Search trend "12 вересня свято"

Вишиванка пасує кожному і доречна всюди - на вулиці, дитячому святі, роботі, у волонтерському центрі, на фронті. Це не просто вбрання - у ній наш характер, історія, воля. У вишиванці закодовано те, чого не зітреш ні часом, ні війною. Вона нагадує, хто ми, поєднує традицію із сучасністю, говорить мовою кольору, орнаменту, історії. Героїв спецпроєкту Gаzеtа.uа та Благодійного фонду "МХП-Громаді" об'єднує любов до вишивки, бажання зберегти традиції та передати їх наступним поколінням. А ще вони переможці конкурсу бізнес-ідей "Роби своє", який став можливістю реалізувати власні ініціативи та рухатися вперед. Також розкажемо про досвід громади на Київщині, що прагне зберегти і відтворити традиційний одяг, взуття, головні убори та прикраси в межах унікального проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини". Реліквії моєї родини дарують радість "Я дуже часто ношу вишиванки. Маю їх багато. Серед улюблених синьо-жовта сорочка та сукня з біло-рожевою вишивкою на синій тканині. А ще зберігаю справжню сімейну реліквію мамину сорочку. Моя бабуся мала чотирьох доньок і всім вишила довгі сорочки. Це була складна робота: техніка кручена, візерунки дуже дрібні. Мамину сорочку я постійно вдягала у школі на виступи. Тепер її часто просять у мене напрокат. Якось тітка побачила, що на мамину сорочку такий попит, і подарувала мені ще і свою. Реліквії моєї родини дарують радість іншим. Це дуже ексклюзивні речі: домоткане полотно, ручна робота їх важко повторити", розповідає вінничанка Тетяна Панасенко, авторка проєкту "Пошиття одягу з елементами національної вишивки" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року. Тетяна багато років займається пошиттям і прокатом карнавальних костюмів. Планувала розширити асортимент і створювати одяг з елементами вишивки, але через війну та фінансові труднощі не могла самостійно придбати вишивальну машину. "Про конкурс "Роби своє" від Благодійного фонду "МХП-Громаді" дізналась із соцмереж і вирішила спробувати. Уже 20 років офіційно працюю як підприємець, сплачую податки це була одна з умов участі. Єдине, що лякало, я ніколи не писала бізнес-плану. Але допоміг син. Потім разом освоювали комп'ютерну вишивальну машину, яку придбала за грантові кошти. Завдяки перемозі вдалося суттєво розширити асортимент. Вишивка нині дуже актуальна отримую багато замовлень на національний одяг. Клієнти поділилися на два напрями: одні хочуть етновишивку, інші в сучасному стилі. Дехто замовляє вишивку бісером. Серед найпопулярніших кольорів чорно-червоні та синьо-жовті", ділиться підприємиця. Національний одяг у Тетяни часто замовляють до Дня вишиванки, Дня матері, Дня Конституції. Серед її клієнтів багато вчителів, які шукають сукні для Першого вересня, шкільних вечорниць, вистав. "Нещодавно один хлопчик-співак виграв пісенний конкурс в Україні, і його запросили виступити за кордоном. Я шила для нього жупан із полотна, козацьку шапку з брошкою та пір'ям у гетьманському стилі. Костюм викликав справжній фурор. Тепер він мій постійний клієнт. А ще одному хлопчині також співаку шила костюм січового козака", додає переможниця конкурсу бізнес-ідей "Роби своє". 548 бізнес-ідей на 38 млн грн підтримав Благодійний фонд "МХП-Громаді" У вишиванках намагаюся втілити мрії людей "Мої клієнти найбільше люблять вишивку гладдю вона гарно лягає на полотно. Кожен обирає свою символіку: орнаменти, колоски, що нині в моді, ластівок. Для себе ще до війни я вишила сукню з білими ліліями на синьому тлі. Виготовляю також футболки для хлопців на фронт із написами, що зігрівають душу: "Молимося за тебе", "Чекаємо вдома". Була одна футболка від родини бійця: "Любимо тебе, татку. Твої дівчатка", розповідає Наталія Михальчук із села Четвертня Волинської області, переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року з проєктом "Одяг має значення". Наталія закінчила швейне училище в Луцьку. Спочатку займалася ремонтом одягу, шила пальта й куртки. Згодом освоїла вишивку. "Назбирала грошей купила маленьку побутову вишивальну машинку. Попит був великий, хотіла розвиватися. Мріяла створити власну лінію вишитого одягу, запатентувати бренд. Навіть планували з чоловіком збудувати для мене майстерню біля дому. Але не склалося", пригадує майстриня. Про конкурс Наталія дізналася від знайомої. З поданням заявки допомогла односельчанка Оксана Леонідівна. "І от одного дня чую: "Вітаємо!" Мурашки по шкірі. Ми з чоловіком не вірили, поки не побачили мого прізвища серед переможців. Отримала 100 тисяч гривень гранту. Придбала комп'ютерну вишивальну машинку, промисловий оверлок і парогенератор. Думала брати кредит на оренду приміщення, але чоловік подарував свій гараж і допоміг зробити ремонт. 24 листопада ми відкрилися. Тепер кажу всім: якщо людина має мету все обов'язково вийде. Головне не боятися", ділиться Наталія. За її словами, тепер працювати непросто: війна, високі податки. Але вона вірить у майбутнє мріє запатентувати власний бренд і найняти помічницю. Нині допомагають донька й чоловік. "У своїх вишиванках я втілюю мрії людей. Усі роботи - ексклюзивні, не повторюються. Частину ідей вигадую сама, частину знаходжу в інтернеті або купую в дизайнерки. Мала замовлення від родини, яка їхала до дітей у США: вишивала одяг для зятя, доньки та двох дівчаток. Мої вишиванки вже є в Нідерландах, Німеччині", підсумовує Наталія Михальчук. За орнаментом можна впізнати регіон В'ячеслав Горегляд, власник студії "Черешня" з міста Липовець на Вінниччині, до повномасштабної війни разом із дружиною вів невеликий бізнес ательє з ремонту одягу та магазин поруч. На Новий рік перед вторгненням подружжя придбало просту вишивальну машинку й почало виготовляти крижми та рушники. "З першого дня повномасштабної