Тренд пошуку "Погода Дніпро"

«У теплопостачанні ми можемо зекономити десь від 10 до 30% за умов енергоефективності»
Влад Бундаш: Сьогодні говоримо про те, як зробити теплопостачання ефективнішим, скільки енергії ми можемо заощаджувати завдяки модернізації будинків, і що можуть зробити самі мешканці ОСББ та громади. Наш гість — Вадим Литвин, голова Асоціації енергоаудиторів України.
І почнемо з запитання про те, скільки енергії Україна могла би заощаджувати, якби наш житловий фонд був енергоефективним і термомодернізованим.
Вадим Литвин: Насправді, можемо не споживати досить багато. Тобто, якщо ми говоримо про теплопостачання, лише за рахунок порівняно недорогих і швидкоокупних заходів, ми можемо зекономити десь від 10 до 30%. Тобто, це не утеплення. Це встановити або налаштувати регулятори опалення у будинках ті самі, індивідуальні теплові пункти або ІТП.
Це утеплити трубопроводи на горищах і в підвалах. Це відлаштувати чи відбалансувати систему. Те саме, наприклад, з електропостачанням. Тобто, зрозуміло, що майже більшість перейшла на світлодіодні лампи, вони банально не особливо дорожчі, ніж звичайні. Але якщо ми говоримо, наприклад, про ті ж самі електробойлери, маючи альтернативу централізованого гарячого допостачання або гарячого допостачання від котельні дахової, що для багатьох житків, наприклад, в Києві нормально. Тобто, ми, знову ж таки, для Києва, я так прикидував, маємо потенціал не будувати, умовно, пів атомного реактора.
Ну, або третину атомного реактора, якщо ми порахуємо Запоріжжя і Дніпро, наприклад, — великі міста, де також є всі на електробойлерах, ємнісних водонагрівачах. Тобто, це теж великий заділ. Замість того, щоб будувати, ми могли би десь змістити акценти і брати більш дешеве джерело енергоресурсів.
І це ми не говоримо про прям велику комплексну термомодернізацію, наприклад, чи використання відновлюваних джерел. Якщо говорити про комплекс, то ми бачимо по об’єктам, які супроводжуємо,  від 40 до 60 відсотків економії по теплопостачанню ми можемо на Старому житловому фонді мати. Це підтверджені вже факти.
Але це вже коштує досить дорого. Я би сказав, що це все-таки, «післязавтрашній день», тому що спочатку ми маємо навести порядок із тими інженерними системами, які вже є, тому що потенціал великий, економія значна, окупності короткі, і найголовніше, що за цей період, коли ми впроваджуємо ці невеличкі заходи, ми зможемо навчитися переходити до великих.
Краще зробити 100 будівель швидкої санації, ніж 10 — комплексної, тому що ефект буде більший за менші кошти.
«Якщо по всій країні взяти кількість будівель старого фонду, які були комплексно термомодернізовані, я б сказав, що, напевно, це не більше 1%»
Влад Бундаш: Коли йдеться про загалом поняття термомодернізації чи енергоефективності, це такий багатовекторний і багатокомплексний напрям.
Але хочу тут розпочати із такої «середньої температури по палаті». Ви вже зазначили, що безпосередньо працюєте з багатьма будинками в Україні, і у вас є оцей досвід унікальний. І тут хочу поговорити, на вашу думку, у якому загалом зараз стані український житловий фонд з погляду енергоефективності. Тобто, яка частка, до прикладу, багатоквартирних будинків, про які ми так багато завжди говоримо, зараз потребує комплексної модернізації, а яка вже стала на цей шлях?
Вадим Литвин: Насправді, ми можемо говорити про незначні відсотки. Я би сказав, що якщо ми по всій країні візьмемо кількість будівель старого фонду, які були комплексно термомодернізовані, я б сказав, що, напевно, це не більше 1%.
Але всі новобудови, які будувалися в 2000-х роках, вони, в принципі, мають непогані стандарти з точки зору енергоефективності, можливо, трошки не дотягують до сучасних, але в них теж є проблеми, які частково є похідною низьких тарифів, що вони можуть споживати менше, але споживають багато, тому що у них інженерні системи просто не налаштовані.
Іноді це питання натиснути кнопку «авто» на контролері. Із цим є проблеми, тому комплексно цим мало хто займається.
Тому комплексна модернізація для житлового фонду, вважайте, майже весь потрібен, тому що програми фонду енергоефективності, програми теплих кредитів — це сотні будівель. При тому, що в нас багатоповерхівок, це, здається, по різним оцінкам, десь 70 тисяч, чи щось близько того.
Влад Бундаш: А ось той етап, про який ми бачимо зараз, і багато хто говорить, що люди умовно беруться, особливо там минулої зими, коли вона була доволі важка і були довготривалі відключення світла, багато хто взявся ставати на цей шлях енергоефективності, покращення, термомодернізації. Ось цей темп, як ви його оцінюєте, наскільки він великий? Якщо, можливо, по містах. Я розумію, що по Україні насправді важко оцінювати. По містах, по регіонах, де ви бачите, що цей темп класний, або, умовно, він прогресує?
Вадим Литвин: Дивіться, дуже часто вирішують окремі люди в поєднанні з окремими програмами місцевими.
