Search trend "День доньки"

У китайському Гонконгу поставили виставу за мотивами публічної сварки між президентами США та України Дональдом Трампом та Володимиром Зеленським. Виставу в жанрі традиційної китайської кантонської опери, під назвою "Трамп - президент-близнюк", показали в гонконзькому театрі під час телефонної розмови президента США та лідера Китаю Сі Цзіньпіна. Вона зібрала аншлаг. Про це повідомляє Rеutеrs. Комедію написав драматург кантонської опери Едвард Лі. Її прем'єра відбулася ще 2019 року, але відтоді шоу кілька разів оновлювали. У його останній версії і з'являється сюжет, що обігрує сварку Трампа й Зеленського в Білому домі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Білому домі почалася зустріч Зеленського та Трампа Історія починається зі сну доньки Трампа - Іванки, якій сниться, що в її батька є брат-близнюк, на ім'я Чуань Пу, який живе в Китаї. Коли Трампа викрадають прибульці з Марсу, Іванка просить Чуаня на день замінити батька. Також в одній сцені американський президент влаштовує сварку з двійником Зеленського через його одяг і стріляє в нього з водяного пістолета. Після цього той удає, що його поранено. При цьому на тлі вистави демонструють фотографії справжніх подій. Актор Лун Куньтін, який зіграв Трампа, зазначив, що у цій виставі йдеться про китайсько-американську дружбу: "Ми - китайці, він - американець, але дружба живе вічно". 28 лютого, у Вашингтоні відбулася зустріч президента США Дональда Трампа і президента України Володимира Зеленського. Зеленський прибув для підписання угоди щодо корисних копалин. Однак, під час зустрічі розгорілася справжня суперечка. Після чого Трамп заявив, що Зеленський не готовий до миру. Президент України вимушено залишив Білий дім.

Український шоумен Володимир Остапчук привітав доньку Емілію від першої дружини Олени Войченко з днем народження. У своєму Іnstаgrаm ведучий опублікував фото дівчинки й присвятив їй теплі слова. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іраклі Макацарія поділився, як з дружиною відсвяткував другий день народження сина: яскраві фото "Сьогодні (5 червня - Gаzеtа.uа) у моєї принцеси день народження. Вітаю з 12-м днем народження, Еміліє", - написав під знімком чоловік. Першою дружиною Остапчука була перекладачка Олена Войченко. Пара був в разом 13 років. У шлюбі в них народилося двоє дітей доньку Емілію та сина Евана. Про розрив подружжя повідомило у 2020 році. Згодом Володимир одружився з нотаріусом Христиною Горняк. Через два роки оголосили про розрив. У шлюбі з Катериною Полтавською народився син Тимофій.

Герцогиня Сассекська Меган Маркл поділилась рідкісним сімейним контентом. У своєму Іnstаgrаm жінка опублікувала фото доньки від принца Гаррі - Лілібет Діани - й привітала її з четвертим днем народження. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іванна Онуфрійчук поділилась, як відсвяткувала день народження сина "Із днем народження нашу прекрасну дівчинку. В цей день чотири роки тому вона прийшла в наші життя - і тому кожен день є світлішим і кращим", - написала жінка. Раніше Маркл створила власний бренд - Аmеrісаn Rіvіеrа Оrсhаrd. Це проєкт, у якому можна буде придбати речі для дому й саду. Крім того знаменитість торгуватиме їжею - джемами, вареннями, а також кулінарними книгами й посудом.

Українська акторка і телеведуча Лілія Ребрик потішила прихильників естетичним контентом. У своєму Іnstаgrаm зірка опублікувала фото, на яких позувала біля панорамного вікна. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 38-річна Ліндсей Лохан посвітила ідеальними ногами в свіжій зйомці для Еllе Перед камерою постала в мініспідниці, ніжно-блакитному піджаку та білих чоботах. Образ доповнила легкими локонами, контрастним макіяжем і вишуканими прикрасами. Раніше Ребрик відсвяткувала день народження середньої доньки Поліни. Дівчинці виповнилося сім років. Зірка опублікувала яскраві кадри й зазначила, що на дитячій вечірці чоловіка не було, адже він поїхав на змагання зі старшою - Діаною.

