Український тиждень

Франсуа Грюневальд — інженер-агроном, доктор наук та автор книги «Україна: опір, солідарність, надія». Він є головою «Комітету медичної допомоги Україні», почесним головою групи URD та асоційованим дослідником Інституту ризиків Університету Гренобля.
Тиждень поспілкувався з Франсуа Грюневальдом про захист енергетичної інфраструктури в Україні, доступ до води й медичної допомоги, уроки української стійкості для Європи та перспективи співпраці у сфері сільського господарства.

– За ці чотири з половиною роки повномасштабної війни ви здійснили в Україні чимало місій. Чим відрізняється від попередніх Ваше нинішнє відрядження? Які завдання ставить собі Ваша команда?
– Дійсно, з 2020 року я відвідав Україну 15 разів. Об’їздив її з півдня на північ і зі сходу на захід. Це відрядження розпочалося в Одесі. Мене запросила українська асоціація об’єднань управителів багатоквартирних будинків та нерухомості, щоб я розповів про виклики, пов’язані з адаптацією України до кліматичних змін, зокрема до спекотних періодів, які в Україні, як і скрізь, перетворюються на санітарні та економічні катастрофи. Як адаптувати те, що ще тримається, і як краще відбудувати те, що було зруйновано, щоб протистояти цьому великому виклику майбутнього? Незважаючи на те, що війна ще не закінчилася, українці думають про майбутнє та його виклики.

Далі, від Миколаєва та Херсона до Сум та Харкова, метою місії було підготувати наш «Зимовий план» у співпраці з відповідними міністерствами, обласними та муніципальними органами влади. Ми зробили висновки з минулих зим, коли генератори не можна було встановити через брак відповідних кабелів, вони виходили з ладу через відсутність запасних частин тощо. Але насамперед ми пришвидшили підготовчі роботи. Через руйнування енергетичної інфраструктури — а ця тенденція, безсумнівно, ближче до зими лише посилюватиметься — ми маємо готуватися до важких часів. Я провів значну частину минулої зими в Україні й бачив, як люди страждали за температури –20, –25 °С
– Що потрібно зробити вже зараз, щоб допомогти Україні у відновленні та розвитку, а також підсилити можливість її вступу до ЄС?
– Найбільш нагальним завданням є «закриття повітряного простору України». Такі ініціативи, як «SkyShіеld», що користуються широкою підтримкою у Франції, Англії та скандинавських країнах, необхідно терміново втілити в життя, інакше ракети й надалі вбиватимуть людей та руйнуватимуть інфраструктуру, необхідну для виживання. На цьому етапі також потрібно підтримувати та зміцнювати зусилля, які дають змогу вистояти попри війну. Книга Unbrеаkаblе Кhеrsоn («Незламний Херсон»), що щойно вийшла друком, розповідає про те, як українці організувалися, щоб зміцнити стійкість. Це урок для всіх нас у Європі в умовах загрози.
Підзаголовок книги «Ukrаіnіаn Wаrtіmе rеsіlіеnсе: lеssоns fоr Еurоре» та пояснення, що надає мій друг, губернатор Олександр Прокудін, є чіткими: Україна, безперечно, потребує потужної підтримки Європи, але вона також може багато запропонувати Європі.
– Як Ви оцінюєте ситуацію в енергетичній галузі України і які заходи порадили б нам чимшвидше вжити?