Наприклад, є невеличке містечко Новояворівськ, у якому є група людей, які запустили цей процес, вони активно співпрацювали, наприклад, із Фондом енергоефективності, і вже досить багато будівель. Там десятки для невеликого міста.
Львів, Луцьк у цьому напрямку досить активно працюють, Житомир, напевно. Київ. Київ — велике місто, але теж значна кількість будівель у рамках всієї України пішла цим шляхом.
Знову ж таки, через те, що в Києві, наприклад, наявна міська програма так звана — 70 на 30 — енергоефективності, яка дозволяє до 70% робіт виконати за рахунок місцевого бюджету. І це досить непогані результати. Знову ж таки, якщо ми говоримо глобально, то це менше відсотка по тим же київським будівлям і по тим же загалом в активних містах.
«Чому місто за свої гроші не зробить наш будинок енергоефективним?»
Влад Бундаш: Я би тут хотів безпосередньо поговорити, а що конкретно треба робити зі своїм будинком? Пояснімо для наших слухачів і слухачів, — із чого треба починати. Але також почну з іншого питання, яке я доволі часто чую не тільки в Києві, а навіть у свому регіоні, звідки я родом, на Закарпатті, — а чому місто за свої гроші не зробить наш будинок енергоефективним?
Коли люди кажуть, що «нам винні», чи це справді так згідно з законом і нашими реаліями? Як ви відповідаєте на ці закиди?
Вадим Литвин: Ну, дивіться. Я не готовий зараз сходу сказати, скільки коштує квартира на Закарпатті, хоча після початку великої війни, я думаю, що вона там не дешевша, ніж у Києві. Але це розмова мільйонерів.
Тобто мільйонери кажуть, а чому нам не доплачують? Візьміть будь-яку квартиру, однокімнатну, вона не буде коштувати в Києві менше мільйона. Якщо там трошки більше з ремонтом, вона буде набагато більше коштувати. І, відповідно, мільйонери кажуть, що, слухайте, а дайте нам ще гроші, щоб ми щось зробили.
Це перший аспект, — моральний. Тому що ми ж не просимо гроші на машину чи на заправку, а житло — це той же саме актив, при чому досить вартісний.
Другий аспект. Ми можемо подивитися депутатські різні програми в Києві та інших містах. Утеплення, заміна вікон, заміна дверей, виконання ремонтів — вони не про енергоефективність. Тобто, якщо вам утеплили фасад, — я буквально сьогодні бачив, як один із депутатів казав, що «ми тут утеплюємо торець, багатоповерхівки» — це не про енергоефективність.
Тобто, в цій багатоповерхівці немає регулятора, і від цього утеплення, яке ще треба перевірити на відповідність нормативам, але максимум, що — підвищиться температура всередині. Немає регулювання, жаркіше, вони частіше відкривають вікна. Тобто, це не є комплексний підхід.
Влад Бундаш: Коли ми говоримо про термомодернізацію, люди часто справді насамперед для себе уявляють цей процес як утеплення фасаду, або нові вікна чи двері. Про що ви згадували і наводили приклад, зокрема, з утепленням фасаду, але що насправді входить у комплексну модернізацію будинку? Які компоненти можемо перелічити?
Вадим Литвин: Так, значить, якщо ми говоримо про багатоповерхівку, то термомодернізація, насправді, починається з регулювання. Тобто, на старі, ще там, радянських часів побудови системи, вони передбачали, що газ там дуже дешевий, регулювати особливо не потрібно, але якщо буде дуже жарко, відкриють кватирку там, чи вікно, і буде все добре. Відповідно, на вводі в будинку немає пристрою, який би, відповідно до погоди, знижував би, чи підвищував би температуру наших батарей. Тобто, це першочерговий пристрій, який має бути під час термомодернізації, без якого всі інші заходи по економії теплової енергії, або газу, вони ні до чого.
Другий захід — це навести порядок із нашими трубопроводами, там опалення, гаряче водопостачання, принаймні, на горищі і в підвалі, — місця загального користування. Це прибрати витоки, десь поміняти запірну арматуру, встановити балансувальник, і, саме головне, утеплити їх. Тоді ми вже не гріємо підвал, — котам, може, трошки холодніше буде, чи птахам на горищі, але при цьому, скажімо так, дешевше побудувати їм теплу будку.
Тобто, ми прибираємо десь 20% зайвого споживання за порівняно невеликі кошти. По своєму будинку можна сказати, що такі заходи нам дали, дані від року до року трошки відрізняються, десь від 20% до 25% економії. Тобто, просто за невеликі, по суті, кошти це зробили.
І вже після цього, або одночасно з цим, може починатися заміна вікон і утеплення фасадів на горищі. Тобто, ідеальний варіант, насправді, — для будинку розробляється енергетичний аудит, який обраховує всі заходи, які можливі, або які хтось придумав, і це вже план робіт, що робити. І тоді вже власники, співвласники цієї будівлі бачать, що перший етап такий-то, другий етап такий-то тощо.
Третій етап починати, поки не закінчили перший, недоцільно, тому що будуть гроші витрачені даремно. І це, по суті, основні заходи. Щоб повторити, це погоднє регулювання, це утеплення трубопроводів, це балансування, після цього — вікна, стіни, горище, відповідні утеплення.
 
Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі і дізнавайтеся ще більше! А також — переходьте за посиланням і читайте та слухайте попередній випуск подкасту «Екомайбутнє — сьогодні»
 
Запис Енергоефективність житла: як утеплити оселю правильно спершу з'явиться на Громадське радіо.

Кожні кілька місяців російська пропаганда, використовуючи західні ЗМІ, повертається до однієї й тієї самої погрози: можливість ядерного удару. Спершу про це говорять на російських каналах, потім тезу підхоплюють закордонні коментатори, а вже за добу тези про «неминучість ядерного удару» та «фінального паті на горі Щекавиця» лунає у моїй стрічці від багатьох людей.
То чи справді Росія може застосувати ядерну зброю проти України? І що це змінить на фронті? Питання абсолютно нормальне, і на нього варто відповідати спокійно, без істерики та зайвих переживань.
Коли людина чує слова «ядерна зброя», вона уявляє знищене місто і гриб над горизонтом. Тактичний заряд працює за схожою методикою. Його головна особливість полягає в тому, що він значно менший за потужністю. Мова йде про частки кілотонни або про кілька десятків кілотонн. Бомба, яка зруйнувала Хіросіму, мала близько п’ятнадцяти кілотонн. Виходить, що найпотужніші тактичні заряди приблизно дорівнюють тій самій Хіросімі. А найслабші здатні накрити площу в кілька кварталів. Тому слово тактична означає тільки одне – те, що військові планують бити не по місту. Ціллю стає вузол оборони, скупчення техніки або переправа через річку. Тому межа між тактичним і стратегічним зарядом умовна і проводиться не за потужністю, а за носієм і за задачею. Один і той самий заряд вважається тактичним, якщо він летить на двісті кілометрів по польовому складу боєприпасів. Той самий заряд стає стратегічним, якщо ціллю призначено енергетику чи столицю сусідньої держави. Тому розмови про якусь окрему безпечнішу категорію ядерної зброї є переважно мовною грою. Фізика в обох випадках залишається абсолютно однаковою.
Ядерний арсенал Шредінгера
Це найголовніше питання, і саме його зазвичай пропускають у публічних дискусіях. За оцінками західних дослідницьких центрів, Росія має близько двох тисяч нестратегічних ядерних боєзарядів. Цифра виглядає лячно рівно доти, доки ви не поставите наступне питання. Де саме ці заряди фізично перебувають просто зараз і в якому вони стані? Так от, вони не стоять на ракетах у бойових частинах, а лежать на складах по всій території Росії. Радянська, а потім і російська система побудована на жорсткій централізації зберігання. Заряди утримуються на спеціальних об’єктах, підпорядкованих Дванадцятому головному управлінню Міністерства оборони. Це окрема структура зі своєю охороною, своїм транспортом і своїми процедурами передачі. Звичайна ракетна бригада не має ядерних боєголовок у себе на складі. Щоб застосувати заряд, його треба фізично вивезти з центрального сховища, доставити до району розгортання, пристикувати до носія і провести довгу низку процедур перевірки.
Тут починається те, чого росіяни бояться значно більше за санкції. Усі великі об’єкти зберігання давно нанесені на карти. Вони перебувають під постійним супутниковим наглядом розвідувальної спільноти «Пʼяти очей», тобто Сполучених Штатів, Британії, Канади, Австралії і Нової Зеландії (роботу системи ми описували у попередньому матеріалі). Тож йдеться не про один знімок раз на тиждень, а про безперервне спостереження у різних діапазонах, від оптики до радіолокації. Разом із супутниками працює радіотехнічна розвідка, яка слухає канали управління відповідних частин. Додайте до цього агентурну складову і аналіз логістики, бо спеціальні ешелони і спеціальні борти мають дуже характерний почерк. Тому будь-який реальний рух зарядів зі сховищ у бік фронту буде помічений заздалегідь. Це важливо, оскільки питання підготовки удару займає не хвилини і навіть не години. Підготовка займає дні, а можливо і тижні, Тому Захід отримає час на політичну реакцію, на попередження, на демонстрацію власної готовності. Україна отримає час на розосередження і на додаткові заходи захисту військ.
Саме тому попередні кризи навколо ядерних погроз розвивалися за схожим сценарієм. Восени 2022 року американські посадовці публічно говорили, що бачать риторику, але не бачать руху арсеналу. Ця фраза була не дипломатичною ввічливістю, а прямим повідомленням Москві: «Ми дивимося на ваші сховища і ми бачимо, що ви нічого не робите. Погроза без фізичної підготовки залишається виключно словами».
А чим росіяни будуть доставляти заряди? Окремої ядерної пускової установки ви не побачите ніде. Носії давно відомі і нічим особливим не виділяються серед звичайної техніки. Це оперативно тактичні комплекси на кшталт Іскандера з дальністю до 500 кілометрів, авіаційні бомби вільного падіння, крилаті ракети морського і повітряного базування. Колись ядерні заряди робили навіть для великокаліберної артилерії. З тієї самої машини летить звичайна ракета і летить ракета зі спеціальною бойовою частиною. Ця подвійність створює окрему і дуже неприємну проблему для всього світу. Кожен пуск Іскандера теоретично може виявитися ядерним, і зовні відрізнити його неможливо. Розміщення частини носіїв на території Білорусі, про яке оголосили у 2023 році, було саме про це. Політичний жест мав розмити географію і додати невизначеності, а не створити реальну нову військову спроможність.
