Тренд пошуку "6 вересня свято"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки

Актуалізуйте Ваші інтереси

Також, Ви можете змінити вподобання в налаштуваннях Стрічки
УНІАН на unian.ua
6 вересня: церковне свято сьогодні, що заборонено брати в руки цього дня
У православне свято сьогодні остерігаються порушувати будь-які заборони.
6 вересня: церковне свято сьогодні, що заборонено брати в руки цього дняПерейти на #
ТСН на tsn.ua
Яке завтра, 6 вересня, свято — все про цей день, яке церковне свято, що не можна робити
Завтра, 6 вересня, День адміністратора Центру надання адміністративних послуг в Україні. Віряни вшановують пам’ять святого мученика Євдоксія і тих, хто з ним. До Нового року залишилося 116 днів.
Яке завтра, 6 вересня, свято — все про цей день, яке церковне свято, що не можна робитиПерейти на unian.ua
ТСН на tsn.ua
6 вересня — яке церковне свято, про що просити у своїх молитвах до архангела Михаїла
Що завтра за церковне свято святкують в Україні за новим календарем і кому моляться віряни — читайте в матеріалі ТСН.ua.
6 вересня — яке церковне свято, про що просити у своїх молитвах до архангела МихаїлаПерейти на tsn.ua
Gazeta.ua на gazeta.ua
Донація на колесах: розпочав роботу пересувний донорський хаб "Теплокровні"
ПУМБ і Mastercard разом із "ДонорUA" та "Агенти крові" запустили пересувний донорський хаб "Теплокровні". Минулими вихідними його робота стартувала у Києві. У вересні і жовтні автобус працюватиме у різних районах столиці. А потім вирушить в обласні центри. Усі охочі можуть долучитися до здачі крові після попередньої реєстрації. "Історія донорства команди ПУМБ триває вже 10 років. Весь цей час ми організовуємо корпоративні донації. Коли почалася повномасштабна війна, ми почали активно співпрацювати з громадськими організаціями "ДонорUA" та "Агенти крові". Крім закритих, почали проводити і відкриті донації для всіх бажаючих. Торік влаштували донорський тур великим містами на тралі. Побачили, що це дуже відгукнулося людям. Нас питали: "А чому ви не приїхали в наше місто?". Не мали можливості охопити всі міста, бо орендували трал лише на короткий термін. Почали думати, як можемо масштабувати проєкт і розвивати культуру донорства. І народилася ідея створити власний пересувний донорський хаб, який подорожуватиме містами України", - розповіла Тетяна Колесник, керівниця сектору КСВ ПУМБ. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як оформити згоду на донорство органів Пересувний донорський хаб "Теплокровні" - це сучасний двоповерховий автобус, у якому все створено для комфортної здачі крові. Центр донації облаштували на другому поверсі. Після реєстрації потенційних донорів лаборант бере аналізи, а лікар проводить консультацію. Якщо немає протипоказань, після чашки чаю з печивом той, хто здає кров, переходить у зону, де проходить донація. Зазвичай процедура триває 10-15 хв. Все обладнання - сучасне, а інструменти - одноразові. 19-річний Андрій Кліменков прийшов здавати кров ушосте. Перший раз він став донором у свій 18-й день народження. "Перше бажання здати кров виникло ще в дитинстві, коли батьки розповідали, як рятували мене після складної операції на серці. Маю першу негативну групу крові. Для мого порятунку знадобилося 5 донорів, яких не так просто було знайти. Батьки часто про це згадували, і з кожним роком мені все більше хотілося повернути моральний борг людям, які тоді пожертвували кров. Вдалося зробити це, коли дозволив закон. У день свого 18-річчя вперше став донором - зробив собі такий подарунок на день народження. Відтоді що два місяці регулярно здаю кров", - поділився Кліменков. Він зазначив: щоб бути донором, треба слідкувати за своїм здоров'ям. "Донорство - це про здоровий спосіб життя, спорт, правильне харчування. Якщо цього всього дотримуватися, то донації зовсім не заважають, а навіть допомагають", - додав чоловік. Кореспондентка Gazeta.ua теж планувала здати кров. Але не змогла це зробити через низький рівень гемоглобіну. "Звісно, я засмутилася. Але тепер знаю, що до донації ніколи не допустять людину, якій це може зашкодити. Працюватиму над тим, щоб вирішити проблему і наступного разу долучитися до тих, хто своєю кров'ю рятує життя інших", - сказала вона. У перші дні роботи пересувного хабу "Теплокровні" до донацій долучилося 172 людей. Разом вони здали 77,4 літрів крові - це потенційно 516 врятованих життів. Ми хочемо, щоб наша країна ставала кращою і тут хотілося жити "Співробітники ПУМБ активно долучаються до донацій крові. Загалом, на рік ми влаштовуємо дві-три корпоративні заходи для своїх. А також беремо участь у відкритих донаціях. Завдяки цьому, по-перше, формується культура піклування про своє здоров'я. А по-друге, це гуртує колектив. Донації - це завжди свято: обійми, неформальні розмови, невеличкі подарунки. У проєкті "Теплокровні" орієнтуємося на молодь. Людина, яка тільки формується, може швидше долучати до своєї культури щось нове", - зазначила керівниця сектору КСВ ПУМБ. За її словами, подібні ініціативи - це частина соціальної відповідальності бізнесу. "Ми, як й інші бізнеси, хочемо, щоб наша країна ставала кращою та сильнішою і тут хотілося жити, працювати, розвивати бізнес", - підсумувала Тетяна Колесник. Наступна зупинка автобуса - Київ, 6 вересня. Зареєструватися на донацію вже можна за посиланням. Вливайся в спільноту "Теплокровних" і рятуй життя! Для тих, хто хоче підтримати ініціативу, але не має можливості здати кров, ПУМБ і Mastercard також презентували нову лінійку мерчу "Теплокровні" в межах проєкту "Ми однієї крові". 50% коштів із продажу мерчу перерахують до ГО "ДонорUA" та "Агенти крові".
Донація на колесах: розпочав роботу пересувний донорський хаб ТеплокровніПерейти на tsn.ua
Еспресо на espreso.tv
Вони йшли вбивати СРСР: як українська незалежність застала КДБ зненацька. Розмова Портникова і Зінченка
Портников: Коли ми говоримо про Україну як незалежну державу — як реального суб’єкта світової історії та міжнародного права — маємо розуміти: саме цього Росія намагається нас позбавити. Та не менш важливо поставити собі інше запитання: наскільки всередині такої України є українці, які ототожнюють себе з цією державою, з її викликами, відповідальністю, шляхом? Я добре пам’ятаю, як 24 серпня 1991 року було проголошено незалежність України. Але тоді таких українців — свідомих, внутрішньо готових прийняти й захищати цю незалежність — було небагато. Навіть у сесійній залі Верховної Ради їх, чесно кажучи, було менше, ніж хотілося б.Віталій Портников, фото: apostrophe.ua Зінченко: Якщо згадати 1 грудня 1991 року, то 90,32% громадян, які взяли участь у всеукраїнському референдумі, проголосували "за" — за підтвердження Акта проголошення незалежності. Це був потужний сигнал довіри до ідеї власної державності. І коли ми дивимось на 2022 рік — то маємо майже той самий показник: близько 90%, а подекуди й більше, українців знову підтверджують свою підтримку незалежності. Це при тому, що ще 10–15 років тому ми спостерігали зовсім іншу тенденцію. Тоді рівень підтримки ідеї незалежної України падав — у деякі моменти він опускався до позначки близько 50%. Тобто ми пройшли довгий шлях — із широкою амплітудою сумнівів і надії, зростання і спаду. Але що важливо — ми вистояли. І зараз ця віра — як ніколи глибокаОлександр Зінченко, фото: Суспільне мовлення Портников: З одного боку, результати референдуму 1 грудня 1991 року — справді переконливі й промовисті для всіх. Хоча, зізнаюсь, я знав лише одну людину, яка змогла точно спрогнозувати ці цифри ще до голосування.Зінченко: І це був, здається, Степан Хмара. Портников: Це був Степан Хмара. А потім, пам’ятаю, він навіть "плясав" — у доброму сенсі. Приїхав до Москви, до Верховної Ради Радянського Союзу, і з гордістю сказав: "От бачите, я виявився абсолютно точним у своєму прогнозі." Ця Верховна Рада, до речі, тоді вже доживала свої останні дні.Зінченко: А знаєш, як Степан Хмара зустрів незалежністьПортников: У в'язниці. Пам'ятаю.Зінченко: І він не хотів виходити. Цього епізоду ти, мабуть, не знаєш.Портников: Ні, не знаю. Зінченко: Прекрасний епізод, який мені розповідав Михайло Ратушний. Суть історії полягала в тому, що їх начебто "загребли" через інциденти під час останнього воєнного параду в Києві, що відбувся 7 листопада. Саме тоді нібито Степан Ількович побив офіцераполіції.Портников: Так, я пам'ятаю історію. Зінченко: І в результаті через це Ратушний опинився у в’язниці. Та 25 серпня президія Верховної Ради оголосила амністію для всіх, хто потрапив під переслідування. Михайло вийшов на свободу, а Степана Ільковича не було. Він каже: "Ну, давайте я за ним піду". Його відводять до того місця, де на той час перебував Степан Хмара. І відбувається прекрасний діалог:— Степане, нас випускають. Пішли!— "Та відстаньте!" — відповідає Степан (Він навіть сказав інше слово, більш різке).— Дайте мені дописати статтю!У цей момент він сидів у камері і працював над важливою для себе статтею.Портников: Важливо також зрозуміти, чому Степана Ільковича не випустили 24 серпня — це дуже цікавий момент. Я був свідком цих подій і, здається, що в момент проголошення незалежності багатьом людям, як це часто буває в такі історичні хвилини, "відключилися мізки". Після того, як усі проголосували, комуністи не зовсім розуміли, що робити далі. А люди з Народної Ради — з їхніми дисидентськими біографіями — співали "Червону калину", обнімалися, святкували. Це було своєрідне українське свято в Раді. Тоді Кравчук закрив засідання — і, здається, всі просто забули про справжню роботу, яку треба було зробити.Зінченко: Вони не зовсім забули — просто всі були на той момент виснажені. Але вже в кулуарах, після закриття засідання, опозиція і Народна Рада виступили з критикою щодо Плюща та Кравчука. Вони запитали: "А чому ж ми голосували за амністію політичних в’язнів?" В результаті амністію ухвалили вже наступного дня — підписом президії Верховної Ради.Портников: Ну, насправді наступний день був не менш цікавий, ніж попередній, тому що наступного дня заборонили комуністичну партію України.Зінченко: Але заборону ввели досить цікавим і навіть забавним способом. Спочатку Київська міська рада ухвалила рішення заборонити діяльність, зокрема, Центрального комітету Комуністичної партії на території Києва та опечатали його приміщення. Лише згодом президія Верховної Ради підтримала це рішення і заборонила діяльність КПРС, принаймні, на той час, а також призупинила її розслідування.Портников: Мушу сказати, що сама ця заборона завжди здавалася мені неймовірно гротескною — особливо з огляду на контекст проголошення незалежності. Адже Україна оголошувала свою незалежність у той час, коли в Російській Федерації у Верховній Раді одночасно відбувалося паралельне засідання, на яке Борис Єльцин привів Михайла ГорбачоваЗінченко: Це було напередодні. Так, це було 23го числа. фото: з відкритих джерел Портников: Я маю на увазі не те, що ці події відбувалися в один і той самий день, а саме — що вони відбувалися на тлі один одного. 23 серпня Борис Єльцин видав указ про заборону КПРС на території Російської Федерації і примусив Михайла Горбачова з ним погодитися. Цей указ став поштовхом для скликання сесії 24 серпня — вже з метою врятувати ситуацію.Зінченко: 22 серпня Верховна Рада прийняла рішення провести надзвичайну сесію в суботу, 24 серпня. І саме того дня вони зібралися для ухвалення важливих рішень. 23 серпня в Москві відбулися знакові події: Борис Єльцин у прямому ефірі підписав указ про заборону Комуністичної партії в присутності Михайла Сергійовича Горбачова. Горбачов був розгублений — адже ніхто раніше не звільняв із роботи в прямому ефірі. Хоча він залишався президентом Радянського Союзу ще деякий час, посаду генерального секретаря ЦК КПРС він, фактично, втратив у цей момент, при чому, дуже несподівано і публічно. Водночас, друга посада ще деякий час залишалася за ним.Портников: 23 серпня, коли Комуністична партія Радянського Союзу вже була заборонена на території Російської Федерації, я був на пресконференції першого секретаря ЦК незабороненої частини партії — Станіслава Горенка. Ця пресконференція відбувалась на Банковій, і ми вже знали, що ЦК КПУ брав участь у ГКЧП, а Горенко разом з Варенниковим зустрічалися із Кравчуком, примушуючи його погодитися з ГКЧП. Горенко пояснював, що комуністична партія гратиме стабілізуючу роль і буде серйозною, впевненою організацією. Я сидів там і сміявся. Мені це здавалося тінню минулого, яку ще не подолали. Причини мого сміху були й особистими. Коли його попередник на посаді першого секретаря ЦК Компартії України, Володимир Івашко, пішов з посади заступника генсекретаря голови Верховної Ради і став заступником генерального секретаря ЦК КПРС, я саме зустрівся з Горенком у Кремлі. Я сказав йому, що він має врахувати всі помилки і зрозуміти: якщо перший секретар ЦК партії стає головою Верховної Ради - він не може залишати партійну посаду, бо всі інші так не робили. Горенко не прислухався до моїх порад, бо виконував усі вказівки Горбачова, чим, фактично, поховав комуністичну партію. Мені не шкода, але дуже цікаво. Горенко гордо заявив, що буде першим секретарем ЦК, і голова Верховної Ради йому не потрібен, адже це, на його думку, перша посада в республіці. А на голову Верховної Ради, фактично, висунули Леоніда Кравчука, якого в ЦК вважали дуже амбітним. Таким чином вони, як вони думали, елегантно від нього позбулися. Після "путчу" я йому говорив, як варто було б діяти з політичної точки зору, щоб "зберегтися", і радий, що він мене не послухав. Коли він уже виступав у ролі залишку минулого, я жартував: "Щось не слухаєш розумних людей, тоді йди собі до в’язниці". Він відповів: "Сміється той, хто сміється останнім". Я ж сказав: "Подивимося, хто буде останнім". Ось така у нас була чудова остання розмова в центральному комітеті партії зі Станіславом Івановичем.Зінченко: Через два дні по Центральному комітету партії розліталися якісь незрозумілі аркуші папери, як розповідав наш колега Микола Вересень, який теж блукав там. А о 17:00 25 серпня над будівлею Центрального комітету партії було спущено червоний прапор — знову ж таки, за участі Вересня, Юрія Луканова, Юрія Бадзьо та багатьох інших учасників цих подій.Портников: Звичайно, потрібно розуміти, що комуністи не очікували, що їх заборонять уже 25-го числа. Фактично, ця ж президія Верховної Ради, яка ухвалила рішення про заборону КПРС, складалася повністю з членів партії, деякі з яких були дуже активними її учасниками. Тобто, їм не було куди діватися. Проте я хочу повернутися до референдуму. Нам варто зрозуміти, за що люди голосували 1 грудня, наскільки вони розуміли, що таке незалежність, і наскільки пов’язували її з ідентичністю чи економічною самостійністю. Вся пропагандистська кампанія перед референдумом була побудована на простій тезі: "Краще, щоб у родині була одна дитина, ніж кілька". Я особисто погоджуюся з цією ідеєю, але знаю багато сімей з багатьма дітьми, де діти почуваються прекрасно. Це, звичайно, моя суб’єктивна думка. Саме тому мене здивувало, наскільки ця пропаганда спрацювала на людей, які майже не мали ідентичності, навіть там, де її, фактично, знищили.Зінченко: Ну, дивись, я розпитував багатьох учасників і свідків тих подій про їхні відчуття та мотивації більшості українців під час голосування. І в цьому сенсі мені найближче до душі думка Юрія Щербака — відомого письменника та політичного діяча як союзного, так і українського масштабу. Він оцінював, що приблизно третина людей, які проголосували за незалежність у грудні 1991 року, були справді ідеологічно налаштовані: їх надихала ідея української незалежності, для них важливими були українська культура, мова, традиції тощо. Таких було приблизно третина тих, хто прийшов на виборчі дільниці і віддав свій голос "за". Ще третина — це так зване "ковбасне" голосування, пов’язане з економічною нерозвиненістю та побоюваннями, які я вже згадував. Ця частина виборців голосувала за незалежність, спираючись на економічні аргументи. До речі, був цікавий епізод із так званим "прогнозом Дойче Банку", який, наскільки я розумію, фактично, був жартом студентів географічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. "Це інтелектуальна ідея, яка поширювалася ще перед квітневим загальнорадянським референдумом, де йшлося, що Україна, як самостійне економічне утворення, значно спроможніша, ніж у складі союзу з іншими менш розвиненими республіками. Цей аргумент активно працював на грудневому референдумі й допоміг переконати багатьох".І ще третина — це ті, хто голосував, керуючись вказівками начальства. А начальство в ті часи — це Леонід Кравчук, який публічно закликав голосувати за незалежність. І ніхто не заперечував, особливо враховуючи, що в той самий час відбувалися перші президентські вибори, де спочатку було сім кандидатів, але один із них, Олександр Миколайович Ткаченко — найбільш ортодоксальний комуніст серед них — зняв свою кандидатуру перед голосуванням. Для виборців, лояльних до комуністів, це означало, що альтернатив небагато, і вони, в основному, слідували вказівкам Кравчука.Леонід Кравчук, фото: з відкритих джерел Портников: Я маю сказати, що на підтвердження цієї версії я зустрічався напередодні референдуму — у жовтні–листопаді 1991 року — з Григорієм Івановичем Ривенком. Він був останнім очільником адміністрації президента Радянського Союзу. Перед цим — членом президентської ради СРСР, а ще раніше — кандидатом у члени Політбюро та першим секретарем Київського обкому партії. Це був типовий український партноменклатурник, який несподівано для себе зробив блискучу кар’єру у керівництві Радянського Союзу. Чому несподівано і навіть "непотрібно"? Бо, якби Горбачов його не помітив і не запросив до Москви, він, швидше за все, залишився б одним із керівників незалежної України. І з його тодішньою популярністю та потенціалом міг би бути і прем’єр-міністром, і, можливо, колись навіть президентом — це була серйозна постать. Горбачов був набагато більш впливовою фігурою, ніж той самий Володимир Івашко, оскільки Ривенко мав авторитет у партійному апараті України, якого Івашко ніколи не здобув. Звичайно, Ривенко, як і більшість партійних функціонерів, був щасливий: хто він тепер? Голова адміністрації президента Радянського Союзу. А хто такий президент СРСР? Ніхто. Це був неймовірний кульбіт. Він мімікрував, як більшість із них, і для мене залишається загадкою, що практично всі, кого брали на союзні посади, залишилися в Москві. Візьмемо, наприклад, Віталія Коротича, який став яскравим "путіністом" після повернення до Москви. Можливе виключення — Валерій Цибух, один із останніх перших секретарів комсомолу України, який був головою комітету з молоді Верховної Ради СРСР, а після цього повернувся в Україну й зробив тут політичну та дипломатичну кар’єру. Він був набагато більше вкорінений в український контекст і, я б сказав, був більше українцем, ніж усі ті, про кого я говорив, з точки зору розуміння свого місця.Зінченко: Питання ідентичності все ж таки є важливим. Портников: Це дуже важливо. Я зустрічався з Григорієм Івановичем Ривенком, який уже повністю мімікрував під союзного начальника. Під час нашої розмови він говорив українською. І ось що він мені каже: "Віталію, ти ж не думаєш, що українці проголосують проти союзу з російським народом? Як ти це собі уявляєш? Українці не підтримаєте таке дивне рішення Верховної Ради. Я не розумію, хто це готував. За це українці не проголосують. Це викличе кризу, бо вони проголосують проти рішення парламенту. Будуть дострокові вибори". Я відповів: " Ви що, хочете зі мною історичної дискусії? Ви ж знаєте мої погляди". Він: "Ні, я взагалі не хочу ніякої дискусії. Просто пояснюю, як буде". Тоді я кажу: "Можна я перед прощанням задам вам одне питання, не історичного характеру?" Він погодився. Я продовжив: " Уявіть собі, Григорію Івановичу, що ви не сидите в цьому кабінеті, а у тому, де провели свої останні роки — на посаді голови Київської обласної державної адміністрації. І вам телефонує Леонід Макарович Кравчук і питає: "Гріша, скільки ти мені даш відсотків на референдумі?"". Григорій Іванович, не замислюючись, відповідає: "75%". Я запитую: "Можна я піду?" Він почервонів, усвідомлюючи, що тільки-но сказав. І додав: "Ні, це ж не таке питання — екзистенційне". Після цього я зрозумів: референдум — це буде не стільки про ідеї, скільки про авторитет. Я побачив людину, яка зробила блискучу кар’єру, і точно знав, що саме її авторитет дозволить отримати потрібний результат на голосуванні. Не через фальсифікації — тоді навіть не знали, що це таке — а через довіру людей до великого начальника. От і весь референдум про незалежність міг на 25% складатися саме з такої поваги до перших секретарів, очільників адміністрацій, директорів заводів, пароплавів, голів колгоспів — до тих, кому люди довіряли.Зінченко: І от дивіться, наскільки унікальною була та ситуація, яка з різних причин змогла консолідувати всю українську націю. Тоді близько 90% українців прийшли на референдум і проголосували так, як, в принципі, слід було проголосувати. Хоч мотивації були різними. Наша спільна знайома, Марія Бурмака, свого часу чітко сказала: "Я йшла вбивати СРСР". Проте таких людей на той час було меншість. Інші ж мотиви мали більш значущий вплив, і добре, що вони існували — адже саме завдяки цьому голосування відбулося у правильному напрямку.Портников: Вбивати СРСР можна було в багатьох місцях одночасно — у Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Вірменії, Азербайджані. Кожна з цих криз підривала Радянський Союз. Мені, чесно кажучи, цікаво, що люди запам’яталися як символи цієї боротьби, навіть якщо фактично не брали в ній участі. Наприклад, я не був на барикадах у Ризі в січні 1991 року. Приїхав туди лише через кілька місяців. Нещодавно мені зателефонувала латвійська колега і попросила поділитися мемуарами про моє перебування у Ризі в той час — розповісти про події на барикадах. Я був дуже здивований, бо, чесно кажучи, не пам’ятав жодних барикад і подумав: "Господи, невже вже починається Альцгеймер?" Та я заглянув у свої архіви і виявив багато важливих матеріалів із січня 1991 року — інтерв’ю з міністром закордонних справ Латвії, розмови з активними учасниками тих подій. Я їх висвітлював, але сам там не був і не пам’ятав. Проте завдяки власним щоденникам зміг відновити хронологію і переконатися, що дійсно не був на місці подій. Я телефонував учасникам, бо був одним із небагатьох журналістів, які розмовляли з усіма латвійськими активістами. Вони бачили свої інтерв’ю в московській та київській пресі і вважали, що я був саме там, але насправді я спостерігав за подіями на відстані. Тоді було багато таких подій, які я висвітлював і про які розмовляв із учасниками, але їх було так багато, що не можна було бути всюди одночасно. Тож для мене велике щастя, що я пам’ятаю 24 серпня 1991 року в Києві — на відміну від тих барикад.