явища негативні не мають національної приналежності. От скажімо, антисемітизм - ви ж не скажете, якої приналежності.Євреїв виганяли з Іспанії, з Англії.Так. Ясно, що це міжнародне явище. Нацизм – немає такого, що це німецький  нацизм. А тут рашизм від слова "Росія". Приклеївся цей, дуже вдалий, термін, який навічно, я думаю, за ними залишиться. Ми вирішили цей текст ілюструвати малюнками блискучого художника-карикатуриста Кустовського. Тут серйозний текст про те, що таке рашизм і всі його похідні й усі його проблеми. І тут же ідуть карикатури, дуже влучні. Це треба дивитися, це на гурманів, які дуже люблять.У книгарні Rеаdеаt уже є ці книжки і в інших.Я думаю, я сподіваюсь. Учора лишень була презентація цієї книги, так що, я думаю, що вона піде. Вона дуже гарна і як пам'ятка, мені здається, дуже важлива.Перш ніж ми перейдемо до розуміння майбутнього й узагалі здатності еліти української це майбутнє формувати, бо люди завжди здатні робити неймовірні речі, коли…Що ви елітою називаєте українською?А от ви зараз поясните. Ну, нехай це буде політична еліта, бо люди завжди здатні робити неймовірні речі, коли їх хтось за собою веде. Це як лівонська війна, яка тривала 30 років, а коли королем Польщі, Речі Посполитої став Стефан Баторій, він цю війну завершив на користь європейців. Питання лідера - воно дуже важливе. Мартел у Франції у VІІІ столітті, Карл Великий - тобто завжди має бути лідер.Але я хотів би от про що запитати. Якщо брати за основу відому формулу, що "політика - це продовження економіки, а війна - це політика іншими методами", чи бореться Росія за світ, де фактично панують енергоносії, такі як вуглеводні, нафта і газ? Бо в цьому світі їй комфортно, запаси вона має величезні, а зміни у світі можуть її фактично вивести за межі цивілізації, нормального існування і нормальної можливості заробляти гроші, зберігаючи абсолютну диктатуру у своїй країні і виснажуючи надра.Чи є ця війна також війною проти майбутнього технологічного прориву, зміни взагалі економічних стосунків і винайдення якихось нових можливостей, тому що "так нам жити зручно і ми хочемо залишити такий світ зручний"? До речі, і Китаю такий світ зручний, і Ірану. Тому що попри всі технологічні прориви, ми розуміємо, що фінансування ключове - це енергоресурси і загалом це надра.Я думаю, що те, що ви кажете, - це порівняно невеличкий фрагмент тої сили чорної, яку представляє Росія і заради якої веде війну. Не заради енергоносіїв, хоча дійсно їм треба продавати газ, нафту, це зрозуміло, але не це головне.Головне те, що Росія пішла ва-банк в лиці Путіна, тому що його ж попереджали багато політиків не починати цю війну. Він вліз у війну, з якої виходу він не має, не знає. І він не переміг і не переможе. Але логіка тої ситуації, в якій перебуває Росія, - продовжувати війну і розпочинати війну проти Європи.Іншої логіки в них немає. І їх, звичайно, тихо підтримує Китай, спільний кордон. Ви подивіться, який масив материка: спільний кордон із Кореєю, спільний кордон з Іраном. Там ще кілька країн уже примикають до цього "материка зла". І Росія веде відчайдушну боротьбу за минуле, вона тягне нас. Зараз узагалі тенденція світу повертатися в минуле.Фото: gеttyіmаgеsМи на переломному моменті перебуваємо. Я дуже люблю кіно, кінематограф, дивлюся багато фільмів і серіалів. Для мене таким знаковим є серіал "Гра престолів". Ми повертаємося туди. Де гра без жодних правил, де насильство, де злочини всякі, де зради - усе повертається в минуле, у середньовіччя. І Росія нас штовхає до минулого. Тому нам треба готувати проєкт майбутнього України й для світу. А у нас є такий проєкт, як ви думаєте?На Nеtflіх я нещодавно бачив серіал, по-моєму, він називається "Черчилль на війні". Черчилль розумів, що якби вторгнення сталося в 1940 році в червні, як планував Гітлер, він говорив про те, що "навіть якщо ми будемо окуповані", не казав про перемогу - він розумів, що так може статися, але так не сталося. А потім Гітлер напав на Радянський союз, і Британія вела в основному війни на морі і в повітрі і фактично вистояла. Британія розуміла в той час, що важливо було вижити. Потім вона, звичайно, брала активну участь у логістичних шляхах для доправлення ленд-лізу зі Штатів до Радянського союзу. Україна зараз має, напевно, тверезо говорити, що нам треба вижити, хоча слова про перемогу, розпад Росії теж лунають.Який має бути зараз ключовий меседж від політичної еліти - номінальної, формальної, реальної політичної еліти до суспільства? Який реальний меседж, виходячи з того, що ми реально маємо, які в нас є ресурси, на що ми можемо реально розраховувати? Тобто якщо в мене зараз, скажімо, у гаманці є 500 гривень, я можу розраховувати на ці 500 гривень.Ви багатий дуже. У мене немає.Я не можу розраховувати на 3000 гривень зараз, бо в мене їх немає. Можливо, мені хтось їх дасть, а можливо, не дасть. Тому ми розраховуємо на те, що в нас зараз є. І от, виходячи з цього, який має бути меседж? Ми маємо вижити, зберегтися як незалежна суверенна держава, з правом ведення зовнішньої політики, зі збройними силами, можливістю і здатністю себе захищати, провадити зовнішні торговельні відносини? Чи ми далі маємо говорити про те, що ми маємо розвалити Росію, перемогти і що таке перемога? Ну, бо люди мають чітко розуміти, за що ми зараз б'ємося реально.Є така гумористична формула: журналіст Бабченко з ізраїльським автоматом на башті американського танку їде по Красній площі - і це символ нашої перемоги. Це абсурд і цього не буде. І ніякого параду перемоги в Москві не буде. Це перше. І треба це зрозуміти.Друге: ця війна настільки екзистенційна для нас, що те, що виставляє зараз Путін - усіма силами схиляє нас до капітуляції, - кожен українець повинен зрозуміти: капітуляція – і це місто прекрасне вмре і загине. Українці будуть винищені, вивезені у Воркуту, в інші табори в Росії. Будуть страшні процеси.Нам треба всіма силами сконцентруватися і не піддатися на капітуляцію і зберегти державу. Я розумію, я не такий прекраснодушний оптиміст, щоби кричати, що… Так, я знаю, що ми переможемо, моя книжка називається "Перемога - поразка України". Я вам покажу. Але справа не в тому - справа в тому, що ми повинні зберегти державу і перед нами стоїть можливість жахливого Брестського миру з жахливими втратами. І нас спонукає Трамп до цього. Ми повинні зрозуміти, що перед нами стане дилема, яка стала перед Леніним і Троцьким. Троцький заперечив мир і сказав: "Ні війни, ні миру", Ленін боровся за державність, за ті залишки, і він був правий.І нам треба думати про те, щоби державу зберегти. Не буде української держави - нас не буде, не буде народу, не буде культури, мови, нічого не буде. Оце треба зрозуміти. Це один із найпотужніших меседжів. Влада, по-моєму, взагалі не має комунікації з суспільством.