Search trend "Андрій Кравченко"

Про це написав голова Новоросійська Андрій Кравченко."У промисловій зоні села Кирилівка сталося загоряння ємності з дизельним паливом. Вогонь перекинувся на легкові автомобілі, що стояли поруч, і контейнери", - йдеться у дописі.Кравченко стверджував, що для ліквідації загорання було задіяно 8 пожежних машин і 27 рятувальників. Він також сказав, що причина пожежі буде встановлена після гасіння та проведення відповідних заходів.Близько 22:00, як написав Кравченко, загорання було ліквідоване.25 квітня безпілотники атакували тимчасово окупований Крим. Сталося влучання в будинок заступника голови Чеченської Республіки Мурада Саїдова.

2 лютого Прем'єра балету "Леся", хореограф-постановник Артем Шошин Балетмейстер Артем Шошин - лауреат всеукраїнського театрального фестивалю-премії "Гра" за хореографію до вистави "Тіні забутих предків" 2023-го у Львівському національному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Цього року разом зі неокласичною трупою Аrt Ваllеt Соmраny ставить у Києві балет-біографію "Леся" на музику австрійського композитора Франца Шуберта. Це перша танцювальна постановка про письменницю Лесю Українку.За словами Артема Шошина, він створив метафоричну розповідь про кохання, творчість і боротьбу з хворобою. Провідну партію виконує прима-балерина Наталія Мацак. У постановці беруть участь 26 артистів.- Чи складно створювати балет подібного масштабу самотужки? Надзвичайно, - говорить асистентка хореографа Тетяна Куруоглу. - Більшість цікавить шоу, відомі на весь світ історії. Глядача потрібно заманювати, прикормлювати чимось феєричним. Кому потрібна історія про надзвичайну українську жінку, яка залишила нам такий потужний спадок? Але вірю, що наш глядач свідомий.18:00, Київ, Міжнародний центр культури і мистецтв, вул. Алея Героїв Небесної Сотні, 1 4, 5 лютогоВистава "Худну з понеділка", режисерка Ярослава КравченкоВистава-маніфест, яка поєднує мюзикл, драмтеатр, кабаре та стендап. Так театральний оглядач Дмитро Єрьомін описав січневу прем'єру столичного Дикого театру про життя жінок плюс сайз "Худну з понеділка".За сюжетом, колишні учасниці популярного шоу про зниження ваги збираються на похорон колеги, яка померла за дивних обставин. Героїні не бачилися два роки, але кожна отримала від покійниці лист, що змусив кинути справи.Драматургиня Ольга Мацюпа створила п'єсу на основі реальних історій. 211 анкет отримав у серпні торік Дикий театр про проблеми і виклики, з якими стикаються жінки плюс сайз.Музику написав композитор Арсеній Маланушенко. Постановка стала режисерським дебютом директорки Дикого театру Ярослави Кравченко.- Останнє, що мені б хотілось робити в театрі - це займатися режисурою, - каже Ярослава. - Не могла дати померти цьому проєкту, бо сама його придумала. Він торкається проблем, про які здебільшого мовчать: як суспільство не толерує повних жінок, з якими обмеженнями та дискредитацією вони стикаються, які непрохані поради щоденно отримують.18:30, Київ, театр "Браво", вул. Олеся Гончара, 79 8, 21 лютогоВистава "Сірано де Бержерак", режисер Давид ПетросянНайкращим режисером минулого року, за версією рейтингу "Театральний інфобум-2024" національного агентства "Укрінформ", став Давид Петросян. Цього січня він поставив у Львові п'єсу французького драматурга Едмона Ростана "Сірано де Бержерак" 1897 року написання.Прототипом головного героя став письменник, дуелянт і гвардієць Сірано де Бержерак, який жив у Франції в ХVІІ столітті. За сюжетом, він таємно кохає кузину Роксану, але не наважується зізнатися в почуттях. Пише їй поетичні листи від імені товариша по службі, який їй подобається. Дія відбувається на тлі Тридцятилітньої війни.