війни я пішов на фронт. Демобілізувався наприкінці 2023 року. Все здавалося гнітючим. Потрібно було знайти себе, зайнятися чимось важливим. Конкурс бізнес-ідей "Роби своє" допоміг мені реалізуватися. Участь запропонував знайомий. Я пройшов пітчинг, захистив бізнес-ідею. Однією з умов було співфінансування: переможець отримував 100 тисяч гривень гранту й мав додати ще стільки ж. Разом із дружиною ми інвестували 200 тисяч у потужну вишивальну машину та витратні матеріали", розповідає В'ячеслав. За його словами, вишиванки були популярні ще до війни, а нині попит значно зріс. "Орнамент часто підказує, з якого регіону людина. Наприклад, троянди характерні для Донеччини, на Вінниччині поширена сніжинка-хрестик. У нас великий вибір тканин і ниток. Як на мене, найкраща вишиванка це чорне з червоним на білому тлі. Сам ношу сорочку з боковим орнаментом, вишитим зеленими нитками. А з дружиною маємо сімейний лук із подільським орнаментом з пташками. На 20-річчя шлюбу запросили друзів усі прийшли у вишиванках. Так святкуємо й дні народження, і річниці", ділиться підприємець. Студія "Черешня" працює виключно з індивідуальними замовленнями, створюючи унікальні дизайни. "Син мого побратима випускався зі школи, ми пошили для всієї родини святкове вбрання - батькам, випускнику й маленькій сестричці. Кажуть, на святі всі захоплювалися їхніми образами. А нещодавно жінка замовила рушник і дві вишиванки для доньки й онуки, які живуть в Ізраїлі", додає В'ячеслав. Він зазначає, що раніше популярними були класичні вишиванки, а тепер усе більше клієнтів обирає асиметричну вишивку з елементами з боку чи візерунками, що виходять зі складки. "Якось клієнтка замовила вишиванку білими нитками на білому полотні. Коли побачила результат, сказала: "Я в неї закохалася", згадує переможець конкурсу "Роби своє" 2023 року. Просять відтворити вишиванки бабусь і прабабусь "За фахом я юристка. Але доля склалася інакше: вже понад вісім років займаюся вишивкою. Починала з картин і постільної білизни. Люди захоплювалися моїми роботами, просили продати. Тоді і придбала побутову вишивальну машинку, але вона не дає такого результату, як промислова. Завдяки участі в конкурсі "Роби своє" мені вдалося вийти на професійний рівень", ділиться Світлана Гудима з міста Рудки на Львівщині, власниця "Майстерні вишиванок" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2024 року. Світлана працює зі старовинними вишивками, фасонами та тканинами, приділяючи увагу найменшим деталям. Вона цінує довіру клієнтів і віддана своїй справі. "Дуже люблю те, що роблю. Якось знайома виграла конкурс "Роби своє", і це надихнуло мене спробувати. Хоча довго вагалася бізнес-план у мене був, але не вистачало рішучості. Саме тоді мій син дуже прагнув на фронт. Просила його зачекати, та він усе ж пішов. Через хвилювання я навіть забула, що подала заявку. А тоді до магазину зайшла знайома та привітала з перемогою. Емоції були неймовірні важко передати словами", пригадує Світлана. Майстриня мріє створити повноцінну колекцію вишиванок Львівщини. "У нас надзвичайне розмаїття візерунків. Сокальська вишивка лише чорними нитками по білому полотну, яворівська яскрава, кольорова. На Городоччині в кожному селі свої елементи: десь квіточка, десь ромбики. Вишивка це код нації. У кожному візерунку наша доля, боротьба, любов, перемоги". З особливою ніжністю Світлана розповідає про вишиванку своєї бабусі. "Після її смерті у скрині знайшла сорочку зберігала в паперовому пакеті з лавровим листом, щоб не з'їла міль. Я зрозуміла: це її дівоча сорочка. Поставила собі за мету відтворити. Тепер у мене є і оригінал, і моя версія", ділиться майстриня. За словами Світлани, клієнти часто приносять вишиванки своїх бабусь чи прабабусь, просять відтворити їх максимально автентично. "Сьогодні особливо популярна саме давня вишивка", зазначає власниця "Майстерні вишиванок". Спадок для майбутніх поколінь Зберегти традиційний український одяг для майбутніх поколінь таку мету поставили в Миронівській громаді на Київщині. Торік учасники виїзних етнографічних експедицій у межах проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини" зібрали 39 зразків народного одягу та 51 інтер'єрний предмет із 20 сіл громади. Проєкт реалізовано за підтримки Благодійного фонду "МХП-Громаді". Під час експедицій представники Миронівського краєзнавчого музею спілкувалися зі старожилами, які ділилися унікальними знаннями та спогадами про культурну спадщину рідного краю. "Мета проєкту дослідити, відтворити й оцифрувати традиційний одяг Миронівщини кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, який зберігся в музеях, школах, будинках культури та приватних колекціях. Ми вже мали досвід співпраці з Фондом: 2022 року реалізували проєкт "Відродження", присвячений традиційному ткацтву. Тоді вперше торкнулися й теми народного одягу. Адже традиційний костюм це обличчя не лише країни, а й кожного регіону. Саме тому обрали його темою наступного дослідження", розповідає Інна Савсюк, директорка Миронівського краєзнавчого музею. Проєкт "СПАДОК. Одяг Миронівщини" стартував у липні 2023 року та складався з кількох етапів. Перший етап експедиції Команда здійснила 20 поїздок у села громади. До роботи долучилися провідні фахівці - Володимир Щибря, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, та Наталія Телегей, етнологиня з Державного наукового центру захисту культурної спадщини. Усі поїздки зафіксували на відео. На основі матеріалів створили ютуб-канал, де публікують інтерв'ю з очевидцями. Другий етап оцифрування 118 автентичних експонатів, зокрема з музейних фондів, завантажено на міжнародний музейний портал musеum-dіgіtаl: Ukrаіnе. Завдяки цьому колекцію можуть побачити поціновувачі традиційного одягу в усьому світі. Третій