Search trend "Би-2"

У ніч на 4 липня Київ зазнав однієї з наймасовіших ракетних атак від початку великої війни. Російські війська випустили понад пів тисячі повітряних цілей, з яких значну частину - по столиці. Вибухи пролунали в кількох районах, але найбільше постраждав Солом'янський. На просп. Відрадному уламки ракети влучили в житлові будинки, шкільне подвір'я, гаражний кооператив, магазини та станції техобслуговування. Спалахнули пожежі. Підтверджено щонайменше двох загиблих та понад два десятки поранених. Серед постраждалих - діти. За три тижні до цього РФ зруйнувала девʼятиповерхівку на вул. Гавела у Києві. Тоді у ніч на 17 червня 2025 року близько 4:00 ранку сюди прилетіла російська балістична ракета. Удар пройшов через усі поверхи до підвалу, зруйнувавши цілий під'їзд. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на місцях ворожих ударів у Соломʼянському районі, щоб дізнатися - в яких умовах там живуть люди після пережитого. НАСЛІДКИ АТАКИ Асфальт перед школою №22 на Відрадному всіяний уламками цегли й обгорілим металом. На парковці стоять понівечені автівки - розірвані, обвуглені, з вибитими шибками й вирваними колесами. У ніс різко бʼє сморід мастила й палива, що розтеклося асфальтом від автівок. Перед школою - залишки трансформаторної будки, яка була знищена прямим влученням. У стіні зяє діра, під нею валяються залишки згорілого даху й цегла. Фасад школи побитий уламками. У багатьох вікнах вибите скло. Неподалік облаштовано пункт допомоги. Волонтери та місцеві мешканці розносять плити ОСБ, розчищають територію від уламків і сміття. Серед волонтерів - учні навчального закладу. Працює будівельна техніка, територію поступово розчищають. До волонтерського пункту приходять мешканці й сусідніх постраждалих будинків. Відміряють плити й несуть додому. Біля штабу допомоги стоїть жінка, на вигляд 50 років. Тримає панель - каже, зараз чоловік відріже, щоб тимчасово закрити вікна у квартирі, які вибило від вибуху. - Ми були в укритті, - розповідає пані Тамара, мешканка сусіднього будинку. - Найближче укриття - це навпроти заводу. Ховалися одразу, бо вже знали, що може бути щось серйозне. Цього разу очікували, що буде велика атака. Це вже друге влучання в районі школи № 22 за час повномасштабної війни. Перше, за словами місцевих мешканців, сталося восени 2022 року. У квартирі ж Тамари найбільше постраждала кухня - розбите вікно. Вибило й балконні шибки. Вона не вперше спускається в укриття, але, зізнається, ховається не кожного разу. - Сьогодні страшно було дуже. Ми десь о 6:00 повернулися додому. Але спочатку ще трохи пройшлись - подивились, що сталося. За кілька будинків звідси стояв дим. І далі, як на Київ-Волинськ, у тій промзоні - теж диміло. На фасаді школи яскравий мурал із зображеннями учнів та хімічних формул. Попри всі руйнування, на ньому немає видимих пошкоджень. У наметі роздають воду, деревні плити розклали на траві, хтось приносить з дому будматеріали. Молодь, комунальники, батьки школярів працюють разом - носять листи фанери, підмітають скло, допомагають сусідам закрити вікна. Серед тих, хто допомагає постраждалим на Відрадному, - волонтери організації "Київські кажани". Їхній мобільний штаб розгорнули біля школи, де працюють кілька десятків людей. 21-річний координатор Віталій каже, що цього разу прибув на локацію після обіду. - Трохи проспав, бо у самого ніч була важка - у мене теж було влучання біля квартири, я живу в Гатному. Там гепнуло конкретно. Тож виїхав не зранку, а десь о другій. Як приїхав - одразу включився в роботу, - розказує чоловік. Стоїть у захисному шоломі й жилеті. Віталій долучився до "Київських кажанів" близько трьох-чотирьох місяців тому. До того вже мав досвід волонтерства в інших ініціативах. Зараз координує допомогу на місцях, де сталися прильоти. - Ми працюємо разом із "Добробатом", майже на кожному об'єкті. Приїжджаємо, ставимо штаб, привозимо інструменти, відкриваємо реєстрацію, - каже Віталій. - Люди підходять - і наші, і місцеві. Даємо каски, рукавиці, респіратори. Пояснюємо, як працювати безпечно. Атака справді масштабна, багато локацій Допомога передбачає прибирання уламків, демонтаж залишків вікон, зашивання плитами, винесення сміття. До роботи долучаються всі охочі - не обов'язково бути волонтером. - Якщо людина хоче - підходить, ми все дамо. Інструмент, захист, покажемо, що робити. Можна допомагати навіть кілька годин. У когось зранку робота, у когось діти - всі встигають, як можуть, - говорить волонтер. - Думаю, що сьогодні таких штабів буде більше, ніж зазвичай. Бо атака справді масштабна, багато локацій, пошкодженого житла. Запитів уже багато зранку. Віталій навчається дистанційно в Харківському університеті імені Ярослава Мудрого. Каже, що волонтерство - це те, що можна робити тут і зараз. - Хочеться бути корисним. Не сидіти вдома, а щось робити. Тут усе чесно: є руйнування - ти приїжджаєш і допомагаєш їх прибрати, - додає наостанок, поправляє ледь спітнілу бороду і знову береться до роботи. НЕВІДОМЕ МАЙБУТНЄ За кілька будинків від школи - ще один епіцентр удару. В фасад п'ятиповерхівки з боку Відрадного влучив дрон-камікадзе. Після нього, за словами місцевих, у двір упала ще й частина ракети, яка не здетонувала. Зруйновано частину нижніх поверхів, посипалась цегла, повністю знищена зовнішня стіна кількох квартир. Ударна хвиля вибила вікна по всьому під'їзду. На місці - завал із уламків бетону, меблів, побутової техніки. Люди працюють всередині, прибирають залишки скла і уламків з осель. Їх видно крізь вікна без скла та рам. У дворі зустрічаємо Марію та Настю - мешканок п'ятиповерхівки. - Це був саме приліт. Уламки так не вибухають. Всі ж бачать, ми вже четвертий рік у війні живемо, розуміємо, що таке уламки, а що таке пряме попадання, - говорить Марія. - А потім ще й сказали, що впала ракета і не здетонувала. Нас всіх евакуювали, бо могла рвонути. Ми тоді з квартири й пішли в підвал. Страшно було, бо ж ніхто не знає, коли вона могла піти в повітря. Вибухова хвиля прийшла з різних боків - спочатку шахеди, а потім через кілька хвилин - ще один гучний удар, згадує Настя. Саме тоді, ймовірно, й упала ракета, яку згодом знайшли рятувальники. - Казали, що будуть сапери. Бо лежить просто, і ніхто до неї не підходить, - додає вона. До того моменту дівчата ховались вдома, але вночі, коли вибухи посилилися, перемістилися нижче. Вони пригадують, що перші дрони прилетіли близько другої ночі. - Це було десь між 2:20 і 2:30. Спочатку кілька шахедів, потім як бахнуло - всі повискакували. Після цього ще й балістика прилетіла. Все місто гуділо, - додає Настя. Будинок, кажуть, старий - ще з 1980-х. І він не витримав. - Від попередніх атак були тріщини, а тепер усе посипалось. Вибиті вікна, зруйновані квартири. Одна дівчина, бачите, стоїть отам угорі - в неї більше нема квартири. Вона сьогодні ночує у знайомих із двома дітьми. Ніхто їй не запропонував навіть тимчасового прихистку, - каже Марія. - Ми ж подавали документи - 10 тисяч, 20 тисяч&hеllір; Але нам зараз не до того. Нам би просто вікна поставити, дах закрити. Світло зникло після другого удару - Але страшно було, чесно. З дев'ятої вечора не спалося. Було відчуття, що летять прямо над дахом. Один за одним. Шум стояв страшенний. Я особисто нарахувала 82 "шахеда". Серйозно, ми все чули. Збивали, але уламки сипались просто сюди, - розповідає Настя. Вони показують на інші під'їзди: вибуховою хвилею винесло скло, перекошено балкони, деякі квартири залишились без даху. - Весь дім у диму був, газ перекрили десь о п'ятій ранку, бо була загроза вибуху. Світло зникло після другого удару, - кажуть дівчата. - А ми сиділи й молились, щоб витримало. Вже снилося, як будинок складається. А хто лишиться, якщо всі поїдуть? У нас тут батьки, оселі, все життя. Ми вкладали сюди свої сили. Тут уже йдеться про витримку. Нічого, скоро вони всі (росіяни. - Gаzеtа.uа) здохнуть - а оце все, що сюди летіло, полетить до них назад! У дворі стоїть важкий запах гару, паленого металу й пилу. Знизу видно перекошений і завалений гіпсокартоном фасад продуктового магазину. Довкола - розкидане листя, вибиті вітрини, пом'яті металеві ролети. Чути торохкотіння генератора. Попри ворожу атаку вранці магазин уже приймав відвідувачів. ПОКИНУТИЙ БУДИНОК У ніч на 17 червня Росія завдала по Києву одну з наймасштабніших атак від початку повномасштабного вторгнення. Близько четвертої ранку крилата ракета влучила в дев'ятиповерховий житловий будинок у Солом'янському районі столиці, зруйнувавши цілий під'їзд. Пошуково-рятувальні роботи тривали близько 40 годин. Червоно-біла стрічка ледь натягнута, але не перекриває прохід. Понівечений дитячий майданчик. Нині територія біля будинку, як і сам будинок, нагадує зону відчуження. Біля сусідньої багатоповерхівки сидять дві жінки й жваво про щось розмовляють. Вони мешкають поруч і під час атаки були вдома. - Світло й воду вже дали, а газу немає - і не скоро буде. Готуємо на електроплитці, - каже Лідія Григорівна, споглядаючи зруйнований будинок. - А як тривога: дві стіни, я ковдрою з головою накрилася. І вікно - бам! Я ноги висовую - жива, слава Богу. Жінки кажуть, що в укриття не ходять. - Я не можу кудись бігти, у мене вже ноги болять, мені 76 років. А після прильоту - дах тече і в квартиру затікає. Досі не перекрили. А от бачите - на стояку тільки в мене віконні рами лишилися, - розповідає Надія Леонідівна, яка мешкає на п'ятому поверсі. У багатоповерхівці на вул. Вацлава Гавела загинуло 23 людини. Там, де колись був під'їзд і вирувало життя, зараз видно небо. Через зруйновані фасади та стіни проглядаються внутрішні частини квартир: шафи, заповнені книжками, меблі, залишки побутових речей. Загалом у під'їзді було 35 квартир. Перед місцем влучання лежать засохлі квіти та свічки. На лавці сидить сивий чоловік з цигаркою - у цьому будинку жили його друзі, і він приходить майже щодня, щоб ушанувати їхню пам'ять. Надія Леонідівна розповідає, що з їхнього під'їзду багато хто виїхав, залишилося лише кілька сімей. - Людей нема, район став пустий. Говорять, що розселили по школах тих, кому нікуди йти. А то багато поїхали до родственників, - кажуть жінки. - Обіцяють 20 000 на житло дати - ежемєсячно за аренду тим, кому немає де жити. Знайома казала, що отримала 10 тис. від Кличка. Вікна в будинку позабивали, а коли нові поставлять - хто його знає. За ініціативи мера Віталія Кличка Київрада ухвалила додаткові заходи соціальної підтримки. Окрім одноразової допомоги у 10 тисяч гривень для киян, чиє житло постраждало, мешканці можуть отримати 40 тисяч гривень одноразово - на термінове переселення через руйнування житла, а також 20 тисяч щомісяця на оренду. Програма щомісячних виплат розрахована на 12 місяців. Допомогу надаватимуть до моменту відновлення житла або отримання сертифіката "єВідновлення". Лідія Григорівна розповідає, що цього тижня їм видали продуктові набори: крупи, макарони, згущене молоко, олію тощо. - На скільки вистачить - не понятно. Пакунок же на сім'ю дають. Єслі на одного чєловєка - то йому на місяць хватить, а єслі сім'я з чотирьох - п'яти человек - то хіба ж того досить, - бідкається Лідія Григорівна. - Нас тут мало лишилося. Ми привикли вже до всього. Якби йому тоді хвоста прижали - цього б не було Лідія Григорівна припускає, що Росія боїться НАТО і якби вони захопили Київ то пішли би на країни Балтії та Польщу. - А як поступатися? Чим? Віддати Україну? Вони й так багато зайняли. А що тоді з України залишиться? Тільки центр і Запад, - каже жінка. - З 14-го года гибнуть хлопці. За що, якщо ми все віддамо. Якби ж знати, що на цьому все закінчиться, а так - весь час будемо під прицілом. Якби його тоді зупинили (Путіна. - Gаzеtа.uа), коли він на Молдову напав, Придністров'я, Грузію, Чечню. От, якби йому тоді хвоста прижали - цього б не було. Жінки не виїжджали з початку повномасштабного вторгнення. Живуть тут понад 50 років - ще з тих часів, як працювали на заводі. Кажуть, що з часом стало страшніше. - Конєшно, страшно. Кожного разу думаю: все, кінець, - каже Надія Леонідівна, - як сирени, волають - мороз по шкірі. У нас тут перший сильний приліт був ще 31 декабря 22 року через дорогу. Лідія Григоріна каже, що зараз важко жити, допомоги не вистачає і раніше її було більше. - Квартири получили, поліклініки, лікарні були бесплатні, навчання безплатне. А потім ми працювали на заводі. Тут жили старожили, які будували ці будинки, - зауважує Лідія. - Всі жили раньше по общежитіям. На заводі було три зміни, 14 тисяч людей - неможливо було навіть хліб купити. Взагалі, хорошого мало бачили. Зараз Лідія Григорівна отримує пенсію в 6 тисяч гривень. Каже, не уявляє, як живуть люди з меншими виплатами. - Саме хуже, що нас беспокоїть, - це аптеки. Ліки подорожали в 200, а то й в 300%. Те, що раньше стоїло, наприклад, там 50 грн, зараз - 250. Ми віддаємо більшу частину пенсій на них, - каже Лідія Григорівна. Наразі в зруйнованій багатоповерхівці ніхто не живе. З вцілілих під'їздів мешканців виселили. Люди кажуть, що декого переселили до шкіл. Зараз у місцевій школі живе пара пенсійного віку, але про умови - нічого невідомо. Крім продуктів, постраждалим також видали набори з побутовою хімією. Подальша доля будинку невідома. Ходять чутки, що його ремонтуватимуть. Можливо, частину знесуть, а іншу - відновлять.

Відбулася серія ударів по ТЦК: 7 липня росіяни били по військкоматах Запоріжжя і Харкова, 6 липня - по ТЦК в місті Кременчук, 3 липня – в Полтаві, 30 червня - у Кривому Розі. Начальник управління комунікацій командування Сухопутних військ Віталій Саранцев заявив про те, що в такий спосіб росіяни хочуть зірвати процес мобілізації в Україні. Але мене в цій ситуації вражає, що є частина українського суспільства, яка цьому радіє. Це вперше за час повномасштабної війни, коли російські обстріли не викликають у людей обурення, агресію, гнів, а навпаки - радість. На вашу думку, чому росіяни зараз почали активно бити по ТЦК? Як ви ставитесь до такої реакції українців?Насправді це є складним питанням тих глибинних проблем, про які я постійно говорив, що це, на жаль, погіршується і загострюється. Тут не слід говорити про всіх українців, не потрібно узагальнювати. Я б вживав термінологію щодо окремих громадян. І все ж таки я оптимістична людина і вважаю, що в нас більшість людей абсолютно адекватні й патріотичні, захищають або підтримують країну. В іншому випадку, якби я помилявся, то у нас з вами не було б країни. Але справді є цей відсоток, про який ви говорите, і це болюча тема.Тут дуже багато факторів. Перше питання - чому б'ють? До слова, це є порушенням міжнародного законодавства, всіх міжнародних правил, норм, звичаїв ведення війни. Власне кажучи, ті люди, яких привозять у ТЦК. Там, по-перше, дуже багато цивільних працює, які не беруть участь в бойових діях. А найголовніше - люди, яких туди привозять, ще не прийняли присягу. За всіма міжнародними правилами вони не є військовими. Відповідно це не може бути військовим об'єктом, бо основна кількість людей, яка там перебуває, не є військовими.За міжнародним законодавством такі об'єкти в містах, як армійські центри комплектування та надання послуг, не можуть бути військовою ціллю.Але Росія вчергове нехтує міжнародним законодавством, тому тут немає навіть про що говорити. А за логікою росіян це десь є логічним, прагматичним, тому що в майбутньому ці рекрути стають військовослужбовцями на різних посадах, відповідно, це і є ці скупчення.фото: gеttyіmаgеsЧотири роки не велася робота і знову клюнув півень у слабке місце. Здавалось би, де у нас є скупчення цих людей? Знову ж таки - ігнорування повітряних тривог, неготовність та жахливий стан укриттів, нема дисципліни. Вдумайтесь, уже у військовому підрозділі Міністерства оборони, де є командування Сухопутних військ, нема дисципліни. Ну, немає. Не ходить там ніхто в укриття, ніхто не займається облаштуванням укриттів. Це такий приклад ми даємо нашим майбутнім військовим, які бачать кругом оцю безладність, що призводить, на жаль, до трагічних речей?Щодо реакції окремої групи людей, які, можливо, себе пробують називати українцями, то жахливе явище - радіти смертям військових.Дуже багато поранених служить у Центрах комплектування. Якщо дійсно хтось цьому радіє, то для мене це точно ті люди, з якими - інші цінності, інша країна. Я волів би, щоб таких людей не було в нашій країні, хто справді цьому радіє.фото: gеttyіmаgеsНа мою думку, загалом набагато більше - не сприймають ТЦК. Хтось, можливо, на емоціях таку дурість говорить та зловтішається. Ви просто подумайте, чому ви зловтішаєтесь? Якщо ці люди добре подумають, то зрозуміють, що їх просто не туди несе.Але в цілому це загальна проблема в країні, яка є, про яку я постійно говорю, - несприйняття мобілізаційних процесів і роботи ТЦК.Тому, відповідно, така реакція, тут нема особливо нічого дивного, хоча це бридко, тому що абсолютно провалена робота. Робота ця провалена, до речі, навіть не через методи роботи, чого дуже багато ми бачимо, та ще й російська ІПСО додає, але в цілому вистачає вибірки по всій Україні, щоб сказати, що у нас ТЦК далекі від адекватної роботи, від того, щоб українці їх поважали. І це правда. Однак основна проблема не в цьому, і це треба відчувати. Я як ветеран, як людина, яка добровільно мобілізувалася у 2022 році у віці 24 роки, то я цю проблему гостро відчуваю і розумію в чому вона - це несправедливість.Загалом процес мобілізації побудований у кращих традиціях несправедливості, а це і за класовою нерівністю, і економічними бронюваннями, і просто схематозами. Коли служба в піхоті перетворилася на те, що "ти не відмазався, значить, грошей, можливо, в тебе нема". Тобто зараз отак у нас піхоту сприймають та й в принципі службу в армії - нема грошей, значить, нема впливової якоїсь роботи, тому ти, дурень, і служиш.Ми все це бачимо. Бачимо і золоту молодь, яка присутня в ресторанах, і Буковель, і зараз Одесу, де цвітуть і пахнуть ці лоби. І це все бачать прості українці. Як ви думаєте, яке буде сприйняття від цього? Покажіть мені чиновників, з якими є вже купа всяких історій, де діти за кордоном, заброньовані або просто йому в 30 років чомусь не приходить повістка. От, так "не щастить" комусь з дітей топпосадовців, щоб їм приходила повістка. Це все накопичується, накопичується, і в результаті - призвело до несприйняття у людей за рівнем справедливості.Навіть, якщо ми подивимося на принцип роботи. Наприклад, куди у нас витрачаються сили ТЦК? Знаю, що відбувається в Києві та Київській області: рейди по заводах, блокпости на виїзді з міста і так далі. Я не кажу, що це непотрібний елемент. Але поки їх систематично не буде в найдорожчих клубах Києва, поки біля мажорів на ВМW, які дрифтують у столиці, не буде працівників ТЦК, то люди не сприйматимуть такі заходи. Це ж очевидно, як ясний день.Бачимо, як проводиться зараз мобілізація, також бачимо, як деякі артисти мобілізовуються в якісь ансамблі. Ми бачимо на що перетворюють службу в армії, а простим людям говорять: "Давайте". Відповідно, рівності цієї нема.Я не дуже люблю когось ставити за приклад, особливо мене дратує, що ми занадто загострені на прикладі Ізраїлю. У нас дуже багато своїх прикладів. Але ви подивіться по мобілізаційних процесах, скільки родичів чи дітей топпосадовців та чиновників служило в армії Ізраїлю. І візьміть наш приклад. Тому у нас і несприйняття.І тому ми зараз говоримо про те, що є люмпени, антисоціальні елементи, які радіють зі смертей у ТЦК. Я вам більше скажу, що це є, і воно наростає. Ми бачимо, що відбувається в соціальних мережах. Тільки чомусь українська влада думає, що це від того, що ми знімаємо погані рекламні ролики чи соціальні якісь фільми та серіали. Проблема не в цьому. Вони зараз не відчувають глибини проблеми, навпаки - лізуть ще більше, хочуть зробити відверту економію, так зване економічне бронювання, щоб за гроші можна було легально взагалі відмазатись від армії. Але, хочу нагадати, що це війна, а не просто незручна служба в армії, де ти не будеш бачити родину. Ти там життям ризикуєш, захищаючи свою країну, бо це війна. Поки війна не стане для всіх верств населення, класових елементів, ми далеко не заїдемо.Війна дуже масштабна, нам потрібно, на жаль, дуже багато людей на цю війну. У нас дуже ресурсний ворог. І один з найбільших ресурсів противника – людський, якби важко це не було. Це не конфлікт, це не війна проти якихось племен на Ближньому Сході, а серйозна, велика, повномасштабна війна, якої не було тут з часів Другої світової війни. І це треба розуміти.ЗСУ, фото: GеnеrаlStаff.uаЯ думаю, що зараз не треба розповідати лекції про те, що буває на тих територіях і з тим населенням, куди приходить Росія. Відповідно, це війна на виживання. Не війна за якогось депутата чи суддю, а війна на виживання. Але щоб нам вижити, має бути державна політика в мобілізаційних процесах. Мають бути люди, зокрема в піхоті.Ми бачимо низький рівень фінансового забезпечення, фінансової мотивації. Забирають 20 000 грн заробітної плати у піхотинця, коли він приїжджає після бойових дій і не може свою другу половинку зводити на каву. Це приниження українського військового.Ми бачимо досі незрозумілі речі в командуванні: відсутність впливу на це командування, іноді безглузді їхні накази. Бачимо, як командирів, які виходять в публічну площину і говорять абсолютно здраві речі, коли не хочуть скласти свій підрозділ, і як їх швиденько знімають з посад.Люди бачать всі ці речі, не треба думати, що населення, вибачте, тупе. Зараз у всіх вас в армії є друзі, родичі. І ми всі це обговорюємо. Адже ваш родич або друг рано чи пізно приїжджає у відпустку, і ви чітко знаєте, що відбувається в армії.Проблема української влади, що вона хоче удавати, що нічого не відбувається. Таке несприйняття, що всі живуть ось так і що всі, мовляв, проблеми від того, що у нас ТЦК погано працює, використовує такі методи. Якби ж проблема була тільки в методах, то ми б зараз з вами поговорили про те, як набрати якісний персонал у ТЦК, щоб вони не били людей на вулицях.Проблема ж набагато глибша, вона класова. Це дуже страшна проблема, запущена, чотири роки кинута напризволяще. Ще два-три роки тому я говорив про неї абсолютно по-іншому, зазначав, що це дуже небезпечно. Я бачив, як її просто відпускали в плавання.А ви вважаєте, що ми вже пройшли точку неповернення в цьому процесі? Чи ми ще можемо якось змінити ставлення суспільства до проблем мобілізації, якщо дійсно у влади буде бажання знайти інший підхід? Чи вже настільки багато часу пройшло і всього утекло, що це вже неможливо зробити?Я не думаю, що це точка неповернення, адже більшість людей захищають країну та підтримують військо. Насправді я оптиміст по життю, але за чотири роки - це величезна проблема. Тут потрібні відповідні державницькі рішення, до яких я не бачу зараз політичної волі у нинішньої української влади. Ми про це говоримо, а вони говорять про перейменування, чорт забирай, як з ВЛК було. Тобто вони серйозно думають, що нам просто не подобається ТЦК, але проблема є глибинною.Щобільше, з рекрутингу ми не вивеземо, на жаль. Я кажу ще раз, на жаль. Тому що це велика війна, а на війні нема нічого хорошого. Ми від мобілізації не відмовимося. Відповідно, треба цей мобілізаційний процес адаптовувати. У нас є парламентарі, представники монобільшості "Слуга Народу", української влади, які всім чим завгодно займаються в парламенті, але нереальними державницькими рішеннями, не підняттям мотивації.Ви знаєте, що в їхніх помічників у міністерствах, у нардепів зарплати виросли з 2022 року? Знаєте, у кого зарплата зменшилася? В українського піхотинця, солдата. Він у 2022 році, перебуваючи на ППД (пункт постійної дислокації), а не в бойових діях, отримував 40 000 грн, а зараз - 20 000 грн. Це ось таке от "дякую" за захист країни. Ми ж говоримо з вами про мотивацію.Потрібні жорсткі, швидкі, різкі рішення, тому що війна. Війна не пробачає такі соплі, не пробачає цієї бездіяльності. Подивіться на світових лідерів в історії, які приймали жорсткі, швидкі рішення. Вони були на коні й вигравали. Ось, є такі сопляки, імпотенти. А такими імпотентами війни не виграють. Я зараз бачу абсолютну імпотентність.Ми зараз реально могли б з вами поговорити: "Ой, ТЦК, знаєте, погане, люди не сприйняли". Ну, і добре - крапка. Однак, по-перше, треба щось робити, а друге - треба дивитись в глибину проблеми. Я її чітко відчуваю. Українська влада для своєї зручності хоче вдати, що нічого не відбувається, тому що кожен другий, третій ухилянт - це є куми. Тоді ж армію доведеться фінансувати та урізати свої безглузді витрати.Вони хочуть перетворити й вже потихеньку перетворюють цю війну все ж таки на АТО, їм це більше подобається.Щоб були некритичні видатки з міських бюджетів, щоб досі наші хапуги ставили лавочки з плиточкою. Адже це ще досі відбувається, у 2025 році, бо їм так зручно. Від їхнього "зручно", від їхнього небажання щось змінювати, ми маємо ось таку ситуацію, про яку з вами говоримо. Вона болюча та неприємна.Можете зрозуміти, що в цих ТЦК гинуть в тому числі учасники бойових дій? Це жахливі речі. Але, як є, і це результат їхньої роботи.Виправити ще можна. Ми зараз сидимо переважно на шиях у добровольців з 2014 року та здебільшого з 2022 року. Точка неповернення буде тоді, коли в армії не буде людей. Зараз в армії дуже сильно бракує людей, особливо на бойових посадах. Точка неповернення буде тоді, коли оці люди, у яких сидимо на шиях, закінчаться. Вони вже закінчуються.А проблема тієї точки неповернення буде в тому, що, можливо, буде пізно щось змінювати. А війна - це така річ, тому я й казав про необхідність прийняття швидких рішень. Війна не пробачає, коли пізно. Ми дуже часто починаємо думати про нашу оборону та як красиво було б побудувати фортифікації, коли вже пізно, коли територія втрачена. Це щось схоже з ТЦК.Чесно вам скажу, я втомився про це говорити, адже це очевидні речі, я просто бачу небажання. Не думайте про тупість, що вони не розуміють, про що я говорю. Я кажу очевидні речі максимально доступною мовою. Але їм так зручно. Ціна цієї зручності - страждальний український народ, який вигрібає і в окопах, і українські родини: українська мама, українська дружина – всі вигрібають результати цих товаришів.фото: аrmyіnfоrmНа вашу думку, чи вдасться росіянам такими ударами по ТЦК паралізувати процес мобілізації і які це буде мати наслідки? Вже навіть в деяких регіонах розосереджують особовий склад працівників ТЦК, посилюють заходи безпеки для того, щоб мінімізувати наслідки таких можливих атак. Крім того, ми розуміємо, що ціла мережа ботів працює для того, аби виявляти адреси місць, де проводять мобілізаційні заходи. Я не думаю, що це критична проблема при всій сукупності, що ми бачимо. Розосередження та укриття проблему закриють. У нас є стратегічні органи виконавчої влади, ви не повірите, вони розосереджені з перших днів. За чотири роки не постраждало жодне міністерство і жодний представник органів вищої виконавчої влади.Були прийняті абсолютно правильні, адекватні рішення щодо розосередження. Коли це своя дупа, можна здогадатися про розосередження, знайти приміщення, забезпечити роботу і так далі. ТЦК - той приклад, коли не своя дупа, моя хата з краю, і ось результат.Але це все фікситься, це не ракетну програму будувати. Приміщення знайдуться, вони існують по всій Україні, є укриття. Їх треба справді буде розосередити, поділити, можливо, я навіть думаю, по районах. Подивімося на специфіку - ці приміщення є, їх просто треба використовувати, забирати, а правовий режим воєнного стану це дозволяє. Я думаю, ми питання закриємо щодо скупчення людей, і все.Коли перебуватиме по 10-15 людей і таких точок буде 5-10 в області, то вони не будуть на це витрачати ракети та "шахеди". Зараз вже загальновідомий факт, я можу про це вже говорити, що навіть ледачий знає з ТікТоку про те, куди в обласному центрі та в області звозять резервістів, які перебувають на цих розподільчих пунктах від 2-3 днів до тижня. І їх там, як у казармі, вибачте, до біса. Це адекватно на четвертому році війни? Це неадекватно!Ба більше, люди, які відповідають за це в Сухопутних військах, мають понести відповідальність. Є накази ще з 2022 року про недопустимість таких скупчень, про відповідні заходи, коли оголошується сигнал повітряної тривоги. Я ж знаю, що ця робота абсолютно провалена, завалена, всім чхати було на неї. Але я думаю, що це можна буде вирішити. Якщо поставити собі за мету, то по часу за місяць ми про цю проблему можемо не говорити. Питання - якщо поставлять. Адже насправді у нас ті, хто керують центрами комплектування, хоча там є нормальні люди та й в керівництві теж, але здебільшого це такі вороваті полковники, яким абсолютно чхати, бо ж вони дома ночують. У нас війна на дворі, більшість бойових підрозділів навіть не потрапляє на положення, коли ніхто додому не їздить. У нас, я ж знаю, керівництво центрів комплектування дома ночує. Чи їм є різниця, як і куди "шахед" буде заїжджати? Я ж кажу, трошки АТО. Такий от гнилий запах. Якщо прийняти відповідні управлінські рішення і нагадати, що у нас війна, провести відповідні заходи, то навіть не буде додаткових витрат. Я вам серйозно говорю. Ми з бойовими частинами це зробили, з ППД частин це зробили. Ви помітили щодо проблем, наприклад, з полігонами, що там є скупчення, відкритість? У нас на ППД дуже низький рівень уражень. Прийняли відповідні рішення. Не буду говорити які, це працює навіть в тих частинах, де є громіздке озброєння, як артилерія і тому подібне. Ми знайшли вихід з цього. А щодо ТЦК, не можна знайти? Це в чергове – просто профнепридатність, і все.