- Театр завжди поділявся на той, що намагається оспівувати владу, і той, що говорить правду, подекуди неприємну, - говорить Давид Петросян. - Сьогодні ніби цензура відсутня. Але є побоювання, що театр знову почне працювати під забаганки певного кола осіб, і ми повернемося до радянського наративу під патріотичною обгорткою. Історія Сірано нагадує мені долю багатьох митців, які писали під час репресій. Вистава - про героя, яким керує любов і правда. Але чи це достатньо сильна зброя проти тих, хто має владу? - Роль Сірано - на рівні з Гамлетом. Можна зіграти одночасно і героя, і блазня, - додає актор Юрій Хвостенко. - Дія починається з вистави у виставі. Актори в сучасному одязі й один із них виконує щось пафосне для влади. Сірано зриває показ. Це герой, який намагається здолати реалії, бути чесним перед собою та людьми.8 лютого о 17:00, 21 лютого о 18:00, Львів, Національний театр ім. Марії Заньковецької, вул. Лесі Українки, 1 З 13 лютогоПрокат фільму "Під вулканом", режисер Даміан КоцурЗа кілька днів до початку повномасштабного вторгнення сім'я Коваленків вирушила у відпустку на Канарські острови. Чоловік, дружина та двоє дітей застрягають у готелі на Тенерифе. За одну ніч перетворюються з туристів на біженців. Такий сюжет драми "Під вулканом" польського режисера Даміана Коцура. Називає фільм історією про війну, але без її показу. Знімав через відчуття емпатії та безпорадності. Світова прем'єра відбулася на кінофестивалі в Торонто у вересні торік.- Ніхто з нас досі не знає, чим закінчиться війна в Україні. Але ми добре усвідомлюємо, в якому стані перебуваємо. Суміш невизначеності, страху перед завтрашнім днем та емоційних гойдалок, - каже Даміан Коцур. - Як поляк я переживаю цю ситуацію по-особливому. Усе відбувається за східним кордоном моєї країни, де наше західне відчуття безпеки може бути небезпечно оманливим. Світ ще ніколи не був так близько до "виверження вулкана", хоча всі засинаємо з упевненістю, що його не станеться за нашого життя.Це друга робота Даміана Коцура про Україну. 2023-го спільно з режисеркою Анастасією Солоневич він створив короткий метр "Як це було". 18 лютогоКонцерт Олександра Саратського "Вечір прем'єр"Дві прем'єри готує композитор і піаніст Олександр Саратський для виступу в Києві. У програмі будуть Симфонія №5 і Концерт для фортепіано з оркестром №10 фа мінор у виконанні автора. Подія відбудеться за участю оркестру Lіаtоshynskyі Сареllа Національного будинку музики під орудою диригента Богдана Пліша.У своїй творчості Олександр Саратський поєднує традиції джазу, академічної музики та українського фольклору. Цим концертом розпочне тур містами України.- Для мене завжди найвищою та найголовнішою в музиці була симфонія, - говорить Олександр Саратський. - Опера та симфонія домінували у світі музики останні 300 років. Треба ж такому статися: коли я почав писати симфонії, у ХХІ столітті цей жанр явно вмирає. В епоху хвилинних кліпів, відео- та аудіороликів, інстаграму і тіктоку він не може існувати як сучасний і повноцінний. Нині писати їх не модно, не прийнято, несвоєчасно і неправильно, але я впертий.Мій улюблений жанр - фортепіанний концерт. 10-й з імпровізаційною партією фортепіано - знову фа мінор. Радикальний авангард присутній, але тональна музика поки що не вмирає.19:00, Київ, Національна філармонія України, вул. Володимирський узвіз, 2 З 20 лютогоПрокат фільму "Реал", режисер Олег СенцовГіпердокументальний погляд на реальність війни очима одного безпосереднього її учасника. Так охарактеризував фільм "Реал" Карел Ох, артдиректор кінофестивалю в Карлових Варах. Там у червні торік пройшла світова прем'єра четвертої повнометражної стрічки режисера та військового Олега Сенцова.Улітку 2023-го Олег Сенцов випадково зняв один із боїв на південно-східному фронті. Коли його БМП підбив ворог, він зі своїми бійцями опинився в найближчий траншеї. За допомогою радіозв'язку намагався організувати евакуацію частини підрозділу, який був під обстрілом на позиції під кодовою назвою "Реал". Увімкнена камера GоРrо на шоломі зафіксувала півтори години бою, які можна побачити у фільмі одним кадром без монтажу. Олег Сенцов не знав, що йде запис. Натрапив на файл через шість місяців, коли переглядав карту пам'яті.