23 травня вшановують святого преподобного ісповідника Михаїла. Святий Михаїл від ранніх літ був сповнений прагнення служити Богові. Залишивши суєтний світ, він обрав шлях чернецтва, повністю присвятивши себе духовному подвигу. За глибоку побожність і строгість життя був поставлений ігуменом монастиря в місті Синаді (на теренах Малої Азії). Там він утвердив братію у благочесті, пості й молитві, провадячи суворе, але сповнене благодаті життя. У цей період Церква Христова переживала тяжке випробування: імператори-іконоборці наказували нищити святі образи та переслідували тих, хто насмілювався їм поклонятися. Багато хто через страх замовк або пішов на компроміс. Проте преподобний Михаїл не скорився. Як істинний слуга Христа він відкрито виступив на захист святинь, не побоявшись викривати лжевчення навіть перед владою. Його непохитна позиція викликала гнів імператорського двору. Михаїла заарештували, піддали допитам, погрозам і знущанням, намагаючись примусити до зречення. Та він залишився вірним як святий ісповідник, він не відступив від істини, попри приниження, голод і страждання. Після довгих років заслання, проведених у тяжких умовах, святий Михаїл відійшов до Господа. Він не зазнав мученицької смерті в прямому розумінні, проте весь його життєвий шлях став подвигом вірності - тому Церква прославила його як ісповідника, що постраждав за православну віру. Святий Михаїл залишив по собі не писемну спадщину, а глибоко промовистий приклад - приклад стояння за істину тоді, коли вона коштувала життя. Його життя стало безмовною проповіддю, а страждання - молитовною жертвою за Церкву. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Свята у червні: що відзначаємо в перший місяць літа 23 травня - день пам'яті святої преподобної Євфросинії. Зростаючи в заможній, благочестивій сім'ї, де кожен крок просякнутий вірою, Євфросинія рано відчула, що її серце не належить світові. Коли настала пора шлюбних уз - пропозиції йшли одна за одною - вона ухвалила рішення, яке вразило б будь-якого сучасника: втекти від усього, що зв'язувало її з життям, і знайти себе у повній самозреченості. Вона не просто покинула дім - вона переодяглася у чоловіче вбрання, взяла ім'я Смарагд і, з твердою волею, вступила до чоловічого монастиря, де жила під покровом таємниці цілих 38 років. Ці роки - це не просто десятиліття у монастирських стінах. Це життя суворого подвижника, який відкинув усе людське і земне заради небесного. Піст, молитва, безмовність - усе це було буденністю Євфросинії. Під ім'ям Смарагда вона стала не просто ченцем, а духовним наставником для братії, хоча ніхто не здогадувався про її справжню суть. Найбільш дивовижним є те, що навіть її власний батько шукав у монастирі втіхи і поради у цьому молодому ченці, не підозрюючи, що це його власна донька. Лише на схилі життя святість її була явлена повністю. Відкривши свою справжню ідентичність, вона закликала батька прийняти цей вибір, не як трагедію, а як найвищий дар Божий. Ця розмова стала моментом прощення, благословення і глибокої духовної радості. Після її кончини Пафнутій теж прийняв чернечий постриг, залишаючись у келії своєї доньки, продовжуючи святий подвиг молитви й посту. Прикмети Туман ранковий віщує дощі найближчими днями. Якщо північний вітер дме - осінь буде сухою і теплою. Вітер зі сходу передвіщає дощ і прохолодну погоду. Що не можна робити Заборонено цього дня вплутуватися у суперечки та вживати лайливі слова, впадати у відчай, піддаватися заздрості чи жадібності - це все призводить до внутрішнього розладу і втрати щастя. За народними віруваннями, цього дня краще утриматися від великих змін, як-от переїзди, не варто відкривати свої плани оточенню, а також давати гроші в борг чи віддавати свої речі - бо існує повір'я, що так можна випадково позбутися не лише матеріальних благ, а й міцного здоров'я й фінансової рівноваги. Що можна робити Віряни з глибокою відданістю звертають свої молитви до святого Михаїла, просячи його непохитного заступництва і мудрої підтримки у скрутні хвилини життя. Також вони підносять свої молитви за мир, звертаючись до святої Євфросинії, чиє святе ім'я особливо вшановують і згадують саме в цю знаменну дату. 8 червня вірянивідзначають Трійцю. Свято триєдиності Бога-Отця, Сина і Святого Духа. Його також називають П'ятидесятниця, Зелене свято або Зелена неділя. Святкування Трійці прив'язане до Великодня. Саме тому дата його щороку змінюється. Трійця припадає на 50-й день після святкування Світлого Христового Воскресіння. В храмах на Трійцю проводять святкові богослужіння і великі вечірні служби. Основні символи свята у християн східного обряду - зелені гілочки берези та інших дерев. Ними традиційно прикрашають будинки і церкви. Згідно з народними повір'ями, ці гілочки допомагають закликати добробут та щастя в дім.

Українська гімнастка Лілія Подкопаєва привітала доньку 18-річну Кароліну з випускним. Дівчина закінчила 12 класів у школі. У своєму Іnstаgrаm зіркова мати опублікувала яскраві кадри з події, де показалась з чоловіком Ігорем Дубінським. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ігор Кондратюк на рідкісних фото показав єдину доньку "Ми це зробили. 12 років навчання - з першого дня в класі до останнього кроку на сцені під час випускної церемонії. І хоча я знала, що цей день настане, сльози все одно не спинилися. Бо наші маленькі діти виростають, стають дорослими, незалежними, розумними, сміливими", - написала жінка. Спочатку родина зробила спільне фото, Кароліна показалась у традиційні мантії. А згодом вони влаштували невелике святкування вдома. Раніше Подкопаєва влаштувала фотосесію у центрі Києва. Спортсменка позувала в класичному чорному костюмі й кедах. Образ доповнила розпущеним волоссям, ніжним макіяжем і вишуканими прикрасами.

