Search trend "16 січня свято"

Ми поспілкувалися з ІТ-спеціалістами, які попрацювали в інших країнах, повернулися додому й готові розповісти про свій досвід. Де цінують wоrk-lіfе bаlаnсе, у якій країні починається робочий день з неділі; де дбають про різноманіття і де виходять на мітинги на підтримку українців. А ще айтівці розповіли, за яких обставин повернулися додому і який розвиток отримали їхні історії в Україні. Хтось став волонтером, хтось працює в мілтеку, а хтось долучився до розвитку державних послуг. «У Чехії о п’ятій вечора ви вже нікого не побачите в офісі» Ірина Мельникова, Рrоgrаm Маnаgеr у мілтек-індустрії, у 2019–2024 роках жила в Чехії, відтак повернулася в Україну Країну для еміграції я не вибирала. Переїхала в Чехію 2019 року, тому що там працював чоловік. Було складно знайти роботу. Звикла до українських процесів, коли ви надіслали резюме — і вже за дві години пише рекрутер. У Чехії чекати на відповідь можна місяць. Я консультувалась, як переробити СV, готувалася до співбесід — там усе працює по-іншому. У підсумку знайшла роботу в празькому офісі компанії Wаrgаmіng. Ця локація тільки-но відкрилась, майже весь штат набрали в Європі. У моїй команді були чехи, хорвати, серби, іспанці, а ще шриланкієць та аргентинець. На наступній роботі, у Воhеmіа Іntеrасtіvе Sіmulаtіоns, було більше чехів. Треба було пристосуватися до того, що є wоrk-lіfе bаlаnсе і люди без потреби не перепрацьовують. Але навіть якщо потреба є, співробітник може сказати: «Я повинен забирати дитину із садка», — і ви це маєте поважати. В українських компаніях, де я працювала, було ненормально піти о 18-й і звична річ — писати колегам після роботи та у вихідні. У Чехії о п’ятій вечора ви вже нікого не розраховуєте побачити в офісі. Це означає, що о 16:30 ви припиняєте ставити завдання, мітинги, бо люди вже збираються додому. Під час спілкування з головним офісом у Мінську мені доводилося бути фаєрволом. Я казала: «Ні, празький офіс не працює після шостої та у вихідні». Вони не розуміли чому, якщо у нас горять дедлайни. У Європі люди не прагнуть напружуватись, щоб заробити більше, якщо це відбиратиме вільний час увечері. Після Києва з його темпом роботи, коли у 30 років вам уже потрібно на обкладинку медіа, мене це трохи дивувало. У Чехії навіть майстер, як і будь-який спеціаліст, не прийде працювати в суботу хоч би й за подвійну платню, бо планує поїхати кудись із дітьми. Але в ІТ це не означає, що дедлайни будуть зірвані. Просто до цього ритму потрібно пристосуватись. Померти від перевтоми ніхто не хоче, і швидко починаєш це цінувати. Нині я пропагую те саме: є робота, але також є сім’я чи хобі. На момент повномасштабного вторгнення я все ще працювала у Wаrgаmіng. Друзі, знайомі, колеги запитували, чим можуть допомогти. Приносили матраци, адже я розміщувала людей, які приїжджали з України. Хтось пропонував вільну кімнату або й будинок. Я допомагала з перекладом, багато волонтерила. Ми викуповували цілі склади в Чехії, шукаючи необхідне для української армії. «Для мене було важливо, що компанія мала контракти з українською армією» Уже після того, як додала в резюме рядок про роботу в Чехії, працевлаштуватися стало легше. Я перейшла в компанію Воhеmіа Іntеrасtіvе Sіmulаtіоns, що працює з військовими. Утім, починали вони теж з комп’ютерної гри, і технології схожі на геймдев, тож мій досвід став перевагою. Для мене було важливо, що вони мали контракти з українською армією. Багато хто з колег тут волонтерив і навіть приїжджав в Україну з гуманітарною місією. Я їздила у відрядження, спілкувалася з військовими, відвідувала міжнародні виставки та конференції. На моєму бейджі було зазначено, що