Search trend "18 березня"

Станом на початок березня 2025 року 31% українців вживають тютюнові або нікотинові вироби. З них 27% роблять це щоденно, ще 4% - епізодично. Такі дані отримано за результатами загальнонаціонального опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології з 14 лютого по 4 березня. Порівняно з жовтнем 2024 року частка споживачів зросла на чотири відсоткові пункти. Особливо помітно збільшилась кількість щоденних курців - з 23% до 27%. Серед чоловіків курить майже кожен другий - 45%. Серед жінок - 19%. Найчастіше вживають тютюнові вироби молоді та люди середнього віку, незалежно від статі. У віковій групі 18-29 років тютюн споживають 45% опитаних. З віком цей показник знижується. Серед осіб старших за 70 років - лише 11%. Основне зростання відбулося саме серед людей віком 18-39 років. Більшість споживачів віддають перевагу сигаретам промислового виробництва. Таких - 73%. Далі йдуть ТВЕН - 19%, електронні сигарети - 17%, кальяни - 9%, звичайний тютюн - 8%, нікотинові подушечки - 3%. У всіх цих категоріях, крім звичайного тютюну, суттєвих змін не зафіксовано. Використання тютюну зросло з 4% до 8%, переважно серед старших респондентів. ТВЕН, вейпи та кальяни більш популярні серед молоді. Серед курців 18-29 років 37% користуються ТВЕН, 39% - електронними сигаретами, 24% - курять кальян. Найвищий рівень споживання тютюну зафіксовано на сході країни - 35,7%. У південних регіонах курить 33,7%, у центрі - 31,7%, найменше - на заході - 25,6%. У великих містах з населенням понад 100 тисяч вживають тютюн 34,5% мешканців. У селах - лише 24,8%. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скільки людей вбиває куріння за рік - шокуюча статистика ВООЗ Частіше курять люди із середнім рівнем доходу - 32,8%. Менше - ті, хто має низький або високий дохід. Найменше - люди з дуже низьким рівнем достатку, лише 25,1%. Опитування проводилося методом телефонного інтерв'ю з використанням комп'ютера. Загалом було опитано 2029 повнолітніх респондентів з усіх контрольованих територій України. Максимальна статистична похибка для результатів, близьких до 50%, становить 2,4%. Для показників поблизу 1% або 99% - не перевищує 0,5%. Електронні пристрої для куріння теж є небезпечними для оточення. Куріння будь-яких тютюнових виробів шкодить організму незалежно від дози. Тютюновий дим містить понад 7 тис. хімічних елементів. З яких щонайменше 250 є токсичними, а 69 спричиняють онкологічні захворювання. Захворіти на туберкульоз можуть ті, хто мають шкідливі звички - зокрема тютюнопаління, повідомило МОЗ.

Про це повідомляє Суспільне із зали суду.Як зазначається, у Смирнова є можливість внести заставу у 18 мільйонів гривень. Андрій Смирнов був заступником керівника Офісу президента України з 10 вересня 2019 по 29 березня 2024 року. 22 травня 2024 року Національне антикорупційне бюро України повідомило про підозру колишньому заступнику керівника Офісу президента в незаконному збагаченні на 15,7 млн грн. Згодом за нього внесли заставу 10 млн грн.16 квітня 2025 року НАБУ і САП повідомили нові підозри колишньому заступнику голови Офісу президента: у легалізації незаконно набутих коштів, 6,5 млн грн, та в отриманні хабаря в $100 тис. Досудове розслідування встановило, що Смирнов у 2019–2021 роках легалізував незаконно набуті кошти через будівництво приватних будинків загальною площею понад 300 кв. м на Одещині.Ексзаступника ОП звинувачують у тому, що він звернувся до бенефіціара товариства, яке володіло землею на березі моря, та передав майже 6,5 млн грн для зведення об’єктів. Окрім цього зʼясовано, що у 2022 році до Смирнова звернувся власник будівельної компанії, аби той посприяв ухваленню рішення про скасування результатів тендеру, у якому перемогло інше товариство. Це допомогло б забезпечити перемогу саме його компанії. За таку "послугу" колишньому високопосадовцю пообіцяли надати послуги та роботи для зведення одного з будинків на узбережжі на $100 тис.   

У травні гроші йтимуть до кишені креативних. Не намагайтеся усе пояснити за допомогою логіки. Довіртеся долі і працюйте на результат. Про це Gаzеtа.uа розповіла астрологиня Олена Максимова. "Травень - це не просто нова сторінка у календарі, - говорить астрологиня. - Це ворота до масштабніших амбіцій, нових джерел доходу та фінансового перезавантаження. У травні відкриваються нові горизонти для тих, хто не боїться інновацій. Криптовалюта, технологічні проєкти, стартапи на стику штучного інтелекту та креативу - усе це стає не просто трендом, а реальним способом примножити свій капітал. Багатство та процвітання чекає на Терезів, Левів, Скорпіонів і Водоліїв. Думайте і багатійте, відкривайте у собі нові таланти, не бійтеся експериментувати". Овен (21 березня - 20 квітня) Весна досягає піку, а разом із нею - ваша енергія змін, бажання діяти, вкладати, ризикувати й нарешті отримувати по-справжньому гідну віддачу. Світ змінюється, і разом з ним змінюються правила фінансової гри. Дійте мудро, і винагорода не забариться. Телець (21 квітня - 20 травня) Гроші тягнуться до вас, якщо ви не сковуєте себе страхами. У травні варто переглянути свої фінансові звички. Деякі з ваших витрат - звичка, а не потреба. Краще відмовитися від них і заощадити кошти на щось більш корисне. Близнюки (21 травня - 21 червня) У травні ваша фінансова енергія потужна, як весняна буря, що здатна знести будь-які старі обмеження. Але замість імпульсивних витрат інвестуйте в щось, що вас дійсно надихає. Це місяць ризиків, які можуть виправдати себе, якщо ви будете діяти з розумом. Рак (22 червня - 22 липня) У другій половині травня матимете шанс на несподіваний прибуток. Особливо вдалі угоди будуть укладені з 15 по 22 травня. Уникайте фінансової метушні. Ваші головні ресурси - креативність і зв'язки. Гроші прийдуть через нетипові ідеї або фріланс. Лев (23 липня - 23 серпня) Потужний період для вкладень у щось довгострокове: земля, нерухомість або навіть власне навчання. Найсприятливіший час для інвестицій - з 6 по 18 травня. Не бійтеся витрачати на себе, якщо це збагачує вас не лише матеріально. Діва (24 серпня - 23 вересня) Кар'єрне зростання чекає тих, хто не боїться виходити за рамки, говорити про свої досягнення, бажати більшого і діяти рішуче. Ваше фінансове чуття загострене, як ніколи. Травень дає силу для глибоких трансформацій: час змінити підхід до грошей або навіть джерело доходу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Такий шанс випадає раз на сто років - астрологиня пророкує велике багатство цим двом знакам Терези (24 вересня - 23 жовтня) Травень буде щедрим для тих, хто готовий відкритися усьому новому. Шукайте можливості не лише у звичних місцях, а й там, куди раніше не насмілювалися дивитися. Ключ до успіху - це стратегія, віра в себе та сміливість інвестувати у власне майбутнє. Скорпіон (24 жовтня - 22 листопада) Будьте уважними до всього, що відбувається навколо. Отримаєте особливо цінну підказку. Гарний місяць для планування бюджету, відкриття депозитів або страхування. Не дозволяйте дрібним покупкам "з'їсти" великі мрії. Не женіться за тим, що йде з вашого життя. Мудро скористайтеся своїми козирями. Стрілець (23 листопада - 21 грудня) У другій половині місяця може з'явитися цікава співпраця. Розглядайте запрошення від колег та партнерів по бізнесу. Це буде вигідно для вас. Не проґавте можливості розбагатіти. Збережіть частину прибутку. Його зумієте вдало використати влітку. Козоріг (22 грудня - 20 січня) Фінанси цього місяця як вода. Якщо спрямуєте їх у правильне русло, отримаєте плоди. На початку травня докладіть зусиль, аби повернути борги. У другій половині місяця можливі витрати на дім або родину, але вони принесуть задоволення. Не бійтеся казати "ні" людям, які вас фінансово виснажують. Водолій (21 січня - 20 лютого) Травень - час фінансового визнання. Ваші зусилля почнуть приносити плоди, якщо ви не боїтеся бути у центрі уваги. Можливе підвищення або нова робота із гарним доходом. Але уникайте показових витрат. Придбана техніка не задовольнятиме своєю роботою. Риби (21 лютого - 20 березня) Зумієте вийти на новий рівень прибутку, якщо знайдете баланс між натхненням і системністю. Успіх народжується не з виснаження, а з усвідомленого балансу. Гроші люблять енергію. А вона приходить, коли ви не горите, а світитесь від того, чим займаєтесь. У травні любов постукає у двері тих, кому давно набридла самотність. Цього місяця не буде випадкових знайомств. Зустрічатимуться люди, які дійсно призначені вам долею. Астрологиня назвала три знаки, на які чекає велике кохання.

Про це йдеться в заяві пресслужби Міністерства освіти й науки України.24 квітня 2025 року на черговому засіданні атестаційної колегії МОН було ухвалено узагальнене рішення щодо затвердження присвоєння вчених звань 513 працівникам. Серед тих, кому надали вчене звання доцента, опинився і режисер Андрій Білоус, звинувачений у сексуальних домаганнях.Відповідно до закону рішення про присвоєння вчених звань професора, доцента та старшого дослідника (науковим і науково-педагогічним працівникам закладів вищої освіти та наукових установ) ухвалюють учені ради. Рішення вчених рад затверджує атестаційна колегія МОН. У міністерстві уточнили, що колегія не розглядає і не ухвалює індивідуальні рішення щодо кожного кандидата окремо, а працює зі зведеним переліком людей, поданим закладами освіти.Читайте також: Сексуальні домагання, приниження та емоційний тиск: що відомо про скандали в українських вишах і театрах"Станом на момент ухвалення остаточного рішення колегією в Міністерстві освіти і науки України були відсутні будь-які документи, які могли б бути підставою для відхилення ухвалених рішень. Водночас якщо стосовно будь-якого кандидата виникають офіційно задокументовані обставини, які можуть впливати на можливість присвоєння вченого звання, МОН залишає за собою право ініціювати службову перевірку та, якщо є правові підстави, скасувати відповідне рішення. У разі притягнення особи до кримінальної відповідальності Міністерство освіти і науки України розгляне питання позбавлення вченого звання доцента в установленому законодавством порядку", - зазначили в міністерстві.Днями стало відомо, що звинуваченому в сексуальних домаганнях режисеру і викладачу КНУТКіТ Карпенка-Карого Андрію Білоусу надано вчене звання доцента кафедри акторського мистецтва та режисури драми у виші.Що відомо про скандал та звинувачення у домаганнях Андрія БілоусаУ січні колишні студентки заявили про те, що викладач університету імені Карпенка-Карого і режисер Андрій Білоус сексуально домагався, перетинав межу формального спілкування, цькував. Після анонімних звинувачень зʼявилися і відкриті. Жертвами імовірних домагань та психологічного насильства ставали, зокрема, студентки перших курсів – дівчата віком від 16 до 18 років.Усе почалося з анонімного відео, яке, як пізніше з'ясувалося, записала киянка Софія Сапожнік, що нині мешкає в Лос-Анджелесі. У короткому ролику дівчина розповіла, що театральний режисер і викладач Андрій Білоус просив "поділитися своїми сексуальними фантазіями" і надіслати йому інтимні фотографії. Він і сам скидав їй фото інших студенток.У виші наголосили, що жодних офіційних заяв на адресу університету не надходило. 24 січня КНУТКіТ імені Карпенка-Карого відреагував на звинувачення, що зʼявилися проти режисера й викладача Андрія Білоуса у домаганнях до студенток, звернувшись із заявою до поліції.Згодом авторка анонімного відео, у якому звинувачують режисера й викладача КНУТКіТ імені Карпенка-Карого Андрія Білоуса в домаганнях до студенток, розкрила свою особу й розповіла нові подробиці.27 січня Білоуса відсторонили від роботи в університеті Карпенка-Карого. Імовірних жертв домагань підтримали Марія Єфросиніна, Ада Роговцева, колектив театру Лесі Українки у Львові та інші.Наприкінці січня у Молодому театрі звернулися до КМДА з проханням усунути звинуваченого у домаганнях Білоуса з керівної посади.Проте в березні Андрій Білоус повернувся на посаду директора – художнього керівника Молодого театру. Колектив театру сподівається на розірвання контракту з ним 18 березня. У Департаменті культури КМДА заявили, що для того, щоб відсторонити директора Молодого театру від виконання обов'язків, за законом потрібна ухвала слідчого судді.Його відсторонили від виконання обовʼязків до 13 березня. А 18 березня активісти в Києві вийшли на мітинг проти повернення на посаду директора Молодого театру Андрія Білоуса, якого звинувачували в сексуальних домаганнях. 19 березня звинувачений у домаганнях режисер Андрій Білоус зазначив, що повернувся на посаду директора — художнього керівника Молодого театру, оскільки більшість колективу його підтримує. 

