Search trend "Би-2"

Прибічники вільної торгівлі та противники політики Трампа отримали лідера, на котрого покладають великі надії. На дострокових парламентських виборах у Канаді перемогла Ліберальна партія на чолі з чинним прем'єром Марком Карні. За даними екзитполів, ліберали здобули від 166 до 168 місць у Палаті громад канадського парламенту. Тому головною інтригою перегонів є те, скільки місць дістанеться соратникам Марка Карні. Для парламентської більшості потрібно від 172 мандатів (усього їх 343). Ресурсом для лібералів могли би стати консерватори, котрі отримали 144 місця. Схоже, Карні передбачав такий розвиток подій, оскільки у промові після виборів зазначив: ліберали співпрацюватимуть у парламенті з усіма партіями. Однак основна його теза адресована не майбутнім союзникам, а найбільшому супротивнику - Дональду Трампу. "Він намагається зламати нас, щоб Америка могла володіти нами. Цього ніколи не буде. Ми вестимемо переговори як суверенна держава". Консерватори в шоці Але найцікавіше те, що саме зазіхання чинного президента США на приєднання Канади як штату зумовили поразку консерваторів. "Ми засвоїмо урок", - заявив лідер канадських консерваторів П'єр Пуальєвр, котрий до офіційного оприлюднення результатів поспішив визнати свою поразку. Канадці голосували за принципом "хто завгодно, тільки не консерватор", оскільки поєднували своїх правих політиків із Дональдом Трампом, пояснив президент соціологічної компанії Аngus Rеіd Іnstіtutе Шачі Курп. Антиамериканські настрої сягнули нового рівня Антиамериканські настрої сягнули нового рівня, коли чинний президент США у соцмережі напередодні виборів закликав канадців обрати людину, котра приєднає країну до Сполучених Штатів Америки "з нульовими тарифами". Раніше він погрожував підняти на 25% ввізне мито на канадський автопром. Після такого і сам Пуальєвр програв вибори в окрузі і "пролітає" повз парламент. Зовнішні вітання і внутрішні терзання Переможець Марк Карні отримав багато привітань. Зокрема, від президента України Володимира Зеленського, від президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, він прем'єра Великої Британії Кіра Стармера. Для України підтримка Канади набуває особливо важливого значення, з огляду на вірогідне її скорочення від США. тріумфатору дострокових перегонів потрібно сформувати парламентську більшість Але до того тріумфатору дострокових перегонів потрібно сформувати парламентську більшість. Якщо Марк Карні відкине ідею блокуватися з консерваторами, йому залишається шукати підтримки у лівих, Нових демократів та у Зелених. Перевага над консерваторами, у такому разі, буде невеликою, а сам уряд - хитким. Містер АнтиТариф Кожна підозра, кожна критика, кожен вотум недовіри будуть стресовими, пояснив професор та експерт з Конституції в Університеті Карлтона в Оттаві Філіпп Лагассе. Не випадково лідер канадських консерваторів пообіцяв і надалі жорстко контролювати майбутній уряд. Проте на користь Марка Карні - високий вотум антитарифної довіри. Він позиціонував себе як професіонал, здатний жорстко протидіяти трампівським тарифам та утримати канадську економіку від їхніх наслідків. Справді, Карні керував Центробанком (Канади та Великої Британії) та знає, як поводитися з фінансами. На доказ високих очікувань, його привітав консервативний прем'єр Нової Зеландії Крістофер Люксон: "Разом ми зможемо зробити набагато більше. З нетерпінням чекаю можливості спільної праці, коли ви приступите до справ". Стриманий оптимізм висловив і Китай. КНР готова розвивати відносини з Канадою на основі взаємоповаги, рівності та взаємної вигоди, заявив офіційний представник МЗС країни Го Цзякунь. Ближче до вечора вівторка, 29 квітня, переможці привітав і прем'єр Індії Нарендра Моді. антитарифний та інтитрампівський фронт отримав сильного лідера Іншими словами, світовий антитарифний та інтитрампівський фронт отримав сильного лідера країни, котра безпосередньо межує зі США. Причому - харизматичного, як і Трамп. "Ви уособлюєте сильну Канаду в умовах потрясінь", - написав йому президент Франції Емманюель Макрон. Давид для Голіафа? Марк Карні фактично самотужки витягнув Ліберальну партію з кризи після відставки прем'єра Джастіна Трюдо. Ще у лютому і на початку березня ліберали, за опитуваннями, суттєво відставали від консерваторів. Прихід Карні до влади у партії та в уряді стрімко підняв рейтинг політсили. Заяви Трампа додали популярності. Та чи по силах поставив перед собою завдання Карні? Так, він забезпечив лібералам четвертий термін при владі та, скоріш, здатен утримати навіть хиткий уряд. Карні відразу після виборів заявив про прямі переговори з президентом США, водночас наголосив, що таких відносин із країною-сусідкою, які були, очікувати не варто. Він навіть визнав крах світової вільної торгівлі. Та задекларував можливості, котрі побачив у кризовій для Канаді ситуації. Більше того, коментуючи ризики переговорів зі США, Марк Карні натякнув на інші варіанти, зокрема, на тіснішу співпрацю з партнерами в Азії, у Європі. Нерви через бюлетені Виборча комісія Канади у вівторок, 29 квітня, зранку заявила про призупинку підрахунку голосів. Рішення стосується бюлетенів тих виборців, котрі голосували поза межами своїх округів. Призупинка може бути суто технічною, але вона завадить говорити про перемогу Ліберальної партії доти, доки не буде підраховано всі голоси. Увечері підрахунок було відновлено. Теоретично, ліберали ризикують або втратити частину мандатів, котрі вважали своїми, або й бути відкинутими на друге місце. Хоча такий розвиток подій вважають малоймовірним навіть консерватори, усе ж таки мінімальна вірогідність існує. А також, не виключено, це "червоний ліхтарик" Марку Карні. Від кого? Можливо, від тих же консерваторів. У США соратники Дональда Трампа, котрого старанно наслідував П'єр Пуальєвр, зважилися на штурм Капітолію через незадовільні результати виборів. У Канаді, звісно, такого не буде, консерватори визнали поразку. Тим не менш, призупинка підрахунку голосів підкреслила непевність позицій переможців. За будь-якого сценарію, Карні сформує уряд, але просувати свої рішення йому буде складніше. Сила проти сили В одному з телешоу ведучий запитав Марка Карні, що той сказав під час телефонної розмови Дональду Трампу, котрий потім збавив тон відносно Канади, чи не пригрозив продати держоблігації США. Карні не підтвердив, але і не спростував цю версію. Натяк може бути завуальованим посланням Дональду Трампу, з яким Карні має зустрітися для переговорів по тарифах. Цікаво, що ринок мляво зреагував на перемогу лібералів. Канадський долар торгувався із незначним пониженням на 0,1%. Тому, що у торгівлі продовжує панувати непевність, пояснив голова відділу інвестиційних досліджень КІNGWЕSТ АND СО Ентоні Візано. На його думку, доки не буде сформовано уряд і не розпочнуться переговори по угоді "НАФТА-2" (угода про вільну торгівлю між США, Мексикою і Канадою, котру Трамп розірвав), ця невизначеність триватиме. "Але в цілому ми доволі оптимістичні перспективами Канади", - резюмував експерт. Сигнали лібералізму Марку Карні доведеться запросити до уряду не лише фахівців, але й нові обличчя, щоб надіслати сигнал громадськості та партії про відмінність його курсу від курсу попередників, наголосив головний директор з інвестицій FІRSТ АVЕNUЕ ІNVЕSТМЕNТ СОUNSЕL Браян Медден. Інший сигнал - світовому політичному співтовариству. Перемога Карні означає, що марш консерваторів по планеті, на який, можливо, робили ставку технологи Дональда Трампа, втрачає силу. Наслідування президента США, як показав досвід П'єра Пуальєвра, більше гарантує поразку, ніж перемогу. Тестовими мають стати вибори в Австралії цими вихідними, де конкуруватимуть чинний прем'єр-лейборист Ентоні Альбанезе та консерватор Петер Даттон. Альбанезе, звісно, привітав Карні. Загалом канадські вибори стали свого роду маніфестом Дональду Трампу про силу лібералізму, попри всі погрози чинного американського президента. І доклав до цього руку саме він, Трамп.

Минають перші сто днів каденції Дональда Трампа. Він запланував урочистий мітинг у штаті Мічиган. Цей штат раніше віддавав перевагу демократам, але на виборах 2024 року проголосував за нього. Очікується, що Трамп там розповість про свої досягнення. Дечим він похизувався уже в соцмережі: кадрова служба президента США на 80% оновила персонал найбільших міністерств і відомств країни. Відтепер, наголосив Трамп, там працюватимуть високопрофесійні патріоти. За 100 днів звільнено з держслужби понад 121 тисячу осіб. Це приблизно 10% усіх держслужбовців. Але пік звільнень припав на лютий, у березні-квітні інтенсивність кадрових чисток знизилася. Більше того, у певних структурах, як от у авіації, чи ядерній енергетиці, службовців довелося повертати, бо стало зрозуміло, що без них не обійтися. На думку професора держуправління і політики в Американському університеті у Вашингтоні Патріка Мелоуна, непослідовність дій і відсутність прогнозування результатів привносять в урядування нестабільність, за якої керування ускладнене. Тому замість тортика на перші 100 днів Трамп отримав - імпічмент і протести. Відгомін у Конгресі Від 19 квітня у США несеться хвиля масових протестів проти політики Дональда Трампа. Звільнення федеральних службовців - головна причина, та не єдина. Американці виходять на вулиці через нові тарифи (податки) і скорочення соціальних програм підтримки. Обурення людей почули у Конгресі. Конгресмен-демократ Шрі Танедар, який, до речі, зі згадуваного Мічигану, ініціював імпічмент Дональду Трампу. Законопроєкт має розглянути Конгрес. Варіант "А" - варіант "В" Шрі Танедар звинувачує чинного президента США у порушенні Конституції та законодавства країни, у маніпуляціях із судовою системою, у руйнації демократії. За даними ресурсу Ахіоs, радники Трампа занепокоєні перспективою успіху імпічменту, якщо на виборах до Палати представників у 2026 році переможуть демократи. Утім, не виключено, що Танедар назбирає прихильників раніше. Сенатор від штату Джорджія Джон Оссоф підтримав законопроєкт про імпічмент Трампу. Перехід до активних дій може бути зумовлений тезами промови губернатора штату Іллінойс Джей Роберта Пріцкера, вірогідного кандидата від Демпартії на наступних президентських виборах. Він розкритикував соратників за млявість і закликав до масових протестів. Вистрілив з усіх стволів Але протестна хвиля може розсіятися: через перспективу імпічменту команда Трампа намагалася швидше подати до Конгресу і схвалити бодай базові законопроєкти для реалізації його програми. Тому Дональд Трамп підписав перший свій указ просто на церемонії інавгурації та шокував світ своїм робочим турборежимом. На думку Патріка Мелоуна, президент "вистрілив з усіх стволів" і лавина змін дезорієнтує незадоволених. Проти чого виступати у першу чергу? Є міграційна криза, є обмеження свободи слова, є наступ на повноваження судової гілки влади. Якщо демократам вдасться поєднати протестні потоки, вони, мінімум, виграють вибори 2026 року. Та до них чинний президент США встигне ще багато чого натворити. Не всемогутній В інтерв'ю журналу Тhе Аtlаntіс Трамп заявив: "Нині я керую країною і світом. Мені дуже весело". Та першим наслідкам роботи Трампа раді лише 41% американців. Сам Трамп, коли його запитали про рекордно низький президентський рейтинг, звично звинуватив медіа у фальсифікаціях. Наскок - задній хід - забуття Дональд Трамп у другій каденції продовжив улюблену тактику дій: гучна ініціатива - заява про успіхи - відвернення уваги від теми, якщо результат відсутній або не такий, як хоче господар Білого дому. Така схема була в усіх ініціативах Трампа: від розширення буріння нафти до натяків на анексію Гренландії. Найяскравіше все було 2 квітня, коли президент запровадив горезвісні митні тарифи. За кілька днів по тому Дональд Трамп розповів, як лідери країн з усього світу дзвонять йому і "цілують його у дупу", щоби він скасував тарифи. Однак реальність інша: Китай закликав сусідні держави поєднати зусилля у протидії тарифам Трампа, запропонував альянс Євросоюзу і цим зумів добитися поступок. Президент США сам призупинив тарифи на 90 днів для країн, котрі не запровадили "дзеркальні" у відповідь, але чи не перший пас послав Китаю. Було скасовано обмежувальні мита на імпорт китайських чипів та інших складових електроніки. Пекін у відповідь відмінив 125% мита на окремі види американської продукції. Гра часом і простором Ніхто не знає, як насправді Дональд Трамп веде тарифні перемовини. На поверхні - результат. А якщо результату немає? Чинний президент США веде гру з часом, простором і правдою-брехнею, уникаючи будь-яких підстав для критики по суті. У дописі з нагоди 100 днів він, зокрема, написав, що нові федеральні службовці-патріоти наблизять початок Золотої доби. Але 20 січня на інавгурації Дональд Трамп заявив: "Золота епоха Америки починається прямо зараз". Гучний початок - і...? "Я не впевнений, що він узагалі зацікавлений у розумних діях, - зауважив дослідник громадської думки у Мічигані Берні Порн. - Назвав би його президентом, котрий кидається у вічі з "ось що я збираюся зробити". От тільки не схоже, щоб він був зацікавлений у результаті. На виборах Дональд Трамп обіцяв за 24 години закінчити російську війну в Україні, а також залагодити всі збройні конфлікти і не допустити Третьої світової війни. Натомість саме він обстрілює Ємен, зростає напруга між Індією та Пакистаном, між Китаєм, Філіппінами і Тайванем. На прикладі переговорів по Україні помітно, що чинний президент США поспішає. Його команда задіяна одразу в кількох переговорних треках одночасно (Україна, Близький Схід, Іран). Таким чином, від нього можна чекати чого завгодно, крім конкретного результату. Справжні досягнення можна перерахувати на пальцях: уповільнення інфляції в США, зменшення кількості арештів мігрантів, відновлення деяких виробництв. Що ж приховує непослідовний Трамп? Потаємні знаки Найперше, він прагне звести до нуля підстави для критики по суті. Тому зараз рідко озвучує свої плани. У США обговорюють характер Дональда Трампа, наступ на демократію, ущемлення прав мігрантів та інші теми. Але про те, що справді хвилює президента, дискутують у вузькопрофесійних колах. Не всі американці зрозуміють тонкощі боротьби Трампа із судовою системою або ризики його протистояння з головою ФРС. А він як фінансист хотів би взяти під контроль друкування доларів США ще за першої своєї каденції. Зрозуміти Київ Так і в непослідовності дій Трампа по Україні є внутрішня логіка. Він хоче максимально утриматися "над бійкою". За президента Джо Байдена США були залучені до підтримки оборони України. Чинний господар Білого дому всіма своїми словами і діями дає зрозуміти, що Америка не є стороною конфлікту. Тому кожне схвалення Зеленського він урівноважує позитивними словами на адресу Путіна, і навпаки. Це дозволяє Дональду Трампу вільно маневрувати. Він також широко послуговується соцмережами, у тому числі, власною, для просування своєї політики, однак пост, навіть від Трампа, не є документом. А Україні чинний президент США не присвятив жодного документа, крім Декларації про наміри підписання Угоду про економічну співпрацю. Можливо, він хоче краще зрозуміти Київ. Та для цього варто відвідати Україну, а у планах Трампа навряд чи є таке. Чого нам чекати Щоб "країна і світ" не сумнівалися у не меншій блискучості наступних 100 днів, команда Трампа оприлюднила плани. Агенція Rеutеrs із посиланням на представника Білого дому стверджує, що найближчим часом Дональд Трамп зосередиться на торгових угодах і на мирних переговорах. Отже, по Україні триватимуть перемовини, оскільки не було сказано про результат. Складається враження, що Трамп недостатньо вивчив проблему. Та чи справедливо це для досвідченого бізнесмена і політика? Скоріш, він веде свою гру, предметом якої цілком може бути угода про економічне співробітництво. А це вже бізнес.