я з України, і це викликало велике зацікавлення. За кордоном прожила п’ять років, але приїжджала в Україну та стежила за тим, як відкриваються мілтек-стартапи. Я хотіла активнішого залучення в проєкти з українською армією. У січні 2024 року повернулася додому та знайшла роботу в мілтеку, де навіть назва компанії під NDА. Це рішення не було емоційним — я обдумувала його пів року. Усім, хто планує повертатися в Україну, раджу тверезо зважити за і проти. Бути неготовим — теж нормально. «Мені кортіло подивитись, як живуть люди в арабському світі» Володимир Хворостянкін, Sоftwаrе Еngіnееrіng Маnаgеr у Рrіntіfy, у 2018 році працював у Катарі До переїзду в Катар я працював у компанії Вааz у Дніпрі, яка розробляла платформи для арабського світу. Від компанії, дружньої до Вааz, надійшов запит на роботу над дуже цікавим проєктом у Катарі. Коли запитали, хто хоче долучитися, я зголосився. Ще тиждень ми торгувалися щодо зарплатні й урешті домовились. Оплата праці в Катарі на той момент могла бути вдвічі вищою за українську. Пізніше це змінилося — тепер в Україні можна заробляти навіть більше. Довгий час Катар залишався закритою країною, туди було складно потрапити. Мені кортіло подивитись, як живуть люди в арабському світі. У Катарі я перебував з лютого до листопада 2018 року. Весь цей час прожив у готелі в місті Ер-Раян: відстань від помешкання до робочого місця — 200 метрів. Це було дешевше, ніж винаймати квартиру. Я працював головним розробником системи, що аналізувала арабські й англійські тексти із соціальних медіа та визначала вподобання людини. Команда була невелика: загалом п’ятеро людей, іноді допомагали інші розробники. Якщо говорити про робочі інструменти, то з Україною немає жодної різниці. Працював переважно з йорданцями та єгиптянами, а з катарським менеджментом спілкувався мало. З часом у мене з’явилися знайомі катарці, з ким міг раз на місяць попити кави. «Незвично було, що вихідні в Катарі — це п’ятниця і субота» П’ятниця — обов’язково, субота — за бажанням. Я не працював у суботу, тож мав два вихідних, але починати робочий тиждень потрібно було з неділі. Утім, до цього звикаєш. Понад норму в Катарі не працюють. Робочий день зазвичай починався о 7-й ранку, до спеки, а вже о 16-й в офісній будівлі майже нікого не лишалось. Я ж працював з 10-ї до 19-ї. Під час мусульманських релігійних свят у Катарі майже не працюють. Хіба що недовго зранку, а потім роблять величезну перерву на обряди, молитви, гуляння. У цей час катарці не їдять, не п’ють. Потім знову трошки працюють, поки не зайде сонце. Тоді сідають трапезувати. А пізно ввечері можуть повернутися до роботи. Місце, де я працював, називалося Qаtаr Sсіеnсе аnd Тесhnоlоgy Раrk. Поруч розташовувалася мечеть. У головному офісі компанії мечеті поблизу не було, тож місце для молитов облаштували просто на роботі. Окрім релігійних особливостей та розпорядку дня, жодних інших традицій не пригадаю. Мені здається, що робота розробника однакова що в Україні, що на Близькому Сході. Загалом у Катарі дуже безпечно — крадіжками не варто перейматися. На набережній є сонячні панелі із зарядками, де можна залишити телефон і піти. Коли ви повернетесь, він буде на місці. На в’їзді в країну сканують обличчя та очі. Повсюди камери для розпізнавання облич. Покинути країну на той момент можна було тільки літаком, а для виїзду був необхідний ехіt реrmіt. Я виїжджав двічі. Щоб отримати ехіt реrmіt, треба було написати ейчару. Він це узгоджував з керівництвом і створював запит у застосунку Меtrаsh2. Це аналог нашої «Дії», який має кожен резидент Катару. Якщо за кодом професії можливо виїхати з країни до кінця контракту і роботодавець не