Хто ухвалює рішення і що змінилося у доктрині?
Восени 2024 року Росія оновила свої основи державної політики у сфері ядерного стримування. Формально поріг застосування було знижено, зокрема через згадку про агресію неядерної держави за підтримки ядерної. Пропаганда подала це як історичний поворот і як прямий сигнал Заходу. Насправді декларативна доктрина і реальна процедура ухвалення рішення є двома різними світами. Доктрину пишуть для зовнішньої аудиторії, і вона нікого фізично ні до чого не зобовʼязує. Реальне застосування вимагає ланцюжка технічних і організаційних дій, які неможливо приховати. Потрібне рішення першої особи, потрібна участь військового керівництва, потрібна робота Дванадцятого управління, потрібне залучення десятків людей на різних рівнях. Кожна ланка цього ланцюжка є потенційною точкою витоку і потенційною точкою відмови.
Хроніка погроз і ймовірні наслідки для світу
Пік ядерного залякування припав на осінь 2022 року, коли російський фронт сипався під Харковом і Херсоном. Тоді про можливість застосування говорили публічно і на найвищому рівні. Паралельно розігрувалася історія навколо Запорізької атомної станції, яка мала створити окремий канал ядерного страху. Далі були навчання нестратегічних ядерних сил, заяви про зміну доктрини, демонстративне застосування балістичної ракети середньої дальності по Дніпру у листопаді 2024 року. Складіть усі ці епізоди в один ряд, і побачите закономірність. Кожна наступна погроза працює гірше за попередню. Шантаж має сенс лише доти, доки жертва йому вірить. Росія витратила свій ядерний кредит довіри на десятки заяв, жодна з яких не була реалізована.
Але якщо таки удар відбудеться, якими будуть наслідки для світу? Цей розділ я вважаю найважливішим для європейського читача. Радіоактивний слід не тримається в межах адміністративних кордонів і не зупиняється на лінії фронту. Залежно від погоди він накриє сотні кілометрів у формі витягнутої плями, і ця пляма перетне державні кордони за кілька діб.
Далі починається ланцюжок, який неможливо зупинити політичними заявами. Заражені ґрунтові води йдуть у Дніпро або в Сіверський Донець, а звідти в Чорне море. Українське зерно втрачає ринки збуту миттєво і назавжди, бо жоден імпортер не купуватиме продукцію з підозрою на радіонукліди. За зерном ідуть Дунайська дельта, Молдова, Румунія і Болгарія, які фізично не можуть відгородитися від власної річки. Європейський Союз отримає не політичну кризу, а санітарну, з контролем продуктів, забороною на рибу і паніками в супермаркетах Варшави чи Софії. Окремо стоїть Запорізька атомна станція, яка перебуває під окупацією і потребує стабільного живлення для охолодження. Будь-який ядерний інцидент у регіоні створює другий сюжет, значно гірший за перший. Пошкоджені лінії, зруйнована логістика, персонал, який не може дістатися на робочі місця. У цьому сценарії тактичний заряд стає лише запалом для катастрофи цивільного масштабу.
Тепер найцікавіше питання, яке чомусь майже не звучить у публічній дискусії. Над Україною панують західні і північно західні вітри, і це не питання думки, а питання кліматології. Удар по східних областях означає, що хмара піде рівно туди, звідки прилетіла ракета. Ростовська, Бєлгородська і Воронезька області опиняться під ядерним слідом протягом доби чи двох. Історія вже дала нам готову ілюстрацію, і вона надзвичайно незручна для Москви. Після Чорнобиля найбільш забрудненими виявилися не українські регіони, а південь Білорусі і Брянська область. Гомельщина досі має зони відселення, а брянські ліси досі дають гриби з підвищеним фоном. Реактор стояв в Україні, а платили здоровʼям люди за кордоном, які взагалі не розуміли, що з ними відбувається.
Земля справді одна, і атмосфера в неї теж одна. Ізотопи не читають паспортів, не питають про громадянство і не звіряються з картою окупованих територій.
Держава, яка застосує ядерну зброю за 50 кілометрів від власного кордону, влаштує ядерну аварію самій собі. Різниця лише в тому, що цього разу вона зробить це свідомо і за власним рішенням.
Далі йде подвійний парадокс, і обидві його частини варто проговорити вголос. Росія оголосила окуповані області своїми і вписала їх до власної конституції. Це означає, що формально вона завдаватиме ядерного удару по власній території, за власним же законом. Юридична конструкція, вибудувана заради анексії, перетворюється на пастку для того, хто її створив. Друга частина парадоксу лежить у площині простої тактики. Російські підрозділи стоять за кілька кілометрів від будь-якої можливої точки удару, у тій самій кіл зоні, що і наші. Радіус ураження заряду і глибина власних бойових порядків приблизно збігаються. Той, хто бʼє по передньому краю, накриває власну піхоту разом із чужою.
Складіть це в одну картину і подивіться на результат збоку. Виходить держава, яка застосовує ядерну зброю на землі, яку сама називає своєю, проти населення, яке сама називає своїм, накриваючи при цьому власні штурмові підрозділи і власні прикордонні області. Пояснити таке рішення власному суспільству неможливо в принципі. Пояснити його власній армії ще складніше.
Радянська мрія про ядерний прорив
