Український тиждень

 Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду
З 10 по 13 вересня відбуватиметься 33 Львівський міжнародний ВооkFоrum – одна з найвпливовіших книжкових подій України. Цьогоріч фестиваль матиме вісім тематичних кластерів. Один з них – кластер «Фантастична розмова», кураторкою якого стала письменниця Ярина Каторож.
Про те, хто з популярних українських авторів фентезі та наукової фантастики візьме участь у заходах, чи дає жанрова література можливість відпочити від проблем сьогодення та чому наші мавки з характерниками можуть дати фору іноземним драконам – Ярина розповіла в інтервʼю Суспільне Культура.
Головна тема кластера, який ви куруєте, – фентезі та фантастика як відповідь на запит суспільства на емоційне розвантаження. Як саме, на вашу думку, магія й паралельні світи допомагають читачам проживати та опрацьовувати надважку реальність сьогодення?
Фантастична література буває дуже різноманітною. Є в ній як твори, в які легко пірнути й забути про навколишній світ (і це нормально), так і ті, що дуже помітно відрефлексовують сьогодення з усіма його викликами та болем. Адже якщо ти читаєш про боротьбу за свободу десь у вигаданому світі, бачиш роздуми про почуття героїв, поглинутих цією боротьбою – важко не провести паралелі з реальністю. Але в цьому й магія фантастичних творів – вони дають змогу торкнутися складних тем з безпечної відстані, у вигаданій атмосфері. Чари, паралельні реальності, незвичні істоти й вигадані країни – це хороший прихисток для втомленого мозку.
Окрім очевидного використання українського фольклору та міфології, чим українське фентезі та sсі-fі концептуально відрізняються від західного? У чому полягає наша особливість у цьому жанрі?
Відповім послідовно. Щодо фентезі, то наразі мене тішить те, що я не бачу в нас великого засилля однотипних творів, як це відбувається на західному ринку, коли якась тема породжує численні наслідування. Я маю на увазі, що важко, наприклад, перерахувати, скільки саг про драконів чи ельфів побачили світ за останні двадцять років. З того, що я спостерігаю в Україні, наші фентезисти все ж намагаються бути оригінальними, надихатися різними історичними феноменами й переказами з різних куточків України, а не копіювати одне одного. Навіть коли мої колеги використовують однакових магічних створінь (в якийсь період на український фантастичний Олімп упевнено зійшли мавки й характерники), то це тільки невеликі спільні елементи культури, але сюжети, атмосфера й динаміка творів зазвичай приємно різняться. Це перевага невеликого ринку – в нас іще багато тем не досліджено й не розкрито, немає проблем із пошуком оригінальних ідей для натхнення. Тому й сюжети народжуються оригінальні.
Sсі-fі в Україні – жанр, який мене захоплює й хвилює, і я дуже хочу, щоб він набув більшої популярності. Українська наукова фантастика має міцне й красиве коріння, яке сягає понад сотню років. Такого роману як «Сонячна машина» Володимира Винниченка я не зустрічала ніде й ніколи, це твір, який мав би бути феноменом у світовій літературі. «Країна блакитних орхідей» Мирослава Капія – іще один феномен, який показує нашу приналежність до світових фантастів, які передбачали винайдення певних винаходів та мріяли про польоти в космос. Ми й зараз маємо масштабні космоопери – взяти хоча б «Заколот» Володимира Кузнєцова та «Фаренго» Володимира Єшкілєва. Титанічну роботу створює Макс Кідрук зі своїми «Новими Темними Віками», пише про можливе апокаліптичне майбутнє Дарія Піскозуб («Машина»).
Загалом, чи то у фентезі, чи в науковій фантастиці, в нас, як правило, працюють автори з дуже різним життєвим досвідом, в тому числі в інших професіях. Ми приходимо до літератури різними шляхами й тому створюємо самобутні твори.
Часто фентезі звинувачують у ескапізмі. Де, на ваш погляд,  проходить межа між здоровим відпочинком за книжкою та терапевтичним опрацюванням реального досвіду через фантастичні метафори?
Думаю, що якщо книга допомагає і відпочити, і відрефлексувати реальний досвід у безпечній фантастичній атмосфері, то тут немає суперечності.
Книга є хорошою, коли в ній все збалансовано: сюжет, структура, рівень опрацювання персонажів, грамотно вплетені питання цінностей і рефлексій. Усі ці елементи мають всотуватися в уяву читача органічно, бути частиною однієї історії. Але при цьому історія може складатися як з пригодницьких фрагментів, кумедних діалогів та нереалістичних ситуацій, так і з моментів, які змусять трішки поболіти серденько. Це нормально.
Які ключові події чи дискусії у вашому кластері стануть must-vіsіt для відвідувачів?
Насправді мені важко виділити якісь окремі події, адже ми намагалися зробити програму максимально насиченою, охопивши різні види фантастики і запросивши різних авторів. У ВооkFоrum візьмуть участь Ірина Грабовська, Світлана Тараторіна, Володимир Єшкілєв, Дімка Ужасний, Дара Корній, Наталія Матолінець, Володимир Кузнєцов, Остап Українець та багато інших чудових учасників – щоб перерахувати усіх і те, про що дискутуватимемо, потрібна окрема стаття!
Поспілкуємося про епічне, міське, темне фентезі та те, що надихає на його створення; майбутнє очима наукових фантастів; вплив фантастики на комп’ютерні та настільні ігри тощо. Також, матимемо пряме включення з Йоганною ван Веен, авторкою готичного роману «Моє любе жахливе створіння». Ми навіть говоритимемо про фантастичні переклади й межі відповідальності у цій складній роботі. Тому я щиро раджу ознайомитися з усією програмою і обрати те, що буде до смаку!