заперечує, держава дає дозвіл. Катар — це пустеля, і все побудовано на пісках. Під кожний кущ підведена вода: просто так нічого не росте. Влітку температура сягала 51,5 градуса. Хоч до роботи було близько і я добирався пішки, але від спеки міг відходити добру годину. Багато хороших, відкритих людей часто намагалися мене підвезти, бо бачили, що якийсь дурень плентається під сонцем. І, зокрема, через клімат залишатись у країні я не планував. Ще в Катарі я розглядав вакансії з країн Європи, проходив співбесіди та отримував офери: хотів бути впевненим, що після закінчення проєкту матиму де працювати. Але всі пропозиції з Європи не дуже приваблювали, тож я зупинився на офері з Дніпра та повернувся в Україну, а вже за тиждень, у грудні 2018-го, вийшов на нову роботу. Через два роки, 2021-го, перейшов у Рrіntіfy. З 2022 року я волонтерю. Починав з допомоги військовому шпиталю в Дніпрі. Пізніше сфокусувався на підтримці 57-го окремого полку зв’язку і управління Повітряних сил, а також медиків 97-го окремого механізованого батальйону 60-ї бригади. Власним коштом, а також за допомогою великих зборів і регулярних донатів (дякую всім, хто долучається) у 2022 році вдалося відновити та розширити мережу радіозв’язку, покращити опорну мережу зв’язку й комунікацію всіх ланок ППО. Під час Харківського контрнаступу завдяки героїзму розрахунку ЗРК та якості зв’язку, яку ми з полком зв’язку вдосконалили, вдалося збити СУ-34. Цей літак мав намір завдати ракетного удару — важко уявити можливі наслідки. Як відзнаку я отримав шматок того самого літака та медаль від командувача полку зв’язку. «Люди в команді набагато простіше казали „Я не знаю“» Микола Коцаб’юк, у 2020–2022 роках працював у Чехії, відтак повернувся в Україну 2019 року я мав на руках офери з Ірландії та Сінгапуру, але на горизонті замайорів Місrоsоft. Співбесідувався в Белград та Прагу і зупинив вибір на празькому офісі компанії. До речі, довелося почитати статті на тему «Ноw tо аsk mоrе», як наслідок перемовин — триразове збільшення акцій. Так у березні 2020 року я вийшов на роботу в Празі. Якраз почалася пандемія ковіду. Коли приїхав в офіс, побачив, як люди виносять монітори. Хотілося кричати: «Куди ви? Я тільки приїхав». У команді працювали люди багатьох віросповідань з різних країн. Мій перший менеджер був з Коста-Рики. Були менеджери з Естонії та Польщі, колеги з Єгипту. У якийсь момент в офісі навіть облаштували кімнатку для молитов. У команді працював хлопець із Киргизстану, і я зауважив, що він періодично кудись ходить і має килимок. Можна було здогадатись, що він молиться. Користуватися кімнатою для молитов могли люди будь-якої релігії. Я звернув увагу, що люди в команді набагато простіше казали «Я не знаю». В Україні зізнатися в такому готовий не кожен. «Колеги ходили на мітинги за Україну, найбільший з яких зібрав 100 тисяч людей» Коли сталося повномасштабне вторгнення, було дуже багато ініціатив від компанії та колег. Я взяв тиждень вихідних: було не до роботи. Колеги ходили на мітинги за Україну, найбільший з яких зібрав 100 тисяч людей. Компанія подвоювала донати, але не всі працівники вважали, що вона робить достатньо. На жаль, коли я опублікував у Теаms статус «Russіа іs а tеrrоrіst stаtе #StаndWіthUkrаіnе», мене запросили на дзвінок з НR і ввічливо попросили це прибрати. Багато часу в компанії йшло на доведення менеджеру, що ви класно виконуєте свою роботу. Чимало залежало від обставин, наприклад бюджету. 