- "Реалу" найбільш пасує визначення антифільму, - говорить кінокритик Сергій Ксаверов. - Це півтори години бойової, але рутинної ситуації. Зафільмовані без попередньої інтенції самого автора, що суперечить самій ідеї кіно як погляду на реальність. 21, 22 лютогоПрезентація альбому "Справжній бедрум панк" гурту Тhе UnslееріngПерший за 11 років існування повноформатний альбом у листопаді торік випустив рок-гурт Тhе Unslееріng.За словами артистів, дебютна платівка - це 14 пісень про побут, любов і тягарі, в яких вони стрибають між стилями, емоціями та настроями. У звучанні поєднує альтернативний рок, пост-рок, інді, фортепіанні композиції та треки під акустичну гітару.Музичний оглядач, автор телеграм-каналу "Березовий сік" Юрій Береза вважає "Справжній бедрум панк" найкращим українським альбомом минулого й не тільки року.- Якщо обирати музику, яка жирним окреслювала і підкреслювала все, що відбувається в моїй бульбашці, то "Справжній бедрум панк" - це та сама відповідь, - каже Юрій Береза. - Альбом не намагається бути героїчним, возвеличувати, драматизувати чи в риму складати соціальні, політичні й культурні події за майже три роки. "Справжній бедрум панк" - трошки згорблена, вічно невиспана людина, яка у вирі безкінечного інформаційного шуму, чуток, гризні та срачів намагається вхопити бодай крихту тиші. Усе написано і зіграно у відповідних тонах. Швидкі, агресивні гітарні апбіт мелодії та повільні, плавлені, тягучі композиції. Десь навалить і порявкає, а десь заспокоїть і пожаліє.18:00, Київ, концертний майданчик Оrіgіn Stаgе, вул. Шота Руставелі, 16А 25 лютогоЛітературний вечір Оксани ЗабужкоДев'ять літературних вечорів упродовж останнього року провела в київському Молодому театрі культурна менеджерка та видавчиня Світлана Стретович.Гостями проєкту були Іван Малкович, Ілларіон Павлюк, Софія Андрухович, Андрій Любка, Євгенія Кузнєцова, Макс Кідрук, Євгеній Стасіневич і Ростислав Семків, Любко Дереш, Марія Матіос. Наступною учасницею стане письменниця Оксана Забужко.- Системні літературні вечори для великої сцени на 400 глядачів - формат, який я умовно називаю "література на підборах", - говорить Світлана Стретович. - Щоразу цікавий і неповторний. Маємо написані найпотужнішими письменниками тексти ексклюзивно для виступу. Маємо не одну сотню слів, сказаних глядачами в кулуарах. Найкрутіші з письменників не вірили, що вдаватиметься збирати таку достойну за кількістю залу. Неодноразово збирати. Усі події аншлагові.18:00, Київ, Молодий театр, вул. Прорізна, 17 До 28 лютогоВиставка "Сергій Параджанов. Автентика свободи"- Сергій Параджанов - унікальний приклад митця, який попри політичні репресії та тоталітарний контроль зумів створити нову художню мову. Його творчість є символом боротьби за свободу, мистецького новаторства та збереження культурної ідентичності, - каже старша наукова співробітниця відділу кіно Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Анастасія Канівець. Вона - представниця команди проєкту "Сергій Параджанов. Автентика свободи", який присвятили українському контексту біографії та творчості режисера.Виставка висвітлює роботу Сергія Параджанова на Київській кіностудії у 1950-1960-х. В експозиції - оригінальні костюми з фільму "Тіні забутих предків" 1964 року, плакати та ескізи художника стрічки Георгія Якутовича, кадри робочих моментів, реквізит, оригінальний колаж режисера.Київ, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, вул. Лаврська, 9 До 9 березняВиставка "Лисик"- Приблизно 100 сценічно-художніх образів балетних та оперних вистав налічує доробок Євгена Лисика від середини 1960-х до передчасної смерті 1991-го. А ще панно, малюнки, ескізи, картини, макети. Десятки тисяч розписаних квадратних метрів театральних горизонтів, - говорить генеральний директор Львівської національної опери Василь Вовкун.