Як за останні роки змінився запит українського читача на фантастику та фентезі? Яких сюжетів зараз шукають більше:  затишного фентезі, ромфентезі чи гостросюжетної епіки про боротьбу зі злом?
Гадаю, що усього, що ви перелічили, адже бачу успішні видання в кожному з цих напрямів. Звісно, аудиторії у них можуть бути трохи різні.
Ви самі є авторкою фентезі. Як ваш власний письменницький досвід допоміг під час формування кураторської програми на ВооkFоrum та вибору спікерів?
Дуже допомогло те, що я одинадцять років фактично безперервно знаходжуся в процесі видання книг, презентацій, поїздок на фестивалі. Я мала змогу бачити як цікаві й насичені програми, так і ті, в яких мені чогось не вистачало – і зараз аналіз цього досвіду добряче допоміг. Також, за свою кар’єру я познайомилася з багатьма чудовими письменниками, книжковими блогерами, працівниками культурного менеджменту – і це допомогло не зайти в процес організації програми «з заплющеними очима». Формуючи список заходів, я вже усвідомлювала, куди й кого можна було б запросити.
Але одна голова – добре, а шість – краще. Саме тому з укладанням програми мені допомогли мої колеги з проєкту Фантастичні Таlk(s): Дарія Піскозуб, Наталія Довгопол, Наталія Матолінець, Ірина Грабовська та Світлана Тараторіна. Це письменниці-фантастки, з якими ми знайомі вже багато років. Вони допомогли викристалізувати програму, вдосконалити концепції заходів, де мені бракувало уяви, та запросити кількох гостей, з якими я не була знайома. Неймовірно вдячна їм за підтримку.
Також я дуже вдячна Остапу Сливинському, Ользі Мовчан та всій команді ВооkFоrum. Маю багато підтримки і сприяння найсміливішим ідеям. Я виросла, відвідуючи цей фестиваль, тому можливість долучитися до його організації є для мене неймовірно цінною та зворушливою.
У західному фентезі боротьба зі злом часто абстрактна або ідеалізована. Як український досвід повномасштабної війни змінює те, як наші автори описують ворога, війну в книжках?
Ох, я мала досвід зі своїм романом «Алхімія свободи», про який можу розповісти в цьому контексті. Я писала цей твір з 2012 по 2014 роки і тільки останні розділи завершувала, коли почалася російсько-українська війна. Тобто, більшість воєнних дій у «Алхімії» були написані під впливом інших книг і фільмів, та ще деяких знань з історії. Я створювала це, як захопливу пригоду, вкладаючи в неї свої теоретичні міркування щодо боротьби за свободу. Але коли я чотири роки тому вирішила перевидати «Алхімію» і почала її перечитувати, то було кілька моментів, які добряче тригернули мене й змусили по-іншому подивитися на власний твір: облоги й обстріли міст, шпиталі з пораненими, поховання полеглих. Я тоді на власну працю подивилась інакше. Гостріше й болючіше.
Зараз, коли пишу про темряву у своїх творах, то переживаю все значно глибше, ніж у мирні часи. Я певна, що в багатьох моїх колег відбулися схожі трансформації. Елементи історій, які раніше були частиною видовищної розваги, зараз такими не здаються.
У західному фентезі зараз є популярною «сіра мораль», в рамках якої створюють неоднозначних персонажів, виправдовуючи навіть найгірші їхні вчинки певними факторами. У нас я бачу відчутне відторгнення такого підходу. Українські автори знають, що зло – є зло. Як знав це, скажімо, Толкін.
Спільноти шанувальників фантастики й фентезі часто виходять далеко за межі звичайного клубу за інтересами. У чому, на вашу думку, полягає феномен українського фандому і яку роль він відіграє в сучасному книжковому середовищі?
Я вважаю, що читачі фантастичних творів в Україні – це просто неймовірні люди. Знаю про десятки каналів і спільнот, де в постійному темпі обговорюються будь-які новини в нашій галузі, де чекають новинок від улюблених авторів і підтримують новачків.
Водночас це ком’юніті, яке міцно слідкує за тим, яка в того чи іншого автора громадянська позиція, ставлення до колег тощо. Наша фан-спільнота любляча і сувора водночас, адже не пробачає (або пробачає дуже важко) репутаційних помилок. І це чудово.
Як ви вважаєте, чи готовий іноземний читач до українського фентезі, чим воно може зацікавити закордонну аудиторію?
Ми точно маємо, що показати світу. Як я вже згадувала, українське фентезі унікальне різноманіттям сетингів, сюжетів та цінностей, які його наповнюють. Інша справа – як вивести книжки наших авторів на іноземні ринки. Іноземні читачі може й готові до нас, але чи чекають вони нас? Навряд. Ми маємо шукати шляхи й боротися за просування власної культури, не розраховуючи на спеціальні запрошення.
Якби вам потрібно було порекомендувати одну універсальну формулу читання фантастики взагалі, як би вона звучала?
Читайте те, від чого відчуваєте насолоду. Якщо ви хочете перепочити – обирайте тексти, які не змусять вас страждати. Якщо ж хочете пройти внутрішні трансформації й пережити складний катарсис – шукайте складніші, нішеві твори. Але ніколи, ніколи не марнуйте свій час на книги, які вам не до вподоби. Фантастика це, чи ні.
Організатор 33 Львівський міжнародний ВооkFоrum – ГО «Форум видавців». Проєкт реалізовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», Львівської обласної військової адміністрації та Львівської міської ради. Під час фестивалю проводиться збір на підтримку 13-ої бригади оперативного призначення НГУ «Хартія». Вхід на всі події вільний і безоплатний.