Про це пише Vаrіеty.Спін-офф "Теорії великого вибуху", що отримав назву Stuаrt Fаіls tо Sаvе thе Unіvеrsе ("Стюарт не зміг врятувати Всесвіт"), офіційно отримав зелене світло на НВО Мах. Шоу зосередиться на історії персонажа Кевіна Зусмана — продавця в магазині коміксів Стюарта Блума.Серіал створять автори оригінального шоу Чак Лоррі й Білл Преді, до них доєднався сценарист Зак Пенн. Над спін-оффом працюватимуть Сhuсk Lоrrе Рrоduсtіоns разом з Wаrnеr Вrоs. Теlеvіsіоn."Ми раді продовжити спадщину "Теорії великого вибуху". Як і оригінальний серіал, цей новий розділ був би неможливим без бачення та блискучої оповіді Чака Лоррі та Білла Прейді, а також Зака ​​Пенна, який вніс свіжий погляд та самобутній голос у виняткову творчу команду", – сказав Кейсі Блойс, голова правління та генеральний директор НВО та НВО Мах Соntеnt.НВО Мах також вперше офіційно підтвердив деталі сюжету серіалу."Власник магазину коміксів Стюарт Блум отримує завдання відновити реальність після того, як він ламає пристрій, створений Шелдоном і Леонардом, випадково спричинивши мультивсесвітний Армагеддон. У цьому пошуку Стюарту допомагають його дівчина Деніз (Лорен Лапкус), друг-геолог Берт (Браян Позен) та квантовий фізик/загалом надокучливий Баррі Кріпке (Джон Росс Бові). По дорозі вони зустрічають версії персонажів з альтернативного всесвіту, яких ми знаємо та любимо з "Теорії великого вибуху". Як випливає з назви, справи йдуть не дуже добре", - йдеться у логлайні.Чак Лоррі поділився, що хотів "зробити щось радикальне, що виведе мене з зони комфорту, щось, що персонажі "Теорії великого вибуху" любили б, ненавиділи б і про що сперечалися".Це буде вже четверте шоу у всесвіті "Теорії великого вибуху". Окрім оригінального серіалу, який тривав 12 сезонів з високим рейтингом на каналі СВS, приквел "Молодий Шелдон" завершив свій власний 7-сезонний показ на телеканалі у травні 2024 року. Спін-офф цього серіалу, "Перший шлюб Джорджі та Менді" за участю Монтани Джордан та Емілі Осмент, дебютував на каналі СВS 17 жовтня 2024 року. Наприкінці 2024 року стало відомо, що сценарист фільмів "Люди Ікс 2", "Люди Ікс: Остання битва" та "Месники" Зак Пенн долучився до авторів "Теорії великого вибуху" Чака Лоррі та Білла Преді в роботі над спін-оффом. 

Говорити про "відлигу" президента США щодо оборонної підтримки нашої країни зарано. Справжні цілі та мотиви не збігаються із декларованими. У чому полягає інтрига і що вона означає для всіх нас, розбиралася Gаzеtа.uа. Пауза у постачанні американської зброї Україні завершилася - президент США заявив: "Вони (українці. Gаzеtа.uа) мають захищатися. Нині по них завдають дуже серйозних ударів. Дуже серйозних! Нам доведеться відправити більше зброї". "Більше зброї" з точки зору чинного господаря Білого дому - не зовсім те, що думають у Києві. За даними Ахіоs, Трамп пообіцяв Зеленському 10 ракет до ППО Раtrіоt. Це майже нічого, - пояснив голова ГО" Україна в НАТО" Юрій Романюк, вистачить максимум на добу. Російські обстріли частішають, стають інтенсивнішими. Тому "нам потрібно мінімум 300 ракет на місяць", - наголосив експерт. 10 ракет вистачить лише на 5 цілей А то й більше. За даними військового оглядача Дениса Поповича, для збиття однієї цілі потрібно 2 ракети. Відтак обіцяних президентом США 10 ракет вистачить лише на 5 цілей. Президент Володимир Зеленський на минулій Ставці наголосив, що ППО зараз є головним пріоритетом і доручив міністру оборони та Головкому активізувати всі контакти зі США заради посилення оборони українського неба. "Ми очікуємо результатів від цих контактів дуже швидко", - наголосив президент. Отже, чітких домовленостей немає. У західних медіа пишуть про пропозицію канцлера ФРН Фрідріха Мерца до Дональда Трампа щодо продажу однієї системи ППО Раtrіоt. Гроші на неї дадуть партнери України в Європі. Держдепартамент США переконує: політика Білого дому по підтримці України не змінилася. Змінився - Трамп. Здатні на все У США спалахнув новий скандал із міністром оборони Пітом Хегсетом. За даними СNN, Хегсет не повідомив президента про призупинку постачання зброї Україні, що болюче сприйняли у Білому домі. Також у СNN нагадали про погрози Дональда Трампа на закритій зустрічі донорів у 2024 році "розбомбити Москву і Пекін". Тоді він казав: і Путін, і Сі повірили на 10%, та для того, щоб не було воєн, вистачило б і 5%. Ресурс нагадує інші деталі з передвиборчих промов Трампа, котрі "демонструють його розкутішу іпостась". У поєднанні зі скандалом навколо самоправства Хегсета це створює враження, ніби у Білому домі нині здатні на все. Ще два скандали ЦРУ і ФБР розпочинають розслідування проти екскерівників цих відомств часів президентства Джо Байдена. За даними телеканалу Fох nеws, Джон Бреннан (ЦРУ) та Джеймс Комі (ФБР) нібито звели наклеп на Трампа під час розслідування Конгресу США щодо його зв'язків з Росією. Водночас Дональд Трамп особисто звільнив колишнього лікаря Джо Байдена - Девіда О'Коннора від обов'язку відповісти на запитання голови Комітету з нагляду Палати представників Конгресу США Джеймса Комера щодо приховування ним оцінки придатності Байдена виконувати президентські функції. Простежується схожа суперечливість, що й по підтримці Україні. Трамп неодноразово стверджував, що Байден фізично і розумово був не здатен на президентство. Тепер, коли міг легко отримати докази цього, дав задню. Що це означає для України? Так, але&hеllір; Суперечливі заяви президента США про допомогу Україні є класикою трампівської політики: хаосом як інструментом управління порядком денним. Про це Gаzеtа.uа розповів експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Богдан Попов. варто орієнтуватися на більш надійного партнера - ЄС На його думку, доки Трамп не зрозуміє остаточно, що Путін тягне час, допомога зі США не буде надто вирішальною, тому "сьогодні варто орієнтуватися на більш надійного партнера - ЄС, а також на розвиток власного ОПК". "З одного боку, ми бачимо інформаційні вкиди про "бомбардування Москви й Пекіна", які мають мобілізувати внутрішнього виборця, показати його рішучим і водночас не зобов'язують адміністрацію до жодних конкретних дій. З іншого, слова про передачу Україні 10 ракет і однієї батареї Раtrіоt виглядають як жест, спрямований радше на медійний ефект, ніж на реальну зміну ситуації на фронті. Ця заява покликана підтвердити наратив "Америка підтримує Україну", але без реального впливу на розклад сил", - звернув увагу Богдан Попов. Розслідування проти соратників Байдена, на його думку, є стандартною технологією передвиборчої кампанії, до котрої Трампа підштовхує ще й загроза імпічменту, що "може нависнути над ним після чергового контраверсійного рішення". Схоже, він хоче зберегти широкий простір для маневру. Тhе Есоnоmіst стверджує, що обіцянки президента США стосуються лише безперервності постачань озброєння, а не його обсягів. Більше ніж просили У середньостроковій перспективі Україна може сподівалися від чинного президента США на сучасну зброю не лише для оборони, а й для контрнаступу, переконаний кандидат політичних наук Олексій Буряченко. Мотивація паузи була суто внутрішньополітичною, наголосив він у коментарі Gаzеtа.uа: Трамп має дві важливі цілі. Перша: дати додаткові контракти спонсорам республіканців з ВПК, для чого потрібно показати, що зброї бракує. Друга: звинуватити у цьому демократів-глобалістів. Проте у реалізації плану стався збій через телефонну розмову з Путіним, котрий не лише проігнорував усі пропозиції президента США, а й завдав Україні масованого обстрілу, наголосив експерт. "Ця розмова виставила Трампа у недоброму вигляді. На жаль, у його команді не знайшлося людини, котра би звернула увагу, що реалізація цілей принесе Трампу більше шкоди, ніж користі, - зауважив Олексій Буряченко. - Враховуючи, що потім була розмова із Зеленським, глибоко переконаний, що стратегія Білого дому зміниться на 180 градусів". Зокрема, Трамп намагатиметься вплинути на Путіна більше силовими методами. Нова схема "Не виключаю, що скоро Конгрес розглядатиме проєкт про санкції, можливо, без 500%. Водночас США активно працюватимуть по передачі систем ППО та ракет до них Україні", - припустив Буряченко. Нова схема вже апробується на ФРН: у бюджеті НАТО чи ЄС закладатимуться кошти на купівлю зброї Україні, завдяки чому країни Європи, котрі нині не поспішають ділитися своїми ППО, зможуть придбати нові системи - у США. "Для спільних бюджетів цих організацій компенсація за 10 систем ППО не критична. Усі будуть задоволені: ми матимемо достатньо зброї, країни Європи - оновлення арсеналів та ППО, США отримають оборонні замовлення і кошти за них", - пояснив Олексій Буряченко.

Про це заявив експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександр Краєв в етері Еспресо. "З послами у Трампа чи зі своїми, чи з чужими відносини достатньо складні. Давайте згадаємо той величезний скандал з Марі Йованович ще часів першої адміністрації Трампа, який мав такий відголосок, що аж до повномасштабного вторгнення американці не були готові назначати до нас посла", - сказав він.Краєв наголосив, що вони досі бачили, що ми політизуємо це питання до абсолютної межі. "З іншого боку, вони бачили ту неформальну ієрархію та структуру, які Єрмак створив в Офісі президента, не розуміли з ким і про що були готові говорити, будуть говорити, хто за що відповідальний. Тому вони дуже обережно ставляться до цих призначень. У Трампа завжди були з цим проблеми, бо Трамп сприймає послів як своїх бізнес-агентів. Він їх сприймає просто як представників своєї величезної фірми під назвою США", - зазначив експерт.Він вважає, що посол не має сповідувати національні інтереси так само активно, як сповідувати лояльність Дональду Трампу і робити те, що Трамп від нього вимагає. "В цьому плані Маркарова асоціюється у Трампа з попередньою адміністрацією США, з попередніми українськими адміністраціями. Бо вона не особиста представниця Зеленського, скажімо так. Ми з колегами ловили Трампа на тому, що він декілька разів називав послів - "Мій особистий представник". Для Трампа легше було б, це абсолютно вписується в його бізнесовий стиль вирішення питань, щоб посол держави, з якою йому треба зараз вести дуже складні перемовини, домовлятися про дуже складні питання, працювати над дуже складними проєктами - щоб цей посол був просто ручною людиною. Щоб посол був відтворенням президента Зеленського номер 2 - не мала особистої думки, поглядів та позиції. Були розмови в певних джерелах, що це може бути Шмигаль. Після останньої перестановки, яка чекає наш Кабмін - це був би той варіант, який би Трампа також міг дуже задовольнити", - підсумував Краєв.За даними Вlооmbеrg, президент Володимир Зеленський під час телефонної розмови з лідером США Дональдом Трампом 4 липня обговорив можливість заміни посла України у Вашингтоні.Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга підтвердив інформацію про заміну посла в США Оксани Маркарової. 