Євгена Лисика називають реформатором оперної сценографії. Він 30 років працював у Львівській опері, зокрема головним художником, де створив сценографію до понад 40 вистав.У Львові відкрилася перша виставка, яка презентує творчість Євгена Лисика. В одній локації зібрали інсталяції, макети до вистав, фотографії, ескізи костюмів і сценографій. Особливістю проєкту стали 20-метрові сценічні завіси "Христос" до балету "Ромео і Джульєтта" 1988 року та "Друге коло пекла" до балету "Створення світу" 1986-го.- Виникла ідея розмістити бодай фрагмент справжньої декорації до "Створення світу" так, щоб глядач мав змогу підійти до полотна на ту відстань, з якої його створювали. Щоб зображення охопило все поле зору і розчинило у вигаданій реальності, - додає співкуратор виставки, художник Микола Молчан. - Задум у тому, щоб глядач зміг краще уявити загальний обсяг праці над однією виставою. Євген Лисик був чутливий до помилок цивілізації, які виникали у вигляді катастрофічних воєн минулого. Вразливий до сучасної йому десятилітньої війни в Афганістані. Пророчий у війнах, які неодмінно повторяться в майбутньому.Львів, Центр інтелектуального мистецтва Меркурій, пл. Адама Міцкевича, 10

Руслан Кравченко очолив рейтинг найвпливовіших людей Київщини-2024"Моя Київщина" опублікувала ТОП-100 впливових осіб регіону, де перше місце посів ексголова Київської ОВА Руслан Кравченко. На другій та третій позиціях - Андрій Єрмак та Олексій Кулеба.

Зірки українського шоу-бізнесу розкрили свої гонорари за виступи на новорічних корпоративах, що варіюються від кількох тисяч до десятків тисяч доларів. Популярні блогери та артисти, серед яких Нікіта Кісельов, Меlоvіn, Альона Альона і Андрій Кравченко, поділилися сумами, які вони просять за участь у святкових заходах.

У Києві завершилась незалежна премія Мuzvаr Аwаrds 2024, де зібрались майже всі зірки українського шоу-бізнесу. На хіднику з'явилися аlyоnа аlyоnа, Меlоvіn, Соломія Вітвіцька, Павло Зібров, Тоня Матвієнко, Андрій Кравченко, Женя Галич, Олена Тополя, Vlаd Dаrwіn, Мюслі UА та Міshа Sсоrріоn, Нікіта Добринін, ОКS, ЕL Кравчук, Геля Зозуля, Анна Саліванчук, Ольга Сумська, Антоніна Хижняк, Анастасія Цимбалару та інші. Головним девізом червоної доріжки була цитата "Я тут, щоб&hеllір;". Кожен зі знаменитостей обрали собі табличку з написом, який найбільше відгукується. Крім цього, закликали українців донатити та не забувати, що триває повномасштабна війна. "Для нас було важливо об'єднати суспільство. Нагадати завдяки популярним людям, що ми живемо у війні, проте до цього не можна звикати. Потрібно щодня боротися та донатити. Адже тільки у єдності ми сильні", - зазначили організатори премії. Один з найяскравіших образів на заході був у Анни Саліванчук. Акторка постала перед камерами у незвичному для себе аутфіті. Одягла білу сорочку, на яку вчепила брошку з пір'ям та шкіряні штани трендового відтінку бургугді. В руках зірка тримала сумку в тон. Її колега - Ольга Сумська прийшла на премію в образі tоtаl blасk, а на руках тримала пса. Вочевидь артистка нагадала про прем'єру фільму "Песики", який зовсім скоро вийде на екрани. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Так ніхто не кохав" - Барських і Пивоваров присвятили пісню сучасним жінкам Павло Зібров показався на доріжці з донькою - Діаною. Дівчина постала перед камерою у сірому костюмі та рожевому піджаку. Аутфіт доповнила яскравим макіяжем і блискучою сумкою. Сам виконавець, не зраджуючи традиціям, позував у концертному костюмі. Олена Тополя фотографувалась з Владом Дарвіним. Виконавиця одягла прозору сукню з мереживом і вкорочену білу шубу. Образ доповнила об'ємними локонами і масивними прикрасами. аlyоnа аlyоnа виділялася серед усіх зірок нестандарним вбранням. Зірка постала перед камерою у комбінезоні з принтом Frее Аzоvstаl Dеfеndеrs. Цікавим елементом у її образі став стаціонарний телефон, який