Український тиждень

<р>Ім’я Федора Якименка, також відомого в європейському контексті як Теодор Акіменко, і сьогодні залишається більш знаним у вузькому колі музикантів і дослідників, ніж у ширшому культурному просторі. Водночас він є одним із провідних представників українського музичного модернізму початку ХХ століття — композитором, чия творчість сформувалася на перетині української та європейської культур.
<р>
<р>Український інститут оголосив 2026 рік Роком Федора Якименка з нагоди 150-річчя від дня народження композитора, піаніста й педагога, одного з представників музичного модернізму початку ХХ століття. Мета цієї ініціативи – повернути ім’я Якименка до міжнародного музичного контексту і сприяти інтеграції української класичної музики в європейський культурний простір.
<р>Упродовж року також заплановано серію камерних і симфонічних концертів у Німеччині, Франції та Нідерландах.
<р>З нагоди концерту скрипальки Тоні Криси та піаністки Олени Жукової в Культурному центрі Посольства України у Франції, організованого спільно з асоціацією «Аgіr Еnsеmblе роur l’Ukrаіnе», ми поговорили про творчість Федора Якименка, його місце в українському модернізмі, французький контекст його творчості, а також про те, чому ця музика сьогодні звучить особливо актуально.
<р>Федір Степанович Якименко народився 8 лютого 1876 року в Харкові, помер у 1945 році в Парижі. Тож концерт Тоні Криси та Олени Жукової в Культурному центрі набув додаткового символічного значення, адже його дата майже збіглася з річницею народження композитора.
<р>Під егідою Українського сезону у Франції «Вояж в Україну» 18 березня в Парижі відбувся концерт-презентація творів Якименка, у виконанні Павла Лисого (фортепіано, лектор), Андрія Коляди (скрипка) та Артема Замкова (віолончель).

<р>Далі інтерв’ю зі скрипалькою Тонею Крисою та піаністкою Оленою Жуковою
<р>— Що сьогодні для вас означає ім’я Федора Якименка — як для виконавиць і як для українських музиканток?
<р>Тоня Криса: Достойний представник української культури, котрий тісно пов’язаний з Європою. В умовах війни, нам як українським музикантам, необхідно розкривати українську спадщину для власного усвідомлення ідентичності, а також ділитися зі світом, зокрема Європою.
<р>Олена Жукова: Творчість Якименка, сформована на перетині східноєвропейського та західноєвропейського культурних просторів, дозволяє побачити українську музичну культуру як частину загальноєвропейських художніх процесів початку ХХ століття.
<р>Наша задача як українських мисткинь – знайомити світову спільноту зі складнішою та ширшою картиною української музичної історії, ніж та, що довгий час була представлена у світовому концертному репертуарі, а також відновлювати і репрезентувати культурну спадщину, яка тривалий час залишалася на периферії історичної пам’яті.
<р>– Як відкрили для себе його музику? Це було свідоме зацікавлення чи випадкова знахідка?
<р>Тоня Криса: Особисто я знаю про Якименка близько 10 років, оскільки мій чоловік виконував його твори на альті.
<р>Олена Жукова: Я відкрила для себе творчість Якименка багато років тому під час викладацької роботи у Національній музичній академії України; мій аспірант з камерного ансамблю виконував дві Сонати Якименка для скрипки та фортепіано.
<р>Пізніше у День Європи в Україні я брала участь у концертному виконанні балету композитора під керівництвом Кирила Карабиця «На берегах Дніпра», віднайденому у Паризькому муніципальному архіві, і була вражена яскравістю і винахідливістю цієї музики.
<р>Моя зацікавленість французькою музикою першої половини ХХ століття та творчістю Франсіса Пуленка, яка свого часу стала темою моєї кандидатської дисертації також сприяла інтересу до творчості Якименка: адже вона багато в чому споріднена з творчістю французьких композиторів початку століття.
<р>– У чому, на вашу думку, унікальність музичної мови Якименка — і чому вона залишається маловідомою?
<р>Тоня Криса: Надзвичайно елегантні та делікатні засоби музичної виразності. Широкої популярності не отримав з ряду причин: був класичним представником неоромантизму та імпресіонізму. Не відрізнявся новаторством. Значна частина його життя присвячена викладацькій діяльності та керівним посадам. І, найголовніше, Якименко був заборонений в Україні, яка на той час була частиною імперії, а згодом СРСР.
<р>Олена Жукова: Унікальність стилю Якименка полягає у поєднанні різних художніх традицій. У його музиці можна почути елементи слов’янської ліричної мелодики та водночас — певні особливості гармонічного та фактурного мислення, які наближають його творчість до французької музичної естетики початку ХХ століття.
<р>Її мала́ поширеність має переважно історичний характер. Еміграція композитора та його переміщення між різними культурними середовищами суттєво ускладнили формування стабільної виконавської традиції його творів.
<р>Робота переважно у камерних жанрах та відсутність великих симфонічних циклів також обумовила незаслужено скромний резонанс творчої діяльності.
<р>– Чи відчуваєте в його музиці «український код»? Як він проявляється?
<р>Олена Жукова: Так, але він проявляється не у прямому цитуванні фольклору. У музиці Якименка швидше відчувається внутрішній культурний шар, ніж стилізоване використання народного матеріалу, певна інтонаційна пам’ять української мелодики — особливо у співучості тем та у ліричній інтонації.