Зінченко: От, між іншим, у тебе був прекрасний, як на мене, один з найкращих, найдотепніших спогадів про те, як ти побачив, що говорили між собою перший секретар ЦК Григоренко і голова КГБ УРСР Голушко. Я вважаю, що це прекрасна історія. Портников: Так, коли Голушко привітав Горенка словами: "Стас, а ми тепер вільні", це було справді неймовірно. Адже Галушко працював у Москві, у комітеті держбезпеки УРСР, а потім повернувся до Москви. Він був радянським КГБістом, але з абсолютно українським менталітетом. У мене з Голушком пов’язана інша історія — вона відбулася на з’їзді народних депутатів СРСР і заслуговує на увагу. Один мій колега — відомий український радянський журналіст, який пізніше працював на високих посадах за часів Леоніда Кучми — доніс на мене щодо моєї роботи на цьому з’їзді. Він повідомляв співробітникам КДБ УРСР, що я спілкуюсь із "неправильними" людьми, беру інтерв’ю у "неправильних" людей і веду підривну діяльність. І це було правдою — я справді вів підривну роботу, і акредитувався на з’їзд саме для цього. Я розмовляв із депутатами-демократами, дружив із членами міжрегіональної депутатської групи, писав про український молодіжний клуб у Москві. І навіть зараз час від часу зустрічаюсь з професорами львівських університетів, які теж займалися підривною діяльністю. Отож довелося визнати — цей "донощик" був правий. Під час з’їзду до мене підійшов генерал Голушко — народний депутат СРСР і голова КДБ УРСР — і сказав: "Віталію, ти можеш бути більш обережним?" Я відповів: "Щось трапилося?" Він: "Один із твоїх колег доніс на тебе в КДБ". Я відповів: "Навіщо мені бути обережним, якщо ви — голова КДБ УРСР? Ви ж уже знаєте про мою підривну діяльність. Хто ще може про неї дізнатися?" Тоді Голушко подивився на мене і сказав: "А є ще голова КДБ Радянського Союзу". Я відповів: "Ну і добре". І пішов шукати голову КДБ СРСР — Крючкова. Я його кілька днів розшукував, ходив довкола, навіть сидів у спеціальній кімнаті, де члени політбюро ЦК КПРС відпочивали після з’їзду. Врешті зустрів його в ліфті разом із двома охоронцями. Я звернувся до нього по імені, Володимире Григоровичу, і згодом взяв у нього інтерв’ю для усного проекту з української історії. Це була дуже цікава зустріч, вже коли він не був головою КДБ. Я розповів йому, що один із моїх колег доніс на мене, а голова КДБ УРСР повідомив про це й поцікавився, як йому слід діяти в такій ситуації. Крючков відповів: "Ви можете мати контакт із власним головою КДБ". Я сказав: "Добре". Це був неймовірний час. Після проголошення незалежності перший заступник голови Верховної Ради України Іван Степанович Плющ приїхав до Москви, щоб зустрітися з народними депутатами СРСР від України. Ми всі йшли на цю зустріч, а я, як український журналіст, мав висвітлювати подію. Іван Степанович перед зустріччю сказав мені: "Я їх усіх зараз зроблю. Я їм покажу. Депутати СРСР — це вже немає СРСР. Я їм покажу, як треба любити рідну землю". Поруч зі мною йшов генерал Голушко, який промовив: "Віталію, ви можете розповісти Івану Степановичу, що я справжній український патріот?".Зінченко: А він не уточнив, коли саме він став справжнім українським патріотом? Портников: Дуже часто читаю у різних медіа, а також чую від проросійських блогерів, що я нібито агент Комітету державної безпеки. "Але не мене вербували — це я вербував очільників КГБ. Дуже важко завербувати людину, до якої самі керівники комітету державної безпеки звертаються по підтримку".Зінченко: Слухай, між іншим, це справді цікава історія, але там було ще кілька абсолютно фантастичних епізодів. Справа в тому, що генерал Голушко літав до Москви напередодні початку ГКЧП — це було, здається, або в п’ятницю, або в суботу, тобто 16 або 17 серпня. Він прилетів, брав участь у тих зустрічах, на які його запрошували, а потім повернувся в неділю, 18-го, вранці. Прокинувся і почув усі ці повідомлення про раптове захворювання Горбачова — несподівано, причому саме на території України. Почали оголошувати документи ГКЧП, указ №1 і так далі. Але про це генерал нічого не знав. У своїх спогадах він пише, що не міг зрозуміти, як таке сталося. Чи його перевіряли на лояльність? Чи як так вийшло, що напередодні він був на Луб’янці, і йому нічого не сказали? Він був у повному потрясінні. Далі у спогадах починаються досить кумедні моменти. Кравчук телефонував йому зранку. Спершу — начальник Київського військового округу, генерал Чичеватов, повідомив, що до Голушка летить Варенников із генералами, і вони будуть з ним зустрічатися. Потім Кравчук сам намагався додзвонитися до Голушка, щоб з’ясувати ситуацію, але той не відповідав. Врешті слухавку взяв його син Саша, який сказав, що тато пішов на рибалку. Отже, 19 серпня 1991 року, у розпал ГКЧП, генерал Голушко... пішов на рибалку.Портников: Бо він просто не розумів, що робити. Але мене це не дивує. Знаєш, що я думаю? Він насправді знав усе — всі ці історії про те, що він ніби був ошелешений і нічого не знав, — це була лише гра. Я зустрічав іншу людину — теж генерала, полковника, мабуть, нині Федеральної служби безпеки Росії. А тоді він був високопоставленим офіцером Міністерства внутрішніх справ СРСР, який одразу після путчу перейшов до новоствореної Федеральної служби контррозвідки Російської Федерації (або СРСР — точну назву зараз важко пригадати). Ця людина була прессекретарем міністра внутрішніх справ Бориса Пуга, який закінчив життя самогубством, і керувала медіаблоком Міністерства внутрішніх справ. Дуже впливова і серйозна фігура, яка пізніше зробила кар’єру і за часів Путіна, завершивши її на високому рівні. Оскільки я знав його реакційні погляди, які повністю відповідали позиції ГКЧП, було загальноприйнятою думкою, що саме він написав звернення інтелігенції до партійного апарату — одне з підстав для створення ГКЧП, а також маніфест ГКЧП до народу. Хоча ніхто офіційно не підтвердив це авторство, ці чутки ходили довго. Коли я дізнався про поразку ГКЧП, ця людина вже працювала журналістом, і я подумав, що її кар’єра завершена. Адже як інакше могло бути? Але я приїхав до Москви за кілька днів після проголошення незалежності України, йду по Кремлю, і раптом зупиняється машина. З неї виходить мій знайомий у новій формі — уже генерал-майор, не полковник, з чудовою формою. Я питаю його: "Як так вийшло?" Він відповідає: "А ви знаєте, я Борису Карловичу (Пугу) казав, що він не втручався в цю справу". Я здивовано: "А що сталося?" Він пояснює: "На початку серпня я розпустив усіх у відпустку. Всі були у відпустці, а він пішов на рибалку. Багато людей, які знали, що буде, просто пішли на рибалку, бо були впевнені, що ГКЧП програє. Це була для них спецоперація, і вони не збиралися брати в ній участь — натомість вони планували керувати тим, що відбудеться після".Зінченко: Генерал Голушко потім дуже ображався через те, що Кравчук у своїх спогадах описав епізод, коли він телефонував, говорив із сином Сашею, а той нібито кудись зник. Голушко стверджував, що насправді був на місці і потім повернувся. І тут відбувається цікавий епізод — версії подій не збігаються. Голушко почав формувати нову версію того, що відбувалося: мовляв, він із Фокіним приїхав із Кончезаспи до Києва, потім у нього було багато зустрічей, він окремо спілкувався з Варенниковим і так далі. Отже, у спецслужб тих часів існував якийсь внутрішній конфлікт версій подій.Портников: Я думаю, ми з тобою, Сашо, дійшли до суті подій, і це дивовижно, що ми змогли це зробити майже випадково, реконструювавши всю картину. Насправді для багатьох людей, особливо на рівні Комітету державної безпеки СРСР та інших силових структур, ця історія виглядала так, ніби вони просто виставили "ґкачепістів" на передній план. Вони знали, що ті програють, знали, хто вийде переможцем. Водночас не хотіли світитися і не хотіли прямо конфліктувати з ними, адже це було вищим керівництвом Радянського Союзу. Тому вирішили триматися осторонь. Було дві групи людей: одні брали участь у "путчі", інші – у боротьбі з ним. І саме ці другі згодом зіграли важливу роль — це, наприклад, Євген Примаков, який опинився на барикадах Білого дому, та Едуард Шеварднадзе. Всі вони були соратниками Горбачова, але фактично стояли поруч із Єльциним. Було й багато інших, які не брали безпосередньої участі, але згодом обіймали серйозні посади. Зокрема, генерал Голушко, який пізніше став міністром державної безпеки Росії, очолював Федеральну службу контррозвідки. Українська незалежність вибила ґрунт із-під їхніх планів. Їхня мета полягала в тому, щоб створити новий режим без КПРС і без Горбачова, можливо, на території усього Радянського Союзу.Зінченко: Слухай, а чи не має в цьому якоїсь конспірології? Я поясню, чому так думаю. Бо коли йдеться про формування ГКЧП, зокрема про склад "Державного комітету з надзвичайного стану", то от товариш Янаєв, фактично, був змушений брати участь. Дві години — з 8-ї до 10-ї — його буквально "переконували" підписати всі документи від свого імені як віцепрезидента, адже президент не міг виконувати свої обов’язки. І він ці дві години чинив опір.Портников: А хто його переконував? Зінченко: А ну на нього всі насіли — і наш друг Крючков, і Валентин Павлов, прем’єр-міністр Радянського Союзу. Їм потрібен був хтось, хто підпише всі документи, і це міг бути лише Янаєв. Але він дізнався про свою участь у ГКЧП вже після того. Спочатку Павлов телефонує йому десь ближче до полудня, а потім, здається, Крючков — по обіді, з проханням приїхати ввечері до Кремля. На той момент Янаєв вже був "добре під шафе". Отже, реконструюємо першу добу його участі в ГКЧП. Він дізнається, що повинен приїхати в Кремль у неділю 18-го, приблизно по обіді. Приїжджає о 8-й вечора і дізнається, що має очолити переворот. Він дві години цьому опирався, але врешті-решт його переконали. Та на цьому справа не закінчилася — вони продовжували вечір із Павловим і ще кимось, пили майже до ранку. І ось ранковий епізод: наш хороший друг, фактичний ініціатор усієї історії — Володимир Крючков, ідеолог "путчу" — намагається зібрати перше засідання ГКЧП, але не може додзвонитися ані до Янаєва, ані до Павлова. Зрештою він зв’язується з Дмитром Язовим, головою Міністерства оборони. Той пояснює, що Янаєв і Павлов до ранку пили і вже не дуже "в кондиції". Коли Павлов трохи прийшов до тями, в нього стався гіпертонічний криз, і він більше не брав участі. Отож ця історія з ГКЧП виглядає як погано спланований водевіль. І всі наші реконструкції, що хтось "втік", "сховався" чи "пішов на дипломатичну рибалку", можуть бути трохи конспірологічними теоріями.Портников: Пропонуй, бо те, що ти розповідаєш — це події, які розгорталися кілька днів поспіль. І знову ж таки, я вважаю, що український акт про незалежність зламав всю цю операцію, а також підсумки того плану. Але я добре пам’ятаю літо 1991 року. Зокрема, пам’ятаю Ігоря Смірнова — першого так званого президента Придністров’я, який приїздив на нараду до Кремля. Як ти пам’ятаєш, "пуч" відбувся саме тоді, коли мав бути підписаний новий союзний договір.Зінченко: 20 серпня мало відбутися підписання цього договору. Водночас, це означало, що такі люди, як прем’єр-міністр СРСР Валентин Павлов, міністр оборони Дмитро Язов і Крючков, мали позбутися своїх посад. Також йшлося про звільнення Янаєва з його посади.Портников: Але цікаво, що Михайло Грибачов не збирався 20-го числа повертатися до Москви. Зінченко: Він збирався. Вважаю, що це підтверджено, адже за ним вже був відправлений літак до Криму. Саме йому о 4-й годині телефонував Янаєв і обіцяв зустріти його наступного дня, 19 серпня, в аеропорту. Цей факт підтверджено під час слідства, яке розслідувало справу ГКЧП. Покази всіх учасників подій збігаються: Горбачов планував повертатися 19 серпня.Портников: Окей, я це приймаю. Але влітку відбулася одна нарада — про неї я писав, адже саме Смірнов мені про неї розповідав. Пізніше про цю нараду згадував і Валерій Ліцкай, так званий міністр закордонних справ Придністров’я, який, чесно кажучи, не зовсім розумів сенс того, що відбувається. Нараду проводив Анатолій Іванович Лук’янов, голова Верховної Ради СРСР, який на той час не був членом ГКЧП. Лук’янов чітко заявив цим людям — керівникам самопроголошених республік Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, а також представникам естонських та латвійських інтерфронтів, що ситуація скоро, через місяць, нормалізується і вони мають бути готові. До речі, Придністров’я дуже активно підтримало ГКЧП, і Лук’янов запевняв, що їх зібрали саме для цього, що в них велике майбутнє. На цій нараді кілька хвилин був присутній і Михайло Сергійович Горбачов — він заходив у кабінет Лук’янова. Я переконаний, що Горбачов і Лук’янов, по суті, самі себе перехитрили: з одного боку, вони не хотіли підписувати цей союзний договір, але водночас не бажали, щоб відмова від нової моделі співпраці з союзними республіками відбулася їхніми руками. Тож вони "поставили в гру" цих "чудіків", а в результаті з’явилися інші сили, які намагалися діяти у цій ситуації. Це була дуже багатошарова і складна історія. І я не вважаю це конспірологією — це просто свідчить про те, що імперія так просто не руйнується. А от подія, яку ніхто не передбачав, — це незалежність України. Саме вона стала початком того, що згодом назвуть "парадом суверенітетів" або "парадом незалежностей" у новому форматі. До моменту ухвалення рішення про незалежність Українською Верховною Радою інші колишні радянські республіки теж не поспішали діяти. Я добре пам’ятаю реакцію своїх колег у Москві після проголошення незалежності України. Я зателефонував на радіостанцію "Ехо Москви" й попросив вийти у прямий ефір. Тоді події розгорталися дуже стрімко. Мені відповіли: "Прямий ефір? Ти розумієш, що відбувається? Що такого трапилось, Віталію, що ти хочеш виходити в прямий ефір?" А я їм кажу: "Та що? Україна проголосила незалежність і виходить із Радянського Союзу".Зінченко: А вони це навіть не помітили. Портников: Вони в це не вірили. Ведучий сказав мені: "Ні, не може бути, цього не може бути, але це вже сталося". З переляканим виглядом він додав: "Тоді виходь у прямий ефір". Під час ефіру я звертався українською мовою до українців Росії, закликав їх повертатися додому, адже тепер у них є власна Батьківщина. Але навіть через кілька днів після мого приїзду до Москви я стикався з абсолютною невірою росіян у те, що Україна може стати незалежною державою. Вони просто не хотіли це приймати — від керівників до простих людей.Зінченко: Слухай, вибач, але ніхто не вірив, що українська незалежність постане так швидко. Я не раз питав багатьох "батьків" української незалежності — депутатів, які голосували за неї у Верховній Раді, тих, хто редагував сам Акт проголошення незалежності. Запитував: уявіть собі, що 31 грудня 1990 року вам скажуть — наступний Новий рік ви святкуватимете вже в незалежній Україні. Що б ви тоді відповіли? Відповідь була проста: ми були переконані, що незалежність обов’язково настане. Але також вірили, що на це знадобиться щонайменше 5–6 років — доки Кремль остаточно ослабне і ми зможемо це здійснити. А 1 серпня 1991 року до Києва приїжджає президент США Джордж Буш-старший і застерігає українців: будьте обережні, не піддавайтеся суїцидальному націоналізму. Власне, це була відверта промова проти української незалежності. ЦРУ у квітні й червні того року випускає великі доповідні рапорти про ситуацію в Радянському Союзі та про можливість проголошення незалежності. І там теж роблять висновок: якщо українська незалежність і станеться, то не раніше ніж за 5–6 років.Портников: Ну, мушу зізнатися, що й я наприкінці нашої розмови теж думав про таку перспективу — кілька років на становлення незалежності. Адже напередодні візиту Джорджа Буша я зустрічався з його командою в Москві, десь наприкінці липня. Серед них були кілька моїх знайомих з попередніх зустрічей — людей, які пізніше відіграли ключову роль у формуванні нових американо-українських відносин та визнанні незалежності України. Роман Попадюк, перший посол США в Україні, а також представники пресслужби Білого дому — зокрема заступник прес-секретаря Марліна Фіціотора, яка відповідала за міжнародні питання, — розповіли мені, що Джордж Буш збирається виступити з промовою у Верховній Раді України. Я навіть казав їм: "Слухайте, не робіть цього, краще нехай він утримається. Бо через кілька років Україна обов’язково стане незалежною. Це беззаперечна тенденція. І за цю промову їм буде соромно". А вони мені відповідали: "Ну що таке кілька років? Хто взагалі пам’ятатиме цю промову через такий час? І Джордж Буш, напевно, вже не буде президентом". Власне, тоді він ще не був "старшим" — просто Джордж Буш, і вони вважали, що він не залишатиметься довго на посаді президента США. Головне їхнє заперечення було не в тому, що Україна не стане незалежною, а в тому, що це не станеться так швидко — аніж за 24 дні після його промови.Зінченко: Через три тижні. І через три тижні в тебе був ще один цікавий епізод. Портников: Який саме? Зінченко: А в кулуарах Верховної Ради в перерві між 4-ю і 5-ми годинами 24-го серпня. Портников: А, коли я викреслював слово республіка з "Акту незалежності".Зінченко: Ти маєш розповісти це докладніше, бо, знаєш, нещодавно, коли ти коментував одну ситуацію, я спочатку не дуже повірив і трохи примружив очі. Коли ти вперше розповів цю історію, я подумав: ну, це якісь казки Віталія Портнікова, правда? Але потім я взявся перевірити — подивився факсиміле документу, акту з підписами. Ось, дивлюся: тут є підпис Дмитра Павличка, а ще одне слово дописане Іваном Зайцем. І коли я порівняв колір ручки, якою викреслено слово "республіка", — він відрізняється від інших.Портников: Ну, тому що ніхто не давав мені ручку. Я користувався своєю. Але, якщо серйозно, це ще один момент, який показує, як це відбувалося. Чому ми взагалі викреслювали слово республіка? Зінченко: Чого Павличко взагалі сам не викреслив? Чому він тобі дав і сказав: "От Віталій – на, викресли". Портников: У нього було багато іншої роботи, вони там постійно сперечалися. Ну, вибач, але викреслити слово "республіка" міг і будь-який хлопчина — для цього не обов’язково був потрібен Дмитро Павличко. Вони просто боялися налякати комуністів. Вважали: якщо напишуть "Республіка Україна", то ті одразу зрозуміють, що йдеться не про УРСР, і піднімуть паніку. Тому вирішили піти нейтральним шляхом. Левко Лук’яненко взагалі пропонував назвати державу "Українська Народна Республіка". Я, до речі, цю ідею підтримував. Але тоді це виглядало надто радикально: відразу постала б асоціація з націоналізмом, петлюрівщиною — комуністи б цього не витерпіли. Та навіть формулювання "Республіка Україна" для них звучало надто буржуазно. Вони просто не проголосували б. А їм потрібен був результат — потрібна була більшість. "Тому слово "республіка" й викреслили, і залишили просто "Україна". Це не був компроміс у повному розумінні. Це було прагнення не налякати комуністів і отримати їхні голоси. І саме так з’явилася держава з простою, але символічно потужною назвою — Україна".Зінченко: Ще Богдан Гаврилишин залишив у своїх спогадах, у своїх інтерв'ю певні деталі цього моменту. І він каже: "Я був абсолютно вражений, що оця дискусія щодо того, як має бути названа нова країна, вона тривала там лічені хвилини. У нього було відчуття, що це було 2 чи 3 хвилини десь."
Вони йшли вбивати СРСР: як українська незалежність застала КДБ зненацька. Розмова Портникова і ЗінченкаПерейти на gazeta.ua
Gazeta.ua на gazeta.ua
Важливі церковні свята у вересні 2025: що відзначаємо
Вересень - це місяць, багатий на важливі церковні події. Віряни відзначатимуть кілька великих свят, що мають особливе значення для кожного православного християнина. Це час для роздумів, молитви та вшанування святих, пише Gazeta.ua 8 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці Це одне з найбільших, дванадесятих свят. Воно присвячене народженню Діви Марії, яка стала матір'ю Ісуса Христа. Це свято символізує початок спасіння людства, адже саме з цієї події починається земний шлях Пресвятої Діви. 14 вересня - Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього Це ще одне важливе свято, яке нагадує про страждання Ісуса Христа на хресті. Воно символізує перемогу над смертю та гріхом. У цей день у церквах виносять хрест для поклоніння. 17 вересня - День святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії У цей день церква вшановує пам'ять чотирьох святих, які постраждали за свою віру в Христа. Їхня історія є прикладом безмежної вірності та відданості Богу. 26 вересня - День святого апостола і євангеліста Івана Богослова Він був одним із дванадцяти апостолів, улюбленим учнем Христа. Його вважають покровителем письменників, іконописців та учнів. Календар церковних свят на вересень 1 вересня - преподобного Симеона Стовпника і матері його Марфи Каппадокійської; мучениць 40 дів постниць і священномученика Аммуна Іраклійського, диякона. 2 вересня - мучеників Маманта, батька його Феодота і матері мучениці Руфіни; святителя Іоанна Постника, патріарха Цареградського; преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських. 3 вересня - священномучеників Анфіма, єпископа Нікомидійського, і Феофіла, диякона, мучеників Дорофея, Мардонія, Мігдонія, Петра, Індіса, Горгонія, Зінона, мучениці Домни діви і мученика Євфимія; преподобного Феоктиста Палестинського, сподника Євфимія Великого. 4 вересня - ікони Божої Матері "Неопалима Купина"; священномученика Вавили, єпископа Великої Антіохії, і з ним трьох отроків: мучеників Урвана, Прилідіана, Епполонія і матері їх Христодули; пророка Мойсея Боговидця. 5 вересня - пророка Захарії і праведної Єлисавети; преподобномученика Афанасія Брестського, ігумена; вбивство благовірного князя Гліба. 6 вересня - спогад дива Архистратига Михаїла; мучеників Євдоксія, Зінона і Макарія. 7 вересня - передсвяття Різдва Пресвятої Богородиці; мученика Созонта Помпеольського; преподобномученика Макарія Канівського, ігумена Пінського, Переяславського чудотворця. 8 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці; Почаївської ікони Божої Матері. 9 вересня - праведних Богоотців Іоакима і Анни; мученика Северіана Севастійського; набуття і перенесення мощей святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського. 10 вересня - мучениць Мінодори, Митродори і Німфодори; преподобного Павла Слухняного, Печерського. 11 вересня - преподобної Феодори Олександрійської Молодшої; преподобного Силуана Афонського. 12 вересня - священномученика Автонома Італійського, єпископа. 13 вересня - пам'ять оновлення (освячення) храму Воскресіння Христового в Єрусалимі; передсвяття Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього; священномученика Корнилія Сотника. 14 вересня - Воздвиження Хреста Господнього; представлення святителя Іоанна Златоуста, архієпископа Константинопольського. 15 вересня - великомученика Микити Готфського. 16 вересня - великомучениці Євфимії Всехвальної. 17 вересня - мучениць Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії. 18 вересня - Молченської ікони Божої Матері. 19 вересня - благовірного великого князя Ігоря Чернігівського і Київського; мучеників Трохима, Саватія і Доримедонта. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли постувати в 2025 році: збережіть нові дати за церковним календарем 20 вересня - великомучеників Євстафія Плакіди, дружини його Феопістії і чад їх Агапія і Феопіста; мучеників і сповідників Михайла, князя Чернігівського, і боярина його Феодора, чудотворців. 21 вересня - апостола від 70-ти Кодрата. 22 вересня - пророка Іони. 23 вересня - зачаття чесного, славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. 24 вересня - первомучениці рівноапостольної Текли. 25 вересня - преподобної Єфросинії Олександрійської. 26 вересня - преставлення апостола і євангеліста Іоанна Богослова. 27 вересня - мученика Каллістрата і дружини його; апостолів від 70-ти Марка, Аристарха і Зіни. 28 вересня - преподобного Харитона Сповідника. 29 вересня - преподобного Киріака Відлюдника. 30 вересня - священномученика Григорія, єпископа, просвітителя Великої Вірменії; святителя Михаїла, першого митрополита Київського. 29 серпня українці відзначають Усікновення голови Івана Хрестителя. Цього дня церква згадує про смерть Івана Предтечі, який хрестив Ісуса Христа, та його перехід у царство вічне. Згідно з біблійними переказами, Предтечу кинули до в'язниці за наказом дружини царя Ірода Іродіади, яка люто ненавиділа святого. Коли дочка Іродіади на ім'я Саломія задовільнила бажання царя своїм екзотичним танцем під час бенкету, то він пообіцяв їй виконати будь-яке бажання дівчини. Порадившись зі своєю матір'ю, Саломія попросила принести їй на тарілці голову Івана Хрестителя. Ірод, недовго думаючи, наказав обезголовити святого.
Важливі церковні свята у вересні 2025: що відзначаємоПерейти на espreso.tv
ТСН на tsn.ua
Що означає Яблучний Спас: чому це народне свято так називається, традиції, привітання
За новоюліанським календарем українські віряни святкуватимуть Яблучний Спас 6 серпня (до 1 вересня 2023 року — 19 серпня). В Церкві свято носить назву Преображення Господнє.
Що означає Яблучний Спас: чому це народне свято так називається, традиції, привітанняПерейти на gazeta.ua
Госпітальєри на we.ua
Збір на нову базу Госпітальєрів