Щоб зрозуміти, звідки взагалі взялася ідея тактичного ядерного удару, треба повернутися у 1950-ті роки. У вересні 1954 року на Тоцькому полігоні Радянський Союз провів навчання з реальним ядерним вибухом. Через район епіцентру пропускали війська, відпрацьовуючи наступ у щойно утвореному коридорі. Десятки тисяч військовослужбовців отримали дози опромінення, а сама подія лишалася засекреченою десятиліттями. Концепція виглядала логічно і навіть красиво на папері. Ядерний удар пробиває коридор у щільній обороні, у пролом заходять механізовані колони, наступ розвивається у глибину. Схема мала сенс проти суцільної оборони з чітко визначеним тилом, який можна накрити одним ударом. Саме під таку війну проєктувалася вся радянська сухопутна доктрина. Але ця схема не працює на сучасному фронті
Давайте поясню. Припустімо на секунду найгірший сценарій і уявімо що удар таки нанесуть. Давайте розберемо його наслідки. На дистанції у 100 чи 300 кілометрів політ триває лічені хвилини. Супутники раннього попередження фіксують сам факт пуску практично миттєво, радари підхоплюють ціль і рахують траєкторію. Але вони бачать ракету, а не її начинку. Це означає, що весь світ протягом кількох хвилин перебуватиме у стані повної невизначеності. Що саме стояло в головній частині, стане відомо тільки після підриву. Але чи буде це ефективно? Підрив може бути або повітряний або наземний.
Військові знають, що у першому випадку 20 кілотонн виносить техніку та живу силу в радіусі кількох кілометрів. Додайте засвітку оптики, потужний електромагнітний імпульс і повне вигоряння незахищеного звʼязку. Проте піхота у правильно обладнаних укриттях цілком здатна вижити навіть відносно недалеко від епіцентру. Наземний підрив дає інший результат і додає тривале зараження місцевості. Радіоактивна хмара піде туди, куди її понесе вітер, і прогнозувати це з точністю до кілометра не вміє ніхто. Погода стає повноцінним учасником операції, а результат залежить від хмарності, вологості і напрямку вітру. Військовий планувальник отримує зброю, наслідки якої він контролює лише приблизно.
Але чи дозволить це прорвати фронт? Ні, не дозволить. Сучасна лінія зіткнення влаштована принципово інакше, ніж уявляли радянські генерали. Оборона розтягнута на сотні кілометрів і не має єдиного вузла, вартого ядерного заряду. Командні пункти винесені, склади розосереджені, підрозділи тримають позиції малими групами. Ви можете витратити боєзаряд і не знайти під ним нічого, крім кількох порожніх лісосмуг. Та суцільної кіл зони безпілотників, яка тягнеться на 20 кілометрів углиб позицій обох сторін. Вона нікуди не подінеться після ядерного вибуху, бо оператори сидять поза радіусом ураження. Штурмові групи, які мали б увійти у пролом, підуть через ту саму зону ураження дронами. Тільки тепер вони робитимуть це ще й по зараженій місцевості, у засобах захисту, з обмеженим часом перебування і без нормальної евакуації поранених.
Ціна, яку доведеться платити не на фронті
Головними противниками такого сценарію є не Вашингтон і не Брюссель. Найжорсткіша реакція прийде з Пекіна і з Делі.
Китай роками повторює формулу про неприпустимість застосування і навіть погрози застосування ядерної зброї. Ця теза потрібна йому не заради України, а заради власного регіону, де ядерні держави стоять поруч і де прецедент зруйнує всю систему стримування.
Індія перебуває у схожому становищі і має ядерного сусіда за спірним кордоном. У Самарканді восени 2022 року Моді сказав Путіну в обличчя, що сьогодні не епоха воєн. Ця коротка фраза облетіла світ саме тому, що прозвучала не в ООН, а за столом переговорів навпроти самого Путіна.
Обидві держави чудово розуміють головний наслідок першого застосування. Порогові країни від Ірану до Південної Кореї отримають готовий аргумент на користь власної ядерної програми. Режим нерозповсюдження, який тримається на звичці і на страху, перестане існувати протягом кількох років.
Звідси випливають економічні наслідки, які добʼють російську економіку остаточно.
Китай і Індія сьогодні є основними покупцями російських енергоносіїв і головним каналом обходу санкцій. Жодна з цих країн не захоче публічно стояти поруч із державою, яка застосувала ядерну зброю першою за 80 років. Йдеться не про моральний вибір, а про репутаційні і фінансові ризики для їхніх власних банків і компаній. Вторинні санкції у такій ситуації перестануть бути предметом переговорів і стануть питанням виживання для будь-якого контрагента.
Варто нагадати і про попередження американської сторони, яке звучало ще у 2022 році. Відповідь на застосування ядерної зброї не обовʼязково буде ядерною. Захід має достатньо конвенційних інструментів, щоб знищити російське угруповання у Чорному морі і на окупованих територіях. Такий сценарій обговорювався публічно колишніми високопосадовцями саме для того, щоб Москва його почула.
Ядерна погроза не є чудо зброєю, яка допоможе росіянам виграти. Вона не пробʼє сучасну оборону, не зніме проблему кіл зони і не поверне Росії ініціативу на фронті. Вона не вирішує жодного оперативного завдання, яке росіяни не можуть вирішити звичайними засобами. Зате вона руйнує ті останні опори, на яких тримається російська економіка і російська дипломатія. Росія перетвориться з держави, яка шантажує світ погрозами, на державу ядерного терориста, яка одного разу вже застосувала ядерну зброю проти сусіда, і жити з цим тавром їй доведеться століттями.

