Search trend "буча"

Я чутлива на слово. Якщо зачіпає якась фраза чи діалог, нотую. А потім у голові пишуться одночасно п'ять книжок. Уперше російську мову я почула в цирку. Гриміла музика, клоун звертався до дітей, ті йому відповідали. А я ні. Бо не розуміла, що відбувається, не розуміла навіть запитання. І почала плакати. Усе афіші, репліки, жарти було російською. Непідписані фотографії не мають ніякого сенсу, так казала моя тітка. Тому ми друкуємо та підписуємо всі знімки. Я паперова людина. На папері видно почерк, коли людина спішила чи хвилювалася, або в неї ручка закінчилася. Мене 6-річну мама навчила вести щоденник. За кілька років читаєш його і дивуєшся або розчаровуєшся. Мій рід це рід священника Петра Франца й історика Івана Крип'якевича, Льонгіна Цегельського, який був міністром ЗУНР і зачитував акт Злуки в Києві. Це рід воїнів УПА. Під час обшуку на робочому місці батька знайшли вірш Симоненка "Любіть Україну", і це стало початком жорстокого переслідування. Через зв'язки з В'ячеславом Чорноволом тата оголосили ворогом народу. Він не зрікся переконань, не "став зручним" заради спокою і тому не зміг захистити докторську з теми водневого двигуна. Йому доводилося змінювати роботу кожні пів року, бо колективи не мали права звикати до "неблагонадійного". На партійних зборах про нього казали: "Роман Іванович одною рукою будує комунізм, а другою витягає цеглини з цього муру". Найстрашніше для батька було, коли погрожували нас із сестрою забрати в сиротинець, бо, мовляв, він не зможе виховати дітей у радянському дусі. Це те саме нині Росія робить із нашими в'язнями психічно ламає. З роками розумієш, що дитина це дар. Мої діти були дуже активні, і щоб їх заспокоїти, ми з чоловіком придумали спосіб: переписувати тексти із книжок, які вони читали. У куті вони теж стояли. Але ми мудріли що старші ставали, то менше карали дітей. Наймолодша Міля вже не знає, що означає стояти в куті. Уперше російську мову я почула в цирку Казав мені один старший священник, що коли сивина покриє мою голову, то буду знати ще менше. Мудрість означає знати менше головою, але більше серцем і в руках мати якусь практику. Я виросла поруч із стрийком Даньом Богданом-Петром Крип'якевичем так ми називали брата мого тата, прикутого до ліжка через ускладнення після поліомієліту. Він проводив зі мною найбільше часу: навчав азів мов французької, англійської, латини, німецької, пояснював, що таке атоми, молекули, логіка, показував ребуси. У 12 років я допомагала за ним доглядати, як мама й тато. Але ніхто ніколи не скаржився. Важливо, коли дитина змалку бачить немічну людину. Я відчувала дволикість совєцької системи. Брати Горині Михайло й Богдан бували в нас у хаті, Іван Світличний із дружиною Льолею мешкали в нас якийсь час після ув'язнення. Удома зберігався архів Івана Крип'якевича. Тітка етнографиня, мама художниця, батько фізик, тусівка пластуни, лижники. Ми сплавлялися на байдарках, каяках, співали стрілецьких пісень. У школі я почала відвідувати своїх друзів і була в шоці, бо в них були "хрусталя, стєнка, коври і телевізор". У нас він теж був, але без серветок і фігурок. А в однокласників на телевізорі цілі вівтарі. Ми мали старі меблі, ті що тепер антикваріатом називають. У школі я знала, що не все можу розповідати. Брат моєї бабці Петро Скобельський загинув в УПА. Був лікарем, фактично парамедиком у криївці. Після одного бою залишився з пораненими побратимами. 