Search trend "День народження президента"

У травні пройдуть перші поховання полеглих воїнів на Національному військовому меморіальному кладовищі, яке добудовують у лісі біля села Мархалівка на Київщині. Із самого початку зведення цвинтаря супроводжувалося скандалами. Спершу - проти виступили місцеві мешканці та активісти. На мітингах вони заявляли, що затверджену Кабміном територію під цвинтар - не можна забудовувати, бо це знищить ліс та завдасть шкоди екосистемі. Підтримали місцевих і ряд екологічних організацій. Попри це, у лютому цьогоріч прем'єр-міністр Денис Шмигаль доручив Міндовкіллю та Міністерству у справах ветеранів, підготувати документи для виключення ділянки з охоронного статусу. Напруга зросла і після виходу розслідування Віhus.Іnfо, яке висвітлило потенційні зловживання під час виділення землі для будівництва цвинтаря. Йшлося, зокрема, про маніпуляції з межами громад, розподілом ділянок і прозорістю ухвалених рішень. За результатами розслідування кількох посадовців Київської міської адміністрації було звільнено. Нині частина активістів, селян, військових та родичів загиблих - вимагають призупинити добудову цвинтаря та провести архітектурний конкурс. Переможець мав би врахувати екологічні аспекти зведення некрополю. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували у Мархалівці та поспілкувалися з місцевими мешканцями. СМАРАГДОВА МЕРЕЖА - Усе життя це був наш Боярський, - каже житель Мархалівки Петро, стишуючи голос. Сидить на передньому сидінні маршрутки, що поволі наближається до села. - Колись тут були болота, озера, ми дітворою знали кожну ямку. А тепер - вони все осушили, рівень води понизили. Бо треба, бачте, їм людей ховати. А живим як? Хоча кладовище межує із Мархалівкою - офіційно територія під ним відноситься до селища Гатного. Сам ліс належить до Смарагдової мережі - це землі, що мають природоохоронне значення в Європі. Вони засаджувалися в межах зобов'язань, які взяла на себе Україна, ратифікувавши Бернську конвенцію "Про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування". Її головна мета - зберегти рідкісні або зникаючі види тварин і рослин, а також природні оселища, які є важливими на європейському рівні. На таких територіях діють обмеження на забудову, вирубку лісу, осушення боліт. Петро пригадує, як колись вода у лісі розходилась у різні боки - частина йшла в болота, інша - в озера. А нині, за його словами, напрям течій змінився. Будівельники проклали дренаж - місцями до п'яти метрів углиб - і воду спрямували до села Віта-Поштова. - У нас пів села користувалося джерелами. У криницях вода впала вже на два метри. Літа ще не було, а вже колодязі пересохли, - обурюється Петро. - Улітку що буде? Люди залишаться без води, а якщо вона й зʼявиться, то така, що й пити страшно - через ті труби, що лежатимуть просто у воді, ще й з трупними стоками. Каже, що на цій території проходять підземні річки, які могли бути порушені під час земляних робіт. - Якщо вода підніметься, стоки можуть піти в озера й криниці, - додає він. - А тут же низина, точка збору. То для чого було це місце вибирати? В нас є два кладовища в селі. І вода там глибоко, не дістає. А тут - усе порушили. Петро згадує, як торік почали вирубувати ліс. Старі дерева вивозили ночами, людей на територію будівництва не пускали, хоча були спроби протестів. Куди деревина поділась - ніхто не знає - Старий ліс уже вирубали, фурами вивозили. Залишився лише молодняк. Куди деревина поділась - ніхто не знає, - знизує плечима чоловік. У селі з повагою ставляться до військових, запевняє. Багато місцевих чоловіків наразі захищають Україну на фронті. Є й загиблі - їх ховають на місцевих кладовищах. - Біля своїх, як заведено. А хто ж захоче везти сюди? Тепер не знаємо, як воно буде далі. Петро просить водія зупинити автобус над дорогою. З одного боку тягнеться село, з іншого - розкинувся старий сосновий ліс. - Але це тільки тут видно дерева. Якщо пройти трохи вглиб - усе вже вирубали, - запевняє. ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД Мархалівка - село за 15 кілометрів на південь від Києва, розташоване між сосновими лісами та сільськими пагорбами. Має багату історію, що сягає часів Київської Русі. Археологічні дослідження виявили поблизу села три стародавні поселення періоду ранньої залізної доби. Уперше воно згадується в універсалі гетьмана Івана Мазепи від 1690 року під назвою Мархелювка - тоді ці землі було передано Київській митрополії. За іншою версією, у часи Речі Посполитої вони належали маршалку Будаївського повіту, і саме від цього титулу могла походити назва села. - Село засноване в 1711 році, - переповідає свою версію історії села Петро і повільно рушає тротуаром в бік вирубаного лісу. - Зі Звенигородки був монах, служив у Києві. Йому дали оцей наділ землі. Це були монастирські землі. Петро розповідає, що монаха звали Маркел. Сам він не мав права одружуватись, тому наділ передав брату й сестрі. Від його імені поселення спочатку називалось Маркелівка, потім - Маркалівка, а згодом зʼявилася сучасна назва села - Мархалівка. У селі нині живе багато людей, каже чоловік. А от із місцевим самоврядуванням стало складніше. - Село тепер об'єднане, голова - у Глевасі. У нього багато сіл. То руки сюди не доходять. А раніше у нас своя сільрада була. Біля в'їзду до лісу на новій асфальтованій дорозі стоять кілька чоловіків і молода жінка з малюком у візку. Петро називає їх активістами. За ними - накидані шини, сухе гілля й принесений звідкись зелений шлагбаум. - Місцеві. Борються з першого дня. Але поліція їх туди не пускала, сутички були. Зараз трохи послабили, дорогу вже прорізали, - додає Петро. Мешканці чергують тут від ранку до вечора. Деякі щойно повернулися з акції протесту під Офісом президента. Кажуть - марно. Президент прийому не веде - Ми постояли, але нам сказали, що воєнний стан і президент прийому не веде. Ну, ми листа передали - та й усе&hеllір;, - каже активістка Тетяна Яковська. Вона - переселенка з Донбасу. Її родина втратила будинок в Авдіївці і у 2023 році переїхала на Київщину. Сама Тетяна - росіянка за походженням, але каже: "В Авдіївці стала бандерівкою". Ідея будівництва кладовища саме в Гатненській громаді є абсурдною, переконана. - На мою думку і на думку матерів загиблих воїнів, треба будувати регіональні кладовища і фінансувати саме в них, - аргументує. - Сюди ніхто не буде їхати, це далеко, тут траса і весь час затори. Жінці 65 років, вона активно займається волонтерством і бере участь в акціях протесту. Допомагає військовим і згадує, як в травні минулого року почала розповідати їм про вирубку лісу. - Я коли почала їм скидати, що відбувається - вони були в шоці. Це військові з усіх напрямків, - каже Тетяна, - Розумієте, тут велика корупційна складова. По-перше, вирізають ліс стверджуючи, що це чагарник, але який же це чагарник, як це молоді дерева! Вже більше тисячі кубометрів вивезли. За словами Тетяни, місцеві чергували біля ділянки, де лежали зрубані колоди. Їх вивозили вночі зерновозами. Поліція фіксувала, але нічого не зробила. - У мене на очах змінювали номери автівок, які вивозили деревину, - каже вона. - Ставили чорні. Але все це фіксувала Чабанська поліція. Я в них питала: а де справа? Чому мене не викликають, якщо я написала десь пʼять заяв. Мені кажуть: усе збираємо в папочку. Рік це все тягнеться, - обурюється Тетяна. ПРОЄКТ НВМК Проєкт Національного військового меморіального кладовища (НВМК), розроблений Міністерством у справах ветеранів України, передбачає створення комплексу на земельній ділянці площею понад 260 га. Основні елементи проєкту містять військове кладовище, церемоніальну площу, будинок трауру, крематорій, музейно-виставковий комплекс, адміністративні та господарські будівлі, транспортну інфраструктуру та рекреаційну зону. Місцева мешканка Галина - одна з тих, хто постійно бере участь у протестах проти