Український тиждень

<р>Я книжниця, і тому вислів Джона Актона «влада розбещує» мені добре знайомий. Філософи та дослідники здавна вивчають вплив влади на людську психіку, і порівнюють її з наркотиком: вважається, що влада стимулює «систему нагород» у мозку подібно до того, як це роблять опіати.
<р>Це не є новою інформацією для пересічної людини. Проте люди схильні вважати, що владо-манами можуть бути лише помітні політичні фігури: президенти, міністри, депутати — і зовсім забувають як озирнутися навколо себе, так і подивитися в дзеркало. В певний момент, незалежно від нашого суспільного становища, ми опиняємося в ситуації, коли маємо владу над іншою людиною. І те, як ми використаємо цю владу: на користь собі і/або тій людині; чи будемо впиватися, насолоджуватися тою владою, отримувати задоволення; або навпаки, будемо відчувати тягар відповідальності — залежить тільки від нашого самоконтролю і самодисципліни.
<р>У війську я мала чудову нагоду поспостерігати, як влада впливає на людей. Більшість тих людей були «звичайними» — тобто мали буденні характери, посередній інтелект, пластичні моральні цінності, і поза військом були б, з великою ймовірністю, ніким. Але система армії, така ще в багатьох своїх аспектах неповоротка і ригідна, дала їм у руки крихти влади; і люди радо користають із того, що армійська субординація повернулася до них привабливішим боком. В публіцистиці таке явище насолоди дрібною владою отримало назву «синдром вахтера». Хоча, якщо вже говорити про «синдром вахтера» в контексті Сил оборони України, то, певно, треба казати інакше, бо нарваного вахтера ще можна оминути: відіпхнути, пролізти через вікно, або розвернутися і піти. Думаю, підійде «синдром совкового командира». А ще — «синдром тилового бюрократа»: бойові військові дуже залежать від роботи служб тилу, від роботи інституцій соціального забезпечення. Обидві сторони це розуміють; а друга з них може не втриматися від спокуси проявити владу. Надто, якщо має відчуття внутрішнього невдоволення через те, що не воює… Найнеприємніше те, що совкового командира і тилового бюрократа — оминути значно, значно складніше.
<р>Це може бути командир батальйону, що не відпускає бійців на лікування навіть за умови, що підрозділ зараз не на лінії бойового зіткнення.
<р>Командир військової частини, який не соромиться заявити мені, воячці з бойовим досвідом: «У мене жінки на бойові не ходять. Чому? Яке твоє діло “чому”, пані молодший сержант?»
<р>Особа зі стройової, чиясь протеже, без узгодження з якою ніхто не поїде у відпустку. Що байдуже на бажання та потреби самих бійців — то ще нічого, то ще типово; але ж байдуже і на командирів тих бійців, які якраз і склали адекватні графіки відпусток…
<р>Командир, що гасить всі ініціативи, які мали нахабство походити від його підлеглих.
<р>Інструктор у навчальному центрі — після відмови курсанта лягти в калюжу на ранковій зарядці взявся його ображати. Розійшовся настільки, що ситуацію аж начальник школи розрулював.
<р>Командир, що не відпускає на курси FРV вмотивованого бійця, бо бідака мав необережність зарекомендувати себе як гарний водій.
<р>Працівниці у Пенсійному Фонді, що «гублять» заяви на ідентифікацію, через що ветеран з інвалідністю регулярно має затримки пенсії.
<р>Кадри, які неправильно виписали довідку пораненому — і навідріз відмовляються виправити. «В результаті проходження військової служби» замість дійсного «в результаті захисту Батьківщини» — і вже суттєва різниця у виплатах. А кошти так потрібні на лікування…
<р>Лікарі ВЛК або МСЕК, чия влада настільки велика, що за одним їхнім розчерком в людей відростають кістки, відновлюються перебиті нерви, видалені м’язи раптом починають знову працювати.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/nоvа-kоlеktyvnіst/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Нова колективність
<р>А коли ці «синдроми» поєднуються із сестрою своєю — некомпетентністю, то виходить сумний і смішний театр абсурду. Армія на прощання зіграла мені акорд, ніби із «Бравого вояка Швейка», бо перед тим, як звільнитись, я прийшла у фінслужбу з питанням: «Мені цеє, досі підйомні не надійшли» (це виплата, яка належиться контрактникам при проведенні в іншу військову частину).
<р>— А ми не можемо їх вам виплатити, — каже головний фінік. — Ваша попередня в/ч не продовжила вам ваш контракт у березні.
<р>— Так він же автоматично продовжується під час дії воєнного стану, — мої очі починають круглішати. «Інакше я би, може, й раніше звільнилася, але в мене вибору не було через ці автоматично продовжувані контракти».
<р>— Так, продовжуються, але це має бути оформлено документально. Ви ж дорослі люди, чому ви це не контролювали?
<р>Спершу я думаю, що фінік жартує, але його обличчя виглядає дуже серйозним. Я знаю, що після служби, десь о 16 чи 18, він згорне ноутбук і піде відпочивати — можливо, навіть додому, до сім’ї. І він щиро не розуміє, чому я, доросла жінка, воячка, не проконтролювала своє становище. В його картині світу таке неприпустимо, і він не збирається мені потурати. Зрештою, я даю раду своїй розгубленості і стараюся відповісти спокійно:
<р>— Але звідки мені знати, як це взагалі робити?! Я знаю свої посадові обов’язки і виконую їх, а ті всі документи… то ж діловоди на ППД роблять.
<р>— Тоді що ви тепер хочете, якщо не контролювали?
<р>Мої думки зносяться вгору, я собі уявляю, як їбінях харківського прикордоння (там ми були того березня) я підходжу до ротного і:
<р>— Друже, я ниньки працювати не вийду. Мені тре’ в Житомир, контролювати штабних, щоб вони продовжили мені контракта. Інакше потім буду мати проблеми з виплатами.
<р>М-м-м, ви теж уявили очі ротного і решти підрозділу? І яке «веселе» життя я би цілком заслужено отримала, якби зробила сказане?
<р>Ті «підйомні» мені таки виплатили згодом; бо опція «подзвони на Гарячу лінію» існує та іноді дає результат. Коли я стикаюся із «синдромом бюрократа», то згадую слова побратима: «Люди заходять [у тилові служби, соцзахисти і т.д.] і починають просити. Це помилка. Я, коли був на МСЕК, сказав: не хочу від вас нічого лишнього, але і того, що мені належиться, — не віддам. Не знаю, чи то вони так пройнялися, чи то мені пощастило, але без проблем дали другу групу. Хоч мені й казали, що та МСЕК дуже корумпована».