Search trend "Дитина війни"

В Україні передбачено 25-відсоткову знижку на оплату комунальних послуг для окремої категорії громадян – осіб зі статусом «дитина війни». Які умови надання пільги Пільга запроваджена

Еспресо пояснить, кого за мобілізацією можуть призвати вже у серпні, а також нові законодавчі ініціативи.На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які було проголосовано Верховною Радою та вкотре продовжено строком на 90 днів – із 7 серпня до 5 листопада 2025 року.Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Цей механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності.Мобілізація по-новому: останні нововведення та нові законопроєктиНаприкінці січня 2024 року на веб-порталі Верховної Ради з'явився  законопроєкт №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій.Після другого читання, 11 квітня, законопроєкт про мобілізацію №10449 було схвалено, а 16 квітня його підписав Президент Володимир Зеленський. Основна частина закону набула чинності через місяць з дня, наступного після його публікації у виданні "Голос України", тобто з 18 травня.Законом скасовано систему строкової служби. Натомість буде впроваджено з 1 вересня 2025 року базову загальновійськову підготовку для громадян України віком від 18 до 25 років в усіх навчальних закладах. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, отримають фах військового обліку та будуть поставлені на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Водночас, у парламенті в червні 2025 року було зареєстровано законопроєкт 13347, що пропонує замінити курс БЗВП на дисципліну "Основи національного спротиву". Ці програми фактично не різняться у теоретичній частині, але мають низку відмінностей щодо практичної частини. Польові навчання планують скоротити, а також зосередити більшу увагу на домедичні допомозі, теоретичних аспектах вогневої підготовки тощо.Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу скерувати на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців.Крім того, як зазначив народний депутат Олексій Гончаренко, чоловіків віком від 50 до 60 років можуть мобілізувати лише за спеціальним мобілізаційним розпорядженням. Цю позицію підтвердив у коментарі для LІGА.nеt народний депутат Федір Веніславський, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Однак, у цьому питанні все не так однозначно. У ТЦК та СП зазначають, що в Україні немає прямої заборони щодо мобілізації військовозобов'язаних у віці 50-60 років, а відповідну процедуру називають "цілком прозорою". Про це в інтерв’ю "Главреду" розповів Сергій Монукало, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Сумського обласного ТЦК та СП. Він пояснив, що військовозобов'язаних цього віку направлятимуть не до штурмових підрозділів, а до забезпечувальних частин або на службу у Державну спеціальну службу транспорту (ДССТ).Важливо зазначити, що парламент затвердив проєкт закону № 10313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліціянтів на соціальний захист", а президент його підписав на початку квітня 2024 року. Цей закон спрямований на гарантування прав військовослужбовців на отримання інформації, медичного забезпечення та відпусток, а також надання поліціянтам права на одноразову грошову допомогу у разі загибелі чи визначення втрати працездатності. Крім того, один із пунктів проєкту виключає з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишилось дві категорії: придатні та непридатні. Всі, хто раніше був визнаний обмежено придатним, зобов'язані були повторно пройти медкомісію протягом дев'яти місяців із набуття чинності закону (до 4 лютого 2025 року). Однак, через велике навантаження на ТЦК та медкомісії, терміни "перепроходження" були продовжені ще на чотири місяці, тобто до 5 червня. А також, наприкінці січня з'явилась можливість щодо отримання електронного направлення для проходження медобстеження, замість звичайного паперового. Оновлений список захворювань, що слугують підставою рішення ВЛК щодо непридатності або звільнення від мобілізації затверджено від 27 квітня 2024 року №262 Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.Не підлягають призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом).Оновлений законопроєкт "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також розглядав можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську, однак ця норма була повністю видалена. Натомість Міноборони планує створити окремий проєкт закону, що буде присвячений питанням демобілізації та ротації військовослужбовців. Цей документ буде створений з урахуванням всіх можливих загроз та ризиків. Таку інформацію озвучив речник відомства Дмитро Лазуткін в етері телемарафону.Законопроєкт про демобілізацію залишається складною темою, яка торкається соціальної справедливості та обороноздатності, зазначає Сергій Згурець. Генштаб не підтримує ухвалення нового проєкту закону від Міноборони через ризик одночасного звільнення понад 108 тисяч військових, що може послабити бойові підрозділи. Натомість Міноборони пропонує альтернативи: реабілітація, відпустки та обов’язкова ротація. Однак, будь-які запропоновані варіанти потребують затвердження на державному рівні. У зв’язку з цим відомство пропонує перенести розгляд законопроєкту.Нещодавно стало відомо, що українських бійців, які перебувають на фронті ще з 2022 року, поступово планують відводити з передової. Про це розповів генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, колишній заступник міністра оборони, пише Укрінформ. За його словами, нині триває завершальна стадія розробки спеціального механізму ротацій, який дасть змогу оновлювати особовий склад та залучати нових людей для підготовки і своєчасної зміни військових, що беруть участь у бойових діях.Зміни стосуються і мотивації для військовослужбовців, зокрема, після підписання контракту надається можливість одноразового отримання сертифіката на придбання автомобіля на суму 150 тисяч гривень, а також компенсація в розмірі 50% від суми першого внеску за держпрограмою "Є-оселя" та інше.Оновлення стосуються також військовозобов'язаних, які перебувають за кордоном. Без військово-облікових документів чоловіки тепер не мають змоги оформити паспорт, закордонний паспорт або отримати консульські послуги. Для уникнення неприємностей українці, які перебувають за кордоном, мали також оновити свої персональні дані протягом 60 днів після набуття чинності закону про мобілізацію. Це можна зробити, зв'язавшись з ТЦК за допомогою телефону або через електронну пошту.Ще одна ініціатива, яка стосується українців, які перебувають закордоном, може скоро набути чинності. Громадянам нададуть можливість дистанційно оформити бронь від мобілізації, що дозволить офіційно працевлаштуватися в Україні через спеціальні центри за кордоном - Unіty Нub. Про це розповів міністр національної єдності Олексій Чернишов, пише Економічна правда."Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - пояснив Чернишов.Крім того, запуск нового мобільного додатку для військовослужбовців під назвою "Армія+" вже відбувся. Він має полегшити виконання повсякденних завдань для всіх військовослужбовців. Про це розповів у вечірньому відеозверненні Президент Володимир Зеленський.Раніше, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Катерина Черногоренко розповідала, що українські військові можуть скористатися найважливішими функціями цього додатку. По-перше, військове ІD - посвідчення військовослужбовця, а також ще одна дуже важлива функція - це електронні рапорти, пише УНІАН.У вересні 2024 року до Парламенту було подано законопроєкт №12076, який пропонує зміни до Закону "Про військовий обов’язок і військову службу", зокрема щодо військового обліку 17-річних. Нині документ вже набув чинності, тож тепер юнакам не потрібно проходити ВЛК перед постановкою на облік. Також, того року, коли юнаку виповнюється 17 років, він має стати на облік саме у період з 1 січня до 31 липня. Водночас юрист Юрій Танасійчук у повідомленні для телеканалу Київ24 розповів, що в Україні вже запроваджена автоматична система постановки на військовий облік:"Це стосується категорії військовозобов'язаних осіб - молодих хлопців віком від 17 до 25 років. Система "Оберіг", користуючись даними реєстрів, зокрема державної міграційної служби, автоматично ставить на облік військовозобов'язаних". Якщо ж особа за станом здоров'я чи іншими причинам не підлягає мобілізації, тоді все ж таки необхідно особисто звернутись до ТЦК та СП.Важливо також те, що нині у Верховній Раді розглядають законопроєкт №12442, який передбачає кримінальну відповідальність через порушення законів у сфері оборони та мобілізації. Йдеться про притягнення до відповідальності керівників ТЦК та СП, а також голів та членів ВЛК у разі порушень, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та призовом.Документ передбачає покарання посадовців ТЦК та СП, а також членів ВЛК, хто незаконно відправляють на службу людей, які непридатні, або ж, навпаки, допомагають уникнути призову тим, хто має служити.Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у серпніІз початку серпня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби.Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, ІТ-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота в штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей.Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних:чоловіки віком від 25 до 60 років, які придатні за станом здоров’я, а також немають права на відстрочку та не входять до числа заброньованих.чоловіки віком від 18 до 25 років (якщо вони є офіцерами запасу або пройшли строкову військову службу). Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку.Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть:жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я; чоловіки віком від 18 до 25 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом;люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини.Наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років.Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і відмова українцям у проходженні служби у віці понад 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті.На противагу цьому, на порталі Парламенту 18 листопада 2024 року було зареєстровано законопроєкт №12222, що передбачає зниження граничного віку проходження військової служби з нинішніх 60 до 55 років. Сьогодні проєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті. Водночас, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Федір Веніславський у коментарі "Українському радіо" заявив, що цей документ наразі не має високі перспективи для розгляду в найближчий час. За його словами, у нинішніх умовах, коли ворог активізує мобілізаційні зусилля, Україна не може дозволити собі такі зміни. Ще одним гучним нововведенням стала реєстрація на сайті Верховної Ради законопроєкту №11079-1 про мобілізацію засуджених, він також був підписаний 17 квітня 2024 року. Цим документом вносять певні зміни до законодавства, які передбачають надання засудженим можливості умовного дострокового звільнення від відбування покарання за умови, що вони погодяться на контрактну службу за Збройних Силах України. До цього часу чинне законодавство не дозволяло мобілізувати людей, які відбувають покарання та тих, хто мають судимість, навіть у випадках, коли вони виявляють бажання служити.Мобілізація молодшаєУ квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не могли мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мали статусу "резервіста" та  "військовозобов’язаного", тобто їх могли призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до президента. Майже через рік, а саме 2 квітня 2024 року, ухвалений парламентом закон таки був підписаний Володимиром Зеленським. Тобто, з 4 квітня набув чинності Закон № 3127-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", де йдеться про зменшення призовного віку із 27 до 25 років.В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж це є прямим наслідком того, що до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей.Насправді, тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії.У Верховній Раді 16 вересня 2024 року розглянули доопрацьований законопроєкт №11379-д, який передбачає заборону мобілізації юнаків до 25 років. Проєкт було прийнято, нині він чекає на підпис Президента. Через наявну "прогалину" в законодавстві, сьогодні було можливо мобілізувати військовозобов'язаних віком до 25 років, якщо вони визнані непридатними в мирний час або обмежено придатними під час воєнного стану. У Теlеgrаm-каналі нардеп Олексій Гончаренко повідомив, що мобілізацію обмежено придатних чоловіків, яким 18-25 років, офіційно зупинили відповідно до директиви Командування Сухопутних Військ. Хоча українська влада нині й досі рішуче відкидає ідею мобілізації з 18 років, яку пропонують США, в Офісі президента України вже впровадили зміни до законодавства та указів глави держави, щодо запровадження добровільного контракту для чоловіків віком до 25 років. Ініціатива "Контракт 18-24" спрямована на залучення тих, хто не підлягає обов’язковій мобілізації, та передбачає низку привілеїв, суттєву матеріальну підтримку для добровольців.Так, контракт на суму 1 мільйон гривень має авансовий платіж у розмірі 200 тисяч гривень одразу після підписання, а залишок у 800 тисяч гривень буде виплачено у декілька етапів. Молоді добровольці, залежно завдань, можуть отримувати "зарплату" до 120 тисяч гривень, а також додаткові виплати за участь у бойових операціях. В результаті загальна сума виплат за рік контракту може досягти до 2 мільйонів гривень. Крім того, для військових передбачені вигідні умови: пільгова іпотека, безкоштовне навчання та медичне обслуговування, а також можливість виїжджати за кордон після виконання контакту.Електронний реєстр військовозобов'язанихЩе у вересні 2023 року на сайті Верховної Ради з'явився законопроект, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати запропонували зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр.Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше.Сьогодні е-реєстр "Оберіг" працює повноцінно, а в особистому кабінеті громадяни зможуть уточнити внесені дані та подати відомості до ТЦК через "Резерв+"."Це закрита система, яка має свій захищений контур. Всі вимоги (захисту - ред.) до неї витримані. Це достатньо захищений продукт, який немає жодних натяків на можливість бути вразливим. І ми бачимо, що за півтора року повномасштабної війни немає витоку сенситивної інформації", - заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Еспресо.У свою чергу, Мінцифри проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна ще у 2023 році вже працює. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Так, у застосунку "Резерв+" вже є функція пошуку вакансій в Силах оборони. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує ця ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати в сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам.На початку квітня 2024 року, АрміяІnfоrm опублікувала інтерв’ю з Черногоренко, яка відповідає за напрямки цифрового розвитку, трансформацій та цифровізації. "Я вважаю, що людина має мати можливість мобілізуватися або підписати контракт саме до такого командира, якому він чи вона довіряє. Це - цільовий рекрутинг. Цивільна аналогія: коли після випуску з вишу за кращих студентів борються працедавці", - розповіла Черногоренко.Фото: соцмережіХто має право на виїзд за кордон? Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які віком від 18 до 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною.Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава перебуває в стані війни або мобілізації, але враховує індивідуальні потреби людини.На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки:ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (за станом здоров’я)за сімейними обставинамиза професієюз метою допомоги ЗСУдержслужбовціТакож, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях.Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів.Військовий облік медикинь та чи буде мобілізація жінок?З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та їхню готовність допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві.До того ж такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби.Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач.Проте роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином.Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади". Однак, нова хвиля занепокоєння щодо мобілізації жінок почала ширитись соціальними мережами наприкінці вересня 2024 року. Тоді, на веб-порталі Верховної Ради зареєстрували проєкт №12076, який пропонує внести зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". У ньому зокрема йдеться про уточнення норм щодо військового обліку жінок, які мають бажання пройти базову військову підготовку. Згідно із запропонованими змінами, перед початком служби вони, за власною згодою, будуть поставлені на військовий облік призовників. Після базової підготовки таких жінок зараховуватимуть до військового обліку військовозобов'язаних, зазначають в матеріалі ЮРЛІГА. У січні 2025 року документ набув чинності, адже його підписав Президент. Згідно з Конституцією України, всі зобов’язання, які покладені на чоловіків під час дії воєнного стану, автоматично поширюватимуться і на цих жінок. Водночас законодавство про мобілізацію не передбачає обов’язкового проходження служби жінок у ЗСУ. Представниці жіночої статі можуть долучитися до армії виключно на добровільній основі, уклавши відповідний контракт. Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиціБойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО.Наприкінці березня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив у інтерв'ю Укрінформу, що завдяки оптимізації навантаження між різними частинами та підрозділами Сил оборони, а також проведенню оцінки можливостей українського війська, вдалося "значно знизити" потребу в мобілізації резервістів."За рахунок перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу ЗСУ ця цифра (500 тис. резервістів, — ред.) була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців", - розповів Сирський.Однак, 29 жовтня секретар РНБО Олександр Литвиненко, під час промови у Верховній Раді наголосив на потребі додаткової мобілізації в Україні, пише LІGА.nеt. Відповідно до його слів, для досягнення 85% укомплектованості військових частин необхідно призвати ще 160 тисяч військовозобов'язаних. Він підкреслив, що такі дії є ключовими для зміцнення обороноздатності країни, зважаючи на поточні виклики, які постали через ситуацію на фронті.Нині точні цифри та плани щодо мобілізації не повідомляють. Водночас Сирський підкреслив, що головний шлях доукомплектування армії – це подальше проведення мобілізаційних заходів, пише РБК-Україна. Головнокомандувач також акцентував, що процес має бути прозорим, відповідати закону та не створювати шоку в суспільстві:"Водночас я наполягаю на мобілізації з обов’язковим дотриманням законності та прозорості в роботі ТЦК. Для людей мобілізація не має бути шоком. Всі наші територіальні центри комплектування повинні змінитися. Визначено завдання президентом України - верховним головнокомандувачем".У липні 2025 року на брифінгу член оборонного комітету ВР Федір Веніславський розповів, що нині в Україні призивають на службу до 30 тисяч осів щомісяця, паралельно вдосконалюючи систему рекрутингу. Фото: gеttyіmаgеsЯкі бувають види повісток та де їх можуть вручити Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу. Зміни, що стосуються процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток вже в дії. Громадяни за бажанням зможуть зареєструвати свій електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста "Резерв+", але повістки у електронному форматі не будуть розсилати. Крім того, всі військовозобов'язані після введення в дію закону протягом 60 днів (до 16 липня 2024 року) мали оновити дані за допомогою цього кабінету або особисто прийти в ЦНАП чи ТЦК. Сьогодні громадяни все ще можуть це зробити, але тепер лише двома способами: через застосунок Резерв+ або в ТЦК та СП.Наприкінці червня 2024 року у мобільному додатку "Резерв+" з'явилася можливість використовувати QR-код. За словами Лазуткіна, QR-код з юридичної сторони має таку ж силу, як і традиційний паперовий документ. Крім того, сьогодні й досі діють норми визначені Порядком проведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, закони про мобілізацію, військову підготовку та обов'язок. Відповідно до цих правил існують випадки, коли чоловікам необхідно самостійно звертатися до територіального центру комплектації без отримання повістки, зокрема, щоб оновити дані.У 2025 році чоловіки можуть отримати такі види повісток:Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних. На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності.Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби.Повістка щодо призову на військову службу до Збройних Сил України.Тож, в повістці обов'язково повинна бути зазначена мета виклику військовозобов'язаної людини.Нові правила у процедурі вручення повісток Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти".А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання. Новий закон містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тепер процес перевірки документів буде проводитись із фото- та відеофіксацією. Крім того, при врученні повістки представники ТЦК зобов'язані за вимогою надавати свої особисті дані, зокрема ПІБ та посаду, а також пред'являти службові посвідчення для підтвердження своєї ідентифікації. У такому випадку повістка буде вважатись врученою після того, як людина особисто її отримала та поставила підпис.Важливо, що з 18 липня 2024 року повістки чоловікам можуть надсилати звичайною поштою після закінчення встановленого законом 60-денного строку на уточнення військово-облікових даних. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня.Відповідно до цього документу, повістку вважатимуть підтвердженою навіть у разі відмови від її отримання або відсутності людини проживання за вказаною адресою. Таке "заочне" оповіщення дозволяє вважати чоловіка повідомленим без підпису на повістці.Якщо людина не оновила дані в ТЦК, ЦНАПі або через Резерв+, тоді під час перевірки військо-облікових документів громадянин отримає повістку для оновлення даних. Цю ситуацію пояснив юрист "Столичної правової групи" Володимир Прядка на YоuТubе-каналі компанії."Перевірки військо-облікових документів у громадян на вулиці нікуди не зникнуть і будуть проходити після 16 липня. Результати цих перевірок залежатимуть від того, чи будуть у військовозобов'язаного громадянина оновлені військово-облікові дані, чи ні. У випадку, коли у військовозобов'язаних не виявиться відповідних документів, чи їхні документи будуть неактуальними або не оновленими відповідно до вимог закону про мобілізацію, тоді, такій особі, буде вручена повістка до ТЦК СП на оновлення військово-облікових даних", — розповів юрист.Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки.Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом. Тобто, у випадку невиконання військовозобов'язаним своїх обов'язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення військовозобов'язаного. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов'язків. У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування - це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю."Вимога ТЦК - це не повістка ТЦК. Зверніть увагу, що ТЦК подає щодо вас позов для обмеження в праві керування у разі невиконання вами вимоги, а не повістки. Це два різні юридичні терміни. Якщо раніше з повісткою ТЦК потрібно було якось ще морочитися, щоб вручити її особисто, то вимога вважається доправленою автоматично у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу громадянина. Форма такої вимоги ТЦК ще не існує, принаймні досі її офіційно не опубліковано та не затверджено Міноборони", - розповів юрист Роман Сімутін в матеріалі ТСН.Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.У Верховній Раді було зареєстровано ще в грудні 2023 року проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Хоча цей документ зазнав значної критики та юристи наголошують на доцільності впровадження такого документу, його все ж таки було підписано Президентом 17 травня 2024 року.Відповідно до закону, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі: за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень. За порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень. Крім того, передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.Однак у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно. Відповідно до документу №12093, якщо військовозобов’язаний, якого оштрафували, впродовж 10 днів звернеться до відповідних органів та внесе платіж, сума штрафу буде зменшена вдвічі, тобто буде надана знижка у розмірі 50%. Це означає, що замість 17 000 гривень, а саме така сума мінімального штрафу, громадянину доведеться сплатити лише 8500 гривень.Крім зниженої суми штрафу, даний законопроєкт також передбачає скасування адміністративних проваджень щодо порушень військового обліку для громадян, які самостійно приймуть рішення щодо вступу до лав Збройних сил. Нині документ вже підписано Володимиром Зеленським. Водночас згідно зі статтею 38 КУпАП, притягнути людину до адміністративної відповідальності можливо лише якщо з дня виявлення порушення минуло не більше трьох місяців або якщо з моменту його вчинення ще не пройшов рік, пише . Тобто, беручи до уваги той факт, що граничний день оновлення даних – це 16 липня 2024 року, то вже 17 липня 2025 року пройшов останній термін для адміністративного стягнення.  Проте у коментарі ТСН речник Сухопутних військ ЗСУ Віталій Саранцев спростував таку інформацію: "Заяви окремих адвокатів про неможливість накласти штраф за неоновлення військово-облікових даних не відповідають дійсності. Штрафи, які передбачені за порушення військового обліку - залишаються. Якщо людина самостійно прибуде до ТЦК, то у неї буде можливість сплатити вдвічі менше — 8500". Хто не підлягає мобілізації через відстрочку Оновлений закон має низку норм, які стосуються відстрочки від призову під час мобілізації. Тому, коли 18 травня документ набув чинності, саме таким категоріям осіб тепер надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації:люди, які заброньовані державними органами, підприємствами, установами тощо;люди з інвалідністю (наприклад, якщо у людини 2 група інвалідності, мобілізація такої особи можлива лише за власним бажанням);люди, які тимчасово непридатні за рішенням ВЛК (на період 6-12 місяців, потім потрібно пройти переогляд);люди, які мають трьох і більше неповнолітніх дітей на утриманні (тобто, мобілізація багатодітних батьків не буде проводитись). Винятком є ті, у кого є заборгованість з оплати елементів, якщо загальний розмір заборгованості перевищує суму платежів за 3 місяці;жінки та чоловіки, які мають на утриманні неповнолітню дитину або дітей, у випадку, якщо другий з батьків цієї дитини помер, був позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або оголошений померлим;люди, які виховують неповнолітню тяжкохвору дитину або дитину з інвалідністю;люди, на утриманні яких повнолітня дитина з інвалідністю І-ІІ групи;усиновлювачі, на утриманні яких перебувають діти до 18 років, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, які позбавлені батьківського піклування;ті, хто займаються постійним доглядом за хворою дружиною/чоловіком, дитиною, а також своїми батьками або батьками чоловіка чи дружини (згідно певних умов), які за висновком спеціальних медичних комісій потребують неперервного догляду;опікуни людини, яка визнана судом недієздатною;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність І-ІІ групи;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок важких захворювань, втрати кінцівок та органів або за наявності у людини, яка має інвалідність ІІІ групи важкої хвороби, психічного розладу, паралітичних синдромів та інше;люди, в яких один із своїх батьків або батьків чоловіка (дружини) має інвалідність І-ІІ групи та згідно з законом зобов’язані їх утримувати, за умови, що немає інших людей, які не входять до числа військовозобов’язаних (виключенням є люди, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду або знаходяться у в'язниці). У випадку відсутності невійськовозобов'язаних людей, які могли б здійснювати догляд за людиною з інвалідністю І-ІІ групи, такий догляд може здійснювати лише один військовозобов'язаний, якого має обрати людина з інвалідністю.члени родини з числа другого ступеню споріднення (не більше одного) людини з інвалідністю І-ІІ групи, які займаються постійним доглядом за нею, за умови відсутності людей з числа родини першого ступеня споріднення або, якщо люди першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду згідно з рішенням спеціальної медичної комісії. Якщо відсутні члени родини першого та другого ступеня споріднення, ця норма застосовується до членів родини третього ступеня споріднення людини з інвалідністю.якщо жінка з чоловіком є військовослужбовцями та мають неповнолітню дитину, один з них може отримати відстрочку та право на звільнення від військової служби (чи то чоловік, чи то жінка);керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів та органів державного управління, чиї повноваження охоплюють всю країну;нардепи України, депутати Верховної Ради АР Крим, уповноважений ВРУ з прав людини;голова та члени Рахункової палати;судді, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо;працівники різноманітних органів військового управління, військових частин та оборонних організацій, такі як Міноборони, ЗСУ, СБУ, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Нацгвардія, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, апарат МВС та установи експертної служби МВС;службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України та люди, які мають ранг Надзвичайний та Повноважний Посол;держслужбовці, які оцінюють та готують проекти нормативно-правових актів, проводять їх експертизу. Також це стосується спеціалістів з кібербезпеки, кіберзахисту та інформаційних технологій, які відповідають за розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних та інші дії, які забезпечують діяльність президента України, ВРУ та КМУ;інші військовозобов’язані або деякі категорії людей у випадках, що передбачені законом.Відстрочку від призову на особливий період під час мобілізації мають:студенти денної або дуальної форми, які здобувають професійну або професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту. За умови, що цей рівень освіти є вищим за попередньо здобутий. Це стосується також докторантів та тих, хто проходить інтернатуру.наукові працівники установ вищої або передвищої освіти й наукових організацій, які мають науковий ступінь. Також педагогічні працівники в закладах фахової передвищої, професійної, професійно-технічної та загальної середньої освіти, за умови їхньої роботи у відповідних закладах або організаціях не менше ніж на 0,75 ставки;люди, які втратили (смерть або зникли безвісти) близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) під час їхньої участі у Антитерористичній операції, збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпечені оборони та стримуванні збройної агресії проти України під час воєнного стану (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші).члени родини (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) людей, яким було присвоєно звання Герой України посмертно, за мужність, яка була виявлена у період Революції Гідності.Крім того, наприкінці серпня 2024 року парламент ухвалив законопроєкт №11391, що надає відстрочку від військової служби тим, чиї неповнорідні родичі, зокрема, брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях з РФ. Раніше ця норма стосувалась лише рідних та повнорідних братів/сестер. Наразі документ вже підписав президент.Не можна також призвати військових, які служили під час воєнного стану та були звільнені в запас через звільнення з полону. До того ж призову під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані чоловіки, які пройшли базову загальновійськову підготовку, але не досягли 25-річного віку. Ці дві категорії військовозобов'язаних можуть проходити військову службу за власним бажанням.Проте, Міністерство освіти планує внести зміни до законодавства, які можуть скасувати відстрочку від мобілізації для студентів віком від 25 років. Про це розповів заступник міністра освіти Михайло Винницький у коментарі Новини.LІVЕ. За його словами, зміни можуть торкнутись тих, хто здобуває другу або третю освіту у профтехучилищах."У нас є феномен дуже цікавий. Особа, якій 35-40 років і вона отримувала різні дипломи про вищу освіту, професійну освіту у часи, коли не було загального реєстру дипломів… В нас єдина державна електронна база з'явилася приблизно 10 років тому. Ну і, відповідно, хто вчився раніше, дуже часто може сказати: "А я загубив свій диплом". І раптом він вступає в професійно-технічну освіту без іспитів, бо там не треба НМТ", - зазначив Винницький. Уряд пропонує також дозволити педагогам певних напрямків отримувати відстрочку від мобілізації. Право на це матимуть ті працівники державних і комунальних закладів позашкільної освіти, які станом на 1 січня 2025 року були офіційно працевлаштовані за основним місцем роботи та мали навантаження щонайменше 0,75 ставки. Йдеться про викладачів, що працюють у сферах еколого-натуралістичних, науково-технічних, дослідницько-експериментальних напрямів та військово-патріотичного виховання.Наразі законопроєкт із пропозиціями змін до статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" було відкликано. Бронювання працівниківБронювання військовозобов'язаних працівників надає ключовим співробітникам підприємств, компаній, установ та організацій тимчасову відстрочку від мобілізації на термін до шести місяців. Ці працівники є критично важливими для забезпечення стабільної роботи їхніх установ. Про це пише ЛІГА:ЗАКОН.  Наприкінці січня 2023 року Кабмін прийняв порядок №76, що стосується реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тоді було оновлено попередню процедуру бронювання військовозобов'язаних. Однак, згодом уряд ще вдосконалив процедуру бронювання військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану постановою "Про внесення змін до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану" № 400, яка стала чинною 2 травня.Відповідно до тексту Порядку, бронюванню підлягають керівники, заступники, а також 50 % від кількості військовозобов'язаних працівників (за певними винятками), що працюють:на підприємствах з мобілізаційними завданнями, якщо це необхідно для їх виконання;на підприємствах, що забезпечують виробництво товарів і послуг для Збройних Сил України та інших військових формувань;на критично важливих для економіки та життєдіяльності населення підприємствах.Ця процедура мала б забезпечувати стабільне функціонування ключових установ в особливий період. Однак, впродовж осені 2024 Кабмін знову переглянув правила бронювання працівників і критерії для визначення підприємств критично важливими. Постанова № 1332 затверджує оновлений порядок бронювання військовозобов'язаних, наприклад, щодо розбронювання, але й впроваджує додаткові обов’язкові вимоги для установ та підприємств. Ігнорування цих змін може унеможливити бронювання працівників, зазначають в Економічній правді. Чинності постанова набрала вже з початку грудня.Якщо заробітна плата співробітника не перевищує 20 000 грн на місяць (або 2,5 мінімальних зарплат на сьогодні), таку людину не можна бронювати навіть у разі роботи на критично важливих підприємствах. Це змушує компанії забезпечувати прозорість виплат і переглядати рівень зарплат відповідно до нових норм. Тобто, фактично економічне бронювання, яке викликало значний резонанс у суспільстві та серед військових, було частково інтегровано до звичайного бронювання.Раніше радник голови Офісу президента Михайло Подоляк розповів в інтерв'ю Новини.LІVЕ, що економічне бронювання сприятиме збільшенню фінансування Збройних Сил України."Ще раз нагадаю, що на одного військового припадає п'ять платників податків. Детінізація української економіки в ідеальному вигляді не відбулася, відтак гроші треба шукати. На сьогодні теж є певне бронювання, виходячи із забезпечення критичної інфраструктури. Те ж саме буде стосуватися економічного бронювання, тільки за прозорими процедурами. Ми додатково бронюємо певну кількість людей і додатково за них платимо. Не розумію, звідки тут про нерівність", - розповів Подоляк. Однак, звісно є чимало противників такого законопроєкту, які вважають, що "економічне бронювання" можна розглядати як спосіб відкупитися від обов'язку захищати країну.Військовий адвокат та юрист Центру підтримки ветеранів Роман Лихачов у матеріалі для NV зазначив, що нові правила бронювання передбачають автоматичне скасування відстрочки за кількох обставин. Серед них: завершення терміну дії відстрочки, припинення підприємством діяльності/виконання робіт, пов’язаних із забезпеченням армії, позбавлення компанії статусу критично важливої чи ліквідація установи, звільнення працівника чи навіть тимчасове припинення трудових відносин.Крім того, як зауважив Лихачов, органи, які присвоюють підприємствам статус критично важливих, мають право здійснювати перевірки у будь-який момент щодо відповідності критеріям "критичності". У разі втрати цього статусу співробітники автоматично позбавляються відстрочки та підлягають мобілізації.

