Тренд пошуку "Рівне Приліт"

Про все це говоримо у новому випуску подкасту «Що з економікою?» з Вірою Савченко, виконавчою директоркою міжнародної аудиторської та консалтингової компанії BDO Україна.
А ще детально розбираємо, що робити бізнесу одразу після прильоту: як зафіксувати пошкодження, які документи зібрати, як оцінити збитки та куди звертатися по компенсацію.
Ангеліна Завадецька: Вітаю! Ви слухаєте або дивитеся подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Мене звати Ангеліна Завадецька, я комунікаційна менеджерка ЦЕС.
Максим Самойлюк: А я — Максим Самойлюк, старший економіст ЦЕС. І сьогодні говоритимемо про наслідки російських атак для української економіки та про те, як бізнесу зберегти стійкість. Наша гостя — Віра Савченко, виконавча директорка міжнародної аудиторської та консалтингової компанії BDO в Україні. Пані Віро, вітаю вас!
Віра Савченко: Добрий день!
Ангеліна Завадецька: BDO спільно з Європейською бізнес-асоціацією у травні цього року презентували покроковий план для бізнесу — як діяти у випадку пошкодження майна внаслідок російської агресії. Хочу запитати: з якою метою ви готували такий посібник і наскільки, за вашою оцінкою, бізнес готовий, чи має напрацьовані стратегії відновлення, і чи вистачає йому урядових та неурядових рекомендацій?
Віра Савченко: Дякую за запитання і взагалі за увагу до цієї теми — на мій погляд, вона недооцінена, справді небагато інформації. У межах Європейської бізнес-асоціації наші експерти підготували цей посібник, і зараз ми вже готуємо його третю редакцію. З’являється так багато нового, щось змінюється, додаються державні програми підтримки, уточнення, роз’яснення — тобто вже третя редакція за досить короткий час. Якщо говорити, наскільки бізнесу легко зорієнтуватися в цих процесах, особливо після прильотів — хоча готуватися до цього треба завчасно, — то інформації дуже мало: різні державні органи випускають свої регуляції, і це іноді ніяк не поєднано між собою.
Тому ми й вирішили зробити цей посібник. Нова редакція, якщо не помиляюся, вийде за тиждень-два — понад 41 сторінка суто практичних рекомендацій, що робити. Обсяг інформації великий, навігація складна, саме тому ми намагаємося допомогти бізнесу зорієнтуватися. А чому вирішили випускати? Бо був великий запит: у компаній ставалися прильоти, вони зверталися куди могли, зокрема й до бізнес-асоціації, питали, що робити. І тут дуже важливий обмін досвідом — багато компаній та асоціацій, які вже проходили певні етапи, ним ділилися. Тобто посібник написаний не лише з голови консультантів: там є й практичні поради від тих, хто, на жаль, уже пережив такі випадки і поділився своїм шляхом.
Ангеліна Завадецька: Останнім часом російські атаки на український бізнес посилилися. За вашими оцінками, їхній вплив гірший, ніж торік? І які наслідки ви бачите за секторами, за регіонами — для конкретного бізнесу і для економіки загалом?
Віра Савченко: Я оперую тільки публічними, доступними даними. З того, що відбувається зараз, — так, цьогоріч атаки саме на приватний сектор посилилися порівняно з минулим роком. Найбільше страждає логістика, складська інфраструктура, але так само — енергетика, харчова промисловість. Бачила статистику (щоправда, джерело не на виду, але вона схожа на правду), що постраждав приблизно кожен п’ятий хлібозавод — ось такі зараз масштаби руйнувань.
Постраждали й машинобудування, і ретейл — дуже багато галузей. Київщина, Дніпро, Одеса, Запоріжжя — регіонально вже немає такого поняття, як глибокий тил: навіть там, де раніше вважалося більш-менш безпечно, зараз великі руйнування. Гадаю, якусь нову макростатистику ми побачимо лише на рівні RDNA наступного року. Київська школа економіки рахує цифри пошкоджень; з того, що доступно з публічних джерел, збитки українського приватного сектору — це десь від $7 до $17 млрд. Точно сказати складно, але приблизно такими цифрами оперують різні дослідження.
Максим Самойлюк: У посібнику, який ми вже згадували, є покрокова інструкція — що робити бізнесу і в якому порядку у випадку прильоту. Пропоную пройтися цими кроками. Якщо, не дай Боже, прилітає ракета чи дрон — що бізнес має зробити найперше?
Віра Савченко: Дуже дякую за запитання, воно справді критичне — у критичних ситуаціях багато людей губляться. У перші години найважливіше — безпека людей: переконатися, що всі в безпеці, надати необхідну допомогу, викликати екстрені служби (101, 102, 103). Потім якомога швидше задокументувати — поки не почали прибирати наслідки — і починати збирати документи, йти по інстанціях. Зараз є три необхідні шляхи.
Перший — зафіксувати сам факт: акт комісійного обстеження, запис у Реєстрі пошкодженого майна. Другий — оцінити розмір збитку (якщо є страховий поліс або плануєте подавати, наприклад, до суду). Третій — підтвердження форс-мажору, яким займається Торгово-промислова палата. Тобто це десь 5–7 пакетів документів, причому на деякі з них досить обмежений термін — їх не можна збирати умовно пів року. І подавати їх треба теж у кілька інстанцій — залежно від того, чи є страховка, чи бере компанія участь у програмі експортно-кредитного агентства (ЕКА), — десь у 5–7 інстанцій. І ось тут одна з головних проблем: деякі державні органи не визнають документи іншого державного органу, і підприємствам доводиться подавати дублюючі пакети до одних і тих самих органів. Це дуже затягує будь-які процеси.
Ангеліна Завадецька: А з якими саме органами ця дискомунікація?
Віра Савченко: Наприклад: обстеження не є підставою для банку, витяг із реєстру не працює для страховика, сертифікат ТПП — для податкового списання. Тобто кожен документ фіксує щось своє, а коли в підприємства згоріли офіс, сервери, сервіси — дуже складно готувати всі ці пакети. З того, що я чула від бізнесів, які збирали документи після прильотів: навіть якщо вони беруть участь у програмі ЕКА і мають право на компенсацію, саме збирання документів займає до двох місяців, а може, й трохи більше.
Тому про якесь швидке відновлення зараз говорити дуже складно — саме через цю потребу в дерегуляції. Забігаючи наперед: і Європейська бізнес-асоціація, і інші асоціації, і приватні підприємства постійно надають урядові зворотний зв’язок; сподіваюся, деякі процеси спростяться, але наразі — не менше 5–7 пакетів документів.
Ангеліна Завадецька: А чи треба до когось звертатися, щоб завели кримінальну справу проти Росії, чи це відбувається автоматично?
Віра Савченко: Ні, це відбувається автоматично: на місце викликається поліція, і відомості автоматично вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Але підприємству варто переконатися, що це зроблено, і дізнатися номер кримінального провадження. Тобто певні кроки зробити треба, але саме внесення відбувається автоматично.
Максим Самойлюк: Отже, переконалися, що персонал у безпеці, зафіксували пошкодження, справу проти Росії завели автоматично. Наступний важливий крок у посібнику — зібрати всі документи на майно. Але що робити, якщо разом із товаром чи обладнанням згоріли й усі документи? Податковий кодекс дає бізнесу поза зоною бойових дій лише 5 робочих днів, щоб письмово повідомити податкову, і 90 днів, щоб відновити архіви. Як у такій ситуації не нарватися на штрафи?
Віра Савченко: Ці терміни все одно потрібно намагатися дотримати. Знищення архівів треба включити в загальну доказову базу — зафіксувати, що тут зберігалися документи і що вони втрачені, — і методично відновлювати. Дуже складно, коли знищилося все і його неможливо відновити. Але щось можна: узяти витяг із державних реєстрів, поновити установчі документи, взяти дублікати у контрагентів, виписки в банку тощо.
Зараз багато що є в електронних кабінетах — у кожного підприємства вони є в різних установах, — тому значна частина відновлюється, і це не така велика проблема, але терміни бажано не пропускати. З останньої комунікації з податковою бачу, що вона готова йти на індивідуальні рішення й відкрита до діалогу. Тобто якщо вийти на комунікацію і пояснити свою критичну ситуацію, є шанс на відкритий діалог і запобігання неприємним моментам — краще, ніж не комунікувати і пропустити всі терміни.
Ангеліна Завадецька: Наступний етап — оцінити збитки. Хочу запитати: чи можна включати у збитки простій? Як бізнесу порахувати, скільки коштує один день, коли він не працює, і який мінімальний запас грошей потрібен для перезапуску?
Віра Савченко: Тут можна підійти з двох боків. З одного боку, є затверджена Фондом держмайна методика, за якою оцінюють збитки. З іншого — якщо підприємство хоче взяти участь у програмі ЕКА, у програмі компенсації, то ймовірний збиток воно оцінює саме, не залучаючи оцінювача за жодною методикою: тобто оголошує суму ймовірного збитку, на яку хоче увійти в програму. А вже після настання випадку треба залучати сертифікованого оцінювача, який за цією методикою робить оцінку, і тоді вже подавати, наприклад, на компенсацію.
Щодо простою: зараз у програмі ЕКА застрахувати бізнес-діяльність не можна — лише майно: будівлю, виробництво, комунікації, інфраструктурні об’єкти, а простій поки ні. Упущену вигоду — прибуток, який ви не отримали через зупинку, — для суду, наприклад, ЕКА не приймає. Ми подали пропозицію розширити програму на простій, але позитивного рішення поки немає. Чому я постійно посилаюся на експортно-кредитне агентство і наводжу його як приклад? Бо поки що для бізнесу це єдина працююча і наявна програма масової компенсації після прильотів. Є точкові рішення для великих інвесторів чи інші програми, але масова, державна — одна, від ЕКА, тому всі орієнтири зараз на неї.
Ангеліна Завадецька: Просто уточню: за цією програмою бізнес сам прораховує ймовірні збитки, коли подається, і рахується лише майно. А якщо станеться приліт — заходить команда, яка переоцінює ці збитки? Ось цей момент хотіла уточнити.
Віра Савченко: Коли стався приліт, а ви учасник програми: ви оцінили, наприклад, своє майно на ₴10 млн — це був перший ліміт, зараз ₴30 млн — і сплачуєте пів відсотка. Якщо стався приліт, то, щоб отримати компенсацію, вам уже потрібен звіт незалежного оцінювача: ви викликаєте його за свій кошт, подаєте цей звіт в ЕКА, і вже за ним вони компенсують. Так зроблено, бо коли звіт оцінювача вимагався спочатку — на вході в програму — багато бізнесів казали, що це дорого й складно; щоб спростити вхід і зробити програму масовішою, звіт оцінювача перенесли на момент після настання випадку.
Максим Самойлюк: Що робити з податками і персоналом? Коли приміщення чи склад зруйновані, виробництво стоїть, грошей немає — як законно діяти керівнику, щоб не втратити команду і не загнати компанію в борги? Чи може бізнес тимчасово не платити податки? Що загалом вигідніше — оголосити простій і платити не менше двох третин окладу, чи повністю призупинити дію трудового договору, коли зарплату не виплачують взагалі?
Віра Савченко: Закон дає кілька легальних інструментів, і їх можна комбінувати; у новій версії нашого гайду ми навіть робимо матрицю відповідності — що з чим можна поєднувати. Якщо відновлення не сильно зруйнованого підприємства — питання тижнів, можна оформити простій і платити не менше двох третин окладу: це дорожче, але зберігає команду. Для тих, хто може працювати віддалено, — дистанційна робота з повною зарплатою. Якщо ж горизонт невідомий або тривалий, можна призупинити дію трудового договору, і зарплата не виплачується. Це не звільнення, але дуже великі ризики втратити команду, тож підприємство має саме вирішити, що краще: частково платити й зберегти команду, щоб потім швидко відновитися, чи піти на ризик втрати команди.
Призупинення — це майже нуль витрат проти двох третин фонду оплати праці, але треба дивитися; іноді варто комбінувати залежно від відділу та інших факторів. Робочий принцип — гібрид: частину команди на дистанційку, частину — у простій, а призупинення — тільки там, де роботи фізично немає і невідомо, коли її можна відновити. Щодо податків: немає такого, щоб їх не платити, але є часткові механізми. Можна звертатися по відстрочку чи розстрочення податкового боргу, комунікувати з податковою; списання знищених активів зменшує фінансовий результат. Кожна ситуація індивідуальна, але точно не можна не платити податки просто через сам факт, що по вашій компанії був приліт.
Ангеліна Завадецька: А ці податкові знижки, про які публічно говорить і малий, і великий бізнес після прильотів, — чи це взагалі можливо? Наскільки це допомогло б, якщо ви рахували?
Віра Савченко: Це поки лише пропозиції, проєкти. Не думаю, що податкова погодиться на такі знижки — це нереалістичний інструмент. Я більше вірю в так звані tax incentives — податкові стимули. Є два законопроєкти — якщо не помиляюся, їх подавав депутат Дмитро Кисилевський, — за якими податки можна буде зараховувати: за рахунок майбутніх податків фінансувати будівництво чи інвестицію.
У світі цей інструмент працює: інвестор заходить у країну, і частину його інвестицій потім компенсують податками. Це реалістичніший інструмент, і дуже сподіваюся, що ці два законопроєкти приймуть і бізнес зможе цим користуватися. А просто податкові знижки через сам факт пошкодження, мені здається, — нереальний інструмент; хоч про нього й говорять, мабуть, його не приймуть.
Максим Самойлюк: А чому? Адже про це говорить багато бізнесів, і з останніх найбільших прикладів — «Розетка» теж про це говорить. Чому ви все-таки вважаєте, що на це не підуть?
Віра Савченко: Тому що потрібні гроші в бюджет, а ситуація в бюджеті теж не найкраща. Якщо підприємство працює і може працювати далі, йому одразу після прильоту потрібна ліквідність — пільгові кредити, а не податкові знижки. Деякі податки нараховуються за підсумком року — це довготривалий ефект. А швидка програма компенсації, програма пільгового кредитування — з мого досвіду, бізнес запитує саме це.
Ангеліна Завадецька: Ніби все зафіксовано — але чи є реальний шанс колись отримати компенсацію і від кого саме? Додам, що в посібнику зазначено: зафіксовані збитки можна передавати до Міжнародного реєстру збитків через «Дію». Чому національне судове рішення проти Росії — це підстава отримати компенсацію в майбутньому?
Віра Савченко: Тут працює формула: без зафіксованих сьогодні збитків завтра не буде нічого. А із зафіксованими збитками — це вже питання політичних рішень і часу; це вже не питання «якщо». Тому фіксувати треба, але зараз, окрім інструменту від ЕКА, іншого компенсаційного інструменту немає. Можна йти до суду — українського чи міжнародного. В Україні, наскільки я знаю, лише одна судова справа завершилася — здається, у Сумській області, зі стягненням майна, що належало чи Росії, чи якомусь російському бізнесу.
Тобто це поодинока справа. У міжнародній практиці — я не судовий юрист і знаю про це трохи опосередковано — краще працює інвестиційний арбітраж: багато великих українських компаній подавали позови і вигравали їх. Дуже гарна практика по Криму: після 2014 року багато українських компаній втратили там активи; і Україна, і Росія до минулого року були членами цього міжнародного арбітражу. Торік членство Росії за договором завершилося, але подавати на неї позови можна ще років десять. Тобто позов подає не держава Україна, а конкретний інвестор, бізнес — до Росії. По Криму вже є кілька справ, є судова практика; рішення ухвалювали на користь українських інвесторів.
Наскільки я знаю, не лише по Криму, а й по інших активах уже було 2–3 позитивних рішення в судах Нідерландів. Практика напрацьовується, далі питання — стягнення: десь російські активи вже заблоковані, десь ще блокуються. Механізм складний. Але велика подяка тим компаніям, які проходять цей шлях, витрачають гроші на міжнародні арбітражі й напрацьовують практику, яка, впевнена, потім допоможе всьому українському бізнесу притягнути агресора до відповідальності. Як саме це буде, який механізм — поки сказати складно, але вже те, що створено реєстр і бізнес може подавати туди через «Дію», досить легко заявляючи про свою шкоду, — це великий крок уперед. До того ж це сталося зовсім недавно: раніше подавати записи до цього реєстру могли лише фізичні особи.
Ангеліна Завадецька: Віро, а чи є вже там цифри по втратах фізичних осіб і бізнесу? Скільки вже назбиралося?
Віра Савченко: Ні, на жаль, актуальних даних цього реєстру я не знаю — бізнес лише кілька місяців як отримав можливість подавати через «Дію», тому це поки неспівставні цифри; як заноситимуть минулі періоди, мені складно сказати. Як на мене, найактуальніші втрати бізнесу зараз не в цьому реєстрі, а в підрахунках Київської школи економіки та Світового банку, які публікуються в RDNA.
Максим Самойлюк: Ви згадали, що коли документи згоряють разом з усім, це велика проблема. Як бізнесу захистити свої документи й дані заздалегідь — що для цього варто зробити?
Віра Савченко: Гадаю, в Україні вже майже не залишилося підприємств, які ведуть облік лише на папері — фінансова функція майже всюди оцифрована. Але треба переконатися, що ви користуєтеся надійною хмарою, не використовуєте вороже програмне забезпечення, а паролі не записані всі на одному папірці, який лежить в офісі й про який знає лише одна людина. Бухгалтерія, облік, корпоративна пошта, документообіг, база клієнтів, договори — це дуже важливо.
Усі правовстановлюючі документи бажано мати в копії — техпаспорти, креслення; тобто все, що потрібно для роботи, має мати резервну копію. Є правило «3-2-1»: три копії, два типи носіїв і одна географічно віддалена копія. Контур можна трохи спростити, але бажано переносити в хмару — тим паче що це зараз доступно. Є українські дата-центри, які надають такі послуги, є й міжнародні — від Amazon, Microsoft. Тобто це справді легко і не так дорого й складно, як може здатися. Перехід у хмару — не лише запобіжник: він допоможе бізнесу ефективніше працювати, бо це і спільна робота над документами, і багато інших переваг.
Ангеліна Завадецька: Коли бізнес зазнає ударів, очевидно, що не всі можуть витягнути ремонт і відновлення самотужки. Тому уряд розробив кілька фінансових інструментів підтримки — від прямих гарантій до страхування ризиків, частину ми вже сьогодні згадували. Як ви загалом оцінюєте ці програми? Чи багато бізнесів можуть на них розраховувати і чи вони дієві?
Віра Савченко: Тут, мабуть, найбільша проблема в тому, що роки йдуть, а сильних позитивних змін у цьому напрямі, на жаль, немає. Є програма компенсації від експортно-кредитного агентства — вона запрацювала 1 січня цього року. Особисто я дуже дякую урядові, що вона є. Ми й самі вступили в цю програму й користуємося нею; слава Богу, ситуацій, коли довелося б просити компенсацію, у нас не було. Добре, що вона є, але з офіційних цифр, які я бачу, десь близько 400 бізнесів подали заявку на вступ. Це невелика кількість — програма не стала масовою.
Гадаю, уряд це теж розуміє: у програму вже двічі вносили корективи — збільшували ліміти, спрощували (наприклад, спершу прибрали оцінку на вході), — і зараз готується третій пакет змін. Дуже сподіваюся, що програма стане ще зручнішою. Наскільки я знаю, до майнової компенсаційної складової пропонують додати Київ і Київську область, а також орендоване майно — раніше можна було лише власне.
І дуже дякую вам, що піднімаєте це питання, — так ми певною мірою рекламуємо програму, щоб більше бізнесів про неї знали й могли вступити, адже вона справді недорога: пів відсотка, це гарна можливість. Але в програмі є обмеження: вона повністю фінансується з бюджету, і може статися так, що в разі великих пошкоджень грошей у бюджеті просто не вистачить, щоб компенсувати всім, — навіть якщо все правильно оформлено, сплачено внесок і є всі документи. Тому очікуємо — навіть не від уряду, а від Верховної Ради — можливого збільшення фінансування цієї програми в бюджеті. Але тут попит народжує пропозицію: що більше бізнесу увійде в програму, то легше буде адвокатувати збільшення фінансування. Є також програми компенсації для переробних підприємств — здається, там компенсують до ₴16 млн.
Переробні підприємства — наші флагманські, тому для них більша підтримка, і це теж добре. Зараз говорять про «5-7-9», щоб трохи розширити підтримку на ширше коло бізнесу. Тобто інструменти є, і вони гарні; сказати, що держава нічого не робить і не допомагає, не можна. Але є певні недоліки й на боці самого бізнесу — треба активніше брати участь у цих програмах, більше давати зворотний зв’язок; що масовішими вони стануть, то краще буде всім.
Максим Самойлюк: Російські удари руйнують майно підприємств, і один із варіантів фінансування відновлення — кредит. Але щоб отримати кредит, потрібне майно під заставу, а воно ще вчора було, а сьогодні могло згоріти. Немає майна — немає кредиту, немає кредиту — немає майна. Як бізнесу вийти з цього замкненого кола?
Віра Савченко: Складне питання. По-перше, є дуже гарна пілотна програма ЄБРР із «ПриватБанком» і «Райффайзен Банком» щодо часткового списання боргів за знищені війною активи. Дуже важливо, щоб — якщо пілот покаже гарні результати — він став системним компонентом цієї архітектури, а не залишився просто експериментом.
Це вже конкретна програма, яка клієнтам цих установ дає таку можливість. Є також державні портфелі гарантій, які заміщують банку частину застави: «5-7-9» на відновлення, гарантії ЕКА для експортерів, застава рухомим майном, майбутнім врожаєм, правами вимоги; є навіть лізинг — обладнання замість кредиту під заставу рухомості. Тобто якісь рішення є, але питання застави під кредит дуже критичне, особливо для великого бізнесу, де суми й застави великі, — тут масового рішення, на жаль, немає. Його треба напрацьовувати всім разом.
Ангеліна Завадецька: Ви вже неодноразово згадували експортно-кредитне агентство. З 1 січня 2026 року працює ця програма компенсацій — до ₴30 млн на одного суб’єкта. Щоб узяти участь, є нюанс: бізнес має сплатити одноразовий внесок — пів відсотка від суми ймовірного збитку, тобто до ₴150 тис. при максимальному ліміті.
Віра Савченко: Коли ви купуєте страховий поліс і наприкінці його дії з вами нічого не сталося, вартість полісу вам теж не повертають.
Ангеліна Завадецька: Пригадую фільми — не пам’ятаю, американські чи ні, — де, щоб отримати страхову виплату, люди собі щось ламають чи щось підпалюють, аби тільки їм виплатили.
Віра Савченко:Тобто так, це квазістраховий інструмент. Це не зовсім страховка, а компенсація на прифронтових територіях — там це зменшений страховий платіж. Чи виправдано? Думаю, дуже, бо ЕКА, до речі, працює на всіх прифронтових територіях: у них немає такого, що «100 кілометрів від лінії фронту не працюємо» чи «50» — програма покриває всюди. На цих територіях просто немає іншого варіанту — страхові там не працюють. Тому за пів відсотка отримати можливість компенсувати вартість майна до ₴30 млн — як на мене, дуже виправдано.
Це, щоправда, не вирішує проблеми великого бізнесу — великих компаній, великих логістичних центрів, які теж є на прифронтових територіях і працюють, — це колосальна проблема; але для малого й середнього бізнесу, який теж становить велику частину нашої економіки, це дуже гарна програма. І, як я вже казала, чекаємо на її подальше оновлення. Якщо додадуть орендоване майно та інші покращення, які заплановані, буде дуже добре. Внесок — це солідарний механізм, тому він і не повертається: сплачують багато, а компенсують тому, до кого прилетіло; самих внесків для функціонування програми недостатньо — там велика бюджетна складова.
Максим Самойлюк: Є ще питання ліміту в ₴30 млн: адже зараз потерпають і більші бізнеси, чиї збитки суттєво перевищують ₴30 млн, — та сама «Розетка», та сама «Фоззі Груп» та інші компанії, які росіяни регулярно обстрілюють. Під цю програму компенсації вони не підпадають. Які варіанти є для них? Можливо, для них є якісь інші рішення?
Віра Савченко: Інших варіантів немає. Страхові не страхують, а ця програма для них надто маленька. Є точкові програми для великого бізнесу, але — для нових інвестицій: американська DFC дозволяє застрахувати великі нові інвестиції, у ЄБРР є своя програма, але теж для нових інвестицій. Якщо ви хочете, умовно, побудувати в Україні завод, який коштуватиме десятки мільйонів, то знайдете під це якесь іноземне дороге покриття.
А для вже наявного великого бізнесу в Україні інших програм немає. І тут відповідь, мабуть, у якомусь довгостроковому рішенні, бо програма ЕКА — це швидкі кроки для малого й середнього бізнесу тут і зараз. Треба розробляти комплекснішу програму страхування воєнних ризиків — довгострокову, яка після завершення війни зможе еволюціонувати в повоєнну. Бо навіть якщо завтра бойові дії закінчаться, воєнний ризик нікуди не зникне: у нас багато замінованих територій, вибухові ризики залишаються, та й Росія лишається сусідом.
У світі є багато прикладів, коли програма компенсації під час війни згодом еволюціонувала у страхові програми проти терористичного ризику, проти катастроф, і далі ефективно працювала. Тільки комерційним ринком ми тут не впораємося, тільки державною компенсацією — теж. Потрібна багаторівнева програма, яка включала б і комерційний ринок, і державну компоненту, і міжнародний перестраховий ринок. Наскільки я знаю, уряд над такою програмою працює — то активніше, то менш активно, пріоритети змінюються. Дуже сподіваюся, що це перспектива не тижнів, а місяців, і така програма таки запрацює, наблизивши нас до комплексного розв’язання проблеми. Бо поточна програма — це nice to have, але досить точкове, короткострокове рішення.
Максим Самойлюк: У ЕКА є ще одна програма — не лише компенсація збитків, а й часткове покриття премії на страхування воєнних ризиків: якщо премія перевищує 1%, держава через ЕКА готова компенсувати різницю понад 1%, але з лімітом ₴3 млн на рік.
Що ви думаєте про цей інструмент і наскільки він реально зменшує фінансове навантаження на бізнес, який потребує такої страховки?
Віра Савченко: Це, власне, дві компоненти однієї і тієї ж програми; вона теж запрацювала 1 січня цього року. Умовно, поділ такий: на прифронтових територіях — компенсація збитків, а на решті території — компенсація страхового внеску, бо на прифронтових страхові не всюди страхують. Це теж гарна програма для бізнесу.
Зараз, якщо йти до комерційних страхових, у більш-менш спокійних регіонах ставка буде десь 4–6%, у ризикованіших — 8, 11, 12%, а подекуди страхові взагалі не працюють. І ці 8–12% для бізнесу — це дорого й складно, тож компенсація вартості страховки до 1% — дуже гарний інструмент. Так само скажу, що заявок на нього подано не так багато, тож сподіваюся, що програма житиме й працюватиме далі і що більше бізнесів до неї звертатиметься.
Важливий момент: там теж дуже короткі терміни — треба відразу після укладення договору зі страховою, у п’ятиденний строк, подати документи до ЕКА, щоб вступити в програму і щоб вони компенсували різницю у відсотках. До 1 серпня цього року — буквально до позаминулого тижня — діяла ретроспективна модель: можна було вступити в програму й за старим договором страхування, укладеним раніше, ніж за 5 днів до подання.
Зараз цей період завершився; дуже сподіваюся, що його продовжать чи відкриють новий, щоб і за старими договорами можна було вступити. З останніх новин, що я чула, по цій програмі теж збільшать ліміти: зараз компенсують до 1%, але не більше ₴3 млн на рік, — здається, є пропозиція збільшити це до ₴5 млн, що теж непогано. Тож програма гарна, треба користуватися; вона стимулює страховий ринок — більше полісів, а що ефективніше працює ринок, то більше з’являтиметься інших страхових продуктів. Нам потрібна масовість цих програм, тому дуже сподіваюся, що ця компонента програми ЕКА теж запрацює масовіше.
Ангеліна Завадецька: Віро, а чому, на вашу думку, — ви називали цифру близько 400 бізнесів, які скористалися програмою до ₴30 млн, — чому так мало, і як це змінити?
Віра Савченко: Це цифра з відкритих джерел, точної я не знаю — нею оперували в новинах. У будь-якої добровільної страхової моделі є свої пастки. Перша — катастрофічна короткозорість: людина, бізнес системно недооцінюють рідкісні події з великими збитками — «у мій об’єкт не влучить». Тобто наша психіка нормалізує навіть таку фонову загрозу: вона велика, ми всі це розуміємо, але не настільки, щоб усі масово пішли купувати поліс і вступати в програму ЕКА. Друге — так зване гіперболічне дисконтування: це коли премія платиться сьогодні, а захист — у якомусь абстрактному майбутньому.
Гроші за участь у програмі ЕКА і страховий поліс треба заплатити сьогодні, і коли є дефіцит обігових коштів, коли складно за всіма іншими напрямами, ця витрата програє будь-якій операційній. Ну і просто ліквідні обмеження: цих порівняно невеликих коштів у компанії може на цьому етапі не бути. І, на жаль, недовіра до виплат. У нас у країні до будь-якого страхування є певна недовіра — навіть за популярними полісами медичного чи автомобільного страхування буває складно довести право на виплату й доводиться довго її чекати.
Тому бізнес і тут не до кінця вірить, що він вступить у програму і одразу після прильоту отримає компенсацію в повному обсязі. Тому треба комунікувати. Мені б дуже хотілося бачити успішні кейси — коли компанія, що брала участь у програмі, справді отримала виплату. Гадаю, тоді програма стане масовішою.
Ангеліна Завадецька: Якщо уявити ідеально підготовлений до криз український бізнес — який він? Можете, на ваш розсуд, розділити цю підготовку на малий, середній і великий бізнес, чи це радше єдині поради для всіх?
Віра Савченко: Питання обширне. Дуже складно сказати «витрачайте максимум ресурсів на підготовку до можливого прильоту» або, навпаки, «покращуйте лише короткострокові речі» — кожен має вирішувати сам. Ситуація в нас унікальна, і говорити, як робити правильно, складно. Але точно в кожної компанії має бути план безперервності діяльності. Якщо його досі немає — після стількох років це, мабуть, проблема. Ми говорили про хмарні сервіси, перехід у хмару — це теж має бути. Точно має бути підготовлений персонал — і тренінгова, і безпекова складові.
Зараз у нас цього немає, але колись ми до цієї моделі дійдемо. Наприклад, у Британії страхова модель, заснована на захисті від ризиків тероризму, має цікаву річ: поліс на 10% дешевший для компаній, які самі вкладаються у свою безпеку і роблять низку речей, тобто зменшують імовірність настання шкоди і, де можуть, її вплив. Умовно: якщо одне підприємство вкладається, будує укриття, персонал навчений, вони розосередилися, а інше нічого не робить — і в обидва стався приліт, — то перше, мабуть, швидше відновиться і, можливо, справді заслуговує на якусь знижку в полісі чи трохи більшу компенсацію. Це стимул стати підготовленою компанією; гадаю, це буде гарний крок, якщо його впровадять держава чи сам ринок. Багато компаній зараз релокуються.
Сенс у децентралізації, мабуть, є, але казати всьому бізнесу з прифронтових регіонів «релокуйтеся на Західну Україну» — теж, мабуть, неправильно. Тому підготовлений бізнес — це той, хто займається своїм ризик-менеджментом: навіть із тими ризиками, з якими нічого не може вдіяти, — якщо він їх визнає і чесно прораховує, це вже частина підготовки. Усі ризики зняти ми не можемо, але хоча б знати про них і готуватися — це важливо.
Зараз є багато можливостей з боку приватного ринку: допомогти скласти план безперервності діяльності, перейти в хмару, навчити працівників, замовити навіть приватне ППО чи укриття. Тобто, залежно від сфери, кожен бізнес може багато зробити, щоб не бути захопленим зненацька, а розуміти ці ризики й те, що може статися в критичній ситуації.
 