1 травня їхню криївку виявили. НКВДисти розстріляли всіх і виклали тіла біля сільського клубу, змушували людей приходити й дивитися. Щороку 1 травня ми їздимо на його могилу в село Словіта на Львівщині. Мама садила мене малу собі на коліна й малювала. А я це сприймала як містерію на білому папері з'являються візерунки. Морок це класне місце, щоб шукати Бога Люблю малювати під музику, наприклад на якомусь концерті. Беру участь у музичних перформансах. Мені подобається, коли створюю щось і це транслюють на великому екрані. Наприклад, був концерт Соломії Чубай "Колискові для Олекси", я під час концерту малювала, й це показували на великому екрані. Я вільна художниця, мені завжди було байдуже, що скажуть люди. Українська інтелігенція безпорадні люди. Ніжні, дивні й переважно бідні. Але то є закваска суспільства. Їх мало, але якщо їх кинути в борошно й дати водички, то вони чинять якусь класну паску. Церква живий організм. Іноді люди її затискають у якісь свої обценьки. Є офіційна, а є жива церква. Жива має реагувати на всі виклики суспільства та бути там, де біль і страх, це наші капелани. Офіційна церква це консервативна ієрархія, яка повільно реагує на зміни. Лиш іноді вона буває жива. Бог не голова колгоспу, який сидить і записує в блокнот, хто прав у неділю, щоб покарати. Ісус їв із блудницями й ламав усі стереотипи. Нині він, певне, був би в гарячих точках. Морок це класне місце, щоб шукати Бога. Просто відкрити Євангеліє не всю Біблію з її об'ємним Старим Заповітом, а лише текст про життя Ісуса, це всього 2030 сторінок і прочитати. Там немає нічого, чого не змогла б зробити звичайна людина. Ісус не робив нічого недосяжного. Все просто: нагодувати голодного, дати води спраглому, відвідати хворого чи прийняти того, хто потребує. Батьки намагалися, щоб у мене не було вільного часу, водили на гуртки, спорт, шукали добрі товариства. Ще до появи Пласту та Спадщини ми знайомилися з родинами, де були такі цінності. Наприклад, у Брилинських ми слухали домашні концерти: Орест грав на віолончелі, Тарас на фортепіано, батько Богдан на скрипці, мама Люба співала. Після відкриття кордонів до нас почали приїжджати українці із Заходу вільні, цікаві. Після однієї такої зустрічі я відчула, ніби з мене вилетів птах. Вони виросли в іншій свободі, на контрасті з бетонною радянською дійсністю. А хлопці мого віку в Україні були або після Афгану, або затиснені в матріархальних родинах. У 20 я почала усвідомлювати себе як особистість і шукати свій шлях у житті. Це збіглося з відродженням нашої греко-католицької церкви. Багато дівчат мого віку тоді пішло в монастир. Я дивилася на них із захопленням, але думала, якщо стану черницею, то збожеволію, бо хотітиму мати дітей. У пошуках майбутнього чоловіка я точно знала: це не має бути художник, бо ми здохнемо з голоду. І це не має бути хтось набагато старший, як мій тато, який був старший за маму на 20 років. Тому коли до мене залицялися львівські кавалери поважного віку, одразу відмовляла. У нас із Михайлом море конфліктів. Після 30 років спільного життя ми щойно дозріли до сімейної терапії психолога. Хоча в нас є романтика, можемо їхати кудись, проводити час і ще не набридли одне одному. Французький письменник і богослов Мішель Куаст казав: "Якщо шукаєш тіло, то все життя шукатимеш досконаліші бо завжди знайдуться ті, чиє тіло краще за тіло твого