Український тиждень

<р><еm>Гарне місце на карті має суттєве значення, і це не надто оригінальне твердження.
<р>О цій порі року повернення з осяяної сонцем Мексики в теоретично весняну, хоч і далі зимову Канаду завершується чимось на кшталт легкої депресії, що з потеплінням зрештою мине. Ми повернулись уже тиждень тому, а я досі намагаюсь віднайти в собі запас весняного оптимізму. Гарною нагодою для цього став традиційний бенкет, організований в Оквіллі під Торонто, його завданням був збір коштів для Українського католицького університету у Львові.
<р>Коли ми жили у Києві, ми обов’язково брали участь у фандрайзинговому прийомі на потреби УКУ, коли жили у Нью-Йорку, не пропускали нью-йорківський фандрайзинговий прийом. Хочу при цьому зазначити, що я не католик, як і не прибічник університетів, що спираються на релігійні доктрини, хоча народився у Любліні, єдиному місті в цілому східному блоці за часів панування комунізму, де був Католицький люблінський університет. Може, тому я добре розумів, яку важливу роль в освіті молоді може відігравати виш, збудований на основі міцного хребта християнських цінностей. Шкода, що КЛУ у відродженій демократичній Польщі вже не виконує великої ролі для розвитку науки. Може, це лише перехідний етап, і виш іще повернеться до цінностей відкритої Католицької церкви в дусі ІІ Ватиканського собору, хоча постійні розбіжності відображають ширші виклики, як залишатися вірним Євангелії у змінному сучасному світі. Це мають бути щоденні запитання й завдання для практикуючих католиків.
<р>УКУ зміцнює свої фундаменти й будує позицію на академічній карті України. Звісно, час покаже, як університет розвиватиметься і чи збере навколо себе якщо не видатних, то принаймні солідних науковців, бо це база й принада кожної інституції вищої освіти. Тільки високого класу професура притягне найкращих із найкращих студентів, і зрештою створить виш, який буде мати свій престиж не лише в Україні, але й поза її межами.
<р>Підтримка Університету у Львові, що весь час перебуває у процесі будівництва, це також великий виклик для діаспори, яка багато років робить чимало, щоб чудова ідея стала дійсністю.
<р>Гостем старіючої торонтської діаспори, покоління, яке приїхало до Канади у ранньому дитинстві або народилося вже в еміграції, був президент <а hrеf="httрs://еn.wіkіреdіа.оrg/wіkі/Ukrаіnіаn_Саthоlіс_Unіvеrsіty" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Українського католицького університету, голова Сенату, Архиєпископ та Митрополит <а hrеf="httрs://еn.wіkіреdіа.оrg/wіkі/Ukrаіnіаn_Саthоlіс_Аrсhераrсhy_оf_Рhіlаdеlрhіа" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Філадельфійської митрополії УГКЦ Борис Ґудзяк. Спеціальним гостем, який прочитав лекцію-відкриття був Тімоті Снайдер, професор кафедри сучасної європейської історії <а hrеf="httрs://еn.wіkіреdіа.оrg/wіkі/Мunk_Sсhооl_оf_Glоbаl_Аffаіrs" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Школи глобальних відносин та державної політики імені Мунка при <а hrеf="httрs://еn.wіkіреdіа.оrg/wіkі/Unіvеrsіty_оf_Тоrоntо" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Університеті Торонто, заснованої Фондом родини Темертеїв, який у листопаді 2023 року почав проєкт глибинної історії під назвою «Глобальна ініціатива історії України», задуманий і профінансований Віктором Пінчуком. Професор Снайдер у стислій формі розповів історію «цивілізації» з точки зору України, це тема, яку українці діаспори обожнюють слухати, бо в повному наукового авторитету виконанні професора Снайдера вона особливо приємна українському вуху. Усю зустріч провела Лариса Ґаладза, канадська дипломатка, колишня посолка Канади в Україні і, що не менш важливо, донька відомого в діаспорі отця Романа Ґаладзи, колишнього багаторічного пароха парафії Святого Іллі в Бремптоні неподалік Торонто.
<р>Підсумовуючи свою лекцію, професор Снайдер наголосив, що як би це парадоксально не звучало, агресія Росії визначила й посилила місце України на політичній карті світу. Уже немає жодного сумніву, що Україна існує як повнокровна держава, як народ із довгою і багатою історією. Тепер підростаючому поколінню належить виконати фундаментальне завдання. Як і чим наповнити з таким болем відвойоване місце на карті?
<р>Колись, пишучи про публічну й культурну дипломатію, я занотував:
<оl>
Дипломатія становить частину КУЛЬТУРИ, а не навпаки, про що часто забувають професійні дипломати, а ще частіше політики.
До культури треба ставитись як до добре настроєного інструмента, а не як до простого знаряддя на кшталт молотка (не треба «гамселити молотком», бо то завдання пропаганди, яка, дарма що до неї вдаються в дипломатії, має тимчасовий характер).
Культурна дипломатія України починається в Україні й закінчується в Україні. Передача назовні має бути узгодженою і становити результат широкого суспільного консенсусу.
Культурна дипломатія — діяльність багаторічна, це інструмент державної політики, розрахований на тривалу перспективу, а тому й не повинна бути конкретним знаряддям політичної орієнтації, яка переважає в цю мить.
Розповідаючи про себе, не можна казати неправду, бо на ній далеко не заїдеш і її викривають за найменш сприятливих обставин.

<р>Після вишуканої зустрічі в Оквіллі ми швидко помчали в кіно «Rоyаl Сіnеmа» в центрі Торонто на прем’єру українського фільму «Мавка. Справжній міф» режисерки Катерини Царик. У дощенту заповненій кінозалі геть інша публіка. Дуже молода і, як можна було швидко зрозуміти, це найновіша хвиля воєнної еміграції. Дивлячись на них, я міркував, як вони виглядатимуть за 50-60 років і як своїм життям визначать своє і України «місце на карті».