Search trend "Би-2"

Sаmsung планує випустити свій найтонший телефон Gаlахy S25 Еdgе наступного тижня. Південнокорейський технологічний гігант у партнерстві з Соrnіng розробив нове склокерамічне покриття, яке забезпечує кращий захист для тонкого форм-фактора пристрою. «Однією з перешкод, з якими зіткнулися під час розробки Gоrіllа Glаss Сеrаmіс 2, було створення матеріалу для дисплея, який був би водночас надзвичайно тонким і надійно міцним», – йдеться у прес-релізі Sаmsung. Нова технологія скла пропонує покращену міцність і стійкість до розтріскування. «Як ключовий компонент у підвищенні стійкості до пошкоджень, процес іонного обміну Соrnіng додатково зміцнює склокерамічний матеріал і покращує збережену міцність кришки дисплея», – додала Sаmsung. Gаlахy S25 Еdgе вже кілька […]

Еспресо розповість про легендарного воїна, Героя України, який з перших днів повномасштабного вторгнення обороняв рідну Харківщину.Життєвий шлях і службаОлег Фадєєнко на позивний Малиш, народився 9 травня 1996 року у м. Первомайському (тепер Златопіль) на Харківщині.У родині Олега йому прищепили любов до спорту. Батько був водієм пожежної автоцистерни та спортсменом-пожежником. Дідусь служив у прикордонних військах. Уже в молодших класах школи Олег почав займатися боксом. Згодом він виборював перемоги на чемпіонатах з боксу в Харкові та ставав призером на всеукраїнському рівні.Також опанував паверліфтинг, універсальний повноконтактний бій, джиу-джитсу, кросфіт, греплінг та змішані єдиноборства. У багатьох із цих дисциплін ставав чемпіоном України в різних вагових категоріях, зокрема і на престижному турнірі АDСС.У 2018 році закінчив Харківську державну академію фізичної культури за спеціальністю "фізична терапія".До російського повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року він займався розвитком спорту, а також військово-патріотичним вихованням молоді та здійснював військовий вишкіл охочих. Став одним із засновників спортклубу "Легіон" (бійцівський клуб "ХХІ Lеgіоn").За словами міського голови Златополя Миколи Бакшеєва, Олег Фадєєнко брав участь підготовці оборони міста."Це людина, яка мала моральні й етичні принципи. Мені здавалося, що він живе по своїх окремих законах і для нього вони працювали, бо він був успішний. Це надпотужна втрата для нас. Він започаткував багато всього з військово-патріотичного виховання молоді, відкрив спортивні секції, яка будуть функціонувати", – говорив Бакшеєв.Війна та громадська діяльністьКомандир спецпідрозділу Кrаkеn Костянтин Немічев пригадував, як у 2014 році до нього на вулиці підійшов хлопець і попросився долучитись до них. Це був Олег Фадєєнко."У 2014 році біля метро до мене підійшов хлопець і спитав, як потрапити до нашого руху. Це був Олег. Він став добровольцем ще 2014 року. Багато всього було зроблено ним для боротьби з проросійськими рухами в місті Харків. Велика його заслуга, що Харків нині під українським прапором", – розповідає Костянтин.Того ж року Олег став добровольцем під час російського вторгнення на Донбас.Боровся з проросійськими рухами у Харкові. Позивний "Малиш" він отримав на одному з громадських заходів, під час якого хтось пожартував: "Дивись, який Малиш", – це викликало в присутніх усмішку.  Річ у тому, що зріст Фадєєнка майже сягав двох метрів, а вага перевищувала 110 кг.З перших днів російського вторгнення в Україну Олег Фадєєнко обороняв Харків та Харківщину у складі спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України "Кракен".Звільняв Херсонщину і Херсон, воював у Бахмуті. Обіймав посаду командира взводу розвідки НАТRЕD 1-го штурмового батальйону 3-ї окремої штурмової бригади. "Олег Віталійович Фадєєнко був справжнім патріотом, націоналістом та лідером, який народився і проживав у Харківській області. Його діяльність завжди була спрямована на захист інтересів України та української нації. Хоча Олег Фадєєнко загинув, його справа продовжує жити. Створений ним окремий взвод розвідки Наtrеd є одним з найефективніших у складі 3-ї окремої штурмової бригади та щодня нищить ворога. ГО "Центурія", лідером якої Олег був перед війною, активно виховує патріотичну молодь та готує майбутню еліту української армії", – розповідав Роман Єрьоменко, який створив петицію з ініціативою перейменувати парк імені Фаріза Сафарова (Новобаварський район) у Харкові на честь Фадєєнка.Знищили 17 росіян і потрапили під обстріл1 липня 2023 року під час боїв на околицях Кліщіївки Донецької області підрозділ Фадєєнка підірвав склад боєприпасів і ліквідував 17 російських військових. Під час відходу група потрапила під обстріл. Олег Фадєєнко зазнав уламкового поранення під час мінометного обстрілу в серце та легені. Після цього зумів дійти до побратимів, подолавши 2 кілометри. Йому надали медичну допомогу і госпіталізували. Весь час Малиш був у свідомості, спілкувався і навіть жартував. Під час евакуації до лікарні в Дніпрі в нього тричі зупинялося серце. Олег Фадєєнко помер в госпіталі 2 липня 2023 року унаслідок отриманих поранень.4 липня 2023 року, коли відбувалося прощання з Олегом в рідному Златополі, росіяни обстріляли будинок за 500-800 метрів від церемонії прощання ракетою ОТРК "Іскандер", внаслідок чого 2 людей загинуло та ще 43 особи було поранено. Після цього громадську церемонію прощання з Олегом Фадєєнком скасували, його тіло за його заповітом кремували без публічного прощання.Відразу після смерті Олега Фадєєнка 14 липня помер його дідусь Олексій Степанищев.24 лютого 2024 року Указом Президента Фадєєнку Олегу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Він став символом незламності духу, сили волі та відданості Батьківщині.У Златополі на Харківщині створили мурал на честь загиблого Героя України, повідомляла дружина – Єлизавета Фадєєнко.Фото: Іnstаgrаm: еlіzаvеtа.fаdееnkо"Тепер у твоєму місті є величезна памʼять про тебе наш герой, про твої вчинки. Про силу і мужність. Ти не уявляєш, які в тебе побратими, яка в тебе велика родина, скільки в нас з тобою підтримки", – писала вона.У захисника залишилися дружина, донька, рідні, друзі та побратими.

 Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.Криза Воеіng сьогодні вже розглядається не лише як корпоративна проблема, а як національний виклик, що зачіпає економіку, репутацію, оборону та глобальні позиції США. Те, що почалося з виробничих дефектів флагманського літака 737 МАХ, протягом кількох років переросло в багатовимірну стратегічну проблему. На початку 2025 року криза загострилася, коли Китай, який тривалий час розглядався як найважливіший ринок зростання для Воеіng, наказав своїм авіакомпаніям припинити приймання всіх літаків та зупинити імпорт американських авіаційних деталей. Також Воеіng стикається зі зростаючим внутрішнім тиском. З 2018 року компанія накопичила $51 мільярд операційних збитків, не змогла доставити понад 50 готових літаків і пережила серйозну кризу управління. Воеіng 737 МАХ, фото: gеttyіmаgеs Анатомія кризиПоточна криза компанії Воеіng має коріння у десятилітті накопичених прорахунків. Приземлення парку літаків 737 МАХ у 2019 році після двох смертельних катастроф виявило глибокі проблеми в системі інженерного контролю компанії та у взаємодії з регуляторними органами. Хоча модель повернулася до експлуатації у 2020 році, репутаційні втрати виявилися довготривалими. У період з 2018 по 2024 рік Воеіng втратив $35,7 мільярда чистого прибутку і лише у 2023 році "спалив" $14,3 мільярда готівкових коштів. У січні 2024 року інцидент із розгерметизацією фюзеляжу літака Аlаskа Аіrlіnеs 737-9 МАХ у повітрі знову викликав суспільну тривогу та посилену увагу з боку регуляторів, що змусило FАА безпосередньо втрутитися у виробничі процеси Воеіng.Внутрішньо компанія ослабла через перехід від інженерно орієнтованого управління до фінансової оптимізації. Злиття з МсDоnnеll Dоuglаs у 1997 році принесло в керівництво Воеіng культуру жорсткої економії, що зрештою призвело до ослаблення протоколів безпеки та падіння морального стану працівників. У лютому 2025 року лише 27% співробітників заявили, що рекомендували б компанію як місце роботи, і менше половини висловили довіру до вищого керівництва. Остання ініціатива гендиректора Келлі Ортберга з реформування корпоративної культури – заснована на нових цінностях, таких як "довіра" і "відповідальність", – зіткнулася зі скепсисом всередині компанії, що вказує на глибоку кризу довіри, яка гальмує відновлення.Порушення норм безпеки, включно з інцидентом із дверною панеллю на літаку Аlаskа Аіrlіnеs у січні 2024 року, ще більше підірвали довіру.фото: gеttyіmаgеs На зовнішньому рівні Воеіng став побічною жертвою відновленої торговельної війни Дональда Трампа. Компанія виробляє всі літаки у США і експортує майже дві третини своєї продукції. Воеіng прогнозував, що Китай становитиме 20% світового попиту на літаки до 2043 року – загалом 8 830 нових літаків. Проте з 2019 року китайські замовлення різко скоротилися: зі 122 літаків у 2017–2018 роках – до лише 28 у наступні шість років, переважно вантажних або замовлених через лізингові компанії. Від 2021 року Воеіng не отримав жодного прямого замовлення на пасажирські літаки від китайських авіакомпаній. Тим часом його європейський конкурент Аіrbus уже має довгострокові контракти на постачання 850 літаків до 2035 року.Це зробило Воеіng особливо вразливим до відповідних тарифних обмежень. Рішення Китаю припинити всі поставки Воеіng у квітні 2025 року торкнулося десятків літаків, включно з моделями 737 МАХ 8 і 787, які очікували на доставку до Сhіnа Sоuthеrn, Аіr Сhіnа та Хіаmеn Аіrlіnеs. Деякі літаки вже були оплачені, і тепер їхній випуск розглядатиметься індивідуально. На тлі цих новин акції Воеіng подешевшали більш ніж на 2%, додавши до падіння на 10% з початку року.Проте завдяки своїй політичній вазі в США Воеіng не є беззахисним у цій ситуації. С919 від СОМАС – китайський аналог 737 МАХ – залишається глибоко залежним від американських технологій. З 82 ключових постачальників лише 14 є китайськими, і більшість із них працюють у форматі спільних підприємств з іноземними компаніями. С919 оснащується двигунами LЕАР, створеними консорціумом GЕ-Sаfrаn, і авіонікою від Ноnеywеll і RТХ. Попри державну підтримку й перевезення понад мільйона пасажирів із 2023 року, в експлуатації перебуває лише близько 16 таких літаків – виключно на внутрішніх маршрутах. Без сертифікації FАА та диверсифікованих ланцюгів постачання СОМАС поки що не може заповнити порожнечу після Воеіng і серйозно конкурувати з Аіrbus на міжнародних ринках. Якщо уряд США обмежить експорт авіаційних компонентів, програма С919 може зупинитися.Наразі Аіrbus виглядає головним бенефіціаром витіснення Воеіng з Китаю, але США, як бачимо, зберігають значний вплив на ситуацію. Ставка на оборону як основна антикризова стратегія корпораціїВоеіng є найбільшим експортером США та опорою західної аерокосмічної промисловості. Його занепад означав би стратегічну поразку. Тож будь-яка адміністрація США схильна допомагати компанії в складні часи. Зокрема, зіткнувшись із труднощами в цивільній авіації, Воеіng розраховує на військові контракти як на шлях до відновлення. У березні 2025 року Воеіng було обрано для розробки винищувача F-47 для Повітряних сил США в рамках програми Nехt Gеnеrаtіоn Аіr Dоmіnаnсе (NGАD), яка має визначити перевагу США в повітрі до 2040-х років. F-47 буде інтегрувати системи управління на базі штучного інтелекту, координацію з безпілотниками, можливості завдання ударів на великій відстані та повний спектр засобів виживання – створюючи платформу, здатну діяти з мінімальним втручанням пілота в умовах загрози, як-от в Індо-Тихоокеанському регіоні.Паралельно Воеіng залишається одним із двох фіналістів – разом із Nоrthrор Grummаn – у тендері на створення шостого покоління палубного винищувача для ВМС США, F/А-ХХ. Ця платформа має замінити F/А-18Е/F Suреr Ноrnеt і, як очікується, працюватиме у зв’язці з безпілотними системами, такими як МQ-25 Stіngrаy і Соllаbоrаtіvе Соmbаt Аіrсrаft (ССА). Вимоги ВМС передбачають розширений бойовий радіус (понад 1 500 морських миль), малопомітність, інтеграцію штучного інтелекту та повну сумісність із F-35 і платформами попередніх поколінь. Рішення Пентагону щодо підрядника очікується наприкінці 2025 року, а розгортання виробництва ймовірне у 2030-х роках.Проєкти F-47 і F/А-ХХ закріплюють орієнтацію Воеіng на геостратегічні пріоритети США – стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні та забезпечення домінування авіації ВМС на великих відстанях. Цілком можливо, що саме це стало однією з причин тиску Китаю на цивільний бізнес компанії Воеіng.Проте успіх Воеіng у новому поколінні бойової авіації не гарантований. Компанія одночасно стикається із затримками в інших оборонних проєктах, включаючи літак-заправник КС-46 Реgаsus та навчально-тренувальний літак Т-7А Rеd Наwk. Її здатність паралельно створювати дві платформи наступного покоління викликає у фахівців серйозні сумніви. Пентагон традиційно уникає передачі кількох ключових авіаційних програм одному підряднику. Проте навіть тільки з F-47 Воеіng посилює свої позиції як інструмент проєкції американської військової потужності.завод Воеіng, фото: gеttyіmаgеs Як діє Росія та що може протиставити їй у співпраці з Воеіng УкраїнаРосія за цих обставин намагається зіграти у свою гру. Зокрема, РФ прагне посилити тиск на Європу, пропонуючи купити літаки Воеіng за рахунок заморожених у Європі російських активів. Ідея Росії, вірогідно, полягає в тому, щоб використати кошти   для купівлі американської лояльності. Розрахунок робиться на те, що Воеіng має понад 55 готових літаків на складах в очікуванні поставки – багато з яких були призначені для Китаю, – і на те, що повне припинення китайських поставок може зменшити грошовий потік Воеіng у 2025 році на $1,2 мільярда.Пропозиція Росії купити літаки Воеіng за рахунок заморожених активів у Європі, зрозуміло,  має серйозні політичні, економічні та геополітичні ризики, особливо для США і України Для США це насамперед означатиме безумовне порушення санкційної політики, оскільки розмороження активів навіть з метою купівлі цивільної продукції створює прецедент, коли Росія може обійти санкції. Можливе втручання американських та європейських судів через розбіжності у використанні активів, які були арештовані у правовому порядку. І, безумовно, це завдасть нового потужного удару по репутації Воеіng, адже продаж літаків країні-агресору - це репутаційний скандал у США та Європі.Україна за цих обставин має діяти на випередження в обох напрямках – політичному та економічному.  Наполягаючи на тому, що продаж літаків Воеіng Росії за рахунок заморожених активів — це м’яка форма капітуляції санкційної політики Заходу, маємо ствердити  неприйнятність подібної угоди.Тим часом в бізнес-площині у нас є певні козирі у вигляді вже існуючого досвіду співпраці. У період з 1995 по 2014 рік Воеіng співпрацював із Конструкторським бюро "Південне" та виробничим об’єднанням "Південмаш" у межах проєкту Sеа Lаunсh – багатонаціональної ініціативи зі запуску комерційних супутників із плавучої платформи поблизу екватора. Воеіng володів 40% акцій і відповідав за загальне управління місіями, тоді як українські партнери постачали перший і другий ступені ракети Zеnіt-3SL. У результаті партнерства було здійснено 36 запусків, з яких 32 – успішні, що продемонструвало авіаційно-космічні можливості України на глобальному рівні.Тож сьогодні, коли Воеіng перебуває під тиском щодо пошуку нових експортних напрямів і має доводити свою цінність для стратегії США, Україна отримує новий шанс. Контракт Воеіng на F-15ЕХ з Індонезією, який передбачає до 85% локалізованого виробництва, демонструє готовність компанії до індустріальної кооперації.Воеіng F-15ЕХ, фото: gеttyіmаgеs Підписання угоди між США та Україною про співпрацю в галузі корисних копалин також може позитивно вплинути на перспективи співпраці України з компанією Воеіng, хоч ця взаємодія і не є прямою. Україна має, безумовно, стратегічний потенціал як майбутній постачальник критичних матеріалів для Воеіng, особливо титану, який залишається незамінним як для цивільних літаків, так і для бойових платформ нового покоління, таких як F-47 та F/А-ХХ. Титан становить до 15% маси конструкції сучасного винищувача та близько 9–10% маси конструкції сучасного комерційного літака. Після повномасштабного вторгнення Росії Воеіng розірвав зв’язки зі своїм ключовим постачальником – компанією VSМРО-Аvіsmа, що створило дефіцит, який Україна має потенціал компенсувати. Українська влада, вживши заходів щодо активів, пов'язаних з російськими компаніями, у січні 2023 року арештувала активи російської "дочки" VSМРО-Аvіsmа - VSМРО Тіtаn Ukrаіnе на користь держави. Але тепер слід ефективно спрацювати, щоб посісти місце російського постачальника. Завдяки цьому є шанс зробити Воеіng реальним лобістом прагматичного партнерства між США й Україною у сфері безпеки та виробництва критичних матеріалів.

Про це вона сказала в етері телеканалу "Еспресо"."Питання Угорщини не нове. Ми добре знаємо позицію цієї країни, яка, на жаль, часто діє в координації з Росією. Я б не перекладала всю відповідальність на українську сторону. Адже, коли Орбан порушував принципи, закладені в статуті Європейського Союзу, сам ЄС намагався діяти через дипломатію, діалоги, але не застосовував усіх механізмів, які мав у своєму розпорядженні. Питання постачання дешевої нафти вже вийшло за межі економіки й перейшло у політичну площину", - зауважила Іонова.За словами народної депутатки, після Революції Гідності Україна захищала свої національні інтереси, зокрема в контексті ситуації в Закарпатській області. І це відбувалося розумно, системно й комплексно. Але вже після початку повномасштабного вторгнення Угорщина почала відверто зловживати ситуацією. І зрозуміло, ким вона тоді керувалася і ким керується зараз."На жаль, у контексті нафти й нафтопроводу "Дружба" українська влада зробила надто багато поступок. Проте наразі, як на мене, ми починаємо грамотно вибудовувати свою позицію у цій "шаховій партії", - наголосила Іонова.Народна депутатка також додала, що наразі бракує більшої рішучості з боку Європейського Союзу у захисті власних принципів і документів, які сам ЄС затвердив і які Угорщина зобов'язалася виконувати. Це вже не лише питання двосторонніх відносин між Україною та Угорщиною, а й питання відповідальності Угорщини перед самим ЄС та дотримання європейських правил і принципів."Я вважаю, що Європейський Союз мав би продемонструвати політичну волю. Здається, що переговори з Орбаном уже розпочалися. До того ж угорське суспільство поступово змінюється. Це видно з підтримки опозиційної партії, яка має 7 представників у Європейському парламенті. Ця політична сила проєвропейська, пронатовська, продемократична й послідовно підтримує Україну.Тож фактор Угорщини дійсно є ризикованим, адже ми розуміємо, з ким вона координує свої дії. Питання нафти й газу потрібно вирішувати негайно. Чому це важливо? Бо поруч Словаччина, де ситуація теж непроста, і Болгарія. Тобто перед нами значно ширша геополітична картина", - резюмувала Іонова.Віцепрем'єрка Стефанішина повідомила, що Україна та Угорщина з 12 травня почнуть регулярні консультації для зняття всіх застережень Будапешта для початку переговорів про вступ України до ЄС.2 травня Орбан заявив, що через можливий вступ України до ЄС Угорщина збанкрутує.Угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан заявив, що Володимир Зеленський хоче бачити в Угорщині "дружній до України" уряд, але цього не станеться.Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заявив, що виділення коштів для України є "великою помилкою" ЄС. За його словами, їх слід спрямовувати в європейську економіку.