чоловіка. Але якщо ти шукала рідну душу і знайшла, то це вже назавжди". Я вірю в Бога, який помер і воскрес. Вірю, що мій син Артемій пішов до Нього. Він завжди прагнув бути першим і всюди був ним: перший комп'ютер у сім'ї, перший скутер, перші поїздки в Америку, стрибки з парашутом. І так сталося, що він перший із нас опинився там. Мене підтримує думка, що це не кінець. Важливо дати можливість попрощатися з небіжчиком, навіть якщо тіло неціле. Мій знайомий отець Олександр Богомаз знайшов людяний спосіб, як допомогти родинам попрощатись із загиблими, коли тіла понівечені. Він першим дивиться на покійного й запитує рідню: "Хочете попрощатися з рукою?" і тоді, наприклад, лише рука лишається відкритою в домовині, решту накрито. Зберігаю снайперські рукавиці Артемія з останнього його перебування на фронті. Маю на стриху тарілочку, де лежать набої відстріляні, його літачок, зроблений на 3D-принтері. Є його кепка, і весь гардероб, який іще не наважилася комусь віддати. Маю його шеврон "Небонуті" від команди Аеrоtіm. Після похорону Артемія я попросила всіх його друзів принести фотографії. Отримала понад сотню знимок. Мій внутрішній голос чітко диктував, що робити спочатку, що потім, щоб нічого не забути. Так з'явився посмертний альбом фотографій Артемія. Дружба це коли людина мовчки здатна бути поруч у найтяжчі моменти. Одна така мудра жінка є в моєму житті лікарка Леся Рудавська, яка знала мою родину. Рятувала мене декілька разів, коли я була у кризі. Іноді просто слухала. Її улюблене слово тактовність. Ми часто її втрачаємо і починаємо повчати когось, хто не просив ніяких порад. Історія України це тканина, яку рвали і шматували багато разів. Вона може бути відновлена, але не шляхом повного замальовування чи ідеалізації. Як у реставрації ікон, можна залишити втрати видимими, закріпити й показати місця болю і трагедії. Так і в нашій історії мусять залишитися чорні, страшні місця, як-от Буча, Ірпінь чи прострелені кулею дерева на Майдані. Вони повинні нагадувати нам про пережите й водночас про цінність життя та миру. З оптимізмом дивлюся в майбутнє України, бо навіть у найважчі моменти народжуються позитивні зміни. Мусимо пам'ятати минуле, щоб збудувати краще майбутнє. Історія це тканина, яку рвали і шматували багато разів Фінанси це щось, що завжди текло повз мене. У нас була шухляда, де ми складали свої заробітки і звідки брали на всякі потреби, доки не почалася інфляція, яка з'їдала ті гроші. Люблю товариства, люблю пізнавати з різними людьми, тому, як маю зайві гроші, витрачаю їх на подарунки й каву разом. Найважливіше пронести крізь життя чистоту тієї внут­рішньої дитини, яка здатна любити й жити, не боячись кінця. Культура це слід, який залишає кожен із нас. Перші її прояви малюнки в печерах, посуд із глини. Українці мають надзвичайно цікаву культуру, і наша археологія, попри недостатнє дослідження, свідчить про її багатство і глибину. Скіфські пекторалі, Софія Київська з її величною Орантою щоразу промовляють до мене по-новому. Смерть це не щось далеке чи абстрактне, це те, що супроводжує нас усе життя. Я боялася смерті, хоча загрози не було. Але раптом могла накотити така хвиля: дивишся на свої пальці, руку й думаєш: це все колись лежатиме в землі, в дерев'яній коробочці. І це будеш ти, саме ти, і тебе більше не буде. Коли моя дитина пішла туди, смерть для мене стала іншою реальністю, я перестала її боятися.