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

У ніч на 4 липня Київ зазнав однієї з наймасовіших ракетних атак від початку великої війни. Російські війська випустили понад пів тисячі повітряних цілей, з яких значну частину - по столиці. Вибухи пролунали в кількох районах, але найбільше постраждав Солом'янський. На просп. Відрадному уламки ракети влучили в житлові будинки, шкільне подвір'я, гаражний кооператив, магазини та станції техобслуговування. Спалахнули пожежі. Підтверджено щонайменше двох загиблих та понад два десятки поранених. Серед постраждалих - діти. За три тижні до цього РФ зруйнувала девʼятиповерхівку на вул. Гавела у Києві. Тоді у ніч на 17 червня 2025 року близько 4:00 ранку сюди прилетіла російська балістична ракета. Удар пройшов через усі поверхи до підвалу, зруйнувавши цілий під'їзд. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на місцях ворожих ударів у Соломʼянському районі, щоб дізнатися - в яких умовах там живуть люди після пережитого. НАСЛІДКИ АТАКИ Асфальт перед школою №22 на Відрадному всіяний уламками цегли й обгорілим металом. На парковці стоять понівечені автівки - розірвані, обвуглені, з вибитими шибками й вирваними колесами. У ніс різко бʼє сморід мастила й палива, що розтеклося асфальтом від автівок. Перед школою - залишки трансформаторної будки, яка була знищена прямим влученням. У стіні зяє діра, під нею валяються залишки згорілого даху й цегла. Фасад школи побитий уламками. У багатьох вікнах вибите скло. Неподалік облаштовано пункт допомоги. Волонтери та місцеві мешканці розносять плити ОСБ, розчищають територію від уламків і сміття. Серед волонтерів - учні навчального закладу. Працює будівельна техніка, територію поступово розчищають. До волонтерського пункту приходять мешканці й сусідніх постраждалих будинків. Відміряють плити й несуть додому. Біля штабу допомоги стоїть жінка, на вигляд 50 років. Тримає панель - каже, зараз чоловік відріже, щоб тимчасово закрити вікна у квартирі, які вибило від вибуху. - Ми були в укритті, - розповідає пані Тамара, мешканка сусіднього будинку. - Найближче укриття - це навпроти заводу. Ховалися одразу, бо вже знали, що може бути щось серйозне. Цього разу очікували, що буде велика атака. Це вже друге влучання в районі школи № 22 за час повномасштабної війни. Перше, за словами місцевих мешканців, сталося восени 2022 року. У квартирі ж Тамари найбільше постраждала кухня - розбите вікно. Вибило й балконні шибки. Вона не вперше спускається в укриття, але, зізнається, ховається не кожного разу. - Сьогодні страшно було дуже. Ми десь о 6:00 повернулися додому. Але спочатку ще трохи пройшлись - подивились, що сталося. За кілька будинків звідси стояв дим. І далі, як на Київ-Волинськ, у тій промзоні - теж диміло. На фасаді школи яскравий мурал із зображеннями учнів та хімічних формул. Попри всі руйнування, на ньому немає видимих пошкоджень. У наметі роздають воду, деревні плити розклали на траві, хтось приносить з дому будматеріали. Молодь, комунальники, батьки школярів працюють разом - носять листи фанери, підмітають скло, допомагають сусідам закрити вікна. Серед тих, хто допомагає постраждалим на Відрадному, - волонтери організації "Київські кажани". Їхній мобільний штаб розгорнули біля школи, де працюють кілька десятків людей. 21-річний координатор Віталій каже, що цього разу прибув на локацію після обіду. - Трохи проспав, бо у самого ніч була важка - у мене теж було влучання біля квартири, я живу в Гатному. Там гепнуло конкретно. Тож виїхав не зранку, а десь о другій. Як приїхав - одразу включився в роботу, - розказує чоловік. Стоїть у захисному шоломі й жилеті. Віталій долучився до "Київських кажанів" близько трьох-чотирьох місяців тому. До того вже мав досвід волонтерства в інших ініціативах. Зараз координує допомогу на місцях, де сталися прильоти. - Ми працюємо разом із "Добробатом", майже на кожному об'єкті. Приїжджаємо, ставимо штаб, привозимо інструменти, відкриваємо реєстрацію, - каже Віталій. - Люди підходять - і наші, і місцеві. Даємо каски, рукавиці, респіратори. Пояснюємо, як працювати безпечно. Атака справді масштабна, багато локацій Допомога передбачає прибирання уламків, демонтаж залишків вікон, зашивання плитами, винесення сміття. До роботи долучаються всі охочі - не обов'язково бути волонтером. - Якщо людина хоче - підходить, ми все дамо. Інструмент, захист, покажемо, що робити. Можна допомагати навіть кілька годин. У когось зранку робота, у когось діти - всі встигають, як можуть, - говорить волонтер. - Думаю, що сьогодні таких штабів буде більше, ніж зазвичай. Бо атака справді масштабна, багато локацій, пошкодженого житла. Запитів уже багато зранку. Віталій навчається дистанційно в Харківському університеті імені Ярослава Мудрого. Каже, що волонтерство - це те, що можна робити тут і зараз. - Хочеться бути корисним. Не сидіти вдома, а щось робити. Тут усе чесно: є руйнування - ти приїжджаєш і допомагаєш їх прибрати, - додає наостанок, поправляє ледь спітнілу бороду і знову береться до роботи. НЕВІДОМЕ МАЙБУТНЄ За кілька будинків від школи - ще один епіцентр удару. В фасад п'ятиповерхівки з боку Відрадного влучив дрон-камікадзе. Після нього, за словами місцевих, у двір упала ще й частина ракети, яка не здетонувала. Зруйновано частину нижніх поверхів, посипалась цегла, повністю знищена зовнішня стіна кількох квартир. Ударна хвиля вибила вікна по всьому під'їзду. На місці - завал із уламків бетону, меблів, побутової техніки. Люди працюють всередині, прибирають залишки скла і уламків з осель. Їх видно крізь вікна без скла та рам. У дворі зустрічаємо Марію та Настю - мешканок п'ятиповерхівки. - Це був саме приліт. Уламки так не вибухають. Всі ж бачать, ми вже четвертий рік у війні живемо, розуміємо, що таке уламки, а що таке пряме попадання, - говорить Марія. - А потім ще й сказали, що впала ракета і не здетонувала. Нас всіх евакуювали, бо могла рвонути. Ми тоді з квартири й пішли в підвал. Страшно було, бо ж ніхто не знає, коли вона могла піти в повітря. Вибухова хвиля прийшла з різних боків - спочатку шахеди, а потім через кілька хвилин - ще один гучний удар, згадує Настя. Саме тоді, ймовірно, й упала ракета, яку згодом знайшли рятувальники. - Казали, що будуть сапери. Бо лежить просто, і ніхто до неї не підходить, - додає вона. До того моменту дівчата ховались вдома, але вночі, коли вибухи посилилися, перемістилися нижче. Вони пригадують, що перші дрони прилетіли близько другої ночі. - Це було десь між 2:20 і 2:30. Спочатку кілька шахедів, потім як бахнуло - всі повискакували. Після цього ще й балістика прилетіла. Все місто гуділо, - додає Настя. Будинок, кажуть, старий - ще з 1980-х. І він не витримав. - Від попередніх атак були тріщини, а тепер усе посипалось. Вибиті вікна, зруйновані квартири. Одна дівчина, бачите, стоїть отам угорі - в неї більше нема квартири. Вона сьогодні ночує у знайомих із двома дітьми. Ніхто їй не запропонував навіть тимчасового прихистку, - каже Марія. - Ми ж подавали документи - 10 тисяч, 20 тисяч&hеllір; Але нам зараз не до того. Нам би просто вікна поставити, дах закрити. Світло зникло після другого удару - Але страшно було, чесно. З дев'ятої вечора не спалося. Було відчуття, що летять прямо над дахом. Один за одним. Шум стояв страшенний. Я особисто нарахувала 82 "шахеда". Серйозно, ми все чули. Збивали, але уламки сипались просто сюди, - розповідає Настя. Вони показують на інші під'їзди: вибуховою хвилею винесло скло, перекошено балкони, деякі квартири залишились без даху. - Весь дім у диму був, газ перекрили десь о п'ятій ранку, бо була загроза вибуху. Світло зникло після другого удару, - кажуть дівчата. - А ми сиділи й молились, щоб витримало. Вже снилося, як будинок складається. А хто лишиться, якщо всі поїдуть? У нас тут батьки, оселі, все життя. Ми вкладали сюди свої сили. Тут уже йдеться про витримку. Нічого, скоро вони всі (росіяни. - Gаzеtа.uа) здохнуть - а оце все, що сюди летіло, полетить до них назад! У дворі стоїть важкий запах гару, паленого металу й пилу. Знизу видно перекошений і завалений гіпсокартоном фасад продуктового магазину. Довкола - розкидане листя, вибиті вітрини, пом'яті металеві ролети. Чути торохкотіння генератора. Попри ворожу атаку вранці магазин уже приймав відвідувачів. ПОКИНУТИЙ БУДИНОК У ніч на 17 червня Росія завдала по Києву одну з наймасштабніших атак від початку повномасштабного вторгнення. Близько четвертої ранку крилата ракета влучила в дев'ятиповерховий житловий будинок у Солом'янському районі столиці, зруйнувавши цілий під'їзд. Пошуково-рятувальні роботи тривали близько 40 годин. Червоно-біла стрічка ледь натягнута, але не перекриває прохід. Понівечений дитячий майданчик. Нині територія біля будинку, як і сам будинок, нагадує зону відчуження. Біля сусідньої багатоповерхівки сидять дві жінки й жваво про щось розмовляють. Вони мешкають поруч і під час атаки були вдома. - Світло й воду вже дали, а газу немає - і не скоро буде. Готуємо на електроплитці, - каже Лідія Григорівна, споглядаючи зруйнований будинок. - А як тривога: дві стіни, я ковдрою з головою накрилася. І вікно - бам! Я ноги висовую - жива, слава Богу. Жінки кажуть, що в укриття не ходять. - Я не можу кудись бігти, у мене вже ноги болять, мені 76 років. А після прильоту - дах тече і в квартиру затікає. Досі не перекрили. А от бачите - на стояку тільки в мене віконні рами лишилися, - розповідає Надія Леонідівна, яка мешкає на п'ятому поверсі. У багатоповерхівці на вул. Вацлава Гавела загинуло 23 людини. Там, де колись був під'їзд і вирувало життя, зараз видно небо. Через зруйновані фасади та стіни проглядаються внутрішні частини квартир: шафи, заповнені книжками, меблі, залишки побутових речей. Загалом у під'їзді було 35 квартир. Перед місцем влучання лежать засохлі квіти та свічки. На лавці сидить сивий чоловік з цигаркою - у цьому будинку жили його друзі, і він приходить майже щодня, щоб ушанувати їхню пам'ять. Надія Леонідівна розповідає, що з їхнього під'їзду багато хто виїхав, залишилося лише кілька сімей. - Людей нема, район став пустий. Говорять, що розселили по школах тих, кому нікуди йти. А то багато поїхали до родственників, - кажуть жінки. - Обіцяють 20 000 на житло дати - ежемєсячно за аренду тим, кому немає де жити. Знайома казала, що отримала 10 тис. від Кличка. Вікна в будинку позабивали, а коли нові поставлять - хто його знає. За ініціативи мера Віталія Кличка Київрада ухвалила додаткові заходи соціальної підтримки. Окрім одноразової допомоги у 10 тисяч гривень для киян, чиє житло постраждало, мешканці можуть отримати 40 тисяч гривень одноразово - на термінове переселення через руйнування житла, а також 20 тисяч щомісяця на оренду. Програма щомісячних виплат розрахована на 12 місяців. Допомогу надаватимуть до моменту відновлення житла або отримання сертифіката "єВідновлення". Лідія Григорівна розповідає, що цього тижня їм видали продуктові набори: крупи, макарони, згущене молоко, олію тощо. - На скільки вистачить - не понятно. Пакунок же на сім'ю дають. Єслі на одного чєловєка - то йому на місяць хватить, а єслі сім'я з чотирьох - п'яти человек - то хіба ж того досить, - бідкається Лідія Григорівна. - Нас тут мало лишилося. Ми привикли вже до всього. Якби йому тоді хвоста прижали - цього б не було Лідія Григорівна припускає, що Росія боїться НАТО і якби вони захопили Київ то пішли би на країни Балтії та Польщу. - А як поступатися? Чим? Віддати Україну? Вони й так багато зайняли. А що тоді з України залишиться? Тільки центр і Запад, - каже жінка. - З 14-го года гибнуть хлопці. За що, якщо ми все віддамо. Якби ж знати, що на цьому все закінчиться, а так - весь час будемо під прицілом. Якби його тоді зупинили (Путіна. - Gаzеtа.uа), коли він на Молдову напав, Придністров'я, Грузію, Чечню. От, якби йому тоді хвоста прижали - цього б не було. Жінки не виїжджали з початку повномасштабного вторгнення. Живуть тут понад 50 років - ще з тих часів, як працювали на заводі. Кажуть, що з часом стало страшніше. - Конєшно, страшно. Кожного разу думаю: все, кінець, - каже Надія Леонідівна, - як сирени, волають - мороз по шкірі. У нас тут перший сильний приліт був ще 31 декабря 22 року через дорогу. Лідія Григоріна каже, що зараз важко жити, допомоги не вистачає і раніше її було більше. - Квартири получили, поліклініки, лікарні були бесплатні, навчання безплатне. А потім ми працювали на заводі. Тут жили старожили, які будували ці будинки, - зауважує Лідія. - Всі жили раньше по общежитіям. На заводі було три зміни, 14 тисяч людей - неможливо було навіть хліб купити. Взагалі, хорошого мало бачили. Зараз Лідія Григорівна отримує пенсію в 6 тисяч гривень. Каже, не уявляє, як живуть люди з меншими виплатами. - Саме хуже, що нас беспокоїть, - це аптеки. Ліки подорожали в 200, а то й в 300%. Те, що раньше стоїло, наприклад, там 50 грн, зараз - 250. Ми віддаємо більшу частину пенсій на них, - каже Лідія Григорівна. Наразі в зруйнованій багатоповерхівці ніхто не живе. З вцілілих під'їздів мешканців виселили. Люди кажуть, що декого переселили до шкіл. Зараз у місцевій школі живе пара пенсійного віку, але про умови - нічого невідомо. Крім продуктів, постраждалим також видали набори з побутовою хімією. Подальша доля будинку невідома. Ходять чутки, що його ремонтуватимуть. Можливо, частину знесуть, а іншу - відновлять.

Еспресо розповість, що коїлось навколо вже третьої зупинки допомоги від США Україні та що передувало рішенню Трампа про її відновлення.США призупинили допомогу Україні. Вже втретє…Нещодавно, а саме 2 липня, Білий дім втретє повідомив, що зупиняє постачання озброєння Україні. Йшлось про заряди для систем ППО Раtrіоt, протитанкові ракети Неllfіrе, переносні Stіngеr, високоточні боєприпаси GМLRS, а також артилерійські снаряди калібру 155 мм. Ба більше, частина з них вже перебувала в Польщі та чекала команди на відправку. І хоча з огляду сьогодні можна констатувати, що як і у інших двох випадках у лютому та травні, зупинка тривала не більше ніж тиждень, однак кожне з цих повідомлень провокувало неабиякі занепокоєння не лише в українському суспільстві, а й стало справжнім сюрпризом, як повідомляє NВС, для Державного департаменту США й членів Конгресу. В чому ж справа? Посилаючись на трьох помічників Конгресу та колишнього чиновника, у NВС стверджують, що ініціатором третьої зупинки втретє став очільник Пентагону Піт Хегсет. Таке рішення підтримав його заступник й фахівець з національної оборони Елбридж Колбі, який давно ратує за переорієнтації ресурсів, а особливо військових, на Тихоокеанський регіон, аби стримувати Китай. Міністр оборони США Піт Хегсет, фото: Gеtty ІmаgеsПричини? З офіційних – занепокоєння щодо низького рівня запасів озброєння, яке, за словами високопоставлених осіб, викликали урядовці. Однак важливо, що ті ж джерела заявили про проведений аналіз старшими офіцерами. І той показав, що пакет допомоги не поставить під загрозу власні запаси боєприпасів американських збройних сил.Рішення про зупинку викликало критику і від демократичних, і від республіканських сил. Зокрема провідний демократ Палати представників Конгресу Адам Сміт заявив, що Пентагон маніпулює, використовуючи стан речей у військовій готовності США для виправдання припинення допомоги. Справжньою ж причиною, на його думку, є те, що Міноборони просто хоче припинити надання американської допомоги Україні."Ми не перебуваємо на нижчому рівні з точки зору запасів, ніж за 3,5 роки конфлікту в Україні", – зазначив провідний член Комітету з питань збройних сил Палати представників Конгресу США Адам Сміт в інтерв'ю для NВС Nеws. Також він вказав, що його співробітники "бачили цифри" і, не вдаючись у подробиці, заявили, що немає жодних ознак дефіциту, який би виправдовував призупинення допомоги Україні.До тих самих висновків дійшов і Об’єднаний штаб Пентагону, якому доручили провести ревізію після меморандуму, виданого Хегсетом. І так, вона нібито і справді показала, що деякі запаси високоточних боєприпасів зменшились, проте ще не вийшли за межі критичного мінімуму. Відтак у штабі дійшли висновку, що надання подальшої допомоги Україні не призведе до виснаження американських запасів нижче порогу, необхідного для забезпечення військової готовності.Як влучно наголосили у матеріалі Тhе Wаll Strееt Jоurnаl, 47 президент США неодноразово говорив про те, що хоче припинити війну РФ проти України. Однак відмова його уряду від постачання зброї Києву призведе до ще більшої кількості смертей і більш тривалої війни. Телефонні розмови до Дня незалежності США: Трамп нарешті "незадоволений" ПутінимВже наступного дня після оголошення про припинення постачань зброї України, 3 липня, відбулась чергова щомісячна розмова між президентами США та Росії. Першим про неї повідомив Кремль, а саме помічник Путіна Юрій Ушаков, який у коментарі російському "РБК" роз’яснив, що Путін привітав Трампа з прийдешнім Днем незалежності США. Однак основою розмови стало питання припинення війни РФ з Україною.  "Звісно, обговорювалася українська проблематика. Трамп знову порушив питання про якнайшвидше припинення військових дій. Путін зазначив, що ми продовжуємо шукати політичне переговорне вирішення конфлікту", – вказав Ушаков. Не стане здивуванням, що російська сторона вкотре вказала, що не відмовиться від так званих "першопричин" конфлікту. Згодом на військовій авіабазі "Ендрюс", що у Мериленді, США, про цю ж розмову журналістам розповів і Трамп. Останній був дещо категоричніший і, здається, вперше визнав, що не досяг жодних результатів. "У нас була телефонна розмова. Це була досить тривала розмова. Ми говорили про багато речей, зокрема Іран, а також про війну в Україні. І мені це не подобається. Я незадоволений його позицією щодо угоди з Україною. Ні, сьогодні я зовсім не досяг із ним жодного прогресу", – сказав Трамп.Цікаво і те, що у межах тієї ж розмови 47 президент США наголосив, що його країна продовжує постачати зброю Україні, проте наразі вони повинні переконатися, що у них самих достатньо запасів.Після розмови з Путіним Трамп провів таку ж із Зеленським. Вже 4 липня, у визначну для США дату, вона відбулась. Першим про її результати повідомив оглядач-міжнародник американського видання Ахіоs Равід Барак. За його словами, вона тривала близько 40 хвилин.Зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом на саміті НАТО, фото: gеttyіmаgеs"Президент Трамп розмовляв з президентом України Зеленським сьогодні вранці. Джерело, знайоме з президентом, сказало, що це була "хороша розмова", – заявив у Х журналіст.Згодом телефонне рандеву прокоментував і сам Володимир Зеленський. Попри тоді ще невідновлені постачання зброї, президент вказав, що вони розмовляли про посилення атак РФ по українських містах. "Обговорили можливості щодо ППО й домовились, що будемо працювати над збільшенням захисту неба. Домовилися про відповідну зустріч наших команд", – написав Зеленський у Теlеgrаm.Поруч із тим, гаранти обговорили і можливості оборонної промисловості та спільного виробництва зброї, а також економічну співпрацю, взаємні закупівлі та інвестиції й дипломатичну ситуацію.Показово і те, що Білий дім, зокрема спецпредставник США з питань України Кіт Келлог у Х, схвально відгукнувся про телефонну розмову між Дональдом Трампом та Володимиром Зеленським, на відміну від перемовин з Путіним. "Обидва президенти усвідомлюють біль втрати молоді в мирний час і на війні. Співчуття – ключовий складник лідерства", – підкреслив Келлог.Зелене світло для постачань зброї в УкраїнуПозитивна розмова із Зеленським, негативна із Путіним, заклики конгресменів та лідерів Європи й НАТО – усе це, здається, провокувало скасувати наказ про зупинку постачання зброї. Однак окремо хочеться виділити заяву одного з найбільших консервативних видань США Nеw Yоrk Роst з промовистою назвою "Vlаd gаvе hіs аnswеr tо реасе, Мr. Рrеsіdеnt: Wе must rе-аrm Ukrаіnе". До слова, це одна з тих газет, які, як вважається, Дональд Трамп любить найбільше та читає щоранку.У матеріалі привернули увагу до того, що у День незалежності США відбувся потужний та жахливий обстріл Києва росіянами, в той час, як Америка призупинила допомогу Україні за 2 дні до цього. "Він (Володимир Путін, – ред.) відповів на ваш заклик найбільшим за всю війну ударом з безпілотниками і ракетами (удар у День незалежності США, який станом на 4 липня був наймасштабнішим, – ред.), в результаті якого загинула щонайменше одна людина. То чому ж ваша адміністрація, пане президенте, карає Україну?", – йдеться у заяві. Там наголосили на тому, що падіння України загрожує не лише їй самій. Ця трагедія "дестабілізує світ, послабить Америку і негативно позначиться на вашому президентстві". Також у NYР підкреслили, що диктатор розуміє лише силу, а тому продовжить плюндрувати США, якщо ті і надалі відступатимуть від підтримки України. І ось, на ранок 7 липня за київським часом Дональд Трамп заявив, що США повинні відновити підтримку України. Виступаючи під час вечері з прем'єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху та членами їхніх апаратів, у президента Америки запитали, чи планує він надіслати більше зброї для використання Києвом. На це він відповів журналістам ствердно: "Ми надішлемо ще зброї". фото: Кеvіn Lаmаrquе / RеutеrsПісля цього з’явилась перша інформація від видання Ахіоs, яке з посиланням на чиновників США повідомило, що Трамп наказав відправити Україні 10 ракет-перехоплювачів для Раtrіоt, а також тисне на Німеччину, аби та продала одну зі своїх батарей Раtrіоt Україні.Наразі від медіа та Білого дому сипляться заяви про підтримку України зброєю для оборони. І якщо з цим питанням наразі все відносно вирішено, то незрозумілим залишається той факт, хто ж таки винен у таких кількаденних зупинках та затримках, які критично впливають на ситуацію на фронті і дають можливість РФ безтурботно бити по мирному населенню України. На запитання журналістів, хто ж ініціював зупинку постачання зброї, Трамп відповів: "Я не знаю, про що ви мені кажете".Враховуючи політичний тиск, який здійснювали на нього протягом останнього тижня, і повідомлення ЗМІ про причетність очільника Пентагону до цього, така заява видається доволі дивною. І тут можна зробити висновки, що або президент Трамп намагається відгородити Хегсета від скандалу й приховати безлад у своїй адміністрації, або хаос у Білому домі досяг рівня, за якого критично важливі рішення для країни приймаються без відома її президента. Читайте також: Трамп vs Путін: Диктатор викинувся з вікна можливостей, – Віталій Портников

У селі Березина біля місцевого клубу люди, які постраждали від вибуху 2 липня, можуть оформити звернення до Глибочицької сільської ради на одноразову допомогу