Запис Що робити бізнесу після «прильоту» та хто компенсує збитки спершу з'явиться на Громадське радіо.

Збірна України з футзалу, без сумніву, найуспішніша серед усіх командних видів спорту. Два "срібла" чемпіонатів Європи, "бронза" чемпіонату світу – хто ще може похизуватися такими досягненнями?
При тому, що остання медаль була здобута в недалекому 2024 році, що дало чи не найбільший поштовх для популяризації футзалу в Україні. Про це говорили гравці, про це казали тренери.
"Як змінився футзал за останні роки? Як би парадоксально не звучало, але стало набагато краще. Тобто футзал був дуже слабко розвинений медійно – я кажу про кількість глядачів як в онлайні, так і про фанатів на трибунах. Зараз футзал дуже непогано розвивається.
Думаю, це перш за все через успіхи збірної на Євро-2022 та ЧС-2024. Після чемпіонату світу, мабуть, і відбувся певний крок вперед в плані впізнаваності як спорту. Клуби підтягуються завдяки збірній, але поки не так сильно", – каже Ігор Чернявський, лідер збірної України та ХІТа.
Футзал дійсно розвивається. Але на якому він зараз етапі? Які зарплати у гравців, які бюджети у клубів, наскільки цей вид спорту популярний серед дітей та чи вистачає взагалі майданчиків для занять?
Ми відвідали тренування низки команд Екстра-ліги, поговорили з гравцями, тренерами та власниками клубів. А також поспілкувалися з Асоціацією футзалу України та тепер готові відповісти на всі питання.
Але почнімо з історії.










Читайте також :


Відео
Фото
Найкращий Первєєв, найшвидший Рафінья, найгарніший Педяш: найцікавіше про сезон-2025/26 в Екстралізі






Яким був футзал на початку незалежності України?
Для розуміння, до 1993 року в Україні навіть не було федерації футзалу. Звісно, змагання проводилися, але вони були неофіційними. Лише у 1993-му, після створення федерації, стартував перший офіційний чемпіонат України.
Команд вистачало, при тому вони були розкидані усією Україною. Для порівняння, зараз з 10 клубів Екстра-ліги – половина розташована у Києві або області. Схожа ситуація й у Першій лізі.
"Тоді багато було команд. Чи більше, ніж зараз? Коли як. Бувало, що було і 16-17 клубів у чемпіонаті, але й не було ні Першої, ні Другої ліги, ні чемпіонатів у містах. Лише Вища. Іноді намагались провести Першу лігу, але загалом її не було", – згадує ті часи Олександр Косенко, нині головний тренер збірної України.
У ті часи не існувало футзальних шкіл – люди приходили з "великого футболу" (чомусь усі, з ким доводилося спілкуватися, кажуть саме так). Хтось із клубів футбольної Першої ліги, хтось із дублів футбольних клубів. Як пояснює Косенко – через зарплати.
"Тоді взагалі не було дитячих шкіл хіба якісь ентузіасти самі набирали групи та тренували у залах. А так, всі приходили з великого футболу, без винятку. Взагалі всі все одно хотіли грати у футбол, але тоді у ньому були невеликі гроші, а у футзалі деякі команди платили навіть більшу зарплату, ніж у Першій лізі. Тому приходили з великого футболу гравці досить кваліфіковані".


Олександр Косенко


АФУ



Які в той час були зарплати? До 1995-го – максимум 200-400 доларів. Але потім на ринок суттєво вплинув одеський Локомотив – у сезоні-1995/96 по суті новачок чемпіонату скинув з престолу дніпропетровський Механізатор.
З його приходом зросли зарплати – спершу до 500-900 доларів, а згодом сума дійшла і до 1-2 тисяч. У 1999 році клуб розформували, але до того моменту ринок уже змінився.
"Чи працювали гравці десь додатково? Залежало від команд. Я, наприклад, не працював, бо мені вистачало зарплати. Я весь час присвячував футзалу. Хтось працював десь ще, але у більшості команд навіть у 90-х роках такого було мало", – пригадує Косенко.
У середині 2000-х в чемпіонаті України почали з'являтися перші легіонери з Бразилії – це був ще один поштовх до розвитку футзалу. Тоді ж нарешті з'явилися футзальні школи при деяких клубах та містах.
Однак були в ті часи проблеми, які дійшли й до сьогодні. Перша і головна – інфраструктура. Як і зараз, тоді майже всі команди грали в університетських залах.
Друга – повна залежність від власника. Трансферного ринку як такого не було – майже ніхто не платив за гравців. Спонсорів не було. Відтак команди систематично зникали з футзальної мапи. На жаль, як і зараз.
"Раніше так само було. Були гроші у власника – була команда. Закінчилися гроші чи стало нецікаво – команди немає. Різні були причини, але так і було", – каже Косенко.


Олександр Косенко


Асоціація футзалу України



Суддівські подвійні стандарти також були нормою. "До лідерів сприятливо ставились. Але коли вони між собою грали – вже залежало від суддівського інтересу. Таке теж було, що приховувати. Було, що і суддів заохочували якось: хтось грошима, хтось ще чимось. Судді так і судили – хто більше дав.
Не всі, але були й такі випадки. Я просто можу це порівнювати. Я з Шахтаря – чемпіона України, учасника Ліги чемпіонів – перейшов закінчувати кар'єру в Будівелі з рідного міста. Зірок з неба ця команда не хапала і боролася внизу таблиці, бо грали всі молоді, студенти, і я один ветеран. Якось так сталося.
Я просто був дуже сильно вражений тим, як різно судді судили Шахтар і Будівел. В Будівелі дочекатися, щоб було порушення і нам віддали м'яч – це було сенсаційне явище (сміється – прим.)", – пояснює тренер збірної.
І все ж, підсумовує Косенко, зараз все набагато краще у футзалі. Через те, що з'явилися футзальні школи, що виросла якість організації турнірів.
"Зараз організація набагато краща – є і трансляції, і повтори, і огляди, і висвітлюють багато футзал. Зараз з'явилися школи й футзал став саме футзалом. Бо раніше приходили з великого футболу і доки вони переналаштовувалися – багато часу минало. Великий футбол у залі грали, скажімо так.
У другій половині 1990-х, початку 2000-х футзал вже став потроху таким, яким мав бути – вчилися у Іспанії, Бразилії. До 2014 року був дуже цікавий чемпіонат, конкурентний. І зарплати великі, напруга висока, легіонери топові, гравці дуже сильні. Було дуже круто.
Не можу сказати, що зараз цікавіше. Деякі чемпіонати тоді були навіть цікавіші зі спортивної точки зору. Скажу так, після 2014 року, коли багато гравців поїхало, знадобилося багато часу, аби чемпіонат знову став конкурентним. Але це дало дорогу молодим гравцям".










Читайте також :


Ексклюзив
Це може зіграти дуже злий жарт: Косенко оцінив суперників України у відборі до ЧС-2028






А що ж тепер?
В якому стані сучасний український футзал
Важко сказати одностайно. З одного боку все значно краще, ніж було ще кілька років тому (про що згодом). З іншого, є дуже серйозні проблеми. Головна – арени, а точніше їхня відсутність.
Проблема 1: майданчики
Бронзовий призер сезону-2024/25 SkyUp (що у 2025-му об'єднався зі срібним призером Авророю) грає в олімпійському коледжі імені Івана Піддубного. Там же тренується і новачок Екстра-ліги Фантом (хоча гратиме в НУФВСУ), і ще низка команд з нижчих ліг.
Авалон, який вже другий сезон проводить в найвищому дивізіоні, грає на майданчику Київського обласного спортивного фахового коледжу в Броварах. Чемпіон ХІТ, як і новачок Агромат, гратимуть у СК Центрального спортивного клубу ЗСУ.
Чи не всі команди, навіть на рівні Екстра-ліги, майданчики орендують, відтак і якість залів, м'яко кажучи, незадовільна.Через їхній дефіцит до Першої ліги допускаються зали, які б не мали приймати такі змагання. Для Екстра-ліги ж по-суті єдиною вимогою є можливість організувати якісну трансляцію (щонайменше 3 камери)
Усі гравці та тренери, з ким доводилося спілкуватися, виділяли лише 2-3 арени на всю Україну. Це майданчик Урагану (Івано-Франківськ), Атлетика (Дніпро) та Сухої Балки (поблизу Дніпра).
"На жаль, зараз такий час, коли будувати нові майданчики та паркети через війну – не дуже раціонально. Звичайно, є дуже гарні арени. Минулого року, наприклад, були дві нові арени в Дніпрі – взагалі шикарні, з топ паркетом. В Івано-Франківську крутий зал.
Але в нас могло би бути краще, як для Києва. Для розуміння, якби ми могли грати матчі Ліги чемпіонів в Україні, то нам би не дозволили грати на цьому майданчику. Але жалітися на це теж, вважаю, не дуже правильно. Головне, що граємо у такий складний час. В України зараз є і важливіші справи, ніж футзал", – пояснює Чернявський.
Зараз до них, ймовірно, додасться Авалон, який цього літа власним коштом відремонтував зал у Броварах. За словами президента клубу Богдана Московка, це обійшлося у мільйон – півтора мільйона гривень.


Зал Авалона після ремонту


Фото: Чемпіон



"Зали не будуються, їх критично не вистачає. Їх просто немає фізично, і немає навіть де будувати. Ми з містом наразі у діалозі, щоб ми виступили інвестором для побудови зали. Але нам потрібна локація.
Наша мрія – побудова своєї арени, академії. Зараз ми потихесеньку в цьому плані рухаємося. Це наша мрія, і ми над нею працюємо", – додає президент Авалона.
Проблема 2: фінансова залежність
Після сезону-2024/25 склад учасників чемпіонату України зазнав суттєвих змін. Лише в те літо в Першу лігу відправились МСК Харків та in.IT Львів, також знялася Енергія, а Аврора та SkyUp об'єдналися в Київ Футзал. Ще кілька клубів були на межі.
Натомість тоді з Першої ліги піднялися Тайр Експерт (Одеса), Фурнітура (Коломия) та Авалон (Бровари). Минув рік, Одесити та Фурнітура також припинили виступи, а разом з ними й луцький Любарт. Цього разу замість них піднялися Фантом, Агромат (обидві – Київ) і Альянс (Львів).
Чому? Все через проблеми з фінансами.
Клуби залежні від коштів своїх власників, навіть більше ніж у футболі. Бути самоокупним сучасний футзальний клуб в Україні не може, відтак надважливою для його існування є співпраця зі спонсорами. Але і тут також є проблема:
"Я думаю, багато команд живе завдяки доходу та любові до цієї справи її президентів. Це основна частина. Авалон живе на моєму особистому фінансуванні. Так, наразі ми маємо партнерів – нам дуже допомагає фінансово генеральний партнер Будшляхмарш. Нам точно легше завдяки їхній допомозі. Також допомагає місто.
Наскільки цікавий футзал спонсорам? Мало цікавий. Це треба знаходити людей, які б розуміли філософію. Ми працюємо, це ж від нас залежить – ми повинні давати продукт. Спонсорство – це не про фінанси. Це імідж. І компанія, що заходить до нас як спонсор, вже має іміджеву історію", – пояснює власник Авалона Московко.


Богдан Московко (праворуч) з головним тренером Агромата


АФУ



Сам президент Авалона зайшов у футзал як спонсор. У 2017 році команда звернулася до нього, щоб він купив форму, а натомість на ній була б реклама компанії Московка. Вже невдовзі він став президентом клубу, а команда почала шлях до Екстра-ліги.
Самостійно футзальному клубу дуже важко заробляти – квитки на матчі зазвичай безкоштовні (або ж за донат на ЗСУ), продажів мерчу як такого немає, навіть не вийде заробляти як свого часу Зоря – завдяки виходам у єврокубки. Бо там немає призових.
Тому окрім спонсорства залишається ще трансферний ринок. Але й тут суми не вражають:
"Ціни різні бувають. Когось можемо купити за 30 тисяч гривень. Я можу сказати про ті запити, які до нас надходили. Були і 100, і 200, і 300 тисяч гривень. І 500-600. Я чув, що топові гравці можуть обійтися у 20-30 тисяч доларів. В середньому, думаю, гарний гравець має коштувати 15-20 тисяч доларів", – пояснює президент Авалона.
Та і загалом це не дуже поширена практика – всі літні новачки Авалона прийшли безплатно. Ще більше гравців підписав Агромат, також вільними агентами.Відтак футзальні клуби дуже залежні від своїх власників, і це не добре. Ми вже бачили, навіть на прикладі футболу, як через таку систему зникали легендарні команди: Дніпро, Металіст, Карпати та ще десятки менш іменитих клубів. Однак, чи є альтернатива?










Читайте також :


Любарт призупиняє виступи в елітному дивізіоні України через брак фінансів






Проблема 3: витрати
Мабуть, поки немає. Все ж, футзал теж доволі затратний вид спорту. Бюджет клубу Екстра-ліги, за оцінками президента Авалона, стартує з 10 мільйонів гривень – це мінімальна планка. Але навряд перевищує мільйон доларів.
"Звичайно, відносно великого футболу це набагато дешевший вид спорту. В першу чергу через кількість гравців, все-таки у футзал грають 4 людини на паркеті та 1 воротар, а у матчі грає не більше 14 гравців. У великому футболі це набагато більше.
З точки зору фінансової винагороди це також різні цифри. Порівнюючи з футболом, мабуть, не так страшно виглядає, а в цілому Екстра-ліга значно більш затратна, ніж Перша ліга України", – додають вже в Агроматі, новачку чемпіонату.
Витрати також залежать від регіону, в якому перебуває команда – в Києві, зрозуміло, все значно дорожче, від того і витрати суттєво більші. Просто нагадаємо, що половина команд Екстра-ліги з Києва або області.
Оренда залу на одне тренування для Агромата обходиться у 3 тисячі гривень. Для матчу ціна вийде ще дорожчою.
"Залежить від кількості часу, на який ти орендуєш. Це індивідуальні питання. Якщо це, наприклад, субота, то зал орендується ще й іншими турнірами, і треба погодити час, на який ми беремо. Плюс повітряні тривоги також продовжують час оренди", – пояснюють у клубі.
А домашній матч, за словами президента Авалона, може обходитись у близько 150 тисяч. Це оренда майданчика, організація трансляції, оплата роботи суддів. За один матч суддівська бригада отримує 40 тисяч гривень.
Ця сума ділиться між суддями, хронометристом та спостерігачем, що також є проблемою. Адже через низьку оплату, порівняно з футболом, де судді можуть отримувати декілька тисяч доларів за місяць, арбітри частіше обирають саме футбол.










Читайте також :


Фото
Ексклюзив
Віцепрезидент УАФ: Розслідування щодо матчу Полісся – Динамо показало, що не було жодного впливу на арбітрів






Проблема 4: державна політика
Питання в українській системі, де лише за олімпійський статус вид спорту отримує значно більше фінансування.
Для прикладу, у 2026 році найбільша сума на неолімпійський вид виділена на пауерліфтинг – майже 25,5 млн грн. Це у майже 4 рази менше за олімпійську легку атлетику, де близько 100 мільйонів.
При чому така проблема футзалу існує не лише в Україні, а й в умовній Великій Британії, де спортивна система також побудована з акцентом на Олімпійські ігри.
Так, міністерство молоді та спорту України допомагає футзалу, зокрема в питанні виїзду та коштів на відрядження, але не допомагає у ключовій проблемі.
"В державі наразі існує заборона на капітальне будівництво за рахунок бюджетних коштів. Пріоритет – війна, а після цього будемо вже розбудовувати. Я впевнений, що розбудова буде, з розумінням ставлюся до цього. Гроші мають спрямовуватися на захист нашої незалежності, на військових, на перемогу, – каже президент АФУ.










Читайте також :


Ексклюзив
Є певний мандраж: президент АФУ – про очікування від нового сезону Екстра-ліги






Додатковою проблемою для Авалона є організація трансляції. Річ у тім, що у Київській області заборонена трансляція онлайн, і щоб отримати дозвіл треба пройти кілька бюрократичних кіл.
Отримати дозвіл у міста – місто погоджує з районною військовою адміністрацією – вона погоджує з обласною – та, у свою чергу, виносить питання на ставку. І лише після погодження на всіх рівнях можна проводити трансляцію.
"Це на трансляцію на сезон, але погодження, в принципі, робиться на кожен матч. Минулого року це було трохи простіше – воно робилося лише у районній військовій адміністрації. Але після прильотів у дронову виставку обмежили.
Зараз у Київській області заборонено проводити масові заходи. Якщо до 50 осіб, то можна отримати на місцевому рівні. Якщо більше – треба пройти всю процедуру. Для цього треба максимальна комунікація. Нас в принципі чують, підтримують. Потихеньку, але вирішуємо цю всю ситуацію", – пояснює президент клубу.
І попри все, футзал розвивається.
Плюс 1: спонсори
З одного боку президент Авалона каже, що футзал мало цікавий спонсорам. З іншого – вони все ж з'являються.
"Скільки в нас закривають спонсори – комерційна таємниця. Але радує те, що це більше, ніж було минулого року. А минулого року було більше, ніж раніше. В цьому аспекті ми розвиваємося", – додає Московко.
Партнерам цікавий і сам чемпіонат, а не лише клуби. Минулого року турнір вперше заробив на трансляціях – тоді це було MEGOGO, зараз футзал транслюватиме Київстар ТБ.
Минулого року гроші між клубами розподілялися пропорційно. У новому сезоні ж розподіл залежатиме від кількості зіграних матчів. Тому фіналіст плейоф цього разу отримає більше, ніж команди, що вилетять раніше.
До того ж минулого сезону титульним партнером Екстра-ліги став betking, підписавши дворічний контракт. Хоч із цією співпрацею федерації допомогла УАФ, партнерства з букмекерами були й раніше.
І це суттєва допомога для клубів. Як ми вже казали, організація домашнього поєдинку може коштувати близько 150 тисяч гривень. Однак, ці кошти цілком перекриває компенсація.
"Якщо арбітраж – 40 тисяч, то вартість компенсації від спонсора більша, ніж ці гроші за кожну гру. Плюс гроші, що потенційно будуть отримані від трансляції. Тому вартість домашніх матчів команда може покривати за рахунок партнерських грошей. Але клуби мають ще й своїх партнерів", – додає президент АФУ.