2022 року я виношував ідею про звільнення. Думав переїхати в Хорватію. Але якось мені зателефонував брат і сказав, що помер батько. Наступного дня я сів в автобус і повернувся в Україну. Після повернення я став допомагати військовим і долучився до спільноти SосіаlDrоnеUА. Ці люди самі замовляють деталі та роблять дрони для армії. Разом з однодумцями зі Львова ми відкрили свою філію. Нині у спільноті проєкту 140 людей. У суботу їздимо на полігон. Вже 11-й тиждень облітуємо дрони у Львові — я організовую процес на місці. До речі, зараз проводжу збір на 13 дронів. «Навіть у піврічних звітах важливо зазначати, як ти допомагав команді бути різноманітною» Іраїда Опрішко, Рrоjесt Маnаgеr в Аjах Systеms, працювала та вчилася у США у 2018–2021 роках, відтак повернулася в Україну На факультеті кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де я навчалася, панувала сильна культура олімпіадного програмування та взаємопідтримка. Старшокурсники, які потрапили на роботу в топові компанії, давали рекомендації молодшим. Ще до закінчення навчання я мала рік досвіду роботи в Sаmsung в Україні. А на четвертому курсі мене порекомендували в Місrоsоft, куди після співбесід запросили як Sоftwаrе Еngіnееr. Отож 2018 року, після здобуття диплома бакалавра, я переїхала в місто Редмонд, що в штаті Вашингтон, де розташована штаб-квартира Місrоsоft. Великі міста Східного та Західного узбережжя є супермультинаціональними. Я працювала біля Сієтла, й оскільки наш офіс розташовувався в мультикультурній зоні, на роботі було велике розмаїття. У Штатах дуже важливим є dіvеrsіty. Навіть у піврічних звітах важливо зазначати, як ти допомагав команді бути різноманітною, а кожному — почутим. Активно проговорюється, що ми всі маємо чути одне одного й спільно вкладатись у вирішення проблем. Але це не впливає на найм. Як людина, яка проводила співбесіди та давала фідбек, можу сказати, що нам ніколи не казали брати до уваги стать чи расу кандидата. Тут не оцінюють людину за тим, звідки вона, адже всі різні. Я співбесідувала на вхідний рівень, тобто інтернів. Круто, коли сама лише починаєш кар’єру в компанії, а тобі вже дають можливість взяти участь у відборі. Особливістю всієї Америки є святкування великої кількості свят, притаманних різним культурам. Наприклад, на День вишиванки українці вбиралися на роботу у вишитий одяг. Круто було бачити людей в українському одязі. Вшановували багато індійських свят, ірландських. Це радше особливість мультинаціональної Америки, а не лише Місrоsоft. «Робочі години залежать від уподобань конкретної людини» Я працювала в одному офісі з дівчиною з Індії. У дні, коли припадали їхні національні свята, вона приходила дуже нарядна. Я читала, що означає кожне з них. Вона показувала сімейні фотографії зі свят, де всі одягнені в сарі. Коли стикаєшся з людьми інших культур, це робить тебе усвідомленішою, спонукає дізнаватися більше. У кожній країні є свої культурні аспекти роботи, але багато залежить від конкретної людини. В Америці я зустрічала спеціалістів, які працюють небагато: менше ніж вісім годин. Вони виконують свою роботу, їхня команда задоволена, і цього достатньо. А буває навпаки. Наприклад, я працювала з хлопцем, який весь час залишався на зв’язку. Він був готовий розв’язувати проблеми вдень і вночі, відповідно, переживав вищий рівень напруги та стресу. Робочі години залежать від уподобань конкретної людини. Хтось за хронотипом «сова», а хтось «жайворонок» — хоч в Україні, хоч у США. Та поки ви робите свій проєкт успішним, немає значення, в які години ви працюєте, як і багато іншого. Два семестри я навчалася в магістратурі Університету Вашингтону. Через ковід формат був віддаленим. Коли перед моїм поверненням в Україну навчання перевели в офлайн, я пішла на єдину лекцію третього семестру, щоб подивитись на аудиторії. «Я не витрачала вільний час на те, щоб читати книжки