Тренд пошуку "11 Августа"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Актуалізуйте Ваші інтереси
Також, Ви можете змінити вподобання в налаштуваннях Стрічки
Дзеркало Тижня на we.ua

До середини серпня вже п’ять фільмів 2026-го подолали позначку в мільярд доларів світових зборів, а американський літній прокат удруге після пандемії (уперше це сталося в рік «Барбенгаймера») перевищив 4 млрд дол. Проте осінь цікава якраз тим, що після гарантованих літніх блокбастерів студії випускають значно дивніші проєкти.

Том Круз у «Діґґері» грає літнього нафтового магната, який спричинив глобальну катастрофу. Роберт Паттінсон перевтілюється в телеведучого Кріса Гансена. Мартін МакДона відправляє Джона Малковича та Сема Роквелла на острів Пасхи напередодні перевороту в Чилі 1973 року. А Бред Пітт після «F1» проводить майже весь новий фільм посеред дикої природи поруч із собакою-рятувальником.

ZN.UA зібрало сім світових релізів, які цієї осені виходять в український прокат.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Залаштунки»: Фільм про жовті шпалери й порожні коридори зібрав понад 390 мільйонів доларів. Чому глядачів притягує безвихідь

«Практична магія 2» — 10 вересня

Коли перша «Практична магія» вийшла 1998 року, вона не виглядала очевидним кандидатом на франшизу. Фільм Ґріффіна Данна із Сандрою Буллок і Ніколь Кідман одержав стримані відгуки й провалився в прокаті, зате з роками став культовим.

Продюсерка Деніз Ді Нові згадувала, що картина фактично знайшла свою головну аудиторію вже після прокату — через домашні перегляди, стримінги, а згодом TikTok та Instagram.

Знімала сиквел Сюзанн Бір — режисерка «Пташиного короба», яка змінила Ґріффіна Данна. 28 років по тому Буллок і Кідман знову грають сестер Саллі та Джилліан Овенс. Повертаються й Даян Віст та Стокард Ченнінг у ролях тіток Джет і Френні. Молодше покоління родини представляють Джої Кінґ і Мейзі Вільямс.

Сюжет знову обертається навколо родинного прокляття Овенсів: чоловіки, яких кохають жінки цієї родини, приречені на смерть. Цього разу проблема переходить до наступного покоління, а сестрам доводиться повернутися до історії сім’ї.

Є й симпатична деталь для тих, хто пам’ятає оригінал. Для сиквелу заново відтворили будинок Овенсів, причому Буллок розповідала, що декорацію відбудували аж до дрібниць на кшталт ткацького верстата в їдальні. Це добре пояснює, на кого передусім розрахована нова «Практична магія»: фільму потрібно одночасно повернути глядача у знайомий світ і довести, що він існує не лише заради ностальгії.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Шон Пенн заспіває «Червону руту», а Сеітаблаєв зіграє офіцера ГУР: п’ять українських кінопрем’єр

«Resident Evil: Оселя зла» — 17 вересня

Кіноадаптації Resident Evil за два десятиліття встигли дуже далеко відійти від ігор, повернутися до Раккун-Сіті, ще раз перезапуститися й отримати серіальну версію. Тепер Sony разом із німецькою Constantin Film здійснило чергову спробу — але цього разу режисером став Зак Креґґер, автор «Варвара» та «Зброї», який написав сценарій у співавторстві з Шеєм Гаттеном.

Головний герой Браян, якого грає Остін Абрамс, — не поліціянт, не спецагент і не знаменитий персонаж із відеоігор. Він — медичний кур’єр, який везе вантаж до лікарні Раккун-Сіті й опиняється всередині катастрофи буквально посеред робочої зміни. Креґґер розповідає нову історію, що відбувається паралельно з подіями Resident Evil 2, але переносить її у сучасність і свідомо відходить від буквальної хронології гри.