Ну, я не буду тут займатися політичними всякими справами, але просто зауважу це. Я збоку спостерігаю, маю дуже багато джерел інформації, тому що відстежую українські - звичайно, всі ті, яким я довіряю, - джерела, ізраїльські щодня моніторю, польські, безперечно, американські і так далі. Тобто можу скласти собі об'єктивну картину, збоку видніше. І друге: звичайно, нам треба думати про майбутнє, про те, як ми будемо існувати в цьому світі після війни. Не зважаючи на те, які будуть умови.Ким ми будемо? Чи знову станемо ахметовським придатком, щоб продавати безкоштовно метал і все, і на цьому вся наша економіка, ну, і на аграрних питаннях. Ні. Або ми перебудуємо Україну так, що вона стане потужною в мілітарному сенсі дуже серйозно. Бачите, що в нас зараз із дронами робиться - ми попереду йдемо. Це дуже важливий компонент. І друге - це, скажімо, технології інформаційні і штучний інтелект.Ми повинні стати передовою нацією. А для цього треба поміняти формулу й зміст тої державності, про яку я казав - Україна №2 повинна зробити висновки з існування України №1 і побудувати нову державу.Ви казали про Брестський мир, хоча тоді це подавалося в принципі як успіх, як перемога певною мірою, бо Україна залишалася як держава, так?Так, Україна, в принципі, виграла – важко, ціна була непроста, але ми виграли, нас визнали як світову державу.Індія і Пакистан, де розгорівся конфлікт на Індостані, уже домовляються про розведення військ - тобто не спалахнуло. Ізраїль - там своя історія, воно на Близькому Сході це буде, але все одно це не така гаряча війна, яка була нещодавно тут, у центрі Східної Європи, фактично вона не зупиняється. Тобто, ми маємо розуміти, очевидно, що якби це залежало лише від України і Росії… Ну, Росія хоче воювати, вона хоче просто знищити Україну, ми розуміємо.Але Індія і Пакистан? Пакистан теж є фактично великою мірою залежний від Китаю. Не скажу, що це проксі, але багато великою мірою залежний. Там є своя історія - але там домовилися. А тут уперто нищаться міста, території, виснажуються ресурси, виснажується суспільство, і воно триває, і триває, і триває, і триває. І ти десь починаєш розуміти, що, очевидно, тут питання не лише в Україні і Росії. А в чому ще питання? Чому ця війна підтримується з боку Росії, перш за все, - ми обороняємося, ми не можемо не підтримувати, тому що ми інакше не виживемо. Чому війна підтримується тими, хто підтримує Росію?Питання перш за все в тому глобальному розколі світу, який відбувається на наших очах. Світ був єдиний, і ви пам'ятаєте ті часи, коли прекрасно Китай червоний і Америка співпрацювали. Китай був майстернею, чи заводом, для Сполучених Штатів. Там навіть прапори американські були китайського виробництва - і нікому нічого це не заважало. Це був такий світ минулого, якого вже немає і не буде. Зараз іде розкол.Я не виключаю, що буде дві організації Об'єднаних Націй - північна і південна. Я не виключаю, що, по-перше, всі ці інститути часів Другої світової війни, отого ялтинсько-потсдамського миру, будуть ліквідовані, вони вже застаріли. І буде щось нове, ну, може бути світ розколотий на дві частини. Бо світ тиранії, світ авторитарної системи - такої, як у Китаї, в Ірані, в Росії, - він хоче перемагати, він хоче диктувати свої умови.Трамп мав величезну історичну можливість поставити Путіна на місце. Він міг відділити Путіна з його параноїдально-маніакальними ідеями, тому що Путін багатьом заважає і в Росії, бізнесу насамперед. Трамп міг ізолювати його, так зробити, щоб бізнес би потім прибрав Путіна заради якоїсь мирної розв'язки. І це було б непоганим рішенням.Фото: gеttyіmаgеsТрамп пішов назустріч Путіну. Трамп фактично посилив війну цю, він підлив оливи до вогню і ми не знаємо, чим це все скінчиться. Взагалі моя ідея, що зараз іде Третя світова війна. В нас вона реально гаряча. В глобальному світі вона вже в різних іпостасях існує і розвивається. І не вистачає, на щастя, не дай боже, якщо так станеться, якогось остаточного вибуху, коли почнеться вже глобальна бійня, і може проєкт людства закінчитися на цьому. Ми стоїмо перед величезними викликами. І сьогодні від української еліти, якщо вона є, то хто поведе, хто лідер, куди нас поведуть, чим? Якщо буде так, що буде перемир'я і на другий день знову хороші русскіє з'являться, російська мова знову спалахне тут в Україні, і ми ніби зробимо вигляд, що нічого не було, - це буде наш крах.Я чітко розумію, що сучасна Росія - це вже останнє проявлення оцієї Московії, народженої ще якимось Калитою, чи Василієм ІІІ, чи кимсь ще. Це вже остання така найогидніша її проява. Порівнювати Росію зараз і Росію навіть кінця ХІХ століття неможливо, тому що це просто вже карикатура - там ні культури, нічого нема взагалі.Але чи Путін дійсно настільки знекровив, вичистив все цивілізаційне, якесь розумне, хоч мінімально спраглих до якихось змін на Росії, що ця Росія, як би їй ці заклепки не забивали, вже не рвоне? Це вже все, це вже істота така, державне утворення, яке вже не те що не рвоне - воно якщо і рвоне, то лише саме себе лайном заллє.Це дуже складне питання. Я не маю відповіді. Усі наші ілюзії ви пам'ятаєте: почнеться війна, росіяни знесуть Путіна, оскільки неможливо це все, - ми ж вірили, що це неможливо. І тепер ми переконалися, що глибинний народ 85% підтримує Путіна. І тому важко сказати, що відбудеться якась там смута чи бунт, але я вірю, що там процеси підуть руйнівні. Росія не зможе після цієї війни оговтатися. Все одно вона програла цю війну. Незважаючи на якісь тактичні перемоги, захоплення наших територій і так далі, вона програла за великим рахунком цю війну. Вона вже довела, що вона безсила, і що збройні сили слабкі, і так далі. І тому, звичайно, я думаю, що там почнуться процеси - можливо, не одразу. Але це як ланцюгова реакція - повільно, повільно, а потім буде вибух.Так що я з вами тут можу погодитись. Але нам треба думати про Україну. Бо ви знаєте, якщо там почнеться щось типу громадянської війни, мільйони людей підуть на нашу територію - біженців російських. І нам треба вже й про це подумати. Нам просто треба будувати ту лінію ізоляційну на кілька десятків років від Росії, як від джерела чумної інфекції.Ми зараз у такій точці сингулярності, коли може статися вибух, і як воно далі буде, невідомо напевно. Один історик відомий сказав дуже добре, що російському народу (не російському - московському народу, це ще в часи царату) простіше уявити Московію без народу, ніж Московію без царя. І психологію цих людей треба розуміти. Я придбав собі книжку "Як зрозуміти Росію", я вважаю, що кожному треба читати ваші книжки.