Президент АФУ Сергій Владико


АФУ



В Агроматі пояснюють, що футзал стає все більш популярним на аматорському рівні. Лише в Києві набереться близько 300-400 команд, які змагаються на різноманітних турнірах. Спонсори це розуміють, тому починають більше стежити за цим видом.
Плюс 2: майбутнє
Якщо на початку незалежності в Україні не існувало футзальних шкіл, то зараз ситуація значно краща. Більшість команд мають низку юнацьких та дитячих команд. Особливо виділяється Ураган.
"У нас є комітет дитячо-юнацького футзалу. І під його егідою в цьому році брало участь 229 команд, починаючи з U-8 і закінчуючи U-19. Команд стає дедалі більше, і якраз ми відстежуємо ті команди, які займаються безпосередньо тільки футзалом", – каже президент АФУ.
Чи не кожен співрозмовник заявляв, що зараз футзал значно більш привабливий для дітей. Особливо відмічали вплив "бронзи" чемпіонату світу 2024 та виступу на Євро-2022.
"Думаю, що більше дітей почали цікавитись, бо АФУ проводить дуже багато і чемпіонатів різних вікових категорій, і змагань в Кубку. Кількість учасників зростає, як і кількість дітей, які пробують себе у футзалі. Можливо побачимо серед них зірочок майбутніх.
Але так само вдалі виступи збірної та чемпіона України в Лізі чемпіонів теж сприяють популяризації футзалу. Дітям цікаво займатись", – пояснює тренер SkyUp Максим Павленко.
Водночас в командах Екстра-ліги з'являється усе більше юних футзалістів, що було важко уявити ще років 10 тому. Сучасний чемпіонат дає можливості для молодих гравців, і вони цим користуються.
24-річний Владислав Первєєв уже є лідером збірної України та чемпіона України ХІТа. 18-річний Ілля Приходько з Урагану став наймолодшим футзалістом в історії чемпіонатів Європи.










Читайте також :


Відео
Фото
Ексклюзив
Білорусі взагалі не мало бути на Євро-2026: Первєєв – про перехід в ХІТ, Лігу чемпіонів та цілі збірної України






Майбутнє українського футзалу виглядає перспективним. І це радує.
Плюс 3: футзал стає професійним
Ви не повірите, але ще кілька років тому більшість гравців, навіть на рівні Екстра-ліги були без контрактів. Звісно, це не стосувалося легіонерів, які б на такі умови навряд поїхали.
А так, між клубами та гравцями зазвичай підписувалися робочі договори на 1-2 роки. Зараз в Екстра-лігу зайшов Агромат, у якого саме такі відносини з гравцями.
"Ми не заключаємо контракти, все на домовленостях. У нас просто є угода між клубом і гравцями, яка підписується щороку. Все те, про що ми говоримо на словах – просто кладемо на папір та своїми підписами скріплюємо.
Чи правильно це? Можливо ні, можливо потрібно, аби були контракти й усі сторони були більш відповідальні одна між одною, можливо так було би правильно. Але хіба може суто контракт когось втримати у команді?", – кажуть у клубі.
Однак це звичайна практика для Першої ліги, звідки Агромат і піднявся. В Екстра-лізі все більше клубів переходить на систему контрактів. Наприклад усі літні новачки Авалона підписували вже контракти на 3-6 років.
Чому так? Бо Перша ліга – це не зовсім про професійний футзал. Більшість гравців там мають додаткову роботу, а тренування у них не щоденні. В Екстра-лізі ж на футзал йде значно більше часу, тому й підхід більш професійний.
"Скільки людей працює додатково? Мабуть, відсотків 30 зараз. Звичайно, ця тенденція обумовлена тим, що у Першій лізі люди не тренуються кожен день, тому можуть спокійно у вільний день або після тренування сходити на роботу. У Першій лізі у нас було відсотків 80", – пояснюють в Агроматі.




ФК Агромат



В тому таки Авалоні ще минулого року, коли клуб вже виступав у Екстра-лізі, 70% гравців працювали додатково. Зараз такі футзалісти ще є, але їх значно менше.
"Дуже велика різниця між Першою та Екстра-лігою. Набагато більші швидкості, якість гравців. Коли переходили в Екстра-лігу – думали, що буде трошки важче. Але одразу було зрозуміло з перших днів, що це не крок вперед, а десять у плані всього. Як організації, так і ставлення.
Це уже професійний рівень. На сьогодні, напевно лише в Екстра-лізі так. Тут вже важко поєднувати роботу і футзал. У нас ще залишилося троє гравців, які працюють в ДСНС, але я кажу більше за щоденну роботу. Таке дуже важко.
Сьогодні я не відчуваю проблем з цим, а минулий рік був більш важким – відсотків 70% команди ще працювали. Це впливає як на тренувальний процес, так і на результати", – пояснює тренер Авалона Олександр Славінський.
Плюс 4: футзал розвивається
Про це каже президент Асоціації футзалу України Сергій Владико, про це кажуть гравці, про це кажуть тренери та власники клубів. Зростають зарплати, зростає зацікавленість і серед людей, і серед спонсорів.
"У нас є цифри переглядів. Радикальні зміни зі збільшення популярності прийшли після Євро-2022. Але на жаль усе зіпсував початок повномасштабної війни. У 2024 році вдалий виступ збірної так само суттєво збільшив рейтинг популярності, переглядів. Тобто популярність зростає, попри всі перепони, які існують в нашому житті", – додає Владико.
Хоч до суддівства є й досі багато питань, перевірки поліграфом ще жодного разу не показали корупційної складової. Дефіцит кадрів в арбітражі, на жаль, є, але він не критичний.
"У нас є 5 арбітрів категорії ФІФА, вони можуть працювати на міжнародних змаганнях. Зараз якраз проходить НТЗ для арбітрів, у них братиме участь близько 60 людей, потім вони будуть поділені на певні групи та отримають право працювати на матчах Екстра-ліги", – каже президент АФУ.
Якщо зараз для виходу в Екстра-лігу достатньо бути просто командою Першої ліги (спортивного принципу у футзалі не існує), то з наступного сезону АФУ планує ввести атестацію.
Зараз будь-яка команда може зайти у вищий дивізіон, але з наступного сезону серед вимог додадуться додаткові критерії до місця проведення матчів та до самого клубу (має бути принаймні одна юнацька команда).
Авалон, наприклад, має власних ультрас, чим не можуть похизуватися інші. А клуб лише другий в найвищому дивізіоні.


Ультрас Авалона


Авалон



"Якби не вболівальники, я б не займався футзалом. Ми пишаємося ними, і якщо граємо в Києві, то розуміємо, що гратимемо вдома – може приїхати 40-50 людей.
Вони збираються самостійно, але ми їм можемо допомагати організовувати логістику. Якщо потрібна допомога – звертаються, ми обов'язково допоможемо, бо нам це дуже важливо", – додає президент Авалона.
До нас знову повертаються легіонери. Минулого сезону бразильців запрошував SkyUp, зараз двох гравців прямо з Бразилії привіз Авалон, ще й ХІТ вперше в історії підписав легіонера.
Все це – ознаки розвитку футзалу. Поступові, маленькі кроки, які робить наш чемпіонат. І цьому не можна не радіти.
Як живуть в українському футзалі
Гравці
Більшість футзалістів мають однакову історію – у дитинстві грали у "великий футбол", в якийсь момент отримали пропозицію з футзалу (хтось паралельно грав у обидва види) та вирішили спробувати.
Далі – юнацькі змагання. Там зазвичай не платять. Хіба в деяких командах є бонуси за перемоги в матчах. Натомість оплачують інше – можуть надати місце в гуртожитку та харчування.
"Залежить від команди. У нас в Урагані не платили. У нас було все оплачено, безкоштовно, кому треба – надавали харчування, проживання у гуртожитку. Тільки заплатили премії після перемоги в Юнацькій Екстра-лізі.
Чи платять взагалі? Минулого року платили в Енергії, але це не як зарплата, а більше як бонуси за матч, перемогу", – пояснює Павло Єрмохін, літній новачок Авалона, що прийшов з академії Урагану.
На що звертають увагу під час селекції? В першу чергу на мислення. Футзал значно більш інтенсивний вид спорту, відтак і вимоги – діяти та думати швидше.
"Найважливіше – мислення гравця. Бо рішення потрібно ухвалювати за короткий проміжок часу. Ти можеш бути недостатньо атлетичним і функціонально розвинутим, але якщо ухвалюєш своєчасні рішення на майданчику, то звертаєш на себе увагу. Відповідно, такі діти та вже дорослі гравці – це знахідка для будь-якого тренера.
Тому техніка, швидкість ухвалення рішень, координація – це те, що стосується універсалів. До воротарів – реакція та останнім часом гра ногами. Футзал перейшов до універсалізації – кожен зобов'язаний вміти грати на будь-якій позиції", – каже тренер SkyUp.


Тренер SkyUp Максим Павленко після спарингу з Барселоною


SkyUp



Є ще варіант потрапити у футзал напряму з футболу (згадалися 1990-ті), як це зробив вихованець Динамо Ернест Романчук, який цього літа став гравцем ХІТа. Але такий спосіб значно менш поширений.
Перший контракт – питання клубу та самого гравця. Комусь, хто надто сильно виблискував на юнацькому рівні, одразу ж можуть запропонувати солідну зарплату, але частіше суми значно скромніші.
Далі все також залежить від футзаліста – за словами співрозмовників, зарплати можна співставити з футбольною Першою лігою – від 600 до 3 тисяч доларів.
"В принципі, зарплати вистачає, ні на що не жаліюся. Всі базові потреби можу закрити. Зрозуміло, що коли ти молодий і приходиш в таку команду – важко вибити собі максимальні умови. Спочатку отримуєш одну, потім показуєш гру, результат і з часом, якщо керівництво влаштовує, ти можеш піднімати. Скажу так, що мене влаштовує", – каже 22-річний гравець ХІТа Максим Малиновський.


Максим Малиновський


ФК ХІТ



Бути гравцем Екстра-ліги – це проводити майже весь час у футзалі. 5 днів на тиждень тренування, у суботу гра, вихідний в неділю. І так майже цілий рік – лише влітку близько місяця перерви.
"Тобто робочий тиждень – з понеділка до п'ятниці. У суботу гра, а неділя – вихідний. Понеділок може мати два тренування – в тренажерному залі годину, а після нього ще повноцінне тренування. Якщо дуже важка гра, або тренер поставив задачу на гру, і ми її виконали, то може бути 2 вихідних. Але це дуже рідко.
Що нас відрізняє від футболу – в нас немає зимової перерви. Тобто ми можемо зіграти 29 грудня, і вже 3 січня збираємося. Плюс те, що ще є матчі за збірну, в Лізі чемпіонів. Тобто додаються матчі, поїздки. У війну дорога займає тривалий час і виснажує більше за саму гру. Але ми вже пристосувалися", – пояснює Чернявський.
Гравцям з нижньої частини турнірної таблиці трохи легше – в умовного Авалона, що не пройшов у плейоф, змагання завершилися ще у квітні. Але через це вони й зібралися значно раніше, порівняно з ХІТом, що грав у фіналі.
А що далі?
Тренери
Футзал не відпускає, як каже тренер Агромата. Тому футзалісти часто продовжують залишатися в улюбленому виді спорту. Як це зробив Косенко, що зараз є тренером збірної України.
Але схожі історії розповідали й інші наставники. Сергій Журба, наприклад, грав свого часу за збірну, а зараз тренує ХІТ. Як і Максим Павленко, що нині тренує SkyUp. Олександр Славінський з Авалону виступав на аматорському рівні.
Бути тренером в Екстра-лізі це бути постійно в роботі. Якщо у гравців є місяць відпочинку, то наставники проводять його за аналізом попереднього сезону та селекцією.
"Іноді буває, що вихідні і хочеться просто відпочити від усього, просто закритись десь та посидіти в тиші", – каже Сергій Журба, тренер ХІТа.


Сергій Журба


ФК ХІТ



Але робота триває постійно. Навіть в Авалоні, який завершив сезон ще у квітні, тренери по суті одразу ж почали роботу з підготовки до наступного сезону.
Зарплати наставників, звісно, порівнювати з футболом немає сенсу, але і їх вистачає для комфортного життя.
"Чи вистачає зарплати для комфортного життя в Києві? Комфорт же – він різний. Якщо порівнювати великий футбол і футзал, то в нас футзал раніше називали мініфутболом. Багато людей сміялися, що мініфутбол, мінізарплати, мініпремії. Ми не балувані люди, нам вистачає.
Звісно, хотілося б більше – грошей мало не буває. Але теж реально дивимося на речі й дякуємо нашому президенту, що він знаходить кошти й сили тримати команду навіть під час війни. Рухаємося, граємо, здобуваємо результат і радуємо нашого вболівальника", – додає він.
А як далі складеться кар'єра – залежить вже від самих тренерів. Усе ж, якісні спеціалісти дуже затребувані у футзалі.
***
Знаєте, однією з найкращих футзальних країн у світі з самого початку була Бразилія. Вона домінувала на світовій арені допоки на престол не зійшла Іспанія. Та й навіть зараз бразильці – фаворити усіх турнірів, а їхні гравці є одними з найкращих у світі.
Футзал – один з найпопулярніших видів спорту в Бразилії, а ще в нього грають найбільше в країні, навіть більше за футбол. І попри все це, він суттєво поступається своєму "великому брату".
Різниця колосальна:
"Я думаю, що футзал – другий чи третій найпопулярніший вид спорту в Бразилії. І це той спорт, в який найбільше грають у Бразилії, навіть більше ніж у футбол. Чого йому не вистачає – це інвестицій. Зарплати – навіть не 10% від великого футболу", – зізнається новачок Авалона Лукас.
Саме Бразилії програла збірна України у півфіналі чемпіонату світу 2024 – у дуже конкурентній боротьбі, з мінімальною різницею. Це доводить, що український футзал у перспективі може конкурувати зі світовими гегемонами.
Але йому потрібна підтримка. Вже 29 серпня відбудуться перші матчі чемпіонату України сезону-2026/27. Прийдіть на матчі, підтримайте команди. Наш футзал заслуговує на вашу увагу.

РФ атакувала Краматорськ 8 разівНачальник МВА Олександр Гончаренко заявив, що вдень росіяни атакували місто 8 разів. 11 людей зазнали поранень, серед них 2-місячне немовля.Станом на 13.40, за повідомленням обласної прокуратури, у Краматорську вже 12 поранених."За попередньою інформацією, використали авіабомби. Пошкоджено численні багатоповерхівки та інфраструктурний об'єкт. Остаточні наслідки цих ударів встановлюємо. На місці працюють всі відповідальні служби", – поінформував він.На 15:35 стало відомо про 24 поранених. Пошкоджено щонайменше 34 багатоповерхівки, 3 адмінбудівлі та інфраструктурний об'єкт.Усі відповідальні служби працюють на місці.Чернігівщина: зросла кількість поранених, серед них дітиСьогодні вдень росіяни атакували Чернігів і район безпілотниками. Як повідомила поліція Чернігівської області, попередньо відомо про трьох поранених людей: 55-річну жінку та двох чоловіків віком 51 та 57 років. У Чернігові ворог поцілив по складських приміщеннях, виникла пожежа. Також сталося загорання лісу в одному з мікрорайонів міста. У селі Старий Білоус  зафіксували падіння уламків на відкритій території. фото: поліція ЧернігівщиниПравоохоронці документують наслідки атак, фіксують руйнування та збирають докази. Відомості про події внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 438 Кримінального кодексу України (воєнні злочини).Як повідомила згодом поліція, ввечері 25 серпня росіяни знову атакували безпілотниками житловий район Чернігова. Унаслідок удару поранень зазнали 62-річна жінка, 73-річний чоловік і двоє хлопчиків віком 10 та 12 років. Один житловий будинок знищено вогнем, постраждали ще щонайменше пʼять навколишніх приватних домогосподарств.У Конотопі знищені колії та майно УкрзалізниціМіський голова Артем Семеніхін заявив, що внаслідок ранкової атаки в Конотопі росіяни поцілили в будинок цивільних. Постраждала 14-річна дівчинка.Водночас знищено агропідприємство – частина міста залишилася без газу. Також зруйнована залізнична колія та кілька об’єктів Укрзалізниці."Пошкоджено десятки будівель і споруд", – додав Семеніхін.Запоріжжя: загинули людиОчільник ОДА Іван Федоров повідомив про атаку керованої авіабомби на місто о 05:44. Попередньо, дві людини загинули. Водночас пошкоджена проїздна частина дороги, виникла пожежа на відкритій території, є руйнування. О 15:09 Іван Федоров написав, що через ворожу атаку по Запоріжжю поранено трьох людей.Росіяни атакували безпілотниками обласний центр. Сталося займання близько 10 автівок. Постраждалим надають медичну допомогу.фото: Запорізька ОВАфото: Запорізька ОВАфото: Запорізька ОВАРосіяни б'ють по відділеннях УкрпоштиПро це повідомив генеральний директор компанії Ігор Смілянський.За його словами, були атаковані поштові відділення у Мені на Чернігівщині та у Краматорську."Те, що залишилося від приміщення, можете побачити на фото. А ми хочемо сказати головне: ніхто з наших колег не постраждав! Стрес був однозначно, але головне — без поранень та жертв", - написав Смілянський про атаку на Мену.Наслідки атаки на поштове відділення у Мені (Чернігівщина), фото: Telegram Ігоря СмілянськогоО 14.30 Смілянський написав, що також було уражено наше відділення в Краматорську. "Але ми завчасно його зачинили, тож ані працівники, ані клієнти не постраждали. Починаємо ремонт та відновлення відділення", - повідомив керівник компанії.Київ: поранено жінкуМер Віталій Кличко заявив, що через ворожу атаку в Голосіївському районі 16-поверховому житловому будинку сталося руйнування стін та вибиті вікна на рівні 14 поверху. Пожежі немає.Згодом Кличко повідомив про одну поранену через російську атаку БПЛА. Медики надали допомогу постраждалій жінці амбулаторно.Упродовж дня РФ понад 50 разів атакувала ДніпровщинуУночі росіяни обстріляли торговельно-розважальний центр у Слобожанському Дніпровського району. Спалахнули пожежі."Пошкоджений вантажний автомобіль та внутрішнє оздоблення торговельно-розважального центру", – поінформували в ДСНС.Як повідомили у Дніпропетровській ОВА, а 18:30 25 серпня було відомо про чотирьох поранених унаслідок атак РФ протягом дня. Ворог атакував чотири райони понад 50 разів безпілотниками, артилерією й авіабомбами.На Нікопольщині Росія била по Нікополю, Марганецькій, Червоногригорівській, Покровській, Мозолевській громадах. Пошкоджені інфраструктура, магазини, автівки. Постраждали четверо людей.У Криворізькому районі ворог бив по Кривому Рогу та Зеленодольській громаді. Пошкоджене підприємство.На Синельниківщині потерпали Миколаївська та Васильківська громади. Пошкоджені приватні оселі. Сталися пожежі.Займання було й у Павлограді. Там пошкоджені гараж та автівка.Харків і область: через обстріли люди залишилися без газуЯк повідомив о 21:00 голова Малоданилівської громади, внаслідок ворожого прильоту пошкоджено газову інфраструктуру. У частині громади вимкнули газопостачання. Про ситуацію та можливі терміни відновлення людям пообіцяли повідомити завтра.Також через російські обстріли були змушені припинити постачання газу мешканцям Дергачівської громади.Увечері росіяни атакували Харків реактивними дронами. Унаслідок одного з ударів в Основʼянському районі було пошкоджено близько десяти приватних будинків, кілька авто. Згодом мер Харкова Ігор Терехов повідомив про двох постраждалих від ворожого удару по Основʼянському району.Пізно ввечері 25 серпня російський БПЛА влучив у приватному секторі Основʼянського району Харкова.Удень окупанти обстріляли Ізюм на Харківщині, — написав у Telegram очільник області Олег Синєгубов. За його словами, внаслідок цієї атаки 5 людей зазнали поранень, зокрема 16-річна дівчина. Ще 5 людей отримали гостру реакцію на стрес, серед них — 11-річна дівчинка. Після 16:00 росіяни атакували Слатине FPV-дронами, вбивши двох місцевих мешканців. Про це написав очільник Дергачівської міської військової адміністрації В'ячеслав Задоренко."Двоє чоловіків віком 50 та 51 рік прибирали придорожню територію від наслідків "прильоту" поблизу одного з домоволодінь. Близько 16:20 росіяни цілеспрямовано вдарили по них FPV-дроном. На жаль, від отриманих травм чоловіки загинули на місці", – написав Задоренко.Він також додав, що приблизно о 17:00 ще один FPV-дрон поцілив у приватний будинок, спалахнула пожежа. Обійшлося Без постраждалих. "Пожежа досі триває. Через надзвичайну небезпеку повторних ударів залучити підрозділи ДСНС для її ліквідації наразі неможливо", – зазначив Задоренко.У ніч на 25 серпня завдали по Основ’янському району міста ракетного удару, написав голова ОВА Олег Синєгубов. "Зʼясовуємо подробиці обстрілу. Наразі інформація про постраждалих не надходила", – додав він.Мер Ігор Терехов повідомив, що через удар загинула одна людина.Призупинено роботу пункту пропуску "Виноградівка" через атаку РФУ ніч на 25 серпня російські війська атакували ударними безпілотниками типу "шахед" міжнародний автомобільний пункт пропуску "Виноградівка", що на кордоні з Молдовою.Унаслідок атаки пошкоджено інфраструктуру пункту пропуску. Наразі пропуск людей та транспортних засобів через "Виноградівку" тимчасово призупинено. Про цю ситуацію поінформували молдовську сторону."Транспорт перенаправляється до інших пунктів пропуску. Просимо враховувати цю інформацію під час планування перетину державного кордону", – написали в ДПСУ.24 серпня окупанти атакували цивільну інфраструктуру Конотопа, АЗС на Чернігівщині та Полтавщині, "Епіцентри" в Одесі, завдали понад 500 ударів по Запорізькій області. Є постраждалі.

Україна створила інженерно-технічний захист для енергетичних об'єктів, який допомагає захищати їх навіть після влучання балістичних ракет. Також енергетики та інженери розробили укриття для об'єктів різного рівня та потужності.
Про це заявив міністр енергетики Денис Шмигаль під час шостого саміту перших леді та джентльменів.
"Створюємо нову архітектуру роботи. Ми розробили унікальні укриття для енергетичних об'єктів різних рівнів і потужностей. Наші енергетики та інженери створили унікальний інженерно-технічний захист, який допомагає захистити енергетичні об'єкти навіть після прильоту балістичних ракет. Пошкодження ремонтується за тиждень, а не за місяці", — сказав міністр.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як Україні збудувати найстійкішу енергосистему Європи


Шмигаль зазначив, що українська енергосистема нині проходить безпрецедентний етап змін через повномасштабну війну та регулярні балістичні удари Росії.
"Хочу зазначити, що все це вдається також завдяки потужній і постійній підтримці наших партнерів", — додав він.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





ЄС виділив Україні додаткові 30 млн євро на підтримку енергетики


Майже 6000 тонн енергетичного обладнання цьогоріч уже відправили з розподільчих хабів до регіонів і громад України. Йдеться про генератори, трансформатори, когенераційні установки та блочно-модульні котельні.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Швеція передала Київщині захисні конструкції для енергетичних об'єктів


Водночас Шмигаль попередив, що зима буде складною, оскільки Росія продовжує війну на виснаження.
"Чи буде наступна зима легкою? Ні. Ворог веде війну на виснаження. Енергетика залишиться його головною ціллю", — підсумував міністр.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Майбутня зима є небезпечнішою для України, ніж попередні: Bloomberg пояснює, чому


Майбутнє української енергетики — розумні мережі, мікромережі, накопичувачі та енергетичні громади. Але без єдиної логіки розвитку окремі пілотні проєкти ризикують перетворити модернізацію на технологічний "зоопарк" із несумісними стандартами й дорожчим відновленням для всіх.
Енергетик Сергій Єрмілов у статті "Як Україні побудувати нову енергосистему без технологічного хаосу" пояснює, чому перші кроки трансформації мають бути керованими, а не лише швидкими, і яка інвестиційна модель дасть можливість перетворити локальні пілоти на національну систему.

