Український тиждень

Запрошення Путіна на грудневий саміт G20 у Маямі стало своєрідним сигналом про можливість повернення російського президента до західного дипломатичного порядку денного. Держсекретар США Марко Рубіо підтвердив, що Вашингтон запросив його, щоб той мав можливість говорити не лише з Дональдом Трампом, а й з іншими світовими лідерами. Кремль заявив, що вдячний за це запрошення і розгляне його.Однак уже за кілька днів з’явився інший сценарій. За даними видання Вlооmbеrg, Путін, імовірно, планує особисто приїхати на саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АРЕС) у Шеньчжені 18-19 листопада, тоді як його участь у грудневому G20 наразі видається малоймовірною. Офіційного остаточного рішення Кремль поки не оголосив.На перший погляд, йдеться лише про вибір між двома міжнародними заходами. Але обидва майданчики дають Путіну принципово різні дипломатичні можливості. У Маямі він опинився б у центрі західного багатостороннього формату, де йому довелося би взаємодіяти з державами, які підтримують Україну. У Шеньчжені ж він отримує можливість зустрітися із Сі, а потенційно — і з Трампом, причому у Китаї та за китайських дипломатичних обставин. Саме тому можливий вибір Путіна на користь АРЕС варто розглядати не просто як відмову від одного саміту. Він показує, де Москва сьогодні бачить більш корисний для себе простір для переговорів.

G20 дає Путіну доступ до Заходу — але водночас створює ризики

Запрошення Путіна до Маямі саме по собі є важливим сигналом. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну його участь у західних багатосторонніх форматах стала значно складнішою. Тепер американська адміністрація фактично пропонує йому знову сісти за один стіл з лідерами провідних економік світу.Для Вашингтона логіка цього кроку полягає у тому, що дипломатичний контакт із Москвою може бути інструментом для вирішення проблем. Але для Кремля G20 має зворотний бік.«Хоча спекуляції можуть легко виявитися хибними, Путін може розраховувати на те, що його присутність на G20 зробить його вразливим до тиску з вимогою вжити кроків для припинення війни, таких як режим припинення вогню або взаємне припинення Росією та Україною атак на інфраструктуру», — каже Тижню американський дипломат із 40-річним досвідом роботи у Держдепартаменті, колишній посол США в Польщі, помічник держсекретаря у справах Європи та Євразії та координатор санкційної політики США, нині — Wеіsеr Fаmіly Dіstіnguіshеd Fеllоw в Аtlаntіс Соunсіl Деніел Фрід.Він також додає, що рішення Путіна не брати особистої участі в G20 варто розглядати радше як тактичний розрахунок, ніж як стратегічний поворот від західних багатосторонніх форматів. Фактично відмова від конкретного форуму не означає, що Москва відмовляється від переговорів зі США або прагнення впливати на американську політику.Ба більше, контакти між Вашингтоном і Москвою тривають. Нещодавно спецпредставник Путіна Кіріл Дмитрієв проводив у Штатах переговори з американськими чиновниками щодо війни Росії проти України та можливого майбутнього відновлення співпраці, зокрема у сфері енергетичного співробітництва.

АРЕС може дати Путіну інші дипломатичні можливості

За повідомленнями Вlооmbеrg, Путін планує особисто відвідати саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АРЕС) — вперше з 2017 року. Китай уже став ключовим майданчиком для контактів між російським і американським лідерами. Причому сама можливість тристоронньої зустрічі Путіна, Сі і Трампа обговорювалася ще на початку вересня. Радник Путіна Юрій Ушаков тоді підтвердив, що це питання порушувалося. Отже, АРЕС потенційно може дати Кремлю те, чого G20 не гарантує: одночасний доступ до Сі та Трампа в одному місці.Для Путіна це створює можливість не просто провести окремі переговори з Трампом, а спробувати опинитися всередині трикутника Вашингтон — Пекін — Москва. Однак Деніел Фрід застерігає від сприйняття Росії як рівного Китаю центру сили, хоч, за його словами, формат АРЕС на цьому етапі є для Путіна більш сприятливим.«Росія значно слабша за Китай за більшістю параметрів могутності, за одним важливим винятком — ядерною зброєю. Путінська Росія здатна завдавати значної шкоди через свою готовність вести агресивну війну та вдаватися до інших форм агресії. Водночас позиції Росії можуть бути підірвані, якщо Китай вирішить чинити тиск на Росію, щоб вона припинила російсько-українську війну та агресію проти Європи. Наразі Китай навряд чи піде на такі кроки, але він міг би це зробити. Загравання адміністрації Трампа з ідеєю залучення Росії на противагу Китаю (“зворотний Кіссінджер”) є порожньою ідеєю», — каже Тижню американський дипломат.За його словами, серйозне перезавантаження відносин між США і Китаєм, справжня стратегічна стабільність, могли би включати домовленість про те, що Китай більше не підтримуватиме агресію Росії.«Така перспектива могла би послабити Путіна, якби США були здатні та готові її реалізувати. Проблема такого сценарію полягає у тому, що з огляду на нинішню (та відносну) слабкість США, ціною Китаю за таку домовленість, імовірно, стало би визнання США китайської сфери домінування у Західній частині Тихого океану — на таку угоду жодна адміністрація США не повинна погоджуватися», — зазначає Деніел Фрід.У цьому контексті АРЕС може бути важливим не стільки через саму організацію, скільки через можливість опинитися у потрібному місці у потрібний момент. Після вашингтонського саміту Трампа і Сі сторони домовилися продовжувати переговори, хоча суттєвого прориву за ключовими суперечностями досягнуто не було. Наступні зустрічі двох лідерів заплановані саме на АРЕС і G20. Тому присутність Путіна у Шеньчжені може бути для Москви способом не допустити ситуації, за якої два найпотужніші зовнішньополітичні контрагенти Росії домовляються між собою, а Кремль дізнається про результати постфактум.«Путін, безумовно, уважно стежив би за американо-китайським діалогом, який виключає Росію. Але вашингтонська зустріч Сі і Трампа, схоже, дала небагато результатів. Це може послабити занепокоєння Путіна і може означати втрачену можливість для США», — каже Тижню Деніел Фрід.Найбільш чутливим питанням залишається Україна, тим паче, що потенційна зустріч Путіна, Трампа і Сі в Шеньчжені, ймовірно, відбувалася би без українського представника.«Такий формат явно був би зміщений проти інтересів України і, відверто кажучи, також інтересів США», — додає американський дипломат.Водночас важливо розрізняти символічне значення можливої тристоронньої зустрічі та її практичні наслідки. Навіть якщо Путін, Трамп і Сі зустрінуться, це саме по собі не означатиме, що вони здатні домовитися про майбутнє України.Однак сама конфігурація матиме значення. Якщо російсько-українська війна стане частиною ширшого діалогу між Вашингтоном, Пекіном і Москвою, виникне питання не лише про те, які позиції займають ці три столиці, а й про те, чи має Київ безпосередній доступ до процесу, в якому обговорюється завершення війни. Тому ключовим питанням залишатиметься не сама зустріч, а те, чи не перетвориться вона на формат, у якому майбутнє України обговорюватимуть без України.