етап відтворення Обрали зразки одягу та архівні фотографії, які були оцифровані й використані як основа для реконструкції. Одяг, головні убори, прикраси та взуття виготовляли фахівці майстерень Неrіtаgе аnd Тrаdіtіоn, "ВидимоНевидимо" та Сhоrnе. На сьогодні Миронівський краєзнавчий музей має шість комплектів традиційного вбрання Миронівщини чотири жіночі й два чоловічі. Їх використовуватимуть для виставок, реконструкцій, фотосесій та культурно-просвітницьких заходів. "Тепер ми можемо показати, який вигляд мали миронівці 100 і більше років тому. Для нашого регіону характерна вишивка в чорно-червоній гамі, з орнаментами у вигляді квітів, ягід полуниць, вишень, винограду. Найпоширеніша техніка - хрестик, але трапляється й гладь", підсумувала Інна Савсюк. Тест: Що ти знаєш про вишиванки Традиційно третього четверга травня в Україні святкують День вишиванки. Цього року він припадає на 15 травня. Вишиванка - це не просто одяг, а ознака національної ідентичності. Українці одягають традиційне вбрання, щоб продемонструвати єдність і любов до своєї країни. Пропонуємо пройти тест і перевірити свої знання про вишиванки. Якого року вперше відзначили День вишиванки? 1) 2006 Правильно. Перше святкування відбулося за ініціативи студентів. 2) 1991 Це рік проголошення незалежності України, а День вишиванки виник значно пізніше. 3) 2014 Важливий для сучасної історії рік, але День вишиванки існував раніше. Яке місто стало батьківщиною Дня вишиванки? 1) Київ Столиця активно святкує День вишиванки, але свято започаткували в іншому місті України. 2) Чернівці Правильно, саме в Чернівцях студенти та викладачі Національного університету імені Юрія Федьковича обрали один день і всі разом одягнули вишиванки. Згодом ця традиція стала всеукраїнською. 3) Львів Місто має давні традиції, але не є ініціатором свята. Якими кольорами вишила мати сорочку у відомій пісні "Два кольори"? 1) Червоний і чорний Правильно. "Два кольори мої, два кольори: червоне то любов, а чорне то журба" - співається в пісні на слова Дмитра Павличка. 2) Синій і жовтий Це кольори прапора України. Також їх часто використовують у вишиванках. 3) Зелений і білий Популярні кольори для вишиванок, але не згадуються в цій пісні. Скільки видів і технічних прийомів вишивки налічують в Україні? 1) 10 Значно більше. Також для кожного регіону характерні свої орнаменти. 2) 50 Їх більше. Наприклад, у решетилівській вишивці білим по білому, внесеній до спадщини ЮНЕСКО, поєднують 5-7 технік одночасно. 3) Близько 100 Правильно. Популярні техніки - гладь, хрестик, мережка, низь, бігунець тощо. Кожен символ на вишиванці має своє значення. Нині часто використовують зображення колосків пшениці. Що вони означають? 1) Сімейне щастя, благополуччя Символом цього на вишиванках є виноград. 2) Багатство, достаток, здоровʼя Правильно, це древній символ. Такі вишиванки вважаються ще й оберегами. 3) Любов, краса, материнство Символом є калина. Результати тесту: 12 правильні відповіді Твій шлях тільки починається. Але вже сьогодні ти знаєш більше про вишиванки, ніж учора! 34 правильні відповіді: Чудовий результат. Вишиванка тобі пасує і зовні, і внутрішньо! 5 правильних відповідей: Ти знаєш багато і цінуєш традиції. Вишиванка для тебе не просто одяг. Це мова, якою українці передають історію, любов і силу.

У селищі Берестин, що на Харківщині, в середині березня цього року стався кричущий інцидент під час прощання із загиблим захисником України. Того дня рідні, побратими та односельці проводили в останню дорогу 31-річного Юрія Черняка – молодшого сержанта, який загинув у бою проти російських окупантів 15 березня 2025 року.У місцевій Fасеbооk-групі "Я люблю Берестин" повідомили про те, що священники Української православної церкви Московського патріархату зачинили двері храму, не дозволивши провести відспівування полеглого земляка належним чином.Подія викликала хвилю обурення у людей. Користувачі соцмереж засудили вчинок священнослужителів і вимагають реакції від влади та церковного керівництва."Сьогодні у Берестині сталася ганебна подія. Під час поховання загиблого Героя молодшого сержанта Юрія Черняка, московські попи зачинили храм і тим самим не дали відспівати полеглого захисника України у Божому храмі. Ганьба!", - йдеться у дописі.Берестинці висловлюють обурення діями священнослужителів УПЦ Московського патріархату, закликаючи громаду протидіяти їхній діяльності. Дехто вважає, що такі випадки свідчать про необхідність повного розірвання зв’язків з Московським патріархатом і перехід релігійних громад до Православної церкви України.Користувачі соцмереж також звертають увагу на те, що цей храм було збудовано на пожертви місцевих мешканців, а його досі контролюють представники УПЦ (МП). Вони запитують: "Скількох ще наших Героїв не зможуть достойно провести в останню путь через дії священнослужителів?".Люди бачать вихід із ситуації у побудові в Берестині власне українського храму і справедливо вважають, що на 12-му році війни це вже можна б було зробити. Хоча, як вони пишуть, досі немає навіть остаточного рішення про виділення ділянки землі у зручному для громади місці.Як зазначив один із користувачів соцмереж Віталій Пономаренко, "мер відмовляє у наданні земельної ділянки в центрі міста для будівництва храму ПЦУ".Факт закриття дверей храму перед домовиною загиблого захисника, який віддав своє життя за Україну, викликає серйозні питання щодо ролі УПЦ (МП) в українському суспільстві. Громадяни наголошують, що такі випадки є неприпустимими, як би вони не пояснювалися служителями культу (в даному випадку – несподіваною хворобою  священника, "іновірцем" капеланом, який супроводжував труну полеглого воїна, тощо)  та вимагають рішучих дій.