Текст має визріти й настоятися, як наливка У письменницькій сфері ви давно. Як цей напрям творчості змінив вам життя? Адже ви працювали за іншим фахом і мрії були інші. &еnsр;Ким я лише не була. І баристою, і адміністраторкою, і менеджеркою з добору персоналу. Влаштовувала свята, вела "Школу фей", працювала музичним керівником у дитячому садку, але завжди мріяла про письменництво. Доводилося розриватися навпіл. Бо впродовж дня проводила співбесіди з нянями та гувернантками, а вночі писала романи та повісті. Але творчість не приносила заробітку. Якось поспішала з однієї роботи на іншу, зустріла Андрія (майбутнього чоловіка. Країна) й потрапила у справжню казку про Попелюшку. Він прочитав перший твір, швидко зметикував, що маю хист до літератури, й запропонував зосередитися на одній справі. Того дня ми довго дискутували. Я пояснювала, що маю за щось жити, а оповідання та саги вперто не перетворюються на срібники чи мідяки. Андрій вислухав, відкрив сейф, дістав солідний стосик банкнот і сказав: "Ось твоя річна платня, тож сконцентруйся на головному". У такий спосіб народилися романи "Залежні від життя", "Гінеколог", "Руда". Сьогодні чітко розумію, що відбулася в письменництві винятково завдяки своєму чоловікові. Якби не він не наважилася б, не зуміла б, не ризикнула б. Згідно з теорією особистості, я класичний інтроверт, отож праця на самоті саме те, що треба. З чого розпочалася ваша історія впізнаваної письменниці? &еnsр;З історії кохання. З великого та взаємного почуття. На момент знайомства з чоловіком власним коштом надрукувала два романи, але бракувало знань та вмінь просувати написане. Андрій мав складний бізнес, очолював компанію з продажу промислового обладнання й розумівся на маркетингу та менеджменті. Ми об'єднали свої зусилля й дотепер "шевцюємо" в парі. Андрій мій продюсер і літературний агент. Як працюється з близькою людиною? Чи не заважає це роботі і як поєднуєте себе ту, яка на роботі, й ту, яка вдома? Чи бувають розбіжності між вами і як делегуєте обов'язки? &еnsр;Складне запитання, оскільки працювати разом непросто. Ми сперечаємося, гучно дискутуємо, сваримося, гримаємо дверима та присягаємося, що це наш останній спільний проєкт. Я вразлива, болюче реагую на будь-які редакторські правки, а він у такі хвилини перетворюється на жорсткого комерсанта. Тому повсякчас у момент виходу книжки на фінішну пряму перебуваємо на межі розлучення. Варто відправити рукопис до друкарні, у стосунках знову запановує штиль. Щоразу як пристрасті досягають апогею, Андрій розповідає анекдот про пожежника, який дуже любить свою роботу, але під час пожежі хоч звільняйся. Так і ми. Доки занурена у свій черговий текст, життя нагадує прогулянку вздовж Дніпра чи Дунаю. Ставлю фінальну крапку і прожогом прямуємо на атракціон "американські гірки". Щодо хатніх справ, жодних проблем не виникає, бо вмію одночасно і працювати над діалогом, і місити тісто, і збирати розкидані іграшки. Та й Андрій не цурається домашніх клопотів. Частенько готує свій фірмовий плов, вигадує цікаві салати, водить дитину на прогулянку. Ось твоя річна платня, тож сконцентруйся на головному Що найбільше захоплює в літературній діяльності? &еnsр;Самотність, тиша, відсутність колективу та шефа. Я сама складаю план на день і сама себе контролюю. Захоплює повна свобода в діях, темах, манері письма. У результаті праця перестає бути працею й перетворюється на суцільне задоволення. Варто вмоститися за робочим столом, враз втрачається зв'язок із реальністю. Ти молишся зі своїми героями в церкві, що вросла у скелю, блукаєш вуличками дивного містечка Ідар-Оберштайн, страждаєш за турецьким шеф-­кухарем, що неперевершено готує улюблений десерт Роксолани, збираєшся на заробітки до Сицилії, а потім палиш очима той трикутний острів. Тобто мандруєш світом, не виходячи з кімнати. А ще стаєш свідком крихкого захоплення, яке переростає у справжнє кохання, перебуваєш разом із породіллею під час пологів, мчиш у Ізраїль у пошуках втрачених сенсів, пізніше падаєш навколішки, бо ті сенси сховані в рідній землі. Отож бути письменником це інтелектуальне й емоційне задоволення, а ще несамовита праця по 1012 годин на добу. З яких авторів розпочався поштовх до написання? Хто надихнув і кого любите читати? &еnsр;Нині читаю лише українських авторів або зарубіжних у пристойному українському перекладі. Захоплююся творчістю Володимира Винниченка, Миколи Вінграновського, дитячою поезією Ірини Жиленко. Із сучасних авторів віддаю перевагу Євгенії Кузнєцовій, Софії Андрухович, Люко Дашвар. Подобається, як пишуть Володимир Лис і його дружина Надія Гуменюк, як заплітає свої історії Ірен Роздобудько та хвацько працює зі словом Катерина Бабкіна. Знімаю капелюх перед талантом Юрія Винничука. Скільки часу приділяєте роботі? Коли краще пишеться вранці чи ввечері? &еnsр;Мій графік постійно змінюється. Якщо Тоня бадьора й почимчикувала на уроки, то день такий: будильник спрацьовує о 4:30, а о 5-й я вже за комп'ютером. Щось вичитую, допрацьовую й паралельно варю молочну кашу доньці та ладнаю сніданок для чоловіка. Потім збори до школи, заплітання, шукання зошитів, плачі. О 08:00 знову повертаюся до своїх есеїв та новел і не встаю з-за столу до 17:00. Коли в дитини чергове ГРВІ, то для роботи залишаються лише ранкові години. За хронотипом я жайворонок, тому найкращий час для творчості перша половина дня. Слів катастрофічно не вистачало, й доводилося безкінечно порпатись у словниках Наскільки прибутковою є професія письменника в Україні? &еnsр;Неприбутковою. Але якщо митець має свого фінансового директора, продюсера чи літературного агента, то на гонорари можна пристойно жити. Головна умова не давати собі попуску, писати щодня й видавати хоча б одну пристойну книжку на рік. Крім того, не втрачати зв'язку з читачами в реальному та віртуальному житті, періодично влаштовувати творчі зустрічі, давати інтерв'ю. Хто ваш читач? &еnsр;Жінка будь-якої професії та будь-якого віку. Це може бути студентка, пенсіонерка, бібліотекарка, медикиня, мати, яка перебуває в декретній відпустці, безробітна та викладачка етнографії чи краєзнавства. Незаміжня, наречена, одружена втретє. Бездітна, багатодітна, чайлдфрі. Затята городниця та пані, що не виростила за життя жодного огірка. Квітникарка, бухгалтерка, дизайнерка, продюсерка, офіціантка. Будь-яка жінка, що цікавиться взаєминами, родинними історіями й історіями кохання. До повномасштабного вторгнення ви писали й видавали книжки російською. Нині перейшли на українську. Чи було складно? &еnsр;Терпіти не можу брехні та лукавства й не збираюся приховувати, наскільки важкий був перехід на українську. Це те саме, що впродовж життя танцювати танго, а потім одним днем зав'язати пуанти та спробувати виконати партію Сплячої красуні чи Кармен. Звісно, в мене нічого не виходило. Не могла встояти ні в першій, ні в п'ятій позиції, тим паче виконати щось на зразок па-де-ша. Упродовж двох років намагалася опанувати мову й щодня зазнавала невдачі. Кожен текст нагадував спробу зрушити гору. Речення розповзалися: всі до одного незграбні та закошлані. Слів катастрофічно не вистачало, і доводилося безкінечно порпатись у словниках. Я плуталася у відмінках, припускалася купи лексичних та орфографічних помилок, не могла второпати порядок слів у реченні. Рятували щира любов до літератури й уперте бажання залишитись у професії. Врешті в якийсь момент мова до мене змилостивилася і я почала відчувати її глибину та фактуру. Її щедроти, оздоби, благодать. Виявляється, вона прикрашена дукачами та пацьорками, братками та барвінком, шавлією і татарзіллям. Напоєна медовухою, джерельною водою, духмяним узваром. Тепер кайфую від української мови. Нею тішуся, захоп­лююся, милуюся, насолоджуюся, смакую, втамовую спрагу та жагу. Звісно, опановуватиму мову ще довго, певно, скільки житиму. Як стверджував Вольтер: "Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя". Уже під час великої війни вийшли ваші книжки "Плахта" й "Код нації". Скільки тривала робота, чи не важко було писати на такі непрості теми? &еnsр;Кожна книжка пишеться майже рік. Хотілось би швидше, але текст має визріти та настоятися, як наливка. Дитина теж не народжується одразу після зачаття, і слива не дає плодів наступного дня після висаджування. Кожну історію слід виносити, виколихати, виспівати. "Плахта" це моя довічна незагоєна рана. "Код нації" велика гордість за нашу спадщину. У ній викладено непересічні долі українських художників, поетів, лікарів, учених, співаків, танцюристів, меценатів. Великих людей, народжених великою Україною. Як гадаєте, чи може слово змінити щось в умовах війни? &еnsр;Якби мене про це запитали на початку повномасштабного вторгнення, я відповіла б чітко й твердо: так. Сьогодні з усією впевненістю можу заявити, що слова більше не мають жодного значення. Існують велика політика й масштабні політичні інтриги. Імперські амбіції, жадоба влади, позиція сили. Чи змінився стиль писання Ірини Говорухи під час війни? &еnsр;Звісно, змінилося абсолютно все. Бо неможливо залишатися безжурною в умовах тотального горя. Те, що раніше мало значення, сьогодні не має жодного сенсу. Моя мова стала стриманішою, теми глибшими, я більш дисциплінованою та сконцентрованою. Письменник завжди пише для людей, а не для себе, а мої читачі також зазнали незворотних змін. Тож описування подорожей (до речі, з лютого 2022 року жодного разу не виїздила з країни) розцінюю як знущання чи наругу над більшістю українців. Вихвалятися морями-пальмами, новим вбранням, віденським шніцелем чи вітряними млинами Кіндердайку вважаю недоречним та неприйнятним. Ось чому волію описувати наше сьогодення. Наші радощі, здобутки, втрати та жалі. Які виклики постають сьогодні перед письменником? Що найбільше демотивує? &еnsр;Встояти, не зламатися, не розбити своєї чорнильниці та не відкласти надовго пера. Не втрачати пильності й чітко розуміти, хто твій читач. Пам'ятати, де він живе, чим живе, якою кашею снідає та яку пісню співає. З якої причини плаче та в чому знаходить втіху. Щодо демотивації, то не дозволяю собі такої розкоші. Попри страшні ночі, невтішні новини, відсутність надії, я все одно працюю. 2017 року ви отримали національну премію "Людина року" в номінації "Нова генерація" за досягнення в літературі. Чи змінилося після цього життя? &еnsр;Життя не змінилося ні на йоту. Нагороду отримав мій чоловік, бо я тоді саме народжувала дитину. Наступного дня так само прокинулася, погодувала малечу та вмостилася за роботу. Скільки коштує видати книжку? &еnsр;Це астрономічні суми. Зазвичай беру позику в банку. А як працюється з видавництвами? Чого вони потребують від авторів? &еnsр;Упродовж 10 років у нас незмінний видавець ­"Саміт-книга". З Ігорем та Іваном Степуріними ми добрі друзі й розуміємо одне одного з півслова. А щодо потреб будь-якого видавництва, то це цікаві захопливі тексти, плідність, працьовитість, уміння доносити свою ідею до аудиторії, неабиякі ораторські здібності та любов до читача. Нагороду отримав мій чоловік, бо я тоді саме народжувала дитину Перед початком повномасштабного вторгнення ви почали працювати над новим романом. Але події змінили життя і самих нас, нині ви пишете на тему війни. Чи плануєте дописати роман? &еnsр;Він уже вийшов. Це історія кохання "Велетень з блакитними очима". Дія роману відбувається до великої війни. Як проходить ваш день і що вас мотивує? &еnsр;Мій день нагадує день бабака, бо маю однакові, як і в усіх жінок, клопоти. Нагодувати, вимити посуд, замочити білизну, спекти рогалики, зустріти дитину зі школи. Поговорити з нею про буденне, почитати разом цікаву книжку, пограти в настільну гру. Покупати, поспівати, вкласти. Сили черпаю із сім'ї. З того, як крутиться донька перед дзеркалом та заявляє: "Мені всього 7, але я маю вигляд на 17". З нічної тиші, коли нема обстрілів. З можливості щоденно донатити. З усвідомлення, що маю батька й можу йому допомагати, а ще жити вдома на своїй рідній землі. Що можете порадити молодим авторам? &еnsр;На жаль, порад немає. Не уявляю, як ступити на цю стежку у країні, яка четвертий рік поспіль захищає свої кордони. У країні, з якої поїхали мільйони читачів, а ті, які залишилися, зайняті важливішими справами, ніж читання белетристики. Тому початківцям можу лишень поспівчувати й підказати написати такий текст, за який змагатимуться вітчизняні та закордонні видавці. Створити багатогранний твір цікавий для жителів півночі й півдня. Зрозумілий і французові, і англійцеві, і українцю.

