Український тиждень

У видавництві «П’яний корабель», яке спеціалізується на маргінальній літературі і має власний неповторний літературний пул авторів, вийшла поетична збірка культового американського письменника Джека Керуака (1922–1969) під назвою «Писання золотої вічності» (написана в 1956 році, публікація 1960 року). Керуак — предтеча покоління гіпі, був бітником, а саме частиною розбитого покоління (bеаt gеnеrаtіоn) кінця 1950-х — початку 1960-х. Він наче списаний зі свого роману «В дорозі» (англ. Оn thе Rоаd, написаний в 1951 році, виданий у 1957 році), де людина перебуває «на межі між Сходом своєї молодості та Заходом свого майбутнього». Керуак написав ключовий текст (маніфест) «біт-покоління» і сформував світогляд контркультури 1960-х років. Захоплювався джазом (бібопом), авангардною поезією, східною філософією (буддизм) та медитацією. А ще заклав підвалини покоління, яке відкидало кар’єризм і масове споживання, опинившись на межі між виснаженням і духовним очищенням. Покоління абсолютного відчуття свободи, «справжнього життя», щирої поезії, алкоголю та шаленого джазу.
«Адже єдиними людьми для мене є шаленці, ті, хто має шал до життя, шал до розмов, шал до спасіння, жадає всього водночас. Ті, хто ніколи не позіхає і не каже банальних речей. Натомість палає, палає, палає, мов приголомшливі жовті феєрверки, чиї вибухи нагадають павуків на тлі зірок, у чийому осередді палахкотить блакитний вогник, хлоп, і всі такі: “О-о-о!”» (Керуак, «В дорозі»)
Вероніка Ядуха, Таня Родіонова та Юлія Дідоха з перекладацької групи VЕRВація доклали всіх зусиль, щоб поетична збірка Керуака вийшла в перекладі українською. Більше про цю книгу можна прочитати в тексті «”Писання золотої вічності”: як це — перекладати Керуака», який вийшов ще влітку на сайті Читомо. «Писання золотої вічності» (англ. Тhе Sсrірturе оf thе Gоldеn Еtеrnіty) — один із найголовніших поетично-філософських творів Керуака. Якщо в романі «В дорозі» Керуак шукає свободу через рух, то тут він постає як поет-буддист і містик, який занурюється у внутрішній спокій. Його книга «Біг Сур» (Віg Sur, 1962) є похмурим продовженням «В дорозі», а «Волоцюги Дгарми» (Lоnеsоmе Тrаvеlеr, 1960) — твір про пошук гармонії, відмову від матеріалізму та фрустрацій міського життя заради духовного сходження.
Джек Керуак пише про себе як про поета, моряка, вченого, журналіста, коханця, спортсмена, пілота, хлопця з Ловела. В його віршах ідеться про «старе і втрачене». Про занепад людства. Про осінню (жовтневу) меланхолію. Про спустошення. Керуак пише про те, як «світ падає в океан безмежжя», про досвід «зависання» в безодні. Про те, що порожнеча теж може бути описана в кольорах свободи. Про те, що людям потрібні «вино і поезія». Про Будду, який каже, що «можливо все». Але, врешті-решт, Будди немає, «бо ж і мене немає», зазначає Керуак. Його текст про те, що дощ і наша екзистенція пов’язані між собою, а також про те, чому варто викинути телефон і «користуватися поезією».
«Боже. Я не можу знайти твого обличчя цього ранку…Боже, я не бачу твого обличчя в цій історії» (Керуак, «Писання золотої вічності»)
«Це ранок кінця мого просвітлення», «Я перероджуюся останньою людиною на землі», — пише Керуак. Сьогодні людство все більше занурюється в стан апокаліпсису. «Писання золотої вічності» Керуака виглядають «останніми» віршами «останньої» людини на землі. Але автор пише не в традиційному апокаліптичному розумінні, зображаючи вогонь і руйнування, а через призму особистого розпаду. Кінець світу — це не якесь фізичне знищення, а велике духовне пробудження, момент, коли завіса реальності падає, і людина бачить «Золоту Вічність». Світ є дірою, в яку провалюється все суще. Текст, написаний у формі 66 коротких поетичних сутр (прозопоезії), змальовує нам світ, який насправді ніколи не народжувався, а отже, його кінець — це просто пробудження від сну. Кінець світу — це лише розпад власного «Я». Біблійний, політичний, військовий, екологічний апокаліпсиси залишають після себе пустку чи пекло. У Керуака після «кінця» всього матеріального залишається Золота Вічність — абсолютний спокій, блаженство і світло.
Поезія Керуака — це тексти про ніщо («Одного дня я перетворюся на ніщо, я знаю…І сам буду ніщо. І я стану нічим… Ніщотності розвіюють землю на всі боки…»). Але для нього ніщо (яке він запозичує з буддизму) є не похмурою пусткою чи смертю, а найвищою формою свободи, джерелом усього сущого та єдиною справжньою реальністю. Порожнеча розглядається як чистий простір поза людськими концепціями й назвами, який дарує абсолютне заспокоєння та звільнення від страждань. Вірші «золотої вічності» Керуака — це тексти часів, «коли згасає мислення», бо вмирати — це переставати мислити, бо світ виткано з думки.
«Напишу про ніщо. Цілковите ніщо. Ти колись пробував добряче подумати і запитати себе, що таке ніщо? Якщо розібрати, то ніщо — це справді цілковите ніщо» (Керуак, «Писання золотої вічності»)