Молодший сержант Юрій Черняк народився у 1993 році та загинув у бою з російськими окупантами 15 березня 2025 року. Вдома на нього чекали мати, сестра, дружина та двоє маленьких дітей – син і донька. З перших днів повномасштабної війни він став на захист рідної землі, віддавши за неї своє життя."Сором байдужим – байдужість вбиває""РДА (РВА) як орган державної влади під час воєнного стану мав би брати на себе питання організації в таких випадках, в т.ч. у взаємовідносинах з релігійними громадами", - зазначив у своєму дописі користувач мережі Оlеg Zаkарkо.Він нагадав, що "питання використання майна громадян та організацій всіх форм власності під час дії воєнного стану для воєнних потреб (ритуали щодо полеглих військовослужбовців – це якраз така потреба) теж належить до їх компетенції. Закон – є, процедура – є!".Що стосується органів місцевого самоврядування, вважає Оlеg Zаkарkо, апелюючи до влади, – те саме: "Маєте достатньо правових важелів, для подібної взаємодії. Якщо релігійна споруда стоїть на земельній ділянці громади (а схоже храм на території лікарні), і вона надавала право оренди, то в чому питання? … Виявляйте державницьку, патріотичну та громадянську позицію!"."На жаль, - написав користувач на ім’я Аl Lа, - цей випадок непоодинокий. Була відмова матері відспівувати в храмі єдиного сина, який загинув на війні. Ганьба і розголос!".Користувачі альтернативної мережі Берестина виступають на підтримку УПЦ (МП) та місцевої влади, відкидаючи мотиви обурення своїх земляків – прибічників відправлення релігійних обрядів українською мовою у власне українському храмі.У ході емоційної дискусії один з її учасників звернувся до депутата Харківської обласної ради Галини Куц з проханням опублікувати відповідь на "депутатське звернення стосовно приналежності до МП церков нашого міста та району".Про московські церкви на ХарківщиніЗа словами Галини Куц, "резонансних антидержавницьких ситуацій, пов’язаних зі структурами УПЦ (московський патріархат), які маскуються за назвою Церкви Божої, на Харківщині вже багато. Це і прояви колабораціонізму серед їхнього кліру, і факти, коли їхній настоятель здавав позиції ЗСУ російському агресору. І зовсім свіжий факт, коли у містечку Берестин під час поховання загиблого Героя Юрія Черняка, московські священики зачинили храм і не дали відспівати полеглого захисника України у Божому храмі".Депутатка вказує на те, що "на жаль, весь центр самого Харкова досі окупований лише московськими церквами, які прикриваються назвою УПЦ (українська православна церква)".Галина Куц:"Написала я депутатське звернення з приводу релігійно-безпекової ситуації на ім’я очільника Харківської ОВА. Поцікавилася станом виконання положень Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій" на території Харківщини у питанні заборони діяльності структур російської православної церкви на території України.Цей Закон був прийнятий у серпні 2024 року, а набрав чинності у кінці вересня. Згідно Закону, на території України заборонена діяльність іноземних релігійних організацій, які знаходяться в державі, що здійснює збройну агресію проти України.Тобто, закладено правові підстави задля того, щоб релігійні організації в Україні стали незалежними від російської православної церкви. Таким чином, релігійні організації УПЦ на Харківщині зобов’язані підтвердити в означені Законом терміни відсутність їхньої підлеглості релігійним структурам російської федерації.Залишилося декілька місяців, щоб структури УПЦ підтвердили відсутність зв’язку з російською церквою. Тому я й поцікавилася, чи почала скресати крига, чи появилася хоча б одна структура, яка пройшла цей шлях.Згідно відповіді від Харківської ОВА, у них наразі відсутня інформація про виконання структурами УПЦ відповідного Закону. Можливо, процес відбувається, але поки що про це невідомо. Але є ще декілька місяців, тож можна почекати.А тепер про не менш цікаве!У зверненні я попросила повний перелік структур УПЦ (московський патріархат), зареєстрованих на Харківщині. Бо знаю, що російська церква хизується кількістю своїх приходів. Їм не важливо, чи дійсно парафіяни відвідують Літургії. Їм важливо, щоб юридично було зафіксовано в Україні якомога більше структур УПЦ. Бо тоді вони кричать на весь світ, що вони найбільша православна церква і що Україна – це лише їхня вотчина. Бо ж саме в Україні найбільше їхніх юридичних одиниць. І нікого тоді не цікавить, що ці структури часто фейкові і недіючі, що вони часто зареєстровані по якихось квартирах та підприємствах, де вже давно за них забули.Отримала я перелік релігійних громад УПЦ, статути яких зареєстровані Харківською ОДА. Станом на березень 2025 року таких структур на Харківщині – 364.Дуже цікавий перелік, особливо, якщо погуглити адреси зареєстрованих релігійних громад. Адреси я звіряла лише по Харкову. І одразу постають питання до різних медичних чи освітніх закладів Харкова, на території яких є зареєстровані структури УПЦ.Але, в першу чергу, виникають питання до представників депутатського корпусу і Харківської обласної ради, і Харківської міської ради.Ось декілька цікавих прикладів співпадіння адрес зареєстрованих структур УПЦ з об’єктами комунальної власності у Харкові.Харківська обласна рада. Релігійна громада Ікони Божої Матері "Всіх скорботних радість" Харківської єпархії УПЦ зареєстрована на території комунальної установи "Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці Харківської обласної ради".Харківська міська рада. Релігійна громада Святого мученика Віктора Харківської єпархії УПЦ зареєстрована на території "Міського перинатального центру".Харківська обласна рада. Релігійна громада Святителя сповідника Луки Харківської єпархії УПЦ зареєстрована на території КНП ХОР "Обласний центр паліативної медицини "ХОСПІС".