У Слов’янську через російський авіаудар поранені п’ятеро людей, повідомив голова обласної військової адміністрації Вадим Філашкін. За його словами, через атаку РФ пошкоджені п’ять багатоповерхівок, адмінбудівля і 10 автівок. «Близько 04:40 ворог завдав ударів по житлових кварталах міста.Перше влучання зафіксоване у дорожнє покриття у мікрорайоні Лісний. Друге сталося в центрі міста», – йдеться у повідомленні місцевої військової адміністрації. Також обласна влада повідомляла, що російські війська вночі поцілили КАБом у багатоквартирний житловий будинок у Краматорську – загинула дитина, ще п’ятеро людей постраждали. Раніше Донецька ОВА повідомила Радіо Свобода, що на території Донецької області під російською окупацією перебувають 837 населених пунктів (447 із них – від 2014 року), орієнтовна площа тимчасово окупованої території Донеччини складає 66,7 %. Російські військові регулярно з різних видів озброєння – ударними БпЛА, ракетами, КАБами, РСЗВ – атакують українські регіони. Керівництво Росії заперечує, що російська армія під час повномасштабної війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі міст і сіл України, убиваючи цивільне населення і руйнуючи лікарні, школи, дитячі садочки, об’єкти енергетики та водозабезпечення. Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації і наголошують, що вони мають цілеспрямований характер.