Для підготовки цього тексту ZN.UA спілкувалося на умовах анонімності із представниками Державіаслужби, Украероруху, українських аеропортів, а також військовими та ізраїльськими експертами галузі.
Ми наївно сподіваємося, що цивільні авіаперельоти повернуться в наше життя, щойно налагодиться безпекова ситуація. Ми назавжди забудемо про добові переїзди до аеропортів сусідніх країн, про непривітних прикордонників і годинні очікування. Ми щасливі повернемося в «Бориспіль», з яким пов'язано стільки спогадів про зустрічі та розставання перед гейтами, де на стійках реєстрації — SkyUp та Windrose, а на перонах стоять літаки МАУ із синіми соколами в жовтих колах.
На жаль, так уже не буде. Українська цивільна авіація важко переживає тривалий простій і може не пережити, якщо терміново не взятися до роботи. Так, попри війну.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Найамбітніший урядовий план останніх років. І найзручніша лазівка його не виконати


Україна — одна з небагатьох темних плям на Flightradar. Крім нас, чорніють лише непридатні для польотів Гімалаї. У світі зараз триває з пів сотні воєн — рекорд із часів Другої світової, тож мимоволі задумуєшся: чому небо в країнах, які переживають схожу біду, не закрите? Як працюють аеропорти Ізраїлю, чому практично не зупинявся аеропорт Янгона та як Іран уже частково відкрив свій повітряний простір для транзитних рейсів?
Не тому, що ми скучили за небом, хоча дуже. Не тому, що мусимо добу їхати до аеропорту  Шопена замість години до «Борисполя». І не тому, що організувати логістику в багатомільйонній країні без авіації неможливо.
Тому що простій — смерть для галузі, яка активно розвивалася, створювала робочі місця, додану вартість і була маркером цивілізованого суспільства. Що довше українська цивільна авіація в летаргії, то менше від неї лишається.
Ми вже лишилися без національного перевізника: «Авіалінії Антонова» — вантажний перевізник, якому пасажирський напрямок доведеться починати з нуля. МАУ — банкрути, а їхні літаки більше не полетять. Windrose має за кордоном два літаки, тим і працює, аналогічно — SkyUp. Чи не в найкращому стані Skyline, що зберегла з десяток бортів в активній роботі та обслуговує чартерні напрямки в інших країнах. Але навіть повернувшись, на національного перевізника вона не замахнеться — на це потрібні десятки мільярдів доларів.
Ми лишилися й без більшості аеропортів. До 24 лютого 2022 року в Україні працювало 14 аеропортів, шість із яких — «Бориспіль», «Львів», «Одеса», «Жуляни», «Харків», «Запоріжжя» — обслуговували 98% трафіку і генерували близько 2,5 млрд євро доходів (див. рис. 1–2). Наразі працюють лише «Бориспіль» і «Львів». «Харків» і «Жуляни» пошкоджені частково, «Одеса» й «Запоріжжя» зазнали суттєвих руйнувань. «Прильоти» були й по «Львову» з «Борисполем», відмінність лише в тому, що ці летовища державні, зберегли часткове фінансування, можуть одразу усувати пошкодження та загалом продовжують утримувати частково персонал і функціональність. Решті ж, навіть за умови відкриття неба, знадобляться роки на відновлення, пошук фахівців і, головне, інвестицій.
Разом з інфраструктурою ми стрімко втрачаємо кваліфікований персонал. У «Жулянах», «Харкові», «Одесі», «Запоріжжі» та «Львові» бракує від половини до двох третин персоналу. Майже повністю вдалося зберегти працівників «Борисполя», але й там є відплив — то більший, що довше не працює аеропорт. Наприклад, «Бориспіль» домовився про співпрацю з Київським авіаційним інститутом, запропонувавши студентам майже дві сотні вакансій. Зустрічалися, мотивували молодь — і за результатами найняли вісьмох людей. Небажання працювати у фактично мертвій галузі зрозуміле.
На рисунку 3 видно темп, яким відновлювався пасажиропотік головного аеропорту країни після ковідного локдауну: два роки, щоб вийти на дві третини допандемічного рівня — за наявності величезного відкладеного попиту, готової інфраструктури й без жодних безпекових ризиків.
Диво, що після 52 місяців простою галузі ми досі маємо два аеропорти з інфраструктурою, яка працює, і збережених фахівців. Але вічно це диво не триватиме. Тим паче загроза з боку Росії нікуди не подінеться ні із завершенням гарячої фази війни, ні з підписанням будь-якого документа, що її фіналізує, — будь-яке зниження безпекових стандартів залишиться відкладеним у часі ризиком.Тож наче не так уже й принципово чекати завершення війни, щоб починати повертатися до цивільних польотів. Ідеї такі вже озвучувалися, завдання ставилися, робочі групи створювалися, досвід Ізраїлю переймався. Але… не летить.
Щоб зрозуміти, чому, ми ознайомилися з концепцією підготовки до відкриття неба, причому вона розрахована як на старт уже зараз, буквально в умовах війни, так і на запуск після її «завершення». І тут не обійтися без лапок: варіативність завершення вкрай широка, Корейська війна юридично триває вже 76 років.
Поетапно стати на крило
Йдеться про дуже обережний і поступовий перехід до обмеженої роботи. Перший етап — технічні рейси з евакуації тих літаків, що застрягли в Україні після повномасштабного вторгнення. Тест системи управління ризиками, який заразом знизить страхові ризики та дасть можливість власникам зберегти літаки в робочому стані. Приклад МАУ, чиї літаки без обслуговування вже ніколи не полетять, доводить, як це важливо.
Кілька таких вильотів і навіть один приліт уже здійснили. Першими ластівками стали турецькі військово-транспортні літаки, які привезли в Україну гуманітарну допомогу в ніч проти 24 лютого 2022 року й застрягли тут через закриття повітряного простору. Їх повернення до Туреччини готували вісім місяців.
Далі підготовка займала щораз менше часу, і нині система готова до умовної регулярності таких польотів. Ризики помірні — літаків небагато, пасажирів вони не везтимуть, зате координація між усіма учасниками, задіяними в процесі, перевіряється на практиці.
Майже всі, з ким ми спілкувалися, насамперед згадували аеропорт «Львів» як стартовий майданчик для пробних польотів. Аргумент суто географічний — він ближче до західного кордону. Щоправда, у разі масштабування експерименту цей же аргумент працює на користь «Борисполя»: відстань від львівського летовища до кордону настільки мала, що значною мірою нівелює перевагу перельоту як економії часу. Усе ж до «Борисполя» ближче добиратися з усіх регіонів, крім західних. Крім того, ситуація із захистом, укриттями, інфраструктурою, персоналом і резервним живленням у «Борисполі» краща. А базова готовність до роботи — вища.
Загалом готовність аеропортів різна й упирається в інвестиційні потреби (див. таблицю) — не надмірні, але неможливі без упевненості інвесторів, що тут узагалі хтось літатиме. Наскільки все це готове насправді, ілюструє відповідь Державіаслужби на офіційний запит ZN.UA (див. документ): перевірки готовності тривають, але фінального висновку ще немає. Тобто цифри в таблиці — це те, що вже порахували, але не фіналізували.
Необхідні інвестиції для відновлення операційної готовності аеропортів, млн грн
 
Аеродром
Термінал
«Бориспіль»
Інфраструктура готова до операційної роботи
«Львів»
«Жуляни»
258,2
99,5
«Харків»
94,8
114,2
«Одеса»
75,0
100
«Запоріжжя»
89,2
107,4
Дані на березень 2026 року, скориговані відповідно до Звіту про стан аеропортової галузі 2023 року.
Другий етап — відкриття простору для медеваків під прапором ООН та іншими атрибутами гуманітарної місії. Перехід можливий лише після успішного першого етапу, коли координацію доведено до ідеалу: тут ризикує вже не лише екіпаж, а й поранені пасажири.
Третій етап — разові чартерні рейси й поступове розширення маршрутної мережі. Звучить нескладно, доки не замислишся, як влаштований захист аеропорту системами ППО. Зенітно-ракетні комплекси захищають аеропорт на всі 360 градусів, доки з нього нічого не вилітає, а щойно літак підіймається — цей сектор більше не захищений, робота ППО в ньому небезпечна, і в цей момент вразливі й літак, і сам аеропорт. Що більше таких секторів, то слабший базовий захист. Тому поступовість тут — ключовий фактор.
Фахівці галузі кажуть, що інциденти неминучі — важливо навчитися правильно на них реагувати, поступово збільшуючи навантаження на систему керування ризиками.
Протидія загрозам виглядатиме так: ще до вильоту Об'єднаний центр командування, оператор і аеропорт оцінюють небезпеки — від воєнних до погодних. На зльоті й посадці, найризикованіших відрізках, екіпаж у реальному часі тримає зв'язок із центром, а військові перебувають у стані готовності. Під час польоту, уже після набору висоти, зв'язок і оцінка ризиків тривають. Якщо щось трапляється, цивільний диспетчер передає керування військовому колезі, який відводить літак у безпечний сектор, і далі вступає ППО. У режимі польоту такий маневр можливий і умовно безпечний. Інша справа — зліт і посадка: ці 15–20 і без того ризикованих хвилин в умовах повітряної загрози стають найризикованішими.
Лише після успішного третього етапу можна переходити до фінальної стадії — регулярних перевезень. Це буде дуже обмежене сполучення: не більше двох рейсів на годину, тільки вдень, лише за ідеальних погодних умов. Але це вже повноцінний крок до нормального життя, важливий сигнал для авіарегулятора, страховиків і перевізників — і для людей. А головне — крок до відновлення галузі: відпрацювавши систему управління ризиками в одному аеропорту, її можна масштабувати на інші.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Україна-2042. Стратегія за два мільйони, розчарувань на мільярди, перспективи нульові


Так, у нас наразі вже нема кому літати, але охочі знайдуться, навіть попри воєнні загрози. Україна — цікавий ринок із населенням щонайменше у 25 мільйонів, із прогнозовано стабільним попитом на перельоти до/з країн ЄС «до родичів на свята», з величезним відкладеним попитом і цілковитою відсутністю конкуренції з боку місцевих перевізників. Дуже цікавий ринок, особливо для компаній із країн з політичним імунітетом від російських атак, як-от Китай, Туреччина чи ОАЕ. Ба більше, вони зацікавлені у співпраці, й переговори з такими перевізниками тривають, от тільки веде їх не уряд.
Мінімальна вмотивованість за високих ризиків
Уряд застряг на підготовці Стратегічної концепції, як без неї. Документ ще в роботі, але нам вдалося ознайомитися з робочим варіантом. Попри назву, документ стратегічного кута огляду не дає. Втім, по-перше, він ще в роботі й може бути доповнений; по-друге, його цінність — у консолідації всіх можливих загроз, без усунення яких навіть технічна евакуація порожнього літака неможлива.
Найслабше місце — координація. Причому за будь-яких сценаріїв розвитку. Процес потребує тісної взаємодії багатьох відповідальних: військових, Державіаслужби, Украероруху, аеропорту, екіпажу, авіакомпанії, страхувальника, лізингодавця та, зрештою, уряду, за яким фінальне рішення. Що більше відповідальних, то менше координації, а зацікавленість учасників дуже різна.
Військові, якщо буде наказ, його виконають. Але сприймають відкриття неба для цивільних перельотів як зубний біль під час мігрені: відповідальність шалена, будь-який неуспіх — їхній, усі здобутки — чиїсь.
Державіаслужба — на бюджетному утриманні, на яке завантаженість повітряного простору не впливає. Украерорух від неї відрізняється лише джерелом фінансування — донорськими коштами, тож коматоз галузі його теж не бентежить. Уряд згадує про ідею щоразу, як про неї згадує президент. Але будемо відверті: і для творців «єБачка», і для їхніх наступників завдання надто комплексне. Насправді зацікавлені у відкритті хоч якихось перельотів тільки самі аеропорти, яким несила бачити занепад галузі.
Отже, ми підходимо з мінімальною вмотивованістю до завдання запобігти максимуму ризиків. Перелік не вичерпний, але вже достатній для скепсису.
Інформаційні. Під цим текстом збереться чимало коментарів про небезпеку польотів під час війни. На зустрічі з передання ізраїльського досвіду українським урядовцям один із представників Ізраїлю справедливо зауважив, що залізничні перевезення «під шахедами» мало чим відрізняються від авіаперельотів за тих самих умов. Ба більше, в поїзді зазвичай людей значно більше, а маневреність поїзда практично нульова. Але ж Укрзалізниця працює.
Бо земля близько, для пасажирів безцінна навіть примарна можливість «вискочити і пересидіти в лісосмузі» атаку безпілотників. В авіації такої можливості немає, люди здебільшого бояться літати навіть за найсприятливіших умов. Що вже казати про реалії сьогодення. Не використати цього страху в ІПСО неможливо, і наслідки не забаряться.
Кібератаки. Системи управління повітряним рухом, навігаційне обладнання, бронювання квитків — усе це цілі. Досить на кілька годин вивести з ладу зв'язок диспетчера з бортом чи систему ідентифікації — і про перельоти можна забути, навіть якщо жоден «Шахед» не підлетить до аеропорту. Гібридна війна не потребує ракети там, де вистачає одного фішингового листа.
Енергетичні. Далеко не всі аеропорти мають достатні системи резервного живлення. Диспетчерська вежа без електрики — миттєва зупинка всього руху, за яку відповідає вже не пілот і не військові, а генератор, який не встигли купити чи обслужити. Ворог б'є по енергетиці системно, і аеропорт тут така сама точка вразливості, як підстанція чи котельня. Наразі лише одне летовище має вдосталь резервного живлення на екстрений випадок.
Страхові та лізингові. Більшість страховиків і лізингодавців уникатимуть воєнних ризиків. Але хтось таки літає над Ізраїлем, близькосхідними країнами, Іраном і навіть Сомалі. У них воєнні ризики вже давно прораховані й вони до них готові. Так, напевно, Lufthansa чи Air France в Україну не підуть. Але ми вже згадували, що зацікавитися нашим ринком можуть компанії з «політичним імунітетом» до росіян — з КНР, Туреччини, ОАЕ та, може, й зі США. Утім, на офіційний запит ZN.UA щодо проблем страхування в профільному міністерстві відповіли обтічно: триває взаємодія з міжнародними брокерами щодо перерахунку обсягів страхування з урахуванням воєнних ризиків — без конкретних умов чи назв партнерів.
З відповідальністю все чіткіше: за безпеку польоту юридично відповідає авіаперевізник (стаття 10 Повітряного кодексу), а розслідувати інцидент буде експертна установа, яка провини не встановлює — це прерогатива слідства і суду. Утім, перший інцидент надовго відлякне як пасажирів, так і тих перевізників, що згодяться тут працювати. Тож ми підходимо до головної групи ризиків.
Воєнні. Головна загроза — не підступний ворог: реагування на неї відпрацьовується до дрібниць. А от що робити з friendly fire — питання. Вогонь по своїх через помилку ідентифікації супроводжує всі війни. Сучасні технології зводять його до мінімуму, але не дають стовідсоткових гарантій. Особливо за наявності мобільних вогневих груп із переносними ПЗРК. Так, на крейсерській висоті великого літака «з плеча» не вразити, але є зльоти й посадки. Коли Михайло Федоров очолив Міноборони, його приголомшила як величезна кількість мобільних вогневих груп, так і мінімальна їхня керованість. А що робити з «гаражним РЕБом», який винахідники-раціоналізатори взагалі можуть випробовувати, не ставлячи до відома військове командування? Аеропорти підтверджують — такі випадки є та завдали їм чимало клопоту.
Тут координація — буквально безцінна складова.
Координатор процесу існує. Цього літа з'явився новий орган — Міжвідомчий центр координації використання повітряного простору та діяльності цивільних аеропортів, що об'єднав дев'ять відомств — від Служби зовнішньої розвідки та ГУР Міноборони до Нацполіції й Нацгвардії. Що ширше представництво на нараді, то менше шансів, що вона щось вирішить, зате відповідальність розмазується найтоншим із можливих шарів.
На пряме запитання ZN.UA про конкретні кількісні показники, які уряд вважав би доказом достатнього зниження ризику, у Мінрозвитку конкретики не дали: Державіаслужба із робочою групою з представників ЦОВВ, правоохоронних і розвідувальних органів «постійно оцінює» рівень загрози.
Важливо: Україна самостійно ухвалює рішення про відновлення цивільних польотів.
Коли Україна може відкрити небо, на думку ІКАО

ІКАО має методичні рекомендації (Doc 10084), як держави повинні ухвалювати рішення про відновлення цивільних авіаперевезень над зонами конфліктів. Документ дає чіткий алгоритм, який ми маємо застосувати.
Хто ухвалює рішення. Відповідальність — на державі, яка обслуговує повітряний рух у власному просторі: рішення про відкриття неба не потребує «дозволу ззовні». Україна сама відстежує рівень загрози, створює цивільно-військовий орган для нагляду за спільним використанням простору та обмінюється розвідданими із сусідніми державами та ІКАО.
Головний принцип — не разове рішення, а безперервний цикл. Замість очікування «миру» ІКАО пропонує постійний моніторинг: збір інформації про загрозу, оцінку вразливості, напрацювання рішень та їхній перегляд у разі змін.
Критерії безпечного відновлення польотів — ознаки, за якими можна судити про зниження ризику, навіть якщо загроза не зникла повністю:
стійке зниження інтенсивності бойових дій, підтверджене припиненням ударів по аеропортах;
відведення засобів ураження великої дальності від маршрутів і аеродромів або, навпаки, розгортання надійної ППО з чіткими протоколами;
перемовини й режим припинення вогню, підкріплені реальними діями: відведенням військ, зняттям бойової готовності з авіації та ППО, гарантіями безпеки;
спроможність аеронавігаційних служб видавати оперативні повідомлення, оновлювати документацію, відновлювати диспетчерське обслуговування та стеження за повітряним рухом;
справність інфраструктури аеропортів;
оновлений план дій на випадок надзвичайних ситуацій;
поетапне відновлення без інцидентів: спершу внутрішні рейси чи суміжний простір, лише потім повне відкриття.
Відкриття має бути поетапним, а не одномоментним. ІКАО застерігає: навіть за сприятливих умов держави запроваджують тимчасові обмеження (за висотою, маршрутами, типами рейсів), які поступово звужують чи розширюють залежно від накопиченої довіри.
Попри те, що весь повітряний простір України офіційно віднесений до конфліктної зони з високим ризиком і закритий для всіх, крім державних суден, ІКАО не вимагає повного зникнення загрози з боку Росії — лише зниження ризику до прийнятного рівня, підтвердженого вимірюваними показниками. На жаль, ми не бачили їх у жодному документі, проєкті чи офіційній відповіді.
Тобто теоретично цивільна авіація може відновитися й без формального завершення війни — за умови стійкого тренду на деескалацію, дієвої системи ідентифікації повітряних суден і поетапного контрольованого відкриття простору. Так, з деескалацією останнім часом складно, як і з ППО, що прямо впливає на бажання військових відкривати небо цивільним.
Утім, це не причина не готуватися взагалі. Буквально що раніше ми почнемо, то більше залишиться від української цивільної авіації.
Роботи чимало — від інфраструктури й персоналу до переговорів із перевізниками, страховиками та лізингодавцями. Паралельно цілком реально відпрацьовувати координацію на спорадичних технічних та евакуаційних рейсах за згаданим поетапним планом. Це суттєво зекономить час на повернення до нормальної роботи та підживить галузь, яка на межі, хоча може генерувати мільярдні прибутки.
Ми вже залишилися без національного перевізника, літаків, великої кількості цінних фахівців і значної частини інфраструктури. Погодьтеся, ситуація варта більшої уваги, ніж мляві щоквартальні засідання без очевидного поступу. Уряд мусить докласти максимум зусиль, щоб не втратити всього остаточно.

Унаслідок масованої російської атаки на Київ у ніч на 20 серпня загинули 12 людей, ще 33 постраждали.
Влучання, руйнування та пожежі зафіксували у Святошинському, Солом'янському та Дарницькому районах столиці, повідомили у ДСНС.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У Повітряних силах розповіли, чи можуть сили ППО збивати ракети "Циркон"


У Святошинському районі "приліт" припав на промисловий об'єкт. Зайнялися три склади загальною площею 2000 квадратних метрів. На одному з них знайшли загиблу людину, ще одну наразі дістають із-під завалів.
У Солом'янському районі внаслідок атаки зруйновані восьмий і дев'ятий поверхи житлового будинку. Пожежа виникла на рівні 7–9 поверхів.
В інших місцях району вибиті вікна у житлових будинках та дитячій лікарні. Також загорілися автівки, гаражі та магазин.
У двох житлових будинках та укритті школи залишилися заблоковані люди.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Києву бракує фахівців, часу та грошей, але основні заходи з підготовки до зими виконані вже на 50% — Кличко


У Дарницькому районі через "приліт" по нежитловій забудові спалахнули склади та автівки. Вогонь охопив орієнтовно 1000 квадратних метрів.
Рятувальники врятували одну людину та передали її медикам. На місцях працюють підрозділи ДСНС та інші екстрені служби.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





ЗСУ більше не звітуватимуть про збиту/незбиту балістику: у РФ це тиражують і аплодують стоячи


Нагадаємо, внаслідок російської атаки частина Києва та Бровари залишилися без світла.