Пане Анджею, як сталося так, що свого часу ви полишили польську армію, але зараз допомагаєте армії українській?Ви знаєте, тоді армія була ще комуністичною. Тож за сім місяців там мені просто стало нудно, це не те, що я був пацифістом. Але це було так давно, а зараз усе цілком інакше. А чому допомагаємо? Бо потрібно це робити, просто потрібно робити, ми навіть не ставимо собі такого запитання – для чого. Це очевидно, що треба допомагати Україні, потрібно допомагати друзям, допомагати країні, яка бореться за європейські цінності, країні, яка нас захищає від росіян. Бо інакше вони прийдуть сюди, вони завжди приходили, коли мали таку нагоду. Тому наша допомога також в інтересах Польщі.Якби ви зараз були призовного віку, чи взяли б до рук зброю, аби боронити Польщу чи Україну?Якщо б був призовного віку, але я вже не призовного віку. Але знаєте, напевно, що так. Все б залежало від конкретної ситуації, але найімовірніше, що взяв би. Так я собі зараз це уявляю і так мені здається. Я дуже люблю свою країну і не хочу, аби хтось нищив її. Тому напевно, що я пішов би. Мої друзі на українському фронті набагато молодші за мене, вони пішли.Чи багато ваших друзів стали на захист України? Частина "Гайдамаків" перебуває на фронті. Ще Сергій Жадан, наприклад, видатний письменник і музикант, теж на фронті. А три дні тому я переписувався з Дмитром Кушніром, барабанщиком гурту "Гайдамаки", він також в українській Нацгвардії. Тому таки трохи є.Дослідження, проведені у Польщі 2023 року, показують, що лише 15% поляків готові ставати на захист своєї країни. Ще третина стала б волонтерами, а інша третина – втекла б, виїхала з Польщі. Як вам такі настрої поляків?Це просто опитування, але ми не знаємо, як би люди повелися у конкретних ситуаціях. Я ще з того іншого покоління, для мене війна була дуже актуальною з переживань бабусь, дядьків. Вона ще існувала, були ще варшавські руїни, а для тих молодих хлопців, дівчат війна є чимось абстрактним. Я пам’ятаю, як російська армія стояла у Варшаві, в Польщі, тому я маю зовсім інший досвід, більш конкретний. А молоді – для них, як я й кажу, війна є абстракцією чи зображенням на екрані. Але на цей момент вона є конкретною. І ми знаємо, що говорять опитування, але не знаємо, що принесла б реальність. Тим паче, що у цій війні передовсім бере участь молодь, багато всього відбувається, чималий розвиток у техніці, а молодь почувається впевнено у цьому, тож, може, це було б трохи як якась гра для них, а не сморід та бруд безпосередньо в окопі на фронті, можливо, це буде віртуальна боротьба.Чи готова Польща до того? Якщо розпочнеться війна, то це не буде великою несподіванкою?Польщі важко цього не очікувати. Але я не знаю про всю Польщу, інколи стежу, до мене доходять якісь повідомлення. У певному сенсі ми живемо тією війною, не так, як це було два роки тому, але вона увесь час існує поряд. У новинах, думках, у всьому, ми прифронтова країна, тому думаю, що так.Чи всі у Польще ще живуть цією війною? Бо ми часто чуємо, що поляки вже втомлені і кажуть, що це не є наша війна.Знаєте, одні поляки так кажуть, але інші кажуть інакше. Ймовірно, це вже не так, як було на початку війни, коли я упродовж багатьох тижнів перебував на кордоні і бачив, як Польща приймала біженців, бачив цю мобілізацію. Я не часто нами пишаюсь, бо ми народ дивний, але тоді я був гордий. Але зараз ми не те щоб були втомлені війною, але важко жити у такій напрузі довгі роки. Тому, як і всі теми, вона обертається.Проте з іншого боку, ми почали збирати гроші для хлопців з Луганська, з якими співпрацюємо, і за тиждень зібрали 120 тисяч злотих. Тож я не знаю, як воно з тією Польщею є. Люди увесь час думають про Європу, про Польщу, про Україну. Із нашим рівнем, із нашими можливостями, а ми є невеликим фондом, створеним дівчатами й хлопцями, але ми ці гроші зібрали. І постійно збираємо для фронту. Тож, ми змучені, розчаровані, але, з іншого боку, ті зібрані гроші впливають.Ви згадували про початок повномасштабної війни - що тоді поляки були дуже змобілізовані і багато допомогли українцям. Ви також тоді вирушили до кордону з Україною - що було далі? Яким було ваше життя у ті перші дні?Я мав друзів, які живуть поруч із кордоном, з польського боку є Будомєж, а з українського, здається, поруч Яворів. Тоді мої друзі об’єдналися для допомоги українцям, я подзвонив їм і запитую: "Добре, а що ж треба робити?" - "Просто приїдь", – було їхньою відповіддю. І я приїхав, мав велику автівку. Ми звільнили там місце і просто доставляли людей. Десь у той період якраз Яворівський полігон обстріляли ракетами, але я все одно це робив, бо була потреба. Особливо зважаючи на те, що мене залучив друг – є така добра фундація "Фольковіско", багато допомагає з гуманітаркою різним регіонам України. І я дякую, що мене в той момент не залишили без діла.Які перші ваші враження від того, що побачили на кордоні?Це було приголомшливо. Мені здалося, що я потрапив у сюжет про якусь холодну Африку після якоїсь катастрофи гуманітарної. Це був кінець зими – початок холодної весни: поля сірі, усе сіре, усе холодне, цвинтарі з українського боку. І сотні, тисячі жінок з дітьми і з валізками на коліщатках. Це було приголомшливо. Ми пішли на український бік тоді, і, власне, у тій пустці, у тому холоді чоловіки проводжали їх до переходу, а тоді поверталися. Приголомшливо, жахливо.Але що ж, потім ми взялися до роботи – перевозити й перевозити. Найперше треба було не роздумувати, а робити. А з іншого боку, в Польщі, розташувався великий табір, з пожежниками, з купою молоді з дредами, яка приїхала звідкись із великих польських міст, і вони просто всі були готові приймати ті великі натовпи дітей і жінок. І це був дуже активний громадський рух, величезний. Фантастичний. Бо попередній уряд багато в чому був антиукраїнським, і ця масова реакція поляків стала для них несподіванкою, тож мусили ту риторику приховати. Бо це переросло у великий суспільний рух. Тому поряд із тим, що це було приголомшливо, ми просто повинні були робити ті прості речі – возити, перевозити, допомагати. Навіть прикордонники допомагали, інколи жінки з дітьми мали проблеми з паспортами, але їх пропускали.Для вас стало несподіванкою те, що Росія пішла проти України великою війною, що почала обстрілювати міста? Як ви тоді відреагували? Чи це було очевидно, що воно колись почнеться?Я був здивований тим, що це викликало у мене здивування якось. Але з іншого боку – це увесь час тривало, Росія планувала це. Тому, скоріше, той десятилітній спокій був чимось підозрілим. Тому частково був здивований, а частково – ні. Трапилось те, що ми мали інтуїтивно відчувати, бо це мусило трапитися ще з часу Криму, це почало відбуватися ще з моменту Донбасу. Тож, був здивований і одночасно не був. Це завжди відбувалося - від Кавказу до Фінляндії. Це для Росії звичний хід подій. Я знаю Росію, бо неодноразово там бував. Це цивілізаційний занепад просто. І єдиним виходом була б внутрішня війна, яка змобілізує той народ і відволіче його. Це єдиний спосіб уникнути уваги до повного цивілізаційного краху країни. Вона у це занурена вічність.  А де саме ви бували в Росії? Ви кажете, що це цивілізаційний занепад, а багато людей захоплюються Росією і кажуть, що це велика й потужна країна. Як так може бути, що країна, яку ви називаєте цивілізаційним занепадом, викликає захоплення у стількох людей у світі, які навіть народилися в таких країнах, як США? Той самий Трамп, який говорить, що Росія є гарна, велика і має доброго лідера Путіна.Не знаю, бо я особисто з такими людьми не знайомий. Я знаю дуже багато людей, але не знаю нікого, хто б захоплювався Росією, особливо зараз. Знаєте, про Росію можна казати різні речі, але є щось на кшталт генія, і продаж того товару, який називається "російська душа", і люди це купують, не знаю навіщо. Мені вистачило поїхати туди один раз, я спеціально поїхав до Росії, бо потоваришував із польським консулом, тож ми поїхали, щоб його побачити, і це був єдиний раз. Але потім я часто, майже щороку їздив до центральної Азії, до Монголії, долаючи тисячі кілометрів через територію Росії. І я не знаю, чим там захоплюються, бо багато фальшивого. А про Трампа ми навіть не говоримо. У Польщі є люди, які втікають у Білорусь, що у них в головах – не знаю. Просто не знаю. Але я цим не цікавлюсь, бо психопатологія не є моєю спеціальністю. Але ця війна допомагає позбутися ілюзій багатьом людям, на Заході також, не лише нам, бо поляки у більшості не мають ілюзій, коли йдеться про Росію. Бо російський танк, Росія є жахливою. І Захід зараз трохи починає прозрівати. Бо Західна Європа у цій війні абсолютно проукраїнська у своїй більшості, у своїх діях, а рішення політиків є швидкими й потужними. Тому важко шукати ентузіастів-прихильників Росії у цій частині світу, як на мене. Але що думають прихильники – це глибока таємниця, яку складно розгадати.Ви сказали, що, коли їхали Росією, – навколо була пустка. І звідси питання: якщо росіяни мають стільки землі своєї, навіщо їм ще українська земля?Вони мають просто неосяжну кількість тієї землі, але не вміють дати з нею ради. Тому кудись їдуть і шукають пригод поза своєю територією. Якщо поїхати на схід від Москви, то там просто, знаєте, навіть складно підібрати цьому назву, бо це має вигляд чогось суцільно апокаліптичного, коли можна мати таку велику частину світу і так її зіпсувати. Вони просто не знали, що з цим робити, і лише копали й видобували. Бо природний газ не був заслугою Росії, вони просто його видобули, але нічого не вигадали.Люди, яких ви зустрічали у глибинці, - якими вони були?Як люди вони нормальні там, в якийсь людський спосіб вони є добрими. Але якщо вони збираються у групу, тоді стають стадом. Я ніколи не мав поганого досвіду в Росії, зупинявся, жив, спав. Із досвіду з простими людьми - раз чи два після алкоголю було складно, коли зайшло про історію. Тому я вивчив, що росіяни і алкоголь, а потому розмова про політику чи історію – це непоєднуване. Все є наче пронизане тимчасовістю, апокаліпсисом, бо все вони здобули або відібрали.Ви сказали, що росіянин, історія та алкоголь – це речі, які не можуть бути між собою якось поєднані. Вони так багато п’ють? І що тоді говорять про історію?П’ють, звичайно. Але тут не йдеться навіть про якусь таку народну особливість, бо всі народи п’ють, ті ж іспанці також чимало, поляки, може, не аж так багато. Тут, скоріше, йдеться про неможливість порозумітися на таких фундаментальних темах, як історія. Це зовсім інша картина історії, зовсім інша картина світу, аніж у нас. Вона сформована пропагандою, роками такої ізоляції суспільної, вони зовсім інакше думають, зовсім інакше сприймають світ. Це є певний бар’єр. Живе собі над Байкалом жінка, господиня, була в Америці, в Європі, продавала, працювала, має освіту, але вірить, що американці прилетіли на Байкал і скинули піраній, щоб вони місцеву рибу знищили. Байкал, який замерзає зовсім, - і там живе піранья з Амазонки. Не повіриш, що то настільки інакше, поки сам із цим не зіштовхнешся. Ми просто дуже різні. Інші, але хай собі будуть інші, але ж вони намагаються експортувати це, зараз на Україну, раніше на Східну й Центральну Європу. І експортувати ту іншість є чимось страшним насправді. От я вже бачу, як якийсь російський шпигун слухає нашу розмову і записує мене у списки на розстріл. Ця війна має для мене ще одну прикрість – не можу їздити до країн, які дуже любив, не можу їхати до Монголії, до Киргизстану, Таджикистану. Колись їхав автомобілем, тепер не можу.   Але як так може бути, що та російська душа, ті росіяни, які говорять дивні речі про історію, росіяни, які приходять з війною до інших країн, які прийшли з війною до України, які нищать Україну, які вбивають людей, стріляють у беззбройних, ґвалтують наших жінок, і разом з тим вони мають, як самі кажуть і кажуть у світі, велику культуру? Ми, українці, вважаємо, що коріння того російського варварства проростає з їхньої літератури. Бо їхні великі письменники завжди пишуть за такими двома стандартами – стандартами протиріччя. І українці хотіли б кенселінгу тієї літератури. Як ви думаєте, чи причина лихої душі росіянина лежить у тій літературі?І тут є черговий геній російської культури, але, з іншого боку, якщо уважно придивитися, ця культура завжди використовувалась як зброя. Коли я читав Достоєвського, то він є дуже антизахідним, повністю прошите тією антизахідністю, ненависне. Коли я читаю свого улюбленого Андрія Платонова, який описував комунізм найбільш реалістично, то його риторика також є антизахідною, ненависницькою до іншого, неросійського світу. Якщо читати точно божевільного Федорова, філософа, який винайшов концепцію загального воскресіння, дуже цікава концепція, що всі померлі можуть воскреснути, але вона є повною антитезою Заходу. Вона показує, що тільки російський народ до цього здатен. Це є культура комплексів – комплексів вищості й нижчості одночасно, руйнівне поєднання, бо це справді руйнує мозок. Поляки теж балансують між вищістю й нищістю, але не мають таких можливостей, як Росія, не є такі агресивні, і той комплекс у нас не є таким потужним. Видатним представником тієї російської культури, якого я цінував і шанував, є поет Бродський. А потім я прочитав той його вірш про Україну, жодна культура не дозволяє собі такого варварства, і це він емігрант, російський єврей, який взявся написати настільки огидний текст, як цей вірш про українців. І такий вигляд має російська культура – завжди всередині є комплекс та ненависть.    Тоді для чого читати російську літературу? Можливо, не варто?Це буде так, що хто хоче, той таки читатиме російську літературу і цього не можна заборонити. Але можна говорити, які сенси та література транслює. До війни ми видавали російських письменників, а тепер в жодному разі цього не робитимемо. Ми видавали, зокрема, відому книжку "Санькя", але після того як почалась війна – жодних росіян. Хтось мене в Польщі запитував - а як так? А отак, кажу,це моє власне видавництво, і не буде тут жодної російської літератури. Натомість ми відкриваємо українських письменників, які насправді є прекрасними. Тому очевидно, що я кенселю російську літературу.Ви народилися у Варшаві, але в певний момент переїхали в село, де виникло таке видавництво, яке називається "Чарне", бо це село також називалося Чарне. І в тому видавництві ви презентуєте багато українських книжок. Яких саме українських письменників ви видаєте в Польщі?Цим видавництвом більше опікується моя дружина, я не впорався б із ним сам в умовах без телефону чи без електрики. Тому це головним чином Моніка Шнайдерман перетворила все на велике видавництво. Ми починали з Юрка Андруховича, перша книжка була його. Він був у іншому видавництві, коли ми вирішили переманити його до нашого, побачились тоді у Кракові на вулиці, і я сказав: "Вітаю найвидатнішого українського письменника". А Юрко, як і кожен письменник, полюбляє похвалу, тож ми його переманили. А потім видавали ще Тараса Прохаська, Сергія Жадана. Але це все також поєднувалось із дружбою – з Андруховичем, з Тарасом мандрували Україною, українськими горами. Тому це було таке дуже дружнє, не лише робоче. Але очевидним є й те, що видавництво "Чарне" також і 12 – 15 років тому оцінило українську літературу, найбільше видавали, промотували – на зустрічах, фестивалях. Тож упродовж тривалого часу українська література в Польщі посідала важливе місце, була добре впізнаваною. Ми були одними з перших на цьому шляху. І цікавий момент, ми створили видавництво у селі Чарне, яке було одним із сіл, що потрапили під операцію "Вісла", коли багатьох людей поляки виселили, когось знищили. І ми жили в тому будинку без електрики і без телефону, і власне там створили видавництво. Це теж нас якось дуже зближувало з Україною, десь внутрішньо, ментально. … Тут було 5800 жителів, які були усі виселені, окрім може 5-7 господарів, але тут вціліла церква. Тому це теж атмосфера місця, Україна завжди була для нас ментально близькою. Коли ми грали з "Гайдамаками", то завжди сміялися, що от є такий поляк, який наш. Це не є до кінця правда, бо частина моєї родини виховувалась під білоруським кордоном, тому маю і від білорусів частину, але й від українців є частина… Тож ментально мені Україна близька. Це є особисті мотиви, які накладаються на загальні, на видавничі, на увагу до української культури, гру з українськими гуртами.А хто, на вашу думку, зараз є найвидатнішим українським письменником? Далі Юрка Андруховича?Не можу цього сказати, бо образяться. Ви знаєте, як це, письменники - маємо дуже велике его, я також, всі ми вразливі, не тільки письменники й письменниці, тому отак.Добре, розумію, не хочу, аби ви посварилися з друзями з України.Але це очевидно, що є значною мірою питанням смаку, питанням вибору, дуже особистого.Ви казали, що ментально для вас українці дуже близькі. Чи для всіх поляків так є? Чи схожі поляки й українці між собою.Я думаю, що це два найближчі народи. Вони є дуже близькими і ментально, і культурно. Ну, і історично. Та дуже складна, кривава, часто брутально історія часом розділяє, але також і об’єднує. Інколи можна порозумітися без слів, без перекладу жарту, наприклад.Ви згадали історичну тему, тут є трохи запитань між поляками й українцями. Як ви дивитесь на це з нинішньої перспективи? Чи вдасться українцям якось ті спільні історичні рани вилікувати?Парадоксальним чином у цьому допомагає війна. По-перше, до Польщі приїхали майже 2 мільйони українців, і поляки, наслухані про бандерівщину, не знали, якими вони будуть, спочатку уявляли їх якимись дикунами, а натомість приїхали звичайні, нормальні люди, з якими легко співіснувати, немає конфліктів. І це дуже важливо. По-друге, ця війна більше нас об’єднує, аніж розділяє. Це є єдиним плюсом тієї війни. Те, що я чую в Польщі щодня українську мову, – це фантастично поряд із польською мовою. Ця ментальність добре вплине. Відкриває думки, мислення. Мені це подобається.А що відмінного між поляками та українцями? Що є таке, в чому ми не є схожими?Складно мені на таке питання відповісти, я не є соціологом, не досліджую цього. Український схід, ця їхня відкритість – це такий колос між західним і східним, якась близькість. Так я це бачу. Але зараз складні воєнні часи, і я б не шукав відмінностей, краще схожості, політично це має більше сенсу.Зараз Польща готується до виборів президента. І багато також в інформаційному просторі кандидати говорять саме про Україну, і часто це не надто гарні речі. Навіть той самий Менцен, який на початку повномасштабного вторгнення підтримував Україну, а тепер каже, що "кінець, ми маємо свої проблеми". Як ви думаєте, за кого проголосує Польща?Побачимо, це велике невідоме. Я сподіваюсь, що не голосуватимуть за Менцена, бо це буде повний крах. Бо він ідіот, але хитрий. Побачимо, як проголосують люди. Але я думаю, що переможе Тшасковський, він часом теж звертається до легких антиукраїнських наративів, проте робить це суто з політичних поглядів для перемоги. Не знаю, у Польщі зараз дуже цікава ситуація. Тшасковський принаймні дає надію на цивілізовану розмову, на відміну від інших, я їх навіть не впізнаю. Не знаю, мені ще до всіх клопотів якраз польських виборів бракувало.  Це чудово, що можна втекти від світу, але буває так, що світ наздоганяє тебе, навіть у селі, де немає засобів комунікації, де навіть просто не працює мобільний зв’язок.Але працює, як бачите.Ви зазначили, що навіть Тшасковський інколи використовує певну антиукраїнську риторику. Чому польське суспільство хоче чути і приймає такі настрої, що "вистачить тієї війни", що "українці живуть тут на наші кошти", "ми витрачаємо забагато грошей на них, а маємо свої проблеми"?Кожне суспільство поділене з різних моментів, так само й поляки. Так мені здається. Я не політик і не соціолог, просто намагаюсь робити речі, які для мене мають сенс, як от ми зараз говоримо про Україну, тому я стараюсь якось змістовно говорити про сутність цих двох народів. Так, ми граємо з "Гайдамаками" і в нашого проєкту була фантастична футболка, яка зараз на мені, де польський орел був поєднаний з українським тризубом. У Польщі частина мене ненавидить за це, але частина - навпаки. Ми такі речі з "Гайдамаками" робимо капітальні, щоб вони показували, що спільно з українцями можна зробити, Міцкевича граємо. Бували якісь інциденти на концертах, коли десь із перших рядів голос вигукував: "А що з Волинню?" І я пропонував: "Виходь на сцену, маєш 15 секунд, починай". І волинський герой просто втікав. Таке життя є культурне, чи це допоміжне - не знаю, не задумуюсь, чи це має сенс - має. Бо Україна є європейською країною.Але також ви згадували, що хтось сказав "а що з Волинню?". Волинь – це питання також дуже часто лунає, коли говорять навіть, що Україна не вступить до ЄС, поки не вирішить це питання.Яким має бути те вирішення? Вони мають воскресить тих убитих поляків? Що Україна може зробити? Ви знаєте, зараз якась страшна мода на вибачення і також на те, аби відчувати себе жертвою. А я цього не визнаю. Волинь закінчилася, поставмо там пам’ятники, вшанування. Але ця тема вічного вибачення. Але що та Україна має ще зробити? Віддати Волинь, бо там лишилися наші могили? Те покоління, як би це не було цинічно, яке знало ту трагедію, яке пам’ятало Волинь, вимирає. І хоч це буде спеціально нагнітатися, але природним способом воно мало б минути. Була трагедія, були вбивства. Але також і кілька сотень років Польщі на українських землях, серед козацтва – це теж потоки крові та жертви.Це можна згадувати до нескінченності. І це теж використовують політики. Тому що має зробити Україна? Я не знаю, справді не знаю.Вас знову критикуватимуть за ці слова у Польщі…Так, мене не любить і правиця, і лівиця, ну, але тоді я відчуваю, що живу. Це частина історії. Не знаю. Бабцю моєї дружини вбили українці під час погромів, ми їздили, шукали. І поряд із тим моя дружина видає українську літературу. Це треба робити, хоч і не означає, що щось потрібно забути.Ви письменник, а ми вже довго розмовляємо і я досі не запитала, чи зараз щось пишете? Чи ця війна спонукає вас до якихось тем, чи ви пишете про війну?Зараз не пишу, бо маю поговорити з українським телебаченням. В моїй останній книжці про східний кордон Польщі, це є "Річка мого дитинства", Україна часто з’являється. І там є один розділ такого собі репортажу, як хлопців везуть автівки на фронт до Слов’янська. Вона з’являється, тим часом я не відчував себе в праві писати про українську війну, бо бачив її під час одного виїзду до Слов’янська на фронт. Ми після того повернулися, а фронт і українські хлопці залишились там, під обстрілами. Тому такі речі я не можу. Натомість Україна з’являється, але я зараз пишу книжку зі свого глибокого досвіду. Там є й частина про кордон, але це не є основною темою. Це українські письменники повинні дати ради з тією війною, і знаю, що вони впораються. Ми зараз видаємо книжку Сергія Жадана про війну, і це видатна робота. Його перша книжка про війну, про Донбас, була однією з найкращих, яку я читав, а ця ще краща. Він написав про свій досвід у Харкові, про свій воєнний досвід. Тому це українці мають про то писати.Які ви маєте передчуття? Як закінчиться війна?Росіяни мають програти, будь-яким способом.Мусять бути виштовхнуті зі світової арени. Через багато років вони зможуть знову там з’явитися. Але українську війну треба тим чи іншим способом виграти.Але, як ми бачимо, те, що зараз відбувається у світі, те, що говорить Трамп, то виглядає так, що світ не хоче, щоб росіяни програли. Трамп не хоче, але він взагалі безвідповідальний, і навіть невідомо, що з ним буде далі. І як Америка поведеться щодо Трампа. Америка не монолітна. Так, він виграв вибори, але може програти свою каденцію. Деякі мудрі люди говорять про те, що він не залишиться до кінця каденції, то такий хаос, що вже самі американці незадоволені. Але це шанс для Європи інтегруватися. Щоб навчилась міцно стояти на своїх ногах Західна Європа, ми. І це видається реальним. І щось у тій Європі починає відбуватися, якась інтеграція. Без огляду на Америку.А якщо Європі не вдасться?Вам здається, що не вдасться?Не знаю, але запитую: що буде, якщо не вдасться? Я б не хотіла того, бо від цього залежить доля моєї країни, моя доля і моїх рідних. Але якби так сталося?Моя доля і доля моєї країни, може, менше, аніж ваша, але також від європейської інтеграції залежить. Тому все мусить вдатися, розумію, що це таке бажане мислення, але все, що ми робимо, - ми робимо для того, аби це вдалося.Я дуже вам дякую, що ви допомагаєте українцям, допомагаєте українським військовим, українським письменникам, щоб їхній голос було чутно у Польщі. 

Майстри, які можуть швидко повернути неробочу техніку на поле бою, відіграють важливу роль у підрозділах. Особливо коли ремонт відбувається безпосередньо на фронті. Наш герой — військовослужбовець на псевдо Сміт, начальник першої рухомої майстерні ББС Вlасk Rаvеn 93-ї ОМБр. У цивільному житті він був керівником ІТ-компанії. У розмові з DОU Сміт розповів, як з двох людей розрослася майстерня дронів, з чим найбільше труднощів виникає у майстрів-новачків, які є проблеми з оптоволокном і чи працює в Вlасk Rаvеn бонусна система за ураження техніки «є-бали». «Ми потрапили в полон до росіян. Ненавиділи їх дуже сильно, тому до війська рвалися, щоб помститися» Ми пішли у військо навесні 2022-го фактично усією сім’єю: я, батько та брат. Перед тим були в окупації в Київській області, біля селища Іванків. А згодом потрапили в полон до росіян. Ненавиділи їх дуже сильно, тому до війська рвалися, щоб помститися. Поки ми були в окупації, співпрацювали із ЗСУ, передавали їм розвіддані. Хлопці давали нам завдання, пояснювали, що робити. І водночас хвилювалися за нашу безпеку, тож казали й що робити не можна. Окупація нас загартувала, ми мали навички виживання, збору інформації й таке інше. Тому до служби були готові. У полон потрапили 31 березня 2022 року, коли росіяни вже втікали з Київщини. Вранці ми поїхали передавати дані військовим, а коли повертались, вони помітили нашу машину та схопили нас. Чому не вбили? Не знаю, можливо, через те, що ми троє мали одне прізвище. А може, не було часу через втечу. Нас потримали до вечора, а потім відпустили. Після того як росіяни вийшли з Київщини, ми з батьком і братом пішли служити до 51-го окремого стрілецького батальйону. Спершу я був сапером, а потім приєднався до батька і брата в піхоті у тому ж батальйоні. Варто розуміти, що бути піхотинцем у 2022-23 році — це зовсім інакше, ніж зараз. Тоді до лінії бойового зіткнення можна було дійти без жодних проблем. Зараз небо вкрите дронами, тож піхоті набагато складніше вижити. Ще у саперній справі я став цікавитися, чи можна за допомогою дрона донести БК, гранату чи ще щось. По суті, ми з побратимами обдумували, як все зробити, щоб зазнати менше втрат при замінуванні території, а в піхоті при знищенні супротивника. А дрони — це те, що ти можеш сам купити в магазині та використати, на відміну від зброї. Так я спільно з братом перемкнувся на роботу з дронами. Батько тоді був командиром відділення і підтримував нас у прагненні розвивати новий напрям роботи. «Ремонтуємо і налаштовуємо „Вампіри“ й „Кажани“». Про рухому майстерню Через рік служби ми з братом перейшли до 93-ї бригади. Майстернею в той час самостійно займався мій нинішній командир Кусто, він ремонтував мавіки. Згодом я отримав поранення, і після одужання мав два варіанти: залишитися вдома ще на два місяці реабілітації або повернутися на службу та допомагати Кусто в майстерні. Я обрав друге. Так нас стало двоє, і ми почали розвиватися й набирати до майстерні нових людей. Нині наша команда повністю автономна. Ми можемо повністю розібрати та зібрати мавік: з двигуном, камерою, з усім. Працюємо і з FРV: ремонтуємо, налаштовуємо, програмуємо. Ремонтуємо і налаштовуємо «Вампіри» й «Кажани». Але тут не без підтримки виробників. Ми зверталися до них, щоб отримати інструкції для ремонту та 3D-друку запчастин, і виробники йшли нам назустріч. Самостійно дрони з нуля не збираємо, працюємо з наявними. Але якби закінчилась війна і хлопці залишились без роботи, ми могли б створити власну компанію і збирати 1000-1500 FРV на місяць. Майстерня виникла, щоб швидко розв’язувати проблеми на місці. Адже якщо у вас ламається борт, його потрібно відправляти до Києва, наприклад. Пересилання, ремонт і тестування може затягнутися на тижні. Але якщо пошкодження незначне, то борт можна полагодити у власній майстерні та впоратися за день. Наша майстерня називається рухомою, тому що ми можемо її згорнути та розгорнути в іншому місці. Важливо, щоб вона була постійно в русі, адже за нами стежить ворог. У нашій майстерні військовослужбовці придумують нові технології, БК, удосконалюють дрони. Тож нам важливо дбати про безпеку. «Багато компаній хочуть мати в команді „руки“ й „голови“, у нас та сама ситуація». Про виклики і потребу в людях З технікою та матеріалами у нас немає серйозних проблем. Більша частина закупівель відбувається через держзамовлення, ми подаємо списки, які борти хочемо отримати, і Міноборони їх закуповує. Але всіх потреб це не покриває. Співпрацюємо з благодійними фондами, бізнесменами, які дофінансовують підрозділ. Також працюють «є-бали»: якщо у нас хороша результативність, ми можемо отримувати техніку, яка є у списку. Зараз ситуація краща з тим, що можна обирати. Бо раніше нам надходили неякісні борти: витрачали багато часу, щоб довести їх до ладу. Якщо потрібно щось замінити, з цим допомагають благодійні фонди. Є й таке поняття, як «общак» — поповнюємо його регулярно з побратимами. Кошти з нього йдуть на дрібний ремонт, поточні витрати. Найбільш проблемне питання у майстерні — люди. Нам потрібні кваліфіковані спеціалісти. Тобто не просто люди, у яких робочі руки й вони можуть щось зібрати й розібрати, а фахівці, які розуміються в цьому. Нині багато компаній хочуть мати в команді «руки» й «голови», у нас та сама ситуація. Для нас цінними були б спеціалісти, які пройшли курси на кшталт «Народний FРV» від Vісtоry Drоnеs. Я загалом радив би пройти це курс тим, хто збирається до війська. Та й у цивільному житті він може знадобитись, щоб знайти роботу й отримати бронювання. Окрім курсів, класним варіантом для нашого майбутнього майстра була б робота на виробництві дронів у цивільному житті. Якщо говорити про ІТ-спеціалістів, то нам будуть корисними ті, хто розгортали бази даних. Бо ті БД, які ми маємо зараз, не зовсім підходять під військові потреби, тому потрібно їх допрацьовувати або ж розробляти власну базу даних. Цінними є розробники, які пишуть на Рythоn і працюють зі штучним інтелектом. Бо наші системи зараз працюють на автодоведенні, а розробник міг би допомогти впровадити у безпілотники ШІ. Від керівника ІТ-компанії до майстра у війську. Які навички знадобилися У цивільному житті я працював директором з технічної частини ІТ-компанії Рrоgrеss, і на службі мені знадобилося багато минулих навичок. У війську є певні сталі моменти, які довгий час були непорушними. Наприклад, документація: паперової роботи досі є дуже багато. І коли ти заходиш на службу з навичками з ІТ, то можеш спростити купу процесів. Нині у Збройних силах почали активно розвиватися бази даних. І я думаю, це через те, що до війська долучилося багато айтівців. Специфічні технічні знання з ІТ мені не дуже знадобилися. Якби хтось три роки тому сказав, що я буду працювати з дронами, то я б відповів, що це неможливо. Основні навички для роботи з безпілотниками я здобув уже під час служби. У будь-якому разі допомагає знання комп’ютера, програм і розуміння, як вони працюють. Тоді програма на кшталт Веtаflіght, на якій налаштовуються FРV-дрони, буде зрозумілою. Тобто у вас вийде зорієнтуватись, що натиснути та які параметри змінити для того, щоб борт полетів. Майстерні потрібні у кожній бригаді Без таких майстерень складно функціонувати батальйонам безпілотних систем. І навіть танкові війська, які проводять розвідку дронами, активно їх розвивають. Вони там ремонтують антени тощо. Я вважаю, що такі майстерні є обов’язковими. Навчитися працювати тут не складно. Головне — мати бажання. У мене майже вся команда — це люди, які не мали нічого спільного з дронами та програмуванням у цивільному житті. Деякі навіть з комп’ютером не працювали. І ми з командиром Кусто за 2-3 місяці активної роботи їх всього навчили. Найперше, чого ми навчаємо новачків у майстерні, — якісно паяти. З цим у багатьох є проблеми. Люди не мають розуміння, які температури потрібні, яким має бути флюс і як його використовувати. Але все це приходить з практикою, і потім майстер вже паяє, наче із заводу. Після цього ми вже навчаємо базово налаштовувати дрон тощо. Ми хотіли б збільшити майстерню. Наскільки мені відомо, планують розширити штатний розпис. А у військовій темі є така річ, що попри все бажання, ти не можеш масштабуватись, доки не спуститься «штатка» з посадами. Тоді можна починати набирати нових людей. Якщо все складеться і ми розширимо команду, то передусім займемося питанням оптоволокна. Бо нам бракує спеціалістів, які зможуть удосконалити це як окремий проєкт і довести до ладу. Наразі за потреби ми відкликаємо майстрів, які займаються ремонтом безпілотників, і просимо зробити те, що потрібно по оптоволокну. А проблем з ним безліч, бо багато українських виробників виготовляють оптоволокно поганої якості. «З десяти дронів на оптоволокні лише чотири долітає до цілі. Це дуже погана статистика» Враховуючи коштовність дронів, хотілося б мати статистику влучань 70-80%, а не 40%. У плані військових технологій переважно ми є передовиками. Наприклад, з виробниками безпілотників ми тісно спілкуємося і можемо прийти до них із порадами, що потрібно змінити, щоб борт добре працював. Хотілося б так само зустрітися з виробниками оптоволокна і розповісти їм, що вони зі свого боку можуть покращити. Але на них ми такого впливу не маємо.

Про це він розповів в етері Еспресо. "Якщо говорити про те, що сталося з Келіном Георгеску, то ми можемо переконано казати, що він ще далеко не програв. Так, його насправді дискваліфікували. Так, він насправді не може брати участь у нинішніх виборах. Але у парламенті Румунії - а парламентські вибори були майже одночасно з першим туром президентських минулого року, тобто з різницею в один тиждень. У парламенті опинилися одразу три крайні праві політичні сили. Це АUR Георга Сіміона, це S.О.S. Діани Шошоаке і це РОТ Анни-Марії Гаврили. Так ось всі ці партії на нинішніх виборах були готові підтримати Георгеску. Понад те - кандидат від АUR, Георг Сіміон, насправді сказав, що готовий знятися на користь Георгеску, якщо той буде брати участь у виборах. І лише якщо Георгеску знімуть, а це, власне, і сталося, тоді він піде на вибори", - сказав він.Сергій Герасимчук зазначив, що у Георгеску є великий фан-клуб, який складає майже третина румунського парламенту."У Георгеску є підтримка з боку трьох ключових крайніх правих політиків. І тому я би не казав, що його гра зіграна. Я припускаю, що він і далі продовжуватиме боротися за владу і використовувати ось той майданчик у парламенті, який зараз сформувався. Аби і надалі бути присутнім у румунському політичному дискурсі", - зауважив політексперт.Що відомо про перший тур виборів у Румунії та його переможця Георгеску24 листопада в Румунії відбувся перший тур голосування на президентських виборах. Перемогу в першому турі здобув антизахідний кандидат Калін Георгеску. Раніше він називав румунських фашистських політиків 1930-х років національними героями й мучениками, критикував НАТО і позицію Румунії щодо України та заявляв, що країна повинна співпрацювати з Росією, а не кидати їй виклик. А днями заявив: якщо стане очільником держави, припинить допомогу Україні.Верховний суд Румунії 28 листопада ухвалив рішення про перерахунок голосів після першого туру президентських виборів. ЦВК Румунії припустила повторне проведення 1-го туру виборів президента, якщо Верховний суд анулює голосування. Зрештою Конституційний суд Румунії 2 грудня визнав результати першого туру виборів дійсними.Європейська Комісія звернулась до ТіkТоk через підозри у впливі на вибори в Румунії. Згодом Вища рада національної оборони Румунії розсекретила документи, пов'язані з передвиборчою кампанією Георгеску. Відповідно до цих даних, для підвищення популярності Георгеску в його виборчій кампанії використали 25 тисяч облікових записів ТіkТоk. Можливо, для цього залучали ботоферми. Спецслужби Румунії припускають, що на таку операцію витрачено значні кошти, а її масштаби й географія "вказують на державного оператора". 6 грудня Конституційний суд Румунії анулював результати першого туру виборів президента, у якому переміг проросійський кандидат Калін Георгеску.25 квітня стало відомо, що апеляційний суд Плоєшті постановив скасувати рішення про ануляцію результатів першого туру президентських виборів, ухвалене Конституційним судом, яке, як стверджують у ЦВК Румунії та правозахисники, є остаточним.