<р>– Як обирали твори інших композиторів для свого концерту в Парижі (3 березня), зважаючи на те, що програма була дуже насиченою й різноманітною?
<р>Олена Жукова: Програма «Перехресні погляди» будувалася за принципом смислового та стилістичного діалогу. Нам хотілося вшанувати як українське мистецтво, так і музику Франції, помістивши музику Якименка у ширший європейський контекст, який формували як інші українські твори, так і опуси сучасних та співзвучних композитору французьких митців.
<р>Важливо було також нагадати про французький період біографії митця, що співпав з його творчою зрілістю. Такий підхід дозволив слухачеві почути його музику як частину складного і багатоголосого культурного процесу тієї епохи.
<р>– Як «говорить» скрипка в музиці Якименка? Які технічні чи емоційні виклики вона ставить?
<р>Тоня Криса: Абсолютно класична палітра засобів. Напрочуд грамотний та продуманий текст для виконання на скрипці.
<р іd="сарtіоn-аttасhmеnt-331844" сlаss="wр-сарtіоn-tехt">Тоня Криса. Фото: Філіп Лекуртьє
<р>– У музиці Якименка фортепіано є радше акомпанементом чи повноцінним співрозмовником?
<р>Олена Жукова: У камерних творах Якименка фортепіано безумовно є рівноправним учасником ансамблю.
<р>Партія інструмента виконує не лише гармонічну функцію, але й активно формує музичну драматургію твору. Фортепіано часто ініціює тематичний розвиток або створює важливий колористичний простір. Це не дивно, адже саме фортепіанна творчість домінує у доробку композитора наряду з камерними, вокальними та іншими творами.
<р>– Які образи чи атмосфери постають у вас за фортепіано, коли виконуєте його музику?
<р>Олена Жукова: Музика Якименка, попри свою яскравість та навіть кінематографічну виразність, часто викликає у мене відчуття інтровертності, внутрішнього монологу у просторі власних рефлексій та емоцій.
<р>У ній більше інтимної лірики, ніж зовнішньої ефектності.
<р>– Як вибудовується діалог між скрипкою та фортепіано в його творах? Це співпраця, протистояння чи спільна сповідь?
<р>Тоня Криса: На прикладі твору в нашій програмі це співпраця. Звичайно, конфлікт є в основі будь-якого твору, як прояв переживань. Але між скрипкою та фортепіано це не супепечка
<р>Олена Жукова: У його камерних творах скрипка і фортепіано не протистоять один одному, а розвивають спільну музичну думку. Часто фраза, розпочата одним інструментом, продовжується іншим, що створює відчуття єдиного дихання ансамблю.
<р>– Чи змінила робота над програмою ваше ставлення до української камерної музики?
<р>Олена Жукова: Підготовка до концерту ще раз підтвердила, що українська камерна традиція початку ХХ століття значно багатша і різноманітніша, ніж це часто уявляється, та спирається на творчість композиторів, які органічно інтегрували європейські стильові тенденції у власну музичну мову, і водночас втілили впізнавані українські риси.
<р>Робота над цією програмою була для мене надзвичайним задоволенням, адже вона включає ретельно відібрані  твори високої художньої якості. У «Вальсі» Якименка надзвичайно цікаво було разом будувати метроритмічну пластичність на основі танцювального ритму; для мене це було спільним плетенням візерунку.
<р іd="сарtіоn-аttасhmеnt-331842" сlаss="wр-сарtіоn-tехt">Олена Жукова. Фото: Філіп Лекуртьє
<р>– Чи відомі вам якісь історії про Федора Якименка як особистість або про його оточення?
<р>Олена Жукова: Його життя припало на один з найбільш буремних періодів вітчизняної та світової історії. Брат іншого українського композитора, Якова Степового, Якименко народився в Україні, працював, зокрема, у Тбілісі (директором музичної школи), пізніше викладав у Петербурзі та вчив композиції, зокрема, Ігоря Стравінського. Після революції емігрував до Франції та оселився в Парижі.
<р>Тоня Криса: Його біографія досить драматича: обставини його смерті вкрай сумні. Поруч з композитором не було нікого з його оточення. Він помер від виснаження та голоду.
<р>Олена Жукова: Втім творчість композитора зберігає естетичність; здатність бачити прекрасне у житті споріднює його з митцями Франції того часу.
<р>У музиці Якименка поруч з типовими для української музики мелодіями пісенного характеру чимало паралелей із французькою музикою кінця ХІХ — початку ХХ століття: імпресіонізм Дебюссі, символізм Форе, багатошарова фактура Равеля, виразна та щедра педаль Пуленка. Модальні обороти, паралельні акорди, розширена тональність, квартово-квінтові структури, колористична функція гармонії у музиці Якименка також цілком співзвучні пошукам французьких композиторів.
<р>Фортепіанна мова Федора Якименка також інколи демонструє впливи французьких неостилів, які втілювали моду на історичне виконавство, поширену у Франції початку ХХ століття. Пізні фортепіанні твори композитора демонструють інтерес до старовинних жанрів і танцювальних форм; це наближає його до неокласичних та необарокових творчих пошуків французьких колег, для яких спадкоємність національних клавірних традицій є надзвичайно типовою.