Харківська міська рада. Релігійна громада Святої Благовірної Цариці Тамари Харківської єпархії УПЦ зареєстрована на території "Державного закладу "Спеціалізована медико-санітарна частина № 13" МОЗ України" (наразі, згідно інформації з сайту Харківської міської ради, це їхнє комунальне підприємство).Харківська обласна рада. Релігійна громада святого мученика Гавриїла Білостоцького Харківської єпархії УПЦ зареєстрована на території КНП ХОР "Регіональний клінічний центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям "Гіппократ".Харківська міська рада. Релігійна громада Святого Великомученика Пантелеймона Харківської єпархії УПЦ зареєстрована на території КНП "Міська лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І.Мещанінова".Харківська міська рада. Релігійна громада Свято-Ольгіївська Харківської єпархії УПЦ зареєстрована на території КНП "Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 17".Харківська міська рада. Релігійна громада Святителя Спиридона Триміфунтського Харківської єпархії УПЦ зареєстрована на території Територіального центру надання соціальних послуг Шевченківського району міста Харкова та КЗ "Харківський міський центр "Промінь".Тому постає питання до всіх депутатів Харківської обласної ради та Харківської міської ради: чи проводяться відповідні заходи з дотримання Закону, щоб структури російської церкви покинули території комунальних закладів, власниками яких є облрада та міськрада? І саме депутати повинні задавати питання зареєстрованим на територіях комунальних підприємств релігійним структурам УПЦ: чи почали вони процес підтвердження відсутності їхнього зв’язку з російською церквою. Бо осередки "русского міра" плекати тут не потрібно.Розумію, є ще декілька місяців для підтвердження структурами УПЦ відсутності зв’язку з російською церквою. Але хто, як не депутати, повинні сприяти пришвидшенню цього процесу у прифронтовому регіоні? Тому лупаймо цю скалу!".Вплив УПЦ (МП) на Харківщині: проблема та шляхи її розв'язанняОпублікований перелік структури УПЦ (МП) на Харківщині вкотре підтверджує вплив російської церкви на суспільство, зокрема через присутність у комунальних закладах. Попри ухвалений Закон, процес відокремлення цих структур від Москви триває надто повільно. Вочевидь, депутати та місцева влада мають діяти рішучіше, аби усунути загрози, які несуть релігійні громади, що не демонструють лояльності до України. Відповідальність за дотримання законодавства та захист державних інтересів лежить на кожному, хто має вплив на цей процес.Як показує реакція дописувачів у місцевій Fасеbооk-групі "Я люблю Берестин", люди  демонструють готовність до консолідації перед спільною загрозою, вимагаючи активних дій від влади та правоохоронних органів. Дискусії у соцмережах свідчать про зростаюче усвідомлення суспільством небезпеки, яку становлять проросійські релігійні структури, та необхідність законодавчого врегулювання їхньої діяльності.Мешканці Берестина висловлюють конкретні пропозиції: ініціювати громадське слухання щодо подальшої долі храму, перевірити законність його перебування у власності УПЦ (МП), а також офіційно звернутися до обласної державної та місцевих влад з вимогою прискорити імплементацію закону про заборону діяльності релігійних організацій, пов’язаних із державою-агресором. Люди вимагають не тільки морального осуду випадків свавілля священнослужителів УПЦ, але й конкретних рішень, які б унеможливили ганебного ставлення до полеглих захисників України.Конкретна подія з неможливістю відспівати героя України в церкві Берестина може стати каталізатором більш швидшого та контрольованого переведення громад до Православної церкви України.Про що варто нагадатиУкраїнські ЗМІ неодноразово інформували громадськість про не менш болючу проблему релігійного життя України після збройного вторгнення Росії – безпосереднє служіння священників УПЦ (МП) на користь країни-агресора РФ.За даними Служби безпеки України, з початку повномасштабного вторгнення було зафіксовано численні випадки колабораційної діяльності представників УПЦ Московського патріархату. Зокрема, виявлено священнослужителів, які передавали інформацію про позиції Збройних Сил України російським військам, займалися розповсюдженням проросійської пропаганди та навіть зберігали в церквах зброю й ворожу символіку.Так, у 2023 році СБУ провела обшуки у монастирях та єпархіях УПЦ (МП) в різних регіонах України, виявивши докази співпраці кліру з російськими спецслужбами. Зокрема, були знайдені російські паспорти у настоятелів, листування з представниками ФСБ та агітаційні матеріали, що виправдовували агресію РФ.Крім того, у 2024 році СБУ передала до суду справи проти кількох священнослужителів УПЦ (МП), звинувачених у державній зраді та колабораціонізмі. Один із найгучніших випадків – настоятель Лаври, якого звинувачували у підтримці окупантів та антиукраїнській діяльності.Що стосується Харківщини, то в регіоні тривають розслідування щодо діяльності представників УПЦ (МП), яких підозрюють у колабораціонізмі та сприянні окупантам. Правоохоронні органи неодноразово виявляли факти співпраці окремих священників з ворогом, а в деяких випадках навіть відкривали кримінальні провадження за статтями про державну зраду. У лютому 2025 року СБУ повідомила про затримання настоятеля одного з храмів УПЦ (МП), який передавав координати позицій Сил оборони України російським окупантам.Ці факти підтверджують, що діяльність Московського патріархату в Україні несе загрозу національній безпеці та вимагає відповідних заходів з боку держави та громадськості. Українське суспільство дедалі активніше висловлює протест проти таких дій, закликаючи до остаточного розірвання зв’язків з московським церковним центром та переходу релігійних громад до Православної церкви України.

