Тренд пошуку "Контрнаступ"

В огляді подій війни за 1 вересня від аналітика 24 Каналу Андрія Дрозди читайте про терор російських окупантів проти мирних українців, відповідь Сил оборони, аналіз подій на фронті під Куп’янськом, Лиманом, Краматорськом і Добропіллям, а також інші важливі події доби Детально – в текстовому огляді 24 Каналу. Повний текст новини

Рішення, яке не тільки назріло, але й перезріло, є реакцією на гостру проблему втрати останніх великих міст, яка вже не просто маячіє на горизонті, а настирливо щодня стукається у двері. За пів року ворог, після взяття Сіверська, пройшов половину дистанції до Слов’янська. Так з боями, так без проривів, але все ж пройшов. Забираючи метр за метром землі, яка мала стати головною перепоною для повної окупації Донеччини. Ситуацію намагались вирішувати ще весною через заміну командирів бригад і корпусів. Але наступ росіян на Слов’янськ і Краматорськ вдалося тільки пригальмувати, але не зупинити.Паралельна реальність ПутінаЗараз на останні великі міст Донеччини наступає більш як 200 тисячна армія. Приблизно стільки ж Путін зібрав, щоб захопити Київ за 3 дні. Часів Яр, Костянтинівка, Добропілля – це пріоритетні завдання для російського генштабу на найближчі місяці. Хоча Путін, читаючи доповіді, думає що справу вже вирішено. Але це далеко не так. Згідно із офіційними повідомленнями міністерства оборони рф, окупанти вже давніше зайняли Часів Яр, повністю окупували Костянтинівку, зайшли у Добропілля, де ведуть вуличні бої. А Патрушев доповів Путіну, що до Слов’янська лишилось менше 4 км. Все це сьогоденний зріз паралельної реальності Путіна. Попри те, що справжня реальність є іншою, але вся військова машина агресора працює на те, щоб подолати розрив. Не катастрофа, але реальна загроза Донеччині І все ж попри те, що насправді ситуація не така катастрофічна, але однак ворог невпинно просувається. До Слов’янська і Краматорська лишилось менше 15 км. Тепер росіяни нависають над серцем нашої Донеччини, яке вони щоденно пронизують КАБами. Ворог не маючи можливості застосувати звиклу тактику охоплення, пробивається до агломерації в лоб. Наразі два голові вектори наступу на Слов’янськ: спрямовуються на Миколаївку, в якій розташована Слов’янська ТЕС, а також вздовж траси з Бахмуту на Слов’янськ. Карта бойових дій на Слов'янському фронті, фото: ЕспресоНаступ на Миколаївку йде двома флангами – вздовж Сіверського Дінця, де ворог розширив сіру зону аж до Пискунівки – це половина відстані до Миколаївки. Втім закріплення росіяни тут не мають, а їхнє просування має чи не найменші темпи на всьому напрямку. На відміну від піденнішого флангу, де окупанти частково закріпились у нашому укріпрайоні – Рай-Олександрівці, розташованому на панівній висоті, що домінує над Слов’янсько-Краматорською агломерацією. А також значно розширили зону інфільтрації довкола неї. Поодинокі штурмовики через цю зону вже навіть доходять до Миколаївки. І хоча нараз без закріплень, але тенденція надзвичайно загрозлива. Якщо ворогу вдасться її розвинути, то він здобуде позиції з яких зможе наступати на агломерацію. З півдня росіяни намагаються просуватися вздовж дороги Бахмут-Слов’янськ, а також вздовж каналу Сіверодонецьк-Донбас, який в’ється через всю височину над агломерацією. Значних просувань тут за все літо не було, але у серпні ворог розширив сіру зону боїв до Малинівки та Заповідного – двох важливих наших укріпрайонів.Поступове просідання фронту відбувається і довкола Костянтинівки. З лівого флангу окупанти майже захопили Часів Яр, який тримав оборону з червня 2024 року. З правого вони прориваються на простір між Добропіллям і Костянтинівкою, націлюючись на Дружківку. Штурмовиків знищували аж біля Райського. Таким чином росіяни з флангів обходять Костянтинівку, перерізаючи до неї логістику. Битва за саме місто все ще не програна – Сили оборони не відступають попри те, що все місто кишить позиціями прониклих в нього ворогів.  Карта бойових дій, фото: ЕспресоВрешті на Добропільському напрямку, де ще минулого року підлеглі Прокопенка провели успішну контрнаступальну операцію, окупанти поступово просуваються до Добропілля. Також із двох флангів – з півдня та зі сходу. З півдня вони захопили місто Родинське та закріпляються на околицях Білицького. А також поступово просуваються вдовж дороги Покровськ-Павлоград. До адмінмежі з Дніпровщиною залишилось 15 км. Зі сходу ворог знову намагається прорвати нашу захисну лінію в районі Кучеревого Яру. Якщо залишити все як є, то поступово, але незворотно ми втратимо Донеччину. Однак в Генштабі вирішили змінити хід подій та дати великий бій за останні міста-твердині регіону. Головне завдання росіян – до зими максимально зайти у міські бої, що можливо виходячи із нинішніх реалій. Відтак наше завдання мінімум – не допустити міських боїв ні в Дружківці, ні в Добропіллі, не говорячи вже про Слов’янськ чи Лиман. А завдання максимум – не втратити височини над Краматорськом і Слов’янськом, не дозволити прорватися між Костянтинівкою та Добропіллям та перевести бій за Костянтинівку ще й у наступний рік. Прокопенко і Білецький – еталонні командири ЗСУЧому вибір пав на Андрія Білецького та Дениса Прокопенка. По-перше – це одні із найбільш харизматичних лідерів у ЗСУ, яким довіряють воїни. Довіра та відтак і віра у перемогу – дуже важлива компонента у війні. Їхні творіння – перший та третій корпуси ЗСУ, є чи не найкращими в Силах оборони, а можливо й найкращі. І цей досвід потрібно масштабувати. Коли відбувалась зміна головнокомандуючого, на зустрічі із президентом Зеленським, Андрій Білецький, власне й висловив бажання взяти під керівництво ще кілька суміжних корпусів. Тим більше, що подібна практика співпраці вже частково існує. Наприклад, 1 корпус Азов об’єднав зусилля із 7 корпусом ДШВ, який тримає сусідню ділянку фронту на Покровському напрямку. Зокрема вони проводять спільні навчання новобранців, сержантів та молодших офіцерів. Схожу практику мають інші сусіди – 3 корпус та 2 – корпус НГУ "Хартія".Окрім того, корпус Білецького на Лиманському напрямку та Прокопенка на Добропільському вже зараз демонструють вдалі результати на полі бою. На Лиманському фронті ворог вже тривалий час не має просування, а за інформацією російських воєнкорів тут навіть відбуваються зворотні процеси. На Добропіллі минулого року під командуванням Прокопенка Сили оборони провели одну із перших успішних локальних контрнаступальних кампаній після невдалого великого контрнаступу в 2023 році. Відтак довірити оборону Донбасу найбільш успішним командирам – це рішення, яке отримало одразу позитивну оцінку усіх без виключення експертів. Зміна логіки управління військами - шлях до перемогиВтім так виглядає, що мова йде не просто про зміну керівництва, але й про глобальну зміну підходу до управління захисними процесами. Як саме наразі не відомо. Цілком ймовірно, що новопризначеним керівникам дали можливість запропонувати власний підхід. А для цього потрібен час. Якщо глянути на ситуацію суто з точки зору логіки географії, то захист Донеччини Прокопенко і Білецький розділять по Костянтинівці. 1корпус "Азов" триматиме оборону від Костянтинівки і до стику Донецької, Дніпровської та Запорізької областей в районі Покровського. Відтак він об’єднає свої зусилля із 7 корпусом ДШВ, а також іншими бригадами, які беруть участь у нашому контрнаступі на Олександрівському напрямку.умовні зони відповідальності на Донеччині фото: ЕспресоНатомість 3 корпус окрім ділянки від борової і до південних околиць Лиману, додатково візьме під захист Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та східний фланг оборони Костянтинівки. Саме на його плечі лягає відповідальність за підготовку цих міст до оборони.Новий тип управління не повинен повторювати старих форм, типу ОСУВ чи ОТУ, від яких ми відійшли через їхню надмірну громіздкість та не ефективність. Навпаки мають з’явитися нові форми, які покращать керованість військами, позитивно вплинуть на оперативність прийняття рішень та посилять оборонний потенціал. Тим більше, що нове об’єднання підсилили не тільки штурмовими підрозділами, але й безпілотними. Керівник СБС "Мадяр" прокоментував ці рішення наступним чином: "Це і є Smart War. Новостворені Угруповання військ Редіса і Білецького. Час мережецентричної війни. Тотальна синхронізація з Угрупованням СБС, найкоротший ланцюжок "Сенсор-Стрілець". Таким чином він чітко вказав яке завдання є ключовим при об’єднані зусиль стількох найкращих підрозділів – ще більше покращити ефективність та ударну спроможність. І мова тут не тільки про оборону…Драпатий повертає практики ЗалужногоОкремо варто відзначити, що цими призначеннями головнокомандувач Михайло Драпатий повернувся до практики 2022-23 рр, коли підвищення отримували командири, які не тільки довели свою ефективність, але й користувалися підтримкою знизу. Здебільшого такі командири мають людиноцентричний управлінський підхід, що в армії надзвичайно цінно та є протилежністю до російського способу воювати, закидаючи фронт м'ясними штурмами.  Сам Драпатий перед цим був ефективним на Харківщині, де звільнили не тільки Куп’янськ. Так, перед призначенням Білецького і Прокопенка-"Редіса" Слов’янський та Краматорський напрямок підсилили ще двома новими керівниками. 11 корпус, який тримає оборону перед Слов’янськом очолив Еміль Ішкулов – екскомбриг 80-тки, який свого часу відзначився критикою Олександра Сирського щодо проведення операції на Курщині. Сусідній 19-тий корпус, який обороняє підступи до Краматорська очолив Валерій Скрет із 46-ї аеромобільної бригади. Фактично вже сформована команда, яка взяла на себе відповідальність за оборону Слов’янська і Краматорська, а можливо й за останню велику битву на цьому етапі війни з Росією. Замість висновківТим часом ЗСУ завдали потужного удару по наступальних спроможностях окупантів. Зокрема, днями у Донецьку ракетами знищили будівлі основного та запасного командного пункту 51-ї армії зс РФ, яка наступає на Костянтинівку. За попередніми даними, влучання відбулось під час наради. Загинули щонайменше 19 військових, серед них командувач армії та ще 11 офіцерів.      У будівлі прилетіли 13 ракет. За одними даними це були Штормшедови, хоча експерти із Defense Express вважають, що американці могли передати нам нові ракети JDAM-LR із дальністю в 550 км.    