Їхні ролі знає не одне покоління. А сцена для них - не просто робота, а спосіб бути з країною в найскладніші моменти. Вони партнери в житті і мистецтві. Сьогодні ми говоримо з акторами Наталією Сумською і Анатолієм Хостікоєвим, які в нас у гостях. Я дуже рада вас бачити. І я вам скажу такі свої враження з дитинства, що коли бачила на екрані Наталію Сумську, десь там якась Наталка Полтавка, яка співала. Я так дивилася в дзеркало і думала: "Може я на неї подібна, може в мене такий брова або ніс, або, не знаю, зачіска така. А згадую так само Анатолія Хостікоєва і неймовірний фільм "Перехресні стежки", де ви граєте адвоката. І це, я підозрюю, що дуже багато жінок і дівчаток задивлялися і думали: "Це секс-символ України". Ви сумуєте за тими часами? Сумська: Ні, з радістю, з приємністю їх згадуємо, що це було насамперед в нашому житті. І було непогано, було щиро. І були добрі, цікаві, професійні люди біля нас, які теж залишили слід в історії українського театру, кіно, мистецтва загалом. Тому є на кого послатися, згадати. Хостікоєв: Я скажу відверто, що я сумую саме за друзями, яких вже немає. Ну, друзі, безумовно, якісь є в мене, ну, не друзі, а колеги. А товариша близького в мене немає. І тому у мене і товариш, і дружина. Я думала, зараз ви образитеся, скажете: "Як же ж, я не товариш, чи що?" Хостікоєв: І тому за тими часами нема сенсу сумувати, тому що вони були, вони пройшли. Як каже Зорба, якого я граю вже багато років, він каже про те, що: "Я не хочу згадувати минуле. Мене не цікавить майбутнє. Мене цікавить те, що відбувається зараз, у цю секунду. А що зараз? Іде Наталія Сумська, якщо я говорю зараз про кіно, з'являється в кіно. Де Анатолій Хостікоєв? Які ролі їм пропонують? Сумська: Зараз пропонують не те, щоби нам так сподобалося, бо, звісно, нам би личили якісь масштабні ролі, щоб якусь зіграти там Галшку Гулевичівну, скажімо, бо за нею стоїть якась глибока історія, історичний сюжет.І, на жаль, взагалі воно не знімається. Знімаються якісь побутові більше, можливо, навіть. Але там мами, просто мами - мені це не дуже цікаво. І кілька разів, я дякую, але не те, що я очікую якоїсь, я просто живу, нам є, що робити. Ми заповнені театром, друзями, дітьми. Хостікоєв: З кіно в мене давно вже немає ніяких контактів. Очевидно, це закономірно, тому що я вважаю себе актором театру.І я більшість, от ті ролі, які я грав у театрі і граю досі, я звідти отримую енергію і мене це влаштовує. Хоча кіно, звичайно, це дуже цікава історія. Знаєте, я пробувався у багато фільмів, у яких я б із задоволенням зіграв, але не вийшло. Але в моїй біографії творчій, я маю на увазі кінобіографії, є такі ролі, як, скажімо, вона невеличка ця роль, але у Івана Миколайчука "Вавилон ХХ". Це була потрясаюча людина і делікатна, він актор. От уявляєте собі, у нас були проби, я пробувався на головну роль, ту роль, яку зіграв потім Лесь Сердюк. І я не пройшов ті проби, тому що спочатку я пробувався на цю роль, а потім попробувався Лесь Сердюк. Він пробувався з Поліщук, да, а я з іншою актрисою. І потім Миколайчук зібрав нас в проглядовій залі і сказав: "Знаєте, що, хлопці, ми зараз вирішимо, хто з вас буде грати цю роль, хто краще. Показали мої проби. Я дивлюсь на себе, а я молодий був, я дивлюся і думаю: "Ох, як класно я зіграв". Думаю, очевидно я буду грати. А потім я побачив Сердюка. І я зрозумів, що, звичайно, це роль його. Звичайно, мені було шкода, боляче трошки, але Миколайчук, як актор, він сказав: "Що ти скажеш?" Я кажу: "Звичайно, це Лесь". І Лесь каже: "Звичайно, це моя роль". А Миколайчук каже: "Анатолій, але ти все одно будеш в моїй картині". І він дав мені цього Володю Яворського, якого я зіграв у цій червоній сорочці. Така робота в мене була дуже хороша. Ну, я вже не кажу про "Камінна душа", Стас Клименко, такий потрясаючий був режисер, який взяв... Розумієте, проби - це завжди стрес для актора. Анатолій Хостікоєв та Наталія Сумська, фото: susріlnе.mеdіаОт я, власне, хотіла спитатися про проби. От приходиш ти, Наталія Сумська, народна артистка України. Я перепрошую, що я так сказала: "Ти". І тут ти наряду з якимись іншими актрисами. Можливо, вони теж з іменами, а є хтось і без імен. І раптом тобі кажуть: "Ми тебе не затверджуємо на цю роль".Сумська: Тоді ще не було звань, не було такого нічого, ніхто ніякої допомоги, якоїсь підтримки. Така, як є, молода зовсім і Стас Клименко, світла йому пам'ять, унікальний український, суто український кінорежисер, як Анатолія взяв без кінопроб, так і мене без кінопроб на роль Христини в кінофільмі "Дударики". І це був такий розквіт актриси, коли не пробують, а довіряють одразу: "На, роби роль!" І все. А акторському вияву немає межі. Це наскільки я сама собі там подобаюся, як актриса. Отакі ситуації дуже корисні акторові. Просто можна позаздрити трохи, коли є в акторів такий режисер, який отак він бачить їх у всіх своїх ролях, там веде. Ну, за все треба дякувати за все, що сталося в нашому житті, в нашій біографії творчій. Ви згадали ту епоху, совєтську епоху. Згадали Миколайчука, якого совєтська влада, як ми знаємо, недолюблювала, якщо так можна сказати. Не випустили його за кордон, хоча ним захоплювалися, ми знаємо, цей епізод з Бельмондо, який казав, не розуміючи української, але сказав, що це неймовірний…Сумська: Його би зараз у цю ситуацію. Ох, він би розподав би цю ситуацію українську. Йому ж не давали. І все спасибі, хоч так воно проросло, що він все одно ота основа, відлік від якої зараз ведеться українського кінемафотографу. Власне, ми і їдемо, щокожного червня 15 числа його пам'яті в Чорториїв, на його батьківщину, в Чернівці. І він живе фактично. Він заробив своїм життям, своїм подвигом, хоч йому було дуже важко, щоби піти так рано. Ну, руки в'яжуть, тоді це було, як і зараз, але ми воюємо, ми стоїмо.Нещодавно, буквально нещодавно, соцмережа ТіkТоk, хтось виклав відео, де молодий Миколайчук у фільмі "Пропала грамота" співає "Танцювала риба з раком". І воно настільки завірусилося, що навіть молодь десь там в Польщі під цю пісню якісь відео знімала. Це треба було стільки, щоб років пройшло, щоб тепер всі згадали ось цю "Пропалу грамоту". Сумська: Або мій невеличкий епізод із фільму "Така довга тепла осінь", де я танцюю з ним, ревную, що приїхала американка і він, хоч уже зрілий чоловік, він поглядає на ту чужинку. А я з ним танцюю і там дорікаю йому, теж багато цих вірусів. Що: "Чого ти ходиш голошиїй? Що, немає чим?" - "Та я виправ усі сорочки, та немає чим".І видно, що це він природній, він з тих країв. Я також. Тому і воно там, де природньо, воно вражає глядача, там де щиро. А він любив це дуже. Хостікоєв: Ну, таке ставлення було, звичайно, до українських акторів, кіноакторів, таке принизливе-принизливе. Про це дуже багато говорять ті актори, які, ну, знімалися. Вони знімали своїх акторів крупняки такі, а в мене одна з головних ролей, я там грав.Я молодий дуже був, 85-й рік, то мене знімали, ну, зовсім інший ракурс, загальний план, таке принизливе становище було. І потім у нас же на кіностудії Довженка потрясаючі актори були, які там просто гинули через те, що брак роботи. Я вже казав, щоб знищити актора багато не потрібно, просто не давати ролі. І тому на головні ролі запрошували звідти, з совєтов. Розумієте, а українські актори змушені були спиватися без роботи. Це така проблема. Сумська: Але все одно ж проросло, все одно залишилося. А те відпало, як непотрібне. І ті всі фільми, де сунули сюди, нав'язували російських акторів, воно зараз немає абсолютно цінності. Хостікоєв: У нас була вистава Швейк, яку ми грали з Богданом (Бенюком, - ред.) дуже багато років у театрі. А наступного дня були гастролі театру, Лєнком, здається. І там дві актриси знамениті, молоді, яких знав весь світ, Союз, скажімо. І ми з Бодею зіграли виставу. І раптом Іван Миколайович, наш адміндиректор, він заводить тих двох актрис, які мали завтра грати вистави.І вони кажуть: "Дорогие, как мы завтра сможем выйти на эту сцену?" - "після вас", мається на увазі, розумієте? А вони приїжджають, беруть у нас два стільчика, беруть стіл і вони грають ці свої інтерепризи. І наші люди платили хороші гроші, щоб подивитися на цих зірок. І немалі гроші.Хостікоєв: Розумієте, маючи таких акторів, які у нас є в театрах зараз, ми ж маємо зараз такий приклад, бум, який зараз відбувається. Наші вистави театру Івана Франка, вони ж по всьому світу їздять. Сумська: Ніби як надолужуємо ту прогалину, яка була.Хостікоєв: Можна буду нескромним? Треба!Хостікоєв: Є такий фестиваль, який називається "Конфронтація" у Польщі. Польща, ви ж розумієте, це така театральна країна. І там "Конфронтація" - це фестиваль найкращих європейських прем'єр сезону. Ми туди привезли виставу, яка називалась "Кармен і Швейк". І от коли ми відіграли в перший день фестивалю, а там не було ніяких нагород, ми відіграли цю виставу, а закінчувався фестиваль, там 10 днів. Протягом 10 днів йшли вистави, вистави, вистави, але Гран-прі отримали ми, як кращі. Так от, є в мене відео таке. Ну, я раніше казав, що, мовляв, преса польська казала, що таких акторів в Польщі немає. Ні, вони не так казали. Вони казали: "Такого актора, як Анатолій Хостікоєв, в Польщі немає". У мене є відеоматеріал. В мене це є. Я ніколи про це не казав. Звичайно, це приємно. Звичайно, я розумію, що не я такий один. Я знаю, що дуже багато акторів, але нас не знали, не хотіли знати, але ми є.Ось цей бум з тим, що люди через різні платформи перекуповують квитки. Те, що люди, наприклад, можуть поїхати з Києва десь до Львова, куди ви приїжджаєте з гастролями, бо там є ще квитки і вони можуть їх купити. Те, що люди в якісь черги стають, б'ються або пишуть в соцмережах: "Я ніяк не можу потрапити на ось цю виставу, чи на ось цю виставу" Нема у вас такого відчуття, я розумію, що радість є, але відчуття смутку: чому тільки тепер, я маю на увазі саме вас, коли вже ви в тому театрі і в тому кіно дуже багато років, то йдеться, власне, про увагу саме до українського театру як явища. Хостікоєв: А нас нікуди не вивозили. Ми нікуди не їздили. Нас не знали.Сумська: А зараз нарешті у нас нове керівництво. І я градулюю йому, Євгенові Нищуку, що зараз він робить все для того, щоб Національний театр Франка гастролював за кордоном. Тому що, бувало, запрошують на День Незалежності, там, де черговий президент дає, значить, банкет і підходять якісь посли: "Ой, пані Наталю, а чому ж одні російські актори за кордоном?" Так кажу: "То це ж ваше якраз повноваження, щоб започаткувати, запропонувати". І воно так гасне.Вже мали їхати ми в Литву, і воно якось так осідає. Тому це прекрасно, що має бажання, зв'язки, можливості Євген Нищук зробити ці гастролі, які зараз тури по всій Європі і аж Америка, Канада. Тому що український простір має поширюватися, особливо тепер. Браво.Анатолій Хостікоєв і Наталія Сумська, фото: sеnsаtsіyа.соmБраво, але я думаю, що зараз якась частина глядачів скаже: "Боже, в країні війна, а вони тут розказують про якісь гастролі".Сумська: Якщо ми плакатимемо, то ми загинемо. Не можна. Це вже говорили всі. Треба жити. Треба жити, вижити. Хостікоєв: Коли лунає сирена, у нас повний зал, люди виходять, і чекають, поки закінчиться ця сирена. Ідуть, скажімо, в метро, там є на Хрещатику. І що цікаво, от, скажімо, сирена 45 хвилин, і всі повертаються глядачі. Були такі моменти, що десь годину була сирена і нам вже сказали, що вистава навряд чи буде, давай, розходьтесь акторам. Сумська: А вони пішли по квіти.Хостікоєв: І ми вже виходимо, а глядачі повертаються з квітами і кажуть: "Як? Ми хочемо подивитися". Отже, людям потрібна ця історія. Отже, не ми не можемо відмовити в цьому і собі, і глядачам. Адже у нас є вистави і драматичні, є трагедії, але є й комедії. І іноді я дозволяю собі, я ж бачу, як глядач реагує. Я ставлю питання, кажу: "Нам часто говорять, що навряд чи нам потрібно грати комедію. Скажіть, ви вважаєте, потрібно нам комедію зараз?" І зал відповідає, що: "Так, нам це необхідно".Сумська: Мій знайомець каже: "Там немає квитків, у мене є людина, ти йому телефонуєш, він тобі, там і не дуже дорого переплатив, будь-який квиток на столичну будь-яку виставу". Хостікоєв: Професія унікальна, звичайно, акторська. Вона дуже залежна від всіх, особливо актори залежать від всіх: продюсер, режисер, монтувальники, але вона така жадана. Я коли був ще молодим актором, до речі, у Львові, і я першу свою виставу зіграв, і я іду Львовом, і тут до мене підходить якийсь такий чоловік, а я зайшов в "Українську книжку", в магазин. Дивлюсь і відчуваю, що хтось дивиться на мене. І я так дивлюсь, і він каже: "Пробачте, будь ласка, це я вас впізнав. Ви актор?" А я молодий актор: "Так". "Пішли я вас нагодую", - і він так щиро це сказав, бо він не знав, що мені запропонувати, як до мене. Тому що він поважає, треба актора годувати, виявляється, він так…Сумська: Може, гірка річ, зараз згадаю, нещодавно відійшов від нас знову актор, яких дуже багато на фронті, які і пішли від нас, і які продовжують захищати Україну. Коли побратими тим його у військовій формі, приїхав його проводжати, сказав: "Найкращі військові - актори". Це так боляче було чути. А чому? Він мав на увазі, звісно, можливо, виключну ситуацію, він не мав на увазі тільки, але разом з тим вони щирі, вони геть самовіддані, вони жертовні, бо актори вірять в обставини, а тут вони просто довіряють цьому.Їх люблять, акторів військових, дуже люблять на передовій. Можливо, зараз доречно буде на спомин їх сказати згадати вірш Богдана Томенчука, поета з Івано-Франківщини. Згорбився місяця півсилует, Всілися круги на браму.Вишийте, мамо, бронежилет.Чорне по чорному, мамо.Білим по білому, мамо, снігиПід закривавленим сонцем, Де перестріли нас ворогиЗ ангелом-охоронцем. Нас було двоє… Неміряно їх, А в патронташі - ні грама.Ангела я захистити устиг,Ангел не встиг мене, мамо…Птаха – розпластаний ваш силует.Сину… Дитино… Синочку…Вишийте, мамо, бронежилет, Немов празнечну сорочку... Це ви згадали, напевно, Юрія Філіпенка.Сумська: Так, Юрія Філіпенка, з яким ми зустрічалися. Його знають. Він сирота, проводжали його всім театром на Подолі. Це із таких останніх втрат акторських.Його дружина, молода дружина, на цьому прощанні сказала такі дуже і дуже важливі слова. Крізь сльози, але вона сказала: "Вбийте в собі все російське. Чому ми тут зібралися в цьому залі, коли проводжаємо мого чоловіка. Це тому, що ми залежні від тієї Росії були, і вона намагається нас окупувати". І це золоті слова, але я не знаю чи вже чують ті люди ці слова, ці звернення, цей крик душі на прощанні з коханою людиною, яка загинула від російської кулі, російського снаряду. Ті, хто далі або знову ж таки, переживши шок, повертаються до російської мови. Сумська: Мабуть, ні. Бо ж коли я чую інформацію про те, що зараз виховують на окупованих територіях дітей, вчать стріляти, зовсім маленьких дітей. То тут годі що й говорити. А ті, хто прихильні до цього - тим більше.Чому, можливо, ви не помічаєте його, я принаймні чую якийсь такий відкат з російською мовою, де ти йдеш по вулиці, де мама з дітьми розмовляє російською. Ти сідаєш в кафе поснідати, а поруч молода дівчина, і вона провадить якийсь онлайн урок і цей урок російською. Де сидить в парку старший чоловік, який розповідає щось там про кофє, і він говорить такою… Таке враження, що він з Москви приїхав, та російська. Чому так?Сумська: Дуже примітивно це. Хостікоєв: Хтось не усвідомлює взагалі. Буває таке в мене відчуття, що люди не розуміють, що це дуже серйозне. Сумська: Це планетарного масштабу трагедію. Хостікоєв: Ми переживаємо трагедію зараз. І це може закінчитися будь-коли, якщо ми віддамо те, що належить нам: мову, землю, людей. Просто не усвідомлюють. Очевидно, що не торкнулись безпосередньо людей, тому що ті, які відчули цю біль, очевидно, вони починають розуміти. Сумська: Їм байдуже до історії, байдуже до того, що ця країна старша набагато, що це історія багатьох тисячоліть. Їм байдуже на це.Хостікоєв: І, звичайно, пропаганда, у них дуже сильна пропаганда, вони, мені здається перемагають, нас у цьому, вони підготували все, цю війну підготували крок за кроком, що ми вторинні, що такої нації немає. Сумська: Оце є відповідь, мабуть, найточніша, що маніпуляція свідомістю, вона найсильнішою зброєю є, тому нам тут треба випереджати.Анатолій Хостікоєв і Наталія Сумська у виставі "Грек Зорба", фото: wіkіреdіа/АnаtоlyРmВ одному інтерв'ю Ви розповідали, пане Анатолію, що Ваш батько осетин, але закохався в українку. І вирішив, що має говорити українською мовою. Сумська: Це ще з тієї війни, адже свекор, якого я не бачила, лише застала свекруху, маму. Я знаю про цю велику любов. Хостікоєв: Адже я народився у Києві. І я українець, але ще в моїх жилах тече осетинська кров. І мені дуже боляче, що зараз осетини воюють проти України. Але я усвідомлюю, що в Україні є осетини, такі як, скажімо, Артур Дзігасов. Він тренер збірної України з боротьби, коли почалася повномасштабна війна, він нікуди не виїхав з Києва, тому що з ним були його діти-спортсмени. Розумієте? І тому я в жодному разі не комплексую з цього приводу, що осетини воюють проти українців. Тому що і там в мене мої брати, хоча народився в Києві. Справді, коли батько закохався в маму, він розумів, що, аби висловити свої почуття, він же не міг говорити з мамою осетинською мовою, він почав вчити…Але міг говорити російською. Хостікоєв: Так, але він говорив українською і читав газету "Вечірній Київ", читав вірші, "Заповіт", ми його просили, щоб він читав "Заповіт" українською. І бабуся в мене 2 метри 5 сантиметрів, вона каже: "Георгій, ну прочитайте". Він каже: "У, татаро-монгольське нашестя". Батько читав вірші. Тому я вважаю, що тільки через любов, якщо ти відчуваєш до цієї країни, до нашої країни, до України, якщо ти відчуваєш любов, то ти ж мусиш зрозуміти, що треба звертатися до коханої тією мовою, де ти живеш. Багато часу в нього пішло на те, щоб вивчити українську, щоб читати вірші, щоб читати газету і щоб зізнаватися в коханні?Хостікоєв: Ну, я не знаю, багато чи небагато, але він прагнув. Я ж народився в російському, вірніше, я в Києві жив, це ж російське середовище, російськомовне середовище. Але дякуючи тому, що бабуся віддала мене в український дитячий садок, українсько-англійський. Не українсько-російський, українсько-англійський. Я вчився в українській школі, українсько-англійській. Звичайно, тому я мову знаю, слава Богу. І тому я розумію, що це все починається з дитинства. І тому ті випадки, коли зараз мами виходять, вони з Наталею, зі мною розмовляють українською, а потім з дітьми російською, це дуже небезпечно. Небезпечно, тому що покоління потім буде страждати. Не цькували Вас у Вашому київському дитинстві? Я знаю, що Ви до 10 років прожили у Львові, то трохи, може, була інша ситуація, але за те, чому розмовляєш українською? Хостікоєв: Ну, казали, що жлоби, когутьйом називали ж нас. Сумська: Я коли поїхали до Запоріжжя, тато і мама переїхали в інший театр обласний. Я була просто єдиною, і коли в школі вчитель української мови: "Сумська, до дошки". Бо більш ніхто прочитати вірш, процитувати прозу, шматочок написати. Ну, вони не дорікали. Просто знали, що я така і знали, що батьки працюють в українському театрі. То і все на цьому. Хостікоєв: Ну, в метро до мене підходили якось, бач, молода пара, ну вони ж знають, що ми працюємо в українському театрі, спілкуємося. Вони так: "Пане Хостікієв, з Новим ріком". Але це хоча би спроба. Хостікоєв: Я про це і кажу. Це класно. З Новим ріком, хай кажуть "З Новим ріком".