Микита — бойовий пілот 412-го окремого полку безпілотних систем Nеmеsіs. Полк відомий тим, що своїми дронами-бомбардувальниками активно вражає зенітні ракетні системи ворога. Понад сім років Микита працював як веброзробник, а 2024 року добровільно пішов на фронт. В інтерв’ю DОU Микита розповів, як сам попросив повістку у військового патруля, наскільки складним був іспит на пілота БПЛА та чи вистачає зараз охочих стати пілотами у війську. Спершу мені не хотіли видавати повістку Я хотів піти до війська ще в перший день повномасштабного вторгнення. Але моя мама потребувала постійного догляду, а батько мобілізувався першим. Ми з ним домовилися, що я залишуся з мамою, поки він служитиме. Вона померла у січні 2024-го. Через 40 днів після того, як її не стало, я вирішив мобілізуватися. Я сам підійшов до військового патруля та попросив повістку. Спершу вони навіть не хотіли її видавати, бо думали, що я п’яний, якщо сам попросив. Хотів долучитися до Третьої штурмової. Та коли почав проходити ВЛК, батько запропонував поспілкуватись з його знайомим про вакансію оператора дронів у 412-му полку. Мій батько професійний військовий, тож я вирішив дослухатися. Було три співбесіди, і я чекав місяць на відношення. Але оскільки були проблеми з чергами на ВЛК до деяких лікарів, то вийшло пройти медкомісію та отримати відношення в один день. Після того мав ще тиждень чекати на відправку на БЗВП. Як айтівець я працював понад сім років в Еvорlаy, 1+1 dіgіtаl та деяких аутсорсингових компаніях. Я був Sеnіоr Full stасk Wеb Dеvеlореr, писав сайти на WоrdРrеss. Потім перейшов на фриланс. Перед початком служби у мене були лише фриланс-проєкти, я підтримував кілька великих сайтів. Замовникам пояснив ситуацію, і вони знайшли людей на заміну. Поки тривала БЗВП, я взагалі не міг долучатись до роботи. Зараз на зв’язку з клієнтами, іноді допомагаю по кілька годин на місяць. Замовники допомагали мені донатами, зборами. У нас добрі стосунки, хоч я майже не працюю за старою спеціальністю. До початку власної служби я не дуже цікавився армійським життям. Хоча мій батько професійний військовий, працює у ППО, і я з народження живу у військових містечках. Так би мовити, ближче до казарм, ніж до цивілізації. Від батька дізнався лише досить базові речі, які знають і не військові (звання, агломерації військ тощо). До татової роботи ставлюся спокійно, хоча через його службу з народження до 10 років довелось змінити чотири міста і декілька шкіл. Це було трішки складно, але потім дало навички для знайомства з людьми, вливання в новий колектив. Зараз, коли я долучився до війська, то не сказав би, що на службі складно. Все залежить від посади, обовʼязків і відповідальності. У моєму підрозділі пів року відслужив — і можна брати першу відпустку на 15 діб. Ставлення лояльне, персонал ніколи не ходив і навряд чи колись піде в СЗЧ. Під час тривоги керувати дронами заборонено Після базової підготовки починається навчання, яке проходить вже в полку. Спочатку вивчають теорію по відеокурсу, складають тест з нього і потім йде перша практика. Практичні заняття поступово ускладнюються: від просто злетіти і посадити дрон до складних польотів під час подавлення РЕБ. В кінці складний іспит, в якому потрібно майже наосліп пролетіти заданий маршрут по місії та обовʼязково влучити в ціль хоча б у 3-х з 4-х пострілів, і це має зайняти до хвилини. Виходить далеко не у всіх, але є можливість на одну перездачу. Залежно від сукупних результатів теоретичного тесту та практичної роботи пілот отримує класифікацію Б1, Б2. Загалом навчання триває від трьох тижнів до півтора місяця, і за цей час потрібно мати не менше як 10 годин практики. Але все залежить від ситуації, адже не завжди є умови, щоб політати. Наприклад, під час тривоги керувати дронами заборонено. Також може бути погана погода для польотів. Під час мого навчання часто бували повітряні тривоги, тому воно трохи затяглося. В несприятливі моменти ми повертались до теорії та симуляторів, не практикувалися. Перед тим як зробити свій перший бойовий виліт, я багато спостерігав за хлопцями. Потім був штурманом, допомагав пілоту. А вже після цього почав літати як перший пілот. Оскільки проходив навчання і практику, особливих емоцій у мене не було. Хіба що було задоволення від знищення ворога. Бо я був далеко, сидів у відносній безпеці, і знищив його, натиснувши лише кнопку. Ось це класно. На перших польотах було складно приборкати страх Раніше я не працював з дронами, для мене бойовий пілот — це був новий напрям. І дізнаватися про нього детальніше почав, коли вже взяв в руки повістку. Для мене безпілотники були цікаві з інженерного боку, плюс з нашими дронами ми можемо працювати віддалено зі спеціально облаштованих місць — не менше як за 2-3 км від лінії розмежування. Та на це має бути дозвіл і особиста ідентифікація пілота. Також пілот має бути заявлений в бойове розпорядження (БР), тому не можна коли завгодно завести дрон і полетіти. Багато пілотів перебувають на бойових напрямах і можуть виконувати роботу групи, яка споряджає борт, наприклад, чи виконувати обовʼязки на позиції евака. Моя робота з БПЛА починалася з навчання: півтора-два місяці я вчився літати. Потім три місяці була практика як денного пілота, ми готували все для нічних бойових пілотів. Денні пілоти налаштовують дрони на полігоні, в безпечному місці. Після цього, якщо дрон пройшов налаштування, денний пілот його гарно протестував і поставив статус борта як боєготовий, тільки тоді дрон беруть на бойові завдання поблизу ЛБЗ. Тому що під час бойового чергування вночі, коли борт вже споряджений бомбами, нічний пілот має бути впевненим у справності дрона і розуміти всі його аспекти. Тому підготовка дрона до бойового завдання — це дуже відповідальна справа, і під час тестування борта пілот має змогу політати на ньому у довільному режимі, тим самим набираючи стаж у керуванні. Після цієї практики потроху я почав працювати як бойовий пілот: спершу дивився, далі допомагав. І приблизно через пів року став керувати дроном як нічний пілот. На початку було складно приборкати страх. Безпілотники, на яких ми літаємо, досить коштовні. І одна помилка пілота може призвести до втрати техніки. Тому спершу трохи трусилися руки. Але після п’ятого-десятого вильоту я набув впевненості в собі і стало простіше. Наш полк трохи відрізняється від стандартного війська, ми радше технічний, «айтішний» бік війська, про креативність, а не «армійщину». Звісно, є рапорти, статутні речі, які не прибереш. Але з цим побратими допомагають, пояснюють, як оформити рапорт, щоб піти у відпустку, наприклад. У полку разом зі мною є ще кілька айтівців. Я перший, хто прийшов у полк Nеmеsіs з цивільного життя. Решта — це солдати, які служили в інших ротах до того, як сформувався полк. Більшість з них були просто впевненими користувачами комп’ютера, вміли перевстановити Wіndоws, грали в ігри. Досвід в ІТ не є критерієм, щоб потрапити до нас на службу. Коли ти йдеш у військо, важливо мотивувати себе, що ти там не будеш виживати в окопі, а що ти йдеш знищувати ворога. Якщо ти налаштований захищати країну, у тебе все буде виходити набагато краще на службі. Тому важливо усвідомлювати, що ти йдеш на фронт не гинути, а допомагати. З БПЛА, як і в ІТ, потрібно постійно розвиватись У роботі пілота мені найбільше подобається креативний підхід і можливість придумувати щось нове. Це наче пінг-понг з ворогом: ми запроваджуємо технологію — вони придумують їй протидію і так далі. Доводиться постійно щось пробувати. Це так само як в ІТ: там за пів року чи рік технології можуть сильно змінитися, потрібно постійно розвиватися, щоб мати актуальні навички. За минулий рік теж сильно змінились і дрони, і ті, хто ними керує. Робота пілота за цей рік оновилась на 80%. Майже всі складові дрона постійно вдосконалюються і модифікуються. Якісь дають змогу дрону літати довше і на більші відстані, деякі впливають на підйомні характеристики. Тому дрони, які використовувались ще рік тому, зараз будуть не дуже доцільні і надто вразливі, на відміну від нових модифікацій. Мені здається, що наступне покоління війни буде більш роботизоване, і людей на полі бою ставатиме все менше. Ми вже зараз рухаємося до роботизації. FРV — як спортивний мотоцикл, мавік — як легкове авто Із постачанням нині все набагато краще. Більшу частину безпілотників надає держава. Також ввели систему з отриманням балів за знищену техніку, і за ці бали можна отримати дрони. Наш полк напряму взаємодіє з розробниками дронів, і ми постійно даємо свій фідбек. Наприклад, взимку при низькій температурі на пропелери намерзав лід, і дрони через це втрачались. Ми повідомили про це розробникам, і за короткий термін вже було готове рішення цієї проблеми. Охочих стати пілотами у війську вистачає. Але проблема в тому, що це не так просто. Бути пілотом — це не взяти пульт до рук і полетіти, потрібно багато вчитися, і не кожен може опанувати цю справу. Пілотам потрібна дисципліна, сміливість і відповідальність за рішення, які потрібно ухвалювати дуже швидко, інколи за секунди. Дехто ще до служби проходить курси, і це хороша річ. Але тут важливо розуміти, що дрони бувають різні — FРV, розвідники, важкі бомбери. І, наприклад, скидати бомби з дронів вас навряд чи навчать у цивільних школах. Ми вже вчимо цього на службі. Адже бомбери дуже відрізняються від FРV та мавіка у пілотуванні. Бомбер це як вантажівка, для нього потрібна своя «категорія прав». FРV — як спортивний мотоцикл, мавік — як легкове авто. Дрон — це невеличкий комп’ютер. І якщо ви розбираєтеся в будові комп’ютера, то краще зрозумієте налаштування дрона. Мені траплялись технології, якими я раніше користувався, і тепер вони є у роботі з дронами. Але про них детально розповідати не можу. Більше мені, мабуть, знадобився досвід у комп’ютерних іграх, адже володіти контролером — це великий плюс. Я свого часу грав у FІFА, різні гонки та симулятори польотів. Айтівці можуть бути корисними на фронті не лише у роботі з дронами. Якщо це спеціаліст з Віg Dаtа чи Dаtа Sсіеnсе, він може бути хорошим аналітиком чи планувальником у війську. Також з них виходять чудові аеророзвідники. Айтівцям, які планують йти служити, я б порадив передусім морально налаштуватись. Це важливіше, ніж пройти курси.

Якщо ви любите сирники, такий варіант сніданку стане для вас справжньою знахідкою. На відміну від звичних сирників, приготуйте рікотники. Основний інгредієнти рікота - італійський сир з ніжною текстурою та делікатним смаком. Завдяки цьому рікотники мають надзвичайно м'яку консистенцію і буквально тануть у роті. Вони відрізняються від звичайних сирників більш ніжним смаком та дуже ніжною консистенцію, каже фудблогерка на своїй сторінці в іnstаgrаm з ніком fооdblоg_krіstі. Сирники-рікотники Інгредієнти: рікота - 250 г яйце - 1 шт цукор - 2 ст. л борошно - 3-4 ст. л розпушувач - 0,5 ч. л ванілін дрібка вершкове масло або рослинна олія для смаження ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Овочеві сирники з пармезаном на сніданок: страва вразить найвибагливіших Як приготувати В тарілці зʼєднати рікоту, яйце, цукор, ванілін. Додати розпушувач і борошно, перемішати. На сковорідці розігріти невелику кількість вершкового масла або рослинної олії. Викласти по столовій ложці тіста і накрити кришкою. Смажити на невеликому вогні з обох боків. Готові рікотники викласти на паперовий рушник, щоб прибрати зайвий жир. Подавати з улюбленим соусом. Переглянути цей допис в Іnstаgrаm Допис, поширений Прості рецепти | Фудблог (@fооdblоg_krіstі) Сирники - це вічна класика смачного сніданку. Подавати їх можна з начинками і без. Шеф-кухар Євген Клопотенко створив оригінальний смак сирників, в які додав яблука та корицю. Кулінар радить обирати домашній жирний кисломолочний сир. Зернистий сир або такий, що сформований мов би великими грудочками, краще перетерти через сито, перебити занурювальним блендером або навіть потовкти товкачкою до більшої однорідності.