Березневі статті, Будапештський меморандум, Мінські угоди – найвідоміші, але далеко не єдині договори, на які українському народу доводилось йти з Москвою. Еспресо розповість, чим закінчуються домовленості з Російською Федерацією та яку ціну доводилось платити тим, хто їх з нею укладав.З чого починались взаємини з РФ та як з Москвою доводилось домовлятися попередникамСтаном майже на середину 2025 року багатьом союзникам України стало зрозуміло, чим закінчується задобрення диктаторів та чого вартує намагання укласти мир за будь-яку ціну, коли у твій дім приходить агресор з бажанням знищити тебе. Однак і сьогодні залишаються адепти того, що угода може розв'язати проблему й вгамувати чиюсь багатовікову політику ненависті й тотального знищення. Ба більше, віра у це зберігається навіть після порушення так званого "Великоднього перемир’я" і 20 загиблих у Кривому розі й 12 – у Києві. Серед останнього – дев’ять вбитих російськими ракетами дітей.Атака РФ на Кривий Ріг, Фото: V_Zеlеnskіy_оffісіаl/tеlеgrаmЯкщо ж вищепереліченого після трьох років масових вбивств, розправ, геноциду залишається недостатньо, аби зрозуміти, що мир з Росією – це фікція, то потрібно всього лиш подивитися назад. В українській історії достатньо прикладів того, чого вартує спроба порозумітися з тим, хто прийшов знищити тебе і твій дім. Останні приклади будуть особливо показові й з урахуванням того, що з тих часів у Кремлі й влада не мінялась.Однак для початку заглянемо ще у добу Козаччини. І першим, хто спробував домовлятися з тоді ще Московським царством, був Богдан Хмельницький. За своєю суттю Березневі статті, підписані у Переяславі 1654 року, мали дещо інший характер. Йшлось не про мирну угоду як таку, а про протекторат Московії для Гетьманщини. Складно оцінити документ та його вплив на сьогодення, якщо він навіть не зберігся в оригіналі, однак учитель історії та переможець Glоbаl Теасhеr Рrіzе Ukrаіnе 2020 Василь Дяків вказує, що вже тоді, у 17 столітті, зіткнулись повністю протилежні світогляди – європейський та азійський."Європейські політичні традиції, які ввібрала Гетьманщина, зіштовхнулися з азійським підходом московської зовнішньої політики для вирішення своїх загарбницьких інтересів. Цей підхід базується на принципах золотоординського управління, сили та на безумовному підпорядкуванні цареві без будь-яких ознак поваги та партнерства до протилежної сторони", – пише вчитель. Також історик Сергій Плохій у своїй роботі "Брама Європи" пише, що в обох сторін було докорінно різне сприйняття цих домовленостей. "Козаки вважали Переяславську угоду контрактом, що має зв’язувати обов’язками обидві сторони. З боку Хмельницького, він та його держава потрапляли під протекторат царської влади. Вони обіцяли відданість та військову службу в обмін на захист, пропонований Московською державою. Цар, однак, сприймав козаків як нових підданих, щодо яких він не матиме жодних зобов’язань після того, як надасть їм певні права та привілеї", – пояснює професор кафедри української історії в Гарвардському університеті.  Остання теза є особливо цікавою, адже показує, що чи то сьогодні, чи то майже 400 років тому, угоди Росія визначає не як домовленість про рівну співпрацю, а як засіб для придушення та подальшого використання потенційного ворога. Власне про це свідчить і зміст Березневих статтей – Гетьманщина зберігає внутрішню ієрархію, правову та податкові системи, однак зобов’язується повідомляти про обрання гетьмана російського царя, обмежити розмір війська до 60 тис. солдатів, а також утримувати своїм коштом московську армію, яка тепер легально розміщувалась на територіях козацької держави. У 17 столітті російський цар був дещо поступливішим, а відтак декларативно в угоді надав суб’єктність Гетьманщині на ведення зовнішньої політики, однак з забороною на встановлення дипломатії з найближчими сусідами – Річчю Посполитою та Османською Імперією. Як бачимо, вже тоді Московське Царство намагалось перекрити Гетьманщині шлях до створення міцних союзів і закріплення на геополітичній карті. Саме це і можна прирівняти до тих угод, які Україні намагаються нав’язати сьогодні – заборона вступу до НАТО та навіть фактичних розмов про це. Що цікаво, саме це і зіграло злий жарт з тими, хто укладав Березневі статті. Адже поки Гетьманщина дотримувалась заборони на ведення переговорів, московські царі тричі таємно вирішували її долю із Річчю Посполитою. Згодом син Хмельницького, Юрій, спробує переглянути домовленості з Московією по смерті батька. Однак, замість забезпечення суверенітету, отримав Переяславські статті 1659 року, за якими Гетьманщину ще більше затиснули царськими обмеженнями. Таким чином на територіях теперішньої України розпочнеться період "Руїни", який розкриється після так званої "Чорної ради", проросійського гетьмана Лівобережжя Івана Брюховецького й Московських статтей. Пострадянські договори і фіктивні домовленості про територіальну цілісність та непорушність кордонів України Згодом, у період УНР, трапиться століття повноцінної окупації частини території України більшовиками за результатами Першої світової війни. Зокрема йдеться про розвал Австро-Угорщини та складні революційні події у Німеччині, адже саме сторони Четвертного союзу були стримуючим фактором для РСФСР та гарантією безпеки для Української Народної Республіки. Переживаючи гніт, геноциди, політичні репресії, винищення культури та народу як такого, у 1991 році Україні все ж вдасться вибороти незалежність та визнання її суверенітету. Надалі, у 1994 році, президент Леонід Кучма підпише Будапештський меморандум, за яким Україна зобов’язувалась набути неядерний статус в обмін на нечіткі, але такі солодкі "гарантії безпеки". "Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй", – йшлось у другому пункті меморандуму. Складно сказати, чи це спланована та продумана стратегія РФ на чолі з Єльциним по роззброєнню сусіда, чи то дійсно цивілізований світ так боявся нового члена у "ядерному клубі". Однак, як вже писало ВВС, недієвість Будапештського меморандуму розумів і Леонід Кучма, який поставив свій підпис під документом. Другий президент України визнав, що після підписання його попереджали про порожність гарантій меморандуму."Тодішній президент Франції Франсуа Міттеран сказав: "Синку, не вір цьому документу, тебе обмануть", – заявив Кучма на міжнародній конференції в Єрусалимі.Згодом Україна, ще за десять років до повномасштабної війни з Росією і не один раз,  звертатиметься по допомогу до країн-підписантів. Спершу закликала провести термінові консультації під час конфлікту щодо острова Тузла у 2003 році та під час українсько-російської "газової війни" у 2006 році. Російсько-український конфлікт довкола острова Тузла. Фото: www.ukrаіnіаnwоrldсоngrеss.оrgТакож український парламент звертатиметься до підписантів Меморандуму підтвердити свою прихильність принципам у березні 2014 року, коли Росія розпочала анексію Криму. Тоді США ініціювали проведення в Парижі консультації з країнами-учасницями Будапештського меморандуму. На зустріч були тодішній держсекретар США Джон Керрі, міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Хейг, в.о. міністра закордонних справ України Андрій Дещиця. Від країни-агресора не прибув ніхто, а згодом РФ узагалі відмовиться від таких консультацію. Повертаючись до 90-их, Україна ще один раз поведеться на російську угоду – Великий договір між Україною та Росією, який підпишуть 31 травня 1997 року. За ним РФ "визнає територіальну цілісність та непорушність кордонів України". І звучить це звісно поважно, але його основною передумовою був залишений у Севастополі "троянський кінь" у формі Чорноморського флоту. Як пише у колонці для "Радіо.Свобода" журналіст Віталій Портников, без російського флоту в українському Севастополі ніхто і не збирався підписувати "Великий договір". Єльцин чудово знав, як сильно Кучма зацікавлений у його візиті. І Москва пов'язала заключення "великого" договору з підписанням угоди про статус Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Без цієї угоди Єльцин не хотів ні в Київ їхати, ні договір підписувати. Більш того, на певному етапі переговорів російська сторона навіть відмовилася вносити в документ пункт про взаємне визнання територіальної цілісності, хоча він і містився в угоді між РРФСР і УРСР, підписаній Єльциним і Леонідом Кравчуком ще до розпаду СРСР. Українській делегації стало зрозуміло, що без угоди щодо флоту ніякого "великого" договору не буде, принаймні не буде документа з конкретним змістом", – писав Портников ще у 2018 році. Згодом Чорноморський флот у Севастополі стане плацдармом для силового поширення "руского міра" на території України, а у 2003 році призведе до конфлікту на Тузлі і стане однією з причин, чому президент Кучма відмовиться від євроатлантичної інтеграції в НАТО та почне перемовини зі створення Єдиного економічного простору з Росією, Білорусією, Казахстаном. Перше вторгнення РФ на територію України і домовленості у МінськуЗгодом, коли Україна буде ослаблена після Революції Гідності, надійний і дружній сусід скористається ситуацією, аби розпочати введення "зелених чоловічків" у Крим і привести у дію сепаратистські війська на Донбасі, яких сам фактично і "відгодував". Реакцією на це стали Мінські угоди 2014 року, які утверджували тимчасове перемир'я у Війні на сході України. Мінські домовленості. Фото: hrоmаdskе.rаdіоПротокол тоді підписали учасники Тристоронньої контактної групи, зокрема тодішній спецпредставник голови ОБСЄ Гайді Тальявіні, другий президент України Леонід Кучма, тодішній посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов, Олександр Захарченко і Ігор Плотницький.Що цікаво, останні двоє ніяк не значились у підписаній документації, хоча фактично були представниками від вирощених Росією банд, які керували на території самопроголошених Л/ДНР. Однозначної оцінки цій угоді немає, а думки та експертів у цьому питанні різняться.Зокрема колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін у коментарі "Суспільному" у 2021 році казав, що вони мали свої результати, однак визнає їхню "помилковість". "Свого часу Мінськ допоміг у розв'язанні гуманітарних питань, на зразок постачання води. Я б не назвав його ефективним, але так або інакше якісь рішення в рамках Мінська приймалися. А от щодо інших питань, як звільнення полонених, якусь особливу роль Мінськ не відіграв. Саме тому рішення про передачу політичних питань з нормандського формату на мінський майданчик однозначно було помилковим і завадило всьому процесу", – зазначав ексміністр. Однак за першим Мінськом, який був логічним продовженням Мирного плану п’ятого президента України Петра Порошенка та очевидно не влаштовував Москву, бої на Донбасі все ж відновились. Відтак на початок лютого 2015-го точились найзапекліші бої за Донецький аеропорт та Дебальцеве, де російські військові разом із бойовиками намагались оточити українців.Надалі Володимир Путін почне диктувати набагато жорсткіші умови для України, паралельно погрожуючи знищити її регулярну армію. Лейтмотивом других Мінських угод став "особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей", який українська сторона зобов’язувалась закріпити у Конституції. Ба більше, за "Мінськом-2" органи місцевого самоврядування на Донбасі можуть мати власні статути, які, наприклад, дозволяють їм укладати угоди з іноземними державами, мати власний бюджет, проводити місцеві вибори та референдуми. "Наша задача була, по-перше, відвести загрозу або принаймні відтермінувати війну. Вибити собі вісім років, щоб ми відновили економічне зростання і побудували міць Збройних сил. Це була перша задача – і вона була досягнута", – коментуватиме ці угоди п’ятий президент у червні 2022 року.Повноцінно оцінити їхній зміст з оглядом на повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році зможуть історики в майбутньому. Однак достеменно відомим залишається лише одне – будь-які домовленості з Москвою, який би політичний устрій та влада там не панували, це фікція, яку неодмінно використають проти України. Відтак і сьогоднішній "мир", який нав’язує адміністрація 47 президента США Дональда Трампа, Росія сприйме лише як для переозброєння, відновлення репутації на геополітичній карті та відновлення після санкцій Заходу. Читайте також: Цілі Росії очевидні: позбавити Україну доступу до Чорного моря, захопити Одесу й розширити свій вплив аж до Молдови, - дипломат Гербст

У ніч на 24 квітня Росія завдала масованого удару по Києву. Застосовано щонайменше 11 балістичних ракет, зокрема північнокорейські КN-23, а також дрони-камікадзе та крилаті ракети. Одна з балістичних ракет влучила в житловий масив у Святошинському районі. Найбільших руйнувань зазнала двоповерхова будівля, яку ракета зруйнувала майже повністю. Пошкоджено також житлові будинки поблизу. Відомо про щонайменше 12 загиблих, понад 90 людей постраждали Серед травмованих - щонайменше шестеро дітей. На місці удару тривають аварійно-рятувальні роботи. До ліквідації наслідків залучено понад 70 рятувальників, кінологів, техніку ДСНС та комунальних служб. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на місці трагедії та дізналися про наслідки російського ракетного удару, а також поспілкувалися з очевидцями та постраждалими. ШУКАЮТЬ РОДИЧІВ Дорогою до епіцентру вибуху минаємо житлові вулиці з понівечиними будинками. Більшість будівель мають від двох до пʼяти поверхів. Вони стоять без вікон, з побитими фасадами й дірками в даху. На балконах - розірвані штори, а біля під'їздів - купи скла та побутових речей. У дворах гамірно. Із вікон надвір вилітають уламки, з дахів із тріском на асфальт падає шифер - комунальники, волонтери та мешканці прибирають завали в квартирах. Під ногами - бите скло, зім'яті віконні рами, уламки меблів, штори, змішані з землею. Балістична влучила у старий двоповерховий житловий будинок. Більша частина будівлі вщент зруйнована - від підʼїзду лишилися тільки бетонні сходи та купи битої цегли. Чути гарчання техніки та звук робочих інструментів. Робота рятувальників на місці трагедії не зупиняється ще від другої години ночі. Територія оточена стрічками, між завалами працюють у касках - хтось тягне дерев'яні балки, хтось обстежує приміщення з собаками. - Після другої години ночі, якщо не помиляюсь, рятувальники безперервно продовжують проводити аварійну пошуково-рятувальну та пошуково-аварійні роботи, - каже Павло Петров, речник ГУ ДСНС у Києві. - Наразі у нас залучені кінологічні відділення, також працюють психологи разом з людьми, які шукають тут своїх родичів. Станом на ранок рятувальникам вдалося врятувати 17 осіб. Постраждали понад 70 - 43 госпіталізовані, серед них діти. Є вісім підтверджених загиблих. Ще одне тіло чекає на ідентифікацію. - Тут більше 15 одиниць техніки різноманітної, а також більше 70 чоловік особового складу, плюс працює кінологічне відділення, - зазначає Петров. - Я зараз бачив, як відпочивала собака, я питаю у кінолога: "А скільки вона працює?" Він каже: "З 2:30 і працювала". Знову піде. Серед уламків рятувальники регулярно зупиняються на "хвилини тиші" - прислухаються, кличуть. Саме так вдалося знайти 29-річного чоловіка, який відгукнувся на голоси. Його обережно витягли з-під уламків і передали медикам. Хлопець відгукнувся, почали з ним контактувати - У певний період часу рятувальники припиняють роботу, починають гукати і слухати уважно. І от саме під час такої хвилини вони і почули, що хлопець відгукнувся, почали з ним контактувати, знайшли приблизно де він, відкопали, дізналися, у якому він положенні, - додає речник. Психологічна допомога тут так само необхідна, як і фізична. Понад 30 людей уже звернулись до психологів, серед них - батьки дітей, яких досі шукають під завалами. - Роботи продовжуються і досі. Тут працюють психологи, особливо з батьками отих дітей, яких наразі шукають рятувальники, - каже Петров. "СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО ЖИВІ" Біля зруйнованого під'їзду - старенька жінка на стільці. Вона мовчки тримає в руках палицю й ганчірку. За її спиною - авто з вибитими шибками, накрите старим килимом. Поруч снують сусіди - несуть пакети, роздивляються уламки, говорять тихо й уривками. Діти стоять поруч із дорослими, притискаючись до ніг. Біля огороджувальної стрічки збирається натовп підлітків. Юнаки та дівчата нервово спостерігають за роботою рятувальників та підбігають ближче, як тільки зʼявляються якісь новини. - У цьому будинку живе наш однокласник з родиною. Усі вони там - він, сестра, тато й мама. Ми від самого ранку тут чекаємо, доки їх врятують. Ми ось перейшли в 11 клас, - говорить знервовано хлопець. Його очі почервоніли чи то від пилу, чи то від сліз. - З ними немає звʼязку і ми всі дуже хвилюємося. Але сподіваємося, що живий. 28-річна Світлана з донькою на руках спостерігає за розбором завалів. В чотирьохповерховому будинку, де мешкала родина вибило вікна і пошкодило дах. - У нас в під'їзді старі звичайні вікна, не пластикові - вилетіли всі. Дах зруйновано там, де наша квартира. І так затікала вода, - розповідає жінка, - а зараз там дирка. І я переживаю, що буде затікати в квартиру, бо передають дощі, а в мене маленька дитина. Родина мешкає на найвищому поверсі. Світлана каже, що спочатку почула різкий звук, встигла добігти до коридору - і пролунав вибух. - У квартирі все ціле. Одне вікно, яке було на провітрюванні, його вирвало, але воно закривається. Сама основна проблема - це дах, який буде протікати, - додає вона. Рятувальники працюють безупинно, залазять на покрівлі, обережно ступаючи по крихких уламках. Частина даху провалилася, вікна й балкони - вирвані вибуховою хвилею. Одна з багатоповерхівок навпроти перетворилась на скелет - зовнішні стіни ще стоять, але всередині - порожнеча. Зламані балки, обгорілі дерев'яні конструкції, уламки цегли й труби валяються просто в квітучих деревах. Під завалами - потрощене авто. Сусіди приносять воду, ковдри, допомагають один одному з речами. На стелі однієї з уцілілих квартир ще висить люстра - її видно крізь вибите вікно. Там досі стоїть холодильник з десятками магнітів. Біля вантажівки - черга. Там роздають панелі ДСП. Люди передають одне одному пакунки з речами, розбирають купи одягу, шукають документи, ліки. ПРИЦІЛЬНИЙ УДАР На першому поверсі будинку, що навпроти зруйнованої двоповерхівки, мешкає 22-річна Валерія. Вночі вона була вдома разом з родиною. Усі спали, а прокинулись вже після удару - коли вибуховою хвилею вибило шибки, зізнається. - Ми прокинулись, коли все повилітало. Вікна, двері, весь дім задрижав. Ми мешкаємо на першому поверсі. Укриття у нашому будинку не було, - каже дівчина. - Колись намагалися зробити підвал як сховище, але потім його переробили, і нічого нормального з того не вийшло. У будинку навпроти, за її словами, загинула ціла родина - батько, мати, бабуся. 13-річну доньку дістали з-під завалів живою, у неї - політравма. Зараз дівчинка перебуває у лікарні після операції. - У тій сім'ї є ще старша сестра і брат. Їм двадцять два і двадцять один, але їх у момент удару не було вдома, - говорить Валерія. Пожежі після удару не було. Усе, що пам'ятає - густий пил, крізь який нічого не видно. Швидка приїхала майже миттєво - менше ніж за десять хвилин після виклику. Якби ще щось здетонувало - нас би просто не стало - Мені здається, вибух був настільки сильний, що якби ще щось здетонувало - нас би просто не стало. Після того ще чули вибухи, але вже не такі, - згадує дівчина. У цьому районі, каже, живе багато літніх людей і корінних киян. Більшість квартир - приватні. Її родина мешкає в трьохкімнатній. - Поки ніхто не сказав, що буде далі. Кажуть, приїде якась комісія. Але де ночувати, куди діватися тим, у кого більше нема дому? Це ж десятки зруйнованих квартир. І ніхто не готовий до цього, - знизує плечима Валерія. Тримає за повідок великого лабрадора, що стомлено спить поблизу. Біля місця удару - лише стадіон, університет, житлові будинки. Постраждала також школа - від вибухової хвилі вибило шибки у пластикових вікнах. - Думаю, що це був прицільний удар по цивільній інфраструктурі. Бо в нас тут нічого військового немає, - обурюється Валерія. Чоловіки закривають вікна дошками. У дворах працюють десятки комунальників - оперативно прибирають уламки, складають цеглу й скло у рядна й мішки. - Та все вибило - металеві двері з ноги рівняв. Добре, що всі живі і здорові!... Немає тут вікон, тріщини в стінах, - емоційно каже чоловік розмовляючи по телефону. Найближче укриття знаходиться в школі №96. Через вікна без шибок видно шкільні дошки, парти, навчальні плакати. Тут організували й пункт допомоги постраждалим. У навчальний заклад місцеві й волонтери зносять воду, їжу, ліки. ЗАПАХ ГАЗУ Й ДІРКИ У СТІНАХ За вщент зруйнованим будинком стоїть цегляна пʼятиповерхівка. У тіні щойно зазеленілих дерев валяються уламки, стоять зімʼяті й машини без скла. Будинок після ракетного удару залишився без вікон, балконів і дверей. У садках червоним майорять тюльпани. За стрічкою стоїть чоловік, на вигляд років 60. Біля ніг поставив величезний пакет. У пʼятиповерхівці живе його друг. - Він вдома, але нас туди не пускають. Ми хотіли допомогти, щось прибрати в хаті туди-сюди, але стоїмо і дивимось, - каже сивоволосий чоловік. - Вночі всіх виводили, а зараз вже не пускають, бо з даху все скидають, для безпеки. - Як думаєте, що буде з цими будинками? - питаємо. - А людей куди? Хто зараз буде будувати? Дах зроблять, вікна і двері поставлять, а далі - як хочете. Людям треба десь жити. У кого є за що, може хоч якийсь ремонт зробити. А у кого нема за що? А на суботу дощі, хоч би дах відремонтували, - відказує розгублено. Про події ночі розповідає ще один мешканець постраждалого будинку. Чоловік виносить на двір зимові куртки, бушлат, трохи вцілілих продуктів і складає все на дитячу гойдалку поблизу. Він був удома з самого початку тривоги. Каже, від моменту сирени до вибуху минуло не більше десяти хвилин. - Ми щось встигли зрозуміти, але вже було пізно, - каже чоловік. - А зараз що буде - ще не знаємо. Поки цими питаннями не займаємося. Газ скипів із труби - її розірвало Після вибуху у квартирі панував повний безлад. Частину речей знищено, дещо залишилось, але головна небезпека була в іншому. - Газ скипів із труби - її розірвало. У квартирі стояв запах газу, дихати було нічим. Крім пилу ще й газ "допомагав". Наразі чоловік ще не знає, куди буде переміщена його родина, і чи отримає вона тимчасове житло. Але впевнений: найголовніше - що всі живі. Більшість будинків тут - зведені після Другої світової війни. Є "сталінки", "хрущовки" та тимчасові панельні двоповерхівки, які тутешні мешканці називають "бараками", які будували для тимчасового проживання. Кияни отримували тут квартири переважно від заводу "Антонов". Поруч із двоповерхівкою стоїть жінка. На шиї звʼязка ключів, щось безперервно перевіряє в телефоні. Позаду - авто, накрите килимом замість даху, і розбиті вікна. Навколо - сусіди, які мовчки роздивляються уламки своїх квартир. Люди ходять, хитаючись від втоми, тримають у руках телефони, документи, пакунки. Жінка чекає новин від своїх друзів - родину, яка проживала тут понад 25 років. - Вони самі вибрались, самі. Просто дивом. Їх не діставали - вони самі якось вийшли. Я не знаю, що їх урятувало. Квартиру привалило. Вони ледве вийшли, - каже вона схвильовано. - Вони тут живуть, скільки я пам'ятаю. Чи купували квартиру, чи отримували - я не знаю. Але це був їхній дім. На тлі уламків стоїть червоний автомобіль із розбитими вікнами. Уся територія розчищена для роботи спецслужб. Люди за стрічкою дивляться на зруйнований фасад - там, де ще вчора були квартири, сьогодні чорні дірки у стінах. Мовчазна метушня, багато пилу, різкий запах дерева, що горіло. Рятувально-пошукові роботи тривають. Наразі відомо про 12 загиблих, серед них, і 17-річний хлопець, порятунку якого від самого ранку чекали однокласники. 90 людей постраждали, із яких 44 - у лікарнях столиці. У Києві 25 квітня оголосили Днем жалоби за загиблими внаслідок сьогоднішньої атаки Росії.