Це важлива зміна після років, коли екранізації намагалися або будувати окрему міфологію навколо героїні Мілли Йовович, або якомога швидше показати глядачам упізнаваних Леона, Клер, Вескера та інших персонажів. Креґґер отримує можливість працювати з базовою механікою Resident Evil: звичайна людина потрапляє у простір, де ще не знає правил і значно слабша за те, що на неї полює.

Із бюджетом близько 80 млн дол. Resident Evil тепер має перевірити, скільки авторської свободи можна зберегти всередині одного з найконтрольованіших брендів ігрової індустрії.

  ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Держкіно причетне до зйомок польського фільму «Санаторій Горького. Поєдинок»: яка вигода для України

«Серце звіра» — 24 вересня

У «Серці звіра» Бред Пітт грає Джеймса Белмонта — ветерана Сил спеціальних операцій Армії США, який після авіакатастрофи опиняється у віддаленій частині Аляски. Поруч із ним — Одін, його бойовий пес у відставці. У другорядних ролях — Джей Кей Сіммонс та Анна Ламб.

Режисує фільм Девід Еєр, який уже працював із Піттом у «Люті». Еєр відомий історіями про поліціянтів, військових і чоловіків, замкнених усередині жорсткого середовища, але новий фільм він сам описує значно м’якше — як історію про горе, зцілення та зв’язок людини із собакою. Попри те, що дія відбувається на Алясці, картину знімали повністю в Новій Зеландії. До деяких гірських і льодовикових локацій групу доставляли вертольотами, і кількість обладнання доводилось обмежувати.

Одіна переважно грає Убер — собака з пошуково-рятувальною підготовкою, який належить новозеландському рятувальнику-волонтеру; у певних сценах його підміняли трьома його ж нащадками. Причому різних собак використовували залежно від завдання. Еєр звернув увагу на те, наскільки спокійно пес поводився навіть у вертольоті. У проморолику Пітт називає Одіна «номером один у знімальному плані» й головною зіркою картини.

Для самого Пітта це теж цікава зміна масштабу. Після великих ансамблевих і видовищних проєктів значну частину фільму на ньому триматимуться сцени, де акторові просто немає з ким вести звичний діалог. Якщо взаємини Джеймса й Одіна справді працюватимуть, «Серце звіра» може виявитися доволі камерним фільмом.

  ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Творець “Зоряних війн” назвав штучний інтелект майбутнім кіновиробництва

«Діґґер» — 1 жовтня

Том Круз протягом останніх двох десятиліть майже методично переконував глядачів, що здатен урятувати будь-що: пасажирський літак, команду агентів, ядерний арсенал і за потреби весь світ. У «Діґґері» він грає людину, через яку світ узагалі доводиться рятувати.

Діґґер Роквелл — ексцентричний нафтовий магнат, чия компанія спричиняє екологічну катастрофу: за сюжетом вибух на свердловині відколює від ґренландського льодовика брилу розміром із Коннектикут, і це запускає ланцюгову реакцію аж до загрози ядерної війни.

Після цього Діґґер береться доводити людству, що саме він здатен усе виправити. Джон Ґудмен грає хворого президента США, який вимагає від Діґґера «прибрати за собою».

Для ролі Круз змінив голос, отримав сиве поріділе волосся, живіт і зовнішність, яка майже демонстративно суперечить його звичному образу в блокбастерах. Актор сказав, що йому знадобилося 40 років кар’єри, щоб узути чоботи Діґґера Роквелла.

Для режисера Іньярріту це перший англомовний повнометражний фільм після «Легенди Г’ю Ґласса» (2015). Сценарій він написав іще 2023-го разом зі співавторами «Бердмена» Ніколасом Джакобоне й Александром Дінеларісом та мексиканською письменницею Сабіною Берман; знімали пів року у Великій Британії, до того ж на плівку VistaVision. У картині також зіграли Сандра Гюллер, Різ Ахмед, Майкл Стулбарґ, Джессі Племонс, Емма Д’Арсі та Софі Вайлд.