Дванадцять тисяч осіб вийшли на акцію спротиву Нова Каховка це останнє будівництво сталінської епохи. Каховську ГЕС запустили 1954 року. Саме ж місто створювали як етикетку. Воно красиве, зручне, вздовж усього Дніпра паркова зона. У Новій Каховці діяло два великих підприємства. Одне військовий завод "Сокіл", там виготовляли шпигунські буї для океанів. Інше електромашинобудівний завод, на якому виробляли гігантські електродвигуни для шахт діаметром 6 метрів. На обох заводах працювало понад 20 тисяч осіб, і всіх від зварювальників та слюсарів до інженерно-технічного персоналу завезли з Росії. Місцевого населення на роботу не брали. Це зіграло свою роль під час війни. У період мого дитинства в Новій Каховці не було жодної української школи. Це обурювало мого батька. Його звали Станіслав Панасович, а коли до нього зверталися "Афанасьевич", він відповідав: "Ніяких Афанасьєвічей, я Панасович". Мій прапрадід був писар Війська Запорозького, народився в цих краях. Його печатка зберігалася в нашому сімейному архіві. Під час російської окупації я встиг забетонувати всі наші родинні фото й цю печатку. У нашому будинку переважно жила середня ланка керівництва військового заводу. Ми з дружиною суттєво відрізнялися від цього прошарку. Щороку ми садили у дворі 12 дерев, із них половину хтось ламав. До великої війни займався художнім куванням, мав 12 працівників. Вироби нашої кузні часто представляли на виставках. Ніколи не шкодував, що віддав цій справі 22 роки життя. Нині на згадку залишилися лише рекламні буклети із фотографіями. Крім роботи в кузні, моєю духовною потребою завжди була викладацька діяльність. У місцевому училищі я викладав громадянську освіту й захист Вітчизни. Прапрадід був писар Війська Запорозького 24 лютого наша донька мала прилетіти до Києва, щоб обрати весільну сукню. Вона живе в Ірландії, працює в головному Європейському офісі фейсбуку. А 23 лютого Катя телефонує, плаче і кричить: "Мамо, тату, війна!" Ми нічого не можемо второпати миємо вікна, чекаємо сватів із Франції. А о 4-й ранку наступного дня військову частину, що за півтора кілометра від нашого будинку, почали атакувати ракетами. Нашу п'ятиповерхівку трусило. О 6:00 десант російських окупантів був на Каховській ГЕС. А о 8-й ранку на нашій вулиці вже стояли російські танки. Від Нової Каховки до Криму 62 кілометри. Усе видавалося якимось моторошним фільмом: банки, пошта й інші установи працюють, ходять люди, світить сонце, а в нас всюди ворожі танки. Це сюр. Однак саме корінне населення Нової Каховки не скорялося. 6 березня 12 тисяч осіб вийшли на акцію спротиву. Окупанти розпилювали сльозогінний газ, але стріляти бойовими кулями боялися якби тоді вбили хоч когось, ми їх гуртом розірвали б. На жаль, за пів року загарбники вичистили всіх по-проукраїнському налаштованих людей. Добре, що багатьом патріотам вдалося виїхати. Третього дня після початку великої війни сусід Сергій підходить до мене й запитує: "Ну что, Миша, ты снял свою тряпочку желто-блакитную?" Я був шокований. Але нічого дивного немає колись його батько приїхав із Челябінська працювати на військовому заводі. Ось воно й проросло. У березні директорка нашого училища, Олександра Карпенкова, зібрала педраду. У вчительську зайшла разом із ФСБшником і каже: "Это представитель российской власти. С большим удовольствием мы переходим под Российскую Федерацию. У нас начинается новая жизнь". ФСБшник дістає аркуш зі списком усіх працівників училища, де кожному потрібно було поставити підпис, що ми готові співпрацювати з РФ. Неочікувано підіймається наша бухгалтерка, 40-річна мати трьох дітей, завжди стримана, інтелігентна, й каже в тон директорці російською: "Александра Васильевна, я как мать троих детей говорю вам при всех и громко: идите на*уй!" ФСБшник лише хижо примружив очі. Десятеро з нас одразу встали й вийшли разом із бухгалтеркою. Потім мені передали, що директорка сформувала списки бандерівців, і звісно, я також був серед них. Ще б пак, викладач захисту Вітчизни і громадянської освіти автоматично став нациком. Якби тоді вбили хоч когось, ми їх гуртом розірвали б Ближче до літа російські військові почали привозити в Нову Каховку своїх жінок. Якось ішли дві з них і зупинилися якраз біля нашого вікна, а ми жили на першому поверсі. Сидимо з дружиною на кухні, вікно відчинене, а ці росіянки говорять між собою: "Вот, смотри, какая решетка кованая красивая. Квартирка, должно быть, хорошая. Запиши адресочек, надо будет прийти посмотреть". Притому вони нас бачили і ми на них дивилися. Тобто взагалі ніякого сорому немає. Така ментальність. За два місяці після початку великої війни наша донька підняла всіх своїх в Ірландії й почала передавати ліки через Крим. Ящики підписувала "Секондхенд", щоб їх пропускали і ми не мали проблем. Так ми з дружиною організували волонтерську допомогу. До нас зверталися люди з діабетом, нирковою недостатністю, серцевими хворобами. Ми ризикували, адже ліки в окупації як валюта, проте розуміли: хтось має допомагати. Згодом мене вирахували. Якось приїхав на автовокзал, щоб отримати ящики з ліками, а диспетчерка тихо каже: "Про вас запитували ДНРівці. Там уже стоїть їхня машина". Ми з товаришем вирішили розділитися він поїхав машиною, а я чкурнув велосипедом, якраз перед носом чотирьох ДНРівців. Не боявся, адже добре знаю своє рідне місто. З приятелем зустрілися біля мого будинку й почали вивантажувати ящики, аж раптом їде патрульний "Тигр". Що робити? Коробки вже на землі, а ми стоїмо та вдаємо, що весело щось обговорюємо, сміємося, жваво жестикулюємо. Вони проїхали, нічого не запідозрили. За тиждень до нас прибігла знайома з новиною: її подруга й наша сусідка розповіла, що подасть на мене заяву в комендатуру. Мовляв, до нас постійно приходять якісь люди. Так, у під'їзді від очей не сховатись, а я був учасником руху спротиву. Тому через день вирішили виїжджати я з дружиною і 92-річна теща. Взяли лише найнеобхідніші речі й колісне крісло, що його прив'язали на дах машини. Нині не знаємо, що з нашою квартирою. Поставив собі в голові бетонну стіну, щоб не думати про це. Так мені легше. Проїхали 14 блокпостів. Якщо натрапляли на дагестанців, то вони, помітивши колісне крісло й мою тещу, одразу нас пропускали їхній культурі притаманна повага до старих. Коли ж на блокпості стояли росіяни, то обшукували все. Один навіть хотів забрати їжу, яку ми взяли в дорогу. Проте дружина в мене бойова, не побоялася та сказала, як є: "Ми стару матір веземо. Чим маємо її годувати?" Три доби простояли на Василівському блокпості. Перед нами 300 машин, а позаду ще більше. На цій дорозі люди помирали. От оце нам приніс "русский мир". На цьому блокпості були ФСБшники й усіх перевіряли через комп'ютер. Не знав, чи встигли мене занести в базу даних. Переживав, що буде з дружиною і тещею, якщо мене виявлять. Проте обійшлося. На жаль, не всім патріотам вдалося уникнути переслідувань. Нашого друга Анатолія кинули на підвал, мордували там два місяці. Його дружину Тамілу, 60-річну вчительку української мови, теж катували в підвалі, електродами пропалювали шкіру. Це за те, що вона відмовилася викладати в російській школі. Коли в неї стався серцевий напад, її привезли й кинули під поріг лікарні. Дякувати Богу, вона оклигала, Анатолію теж вдалося вийти з полону, і вони виїхали на Київщину. Катували в підвалі, електродами пропалювали шкіру Ми ж спершу приїхали до Запоріжжя. Із знайомих там живе лише сестра нашої подруги Тетяна Свісенко. Зателефонували їй, щоб порадила, де можна зупинитися, а вона одразу: "Не переживайте. Приїжджайте до мене, я все повирішую". Так ми безкоштовно півтора року жили у квартирі її доньки. Але, чесно кажучи, життя в Запоріжжі, до того ж на сьомому поверсі, це справжній екстрим. Шахеди й ракети пролітали буквально поряд із балконом. А щоразу спускатися в підвал з неходячою тещею нереально. Тому вирішили шукати притулок у центральних областях. На цьому також наполягали донька з сином. Отож відкрили карту й навмання тицьнули пальцем. Вказали на місто Гайсин. Там ми раніше ніколи не були. У лютому 2024 року поїхав на розвідку сам. Знайшов будиночок без котла й опалення. Наступного дня завітала сусідка Руслана, принесла гарячого супу. Потім інша сусідка Наталя пригостила борщем. І так, доки я облаштовував дім, вони мене годували. Нині ми з дружиною і тещею понад рік живемо в Гайсині. У цьому невеликому містечку нам багато допомогли. Якось до нашого подвір'я під'їжджає машина, виходить молодий чоловік і несе поперед себе велику коробку. Дає її нам, а я запитую: "Хто ви?" Він так скромно відповідає: "Я Тарас". Уже пізніше виявилося, що це директор місцевого молокозаводу Тарас Осадчий. Привіз нам сир, масло, інші продукти. Нині Тарас допомагає мені з матеріалами для благоустрою дому. Згодом відбулася ще одна ключова для мене зустріч із завжди енергійною та ініціативною людиною, директором школи №3 Олександром Бугою. Він запропонував мені роботу вчителем трудового навчання. Пів року я жив в окупації, бачив убитих людей на вулиці й бачив, якими насправді є росіяни. Це продажна і зла нація, що знає лише одне "отнять и разделить". Тому й не вірю в перемир'я. Сподіваюся лише на те, що найближчого часу Російської Федерації в тому вигляді, як вона нині є, не буде.