У сімействі морських дронів Magura зʼявилася нова модель V11, яку вперше продемонстрували під час вчорашнього параду до Дня Незалежності на Дніпрі. "Мілітарний", посилаючись на компанію-виробника UFORCE, розповідає, що ключовою особливістю цього безпілотника є можливість перевозити та запускати зі свого борту інші БпЛА, тобто він може виконувати зокрема роль мобільної морської бази. 
V11 — найбільший безпілотник свого класу, позаяк його, на відміну від інших, створювали як транспортну платформу для перевезення навантаження до 2200 кг. Також він розрахований на роботу далеко від берега, а час його автономності може сягати семи днів.
Основні завдання нового морського дрона — розвідка, спостереження, підтримка десантних операцій та підвезення пального й обладнання для інших безпілотників. V11 може працювати цілодобово і за будь-якої погоди. 
"Це платформа, яка забезпечує мультидоменність: один носій, що несе й запускає інші безпілотні системи далеко від берега для операцій у всіх доменах", — розповів CEO UFORCE Олег Рогинський.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"РФ масштабує рішення України швидше": авіаексперт попередив про ризик втрати переваги ударів deep і middle strike


Нагадаємо, ексзаступниця міністра оборони з цифрового розвитку Катерина Черногоренко ще на початку липня наголошувала, що на треку deep strike не варто скидати з рахунків морський вектор. За її словами, запуск безпілотників із суші має свої ризики, позаяк точку старту можна вирахувати й "накрити" — безпечніше буде запускати їх з морських платформ. Ба більше, такий запуск гарантуватиме фактор непередбачуваності, який також можна використати як зброю. 

Погода в Україні 19 серпня: атмосферний фронт принесе послаблення спеки та дощі. Детальний прогноз для Києва, Львова, Одеси, Дніпра й Харкова — у матеріалі.

Погода в Україні 19 серпня: атмосферний фронт принесе послаблення спеки та дощі. Детальний прогноз для Києва, Львова, Одеси, Дніпра й Харкова — у матеріалі.

У
суботу, 15 серпня, в Україні переважатиме суха та тепла погода. Опадів
синоптики не прогнозують, небо буде переважно малохмарним. Температура вдень у
більшості областей становитиме 23–28°, а на Закарпатті місцями повітря
прогріється до 33°.За
прогнозом Українського гідрометеорологічного центру, вночі температура
коливатиметься в межах 8–13° тепла. Вітер буде змінних напрямків, його
швидкість — 3–8 м/с.Найпрохолодніше
буде у східних та північно-східних регіонах — там очікується 20–25°. Натомість
захід України стане одним із найтепліших регіонів: на Закарпатті стовпчики
термометрів можуть піднятися до 30–33°.Водночас
мешканцям частини західних областей варто звернути увагу на гідрологічне
попередження. Через тривалий дефіцит опадів із 15 до 25 серпня прогнозується
подальше падіння рівня води у басейнах Дністра, Сяну та Західного Бугу.Йдеться,
зокрема, про Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Хмельницьку та
Волинську області. На окремих ділянках показники можуть наблизитися до
історичних мінімумів або навіть опуститися нижче них. Невеликі річки місцями
можуть суттєво обміліти чи пересохнути, що створює труднощі для водопостачання
та господарської діяльності. Через це оголошено III, коричневий, рівень
небезпеки.У
Києві 15 серпня буде без опадів і з невеликою хмарністю. Вночі очікується
11–13°, удень — близько 25°.У
Львові прогнозують 29–31° вдень. Вночі та вранці можливий слабкий туман. У
Дніпрі температура вдень становитиме 24–26°, у Харкові — 24–26°. В
Одесі опадів також не очікується. Повітря прогріється до 24–29°, а температура
морської води становитиме близько 22–23°."Коментарі"
вже писали,
що літня задуха в оселі дедалі частіше стає причиною не лише дискомфорту. Для
багатьох вона закінчується зіпсованим настроєм і конфліктами з рідними.