звисав на грудях. Список переможців: Найкращі нові імена попмузики: Кlаvdіа Реtrіvnа Найкращі нові імена рок-музики: ДК Енергетик Найкращі нові імена альтернативної музики: Рhіl іt Найкращі нові імена естради: Геля Зозуля Найкращий автор: Людмила Бєлоусова - Спробуй купи мене Найкращий саунд: Lоvе Аnd Rhythm Рrоduсtіоn | МОNАТІК - А що? Найкращий автор відеоконтенту: Таню Муіньо | МОNАТІК - А що? Найкраща творча співпраця: аlyоnа аlyоnа Jеrry Неіl - Теrеsа Маrіа Найрезонансніші події загальнонаціонального рівня (на території України): Національний відбір на Євробачення 2024 | 1+1 Рrоduсtіоn, Суспільне Мовлення Музична журналістика: Альберт Цукренко Музичний діджитал-спадок: YоuТubе-проєкт "Як звучить Україна" | Наталія Синельникова, Євген Синельников, Євген Філатов Найкраща менеджмент-колаборація: Nеbо musіс Найкращий переспів: ОКS - Ніченька Найактивніший фан-клуб: Меlоvіn Найкраща нова пісня: Кrylаtа - Каміння у кросах Артем Пивоваров та Анастасія Прудіус, вона ж КОLА, створили нову версію пісні "Ніч, яка місячна". У рамках проекту "Твої вірші, мої ноти" артисти об'єдналися, щоб подарувати прихильникам своє бачення вірша Михайла Старицького "Виклик".

НАТО намагається зробити все можливе, щоб допомогти Україні дати відсіч агресії Росії. Про це у Брюсселі сказав генеральний секретар НАТО Марк Рютте у відповідь на запитання журналістки Громадського радіо Руслани Кравченко. За словами Рютте, першу тисячу днів повномасштабного наступу Росії країни НАТО змогли надати Україні багато систем протиповітряної оборони. «Зараз є особлива потреба в захисті енергетичної... Запис Рютте: Члени НАТО нададуть Україні системи ППО, про які просив у Брюсселі Андрій Сибіга спершу з'явиться на Громадське радіо.

Співак Андрій Кравченко в інтерв'ю Олексію Суханову висловився про схожість з Олегом Винником. Після від'їзду Винника Кравченко здобув популярність і зараз активно гастролює Україною з концертами.

Кілька тижнів тому українців непозбувно збентежила новина про те, що Віктор Пінчук профінансує роботу команди істориків під керівництвом Тімоті Снайдера, які напишуть нам історію України. Або, як уже пояснив в інтерв'ю "Бабелю" сам Снайдер, "історію території", на якій розташована Україна, бо цей ласкавий пан заперечує навіть дотичність племені полян до сучасних українців (енібаді, провезіть пана С. одним днем по тисячолітніх селах Київщини, Витачів там, Стайки і Ржищів, це не індіанські стійбища у преріях, усі поляни чекають на пана дослідника на тих же полях, що й тисячу років тому). Найбільше українців обурило, що, схоже, історію "території" знову збираються писати без них. З 90 запрошених людей, українців, дай Боже, п'ятеро, і двоє з них діаспорні. Особливо тішить, що історію українсько-польських відносин писатиме поляк одноосібно, а історію ХХ століття три спеціалісти з Голокосту й жодного з українських визвольних змагань. На виході цього проєкту обіцяють багатотомник на 3 мільйони слів. Тим часом колективна праця десь на 1 мільйон знаків, 480 сторінок, написана виключно українськими істориками і "примкнувшим к нім" Олексієм Мустафіним, уже існує. Це "Український мультифронтир. Нова схема історії України (неоліт початок ХХ століття)" харківського видавництва "Фабула" за редакцією Сергія Громенка. На відміну від інтерв'ю Снайдера, вже втілений проєкт, який поставив собі амбітну мету торпедувати гранднаратив Грушевського, залишився майже непоміченим. Ну, бо книжка товста й без картинок. Утім і науковою її назвати важко, бо відсутній апарат посилань, якого так вимагали борчині за доброчесність від Віталія Огієнка після "плагіатного" скандалу з його науково-популярною книжкою "Голодомор. Історія неусвідомленої травми". Хоча він і давав посилання в кінці розділу. Скажу одразу, що принципова відсутність академічних посилань відобразилася на читабельності книжки Громенка у кращий бік. Хіба що Ярослава "Згадати Всіх" Верменич