24 Квітня 2025 року була повністю зруйнована головна база медичного батальйону «Госпітальєри» в Павлограді. Російські війська здійснили чергове навмисне прицільне влучання шахедами у невійськовий обʼєкт. Черговий злочин проти людяності забрав у наших медиків-титанів їх осередок, їх дах над головою і прихисток.

Яна Зінкевич - засновниця і лідер «Госпітальєрів», оголосила про великий збір коштів для створення нової бази.

Просимо всіх українців підтримати даний збір та в подальшому долучатись до постійної допомоги «Госпітальєрам»!

we.ua - Збір на нову базу ГоспітальєрівПідтримати Госпітальєрів
Gazeta.ua на gazeta.ua
Медовий, Яблучний та Горіховий Спаси: коли і як відзначають свята
На серпень припадає відразу три свята, які в народі називають Спасом. Йдеться про Медовий Спас, Яблучний Спас та Горіховий Спас. Кожен з цих днів має свою історію та традиції. Про те, коли і як відзначають ці свята, пише Gazeta.ua. Усі три Спаса присвячені Ісусу Христу. Адже слово "Спас" означає "Спаситель". У цей час уже наближається до закінчення літо, завершують збирати урожай. Тому в народі кажуть: "Прийшов Спас - тримай рукавички про запас". На свято прийнято нести до церкви на освячення кошики із зібраним урожаєм. Медовий Спас Перший із трьох Спасів називають Медовим. Відзначають його щороку 1 серпня. Церковна назва свята - Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. За переказами, коли в Константинополі сталася страшна епідемія, то священики освятили водойми частинкою Хреста, на якому був розп'ятий Господь. Хвороба тоді пішла, а люди стали вважати воду цілющою. Так виникла ще одна традиція цього свята ‒ зануритися у водойму, щоб змити хвороби і гріхи. Народну назву свята пов'язують із пасічниками, які в цей час традиційно викачують мед. Тому один з основних звичаїв цього дня - освячувати у церкві мед. Тільки після цього його можна їсти. Медовий Спас ще називають Спасом на воді або ж Маковієм чи Маковим Спасом. Згадують цього дня сімох братів-мучеників Маккавеїв та їхню матір Соломію. Тому разом з медом у церкві освячують також макові голівки та букети польових квітів. Їх потім ставлять в помешканні як оберіг. Окрім того, 1 серпня, починається Успенський піст. Із цього дня заборонено їсти м'ясо та вживати алкоголь. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рада змінила дати трьох державних свят Яблучний Спас Яблучним Спасом у народі називають православне свято Преображення Господнього. Відзначають його щорічно 6 серпня. Це - одне з 12 головних церковних свят. Згідно з Євангелієм, під час молитви на горі Фавор Ісус перетворився перед учнями, щоб показати їм небесну духовну славу, яка послідує за тимчасовими стражданнями. За традицією, на Яблучний Спас у храмах освячують яблука та інші плоди, а також цілющі трави. Таким чином праця людей, вкладена у врожай, наповнюється Божою благодаттю. Цього дня також готують різні страви з яблук: печуть пироги, варять варення. За повір'ям, до цього свята не можна їсти яблук. Близьким і нужденним роздають частування. Горіховий Спас Щорічно 16 серпня християни відзначають свято Перенесення нерукотворного образу Господа Бога Ісуса Христа. У народі цей день називають Горіховим, Нерукотворним, Хлібним або ж Полотняним Спасом. За переказами, якось прокинувшись, Ісус вмився і витер обличчя рушником. Після цього, на ньому з'явився лик, з якого потім писали перші ікони Спаса Нерукотворного. Саме Нерукотворний Образ Христа є символом цього дня. Назву Горіховий Спас пов'язують із настанням традиційного часу збирання горіхів. Їх також несуть освячувати до церкви. Хлібним Спасом свято називають через те, що у цей час закінчують жнива й печуть хліб з нового врожаю. Православна церква України офіційно перейшла на новоюліанський календар з 1 вересня 2023 року. Із 1 вересня 2023 року більшість християн України відзначають релігійні свята за новим календарем. Зокрема, Різдво 25 грудня, а не 7 січня, день Святого Миколая 6 грудня, а не 19 грудня, Водохреще 6 січня, а не 18 січня. Водночас не зміниласядата святкування Великодня та деяких інших свят.
Медовий, Яблучний та Горіховий Спаси: коли і як відзначають святаПерейти на tsn.ua
Еспресо на espreso.tv
Чому в справі польсько-української історії весь Сейм голосував на догоду Росії
Еспресо наводить переклад статті Wyborcza.6 червня урядова Комісія в справах вивчення російського і білоруського впливу на внутрішню безпеку і справи Республіки Польщі в 2004-2024 рр. підвела підсумки річної діяльності. Тихо – оголошення на сайті Міністерства юстиції, яке відповідало за її організацію і діяльність, з’явилося через 4 дні і без феєрверків.Відповідно до оголошення Комісія, яка складається з 11 експертів під керівництвом генерала Ярослава Стружика, керівника Служби Військової Контррозвідки, обговорила тайний рапорт, який 7 квітня передала прем’єру Дональду Туску. Тематика аналізу – це питання безпеки, зовнішньої політики, дезінформації та економіки. Як висновок представлено 50 рекомендацій, які "повинні слугувати укріпленню супротиву країни російським впливам".Дональд Туск, фото: з відкритих джерел Генерал Стружик нагадав, що Комісія направила в прокуратуру клопотання про порушення розслідування проти Антоні Мачеревіча (звинувачення в дипломатичній зраді) і полковника Пьотра Погоновського, колишнього керівника Агентства внутрішньої безпеки (ліквідація 10 з 15 делегувань).Міністр юстиції Адам Боднар підсумував: "В умовах сучасних геополітичних викликів, які в даний час є причиною найсерйозніших загроз безпеці Польщі, висновки та рекомендовані заходи, представлені Комісією, а також висновки, подані до прокуратури, є важливим внеском у покращення безпеки Польщі".Це лише декларації. Міністри, присутні на засіданні, - крім Боднара, це міністр внутрішніх справ та координатор спеціальних служб Томаш Шемоняк та міністр культури Ганна Врублевська - та члени Комісії повністю пропустили те, що двома днями раніше було викинуто до кошику аналіз впливу Росії на польсько-українські відносини.За ініціативою ПСЛ уряд (один депутат утримався) та опозиція проголосували за Закон про створення нового державного свята: 11 липня поляки відзначатимуть Національний день пам’яті для поляків - жертв геноциду ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки.Направленого - визначає акт - у 1939-1946 роках "на польське населення" "українськими націоналістами з організації українських націоналістів (ОУН), української повстанської армії (УПА) та іншими українськими націоналістичними утвореннями, що діяли на східних землях Другої Польської Республіки (воєводства Волинське, Тарнопольське, Станіславівське, Львівське, Поліське), а також сучасних воєводств Люблінського і Підкарпатського".Чому немає свята 17 вересня 1939 року, ані дня Катині, але є свято волинської бійніЦе відкрито антиукраїнські дії, оскільки немає державного дня пам'яті ані 17 вересня (вторгнення СРСР до Другої Польської Республіки в 1939 р.), ані 5 квітня (рішення радянського політбюро 1940 р. про вбивство польських офіцерів у Катині), ані також 11 серпня (наказ 00485 від 1937 р. керівника НКВС Миколи Єжова в справі так званої польської операції в СРСР, в результаті якої розстріляно 111 000 осіб).Натомість вже в 2016 році Сейм і Сенат проголосували за рішення про створення 11 липня Національного дня пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами щодо громадян Республіки Польщі.А оскільки закон мовчить про скасування резолюції, то 11 липня поляки відзначатимуть з того ж приводу і Національне свято і Національний день пам’яті. Абсурд? Не єдиний.В законі також немає згадки про те, що в 2018 році до Закону про Інститут національної пам’яті - на додаток до "єврейських" поправок, які передбачають покарання за приписування польському народу чи польській державі відповідальності за злочини, вчинені нацистською Німеччиною – введено також "українські" поправки. Згідно з ними злочини українських націоналістів були прирівняні до комуністичних та нацистських злочинів, визначено, що вони тривали в період 1925-1950 років, також встановлено штрафи за заперечення їх.Президент Анджей Дуда та Адам Боднар, тогочасний речник Громадянських Прав, засудили використання фрази "українські націоналісти" та "Східна Малопольща".Трибунал погодився з їхніми застереженнями та видалив обидва терміни з закону.фото: з відкритих джерел Виконання судових рішень Конституційного трибуналу - це зобов'язання законодавчих та виконавчих органів влади, але протягом 6 років ані влада ПіС, ані нинішня не зробили нічого. Тобто закон зобов’язує, але без визначення того, хто вчинив злочин проти поляків у 1925-1950 роках та на якій території.У грудні парламентський клуб ПіС приніс проєкт, в якому було зазначено, що злочин було вчинено 2 членами та співробітниками ОУН - Бандера (OUN -B) і УПА та іншими українськими формуваннями, що співпрацюють з Третім Німецьким Рейхом". І що мова йде про вчинки 1921-1950 років. Перше читання проєкту відбулося в Сеймі 6 лютого, після чого він опинився в комітеті.Також проводиться підрахунок кількості польських жертв. У законі, прийнятому 4 червня, мова йде про 100 тисяч осіб, Інститут національної пам’яті стверджує, що їх було 120 тисяч, а Пшемислав Чарнек, який представляв проєкт ПіСу, - 200 тисяч.У випадку польсько-українських історичних відносин немає ані норм, ані здорового глузду, оскільки все можна сказати і прийняти.Партія "Право і справедливість", фото: gettyimages Зовсім не Інститут національної пам’яті. Де розташований "центр Путіна" в ПольщіЩо стосується проєкту Народної партії, уряд не зайняв позиції, оскільки, як заявив заступник міністра культури Мачей Врубел під час парламентської дискусії, "наразі вже нічого не стоїть на шляху урочистого святкування 11 липня, але Міністерство культури та національної спадщини, звичайно, не вносить поправок до цього парламентського законопроекту". Чому, можна запитати, очевидно, що влада вмила руки? Зрештою, у випадку обговорених історичних законів ми маємо справу з показовою присутністю московських фахівців."Українські" поправки до Закону про Інститут національної пам’яті були написані в інтересах Росії та її спеціальних служб. Не інакше є щодо закону, внесеного ПСЛ (Польською Селянською Партією). Войцех Чухновский заявив у "Газеті Виборчій", що в лютому комісія генерала Стружика надіслала список з 25 імен людей, що розповсюджують пропаганду Кремля в Агентстві Внутрішньої Безпеки.Зі слів його співрозмовника та члена Комісії, найважливішим джерелом пропаганди Кремля в Польщі є середовище, зосереджене навколо Видавничого Дому "Польська Думка" - "головний центр" для проросійських ініціатив у Польщі."Польська думка", перерахував співрозмовник Чухновського, має власне інтернет-телебачення, просуває там Гжегожа Брауна, закликає українців, які живуть у Польщі, щоб "поверталися додому", і розповсюджує фальшиві новини про прихильність до українців у черзі до лікаря, їх злочин і гроші, які вони отримують від держави і за які вони "не виражають вдячності".У своєму підході Європейський Союз є "тоталітарним творінням", Україна це "бандерівсько - фашистська держава", а "спеціальна операція в Україні" була спровокована американцями.Крім телеканалу "Польської думки", комісія в листі до Агентства внутрішньої безпеки назвала інші портали: Nationalists.net, National.info, kresy.info. Анонімний член Комісії заявив, що загальними цілями публікації цих ЗМІ є:• зменшення довіри до польського уряду (як попереднього, так і теперішнього);• розпад Європейського Союзу;• послаблення Заходу в цілому;• посварити Польщу з Україною.І він зробив висновок: "Цими порталами як джерелами користуються сторінки в соціальних мережах, які заражають польський публічний простір. Вони значною мірою обслуговуються спеціальними підрозділами російської армії, призначеними для підтримки фейкових сторінок".Після таких висновків експертів з російської дезінформації повинні включитися всі контрольні лампи в структурах, які дбають про безпеку держави.Вони не включилися. Навпаки, лампи, що застерігають від "центрів Путіна", згасли, натомість включилися лампи, що попереджають про "небезпеку" від України.Ексгумації йдуть добре, і ПСЛ обирає дипломата з ПНР та кореспондента з МосквиПредставником для звітності по Закону від 4 червня обрали депутата Тадеуша Самборського. У 1977 році він захистив докторську дисертацію в університеті імені Ломоносова в Москві, в 1970 -х та 1980 -х роках він був першим секретарем посольства Польської Народної Республіки у В’єтнамі та Лаосі, а потім був московським кореспондентом "Зеленого Прапора", органу Об’єднаної народної партії – партії-сателіта Польської об’єднаної робітничої партії на початку існування Польської Народної Республіки.Він двічі засідав у Сеймі від імені ПСЛ (1993-1997, 2001-2005), у 2023 році він отримав мандат від списків партії "Третій Шлях", був президентом фонду "Допомога полякам на Сході", до 2017 року він належав до керівництва Товариства "Польща - Схід" - до 1990 року Товариства польсько-радянської дружби.Самборський є постійним автором "Польських думок", він часто пише про злочини ОУН-УПА, у 2023 році він опублікував збірку своїх текстів у її видавничому будинку. "Польська Думка" - це медіа-покровитель його фестивалю.Майкл Олшевський, керівник закордонного департаменту "Виборчої", - один із небагатьох журналістів, який критично писав про закон, заявив, що "заявники з ПСЛ і "Третього Шляху" побачили шанс в антиукраїнських настроях і - як практично весь наш політичний клас - стали заручниками антиукраїнської риторики".Послідовність подій показує, що мова йде не лише про перегони, хто першим досягне союзу з Конфедерацією та Брауном. Наприкінці листопада міністри закордонних справ Польщі та України, Радослав Сікорський та Андрій Сибіга підписали декларацію, яка розблокувала питання про ексгумацію польських жертв в Україні та українських жертв у Польщі.Робоча група почала працювати під егідою міністерства культури. 24 квітня, завдяки особистому залученню прем’єр -міністра Дональда Туcка та президента Володимира Зеленського, ексгумаційні роботи розпочалися в Пужниках на Тернопольщинні, завершилися в травні виявленням останків 42 поляків, убитих УПА. Прем'єр-міністр назвав цю подію "проривом".У відповідь Чарнек сказав, що прориву немає. Він стверджував, що після її прийняття "неможливо буде в Польщі під загрозою покарання прославляти УПА, бандеревців, всіх тих українських націоналістів, які вбивали наших співвітчизників 80 років тому"."Закон також покладе край цим ганебним переговорам Міністерства культури та національної спадщини з українською державою щодо можливих подальших пам’ятників УПА в Польщі", - додав він, представляючи поправку від ПіС до Закону про Інститут національної пам’яті.Здавалося б, усі розуміють, що "в нас є довоєнні часи", як зазначає Туск, і що якщо Україна потрапить під удари росіян і зраду американців, ми будемо сусідами з Росією Путіна не на ділянці 628 кілометрів (Кролівець, у російській номенклатурі Калінінград плюс Білорусь), а 1163. Можливість ведення Москвою гібридної війни від дезінформації та радіоелектронної боротьби до регулярного саботажу радикально зросте.Здоровий глузд вимагає мінімізувати все, що розділяє поляків та українців. Москва навіть не приховує, що однією з її цілей є конфлікт наших націй. Але це не так - Україна також є ворогом для численних польських політиків.Чи полегшує PSL завдання БраунуСвій проєкт Польська селянська партія (PSL) подала до маршалківської палати 25 квітня, тобто на другий день після початку ексгумації у Пужниках.Тими ж днями невідомі особи на поруйнованій могилі 62 вояків УПА на горі Монастир – також відомій як Монастир – у ґміні Горинець-Здруй встановили табличку з написом: "Спільна могила українців, членів УПА, відповідальних за терор і геноцид беззахисного польського, українського та єврейського населення. Господи Боже, змилуйся над ними і не зараховуй їм тих страшних вчинків, яких вони допустилися супроти своїх братів. "Прощення не означає забуття, але – зцілення болю"".Міністерства культури Польщі та України у спільній заяві назвали цей інцидент "свідомою провокацією, що слугує інтересам держави-агресора Росії  і має на меті зірвати конструктивний діалог, який останніми місяцями розвивається між нашими країнами".Табличку демонтували, тож Браун не зміг урочисто "відкрити" її 2 травня, як це собі планував.І можна було б відзначити невеликий поступ у розплутуванні польсько-українського вузла, якби не PSL і той спосіб, у який народники домоглися ухвалення свого проєкту.Генерал Стружик передав прем’єрові закритий звіт комісії 7 квітня, у якому містилася оцінка видання "Myśl Polska" ("Польська думка") як "осередку Путіна" в Польщі, а також 50 рекомендацій щодо обмеження російського та білоруського впливу.фото: jagiellonia.org Чи передав глава уряду звіт Владиславу Косіняку-Камишу? Ми не знаємо, хоча це було фактично непотрібно, адже віцепрем’єр і міністр оборони делегував до комісії професора Ґжеґожа Мотику – керівника Військового історичного бюро та відомого дослідника польсько-українських відносин. Генерал Стружик кілька разів доповідав про результати роботи комісії на засіданнях уряду.Спочатку доповідачем проєкту, який підписав Косіняк-Камиш, мав стати віцеспікер Сейму Пьотр Зґожельський, який змагається у радикалізмі з Брауном щодо стигматизації українських націоналістів. Однак народний політик виявився недостатньо принциповим, і 30 травня його замінили на Самборського.Це трапилося перед другим туром президентських виборів, коли PSL сподівався на перемогу Рафала Тшасковського.Метою внесення на розгляд і проштовхування законопроєкту була не лише боротьба з антиукраїнським радикалізмом і зрив ексгумації. Йшлося також про те, щоб показати, що з "хабом Путіна" не може статися нічого поганого, незалежно від висновків комісії генерала Стружика та поточної політичної констеляції. До речі, представник "хабу" був делегований для того, щоб переконатися, що в антиукраїнському котлі під коаліцією, яка називає себе демократичною, не бракує політичних дров.Символічно, що закон про антиукраїнське національне свято був прийнятий 4 червня, в День свободи і прав людини, який відзначається в пам'ять про вибори 1989 року,  які призвели до краху комунізму в нашій країні (єдиний, хто помітив цей збіг, був Владислав Фрасинюк на шпальтах Newsweek) та ініціювали зміни в усьому регіоні, що незабаром привели до розпаду СРСР і становлення 15 його республік, зокрема й України, як незалежних держав.