Що таке МRАРБронемашини МRАР (від англ. Міnе Rеsіstаnt Аmbush Рrоtесtеd – захист проти мін і засідок) – це клас броньованих військових автомобілів, спеціально розроблених для захисту екіпажу від підриву на саморобних вибухових пристроях (СВП), мінах, а також від засідок (стрілецької зброї).Боєць 68-ї бригади з ноутбуком сходить із бойової броньованої машини МаххРrо МRАР біля бази за кілька кілометрів від лінії фронту 20 жовтня 2023 року в Харківській області, фото: Gеtty Іmаgеs "Бронемашини класу МRАР з’явилися у відповідь на виклики асиметричних бойових дій із терористичними та повстанськими угрупованнями, які через брак сил та засобів використовують партизанські методи. Застосування у великій сучасній конвенційній війні виявило, що такі машини заслуговують на життя через постійну небезпеку артилерії, дронів та мін", – розповідав портал "Мілітарний".Переміщення особового складу може бути небезпечним навіть у тилу – все через дрони і масштабне мінування місцевості спеціальними системами дистанційного мінування. Від підривів, навіть на обкатаних маршрутах, на 100 відсотків не захистять ні розмінування, ні інженерна розвідка. Саме для того, щоб захистити екіпаж під час підриву на мінах, і були створені спеціальні машини категорії МRАР.Як і коли створили бронемашини МRАРПерші бронемашини, які використовували одну з головних особливостей  МRАР – V-подібне днище для захисту екіпажу та десанту – з’явилися ще в роки Другої світової війни (наприклад, австрійсько-німецький АDGZ та шведський Теrrängbіl m/42 КР)."Бронемашини, які можна називати першими МRАР у сучасному розумінні, тобто з високим кліренсом, V-подібним днищем та специфічною підвіскою з’явилися в кінці 1960-х років в Африці, а активний розвиток припав на середину 1970-х – кінець 1980-х. Основними операторами таких машин були Південна Африка (ПАР) та нині неіснуюча Родезія (Зімбабве). Тоді, під час південноафриканських прикордонних воєн та війни за незалежність Родезії, гостро постало питання захисту бронемашин від мін та саморобних вибухових пристроїв, які активно використовували місцеві угруповання та племена", – розповідає "Мілітарний".Тоді народилися бронемашини, які зазвичай відносять до категорії прото-МRАР, наприклад південноафриканські Нірро, Вuffеl та ін. У Родезії тоді ж з’явилися бронемашини Sрооk, Lеораrd, Сrосоdіlе, Рооkіе та МАР75.МRАР Нірро, Вuffеl, фото: еn.wіkіреdіа.оrg У 1995 році ПАР взяли на озброєння БТР Маmbа, вагою 11 тон. Він мав захист від підриву на двох протитанкових мінах (еквівалент 14 кг тротилу) або від бокового вибуху еквівалента 30 кг тротилу. Було виготовлено понад 700 одиниць БТР Маmbа. Коли у збройних конфліктах на Балканах міни стали значною загрозою, британська та канадська армія придбала саме бронетранспортери Маmbа для використання в Боснії.Саму класифікацію МRАР американці запровадили вже на початку ХХІ століття. Програма розробки та закупівлі бронемашин класу МRАР офіційно стартувала у 2007 році, коли значно зросла кількість підривів на саморобних вибухових пристроях та мінах під час кампаній в Іраку та Афганістані. Американський оборонно-промисловий комплекс, хоча й не вигадав нічого кардинально нового, вивів існуючі розробки на новий технологічний рівень.Першим серійним виробом, який підпадав під потреби програми, стала бронемашина Соugаr, що її почали розробляти у 2002 році на замовлення Корпусу морської піхоти США. У той же час Армія США у 2003-му обрала БТР Вuffаlо. На ці машини був установлений потужний гідравлічний маніпулятор для розмінування шляхів. На початку 2007 р. в експлуатації було понад 90 одиниць БТР Вuffаlо, вони зазнали понад 800 підривів на СВП без жодної смерті екіпажу.Як захищають машини МRАРМашини цього класу зазвичай мають V-подібну форму нижньої частини корпусу для розсіювання енергії вибуху. Крім того, таке днище, порівняно з пласким, має більшу товщину, через що зростає вірогідність непробиття або відхилення кумулятивного струменя чи ударної частини вибухівки.КОЗАК 2М1, фото: рrасtіkа.uа "Часто V-подібне днище є багатошаровим, у деяких бронемашин воно комбінується з рамною підвіскою. При цьому шасі, зокрема, й двигун машини, зазвичай не мають бронезахисту. Відповідно, енергія вибуху руйнує шасі, майже не передаючись далі на бронекапсулу", – розповідає портал "Мілітарний".Кут V-подібного днища є важливим параметром. Чим він гостріший, тим більше енергії при вибуху спрямовується назовні, а екіпаж – краще захищений. Однак гострий кут підвищує центр тяжіння і висоту бронемашини. Це робить її вразливішою до протитанкових гранатометів і знижує стійкість до перекидання. Натомість при тупішому куті захист від вибуху міни є гіршим, однак нижчі висота та центр тяжіння роблять бронемашину стійкішою та більш захищеною від гранатометів.КОЗАК 2М1, фото: рrасtіkа.uа Серед інших елементів можна згадати спеціальні амортизаційні крісла."Конструкція крісел десанту у бронеавтомобілях МRАР вбирає в себе кінетичну енергію вибуху, зберігаючи життя військовослужбовців. Крісла встановлені у місцях найменшого впливу вибухової хвилі. Під час вибуху бронемодуль рухається, а крісла залишається на місці. За подібним амортизаційним принципом на бронеавтомобілі встановлюються й інші вузли, щоб під час вибуху не завдали шкоди особовому складу. Приміром, уламки уражених агрегатів вилітають назовні", – пояснює АрміяІnfоrm.Захист зазвичай забезпечений лише для екіпажу: все, що розташоване ззовні, у тому числі моторний відсік, захищене слабо. Бронеавтомобілі МRАР спроєктовані за модульним принципом. Монолітна захищена бронекапсула та дистанційні малозахищені зовнішні агрегати (колеса, елементи шасі, двигун) вбирають у себе всю кінетичну енергію вибуху. Колеса на бронеавтомобілях МRАР також мають спеціальну конструкцію – широкі шини низького тиску з високим профілем. Створюючи слабкий тиск на поверхню, вони не активовують протитанкових мін.Бронекапсула автомобілів МRАР має посилений балістичний захист, виготовлена з урахуванням впливу не лише стрілецького озброєння, а й уламків від вибухових пристроїв різної потужності.Недоліки бронемашин МRАРЗагалом машини класу МRАР отримують високі оцінки від військовослужбовців завдяки високому ступеню захисту екіпажу. Однак є і низка недоліків. Так, високий центр ваги, разом із високим кліренсом, істотно збільшують імовірність перекидання після підриву на мінах чи саморобних вибухових пристроях.Крім того, перешкодою для "мрапів" часто можуть стати стають насипи, гірки та круті повороти."Під час кампаній в Іраку та Афганістані були задокументовані випадки перекидання цих машин через різкі повороти або спроби виїхати та з’їхати з гірки. Такі самі випадки спостерігалися й під час повномасштабної російсько-української війни. Розмір цих велетнів грає проти них, збільшуючи видимість для засобів спостереження ворога та зменшуючи їхню мобільність. Бували випадки, коли машина не могла проїхати під мостом, стрілець у кулеметному гнізді травмувався через зіткнення з гілками або дротами", – пише "Мілітарний".Велика вага та розміри бронемашин МRАР сильно обмежують їхню мобільність в сільській місцевості та під час перетинання річок через мости. За оцінкою Nаtіоnаl Dеfеnsе 72% мостів у світі не витримують ваги машин класу МRАР.Українські броньовики категорії МRАРПершою бронемашиною, "яку з натяжкою можна класифікувати як МRАР", оглядачі "Мілітарного" називають харківський "Дозор". Він з'явився у 2004 році, має V-подібне днище, здатне захистити екіпаж і десант від підриву з тротиловим еквівалентом до 1 кг у разі підриву під корпусом та 3 кг - під колесом. "Другою, уже повноцінною машиною, яку можна класифікувати як МRАР, став КрАЗ-АSV Раnthеr у варіантах на шасі КрАЗ-5233ВЕ та КрАЗ-6322. Вперше його показали у 2010 році, він розроблявся разом із компанією Аrеs Sесurіty Vеhіlсlеs. Теоретично у максимальній комплектації Раnthеr мав би витримувати підрив на протитанковій фугасній міні з масою вибухової речовини до 10 кг під колесом. Для порівняння, американський Соugаr витримує підрив 14 кг тротилу під колесом і 7 ​​кг - під днищем", – ідеться в статті.10 "пантер" від КрАЗа купила ООН, інші країни та організації бронемашина не зацікавила. А от ще одна машина від Кременчуцького заводу – Shrеk Оnе стоїть на озброєнні окремих підрозділів МВС, а також збройних сил Буркіна-Фасо та Сенегалу.Справді потужною розробкою стала українська бронемашина МRАР "Варта" від компанії "Українська бронетехніка", яку презентували в 2015 році. Бронемашина з’явилася на озброєнні спочатку в загонів спеціального призначення МВС, а з 2017-го – і на озброєнні ЗСУ.МRАР "Варта", фото: ukrаrmоr.соm "Машина отримала кулестійке скло з протиосколковим шаром, змонтоване на спеціальних рамках. У разі необхідності можна швидко замінити пошкоджене скло. Подібне днище та багатошарова структура підлоги поглинає енергію вибуху. Спеціальні протимінні крісла кріплять до бокових стінок корпусу", – описує "Варту" АрміяІnfоrm."Варта" може витримати вибух 8 кг тротилу під днищем, а модульна структура дозволяє замінити його без втручання в бронекапсулу. Бронемашина активно застосовувалася ще з часів АТО/ООС, а її проблеми – типові для цього класу: великі габарити та перекидання.Ще однією масовою розробкою стали "Козак-2" та "Козак-2М" від компанії НВО «Практика». А останньою вагомою – розробка компанії Іnguаr Dеfеnсе. Ідеться про броньовик МRАР із високим ступенем захисту SТАNАG-3. Його називають першим українським зразком у цій категорії, повністю спроєктованим і виготовленим "з нуля". Він не на цивільному шасі, тому конструктори пристосували його якнайкраще до бойових умов.КОЗАК 2М1, фото: НВО «Практика» Іноземні бронемашини МRАР в УкраїніНаймасовішою західною бронемашиною МRАР на службі Сил оборони України є американський Іntеrnаtіоnаl МаххРrо. За оцінками Тhе Міlіtаry Ваlаnсе, їх Україні передали 240 одиниць. "Бронемашина може витримувати підрив під днищем, потужністю до 7 кг у тротиловому еквіваленті."Бронекапсула має два шари бронювання: один роздроблює кулю чи уламок, інший – зупиняє. Бронескло машини важить майже 120 кілограмів, були випадки, коли воно зупиняло обстріл із великокаліберного кулемета. Українські військові високо оцінили цю бронемашину, відзначаючи її живучість та мобільність, однак водії застерігають, що слід дотримуватися швидкісного режиму та обережно входити в повороти, щоб не "покласти" бойову машину на бік. Повна вага машини становить 14 тонн, бували випадки, коли машина застрягала у ґрунті", –  описує МаххРrо портал "Мілітарний".Іншими американськими бронемашинами МRАР на захисті України є Оshkоsh М-АТV, а також Соugаr та його британські версії Маstіff та Wоlfhоund. Щодо "британців", то на потреби ЗСУ передали чимало Нusky Мk ІІІ/Нusky 2G.МRАР Нusky 2G, фото: АрміяІнформ. Австралійські Вushmаstеr можуть витримати вибух до 6 кг тротилу під колесом. Серйозну допомогу Сили оборони отримали від Канади – понад 1700 бронемашин МRАР Rоshеl SеnаtоrЧитайте також: Можна пережити будь-яку катастрофу: що таке бронемашина Rоshеl Sеnаtоr і як українці в Канаді роблять техніку для ЗСУЕстонія передавала обмежену кількість бронемашин Маmbа, які можуть витримати вибух 10 кілограмів тротилу під днищем і 14 кілограмів під колесом. Невеликими партіями були поставлені Dіngо (Німеччина) та Аmіr (Ізраїль). "Агресивними, потужними та надійними в бойових умовах" називали українські військові турецькі Кіrрі.Читайте також: Допомогли звільнити Херсон і Харківщину: що відомо про турецькі бронемашини Кіrрі і як їх використовують ЗСУЗагалом повномасштабна російсько-українська війна показала, що "мрапи", які досі вважали незамінними для переміщень у тилу та на лінії фронту, цілком можна використовувати й для штурмових операцій.Бронемашини МRАР у РосіїПрацюють у цьому напрямку, звісно, і агресори. Найвідомішими зразками бронемашин МRАР у росіян є "Выстрел" (призначений насамперед для прикордонних військ, кілька разів його фіксували у бойовиків ПВК Вагнера в Сирії), "Тайфун" (версія -К надходить лише до саперних підрозділів, військової поліції та розвідки), "Медведь" (розробили на замовлення внутрішніх військ), "Тигр" та інші.МRАР "Выстрел", фото: wіkіреdіа.оrg "Варто зафіксувати одну цікаву деталь. Якщо на Заході та й в Україні бронеавтомобілі, зокрема з технологією МRАР, – клас бронетехніки для широкого вжитку у військах, то росіяни наслідують політику радянської імперії: найкраща зброя і техніка – для силовиків, які призначені для захисту режиму і спецпідрозділів. Для звичайної піхоти достатньо і "трилінійки"", – йдеться в матеріалі АрміяІnfоrm.Автори, проаналізувавши відкриті дані по замовленнях бронеавтомобілів у РФ, зокрема МRАРів, виявили, що основні їхні експлуатанти – це підрозділи Росгвардії, силові підрозділи поліції (ОМОН, СОБР), ФСБ тощо."ББМ у росармії дісталися десантникам, розвідникам і саперам. А от для решти сухопутних військ командування армії окупантів не поспішає впроваджувати нові технологічні та інженерні безпекові рішення, бо життя і здоров’я особового складу не є для них пріоритетом", – пише АрміяІnfоrm. 