У
суботу, 15 серпня, в Україні переважатиме суха та тепла погода. Опадів
синоптики не прогнозують, небо буде переважно малохмарним. Температура вдень у
більшості областей становитиме 23–28°, а на Закарпатті місцями повітря
прогріється до 33°.За
прогнозом Українського гідрометеорологічного центру, вночі температура
коливатиметься в межах 8–13° тепла. Вітер буде змінних напрямків, його
швидкість — 3–8 м/с.Найпрохолодніше
буде у східних та північно-східних регіонах — там очікується 20–25°. Натомість
захід України стане одним із найтепліших регіонів: на Закарпатті стовпчики
термометрів можуть піднятися до 30–33°.Водночас
мешканцям частини західних областей варто звернути увагу на гідрологічне
попередження. Через тривалий дефіцит опадів із 15 до 25 серпня прогнозується
подальше падіння рівня води у басейнах Дністра, Сяну та Західного Бугу.Йдеться,
зокрема, про Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Хмельницьку та
Волинську області. На окремих ділянках показники можуть наблизитися до
історичних мінімумів або навіть опуститися нижче них. Невеликі річки місцями
можуть суттєво обміліти чи пересохнути, що створює труднощі для водопостачання
та господарської діяльності. Через це оголошено III, коричневий, рівень
небезпеки.У
Києві 15 серпня буде без опадів і з невеликою хмарністю. Вночі очікується
11–13°, удень — близько 25°.У
Львові прогнозують 29–31° вдень. Вночі та вранці можливий слабкий туман. У
Дніпрі температура вдень становитиме 24–26°, у Харкові — 24–26°. В
Одесі опадів також не очікується. Повітря прогріється до 24–29°, а температура
морської води становитиме близько 22–23°."Коментарі"
вже писали,
що літня задуха в оселі дедалі частіше стає причиною не лише дискомфорту. Для
багатьох вона закінчується зіпсованим настроєм і конфліктами з рідними.

АТ "Укрзалізниця" надало офіційну відповідь на інформаційний
запит порталу "Коментарі" щодо готовності пасажирських поїздів до безпечної
евакуації людей у разі вимушеної або екстреної зупинки поза межами залізничних
станцій і вокзалів (наприклад, на відкритій місцевості). Запит журналістів був
зумовлений безпековими викликами та потребою з'ясувати, як технічно захищені пасажири
під час можливих зупинок серед поля чи лісу.Водночас журналістам відомі
реальні випадки, коли під час подібних інцидентів ситуація виглядала
зовсім інакше. Зокрема, під час евакуації з поїзда "Інтерсіті", який прямував
рейсом Київ — Дніпро, пасажири опинилися у заручниках обставин. Замість
організованого спуску людям доводилося
буквально вистрибувати з вагонів на великій висоті на відкритий ґрунт.
При цьому жодних додаткових мобільних драбин чи платформ залізничники пасажирам
тоді не надали. Пасажири похилого
віку жалілися тоді на забої спини та ніг через те, що евакуація відбувалася не
на платформі, а на насип.Утім, у своїй офіційній відповіді відомство запевняє, що
евакуація пасажирів із вагонів є вимушеним заходом реагування та зазвичай
проводиться у відносно короткий строк. Після безпекової зупинки поїзда та
відповідного сигналу від провідника пасажири мають залишати вагон через
найближчий вихід. Координацію руху та допомогу вразливим категоріям громадян,
згідно з інструкціями, здійснює залізничний персонал.



Відповідаючи на питання щодо технічного забезпечення вагонів
(зокрема плацкартних, купейних, СВ та поїздів Інтерсіті/Інтерсіті ) для спуску
людей на землю з висоти понад 1 метр, в "Укрзалізниці" повідомили, що всі
пасажирські поїзди забезпечені спеціально виготовленими додатковими сходинками.
Цей інвентар покликаний полегшити висадку та посадку людей у місцях, де залізничні
платформи повністю відсутні.Окрему увагу в запиті приділили евакуації маломобільних груп
населення, вагітних жінок та осіб похилого віку, які фізично не здатні
зістрибнути з тамбура. В УЗ запевнили, що для таких випадків поїзди екіпіровані
спеціальним інвентарем, зокрема медичними ношами та кріслами, а провідники й
стюарди зобов'язані особисто допомагати пасажирам з інвалідністю та дітям.Щодо можливості облаштування тимчасових місць для сидіння на
безпечній відстані від колій у разі загрози ударів по інфраструктурі,
залізничники зазначили, що під час евакуації у прохолодну погоду або за потреби
всім пасажирам дозволяється брати з собою ковдри, які є наявними у вагоні.
Відповідні алгоритми дій та правила евакуації зафіксовані у спеціальних пам’ятках
безпеки, що розміщені всередині всіх пасажирських вагонів.
Нагадаємо, портал
"Коментарі" писав, що учора російські окупаційні війська здійснили
черговий акт прицільного терору проти цивільної інфраструктури, атакувавши
залізничні об'єкти в Одеській області. Найважчий удар припав на пасажирський
потяг, де внаслідок прямого влучання реактивного ударного безпілотника загинули
машиніст та його помічник. Перед
загибеллю залізничники встигли по рації передати останнє повідомлення про
евакуацію людей.