Донедавна польська влада представляла безперервність повстань за свободу і демократію в нашому регіоні як підставу для польської слави і політичної величі. Від польського Жовтня 1956 року та Угорського національного повстання, через Празьку весну, Солідарність 4 червня та Осінь народів 1989-го року до українських Майданів 2004-го та 2013-2014 років і нинішньої боротьби українців проти російських окупантів.А коли День волонтерів, які допомагають біженцям з УкраїниРозуміння цієї традиції могло б підштовхнути до заснування Дня польського волонтера в пам'ять про неймовірну солідарність, виявлену мільйонам українців після 24 лютого 2022 року. Тоді величезна частина польського населення показала здивованій Європі, що таке людська щедрість і серце і в чому проявляється дух старого континенту та його цінності.Натомість політики надірвали польську солідарність щодо України, додавши ще один ком у могилу знаменитої "лінії Ґедройця" у польській східній політиці.Інституції, такі як комісія генерала Стружика, мають пройти два випробування, щоб оцінити їхню реальну користь для безпеки держави.Першим є виявлення ворожих впливів серед попередньої влади. З цим, як видається, комісія справляється.Друге – виявлення російських та білоруських впливів серед своїх. А цим керівники держави знехтували. І менш важливо – чому: чи через підтримку коаліції заради голосів народників, чи змагання у антиукраїнстві з правими, чи відверті докори "невдячним українцям", які "не хочуть знати правду про Волинь".Значення має результат – те, що в польсько-українських відносинах ми зайшли в глухий кут.Українці вчинили мудро, коли надали кілька нових дозволів на ексгумацію, попри ворожий крок Польщі.А оскільки мости не спалено, варто шукати шляхи виходу з нинішньої ситуації.Починати варто із найголовнішого, тобто з громадської думки. Під час ексгумаційних робіт у Пужниках Кароліна Левицька в ефірі TOK FM розмовляла з професором Мотикою. Вона зазначила, що причиною запровадження Україною у 2017 році ембарго на ексгумаційні роботи було те, що їх проведення виявило б "ще більше полів, братських могил, наповнених кістками жертв з-поміж цивільного населення. І Києву рано чи пізно довелося б зіткнутися з цією дуже складною і темною сторінкою своєї історії".Вона додала, що, зрештою, зруйновані у 2015-2017 роках "невідомими зловмисниками" українські могили та меморіали, були незаконними.Брак знань не повинен звільняти від журналістської етики. Насправді частину руйнувань здійснили місцеві органи влади, тоді як російська агентура діяла відкрито, розміщуючи відео зі своїх дій на порталах так званої Донецької Народної Республіки. Могила на горі Монастир була впорядкована на підставі угоди Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва зі Спілкою українців у Польщі.Після кількарічних складних переговорів було домовлено, що на табличці з іменами з’явиться напис "загинули за вільну Україну". Головою Ради тоді був Станіслав Бронєвський, керівником "Сірих шеренг", у переговорах брав участь Світовий союз солдатів АК, зокрема середовище 27-ї Волинської дивізії.Ці люди знали події Другої світової війни з власного досвіду, їхні близькі загинули від рук українців, вони самі брали участь у польсько-українських боях. І все ж вони підтримали угоду Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (ROPWiM) зі Спілкою українців у Польщі (ЗUwP), вбачаючи в ній елемент ширшого порозуміння між поляками та українцями.Ось чому Росія та її агентура, а також проросійські та ендеківські сили роблять усе можливе, щоб могили на горі Монастир не відновили у погодженому вигляді. Кремль зацікавлений, щоб поляки і українці показали, що не здатні осмислити драматичне минуле і думати про спільне майбутнє.Дослідження професора Галагіди та неприємні факти для польських істориківКілька зауваг щодо істориків. У польській правовій системі відбувається жонглювання датами, назвами українських формувань і такими термінами, як "українські націоналісти", а також кількістю жертв. Це означає, що роль дослідників зведена до нуля, бо польська держава не зважає на їхні дискусії та висновки, проголошуючи "правду" залежно від політичних потреб.І це в контексті ситуації, коли під час підготовки до ексгумаційних робіт з'ясувалося кілька не дуже приємних для польської держави фактів.Підтвердилося, що єдині комплексні дослідження щодо ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років проводить команда професора Ігоря Галагіди в Українському католицькому університеті у Львові. За 7 років роботи дослідники встановили імена понад 22 тисяч українських жертв і визначили їхню загальну кількість - понад 30 тисяч. Наразі вони працюють над ідентифікацією польських жертв.Завдяки цьому українська сторона змогла представити список із 200 населених пунктів у Польщі, у яких загинуло щонайменше 5 цивільних осіб української національності.Такого комплексного переліку для населених пунктів на території України не змогли представити ні Інститут національної пам’яті (IPN), ні жодна з численних установ, що займаються історичною політикою.Те саме стосується кількості польських жертв і встановлення якомога більшої кількості імен.Також з'ясувалося, що, всупереч твердженням деяких істориків, політиків і журналістів, ексгумація не є способом встановлення кількості жертв та їхньої ідентифікації. Стосовно конкретних населених пунктів – це ефективний і необхідний метод, але не для всієї території, на якій у 1940-х роках розгорталася польсько-українська драма.А тому історики повинні виконати свою роботу, і село за селом, місто за містом намагатися встановити імена жертв, щоб порахувати їх з відносною точністю. Це єдиний і найнадійніший спосіб дізнатися реальну картину минулого і віддати данину пам'яті тим, хто був убитий.     В ефірі TOK FM професор Мотика назвав дослідників, які ставлять під сумнів польську цифру 100 тисяч, "науковими антивакцинаторами". Тому що ніхто не ставив під сумнів польські дослідження, які називають таку цифру. Слова професора мають державну вагу, адже він є найважливішою посадовою особою в історичній політиці нинішньої влади. Окрім того, що він очолює ВБГ і є членом комісії генерала Стружика, він також входить до Колегії ІНП.   Але польська історіографія досі оперує оцінками, за якими кількість розстріляних обчислюється десятками тисяч людей, хоча минуло достатньо часу для ретельного дослідження цього питання.Маючи певні знання про літературу на цю тему, польські, українські, радянські та німецькі документи, а також про часткові результати ідентифікації польських жертв, я можу дати дружню пораду. Історики зроблять суспільству послугу, коли почнуть готувати громадян до сприйняття інформації про те, що польських жертв було незрівнянно менше, ніж загальноприйняті 100 тисяч.Що не применшує значення того факту, що жертв було десятки тисяч, і що кожна з них заслуговує на поховання, відновлення імені й прізвища і пам'ять.І на завершення кілька слів до службовців із ліквідації загроз для безпеки Польщі. У гучному інтерв'ю Донати Субботко "Росія вже тут" генерал Пьотр Питель, голова Служби військової контррозвідки у 2014-2015 роках, заявив, що "все, що сталося в Польщі після 2015 року, відповідає російським інтересам". І що польські служби залишили державу "голою і незахищеною" перед обличчям російської загрози.Через півтора року після того, як колеги генерала повернулися до виконання службових обов'язків, доводиться констатувати, що у сфері впливу Росії на польсько-українські відносини такий стан справ зберігається і сьогодні.
Чому в справі польсько-української історії весь Сейм голосував на догоду РосіїПерейти на gazeta.ua
Gazeta.ua на gazeta.ua
"Від війни втомилися ті, хто сидить в окопах, їхні родичі, волонтери. Інші просто відчувають незручності"
З грудня 2013-го у Криму активно працювали російські спецслужби  Одягатися треба тепліше, щоб не застудитися, майор Сергій Цехоцький промовляє під час зустрічі свою незмінну фразу. Говоримо 9 листопада в розташуванні одного з підрозділів Ваш позивний "Андре". Чому обрали його?  Він уособлює моє ставлення до життя. Сама назва прообраз професії військового, яку визначив для себе ще у школі. Читав багато літератури. Особливо в дитинстві і старших класах. Складався свій образ ставлення до життя. Він збірний, не прив'язаний до конкретного героя. Яке було ваше дитинство?  Щасливе. Я виріс у сім'ї, де всі любили одне одного. Проте було нелегко радянська влада давала всім можливість жити стабільно важко. Тільки окремі люди могли претендувати на більше. Якщо обіймали високі партійні посади. У сім'ї було троє дітей. Я найстарший. Весь тягар відповідальності ніс на собі будівництво, господарство. І сварили батьки найчастіше мене. Але жодних образ. Влітку обов'язково працював. У колгоспі. Усі зароблені гроші віддавав матері. Батько був вольовий, чутливий, емоційний. З повагою ставився до людей. Депутат районного рівня, він часто бував на різних нарадах, сесіях, конференціях. Звідти неодмінно привозив книжки. Я завжди їх читав. Товстенну міг ковтнути за вечір. Ті, що сподобалися найбільше, перечитував двічі-тричі. Бувало так: приходиш із роботи важкої, помічником комбайнера й усе одно берешся за книжку. Батьки чітко розподіляли свої ролі. За все, що стосувалося домашнього господарства, відповідала мама. Кому купити куртку, черевики вона. Батько забезпечував зовнішній захист родини. Померли в один день із різницею в 20 років. Спочатку пішов тато. 30 серпня 1999-го у 58. Мені за кілька тижнів мало виповнитися 32 роки. Жив тоді у Криму Приїхав до батька в лікарню Бердичева. Він був у комі, все стало ясно. Коли повернувся до Сімферополя, вийшов на водосховище, бо там не було людей, і вив вовком. Минуло 20 років. Їду з Києва до Бердичева. Мама телефонує і запитує: "Де ти?" "За 20 хвилин буду", відповідаю. "Ок, чую, я тут стіл накриваю, сьогодні в батька роковини". Приїжджаю додому, заходжу в хату і бачу: мама вже лежить. Викликав швидку, благав їх щось зробити. Не може так бути, горлав. Але мама пішла. Кажуть, легка смерть. Досі цього не сприймаю. Не віриться. Батьки померли в один день із різницею у двадцять років Після таких моментів замислюєшся над сенсом життя. Для чого це все? Жити, щоб що? Максимально триматися за життя і до 100 років? Чи мати мету й заради неї жити? Напередодні смерті матері сестрі наснився батько. Сказав: "У мене буде велике свято на день народження". Виявилося, що, коли цей день настав, з ним уже була мама. Коли зрозуміли, що Радянський Союз зло?  Батько був комуніст. Справжній вірив в ідеали. Хоча його старші брат і сестра пережили Голодомор. Моя бабуся по маминій лінії німкеня. Бачила Гітлера, коли той приїжджав до Бердичева 1941-го. Врятувала дівчинку-єврейку, коли ту з матір'ю вели на розстріл. Це сталося 1516 вересня, за два тижні до трагедії в Бабиному Яру. Бабуся з натовпу різко вихопила дитину і сховала за собою. Колона пішла далі. Матір дівчинки розстріляли серед інших 30 тисяч за два дні. Дитина залишилася жива. 1943-го бабусю погнали в Німеччину. За два роки "звільнили". Приходять радянці. Кажуть, додому їдемо, батьківщина чекає. Німецька сім'я подарувала їй купу всього. Радянський Союз підігнав м'які вагони з квіточками. Бабуся сідає в нього разом із дитиною, яка щойно народилася. Тільки-но перетнули кордон лунає команда: вийти з вагона без речей! Дитина в одній пелюшці. Бабусю в товарняк і до житомирської в'язниці. Стаття 58 зрада Батьківщини. Пощастило, що разом із нею була дружина Героя Радянського Союзу. Він знав Василя Сталіна. Поїхав до нього й вирішив питання щодо звільнення. Обох, і моєї бабусі також, бо дружина сказала: "Вийду тільки з нею і її немовлям". Мені було 15, коли почув цю історію. Це був перший штрих. Коли 1991-го наша держава проголосила незалежність, був уже офіцером, служив у Москві. Після 24 серпня 1991-го не вагався ні на мить. "Повертаємося", сказав дружині. Не уявляв себе поза Україною. І коли служив у ЗСУ, бачив великий відсоток офіцерів із Костроми, Владіміра, Новосибірська. У Росію повертатися не хотіли. Бачили, що в Україні зовсім інше життя. У 1990-х ви жили у Криму. Який тоді був півострів?  "Веселий". Групування, поділ грошей, постійні стрільби та вбивства. Моє правило тоді: ні з ким не мати близьких стосунків. Знав багато кого. Але тримав ди­станцію. Бо я з цим товариством різний духом. Ви говорили, що велика війна для вас почалася 23 лютого 2014 року. Як так сталося?  Бачив напруженість, яка росте на території Криму. Саме того дня на площі в Сімферополі зібрався кримськотатарський мітинг. Уже втік Янукович, було зрозуміло, що Євромайдан переміг, а Україна пішла правильним шляхом. Продавали ці ваучери, щоб купити дружині чоботи й мати олів'є на Новий рік Я тоді був членом Української республіканської партії. Її голова Левко Лук'яненко попросив виступити на цьому мітингу. "Не готовий, відповів, мене там ніхто не почує". Він зрозумів. Я постояв, подивився і пішов до Верховної Ради Криму. Там уже формували роти самооборони, призначали командирів. Вони видавали зброю. Потім був мітинг 26 лютого. Коли проросійські елементи хотіли зібрати сесію і проголосити незалежність Криму, кримські татари й проукраїнські активісти не дали це зробити. Після цього в ніч на 27 лютого люди російського терориста Гіркіна захопили будівлю Верховної Ради та Ради міністрів Криму. Чи могла Україна зберегти півострів?  Вважаю, так. З'являються люди без розпізнавальних знаків, захоплюють державні будівлі. Поводять себе, як терористи. Що роблять із терористами? Знищують. Тільки альфівців було в Криму 2 тисячі людей, заточених на боротьбу з тероризмом. Що мали вони зробити? Оточити приміщення, поставити БТР і розтрощити всіх ворогів. Чому цього не зробили? Бо з грудня 2013-го у Криму активно почали працювати російські спецслужби. У них був зв'язок із місцевим криміналітетом, командирами військових частин. Ті почали збирати людей, "любящих Россию". Було боляче дивитися, знаючи, хто це робить. Що Україна за роки незалежності зробила не так, щоб допустити нинішню війну таку, яка загрожує втратою державності?  Весь час ми перебували під протекторатом Росії. Це все результат програмування КДБ та вищого партійного керівництва. І комсомолу. У їхніх керівників були великі гроші. Кожен член партії чи комсомолу платив внески. Фінанси вивозили за кордон, вкладали у валюту. Коли розпався Радянський Союз, запровадили ваучери. Насамперед на об'єкти промисловості. Приклад: оцінили Запоріжсталь у мільярд. Скільки там працівників? Тисяча. Розділіть цей мільярд на тисячу працівників. Дали робітнику 100 ваучерів. Ті думають, що з ними робити? Люди ж здебільшого неграмотні. І тут підходить директор і каже: готовий у вас купити ці ваучери. На окремих підприємствах директори шантажували працівників: або ти продаєш, або я тебе звільняю. А гроші йому дав хто? Агент КДБ чи колишній секретар обкому партії. Зрозуміло, що робітники продають ці ваучери, щоб купити дружині чоботи й мати олів'є на Новий рік. Так директор отримує контрольний або навіть домінантний пакет акцій. І стає власником заводу, яким розпоряджається як хоче. Є мізки розвиває підприємство. Немає скорочує штат, ріже на брухт. Підтягується нижча ланка рекет. "Підмітають" готелі, санаторії. Ідуть бандитські розбірки. Гине "піхота", а верхівка залишається. Нікому не поскаржишся, бо з мілі­цією всі пов'язані. Потихеньку починають купувати суддів. Ті відчули смак валюти й не встояли перед спокусою. Не було розчарувань під час війни. Умію добирати коло спілкування Усе було зроблено штучно. Державні інституції ослаб­лені. Весь час, із 1991-го, в нас постійна експансія Росії кіно, музика, мова. Ключові гравці на будь-якому ринку пов'язані з Москвою. Там вважали, що Україна це плід, який достиг і варто тільки його зірвати і з'їсти. Окремо про армію. В останні роки до війни росіяни почали її цілеспрямовано нищити. Запорізька область вибух боєприпасів, Харківська. Через своїх агентів московити почали скорочувати чисельність ЗСУ. Спочатку в нас були дивізії, корпуси. Трансформували у бригади, як 32-й Сімферопольський. А корпус це корпус, там пункти управління, фронт може тримати. Плюс за російський газ ми розраховувалися ракетами. Путін почав війну 2014-го. Але на "обмеженій" українській території. Це була його помилка?  Так. Але він не стратег, а оперативник. Може мислити тільки на короткий проміжок часу не далі. Тому й дали прізвисько Бліда Міль. Якби тоді пішов далі, взяв би Україну, поставив би гауляйтером Медведчука чи Януковича, розстріляв непокірних і царював би. Власне, це планувалося, коли почав повномасштабну війну в лютому 2022-го. Але з 2014-го наша армія почала відроджуватися. Тепер ми готові давати відсіч окупантам і робимо це. Ми робимо це. У якій точці війни ми перебуваємо наприкінці 2024-го?  Нульовій. Вона дає можливість стартанути й піти в плюс. Що для цього потрібно? Насамперед усій державній машині переключитися на війну. Поки що цього не помітно. Депутати, приміром, як працюють? Їм сказали зібратися такого-то дня і проголосувати за такий-то закон. А в наших умовах народні обранці повинні працювати цілодобово, а не час від часу. Як можна закони, пов'язані з ухваленням бюджету чи допомогою військовим, переносити на потім, після вихідних? Це в державі, що воює, відбувається. На місцях треба ставити людей, готових гарувати 24 на 7. Те саме стосується і дипломатів. У всіх країнах світу мають порушувати тему про війну в Україні: виставки, фільми, в яких нагадують, що тут дітей убивають. Частина українців втомилася від війни. Вас це непокоїть?  Втомилися ті, хто сидить в окопах, їхні родичі, волонтери. Інші відчувають незручності. Тривога, інколи світла немає, манікюр зробити не можна й за кордон поїхати, якщо ти військовозобов'язаний. Відчуваєте різницю? Це несправедливе ставлення громадян нашої країни до тих, хто вивозить війну. Недаремно військові просять офіційного дозволу, щоб дати по пиці тому, хто їх перестріне у відпустці і скаже: "Я тебе туди не посилав". Ви часто спілкуєтеся з іноземними журналістами. Який ваш головний меседж Заходу?  Перше: доносити громадянам своїх країн і їхнім урядам, щоб активніше допомагали Україні. Бо ми воюємо за демократичні цінності, за те, щоб минуле не перемогло майбутнього. Друге: завжди дякую іноземцям за те, що прихистили наших людей. Третє: щоб західні уряди тиснули на український. Це допоможе звернути увагу на корупцію в державі. Чиновник обласного рівня офіційно доларовий мільйонер. І весь час на державній службі. Звідки гроші? Чи можливі в нас компроміси з Росією?  Можливі. Після того як країна-агресор виведе свої війська з нашої території. І не по лінії 24 лютого 2022 року, а на кордони 1991-го. Плюс репарації. Тоді можна буде говорити про компроміси. І забути про них назавжди. У вас були розчарування за час війни?  Ні. Я вмію добирати коло спілкування й емоційно підлаштовуватися під ситуацію. У наш час це необхідно. Що можна сказати про українського солдата?  Він герой. ЗСУ роблять щось неймовірне, стримуючи таку орду. Що найбільше цінуєте в людях і намагаєтеся вкладати у своїх дітей?  Чесність і любов до світу. Дітей завжди націлював на те, щоб поважали старших. А головний мій принцип у їх вихованні не нагодувати, а образно кажучи, навчити ловити рибу. Вважаю, вдалося. Якось потішив онук. Мав 6 років і сказав: "Дідусю, я придумав. Доки буде ніч і росіяни спатимуть, треба забрати в них ядерну бомбу й бахнути по них їхньою ж бомбою".