У результаті отриманого уламкового поранення в шию під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута, 7 березня 2023 року загинув 27-річний Дмитро Коцюбайло. Через три дні, на Майдані Незалежності у Києві зібралися тисячі людей, щоб провести в останню путь лейтенанта, відомого за позивним "Да Вінчі".Перед труною воїна прощалися його побратими, а також вищі військові чини: Кирило Буданов, Олексій Резніков та Валерій Залужний. Президент України Володимир Зеленський також взяв участь у панахиді, яка відбувалась у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, щоб вшанувати пам'ять загиблого. "Сьогодні в бою загинув "Да Вінчі", герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість, - Дмитро Коцюбайло", - розповів у повідомлені президент.Фото: Дмитро ДідораЖиттєпис ГерояНародився 1 листопада 1995 року в Івано-Франківської області. Прадід Дмитра брав участь у боротьбі як член Української Повстанської Армії (УПА).Освіту здобув у загальноосвітній школі в селі Бовшів, де нині відкритий музей пам'яті Дмитра. Згодом навчався у професійному будівельному ліцеї. Дмитро дуже любив мистецтво та навчався на художника. Псевдонім "Да Вінчі" відображав його талант у малюванні.Да Вінчі активно долучився до подій Революції Гідності. Потім пішов як доброволець на фронт з початку війни у 2014 році, коли йому виповнилось лише 18 років. Того ж року отримав важке поранення в Пісках, що на Донеччині, однак після одужання одразу вирушив на поле бою. Із 2016 року він став командиром та очолив 1-шу окрему штурмову роту "Вовки Да Вінчі".За свою відвагу та військові заслуги він 2017 року отримав звання "Народного героя", а у 2021 році був нагороджений найвищим званням - Герой України. Цю нагороду йому особисто вручив Володимир Зеленський у залі Верховної Ради. Влітку 2023 року у віці 27 рокі, Да Вінчі приєднався до Збройних сил України та отримав звання молодшого лейтенанта.Повномасштабне вторгнення Росії застало Коцюбайла та його побратимів на Донбасі. З лютого підрозділ "вовків" активно брав участь у боях поблизу Щастя. Згодом їх підрозділ був переміщений на Криворізький напрямок. Після цього їх чекали битви на Харківщині, Луганщині та Донеччині. Дмитро відзначився також активною участю під час операції з деокупації територій Харківської області.Сьомого березня 2023 року близько п’ятої ранку, Да Вінчі вирушив на передові позиції батальйону, який очолював у зоні біля Бахмута. Це час, коли росіяни зазвичай починають свої обстріли. Однак того разу обстріл почався трошки пізніше, коли Дмитро вже перебував біля пункту спостереження.Заступник Коцюбайла – капітан Юрій Капустяк розповів, що Да Вінчі дав наказ всім бійцям сховатись в укритті, а сам чекав неподалік входу, щоб пересвідчитися, що всі встигли зайти.Саме у той момент, коли Да Вінчі майже збирався пройти в укриття, поруч із ним пролунав вибух мінометної міни, один із уламків вразив його в шию. Командиру надали першу допомогу і почали його евакуацію до стабілізаційного пункту.Коли його кохана Аліна, яка була керівником медичної служби спецпідрозділу "Вовки Да Вінчі", почула по рації щодо важкого пораненого, вона одразу зрозуміла, що мова йде по Дмитра. "У цей момент у мене все впало, я зрозуміла, що це він", - розповіла парамедикиня. У шпиталі Краматорська продовжували реанімацію, однак серце героя зупинилось.  "Наш підрозділ зветься "Вовки Да Вінчі" саме тому, що ми завжди йшли за ним у бій. Він був для нас найкращим командиром, побратимом, лідером і взірцевим націоналістом. Усе своє свідоме життя Дмитро Коцюбайло присвятив боротьбі. Він пішов на фронт, коли йому заледве виповнилося 18 років. Про його бойовий шлях промовисто говорить факт, що Да Вінчі став першим добровольцем і наймолодшим командиром, котрий прижиттєво отримав звання "Героя України". За Україну у 27 років він віддав своє життя", – зазначили у дописі Fасеbооk побратими Дмитра. Героя поховали на Аскольдовій могилі.Фото: іnstаgrаm.соm/сhrіstіаnguеmyСправа всього життяНезважаючи на те, що Дмитро Коцюбайло мріяв стати художником, він більше за все хотів звільнити Українські землі від загарбників, тому став справжнім професіоналом своєї справи.Коцюбайло був одним із перших на передовій, хто почав використовувати дрони, щоб коригувати артилерійський вогонь, згадує Римарук із "Повернись Живим".Різні бригади просили його допомоги, в той час як артилеристи з роти "вовків" швидко заробили репутацію ефективних та точних бійців. "Вони зважували кожен снаряд, зайві 50 грамів теж потребують корегування", – зауважує Римарук. Детальна розвідка позицій противника, пристрілка, корегування вогню – саме ці підходи, що використовував Да Вінчі, зараз використовуються багатьма військовими.Фото: Ян Доброносов, "Телеграф"Ще задовго до повномасштабного вторгнення, Да Вінчі здобув авторитет серед військових. Його підрозділ, який брав участь в оперативних діях майже у всіх гарячих точках зони АТО, був добре підготовлений і високо цінувався багатьма командувачами. Добровольча рота не входила до складу Збройних сил України, тому фактично не була підпорядкована нікому в армії. Це дратувало деяких генералів, але інші цінували сміливість та готовність до битв."Він пройшов шлях від звичайного хлопця до командира, який має авторитет, повагу, з яким ідуть бійці в бій, а це найголовніше на війні. І цей авторитет на війні допомогла здобути його сміливість, відповідальність та рішучість", - розповів в інтерв'ю Еспресо.ТV Василь Абрамів, побратим Да Вінчі у добровольчому корпусі.