Яким ви бачите - і це має бути відчуття ваше, яке з досвіду виходить, з вашої душі, з вашого розуму і розуміння ситуації також - на найближчу перспективу або на середньострокову майбутнє України і місце України в новому світі?Перш за все, Україна себе затвердила вже як одна з провідних країн світу. Я колись написав книгу "Україна в епіцентрі світової історії". Ніхто тепер не має права казати з позиції нашої упослідженості, нашої меншовартості, що от ніхто у світі не знає Україну - знають в усьому світі абсолютно, від Африки до Аляски - всюди знають Україну. І це дуже важливо.Нам треба буде зберегти цю роль України як фронтира, як тої країни, яка протистоїть тій навалі орків, чумній цій інфекції, як було під час монголо-татарської навали. Нам потрібно Україну залишити як важливий компонент європейської безпеки, без якої не можна буде існувати. І нам важливо залишити Україну демократичною, щоб вона насправді стала європейською. Нам ще дуже далеко до європейськості, але в нас є, звичайно, прогрес, і ми повинні затвердити оцю нову Україну, яку я називаю "держава №2", ми повинні будувати сьогодні вже в планах і провести широкі дискусії громадські. Це дуже важлива передумова.У Писанні є слова про Люцифера, що зійде й поставить престол свій на краю півночі. Я собі подумав: ну, я тепер розумію, де стоїть престол Сатани, - очевидно, на краю півночі, там, де Росія. Тому що іншої, ніж оця якась метафізична, інфернальна, природи цієї держави для мене немає. Тоді ми маємо бути природою світла, а світло завжди долає темряву. Дякую за те, що ви це світло несете. 

Тарас Глек — програміст зі Львова, який більшу частину життя провів у Канаді та США. У 13 років почав навчати дорослих програмування. У 19 — розробляв софт для Nоkіа, пізніше вісім років працював у Моzіllа. Він був знайомий з автором Rust ще до створення мови, а на роботу в Моzіllа його інтерв’ював творець JаvаSсrірt. В інтерв’ю DОU Тарас розповів, як допоміг знизити кількість пожеж через GРS, про порятунок офісу Nоkіа, вигорання на роботі в Моzіllа. А ще про еміграцію в Канаду, США і повернення в Україну. «Формально я навіть не є громадянином України». Про себе За спеціальністю — я програміст-системник. Це досить рідкісна спеціалізація. Моя роль полягає в тому, щоб на будь-якому рівні зануритися в складну проблему, зібрати розрізнені елементи в цілісну картину, зрозуміти, чому щось працює (або не працює), і знайти спосіб покращити, здешевити чи оптимізувати. Народився я у Львові у 80-х. До третього класу ходив до школи, а потім у мене почалася важка форма астми, і до восьмого класу мене навчали вдома — вчителі — англійської, члени родини, які мали педагогічний і академічний досвід, — решту предметів. Також я сам вчився, читаючи книжки, сидячи десь на дереві. Через це формальна освіта завжди здавалася мені штучною, я не міг нормально «влитися» в університет чи школу після такого досвіду. Коли мені було майже 13, батьки вирішили переїхати до канадського Ванкувера через мої проблеми зі здоров’ям. Відтоді я жив в англомовному середовищі. Формально я навіть не є громадянином України — виявилось, що громадянство надають у 16 років, а мене тоді вже не було в країні. Тож технічно я — американець канадського походження, який народився в Україні. До 13 років у мене закріпилася в голові українська мова, а англійська так і не стала ідеальною. Обидві мови в мене на приблизно однаковому рівні. А деякі американці досі не вірять, коли я кажу, що канадець. Ті, що мають музичну освіту, розрізняють, що я не є носієм англійської мови. «Мені відмовили 12 фастфудів, і я почав робити сайти для церкви». Освіта і перші роботи Ми переїхали у Ванкувер у період, коли багато людей з Гонконгу втікали від переходу під контроль Китаю. Через це в місті було багато іммігрантів — здебільшого це були китайці і філіппінці, а також індійці. Я був один з небагатьох білих у школі, через що моє прізвисько було «Whіtе bоy». Місцевих канадців було дуже мало. Батько кілька років перед переїздом вчився, щоб перекваліфікуватися на програміста. Я це робив разом з ним і так опанував програмування. Окрім батька, у мене з програмуванням пов’язані мама і дідусь. Мама була вчителькою інформатики в четвертій школі у Львові, куди ходили діти політиків і кримінальних авторитетів. І мій дід викладав інформатику в школі. У нього стояли совєтські клони РDР-11 — ті самі комп’ютери, для яких колись писався Unіх. Це була архітектура, з якою я буквально грався в дитинстві. У Канаді я прагнув незалежності, тому шукав роботу. Подався у 12 фастфудів — МсDоnаld’s, Wеndy’s тощо — але мене всюди «відшили». Бо всі місця зайняли інші іммігранти, яких було дуже багато. Мені на той момент було 13 років. Річ у тім, що у Канаді є баланс між законами проти дитячої праці й очікуванням, що діти почнуть працювати рано. Це суспільно схвалюється. Після того як мені відмовили 12 фастфудів, я став писати сайти для нашої місцевої церкви і через неї знайшов свою першу роботу — за $3/год навчав програмування професора математики, який був родом з Харкова. Після занять він став програмістом. Потім він порадив мене колезі. Але я підвищив ціну до 10 доларів — то був мій перший досвід переговорів. Репетиторська фаза тривала не довго, бо я хотів справжню роботу. Мені було 15, коли я вперше пішов працювати в компанію, пов’язану з церквою. Вони переводили свій журнал в онлайн-формат. Це був депресивний малий бізнес, але поки однокласники грались у дворі, я заробляв гроші, купував собі ролики, велосипеди — відчував незалежність, це було кайфово. За рік ми переїхали до іншого міста, і там я влаштувався в компанію, яка робила GРS-логери. Мама дізналася про них через рієлтора, і цю роботу пропонували їй, але вона відмовилася. За тиждень після старту я сказав: «О, понеділок, я в школу». Керівники були шоковані, але я їм сподобався. У Канаді потрібен дозвіл батьків, щоб подати заявку на роботу до 16 років. Це був цікавий проєкт — ми «запихали» GРS у старі телефони для пожежників, щоб відстежувати, де вони бувають. Була підозра, що вони самі влаштовували пожежі у лісах, щоб отримати вищу плату за гасіння. Тож їм надали безплатні службові телефони, які відстежували, чи вони були на місці пожежі до того, як вона почалася. В результаті кількість пожеж значно зменшилася. Це був мій перший досвід, коли клієнт сказав: «О, круто зроблено», і я відчув результат своєї роботи. Після школи я вступив до університету — формально, бо вже вмів кодити. Як виявилось, диплом у Канаді дає бонус — з ним легко отримати візу в США. Поки ще вчився, почав проходити стажування. «Вдалося врятувати роботу всього офісу». Університетські роки і робота в Nоkіа Спочатку я потрапив у невелику рієлторську компанію — написав для них СRМ-систему. Це був період переходу з десктопних програм на веб, і тодішній веб був, м’яко