Про це написала американська журналістка Nеwswееk та Fоrеіgn Роlісy Катя Лівінгстон у соцмережі Х. Дізнаватись таку інформацію з американського ЗМІ неприємно двічі: по-перше, складається враження, що на четвертому році війни у нас не країна, а прохідний двір. По-друге, пересічний американський читач може впевнитись, що ми цілком позитивно ставимось до тих людей, які є вихідцями з України, але тепер дуже навіть охоче приторговують арктичними копалинами в обмін на обмеження нашого суверенітету. Прикордонні записи, з якими ознайомилась Катя Лівінгстон, свідчать, що Наталія Дмитрієва в’їхала в Україну 8 лютого і виїхала 12 лютого, незадовго до переговорів США і РФ у Саудівській Аравії, що відбулися 18 лютого.За словами неназваного добродія, сестра путінського фаворита виїхала з України до США на початку 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії, разом зі своєю матір’ю Тамарою Шевченко, яка теж має український паспорт. "Старі записи показують, що і Наталя, і її мати, Тамара Шевченко, раніше мали українські паспорти, в останні кілька років вони їздили в Україну за американськими паспортами. Незрозуміло, звідки в Наталії і Тамари американські паспорти та чи живуть вони нині у США", – акцентує  Лівінгстон у своєму записі. Читайте також: Трамп стає на бік УкраїниЗ ким сестра Дмитрієва зустрічалась в Україні, достеменно невідомо, але точно такі візити відбуваються аж ніяк не для того аби полити алое та провітрити квартиру. Очевидно, що близька родичка топперемовника мала зустрічі певного рівня. Утім дізнаємось ми про це постфактум, у момент, коли Трамп має намір визнати Крим російським. І врешті, пише про це фрілансерка американського медіа. Враховуючи, що досить часто були проколи, як то з акредитацією такого собі Шури Буртіна, який спокійно тусив у тилу та на фронті, а потім видав репортаж про "охоплену страхом" Україну — з усіма кліше російської пропаганди, є питання: коли вже ми будемо більш критично ставитись до сумнівних візитерів?Перемовник Росії Кирило Дмитрієв із березня  цього року почав дуже активно вести соцмережі. Читайте також: Трамп і Путін у глухому кутіВін понад 10 років мешкав у США. За цей час він здобув наукові ступені в Стенфорді та Гарварді. Зараз очолює Російський фонд прямих інвестицій і представляє Москву в переговорах між Вашингтоном, Києвом і Москвою.У мережі Х він англійською осипає компліментами  Трампа та його політику буквально в стилі фанатичних МАGА-блогерів з США. Звісно, на це клюють потрібні аудиторії — тому Трамп попався на гачок "хорошого містера Путіна". Кирило Дмитрієв у розкладах Кремля — це і є той ідеальний типаж українця на експорт. Етнічний росіянин, який любить все російське, нащадок радянських військових, яких відправили на ситі хліби до Києва. До того, як подружитися з донькою Путіна Катериною та стати "гаманцем Кремля" — керівником російського фонду прямих інвестицій, Дмитрієв встиг попрацювати на Віктора Пінчука й активно попіаритись на шоу Савіка Шустера. Зараз Дмитрієв їздить у Вашингтон, домовляється з командою Трампа, повторює російську брехню про "нейтралітет України" і "неможливість вступу в НАТО". Обіцяє, що Росія більше не брехатиме — після того, як знову вдарила по українській енергетиці.Колишній киянин, який просуває капітуляцію Києва, — ідеальний розклад для Путіна. Створення картинки про шанувальників росіян всередині України, які мріють обʼєднати усі землі під шапкою Кремля. Читайте також: Коли влада почне реальну боротьбу з колаборантами та україножерами?Росія намагається домовитися зі Сполученими Штатами про укладення угоди щодо спільного видобутку корисних копалин на своїй території. За словами глави держави, мета цієї ініціативи ‒ домогтися часткового зняття санкцій, зокрема з деяких російських олігархів, і розблокувати економічні відносини. В обмін на це США мають припинити допомагати ЗСУ та викинути українське питання з великого договору між двома державами. Зусиллями Кіра Стармера, Емманюеля  Макрона та Джорджії Мелоні Зеленському поки вдається відбивати подібні великі домовленості пари Дмитрієв — Віткофф. Утім, коли Кеті Лівінгстон видасть повний матеріал про турне сестри Дмитрієва — владі доведеться зробити бодай короткий коментар. Безумовно, можна сказати, що сестра Дмитрієва не відповідає за брата і відвідувала в Києві рідню, але наша 11-річна війна знає чимало прикладів, як російська агентура працювала, дезінформувала і врешті — на оброблені землі приходили окупанти всерйоз і надовго. Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це заявив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров в інтерв'ю бразильській газеті О Glоbо.Він заявив, що Росія залишається відкритою для переговорів щодо України, але "м'яч" не на боці Москви."Ми залишаємося відкритими для переговорів. Але "м'яч" не на нашому боці. Поки Київ не демонструє договороздатність. Інакше як пояснити те, що ЗСУ не змогли дотриматися ні 30-денного мораторію на удари по енергетичних об'єктах (18 березня - 17 квітня), ні 30-годинного великоднього перемир'я (з 18:00 19 квітня до 00:00 21 квітня)?" - додав Лавров.За словами Лаврова, дії української влади свідчать про "відсутність політичної волі до миру і небажання відмовитися від продовження війни".Схожі заяви озвучив і речник президента Росії Дмитро Пєсков. У коментарі виданню URА.RU він зазначив, що Москва очікує від Києва прояву готовності до відновлення прямого діалогу. "Сигнал про готовність до прямих переговорів має виходити з Києва, поки Москва не бачить жодних дій", - наголосив Пєсков.При цьому, за його словами, РФ підтвердила свою готовність приступити до переговорного процесу з Україною без попередніх умов.Напередодні президент України Володимир Зеленський заявляв, що кількість боїв на фронті та повітряні атаки доводять, що Росія намагається обдурити світ і надалі затягувати війну.

Для Еспресо вони розповіли свої історії – на кого чекають, чи мають зв'язок із рідними й чому вирішити вдатись до радикальних дій.Наталія, мати 24-річного Іллі Вороновича, на акцію у Києві приїхала з міста Славути, Хмельницької області. Готувалась до голодування ґрунтовно: взяла спальник, каримат, попередила про це своїх близьких і була налаштована витримати декілька днів без їжі."Я була готова тримати голодування кілька днів, а, якщо потрібно, то навіть більше. Наші діти трималися на Азовсталі, і ми маємо бути сильними тут", – каже вона.Іллю Вороновича, бійця полку "Азов", росіяни засудили до 27 років ув'язнення. Офіційна причина, за версією Росії, "тероризм", однак насправді воїн захищав Україну під час оборони Маріуполя. Пройшовши пекло "Азовсталі", полон та теракт в Оленівці, він досі залишається в неволі в Росії. 27 років в'язниці за захист вітчизниІлля Воронович родом зі Славути, Хмельницької області. У 2021 році, коли йому було лише 20 років, він підписав контракт із полком "Азов" і поїхав до Маріуполя. Встиг пройти тільки курс молодого бійця, далі почалася повномасштабна війна. Під час оборони міста Ілля опинився на території заводу "Азовсталь", де разом з іншими захисниками тримав оборону 86 днів.Унаслідок обстрілів зазнав тяжких поранень."Там він отримав осколкові ураження ніг та сідниці, зламав руку, яка зрослася неправильно через відсутність належної медичної допомоги. Згодом рука втратила повноцінну рухливість через пошкодження нервових закінчень та сухожиль", – розповіла пані Наталія.У травні 2022 року Ілля вийшов у полон. Його вивезли до Оленівки, де вже 28-29 липня стався жахливий теракт. Внаслідок теракту Ілля опинився серед тяжко поранених. Про це рідні дізнались відео з донецького госпіталю, опублікованого росіянами.Після теракту сім'я тривалий час нічого не знала про долю Іллі. Лише у вересні 2022 року з'явилася перша інформація від одного зі звільнених полонених, який бачив Іллю в Оленівці."18 березня 2024 року ми побачили Іллю серед тих, кого російська окупаційна влада незаконно засудила. Його звинуватили спочатку у "руйнуванні майна", а потім — змінили статтю на "тероризм". Тоді отримав вирок 27 років ув'язнення", – пригадує мати Іллі.Після суду Іллю перевели до Макіївської колонії. Однак із грудня 2024 року рідним про нього нічого не було відомо."Ми не знаємо, де він і в якому стані. Після двох тяжких поранень його могли кудись вивезти, але офіційної інформації немає",  – говорить Наталія Воронович.Поки син перебуває у полоні росіян, жінка бере активну участь у заходах на підтримку полонених. Неодноразово була на мітингах у Києві та у своєму рідному місті. Під час акцій підтримки родичі полонених закликають владу вжити реальних заходів для повернення захисників додому.Понад два роки не бачили навіть фотоДо акції у Києві також долучилась пані Олена, сестра важкопораненого військовополоненого Андрія Іванова з Сумщини.Про брата жінка розповідає, що він з дитинства був надійною опорою для своєї родини. 10 років працював газоелектрозварювальником на Конотопському заводі, де його дуже цінували. У 2014 році, після початку війни, хотів стати на захист Батьківщини, але через травму руки не зміг одразу поїхати. З кінця 2014 року почав службу під Маріуполем. Брав участь у Широкинській операції, боях на Світлодарській дузі. У 2022 році Андрій планував закінчити контракт і повернутися до цивільного життя. Та повномасштабне вторгнення Росії змінило все.Андрій Іванов до війни"Ми росли разом, були майже однолітками. Він завжди допомагав, підтримував і цього дуже не вистачає зараз. Коли я дивлюсь ворожі телеграм-канали, то дуже боюся, що не впізнаю його. Я три роки не бачила його фотографій, боюся, що він змінився. Бо він був статним хлопцем, а зараз, мабуть, похудав, змарнів після всього пережитого", – ділиться переживаннями жінка.Про Маріуполь, про "Азовсталь" він розповідав мало. Довгий час із ним не було зв'язку, а згодом написав: "Якщо я помру, то потраплю в рай, бо в пеклі я вже побував". Андрій Іванов разом із побратимами вийшов з території "Азовсталі" 20 травня 2022 року. Родина дізналася про це з телевізійних новин. Останній зв'язок із братом був ще 8 травня."Думали, що їх врятують: дадуть їсти, обміняють, як обіцяли. Тільки цими надіями і жили", – розповідає сестра Андрія.Три кола пекла українських захисниківУ червні "Червоний Хрест" повідомив, що Андрій вийшов із полону. Більше жодної офіційної інформації родина не отримувала. Шоком для них і всієї країни став вибух у бараці в Оленівці. У списках, розповсюджених Росією, сестра побачила ім’я Андрія серед важкопоранених."Ніхто не пояснював нічого. Всі сподівалися, що хлопці живі й що Росія прибрехала. Згодом на ворожих телеграм-каналах з'явилося відео, де було видно живого Андрія. Його перевозили назад до Оленівки", – розповідає пані Олена.Після великого обміну полоненими у вересні 2022 року Андрія серед звільнених не було. Завдяки самостійним зусиллям родин вдалося дізнатися, що в грудні 2023 року він перебував у СІЗО №2 в Таганрозі. Пізніше, у Пермському краї.Андрій Іванов у полоніЗа весь цей час родина не отримала жодного листа чи підтвердження про стан здоров'я. Лише від звільнених військових стало відомо про важкі опіки та контузію Андрія."Він пройшов перше пекло на Азовсталі, друге –  в Оленівці, і тепер третє –  у російській в'язниці. Але я впевнена: він повернеться додому", – вірить сестра Олена.Зустріч з представниками владиПід час акцій родичі полонених зустрічалися із представниками Координаційного штабу та СБУ і кажуть, що налаштовані боротися до кінця, якщо їх знову не почують."Ми будемо виходити на акції, будемо говорити про них. Будемо боротися за наших рідних доти, доки не повернуть їх додому. Якщо буде зустріч із Зеленським, я обов'язково поїду. Долучатимусь до всіх акцій. Поки моя дитина не буде вдома, я не здамся", – каже Наталія Воронович.Представники влади запевнили родичів полонених, що "їх почули та взяли до уваги їхні вимоги", а також робитимуть все можливе для повернення полонених додому. Родичі наголосили, що, якщо вимоги акції не виконають, то протести триватимуть.До слова, на акціях присутні не тільки родичі тих, хто перебуває в полоні, але й ті, хто вже втратив своїх близьких. ДовідковоТеракт у тюремному бараку росіяни влаштували проти ночі на 29 липня 2022 року на території колишньої виправної колонії № 210 смт Оленівка на тимчасово окупованій території Донеччини. У будівлі, де утримували українських військовополонених, стався потужний вибух. Російські пропагандистські ЗМІ тоді повідомляли, що загинуло 50 українських захисників, ще 70 зазнали важких поранень. Як повідомляли у ГО "Спільнота Оленівки" точно відома доля 63 людей, щодо інших немає інформації. Зв‘язку з тими, хто досі перебуває у полоні, теж немає.ГО "Спільнота Оленівки" – це організація, що об'єднує родини постраждалих у теракті в ніч на 29 липня 2022 року. 