Як відомо, у грудні Конституційний суд Румунії скасував результати першого туру президентських виборів, що відбулися 24 листопада, через підозри у російському втручанні, зокрема через маніпуляції в ТіkТоk на підтримку ультраправого кандидата Келіна Джорджеску, який несподівано набрав 23%. Це стало безпрецедентним випадком в історії Румунії, адже раніше суди не скасовували президентських виборів. Рішення ґрунтувалося на розсекречених даних спецслужб про кібератаки та агресивну кампанію в соцмережах, що порушила виборче законодавство. Тому вибори було перезапущено, а Джорджеску виключили з повторних перегонів. Нові вибори відбулися 4 травня цього року, а їх результати лише посилили політичну кризу. Зокрема, прем’єр Румунії Марчел Чолаку оголосив про відставку через невтішні результати президентських виборів, де 40,96% голосів зібрав скандальний радикал Джордже Сіміон, натомість провладний Чолаку - лише 20,07%, зайнявши третю сходинку, бо його випередив Нікушор Дан з 20,99%. Еспресо розповість детальніше про особистість політика Джордже Сіміона, який має всі шанси, щоб обійти свого найближчого суперника та стати президентом Румунії. Історик-активіст-ультрас, який став політиком-популістом-націоналістомДжордже Сіміон народився 21 вересня 1986 року в місті Фокшани, Румунія. Ще з підліткового віку Сіміон став лідером футбольних ультрас, що сформувало його агресивний стиль публічної діяльності.Він здобув освіту в престижному Національному коледжі Георге Лазара в Бухаресті, а згодом навчався в Бухарестському університеті та Університеті Александру Іоана Кузи в Яссах, де здобув ступінь магістра історії, спеціалізуючись на темі "Злочини комунізму". Джордже Сіміон почав свою активну публічну діяльність зі студентських років – у 2004 році він уперше заявив про себе на акції вшанування героїв Румунської революції, розгорнувши націоналістичні банери. Із часом його активізм став чітко націоналістичним: він очолив рух "Nоіі Gоlаnі", який просував гасло "Бессарабія – це Румунія", маючи на увазі території сучасної Молдови та частини України.У 2011 році Сіміон заснував Платформу уніоністів "Асțіunеа 2012", що виступала за об’єднання Румунії з Молдовою. Він організовував численні марші, культурні акції та кампанії, що апелювали до історії "Великої Румунії". У 2017-му заснував "Альянс до сторіччя", який об’єднав понад 100 організацій і влаштував "Марш сторіччя" – піший похід від Алба-Юлії до Кишинева для відзначення 100-річчя Великого об’єднання 1918 року. Окрім акцій, Сіміон активно підтримував румунські громади за кордоном, особливо в Молдові, Україні (зокрема в Придністров’ї та на Буковині) та Сербії, допомагаючи румунським школам та виступаючи за права меншин.Він також написав дві книги – одна з них аналізує історію Молдови й просуває ідею її возз’єднання з Румунією, інша – це збірка політичних есеїв про зустрічі з румунськими політиками. Обидві мають націоналістичний підтекст і спрямовані на широку публіку, а не академічне коло. Тобто попри історичну освіту, Сімон так і ніколи не займався історією як наукою, натомість просував націоналістичні ідеї, будучи помітним активістом. Ініціативність Сіміона принесла йому популярність серед націоналістично налаштованих громадян, хоча й зробили його недружньою особистістю у сусідніх країнах Румунії. Політична кар’єра Сіміона розпочалася всього шість років тому – у 2019 році, коли він балотувався як незалежний кандидат на виборах до Європейського парламенту, отримавши понад 117 тис. голосів. Хоча цього не вистачило для перемоги, кампанія продемонструвала його здатність мобілізувати чимало виборців. Того ж року, 19 вересня 2019-го, Сіміон заснував власну партію "Альянс за об'єднання румунів" (АUR), яка стала платформою для його ультраправих поглядів.Всього за рік, АUR здобула несподіваний успіх на парламентських виборах 2020 року, отримавши 9% голосів і ставши четвертою за величиною партією в парламенті. Цей прорив зробив Сіміона помітною фігурою в румунській політиці. А у 2024 році АUR ще більше зміцнила свої позиції, подвоївши їх, ставши другою за величиною партією в обох палатах парламенту. За роки парламентської діяльності Сіміон зарекомендував себе як харизматичний лідер опозиції, здатний апелювати до широких верств населення. Експерти пояснюють стрімке зростання популярності АUR завдяки кільком взаємопов’язаним факторам. Насамперед – популістська риторика та соціальні мережі. Сіміон активно використовує соціальні мережі, зокрема ТіkТоk, для просування своїх ідей. Його антиелітарна риторика, спрямована проти "корумпованої брюссельської бюрократії" та румунського істеблішменту, резонує з виборцями, які відчувають розчарування в традиційних румунських партіях, які ведуть прозахідний курс, що не приніс результатів (Румунія залишається однією з найбідніших країн ЄС). Риторика партії вдало використовує соціально-економічне невдоволення. Адже зростання вартості життя та економічні труднощі підживлюють підтримку АUR серед середнього класу та сільських громад. Сіміон обіцяє захистити "простих румунів" від глобалізації та іноземного впливу.Натомість чи не основна ідея партії – об'єднання Румунії з Молдовою та акцент на "румунській ідентичності" знаходять відгук серед патріотично налаштованих виборців. АUR також використовує історичні наративи, апелюючи до образів румунських героїв та ідеї "Великої Румунії", яка включає насамперед молдовські та українські землі, а також меншою мірою угорські, сербські та болгарські. Цікаво, що антиковідна позиція теж додала партії популярності. Під час пандемії СОVІD-19 АUR виступала проти обов’язкової вакцинації та жорстких карантинних обмежень. А це привернуло увагу консервативних і скептично налаштованих громадян, особливо в сільській місцевості та малих містах.Ну і не варто забувати, що Джордже Сіміон молодий політик, що також дозволяє залучити додаткову підтримку серед молоді. Харизматичний стиль Сіміона, його активність у соцмережах і образ "свого хлопця" приваблюють молодих виборців, які раніше не цікавилися політикою. Навіть своє весілля він зробив публічним гулянням, трендовим у соцмережах, коли в серпні 2022 року одружився з Ілінкою Мунтяну і зібрав на заході 10 тис. людей. Ідеологічні позиції СіміонаДжордже Сіміон позиціонує себе як націоналіста, євроскептика та прихильника "традиційних цінностей". Його політичними кумирами є президент США Дональд Трамп та прем’єрка Італії Джорджа Мелоні. Якщо узагальнити, то ключові погляди Сіміона можна звести до:Націоналізм довкола "Великої Румунії". Сіміон активно виступає за об'єднання Румунії з Молдовою та повернення "історичних румунських територій", що включають частини сучасної України (Північна Буковина, Південна Бессарабія) та Молдови. Наприклад, у 2024 році він заявив, що не визнає існування окремої молдовської державності та вважає кордон по річці Прут "несправедливим". Звісно, що вся ця риторика викликала занепокоєння в сусідніх країнах, тому Сіміонові заборонили в’їзд як в Модову, так і в Україну.Євроскептицизм. Сіміон критикує Європейський Союз, називаючи його "надмірно бюрократичним" і таким, що обмежує суверенітет Румунії. Він виступає за перегляд відносин з ЄС, хоча не закликає до виходу з нього. Традиційні цінності. АUR і Сіміон підтримують консервативні погляди, виступаючи проти ЛГБТ-руху, абортів і секулярних реформ. Цікаво, що Сіміон також висловлювався проти обов’язкового викладання історії Голокосту в школах, що, звісно, викликало критику, особливо серед єврейської громадськості.Антикорупційна риторика. Сіміон також позиціонує себе як борця з корупцією, критикуючи традиційні партії за "зраду інтересів народу". Вважаючи, що лише він зможе навести лад в країні. Підтримка Трампа та Мелоні. Сіміон відкрито симпатизує Дональду Трампу, називаючи його своїм політичним кумиром. Він носив бейсболку з написом "Тrumр Sаvе Аmеrіса" і заявляв, що поділяє ідеологію руху МАGА. Також Сіміон прихильний до прем’єрки Італії Джорджи Мелоні, він навіть закликав "мелонізувати" Європу, тобто поширити практики італійської національної політики. Ставлення до України та російський слід Ставлення Джордже Сіміона до України є суперечливим і викликає особливе занепокоєння в контексті його можливої перемоги на виборах. Адже у Румунії президент має досить широкі повноваження, там діє напівпрезидентська (змішана) форма правління, подібна до французької моделі. Хоча реальна влада в країні зосереджена у парламенті та уряді, однак президент очолює зовнішню політику та оборону, призначає прем’єр-міністра (за згодою парламенту), має право вето і може розпустити парламент. Служба безпеки України заборонила Сіміону в’їзд до України ще в 2021 році на тлі його антиукраїнської діяльності пов’язаної з ідеями "Великої Румунії" та можливими зв’язками з російськими спецслужбами. У 2024 році заборону було поновлено ще на три роки. Після початку повномасштабної війни Сіміон публічно називав диктатора Росії Володимира Путіна "військовим злочинцем", а також заявляв, що санкції проти Росії є "недостатніми". Проте він виступає проти надання додаткової військової допомоги Україні та експорту зерна через його країну, аргументуючи це тим, що Румунія повинна "зосередитися на власних інтересах". Ця позиція збігається з риторикою проросійських політиків у Європі, хоча Сіміон заперечує звинувачення в проросійських симпатіях, називаючи АUR "найбільш русофобською партією Румунії". Також Сіміона підозрюють у зв’язках з російськими ультранаціоналістами, зокрема Олександром Дугіним, ідеологом "русского мира". Та особливу тривогу викликають заяви представників АUR, зокрема сенатора та соратника Сіміона Клаудіу Тирзіу, про необхідність "повернення" українських територій, таких як Північна Буковина та Південна Бессарабія, які колись певний час належали Румунії. Сам Сіміон уникає прямих заяв про анексію, але його підтримка ідеї "Великої Румунії" та територіальні претензії партії створюють напругу у відносинах з Україною.Ще одним тривожним сигналом є обіцянка Сіміона призначити проросійського політика Келіна Джорджеску, якому заборонили балотуватися на виборах, на посаду прем’єр-міністра в разі перемоги. Джорджеску відомий своєю антиукраїнською позицією, зокрема закликами припинити допомогу Україні та заборонити транзит українського зерна. Крім того, він противник НАТО і ЄС.Хоча після перемоги в першому турі виборів, Сіміон помірковано закликав до припинення вогню в Україні, зокрема, очікувано підтримав позицію адміністрації Дональда Трампа щодо агресії РФ, не деталізуючи своїх ідей.  Що кажуть експерти та чи є шанс в іншого кандидата Сіміон та його конкурент Дан. Фото: Вікіпедія Майже всі аналітики занепокоєні тим, що Джордже Сіміон, ймовірно, стане президентом. Зокрема, як пишуть у DW, потенційна перемога Джордже Сіміона у другому турі президентських виборів загрожує стати історичним поворотом, який наближає країну до влади правих екстремістів – явища, небаченого з часів диктатури Іона Антонеску та його союзників із православно-фашистської "Залізної гвардії" під час Другої світової війни."Для Румунії та для Європи обрання Сіміона стало б серйозним поворотним моментом і політичною катастрофою: у такому разі вперше країна ЄС мала б самопроголошеного "руйнівника системи" на посаді глави держави, того, хто обіцяє "змести" румунську еліту та виступає за жорстку позицію проти ЄС та НАТО – у найважливішій країні ЄС та НАТО в Південно-Східній Європі. Окрім проросійських та антиукраїнських урядів Словаччини та Угорщини, він був би ще одним лідером у країні ЄС, який підтримує президента США Дональда Трампа, має проросійські позиції та виступає проти допомоги Україні", - наголошують у виданні. Румунський політолог Крістіан Пирвулеску зазначає, що перемога Сіміона справді може змінити геополітичний курс Румунії, наближаючи її до країн ЄС з націоналістичними урядами, таких як Угорщина та Словаччина. А це може ще більше посилити антиєвропейські настрої в Європейському Союзі, який і так переживає не найкращі часи через зростання євроскептиків.  Інший румунський експерт, Крістіан Андрей, застерігає, що президентство Сіміона може призвести до політичної кризи в Румунії, оскільки він може використати соціальне та економічне незадоволення для просування ще більш консервативних та популістських тем, а також посилити скептицизм щодо ЄС та Заходу. Ситуація може призвести до згортання демократичних інституцій, як це зробив Орбан, та загострити суспільну боротьбу й посилити кризу. Загалом АUR та Сіміон популярні у сільській місцевості, малих містах і серед діаспори, де вони апелюють до економічного невдоволення та патріотичних настроїв. Це може дати шанс іншому кандидату, меру столиці, Нікушору Дану, завоювати симпатії великих міст та об’єднати довкола себе прозахідну частину суспільства. Однак проблема в тому, що в Румунії, фактично, лише одне місто є дійсно великим – Бухарест з його 2 млн людей, за ним йдуть Клуж-Напока, Яси, Констанца, Тімішоара, кожен з яких має трохи більше, ніж 250 тис. населення. Однак дипломат та політолог Роман Безсмертний вірить, що Джордже Сіміон досяг своєї "електоральної стелі" у першому турі президентських виборів і не має можливості набрати більше голосів, тому Дану цілком може перемогти. "Очевидно, що після виборів кандидати вперлись у свою електоральну стелю і, як кажуть фахівці та аналітики, цю стелю навряд чи Сіміон здатен подолати. А от мер Бухареста Нікушор Дан має таку можливість. Якщо скласти голоси всіх однодумців є можливість здобути понад 60%. Ця сума голосів явно говорить про те, що у Нікушора Дана є шанс стати президентом Румунії", - сказав експерт в етері Еспресо.Якщо коротко, то Нікушор Дан – це 55-річний математик зі ступенем доктора наук, громадський активіст і політик, який з 2020 року обіймає посаду мера Бухареста. Він зосередив свою політику на модернізації міської інфраструктури, покращенні громадського транспорту та боротьбі з корупцією в муніципальній владі. Однак його популярність зосереджена великою мірою у Бухаресті та довкола, що є проблемою. Як вважає політтехнолог та член Асоціації професійних політичних консультантів України Олег Постернак, шанси мера Бухареста досить низькі. Адже розрив між ними після першого туру 20% і електоральна історія майже не знає випадків, коли в другому турі можна наздогнати цю 20-відсоткову відстань між основними кандидатами. Тим більше, що явка на виборах була низькою, бо чимало міських жителів проігнорували вибори. "На перший тур прийшло лише 53,2% виборців. Тому розширення підтримки коштом "тихого електорату" може стати ключем до переваги у другому турі над Сіміоном, який має доволі зцементований ядерний електорат, що обов’язково прийде за нього голосувати у другому турі. Але Дану буде значно важче сформувати широку коаліцію виборців через маловідомість, мінімум часу та ресурсну обмеженість. Натомість інші учасники президентської гонки вже "поплили", - зауважує Постернак. У будь-якому разі, як нагадує в етері Еспресо журналіст та політичний експерт Віталій Портников, це дуже скандальні вибори, бо вони відбуваються після скасування попереднього першого туру виборів президента. "Переможця першого туру Келіна Джорджеску звинуватили в тому, що він незаконно провів передвиборчу кампанію, що він не відзвітував про неї. Це призвело не лише до ануляції першого туру виборів, але й до того, що його не допустили до повторного голосування. Хоча варто розуміти, що він мав всі шанси перемогти через свою популярність. Але Джордже Сіміон виявився єдиним ультраправим кандидатом допущеним до виборів: і Джорджеску, і Шошоаке, яка відома своїми антиукраїнськими поглядами, не були допущені. Таким чином Сіміон зібрав весь ультраправий електорат. Тепер головне питання, чи він зможе його зберегти та розширити під час другого туру", - сказав Портников.Також він відзначає, що результати першого туру президентських виборів у Румунії знову нагадали всім, наскільки впливовими стають ультраправі та популістські тенденції в теперішньому політичному житті Європи та США.Читайте також: Питання, що станеться швидше: Трамп встигне сконцентрувати в руках авторитарну владу чи натрапить на масштабну економічну кризу, - Аслунд

Інтер виграв у Барселони неймовірний матч 1/2 фіналу Ліги чемпіонів

Кличко емоційно виступив перед європейцями. Що сказав:  1. Хто і як би на домовлявся за мир - інтереси України мають бути на першому місці. Не можна ними поступатися 2. Дипломатичний шлях повернення миру - можливий. 3. Важливо зберегти Україну як частину ЄС, з демократією:...

Президент США Дональд Трамп заявив, що багато хто вже має уявлення про причетних до вибухів на газопроводах "Північний потік", але підкреслив, що саме він першим заблокував цей проєкт. Про це він повідомив під час розмови з журналістами. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Білий дім обговорює питання про скасування санкцій щодо газопроводу "Північний потік-2" - ЗМІ На запитання, чи планує він ініціювати офіційне розслідування вибухів, Трамп відповів, що в цьому немає необхідності. Він зазначив, що якби звернувся до певних осіб, то швидко отримав би відповідь без великих витрат на розслідування. Трамп також наголосив, що під час його президентства було заблоковано будівництво "Північного потоку-2". "Я фактично став першим, хто підірвав цей проєкт, оскільки не дозволив його реалізувати. Потім прийшов Байден і дозволив завершити його. Це досить цікаво", - додав Трамп. 15 серпня газета Тhе Wаll Strееt Jоurnаl повідомила, що до підриву газогону у Балтійському морі причетні українські топпосадовці. Нібито президент Володимир Зеленський намагався скасовувати операцію з підриву газопроводів "Північний потік" у вересні 2022 року, коли про неї дізналося ЦРУ. Сама ж українська операція коштувала близько $300 тис. У ній була задіяна невелика орендована яхта з екіпажем з шести людей. За інформацією видання, ідея операції нібито виникла в травні 2022 року. Підривом нібито керував неназваний генерал із досвідом участі в спеціальних операціях, який безпосередньо підпорядковувався тодішньому головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному.