«Рудий генератор ідей» — так Юлію Здановську називала одна з однокласниць. Юлія не раз перемагала на всеукраїнських і міжнародних олімпіадах з інформатики й математики, отримала срібло на Європейській математичній олімпіаді серед дівчат. Вчителька, математикиня, волонтерка, яка мріяла стати реформаторкою освіти.
Третього березня 2022 року життя 21-річної Юлії обірвала російська ракета. У пам’ять Юлі проводять олімпіаду, започатковують премії та стипендії. Massachusetts Institute of Technology ще у 2022 році запустив програму Julia`s Dream для підтримки талановитих українських старшокласників.
Смілива, рішуча, яскрава, нестандартна — так її описують рідні, колеги і друзі. Ми поспілкувалися з ними, щоб розповісти історію Юлії.
Фото: Василина Борисюк
Дівчинка-сонечко
Юля народилася в Харкові. Її тато займається ІТ-розробкою банківських систем, мама з 2014 року волонтерила, а зараз очолює благодійний фонд «Станція Харків».
За словами Яна Здановського, доньці з дитинства все було цікаво. Змалку проявилась її незалежність і впертість: Юлю складно було до чогось примусити.
«У нас різниця 15 років, — розповідає старша сестра Ольга Винник. — Я не сприймала її як сестру, для мене це моя „перша дитина“. Вона багато в чому відрізнялася від інших. Років із п’яти ми з нею обговорювали такі теми, як кохання, смерть — речі, які зазвичай не цікавлять маленьку дитину».
Юлія Здановська привертала увагу зовнішністю: вогняно-руде волосся, блакитні очі. Її відразу помічали та запам’ятовували.
«Вона була така дівчинка-сонечко: і ззовні, і всередині», — розповідає батько Юлі, Ян Здановський.
«Передусім вражала її зовнішність, — ділиться спогадами Богдан Рубльов, професор КНУ та голова Всеукраїнської олімпіади з математики. — Вона була різноманітною, я навіть не наважуся це описати: при кожній зустрічі ти наче бачиш нову людину. А далі відкрився її глибокий внутрішній світ. Нестандартність думок, прагнення боротися з несправедливістю і неправильними речами, розмаїття інтересів і захоплень».
Юля з батьками
Навіть коротке спілкування з Юлею залишало глибокий слід. Віктор Іванов — учитель класичної гітари. Дівчина прийшла до його класу у 2012 році та провчилася місяць, потім він звільнився з музичної школи. Але навіть через 14 років він вирізняє її серед десятків своїх учнів:
«Я пам’ятаю її як вкрай порядну, педантичну, дисципліновану людину. За 8–9 уроків вона з нуля опанувала стільки, скільки деякі за рік. Мені вона нагадувала спорткар, який за три секунди розганяється до ста кілометрів на годину. Буває, що 45 хвилин уроку марудно тягнуться, здається, що час зупиняється. З Юлею було зовсім не так, відчувалася віддача, резонанс».
Дівчина багато чим захоплювалася: малювала, щось створювала руками, з дитинства любила дивитися фільми, читати.
«Це у нас спільне, — розповідає сестра. — Читаємо запоєм. При чому книжки різні: детективи, сучасна література. Пам’ятаю, як ми збирали сестрі першу колекцію — „Гаррі Поттер“ і подібне дитяче фентезі».
У 14 років переїхала з Харкова до Києва заради інформатики
Як згадує Ольга, сестру змалечку цифри цікавили більше, ніж літери. Вона навіть ліпила їх із пластиліну. Але в перший клас пішла в ліцей мистецтв.
«Вплинуло те, що там навчалися дружина і старша донька, — розповідає Ян Здановський. — Юля там таки зіграла якусь лисичку в спектаклі. Але сказати, що їй це особливо подобалося, не можу. Одночасно вона стала ходити до математичного клубу „Еврика“. І тут Юля дійсно була в захваті й показувала серйозні результати.
Після початкової школи у 2010 році ми перевели її в фізико-математичний ліцей № 27, відомий і за межами Харкова. Юля завзято займалася математикою, трохи менше фізикою. Коли почалась інформатика, донька нею зацікавилась і швидко переросла рівень, який їй могли дати в ліцеї».
Якось до школи завітала тренерка зі спортивного орієнтування та запросила охочих до гуртка. Це стало захопленням Юлі на чотири роки. Вони виїжджали кожні канікули, влітку — на збори та змагання. Як вважає батько, ця звичка кудись їздити, бути окремо від родини й дбати про себе самотужки підготувала доньку до самостійного життя. Тож коли її запросили навчатися в Українському фізико-математичному ліцеї в Києві, перспектива жити в чужому місті Юлю не злякала.
«Ліцей моніторить учасників олімпіад, — коментує Ян Здановський. — І ось після одного зі змагань Юля отримала неочікуваний паперовий лист із запрошенням на навчання. Чесно скажу, я не був у захваті від ідеї, щоб донька в 14 років жила в іншому місті. Але примусити Юлю щось зробити, не переконавши, було неможливо. Ми домовились з’їздити, а потім вирішувати.
Там явно здивувались, що ми приїхали з 27 ліцею. Саму співбесіду проводила дуже сильна вчителька інформатики. І Юля побачила, що тут отримає інформатику, якої в Харкові в неї не буде. Думаю, це сильно вплинуло на її рішення. Коли я ввечері сказав: „Ну, давайте ще все зважимо, подумаємо“, Юля відповіла: „Що тут зважувати?“».
Саме в ліцеї Юля познайомилася з Аліною Ян.
«Була шкільна олімпіада, на якій я отримала перше місце, а Юля — друге, бо остання найскладніша задача була з геометрії, а Юля її не любила. У мене було навпаки з комбінаторикою, тож коли ми почали дружити, то Юля вчила мені комбінаториці, а я її — геометрії. Щодо самої зустрічі: вона підійшла познайомитись зі мною, бо їй було цікаво, хто її обігнав.
Я щодалі більше цінувала наше спілкування. Був довгий період, коли я погоджувалася піти в супермаркет за компанію та купувала смаколики, щоб просто використати можливість пройтися разом.
Усі, хто вчився в УФМЛ, обожнюють його за те, що це гуртожиток. Юля порівнювала його з Гоґвортсом. А також через спеціалізацію школи на конкретних предметах. Ще й той лист-запрошення на навчання був єдиним паперовим у житті Юлі. Вона говорила, що це така рідкість — наче цей лист принесла сова.
Водночас у ліцеї було багато суворих, безглуздих правил, і Юля постійно боролася за справедливість, намагалася всіх захистити. Наприклад, одна вчителька наказала її однокласниці зняти куртку. У приміщенні було холодно, бо опалення було слабким чи взагалі не працювало. Юля почала сперечатися і довела, що вчителька не може цього вимагати. Таких історій було багато».
Олімпіади та міжнародні змагання
Навчання в УФМЛ виправдало очікування Юлі. Вона брала участь в олімпіадному русі.
«Не пройти на всеукраїнський рівень з математики — це було б просто дивно», — коментує Ян Здановський.
Юля й Аліна їздили на змагання з математики й інформатики у Чернівці, Запоріжжя, Чернігів, Хмельницький, Рівне, Вінницю, Дніпро.
«Можливо, це false memory, — розказує подруга, — але на одну олімпіаду в Конча-Заспі нас везли в мікроавтобусі. Місць не вистачало, запитали, чи є дві людини, згодні їхати в багажнику, і ми з Юлею погодились.
Юля довго хотіла павербанк. Зазвичай на олімпіадах його дають за друге місце (за перше — телефон чи планшет, за третє — флешку). І от вона весь час посідала або перше, або третє місця. Батьки купили їй потужний павербанк, який навіть міг заряджатися від сонця, але той зламався на третій день. Юля зрозуміла, що вона має його саме виграти. Але на наступній олімпіаді знов посіла перше місце. Тоді вона знайшла хлопця, який посів друге, й обміняла планшет на павербанк. Це вже їй „зарахувалося“, бо той павербанк не ламався».
Як згадує Аліна, Юля любила свій ноутбук і відмовлялась виходити без нього навіть до крамниці по сусідству. Кілька разів вона таки вмовила подругу залишити ноутбук вдома.
«Але саме тоді нам закортіло сісти на галявині та дивитися серіал. Наступного разу раптово з’явилося вікно, коли можна було б зробити домашнє завдання. Після цього я назавжди втратила голос у питанні ноутбука», — розповідає Аліна.
Бували дівчата й на міжнародних змаганнях. Юля двічі виступала на European Girls’ Mathematical Olympiad.
«Ми з Юлею познайомилися перед її першою поїздкою в Румунію на EGMO у 2016 році, — згадує керівниця команди Юлія Кравченко. — Вона була однією з наших наймолодших учасниць на той час. Яскрава і трошки сором’язлива. Наступного року ми знов зустрілись на EGMO, тепер у Швейцарії. Відчувалося, що за цей час Юля стала сильнішою. Олімпіада складається з двох турів (днів), у кожен із яких треба розв’язати три задачі за чотири з половиною години. Можна багато років учитися розв’язувати такі задачі, але під час змагання перехвилюватись. Тому важливим є розуміння, як налаштувати себе. У Юлі воно було».
EGMO-2017, поруч з Юлею Аліна Ян
«Коли ми їздили на змагання, в нас ніколи не було очікувань, що команда переможе. — коментує Андрій Анікушин, ще один керівник команди. — І того року ми сподівалися на нормальний виступ, аж ніяк не на боротьбу за перше місце. Неочікувано для нас дівчата виступили блискуче: дві харків’янки взяли золоті медалі, а Юля з Аліною — срібні.
На EGMO є так звана координація: після змагань роботи незалежно читають і керівники команд, і міжнародні координатори, а потім за 15–20 хвилин сторони мають дійти згоди щодо оцінок за кожну задачу. Команд близько сорока, тому координація займає цілий день. Результати відразу з’являються на офіційному сайті, тож можна онлайн стежити за процесом. Коли ми відкоординували чотири задачі, то побачили, що Україна йде на першому чи другому місці — дуже щільно з командою росії. Втрата кожного бала могла стати критичною».
У той рік Україна таки перемогла у командному заліку.
«Бали нашої команди відрізнялись від балів російської рівно на один бал. — додає Юлія Кравченко. — А ще мені запам’ятався момент із тієї поїздки: ми були на екскурсії на вершині швейцарської гори, там було прохолодно, всі трошки примерзли, але Юлі було комфортно у футболці. Всі вмовляли її одягнутися тепліше. Юля дуже чемно, але непохитно відмовляла і робила так, як їй було краще».
Нагородження на EGMO-2017
Справедливість для Юлі була важливіша за медалі
Андрій Анікушин був не тільки керівником команди України на EGMO, але й Юлиним викладачем математики в 11 класі.
«У Юлі Здановської було багато вчителів. Математичний шлях вона починала в Харкові, там свої неймовірно круті вчителі. А в УФМЛ до одинадцятого класу в Юлі математику викладав Віктор Вишенський — людина, яка виховала не одне покоління призерів математичних олімпіад.
Того самого року, коли команда перемогла на EGMO, Юля, Аліна і Денис — троє учнів із мого класу — брали участь у фінальному етапі Всеукраїнської олімпіади з математики. Це не тільки вершина національної лінійки олімпіад: серед одинадцятикласників відбирають дванадцятьох найкращих на відбірково-тренувальні збори до Міжнародної математичної олімпіади (IMO). Потрапити на IMO є головною метою тих, хто серйозно займається шкільної олімпіадною матиматикою. Денис на відбір потрапив. Юля була дванадцятою і проходила далі, а Аліна — тринадцятою і не проходила».
Після змагання передбачена апеляція, коли учасник може спробувати переконати журі, що його робота варта більшої кількості балів.
«На тій олімпіаді вийшло навпаки. Юля прийшла на апеляцію та сказала, що за одну із задач їй поставили більше балів, ніж вона заслуговує. Я впевнений, що 99 людей зі 100 в такій ситуації сиділи б тихенько та мовчки раділи б цим додатковим двом-трьом балам. Якби Юля не прийшла, ніхто б нічого не помітив: результат лишився би, вона була б дванадцятою і потрапила б на відбори.
Журі переглянули роботу, погодилися, що сталася помилка, й оцінку знизили. Аліна піднялася на дванадцяте місце — вони помінялись місцями. На фіналах Всеукраїнської олімпіади я не пригадую таких випадків — тим паче від людини, для якої на кону стояли відбори. Аліна поїхала на збори, а Юля залишилася призеркою Всеукраїнської олімпіади. Ця історія, як на мене, каже про її характер більше, ніж будь-яка медаль».
Навчання в КНУ і робота в Samsung
Після ліцею у Юлі були різні варіанти для вступу. Рідні пропонували подумати про повернення до Харкова й навчання в місцевому університеті. Але Юля обрала мехмат у КНУ імені Тараса Шевченка. Туди ж вступила Аліна.
«Як і в школі, Юля активно слухала на лекціях, ставила питання сама й відповідала на всі питання викладачів, також допомагала їм завершити думку, якщо вони не могли щось пригадати, — розповідає подруга. — Вона надзвичайно швидко вчилася, прослуховувала складні технічні лекції на швидкості 2x. Одного разу Юля дивилася відео на сайті якогось університету, де їх можна було прискорити 4x. Вона дуже цьому раділа та почала шкодувати, що максимум на YouTube — це 2x».
Амстердам, січень 2020 року. Фото: Василина Борисюк
До великої війни механіко-математичний факультет КНУ співпрацював із Samsung R&D Institute Ukraine. Близько сто студентів другого і третього курсів щороку проходили там практику під менторством майже двадцяти працівників. Тим, хто показував найкращі результати, рекомендували податися на подальше стажування і працевлаштування.
«Там був серйозний відбір із різними типами співбесід, — розповідає деканка факультету Оксана Безущак. — Оскільки це дослідницький центр, його працівник має не лише вміти програмувати, а й мати сильну математичну підготовку, вміти алгоритмічно мислити тощо. І Юля була єдиною студенткою факультету, якій це вдалося. Для нас це було дуже промовисто, хоча нікого не здивувало. За своїм потенціалом Юля могла будувати карʼєру в науці, у великій технологічній компанії чи у провідному університеті. Будь-де».
За словами Яна Здановського, деякий час Юля таки працювала трейні в Samsung. «Якось я її спитав: „Чим ти займаєшся? Мені ж цікаво як батьку й професіоналу“. — „Папа, NDA“. Все, — згадує він. — Але врешті-решт Юлі не вдалося суміщати роботу з навчанням. У неї були знайомі, які працювали фултайм десь в ІТ, а в університеті з’являлися перед сесією. Донька так не хотіла. Якось вона прийшла та сказала: „Ні, я звільняюся. Якщо я вже вчуся, то хочу вчитися“».
В університеті Юля також боролася за справедливість.
«На семінарі викладач почав кричати на дівчину через те, що вона його не розуміла, — пригадує Аліна. — Юля покликала його в коридор, зробила зауваження, сказала, що він має заспокоїтися і пояснити ще раз — повільніше та ясніше. Оскільки Юля завжди уважно його слухала і швидко все розв’язувала, він її поважав, тому дослухався. Коли вони повернулися до класу, він усе чітко й повільно пояснив, і та дівчина його зрозуміла».
«Було сильне враження, ніби в її очах усі справді рівні, — додає подруга Василина Борисюк. — Вона вела розмови як з учнями, так і з керівниками на більш-менш одному рівні, не намагаючись ні на кого тиснути і сама не стискаючись перед чужим авторитетом. Усе по ділу, з цікавістю до людей, спільної справи, без оцих нависаючих соціальних умовностей. Юля була альтруїстичною. Коли комусь щиро цікаві люди і радує чужий добробут, це помітно».
У 10 класі стала асистенткою вчителя
Юля з дитинства їздила в літні математичні табори. Саме там її вперше зустрів Андрій Анікушин. Школа «Мудрамакітра» проходила десь у лісі, тож «аудиторією» ставало що завгодно.
«Група, у якій була Юля, — наймолодші діти — займалась у дерев’яній альтанці без стін, — розповідає Андрій. — Там усі стільці стояли за периметром, а в одному з кутків — дошка. Юля сиділа впритул до неї — для мене це аналог першої парти. І потім уже в школі вона теж завжди сідала десь спереду. Учні часто соромляться щось казати викладачеві. Якщо ж Юля з чимось не погоджувалася або чогось не розуміла, вона про це казала. І вже на тому першому занятті була найактивнішою».
Коли Юлі було 16, саме в цьому таборі вона вперше спробувала викладати сама. Як згадує Ян Здановський, тоді керівник сказав їй: «Ні, ученицею я тебе більше не візьму. Будеш асистенткою вчителя».
«У цьому таборі в дітей багато домашніх завдань, які вони розвʼязують 24/7, — розповідає подруга Аліна. — А коли вирішать, то приходять до будь-якого викладача для перевірки. Діти самі обирають, до кого йти. І торік коли порахували, до кого з викладачів ходили найчастіше, в Юлі було друге місце при тому, що вона була лише десятикласницею».
На одному із занять не працював проєктор, але Юля знайшла вихід і показувала матеріали на ноутбуці
«Кванта» — освітній проєкт, який у 2016 році започаткували при університеті Шевченка брати Арсеній і Андрій Ніколаєви. Перший рік це були заняття з математики. Наступного року в одному з літніх таборів Андрій познайомився з Юлею. І коли з’явився задум зробити у «Кванті» напрям програмування, цим стала опікуватись вона.
«Юля прийшла з цією ідеєю ще на першому курсі, — згадує деканка мехмату Оксана Безущак. — До кабінету зайшла рудоволоса дівчина з рюкзаком на спині й майже з порогу сказала: „Ми хочемо на мехматі започаткувати гурток з програмування для школярів. Дозволите?“ Було відчуття, що саме команда Юлі зможе це зробити, бо вже тоді вона не просто вірила — вона знала, що все вийде. Це було символічно: першокурсниця, яка сама тільки почала університетське навчання, думала, як створити середовище для дітей. У Юлі вже було розуміння, як зробити математику й програмування не формальними, а живими, цікавими, захопливими».
Юля склала програму занять, які й вела сама в першій групі. Коли дітей запросили на наступний навчальний рік, потрібно було розробляти складнішу.
«Так у нас виникли три рівні програмування: „Електроніки“, „Кіборги“, „Термінатори“, — коментує Андрій Ніколаєв. — Такі назви за ними закріплені й сьогодні. Серед учнів, яких вчила Юля, деякі потім доходили до найвищого рівня олімпіадного програмування — International Olympiad in Informatics».
Юлія Здановська також займалася підбором викладачів до гуртка. Серед них був і Денис Щербак.
«Юля стала для нас керівничкою, а згодом і подругою, — розповідає Денис. — Значна частина нашого спілкування була пов’язана з веденням спільних проєктів: гуртка, таборів із програмування. До того, як „Кванта“ закупила кілька ноутбуків для дітей, які їх не мали, викладачі часто давали дітям свої на заняття, і Юля була першою в цьому».
«Людина-викладачка»
У Юлії Здановської був неабиякий хист до викладання. За словами співзасновника «Кванти» Андрія Ніколаєва, саме на заняттях Юлія розкривалася повністю; учні її обожнювали.
«Їй було щиро весело з дітьми, — коментує Василина. — Багато хто з нас травмований вчителями, які не любили, втомлювались або просто не були готові до взаємодії зі справжніми, голосними, хаотичними дітьми. Тому приємно було бачити Юлю, яка серед них була на своєму місці».
Юлія відповідально ставилася до викладання. За спогадами Василини, за кілька років вони посварились єдиний раз, коли вона не підготувала завдання для спільного гуртка з програмування.
«Юля була трохи розсіяною, забудькуватою — риси, якими подекуди доводиться платити за талант до математики й абстрактне мислення, — розказує Денис. — Вона могла забути поїсти чи поспати, але завжди робила все, щоб це не впливало на її учнів, які для неї були в пріоритеті: дописувала ночами завдання на завтрашні заняття, щоб зранку піти слухати власні пари, заправившись енергетиками. Інколи подібний режим роботи виснажував, і Юля, закінчивши всі справи, могла випасти на день, впадаючи в сплячку, щоб потім вийти з неї та почати все наново».
На занятті з Денисом Щербаком, 2019 рік
Аліна Ян пригадує, як якось уночі подруга генерувала тести для завдання з інформатики:
«Вона так втомилася, що заснула в одязі і з ноутбуком на ліжку. Згодом я чую незадоволене „Мммм! Мммм!“ Я думала, що вона прокинулася, і спитала: „Що сталося?“ — „Тести не генеруються!!!“ Я почала питати далі і відповіді не почула. Так я зрозуміла, що вона все ще спить, й уві сні намагається нагенерувати тести.
До речі, Юля постійно пробувала якісь трюки, щоб посилити чи перевірити заохочення дітей. Наприклад, у тексті лекції, який давала прочитати як домашнє завдання, додавала речення „Якщо ти це дійсно читаєш, напиши Юлі в особисті повідомлення слово „котлета““».
Андрій Ніколаєв згадує: показовим було те, що багато учнів Юлі не хотіли завершувати урок. І після заняття продовжували працювати над задачами, щоб показати їх викладачці наступного разу.
«Дітям було легко з нею, вони не боялися запитувати, — розповідає Андрій. — Юля для них ставала найкращою подругою, у них з’являлися спільні жарти. Водночас учні поважали її за те, що вона гарно знає матеріал. Це була „хімія“, коли Юля відразу була для них і подружкою, і менторкою, лідеркою. Її харизма створювала таку атмосферу в класі, яка дозволяла всім бути і розслабленими, і зацікавленими. Однозначно Юля була „людиною-викладачкою“».
Вчителювання в селищній школі
Після бакалаврату Юля вирішила не продовжувати навчання. Хоча батьки пропонували варіанти, крім КНУ.
«В одному з вишів, — чи то Київській школі економіки, чи Могилянці, — відкривали спільну магістратуру з престижним іноземним вишем», — пригадує батько.
Подруга Аліна також розповідає, що Юлія Здановська їздила до Норвегії працювати над математичними ідеями до професора Андрія Бондаренка. Але всі ці можливості не привабили дівчину.
У 2021 році дівчина подалася на програму від громадської організації «Навчай для України». Її учасники на 1–2 роки переїжджають у село або невелике місто і працюють вчителями.
Збори в «Навчай для України»
У мотиваційному листі Юлія написала, що ще зі школи завжди хотіла стати вчителькою. І саме в невеликому місті чи селі.
«...діти у великих містах мають купу можливостей: гуртки, репетитори, спеціалізовані школи/ліцеї всіх напрямків. А в маленькому містечку/селі таких можливостей менше. Тому для них те, що я можу дати (скажімо, цікавий гурток з програмування), буде важливішим і кориснішим». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай».
Як розповідає команда ГО «Навчай для України», під час наступних етапів відбору Юлія проявила себе як ініціативна, уважна до деталей і впевнена учасниця. Вони відзначили її природний контакт із аудиторією і вміння втримувати клас:
«Вона говорила динамічно, з живою, приємною інтонацією, яка передавала її захоплення темою. Особливо запам’яталося, як вона реагувала на всіх учнів, залучала їх до роботи і повертала увагу через цікаві запитання».
Юлі випало викладати математику й інформатику у селищі Юр’ївка Дніпропетровської області. Директорка школи згадує, що нова вчителька приїхала на два тижні раніше, ніж було потрібно.
«Ознайомилася з кабінетом, перевірила всі комп’ютери, склала список, що треба замінити або полагодити. Сама зайнялася інтернетом, протестувала сигнал у кожному класі та по суті налагодила його в усіх кутках школи», — розповідає команда ГО.
1 вересня в Юр’ївській школі, з колегою Адріаною
Звісно, не все було безхмарним, вистачало труднощів. Батько Юлі пригадує один із випадків:
«До кабінету інформатики привезли нові комп’ютери. Донька їх вмикати, а там нема операційної системи. Керівництво відправило її до якогось відділу технічної забезпечення обласного департаменту освіти. Юля дзвонить, а їй: „А ви хто?“ — „Вчителька інформатики“ — „Це не рівень. От хай мені зателефонує ваш директор чи, як мінімум, завуч, я розкажу, як написати заявку“. Оце вибішувало її страшенно».
Попри всі перепони Юлі вдалося зробити багато за трохи більш ніж пів року. Вже за місяць вона запропонувала вчителям перейти на Google Classroom для дистанційних уроків. Допомогла створити всім онлайн-кабінети й навчила, як ними користуватися.
«Разом із ще однією учасницею „Навчай“ Адріаною вони зробили акцію збору монет 25 копійок, які вийшли з обігу, але їх ще міг прийняти банк. Зібрані гроші вони передали онкохворим дітям. Також вони ініціювали участь у конкурсі, завдяки якому школа отримала в подарунок спеціальні пластикові контейнери для сортування сміття», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
На одній із нарад з’ясувалося, що багато учнів приходять до школи голодними. Юлія знайшла спонсорів, готових оплачувати обіди дітям, які не могли собі дозволити купувати їжу. Вже коли Юлі не стало, колеги знайшли в її столі з десяток навушників, які вона купила власним коштом, щоб діти використовували їх для навчання.
«Одному хлопцю віддала свій старий телефон, тому що в нього взагалі нічого не було, щоб займатись дистанційно, а собі купила новий, — згадує Ян Здановський. — Школа, в яку її розподілили, за якимось грантом була гарно оздобленою. Був тенісний стіл, але він просто стояв. І Юля за свої гроші купила ракетки, м’ячики, сітку. Шоком для учнів було те, що вона періодично сама ставала грати з ними».
Юля вела математичний гурток і мріяла створити у школі повноцінний кабінет робототехніки.
«Вона сама вчилася користуватися 3D-принтером, опрацьовувала різні схеми друку, чекала на кожен новий елемент обладнання. Остання партія надійшла за півтора тижні до 24 лютого 2022 року», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
«Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги»
Хоча Юля з 14 років жила не вдома, вона досить часто приїжджала до рідних у Харків. Так було й під час канікул у Юр’ївській школі у лютому 2022 року. Сестра Ольга згадує розмову про ситуацію, що гнітила Юлію:
«В неї була учениця, відмінниця, залякана батьками настільки, що займалася самоушкодженням. Коли Юля пішла до керівництва з цією проблемою, їй відповіли: „Батьки заробляють, не п’ють, а в інше не треба лізти“. Це питання так і залишилось невирішеним».
Юля побула вдома кілька днів, коли почалося повномасштабне вторгнення.
«Ти обрала наймирнішу професію на землі — шкільної вчительки. І коли почалася війна, ти два дні буквально металася по дому, тому що хотіла захищати свою країну і свій рідний Харків. Але це, мабуть, єдине, чого ти не вміла — користуватись зброєю». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Батьки вмовляли доньку повернутись до Юр’ївки, де було безпечніше. Друзям, які пропонували виїхати, дівчина відповіла: «Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги».
Вся сім’я Юлі волонтерила. Сама дівчина теж допомагала. Ще з 2015 року вона допомагала проводити свята для дітей-переселенців і викладала математику у фонді «Станція Харків».
«У перші дні повномасштабної війни всі в родині намагалися зрозуміти, що відбувається, до кого долучитися, — згадує сестра Ольга. — Ми в основному почали допомагати цивільним, а в Юлі було бачення, що в першу чергу треба допомогти військовим».
«...на третій день війни ти побачила оголошення, що штабу оборони Харківщини потрібні не тільки військові, а й волонтери. Як і завжди, намагатись вплинути на твоє рішення не мало ніякого сенсу». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Транспорт не ходив, тож Юля вирушила до центру міста пішки. Перші кілька днів поверталась до батьків ночувати. 28 лютого волонтерів поставили перед вибором: або піти додому й більше не приходити, або залишатися в штабі цілодобово. Юля обрала друге.
«Я спитав: «Ти добре подумала?» — «Подумала». Були деякі спроби запропонувати їй інше волонтерство. Але на все вона відповіла:"О, давайте я вам пораджу знайомих" або «Я пошукаю тих, хто може цим зайнятися»«, — згадує Ян Здановський.
Загибель
1 березня 2022 року по центру Харкова поцілили дві російські ракети. Влучили в будівлю обласної адміністрації, де базувався штаб оборони. За даними прокуратури, у той день загинула 31 людина.
Як згадує батько Юлі, буквально за кілька хвилин після вибуху донька написала: «Зі мною все норм».
Юля біля ХОДА після обстрілу 1 березня. Джерело
«Нам вона постійно говорила, що в обладміністрації базувалися і цивільні волонтери (серед яких була вона). А „ті, хто зі зброєю“, нібито були окремо, — каже Ян Здановський. — Потім частина цих людей перетворилися на „Кракен“. Коли вже Юлі не стало, одна з подруг показала їхнє листування. Виявляється, що серед цивільних волонтерів була черга на те, щоб доєднатися до збройного спротиву. Після того першого ракетного удару подруга їй написала: „Слухай, це вже стає зовсім небезпечно! Може, ти все-таки звідти з’їдеш? Підеш кудись в інше місце волонтерити?“ А Юля відповіла: „Ти нічого не розумієш! Після цього прильоту багато людей пішли. І таким чином я дуже сильно просунулася в черзі на отримання зброї. Куди ж я піду, коли такі шанси?“».
У ті дні Юля зазвичай обов’язково писала рідним зранку, а ввечері — вже за можливості, оскільки ночували вони в підвалі, де могло не бути зв’язку. Третього березня о 18:41 дівчина написала подрузі, що в неї все супер і вона волонтерить. А о 18:43 у місті пролунав сильний вибух.
«При тому, що це було далеченько, наш дім трухануло. І я написав доньці в Telegram „пінг“... Зазвичай, коли вона бачила, то відповідала мені „понг“. Отак цей „пінг“ останнім повідомленням і залишився...» — розповідає батько Юлії.
Інформацію, що це був ракетний удар, спочатку ніде не опублікували. Вже потім з’ясувалося, що ракета розірвалася поруч із обласною адміністрацією. До наступного дня родина не панікувала, оскільки чекала на ранкову звістку від Юлі.
«4 березня за нами з батьком приїхав мій чоловік, сказав, що зараз ми їдемо возити іноземного журналіста, — розповідає сестра Ольга. — На той момент у нас вже була дружня тероборона, яка погодилась йому показати деякі місця, але потрібен був перекладач. Поки ми моталися, батьки постійно намагалися додзвонитися до кураторів штабу, де була закріплена Юля. Близько третьої-четвертої години дня ми зрозуміли, що треба їхати на місце. Коли я почула про приліт ракети, зрозуміла, що Юлі немає. В мене не було очікувань, що ми знайдемо її живою. Батьки сподівалися. До останньої хвилини».
Наступного дня в приміщенні, де ночували волонтери, знайшли Юлин наплічник.
«Після цього надії фактично не залишилося, — ділиться Ян Здановський. — Але весь цей час у штабі не мали інформації про те, куди відвезли тіла загиблих. Зараз я розумію, що наша дитина також могла опинитися в тій траншеї (у 2022 році на 18 кладовищі у Харкові виявили масові поховання понад 1000 людей — ред.), якби не одна знайома, яка якимось дивом знайшла контакти в морзі. Вона подзвонила нам наступного дня і сказала, що є неопізнане тіло з примітним перснем».
7 березня Юлю впізнали рідні за фотографіями.
«Важливо, що 15 березня ми забрали Юлю. Те, що я побачив у той день, — просто пекло. Співробітники моргу по 10 хвилин ходять подвір’ям у пошуках потрібного тіла, перекладають мішки з місця на місце, поки родичі чекають», — говорить Ян.
За словами мами Юлі Олени Винник, вони хотіли б, щоб була вшанована пам’ять усіх волонтерів, які загинули третього березня. Поки що встановлені імена тільки сімох людей із приблизно десяти.
Алея пам’яті волонтерів у Харкові
Не хотіла в Гарвард, хотіла стати міністеркою освіти в Україні
Коли на врученні дипломів Юлі побажали стати професоркою Гарварду, вона відповіла: «Не хочу бути професоркою і не хочу до Гарварду, а от міністеркою освіти в Україні стати згодна». В інтерв’ю напередодні від’їзду до Юр’ївки дівчина говорила, що хоче сприяти змінам на глобальному рівні.
«...я бачу системні проблеми зі шкільною освітою в Україні. (...) Але щоб розв’язувати проблеми українських шкіл, треба спочатку добре в них розібратися, уявляти, як виглядає школа „зсередини“, з якими труднощами стикаються вчителі в своїй роботі. І найкращій спосіб це зробити — попрацювати декілька років у школі». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай»
За життя Юля вміла вести людей за собою. Сила й яскравість її особистості продовжує надихати і сьогодні.
За чотири місяці після загибелі Юлії українська математикиня Марина Вязовська отримувала медаль Філдса. В своїй промові вона згадала Юлію Здановську:
«Вона була людиною, сповненою світлом, і її великою мрією було викладати математику дітям в Україні».
У пам’ять про дівчину Massachusetts Institute of Technology заснував освітній проєкт Yulia’s Dream для талановитих старшокласників із України, а Ягеллонський університет — стипендію для студентів факультету математики та інформатики. В Україні проходить олімпіада для 5–7 класів імені Юлії Здановської.
Із 2022 року у Києві є вулиця Юлії Здановської (колишня Ломоносова).
«Це тама сама вулиця, на яку вони з ліцею бігали по смаколики, і де розташований гуртожиток КНУ. Юля ходила цією вулицею сім років — третину свого життя, тепер нею ходять нові покоління студентів КНУ», — додає Олена Винник.
Фото: Василина Борисюк
Спогади
«Мене навіть не здивувала ідея Юлі піти волонтерити в Харківську ОДА. Я не намагалась її відмовити, бо український опір, особливо тоді, тримався на людях, які безстрашно йдуть і просто роблять те, що треба робити. Напевне, ми обидві розуміли, що вона — одна з цих людей, і відмовляти її зараз контрпродуктивно. Загалом, я боюсь забагато чого, вона — боялась замало і була єдиною людиною, яку я постійно просила звідкись злізти, бо мені аж фізично страшно за неї. А вона не злазила». Василина Борисюк, подруга й колега
«Це була людина, яка боролася за справедливість, постійно крок за кроком змінювала світ. Це складно пояснити, треба було бачити на власні очі її енергію, кожен конкретний випадок. Як вона тягла нагору важкі речі бабусям у переході, як спонтанно залишалася після занять на кілька годин, почувши від однокурсниці, з якою перед тим ніколи не спілкувалася: „Я не розумію, як програмувати на Python“». Аліна Ян, подруга
«Юля була надзвичайно доброю, чуйною і турботливою. Завжди готовою до пригод, з гарним, хоч і трохи специфічним, почуттям гумору.
Мій найбільш яскравий спогад про неї — традиція викладачів „Кванти“ ходити ввечері після занять на дитячий майданчик неподалік, купувати морозиво і обговорювати все на світі, сидячи по краях пісочниці. Секцію з програмування, яку Юля розбудувала з нуля, вона згодом передала мені. Звісно, програма змінюється, але в основі, особливо для наймолодших груп, досі всі завдання, придумані нею. Вірю, що колись друзі, колеги й учні Юлі зможуть втілити її мрії в життя» Денис Щербак, друг і колега
«Юля була світлою, фантастично чесною і живою людиною, вона випромінювала енергію. За її відкритістю стояли принциповість, глибина і справжня, не по-юнацьки доросла відповідальність.
Про Юлю дуже важко говорити в минулому часі. Бо коли згадуєш її, передусім думаєш не лише про втрату, а й про масштаб можливого майбутнього. Вона могла стати сильною науковицею чи програмісткою. Але вона обрала шлях організаторки освітніх змін. Вона була як сонечко — рудоволоса, яскрава, натхненна. Її загибель — це наш невимовний біль.
Найкраще, що ми можемо робити сьогодні, — це продовжувати ті речі, які були для неї важливими: підтримувати талановиту молодь, розвивати математичну освіту, давати дітям із різних міст і сіл можливість отримати сильні знання, берегти чесність і свободу. Саме за таку Україну Юля жила. І саме таку Україну вона хотіла бачити». Оксана Безущак, деканка механіко-математичного факультету КНУ
«Світ її бачить як математикиню, а я її бачу як людину. Для мене математика — це просто її частина. Якщо ж таки говорити про глобальний контекст, як на мене, ключовим було саме бажання змін. Це могла бути математика, фізика, українська мова — не має значення.
Я особисто нею захоплювалася, бачила в ній приклад того покоління, яке ми чекали: сучасного, сміливого, готового боротися за свої права. Вони першими пішли до лав Сил оборони, частина загинула. Але багато все одно залишилися, і це покоління, на мою думку, має сили, наснагу та розуміння, як зрушити цей світ у правильному напрямку». Ольга Винник, сестра
«В тебе було все: безмежна щирість і неймовірної широти душа, частинки якої ти щедро роздавала всім навколо тебе. Розум, якого я навіть побоювалась, бо розуміла не більш як третину, коли ти розповідала, чого навчаєшся і які математичні задачі розв’язуєш. І просто дівоча краса. (...) Твоє життя було коротким і яскравим. Я впевнена, що цей спалах буде і далі світити багатьом людям». Олена Винник, мама Юлії
4 травня 2026 року мама Юлі написала у фейсбуці:
«...Знов квітне твоя магнолія... Але ти не загадаєш бажання і не задуєш 26 на торті, як мало б бути. З Днем народження, наше золоте руде сонечко Юлія».