традиційно пише свої розділи з цитуванням усіх, іноді геть антагоністичних істориків. Її розділи це і є купа цитат від Толочка до Тойнбі з невиразною позицією самої авторки. Бо історик це не позиція, а факти. Позиція в публіцистів. Але все ж почнімо з визначення жанру цієї колективної праці. Анекдоти нас учать, що коли чоловіка, який повернувся з відрядження, з порога зустрічають заявою: "Це не те, що ти думаєш", то це якраз те, що він подумав. Тому, якщо на першій же сторінці товстої книжки її упорядник пише, що це НЕ колективна монографія і НЕ підручник, а збірка статей без наукового редактора, бувалий читач одразу розуміє, що це якраз колективна монографія і претензія на заміну старих нецікавих підручників, упорядник просто соромиться назватися редактором і залишає на совісті авторів усе, що вони понаписують. Чим не забарився скористатися вже згаданий пан Мустафін, якому дістався розділ про половців, вони ж кипчаки, вони ж кумани. Це скромних п'ять сторінок тексту, в якому Мустафін, утім, примудрився покришити батон на Володимира Мономаха. Мовляв, непереконливо той половців переміг, то все розпіарені літописцями перемоги. Так, пам'ятається (не зі статті Мустафіна), літописець у захваті писав, що самі половці бачили, що на боці Русі б'ються янголи в сонячних обладунках. Цитує свідчення потерпілих. Де ж тут піар? Я чекав, що хоч історики не переноситимуть сучасних реалій на середньовіччя, де рукописна книжка коштувала, як село із селянами, і була доступна настільки обраним одиницям, що про жодну масовість не йшлося нормальний засіб "масової" інформації, що вже там, для князів і монахів. Літописці все ж аж ніяк не ТБ-продюсери, а князі не власники ТБ-каналів, для побудови сумнівних паралелей із сучасністю в нас є автори історичних романів. Бувалий читач одразу розуміє, що це колективна монографія Взагалі книжці бракує представлення всіх її авторів хоча б абзацом тексту з Вікіпедії (і фото). До творчого колективу входять: Сергій Громенко, Євген Синиця, Евеліна Кравченко, Андрій Домановський, Ярослава Верменич, Мирослав Волощук, Олексій Мустафін, Андрій Галушка, Віктор Брехуненко, Дмитро Вирський, Світлана Каюк, Ігор Гирич, Ігор Чорновол. 13 чоловік на мульти­фронтир, йохохо, і пляшечка контабасу. Другий розділ несподівано винахідливий це "конспект" праць істориків ХХ століття, які трактували Україну саме як фронтир, Стефана Томашівського (1919), Степана Рудницького (1921), Омеляна Терлецького (1930), Василя Дубровського (1946), Лева Окіншевича (1952), Бориса Крупницького (1955), Івана Лисяка-Рудницького (1966), Омеляна Пріцака (1990), Ярослава Дашкевича (1991), Ігоря Шевченка (1992). Це добрий конспект, все зайве, що не працює на ідею "Україна між Сходом і Заходом", акуратно скорочено редактором, "якого не було". Я порівняв би це з хорошою хрестоматією з теми пограниччя цивілізацій, однак Сергій Громенко каже, що це не підручник, тому порівняю це з іншим жанром. Коли амазон тільки-но почав продавати електронні книжки, знайшлися спритники, які гуглили все, що є в мережі, по слову, скажімо, "Маджонг". Верстали електронну книжку-реферат, продавали її на цьому сайті за демократичні гроші й заробляли тисячі долярів. Зазвичай усе робилося роботом і "автор" навіть не читав, що він там напарсив. Перший розділ цієї "нехрестоматії" це ніби така зверстана роботом книжка по ключовому слову "фронтир", тільки шукав "нередактор" не в гуглі, а у скопусі. Саме час пояснити концепцію цієї немонографії. Є така доволі давня (1893) теорія американця Фредерика Тернера, що "риси американського суспільства, як-от демократизм та індивідуалізм, сформувалися внаслідок руху європейських переселенців неозорими просторами Дикого Заходу". Фронтир це "лінія зіткнення "цивілізованих" європейців із "варварами" індіанцями". Ще для цієї теорії важливими є терміни: &еnsр;"Хартленд" (осердя) центральна частина держави зі сталими інституціями