Український тиждень

Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської Аграрної Ради та експерт з аграрної політики, поспілкувався з Тижнем про заходи уряду щодо підтримки агробізнесу на тлі блокади чорноморських портів, перспективи наступних місяців, а також зміни на внутрішньому ринку продовольства.
— Припустімо, що Росія не припинить блокаду Чорного моря протягом найближчих місяців. Що в такому разі чекає наших агровиробників? Чи зможуть вони вижити завдяки державній підтримці?
— З перших днів фактичного припинення заходження кораблів ми говорили, що дуже великою проблемою стане експорт, а проблеми з експортом фактично призведуть до обвалу цін усередині країни. Власне, це і відбулося.
Фактично ми бачимо, що сьогодні внутрішні ціни збиткові для виробників, зокрема, пшениці та ячменю. Це спричиняє додаткові втрати саме в період збиральної кампанії. Ранні жнива вже завершилися, господарства переходять до збирання пізніх — олійних і технічних — культур. Водночас потрібні кошти на озиму посівну кампанію. І тут постає питання: де їх брати? Адже близько 50 % коштів, отриманих від реалізації продукції, аграрії традиційно спрямовували саме на проведення цих робіт.
Відповідно, ми (Всеукраїнська аграрна рада — Ред.) звернулися до уряду з проханням попрацювати над механізмом кредитування. І кілька тижнів тому цей механізм запрацював. Уряд виділив 21 млрд грн, щоб можна було користуватися програмою «5–7–9», адже її дію продовжили.
Чому продовжили? Адже фактично з 1 вересня мали відбутися зміни: кошти планувалося спрямовувати лише на програми розвитку. А нам потрібні кошти на щоденну господарську діяльність, тобто на виробничі потреби. Саме тому програму «5–7–9» продовжили в частині фінансування виробничих потреб.
Загалом лише на осінню посівну кампанію та сплату оренди землі потрібно близько 200 млрд грн. Тому перші 20 млрд грн, а загалом заплановані 80 млрд грн, звісно, не розв’яжуть проблему повністю, але це перший крок. Уже зараз ми бачимо певні позитивні зміни порівняно із ситуацією в перші дні після припинення заходження кораблів.
Зараз також існує звернення Міністерства аграрної політики до Єврокомісії щодо виділення 220 млн євро на безповоротній основі. Ці кошти, зокрема, мали бути залучені для фінансування програми «5–7–9», тобто кредитних портфелів, де держава виступає гарантом перед банками.
Утім, у медіа почали з’являтися коментарі від представників Єврокомісії про те, що такого звернення не було. Але, знову ж таки, серпень — це період відпусток. Брюссель починає повноцінно працювати наприкінці вересня — на початку жовтня. Тому я сподіваюся, що комунікація профільного міністерства з європейськими інституціями продовжиться, і ці кошти все ж таки вдасться знайти.
Інакше ми опинимося у дуже складному фінансовому становищі. Це призведе до скорочення посівних площ, а значна кількість підприємств просто фізично та фінансово не буде спроможна проводити роботи.
— Нехай ці кошти навіть будуть знайдені. Та, як ми розуміємо, це короткостроковий захід?
— Так, це короткостроковий захід. Тому що вже наступного, 2027 року наприкінці лютого розпочнеться посівна кампанія ярих культур. А ярі культури — це зазвичай близько 16 млн гектарів землі. На це потрібно понад 350 млрд грн.
І тут виникає питання: чи будемо ми сіятися, якщо нічого не продається і море не працює? Тому в цьому контексті ми підтримуємо активну публічну дипломатичну кампанію президента за двома напрямами: переговорний процес і військовий трек.
Переговорний напрям використовується, щоб дипломатичним шляхом досягти результату і відновити рух кораблів. А військовий — для нарощування обороноздатності, захисту суден у портах та гарантування їхньої безпеки. Президент нещодавно озвучив, що до портів зайшли три-чотири кораблі. Але це зовсім не той рівень, який може гарантувати вивезення значних обсягів продукції. Особливо з огляду на той урожай, який маємо сьогодні. Фактично вже зібрано 56 % від запланованого обсягу. Ранні зернові культури дали понад 31 млн тонн урожаю, з яких 24 млн тонн — пшениця. Умовно кажучи, Україні на рік потрібно близько 6–7 млн тонн, а все інше необхідно продавати. Але продавати за ціною 5–6 тисяч гривень за тонну, яка складається сьогодні, — це нонсенс.
При цьому у світі через скорочення пропозиції з боку як України, так і Росії ціни зростають. Якщо дивитися лише на останній тиждень, то вони піднялися приблизно на 7 %. А якщо порівнювати з минулим роком, то продовольча пшениця подорожчала майже на 30 %. Навіть якщо взяти Африку, наприклад Єгипет, то там через дефіцит пропозиції до ціни додають близько 10 доларів США за тонну. А в Азії продовольча пшениця вже може коштувати понад 300 доларів США за тонну.
Але проблема не в тому, що продукцію можна продати за такі гроші, а в тому, що вона фактично не їде. Водночас завдяки Збройним Силам України нам вдалося обмежити експорт російського продовольства. Якщо раніше Росія експортувала близько 6 млн тонн пшениці, то зараз її експортний потенціал скоротився приблизно до 2 млн тонн. І світ це дуже відчуває.
— Чи вважаєте ви, що протягом 2027 року ймовірним сценарієм стане суттєве скорочення посівних площ і обсягів виробництва аграрної продукції в Україні?
