Український тиждень

Лідерство США зазнало серйозного удару. Європейцям слід сподіватися на краще, але готуватися до найгіршого.
Мабуть, для всіх стало шоком огидне видовище, коли на цих вихідних американський посланець Стів Віткофф підлещувався до Владіміра Путіна. Також шокує, що на зустрічі в Москві Віткофф і його не менш непримітний напарник, зять Дональда Трампа Джаред Кушнер, їхали в кортежі російської влади й користувалися послугами кремлівського перекладача.
Але й безліч інших подій також шокують. Подібно до невпинних російських дронових атак по Києву й інших українських містах, жахливі слова й гидкі вчинки Вашингтона стали звичним явищем. Хто зараз пам’ятає дати чи подробиці обурливо несправедливої інвестиційної угоди США й України? А погрози анексувати Гренландію? А дивну пантоміму на саміті в Алясці? Так само як щоденні президентські тиради у соціальних мережах, ці епізоди привертають нашу увагу лише на мить, перш ніж їх витісняє черговий шок-контент.
Нещодавно вийшли дві нові книжки у спробі зібрати потік новин у цілісну картину. Видана журналістом Люком Гардінґом «Зрада: Трамп, Путін і нова доба завоювань» (Веtrаyаl: Тrumр, Рutіn аnd Тhе Nеw Аgе оf Соnquеst) містить яскраві описи цих та інших подій. У ній також досліджується глибинне питання дивних однобічних і поштивих відносин Дональда Трампа з Кремлем. Гардінґ губиться у висновках.
А от британський експерт з питань безпеки Кір Джайлз у книжці «Американський переворот: фінальний хід Москви у тривалій війні з Вашингтоном» (Аmеrісаn Оvеrthrоw: Моsсоw’s Еndgаmе іn Іts Lоng Wаr wіth Wаshіngtоn) стверджує, що президентство Трампа є перемогою Кремля в серці управління Сполучених Штатів. Це стосується не лише особистої покірності президента Путіну. Адміністрація Трампа перейняла чільні російські підходи до влади — як на міжнародному, так і на внутрішньому рівні. Продиктоване жадобою переплетіння особистих і політичних інтересів, послаблення інституцій і фальшивий патріотизм — усе це добре знайомо тим, хто стежив за занепадом Росії протягом останньої чверті століття.
Це порівняння, безперечно, вражає, хоча декому може здатися намисленим. Оптимісти вірять, що проміжні вибори, якщо їх проведуть згідно з Конституцією, покажуть, що захисні механізми американської системи тримаються. Однак деякі, зокрема Джайлз, побоюються, що адміністрація, навіть якщо програє вибори, не відступиться від своєї головної мети: зберегти владу після закінчення чотирирічного президентського терміну 2028 року.
Можливо. Але ідея про те, що така хаотична й балакуча людина, як чинний президент США, могла протягом багатьох років підтримувати серйозні таємні стосунки з іноземною розвідувальною службою, видається малоймовірною. Утім, достатньо погано й те, що поведінка Трампа просто відображає нарцисичне захоплення сильними лідерами і безмежне невігластво майже в усьому іншому.
Читайте книжки, але не зациклюйтеся на цих питаннях. Цікаво поміркувати: чи президент США — справді російський агент і потенційний диктатор, чи прикидається. Але так можна заціпеніти в роздумах і сісти склавши руки. Нинішня адміністрація, як і багато попередніх, являє собою розколоту коаліцію. До її складу входять серйозні люди, як-от директор ЦРУ Джон Реткліфф і трагікомічний дует Віткоффа-Кушнера. Союзники мусять давати з цим раду, як можуть.
Та є інші, важливіші пріоритети. Позитивом у подорожі американців до Києва було те, що радники з питань національної безпеки країн Е3 — Великої Британії, Франції й Німеччини — прибули, щоб підтримати своїх українських колег. На саміті в Анкориджі 2025 року були побоювання, що США можуть укласти угоду з Росією і змусити європейців нав’язати її Україні. Зараз це виглядає менш імовірно: цинічний, нео-Кіссінджеріанський розподіл сфер впливу такого масштабу вимагав би скоординованих дій і рішучості, яких у Білому домі дуже бракує.
Справжнім шоком для Європи мають стати не витівки адміністрації США, а їхні наслідки: політична, військова й дипломатична слабкість, яку американці самі собі заподіяли, і нові, обтяжливі обов’язки для їхніх союзників.