будівництва кладовища. Її син боронить Україну на фронті. Жінка згадує, як одного разу її забрали в поліцію просто з лісу. - У нас в лісі був герб і вшановуючи пам'ять всіх полеглих - я з корзинкою в руках стала перед гербом виконувати гімн України. Навіть не спом'янулася, як мене загрузили в поліцейську машину і повезли у фастівський РОВД, - каже тендітна кучерява жінка. Про те, що тут будуть будувати меморіальне кладовище, місцеві дізналися випадково. - Це було близько 20:00 - приїхав трактор і почав корчувати ділянку. Позбігалися люди і почали питати, що ж відбувається. Попередньо ніхто нічого не казав, не було громадських слухань, - каже Галина показуючи на нову дорогу, де колись росли молоді сосни. Жителі Мархалівки занепокоєні тим, що будівництво ведеться на болотистій території. Тут високий рівень ґрунтових вод, і, за словами людей, отруйні речовини з поховань можуть потрапити в колодязі та свердловини. Усе розповзеться, як картковий будинок - По закону дренажу на кладовищі бути не повинно. Це по санітарним нормам. Вони кажуть: "Зробимо дренаж, буде басейн, і все буде випаровуватись." Як може випаровуватись басейн, у який постійно надходитиме вода? - обурюється Тетяна. - Щоб це працювало, потрібна безперервна відкачка. Тут всюди пісок, немає глини. Вони намагаються опустити дренаж на три метри, але й там - пісок. Немає фільтрації. Місцеві кажуть, що на ділянку навезли тонни землі, щоб підняти рівень, але це, на їхню думку, ситуацію не змінить. - Ось зараз поставили паркан, засипали територію, підняли рівень, але як тільки будівництво завершиться і паркан приберуть - усе розповзеться, як картковий будинок. Це ж як пісочниця. Ми не проти кладовища - воно потрібне, але зробіть все правильно!, - каже місцева активістка. СУДОВІ ПРОЦЕСИ Й ЦІННИЙ ЛІС До дороги підʼїжджає активістка Людмила Морозова. Жінка переїхала сюди з чоловіком та дітьми в 2020 році. Коли в 2024-му році почалося будівництво, вона почала активно допомагати місцевим і стала учасницею ГО "Мархалівка. Підтримка". Сідаємо в автомобіль і прямуємо до будівельного майданчика. Дорогою Людмила ділиться деталями: - Замовником і розробником проєкту є Міністерство ветеранів. Архітектор - Сергій Дербін. Прийняли закон №3505, який скасував усі державні будівельні норми. А саме в них, у п'ятій главі, йшлося про кладовища і крематорії. Там були посилання на СНіПи - санітарні норми і правила. І чітко прописано: якщо високі ґрунтові води - будівництво заборонене, - пояснює вона. - Але тепер це скасовано. Тобто, населені пункти, які навколо, позбавили конституційного права на захист свого власного життя. Населені пункти в цій місцевості не мають централізованої системи водопостачання, чи каналізації. В таких умовах будівництво кладовища є неприпустимим, додає активістка. - Ми вже виграли три суди. Перемогли в першій інстанції, оскаржили постанову №225, яка дозволяла вирубку "чагарників" і "застарілих дерев". Але під цією постановою вирубали 32 гектари цінного лісу, - каже Людмила. - Формально - на потреби ЗСУ, але деревина не була маркована, і вирубкою займалися люди без відповідної кваліфікації, без лісничих паспортів. Постанову №225 ГО змогли оскаржити в адміністративному та шостому окружному апеляційному судах. Рішення набрало чинності, і вирубка лісу мала би припинитися. Однак, за словами Людмили, вона триває. Водночас Кабмін подав касаційну скаргу, намагаючись оскаржити рішення, яке підтвердило, що це - природоохоронна зона. Поблизу місця будівництва у ряд стоять вантажівки. Територія огороджена, вхід заборонено. Тому рухаємося через густий сосновий ліс. Із землі повсюди стирчить вирване коріння дерев. Викопані канави для відведення ґрунтових вод, які вже перетворилися на болота. - Коли копали перші котловани, будівельники були в шоці - скрізь вода. Вони самі казали: "Ми не знаємо, що з цим робити." Єдиний вихід - все бетонувати. Але куди подінеться ця вода? Вона ж десь вийде. І ніхто не знає - де саме. Це реальні екологічні ризики, - каже Людмила. - На цьому не можна заробляти. Якщо вважаєте, що тут можливо будувати - зробіть усе прозоро. Покажіть оцінку впливу на довкілля, зробіть гідрологію. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз Ми підходимо до центрального колектора, що виходить із території НВМК і веде в напрямку так званого "басейну", де, за планом, вода повинна випаровуватись. Це магістраль, якою має стікати централізована вода із тих гектарів, які зараз знаходяться під похованням. Біля люків уже видно ознаки несправності - деякі забилися піском і не працюють. - Вони просто розтечуться. Ви самі бачите, як тече вода. Труби вже забиті. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз, до Юрівки, Боярки, Конча-Заспи. А там - озера, і це швидко опиниться в Дніпрі, - каже Людмила, вказуючи на бурлячу воду у відкритому колодязі. - Тут немає централізованого водопостачання, ні кранів, ні фільтрації. Це фактично початок річки - вона бере початок тут і стікає вниз. Громада провела власні дослідження. Було зроблено 10 свердловин - у восьми з них рівень води перевищує допустимі норми. У середньому - вода стоїть на глибині до 2 м, а під час дощів піднімається ще на 0,5 м. Активістка каже, що місцева влада погодилася з будівництвом, а на заперечення місцевих мешканців ніхто не реагує. Підходимо до зони активного будівництва. За бетонним парканом - десятки працівників у спецодязі викладають плитку. Ділянка площею 2 га, яка ще недавно була лісом, перетворилася на масштабне будівництво. СТАРІ ДЕРЕВА - Оце дивіться, - 61-річний місцевий житель Олександр показує рукою на розриту лінію землі між соснами, - це центральний колектор. Йде просто з території поховань. Веде на ставок - той, що вони назвали "випарювальним". Старущенко казав: мовляв, природним способом вода випаровуватиметься, щоб зекономити. А ви подивіться самі. Це ж абсурд. Стоїмо в лісі за кількасот метрів від майбутнього кладовища. Уздовж стовбурів - свіжа піщана траншея, з якої вже пробивається волога. Тече вузький струмок, сходить униз, у бік бетонної конструкції - водовідвідної, з виходом у ставок. - Тут, де ми стоїмо, завжди була вода. Яр - природного походження. Раніше тут струмок був, далі - ставок. А вони прокопали глибше, щоб зібрати все в одну точку. І тепер тече, - говорить чоловік. На його обличчі вже посивілі вуса. Колись закручені на кінцях, зараз вільно спадають на підборіддя. - Навіть тепер, коли нема дощів. А уявіть, що буде, коли тут зʼявляться могили. Ставок виглядає глухим. Лише бетонний жолоб веде до нього від кладовища. Іншого виходу не видно. - Там, на Південному кладовищі, усе забетоноване. Тіло - у бетоні, в піску - розклад 140 днів. А тут дренаж - це два дні. Усе отруєння піде в ґрунти. Піде в усе. Вони самі прискорили те, що потім людям боком вийде. Олександр нахиляється, піднімає грудку землі - волога, глиниста. Поруч - берези й вільха. - Подивіться, які тут дерева ростуть. Це ж болото. Тут не можна було нічого робити. А вони взяли, торф вичистили, продали. І все засипали землею. Насипали два метри, щоб підняти рівень. Каже, він не місцевий - переїхав у 1991-му. Але в лісі працював. Допомагав садити, прокошував молоді посадки. Дерева поруч пофарбовані - частина з них, схоже, вже позначена під вирубку. Подекуди на стовбурах - сліди механічного зняття кори. Навколо - зрізане гілля, уламки коріння, свіже руде насипання з піску. - Оці сосни - їх садили в 1922 році. Сто років. А тепер кажуть - чагарники. "Чистять" ліс. Молодці. Син Олександра загинув на війні. Йому було 26 років. Похований на місцевому кладовищі. - Я сказав: не дам перепоховати. Не дай Боже. Він цей ліс садив разом зі мною. Якщо хтось доторкнеться до його могили - я підірву гранату. Бо це вже не просто земля. Це памʼять. І вона тут. - Та ви самі бачите, - долучається до розмови односельчанин Олександр Наботов. Чоловік і зупиняється біля насипу, - вивозять усе безконтрольно. Скільки деревини тут зрізали - ніхто конкретно не знає. А куди пішли гроші? У ЗСУ? Чи в чиюсь кишеню? Каже, чути звинувачення, що місцеві протестують, бо "не поважають військових". Зупиняється, вдивляється кудись убік. Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають - Ви що! Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають. Ми своїх ховаємо. Але ж не так. Не в болото, - додає Наботов. - На ці 7 мільярдів гривень можна було викупити будь-яке поле. Прийдіть до фермера, скажіть: от гроші - дайте ділянку. Кожен би погодився. А навіщо тоді знищувати ліс? Ми не проти кладовища. Але не тут. Тут болото. Ми з самого початку казали - тут вода. Він говорить повільно, з паузами. Здається, говорить не вперше. Каже, вони вимірювали обʼєм води в колодязях - за вісім секунд витікало десять літрів. За добу - більше ста тисяч. І ця вода кудись іде. - Раніше ставок був повен, зараз - рівень упав. Це означає, вода не туди стікає. Йде під землею. І проходить якраз через те місце, де буде кладовище. Ми не знаємо, куди точно. Але бачимо - вона є. Значить, і далі потече. Показує маршрут підземних річок - одна йде до Ірпеня, інша повертає в бік Дніпра. - Тут не одне джерело. Тут - мережа. І що потрапить у неї, піде далі. І ніхто вже не зупинить. БОЯТЬСЯ ТИСКУ Біля перекритої дороги з активістами спілкується Катерина Пряникова - депутатка Глевахівської громади. Каже, про будівництво Національного військового кладовища місцевих депутатів не повідомляли заздалегідь. - Ми знали, що буде меморіал у Гатненській громаді, але ніхто й гадки не мав, що йдеться саме про цей ліс, - говорить вона. - Думали, що мова про поле - отам, де високовольтна лінія, біля заправки. Там справді височина, суха ділянка, яка б підійшла для такого проєкту. А що це саме ця територія - не знали. Вона показує на вузьку смугу молодняка між дорогою і відкритим ґрунтом. - Це те, що лишилось. Те, що не встигли дорізати. На жаль, 1 квітня сюди вже завезли сині вагончики. Почали різати. Залишилися молоді дерева, але ми хоч це змогли зупинити. Зі слів Пряникової, дорога, що нині прокладена через ліс, раніше була піщаною. Її засипали, підняли рівень. Вона каже, що від межі забудови до Південного кладовища - 2,5 кілометри. Вимірювала особисто. - А як так вийшло, що ця ділянка опинилася у складі Гатенської громади? Якщо логічно дивитись, вона мала б або залишитися за Бояркою, або перейти до нашої, Глевахівської. А вони передали її в Гатне. Це перше порушення, - говорить жінка. Каже, що офіційних відповідей на ці питання немає. Основні запити - на Міндовкілля, на державні інстанції - надсилали громадські організації. Вона ж займалась дорожньою частиною - перевантаженням і неправильно встановленими тимчасовими знаками. - Усі робили, що могли. Хтось писав за воду, хтось за межі, хтось за екологію. Але системної відповіді - не було. Спершу йшлося про 137 тис. захоронень, але згодом цифру зменшили. - Можливо, побачили, що не так усе просто. Бо це не просто ліс. Тут вода, тут ґрунт, тут усе рухається. Серед депутатів громади Катерина - єдина, хто відкрито підтримав протест. - Бояться. Хтось далеко, когось це не стосується. Але багато хто боїться тиску - що знімуть із посади, притиснуть. Згадує, що спершу, коли люди тільки почали виходити, були провокації. - Приходили тітушки. Погрожували. Зараз цього нема. Але з'явились інші. Наприклад, замдиректор НВМК - він постійно розказує, які ми тут "погані". Що ми заважаємо, підбурюємо. А ми просто відстоюємо своє. У Мархалівці живе близько 3,5 тис. людей, зареєстровано - 1700. Під час Великої війни частина виїхала, але незначна. Більшість працюють у Києві або найближчих містечках. Попри невеликі розміри, тут функціонує державна Мархалівська гімназія. Там навчається близько 120 учнів. Також при гімназії діє дитячий садок з однією різновіковою групою. Крім державного закладу, у селі працює приватна початкова школа, що надає початкову освіту та має дошкільне відділення. "ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА" Громадська організація намагається не допустити перших поховань, які планують провести вже цьогоріч на початку травня. На думку активістів, поховання на території з високими ґрунтовими водами загрожує не лише довкіллю, а й життю людей - могили можуть розмиватися. - Все одразу погниє і просто все перетвориться в жижу, ми ж туди вже потім не заліземо ніколи. І це все просто піде в річки, - каже активістка Людмила. Організація залучила до досліджень незалежних експертів. - У нас є гідрогеологи. Вони самі зголосилися допомогти. Кажуть, що ми на порозі екологічної катастрофи. Спочатку постраждають 14 громад довкола, а далі - Київ, річки, крани. Це буде як чума ХХІ століття, - пояснює Людмила. На думку активістки існують значно кращі рішення - зокрема, створення регіональних кладовищ. - Традиційні поховання мають бути по районах - там, де живуть люди. Уявіть: день народження, роковини, гробки - і вся Україна має їхати в одне місце? Це ж абсурд. Люди мають ховати героїв там, де ті жили. Це повинні бути невеликі, але облаштовані кладовища, - каже вона. - А ще: у плані - 137 тисяч традиційних поховань. Ми навіть не маємо стільки загиблих! І більшість уже похована. Це лише традиційні поховання - ще є колумбарії. Скільки років ми плануємо воювати? Це що - вся країна має лягти? Це ж ненормально. Людмила переконана, що значно доречнішим було б створення Національного меморіального комплексу в центрі столиці. - Навіть якщо це буде в Києві - як у Парку Слави. Зробіть пам'ятники, монументи, колумбарії - достойно, красиво, - говорить дорогою Людмила, - А не в болоті, в лісі. Подивіться на Південне кладовище: там теж лежать герої. Воно в такому стані, що просто жах. Його ж теж мали продовжити, але не продовжили - через високі ґрунтові води. Тобто там не подовжили, бо не можна, а тут рубати, будувати можна. ВІДПОВІДЬ МІНДОВКІЛЛЯ У листопаді минулого року громадська організація "Мархалівка. Підтримка" звернулась до Міністерства захисту довкілля з приводу будівництва Національного військового меморіального кладовища на території лісу, що входить до Смарагдової мережі. Відповідь надійшла 8 листопада 2024 року. "Зазначені земельні ділянки займають частину території Смарагдової мережі UА0000338 Рryіrріnnyа аnd Сhеrnесhyі Fоrеst, що становить 4,38% від загальної площі 6094,74 гектара", - йдеться в офіційному листі Міндовкілля. Міністерство підтвердило, що проєкт кладовища справді зачіпає природоохоронну територію, однак запевнило, що масштабне втручання не передбачене. "Проєкт Національного військового меморіального кладовища передбачає максимальне збереження екосистем", - зазначено в документі. За даними Мінветеранів, безпосередньо під будівництво планують вилучити 13 гектарів лісу. Це, як наголосили у відомстві, "становить 0,2% від території Смарагдової мережі". Згідно з поясненнями Міндовкілля, планується видалення лише "аварійних, сухостійних і фаунних" дерев, а загальний відсоток вирубки не перевищить 10% зелених насаджень на ділянці. У відповіді також ідеться про міжнародні зобов'язання України. Зазначається, що Смарагдова мережа створюється відповідно до Бернської конвенції, до якої Україна приєдналась ще у 1996 році. Там само нагадується, що кожна держава-учасниця зобов'язана ухвалювати "необхідні законодавчі та адміністративні заходи для забезпечення охорони природних середовищ існування". "У своїй політиці планування забудови і розвитку територій договірні сторони мають враховувати потреби охорони природних територій", - цитує Міндовкілля положення Конвенції. У міністерстві підкреслили, що ситуація перебуває в полі міжнародної уваги. "Питання щодо української частини Смарагдової мережі, розташованої на території Київської області, буде винесено на засідання Бюро Бернської конвенції у 2025 році", - йдеться у відповіді.

