Український тиждень

«Блаженні смиренні, бо вони успадкують землю… Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими» (Євангеліє від Матвія 5:5, 9)Книга «Сторічна війна проти Палестини» (Тhе Нundrеd Yеаrs’ Wаr оn Раlеstіnе, 2020) за авторством американського історика палестинського походження, професора сучасних арабських студій імені Едварда Саїда в Колумбійському університеті Рашида Халіді нещодавно вийшла в перекладі українською Антона Ломакіна у видавництві Lоbstеr. Це історичне дослідження арабо-ізраїльського конфлікту крізь призму концепції «поселенського колоніалізму». На противагу поширеному у західній історіографії трактуванню цих подій як боротьби двох рівноправних національних рухів за одну «священну землю», автор стверджує, що ми маємо справу з колоніальною-завойовницькою компанією з одного боку й антиколоніальною боротьбою — з іншого. Спочатку Велика Британія, а згодом США та новостворена держава Ізраїль, провадили послідовну війну проти корінного арабського населення Палестини. Праця стала міжнародним бестселером Nеw Yоrk Тіmеs, проте викликала запеклі політичні й академічні дискусії. Прихильники називають книгу Халіді «найважливішим палестинським маніфестом сучасності». Її хвалять за те, що автор дозволяє почути голоси самих палестинців. Я радив би читати книгу Халіді разом з перекладом українською «Поговорімо про Ізраїль» Деніела Сокача, про яку я писав раніше (Відтінки сірого. «Поговорімо про Ізраїль» Деніела Сокача | Український тиждень).Якщо коротко, книга є історією поселенсько-колоніального завоювання та опору. Основну структуру складають шість «декларацій війни». Йдеться про ключові моменти, які можна схарактеризувати як офіційні чи неофіційні «декларації війни» проти палестинського народу:

Перша декларація (1917): Декларація Бальфура. Велика Британія пообіцяла створити національний дім для єврейського народу на землі, де євреї становили мізерну частку населення, повністю ігноруючи політичні права арабської більшості.Друга декларація (1947–1948): План розділу ООН та Накба («Катастрофа»). Цей період ознаменувався насильницьким розділом землі, створенням Держави Ізраїль та примусовим виселенням понад 700 000 палестинців.Третя декларація (1967): Шестиденна війна. Ізраїль окупував решту палестинських територій — Західний берег, Східний Єрусалим та сектор Газа, — розпочавши військову окупацію, яка триває донині.Четверта декларація (1982): ізраїльське вторгнення в Ліван. Ця кампанія була спрямована проти Організації визволення Палестини (ОВП) у Бейруті, що призвело до значних жертв серед цивільного населення та масових вбивств у таборах біженців Сабра та Шатіла.П’ята декларація (1987—1993): Перша інтифада та Угоди в Осло. Халіді стверджує, що Угоди були не справжнім шляхом до миру, а пасткою, яка інституціоналізувала окупацію та дозволила прискорити розширення ізраїльських поселень.Шоста декларація (2000–2014): Друга інтифада та блокада Гази. Цей період характеризувався інтенсивним військовим придушенням, побудовою розділового бар’єру на Західному березі та неодноразовими руйнівними військовими атаками на блокований сектор Гази.

«Під впливом колоніальної логіки виник величезний масив літератури, покликаної довести, що до приходу європейських сіоністських колоністів Палестина була пусткою, безлюдною й відсталою територією» (Халіді. «Сторічна війна проти Палестини»).Книга «Сторічна війна проти Палестини» вирізняється з-поміж інших академічних історичних праць глибоко особистим підходом. Халіді вплітає багату архівну історію своєї родини у ширший геополітичний наратив. Як нащадок видатної єрусалимської родини Аль-Халіді (до якої входили вчені, мери та дипломати) він використовує приватні листи, щоденники та свідчення з перших рук. Англомовні рецензенти оцінили книгу як важливий і доступний вступ в історію Палестини, відзначаючи її збалансованість і поєднання ґрунтовної академічної наукової роботи, гострої самокритики щодо провалів палестинського керівництва та захопливих особистих спогадів. З іншого боку, проізраїльські критики та деякі західні історики стверджують, що концепція «колоніалізму поселенців» надто спрощена. Їхня точка зору полягає в тому, що позиція Халіді ігнорує давні корінні зв’язки єврейського народу з Землею Ізраїля, применшує історію єврейських біженців з Європи та арабських країн і мінімізує арабський реджекціонізм (як відмову арабських лідерів та палестинського руху визнавати право держави Ізраїль на існування) та політичне насильство протягом усього 20 століття. Але варто зазначити, що, попри чітку пропалестинську оптику, автор не займається виключно віктимізацією палестинців. Він гостро критикує помилки політичного керівництва палестинців: як Організації визволення Палестини (ОВП), так і радикального руху ХАМАС.Я вкотре переконуюся, що деякі іноземні книги мають багато паралелей з українським контекстом. Праця Халіді — одна з таких, бо торкається питань національного виживання, деколонізації та імперської агресії. Як Росія заперечує існування українців (українську ідентичність), так і ранній сіоністський рух часто використовував гасло «Земля без народу для народу без землі», ігноруючи мільйон місцевих арабів. На початку книги наводиться лист предка Халіді до засновника Всесвітньої сіоністської організації Теодора Герцля у 1899 році, де йдеться про те, що Палестину не вдасться заселити без спротиву. Це дуже нагадує попередження українських інтелектуалів росіянам перед 2022 (і 2014) роками, що Україна воюватиме за свою незалежність до кінця. Халіді жорстко критикує корупцію та слабкість палестинських лідерів. Це перегукується з тим, як українці критично оцінюють помилки власної влади у 1990-х та 2000-х роках (ядерне роззброєння, послаблення армії, тощо), попри абсолютну правоту самої нації у протистоянні з ворогом.«Предками більшості палестинців були люди, які жили на цій землі; упродовж дуже тривалого час (багатьох століть, якщо не тисячоліть) вони природно сприймали її як свою країну. Натомість більшість ізраїльських євреїв прибула з Європи й арабських країн відносно нещодавно у зв’язку з колоніальним процесом, санкціонованим і організованим великими державами. Перші є корінним населенням, другі -0колоніалістами або нащадками колоніалістів…» (Халіді. «Сторічна війна проти Палестини»).