Але не "С Новим годом".Хостікоєв: Да, з Новим годом…Чи ви робите зауваження, якщо чуєте..Сумська: Хочеться. Мене тягне, мені свербить, але боюся, що їм це не сподобається, якщо часто це робити. Я часом пишу інкогніто на інший канал, там, де роблять помилки. Найчастіше - це зі спиною. Найчастіше - це в рекламі, де пропонують ліки, всякі вправи. СпинА (каже з наголосом на останній склад, - ред.). Та ні ж бо, в жодному разі. СпИна, і тільки спИною, по спИні і таке інше. І ще багато таких. Треба певний консультант. Я згодна безкоштовно це робити, аби допомогти нашим каналам бути досконалими. Як ви виховували своїх дітей, які також зростали у Києві.Сумська: Виключно українською мовою, коли наш малий, тепер уже великий. І тепер це окупається тим, що він є одним з найпопулярніших акторів, які займаються дубляжем. І всіх американських зірок, молодих цих виконавців, різних. Боже, настільки палітра в нього різна, він дублює і якою мовою - українською, щирою. І в той же час так він швидко це робить. Це ж треба опанувати, це окрема професія. А не було цькування?Сумська: Ні-ні, на щастя, це вже 90-ті роки. Вже перевалило. Вже ж були революція перша на граніті. І вже потім було пізно, вже не догнали вони, вже все. І українська школа, звісно, не буду казати яка, щоб не свербіло москалям. Там багато виховувалося акторів, дітей їхніх, ціле покоління. Хостікоєв: Ступка Остап вчився.Сумська: Так, Ступки, ще багато ведучих відомих, актрис, співаків. Ну, це в центрі, але не будемо казати де. Більше, як 60 років цій школі.Ви спеціально, цільово віддали в українську школу?Сумська: Щоб ближче до роботи, тому що ми їхали вранці, поверталися вже після вистави. І щоб дитина, я не перша і не остання, так само в наших актрис діти вчать уроки в гримерних наших. Уже по двоє, по троє в наших актрис, колег моїх, діточок. Чи були пропозиції Наталії Сумській, Анатолію Хостікоєву грати російською мовою? Сумська: Були пропозиції залишитися у Відні працювати. В 91-му році після наших гастролей рок-опери "Біла ворона". Але ми не розглядали взагалі таких питань. Це ще не було актуально. Це зараз можна якийсь ангажемент мати там, гастролі. А тоді ні, взагалі було дивно. Звичайно, ми повернулись додому. Було смішно, коли один з наших акторів, Віктор Петрович Цимбаліст, корифей наш, ми були, значить, це ж Європа все ж таки, це тоді ще початки були наших гастролей, перформансів за кордоном. Ми вертаємося до готелю і нас приймали, був бенкет в театрі. І швейцар просить: "Бітте (будь ласка, - ред.), який номер вашого номеру?" І наш актор не зрозумів і автограф замість номеру. Хостікоєв: Ви знаєте, потрясаючі у нас актори, от я згадую покоління, ми вже найстарші. А от ті актори, які були перед нами, там такі персонажі, там стільки всього. От можете собі уявити, коли ми поїхали на гастролі, у нас був такий актор Сиротенко Яків Степанович. І він до молодших акторів на Ви. А я молодий актор, ми були в Луцьку, здається, там річка тече. І він каже: "Шановний Анатолію, давайте ми наловимо риби, - а гастролі ж були по місяцю, от ми в Луцьку місяць, -  і зваримо юшку для наших колег, а вони зіграють". А ми були не зайняті. "Давайте, - я кажу, - ну гаразд".Але ж тоді де можна було зварити? Не можна було ці плитки. Я кажу: "Добре". Ми пішли на річку, наловили тої риби, прийшли і розрахували таким чином, що коли вже актори будуть повертатися, він все розрахував. А там така ванна кімната, тут же туалет, раковина і ванна. І він каже: "Анатолію, помийте раковину цю". А вона така об'ємна. Добре, я помив ту раковину, унітаз, кришку накрили. Він наливає туди води, закриває пробку і туди кипятильник. Вода закипає, і туди інгредієнти: картопля, почищену рибу, і він варить в цьому, в цій штуці варить юшку.А я збігав, купив вино, чомусь ми тоді пили вино якесь таке дуже смачне, солодке якесь, горілку чомусь не пили. А, "Лідія", дуже смачне вино. І повертається Богдан Ступка, Ростальний, Женя Шах, і ще хтось, і ми їх зустрічаємо. А запах такий по всьому готелі. І він каже: "Хлопці, заходьте, заходьте до нас". Вони: "Боже, як це ви, як це ви примудрились". І так сіли хлопці навколо цього, я їм наливаю по склянці, випиваєм ту "Лідію". І Яків Степанович: "Пригощайтесь, пригощайтесь". І по черзі сьорбають, ще раз випали. За третім секретар партійної організації Ростальний, зачіпає ланцюжок, разом із ланцюжком виймає, і вся та юшка в раковину. І він так руками: "Сьорбайте, хлопці, сьорбайте, сьорбайте".Гастролі, театральні гастролі, про це можна знімати кіно, про це можна писати, тому що такі були… І вони всі, я маю на увазі, те покоління, вони зберігали таку якусь чистоту до професії, із дисципліною у них було настільки все виважено, вони… ну, одним словом: корифеї.Але все-таки до Росії жодного разу не кликали бути? Сумська: Кликали мене. "Жизнь Клима Самгина" сериал. Це було дуже давно, після інститутських років. І якого біса я туди приїхала, коли мені почали: "Ой, ви знаєте, у нее какой-то слішком виражений такой українізм в ліце". Чого ж ви тоді кличете? Українізм в ліце?Сумська: Так, так, значить, і добре, так добре, що я ніде не залишила слід по собі ні в якому російському ні кіно, ні в серіалі.Хостікоєв: Я товаришував з актором, ну, він український актор, Олексій Петренко, якщо знаєте "Агонія" фільм. Такий великий актор. Він з Чернігівської області, він працював там. І він мене засватав в театр на Малій Бронній до Ефроса. Вірніше, Ефрос перейшов в театр На Таганке. І Петренко мені передзвонив, каже: "Слухай, ти приїжджай, як там у тебе в Києві?" Я кажу: "Ну, нормально. "Ну, що ти там сидиш? Давай, значить туди". А Ефрос перейшов у театр На Таганке і там вже такі були такі стосунки. А я жив у квартирі у Петренка, він дав мені ключі і каже: "Завтра тебе чекає Ефрос, ти маєш прийти до нього, потім закриєш кімнату і віддаси там ключі". І от я приходжу до Ефроса туди. І він говорить: "Що ви граєте? Мені розповів Олексій про вас. Що ви грали в театрі". І я називаю: "Енеїда", так, начебто він знає, Коломійця такі ролі. Він каже: "М-м-м" і так заскучав: "А що із класичного репертуару?" І раптом я згадав, що я репетирував Лопахіна, "Вишневий сад". Я кажу: "Лопахіна, ту роль, яку грав Висоцький". Він: "О, знаєте що, давайте от я вас спробую з моїми хуліганами, щоб ви зіграли з Алой Дімідовою на репетиції". І добре, ми вирішили, що через тиждень я маю приїхати туди. Але я зрозумів, що я не зможу це зробити. Не зможу хоча б через те, що коли я закривав ці великі такі вікна, у них були. І я розбив вазу таку здоровенну Олексія Васильовича Петренка. Я зрозумів, що це хороший знак, що треба бути на своєму місці, треба робити свою справу, чомусь їхати в Москву. Чого? Заради чого? Але кар'єра, слава. Сумська: Ні. Власне, як і моєму татові свого часу театр гастролював, тоді звітні гастролі.Звітні гастролі - це коли наші театри їздили до Москви? І щоб показати, що там на периферії?Сумська: Так. І театр сатири пропонували ролі, значить, навіть квартиру і тато сказав: "Ні, я український актор, я залишу". Ну як в ньому спрацювало? Більш того, його подавали на звання народного артиста Радянського Союзу, він відмовився: "Я залишуся народним артистом України".Хостікоєв: Ми ж виступали в Кремлівському дворце, показували Енеїду, і Козловський вийшов на сцену, став навколішки і каже: "Боже мій, мої хахли, земляки". І подарував величезну коробку цукерок з лікером. І коли ми прийшли в готель, ми розкриваємо, а там їм років 150.В плісняві?Хостікоєв: Так, так, так, стільки ж років, як Козловському. Сумська: Та до лампочки нам вже їхнє життя. У нас є інші критерії, інші шанувальники. На щастя, один з наших молодих акторів зараз отримав премію Бафта, Олександр Рудинський, молодий. Невеличка стрічка, але до нього підійшла Кейт Вінслет. Подякували йому за українську позицію, за нас взагалі, за Україну. Наша теж одна з улюблених закордонних актрис.Про закордонних актрис, але які мають українське походження. Є така, наприклад, актриса Віра Фарміга. Нащадок тих українців, які були змушені звідти втікати через Другу світову війну і через совєтську армію, тому що інакше можна було би загриміти на десь якісь табори. Або десь просто бути розстріляним чи згнити в якихось тюрмах, навіть не дочекавшись якогось там вироку. І вона постійно підтримує Україну, вона розмовляє українською навіть, звичайно, з акцентом. Американська акторка, відома. І, наприклад, є багато-багато акторів, можна пальці загинати, які народилися в Україні, які виросли тут, які опинилися в Росії і тепер вони "поддерживают СВО" і так далі, і розказують, що це все правильно. І більше того, їхню малу Батьківщину можуть рівняти з землею російська артилерія, російські дрони, "шахеди" і так далі, але вони кажуть, що все це правильно. Чому так відбувається? Чому в Америці людина пам'ятає про своє українське походження, а в Росії…Сумська: Нема пропаганди там. На щастя, є такі люди, які це розуміють. От, скажімо, дочка того ж таки одного з москальських режисерів, одного з провідних театрів, доня Маша, не буду рекламувати прізвище. Вона ж дорікає батькові, як так? А він то не розуміє. Він так і вмре, не розуміючи. Ну, так воно і буде, але, на щастя, будемо більш позитивні приклади згадувати. Є ті актори.Спасибі все-таки, що є той безвіз, що в нас відкритий кордон, що ми можемо нарешті їхати, спілкуватися з ними і вже не боятися, що це великі зірки. Так, вони більш оплачувані. Але ми вже на рівних можемо. І ті, що походженням українським, вони донатять, вони визнають. Джек Ніколсон який молодець, як він брутально це все, але правдиво говорить.Хостікоєв: Я не знаю, це висловлювання таке, що хороший рускій. Я не знаю, як до цього ставитися, але у мене є мій дуже близький товариш. Ми з ним в такі походи ходили. Я не хочу називати прізвище, щоб там не було у нього неприємностей. Він відомий журналіст. І коли почалася війна, він подзвонив мені і каже: "Я не можу зараз із тобою спілкуватися, тому що я не знаю, що тобі сказати, як вибачитися перед тобою. Мені соромно. Я не можу тобі нічого сказати.Ми з ним спілкувались таким чином, а потім врешті-решт він сказав: "Давай не будемо спілкуватися, це ні до чого не прийде". Він не може зробити те, що він хотів би, тому що він боїться, а весь час вибачатися переді мною він теж не може, я його розумію. Я не знаю, чи хороший він рускій, чи поганий.Сумська: Але болить. Хостікоєв: Болить, очевидно, у мене болить, я не знаю, чи болить у нього по-справжньому.На початку повномасштабного вторгнення, я не знаю, чи багато у вас друзів в Росії.Сумська: Немає. Добре, що немає. Я така рада цьому. Хостікоєв: Ні, немає у нас друзів у Росії. Сумська: Немає. Добре, що зараз наш вектор все-таки більше на Захід. І дай Господи, щоб це відбулося, щоб нам не заважали і в Євросоюз вступити, і в НАТО. Хоча НАТО може переформуватися, це може бути зовсім другий альянс. Це було би правдивіше і правильніше.Хостікоєв: Перед початком війни ми ходили з Наташею на полігон. У мене є зброя, ну, зафіксована. І ми стріляли там по мішенях. Перед початком війни. До початку повномасштабного вторгнення? Хостікоєв: Так. Тобто ви готувалися? Хостікоєв: Я не знав, коли вже 24-те число і теж я не вірив. Я не готувався, але просто я ходив, у мене є зброя, треба ж стріляти вміти. І ми ходили, стріляли, я не писав про те, що: "Шановні українці, якщо ви не хочете, щоб до вас зайшов Моторола чи Гіві, бігом на стрільбище і вчіться стріляти" до війни. Так мені сказали, що я мілітарист. Так, що я мілітарист.А тепер що кажуть? Сумська: Тепер уже всі вчаться. Воно недешево коштує навчатися, але треба. Треба вміти і допомогу першу надати, хто постраждав. Тобто всі ми маємо... Так, як через море Чорне сусіди, вони ж теж мають проблеми. У нас немає, не вистачає достатньо зброї, БК, але це найперша армія, найдосвідченіша. Вона може стільки вселяти гордість за це. Але ми маємо всі допомагати їм. Ми донатимо, ми робимо вистави. Ми заробили 1 мільйон доларів своїми аукційними виставами. Ми заробили 63 мільйони гривень своїми додатковими виставами, аукціонами, Театр імені Франка.Хостікоєв: Театр Франка мається на увазі. Сумська: Тому зараз ми визнані на всіх цих презентаційних акціях, наш доробок і продовжуємо. Знову донати, знову аукціони, веземо, веземо гроші на морський дрон, хороший такий, міцний. Потім десь ми там в новинах прочитаємо, як той морський дрон спрацював. А як, до речі, просто по-людськи, бо крім того, що ви актори і ви знаєте, як вмикати в собі ось цей режим на сцені, грати попри все, навіть якщо, не дай Боже, втратив близьку людину, то ти все одно, якщо є розписана вистава, виходиш. І навіть якщо в тебе комедійна роль, то мусиш цю роль зіграти.В мене подруга розповідала, як в її мами помер батько, а вона того ж дня мала грати якусь там любовну сцену і їй сльози котилися, але вона ось цю посмішку тримала на обличчі. Сумська: Мабуть, ми не перші, не останні, у мене теж було, що коли мала вийти Марусі Кайдашихи, а там більше комедія. Ну і все одно трохи перемкнуло, звичайно, було дуже важко і якихось кілька хвилин. Але я опанувала себе, дуже шкодувала, що тато таки не побачив мене в національній ролі. Мені дуже важливо було його враження. Бо він час від часу заїжджав, бувавши на якихось пару годин в Києві, стояв у проході, в партері, подивився трохи: "Доця, я поїхав", - бо в нього робота, багато ролей. Але його фотографія з Наталки Полтавки, це є його авторське фото, яке мережею ходить, де я стою з відрами, це саме тато. Він дуже любив фотографувати. У нього все було чіплено фотографіями. Він їх сам робив, друкував у ванні під червоне світло. В нас багато альбомів акторських, тому я йому дуже вдячна. Але після того, як цілу ніч дзижчать "шахеди", свистять ось ці ракети, а у вас, наприклад, ввечері вистава. Де ви берете сили? Сумська: Ми ж не можемо спати по пів дня, як хтось, бува, думає собі (сміється). Хостікоєв: Ні, це виснажливо, безумовно. Ми можемо намагатися говорити так бравурно, але це виснажило. Вони ж не дарма бомблять саме вночі, коли організм хоче відпочити, а ми на 13-му поверсі і починаємо туди-сюди, сюди-туди. Не тільки ми, всі, хто там живе. Сумська: Це ж КДБ, вони вміють, знають коли. Хостікоєв: Але в нас така професія. У мене якраз, коли почалася війна, у мене з ногою, робили меніск, я в лікарні, потрясаюча лікарня, не буду називати, де вона знаходиться. І там зробили мені операцію. І тут налітають ці чортові "шахеди". А на третьому поверсі, і всіх бідачки на милицях, хто як, кого спускають вниз, а там якийсь підвал прямо в цьому в медичному центрі. Людей повно, дихати нема чим, там бу-бух, бу-бух. Всі сидять, так дихають. І я вирішив розповідати історії, а в мене їх дуже багато. А хтось лишився на горі. Я почав розповідати історії, не анекдоти, а байки, значить, ці наші театральні.Стоїть такий регіт внизу, люди сміються, а я ще більше відчуваю кайф, потрібні глядачі актору. Розповідаю, вже закінчилося. Півтори години я розповідав всякі історії. Унікальна в нас професія, потрясаюча, і ми ж ховаємось за професію. Буває так, що три години, якби не ці за три години, наприклад, ти граєш виставу, три години - ніхто не може тобі завадити тільки оці "шахеди". А так ніщо. І ти ховаєшся, це таке блаженство, коли ти там, в цьому середовищі, в цьому театрі, ти затягуєш туди глядачів, глядачі і плачуть, сміються.Сумська: Саме за це вони й дякують, що вони мають унікальну можливість забути ці страхіття на оці дві-три години.Хостікоєв: І ті емоції, які ти віддаєш, тобі ж повертаються через оплески. І глядачі дуже вдячні. Сумська: Як один актор досвідчений каже, під час того, коли оплески, овації навіть лунають і дуже довго: "Дихайте, дихайте, дихайте цим".Колись із психотерапевтом розмовляла, і він казав, що театр під час війни - це дуже важливо, бо він, власне, витягує людей трохи з того всього пекла, в якому доводиться жити. Так що ви робите таку важливу місію, хоча інколи людям здається: "Та що вони там роблять? Скачуть по сцені, а в нас тут війна". Чи є ролі, які би вам ще хотілося зіграти? Можливо, фільми, в яких би вам хотілося зіграти? Про що мріє Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв?Сумська: У мене такі ролі, які я зіграла, вже є світовою класикою. Це та сама Еліза Дулітл, це та сама Жанна Д'арк. Тобто я вже зіграла те, про що, можливо, і не мріяла. А далі, зараз війна, обираємо, хто класику, хто трагедії, але я більше люблю комедії. Хостікоєв: Ви розумієте, річ у тім, що з роками горизонти звужуються. Мені ж не 25 уже, і навіть не 55, і вже не 65, ну, туди далі. Ну що ти можеш зіграти? Я знаю роль, яку я можу зіграти, я маю надію, що я її зіграю. І я хочу зіграти її. Але мене бояться. Не бійтеся мене, шановні режисери. Бояться, тому що вони думають, що, мовляв, я буду займатися режисурою. Ні, мені хочеться, мені потрібен хороший режисер, такий, як Малахов, якого, на жаль, зараз немає. Унікальна професія у нас, потрясаюча. А театр - це те місце, де людина може себе відчути хоч на ті три години, відключитися і віддатися, віддатися повністю, віддатися оцим ілюзіям. Театр - це емоції, театр - це ілюзії. Театр - це життя. Наталія Сумська і Анатолій Хостікоєв, фото: sеnsаtsіyа.соmЯ знаю, що ви прийшли до нас з гітарою, а то як з рушницею, якщо вона є в кімнаті, має вистрелити. Ця гітара тут не просто так. Ви нам щось приготували.Хостікоєв: Це не моя гітара, вона виникла випадково, як завжди в кущах рояль. В мене немає такої гарної. Це не моя гітара. Але я хочу заспівати пісню, пісню, яку я вважаю, ми вдвох заспіваємо з Наталею, яку вважаю найкращою піснею століття, для мене. Я знаю дуже багато пісень, очевидно так, як і всі глядачі, у кожного своя пісня. Але ця пісня для мене особлива, хоча б через те, що я її вперше почув, коли мені було 21 в театрі Марії Заньковецької. І от на досі з нами. Повторю, ми не готувалися, ми не співаки, я спробую зараз відтворити те, що… Ми її не співаємо часто.Співають:Не забудь, яка стрімкаЛюдської пам’яті ріка...Не забудь, яка гіркаЛюбов між нами –В самоті блука,В далині зникаПоміж берегами. Не забудь моїх очейВ тужливій темряві ночей.Не мовчи, о, не мовчи –Моє ім’я тиВічно шепочи,Вічно шепочи,Щоб не забувати. Не забудь – сніги впадуть,Літа з водою одпливуть...Хоч в думках зі мною будь.Не забудь, не забудь.Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, –Пливе, не тоне в тій річці моя любов. Одізвись мені колись,Луною в серці одізвись,Чи приснись, бодай приснисьДощем травневим,Зіркою в очах,Птахом в небесах,Цвітом яблуневим. Пам’ятай, що з летом днівВиходить пам’ять з берегів,Залива усе довкілВогнем любові,Греблі часу рве,Як життя живе,Як весняна повінь. Не забудь – сніги впадуть,Літа з водою одпливуть...Хоч в думках зі мною будь –Не забудь, не забудь!Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, –Пливе, не тоне в тій річці моя любов. Не забудь, яка стрімкаЛюдської пам’яті ріка. –Там любов моя гіркаНе зника, не зника.Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв і слова і музика?Хостікоєв: Богдан Янівський, Богдан Стельмах "Не забудь". 