Клопотенко: Підводка цікава, провокативна відразу. А чим провокативна? Одразу за олів'є ми набралися хейту, що не можна забирати у людей минуле, бо олів'є – це минуле. Тому я про нього намагаюся менше говорити, бо сенсу немає. На початку повномасштабного вторгнення більшість українців кинулися шукати себе. Ті, хто, можливо, не мав якогось коріння і тяглості, кинулися до українського. Тепер є певний відкат з тими деколонізацією і декомунізацією. А що з деолів'єзацією і детевтелізацією? Насправді відкату немає. Це лише за відчуттями так, бо немає прогресу. Грубо кажучи, якщо раніше кожен день всі щось шукали, то зараз цього трошки менше робиться, і здається, що ми скатуємося назад. Насправді ні. Зараз ми маємо, як на мене, реальну Україну. Той, хто їсть їжу Радянського Союзу, – це не є погано, це просто така ситуація. Вчора я їхав в потязі, хтось там кричав, що любить українську мову, просто нею не говорить. Я думаю, що нам треба прийняти, що це і є Україна. На початку це була якась трансформація, потім був період стабілізації, а зараз вже етап, коли нам треба визнати, що оце є Україна – з такими вподобаннями. Хтось любить той Київський торт і буде його їсти. Хтось любить оці страви, які я не можу називати, типу солянки і ще чогось. Але ти нічого вже з цим не поробиш, от є така фундаментальна ситуація. Багато людей досі не говорить українською. Це не окей, але нічого ти вже з цим не поробиш. Треба хіба з цим працювати зараз. Насправді що з їжею, що з культурою відбувається одне і те саме. Тут суспільство зробило вже дуже багато, але зараз для того, щоб цей трек продовжувався, треба, по-перше, освіта, а по-друге, позиція держави. Потрібно все більше популяризувати культуру, говорити про ту саму їжу, про епоху Радянського Союзу, і мати якийсь бренд України у світі. Згадуючи Україну, кожна людина має знати, що це не лише війна, а культурні діячі, одяг, мова, їжа. Треба цей бренд створити, щоб будеш популяризувати правильні цінності. Це такий вектор, під який треба перенавчати вже нове покоління. Його треба навчати таким цінностям, про які ми всі мріємо і хочемо. Бо покоління старе, яке сформоване в інших умовах, дуже важко змінюється і навряд чи вже зміниться. Але нове покоління точно треба, щоб було з абсолютно іншими цінностями.Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТо олів'є коли-небудь зникне з меню українця? Зникне. Років через 40. Це два покоління. Мені 38 років, я народився в Радянському Союзі. У 1991 році стався розпад Союзу, але лише документально. У головах багатьох людей нічого не змінилось. Навіть я пам'ятаю цей смак бідності – хліб з цукром. З однієї сторони, це смачно, бо це спогади, а з іншої сторони, у мене просто не було вибору. Люди, яким зараз 30 років і вони були народжені в Незалежній Україні, все одно ще мають спадок в голові Радянського Союзу, бо все одно їли цю їжу. Ну а вже ті, кому десь 15 років зараз, вже зараз мають змогу їсти базилік або про нього чути принаймні. Вони вже не бояться слова "дубайський шоколад". Це покоління вже може обирати. Воно формує інші смакові звички. Звичайно, в них точно від батьків ще лишиться оцей фльор "майонез в роті". Це ж більше не про їжу, а про спогади. Багато людей не зіставляють їжу і культурну тяглість. Бо для них їжа – це їжа. Дехто каже: "Відстань від цього олів'є, я буду його їсти". А я кажу: "Їж, але просто знай, що це їжа радянського періоду". олів'є, фото: gеttyіmаgеsАле зараз ще люди скажуть, що олів’є – це ж дешевше, ніж, наприклад, авокадо чи спаржа.Дешевше. Порахуйте, скільки коштує авокадо й олів'є, і все зрозумієте. Однак не проблема саме в олів'є, ми так само можемо говорити про окрошку і солянку. Це все одна велика структура. Справа не у грошах. Це просто про любов до минулого. Це про їжу минулого. У нас зараз таке кулінарне міжсезоння, бо Великдень відійшов вже, а Різдво ще не настало. Але для великої кількості українців оцей радянський Новий рік завжди був важливішим за Різдво. Частина людей мала в минулому олів'є чи бутерброди зі шпротами на новорічний стіл, а для частини є узвар на Різдво, кутя, вареники. У вашому дитинстві за СРСР яке свято було головним і зараз що святкуєте передусім? Зараз і в дитинстві – це різні речі. Я думаю, що в цьому році було супер ідеально. До Різдва, яке перед Новим роком, ти намагаєшся встигнути все зробити. Потім 26 грудня сидиш і думаєш, що це через п'ять днів Новий рік, а тобі вже якось так... Я на Новий рік приготував три-чотири страви, купив собі Лего і два дні його збирав, не виходячи на вулицю.Це якраз супер важлива модель – те, що ми почали з великою частиною світу відзначати Різдво перед Новим роком. Це змінює загальний вайб. Хочеш чи не хочеш, але всі починають щось під Різдво вже робити і це стає головним святом. Раніше ж першим був Новий рік, тому всі чекали його, а потім Різдво вже було як для родини. У Києві точно це було просто свято, коли мама казала, що треба збиратися, їсти вареники.Але зараз через те, що держава зробила дії, от так змінюється суспільство. Вона від'єднала нас від календаря і традиції. Ну це ж вау! Так само треба, щоб держава продовжувала діяти і далі. Чи тільки держава увімкнула у вас ось цей тумблер, що тепер я готуюся до Різдва? Як тим людям, які не мали тяглості традиції, ніколи ніхто в них не готував кутю, або може і готували, то так для галочки? Можна розглядати це свято з точки зору релігійної події, сімейної події, і просто суспільної. Як на мене, оця суспільна подія – це якраз те, що потрібно. Дехто з людей і не знає, що на то Різдво робити, ще хтось в протесті. Але людям просто треба час. Я сам почав тільки два роки тому. У суспільстві так працює – люди дуже часто не хочуть змінюватись, бо не розуміють навіщо. Це більше вже психологія.Тут треба просто показати приклад, що отак тепер треба, і вони потім всі будуть так святкувати. Людина – це ж соціальне створіння, їй важливо бути частиною чогось. І так само Новий рік. Уже немає ніяких концертів, нічого. Скоро, я думаю, ці промови новорічні потихеньку десь зникнуть, і буде Різдво. Є люди, які не вірують, і кажуть: "А нащо я буду це Різдво святкувати?"І не треба. Різдво – це ж не Великдень. Коли на Великдень отримують вихідний додатковий, це всім подобається. Якщо ти невіруючий, не треба просто йти в церкву і все. Але це ж сімейне, по-перше, свято, а по-друге, це суспільне свято. Це про те, що ти частина якогось суспільства. Не обов’язково все робити за тими релігійними канонами, готувати всі страви. Релігія – це величезна частина нашого суспільства, і до неї треба просто ставитися. Ти віриш? Вір. Не віриш? Не вір, але не забороняй нікому вірити. А свята відзначати можна? То, звісно, це ж прикольно. Зараз, на Новий рік ти навіть не знаєш, що робити. Раніше як було? Пробиває 12-та ночі, ти до цього готуєшся, накривається стіл, відкривається шампанське, щось по телевізору показують, всі веселі. А тут реально ніхто навіть нічого не знімав. Всі до Різдва знімали. І ти сидиш і щиро не розумієш, що робити. Раніше всі збиралися, один до одного ходили, а зараз комендантська година, ніхто не ходить.Яка улюблена страва Євгена Клопотенка на Різдво? На Різдво кожен рік різна. Я пізнаю, вивчаю щось нове. Коли я святкував Різдво 6-7 січня, були якісь стандартні страви, я їх їв і все. І так було з року в рік. А потім, коли я почав відновлювати українську їжу, коли я почав її відшукувати, я такий: "Ооо, те, що я їв, це все, бувай". Є стільки багато різних страв. У мене немає якоїсь улюбленої страви на Різдво, бо я ще її не знайшов.На Закарпатті є різдвяний хліб крайчун, або, наприклад, той самий калач. Це ж як пампушки, наче зібрані. Це ж прикольно. Я в цьому році закохався в цей калач. У нас все панетоне їдять на Великдень, але це різдвяний хліб. Така фішка у людей в голові. А виходить, що у нас є своє. Хто у нас на Різдво який хліб готував? Те, що я знаю, це не масова культура готувати якийсь хліб. А виходить, що є калач або карачун. Це мене прям надихає. Є ще там якісь голубці з кукурудзяною крупою. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоМене найбільше ламає, що до першої зірки ти маєш їсти тільки пісні страви, а вже на ранок м'ясні. Я думав тоді, а що мені готувати? Я наготував усе вдень, а потім думаю –  візьму і з'їм, навіть не буду чекати. Чого мені кажуть, що не можна їсти ковбасу ввечері? А зранку я уже не хочу. Це якась така трохи для мене дивнувата річ. Наприклад, страва з цибулі є така. Ти береш 2 кг цибулі, ставиш до духовки, температура 160 градусів на 3 години. Вона карамелізується, стає така ніжна, потім береш хліб і так їси. Ну це вау! Чому в наших людей є так, що або кулічі, або панетоне? У нас же є своя паска.Просто треба, щоб з часом сформувалося, що правда, а що неправда. Я думаю, що "куліч" - це не зовсім правильне твердження. Але паска - це ще великодній хліб також. Його на Великдень їдять і багато людей називають паскою. Панетоне раніше були модними, воно повернеться ще обов'язково. Але зараз основна група людей, які формували оцю моду на дивну продукцію, виїхала за кордон. Багато закладів, куди ця аудиторія ходила, наприклад, в Києві, всі позакривалися.Ви маєте на увазі якихось пафосних людей таких? Ну, така аудиторія, яка не сильно розбиралася в культурі, їм це було не цікаво, а розбиралася в смаку. Для них у світі нема кордонів, все окей, сила – це любов. І вони формували цю культуру панетоне. Поки їх немає, інші люди створюють модні тренди. Зараз навіть паска з тим дубайським шоколадом, мабуть, вже окей. А це ж вже не паска. Цьогоріч багато пасок готували без верхушок, без прикрас, просто, як воно раніше було. І це стає трендом. Тож треба трішки трохи часу. Ми хочемо, щоб одразу за один день нація змінилася. Згадай, що було ще 5-10 років тому. Це ж колосальна різниця. Ми отакий зробили крок. А ми хочемо, щоб за день всі полюбили паски, всі перестали їсти олів'є, шуби, всі їли лише верещаку, шпундру, гамулу. Ми такі ходили в українському одязі, купували українські продукти, були всі заможні, освічені, щоб слухали українську музику, ухвалювали правильні рішення в політиці, були свідомі, не інфантильні, щоб у нас була культура на найвищому рівні, всі пам'ятки захищені, всі люди розбиралися в політиці… Але ж у світі такого немає. Ми прагнемо до кращого, але треба працювати кожен день і розуміти, що не всі люди зі своїм набором даних можуть швидко щось зробити. Хтось каже: ми маємо паски з верхушками, бо ми інноватори, ми розібралися, почитали історію, поговорили з етнографами поговорив, туди сходили, це зробили, і ось – тримайте отаку паску. Більшість людей сидітиме з нерозумінням, які етнографи, яка культура. У когось ще гугл не налаштований українською. На наступний рік вони вже скажуть, що пам'ятають про ці паски, і погуглять, чи важко їх робити. На третій рік ці паски будуть показуватися всюди і людина задумається приготувати і собі, бо вже всі це роблять. Четвертий рік ти вже знаєш, що це не важко, і робиш це. От вам приклад про просто паску без верхушки. Чотири роки треба, щоб люди почали про це щось розуміти.Десять років тому Клопотенко був Женею, а тепер Євген. Чому це важливо і яка в цьому різниця? Як друзі сприйняли? Чи зараз кажуть, що ви здуріли? Моя мама обирала мені ім’я, щоб гарно підходило до по батькові. Ну от, вона каже Євген Вікторович звучить, як науковий працівник. Їй сподобалося, і вона називала мене Євген Вікторович, а потім почала називати Женя. Я спитав, а що не так було 30 років? Вона сама не знає. У дитсадку, коли мені було 3-4 роки, у мене була російськомовна викладачка, і я став спілкуватися російською мовою. І вона почала називати мене Женя. Але від дитинства ви українською спілкувалися? Два роки я чув українську мову, а потім російську. Потім всі почали кликати Женя, і це мені давало значення. У 2014 році мене перемкнули, я почав копатися в собі, шукати українськість. Бо на той момент у мене були в голові російські пісні якісь, слова, прислів’я. Тож я почав змінювати. У 2017 році перейшов на українську мову, у 2018-му зробив це публічно. Також я почав шукати традиції, вчити історію, щось дивитися на YоuТubе і досі це роблю. Я геть нічого про ту історію не знав. А потім я був ведучим програми "Енеїда", і там до мене приходило усвідомлення, що весь цей час я наче жив у зомбіленді, з якого вийшов з нульовими знаннями.Я почав відновлюватися і все старе в собі рубати. Я просто вбив своє дитинство, вбив свої шкільні роки, вбив дискотеки під російську музику. Ці спогади я вбивав систематично протягом п'яти років. І ось настав момент, коли в мені нічого не лишилося пострадянського. Звичайно, щоб його викорінити повністю, це треба ще пів життя, але в основних моментах у мене немає більше емоційного зв'язку з цим всім. Останній момент, який був, – це лише ім’я Женя. Коли я сказав, що всі називали мене Євгеном, я всередині себе закрив цей етап свого пострадянського життя, цього всього болота, зомбіленду, де все брехня. Коли хтось мене називає Женя, я не якось агресивно реагую. Я просто наголошую на тому, що я Євген. Але ви людина народжена ще за радянських часів. А що тоді робити з батьками, які називають своїх дітей, або з дітьми, які мають українські варіанти імен? Наприклад, до повномасштабного вторгнення моя пасербиця ходила в одну з київських шкіл, і там бувало так, що батьки приходили раз на рік читати уроки. І от мене запросили, я їм розповідала на уроці літератури про Івана Франка, і на першій парті сидів хлопчик, який весь час щось піджартовував. Я вирішила його долучити до розмови і спитала, як його звати. Він каже: "Нікіта". Я кажу, ну який же ж Нікіта, коли Франко навіть написав казку "Лис Микита", а він каже: "А я нічого не знаю, я Нікіта". Це все про одне і те саме. Людям ти нічого не докажеш, бо люди не хочуть нічого знати. Їм бажано просто не паритися. У мене є інший приклад. Зі мною в компанії працює Олена, в неї є чоловік і двоє дітей. Вони раніше російською говорили, а потім Олена перейшла на українську, але діти віком 5-6 років російською говорять і досі. Вона їм це не забороняє, але сама розмовляє українською. Пройшло вже десь рік, і діти починають говорити вже суржиком. А ще через рік вони будуть спілкуватися вже українською. Це батьківський свідомий вибір. Я розумію взаємозв'язки, мені не треба нічого пояснювати.Насправді у мене є багато знайомих, у яких є діти також раніше спілкувалися російською мовою, але потихеньку це все змінюється. Це йде все від батьків. Батьки пояснюють – ти Нікіта, але українською Микита. Можливо, дитина зараз не може обрати, не треба на неї тиснути. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоАле, може, і батьки самі вважають, що Микита краще? Звичайно, 100%. Бо, наприклад, мене так називала моя бабуся, для мене цей спогад важливий. Коли ти міняєш своє ім'я, ти міняєш свою ідентичність. Якщо вона сформована, то це дуже боляче. Якщо ти Альона, а тобі треба Олена… Я думаю, що якщо ти готовийдо зміни свого ім'я, то ти готовий до зміни своєї ідентичності. А це фундаментально, як на мене, важка річ. Тому я більше за те, що якщо хтось готовий, то це круто. Якщо ти не готовий, то краще Альону називати, але українською мовою. Але ж в тебе в паспорті Альона або Євгеній. Я пішов і поміняв паспорт. Це взагалі не важко. Є такі центри, де ти приходиш, кажеш, я здаю паспорт, мені паспорт не потрібен, зробіть мені цифровий. Я там Євгеній був, але там трошки по іншому написано. Тисяча гривень, два чи три тижні чекаєш, і в тебе новий паспорт. Проблем з цим нема ніяких. Але це треба ж бути до цього готовим і мати бажання. Чи справа лише в мові, що ти носиш вишиванку, їсиш борщ, не їсиш олів'є і так далі? Що тебе робить українцем? Це таке питання, на яке немає відповіді однозначної. Вишиванка, до речі, для мене не є показником українськості. Для мене вишиванка – це одяг. Є просто одяг, який ритуальний, а є вишиванка на кожен день. Я не вважаю, що коли я одягаю, я стаю більшим українцем. Я одягаю вишиванку, бо мені так прикольно і все. Мова – 100%. Але якщо ти не спілкуєшся українською, це також якоюсь мірою не робить тебе менше українцем. Наприклад, якщо грузини говорять грузинською, але воюють або просто є в українському істеблішменті, то вони теж можуть не говорити українською. Але в більшості всі вони вивчають українську і потім переходять. У мене багато друзів американців, які українською говорять. Мені дуже легко це пояснити через борщ. Можливо, не всі зрозуміють, але у нас у кожного є свої вподобання щодо борщу. Виходить так, що ми можемо бути всі різні, але приходимо додому і їмо один той самий борщ, але за різним рецептом. Ми єдині борщем, бо ми всі знаємо, що він точно український. Те, як ми його готуємо, у кожного своє, і ми готові за це боротися. Ми готові там з усіма сперечатися. Ми точно його любимо. І для мене це є найпростіший маркер зрозуміти, українець ти чи ні, якщо ти їси борщ, якщо ти до нього ставишся як до культури. Якщо ти, коли його називають суп, ти починаєш злитись. Коли хтось каже, що це російська страва, ти починаєш злитися. Для мене це є проста, зрозуміла річ. Бо у нас бути українцем – це точно хотіти Україну, про яку мріяли наші предки. Але чи всі українці знають, про що наші предки мріяли наші предки? Можливо, ні. Але це ж не робить нас менше українцями. Коли я починав інтерв'ю, я говорив про бренд України за кордоном. Те, що ми хочемо, щоб про нас говорили за кордоном, це те, що ми вважаємо самі про себе. Найкраще експортуємо у світ. Так ось тут і є питання до гуманітарної політики чи гуманітарного направлення. Треба зібрати всі відтінки України і сказати, що оце і є бренд України. Бо якщо робити його сильно націоналістичним, то ніколи воно не зможе бути реально об'єднаною якоюсь однією ідеєю.І от якраз одна з найпростіших ідей для мене – це борщ. Навіть якщо ти можеш говорити російською мовою, слухати російську музику, як би це дивно не звучало, але ти проти Росії. Взаємозв'язки, може, не розумієш, але приходиш додому і їси борщ, і точно знаєш, що він український.Мені здається, що ми дійшли до етапу суспільства, коли ми можемо вже визнати якісь особливості кожної людини й об'єднати це в одну екосистему. І тоді це стане чимось крутим. Але треба розуміти, що і у світі є таке. Наприклад, Баварія не вважає, що це взагалі Німеччина. У Калабрії, що на півдні Італії, кажуть, що вони – це Італія, а все інше ні. Єдиний раз, коли італійці об'єднуються, це коли йде футбол. У нас зараз є час, коли ми можемо побачити досвіди інших держав, і на них ми можемо зробити висновки, зробити найкращий кейс, бо ми не є чимось унікальним. Раніше, коли формувалися інші держави, у багатьох не було досвіду, що робити. Вони просто формувалися. А у нас вже є доступ до інформації, і ми можемо спробувати зробити іншу річ, яка точно буде відповідати на питання про те, що таке бути українцем.Український борщ вже вписаний у закордонних меню на рівні з японськими суші чи італійською піцою? Сто відсотків. Це супер прикольна штука, бо все життя, коли я їздив за кордон, то я згадую зазвичай таку ретроспективу, що десь у 2008 році, коли ти кажеш Україна, згадували лише футболіста Шевченка чи боксерів Кличко. Ти говорив, що Україна – це не Росія. Потім воно почало еволюціонувати, всі вже розуміли, де розташована Україна. А потім питання: що вони їдять? У 2019 році про борщ майже ніхто нічого не знав. А ось була Олімпіада торік в Парижі, я готував там борщ, і там було 50 людей. Я всіх питав, чи знають вони, що таке борщ. Всі відповідали, що знають. Лише одна людина сказала, що ніколи про нього не чула. З 500 іноземців 499 сказали, що знають, що таке борщ. Я задумався, як це ми прийшли з того, що у 2008 році вони не знали, що таке Україна, до 2024-го, де знають, що їдять українці.  Звичайно, що всі делегації, які приїжджають до нас, їдять борщ. І ми зараз йдемо далі. Там ще є такі бюрократичні моменти, бо я годую більшість безкоштовно для того, щоб не вступати в якийсь тендер. Я інвестую свої 40-50 тис. грн в те, щоб делегації поїли українську кухню. Борщ – це обов'язково. А ще трошки качаної каші, про яку мало й українці чули, а ще сирники, бо для них це все дивина, чого це сир смажать. Вони це їдять, і вони шоковані. Але, окрім того, ще бувають прийняття на рівні президента. Я спілкуюся з організаторами, щоб більше було української кухні для лідерів світу. Так, нещодавно Макрон їв наші галушки. А це є вже українська пропаганда. Є відео, де ви озвучуєте замовлення для іноземних лідерів, а кухарі відповідають "Да, шеф". Ви казали, що всі співробітники розмовляють українською.Це просто слова. Воно в тебе в голові сидить, навіть коли ти перейшов на українські налаштування, воно десь в глибині, бо ти все життя говорив у цю ситуацію цю фразу. Я спочатку навіть не почув це "Да, шеф". А потім думаю, ох, Євген. Так, це проблема. Бути українцем – треба все, щоб було чітко, ідеально. Ти нагодував найкращих людей, але на кухні запостив відео, де сказав: "да", а не "так", і все – тебе повісити. Це дійсно моя помилка, але я вважаю, що вона не критична. Треба ще працювати. Тим не менше, Макрону сподобався борщ і качана каша? Так. Вони їли чотири рази. Перший раз взагалі нічого не поїли, бо вони просто були втомлені. Вони їхали з Польщі в Київ, потім в Києві вони поїли галушки, а потім сіли і з Києва вже їхали до Польщі. Там вже вони поїли все. Я попросив Укрзалізницю, щоб вони попитали фідбек.Вони були в такому приємному шоці, адже ніколи такого не їли. Це наче ти їдеш на Шрі-Ланку, а тобі дають таку гарну їжу. Це прикольно, це має наш сенс, бо це їли наші покоління, і ти так приємно здивований. Звичайно, українська кухня і борщ – це ще не суші і не піца, але це вже потихеньку, такими маленькими кроками стає нашою унікальною ідентифікацією. Якщо посадять Макрона, скажуть, описуй українців, і він точно скаже – борщ. Це важливо.Наші українські жінки, які через війну були змушені виїхати за кордон, кажуть, що страшенно сумують за українською їжею. Чи ця розповідь про українську їжу, що вона надзвичайно смачна, це щось таке ностальгійне, туга за своєю країною, чи все-таки справді українська кухня на тлі інших кухонь є смачною? Це такий прикольний прикол. Коли ми говоримо, що ми любимо українську кухню і вона найкраща, ми взагалі не розуміємо, про що ми говоримо. А я нікому й не пояснюю. Бо як тільки ти не можеш у всьому розбиратися, то люди не знають, про що вони говорять. Вони кажуть, що українська кухня смачна і все. У нас кухня це про щирість. Це про те, як ми годуємо, віддаємо останній шматок хліба. Така у нас нація, ми так звикли. Це доброта. У всіх є спогади, як бабуся готувала вареники. Я вже навіть, як та бабуся, коли до мене приходять друзі, кажуть, ми будемо через 2 години, зайдемо на 5 хвилин і підемо, у мене через 2 години вже стоять 20 страв. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТак, українська кухня смачна, але якщо говорити простою, функціональною мовою, то більшість людей не знає, що таке українська кухня, бо це ще не сформована річ. У ній є багато страв, які прийшли ще з радянщини. Багато страв, які готувала моя бабуся, це також страви Радянського Союзу, але це про гарні спогади. Таким чином, оце все, це якраз місце, де треба щось почистити, прибрати, додати автентичність, зібрати старі рецепти, і тоді вона буде прям крута. Якщо коротко відповідати на ваше питання, то українська кухня крута тим, що вона унікальна для світу. У світі ми були заморожені 70 чи 100 років, і кухня була заморожена.Всі інші кухні розвивалися і заполоняли європейсько-американські світи, і таким чином вони розповсюджувалися. Тому вже важко когось здивувати в цивілізованій країні якоюсь їжею. А тут з’являється Україна і каже, що буряк можна варити і їсти, як першу страву. Так само вони дивуються, що домашній сир можна смажити. Вони такі: "Де ви взялися? Де ви це берегли?" Ми просто трошки запізнилися. Коли вони вже все зробили, ми просто дуже довго бігли.А качана каша, що це таке? Це пшоно, яйце і борошно. Воно так качається, кожна пшеничка укривається тістом. Це така наша супер прикольна штука. Вона поширена в центральній Україні, на Житомирщині, навіть у Донецькій області, на Кубані. Пшоно, кисляк, насіння кропу, банош, бринза – у світі взагалі не розуміють, що це. Так само ми думаємо, що всі знають, що таке вишня. Ніхто не знає, що таке вишня. Вишня перекладається як "чері", а це неправильний переклад. "Чері" – це черешня.Так, вони всі їдять черешню. І коли ти їдеш в магазин, купуєш чері – купуєш черешню. І італійською черешня була "черідже". Виходить, що це все неправильний переклад. А правильний переклад вишні має бути "вишня". Вони з'їдають вишню і кривляться, бо для них вишня – це солодке. Якщо ти хочеш купити десь прямо в Європі справжню вишню, ти маєш знайти "саур чері", кислу черешню. Або є там на Поліссі квашена капуста, туди натерту картоплю запихають і тушкують. Вони питають: "Що це за знущання – квашена капуста з натертою запеченою картоплею?". Для них це все суцільний культурний шок. Бо вони їли все, у різних варіаціях, їм навіть десь там в Нью-Йорку щось інтегрувала Російська імперія. У них це вже все намішано. Вони хочуть щось модерне, тому французька кухня дає там оці всі прикольні штуки, і вони хоч трошки насолоджуються, бо все інше вони вже звикли. А тут ми їм з мішком, нате сто страв, ви такого ніколи не їли, ми пішли. Наша кухня для світу – це найзагадковіше, найприємніше, що може бути на даному етапі існування. Звичайно, у нас є конкуренти невеличкі. Це Грузія, бо у них схожа ситуація. Вони дають хачапурі, хінкалі, борщ, качана каша, кисіль. Хоча хачапурі для них це наче якась піца з сиром, щось трохи зрозуміле, то ми – це взагалі таємнича таємність. І в цьому наша унікальна суперсила. Поговорімо про Російську імперію і про її впливи на світову кухню. Є такий десерт Павлова. Його придумали в Австралії і нині він популярний в усьому світі. Він названий на честь російської балерини. Всеволод Поліщук, популяризатор української кухні, відомий більше на Заході України, сказав, що вже у Львові перейменували цей десерт на прими Богачевської. Це прима-балерина Львівської опери, потім Австрійських театрів, а потім опери у Вінніпезі. Євген Клопотенко разом з Мирославою Новосад вирішили, що треба цей десерт назвати іменем балерини, яка родом з Харкова, Варвари Каринської. Вона втекла з СРСР в 1924 році, створила пачку, яку ми всі знаємо зараз, і отримала Оскар за костюми, які робила. Я розумію, що тут закладена ідея популяризації, але якщо вже є десерт прими Богачевської, чим вам львівська балерина не вгодила? Це якийсь такий сепаратизм? По-перше, Поліщук сам запропонував, так що це до нього питання. Ми створимо продукт, і потім кожен заклад буде вирішувати, чи хоче, чи не хоче це брати. Але, як на мене, це має бути прикольна, конкурентна страва. До речі, ми вже дуже скоро вийдемо із презентацією, зі смаком, і будуть, можливо, люди обирати, яка краще. Бо ми зараз думаємо, чи просто покращувати цей десерт, чи створити абсолютно інший. Це дуже важлива дискусія. Але це так само як з усім: 5% людей відразу все введуть, потім пройде рік чи півтора, будуть шукати нові десерти, до тих 5% приклеїться ще 15% людей, буде 20%. Потім мине другий-третій рік, і, дай Боже, в кінці четвертого року ми почнемо вже говорити про це, як про качану кашу. Качану кашу я десь знайшов років 7 тому, я її знайшов. Зараз її їсть Макрон. Так само з цим десертом Каринської. Якщо ми візьмемось і будемо його вести, десь 4-5 років і тоді можна буде його їсти. Але чому важливо, щоб не було десерту Павлова? Не можна кенцелити те, що весь світ їсть, бо тоді це точно такий крайній націоналізм. У світі десерт називається Павлова, і що нам треба зробити? Нам треба створити продукт крутий, полюбити його в Україні, щоб його їли всі. Щоб Каринська була крута, конкурентна, підходяща була за ціною підходяща і смачна. Тоді ми отримаємо три конкурентні переваги. І після цього ми почнемо експортувати це у світ. Можливо, через 15-20 років ця Каринська буде на рівні з Павловою або вище. Важливо не просто кенсилити, а важливо створювати кращий і конкурентніший варіант. Це ж якийсь кухар-кондитер створив Павлову, і вона стала популярна. Так само і тут. Ми зараз маємо створити потужне українське і спробувати його реалізувати у світі. А, можливо, воно буде ще краще, і люди захочуть використовувати його. Важливо показувати, що ми інша культура, ми вміємо робити речі не гірше, ніж світові. І світ, будь ласка, оціни, прийми і зрозумій, що у нас є все інше, і ми готові інвестувати, щоб всі це зрозуміли. Ще одна вічна дискусія між Заходом і Сходом країни, яка розділяє українців: зупа чи суп? У літературній мові вписано слово "суп". Яка зупа? Що це ви таке говорите? А чому суп? Хто сказав, що суп? Суп – це французьке слово, а зупа – німецьке. Але суп до нас прийшов через Росію, а зупа – все-таки з Європи. З Європи, звичайно, бо у Львові ближче до Європи. Але я вважаю, що і зупа, і суп – це неправильно.А як правильно? Юшка. Бульйон – французький, зупа – німецька. А яке наше? Наше – це юшка. Борщ – це що таке? Це борщ, це не суп і не зупа. А юшка – це юшка, бо так воно було створено. Юшка з усім може бути: зі світлою капустою, грибами. Бульйон – це відвар. Просто овочевий відвар. На заході України є багато впливу, і тут також кожен має вирішувати для себе, чи хоче це змінювати. Так само, чи хочемо змінювати в Києві назву "конфєта" на "цукерка".Ти кажеш, що розмовляєш українською мовою, але використовуєш при цьому слова зупа, слоїк і розсіл. Якщо ви хочете говорити українською мовою, то давайте тоді справді українською мовою спілкуватися. У ваших закладах що є в меню: юшка чи суп? Звичайно, суп. Якщо я напишу "юшка", всі будуть думати, що це грибна. Це ж вже бізнес, це інше. Спочатку я беру якісь речі і починаю їх інтегровувати. У ресторані "100 років тому вперед" – це експериментальне місце. Водночас у закладі "Полтава" та інших ми називаємо речі, як люди звикли, наприклад, бульйон курячий. Але це не бульйон, бо це французьке слово. Якщо я напишу "товченка" замість "пюре", хто її купить? Треба крок за кроком. Тому ми зараз тестимо в "100 років". У нас немає соусів, бо це підлива. Це така величезна кількість нормативних слів, які ми зараз тестимо. Ми дивимось, як туди реагують, і далі віддаємо в "Полтаву" й інші заклади. Це займає десь рік-півтора. Багато хто може сказати, що це подвійні стандарти. Мовляв, ти пропагандуєш одне, а робиш інше. Але ні, це те, як я мислю, як я використовую спілкування зараз, а потім я беру і змінюю це. Наприклад, у нас є доставка їжі, і там ми почали з нуля, тож там якраз написано "юшка", "товченка". У такому форматі, можливо, люди до такого більше готові. Якщо я буду писати багато слів, які люди не розуміють, вони будуть думати, що це якась диковинка. У меню "100 років", наприклад, є страва верещака – це буряковий квас з ялівцем. Люди думають, як таке їсти. Або шпундра, або гамула. Я не хочу їсти гамулу. Так само тут в меню мають бути зрозумілими людям речі, але потихеньку пояснювати, що насправді воно зветься інакше. І ми над цим працюємо постійно. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоКоли в меню з'явиться тільки юшка, і не буде тих суперечок між українцями: зупа чи суп? Між українцями суперечки будуть завжди. Це років 40, мінімум два покоління.Тобто до консенсусу з юшкою не дійдемо? Дійдемо, треба назвати юшка і тоді супер. Не суп і не зупа. Я за це. Це так, як називали раніше в "Енеїді" Котляревського, так, як на Слобожанщині називають всю їжу, нам треба так її називати по всій Україні. Я точно певен, що це те, куди нам треба прийти. Бо товчанка, це по факту, якщо англійською мовою говорити mаshеd роtаtо, це є товчена картопля. Тож ми маємо товчанка її називати і ніяк по-іншому. Але зазвичай , коли дві людини сидять в студії і щось там розказують, у багатьох викликає або агресію, або схвалення. У кожного є своя позиція, точно я вважаю, що треба перейти до Слобожанщини, а кожна людина на місцях має вирішувати, хоче вона це робити, чи не хоче. І хай так воно буде. Я буду точно це змінювати, я буду показувати, як воно є, а якщо більшість людей сприймуть і будуть це робити, то я буду радий. Але, як і зі шкільним харчуванням, з багатьох з чим, я точно вірю, що це робота на десятиліття. Швидко нічого не буває. 

