Український тиждень

На цьогорічне «паломництво» до країни дитинства я їхав із відчуттям певної тривоги. Нещодавнє розгорання напруги між польськими й українськими політиками на тлі чергової річниці трагічних подій на Волині викликали в мене почуття глибокого дискомфорту. Я вже писав про це в своїх колонках, але зіткнення з «реальною» реальністю, а не світом соціальних мереж повинно верифікувати, як все виглядає насправді. Принаймні до певної міри. Звісно, мої спостереження і враження фрагментарні і, що зрозуміло, дуже суб’єктивні, а значить, я не повинен на основі них робити узагальнень зі зловживанням слів «усі», «завжди» і подібних. Зрозуміло, що я не можу не аналізувати спостереження, які, бажаючи того чи ні, роблю чи до яких я якоюсь мірою вразливий.
Уже першого дня під час відвідин у відділенні одного з банків я став свідком хоч і курйозної, а все ж симптоматичної ситуації. Варшава, ранок понеділка, ми з дружиною — єдині клієнти, на вулиці — дощ. У якийсь момент у банк заходить промокла жінка і від дверей сповіщає: «Ллє», а за мить додає: «Але це добре, бо, може, дощ зіпсує це їхнє свято» (це було саме 24 серпня, День незалежності України). Можливо та пані була «ку-ку на муню», і в той момент вирішила, що треба це саме так продемонструвати. Але якщо саме так і було, це також був якийсь знак, що антиукраїнська атмосфера поширилася настільки, що навіть нервово нестабільні люди реагують на несподіваний дощ саме такою публічною заявою у варшавському банку на вулиці Краківське Передмістя. А, може, антиукраїнська істерія стосується передовсім таких дам із невпорядкованими реакціями?
Через кілька днів я замовляв Ubеr на Східний вокзал, додаток, приймаючи моє замовлення, виправив адресу на: «Східний вокзал ім. Романа Дмовського, вул. Київська». Тим, хто не знає, ким був Роман Дмовський, я рекомендую перевірити в Gооglе його життєпис. Я тільки коротко скажу, що це польський політик початку ХХ століття, протофашист, антисеміт, який зокрема не визнавав прав українців на незалежне існування. Мені здається мало ймовірним, що ті, хто приймав рішення так назвати один із варшавських залізничних вокзалів, на який прибувають подорожні з України і який, nоtа bеnе, розташований на вулиці Київській, зробили це несвідомо й випадково. А, може, я надто чутливий і несправедливий, бо ж Дмовський донині вважається одним із хрещених батьків відродження Польщі після Першої світової війни.
Скажу лиш, що дощ ущух і не завадив проведенню багатотисячного святкування Дня незалежності України на Замковій площі у Варшаві, а варшавська поліція дуже вправно ізолювала групу прибічників Дмовського, які, звісно ж, хотіли зіпсувати свято. Знову без узагальнень, у великому місці, яким є Варшава, не видно ознак залякування українців і публічних дій, спрямованих проти них. Що не означає, що підживлювання антиукраїнської неприязні з боку радикальних правих політиків згасло. Воно досі тліє і за будь-якої нагоди може перетворитися на відкрите багаття.
Останні соцопитування коригують враження, що поляки стали відкрито ворожими до воєнних біженців з України. Дослідження показують, що переважно ставлення польських громадян досі хороше, хоча відсоток позитивних думок зменшився. Ідентичне соцопитування провели також в 2023 році. У публікації порталу Wіrtuаlnа Роlskа наголошували, що між вереснем 2023 року і вереснем поточного «відсоток позитивних оцінок ставлення до українців, які живуть у Польщі, знизився на 11,7 позицій, а відсоток негативних оцінок зріс на 7,5 позицій». У соцопитуванні Unіtеd Survеys (проведеному між 20 серпня і 1 вересня) для порталу Wіrtuаlnа Роlskа запитали поляків, як вони оцінюють присутність українців у Польщі. Позитивну відповідь надало загалом 52,7 %, а негативну — 37 %. 10,3 % зазначили відповідь: «Не знаю/важко відповісти».
Іще одне спостереження, за яке мене вже розкритикували мої варшавські проукраїнські друзі. Отже, пересуваючись головним чином центром міста під час останніх двох вихідних я багато чую, а може, навіть чую переважно російську мову, а не українську. Я не хочу сказати, що виключно або що лише, але моє відчуття таке, що російська домінує, а те, що мене тривожить і навіть дратує, що зустрічні діти чи підлітки спілкуються між собою російською. Я це сприймаю як прогресивне переміщення й зміцнення «руского міра». Мене не дратує російська в Україні, але поза Україною перед лицем цього всього, що сталось упродовж останніх років, вона викликає в мені внутрішній дискомфорт, який важко подолати. Не знаю, наскільки поляки можуть відрізнити російську від української, частина, вочевидь, може, а частина — ні. Можна було б прийняти тезу щодо останніх антиукраїнських висловлювань частини політиків, що перехід на російську — це захисна реакція, але мені це здається абсурдним. До речі, було б цікаво провести дослідження, як динаміка використання української vеrsus російської мов змінюється поза межами України. Зрештою, у майбутньому нам треба буде провести десятки, якщо не сотні досліджень, щоб зрозуміти: що? де? і як?
Якщо цього не зроблять неупереджені фахівці, то ми залишимось у світі узагальнень і напівправд, а звідти вже дуже короткий шлях до відвертої брехні.