– У енергетичній галузі існує чимало труднощів. Багато старих об’єктів інфраструктури було зруйновано та відремонтовано кілька разів, але зараз до них уже немає запасних частин. Росіяни знають розташування більшості електростанцій та підстанцій. Тому вони можуть легко їх бомбардувати. У рекомендаціях мого звіту про енергетику за 2023 рік, який було широко поширено серед українських владних органів, я вказав кілька ключових напрямків: захист, розподіл, диверсифікація, модулізація та створення запасів для можливості швидкої заміни та ремонту. Ці напрямки зараз лежать в основі стратегії міністерства та багатьох українських муніципалітетів. Зокрема здійснюється розподіл когенераційних установок у таких містах, як Харків, та впроваджуються гібридні системи «міський струм — генератори — сонячні батареї — екофлоу».
У зв’язку зі знищенням численних автозаправних станцій постачати паливо для генераторів стає дедалі важче, тому необхідно одночасно створювати його запаси (під належним захистом) та диверсифікувати джерела виробництва й зберігання електроенергії. Необхідно буде визначити «аварійні режими» для лікарень і соціальних установ, а також посилити енергоефективні системи життєзабезпечення навколо «пунктів незламності» та укриттів. У «Комітеті медичної допомоги Україні» ми працюємо над усіма цими складовими енергетичної стійкості. Однак очевидно, що потреба в ресурсах є надзвичайно великою.
Велику тривогу викликають в мене системи виробництва атомної електроенергії в Україні. Я провів ґрунтовне дослідження з нагоди 40-ї річниці Чорнобильської катастрофи і непокоюсь через високу вразливість АЕС до перебоїв у електропостачанні, що можуть завадити роботі систем охолодження реакторів. Найбільший ризик існує у Запоріжжі, але насправді він присутній на всіх АЕС України.
– В одному зі своїх останніх звітів Ви описуєте проблеми у сфері виробництва та постачання питної води, а також кажете про труднощі в царині охорони здоров’я. Чи могли б ви розповісти про це детальніше?
– У сучасному урбанізованому суспільстві доступ до питної води значною мірою залежить від складних систем «забір — очищення — розподіл — відведення стічних вод». Обстріл очисних споруд та електростанцій, які забезпечують їхнє функціонування, може спричинити масштабну санітарну катастрофу. Цього літа ми ледь уникли катастрофи, коли одна з електростанцій поблизу Києва була уражена ракетою, на щастя, не надто серйозно. Але міська влада та «Водоканали» сильно занепокоїлися. Ситуація з доступом до води, звісно, є критичною на півдні, де підземні горизонти складаються з солонуватих алювіальних відкладень із високим вмістом сірки та хлору. Воду доводиться доставляти здалеку, але росіяни бомбардують водопровідні мережі, або ж доводиться виробляти її на місці за допомогою дорогих технологій зворотного осмосу (технологія, схожа на опріснення).
У сфері охорони здоров’я ситуація з допомогою пораненим є дуже складною, зокрема через безпілотники, які ускладнюють їхню евакуацію. Незважаючи на дива, які постійно творять бойові медики — неймовірно відважні жінки та чоловіки, існують численні труднощі з допомогою пораненим, ризиками інфікування та медичними потребами людей із дуже важкими травмами. Разом із українськими партнерами я намагаюся вирішувати ці питання, підтримую численні центри іпотерапії, які намагаються використовувати неймовірну терапевтичну силу коней, щоб заспокоїти поранені тіла та душі, зломлені жахами війни.
– Як бачите ситуацію з управлінням відходами в Україні? Що можна зробити вже зараз, щоб її покращити?
– До війни Україна намагалася поставити до дії систему управління відходами, що передбачала відповідальність місцевих органів влади, залучення приватних підприємств та досить складне законодавство. На жаль, під час війни це питання аж ніяк не є пріоритетним. У багатьох громадах техніку та вантажівки, які використовувалися для збору та зберігання твердих відходів, було мобілізовано на фронт. Проте майже скрізь з’являються нові ініціативи, і міста України є неймовірно чистими, хоча кількість звалищ зростає. Більше занепокоєння у мене викликає питання величезних обсягів міських уламків, що накопичуються через жахливі обстріли у багатьох містах. Це стане одним із викликів майбутнього: перетворити ці мільйони тонн уламків на ресурси для відбудови!
– Як оцінюєте ризик залежності України від організацій, які фінансують допомогу Україні? Як цього уникнути?
– Допомога в Україні перетворилася на справжню галузь економіки, яка забезпечує роботою багатьох українців. Ми стали свідками значного психологічного стресу, що виник після раптового припинення проєктів, що фінансувалися USАІD, коли Дональд Трамп припинив діяльність цього американського агентства. Частково ця залежність виникає, коли немає взаємодії між менеджерами гуманітарної допомоги та українськими інституціями. Було втрачено багато можливостей, часто через провину міжнародних учасників. Я говорив про це ще у 2022 році.

– Чи усвідомлює Європа свою взаємозалежність з Україною, принаймні у сфері безпеки?
– Європа починає розуміти, що українці кардинально змінили способи ведення війни, і що ця динаміка закріпилася надовго. Широке застосування дронів, використання штучного інтелекту (навіть якщо наказ про нанесення удару все ще віддає людина), впровадження гнучких систем виробництва нової зброї з тісною та оперативною взаємодією між солдатами на фронті та інженерами в тилу — все це є частиною нової парадигми ведення бойових дій. Європейці все ще значно відстають, хоча й почали рухатися в цьому напрямку.
Саме в аграрній галузі я вбачаю перспективи пошуку нових можливостей взаємодоповнення. Франція та Європа залежать від американської кукурудзи та бразильської сої, причому остання виробляється за рахунок вирубки Амазонських джунглів. Розробка «Плану з білків» між Західною Європою та Україною стала б нагодою допомогти Європі позбутися згубної залежності, а Україні — диверсифікувати своє сільське господарство та ефективніше протидіяти наслідкам зміни клімату.
– Які інші важливі виклики для України бачите?
– До всього того, що чекає нас цієї зими, додається ще один важливий виклик — людська довіра. Вночі у метро чи в укриттях, на автобусних зупинках чи в приймальних лікарень у повітрі чути й втому, й гнів українців.
Довіра є одним із провідних чинників стійкості. Чи зберігають українці довіру до союзників? До європейців — так, до американців — ні. Чи існує довіра до фронту, його здатності тримати удар? Вона є, але всі знають, наскільки важко військовим і наскільки складним є життя родин чоловіків і жінок, які загинули на фронті. Довіра до керівництва? До часу міцна, вона була підірвана низкою корупційних скандалів та політичними рішеннями, що їх, у кращому разі, або неправильно зрозуміли, або погано роз’яснили.
У той же час сила української демократії, від Помаранчевої революції та Євромайдану аж до останніх протестів залишається потужною. Але українське суспільство вимагає ще більше: більше боротьби з корупцією, більше уваги до думки громадян. Єдність, що досі дозволяла країні витримувати страшні потрясіння, дещо послабла. Її обов’язково треба відновити! Та що б не сталося, за кілька тижнів я повертаюся в Україну!