Еспресо розповість про Чорнобильську трагедію, яка на довго почала асоціюватися з Україною та стала символом крихкості ядерної безпеки у бурхливому світі подій. Як виникла ЧАЕС: історія Чорнобильської АЕСЧорнобильська атомна електростанція, розташована за 18 км від міста Чорнобиль і за 110 км від Києва, була задумана як один із ключових енергетичних об’єктів тодішньої Української РСР. Адже у 60-х роках вугільна промисловість не могла повністю забезпечити потреби все зростаючої важкої промисловості, а у світі розпочався бум із створення ядерних станцій. Будівництво ЧАЕС стартувало у 1970 році, а перший енергоблок запустили у 1977 році. До 1986 року на станції працювали чотири реактори типу РВПК-1000 (реактор великої потужності канального типу), які виробляли близько 10% електроенергії України. Незважаючи на статус ЧАЕС як одного з провідних об’єктів радянської енергетики, конструктивні недоліки реакторів і брак культури безпеки стали передумовами трагедії світового масштабу.Трагічна ніч 1986 року4-й енергоблок ЧАЕС через три дні після вибуху, фото: Чорнобильська катастрофаУ ніч із 25 на 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці ЧАЕС проводився плановий технічний експеримент, спрямований на перевірку роботи турбогенератора в умовах втрати електроживлення. Через низку помилок операторів, порушення протоколів і конструктивні недоліки реактора о 01:23:47 сталася серія теплових вибухів. Реактор був повністю зруйнований, а в атмосферу викинуто величезну кількість радіоактивних речовин – за оцінками, сумарна активність викидів у 30-40 разів перевищувала радіацію від бомбардування американцями Хіросіми у часи Другої світової війни.Радіоактивна хмара накрила Україну, Білорусь, Росію та частину Європи, забруднивши території щонайменше 17 країн. В Україні радіаційне забруднення охопило 50 тисяч квадратних кілометрів у 12 областях. Евакуація населення Прип’яті (близько 50 тисяч осіб) розпочалася лише через 36 годин після аварії, що в рази посилило вплив радіації на здоров’я людей. Чорнобиль залишив по собі не лише покинуті міста та села, а й скалічені долі – багато дітей народжувалися з важкими вадами через вплив радіації. За різними оцінками, від наслідків катастрофи постраждали від 8,5 до 10 мільйонів осіб, а смертність від радіаційних хвороб сягнула сотень тисяч. Крім цього, довкола ЧАЕС виникла зона відчуження – територія площею близько 2600 кв. км з обмеження доступу до найбільш радіоактивно забруднених районів. Вона охоплює 30-кілометрову зону навколо станції та частини Житомирської й Київської областей.Ліквідація наслідків аварії Після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції радянська влада вдалася до звичної для себе тактики – приховування правди. Попри масштаб катастрофи, в СРСР намагалися за будь-яку ціну зберегти видимість контролю та спокою, навіть ціною людських життів.Перша офіційна заява про аварію пролунала лише 28 квітня, і то – під тиском міжнародних обставин. Радіоактивна хмара досягла Швеції, де працівники атомної електростанції виявили підвищений рівень радіації. Після перевірки з’ясувалося, що витік не з їхнього об’єкта – і почали шукати джерело. Саме завдяки цим шведським фахівцям світ звернув увагу на те, що в СРСР щось сталося.Лише після цього Москва змушена була визнати факт аварії, але з мінімумом інформації. Із того часу почалося поступове розкриття масштабів трагедії, яке розтягнулося на роки.Найбільшим символом байдужості радянської влади до долі людей та вершинною їх цинізму став першотравневий парад у Києві 1 травня 1986 року. Попри те, що радіаційна хмара вже досягла столиці України, влада не лише не скасувала парад, а й масово вивела на вулиці людей – з дітьми, кульками, транспарантами. Багато партійних діячів знали про небезпеку, але мовчали, попереджаючи лише своїх рідних.У підсумку для подолання наслідків аварії радянська влада мобілізувала величезні ресурси. Уже 26 квітня 1986 року було створено секретну урядову комісію на чолі з політичним діячем Борисом Щербиною, яка координувала роботи з локалізації катастрофи. До 30-кілометрової зони відчуження направили тисячі фахівців, військових і резервістів. Загалом у ліквідації брали участь близько 600 тисяч осіб, багато з яких отримали високі дози опромінення. Серед них були пожежники, військові, інженери, медики, науковці, шахтарі та прості робітники. Їхній подвиг полягає в тому, що вони, ризикуючи життям і здоров’ям, не допустили ще більшої ядерної катастрофи. Без них могло статися друге, ще масштабніше вивільнення радіації – зокрема, через можливість розплавленого палива досягти води під реактором і спричинити потужний паровий вибух, що міг зробити половину Європи непридатною для життя. Особливо героїчним вчинком було занурення трьох водолазів – Олексія Ананенка, Валерія Беспалова і Бориса Баранова – у затоплене приміщення під реактором для відкриття спускних клапанів. Цей вчинок врятував мільйони людей від потенційного лиха. До речі, ця історія напрочуд точно змальована в одному з найрейтинговіших серіалів світу – "Чорнобиль" (2019).Пожежники, які першими прибули на місце аварії, гасили вогонь без належного захисту, що призвело до загибелі 31 особи від гострої променевої хвороби, а соні з них госпіталізували. Вогонь на станції триавав 10 днів та радіація на цьому не зупинилася. Тому до кінця 1986 року над зруйнованим реактором швидкоруч звели "саркофаг" – бетонно-залізну конструкцію, яка мала ізолювати радіоактивні матеріали. Проте поспішне будівництво та обмежені технології зробили його ненадійним. Зокрема, через проблему проникнення вологи (дощової води або конденсату), яка діє як сповільнювач нейтронів, підвищується ймовірність поділу, тому реактор із залишками палива досі тліє. Вже у 1998 році країни G7 та Україна запустили проєкт SІР (План забезпечення укриття) вартістю 760 мільйонів доларів. У 2016 році над старим "саркофагом" звели Новий безпечний конфайнмент (НБК) – аркоподібну споруду заввишки 108 метрів і вагою 29 тисяч тонн, яка має гарантувати ізоляцію радіації на 100 років. Та офіційно НБК відкрили лиш у 2019 році. ЧАЕС і російсько-українська війнаЧАЕС під окупацією, фото: колаж ВВСРосійсько-українська війна додала нових небезпечних викликів для безпеки Чорнобильської АЕС. Бо це не просто гра з вогнем, це гра ядерним вогнем.  24 лютого 2022 року, у перший день вторгнення, російські війська захопили ЧАЕС, що стало безпрецедентним актом у світовій практиці. Станція, яка припинила генерацію електроенергії у 2000 році, але досі потребує постійного нагляду через радіоактивні матеріали, опинилася під контролем окупантів без відповідної підготовки та розуміння процесів. Російські війська увійшли до зони відчуження через Білорусь. Колона їхньої техніки розтягнулася на кілька кілометрів, а чисельність російських солдатів значно перевищувала сили українських нацгвардійців, які охороняли об’єкт. У підсумку персонал станції, близько 170 осіб, утримували в заручниках, змушуючи працювати в умовах психологічного тиску та браку ресурсів.Під час окупації російські війська поводилися як цілковиті невігласи: вони проїжджали бронетехнікою через Рудий ліс та проводили там земельні роботи – в одній з найбільш забруднених ділянок, піднімаючи хмари радіоактивного пилу. Мародерство стало ще однією проблемою: окупанти вивозили зі станції все обладнання, побутову техніку та навіть посуд із місцевого готелю. Після 35 днів окупації, 31 березня 2022 року, російські війська покинули ЧАЕС, залишивши по собі хаос і пошкоджену інфраструктуру, яку довелося українцям відновлювати. Через відключення електропостачання до системи охолодження відпрацьованого ядерного палива могли статися надзвичайні ситуації, яких, на щастя, вдалося уникнути.У 2025 році стався ще один кричущий інцидент на ЧАЕС через дії росіян, який міг знову відкрити "скриньку Пандори" і випустити радіацію на зовні. У ніч із 13 на 14 лютого 2025 року російський ударний дрон із фугасною бойовою частиною влучив у Новий безпечний конфайнмент, пробивши отвір діаметром шість метрів у даху. Удар спричинив займання утеплювача покрівлі та пошкодження електричних кабелів і обладнання.За даними МАГАТЕ, радіаційний фон залишився в нормі, але інцидент викликав серйозне занепокоєння щодо безпеки укриття.Рятувальники ДСНС оперативно розпочали ліквідацію наслідків. Верхолази гасили осередки тління та розкривали пошкоджені конструкції. Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль назвав атаку актом ядерного тероризму, а президент Володимир Зеленський наголосив, що Новий безпечний конфайнмент – це спільний проєкт України та міжнародної спільноти, спрямований на захист світу від радіації. Тобто атака росіян по ньому – це був удар по всьому світу. В СБУ зазначили, що удар по станції росіяни завдали цілеспрямовано. Спецслужба показала уламки ворожого дрона-камікадзе "Герань-2" типу Shаhеd.Читайте також: Безпека ЧАЕС під питанням: як виникла захисна арка і чи здатна вона витримувати удари. ПояснюємоСтан укриття та загрози витоку радіаціїНова захисна арка над зруйнованою ЧАЕС розрахована на 100 років, однак при проєктуванні ніхто не враховував, що по ній вдарятимуть ракети чи дрони. Тому лютнева російська атака створила проблеми, які потрібно знову виправляти, щоб не допустити катастрофи.Хоч радіаційний фон залишається у нормі, та як відзначила міністерка захисту довкілля та природних ресурсів України Світлана Гринчук, після атаки арка "частково втратила свій функціонал". "Вже в травні у нас будуть результати аналізу, який ми зараз проводимо спільно з ЄБРР, залучивши всі наукові інституції, які мають відношення до даного напрямку, залучивши компанії, які займалися конструюванням самої арки, і встановленням арки, які добре бачать і розуміють технологію", - сказала Гринчук.Вона додала, що після отримання результатів аналізу, в червні Україна планує представити пропозиції щодо повного відновлення арки на асамблеї донорів у Лондоні. Тобто на сьогодні захисна арка справна, але вже не на 100% здатна стримувати радіацію через порушення герметичності об’єкта. Ця арка має постійно обслуговуватись, моніторитись, підтримуватись енергоживленням. Будь-яке влучання ракети, дрону або припинення електропостачання – критичне, адже, якщо арка обвалиться, тоді впаде на старий радянський "саркофаг", який своєю чергою обвалиться на залишки реактора, де тривають ядерні реакції. Таким чином в атмосферу знову лине радіація, а ті, хто будуть поруч неї можуть швидко померти. Фізики-ядерники наголошують, що залишки зруйнованого реактора залишатимуться небезпечними протягом тисяч років через "довгоживучі" радіонукліди, але основна загроза значно знизиться лише після 300-600 років, коли розпадуться основні джерела випромінення – цезій-137 і стронцій-90. Тому Україні доведеться жити з пам’яттю про ЧАЕС ще дуже довго. А це означає, що Україна та світ повинні залишатися пильними щодо стану Чорнобильської зони та продовжувати моніторинг і дослідження для забезпечення безпеки майбутніх поколінь, мають унеможливити потрапляння сторонніх об'єктів. Адже новий викид радіоактивного пилу може повторити сценарій 1986 року, урок якого людство має запам’ятати для свого ж таки виживання. 

Навіть тепер не вважаю себе дорослим. Можемо їхати з дружиною в авто, я посигналю і привітаюся з незнайомою людиною. Катерина запитує: "Хто це?" Поняття не маю, відповідаю. Перший спогад: мені 7 років і я вже курю. З велосипеда ми, малеча, викрутили дзеркальце й поміняли у старшаків на сім червоних "Прилук". Біля будинку ріс бузок. Ми дітьми гралися в різні ігри. Хто програвав, розраховувався бузковим листям. Бабуся по батьковій лінії жила в Латвії. Я сідав на велосипед "Зайчик" і "їхав" до неї в гості. Доїжджав до свого друга Грицька отже, уже в "Латвії". Батько добре заробляв, доки не почав пити. Закінчив трагічно. Відморозив руки й ноги. Відрізали. Не скажу, що на мене це якось вплинуло, ми були далекі один від одного. Батьки розлучилися, коли мені було 7. Сприйняв це спокійно, жодних комплексів не мав. Мати жодного разу мене не карала. Хоча міг завіятися так, що рідні сестри до ночі шукали. Тому радий, що я найменший у сім'ї. Мав би молодшого брата, довелося б відповідати за нього. І він доношував би мої речі. Добре, що я не доношував. Сестри знущалися в дитинстві любили мені губи фарбувати. 2002-го приїхала бабуся з Латвії. Дала мені 5 доларів. Старша сестра попросила позичити. Не віддала досі. За фактичної відсутності батька виховував мене дід колишній прапорщик, учасник Другої світової. Аби нацисти не забрали його в Німеччину, пішов із партизанами в ліс. Завжди чекав мене на обід. Я з'являвся через раз. Дід ніколи не ображався. Перехиляв три чарчини по 50. Закушував салом. І тільки потім брався до основ­ної страви. Помер 87-річним. У школі улюбленими предметами були "Основи здоров'я", "Я і природа". У старших класах фізкультура. Ненавидів хімію. Мав трійку за дванадцятибальною системою. Учитель бігав за нами кількома проблемними учнями, які зривали дисципліну, кидався стільцями. Після хімії йшов урок "Основи здоров'я". Його вела класна керівничка. Замість заняття був "розбір польотів". Пісочила нас. Таким чином два уроки випадали. Це й була наша стратегія: один урок зірвано, на іншому наслідки. Мати жодного разу не карала Після дев'ятого класу директорка вручила мені свідоцтво і сказала йти на всі чотири сторони. Оцінки були нормальні, але поведінка охнути. Пішов в училище на маляра-штукатура. Заробляти почав із 10 років. Ходив на будівництво. Складав цеглу. Це ніхто не хотів робити. За 3 години мав 10 гривень. Ще були гроші, які дарували на день народження, а до того ходив колядувати, щедрувати та посівати. Купував мобільні телефони. Тепер терпіти їх не можу, бо постійно мушу бути на зв'язку. Коли у відпустці, їду в місце, де зв'язок не ловить, кайфую. Мріяв бути професійним футболістом. До ДЮСШ №11 пішов у 8 років. У "Металісті" сказали, що треба міцне фінансування екіпірування, роз'їзди. Прийняли в "Арсенал". Там теж треба було платити, але менше. Займався рік. Тренер нормальний дядько був. Скорочували бюджет, він подався в команду Харківського тракторного заводу. Можна було піти з ним, але ХТЗ найпринциповіший суперник ДЮСШ №11. Хоча пізніше займався у школі "Сходу" теж конкуренти "одинадцятих". Жалкую. Там тренер ідіот. Я зламав гомілку. Каже: продовжуй, після тренування підеш до лікаря. Закінчилося тим, що вісім місяців був у гіпсі. "Манчестер Юнайтед" клуб з історією, не те що "Манчестер Сіті". 1999-го МЮ виграв усі трофеї. Цього бачити у прямому ефірі не міг був надто малий. Але в записі неодноразово передивлявся головні матчі того сезону. Перший поєдинок наживо подивився 9-річним. МЮ грав у Мідлсбро (29 жовтня 2005 року. "Країна"). Горіли 0:4, коли за манкуніанців забив Роналду. Головою. Я ще подумав: "Який Роналдо? Він же в "Реалі" грає". Згодом дійшло, що то португальська майбутня зірка, а не колишня бразильська. 2010-го відкрив музичну студію. Записували там реп. Після того як не вийшло стати футболістом, хотів бути музикантом. Знову промах. Бо реп треба начитувати, виходячи із життєвого досвіду. А який він міг бути в мене 18-річного? Коли ностальгійний настрій, можу переслухати кілька пісень, які записували у студії. Хочу ще раз стати батьком Після училища пішов служити. Підписав річний контракт. Потрапив у 92-гу окрему штурмову бригаду. Там знайшов майбутнього кума. Отримував 2300 гривень. Паралельно халтурив як штукатур. За кілька днів роботи міг мати 5 тисяч гривень. Інститут танкових військ порадив чоловік сестри. 2020-го його закінчив і пішов у 59-ту бригаду. Спочатку був командиром взводу, згодом роти. ­2021-го її визнали найкращою в батальйоні, кубок дали. Усі військові відчували подих великої війни, обговорювали її. За три дні до повномасштабного вторгнення перебував у Кам'янці-Подільському на Хмельниччині. Займалися бойовою підготовкою з частиною роти. Інша була в Олешках Херсонської області. У планах мали навчання з канадськими інструкторами. 21 лютого заокеанських військових уже не було поїхали. Нам прийшло розпорядження терміново переїжджати до Олешків. 23 лютого наказали обдзвонити свій оперативний резерв тих, хто звільнився упродовж року. Їх треба було призвати найпершими. Увечері того дня я пив найсмачніше пиво у своєму житті. Вночі прокинувся в казармі. Навколо метушня. Чую: "Харків обстріляли "Градами". Думаю: "Що за дурня? Провокація?" Зателефонував мамі та старшій сестрі: "Виїжджайте з міста", кажу. Дружина з дитиною вже жили в Гайсині на Вінничині. Дзвонить колега, який був в Олешках, і каже: "Тут пек­ло, потрапили в оточення". Я відповів: "Старайтеся зберегти людей, зброю, техніку". Дочекався своїх, які вийшли з оточення, і почали збиратися на Миколаїв. Прибули в пункт постійної дислокації там отримав димові гранати. 5 березня був у Миколаєві. Імовірно, розминулися з ворожою колоною. Це добре, бо нам тоді не було чим навіть відстрілюватися. Найбільш напружений момент великої війни 6 квітня 2022 року. Поставили завдання: зайти в села Таврійське й Нова Зоря на Миколаївщині і тримати оборону. На другий день тут були сильні прильоти з арти ворога. Вважаю, тоді вдруге народився. Найбільший біль загибель побратима "Тарета" восени 2023-го, під час наступу ворога на Авдіївку Донецької області. 25 років. Перший двохсотий з мого підрозділу. Важке дитинство сирота. Але почуття гумору не втрачав. "Тарет" міг залишатися в "тиловій" зоні, але вирішив понести боєприпаси на бойову. Його дістав FРV-дрон. Похований у Кам'янському. Коли проїжджаю повз це місто, завжди сигналю. Коли запитують про смерть, перша думка: шкода, бо все тільки починається. У 18 ішов до армії, не маючи сім'ї. Тепер ситуація інша і страх більший. Друг це той, хто готовий допомогти, коли ти йому телефонуєш опівночі. Якщо пропонує перенести розмову на ранок не мій варіант. Не хочу звикати до людей. Бо вони помирають, зраджують, ідуть. Нині в мене не друзі побратими. Бо коли підемо в цивільне життя, де я митиму вікна, а він пастиме корів, то все припиниться. Не матимемо спільних завдань і тем для обговорення. З Катею разом учились у школі. Але стосунки зав'язалися, коли закінчив дев'ятий клас. Перше побачення мені 16. Написав пісню, узяв квіти й іграшкову білочку. Закинув її на дерево. Увімкнув пісню й поліз за білочкою. Вона оцінила, але очі були великі: пришелепкуватий чи що? Найбільше вдячний дружині, що терпить. Бо вдома я не живу. Навіть коли був курсантом пішов ще затемна, прийшов уже темно. Не скажу, що не докоряє. Цьогоріч на мій день народження приїхала Катя. Дарує шампунь і три пари білих шкарпеток. Я не те щоб образився, але здивувався. Краще нічого не дарувала б. І тут вона каже: "У тебе ніж негострий. Сходи в мою машину, візьми нормальний у бардачку". Я відкриваю бардачок, а там годинник за 8 тисяч гривень. От хитрюга! Дружину намагаюся балувати. Але в подарунку має бути сенс. Наприклад, кулончик із символом безкінечності аби бути разом до кінця. Купили частину будинку. Хочу його добудувати. Процес без мене йде повільніше, ніж хотілося б. Хочеться приїжджати в комфорт, бо нинішня квартира маленька. Жити у 30-тисячному містечку після мільйонника Харкова комфортно. Усе одно перевагами міста театрами, пафосними клубами не користувався. Уляна народилася в Харкові. Узяв її на руки й відчув: це той згорточок, за який ти тепер відповідаєш. Хочу, щоб донька була сильна й самостійна. Добре, якщо тато вирішить питання. Але краще без цього. Не дивлюся новин, у яких розповідають про загибель дітей. Не витримую. Хочу ще раз стати батьком. Але боюся: раптом дитина народиться з якоюсь болячкою? До грошей легко ставитися можна тоді, коли вони є. Не скнара, але на свій день народження не ставитиму дорогого віскі. Але якщо матеріальне стосується комфорту та сімейного побуту, не шкодуватиму. Краще купити якісну річ, ніж узяти фуфло. Щастя це будиночок біля моря, спокійна старість, човен, сітка. До окупації Щасливцевого (Генічеський район Херсонщини. Країна) любив відпочивати там. 2021-го навіть набрав піску звідти. Війна показала людей нутро кожного Люблю історичні оповідання Карлоса Руїса Сафона (іспанський письменник, помер 2020 року. Країна). Недавно купив "Лонтано" Жана-Крістофа Ґранже (французький автор, спеціалізується на детективах. Країна). Але читати ще не почав. Війна показала людей нутро кожного. Ношу хрестик, що його подарував воїн, який 2014-го вийшов з оточення в районі Луганська. До початку повномасштабної війни цей хрестик лежав. Із 24 лютого 2022-го він у мене на шиї. Хочу вірити, що існує той світ. Але, коли перейду в нього, боюся бути покараним через жарти на межі фолу. Коли бачу, що хлопці розбирають боєприпаси, перехрещую їх. Що таке перемога, дізнаємося тільки після закінчення війни. Нам точно не треба заходити у столицю тероросії, свого вистачає. Звалили б ці чорти з нашої землі і все було би прекрасно. Мені 29. За 10 років хочу жити й мати дві руки та дві ноги.