Важливим є також те, як Коцюбайло вибудовував комунікацію та дружбу серед військових. Да Вінчі влаштовував найкращі заходи без алкоголю для військових. Різні люди з підрозділів та частин приєднувалися до святкових обідів, де звучали патріотичні пісні та невимушені розмови. Бійці ділилися своїми досвідом та переживаннями. Він, як командир, був прикладом не лише для свого підрозділу, а й для інших військових керівників.Навіть Валерій Залужний був знайомий та товаришував із Дмитром. Саме генерал переконав Да Вінчі вступити до лав Збройних сил України у середині 2022 року. Хоча серед добровольців це відбувалось досить рідко. "У нас було багацько мрій і планів, які ми потроху реалізовували, – сказав він на прощання воїну, – але ти маєш бути впевнений, що ми не лише помстимося, а й переможемо", - сказав Залужний під час прощання із Дмитром Коцюбайло.Пам'ять про ГерояКрім музею, який був створений у рідній школі Дмитра, меморіалів та вулиць названих на честь Героя, у різних містах є ще низка ініціатив, які мають на меті закарбувати його ім'я. Так, в квітні 2023 року у Львові на Галицькій площі, відбулося урочисте відкриття фонтану, який став символом вшанування Дмитра Коцюбайла та всіх добровольців, які брали участь у війні з Росією.Про Дмитра Коцюбайла зняли документальний фільм під назвою "Да Вінчі". До його створення навіть долучився колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Автори планували випустити стрічку у роковини смерті Героя, однак прем'єра відбулась 19 вересня 2024 року. Творці додали до фільму унікальні матеріали, які були вперше показані публічно. "Залізний Генерал поділився своїми спогадами про знайомство і дружбу з Дмитром Коцюбайлом! Вони постійно перебували на зв’язку та були дуже близькими, а коли Дмитра нагородили Зіркою Героя України він попросив, щоб саме Валерій Федорович одягнув йому цю нагороду", - повідомили у дописі на Fасеbооk-сторінці фільму.Фото: Fасеbооk-сторінка "Да Вінчі"Аліна Михайлова створила петицію на сайті президента України. Вона запропонувала створити на Аскольдовій Могилі національний Пантеон Героїв України. Ця ініциатива дуже швидко набрала потрібну кількість голосів, а президент висловив рішучу згоду та доповнив, що далі проєктом буде займатися Мінкульт спільно з Кабінетом Міністрів та КМВА.Варто зазначити, що петиція визначає Пантеон Героїв України як місце священного згуртування та вшанування пам'яті українського народу. Цей меморіальний комплекс призначений для проведення урочистих поховань та встановлення пам'ятних споруд для відзначення видатних історичних особистостей України: лідерів національно-визвольних змагань, військових керівників, та героїчних осіб, які відзначилися у боротьбі за незалежність України. У 2024 році у День Гідності та Свободи на Аскольдовій могилі відкрили пам'ятник Дмитру Коцюбайлу. "Дмитро "Да Вінч" Коцюбайло був учасником Революції Гідності і воїном який з 2014го року виборював незалежність України. Його подвиг надихає і нагадує нам про те, за що боролися і продовжують боротися герої України. Скульптура на його честь — це вічний символ пам’яті й вдячності", - зазначили на офіційній Fасеbооk-сторінці Окремого батальйону "Вовки Да Вінчі".Фото: vесhіrnіy.kyіv.uаКрім того, на початку березня 2024 року стало відомо, що КМДА на засіданні ухвалила рішення про облаштування земельної ділянки площею 0,17 га на Сквер імені Дмитра Коцюбайла. Мова йде про землю, яка розташована на вулиці Миколи Гайцана, 12/14, що у Печерському районі Києва. Архітектори вже підготували генеральний план, а сам простір матиме символічний дизайн, що відтворює удар снаряда. Центральним елементом стане бронзова скульптура вовка. "Генплан скверу – пряме віддзеркалення душі та подвигу Дмитра Коцюбайла, який загинув від осколкового поранення. Це місце буде символізувати удар снаряда, де кожен куток і кожна лінія нагадуватимуть про його служіння та відданість. Бронзова скульптура вовка, який відпочиває на щиті, буде доповнена композицією з грубого каміння", - поділився у Іnstаgrаm архітектор Артем Вахрін. 

На півночі Індії на масовому фестивалі Маха Кумбха Мела внаслідок тисняви загинули щонайменше 30 людей. Іще 60 осіб отримали поранення, пише Еurоnеws. "Трагедія сталася біля забарикадованого місця, де тисячі індуїстських аскетів мали пройти процедуру обмивання перед купанням. Люди їдуть на фестиваль, щоб зануритися у воду в місці злиття трьох священних річок. Під час нічних релігійних ритуалів величезний натовп у якийсь момент став абсолютно некерованим - десятки паломників загинули в тисняві", - йдеться у повідомленні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Авіатроща над Вашингтоном: водолази дістали з річки 18 тіл Рятувальники надавали допомогу постраждалим, а поліція намагалася впоратися з натовпом. Головна традиція фестивалю - занурення у воду заради очищення душі. Вважається, що у Праяграджі зливаються три священні в індуїзмі річки - Ганг, Ямуна та міфічна Сарасваті. Свято Маха Кумбха Мела пов'язане з древньою легендою про битву між богами і демонами за глечик з нектаром безсмертя. Під час цієї битви краплі нектару впали нібито в чотири місця, які тепер є точками проведення фестивалю. Маха Кумбха Мела відбувається раз на 12 років в одному з цих священних місць. Влада очікує, що загалом місце паломництва цьогоріч відвідає понад 400 млн осіб. Наприкінці вересня на півночі Індії майже пів сотні людей потонули під час відзначення релігійного свята. Серед жертв - 37 дітей. Під час індуїстського релігійного фестивалю на півночі Індії потонули щонайменше 46 людей. Більшість із них діти. У дійстві беруть участь мільйони людей. Цього разу під час омивання у ріках та ставках, які вийшли з берегів після паводків, сталася трагедія.

