Український тиждень

Катерина Шимкевич, кандидатка історичних наук, керівниця Аналітичного центру балканських досліджень
Президент Сербії Александр Вучич залишив президентську посаду — але не збирається залишати сербську владу. 27 вересня він достроково подав у відставку, щоб очолити список своєї Сербської прогресивної партії на парламентських виборах 25 жовтня та претендувати на посаду прем’єра. Водночас країна готується до нових президентських виборів, а студентський рух, який майже два роки проводить масові протести, вперше виходить на вибори зі своїм списком.
Тож тепер Сербія одночасно входить у боротьбу за парламент, уряд і президентське крісло. Для Вучича це спроба змінити посаду, не втрачаючи політичного впливу. Але якщо його партія не зможе сформувати уряд або новий президент буде політично незалежним від нього, відставка може стати початком значно глибшої зміни сербської політики. Про те, які процеси запускає відставка Вучича, які кандидатури як альтернативні можна обговорювати уже зараз і що означає Вучич на посаді прем’єра Тиждень розпитав у кандидатки історичних наук, керівниці Аналітичного центру балканських досліджень Катерини Шимкевич.
— Якими були передумови відставки президента Сербії?
— Відставка Вучича є одним із підсумкових етапів його боротьби з антиурядовими та студентськими протестами, які почалися у Сербії у листопаді 2024 року через трагедію на залізничному вокзалі у Новому Саді. Вучич випробував декілька тактик у боротьбі з протестувальниками — від обіцянок і арештів деяких винуватців трагедії до застосування сили проти учасників антиурядових протестів, вибіркових і несанкціонованих арештів, дискредитації студентів та викладачів вищих навчальних закладів, журналістів. Вучич та його оточення грали на відсутності конкретних лідерів серед протестувальників та на тому, що опозиційні політичні сили не досить активно підтримували антиурядові протести.
Коли ескалація виступів почала затихати, перетворюючись на поодинокі та локальні акції, Вучич більш конкретніше обіцяв оголосити дострокові вибори до парламенту. У цей час він та Сербська прогресивна партія продовжували боротьбу проти опозиційних медіа. Коли й їх вдалося у певній мірі нейтралізувати, аби зменшити вплив на громадян, які вимагають змін, Вучич оголосив проведення дострокових виборів і сам включився у цю передвиборчу боротьбу.
Вона, до речі, для нього фактично почалася ще у 2025 році, коли він декілька разів їздив по віддалених регіонах країни, спілкувався з місцевим населенням, проводив за сприяння Сербської прогресивної партії організовані зустрічі зі своїми прихильниками. Так Вучич «вбивав двох зайців» — перевіряв лояльність громадян різних регіонів до своєї персони та Сербської прогресивної партії і займався власним піаром. Він це продовжив робити і цього року та пообіцяв до виборів 25 жовтня продовжити поїздки по країні, як звичайний кандидат і громадянин, аби спілкуватися з громадянами Сербії.
Відставка Вучича — це також формальність, якої він вирішив дотриматися, аби до нього було менше претензій з боку опонентів та представників ЄС, міжнародних організацій щодо участі у виборах на посаді президента.
Утім, у передвиборчі перегони він включився саме з посади голови держави, що викликало обурення у низки громадських неурядових організацій. Їхні представники подавали запити до Республіканської виборчої комісії, кваліфікуючи це як порушення процедури виборів, але отримали негативну відповідь. У законодавстві Сербії немає чіткої вказівки про те, що президент не може брати участь у виборах до парламенту як власне президент. Чіткіше вказано, що він не може перебувати на двох посадах, або займатися професійною діяльністю, обіймаючи посаду президента чи прем’єра.
Тобто Вучичу не обов’язково було йти з посади президента, але він це зробив, як на мене, будучи повністю впевненим у тому, що виборчий список «Александар Вучич — Сербська прогресивна партія» переможе і матиме можливість після дострокових виборів 25 жовтня самостійно або у коаліції з давніми партійними партнерами, зокрема Соціалістичною партією Сербії Івіци Дачича, сформувати уряд та мати домінуючу більшість у парламенті.