кажучи, сируватий. Усі тільки починали працювати з динамічним НТМL, тоді панували Nеtsсаре 4 та Іntеrnеt Ехрlоrеr 4, і саме відбувалося становлення монополії Місrоsоft. Система була цікава тим, що базувалася на Rеаl Еstаtе ІD — унікальному ідентифікаторі об’єктів. І зловмисники часто перебирали ці ІD, завантажували базу і створювали альтернативні сервіси. Це вважалося критичним ризиком, і я вирішив його закрити. Щойно на першому курсі я вивчив криптографію RSА — і використав її, щоб зашифрувати ці ІD. Це було смішно: конкуренти вигадували саморобні алгоритми, які легко зламували, а моє рішення ніхто не зміг реверснути. Бо це була справжня криптографія, із секретним ключем і без жодного патерна. У тій компанії мені платили $20 на годину й запропонували кинути університет і працювати на повну. Я сказав, що погоджуся за $40. Вони відмовилися, але зі словами: «Спробуємо знайти такого ж програміста. Якщо не знайдемо — отримаєш свої $40». Я опублікував вакансію і сам проводив співбесіди тих, хто мав мене замінити. Серед усіх кандидатів один був розумним. Після того як я показав йому свою роботу, ми потоваришували. І досі дружимо. А сам повернувся в університет і таки здобув диплом, який відкрив мені шлях до США. Без нього залишився б у Канаді, і все могло бути зовсім інакше. Далі почалася нова ера — смартфонів. Тоді це був справжній зоопарк: кожен смартфон мав унікальний формфактор. Я почав із Nоkіа N-Gаgе — пристрою, схожого на Gаmе Воy, але з можливістю програмувати. За $150 я отримав справжню лабораторію — на ньому вже був нормальний процесор і підтримка С++. Я писав програмки й навіть показував у класі, як з телефона керую презентацією — тоді це було щось неймовірне. Особливо для бізнес-класів, де я брав mіnоr з бізнесу. Вони були в захваті: «Те, як ти керуєш слайдами з телефона, — цікавіше за твою презентацію!» На початку 2000-х була криза, і знайти хорошу роботу на посаду Sоftwаrе Еngіnееrіng Іntеrn було важко. Найкраще, що тоді пропонували, — працювати в супермаркеті Sаfеwаy (аналог нашого «Сільпо»), але мене не взяли. Довелося ще рік вчитися. Але криза закінчилася — і з’явилася вакансія в Nоkіа. Всі проходили співбесіди, але ніхто не мав досвіду з Symbіаn. А я мав. Бо мав свій N-Gаgе і вмів на ньому програмувати. Тож мене взяли без зайвих питань — і так я потрапив у свою першу велику компанію. Це був 2005 рік, пік Nоkіа. Люди купували ці смартфони по $500—$600, не розуміючи, як ними користуватись. Інтерфейси були складні, але важив бренд. Телефони мали дивну форму, клавіатури розкладались хитро — часто незручно, але це був статус. У Канаді ніхто не розумів, чому люди готові платити $500 за телефон. «Ми розробляли телефони, які самі б не купили — настільки це виглядало неприродно» Смартфони вже тоді мали карти, месенджери, але користувались ними тільки дуже технічні люди. Більшість брали через бренд, а не функціональність. Я потрапив у musіс рlаyеr-команду на позицію Junіоr Теst Wrіtеr. Нас було 20, майже всі китайці. Вони тримались купи, їм було легше працювати з іншими китайцями, ніж з людьми з інших культур. Канада — це такий суп імміграції, і якщо ти просто канадець, тобі важко. Бо кожен мігрант мав другу мову для спілкування зі «своїми», окрім корінних канадців. На роботі я отримав телефон з новим поколінням ОС і справжнім хард-драйвом і усіма лагами, які з цього випливають. Там був Wі-Fі, можна було завантажити музику напряму. Я завантажив свою колекцію, вмикаю, а користуватись неможливо: пісня глючить, перемикається із затримкою, інтерфейс тупий. Спочатку я почав робити тести, оскільки це було моїм єдиним завдання. Але потім став сам виправляти баги. І плеєр нарешті став працювати нормально. Я слухав музику, працював — кайфував. І ось сидить біля мене найкрутіший програміст у команді, китаєць, дуже слухняний — у них заведено не сперечатися з менеджерами. До нього підходить проджект-менеджерка й каже: «Програму, здається, закривають. Перформанс не проходить». Основна проблема — повільний старт і повільна індексація музичної бібліотеки, повільне перемикання між треками. Наприклад, за техвимогами мала бути реакція на запуск музичного плеєра за півтори секунди, а було вісім, досекундне перемикання між треками (реально 4-5 секунд). Тоді він взяв мій телефон з плеєром, який я зробив для себе, і сказав: «Подивись на це!». Вона поклацала і заявила, що цей варіант проходить за 8 критеріями з 10. Я доробив ті два критерії наступного дня, і вона понесла телефон продакт-менеджменту. І таким чином вдалося врятувати роботу всього офісу. Ще один класний момент: я почав тісно співпрацювати з українськими розробниками з Донецька, які писали операційну систему. Вони приходили, показували баги — я фіксив. Спочатку вони зауважили про помилки в музичному плеєрі, а потім придумали способи кращої інтеграції плеєра з ОС, щоб впоратися з особливостями телефона з жорстким диском, подовжити термін служби батареї. Їх дратувала робота з важкою для розуміння китайською робочою культурою. Ми працювали напряму, минаючи менеджерів. Це була неформальна синергія, яка реально працювала. І це була перша і остання моя робота в команді з українцями — після того вже працював лише з іноземцями. Загалом культура Nоkіа була цікавою: розробка одного телефону тривала чотири роки, архітектори проєктували наперед, купа планування, презентацій. Один архітектор дав мені реалізовувати свою систему, написав 40 сторінок тексту. Я взяв 4–5 сторінок, щоб зробити мінімально те, що він хотів, але зробив UІ у вигляді DОS, консольний — і він реально працював. Потім цей консольний прототип став базою для наступної платформи. Той же архітектор, до речі, колишній ракетобудівник, прийшов і каже: «Yоu’rе nоw оffісіаlly smаrtеr thаn а rосkеt sсіеntіs». Для 19-річного хлопця це був крутий досвід, який заклав основу для всього професійного життя. Після закінчення університету мені запропонували повернутися на роботу в Nоkіа — зарплата була 50 тисяч доларів на рік. Але найдешевший будинок у Ванкувері коштував мільйон. Я підрахував, що за такої зарплати виплачуватиму за житло все життя. Подякував Канаді за освіту — і вирішив рухатися далі. «Я сидів і слухав, як переді мною говорить „Бог програмування“». Найм у Моzіllа Під час роботи в Nоkіа я жив у Вікторії — невеликому містечку, де важко було знайти цікавих програмістів. Я переїхав до Ванкувера і побачив блог одного розробника про Lіsр. Він організовував локальну юзер-групу, і я вирішив туди сходити. Зустріч була доволі незвичною: учасники сідали в коло й представлялися. Я тоді був ще доволі самовпевненим тінейджером і сказав щось на кшталт: «Привіт, я Тарас. Lіsр — трохи дивна мова, але, можливо, ви тут розумніші, ніж типовий програміст Реrl» Для