Володимир Чугай — керівник відділу продуктового менеджменту в державній агенції DОТ і керівник проєкту DОТ-Сhаіn — ІТ-системи для управління тиловими потребами ЗСУ. Спершу агенція налагодила постачання харчування армії, а тепер планує запустити маркетплейс дронів для Сил оборони DОТ-Сhаіn Dеfеnсе. В інтерв’ю DОU Володимир Чугай розповідає, як і навіщо свого часу перейшов із комерційного сектору в державні проєкти, чому не вдалося реформувати митницю, коли запрацює платформа з постачання дронів у DОТ і попри які перепони цифровізують армію. Державний оператор тилу (DОТ) — це державна закупівельна агенція, яка відповідає за нелетальне забезпечення ЗСУ: одягом, спорядженням, харчами, пальним. І цифровізацію цих процесів. Одне з головних завдань агенції — реформувати закупівлі за допомогою ІТ-технологій. Нині в ІТ-команді DОТ працює 40 фахівців. «На терезах були гемблінг і митниця». Про перехід у держсектор і реформу Митниці — Як і з якою мотивацією ти перейшов з комерційного ІТ в GоvТесh? У корпоративному секторі я пропрацював понад десять років. Починав інженером у «Квазар Мікро», одному з найбільших ІТ-інтеграторів в Україні в 2000-х — на початку 2010-х, потім перейшов на менеджерську роль. Останнім штрихом в комерційному секторі став запуск онлайн-платформи: маркетплейсу для купівлі авіаквитків. Це був успішний проєкт, який вдалося масштабувати на інші країни. Відтак для мене постало питання, куди рухатися далі, адже працювати в операційці вже не здавалося цікавим. Тоді я отримав дві — геть різні — пропозиції роботи: у гемблінгу та у державному проєкті з реформування митниці, коли її очолив Макс Нефьодов [у червні 2019-го — ред.]. На одній шальці терезів стояла у два з половиною рази вища зарплата з іншими вигодами: виїзди за кордон або в Карпати з різними зірками на корпоративах, страховка, компенсація спортзалу тощо. «На іншій шальці — робота, для якої треба купити свій ноутбук і де немає ані відпусток, ані лікарняних» Як і компенсації витрат на відрядження. Та що говорити — і добових не було. Мої батьки, як і багато чиї, кажуть: «Ось хай уже наші діти/онуки поживуть». Мені ж більше резонує думка, що варто не забувати про себе, не відкладати життя на потім, як святковий сервіз, — тоді й діти житимуть добре. Я розглядав цю роботу як можливість трансформувати країну, в якій живемо, як нагоду змін не в абстрактному «колись», а незабаром. До реформування митниці долучилися мої колеги: Євген Єнтіс, який раніше реформував Рrоzоrrо, і Роман Ланський, який опікувався первинною ланкою медичної допомоги. Євген порадив мені перед тим, як ухвалювати рішення, поговорити з родиною. Бо воно вельми впливає фінансово і на сім’ю. Я мав певний запас грошей, із яким міг протриматися рік. «Зроблю свій внесок і повернуся у корпоративний сектор», — так я тоді міркував. Забіжу наперед: цього не сталося. — Згаданий тобою Роман Ланський сказав, що реформа митниці провалилася. З твого погляду, чому і що пішло не так? Так, реформа не відбулася. Зовні здається, що команду під цю реформу ти маєш на старті. Насправді ні, її ще тільки належить сформувати. Поки пропрацюєш концепцію, поки визначиш обсяги фінансування, поки кандидати на різні посади й напрями пройдуть відбір... Нам знадобилося пів року, тільки щоб сформувати команду. Бо спершу заходить голова. Тоді напрацьовується концепція, йдуть перемовини з донорами про фінансування — потім ухвалюють рішення. Далі потрібно знайти рекрутера, оголосити вакансії і знайти людей. Кандидати мають зайти на короткострокові контракти (три, максимум шість місяців і дуже рідко на рік), а це звужує вибір. А після цього треба ще хоча б 3-6 місяців, щоб команда дала результат. Я займався митним оформленням автомобілів — щоб усе відбувалося в білу. Не класно платити митнику $50 або $100 за машину, залежно від марки. Всім хочеться без зайвої мороки привезти авто зі Штатів, Європи чи Кореї за більш вигідними умовами. Але нюанс у тому, що якщо все робити на чистоту, машина коштуватиме дорожче. До того ж митниця — лише один з етапів ввезення автомобілів. Спершу, щоб купити автомобіль за кордоном, треба знайти людину, яка на місці перевірить авто. Знайти, хто повантажить машину й привезе її в порт. А звідти — хто завантажить на корабель. За кожну цю дію — окрема плата. Плюс окремо платиш аванс, щоб процес стартував. Відповідно вартість машини сильно зростає. І для пересічної людини простіше заплатити єдину таксу 500-800 доларів за все. Прозоре митне оформлення авто стане дорожчим, зміниться баланс вартості продуктів і вигідності для кінцевого споживача. Тож нашим завданням було переконати людей: «Так, ви будете платити більше, але з цих мільярдів, які осідають на митниці, не ростимуть чиїсь маєтки» Ці гроші вивільняться як інвестиції для освіти, лікарень, шкіл, доріг тощо. У нас розгорнулася боротьба з паном Івашковичем, який хоч і не є керівником вищої ланки митниці, але він фактично заблокував один зі шляхів реформи, закріпивши за собою статус власника митниці і того, хто визначає, як будуються процеси. І хоча загалом реформа не відбулася, кілька розроблених нами продуктів досі працюють. Наприклад, аналітика за даними митниці, сайт і скарги. Але інші продукти, які ми не встигли дотягнути і інтегрувати в митницю, на жаль, були згорнуті. Йдеться про автоматизовану систему управління ризиками, митне оформлення (соrе), журнал пункту пропуску, постаудит та відкриті дані (АРІ). З хорошого: вже готова команда, яка працювала на митниці, приєдналася до медичної реформи. Нині ці люди працюють в освіті, в оборонці, в агросекторі. Це сильні фахівці, у яких ми довго інвестували. Чим ще відрізняється держсектор від корпоративного — на митниці звичною практикою було вивчати процес у полі. Ми виїжджали в Одесу, в Ковель, щоб на митних пунктах вивчити, як усе відбувається реально. Сюрприз: їхати в ці міста треба було своїм коштом, як і орендувати там помешкання. Добових не виплачували. Це кардинально інший підхід, ніж у будь-якій компанії. Але водночас завдяки донорському фінансуванню Європи і США у наступних моїх проєктах у держсекторі діапазон винагороди розширився. Це, своєю чергою, відкрило вікно можливостей, щоб залучати сильних фахівців на проєкти. Робота в DОТ: що заважає цифровізації в оборонній індустрії — У чому полягає головна різниця між держсектором і комерційним ІТ з огляду на різні проєкти? У Державному операторі тилу (DОТ) я вже понад рік очолюю відділ продуктового менеджменту. Якщо порівнювати з корпоративною роботою, то різниця суттєва: для себе я вбачаю значно більше позитиву на держслужбі через масштаб і вплив. Проєкти, які ми втілюємо для Збройних сил, впливають практично на всю країну і додають стійкості, щоб продовжувати боротьбу. Тут докладаєшся до того, щоб визначати, як будемо жити завтра, і несеш за це відповідальність. Безумовно, на таку мотивацію впливає війна: у цей час хочеш бути дотичним. А щодо всього іншого відмінності є, але вони не кардинальні. — Як залежно від профілю фахівця, відрізняється його зарплата? Для фахівців рівня джун і мідл зарплата більш-менш однакова. Це досить близько до ринку (до $1,5 та $1,7К). Тож потенційний пул людей, готових до найму, розширюється. Утім для сеньйорів різниця вагома й може становити від 25 до 50-70 відсотків від того, що фахівець може заробити на ринку. Я не бачу в цьому великої проблеми. Так, сеньйори потрібні, щоб задати рамки й концепт проєкту. Але їх потрібно менше і цих людей можна залучати проєктно. Мотивовані фахівці можуть зайти на рік-другий і протриматися цей час на власних запасах. (Водночас фінансування достатнє для нормального рівня життя). — Однією з найбільших проблем роботи у держсекторі вважають бюрократію. Як вона відображається на ІТ-командах, що є найбільшою перепоною? Сама організація роботи ІТ-команд близька до тієї, яка панує у звичайному середовищі ІТ. Особливої різниці люди не відчують, окрім хіба мови, якою ведуть документацію. В аутсорсі співробітники звикли в Jіrа бачити все англійською. У нас же все ведеться українською: від комунікації в команді до технічних завдань. Бюрократія, або, як ми кажемо, нормативка — це проблема. Якщо в комерційному секторі оперативно можна розробити й запустити рішення, а отже — заробляти гроші й бути ефективним для свого підприємства, то в держсекторі це не так. «У 90% випадків ІТ-рішення розробляються швидше, ніж готується нормативка під це» Тобто врегулювання, хто і як працює. Це як у правилах дорожнього руху: бюрократія потрібна, щоб були чітко зрозумілі зони відповідальності кожної людини, яка залучена в проєкт. Бар’єр ще в тому, що це специфічна мова і треба зрозуміти, як такі документи пишуться. Як і в РНР або Рythоn, треба опанувати синтаксис, вивчити патерни. Через те, що це юридично значущі документи, накладається юридична складність. Але не для всіх вона знадобиться. Її доведеться опанувати продакт- та проєктним менеджерам, частково — бізнес-аналітикам. Водночас девелопери, тестувальники, девопси, технічні райтери, дизайнери менш дотичні. Зазвичай вони працюють з уже опрацьованим матеріалом, тож і постановка задачі, і виконання роботи — знайомі. «При цьому бюрократія більше потрібна, ніж ні» Якщо у колективі п’ятеро людей, то ще можна домовитися про неформальні практики й звички. Якщо ж у відділі 30-40 людей, як у нас, тоді вже процеси й правила треба описати. Бюрократія може затягнути в болото погоджень, уточнень формулювань, які можуть заблокувати будь-яку реформу. Наприклад, треба визначити, який набір інформації може циркулювати в системі. Здавалося б, зрозуміла річ, але людина, яка має поставити підпис під рішенням, міркує: «Якщо щось піде не так, то я нестиму відповідальність». Отож це обмірковується нескінченно. Інший різновид спротиву — прихований. Це коли людина киває й погоджується, а потім у нормативці бачиш зовсім інші слова — і розпочинається пінг-понг, щоб домовитися про конкретні формулювання. Це трохи фруструє, тому що ти розумієш, бо є безліч більш нагальних питань, куди хочеться і потрібно інвестувати час. Але це частина процесу, від якої нікуди не дінешся. — З твого погляду, що ще гальмує розвиток цифровізації? Як би це дивно не звучало, але навіть спроба реформи вже трансформує і змушує рухатись певних людей. Наприклад, коли ми заходили на митницю і пробували просувати певні зміни, це пришвидшувало всі процеси й втілення сервісів. Тому навіть якщо політична команда йде, все одно залишається слід, інертність попередніх напрацювань. Єдиний виклик у цій ситуації — закріплювати й інституалізувати ці речі. Ще наше суспільство не готове переглянути рівень оплати праці держслужбовцям. Переважно люди вважають, що фахівцям, які пишуть нормативку й визначатимуть, за якими пріоритетами будуть розвиватися різні галузі, досить платити 10-15 тисяч гривень. Потім зовні здається, що реформа блокується тощо. А насправді ми просто не можемо найняти людей, здатних проєктувати такі складні конструкції, враховуючи і попередню нормативку, і додаючи нову. Думаю, це і є найбільшим викликом, щоб суспільство нарешті сприйняло, що зарплата 2 млн грн для топменеджера рівня Коболєва, про яку дуже багато говорили, — цілком ок. [Йдеться про резонансне обговорення винагороди для ексочільника «Нафтогазу» Андрія Коболєва — ред.]. Вона відповідає і рівню підписаних контрактів, і рівню відповідальності. Я сподіваюся, що з часом ми прийдемо нехай не до ринкових зарплат, а принаймні до 75% (бо 25% по-хорошому компенсується різними державними пільгами). Бо разом із зарплатами ми тоді кардинально переглянемо якість процесів в Україні. Рівень зарплат фахівців DОТ опублікований на DОU. Загалом є різниця між оплатою праці в центральних органах виконавчої влади (ЦОВВ) і держпідприємствами. Останні більш вільні у встановленні зарплат, тож там вони, як правило, будуть вищими. Наприклад, «ДП Прозоро» або наш Державний оператор тилу можуть встановлювати більш ринковий рівень зарплат. Це не для всіх спеціалістів, більше стосується джунів й мідлів. Сеньйор же на ринку може заробити вдвічі або втричі більше. У ЦОВВ, як Міноборони або та ж митниця — на жаль, дуже сумна ситуація: 10-20-30 тис. грн для звичайних фахівців. Так, у керівників буде більше, але митниця до війни збирала митних платежів у обсязі 40% бюджету всієї України. Але при цьому є зацікавленість, є таланти, які погоджуються працювати на маленькі зарплати за покликом серця. На жаль, на тлі всієї державної машини вони не є критичною масою, щоб говорити про загальну якість держсервісів. Команда DОТ — Чи поліпшилася ситуація після повномасштабної війни? І чи легше зараз цифровізувати оборонну індустрію, з огляду на те, що вся країна занурена у війну? Якою б трагічною не була війна сама собою, вона запустила можливість змін у такому консервативному секторі, як оборонка. Коли я тільки прийшов на роботу, один колега висловив здивування: «Ого, ви запустили заявки [на постачання харчування]», наче йшлося про політ на Місяць. Як ці заявки працюють у DОТ? Спочатку військова частина подає заявку, потім формується замовлення на постачальників, а тоді по факту відвантаження продукції формуються видаткові накладні. І останній крок — акт приймання товару, який є підставою для оплати і який агрегує суму за накладними. По суті, це як на «Розетці» отримуєш товар, для людини з корпоративного сектору — звичайнісінька справа. Наше завдання — швидко дати зрозуміти військовим, скільки дронів вони можуть отримати зараз, а скільки через три, шість, дев’ять місяців. Водночас треба донести виробникам, який попит і відгук на їхню продукцію. У внутрішній державній кухні механізм із заявками — це вже перемога. У них фігурують якісні дані, це робиться централізовано. Щоб проштовхнути цей процес (і так із кожним наступним), нам треба щоразу тиснути. Люди звикли працювати, як раніше. Часто не володіють ПК: наприклад, командир працює з паперовими картами і не має часу робити щось через ноутбук. «У системі для закупівлі дронів немає прізвищ, посад, дат народжень — тільки ім’я і пошта». Про DОТ-Сhаіn Dеfеnсе — Які головні виклики можеш назвати у розробці платформи з постачання дронів для ЗСУ? Ми починаємо з дронів і далі за запитом будемо розглядати інше озброєння. Все відбувається у взаємодії з Агенцією оборонних закупівель Міноборони, Збройними силами України, Генштабом. Викликів кілька. По-перше, долати інерцію людей, які міркують: «Але ж раніше все і так працювало!» (такі люди є всюди). По-друге, та ж нормативка. Сектор оборони ще більш обтяжений різними обмеженнями доступу до інформації для службового користування. Раніше йшлося тільки про папір. Нині з’явилися нормативні акти, які дозволяють працювати в електронному форматі з використанням грифів: таємно, цілком таємно і обмеженого використання. Але папір циркулює далі, і порядок відкриття, закриття або надання доступу — це все теж бюрократія. Про повну автоматизацію документообігу зарано говорити, але сподіваюся з часом це станеться. А третій і головний виклик — це бажання. Якщо воно є, то буде й рух. А зараз по вертикалі від Агенції Міноборони до Збройних сил є запит на цифровізацію. — Що можна і варто змінити? Для мене перемогою є те, що процеси запустилися. Чи можна їх пришвидшити? Так, але це питання пріоритетів. Щойно з’являється пріоритет, як усе рухається значно швидше. У нас багато пріоритетів. Тому комусь може здаватись, що ми довго рухаємось, але на фоні інших це — космічна швидкість, бо є розробки, зі старту яких пройшло вже 2,5-3 роки, а ще нічого не запущено. У випадку з постачанням харчування у нас перше рішення з’явилося вже за півтора місяця, потім наступна ітерація з інтервалом 2-3 тижні. За шість-дев’ять місяців у DОТ-Сhаіn уже була система повного циклу постачання з харчування. — Як ви працювали з цифровою безпекою і чутливою інформацією? Маючи комерційний бекграунд, я міркую передусім вимірами зручності продукту. Але це несе й суттєві ризики. Наприклад, з об’єднаних відомостей з постачання харчування ворог може скласти ширшу картину й врахує це, плануючи операції. Тому ми максимально виймали й знеособлювали дані в системі. Навіть якщо уявити, що хтось отримав доступ до інформації і зливає її, то він не зможе наскільки покрутити її, щоб зробити висновки. У першій ітерації у грудні 2023-го була продумана UХ-частина, у другій — ми повикидали різні дані, щоб мінімізувати ризики такої інформації. Паралельно тривала (і триває) координація з відділом інформаційної безпеки, який задає нам рамки. Оскільки атаки удосконалюються, вносяться зміни у функціональність або нові функціональності. Кібербезпека у нас — за замовчуванням. І це суттєва різниця з комерційним сектором. У компаніях ми говорили про безпеку на рівні пересічного розуміння. Тут же є корпоративний підхід рівня великих підприємств. Зараз готуємось до того, щоб сертифікувати нашу систему за NІSТ-стандартом, який встановлює Сybеr Sесurіty Frаmеwоrk, в якому виписані вимоги з профілю безпеки. Наприклад, система має мати певний пароль для звичайних користувачів і складніший — для адміністраторів, з регулярним оновленням, повною деактивацією користувача після звільнення, час життя сесії тощо. Крім стандартних, є ще організаційні та юридичні треки: порядок функціонування в системі, логування тощо. Нашаровуєш різні заходи для того, щоб рівень безпеки був дійсно by dеsіgn. Наприклад, вхід у систему із закупівлею дронів у нас тільки за мультифакторкою, щоб мінімізувати ризики витоку інформації з системи. У системі працюють тільки авторизовані користувачі. Ми отримуємо інформацію по захищених каналах зв’язку, різні люди мають різний доступ. Також ми опрацьовуємо й мінімізуємо набір інформації в кожному блоці. Її має бути достатньо, щоб закрити запит військової частини, але недостатньо, щоб зробити додаткову аналітику: оцінити кількість особового складу, рівень забезпеченості підрозділу — все, що може нести суттєві ризики для боєздатності ЗСУ. У системі для закупівлі дронів немає прізвищ, посад, дат народжень тощо — тільки ім’я і пошта. — Коли запрацює платформа з постачання дронів? Технічно ми перебуваємо на фінальній стадії відлагодження. Залишилася нормативка. Я сподіваюся, що у травні-максимум у червні все запрацює. — Які фахівці потрібні в оборонній індустрії і DОТ зокрема? Нам у команду потрібні бізнес-аналітики — це найкритичніша позиція. Є запит на продакт- або проєктних менеджерів, які готові взяти на себе певний напрям і концептуалізувати його, вести беклог, виставляти пріоритети, опрацьовувати зворотний зв’язок та організувати якісне впровадження. Шукаємо тестувальників. Прогнозую, що вакансій для девопсів з’являтиметься більше, як і фахівців з інформаційної безпеки. — Які розробки України можуть зацікавити світ? Чи вже є рішення, які можна масштабувати на міжнародний ринок? Можна ділитися експертизою: як за кілька місяців впровадити цифрові сервіси. Під час війни у нас немає розкоші подовгу дискутувати й складати плани на три роки вперед. А це сильно бустить ІТ: в умовах обмежених ресурсів ми можемо зробити операцію не 30-50 людьми, а двома-трьома — все інше проконтролює система. Візьмімо наше рішення з дронами. Першу ітерацію розробили за два місяці — з грудня 2024-го по січень 2025-го. Як зараз, без ІТ-системи, виглядає процес. Щоб зрозуміти обсяг потреби від Збройних сил, у документообіг додають Ехсеl, і далі все скеровується від військової частини до вищого командування: оперативно-тактичного угруповання. Вони беруть попередні ексельки й зводять усе в нову. «Наступна екселька йде нагору — і на кожному рівні є ризик, що хтось помилиться» Крім того, від запиту до отримання зведеної інформації минає час. За такого алгоритму важко ухвалювати стратегічні рішення: а чи справді нам потрібно мільйон дронів? Чи справді все треба на дрони? Такий збір інформації несе ризики, що бюджет виділяється неефективно і не на те, що потрібно. А коли ж збираєш актуальну інформацію про реальні обсяги за півдня або півтора дня і маєш зведену аналітику, скільки і якої продукції треба купити, що перекомпонувати і що проговорити, то це зовсім інша швидкість і якість ухвалення рішень. У нашому модулі кожному користувачу надають доступ до його підрозділів. Він оформлює і підписує заявку, кожну з яких ми розглянемо окремо. Далі цей шлях треба масштабувати, такий досвід міг би бути корисний й іншим країнам. «Усі масові процеси варто цифровізувати». Про плани — Над чим будете працювати далі, які плани? Платформа постачання дронів запрацює у травні-червні — це вже точно, бо проєкт нормативки напрацьований і нині на погодженні в Кабміні. Оскільки є успішний трек із забезпечення харчуванням, ми заходимо в оборонку. Всередині команди обговорюємо важливі запити. «Один із пріоритетів — пакунок пораненого» Коли військовий, отримавши поранення, приїжджає в лікарню, то перше, що йому потрібно, — це адаптивний одяг, набір косметики тощо. Немає процесу, як і звідки він це може взяти. Тож є запит на цифровізацію. Щоб у госпіталі відразу могли подати заявку, її обробили, пакунок приїхав до бійця. Є ще один запит — не буду конкретизувати, але скажу, що потрібно розширювати напрями забезпечення потреб ЗСУ, які можуть з’явитися в системі. Усюди, де йдеться про масові процеси, є великий потенціал на цифровізацію та ухвалення рішень на основі даних. Це стосується витратних матеріалів, як-от боєприпаси чи дрони тощо. Танк точно не виготовляється щотижня, але там, де є налагоджений цикл виробництва зі зрозумілою кількістю, процес можна цифровізувати. Завдяки цьому триматимеш на потрібному рівні залишки. А ще краще: робитимеш запаси, щоб Збройні сили мали чим воювати. — Чи стежите ви в роботі за тим, що схожого роблять росіяни? Як у них відбувається цифровізація? Чи важливо це знати і враховувати в своїх планах? Я не відстежую цих новин регулярно, бо давно перестав шукати інформацію російською. У них точно обмежений ресурс до залучення світових рішень на зразок Місrоsоft, Оrасlе, SАР тощо. Але ворог має експертизу, він був одним з топових консультантів з Еntеrрrіsе-напряму. Росіяни радше доганяють нас у певних цифрових сервісах. Вони створювали в себе Мінцифри й відповідні агенції, мали застосунок на зразок «Дії», але йшли в усьому за нами. У будь-якому разі ворог може мати кращі рішення, які варто досліджувати та брати найкраще, посилюючи обороноздатність України.