і нормами поведінки населення. &еnsр;"Гінтерланд" (внутрішня земля, запілля) периферійна частина держави, проміжна між центром і фронтиром, на яку формально поширюються правила центру, але фактично рулить фронтир. Чомусь пояснювач теорій Сергій Громенко й більшість авторів, що вживають далі ці терміни, бачать хартлендом як не Варшаву, так Москву або Стамбул. Можливо, це комусь видається логічним, але мені це дивна "схема історії" України, де хартленд не Київ Чернігів Переяслав, цей трикутник, власне, й називався Русь. І коли 1187 року на Посуллі, під Переяславом, загинув князь Володимир Глібович, за ним плакала "вся Україна". Теорія Тернера вийшла така файна, що її негайно спробували застосувати до інших зон активних контактів і протистоянь цивілізацій із мусульманським Сходом, з роздертим на шматки Китаєм ХІХ століття тощо. До України її вперше застосував Стефан Томашівський уже 1919 року (нередактор звертає увагу, що це не так уже й далеко від дати публікації "Історії України-Руси" Грушевського, яку публікували з 1898-го по 1936 рік, тобто ця "фронтирна схема історії" була запропонована майже одночасно з нашим "гранднаративом"). У вступному слові нередактора подано обширну бібліо­графію історичних праць українських істориків, які підтримали цю концепцію, останні книжки доволі свіжі 20222023 роки, про Донбас. Мабуть-таки, модна теорія. Подальший набір текстів поєднує не тільки хронологія всі вони шукають і знаходять фронтири на нашій території, починаючи з неоліту до кінця "довгого ХІХ століття" тобто до Першої світової. Деякі автори забувають вживати слово "фронтир", а деякі дописують його в останній момент, але все одно виходить концептуально. Все ж таки "кут зору" це краще, ніж просто хронологія. Тексти статей, як і буває в збірках, нерівні. Хтось уміє писати цікаво про свій улюблений період, а хтось ні. Відчувається, що він любить його настільки, що запалюється й забуває про читача: &еnsр;Ви думаєте, це палеантроп? Ні, це неоантроп! &еnsр;"Щоправда, немає підстав відкидати й те, що "трипільці"&hеllір; принаймні спорадично мали необхідності боронитися від іншокультурних агресорів, насамперед мешканців степової зони". Це трохи нагадує мову армійських рапортів Василя Шандра. Трипільці "здійснювали заходи", що неясно? Було б незле авторові записатися на лекцію директора музею Вікентія Хвойки в селі ­Халеп'я Василя Трубая, щоб переконатися, що про трипільців можна розповідати цікаво. Думаю, вся справа в інтерактивності автори, які багато пишуть для сайтів і блогів, тобто мають негайний зворотний відгук на свою писанину, якось усе ж навчилися тримати увагу аудиторії, сповіщаючи цікаві факти простою мовою. Хіба зможе залишити байдужим когось із львів'ян, особливо яхтсменів, зауваження Ігоря Чорновола, що в середині ХІХ століття одним із традиційних галицьких промислів було&hеllір; суднобудування. Галери будували на берегах Дністра і сплавляли до Білгорода-Дністровського, за сезон у лимані продавали до 600 галицьких галер. Уся справа в інтерактивності Взагалі цей розділ про Галичину взірцевий інфотейнмент, навіть попри таблички й цифри, може, тому, що мене не дуже вчили ні у школі, ні в університеті про "український П'ємонт". Але все ж таки я грішу на те, що автор просто пише цікаво, бо знайти несподіваний факт, який оживить нудний історичний текст, особливий дар історика, як учить нас Норман Дейвіс. Так само не відірватись було від "непопулярних" в інтернетах тем Задунайської Січі й Кубані (Світлана Каюк), Слобожанської України (Ярослава Верменич), Кримського ханства (Андрій Галушка). Так, зауваження автора про інтерактивність викликав саме пан Андрій, керівник онлайн-проєкту "Історичний Лікбез". Отак узяв, за кілька підходів, розклав по поличках усю історію Кримського юрту в династійному аспекті, що читається як заготовка для "Гри престолів" Джорджа Мартіна, жодного разу при цьому нікого не зацитувавши й