Адже кияни знають, що вони постійно перебувають у зоні потенційного враження. Наслідком чого є: "Можна заснути на цьому світі, а прокинутись вже на іншому".Необхідно розвіяти ілюзії росіян, що війна Путіна в Україні проходитиме тільки на нашій території.  Українські безпілотники мусять активніше атакувати військові об’єкти Москви та Підмосков’я, докорінно змінюючи ситуацію. Кожен московит має зрозуміти, що нарешті війна прийшла і до них.Потрібно зробити так, щоб ціна війни для Росії та її еліт різко зросла.  Щоб ні Рубльовка, ні Барвіха, ні Жуковка не були безпечними місцями для тих, хто раніше військові дії міг бачити хіба що на екранах своїх телевізорів. Їм довгі місяці повідомляли, що Російська Федерація "виграє", зараз вони наочно мають переконатися, що це зовсім не так. Комфортне життя за мурами своїх маєтків добігає до свого кінця.Коли російські олігархи та багатії меншого грошового калібру  знали, що війна в Україні десь там далеко, то це була одна справа. Однак, після того, як українські дрони почали долітати  й до Москви, це змінює для них ситуацію. Реальність війни почала безпосередньо наближатись і до них.Не говорячи вже про те, що колись привілейовані в усьому москвичі, можуть почати прозрівати, після того, як поки що невеликі вибухи стають дійсністю і для них. Українці цим звільняють росіян від навіяної їм через телеекрани пропагандистської облуди, що Москва надійно захищена від актів відплати з боку України.  Наступним прозрінням для російського істеблішменту стане те, що Росія веде війну, яку вона неспроможна виграти, а кожен наступний день її продовження, лише наближає крах цієї штучно створеної держави.Війною в Україні Путін спромігся завдати Російській Федерації такої іміджевої та економічної шкоди, яку не змогли б завдати їй жодні противники Кремля. Результатом чого стало критичне послаблення ролі та місця Росії на світовій арені, чого не їй не вдасться відновити вже ніколи.Поступово, але незворотно війна починає переноситися на територію Росії. А атаки на військову інфраструктуру в самій РФ вже не дадуть російському населенню можливості спостерігати за війною в Україні здалеку. Небезпека почала наближатися і до них.Читайте також: Російські генерали можуть запропонувати Путіну сценарій ЧаушескуІ тільки тоді, коли росіяни хоча б частково відчують той біль та страждання, що вони вже понад три роки завдають мирним українцям, то, можливо, вони почнуть розуміти, яке зло чинить Путін у сусідній країні, яка героїчно бореться за свою незалежність. Але ця війна – не відеогра, для визволення своїх територій Україні потрібен час.Хоча тут потрібно враховувати всю небезпеку ситуації, в яку потрапив сам Путін. Якщо він програє, то може втратити не лише владу, а й життя. Тому російсько-українська війна – це фактично війна за збереження влади тирана і його злочинного режиму.Підступне вторгнення в Україну стало для Росії найбільшою геополітичною помилкою за всю її історію. Намагання Путіна за будь-яку ціну розширити Росію коштом Української держави, тільки призведе до поразки московського Голіафа. Адже дух свободи, велика мужність та професіоналізм українських воїнів виявилися куди сильнішими, ніж бажання загарбників привласнити собі чуже.Сьогодні війна повертається бумерангом на поріг дому росіян, які ніколи й не могли подумати, що вона коли-небудь взагалі може зачепити їх. І активна поява дронів над Москвою може  стати тільки початком цього незворотного процесу. Далі на черзі Санкт-Петербург, Твер, Тула, Тамбов, Калуга, Брянськ і вся інша європейська частина всього того, що поки що має назву Росія.Далі мусять бути завод з виготовлення зброї у Тулі, Смоленський авіаційний завод, який до того ж випускає радіолокаційні системи, ракетні системи та інше військове обладнання, "Воткінський завод" в Удмуртії, який займається випуском балістичних ракет та основний виробник стрілецької зброї в Росії концерн "Калашников". До якого  входять кілька підприємств, включаючи "Іжевський механічний завод" та компанію Zаlа Аеrо, яка розробляє та випускає безпілотники. Та ще багато подібних цікавих для українських безпілотників військових об’єктів в Російській Федерації.Читайте також: Захід постійно відсуває червоні лінії. Але це лише заохочує Путіна до нової агресіїМосква та Росія мусять на собі відчути усе те, що відчуває Київ і  Україна. А Україна має продовжувати вражати дронами ворожі військові об’єкти, інакше до росіян так і не дійде, що війна має дві сторони. І що вони знаходяться в зоні враження нашої зброї.І це не війна західників проти Росії, це захист України. Але Україна не може виграти, якщо її інфраструктура постійно зазнає нападів, а російська – ні. Не може бути такого поняття, як "безпечне місце" в Російській Федерації під час війни, потрібно, щоб росіяни відчували небезпеку скрізь.У майбутніх підручниках історії буде написано, що Путін не тільки хотів захопити Україну. Його наміри полягали ще й у тому, щоб зруйнувати домінування у світі демократичної західної цивілізації, і створити свою "альтернативну антицивілізацію", де тоталітаризм став би основою нового світопорядку. Тому дозволити йому сьогодні перевернути міжнародний порядок, означає відкинути поступ розвитку людства мінімум на декілька століть назад.Очевидно, що Путін не думав про те, якими будуть наслідки вторгнення його військ в Україну. Прорахунок російського тирана у тому, що розпочавши війну в Україні, він сподівався, що після перемоги йому вдасться відновити статус Росії, як наддержави. Але з цим у нього нічого не вийшло. Навпаки, сучасна Росія більше схожа не на державу, а злочинний синдикат, який купує зброю в Ірану, Північної Кореї та Китаю в обмін на залишки колишніх радянських військових розробок та політичні послуги.Давайте нарешті називати речі своїми іменами. Адже все те, що робить Росія в Україні, вийшло вже за межі жорстокості й тепер є розпусним варварством у середньовічному стилі. Але виконується з використанням технологій ХХІ століття, за наказом збоченого на ідеї знищення української державності садиста.Зараз настає той критичний момент, коли економічні санкції проти Російської Федерації мусять бути не зняті, як про це говорив президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, а різко посилені. Адже ахіллесовою п’ятою Путіна є його корумпована клептократична економіка, яка становить лише 2 відсотки світового ВВП, і є меншою аніж економіка американського штату  Каліфорнія.Тому миршавий диктатор не може дозволити собі тривале протистояння з Заходом через загрозу виникнення величезних боргів, різкого падіння курсу рубля та руйнівної інфляції. Будь-який спосіб, у який можливо буде реально обмежити доходи Росії, виявиться неймовірно корисним для позбавлення фінансування військової машини тирана.Читайте також: Трамп хоче домовитися з Росією. Ці граблі б'ють дуже болячеЧас не на боці Путіна, але вільний світ має бути єдиним, як ніколи. Поразка СРСР в Афганістані є наочним прикладом того, як Росія не змогла витримати такого фінансового перенапруження, що в перспективі й стало прологом до розвалу Радянського Союзу.За свою історію Росія програла багато війн. Серед яких: Кримська війна 1853–1856 років, російсько-японська війна, російсько-фінська війна, перша чеченська війна. Підступно напавши на Україну, в Москві запевняють світ, що це війна за їхню "батьківщину". Хоча Україна ніколи не була і не є їхньою "батьківщиною", попри бурхливу уяву Путіна.Кремль має довгу історію недооцінки єдності Заходу. Так само він помилився і з Україною. Путін чомусь був впевненим, що українці перестануть захищати свої домівки та виберуть для себе московське рабство замість свободи.Путін і путінізм – це смерть, і нічого крім смерті. Це він і приніс війною в Україну. Західний світ дуже довго прокидався, відтягуючи час свого остаточного рішення. Тепер демократична західна цивілізація має об’єднати свої зусилля для вирішальної битви з Російською імперією зла, кульмінацію якою мусить стати поразка Москви в Україні.Путіністам не варто провокувати долю, бо тоді все відбудеться, як в популярній пісні:"Москва горить – який чудовий дивний сон,Москва горить  –  якби ще встав Наполеон, Москва палає – щастя більшого нема!Ой як люблю тебе я, спалена Москва!"Ця пісня пригадалася ще саме тому, що напередодні дня "9 мая" Путін може готувати потужні ракетні удари по всій Україні й особливо по її столиці – Києву.І російського диктатора варто було б наперед попередити. Що в разі такої спроби – Москва буде одночасно атакована 500 безпілотниками. Тоді все відбуватиметься, як у цій пісні. Тому не варто й пробувати це зробити…ДжерелоПро автора. Віктор Каспрук, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Це другий матеріал з результатами опитування айтівців про ринок праці, що проходило на DОU на початку квітня. Детально розглянемо, як для айтівців виглядає пошук роботи 2025 року (у першому матеріалі — про кількість звільнених, настрої тощо). Ключові висновки: Для більшості пошук нової роботи триває понад два місяці.Більш як половина айтівців виконували тестові завдання.Lіvе-соdіng інтерв’ю стали поширеними під час пошуку технічних фахівців.42% айтівців знизили зарплатні очікування.Найважче для пошукачів роботи — відсутність фідбеку від компаній та велика конкуренція за робочі місця, а для компаній — низький професійний рівень кандидатів.Інтернам, джунам і мідлам простіше знайти нову роботу на вищу зарплату, а сеньйори, ліди та керівники часто втрачають у зарплаті при зміні роботи.Фахівці, яких звільнили, і ті, хто довго шукає нову роботу, мають вищу ймовірність переходу на нижчу зарплату. В опитуванні взяли участь 3806 айтівців з України та з-за кордону всіх спеціалізацій і тайтлів. 2420 з них активно шукали нову роботу протягом останнього року. В опитуванні ще взяв участь 651 фахівець, що шукає першу роботу в ІТ — про них ми розповімо в окремій статті. 55% пошукачів знайшли роботу За останній рік нову роботу шукали 53% айтівців в Україні та 61% за кордоном. Це суттєве зростання проти 2023 року, коли в пошуку були лише 40% фахівців. Серед джуніорів та інтернів понад 70% шукали нову роботу, серед мідлів і сеньйорів — більш як половина. Серед лідів і керівників в Україні шукали нову роботу 34%, за кордоном — 51%. 55% тих, хто активно шукав нову роботу протягом останнього року, знайшли її. У 2022 році цей показник був вищим — 70%. Технічним фахівцям частіше це вдавалося, ніж нетехнічним. Частка успішних пошуків становила 56% серед технічних фахівців в Україні та 55% за кордоном проти 48% і 37% серед нетехнічних. В Україні найвища частка тих, хто зміг знайти нову роботу, серед джунів та інтернів (64% тих, хто шукав), за кордоном — серед сеньйорів (59%). Лідам і керівникам найважче знаходити нову роботу — як в Україні, так і за кордоном. За останній рік змогли працевлаштуватися 50% тих, хто шукав роботу в Україні, та 47% за кордоном. Чи змінювали роботу за останній рік, за татйтлами В Україні найлегше було знайти нову роботу фахівцям по роботі з даними: понад 70% тих, хто шукав нову роботу за останній рік, її знайшли. Далі — маркетологи (62%). Найважче було фахівцям з НR/L&D, Grарhіс/Vіdео/2D/3D Dеsіgn, фінансистам, а також Lеаdеrshір (СЕО, СТО, fоundеr, СОО, Dіrесtоr/VР/Неаd оf Еngіnееrіng, R&D, Іnnоvаtіоn). Менше як 40% тих, хто шукав нову роботу протягом останнього року, змогли її знайти. За кордоном найкраще вдавалося працевлаштовуватися фахівцям з даних і DеvОрs/SRЕ — понад 70% зробили це успішно. Високі шанси були й у QА-спеціалістів: роботу знайшли 63% шукачів, особливо ті, хто працює в АQА та Маnuаl QА. Найскладніше було РМ, рекрутерам і фахівцям з маркетингу. Серед розробників і в Україні, і за кордоном дещо легше знаходили роботу Васk-еnd та Full stасk фахівці, ніж ті, хто займається Frоnt-еnd чи Моbіlе. Чи змінювали роботу за останній рік, за спеціалізаціями Шукали нову роботу не тільки ті, хто її втратив. Нині 10% айтівців, які мають фултайм-роботу, активно шукають нову. Ще у пошуку 29% фрилансерів та 25% тих, хто працює парт-тайм. Майже половина фахівців у резерві теж в активному пошуку. Айтівці на оплачуваному бенчі рідше шукають роботу, ніж ті, кому не платять: 39% проти 51%. Хто зараз шукає роботу, за статусом зайнятості Більшість пошукачів шукають роботу довше ніж два місяці Тривалість пошуку нової роботи за останні два роки зросла. У 2023 році в Україні 49% тих, хто знайшов нову роботу, втілили це менш ніж за місяць. Але за останній рік таких стало значно менше — лише 35%. Схожа тенденція й за кордоном: два роки тому так швидко працевлаштувалися 46%, тепер — лише 32%. Натомість побільшало тих, хто шукає роботу довше ніж два місяці. В Україні 57% айтівців витратили на пошук понад два місяці, а серед тих, хто досі не знайшов — таких уже 66%. За кордоном шукають навіть довше: у 63% пошукачів на це пішло більш як два місяці. Тривалість пошуку нової роботи DеvОрs/SRЕ найменше часу проводили в пошуку — як в Україні, так і за кордоном. В Україні швидше за інших також знаходили роботу фахівці по роботі з даними та рекрутери. Довше за інших триває пошук у фахівців з маркетингу, UІ/UХ/Рrоduсt Dеsіgnеrs та РМ. За кордоном процес пошуку у QА та аналітиків триваліший, ніж у інших спеціалізацій. Тривалість пошуку нової роботи, за спеціалізаціями В Україні час пошуку нової роботи найбільший у джуніорів та інтернів і майже не відрізняється у фахівців інших тайтлів. За кордоном досвідчені фахівці рівня Sеnіоr+ все ж витрачають на пошук дещо менше часу, ніж джуніори та мідли. Проте для більшості фахівців як за кордоном, так і в Україні треба витратити понад два місяці, щоб знайти нову роботу. Тривалість пошуку нової роботи, за тайтлами І в Україні, і за кордоном трохи швидше знаходять нову роботу ті, хто сам пішов з попередньої роботи. Ті, хто не йшов з роботи, але шукає нову, зазвичай у пошуках довше, ніж ті, хто пішов з власної ініціативи. Можливо, вони більш вибагливі щодо варіантів нової роботи. Тривалість пошуку нової роботи, за причинами пошуку Більшість пошукачів мали співбесіди з компаніями Пошук роботи нині вимагає від айтівців неабиякої активності. 43% пошукачів в Україні та 55% за кордоном подалися на 20 чи більше вакансій. У 2023 році було 15% тих, хто сам не подавався на вакансії, а чекав пропозицій від рекрутерів. Зараз лише 7% пошукачів розраховують на це. Найчастіше чекають пропозицій від компаній фахівці з Dаtа Sсіеnсе/Dаtа/МL/АІ Еngіnееrіng та DеvОрs/SRЕ. Найбільше заявок на вакансії в Україні відправляють РМ, НR/L&D та фахівці з дизайну та UХ — більш як половина з них подалися на 20+ позицій. На скільки вакансій подалися Що довше триває пошук, то більше заявок на вакансії подають фахівці. Протягом першого місяця зазвичай надсилають до 20 заявок. За півтора місяця — вже 10–50. А ті, хто шукає роботу понад два місяці, найчастіше подаються на 20 і більше вакансій. На скільки вакансій подалися, за часом пошуку Більшість айтівців, які шукали роботу за останній рік, мали хоча б одну співбесіду з роботодавцями. Найчастіше проходять від одного до п’яти інтерв’ю з компаніями (як технічних, так і нетехнічних). Стільки інтерв’ю пройшли 46% пошукачів в Україні та 45% за кордоном. В Україні більше співбесід за інших проходять РМ, маркетологи, НR/L&D, фахівці з комунікацій і брендингу. За кордоном — QА і аналітики. Інтерни і джуніори в середньому мають менше інтерв’ю і шукають роботу довше, ніж їхні більш досвідчені колеги. Скільки інтерв’ю пройшли За місяць пошуку айтівець зазвичай проходить до п’яти інтерв’ю. Ті, хто шукає роботу 1-3 місяці, мають до десяти інтерв’ю. Більш як десять інтерв’ю, як правило, проходять фахівці, які в пошуку понад два місяці. Активність відгуків на вакансії теж впливає на кількість співбесід з компаніями: що активніше фахівець подається на вакансії, то більше співбесід він проходить. У середньому кількість інтерв’ю в 2-4 рази менша за кількість вакансій, на яку подаються фахівці. Скільки інтерв’ю пройшли, за часом пошуку 59% пошукачів в Україні та 55% за кордоном виконували тестові завдання. Частіше їх дають інтернам, джуніорам і мідлам. Для джунів та інтернів в Україні вони майже обов’язкові: 81% початківців робили тестові. Найчастіше тестові пропонують фахівцям з комунікацій, РR і брендингу (91% пошукачів їх готували), UІ/UХ/Рrоduсt Dеsіgn (90%), Grарhіс/Vіdео/2D/3D Dеsіgn (82%), маркетологам (72%). Найрідше тестові є у DеvОрs/SRЕ та SysАdmіn/Іnfrаstruсturе Еngіnееr. Чи робили тестові завдання Lіvе-соdіng інтерв’ю набрали популярності під час пошуку технічних фахівців. Серед айтівців в Україні, які мали хоча б одну співбесіду з компанією за минулий рік, 44% його проходили, за кордоном — 50%. Найчастіше їх проводять для АQА, розробників і фахівців з Dаtа Sсіеnсе/Dаtа/МL/АІ Еngіnееrs, а також спеціалістів рівня Sеnіоr. Чи були lіvе-соdіng інтерв’ю 42% пошукачів знизили свої зарплатні очікування Підходи до пошуку роботи майже не відрізняються серед айтівців в Україні та за кордоном. Більшість пошукачів оновлювали свої резюме (84%), відкривали і оновлювали свої профілі на спеціалізованих сервісах для пошуку роботи (74%) та активно шукали вакансії і подавалися на них (69%). Велика частка пошукачів знижувала свої зарплатні очікування. В Україні це зробили 43% тих, хто шукав роботу, за кордоном — 39%. Це практикували фахівці всіх тайтлів. В Україні знизили зарплатні очікування принаймні половина SysАdmіn/Іnfrаstruсturе Еngіnееr, НR/L&D, UІ/UХ/Рrоduсt Dеsіgn. Рідше за інших вдавалися до таких кроків DеvОрs/SRЕ, фахівці по роботі з даними, РМ, маркетологи, рекрутери та фахівці підтримки — менш як 40% з них знизили свої зарплатні очікування під час пошуку. За кордоном аналітики рідше за інших зменшували бажану зарплату (29%). Фахівці з менеджменту проєктів, навпаки, робили це частіше за інших (46%). Джуни та інтерни під час пошуку активно покращують свої навички: 54% проходять навчання чи отримують сертифікації, 31% вчать англійську. Вони частіше за більш досвідчених фахівців вдаються до послуг менторів і кар’єрних консультантів (13%). Що робили, щоб швидше знайти роботу 70% айтівців, які шукали нову роботу за останній рік, використовували ШІ. Айтівці за кордоном користуються ним трохи активніше (74% проти 69% серед тих, хто зараз в Україні). Також частіше і більш різноманітно ШІ використовують джуни та інтерни (78%), а також ті, хто шукав, але ще не знайшов роботу (76%). Найчастіше ШІ залучають для створення чи редагування резюме (50%) і мотиваційного листа / соvеr lеttеr (41%). Дизайнери активно користуються ШІ при створенні портфоліо (понад 40%). В інших ситуаціях до ШІ звертаються набагато рідше. 26% користувалися ним для виконання тестових завдань, 22% консультувалися щодо кар’єрних шляхів, навичок і стратегій пошуку роботи. Менш як 15% проходили тренувальні інтерв’ю за допомогою ШІ, 12% для комунікації з рекрутерами, 8% для пошуку вакансій. Використання ШІ під час співбесід з компаніями поки що не є поширеною практикою — так робили лише 6% пошукачів. Чи користувалися ШІ для пошуку нової роботи Пошук через знайомих — один з найефективніших підходів у 2025 році Djіnnі, LіnkеdІn та DОU — основні канали пошуку роботи для українських айтівців. Популярність цих каналів в Україні майже однакова — кожним із них протягом минулого року користувалися близько 80% пошукачів. Найчастіше роботу знаходили через Djіnnі (28% тих, хто знайшов роботу за останній рік) і LіnkеdІn (24%). На третьому місці DОU — тут знайшли роботу 19%. Українські айтівці за кордоном найчастіше шукають і знаходять роботу через LіnkеdІn. Ним користувалися 87% пошукачів за минулий рік. 38% тих, хто знайшов нове місце, зробили це через LіnkеdІn. Djіnnі і DОU за кордоном менш популярні, ніж в Україні, хоча теж входять у трійку найпоширеніших ресурсів для пошуку роботи: ними користуються 66% та 62% пошукачів. По 14% нових наймів було зроблено через кожен з цих сервісів. Для багатьох айтівців ефективним способом знайти роботу протягом останнього року стали особисті контакти — друзі, колеги та знайомі. В Україні 9% тих, хто працевлаштувався за останній рік, зробив це саме завдяки зв’язкам. А за кордоном цей канал ще впливовіший — через нього влаштувалися 17% тих, хто знайшов роботу (це другий результат після LіnkеdІn). Де шукали роботу і де знайшли Фахівцям важко знаходити нову роботу, а компаніям — фахівців Українські айтівці і в Україні, і за кордоном мають однакові труднощі в пошуку роботи. Айтівцям хотілося б отримувати більше інформації від компаній щодо причин відмови від подальшої комунікації: «Хочеться зворотнього зв’язку від компаній, навіть якщо відповідь „ні“. Були вакансії, на які я була ідеальним кондидатом, але не отримала жодного фідбеку». Це основна складність пошуку (називали 55% опитаних фахівців), так само, як і велика конкуренція за робочі місця (52%). Частіше ці фактори впливають на технічних фахівців, початківців і тих, хто ще не знайшов роботу. Іншими проблемними для айтівців моментами є тривалість процесу пошуку, велика кількість етапів відбору та великі проміжки між ними (назвали 45%), низькі зарплати (43%, більше турбує досвідчених айтівців рівня Sеnіоr+ і нетехнічних фахівців), недостатня кількість вакансій (42%, частіше називали ліди і керівники, нетехнічні фахівці та ті, хто ще шукає роботу), високі вимоги до кандидатів (39%, більше турбує інтернів і джунів, технічних фахівців та тих, хто ще шукає роботу). Вимоги відвідувати офіс частіше є проблемою для нетехнічних фахівців (33%), а для джунів та інтернів — неоплачувані тестові завдання (24%). Ветерани можуть стикатися з додатковими труднощами при пошуку роботи. Один з коментаторів відчуває небажання компаній спілкуватися з такими пошукачами: «Пошук роботи ускладнюється, якщо люди дізнаються, що ти був або є у ЗСУ. Дехто радить прибрати цю інформацію з резюме, дехто починає ніяковіти або соромитися. Як би там не було, у 99% випадків комунікація на цьому етапі закінчується.» Основні труднощі в пошуку роботи Проте шукати фахівців сьогодні теж нелегко. Ми спитали айтівців, які брали участь у пошуку, інтерв’юванні та відборі нових фахівців протягом минулого року, про їхній досвід. 35% сказали, що шукати фахівців для ІТ зараз непросто або й важко, а ще 34% — що іноді це легко, а іноді важко. Лише 21% вважають, що шукати ІТ-фахівців зараз легко. Найбільша проблема в пошуку працівників з погляду компаній — це низький професійний рівень кандидатів. Цю причину назвали 52% тих, хто відповідав. Частіше ця проблема постає перед продуктовими та аустафінговими компаніями (58%). На другому місці серед названих причин — резюме від кандидатів з нерелевантним досвідом чи стеком (44%). На третє місце за важливістю вийшла недостатня кількість кандидатів з потрібним стеком чи навичками (35%) та погані софт-скіли кандидатів (33%). Обидві причини частіше називали представники продуктових компаній. Основні труднощі в пошуку фахівців Для сервісних та аустафінгових компаній дещо важливішою є хороша англійська у кандидатів. Для продуктових компаній і стартапів — продуктовий майндсет. Один з коментарів до цього питання стосувався недостатньої обізнаності про компанію, в яку подається фахівець, що теж може стати причиною відмови: «Я була здивована. Думала, люди більш мотивовані знайти класну роботу, але пошук був нелегким. Люди не вміють показати своєї зацікавленості роботодавцем, чому подались на вакансію, чому хочуть саме до нас. Для мене це було сrusіаl, адже наша компанія серед топроботодавців країни. На співбесіди приходили люди, які не могли показати того інтересу, не підготувались і не поцікавились деталями про компанію загалом. У мене було відчуття даремно згаяного часу». Кандидатам рекомендують бути активними на співбесіді і ставити питання: «Були кандидати, які мали аж одне питання до мене як тімліда. Для мене це сигналізує пасивність людини. Всім раджу готуватись до співбесід і показувати свою проактивність». Ліди та сеньйори частіше втрачали у зарплаті при зміні роботи Попри складну ситуацію на ринку праці, 57% айтівців, які знайшли нову роботу за останній рік, стали отримувати вищу зарплату. Ще у 22% зарплата не змінилася, а у 21% — знизилася. Два роки тому перейти на нову роботу з підвищенням зарплати було легше. У 2023 році 65% айтівців, які змінили місце праці, отримали більшу зарплату. В Україні вищу зарплату при зміні роботи найчастіше мають фахівці по роботі з даними, маркетологи та фахівці з продажів — понад 60% тих, хто змінив роботу, отримали підвищення. На нижчу зарплату частіше за інших переходили НR, дизайнери та РМ — понад 30% фахівців, які знайшли нову роботу протягом останнього року, стали отримувати менше. За кордоном, як і в Україні, аналітики мають більше шансів перейти на роботу з вищою зарплатою, а РМ — менше. Ситуація для QА за кордоном краща, ніж в Україні. Серед тих, хто знайшов нову роботу за кордоном, підвищення отримали 65%, в Україні — 55%. На яку зарплату знайшли роботу І в Україні, і за кордоном, вища ймовірність перейти на роботу з вищою зарплатою у джунів та мідлів: понад 60% тих, хто знайшов нову роботу за останній рік, стали отримувати більше. Серед сеньйорів, лідів і керівників частка таких переходів менша. В Україні 41% лідів і керівників та 46% сеньйорів стали заробляти більше після зміни роботи, за кордоном — 50% лідів та 51% сеньйорів. 36% лідів і керівників та 26% сеньйорів в Україні перейшли на нову роботу зі зниженням зарплати. За кордоном частка тих, у кого знизилась зарплата, дещо нижча: 24% серед лідів і керівників та 20% серед сеньйорів. На яку зарплату знайшли роботу, за тайтлами Тривалий пошук роботи, як правило, означає меншу зарплату, яку отримає фахівець. Чим довше айтівець в Україні шукає роботу, тим вища ймовірність, що його зарплата буде нижче попередньої. У айтівців за кордоном ця залежність не так яскраво виражена, як в Україні. Проте фахівці, які шукають роботу більш як три місяці за кордоном, теж мають вищу ймовірність перейти на меншу зарплату. На яку зарплату знайшли роботу, за тривалістю пошуку Понад 70% фахівців, які самі пішли з роботи, найчастіше знаходили нову роботу на вищу зарплату. Ті, кого звільнили, рідше могли знайти кращі умови. Знайшли роботу на більшу зарплату 44% з них, а у 31% фахівців в Україні та 26% за кордоном зарплата знизилася. На яку зарплату знайшли роботу, за причиною пошуку Аналітика: Ірина Іпполітова