У ніч на 24 квітня Росія завдала масованого удару по Києву. Застосовано щонайменше 11 балістичних ракет, зокрема північнокорейські КN-23, а також дрони-камікадзе та крилаті ракети. Одна з балістичних ракет влучила в житловий масив у Святошинському районі. Найбільших руйнувань зазнала двоповерхова будівля, яку ракета зруйнувала майже повністю. Пошкоджено також житлові будинки поблизу. Відомо про щонайменше 12 загиблих, понад 90 людей постраждали Серед травмованих - щонайменше шестеро дітей. На місці удару тривають аварійно-рятувальні роботи. До ліквідації наслідків залучено понад 70 рятувальників, кінологів, техніку ДСНС та комунальних служб. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на місці трагедії та дізналися про наслідки російського ракетного удару, а також поспілкувалися з очевидцями та постраждалими. ШУКАЮТЬ РОДИЧІВ Дорогою до епіцентру вибуху минаємо житлові вулиці з понівечиними будинками. Більшість будівель мають від двох до пʼяти поверхів. Вони стоять без вікон, з побитими фасадами й дірками в даху. На балконах - розірвані штори, а біля під'їздів - купи скла та побутових речей. У дворах гамірно. Із вікон надвір вилітають уламки, з дахів із тріском на асфальт падає шифер - комунальники, волонтери та мешканці прибирають завали в квартирах. Під ногами - бите скло, зім'яті віконні рами, уламки меблів, штори, змішані з землею. Балістична влучила у старий двоповерховий житловий будинок. Більша частина будівлі вщент зруйнована - від підʼїзду лишилися тільки бетонні сходи та купи битої цегли. Чути гарчання техніки та звук робочих інструментів. Робота рятувальників на місці трагедії не зупиняється ще від другої години ночі. Територія оточена стрічками, між завалами працюють у касках - хтось тягне дерев'яні балки, хтось обстежує приміщення з собаками. - Після другої години ночі, якщо не помиляюсь, рятувальники безперервно продовжують проводити аварійну пошуково-рятувальну та пошуково-аварійні роботи, - каже Павло Петров, речник ГУ ДСНС у Києві. - Наразі у нас залучені кінологічні відділення, також працюють психологи разом з людьми, які шукають тут своїх родичів. Станом на ранок рятувальникам вдалося врятувати 17 осіб. Постраждали понад 70 - 43 госпіталізовані, серед них діти. Є вісім підтверджених загиблих. Ще одне тіло чекає на ідентифікацію. - Тут більше 15 одиниць техніки різноманітної, а також більше 70 чоловік особового складу, плюс працює кінологічне відділення, - зазначає Петров. - Я зараз бачив, як відпочивала собака, я питаю у кінолога: "А скільки вона працює?" Він каже: "З 2:30 і працювала". Знову піде. Серед уламків рятувальники регулярно зупиняються на "хвилини тиші" - прислухаються, кличуть. Саме так вдалося знайти 29-річного чоловіка, який відгукнувся на голоси. Його обережно витягли з-під уламків і передали медикам. Хлопець відгукнувся, почали з ним контактувати - У певний період часу рятувальники припиняють роботу, починають гукати і слухати уважно. І от саме під час такої хвилини вони і почули, що хлопець відгукнувся, почали з ним контактувати, знайшли приблизно де він, відкопали, дізналися, у якому він положенні, - додає речник. Психологічна допомога тут так само необхідна, як і фізична. Понад 30 людей уже звернулись до психологів, серед них - батьки дітей, яких досі шукають під завалами. - Роботи продовжуються і досі. Тут працюють психологи, особливо з батьками отих дітей, яких наразі шукають рятувальники, - каже Петров. "СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО ЖИВІ" Біля зруйнованого під'їзду - старенька жінка на стільці. Вона мовчки тримає в руках палицю й ганчірку. За її спиною - авто з вибитими шибками, накрите старим килимом. Поруч снують сусіди - несуть пакети, роздивляються уламки, говорять тихо й уривками. Діти стоять поруч із дорослими, притискаючись до ніг. Біля огороджувальної стрічки збирається натовп підлітків. Юнаки та дівчата нервово спостерігають за роботою рятувальників та підбігають ближче, як тільки зʼявляються якісь новини. - У цьому будинку живе наш однокласник з родиною. Усі вони там - він, сестра, тато й мама. Ми від самого ранку тут чекаємо, доки їх врятують. Ми ось перейшли в 11 клас, - говорить знервовано хлопець. Його очі почервоніли чи то від пилу, чи то від сліз. - З ними немає звʼязку і ми всі дуже хвилюємося. Але сподіваємося, що живий. 28-річна Світлана з донькою на руках спостерігає за розбором завалів. В чотирьохповерховому будинку, де мешкала родина вибило вікна і пошкодило дах. - У нас в під'їзді старі звичайні вікна, не пластикові - вилетіли всі. Дах зруйновано там, де наша квартира. І так затікала вода, - розповідає жінка, - а зараз там дирка. І я переживаю, що буде затікати в квартиру, бо передають дощі, а в мене маленька дитина. Родина мешкає на найвищому поверсі. Світлана каже, що спочатку почула різкий звук, встигла добігти до коридору - і пролунав вибух. - У квартирі все ціле. Одне вікно, яке було на провітрюванні, його вирвало, але воно закривається. Сама основна проблема - це дах, який буде протікати, - додає вона. Рятувальники працюють безупинно, залазять на покрівлі, обережно ступаючи по крихких уламках. Частина даху провалилася, вікна й балкони - вирвані вибуховою хвилею. Одна з багатоповерхівок навпроти перетворилась на скелет - зовнішні стіни ще стоять, але всередині - порожнеча. Зламані балки, обгорілі дерев'яні конструкції, уламки цегли й труби валяються просто в квітучих деревах. Під завалами - потрощене авто. Сусіди приносять воду, ковдри, допомагають один одному з речами. На стелі однієї з уцілілих квартир ще висить люстра - її видно крізь вибите вікно. Там досі стоїть холодильник з десятками магнітів. Біля вантажівки - черга. Там роздають панелі ДСП. Люди передають одне одному пакунки з речами, розбирають купи одягу, шукають документи, ліки. ПРИЦІЛЬНИЙ УДАР На першому поверсі будинку, що навпроти зруйнованої двоповерхівки, мешкає 22-річна Валерія. Вночі вона була вдома разом з родиною. Усі спали, а прокинулись вже після удару - коли вибуховою хвилею вибило шибки, зізнається. - Ми прокинулись, коли все повилітало. Вікна, двері, весь дім задрижав. Ми мешкаємо на першому поверсі. Укриття у нашому будинку не було, - каже дівчина. - Колись намагалися зробити підвал як сховище, але потім його переробили, і нічого нормального з того не вийшло. У будинку навпроти, за її словами, загинула ціла родина - батько, мати, бабуся. 13-річну доньку дістали з-під завалів живою, у неї - політравма. Зараз дівчинка перебуває у лікарні після операції. - У тій сім'ї є ще старша сестра і брат. Їм двадцять два і двадцять один, але їх у момент удару не було вдома, - говорить Валерія. Пожежі після удару не було. Усе, що пам'ятає - густий пил, крізь який нічого не видно. Швидка приїхала майже миттєво - менше ніж за десять хвилин після виклику. Якби ще щось здетонувало - нас би просто не стало - Мені здається, вибух був настільки сильний, що якби ще щось здетонувало - нас би просто не стало. Після того ще чули вибухи, але вже не такі, - згадує дівчина. У цьому районі, каже, живе багато літніх людей і корінних киян. Більшість квартир - приватні. Її родина мешкає в трьохкімнатній. - Поки ніхто не сказав, що буде далі. Кажуть, приїде якась комісія. Але де ночувати, куди діватися тим, у кого більше нема дому? Це ж десятки зруйнованих квартир. І ніхто не готовий до цього, - знизує плечима Валерія. Тримає за повідок великого лабрадора, що стомлено спить поблизу. Біля місця удару - лише стадіон, університет, житлові будинки. Постраждала також школа - від вибухової хвилі вибило шибки у пластикових вікнах. - Думаю, що це був прицільний удар по цивільній інфраструктурі. Бо в нас тут нічого військового немає, - обурюється Валерія. Чоловіки закривають вікна дошками. У дворах працюють десятки комунальників - оперативно прибирають уламки, складають цеглу й скло у рядна й мішки. - Та все вибило - металеві двері з ноги рівняв. Добре, що всі живі і здорові!... Немає тут вікон, тріщини в стінах, - емоційно каже чоловік розмовляючи по телефону. Найближче укриття знаходиться в школі №96. Через вікна без шибок видно шкільні дошки, парти, навчальні плакати. Тут організували й пункт допомоги постраждалим. У навчальний заклад місцеві й волонтери зносять воду, їжу, ліки. ЗАПАХ ГАЗУ Й ДІРКИ У СТІНАХ За вщент зруйнованим будинком стоїть цегляна пʼятиповерхівка. У тіні щойно зазеленілих дерев валяються уламки, стоять зімʼяті й машини без скла. Будинок після ракетного удару залишився без вікон, балконів і дверей. У садках червоним майорять тюльпани. За стрічкою стоїть чоловік, на вигляд років 60. Біля ніг поставив величезний пакет. У пʼятиповерхівці живе його друг. - Він вдома, але нас туди не пускають. Ми хотіли допомогти, щось прибрати в хаті туди-сюди, але стоїмо і дивимось, - каже сивоволосий чоловік. - Вночі всіх виводили, а зараз вже не пускають, бо з даху все скидають, для безпеки. - Як думаєте, що буде з цими будинками? - питаємо. - А людей куди? Хто зараз буде будувати? Дах зроблять, вікна і двері поставлять, а далі - як хочете. Людям треба десь жити. У кого є за що, може хоч якийсь ремонт зробити. А у кого нема за що? А на суботу дощі, хоч би дах відремонтували, - відказує розгублено. Про події ночі розповідає ще один мешканець постраждалого будинку. Чоловік виносить на двір зимові куртки, бушлат, трохи вцілілих продуктів і складає все на дитячу гойдалку поблизу. Він був удома з самого початку тривоги. Каже, від моменту сирени до вибуху минуло не більше десяти хвилин. - Ми щось встигли зрозуміти, але вже було пізно, - каже чоловік. - А зараз що буде - ще не знаємо. Поки цими питаннями не займаємося. Газ скипів із труби - її розірвало Після вибуху у квартирі панував повний безлад. Частину речей знищено, дещо залишилось, але головна небезпека була в іншому. - Газ скипів із труби - її розірвало. У квартирі стояв запах газу, дихати було нічим. Крім пилу ще й газ "допомагав". Наразі чоловік ще не знає, куди буде переміщена його родина, і чи отримає вона тимчасове житло. Але впевнений: найголовніше - що всі живі. Більшість будинків тут - зведені після Другої світової війни. Є "сталінки", "хрущовки" та тимчасові панельні двоповерхівки, які тутешні мешканці називають "бараками", які будували для тимчасового проживання. Кияни отримували тут квартири переважно від заводу "Антонов". Поруч із двоповерхівкою стоїть жінка. На шиї звʼязка ключів, щось безперервно перевіряє в телефоні. Позаду - авто, накрите килимом замість даху, і розбиті вікна. Навколо - сусіди, які мовчки роздивляються уламки своїх квартир. Люди ходять, хитаючись від втоми, тримають у руках телефони, документи, пакунки. Жінка чекає новин від своїх друзів - родину, яка проживала тут понад 25 років. - Вони самі вибрались, самі. Просто дивом. Їх не діставали - вони самі якось вийшли. Я не знаю, що їх урятувало. Квартиру привалило. Вони ледве вийшли, - каже вона схвильовано. - Вони тут живуть, скільки я пам'ятаю. Чи купували квартиру, чи отримували - я не знаю. Але це був їхній дім. На тлі уламків стоїть червоний автомобіль із розбитими вікнами. Уся територія розчищена для роботи спецслужб. Люди за стрічкою дивляться на зруйнований фасад - там, де ще вчора були квартири, сьогодні чорні дірки у стінах. Мовчазна метушня, багато пилу, різкий запах дерева, що горіло. Рятувально-пошукові роботи тривають. Наразі відомо про 12 загиблих, серед них, і 17-річний хлопець, порятунку якого від самого ранку чекали однокласники. 90 людей постраждали, із яких 44 - у лікарнях столиці. У Києві 25 квітня оголосили Днем жалоби за загиблими внаслідок сьогоднішньої атаки Росії.

В рамках мирної угоди між Україною та Росією США, ймовірно, планували визнати Крим російським. Однак Дональд Трамп "забув" про 2 закони США, яким він фактично би заперечив. Повний текст новини +Відео

Комбінована атака РФ на КиївАтака була здійснена у кілька хвиль, зокрема балістичними та крилатими ракетами морського і повітряного базування, а також дронами. Основний удар припав на столицю, зокрема на будинок у Святошинському районі Києва. Росіяни вдарили балістичною ракетою, внаслідок чого загинуло 12 осіб. Кількість поранених людей зросла до 100, серед яких п'ятеро дітей. Загалом Росія випустила по Україні 215 ракет різного типу та дронів. Протиповітряна оборона працювала досить ефективно, хоча цього разу було багато балістичних ракет. З 11 балістичних ракет було збито сім. На ранок повідомлялося, що серед уламків були переважно ідентифіковані північнокорейські ракети, але вже вдень стало відомо, що також використовувалися Іскандери-М. Крилатих ракет Х-101 із 37 було збито 31. Також було знищено шість ракет "Калібр" із 12, також були знищені всі чотири ракети Х-69. Ворог використав 145 далекобійних дронів, з яких не вдалося знищити лише 13. Активну участь у відбитті атак і знищенні російських повітряних цілей забезпечили розрахунки винищувачів F-16 та літаків Міrаgе. Це важлива складова у знищенні крилатих ракет. Для знищення ворожих цілей використовувалися всі засоби: ЗРК, літаки, мобільні групи. Лазерна система "Тризуб"Україна зараз намагається розширити арсенал для знищення російських засобів нападу. Буквально декілька днів тому командувач безпілотних сил Вадим Сухаревський повідомив, що створено і використовується український лазер "Тризуб".Фактично, це була досить несподівана новина, хоча про це вже говорилося двічі — наприкінці минулого року і буквально кілька днів тому. Система "Тризуб" має високі технічні параметри, йдеться про можливість знищувати авіабомби, ракети та ударні дрони на відстані до 3 км, а також засліплювати дрони на оптоволокні на відстані до 10 км. Сергій Левицький, старший науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є.Лашкарьова НАН України, який тривалий час займається розробками в галузі лазерних технологій, розповів про можливості системи."Я бачив повідомлення протягом останніх місяців. Це вже третя публікація інформації про лазерну бойову систему "Тризуб". Але, на жаль, якщо подивитися на заявлені параметри та порівняти їх зі світовими аналогами, можна сказати, що ця система наразі є лише лабораторною розробкою прототипу, яка ще досить сира. На жаль, при заявлених розмірах ця система не досягає фактичних параметрів, необхідних для знищення дронів і ракет на відповідних відстанях, які були заявлені. Наприклад, за простими оцінками, для того, щоб знищити безпілотник на відстані приблизно 1 км, необхідна потужність лазера має становити щонайменше 50 кіловатів. З розмірів даної системи видно, що вона поки що не володіє такими потужностями", - зазначив він.Проте є й позитивні моменти: ведуться розробки у цьому напрямку, працюють колективи, і це обнадіює, каже Левицький.Існують й зразки інших компаній, які використовуються на полі бою. Наприклад, турецька система використовує менш потужний лазер для засліплення дронів на оптоволокні. Левицький розказав про основні параметри, складнощі та особливості подібних розробок."Якщо говорити про турецьку лазерну систему, то, за словами виробника, її потужність становить близько 3 кВт. Вона призначена не для знищення безпілотного літального апарату, а для засвічування, тобто виведення з ладу оптико-прицільних комплексів даного апарату. У неї заявлена менша потужність, компактніші габарити, а максимальна область дії лазера становить до 1,5 км. Основною проблемою є захоплення та утримання цілі, оскільки вона швидко змінює положення у просторі, а для ефективного впливу на камеру або обшивку необхідно утримувати об'єкт у фокусі лазерної установки протягом кількох секунд. Це досить складно зробити на великій відстані для рухомих цілей", - зазначив він.Британська лазерна система Drаgоn Fіrе  — потужність її лазерного випромінювача становить близько 50 кВт, і вона розрахована на знищення цілей на відстані до 2 км. Відомо, що виробник вже провів тестові випробування на полігоні, під час яких лазер пропалював корпус безпілотного літального апарату.Щодо програми роботи над розробкою лазерних систем, в рамках Академії наук існують цільові програми оборонних досліджень, у межах яких реалізуються проєкти, що спрямовані на створення лазерної зброї, лазерних систем та інших технологій для зміцнення обороноздатності держави."Першочергово, якщо говорити про цей напрямок, то основною ключовою проблемою є матеріально-технічна база, а саме складові компоненти. Адже приблизно 99% усіх компонентів лазерних систем є закордонного виробництва. Для розвитку та створення таких комплексів необхідно об'єднатися з провідними світовими виробниками складових елементів і компаніями для спільної роботи в цьому напрямку", - розповів Левицький.Використання лазерних систем на полі бою — достатньо складний процес, з огляду на обмеження цієї зброї. Зокрема, природа впливає на роботу лазерних систем: туман, дощ значно обмежують їхній потенціал. Крім того, необхідність утримання цілі в промені лазера є технологічно складною проблемою, яка потребує вирішення.Ще один виклик — енергетика, необхідна для накачування лазера. Вона потребує значної кількості додаткового обладнання, яке супроводжує саму лазерну установку. Це робить її досить вразливою ціллю на полі бою, особливо враховуючи, що навіть найкращі зразки лазерних систем знищують безпілотники на відстані лише одного-двох кілометрів.Якби така система працювала на полі бою, ворог активно використовував би свої дрони масовими ударами, щоб вивести її з ладу. Це ще один важливий виклик для сучасних лазерних систем, які потребують додаткового захисту. Дальність дії лазера у межах одного-двох кілометрів не завжди є достатньою в умовах інтенсивного використання засобів ураження, як ми бачимо на прикладі війни з РФ.Впровадження нових технологічних рішеньНаразі низка майданчиків реалізовують ці завдання. Зокрема, існує платформа Вrаvе1, де українські розробники, спираючись на фінансову та організаційну підтримку фахівців, забезпечують створення нових зразків. Вони проходять випробування відповідно до вимог військових, а потім постачаються до Збройних сил України. Вrаvе1 також сприяє розвитку наземних роботизованих платформ.Близько 200 компаній займаються створенням безпілотних систем як повітряного, так і наземного базування. Відомо, наскільки широкий спектр завдань можуть виконувати ці наземні роботизовані системи на полі бою. Наші роботизовані платформи, зокрема, покликані компенсувати обмежену кількість піхоти на лінії зіткнення.Роботизовані платформи застосовуються для мінування територій, через які може просуватися противник. Деякі з них оснащені засобами ураження, такими як кулемети, які можуть знищувати живу силу противника. Основна частина завдань роботизованих платформ — це логістика: постачання боєприпасів на позиції, які утримуються нашими бійцями, доставляння їжі, води та, звісно, евакуація поранених у складних умовах, коли це неможливо забезпечити іншими способами.Розвиток роботизованих платформ є важливою складовою посилення потенціалу наших Збройних сил з акцентом на технологічні рішення. Павло Кишкар, підполковник, старший офіцер Командування Сухопутних військ ЗСУ зазначив, що система закупівель в Україні є достатньо складною. Але найважливіше, що командувач сухопутних військ зацікавлений в огляді та дослідженні зразків, які готові до випробувань і можуть вплинути на перебіг бойових дій. "Ми щотижня доповідаємо йому про ті розробки, які пройшли відповідні випробування. Система закупівель, чи то безпілотних систем, чи то наземних роботизованих комплексів, є досить складною і передана відповідним органам Міністерства оборони. Водночас замовлення, яке надходить від сухопутних військ, має проактивний характер з погляду технологічного прориву", - додав він.Коли йдеться про підвищення ефективності використання підрозділів на полі бою, ми часто говоримо про сили, засоби, але інколи забуваємо про нематеріальні активи, такі як система бойового управління. Система "Дзвін" — значне досягнення, і частини, які її використовують, зазначають про високі можливості."Наразі Збройними Силами використовується низка рішень. "Дзвін" — це оперативно-стратегічне рішення, і командування визначає, чи варто його використовувати. Складність процедури прийняття нових систем на озброєння, особливо коли йдеться про секретну інформацію, фактично ускладнює швидке впровадження інновацій. Проте існують й інші рішення, які дозволяють командирам оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів приймати рішення. Крім того, на тактичному рівні є напрацювання і прийняті рішення, які зараз проходять дослідну експлуатацію, у тому числі й командування сухопутних військ. Таким чином, ми забезпечені системами настільки, наскільки це дозволяє фінансування Збройних Сил", - поділився Кишкар.

Премію імені Леся Курбаса за вагомий внесок у розвиток сучасного театрального мистецтва України минулого місяця отримав режисер Дмитро Захоженко за виставу про постапокаліпсис "Птахи". Її прем'єра відбулась у квітні торік на сцені Львівського драматичного театру імені Лесі Українки, де лауреат працює головним режисером. За словами комітету з премії, "Птахи" це поєднання античного та пластичного театру, сучасної композиторської музики й української традиційної пісні, документальних інтерв'ю та стендапу. За півтора тижня після отримання нагороди Дмитро Захоженко представив свою нову постановку "Король Лір" у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Її описують як історію про жорстоку реальність, яка приходить на зміну солодким ілюзіям, і про неусвідомлений вибір, що стає точкою неповернення. Король Лір вирішує поділити Британію між трьома доньками. Для цього влаштовує конкурс: що сильніше кожна висловить свою любов, то кращу частину володінь отримає, за сюжетом Які враження після отримання премії та яке вона має для вас значення? &еnsр;Велика радість і честь отримати цю нагороду. У своїх роботах я намагаюся досліджувати складні теми та рідко працюю зі сталим текстом, тому для мене цінний такий фідбек. Кожна постановка це особисте висловлювання, і завжди трохи лячно, що тебе не почують. Вас нагородили за виставу "Птахи" за мотивами комедії давньогрецького драматурга Арістофана. Про що ця постановка? &еnsр;"Птахи" є спробою поглянути на війну з точки зору екології, показати історію побудови міста Нова Каховка, почути голоси людей через документальні монологи, зокрема тих, хто й нині в окупації. Також це намагання попрацювати з тілом, що для мене вперше. Ми з дружиною (драматургиня Ніна Захоженко. Країна) пів року досліджували теми, збирали матеріали, пробували різні формати. Фінальний кульмінаційний монолог майже повністю зібрали з цитат Трампа. Крім того, хотілося зробити виставу візуально виразною, тому там і живі квіти, і 12 промислових вентиляторів, і 10 тисяч пластикових стаканчиків. У Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра ви поставили Вільяма Шекспіра. Чому звертаєтеся до нього? &еnsр;З текстами Вільяма Шекспіра працюю вчетверте, й щоразу це різний досвід. Наприклад, у "Снах літньої ночі" в Театрі Лесі у Львові від п'єси лишилася одна сцена. Усе решта були вже наші сни, тексти Карла Густава Юнга й Овідія. З "Королем Ліром" геть інша історія. Мало не вперше взявся за трагедію. І навіть тепер не до кінця розумію, як можна розмовляти про втрату та відповідальність, щоб це не була проста патетика, де драматичної форми не вистачає, а також що можемо запропонувати навзамін. Про деякі теми з цієї п'єси просто неможливо говорити треба кричати, ламати, мовчати. Режисер Давид Петросян напередодні прем'єри своєї вистави "Отелло" минулого квітня в Національному драматичному театрі імені Лесі Українки казав, що Шекспіра неможливо взяти й поставити так, як написано, а треба шукати ключі. Чи знайшли їх ви? &еnsр;Акторські імпровізації, логіка побудови персонажів, розкриття сцени це все завжди цікаво досліджувати. Мені подобається, коли Шекспір бавиться з інтермедійними сценами, перебиває одні іншими, а їхня єдина мета радість бути на сцені. Це завжди про повноту життя та гри. З якими відчуттями працювали над "Королем Ліром"? &еnsр;Мені ніколи не подобалася ця п'єса. Завжди видавалася надуманою та занадто казковою. Коли Тамара Трунова (головна режисерка Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Країна) запропонувала попрацювати з матеріалом, спочатку подумав, що це неможливо. У "Снах літньої ночі" в Театрі Лесі у Львові від п'єси лишилася одна сцена Найбільше мене вразило те, наскільки інакше сьогодні розкривається цей текст. Як теми вибору, відповідальності та втрати звучать тепер. А найскладніше, певно, було відійти від сюжету, перестати грати історію. Робили виставу досить швидко. Враховуючи зайнятість акторів, мали лише півтора місяця. Для двоактової постановки у двох складах завдання не з простих. Ви казали: "Ця трагедія заворожує якоюсь неймовірною амплітудою. Від моменту, коли Лір у радості та щасті робить феноменальну дурість віддає своє королівство просто по приколу. І закінчується тим, що ховає дитину, плаче над її тілом". Також додавали, що ваш "Король Лір" відрізнятиметься від умовно класичного прочитання. Чи могли би трохи детальніше пояснити свій підхід? &еnsр;Є радянська традиція грати Шекспіра, то це не до мене. Дивовижно, але один із найбільш травматичних глядацьких досвідів у театрі це саме постановки Шекспіра та Мольєра. Коли група артистів ретельно проживає ці, як правило, досить прості історії, розбиваючи їх патетичними монологами. Можливо, з такою установкою щось не так. Мені здається, в лондонському "Глобусі" був інший підхід. Тому, як на мене, в нас саме класичне прочитання Шекспіра, хоч інколи незвичне для нашого глядача. А тут ще й трагедія. Як методами драматичного театру вийти на високу трагедію? Коротше, складний це пазл. Короля Ліра в обох складах грає Олег Стефан. Чому саме його взяли на головну роль? &еnsр;Олег Стефан геніальний. Якщо у вас є такий актор, як він, не поставити "Короля Ліра" це вже злочин. Але направду вся трупа театру потужна. Завжди кажу: мені не потрібні статисти, мені потрібні особистості. Особливо для роботи з Шекспіром. Ви працюєте головним режисером Театру Лесі з 2019-го. Як він змінився за ці роки та чим нині живе? &еnsр;У Театрі Лесі все чудово. Мені здається, за цей час ми пройшли досить довгий шлях від того, в якому стані театр був в усіх значеннях і чим він є тепер. Працюємо з темою війни: намагаємося осмислити ті досвіди, які нині проживаємо. Будуємо горизонтальні стосунки, випрацьовуємо механізми, щоб усі в колективі були почуті. Маємо багато гастролей за кордон і колаборації з іноземними митцями й установами. Отримали п'ять нагород всеукраїнського театрального фестивалю-премії "Гра". А цьогоріч дві наші вистави "Плейліст ­подорожнього" Анастасії Косодій та "Птахи" вже потрапили в лонгліст. Мені здається, нам вдалося непогано налагодити зв'язок із нашою локальною громадою, маємо міцну фанбазу. Направду це дивовижний приклад перезапуску держустанови. Для мене такий результат театру це були надзусилля, як-от ненормована робота без вихідних упродовж років. Але тепер відчуваю, що трохи втомився від цього й хочу зосередитися на режисерській роботі. Плюс випустити своїх студентів, які тепер на четвертому курсі. Вірю в нагальність нової української театральної школи з відмовою від російського та радянського. А зміна парадигми це складне завдання. Мій контракт добігає кінця цього сезону. Не знаю, чи є сенс лишатися надовше. Це буде шість років, як працюю на одному місці. Відчуваю, що, можливо, розумніше рухатися далі. Яку з ваших вистав можна вважати найпопулярнішою, а яку з них ви назвали б улюбленою? &еnsр;Мої вистави, як правило, глядачі люблять. Складно сказати, яка найуспішніша. Тор Gіrls у Театрі Лесі досить популярна. На "Філоктет. Античний рейв" рідко коли можна знайти квитки, але це мала сцена. Також тішить, який інтерес театр викликає в Києві. Аж захотілося ще щось поставити для столичного глядача. Загалом добре ставлюся до своїх постановок, назвати улюблену важко. В якихось був цікавіший процес створення, а десь більше тішить результат. Мабуть, найтрепетнішою для мене нині є вистава "Птахи", бо вона найбільш інтимна. Це наші тексти, думки, образи, сенси. Які у вас нині амбіції в театральній сфері? &еnsр;Мені здається, вистави, які робимо в Театрі Лесі, можуть непогано конкурувати на європейських фестивалях. В Авіньйоні ми вже були 2022 року з постановкою "Імперія має впасти". Тепер хотів би повезти свої роботи в Единбург. Що від вас очікувати найближчим часом, а що хотіли би поставити в майбутньому? &еnsр;Найближча моя вистава "Маус" за коміксом Арта Шпіґельмана про Голокост і травму поколінь. Це буде дипломна робота моїх студентів. Пробуємо себе в тому, що можна назвати "психологічний театр". Прем'єра 1213 червня в Театрі Лесі. Мрію поставити політичний мюзикл про здобуття Україною незалежності. Це має бути масштабна вистава. Але мені потрібна велика сцена національного театру. Вже з кількома говорив. Усі відповідають, що ідея крута, але велика сцена розписана на роки вперед. А тема гаряча, потрібно робити вже. В одному інтерв'ю ви зазначили: "Український театр сильно загрузлий у радянській, пострадянській традиції. Тотальність ліричного, сентиментального, ілюстративного, текстового театру ці всі речі присутні скрізь. Це є недобре, і треба змінювати". Водночас у тій же розмові додали, що нині час зародження автентичного українського живого театру на зміну радянській традиції. Хотілось би почути більше про ваше бачення ситуації. &еnsр;Замість критикувати інших спробую коротко прописати в декілька пунктів принципи, якими намагаюся послуговуватися: 1. Принцип співтворення. Вистава складається завжди між сценою та глядачем. Це є спільний процес, тому необхідно змусити глядача погодитися на цей спільний злочин, зробити співучасником, заразити його. Театр це чума. 2. Чуттєвий нерв. Актор не може бути байдужий це завжди про можливість рефлексувати та реагувати. Самого лише персонажа недостатньо. 3. Співпраця: актор режисер. Актор не лише виконавець, а співтворець вистави, який ініціативно формує сценічну реальність разом із режисером. 4. Ключовий елемент у творенні театру це людина. Театр народжується не з декорацій чи текстів, а з живої присутності людини, яка діє та взаємодіє тут і тепер. 5. У театрі не існує жодних категорій, єдина важлива річ тут наявність життя. Живий театр народжується в азарті гри, партнерстві та ризику. 6. Живий театральний процес. Театр це живий організм, який існує у процесі постійних змін. Він працює з реальністю крізь сцену та акторів, що її втілюють. 7. Метод свідомої гри та ефект відчуження. Актор зберігає дистанцію між собою та персонажем, змушуючи глядача критично осмислювати події. 8. Сила в зіткненні з контекстом. Театр порушує питання й залишає глядачеві право на власні висновки, спонукаючи до осмислення реальності. Користуйтеся цими простими установками і зробите непогану виставу. Далі справа за сенсами й естетикою. Нічого складного.