Відомий український актор Артемій Єгоров, якого глядачі знають за фільмами "Буча", "Песики" і багатьма іншими, втрапив у гучний скандал. Актор заявив, що "втомився від війни" і що її "пора завершувати". Повний текст новини

Фільм "Раша гудбай" уже можна подивитись онлайн, однак ще до прем'єри на великих екранах, стрічка обурила українців. Якщо ви є одним із цих людей, варто обрати для перегляду інший фільм. Для прикладу, стрічку "Буча", яка заснована на реальних подіях. Повний текст новини

До вбивств цих бучанців, згідно з розслідуванням Радіо Свобода, можуть бути причетні окремі російські військовослужбовці

Підпільні зали працювали в нежитлових приміщеннях у містах Біла Церква, Буча, Ірпінь, Обухів і Васильків.

Частина російських військових, які були задіяні у наступі на Київ, отримали поранення та були доправлені на лікарень Гомеля та Хойників у Білорусі у лютому-березні 2022 року. Серед них спецпризначенці, десантники та росгвардійці. Особи цих 898 бійців встановили журналісти Радіо Свобода. Ідентифікувати цих осіб вдалося завдяки доступу бази даних Головного військово-медичного управління Міністерства оборони Росії. Вони, можливо, мають стосунок до воєнних злочинів, скоєних у Київській області, зокрема в Бучі. Журналісти також змогли встановити ймовірну причетність командира шостої роти 234 десантно-штурмового полку до вбивства мешканки Бучі, а також - участь так званих "елітних" підрозділів із Підмосковʼя у вторгненні в Україну. Йдеться про Олександра Квітко з позивним "Шкіпер". "Це підтверджує й отриманий журналістами рукописний список поранених бійців шостої роти 234 псковського полку. Цей документ знайшов місцевий мешканець після звільнення Бучі та передав журналістам Радіо Свобода. Першим у ньому вказане прізвище Квітко", зазначають у виданні. Він може бути причетний до вбивства місцевої пенсіонерки Алли Мінаєвої, яка проживала в районі, який зайняла рота Квітко в Бучі. Після звільнення Бучі Мінаєву знайшли у її будинку мертвою. Вона отримала вогнепальне поранення в голову. Білоруські лікарі надавали допомогу бійцям російських підрозділів, чия участь у наступі на Київ у 2022 році ще не була підтверджена документально. "Зокрема, йдеться про підрозділи "сил спеціальних операцій", які в Росії вважають "елітними" і які дислокуються під Москвою: в Кубинці (в/ч 28337) і Солнєчногорську (в/ч 92154). Згідно зі списком поранених, до лікарень міста Гомеля після наступу на Київщині потрапили 16 військових цих частин ССО", - йдеться у розслідуванні. До лікарень у Білорусі доставляли також спецпризначенців Головного управління Генерального штабу РФ (також відомого як ГРУ) з Хабаровська, Тамбова, Новосибірська та Тольятті. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На війні в Україні загинув командир Псковської дивізії десантників, який причетний до трагедії в Бучі Також у спробі захоплення Києва брали участь й інші десантники: чотири дивізії та декілька бригад. Раніше вже було відомо про їх учать у вторгненні, але зараз доведено їх одночасне перебування під Києвом, тобто їхню спільну участь у спробі захоплення міста. Йдеться зокрема про 31 окрему гвардійську десантно-штурмову бригаду з Ульяновська, яка брала участь у спробі захопленні аеропорту Гостомеля. 74 бійця з цього підрозділу лікували у білоруських лікарнях. Дані про пацієнтів медустанов Гомеля також свідчать про те, що там лікували й 68 військовослужбовців з управління Росгвардії по Кемеровській області - Кузбасу, яких відправили захоплювати Київ: загін швидкого реагування СОБР, створений для боротьби з організованою злочинністю та тероризмом і загін поліції особливого призначення ОМОН, який мав би забезпечувати громадський порядок та запобігати масовим заворушенням (у російських реаліях це придушення протестів). Саме ОМОНівців з Кемеровської області, і військовослужбовців загону мобільного особливого призначення Красноярському краю, українські правоохоронці звинувачують у вбивстві цивільних. Зокрема, розстрілі мирних мешканців у Гостомелі 25 лютого. Пʼятьом росгвардійцям з цих підрозділів повідомили про підозру у вбивстві пʼятьох людей. Дані про поранення російських силовиків в українському Гостомелі журналісти верифікували, звіривши їх із документами, знайденими на місці подій після звільнення Київщини. У лютому 2022 року під час російського вторгнення в Україну місто Буча Київської області було окуповане загарбниками. Місто перебувало в окупації трохи більше місяця. Протягом цього місяця російські військові вбили велику кількість мирних жителів. Точну кількість жертв у Бучі правоохоронці досі не змогли остаточно встановити.

&lаquо;Буча. Яблунська&rаquо; &mdаsh; третя частина документального циклу Дмитра Джулая і &lаquо;Радіо Свобода&rаquо; про воєнні злочини росіян у Бучі.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

У промисловому парку “КИТ” у місті Буча Київської області почав працювати сучасний завод Frеs Со, який спеціалізується на виготовленні металевих брошурувальних пружин і фурнітури для

У фільмі «Буча. Яблунська» похвилинно реконструювали декілька днів у березні 2022 року на вулиці Яблунській

7 червня у рамках міжнародного фестивалю Dосudаys UА відбудеться прем’єра третьої частини фільму-розслідування Радіо Свобода «Буча. Яблунська», що реконструює події масових розстрілів мирного населення у Бучі під час російської окупації

"Ми можемо домовитися з росіянами, якщо їх змусять з нами домовитися... або воювати ще рік-два, якщо буде на що і кому. Але здаватися на їхню милість, як кричать деякі, це не вихід. Це буде нова Буча в розмірах окупованої території", — упевнений письменник і публіцист Ян Валетов. На його думку, "сучасна Росія — це навіть не про імітацію соціальної справедливості, типу радянського минулого. І не українська "диктатура". Це справжнісінький звіриний оскал капіталізму, керований спецслужбами, бандитами і силовиками".