Як змінилася безпекова ситуація у світі після застосування США своєї стратегічної авіації в ірано-ізраїльській війні? Трамп уперше продемонстрував, що вона в нього є і що він готовий її застосувати. Ясно, що це не спричинить відступу росіян, ситуація надзвичайно складна, але США починають чіткіше окреслювати свою позицію.Я вважаю, що президент Трамп ухвалив це рішення, оскільки побачив, що Ізраїль демонструє певні успіхи у своїй повітряній кампанії проти Ірану.Хоч удар бомбардувальника В-2, на мою думку, і справді завдав серйозної шкоди ядерній програмі Ірану, мене турбує те, що ми досі не знаємо, де Іран зберігає 400 кілограмів урану, збагаченого до 60%, і не впевнені, чи має він інші центрифужні об’єкти. Тому наразі складно оцінити, наскільки серйозною була завдана шкода.Одні вважають, що цей удар відкинув програму на кілька років назад, інші – що лише затримав її на кілька місяців. Тож головне питання залишається: що президент Трамп зробить далі?Як зараз поводитиметься адміністрація президента Трампа стосовно Росії та Китаю? Митна війна з Китаєм була дещо стабілізована. Назріває питання великих санкцій щодо держав, які закуповують за демпінговими цінами російські ресурси і в такий спосіб дозволяють Путіну вести війну й нарощувати виробництво у військово-промисловому комплексі.За останні п’ять місяців відносини між США і Китаєм пережили чимало злетів і падінь. Представники адміністрації Трампа чітко дали зрозуміти, що розглядають Китай як головний стратегічний виклик для Сполучених Штатів. Водночас на економічному фронті спостерігалося постійне коливання – тарифи запроваджувалися, скасовувалися, а згодом знову вводилися. Тож хоча нині торговельні відносини виглядають стабільними, складно передбачити, що може змінитися через місяць чи два.Абсолютно слушно зазначено, що Китай надає суттєву підтримку російській військовій та оборонній промисловості. На жаль, адміністрація Трампа досі не вжила жодних серйозних кроків для посилення економічного тиску на Росію. Саме в цій сфері я неодноразово критикував її дії. Попри заяви  Трампа про невдоволення окремими вчинками президента Путіна та відсутністю поступок з боку Росії в переговорах, він так і не використав значні важелі впливу, якими володіють Сполучені Штати.Він міг би звернутися до Конгресу з проханням надати додаткове фінансування для підтримки України. Міг би посилити чинні санкції проти Росії. Міг би активно співпрацювати з країнами G7 та Європейським Союзом, аби вжити заходів щодо арешту заморожених активів Центрального банку Росії й спрямування їх до спеціального фонду для України.Такі дії поставили б Путіна перед фактом: якщо він продовжить війну, військові, економічні та політичні втрати для Росії лише зростатимуть. Проте Трамп не зробив жодного з цих кроків. На мою думку, це означає, що його спроба виступити посередником у припиненні війни між Росією та Україною, або, точніше, війни, яку Росія розв’язала проти України, не матиме шансів на успіх, якщо він не скористається наявними у нього важелями впливу.Що ви думаєте щодо можливої зустрічі Сі Цзіньпіна з Путіним 2 вересня? Розуміємо, що найближчі два місяці буде надзвичайно складно, росіяни бомблять наші міста. Сі Цзіньпін свого часу закликав світову спільноту поважати суверенітет, кордони, – але це все китайська риторика, дипломатична мова. Тому що, з іншого боку, якби не Пекін, то Північна Корея не допомагала б Росії військовими, щоб атакувати наші позиції. Що, на вашу думку, лежатиме на столі під час розмови Путіна і Сі Цзіньпіна? Путін проситиме допомагати більше, але й китайці теж можуть сформулювати свою позицію, реагуючи насамперед на пропозиції американської адміністрації.Так, ви маєте рацію. Ми дійсно бачимо, як Китай підтримує Росію. Водночас складається враження, що за останні роки Росія, а точніше президент Путін, поставив країну в позицію, коли вона фактично стала молодшим партнером Китаю.Путін зробив Росію вкрай залежною від Китаю, і ця залежність дала Пекіну значний простір для маневру. Хотілося б, аби Захід знайшов ефективний спосіб тиску на Китай, щоб спонукати його обмежити підтримку Росії. Схоже, що певні рамки вже є: зокрема, ми не спостерігали, щоб Китай постачав Росії завершену зброю.Однак цілком зрозуміло, що Китай суттєво допомагає російській оборонній промисловості нарощувати виробничі потужності. У Сенаті США наразі розглядається низка ініціатив, зокрема законопроєкт, який передбачає санкції щодо країн, що продовжують купувати російські нафту та газ. Таке рішення могло б завдати Китаю серйозного економічного удару.Наразі, наскільки мені відомо, 82 зі 100 сенаторів підтримують цей законопроєкт, однак з причин, імовірно пов’язаних із Білим домом, республіканське керівництво поки що не винесло його на голосування.Одне з ключових питань, яке, на мою думку, має розглянути Захід, полягає в тому, чи існують реальні механізми впливу на Китай, щоб спонукати його ще більше скоротити підтримку Росії. Це могло б суттєво посилити економічний тиск на Кремль і змусити Росію або припинити війну, або принаймні погодитися на більш конструктивну позицію в переговорах щодо мирного врегулювання.Позицію американської адміністрації важко збагнути, вона занадто плинна, вона трансформується, змінює колір, наче хамелеон. Ми звикли до стійкої американської позиції, яка полягала в тому, що США є нашим другом, партнером і, можливо, навіть союзником. Більше ста днів тому Трамп змінив Америку на негоціатора, посередника, учасника мирних перемовин, а не на безпосереднього донатора і проєктора сили, міці та засобів ураження нашого ворога.Ми вдячні адміністрації Байдена за всю надану допомогу, але зараз – момент невизначеності. То Піт Геґсет обіцяє, що Україна отримуватиме менше, бюджет США, зокрема щодо України, є незатвердженим. Також Україну та Росію недоречно прирівняли: мовляв, це як діти, які на вулиці б’ються, – а ця війна забрала сотні тисяч життів, мільйонні втрати, включно з пораненими. Як зараз може з нами повестися теперішня американська адміністрація?Передусім я категорично не згоден із тим, як адміністрація Трампа, зокрема сам Трамп, говорить про російсько-українську війну. Яка це бійка між двома дітьми? Це неоімперіалістична війна, яку Росія розв’язала проти України. І це не викликає сумнівів.Мене глибоко турбує те, що адміністрація Трампа, схоже, не вважає цю війну такою, що стосується інтересів Сполучених Штатів. Навіть якщо відкинути важливість двосторонніх відносин із Україною, перемога Росії у цій війні означатиме суттєве зростання загрози як для Європи, так і для самих Сполучених Штатів. Складається враження, що Трамп цього не визнає.Зупинити Путіна в Україні – це не лише в інтересах самої України, це безпосередньо відповідає інтересам національної безпеки США. Втім знову виникають серйозні сумніви щодо того, чи Трамп це розуміє. Я всерйоз занепокоєний тим, що американську підтримку України може бути суттєво скорочено або навіть повністю припинено.Озираючись на останні п’ять місяців і зважаючи на те, як Трамп висловлюється про цю війну, стає очевидним, що він не використав наявні в нього важелі впливу для того, щоб змусити Росію перейти до більш гнучкої та відповідальної переговорної позиції.Замість цього він зробив низку поступок Росії. Зокрема, дав принципову згоду на зустріч із Путіним, хоча протягом останніх трьох років лідери Заходу уникали таких контактів. Він також працює над відновленням нормальних відносин із Росією.Протягом останніх чотирьох місяців на Генеральній Асамблеї ООН Сполучені Штати голосували разом із Росією проти резолюцій щодо війни в Україні лише тому, що ці документи прямо називають Росію агресором.Попри всі ці сигнали та інші поступки на адресу Кремля, Сполучені Штати не отримали жодних реальних результатів. Росія не змінила свою переговорну позицію, яка, як і раніше, залишається набором вимог, що фактично дорівнюють капітуляції України. Це не відповідає національним інтересам США, і мене непокоїть, що Трамп не усвідомлює вплив цієї війни на американську безпеку та стратегічні позиції.Я все ж сподіваюся, що він перегляне свою позицію, адже підтримка, яку Сполучені Штати надавали Україні за адміністрації Байдена, хоч і була меншою, ніж хотілося б, цілком відповідала як американським, так і українським інтересам.З Путіним домовлятися надзвичайно важко, це починає усвідомлювати Дональд Трамп. Він, мабуть, ще не стикався за таких критичних обставин із людьми з історіософським мисленням і не знає, що це так само, як Черчилль або Чемберлен намагалися домовитися з Гітлером - це неможливо, бо в Гітлера були інші цілі. Коли Трамп робить оферту Путіну, що він може запропонувати в обмін, коли Путіну потрібно реалізувати свою схиблену історіософську модель – знищити Україну? Трампу, з урахуванням інтересів Америки, доведеться підняти градус стримування і можливої ескалації – це означає додаткову зброю і авіацію для України, щоб рятувати громадян, яких убивають у наших містах.Де закінчується терпіння Дональда Трампа, чи не розтягуватиметься воно нескінченно? Чи в певний момент він скаже: окей, раз так не працює, то ми даємо Україні "томагавки"?Я щиро сподіваюся, що позиція Трампа зміниться і він продовжить підтримку, яку Сполучені Штати надавали Україні протягом останніх трьох років. На мою думку, Трамп не терпить, коли його сприймають як слабкого. І в контексті російсько-української війни за останні п’ять місяців президент Путін зробив усе, щоб виставити його саме таким – слабким і нерішучим.Складається враження, що Путін відверто маніпулює Трампом. Він розмовляє з ним, запевняє, що Росія прагне миру, але при цьому не робить жодних конкретних кроків  – ані до припинення війни, ані до початку змістовних переговорів, ані навіть до оголошення перемир’я.Пригадайте: майже чотири місяці тому адміністрація Трампа запропонувала режим припинення вогню. Україна погодилася майже одразу, тоді як Росія цю пропозицію відкинула, і це не мало жодних наслідків. Видається, що Путін успішно водить Трампа за ніс, не даючи нічого взамін і лише зміцнюючи власні позиції.Залишається лише здогадуватися, чи настане момент, коли Трамп усвідомить, що його просто використали, що Путін не має жодного наміру змінювати курс і продовжуватиме агресивну військову кампанію. Цікаво, чи дійде до нього, що в столицях по всьому світу його дедалі більше сприймають як слабкого,  і чи зможе це усвідомлення стати поштовхом до зміни його позиції.Та ця ситуація триває вже чотири місяці, і, на жаль, поки що немає жодних ознак того, що Трамп зробив відповідні висновки. Хотілося б вірити, що це ще можливо, але впевненості в цьому немає.Нещодавно я спілкувався з колишнім командувачем американських військ Сил НАТО в Європі генералом Веслі Кларком. Легендарний військовий сказав, що в росіян є стратегічні плани щодо захоплення Одеси й просування на півдні. Наші бійці напоготові.Але війна – це не лише лінія фронту, це ще й ресурси і гроші. Наскільки довго Путін збирається вести інтенсивну війну проти України, наскільки йому стане сил на це?Сьогодні, спостерігаючи за розвитком війни, вважаю, що першочерговою метою Росії цього року є повна окупація Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Ми пам’ятаємо, що ще у вересні 2022 року Путін оголосив про їхню анексію, хоча насправді Росія так і не змогла встановити повний контроль над цими територіями. Саме тому, як видається, зараз це його головний пріоритет.Якщо подивитися ширше на перебіг війни, головна складність для України полягає в тому, що Росія є значно більшою державою з більшими людськими й військовими ресурсами. Але Україна має те, чого Росії бракує, – справжню мотивацію. За останні три роки ми бачили, як російська армія діє без ентузіазму, часто змушуючи своїх солдатів воювати за допомогою страху й примусу з боку власного командування. У той час як українські військові мають глибоку внутрішню переконаність.Українці воюють за своє право захищати власну землю та самостійно визначати як внутрішню політику, так і зовнішньополітичний курс. На моє переконання, саме ця мотивація стала визначальним чинником у цій війні протягом останніх трьох років.Згадайте, що ще у лютому 2022 року майже всі на Заході, у Вашингтоні та в кожній столиці країн НАТО, очікували, що російські війська здобудуть перемогу впродовж кількох місяців. Однак Україна здивувала світ, і, на мою думку, ключову роль у цьому відіграла саме її мотивація.Нині ж усе впирається в питання ресурсів.Гадаю, Владімір Путін продовжує цю війну, бо вірить, що має більше ресурсів і зможе виснажити Україну. Саме тут особливо помітною є нездатність Трампа використати потужні американські важелі впливу, що, по суті, дозволило Путіну зберегти впевненість у власній перевазі та шансах на перемогу.А що, якби Трамп звернувся до країн Великої сімки та Європейського Союзу з ініціативою заарештувати 300 мільярдів доларів заморожених активів Центрального банку Росії та спрямувати ці кошти до спеціального фонду на підтримку України?Якщо ці кошти, разом із подальшою підтримкою з боку Заходу, дадуть Україні змогу воювати ще два, три, чотири чи навіть п’ять років, Путіну доведеться серйозно замислитися: чи варто продовжувати війну, якщо вона означатиме для Росії триста або чотириста тисяч втрат щороку. Саме такий сценарій може змінити хід думок у Кремлі.Ось чому мене глибоко розчаровує те, що Трамп не задіяв жодного з доступних важелів. Він нічого не зробив для того, щоб змінити розрахунки Путіна чи переконати його в тому, що підтримка з боку США та Заходу не припиниться, що Україна матиме все необхідне для оборони і надалі завдаватиме Росії відчутних військових та економічних втрат.Саме тому я розчарований поточним курсом політики моєї країни. Переконаний, що ми мали можливість зробити кроки, які могли б докорінно змінити очікування Путіна. Однак Трамп цього так і не зробив.Уже відбулося кілька засідань у рамках переговорів з Росією, наслідком яких було звільнення полонених, тобто врятовані життя. Водночас відбуваються негласні консультації між американською адміністрацією і Путіним, зустрічаються радники, комунікують між собою. Коли, на вашу думку, може настати перемовний момент, у якому форматі?І якою може бути рамка, адже напад Путіна на Україну починався з ультиматуму євроатлантичній спільноті: Путін вимагав повернення НАТО до кордонів 1997-2005 років? Зараз Путін через представників свого МЗС почав вимагати демілітаризації країн Балтії, що означає, що він не готовий до мирного процесу.Гадаю, справжні переговори мають відбуватися між Москвою та Києвом. Сполучені Штати не можуть і не повинні вести переговори від імені України. Цілком очевидно, що Путін хотів би обійти українську сторону і вийти на прямий діалог із Дональдом Трампом. Такий формат переговорів, на мою думку, був би приречений на провал, оскільки привів би до результату, неприйнятного для України –  і це цілком зрозуміло.Путін час від часу заявляє про необхідність усунення так званих першопричин війни. Коли він вживає цей термін, мається на увазі дві речі. Перша – він не визнає права України бути суверенною державою, самостійно визначати свій внутрішньополітичний курс і зовнішньополітичну орієнтацію. На його переконання, саме прагнення України до незалежності і стало джерелом конфлікту.Друга нібито першопричина – трансформація європейської архітектури безпеки, яка відбулася за останні тридцять років. Уявлення, що нині можна повернути хід історії назад і відкотити ситуацію до рівня 1997 року, здається мені повною ілюзією.Світ, і особливо Європа, протягом останніх п’ятнадцяти років, ще до незаконної анексії Криму, спостерігали за дедалі агресивнішою зовнішньою політикою Росії, яка супроводжувалася масштабним нарощуванням її військового потенціалу. Починаючи з 2014 року, ми бачимо, що Росія не лише готова застосовувати силу для досягнення політичних цілей, а й робить це навіть тоді, коли проти неї не було жодного нападу чи жодної легітимної провокації.У нинішній ситуації країни НАТО в Балтійському регіоні та Північній Європі, як виглядає, всерйоз занепокоєні можливістю військової загрози з боку Росії. Помітно, що й інші члени Альянсу, зокрема Велика Британія, Німеччина та Франція, вже почали робити конкретні кроки з посилення своїх збройних сил, оскільки дедалі більше побоюються, що Росія може не зупинитися на Україні, а амбіції Путіна матимуть продовження.Коли я міркую про подальші плани Росії, не можу не поставити собі запитання: чи справді Владімір Путін наважився б напасти на країну-члена НАТО?Якщо сьогодні запитати більшість західних експертів із питань Росії, вони, найімовірніше, скажуть, що Путін ніколи не наважиться напасти на таку країну, як Естонія. Це було б нелогічно, вважають вони. І, можливо, вони мають рацію. Однак я додав би важливе застереження.У 2018 чи 2019 році ці ж експерти заперечували б можливість того, що Путін розпочне повномасштабне вторгнення в Україну. Вони вважали б це неймовірним, майже немислимим. Та саме це й сталося у 2022 році.Отже, існує цілком реальний ризик. Ризик для НАТО, для Сполучених Штатів і для Заходу загалом. Він полягає у тому, щоб знову недооцінити масштаби і рішучість путінських амбіцій.Саме тому вважаю надзвичайно важливим, щоб Захід вжив реальних, системних заходів для гарантування своєї безпеки. І ця стратегія, без сумніву, має включати допомогу Україні у її боротьбі. Адже оборона України, на моє глибоке переконання, є водночас і обороною Заходу.Про що могли говорити президент Трамп і президент Зеленський у Гаазі? 50 хвилин розмови між президентами в подібній ситуації – це надзвичайно серйозно. Після розмови у Ватикані позиція Трампа покращилась. Але досі немає розуміння, що могли сказати Дональд Трамп і Володимир Зеленський.Які речі можуть дратувати теперішню американську адміністрацію? Мова навіть не про Трампа, але ж, мабуть, є речі, які напевно хотіли б чути у Вашингтоні, і дії, які хотіли б бачити з боку України. Вважаю, що зустрічі між президентами Зеленським і Трампом, і у Ватикані, і в Гаазі, пройшли досить конструктивно.Схоже, обидві сторони доклали чималих зусиль, щоб подолати наслідки серйозного інциденту в Овальному кабінеті наприкінці лютого, коли, на мою думку, віце-президент Венс навмисно поставив президента Зеленського у складне становище й намагався зірвати саму зустріч. Зараз ситуація, вочевидь, дещо врегульована, але залишається відкритим питання: чого саме прагне Трамп від України. Так само неясно, які ще кроки може зробити Київ, аби змінити його підхід до російсько-української війни, якщо такі кроки взагалі ще залишилися.Президент Зеленський та інші українські посадовці неодноразово публічно і щиро висловлювали подяку Сполученим Штатам і всьому Заходу за надану допомогу. Крім того, Україна погодилася на угоду щодо розвідки та розробки рідкісноземельних копалин на своїй території, ініціативу, яка має потенціал бути вигідною для американських інвесторів.Не бачу, що ще Україна могла б зробити. Здається, справа вже не в діях Києва, а в тому, чи усвідомлює Трамп, що став об’єктом маніпуляцій з боку Путіна. Якщо це розуміння прийде, воно може стати переломним і змінити його ставлення до війни.Мене серйозно турбує, що Путін уже понад чотири місяці використовує його у своїй грі, і Трамп або не бачить цього, або готовий миритися з тим, що в очах Москви виглядає слабким. Саме це викликає найбільше занепокоєння. Україна самотужки цього не змінить.Тепер завдання полягає в тому, щоб у самих Сполучених Штатах знайшли спосіб переконати Трампа, адже шлях, яким він рухається, не просто шкодить Україні, він підриває інтереси самих США і завдає шкоди його власному авторитету. Якщо він продовжить діяти у тому ж напрямку, дедалі більше світових лідерів бачитимуть у ньому слабкого політика, і це враження може переслідувати його ще довго.Кілька днів тому ми записували інтерв’ю з Девідом Ігнатіусом, легендарним американським журналістом, і він порадив нам розглядати в разі чогось і погані сценарії, якщо оптимістичні й добрі сценарії не будуть реалізовані. Наскільки високою є вірогідність поганих сценаріїв для нас? Якщо можна, назвіть їх.У найкращому випадку я щиро сподіваюся, що підхід Трампа зміниться в суттєвий спосіб і Сполучені Штати продовжать надавати Україні ту підтримку, яку ми бачили у 2022–2024 роках. Це мало б ключове значення не лише для України, але й могло б змінити розрахунки Кремля щодо того, чи варто далі вести цю виснажливу і руйнівну війну.На мою думку, сьогодні в Європі існує потужна й стабільна підтримка України. Відверто кажучи, ще три роки тому я не міг передбачити такого рівня відданості. Складається враження, що європейські держави готові продовжувати допомагати Україні, навіть якщо Сполучені Штати згорнуть свою участь. Це дуже обнадійлива тенденція.Проте проблема полягає в тому, що Європа наразі, ймовірно, не має достатнього оборонно-промислового потенціалу, щоб самостійно забезпечити Україну всім необхідним для тривалого опору. Тому найгіршим сценарієм, як на мене, було б припинення американської допомоги. Я дуже сподіваюся, що цього не станеться, адже переконаний: підтримка України повністю відповідає інтересам національної безпеки США. Йдеться не лише про Україну, йдеться про стабільність і безпеку в ширшому сенсі.Є серйозні підстави вважати, що адміністрація Трампа може вирішити не ініціювати нове фінансування для України. У такому разі майже весь тягар підтримки автоматично перейде на Європу. Можливо, Вашингтон усе ж залишить відкритими можливості для продажу певних видів озброєння. Після зустрічі в Гаазі Трамп, зокрема, заявив, що розгляне надання додаткових систем Раtrіоt.Попри бажання бачити продовження масштабної американської підтримки, Україна повинна мати запасний план. Потрібно вже сьогодні готуватися до того, як продовжувати опір у разі, якщо допомога з боку США в період президентства Трампа припиниться.Щиро сподіваюся, що цей сценарій не справдиться. Та все ж існує ризик, що саме в цьому напрямі нині рухається американська зовнішня політика.  

Колишній чемпіон у напівважкій вазі Олександр Гвоздик (21−2, 17 КО) назвав суперника, з яким хотів би опинитися в рингу.

Про це в ефірі Еспресо сказав журналіст Віталій Портников."Я в цьому абсолютно впевнений, що Азербайджан захищає не Туреччина, а Україна. Що Ільхам Алієв може себе так впевнено вести з Путіним, тому що він точно знає, як досвідчений політик, що зараз жодний російський брудний чобіт не з'явиться на азербайджанській землі, тому що такого чобота немає в асортименті. Всі брудні чоботи російських військовослужбовців на нашій землі", - зазначив він.Портников наголосив, що ніякої іншої армії для того, щоб напасти на Азербайджан, жодного зайвого літака, щоб бомбити Баку чи Гянджу у Путіна немає. "І він це прекрасно знає. І Алієв це прекрасно знає. Тому він може дозволити собі оту таку жорстку реакцію. Дякуючи нам, завдяки тому, що ми тримаємо фронт за азербайджанців і за всіх інших мешканців колишніх радянських республік. Це нам вони мають забути зобов'язані своєю гідністю", - сказав журналіст.Він вважає, що якби не було російсько-української війни - так звані російські миротворці на території Нагірного Карабаху залишилися б на десятиріччя. "І жодний Ільхам Алієв їх би звідти не викурив. А так Росія позбулася половини сили і можливостей. Я вважаю, що Алієв скористався двома ситуаціями. Перше - це ненависть Путіна до вірменів, які повалили проросійську владу. І друге - це те, що Путін зав'яз в російсько-українській війні. Це просто говорить про те, що він політик, здатний скористатися ситуацією, якій йому надає сама історія. Не кожний політик користається. Але треба не забувати у зв'язку з чим все це відбулося реально", - підсумував Портников.Що відбувається між РФ та Азербайджаном28 червня 2025 року міністерство іноземних справ Республіки Азербайджан терміново звернулося до російської влади. Причиною стали події 27 червня у місті Єкатеринбург (Урал, РФ).30 червня міністерство внутрішніх справ Азербайджану провело спецоперацію, у результаті якої затримали двох агентів ФСБ, що працювали в російському агентстві Sрutnіk – відділенні медіагрупи "Россия сегодня" в Баку. Натомість Москва викликала посла Азербайджану.У Баку 1 липня за результатами операції МВС у філії російського пропагандистського інформагентства RТ "Sрutnіk Азербайджан" заарештували його виконавчого директора Ігоря Картавих і шеф-редактора Євгена Бєлоусова.  Їх звинуватили в тому, що вони є "агентами ФСБ". Також протягом того ж дня правоохоронна та судова системи Азербайджану провели затримання, допити й засідання суду з обрання запобіжного засобу для 8 громадян РФ.Міністерство закордонних справ Азербайджану 2 липня викликало російського посла Михайла Євдокимова, якого поінформували про протест через недружні дії та кроки, які "завдали шкоди відносинам між двома країнами".4 липня стало відомо, що главу діаспори Азербайджану в Підмосковʼї Ельшана Ібрагімова позбавили російського громадянства.5 липгя ГУР МОУ проінформував, що Росія активізувала розгортання своєї військової бази у вірменському місті Ґюмрі, намагаючись посилити політичний і військовий вплив на країни Південного Кавказу на тлі напруженості з Азербайджаном.