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Ще у 2022 році Всесвітня організація охорони здоров’я повідомляла, що приблизно чверть населення України перебуває під загрозою психічних розладів, таких як тривога, депресія та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). А за оцінками Національного інституту стратегічних досліджень до кінця війни майже кожен другий українець потребуватиме психологічної допомоги. Психологиня, психотерапевтка у напрямку гештальт-терапії та фахівчиня Меntаl Suрроrt fоr Меdіа Юлія Красніхіна розповіла Еспресо детальніше про основні психологічні проблеми українців, які спричинені війною, та ефективні методи їхнього подолання.психологиня Юлія Красніхіна, фото: fасеbооkНайпоширеніші психологічні проблеми пов’язані з війною Як відзначає експертка, довготривала війна – це не лише постійна загроза життю, а й хронічне психологічне і фізичне (недосип, психосоматика) навантаження. Адже війна вичерпує ресурси – як фізичні, так і емоційні."Те, що ми спостерігаємо зараз – це ефекти тривалого стресу, невизначеності, втрат і неможливості "видихнути". Люди живуть у режимі виживання: часто на автоматі, з приглушеними емоціями або навпаки – із підвищеною тривогою, роздратуванням, нападами паніки, втомою від новин, безсонням. З одного боку, це свідчить про адаптацію психіки до умов небезпеки. З іншого – такий стан виснажує і може призводити до вигорання, апатії, депресії, порушень стосунків", - каже Юлія Красніхіна. Тож, які найпоширеніші психологічні проблеми українців зараз спостерігають психологи? Це:Хронічна тривожність – за себе, близьких, майбутнє. Такі люди постійно в напрузі, часто не можуть зосередитися, відчути радість, довго приймати рішення;ПТСР та травматичні реакції – у військових, цивільних, тих, хто пережив обстріли, втрату дому чи близьких;Вина вцілілого – особливо у тих, хто виїхав, або у тилу. У таких людей внутрішнє почуття, що викликає дилему, мовляв, "я живу, а інші – ні", або "мені тут краще, а там – гірше";Проблеми у стосунках – дистанція, емоційна віддаленість, конфлікти між тими, хто на фронті, і тими, хто в тилу чи за кордоном;Втома від війни – коли люди втрачають чутливість до подій, замикаються, перестають реагувати на біль і новини, бо все воно видається одноманітним, тому хочеться відгородитися від всіх цих емоцій;Психосоматичні симптоми – біль у тілі без органічної причини, проблеми з серцем, шлунком, імунітетом. Все це наслідки тривалого напруження.  Сюди відносяться також проблеми зі сном, апетитом."Попри це, ми також бачимо приклади неймовірної психологічної стійкості, підтримки, солідарності й глибокого людського зростання. Українці навчаються жити у складних умовах, звертаються по допомогу частіше, починають цінувати справжнє – стосунки, життя, свободу", - додає психологиня. Як проявляються і які симптоми мають насторожити?фото: fосus.hіdubаіПсихологічні наслідки війни можуть бути різними – залежно від досвіду людини, її нервової системи, підтримки, соціального оточення, обставин. Але найпоширеніші реакції – це гострий або хронічний стрес, тривожність, і у складніших випадках – посттравматичний стресовий розлад. Ознаки стресу і тривожності:Постійне відчуття тривоги – навіть без очевидної загрози;Напруга в тілі, м'язові спазми, головний біль та інші симптоми в тілі;Порушення сну – важко заснути, часті пробудження, нічні кошмари;Дратівливість, емоційні перепади, сльозливість або відчуття емоційного "зависання", коли людина втрачає мотивацію;Проблеми з концентрацією, забудькуватість, проблеми з пам’яттю;Підвищена пильність, гіперчутливість до звуків (наприклад, люди здригаються від гучних звуків навіть у тилу);Уникання новин, розмов про війну або, навпаки, нав’язлива потреба постійно стежити за подіями."Загальна ознака проявляється в поведінці людини, коли інші помічають в діях щось, що їй раніше було не притаманне. Наприклад, був балакучий, а стає мовчазним, або навпаки. Також надмірний трудоголізм чи не бажання працювати теж є ознакою ознаками стресу і тривожності", - каже психотерапевтка.Ознаки ПТСР:ПТСР зазвичай розвивається після сильного травматичного досвіду – наприклад, обстрілів, втрат, перебування на фронті, бачення чи пережиття насильства. Однак важливо розуміти, що цей діагноз ставить лише лікар-психіатр!Тривожні симптоми, які мають насторожити:Нав’язливі спогади (флешбеки) – ніби людина знову і знову "переживає" одну й ту ж подію;Кошмари (сняться жахіття), постійне відчуття тривоги вночі;Емоційне оніміння, втрата інтересу до життя, віддалення від близьких, ховання в свою "мушлю";Різкі спалахи злості, паніки або страху без видимої причини. Тобто регулярно спостерігається неадекватна реакція на подразники, коли, як кажуть, людина заводиться з пів оберту;Почуття провини, навіть, якщо логічно вона необґрунтована (наприклад, "я вижив, а інші ні");Самоізоляція, уникання людей, місць чи тем, пов’язаних із травмою;Аутоагресія – думки й дії спрямовані на заподіяння шкоди самому собі, які свідчать про втрату сенсу життя.Коли варто звертатися по допомогу?"Найважливіше – не чекати, поки "пройде саме". Навіть глибокі травми можливо прожити – за умови підтримки, психологічної допомоги, лікування (іноді – медикаментозного). Це не "слабкість", а нормальна реакція на ненормальні обставини", - відзначає Юлія Красніхіна.Вона додає, що особливо слід звернути увагу:Якщо симптоми тривають більше кількох тижнів і впливають на роботу, стосунки, повсякденне життя;Якщо людина не спить, не їсть, не хоче жити;Якщо є труднощі в адаптації – наприклад, після повернення з війни, евакуації, втрати;Якщо родичі або друзі бачать, що людина закрилася, мовчить, уникає всього, або навпаки – дуже нервова, агресивна, не схожа на себе.Які відмінності для тих, хто перебуває у зоні бойових дій, і тих, хто у більш безпечних регіонах?Війна впливає на всіх, незалежно від того, де саме людина фізично перебуває. Але якість і глибина впливу – різна, зауважує фахівчиня Меntаl Suрроrt fоr Меdіа Юлія Красніхіна. Умовно ці впливи можна розділити на гостру травму та тривалий хронічний стрес.Люди в зонах бойових дій або поруч з ними переживають безпосередню загрозу життю, бачать руйнування, втрати, поранення, смерті. Це – травматичний досвід, який часто має наслідки у вигляді:ПТСР, гостра стресова реакція (фізичне оніміння, ступор, паніка);Нав’язливі спогади, флешбеки, нічні кошмари;Руйнування базового відчуття безпеки – в себе вдома, в місті, у власному тілі;Втрати рідних, дому, статусу – що посилює почуття безпомічності;Виснаження, коли немає ресурсу навіть на емоції – "головне – вижити"."Часто після переїзду в безпечніше місце саме ці люди найменше звертаються по допомогу. Адже у них включається режим "виживання": "мені нема коли думати, треба діяти". Але саме такий досвід залишає глибокі психологічні шрами", - каже психологиня. Люди у відносно безпечних регіонах (або за кордоном):Вони живуть у хронічній тривозі, часто з відчуттям провини, що "я в тилу" або "мені легше, ніж іншим". Їхній досвід інший, але не менш складний:Тривале нервове виснаження через новини, тривоги, спілкування з близькими з "гарячих точок";Почуття безсилля, що не можеш допомогти, бути поряд;Вина вцілілого – особливо у тих, хто виїхав за кордон;Розірвані зв’язки, розлука з сім’єю, адаптаційний стрес у новому середовищі;Невидимий стрес – коли зовні все "в порядку", а всередині – спустошення і сором за власний біль."Війна по-різному травмує всіх. Людина на фронті і людина в тилу – обидві можуть бути психологічно зранені, просто по-різному. Тому не варто порівнювати біль. Важливо – визнати свій досвід, не знецінювати себе й не боятись звертатися по підтримку. У всіх реакцій є сенс. Ми всі – у спільній травмі, і тільки приймаючи свої стани, зможемо бути живими, співчутливими й сильними", - констатує психотерапевтка. Практичні техніки чи методи для подолання тривожності та стресу в умовах війниМедитація, фото: FrееріkНа жаль, теперішні умови війни – це реальність хронічного стресу, і ми не можемо повністю його уникнути. Однак можемо навчитися регулювати свій стан і знаходити точки опори, щоб не втрачати себе, розповідає фахівчиня Меntаl Suрроrt fоr Меdіа Юлія Красніхіна. Ось кілька дієвих напрямків:1. Дихання як швидка допомогаТехніка "4-7-8": вдих на 4 секунди – затримка на 7 – повільний видих на 8. Повторити 4–5 разів. Допомагає знизити тривожність і стабілізувати нервову систему.Видих довший за вдих – щоразу, коли тривожно. 2. ЗаземленняТехніка "5-4-3-2-1": назвіть 5 речей, які бачите, 4 – які чуєте, 3 – яких торкаєтесь, 2 – які відчуваєте носом, та одну – смаком.Ця вправа допомагає повернути себе в "тут і тепер", коли накриває тривога або паніка.3. Рух і тілесні практикиПрогулянки, фізична активність, навіть легка зарядка чи танець – вивільняють гормони радості, зменшують тривогу.Також обійми, контакт з тілом (самомасаж, грілка, ковдра) – це дає відчуття безпеки.4. Інформаційна гігієнаДля цього потрібно визначити час свого "вікна новин" – наприклад, два рази на день по 15 хвилин. Також варто вимикати автопрокрутку новин та обирати надійні джерела.5. Опора на звичне і "маленьке життя"Не бійтеся рутини – навіть проста робота: прокинутись, поїсти, змити обличчя, випити каву додають впевненості. Створюйте свої особисті "теплі ритуали". Наприклад, чашка чаю, улюблена музика, книжка, спорт, молитва чи список "що добре сьогодні зробив".Не забувайте спілкуватися більше з тими, з ким відчуваєте себе безпечно і спокійно.Психологиня Юлія Красніхіна відзначає, що також є специфічні поради для батьків, які хочуть підтримати психічне здоров’я дітей під час війни. "Тут головне, що не треба бути ідеальними батьками – достатньо бути "достатньо добрими" і присутніми", - каже експертка. Тож батькам варто звернути на таке увагу: Власний стан: Стабільний дорослий – найбільший ресурс для дитини. Якщо батько чи мати не пригнічує страх, а вміє його визнавати і саморегулювати – дитина це відчуває.Спокійна чесність: Діти відчувають, коли щось не так. Краще пояснити простими словами, ніж мовчати або лякати. Наприклад: "Так, зараз тривожно, ми чуємо сирену, але ми разом, ми знаємо, що робити. Ми в безпеці".Дозволити дітям виражати емоції: Для цього може допомогти якась гра, чи малювання, або навіть розмови чи читання казок. Не треба знецінювати страх. Замість "не бійся!", краще казати: "Ти злякався? Я з тобою. Ми разом, це мине", каже психотерапевтка. Звичний ритм і прості радощі: Для дітей важливо знати свій розклад сну, їжі, ігор, адже це дає відчуття опори. Навіть у складних умовах важливо давати дітям можливість бавитися, сміятись, мріяти. Бо дитинство має залишатись дитинством.Символи безпеки: У дитини може бути своя улюблена іграшка, плед, "скринька спокою", малюнки з позитивом – усе, що асоціюється з добром і захистом."І головне: просіть про допомогу, не соромтесь – як для себе, так і для дитини. Психологічна підтримка – це турбота, а не слабкість", - говорить психологиня.  Як війна впливає на довгострокову перспективу психічного здоров’я українців?фото: ukr.rаdіоФахівчиня Меntаl Suрроrt fоr Меdіа Юлія Красніхіна наголошує, що війна – це не лише про фронт і зброю. "Це ще й про довгу, тиху боротьбу за здоров’я – психічне, соціальне, національне. Уже зараз ми бачимо формування покоління з досвідом втрати, тривоги, вимушеної зрілості. І так, вплив буде довгим", - каже психологиня. Вона додає що навіть після завершення бойових дій ми ще роками матимемо справу з:ПТСР, хронічним стресом, депресією, вигоранням;розладами адаптації, особливо в тих, хто повернеться з фронту чи еміграції;розірваними сім’ями, проблемами у стосунках, довірою, агресією, відчуженням;травматичними наративами, які будуть жити в колективній пам’яті."Так, психологічне "розмінування" українців буде не менш складне, ніж фізичне території України. Але воно можливе. І головне – його треба починати не "потім", а вже зараз", - відзначає психотерапевтка.  Що можна зробити вже сьогодні, щоб зменшити ці наслідки?Для цього психологічна освіта має прийти в кожен дім. Тоді люди зрозуміють, що емоції – це не слабкість, а підказки. Про тривогу, травми чи адаптацію треба говорити ясно, без осуду. Крім цього емоційна грамотність має з’явитися у школах, сім’ях та на роботі. Тоді психологічна допомога стане звичною і доступною. Без сорому, онлайн чи офлайн, можна буде підтримати всіх: бійців, цивільних, дітей, літніх. Тому потрібно готувати більше відповідних фахівців, які готові вислухати й допомогти. Тоді у школах дітей підтримуватимуть, а не лише навчатимуть. А ветерани отримують турботу замість ізоляції. Для сімей мають з'явитися окремі простори для спілкування й відновлення. Експертка також відзначає, що травми треба проживати також через культуру. Бо мистецтво, фільми, музика й відверті розмови допомагають пережити біль, а не ховати його. Пам’ять стає шляхом до зцілення, а не раною."Ми не можемо стерти досвід війни. Але можемо: дати йому сенс через згуртованість, нову культуру турботи, спільну пам’ять; перетворити біль на досвід – не героїзуючи травму, але визнаючи її; вивчити себе заново як народ, як люди. Не обов’язково жити з цією "вибухівкою" всередині. Якщо ці "міни" розпізнати, обійняти, прожити – вони перестають бути загрозою. Вони стають досвідом, який не руйнує, а перетворює. Тому своєрідне "розмінування душі" – не справа одного року чи покоління. Але що більше буде підтримки, присутності й правди – то менше буде негараздів всередині", - підсумовує Юлія Красніхіна.Читайте також: Як війна впливає на ментальне здоров'я українців та чи станемо ми хворим суспільством. Інтерв'ю з психотерапевткою Марією Олійник

Тривають рятувальні роботи після атаки

Тисячі дітей в Україні зазнали страждань через російську агресію. Цим маленьким українцям держава надає спеціальний статус, який дозволяє отримувати певні пільги. Повний текст новини

Про це він розповів у фільмі "Мова свободи", телевізійна прем'єра якого відбулась на телеканалі Еспресо."Ми бачили, як Київ став українським, як наповнився центр українською мовою. А тепер з незрозумілих причин знову побільшало російської мови", — говорить Андрій Парубій.Політик ділиться не лише роздумами про теперішнє, а й про початки мовної боротьби — ще з 1980-х. "Вже фактично з 16–17 років я брав участь у вуличній політиці. І цей визвольний рух базувався на тих людях, які захищали українську мову, які були її носіями".Тоді, у зросійщеній Україні, українська мова виживала всупереч системі: "Я дуже пригадую, коли в мене народилась донечка, я раптом збагнув, що нема мультфільмів українською. Я питав друзів за кордоном: як так може бути, що в Польщі чи Німеччині дитина має канал рідною мовою, а в нас — ні? Яку кнопку на пульті натиснути, щоб моя донька могла дивитися мультфільм на рідній материнській мові?"У цьому контексті він звертає увагу на небезпеку "повзучого повернення" російської мови зараз — навіть після повномасштабної війни: "Ми бачимо, як багато дітей говорить російською. Ми всі запитуємо: ну як? І що ви бачите? Що буде тут — Росія? І чому вони російською? Та вчіть вже англійську".Особливо гостро, за його словами, проблема проявляється у школах:  "Це не секрет, особливо в Києві, у східних містах: процес навчання йде українською, але в коридорі все українське вимикається. Вчителі говорять російською. Учні між собою говорять російською".Він наголошує: мова — це не культурне питання, а питання виживання: "Мова — це і національна пам’ять, і культура. Але без мови всі інші фактори є другорядними. Якщо не збережена мова — тоді й майбутнє нації під великим знаком питання".Фільм "Мова свободи" досліджує історію боротьби за українську мову — від імперських заборон до сучасних мовних законів. В основі — десятки свідчень: колишніх військовополонених, переселенців, політиків і культурних діячів, які опинилися в центрі гуманітарної боротьби. Стрічка є у вільному доступі. Письменник Юрій Андрухович вважає, що треба переглянути ставлення до мови, як до винятково гуманітарної цінності, адже це стратегічна цінність, понятійний бар'єр із ворогом. 