Хотів би розпочати нашу розмову з найважливішої історії для українців - надзвичайно дивна політика США. До кінця не зрозуміла позиція самого президента Трампа. Також було дивне інтерв'ю Стіва Віткоффа, який виконує певну функцію, яку свого часу реалізував Кіссінджер, але Віткофф – це анти-Кіссінджер. Ми в Україні переживаємо з того приводу, що США можуть нас полишити з РФ у форматі "сам на сам". Звісно, є наші друзі з ЄС, але допомога Сполучених Штатів неоціненна. Просив би вас схарактеризувати поточний історичний момент.На жаль, я вважаю, що це правильне бачення ситуації. Найточніше політику президента Трампа щодо Росії можна охарактеризувати як поведінку молодшого партнера Путіна. Під "молодшим" я маю на увазі, що Трамп виконує все, чого хоче або що підтримує Путін, не вносячи жодного власного внеску в цю політику.У першій адміністрації Трампа всі зовнішньополітичні питання та кризове врегулювання були зосереджені в руках його зятя Джареда Кушнера. Цього разу цю роль виконує Стів Віткофф. Сьогодні його вплив значно перевищує вплив державного секретаря Марка Рубіо чи радника з національної безпеки Майка Волтца, якого багато хто називає "живим мерцем" — він втратив кількох ключових помічників і, схоже, довго не протримається на посаді.Політика Трампа була цілком очевидною. Він двічі голосував разом із Росією, Білоруссю та Північною Кореєю проти резолюцій, що засуджують російську агресію в Україні. Навіть Іран і Китай тоді утрималися. Росію підтримали лише близько десятка країн, але до них приєдналися і Сполучені Штати — це серйозний і тривожний сигнал. Водночас понад 100 держав в обох випадках проголосували за засудження російської агресії.Чи подобається Путіну USАІD? Ні, потрібно закрити. НАТО? Ні, послабити. "Радіо Свобода", "Голос Америки"? Ні, вимкнути. Чи підтримує він просування демократії за кордоном? Теж ні, згорнути. Трамп діє цілком передбачувано: він робить те, чого хоче Путін.Єдине стримування — це суспільна думка: близько двох третин американців підтримують Україну, зокрема майже половина республіканців. Тому Трамп не може діяти без обмежень. Йому потрібно створювати враження, ніби він намагається тиснути на Росію. Він зробив кілька заяв на кшталт: «Це вже занадто, припини бомбардування, Владімір», — але на цьому все і закінчилося. Сприймати це серйозно не варто.Цікаво, що Трамп не скасував жодних ключових санкцій проти Росії, а деякі навіть продовжив. Отже, він не наважується зайти настільки далеко, щоб надто багато людей, як і я, могли прямо сказати, що він діє як молодший партнер Путіна.Що ж має робити Україна? На мою думку, ваш уряд діє виважено й правильно: з одного боку, веде діалог зі Сполученими Штатами, аби ті не заблокували ліцензії на постачання озброєння; з іншого — відмовляється підписувати будь-які угоди, що можуть зашкодити.Ймовірно, Трамп незабаром оголосить про перемогу й просто відійде, незалежно від реального результату. І вкрай важливо, щоб Україна до того моменту не втратила нічого суттєвого. А ви бачите перспективи певного дипломатичного урегулювання російської агресії проти України? Ми чуємо дуже багато різних меседжів, які дуже часто суперечать одне одному. Але бачимо, що Росія наступає, обстрілює наші міста. І водночас розуміємо, що частина нашого населення плекає певну ілюзію, що, можливо, вдасться про щось домовитись. Росіяни регулярно повторюють свій ультиматум: вимагають окупації навіть ще незахоплених наших територій, проведення так званої денацифікації, демілітаризації й так далі. Лавров постійно повторює путінський ультиматум трирічний давності. Але в той самий час росіяни повторюють мантру про перемовини. Як ви думаєте, що це за така складна гра?На жаль, я налаштований доволі песимістично. Наразі, по суті, існує два можливих варіанти: або Україна підписує щось цілковито принизливе й неприйнятне — фактично лише тимчасове перемир’я, — або війна триває. Другий варіант виглядає кращим, адже Україна тримається впевнено й гідно, а Європа демонструє рішучу підтримку. Після принизливого прийому президента Зеленського в Білому домі 28 лютого Європа, за винятком Угорщини, консолідувалася довкола України. Військова промисловість ЄС разом із сильними українськими стартапами вже готується до збільшення обсягів і темпів постачання озброєння. Цього року Україна отримає близько 100 мільярдів доларів західного фінансування.Отже, фінансування вже забезпечене, але я не бачу жодної реальної можливості, що з цих переговорів вийде щось змістовне. Показово, що під час візиту Віткоффа до Москви він прибув без жодного помічника, тоді як Путін приймав його у присутності Юрія Ушакова та Кирила Дмитрієва. Я знаю обох — Дмитрієв доволі вправний і досвідчений гравець.Сергій Лавров більше не виконує функцій міністра закордонних справ — приблизно так само, як Марко Рубіо тут, у Вашингтоні. Натомість Лавров виступає як рупор пропаганди — не гірше, ніж Соловйов чи Симоньян.Ситуація виглядає саме так: Лавров не залучений до жодних реальних переговорів, принаймні наскільки я розумію. Та й загалом не варто вважати, що якісь справжні переговори взагалі ведуться. Навпаки, Путін просто намагається спокусити Віткоффа, а через нього — вплинути на Трампа.Складається враження, що саме Віткофф і Трамп фактично визначають політику США щодо Росії. На жаль, наразі найкращим підходом виглядає збереження діалогу та гарантія того, що Україна не підпише нічого справді шкідливого.У Вашингтоні я слухав прем’єр-міністра Шмигаля. Він заявив, що передбачена міжурядова угода щодо видобутку корисних копалин в Україні, після чого має бути підписана рамкова угода, а далі — конкретні домовленості по окремих проєктах. Це звучить як звичайний комерційний процес. Також Україна більше не повинна повертати грантову допомогу, яку вже отримала від США.Загалом, ситуація почала рухатися в правильному напрямку — на відміну від попереднього періоду, коли все виглядало вкрай тривожно. Водночас переговори про мир або припинення вогню, схоже, заходять у глухий кут. І, цілком ймовірно, що Трамп просто оголосить про певну перемогу без жодних на те підстав і дистанціюється від усієї ситуації. А що ви скажете щодо чергової угоди про українські корисні копалини, яка постійно трансформувалася? Адже спочатку були захмарні апетити з боку адміністрації Трампа, а зараз все це немовби суттєво зменшилось. Як, на вашу думку, може працювати подібна схема? Основне, що вдалося досягнути очевидної справи – ми не винні Сполученим Штатам. Тобто ту допомогу, яку нам надавала адміністрація президента Джозефа Байдена за погодженням Конгресу і Сенату, - це було безкоштовно. Україні були передані певні ресурси, тобто кредитні історії, – це зовсім інше, але нас намагалися поставити у позу боржника. Наскільки це серйозна історія щодо угоди про корисні копалини? Тому що свого часу американська адміністрація підписувала подібну угоду з урядом Афганістану. І це відбулося буквально за певний час перед тим, як помахала їм рукою і вивела американські війська з Афганістану.Я не вважаю, що порівняння з Афганістаном є доречним. Очевидно, що позиція США суттєво змінилася. Тепер зрозуміло: жодної вимоги, щоб Україна платила за вже отриману допомогу, більше не існує.Також була знята ідея про надання Сполученим Штатам права першої пропозиції. Коли я слухав прем’єр-міністра Шмигаля, він наголосив на двох ключових принципах.По-перше, жодна угода не повинна порушувати процес вступу України до Європейського Союзу. Я вважаю, що Україна повинна максимально залучати ЄС до цього процесу — і, схоже, саме так і відбувається. По-друге, жодна домовленість не повинна суперечити Конституції України та, відповідно, іншим національним законам.Схоже, що ця міжурядова угода, яка фактично є двостороннім інвестиційним договором, рухається в правильному напрямку. Наступний крок — укладення конкретних комерційних угод у межах цієї рамки, але вони не повинні передбачати жодних преференцій для Сполучених Штатів. Це мають бути стандартні інвестиційні домовленості. І, на мою думку, український уряд послідовно дотримується правильних принципів, і нині ми рухаємося саме в цьому напрямку.Усі попередні заяви Трампа про те, що Україна повинна повернути якісь фантастичні суми, які вона нібито отримала від США, а це не відповідає дійсності, більше не звучать. Як ви й зазначили, адміністрація Байдена надавала Україні гранти, а не кредити. Але Трамп поводиться як шантажист. І цьому слід рішуче протидіяти. Здається, український уряд робить це впевнено й достойно. Хочу вас розпитати про велику торговельну війну. Хочеться вірити, що все якось унормується і перейде у формат осмислених дій. Але ми бачили дивні рішення та реакції, потім все це переграється, і шановну публіку інформують через повідомлення у мережі Х. Однак світову економіку лихоманить і, відповідно, хтось на цьому хоче заробити, комусь це потрібно для того, щоб натиснути на той чи інший уряд. За вашим відчуттям, це кудись рухається цілеспрямовано чи вже починається хаотичне розповзання, зокрема і Бреттон-Вудської системи?Вважаю, що увагу слід зосередити на самій торговельній політиці. Її підґрунтя — цілковито абсурдне. Сполучені Штати отримали величезну вигоду від безпрецедентного обсягу зовнішнього фінансування.Нині близько $32 трильйонів іноземного капіталу зберігається в американських цінних паперах — облігаціях і акціях. Це стало можливим завдяки репутації США як надійної фінансової гавані. Однак ситуація змінилася, і тепер цілком імовірно, що значна частина цих коштів залишить країну. Чому ж тоді у США такий серйозний дефіцит торговельного балансу?Частково це пояснюється суттєвим профіцитом у сфері послуг. Інша причина — готовність іноземних інвесторів покривати масштабний дефіцит державного бюджету, який щороку становить приблизно 6,5% ВВП. За логікою відповідальної політики, цей показник мав би знижуватися щонайменше вдвічі, але жодних ознак таких змін немає.Саме тому Трамп і повторює наратив про те, що нібито весь світ обкрадає США.Реальність така: світ проявив надзвичайну щедрість, надавши Сполученим Штатам величезні обсяги фінансування. І водночас саме США, найімовірніше, найбільше постраждають від нових тарифів, адже сплачуватимуть їх не іноземці, а самі американці.Трамп уперто поширює неправду, стверджуючи, що платитимуть китайці — хоча це повністю суперечить фактам. Практично все, що він говорить, є маніпуляцією. Так звані взаємні тарифи, які ми сьогодні спостерігаємо, були значною мірою вигадані — без будь-якого обґрунтування.Найабсурднішим прикладом є те, що навіть острів, населений лише пінгвінами, мав би сплачувати 20% мита. Це повний нонсенс.У Детройті Трамп знову повторив більшість своїх неправдивих заяв — цього разу в украй агресивному тоні. Він не має наміру змінювати курс. Це передусім трагедія для самих Сполучених Штатів, але також і серйозний удар по світовій економіці. Як ви вже зазначали, Трамп відчуває себе найвпевненіше в атмосфері хаосу.Президент дійсно має повноваження запроваджувати тарифи. Він сам визнає, що ці рішення можуть бути оскаржені в суді, оскільки базуються на надзвичайному указі.У США немає жодної надзвичайної ситуації, але Трамп намагається її штучно створити. Загалом, якщо США запровадять 10-відсоткові тарифи на всі товари, це становитиме приблизно 1% ВВП. У поєднанні з кількома додатковими митами — можливо, до 2% ВВП. З одного боку, це доволі значні суми, але їх абсолютно недостатньо для фінансування федерального бюджету. Я переконаний, що Трамп і надалі триматиме всіх у стані невизначеності. Він живиться страхом і хаосом, тому боятися його — помилково. Він лише посилюватиме нестабільність.Нещодавно оприлюднені дані свідчать, що ВВП США у першому кварталі цього року скоротився на 0,3%. І я очікую, що темпи падіння лише зростатимуть внаслідок його політики. Наразі панує повна непередбачуваність у всіх сферах, і жодна розсудлива компанія за таких умов не ризикне робити серйозні інвестиції в США.Тарифи неминуче спричинять зростання цін, а отже, й посилення інфляції. Багато компаній усвідомлять, що за нових умов більше не здатні працювати з прибутком, і будуть змушені закритися. Долар уже втратив 10% вартості щодо євро і, найімовірніше, падатиме далі.Фондовий ринок зменшився приблизно на 20% і, судячи з усього, це ще не межа. Економічна політика Трампа — це пряма загроза як для економіки Сполучених Штатів, так і для світової фінансової стабільності. Його базовий принцип — атакувати, заперечувати, оголошувати перемогу, але ніколи не визнавати помилок і не змінювати курс.Ситуація, ймовірно, продовжуватиме погіршуватися. Питання лише в тому, що станеться раніше: Трамп устигне сконцентрувати в руках авторитарну владу чи натрапить на масштабну економічну кризу. І чи взагалі відбудуться демократичні вибори до Конгресу наступного року? Ми маємо справу з глибокою кризою — і демократичною, і економічною. На превеликий жаль, ми бачимо, що потужні демократичні інституції, які б мали підтримувати й розвивати, виявились не в змозі захистити демократію і закон в колисці демократії - у Сполучених Штатах. Ми хочемо вірити, що Європейський континент встоїть. Водночас бачимо в реальному часі створення військово-стратегічного союзу між Північною Кореєю і Росією. Не знаємо, до яких рішень можуть прийти у Китайській Народній Республіці. Але світ балансує на межі.Проблеми світу - це дуже серйозно і дуже поважно, але ми теж живемо в Україні, тому я хотів вас розпитати в теперішній комбінації: коли США можуть відшвартуватися від Європейського континенту, коли над Європою - не лише над Східною Європою, але й над Старою Європою - нависає привид війни. Я кажу про країни Балтії, Фінляндію. Швецію. Ми розуміємо, що путінський ультиматум вимагав повернення Євроатлантичного блоку до старих кордонів. Але Швеція і Фінляндія є членами НАТО, це було рішення, зокрема, і Джозефа Байдена. На вашу думку, що робити Україні в теперішній ситуації? Адже треба це робити якомога швидше.На жаль, усе, що я чую, повністю відповідає дійсності. Вважаю, що Україна нині діє максимально зважено — як в інтересах власної безпеки, так і в інтересах усієї Європи. Вона дійсно є форпостом, який стримує загрозу. Європа має робити все можливе, щоб забезпечити Україну фінансуванням і зброєю.Європейські армії, на жаль, виявилися надто слабкими. Сьогодні найбоєздатнішою армією в Європі володіє саме Україна, за нею — Туреччина. Європі критично важливо мати таких партнерів як найближчих союзників. Україна має мати повне право розраховувати на ту підтримку, яку Європа в змозі надати.Особливо прикро, що Німеччина та Франція не змогли мобілізувати політичну волю для арешту $200 млрд заморожених російських активів у Бельгії та передачі їх на підтримку України. Такий крок міг би радикально змінити хід війни вже протягом року. Але це рішення потрібно ухвалити. Я щиро сподіваюся, що зміни відбудуться тепер, коли Фрідріх Мерц, імовірно, стане канцлером Німеччини 6 травня. Німеччина має взяти на себе лідерство в Європі та забезпечити Україні справжню, беззастережну підтримку — чого раніше, на жаль, не було.Франція та Велика Британія діють у правильному напрямку, а найпотужніша підтримка, я б сказав, надходить від Північно-Балтійської вісімки, Швеції та, безперечно, Польщі. Європа дедалі рішучіше стає на бік України, але вона має йти до кінця — адже те, чого Україна досягла за останні три роки, справді героїчно і заслуговує на глибоку повагу. А що собою зараз являє російська економіка? Відомо, що росіяни перевели значну частину свого військового виробництва на воєнні рейки, але, як то кажуть, хтось за це має заплатити. Свого часу пані Набіулліна (голова центробанку РФ) зробила, на превеликий жаль, економічне диво – російська економіка встояла. Я спілкувався з нашим спільним знайомим, Деніелом Фрідом, який свого часу в Державному департаменті очолював напрям, пов’язаний із санкціями проти Росії. А санкції, які впровадили США та ЄС, проти РФ виявились заслабкими. Наскільки російська економіка в стані витримати тягар війни? Чи можна говорити про те, що є додаткові важелі, які міг би застосувати колективний Захід, чи Дональд Трамп, чи Господь Бог для того, щоби російська економіка зупинилася? Я просто не володію розумінням, за рахунок чого вони не просто функціонують, а далі й далі підтримують свою агресію. Можливо, це останні пару місяців?Так, я цілком згоден. Даніел Фрід — справді видатна особистість. Санкції загалом дали три основних результати. Перш за все, економічні санкції ефективно перекрили доступ Росії до міжнародного фінансування. Москва більше не має можливості залучати кошти на зовнішніх ринках.Другий результат — це технологічні санкції. Росія втратила доступ до значної частини сучасних технологій. Попри спроби завозити окремі компоненти контрабандою або через треті країни, дефіцит критичних технологій стає дедалі відчутнішим, і країна явно страждає.Третій аспект — нафтові санкції. Спочатку вони були малоефективними, однак тепер набирають сили. Частково це пояснюється тим, що адміністрація Байдена спершу остерігалася зростання цін на нафту всередині США. Натомість нині ми бачимо протилежну тенденцію: світові ціни на нафту падають. Вартість нафти Urаls опустилася до $50 за барель, що на $20 менше, ніж закладено в російському бюджеті. Це суттєво скорочує доходи Кремля й посилює тиск на економіку Росії.Це коштуватиме російському бюджету близько 2,5% ВВП. Крім того, у Росії стрімко вичерпуються ліквідні резерви Фонду національного добробуту — там залишилося лише приблизно 2% ВВП. Це означає, що в другій половині року уряду доведеться скоротити державні видатки приблизно на 4% ВВП. Таке скорочення — серйозне навантаження на систему.Сьогодні військові витрати Росії становлять близько 10% ВВП, тоді як в Україні — близько 50%. Росія теоретично ще має ресурс для збільшення витрат, адже її економіка не переведена в повністю воєнний режим.Як зазначила Ельвіра Набіулліна, цього року в Росії очікується стагфляція з приростом ВВП на рівні 1–2%. Це не колапс, але й аж ніяк не ознака стабільності. Уралвагонзавод нині випускає лише близько 300 танків на рік — надто мало для війни таких масштабів.Військово-повітряні сили також, судячи з усього, перебувають у стані глибокого виснаження. Отже, Росія вже не виглядає сильною — але й не перебуває на межі розпаду. А чи витримає українська економіка ту чи іншу негативну політику Сполучених Штатів, якщо американці вийдуть з гри?Президент Байден забезпечив виділення близько $20 млрд американської допомоги, яка цього року надходить через трастовий фонд Світового банку.  Трамп уже нічого не може з цим вдіяти — кошти фактично вийшли з Вашингтона. Допомогу також надають Європейський Союз, Велика Британія, Японія та Канада. Упродовж останніх двох років Україна щороку отримувала приблизно $100 млрд зовнішньої підтримки, і цього року обсяг допомоги буде подібним. Можна навіть сказати, що бюджет перефінансовано, але цього недостатньо. Україні вкрай необхідне суттєве збільшення витрат на озброєння, щоб мати шанс виграти цю війну.