Поля, посадки, яруга. На краю яруги стоїть чоловік середнього віку в пікселі, мружиться на сонці й без ентузіазму вичавлює з себе слова:
"Мій позивний – "Оса", я командир другого батальйону 429-ої окремої бригади безпілотних систем "Ахіллес". У моїх руках пульт керування FPV, який уже завтра може опинитися у твоїх руках… До речі, а де пульт?".
Комунікаційна служба кожної бригади час від часу має записувати короткі рекрутингові відео, в яких військовий закликає приєднуватися до лав його підрозділу. Цього разу "жертвою" бригадних комунікаційників став підполковник Дмитро Васильченко на позивний "Оса".
Але це виявилося проблемою: мотиваційна картинка не складалася. Оса збивався, починав спочатку та якось невпевнено читав підготовлену комунікаційниками промову: "За нашими плечима – оборона Києва, Харківський контрнаступ та битва за Бахмут... А для чого це все перелічувати?".
Пролунав закадровий голос головного сержанта бригади Олексія Павлійчука (позивний – "Янгрр"): "Дмитре! Так не можна. Ти ж вдумайся: Харківський контрнаступ, Бахмут – це ж глиби! А ти говориш, як про щось другорядне. Давай ще раз!".
Насправді за плечима Оси – довжелезний список "глиб". Там не тільки оборона Києва, Харківський контрнаступ і битва за Бахмут. Бойовий шлях Оси – це і бої за Часів Яр, Куп'янськ, Вовчанськ... Список довгий, тому спеціально для Оси підготували "скорочену версію".
Янгрр розводить руками: "Дмитре! Ти так людей собі в підрозділ не набереш. Давай ще раз!".
Оса людей набере. Але не за допомогою мотиваційного ролика. Є ще "сарафанне радіо", що не бреше: бійці знають, хто є хто. До Оси просяться, до Оси переводяться, до Оси – черга. У чому полягає секрет Оси?

Комбат Дмитро Васильченко з 429-ої окремої бригади безпілотних систем "Ахіллес" міг би давати майстер-класи на тему "Як поєднати людяність і військовий менеджмент"
Всі фото надані 429-ою окремою бригадою безпілотних систем "Ахіллес"


"Безбашений у хорошому сенсі"
У цивільному житті Дмитро Васильченко – інженер-будівельник. За його плечима військова кафедра, тому кар'єру у війську він розпочав офіцером. До речі, був серед тих, хто ще до повномасштабного вторгнення Росії записався до лав новостворених Сил територіальної оборони. "Відчував, що війна насувається", – коротко пояснює Оса своє рішення.
Що саме відчував 24 лютого 2022 року? Офіцер не вдається в довгі спогади. Є лише два слова, в яких закарбована напруга того дня: "Дружина плакала". Оса робить паузу і пояснює: "Ми розуміли, що це вже надовго...".
Дмитро практично одразу став командиром взводу 4-ої роти 128-го батальйону 112-ої бригади ТрО ЗСУ. Саме з цієї роти надалі виросте один із перших безпілотних підрозділів, який з часом перетвориться на 429-ту окрему бригаду безпілотних систем "Ахіллес".
Чому Оса обрав собі такий позивний? Відповідь пов'язана зі спогадами дитинства. Був у Дмитра родич. Жив у селі, мав гострий язик, міг "ужалити" та й узагалі був складною людиною, за що односельці прозвали його Осою. "Оса – це той, хто жалить, той, хто злий, а я хотів жалити, хотів бути злим, тому згадав свого родича і обрав такий позивний", – усміхається комбат.
Жалити в нього виходить непогано – під його командуванням знищено стільки ворожої техніки й окупантів, що їх було б важко розмістити на Червоній площі.
Але чи став Оса злим? Тут проситься банальна фраза про злість до ворогів, і вона в нього, звісно ж, є. Якщо ж ставити питання ширше: чи зробила війна Дмитра агресивним, то відповідь буде негативною. Ніхто з побратимів не вважає його не те що злим, а бодай "жорстким". Це важлива деталь, оскільки розвінчує стереотип безальтернативно жорстких і навіть жорстоких взаємин у війську. Випадки порушення прав людини в ЗСУ викликають суспільний резонанс, прояви довіри та взаємоповаги – ніколи. Насправді в підрозділах панує різна атмосфера, яка, безумовно, залежить від стилю керування та особистості командира.
На запитання, за що він отримав орден Богдана Хмельницького, Оса лише всміхається: "Мабуть, за сукупність заслуг".
– Ну добре. Можете уявити, що ви генерал, якому треба нагородити бійця Осу? От за що б ви дали йому нагороду?
– Таке питаєте... Вам якась історія треба? Пам'ятаю, як ще у 2022 році ми вели розвідку – піднімали мавіки з вежі елеватора. Село, туман, працювати важко. В якийсь момент побачили, що на нас суне російський танк. Було зрозуміло, що він по нас буде бити. Хоча ми й не видавали своєї присутності, але вежа є вежа, такий об'єкт він не може не знести. Наш розрахунок спочатку спустився... А потім вирішили знову піднятися й продовжити роботу. Той танк підбила наша піхота, коли він був десь за 60–70 метрів від нас... В принципі, нічого особливого.
Оса неохоче розповідає про свої бойові пригоди. Проте практично в кожного з його бойових побратимів є історія, яка так чи інакше пов'язана з Осою. Один із них – "ахіллесівець", командир інженерно-саперного взводу Даніель Шевчук на позивний Аль-Каїда. Таємницю його позивного розумієш одразу: в нього сумні очі Омара Шарифа, чорна борода. Східний образ не награний: Даніель напівукраїнець, напівліванець. Невід'ємна деталь іміджу – арафатка.
Читайте також: "Кажуть, в Києві справжня війна. Як добре, що я не там". Один день у посадці з Аль Каїдою – сапером батальйону "Ахіллес"
Взагалі-то розпитувати в Аль-Каїди про чиюсь хоробрість – це все одно, що в гросмейстера питати про те, як грає в шахи хтось інший. Дехто вважає Аль-Каїду сталкером: ходить туди, куди ніхто не ходить, робить те, що ніхто не здатен зробити. Питання до Аль-Каїди: "Оса, він який?".
– Безбашений у хорошому сенсі цього слова, – миттєво реагує Аль-Каїда. – Якось під Сватовим ходили з ним удвох у розвідку. Це початок 2023-го, зима, сльота, багнюка...
Аль-Каїда дістає сигарети. Випускаючи цівку диму, згадує:
– Зістрибнули з "маталиги" (багатоцільовий легкий броньований транспортер-тягач – УП), пішли крізь зеленку. В якийсь момент – обстріл касетними боєприпасами. Пересиділи обстріл – рушили далі. На біду до нас пристали місцеві собаки – бігають, ніби супроводжують. Одна з цих собак налетіла на розтяжку... Нерозрив. Потім – міна. Протягом одного дня нам пощастило кілька разів – кілька нерозривів, кілька чудес...
Ця розповідь звучить як оповідки барона Мюнхгаузена, але всі в підрозділі точно знають: Аль-Каїда не бреше. Весь його бойовий шлях – суцільний військово-пригодницький роман з ліричними відступами на госпіталь.
– Бойову задачу ми відпрацювали, – продовжує він. – Як вижили – взагалі незрозуміло. Але ми цими "чудесними випадками" не переймалися. Навіть легкість якась була. До речі, саме слово "легкість" підходить для характеристики Дмитра: легко йде в будь-яку страшну дупу. Якщо треба тягати трупи – буде тягати трупи. Якщо треба стрибнути в замінований бліндаж – він це легко зробить. Якщо треба...
Коли Аль-Каїда розповідає про побратима, він згадує про одну з найважливіших рис Оси – людяність.
"Трохи жорсткості командиру не завадить. З іншого боку, існують різні типи лідерства. У сучасних підручниках із політології розрізняють два типи влади: політичну владу та владу, що ґрунтується на взаємодії й співпраці. Можна сказати простіше: влада як позиція і влада як приклад. У першому випадку важливими є демонстративна владність, жорсткість, харизма. У другому працює принцип: роби, як я. Оса – це і є втілення принципу "роби, як я".
"Вони невипадково до мене потрапили"
Головний сержант 2-го батальйону Роман Журавель на позивний "Дяк" згадує свій шлях на війну та перше знайомство з Осою.
Дяк – двічі доброволець. Вперше – в 2015 році, вдруге – з самого початку повномасштабного вторгнення РФ 2022-го. Але в бойовий підрозділ потрапив не одразу. Прийшов до районного ТЦК, де його й залишили служити. Дружині він повідомив, що його робота в ТЦК – тимчасова, що збирається шукати місце в бойовому підрозділі. Цим підрозділом став батальйон ударних безпілотних авіаційних комплексів "Ахіллес". Першою людиною, яка зустріла його на вокзалі в Краматорську, був командир роти, тобто Оса.
– Дорогою до Костянтинівки я вже зрозумів: ми сходимося по всіх питаннях, – згадує Дяк. — Чи вразив він мене чимось? Так, але трохи пізніше. Я раніше не бачив, щоб командир роти разом із солдатами та сержантами брався за будь-яку роботу. Пам'ятаю, вдвох "бекарню" копали.
"Бекарня" – це мінібліндаж, укриття для зберігання боєкомплектів.
– Темрява, мряка падає. Копаєш, над тобою щось літає, неподалік щось прилітає... І так майже всю ніч. З того часу ми з Осою які тільки проблеми не розрулювали, – веде далі головний сержант.
Таємниця позивного головного сержанта – Дяк – полягає в тому, що він насправді є дяком. Кожної неділі – за спеціального дозволу командира – Роман Журавель вирушає до церкви і співає на хорах. Так було колись у селі, так було під обстрілами в Костянтинівці, так є зараз. Чи запрошував він Осу на церковну службу?
– Так, пропонував, але поки його до церкви так і не витягнув, – позіхає Дяк і одразу доповнює: – Проте це не значить, що в нього немає Бога в серці!
На питання в лоба" Ви вірите в Бога?" Оса розтягує комір, дістає кулон у вигляді сонця-квітки і каже:
– Це Ружа, давній слов'янський символ.
– Оберіг?
– Можна сказати й так.
– Ви цікавитесь язичницькою символікою, язичницькою вірою?
– Та ні. Мені важко якось визначити своє віросповідання. Можливо, і язичник, але скоріше агностик. Але... Але я відчуваю, що не все так просто. Що за всі наші добрі і недобрі діяння з нас спитають. Такого, що ти свічку поставиш і гріхи тобі пробачили, не буде.
– Це, в принципі, певна релігійна позиція.
– А я ж не кажу, що атеїст. Я вірю, що Він є в різних проявах. Спокійно ставлюся до всіх релігій...