У Словаччині багатьом біженцям доводиться працювати на двох роботах Ви опинилися після 24 лютого 2022-го у Словаччині. Чому саме там? &еnsр;На реабілітацію після операції на моєму попереку ми з дружиною поїхали до Трускавця. З початку великої війни в місто приходили переповнені поїзди, особливо з Харкова. У магазинах навіть із хлібом були обмеження. Мої закордонні друзі-колеги пропонували виїхати. Ми з дружиною прийняли переконливе запрошення Петера Разуса, в якого я був кілька разів членом міжнародного журі конкурсів карикатур. Він організував потужний у Східній Європі Центр карикатур. Ми перетнули кордон з тими ж рюкзачками, які прихопили до Трускавця. Петер забрав нас у Пряшів. Це центр словацьких русинів і третє за чисельністю місто країни. За ці роки ми декілька разів поверталися в Україну і, коли були в Києві і місяць, і тиждень, жили без обстрілів. Напрошувалася думка: якщо повернемося назовсім, то по столиці не буде прильотів. Чому словаки обрали проросійського Фіцо? &еnsр;У багатьох містах, включно з Братиславою, проходили мої гострі антивоєнні й антипутінські виставки, були зустрічі з глядачами, студентами. Після обрання Фіцо я не хотів цих акцій. Мої словацькі друзі ненавидять Фіцо, виходять із протестами. У країні склалася ситуація, схожа на ту, коли в нас обрали Януковича. Фіцо поставив на всі важливі пости своїх людей. Його проросійські виборці обізлилися проти України: Бандера, бандерівці. Російська пропаганда добре попрацювала. За Фіцо голосували малоосвічені, зокрема старі люди, які бачили російські танки 1968 року. Словаки самі дивувалися такому вибору. Які умови у Словаччині для українських біженців? &еnsр;Друзі допомагали в усьому, організовували виставки. Проте бути біженцем прикро й гірко, навіть за моїх тепличних умов відчував себе людиною другого сорту. Підтримки матеріальної у Словаччині майже нема, крім як на дітей і старих. Євросоюз сплачував за житло, але рік тому це скасували. Багатьом біженцям доводиться працювати на двох роботах, щоб звести кінці з кінцями. Життя складне, але в Україну не вертаються вивчили мову, зрозуміли що до чого. Три роки критичні для повернення. У Словаччині 5,5 мільйона жителів, із них десята частина роми, які працюють переважно на брудних і важких роботах, на які не претендують навіть наші біженці. Які здобутки в жанрі карикатур за минулі три роки? &еnsр;Здобутки є в наших воїнів. Я просто робив те, що мені серце підказувало. Як професіонал малюю карикатури краще, ніж можу робити інші справи. Малював щодня. Зранку і весь день ми з дружиною слухали новини, а ввечері всяких балакучих українських хлопців. Але час від часу мені надсилали новини з Тhе Nеw Yоrk Тіmеs, Lе Моndе, щоб я мав різні оцінки подій, а не тільки ті, про які каже офіційний Київ. Мої словацькі друзі ненавидять Фіцо Які свої виставки виділяєте за ці три роки? &еnsр;Мені організували сім виставок у Словаччині, дві в Парижі, по одній в Норвегії та Італії. Але головне в журналі "Країна" виходили мої антипутінські малюнки. Ті ж малюнки в мене запрошував Американський синдикат карикатуристів зі штаб-квартирою в Санта-Барбарі, газета Lе Моndе. Їх показували на телебаченні Frаnсе-24. Це велика корпорація, в яку входить багато ЗМІ. У цих організаціях я побачив специфічне ставлення до нашої війни. Паризький журнал Соurrіеr Іntеrnаtіоnаl друкує карикатури з понад 60 країн багато років. Після початку війни моїх антипутінських карикатур вони не друкували. Завідувачкою відділу, що веде матеріали Східної Європи, була жінка з російськими коренями, а за Україну відповідав француз, який не знав ні української, ні російської мови. Але дружина в нього українка, тому він очолив цей підвідділ. Газета Lе Моndе друкувала мої карикатури про війну тільки в перші місяці, а потім виходили не такі гострі серед тих, які пропонував я. Які загрози Україні відчули у ЄС? &еnsр;Багато спілкувався зі впливовими особами на Заході, особливо в Парижі. По-перше, наше ставлення до росіян їх не влаштовує. Вони вважають, що ми повинні вести діалог із "хорошими русскими". Пропонував зробити в Українському домі в Парижі міжнародну виставку карикатур і запросити до участі міжнародний центр карикатуристів "Карикатури за мир". Представники Українського культурного центру заявили, що не згодні на антипутінській виставці бачити російських митців, навіть якщо ті ненавидять Путіна. Проте нас запевняли, що треба бути толерантними. Ми шукали компроміс 2 години. Французи запропонували компроміс: Український культурний центр запрошує, кого вважає за потрібне, а французи лише нам допомагатимуть. Отож я запросив друзів-карикатуристів з усього світу, крім російських. По-друге, в Європі надто м'яко ставляться до нашої війни. Коли в Парижі відбувалася моя персональна антипутінська виставка, одна немолода француженка висловилася, що вона уважно передивилася карикатури та тільки тоді відчула, що в нас жахлива війна, і відтепер ­заохочуватиме допомагати Україні своїх друзів. На той час 50 відсотків французів підтримували Україну. Зрозумів, що мої карикатури справді працюють на нашу перемогу. Які ваші враження від "хороших русских", що виїхали з РФ? &еnsр;Мені присудили нагороду Кофі Аннана "За сміливість у карикатурі". На церемонії в Женеві вручали нагороди нобелівські лауреати Премії миру. Зокрема, головний редактор російської газети "Новое время". До речі, вони колись брали в мене інтерв'ю. Організатори питали, чи погоджуюся, щоб саме він вручив мені нагороду, бо цей редактор спеціально приїхав. Я не погодився. Мені нагороду вручала тендітна лауреатка з Філіппін. А нагорода важила кілограмів 10. Спочатку росіянин узяв цю "каменюку" й пішов до мене, але організатори перенаправили до другого нагороджуваного. Це був угорець, що малює карикатури проти Орбана. А росіянину вручили медаль почесного громадянина Женеви, і він сказав, що цю медаль відвезе до Горбачова в лікарню. Згодом він продав свою золоту нобелівську медаль на аукціоні в Нью-Йорку, а гроші віддав на підтримку дітей України. Спочатку росіянин узяв цю "каменюку" й пішов до мене На вечірці я поговорив з цим російським нобеліантом. Він полюбляє карикатури, має на дачі підшивку "Крокодила". Але, коли ми розмовляли про можливий мир, він транслював вимоги Путіна. Отакі вони "хорошие русские". Потім дізнався, що його десь за кордоном облили кислотою. Що непублічного почули на вечірці, яка відбулася після нагородження? &еnsр;Вечеря після вручення відбулася на тій віллі в Женеві, де зустрічалися Путін із Байденом перед повномасштабною війною. Організатори посадили мене за стіл поруч із молодою головою Женеви. Коли ми випили, вона жалілася, як важко працювати, коли робота заважає бачити своїх дітей. Розповідала, як усі налякалися, коли дізналися, що прилетить Путін. Перед візитом приїхали представники американської та російської спецслужб. Американська подивилася маєток і дала добро, а російська почала вказувати, що не так і де робити реставрацію, бо позолота облупилася. Прилетів Путін двома літаками в другому було пальне для рейсу назад. Його броньований лімузин був настільки важкий, що пошкодив дорогу з аеропорту до вілли. Територію було оточено, навкруги поставили навіть ракетні установки. Засідали в бібліотеці. Там і підписували документи. Путін відмовився від запропонованої ручки й підписав своєю. Байден залишився в готелі "Інтерконтиненталь", а Путін одразу сів у літак і полетів до Москви. Як просувається ваша робота над новим графічним романом? &еnsр;Торік я майже не працював над карикатурами, а займався моєю улюбленою роботою робив графічний роман про біженців "Валізи". У мене біженці це такі люди, в яких горб валіза. Щойно закінчив роман, скинув із себе ярмо біженця, і ми повернулися до Києва. Я написав іще й прозовий роман. Він готовий до друку у видавництві "АДЕФ Україна", але виникла проблема з грошима. Назва роману "Любов бога Беса". Давньоєгипетський бог Бес бог веселощів та охоронець вагітних жінок. У видавничій сфері України забагато слабких ланок. Одна з них літагент. А у вас американський. Як його знайшли? &еnsр;Я надсилав свої графічні романи до десятка західних видавництв, і вони відповіли, що ведуть справи з літагентами від авторів рукописів не приймають. Після інтерв'ю зі мною в газеті Wаshіngtоn Роst на початку війни до мене звернувся літагент, який працює в Нью-йоркському будинку літераторів і веде відділ графічних романів. Йому сподобалося інтерв'ю, він надіслав список художників, із ким працює, і хотів би, щоб я був серед них. Контракт виявився зручним. Агент запропонував створити графічний роман історію про біженців. Я зробив нотатки, які він почав надсилати у видавництва Нью-Йорка. Одне поважне видавництво, яке заснувала газета Wаshіngtоn Роst, запропонувало створити одразу й другу частину роману про майбутнє, для чого мені нададуть іще двох журналістів у допомогу. Навіть назвали термін та скільки сторінок буде у книжці. Але в першій частині в мене було багато антипутінських карикатур. Як про майбутнє робити карикатури, я не знав і не відчував потреби роман втратив би цільність і сердечність. Я відмовився. У вашого сина відбулася виставка в Музеї Тараса Шевченка в Києві, де була недавно й у вас. &еnsр;Славко професійний художник-монументаліст, він закінчив художню академію. Бачу його пошук, важкий шлях у мистецтві. Ставлюся до його робіт або критично, або хвалю середнього не буває. Моя дружина Людмила не дуже любить жанр карикатури. До моєї творчості ставиться архікритично. Вона моя антимуза. І це добре, бо я повинен її переконувати, що можу зробити щось гарне. Хоча вона ніколи не говорить, що щось вдалося добре, а каже: "Може бути". Коли я відчуваю, що її зауваження знаходять у мене відгук, розумію, що недопрацював. Щойно закінчив роман, скинув із себе ярмо біженця Які зміни за три роки відчули в Україні після повернення? &еnsр;На жінок не можу надивитися. Відчуваю привітність українців. Сьогодні гарний весняний день, сходив із шампанським та цукерками на пошту, де я головний клієнт. Назустріч ішла красива жінка, а в її очах була така печаль, якої не бачив у житті. Театральне життя у столиці б'є ключем. Хотіли з дружиною взяти квитки на виставу по Кафці "Процес". Але квитки є тільки на покази за два місяці. До речі, у Пряшеві є український театр імені Олександра Духновича збирача земель русинських, і там вони ставлять вистави русинською, українською і словацькою мовами. Чим нині живете? &еnsр;У мене велика бібліотека карикатур, каталогів із багатьох країн світу понад 1000. Домовився подарувати своє зібрання одній із найкращих бібліотек України. З першого дня існування журналу "Країна" весь час спів­працюю з ним. Загалом, українські журнали зроблені як закордонні кальки. Але "Країна" має власний формат. Пам'ятаю свій перший малюнок для пілотного випуску. У Парижі здивувалися, що журнал виходить на папері навіть під час війни. А ще я співпрацюю з видавництвом "АДЕФ Україна", тим самим, що видало факсимільне Пересопницьке Євангеліє. Вони надрукували мій графічний роман "Динозаврія", котрий спочатку вийшов у Словаччині. Видавництво надрукувало також мій графічний роман "Нутро війни" з антипутінськими карикатурами. Відчуваю свою затребуваність в Україні.

Але спробуймо зрозуміти, що стоїть за ширмою слоганів, які сиплються з різних сторін.1. Я вважав і вважаю, що в основі нинішньої ситуації (пропозиції США) лежить угода, запропонована Дмітрієвим під час першої зустрічі в Ер-Ріяді. Я про це багато писав, але повторю: Путін запропонував США продавати російські підсанкційні товари в "недружні країни" (перш за все, ЄС). Це десятки мільйонів доларів по року вже сьогодні. Інвестиції в видобуток енергоресурсів чи Арктику — це поки лише ширма. В обмін на це США добивається зняття санкцій зі сторони ЄС.2. ЄС, я впевнений, буде готовий до цих угод, але виключно в обмін на розв'язання питання мит плюс безпекового фактора (питання України та парасолька НАТО). І, безумовно — це питання Гренландії. Україна зараз — це щит, яким ЄС прикривається для полагодження своїх екзистенційних проблем. Читайте також: Крим наш 2.0. Чому так активно почали говорити про визнання Криму російським3. Путін вважає, що його позиція wіn-wіn. Зняття санкцій — перемога. Продовження війни без допомоги США він розцінює позитивно. Але для нього зараз пріоритет — санкції.  Через обвал ціни на нафту і реальну технологічну деградацію Путіну потрібне зняття санкцій. Плюс він розуміє, що в нинішній ситуації він виходить на пряму комунікацію з США і може отримати люфт в комунікації з Китаєм. 4. Наша зовнішньополітична гра, наскільки я її розумію, — продовження ідеї розвалу Росії вже сьогодні. 5. З того, що можна зрозуміти із заяв Трампа — він вирішив відтермінувати введення ультиматуму ще на кілька тижнів. І зараз ми не маємо просто права розсваритися з США. Як би це складно не було.ДжерелоПро автора: Вадим Денисенко, політолог.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це пише Роlіtісо із посиланням на джерела. Як зазначають у виданні, відновлення роботи "Північного потоку-2" могло б принести Москві значні фінансові надходження, але лише за умови, що ЄС погодився б знову купувати російський газ через цей трубопровід – що видається малоймовірним, з огляду на кампанію ЄС зі скорочення імпорту російських енергоносіїв. Водночас скасування санкцій стало б дипломатичною перемогою для Росії та суттєвим поступом з боку Трампа.Читайте також: "Політично він уже похований": голова МЗС Литви не бачить можливості відновлення "Північного потоку-2"За інформацією джерел, головним прихильником зняття санкцій є пецпредставник США Стів Віткофф. Вони розповіли, що Віткофф, який стверджує, що налагодив дружні стосунки з Путіним у своїй ролі представника Трампа в Москві, доручив своїй команді підготувати перелік усіх енергетичних санкцій, які США запровадили проти Росії.Один зі співрозмовників видання розповів, що хоча Віткофф і порушував питання про зняття енергетичних санкцій, ця ідея наразі не знайшла значної підтримки в Білому домі.Зокрема, проти подібних поступок виступають Державний секретар США Марко Рубіо та міністр внутрішніх справ Даг Бергам, який також очолює Раду енергетичного домінування Білого дому. За словами джерел, дехто в американському уряді вважає, що Віткофф міг бути введений в оману Росією щодо масштабів економічної вигоди для Сполучених Штатів у разі відновлення ділових зв’язків із Москвою.Окрім "Північного потоку-2", обговорюється також можливість зняття обмежень з проєкту з виробництва зрідженого природного газу "Арктика СПГ-2", який міг би постачати до 13,2 мільйона тонн газу щороку, якщо санкції будуть скасовані.Читайте також: Запуск "Північного потоку" шкодитиме американським національним інтересам, - енергетичний експерт РябцевДвоє співрозмовників Роlіtісо повідомили, що кілька сторонніх осіб лобіюють в адміністрації скасування санкцій. Одним із них є Стівен Лінч – керівник міжнародної приватної інвестиційної компанії Моntе Vаllеy Раrtnеrs, що базується в Маямі.Лінч спеціалізується на придбанні енергетичних інфраструктурних активів, які раніше належали Росії. У 2007 році він разом із партнерами викупив частину активів російської нафтової компанії "ЮКОС" зі значною знижкою. Нещодавно він також придбав швейцарське відділення "Сбербанку" й подав заявку до Міністерства фінансів США на ліцензію, щоб придбати трубопровід.Читайте також: Друг Путіна зі Штазі пропонує команді Трампа перезапустити разом з росіянами "Північний потік-2", щоб отримувати гроші "просто так", - Fіnаnсіаl ТіmеsПовідомляється, що над відновленням роботи газопроводу за підтримки американських інвесторів також працює колишній співробітник спецслужб і близький друг Путіна Матіас Варніг, який перебуває під санкціями США. Він звернувся до команди Трампа через представників американського бізнесу. Його ініціатива вважається окремою від консорціуму Лінча.Реакція ДерждепуНа публікацію Роlіtісо відреагував державний секретар США Марко Рубіо. "Це однозначно неправда. Ні Стів Віткофф, ні я не вели жодних розмов про зняття санкцій з Росії в рамках угоди з Україною", - написав Рубіо у соцмережі Х.Тhіs іs unеquіvосаlly fаlsе.Nеіthеr Stеvе Wіtkоff nоr І hаvе hаd аny соnvеrsаtіоns аbоut lіftіng sаnсtіоns аgаіnst Russіа аs раrt оf а dеаl wіth Ukrаіnе.Тhіs іs jоurnаlіstіс mаlрrасtісе. Іf @РОLІТІСО hаs аn оunсе оf іntеgrіty thеy wіll fully rеtrасt thіs ріесе оf fісtіоn. ріс.twіttеr.соm/АоYFz7wWLА— Sесrеtаry Маrсо Rubіо (@SесRubіо) Арrіl 24, 2025  Наприкінці березня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що РФ обговорює зі США відновлення постачання російського газу до Європи газопроводами "Північний потік". 

Атака на виробництво "шахедів" у РФСьогодні українські БПЛА-бомбардувальники атакували завод з виробництва "шахедів" або "Герань-2", розташований в особливій економічній зоні "Єлабуга". Ці наші дрони, які атакували виробництво противника, зроблені на основі легкомоторних літаків цивільного призначення. Такі літаки можуть нести авіаційні бомби вагою близько 250 кг, і за попередньою інформацією кілька БПЛА наших скинули авіабомби по російському підприємству.Єлабуга розташована на відстані понад 1200 км від державного кордону України, і ворожі ресурси повідомляли, що над містом російська протиповітряна оборона збила декілька наших безпілотників. Але коли ми дивилися це відео, видно, як працює комплекс "Панцир-С1", який насправді не влучає в БПЛА, і ці ракети детонують у повітрі. Через загрозу безпілотників призупиняли свою роботу аеропорти в Казані і Нижньокам'янську. Нагадаю, що цю особливу економічну зону в Татарстані українські дрони атакують вже не вперше. У квітні 2024 року були удари по цьому підприємству, потім в грудні 2024 року була ще одна атака. І бачимо, що ці удари стають більш системними і результативними, сподіваюсь, що ми скоро побачимо результати цього удару. Нагадаю, що на цьому підприємстві противник виготовляє "шахеди" з темпом 6 тис. одиниць за підсумками минулого року. Цього року показники ворога є більшими, але думаю, що ці плани мають бути зруйновані такою системною і результативною роботою наших Сил безпілотних систем.Також нагадаю, що вчора злетіла на повітря велика база зберігання російських боєприпасів - це 51-й арсенал головного ракетно-артилерійського управління міністерства оборони РФ. Сьогодні є фото з сервісу NАSА, який здійснює аналіз температурних змін на тих чи інших ділянках території. Знімки з цього сервісу показують, що на території цього арсеналу площа пожежі суттєво збільшилася. Поки що немає оптичних знімків, але ці показники свідчать про те, що, дійсно, детонація була достатньо результативною і можна говорити, що це один з арсеналів, про які, напевно, доведеться противнику забути.Загалом, нагадаю, що таких арсеналів, таких логістичних баз у глибині території ворога, в зоні досяжності наших далекобійних дронів, де ми рахуємо в межах 800 км, було розташовано 11. За минулий рік було знищено три таких сховища. Згадаємо про Торопець, про інші склади.Знищення цих трьох об'єктів навіть призвело до того, що, як говорив командувач Олександр Сирський, майже вдвічі зменшилась інтенсивність використання російської артилерії. Коли вони на добу використовували 40 тис. снарядів, потім після підриву цих сховищ темп використання артилерії у противника впав до 28 тис.Сподіваюсь, що якраз удар по ще одному арсеналу певним чином сповільнить використання ворогом і артилерії, і різних керованих ракет. Тому що там зберігалися і керовані ракети, і балістичні ракети. Так що в будь-якому разі цей процес із системним знищенням арсеналів входить у свою другу стадію після минулого року і думаю, що цей процес так само, як з ударами по Єлабузі, буде продовжений.Перемовини у ЛондоніА в цей час, звісно, ми сьогодні очікували перемовин у Лондоні, де мали зустрітися представники дипломатичних відомств низки країн. Зокрема США, Британії, Франції, Німеччини та України, якраз мали обговорювати питання припинення вогню у російсько-українській війні. Зараз перемовини тривають, але не на рівні перших осіб, хоча з українського боку всі, хто планували, поїхали. Це і міністр оборони Умєров, і міністр закордонних справ, голова Офісу президента пан Єрмак. На тлі цих перемовин всі читали публікацію в закордонних масмедіа, де були показані деталі певних планів з боку Сполучених Штатів, як виглядає цей мирний план американців. І там говорилося про те, що оця остаточна мирна пропозиція з боку Сполучених Штатів передбачає визнання Криму частиною Російської Федерації та неофіційне визнання російського контролю майже за всіма територіями, окупованими з моменту вторгнення у 2022 році. Насправді визнання Криму - це абсолютно неприйнятний крок для наших громадян, для нашого військово-політичного керівництва. І сьогодні були низка заяв із цього приводу. Але в будь-якому разі розуміємо, що Сполучені Штати будуть і далі, напевно, тиснути на нашу країну, на європейців, аби протиснути реалізацію цих ініціатив, які насправді зовсім не відповідають вимогам міжнародного права.І фактично у разі таких рішень руйнується весь каркас справедливості, каркас безпеки, на якому існує суспільство, який має бути забезпечений саме законодавчим полем, а не фактором сили тієї чи іншої країни. Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії конверсії та роззброєння, а також співзасновник Консорціуму оборонної інформації, який об'єднує аналітичні організації поділився своїми оцінками можливих результатів цих перемовин.Та що, на його думку буде відбуватися, що дійде до того, що Сполучені Штати вийдуть із переговорного процесу. І тоді фактично створиться дещо нова реальність для формування нашої безпеки."Я почну, напевно, зі Сполучених Штатів. Мені щось підказує, що їхній вихід дуже малоймовірний. Тому що фактор Китаю почав діяти вже, я б сказав, глобально і не на користь Сполученим Штатам. Передусім, там ціла низка різних заходів, які можуть турбувати Сполучені Штати. По-перше, різке збільшення допомоги Росії. І як би Трамп зараз не грав на Росію, так би мовити, на Кремль, все рівно для нього складаються певні небезпеки. Ну і Сполучені Штати самі повідомляли союзникам, що Китай зараз передає стратегічну розвідувальну інформацію Росії. Я вже не кажу про те, що китайські військові у війні беруть участь, напевно, зі схвалення найвищого політичного керівництва Китаю, ведуть дослідження того, як війна триває. Знаємо зараз історію із запрошенням посла Китаю до МЗС України, коли намагалися повідомити і почути думку: "Чому на території Росії зараз використовуються технології, і Китай бере участь у розробці озброєнь. Ну і збільшення поставок і верстатів, і мікрочипів, і всього-всього іншого". До автоматів, будемо так казати, хоч, можливо, через реекспорт артилерія і автомати потрапили, але це ж не так важливо. Китайська влада дуже пильно дивиться за усім і, я думаю, вона б попіклувалася, якщо б хотіла, щоб реекспорту не відбулося", - вважає він. Валентин Бадрак вважає, що ситуація є дещо загрозливою для Сполучених Штатів Америки."Я не сказав ще, що це різко підштовхнуло зв'язки Китаю і зустрічні зв'язки Європейського Союзу з Китаєм, і в червні вже відбудуться, фактично країни ЄС погодились, що відбудуться дуже серйозні перемовини на тему загального співробітництва. І якщо Китаю вдасться, а я нагадаю, що з кінця 23-го і увесь 24-й рік, Європейський Союз фактично вів дуже непримириму торговельну війну з Китаєм. І якщо зараз вдасться змінити ситуацію, то Сполучені Штати можуть раптом опинитися в певній ізольованій ситуації, яка дуже не на користь. І звісно, якщо повернутися до перемовин Росії і України, умовних Росії і України, бо начебто існує заклик до прямих перемовин, але я думаю, що це не така швидка історія. І зараз Трамп вже пожинає плоди того, що він здійснив легітимізацію військового і міжнародного злочинця Путіна і здійснив його відділення", - сказав військовий експерт. На його думку, той факт, що США виступили проти визнання російської агресії в Україні і розпустили комісію з вивчення злочинів Росії проти українців під час цієї війни - це свідчення дуже небезпечного підігравання адміністрації Трампа Росії. "І я гадаю, що ситуація зовсім не на користь Трампу. Мій погляд полягає в тому, що гойдалка ця політична може бути десь до саміту НАТО. Величезний штрих у усього цього, те, що Трамп відмовився раптом від участі у засіданні Великої двадцятки. Це свідчення того, що він усвідомлює, що він, вибачте за слово, напартачив вже дуже серйозно і може опинитися під шквалом потужної критики на свій бік під час, якщо б він взяв участь у засіданні в Південно-Африканській Республіці. Тому йому легше сказати, що там вбивають фермерів у своїй традиційній, так би мовити, позиції, і відмовитися від цього. Але ще раз хочу сказати, що все більше погіршується ситуація навколо самих Сполучених Штатів. Я вже не згадую те, що Китай припинив постачання рідкоземельних металів для оборонної промисловості Сполучених Штатів. І все це виглядає дуже-дуже з перспективою до сумного подальшого сценарію", - зазначив Валентин Бадрак.Ми говоримо не лише про Китай, а й про нашу реакцію на умовний мирний план з боку Сполучених Штатів, який активно обговорюється в масмедіа. Йдеться про те, що Сполучені Штати теоретично можуть визнати Крим російським, а не визнавати де-юре контроль противника над нашими областями. І якраз сьогодні була заява Юлії Свириденко, яка говорила про те, що ми ніколи не визнаємо окупацію Криму.Якщо нас не запрошують в НАТО, нам все-рівно потрібні гарантії безпеки. Валентин Бадрак розповів на якому етапі стосовно гарантій безпеки ми зараз знаходимось і чи взагалі можливі гарантії безпеки."Мені дивна позиція висловлення пані Свириденко, яка сказала в заперечувальному форматі, що ми ніколи не визнаємо окупацію. Як ми не визнаємо, якщо Крим окупований? Ми не визнаємо Крим як російську територію - це так, але це зовсім інша ситуація, тут трішки інша історія. Що відбуватиметься далі? По-перше, те, що Трамп заявив, що він сподівається, що цього тижня щось відбудеться дивне. Я думаю, що нічого не відбудеться і найближчим часом навряд чи відбудеться щось дуже серйозне. Усі заяви про гарантії, я думаю, що для України є особлива логіка згадати про підписані так звані безпекові угоди з низкою країн західного світу. Значна частина цих угод передбачає в тому числі спільні розробки і спільні виробництва. І, власне кажучи, ці угоди можуть бути шляхом до гарантії. Тому що єдиною гарантією на сьогодні є абсолютно не НАТО, на мій погляд, який дуже слабкий і ледве-ледве хитається, але має можливість забезпечити нас зброєю і ресурсами. А найважливіше те, що європейські країни, зокрема, Макрон не визнав ігнорування територіальної цілісності України. І це прозвучало одразу після трампівських заяв про мирний план. Я думаю, що країни Європи, по-перше, не визнають нічого такого, що буде рухатися у напрямку, що Росія контролюватиме пострадянський простір", - сказав Валентин Бадрак.Військовий експерт вважає, що європейські країни цього не визнають і розраховує, що вони будуть демонструвати стійкість, адже зараз наша країна з ними в одному човні. "Вони (країни Європи, - ред.) так само зараз під загрозою атаки Росії. І безпекові угоди, безпосередньо прихід бізнесів європейських і активізація роботи з виробництва різноманітних озброєнь, я дуже сподіваюсь на входження України в клуби ракетних озброєнь і такого іншого. Все це буде демонстрацією стійкості усієї Європи, де Україна інтегрована вже в оборону і в оборонно-промисловий простір. Тому питання перемовин буде, так би мовити, йти паралельним шляхом. І нічого такого, щоб визнати російський контроль або визнати Крим російським або щось такого, я думаю, нічого цього не відбудеться. І Зеленський не піде на це не тільки тому, що він сам не піде на це, а тому що він усвідомлює, що настрої дуже великої кількості українців такі, що вони не дозволять піти на такий ризикований крок. І тим більше, як тоді буде пояснити загибель сотень тисяч українців, які загинули в цій війні. Тому ситуація буде просуватися напружено і повільно, а Україна вже стала суб'єктом міжнародної політики, і це не може ігнорувати навіть Трамп. Оце дуже важливий момент усієї цієї історії", - вважає він. Також Валентин Бадрак розповів, про напрямки співпраці з Європою в оборонній царині. Які найбільш актуальні для Сил безпеки та оборони проєкти можуть бути реалізовані. "По-перше, ті проєкти, де Україна демонструє себе більш сильною, ніж європейські країни. Це безпілотні системи і засоби РЕБ. Я нагадаю приклади, що Український приватний альянс уклав угоду з Dеаl Dеfеnsе німецьким і захищає засобами РЕБ такі системи, як ІRІS-Т, RСН, - це перша дистанційно керована гаубиця, яку німецька компанія виробляє для України. І це дуже важливі моменти. Другий напрям, безумовно, може стосуватися і космосу. Це створення супутникового угруповання разом з європейцями і спільне користування різноманітними комерційними проєктами. Те, що недоступно сьогодні Путіну, тому що комерційний напрям інвестицій сьогодні для Росії закритий. Далі дуже важливим є те, що я сказав, це входження в ракетні консорціуми і в ракетні клуби. Тут двобічний процес. Україна демонструє дуже цікаві речі, а саме: надзвичайно дешеві компактні крилаті ракети. Їх ще називають, так би мовити, дрон-ракета, але можна тут сперечатися, це, будемо казати так, пристрій, який летить зі швидкістю 600-800 кілометрів на годину і має достатньо серйозну бойову частину. Звісно, не таку, як справжня крилата ракета, не 400 кілограмів, а, наприклад, 100-150 кілограмів. Але фішка в тому, що вони коштують дуже дешево і можуть вироблятися надзвичайно масово", - сказав він.Військовий експерт вважає, що масштабування виробництва цих засобів може спричинити дуже багато результатів, спрямованих на знищення промислового і оборонного потенціалу ворога. Також, на йому думку, Україні потрібні входження в клуби великих ракетних програм."У тому числі, я б дуже хотів би, щоб Україна увійшла в балістичну програму, в якій вже має свої напрацювання. Але знаємо, що якщо Франція з листопада робить свою балістичну ракету - це надзвичайно важливо. Ну і реалізація вже тих планів, які розпочалися, це формування протиракетної, протиповітряної оборони ешелонованої, де європейці вже беруть участь де-факто. Я маю на увазі українсько-італійський проєкт з компаніями МВDА Іtаly Lеоnаrdо, де можна спільно створювати зенітну ракету САМ і АR - ракета дальністю дії 45 кілометрів. Дуже потужна сила, на жаль, вона ще не пристосована до збиття балістичних ракет, але я думаю, що це в майбутньому. Ну і нарешті, спільна робота з балістики. Дуже важливо було б не просто отримувати SАМР/Т - французько-італійської речі ці, але й брати участь у локалізації виробництва. Я думав би, що і Франція, і Італія могли б тут проявити добру волю, тому що вже є напрацювання щодо роботи з ракети Аstеr 30 Вlосk 1. Але, звісно, ми знаємо, що з 23-го року і завершуючи 24-м дуже серйозно просунулась Франція і з Італією у створенні розробки SАМР/Т NG. Це новітня система, яка буде збивати гіперзвукові ракети, але вона має з'явитися тільки в 26-му році", - розповів військовий експерт, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