Від війни втомилися ті, хто сидить в окопах, їхні родичі, волонтери. Інші просто відчувають незручностіПерейти на espreso.tv
Gazeta.ua на gazeta.ua
"Туристи після екскурсій ідуть цією вулицею й декламують вірші Стуса"
Один із залів музею відтворює карцер 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині народився Василь Стус. Був четвертою пізньою дитиною в сім'ї. Вважається одним із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників поет, перекладач, літературознавець, прозаїк, дисидент 3 січня, напередодні 87-ї річниці від дня народження поета, їду в його рідне село, де діє музей Василя Стуса. З райцентру Гайсин до Рахнівки щодня, крім суботи, курсує маршрутка. Квиток коштує 35 грн. Біля в'їзду в село стоїть пам'ятний знак із горельєфом Василя Стуса. У чорнявої жінки десь років із 40 цікавлюся, де краще вийти, щоб швидше дістатися до музею.  Не хвилюйтеся, усміхається. Я скажу водієві, щоб зупинився біля школи. Там і працює музей. А от саму школу вже років зо два, як закрили через малу кількість дітей. Не діє тепер і дитячий садок, який також був у цьому приміщенні. До одноповерхової блакитно-білої будівлі веде широка доріжка, викладена тротуарною плиткою. На фасаді біля центрального входу дві меморіальних дошки. Одну присвячено Василеві Стусу, іншу випускнику рахнівської школи, старшому солдатові Збройних сил України Петрові Коваленку. Він загинув на початку російської агресії 2 травня 2014 року поблизу Слов'янська на Донеччині. Коридор приміщення прикрашений новорічними атрибутами, в холі ялинка й імпровізований камін.  Усе ж таки педагогічна жилка бере своє захотілося організувати для сільських дітей Різдвяне свято, виходить назустріч завідувач музею Дмитро Омелянчук. У приміщенні трохи прохолодно, тому він у куртці. Дмитрові Михайловичу 93. Раніше він працював учителем біології, 40 років був директором школи, а з 1997-го очолює музей. Створював його і працював на громадських засадах, і лише 2002-го музею присвоєно звання народного.  Василя Стуса вже дорослим хлопцем не пам'ятаю, та й за радянських часів не знав про нього нічого як про поета. А от малим бачив його. Він приїздив у село до бабусі на канікули, грався з іншими дітьми на майданчику біля школи. Не можу сказати, що ми товаришували, адже я на сім років старший. Проте я знав, що це хлопчик із Донбасу, розповідає Дмитро Михайлович. Спілкуємося в його кабінеті. Ліворуч усю стіну завішано грамотами й подяками, напроти стоїть велика книжкова шафа. Батьки Стуса, Семен та Їлина, щоб уникнути примусової колективізації, 1939-го разом зі старшими дітьми виїхали до Сталіна (нині Донецьк. Країна). Малий Василь іще два роки залишався в Рахнівці з бабою Палажкою, і вже пізніше його забрали батьки. На Донбасі сім'я жила в маленькій кімнатці гуртожитку 107-го заводу. Напередодні війни від менінгіту померла старша сестра Василя Палажка. А за три роки підірвався на міні брат Іван. Зосталися в Семена та Їлини лишень двоє Василь та Марія. Саме вони по черзі приїздили в Рахнівку на канікули. Ось так і запам'ятався мені дитиною шкільного віку, бо я ж тоді був майже парубком. Вона так трепетно взяла цей прапор і заспівала "Ще не вмерла України і слава, і воля" Дмитро Михайлович на хвилину замислюється. Закриває теку з копіями родинних фотографій Василя Стуса і продовжує:  Проте був один випадок, який стався з майбутнім поетом саме в Рахнівці, що демонструє: ще дитиною він мав залізну волю. Про це мені розповів двоюрідний брат Стуса Степан Сіньківський, який нині живе в Івано-Франківську. Ми з ним тісно спілкуємося, й іноді він передає для музею різні речі й документи. Так ось голодного 1947-го 9-річний Василь разом із двоюрідним братом Степаном і місцевим хлопчаком Андрієм Бурлачуком збирали на полі колоски. Тоді сторожем у колгоспі був одноокий фронтовик Григорій Благовісний. Пам'ятаю його суворий дядько. То цей Благовісний на коні та ще й із батогом догнав хлопців і змушував висипати з торби колоски, хоч жив із цими дітьми по сусідству. Але Василь вчепився в ту торбину й не дав висипати. А наступного дня поле переорали, щоб ніхто більше зерна не шукав. Дмитро Омелянчук зізнається: за радянських часів у Рахнівці про Стуса-поета не знали. А якщо й доводилося щось чути, то намагалися про це не розповідати односельчанам.  Радянська влада стежила за тими, хто поширює інформацію про творчість Стуса і нього самого, каже Дмитро Омелянчук. Накидали думку, що він рецидивіст. Пам'ятаю, в 1980-х було якесь свято в селі і хтось проговорився, що вночі слухав по радіо BBC передачу про Василя Стуса. У випуску йшлося, що він родом із Рахнівки й відбував покарання за те, що зневажав дії Комуністичної партії. То голова сільської ради оглядався, щоб побачити, хто говорить, настільки був сильний контроль.  А 1990-го завдяки ініціативі вченого й правозахисника Андрія Сахарова (сам Андрій Сахаров помер 14 грудня 1989 року внаслідок інфаркту. Країна) Василя Стуса посмертно реабілітували за відсутністю доказів. Того ж року його ім'я вперше й гучно пролунало для рахнівчан. Місцеві рухівці з Гайсина, Чечілівки, Вінниці, а також молодь із Києва та Львова вирішили вшанувати пам'ять Василя Стуса на території нашої рахнівської школи в день його смерті 4 вересня. Тоді я був директором школи й відчував: атмосфера напружена. Поряд зі студентами й молоддю, що стояли з українськими прапорами, були КГБісти, працівники райкому партії. Але мітинг проводили. Комуністична партія щодня втрачала силу. Вони вже не могли відкрито забороняти такі заходи, але водночас все фіксували. Тоді головою колгоспу був ревний комуніст. І він налаштовував місцевих зірвати цей мітинг. Але молодь робила своє співала, виступала. Проте колгоспний шофер, не хочу називати його прізвища, підійшов до синьо-жовтого прапора й витер об нього брудні від мастила руки. Це побачила звичайна сільська жінка Тетяна Колдашенко, яка працювала дояркою. Вона так трепетно взяла цей прапор і заспівала "Ще не вмерла України і слава, і воля". Мітинг закінчився. А за декілька років, коли при школі створили музейну кімнату Василя Стуса, до нас приїхала делегація школярів із сусіднього містечка Іллінці. Після екскурсії до мене підійшла іллінецька вчителька та сказала: "1990-го я була студенткою Львівського університету і також брала участь у мітингу у вашому селі. Коли їхали сюди, нас супроводжувала чорна "Волга" КГБістів, стежили за кожним нашим кроком". Запитую, як створювали музей у Рахнівці. Дмитро Михайлович усміхається, мовляв, цікава історія. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами мну їх у долоньках  Якось до нас у школу завітав начальник Вінницького обласного управління внутрішніх справ генерал-лейтенант Віктор Тяжлов. І він сказав: "Ми у Вінниці при обласному управлінні створюємо музейну кімнату Василя Стуса. Міліція Стуса посадила, міліція хоче його реабілітувати". Попросив допомогти з пошуком оригінальних експонатів і згодом направив сюди свого працівника. Ходили з ним по родичах Стуса. Хтось казав, що нічого немає, дехто дав декілька фотографій із розрахунком, що скопіюють і повернуть. Коли у вінницькій міліції кімнату облаштували, Тяжлов знову приїхав у Рахнівку. Сказав, що в них залишилися експонати й може ними поділитися, якщо при школі ми також відкриємо музей. Так і закрутилося. Крім тих експонатів, що їх передали міліціонери, шукали нові. Облаштувати музейну кімнату допомагали працівники Вінницького обласного краєзнавчого музею і відділу культури, педколектив, школярі. До речі, старшокласники були й екскурсоводами.  Завдяки Вікторові Тяжлову в Рахнівці встановили перший пам'ятник Василеві Стусу, продовжує Дмитро Михайлович. 1996 року генерал завітав до нас і одразу до справи: "У Стрижавці є виправна колонія. Там сидить один рецидивіст, він сам скульптор. З вапняка виготовив пам'ятник Василю Стусу. Де його поставимо?" Ми вибрали місце перед школою. Разом із шкільним завгоспом Миколою Федоровичем удвох залили фундамент, а за два тижні привезли нам монумент. Це перший пам'ятник Стусові, що його встановили в селі. На відкриття запросили сина Василя Семеновича Дмитра, дружину Валентину Попелюх, поетесу Ніну Гнатюк, була й інша творча еліта. Дмитро Омелянчук пригадує, що навіть тоді, 1996 року, на урочистість прийшли не всі односельці. Двоюрідний брат поета Гнат був настільки заляканий радянською владою, що дороги до музею не знав.  Попри все, тоді була зовсім інша, піднесена атмосфера, не порівняти з 1990-м, говорить Дмитро Омелянчук. Відкрили пам'ятник, і почався дощ. Син Дмитро зняв черевики, підкотив штани, й усі разом пішли до обійстя, де народився Стус. Щоправда, того дня Валентина Попелюх нічого не сказала про пам'ятник. Проте за декілька днів ми дізналися, що він їй не сподобався: не такі риси обличчя й узагалі не схожий. Тому пізніше пам'ятник із вапняку зняли, а на його місці встановили бронзовий на мармуровому постаменті. Його створив скульптор Борис Довгань, з яким товаришував Василь Стус. Дружина поета Валентина Василівна розповідала, що Довгань побачив у обличчі Стуса цікавий типаж і вмовив позувати для скульптури. Це було наприкінці 1960-х. Дмитро Михайлович запрошує переглянути експозицію. Нині в музеї облаштовано дві кімнати: експозиція однієї знайомить із життєвим і творчим шляхом митця, іншої присвячена перебуванню Василя Стуса в засланні. Загалом колекція музею налічує понад 700 експонатів. У першому залі представлено переважно оригінальні речі самого Василя Стуса та його рідних. За склом одяг і взуття матері й батька поета, чорне пальто Василя Семеновича, патефон, гітара, портфель, друкарська машинка.  Цей патефон подарував Василеві його рідний дядько, брат матері, Дмитро Сіньківський, пояснює завідувач музею. А ось гітара, на якій поет любив грати школярем і у студентські роки. Юнаком захоплювався грою в шахи і футболом. У навчанні йому не було рівних ні у школі, ні в інституті. Проте мати, Їлина Яківна, згадувала, що старший син Іван, який підірвався на міні, був іще гостріший розумом. Запитую, хто передав найбільше оригінальних експонатів.  Параска Семенюк, дружина двоюрідного брата Стуса Миколи Сіньківського, була нашою опорою, відповідає Дмитро Омелянчук. Вони оселилися в хаті, де народився майбутній митець, а в 1950-х на її місці звели нову. Тепер там мешкає їхній син Сергій із дружиною. Так ось Параска Тимофіївна була істинною шанувальницею творчості Василя Стуса. Вона ділилася, розповідала, пишалася, що сюди їдуть з усієї України й із-за кордону. Ось і цю колиску маленького Василя передала музею Параска Тимофіївна. Знайшла її на горищі старої хати. Колиску сплів із лози сільський умілець Наралко Іванушенко. Навіть є спогад Стуса про те, як він був іще немовлям: "Пам'ятаю, як лежав у колисці (а мама ще робила на полі, в колгоспі, отже, мені було менше року), а нікого нема. Колиска висить на гакові, вбитому до сволока… я мокрий, певне, ревів і докучило. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами мну їх у долоньках", зачитує Дмитро Михайлович. Другий зал це реконструкція карцеру Василя Стуса в таборі для політв'язнів біля села Кучино Пермської області. Тут він провів свої останні дні. На стіні зображено велику панораму території табору. Цікавлюся, який художник її створив.  Та це я сам намалював, за фотографією. Учителі мають уміти робити все, і малювати також. Взагалі, намагалися відтворити карцер максимально точно. Ось ключі, якими замикали камери. Їх передав дисидент, приятель Стуса, також колишній політв'язень Василь Овсієнко. У січні 1983-го за передання на волю зошита з віршами Василя Стуса на рік кинули в камеру-одиночку. 28 серпня 1985-го Стуса відправили до карцеру за те, що він, читаючи книжку в камері, сперся ліктем на підвіконня. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Був не скупий, тому викопав криницю не в себе на подвір'ї, а на вулиці Помер уночі проти 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті зупинка серця. Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, ймовірно, зумисне підлаштованого наглядачами.  Могли підлаштувати, щоб ланцюг урвався і нарами смертельно вдарило Стуса. Але точних доказів нема, говорить Дмитро Михайлович. Радянська влада не знала, як позбутися Стуса, особливо коли дізналися, що його хочуть висунути на здобуття Нобелівської премії. Комуністи боялися, що український політв'язень, не дай Бог, отримає таку високу нагороду. Це була б ганьба. Дмитро Омелянчук мріє згодом розширювати музей створити зал, де буде макет криниці, яку викопав батько Стуса, і фрагмент хати, де народився поет.  Цей музей і є моє життя. Для його облаштування підключив спонсорів, прихильників творчості Василя Стуса, своїх колишніх учнів. Хтось виготовив металопластикові вікна, хтось зробив доріжки, інші дарували літературу. Гордимося, що постать Василя Стуса є візитною карткою Гайсинського району. До нас приїжджають із різних куточків нашої держави, навіть був В'ячеслав Чорновіл. Також були волонтери із США, письменники з Польщі, Чехії. До нас приїздять не тому, що Василь Стус Герой України (звання присвоїв президент України 2005 року. Країна), а тому, що це приклад мужності, героїзму, відданості й любові до України. І це не просто гасла. Стус поет від Бога, що увібрав у себе всі чари подільської краси та гіркоти нашої історії. 2008 року поблизу музею висадили парк імені Василя Стуса. Нині тут ростуть клени, берези, дуби, ясени, ялинки, липи, кущі калини. Встановлено лавки й декілька альтанок.  Навесні й улітку в нас такі пахощі, каже організаторка екскурсій Світлана Кобзар. Іноді відвідувачі музею обідають у цих альтанках. А зараз ходімо до криниці, яку викопав батько Василя Стуса Семен 1939 року. Це недалеко. Він був не скупий, тому викопав її не в себе на подвір'ї, а на вулиці, щоб люди брали воду. А ось тут і був город Семена Дем'яновича. Туристи після екскурсій ідуть цією вулицею й декламують вірші Стуса. Невелика сільська вулиця, названа на честь Василя Стуса, закінчується хатиною з червоної цегли під бляхою, а далі левада. На будинку меморіальна табличка: "На цьому місці стояла хата, в якій 6 січня 1938 року народився поет Василь Стус". Заходжу на подвір'я, щоб поспілкуватися з господарями. Двері відчиняє вусатий чоловік років 60. Представляється Сергієм Семенюком, двоюрідним племінником Василя Стуса.  Хату, де народився мій легендарний дядько, розвалили, а на її місці мої батьки, Микола й Параска, десь у 1950-х побудували ось цю. Про Василя Стуса знаю небагато, моя мати більше цікавилася його творчістю. Звісно, туристи приїжджають й усі йдуть до криниці. Але ж і почистити її вже треба, бо ж застигла в тому вигляді, що й була ще 80 років тому, відповідає Сергій Семенюк і поспішає закрити двері.
Туристи після екскурсій ідуть цією вулицею й декламують вірші СтусаПерейти на gazeta.ua
Gazeta.ua на gazeta.ua
Чому сьогодні не можна ходити босоніж по дому: заборони дня
4 січня вшановують преподобного Феоктиста. Він заснував обитель у Сицилії та став там ігуменом. В його монастирі віднайшли прихисток чимало монахів, що втекли від переслідувань іконоборцями. Помер приблизно 800 року. В народі вірили, якщо в Феоктистів день загадати бажання, вийти на вулицю вночі і побачити на небі ківш Великої Ведмедиці, то загадане здійсниться. Якщо взяти ікону і обійти навколо будинку, промовляючи молитву, з житла підуть всі злі духи. До закінчення обряду не можна ні з ким розмовляти з домочадців. Що не можна робити Не варто ходити по дому босоніж, можете сильно захворіти. Також це не найкращий час для того, щоб робити будь-які проколи тіла - рани будуть довго гоїтися і боліти. Не варто змінювати місце роботи. Заборонено підслуховувати і підглядати. Не можна нікому розповідати про свої плани. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Церковний календар на січень: запам'ятайте нові дати релігійних свят Прикмети сніжить - бджоли будуть добре роїтися; почути в лісі крик лисиці - до негоди; червона зоря вказує на те, що буде вітряно; вночі зоряне небо - чекайте на сонце та мороз; хмари низько висять - буде заметіль; безхмарне небо - ще довго будуть стояти морози; на деревах лежить багато снігу - влітку бджолярі зберуть багато меду; повня і ясна погода - до великої повені навесні. За новим церковним календарем, який вступив у дію з 1 вересня, велике релігійне свято Водохреща українці будуть відзначати уже 6 січня. Раніше дата святкування припадала на 19 січня. Це свято присвячене хрещенню Ісуса Христа в річці Йордан. За біблійною легендою, Спаситель прийняв хрещення від Івана Хрестителя.
Чому сьогодні не можна ходити босоніж по дому: заборони дняПерейти на gazeta.ua
Gazeta.ua на gazeta.ua
Не починайте будь-які нові справи та не хваліться успіхами: заборони та прикмети дня