Батьки близнюків ухвалили непросте рішення: батько поїхав на випускний доньки до Вісконсіна, а мати — до сина в Техас. Попри відстань, сім'я зуміла об'єднатися в емоційному дзвінку по FасеТіmе.

Дружина українського боксера Олександра Усика - Катерина - влаштувала гучну вечірку з нагоди 37-річчя. У своєму Іnstаgrаm блогерка опублікувала яскраві кадри зі святкування у поліцейському стилі. Жінка постала перед камерою у діловому костюмі з краваткою, а більшість гостей були одягнені у форми й носили наручники. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історія кохання Олександра і Катерини Усиків та їхні найчуттєвіші кадри Зал прикрасили квітами та поліцейським авто. На деяких фото Катерина позувала з пістолетом. На вечірку також запросили Віталія Козловського і Дмитра Монатіка, які розважали публіку протягом вечора. Раніше Катерина поділилась сімейним контентом. Блогерка опублікувала ніжні фото доньки 15-річної Єлизавети. Перед камерою дівчинка постала в джинсах і смугастій футболці червоного кольору. На волосся вчепила квітку і одягла масивні золоті прикраси.

Вишиванка пасує кожному і доречна всюди - на вулиці, дитячому святі, роботі, у волонтерському центрі, на фронті. Це не просто вбрання - у ній наш характер, історія, воля. У вишиванці закодовано те, чого не зітреш ні часом, ні війною. Вона нагадує, хто ми, поєднує традицію із сучасністю, говорить мовою кольору, орнаменту, історії. Героїв спецпроєкту Gаzеtа.uа та Благодійного фонду "МХП-Громаді" об'єднує любов до вишивки, бажання зберегти традиції та передати їх наступним поколінням. А ще вони переможці конкурсу бізнес-ідей "Роби своє", який став можливістю реалізувати власні ініціативи та рухатися вперед. Також розкажемо про досвід громади на Київщині, що прагне зберегти і відтворити традиційний одяг, взуття, головні убори та прикраси в межах унікального проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини". Реліквії моєї родини дарують радість "Я дуже часто ношу вишиванки. Маю їх багато. Серед улюблених синьо-жовта сорочка та сукня з біло-рожевою вишивкою на синій тканині. А ще зберігаю справжню сімейну реліквію мамину сорочку. Моя бабуся мала чотирьох доньок і всім вишила довгі сорочки. Це була складна робота: техніка кручена, візерунки дуже дрібні. Мамину сорочку я постійно вдягала у школі на виступи. Тепер її часто просять у мене напрокат. Якось тітка побачила, що на мамину сорочку такий попит, і подарувала мені ще і свою. Реліквії моєї родини дарують радість іншим. Це дуже ексклюзивні речі: домоткане полотно, ручна робота їх важко повторити", розповідає вінничанка Тетяна Панасенко, авторка проєкту "Пошиття одягу з елементами національної вишивки" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року. Тетяна багато років займається пошиттям і прокатом карнавальних костюмів. Планувала розширити асортимент і створювати одяг з елементами вишивки, але через війну та фінансові труднощі не могла самостійно придбати вишивальну машину. "Про конкурс "Роби своє" від Благодійного фонду "МХП-Громаді" дізналась із соцмереж і вирішила спробувати. Уже 20 років офіційно працюю як підприємець, сплачую податки це була одна з умов участі. Єдине, що лякало, я ніколи не писала бізнес-плану. Але допоміг син. Потім разом освоювали комп'ютерну вишивальну машину, яку придбала за грантові кошти. Завдяки перемозі вдалося суттєво розширити асортимент. Вишивка нині дуже актуальна отримую багато замовлень на національний одяг. Клієнти поділилися на два напрями: одні хочуть етновишивку, інші в сучасному стилі. Дехто замовляє вишивку бісером. Серед найпопулярніших кольорів чорно-червоні та синьо-жовті", ділиться підприємиця. Національний одяг у Тетяни часто замовляють до Дня вишиванки, Дня матері, Дня Конституції. Серед її клієнтів багато вчителів, які шукають сукні для Першого вересня, шкільних вечорниць, вистав. "Нещодавно один хлопчик-співак виграв пісенний конкурс в Україні, і його запросили виступити за кордоном. Я шила для нього жупан із полотна, козацьку шапку з брошкою та пір'ям у гетьманському стилі. Костюм викликав справжній фурор. Тепер він мій постійний клієнт. А ще одному хлопчині також співаку шила костюм січового козака", додає переможниця конкурсу бізнес-ідей "Роби своє". 548 бізнес-ідей на 38 млн грн підтримав Благодійний фонд "МХП-Громаді" У вишиванках намагаюся втілити мрії людей "Мої клієнти найбільше люблять вишивку гладдю вона гарно лягає на полотно. Кожен обирає свою символіку: орнаменти, колоски, що нині в моді, ластівок. Для себе ще до війни я вишила сукню з білими ліліями на синьому тлі. Виготовляю також футболки для хлопців на фронт із написами, що зігрівають душу: "Молимося за тебе", "Чекаємо вдома". Була одна футболка від родини бійця: "Любимо тебе, татку. Твої дівчатка", розповідає Наталія Михальчук із села Четвертня Волинської області, переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року з проєктом "Одяг має значення". Наталія закінчила швейне училище в Луцьку. Спочатку займалася ремонтом одягу, шила пальта й куртки. Згодом освоїла вишивку. "Назбирала грошей купила маленьку побутову вишивальну машинку. Попит був великий, хотіла розвиватися. Мріяла створити власну лінію вишитого одягу, запатентувати бренд. Навіть планували з чоловіком збудувати для мене майстерню біля дому. Але не склалося", пригадує майстриня. Про конкурс Наталія дізналася від знайомої. З поданням заявки допомогла односельчанка Оксана Леонідівна. "І от одного дня чую: "Вітаємо!" Мурашки по шкірі. Ми з чоловіком не вірили, поки не побачили мого прізвища серед переможців. Отримала 100 тисяч гривень гранту. Придбала комп'ютерну вишивальну машинку, промисловий оверлок і парогенератор. Думала брати кредит на оренду приміщення, але чоловік подарував свій гараж і допоміг зробити ремонт. 