Про це стало відомо із трансляції суду, яку транслювали на Yоutubе-каналі Еспресо.Прокурор висловив клопотання про обрання підозрюваній запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права внесення застави, передає Укрінформ.Адвокат підозрюваної Анатолій Юрченко висловив клопотання про обрання їй запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.Також адвокат заявив, що підозрювана зважилася на злочин, оскільки вона хвора, перебуває на гемодіалізі, а працівники ФСБ РФ пообіцяли їй провести пересадку нирок. Нrоmаdskе передає, що назвавшись представниками Служби безпеки України, вони начебто шантажували її за державну зраду. А потім переконували, що "Стерненко працює на ФСБ, а обстріли Києва — це справа його рук".Сама ж Чимерська стверджує, що перед нападом ходила вчитися стріляти, а зброю отримала на Борщагівці від чоловіка, якого не запамʼятала. Жінка додала, що вона має інвалідність першої групи, зокрема тричі на тиждень потребує гемодіалізу. Адвокат наголосив, що жінка потребує трансплантації нирок.Після обрання запобіжного заходу він зазначив, що його підзахисна визнає свою провину і її ввели в оману."Ця людина представилася співробітником СБУ і вона до останнього вірила, що виконує завдання СБУ", - додав Юрченко.Суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 29 червня. Його обрали в межах підозри про замах на вбивство, їй також висунули підозру в держзраді.Четвертий напад на СтерненкаНа активіста й волонтера Сергія Стерненка скоїли напад. Унаслідок цього він отримав поранення."Українська правда" зʼясувала, що підозрювана отримала гроші від російських спецслужб.Як повідомили у Службі безпеки України, співробітники відомства запобігли вбивству й затримали нападницю.  Президент Володимир Зеленський заявив, що всі факти нападу на активіста будуть представлені громадськості.Зранку 2 травня затриманій нападниці повідомили про підозру за фактами державної зради та замаху на вбивство.Що відомо про попередні напади на СтерненкаНа Сергія Стерненка з 2014 року скоїли три напади. Під час останнього, у 2018 році, на нього напали двоє чоловіків. Колишнього лідера одеського осередку "Правого сектору" звинуватили в завданні смертельного поранення одному з нападників - Іванові Кузнєцову. У той час другий нападник утік з місця подій.Обвинувачувальна сторона стверджувала, що Стерненко навмисно вбив Кузнєцова. Після невдалого нападу, на думку прокуратури, Іван почав тікати, але Стерненко нібито наздогнав його та наніс смертельні ножові поранення.Водночас Стерненко таку думку прокуратури заперечував, говоривши, що це був самозахист і він не наздоганяв Кузнєцова. Підсудний стверджував, що його нападник почав тікати вже після того, як він, аби захистити своє життя, травмував його.У 2020 році Стерненкові оголосили підозру в умисному вбивстві.У результаті київської експертизи, яку провели в березні 2023 року, було визначено, що нападник Іван Кузнєцов міг пробігти певну відстань після отримання поранення в серце. Така заява спростувала попередню експертизу, згідно з якою Кузнєцов мав би знепритомніти за 20 секунд після отримання поранення. Таким чином, він би не мав можливості пробігти ту відстань, де його виявили.9 червня 2023 року Баймукашева Абзалу, одного з нападників на Стерненка, визнали винним у замаху на умисне вбивство та незаконному зберіганні та поводженні зі зброєю. Його засудили на 10 років.У грудні того ж року приморський районний суд Одеси закрив справу Сергія Стерненка. 

Про це Суспільному повідомили у пресслужбі Офісу генпрокурора.“За процесуального керівництва Офісу генерального прокурора громадянці повідомлено про підозру за фактами державної зради та замаху на вбивство відомого волонтера (ч. 2 ст. 111, ст. 15, п.п. 6, 11,12 ч. 2 ст. 115 КК України)”, — зазначили у пресслужбі.2 травня Шевченківський районний суд м. Києва розглядатиме клопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваній.Згодом у СБУ підтвердили оголошення підозри."Фігурантці інкримінується скоєння злочину, передбаченого наступними статтями Кримінального Кодексу України:  ч. 2 ст. 111 (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану); ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 27 та ч. 2 ст. 115 (закінчений замах на вбивство з корисливих мотивів, вчинений на замовлення, за попередньою змовою групою осіб)", - заявили там.Там додали, що затримана – 45-річна уродженка Одещини, яка проживала у столиці. "В кінці минулого року її дистанційно завербували російські спецслужби, коли вона шукала "швидкого заробітку" в інтернеті. За матеріалами справи, спершу на замовлення кураторів вона вела спостереження за визначеними автівками, фотографувала їх та передавала інформацію своєму "контакту". Згодом агентка почала отримувати нові завдання. Зокрема, за інструкцією свого куратора мала виготовити саморобний вибуховий пристрій, а також змінила місце проживання – переїхала у квартиру в центральній частині Києва", - зазначили у СБУ.У спецслужбі додали, що з середини квітня фігурантка почала слідкувати за громадським активістом та волонтером Сергієм Стерненком, оселившись в одному з ним житловому комплексі."Пізніше вона отримала координати "схрону", в якому була захована вогнепальна зброя — пістолет моделі ПМ та набої до нього. А вранці 1 травня 2025 року куратор дав їй вказівку здійснити убивство активіста поблизу його помешкання. Завдяки попереднім спостереженням, зловмисниці вже були відомі марка автомобіля та приблизний час, коли волонтер залишає своє житло. У момент виходу Сергія Стерненка з будинку російська агентка здійснила кілька пострілів: одна з куль влучила йому в ногу. Нападниця була миттєво затримана на місці співробітниками Служби безпеки України. У результаті обшуків у неї виявлено телефон із доказами роботи на РФ, а також компоненти до саморобного вибухового пристрою, які вона зберігала в іншій квартирі", - йдеться у повідомленні.Там підсумували, що затриманій загрожує до 15 років позбавлення волі.Примітка: згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою в скоєнні злочину і не може бути кримінально покарана, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Четвертий напад на СтерненкаНа активіста й волонтера Сергія Стерненка скоїли напад. Унаслідок цього він отримав поранення."Українська правда" зʼясувала, що підозрювана отримала гроші від російських спецслужб.Як повідомили у Службі безпеки України, співробітники відомства запобігли вбивству й затримали нападницю.  Президент Володимир Зеленський заявив, що всі факти нападу на активіста будуть представлені громадськості.Що відомо про попередні напади на СтерненкаНа Сергія Стерненка з 2014 року скоїли три напади. Під час останнього, у 2018 році, на нього напали двоє чоловіків. Колишнього лідера одеського осередку "Правого сектору" звинуватили в завданні смертельного поранення одному з нападників - Іванові Кузнєцову. У той час другий нападник утік з місця подій.Обвинувачувальна сторона стверджувала, що Стерненко навмисно вбив Кузнєцова. Після невдалого нападу, на думку прокуратури, Іван почав тікати, але Стерненко нібито наздогнав його та наніс смертельні ножові поранення.Водночас Стерненко таку думку прокуратури заперечував, говоривши, що це був самозахист і він не наздоганяв Кузнєцова. Підсудний стверджував, що його нападник почав тікати вже після того, як він, аби захистити своє життя, травмував його.У 2020 році Стерненкові оголосили підозру в умисному вбивстві.У результаті київської експертизи, яку провели в березні 2023 року, було визначено, що нападник Іван Кузнєцов міг пробігти певну відстань після отримання поранення в серце. Така заява спростувала попередню експертизу, згідно з якою Кузнєцов мав би знепритомніти за 20 секунд після отримання поранення. Таким чином, він би не мав можливості пробігти ту відстань, де його виявили.9 червня 2023 року Баймукашева Абзалу, одного з нападників на Стерненка, визнали винним у замаху на умисне вбивство та незаконному зберіганні та поводженні зі зброєю. Його засудили на 10 років.У грудні того ж року приморський районний суд Одеси закрив справу Сергія Стерненка. 

Про це повідомив уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь на брифінгу, передає кореспондентка Еспресо Катерина Галко."Проблеми, які є у нас у сфері освіти - це режим двомовності... На сьогодні ми маємо тільки 345 учнів - у 1000 разів менше - які навчаються російською, і ще 109 вивчають ї як другу іноземну. Зважаючи на те, що недавно вийшло соціологічне дослідження, яке стосувалося намірів, бажань та інших примх батьків, якою би мовою мали навчатися їхні дії, йшлося в тому числі і про російську", - розповів омбудсмен.Водночас зараз, за його словами, майже 100% шкіл навчають дітей українською, незалежно від регіону, місця перебування національних спільнот зокрема. Як зауважив Кремінь, така статистика краща "проти критичної цифри, яка була в нас 2-3 роки".Раніше Кремінь зауважив, що в освітньому процесі є проблема з українською мовою: її стало менше і серед дітей, і серед учителів.

Прибічники вільної торгівлі та противники політики Трампа отримали лідера, на котрого покладають великі надії. На дострокових парламентських виборах у Канаді перемогла Ліберальна партія на чолі з чинним прем'єром Марком Карні. За даними екзитполів, ліберали здобули від 166 до 168 місць у Палаті громад канадського парламенту. Тому головною інтригою перегонів є те, скільки місць дістанеться соратникам Марка Карні. Для парламентської більшості потрібно від 172 мандатів (усього їх 343). Ресурсом для лібералів могли би стати консерватори, котрі отримали 144 місця. Схоже, Карні передбачав такий розвиток подій, оскільки у промові після виборів зазначив: ліберали співпрацюватимуть у парламенті з усіма партіями. Однак основна його теза адресована не майбутнім союзникам, а найбільшому супротивнику - Дональду Трампу. "Він намагається зламати нас, щоб Америка могла володіти нами. Цього ніколи не буде. Ми вестимемо переговори як суверенна держава". Консерватори в шоці Але найцікавіше те, що саме зазіхання чинного президента США на приєднання Канади як штату зумовили поразку консерваторів. "Ми засвоїмо урок", - заявив лідер канадських консерваторів П'єр Пуальєвр, котрий до офіційного оприлюднення результатів поспішив визнати свою поразку. Канадці голосували за принципом "хто завгодно, тільки не консерватор", оскільки поєднували своїх правих політиків із Дональдом Трампом, пояснив президент соціологічної компанії Аngus Rеіd Іnstіtutе Шачі Курп. Антиамериканські настрої сягнули нового рівня Антиамериканські настрої сягнули нового рівня, коли чинний президент США у соцмережі напередодні виборів закликав канадців обрати людину, котра приєднає країну до Сполучених Штатів Америки "з нульовими тарифами". Раніше він погрожував підняти на 25% ввізне мито на канадський автопром. Після такого і сам Пуальєвр програв вибори в окрузі і "пролітає" повз парламент. Зовнішні вітання і внутрішні терзання Переможець Марк Карні отримав багато привітань. Зокрема, від президента України Володимира Зеленського, від президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, він прем'єра Великої Британії Кіра Стармера. Для України підтримка Канади набуває особливо важливого значення, з огляду на вірогідне її скорочення від США. тріумфатору дострокових перегонів потрібно сформувати парламентську більшість Але до того тріумфатору дострокових перегонів потрібно сформувати парламентську більшість. Якщо Марк Карні відкине ідею блокуватися з консерваторами, йому залишається шукати підтримки у лівих, Нових демократів та у Зелених. Перевага над консерваторами, у такому разі, буде невеликою, а сам уряд - хитким. Містер АнтиТариф Кожна підозра, кожна критика, кожен вотум недовіри будуть стресовими, пояснив професор та експерт з Конституції в Університеті Карлтона в Оттаві Філіпп Лагассе. Не випадково лідер канадських консерваторів пообіцяв і надалі жорстко контролювати майбутній уряд. Проте на користь Марка Карні - високий вотум антитарифної довіри. Він позиціонував себе як професіонал, здатний жорстко протидіяти трампівським тарифам та утримати канадську економіку від їхніх наслідків. Справді, Карні керував Центробанком (Канади та Великої Британії) та знає, як поводитися з фінансами. На доказ високих очікувань, його привітав консервативний прем'єр Нової Зеландії Крістофер Люксон: "Разом ми зможемо зробити набагато більше. З нетерпінням чекаю можливості спільної праці, коли ви приступите до справ". Стриманий оптимізм висловив і Китай. КНР готова розвивати відносини з Канадою на основі взаємоповаги, рівності та взаємної вигоди, заявив офіційний представник МЗС країни Го Цзякунь. Ближче до вечора вівторка, 29 квітня, переможці привітав і прем'єр Індії Нарендра Моді. антитарифний та інтитрампівський фронт отримав сильного лідера Іншими словами, світовий антитарифний та інтитрампівський фронт отримав сильного лідера країни, котра безпосередньо межує зі США. Причому - харизматичного, як і Трамп. "Ви уособлюєте сильну Канаду в умовах потрясінь", - написав йому президент Франції Емманюель Макрон. Давид для Голіафа? Марк Карні фактично самотужки витягнув Ліберальну партію з кризи після відставки прем'єра Джастіна Трюдо. Ще у лютому і на початку березня ліберали, за опитуваннями, суттєво відставали від консерваторів. Прихід Карні до влади у партії та в уряді стрімко підняв рейтинг політсили. Заяви Трампа додали популярності. Та чи по силах поставив перед собою завдання Карні? Так, він забезпечив лібералам четвертий термін при владі та, скоріш, здатен утримати навіть хиткий уряд. Карні відразу після виборів заявив про прямі переговори з президентом США, водночас наголосив, що таких відносин із країною-сусідкою, які були, очікувати не варто. Він навіть визнав крах світової вільної торгівлі. Та задекларував можливості, котрі побачив у кризовій для Канаді ситуації. Більше того, коментуючи ризики переговорів зі США, Марк Карні натякнув на інші варіанти, зокрема, на тіснішу співпрацю з партнерами в Азії, у Європі. Нерви через бюлетені Виборча комісія Канади у вівторок, 29 квітня, зранку заявила про призупинку підрахунку голосів. Рішення стосується бюлетенів тих виборців, котрі голосували поза межами своїх округів. Призупинка може бути суто технічною, але вона завадить говорити про перемогу Ліберальної партії доти, доки не буде підраховано всі голоси. Увечері підрахунок було відновлено. Теоретично, ліберали ризикують або втратити частину мандатів, котрі вважали своїми, або й бути відкинутими на друге місце. Хоча такий розвиток подій вважають малоймовірним навіть консерватори, усе ж таки мінімальна вірогідність існує. А також, не виключено, це "червоний ліхтарик" Марку Карні. Від кого? Можливо, від тих же консерваторів. У США соратники Дональда Трампа, котрого старанно наслідував П'єр Пуальєвр, зважилися на штурм Капітолію через незадовільні результати виборів. У Канаді, звісно, такого не буде, консерватори визнали поразку. Тим не менш, призупинка підрахунку голосів підкреслила непевність позицій переможців. За будь-якого сценарію, Карні сформує уряд, але просувати свої рішення йому буде складніше. Сила проти сили В одному з телешоу ведучий запитав Марка Карні, що той сказав під час телефонної розмови Дональду Трампу, котрий потім збавив тон відносно Канади, чи не пригрозив продати держоблігації США. Карні не підтвердив, але і не спростував цю версію. Натяк може бути завуальованим посланням Дональду Трампу, з яким Карні має зустрітися для переговорів по тарифах. Цікаво, що ринок мляво зреагував на перемогу лібералів. Канадський долар торгувався із незначним пониженням на 0,1%. Тому, що у торгівлі продовжує панувати непевність, пояснив голова відділу інвестиційних досліджень КІNGWЕSТ АND СО Ентоні Візано. На його думку, доки не буде сформовано уряд і не розпочнуться переговори по угоді "НАФТА-2" (угода про вільну торгівлю між США, Мексикою і Канадою, котру Трамп розірвав), ця невизначеність триватиме. "Але в цілому ми доволі оптимістичні перспективами Канади", - резюмував експерт. Сигнали лібералізму Марку Карні доведеться запросити до уряду не лише фахівців, але й нові обличчя, щоб надіслати сигнал громадськості та партії про відмінність його курсу від курсу попередників, наголосив головний директор з інвестицій FІRSТ АVЕNUЕ ІNVЕSТМЕNТ СОUNSЕL Браян Медден. Інший сигнал - світовому політичному співтовариству. Перемога Карні означає, що марш консерваторів по планеті, на який, можливо, робили ставку технологи Дональда Трампа, втрачає силу. Наслідування президента США, як показав досвід П'єра Пуальєвра, більше гарантує поразку, ніж перемогу. Тестовими мають стати вибори в Австралії цими вихідними, де конкуруватимуть чинний прем'єр-лейборист Ентоні Альбанезе та консерватор Петер Даттон. Альбанезе, звісно, привітав Карні. Загалом канадські вибори стали свого роду маніфестом Дональду Трампу про силу лібералізму, попри всі погрози чинного американського президента. І доклав до цього руку саме він, Трамп.