Оса: Дивно, але мій світогляд не змінився під впливом війни. Як думав і відчував у цивільному житті, так і зараз



– Боїтесь смерті?
– Я розумію, що це може статися в будь-який момент. Все що завгодно може статися. Не хочеться бути покаліченим, звісно. А смерть – лише перехід в інший стан. Ось кілька хвилин тому…
Розмова відбувається в маленькому кабінеті Оси. Над столом декілька моніторів. Оса киває на екран, що розділений на кілька квадратів, у кожному з яких рухлива картинка. Командир відстежує все: переміщення особового складу та ситуацію на підконтрольних ділянках. Продовжує:
– Кілька хвилин тому машина потрапила під роздачу... Хлопці трохи контужені, але, слава Богу, живі, – робить паузу і повторює: – Живі, живі; все, за великим рахунком, нормально.
Люди, якими командує Оса, займають у його "містичній картині" особливе місце:
– Я розумію, що вони не випадково до мене потрапили, – каже він. – Кожен з них унікальний, кожен має якусь таку якість, якої нема в інших.
– А можете дати характеристику людям, які зараз рухаються ось у цій машині на екрані?
– Звісно. Богдан – красень в усьому. Азартний, імпульсивний. Це може бути як плюс, так і мінус. Трудяга. Дуже творчий та інтелектуальний. Поїхали далі: Степан. Якщо йому дати якусь незвичну роботу, перша його реакція буде: чому я? А потім візьметься і потягне. З ним не страшно йти на довгі дистанції...
В характеристиках, які роздає Оса, немає пафосу, але є дещо цінніше – щирість.
Лідерство як служіння
Один із штурманів FPV-розрахунку, щоб охарактеризувати Осу, пригадує незначний, на перший погляд, епізод. Якось розрахунок отримав від штабу завдання, яке бійцям здалося безглуздим. Штурман починає викладати події дещо туманно:
– Ну їдемо на позицію, знаємо, що завдання – якась дурня. На годиннику десь друга ночі. На точці перевантаження нас наздоганяє машина комбата. Оса виходить, дивиться нам в очі і говорить: "Хлопці, я знаю, що ви думаєте". І далі виклав мету завдання, – штурман запалює сигарету і веде далі.– Розумієш, це було так несподівано... Офіцер відчергував зміну на командному пункті і замість того, щоб піти спати, поїхав у якісь єб*ня, щоб сказати нам два слова. Це був прояв поваги до нас і щось ще... Відчуття, що командир нас розуміє! Звісно, ми зробили все якнайкраще.
Американський генерал і теоретик військової справи Джим Меттіс часто повторює: "Якщо хочеш зрозуміти, що відбувається, їдь до своїх людей". Це робиться не для контролю, а для того, щоб командир відчував реальність. Аналогічні рекомендації та принципи є в багатьох сучасних теоріях менеджменту.
Наприклад, американська концепція Servant Leadership (лідерство як служіння) передбачає, що менеджер служить підлеглим, допомагає їм, періодично виконує їхню роботу: пакує товар, працює на рецепції, виходить на зміну. Автор цієї теорії, Роберт Грінліф, міг би черпати натхнення, спостерігаючи за Осою. Але у випадку комбата йдеться не про "рецепції" і "пакування", а про набагато більш виснажливі речі.
Одна з особливостей сучасної війни – постійне збільшення кіллзони. На деяких напрямках, де працює батальйон, вона становить приблизно 20 кілометрів від лінії бойового зіткнення. На практиці це означає, що жодна автівка цю відстань здолати не може. Розрахунки йдуть на позиції пішки. Коли чергового разу прийняли рішення про збільшення "пішої дистанції", командування батальйону провело навчання на полігоні. Оса, як звичайний боєць, йшов у повному екіпіруванні, зі зброєю і рюкзаком, 25 кілометрів. Чи ухвалив він якісь "менеджерські" рішення після цього походу?
– Так, звісно, – каже він. – На середині маршруту ми облаштували пункт перепочинку, на якому постійно є наш черговий і бойовий медик...
Востаннє Оса читав підручники з менеджменту дуже давно, до повномасштабного вторгнення, коли працював директором будівельної компанії. Сьогодні на читання часу не вистачає. Хоча... Біля його робочого місця є імпровізоване ліжко: каремат і спальник. На спальнику лежить книжка – мемуари Ервіна Роммеля "Піхота наступає". Але там нічого немає про "лідерство як служіння".
Секрет Оси не в прочитаних книжках, а в тому, щоб зберігати людяність за найскладніших, іноді нелюдських обставин.
Людина-константа
Оса руйнує ще один стереотип – про безкінечно втомленого за чотири з половиною роки повномасштабної війни військового.
Значна частина його бойового шляху припала на піхотне життя з усіма його тягарями – фізичними й психологічними. Але жодних зовнішніх ознак виснаження немає. Принаймні зранку він завжди випромінює бадьорість – ніби щойно повернувся з відпустки.

Оса: У 2022 році я брав п'ять днів за сімейними обставинами. З того часу відпустки не було. Це стандартна ситуація: командний кістяк нашої бригади нечасто відпочиває



У чому особистий секрет стійкості Оси? Це питання ставить його в глухий кут:
– Ну, по-перше, обов'язкова ранкова зарядка. Хоча сьогодні не встиг... По-друге, треба стежити за режимом харчування. Але якщо чесно – не знаю.
Майже кожна історія про військового, особливо якщо вона починається з 24 лютого 2022 року, – це історія трансформації особистості. Становлення героя, шлях подолання зовнішніх і внутрішніх викликів... На цьому шляху може трапитися все: біль, розпач, злети і падіння. Це не просто "літературна рамка", так влаштоване життя – обставини справді змінюють нас. Але інколи трапляються винятки: люди, яких обставини не змінюють.
Один із сержантів 2-го батальйону, який у мирному житті працював з Осою на будівництві, на прохання розповісти щось про комбата почав згадувати, як той виручав його ще в цивільному житті. Коли я перебив розповідь і сказав, що мене цікавить не Оса-інженер, а Оса-військовий, сержант відповів:
– Так а він не змінився! Кругом все летить, палає, хтось кричить, а він спокійно так обмірковує ситуацію. Розумієш, він наче спіймав якусь "точку рівноваги" і тримається її.
У підручнику під назвою "Гідроаеропружність" є опис польоту комахи: "Точка рівноваги оси в повітрі – це стан, коли аеродинамічна підіймальна сила, що діє на крило комахи, повністю врівноважує силу тяжіння (вагу). Це динамічний баланс, що залежить від швидкості польоту, кута атаки та щільності повітря, забезпечуючи зависання або стабільний політ".
Іншими словами: тримати точку рівноваги дуже-дуже важко, але в Оси – політ стабільний.
Дмитро Фіонік, для УП

У вересні розмір виплат українським військовим залежатиме від посади, звання, вислуги та завдань, які вони виконують. Крім основного грошового забезпечення, військовослужбовці можуть отримувати додаткові винагороди за бойові та спеціальні завдання.
Про це інформує Новини.LIVE з посиланням на АрміяInform.
З чого складаються виплати 
Мінімальне грошове забезпечення військовослужбовця у 2026 році становить 20 130 гривень. Таку суму, зокрема, може отримувати рекрут під час перебування у навчальному центрі. Після зарахування до військової частини сума залежить від посади, військового звання, вислуги років та умов служби. До основних виплат входять посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років. Крім цього, військовим можуть нараховувати різні доплати та премії.
До 100 тисяч гривень за участь у бойових діях
Військові, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або виконують визначені бойові завдання, можуть додатково отримувати до 100 тисяч гривень на місяць. Сума залежить від кількості днів, протягом яких військовий виконував такі завдання.
Йдеться, зокрема, про бойові дії на лінії зіткнення, бойові польоти, роботу артилерії та ППО, виконання завдань на території противника, розмінування у районах бойових дій та роботу медиків безпосередньо в таких районах.
Хто може отримати до 170 тисяч гривень
Окремі додаткові виплати залежать від того, де саме військовий виконує бойове завдання. До 170 тисяч гривень на місяць можуть нараховувати за виконання завдань на відстані до взводного опорного пункту включно. Це стосується, зокрема, наступу, контрнаступу та контратаки. Таку ж максимальну суму передбачено за виконання завдань на тимчасово окупованій території України, між позиціями українських військ та противника або безпосередньо на території противника.
Ще до 70 тисяч гривень на місяць передбачено за виконання визначених завдань на відстані до ротного опорного пункту включно. Ці гроші нараховуються пропорційно кількості днів, протягом яких військовослужбовець виконував відповідні завдання. За наявності підстав вони можуть виплачуватися додатково до 100 тисяч гривень за безпосередню участь у бойових діях.
Які ще доплати передбачені
Військовослужбовці, які виконують визначені завдання на пунктах управління бригад, полків, батальйонів та інших формувань, можуть отримувати до 50 тисяч гривень на місяць. За виконання бойових або спеціальних завдань за межами району безпосереднього зіткнення передбачена винагорода до 30 тисяч гривень.
Також існує доплата у 10 тисяч гривень на місяць для визначених категорій військовослужбовців, які не отримують іншої додаткової винагороди. Усі ці виплати залежать від конкретних умов служби та часу виконання відповідних завдань.
Скільки платять за штурмові дії
Окремі виплати передбачені для військових за виконання штурмових завдань. За штурмові дії, пов'язані із захопленням позицій противника, може нараховуватися 40 тисяч гривень за добу. За відновлення або відбиття позицій, які противник захопив у глибині української оборони, передбачено 20 тисяч гривень за добу. Для певних категорій бойових винагород встановлено загальний максимальний ліміт — 460 тисяч гривень на місяць. Водночас базове грошове забезпечення та деякі інші види виплат до цього ліміту не входять.
Раніше Новини.LIVE писали, що військовослужбовці, які самовільно залишили частину, на час відсутності перестають отримувати грошове забезпечення. Після офіційного повернення на службу виплати поновлюють, однак гроші за період СЗЧ не компенсують. Окремі правила діють і для "бойових". Крім того, цей статус не є підставою для автоматичного блокування банківської картки чи рахунку, оскільки арешт коштів можливий лише за окремою процедурою.
Також Новини.LIVE повідомляли, що для перерахунку військових пенсій у зв'язку з підвищенням окладів у чинній армії потрібна оновлена довідка від ТЦК. Однак військкомати нерідко занижують суми або забувають врахувати належні надбавки. Юристи пояснили, як в таких випадках змусити їх зробити коректні розрахунки.