Пані Ірино, за фахом ви вчитель-логопед. Як так, воно якось усе зовсім не пов’язане?У мене дві освіти: логопедична і ще я юрист. Виходила на Майдан я як комерційний директор із кабінету з секретаркою. Я от сьогодні тільки згадувала цей епізод, що, так, своє життя я дійсно змінила на Майдані повністю.Ми згадаємо той початок волонтерського такого життя з Майдану, яке там стартувало. Згадаємо все-все, що ви пройшли, поговоримо про те, чим ви сьогодні займаєтеся. Ну і ще так само розповімо, чому ви не любите оте прізвисько, яке до вас прилипло — Королева гуманітарки. Я сказала "Королева гуманітарки" - а ви так закотили очі. Чому не подобається це? Так, це придумали у свій час люди, коли ми, дійсно, на початку повномасштабної війни отримували фури, вагони, машини гуманітарної допомоги, яку потім після цього треба було ще розібрати. А жили ми в той час у госпіталі, тому що мій чоловік був начальником приймального відділення військового госпіталю. Власне, так, у цьому кабінеті там було завжди… Не те що 12 метрів - там неможливо було розвернутися, тому що постійно розбиралася якась гуманітарна допомога.У перші дні привозили такі реліктові речі, що ти там міг знайти йод 1945 року. Я не жартую. Ліки, які бабуся якась їла, так, у 1970 році, пів таблетки. Це теж не жарти. Були дуже класні речі, потрібні, але коли гуманітарна допомога не розібрана, вона ось так вся-вся у цих великих коробках.І перші місяці повномасштабної війни я займалася тим, що постійно щось сортувала, десь сиділа і сортувала, потім знаходила, ґуґлила, що це взагалі, і передавала медикам уже у госпіталі за необхідності. А коли я почула презентацію… Насправді, приймальне відділення — проєкт почався у 2022 році.І в цьому році я вже просто не жартую, що три роки буде, і це проєкт, який дуже важливий і дуже всім потрібний. І всі кажуть: так, так, ми підтримуємо. Але це дуже довга реалізація. Цей проєкт почався з того, що, коли ми приймали поранених, і, власне, наше приймальне відділення — це насправді реєстратура. Це приймальне відділення в госпіталі в Києві. ТакІ ви змінюєте його концепцію. Ми будуємо нове приймальне відділенняВоно розташовано в абсолютно іншому місці, навпроти старого приймального відділення. Ми поєднуємо хірургічний корпус існуючий, тому що це хірургічне приймальне відділення еmеrgеnсy, яке має бути просто за нормами обов’язково в кожному медичному закладі. Тобто ми не робимо нічого такого, ми просто повертаємо те, що має бути.Мають бути зручні туалети для того, щоб поранені самі могли до них дістатися, а не три сходинки там і повороти. Має бути місце, в якому поранений чекає лікаря, і він не чекає в коридорі, а чекає спокійно в палаті, де він може поспати, відпочити, помитися, тобто отримати нормальні, гідні умови.І найголовніше, що в одному приміщенні збираються всі фахівці, у них є свої кабінети, є медичне обладнання, і все це дозволяє провести обстеження в одному місці. Не треба поранених ганяти по великому госпіталю, а київський госпіталь дуже великий за розмірами. Це щось таке, що є за кордоном, але в нас такого немає?Так і у нас є. У нас навіть у сільських амбулаторіях, вибачте, вже до повномасштабної війни намагалися повністю зробити так, щоб еmеrgеnсy було обов’язково в кожній лікарні. Ну, мається на увазі лікарні, яка забезпечує медичні послуги для декількох сіл чи міста. Це обов’язкова умова. А військовий госпіталь, оскільки він розташований на історичній території, в історичних будівлях, пристосованих до поранених, не має бути таким, тому що приймальне відділення – це те, що перше бачить поранений, коли його доставляють.  Його привозять нашими евакуаційними вагонами, автобусами, гвинтокрилами чи машинами швидкої допомоги. І він перебуває певний час саме в цьому приймальному відділенні.Специфіка в тому, що поранених багато, операцій багато. І, наприклад, якщо потрібен травматолог, а він у цей час на операції, то пораненому просто доводиться чекати дві, три, чотири, п’ять годин. Ну, це краще робити, звісно, там, де він може відпочити, а не там, де люди ходять по голові. У вас ще багато проєктів, які почали з’являтися, відколи почалася війна, і це не тільки з 2022-го, а з 2014 року. Але спочатку був Майдан, так? Який з вас зробив волонтерку Революції Гідності. Так.Дуже багато людей навіть зараз кажуть про те, що от якби не було Майдану, не було би того всього, що почалося в 2014 році, тобто війни на Донбасі й анексії Криму, не було би повномасштабного вторгнення. Наука "аякбиологія", так? Ну, по-перше, ми б стали… Ми були б другою Білоруссю. Це наш був би шлях. Якби цього не було - то поступове поглинання, так. Ну, всі кажуть про те, що це був такий виклик. Янукович при владі — це був виклик українському народу, який шляхетний, який поважає себе, і, власне, вибрати із всіх фігур абсолютно неадекватну — це треба було вміти.Насправді наша історія, все йшло до того, що в будь-якому випадку Росія чи намагалася б нас поглинути, чи це була б війна. Подивімося на Грузію. Якщо хтось чинив спротив Росії — це була війна.Коли почався Майдан, що для вас було тою поворотною точкою, що ви сказали: все, я виходжу? Чи ви до того були такою патріотичною, активною людиною, якій залежало, що відбувається в країні, що треба ще робити якісь зміни, і ці зміни можу робити я?Ці зміни ми пробували робити у 2004 році. Я, власне, ветеран Майданівського руху. І тоді в мене був свій бізнес. І я всім своїм працівникам, у мене був невеликий колектив, але я їм просто сказала, що ви можете ходити на Майдан, я не буду…Це ще в часи Помаранчевої революції?Так, це під час Помаранчевої революції. А сама я особисто кожен день готувала якісь там десь 40–50 порцій їжі, машиною привозила на Майдан і годувала, спілкувалася. Тобто мій вклад був от таким. Ну і брала участь там. Це був трохи інший формат. Коли починалася Революція Гідності, я чесно наврочила сама собі, тому що сказала, що в цей раз давайте без мене.Тобто після Помаранчевої революції у вас було розчарування?Так, це було розчарування. Тому що здавалося дуже наївним, що тобі треба там постояти на Майдані місяць, так? І всі докорінні зміни самі собою стануться. Прийдуть тільки хороші люди, а погані підуть. Ну, життя — це не казка. Нам це все зараз підтверджено було. І я поступово-поступово дивилася, мені було шкода, я підтримувала морально, я дивилася стрими. І, звісно, все змінилося з побиття студентів.Коли дітей побили — це був просто абсолютно… Ми йшли пішки, я взяла свою меншу дитину і несла на руках, ми йшли пішки. Це дійсно був мільйон, який ішов. Київ ішов на Майдан. І стало зрозуміло, що ми цього не пробачимо, ми будемо боротися. А всі наступні кроки — ви самі пам’ятаєте, що воно насправді було таке підливання бензину у вогонь, і тому все це розгоралося.Те, що Росія скористалася слабкістю України, вона зробила все за всі роки незалежності, щоб у нас не було своєї власної армії, щоб у нас не було Служби безпеки, щоб у нас не було нічого свого. Тому що коли ми дивимося - це все інспіровані Росією люди, які розвалювали абсолютно все у нас. І ця вся міфологія про те, що українці лише сало їдять і сміються…Тому самі росіяни вважали, що ми спокійно складемо лапки, і це буде легкою прогулянкою. Ну, як підтвердив уже 2022 рік, вони тоді так і не зробили висновків. Вони все рівно вважали, що ми не будемо боротися, а ми проявили характер.Але в 2014 році деякі люди відразу з Майдану включились у війну.Так.Чи зі зброєю в руках, чи волонтерством, чи інформаційною якоюсь підтримкою, так? А хтось розвернувся і почав собі жити аs usuаl. Ну, так завжди...Чому ви вирішили продовжити? Чи це хтось за вас вирішив, чи просто сама доля так повела вас?Знаєте, так вийшло, що з 18 по 20 лютого я була на вулиці. Я до цього просто допомагала в терапевтичному... Ну, ми таку приймальню зробили й просто приймали велику кількість поранених соматичних. Міряли тиск, робили якісь призначені лікарями уколи, давали пігулки, які були призначені. За добу було до 400 пацієнтів, щоб ви просто розуміли. Ми ще вели записи. А 18-го вже було відчуття, всі розуміли. Я взяла вихідний на роботі за свій рахунок, ішла на Майдан, така дівчача, наївна: якщо я вдягну підбори й блакитне, щось таке легке, світле, то нічого не буде.Ну, от, я прийшла, і зате мені потім було дуже легко бачити, де я бігаю, тому що своє світле пальто я зняла, і мені дали бушлат розміру ХХL чи ХХХL, але в ньому було тепло. Він був червоний. Ну, це ніяк ні в чому не врятувало, але хоч його перепачкала, а не своє пальто.І ці три дні змінили мене абсолютно, тому що кожен день виходити було дуже страшно. Кажуть: як ти не боялася?  Я дуже боялася. Але я просто розуміла, що там є люди, їх там потім уже почали вбивати, і не можна не прийти, тому що коли ти не приходиш, ти даєш більше шансів Майдану бути переможеним. Куля тоді влучила, десь якраз у ці дні?Куля 18-го — так, це було на Садовій, там все палало. До того часу я нічого подібного в житті не переживала, тому що я там озирнулася — рожевий водомет, із нього рожева вода, блакитне небо і чорний дим. І все це разом… Просто така страшна картинка в центрі нашого мирного, чудового міста. Там уже були всі ті перестрілки, там закидалися “Молотова”. Ну, власне, я не думаю, що вони цілили прям спеціально. Вони просто стріляли, щоб нас відігнати. Я думала, що це вже почалася зачистка і вже дубинками б’ють. Потім озирнулися — ще нікого немає, ну і продовжували робити те, що робили.А потім почалася війна?Так. І я пішла у військкомат. Записуватися?Так, я пішла, написала в Шевченківський військкомат по місцю проживання. Прийшла туди. Це було після 1 березня, коли захопили Крим… Коли ці гвинтокрили летіли, і це була теж така страшна чергова картинка,черговий крок. Я прийшла, але вони так посміхнулися, сказали: "Дякуємо вам дуже, але жінок із маленькими дітьми ми поки не потребуємо".І я тоді, власне, знайшла своє місце, тому що ми знову приходили на Майдан, коли наші друзі-майданівці готувалися до відправки вже на фронт. І вони, власне, ще якийсь певний час жили там, на Майдані. Потім вони об’єднувалися з ВВ. І це основа була Нацгвардії, коли все це прям будувалося на твоїх очах.Я приходила до них, а потім почула, як хтось сказав, що у військовому госпіталі є поранені й там потрібна допомога. Я записалася і прийшла. Так, оце вже стало такою долею.І що спочатку робили?Абсолютно все. Я прийшла туди, запитала, подивилася — там була бабуся, їй було далеко за 80, вона була санітарочкою, мила підлогу, а поранених хлопців привозили. Я подивилася і почала їй допомагати. Мила двері, мила вікна, мила підлогу.Там стався такий момент, тому що тоді Андрій Пишний, який очолював Ощадбанк, теж хотів чимось допомогти пораненим. Він прийшов туди, а ми були трохи знайомі. Він просто не зрозумів, що це я, тому що я була в халаті, у рукавичках гумових. Він запитав: "Ірина, це ви?" Я кажу: "Так". А він: "Давайте щось придумаємо для поранених".Ну от, із цього ми почали думати, як можна дієво допомогти пораненим, коли на той час не було коштів ні на що. Ні на протезування, ні на ліки, ні на якісні дороговартісні антибіотики. Ні на забезпечення реанімаційних пацієнтів. Так народилися художньо-благодійні проєкти "Мистецтво, що рятує".На той час 50 важкопоранених отримали кошти, які вони уже могли на свій розсуд використовувати. У подальшому життя просто для нас принесло таке розуміння, що давати кошти людям просто так — це абсолютно неефективно.Людям треба забезпечити системні зміни і доступ до всіх необхідних послуг, але не 50 там, не 100, не відбирати, тому що це жахливо, важко, це морально важко. Відбирати, хто заслуговує на лікування?Відбирати, хто більше важко поранений, так, хто більше потребує підтримки — усі потребують. І тому до мене теж прийшло таке розуміння, що треба змінювати систему.Тому те, що зараз робиться, — я намагаюся не затуляти дірки, а змінити систему. І тоді ти, в принципі, розумієш, як із цими ж вагонами було. Це знову-таки три роки, у травні ми приїжджаємо на евакуацію з госпіталю. Дивимось, як перевозять поранених, а Укрзалізниця на той час — це ж теж таке швидке рішення було. Вони теж не розуміли, як перевозити поранених.І в плацкартних вагонах вирізали боковушки для того, щоб туди заїжджала каталка. Але уявіть собі: коли каталка туди заїжджає, треба ж іще поранених витягнути з цих маленьких, незручних купе. І на це було боляче дивитися, тому що завантаження-розвантаження поранених займало півтори години. І самим пораненим було дуже важко.Їх неможливо було лікувати нормально, тому що там немає де повісити крапельницю, не підійти до них, не перев’язати. Тому, от туди прийшовши, я так подивилася і кажу: "Ми якраз були з головним анестезіологом Збройних сил України Олександром Олександровичем Бугаєм, вони чергували у приймальному, це була така група, вони завжди чергували у приймальному". І я кажу йому: "Олександр Олександрович, давайте змінимо це".Ну, він так втомлено махнув рукою, типу, "нічого не вийде". Ну, я цей виклик сприйняла і сказала: "Добре". І, власне, завдяки знайомим, в інтернеті я попросила у людини, яка працювала на Укрзалізниці": "Дай мені, будь ласка, всіх топменеджерів контакти". Це — я говорю — для хорошої справи. І він зараз кожен раз сміється і каже: "Дійсно для хорошої справи". І я написала одне повідомлення. Це була субота. Ну, я була в госпіталі, як зараз пам’ятаю, це 12 травня. Я написала велике-велике повідомлення і почала всім розсилати. Олександр Камишін, у принципі, бо він тоді керував залізницею, відповів через хвилину. Я думаю, що він навіть не дочитав до кінця. Він мене набрав і запитав: "Ви хто?" Тобто він вас не знав?Взагалі, це просто чужий номер, де я написала: "Добрий день, я Ірина Солошенко. Ну, от маю пропозицію до вас: будь ласка, давайте змінимо евакуацію поранених". І він просто запитав: "Ви хто?" Я кажу: "Я волонтер". Була секундна пауза, ну, дійсно, там секунда. І він такий: "Добре"."А командування медичних сил у курсі, що ви збираєтесь вагони змінювати?" А мій чоловік стоїть там у кабінеті, дивиться на мене уважно. Він уже чує всю цю розмову. Я кажу: "Так". Збрехала я абсолютно чесно. І він каже: "Добре, давайте в понеділок", призначив час. "У понеділок ви, кого вважаєте потрібним від КМС, берете і приїжджаєте на робочу нараду".Я кладу слухавку щаслива, значить, там уже все. І кажу: "Сергію, мені треба до командувачки". А тоді пані Остащенко, була командувачкою. І він на мене подивився і каже: "Ну добре". У неділю я з нею зустрічалася, я пояснила, у чому, власне, ідея. На що вона, в принципі, запитала тільки одне: "Ви будете цим займатися?" Я кажу: "В сенсі?" Вона: "ну, в сенсі, це ви не мені задачі даєте, а ви це зробите…" Я кажу так, якщо я прийшла, то я це зроблю.Але далі на волонтерських засадах?А далі це була складна історія, тому що Укрзалізниця — це неможливо на волонтерських засадах. Укрзалізниця — ти не можеш купити вагон. Багато людей потім хотіли купити вагони і зробити... Я кажу: "Це чудово, побудуйте собі там якийсь окремий бам, так. Якесь щось там копайте". Тому що це єдина система, це єдина інфраструктура.Причому інфраструктура, яка рятує нашу країну зараз цілком і повністю, коли закрите небо, коли все це — наша артерія, нашої країни. І, власне, тому вони на своїх заводах ремонтували. Це була реконструкція. Ми ж не переробили нічого такого.Ми просто взяли порожній вагон, викинули все зайве, поставили туди... Спочатку ми робили реанімаційний вагон, просто туди привезли фізичну каталку, яка була зручною. Вона була пневматичною, піднімалася вгору, вниз і могла замінити ліжко, тому що коли ти ставиш туди велике ліжко, ти з'їдаєш простір. Вагон має свої розміри, і, так, треба було все це враховувати.І лікарі обов'язково мають реанімаційне місце з усіх боків обходити, тому що коли працюють із важким пораненим, коли якісь ускладнення, то потрібен підхід з усіх боків. Тому ми все це привезли. Олександр Олександрович крейдою почав малювати, де будуть розташовуватися умовні ліжка. Взяли більші матраци, ми їх просто трохи більше взяли. Ну, от так от народився цей перший реанімаційний вагон. І, власне, з цього вже потім пішли всі інші, яких зараз майже п’ять десятків. Чи ви підраховували кількість військових, яких ви цими вагонами евакуйовували, довозили, рятували в дорозі? Так, і це абсолютно вражаюча цифра. Коли я кажу "цифра", я просто уявляю людей, тому що цифра – це цифра. Не можна цифрами вимірювати ні загиблих, ні поранених, ні травмованих, тому що це – людина. Є, але ми не можемо зараз називати ці числа, тому що ворогам ми не поліпшуємо життя, не робимо його легшим. Але насправді я вам хочу сказати, що 70% усіх поранених евакуйовувалися хоча б раз вагонами.Тому це річ, яка дійсно змінила якість, змінила можливість перевозити важких поранених на такі відстані. Тому що коли були літаки санавіації – це одна справа. Коли було АТО – це одна справа. А коли у тебе більше тисячі кілометрів активного фронту, то ти швидких стільки не напасешся, тому що швидка – це один лікар, один анестезіолог, тобто повна бригада.А у нас ця повна бригада забезпечує п’ять важких поранених у поїзді. Тобто ми ресурси, яких у нас, на жаль, не так багато, дуже сильно економимо. Поранені, які хоча б раз були евакуйовані цими вагонами, інколи хочуть подякувати вам публічно, написати про це, але ви кажете: "Ні, не смійте". Це зайва скромність чи зайва обережність?Насправді ми вже десь рік розповідаємо про вагони, але просимо поранених не робити прямі включення, тому що зараз багато блогерів, тіктокерів, усіх інших. І тому, так, їм дуже хочеться, я розумію це бажання у захисників і захисниць, потрапивши у вагон, здивувавшись, що таке є, показати всім, усьому світу.Але ми просто пояснюємо, що евакуація пораненого — це така ж військова операція, як і всі інші, і тому, власне, ворог може завдати підступного удару. Тому ми дуємо на холодне, але нехай так буде. А раніше, насправді, так, у нас була така установка, ніхто ж не розумів терміни у війні. І була установка, що ми не розповідаємо про евакуацію взагалі. Вона є, вона працює, і цього достатньо.І тому, власне, коли перший поранений виклав красивий пост, до мене прибігли всі, хто знав, і сказали: "А що, можна вже тепер писати про евакуацію?" Я кажу: "Ні, не можна". Але, знаєте, от із такого спілкування, коли я приходила до пораненого, просила. Часто він був у госпіталі, на той час він якраз і був. Я прийшла до нього і кажу: "Класно доїхав?". Він каже: "Так". Я кажу: "Я ж теж хочу, щоб усі інші доїхали теж добре. Прибери, будь ласка".І тому, ну, от тоді було так. Зараз, у принципі, іноді я бачу, що там пости, хтось відео знімає. Там, наприклад, їде хлопчик без ноги, грається іграшкою, яка там висить. І воно і смішно, і сумно, і під музику Петрика П’яточкіна, так? Я зберігаю їх для себе, тому що для мене це завжди важливо.І, знаєте, от здавалося б, іграшка. Я просто... То так, як у немовляток, іграшки висять?Так, так, а вони висять, тому що от над кожним ліжком є гусак. Ну, щоб підтягнутися там зручно. Там місце для трьох крапельниць і гусак для підтягування. І тоді іноді там і медсестри, чи хтось там санітари, ці іграшки туди підвішують.Теж я перші рази думала: "Ну, якось іграшки, якось незручно дорослим", тому що наш вік солдата все-таки — це 47 років, щоб просто всі розуміли.Але ти бачиш, як вони ставляться до цих іграшок, це таке тепло, це така річ, яка абсолютно антивійна. І тому оце переключення так спрацьовує, що викликає сльози у когось, а це дуже корисно просто поплакати, свої емоції просто висловити. І минулого року теж знайома... Багато людей про це вже потім знали, розуміли все це. І вона написала, що її племінника зараз везуть у вагоні, і він грається тигриком. І він от прямо написав, що тигрик і був у нього, коли він був маленьким. І каже: "Я його як побачив, то розплакався нарешті, значить, і мені стало легше, і заснув".І, ну, тобто такий шматочок тепла — це обов’язково, тому що ми передаємо, вже просто як супровід пораненого, ми теж передавали і пакунок пораненого, і елементарні речі. Тому що найчастіше все згорає, найчастіше все лишається там, в окопі. І людина без нічого. І, ну, просто дати йому звичайні речі, це вже наш просто обов’язок.Тому я теж щаслива, що, наприклад, коли Міністерство оборони приймало вагони, а я завжди в кожному абсолютно... У кожному вагоні є така невелика ємність для води, для речей. Укрзалізниця доробила такий великий кишеньковий відсік. І я туди складала адаптивний одяг, якісь шкарпеточки, якісь цукерки, щось. І вона подивилася і запитала: "А що ви зазвичай даєте?" Ну, ми зробили перелік.