У перспективі прийдешніх президентських виборів перед французькою лівицею постає історична відповідальність: не лише, як це для неї звично, «не допустити приходу до влади крайніх правих», а насамперед — не перетворитися на інструмент московських впливів.Від початку повномасштабної війни українська тема стала постійною складовою внутрішніх політичних дебатів Франції. Мова не лише про гроші, які французький уряд виділяє на підтримку України. Тутешні політики сперечаються про доцільність збільшення військових бюджетів, дієвість НАТО, доцільність ЄС, імміграційну політику… З одного боку, жваві дискусії — ознака доброго здоров’я демократичного суспільства, з другого — ці дебати всотують, як губка, російські впливи. Як і в будь-якій іншій країні світу, не всі місцеві політики мають до тих впливів залізний імунітет.Нині французька лівиця переживає важливий політичний період. 9 та 10 жовтня запланований праймеріз соціалістів, у якому зможе взяти участь кожен громадянин, який сплатив 15 євро на рахунок соцпартії. Станом на нині сім кандидатів уже заявили про участь у праймеріз:
лідер соціалістів Олів’є Фор,колишня кандидатка в президенти Сеголен Руаяль,депутат Європарламенту, голова партії «Публічний простір» Рафаель Глюксманн,лідер партії «Республіканська та соціалістична лівиця» Емманюель Морель,депутат соціаліст Жером Гедж,колишній соціаліст, засновник Руху за розвиток Фаб’єн Вердьє,суддя з Руану, соціаліст Філіп Брун.
Навіть якщо праймеріз організують соціалісти, за фактом це змагання між трьома політсилами: самою соцпартією, «Публічним простором» та «Республіканською та соціалістичною лівицею». Якщо в першому турі 9-10 жовтня жоден з кандидатів не набере абсолютної більшості, 16-17 жовтня відбудеться другий тур. Попередні, публічні дебати між сімома політиками заплановані в прямому телеефірі наступного тижня, 23 вересня.Соціологічні опитування поки що визначають фаворитом праймеріз Рафаеля Глюксманна, який відкрито та послідовно підтримує Україну. Соціалісти в своїй більшості також стоять на проукраїнській позиції, за винятком, можливо, Сеголен Руаяль, яка висловлювала сумніви щодо злочинів у Бучі та бомбардування пологового будинку в Маріуполі. Тоді ж, у 2022-му, лідер соціалістів Олів’є Фор публічно засудив ці та інші проросійські тези, які озвучувала пані Руаяль. Але варто визнати: є й інші ліві, котрі розповідають, буцімто «війна в Україні вигідна насамперед Сполученим Штатам». І їх, на жаль, не так мало. Особливо ж, з-поміж крайніх лівих.Свого часу, в 2024-му, «Нескорена Франція» разом з комуністами повним складом проголосували проти двосторонньої безпекової угоди між Україною та Францією. Лідер «нескорених» Жан-Люк Меланшон вкотре сподівається стати президентом. Не факт, що йому вдасться очолити країну, але не варто применшувати впливу цього політика на свою паству. Не так важливо, чим саме аргументує Меланшон свій «заклик до миру», що полягає у відмові в застосуванні зброї. Слід пам’ятати, що в сухому залишку характерні для крайніх лівих анти-американські, анти-капіталістичні, анти-макронівські настрої лють воду на московський млин. Хтось робить це свідомо та вмотивовано, інші — автоматично або мавпуючи лідера.Той факт, що Україна нині воює за незалежність, а отже — прагне випручатись з-під імперіалістичного ярма, поки що не завжди очевидний для радикальної лівиці, хоча в цьому вони мусили б нас розуміти та підтримувати.До президентських виборів у квітні наступного року ще сім місяців. Якісь ґрунтовні прогнози робити рано, бо за цей час з’явиться багато нових кандидатур. Не виключено, що у виборах візьме участь і колишній президент Франції Франсуа Олланд. Той самий, який відмовився продати Росії французькі військові кораблі класу «містраль».Чи зміг би лівий кандидат очолити Францію? Об’єктивно, у крайніх правих на це більше шансів, їхня підтримка зростає, а електоральна база — монолітна та згуртована. Але однозначно відкидати імовірність перемоги лівих не варто. Нехай саме на президентських перегонах у 2022 вони не вийшли у другий тур, у тому ж році, під час парламентських виборів, ліві сумарно зібрали більше голосів, ніж крайні праві. Спільно «Нескорена Франція — Народний фронт», соціалісти, «зелені» та «Демократична й республіканська лівиця здобули 194 мандати, коли ж крайнє праве Національне об’єднання — лише 122.Інша справа, що французькі ліві, так само як і українські демократи, зовсім не дружать між собою й не завжди здатні об’єднатися навіть перед екзистенційною загрозою. Та й усвідомити таку загрозу, коли вона — під дверима, не кожен наважується.«Чи приречена лівиця на виліт вже у першому турі, як це сталося в 2002, 2017 та 2022? — замислюється часопис Lе Моndе. — Якщо розглянути партійні симпатії, то сумарна підтримка лівих партій становить 26 % — від “Нескореної Франції” (LFІ) до Соціалістичної партії (РS), включно із “зеленими”; сумарна підтримка правих партій (від МоDеm до “Республіканців”, включаючи “Ренесанс”) — 17 %. Якщо підсумувати підтримку великими блоками, то частка лівих виборців становить від 29,5 % до 36,5 %, а правих — від 23 % до 30 %. Суто за цифрами, перший блок значно випереджає другий. Проте в політичному ландшафті, де домінує “Національне об’єднання” (RN), висновок про те, що лівиця, всупереч усім очікуванням, випереджає правих, міг би бути доречним… якби існувала одна, а не дві лівиці».Іншими словами, суперечності між поміркованими та крайніми лівими — з розряду нездоланних. Одним із каменів спотикання стало ставлення політиків та їхніх виборців до війни в Україні. Помірковані ліві масово підтримують український спротив. У крайніх лівих ситуація строката, проте речники відповідних політичних сил переважно ховають надію догодити Москві зі словами про «мир» та «силу дипломатії».