Поєднання Іньярріту й Круза цікаве вже саме собою. Режисер уміє доводити акторів до фізичної й психологічної крайності. Студія Warner Bros. Pictures описує фільм як «комедію катастрофічних масштабів».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Заплакав на «Гамлеті», провалив вступ до «акторки» і став режисером лише в 47: історія Міхаеля Ганеке

«Соціальна розплата» — 8 жовтня

У фіналі «Соціальної мережі» 2010 року Марк Цукерберг сидів перед ноутбуком і без кінця оновлював сторінку Facebook. Минуло 16 років, і режисер Аарон Соркін повертається до компанії, яка за цей час стала Meta, придбала Instagram і WhatsApp та опинилась у центрі дискусій про алгоритми, політику, психічне здоров’я підлітків і межі відповідальності технологічних платформ.

«Соціальна розплата» — не пряме продовження фільму Девіда Фінчера, а, за формулюванням Sony, його companion piece (споріднена історія). За основу взято розслідування The Facebook Files, опубліковане The Wall Street Journal 2021 року: співробітниця Facebook Френсіс Хауґен у виконанні Майкі Медісон передає журналістові Джеффу Горвіцу (Джеремі Аллен Вайт) внутрішні документи компанії. У фільмі також знялися Білл Берр, Вунмі Мосаку, Біллі Маґнуссен і Бетті Ґілпін.

Марк Цукерберг цього разу теж інший. Соркін три дні намагався переконати Джессі Айзенберга знову взяти роль, яка принесла акторові номінацію на «Оскар», але той відмовився: за словами Соркіна, Айзенберг більше не хоче, щоб його ототожнювали з Цукербергом. Його замінив Джеремі Стронг, зірка «Спадкоємців».

Стронг написав Цукербергу. Актор пояснив, що хотів попередити: підходитиме до ролі серйозно та з повагою, незалежно від ставлення до свого героя. Цукерберг відповів, але зміст листування Стронг не розкрив.

Одна з головних інтриг полягає в тому, чи залишить Соркін героям достатньо простору для суперечностей — чи перетворить складну історію Facebook на процес із уже готовим обвинувальним висновком.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Анатомія обману: як фільми-головоломки грають на тому, чого ми насправді боїмося

«Праймтайм» — 22 жовтня

У середині 2000-х американський журналіст Кріс Гансен став телевізійною знаменитістю завдяки циклу розслідувань To Catch a Predator («Спіймати хижака»). Дорослих чоловіків, які в Інтернеті домовлялися про зустріч із неповнолітніми, заманювали в підготовлений будинок. Там замість підлітка на них чекали Гансен, приховані камери, а згодом — поліція.

Саме цю історію розповідає «Праймтайм». Кріса Гансена грає Роберт Паттінсон. A24 описує події дуже лаконічно: 2006 рік, ведучий To Catch a Predator вирішує увійти в історію телебачення.

Формат швидко став масовим видовищем, породив наслідувачів, а методи творців дедалі частіше викликали питання про межу між журналістикою, правоохоронною роботою та публічним приниженням.

За час виходу проєкту в ефір і внаслідок співпраці з громадською групою Perverted Justice та поліцією було здійснено численні затримання. Серед підозрюваних опинялися люди різних професій: учителі, поліціянти, військові, священники та чиновники.

Найгучніша операція відбулася в листопаді 2006-го в містечку Мерфі, штат Техас. Один із фігурантів, помічник окружного прокурора, так і не приїхав до підставного будинку — тоді поліція разом зі знімальною групою вирушила до нього додому. Під час обшуку він застрелився. Проти решти затриманих у Мерфі місцева прокуратура згодом зняла всі обвинувачення, а сестра загиблого подала до NBC позов на понад 100 млн дол., який сторони врегулювали позасудово. До 2007-го проєкт завершився.

Для режисера Ленса Оппенгайма це дебют у повнометражному ігровому кіно після документальних робіт для HBO. Сценарій написав Аджон Сінґ. Паттінсон не тільки виконує головну роль, а й продюсує картину — серед продюсерів також Арі Астер. Цього року стрічка змагатиметься у Венеції за «Золотого лева».