Дедалі частіше від російських ударів страждають житлові будинки. Від початку повномасштабного вторгнення лише у Києві понад 3500 будинків зазнали пошкоджень різного ступеня.
Держава компенсує частину витрат на ремонт чи відбудову знищеного житла, але з отриманням цих коштів іноді виникають проблеми. Повністю поремонтувати квартиру чи відбудувати будинок за гроші, які виділяються з програми «єВідновлення», мало кому вдається.
З придбанням нового житла теж є труднощі — через стислі терміни людям важко знайти продавців, тож доводиться обирати з небагатьох доступних варіантів на ринку. Крім того, компенсація не покриває реальної вартості знищеної оселі.
DOU зібрав три історії айтівців, у яких виникали проблеми під час оформлення компенсацій за пошкоджене чи зруйноване житло. Також поспілкувалися з правозахисниками й дізналися, як законодавство регулює подібні ситуації.
— Які проблеми виникають при оформленні компенсації. Історії айтівців— Як надається компенсація за пошкоджене житло— Що робити, якщо житло зруйноване— Чи передбачена компенсація за оренду житла— В яких регіонах найбільше заяв на компенсацію
🔑 Які проблеми виникають при оформленні компенсації. Історії айтівців
Олександр Вітер, Senior Python Developer at SoftServe (Одеса)
Моя квартира постраждала двічі з дуже невеликим інтервалом між влучаннями. Вперше — 13 січня 2026 року. Тоді шахед впав у дворі нашого п’ятиповерхового будинку (моя квартира на 4 поверсі). Від вибуху постраждали гаражі у дворі, повилітали вікна майже у всіх квартирах. У когось лише скло, а в декого й рами.
Після першого прильоту ситуація була неприємна, але не критична — ми могли замінити вікна, прибрати скло й загалом жити далі. Але рівно за два тижні, 27 січня, сталося друге влучання. Шахед поцілив прямо в будинок між 1 і 2 поверхами. Почалась пожежа.
На щастя, ніхто не постраждав. Але декілька квартир були повністю зруйновані. У моїй квартирі були пошкоджені вхідні двері, меблі, сантехніка, каналізаційні труби, батареї опалення, був знищений балкон, а по підлозі, стінах та стелі пішли великі тріщини.
В обох випадках біля будинку був розгорнутий оперативний штаб від місцевої влади, де можна було залишити свої контактні дані для отримання допомоги. Вони допомагали лише забити вікна дошками та надавали інші будівельні матеріали для ліквідації найкритичніших наслідків (будівельну плівку, цвяхи, монтажну піну і т.д.).
Будинок Олександра після атаки
І після першого, і після другого прильотів я створив заявку в «Дії» про пошкоджене/зруйноване житло. Більшість документів, необхідних для отримання заявки, підтягнулися автоматично.
А от для інших органів місцевого рівня [йдеться про ЦНАП та комісію місцевої ради, яка складає акт і визначає ступінь пошкодження, Ред. ] треба було мати такі документи:
копію паспорта (як мінімум сторінки 1 і 2 та сторінка з пропискою);копію ідентифікаційного коду;витяг з реєстру держмайна про право власності на об’єкт нерухомості;витяг про місце реєстрації (по суті та сама прописка, але окремим документом);фотографії пошкодженого майна у чорно-білому форматі на аркушах А4;довідку з банку з інформацією про банківський рахунок, куди переведуть гроші на відновлення житла.
Із чим була проблема
Заявку розглянули впродовж 25–30 календарних днів. Але ситуація виявилася непростою. Комісія визнала нашу частину будинку аварійною, непридатною до експлуатації та такою, що потребує відновлення.
Станом на липень 2026 року тривав тендер на вибір будівельної організації. До завершення цих робіт власникам заборонили робити ремонт у квартирах, оскільки поки невідомо, наскільки масштабним буде відновлення. У найгіршому випадку частину будинку доведеться розібрати й звести заново. Чітких строків завершення робіт немає — може бути від кількох місяців до року чи довше.
Окремо до кожної квартири приходила комісія програми «єВідновлення», яка оцінювала збитки за спеціальним чек-листом. При цьому не враховували пошкоджені меблі, побутову техніку та інші особисті речі — лише вікна, вхідні двері, унітаз, бойлер або газовий котел і батареї опалення.
Через невизначеність щодо обсягу відновлювальних робіт комісія призупинила розгляд заявки й поки не визначила розмір компенсації. За останньою інформацією, повторна оцінка має відбутися після відновлення будинку та отримання дозволу на внутрішні ремонтні роботи. Лише після цього визначать суму компенсації, яку потрібно буде використати протягом 12 місяців із моменту нарахування.
Найбільша проблема для мене — це невизначеність. Я не знаю, скільки ще доведеться чекати, перш ніж можна буде розпочати ремонт і знову жити у власній квартирі. У нашому випадку квартири формально залишилися у власності, але непридатні для життя.
Тому всі мешканці будинку змушені орендувати житло
Мене підтримав роботодавець — компанія SoftServe. Після першого прильоту компанія допомогла грішми на заміну вікон, а після другого відкрила збір і також долучилася фінансово. Загалом я отримав майже 200 тисяч гривень допомоги. Не менш важливою була й психологічна підтримка від колег, друзів і небайдужих людей.
Підсумовуючи, можу сказати, що в такій ситуації найважливіше — усвідомити, що ти зберіг найцінніше: власне життя. Матеріальні втрати з часом можна відшкодувати, купити нове житло чи речі. Головне — залишитися живим.
Вцілілий плакат з квартири Олександра
Чи буде компенсація, якщо будинок визнали аварійнимПорядок надання компенсації за програмою «єВідновлення» визначає постанова Кабінету Міністрів № 381. Компенсацію за пошкоджену квартиру не призначають, якщо будинок потребує капітального або реставраційного ремонту місць загального користування — наприклад, під’їзду, сходів чи ліфта, пояснює провідний юрист з регіональної координації благодійного фонду «Право на захист» Павло Сніжко.За законом комісія має розглянути заяву протягом 30 календарних днів. Однак якщо багатоквартирний будинок потребує капітального ремонту, рішення про компенсацію зазвичай відкладають до завершення цих робіт.«Після завершення ремонту власник пошкодженої квартири має право звернутися по компенсацію за програмою „єВідновлення“», — пояснює юрист.До слова, навіть якщо під час відновлення будинку демонтують аварійну секцію, це не означає, що статус квартири зміниться на «зруйнована». Якщо сам будинок можна відновити, квартира й надалі вважається «пошкодженою».У такій ситуації, за словами Павла Сніжка, власник має вимагати від органів влади завершити відновлення будинку.Важливо! Якщо житло було пошкоджене двічі, як в Олександра, кінцевий розмір компенсації може змінитися. Тому в таких випадках треба подавати нову заяву через «Дію». Комісія ще раз обстежить житло, визначить обсяг нових пошкоджень і розрахує суму компенсації з урахуванням уже зробленого ремонту.Якщо за попередньою заявою компенсація ще не була використана, заявнику спочатку потрібно:— закрити спеціальний рахунок «єВідновлення» (банк поверне невикористані гроші державі);— пройти верифікацію використання попередньої компенсації;— після завершення верифікації подати нову заяву щодо повторного пошкодження.Саме на підставі акта верифікації та результатів нового обстеження комісія визначає розмір нової компенсації.
Олена Поліщук, User Research Lead & CX Strategist (Київ)
У мене приватний будинок у садовому товаристві у межах Києва, на Берківцях. 1 липня під час масованого обстрілу ми з дітьми були вдома. В нашому будинку немає належного укриття, а підвал з одним виходом ми вважаємо небезпечною пасткою, тому просто перейшли до більш захищеної кімнати на першому поверсі.
Ми чули, як збивають ракети, аж ось одна з них поцілила неподалік — близько 170 метрів. Вже після обстрілу я вийшла на вулицю й оглянула пошкодження. Ми нарахували чотири розбитих вікна, на кухні розбився скляний посуд, а на альтанці з пазів повиривало плексиглас. Однак у моїх сусідів пошкодження були серйозніші: в епіцентрі вибуху будинки зруйновані, одна людина загинула. Приїхали швидка і пожежна, ми допомогли їм зорієнтуватися, якою вулицею проїхати. Зателефонувати нікуди не могли — зв’язку не було через роботу РЕБ, потім ще й зникло світло. Вночі ми бачили уламки на дорозі.
Наступного дня ми почали з’ясовувати, куди звертатися і які документи оформлювати. Біля місця прильоту працював намет із представниками різних служб, але чіткого алгоритму дій не було: кожен пояснював лише свою частину.
Поліція займалася лише фіксацією воєнного злочину. Правоохоронці попросили копії документів на право власності, яких у мене із собою не було, тож зрештою я лише подала заяву.
Пізніше приїхали працівники СБУ, які фотографували пошкодження та записували відео. Працівниць ЦНАПу мені довелося шукати самій — ніхто не обходив будинки й не перевіряв, чи потрібна людям допомога, хоча в районі живе багато літніх людей.
Пізніше благодійні організації привезли плівку та панелі для вікон. Я також просила додатково оглянути територію, адже в мене діти, і було важливо переконатися, що вулиця безпечна. Але мені відповіли, що саперів викличуть лише в тому разі, якщо ми самі знайдемо якийсь підозрілий предмет.
Ключова проблема
У ЦНАПі мені пояснили, що оскільки будинок розташований у садовому товаристві, компенсація не передбачена. Мені незрозуміла така логіка: будинок від цього не перестав бути будинком, ми так само втратили майно й зазнали збитків. Чому для квартир чи житлових будинків у межах міста компенсація можлива, а для садових товариств — ні? Наш будинок офіційно зареєстрований, перебуває у власності, газифікований, є всі документи й записи в реєстрах. Один із сусідів, у якого житло дуже сильно постраждало, теж був шокований, адже щойно ввів його в експлуатацію.
Також нам сказали, що голова садового товариства має взяти на себе організацію процесу: скласти акт про обстеження, зібрати заяви від мешканців і подати їх до міста. Але наш голова сказав: «Я цим займатися не буду». У нас пошкоджено чотири вікна, і ми можемо дозволити собі замінити їх самостійно. Але поруч живуть літні люди, і я не впевнена, що вони зможуть зробити те саме.
Найбільше бракує чіткого алгоритму дій. Ми таки подали заяву через програму «єВідновлення». У застосунку «Дія» все працює непогано, але є нюанс: спочатку потрібно відкрити спеціальну картку, а вже потім подавати заяву. Інакше система дозволяє пройти всі етапи, але кошти не нараховують і не пояснюють, чому. Якщо ж спочатку відкрити картку, процедура проходить дуже швидко. Поки що ми чекаємо на розгляд заявки.
Найбільше мене вразила не відсутність компенсації, а ставлення людей, які мали допомагати. Не було ні чітких інструкцій, ні нормальної комунікації — на будь-яке запитання відповідали: «Не знаємо». Жодних контактів нам не залишили, і мої дані теж ніхто не записував.
Чи мають право на компенсацію власники садових/дачних будинківПавло Сніжко пояснює, що власники садових і дачних будинків мають право на компенсацію, якщо право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав. Також компенсацію можуть отримати члени житлових кооперативів, які викупили таке житло.Процедура компенсації тут така ж, як для власників квартир чи будинків. Окремо юрист спростував тезу, що голова кооперативу має взяти на себе подання документів:«Закон не зобов’язує голову кооперативу обстежувати пошкоджене чи знищене внаслідок війни майно або подавати інформацію до Реєстру пошкодженого та знищеного майна. Щоб скласти акт обстеження, треба звернутись до комісії при місцевій раді», — пояснює Павло Сніжко.Адвокат Іван Щеглаков звертає увагу на іншу проблему: часто при отриманні компенсації за пошкоджений або знищений садовий будинок причиною відмови стають проблеми з документами.«Наприклад, будинок міг бути оформлений у документах не як житловий, а як господарська споруда. Або юридично він належить садовому товариству, а людина є власником не самого будинку, а лише частки в цьому товаристві.З моєї практики скажу, що 90% будинків в дачних та садових товариствах і кооперативах часто взагалі нормально юридично не оформлені як нерухоме майно, тому і можуть бути відмови», — каже Іван Щеглаков.
Володимир Шиманський, Senior Engineer (Ірпінь)
У 2020 році я купив будинок-дуплекс в Ірпені. У 2021 році ми зробили ремонт і наприкінці року заселилися. На початку 2022-го, під час окупації міста, будинок був знищений після прямого влучання, ймовірно танкового снаряда або міни. Дім загорівся, пожежні не могли працювати через бойові дії, а сусіди не мали змоги допомогти, тому він повністю згорів.
На щастя, всі основні документи на будинок — технічний паспорт, документи про право власності та інші важливі папери, — були зі мною. Якби вони згоріли разом із будинком, довелося б витратити багато часу на їхнє відновлення. Тому я раджу не зберігати документи в тому самому житлі, яке може постраждати. Краще залишити їх у родичів або в іншому безпечному місці.
Будинок Володимира після атаки
Заяву на компенсацію я подавав після звільнення Ірпеня. Сам механізм запрацював не відразу — у 2022 році, коли будинок був знищений, такої процедури ще не існувало. Її запровадили у 2023 році, і правила не раз змінювалися. Оскільки іншого житла у мене не було, ми з дружиною та двома дітьми понад півтора року орендували квартиру.
Для отримання компенсації я приніс у ЦНАП усі документи — техпаспорт, документи про право власності та інші матеріали. Працівники все перевірили й оформили житловий сертифікат. Уже після цього він з’явився в застосунку «Дія».
Сам сертифікат — це не гроші, а лише зафіксована сума компенсації, тобто оцінка збитків. Щоб отримати ці кошти, потрібно окремо подати заявку на їх використання. Після цього людина потрапляє в чергу — є пільгова і загальна. Коли держава отримує фінансування, кошти розподіляють між заявниками відповідно до цієї черги.
Проблема інфляції та пошуку нового житла
Компенсацію виплатили лише за будинок: земельна ділянка юридично не вважалася пошкодженою. Її розмір визначають за формулою, яка враховує лише площу знищеного житла та район його розташування. Вартість ремонту, майна та інших збитків до розрахунку не входить.
Збитки становили щонайменше $160 тисяч, тоді як компенсація — близько $110 тисяч
Вона була зафіксована у гривні, тому за півтора року очікування через зростання цін на нерухомість і зміну курсу валют її реальна купівельна спроможність суттєво зменшилася. Навіть після індексації компенсація фактично покрила лише «коробку» будинку — приблизно половину його реальної вартості.
Після отримання сертифіката потрібно було за 30 днів знайти нове житло. Якщо не встигаєш цього зробити, доводиться знову ставати в чергу. Через це довелося звернутися до рієлтора, адже багато продавців не погоджувалися працювати із житловими сертифікатами. Продавцям це не вигідно, адже ці кошти потрібно зняти, та й у банках є ліміти на зняття готівки та купівлю валюти.
Я розглядав кілька варіантів: доплатити власні кошти, скористатися програмою «єОселя» або купити дешевше житло. Водночас залишок компенсації після купівлі дешевшого житла анулюється, а нерухомість, придбану за сертифікатом, не можна відчужувати протягом п’яти років.
У підсумку я обрав готову до проживання квартиру у Вишневому, вартість якої була максимально наближена до суми компенсації. Це дозволило уникнути кредиту й додаткових витрат, але стало компромісом — квартира значно менша за будинок, який ми втратили.
Вцілілий малюнок з будинку Володимира
Чи індексується компенсація і як регулюється пошук житлаРозмір компенсації визначають один раз за формулою, яка враховує площу знищеного житла та вартість одного квадратного метра. Якщо під час очікування виплати зростають ціни на нерухомість або змінюється курс валют, перерахувати суму сертифіката неможливо. Закон не дає такої можливості.Павло Сніжко пояснює, що продовжити 30-денний строк, протягом якого потрібно купити нове житло, не можна навіть через форсмажорні обставини. У такому разі потрібно повторно подати заяву на бронювання коштів. Для більшості заявників повторне бронювання відбувається у загальному порядку електронної черги. Виняток — пільгові категорії (військові, люди з інвалідністю внаслідок війни, багатодітні сім’ї та інші). Закон гарантує їм пріоритет під час повторного подання заявки. Сам сертифікат залишається чинним протягом п’яти років.Труднощі з пошуком продавця — це проблема, розв’язання якої в законі немає. Продавця не можна зобов’язати продати житло за житловий сертифікат. Цивільний кодекс гарантує свободу договору, тому власник нерухомості сам вирішує, кому і на яких умовах продавати житло.Обмеження Національного банку на зняття готівки (сто тисяч гривень на добу) поширюються і на гроші, отримані за програмою «єВідновлення». Саме через це частина продавців відмовляється працювати із житловими сертифікатами.Юрист додає, що хоча житловий сертифікат можна поєднати з програмою «єОселя» і використати як перший внесок за іпотекою, це не скасовує п’ятирічної заборони на продаж житла, придбаного за сертифікатом.Закон не передбачає винятків чи можливості достроково зняти таке обмеження, навіть якщо сім’я доплатила власні гроші або скористалася програмою «єОселя». За словами Павла Сніжка, ця норма покликана запобігти зловживанням із державною компенсацією та забезпечити рівні умови для всіх отримувачів допомоги.
📌 Як надається компенсація за пошкоджене житло
За законом, компенсація видається через державну програму «єВідновлення». Отримати її можна, якщо:
житло було пошкоджене через бойові дії після 24 лютого 2022 року;розташоване на неокупованій території, де не ведуться активні бойові дії;житло можна відновити;власник ще не відремонтував його власним коштом.
Щоб отримати компенсацію, потрібно спершу зафіксувати пошкодження. Міністерство відновлення рекомендує власникам насамперед повідомити ДСНС та Національну поліцію, щоб вони задокументували обстріл.
Після цього власникам треба подати повідомлення про пошкоджене або знищене майно через «Дію», ЦНАП або нотаріуса.
Після подання заяви місцева рада формує комісію, яка обстежує квартиру чи будинок і вирішує, скільки коштів виділити. Якщо житло можна відремонтувати, власник отримує компенсацію через програму «єВідновлення». Для цього треба відкрити спеціальний рахунок в обному з банків-партнерів програми.
Гроші надходять на спеціальну картку. Їх можна використати лише купівлю будівельних матеріалів або послуги з ремонту. Якщо комісія призначить виплату від 200 тис. грн, її буде розділено на дві частини. Під час першої виплати власник отримає 70% суми, решту — під час другої. Щоб отримати другу виплату, знадобиться подати звіт про проміжні роботи та куплені матеріали в застосунку або на порталі Дія.
Які бувають ступені пошкодження:
🟡 Категорія А — незначні пошкодження, як-от вибиті вікна, вхідні двері, пошкодження покрівлі, окремих інженерних мереж або внутрішнього оздоблення. У такому разі передбачена компенсація до 200 тисяч гривень. Ці гроші приходять одним платежем, і власник квартири має рік, щоб їх використати. Невитрачений залишок автоматично повертається.
🔴 Категорія Б — суттєві пошкодження. Наприклад, серйозні руйнування даху, перекриттів, несучих стін, сходових кліток, значні пошкодження інженерних мереж або випадки, коли для відновлення потрібен капітальний ремонт. Для житла зі значними пошкодженнями максимальний розмір компенсації становить:
до 350 тисяч гривень — для квартир;до 500 тисяч гривень — для приватних будинків.
Важливо, що розрахуватися отриманою сумою можна лише за певну категорію товарів у переліку магазинів та компаній, що є учасниками програми. Вивести кошти в готівку неможливо. Переглянути перелік підрядних компаній можна за посиланням.
Термін використання коштів:
12 місяців — якщо компенсація становить до 200 тис. грн.18 місяців — якщо компенсація перевищує 200 тис. грн. Перший платіж потрібно використати протягом 12 місяців.
📌 Що робити, якщо житло зруйноване
За знищене житло можна отримати компенсацію одним із двох способів:
Житловий сертифікат — для купівлі нового житла.Грошову компенсацію — для самостійного будівництва нового будинку.
Житловий сертифікат видають за житло, яке комісія визнала повністю зруйнованим і таким, що не підлягає відновленню. За його допомогою можна придбати новий будинок або квартиру. Важливо, щоб право власності на житло було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав (ДРРП).
Сума компенсації розраховується за спеціальною формулою. Вона враховує середню вартість квадратного метра житла в Україні, регіональний коефіцієнт (наприклад, якщо житло було у Києві чи Львові, де квадратний метр дорожчий, коефіцієнт буде вищим), а для квартир — також рік забудови та кількість кімнат.
Абсолютного загального максимуму у гривнях немає. Але діють обмеження за максимальною площею нерухомості — до 150 кв. м для квартир та до 200 кв. м для будинків.
Як податися на компенсацію за зруйноване житло:— Подайте повідомлення про знищене майно через «Дію».— Подайте заяву на компенсацію у ЦНАП.— Дочекайтеся рішення комісії.— Якщо отримуєте сертифікат — забронюйте кошти в «Дії», оберіть житло та укладіть договір у нотаріуса.— Якщо отримуєте кошти на будівництво — зареєструйте початок будівельних робіт і подайте в «Дії» заяву на перший платіж.Кошти за сертифікатом держава перерахує безпосередньо продавцю житла. Сповіщення про готовність сертифіката надійде в застосунок Дія та на портал Дія, якщо подавали заяву там. Електронний сертифікат буде автоматично надіслано й збережено в Реєстрі пошкодженого та знищеного майна.
Сертифікат діє протягом 5 років з моменту отримання
Використати сертифікат можна на придбання майна на первинному чи вторинному ринку, інвестувати кошти в обʼєкт на етапі будівництва або використати як перший платіж для державної іпотечної програми єОселя.
Якщо ж ви отримуєте кошти на будівництво, виплата надходить у два етапи — по 50% від суми компенсації. Щоб отримати другий платіж, потрібно розпочати будівництво, підтвердити використання першої частини коштів і зареєструвати проєктну документацію.
Ці кошти можна витратити на:
будівельні матеріали;будівельні роботи;розробку проєктної документації.
Використати компенсацію можна лише в компаній та магазинів, які беруть участь у програмі "єВідновлення«.Право на компенсацію мають власники квартир, приватних, садових і дачних будинків, в тому числі недобудованих.
❓Чи передбачена компенсація за оренду житла
Іноді чекати на отримання компенсації доводиться більше року. Тому люди часто вимушені орендувати тимчасове помешкання. Держава не компенсує оренду в таких випадках. Виняток — деякі категорії вимушених переселенців, які можуть отримувати субсидії на оренду житла. Зокрема ті, хто виїхали з територій бойових дій або окупації, не мають придатного для проживання житла й уклали договір оренди.
Водночас органи місцевого самоврядування можуть запроваджувати власні програми підтримки, пояснює адвокат Іван Щеглаков. Правила надання компенсації від місцевої влади різняться в різних громадах.
«Наприклад, у Києві передбачена одноразова виплата 40 тисяч гривень та щомісячні виплати 20 трисяч гривень протягом не більш ніж одного року», — наводить він приклад.
Подати таку заяву можна онлайн через «Київ Цифровий» або особисто в ЦНАПі. Потрібні паспорт, ІПН, документи на право власності, підтвердження пошкодження житла, реквізити банківського рахунку (IBAN), а якщо житло має кількох власників — письмова згода співвласників.
Схожа програма допомоги працює в Одесі, де постраждала квартира Олександра Вітра.
«Одеська міська рада затвердила Положення про порядок надання адресної матеріальної допомоги громадянам, житло яких постраждало внаслідок збройної агресії РФ проти України на території Одеси у межах міської цільової програми „Незламна Одеса“. Це адресна матеріальна допомога із міського бюджету на покриття витрат, пов’язаних із вимушеною орендою житла. Її надають на строк до 12 місяців», — розповідає юрист Павло Сніжко.
Розмір допомоги залежить від кількості кімнат в орендованому житлі:
однокімнатна квартира — до двох прожиткових мінімумів;двокімнатна — до трьох;трикімнатна — до чотирьох прожиткових мінімумів на місяць.
Для отримання допомоги потрібно звернутися до районної адміністрації Одеської міської ради із заявою, документами на пошкоджене житло, актом обстеження, договором оренди та реквізитами банківського рахунку. Водночас програма не поширюється на власників іншого житла в Одесі, і орендувати житло за ці гроші можна тільки в межах міста.
Подібні програми є і в інших регіонах. Наприклад, у Запоріжжі надають щомісячну грошову допомогу для мешканців, чиє житло було зруйноване або стало непридатним для проживання через обстріли. Вона передбачає виплату 10 тис. грн на місяць. Від початку дії програми допомогу вже отримали 1087 мешканців на загальну суму понад 184 млн грн.
У Дніпрі власники та офіційні орендарі пошкодженого або зруйнованого житла можуть отримати допомогу з міського бюджету, якщо їм відмовили в компенсації за програмою «єВідновлення». Для цього потрібно звернутися до управління соцзахисту із заявою та пакетом документів.
🔼 Найбільше ударів — по житловій забудові
Станом на червень 2026 року у Реєстрі пошкодженого та знищеного майна зафіксовано понад 342 тисячі об’єктів, пошкоджених або знищених внаслідок російської агресії. Загалом українці подали понад 220 тисяч заяв на компенсацію за пошкоджене житло та понад 151 тисячу заяв — за знищене.
За програмою «єВідновлення» компенсацію вже отримали 206 тисяч власників житла на загальну суму 103,9 млрд грн. Із них понад 138 тисяч отримали кошти на ремонт пошкодженого житла, а понад 65 тисяч — житлові сертифікати на придбання нового житла.
Найбільша кількість звернень — з Донеччини, Харківщини та Київщини. У самому Києві від початку повномасштабного вторгнення майже 19 000 власників житла отримали компенсацію для відновлення осель, і майже 8500 — житлові сертифікати. Станом на кінець 2025 року киянам виплатили майже 690 млн грн компенсацій за пошкоджене та знищене майно за держпрограмою «єВідновлення» (зокрема, за знищене майно — понад 176,3 млн грн).
Однак нове житло за сертифікатами у столиці купувати не поспішають. Зокрема — через дорожчу вартість та постійні обстріли. Нерухомість у Києві придбали лише близько 2600 сімей (станом на червень 2026).
На початку липня видання Texty розповіло, як змінювалася тактика російських атак на столицю. Показово, що найбільше влучань (станом на 15 червня 2026 року) було саме по житловій забудові — 290. Якщо протягом 2022–2024-го житлова забудова Києва зазнавала близько 30 влучань щороку, то у 2025-му було вже 130. А за перші шість місяців 2026-го було ще 72 таких влучання.
Графік видання Texty