Тобто, як коли ми купуємо квиток у плацкартний потяг, чи там, не знаю, хтось у СВ, людям дають пляшечку води тощо, то у вас теж є свій пакунок?Так, так, тільки для пораненого. І, в принципі, з цього Юрій Гудименко, пройшовши шлях пораненого сам, теж на цьому наполягав. І, власне, тепер уже все — Кабінет Міністрів прийняв постанови всі, і розробили вже, власне, вибрали, який адаптивний одяг буде.І буде "пакунок пораненого" — 30 компонентів, перелік речей від зубної пасти, зубної щітки, гребінця, Господи, паперу... Ну, тобто елементарних речей, які просто даються пораненому, щоб ніхто не шукав ніде, не біг там, не купував усе це.І тепер це буде просто передаватися, тому що швейна сотня ще з 14-го року шила цей адаптивний одяг. Починала з трусиків на зав’язках, потім усе трансформувалося. От, власне, те, що я передаю, щоб забезпечити, поки немає державної програми забезпечення. І там наші конструктори, власне, агенції "Ми однієї крові" розробили класні шорти-штани, я їх називаю. Пам’ятаєте, як оце перетворюється, так?У нас вони нормально перетворюються. І це дуже зручно, коли ти там у палаті в шортах, а на вулицю — там палити, чи там холодно, ти доєднав, і все — у тебе штани. Тому от такий теж комплект народився. Ну, воно ж усе так: коли ти хочеш щось робити, то ти шукаєш, як його зробити. Коли не хочеш — шукаєш привід сказати, чому це неможливо зробити.А от ви кажете: "Коли ти хочеш і коли не хочеш". Чому все-таки це прийшло в голову вам, як волонтерці, а не комусь, хто є у владі і міг би теж про таке подумати? Ну, мені складно про це сказати, тому що, в принципі, я ж кажу, що мої проєкти, які я реалізую, це не просто проєкти, це не штучно придумана історія. Це те, що я почула в госпіталі і те, що я запитала: "А чому нам це не змінити?" Тому що, знову-таки, ті ж апарати гемодіалізу, які зараз є в Київському військовому госпіталі в кожній реанімації, — це, власне, ідея, коли була нарада, вийшли всі завідувачі і казали про те, що зараз у реанімації певна кількість пацієнтів потребує гемодіалізу.А їх неможливо перевести, тому що вони не на ШВЛ. Вони на кисні, вони просто, якщо їх відключити, їхній стан ускладнюється і погіршується. І тому я просто кажу: "А чому ми не можемо поставити гемодіаліз у реанімаційній палаті?". Він уже невеликий цей апарат, допомагає двом пораненим. На мене подивилися, і один із лікарів сказав: "Та у нас немає". Я кажу: "Ну, а якщо будуть, то поставимо?". Так.На сьогодні всі реанімаційні відділення мають цей гемодіаліз. Я теж знаю цифру. Це, ну, прямо тисячі поранених, які вижили завдяки цьому. А коли у людини посттурнікетний синдром, і, власне, вона потребує гемодіалізу, то це прогностично один із найважчих станів, які є. Тобто це навіть гірше, ніж інфаркт чи інсульт, якщо невчасно провести гемодіаліз.Якщо вчасно — все. Людина абсолютно спокійно одужає, буде травмована, так, буде щось, але вона одужає. Ви не знаєте слова "неможливо", так?Я не хочу його знати, знаєте чому? Тому що, в принципі, я кожен раз для себе просто знайшла спокійну, нормальну фразу: "Мені буває важко, але в окопі набагато важче". Тому що, насправді, 2014-2015 рік — це були інші окопи, це була інша війна. Але я просто бачила, і я ніколи себе не порівнюю з тими, хто прийняв присягу і виконує завдання. Це набагато важче, тому що ти собі не належиш. Я тут можу свої ініціативи реалізовувати, боротися.Мені буває важко, так, я просто іноді дуже втомлююсь, демотивуюсь. Потім я їду на евакуацію, бачу поранених, розумію, що, в принципі, для кого і для чого це робиться. А коли у тебе є певне завдання, ти можеш просто сидіти і чекати свого часу, а коли час настане, ти не можеш звернутися і піти сказати, що не сьогодні. Тому я чудово знаю, що в окопі завжди важче. Тому, власне, не складаю руки.Але волонтери — це теж живі люди. Знаєте, такий був жарт, я не знаю, напевно, він заснований на якихось реальних історіях. Як в анекдоті писали, що жінка казала: "А коли я матиму теж свого персонального волонтера?"(Сміється) Ну, таке теж бувало, так, бувало. Знаєте, це людський фактор абсолютно. Той же військовий — ми робимо якийсь збірний образ, але зараз у війську знаходиться мільйон людей. Це дуже широке представлення всього нашого суспільства. Тому є абсолютно різні люди, і їхні родичі — це теж окрема історія. Тому коли я була прям волонтером-волонтером, так, тобто приходила, з’ясовувала, кому що потрібно, то я стикалася з різними випадками.І я завжди питала: "А ви не хочете поволонтерити? Тому що, ну, от ваша рідна людина...". Це ж я не закінчувала ніяких шкіл волонтерства, так, університет волонтерства. Я просто розумію, пропоную якісь шляхи, ви теж можете це зробити, але треба просто встати і піти зробити. І поки не вийде — доводити, пояснювати. Знову-таки, як це все робиться?Ти приходиш і пояснюєш людям, чому ти це робиш і що це змінить. Тому що зараз всі знають, що з донатами стало набагато важче, але я хочу сказати, що, ну, я особисто і ми в нашому благодійному фонді, переключаємося на бізнес, працюємо з бізнесом. І наш бізнес, він, взагалі, сімейний. І вони, коли розуміють, що це змінює, знову-таки, я люблю працювати з айтішниками, тому що їм все це дуже зрозуміло.От на прикладах. Ми приходимо в центр крові, показуємо: стоять шість екстракторів. Не буду брехати. Екстрактори — це такі апарати, які кров розділяють на еритроцитарну масу і тромбоцити. Тобто кров треба підвісити, зафіксувати, потім дивитися на ці позначки, розуміти час, коли проходять процеси, потім усе це вручну контролювати.Тобто це шість таких апаратів. Ми приходимо, він дивиться на них… Не знаю, вони, мабуть, ще до тієї війни, до Другої світової, десь от десь приблизно так. Ну, така вічна техніка. Приходить і каже: "Так що це за машина?" Я кажу: "Один екстрактор, який ви зараз придбаєте, замінить усі шість. Тобто одній людині треба буде бігати. Вона собі зафіксувала, час виставила і все. І він це робить все сам. Він сповіщає людину".Тобто ми звільняємо людину від можливості помилитися, тому що у цій екстракції крові, розділенні на компоненти, одна секунда, трохи температура вище — і все, все пропало.А кров для нас зараз абсолютно на вагу золота, тому що не буде крові — це перший етап лікування при важких пораненнях, мінно-вибухових ураженнях, атаках дронів, чим завгодно. У цій війні це першочергова необхідність — майже всім важким пораненим переливають кров. Тому це дуже важливо зробити, враховуючи прильоти в усі міста. Господи, у нас же зараз немає безпечних місць.Тому завжди треба мати запас, завжди треба мати ті апарати, які дуже швидко зроблять аналіз крові на сумісність, і тоді не буде жахливих помилок. Але тим не менше, ви жива людина, а ми бачимо зараз історії про те, що не всі волонтери витримують. У когось здоров'я просто не витримує і починає сипатися, так? І тоді вже ти мусиш ту маску спершу на себе натягнути, а вже потім допомагати іншим. Або є історії, що люди закінчують своє життя, бо просто не можуть витримати всього цього. Де ви шукаєте сили, щоб якось себе тримати в рівновазі? Бо, напевно, є ями, у які ви провалюєтесь. Є…Як ви з них вибираєтесь? Моя стіна — це моя сім'я. Ми всі займаємося одним і тим самим. У мене чоловік військовий медик, навіть не дивлячись на те, що його здоров'я дуже сильно посипалося, і для мене це дуже важко. І він міг би йти мобілізуватися, але він цього не робить. Він просто допомагає. Мій зять сам особисто пішов, він айтішник, якого б не хапали. Власне, у нього був би "білий квиток", якби він цього захотів. Він сам пішов. І він тільки недавно повернувся на ротацію. Моя сім'я — це всі люди, які займаються одним і тим же. Моя донька працює, донатить постійно. Моя менша донька завжди допомагала, вона просила мене: "Не розповідай, нехай мене пробачать". Вона допомагала на тих же вагонах прибирати. Ну, це люди, які працюють.Моя мама, якій зараз уже 77 років, вона працює для того, щоб донатити і допомагати. Тому у мене в сім'ї нема такого розуміння, що хтось каже: "Ну що, давайте ми до понеділка, а з понеділка нехай уже хтось інший". Тому от у нас такого немає. А коли, ну, дійсно, Господи, всі живі люди, буває дуже важко, — я люблю квіточки вирощувати, наприклад. І це мене дуже тримало. От ми, коли в госпіталі всі жили, у нас санітари... Жили у прямому значенні слова? Так, ми перші чотири місяці взагалі безвилазно жили, тобто ми виїжджали лише один раз, щоб подивитися що з будинком. А так ми, в принципі, жили постійно, тому що це ж... Це коли почалося повномасштабне? Так, це повномасштабне, з 24 лютого, так. А потім, давали можливість раз на місяць брати один вихідний. І ми тоді уже починали в будинок виїжджати. А до цього наші санітари прекрасні, вони посадили там... Це ж українці. Цибулька, значить, у нас там... (сміється)Ні, справді, у нас на приймальному відділенні були стрільбища, тому що всі вже зразу почали готуватися, всі стріляли. Були стрільбища, а між стрільбищем і приймальним відділенням — цибулька, огірочки, все, значить, там помідорчики. Я свої помідори, значить, із квартири принесла. Ну, вони, на жаль, не витягнули, тому що самому приймальному воно ж таке напівпідвальне приміщення, їм просто не вистачило світла. А я намагалася їх врятувати. Тому просте заземлення, прості речі і просте розуміння. У нас просто немає іншого вибору. Ну, якщо ми здаємося, краще ж не стає, правда ж? Ви згадали чоловіка свого — військового медика, який теж, як ви кажете, зараз має вже проблеми зі здоров'ям. У вас є lоvе stоry, яка сталася на тлі цих, як би це страшно не звучало, смертельних історій, бо їх у госпіталі теж вистачає. Як це відбулося?Ну, це насправді так і відбулося на тлі того, що у нас у реанімації на той час, у 2014 році, влітку, я просто прийшла в реанімацію і почала запитувати. Спочатку до мене так дуже обережно ставилися. Ну, тому що волонтери ж теж різні є. Хтось наобіцяє і пішов собі. Ну, це ж залежить від того, чи ти це зробиш, так. А тебе ж нічого не зобов'язує, окрім якогось внутрішнього чогось.У нас помер хлопчик, за нього дуже довго боролися. І я зайшла в кабінет до головного хірурга. І якось мені так було сумно. І там сиділи військові, і я так обняла їх усіх, так? І мій чоловік був серед них. Майбутній?Так, майбутній. А на нього це таке враження справило, що от я чогось прийшла, от просто їх обняла, і всім було сумно, і якось... І після цього ми почали з ним розмовляти, і це, ну, не знаю, таке враження, що ця людина в моєму житті була завжди. І у мене ж діти дорослі, молодшій донці було сім років, але, не знаю, вона дуже швидко його прийняла. Це абсолютно була людина, яку вона там батьком називає. Ну, і просто, знаєте, це, мабуть, от такі історії знаходження людей, мабуть, єдине світло, що є у війні, що ти можеш серед цього знайти якихось людей, з якими ти все життя потім чи товаришуєш, чи вони просто... Навіть якщо ти з ними дуже коротко бачився, вони вплинули на тебе абсолютно, і от вже їхнє життя для тебе слугує тим, що не дає тобі опустити руки.Але медики військові теж втомлюються. От зараз є бронювання цивільних медиків. Як ви до цього ставитеся?Знаєте, це дивне рішення. Ну, я скажу так, тому що я бачу медиків військових всі ці роки, не три повномасштабної (війни —ред.), а значно більше. І, власне, коли ні у кого війни не було, у більшості не було війни. У них вона була.У них були операції. Травматологи постійно складали кінцівки, щось робили. Тому ці роки теж накопичили втому, тому що я чудово розумію, що вони іноді по 16 годин в операційній. Тут 16 годин просто попрацюєш і ти вже втомлюєшся. А вони живуть у госпіталі.Ми вже перестали жити у госпіталі давним-давно, а травматологи дуже часто, якщо, наприклад, сім'я за кордоном, то все, він собі в кабінеті облаштувався. Каже: "Ну, а чому мені втрачати там пів години чи годину на добирання додому? Я тут посплю чи щось поконструюю". Заходиш у кабінет, у них, значить, конструкції, вони придумують усе це, як зафіксувати. Ну, інсульти, інфаркти.Це наслідок того, що, по-перше, вони через себе пропускають. Дійсно, важко бачити важких поранених постійно і розуміти, що когось ти не зміг врятувати. Це ж ти не можеш просто сказати: "Ну, так сталося". Це все пропускається через себе.У нас дуже часто в країні кажуть про єдність, але коли ви розповідаєте про людей, які включені у війну, зараз це більша кількість людей, так? А є люди, які собі далі живуть, так, ніби війни немає. Ну, так, десь там бувають обстріли, трохи там гримлять, вікна трусяться. Але, в принципі, якщо не дивитися у стрічку новин, то більш-менш можна жити. Чи є ця єдність? Я боюсь, що ми на грані того, що у цьому намаганні зробити для більшості більш-менш нормальні умови життя і розраховувати тільки на тих, хто вже задіяний у цій війні, ми можемо покласти дуже-дуже великий розкол.У будь-якому випадку, людина, яка тут ховалася весь час, не може зрозуміти того, хто на війні. Ну, не може він, коли прийде людина, яка по частинах своїх побратимів збирала під КАБами, все це витримувала, воювала, отримала важке поранення. Все одно має бути ротація тих же медиків військових.Чому всіх цивільних забронювали, так? А військові — вони вже в "карти програні", так? Ну, тобто ти вже все, ти військовий медик… Навіть якщо його мобілізували на той час — він був цивільним, його мобілізували.Але от навіть наші медики, які у евакуаційних вагонах, вони дуже втомилися, тому що уявити собі, що ти п'ять днів на тиждень проводиш у вагоні... Так, навіть просто поїхати у вагоні, а ти маєш прийняти рішення про лікування. Хтось ускладнився, так?Ти приймаєш це рішення за долі секунди, тому що це поїзд, треба прийняти: чи ти зупиняєш поїзд, перевантажуєш цього пораненого, передаєш, чи ти починаєш його лікувати, щось робиш, якісь дії, перев'язуєш. Це відповідальність. Це виснаження, це втома. І я теж до них приходжу і просто питаю, вони кажуть: "Дуже би хотілося, щоб наші друзі цивільні приходили на наше місце, а ми поверталися".Тому що вони в цей час втрачають свій фах. Тому що коли ти три роки перев'язуєш рани, то ти, як лікар високого рівня, поступово втрачаєш фах. Чому тоді було зроблене бронювання цивільних медиків? Це ж не вони самі собі придумали. У нас, в принципі, така дилема… Всі кажуть, що треба скорочувати медиків, тому що нам дійсно треба скорочувати велику кількість ліжок, якими ми все ще рахуємо, тому що реформа ще не дійшла до свого кінця. Вона почалася на первинці, якось вона була зроблена, але далі по другому рівню вона не пішла. Ми не можемо утримувати таку кількість лікарень, у яких не кваліфіковані лікарі вважаються фахівцями, так?Ми маємо робити операції, але у нас для цього мають бути дороги і доставка дуже швидка екстреною допомогою до лікарні, щоби коли ти потребуєш, тобі чудові хірурги зробили операцію. Але до цього треба доїхати 100 км. У нас 100 км іноді проїхати... Не доїдеш. Абсолютно, так. Ну, тому тут таке питання. У нас дійсно велика кількість медиків. Я абсолютно тут дуже поважаю цивільних лікарів, тому що, насправді, якби не цивільні… Вони витягають 70% всіх поранених, тому що у нас єдиний простір зараз медичний, і екстренка залучена, і всі лікарні, всі лікарі, і дякую всім за це. Але просто робити якусь ротацію, заміняти своїх друзів, з якими ви працюєте разом, і просто... Ну, ніхто не каже про те, що тебе там пошлють у сухопутку. Зараз посилають. Але слухайте, я недавно розмовляла з Андрієм Жолобом, військовим медиком, у цивільному житті травматологом. І він сказав, що було так, що він у свою медроту витягував з інших підрозділів, бо вони там були якимись піхотинцями. Він каже, це дурна робота — мікроскопом забивати цвяхи. Я теж чула таких історій багато, коли судинного хірурга кидають у піхоту.Ну, на початках повномасштабної війни було так, що якщо людина зголошувалася, її брали куди завгодно. Тобто, було таке, що професор був солдатом. Ну, їх от просто в ручному режимі потім вихоплювали і знаходили, і казали: "Господи, у нього ні фізичної кондиції, нічого немає для того, ну, нащо це робити?". Насправді, коли зараз у нас з мобілізацією великі проблеми.Так, у нас і з лікарень забирають регулярно, з госпіталів забирають регулярно. При тому, що там не вистачає персоналу, їхзабирають і відправляють на фронт, окрім ротації. Це правда, абсолютно. Тобто нічого ж не змінилося. Ну, тобі потрібна якась певна кількість людей. Де ти їх візьмеш, якщо мобілізація провалиться? Ти береш їх із середини системи. Тут щось ущільнюєш, там, десь дірки закриваєш.Тому треба завжди визначатися. Ми щось робимо, так? Чи не можна отак от ми і тут хороші, ми і тут, значить, зробимо, і все отак от працює. Тому що ті, хто зараз пішли добровольцями, вони ж теж вважають себе людьми, які зробили власний вибір, не побоялися всього цього. А зараз до них яке відношення? Ну, от яке у держави? Ну, все, ви молодці, давайте, воюйте.До якої межі? Ти або 300, або 200? Це ненормально. Може, ще комусь треба там написати есемеску, як ви? Такої впливовості, я боюсь, у мене немає. Хоч насправді президент був присутній на всіх проєктах. Він і вагони бачив, і приїздив у госпіталь, йому лікарі показували гемодіаліз.Правда, забули сказати, за рахунок кого воно сталося, але це не важливо, головне, щоб працювало. Я не знаю, я чесно вам скажу, я не знаю. Я просто дивлюся, що в турбулентності світовій, так? Нам треба просто дуже певно зараз визначитися і чесно говорити з людьми, тому що люди дорослі, люди, які прийняли рішення. А не запізно?Оцього я не знаю. Ну, є побоювання, що так, може бути запізно. І коли звинувачують тільки ТЦК, тільки ВЛК, тільки МСЕК. Я кажу, ніколи не буває це таким однобічним рухом. Коли є попит, є пропозиція. І коли уже така кількість тих рішень народжувалась саме так, то вибачте мене.Ну, знаєте, я вам чесно скажу, що коли от ми в приймальному жили, 50% до мене коли зверталися: а ти не можеш? Я кажу: "Ні, не те, що не можу. Я навіть на ВЛК не переходжу туди взагалі". Говорю: "Це просто, я туди взагалі ніякого відношення не маю. Це окрема історія. Я до цього нікого не поведу". Ну, це ж як українці, так? Треба, щоб по закону, але щоб через кума можна було трошки порішати.А коли ви на тлі цього всього чуєте розмови про те, що в Україні можливі вибори, і ми спостерігаємо за певними процесами, що і ці процеси якось вказують на те, що все-таки готуються до виборів. Чесно кажучи, я поки взагалі не розумію, як це зробити, куди ми дінемо мільйон військових, як ми зупинимо фронт, так? І як вони будуть голосувати, чи вони взагалі будуть позбавлені цього права?А може, вони би хотіли теж взяти участь у виборчій кампанії?Так, і вони, може... Люди казали: "Хлопці прийдуть, наведуть порядок".Наведуть порядок. І вони заслужили точно своїм вчинком, тим, що вони, в принципі, ризикуючи всім, пішли. У мене є друзі, які, власне, повернулися на протезах, вони воюють. Він міг спокійно списатися.Ні, він повернувся до своїх хлопців, він там уже там не розвідник, він займається дронами, але він повернувся. Хоча міг спокійно не повертатися. Ці люди абсолютно мають бути і змінювати цю країну, тому що це уже їхній вчинок величезний. Я не знаю, я технічно не розумію і не бачу.Про дрони, про ракети, про все, Господи, ну, про що ми говоримо. Ну, як при цьому можна в тих же школах розгорнути (виборчі дільниці – ред.), накопичити людей, коли балістика прилітає там за 50 секунд, 3 хвилини? Я не знаю, я цього не бачу.Який новий проєкт Ірина Солошенко готує? Є щось таке нове? Ні, насправді я зараз от роблю "Сила крові". Це справді те, що змінює, в принципі, повністю систему забезпечення кров'ю в Збройних силах України і взагалі в Силах оборони.У нас головний центр крові ЗСУ у Києві, а зараз відкриваємо філії, які теж потребують, власне, забезпечення.Я хочу сказати, дуже дякую всім, хто долучався, тому що від маленьких, але, ну, відірваних, розумію, що відірваних, від останнього грошей, до бізнесових грошей, які дійсно теж там знімалися з чогось і передавалися нам, бозайвих зараз не дуже багато. Дуже вдячна всім, тому що на більше 30 млн зараз уже передано медичного обладнання, воно уже все працює.Передали машину Fоrd, яка забезпечує такі донації. І зараз робимо трансформер, який буде забезпечуватися донаціями до 100 донацій крові за один виїзд. І цей проєкт, який я зараз якраз і реалізую.                 