24 листопада ми відкрилися. Тепер кажу всім: якщо людина має мету все обов'язково вийде. Головне не боятися", ділиться Наталія. За її словами, тепер працювати непросто: війна, високі податки. Але вона вірить у майбутнє мріє запатентувати власний бренд і найняти помічницю. Нині допомагають донька й чоловік. "У своїх вишиванках я втілюю мрії людей. Усі роботи - ексклюзивні, не повторюються. Частину ідей вигадую сама, частину знаходжу в інтернеті або купую в дизайнерки. Мала замовлення від родини, яка їхала до дітей у США: вишивала одяг для зятя, доньки та двох дівчаток. Мої вишиванки вже є в Нідерландах, Німеччині", підсумовує Наталія Михальчук. За орнаментом можна впізнати регіон В'ячеслав Горегляд, власник студії "Черешня" з міста Липовець на Вінниччині, до повномасштабної війни разом із дружиною вів невеликий бізнес ательє з ремонту одягу та магазин поруч. На Новий рік перед вторгненням подружжя придбало просту вишивальну машинку й почало виготовляти крижми та рушники. "З першого дня повномасштабної війни я пішов на фронт. Демобілізувався наприкінці 2023 року. Все здавалося гнітючим. Потрібно було знайти себе, зайнятися чимось важливим. Конкурс бізнес-ідей "Роби своє" допоміг мені реалізуватися. Участь запропонував знайомий. Я пройшов пітчинг, захистив бізнес-ідею. Однією з умов було співфінансування: переможець отримував 100 тисяч гривень гранту й мав додати ще стільки ж. Разом із дружиною ми інвестували 200 тисяч у потужну вишивальну машину та витратні матеріали", розповідає В'ячеслав. За його словами, вишиванки були популярні ще до війни, а нині попит значно зріс. "Орнамент часто підказує, з якого регіону людина. Наприклад, троянди характерні для Донеччини, на Вінниччині поширена сніжинка-хрестик. У нас великий вибір тканин і ниток. Як на мене, найкраща вишиванка це чорне з червоним на білому тлі. Сам ношу сорочку з боковим орнаментом, вишитим зеленими нитками. А з дружиною маємо сімейний лук із подільським орнаментом з пташками. На 20-річчя шлюбу запросили друзів усі прийшли у вишиванках. Так святкуємо й дні народження, і річниці", ділиться підприємець. Студія "Черешня" працює виключно з індивідуальними замовленнями, створюючи унікальні дизайни. "Син мого побратима випускався зі школи, ми пошили для всієї родини святкове вбрання - батькам, випускнику й маленькій сестричці. Кажуть, на святі всі захоплювалися їхніми образами. А нещодавно жінка замовила рушник і дві вишиванки для доньки й онуки, які живуть в Ізраїлі", додає В'ячеслав. Він зазначає, що раніше популярними були класичні вишиванки, а тепер усе більше клієнтів обирає асиметричну вишивку з елементами з боку чи візерунками, що виходять зі складки. "Якось клієнтка замовила вишиванку білими нитками на білому полотні. Коли побачила результат, сказала: "Я в неї закохалася", згадує переможець конкурсу "Роби своє" 2023 року. Просять відтворити вишиванки бабусь і прабабусь "За фахом я юристка. Але доля склалася інакше: вже понад вісім років займаюся вишивкою. Починала з картин і постільної білизни. Люди захоплювалися моїми роботами, просили продати. Тоді і придбала побутову вишивальну машинку, але вона не дає такого результату, як промислова. Завдяки участі в конкурсі "Роби своє" мені вдалося вийти на професійний рівень", ділиться Світлана Гудима з міста Рудки на Львівщині, власниця "Майстерні вишиванок" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2024 року. Світлана працює зі старовинними вишивками, фасонами та тканинами, приділяючи увагу найменшим деталям. Вона цінує довіру клієнтів і віддана своїй справі. "Дуже люблю те, що роблю. Якось знайома виграла конкурс "Роби своє", і це надихнуло мене спробувати. Хоча довго вагалася бізнес-план у мене був, але не вистачало рішучості. Саме тоді мій син дуже прагнув на фронт. Просила його зачекати, та він усе ж пішов. Через хвилювання я навіть забула, що подала заявку. А тоді до магазину зайшла знайома та привітала з перемогою. Емоції були неймовірні важко передати словами", пригадує Світлана. Майстриня мріє створити повноцінну колекцію вишиванок Львівщини. "У нас надзвичайне розмаїття візерунків. Сокальська вишивка лише чорними нитками по білому полотну, яворівська яскрава, кольорова. На Городоччині в кожному селі свої елементи: десь квіточка, десь ромбики. Вишивка це код нації. У кожному візерунку наша доля, боротьба, любов, перемоги". З особливою ніжністю Світлана розповідає про вишиванку своєї бабусі. "Після її смерті у скрині знайшла сорочку зберігала в паперовому пакеті з лавровим листом, щоб не з'їла міль. Я зрозуміла: це її дівоча сорочка. Поставила собі за мету відтворити. Тепер у мене є і оригінал, і моя версія", ділиться майстриня. За словами Світлани, клієнти часто приносять вишиванки своїх бабусь чи прабабусь, просять відтворити їх максимально