— Які процеси запускає відставка Вучича? Чого можна очікувати після неї?
— Запускається процедура дострокових виборів президента, які мають відбутися наприкінці 2026 року. Про їхнє проведення має оголосити тимчасово виконуюча обов’язки президентки, спікерка парламенту Ана Брнабич. Вона може перебувати на посаді не більше 90 днів. Оскільки Вучич оголосив про відставку 27 вересня, то перший тур виборів президента мав би відбутися до кінця грудня. Саме про це Вучич і згадував під час вечірнього звернення до громадськості з приводу своєї відставки. З моменту оголошення дати виборів, їхнє проведення має бути організовано у період від 30 до 60 днів. Оголошення виборів може відбутися найближчим часом або після проведення дострокових парламентських виборів 25 жовтня, коли результати покажуть зріз суспільства щодо політичних вподобань громадян щодо партій та партійних діячів.
Я би не повторювала у контексті відставки Вучича тезу про певну рокировку у політичних колах Сербії, порівнюючи це з російським сценарієм зміни Путіна на Мєдвєдєва та Мєдвєдєва на Путіна. У Росії ці процеси супроводжувалися зміною Конституції, у Сербії такого не спостерігається і навряд чи буде. За Конституцією країни, Сербія — парламентська республіка, де уряд і прем’єр мають більше повноважень, ніж президент. З приходом Вучича до влади країна без змін в Основному законі функціонувала як президентсько-парламентська республіка. Змінювати щось сенсу не було, бо існувала чітка вертикаль влади — президент, уряд, парламент, які були представниками однієї політичної сили та їхніх союзників.
У майбутньому можна очікувати, що саме у межах Конституції Вучич і буде виконувати повноваження, які зазначені у Основному законі. І, найвірогідніше, у цьому будуть певні трансформації політичного життя у Сербії. Це все відбуватиметься у конституційних межах.
— Які кандидатури як альтернативні ми можемо обговорювати вже зараз?
— Поки складно про це говорити. З кандидатурами не визначилися ані провладні кола, ані опозиційні, ані учасники студентського руху. Звісно, що Вучичу та Сербській прогресивній партії вигідно мати на посаді президента свою людину, щоб зберігати вертикаль уряд – прем’єр – парламент – президент. Так, будуть зміни, де вже не президент буде головним, а саме прем’єр і уряд. Через це дискусії щодо кандидатури або навіть декількох кандидатур від влади ще попереду.
Можна припустити, що кандидатурами від влади можуть стати спікерка та т.в.о. президентки Сербії Ана Брнабич, лідер Сербської прогресивної партії Мілош Вучевич, чинний прем’єр Джуро Мацут. Усі кандидатури наближені до Вучича, не вступають з ним у суперечки і не генерують власних ідей. Чинний прем’єр Мацут може стати компромісною фігурою від влади, бо він не є членом Сербської прогресивної партії, довіра до якої серед громадян впала. Мацут — науковець, викладач університету, відомий лікар, засновник «Народного руху за державу», який очолює Вучич. Але для громадян Сербії головне, що він не з рядів Сербської прогресивної партії. Цим, до речі, у 2025 році було обумовлене обрання Вучичем Мацута як кандидатури на посаду прем’єра Сербії. Він це робив, аби довести, що правляча Сербська прогресивна партія не має монополії у владі.
Кандидатури Брнабич та Вучевича теж варто розглядати як провладних кандидатів і людей, які давно працюють з Вучичем. Також сербські медіа ще влітку називали кандидатурою від влади голову Конституційного суду Владана Петрова.
Серед людей, які наближені до Вучича, також на посаду президента можуть висуватися міністр внутрішніх справ Івіца Дачич та лідер Сербської радикальної партії Воїслав Шешель. З останнім ситуація складна, бо він є воєнним злочинцем, якого судив Міжнародний суд щодо Югославії, але Сербія його провину не визнає. Шешель не має достатньої підтримки серед суспільства, хіба що серед старих прихильників режиму Мілошевича та його методів політичної боротьби.