3 січня вшановують мученика Гордія і пророка Малахія. Гордій Каппадокійський народився у християнській сім'ї. З дитинства він навчався різних наук. Коли подорослішав, то вирушив на військову службу. Там же вирішив будувати кар'єру, але коли почалися гоніння на християн, то залишив службу і вирішив присвятити життя служінню Господу. Гордій вирушив у пустелю і довгий час провів там у молитвах. Коли повернувся на батьківщину, то став проповідувати християнство. У 320 році він відкрито виступив на захист своєї віри, і язичники заарештували Гордія. Чоловіка намагалися змусити зректися віри, але безуспішно, тому його стратили. Святий пророк Малахія жив за чотири століття до Різдва Христового. Малахія належить до числа малих біблійних пророків і є одним з останніх старозавітних провісників. "Печатка пророків" - так називали його. Відомо, що він був дуже добрий і щирий, чим приводив у здивування інших. Саме за це його і назвали Малахією - тобто, "Ангел", "Вісник". Прикмети якщо в цей час лежить багато снігу - літо буде врожайним; снігу мало і мороз - до посушливого і спекотного літа; ворони сидять на верхівках дерев - до морозів, а на землі - до відлиги. У народному календарі - свято Гордіїв день. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Церковний календар на січень: запам'ятайте нові дати релігійних свят Що не можна робити лаятися і лихословити; відмовляти в допомозі; рукодільничати; займатися прибиранням, викидати сміття. Цього дня не варто вкладати гроші і починати будь-які нові справи, а також хвалитися своїми успіхами й успіхами дітей - можна назавжди відвадити удачу. Що можна робити Гордій і Малахій допомагають людям, які страждають важкими хворобами, тому у святих просять захисту від недуг. За повір'ями, цей час вважався небезпечним через розгул нечистої сили, тому день намагалися провести в домашньому колі. Також цього дня заведено ходити в лазню та за прикметами треба з'їсти хоча б ложку сиру, щоб увесь наступний рік був щасливим і безбідним. За новим церковним календарем, який вступив у дію з 1 вересня, велике релігійне свято Водохреща українці будуть відзначати уже 6 січня. Раніше дата святкування припадала на 19 січня. Це свято присвячене хрещенню Ісуса Христа в річці Йордан. За біблійною легендою, Спаситель прийняв хрещення від Івана Хрестителя. На Йордана християни освячують воду, яка є головним символом свята. Віряни вважають, що в цей день свячена вода має цілющі властивості, нею можна вилікуватись від хвороб. Тому її зберігають увесь рік та вона не псується.
Не починайте будь-які нові справи та не хваліться успіхами: заборони та прикмети дняПерейти на gazeta.ua
Gazeta.ua на gazeta.ua
Щастя може вилетіти з дому: заборони дня, про які варто пам'ятати
2 січня віряни вшановують святого папу Римського Сильвестра. Сильвестр жив на рубежі III-IV століть. Він народився в Римі, в сім'ї християн. Рано позбувся батька, тому його виховував учитель, пресвітер Квірін. Коли Сильвестр досяг повноліття, то став допомагати мандрівникам. Це були часи гонінь на християн, але Сильвестр не побоявся і прийняв у себе святого сповідника єпископа Тимофія. а після його мученицької смерті поховав його. За це Сильвестра схопили і судили, а потім кинули до в'язниці. Звільнився він тільки після смерті градоначальника-язичника. Коли Сильвестру виповнилося 30, він став священиком, а через 15 років його обрали єпископом Римським. Папа Сильвестр керував Римською Церквою понад 20 років. Помер у глибокій старості. Існує легенда, за якою святителю Сильвестру вдалося здолати морське чудовисько - Левіафана - і таким чином врятувати людство від кінця світу. Прикмети мороз цього дня - літо буде спекотним; іній лежить на деревах - до гарного врожаю; синички почали співати - до затяжних морозів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли й що святкуємо у 2025 році: збережіть церковний календар Що не можна робити сваритися з близькими і друзями; засуджувати кого-небудь, лихословити; зловживати спиртними напоями; займатися прибиранням. Цього дня не радять стригти волосся - буде погано рости. Не слід їсти курку та яйця. Вважається, що тоді щастя може вилетіти з дому. Що можна робити Святому Сильвестру моляться про зміцнення віри, просять про подальше життя і мир на землі. Цей день добре провести в колі сім'ї, зазвичай прийнято збиратися за спільним столом і доїдати все, що залишилося після Нового року. Також у цей час зазвичай було заведено чистити курники, обкурювати їх ароматними травами, лагодити сідала і годівниці. Таким чином домашню птицю захищали від нечисті та загибелі. За новим церковним календарем, який вступив у дію з 1 вересня, велике релігійне свято Водохреща українці будуть відзначати уже 6 січня. Раніше дата святкування припадала на 19 січня. Це свято присвячене хрещенню Ісуса Христа в річці Йордан. За біблійною легендою, Спаситель прийняв хрещення від Івана Хрестителя. На Йордана християни освячують воду, яка є головним символом свята. Віряни вважають, що в цей день свячена вода має цілющі властивості, нею можна вилікуватись від хвороб. Тому її зберігають увесь рік та вона не псується.
Щастя може вилетіти з дому: заборони дня, про які варто пам'ятатиПерейти на gazeta.ua
Gazeta.ua на gazeta.ua
Миколая супроводжують чорти та ангели з подарунками або різочками: як відзначають свято дітей у різних країнах Європи
День святого Миколая - це свято, яке в різних країнах світу має свої унікальні традиції та звичаї. Хтось чекає подарунків у чобітках, хтось готує спеціальні страви, а для когось це день, коли діляться добрими справами та допомагають тим, хто цього потребує. Розповімо про найцікавіші звичаї, які збереглись у різних куточках Європи. Міклавж у Словенії У багатьох містах по всій Словенії напередодні свята Святого Миколая будуть відзначені процесіями з впізнаваною фігурою Святого Миколая або св. Міклавжа. Його зазвичай супроводжують пустотливі "парклі" (крампуси) і солодкі ангели. Вони принесуть радість дітям, роздавши солодощі та смаколики. Вночі Святий Миколай залишає дітям подарунки в тарілках, кошиках або панчохах, які йому ввечері ставлять сухофрукти, цукерки та маленькі подарунки. Для тих, хто був неслухняним, він може залишити гілочки. Сінтерклаас у Нідерландах Голландці на своїй Батьківщині традиційно зустрічають Сінтерклааса 6 грудня за Юліанським календарем. Сінтерклаас - це поважний дідусь з білим волоссям та довгою густою бородою. За легендою він приїжджає до Роттердама на пароплаві з далекої Іспанії, яка уособлює собою "теплі краї". Супроводжують його вірні помічники - Чорні Піти (також їх можуть називати сажотрусами), які безпосередньо беруть участь у нелегкій роботі головного персонажа. У ніч перед Днем Святого Ніколаса Сінтерклаас на білому коні розвозить малечі подарунки. Щоб отримати заповітний презент, діткам протягом року слід добре поводитися та слухатися старших. Крім того, перед сном 5 грудня кожній дитині необхідно залишити новорічний чобіток біля каміна і покласти в нього гостинець для коня Сінтерклааса: моркву або пучок сіна, а поруч миску з водою. Після такої підготовки потрібно запросити дідуся до своєї оселі, співаючи йому традиційну пісеньку. Вранці наступного дня у черевиках малюки знаходять різні подарунки та кондитерські вироби. Вважається, що окрім гостинців Сінтерклаас носить із собою велику червону книгу, в якій записані імена дітей та всі їхні добрі та погані вчинки за попередній рік. Тому приховати власний непослух від мудрого дідуся не вдасться нікому. І у разі поганої поведінки дитина отримає не бажаний подарунок, а вугілля від Чорного Піта. Деякі легенди свідчать, що вірні помічники могли викрадати неслухняних дітей і як покарання відвозити їх до Іспанії. Святий Мікулаш у Чехії День святого Микулаша відзначають у Чехії 6 грудня, святкування та активності у Чехії традиційно відбуваються напередодні, 5 грудня. Цього дня на площах і вулицях чеських міст можна зустріти Мікулаша, а також ангела і чорта, які його супроводжують. Останні допомагають дідусеві оцінювати, чи гідна дитина подарунка за те, як вона поводилася протягом року. Святий Микулаш роздає дітям, які гарно себе поводили, фрукти: мандарини, апельсини, банани. За індивідуальними побажаннями він може подарувати їм свіжий ананас та інші екзотичні плоди. За традицією, Мікулаш також пригощає малюків горішками. Останнім популярними у чеських дітлахів стали такі подарунки, як фігурки із шоколаду та різдвяні календарі з цукерками. Якщо дитина поводилася весь рік погано, то солодощів вона не отримає. За погані вчинки святий Мікулаш замість смаколиків дає дітям вугілля та сиру картоплю. Іноді вугілля перемішують разом із гарними подарунками, щоб нагадати дитині про те, що вона цього року пустувала. Пер Ноель у Франції У Франції Святий Миколай вважається покровителем Лотарингії, і саме тут святкування відбувається найактивніше. Крім того, тут свято є офіційним. В містечку Сан-Ніколя-де-Пор, наприклад, увечері виходить святкова процесія з центру міста і рухається головними вулицями під фанфари. На її чолі йде старець із білою бородою, тобто Святий Миколай, якого супроводжує привид. У руках привид тримає різки, щоб відшмагати неслухняних дітей, а потім забрати їх із собою в мішку. На честь свята у багатьох містах проводять святкову ходу, печуть пряники і булочки в формі чоловічків, в школах і садках влаштовують вистави та лотереї, діти обмінюються подарунками та сувенірами. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День святого Миколая: що категорично не можна робити сьогодні Миколайки у Польщі У Польщі Святий Миколай приходить як єпископ із золотим посохом та в яскравій одежині. Подорожує він пішки, на коні чи на санях. Напередодні свята діти вішають чисті білі панчохи або ставлять начищені чоботи з вірою, що вони будуть наповнені дарунками. Ніколастаг у Німеччині Діти наводять лад у своїх кімнатах, прибирають іграшки. А напередодні ввечері ставлять перед дверима чобітки чи якесь інше взуття, щоб вранці знайти там невеликий подарунок чи солодощі. А неслухняним дітям один з помічників Святого Миколая - Кнехт Рупрехт залишає замість подарунків різки. Сан Нікола у Італії Італія святкує 6 грудня. Тут свято особливо популярне серед незаміжніх жінок, які бажають знайти чоловіка, адже тут він вважається покровителем родини та сімейних цінностей. Але в деяких італійських провінціях дарують дітям подарунки, а також влаштовують ярмарок. У Італії на острові Сардинія є невелике містечко Сассірі. Його покровителем вважається Микола Чудотворець, тому й головне свято міста припадає саме на 6 грудня. Вже багато років у Сассірі існує цікава традиція під назвою Rito delle nubili. Полягає вона в тому, що протягом усього дня у свято Святого Миколи молодим нареченим дарують подарунки. 6 грудня українці відзначають День святого Миколая. Це нова дата після переходу на новий релігійний календар ПЦУ, який відбувся торік 1 вересня. Це свято найбільше чекають діти. Саме на основі образу Миколая Чудотворця в багатьох країнах світу з'явився персонаж святий Миколай. В англомовних країнах, зокрема, в США, Великій Британії тощо, його називають Санта Клаус. Тут він приходить до дітей в ніч проти 25 грудня, тобто на Різдво.
Миколая супроводжують чорти та ангели з подарунками або різочками: як відзначають свято дітей у різних країнах ЄвропиПерейти на gazeta.ua
Gazeta.ua на gazeta.ua
З днем ангела Миколи: добірка зворушливих вітальних листівок з щирими побажаннями
6 грудня українці відзначають День святого Миколая. І в цей день свої іменини святкують усі, хто носить ім'я Микола. У християнстві ім'я Микола одне з найпоширеніших. Це ім'я носив один з найбільш шанованих українських святих Микола Чудотворець. Gazeta.ua підготували добірку зворушливих та гарних листівок з привітаннями з Днем ангела Миколи. Пошліть усім, хто носить це ім'я у вашому оточенні. Привітання у прозі Колю, у ці непрості часи бажаю тобі, щоб твій ангел захищав тебе! Щастя і благополуччя та родинного тепла, і, звісно ж, мирного неба над головою! Нехай твоє життя буде сповнене позитиву, щирості та надій. Нехай всі ці надії будуть виправдані, бажання здійснимі, а мрії здійсненні. З Днем ангела, Миколо! З іменинами, Колю! Бажаю різноманітного, активного, яскравого життя, в якому поряд завжди будуть вірні друзі та люблячі близькі люди! Бажаю, щоб в житті не було ніяких страхів, ніяких сумнівів, ніяких заборон. З Днем ангела, Миколо, нехай кожне "завтра" буде в сто разів краще, ніж "сьогодні"! З іменинами, Колю, дорогий наш друже! Бажаємо міцного здоров'я, здійснення всіх бажань, досягнення всіх твоїх цілей. Нехай у твоєму житті будуть тільки радісні події, негаразди та печаль нехай обходять стороною, а удача і везіння переслідують тебе! Значення імені Микола Ім'я Микола походить від давньогрецького імені Ніколаос, що перекладають як "переможець народів". Це ім'я популярне у багатьох країнах Найголовнішою його рисою можна назвати витримку та самоволодіння. Він настільки непохитний у своєму спокої, що іноді може виникнути відчуття якоїсь відстороненості, але це зовсім не так. Це один із зовнішніх проявів його аналітичного розуму. Він ніби спостерігає за всім збоку і лише іноді втручається у те, що відбувається. Микола не любить критику в свою адресу і поради з приводу його особистого життя. Він потайливий. Також Микола безкорисливий, чесний і щирий, а це іноді загрожує важкими ситуаціями в житті. Він не любить інтриги. Успіху в житті домагається наполегливо працюючи. Розвинене почуття гумору робить Миколи привабливим співрозмовником. До того ж він завжди доброзичливий і привітний з людьми. Микола ніколи не здається і завжди досягає поставлених цілей, завжди намагається бути таким, як про нього думають інші люди, ніколи не говорить погано про близьких і рідних. А ще Коля обожнює допомагати іншим людям, до того ж найчастіше безоплатно. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: П'ять справ, які потрібно зробити до Дня святого Миколая Основними недоліками Миколая можна вважати впертість, самовпевненість, егоїстичність і деяку зверхність. Сім'я для Миколи є одним із критеріїв своєї успішності, тому у дружини він намагатиметься обирати найгарнішу з оточення. Якщо жінка йому сподобалась, то довго не тягне з пропозицією руки і серця. Але у шлюбі він ревнивий та зраду не пробачає. У сімейному житті Микола не пред'являє якихось серйозних вимог до побуту, любить дітей та проводить з ними час із задоволенням. 6 грудня українці відзначають День святого Миколая. Це нова дата після переходу на новий релігійний календар ПЦУ, який відбувся торік 1 вересня. Це свято найбільше чекають діти. Саме на основі образу Миколая Чудотворця в багатьох країнах світу з'явився персонаж святий Миколай. В англомовних країнах, зокрема, в США, Великій Британії тощо, його називають Санта Клаус. Тут він приходить до дітей в ніч проти 25 грудня, тобто на Різдво. Існує популярна історія, яка розповідає, як святий допоміг трьом сестрам. Через їхню бідність ніхто не хотів брати їх за дружин. Тому Миколай вирішив підкинути вночі їм до будинку три мішечки з золотом. Вони потрапили до шкарпеток, які сушилися над каміном. Так з'явилася європейська традиція залишати подарунки в шкарпетках.
З днем ангела Миколи: добірка зворушливих вітальних листівок з щирими побажаннямиПерейти на gazeta.ua
Gazeta.ua на gazeta.ua
День святого Миколая: що категорично не можна робити сьогодні
6 грудня за новим церковним календарем згадують одного з найбільш шанованих святих - Миколая Чудотворця. Його також називають Миколою Угодником. Історія свята Микола прийняв Христа, будучи багатою людиною. Перейнявшись вченням отримав безцінні дари Духа Святого. Виконуючи Слово Боже і проповідуючи спасіння Христове, не залишався байдужим в турботах про бідних, малозабезпечених і ближніх своїх. Творив дивовижні справи, а безкорисливість і лагідність почитав великим привілеєм. Був чудовим благодійником. Відомо, що вже в VI ст. день упокоєння Святого став значним християнським святом Східної Церкви, коли імператор Юстиніян І збудував на його честь церкву в Константинополі. З Візантії свято поширилося по цілому світу - й на українські землі також. За переказами князь Аскольд узяв Святого Чудотворця за небесного покровителя й мав хресне ім'я Миколай. До Західної Церкви свято прийшло у IX ст., коли папа Миколай перший папа з цим іменем - близько 860 р. збудував у Римі церкву Святого Миколая. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: П'ять справ, які потрібно зробити до Дня святого Миколая Вважається, що Святий Миколай є опікуном подорожніх, моряків і рибалок. Адже згідно з житієм Святий неодноразово приходив на допомогу людям під час стихійного лиха - силою молитви зупиняв грозу чи бурю. Так довгий час вважалось і в Україні - кожен рибальський курінь мав обов'язково ікону цього святого, перед якою на початку ловецького сезону й у часи негоди, стихійного лиха служили молебень. Й нині у храмах саме перед іконою Св. Миколая моляться, вирушаючи в далеку дорогу, а також при освяченні різноманітних транспортних засобів. Свято Миколая відкриває низку різдвяних і новорічних урочистостей. Саме цього дня у містах України запалюють новорічну ялинку. Зазвичай День Миколая Угодника відзначається з ярмарками і гуляннями, різними концертами та благодійними заходами. Що не можна робити У День святого Миколая не можна важко працювати фізично, шити, вишивати, в'язати, прасувати. Також на свято не можна відмовляти у милостині та допомозі тим, хто цього потребує. У День святого Миколая забороняється лихословити, лаятися, конфліктувати, бажати зла іншим. Батькам в цей день не можна гримати на дітей. В цей день забороняється споживати м'ясні і молочні продукти, оскільки триває Різдвяний піст. На свято не можна підстригати волосся. Вважалося, що так можна "зрізати удачу". Прикмети У народному календарі - це день Миколи Зимового Іній на деревах - до щедрого врожаю хліба. Випав сніг до 6 грудня - зима буде морозною. Скільки на Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу Весняного. Холодна погода в цей день - слід чекати холодну зиму. Дощ у День Миколая - до гарного врожаю озимини. 6 грудня українці відзначають День святого Миколая. Це нова дата після переходу на новий релігійний календар ПЦУ, який відбувся торік 1 вересня. Це свято найбільше чекають діти. Саме на основі образу Миколая Чудотворця в багатьох країнах світу з'явився персонаж святий Миколай. В англомовних країнах, зокрема, в США, Великій Британії тощо, його називають Санта Клаус. Тут він приходить до дітей в ніч проти 25 грудня, тобто на Різдво. Існує популярна історія, яка розповідає, як святий допоміг трьом сестрам. Через їхню бідність ніхто не хотів брати їх за дружин. Тому Миколай вирішив підкинути вночі їм до будинку три мішечки з золотом. Вони потрапили до шкарпеток, які сушилися над каміном. Так з'явилася європейська традиція залишати подарунки в шкарпетках.
День святого Миколая: що категорично не можна робити сьогодніПерейти на gazeta.ua