На більшості рік України через спеку та дефіцит опадів зберігається стійке маловоддя, а на окремих водних об’єктах фіксуються історично низькі рівні води.
Про це у вівторок, 4 серпня повідомило Міністерство економіки та довкілля.
Там розповіли, що найскладніша ситуація спостерігається на річках Карпатського регіону, притоках Середнього Дніпра, Прип’яті та Південного Бугу. На окремих гідрологічних постах річок Дністер, Орава, Ріка, Віча, Тур’я, Західний Буг, Турія, Стир і Південний Буг рівні води вже стали нижчими за мінімальні значення за весь період спостережень, кажуть у Мінекономіки.
Також у міністерстві заявили про застій води у рівнинних річках. Він може негативно впливати на стан водних екосистем, якість води та умови водокористування, наголошується в повідомленні.
У Мінекономіки пояснили, що маловоддя розглядається як екстремальне явище, що може призводити до дефіциту води та погіршення її якості, обмеження водокористування, а також негативно впливати на роботу систем водопостачання та економіку загалом.
Кабінет міністрів у зв’язку з такою ситуацією вже обмежив права на спеціальне водокористування. Впродовж липня такі обмеження були застосовані до 185 водокористувачів у різних регіонах країни.
Тривале маловоддя впливає також на енергетичну систему: зменшується виробництво електроенергії на гідроелектростанціях через менший приплив води, ускладнюється охолодження атомних електростанцій. З цими проблемами вже зіткнулись деякі європейські країни, зокрема Угорщина та Румунія.
Більше про маловоддя
Відповідно до Водного кодексу, маловоддя — період гідрологічного режиму водного об’єкта, при якому спостерігається зменшення його водності, внаслідок чого погіршуються умови забезпечення потреб у водних ресурсах.
У разі маловоддя, права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування для забезпечення охорони здоров’я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.
Зазначимо, що за прогнозом Українського гідрометцентру, в період з 5 до 7 серпня включно в Україні очікується переважно суха жарка погода з температурою вночі 18-25°, вдень сильна спека 35-38°. Лише 7 серпня у західних, північних, більшості центральних та Одеській областях вдень короткочасні дощі, грози, в окремих районах град і шквали 15-20 м/с.
Запис Сильна спека й відсутність дощів призвели до маловоддя на українських річках: де ситуація найгірша спершу з'явиться на Громадське радіо.

Оренда авто на тиждень у Києві дозволяє вільно планувати поїздки, не залежати від громадського транспорту та поєднати прогулянки столицею з виїздами за місто. За сім днів можна побачити історичний центр, набережні Дніпра, зелені райони та кілька цікавих місць на Київщині.
Маршрути Києвом
Почати знайомство із містом варто з історичного центру. Автомобіль зручно залишити на дозволеній парковці, а далі пройти пішки до Золотих воріт, Софійської та Михайлівської площ, Володимирської гірки та пішохідного мосту. Після прогулянки можна спуститися до Поштової площі та набережної Дніпра.
Ще один зручний маршрут поєднує Поділ і Оболонь. На Подолі можна пройтися Андріївським узвозом, Контрактовою площею та старими вулицями, а потім на автомобілі вирушити до Оболонської набережної та парку «Наталка».
Окремий день варто виділити на Печерськ, ботанічний сад імені М. М. Гришка та Видубичі. Через рельєф та відстані між локаціями автомобіль тут особливо корисний. Для відпочинку на природі підійде маршрут через Голосіївський парк, ВДНГ та музей під відкритим небом у Пирогові.
Куди поїхати за межі Києва
Для короткої поїздки можна вибрати Вишгород, Київське водосховище та Межигір’я. Цей маршрут поєднує прогулянку біля води, великий парк та гарні краєвиди.



На цілий день підійде поїздка до Білої Церкви. Головна точка маршруту — дендропарк «Олександрія» із ставками, галявинами, старими деревами та архітектурними композиціями.
Любителям історії варто вирушити до Переяслава, де знаходяться музеї та пам’ятники традиційної української архітектури. Ще один цікавий варіант – Трипілля та Вітачов. Тут можна відвідати археологічний музей та побачити панорамні краєвиди на Дніпро.
Як розподілити поїздки
Зразковий план на тиждень:
1 день – історичний центр;
2 день – Поділ та Оболонь;
3 день – Печерськ та ботанічний сад;
4 день – Голосієво, ВДНГ та Пирогово;
5 день – Вишгород та Межигір’я;
6 день – Біла Церква;
7 день – Переяслав, Трипілля або вільний маршрут.
Порядок поїздок можна змінювати з урахуванням погоди, пробок та графіка визначних пам’яток.
Що врахувати при оренді автомобіля
Для пересування Києвом зручний компактний автомобіль, який простіше припаркувати. Для сім’ї, великого багажу та поїздок по області краще вибрати седан, універсал чи кросовер.
Перед бронюванням уточніть ліміт пробігу, територію використання машини, умови страхування, порядок повернення та можливість продовження оренди. Також заздалегідь перевіряйте стан доріг, прогноз погоди та правила паркування.
Оренда авто на тиждень у Києві допомагає скласти насичений маршрут без поспіху та побачити не лише центр столиці, а й цікаві місця Київської області.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, X, Telegram та Instagram.
The post Оренда авто на тиждень у Києві: популярні маршрути по місту та області appeared first on Прямий.