Звісно, нагадавши, що це не його війна, а Байдена (ніби Байден анексував Крим, а не Путін 11 років тому), і якби він, Трамп, у 2022 році був президентом США, то повномасштабна війна РФ проти України не розпочалася б.На тлі припинення постачання Україні озброєння за наказом адміністрації Трампа, очевидно, що йдеться не про мир, а про відсутність потреби у повномасштабній війні, оскільки армія Путіна у парадній формі пройшлася б Хрещатиком за 2–3 тижні після бліцкригу, як на те й розраховував Арестович.Тоді, у лютому 2022 року, в перші дні та тижні війни саме тодішній президент США Джозеф Байден сказав "ні" намірам Путіна захопити всю Україну і надав нам зброю, щоб захищатися, і гроші, щоб втримати економіку. Вже під лідерством Байдена США повели за собою розгублену Європу, яка тепер залишається разом з нами проти РФ — очевидно, без підтримки Америки Дональда Трампа.Після кожної розмови Путіна з Трампом РФ запускає по Україні масовані комбіновані атаки. З кожною наступною розмовою — все масштабніші. Тактикою терору стосовно "штучної країни", як у РФ називають Україну, нас уже не здивуєш. Але не лише це робить Путін. Він навмисно посилює атаки після діалогів із Трампом, який його просить припинити вогонь, а той не припиняє — тому що не хоче. Ніби говорячи Трампу: "А що ти мені зробиш?" Типова поведінка гопоти, якою є російська влада.Читайте також: Нарешті битва за Трампа закінчиласьТрамп і не може нічого зробити Путіну, тому що у РФ найбільший ядерний потенціал.Геополітичне бачення світу Трампа сформоване в часи, коли з великими (особливо ядерними) країнами треба було домовлятися - зазвичай за рахунок менших.Трамп удає, що не помічає, як Путін його опускає, знову ж таки, якщо висловлюватися мовою кримінальних очільників Росії.Готуючись до військового параду на свій день народження, Трамп заявив, що у США найпотужніша армія у світі. Після зупинення передачі озброєння журналісти консервативних ЗМІ, які не надто прихильні до України, але ще більше не налаштовані на підтримку РФ, поставили запитання:— Пане Трампе, то в нас найпотужніша армія чи армія з порожніми складами зброї?Поки йде риторична гра слів, мовляв, США не припинили постачання зброї Україні, а лише переглянули рішення щодо окремих компонентів, щоб перевірити власні запаси, — це не змінює суті. Балістику над житловими будинками політичними розмірковуваннями не збити. Натомість потрібні ракети для американських Раtrіоt.Під час останнього дзвінка Путін знову "сказав Трампу": "Ми зацікавлені в досягненні наших цілей у ході СВО, і бажано робити це політичними та дипломатичними засобами".Тобто "Дональде, віддай нам Україну, і ми з тобою укладемо найкращі угоди".Трамп був роздратований, бо розуміє: він буде лузером, якщо просто так відступить.Тим часом на головних сторінках найвпливовіших американських ЗМІ — Київ у диму після безпрецедентної атаки з боку РФ. Війна знову повернулася в порядок денний США.Читайте також: Розмова Путіна та Трампа. Що далі?Як би сильно Трампу та його адміністрації не хотілося відмовитися від підтримки України, щоб Путін нарешті досяг своїх цілей і розчистив дорогу до дружби та "великих і красивих" угод, — це все одно було б нелегко.Бо суспільна думка, від якої Трамп залежить (адже США все ж залишаються демократичною країною — хоча б із погляду конкурентних виборів, які вже наступного року), — на боці України, а не РФ.Звісно, Україна не отримає від Трампа навіть 20% обсягів допомоги, які надавав нам Байден. Але засоби ППО, розвіддані й можливість купувати зброю нам критично потрібні. Тож добре, що Володимир Зеленський зумів відійти від войовничої риторики й не дає президенту США приводу відмовити Україні через "не той тон" чи "не той костюм".Після рекордного обстрілу столиці в ніч на 4 липня киянка Юлія сказала журналісту СNN: "Є зв'язок між дзвінками, як-от вчорашній між Путіним і Трампом, і такими атаками. Усі знають, що Путін має менталітет бандита. Він розуміє лише силу. І, на жаль, Трамп цієї сили не демонструє. Росія відчуває, що може діяти безкарно і знає, що не понесе жодних наслідків за свої дії. Це терор — чистий і простий".Це найточніший опис того, що відбувається. Опис, усвідомлення якого у Вашингтоні всіма силами уникають.Але уникати стає все складніше.Спеціально для ЕспресоПро авторку. Катерина Рошук, українська політологиня, медіаменеджеркаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це пише NВС Nеws із посиланням на джерела.Раніше в Пентагоні стверджували, що зупинили надання деякої зброї Києву через нестачу озброєння на американських складах.Проте, за словами трьох посадовців США, відповідно до аналізу немає ознак дефіциту, який би виправдовував паузу в поставках зброї. "Щодо запасів, ми не перебуваємо в гіршому становищі, ніж за три з половиною роки конфлікту в Україні", – розповів член комітету палати представників з питань збройних сил Адам Сміт.Співрозмовники телеканалу зазначають, що зупинити поставки деякої зброї Україні вирішив Геґсет в одноосібному порядку. Також джерела додають: це втретє, коли глава Пентагону самостійно припинив постачання допомоги Україні. У попередні рази, в лютому та травні, його рішення скасували через декілька днів.2 липня стало відомо, що Сполучені Штати призупинили постачання Україні деяких зенітних ракет та високоточних боєприпасів через занепокоєння щодо власних запасів військової техніки.Наступного дня стало відомо, що Міністерство оборони США продовжує надавати президентові Дональду Трампу рекомендації щодо військової допомоги Україні.

2 липня американські медіа повідомили, що Пентагон призупинив постачання Україні певних видів зброї, зокрема, ракет для ППО. В нашому міноборони заявили, що жодних офіційних повідомлень не отримували та застерегли: окремі особи, котрі це коментують, "не володіють всіма фактичними даними". Однак усіма фактичними даними не володіли і в МО, бо звернулися до Пентагону за уточненнями. А керівник Офіса президента Андрій Єрмак телефонував голові комітету у закордонних справах Палати представників Конгресу США Браяну Масту, якому сказав, що Україна готова купити системи ППО. Слова-зачіпки як ключ до розуміння У висловах та повідомленнях офіційних осіб та владних структур є спільне слово, яке вони вживають "деталі". Відтак можна зробити висновок, що загального рішення про призупинку допомоги Україні у США нема. 3 липня це підтвердив речник Пентагону Шон Парнелл: президенту США надають рекомендації про різні варіанти підтримки України, котрі "відповідатимуть безпековим пріоритетам США". Принаймні, по ракетах для Раtrіоt американська сторона свої зобов'язання підтверджує, запевнила речниця Держдепартаменту Теммі Брюс. Але це не заспокоїло навіть західні ЗМІ. Тhе Есоnоmіst із посиланням на поінформовані джерела розповів: у ніч на 1 липня Пентагон розвернув літаки зі зброєю для України та "не надає жодних деталей". Таємнича тінь Роlіtісо стверджує, що рішення було ухвалене ще на початку червня (до саміту НАТО) керівником політичного управління Пентагону Елбріджем Колбі після ревізії запасів боєприпасів. Це потрібно для того, щоб інтереси США були поставлені на перше місце, і це стосується всіх країн, котрі отримували американську оборонну допомогу, пояснила заступниця прессекретаря Білого дому Анна Келлі. Перелік цих держав досі не оприлюднено. NВС Nеws приписує ухвалу цього рішення міністру оборони США Піту Хегсету, через "занепокоєння запасами Збройних сил США". За даними Роlіtісо, пауза заскочила зненацька навіть найближчих до Трампа людей. Навряд чи був у курсі держсекретар Марко Рубіо, котрий також є радником президента з питань нацбезпеки. Не випадково Теммі Брюс спростувала причетність Держдепу до призупинки постачання зброї Україні. Та 20 травня Рубіо говорив: США не припинили постачання зброї Україні, але рішення про нові пакети допомоги не ухвалене. Тому несподіванкою це для держсекретаря точно не стало. "Це рішення не відбулося би без згоди Дональда Трампа. Я би не виключав, що йдеться про форму відкритого шантажу, - припустив виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії Володимир Горбач. - Можливо, на останній зустрічі Трамп попросив Зеленського про щось, що не було зроблено. І це таке собі тупання ніжками". Зокрема, експерт натякнув на тих, хто в оточенні президента курує американський напрямок. Керівник ОП був у США у червні саме заради закупівлі зброї, нагадав він, але не зміг зустрітися ні з ким із Пентагону і передав перелік потреб України через міністра фінансів Скотта Бессента. Відкриті для розмов і - для ударів Якщо Америка не відновить поставок зброї, на третій раунд переговорів Україна вийде вразливішою за РФ. Перспектива не потішила українських політиків. "Америка з приходом нової адміністрації прийняла рішення віддати нас Росії. Крапка. Зараз США просто крок за кроком технічно реалізують задумане", - повідомила народна депутатка Мар'яна Безугла. Треба зосередитися на результаті, а не на емоціях та шоу, застерігає народна депутатка Марія Іонова (фракція "ЄС"). На її думку, шанси переломити ситуацію на свій бік у Києва ще є. Трампу буде складно заборонити поставки зброї Україні за "живі" гроші, якщо європейці погодяться купувати її для нас, стверджує німецький політолог Ігор Ейдман. Підвищений тиск У четвер, 3 липня, напруга посилилася. Напередодні зустрічі з тимчасовим повіреним у справах США в Україні Джоном Гінкелем українське МЗС попереджадо, що затримки у постачанні зброї лише заохочуватимуть агресора. З-за океану спробували заспокоїти. Речниця Держдепу Теммі Брюс визнала затримку зброї на складах у Польщі, але "це лише окрема ситуація". Мовляв, загального рішення залишити Україну без зброї не було. Його і не могло бути, стверджує німецький політолог Ігор Ейдман, бо у США є стала підтримка нашої країни. Однак команда Трампа стоїть на своєму: попередники нібито виснажили збройні запаси США. Чинний президент США багато разів критикував за це Джо Байдена. Нині цим Білий дім аргументує свої дії у бесідах із союзниками. Тим часом європейські партнери хоч і запевняють у незмінній підтримці України, та без конкретики. Не надав її і генсек НАТО Марк Рютте. За його словами, можна зрозуміти пріоритетність власних інтересів для нової адміністрації США, водночас Україна "у короткостроковій перспективі не зможе обійтися без усієї підтримки, котру може отримати". Тобто, Європа нині не у змозі компенсувати відсутність американської оборонної допомоги. І - знову все замикається на телефонні переговори трьох осіб.

Про це йдеться у матеріалі, який опублікували "Схеми". Зазначається, що заставу за Олексія Чернишова, якого підозрюють у зловживанні службовим становищем та хабарництві, внесли частинами у різні дні.Дружина Світлана Чернишова – 10 млн грн і ще 2 668 грн. Згідно з декларацією, її заощаджень вистачало на це.ТОВ "Форавто тор" з Дніпра – 66 млн грн. Компанія заснована у квітні 2025 року, торгує автозапчастинами. Її директор Едуард Мартиненко заявив, що вперше чує про внесення застави.Менеджерка групи компаній DІМ – 44 млн грн. Співвласники DІМ – забудовник Олександр Насіковський і, за даними ЗМІ, бізнесмен Максим Кріппа. Насіковський в коментарі "Схемам" сказав, що про це не знає і компанія його не уповноважувала.Що передувало? Попередньо про те, що за віцепрем’єр-міністра – міністра національної єдності Олексія Чернишова внесли заставу в повному розмірі – 120 млн грн писали РБК-Україна та "Українська правда" з посиланням на Вищий антикорупційний суд."Заставу внесли в повному обсязі, визначеному в ухвалі слідчого судді", – сказала речниця ВАКС Олеся Чемерис.Також посадовця зобовʼязали прибувати на вимогу до детектива, прокурора та суду, повідомляти про зміну місця проживання та місця роботи, не виїжджати за межі території України й утриматися від спілкування з іншими підозрюваними та свідками у справі.Напередодні Чернишов коментував внесення застави: "Що стосується застави, очевидно, що я маю виконувати рішення суду. Сума дуже значна, я сказав би, космічна. Я займаюся цим питанням".Що відомо про справу ЧернишоваНа початку червня в медіа з'явилася інформація, що Олексій Чернишов перебуває за кордоном на тлі корупційної справи. Водночас у пресслужбі віцепрем'єра наголошували, що він перебуває в плановому відрядженні.20 червня прем’єр-міністр України Денис Шмигаль повідомив, що підписав документи про відрядження Чернишова.Президент України Володимир Зеленський заявив, що віцепрем’єр-міністр – міністр національної єдності перебуває в закордонному відрядженні та має кілька завдань.  Уже 22 червня Чернишов повернувся в Україну після відрядження, проте НАБУ та САП повідомили йому про підозру. Міністра підозрюють у зловживанні службовим становищем й одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе і третіх осіб. Чернишов став шостим підозрюваним у справі про масштабну корупційну схему.Урядовець заявив, що планує дотримуватися "принципу максимальної відкритості" у цій справі.27 червня у Вищому антикорупційному суді Чернишову обрали запобіжний захід у вигляді застави у 120 млн грн. Вищий антикорупційний суд 2 липня оголосив рішення не задовольнити клопотання про відсторонення з посади віцепрем’єр-міністра – міністра національної єдності Олексія Чернишова. Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура просили відсторонити посадовця на 2 місяці.

 Червневі удари США по Ірану 2025 року стали першим бойовим застосуванням важких проникаючих бомб GВU-57. І кульмінацією використання проникаючих боєприпасів проти заглиблених цілей, які в останні роки ефективно застосовувалися Ізраїлем проти терористичних проксі Ірану на Близькому Сході.Удари GВU-57 змінили траєкторію іранської ядерної програми. Ризик її продовження залишається, проте ймовірність створення Іраном ядерної зброї власними силами або під чужим прапором зменшилася – незважаючи на наявний в інформаційному просторі алармізм щодо долі іранських ядерних матеріалів.Однак стан ядерної програми Ірану – не єдина інтрига, яку може бути розкрито в результаті дослідження уражених об’єктів силами МАГАТЕ або іншим способом. Можливо, не менш важливим є розуміння реальної ефективності GВU-57 проти об’єктів, критичних для воєнного потенціалу, які раніше вважалися неуразливими з огляду на американське табу на ядерну ескалацію. Іншим важливим аспектом може стати з’ясування того, чи відкрили діри в іранській скелі, створені GВU-57, шлях дронам до центрифуг операційної зали Фордо.Якщо так, то проникаючі бомби не лише знищують захищені об’єкти, а й відкривають для дронів новий підземний домен – на додаток до повітряного, морського і наземного, де дрони дедалі частіше домінують над іншими видами зброї.Нова зброя: як і чим США били по Ірануфото: mіlіtаеrаktuеll.аt Згідно з офіційною заявою Пентагону, загальна кількість високоточних боєприпасів, використаних під час операції Міdnіght Наmmеr (“Північний молот”) зі знищення інфраструктури ядерної програми Ірану силами США, становила 75 одиниць. Серед них: 14 авіабомб глибокого проникнення GВU-57, скинутих зі стелс-бомбардувальників В-2; 30 крилатих ракет Тоmаhаwk, випущених з підводних човнів ВМС США в Аравійському морі; 31 ракета або боєприпас, застосований винищувачами четвертого і п’ятого покоління, які атакували ППО, інфраструктуру та вузли управління Ірану.Операція забезпечувалася складною системою підтримки. Для електронного придушення російсько-китайської системи захисту Ірану були задіяні літаки ЕА-18G Grоwlеr, розвіддані надходили з літаків RС-135 Rіvеt Jоіnt, безпілотників RQ-4 Glоbаl Наwk і літаків бойового управління Е-8 JSТАRS. Дозаправлення в повітрі здійснювали літаки КС-135 і КС-46. Космічне угруповання США та союзників забезпечувало супутникову розвідку і цілевказання в реальному часі.Основні сили і засоби операції Міdnіght НаmmеrСистема озброєнняКількістьПлатформаОсновні ціліGВU-57 Маssіvе Оrdnаnсе Реnеtrаtоr14В-2 SріrіtФордо, Натанз, ЕсфаганКрилаті ракети Тоmаhаwk30Підводні човниППО, вузли управлінняJDАМ / SDВ 13 60060 м землі або 18 м бетонуВ-2Захищенні ядерні об’єкти ІрануGВU-28130~0,9 м бетонуF-15Е, F-35Ракетні позиції, входи в тунелі Гази Важкі цілі: по яких об’єктах США били в ІраніGВU-57 було застосовано проти об’єктів, які, за поширеними поглядами, взагалі не можуть бути знищені неядерною зброєю. Чи це вже не так, можуть з’ясувати лише дослідження наслідків ударів безпосередньо на самих об’єктах. Першим міжнародним кандидатом на цю роль є МАГАТЕ, якому іранська влада наразі відмовляє в допуску до інспекцій.З погляду військового мистецтва удар виглядав ідеально реалізованим: ворог не розумів, що відбувається; засоби ураження були ретельно скоординовані; російсько-китайські системи протиповітряної оборони Ірану, які ще подекуди залишалися, не виявили жодної реакції; протидії не було; удари були нанесені точно у визначені цілі.Однак фізичні результати залишатимуться непевними до появи достовірних даних із захищених частин уражених об’єктів. США й Ізраїль, за межами політичних заяв, утрималися від проголошення захищених об’єктів знищеними, хоча й визнали їх серйозно пошкодженими. Згідно з витоками перших звітів Пентагону в американських медіа, на поверхні та на невеликій глибині об’єктів у Натанзі й Есфагані зафіксовано значні руйнування.Натанз тривалий час був центральним елементом задекларованої іранської програми зі збагачення урану й містить поєднання наземних і неглибоко заглиблених споруд. Підземні секції розташовані на глибині 8–12 метрів і захищені шарами бетону та ґрунту. Після удару зафіксовано часткове обвалення даху, пожежі та значну кількість уламків біля наземних об’єктів. Аналітики вважають, що виробництво центрифуг було перерване, хоча заміна пошкоджених модулів є можливою.У місті Есфаган розміщено інфраструктуру для перетворення урану та виробництва ядерних компонентів (уран видобувається у вигляді окислів, перетворюється на газ – гексафторид урану – для ізотопного збагачення, а потім збагачений газ перетворюється на металевий уран, придатний для використання у ядерному вибуховому пристрої). Тут також функціонують лінії збирання роторів для центрифуг та інші елементи ядерного циклу. Об’єкт не є глибоко заглибленим і складається з кількох будівель, розташованих у форматі промислового парку. Повідомлялося про три основні точки ураження, зокрема проникнення через дах і часткові обвалення. Хоча немає підтвердження глибоких пошкоджень, ключові приміщення, ймовірно, були уражені.Щодо найбільш захищеного об’єкта – Фордо, де зосереджено основні потужності з ізотопного збагачення урану, оцінки менш певні. Ізотопне збагачення – головне вузьке місце у створенні ядерної зброї на основі урану, хоча й не єдине. Центрифуги Фордо вже встигли збагатити значну кількість урану до рівня, який дає змогу створити вибуховий пристрій відносно невисокого технологічного рівня – масивний і об’ємний – в іншому місці.Знищення Фордо означає надовго позбавити Іран можливості отримати більше високозбагаченого урану, ніж він уже має. Тоді можна сконцентруватися на пошуку вже вироблених ядерних матеріалів і ліквідації інших вузьких місць створення ядерної зброї (зокрема це потребує спеціальних матеріалів, технології імплозійного вибуху, джерел нейтронів, систем управління).Проте знищити Фордо – надскладне завдання для удару ззовні. Це об’єкт усередині гори, захищений, за оцінками, товщею скельної породи у 80–100 метрів і бетоном. Входи й вентиляційні шахти спроєктовані з урахуванням максимальної захищеності. Комплекс включає щонайменше дві підземні зали з центрифугами й розгалужену систему тунелів. За даними інспекцій МАГАТЕ, які проводилися до 2022 року, доступ до центрифужних зал здійснювався через два основні тунельні входи, сконструйовані з вигином, що зменшує дію ударної хвилі. На іншому схилі гори розміщено два вентиляційні входи та аварійні виходи.Супутникові знімки після ударів свідчать, що входи знищені й завалені, ймовірно, внаслідок ударів авіації та/або морських “томагавків”. У місцях, де ближче до вершини гори, ймовірно, були вентиляційні шахти, у скельній поверхні видно шість отворів, розташованих компактними групами по три. Вони утворилися внаслідок проникнення та вибуху принаймні шести GВU-57. Їхня точність дозволяє наступній бомбі влучити в отвір, утворений попередньою. Тож бомб могло бути більше за шість. Імовірно, саме проти Фордо була спрямована основна частина з 14 GВU-57, які США застосували проти ядерних об’єктів Ірану.Об’єкт Фордо і місця ударів, фото: АВС NЕWS Проти кого Сполученими Штатами можуть бути застосовані важкі проникаючі боєприпаси GВU-57 Маssіvе Оrdnаnсе Реnеtrаtоr (МОР) було розроблено наприкінці 2000-х років як головне неядерне рішення США для ураження сильно заглиблених цілей. Назву Маssіvе Оrdnаnсе Реnеtrаtоr можна перекласти як “важкий проникаючий боєприпас”. Вага бомби становить 13 600 кг, з яких близько 2400 кг – вибухова речовина. За результатами випробувань корпус бомби здатен пробивати до 18 метрів залізобетону або 60 метрів ґрунту. Вона досягає підземної цілі за рахунок великої маси, високої швидкості та алгоритму спрацювання.Характеристики бомби GВU-57, також відомої як Маssіvе Оrdnаnсе Реnеtrаtоr (МОР), розробленої Сполученими Штатами для атаки на підземні споруди, фото: Gеtty Іmаgеs GВU-57 – це високоточна авіабомба з комбінованою інерційною та супутниковою навігаційною системою наведення (GРS/ІNS). Вона не потребує додаткового пакету JDАМ (який перетворює некеровану бомбу на високоточну керовану авіаційну бомбу). На випробуваннях забезпечувалась точність влучання в межах кількох метрів від цілі. Час підриву визначається за допомогою спеціального запалу Lаrgе Реnеtrаtоr Smаrt Fusе (LРSF), який налаштовує момент детонації залежно від глибини проникнення та характеристик підземної цілі (наприклад, після проникнення у порожнину під землею).GВU-57 є зброєю стелс-бомбардувальників В-2 Sріrіt – саме вони єдині здатні її нести через габарити бомби та специфіку тактики застосування.Удар по Ірану став першим бойовим застосуванням GВU-57, хоча бомба перебуває на озброєнні понад десять років. Раніше її використовували лише під час випробувань на полігоні Whіtе Sаnds у сценаріях, розрахованих на потенційні цілі в КНДР і Ірані. Як виявилось, черга Ірану настала раніше, ніж КНДР.Телеметричні дані, зібрані під час ударів GВU-57, а також потенційно доступні в перспективі дані з уражених об’єктів, Пентагон планує використати для подальшого вдосконалення боєприпасів типу МОР. Уже реалізується програма Nехt Gеnеrаtіоn Реnеtrаtоr (NGР), яку іноді позначають як GВU-72 і яка має забезпечити глибше проникнення. Очікується, що нова бомба буде сумісною з новітнім стелс-бомбардувальником В-21 Rаіdеr, який створюється в рамках програми модернізації ядерних сил США.GВU-57 є прикладом високоточної зброї, яка розміщується між звичайними засобами ураження та ядерною зброєю, такою як бомби В-61-12, розгорнуті в США на бомбардувальниках В-2 і в Європі – на F-35 (у перспективі, а наразі – також на F-16 і F-18). Наявність такої зброї, як GВU-57, дозволяє США зробити уразливими надзахищені об’єкти противника, критичні для його військового потенціалу, без переходу ядерного порогу. Це підвищує переконливість неядерного стримування щодо противників США, які вважають себе захищеними від звичайної зброї в умовах американського табу на ядерну ескалацію.Наслідки та ризики після ударів США по ядерних об’єктахМіжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) висловило бажання провести інспекції ключових іранських ядерних об’єктів після ударів США. Що ж там можна виявити – або не виявити?За оцінками, у разі виведення з ладу або глибокого пошкодження трьох головних об’єктів у Натанзі, Ісфагані та Фордо час, необхідний Ірану для відновлення збагачення урану і доведення вже збагаченого урану до збройового рівня, становить від року до двох. Якщо ж Фордо залишився всередині малоушкодженим, відновлення може зайняти пів року або менше.Розрахунки базуються на такому: для створення одного відносно простого ядерного вибухового пристрою, подібного до першої американської уранової бомби 1945 року, потрібно до 70 кг металевого урану, збагаченого за ізотопом U-235 до 90%. Цей рівень збагачення називається збройовим (wеароn-grаdе). За більшістю оцінок, на момент американського удару Іран ще не мав збройового урану. Але з огляду на рішучість, з якою Ізраїль наполягав на ударах, Ірану залишалися лише місяці, а можливо – тижні роботи збагачувальних центрифуг у Фордо, щоб довести уран нижчого збагачення до збройового рівня.Це не означає, що ядерна зброя була б створена миттєво. Але найпростіший пристрій для випробування на полігоні або для скидання з літака, здатного нести кілька тонн, дійсно можна було б створити за місяці або навіть тижні після отримання достатньої кількості збройного ядерного матеріалу. Звичайно, для цього потрібна паралельна розробка і випробування такого пристрою без ядерного матеріалу.Йдеться про так звану гарматну схему, коли в середині ядерного боєприпасу урановий «снаряд» фактично гарматним пострілом з’єднується з урановим ядром, утворюючи критичну масу. За наявності джерела нейтронів це призводить до ядерного вибуху. Схема вважається простою і надійною. Перший американський пристрій такого типу – Lіttlе Воy (“Малюк”) – було скинуто на Хіросіму без попередніх випробувань, і він спрацював, як було розраховано (саму гарматну конструкцію багаторазово випробовували, але без збройового урану). “Малюк” містив близько 65 кг збройового урану (90% збагачення), важив понад 4 тони й мав довжину близько трьох метрів.За даними МАГАТЕ, станом на травень 2025 року Іран накопичив понад 400 кг урану, збагаченого до 60% U-235. Цей рівень вважається «високозбагаченим» (Ніghly Еnrісhеd), але не збройовим. Теоретично з такого матеріалу можна створити вибуховий пристрій за гарматною схемою, але це, найімовірніше, потребуватиме потужнішого джерела нейтронів і значно масивнішої конструкції. Не виключено, що проста гарматна схема взагалі не спрацює, і буде потрібна імплозія – одночасна зовнішня компресія ядерного матеріалу для досягнення критичної маси.Для плутонію через його фізичні властивості можлива тільки імплозивна схема. Вона також ефективна для урану, оскільки вимагає менше матеріалу, але набагато складніша у реалізації. У першій імплозивній бомбі США “Fаt Маn” використовувалося близько 6 кг збройового плутонію й понад 2,5 тони звичайної вибухівки – приблизно стільки ж, скільки в GВU-57. Вибухівку потрібно здетонувати з максимальною синхронністю, щоб створити сферичну ударну хвилю, спрямовану всередину, яка стисне ядерний матеріал з усіх боків. У такій схемі збройового урану потрібно менше – близько 20 кг, залежно від ефективності імплозії та джерела нейтронів.У сучасній термінології пристрої типу «Малюк» і “Товстун”, створені під час Другої світової, називають сrudе nuсlеаr bоmb – грубими ядерними бомбами. Їх не слід плутати з “брудними бомбами”. Груба бомба здатна спричинити ядерний вибух, хоча через масивність її складно використовувати у сучасній війні. Брудна ж бомба просто розсіює радіоактивні матеріали за допомогою звичайного вибуху. Грубо зроблений пристрій може не вибухнути повноцінно, а тільки розсіяти ядерний матеріал подібно до “брудної бомби”. Проте в іранському випадку йдеться про кількість радіоактивного матеріалу менше 100 кг. Навіть у випадку його розсіювання, це виглядатиме як крапля в морі на тлі подій на кшталт Чорнобильської катастрофи.За критеріями МАГАТЕ, уран, збагачений до 20% U-235, вважається високозбагаченим. Теоретично з нього також можна створити ядерний вибух, але це складно і непрактично у військовому сенсі. Зазвичай такий уран використовують у якості палива для компактних ядерних реакторів на підводних човнах. Іран мав певну кількість урану з рівнем збагачення понад той, що використовується на цивільних електростанціях, але нижчим за 20%. Його ризик полягає не у можливості створити бомбу напряму, а у прискоренні подальшого збагачення.Таким чином, ті 400 кг урану з 60% збагачення, які Іран мав до ударів і доля яких наразі невідома, у найгіршому сценарії могли бути використані для збагачення до 90% – тобто збройового рівня. Це могло би зайняти кілька тижнів або місяців. У результаті Іран отримав би можливість створити простий ядерний вибуховий пристрій, придатний до реального використання як зброя. МАГАТЕ заявляло, що такої кількості 60% урану вистачило б для створення дев’яти вибухових пристроїв. Навіть з поправкою на втрати під час збагачення, це – кілька бомб. За гарматною схемою – можливо. За імплозивною – точно, якщо Іран здатен її реалізувати.Тепер, коли доля цих 400 кг невідома, зрозуміло одне: якщо Ірану вдалося зберегти цей матеріал і він має намір продовжити програму, то йому доведеться знайти спосіб довести збагачення до 90%. Технологією створення вибухового пристрою на базі 60% урану Іран, імовірно, не володіє – якщо така технологія взагалі існує.Отже, єдина надія аятол на продовження збройової програми – це збереження або можливість відновлення об’єкта у Фордо. Якщо ж об’єкт значно ушкоджений, навряд чи якась країна, навіть КНДР, наважиться допомогти Ірану з отриманням збройового урану – бо це означатиме самовикриття і створення нових цілей для GВU-57.Ризик, що Іран зможе створити ядерний пристрій із прихованих матеріалів, усе ще існує. Але навряд чи він зріс. Навпаки, ймовірно, зменшився. Змінився характер загрози: з відкритої, прогнозованої траєкторії – на непрозору й неочевидну. Небезпека полягає не у зростанні спроможностей, а у відсутності інформації про долю вже наявних матеріалів. Вони не можуть бути швидко й просто використані для створення зброї, але не виключають такої можливості у віддаленій перспективі.Яким може бути новий домен сучасної війни Хоча тривожні оцінки щодо ядерних матеріалів Ірану та можливостей відновлення його ядерної інфраструктури можуть бути перебільшеними, існує інший вагомий резон з’ясувати, якими є фактичні результати застосування GВU-57 проти іранських ядерних об’єктів. Йдеться про оцінку потенціалу самої нової зброї – важких проникаючих боєприпасів.Якщо ефективність GВU-57 буде підтверджено, це означатиме істотне розширення меж неядерної ескалації – зокрема щодо критично важливих укріплених цілей, зокрема елементів ядерних сил, які раніше вважалися недосяжними для звичайних засобів без перетину ядерного порогу. Це може змінити стратегічні розрахунки в майбутніх конфліктах, особливо там, де ці розрахунки спираються на табу США на ядерну ескалацію.Можливо, поява GВU-57 не є настільки радикальним зрушенням у військовій справі, як масове застосування дронів у російсько-українській війні. Але потенційна синергія цих технологій є трансформаційною. Уявімо сценарій, у якому масивні проникаючі боєприпаси відкривають доступ до захищених споруд, а дрони проникають усередину і знищують цілі зсередини. У цьому сенсі важливо не лише те, чи пройшла ударна хвиля від GВU-57 через вентиляційні шахти до операційної зали Фордо. Питання також у тому, чи можуть тепер цими шляхами пройти дрони – наявні або нових поколінь.У певному сенсі GВU-57 могли відкрити для дронів новий підземний домен – на додаток до повітряного, морського й наземного, у яких дрони дедалі більше домінують. Чи це так, у разі доступу може виявити МАГАТЕ.Дані, які можуть бути зібрані з уражених об’єктів в Ірані, можуть виявитися настільки важливими для подальшої реалізації американської доктрини неядерного стримування, що саме це може стати причиною їх приховування. Іран може захищати не лише себе, а й інші авторитарні країни, ворожі до США, які у своїх доктринах покладаються на американське табу щодо ядерної ескалації. Відкриття цих даних може спричинити серйозну зміну політики Ірану – аж до переходу в інший геополітичний табір.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. 