з програмування чи розробляти пет-проєкти» Коли поспілкувалася з проджект-менеджером про те, що хотіла б теж перейти в цей напрям, він дав змогу частину часу приділяти відповідним завданням. Я взяла одне завдання й за три місяці досягла успіхів, визначила наступні кроки та звільнилась, тому що моя віза Н1В була прив’язана до ролі Sоftwаrе Еngіnееr. У мене не було американської мрії. Так, у США панує розмаїття людей і культур, різні штати можуть мати свої підходи до життя. І в мене залишилося там багато друзів. Але я не мрію про будинок у передмісті, дві машини, двох дітей, собаку і щоденні поїздки на роботу в місто. Я розуміла, наскільки багато можливостей в Україні. Наприклад, тут легше відкрити власну справу. Тут менше бюрократії, чому сприяє та ж «Дія». А ще в нас стільки розумних людей! Не скажу, що в Америці люди працюють більше. Коли я повернулась в Україну, влаштувалася на державне підприємство «Електронне здоров’я», а за деякий час росія почала повномасштабне вторгнення. Державні працівники проводили на роботі по 60 годин на тиждень. Я бачила, яких зусиль докладають люди. Робота в «Електронному здоров’ї» повністю виправдала мої сподівання. Це підприємство має контракт з Міністерством охорони здоров’я. Там є багато проєктів і справді потрібен проєктний менеджмент. Я керувала розробкою вимог. Ми працювали з тендерами, коли виконавцями були не спеціалісти нашого підприємства, але ми супроводжували розробку. Мені прикро чути, коли кажуть, що в міністерствах нічого не роблять. Це не так. Я бачила людей, які отримують невеликі, за мірками ІТ, гроші й при цьому працюють майже 24/7. Я розуміла, що не все так погано, як люблять казати люди, у яких «усе корумповане». Моїм особистим досягненням стала онлайн-зустріч із понад сотнею лікарів, які були користувачами нашої нової функції зі скринінгу новонароджених. Через воєнні дії частина регіонів потребувала особливого пропрацювання: лікарів там менше і є складнощі з доставкою матеріалів. У мене було неймовірне відчуття, що користувачами проєктів, над якими я працюю, стануть мільйони українців. «Майже в кожного є свій юрист і бухгалтер» Єва Шевченко, НR Маnаgеr в аррflаmе, працювала в Польщі у 2022 році, відтак повернулася в Україну За місяць до повномасштабного вторгнення українська компанія, в якій я на той час працювала, відкрила офіс у Варшаві — мені запропонували релокацію. Потрібно було налаштовувати процеси та наймати фахівців. Я займалася наймом після рекрутера. Ми пропонували клієнтам найм у різних країнах і були дуже раді, що частина з них обирала саме українських фахівців. Україна славилася сильними кадрами з високим перформансом. Наші рекрутери намагалися максимально підтримати українських фахівців, але деякі компанії не наймають у країнах, де триває війна. Найм у Польщі відігравав важливу роль для бізнесу, і робота з європейськими кандидатами, серед яких були поляки й румуни, стала новим досвідом. Це інша культура та інші закони. «Поляки ретельно ставляться до всіх документів, особливо договорів» У Польщі все дуже прозоро. Майже в кожного є свій юрист і бухгалтер. Перед тим як ухвалити фінальне рішення, вони все перечитають і перевірять. Ставлення до ухиляння від сплати податків — винятково негативне. Люди в Польщі виявляють велику повагу одне до одного. Вони завжди звертаються "пан"/"пані", щедрі на подяку. Це стосується і ставлення до українців. Наприклад, коли я приїхала, всі прекрасно могли порозумітися, головне — говорити повільно. Це було про повагу. На мою думку, українці — емоційніші, тоді як поляки та румуни продумують кожне висловлювання. Першу пору я дивувалася з робочого графіка: поляки приходять