Минають перші сто днів каденції Дональда Трампа. Він запланував урочистий мітинг у штаті Мічиган. Цей штат раніше віддавав перевагу демократам, але на виборах 2024 року проголосував за нього. Очікується, що Трамп там розповість про свої досягнення. Дечим він похизувався уже в соцмережі: кадрова служба президента США на 80% оновила персонал найбільших міністерств і відомств країни. Відтепер, наголосив Трамп, там працюватимуть високопрофесійні патріоти. За 100 днів звільнено з держслужби понад 121 тисячу осіб. Це приблизно 10% усіх держслужбовців. Але пік звільнень припав на лютий, у березні-квітні інтенсивність кадрових чисток знизилася. Більше того, у певних структурах, як от у авіації, чи ядерній енергетиці, службовців довелося повертати, бо стало зрозуміло, що без них не обійтися. На думку професора держуправління і політики в Американському університеті у Вашингтоні Патріка Мелоуна, непослідовність дій і відсутність прогнозування результатів привносять в урядування нестабільність, за якої керування ускладнене. Тому замість тортика на перші 100 днів Трамп отримав - імпічмент і протести. Відгомін у Конгресі Від 19 квітня у США несеться хвиля масових протестів проти політики Дональда Трампа. Звільнення федеральних службовців - головна причина, та не єдина. Американці виходять на вулиці через нові тарифи (податки) і скорочення соціальних програм підтримки. Обурення людей почули у Конгресі. Конгресмен-демократ Шрі Танедар, який, до речі, зі згадуваного Мічигану, ініціював імпічмент Дональду Трампу. Законопроєкт має розглянути Конгрес. Варіант "А" - варіант "В" Шрі Танедар звинувачує чинного президента США у порушенні Конституції та законодавства країни, у маніпуляціях із судовою системою, у руйнації демократії. За даними ресурсу Ахіоs, радники Трампа занепокоєні перспективою успіху імпічменту, якщо на виборах до Палати представників у 2026 році переможуть демократи. Утім, не виключено, що Танедар назбирає прихильників раніше. Сенатор від штату Джорджія Джон Оссоф підтримав законопроєкт про імпічмент Трампу. Перехід до активних дій може бути зумовлений тезами промови губернатора штату Іллінойс Джей Роберта Пріцкера, вірогідного кандидата від Демпартії на наступних президентських виборах. Він розкритикував соратників за млявість і закликав до масових протестів. Вистрілив з усіх стволів Але протестна хвиля може розсіятися: через перспективу імпічменту команда Трампа намагалася швидше подати до Конгресу і схвалити бодай базові законопроєкти для реалізації його програми. Тому Дональд Трамп підписав перший свій указ просто на церемонії інавгурації та шокував світ своїм робочим турборежимом. На думку Патріка Мелоуна, президент "вистрілив з усіх стволів" і лавина змін дезорієнтує незадоволених. Проти чого виступати у першу чергу? Є міграційна криза, є обмеження свободи слова, є наступ на повноваження судової гілки влади. Якщо демократам вдасться поєднати протестні потоки, вони, мінімум, виграють вибори 2026 року. Та до них чинний президент США встигне ще багато чого натворити. Не всемогутній В інтерв'ю журналу Тhе Аtlаntіс Трамп заявив: "Нині я керую країною і світом. Мені дуже весело". Та першим наслідкам роботи Трампа раді лише 41% американців. Сам Трамп, коли його запитали про рекордно низький президентський рейтинг, звично звинуватив медіа у фальсифікаціях. Наскок - задній хід - забуття Дональд Трамп у другій каденції продовжив улюблену тактику дій: гучна ініціатива - заява про успіхи - відвернення уваги від теми, якщо результат відсутній або не такий, як хоче господар Білого дому. Така схема була в усіх ініціативах Трампа: від розширення буріння нафти до натяків на анексію Гренландії. Найяскравіше все було 2 квітня, коли президент запровадив горезвісні митні тарифи. За кілька днів по тому Дональд Трамп розповів, як лідери країн з усього світу дзвонять йому і "цілують його у дупу", щоби він скасував тарифи. Однак реальність інша: Китай закликав сусідні держави поєднати зусилля у протидії тарифам Трампа, запропонував альянс Євросоюзу і цим зумів добитися поступок. Президент США сам призупинив тарифи на 90 днів для країн, котрі не запровадили "дзеркальні" у відповідь, але чи не перший пас послав Китаю. Було скасовано обмежувальні мита на імпорт китайських чипів та інших складових електроніки. Пекін у відповідь відмінив 125% мита на окремі види американської продукції. Гра часом і простором Ніхто не знає, як насправді Дональд Трамп веде тарифні перемовини. На поверхні - результат. А якщо результату немає? Чинний президент США веде гру з часом, простором і правдою-брехнею, уникаючи будь-яких підстав для критики по суті. У дописі з нагоди 100 днів він, зокрема, написав, що нові федеральні службовці-патріоти наблизять початок Золотої доби. Але 20 січня на інавгурації Дональд Трамп заявив: "Золота епоха Америки починається прямо зараз". Гучний початок - і...? "Я не впевнений, що він узагалі зацікавлений у розумних діях, - зауважив дослідник громадської думки у Мічигані Берні Порн. - Назвав би його президентом, котрий кидається у вічі з "ось що я збираюся зробити". От тільки не схоже, щоб він був зацікавлений у результаті. На виборах Дональд Трамп обіцяв за 24 години закінчити російську війну в Україні, а також залагодити всі збройні конфлікти і не допустити Третьої світової війни. Натомість саме він обстрілює Ємен, зростає напруга між Індією та Пакистаном, між Китаєм, Філіппінами і Тайванем. На прикладі переговорів по Україні помітно, що чинний президент США поспішає. Його команда задіяна одразу в кількох переговорних треках одночасно (Україна, Близький Схід, Іран). Таким чином, від нього можна чекати чого завгодно, крім конкретного результату. Справжні досягнення можна перерахувати на пальцях: уповільнення інфляції в США, зменшення кількості арештів мігрантів, відновлення деяких виробництв. Що ж приховує непослідовний Трамп? Потаємні знаки Найперше, він прагне звести до нуля підстави для критики по суті. Тому зараз рідко озвучує свої плани. У США обговорюють характер Дональда Трампа, наступ на демократію, ущемлення прав мігрантів та інші теми. Але про те, що справді хвилює президента, дискутують у вузькопрофесійних колах. Не всі американці зрозуміють тонкощі боротьби Трампа із судовою системою або ризики його протистояння з головою ФРС. А він як фінансист хотів би взяти під контроль друкування доларів США ще за першої своєї каденції. Зрозуміти Київ Так і в непослідовності дій Трампа по Україні є внутрішня логіка. Він хоче максимально утриматися "над бійкою". За президента Джо Байдена США були залучені до підтримки оборони України. Чинний господар Білого дому всіма своїми словами і діями дає зрозуміти, що Америка не є стороною конфлікту. Тому кожне схвалення Зеленського він урівноважує позитивними словами на адресу Путіна, і навпаки. Це дозволяє Дональду Трампу вільно маневрувати. Він також широко послуговується соцмережами, у тому числі, власною, для просування своєї політики, однак пост, навіть від Трампа, не є документом. А Україні чинний президент США не присвятив жодного документа, крім Декларації про наміри підписання Угоду про економічну співпрацю. Можливо, він хоче краще зрозуміти Київ. Та для цього варто відвідати Україну, а у планах Трампа навряд чи є таке. Чого нам чекати Щоб "країна і світ" не сумнівалися у не меншій блискучості наступних 100 днів, команда Трампа оприлюднила плани. Агенція Rеutеrs із посиланням на представника Білого дому стверджує, що найближчим часом Дональд Трамп зосередиться на торгових угодах і на мирних переговорах. Отже, по Україні триватимуть перемовини, оскільки не було сказано про результат. Складається враження, що Трамп недостатньо вивчив проблему. Та чи справедливо це для досвідченого бізнесмена і політика? Скоріш, він веде свою гру, предметом якої цілком може бути угода про економічне співробітництво. А це вже бізнес.

Пане Анджею, як сталося так, що свого часу ви полишили польську армію, але зараз допомагаєте армії українській?Ви знаєте, тоді армія була ще комуністичною. Тож за сім місяців там мені просто стало нудно, це не те, що я був пацифістом. Але це було так давно, а зараз усе цілком інакше. А чому допомагаємо? Бо потрібно це робити, просто потрібно робити, ми навіть не ставимо собі такого запитання – для чого. Це очевидно, що треба допомагати Україні, потрібно допомагати друзям, допомагати країні, яка бореться за європейські цінності, країні, яка нас захищає від росіян. Бо інакше вони прийдуть сюди, вони завжди приходили, коли мали таку нагоду. Тому наша допомога також в інтересах Польщі.Якби ви зараз були призовного віку, чи взяли б до рук зброю, аби боронити Польщу чи Україну?Якщо б був призовного віку, але я вже не призовного віку. Але знаєте, напевно, що так. Все б залежало від конкретної ситуації, але найімовірніше, що взяв би. Так я собі зараз це уявляю і так мені здається. Я дуже люблю свою країну і не хочу, аби хтось нищив її. Тому напевно, що я пішов би. Мої друзі на українському фронті набагато молодші за мене, вони пішли.Чи багато ваших друзів стали на захист України? Частина "Гайдамаків" перебуває на фронті. Ще Сергій Жадан, наприклад, видатний письменник і музикант, теж на фронті. А три дні тому я переписувався з Дмитром Кушніром, барабанщиком гурту "Гайдамаки", він також в українській Нацгвардії. Тому таки трохи є.Дослідження, проведені у Польщі 2023 року, показують, що лише 15% поляків готові ставати на захист своєї країни. Ще третина стала б волонтерами, а інша третина – втекла б, виїхала з Польщі. Як вам такі настрої поляків?Це просто опитування, але ми не знаємо, як би люди повелися у конкретних ситуаціях. Я ще з того іншого покоління, для мене війна була дуже актуальною з переживань бабусь, дядьків. Вона ще існувала, були ще варшавські руїни, а для тих молодих хлопців, дівчат війна є чимось абстрактним. Я пам’ятаю, як російська армія стояла у Варшаві, в Польщі, тому я маю зовсім інший досвід, більш конкретний. А молоді – для них, як я й кажу, війна є абстракцією чи зображенням на екрані. Але на цей момент вона є конкретною. І ми знаємо, що говорять опитування, але не знаємо, що принесла б реальність. Тим паче, що у цій війні передовсім бере участь молодь, багато всього відбувається, чималий розвиток у техніці, а молодь почувається впевнено у цьому, тож, може, це було б трохи як якась гра для них, а не сморід та бруд безпосередньо в окопі на фронті, можливо, це буде віртуальна боротьба.Чи готова Польща до того? Якщо розпочнеться війна, то це не буде великою несподіванкою?Польщі важко цього не очікувати. Але я не знаю про всю Польщу, інколи стежу, до мене доходять якісь повідомлення. У певному сенсі ми живемо тією війною, не так, як це було два роки тому, але вона увесь час існує поряд. У новинах, думках, у всьому, ми прифронтова країна, тому думаю, що так.Чи всі у Польще ще живуть цією війною? Бо ми часто чуємо, що поляки вже втомлені і кажуть, що це не є наша війна.Знаєте, одні поляки так кажуть, але інші кажуть інакше. Ймовірно, це вже не так, як було на початку війни, коли я упродовж багатьох тижнів перебував на кордоні і бачив, як Польща приймала біженців, бачив цю мобілізацію. Я не часто нами пишаюсь, бо ми народ дивний, але тоді я був гордий. Але зараз ми не те щоб були втомлені війною, але важко жити у такій напрузі довгі роки. Тому, як і всі теми, вона обертається.Проте з іншого боку, ми почали збирати гроші для хлопців з Луганська, з якими співпрацюємо, і за тиждень зібрали 120 тисяч злотих. Тож я не знаю, як воно з тією Польщею є. Люди увесь час думають про Європу, про Польщу, про Україну. Із нашим рівнем, із нашими можливостями, а ми є невеликим фондом, створеним дівчатами й хлопцями, але ми ці гроші зібрали. І постійно збираємо для фронту. Тож, ми змучені, розчаровані, але, з іншого боку, ті зібрані гроші впливають.Ви згадували про початок повномасштабної війни - що тоді поляки були дуже змобілізовані і багато допомогли українцям. Ви також тоді вирушили до кордону з Україною - що було далі? Яким було ваше життя у ті перші дні?Я мав друзів, які живуть поруч із кордоном, з польського боку є Будомєж, а з українського, здається, поруч Яворів. Тоді мої друзі об’єдналися для допомоги українцям, я подзвонив їм і запитую: "Добре, а що ж треба робити?" - "Просто приїдь", – було їхньою відповіддю. І я приїхав, мав велику автівку. Ми звільнили там місце і просто доставляли людей. Десь у той період якраз Яворівський полігон обстріляли ракетами, але я все одно це робив, бо була потреба. Особливо зважаючи на те, що мене залучив друг – є така добра фундація "Фольковіско", багато допомагає з гуманітаркою різним регіонам України. І я дякую, що мене в той момент не залишили без діла.Які перші ваші враження від того, що побачили на кордоні?Це було приголомшливо. Мені здалося, що я потрапив у сюжет про якусь холодну Африку після якоїсь катастрофи гуманітарної. Це був кінець зими – початок холодної весни: поля сірі, усе сіре, усе холодне, цвинтарі з українського боку. І сотні, тисячі жінок з дітьми і з валізками на коліщатках. Це було приголомшливо. Ми пішли на український бік тоді, і, власне, у тій пустці, у тому холоді чоловіки проводжали їх до переходу, а тоді поверталися. Приголомшливо, жахливо.Але що ж, потім ми взялися до роботи – перевозити й перевозити. Найперше треба було не роздумувати, а робити. А з іншого боку, в Польщі, розташувався великий табір, з пожежниками, з купою молоді з дредами, яка приїхала звідкись із великих польських міст, і вони просто всі були готові приймати ті великі натовпи дітей і жінок. І це був дуже активний громадський рух, величезний. Фантастичний. Бо попередній уряд багато в чому був антиукраїнським, і ця масова реакція поляків стала для них несподіванкою, тож мусили ту риторику приховати. Бо це переросло у великий суспільний рух. Тому поряд із тим, що це було приголомшливо, ми просто повинні були робити ті прості речі – возити, перевозити, допомагати. Навіть прикордонники допомагали, інколи жінки з дітьми мали проблеми з паспортами, але їх пропускали.Для вас стало несподіванкою те, що Росія пішла проти України великою війною, що почала обстрілювати міста? Як ви тоді відреагували? Чи це було очевидно, що воно колись почнеться?Я був здивований тим, що це викликало у мене здивування якось. Але з іншого боку – це увесь час тривало, Росія планувала це. Тому, скоріше, той десятилітній спокій був чимось підозрілим. Тому частково був здивований, а частково – ні. Трапилось те, що ми мали інтуїтивно відчувати, бо це мусило трапитися ще з часу Криму, це почало відбуватися ще з моменту Донбасу. Тож, був здивований і одночасно не був. Це завжди відбувалося - від Кавказу до Фінляндії. Це для Росії звичний хід подій. Я знаю Росію, бо неодноразово там бував. Це цивілізаційний занепад просто. І єдиним виходом була б внутрішня війна, яка змобілізує той народ і відволіче його. Це єдиний спосіб уникнути уваги до повного цивілізаційного краху країни. Вона у це занурена вічність.  А де саме ви бували в Росії? Ви кажете, що це цивілізаційний занепад, а багато людей захоплюються Росією і кажуть, що це велика й потужна країна. Як так може бути, що країна, яку ви називаєте цивілізаційним занепадом, викликає захоплення у стількох людей у світі, які навіть народилися в таких країнах, як США? Той самий Трамп, який говорить, що Росія є гарна, велика і має доброго лідера Путіна.Не знаю, бо я особисто з такими людьми не знайомий. Я знаю дуже багато людей, але не знаю нікого, хто б захоплювався Росією, особливо зараз. Знаєте, про Росію можна казати різні речі, але є щось на кшталт генія, і продаж того товару, який називається "російська душа", і люди це купують, не знаю навіщо. Мені вистачило поїхати туди один раз, я спеціально поїхав до Росії, бо потоваришував із польським консулом, тож ми поїхали, щоб його побачити, і це був єдиний раз. Але потім я часто, майже щороку їздив до центральної Азії, до Монголії, долаючи тисячі кілометрів через територію Росії. І я не знаю, чим там захоплюються, бо багато фальшивого. А про Трампа ми навіть не говоримо. У Польщі є люди, які втікають у Білорусь, що у них в головах – не знаю. Просто не знаю. Але я цим не цікавлюсь, бо психопатологія не є моєю спеціальністю. Але ця війна допомагає позбутися ілюзій багатьом людям, на Заході також, не лише нам, бо поляки у більшості не мають ілюзій, коли йдеться про Росію. Бо російський танк, Росія є жахливою. І Захід зараз трохи починає прозрівати. Бо Західна Європа у цій війні абсолютно проукраїнська у своїй більшості, у своїх діях, а рішення політиків є швидкими й потужними. Тому важко шукати ентузіастів-прихильників Росії у цій частині світу, як на мене. Але що думають прихильники – це глибока таємниця, яку складно розгадати.Ви сказали, що, коли їхали Росією, – навколо була пустка. І звідси питання: якщо росіяни мають стільки землі своєї, навіщо їм ще українська земля?Вони мають просто неосяжну кількість тієї землі, але не вміють дати з нею ради. Тому кудись їдуть і шукають пригод поза своєю територією. Якщо поїхати на схід від Москви, то там просто, знаєте, навіть складно підібрати цьому назву, бо це має вигляд чогось суцільно апокаліптичного, коли можна мати таку велику частину світу і так її зіпсувати. Вони просто не знали, що з цим робити, і лише копали й видобували. Бо природний газ не був заслугою Росії, вони просто його видобули, але нічого не вигадали.Люди, яких ви зустрічали у глибинці, - якими вони були?Як люди вони нормальні там, в якийсь людський спосіб вони є добрими. Але якщо вони збираються у групу, тоді стають стадом. Я ніколи не мав поганого досвіду в Росії, зупинявся, жив, спав. Із досвіду з простими людьми - раз чи два після алкоголю було складно, коли зайшло про історію. Тому я вивчив, що росіяни і алкоголь, а потому розмова про політику чи історію – це непоєднуване. Все є наче пронизане тимчасовістю, апокаліпсисом, бо все вони здобули або відібрали.Ви сказали, що росіянин, історія та алкоголь – це речі, які не можуть бути між собою якось поєднані. Вони так багато п’ють? І що тоді говорять про історію?П’ють, звичайно. Але тут не йдеться навіть про якусь таку народну особливість, бо всі народи п’ють, ті ж іспанці також чимало, поляки, може, не аж так багато. Тут, скоріше, йдеться про неможливість порозумітися на таких фундаментальних темах, як історія. Це зовсім інша картина історії, зовсім інша картина світу, аніж у нас. Вона сформована пропагандою, роками такої ізоляції суспільної, вони зовсім інакше думають, зовсім інакше сприймають світ. Це є певний бар’єр. Живе собі над Байкалом жінка, господиня, була в Америці, в Європі, продавала, працювала, має освіту, але вірить, що американці прилетіли на Байкал і скинули піраній, щоб вони місцеву рибу знищили. Байкал, який замерзає зовсім, - і там живе піранья з Амазонки. Не повіриш, що то настільки інакше, поки сам із цим не зіштовхнешся. Ми просто дуже різні. Інші, але хай собі будуть інші, але ж вони намагаються експортувати це, зараз на Україну, раніше на Східну й Центральну Європу. І експортувати ту іншість є чимось страшним насправді. От я вже бачу, як якийсь російський шпигун слухає нашу розмову і записує мене у списки на розстріл. Ця війна має для мене ще одну прикрість – не можу їздити до країн, які дуже любив, не можу їхати до Монголії, до Киргизстану, Таджикистану. Колись їхав автомобілем, тепер не можу.   Але як так може бути, що та російська душа, ті росіяни, які говорять дивні речі про історію, росіяни, які приходять з війною до інших країн, які прийшли з війною до України, які нищать Україну, які вбивають людей, стріляють у беззбройних, ґвалтують наших жінок, і разом з тим вони мають, як самі кажуть і кажуть у світі, велику культуру? Ми, українці, вважаємо, що коріння того російського варварства проростає з їхньої літератури. Бо їхні великі письменники завжди пишуть за такими двома стандартами – стандартами протиріччя. І українці хотіли б кенселінгу тієї літератури. Як ви думаєте, чи причина лихої душі росіянина лежить у тій літературі?І тут є черговий геній російської культури, але, з іншого боку, якщо уважно придивитися, ця культура завжди використовувалась як зброя. Коли я читав Достоєвського, то він є дуже антизахідним, повністю прошите тією антизахідністю, ненависне. Коли я читаю свого улюбленого Андрія Платонова, який описував комунізм найбільш реалістично, то його риторика також є антизахідною, ненависницькою до іншого, неросійського світу. Якщо читати точно божевільного Федорова, філософа, який винайшов концепцію загального воскресіння, дуже цікава концепція, що всі померлі можуть воскреснути, але вона є повною антитезою Заходу. Вона показує, що тільки російський народ до цього здатен. Це є культура комплексів – комплексів вищості й нижчості одночасно, руйнівне поєднання, бо це справді руйнує мозок. Поляки теж балансують між вищістю й нищістю, але не мають таких можливостей, як Росія, не є такі агресивні, і той комплекс у нас не є таким потужним. Видатним представником тієї російської культури, якого я цінував і шанував, є поет Бродський. А потім я прочитав той його вірш про Україну, жодна культура не дозволяє собі такого варварства, і це він емігрант, російський єврей, який взявся написати настільки огидний текст, як цей вірш про українців. І такий вигляд має російська культура – завжди всередині є комплекс та ненависть.    Тоді для чого читати російську літературу? Можливо, не варто?Це буде так, що хто хоче, той таки читатиме російську літературу і цього не можна заборонити. Але можна говорити, які сенси та література транслює. До війни ми видавали російських письменників, а тепер в жодному разі цього не робитимемо. Ми видавали, зокрема, відому книжку "Санькя", але після того як почалась війна – жодних росіян. Хтось мене в Польщі запитував - а як так? А отак, кажу,це моє власне видавництво, і не буде тут жодної російської літератури. Натомість ми відкриваємо українських письменників, які насправді є прекрасними. Тому очевидно, що я кенселю російську літературу.Ви народилися у Варшаві, але в певний момент переїхали в село, де виникло таке видавництво, яке називається "Чарне", бо це село також називалося Чарне. І в тому видавництві ви презентуєте багато українських книжок. Яких саме українських письменників ви видаєте в Польщі?Цим видавництвом більше опікується моя дружина, я не впорався б із ним сам в умовах без телефону чи без електрики. Тому це головним чином Моніка Шнайдерман перетворила все на велике видавництво. Ми починали з Юрка Андруховича, перша книжка була його. Він був у іншому видавництві, коли ми вирішили переманити його до нашого, побачились тоді у Кракові на вулиці, і я сказав: "Вітаю найвидатнішого українського письменника". А Юрко, як і кожен письменник, полюбляє похвалу, тож ми його переманили. А потім видавали ще Тараса Прохаська, Сергія Жадана. Але це все також поєднувалось із дружбою – з Андруховичем, з Тарасом мандрували Україною, українськими горами. Тому це було таке дуже дружнє, не лише робоче. Але очевидним є й те, що видавництво "Чарне" також і 12 – 15 років тому оцінило українську літературу, найбільше видавали, промотували – на зустрічах, фестивалях. Тож упродовж тривалого часу українська література в Польщі посідала важливе місце, була добре впізнаваною. Ми були одними з перших на цьому шляху. І цікавий момент, ми створили видавництво у селі Чарне, яке було одним із сіл, що потрапили під операцію "Вісла", коли багатьох людей поляки виселили, когось знищили. І ми жили в тому будинку без електрики і без телефону, і власне там створили видавництво. Це теж нас якось дуже зближувало з Україною, десь внутрішньо, ментально. … Тут було 5800 жителів, які були усі виселені, окрім може 5-7 господарів, але тут вціліла церква. Тому це теж атмосфера місця, Україна завжди була для нас ментально близькою. Коли ми грали з "Гайдамаками", то завжди сміялися, що от є такий поляк, який наш. Це не є до кінця правда, бо частина моєї родини виховувалась під білоруським кордоном, тому маю і від білорусів частину, але й від українців є частина… Тож ментально мені Україна близька. Це є особисті мотиви, які накладаються на загальні, на видавничі, на увагу до української культури, гру з українськими гуртами.А хто, на вашу думку, зараз є найвидатнішим українським письменником? Далі Юрка Андруховича?Не можу цього сказати, бо образяться. Ви знаєте, як це, письменники - маємо дуже велике его, я також, всі ми вразливі, не тільки письменники й письменниці, тому отак.Добре, розумію, не хочу, аби ви посварилися з друзями з України.Але це очевидно, що є значною мірою питанням смаку, питанням вибору, дуже особистого.Ви казали, що ментально для вас українці дуже близькі. Чи для всіх поляків так є? Чи схожі поляки й українці між собою.Я думаю, що це два найближчі народи. Вони є дуже близькими і ментально, і культурно. Ну, і історично. Та дуже складна, кривава, часто брутально історія часом розділяє, але також і об’єднує. Інколи можна порозумітися без слів, без перекладу жарту, наприклад.Ви згадали історичну тему, тут є трохи запитань між поляками й українцями. Як ви дивитесь на це з нинішньої перспективи? Чи вдасться українцям якось ті спільні історичні рани вилікувати?Парадоксальним чином у цьому допомагає війна. По-перше, до Польщі приїхали майже 2 мільйони українців, і поляки, наслухані про бандерівщину, не знали, якими вони будуть, спочатку уявляли їх якимись дикунами, а натомість приїхали звичайні, нормальні люди, з якими легко співіснувати, немає конфліктів. І це дуже важливо. По-друге, ця війна більше нас об’єднує, аніж розділяє. Це є єдиним плюсом тієї війни. Те, що я чую в Польщі щодня українську мову, – це фантастично поряд із польською мовою. Ця ментальність добре вплине. Відкриває думки, мислення. Мені це подобається.А що відмінного між поляками та українцями? Що є таке, в чому ми не є схожими?Складно мені на таке питання відповісти, я не є соціологом, не досліджую цього. Український схід, ця їхня відкритість – це такий колос між західним і східним, якась близькість. Так я це бачу. Але зараз складні воєнні часи, і я б не шукав відмінностей, краще схожості, політично це має більше сенсу.Зараз Польща готується до виборів президента. І багато також в інформаційному просторі кандидати говорять саме про Україну, і часто це не надто гарні речі. Навіть той самий Менцен, який на початку повномасштабного вторгнення підтримував Україну, а тепер каже, що "кінець, ми маємо свої проблеми". Як ви думаєте, за кого проголосує Польща?Побачимо, це велике невідоме. Я сподіваюсь, що не голосуватимуть за Менцена, бо це буде повний крах. Бо він ідіот, але хитрий. Побачимо, як проголосують люди. Але я думаю, що переможе Тшасковський, він часом теж звертається до легких антиукраїнських наративів, проте робить це суто з політичних поглядів для перемоги. Не знаю, у Польщі зараз дуже цікава ситуація. Тшасковський принаймні дає надію на цивілізовану розмову, на відміну від інших, я їх навіть не впізнаю. Не знаю, мені ще до всіх клопотів якраз польських виборів бракувало.  Це чудово, що можна втекти від світу, але буває так, що світ наздоганяє тебе, навіть у селі, де немає засобів комунікації, де навіть просто не працює мобільний зв’язок.Але працює, як бачите.Ви зазначили, що навіть Тшасковський інколи використовує певну антиукраїнську риторику. Чому польське суспільство хоче чути і приймає такі настрої, що "вистачить тієї війни", що "українці живуть тут на наші кошти", "ми витрачаємо забагато грошей на них, а маємо свої проблеми"?Кожне суспільство поділене з різних моментів, так само й поляки. Так мені здається. Я не політик і не соціолог, просто намагаюсь робити речі, які для мене мають сенс, як от ми зараз говоримо про Україну, тому я стараюсь якось змістовно говорити про сутність цих двох народів. Так, ми граємо з "Гайдамаками" і в нашого проєкту була фантастична футболка, яка зараз на мені, де польський орел був поєднаний з українським тризубом. У Польщі частина мене ненавидить за це, але частина - навпаки. Ми такі речі з "Гайдамаками" робимо капітальні, щоб вони показували, що спільно з українцями можна зробити, Міцкевича граємо. Бували якісь інциденти на концертах, коли десь із перших рядів голос вигукував: "А що з Волинню?" І я пропонував: "Виходь на сцену, маєш 15 секунд, починай". І волинський герой просто втікав. Таке життя є культурне, чи це допоміжне - не знаю, не задумуюсь, чи це має сенс - має. Бо Україна є європейською країною.Але також ви згадували, що хтось сказав "а що з Волинню?". Волинь – це питання також дуже часто лунає, коли говорять навіть, що Україна не вступить до ЄС, поки не вирішить це питання.Яким має бути те вирішення? Вони мають воскресить тих убитих поляків? Що Україна може зробити? Ви знаєте, зараз якась страшна мода на вибачення і також на те, аби відчувати себе жертвою. А я цього не визнаю. Волинь закінчилася, поставмо там пам’ятники, вшанування. Але ця тема вічного вибачення. Але що та Україна має ще зробити? Віддати Волинь, бо там лишилися наші могили? Те покоління, як би це не було цинічно, яке знало ту трагедію, яке пам’ятало Волинь, вимирає. І хоч це буде спеціально нагнітатися, але природним способом воно мало б минути. Була трагедія, були вбивства. Але також і кілька сотень років Польщі на українських землях, серед козацтва – це теж потоки крові та жертви.Це можна згадувати до нескінченності. І це теж використовують політики. Тому що має зробити Україна? Я не знаю, справді не знаю.Вас знову критикуватимуть за ці слова у Польщі…Так, мене не любить і правиця, і лівиця, ну, але тоді я відчуваю, що живу. Це частина історії. Не знаю. Бабцю моєї дружини вбили українці під час погромів, ми їздили, шукали. І поряд із тим моя дружина видає українську літературу. Це треба робити, хоч і не означає, що щось потрібно забути.Ви письменник, а ми вже довго розмовляємо і я досі не запитала, чи зараз щось пишете? Чи ця війна спонукає вас до якихось тем, чи ви пишете про війну?Зараз не пишу, бо маю поговорити з українським телебаченням. В моїй останній книжці про східний кордон Польщі, це є "Річка мого дитинства", Україна часто з’являється. І там є один розділ такого собі репортажу, як хлопців везуть автівки на фронт до Слов’янська. Вона з’являється, тим часом я не відчував себе в праві писати про українську війну, бо бачив її під час одного виїзду до Слов’янська на фронт. Ми після того повернулися, а фронт і українські хлопці залишились там, під обстрілами. Тому такі речі я не можу. Натомість Україна з’являється, але я зараз пишу книжку зі свого глибокого досвіду. Там є й частина про кордон, але це не є основною темою. Це українські письменники повинні дати ради з тією війною, і знаю, що вони впораються. Ми зараз видаємо книжку Сергія Жадана про війну, і це видатна робота. Його перша книжка про війну, про Донбас, була однією з найкращих, яку я читав, а ця ще краща. Він написав про свій досвід у Харкові, про свій воєнний досвід. Тому це українці мають про то писати.Які ви маєте передчуття? Як закінчиться війна?Росіяни мають програти, будь-яким способом.Мусять бути виштовхнуті зі світової арени. Через багато років вони зможуть знову там з’явитися. Але українську війну треба тим чи іншим способом виграти.Але, як ми бачимо, те, що зараз відбувається у світі, те, що говорить Трамп, то виглядає так, що світ не хоче, щоб росіяни програли. Трамп не хоче, але він взагалі безвідповідальний, і навіть невідомо, що з ним буде далі. І як Америка поведеться щодо Трампа. Америка не монолітна. Так, він виграв вибори, але може програти свою каденцію. Деякі мудрі люди говорять про те, що він не залишиться до кінця каденції, то такий хаос, що вже самі американці незадоволені. Але це шанс для Європи інтегруватися. Щоб навчилась міцно стояти на своїх ногах Західна Європа, ми. І це видається реальним. І щось у тій Європі починає відбуватися, якась інтеграція. Без огляду на Америку.А якщо Європі не вдасться?Вам здається, що не вдасться?Не знаю, але запитую: що буде, якщо не вдасться? Я б не хотіла того, бо від цього залежить доля моєї країни, моя доля і моїх рідних. Але якби так сталося?Моя доля і доля моєї країни, може, менше, аніж ваша, але також від європейської інтеграції залежить. Тому все мусить вдатися, розумію, що це таке бажане мислення, але все, що ми робимо, - ми робимо для того, аби це вдалося.Я дуже вам дякую, що ви допомагаєте українцям, допомагаєте українським військовим, українським письменникам, щоб їхній голос було чутно у Польщі. 