«Праймтайм» може виявитися фільмом не стільки про телебачення нульових, скільки про те, чому аудиторії настільки подобається дивитися, як покарання перетворюється на контент.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ На фронті загинув актор Євген Бушмакін, відомий за фільмом “Герой мого часу”

«Дикий кінь номер дев’ять» — 5 листопада

Мартін МакДона знову збирає двох складних чоловіків, відправляє їх у красиве віддалене місце й поступово руйнує їхні стосунки. Після Брюгге та острова Інішерін цього разу місцем дії стає Рапа-Нуї, або острів Пасхи, а героями — двоє агентів ЦРУ.

Події відбуваються напередодні військового перевороту 11 вересня 1973 року, який скинув уряд Сальвадора Альєнде й привів до влади Авґусто Піночета. Агенти Кріс і Лі прибувають із Сантьяго на острів за наказом керівника бюро MJ, якого грає Стів Бушемі. Кріса грає Джон Малкович, його молодшого напарника — Сем Роквелл.

МакДона розповідав, що побував на острові Пасхи багато років тому й відтоді хотів знайти історію, яку варто було б там зняти. У центрі нового фільму він ставить Кріса — досвідченого, складного за характером агента. Саме зв’язок Кріса з двома бунтівними студентками (Маріана ді Джіроламо та Айлін Салас) ставить поїздку під загрозу.

Сам режисер описує картину як розмову про провину, гріхи й підбиття підсумків власного життя. Це його перший повний метр після «Банші Інішеріна». Світова прем’єра відбудеться на Венеційському кінофестивалі на початку вересня, де фільм змагатиметься за призи.

З МакДоною Роквелл працює втретє — після «Семи психопатів» і «Трьох білбордів за межами Еббінга, Міссурі». Том Вейтс теж повертається до режисера після «Семи психопатів». Але цього разу особливо цікавою видається пара Роквелл — Малкович: у МакДони такі чоловічі союзи майже ніколи не залишаються просто дружбою чи партнерством. Через них він говорить про образи, провину, вірність і про речі, які люди роками не можуть сказати одне одному прямо.

Втручання США у чилійську політику й таємні операції ЦРУ проти уряду Альєнде підтверджені розсекреченими документами й сенатськими розслідуваннями. Водночас прямої участі ЦРУ саме у перевороті 11 вересня 1973 року ці матеріали не встановлюють.

Перейти на zn.ua
Дзеркало Тижня на we.ua
Третій сезон найгучнішої польської історичної комедії виходить 5 серпня — Netflix продовжує історію про шляхтича Яна Павела Адамчевського, власника «меншої половини» села Адамчиха й самопроголошеного претендента на звання найвідомішого Яна Павела в історії Польщі.
«1670» перетворив сарматський міф на меми, туристичні маршрути й цілу індустрію, яку підтримує держава. Проте якщо поглянути на це з української перспективи, стають очевидними сліпі плями. Рік, що його автори обрали як простір для «мирної» сатири, для українських земель був розпалом Руїни, а сцени сеймику знімали в українській церкві, яка спорожніла після повоєнних депортацій.
Рік без війни
Сценарист і автор ідеї Якуб Ружило пояснював свій вибір прагматично: йому була потрібна епоха, що концептуально нагадувала б сторінки романів Генрика Сенкевича, але без масштабної війни безпосередньо в кадрі. У XVII столітті таких спокійних періодів було вкрай мало, тому вибір природно впав на відносно стабільний для Польщі 1670-й.
Кадр з 3 сезону серіалу «1670» / Netflix
Форму подачі матеріалу теж легко розпізнати — це історичне мок’юментарі (формат, який імітує документальне кіно, але розповідає вигадану історію, зазвичай із сатирою чи пародією), побудоване за логікою культового серіалу «Офіс». У такій парадигмі злам четвертої стіни, інтерв’ю безпосередньо в камеру, театральні паузи та подекуди абсурдна самовпевненість головного героя працюють набагато ефективніше й часто виявляються смішнішими за сам прямолінійний жарт.
Для Мазовії 1670-й справді міг здатися бажаним перепочинком. Проте ця ілюзія миру зовсім не стосувалася Чигирина. Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Польща й Московія поділили українські землі по Дніпру, гетьман Петро Дорошенко відчайдушно намагався відновити козацьку державу на обох берегах.
Іще 1669 року він домігся схвалення складного союзу з Османською імперією, увійшовши до багаторівневої системи протекторату. Натомість 2 (12) вересня 1670 року в Острозі представники короля Міхала Корибута Вишневецького уклали угоду з його політичним суперником — Михайлом Ханенком. Варшава офіційно визнала його гетьманом Правобережжя, тоді як пропозиції Дорошенка, що концептуально спиралися на принципи Гадяцької угоди й були розраховані на ширшу автономію козацької України, не дали жодного результату.
Наслідок не забариться: вже за два роки османсько-козацьке військо візьме Кам’янець, а Бучацький мир юридично оформить черговий переділ Поділля та Правобережжя.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Бог, гумор, вітчизна»: як польський серіал «1670» вчить нас сміятися з минулого, щоб говорити про майбутнє


