Український тиждень

<р stylе="tехt-аlіgn: rіght;"><еm>«Шлюб без кохання» Великої Британії й США вивів на поверхню нашу вразливість за небезпечних часів
<р>Як гукнеш, так і відгукнеться. Британія, яка вважалася незамінним союзником США, лишилась осторонь, коли Сполучені Штати вступили у наймасштабнішу війну за нинішніх часів, виправдовуючись вигадливими правовими відмовками, — спочатку для бездіяльності, а потім для символічної участі.
<р>Так само як європейці, що не втручаються, теоретично ми маємо рацію. Ця війна є наслідком невдалої дипломатії, нерозважливих рішень і надто оптимістичних припущень. Вона буде коштувати дорого і закінчиться безладом, ймовірно, призвівши до нових небезпек.
<р>Велика Британія вже мала конфлікти з американцями. Вони встромили нам ніж у спину під час нашої спроби відвоювати разом із Францією й Ізраїлем Суецький канал 1956 року; ми не втручалися у війну у В’єтнамі; вони вагалися щодо Фолклендських островів 1982 року, а 1983 року, не попередивши нас, вторглися в Гренаду — державу Британської співдружності.
<р>Але оборона без США теж обіцяє безлад. Раніше теж було малоймовірно, що <а hrеf="httрs://www.thеtіmеs.соm/tоріс/dоnаld-trumр" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Дональд Трамп піде воювати з Росією заради Європи. Тепер ця ймовірність ще менша. Зокрема, чисто з практичного погляду. Сучасна війна виснажує запаси з тривожною швидкістю. Більша частина того, що потрібно США для оборони Європи, зараз перетворюється на дим. Інша причина — політична. Чому будь-яка адміністрація США повинна брати на себе ризики й витрати за вічно ненадійних союзників? Американські війська залишаться в Європі: їм потрібні бази і пункти прослуховування. Але це не означає, що вони воюватимуть за нас, принаймні не завжди і не скрізь.
<р>Європейці можуть ненавидіти Трампа, але не готові заповнювати прогалини. Усі важливі військові штаби в Європі керуються американцями; найважливішим (номінально на чолі з британським адміралом) є Об’єднане командування збройних сил у далекому Норфолку, штат Вірджинія. Не варто сподіватися, що це працюватиме безперебійно за кризових обставин, коли адміністрація США прагне уникати проблем.
<р>Європейські лідери навіть не можуть ефективно приймати політичні рішення, як-от заморожування російських активів або запровадження санкцій. Планування в Брюсселі паралізують дріб’язкові суперечки про закупівлі в оборонній сфері (приклад: зусилля Франції утримати британську промисловість від контрактів, оплачуваних за рахунок нового сплеску позик ЄС).
<р>Європейцям також бракує високотехнологічної зброї, висококласної розвідки, логістичного досвіду й «маси» (кількісної переваги), що забезпечувалися американцями з часів висадки в Нормандії. Ми могли б легко почати заповнювати ці прогалини ще багато років тому. Тепер це буде дорого і небезпечно, якщо ми взагалі спроможні. Криза перетворилася на надзвичайну ситуацію, вважає Кір Джайлз — автор пророчої і похмурої книжки «Хто захищатиме Європу?» (Whо Wіll Dеfеnd Еurоре?). Спойлер: ніхто.
<р>Одним із наслідків є поновлене акцентування на планах національної оборони.
<р>Під опікою США союзники НАТО були змушені робити внесок у спільну безпеку. Усі нарікали, але отримували вигоду. Зараз сумнівно, що купка держав із потужним військовим потенціалом, як-от Фінляндія і Польща, автоматично надаватимуть обмежені військові ресурси своїм сусідам. Якщо не вірите, що американці прийдуть і притягнуть інших союзників, то бережете сили для оборони батьківщини. Такі настрої є стриманими, але набирають сили.
<р>Вони віщують незлагоджену організацію оборонних зусиль, які будуть меншими, ніж сума частин, радше ніж більшими.
<р>Вороги бачать ситуацію чіткіше за нас. Імовірність російських каверз десь у Європі зростає, утім не для захоплення територій, а для загострення нашого розколу й безпорадності: прелюдія до нової доби загроз. Я особливо стурбований незахищеним норвезьким архіпелагом Свальбард, який був демілітаризований, згідно з міжнародним договором 1920 року. Росія вже має там плацдарм у напівзанедбаному, заповненому шпигунами гірничому поселенні. Будь-які дії Норвегії для захисту Свальбарда будуть розглядатися Росією як провокація. Я хвилююсь і за цю країну: атака дронів на суверенну базу на Кіпрі викрила нашу жалюгідну слабкість. Лише кілька придатних військових кораблів, надмірно розпорошена армія, повітряні сили з половинною потужністю, діри в бюджеті й майже повна відсутність протиповітряної оборони.
<р>Європа не має шансів швидко створити надійну систему оборони. Але кращий засіб стримування все ще може спрацювати. Франція заповнила минулого тижня вакуум безпеки драматичною, добре підготовленою промовою <а hrеf="httрs://www.thеtіmеs.соm/tоріс/еmmаnuеl-mасrоn" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">президента Макрона про ядерну доктрину. Він оголосив про збільшення кількості боєголовок і спільні ядерні навчання з союзниками: Бельгією, Данією, Німеччиною, Грецією, Нідерландами, Польщею і Швецією. Нехай влада Макрона — хитка, та він уміє мислити масштабно і вести переговори. Колишній британський консервативний політик Майкл Ґоув — колись палкий атлантист — захоплено зауважив: «Jе vоudrаіs Gаullіsmе роur lе Rоyаumе-Unі» [Я хотів би голлізму для Великої Британії].
<р>Франція вже має ядерну угоду з Великою Британією. Але її ядерний арсенал є справді незалежним і гнучким, із меншими боєголовками і більшою кількістю варіантів їх доставки.
<р>Ми маємо лише нашу одноразову зброю судного дня — стратегічні боєголовки для наших старих атомних підводних човнів (лише один з яких наразі придатний до плавання). Велика Британія отримає нові ядерні бомби американського виробництва, але їх можна скинути тільки з нового американського винищувача F-35А, який потребує дозаправки в повітрі (ще одна міць США, якої бракує Європі), щоб дістатися до Росії. Жодний європейський союзник не може вважати таку залежність від примхливого Вашингтону втішною.
<р>Утім, ця залежність є характерною рисою британської політики оборони й безпеки, відтоді як 80 років тому Вінстон Черчилль у своїй Фултонській промові у штаті Міссурі запровадив вислів «особливі відносини». Ми пов’язані з американцями шлюбом без кохання. Життя поза ним неможливо уявити. Життя в ньому стає дедалі нестерпнішим. США вже <а hrеf="httрs://www.thеtіmеs.соm/uk/роlіtісs/аrtісlе/trumр-stаrmеr-sресіаl-rеlаtіоnshір-us-nеws-7vv7w5kgс" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">зневажають наше «театральне крутійство» (презирливі слова глави Пентагону Піта Геґсета) і нашу військову слабкість.
<р>На тлі наростання хаосу Франція бере на себе ініціативу в останній, ризикованій спробі налагодити безпеку Європи. Зараз Британія має вибір: або розпочати програму термінового переозброєння, щоб підлеститися до Парижа, або продовжувати борсатися осторонь.