У травні пройдуть перші поховання полеглих воїнів на Національному військовому меморіальному кладовищі, яке добудовують у лісі біля села Мархалівка на Київщині. Із самого початку зведення цвинтаря супроводжувалося скандалами. Спершу - проти виступили місцеві мешканці та активісти. На мітингах вони заявляли, що затверджену Кабміном територію під цвинтар - не можна забудовувати, бо це знищить ліс та завдасть шкоди екосистемі. Підтримали місцевих і ряд екологічних організацій. Попри це, у лютому цьогоріч прем'єр-міністр Денис Шмигаль доручив Міндовкіллю та Міністерству у справах ветеранів, підготувати документи для виключення ділянки з охоронного статусу. Напруга зросла і після виходу розслідування Віhus.Іnfо, яке висвітлило потенційні зловживання під час виділення землі для будівництва цвинтаря. Йшлося, зокрема, про маніпуляції з межами громад, розподілом ділянок і прозорістю ухвалених рішень. За результатами розслідування кількох посадовців Київської міської адміністрації було звільнено. Нині частина активістів, селян, військових та родичів загиблих - вимагають призупинити добудову цвинтаря та провести архітектурний конкурс. Переможець мав би врахувати екологічні аспекти зведення некрополю. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували у Мархалівці та поспілкувалися з місцевими мешканцями. СМАРАГДОВА МЕРЕЖА - Усе життя це був наш Боярський, - каже житель Мархалівки Петро, стишуючи голос. Сидить на передньому сидінні маршрутки, що поволі наближається до села. - Колись тут були болота, озера, ми дітворою знали кожну ямку. А тепер - вони все осушили, рівень води понизили. Бо треба, бачте, їм людей ховати. А живим як? Хоча кладовище межує із Мархалівкою - офіційно територія під ним відноситься до селища Гатного. Сам ліс належить до Смарагдової мережі - це землі, що мають природоохоронне значення в Європі. Вони засаджувалися в межах зобов'язань, які взяла на себе Україна, ратифікувавши Бернську конвенцію "Про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування". Її головна мета - зберегти рідкісні або зникаючі види тварин і рослин, а також природні оселища, які є важливими на європейському рівні. На таких територіях діють обмеження на забудову, вирубку лісу, осушення боліт. Петро пригадує, як колись вода у лісі розходилась у різні боки - частина йшла в болота, інша - в озера. А нині, за його словами, напрям течій змінився. Будівельники проклали дренаж - місцями до п'яти метрів углиб - і воду спрямували до села Віта-Поштова. - У нас пів села користувалося джерелами. У криницях вода впала вже на два метри. Літа ще не було, а вже колодязі пересохли, - обурюється Петро. - Улітку що буде? Люди залишаться без води, а якщо вона й зʼявиться, то така, що й пити страшно - через ті труби, що лежатимуть просто у воді, ще й з трупними стоками. Каже, що на цій території проходять підземні річки, які могли бути порушені під час земляних робіт. - Якщо вода підніметься, стоки можуть піти в озера й криниці, - додає він. - А тут же низина, точка збору. То для чого було це місце вибирати? В нас є два кладовища в селі. І вода там глибоко, не дістає. А тут - усе порушили. Петро згадує, як торік почали вирубувати ліс. Старі дерева вивозили ночами, людей на територію будівництва не пускали, хоча були спроби протестів. Куди деревина поділась - ніхто не знає - Старий ліс уже вирубали, фурами вивозили. Залишився лише молодняк. Куди деревина поділась - ніхто не знає, - знизує плечима чоловік. У селі з повагою ставляться до військових, запевняє. Багато місцевих чоловіків наразі захищають Україну на фронті. Є й загиблі - їх ховають на місцевих кладовищах. - Біля своїх, як заведено. А хто ж захоче везти сюди? Тепер не знаємо, як воно буде далі. Петро просить водія зупинити автобус над дорогою. З одного боку тягнеться село, з іншого - розкинувся старий сосновий ліс. - Але це тільки тут видно дерева. Якщо пройти трохи вглиб - усе вже вирубали, - запевняє. ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД Мархалівка - село за 15 кілометрів на південь від Києва, розташоване між сосновими лісами та сільськими пагорбами. Має багату історію, що сягає часів Київської Русі. Археологічні дослідження виявили поблизу села три стародавні поселення періоду ранньої залізної доби. Уперше воно згадується в універсалі гетьмана Івана Мазепи від 1690 року під назвою Мархелювка - тоді ці землі було передано Київській митрополії. За іншою версією, у часи Речі Посполитої вони належали маршалку Будаївського повіту, і саме від цього титулу могла походити назва села. - Село засноване в 1711 році, - переповідає свою версію історії села Петро і повільно рушає тротуаром в бік вирубаного лісу. - Зі Звенигородки був монах, служив у Києві. Йому дали оцей наділ землі. Це були монастирські землі. Петро розповідає, що монаха звали Маркел. Сам він не мав права одружуватись, тому наділ передав брату й сестрі. Від його імені поселення спочатку називалось Маркелівка, потім - Маркалівка, а згодом зʼявилася сучасна назва села - Мархалівка. У селі нині живе багато людей, каже чоловік. А от із місцевим самоврядуванням стало складніше. - Село тепер об'єднане, голова - у Глевасі. У нього багато сіл. То руки сюди не доходять. А раніше у нас своя сільрада була. Біля в'їзду до лісу на новій асфальтованій дорозі стоять кілька чоловіків і молода жінка з малюком у візку. Петро називає їх активістами. За ними - накидані шини, сухе гілля й принесений звідкись зелений шлагбаум. - Місцеві. Борються з першого дня. Але поліція їх туди не пускала, сутички були. Зараз трохи послабили, дорогу вже прорізали, - додає Петро. Мешканці чергують тут від ранку до вечора. Деякі щойно повернулися з акції протесту під Офісом президента. Кажуть - марно. Президент прийому не веде - Ми постояли, але нам сказали, що воєнний стан і президент прийому не веде. Ну, ми листа передали - та й усе&hеllір;, - каже активістка Тетяна Яковська. Вона - переселенка з Донбасу. Її родина втратила будинок в Авдіївці і у 2023 році переїхала на Київщину. Сама Тетяна - росіянка за походженням, але каже: "В Авдіївці стала бандерівкою". Ідея будівництва кладовища саме в Гатненській громаді є абсурдною, переконана. - На мою думку і на думку матерів загиблих воїнів, треба будувати регіональні кладовища і фінансувати саме в них, - аргументує. - Сюди ніхто не буде їхати, це далеко, тут траса і весь час затори. Жінці 65 років, вона активно займається волонтерством і бере участь в акціях протесту. Допомагає військовим і згадує, як в травні минулого року почала розповідати їм про вирубку лісу. - Я коли почала їм скидати, що відбувається - вони були в шоці. Це військові з усіх напрямків, - каже Тетяна, - Розумієте, тут велика корупційна складова. По-перше, вирізають ліс стверджуючи, що це чагарник, але який же це чагарник, як це молоді дерева! Вже більше тисячі кубометрів вивезли. За словами Тетяни, місцеві чергували біля ділянки, де лежали зрубані колоди. Їх вивозили вночі зерновозами. Поліція фіксувала, але нічого не зробила. - У мене на очах змінювали номери автівок, які вивозили деревину, - каже вона. - Ставили чорні. Але все це фіксувала Чабанська поліція. Я в них питала: а де справа? Чому мене не викликають, якщо я написала десь пʼять заяв. Мені кажуть: усе збираємо в папочку. Рік це все тягнеться, - обурюється Тетяна. ПРОЄКТ НВМК Проєкт Національного військового меморіального кладовища (НВМК), розроблений Міністерством у справах ветеранів України, передбачає створення комплексу на земельній ділянці площею понад 260 га. Основні елементи проєкту містять військове кладовище, церемоніальну площу, будинок трауру, крематорій, музейно-виставковий комплекс, адміністративні та господарські будівлі, транспортну інфраструктуру та рекреаційну зону. Місцева мешканка Галина - одна з тих, хто постійно бере участь у протестах проти будівництва кладовища. Її син боронить Україну на фронті. Жінка згадує, як одного разу її забрали в поліцію просто з лісу. - У нас в лісі був герб і вшановуючи пам'ять всіх полеглих - я з корзинкою в руках стала перед гербом виконувати гімн України. Навіть не спом'янулася, як мене загрузили в поліцейську машину і повезли у фастівський РОВД, - каже тендітна кучерява жінка. Про те, що тут будуть будувати меморіальне кладовище, місцеві дізналися випадково. - Це було близько 20:00 - приїхав трактор і почав корчувати ділянку. Позбігалися люди і почали питати, що ж відбувається. Попередньо ніхто нічого не казав, не було громадських слухань, - каже Галина показуючи на нову дорогу, де колись росли молоді сосни. Жителі Мархалівки занепокоєні тим, що будівництво ведеться на болотистій території. Тут високий рівень ґрунтових вод, і, за словами людей, отруйні речовини з поховань можуть потрапити в колодязі та свердловини. Усе розповзеться, як картковий будинок - По закону дренажу на кладовищі бути не повинно. Це по санітарним нормам. Вони кажуть: "Зробимо дренаж, буде басейн, і все буде випаровуватись." Як може випаровуватись басейн, у який постійно надходитиме вода? - обурюється Тетяна. - Щоб це працювало, потрібна безперервна відкачка. Тут всюди пісок, немає глини. Вони намагаються опустити дренаж на три метри, але й там - пісок. Немає фільтрації. Місцеві кажуть, що на ділянку навезли тонни землі, щоб підняти рівень, але це, на їхню думку, ситуацію не змінить. - Ось зараз поставили паркан, засипали територію, підняли рівень, але як тільки будівництво завершиться і паркан приберуть - усе розповзеться, як картковий будинок. Це ж як пісочниця. Ми не проти кладовища - воно потрібне, але зробіть все правильно!, - каже місцева активістка. СУДОВІ ПРОЦЕСИ Й ЦІННИЙ ЛІС До дороги підʼїжджає активістка Людмила Морозова. Жінка переїхала сюди з чоловіком та дітьми в 2020 році. Коли в 2024-му році почалося будівництво, вона почала активно допомагати місцевим і стала учасницею ГО "Мархалівка. Підтримка". Сідаємо в автомобіль і прямуємо до будівельного майданчика. Дорогою Людмила ділиться деталями: - Замовником і розробником проєкту є Міністерство ветеранів. Архітектор - Сергій Дербін. Прийняли закон №3505, який скасував усі державні будівельні норми. А саме в них, у п'ятій главі, йшлося про кладовища і крематорії. Там були посилання на СНіПи - санітарні норми і правила. І чітко прописано: якщо високі ґрунтові води - будівництво заборонене, - пояснює вона. - Але тепер це скасовано. Тобто, населені пункти, які навколо, позбавили конституційного права на захист свого власного життя. Населені пункти в цій місцевості не мають централізованої системи водопостачання, чи каналізації. В таких умовах будівництво кладовища є неприпустимим, додає активістка. - Ми вже виграли три суди. Перемогли в першій інстанції, оскаржили постанову №225, яка дозволяла вирубку "чагарників" і "застарілих дерев". Але під цією постановою вирубали 32 гектари цінного лісу, - каже Людмила. - Формально - на потреби ЗСУ, але деревина не була маркована, і вирубкою займалися люди без відповідної кваліфікації, без лісничих паспортів. Постанову №225 ГО змогли оскаржити в адміністративному та шостому окружному апеляційному судах. Рішення набрало чинності, і вирубка лісу мала би припинитися. Однак, за словами Людмили, вона триває. Водночас Кабмін подав касаційну скаргу, намагаючись оскаржити рішення, яке підтвердило, що це - природоохоронна зона. Поблизу місця будівництва у ряд стоять вантажівки. Територія огороджена, вхід заборонено. Тому рухаємося через густий сосновий ліс. Із землі повсюди стирчить вирване коріння дерев. Викопані канави для відведення ґрунтових вод, які вже перетворилися на болота. - Коли копали перші котловани, будівельники були в шоці - скрізь вода. Вони самі казали: "Ми не знаємо, що з цим робити." Єдиний вихід - все бетонувати. Але куди подінеться ця вода? Вона ж десь вийде. І ніхто не знає - де саме. Це реальні екологічні ризики, - каже Людмила. - На цьому не можна заробляти. Якщо вважаєте, що тут можливо будувати - зробіть усе прозоро. Покажіть оцінку впливу на довкілля, зробіть гідрологію. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз Ми підходимо до центрального колектора, що виходить із території НВМК і веде в напрямку так званого "басейну", де, за планом, вода повинна випаровуватись. Це магістраль, якою має стікати централізована вода із тих гектарів, які зараз знаходяться під похованням. Біля люків уже видно ознаки несправності - деякі забилися піском і не працюють. - Вони просто розтечуться. Ви самі бачите, як тече вода. Труби вже забиті. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз, до Юрівки, Боярки, Конча-Заспи. А там - озера, і це швидко опиниться в Дніпрі, - каже Людмила, вказуючи на бурлячу воду у відкритому колодязі. - Тут немає централізованого водопостачання, ні кранів, ні фільтрації. Це фактично початок річки - вона бере початок тут і стікає вниз. Громада провела власні дослідження. Було зроблено 10 свердловин - у восьми з них рівень води перевищує допустимі норми. У середньому - вода стоїть на глибині до 2 м, а під час дощів піднімається ще на 0,5 м. Активістка каже, що місцева влада погодилася з будівництвом, а на заперечення місцевих мешканців ніхто не реагує. Підходимо до зони активного будівництва. За бетонним парканом - десятки працівників у спецодязі викладають плитку. Ділянка площею 2 га, яка ще недавно була лісом, перетворилася на масштабне будівництво. СТАРІ ДЕРЕВА - Оце дивіться, - 61-річний місцевий житель Олександр показує рукою на розриту лінію землі між соснами, - це центральний колектор. Йде просто з території поховань. Веде на ставок - той, що вони назвали "випарювальним". Старущенко казав: мовляв, природним способом вода випаровуватиметься, щоб зекономити. А ви подивіться самі. Це ж абсурд. Стоїмо в лісі за кількасот метрів від майбутнього кладовища. Уздовж стовбурів - свіжа піщана траншея, з якої вже пробивається волога. Тече вузький струмок, сходить униз, у бік бетонної конструкції - водовідвідної, з виходом у ставок. - Тут, де ми стоїмо, завжди була вода. Яр - природного походження. Раніше тут струмок був, далі - ставок. А вони прокопали глибше, щоб зібрати все в одну точку. І тепер тече, - говорить чоловік. На його обличчі вже посивілі вуса. Колись закручені на кінцях, зараз вільно спадають на підборіддя. - Навіть тепер, коли нема дощів. А уявіть, що буде, коли тут зʼявляться могили. Ставок виглядає глухим. Лише бетонний жолоб веде до нього від кладовища. Іншого виходу не видно. - Там, на Південному кладовищі, усе забетоноване. Тіло - у бетоні, в піску - розклад 140 днів. А тут дренаж - це два дні. Усе отруєння піде в ґрунти. Піде в усе. Вони самі прискорили те, що потім людям боком вийде. Олександр нахиляється, піднімає грудку землі - волога, глиниста. Поруч - берези й вільха. - Подивіться, які тут дерева ростуть. Це ж болото. Тут не можна було нічого робити. А вони взяли, торф вичистили, продали. І все засипали землею. Насипали два метри, щоб підняти рівень. Каже, він не місцевий - переїхав у 1991-му. Але в лісі працював. Допомагав садити, прокошував молоді посадки. Дерева поруч пофарбовані - частина з них, схоже, вже позначена під вирубку. Подекуди на стовбурах - сліди механічного зняття кори. Навколо - зрізане гілля, уламки коріння, свіже руде насипання з піску. - Оці сосни - їх садили в 1922 році. Сто років. А тепер кажуть - чагарники. "Чистять" ліс. Молодці. Син Олександра загинув на війні. Йому було 26 років. Похований на місцевому кладовищі. - Я сказав: не дам перепоховати. Не дай Боже. Він цей ліс садив разом зі мною. Якщо хтось доторкнеться до його могили - я підірву гранату. Бо це вже не просто земля. Це памʼять. І вона тут. - Та ви самі бачите, - долучається до розмови односельчанин Олександр Наботов. Чоловік і зупиняється біля насипу, - вивозять усе безконтрольно. Скільки деревини тут зрізали - ніхто конкретно не знає. А куди пішли гроші? У ЗСУ? Чи в чиюсь кишеню? Каже, чути звинувачення, що місцеві протестують, бо "не поважають військових". Зупиняється, вдивляється кудись убік. Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають - Ви що! Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають. Ми своїх ховаємо. Але ж не так. Не в болото, - додає Наботов. - На ці 7 мільярдів гривень можна було викупити будь-яке поле. Прийдіть до фермера, скажіть: от гроші - дайте ділянку. Кожен би погодився. А навіщо тоді знищувати ліс? Ми не проти кладовища. Але не тут. Тут болото. Ми з самого початку казали - тут вода. Він говорить повільно, з паузами. Здається, говорить не вперше. Каже, вони вимірювали обʼєм води в колодязях - за вісім секунд витікало десять літрів. За добу - більше ста тисяч. І ця вода кудись іде. - Раніше ставок був повен, зараз - рівень упав. Це означає, вода не туди стікає. Йде під землею. І проходить якраз через те місце, де буде кладовище. Ми не знаємо, куди точно. Але бачимо - вона є. Значить, і далі потече. Показує маршрут підземних річок - одна йде до Ірпеня, інша повертає в бік Дніпра. - Тут не одне джерело. Тут - мережа. І що потрапить у неї, піде далі. І ніхто вже не зупинить. БОЯТЬСЯ ТИСКУ Біля перекритої дороги з активістами спілкується Катерина Пряникова - депутатка Глевахівської громади. Каже, про будівництво Національного військового кладовища місцевих депутатів не повідомляли заздалегідь. - Ми знали, що буде меморіал у Гатненській громаді, але ніхто й гадки не мав, що йдеться саме про цей ліс, - говорить вона. - Думали, що мова про поле - отам, де високовольтна лінія, біля заправки. Там справді височина, суха ділянка, яка б підійшла для такого проєкту. А що це саме ця територія - не знали. Вона показує на вузьку смугу молодняка між дорогою і відкритим ґрунтом. - Це те, що лишилось. Те, що не встигли дорізати. На жаль, 1 квітня сюди вже завезли сині вагончики. Почали різати. Залишилися молоді дерева, але ми хоч це змогли зупинити. Зі слів Пряникової, дорога, що нині прокладена через ліс, раніше була піщаною. Її засипали, підняли рівень. Вона каже, що від межі забудови до Південного кладовища - 2,5 кілометри. Вимірювала особисто. - А як так вийшло, що ця ділянка опинилася у складі Гатенської громади? Якщо логічно дивитись, вона мала б або залишитися за Бояркою, або перейти до нашої, Глевахівської. А вони передали її в Гатне. Це перше порушення, - говорить жінка. Каже, що офіційних відповідей на ці питання немає. Основні запити - на Міндовкілля, на державні інстанції - надсилали громадські організації. Вона ж займалась дорожньою частиною - перевантаженням і неправильно встановленими тимчасовими знаками. - Усі робили, що могли. Хтось писав за воду, хтось за межі, хтось за екологію. Але системної відповіді - не було. Спершу йшлося про 137 тис. захоронень, але згодом цифру зменшили. - Можливо, побачили, що не так усе просто. Бо це не просто ліс. Тут вода, тут ґрунт, тут усе рухається. Серед депутатів громади Катерина - єдина, хто відкрито підтримав протест. - Бояться. Хтось далеко, когось це не стосується. Але багато хто боїться тиску - що знімуть із посади, притиснуть. Згадує, що спершу, коли люди тільки почали виходити, були провокації. - Приходили тітушки. Погрожували. Зараз цього нема. Але з'явились інші. Наприклад, замдиректор НВМК - він постійно розказує, які ми тут "погані". Що ми заважаємо, підбурюємо. А ми просто відстоюємо своє. У Мархалівці живе близько 3,5 тис. людей, зареєстровано - 1700. Під час Великої війни частина виїхала, але незначна. Більшість працюють у Києві або найближчих містечках. Попри невеликі розміри, тут функціонує державна Мархалівська гімназія. Там навчається близько 120 учнів. Також при гімназії діє дитячий садок з однією різновіковою групою. Крім державного закладу, у селі працює приватна початкова школа, що надає початкову освіту та має дошкільне відділення. "ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА" Громадська організація намагається не допустити перших поховань, які планують провести вже цьогоріч на початку травня. На думку активістів, поховання на території з високими ґрунтовими водами загрожує не лише довкіллю, а й життю людей - могили можуть розмиватися. - Все одразу погниє і просто все перетвориться в жижу, ми ж туди вже потім не заліземо ніколи. І це все просто піде в річки, - каже активістка Людмила. Організація залучила до досліджень незалежних експертів. - У нас є гідрогеологи. Вони самі зголосилися допомогти. Кажуть, що ми на порозі екологічної катастрофи. Спочатку постраждають 14 громад довкола, а далі - Київ, річки, крани. Це буде як чума ХХІ століття, - пояснює Людмила. На думку активістки існують значно кращі рішення - зокрема, створення регіональних кладовищ. - Традиційні поховання мають бути по районах - там, де живуть люди. Уявіть: день народження, роковини, гробки - і вся Україна має їхати в одне місце? Це ж абсурд. Люди мають ховати героїв там, де ті жили. Це повинні бути невеликі, але облаштовані кладовища, - каже вона. - А ще: у плані - 137 тисяч традиційних поховань. Ми навіть не маємо стільки загиблих! І більшість уже похована. Це лише традиційні поховання - ще є колумбарії. Скільки років ми плануємо воювати? Це що - вся країна має лягти? Це ж ненормально. Людмила переконана, що значно доречнішим було б створення Національного меморіального комплексу в центрі столиці. - Навіть якщо це буде в Києві - як у Парку Слави. Зробіть пам'ятники, монументи, колумбарії - достойно, красиво, - говорить дорогою Людмила, - А не в болоті, в лісі. Подивіться на Південне кладовище: там теж лежать герої. Воно в такому стані, що просто жах. Його ж теж мали продовжити, але не продовжили - через високі ґрунтові води. Тобто там не подовжили, бо не можна, а тут рубати, будувати можна. ВІДПОВІДЬ МІНДОВКІЛЛЯ У листопаді минулого року громадська організація "Мархалівка. Підтримка" звернулась до Міністерства захисту довкілля з приводу будівництва Національного військового меморіального кладовища на території лісу, що входить до Смарагдової мережі. Відповідь надійшла 8 листопада 2024 року. "Зазначені земельні ділянки займають частину території Смарагдової мережі UА0000338 Рryіrріnnyа аnd Сhеrnесhyі Fоrеst, що становить 4,38% від загальної площі 6094,74 гектара", - йдеться в офіційному листі Міндовкілля. Міністерство підтвердило, що проєкт кладовища справді зачіпає природоохоронну територію, однак запевнило, що масштабне втручання не передбачене. "Проєкт Національного військового меморіального кладовища передбачає максимальне збереження екосистем", - зазначено в документі. За даними Мінветеранів, безпосередньо під будівництво планують вилучити 13 гектарів лісу. Це, як наголосили у відомстві, "становить 0,2% від території Смарагдової мережі". Згідно з поясненнями Міндовкілля, планується видалення лише "аварійних, сухостійних і фаунних" дерев, а загальний відсоток вирубки не перевищить 10% зелених насаджень на ділянці. У відповіді також ідеться про міжнародні зобов'язання України. Зазначається, що Смарагдова мережа створюється відповідно до Бернської конвенції, до якої Україна приєдналась ще у 1996 році. Там само нагадується, що кожна держава-учасниця зобов'язана ухвалювати "необхідні законодавчі та адміністративні заходи для забезпечення охорони природних середовищ існування". "У своїй політиці планування забудови і розвитку територій договірні сторони мають враховувати потреби охорони природних територій", - цитує Міндовкілля положення Конвенції. У міністерстві підкреслили, що ситуація перебуває в полі міжнародної уваги. "Питання щодо української частини Смарагдової мережі, розташованої на території Київської області, буде винесено на засідання Бюро Бернської конвенції у 2025 році", - йдеться у відповіді.