Фільм-розслідування Української служби Радіо Свобода «Буча. Вбивство самооборонця Побігая» отримав у США золоту нагороду телекінопремії Nеw Yоrk Fеstіvаls 2025 у номінації «Права людини».

Документальний фільм-розслідування української служби "Радіо Свобода" про масові вбивства у Бучі під час окупації отримав золоту нагороду телекінопремії Nеw Yоrk Fеstіvаls 2025. Про це повідомили організатори церемонії, яка відбулася 22 травня у Нью-Йорку під час онлайн-гала Stоrytеllеrs, передає Рубрика. Ця стрічка — друга частина масштабного розслідування журналіста Дмитра Джулая, присвяченого масовим убивствам у Бучі на […] Тhе роst Фільм “Буча. Вбивство самооборонця Побігая” отримав золоту нагороду від Nеw Yоrk Fеstіvаls 2025 арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Нині менше людей прибуває з навчальних центрів У квітні 2014-го поїхав на заробітки у Фінляндію. За кілька місяців зрозумів: треба повертатися додому, бо на Донбасі починалися серйозні заворушення. У кімнаті нас мешкало шість чоловіків. Усі підійшли до роботодавця і сказали: хочемо повернутися раніше. Відпустив без питань. Розрахував і навіть дав грошей зверху. Бо кожен фінн із 1939 року пам'ятає, що таке Росія. Водій, який забирав нас із Фінляндії та віз до Санкт-­Петербурга, говорив: "А що я? Що Вова скаже, те й робитимемо". На початку 2014-го троюрідний брат Сергій був старшим помічником на кораблі Чорноморського флоту. Коли почалася війна, родичі запитували: "Саша стрілятиме в Сергія?" Мама відповіла їм жорстко. З того часу не спілкуємося. Росіян для мене не існує. Для мене це не люди. В АТО потрапив уже тоді, коли фронт стабілізувався, була чітка його лінія. Знали, де стоїть ворог, яка відстань до нього. Не було дронів, сиділи спостерігачі. Працювала виключно артилерія. В 20152017 роках припускав, що ворог накопичить сили й посуне в Україну так, як це сталося 24 лютого 2022-го. Але з 2018 року такі думки відпустили. Пішла рутина. Приїхали в зону АТО, відбули дев'ять місяців, потім три на злагодженні. Скажу більше: навіть 23 лютого 2022-го, перебуваючи в Олешківських пісках на Херсонщині, не вірив у вторгнення. Наступного ранку прокинувся від вибухів. Мешкали в наметах. Біля мене був побратим. Перевертається на ліжку й каже: "Задовбали ті артилеристи, не дають поспати". Подумав, що навчання. Виходжу з намету в туалет. Гортаю соцмережі й очі на лоба. Прийшов командир батальйону й повідомив: "Антонівський міст уже не наш, там закріпився ворог". Вирішили прориватися боєм. Мені довелося робити це на бойовій розвідувально-дозорній машині. Вдалося. Допомогли танкісти 59 бригади. Вдалося зберегти державу, й люди зрозуміли, що таке бути справжніми українцями Сержант зобов'язаний бути фахівцем у спілкуванні. Будь-які моменти, що тривожать бійця, треба обговорювати. Мій принцип: немає проблем, які не можна вирішити. Якщо тобі кажуть: "Не піду, не хочу, не буду" береш і пояснюєш, чому це треба зробити. Почати розмову з віддалених речей, які не мають стосунку до служби. Раніше було більше мотивованих людей. Нинішні остаточно не розуміють, із яким жорстоким ворогом ми маємо справу. Нині менше людей прибуває з навчальних центрів. Більше з тих, хто самовільно залишив частину. Вони професійніші, бо мають військовий досвід.&thіnsр;59 бригада брала людей не просто в піхоту, а враховуючи їхню спеціалізацію. Війна асоціюється з хлопцями, які полягли в Зеленому Гаю на Херсонщині. 89 березня 2022 року. Вони розташовувались у школі, в яку російський літак запустив ракету. Я з бронегрупою перебував в іншому місці. Бачив, як літак заходить у пускову зону. Безсилля ти нічого не можеш зробити. Там були три хлопці, на яких покладав великі надії. На похороні побратима був одного разу. Поїхав, бо відчував провину за його загибель. Я старший бронегрупи. Увечері приїжджаю до пацанів. Бачу: сидять і добре "вечеряють". Покарав відправив на позицію. Усе зробили добре. Чотири доби і дві відбиті атаки ворога. І вже під час виходу "Бодька" повернувся назад, бо на позиції щось забув. Там його накрили. 27 років. Коли прощалися, мама запитала: "Чому ти його не вберіг?" Херсон звільнили в листопаді 2022-го. Тоді був на на­вчаннях у Великій Британії. Так прикро стало історична подія, а я не брав у ній участі. У Британії перебував півтора місяця. Працювали із шотландцями третій розвідувальний батальйон. Підготовка на найвищому рівні: ретельно все планують. Шотландські солдати говорили: "Ми готові воювати за Україну на передовій". Але треба наказ, якого не було. Навіть коли російські ракети залетіли на територію Польщі члена НАТО. 10 років на війні. Хочу, щоб усе закінчилося. Але все одно залишуся в армії. 2016-го після закінчення контракту не продовжив його. Вісім місяців сидів удома й не міг себе знайти. Хочу купити будиночок у Фінляндії Програш у війні це Буча по всій території України. Проблема в тому, що більшість тиловиків думає: "Піду в армію і помру". Це хибна позиція. Треба піти й вижити, допомогти державі та не дати ворогу просунутися далі. На цей момент ми виграємо. Бо вдалося зберегти державу й люди зрозуміли, що таке бути справжніми українцями. Мене змінила не війна, а дружина й донька. Маленька з'явилася на світ 17 травня 2023 року. Відтоді став обережнішим. Свідомий, що можу загинути. Мав розмову з дружиною. Попросив про одне: розумію, що рік-два побуде сама, а далі їй все одно треба жити. "Знайди такого, сказав, щоб не ображав Олександрівну". Не живу одним днем. Маю плани. Хочу купити будиночок у Фінляндії. Невдовзі доньці має виповнитися 2 роки. Хочу взяти відпустку й поїхати відпочити із сім'єю. Пріоритет Шацькі озера. Далі село Черепашинці на Вінниччині. Кажуть, там гарно. Місцевість називають українськими Мальдивами.