Восьмого березня 2025 року Слава, 17-річний мешканець окупованого росіянами прифронтового міста в Запорізькій області, зібрав речі в невелику валізу і разом з батьками сів в авто перевізника — той мав вивезти їх з окупації. Їхати з дому сімʼя не хотіла до останнього — сподівались, ЗСУ повернуться і їх звільнять. Однак у квітні Славі мало виповнитись 18 років. Після цього його чекала повістка на строкову службу в російську армію. Там його могли змусити підписати контракт і відправити в Україні воювати проти своїх. Такий варіант ніхто в родині не розглядав. Вони виїхали в Запоріжжя — жити й дихати їм стало легше. Але і зараз, розказуючи свою історію, просять не називати їхніх справжніх імен і міста — там залишились близькі. Журналістка «Бабеля» Софія Коротуненко поспілкувалась зі Славою та його мамою, адвокатом Олександром Розумом, який допомагає людям на окупованих територіях, і прочитала чимало пропагандистських матеріалів про рідне місто сімʼї. Вийшла велика історія маленького українського міста та його людей. Ось як їх змінили війна й окупація.

В Івано-Франківську 22 квітня 2025 року відкрили меморіальну дошку полеглому у російсько-українській війні військовослужбовцю Миколі Цяку. Він загинув 18 березня 2023 року