Фантомне тіло
Джерелом натхнення для творців проєкту стала резонансна книжка соціолога Яна Сови «Фантомне тіло короля». Ружило прочитав її ще тоді, коли працював копірайтером, і згодом переніс у сценарій ключове відчуття: шляхетська Річ Посполита була зовсім не гармонійною «золотою добою». Навпаки, це була жорстка експлуатаційна система, у якій невелика привілейована верства проголосила власний спосіб життя єдиною нормою для решти.
Кадр з 3 сезону серіалу «1670» / Netflix
Сова як свідомо провокативний інтерпретатор описує державу після смерті Сигізмунда II Августа як «фантом» і пропонує для неї промовисту назву «Польська кресова компанія» — за прямою аналогією із західноєвропейськими торговельно-колоніальними корпораціями. Йдеться про специфічну федерацію магнатських доменів, що отримувала велетенські політичні й економічні вигоди від освоєння східних земель, передусім територій сучасної України.
У цьому контексті головний герой Ян Павел щиро вважає себе людиною, яка всього досягла завдяки важкій і виснажливій праці. Він парадоксально говорить мовою сучасного неоліберального підприємця, терпляче пояснює своїм кріпакам об’єктивні переваги соціальної нерівності й щиро дивується, чому теорія «просочування багатства згори» не викликає в них жодного ентузіазму.
Сарматизм — ідеологія XVI–XVIII століть, згідно з якою шляхта вважала себе нащадками біблійного Яфета, а селян зараховувала до нащадків Хама, тобто до окремого «сорту» людей, — постає тут лише як витончений механізм суспільного самообману.
 
Місце для «іншого» в Адамчисі займає хіба що Мацей — православний литвин, помічник коваля і чи не єдина людина в селі, яка тверезо мислить. За дотепним анахронічним жартом, він потрапив сюди «за програмою Erasmus». Симптоматично, що це саме литвин, а не русин чи козак: литовський сусід у польській масовій уяві виглядає значно безпечнішим за українського, з яким історичні рахунки й досі не закрито.
Кадр з 3 сезону серіалу «1670» / Netflix
Україна як декорація
Найматеріальніша присутність України у серіалі «1670» — у титрах із переліком локацій. Шляхетський сеймик — одну з ключових інституцій, які уособлюють станову демократію з її фундаментальним правом liberum veto, — знімали в церковному комплексі села Радруж, розташованому за кілька кілометрів від сучасного українського кордону.
Церква святої Параскеви, датована приблизно 1583 роком, належить до найстаріших дерев’яних сакральних споруд, що збереглись у Польщі, і з 2013 року входить до транскордонного об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО «Дерев’яні церкви Карпатського регіону Польщі й України».
Церква Святої Параскеви (Радруж)Henryk Bielamowicz / Wikimedia Commons
1939 року Радруж налічував 2590 жителів, із яких 2410 були українцями. Після Другої світової війни майже всю українську громаду виселили: більшість під примусом вивезли до радянської України в 1944–1946 роках, а решту українських і змішаних родин — під час операції «Вісла» 1947-го. Село, де мешкало понад дві тисячі людей, перетворилося на прикордонну місцевість із менш як двома сотнями жителів. Церква втратила парафію, проте згодом була збережена як пам’ятка та музейний об’єкт.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Санаторій Горького» виходить в український прокат. Як драмі про історію Польщі погодили 18,8 мільйона гривень держпідтримки в конкурсі про історію України