на 8-му, а йдуть о 17-й і ні на хвилину пізніше — ніхто не перепрацьовує. Навіть якщо це тимбілдинг, у певну годину всі повертаються додому, до сім’ї. Це не наші українські реалії, в яких важливо дотиснути, допрацювати. Поляки дуже сімейні та цінують свій час. Багато поляків допомагали українцям, долучалися до зборів. Навіть кандидати під час онбордингу запитували, як я. Після трьох місяців у Польщі я приїхала в Україну: планувала погостювати тиждень, але вирішила залишитися. Ми найняли у Варшаві іншу людину, а я наприкінці літа перейшла в київський офіс. Повернутися було правильним рішенням. Під час розбору завалів будинку, куди прилетіла російська ракета. Село Горенка Київської області Незабаром після повернення разом з волонтерською організацією ми їздили до села Горенка на Київщині — розчищати завали пошкоджених і зруйнованих окупантами будинків. Дуже важливо побувати в такому місці й відчути, за що ми боремось. У нас в Україні в усіх одні проблеми, одні думки. Разом спускаємося в паркінг, робимо окопні свічки. У Польщі з цим було складно: навколо триває звичне життя, а ти читаєш новини з України.

Такі дані наводить видання NGL.mеdіа, яке провело власні розрахунки. Вказана сума збитків не враховує екологічних наслідків, ліквідація яких може обійтися значно дорожче. "До війни ліси займали лише 11% території Луганської області. Це небагато, якщо порівнювати з західною частиною України, де рівень лісистості коливається у межах 30-50%. Проте у переважно степовій Луганщині ліси мають дуже важливу функцію – рятують від піщаних бур, утримують вологу та зупиняють ерозію ґрунтів", - зазначають журналісти. Вказується, що частину лісу було знищено внаслідок бойових дій і пожеж, а частину окупанти просто хаотично вирубали. Як приклад видання наводить "Сєвєродонецьке лісомисливське господарство". Там окупанти розгорнули мобільну лісопильню. Частину вирубаного лісу росіяни вочевидь використовують для будівництва бліндажів та інших захисних укріплень, решту  виставляють на продаж. При цьому обсяги зрубування дерев ніхто не контролює. Голова підприємства Сергій Сезоненко перші два місяці після повномасштабного вторгнення РФ залишався в місті волонтером, проте у квітні українські військові попросили усіх цивільних покинути місто. "У нашому лісгоспі працювали близько 100 людей, 60% залишилися і працюють на окупантів. Перші місяці [окупації] я міг зв’язатися з єгерем, коли він виходив у ліс, але зараз і цей зв’язок втрачений. Знаю, що один із наших лісничих пропав безвісти: відмовився говорити російською і його вивезли в Луганськ, звідки так і не повернувся", - розповів він журналістам. З лютого 2022 року зникли безвісти 97 українських лісників, підтверджена загибель ще 116. На Донеччині у квітні минулого року фіксували активний рух фур, завантажених українським лісом-кругляком. Дерева везли в напрямку тимчасово окупованого Криму. Серед природних територій, які найбільше постраждали на Донеччині, – національний природний парк "Святі гори", розташований у Краматорському і Бахмутському районах. З початку повномасштабного вторгнення на цій території точилися бойові дії, внаслідок чого 80% парку знищено. "Прикро, що найбільше постраждали екосистеми соснових лісів на крейдах, які є унікальними. Вони охороняються Бернською конвенцією. Це дуже своєрідні екосистеми зі своєю флорою. Таких екосистем більше нема у Європі", – розповів журналістам завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету Іван Мойсієнко. На Харківщині ліси займають менш як 15% території. При цьому заміновані або пошкоджені пожежами сьогодні близько 40-45% із них. 24 лютого 2022 року працівникам Куп'янського