Президент США впевнений, що швидко укладе угоду, його держсекретар натякає на безнадійність миротворчих зусиль. Команда Трампа, котра зайнята Україною консолідувалася після розколу. Дональд Трамп виставив черговий часовий орієнтир для мирної угоди по Україні - поточний тиждень: "Обидві країни зможуть вести великий бізнес із процвітаючими США та зароблять на цьому статки". Пост у соцмережі Тruth Sосіаl був опублікований, коли оголошене Путіним великоднє перемир'я ще діяло. Однак на ранок 21 квітня, коли його термін сплив, речник кремлівського диктатора Дмитро Пєсков оголосив - продовження не буде. Таким чином, Москва відкинула пропозицію президента України Володимира Зеленського про пролонгацію мораторію на удари на 30 днів. Обмін залізними "люб'язностями" Нагадаємо, Путін оголосив припинення вогню в односторонньому порядку ввечері у суботу, 19 квітня. У США ініціативу привітали і також висловили сподівання на продовження режиму тиші. У Києві спочатку поставилися до перемир'я з недовірою, як до трюку Путіна, потім Зеленський заявив - дії Києва будуть дзеркальними. Поведінка окупантів виявилася очікуваною: припинення вогню на землі не було, щоправда авіацію окупанти не застосовували. Відтак сподівання, висловлені президентом США у неділю, зависають у повітрі. Чи є у нього план? Західні медіа публікують безліч версій. За даними Тhе Wаll Strееt Jоurnаl, у четвер, 17 квітня під час Паризьких зустрічей американська сторона передала українській делегації та європейцям такі пропозиції: визнання протекторату РФ над Кримом, відмову від вступу до НАТО, нейтральна зона навколо ЗАЕС під контролем США. Як стверджують інші ресурси, у Дональда Трампа немає чіткої позиції по конфлікту в Україні, він прагне результату. Бажано - до кінця поточного тижня. Щоб пом'якшити ефект витоку інформації, високопоставлені чиновники Білого дому на умовах анонімності стверджують: план передано Києву для оцінки та зворотнього зв'язку. Нібито і міноборони на 90% цей план погодило. Однак українське відомство спростувало інформацію - політичних рішень не ухвалює. "Стеля" досягнень І ось тут політичне переплітається з особистим, оскільки наближаються перші 100 днів другого президентства Дональда Трампа. Він потребує досягнень, котрі можна представити американцям і світу. Якщо угода по Україні зірветься, чинний господар Білого дому запам'ятає причину. Але удару по його іміджу буде завдано тяжкого і політик це чудово розуміє. Про його напругу щодо України свідчать майже щоденні пости, заяви і вислови. Однак на публіку Трамп випромінює оптимізм, тим дивніший, що держсекретар Марко Рубіо наприкінці минулого тижня заявив про можливий вихід США з переговорного процесу по Україні. "Є багато інших викликів", - підтвердив в інтерв'ю прореспубліканському телеканалу Fох nеws спецпредставник президента США Кіт Келлог. З огляду на 100 днів Трампа, не виключено, що універсальна команда переговорників "Рубіо-Віткофф-Келлог" намагається досягти угоди хоча би по одному з активованих треків: Іран, Близький Схід, Україна, Китай. Заради цього знову залучили Келлога до активної переговорної діяльності. Точка прийняття рішення У Кремлі на нові пропозиції США, хоча й висловлені у медіа, зреагували схвально. Путін у другій половині дня 21 квітня припустив, що погодиться на продовження режиму тиші після аналізу Великоднього перемир'я. Утім, російські пропагандисти нетерпляче очікують, коли у Трампа здадуть нерви і він покине українське питання. Наприклад, філософ Дугін вважає, що методами президента США війну не зупинити, на доказ - сторони не поспішають "на ура" погоджуватися із американськими пропозиціями. Черговою точкою ухвалення рішення стане саміт у Лондоні 23 квітня, де американська, українська та європейська делегації знову обговорюватимуть мирне врегулювання в Україні. Від США у ній візьмуть участь Марко Рубіо, спецпредставник президента США Стів Віткофф і Кіт Келлог. Якщо чернетку мирної угоди, із зауваженнями Києва, буде узгоджено, Віткофф знову полетить до Москви. Угода треба, та не та Шансів на угоду, утім, мало. Чинний президент США активно надсилає сигнали у Пекін, щоби зустрітися з китайським лідером Сі Цзіньпіном, але там вимагають призначити американського переговорника і перенести діалог на експертно-урядовий рівень. Тому Трамп веде складну гру з Європою, де новою опорною країною американських республіканців МАGА може стати Італія. Для України, вочевидь, пропозиції США у варіанті, який опублікували медіа, неприйнятні. Тому вірогідність згоди на них мінімальна. У Росії надсилають позитивні сигнали Вашингтону, усвідомлюючи, що далі розвитку не буде. У цій ситуації головне для нашої країни - утриматися у безпековому та політичному периметрі ЄС та зберегти підтримку США, вважає політолог Вадим Денисенко. На його думку, українська сторона, відмовившись від мирної угоди, має укласти договір про надра, оскільки він забезпечить бодай часткову підтримку Сполучених Штатів Америки. Наступне вікно переговорних можливостей відкриється після літньої військової кампанії, прогнозує експерт. Голови в тумані Але треба розуміти, що витоки інформації не завжди відповідають дійсності. Нерідко вони маскують тези справжньої чернетки угоди, котрі на столі й обговорюються. Той же Келлог минулого тижня оприлюднив схему розділу України на три зони, після чого заявив, що журналісти "не так зрозуміли". Тож єдине джерело більш-менш достовірної інформації про реальні контури угоди - офіційні заяви. Генсек НАТО Марк Рютте кілька разів наголошував, що членство України в Альянсі не буде пунктом перемовин. Судячи зі спокійної реакції офіційного Києва (на відміну від лютневих і березневих заяв із цього приводу), позиція або узгоджена, або українська сторона розуміє малу вірогідність вступу до НАТО "тут і зараз". Натомість питання про контингент коментується, обговорюється, однак чіткої концепції, де він може бути і що патрулювати, на даний момент немає. Можливо, концепція буде оприлюднена на саміті у Лондоні. Зусилля в нуль? Щодо Криму та ЗАЕС. Дивує у витоку інформації про американський план те, що жодним словом не згадується Курська область РФ, частково зайнята ЗСУ. Натомість піднімається ідея ще 2014 року про протекторат Росії над Кримом. Для Путіна питання Криму важливе, але, не бажаючи дратувати Туреччину, він навряд чи буде явно вимагати саме цього. Та й Україна не погодиться визнати острів російською територією. Натомість Путін відмовить США у нейтральній зоні навколо ЗАЕС, і Трамп буде змушений це проковтнути. Отже, єдиним перспективним треком у мирних перемовинах є припинення вогню, котре можна видати за мирне врегулювання. Путін 21 квітня заявив: якщо об'єкти цивільної інфраструктури використовуються з військовою метою, вони є законними цілями. І навів приклад трагедії у Сумах. З іншого боку, він явно не бажає дратувати Трампа і зосереджений на тому, щоби переконати його у своєму прагненні до миру. Ознаки похолодання від Білого дому вже є: Пєсков заявив, що Трамп не приїде до Москви на парад 9 травня, хоча раніше такі припущення лунали. Не чути і про ініціативу телефонної розмови, про яку говорили і Трамп, і Кремль позаминулого і на початку минулого тижнів. Видається, що всі зусилля Трампа та його команди вийшли "в нуль". Між молотом і ковадлом Україна опиняється між молотом і ковадлом. Якщо Трамп і Путін домовляться напряму, доведеться приймати їхні умови. Ця позиція нині малоймовірна, але вона є. Якщо Євросоюз включить Україну до широких переговорів з американцями, застосувавши тактику росіян про збільшення переліку обговорюваних питань, можлива підтримка нашої оборони (зброя, кошти, політичні важелі). Досі участь української сторони у консультаціях, переговорах і зустрічах надає європейцям можливість у будь-який момент відсторонитися від нашої тематики. Наразі можна констатувати кілька зсувів у переговорному процесі по Україні. 1. Дискусії відбуваються без посередників у форматі "США - Європа - Україна". 2. Росія залишається єдиною стороною, що потребує посередництва. 3. США прагнуть зберегти нейтралітет в українському питанні, на доказ і заява Рубіо про вихід з переговорів. 4. Навіть із перекресленою перспективою України у НАТО чернетка угоди не вигідна Кремлю. 5. Команда Трампа і він сам не демонструють глибокого розуміння суті та першопричин конфлікту в Україні, бо вважають свої методи досягнення миру універсальними. 6. Якщо мирна угода буде підписана, відсутні механізми ефективного моніторингу її дотримання, на чому постійно наголошує українська сторона. Росіян така ситуація влаштовує. Якщо Дональд Трамп чарівним чином доб'ється свого, він повністю втратить інтерес до подальшого розвитку подій, як було на Близькому Сході на початку його другої каденції. Нам на даний момент вигідно підписати мирну угоду якомога пізніше, але таку, котра захищає наші державні й безпекові інтереси.