Івіца Дачич може бути прийнятною кандидатурою, бо він, як і Вучич, ветеран сербського політичного кола, йому населення довіряє, хоча його Соціалістична партія Сербії не має високої популярності у суспільстві. Дачич міг би балотуватися самостійно, але на посаді президента дотримуватися співпраці з Вучичем як з прем’єром.
Звісно, що своїх кандидатів будуть висувати опозиція та «Студентський список», але ці кандидатури будуть більше технічними, аніж такими, які зможуть очолити державу після виборів. Можливо, що свою кандидатуру висуне проросійський політик Александар Вулін, лідер Руху соціалістів Сербії, який наближений до Вучича і до російських спецслужб. Утім, його перемога занадто сумнівна через непопулярність Вуліна серед населення.
Особливість сербського суспільства у питаннях виборів президента дуже нагадує азійський спосіб вибору лідера — не за політику чи діяльність, а обрати батька нації, на якого можна покласти усю відповідальність. Саме таку позицію багато років мав Вучич, і саме так обиралися інші президенти Сербії, зокрема Слободан Мілошевич. Аналогічний підхід демонструє Росія. Усе це тільки припущення щодо кандидатур, але майбутній президент Сербії не має заважати Вучичу-прем’єру.
— Власне Вучич на посаді прем’єра: наскільки це реальний сценарій та які це несе загрози?
— Під час свого виступу у неділю Вучич озвучив деякі аспекти своєї подальшої діяльності — захист прав сербів у Косово, євроінтеграція (але при цьому критика ЄС продовжує звучати), забезпечення важливих інтересів Сербії, економічний розвиток країни. Це наративи, які Вучич-президент озвучував неодноразово. Відходити з цього шляху він не буде. Навпаки, може розширюватися. У внутрішніх питаннях може й надалі «замилювати» очі громадянам щодо успіхів Сербії, не звертаючи увагу на бідність населення, критику з боку ЄС щодо порушень прав людини, недотримання демократичних свобод і засад.
Це не означає, що Вучич ігноруватиме внутрішню політику, просто він її бачить по-своєму — розбудова промисловості, інфраструктури, нових економічних і виробничих потужностей, але без проведення радикальних змін. І далі у внутрішньому житті країни будуть присутні КНР як важливий інвестор у різні інфраструктурні об’єкти, Росія – як країна, що забезпечить ці об’єкти від Китаю газом. При цьому відтік населення до інших країн через пошук роботи може тривати, особливо у країни ЄС – Німеччину, Францію, Хорватію, Словенію, де рівень життя і зарплати вищі, аніж у Сербії.
Важливим для Вучича залишатиметься розвиток ВПК та різних видів промисловості, сільського господарства, бо вже багато років Вучич говорить про необхідність перетворення Сербії на продовольчий та аграрний хаб Західних Балкан. Забезпечення соціальних програм може і надалі відбуватися за рахунок коштів з єврофондів, бо Вучич постійно маніпулює на підвищенні соціальних виплат і цим здобуває певну прихильність серед вразливих верств населення.
Не варто виключати, що як прем’єр Вучич буде закручувати гайки у сфері свободи слова, медіа, буде продовжувати відкриті і приховані репресії проти тих, хто виступає проти його правління. Тобто, так звана спін-офф диктатура Вучича просто перейде на інший рівень — прем’єрський. І йому важливо буде зберігати контроль над суспільними, політичними, економічними процесами. Популізм та авторитаризм будуть його тактиками на прем’єрській посаді.
Це ризики, бо у такий спосіб відбувається боротьба з громадянами, які прагнуть змін, з політиками, журналістами, які перебувають в опозиції до правлячої партії і Вучича. Через свою фрагментарність та розпорошеність ці соціальні групи не мають успіху у боротьбі за радикальні зміни та зрушення у Сербії. Помилкою для них також є постійне звертання уваги до ЄС і очікування, що Брюссель буде допомагати і натисне на Вучича. В ЄС прекрасно розуміють, хто такий Вучич, але небезпеки від нього не відчувають, розглядаючи як фігуру, яка може стабілізувати Західні Балкани, як політика, який піде на якісь кроки у діалозі з Косовом.