Адміністрація президента США Дональда Трампа планує провести військовий парад вулицями Вашингтона на 79-й день народження свого лідера, яке відбудеться влітку. Повний текст новини

Адміністрація президента США Дональда Трампа планує провести військовий парад на вулицях Вашингтона, щоб відзначити 79-й день народження американського президента, повідомляє Тhе Ніll з посиланням на високопоставлених чиновників.

Адміністрація Дональда Трампа планує провести військовий парад вулицями Вашингтона 14 червня, щоб відзначити 79-й день народження президента США.

Цей матеріал — продовження історії Ірини Горобцової, тестувальниці з Херсона, яку росія викрала й засудила за сфабрикованими звинуваченнями до десяти з половиною років ув’язнення. У лютому цього року Ірина написала листа із СІЗО в тимчасово окупованому Криму і звернулася до української влади. У листі айтівиця просить урятувати всіх цивільних жінок, яких узяла в заручники російська влада. Зараз Горобцова перебуває на стадії етапування в московське СІЗО, де розглядатимуть апеляцію, тож рідні повністю втратили з нею зв’язок. Архівне фото Ірини Восени DОU розповідав про те, як у 2022 році Ірину в день її народження викрали озброєні росіяни, а потім два роки утримували без суду і слідства в сімферопольських СІЗО. Окупанти брехали сім’ї жінки, що не знають, де вона. Однак завдяки правозахисникам рідня дізналася, що Ірину утримують у Криму. У березні 2024 року росіяни сфабрикували проти Горобцової кримінальну справу, а в липні — засудили за статтею 276 кримінального кодексу росії про «шпигунство» до десяти з половиною років ув’язнення. Її звинуватили в «стеженні за російськими військами в Херсоні», оскільки вікна в Ірининій квартирі виходять на чорнобаївський аеродром. Про перебіг справи айтівиці, її фізичний і моральний стан DОU розповіли її колега Катерина Золотухина та батько Володимир. Також ми поспілкувалися з «Медійною ініціативною за права людини», що висвітлює проблему цивільних заручників, яких незаконно утримує росія. Цивільних заручників неможливо повернути під час обмінів полоненими — потрібен інший механізм, якого наразі не існує. З правового погляду їх повинні відпустити без жодних умов, проте росіяни цього не роблять. «Врятуйте нас!». Ірина розповіла про жінок, які вже загинули в полоні Разом з полоненою Іриною Горобцовою в компанії DаtаАrt працювала Катерина Золотухина. Після повномасштабного російського вторгнення айтівиці залишалися на зв’язку. Навіть коли Херсон був в окупації, Ірина писала Каті й розповідала про ситуацію в місті. Сама вона тоді активно волонтерила та ходила на проукраїнські мітинги. Коли Горобцову просто з батьківської квартири викрали росіяни, Катя, як і решта людей у компанії, про це не знали. Уже згодом жінка зв’язалася з рідними Ірини, й вони об’єднали свої зусилля з пошуку. Росіяни утримували Горобцову в СІЗО № 1 у Сімферополі без суду та слідства. За допомогою правозахисного проєкту «Пошук. Полон» Катерині вдалося передати Ірині листа — це був її перший контакт із зовнішнім світом після викрадення. «У той момент Ірина навіть не зрозуміла, від кого цей лист: я не зазначила свого прізвища, писала досить завуальовано. Та після цього ми іноді таємно передавали Ірині листи через правозахисні організації, а вона — нам. Росіяни не дозволяли листуватися, адже взагалі не підтверджували, що Іра в них», — сказала Катерина. Листуватися з рідними (через сервери російської служби виконання покарань) й отримували посилки Ірина змогла лише після того, як росіяни відкрили проти неї кримінальну справу. Це відбулося в березні минулого року. Та спершу вони тримали її в карцері, не дозволяли сидіти чи лежати — лише стояти. Так Горобцову змушували підписати абсурдні зізнання, щоб завести на неї справу. Зрештою жінка погодилася, адже окупанти пообіцяли, що лише так її зможуть обміняти. У лютому цього року Ірина написала листа зі зверненням до української влади, де благає повернути додому всіх цивільних українок, яких утримує Росія. Цим листом з нами поділилася Катерина Золотухина. Президенту України — Головнокомандувачу Збройних Сил України Голові Управління розвідки Міністерства оборони УкраїниМіністру реінтеграції України Уповноваженому з прав людини в Україні Я, Горобцова Ірина Володимирівна, 13.05.1985 року народження, перебуваю в російському полоні з 13.05.2022. Сьогодні я беру на себе відповідальність і публічно звертаюся до своєї Батьківщини від імені полоненого українського жіноцтва. Свого часу кожна з нас із готовністю відгукнулася на запит про допомогу від нашої країни, через що ми опинилися під вартою в російській федерації. Тепер ми самі потребуємо допомоги. Саме тому я звертаюся до осіб, уповноважених українським народом на захист інтересів кожного громадянина і громадянки нашої держави. Ми благаємо провести цивільний обмін і додати до нього всіх громадянок України, що перебувають у російській неволі. Це наш сигнал SОS, і ми хочемо бути почутими, адже ми занадто довго чекали можливості звернути увагу на нас і нашу біду. Звільніть українських жінок і поверніть їх додому! Україно, ненько, допоможи, врятуй нас! Твої вірні доньки Цей лист рідні Горобцової відправили в різні українські органи влади: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, СБУ, Офіс президента, Національне інформаційне бюро, Офіс уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ці установи або скеровували в інші інстанції, або писали, що «вживатимуть заходів у межах компетенцій». У листах до рідних Ірина розповідала і про інших українок, яких викрала росія, — деякі з них уже мертві. Тетяну Мудренко жорстоко зґвалтували та вбили в Скадовську Херсонської області. Тетяна Плачкова померла від травм унаслідок катувань у Мелітополі. Наталя Рибальченко, не витримавши жорстокого поводження росіян, повісилася в СІЗО в селищі Приазовське Запорізької області. «Мігрень зводить мене з розуму». У Горобцової — аневризма головного мозку Ірина розповідала, що росіяни годують їх їжею, якої українські господарі не дали б навіть свиням. Лише завдяки посилкам від рідних Горобцова має доступ до нормальних продуктів. Також у неї є спеціальний рахунок, на який близькі переказують гроші. За ці кошти айтівиця може купувати щось у СІЗО, як-от мило для так званого банного дня. У камерах душу немає, тому раз на тиждень 40 жінок водять митися в спільний душ. З ліками — проблема. В Ірини аневризма головного мозку. Через це вона мусить приймати ліки на постійній основі, однак доступу до них немає. За словами Катерини, на ліки потрібен рецепт, а для цього російський лікар має поставити Ірині діагноз. Однак ніяких медичних оглядів у СІЗО не проводять, а проти мігрені Горобцовій пропонували звичайний «Анальгін». У листі до сестри Ірина писала, що головний біль зводить з розуму. Найчастіші причини її мігреней — брак сну та нервове перенапруження. Рідні пробували передавати необхідні ліки посилкою, однак через відсутність рецепта вони не дісталися адресатки. Якось в Ірини виник сильний біль у серці. Фельдшера тоді так ніхто й не докликався, а допомогу жінці надавали її співкамерниці. «Абсолютна невідомість». Чому етапування — один з найважчих процесів Щоб тримати справу на слуху, 10 вересня 2024 року Ірина подала апеляцію на рішення російського суду. Розгляд спершу призначили на 12 березня 2025-го, а потім перенесли на 31 березня. Однак суд відбуватиметься в Москві, тож на початку березня Горобцову почали етапувати в російську столицю. За словами Катерини, зараз — найгірший період, адже з Іриною немає жодного зв’язку. «Ми вже мали налагоджений процес, коли могли нарешті надсилати Ірі листи, передавати посилки. Але зараз усе припинилося. Ми не знаємо, скільки триватиме етапування, — настала абсолютна невідомість», — сказала Катерина. За словами керівниці напряму документування «Медійної ініціативи за права людини» Анастасії Пантелєєвої, етапування — це виснажливий процес, під час якого ніхто не дбає про права заручників. Яким маршрутом перевозитимуть людину і скільки часу це все займе — невідомо. «Їхній шлях з точки А в точку Б не є дуже логічним чи найкоротшим. Етапування може тривати місяцями, з зупинками в різних СІЗО і колоніях. Це психологічно важка процедура», — пояснила Пантелєєва. Архівне фото Ірини У кожному новому місці на шляху до пункту призначення цивільні заручники та військовополонені часто стикаються з так званою прийомкою. Працівники СІЗО та колоній знущаються з них: б’ють кийками, нацьковують собак, ставлять у крижану воду тощо. Такі знущання можуть тривати добу і здебільшого стосуються чоловіків. За словами Пантелєєвої, були випадки, коли українці не переживали «прийомку». Зараз рідні понад усе сподіваються, що після апеляції Ірину повернуть у сімферопольське СІЗО, аби вони й далі могли надсилати їй посилки через волонтерів. За словами Іриного батька, багатьох жінок, які були разом з його донькою в СІЗО, після апеляції повертали в Крим. Однак у «Медійній ініціативі за права людини» в такому сценарії впевнені менше: не існує жодного алгоритму чи чіткої системи, за якими діють росіяни. Пантелєєва навела приклад «херсонської дев’ятки» — це група чоловіків, яких росіяни викрали й звинуватили в «міжнародному тероризмі». Після катівень у Херсоні їх утримували в Сімферополі. Згодом перевели в СІЗО «Лефортово», а тоді — у Ростов. Зараз вони всі перебувають у ростовському СІЗО № 5, де очікують на суд. Та є і протилежна історія: жінку, імені якої Пантелєєва не називає, із Сімферополя возили на апеляцію в Москву, а згодом повернули назад. Сьогодні суди в Ростові переповнені українцями, яких доправили з різних місць утримання. Там вони очікують на вироки російських суддів. Міжнародний комітет Червоного Хреста досі не підтвердив, що Горобцову незаконно утримують Попри весь жах російського полону, Ірина не втрачає віри. Катерина щиро дивується та захоплюється духом колеги. У листах Горобцова постійно запитує про колег, рідних, знайомих. Її цікавлять усі деталі їхнього життя. «Листи від Іри — це щось таке прекрасне та ніжне! Вона ставить запитання, збирає інформацію, яка хоч трішечки повертає її до нормального життя. Іра знає, що у мене є два котики, а тому завжди про них питає. Пише: „Катюш, а розкажи мені, будь ласка, про своїх котиків. Що вони творять?“. Мене щиро дивує, як людина, яка переживає полон, може залишатися на позитиві й питати про моїх котів. У магазині в СІЗО вона купила кольорові олівці, тому тепер у кожному листі залишає нам малюнки», — розповіла Катерина Золотухина. Малюнки Ірини З активізацією переговорного процесу зміцнилася і віра Іриних батьків, що доньку невдовзі повернуть додому. Зараз рідні стукають в усі двері: Катерина та Олена, сестра Ірини, звернулися в різні правозахисні організації та періодично про себе нагадують. До речі, Міжнародний комітет Червоного Хреста станом на 6 березня 2025 року досі не підтвердив, що Горобцову незаконно утримують у росії. Це при тому, що самі росіяни писали про суд над нею та публікували відео з зали суду. Представники МКЧХ заявляють, що росія не надає інформації та не допускає їх до обвинувачених або засуджених. Офіційні відповіді від ФСБ чи документи із суду, які є в родичів, вони не беруть до уваги — розглядають лише відповіді на власні запити до російських органів. Правозахисники скептично оцінюють діяльність таких організацій, як МКЧХ чи ООН, однак наголошують: звертатися до них усе одно важливо. Україна працює над новою концепцією задля повернення цивільних заручників Проблема полягає в тому, що поняття «цивільні полонені» в міжнародному праві взагалі не існує. Немає обмінів цивільними, як це відбувається у випадку з військовими. Росія повинна просто повернути всіх утримуваних цивільних громадян України додому. Іноді вдається додати цивільних під час обмінів полоненими, та зазвичай це — ситуативні домовленості. Уже близько року існує робоча група при Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, яка опікується питанням цивільних заручників. Повернення цивільних є й одним з пунктів «формули миру» президента Володимира Зеленського. За словами Пантелєєвої, нині влада разом з правозахисниками та громадськими активістами розробляє концепцію щодо подальшої роботи з повернення цивільних утримуваних. Тривають розмови про те, щоб адвокатувати звільнення окремих груп цивільних: тяжкохворих;людей віком понад 60 років;жінок;представників місцевого самоврядування;журналістів;колишніх атовців тощо. «Викрадених цивільних дуже багато, адвокатувати звільнення одразу всіх — дуже складно. Ми займалися цим три роки, але результату немає. Сьогодні робота над узгодженням такої концепції триває», — пояснила Анастасія Пантелєєва. За її даними, зараз держава-агресорка утримує 1908 цивільних заручників на тимчасово окупованих територіях або в росії. Однак ця статистика — неповна, адже складена на основі запитів рідних, зі слів колишніх в’язнів, які розповіли про своїх співкамерників, відкритих джерел тощо. Насправді таких людей значно більше. Раніше ми розповідали історію Івана Козлова — бізнес-аналітика, якого викрали, коли він намагався вивести сім’ю з окупованого Херсона, і незаконно засудили до 11 років колонії.