У п'ятницю, 9 травня, на території залізничного вокзалу в місті Буча Київської області 14-дівчину вразило струмом на даху електропотяга. Після кількох тижнів боротьби за життя вона померла в лікарні. Повний текст новини

Укрпошта презентувала нову поштову марку під назвою "МАGURА. Небо наше. Море наше", присвячену героїчному збиттю двох російських винищувачів Су-30 морськими дронами МАGURА V7. Про це повідомив генеральний директор підприємства Ігор Смілянський. За його словами, 2 травня 2025 року спецпідрозділ Grоuр 13 провів унікальну військову операцію: вперше в історії ракети класу повітряповітря були адаптовані для запуску з морських безпілотників. У результаті - два знищені ворожі літаки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Укрпошта запускає продаж великодніх марок: що на них зображено На новій марці зображено Магуру - крилату богиню зі слов'янської міфології, яка символізує мужність, захист і натхнення в бою. Саме вона стала уособленням сили та незламності українських воїнів на воді й у повітрі. Автором дизайну виступив художник-графік Володимир Таран. Це вже не перший його внесок у воєнно-патріотичну філателію України. За даними Укрпошти, дрони МАGURА V7 вже знищили щонайменше 9 ворожих кораблів і 2 гелікоптери Мі-8, продовжуючи впевнено укріплювати позиції українських сил на морському фронті. "Ми продовжуємо розширювати нашу воєнно-морську колекцію марок, захоплюємось майстерністю українських зброярів та військових і вже готуємо нові 'морські аргументи' для ворога", - написав Смілянський. Марка вже доступна для замовлення на офіційному сайті Укрпошти. Нагадаємо, раніше компанія представила поштовий випуск "Місто Героїв. Маріуполь", присвячений подвигу захисників міста. Унікальні марки містили частинки сталі, виробленої на легендарному комбінаті "Азовсталь". З нагоди Великодня Укрпошта випустила марки з писанками різних регіонів України. Колекція вийшла в обіг 21 квітня. У березні Укрпошта випустила марки, присвячені річниці деокупації Київської області: "Не забудемо! Не пробачимо! Буча. Ірпінь. Гостомель".