Тривале перебування вірусу гепатиту В у клітинах печінки може спровокувати цироз і рак печінки, що призводить до смерті. Про це попередили в Центрі громадського здоров'я МОЗ України. Там наголосили, що розвиток хронічної інфекції більше розповсюджений серед дітей грудного віку, інфікованих їхніми матерями, або до досягнення 5-річного віку. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розсіяний склероз: назвали причини "таємничої недуги" "Лікування вірусного гепатиту В довготривале. Надійним захистом від цієї недуги є щеплення: захист понад 95% і формування довічного імунітету", кажуть лікарі. Щеплення проти гепатиту В дітям З 2000 року вакцина від гепатиту В включена в Національний календар профілактичних щеплень її закуповує держава, а отже, вакцинація є безоплатною. Схема щеплення проти гепатиту В: - перша доба життя; - 2 місяці; - 6 місяців. Важливо зробити всі три дози вакцини, адже від цього залежить рівень захисту дитини. Так, після першої дози вакцини, дитина має захист 48% через місяць після вакцинації. Через два місяці після другого щеплення рівень захисту становить 9%, після третьої досягає 96%. Якщо дитина не була вакцинована вчасно, вакцинація проводиться за схемою 016, тобто друга доза вакцини вводиться через місяць після першої, третя на шостий місяць. "Відмова від вакцинації найбільша помилка, якої можуть припуститися батьки. Адже саме щеплення є найуспішнішим методом боротьби із захворюваннями та смертністю. Вчасна вакцинація захищає дитину, а загальне охоплення вакцинацією у 95% може назавжди викорінити захворювання як явище", кажуть лікарі. Щеплення проти гепатиту В дорослим Якщо ви народилися до 2000-го в Україні, значить, вам не робили щеплення від гепатиту В за Національним календарем профілактичних щеплень. Варто зробити щеплення з власної ініціативи. Вірусом можна інфікуватися в лікарні, вдома, у стоматологічному кабінеті, у перукарні, під час контакту з інфікованими предметами зубною щіткою, залізним гребінцем, ножицями, якими користувалася інфікована людина. Насамперед зверніться до сімейного лікаря та дізнайтеся, чи вакциновані ви проти гепатиту В, дослухайтеся його порад щодо аналізів і скринінгів. Якщо лікар радить пройти курс вакцинації, тоді алгоритм такий: - придбати вакцину власним коштом в аптечній мережі; - прийти до кабінету щеплень вашого медичного закладу й вам зроблять ін'єкцію; - чекати наступного запрошення лікаря на щеплення. "Не бійтеся вакцинації, бійтеся захворювань. Імунізація це найбільша інвестиція в майбутнє!" підкреслили в ЦГЗ. Щеплення актуальні не лише для дітей. Дорослим теж не варто розслаблятись і забувати про цей метод профілактики небезпечних недуг. Захист потрібно продовжувати і підсилювати. Особливо під час війни. Медики сформували перелік хвороб, щеплення від яких повинна мати кожна людина від 25 років.

Безкінечне скролення стрічки в телефоні здається нешкідливим заняттям, але для дитячої психіки воно може мати серйозні наслідки. Надмірне використання ґаджетів знижує концентрацію уваги, викликає емоційне виснаження, провокує порушення сну та навіть залежність. Чим молодша дитина - тим вразливішою вона є до цифрового перевантаження. Як саме скролення впливає на мозок дитини і чому варто вчасно обмежити екранний час, розповіла інтегративний нутриціолог Анастасія Бойко. "Дитячий мозок взагалі не пристосований до постійної стимуляції. Коли дитина гортає телефон, він не має фільтру, а вбирає все. Нейромережа мозку вибухає від надлишку сигналів. Дорослий може хоч якось відстежити, що з ним відбувається, а у дитини просто перевантаження. Мозок у вогні. Дитина не розвивається - вона просто скролить - ця фраза просто врізалася. І справді: ти дивишся - дитя залипає. Начебто спокійно і тихо, але всередині йде обнулення. Нейрони, які відповідають за мовлення, концентрацію, уяву не працюють. Вони вимикаються, тому що вся система зайнята реакцією на екран. Мозок дитини повинен у цей момент грати, нудьгувати, складати, фантазувати. А він отримує по 300 уривків інформації за 10 хвилин. І не встигає жоден із них осмислити. Це не "залежність" - це постійний режим навантаження, в якому неможливо розвиватися. Просто виживання. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Погіршується пам'ять і концентрація: що відбувається з мозком дитини, яка пізно лягає спати Найжорсткіше: "Якщо це триває роками - дитина дорослішає без базових навичок. Вона не може зосередитися, не вміє проживати емоції, не може спілкуватися наживо". А ми потім дивуємось, чому у підлітків агресія, паніка, порожнеча. Та тому що вони не мають внутрішньої опори. Вона не сформувалася в них. Кожного разу, коли вам здається, що дитині просто подобається дивитися мультик у телефоні - пам'ятайте, що ви спостерігаєте не відпочинок, а поступове руйнування здатності бути собою. За законодавством України, учні мають право користуватися телефонами, планшетами та іншими ґаджетами у вільний від уроків час. Школа не може заборонити використання особистих пристроїв, адже ґаджети вже є невід'ємною частиною навчального процесу. Вчитель втручається лише тоді, коли їх використання заважає навчальному процесу. Дитина має право вільно контактувати з батьками під час перерви. Питання безпеки в умовах війни стоїть дуже гостро. Тому учень у разі надзвичайної ситуації, поганого самопочуття за погодженням учителя може подзвонити батькам під час освітнього процесу.

Колишня військова та поліцейська Євгенія Емеральд після гучного розлучення, примирилась зі колишнім чоловіком Євгеном Стипанюком. 2023 року країна була свідком серйозного конфлікту між колишнім подружжям. Зокрема, Емеральд та Стипанюк видали всі скандалі подробиці їхнього шлюбу та розлучення. Тим не менш, їх все ж таки поєднує спільна донька Афіна, яка народилася навесні 2023 року. Євгенія Емеральд в коментарі "РБК-Україна" говорить, що заради дитини вони з колишнім чоловіком пішли на серйозний крок. Ініціаторкою була вона, адже вважає, що батько повинен бути присутнім в житті доньки. "Зараз ми в дуже хороших стосунках. І це не магія - це вибір. Бо коли дорослі люди ображають одне одного - це одне. Але є діти. Вони не винні в помилках батьків. І я як жінка, яка пройшла трансформацію, зрозуміла: сварки мені не потрібні. Я відстояла себе. І саме я запропонувала батькові моєї дитини бути поруч", - поділилася військова. Від весни цього року Євген Стипанюк бере активну участь у вихованні доньки, піклується про неї та робить різні подарунки. Євгенія Емеральд зізнається, що навіть й подумати не могла, що це взагалі можливо. Тим не менш, вони обидва змінилися. "Ми не пара. Ми - батьки. Два роки тому було боляче, публічно, складно. Було все - суди, скандали, боротьба. Але час і робота над собою зробили своє. Ми не зійшлися. Ми не разом. Просто обрали бути дорослими, бо наша донька заслуговує на обох. Без війни, маніпуляцій, болю. Це не історія про любов. Це історія про відповідальність", - написала Емеральд на своїй сторінці в Іnstаgrаm. Переглянути цей допис в Іnstаgrаm Допис, поширений Рух #зжінкоютакнеможна🚨 (@еmеrаld.sосіаl) За словами Євгенії, колишній чоловік пішов до психолога, зав'язав з алкоголем та веде здоровий спосіб життя. Тим часом вона стала м'якою та припинила влаштовувати скандали. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Снайперка Євгенія Емеральд зробила пластичну операцію Емеральд переконана, що кожен виніс свій урок. "Я не очікувала, що це можливо - але так сталося. Наш приклад - про те, що навіть після великого конфлікту можна домовитись. Треба думати не тільки про власну гордість, а й про дітей. Не все тягнути самій. Ми обоє змінилися. Він пішов до психолога, кинув алкоголь, веде здоровий спосіб життя. Я ж, зі свого боку, стала м'якшою, жіночнішою. Колись у мене була репутація грози скандалів, але тепер я - інша. Кожен виніс свій урок, і ми стали кращими", - зазначила колишня військова. У жовтні 2022 року подружжя зіграло весілля. Невдовзі у них народилася дитина. Рівно через рік Емеральд повідомила про розрив. Додала, що не може отримати розлучення на паперах, оскільки, за законом, шлюб не можуть розірвати у перший рік народження дитини. Євгенія зазначала, що її колишній чоловік - аб'юзер. Він ображав її протягом усієї вагітності та після пологів навіть почав підіймати руку. А після розриву почав погрожувати.

Ще добу тому Трамп висловлював сумніви щодо того, що Путін бажає завершення війни, а тепер на засіданні американського уряду він вже говорить про російського президента як про людину, яка весь час верзе купу нісенітниць.Що ж відбувається? Чому Трамп пʼять телефонних розмов поспіль готовий був не помічати, що Путін над ним знущається і не йде назустріч жодному з його побажань, а зараз на наших очах перетворився на роздратовану фурію. І це тільки початок.А тому що Путін наробив помилок у властивому йому стилі.Напередодні шостої розмови із Путіним Трамп пішов на рішучу поступку російському колезі: припинив постачання зброї Україні. До цього були частково звільнені від санкцій російські фінансові установи. І хоча формально це стосувалося тільки сирійського кейсу, насправді це був реальний сигнал.Путін у відповідь мав би імітувати конструктивність. Оголосити якесь припинення вогню на 48 годин чи на тиждень, повідомити, що готовий до перемовин у Стамбулі хоч завтра, сказати Трампу що готує нові пропозиції у додаток до його меморандуму.Але Путін вирішив — з незрозумілих причин — що Трамп вже у нього в кишені й можна більше не імітувати нічого. Він ніби не помітив, що після попередніх двох телефонних розмов Трамп вже був роздратований. А, може, вирішив, що якщо Трамп навіть після цих двох телефонних розмов продовжує йти на поступки, його роздратування не має жодного значення. І прорахувався.Читайте також: "Путін верзе дурниці": Трамп заявив, що він розглядає дуже жорсткі санкції проти РФАле найцікавіше відбулося потім. Путін проігнорував і це роздратування Трампа, і відсутність будь-якого коментаря з  Білого дому щодо телефонної розмови президентів. А натомість влаштував показовий масований обстріл України, ніби хизуючись: тепер все можна.І те, що цей обстріл почався синхронно із завершенням телефонної розмови президентів — тобто був заздалегідь запланований якраз на фінал цієї телефонної розмови — і стало головним подразником для Трампа. Невдалу телефонну розмову він ще б пережив. Але обстріл відразу після розмови сприйняв як демонстративну неповагу до себе. Адже він весь час просить Путіна, щоб той не обстрілював мирні міста. Те, що Путін це навмисне робить відразу після розмови із ним є проявом саме особистої неповаги. А особиста неповага — головний комплекс Трампа. Це вже не на політичному рівні, це на рівні підсвідомості. І Путіну вдалося. Він фактично перекреслив місяці залицяння, компліменти,  портрети, всю цю фігню. Трамп тепер говорить, що Путін дуже ввічливий, але це абсолютно безглуздо.При цьому Путіну навіть неможливо пояснити, де він помилився, тому що Путін зробив так, як він робить завжди. Ба більше: він зробив так, як будь-яка "правильна" людина з Росії робить завжди — коли вона бачить що з нею поводяться ввічливо та йдуть на поступки, вона вважає, що треба бити по зубах: щоб клієнт чітко зрозумів, як  варто поводитись. Читайте також: Зброя для України: Пентагон підвів риску під місяцями скандалівІ тому Путін навряд чи буде щось виправляти. Він скаже собі, що і так достатньо довго мав можливість використовувати Трампа, а тепер треба повертатися до звичної політики конфронтації. Тільки і тут він може помилитися. Бо коли Путін перейшов до звичної політики конфронтації із Байденом, він мав справу із традиційним політиком,  який прораховував наслідки кожного свого кроку.А у випадку із Трампом так не спрацює. Путін тепер буде мати справу з ображеною дитиною, яка буде захищати свою гідність і доводити, що не можна витирати об неї ноги. Тому що ця дитина — президент Сполучених Штатів Америки. І якщо Путін вчасно не усвідомить, що йому варто схаменутися і запропонувати Трампу щось, що продемонструє американському президенту, що російський очільник його поважає і зрозумів, що до  побажань Трампа варто прислухатися — ну, скажімо, зупинити вогонь на російсько-українському фронті — я не дуже заздрю Путіну. І дуже раджу нам правильно скористатися вікном можливостей, з якого Путін на наших очах викинувся.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.  

Статус дитина війни може отримати людина, яка постраждала внаслідок бойових дій. Однак вона також має відповідати іншим важливим параметрам. Повний текст новини

Раніше статус "Дитина війни" надавали українцям, які були неповнолітніми на момент закінчення Другої світової війни. Нині отримати його можуть також діти, постраждалі під час повномасштабного вторгнення Росії. Повний текст новини

Від початку повномасштабної війни тисячі маленьких українців постраждали від російської агресії. Держава надає таким дітям спеціальний статус, який визначає право на певні пільги. Повний текст новини

Еспресо поспілкувався з юристкою-аналітикинею громадської організації "Донбас SОS" Тайєю Аврам і в розмові вона висловила свої побоювання, що Україна може втратити українську молодь з тимчасово-окупованих територій. фото: надали в ГО "Донбас SОS" Тайя Аврам"Ми направили наше звернення на Міністерство освіти, в освітній комітет Верховної Ради та представництво президента в Автономній республіці Крим. Поки що відповіді не отримали, але, треба діяти. Адже в Росії також розпочалася вступна кампанія".Дискримінація до вступників з ТОТ відбувається тому, припускають правозахисники, що виші мають два альтернативні накази і не знають, який застосовувати.Скасування спрощеної процедури: молоді з окупованих територій вступити все складнішеЗагалом, проблем у вступників із тимчасово окупованих територій дуже багато, пояснює юристка. Раніше для них діяла система спрощеного вступу. За тою процедурою можна було подавати документи дистанційно, укладати договір про навчання не відразу, а впродовж кількох місяців, використовувати оцінки з українського шкільного атестата для зарахування, вступати без складання національного мультипредметного тесту (НМТ) з об'єктивних причин. Зараз, за словами юристки, на практиці все відбувається по-іншому."Ця система існувала з 2016 року і працювала до повномасштабного вторгнення. Проте останні роки Міністерство освіти та науки України поступово звужує її застосування. І цьогоріч ситуація стала критичною. Окремим наказом МОН визначило, що спрощена процедура діє лише в частині отримання українського шкільного атестата. Інші її ключові елементи фактично скасовано. Це стало великою проблемою, зокрема щодо термінів укладення договорів про навчання", – каже громадська активістка.Як вона пояснила, згідно з загальним порядком, особа, яка не перебуває в окупації, повинна укласти договір протягом 14 днів, а якщо вступник перебуває в окупації, то він має 3 місяці, якщо вступив на контракт, і 6 місяців – якщо на бюджетне навчання."Незрозуміло, чому саме бюджетникам надається довший термін. Складається враження, ніби їхнє становище в окупації складніше, хоча це однакові ризики й труднощі. Загалом, ми виступаємо за збільшення термінів для всіх, а не за створення нової дискримінації між бюджетом і контрактом", – дивується вона.Окремою проблемою юристи визначають процедуру ідентифікації особи для отримання паспорта. "У багатьох випадках, згідно з нашою практикою та практикою партнерських організацій, цей процес займає понад пів року. І навіть ті, хто виїжджає з окупації в січні, можуть не встигнути отримати документи до початку вступної кампанії. А дехто взагалі має змогу виїхати лише напередодні осені, коли починається навчання. В таких умовах звуження спрощеної процедури виглядає не лише як юридична проблема, а як системне ускладнення доступу до освіти для молоді з окупованих територій", – припускає Аврам.Проблема виїзду з-під окупаціїНаступна перепона, каже Тайя Аврам, для абітурієнтів із тимчасово окупованих територій є неможливість прямого виїзду на підконтрольну Україні територію. Через відсутність лінії розмежування людям доводиться виїжджати через треті країни: Білорусь, Грузію, Молдову, Румунію.Особливо критичною стала ситуація на білоруському кордоні. Білоруські прикордонники відмовляють у перетині кордону, якщо в українця немає паспорта або посвідчення на повернення в Україну, так званого "білого паспорта". На практиці отримати це посвідчення дуже складно."Причина в тому, що бази даних України часто не містять повної інформації про осіб з окупації. Ще з 2014–2015 років значна частина особових справ зберігалася на папері. Ці архіви були знищені. Через це встановити особу неможливо і відповідно – отримати посвідчення на повернення теж неможливо. Люди змушені повертатися назад в окупацію. Такі випадки непоодинокі. Гаряча лінія щотижня фіксує нові звернення з проханням про допомогу виїхати. Особливо багато скарг надходить з консульств у Грузії та Білорусі", – каже громадська активістка.Отримання посвідчення на повернення в Україну має відбуватися впродовж п’яти днів, але в реальності це займає тижні або навіть місяці. Консульства не проводять ідентифікацію швидко, або взагалі не проводять. Окремого порядку для людей з ТОТ не передбачено, вони зобов’язані сплачувати консульський збір, як у випадку звичайної втрати паспорта.Що потрібно складати абітурієнтам з окупованих територійКрім вищеперелічених бюрократичних нюансів, абітурієнтам з окупації потрібно проходити стандартну процедуру вступу. Діють освітні центри "Крим-Україна" та "Донбас-Україна", що працюють при університетах, коледжах і інститутах.Юристка розповідає, що місце проживання вступника не має значення – це може бути Крим, Донеччина, Херсонщина чи Запоріжжя. Для вступу треба скласти два іспити (в уповноваженій школі, куди скеровує освітній центр) – українська мова та історія України. Результати цих іспитів можуть бути перезараховано, як вступні бали в університеті.До слова,  у 2024 році кількість предметів збільшили до чотирьох, що стало додатковим навантаженням на вступників з окупації."Цього року поширився міф, що бали зі шкільного атестата можна перезараховувати лише тим, хто не має українських документів, а ті, хто навчалися дистанційно в українських школах (на підконтрольній території), втратили це право. Це неправда: законодавство не містить такого обмеження. Деякі університети, однак, керуються цим хибним уявленням. Вони вважають, що якщо дитина мала змогу навчатися онлайн, то вона зобов’язана складати національний мультипредметний тест (НМТ), а не проходити вступні іспити в університеті. Вважаємо, що це –  дискримінація. Вступник має право сам обирати чи складати НМТ, чи проходити вступні випробування в університеті", – упевнена правозахисниця.Підпільна освіта: діти під окупацією таємно виборюють "право бути українцем"На тимчасово окупованих територіях діти змушені відвідувати російські школи. Відмова означає не просто адміністративне порушення. Батьків можуть притягнути до відповідальності, включаючи позбавлення батьківських прав, арешти, а в деяких випадках навіть катування у "підвалах". Тому більшість дітей відвідують російські навчальні заклади, навіть якщо цього не хочуть."Ті, хто має доступ до інтернету, таємно навчаються за українською програмою. Це буквально підпільне навчання. Діти підключаються до онлайн-уроків потай, щоби ніхто з оточення не дізнався. Адже деякі предмети, як-от історія України, вважаються "русофобськими". Географія України сприймається як "замах на територіальну цілісність РФ", а курс "Захист України" трактують як підготовку до війни проти Росії.Ці учні ризикують щодня, але університети часто цього не враховують. Вважається, що раз діти мали змогу навчатися онлайн, то можуть складати національний мультипредметний тест. Але така логіка ігнорує небезпеки, в яких ці діти живуть. Нерівний доступ і нерівні шанси", – розповіла Аврам.Найбільше звернень про вступ на підконтрольну територію України, за спостереженнями правозахисників, надходить від абітурієнтів зі "староокупованих" територій – тих, що були захоплені до 2022 року. Пояснюють, що саме там люди більше знають про систему спрощеного вступу. На територіях, окупованих із 2022 року, про таку можливість часто навіть не чули."Так само, як і навчання, вступ до українських вишів відбувається таємно. Діти бояться бути поміченими. Вони також переживають, що застрягнуть у країнах, лояльних до РФ, як-от Вірменія чи Білорусь, де доведеться тривалий час перебувати в підвішеному стані без гарантій повернення чи подальшого руху. Ми не можемо давати обіцянок, що все вдасться. Натомість, ми намагаємося максимально підготувати цих дітей, щоб вони знали, що на них чекає, і були готові до викликів. Їхній шлях це подвійна боротьба: за право бути українцем і за право на майбутнє", – переконана правозахисниця.Страх, тиск і дискримінація: з чим стикаються вступники з окупованих територійЯкщо людині "пощастило" і ні дитину, ні батьків не забрали до підвалів, то все одно їх можуть змусити записати публічне "вибачення" за проукраїнські погляди."На окупованих територіях достатньо просто мати при собі щось жовто-блакитне і вже можна стати об’єктом переслідування. Українська символіка, мова, навіть натяк на проукраїнську позицію заборонені. Це не просто обмеження, це тотальна заборона, що "витає у повітрі". Українську мову та літературу виключили з навчального процесу. З бібліотек вилучили навіть художні книжки українських авторів. Наприклад, твір Світлани Талан "Матусин оберіг" заборонили та вилучили з доступу", – розповідає Тайя Аврам.Вона каже, що з кожним роком ситуація для людей в окупації стає дедалі важчою. Вони потребують більшої підтримки: психологічної, освітньої, соціальної. А також потребують визнання того, що їхній шлях до української освіти вимагає неабиякої сміливості, каже громадська активісткаПроблеми зі вступом у внутрішньо переміщених осіб"Лінія фронту постійно змінюється і багато людей змушені неодноразово переміщуватися всередині країни. Попри це, деякі університети під час вступної кампанії ігнорують обставини останнього переміщення вступника", – пояснює Тайя Аврам.Як приклад вона наводить, що в одному з таких випадків навчальний заклад звернув увагу лише на перше переміщення, яке відбулося кілька років тому, і на цій підставі відмовив у праві складати вступні іспити замість національного мультипредметного тесту (НМТ). Це суперечить законодавству, яке не обмежує кількість переміщень і не вимагає, щоб воно було перше чи єдине."Фактично, університет мав би врахувати останнє переміщення дитини, а не перше. Багато людей, які переміщувалися ще до повномасштабного вторгнення, встигли отримати ІD-картки та довідки ВПО ще у 2022 році. Часто це було вимушене короткострокове переміщення. Люди виїжджали, отримували документи, а потім поверталися в окуповані території, бо не мали змоги залишитися через складну фінансову ситуацію. Сьогодні такі вступники звертаються на гарячу лінію по допомогу. Однак, деякі університети відмовляються розглядати індивідуальні обставини. Вони просто бачать дату довідки ВПО (2022 рік) і вважають, що людина перемістилась давно, незважаючи навіть на те, що шкільний атестат у вступника виданий в окупації. Таке ставлення позбавляє молодь законного права на адаптовану процедуру вступу", – пояснює юристка Аврам.Схожі ситуації вже траплялися раніше. Тоді рекомендували скасувати довідку ВПО, аби мати змогу повноцінно скористатися правами вступника. Але це не має бути єдиним виходом, впевнені юристи. Вони кажуть, що потрібна презумпція довіри до таких осіб, особливо в умовах війни, чого зараз немає.Історія вступу абітурієнтки з ТОТУ ГО "Донбас SОS" розповіли про студентку Олену з Донеччини, яка перебувала в окупації з 2022 року. Вона була переконана, що залишатися небезпечно, однак родина не могла виїхати, бо вдома потребувала догляду літня бабуся."Навчання дівчина поєднувала у двох школах: відвідувала місцеву, щоб уникнути проблем для батьків, та одночасно дистанційно навчалася в українській. Було складно, адже уроки часто збігалися за часом, потрібно було все встигати. Про навчання в українській школі вона не розповідала нікому, адже це могло спричинити серйозні наслідки для неї та її родини", – розповіли у громадській організації.У 2024 році Олена завершила українську дистанційну школу. Не знаючи про пільгову процедуру вступу для дітей з окупованих територій, вона переживала, що без НМТ не зможе вступити до українського вишу. Інформацію про спрощений порядок отримала завдяки "Донбас SОS".У червні 2024 року дівчина разом із мамою вирушила до безпечнішого регіону України, подолавши складний маршрут через пів Європи. Під час вибору університету важливо було знайти навчальний заклад якнайдалі від обстрілів, тому зупинилися на одному з вишів на заході України."Через малу кількість вступників із ТОТ, приймальна комісія університету не була знайома з особливостями вступу для таких абітурієнтів. Увесь процес відбувався за постійної підтримки з нашого боку: консультації надавались як Олені, так і представникам приймальної комісії. Зараз дівчина складає свою першу сесію. Її батьки повернулися до рідного міста, однак з міркувань безпеки не розповідають нікому, де навчається їхня донька", – наголосили у ГО "Донбас SОS".