Через це ЄС і закриває очі на відсутність санкцій з боку Сербії щодо Росії, хоча після розмови з Путіним наприкінці минулого тижня, в ЄС знову нагадали Белграду про необхідність запровадження таких санкцій. Це буде характерною рисою Вучича як прем’єра у зовнішній політиці. Таке балансування між ЄС і Росією нікуди не зникне. Вучич це обґрунтовує політикою так званого військового нейтралітету Сербії, пояснюючи цим також закупівлі різних видів озброєння у Китаю, Франції, Німеччини, Ізраїлю.
Військове співробітництво у зовнішній політиці буде зберігатися, що вигідно і Сербії, і ЄС, бо у країні багато заводів, які виробляють зброю, її потрібно продавати, зокрема Україні. Також у Сербії є потужні науково-військові і військово-дослідні інституції, які працюють на ВПК, що дозволяє їй постійно бути важливим гравцем на ринку озброєння, військової техніки і технологій.
Вучич також буде прагнути до посилення Сербії у регіональному вимірі через посилення контактів з країнами ЄС у сфері енергетики, газо- і нафтотранспортних систем. Це одна з можливих причин участі Сербії у регіональній ініціативі, яку запропонувала Україна — «Карпатська ініціатива». Через Україну Сербія може мати доступ до енергетичної та газотранспортної системи ЄС, інтегруючи туди об’єкти відповідної сербської інфраструктури.
З урахуванням того, що Сербія зберігає російський газ в угорських газосховищах і має газові і нафтові інтерконектори з Болгарією, Словаччиною і Угорщиною (якісь уже збудовані, якісь будуються), то реалізація цього завдання для Белграда за прем’єрства Вучича є важливим і реальним. З іншої сторони, це загроза проникненню російських енергоносіїв далі на Балкани і ЄС у той час, коли Євросоюз намагається звільнитися від газової і нафтової голки Москви, і коли адміністрація Трампа намагається у Південно-Східній Європі, зокрема у Боснії і Герцеговині через Хорватію запустити проєкт Південного газового інтерконектору.
Важливим для Вучича у перші місяці його прем’єрства буде проєкт міжнародної виставки ЕХРО-2027, на якій Україна вже підтвердила свою участь. Він — дітище Вучича, яким він хизується, бо намагається через ЕХРО-2027 підняти міжнародне значення Сербії. Утім, будівництво об’єктів виставки вже має скандальний слід через непрозорі тендери з китайськими фірмами.
На євроінтеграційному шляху Вучич буде просувати важливість ЄС для Сербії, але буде, водночас, постійно вдаватися до критики та розповідей про політичну перебірливість Брюсселю та тиск на Сербію. Це може й надалі підігрівати євроскептицизм серед прихильників євровступу та грати на руку Кремлю, який через Сербію активно поширює євроскептичні настрої серед країн Західних Балкан.
Поки що не варто говорити про припинення російського впливу на Сербію і зменшення з нею контактів. Як бачимо, Вучичу потрібні російські енергоносії, особливо газ, і у найближчому майбутньому він сподівається отримати газову угоду з Кремлем на декілька років.
Наостанок, складними залишатимуться і відносини з Приштиною. Вучич може зробити питання косовських сербів одним із ключових у своїй передвиборчій програмі, аби підтримувати імідж «батька всіх сербів» та лідера сербського світу. Розпалювання націоналізму і використання його у політичних інтересах має консолідувати сербський електорат. Окрім того, подальше просування наративу про репресії та етнічні чистки проти косовських сербів є інструментом для здобуття подальшої прихильності США і віддаленість Вашингтону від Приштини. Це негативно впливатиме на косовську владу, де американців традиційно сприймають як стратегічно важливих партнерів.