автентично. "Сьогодні особливо популярна саме давня вишивка", зазначає власниця "Майстерні вишиванок". Спадок для майбутніх поколінь Зберегти традиційний український одяг для майбутніх поколінь таку мету поставили в Миронівській громаді на Київщині. Торік учасники виїзних етнографічних експедицій у межах проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини" зібрали 39 зразків народного одягу та 51 інтер'єрний предмет із 20 сіл громади. Проєкт реалізовано за підтримки Благодійного фонду "МХП-Громаді". Під час експедицій представники Миронівського краєзнавчого музею спілкувалися зі старожилами, які ділилися унікальними знаннями та спогадами про культурну спадщину рідного краю. "Мета проєкту дослідити, відтворити й оцифрувати традиційний одяг Миронівщини кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, який зберігся в музеях, школах, будинках культури та приватних колекціях. Ми вже мали досвід співпраці з Фондом: 2022 року реалізували проєкт "Відродження", присвячений традиційному ткацтву. Тоді вперше торкнулися й теми народного одягу. Адже традиційний костюм це обличчя не лише країни, а й кожного регіону. Саме тому обрали його темою наступного дослідження", розповідає Інна Савсюк, директорка Миронівського краєзнавчого музею. Проєкт "СПАДОК. Одяг Миронівщини" стартував у липні 2023 року та складався з кількох етапів. Перший етап експедиції Команда здійснила 20 поїздок у села громади. До роботи долучилися провідні фахівці - Володимир Щибря, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, та Наталія Телегей, етнологиня з Державного наукового центру захисту культурної спадщини. Усі поїздки зафіксували на відео. На основі матеріалів створили ютуб-канал, де публікують інтерв'ю з очевидцями. Другий етап оцифрування 118 автентичних експонатів, зокрема з музейних фондів, завантажено на міжнародний музейний портал musеum-dіgіtаl: Ukrаіnе. Завдяки цьому колекцію можуть побачити поціновувачі традиційного одягу в усьому світі. Третій етап відтворення Обрали зразки одягу та архівні фотографії, які були оцифровані й використані як основа для реконструкції. Одяг, головні убори, прикраси та взуття виготовляли фахівці майстерень Неrіtаgе аnd Тrаdіtіоn, "ВидимоНевидимо" та Сhоrnе. На сьогодні Миронівський краєзнавчий музей має шість комплектів традиційного вбрання Миронівщини чотири жіночі й два чоловічі. Їх використовуватимуть для виставок, реконструкцій, фотосесій та культурно-просвітницьких заходів. "Тепер ми можемо показати, який вигляд мали миронівці 100 і більше років тому. Для нашого регіону характерна вишивка в чорно-червоній гамі, з орнаментами у вигляді квітів, ягід полуниць, вишень, винограду. Найпоширеніша техніка - хрестик, але трапляється й гладь", підсумувала Інна Савсюк. Тест: Що ти знаєш про вишиванки Традиційно третього четверга травня в Україні святкують День вишиванки. Цього року він припадає на 15 травня. Вишиванка - це не просто одяг, а ознака національної ідентичності. Українці одягають традиційне вбрання, щоб продемонструвати єдність і любов до своєї країни. Пропонуємо пройти тест і перевірити свої знання про вишиванки. Якого року вперше відзначили День вишиванки? 1) 2006 Правильно. Перше святкування відбулося за ініціативи студентів. 2) 1991 Це рік проголошення незалежності України, а День вишиванки виник значно пізніше. 3) 2014 Важливий для сучасної історії рік, але День вишиванки існував раніше. Яке місто стало батьківщиною Дня вишиванки? 1) Київ Столиця активно святкує День вишиванки, але свято започаткували в іншому місті України. 2) Чернівці Правильно, саме в Чернівцях студенти та викладачі Національного університету імені Юрія Федьковича обрали один день і всі разом одягнули вишиванки. Згодом ця традиція стала всеукраїнською. 3) Львів Місто має давні традиції, але не є ініціатором свята. Якими кольорами вишила мати сорочку у відомій пісні "Два кольори"? 1) Червоний і чорний Правильно. "Два кольори мої, два кольори: червоне то любов, а чорне то журба" - співається в пісні на слова Дмитра Павличка. 2) Синій і жовтий Це кольори прапора України. Також їх часто використовують у вишиванках. 3) Зелений і білий Популярні кольори для вишиванок, але не згадуються в цій пісні. Скільки видів і технічних прийомів вишивки налічують в Україні? 1) 10 Значно більше. Також для кожного регіону характерні свої орнаменти. 2) 50 Їх більше. Наприклад, у решетилівській вишивці білим по білому, внесеній до спадщини ЮНЕСКО, поєднують 5-7 технік одночасно. 3) Близько 100 Правильно. Популярні техніки - гладь, хрестик, мережка, низь, бігунець тощо. Кожен символ на вишиванці має своє значення. Нині часто використовують зображення колосків пшениці. Що вони означають? 1) Сімейне щастя, благополуччя Символом цього на вишиванках є виноград. 2) Багатство, достаток, здоровʼя Правильно, це древній символ. Такі вишиванки вважаються ще й оберегами. 3) Любов, краса, материнство Символом є калина. Результати тесту: 12 правильні відповіді Твій шлях тільки починається. Але вже сьогодні ти знаєш більше про вишиванки, ніж учора! 34 правильні відповіді: Чудовий результат. Вишиванка тобі пасує і зовні, і внутрішньо! 5 правильних відповідей: Ти знаєш багато і цінуєш традиції. Вишиванка для тебе не просто одяг. Це мова, якою українці передають історію, любов і силу.