ні на кого не пославшися. Все з голови. Але такої лаконічної й повної історії Кримського ханства ще пошукайте в популярній літературі. Мене особисто ж потішило, що пан Андрій нарешті почав писати українською, а не "конешно же, на русском" "для російських колег", як це практикувалося в нього на згаданому "Лікбезі". Уже за це Сергієві Громенку варто виписати подяку. І Земля не налетіла на небесну вісь, і російські колеги обійдуться. Правда, пан Галушка продовжує відмінювати числівники за російською парадигмою (п'ятидесятью), але це зауваження не для нього, а для коректора харківського видавництва "Фабула", якщо він сам відмінює числівники інакше. Але це дрібниця, Галушка окраса цієї збірки. Вміє проїхатися аудиторії по вухах. Зело інтерактивний. Найважче, мабуть, було Дмитрові Вирському й Вікторові Брехуненку вони писали про добре відомі й повні стереотипів період і події Річ Посполиту й Козаччину. Але нетрадиційний кут зору, через фронтирність, і тут дає новизну. На Вирського я ще радив би підписатися у фейс­буку. Там у нього ще зручніший формат одна цікавинка з ранньомодерного життя України, щось про Муравський шлях, яким налітали татари, на абзац і йди собі далі лаятися у фейсбуку про лагідну шляхту на рожевих поні. До речі, до неабияких переваг цієї збірки слід зарахувати те, що жоден автор теорій про лагідну шляхту не просуває. У післямові нередактор пише, чим не є ця книжка, ще раз: "Мультифронтир&hеllір; є питомо українським феноменом, а не натягуванням модної заокеанської концепції на вітчизняні реалії". Я збирався закінчити рецензію саме на критичній ноті, натякнувши, що за бортом цього феномена чомусь опинився власне Київ. Так, наш Хартленд Київ, а не Москва чи Варшава. Що Мономах піарився в літописах, знайшлося кому нам повідомити, а що він сам написав літературну перлину всіх часів "Повчання дітям" Володимира Мономаха, вже й не знайшлося кому. Бо не було "спеціаліста з хартленду". Тут немає нічого розлогого про центр нашого всесвіту: ні про Софійський собор, ні про його графіті, яке легко парирує всі закидони заїжджих лекторів. Я не знаю, чи українці поляни, але прізвище мого начальника відділу Сліпка було нашкрябане на стінах Софії в ХІІ столітті. Хтось уміє писати цікаво про свій улюблений період, а хтось ні Хотілось би направити цей потужний колектив авторів не на полеміку з Грушевським, а на щось сучасніше, благо, приводів і шкідливих теорій завжди багато. А заперечити гранднаратив Грушевського можна тільки своїм гранднаративом, а не срачами у фейсбуку, відосиками на ютубі, статтями на історичних сайтах й колективними монографіями. Треба брати м'яч, і&hеllір; 12 томів фронтирної теорії. Успіхів. Так, я збирався закінчити цей есей критично, але випадково почитав іще інтерв'ю Громенка якомусь медіа. Уся моя критика й усі мої зауваження та прискіпування це десята частина того, що Громенко самокритично наговорив про цей проєкт сам. І війна завадила, і всі роз'їхалися по європах, а хтось у війську, а Харків обстрілюють, і все не так, не тому, не з тим нічого не вийшло, книжка залишилася збірником окремих статей. Ой, всьо. Сергію, так ви мультифронтира не продасте. Повторюйте за мною: це чудова книжка, яка фіксує багатоголосся українських істориків початку ХХІ століття, без жодних утисків цензури, з повною свободою вираження своїх поглядів на історію України, редакції (так, вона була і її заслуги безсумнівні) вдалося поєднати різних дослідників, не залишити лакун в історичних періодах, показати тяглість української історії та скласти в читача несуперечливе уявлення про останні 30 тисяч років між лісом, степом і морем, де ми всі досі й побутуємо. Цією об'єднавчою методою стала теорія фронтира. Є думка, що саме вона найкраще пояснює, чому українці саме такі, які вони є. Так склалося історично. Авторський колектив набув важливого досвіду, яким обов'язково скористається ще на благо України й історії.