— Зараз говорити про це ще зарано. Переговори тривають, і може статися так, що будуть досягнуті певні домовленості, а морський експорт відновиться до показників, які ми мали раніше. Тому говорити про те, що 2027 рік буде збитковим, що підприємства закриватимуться і матимуть великі збитки, я поки не став би.
Але ми бачимо іншу проблему. Якщо банки не виконуватимуть розпорядження Національного банку України щодо реструктуризації кредитів, ситуація може суттєво ускладнитися. Зараз уже надходять повідомлення, що не всі банки на місцях отримали інформацію про можливість реструктуризації кредитів. А це дуже важливо. Якщо кредит не реструктуризується, підприємству фактично нічим сплачувати ні тіло кредиту, ні відсотки. Відповідно, виникає прострочення, штрафні санкції, пеня. А де тоді брати гроші? У такому разі багато хто може просто піти в дефолт і закритися. Це реальні ризики.
Також потрібно розуміти, що кредитні портфелі, гарантом яких сьогодні виступає держава, мають розподілятися відповідно до потреб товаровиробників. Бо банки інколи ухвалюють рішення на власний розсуд і працюють лише з рентабельними підприємствами, які мають хорошу фінансову історію та вирощують прибуткові культури замість допомагати тим, кому ця підтримка потрібна найбільше.
Саме тому зараз у нашій роботі великий акцент зроблено на розв’язання цього питання. Якщо нам вдасться це виправити, то ми зможемо говорити про зменшення ризиків, скорочення кількості підприємств, які можуть припинити діяльність, а отже, і про меншу ймовірність скорочення посівних площ. Тобто зараз, оцінюючи ситуацію, не варто впадати в крайнощі.
— Поговорімо про внутрішній ринок України. Ви вже сказали, що ціни на продукцію знижуватимуться. Але чи реальний сценарій дефіциту агропродукції або продовольства в Україні протягом найближчих кількох місяців?
— На щастя, попри бажання країни-ворога створити паніку, посіяти незадоволення та спричинити штучний голод в Україні, досягти цього він не зможе. Чому? Тому що ми виробляємо значно більше продукції, ніж споживаємо. Практично в кожному районі, в кожній області є значна кількість підприємств, які займаються виробництвом і переробкою продукції. Тож із погляду виробництва Україна повністю забезпечена продовольством. Його дефіциту в країні бути не може.
Інша складова — це удари по логістиці. Вони, особливо в центральному регіоні, зокрема на Київщині, справді призвели до тимчасових труднощів із постачанням окремих видів продукції, оскільки відповідні об’єкти були фізично знищені. Крім того, було знищено великі обсяги складської інфраструктури — близько 600 тис. кв. м. І зрозуміло, що за короткий час відновити такі потужності дуже складно. Тому так, певні перебої з постачанням існують. Якби ми знали, що удари в цьому напрямку припиняться, то могли б чітко сказати, що за умовні 10 днів повністю відновимо наповнення магазинів, і більше таких проблем не виникатиме. Але гарантувати цього не можемо.
Саме тому зараз масово відбувається передислокація ритейлу в менші складські приміщення, тобто фактично диверсифікація ризиків зберігання продукції в одному місці. Багато компаній переходять на прямі поставки від виробника до торгівельних мереж. Але все це тягне за собою додаткові логістичні витрати.
Тому, підсумовуючи, в Україні проблем з продовольством немає і не буде. Можуть виникати проблеми з логістикою та доставкою, що може призводити до затримок появи окремої продукції на один-два тижні. Але загалом ця ситуація виправляється.
Водночас це спричинятиме додаткові витрати на логістику, які зрештою перекладатимуться на споживача. Відповідно, це може призвести до подорожчання продукції на полицях магазинів у межах 10–15 %.
— Оскільки ви постійно спілкуєтеся з представниками агробізнесу, які зараз їхні настрої? Чи вважають вони, що ситуація може виправитися найближчим часом?
— Ситуація складна. Але багато хто пам’ятає 2022 рік, коли протягом пів року не було можливості експортувати продукцію через блокування моря. Щоправда, тоді було дещо легше з погляду фінансової спроможності, тому що існувала певна подушка безпеки, сформована в попередні роки завдяки експорту.
Крім того, тоді надійніше працювали альтернативні маршрути вивезення продукції. Зараз такої надійності немає, тому що ворог завдає ударів і по Дунаю, і по пунктах пропуску на кордоні з Молдовою, і по сухопутних логістичних маршрутах. Відповідно, це створює додатковий тиск і навантаження на альтернативні шляхи експорту.
Проте підприємства, які давно працюють у галузі, особливо середні господарства з власними складськими потужностями, намагаються перечекати цей період, закладаючи продукцію на зберігання. Вони сподіваються, що найближчим часом ситуацію вдасться врегулювати й експорт відновиться. Також є надія, що запрацює механізм застави зерна для отримання банківського фінансування. Це також один із важливих інструментів, рішення про запровадження якого вже ухвалено.
Тобто під зерно встановлюється вищий коефіцієнт заставної вартості. І це могло б частково допомогти товаровиробникам не продавати пшеницю умовно по 4 тисячі гривень за тонну, а передати її в заставу, отримати фінансування, а вже після відновлення ринку продати за ринковою ціною та повернути кошти банку. Тому ситуація залишається важкою.
Наприклад, зараз відбуваються зустрічі міністра з аграріями прифронтових територій. І там головні питання — як вижити, як отримати кредитування, де взяти кошти і як забезпечити, щоб банки виконували ті рішення та зобов’язання, які вже були ухвалені.
Тому якщо рішення уряду і постанови Національного банку України працюватимуть не лише на папері, а й на практиці, ми зможемо пройти найближчі пів року досить непогано.