В Академії спорту міста Буча відбувся третій дитячий турнір з баскетболу пам'яті Іллі Грабара - захисника України, який загинув у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність нашої держави.

Укрпошта оголосила про запуск нової поштової марки до Дня матері. Свято щороку відзначають у другу неділю травня. Марка отримає назву "До Дня матері. Я живу тобою&hеllір;" і з'явиться в обігу 9 травня. Про це повідомила пресслужба компанії. "Четвертий рік українці святкують День матері на тлі повномасштабної війни. Попри труднощі, ми вшановуємо жінок, які виховали незламну націю. Ця марка присвячена матерям, що проводжали дітей на захист держави, зберігають памʼять про загиблих, яка сильніша за ворожі кулі, а також тим, хто сам став до лав оборони заради майбутнього власних дітей", - зазначили в Укрпошті. Над дизайном марки працював Олександр Охапкін. Він має звання заслуженого художника України. Його попередня робота "Під покровом Богородиці" була визнана найкращою поштовою маркою року за результатами онлайн-голосування у 2024-му. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День матері 2025: коли вітаємо найдорожчих, цікаві факти та що важливо зробити в цей день На зображенні - сцена прощання. Жінка в українському строї обіймає військового в камуфляжі. Це символ матері, яка загортає сина у жовту хустку з вишивкою. На її обличчі - смуток і ніжність. Тираж марки становитиме 320 тисяч екземплярів. Її номінал - U, що відповідає вартості пересилки звичайного листа до 50 грамів. Крім того, буде надруковано 20 тисяч конвертів "Перший день" і 500 презентаційних папок. У Києві марку погасить спеціальний штемпель. В усіх інших регіонах відбудеться спецпогашення. Передзамовлення вже доступне через Поштовий маркет. З нагоди Великодня Укрпошта випустила марки з писанками різних регіонів України. Колекція вийшла в обіг 21 квітня. У березні Укрпошта випустила марки, присвячені річниці деокупації Київської області: "Не забудемо! Не пробачимо! Буча. Ірпінь. Гостомель".

На війні в Україні загинув командир 76-ї Псковської десантної дивізії полковник Абдулазіз Шихабідов. Після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року підрозділи цієї дивізії дислокувалися в Бучі. Журналістські розслідування підтвердили причетність бійців до злочинів проти цивільного населення, пише російське видання "Агентство". Шихабідов був призначений на цю посаду російським диктатором Володимиром Путіним менше ніж два місяці тому. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗСУ знищили псковського десантника, який здійснював воєнні злочини у Бучі 76-та Псковська десантна дивізія бере участь у війні проти України з 2014 року - її військові були задіяні в анексії Криму та бойових діях на Донеччині. До участі у війні проти України полковник Шихабідов воював у Південній Осетії та Сирії. У ліцеї №13 міста Каспійськ відкрили "пам'ятний куточок" із фотографіями та інформацією про окупанта. А в Буйнакській школі-інтернаті для учнів 7 - 9 класів провели позакласний захід, де палили "свічки пам'яті" та читали вірші, пише видання. У лютому 2022 року під час російського вторгнення в Україну місто Буча Київської області було окуповане загарбниками. Місто перебувало в окупації трохи більше місяця. Протягом цього місяця російські військові вбили велику кількість мирних жителів. Точну кількість жертв у Бучі правоохоронці досі не змогли остаточно встановити.

Командир 76 гвардійської десантно-штурмової дивізії ПДВ армії РФ Абдулазіз Шихабідов брав участь у захопленні міста Буча Київської області. Окупанта поховали на Троєкуровському кладовищі.