Всесвітній день митниці, який святкують щорічно 26 січня, визначається як день вшанування митної служби та їх діяльності в усьому світі. Це свято наголошує важливість роботи митників у забезпеченні безпеки, контролю за переміщенням товарів, збереженні фінансових інтересів держави через здійснення ефективного митного нагляду. Солідарність митних служб в глобальних масштабах, грає важливу роль у забезпеченні безпеки та ефективного контролю за переміщенням товарів. Це також сприяє розвитку економічних та культурних зв'язків між країнами. Всесвітній день митниці покликаний відзначати внесок митників у підтримці фінансової стабільності та міжнародної безпеки.Всесвітній день митниці: історія Сучасна Всесвітня митна організація (ВМО) та історія міжнародного митного співробітництва, бере свій початок з 12 вересня 1947 року. Ініційована 13 урядами західноєвропейських держав, що входили до Комітету європейського економічного співробітництва, ВМО швидко розвинула свою діяльність зі штаб-квартирою в Брюсселі. Робоча група, створена цього дня, вивчала можливість створення європейських митних союзів, внаслідок цього в 1950 році підписано важливі конвенції, зокрема, Конвенцію про створення Ради митного співробітництва, яка набула чинності вже у 1952 році. Пізніше Раду митного співробітництва перейменували на Всесвітню митну організацію.У 1983 році, після тридцяти років активної діяльності Ради митного співробітництва, визнаної за заслуги у розвитку добросусідських та економічних відносин, було встановлено щорічне свято – Міжнародний день митника. Ця подія свідчить про важливий внесок митних служб у підтримку світового торговельного порядку та міжнародної співпраці.Сьогодні організація об'єднує більше 180 митних служб з різних країн. Україна є повноправним членом ВМО з 1992 року, активно співпрацюючи з іншими країнами у вирішенні митних питань, забезпеченні ефективного контролю та підтримці стабільності у глобальній торгівлі.Фото: rосb-еurоре.оrgДень працівника контрольно-ревізійної служби УкраїниКрім того, саме 26 січня в Україні відзначають День працівника контрольно-ревізійної служби України. Це свято спеціалістів, які відіграють ключову роль у забезпеченні державного контролю. Ця служба входить в систему органів державної виконавчої влади і відповідає за ефективний контроль над витратами та управлінням ресурсами в державних установах, підприємствах та організаціях.Дата 26 січня обрана не випадково, адже саме у цей день 1993 року був підписаний Президентом Леонідом Кравчуком Закон № 2939-ХІІ "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні". Так, у 2000 році завдяки указу Президента Головне контрольно-ревізійне управління України набуло статусу центрального органу виконавчої влади. Згодом, у 2010 році, управління було реорганізовано у Держфінінспекцію. А у 2015 році відбулась ще одна реорганізація, тому замість Державної фінансової інспекції, створили Державну аудиторську службу, яка працює донині.Незважаючи на численні реорганізації, їхні основні функції залишалися завжди незмінними в контексті забезпечення фінансової безпеки держави. Ці служби грають ключову роль у здійсненні державного контролю за витратами та управлінням фінансовими ресурсами на різних рівнях влади. Такі заходи спрямовані на забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та запобігання можливим фінансовим порушенням.Служба здійснює контроль за різними формами власності, діяльністю підприємств, установ та організацій. Завдяки цьому контролю вона виявляє можливі недоліки і порушення, розробляє рекомендації щодо їх усунення та надає пропозиції для попередження подібних ситуацій у майбутньому. Робота контрольно-ревізійної служби важлива для забезпечення ефективності та прозорості управління фінансовими ресурсами та активами. Вітаємо всіх, хто безпосередньо чи опосередковано працює в цій сфері! Ваш внесок у забезпеченні фінансової безпеки та ефективного управління є вельми важливим.Фото: Еспресо ТV

Землетрус силою 8-9 балів за шкалою Ріхтера почався 1 листопада 1755-го в португальській столиці Лісабоні. З 275 тис. осіб, що населяли місто, загинули понад 90 тис. 85% будівель зруйновано підземними поштовхами, цунамі та пожежами. Того дня глибоко релігійні португальці відзначали католицьке свято всіх святих. О 9:30 почалися сильні поштовхи. Протягом наступних 10 хвилин відбулися три сильні поштовхи. Люди втікали в напрямку морського порту, де були великі площі біля королівського палацу. Там хотіли сховатися від уламків падаючих будівель. Вони стали свідками дивного явища: узбережжя моря зникло, а русло річки Тежо стало сухим. Вода стекла в глибину моря, було видно залишки кораблів, завантажені скарбами. О 10:10 до міста досягла хвиля цунамі висотою 12 метрів і зруйнувала всю гавань, змила в море тисячі людей. Понад 80% будівель у Лісабоні обвалилися внаслідок землетрусу, були затоплені цунамі або згоріли. Сотні пацієнтів найбільшої лікарні "Реал" згоріли на своїх ліжках, оскільки не змогли втекти. Завалилася королівська бібліотека із 70 тис рідкісних томів, королівський палац Рібейра. Вцілів повністю бідний район Альфама на великому скельному пагорбі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Землетрус забрав життя більше 100 тис. людей Король Португалії Жозе І (17501777) пережив землетрус завдяки тому, що його дочка бажала провести свято не в місті. Прем'єр-міністр Себастьян де Карвалю відразу після землетрусу взявся за організацію заходів з надання допомоги та реабілітації. Пожежників відправив гасити бурхливе полум'я, а простим громадянам наказав вивезти тисячі трупів до того, як могли розповсюдитися хвороби. Вони завантажували мертвих на пошкоджені кораблі та спалювали судна із трупами просто у морі. Щоб запобігти безладу у зруйнованому місті збудували у центрі шибеницю. У перший тиждень там повісили 30 мародерів. Місто охороняла армія, лісабонцям заборонили покидати місто. Усі мали працювати над його відбудовою. Менш ніж за рік місто очистили від сміття. За п'ять - відбудували головні широкі вулиці та міцні громадські будівлі. Напівзруйнований монастир Кармо залишили руїною, аби всі пам'ятали про Лісабонський великий землетрус. В Японії 1 вересня 1923-го стався найбільший за історію країни землетрус. Поштовхами силою 8,3 бала зруйновано міста Токіо та Йокогама. Загинули близько 105 тис. людей.