Таємний контрнаступ України, схоже, виявився навіть успішнішим, ніж повідомляли деякі спостерігачі. Можливо, що в секторі трохи північніше міста Лиман у Донецькій області Третьому армійському корпусу залишилося лише кілька кілометрів, щоб оточити два російські полки. Повний текст новини

Директор Центрального розвідувального управління США Джон Реткліфф під час візиту до Москви не озвучував жодних погроз щодо можливих наслідків для Росії, якщо Володимир Путін вирішить продовжувати війну проти України.
Джерело: The New York Times з посиланням на чинних та колишніх американських високопосадовців посадовців
Деталі: За інформацією видання, під час переговорів із директором ФСБ Олександром Бортніковим голова ЦРУ надав песимістичну оцінку перебігу бойових дій для російської армії. Реткліфф закликав Кремль розпочати реальні переговори про завершення війни, доки військове та економічне становище РФ не погіршилося. При цьому очільник ЦРУ не озвучував жодних погроз щодо можливих наслідків, якщо Путін проігнорує цю оцінку та вирішить продовжувати війну проти України.
Аналітики американської спецслужби давно мають сумніви щодо того, чи надають радники Путіну чесні звіти про масштаби втрат та реальний стан справ. У США сподіваються, що правитель РФ, як колишній співробітник розвідки, сприйме інформацію від очільника ЦРУ як більш нагальну та достовірну, ніж звичайні дипломатичні сигнали.
Видання зазначає, що канал комунікації Реткліффа з Бортніковим діє паралельно з контактами, які спецпосланці президента США Стів Віткофф та Джаред Кушнер налагодили з іншими радниками Путіна.
Попри сподівання частини оточення Дональда Трампа на швидку перемогу РФ, великі втрати російської армії та рішучість України продовжувати боротьбу змінили оцінку ситуації у Вашингтоні.
Дослівно: "Перед зустріччю з Бортніковим у Москві Реткліфф поспілкувався зі своїми українськими колегами, запевнивши їх, що вивчатиме позиції росіян, а не йтиме на поступки від імені українців".
Читайте також: Візит із попередженням: навіщо глава ЦРУ приїхав до Москви вперше за час повномасштабної війни
Що передувало:

У листопаді 2021 року тодішній директор ЦРУ Вільям Бернс відвідав Москву для зустрічі з Олександром Бортніковим, щоб особисто застерегти керівництво РФ від початку повномасштабного вторгнення в Україну.


У листопаді 2022 року в столиці Туреччини Анкарі відбулася зустріч Бернса з головою Служби зовнішньої розвідки РФ Сергієм Наришкіним через перехоплені дані про можливе використання росіянами ядерної зброї під час контрнаступу ЗСУ.


25 серпня 2026 року стало відомо про таємний візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви для переговорів із керівництвом Росії.


27 серпня Головне управління розвідки Міноборони та Служба зовнішньої розвідки повідомили, що російський Генштаб підготував варіант додаткової мобілізації 600 тисяч людей у 2026–2027 роках. Ними планують передусім поповнювати підрозділи, які воюють проти України.

Директор ЦРУ Джон Реткліфф цього тижня здійснив таємний візит до Москви, щоб у приватній розмові викласти реальну оцінку становища Росії у війні проти України та закликати росіян укласти угоду, перш ніж їхня військова й економічна ситуація погіршиться, повідомляє The New York Times із посиланням на чинних та колишніх посадовців.
Реткліфф передав це послання Алєксандру Бортнікову, керівнику російської ФСБ, не погрожуючи жодними можливими наслідками для російської сторони, якщо Владімір Путін проігнорує оцінку директора ЦРУ і вирішить продовжувати війну.
Аналітики ЦРУ вже неодноразово ставили під сумнів те, чи отримує Путін від своїх радників чесні оцінки перебігу війни та її ціни.
ЦРУ давно підтримує канали зв’язку з ФСБ та російською Службою зовнішньої розвідки (СВР). Посадовці повідомили, що канал зв’язку Реткліффа з Бортніковим по лінії спецслужб існує паралельно з окремими каналами, які спецпредставник президента Трампа Стів Віткофф і зять президента Джаред Кушнер налагодили з іншими високопоставленими радниками Путіна.
Деякі посадовці висловили сподівання, що Путін, який сам є колишнім співробітником спецслужб, сприйме послання від директора ЦРУ як більш нагальне й переконливе, ніж сигнали, передані звичайними дипломатичними каналами.
Протягом більшої частини минулого року Трамп і деякі з його радників, схоже, вважали перемогу Росії над Україною на полі бою неминучою через більшу чисельність населення Росії. Однак росіяни зазнали величезних втрат, а їхнє просування на полі бою застопорилося.
Незрозуміло, чи віщувало послання Реткліффа якісь зміни у політиці США щодо Росії або України. Його візит став черговою спробою адміністрації Трампа вдихнути нове життя в переговори, що зайшли у глухий кут. Дедалі більш очевидно, що Україна не збирається відмовлятися від боротьби на сході навіть за скорочення військової підтримки США.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Путін підписав три секретні укази в день візиту директора ЦРУ: що відомо


З огляду на описану Реткліфом похмуру військову й економічну реальність для Росії, він повідомив Бортнікову, що, на його думку, Москві настав час перейти до серйозних переговорів про припинення війни.
Після повернення Трампа до влади Сполучені Штати скоротили військову підтримку України, змусивши її значно більше покладатися на європейських партнерів.
Проте ЦРУ зберегло тісне розвідувальне партнерство з Україною, яке розпочалося понад десять років тому. Приватне послання щодо України, яке Реткліфф передав Бортнікову, перегукувалося з деякими публічними заявами директора управління.
Минулого місяця Реткліфф різко висловився про втрати російських військ у війні та нездатність Москви просуватися на полі бою. Він зазначив, що очікувана тривалість життя російського солдата на передовій становить менш як 35 хвилин.
Він також додав, що за 18 місяців відтоді, як став директором ЦРУ, росія захопила лише близько 1% загальної території України, пояснивши це майстерністю України у сфері безпілотних технологій.
Видання пише, що перед зустріччю з Бортніковим у Москві Реткліфф поговорив зі своїми українськими колегами, запевнивши їх, що вивчатиме позиції Росії, а не йтиме на поступки від імені українців.
Європейські дипломати вважають, що найближчими зимовими місяцями може з’явитися шанс досягти мирної угоди між Росією та Україною, зважаючи на те, що російський наступ на Донбасі значною мірою зупинився, а Україна зберігає здатність завдавати росії відчутних втрат за допомогою дронів.
Деякі з цих європейських посадовців закликали адміністрацію Трампа долучити до групи представників, які тиснуть на росіян задля укладення мирної угоди, посадовця у сфері національної безпеки — людину, здатну передати таке ж жорстке послання, яке цього тижня передав Реткліфф.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Директор ЦРУ застеріг Росію від нападу на НАТО та закликав скоротити допомогу Ірану — Politico


Українці давно вважають Віткоффа і Кушнера надто близькими до росіян. Реткліффа, який давно дотримується жорсткої позиції щодо Росії, вони розглядають як потенційно більш нейтрального посередника.
Трамп не вперше використовує Реткліффа як непублічного посланця. У січні він став першим посадовцем рівня члена уряду, який відвідав Венесуелу після того, як американські сили спеціальних операцій захопили президента Ніколаса Мадуро.
У травні він вирушив на Кубу, де дав її керівництву похмуру оцінку стану кубинської економіки в умовах американської нафтової блокади. Він закликав країну провести низку масштабних політичних та економічних змін, перш ніж ситуація погіршиться.
Разом із тим, прямі контакти між керівниками американських і російських спецслужб останніми роками були нерегулярними.
У листопаді 2021 року Вільям Бернс, директор ЦРУ в адміністрації Байдена, особисто зустрівся в Москві з Бортніковим та іншими високопоставленими російськими посадовцями, щоб застерегти путіна від початку повномасштабного вторгнення в Україну.
Через рік, у листопаді 2022 року, Туреччина організувала в Анкарі особисту зустріч Бернса із Сєргєєм Наришкіним, керівником російської Служби зовнішньої розвідки. Американські спецслужби перехопили російські повідомлення про можливе застосування росіянами ядерного пристрою, щоб уповільнити просування українських військ під час контрнаступу тієї осені. Бернс попередив Наришкіна про серйозні наслідки, якщо росіяни здійснять цю ймовірну погрозу.
Турецька сторона хотіла, щоб ця зустріч стала початком постійного каналу прямого зв’язку між Вашингтоном і Москвою для зниження напруженості. Однак ЦРУ було розлючене на Москву після того, як російська сторона оприлюднила факт зустрічі. Бернс і Наришкін більше не зустрічалися особисто, хоча час від часу продовжували спілкуватися телефоном.
Після того як Трамп минулого року вступив на посаду, Реткліфф і Бортніков узгодили деталі обміну ув’язненими, однак зустріч цього тижня в Москві стала їхньою першою особистою.

Притулок для тварин в Кривому Розі потребує вашої допомоги!
https://send.monobank.ua/jar/3CRSWzHb7p
Оголошено постійний збір коштів на поточні потреби притулку: на закупівлю корму для собак та котів; на лікування та обробку тварин; на забезпечення їх виживання в холодний період року. Ваша допомога і кожна гривня важлива! Будемо вдячні за репост, чи поширення посилання на mono-банку.

Більше інформації про притулок - в Facebook:
https://fb.com/anna.yankovaya.2025

Президент України Володимир Зеленський заявив, що український контрнаступ на Олександрівському напрямку став однією з історичних операцій, яка продемонструвала здатність ЗСУ досягати поставлених цілей і завдавати російським військам відчутних втрат.

Бійці 23-го штурмового полку «Р.У.Г» 2-го корпусу НГУ «Хартія» звільнили лісовий масив на Куп’янському напрямку біля села Дворічна.

Про успішний наступ повідомляє полк.

Під час операції в Дворічанському районі бійці «Хартії» зачистили ділянку місцевості південно-західніше Дворічної та взяли під контроль північну частину населеного пункту Западне.

До виконання бойового завдання залучили українських військових та іноземних добровольців із країн Латинської Америки.

Штурмова група під наглядом розвідувальних та ударних БпЛА знищила росіян, розташованих в бліндажах та в руїнах.

Бійці 23-го штурмового полку також захопили трофеї у вигляді стрілецької зброї та портативних радіостанцій.

Станом на 08:00 Генштаб повідомив, що на Куп’янському напрямку відбулася одна наступальна дія ворога у бік Курилівки.