Однак трагедія Радружа не вичерпується історією виселеної української громади. За даними польської сторони, у 1944–1946 роках члени підпілля ОУН і відділів УПА вбивали тут польських цивільних. Польські меморіальні джерела називають 29 поляків і двох українців, покараних за допомогу їм; офіційні матеріали IPN обережніше говорять про понад 20 загиблих у Радружі та його околицях.
11 липня 2026 року президент Польщі Кароль Навроцький ушанував їх біля пам’ятника в церковному комплексі святої Параскеви.
Економіка сміху
Перший сезон Netflix профінансував самотужки: до того сценарій відхилили кілька польських мовників, які не вірили, що молодь дивитиметься костюмовану комедію про шляхту та кріпаків. Платформа все ж таки перестрахувалася — попросила відзняти два пробні дні, подивилася десять хвилин матеріалу і лише тоді виділила повний бюджет.
2024 року польські медіа оприлюднили доволі скандальні умови набору масовки для другого сезону: акторам пропонували 120 злотих нетто за знімальний день до 12 годин, що арифметично дорівнює мізерним 10 злотим за годину.
Кадр з 3 сезону серіалу «1670» / Netflix
Продакшн намагався виправдовуватися, наголошуючи, що це фіксована плата за виконану роботу, а не стандартна погодинна зарплата. Та жарт одного з кандидатів на кастинг виявився влучним: такі умови справді «допомагають увійти в роль панщизняного селянина ще на старті».
Попри це, на макрорівні до створення третього сезону активно долучилася польська держава, розгледівши потенціал. За відкритим реєстром Польського інституту кіномистецтва, компанія Akson Studio отримала 7 733 500 злотих у межах системи підтримки аудіовізуального виробництва. Важливо розуміти: це не просто класичний грант «на серіал», а кеш-рібейт — державна компенсація до 30% кваліфікованих витрат, здійснених безпосередньо у Польщі. Держава повертає частину коштів за роботу польської команди, акторів, оренду техніки, декорації та локації.
У перші п’ять днів «1670» переглянули близько 754,6 тисячі польських користувачів Netflix — це 17% локальної аудиторії платформи. У США — 806,4 тисячі, але в масштабах тамтешнього ринку ця частка на порядок менша. В Україні точної аудиторії серіалу не оприлюднювали, проте вже за кілька днів після прем’єри він піднявся на друге місце в українському рейтингу Netflix, поступившись лише фінальному сезону «Корони». Третє місце серіал посів у рейтингах Чехії та Словаччини і загалом увійшов у десятку найпопулярніших у 24 країнах.
Вигадану Адамчиху знімали переважно в етнографічному парку Музею народної культури в Кольбушовій — скансені на Підкарпатті, де зберігаються традиційні садиби, млини, вітряки та інші господарські споруди регіону. Для серіалу цей простір доповнили маєтком Яна Павела, корчмою та іншими декораціями, а після успіху «1670» музей перетворився ще й на місце паломництва для фанатів. Тут проводять тематичні екскурсії, показують локації зі зйомок і дозволяють весільні фотосесії в декораціях.
Кадр з 3 сезону серіалу «1670» / Netflix
Цю економіку впізнаваності Netflix розвиває і поза межами знімального майданчика. З 5 до 23 серпня у вроцлавській Залі століття експонуватимуть «Панораму 1670» — мальоване полотно, доповнене виставкою оригінальних костюмів і декорацій. Його навмисно зробили рівно на 1670 міліметрів довшим за Рацлавицьку панораму: навіть сарматську пиху тут вирішили буквально виміряти.
У цьому жарті є ще один історичний шар. Рацлавицьку панораму, з якою тепер змагається «1670», створили у Львові як одну з головних атракцій Загальної крайової виставки 1894 року. Це був польський національний проєкт, народжений у багатонаціональному місті, яке після Другої світової війни опинилося в іншій державі, тоді як саме полотно перевезли до Вроцлава.
Фрагмент «Рацлавицької панорами». Ян Стика, Войцех Коссак, 1893–1894 роки Wikimedia commons
Чи можливий український «1670»
Розмова про можливість створення українського аналога цього разу не зводиться виключно до традиційної відсутності фінансування. Наприклад, бюджет державної ініціативи «Тисячовесна» становить 4 млрд грн, і близько 1,9 млрд із них спрямовано на виробництво ігрових фільмів і серіалів. Заявок подали 2634, сумарний запит перевищив бюджет у 4,8 раза, а фінальні пітчинги допущених проєктів відбудуться 12–16 серпня.
Рівень кінематографічного ремесла в нас теж є. Серіал «Спіймати Кайдаша» Наталки Ворожбит довів, що класичний літературний текст можна не просто бездумно ілюструвати, а й перетворити на діагноз сучасного суспільства.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Серіал "Спіймати Кайдаша" став переможцем престижної кінопремії "Золота Дзиґа"


