Український тиждень

<р>Останнього дня березня я планував написати щось геть інше, аж тут бах…
<р>Мене завалило повідомленнями, що саме сьогодні відійшов у засвіти ПИСЬМЕННИК Вєслав Мислівський. Він прожив 94 роки, мав цікаве й багате життя. Для мене Мислівський — це один із перших письменників, які лишили глибокий слід у моєму відкритті світу через літературу.
<р>Спершу 1968 року це були гіганти світової літератури Богуміл Грабал і Мілан Кундера, а через два роки я познайомився з прозою Мислівського.
<р>Мені було 16 років, коли сестра подарувала мені його щойно видану книжку «Палац». Це був його другий роман, що належить до так званого «напрямку сільської польської літератури».
<р>Письменник, який порушував проблему ідентичності села і його мешканців у часи історичних змін, в одному з інтерв’ю сказав, що сільська культура містить у собі вічні цінності людського існування і найуніверсальніші сили, що дають можливість формувати власну долю — обробляти землю, будувати дім, передавати родинні традиції. Він неодноразово повторював, що польської сільської культури вже, власне кажучи, немає, а він сам описує світ, який майже на наших очах, за останні пів століття, проминув.
<р>У своїх  колонках я кілька разів писав про Мислівського в різних контекстах, ілюструючи свої думки цитатами з його романів і інтерв’ю. Востаннє місяць тому в колонці про літературу і книгарні я процитував Мислівського, який говорив про роль випадковості в людському житті.
<р>Але повернімося до мого першого захоплення письмом Мислівського завдяки роману «Палац»:
<р>Сюжет такий. Кінець війни, наближається фронт, місцеві аристократи в паніці покидають палац. Опанований нездоланною цікавістю, місцевий пастух Якуб переступає поріг безлюдного палацу, який знав змалку, щоправда, тільки здалеку. Крок за кроком він занурюється у світ аристократії, наполовину реальний, наполовину зітканий із фантазії. Проминає порожні коридори, вмощується в гарних фотелях, мало-помалу втілюється в роль аристократа. Його поволі пронизують видива предків і марення про інше життя, змінюючи його свідомість.
<р>Якуб вживається в нову роль, надягає маски, вибрані з реквізиту навколишньої дійсності. Думки, розбігаючись, наче в делірії, позбавляють його мову перепон, перед Якубом постає світ без соціальних бар’єрів із пастухом Якубом у головній ролі. Наприкінці свого монологу Якуб повною мірою вживається у свою нову роль, стає сам собі паном.
<р>Роман «Палац» — це монолог Якуба, навіть не селянина, а лише безземельного пастуха. Уже тоді Мислівський зазначає, що:
<р>«Селянська мова виконувала багато функцій, не тільки комунікаційну. Ця мова прихиляла світ, створювала зв’язки між людиною і світом. Вона виростала не лише з набридливої дійсності, а й навіть зі сновидь. Мова потребує сновидь. Наша інтелігентська мова вбога проти селянської мови.
<р>Селяни часто вміють говорити про світ глибше, ніж ми.
<р>У мові селян немає нічого неназваного.
<р>Коли слухаєш розповіді людей, завжди з’являються якісь узагальнення. Хтось детально розповідає про своє життя, і цій розповіді завжди товаришить певна рефлексія. Навіть найбанальніша: «Отаке життя». Але і в цьому твердженні проступає філософське ставлення до життя. Я намагаюся писати так, як мислять, мовлять і розповідають люди. Я не вигадую мови, а тільки пробую черпати з того, що і як кажуть люди. Коли й мовчать, і проклинають, і радіють».
<р>Ці міркування стали дороговказом у наступних романах Мислівського, один із яких — «Трактат про лущення квасолі» — у 2025 році вийшов українською в перекладі Наталії Сидяченко. Наратор «Трактату» в монолозі, адресованому таємничому прихідцю, підводить підсумок усього життя. Якою мірою він сам вплинув на свою долю і наскільки його сформували травматичні досвіди з дитинства й повороти історії. Роман Мислівського — це своєрідна медитація про роль покликання і випадковості в людському житті. Іще один свій діалог Мислівський підсумовує так: «Чогось такого як випадковість не існує. Бо що ж таке випадковість? Це лише виправдання для того, що ми не годні зрозуміти».
<р>Мислівський в одному з багатьох інтерв’ю говорив: «Я вважаю, що література — це ніщо інше як мистецтво мови. Це мова визначає літературний світ книжки, яка мова — такий і світ. Я працюю над простотою мови. Це найважча з вимог, які ставить література —  проста мова, щоб сенси, які легко можна було б висловити, легко подати інтелектуалізованою мовою, були виражені найпростішим способом. А це можливо, що польська мова, як свідчить мій багаторічний досвід, це мова великих можливостей. Тільки якщо по-щирості, ми вже не знаємо польської мови, говоримо дедалі гіршою мовою, дедалі скупішою, обмеженою».
<р>Мислівський завжди був мені близьким, хоч і великим, але по-людськи, чи, може, краще сказати — по-сільськи дуже скромним. Своє літературне кредо він висловив так: «Намагання зрозуміти світ, речі, явища, події, людські вчинки прирікають письменника на іншу перспективу, більш усамітнену, відсторонену від емоцій спільноти. Понад усе вимагає позбутися упереджень. Як наслідок — необхідна інша мова. Треба знайти мову для своїх намірів, для опису цього хаосу, який нас оточує, але який є і в нас, це є вирішальним, чи щось є літературою».
<р>Хоч залишається те, що було написано, я все ж тужитиму.