Ліквідовані окупанти та трофеї після штурмових дій 23-го полку. Серпень 2026 року. Колаж: Мілітарний

Дворічна та Западне — населені пункти на півночі Куп’янського району Харківщини, поблизу річки Оскіл і на напрямку до Куп’янська.

Ця ділянка фронту має значення, оскільки контроль над нею впливає на можливості російських військ розвивати наступ у бік міста. Саме тому просування Сил оборони поблизу Дворічної та Западного важливе не лише через площу звільненої території, а й через можливість відтиснути окупантів і покращити українські позиції на Куп’янському напрямку.

Розташування ділянки місцевості, яку атакували бійці 23-го штурмового полку Р.У.Г. Серпень 2026 року. Кадр з відео полку

Військові цього полку у квітні–травні провели успішну операцію на Вовчанському напрямку, під час якої зачистили ротний опорний пункт та ліквідували 12 росіян.

4 серпня стало відомо про російські групи інфільтрації у місті Куп’янську, про ураження ворожих груп повідомляла 41-ша ОМБр.

Місцезнаходження населеного пункту Западне, синім відмічено звільнені території. 25 серпня 2026 року. Мапа: DeepState

Підрозділ існував ще з часів АТО та діяв як розвідувально-ударна група. З початком повномасштабного вторгнення бійці групи брали участь у боях під Києвом, контрнаступі на Херсонщині, в Курській операції, обороні Сумщини та звільненні Куп’янська. До осені 2025 року «Р.У.Г» діяли у складі 47-ї механізованої бригади «Маґура», а у березні цього року 4-й батальйон розширили до 23-го окремого штурмового полку.

Про це в етері Еспресо розповів начальник відділення комунікацій 37-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ Денис Бобков на позивний "Журналіст"."Варто для початку відмітити, що ці контрнаступальні дії на Олександрівському напрямку здійснюються у тісній співпраці багатьох підрозділів Сил оборони України. Це і 20-й армійський корпус, це і 17-й армійський корпус, це і десантно-штурмові війська, це і наша бригада: 37-ма бригада морської піхоти. Це такий великий комплекс заходів", - зазначив він.Бобков пояснив, що важливим фактором для українських військових є не лише чисельність особового складу, а й необхідність максимально берегти кожного бійця."В першу чергу це пов'язано не лише з тим, що у нас менше особового складу, ніж у противника, а й, в принципі, із відношенням до цього особового складу, тому що ми цінуємо кожного бійця. Для нас кожний боєць - це фахівець, якого просто не можна собі дозволити втрачати якимись глупими, непродуманими наступальними діями чи оборонними", - наголосив начальник відділення комунікацій бригади.За його словами, тому українські військові роблять ставку на технологічність та ефект несподіванки."Тому в першу чергу, звісно, ставка йде на технологічність, на ефект внезатності, що також грає нам на руку, тому що противник не може очікувати, як далі розвернеться наступ, в якому з відтинків Олександрівського напрямку будуть здійснюватись подальші контрнаступальні дії. І, як я вже казав, в першу чергу, ставка йде на технологічність", - розповів Бобков.Військовий зазначив, що перед заходом українських піхотних і штурмових груп активно працюють артилерія та безпілотники різних типів."Звісно, масово перед заходом піхотних груп, штурмових, груп закріплення. Звісно, масово працює артилерія, масово працюють дрони різних рівнів ураження, у тому числі і middle strike для того, щоб викосати логістику противника, для того, щоб послабити його оборонні позиції, зменшити, скажімо так, інтенсивність опору", - пояснив він.Окремо Бобков розповів про російську тактичну авіацію, яку противник застосовує на цьому напрямку."Щодо авіації противника, яку він застосовує, це так, зазвичай Су-24, Су-25. Зазвичай пуски відбуваються з населених пунктів поблизу Великої Новосілки Донецької області. Це Урожайне, це сама Велика Новосілка. От з того квадрату в основному ворог здійснює пуски", - повідомив військовий.За його словами, українські сили мають можливості впливати на російську логістику та активність авіації."Теоретично є можливість діставати туди дронами, які здійснюють middle strike. Є можливість впливати на логістику противника, також відповідно є можливість впливати на активність його тактичної авіації. Тим не менш, ми бачимо, що ворог продовжує активно її застосовувати. Ми фіксуємо вильоти, майже щодня противник здійснює", - сказав Бобков.Водночас минулої доби у смузі відповідальності 37-ї бригади росіяни не застосовували КАБи. Загалом військові зафіксували 50 обстрілів, 47 із них були здійснені FPV-дронами, ще три - за допомогою скидів."Активність ворога залишилась на такому, назвемо це, штатному режимі. Для ворога це, в принципі, як і для наших захисників, для наших бійців, це був черговий день на фронті. Ніяких змін ми не побачили. В принципі, активність залишилась на тому ж самому рівні. Здебільшого ворог обстрілював прифронтові території у нашій смузі відповідальності за допомогою FPV-дронів", - розповів військовий.Він додав, що російська авіація загалом продовжує працювати досить активно."Якщо ми говоримо назагал, то, в принципі, ворог також активно доволі працює тактичною авіацією, тобто КАБи противник застосовує доволі активно. Це зазвичай по три-чотири КАБи за добу падає в смузі відповідальності нашої бригади", - зазначив Бобков.Також військовий прокоментував ситуацію із трьома населеними пунктами Дніпропетровської області, які, за словами президента Володимира Зеленського, ще залишаються під впливом російських військ."Складність конкретно з тими населеними пунктами, які наразі залишаються під впливом ворога, здебільшого це все-таки пов'язано з ландшафтом, з не дуже вигідними позиціями саме для наступу, з радіогоризонтом в тому числі. Там є домінуючі висоти в цих населених пунктах, тому у сторони, яка обороняється, є, скажімо так, свої певні переваги", - пояснив Бобков.Водночас він запевнив, що складність місцевості не означає неможливість звільнення цих населених пунктів."Тим не менш, це не означає, що ці населені пункти не вдасться відбити. Зараз по ним, скажімо так, іде активна робота. І сподіваємось, найближчим часом ми почуємо або побачимо хороші новини саме з цих населених пунктів Дніпропетровської області", - підсумував начальник відділення комунікацій 37-ї бригади.12 серпня Володимир Зеленський повідомив, що від січня по серпень цього року воїни десантно-штурмових військ та інших залучених підрозділів провели ефективну наступальну операцію на Олександрівському напрямку та звільнили 26 населених пунктів у трьох областяхЯк розповів військовослужбовець Десантно-штурмових військ ЗСУ Павло Пец, у населених пунктах, які Сили оборони України звільнили під час багатомісячної операції, російських військових немає. Проте в деяких селах досі залишаються цивільні, переважно люди старшого віку.16 серпня повідомлялося, що на Дніпровщині тривають бойові дії зі звільнення територій від російських військ. Наразі під окупацією залишається лише населений пункт Дачне.

Кримчанин Ігор Мітров народився після проголошення незалежності, пройшов шлях від учасника Революції гідності до штурмовика 95 бригади ЗСУ. Воював під Слов'янськом і в Харківському контрнаступі, пережив поранення, служить у тилу

Українська армія
здійснила серію успішних локальних контрнаступальних операцій, змусивши
російські окупаційні війська відступити на кількох стратегічних напрямках. Про
позитивну динаміку на передовій повідомили аналітики Інституту вивчення війни
(ISW).Зокрема, відчутних результатів Сил оборони вдалося досягти
на півночі Харківщини, де ворог намагався тиснути."Сили оборони контратакували на Харківському напрямку, в
районі Козачої Лопані", — зазначають у своєму звіті американські дослідники,
додаючи, що "завдяки цьому українським захисникам вдалося зупинити наступ РФ на
цьому напрямку".Водночас у районі Борової точаться запеклі зустрічні бої,
проте там, за оцінками експертів, лінії позицій сторін наразі залишаються
незмінними.Важливі тактичні успіхи зафіксовано і на Донбасі, де
загарбники намагаються маніпулювати реальними фактами у медіапросторі."ЗСУ просунулися в центральній частині Костянтинівки", —
констатують в ISW. При цьому аналітики окремо звертають увагу на інформаційні
маніпуляції Кремля: "Росія продовжує перебільшувати свої просування в цьому
регіоні, поширюючи дезінформацію".Крім того, українські бійці покращили своє
тактичне положення на північний схід від Олександрівки, тоді як штурмові спроби
росіян прорватися біля Гуляйполя зазнали повної невдачі.Не менш обнадійлива ситуація фіксується і на південній
ділянці фронту, де українські сили продовжують активно тиснути на оборонні
порядки ворога."В Запорізькій області українські захисники також мали
успіхи на захід від Оріхова", — підсумовують у військовому звіті Інституту.
Військові експерти уточнили, що в межах цих наступальних дій "у цьому районі
Сили оборони просунулися на північний схід від Степового".
Нагадаємо, портал "Коментарі" писав, що успішна
наступальна операція Сил оборони України на Олександрівському напрямку дозволила
суттєво покращити безпекову ситуацію на Дніпропетровщині та відкинути лінію
зіткнення далі від мирних населених пунктів.

