Український тиждень

За сім місяців до президентських виборів у Франції Україна стає однією з помітних тем виборчої кампанії, яка зосереджена передусім на внутрішніх проблемах. Від рішучої підтримки Габріеля Атталя та Рафаеля Глюксманна до неоднозначніших позицій Марін Ле Пен, Еріка Земмура та Жан-Люка Меланшона — між кандидатами вже проступають перші лінії розмежування. Проте Україна залишається політично чутливою темою, якої вони не можуть уникнути, хоча висловлюються щодо неї вкрай обережно.
До президентських виборів у Франції залишається трохи менш ніж сім місяців: перший тур відбудеться 18 квітня наступного року, другий — 2 травня. Однак кампанія вже у розпалі. Франція давно не бачила настільки ранньої, насиченої і, головне, настільки розпорошеної передвиборчої боротьби: вже у вересні про участь у виборах заявили майже три десятки кандидатів.
На крайньому лівому фланзі, якщо не брати до уваги кількох маргінальніших кандидатів, впевнено домінує Жан-Люк Меланшон із приблизно 16 % підтримки. Його електоральна база незрівнянно ширша, ніж у кандидата від комуністів Фаб’єна Русселя, чий рейтинг коливається близько 3 %. На протилежному кінці політичного спектра співвідношення сил схоже: серед безлічі дрібних кандидатів безумовно лідирує Марін Ле Пен із понад 30 % підтримки, тоді як Ерік Земмур має близько 3–4 %.
Правий кандидат Брюно Ретайо тим часом зашпортався на старті: соціологічні опитування дають йому від 7 до 10,5 % виборців. Центральний блок усе ще шукає свого кандидата. Двоє колишніх прем’єр-міністрів Емманюеля Макрона — Едуар Філіпп і Габріель Атталь — змагаються, зокрема, за цей політичний простір, тоді як Соціалістичній партії та її партнерам ще належить визначитися зі своїм кандидатом на праймеріз 10 жовтня.
Зі зрозумілих причин на початку кампанії найбільше обговорюються катастрофічний стан державних фінансів і заплановані на наступний рік бюджетні скорочення. До них додаються купівельна спроможність і, звісно, імміграція — улюблена тема Марін Ле Пен, яка й надалі значно випереджає суперників в опитуваннях. Утім, це зовсім не означає, що Україна відійшла на другий план, — попри бажання деяких кандидатів, зокрема Марін Ле Пен і Жан-Люка Меланшона, цю тему оминати.
Ба більше, Україна посідає особливе місце в закордонних поїздках претендентів на Єлисейський палац. Брюно Ретайо, кандидат від партії «Республіканці», обрав саме її для своєї першої закордонної поїздки як кандидат: з 20 по 22 травня 2026 року він відвідав, зокрема, Київ і Бучу. Кількома днями пізніше, 26 травня, до Києва приїхав Едуар Філіпп, де зустрівся з Володимиром Зеленським. Це була вже його третя поїздка в Україну від початку повномасштабного російського вторгнення. Габріель Атталь, своєю чергою, провів кілька днів в Україні ще у вересні 2025 року. Ще один кандидат, Рафаель Глюксманн, має давній політичний зв’язок з Україною: він був у Києві ще під час Помаранчевої революції, а у 2014 році повернувся на Майдан. Усі вони відкрито демонструють підтримку України і навіть намагаються перетворити її на один із козирів цієї кампанії.
Однак за цим потужним сигналом підтримки поки що стоїть небагато конкретних пропозицій. Певні лінії розмежування, втім, уже починають проступати: з одного боку — Габріель Атталь і Рафаель Глюксманн, якого вважають фаворитом соціалістичних праймеріз, з іншого — Едуар Філіпп і Брюно Ретайо.
Атталь і Глюксманн наразі виступають за найрішучішу лінію. Обидва підтримали ініціативу SkyShіеld, яка передбачає захист частини українського неба, далеко від лінії фронту, європейськими бойовими літаками від російських безпілотників і ракет. Вони також виступають за використання заморожених у Європі російських активів на користь України.
Їхня риторика не залишає місця для двозначності. «Якщо Україна впаде, наступним буде Європейський Союз», — заявив Габріель Атталь після кризової наради, скликаної президентом Республіки 18 вересня. Раніше він уже писав у соцмережі Х, що відтепер неможливо «відокремлювати нашу безпеку від безпеки України». Рафаель Глюксманн, своєю чергою, підтримує Україну від перших годин повномасштабного вторгнення і від 24 лютого 2022 року регулярно бере участь у демонстраціях на її підтримку.
Позиція Едуара Філіппа поки що сформульована стриманіше. Його підтримка України не викликає сумнівів: під час поїздки до Києва він, зокрема, виступив за вступ України до НАТО, а також за присутність європейських військових після завершення війни, щоб стримати Росію від нового нападу. Наталі Луазо, яка відповідає за міжнародні питання в партії Філіппа, також підписала звернення на підтримку SkyShіеld і сама брала участь у численних акціях на підтримку України.