канадської культури це звучало доволі зухвало. Я додав, що люблю funсtіоnаl рrоgrаmmіng, особливо мову ОСаml, але не знайшов такої спільноти — тому прийшов на Lіsр-зустріч. Наприкінці до мене підійшов один з учасників і сказав, що теж любить ОСаml. І запропонував прогулятися. У результаті ми кілька годин гуляли містом і говорили про програмування. Я поділився, що працюю на Symbіаn у Nоkіа. Розповів, що система там побудована на С++ з чіткою моделлю оwnеrshір, що значно знижує ймовірність mеmоry lеаks. Він уважно вислухав і відповів: «Так, оwnеrshір — ключова річ. Я дійшов висновку, що саме ця концепція є основою безпечного програмування». Це був Грейдон Хор, який згодом створив мову Rust. Уже тоді він кілька років вивчав різні мови, намагаючись створити щось принципово нове: безпечну, ефективну й контрольовану мову. Ідея Rust ще не мала форми, але вже активно визрівала. Він запитав, чи не хочу я податись у Моzіllа. Тоді мені це здавалося нереальним — мовляв, це ж боги програмування. Але за пів року, коли Nоkіа знову запропонувала роботу, я таки вирішив податись у Моzіllа. Рекрутинг тягнувся два місяці — іноді про мене забували, потім згадували, знову забували. Коли мене зрештою запросили на фінальне інтерв’ю в Каліфорнію, я був у мінусі на дві тисячі доларів. Був мотивований знайти хорошу роботу, не тільки через гроші, але й через бажання працювати з класними інженерами. Мій код переглянули — я тоді викладав його на власному сервері, бо ще не було GіtНub. Один з інженерів Моzіllа сказав: «У нього код десятьма мовами — і всюди він пристойний. Варто дати шанс». Фінальне інтерв’ю тривало цілий день — вісім співбесід. Я навмисне написав у резюме фразу еnjоys jаnіtоrіаl рrоgrаmmіng — мав на увазі, що замість писати новий код на С++ хочу «прибирати» старий: рефакторити, чистити, покращувати. Це зацікавило всіх. Кожен інтерв’юер питав: «Що таке jаnіtоrіаl рrоgrаmmіng? У нас тут багато сміття, це те, що треба». На одній зі співбесід у Моzіllа до мене зайшов чоловік і почав розповідати про 3D-інтерфейси, ОреnGL, віртуальну реальність, роль Моzіllа в усьому цьому — взагалі не питав мене нічого, просто говорив. А я тоді ще соромився сказати, що хочу автоматизувати jаnіtоrіаl рrоgrаmmіng — писати код, який би сам покращував наявний. І він це якось вгадав із контексту. Каже: «О, ти хочеш автоматично переписувати наш С++ на щось краще? Це нам якраз треба». І після того пішов у монолог про майбутнє технологій, суспільства, музику. Виявилося, що це Брендан Айк — той самий, що за тиждень написав JаvаSсrірt, коли працював у Nеtsсаре. Він розповів, яку музику слухав під час розробки і як шкодував про деякі рішення в мові. Я сидів і слухав, як переді мною говорить «бог програмування». У нього просто космічний мозок! Це була одна з найяскравіших розмов у моєму житті. Айк уже тоді зібрав навколо себе команду справжніх монстрів інженерії. Один з них і був Грейдон Хор, автор Rust. Мені пощастило, що він рекомендував мене. Я зайшов у процес із певною репутацією, і це допомогло мені пройти далі, попри те, що я не мав диплома з крутого університету й не був опенсорс-контриб’ютором. Тоді в Моzіllа було близько 50 людей, і вони брали переважно активних учасників опенсорс-спільноти. А я не мав ні часу, ні особливого бажання працювати безплатно. «Компанії вірили, що всі сильні програмісти мають сидіти в Кремнієвій долині». Про проєкти Моzіllа Моzіllа — це була така собі сучасна Веll Lаbs. Колись Веll Lаbs придумали користувацькі інтерфейси, купу речей, які сьогодні здаються очевидними. Моzіllа, як на мене, — теж один із центрів інновацій. Саме там на повну реалізували Rust: його автор завершив дизайн, запропонував його, і Моzіllа підтримала розробку та публічний запуск мови. Ще один проєкт, яким я пишаюся, — WеbGL. Колись був ОреnGL — прив’язаний до Unіх. На Wіndоws — DіrесtХ. А WеbGL зробив 3D-графіку в браузері реальністю. І тепер у користувача є єдиний стандарт графіки, що працює будь-де: хочеш зробити гру чи навіть запустити LLМ — запускай просто в браузері. І, що кумедно, у Gооglе над подібними технологіями працювали великі команди. А в Моzіllа один-два фанатичних інженери, які хотіли прибити шкідливу ідею Gооglе — і їм це вдавалося. WеbSосkеt — те саме. Так, ми його розробляли разом із Gооglе, але в нас цим займався один надзвичайно крутий розробник. А в них — команда. Чому в нас вийшло? Бо ми дозволяли людям працювати звідки завгодно ще задовго до пандемії. Якщо крутий інженер хотів залишитись у селі в Італії чи в Австралії — без проблем. «Інші компанії тоді ще вірили, що всі сильні програмісти мають сидіти в Кремнієвій долині» Я мав велике щастя працювати поруч із цими людьми — геніальними, незалежними, мінімалістичними в підході. Вони формували моє розуміння того, яким є справжнє інженерне мистецтво. Не скажу, що я на їхньому рівні, але дуже хочу вірити, що щось із цього передалося і мені. «Я зробив так, щоб Fіrеfох став запускатися швидше за Сhrоmе». Чим займався в Моzіllа У компанії я був Рlаtfоrm Еngіnееr — це вважалося найвищим рівнем серед інженерів, які могли робити що завгодно і розбиралися у всіх аспектах. Бути на цій позиції було дуже приємно. Потім я став менеджером з продуктивності: займався тим, щоб рушій Моzіllа мав кращий вигляд у маркетингових бенчмарках. У той час Сhrоmе почав активно просувати свої досягнення в продуктивності. Вони навіть вигадали нові метрики — наприклад, stаrtuр реrfоrmаnсе. Це про те, наскільки швидко браузер відкривається й стає «готовим». Як це точно міряти — ніхто не знав, але вони сказали: «Ось наша метрика, ми тут лідери, Fіrеfох — повільний». І це сильно вдарило по нашій частці на ринку. Моя робота полягала в тому, щоб координувати зусилля команди, а також самому писати код, щоб переломити ситуацію. І таки вийшло. Я зробив так, щоб Fіrеfох став запускатися швидше за Сhrоmе. І що далі? Всі отримали однаковий бонус — 60% від зарплати. І я зі звичайною зарплатою розробника, і СЕО, який отримував $500 тисяч. Ця сума була великою не для мене. Я подумав: «Ну я ж це зробив, може, дайте щось більше?» Але ні. Це типова ситуація в ІТ. Ти створюєш щось круте, компанія піариться, що вона така інноваційна, а тобі кажуть: «Працюй ще краще». І це був для мене важливий урок. Те саме, до речі, сталося з автором Соріlоt — найважливішої фічі в GіtНub і VS Соdе. Він нічого не отримав і пішов з роботи. Класика. «Перестав нормально спати, постійно нервувався і, зрештою, я рейджквітнув». Про звільнення з Моzіllа Моzіllа — це nоn-рrоfіt, а отже, там немає єдиної чіткої мети, наприклад, заробітку чи домінування на ринку. Кожен тягне ковдру на себе: хтось хоче «покращувати світ», хтось підтримувати африканських дітей або жінок в ІТ. А хтось приходить