Про це вона розповіла у проєкті "Тепер головне" на Еспресо.За словами режисерки, сама подія залишила позитивні враження, однак результати конкурсу щодо її проєктів викликали запитання.В принципі, багато зауважень уже були висловлені в мережі і скарг великих на всю цю саме процедуру. А сама "Тисячовесна" як подія фестивального типу - дуже симпатична і приємна, мабуть, гарно зустріти всіх митців.Вона розповіла, що брала участь у конкурсі з двома проєктами - воєнним фільмом "Ной" та серіалом "Ротація".Це воєнний фільм "Ной", який ми розробляємо про харківський контрнаступ, писали з військовими і розробляємо з ними. І це вже два роки, як у нас багато міжнародних партнерів і міжнародне фінансування. Фонд Солідаріті, Київська школа економіки. Актори, тобто, в принципі, абсолютно запакований, міжнародно очікуваний проєкт.Другий проєкт - серіал "Ротація", який, за словами Нікітюк, розповідає про стосунки між тилом і фронтом.Серіал "Ротація" - це теж про стосунки тилу і фронту, така драма сучасна, актуальна, достатньо могла бути цікава історія. Ми викладали тизер, він уже отримав там сотні тисяч глядачів, які потенційно чекали б таку історію. І теж ми маємо і партнерів, і акторів, і повністю запакований пакет.Нікітюк зазначила, що обидва проєкти пройшли до другого туру конкурсу, однак у підсумку жоден із них не потрапив до сотні переможців.Ми мали результати другого туру, де читається все. Ми мали 22-е і 50-е місце, відповідно, два обидва проєкти, але до сотні переможців не вийшов жоден проєкт.Особливо її здивувало те, що "Ной" не отримав державної підтримки. Нікітюк вважає, що цей проєкт важливий для представлення України та її опору російській агресії.Для мене особливо великим враженням було те, що "Ной" не отримав державної підтримки, оскільки це фактично фільм і проєкт, який потрібен, скажімо, для презентації України саме нашого військового моменту, тої нашої суб'єктності, що ми даємо опір. І в якийсь спосіб - це право на цей опір у культурному, ну, в кінострічці.За словами режисерки, проєкт уже має підтримку європейських партнерів, тому відсутність української державної підтримки вона називає незрозумілою.Така велика епічна стрічка. І вона підтримана між країнами європейськими, але не підтримана Україною, що для мене було трошки нонсенсом.Окремо вона висловила сумніви щодо формування експертних груп, які оцінювали проєкти.Сама експертна історія дуже заплутана, оскільки хто стоїть за експертами.Нікітюк припустила, що на результати могли впливати професійні інтереси та зв'язки представників різних медійних груп.Мені, знову ж таки, важко це сформулювати інакше, ніж конфлікти інтересів і якісь конфлікти всередині медійних груп, оскільки майже всі експерти, більшість експертів - це було там телелобі, скажімо, це були люди з телевізійного оточення, там ФІЛЬМ-ЮА групу, Starlight і тому подібне.Водночас, за її словами, серед експертів було небагато людей, які спеціалізуються саме на кінематографі.І дуже невеличка кількість саме кіноекспертів.Вона також звернула увагу на те, що частина експертів у результаті отримала підтримку для власних проєктів.Але знову ж таки, кожен експерт отримав свій проєкт в результаті. Тобто повигравали фільми експертів. І це все разом складає дуже неприємний ефект.Водночас Нікітюк наголосила, що не ставить під сумнів якість усіх проєктів, які перемогли, а говорить передусім про необхідність враховувати конкретні факти та напрацювання.Ми можемо говорити про багато проєктів, що вони, можливо, недостатньо якісь там хороші. І не будемо в цьому розбиратися. В моєму випадку обидва проєкти мають велику вже, це кілька років розробки, велику експертну напрацювання і велью, цінність, яку вони напрацювали.За словами режисерки, обидва її проєкти також безпосередньо пов'язані з темою війни та залучають військовослужбовців і ветеранів.І знову ж таки, вони обидва працюють з темами війни. В обох випадках грають військовослужбовці, ветерани. Ну, там, де воєнний фільм, це взагалі ми з підрозділами робимо маленьку ПВК і будемо розробляти воєнні… Це має бути як щось нове для України.10 квітня повідомлялося, що у межах програми "Тисячовесна", на яку уряд виділив 4 млрд грн, виготовлятимуть контент, який буде спрямований для збільшення стійкості суспільства проти інформаційних зовнішніх загроз.

Екс-міністр оборони Михайло Федоров фактично пішов в медійний контрнаступ, записавши звернення до громадян з акцентом на темі демократії і необхідності виборів. про це розповів політичний експерт Віктор Шаптала.Експерт вважає це спробою "перепрошити протестний імпульс", що об'єктивно втрачається через фактичне закриття теми його призначення на посаду міністра оборони, під акомпанемент нової теми - вимоги виборів та збереження демократії.При цьому експерт звертає увагу на два показові моменти. Перший – піднята раптово Федоровим тема виборів, яка сама по собі недостатньо навіть популярна в широкому суспільстві через воєнну обережність, може мати схвальний резонанс за океаном, якщо навіть не бути актуальним сигналом, породженим звідти в політичному розрахунку. Адміністрація Дональда Трампа і частина республіканців давно цю тему артикулювали. Можливо, Федоров стає конкурентною ставкою певних зовнішніх гравців США в цій політичній грі. "Другий момент. Тема виборів – це дуже креативний інструмент акуратного перехоплення антиелекторату Зеленського. Дивіться, Федоров не може сказати: "я в опозиції до Зеленського", але йому потрібно сгенерувати певний публічний орієнтир: збирайтесь біля мене всі ті, кого Зеленський не буде влаштовувати у майбутньому. Цей весь контингент якось треба оформити легітимним чином і отут виникає рамка демократичних виборів як закамуфльованої ознаки бажання змінити Зеленського", - зазначив експерт.Також видання "Коментарі" повідомляло – в Офісі президента України відреагували на заяву колишнього міністра оборони Михайла Федорова, який закликав напрацювати механізм проведення виборів за умов тривалої війни. На Банковій заявили, що сам факт проведення виборів не заперечують, однак головною перешкодою залишаються безпекові умови. Про це повідомляє LIGA.net із посиланням на співрозмовника в Офісі президента.

Отже 7 корпус ДШВ оголосив про звільнення 25 сіл здебільшого на Дніпровщині, але також і на прилеглих районах Донеччини і Запоріжжя.  Важливо зауважити, що попри оголошення проміжних підсумків, але на цей момент кампанія триває та продовжує розвиватися знову ж таки в режимі OPSEC. Цікаво, що росіяни, які спочатку взагалі ігнорували будь яке просування ЗСУ, днями визнали, що їм довелося тимчасово відійти на незначній ділянці. Хоча за цей час наші військові просунулись на глибину 6-10 км на ділянці фронту протяжністю понад 60 км.  Нагадаємо, що весь 2024 рік після падіння Вугледару, а потім і весь 2025 після взяття росіянами Великої Новосілки цей південно-донецький напрямок фронту, який перейшов у Дніпровський був найгіршим для України. Саме тут ми втрачали найбільше людей і території, відступаючи 35 км на рік, аж поки фронт не заглибився в Дніпровщину, а окупанти створили реальну загрозу не тільки першим містам регіону Межовій та Покровському, але загальному прориву нашої оборони та заходу в тил ЗСУ на Донецькому та Запорізькому напрямках. Значно погіршило ситуацію те, що наприкінці року ми фактично втратили Гуляйполе, а росіяни вже складали плани щодо просування до міста Запоріжжя.  Карта бойових дій за 8-12 листопада 2025 р., фото: ЕспресоВідтак першочерговим завданням Сил оборони було стабілізувати фронт у межиріччі Вовчої, Вороної, Мокрих Ялів, Янчура і Гайчура. Ці 5 річок стали одним із головних факторів, які спочатку дозволили зупинити окупантів, а потім і перевернути ситуацію на нашу користь. Фактично із січня до березня Сили оборони займалися тим, що зачищали ворога на межі Новопавлівки, Зеленого Гаю, Новоселівки, Орестополя, Новоолександрівки та Данилівки. Усі ці населені пункти були вже за межею річок, які мали стримувати росіян, а також за межею оборонних позицій, тому ситуація була доволі складною. І все ж із січня до початку квітня нашим військовим вдалося повністю зачистити підходи до Покровського, зокрема  села Новоселівку, Орестопіль та Новоолександрівку.           З квітня і по серпень ЗСУ розділили Олександрівський напрямок на низку малих тактичних полів битвиНа Новопавлівському напрямку, який прикривав флаг Межовій ворог не тільки форсував річку Вовча, але й зміг проникнути в Новопавлівку, з якої його викурювали ще у травні. Карта бойових дій за 16-22 травня 2026 р.,  фото: ЕспресоІ навіть зараз саме на південь від Новопавлівки росіяни все ще присутні у лісах навколо Філії, а також утримують Дачне – наразі єдине село на Дніпровщині під чоботом росіян. І все ж зараз після просування на сусідніх ділянках тут в нас також з’явилися доволі добрі перспективи відкинути окупантів на інший берег Вовчої та повністю звільнити область. Зворотнє форсування Мокрих Ялів Силами оборониСусідня ділянка перебуває в межиріччі Мокрих Ялів та Вовчої. Тут росіяни повністю форсували першу річку, але на рік застрягли по дорозі до берегів другої. В рамках другого етапу стабілізаційної кампанії, який тут розпочався пізніше, у травні  Силам оборони вдалося не тільки звільнити 8 сіл у межиріччі, але й форсувати Мокрі Яли за деокупувати села Ялта і Зірка та розвинути просування на схід до села Запоріжжя. Карта бойових дій за 18 серпня, фото: ЕспресоОдночасно наші військові продовжили рух на південь вздовж течії Мокрих Ялів та дійшли до дуже важливого укріп району в селі Комар і навіть розширили сіру зону ще на 2,5 км на південь до Федорівки. Укріпрайон в Комарі, ймовірно був тактичною ціллю цього контрнаступу. Битва за Комар розпочалась вже зараз і його взяття може стати найближчою перспективою. Однак ціль дуже складна. А щодо подальших завдань, то можливо Генштаб розглядатиме варіант підійти якомога ближче до Великої Новосілки – не форсуючи річку. Це дозволить унеможливити її використання як головного наступального хабу росіян. А можливо на такі ризики не будуть йти, а знайдуть більш вразливе місце.Ще один напрямок удару на Велику НовосілкуЯкщо знову рухатися по фронті на південь, то побачимо, що окупанти на цілий рік застрягли в межиріччі Вовчої і Вороної, де вони захопили Січневе, Вороне і Новоселівку. І все ж бої за ці села тривали майже рік, тож і звільнення не було швидким. Фактично цю ділянку фронту звільняли останньою, коли на сусідніх вже були значні успіхи. Останнім звільнили Січневе, а Маліївка хоч і оголошена звільненою, але осінтери все ще фіксують у ній не значну присутність ворога. І це не дивно чому росіяни тут найбільше пручалися, адже звідси лежить найкоротший шлях до Великої Новосілки, Наразі відстань до неї від Маліївки становить 15 км. Карта бойових дій, фото: ЕспресоВрешті ми дійшли до ділянки фронту звідки розпочалися успішні контрнаступальні дії ЗСУ. Саме тут в березні, наші військові пройшли повз позиції окупантів і заглибились за зону боїв та розпочали звільнення Березового, Тернового і Калинівського. За ці села бої тривали цілу весну та пів літа, адже росіяни розуміли, що наше закріплення відріже від підкріплень і постачання тих ворожих штурмовиків, які все ще утримували позиції у Вербовому. Тому вони постійно контратакували. Саме за Березове відбулися найбільш кровопролитні бої в рамках цієї кампанії. На сусіднє Тернове ворог контратакує ще й зараз.Спроба тиску на ГуляйполеНа цьому напрямку головною ціллю Сил оборони був укріпрайон в селі Успенівка, а також вихід на трасу Велика Новосілка – Гуляйполе, яка має значне тактичне значення. На цей час ЗСУ розширили зону боїв до околиць Успенівки та на широкій ділянці фронту підійшли до траси на відстань у 1,5-2,5 км. Найближче біля Новоіванівки, за яку зараз ведуться бої. Пересування по дорозі є максимально ускладнене, якщо взагалі можливе. Це робить постачання ворожих підрозділів у Гуляйполі ще більш проблематичним та звужує логістичні можливості росіян.Карта бойових дій, фото: ЕспресоЙмовірно, що звільнення Успенівки було частиною більшого задуму із взяття в кліщі російського угрупування в районі Гуляйполя, а можливо і звільнення цього міста. Однак наразі ці плани далекі до виконання.  Тим не менше просування до Успенівки дозволило зрушити й сусідню ділянку фронту вздовж річки Янчур, де ворог закріпився на панівних висотах в районі села Солодке. Нашим військовим вдалося рухатися вверх по течії та звільнити Злагоду, Красногірське і Рибне, а також доволі близько підійти до околиць Солодкого, як з півночі так із заходу. У Злагоді точилися дуже складні бої, через позиції ворога на височині з іншого берега річки. Які осінні перспективи Олександрівського фронтуВарто наголосити на тому, що впродовж 8 місяців на Дніпровщині ЗСУ зуміли не тільки стабілізувати ВЕСЬ фронт, але й мали стале просування майже на всій його протяжності.На кожній із виділених напрямків нашого просування можна виділити як близькі та реалістичні цілі, так і більш далекі перспективи.На Новопавлівському напрямку цілком досяжним виглядає відкинути ворога на інший берег річки Вовча та знову закріпитися у Дачному. Хоча перспектива рухатися далі у степи є доволі сумнівною. На відміну від вектору наступу вздовж річки Солона у напрямку Успенівки і Нововасилівки. Як мінімум щоб не дати ворогу просуватися на Межову, а зі стратегічного погляду це може допомогти стримати наступ на Добропілля, або принаймні його значно ускладнити.Водночас вирішення завдання із Дачним та просування на село Запоріжжя дозволить Силам оборони розвинути наступ на іншому березі Мокрих Ялів. А відтак росіянам значно важче буде вести оборону Комаря, яка буде затиснута з обох боків. Звільнення Комаря – це одне із перспективних наших завдань. А також підійти максимально близько до Великої Новосілки, щоб унеможливити росіянам працювати в ній як у центрі наступу на Дніпровщину.   Карта бойових дій, фото: ЕспресоПодальше просування на південь від Березового для звільнення Комишувахи і Темирівки та рух на південь вздовж Вороної дозволить поступово обвалювати фронт аж до західних околиць Великої Новосілки. Хоча й навіть без цього деокупація Комишувахи і Темирівки буде значним успіхом, адже таким чином ЗСУ відновлять свої позиції на одній із захисних ліній Запорізької області. На північ від Гуляйполя у ЗСУ залишаються ті ж цілі, про які йшла мова впродовж всієї кампанії. По-перше це врешті перерізати трасу Велика Новосілка – Гуляйполе. По-друге закріпитися в Успенівці, щоб мати можливість продовжити рух далі на південь по руслу річки Янчур, а також зайняти Солодке, щоб вийти на височину над Гуляйполем. Наші оборонні позиції на цій ділянці фронту були збудовані з тим, щоб тримати оборону із півдня та сходу, але ніяк не із півночі та заходу, тому поки їх ще не переобладнали – зберігається шанс на їх повернення. Хоча б часткове. В будь якому випадку це значно посилить тиск на ворога на Гуляйпільському фронті та зменшить йог спроможності. 

