Український тиждень

58 років тому, у серпні 1968 року, війська СРСР та інших країн Варшавського договору окупували Чехословаччину, не давши жодних шансів Празькій весні. Сотні тисяч людей кинулись рятуватись еміграцією і вже в перші місяці країну покинуло близько 100 тисяч людей. А до 1989 року, коли комуністичний режим остаточно впав, ця цифра сягнула майже 300 тисяч осіб.Серед тих, хто рятувався еміграцією від комуністичного режиму в різні роки, були такі відомі письменники як Мілан Кундера та Йозеф Шкворецький, знаний режисер Мілош Форман, пісняр Карел Крил, письменник і публіцист Павел Тігрід, дипломат, державний діяч Карел Шварценберг та інші.Тож цього року під час фестивалю NеvеrМоrе 68, що проходив у виставковому комплексі Výstаvіště Рrаhа в столиці Чехії, якраз і згадували вимушену еміграцію. «Рříběhy těсh, ktеří tu сhybělі» («Історії тих, кого тут не було») – уже самою назвою події позначено як велику культурну, освітню й наукову втрату для країни.Згадували також тих, чиї життя цинічно обірвав радянський режим: одних запроторивши до ГУЛАГу, інших – одразу розстрілявши.

Трагічні історії репресованих

Банери з історіями загиблих від радянського режиму чехів в одному з павільйонів фестивалю розташували символічно – за ґратами.«Шпигуни! Куркулі! Фашисти!» — ці слова, винесені в назву виставки, організованої Інститутом дослідження тоталітарних режимів (ÚSТR), сьогодні радше асоціюються з викриками несповна розуму людей. Але це була та дійсність, в якій жили й помирали мільйони людей, втрапивши до лап більшовицько-комуністичного режиму, який дістався тоді й сюди – до центральної Європи.«Це були хвилі різних років репресій проти чехів у радянському союзі, – каже в інтерв’ю Анна Хлєбіна, історикиня, співробітниця Інституту, дослідниця проєкту “Чехословаки в ГУЛАГу”. – Це й 20-і роки минулого століття, і тридцяті, й пізніші, і наша виставка якраз це фіксує. Величезна кількість людських трагедій».Анна ХлєбінаУ базі даних Інституту вже близько 15 тисяч записів та понад 10 тисяч свідчень таких трагічних історій, про які вдалося дізнатися з матеріалів радянських спецслужб, оцифрованих в українських архівах.«Ми отримуємо документацію з українських архівів, близько 80 % матеріалів вже отримали в цифрових копіях», – уточнює пані Хлєбіна.За її словами, вийшов збірник документів щодо «Великого терору» (1937 – 1938 роки) і зараз готується чотиритомне видання документованих історій людей, яких було репресовано.«Це може певним чином пояснити, чому в Україні відбувається те, що відбувається. Бо це ж усе відбувається не вперше!», – каже Анна, і додає, що є зараз серед деяких європейців така точка зору, що нібито Україна сама спровокувала нинішню війну.«Це як ото класичне: спідницю коротку вдягла, сама винна, це ми знаємо… А якщо людина, яка хоч трохи хоче подумати, проаналізувати, візьме оці документи, перечитає, осмислить, тоді, може, щось і зміниться в її уявленні».

Часи змінились, а загрози ті ж

На майданчику дебатного подкасту «Кафе Європа: сьогоднішня Росія – чим саме вона загрожує безпеці в Європі?» не протовпитись. Інтерес зрозумілий – він у її назві.Серед присутніх багато інтелігентних літніх людей, які, мабуть, пам’ятають, що подавали в кафе «Європа» за часів їхньої молодості на тацях червоного кольору. Одна з таких вишуканих пані сідає біля мене. І ще не раз голосно аплодуватиме, наприклад, у відповідь на такі ось слова одного зі спікерів, які руйнують відому матрицю роспропаганди про «братьєв-славян».«Наша держава майже 1000 років була частиною більшого утворення, у якому відігравала виразну роль, і чеський король завжди був одним із найважливіших курфюрстів Священної Римської імперії, а розвиток не пов’язувався з тими землями на сході. Землі Чеської корони завжди політично належали до іншої частини континенту, ніж Росія», – зазначив популярний чеський подкастер, політичний коментатор Петрос Міхопулос.За його словами, комуністична ідеологія використала ідею слов’янства, спрощено запозичену з доби національного відродження, щоб пояснити, чому Чехословаччина стала сателітом Радянського Союзу чи радянської Росії.«Якщо подивитися на те, що робить російська пропаганда, її головна мета – це удар по будь-якій довірі: між людьми, до інституцій, до цінностей держави», – каже заступник начальника Військової канцелярії президента Чехії Отакар Фольтин. Наголошуючи, що сьогодні головним щитом проти російського впливу залишається також громадянське суспільство та неурядові організації.​«Різнобарвні у вас сьогодні у всіх футболки, гарні. Вероніка Віхова має на футболці зображення українських військовиць, які летять на ракетах, а Петрос Міхопулос – надпис: “Допоможіть мені, я в пеклі„».Чи не пов’язано це якось із нашою дискусією?» – іронічно перепитує ведучий спікерів перед тим, як надати їм слово для прогнозів, що ж чекає на Європу в майбутньому, і чи потрібно готуватися до того, що найгірше ще попереду.«Я думаю, що загалом російський вплив у Європі ставатиме дедалі дешевшим із розвитком технологій, штучного інтелекту, а також на інформаційному та кібернетичному рівнях», – каже Вероніка Віхова, аналітикиня Центру для інформованого суспільства, наголошуючи попутно на загрозах цієї легкодоступності.А що ж до подальшого розвитку подій, то, на її думку, досі залишається великим питання, чи вирішить Росія свою нинішню ситуацію деескалацією, чи, навпаки, подальшою ескалацією. «Я сподіваюся, що цього не станеться, але якщо це станеться, ми маємо бути до цього готові й показувати їй, що ми до цього готові», – каже вона.Серед версій про те, як розвиватимуться події з війною в майбутньому, на цьому фестивалі, присвяченому минулому, звучали й такі версії, що вони можуть бути довготривалими.… «Кафе Європа: життя після комунізму», – так називалась популярна книжка в 90-х роках минулого століття хорватської журналістки та письменниці Славенки Дракуліч, яка аналізувала життя в Європі відразу після падіння залізної завіси і переказувала в ній влучне визначення Європи: «Європа – це не Росія».Ця теза – «Європа – не Росія» – не втрачає актуальності й зараз. Але вже з інших ракурсів: наскільки сильно вона захищена від нинішньої імперської політики агресорки Росії, пропаганди та намагання підірвати демократичні європейські інституції.А та вишукана аристократична пані, яка жадібно вслухалася в слова промовців у кафе «Європа», ще довго ходитиме павільйоном, з непідробним інтересом розглядаючи стенди фестивалю…