Український тиждень

<р><еm>«Кава 12:30 в Коло в четвер ( з присутністю спеціального гостя)». Таке повідомлення прийшло мені сьогодні вранці на мій додаток Sіgnаl. А все почалося не так давно, коли група моїх торонтських друзів, які досягли поважного пенсійного віку, вирішили зустрічатися щочетверга на каву в кав’ярні, розташованій у серці українського району, десь близько її головної артерії Блур Вест Вілидж. Зрештою місцем зустрічі стала кав’ярня «Коло» на вулиці Джейн неподалік перехрестя з Анет.
<р>Уже якийсь час я планував приєднатися до шанованого товариства, але врешті-решт це Нестор під час відвідин книгарні моєї дружини вирішив мене додати до групи в «Сигналі», сказавши при цьому: якщо матиму час і настрій, то мене будуть раді бачити серед «старих» знайомих і друзів — без «жодних зобов’язань». Нестор у цих контактах був ключовою особою, бо це він сорок років тому переконав мене, що варто «обрати свободу» в Канаді і став моїм офіційним спонсором у імміграційному процесі. Це великою мірою завдяки йому я познайомився з українським світом Торонто, а в ньому — з новими знайомими, які з часом стали моїми друзями. Покоління Нестора, Тараса, Романа, Адріана, Євгена, Зеника — це генерація українців, народжених в Канаді на початку шістдесятих батьками, які прибули сюди дуже молодими людьми, будучи вихідцями з повоєнної східної Європи. Майже всі вони пройшли в Канаді через систему українських суботніх шкіл і — що, може, важливіше — через український скаутський рух «Пласт», який їх сформував, а дружби, що почалися тоді, тривають і нині. Усі реалізували себе як фахівці і, що головніше, як чесні й відкриті люди.
<р>Нині ми досягли поважного віку nоmеn оmеn «нестора». Будучи в цілком гарній формі, ми хочемо регулярно зустрічатися з друзями за кавою чи обліпиховим чаєм. Виявляється, нам досі є, що одне одному розповісти, а що часи зараз виняткові, то й виняткових тем не бракує. Спектр щотижневих справ, що потребують обговорення, дуже широкий, від спогадів з часів юності до аналізу актуальної політичної ситуації.
<р>Наші четвергові зустрічі нагадали мені знамениті «четвергові обіди», які влаштовував останній король Речі Посполитої Станіслав Авґуст Понятовський.
<р>Усе почалося 1770 року. Це тоді «король Стась» заснував свої «четверги», взоруючись на паризькі літературні салони. Відтоді щочетверга між третьою після полудня і шостою вечора елітне гроно, що складалося виключно з чоловіків, сідало за круглий, пишно накритий стіл у Королівському замку, а пізніше — також у палаці в варшавських Лазнях. Гості — їх ніколи не було більше 12 осіб — приходили на особисте запрошення короля. Під час “четвергів” дискутували не лише про літературу й мистецтво, але й про актуальні політичні події. Це під час цих регулярних зустрічей вони підготували історичні документи, які мали послужити для відкидання претензій Пруссії, Австрії й Росії щодо території Речі Посполитої. Як нам відомо, ці зустрічі не надто допомогли і невдовзі Річ Посполита опинилась у руїнах, а сам король, який у приватному житті був коханцем цариці Катерини ІІ, опинився у «королівському засланні» у Санкт-Петербурзі. Станіслав Авґуст Понятовський більше не покидав Росії. Жив у Петербурзі, іноді бував у Москві, коли на царський двір його запрошував наступний цар, Павло І. Король помер, несучи на собі одностайну зневагу своїх земляків, але засновані ним четвергові зустрічі в дусі просвітництва збереглися як гарна ідея. Наші «некоролівські» зустрічі не мають історичного виміру і таких же амбіцій, але розуміння і відчуття пульсу історії для нас, нащадків вихідців із України, залишаються незмінно важливими.
<р>Буває так, що на наші зустрічі ми запрошуємо гостей з України, які приїжджають у Торонто. Це зазвичай наші знайомі з часів, коли частину нашого професійного досвіду ми віддавали служінню, живучи і працюючи в Україні. Тоді у нас є можливість зануритись у нюанси й мандри українського життя у цей надзвичайний час.
<р>Коли ми вичерпуємо важливі теми тижня, ми завжди можемо продовжити розмову в більш філософському дусі, скажімо, переповідаючи історії, які люди передають одне одному в наш час. Можемо поговорити про історії, які на перше місце виводять людську духовність на тлі модерністичної редукції, постмодерністичної релятивізації й метамодерністиного розламу. Звісно, якщо в цьому колі друзів-пенсіонерів ми спільно вирішимо, що це саме те, що нам зараз потрібно.
<р>Бажаючи того чи ні, ми творимо нову традицію, ймовірно, важливу тільки для нас, але хтозна, може, колись хтось із молодших згадає «коло» літніх чоловіків і жінок у кав’ярні «Коло» за четверговою кавою чи чаєм, і саме тому я так радію, коли в моєму «Сигналі» з’являється повідомлення: Кава 12:30 в Коло в четвер (з присутністю спеціального гостя).