Упродовж 20202025 років навколо білоцерківського виробника шин ТОВ "Преміорі" розгорталась одна з найрезонансніших корпоративних історій в Україні. Йдеться про багатоходову схему рейдерського захоплення активів заводу, яка почалася ще з реструктуризації його попередника - ПрАТ "Росава". Ключова фігура - депутат Київської обласної ради Леонід Петрович Глиняний. Його роль у конфлікті не обмежувалася номінальним керівництвом - за матеріалами слідства та судовими рішеннями саме Глиняний був ініціатором і бенефіціаром всієї рейдерської схеми. Передісторія рейдерства Білоцерківський шинний завод "Росава" - свого часу найбільший виробник шин в Україні - у 2018 році опинився в ситуації реструктуризації. У квітні того ж року акціонери оголосили про добровільну ліквідацію підприємства, офіційно - з метою "реструктуризації". Паралельно з ПрАТ "Росава" існувала компанія ТОВ "Преміорі", яка ще з 2015 року виробляла шини на виробничих потужностях ПрАТ "Росава" під своїм брендом та інвестувала в нове обладнання для виробництва сучасних шин, яких потребував ринок. Обидві структури мали багато спільного - одну адресу, спільний телефон бухгалтерії, а також користувалися тією самою торговою маркою Рrеmіоrrі, яку обом компаніям-виробникам шин надала британська Рrеmіоrrі LТD. Єдиним учасником ТОВ "Преміорі" була британська компанія Рrеmіоrrі LТD, яка на 100% володіла цією українською дочірньою компанією. Але у 2020 році 80%-ву частку у ТОВ "Преміорі" в незаконний та рейдерський спосіб переписав на себе Леонід Глиняний. Саме він, як з'ясувалося згодом, відігравав ключову роль у подальших подіях стосовно компанії. 1 вересня 2020 змова і "розмивання" частки За версією британської Рrеmіоrrі LТD, її номінальний директор, юрист ПрАТ "Росава" Олександр Мерзляков діє за спиною компанії і під виглядом збільшення капіталу аж на 2000 гривень незаконно переписує 80%-ву частку в ТОВ "Преміорі" з активами більш, ніж 500 млн гривень на користь Леоніда Глиняного. Отримавши у незаконний спосіб 80%-ву частку в ТОВ "Преміорі", Глиняний призначає сам себе директором цього підприємства і з цього моменту починає створювати борги для ТОВ "Преміорі". Це є класичним рейдерським захопленням, що і підтвердив через майже 4,5 роки своєю постановою Верховний Суд України 24 лютого 2025 року, повернувши цю вкрадену 80%-ву частку у ТОВ "Преміорі" її законному власнику - британській Рrеmіоrrі LТD. 23 вересня 2020 відкриття кримінального провадження Прокуратура Київської області відкриває справу за ч.4 ст.190 ККУ - шахрайство в особливо великих розмірах. Підозрювані: керівництво "Росави", Леонід Глиняний та засновники ТОВ "Преміорі". 25 вересня 2020 арешт часток ТОВ "Преміорі" За клопотанням прокурора відділу Київської обласної прокуратури Токара М.В. ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 25.09.2020 року (суддя Оздоба М.О.), накладено арешт на всі частки у статутному капіталі ТОВ "Преміорі", заборонено вносити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань будь-які зміни, що пов'язані зі зміною учасника ТОВ "Преміорі". Ця ухвала судді Оздоби повністю блокує можливість відновлення контролю над підприємством та зміни керівництва ТОВ "Преміорі" законним власником за рішенням Верховного Суду України та допомагає Леоніду Глиняному контролювати ТОВ "Преміорі" в незаконний спосіб. 2022 корпоративна війна за частки У січні 2022 року Глиняний подає позов до суду, вимагаючи визнати себе власником 80% частки в ТОВ "Преміорі" (після згаданого раніше "збільшення капіталу" аж на 2000 гривень). Британська компанія Рrеmіоrrі LТD відповідає зустрічним позовом, називаючи цю операцію фіктивною, а передання частки рейдерським захопленням ТОВ "Преміорі". Її позиція: номінальний директор Мерзляков діяв без згоди власника підприємства, а сама операція була "удаваним даруванням" та фактично незаконним захопленням власності британської компанії в Україні. У відповідь Леонід Глиняний вирішує "підстрахуватися" ще однією ухвалою на випадок, якщо рішення суду буде прийняте не на його користь. Так, у штучно створеному кримінальному розслідуванні, яке проводиться слідчим Гапичем В.О. та за клопотанням прокурора Мороза І.О., ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року (суддя Шапутько С.В.) додаткого накладено арешт на корпоративні права та частки у ТОВ "Преміорі". При тому, що раніше накладений ухвалою судді Оздоби арешт залишався в силі. У даній ситуації ці дві ухвали, прийняті суддями Оздобою та Шапутько за поданням слідчих та прокурорів, заблокували виконання постанови Верховного Суду і не дають можливості британській Рrеmіоrrі LТD призначити законних керівників ТОВ "Преміорі" та відновити контроль над багатомільйонними активами, інвестованими британцями в це українське підприємство. Січень 2023 перемога Рrеmіоrrі LТD у першій інстанції Господарський суд Київської області стає на бік британської компанії: визнано, що капітал не був фактично збільшений; 80% частки, передані Глиняному, недійсні; Рrеmіоrrі LТD - єдиний законний власник зі 100% часткою. Суд прямо вказує на рейдерський характер змін у компанії та поновлює права британського інвестора. 15 серпня 2023 апеляція стає на бік Глиняного Північний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М. та Ходаківської І.П,. скасовує рішення першої інстанції та задовольняє позов Глиняного. Визнано нову структуру капіталу: 80% - Глиняному, 20% - Рrеmіоrrі LТD. Апеляція не побачила порушень у схемі зі збільшенням капіталу на 2000 гривень і вирішила, що частка британської компанії балансовою вартістю більше, ніж 500 млн гривень, зменшилась законно. Це рішення фактично легалізувало рейдерське захоплення. 10 січня 2024 Верховний Суд скасовує апеляцію Рrеmіоrrі LТD подає касацію. Верховний Суд скасовує постанову апеляції та повертає справу на новий розгляд. Суд ставить під сумнів законність передання багатомільйонної частки Леоніду Глиняному за 2000 гривень і наголошує на: відсутності реальної оплати капіталу; ознаках удаваного правочину; порушенні принципу добросовісності. Це перша частина історії. Але є і інша. Паралельно триває кримінальне провадження, штучно ініційоване в інтересах Глиняного та спрямоване проти британської Рrеmіоrrі LТD. Київський апеляційний суд розглядає клопотання британської Рrеmіоrrі LТD щодо зняття арешту з усіх часток в ТОВ "Преміорі". Київський апеляційний суд у складі суддів Паленика І.Г., Глиняного В.П. та Сливи Ю.М. відмовляє Рrеmіоrrі LТD. Арешт залишається чинним - як запобіжний захід у справі про шахрайство. Ця ухвала суддів не дозволяє британській Рrеmіоrrі LТD відновити повний законний контроль над рейдерським чином захопленою українською дочірньою компанією. 11 вересня 2024 повторна апеляція: знову за Глиняного Після рішення Верховного Суду справу переглядає інша колегія Північного апеляційного господарського суду у складі суддів Суліми В.В., Коротун О.М. та Майданевича А.Г. Новий розгляд знову частково на користь Глиняного: суд відмовляє Рrеmіоrrі LТD у задоволенні її зустрічного позову. Обидві сторони подають касаційні скарги. Остаточну крапку має поставити Верховний Суд. 24 лютого 2025 Верховний Суд підтверджує рейдерство і поновлює права власника - британської Рrеmіоrrі LТD Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду нарешті ставить крапку в корпоративному конфлікті довкола української ТОВ "Преміорі". Суд визнає: рейдерське захоплення мало місце. Передача 80% частки компанії Глиняному під виглядом збільшення статутного капіталу була фіктивною, тобто маскувала незаконне дарування. Справжні інтереси власника - британської Рrеmіоrrі LТD - були грубо порушені. Що вирішив Верховний Суд? Визнано, що отримання Глиняним за 2000 грн 80% часток в компанії ТОВ "Преміорі" з активами більше, ніж 500 млн гривень, було незаконним. Частка Глиняного (80%) - недійсна. Рrеmіоrrі LТD - єдиний законний власник 100% частки у ТОВ "Преміорі". Дії директора номінального директора Рrеmіоrrі LТD Олександра Мерзлякова та Леоніда Глиняного визнані зловживанням правом і такими, що не підлягають захисту. Таким чином, суд не лише повернув власність, а й чітко визначив юридичну кваліфікацію ситуації: це був удаваний правочин із метою заволодіння активами - тобто фактично це було рейдерство. У своєму рішенні Верховний Суд вперше настільки чітко сформулював принципи захисту інвесторів у корпоративних конфліктах: Номінальний директор не може діяти всупереч інтересам компанії. Якщо внаслідок "реструктуризації" інвестор втрачає контроль без компенсації - це не бізнес, а шахрайство та рейдерство. Показник зловживання - економічна неефективність для самої компанії. Ці позиції можна використовувати як аргументи в інших рейдерських справах. Рішення Верховного суду має велике значення і для кримінального провадження: тепер факт незаконності дій Глиняного є очевидним і не викликає жодних сумнівів - його підтвердив найвищий суд. Це зміцнює позицію слідства та прокуратури щодо звинувачення у шахрайстві. Леонід Глиняний ініціює банкрутство ТОВ "Преміорі" Попри юридичну перемогу Рrеmіоrrі LТD, на момент постанови Верховного Суду у лютому 2025 року ситуація на підприємстві стала критичною. ТОВ "Преміорі" свідомо доводили до скрутного становища. Так, у 2024 році компанія, яка мала понад 4 млрд гривень доходу, показала збиток у 71,65 млн гривень. Витрати роздували, прибуток виводили - у результаті залишились борги, зокрема 62,6 млн гривень перед ПрАТ "Росава". І це притому, що ТОВ "Преміорі" є кредитором ПрАТ "Росава" у комітеті кредиторів на більш, ніж 290 млн гривень. 7 березня 2025 року кредитор, афілійований з Леонідом Глиняним ("Інвест Трансфер"), ініціює банкрутство ТОВ "Преміорі". 12 березня 2025 року після подання заяви контрольованим Глиняним кредитором, суддя Господарського суду Київської області С.Ю. Наріжний призначає розгляд заяви у рекордно короткі строки, всього на 4й робочий день, а саме на 18 березня 2025 року. Цього ж дня вище згаданий суддя очікувано задовольняє заяву "Інвест Трансфер" і відкриває провадження у справі про банкрутство ТОВ "Преміорі". Таким чином, Глиняний, програвши справу за корторативні права у Верховному суді України, намагається взяти під контроль ТОВ "Преміорі" за допомогою корумпованих судів через контрольоване банкрутство. Глиняний рейдерським захопленням знищив потужне підприємство Історія ТОВ "Преміорі" - показовий приклад того, як рейдерська схема з "розмиванням" часток, з фіктивним банкрутством та підставними структурами знищує успішне підприємство з британськими інвестиціями. Хоча Верховний Суд поставив крапку і визнав рейдерство, знадобиться багато зусиль та коштів аби врятувати обладнання, технологічні процеси та саме виробництво шин в Україні. Законний інвестор - лише формально відновив свої права, але реального контролю ще не отримав у зв'язку з втручанням у господарські відносини окремих корумпованих слідчих, прокурорів та суддів, які своїми діями сприяють рейдерству Леоніда Глиняного. Це піррова перемога - формально виграна справа, але програна економічна битва. А для правоохоронців та суддів, для яких захист законності та справедливості є справою честі, питання ще остаточно не вирішене. Попереду - вирок у кримінальному провадженні. Якщо чесні прокурори доведуть в чесному суді винуватість Глиняного та його спільників, це стане не лише справедливим завершенням, а й важливим сигналом для інших учасників тіньових схем. А для української правової системи кейс ТОВ "Преміорі" - урок про те, як своєчасність законних рішень може бути критично важливою. Бо щойно втрачається контроль - навіть найчесніші судові вердикти можуть прийти запізно. Така затримка у правосудді створює враження правової невизначеності та безкарності, що підриває довіру до державних інституцій. У результаті інвестори починають сумніватися у надійності правового поля, зростають ризики, пов'язані з бізнесом, і капітал спрямовується в інші, більш стабільні юрисдикції. Це не лише знижує приплив прямих іноземних інвестицій в Україну, а й спонукає локальних підприємців згортати діяльність або виводити бізнес за межі країни. Погіршення інвестиційного клімату, у свою чергу, гальмує економічне зростання, знижує рівень зайнятості та обмежує фінансові можливості держави через недоотримання податків, в тому числі можливість протистояти зовнішній агресії.