Через наслідки російських ударів та відсутність фінансування на ремонти частина столичних шкіл може не відкритися 1 вересня. За словами депутата Київради Андрія Вітренка, місцева влада досі не скликала сесію для виділення необхідних коштів.
Про це Андрій Вітренко ексклюзивно розповів в ефірі програми "Київський час".
У Києві не ремонтують школи після прильотів
Значна частина освітніх закладів столиці ризикує не розпочати роботу вчасно. Головною причиною є пошкодження будівель внаслідок російських атак та зволікання з вирішенням проблеми на рівні міської влади. Про такі ризики в ефірі програми "Київський час" попередив депутат Київської міської ради Андрій Вітренко. За його інформацією, на відбудову навчальних закладів досі не спрямовано бюджетних коштів, а спеціальна сесія міськради для подолання цієї кризи не збирається: "Це одна з причин, коли треба було збирати позачергову сесію", — наголосив політик.
 
Він навів приклад Дарницького району, де мешкає сам. За його словами, лише в цьому районі є 16 шкіл, які зазнали серйозних руйнувань після російських бомбардувань.
"І я впевнений, що якщо нічого не робити, то ці 16 шкіл не відкриють свої двері 1 вересня. Тому я вбачаю загрозу для багатьох шкіл міста Києва, для системи освіти міста Києва не розпочати вчасно, не розпочати якісно новий навчальний рік", — зазначив Вітренко.
Окремо представник Київради розкритикував ситуацію з безпекою, зокрема підготовка укриттів. На його переконання, прифронтові регіони, як-от Харківщина чи Чернігівщина, вже адаптувалися до тривалих, іноді 20-годинних тривог. Там місцеві адміністрації знайшли відповіді на те, як організувати довезення та харчування дітей у таких екстремальних умовах. Зважаючи на такі шалені безпекові виклики, Вітренко має сумніви, що Київ та його заклади освіти повною мірою готові до осіннього старту навчання.
Як писали раніше Новини.LIVE, в Києві є низка гострих проблем зі створенням укриттів та фінансуванням ремонтних робіт для енергетичної стабільності міста. Так за словами політолога Андрія Ковальова, більшість загиблих від ворожих атак у Києві стають жертвами не прямих влучань боєприпасів, а смертоносних уламків, від яких здатні вберегти елементарні наземні укриття тому він закликав міську владу переймати досвід прифронтових Харкова та Херсона.
Також триває активна підготовка столиці до зимового періоду та виконання Плану стійкості, який нібито вже виконали більш ніж наполовину. У киян залишаються побоювання щодо стабільності подачі опалення.
Доповнюючи цю проблематику, економіст і фінансовий аналітик Олексій Кущ звернув увагу на дві критичні проблеми Києва: неврегульованість питання безперешкодного допуску мешканців до підземних паркінгів під час тривог та повну відсутність будівництва сучасних централізованих сховищ, здатних гарантувати посилений захист від ракетних загроз.

Обговорюємо у випуску такі теми:
чи стали українці менше користуватися автівками після подорожчання пального;
чому удари України по російських НПЗ ефективні навіть попри те, що росіяни швидко відновлюються;
що по тіньовому ринку палива та як уникнути неякісного бензину.
Ангеліна Завадецька: Привіт, ви слухаєте або дивитеся подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки «ПриватБанку». Мене звати Ангеліна Завадецька, я комунікаційна менеджерка ЦЕС.
Максим Самойлюк: А я Максим Самойлюк, старший економіст ЦЕС. І з нами сьогодні Сергій Куюн, директор консалтингової групи «А-95». Говоритимемо про стан ринку пального. Сергію, вітаю! 
Сергій Куюн: Добрий день, дякую за запрошення.
Максим Самойлюк: Світовий ринок нафти «ковбасить» уже пів року. Як ви оцінюєте ситуацію зараз? Порівняно з березнем найгірше вже позаду, чи ми досі в дуже небезпечній точці? І загалом, світовий ринок став стабільнішим, чи принципово нічого не змінюється?
Сергій Куюн: Ні, насправді турбулентність дуже висока. І зараз, до речі, ситуація навіть гірша, ніж була навесні. Чому? Тому що в березні — як завжди і традиційно у всьому світі — мертвий сезон споживання пального, і були високі запаси. А що сьогодні?
Сьогодні навпаки: попит максимальний за рік. Так буває щороку, і триватиме це до кінця вересня.
А запаси, навпаки, мінімальні, бо їх просто «з’їли» навесні. Штати, зокрема, — ви, мабуть, бачили, читали, — виснажили свої запаси, здається, до 40-річного мінімуму. Американці добре заробили навесні: вони, фактично, врятували Європу — за гроші, звісно, і чималі. Заробили дуже добре, але тепер запасів немає.
Поповнити їх не встигли, бо перемир’я тривало лише в червні, а за сам червень ніхто нічого особливо не робив. Тож сьогодні маємо високе споживання, мінімальні запаси — і кінця-краю цій історії поки не видно.  Тому ситуація доволі тривожна.
Ангеліна Завадецька: Чи можна сказати, що Україні найважче — зважаючи на війну, відсутність повноцінного доступу до морських портів, залежність від сусідніх країн? І наскільки вразлива Україна через те, що вона фактично в кінці європейських ланцюгів постачання пального?
Сергій Куюн: Певні ризики тут справді є. Дуже неприємний осад залишився з весни: коли на початку березня ціна різко пішла вгору, поляки одразу закрили експорт — причому не лише в Україну, а й загалом: румуни закрили, молдовани закрили. Ми завжди вважали, що маємо диверсифіковану систему постачання, а виявилося, що кожен у першу чергу думає про себе — своя сорочка ближче до тіла. Втім, врешті все спрацювало: постачання відкрили, хоча осад залишився.
І от знову зараз, я не знаю, може це вже якісь фантомні болі, але позавчора ходили чутки, що поляки нібито знову щось замислюють. Дійсно, на серпень вони порізали обсяги — десь на 20–30% залежно від компанії, але не з політичних мотивів, кажуть, що на заводі щось трапилося. Буває. А вчора вже ходили чутки, що й румуни думають, що їм робити.
Тому ситуація дійсно не дуже приємна, але цими країнами постачання не обмежується. Згадаймо досвід 2022 року і ті просто божевільні логістичні маршрути, які тоді вибудовували. Наприклад, легендарний маршрут, який проклала «ОККО» з Антверпена — це Західна Європа. І там логістика: завод на островах в Антверпені, звідти вантажили в річкову баржу, Рейном тягнули до німецького порту, там наливали у вагони — і вагонами воно їхало в Україну. Логістика розтягувалася на 2–3 місяці, але бензин привозили. Тобто ми ніби «в кінці» ланцюга, але з іншого боку — адаптивність: Європа велика, і завжди є де взяти, якщо платити гроші.
Максим Самойлюк: Тож порівняно з 2022 роком зараз буде складно, буде дорого, але про дефіцит чи черги на заправках поки не йдеться. 
Сергій Куюн: Поки що не йдеться, хоча ситуація справді напружена. Напружена, бо форс-мажор тут не лише навколо Ормузу. Як каже прислів’я, біда не приходить одна: до війни в Ірані додалася ще й наша ситуація — атаки по півдню, фактично заблокований зерновий коридор. Що роблять аграрії? Розвертаються до сухопутних кордонів — а це бензовози, автомобілі, залізниця, тобто знову зростання споживання. А в нас і так немає зайвих запасів пального: компанії закупили рівно стільки, скільки планували на нормальний період.
Але період ненормальний. Споживання зростає, споживачі нервують: коли ціна йде вгору, всі кажуть собі — ну, зараз хоч би повний бак, а ще й дві каністри про запас, хтось і діжечку якусь прикупить. І бачимо вже повідомлення, що деякі мережі борються зі зловживаннями, коли цілі фури заїжджають на заправку й заливають по тисячі літрів із пістолета в баки, а за дві години приїжджають знову. Тож сьогодні ввели ліміти по 100 літрів.
Хоча 100 літрів для фізособи — це більш ніж достатньо, таких баків просто не буває. Тобто є певні перегини на тлі зростання споживання, і, відповідно, до цього ніхто не був готовий. Усі кинулися шукати додаткові обсяги, а це небистра справа: постачальники теж не сидять склавши руки і кажуть — ми ж на вас не чекали, тут і без вас є кому продавати. Тож бігаємо все далі — у Німеччину, до Нідерландів ще не добігли, але певні логістичні розтяжки вже є.
Ангеліна Завадецька: У 2022 році Росія масовано била по нафтобазах і знищила українські нафтопереробні потужності. Зараз вона системно атакує заправки. Про що свідчить ця зміна цілей? Чого насамперед хоче досягти Росія ударами по заправках — ускладнити логістику, знищити фізичні запаси пального, чи просто залякати людей і бізнес?
Сергій Куюн: Це тероризм у чистому вигляді — певною мірою це погіршує якість життя, лякає людей. Але, на мій погляд, ще одна важлива мета цих атак — пропаганда. Росіяни опинилися в ситуації, коли мільйони їхніх людей стоять у чергах без пального на заправках, і їм потрібна картинка: дивіться, ми там в Україні теж страждаємо, ви не самі це переживаєте. Я знаю це напевно, бо навіть одне з моїх інтерв’ю показували у Соловйова — як підтвердження, що уражень заправок справді багато. І це все виглядає ефектно, на жаль: заправна станція, коли горить, — готові спецефекти. Тож так, тероризм чистої води плюс пропаганда.
Максим Самойлюк: Коли Тараса Чмута, голову фонду «Повернись живим», запитали про ризик поширення атак на автозаправні станції, він відповів, що під ризиком ще низка областей, зокрема Київська.
Сергій Куюн: Готуватися, безумовно, треба — долетіти можуть. Але чи матиме це якісь серйозні наслідки? Ні, не матиме, бо це питання сьогодні і в уряду на порядку денному. Немає жодного регіону — хай там яка важка ситуація, — де людям справді нема чим заправитися. Я вчора говорив із провідними мережами: 85% атакованих станцій уже відновили роботу або в процесі відновлення. Так, 10–15% відновлювати не будуть, бо це надто близько до зони бойових дій, де вже все літає.
Взагалі є споживчий стереотип, що заправна станція — це щось таке, що одразу все горить і вибухає. Насправді зруйнувати її не так просто: під землею резервуари, і навіть якщо щось згори влучає, обладнання страждає, але спрацьовують клапани, подача пального зупиняється — і резервуар почувається нормально. Міняють колонку, ставлять новий насос — і поїхали далі. Замість колишньої будки тепер просто ставлять бетонну споруду з касовим апаратом і системою управління, натягують сітки, обкладають піском. Це вже не та звична станція, а така собі фортифікаційна споруда, але свою функцію вона виконує.
І дивно, звідки в українців ця любов до простих рішень: хтось кинув ідею — а давайте пересувні заправки. Ну це просто якась технологія «з космосу» нам прилетіла: коли ти пишеш, що привіз пальне з Orlen, із Литви, з Німеччини, а насправді зробив його десь у Гайсині, — це вже інша історія. Що таке пересувна заправка? Бензовоз із роздавальним пістолетом.
Якщо стаціонарна заправка має резервуари під землею, то тут резервуар наземний — і уявіть, що станеться, якщо туди приліт, коли поруч люди. Це буде катастрофа. А хтось на голубому оці каже — ось пересувні АЗС, це наше майбутнє, і жодна дерегуляція паливного ринку чи спрощення вимог не потрібні, все й так добре в межах наявної системи. Немає проблеми — головне, що «немає проблеми».Насправді все працює. А звідки виникає відчуття, що щось не так?
Максим Самойлюк: Люди чують новини — наприклад, мер Тростянця каже, що в місті зруйновані всі заправки, і в усіх одразу очі величезні: що будемо робити?
Сергій Куюн: Я не бачив новини про дефіцит пального в Тростянці: можливо, там щось і зруйновано, але щоб люди справді потерпали без пального — такого немає. Тобто проблема, скажімо так, перебільшена.
Ангеліна Завадецька: Про людей: ви вже казали, як постійна загроза атак впливає на працівників і водіїв бензовозів. Чи стає дефіцит персоналу окремою проблемою для ринку?
Сергій Куюн: Дуже. Ситуація доволі погана — і це зрозуміло: люди нервують і бояться не лише в «гарячих» регіонах, а й у тилових областях, бо, як ми бачимо, гальм у супротивника немає, і прилетіти може куди завгодно. Тож проблема реальна. Знаю, що одна з мереж навіть практикує залучення працівників з інших областей: проводять опитування, хто готовий попрацювати, пропонують окремий, умовно кажучи, подвійний гонорар — і возять людей у ці регіони вахтовим методом. А водії бензовозів — це взагалі, я б сказав, люди-герої: багато хто відмовляється їхати, хоча дехто погоджується.
Компанії знову ж таки працюють над страхуванням і над тим, щоб якось зацікавити людей матеріально, але, на жаль, кардинально це не вирішує. І знову ж таки пересувна АЗС — це той самий бензовоз, а бензовоз сьогодні навіть важливіша ціль, ніж заправна станція, бо він одразу везе великий обсяг пального на кілька заправок. І тут насправді дзеркальна ситуація: ми полюємо на їхні бензовози, вони — на наші. Все доволі зрозуміло.
Максим Самойлюк: А наскільки болючою є ця ситуація для самих росіян? Ми говоримо про адаптивність України, але, мабуть, і росіяни можуть адаптуватися. Чи можуть вони якось нівелювати ефект наших ударів?
Сергій Куюн: Для них це теж боляче, і, чесно кажучи, мені навіть трохи прикро бачити, що постачання в Росії потроху налагоджується — хоча цього й слід було очікувати. Ми розуміли, що так буде, а тепер дехто розчаровано каже — ой, не спрацювало, дарма сподівалися, що все зупиниться. Але так не буває: дронами неможливо повністю зупинити нафтопереробний завод. Наш Кременчук, щоб зупинити, довелося вразити 90 крилатими й балістичними ракетами плюс 250 дронами — і це лише те, що долетіло, без урахування того, скільки збили: захист там був, до речі, непоганий.
А тут ідеться про набагато меншу кількість дронів, якими намагаються зупинити цілу російську нафтопереробну галузь — це просто не працює так. Але скажу більше: те, що ми бачимо, — це диво. Такою відносно малопотужною зброєю зупинили стільки заводів — це прямі збитки агресора буквально по всіх фронтах, це немислимо. Якщо порівняти вартість цих дронів зі шкодою, яку вони завдали, — це геть неспівставні речі, різниця в рази й рази.
Тобто у війні на виснаження це дуже ефективний інструмент. Так, це не може зупинити росіян повністю, але це дуже серйозний удар по них. Просто знімаю капелюха перед нашими військовими — як можна так влучно бити, це неймовірно, чесно кажучи, абсолютно несподіваний результат.
Ангеліна Завадецька: А як українські удари по російських НПЗ відображаються на світових і європейських цінах на нафту — і зокрема на українських цінах на бензин?
Сергій Куюн: Важко сказати, що пальне подорожчало саме на 2 гривні через це, але непрямим шляхом вплив, у принципі, є. Що зараз відбувається: росіяни були змушені закрити експорт дизпального, хоча вони — мабуть, найбільший у світі експортер дизелю на світові ринки. І коли вони його закрили, що сталося? Туреччина, яка брала в них мільйон тонн на місяць (для порівняння, наше споживання — 500 тис. тонн, тобто вдвічі менше за те, що бере лише Туреччина), пішла на європейський ринок і почала скуповувати те пальне, яке раніше купували ми. Нам важко з ними конкурувати, бо власних портів у нас немає, ми не можемо купувати великими танкерами — а це якраз вигідно продавцям. І це підштовхує ціни вгору, зокрема на бензин.
У росіян дефіцит — вони смикають партії з усього світу. А Європа завжди була профіцитною по бензину, він коштував там, по суті, копійки, дуже дешево. Зараз цього профіциту немає, він кудись подівся. Тобто вплив є — але це не означає, що наші удари не варто було завдавати: для росіян це все одно суцільні збитки, вони змушені далі імпортувати й переплачувати за імпортний бензин, ще й дотувати його з бюджету для внутрішнього ринку. Це мільярди доларів витрат для них. А ми, образно кажучи, заплатимо тимчасово ₴2 дорожче — це тимчасово, і це, чесно кажучи, нічого страшного.
Ангеліна Завадецька: А чи стали українці менше їздити, коли зросли ціни на пальне? Чи попит залишився стійким?
Сергій Куюн: Буквально сьогодні дивився продажі за пів року помісячно. Навіть у березні був сплеск — усі тоді «гребли» про запас. І взагалі, це одне з відкриттів цієї весняної кризи: навпаки, коли ціна зростає, споживання зазвичай тільки збільшується — на тлі ажіотажу. У всьому світі жодного падіння споживання не було. Але це не означає, що не запускаються довгі процеси: наприклад, зростає популярність електромобілів.
Навесні в Європі — Німеччина, Франція — приріст продажів електромобілів становив 60% до попередніх показників. Це закладається на майбутнє: люди пам’ятатимуть, що так буває, і це підштовхує їх пересідати на електротранспорт, аби уникнути таких сюрпризів.
Максим Самойлюк: Що найкраще зараз може зробити український уряд, щоб полегшити проходження цього складного періоду? Просто не втручатися?
Сергій Куюн: Не втручатися — це вже зрозуміло: будь-яке державне регулювання чи обмеження сьогодні одразу означає, що пального просто не буде. Слава Богу, цей урок ми добре засвоїли ще в 2022 році. А що уряд може зробити? По-перше, є державні монополії в транспорті — та ж «Укрзалізниця».
Сьогодні зерно їде на експорт, а пальне нам потрібне на імпорт, і потужності залізниці обмежені. Тут потрібно розставляти пріоритети: зерно — це, звісно, гроші, але пальне — це наша стабільність. Якщо будуть гроші, але не буде пального, буде набагато гірше. Тож на рівні державних компаній варто попрацювати з логістикою й нестандартно перекинути частину потоків.
По-друге, з 2022 року в уряду є такий інструмент, як «Укрнафта» — державна компанія, сьогодні найбільша мережа заправних станцій. Навесні вона показала себе непогано: отримала від уряду настанову завозити пальне у великих обсягах, і навіть довелося розконсервовувати нестандартні маршрути, зокрема з Німеччини — дорого й довго, але зробили.
Це наповнило ринок і швидко збило ажіотаж. Є ще й аспект ціни: їм сказали торгувати без націнки — що ж, добре, спрацювало: продажі зросли кратно, вони стали найбільшим продавцем. Але з іншого боку, тут є й проблема: з точки зору Антимонопольного комітету ми ж за конкуренцію. Уряд каже одній держкомпанії — торгуйте без націнки, а іншому бізнесу тоді як бути? В іншого бізнесу немає, на кого спертися, немає акціонерів, які скажуть — нічого, не заробили цього разу, це нормально. Бізнес мусить заробляти, тому тут має бути якийсь баланс.
У кризові моменти, коли йдеться про саме забезпечення пальним, — це можна й треба робити. Але коли йдеться про викривлення конкуренції на постійній основі — це вже інша історія: до чого це може призвести? До того, що приватна мережа просто не витримає конкуренції з «Укрнафтою» і піде з ринку. А відповідно, конкуренції стане менше, бізнесу — менше, робочих місць — менше.
Тож це дуже тонкий лід, і багато урядів цим зловживають — узяти хоча б польський приклад: перед виборами 2023 року в Польщі, коли ПІС боровся за владу й зрештою її втратив, вони заморозили ціни й попри 20% зростання на зовнішньому ринку тримали їх штучно, через що просто не було пального — заправки вішали таблички на кшталт «у нас ремонт». Хоча який ремонт, коли там два пістолети — дизельний і бензиновий, і на одному «ремонт», а на іншому ні?
Тобто вони банально щось вигадували, а це дуже небезпечні деформації ринку, у які граються політики. Тому сподіваюся, що ми знайдемо рішення, за якого «Укрнафта» буде повноцінним гравцем і важелем впливу, але не руйнуватиме ту унікальну конкуренцію, яка є на цьому ринку.
Максим Самойлюк: Про нацкешбек зараз ніби забули — не вводять, не згадують. Може здатися, що криза стала легшою чи простішою, принаймні поки що. Яка ваша оцінка нацкешбеку на пальне: він допоміг ринку, чи негативні наслідки переважили позитивні?
Сергій Куюн: А який тут, власне, негатив? Уряд тоді критикували — мовляв, гроші викидаєте на вітер, ніякого толку немає, а ще й популізмом займаєтеся. Але за нашими розрахунками, з одного боку, держава ці гроші справді віддала, а з іншого — отримала додаткові надходження ПДВ саме через зростання цін: умовно, ПДВ із 60грн за літр — це, скажімо, 10, а вже з 90 — 15 грн. Тобто 5 грн на літрі держава заробила просто за рахунок зростання базового оподаткування, і цей додатковий податковий заробіток фактично й покрив обсяг кешбеку — близько ₴3 млрд.
Тобто для державних фінансів це вийшов практично нуль: зайвих грошей держава не витратила. Могли ці кошти спрямувати на щось інше, наприклад на армію? Могли, звісно. Але, знову ж таки, хто цим кешбеком скористався найбільше? Ліміт був до 1 000 грн. на місяць — а що таке 1 000? Якщо дизель коштував, скажімо, 100 грн, це літрів 10 — тобто насправді невеликі гроші, і скористалися ними далеко не всі. Чесно кажучи, я сам собі це підключив і жодного разу не скористався, хоча було цікаво, як це працює: покликав-поклацав у застосунку, але якусь галочку так і не натиснув.
Тож підозрюю, що багато людей або взагалі не користувалися, або отримували такі копійки, що це ні на що не впливало. Тому не думаю, що уряд зараз повторюватиме щось подібне. Основний важіль сьогодні — наповнити ринок пальним, допомогти завезти більші обсяги, можливо, десь через «Укрнафту» трохи притримати ціни. Але й тут — що таке «Укрнафта»? Це теж імпортер пального, жодної «чарівної палички» немає: вона везе звідти ж, звідки й усі інші, тож можливості просто зупинити зростання цін у неї немає. Це неможливо.
Максим Самойлюк: До речі, ще одне питання про пальне: з 1 липня в Україні діє вимога додавати до більшості бензинів понад 7% біоетанолу — це європейський стандарт, і таке пальне безпечне для автомобілів, тож на цьому ми зараз не зупинятимемось. Але як ця вимога впливає на український ринок і на насичення його бензинами саме в кризовий період?
Сергій Куюн: Насправді впливає погано — і, чесно, я не розумію, за що нам це. Ми якось постійно самі собі створюємо проблеми. Тема ця взагалі показова: спиртовмісний бензин. Ми ж аграрна країна-виробник, у нас багато кукурудзи, ми експортуємо її як сировину. І хтось вирішив: а давайте робити з неї спирт, додавати його в пальне — завантажимо власний аграрний комплекс і менше валюти виводитимемо за кордон на імпорт бензину.
Чудова ідея сама собою. Проблема лише в тому, що зараз чомусь не всі депутати помічають, що в країні війна. Виробляти цей спирт зараз в Україні небезпечно й ніхто особливо не хоче цим займатися: потрібен окремий резервуар з бензином, окремий — з біокомпонентом, і їх ще треба змішувати — а це вже безпекові ризики, і це головне.
Розповім ще один показовий приклад: тижні три тому я був на зібранні наших виробників спирту. Вони відкрито кажуть: наша податкова система наразі не дозволяє навіть купити біоетанол напряму у власного спиртзаводу — ти одразу опиняєшся у неконкурентній позиції на ринку. Уявіть абсурд: щоб купити спирт і завезти його на нафтобазу, де ти будеш його домішувати, потрібно буквально посадити в будку живого податківця у XXI столітті — щоб він сидів і стежив, куди що поїхало.
А щоб узяти один літр біоетанолу, потрібно покласти банківський вексель на ₴130 за літр — тоді як сам бензин коштує ₴80. Тобто застава більша за вартість самого продукту: це потрібно, щоб ти, не дай Боже, не «перенаправив» цей біоетанол не туди. Перевозиш, робиш той бензин, і колись держава тобі цей вексель погашає. Обігові кошти при цьому — просто шалені, плюс податківець у будці, купа камер, які треба встановлювати.
Навіть якщо хочеш усе зробити чесно — зробити це майже неможливо: систему оподаткування й контролю за цим виробництвом треба просто реформувати. У Європі такого регулювання взагалі немає — ні акцизу, ні відповідних вимог, ні з безпекової, ні з податкової точки зору. Тобто в нинішньому вигляді ця система не працює.
І запровадження вимоги про 7% біоетанолу сьогодні по факту стимулює не наших виробників спирту, а європейських, які продають цей спирт своїм заводам — і продають його більше. А ми при цьому ще й платимо додаткові гроші, хай і невеликі, — до ₴1 за літр. Але навіщо?
Що ми цим вирішили? Нічого. Кого простимулювали? Європейських виробників. Цю вимогу не варто було вводити зараз: увели — і самі собі ще й ускладнили ситуацію. Адже влітку у нас традиційно високе споживання, а наші традиційні постачальники — румуни, поляки, німці — просто не можуть наростити для нас обсяги саме цього, зі спиртом, бензину: у них немає потужностей. А раніше, коли не вистачало пального, ми мали клапан — везли, наприклад, з таких напрямків, як Греція, морем.
Тепер так зробити не можемо, бо там просто не виробляють цю саму марку бензину, хоча це нібито європейський стандарт. Просто той завод працює на експорт, а всередині країни ця вимога для внутрішнього ринку діє інакше, їм це просто не цікаво: сьогодні візьмуть партію, а закінчиться сезон — не братимуть, і все. І ми знову опиняємось на межі. Навіщо було це робити, коли про ризики попереджали? Зробили — а тепер маємо те, що маємо.
Максим Самойлюк: У 2025 році цю вимогу про додавання біоетанолу вже відкладали на рік, а цього разу не відклали: з 1 липня вона знову чинна. І я досі не можу зрозуміти, кому це вигідно — навіть якщо спробувати пошукати якусь корупційну історію за цим, вона просто не проглядається. Чому не можна було знову відкласти, відкатати назад, — абсолютно незрозуміле рішення.
Сергій Куюн: Лобіювали це виробники спирту — це зрозуміло, вони хочуть виробляти більше: у нас є квота на експорт до Європи, але нас там постійно «футболять», торпедують — і, до речі, часом торпедують по ділу, бо різні махінації там теж трапляються. Тож їм вигідніше продавати тут: щоб у них купували цей біоетанол і на цьому можна було заробляти, нарощуючи виробництво. Але ось незадача — в Україні війна, і для декого це, здається, й досі новина: ніхто не хоче купувати цей спирт, бо це складно й небезпечно.
Максим Самойлюк: А самим виробникам спирту зайнятися виробництвом такого бензину не можна?
Сергій Куюн: А що таке бензин у нашому розумінні? Це те, що продається через колонки на заправках. Виключно. Заправкам такий домішаний бензин, по суті, не потрібен — у них є свої виробники за кордоном. Тут узагалі є ще й питання маркетингу: одна справа, коли ти пишеш, що привіз пальне з Orlen, із Литви, з Німеччини, а інша — коли зробив його десь у Гайсині.
Люди, які їздять на бензинових автівках, дуже прискіпливі саме до якості: свої машини вони дуже люблять. З дизельними інакше, там простіше. А з бензином — саме тому найбільші продажі якраз у мереж, які продають дорожче: це свідчить, що люди готові платити більше, але за гарантію якості.
Максим Самойлюк: Що зараз відбувається з тіньовим ринком пального? Ми знаємо, що у 2023 році, за офіційними даними, було щонайменше 22 нафтопереробні заводи, які виробляли неякісне пальне. Із кризою цей ринок і досі існує? Він скорочується — чи, навпаки, знову зростає, і ті, хто менш прискіпливо стежить за якістю, знову користуються цими послугами? Що з ним об’єктивно відбулося?
Сергій Куюн: Ще з 2022 року я, зокрема, намагався активно боротися із цим явищем. Про що взагалі йдеться? Йдеться про міні-НПЗ, тобто примітивну переробку: туди ще й додавали якісь октанопідвищувальні присадки, імпортували їх і гнали далі. Зробити з ними щось було майже неможливо: грошей вистачало, щоб «занести» всім — прокурорам, поліцейським і так далі, пожежникам, — і нічого не виходило. Фінал у цій історії доволі трагікомічний: більшість таких міні-заводів розбомбила сама Росія — з початком війни, в межах програми знищення паливної інфраструктури, багато з них зруйнували. Але буквально сьогодні мав розмову: газовий конденсат — основну сировину для таких «мінізаводів» — зараз купити практично неможливо. Кому він потрібен, незрозуміло: переробки в країні нібито немає, а попит на конденсат чомусь є.
Так само з біоетанолом і октанопідвищувальними компонентами: їх складно купити, і цінник на них зараз навіть вищий за сам бензин. Тобто щось явно відбувається. У чому річ: біоетанол, як я вже казав, купити важко — щойно ти офіційно називаєш це біоетанолом, одразу купа обмежень. А відбувається ось що: у нас є спиртзаводи, які мають дозвіл виробляти технічні розчинники. Формально такий завод виробляє не біоетанол, а якийсь розчинник для лакофарбової промисловості — хоча по суті це той самий біоетанол, просто на папері він оформлений інакше.
І цей «розчинник» їде напряму, без векселів, без податківця в будці — просто їде кудись і десь зникає, і ніхто офіційно не знає куди. Податкова про це знає, усі про це знають: контролю формально багато — податківці, камери, — але схема все одно працює. Перекрити цей конкретний канал — і все, у виробників міні-НПЗ просто не буде компонента, який горить у бензині, і цей тіньовий ринок задихнеться сам собою. Але поки що чомусь усе це продовжує функціонувати.
Ангеліна Завадецька: Сказати, що після повномасштабного вторгнення ринок став прозорішим, не можна?
Сергій Куюн: Певною мірою можна: гравців стало значно менше. За нашими оцінками, лишилося буквально штук п’ять — найбільш «відбитих», але вони є. Дехто з них навіть почав платити податки: бачимо, що відомі гравці щось платять, але яку саме частку від реального обсягу виробництва — хто це перевірить, тут дуже великі сумніви. За контролем якості ми бачимо це й самі: робимо виміри на заправках, особливо по бензину, та й по дизелю теж — і видно, що певні параметри, наприклад вміст кисню, бензолу, ароматичних вуглеводнів, зашкалюють.
Це основна ознака того, що туди щось додавали, і без лабораторного контролю це не помітно. Я не назвав би це катастрофою, але певна частка такого пального на ринку є: по бензину, думаю, це щонайменше відсотків десять. Це не означає, що це суцільна «бодяга»: продавці розуміють, що якщо зробити щось відверто неякісне абияк, бізнес довго не протримається, тож намагаються тримати якийсь прийнятний рівень — це вже не той жах, що був раніше. Але тут питання радше в податках, які для держави були б зовсім не зайвими.
Як із цим боротися? Дуже просто: основна ознака «бодяги» — це ціна. Якщо ціна мінімальна, нижча за все інше, — це вже привід насторожитися. І так завжди, окрім одного випадку — «Укрнафти». У приватних мереж ціна буває нижчою, ніж у «Укрнафти», і причина проста: «Укрнафта» так само імпортує бензин, дефіциту пропозиції в неї немає, а держмережа, як правило, тримає нижчу маржу за приватний бізнес. А от коли хтось не такий великий і при цьому працює з такою самою чи ще нижчою економікою, як «Укрнафта», — ось це вже привід замислитися. Розумію, що пересічний споживач про це не думає, але, чесно, і я в магазині не завжди беру найдешевші продукти — просто не вірю в такі дива. Тому низька ціна завжди має насторожувати.
Ангеліна Завадецька: Ми записуємо цей випуск наприкінці липня, тож уже час запитати і про зиму. До чого готуватися? Наскільки стійка українська паливна логістика до можливих блекаутів, морозів, до зими загалом?
Сергій Куюн: Здається, ми вже не раз щось долали, і наче все ставало добре — але щоразу знову щось виникає: то розбомбили, то знову щось прилетіло, і все знову хитається. Казати, що нам байдуже, і ми, мовляв, стійкі й сильні й усе витримаємо, — не можна.
Треба завжди розраховувати на гірший сценарій. Росіянам, треба віддати належне, вони системно й постійно шукають наші больові точки — і продовжуватимуть це робити, бо, по суті, просто копіюють нас: ми б’ємо по їхніх НПЗ — вони по наших заправках, ми — по Wildberries, вони — по «Новій пошті», і так далі. Тож шукатимуть далі, і певні успіхи в цьому в них, на жаль, є. Ми розуміємо, де вузькі місця, тож треба розширювати альтернативи. І, до речі, за останніми новинами — мережа «ОККО», яка довго працювала над цим проєктом, отримала в Польщі можливість прямого виходу до моря через державного польського оператора.
Це не якийсь величезний шлюз, але тепер вона сама може закуповувати пальне на світовому ринку й завозити його в Україну — ще одне нове джерело постачання, хоч і з тим самим вузьким місцем далі — залізницею. Але компанії постійно над цим працюють: наприклад, UPG має власний термінал у Щецині, придбаний ще 2022 року, у Німеччині деякі компанії зараз укладають нові контракти. Тобто маршрути постійно прокладаються й розвиваються.
Минула зима була дуже важкою: замерзали порти на Балтиці, обледеніли колії, вагони сходили з рейок — і морози були справді серйозні. Але ми впоралися, назбирали додаткового досвіду й ресурсу. Тут, як то кажуть, і без того війна, а тут ще й погода підкидає: минулого разу довелося буквально вигрібати все арктичне пальне, яке взагалі було в Європі, — такого сорту небагато виробляють, бо такі морози бувають рідко. Один наш бензовоз навіть доїхав по нього аж до Фінляндії. Коли треба — привозимо. Але сказати, що ми вже стовідсотково захищені від таких сюрпризів, на жаль, не можна: несподіванки можливі, і до них треба готуватися. Готуватися до гіршого — і сподіватися, що будемо готові.
 