Українська акторка та телеведуча Лілія Ребрик відзначає 44-річчя. Gаzеtа.uа пропонує переглянути, якою зірка була в юності. Лілія закінчила музичну школу за класом фортепіано. Крім цього вона майстер спорту з художньої гімнастики. Знаменитість навчалась у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. З 2006-го була ведучою "Прогнозу погоди" на українському телеканалі "СТБ". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як змінилась Катерина Кузнєцова за 10 років: фото тоді й зараз З 2008 по 2016 роки Ребрик вела шоу "Танцюють всі", а з січня 2009-го - "Неймовірні історії кохання". У 2011 році брала участь у шоу "Танці з зірками" у парі з Андрієм Диким. Того ж року вони одружилися. Пара виховує трьох доньок - Діану, Поліну та Аделіну. Раніше Ребрик відсвяткувала день народження середньої доньки Поліни. Дівчинці виповнилося сім років. Зірка опублікувала яскраві кадри й зазначила, що на дитячій вечірці чоловіка не було, адже він поїхав на змагання зі старшою - Діаною.

Українська акторка Лілія Ребрик поділилась сімейним контентом. У своєму Іnstаgrаm зірка опублікувала кадри, де показала, як проводить час з трьома доньками. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Колишня дружина Дзідзьо на останніх місяцях вагітності влаштувала фотосесію з пітоном Багатодітна мати разом з дівчатами показалась у заміському будинку, де розважалась з ними на природі. "Грати, сміятися, малювати, дуріти. Кожна хвилина із дітьми - цінна, бо вони так швидко стають дорослими. І тому це важливо - знаходити час побути разом", - написала жінка. Раніше Ребрик відсвяткувала день народження середньої доньки Поліни. Дівчинці виповнилося сім років. Зірка опублікувала яскраві кадри й зазначила, що на дитячій вечірці чоловіка не було, адже він поїхав на змагання зі старшою - Діаною.