Про це він розповів в етері Еспресо. "Мені не вистачає безпекової теми, не вистачає теми оборони і армії. Мені здається, що польські політики не хочуть особливо лякати суспільство, і вони хоч про неї згадують, але згадують наприкінці. Основні теми - це відносини всередині Європейського Союзу, відносини з США, з Францією, зі Сполученими Штатами. Це тема зеленого переходу, це тема абортів, це тре тема ЛГБТ, тема медицини, освіти, соціалки", - сказав він.Читайте також:  До другого туру виборів президента Польщі може вийти "король соцмереж" Славомір Менцен, якому не до вподоби українські біженці, - ЗМІАнатолій Курносов зауважив, що у Польщі багато що залежить від злагодженості дій президента і прем’єр-міністра. На його думку, від їхньої взаємодії у майбутньому може залежати велика кількість життів поляків. "Власне, не вистачає, чому, я ще раз повторюся, цього питання про оборонну тематику, оскільки все ж таки президент, хоч би що там було, він формує Бюро національної безпеки, він формує керівництво Генерального штабу. Є Верховним головнокомандувачем. І тому надзвичайно важливо, щоб от між президентом і прем'єром була якась взаємодія в цьому плані, адже прем'єр все ж таки призначає міністра оборони і формує державне замовлення на озброєння і так далі, і тому подібне. Тобто від злагодженості дій цих двох осіб, вищих державних осіб, залежить дуже багато. От чому, до речі, це друга частина того, чому ставка більша ніж життя. Як відбудуться ці вибори, і якими будуть відносини між президентом і прем'єром, від того може залежати велика кількість життів поляків у майбутньому", -  додав аналітик.Читайте також: Польські вибори президента й Україна: що варто знати про ключових кандидатів і їхні позиції18 березня віцепрем'єр і міністр цифрових технологій Кшиштоф Гавковський оголосив про нові ініціативи, спрямовані на захист виборчого процесу від можливих кібератак перед президентськими виборами, які відбудуться 18 травня.За потреби другий тур відбудеться 1 червня.

Ввечері 18 березня у Ленінградській області Росії розбився вертоліт Мі-28. Внаслідок авіакатастрофи загинув 28-річний пілот Ілья Ваньковскій, який воював проти України. Повний текст новини

Тарас Цимбалюк прокоментував свою участь у романтичному реаліті-шоу "Холостяк". Про те, що актор стане головним героєм 14 сезону проєкту, телеканал СТБ повідомив вчора, 18 березня. Повний текст новини

У травні гроші йтимуть до кишені креативних. Не намагайтеся усе пояснити за допомогою логіки. Довіртеся долі і працюйте на результат. Про це Gаzеtа.uа розповіла астрологиня Олена Максимова. "Травень - це не просто нова сторінка у календарі, - говорить астрологиня. - Це ворота до масштабніших амбіцій, нових джерел доходу та фінансового перезавантаження. У травні відкриваються нові горизонти для тих, хто не боїться інновацій. Криптовалюта, технологічні проєкти, стартапи на стику штучного інтелекту та креативу - усе це стає не просто трендом, а реальним способом примножити свій капітал. Багатство та процвітання чекає на Терезів, Левів, Скорпіонів і Водоліїв. Думайте і багатійте, відкривайте у собі нові таланти, не бійтеся експериментувати". Овен (21 березня - 20 квітня) Весна досягає піку, а разом із нею - ваша енергія змін, бажання діяти, вкладати, ризикувати й нарешті отримувати по-справжньому гідну віддачу. Світ змінюється, і разом з ним змінюються правила фінансової гри. Дійте мудро, і винагорода не забариться. Телець (21 квітня - 20 травня) Гроші тягнуться до вас, якщо ви не сковуєте себе страхами. У травні варто переглянути свої фінансові звички. Деякі з ваших витрат - звичка, а не потреба. Краще відмовитися від них і заощадити кошти на щось більш корисне. Близнюки (21 травня - 21 червня) У травні ваша фінансова енергія потужна, як весняна буря, що здатна знести будь-які старі обмеження. Але замість імпульсивних витрат інвестуйте в щось, що вас дійсно надихає. Це місяць ризиків, які можуть виправдати себе, якщо ви будете діяти з розумом. Рак (22 червня - 22 липня) У другій половині травня матимете шанс на несподіваний прибуток. Особливо вдалі угоди будуть укладені з 15 по 22 травня. Уникайте фінансової метушні. Ваші головні ресурси - креативність і зв'язки. Гроші прийдуть через нетипові ідеї або фріланс. Лев (23 липня - 23 серпня) Потужний період для вкладень у щось довгострокове: земля, нерухомість або навіть власне навчання. Найсприятливіший час для інвестицій - з 6 по 18 травня. Не бійтеся витрачати на себе, якщо це збагачує вас не лише матеріально. Діва (24 серпня - 23 вересня) Кар'єрне зростання чекає тих, хто не боїться виходити за рамки, говорити про свої досягнення, бажати більшого і діяти рішуче. Ваше фінансове чуття загострене, як ніколи. Травень дає силу для глибоких трансформацій: час змінити підхід до грошей або навіть джерело доходу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Такий шанс випадає раз на сто років - астрологиня пророкує велике багатство цим двом знакам Терези (24 вересня - 23 жовтня) Травень буде щедрим для тих, хто готовий відкритися усьому новому. Шукайте можливості не лише у звичних місцях, а й там, куди раніше не насмілювалися дивитися. Ключ до успіху - це стратегія, віра в себе та сміливість інвестувати у власне майбутнє. Скорпіон (24 жовтня - 22 листопада) Будьте уважними до всього, що відбувається навколо. Отримаєте особливо цінну підказку. Гарний місяць для планування бюджету, відкриття депозитів або страхування. Не дозволяйте дрібним покупкам "з'їсти" великі мрії. Не женіться за тим, що йде з вашого життя. Мудро скористайтеся своїми козирями. Стрілець (23 листопада - 21 грудня) У другій половині місяця може з'явитися цікава співпраця. Розглядайте запрошення від колег та партнерів по бізнесу. Це буде вигідно для вас. Не проґавте можливості розбагатіти. Збережіть частину прибутку. Його зумієте вдало використати влітку. Козоріг (22 грудня - 20 січня) Фінанси цього місяця як вода. Якщо спрямуєте їх у правильне русло, отримаєте плоди. На початку травня докладіть зусиль, аби повернути борги. У другій половині місяця можливі витрати на дім або родину, але вони принесуть задоволення. Не бійтеся казати "ні" людям, які вас фінансово виснажують. Водолій (21 січня - 20 лютого) Травень - час фінансового визнання. Ваші зусилля почнуть приносити плоди, якщо ви не боїтеся бути у центрі уваги. Можливе підвищення або нова робота із гарним доходом. Але уникайте показових витрат. Придбана техніка не задовольнятиме своєю роботою. Риби (21 лютого - 20 березня) Зумієте вийти на новий рівень прибутку, якщо знайдете баланс між натхненням і системністю. Успіх народжується не з виснаження, а з усвідомленого балансу. Гроші люблять енергію. А вона приходить, коли ви не горите, а світитесь від того, чим займаєтесь. У травні любов постукає у двері тих, кому давно набридла самотність. Цього місяця не буде випадкових знайомств. Зустрічатимуться люди, які дійсно призначені вам долею. Астрологиня назвала три знаки, на які чекає велике кохання.

18 квітня двоє бійців зі Львівщини, Андрій Скугра та Павло Танчин повернулися додому. Військових обміняли 19 березня. Що відомо про звільнених з полону військових?

Про це пише Аssосіаtеd Рrеss.Сенатора Кеннеді смертельно поранили 5 червня 1968 року в готелі Аmbаssаdоr у Лос-Анджелесі після перемоги на праймериз Демократичної партії в Каліфорнії. Його вбивця, Сірхан Сірхан, відбуває довічне ув’язнення. Національне управління архівів і документації розмістило 229 файлів, що містять ці сторінки, на своєму загальнодоступному вебсайті. У матеріалах справи були фотографії рукописних нотаток, написаних стрільцем."RFК має бути знищений, так само як і його брат", - було написано на зовнішньому боці порожнього конверта зі зворотною адресою від районного директора Служби внутрішніх доходів у Лос-Анджелесі.Документи зберігались у федеральних архівах десятиліттями. Частину з них раніше не оцифровували. Як зазначила директорка нацрозвідки Тулсі Габбард, "американський народ вперше отримає можливість ознайомитися з розслідуванням федерального уряду завдяки лідерству президента Трампа".Габбард додала, що оприлюднення файлів проливає "довгоочікуване світло на правду".Документ був оприлюднений через місяць після того, як були розкриті невідредаговані файли, пов'язані з убивством президента Джона Кеннеді в 1963 році. Ці документи містять більш детальну інформацію про таємні операції США в інших країнах часів Холодної війни.У виданні зазначили, що адміністрація Трампа виступає за відкриття доступу до архівів щодо гучних справ ХХ століття. У січні цього року президент також підписав указ про публікацію матеріалів щодо вбивства Мартіна Лютера Кінга та Роберта Кеннеді.Син убитого сенатора, нинішній міністр охорони здоров’я США Роберт Ф. Кеннеді-молодший, подякував Трампу й Габбард за зусилля. У своїй заяві він назвав оприлюднення документів "необхідним кроком до відновлення довіри до уряду".У 2021 році Сірхана Сірхана визнали придатним для умовно-дострокового звільнення, однак губернатор Каліфорнії ветував рішення. Торік комісія повторно відмовила у звільненні, посилаючись на відсутність розкаяння.18 березня адміністрація Дональда Трампа оприлюднила раніше засекречені записи, пов’язані з убивством Джона Кеннеді. Експерти кажуть, що в них немає нічого, що могло б змінити поточний висновок щодо вбивства.

Українські військовослужбовці, які беруть участь у бойових діях від початку повномасштабного вторгнення Росії, поступово повертатимуться з передової. Про це 18 квітня під час години запитань до уряду у Верховній Раді повідомив перший заступник міністра оборони Іван Гаврилюк. "Завершується робота над механізмом, який дозволить за наявності необхідного людського ресурсу поступово ротаційно виводити з фронту військових, що несуть службу з 2022 року", - зазначив Гаврилюк. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні поки неможливо ухвалити закон про демобілізацію - нардеп За його словами, ключовою умовою реалізації цього плану є підготовка та заміна нинішніх підрозділів новими силами. Йдеться, зокрема, про доукомплектування армії новобранцями за контрактом, зокрема у віковій категорії 1824 роки. "Бусифікація - це ганебне явище, і ми робимо все, щоб цього уникнути", - наголосив генерал, маючи на увазі надмірне виснаження особового складу без ротації. У Міністерстві також повідомили, що для поповнення бойових підрозділів вже функціонують понад 50 рекрутингових центрів по всій країні. Крім того, ведеться робота із залучення іноземних добровольців до виконання завдань у районах бойових дій. Зазначимо, що того ж дня уряд звільнив Івана Гаврилюка з посади першого заступника міністра оборони. Міністерство оборони України обіцяло завершити роботу над законопроєктом про визначення порядку та умов звільнення військовослужбовців зі служби до 18 грудня 2024 року. Міноборони просить парламентський комітет з питань нацбезпеки, оборони і розвідки відтермінувати строки підготовки законопроєкту про демобілізацію до 18 березня 2025 року. Розроблений на цей час законопроєкт не підтримали у Генеральному штабі ЗСУ - аргументуючи тим, що його внесення на розгляд ВР можливе лише за умови накопичення на військовому обліку в ТЦК та СП достатньої кількості військово-навченого ресурсу та залучення громадян на службу до ЗСУ в задовільних обсягах.