Майстри, які можуть швидко повернути неробочу техніку на поле бою, відіграють важливу роль у підрозділах. Особливо коли ремонт відбувається безпосередньо на фронті. Наш герой — військовослужбовець на псевдо Сміт, начальник першої рухомої майстерні ББС Вlасk Rаvеn 93-ї ОМБр. У цивільному житті він був керівником ІТ-компанії. У розмові з DОU Сміт розповів, як з двох людей розрослася майстерня дронів, з чим найбільше труднощів виникає у майстрів-новачків, які є проблеми з оптоволокном і чи працює в Вlасk Rаvеn бонусна система за ураження техніки «є-бали». «Ми потрапили в полон до росіян. Ненавиділи їх дуже сильно, тому до війська рвалися, щоб помститися» Ми пішли у військо навесні 2022-го фактично усією сім’єю: я, батько та брат. Перед тим були в окупації в Київській області, біля селища Іванків. А згодом потрапили в полон до росіян. Ненавиділи їх дуже сильно, тому до війська рвалися, щоб помститися. Поки ми були в окупації, співпрацювали із ЗСУ, передавали їм розвіддані. Хлопці давали нам завдання, пояснювали, що робити. І водночас хвилювалися за нашу безпеку, тож казали й що робити не можна. Окупація нас загартувала, ми мали навички виживання, збору інформації й таке інше. Тому до служби були готові. У полон потрапили 31 березня 2022 року, коли росіяни вже втікали з Київщини. Вранці ми поїхали передавати дані військовим, а коли повертались, вони помітили нашу машину та схопили нас. Чому не вбили? Не знаю, можливо, через те, що ми троє мали одне прізвище. А може, не було часу через втечу. Нас потримали до вечора, а потім відпустили. Після того як росіяни вийшли з Київщини, ми з батьком і братом пішли служити до 51-го окремого стрілецького батальйону. Спершу я був сапером, а потім приєднався до батька і брата в піхоті у тому ж батальйоні. Варто розуміти, що бути піхотинцем у 2022-23 році — це зовсім інакше, ніж зараз. Тоді до лінії бойового зіткнення можна було дійти без жодних проблем. Зараз небо вкрите дронами, тож піхоті набагато складніше вижити. Ще у саперній справі я став цікавитися, чи можна за допомогою дрона донести БК, гранату чи ще щось. По суті, ми з побратимами обдумували, як все зробити, щоб зазнати менше втрат при замінуванні території, а в піхоті при знищенні супротивника. А дрони — це те, що ти можеш сам купити в магазині та використати, на відміну від зброї. Так я спільно з братом перемкнувся на роботу з дронами. Батько тоді був командиром відділення і підтримував нас у прагненні розвивати новий напрям роботи. «Ремонтуємо і налаштовуємо „Вампіри“ й „Кажани“». Про рухому майстерню Через рік служби ми з братом перейшли до 93-ї бригади. Майстернею в той час самостійно займався мій нинішній командир Кусто, він ремонтував мавіки. Згодом я отримав поранення, і після одужання мав два варіанти: залишитися вдома ще на два місяці реабілітації або повернутися на службу та допомагати Кусто в майстерні. Я обрав друге. Так нас стало двоє, і ми почали розвиватися й набирати до майстерні нових людей. Нині наша команда повністю автономна. Ми можемо повністю розібрати та зібрати мавік: з двигуном, камерою, з усім. Працюємо і з FРV: ремонтуємо, налаштовуємо, програмуємо. Ремонтуємо і налаштовуємо «Вампіри» й «Кажани». Але тут не без підтримки виробників. Ми зверталися до них, щоб отримати інструкції для ремонту та 3D-друку запчастин, і виробники йшли нам назустріч. Самостійно дрони з нуля не збираємо, працюємо з наявними. Але якби закінчилась війна і хлопці залишились без роботи, ми могли б створити власну компанію і збирати 1000-1500 FРV на місяць. Майстерня виникла, щоб швидко розв’язувати проблеми на місці. Адже якщо у вас ламається борт, його потрібно відправляти до Києва, наприклад. Пересилання, ремонт і тестування може затягнутися на тижні. Але якщо пошкодження незначне, то борт можна полагодити у власній майстерні та впоратися за день. Наша майстерня називається рухомою, тому що ми можемо її згорнути та розгорнути в іншому місці. Важливо, щоб вона була постійно в русі, адже за нами стежить ворог. У нашій майстерні військовослужбовці придумують нові технології, БК, удосконалюють дрони. Тож нам важливо дбати про безпеку. «Багато компаній хочуть мати в команді „руки“ й „голови“, у нас та сама ситуація». Про виклики і потребу в людях З технікою та матеріалами у нас немає серйозних проблем. Більша частина закупівель відбувається через держзамовлення, ми подаємо списки, які борти хочемо отримати, і Міноборони їх закуповує. Але всіх потреб це не покриває. Співпрацюємо з благодійними фондами, бізнесменами, які дофінансовують підрозділ. Також працюють «є-бали»: якщо у нас хороша результативність, ми можемо отримувати техніку, яка є у списку. Зараз ситуація краща з тим, що можна обирати. Бо раніше нам надходили неякісні борти: витрачали багато часу, щоб довести їх до ладу. Якщо потрібно щось замінити, з цим допомагають благодійні фонди. Є й таке поняття, як «общак» — поповнюємо його регулярно з побратимами. Кошти з нього йдуть на дрібний ремонт, поточні витрати. Найбільш проблемне питання у майстерні — люди. Нам потрібні кваліфіковані спеціалісти. Тобто не просто люди, у яких робочі руки й вони можуть щось зібрати й розібрати, а фахівці, які розуміються в цьому. Нині багато компаній хочуть мати в команді «руки» й «голови», у нас та сама ситуація. Для нас цінними були б спеціалісти, які пройшли курси на кшталт «Народний FРV» від Vісtоry Drоnеs. Я загалом радив би пройти це курс тим, хто збирається до війська. Та й у цивільному житті він може знадобитись, щоб знайти роботу й отримати бронювання. Окрім курсів, класним варіантом для нашого майбутнього майстра була б робота на виробництві дронів у цивільному житті. Якщо говорити про ІТ-спеціалістів, то нам будуть корисними ті, хто розгортали бази даних. Бо ті БД, які ми маємо зараз, не зовсім підходять під військові потреби, тому потрібно їх допрацьовувати або ж розробляти власну базу даних. Цінними є розробники, які пишуть на Рythоn і працюють зі штучним інтелектом. Бо наші системи зараз працюють на автодоведенні, а розробник міг би допомогти впровадити у безпілотники ШІ. Від керівника ІТ-компанії до майстра у війську. Які навички знадобилися У цивільному житті я працював директором з технічної частини ІТ-компанії Рrоgrеss, і на службі мені знадобилося багато минулих навичок. У війську є певні сталі моменти, які довгий час були непорушними. Наприклад, документація: паперової роботи досі є дуже багато. І коли ти заходиш на службу з навичками з ІТ, то можеш спростити купу процесів. Нині у Збройних силах почали активно розвиватися бази даних. І я думаю, це через те, що до війська долучилося багато айтівців. Специфічні технічні знання з ІТ мені не дуже знадобилися. Якби хтось три роки тому сказав, що я буду працювати з дронами, то я б відповів, що це неможливо. Основні навички для роботи з безпілотниками я здобув уже під час служби. У будь-якому разі допомагає знання комп’ютера, програм і розуміння, як вони працюють. Тоді програма на кшталт Веtаflіght, на якій налаштовуються FРV-дрони, буде зрозумілою. Тобто у вас вийде зорієнтуватись, що натиснути та які параметри змінити для того, щоб борт полетів. Майстерні потрібні у кожній бригаді Без таких майстерень складно функціонувати батальйонам безпілотних систем. І навіть танкові війська, які проводять розвідку дронами, активно їх розвивають. Вони там ремонтують антени тощо. Я вважаю, що такі майстерні є обов’язковими. Навчитися працювати тут не складно. Головне — мати бажання. У мене майже вся команда — це люди, які не мали нічого спільного з дронами та програмуванням у цивільному житті. Деякі навіть з комп’ютером не працювали. І ми з командиром Кусто за 2-3 місяці активної роботи їх всього навчили. Найперше, чого ми навчаємо новачків у майстерні, — якісно паяти. З цим у багатьох є проблеми. Люди не мають розуміння, які температури потрібні, яким має бути флюс і як його використовувати. Але все це приходить з практикою, і потім майстер вже паяє, наче із заводу. Після цього ми вже навчаємо базово налаштовувати дрон тощо. Ми хотіли б збільшити майстерню. Наскільки мені відомо, планують розширити штатний розпис. А у військовій темі є така річ, що попри все бажання, ти не можеш масштабуватись, доки не спуститься «штатка» з посадами. Тоді можна починати набирати нових людей. Якщо все складеться і ми розширимо команду, то передусім займемося питанням оптоволокна. Бо нам бракує спеціалістів, які зможуть удосконалити це як окремий проєкт і довести до ладу. Наразі за потреби ми відкликаємо майстрів, які займаються ремонтом безпілотників, і просимо зробити те, що потрібно по оптоволокну. А проблем з ним безліч, бо багато українських виробників виготовляють оптоволокно поганої якості. «З десяти дронів на оптоволокні лише чотири долітає до цілі. Це дуже погана статистика» Враховуючи коштовність дронів, хотілося б мати статистику влучань 70-80%, а не 40%. У плані військових технологій переважно ми є передовиками. Наприклад, з виробниками безпілотників ми тісно спілкуємося і можемо прийти до них із порадами, що потрібно змінити, щоб борт добре працював. Хотілося б так само зустрітися з виробниками оптоволокна і розповісти їм, що вони зі свого боку можуть покращити. Але на них ми такого впливу не маємо.