Запис Паливна війна: що буде з бензином, цінами та заправками спершу з'явиться на Громадське радіо.

За даними штабу, українські військові уразили РЛС поблизу Оленівки і місце зберігання, підготовки та пуску ударних БпЛА у районі Гвардійського на території окупованого Криму

Нічна атака виявила вразливі ланки російської системи безпілотників, а вибухи пролунали одразу в кількох районах окупованого півострова.

Як повідомляє проєкт Крим.Реалії з посиланням на місцеві моніторингові канали та російську владу, у ніч проти 7 серпня в окупованому Криму було чути вибухи, спостерігався проліт дронів, працювали мобільні вогневі групи.

Сили оборони України вночі проти 7 серпня завдали ударів по окупованому Кримському півострову, зокрема зафіксовано ураження радіолокаційної станції раннього виявлення, ретрансляторів управління ударними БпЛА та інших об’єктів, повідомляє Генеральний штаб ЗСУ у телеграм-каналі.

За даними штабу, радіолокаційна станція поблизу Оленівки була знищена разом із місцем зберігання, підготовки та пуску ударних безпілотників у районі Гвардійського на окупованому півострові. Також підтверджено ураження двох наземних ретрансляторів управління ударними БпЛА типу «Герань-Гербера» – в Оленівці (АР Крим) та Залізному Порту (Херсонська область).

У Генштабі підкреслили, що наземні ретранслятори забезпечують стійкий зв’язок та передачу команд між операторами й ударними БпЛА, що підвищує дальність та ефективність їх застосування.

Окрім того, українські війська знищили склад паливно-мастильних матеріалів противника в районі Мелітополя та ремонтний підрозділ російських сил поблизу Якимівки, додають у Генштабі.

Як дійшло до цього з боку окупованого Криму

За даними проєкту Крим.Реалії, з посиланням на місцеві моніторингові канали та російську владу, у ніч проти 7 серпня в окупованому Криму лунали вибухи, спостерігався проліт дронів, працювали мобільні вогневі групи.

Серія вибухів та стрілянини по дронах пролунали у Феодосії, Севастополі (у тому числі в районі мису Фіолент), Керчі, Малореченському (Велика Алушта) та селищі Гвардійське Сімферопольського району. За даними українського телеграм-каналу «Крымский ветер» із посиланням на підписників, «у Феодосії був приліт, ймовірно, по скупченню техники в районі колишнього 13-го військового містечка на Керченському шосе»; телеграм-канал також пише, що «на аеродромі Гвардійське» були прильоти, горить склад ПММ, чутна детонація стрілецьких боєприпасів.

У Феодосії був приліт, ймовірно, по скупченню техники в районі колишнього 13-го військового містечка на Керченському шосе.

– Кримський вітер

на аеродромі Гвардійське були прильоти, горить склад ПММ, чути детонацію стрілецьких боєприпасів

– Кримський вітер

У червні й липні об’єкти критичної інфраструктури, а також російські логістичні маршрути в Криму зазнають наймасованіших атак ЗСУ за час повномасштабної війни. Щодня з’являються повідомлення про нові уражені цілі; через дефіцит пального в Криму заборонили продаж бензину цивільним, а дитячі оздоровчі заклади й табори до вересня призупинили прийом відпочивальників.

відбувається ізоляція Криму дронами

– Михайло Федоров

За словами колишнього міністра оборони України Михайла Федорова, така активність має на меті ізолювати Крим від зовнішнього середовища за допомогою дронів, що може мати несподівані наслідки для росіян.

Корисне для прочитання:

• Сили безпілотних систем заявили про удари по базі морських катерів у Криму, п’яти елементах ППО, майданчику Shahed у Донецьку та чотирьох танкерах у морях.
• Володимир Зеленський підписав указ про запровадження 8 серпня Дня Військ зв’язку та кібербезпеки ЗСУ, закріпивши сучасну назву свята на офіційному рівні.
• Президент Зеленський звинуватив Білорусь у розміщенні чотирьох ретрансляторів уздовж кордону, які нібито координують удари російських дронів, і дав тиждень на їх демонтаж; реакції Мінська немає.

The post ЗСУ уразили РЛС і ретранслятори дронів у Криму та знищили об’єкти окупантів first appeared on Межа. Новини України..

Росіяни знову відпрацювали балістикою по Бортницькій станції аерації, яка очищає стічні води Києва та прилеглих міст, ворог хоче спричинити гуманітарну катастрофу.
За останній рік це черговий удар, який свідчить про методичну роботу по одній точці. Бортницька станція є єдиними очисними спорудами стічних вод Києва та прилеглих міст і селищ області. Про це пише співзасновник та очільник центру "Ейдос" Віктор Таран.
Проєктна потужність становить близько 1,8 мільйона кубометрів на добу, фактичне навантаження коливається в межах 600 до 900 тисяч, дублюючої системи немає.
Таран зазначає, що станцію важко знищити фізично, але вразливий вузол - це електроживлення, розподільчі пристрої, насосні станції і системи керування. І саме туди переважно протягом року ідуть прильоти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія вдарила по складах і заводу "Епіцентру", втрачено одне з найбільших виробництв
"Станція не є резервуаром, вона є безперервним технологічним процесом, який тримається на перекачуванні та аерації. Достатньо позбавити її живлення на кілька діб, і біологічне очищення просто вмирає разом з активним мулом, після чого відновлення рахується тижнями навіть за неушкоджених споруд", - застерігає він.
Неочищені стоки можуть потрапити у Дніпро, яке є джерелом питного водопостачання для Черкас, Кременчука, Дніпра, Запоріжжя та інших міст.
"Тобто удар по Бортничах формально є ударом по Києву, а фактично є ударом по водопостачанню половини країни нижче за течією", - пояснює Таран.
За його словами, існує загроза розповсюдження гепатиту А, дизентерії та інших кишкових інфекцій. І "цей сценарій робить із комунальної аварії гуманітарну катастрофу в усій Україні".
Пряме влучання в цю зону дасть наслідки, які ніхто зараз чесно не порахує. Замінити станцію швидко неможливо - така інфраструктура проєктується десятиліттями, зазначає він.
"Після енергетики, газовидобутку та водоканалів росіяни перейшли до знищення наступного рівня життєзабезпечення. При цьому вони розраховують не на воєнний ефект, а на витіснення населення з міста і на створення гуманітарної кризи в глибокому тилу", - вважає аналітик.
Росія у ніч проти 5 серпня здійснила масовану ракетну атаку по Київській області. Рятувальники продовжують ліквідовувати наслідки ворожих ударів у Броварському районі.

Унаслідок війни з Іраном США витратили майже 80% ракет THAAD, а також близько половини перехоплювачів Patriot і крилатих ракет Tomahawk. У Пентагоні застерігають, що запаси американських ППО впали до "небезпечно низького" рівня.
Про це повідомляє CNN із посиланням на джерела.
За оцінкою Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), до війни США володіли близько 2 200 ракет Patriot двох найновіших модифікацій та 452 перехоплювачами THAAD.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"Запаси Patriot є": Сергій "Флеш" назвав єдиний спосіб врятувати Україну від балістики РФ


Союзники США у Перській затоці побоюються, що виснаження американських арсеналів залишить їх беззахисними перед Іраном у разі нової ескалації.
Проблема виснаження арсеналів постала під час закритих обговорень у Білому домі — перед тим, як президент Дональд Трамп вирішив відмовитися від нових ударів по Ірану. Це вже щонайменше другий випадок за останні тижні, коли військові радники б'ють на сполох через швидке скорочення критичних запасів боєприпасів.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"Угоди до цієї зими не буде": у США зробили заяву про виробництво ракет Patriot в Україні


Співрозмовник CNN, знайомий із внутрішніми звітами Пентагону, повідомив, що армія США під час конфлікту використала "практично всю" високоточну далекобійну зброю класу "земля-повітря".
За даними джерел журналістів, також американці використали майже половину своїх крилатих ракет Tomahawk. При цьому близько 30% своїх запасів США випустили на самому початку війни.
Щомісяця Пентагон отримує лише приблизно 15 нових Tomahawk та близько 20 ракет до Patriot.
У CSIS підрахували, що на відновлення ракет THAAD піде щонайменше три роки. Поповнення запасів Patriot та іншої високоточної зброї також триватиме роками через тривалий і складний процес виробництва.
Водночас інші види ракетного озброєння, такі як Precision Strike Missile та Joint Air-to-Surface Standoff Missile, за оцінками аналітиків, можуть повернутися до довоєнного рівня запасів до середини або кінця 2027 року.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"Patriot не збирають у гаражі": економіст пояснив, чому ліцензія США не врятує Україну від прильотів у найближчі роки


Нагадаємо, президент США Дональд Трамп змінив риторику щодо виробництва ракет Patriot в Україні. Якщо на початку липня на саміті НАТО він обіцяв надати таке право, то вже наприкінці місяця сказав, що треба "бути дуже обережними" з ліцензіями. За його словами, остаточне рішення щодо передачі технологій ще не ухвалене.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Reuters назвало терміни створення прототипу протиракетної системи Freyja


До цього у CSIS вказували, що американські запаси ракет до Patriot скоротилися щонайменше на 65%: якщо до війни в Ірані їх було 2 330, то на початок квітневого перемир'я залишалося 1 030, а після останніх боїв близько 759–827 одиниць. Схожа ситуація й із комплексами THAAD: арсенал перехоплювачів зменшився на 38% — із 452 до 234–278 ракет, попри часткові спроби США поповнити запаси.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





США уклали з Lockheed Martin угоду на ракети Patriot на ,6 млрд — Reuters


Як пише Axios, під час останнього візиту у США президент Володимир Зеленський просив у Трампа надати 300 ракет до Patriot для захисту енергетики від російських атак узимку.
Раніше Зеленський заявляв, що Україна розраховує до кінця 2026 року отримати ліцензії на виробництво ракет до систем Patriot. Окрім того, за його словами, Київ сподівається налагодити випуск ракет SCALP та Aster 30 для комплексів SAMP/T.