В українську освіту поступово інтегрується штучний інтелект — МОН і Мінцифри мають спільну дорожню карту щодо використання ШІ в школах. DОU розібрався, як саме відбувається ця інтеграція, які тут є ризики і на що йде 90% бюджету у впровадженні технологій. Детальніше про те, чи перевірятимуть підручники за допомогою ШІ, чи вистачає техніки й софту українським школам і що із захистом персональних даних — в матеріалі. 💾 Що потрібно для ШІ в освіті: хардвер і софтвер🔎 Що саме робитиме ШІ в школах🚩 Які є ризики🌎 Як інтегрували СhаtGРТ в Естонії та інших країнах📍 Чи стане ШІ революцією 💾 Що потрібно для ШІ в освіті: хардвер і софтвер Для впровадження ШІ в освіту МОН залучають ІТ-компанії та їхніх фахівців за різними напрямами. Передусім айтівці на аутсорсі розробляють софтові рішення і допомагають розробляти курси. Наприклад, є спільний курс від МОН, Gооglе та Вееtrооt «Академія ШІ для освітян». Також є ініціативи компаній на кшталт вебінарів Місrоsоft про використання ШІ. «Ми відкриті до співпраці з українськими компаніями. Наприклад, разом з Gеnеsіs переглядали зміст курсу з інформатики. Компанії допомагали і з університетськими програмами», — зауважує DОU Дмитро Завгородній, заступник міністра освіти і науки України з питань цифровізації. Один девайс на трьох учнів. Про хардвер Найдорожче у впровадженні інновацій в освіті — це техніка, підкреслює Дмитро Завгородній. Щоб користуватися ШІ, вчителям та учням потрібні щонайменше безперебійний інтернет, девайси (ноутбуки або планшети, обладнані компʼютерні класи), а також інтерактивні дошки чи панелі. Нині в Україні функціонує понад 12 000 шкіл. Станом на 2025 рік на 5,4 учня припадає 1 пристрій (до повномасштабного вторгнення цей показник був 8,8 учня на 1 пристрій), розповіли редакції DОU у МОН. Загалом у міністерстві прагнуть досягнути співвідношення 1:1, але наразі реалістичною метою ставлять один девайс на трьох учнів. «Важливо, щоб таке обладнання зʼявилось у всіх закладах середньої освіти, і це 90% бюджету на впровадження технологій. Інакше різниця між якістю освіти у містах і селах лише посилюватиметься: в Україні вона вже в середньому більша, ніж загалом по Європі. І технології зазвичай цю різницю тільки поглиблюють: наприклад, у великих містах у батьків більший дохід, завдяки чому вони можуть забезпечити своїх дітей різними гаджетами; заможніші міста можуть більше інвестувати в обладнання шкіл тощо», — зауважує заступник міністра освіти. Дмитро Завгородній, заступник міністра освіти і науки України з питань цифровізації Наразі МОН, партнери та донори концентруються на передачі девайсів вразливим категоріям в областях, де все ще можливе лише дистанційне навчання. За час повномасштабної війни було передано понад 250 000 девайсів. «Складно назвати точні цифри витрат у „залізо“ для впровадження ШІ: це десятки мільйонів доларів суто на інфраструктуру. Це набагато більше, ніж ми будемо вкладати в будь-яку інформаційну систему. Її набагато легше масштабувати, порівняно з хардвером: ми робимо один раз, і цим будуть користуватися сотні тисяч людей. Ми це побачили на прикладі платформи „Всеукраїнська школа онлайн“, куди з початку пандемії додавали відеоуроки. Їх загалом дивляться понад 2 млн разів щомісячно. І яка б не була вартість цих уроків, якщо перераховувати на один перегляд, вона буде вимірюватися в копійках, і тільки більше окупатися з роками. Із „залізом“ складніше», — коментує Дмитро Завгородній. 96% шкіл під’єднані до інтернету. Про софт та мережу Інша важлива складова — це цифрові рішення, які впроваджуватимуть ШІ. Наразі є централізована інфраструктура — програми, які діють в закладах освіти: «Мрія», «Всеукраїнська школа онлайн», платформа, на якій проводять НМТ, ЗНО, ЄДКІ та інші. Є інші системи для управління освітою, вступу в університет, бази даних, реєстри (наприклад, автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту, Єдина державна електронна база з питань освіти тощо). Звісно, щоб користуватися і хардом, і софтом потрібен стабільний інтернет. За під’єднання закладів освіти до мережі відповідає місцева влада. Проте якщо оператор не провів інтернет до населеного пункту, саме держава має це виправляти. Тому до початку повномасштабної війни Мінцифри реалізовувало проєкт «Інтернет-субвенція» з під’єднання віддалених сіл до оптичного інтернету. За словами Дмитра Завгороднього, нині 96% шкіл під’єднані до інтернету. До повномасштабного вторгнення цей показник був ще вищим — 99%, але наразі на прифронтових територіях взагалі може не бути звʼязку, що знижує охоплення. 🔎 «У кожної дитини з’явиться свій Арістотель». Що саме робитиме ШІ в школах Завдання з інтеграції ШІ в українську освіту перелічені у Концепції розвитку штучного інтелекту. Їх планують втілити до 2030 року. Основне завдання тут — підготовка кваліфікованих кадрів. Також є деталізація за різними сферами освіти (натисніть, щоб розгорнути)для загальної середньої освіти — покращення навчальних матеріалів; організація курсів для педпрацівників по роботі з даними та основами штучного інтелекту; поглиблення цифрової грамотності школярів (застосування цифрових інструментів для розв’язання прикладних задач, пошук інформації в інтернеті, захист персональних даних, медіаграмотність, цифрова гігієна тощо). для вищої освіти — створення спеціалізованих освітніх програм про використання ШІ (а також інтеграція провідних онлайн-курсів з ШІ до наявних програм); залучення ІТ-фахівців до розробки таких курсів, а також — до формування вимог для фахівців зі ШІ та атестації здобувачів вищої освіти; проведення стажувань для викладачів ІТ-напрямів в ІТ-компаніях/ організаціях, що розробляють та застосовують ШІ; налагодження міжнародної співпраці та програм подвійних і спільних дипломів у галузі ШІ. для підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки кадрів — розробка спеціалізованих освітніх програм професійного розвитку і освіти дорослих у галузі ШІ, а також надання стипендій особам, які навчаються за такими програмами; розробити та провести загальнонаціональну інформаційну кампанію щодо загальних аспектів, ризиків та загроз використання та подальшого поширення технологій ШІ в Україні. Водночас МОН керується Концепцією цифрової трансформації освіти та науки України. Вона фокусується на створенні екосистеми цифрових рішень. Проєкт підготували 2021 року як відповідь на виклики пандемії ковіду. Та через початок повномасштабного вторгнення його затвердження відклали. У МОН проєкт планують оновити впродовж 2025 року. Разом з ініціативами із застосування ШІ в освіті. У 2024 році фахівці МОН і Мінцифри презентували спільний проєкт рекомендацій із використання ШІ в школах, де йдеться про варіанти та принципи відповідального користування, мінімізацію ризиків тощо. Аналогічні рекомендації для закладів вищої освіти розробляють і представлять «найближчим часом». Заступник міністра освіти з питань цифровізації Дмитро Завгородній називає кілька основних напрямів, за якими рухається держава у впровадженні ШІ. 1. Робота з підручниками 📗 ШІ допомагатиме їх перевіряти Нині змінюється навчальна програма, і десятки експертів перевіряють, чи нові підручники відповідають держстандартам. Критеріїв перевірки безліч, і людині впоратися з цим завданням на всі 100% складно, зауважує Дмитро Завгородній. Тому ШІ перевірятиме підручники, чи відповідають вони вимогам МОН. Для цього можна задати параметри, за якими треба аналізувати текст: результати відповідних наукових досліджень; приклади завдань, за якими заміряють наявність тих чи інших компетенцій тощо. Після такої перевірки ШІ надаватиме рекомендації: наразі — експертам, а в перспективі — автоматично видавцям. «В Європі є компанії, які роблять комплаєнс юридичних документів і законодавства: через системи перевіряють договори на відповідність різним критеріям. Цим користуються і великі організації, наприклад, Світовий банк. Ми беремо цю ідею і хочемо застосувати її для експертизи підручників», — коментує Завгородній. Термін реалізації. У 2025 році планують впровадити інформаційну систему, куди видавці завантажуватимуть підручники для експертизи. Наразі підручники аналізують у паперовому вигляді. 📗 ШІ індивідуалізуватиме електронні підручники Цього року Міністерство освіти впроваджуватиме електронні додатки до підручників. Це розширена версія підручників, де за QR-кодом можна отримати інтерактивні завдання, відео, аудіо, 3D-моделі тощо. У перспективі самі підручники дублюватимуться в електронному варіанті, для цього стане в пригоді ШІ. З ним електронні версії зможуть бути індивідуалізованими: наприклад, міститимуть інформацією зі сфери, яка більше цікавить дитину, чи враховуватимуть темп навчання (на певні теми матимуть більше інформації та прикладів тощо). Термін реалізації. Вперше електронні додатки до підручників держава закупить у 2025 році й вони будуть доступні учням 8 класів у вересні 2025 року. 2. Персоніфікований фідбек на тестові іспити Щоб підготуватися до іспитів (наприклад, Національного мультипредметного тесту), є тренувальні тестування для виявлення прогалин у знаннях. Після проходження можна ознайомитися з детальними звітами у формі таблиць. З ними не завжди зручно працювати, адже великі масиви даних потрібно правильно обробити та проаналізувати. ШІ міг би перетворювати складні звіти на зрозумілий простий текст, з яким зможе працювати як учень, так і батьки та вчителі. Щоб відстежувати, які задачі даються легше, а які складніше, яким предметам і темам варто приділити більше уваги тощо. Термін реалізації: функціональність запрацює у 2026 році. 3. Асистент вчителя або працівника освіти ШІ може допомагати як асистент учителям, працівникам міністерства, департаментів освіти. Якщо говорити суто про вчителя, то це може бути допомога: з підготовкою індивідуалізованих планів для учнів: ШІ можна натренувати даними з систем чи реєстрів, які веде вчитель (успішність, проблеми-успіхи в навчанні тощо). Тоді ШІ згенерує більш персоналізовані завдання, заняття, приклади тощо;з підготовкою креативних завдань: наприклад, з генеруванням метафор, щоб учні краще запамʼятовували інформацію;з автоматизацією рутинних завдань: підготовкою розкладу, створенням звітів тощо. Це частково втілено в застосунку «Мрія». 4. Асистент учня Дзеркально ШІ може бути корисний для учня — він допоможе персоналізувати навчання, спрощувати рутинні завдання тощо. Про використання ШІ зроблять курси Міносвіти планує додавати курси чи блоки інформації про те, як використовувати ШІ для різних предметів та цілей. Наприклад, у середній школі — доповнити блоком про ШІ навчання інформатики, а у закладах вищої освіти (ЗВО) — навчати користуватися додатковими рішеннями, які базуються на ШІ. «Ми з Мінцифри оновили програму з інформатики, запропонували курс на платформі „Дія.Цифрова освіта“ для учнів і вчителів, який відповідає державному стандарту», — зауважує заступник міністра освіти Дмитро Завгородній. «Умовно, раніше ми показували, як працювати в Wоrd, тепер будемо показувати, як використовувати плагіни ШІ для різнопрофільних програм. Адже чи замінить штучний інтелект юристів? Ні, не замінить. Він замінить юристів, які не використовують штучний інтелект. Тому для університетів це означає, що ми маємо випускати людей із вміннями використовувати ШІ для їхніх спеціальностей», — коментує Олексій Молчановський, керівник офісу з інновацій Українського католицького університету. Олексій Молчановський ШІ для допомоги вчителям та учням впроваджує команда державної освітньої екосистеми «Мрія». Це застосунок і вебпортал, де є особистий кабінет учня та програми розвитку здібностей, інтерактивні навчальні матеріали, альтернатива учнівського квитка «Мрія-ІD» і внутрішня валюта «Мрійки». 8 квітня 2025 року «Мрія» стала доступною для всіх закладів загальної середньої освіти. До того, з червня 2024-го, у шести областях України семестр проводили бета-тестування. Цього року в «Мрії» з’являться перші інструменти на базі ШІ, зауважують DОU в Мінцифри. «Ми вже сформували стратегічне бачення розвитку ШІ в „Мрії“ і переходимо до впровадження ШІ-функціональності. Перша опція — це рекомендація контенту. АІ рекомендуватиме на основі знань і навичок дитини, що подивитися чи почитати, щоб зробити певний стрибок для розвитку. Так, у кожної дитини з’явиться свій Арістотель. Друга опція — генерування тестів. Вчителі зможуть генерувати тести в кілька кліків, а не створювати їх вручну. Для цього штучний інтелект аналізуватиме велику кількість даних з уроків, матеріалів з підручника, а також генеруватиме тести на базі персональних напрацювань вчителя», — розповідає DОU Михайло Федоров, міністр цифрової трансформації України. Михайло Федоров на презентації «Мрії» у квітні 2025-го Водночас команда працює над тим, щоб ШІ у «Мрії» створював індивідуальні освітні траєкторії для дітей на базі їхніх інтересів, потреб та мотивації. «Впровадження ШІ у „Мрії“ — це повноцінна R&D-робота. Вона охоплює дослідження моделей, проєктування архітектури, оптимізацію запитів до LLМ, побудову пайплайнів генерування й перевірки якості. Над кожною функцією ми працюємо кроскомандно — залучаючи як інженерів, так і педагогів, методистів і користувачів. Наприклад, у випадку з генератором тестів ми не просто підключили LLМ, а розробили логіку контексту, систему подвійної перевірки результатів (дві моделі: генератор і ревізор), UІ для гнучкої роботи з тестом, а також механізми поступового навчання системи», — зазначає Вʼячеслав Мєх, Рrоduсt Маnаgеr «Мрії». Вʼячеслав розповідає, що під час створення функціональності на базі ШІ для «Мрії» команда вивчала ініціативи ОреnАІ (СhаtGРТ Еdu), Кhаn Асаdеmy (асистент Кhаnmіgо), платформу з наборами ШІ-інструментів для вчителів Маgіс Sсhооl та інші. Функціональність для генерування тестів працює на базі fоundry від Раlаntіr, а для генерування використовують моделі від провайдерів, серед яких — ОреnАІ. Команда проєкту будує систему, яка не залежатиме від конкретної мовної моделі. Для цього ведуться перемовини з різними провайдерами про використання їхніх LLМ. Будуть тестувати й українську LLМ, коли вона зʼявиться. Для контролю якості впроваджують модель-ревізор, яка перевіряє згенеровані запитання, LLМ guаrdrаіls, щоб знизити частоту галюцинацій, зменшити ймовірність нерелевантних відповідей та зловживання системою. Тестують функцію з реальними вчителями — відстежують, який відсоток згенерованих запитань вони готові використати в реальному уроці, і на основі цього вдосконалюють алгоритм генерування.У майбутньому планують додати автоматичне наповнення бази знань перевіреними питаннями: для цього система аналізуватиме зворотний зв’язок від користувачів (частота правильних відповідей або повторних використань запитання). Для рекомендаційної системи контенту в «Мрії» основним сигналом є текстові метадані контенту (транскрипції та вручну проставлені теги), а також поєднання поведінкових сигналів (перегляди, лайки, збереження), початкових інтересів і академічних результатів. Поведінкові дії мають різну вагу: наприклад, збереження має більшу вагу, ніж відкриття відео. У фокусі — не лише релевантність добірки матеріалів, а і її адаптація до освітніх цілей. Надалі команда планує впровадити гібридну модель на базі ШІ, яка враховуватиме значно більше модальностей — зокрема візуальну та звукову складові контенту, сезонні фактори, а також структуру шкільної програми. 🚩Які є ризики ШІ в освіті Запровадження ШІ в освітні процеси потребує не лише програм і «заліза», а і правильної екосистеми та переосмислення ролі самої освіти, викладачів і їхніх задач. А це передбачає низку ризиків. 1. ШІ може не сприяти навчанню, а навпаки — розслабляти учнів Спільне дослідження університету Карнегі-Меллона та Місrоsоft свідчить: якщо часто використовувати ШІ, знижується здатність до критичного мислення. Окрім цього, навчальний процес може не давати потрібних результатів: якщо постійно використовувати ШІ, можна нічого не навчитися. Тому разом із запровадженням ШІ як інструменту потрібно навчати «гігієни» його застосування. Створити курси та матеріали з розвитку критичного та системного мислення, біології навчання тощо, кажуть DОU освітяни. Дмитро Завгородній додає, що варто розказувати про специфіку роботи мозку — наприклад, про згадані у Канемана «повільний» та «швидкий» режими. Акцентувати, що ШІ краще використовувати у «повільному», вдумливому режимі. Олексій Молчановський з УКУ поділяє думку, що в курси навчання ШІ обов’язково має бути інтегрований елемент виховання: пояснення, як ми вчимося на рівні біології: «За прикладом, як дітей вчать правильно харчуватися на курсі „Я досліджую світ“. Це дає основні принципи функціонуванні організму, пояснює, як їх варто застосувати для харчування. Тоді дитина буде краще розуміти, яких завдань потрібен штучний інтелект, а для яких його краще не використовувати, які це може мати наслідки». Але учні й за таких умов можуть скептично ставитися до курсів або слів викладача про зловживання ШІ. На думку Олексія Молчановського, найкращий спосіб зрозуміти людині, де вона не має слушності — отримати зворотний звʼязок від реальності. Навіть якщо студенти сприйматимуть подібні курси як моралізаторство і не зважатимуть на них, навчальний процес має бути побудований так, щоб студенти отримували фідбек від реальних працедавців, а не лише від професорів. Щоб не просто професор, а працедавець, який потенційно буде готовий платити гроші, сказав, що згенерований ШІ контент-план не підходить. І пояснив причини. 2. Відсоток залученості ШІ складно виявити На відміну від плагіату, де можна визначити відсоток використаного чужого тексту, а також перелік джерел, звідки скопійована інформація, з ШІ можна зʼясувати лише відсоток вірогідності його застосування. Так, є програми та сервіси, які можуть у цьому допомогти, але вони не дають точних результатів. Тому для перевірки можуть знадобитися додаткові дії, наприклад: Усні іспити. Найімовірніше, цей інструмент можна буде використовувати лише точково. Бо, якщо викладачу потрібно буде перевірити цілий потік студентів додатковими усними іспитами, це займе багато часу. І тоді постане питання, чи справді ШІ щось полегшив. Перевірка аутентичності авторства. Мова про стиль написання текстів, коду тощо. Потенційно можна створювати системи, які будуть навчатися на персональному стилі: натренувати ШІ роботами учня за семестр — навчити ідентифікувати, наскільки здана робота відповідає авторському стилю конкретної людини. 3. Є небезпека витоку персональних даних МОН не планує передавати персональні дані учнів чи студентів у будь-яку систему штучного інтелекту будь-якому зовнішньому вендору, якого будуть використовувати для інтеграції ШІ. Передаватимуться деперсоналізовані дані або ті, які взагалі не мають стосунку до користувачів, кажуть у міністерстві DОU. Наприклад, стандарти контенту для підручників, узагальнені результати тестів тощо. Вчителі чи учні, які користуватимуться системами, зможуть налаштовувати у своїх акаунтах використання персональних даних: або погоджуватися частково, або взагалі не залишати дані. Вʼячеслав Мєх, Рrоduсt Маnаgеr «Мрії», зазначає, що їхня екосистема не зберігає, не обробляє і не передає третім особам жодних персональних даних користувачів. Вся інформація, яка використовується для роботи ШІ, анонімізується. Система бачить лише навчальний контекст без прив’язки до конкретної дитини чи вчителя. 4. ШІ-інструментами не користуватимуться За умов повномасштабної війни вчителі та адміністрації закладів освіти мають встигати впроваджувати всі інновації паралельно зі стресом, який стільки зростає, і відповідальністю за учнів. І виникає питання — наскільки вчителі та адміністрації будуть встигати брати та адаптувати ШІ-можливості, коли вже існує чимало вимог, розповідають DОU у МОН. «Як і скрізь із впровадженням інновацій, серед вчителів будуть еrаly аdорtеrs, еаrly mаjоrіty, lаtе mаjоrіty та lаggаrds: їхні пропорції зазвичай однакові. Адже в Україні 370 тисяч лише шкільних вчителів. Впровадження будь-яких інновацій в школу — це довгий процес. Я сподіваюся, що коли педагоги на власному досвіді зрозуміють, наскільки вони виграють від ШІ, будуть більше використовувати нові інструменти. Наприклад, тим, хто не любить проводити лекції, ШІ допоможе більше сфокусуватися на ролі модератора чи фасилітатора.Умовно, коли зʼявився томограф, ми б навряд чи говорили про те, що лікарів треба мотивувати ним користуватися. Тут схожа історія — треба інтегрувати ШІ та пояснювати, які проблеми він розв’язує», — зазначає Дмитро Завгородній. В МОН зазначають, що ключова мета цифрової трансформації освіти полягає в тому, щоб прибрати/оптимізувати неефективні часовитратні процеси. Нові додані інструменти будуть заміщати або оптимізовувати старі формати: наприклад, система АІКОМ скасовує старий формат звітності в Ехсеl. 5. Може загубитися суть педагогіки Олексій Молчановський з УКУ зауважує, що в процесі інтеграції ШІ не повинна втратитися педагогічна доцільність і масштабованість освіти. Умовно, якщо вчитель генеруватиме і перевірятиме завдання через ШІ, а учень через ШІ на них відповідатиме, чи буде сенс взагалі в процесі? У запровадженні ШІ-асистентів що для вчителя, що для учня мають бути певні межі й рамка застосування. «Знову-таки, якщо ви застосовуєте ШІ для складних тем з безліччю технічних нюансів, результати все одно потрібно перевіряти. Тож чи не краще відразу про розвʼязання спілкуватися з людиною? Ну й наразі повністю неможливо уникнути проблем з галюцинаціями у ШІ» — додає керівник офісу з інновацій УКУ. 🌎 Як інтегрували СhаtGРТ в Естонії та інших країнах У світі обговорюють і тестують різні формати впровадження ШІ в освіті — як на рівні держави, так і на рівні окремих закладів освіти. Згадаємо найбільш цікаві: Естонія Це — перша країна, яка запроваджує СhаtGРТ в освіту на державному рівні. Уряд разом з компаніями ОреnАІ та Аnthrоріс розпочали спільну ініціативу під назвою АІ Lеар 2025 (ТІ Нüре), спрямовану на інтеграцію штучного інтелекту в освітній процес країни. Поки для вчителів проводять навчальні семінари щодо використання ШІ в класі. З 1 вересня 2025 року 20 000 учнів 10–11 класів та 3 000 вчителів отримають безоплатний доступ до СhаtGРТ Еdu. Це спеціально адаптована під освітні потреби версія СhаtGРТ. Вона містить останні моделі ОреnА та відповідає GDРR. Початковий бюджет проєкту становить 3,2 мільйона євро, у планах — збільшити його до 6 мільйонів євро 2026 року. Франція З вересня 2025 року в школах та коледжах Франції вивчатимуть ШІ: курс буде обовʼязковим для учнів 4 та 10 класів. Також уряд Франції влітку 2025 року оголосить конкурс проєктів на розробку інструментів ШІ для вчителів. Рішення має допомагати вчителям готуватися до уроків, а також оцінювати знання чунів. На реалізацію проєкту виділено 20 млн євро за програмою Frаnсе 2030. Китай Ця країна активно інтегрує ШІ в освіту в межах реформи «Нації з сильною освітою» до 2035 року. Наприклад, з вересня 2025 року в школах введуть мінімум 8 годин занять зі штучного інтелекту на рік для учнів початкової та середньої школи. Але вони спираються на мовну модель DеерSееk, яка цензурує відповіді. До того ж є великий ризик витоку персональних даних. Фінляндія В країні розробили політики цифровізації освіти до 2027 року та етичні рекомендації з використання ШІ в освіті. Приклади окремих навчальних закладів СhаtGРТ Еdu вже інтегрований в освітню систему кампусів ЕSСР, Гарвардського університету, Лондонської бізнес-школи та Оксфорду. Наймасштабніше — у Каліфорнійському державному університеті (СSU): система 23 кампусів працюватиме на базі СhаtGРТ. За словами Олексія Молчановського, впровадження ШІ у вищу освіту тестують в ЕТН Zurісh, а також в університеті Хуана Карлоса в Мадриді у форматі бота-асистента вчителя чи учня. У США запроваджують першу державну онлайн-школу Unbоund Асаdеmy (штат Аризона), де викладатиме ШІ (з частковою допомогою людини). Вчителі змінять роль і будуть наставниками/менторами для дітей. До цього такий підхід вже тестували в приватних школах Техасу та Флориди. Заняття триватимуть близько двох годин на добу, а весь інший час діти вивчатимуть критичне та креативне мислення, підприємництво, фінансову грамотність, публічні виступи тощо. Поки так вчитимуться учні четвертих-восьмих класів. 📍 Чи стане ШІ революцією Поки складно сказати, чи зробить запровадження ШІ в освітні процеси революцію, чи буде більш консервативною історією. Думки спікерів розділилися: частина налаштована дуже оптимістично, частина — скептичніше, порівнюючи бум ШІ з бумом онлайн-курсів. Навіть після пандемії, коли всі вимушено перейшли на онлайн-навчання, революції тут не сталося. Щодо термінів, то приблизні результати впровадження ШІ в українську систему середньої освіти можна буде побачити орієнтовно у 2029 році. Саме тоді реформа шкільної освіти дійде до 12 класу (у 2027 році оновлюються матеріали для 10 класу, у 2028 році — для 11, і у 2029 році — для 12). Після реформи старша школа стане профільною. У 10 класі можна буде обрати профіль: фізико-математичний, інформаційний тощо. З’являться курси поглибленого та базового вивчення, окремі тематичні курси. Розроблять поглиблені курси для учнів, які оберуть SТЕМ-напрям, Соmрutеr Sсіеnсе тощо. «Тоді повністю оновляться підручники та навчальні програми в усій школі, включно зі старшими класами, де використання таких інструментів є найбільш актуальним. На той момент вчителі старшої школи отримають найбільшу вигоду від впровадження технологій», — коментує DОU Дмитро Завгородній. Олексій Молчановський зазначає, що і в університетах скоро з’являтимуться приклади впровадження генеративного ШІ: «На мою думку, в кожному прогресивному університеті має з’явитися лідер або осередок, який триматиме фокус на ШІ, на його впливі на освіту, розвитку тощо. І, звісно, даватиме фідбек всій системі та за це отримуватиме зарплату. Це не має бути просто волонтерство, це має бути робота. Водночас нікуди не подінуться університети, які ігнорують інновації і які не впроваджуватимуть ШІ. І хоч це потенційно буде відбиватися на якості наданої ними освіти, попит на такі установи все ж залишиться. Адже завжди будуть люди, яким буде потрібен лише диплом про вищу освіту, а не сама освіта». За словами Михайла Федорова, для впровадження ШІ на державному рівні важливо мати національну LLМ. Вона дасть можливість створювати якісні та безпечні ШІ-сервіси для державного сектору, сфери освіти, оборони та бізнесу. Над цим уже розпочалась робота: Олексій Молчановський вважає, що для першої ітерації потрібно 6-9 місяців.

Переважна більшість користувачів смартфонів не бачать нічого небезпечного у тому, щоби користуватись ним під час заряджання, зокрема розмовляти по ньому. Однак експерти стверджують, що це повя'зано з ризиком пошкодження гаджета. Видання Sаntе Рlus опитало фахівців, які розповіли, що може піти не так, якщо розмовляти по телефону, який стоїть на зарядці. З'ясувалось, що проблема у потенційно небажаних електричних явищах, які можуть при цьому виникнути. За словами фахівців, під час заряджання пристрій, зокрема його батарея, нагрівається і найменша технічна поломка або відключення електроенергії може призвести до перегріву телефону. А перегрів веде до пошкоджень внутрішніх деталей гаджета, аж до повного виходу його з ладу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Експерти розповіли про головного "вбивцю" батареї смартфона Втім, зовсім відмовлятись від користування смартфоном, коли він підключений до електромережі, не потрібно. Ви можете відправляти текстові повідомлення, гортати вебсторінки та користуватись застосунками. І навіть здійснювати дзвінки. Але, якщо ви відчуєте, що пристрій став нагріватись, або припиніть його використання, або відключіть його від зарядки. І в будь-якому разі, як би ви не використовували свій смартфон, не забувайте робити паузи, щоби дати відпочити рукам. А також не нахиляйте занадто сильно голову і не витягуйте шию вперед. Так ви подбаєте уже не про пристрій, а про себе. Подібні перестороги допоможуть уникнути розвитку травм та захворювань, типових для любителів гаджетів. Подовжувачі є в кожному будинку і часто навіть у великій кількості. Однак не всі знають, яку побутову техніку до них можна підключати. Вони діляться на малопотужні (до 1 000 Вт), середньопотужні (до 2 200 Вт) і потужні - (від 2 200 Вт). Уточнювати інформацію варто у виробника. Однак є побутова техніка, яку не можна підключати до подовжувача, незалежно від його потужності.

Еспресо пояснить, чим може загрожувати ядерний тероризм такого типу з боку Росії та які можливі сценарії його розвитку.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Які є сценарії майбутнього розвитку подій та як РФ використовує небезпечний об’єкт в окупаціїПерш за все, причиною оцінки реальних ризиків фахівцями стало те, що з квітня 2025 року питання можливості контролю ЗАЕС з боку США, а також перспективи домовленостей України із США щодо роботи над цим в кооперації набули практичного характеру. Відтак йдеться про кілька можливих сценаріїв розвитку подій.Експерти, у першу чергу, відмітили зростаючий тиск на Україну з боку керівництва організації МАГАТЕ, зокрема і безпосередньо від її очільника Рафаеля Гроссі. Тут йдеться про те, що просування ідеї можливості “продуктивної дискусії” з “Росатомом” містить додаткові ядерної та радіаційної небезпеки.Рафаель Гроссі, Фото: rеutеrsВідтак будь-яка співпраця із РФ у питанні ЗАЕС, зокрема і її обговорення, дозволяє Кремлю виграти час та нівелювати свою відповідальність за окупацію ядерного об'єкта, зберігаючи інструмент шантажу і торгів. Переходячи до сценаріїв розвитку подій, наразі обговорюють чотири таких: ЗАЕС повернути в Україну. ЗАЕС залишається за Росією. ЗАЕС працює в об’єднанні РФ з українською енергомережею. (Згідно з пропозицією "російського директора ЗАЕС" Черніччука та РФ) Частина енергоблоків ЗАЕС працює на Україну, а інші на Росію – внаслідок розділення розподільчих електричних систем 330 kV і 750 kV на дві частини: одна приєднується до України, інша до енергомережі РФ, відповідно.Саме останній шлях є реальною підміною військово-політичних проблем інженерними заходами. Таким чином Росії лише вдасться нарощувати ескалацію та розширить поле для маневру, прикриваючись ширмою конструктивних пропозицій. Фото: RеutеrsВ контексті такої російської пастки, фахівці наголошують, що Україна повністю не впливає на електричні підстанції і лінії електропередач, які росіяни намагаються відновлювати і будувати нові для живлення ЗАЕС виключно із Росії. І саме у цьому питанні зобов’язання не вражати електричні мережі РФ – це шанс для Росії завершити спокійно заплановані роботи, аби самостійно заживити атомну станцію під свої потреби.Знову ж таки, у випадку четвертого сценарію – Росія негайно пошкодить на лівому березі річки Дніпро розподільчі пристрої електричних ліній 750 kV Дніпровська і 330 kV Феросплавна, через які заживлення станції під свої потреби проводить Україна. Однак це вже за заїждженим сценарієм продадуть світу як “чергове порушення домовленостей” з боку українських сил. Надалі РФ залишиться лише отримати схвалення на від МАГАТЕ та США й продовжити санкціоноване підключення до своїх систем по одному з кількох напрямків. Отже, четверта пропозиція – це спосіб розмити відповідальності РФ за втрату Запорізької АЕС. Відтак і сценарій з новою компанією-адміністратором за будь-якої конфігурації сторін розроблено РФ або за участі РФ – він повністю відповідає інтересам Кремля. Важливо, що лише за наступних два сезони 2025 року, враховуючи, що США може стати посередником, Росії вдасться досягнути таких цілей: повністю під'єднати ЗАЕС до своїх мереж під свої ж потреби, завершивши будівництво десятка тимчасових лінії, які навіть зможуть накрити сітками від дронів;Зруйнувати розподілення енергоживлення ВРП ЗАЕС і ЗТЕС по лініях електропередач Дніпровська 750 kV і всі 330 kV Феросплавна;отримати беззаперечну підтримку та захист США і очільника МАГАТЕ щодо своїх зусиль з забезпечення енергоживлення ЗАЕС від енергомережі РФ;Водночас ослабити російський контроль може хоча б мінімальне повернення Україною під свій. Адже отримання доступу до станції відкриє для усього світу стан непридатності енергоблоків до експлуатації, і відповідно, системні та деструктивні-небезпечні дії РФ на ЗАЕС стануть загально доступною інформацією. таким чином вдасться зруйнувати міфи очільника МАГАТЕ Гроссі про міфічну професійність “Росатому” то довести факти мародерства країни-терористки.Чому підключення Запорізької АЕС до російських мереж становить небезпекуФото: RеutеrsЩо ж до самих причин заживлення АЕС під свої потреби від енергомережі Росії, то у цього є очевидна політичний складник. Йдеться про намагання “довести” неспроможність “Укренерго” координувати надійним енергоживленням ЗАЕС від енергомережі України в результаті знеструмленням ліній Дніпровська і Феросплавна. Інша ж причина – набуття можливості повністю контролювати енергоживлення власних потреб ЗАЕС, а їх втрату завжди пов’язувати з Україною. Також фахівці вчергове акцентують на непрофесійності наявного російського персоналу на станції, який не зміг би працювати із реакторами АЕС РБМК і ВВЕ440. Останні приїхали заробити “легкі гроші” без дозволів “Ростехнадзору” на експлуатацію реакторів ВВЕР-1000, 1200 в Росії, та також без досвіду їх експлуатації в Китаї, Індії, Туреччині та Білорусі. Таким чином, робота електрогенераторів ЗАЕС на потужності в енергосистему РФ – це задача яку російська частина персоналу не здатна виконати і при аварійних процесах у стані «холодний зупин» покладалась на “Росатом”. Відтак робота з “гарячим зупином” – це занадто важке завдання для таких “професіоналів”.Не сприятиме цьому і неналежний технічний стан, довготривале хімічне пошкодження трубчатки парогенераторів, зруйнована система ремонтів і технічного обслуговування, втрата українських інженерів і фахівців робочих спеціальностей ремонтного персоналу. Є і інший сценарій, за яким можуть діяти росіяни в контексті шестирічної заборони на використання ядерного палива – вивантаження останнього в басейн витримки. І, враховуючи продемонстровані нарости борної кислоти на зовнішній частині приямка ГА201 – аварійного запасу борної кислоти систем безпеки контайменту реакторного відділення, який вони теж готові ремонтувати. Фахівці підкреслюють, що такий спосіб зберігання нічим не гірше, ніж у басейні витримки. Однак важливим є те, що системи охолодження останнього неможливо системи охолодження порівнювати із наднадійними умовами захищеності і резервування охолодження ядерних збірок в активній зоні реактора.Великою проблемою у цьому випадку є те, що в МАГАТЕ, за свідченнями українських експертів, може не знайтись фахівець відповідного рівню, який міг би об’єктивно оцінити ситуацію на місці.Критичним у повному контролі РФ над заживленням станції своїми мережами є те, що у них залишається можливість без порушень за 7-8 годин вивести реактор із стану “гарячий зупин” у критичний стан із нейтронною потужністю до 2% відсотків. Таким чином Росія може здійснювати ядерний шантаж у разі недосягнення бойових цілей. Ба більше, важливим також є те, що без зовнішнього енергоживлення вивести реактор на мінімальноконтрольований рівень потужності  після такого майже неможливо. Саме у зв’язку з наведеними факторами підключення ЗАЕС до російських мереж не можна допустити, адже це призведе до системної руйнації підстанцій і лінії електропередачі Дніпровська і Феросплавна. Які переваги має УкраїнаДля початку, ми все ще зберігаємо за собою можливість знеструмлення ЗАЕС як тільки у нас з’являється підозра, що росіяни почали операції з переведення реактора у критичний стан для відновлення залишкових енерговиділень дворічної й півторарічної давнини. Фото: nрр.zр.uаТакож Україна може контактувати з фахівцями країн Великої сімки, аби ті могли політично переконувати керівництво РФ та МАГАТЕ у тому, що Запорізька АЕС – це не інструмент бойових дій і шантажу світу. Доволі суттєвим є той факт, що Україна має 23 доби для роботи аварійних генераторів, а потім ще три тижні до пошкодження активної зони реакторів і басейнів витримки, і це навіть не враховуючи мобільні системи енергоживлення і відведення тепла від басейнів витримки і активних зон реакторів при надзвичайно низьких залишкових енерговиділеннях. Відтак витрачати такий часовий плацдарм – це нерозумно і небезпечно. То як Україна може прийти до успіху в такій ситуації? Фахівці наголошують, що передусім необхідно унеможливити підключення ЗАЕС до енергомереж РФ під власні потреби.Державі необхідно ігнорувати шантаж знеструмлення станції та не сприймати імітацію загроз, поки вона перебуває в російській окупації. Окрім того, варто розглядати всі недоступні напрямки заживлення ЗАЕС від ПС Молочанськ, ПС Мелітополь, Каховка, Дніпрорудне та підстанції 35 kV, як потенційні джерела ризику, що будуть використані росіянами як інструмент впливу. Якщо ж підсумовувати, що роботу на потужності ЗАЕС до її звільнення необхідно унеможливити, зокрема і шляхом припинення розмов про шестирічні обмеження щодо ядерного палива. Що важливо, фахівці стверджують, що росіяни залишать нам абсолютну розруху на станції, а тому нам потрібно бути готовими до цього ментально, а також мати технічні засоби та час, аби продемонструвати, що будь-які маніпуляції РФ – це міфи, які працюють тільки в умовах вакууму знань і дезінформації, а також інженерної деградації.Зводячи всі задачі українського “Енергоатому” до однієї – необхідно шукати проактивні можливості завадити виведенню реактора в критичний стан і на потужність.Експерти підсумовують, що нові факти й документальні підтвердження ядерного тероризму Росії, а також замовчування їх з боку МАГАТЕ, стали чинниками, які спонукали росіян до відповідних дій, які спрямовані на зміщення акцентів на шкоду Україні. Таким чином РФ намагається збудувати реальність, де вона активно бореться за ядерну безпеку.Читайте також: Як Росія обходить санкції та що з цим робити. Аналітика Консорціуму оборонної інформації