У п’ятницю, 14 серпня з’явилася інформація про відступ росіян з Дніпропетровщини. Російські так звані воєнні блогери вже шукають винних і називають цей вихід «тимчасовим». 17 серпня «Суспільне» з посиланням на джерела в Генштабі повідомило, що під окупацією у Дніпропетровській області перебуває лише Дачне, там тривають бої. Чому росіяни відступили з Дніпропетровської області?
Причини таких дій окупантів в етері Громадського радіо пояснив керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук.
Насамперед він наголосив: ворогу байдуже, є адміністративна межа чи немає. Він ставить собі за мету досягнення стратегічних цілей. Як наголосив Павло Лакійчук, стратегічною ціллю для росіян було й залишається Запоріжжя. Дніпропетровщина була для них допоміжним напрямком, каже експерт.
Він зазначає: події на Дніпропетровщині — це не контрнаступ Сил оборони, а зустрічні бої, коли росіяни намагаються просуватися, а наші сили вибивають їх, йдучи назустріч. Він стверджує, що такі бої — найскладніші й найважчі. Павло Лакійчук зазначає, бої там тривали з лютого і мали успіх.
«Упродовж 4-5 місяців наше командування просило військових блогерів та експертів не акцентувати увагу суспільства на південному напрямку. Тепер настав час, коли командування Десантно-штурмових військ вирішило, що пора оприлюднювати частину інформації про бої на цих напрямках», — наголосив Павло Лакійчук.
Водночас він додав: це не наступ за тиждень, а результат тривалих боїв, які тривали майже пів року. Павло Лакійчук  також зауважив, що наразі невідомо, чи вистачить в України сил продовжити витіснення ворога на цьому напрямку.
Він виокремив кілька причин, через які відбувся відступ росіян з Дніпропетровщини.
Перша причина — це сточування їхніх військ на Донеччині. Частину армій, які намагаються наступати на півдні, росіяни перекидали й перекидають Костянтинівський напрямок і на північ від Покровська, де тривають не менш запеклі бої. Отже, Україна знайшла ресурси для активної оборони на цих напрямках.
Друга причина — логістичний локдаун, основне завдання якого — знекровити наступальні сили противника, позбавивши його боєприпасів, харчів, паливно-мастильних матеріалів та всього іншого.
І третя причина — активне знищення Силами оборони особового складу противника. Щомісяця українські війська знищують 30-35 тисяч росіян, а за останній місяць вони знищили 40 тисяч. І це вже навіть більше, ніж Росія встигає залучити до війська. Це ускладнює окупантам відновлення  особового складу, через що вони змушені відводити війська з другорядних ділянок на основні напрямки.
Це не відступ, а витіснення
Попри те, що окупанти відійшли майже з усіх населених пунктів Дніпропетровщини, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук каже: це не відступ, а витіснення. Росіяни не збиралися звідти відходити. Тому вони продовжують атакувати регіон керованими авіабомбами, яких у них багато.
Експерт каже: цими бомбами вони знищують позиції українських військ. Таким чином, їхня мета полягає в тому, щоб на одних напрямках зупинити наступ Сил оборони, а на інших — прорвати українську оборону.
Запис Аналітик прокоментував ймовірний відступ росіян з Дніпропетровщини спершу з'явиться на Громадське радіо.

Шість місяців, 26 населених пунктів і майже жодного відео. Російські війська втратили зв'язок, забезпечуваний Starlink, і українська бронетехніка прорвалася крізь прогалину. Масштаби контрнаступу українських військ на південному сході України на початку цього року нарешті стають зрозумілими. Повний текст новини