Чимало людей надихаються стосунками Володимира та Олени Зеленських, які пройшли випробування війною. Історія кохання президентського подружжя почалася ще у школі, коли вони жили у Кривому Розі. Повний текст новини

Дочка третього українського президента Віктора Ющенка Віталіна в Іnstаgrаm привітала батька з днем народження. 23 лютого Віктору Андрійовичу виповнилося 71.

Пропозицію висунула представниця Палати представників США від Республіканської партії Клаудія Тенні."День народження Джорджа Вашингтона закріплене як федеральне свято. Так само і день народження президента Трампа також мають відзначати, аби вшанувати його як засновника "Золотого віку Америки", - пише Тенні.Дата дня народження Трампа у США збігається з Днем прапора - 14 червня."Цей закон назавжди кодифікує нове федеральне свято під назвою "День народження Трампа і День прапора" 14 червня на честь цього історичного дня", - цитує Тенні Іndереndеnt.12 лютого повідомлялось, що адміністрація президента США Дональда Трампа розглядає можливість закриття низки консульств і дипломатичних представництв США у всьому світі, щоб скоротити витрати в Державному департаменті.

Про це йдеться у статті СNN, переклад якої наводить Еспресо. Адміністрація Дональда Трампа поклала кінець міжнародній ізоляції російського лідера, розколола єдність Заходу щодо конфлікту та поставила під сумнів, наскільки далеко США готові йти в обороні Європи, що свідчить про карколомний поворот на користь Путіна і відокремлення від традиційних союзників Америки.Шквал суперечливих заяв від помічників Трампа під час своїх перших поїздок до Європи також посилив занепокоєння, що президент США погодиться на будь-яку угоду з Путіним, навіть якщо вона буде невигідною для України та європейського континенту, кордонам якого знову загрожує російський експансіонізм.Припущення, що США виключать своїх європейських союзників з мирних переговорів щодо України - попри вимогу надати гарантії безпеки й війська як частину будь-якої угоди про припинення війни - також викликали тривогу в європейських столицях, а Франція скликала термінову зустріч лідерів у Парижі в понеділок.Трамп також викликав побоювання, що сама Україна не братиме участі в переговорах, які є критично важливими для її виживання як нації після того, як її суверенна територія була захоплена тоталітарним сусідом, що приніс воєнні злочини, масові вбивства мирних жителів та руйнування на її землях.У неділю президент заявив про перспективу зустрічі з Путіним "дуже скоро". Він сказав журналістам у Флориді: "Ми рухаємося вперед. Ми намагаємося досягти миру між Росією та Україною, і ми дуже старанно над цим працюємо".Після того, як президент України Володимир Зеленський в ефірі програми "Зустріч із пресою" на телеканалі NВС попередив, що "ніколи не погодиться на будь-які домовленості між США та Росією щодо України", Трамп дав невиразне запевнення, що він буде "залучений" до переговорів.Рубіо: переговори в Саудівській Аравії — це перший крокДержсекретар Марко Рубіо, радник з національної безпеки Майк Волтц та спеціальний представник з питань Близького Сходу Стів Віткофф очолять делегацію США на переговорах у Саудівській Аравії, яка має дружні відносини як з Москвою, так і з командою Трампа.Держсекретар Марко Рубіо. Фото: Gеtty Іmаgеs Рубіо назвав цю зустріч продовженням телефонної розмови Трампа з Путіним минулого тижня. "Наступні кілька тижнів і днів покажуть, наскільки це серйозно, - сказав він в неділю в програмі "Обличчям до нації" на телеканалі СВS. - Зрештою, одним телефонним дзвінком мир не досягнеш. Один телефонний дзвінок не вирішує таку масштабну війну, як ця".Рубіо також спростував заяви спецпредставника Трампа щодо України Кіта Келлога, який у суботу сказав, що Київ братиме участь у мирних переговорах, а європейські країни – ні. "Якщо це будуть справжні переговори, а ми ще не на цьому етапі, але якщо це станеться, то Україна повинна бути залучена, тому що саме вони зазнали вторгнення, і європейці повинні бути залучені, тому що вони також запровадили санкції проти Путіна і Росії, і вони зробили свій внесок у цей процес", - сказав Рубіо.Еволюція позиції США щодо запропонованої мирної угоди показує, що часто нерозумно надмірно реагувати на ранню риторику Трампа та його підлеглих до того, як суть їхніх позицій буде чітко зафіксована. Без прагнення нового президента США налагодити відносини з Путіним навряд чи була б надія завершити жорстоку війну в найближчі місяці.  І, як видається, в України та європейських держав все ще є значний шанс вплинути на хід переговорів, які можуть увінчатися повним успіхом лише за їхньої участі.Міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський на вихідних у Мюнхені заявив, що вважає дзвінок Трампа Путіну помилкою, оскільки це "реабілітувало" російського лідера та підірвало моральний дух в Україні. Водночас він додав: "Коли президент Трамп каже, що в межах угоди доведеться залучити європейські війська, нас попросять їх надати, тож рано чи пізно нам доведеться долучитися".Міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський. Фото: Gеtty Іmаgеs Попри це, суперечливі сигнали від адміністрації посилюватимуть побоювання, що Трамп укладе з Путіним угоду, яка узаконить незаконне вторгнення, а потім нав’яже її Україні. Хоча більшість реалістів у сфері зовнішньої політики визнають, що Україна не зможе повернути всі території, захоплені Росією, Трампа розкритикували за втрату важелів впливу під час його дзвінка російському лідеру. Крім того, міністр оборони Піт Геґсет заявив, що мирна угода не передбачатиме шлях до членства України в НАТО, а американські миротворчі війська не братимуть у ній участі. Пізніше деякі з цих заяв були пом’якшені самим Геґсетом та іншими представниками адміністрації.Побоювання посилилися через блискавичні спроби Трампа минулого тижня повністю реабілітувати Путіна, обвинуваченого у воєнних злочинах, коли він просував зовнішньополітичні позиції Росії, а не Заходу. Зокрема, президент, схоже, висловив співчуття щодо мотивів Путіна для вторгнення та закликав повернути Росію до групи промислово розвинених країн Великої вісімки після її виключення через анексію Криму у 2014 році. Відмова Трампа від скоординованої політики з Європою щодо України, яку проводила попередня адміністрація, а також відсутність українських представників на перемовинах у Саудівській Аравії, схоже, серйозно послабили переговорну позицію Заходу. Європейські чиновники, ймовірно, набагато більше симпатизують позиції України, ніж Трамп. І тому, якщо вони будуть відсутні на будь-яких повномасштабних переговорах, позиція Зеленського може серйозно погіршитися.Різка атака на європейську демократію з боку віцепрезидента Джея Ді Венса на Мюнхенській конференції з безпеки – а також його рішення зустрітися з лідером ультраправої антиіммігрантської партії "Альтернатива для Німеччини" за кілька днів до виборів у Німеччині – сколихнули європейських лідерів. Ця промова стала явним сигналом, що адміністрація Трампа має намір підтримувати багато популістських рухів, які викликають моторошні історичні паралелі на континенті, двічі зруйнованому війною у ХХ столітті. А різке попередження Геґсета в Брюсселі минулого тижня про те, що європейці мають "взяти на себе відповідальність за безпеку на континенті", широко сприйняли як ознаку ворожого ставлення Трампа до НАТО та його системи безпеки.Віцепрезидент США Джей Ді Венс виступає під час 61-ї Мюнхенської конференції. Фото: Gеtty Іmаgеs Усе це звучить чудово для Путіна, адже свідчить про завершення його міжнародної ізоляції та можливість укласти угоду щодо України, яка закріпить його територіальні здобутки. Розкол, який Трамп спричинив усередині НАТО, фактично реалізує одну з найважливіших цілей російської зовнішньої політики."Це справді як Великдень, Ханука, Різдво, день народження Володимира Путіна – і все в один день, – сказав Олександр Габуєв, директор Центру Карнегі "Росія - Євразія" в ефірі СNN у розмові з Б'янною Голодригою в неділю. - Яке шампанське ще не охолоджене – ставлять у холодильник, а інші пляшки вже відкорковують."Франція скликає термінову нарадуКриза в трансатлантичних відносинах змусила президента Франції Емманюеля Макрона скликати неформальну зустріч у понеділок з лідерами Німеччини, Великобританії, Італії, Польщі, Іспанії, Нідерландів та Данії, а також з головами Європейської ради, Європейської комісії та генеральним секретарем НАТО.Президент Франції Емманюель Макрон. Фото: Gеtty Іmаgеs Ворожість Трампа до 80 років післявоєнної безпекової політики є приголомшливим поворотом в американській політиці та ознакою його антипатії до міжнародних цілей, але Європа сама залишила себе вразливою до ізоляціоністських тенденцій в американській політиці, які давно є частиною ДНК США.Роки урізання оборонних бюджетів призвели до того, що більшість країн НАТО погано підготовлені до захисту Європи та провідної ролі, на якій зараз наполягає адміністрація Трампа. Стрімке збільшення оборонних витрат означатиме болісний вибір для лідерів, які вже намагаються фінансувати держави загального добробуту і яким заважає низьке зростання економіки.Але вже є певні ознаки того, що жорстка позиція адміністрації Трампа зосереджує увагу лідерів, які намагаються вразити президента. Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, який планує зустрітися з Трампом найближчими днями, заявив, що готовий надіслати британські війська в Україну в рамках будь-якої мирної угоди. У статті в понеділок у газеті Dаіly Теlеgrарh Стармер також зазначив, що європейські країни "повинні збільшити свої витрати на оборону та взяти на себе більшу роль у НАТО", але додав, що підтримка США залишатиметься критично важливою для забезпечення миру.Кір Стармер. Фото: Офіс президента Переговори в Саудівській Аравії також висвітлять ще одну нову тему в міжнародних відносинах - це зростання впливу королівства, про що свідчить як його посилена роль на чолі з наслідним принцом Мухаммедом ібн Салманом у справах Близького Сходу, так і ініціативи "м'якої сили", такі як інвестиції в європейські спортивні ліги та проведення Чемпіонату світу з футболу у 2034 році.Трамп не приховує свого захоплення сильними лідерами, а принц і Путін мають тісні стосунки. Джерело, близьке до саудівського королівського двору, повідомило Алекса Маркардта з СNN, що проведення переговорів підвищить імідж і престиж Саудівської Аравії та покаже, що вони є гравцями в одному з найактуальніших питань сучасності.Саудівська Аравія буде важливою для ще однієї зовнішньополітичної мети Трампа — завершення війни в Газі. Адміністрація намагається схилити саудитів та ізраїльтян до дипломатичної угоди про нормалізацію відносин, яка могла б змінити геополітику Близького Сходу і зміцнити арабський фронт проти Ірану. Але така угода була б політично неможливою для Саудівської Аравії без створення держави для палестинців. Арабські держави різко виступили проти надзвичайного плану Трампа щодо масового переселення палестинців з Гази, що може бути прирівняне до етнічної чистки.Фантастичний план Трампа щодо "володіння" та відновлення Гази, а також його очевидне бажання вступити в переговори з Путіним щодо України підкреслюють ризики його нетрадиційного підходу до зовнішніх відносин. Але президент повернувся в Білий дім в унікальний момент, який створює можливості для досягнення рішень, що можуть зробити Америку і світ безпечнішими - якщо він не підпише угоди, які ігнорують серйозні безпекові наслідки.Сікорський попередив у Мюнхені, що президент робить величезні ставки."Від того, як закінчиться ця війна (в Україні), залежить довіра до Сполучених Штатів - не лише до адміністрації Трампа, але й до самих Сполучених Штатів". 