Складніша ситуація у «Республіканців». Чітка й рішуча підтримка України з боку Брюно Ретайо не завадила появі розбіжностей усередині його власної партії. У вересні віцепрезидент «Республіканців» Жульєн Обер заявив в ефірі ВFМТV, що з бюджетних міркувань допомогу Україні «без сумніву, доведеться скоротити». Тим самим він долучився до полеміки, яку кількома днями раніше розпочав Луї Аліо, віцепрезидент партії Марін Ле Пен. Той спричинив справжній скандал, заявивши, що після приходу до влади «Національне об’єднання» «перекриє кран» допомоги Україні. Після цього пролунало кілька уточнень, часом суперечливих. Депутат Жан-Філіпп Тангі запевнив, що «Національне об’єднання» виконає зобов’язання, взяті Францією. Через кілька днів в інтерв’ю телеканалу LСІ Марін Ле Пен пом’якшила формулювання, водночас підтвердивши можливість скорочення фінансової допомоги: «Це не є актом ворожості щодо України. Ми можемо продовжувати навчати їхніх солдатів, можемо й надалі надавати їм техніку, щоб вони могли захищатися. Але фінансово ми більше не можемо».
Утім, цей бюджетний аргумент переконує далеко не всіх. «Двостороння допомога Франції Україні у 2026 році — це близько 600 мільйонів євро, тобто 0,02 % ВВП, — коментує військовий експерт Орельєн Дюшен. — Франція надала 12 мільярдів за чотири роки, Німеччина дає 12 мільярдів на рік. Ми даємо менше, ніж Данія чи Нідерланди, це смішно. Ми нічого не заощадимо, натомість політична ціна для Франції буде колосальною». Схоже, меседж почули: відтоді представники партії Марін Ле Пен в ефірах французьких телеканалів пом’якшують риторику, запевняючи, що насправді йдеться лише про можливий перегляд обсягу допомоги та більшу прозорість у використанні цих коштів.
Річ у тім, що у Франції відверта ворожість до України електорально невигідна. Марін Ле Пен та Ерік Земмур уже поплатилися за неї у 2022 році. «Найпоказовіший випадок — Ерік Земмур, який почав говорити, що не слід приймати українських біженців. Він одразу ж і досить суттєво втратив популярність. Почавши з 15 % намірів голосувати за нього, на виборах він зрештою отримав лише 7 %», — аналізує Філіпп Моро-Шевроле, фахівець із політичної комунікації.
Схоже, цей досвід достатньо травмував найбільш пропутінського з французьких кандидатів — у 2018 році він публічно заявляв: «Я мрію про французького Путіна», — і цього разу змусив його бути значно обережнішим. 17 вересня в ефірі ВFМТV Ерік Земмур здивував, визнавши, що помилявся, коли стверджував, що Росія не вторгнеться в Україну. Водночас він відмовився обіцяти, що в разі обрання припинить допомогу Києву. Однак жодної конкретної пропозиції щодо України Земмур так і не сформулював, окрім, як і Марін Ле Пен, заклику розпочати дипломатичні переговори — не пояснивши, так само як і його конкурентка, яким чином він збирається забезпечити їхній успіх.
Та сама «пацифістська» риторика, яка ледве приховує позиції, часто сприятливі для Росії та ворожі до України, домінує, за кількома винятками, і на крайньому лівому фланзі французької політики. Так, у серпні, під час літнього університету Комуністичної партії, її кандидат Фаб’єн Руссель заявив: «Тому що воєнна економіка руйнує нашу країну, тому що війна в Україні руйнує Європу і нашу країну. І треба мати сміливість сказати це, сказати “стоп” цій воєнній економіці й цьому фінансуванню воєн, яке завдає стільки шкоди нашому народові».
Той самий мотив звучить і в «найкращого ворога» Марін Ле Пен — Жан-Люка Меланшона. Лідер «Нескореної Франції» засуджує російське вторгнення і називає підтримку України «легітимною», однак вписує її у значно двозначніший дискурс, що поєднує пацифістські та соціальні аргументи. Зокрема, він виступає проти вступу України до НАТО, хоче вивести Францію з Північноатлантичного альянсу і закликає до «взаємних гарантій безпеки з Росією».
Наприкінці вересня українська тема вже міцно закріпилася у президентській кампанії — часом усупереч бажанню самих кандидатів, які воліли б зосередити дискусію на внутрішніх питаннях. Водночас Україна поки що залишається справжнім політичним мінним полем, яким кожен просувається з надзвичайною обережністю. Адже, попри численні розбіжності — щодо обсягу допомоги, характеру поставленої зброї, гарантій безпеки чи умов майбутніх переговорів, — мало хто сьогодні готовий відкрито виступити за повний розрив із політикою підтримки Києва.
Парадоксально, але саме ця обережність змушує більшість головних кандидатів фактично залишатися в рамках, окреслених досі Емманюелем Макроном. За сім місяців до голосування Україна вже стала однією з тих тем, яких кандидати не можуть ані по-справжньому уникнути, ані торкнутися без ризику. І, можливо, саме в цьому полягає її особливе місце в нинішній кампанії: тоді як кожен прагне дистанціюватися від чинного президента, розв’язана Росією війна поки що змушує їх діяти в політичному просторі, значною мірою сформованому ним.