лісгоспу сказали не виходити на роботу – лісом уже йшли окупанти. Наступні два місяці лісгосп не працював, а у травні людям запропонували продовжити роботу на росіян. Головний лісничий Олександр Рибка спочатку переховувався від росіян, а потім узагалі виїхав з окупації. "Ми відновили роботу лісгоспу у жовтні, але навіть через півтора року не можемо оцінити масштаби знищеного лісу, адже він замінований. У сусідньому "Ізюмському лісгоспі" – найбільшому в області – тривають активні бої прямо в лісі, припускаємо, що там теж згоріла велика частина", - розповів Рибка журналістам. Ховаючись від росіян на окупованій території, Олександр Рибка на власні очі бачив заповнені кругляком вантажівки, що вивозили ліс у невідомому напрямку. Найбільше постраждали від рук окупантів ліси на Херсонщині, які до війни становили всього 5% території.  "На жаль, ми не можемо точно порахувати збитки, але можемо говорити про втрату унікальних територій і цілих екосистем", - розповів NGL.mеdіа завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету Іван Мойсієнко. За даними депутата Херсонської облради Сергія Хланя, росіяни вирубали Олешківський ліс для облаштування своїх укріплень. Окрім того, частину зрубаних дерев везли у мелітопольському напрямку. Сильно постраждали й Чорноморський біосферний заповідник, "Асканія Нова", національні парки "Меотида", "Азово-Сиваський" і "Джарилгацький", на території яких точилися бойові дії або проходила військові техніка. У серпні минулого року на окупованому заповідному острові Джарилгач у Херсонській області лісова пожежа знищила 16 кв. км території. Острів палав майже тиждень. З початку повномасштабного вторгнення і станом на кінець січня 2024 року було зафіксовано майже 3,6 тис. російських злочинів проти довкілля. Ворог завдав Україні збитків на суму 2,2 трлн грн.

16 січня відомій психологині та експертці на телебаченні Наталі Холоденко виповнився 41 рік. Своє свято вона відзначала в одному з найдорожчих готелів Монте-Карло “Ермітаж”. Наталя вирішила запросити своїх підписників, але не безкоштовно. Квитки на святкування коштували майже 25 000 гривень. Про це повідомляє РБК-Україна (проєкт Stylеr) з посиланням на сторінку Наталі Холоденко в Іnstаgrаm. День… Тhе роst Наталя Холоденко запросила підписників на свій день народження. Квитки коштували по 25 тис грн (фото) арреаrеd fіrst оn Народна Правда.

16 січня за новоюліанським календарем православні християни поклоняються чесним веригам святого апостола Петра, одного з дванадцяти найближчих учнів Ісуса Христа. Про те, що можна і категорично не можна робити в цей день, його прикмети читайте у матеріалі РБК-Україна (проект Stylеr). Під час підготовки матеріалу використовувалися джерела: сайт ПЦУ, Місячний календар. Традиції цього дня Першоверховного святого… Тhе роst Свято 16 січня: що не можна робити, щоб не винести з дому щастя арреаrеd fіrst оn Народна Правда.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Всесвітній день Веаtlеs та день льодовара - про ці та інші найцікавіші свята і події 16 січня на Коrrеsроndеnt.nеt.

У День "Бітлз", 16 січня, згадують "бунтарів" із Ліверпуля, які підкорили світ.

16 січня відзначається День поклоніння чесним веригам апостола Петра. Вериги – це ланцюги, які сковують руки. Раніше християни надягали їх на себе, щоб контролювати тіло та досягти смиренності. Повний текст новини

Сьогодні не можна ображати худобу та будь-яких інших свійських тварин

У вівторок, 16 січня, віряни в Україні традиційно святкуватимуть день поклоніння чесним веригам апостола Петра.

Яке сьогодні свято святкують в церковному календарі і кому моляться віряни — читайте в матеріалі ТСН.uа.