Ця ж новина в інших джерелах:

Gazeta.ua на gazeta.ua
П'ять справ, які потрібно зробити до Дня святого Миколая
В переддень відзначення Дня святого Миколая важливо підготуватись заздалегідь. Є справи, які потрібно зробити ще 5 грудня і, власне, у день святкування. У цей день прийнято дарувати дітям подарунки, а також найріднішим, яким хочеться зробити приємне. Але в Україні є і інші традиції та певні ритуали. На Миколая наші предки варили каші та пиво, святили в церкві хліб і зерно, запрошували в гості родичів. Селяни кропили святою водою домашню худобу. Дівчата ворожили на суджених і долю. Розповімо про п'ять обов'язкових справ, які потрібно зробити. Приберіть будинок На свято святого Миколая заборонена хатня робота, прибирання та прання. Тому 5 грудня підготуйтеся до свята і наведіть лад у домі. Заздалегідь помийте тарілки і винесіть сміття. Попросіть вибачення Це свято вважається сімейним і добре підходить для примирення. Якщо ви в чомусь завинили перед близькими, то попросіть вибачення і пробачте чужу провину. За можливості день варто провести з рідними або хоча б зателефонувати їм. Приготуйте миколайчики Головною стравою дня вважаються миколайчики - традиційні пряники з медом і прянощами. Вироби роблять у формі ялинки або Миколи Чудотворця, прикрашають глазур'ю і роздають дітям. Зробіть добру справу Микола Чудотворець за життя прославився добрими безоплатними справами. Тому в день його пам'яті варто зробити хороший вчинок, допомогти знедоленим людям або зробити пожертву на благодійність. Розповідати про зроблене нікому не слід. За прикметами, зроблене 6 грудня добро повернеться до людини в потрійному розмірі і не залишиться непоміченим Миколою. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як здивувати близьких на День святого Миколая: найкращі подарунки для кожного Помоліться На саме свято читають молитви на Миколая Чудотворця. Молитися можна як у храмі, так і вдома - головне, щоб слова були щирими. Що можна попросити у святого Миколая Здоров'я, сімейного щастя, прощення гріхів і розради в горі. А також дитячого здоров'я і благополуччя, адже святий вважається покровителем усіх дітей. 6 грудня українці відзначають День святого Миколая. Це нова дата після переходу на новий релігійний календар ПЦУ, який відбувся торік 1 вересня. Це свято найбільше чекають діти. Саме на основі образу Миколая Чудотворця в багатьох країнах світу з'явився персонаж святий Миколай. В англомовних країнах, зокрема, в США, Великій Британії тощо, його називають Санта Клаус. Тут він приходить до дітей в ніч проти 25 грудня, тобто на Різдво. Існує популярна історія, яка розповідає, як святий допоміг трьом сестрам. Через їхню бідність ніхто не хотів брати їх за дружин. Тому Миколай вирішив підкинути вночі їм до будинку три мішечки з золотом. Вони потрапили до шкарпеток, які сушилися над каміном. Так з'явилася європейська традиція залишати подарунки в шкарпетках.
П'ять справ, які потрібно зробити до Дня святого МиколаяПерейти на gazeta.ua