на роботу, грає в ігри і вдає, що працює. Коли немає єдиної цілі, вся структура стає розбалансованою. Особливо це відчувається в середніх ланках, де люди не мають прямого контакту з користувачами й просто вигадують собі завдання. Це знищує продуктивність будь-якої організації. Такі ж симптоми можна побачити в Gооglе, Ubеr та інших великих компаніях. Але для nоn-рrоfіt це органічна проблема, бо злагодженої мети там ніколи не було. У результаті виникала токсична політика: ти хочеш щось одне зробити, а інші — зовсім інше. Організувати когось у спільному напрямку було надзвичайно складно. Були навіть команди, де люди нічого не робили — і це дуже вбивало мотивацію. Я намагався це змінити. Спершу пішов у менеджмент із надією, що зможу звільняти «баласт», але швидко стикнувся зі системним спротивом. Виявилося, що це майже неможливо, бо кожного працівника захищав його менеджер, а звільнення шкодило б його «імперії». Коли мені все ж вдавалося когось звільнити, це викликало конфлікти. Але водночас багато хто дякував, бо ситуація в командах ставала кращою. Я постійно організовував ініціативи, щоб покращити продуктивність, збирав людей, проводив зустрічі. Всі погоджувалися, кивали, обіцяли — а потім нічого не робили. Мене це зжерло. Я вигорів. Коли я прийшов з новою ідеєю до Неаd оf Рrіvасy, він мені прямо сказав: «Я розумію, чого ти хочеш, але моє завдання — робити це складнішим для тебе». Мене аж перекосило. Дуже агресивно це сприйняв — був тоді ще молодий, гарячий. Перестав нормально спати, постійно нервувався. І, зрештою, я рейджквітнув. Я написав всім листа, де запропонував звільнити увесь менеджмент і повернутися до справжньої опенсорс-культури. І сам звільнився — показово, як приклад. Відгук був шаленим. Люди сприйняли мій лист по-різному, кожен бачив у ньому своє. Я отримав понад 100 листів подяки й підтримки. Мені навіть СЕО подзвонила, просила не йти. Але я вже ухвалив рішення. Це був 2014 рік. Ця історія мене сильно змінила. Відтоді я більше не переймаюсь, чим конкретно займається компанія, на яку працюю. Я просто роблю свою справу. «Бути українцем — це значить хотіти робити по-своєму». Роки після Моzіllа і повернення в Україну Після Моzіllа я працював у дуже крутій, хоч і майже невідомій компанії — Рurе Stоrаgе. Це був рівень Nоkіа, тільки в більш ентерпрайзному сегменті. Я пішов туди на менеджерську позицію, і мене вразив підхід до роботи. Вперше побачив, як кожна задача програміста напряму пов’язана зі зростанням частки компанії на ринку й навіть вартості акцій. Менеджмент був настільки ефективним і сфокусованим, що мені було навіть трохи страшно — люди розумні, серйозні й зовсім без жартів. Це тривало вісім років. Потім почалась особиста криза: розлучення, втрата всього, що мав. Я планував заробити гроші й виїхати з Кремнієвої долини, бо не люблю її. Хотів поїхати у село в Америці. Але життя внесло корективи. Виявилося, що всі гроші, які я заробляв, ішли на податки, а після розлучення забрали ще більше. Я жив у старому будинку 1947 року, який збирався відремонтувати, але процес отримання дозволів був настільки складним, що я здався. І тоді подумав: «Навіщо мені це все, якщо я не можу навіть жити нормально?» У той період я почав переосмислювати життя. Багато моїх друзів в Америці були українцями. І я став розмірковувати, чи не повернутися мені в Україну і спробувати себе тут. У 2021 році я це втілив. І був приємно вражений. Удома все розквітло — особливо ІТ. Люди живуть у стильних дизайнерських квартирах, проводять класні тусовки. У Штатах навіть дуже успішні люди живуть у жахливих будинках — ремонт там робити складно і дорого. Та й сам смак — і в дизайні, і в їжі — часто відсутній. «В Україні ж я побачив зовсім інший рівень» Я зрозумів, що не хочу їхати звідси. В мене були знайомі, які після розвалу Моzіllа пішли створювати класні компанії. Фактично, Fасеbооk Еngіnееrіng — це теж частково вихідці з Моzіllа. Багато таких компаній — це уламки Моzіllа. Дехто з них став венчурними інвесторами, і вони мене покликали допомагати стартапам. Це було легше, приємніше, ніж працювати у великій компанії, де всі дуже суворі. Я так провів п’ять років. Але якщо ти в Україні, важко працювати на американський ринок. Згодом я підняв гроші на свій стартап — Dеер Struсturе. Нам дали $3,5 млн доларів інвестицій. Але реалізувати його не вийшло. Сьогодні я працюю з деякими людьми в оборонній сфері — не хочу вдаватись у деталі, але скажу загально. Війна — це жахливо, але парадоксально вона дає дуже чітке розуміння, що таке бути українцем. Колись у школі українська історія здавалася незрозумілою — чому ми такі класні, а живемо погано? А тепер усе ясно. Бути українцем — значить хотіти робити по-своєму. Ми всі різні, але нам це подобається, ми готові сваритися одне з одним після перемоги, бо хочемо мати на це право. Оця впертість і є національною ідентичністю. Ще один момент — технології. Все, чим ми користуємось сьогодні — айфони, GРS — продукти воєнного часу. Без холодної війни не було б супутників, GРS. І нині в Україні я бачу те саме. Раніше всі айтівці працювали на аутсорсі. А що аутсорсять? Те, що не є критичним. Рідко ти як розробник бачиш, як твій код реально впливає на бізнес. А тепер усе інакше. Написав рядок коду вчасно — і це може допомогти знищити ворога. Продуктовість з’явилася не лише в технологіях, а й у фінансах. Зараз ти або продаєш щось для армії, або волонтериш. Завжди бачиш зв’язок між тим, що робиш, і результатом на фронті. І це страшенно мотивує.

Факт розмови між Трампом і Путіним відбувся: укотре вони понад дві години одне одному у вухо щось белькотіли. Хоча якщо цільовість розмови враховувати, можна було вкластися в пів години. Вони хотіли поспілкуватися - обсяг їхньої розмови був значно більший, ніж це було представлено в пресрелізах і навіть у твіті Трампа.Розуміємо, що запустилися певні процеси. Трамп сигналізує, що він уже готовий відчалити від Європейського континенту й доручити всі повноваження Папі Римському. Ваші відчуття: про шо насправді говорили Путін і Трамп?Гадаю, те, як цю розмову подають у медіа, те, що ми знаємо з твіту Трампа, з заяви Путіна, - так воно і є насправді. Тобто Трамп, зі свого боку, продовжував достатньо нескладно, без нових аргументів наполягати на реалізації його плану: припинення вогню на 30 днів, початок процесу. А Путін, як і раніше, маневрував і, швидше за все, казав: так-так, дякую, ми за мир, ми також за закінчення війни, але є нюанси. Ну і далі ці всі нюанси.Жодних сумнівів, що коли Путін вийшов, то сказав журналістам, що Дональд Трамп висунув свою позицію, ми – свою. Ось що відбулося, мені видається. І головний результат полягає в тому, що Трампу час робити остаточні висновки, бо очевидно, що той план, з яким він виступав, зазнав поразки – провалився й зайшов у глухий кут. Причому Трамп після розмови з Путіним продовжує вдавати, що ситуація з переговорами цілком нормальна.