Українська тенісистка Еліна Світоліна поділилась сімейним контентом. У своєму Іnstаgrаm спортсменка опублікувала кадри, де показала, як її коханий - французький тенісист Гаель Монфіс - проводить час з дворічною донькою Скаї. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лілія Ребрик поділилась, як відсвяткувала день народження доньки: яскраві фото Чоловік вчив дівчинку кататися на скейті. Поки вона стояла на дошці, Гаель страхував і легенько підштовхував. Раніше Світоліна приїхала на полігон у Харкові й зустрілась з 13-ю бригадою НГУ "Хартія". Спортсменка опублікувала кадри, на яких показала, як стріляє з гранатомета та кулімета.

Українська акторка Лілія Ребрик відсвяткувала день народження середньої доньки Поліни. Дівчинці виповнилося сім років. У своєму Іnstаgrаm зірка опублікувала яскраві кадри й зазначила, що на дитячій вечірці чоловіка не було, адже він поїхав на змагання зі старшою - Діаною. "Коли дітей троє - іноді доводиться ділитися. Цього разу я з Адель виграла тендер бути на святі у Полі. Андрій - поїхав з Діаною на змагання. Так співпало. Так буває. Головне, що всі погодилися", - написала жінка. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У мережі показали виснажливе тренування 15-річної доньки Усика Додала, що справжній день народження Поліни був ще 30 квітня. Тоді сім'я зібралася разом. "Сам день народження у Полі - 30 квітня. В той день ми були всі разом. То святе. А вчора - вже був той самий "нормальний" (так кажуть мої діти) день народження, а точніше святкування разом з друзями, з розвагами, з пушинами, шпагатами, піцами, солодощами", - зазначила ведуча. Раніше Ребрик поділилась, як змінилося її життя після народження третьої дитини. Зірка зізналася, що намагається приділяти час всім донькам, а батьківські обов'язки розділила з чоловіком - Андрієм Диким.

2 травня свій день народження відзначає донька принца Вільяма та Кейт Міддлтон. Цьогоріч Шарлотті виповнилось 10 років. Повний текст новини

Про це Ред Булл повідомили профільним ЗМІ

За офіційною версією, 21-річна військова з Черкащини наклала на себе руки на 22-й день служби на Дніпропетровщині. Проте її рідні не вірять у це та ініціюють проведення додаткової судово-медичної експертизи

Тато – людина, чия любов і підтримка надихають на життєві перемоги. У його день народження сини та доньки шукають найкращі слова, аби подякувати за все і побажати здоров'я та довгих років життя. Повний текст новини

У мережі можна знайти згадку, що 25 квітня – Міжнародний День доньки. Однак ця дата насправді не має жодного стосунку до українських традицій. Повний текст новини

У цей день прийнято вітати своїх доньок та дарувати їм маленькі подарунки.