15 серпня 2026 року Варшава влаштувала найбільший військовий парад у своїй сучасній історії: тисячі військових, сотні одиниць техніки, літаки й кораблі. Не вистачало тільки одного – нащадків тих, без кого свято взагалі не існувало б. Більше про цей польський парадокс розповість Еспресо. Парад без запрошенняДень Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RP15 серпня Польща відзначала День Війська Польського – річницю Варшавської битви 1920 року, тієї самої, яку історики й публіцисти охрестили "Дивом на Віслі". Цього року святкування вийшло справді небувалим: у Варшаві на Віслостраді пройшли близько двох тисяч військових, понад 300 одиниць наземної техніки, понад 60 літаків і гелікоптерів. У Гдині та Гданську паралельно відбувся морський парад – понад 20 кораблів, а безпеку заходу забезпечували ще близько 9 тисяч військовослужбовців. Президент Кароль Навроцький того дня встиг присвоїти генеральські й адміральські звання 21 офіцеру, а прем'єр Дональд Туск говорив про прагнення Польщі уникнути війни.До параду долучилися військові США, Канади, Австралії, Литви, Естонії, Швеції, Румунії – а найчисельніший іноземний контингент представила Франція, зокрема підрозділ Іноземного легіону.Українців серед них не було. Міністерство оборони України ще за кілька днів до цього офіційно підтвердило: запрошення на парад Київ не отримував. Пресслужба Міноборони Польщі пояснила це буденно – усталених правил щодо переліку гостей немає, а окремі підрозділи ЗСУ не брали участі у варшавській дефіляді ні у 2022-му, ні у 2023-му, ні у 2024-му, ні у 2025-му, бо, за логікою Варшави, під час війни українським військовим краще виконувати бойові завдання, ніж марширувати парадами за кордоном. Аргумент по-своєму логічний. Проблема лише в тому, що саме цей парад – історично не байдужий для українців. Бо це свято річниці події, в якій українська зброя була не масовкою, а однією з причин перемоги."Диво", яке починалося зі спільного походу на КиївПольсько-український парад на Хрещатику, 9 травня 1920, фото: ВікіпедіяЩоб зрозуміти іронію ситуації, варто повернутися на сто шість років назад. Навесні 1920 року Юзеф Пілсудський і Симон Петлюра підписали союзницьку угоду – так звані Варшавські угоди, які були суперечливим, та все ж: Польща визнавала УНР, натомість Україна погоджувалася на польський контроль над частиною Галичини й Волині. Разом польсько-українські війська рушили на схід, і вже 7 травня 1920-го спільними зусиллями звільнили Київ від більшовиків, відкинувши Червону армію за Дніпро.Однак цей тріумф виявився недовгим. Уже за місяць, 6 червня, союзники залишили Київ і почали відступ – Червона армія перейшла в контрнаступ і покотилася на захід через Полісся, Поділля й Галичину аж до польської території. У липні більшовицькі війська прорвалися до Львова, а армія Тухачевського розгорнула наступ на Варшаву. Над самим існуванням молодої польської держави, яка щойно відродилася після 123 років поділів, нависла реальна загроза знову канути в Лету. Замостя: дванадцять днів, які виграли ВаршавуМарко Безручко (другий зліва на передньому плані) й Симон Петлюра (крайній справа) під час військового параду в Києві 9 травня 1920 року, фото: з фондів Centralne Archiwum WojskoweСаме тоді на історичну сцену виходить постать, про яку в самій Польщі сьогодні згадують значно рідше, ніж вона того заслуговує, а часом і применшують, кажучи, що поляки самі справилися. Тож, його ім’я – полковник, згодом генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко.Поки польське командування готувало контрудар під Варшавою, більшовицьке командування кинуло в обхід, у тил польському фронту, 1-шу Кінну армію Семена Будьонного – близько 20-25 тисяч шабель, кінні тачанки з кулеметами, десятки гармат. Завдання Будьонного було прорватися через Замостя й Люблін і вийти на Варшаву з тилу, замкнувши оточення. Зупинити цю лавину мав гарнізон Замостя – 6-та Січова стрілецька дивізія Безручка разом із польським 31-м полком, загалом трохи більш як 3 тисячі багнетів проти майже 25-тисячного кінного корпусу.Дванадцять днів облоги – з середини серпня до початку вересня 1920 року – гарнізон Замостя утримував місто, не даючи кінноті Будьонного вийти на оперативний простір і з'єднатися з рештою більшовицьких сил. Саме в ці дні під Варшавою розгорнувся успішний польський контрнаступ – армія Тухачевського зазнала поразки, а трохи згодом, на початку вересня, під Комаровом уже сама кіннота Будьонного була розбита польськими кавалерійськими та піхотними частинами. Штурм Замостя, під яким Будьонний поніс важкі втрати, фактично зламав ударну силу його армії й позбавив більшовиків шансів дотягнутися до польської столиці з півдня. За цю операцію Безручко та його заступник Всеволод Змієнко 5 жовтня 1920 року отримали звання генерал-хорунжих.Простіше кажучи: поки поляки перегруповувалися й били Тухачевського під Варшавою, українські воїни цих кілька вирішальних днів тримали фронт у Замості й не пускали до польської столиці другий кулак більшовицького наступу. Без цього "диво" на Віслі цілком могло не відбутися. Принаймні, так трактують українські історики героїчну постать Безручка.Подяка по-варшавськомуФінал цієї спільної кампанії виявився менш зворушливим, ніж її середина. Восени 1920-го Польща сіла за стіл перемовин із більшовицькою Росією – і в жовтні уклала перемир'я, а в березні 1921-го підписала Ризький мирний договір, за яким територію Правобережної України фактично поділили між Польщею та більшовицькою Росією, а про союзника УНР – просто "забули". 35-тисячне українське військо, яке ще вчора билося пліч-о-пліч із поляками, було роззброєне й інтерноване в польських таборах.Варшавський договір 1920 року, який мав стати основою польсько-української державності, на практиці виявився разовим використанням українських армій проти спільного і значно сильнішого ворога – з подальшим списанням союзника з рахунків, щойно він виконав свою функцію. Формулювання жорстке, але саме так це сьогодні у більшості описують українські історики, коли говорять про долю армії УНР після 1920 року.Свято, яке заснував брат митрополитаГенерал, граф Станіслав Шептицький, фото: radiosvobodaА тепер – деталь, яка цього серпня набуває особливої іронії. Дату 15 серпня як офіційний День Війська Польського запровадив зовсім не Пілсудський. Це зробив генерал Станіслав Шептицький – рідний брат глави Української греко-католицької церкви митрополита Андрея Шептицького. У 1923 році, обіймаючи посаду міністра військових справ Польщі, Станіслав Шептицький своїм наказом №126 від 4 серпня 1923 року встановив 15 серпня як "День Вояка"– на честь річниці "пам'ятної поразки більшовицької навали під Варшавою". Саме цей наказ і започаткував традицію, яку сьогодні продовжує сучасне польське Свято Війська Польського.Виходить доволі цікава картина. Адже свято, яке цього року відбулося без українців, започаткував чоловік, чий рідний брат очолював Українську греко-католицьку церкву і чиє прізвище в Україні асоціюється насамперед із митрополитом Андреєм та УГКЦ – чи не найбільш проукраїнською церквою. Як святкували разом – і як забули заразУ міжвоєнній Польщі про українську складову перемоги 1920 року, м'яко кажучи, воліли не наголошувати. Політика щодо українських земель у складі II Речі Посполитої в ті роки була далекою від союзницької риторики часів походу на Київ. Після Другої світової війни саме свято на кілька десятиліть узагалі зникло з календаря – у соціалістичній Польщі "буржуазну" перемогу над Червоною армією не відзначали.Повернулося воно вже після 1989 року, а тема спільної польсько-української боротьби проти більшовиків почала повертатися в публічний простір ще пізніше – переважно після падіння СРСР, коли з'явилася змога говорити не лише про болючі сторінки взаємних міжетнічних трагедій, а й про сторінки, які поляків та українців об'єднують, а не роз'єднують.У 2007 році у Польщі відбувся перший великий сучасний парад, тоді Україна участі не брала. Однак вже у 2008 році українські військові вперше взяли участь у параді до Дня Війська Польського. Тим самим польська влада визнала вагомий внесок українців у цій перемозі. У 2010-х ця тенденція стала помітнішою на офіційному рівні, особливо після анексії Росією Криму та початку АТО. Зокрема, була інформація, що у 2016 році український підрозділ брав участь. А у 2017 році не лише українські воїни були присутні, а також тодішнього міністра оборони України Степана Полторака прийняли у Варшаві з неабиякою теплотою: він провів переговори з польським колегою Антонієм Мацеревичем, а разом вони поклали вінки до могил вояків Армії УНР на варшавському православному кладовищі "Воля". У 2023 році, вже під час повномасштабної війни, президент Анджей Дуда під час святкових заходів вшанував пам'ять воїнів УНР, які загинули в боях проти більшовиків, і в промові прямо казав про те, що незалежні Україна й Білорусь життєво важливі для безпеки самої Польщі, тим самим засвідчуючи живучість доктрини Ґедройця.Тобто ще кілька років тому пам'ять про 1920-й працювала як місток, що поєднував два народи. Але останні два роки з приходом до влади Карла Навроцького, цей місток чомусь виявився не потрібен.2026-й: наймасштабніший парад і найпомітніша відсутністьДень Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RPФормально в польському Міноборони наполягають, що відсутність українського підрозділу – не жест неповаги. Речник відомства Януш Сеймей пояснював, що Україну на святкуванні представляли дипломати й військові аташе, а самих військових не запрошують, бо в країні триває війна. Аналітик Польського інституту міжнародних справ (PISM) Даніель Шеліговський додав до цього ширший контекст: окремі підрозділи ЗСУ не брали участі у варшавському параді жодного разу з 2022 року, а на сам захід традиційно запрошують лише кілька іноземних контингентів – більшість союзників Польщі в параді взагалі не бере участі.Пояснення логічне саме доти, доки не згадати, з якої саме нагоди цей парад проводиться. Частина польських публіцистів і громадських діячів це й підкреслила. Громадський діяч із Komitet Obrony Demokracji Пшемислав Вішнєвський публічно закликав польську владу включити до параду почесний підрозділ ЗСУ як символ польсько-українського союзу – і як відповідь на російську пропаганду. Цей допис зібрав 10 тисяч коментарів. Журналіст Єжи Вуйцік у коментарі порталу "Наш вибір" сформулював цю думку ще показовіш. За його словами, Україна з початку повномасштабного вторгнення фактично захищає й територію Польщі, а сама відсутність українського підрозділу на параді – це ще одна межа, яку перейшла польська сторона на тлі загального погіршення двосторонніх відносин. Він також нагадав, що лише за місяць до цього, 14 липня, українські військові пройшли парадом на Єлисейських Полях у Парижі – з нагоди Дня взяття Бастилії, як почесні гості поряд із президентом Макроном і за особистої присутності Володимира Зеленського, а українські пілоти пілотували французькі Mirage 2000.Український історик Олександр Зінченко відреагував на ситуацію ще коротше й точніше –написав, що цього року Польща "вдруге зрадила солдатів генерала Марка Безручка, посмертно".Володимир Зеленський тим часом, попри відсутність запрошення, публічно привітав Польщу зі 106-ю річницею Варшавської битви й нагадав про спільну боротьбу проти більшовицького наступу. Тим самим нагадуючи і показуючи польській стороні, з ким насправді велася тоді і зараз боротьба поляків. День Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RPДо речі, варто згадати, що у соцмережах миттєво з’явилися "сенсації" про те, що на військовій машині президента Карла Навроцького, якою він їхав під час параду, були "українські" номери UA. Ці букви то були, але в них інше розшифрування. Це фейк старий, бо польські військові номери починаються з літери U, а UA – один із кодів для певних типів техніки. Те саме писали ще про Дуду у 2023-му. Російський сегмент любить такі збіги. Показово, що і цю дрібницю встигли перетворити на привід посперечатися про Україну – притому що йдеться про звичайну службову абревіатуру.Контекст, у якому все це відбуваєтьсяПарад без українців стався не у вакуумі. Усього за кілька тижнів до нього, у червні 2026-го, президент Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського найвищої державної нагороди Польщі – ордена Білого Орла, який той отримав ще від Анджея Дуди. Формальним приводом став український указ про присвоєння одному з військових підрозділів імені Героїв УПА, хоча й сам Зеленський, і незалежні спостерігачі вказували на реальну причину – наближення парламентських виборів у Польщі та бажання Навроцького заробити електоральні бали на тлі непростих стосунків між президентом і урядом Дональда Туска. У відповідь низка українських політиків – від Кирила Буданова до Леоніда Кучми, Віктора Ющенка й Петра Порошенка – оголосили про відмову від власних польських нагород. У липні Навроцький під час заходів пам'яті Волинської трагедії закликав парламент заборонити в Польщі використання червоно-чорного прапора, а Варшава дедалі наполегливіше буквально кричить про визнання Волинської трагедії геноцидом, а всю тему ОУН-УПА ставить таким боком, що або забудьте їх , або ми Україну не пустимо до ЄС.Тобто на всьому цьому антиукраїнському тлі відсутність українського підрозділу на параді виглядає не випадковістю, а ще одним, цілком системним епізодом у ряду жестів, у яких актуальна польська національна політика воліє наголошувати на болючих сторінках спільної історії – і воліє не помічати сторінок, де поляки й українці билися за одну справу й перемагали разом.Але іронія цієї історії в тому, що якби не українська зброя під Замостям у ті дванадцять серпневих днів 1920 року, міжвоєнна Польща цілком могла не відбутися в тому вигляді, у якому ми її знаємо, а разом з нею, можливо, і сама традиція Дня Війська Польського. Сто шість років по тому Польща провела найбільший парад в історії своєї сучасної армії – на тлі війни, у якій Україна знову, як і тоді, стримує спільного ворога, тільки цього разу сама з фронтом завдовжки в тисячу кілометрів. І знову, як і тоді, подяка виявилася вибірковою.Читайте також: Від Катині до Волині: російський слід в еволюції польської історичної травми