Про це в етері Еспресо повідомив речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин."Ми очікуємо на активні дії ворога на Півдні України. Оскільки, за даними нашої розвідки противник підтягує певну кількість сил та засобів. Втім, ці сили та засоби вони готують не для проведення якихось масштабних наступальних дій, а для того, щоб здійснювати надалі штурмові дії малими групами піхоти. Також вони хочуть підтримувати високу інтенсивність цих штурмів. Зараз ворог намагається проводити велику кількість штурмів і намагається ударами дронів тримати за переднім краєм так звану "мертву зону". Ми теж це робимо, щоб відрізати тили. Тобто, противник намагається підтримувати постійну активність цих штурмів", - розповів Волошин.Речник повідомив, що окупанти не припиняють атаки на Камʼянське, щоб отримати можливість для обстрілів південних та східних околиць Запоріжжя."Ворог має певні успіхи на окремих напрямках лінії бойового зіткнення. Тому вони намагаються їхню тактику постійних штурмів підтримувати й на Півдні України. Зокрема, біля населеного пункту Камʼянське, яке розташоване на березі Каховського водосховища.Це селище знаходиться на панівній висоті і якби противнику вдалось зайняти цей населений пункт, то зміг би здійснювати артилерійський обстріл по південних та східних околицях Запоріжжя, а також зміг тримати під вогневим контролем логістичні шляхи", - додав він.2 липня у проєкті DеерStаtе повідомили, що протягом минулої доби російська окупаційна армія мала успіх у Запорізькій області, а також у трьох населених пунктах Донецької області 

Найстаріша кам'яниця Києва досі заселена. Тут мешкає нащадок колишніх власників Костянтин Малєєв - правнук купця й кондитера Максима Нечаєва. Киянин відстояв його у судах, викупив у держави і тепер поступово відновлює за власний кошт. Кам'яна споруда на Контрактовій, 7 пережила пожежі, війни, репресії - і досі тримається на старому фундаменті, який починає просідати. Кам'яний перший поверх звели у 1797-1798 роках на місці давнішої дерев'яної споруди, яка належала дворянину Леонтію Вишневському. У будинку проводять культурні події, тут зберігається родинний архів. Водночас будівля потребує реставрації. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували всередині, поговорили з власником і подивилися, як виглядає сьогодні найстаріший будинок столиці. І як життя його власників змінилося з початком повномасштабної війни. ЧЕТВЕРТА ВІЙНА - Це, власне, четверта війна, яку родина переживає в цьому будинку. Я знаю розповіді, як було у Першу світову, у громадянську. Це не перший раз. На жаль, - у камінній залі будинку Костянтин Малєєв згадує, як родина прожила тут початок повномасштабної війни. Будинок заглиблений у внутрішній двір, куди веде один вузький прохід. Біля входу стара липа з покрученим стовбуром - її бабуся Костянтина посадила 9 травня 1945 року. Стіна пофарбована у світло-зелений колір, на ній табличка - "Контрактова площа, 7". Над входом камера спостереження. Двері металеві, сучасні з кількома замками. ​​Заходимо в камінну залу на першому поверсі. Тут прохолодно, трохи пахне вапном. Стіни побілені вручну, місцями - з потертостями. Камін оздоблений світлою плиткою з квітковим орнаментом, але його майже повністю закриває велика мапа світу. Підлога встелена лінолеумом. У центрі кімнати стоїть деревʼяний стіл, накритий клейонкою, та кілька дерев'яних і м'яких стільців. На підвіконнях - оберемки квітів, старовинні речі. В одному з кутів - старовинне піаніно з різьбленими деревʼяними деталями. На ньому чорно-білі фотографії прадіда Максима Нечаєва, засновника пряничної справи, та його другої дружини - Євдокії Андріївни. Над ними - велика архівна фотографія старої Контрактової площі з видимою вивіскою "М. Ф. Нечаев". Під стіною поруч - подібний до стилю піаніно комод. Після 24 лютого Костянтин Малєєв повернувся сюди з Оболоні, де має квартиру. Донька з родиною вже жила у будинку, син приїхав з Ірпеня перед тим, як підірвали мости. Разом із ними - ще кілька людей. - Перші півтора місяця тут жило десь 12 людей. Співробітники з Броварів, рідні. Усі зібралися і жили ці важкі місяці тут. У Другу світову було так само - всі тут зібралися. Він згадує історію родини з 1930-х років. Прабабуся Євдокія Андріївна жила тут із чоловіком і великою сім'єю. Старшого брата у 1930-му році заарештували - У прадідуся було 13 дітей, восьмеро - від прабабусі. Мій дідусь був наймолодший. Старшого брата у 1930-му році заарештували, бо він мав своє виробництво пряників і був старостою старообрядницької громади. Найповніше, що я знаю про прадідуся і про сім'ю, це з матеріалів його допитів. Коли вже відкрили архіви, я отримав в СБУ всі документи - повністю, аж до протоколів допиту. Із матеріалів справи відомо, що заарештували його за участь в офіцерській організації "Весна". - А насправді, разом із ним тоді заарештували і священника старообрядницької церкви. Тобто це була зачистка старовірів. Просто зачистка - на всякий випадок, як тоді робили. Сталін же. У 31-му його розстріляли. Після цього прабабуся вирішила розселити всіх подалі від будинку. Лишився тільки один син, який був хворий, і не міг сам жити. Але не всіх це врятувало. Її улюблений син поїхав аж до Горького, а в 1938-му його і там заарештували й розстріляли. Коли в 1941 році німці увійшли до Києва, вона зібрала родину, яка ще залишилася в місті. У будинку мешкало 27 людей, із них 12 - родичі. - Вона сказала: будемо жити тут. Якщо час помирати - то вже разом. І всі зібралися тут, - розповідає Костянтин. Мати Малєєва народилася в цьому будинку у 1929 році. Після того, як німці увійшли в Київ, родина знову зібралася тут. У 1943 році окупанти оголосили виселення всіх мешканців Подолу. - Всіх містян змусили виїхати за два кілометри від Дніпра, - додає чоловік. Під страхом розстрілу. Але тут залишились прабабуся та її син і дочка. Вони ховалися. Ніхто не знав, що вони тут. Мати була тоді підлітком. Жила на Солом'янці, але вирішила провідати родину. Йшла пішки Смородинським узвозом, натрапила на німецький загін. - Заховалася в кущі. Останній солдат побачив, підійшов і сказав ламаною російською: "Туда не ходи, там гестапо" Але вона все одно пішла. Побачила, що на вікні колихнулася занавіска - значить, свої живі. Повернулася назад. Після цього в будинок зайшов німецький солдат. - Їхала віз, він зупинився, зайшов у дім. Двері були відчинені. Пішов нагору, почав ритися в речах. Знайшов великого плюшевого ведмедя, забрав його і поїхав. Більше ніхто сюди не заходив. Обшуків не було. Так і прожили ті місяці, коли тут офіційно не можна було існувати. ІСТОРІЯ БУДИНКУ Кам'яницю на Контрактовій площі, 7 збудували у кілька етапів. У 1765 році цю ділянку придбав дворянин Леонтій Вишневський. Спочатку тут стояв дерев'яний дім на кам'яному підвалі - його залишки збереглися донині. Після великої пожежі на Подолі у 1797 році будівлю відновили - з'явився кам'яний перший поверх із високими арковими склепіннями. У 1861 році онуки Вишневського замовили добудову другого поверху. Архітектором став Михайло Іконніков - один із найвідоміших київських зодчих того часу. У 1891 році садибу придбав Максим Федорович Нечаєв. Приїхав до Києва разом із дружиною з Добрянки, взяв будинок у борг і почав власну справу. У підвалі встановили печі, почали виготовляти "Нечаєвські пряники". Продавали їх на Контрактовій ярмарці. Вони швидко стали відомими - вироби отримували нагороди на виставках, а за шість тижнів торгового сезону продавалося до 800 пудів солодощів. У родині було 12 дітей - п'ятеро від першого шлюбу і семеро від другого. Усі мешкали в будинку, а молодше покоління навчалося в київських гімназіях. На початку ХХ століття сім'я поступово розгалужувалась. Один із братів відкрив власну фірму, купив будинок, де нині розташоване посольство Іспанії, і відкрив крамницю на Хрещатику. До революції встигли розрахуватись із усіма боргами. Після Другої світової війни у будинку жили квартиранти, згодом - комунальні мешканці. У 1962 році садибу націоналізували. Родина зберегла лише квартиру на другому поверсі, де в одній кімнаті мешкало по 4-5 людей. Перший поверх переобладнали під склад ЖРЕПу. У цих умовах виростав Костянтин Малєєв - онук Нечаєвих. - Я тут народився. Батьки жили у маленькій кімнаті. Потім я, дружина, діти. І досі ми тут, - каже Костянтин. У 2000-х він розпочав процедуру повернення будинку. Права на нього вдалося відновити, територію - ні. Усі ці роки він поступово ремонтує приміщення, збирає архів родини. УКРИТТЯ Під час повітряних тривог мешканці будинку спускаються в підвал. З початку повномасштабного вторгнення частину приміщень використовували як укриття. Поруч - будівля Посольства Королівства Нідерландів. Підвал старого будинку використовують і його працівники. - Попросили з посольства, щоб мати змогу ховатись. Я відкрив підвал. Він і до того був прохідний, але довелося трохи підготувати. У перші півтора місяця повномасштабної війни приходило чимало людей - і з нашого будинку, і з навколишніх, - каже Костянтин Малєєв. - У якийсь момент збиралося 15-20 осіб. Згодом кількість охочих спускатися зменшилася. Частина мешканців виїхала, частина звикла до обстрілів. - А формально, якщо дивитися, то ця частина будинку - ось тут, посередині - найзахищеніша. З усіх боків товсті стіни. Крім того, після забудови ділянки будинок тепер фактично в ямі. Щоб щось пошкодити, має впасти просто зверху. Але взагалі - досить безпечно. Офіційно бомбосховищем він не вважається, але для мешканців району залишається відкритим. - Чути вибухи, зокрема ППО, і тоді будинок прям трясется. Здебільшого, коли тут в Шевченківському районі збивають то чути дуже добре, - згадує Костянтин. - На початку війни один раз у дворі впали уламки. Найстаріший тут - трипільський горшочок. Більше п'яти тисяч років йому У кабінеті на першому поверсі Костянтин Малєєв зберігає колекцію родинних речей. На високій шафі під протилежною стіною стоїть масивний залізний годинник на ніжках - його виготовили ще до 1917 року. Біля нього - дзеркало на дерев'яній підложці з гранями на склі, у яке дивилася ще прабабуся господаря. - Найстаріший тут - трипільський горшочок, - каже Костянтин. - Більше п'яти тисяч років йому. Захоплювався колись археологією в молодості. На іншій полиці - декілька старовинних люльок. Власник знаходив їх просто на подвір'ї садиби. Глина потемніла, місцями пощерблена - речі пролежали в землі понад століття. Найдавніший родинний знімок датується 1861 роком. На чорно-білій світлині жінки стоять у довгих ошатних сукнях до підлоги, чоловіки - у строгих костюмах. Світлина зберігається у старовинному рамці поруч із іншими портретами. На другий поверх будинку ведуть дерев'яні сходи з мереживним різьбленням, потемнілі від часу. Стіна над ними завішана старовинними вивісками будинків і дошками з прізвищами квартирантів, які колись тут мешкали. ТЕПЕРІШНЄ ЖИТТЯ Костянтин каже, що в будинку є свої вади, і він потребує ремонту, але наразі це не найгірше, що могло би бути. - Тут йдуть ґрунтові води і вони весь час підмивають фундамент, але зараз зміни не на часі. Якщо раніше в мене був якийсь бізнес до війни то зараз цього всього немає, - каже чоловік. - Я досі займаюся видавничою справою і соціологією, але зараз це незначні гроші. Під час війни жалітися якось воно не хочется. Я точно знаю, що я в не найгіршому ситуації в цій війні знаходжусь. Раніше найстаріший будинок був частим місцем для проведення різноманітних заходів і екскурсій. Після початку війни відвідин стало менше, але туристи все одно приходять. - Інколи бувають оренди, але дуже рідко. Ну і десь раз на місяць я тут організовую лекцію про історію будинку. Зі мною домовляється екскурсовод і приводить людей, - каже Костянтин. - Взагалі тут багато екскурсій проводять, адже вся інформація вже є в інтернеті, і під будинком часто є люди. Поки ми сидимо в просторій кімнаті з білими стінами на вулиці можна побачити групу людей, які слухають екскурсовода і розглядають будинок зовні. Раніше у Малєєва була ідея зробити музей з публічної частини будинку, але війна все змінила. - Ось тут у мене був офіс відомства і тут була більш публічна частина ,- показує на сусідню кімнату, - А тепер там від офісу залишилася одна кімната, а все інше житлове. І одна справа робити музей в офісі, а в житловому приміщенні зовсім інше. ІСТОРИЧНА ЦІННІСТЬ Ще до війни до Костянтина не раз зверталися по продаж будинку, але зараз такі пропозиції зійшли нанівець. Також чоловік не надто переймається через можливість знесення свого сімейного гнізда. - Тут є певні аспекти. Поки не набудували хмарочосів, інтерес до будинку був набагато більше, якраз з ідеєю: "Давайте, ми ваш будинок знесемо, а тут побудуємо ще хмарочос". Проте зараз немає місця, де тут будувати. Невигідно. Якщо врахувати, що це ще й пам'ятник архітектури то мороки із владою буде багато, - впевнено додає Костянтин. - Немає сенсу в це вкладатися от в такому вигляді. Крім того, чоловік наводить приклад вартості землі, адже вона дорожча за самі будинки, а її географічне положення має вагоме значення. - Наявність історичних пам'яток на тій чи іншій території дає їй значну цінність. Наприклад у Львові на площі Ринок той, хто знесе пару будинків і побудує хмарочоси, стане мультимільйонером, бо ціна кожного квадратного метра там нечувана. - каже Малєєв. - Але якщо це зроблять усі, то ціна впаде до нуля. Тобто саме ті будинки, які мають архітектурну чи історичну цінність, створюють цінність місця. Для мене особисто це - історія моєї сім'ї, тому мене важко виселити. Я буду відстрілюватися з вікна. Будинок потребує реставраційних і капітальних робіт, але на це треба виділити чималі кошти, що для власника виглядає недоцільним у період постійних обстрілів і в умовах війни. Якщо раніше це було 100-150 тис., то зараз ще дорожче - Щоб зробити капітальний ремонт треба вкласти сотні тисяч мінімум. Якщо раніше це було 100-150 тис., то зараз ще дорожче, - каже Малєєв. - Всю цю дерев'яну прибудову треба заново будувати, бо її підмиває. За 10-30 років, може, з нею нічого й не буде, але зробити як слід буде дуже дорого. Дуже складна проблема - укріпити підвал, очистити його і зробити бетонне укріплення, щоб він не просідав від ґрунтових вод. Жити в такому будинку доволі дорого - комунальні платежі сягають 12 тис., адже зросли ціни на електроенергію. Сама ж будівля опалюється газовими колонками, також є камін. - Влітку, коли не треба опалювати, то десь 2-3 тис. Газ централізований, бойлер я сам поставив і розвів на весь будинок, тому багато йде газу. Взимку ще електрика. Ну, можна і без електрики, але просто не комфортно буде, - сміючись додає Костянтин. Чоловік згадує історію з безхатьком, який зайшов до будинку і вкрав сумку. Необачний господар забув зачинити двері. Після того вже поставив автоматичні двері. ЗБЕРЕЖЕННЯ СПАДЩИНИ Однією з головних переваг життя в центрі міста для чоловіка є зустрічі з друзями та збереження сімейної пам'яті. - По-перше, я тут народився і все життя практично жив. Для мене це просто свій будинок. Головна перевага в тому що я знаю, хто тут в цьому будинку який цвях за останні 100 років забив. І для мене всі ці люди, вся моя сім'я і вся її історія існує, - з усмішкою на вустах каже чоловік. - Крім того не знаю, перевага чи ні, але всі друзі та знайомі весь час заходять.Якби я жив зараз десь, ну там на Оболоні, то це спеціально треба їхати. А тут все рівно в цих місцях всі бувають. Зручно. Костянтин Малєєв переконаний, що його родина буде продовжувати збереження сімейного гнізда. Чоловік має двоє дітей і двох ще маленьких онуків. Каже, що цей будинок для нього має особливу цінність. - Я пам'ятаю свого прадідуся, історію родини, може мої правнуки будуть пам'ятати мене, - каже чоловік.