«Конотопська відьма» засвідчила попит на жанрове кіно, що сміливо працює з національним фольклором і травмою війни без зайвої музейної пилюки. Обидва ці приклади важливі насамперед тим, що посилюють довіру до власного глядача: українська аудиторія здатна впізнавати себе у складному, іронічному й далеко не завжди комфортному дзеркалі.
Костюмована комедія про минуле в нас теж уже була — проєкт «Козаки. Абсолютно брехлива історія» (ICTV, 2020). Це був дотепний і яскравий пригодницький атракціон, але сама його назва містила заздалегідь підготовлене захисне застереження: не сприймайте нас серйозно — ми нічого фундаментального не стверджуємо про реальне минуле.
Польський «1670» працює інакше. Він дозволяє собі відверто брехати в дрібних деталях, свідомо змішувати століття й використовувати сучасну корпоративну лексику, але водночас серйозно ставиться до механізмів здобуття влади, станової пихи, релігійної моралі та жорстокої економічної експлуатації.
Ось у чому полягає головна ментальна складність для українських творців. Наша історична культура надто довго формувалася в умовах заборон, привласнень і російської колоніальної політики. Тому будь-яку повернуту з небуття постать нам значно легше одразу поставити на високий п’єдестал, а будь-яку іронію на її адресу автоматично сприйняти як ворожу атаку чи зраду. В умовах повномасштабної війни цей рефлекс героїзації лише посилюється: суспільство інстинктивно вимагає, аби минуле виключно мобілізувало, а не ставило болісні й незручні запитання.
Гіпотетичний український «1670» за жодних обставин не має бути блідою копією польського формату чи просто комедійною біографією одного конкретного гетьмана. Набагато цікавішим для дослідження був би цілий макрокосм епохи: військова канцелярія, де універсали пишуть швидше, ніж виконують; велика козацька рада, на якій усі присягають до смерті захищати вольності, але кожен трактує їх виключно на власну користь; або ж типове правобережне містечко часів Руїни, куди по черзі, змінюючи прапори, приїздять посли Варшави, Москви й Порти, а місцеве населення лавірує між ними, намагаючись зберегти бодай ілюзію суб’єктності та право вирішувати за себе.
Український історичний серіал стане впізнаваним у світі тоді, коли ми дозволимо минулому бути суперечливим, незручним і часом навіть смішним.
Перейти на zn.ua

Приєднуйтесь до Платформи

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил

Повернутись до авторизації

Останні коментарі

Що не так з цим дописом?