Коли продивлявся новини економіки, порадів за вітчизняні компанії. Бо прочитав заголовок "Акції українських компаній стрімко дорожчають на новинах про початок перемовин Трампа про мир" із лідом "Курс акцій агрохолдингу МХП на Лондонській фондовій біржі з початку торгів у четвер станом на 11:00 (за Києвом) підскочив на 13,29%, Fеrrехро – на 18,06% на новинах попереднього вечора щодо початку Трампом переговорів про мир з лідерами Росії та України Володимиром Путіним та Володимиром Зеленським". Інші вітчизняні компанії теж додали, хоча і менше, ніж лідер Fеrrехро Костянтина Жеваго і МХП Юрія Косюка на другому.Й буквально за декілька хвилин прочитав ще одну новину про Жеваго  — про те, що він потрапив під санкції РНБО в компанії з Коломойським, Боголюбовим, Медведчуком і Порошенком. Після запровадження цих санкцій вже багато хто детально пояснив, що санкції РНБО вводяться проти ворожих організацій та громадян інших країн. З переліку нинішніх фігурантів санкцій під ці вимоги повністю потрапляє тільки Медведчук. Для громадян України є інший та чіткий механізм  — висувається звинувачення, збирається доказова база, справа розглядається у суді, судом виноситься вирок. Читайте також: "Зачистка" від Банкової: чому санкціонували Жеваго?Але й при президенті Порошенку, й при президенті Зеленському замість цього шляху проти противників влади успішно використовувались санкції РНБО. І цього разу складається враження, що санкції писали, що називається "на колінці", дуже поспішаючи. Настільки, що моєму ровесникові Жеваго замість 1974 року народження вписали 1957 – про це написав журналіст Максим Савчук.Чому ж саме Жеваго  потрапив у новий санкційний список? Однією із причин може бути намір послабити його позиції у намаганнях відстояти власний бізнес від спроб "віджиму", які тривають вже не перший рік. Другою причиною може бути те, що афільовані з його родиною компанії фінансують вітчизняні медіа. В умовах, коли влада готується до виборів "переформатування" медійного поля – серед її пріоритетів. …З погляду формування позитивного іміджу України для інвесторів "американські гірки" Жеваго можуть мати негативний вплив. Бо в один і той же день компанія Жеваго стає чемпіоном зі здорожчання акцій на Лондонській фондовій біржі, і тут же з’являється повідомлення про застосування санкцій проти Жеваго. Читайте також: Як Жеваго під санкціями Росії міг постачати туди КрАЗи?З додатковим роз’ясненням від президента Зеленського стосовно фігурантів санкцій, що "мільярди, які були зароблені фактично продажем України, українських інтересів, української безпеки, повинні бути заблоковані й повинні працювати на захист України та українців".Ну, і наостанок не можна не згадати "маленький" нюанс – Костянтин Жеваго вже є фігурантом санкцій. Російських. Бо у жовтні 2018 року Росія в особі тодішнього президента Медведєва застосувала проти Жеваго особисті санкції за загрозу національній безпеці РФ. Тепер до них додались санкції українського органу, який відповідає за національну безпеку та оборону. Не дивно, що Жеваго цим поєднанням неабияк вражений. "Тобто, я став ворогом і для Росії, і для України, хоча очевидно, що це неможливо…", - збентежено каже він.ДжерелоПро автора. Андрій Миселюк, директор Інституту соціально-політичного проєктування "Діалог"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

РНБО тимчасово позбавила Коломойського права користуватися та розпоряджатися активами

6 лютого свій день народження святкує перша леді України Олени Зеленська, якій виповнюється 47 років. Дружина президента постійно підкорює публіку красивими образами. Її вишукані образи складаються з костюмів, блуз, сорочок та штанів палаццо, втім чарівною деталлю в її гардеробі є вишиванка, яку перша леді одягає на державні та релігійні свята, а також на важливі події. Повний текст новини

Президент України Володимир Зеленський взяв участь у заходах, присвячених 80-й річниці визволення нацистського контабору Аушвіц-Біркенау. На церемонії в польському місті Освенцим були присутні глави і представники майже 60 держав і міжнародних організацій. Також були присутні близько 50 колишніх в'язнів, які попри тортури змогли вижити в одному з найбільших нацистських таборів смерті, повідомив Офіс президента України. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Світ знав про Голодомор, але не хотів реагувати "Для тисяч євреїв, що вижили, цей день став другим днем народження. Але мільйони людей загинули. Сьогодні разом зі світом Україна вшановує пам'ять жертв Голокосту й засуджує нацизм. Кожен, хто вкладається у ненависть, програє. Кожен, хто рятує життя, отримає вдячність світу", - написав Зеленський. Під час Другої світової війни в нацистському концтаборі Аушвіц-Біркенау загинуло понад мільйон людей, більшість із яких - євреї. Його визволення відбулося 27 січня 1945 року. Ворота головного табору відкрили солдати 100-ї Львівської дивізії 1-го Українського фронту. Через 60 років після визволення табору Генасамблея ООН встановила саме цю дату Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту. Про злочини, які нацисти скоювали проти людей, на території теперішнього музею нагадує, зокрема, вантажний вагон, де лікарі СС проводили відбір депортованих євреїв і відправляли більшість із них на смерть у газових камерах.

Лідерка Молдови у суботу, 25 січня, приїхала до Києва із візитом на запрошення Володимира Зеленського. Зауважимо, що Мая Санду прибула до України у день народження президента. Повний текст новини

Володимир Зеленський відзначає свій День народження. Сьогодні, 25 січня, йому виповнилося 47. За майже 3 роки повномасштабної війни та загалом понад 5 на посаді президента Зеленський разюче змінився. Повний текст новини

Президентка Молдови Мая Санду на запрошення президента Володимира Зеленського прибула у суботу, 25 січня, із робочим візитом до української столиці. Про це вона написала у соцмережі Х, повідомляє Рубрика. "Сьогодні в Києві на переговорах із Президентом Зеленським. Я привезла рішуче послання підтримки Україні та її народу. Їхня мужність забезпечує наш мир. Ми обговоримо питання безпеки, […] Тhе роst Президентка Молдови прибула до Києва в день народження Зеленського арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Президентка Молдови Мая Санду у суботу, 25 січня, приїхала до Києва на запрошення українського президента Володимира Зеленського. Про це вона повідомила на своїй сторінці у соцмережі Х.

День народження президента – чудовий привід згадати його улюблені страви. Від яєчні зі смаженими перцями до шаурми – ці рецепти прості у приготуванні й точно прикрасять ваш стіл. Повний текст новини

Сьогодні український лідер, який є прикладом для мільйонів, відзначає своє 47-річчя