Ця ж новина в інших джерелах:

Gazeta.ua на gazeta.ua
18 листопада відзначаємо День сержанта ЗСУ
Кожного року 18 листопада українці відзначають День сержанта Збройних Сил України. В цей день заведено вшановувати відданість військовій справі та професіоналізм сержантів ЗСУ. Свято було встановлене 19 квітня 2019 року указом президента України Петра Порошенка, повідомляє Gazeta.ua Раніше День сержанта в Україні відзначався згідно з наказом Міністра оборони від 10 лютого 2009 року. Це професійне свято було започаткували з метою підвищення престижу військової служби за контрактом на посаді сержантського і старшинського складу, а також подальшого патріотичного виховання військових кадрів України. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Київ не буде витрачати бюджетні кошти на святкування Нового року До 2019 року День професійного сержанта ЗСУ відзначали у першу п'ятницю березня. Зараз свято має фіксовану дату 18 листопада. 6 грудня українці відзначають День святого Миколая. Це нова дата після переходу на новий релігійний календар ПЦУ, який відбувся торік 1 вересня. Раніше День святого Миколая відзначали 19 грудня. Це свято найбільше чекають діти.
18 листопада відзначаємо День сержанта ЗСУПерейти на gazeta.ua

Ця ж новина в інших джерелах:

Gazeta.ua на gazeta.ua
День Святого Миколая-2024: головні традиції дня, про які має знати кожний
6 грудня українці відзначають День святого Миколая. Це нова дата після переходу на новий релігійний календар ПЦУ, який відбувся торік 1 вересня. Раніше День святого Миколая відзначали 19 грудня. Це свято найбільше чекають діти. Історія свята В сучасній культурі святий Миколай став більше святковим персонажем, таким собі добрим дідусем, який приносить подарунки чемним діткам і кладе їх під подушку. Однак, його ототожнюють з образом християнського святого Миколая Чудотворця, який жив у реальності. Він народився на півострові Лікія в місті Патарі між 270 та 286 роками. Нині це територія Туреччини. Спочатку Миколай був єпископом і навіть здійснював паломництво до Святої Землі та Єгипту. За часів гонінь за християнами зазнав катувань з боку римського імператора, сидів у в'язниці, але згодом був звільнений. Вперше вшановувати пам'ять святого Миколая Чудотворця почали приблизно в VI столітті. Тоді його тіло було перевезене італійськими купцями з Мири до Барі. Тут його мощі зберігаються й в наші дні. Саме на основі образу Миколая Чудотворця в багатьох країнах світу з'явився персонаж святий Миколай. В англомовних країнах, зокрема, в США, Великій Британії тощо, його називають Санта Клаус. Тут він приходить до дітей в ніч проти 25 грудня, тобто на Різдво. Легенди про святого Миколая Здавна святого Миколая вважали не лише заступником дітей, але й покровителем мандрівників, моряків та пекарів. За легендою він народився в заможній родині, але в дорослому віці став аскетом, тому роздав свої статки біднякам. Час від часу він приносив до дитячих будинків іграшки, теплі речі. Існує популярна історія, яка розповідає, як святий допоміг трьом сестрам. Через їхню бідність ніхто не хотів брати їх за дружин. Тому Миколай вирішив підкинути вночі їм до будинку три мішечки з золотом. Вони потрапили до шкарпеток, які сушилися над каміном. Так з'явилася європейська традиція залишати подарунки в шкарпетках. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Головна ялинка країни: коли буде відкриття та який матиме вигляд За переказами він також зцілював хворих, визволяв полонених, допомагав невинним. Саме тому Церква й канонізувала Миколая Чудотворця. Традиції свята Раніше за часів Радянського Союзу і в перші роки незалежності України, замість образу святого Миколая влада намагалася насадити українцям антирелігійного Діда Мороза. Але поступово почали повертатися традиції минулих років. Зокрема, до діток знову почав приходити святий Миколай. Однією з найулюбленіших традицій цього свята серед дітей є отримання подарунків, які кладуть під подушку. Існує звичай писати листи святому Миколаю, в яких просити бажаних речей та перераховувати свої добрі справи за рік. За легендою слухняним діткам Миколай приносить саме подарунки, а неслухняним кладе під подушку різочку. В церквах проходять церковні богослужіння, а тому віряни обов'язково йдуть до храму, щоб помолитися святому, попросити його заступництва. В школах і дитсадках проходять святкові вистави, дітки співають пісень і розповідають вірші про це свято. 6 грудня за новим церковним календарем віряни вшановують Миколая Чудотворця. Його вважають одним з найбільш шанованих святих. Миколу Чудотворця шанують як святого, який може здійснити будь-які чудеса. Його вважають покровителем сиріт, бідних, хворих, мандрівників, моряків, військових, хліборобів, ув'язнених, але насамперед - дітей. У день пам'яті Миколи Чудотворця добре піти до церкви. У святого просять зцілення від хвороб, допомоги в нових справах, фінансового благополуччя, вдалого заміжжя і одруження, легких пологів і моляться за дітей. Вважається, що Миколай Чудотворець чує кожного, хто звертається до нього зі щирою молитвою.
День Святого Миколая-2024: головні традиції дня, про які має знати кожнийПерейти на gazeta.ua

Приєднуйтесь до Платформи

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил


Останні коментарі

Що не так з цим дописом?