Це, звісно, викликало дуже велику реакцію в Європі, просто бурю, тому що всім в Європі зрозуміло, що Дональд Трамп маневрує на пустому місці. Тобто переговорний процес нікуди не рухається, жодних новин нема,  Трамп удає, буцімто вони є. Це все викликало дуже велику реакцію в Європі, це видно, поза тим треба наголосити, що всі продовжуватимуть працювати з вашингтонською адміністрацією, намагаючись знайти можливість впливати якщо не на Трампа, то на конгрес чи на апарат Трампа, на Марка Рубіо тощо.План є, коли він спирається на готовність діяти. Якщо нам не вдається поговорити й домовитися, тоді ми запускаємо певні механізми стримування чи спробуємо підігнати нашого контрпартнера. Тут ми цього не бачимо.Кілька днів тому я мав честь спілкуватися з комісаром ЄС з питань оборони та космосу Андрюсом Кубілюсом. Він особисто не вірить у дипломатичне рішення, він продіагностував путінську позицію: Путін тягне час і готується до нових кроків. Не віриться, що Трамп настільки не розуміє цієї ситуації, - інакше він із таким наївним сприйняттям світу не став би президентом США. У мене є побоювання, що все він розуміє, просто, щоб відволікти увагу, каже: та нє, все буде добре, розслабтеся.Така інтерпретація можлива. Але, з іншого боку, на решті зовнішньополітичних сцен, де Трамп намагається щось робити, картина приблизно така сама. Дональд Трамп формує якусь позицію, не утримує її, втрачає цікавість до неї, якщо не отримує результат і вигоду відразу, а якщо робить помилку, то не визнає її, а продовжує. Це стосується всього – і тарифної політики, і заяв щодо Євросоюзу, Близького Сходу. За ці вже майже чотири місяці каденції Трампа ми чули від нього і про хуситів – про розв’язання проблеми хуситів на Близькому Сході, і про якісь там плани стосовно сектору Гази, і щодо Ірану. Проте бачимо лише кілька успіхів фінансового плану, економічного – угоди, яких він досяг у Катарі та Саудівській Аравії. Щодо решти, ми бачимо те саме, що й з Москвою.На мій погляд, Трамп перебуває в альтернативній реальності – у цьому і проблема. Донедавна в нас була одна альтернативна реальність – та, що пропонують Путін і Кремль у своєму описі ситуації. Там добре знають цю альтернативну реальність, що складається з якихось західних кураторів, які хочуть розчленувати Росію, про неонацистський режим у Києві, русофобію тощо. Тепер ми бачимо, що в Дональда Трампа теж наче альтернативна реальність, тому що коли ми його чуємо, ми чуємо речі, від яких чудно робиться - хвилиночку, начебто Путін ясно сказав, що наполягає на чотирьох пунктах свого ультиматуму, який він висував у червні 2024 року, і ось знову це підтвердив Мединський. То навіщо казати, як це робить Трамп, що в нього зберігаються чудові відносини з Путіним, що Путін хороший хлопець і джентльмен? Навіщо тоді казати, що проблема більш складна для Трампа з Києвом, тобто з Україною та її переговірною позицією, ніж із Кремлем, хоча всі чудово бачать, що Київ відгукнувся на всі пропозиції, які були у Вашингтона – і щодо угоди про метали, і про концепцію 30-денного припинення вогню без жодних умов. Та врешті на все Київ відгукнувся, і очевидно, що проблеми в Трампа з Путіним, а не з Зеленським.Так само нема сенсу безкінечно повторювати, один раз можна було сказати, що ми, США, пропонуємо Кремлю дуже вигідні економічні умови, якщо Кремль погодиться на припинення війни. Але повторювати це далі сьогодні означає наполягати на якійсь альтернативній реальності. Усі вже бачать: Кремль не збирається приставати ні на які економічні угоди з Вашингтоном, а збирається маніпулювати переговірною ситуацією, прагнучи зламати цю ситуацію на свою користь.Тож, так, тут величезна проблема.Але я вважаю, що Трамп, просто через свій темперамент і характер, не спроможний сам собі сказати: так, я тут зазнаю поразки, треба швидко змінювати стратегію. Він завис у цій ситуації.Трамп просто належить до іншого світу, в якому можна за гроші домовитися. Я бачу водночас еволюцію - чи трансформацію - кремлівського режиму: з ідеології КГБ при Кабінеті міністрів СРСР вона перетворюється на ідеологію ЧК, тобто "ми безкоштовно готові продовжувати перманентну революцію аж до Берліна". І якщо нема елементів стримування, це все буде розгортатися. Дух, що вселився в Дугіна, - він вселився і в кремлівське політбюро. Це вже не про гроші – це про готовність реалізовувати сценарії за допомогою сили. Наскільки вистачить цього потенціалу?Я погоджуюся з цією інтерпретацією. Дійсно, ми бачимо, що швидко, стрімко в останній рік відбувається: режим у Кремлі трансформувався, звісно, за 25 років, але ми зараз бачимо трансформацію, безумовно. І мені видається дуже точним визначення: це перехід від стилістики КГБ СРСР до стилістики, яка нагадує дійсно ОГПУ і НКВД, а зовсім не КГБ періоду застою й профілактичної роботи з дисидентами. Це видно добре.І у внутрішній політиці ухвалюються рішення радикальні, а головне – терміни. Приписуються екстремізм, тероризм широким віялом якимсь культурним діячам одночасно і на зовнішній сцені. Мало того, що комісія щодо іноземного втручання, тепер буде ще комісія з моніторингу шкоди з боку іноземних держав - тут теж Кремль віяловим способом діє. Власне, до цього впродовж усього періоду повномасштабної агресії Кремль погрожував у тій чи іншій формі європейським країнам - взагалі країнам Заходу, не лише європейським. А зараз це все загострюється, і надалі буде ще важче. Я погоджуюся: так, є трансформація така.Те, що ми чули від Мединського, від Путіна і не лише від них, зводиться до історіософської психопатології: це викривлене  крізь власну призму і власні комплекси сприйняття тлумачення історії. Наскільки далеко вони готові заходити? І для чого було посилати настільки демонстративно саме Мединського? Адже є Лавров, Ушаков, Дмитрієв. Ні, заявили в Кремлі, ми готові продовжувати те, що не було реалізовано кілька років тому, - тобто нав’язування в Стамбулі кремлівського ультиматуму.По-перше, так і є. До речі, коли ми  говорили про Дональда Трампа, то так само Вашингтон мав ясно прочитати: якщо переговірну делегацію очолює Мединський, то, цілком правильно, акцент Кремль робить аж ніяк не на дипломатії чи прагненні до діалогу. Він робить акцент, прямо показуючи: ось Володимир Мединський, який сам є пропагандистом, відвертим імперцем-істориком, послідовним, агресивним путіністом, - на чолі переговірної групи. Це приблизно як зараз перенести переговори до Ватикану, то тоді Кремль має призначити митрополита Тихона Шевкунова главою своєї делегації.Чи бурятського ламу з тих, що палили верблюдів на честь Шойгу.Саме так  - або ламу від Сергія Шойгу. Цей жест дуже чітко читався. І дійсно, якщо подивитися, видно добре: сам Путін неодноразово вже в період миротворчої ініціативи Трампа говорив про це все геополітичне божевілля, з позиції якого оцінюється розвиток Європи, розвиток світу. І навіть за підсумками стамбульської зустрічі Путін теж сказав, що якісь західні куратори не бажають зупиняти війну, використовують неонацистський режим у Києві, аби продовжувати війну.Уся ця схема, пряме її висловлювання просто показує, що Путін і вся його група, яку він показав, приблизно 15 людей – і військові, і цивільні, які входять до цього кола, в якому ухвалюють рішення, і які діють активно кожен на своїй ділянціі – всі ці люди мають такий самий стан свідомості. Вони вважають, що мають гарну перспективу у війні, що потрібно накопичувати силу й потім битися з Заходом. Ви цілком правильно кажете, що подальший поєдинок із Заходом є в порядку денному і є центральним елементом усього путінського планування майбутнього. Вони всі живуть із цією думкою – що зараз Україна, а далі, через 5 років чи через 7, – невідворотне зіткнення з НАТО й треба готуватися до перспективи цього конфлікту.Таким чином, у те, що сьогодні робить Путін - звісно, не можна цього не бачити, - зашито майбутнє зіткнення з Європою. І правильно сьогодні європейські країни знову порушують питання про те, чи буде та як саме буде працювати 5-та стаття Статуту Північноатлантичного альянсу в умовах кризи. Була велика інерція впродовж багатьох років: знали, що ця стаття є та що вона автоматично набере силу. Зараз очевидно, що країни східного флангу НАТО взагалі не впевнені в тому, що вона автоматично спрацює. Тому всі почали порушувати це питання, а також питання європейської безпеки, що, звісно, цілком правильно на тлі того, що робить Путін.Я думаю - до речі, треба на цьому наголосити, - що Путін у такій формі відповів Трампу на його миротворчу ініціативу (це дуже чітко зрозуміли всі в Європі): так, треба готуватися відповідати на загрозу, що наростає.Путін дуже часто не дешифрує це поняття "першопричини війни". Ви дуже правильно відзначили, що це про метафізику, тобто не конкретний причинно-наслідковий зв’язок, - це про сакральну ідеологію деяких керівників. І другий момент – це Мединський і готовність вічно вести війну (20 років). Розуміємо, що це психологічна атака на європейців і на частину українців. Але, розуміючи логіку Кремля і логіку розгортання війни, ясно, що Путін сказав на останньому радбезі: «А для чого ми маємо зупинятися?» - і не знайшлося жодного Наришкіна, який би всупереч Путіну уточнив би щось.Так, дійсно.  Я не знаю, що думають Дональд Трамп, його апарат, але в Європі, в Україні всі розуміють, що, доки Путін перебуває в Кремлі, він, без жодного сумніву, діятиме тільки в логіці війни. Він у будь-якому разі вестиме війну, більш інтенсивну чи менш, але вже видно: він увесь на цю війну заточений. За три роки він розвернув економіку й суспільство в напрямі цієї війни в значній частині. Зараз багато хто правильно пише, що сама війна, яку чинить Кремль,  стала структурним моментом, структурною основою всього путінізму й системи суспільства. Так воно і є.Тому всі розуміють, що тільки з відходом Путіна з життя чи з політики може бути якась надія  припинити себе мілітарізовувати, орієнтувати себе на війну з Україною та погрози Європі. Отже тут не повинно бути якоїсь наївності, розрахунків на те, що Кремль погодиться, – РФ чотири області конституційно до себе приписала й наполягатиме тепер на цих чотирьох областях, тут немає варіантів посунути Путіна, хіба після Путіна хтось посунеться.Тут потрібно  дивитися реально, не розраховувати, як це хотів зробити для себе Трамп. Це намір Путіна вести цю метафізичну війну, Кремль формулює так: якщо Росія цю війну не виграє, то Росії не буде. Улюблений путінський тезис: весь світ навколо прагне знищити Росію, розчленувати. Звісно, це психопатологія, тому що очевидно, що впродовж усього пострадянського періоду нічого такого не було, ніхто не збирався розчленовувати Росію чи знищувати, а всі збиралися з нею економічно взаємодіяти. Ба більше – досі наслідки цього піддаються критики, цей економоцентризм. Ніхто звісно, не бажав, щоб так усе повернулося, але Кремль так розвернув, і Путін так розвернув у підсумку.Я згоден, Кремль не просто мілітаризує країну, але він справді створив ідеологію, яка забезпечує цю "вічну війну", як сказав Мединський. Але що таке "вічність"? Це вічність у лапках, звісно, вона триватиме лише поки ця група перебуває у владі.Або якщо будуть ресурси. Свого часу Сталін був готовий завойовувати Індію чи Китай, але потім йому хтось сказав, що люди закінчилися. Відповідно, зараз у Путіна люди є, хоча все одно довелося залучати Північну Корею. До того ж є економічні питання. Коли Сі Цзіньпін був у Москві, Путін видав деякі сигнали, можливо, під впливом лідера Китаю. А можливо, було досягнуто якихось домовленостей між ними. Перед розмовою з Трампом Китай відправив до Москви Лулу де Сілву, якого Путін чотири години промаринував і не прийняв, відправив назад. Це образа не просто Бразилії – це серйозний виклик у бік Китаю. Треба виходити з того, що Кремль, звісно, робив і робитиме масу спроб побудувати якісь міжнародні альянси на свою користь - і БРІКС, який повторюватиметься, і африканські конгреси, які він проводить, і в Азії, і зараз ми бачимо, що там готується якийсь російсько-аравійський конгрес, люди Путіна намагаються його побудувати. Це все само собою, і немає сумнівів у тому, що Кремль буде прагнути обходити режим санкцій.Але все-таки я думаю, що в другій половині року 2025-го ми, безсумнівно, побачимо а) вторинні санкції набагато більшої сили, ніж вони були, і більш послідовні; б) ми побачимо дуже активне обговорення того, як зупинити роботу російських морських портів, тому що це суттєвий момент і, крім того, у Балтійському морі це зачіпає інтереси всіх країн регіону Північної Європи. Ми побачимо також постановку питання - набагато більш чітку - про те, як захистити великі українські міста за допомогою поставок ППО. І ми побачимо, також безсумнівно, питання про те, яким чином використовувати російські заморожені активи, - це питання буде вирішено в другій половині року. Я в цьому не сумніваюся. Чому?Тому що Путін ясно показав у відповідь на ініціативу Трампа - це буде записано в політичній історії, в історії дипломатії: ні, я не припиняю війну. Отже, у другій половині року, адже завжди відповідь формується не відразу, потрібно завжди місяць-два. Ми побачимо в другій половині року послідовну відповідь на відмову Кремля погоджуватися на припинення вогню. 

Папа Лев ХІV може реально допомогти Україні у завершенні війни з росією...