Про це в ефірі Еспресо заявила ексміністерка освіти та науки України Лілія Гриневич."Після перемоги ми можемо зустрітися ще з одним великими викликом. За цей час тривалості війни в нас можуть створитися маргіналізовані групи, які погано вчилися під час війни. Наприклад, якщо в них була дистанційна на цих прифронтових територіях - вони мали дуже великі навчальні втрати і почали відключатися від навчального процесу", - зазначила вона.На думку Гриневич, такі діти та підлітки не будуть привчені до постійної праці та навчання. "Це в багатьох країнах після досвіду війни були такі ситуації. Така молодь просто не хоче вчитися і завжди знаходяться ті, хто  використовує їх потенціал і не для найкращої діяльності. Це нова особливість, що на них можуть впливати не лише оточуючі та середовище, а вони живуть в таких віртуальних сітях, які ловлять їхні розуми. Звичайно, інформаційна війна робить своє. Дитина, яка йде підривати авто військового - означає, що вона потрапила в таку сіть", - підсумував ексміністерка.

Ви зараз в Україні, бо презентуєте тут свою книгу. "Столик з видом на Кремль". І, звичайно, там йдеться про Росію, але починається книга з України, з Бучі.Насправді зараз без України неможливо розповісти про Росію. На  початку книги я пишу, що Росія сама спакувала себе до чорного мішка  і скоїла самогубство. Якби хоч трохи людяності залишилося в цій країні, то вона б заплакала від того, що сталося в Бучі чи Ірпені. Ви добре про це знаєте, бо Ви там жили, а для мене це було щось вражаюче. Моя оповідь  починається в Києві, в порожньому Києві, виють сирени, невдовзі почнеться обстріл. Я сам у квартирі, в місті - пустка. З-поміж мешканців будинку залишився тільки я. Я повернувся з Бучі, і вся квартира просякнута запахом Бучі, запахом тіл, які були розкидані цим містом. Я пишу текст про це, зрештою, не перший день, вже працюю кілька днів. Публікую це не лише в тижневику "Політика", але й на Фейсбуці, щоб якнайбільше людей довідалися про це. Раптом виявляється, що хтось перекладає ці тексти російською, не запитуючи мене, але перекладає їх дуже добре і розміщує їх на сайті "Радіо Свобода". І тоді я подумав, що всі люди, яких знаю в Росії, повинні знати, що я тут, повинні читати те, що пишу, дивитися фотографії, які  зробив. Я очікував, що невдовзі вони почнуть мені писати, телефонувати, невдовзі я отримаю купу повідомлень звідти, але телефон мовчав. Зателефонувала тільки одна людина, і, власне, про це моя книга. Що ця людина сказала?Запитала, чи це відбувається насправді.Росіяни завжди кажуть, що те, що вони зробили в Бучі - неправда.Це був один дзвінок, під час якого ця людина, яка є головною героїнею книги, хотіла дізнатися, що там відбувається. І, власне, далі я розповідаю про нашу з нею дружбу, про нашу симпатію. Вразило мене те, що більше ніхто не дзвонив. Це було дивно і до болю сумно. Важко, знаючи Росію, вірити в неї на політичному рівні, коли країною керує офіцер КГБ, то на що можна сподіватися. У ширшому сенсі соціальні дослідження демонстрували, що росіянам подобаються такі речі, як, наприклад, обстріли Грозного чи відбирання частини території у своїх сусідів (маю на увазі Крим). Це все призвело до того, що російська влада зараз є все  популярнішою. Але для мене це не було чимось дивним. Я радше був розчарований, що люди, яких я знав на такому дружньому рівні, на рівні довгих розмов, симпатії, не помічали нічого з того, що було очевидним.Якби Вам зателефонували ці російські друзі і запитали у Вас, що Ви робите в Україні під час повномасштабного вторгнення (я так розумію, що ви потрапили до Бучі після деокупації), то що б Ви їм відповіли?Що я тут для того, щоб задокументувати воєнні злочини і вбивства людей, які коїть Росія на території сусідньої держави, яка не зробила нічого поганого, що це не якісь партизани, бойовики, а люди, офіцери, які носять російські однострої. І що неможливо змити ганьбу з їхньої військової форми. Знаєте, моя свекруха - етнічна росіянка, яка в Сибіру познайомилася з моїм свекром - українцем за походження. Відтак, вона переїхала з ним в Україну.  Ще в 2014, коли вони жили в Криму, свекруха телефонувала своїм родичам і запитувала "Навіщо ви це робите, що я змушена втікати зі свого дому?" У 2022 році, коли вона вирвалася з обстрілюваного Києва, зателефонувала російській родині з тим самим запитанням. На що її сестра відповіла:  Росія ніколи не починає першою.Так, це, звичайно, неймовірно! Скажу Вам, що я теж фіксую подібні  історії. Їх у мене багато в записнику, багато у книзі. Адже є в Україні родини, які живуть і по той бік кордону. До прикладу, людина, про яку я хочу розповісти, знаючи, що я знову приїхав в Україну, що у мене презентація книжки, написала мені: "Пане Павле, ми знайомі, я з Харкова, з Салтівки, ви якось пили у мене чай під час обстрілу". Це не було звичайне чаювання,  бо та пані розповідала, що їй телефонував брат, який переїхав колись до Росії (працював там якимось інженером), а вона залишилася на Салтівці, яка дійсно розбомблена, знищена. Так от він до неї дзвонить і питає: "Сестро, чому ви по нас стріляєте"? Вона каже: "Тобто? Адже я навіть житла тут не маю, твої племінники звідси поїхати, тут гинуть люди". А він відповідає: "У нас на телебаченні сказали, що це ви в нас стріляєте". Отже, ось таке бачення когось, хто не може в це повірити, але мусить. З іншого боку, у 21-му столітті, коли є інтернет, ютуб, все доступне в мережі - правдива і неправдива інформація, вдавати, що чогось не знаєш, не можна. Чесно кажучи, взагалі, вдавати, що моя країна вчиняє вбивства, що армія, на яку сплачуються податки, вчиняє вбивства, ніколи не вийде. У 30-х, 40-х роках минулого сторіччя німці вдавали, що немає чогось такого. Але це не означає, що не знали, що не мали зеленого поняття, що їхні єврейські сусіди, які жили поруч усе життя, раптово зникли, бо раптом переїхали до якогось кращого світу. Що німці не знали про те, як тих катують. Я не думаю, що середньостатистичний росіянин може не знати якихось речей. Не може бути жодного виправдання. Мене це не переконує, вважаю, що це просто відмовка. Власне, ваша розповідь у книжці  починається з Бучі, але там також багато про Росію, бо Ви жили в Росії певний час, приблизно 4 роки, так?Якщо все додати, то може вийти навіть більше, бо це була одна з тих країн, які мене найбільше цікавили. Як кореспондента видання Rzесzроsроlіtа?Так, я був кореспондентом Rzесzроsроlіtа. Постійно там працював три роки, подорожував Росією, потім повертався. Раніше повертався, а потім вже не міг. Ви були закохані в Росію?Росія була неймовірно цікавим місцем для репортера. З точки зору журналістики там завжди було, що описувати. Цей край подобався мені з професійного погляду, але й подобався… Я жив там, мав друзів, мені здавалося, що у мене там є близькі друзі, а потім виявилося, що багато чого, мені лише здавалося.  Як так сталося, що Ви опинилися в Росії? Це Ви захотіли туди поїхати, чи це було завдання редакції?Життя журналіста – це випадок, я їхав до Афганістану, коли почалася війна з талібами в Афганістані, і я летів через Москву. Треба було летіти до Москви, потім до Ташкента, потім треба було їхати до Душанбе. Загалом дорога не була легкою. У Москві працював наш багаторічний кореспондент Славомир Поповський, неймовірний знавець Росії. Це був такий старший пан, який ходив Москвою з цигаркою і собакою басетом. І я, коли приїхав, кажу: "Друже, тут стільки всього, що можна описати!". Він каже: "Ні, тут все таке нецікаве, сіре", а я йому "Але подивись! Цілий світ в одному місті - в Москві", на що він відповів, що це все не має значення. Повертався я з Афганістану, також через Москву, і Славомир (дуже приємна людина, чудовий журналіст, він залюбки допомагав молодшим колегам) зустрів мене в аеропорту. Я був дуже втомлений після того відрядження, тож Славомир приготував вечерю і каже: "Я за тебе домовився". Я питаю: “Щодо чого?”, а він: "У мене зупинявся наш керівник, і я сказав, що ти хочеш зайняти моє місце кореспондента у Москві. Я насправді вже хочу повернутися до Польщі, а ти будеш тут". І так я опинився в Москві та почав там працювати кореспондентом. Яким було ваше перше враження від Москви? Це велике місто.Але воно незатишне. До війни, тобто до 2014-го, я була якось у Москві у відрядженні. І коли повернулася звідти до Києва, то подумала, що обожнюю його. Раніше вважала, що Київ – це місто, яке стоїть в заторах, але Москва просто живе в тих заторах.Так, Москва дуже специфічна, її можна любити, або не любити. Я колись її дуже любив, натомість я не любив Петербург. Це місто мені завжди здавалося похмурим. Воно ж побудоване на кістках. Попри це, його архітектура вражала. А от Москва для мене - це інший вимір. Я там працював, і життя там вирувало. Мені це дуже подобалося! Але, звичайно, коли я приїхав перший раз до Києва на Помаранчеву Революцію, то подумав: "О, тут круто!" Київ, з одного боку, це велике місто, а, з іншого, воно дає можливість його опанувати, зрозуміти. Але маю визнати, що Москва мене, як журналіста, дуже приваблювала, там постійно щось відбувалося, тим більше, що в той час, коли я там жив, багато всього відбувалося на околицях колишньої імперії: Революція Троянд в Грузії, Помаранчева Революція. Було видно, що ці народи, колись пов’язані з Росією політично, мають іншу думку, обрали для себе інший шлях. Також було помітно, і це було неймовірно, це було дуже цікаво, що Росія не хоче це зрозуміти. Але як так? Адже ми брати. Росія не могла зрозуміти, що не всі хочуть братніх стосунків, що країни, народи, які мають сумніви щодо сусідства з Росією, не мають бажання з нею ще більше зближуватися, хотіли б послабити ці відносини. І це все було цікаво. Росія в ті часи була трохи шалена, але вже тоді було помітно, що закручуються гайки. Я з цікавістю спостерігав, що все менше прислухаються до  людей, яких я неймовірно поважав, які бували у мене вдома, таких як Сергій Ковальов (царство небесне). З людей, які були демократами та вважали, що Росія могла б мати інший вигляд, робили божевільних, зрадників. Таке відбувалося, але це теж було цікаво, це не був різкий процес, це відбувалося крок за кроком. А найцікавішим було те, що люди, яких я знав, теж змінювалися. Звісно, ці зміни були дуже повільними, та я міг їх помітити.Свою книгу я писав майже все життя, але у мене в голові вона добре повкладалася якраз в ту ніч у Києві, після повернення з Бучі, коли я почав помічати речі, які я не хотів би помічати, як почали змінюватися люди. Я тоді почав усе аналізувати, пазли зійшлися. У цій книзі багато чого переплітається, є ретроспектива Росії і розповідь про війну, про вторгнення в Україну, про те, що я бачив, бо я був в багатьох місцях під час цього вторгнення, не лише в Бучі й Ірпені, а й у Лисичанську, Сіверськодонецьку, Вугледарі. Багато міст, які я називаю: Часів Яр, Бахмут - не можна назвати містами, це вже згарища насправді. Водночас вони є демонстрацією того, що означає той "рускій мір", і що означає братнє рукостискання, рукостискання з Москвою. І воно не раз уже повторювалося. Це вже було. Наприклад, із Грозним. Але для чого це росіянам? Всі ці українські знищені міста, які Ви перелічили - Ви вірите в те, що вони їх відбудують. У Вас в книзі є фрагмент, де Ви розмовляєте зі своєю подругою про Курильські острови і про те, нащо вони Росії. Чи це щось подібне?Я вважаю, що ця історія має сенс.  Це повторюється і повторюється у 20 столітті, у 21-му. Росія така є. Я також описую свою подорож з Владивостоку до Москви транссибірською магістраллю. Дорога потягом займає 7 днів і 7 ночей. Після неї тебе хитає наче на кораблі. Виходжу я на вокзалі, і мій друг, який зараз є емігрантом, який ще до анексії Криму, або одразу після покинув Росію, (потім жив в Україні, допомагав, зараз у Фінляндії) зустрічає мене на пероні і каже: "Слухай – це цікаво, я ніколи так не їздив. А можеш мені розповісти про свою подорож? Я задумався, а потім кажу: "Можу описати цю мандрівку одним словом, і це слово – пустка”.7 днів і 7 ночей пустки?Так. Звичайно, упродовж подорожі відбувається різне, потяг проїжджає Байкал.  Але в цілому, якщо описати це одним словом, то це – порожнеча. У мене також був цікавий досвід, бо я випадково взяв з собою у  потяг книгу "Острів Сахалін" Чехова, який мандрував тією ж дорогою, коли ще не було залізниці, тільки в протилежний бік - від Москви на Сахалін, на Далекий Схід. І, щиро кажучи, у мене було враження, що те, що я бачу за вікном, і те, що він описував, дуже схоже! Тобто минуло стільки років, а за великим рахунком, я в книзі Чехова читаю про те ж, що бачу за вікном: якесь болото, руїни, відмінність лише в тому, що з’явилися електроопори. І в той момент у мене з’являється така рефлексія: "Люди, якщо у вас є так багато всього, але ви не дбаєте про це, то навіщо вам ще більше".Власне, це Ви запитали у своєї подруги щодо Курильських островів, для чого?ТакІ що вона відповіла?Це була розмова у неділю. Кінець вихідних. Завтра на роботу. Ми дивилися телевізор. І я спитав М.: "Може ви б віддали якийсь там острів на Курильських островах японцям? Настав би мир, підписали б якісь торговельні відносини?", на що вона обурилася, що "Ми не віддамо жодного острову, жодного шматочка землі". Я сказав: "Чому?" Вона ж відповіла: "Бо там проливалася кров наших предків!" "Але ж це гори!” - апелював я. Втім, вона стояла на своєму твердо:  “Нікому нічого не віддамо!” Те, що вони нікому нічого не віддадуть, - це один пункт програми, але те, що хочуть ще більше. Адже Путін ще в 2021 році сказав, що він має на думці, і там була не тільки Україна, а набагато більше. Україна була тільки початком, ще б мало бути витіснення військ НАТО з таких країн, як, наприклад, Польща. Тобто, якби там не було військ НАТО, то утворилася б така сіра зона. Але для чого він хоче створити таку сіру зону? Не вірю в те, що Литва, Латвія, Естонія і Польща нападуть на Росію, бо у нас є цікавіші справи, так само, як в  українців є цікавіші справи, ніж напад на Росію. Це така ідея, щоб нас ослабити, розбити єдність Заходу і зробити наступний крок. Я абсолютно впевнений, абсолютно – абсолютно, що путінська Росія не зупиниться на Україні, що Україна – це лише певний етап. Я знайшов таку метафору, в романі братів Стругацьких про злу планету, яка існує тільки для того, щоб пожирати інші планети. То Росія трохи у мене з цим асоціюється. Знаючи історію Росії, то їм постійно мало, постійно хотіли б ще. Я думаю, що вони почнуть себе почувати в безпеці тільки тоді, як з одного боку буде Атлантичний океан, а армія буде розташована в Португалії, а потім будуть говорити, що з іншого боку океану ще є такий острів, який називається Сполучені Штати, і теж нам загрожує. Якщо керуватися такою логікою, то на всьому світі буде тільки одна велика Росія. А потім вони почнуть окуповувати космос. Тому я вважаю, що Україна не може програти в цій війні, це була би величезна трагедія! Я вважаю, що Україна повинна бути в НАТО, повинна отримати гарантії безпеки! Українська армія, яка показала, що може роками захищати свою країну, від, не будемо приховувати, значно більшої армії, краще оснащеної, повинна бути включена до системи безпеки всіх демократичних країн, і не тільки Захід повинен дати гарантії Україні, але Україна повинна бути частиною цих гарантій безпеки.Ви їздите на український фронт,  бачите все на власні очі, але чи всі Ваші співвітчизники так зараз думають? На початку повномасштабного вторгнення Польща дуже допомагала українцям. Але нинішні настрої серед поляків, зважаючи навіть на недавні вибори, видаються нам антиукраїнськими.  Чому так?Я дуже пишаюся поляками, що вони повели себе так добре, коли наші друзі – сусіди були у великій біді, коли на них напали. Зараз з’явився  політичний чинник. Я вважаю, що, на жаль, польська політика дуже змінилася. Політики замість того, щоб задавати суспільні настрої, вони роблять дослідження, які показують, що поляки можуть чогось побоюватися. І замість того, щоб зменшувати такі настрої, вони їх підносять, і кожен хоче на цьому отримати більше відсотків. Я вважаю, що це дуже погано, що є такі висловлювання, що Україна не повинна бути в НАТО. Це чи нерозуміння політичної ситуації в Польщі, чи якась майже зрада. Я не песиміст, хоча з фактами не посперечаєшся. Коли бачиш ентузіазм в підтримці України і українців на початку російського вторгнення і зараз, то звичайно зараз ця підтримка менша. Але з іншого боку, так, українці вдячні, але через це розсипання зерна, через такі історії, настрої змінилися. Колись ми мали максимум довіри, а зараз інші країни нас випередили і це не добре, це знецінює суспільний настрій, і настрій країни. Адже, треба сказати, що не лише суспільство допомагало українцям, але й на державному рівні теж було багато потрібних і відповідних рішень - наприклад, надання доступу до навчання, до системи охорони здоров’я. Це все було в порядку! І що ми бачимо зараз? Те, що українці дуже потрібні польській економіці! Згідно з  деякими дослідженнями, їхній вплив на зростання ВВП у Польщі може становити навіть 1 відсоток. Це люди, які працюють, які не простягають руку за соціальною допомогою, які платять податки, які хочуть інтегруватися, інвестувати. Вони не тільки винаймають, але й хотіли би купувати житло. Це ідеальна міграція! Така міграція зміцнює Польщу, але, на жаль, послаблює Україну. Я дуже сподіваюся, що коли весь цей жах закінчиться, то зникнуть кордони між Польщею і Україною, ви будете в Європейському Союзі, і буде такий непомітний кордон між Польщею. Я сам із західної Польщі, то у нас там був був кордон, заставлений пунктами пропуску. Нещодавно моя кузина там їхала, помилилася дорогою і каже: "Знаєш, я їду, їду, якась незнайома місцевість, а я їду додому, і раптом бачу: всі написи німецькою, зрозуміла, що  мушу повертатися". Ось такий тепер кордон з Німеччиною, тобто його немає. Сподіваюся, що ми дочекаємося, коли будемо так їздити в Україну. І  українська економіка буде пришвидшувати польську, а польська – українську. Українська мова дуже популярна на вулицях Польщі, скрізь можна зустріти українця або українку, і з ними співпрацювати, можна зустріти в магазині, в лікарні, познайомитися. Отже, я думаю, що поляки бачать, що це класні люди, і як можна не любити когось, хто від ранку до вечора працює, усміхнений, незважаючи на те, що пережив жах, намагається збудувати своє життя, допомагає своїй країні. На рівні людей маємо дуже позитивні приклади. Я не чув, щоб хтось на щось скаржився, на такому побутовому рівні. Звісно, в інтернеті ситуація виглядає, на жаль,  по-іншому. Власне, про пропаганду. Чи лише в ній причина в сьогоднішньому ставленні поляків до українців - про це ми поговоримо після короткої паузи. Пане Павле, чи це російська пропаганда, або ж якісь внутрішні сили в Польщі намагаються посварити поляків і українців? І навіщо їм це?Напевно, російський слід там помітний, щодо цього немає сумнівів. Звісно, найпростіше все звалити на Росію, але я б не перебільшував її роль у цьому. Я навіть досліджував, як, наприклад почали з’являтися історії, так майстерно складені, що хтось пише, що знайома знайомого мені розповідала, ніби це історія з життя, а потім ідентична історія з’являється у Вроцлаві, в Кракові, в Гданську, аж важко повірити, що одна й та сама ситуація могла  відбутися в стількох місцях. Або ж інша бувальщина “гуляла” соцмережами,  що жінку з України взяла до себе родина, бо їй не було, де жити, вона втекла від війни. І от ця українка закохує в себе чоловіка, а бідна нещасна полька плаче і залишається сама. Я думаю, що серцю не накажеш і така історія могла би статися, але ж не одночасно у стількох містах. Тому зрозуміло, що це вигадка, бо деталі збігаються, відрізняються тільки назви міст. Інша історія, яка дуже часто повторюється в інтернеті, абсолютно абсурдна, мовляв, поляк із дитиною, яка задихається, йде до лікарні, а медик каже, що не може його прийняти, бо начебто приймає тільки українців. Навіть я чула цю історію.Ось бачите. Це такий абсурд! Це важко уявити, що дитина не може дихати, а лікар ось так відповідає. Немає таких лікарів, а навіть, якщо і є, то це самогубці, бо зрозуміло, що наступна розмова буде вже з прокурором. Але ця історія була дуже поширена. Її перевірили, і помітили, що вона розповсюджується з якихось російських сайтів. Абсурд. Однак, якщо навіть до Вас ця історія дійшла, то дійсно вона розійшлася.Я це прочитала і подумала "Боже, що за нісенітниця?!". Але як журналістка вирішила подивитися на профілі людей, які писали про цю та інші історії в своїх коментарях. Звісно, шо були реальні користувачі, але було й багато ботів з порожніми сторінками.Так. А скільки ще таких вигаданих історій пішло в люди – невідомо. Це одна справа. Також я вважаю, що хтось хотів з цього отримати політичну вигоду, думаю партії, політики, скоріш за все праві, ніж ліві, які мають більше почуття національної гордості, не знаю, може хотіли заробити якісь політичні дивіденди. На мою думку, це не має сенсу. У нас є велика спільна справа з українцями і це – безпека. Звичайно, є речі, які нас відрізняють, і будуть нас відрізняти.А які?Велике занепокоєння в Польщі викликає можливість відкриття ринків для сільськогосподарських товарів з України. В Україні великі площі сільськогосподарських земель, кращий ґрунт, у цілому це все на іншому рівні, тому нашим фермерам важко з цим конкурувати, і це викликає занепокоєння. Був контекст ввезення збіжжя, думаю, що зараз не ввозиться, адже його немає, але треба думати про те, що, якщо Україна стане членом  Європейського Союзу, то треба думати, як це узгодити. На мою думку, можна домовитися, щоб це було вигідно і для одних, і для інших. Схожа ситуація була, коли Польща приєднувалася до Європейського Союзу, то французькі фермери теж дуже непокоїлися, і мали аргументи. Але все це можна обговорити. Інша справа, яка поляків непокоїть, - це історичні суперечки, серед яких вбивства на Волині. Було дуже незрозуміло, коли Україна не погоджувалася на ексгумацію останків жертв Волинської трагедії. Але зараз це зрушило з місця, і знаєте - це чудово. І я сподіваюся, що Польща також відповість приязно, бо знаю, що є проблема з таблицею на горі Монастир. Я сподіваюся, що буде так, що українці будуть задоволені тим, який вигляд матиме та таблиця, і що це вдасться вирішити. Натомість те, що міністр Сибіга домовився з польським інститутом закордонних справ, знайшли якийсь вихід – це чудово. Знаєте чому? По-перше, це треба зробити, а по-друге, це позбавить аргументів людей, які з якихось причин не прихильні до нормальних, класних, добрих, дружніх відносин між Польщею і Україною. Я абсолютно переконаний, що це треба зробити якомога швидше, адже це не робиться проти когось. Я знаю, що під час війни це нелегко, також я знаю, що, коли а Тернопільській області відбувалася ексгумація, то була пересторога, щоб, не дай Боже, росіяни там не поцілили якоюсь ракетою, бо була б ще одна велика трагедія. Я знаю, що є багато чинників, які непокоять, але я сподіваюся, що це зрушить із мертвої точки, що це все закінчиться так, що пам’ять про всіх буде вшанована належним чином, і що ми зможемо йти далі, що це не буде лежати якимось важким тягарем, який буде нам заважати йти вперед, і говорити про майбутнє. Ви знаєте росіян, знаєте вже українців, і знаєте поляків, бо Ви поляк. Чи ми схожі між собою?  Росіяни завжди переконують, що вони слов’яни, українці заперечують, що ті - радше монголи. У чому ми схожі, а чим відрізняємося?Мені здається, що поляки і українці дуже між собою схожі, мають такий дух, що поєднує анархію і демократію. Отже, думаю, що це схоже. Звичайно, колись ваш експрезидент написав книгу, що Україна – не Росія, це мене дуже потішило. Ну, і справді, ці дві країни і ці два суспільства не можна сплутати, це точно. Точно знаю, приїжджаючи багато років до України, викладаючи тут, знаючи цю країну, і маючи російський досвід, то ні.Але росіяни говорили, що ми – брати, один народ.Ну так, знаю.Отже, на Ваш погляд, що відрізняє українців і росіян?Мені здається, що українці, наприклад, ніколи б не погодилися з диктатурою. Диктатура, тиранія може бути насаджена українцям силою, але вони будуть викручуватися як той в’юн, будуть боротися, будуть намагатися цього позбутися. Я не можу собі уявити, щоб Україною почав керувати диктатор. Навіть в цій політичній ситуації, яка не є такою очевидною, бо у нас війна.У нас воєнна цензура.У вас війна, воєнна цензура, телемарафон, багато обмежень.  З іншого боку, коли у українців запитують, чи вони хочуть зараз вибори, то говорять: "Ні, давайте зачекаємо". Традиції Запорозької Січі були такі, що то була така дуже демократична, анархічна спільнота, але коли справа доходила до війни, то вони обирали отамана, який міг робити все, але коли війна закінчувалася, то той отаман мав понести за все відповідальність, а якщо програв, то тим більше. Отже, я вважаю, що і у поляків, і у українців є неймовірна жага до свободи. І це без пафосу. Навіть інколи.Це не йде на користь, так?Так. Аж занадто. Однак, в Росії я мав таке враження… Так, там добре жилося, якщо у тебе паспорт іншої країни, тож ти завжди можеш виїхати. Але  Росія мені нагадувала в'язницю. В'язницю для свого народу. В Україні я ніколи не відчував нічого схожого, навіть в складні часи шаленої корупції, не було так, що людина, побачивши українського поліцейського,  хотіла перейти на інший бік вулиці. А там, якщо комусь це було вигідно, то з тебе могли зробити і дилера наркотиків, ким завгодно. В Росії було задушливо.А до Вас прискіпувалися російські міліціонери?Знаєте, у мене були різні пригоди в Росії, навіть одного разу мене сильно побили російські спецслужби. Це була така історія дуже відома, пов’язана також і з польсько-українськими відносинами, бо польсько-російські відносини дуже погіршилися, і ніколи вже не покращувалися, після того, як президент Квасневский з дипломатом Кучковським взяли участь в Помаранчевій Революції, з метою якось налагодити комунікацію між політиками, президентами Кучмою, Ющенком і Януковичем. Квасневський звичайно підключився до цього, а Росії це не подобалося. Як завжди.Так, як завжди. Чесно кажучи, Польща підключилася на прохання президента Кучми, який дуже не хотів кровопролиття, що відрізнялося від позиції президента Януковича, який призвів до кровопролиття. Але! Відтоді відносини дуже охололи. Коли я працював у Москві як журналіст, то в Польщі сталася така історія: хулігани побили дітей російських дипломатів і вкрали у них мобільні телефони. Троє дітей були побиті. Владімір Путін сказав, що Росія дасть пропорційну відповідь, і тоді почали бити польських дипломатів. Але тих їм трохи забракло, оскільки посольство запровадило заходи безпеки, дипломатам заборонили виходити на вулицю по одному. Втім, російські спецслужби мали будь-що виконати. І оскільки третього дипломата для побиття знайти не могли, то вирішили побити польського журналіста.О Боже!Так, і побили мене в підземному переході на Кутузовському проспекті, недалеко від мого житла. Але що ж. Загоїлося. От така була Росія. Було зрозуміло, грщо щось подібне може статися. Зараз я вже не поїхав би до Росії, бо велика вірогідність, що мене звинуватять у  шпигунстві, як багато іноземців, а особливо журналістів. Або звинуватять в продажі наркотиків, або в чомусь ще гіршому - наприклад, розповсюдженню дитячої порнографії. Вони можуть зробити все! І мушу сказати, що це відчувалося. Там було добре, поки у тебе був польський паспорт, і можна було поїхати в аеропорт і сказати "Відчепіться, у мене є квиток". Я мав таку пригоду. Оскільки редакція відправляла мене в різні відрядження, то я мав   багаторазову візу для іноземних журналістів. Цю візу треба було отримувати раз на рік. І я як раз був на відпочинку, повернувся до Росії з одноразовою візою, і мав піти, щоб мені поставили багаторазову, але якраз почалася Революція Троянд в Грузії, і редакція каже: "Знаємо, що ти щойно приїхав, але поїдь до Тбілісі". Ну добре, я взяв рюкзак, сказав "вау, летимо до Тбілісі". І я поїхав в аеропорт, а там кажуть, що я не можу виїхати. Питаю: "Чому? Я не є громадянином Росії", а вони кажуть, що у мене є тільки віза для в’їзду, і немає візи на виїзд. Виявилося, що я не можу виїхати. Маю Вам сказати, це було досить травматично, бо я подумав, що гарна розвага, поки ти  спостерігач, але коли ти вже учасник, то це дуже погано.Чому росіяни не хочуть з цього ув’язнення, як Ви описали Росію, втекти, або зробити так, щоб перетворити цю вʼязницю на нормальну країну?Мустафа Джемілєв сказав мені під час інтерв’ю, що Росія, - а він знає і Росію, і Радянський Союз, був дисидентом, відсидів роки, людина, яку я дуже поважаю, - сказав мені, що Росія може змінитися тільки тоді, коли програє цю війну, коли розпадеться на частини, або коли її окупують інші демократичні держави. Чи росіяни не хочуть? Мені здається, що переважна більшість не хоче, є поодинокі випадки, люди, які виїхали, які чинять опір, я знаю таких, вони живуть у Варшаві. Але навіть ті, хто виїхав, чесно кажучи, я співпрацюю з журналістами з "Тhе Іnsіdеr", інколи пишемо разом тексти, вони справляють на мене велике враження, вони реально вистежують агентів КГБ, які гуляють Європою, викрадають людей, вбивають їх якимись "Новачками" і Доброхотов і ціла команда дбають про те, щоб їх було менше. І це чудово. Я з великою повагою ставлюся до них. Натомість, я замислююся над тим, чому на українському боці в цій війни воює так мало росіян? Чому є різні легіони, але немає легіону, наприклад "Демократична Росія"?Але якийсь є.Але це не те. Я сподівався наНа більшу кількість?Так! Я сподівався, що Курську область будуть звільняти самі росіяни. Бо Україні не дуже потрібна Курщина, а їм якраз має бути потрібна, вони могли би створити там міні демократичну квазі-країну і там розмножуватися. Але у них немає такого бажання. Немає також такого, щоб в Західній Європі був оголошений великий набір до міграційних сил вільної Росії, це би означало, що все серйозно. Розмови про демократію, права людини, про те, що Росія має змінитися, є, але оскільки триває війна, і Росія атакує інші країни, скоює військові злочини, то може варто би було поборотися з тією диктатурою не лише на словах, а й зі зброєю в руках.Може справа в тому, що це і є російська душа? Така, яку не можна зрозуміти.Я не знаю, чи її неможливо зрозуміти.А можна? Що таке російська душа?Мені здається, що після цих трьох років війни …Великої війни, бо вона почалася в 2014 році.Так, після вторгнення, після Криму, після Чечні, і після суспільної реакції на це, я можу сказати, що я підозрюю …Що вони не мають душі?Так, скоріше не мають душі. Дуже шкода. Часто це кажу, у мене є одна з найважливіших книг, це, як Томас Манн виступав для своїх співгромадян, які жили в Третьому Рейсі, він з Америки читав їм свої фейлетони, розмови, і це дійсно важлива книга для мене, бо це було зібрано і видано в Польщі. Його головним посланням було, він кричав до них з-за океану: "Рятуйтесь! Бо те, що ви вдаєте, що ходите в кінотеатри, театри, вдаєте, що те, що відбувається, насправді не відбувається, це вас вбиває, забирає у вас людяність, душу". Він мав надію, що його хтось там почує, але його скоріше за все ніхто не почув, і  Але німці змінилися, тому що вони програли, були окуповані, і їм треба було показати фотографії з Аушвіцу, Треблінки, з усіх жахливих місць і сказати їм: "Ні-ні, це ви, ваші батьки, сини, матері, це ви катували всіх цих людей, і нічого вас не врятує, ані ваша література, ані ваша музика, ви - вбивці".Ну добре. Є росіяни, які живуть в Росії, в своїй вʼязниці - хтось свідомо, хтось ні. Є росіяни, які виїхали з Росії і не хочуть погоджуватися з цим режимом, але є також росіяни, які виїхали з Росії, давно живуть, до прикладу, в Польщі, Литві, Естонії, вже мають паспорти Європейського Союзу, але щороку 9 травня вони виходять на вулиці європейських країн з червоними прапорами з серпами і молотам і викрикують, що можуть повторити. Як це зрозуміти? Де-юре вони вже європейці, але де-факто залишаються русскомірівцями.Кілька років тому я би сказав, що це мине, але зараз видно, що не дуже минає. Я думаю, що це велика проблема в таких країнах, як країни  Балтії, де ця меншість є суттєва. Я розумію, що загроза не в тому, що якісь дідусі вийдуть з прапорами і щось покричать, але загроза полягає в тому, що Росія може там збудувати якусь п’яту колону. Питання полягає в тому, що з цим робити, як дотримуватися демократичних стандартів. І це велике питання. Як протистояти Росії, не лише російській пропаганді, але і таким гібридним атакам. Оскільки ми демократичні країни, оскільки Європа – це еклектичний організм, а вони – диктатура, перш ніж ми ухвалюємо якесь рішення, минають тижні, місяці, а там приходить диктатор і говорить, що робити, і ніхто йому не скаже, що він зійшов з глузду, "Чому ми скидаємо бомби на Харків, в якому ще на минулому тижні ми були і робили покупки, в якому живуть наші знайомі". А тільки говорять "Ура! Скидаємо бомби на Харків, це правильно, бо Харків на нас напав". І це велика проблема: як боротися з диктатором, як боротися з кимось, хто знехтував всіма правилами, в той же час намагаючись їх не порушувати. Це великий виклик. Немає сил. Якщо ми не будемо протистояти, то історія з російською окупацією повториться ще раз.Коли ця війна закінчиться. А ми сподіваємося, що вона закінчиться і, звісно, хотілося б, щоб перемогою України. Чи Ви зателефонуєте тоді своїм друзям з Росії? Знаєте вже, що скажете їм?  Я б не телефонував.Взагалі?Просто не дзвонив би. Я не знаю, напевно, не дзвонив би. Я вважаю, що було достатньо часу, щоб розплющити очі. З багатьма, на жаль, мені нема про що говорити. І скоріше за все, вже ніколи не буде, про що поговорити. Так, я думаю, що з людьми, які були мені близькі, мені не було б цікаво вже говорити, хоча сам процес, з точки зору журналіста, дуже цікавий: спостерігати, як людина змінюється: коли показують фотографії з Аушвіцу, і ти не можеш відвернутися, не можеш вдавати, що цього не було! Тому хотів би побачити їхню реакцію. Але не хотів би.

У Росії перебуває 35 тис. викрадених українських дітей це найбільший такий злочин із часів Другої світової війни, коли схоже проводили нацисти щодо польських дітей. Їх часто виховують у військових таборах, щоб відправити воювати проти українців. Україна за час війни створила потужну збройову промисловість, і сподівається на західні інвестиції в цей сектор. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ минулого тижня. "Вкрадених українських дітей практично неможливо повернути з Росії", Тhе Guаrdіаn, Велика Британія За даними групи експертів США, 35 тис. українських дітей досі вважаються зниклими безвісти і утримуються в Росії або на окупованих територіях. Сім'ї стверджують, що вони змушені вдаватися до відчайдушних та ризикованих заходів, щоб спробувати врятувати їх. Коли російські війська розпочали вторгнення, дітей викрадали з дитбудинків, з поля бою після смерті батьків чи під примусом з їхніх сімей. Росія відхилила вимоги про повернення дітей, а один із чиновників звинуватив Україну у "влаштуванні вистави на тему загублених дітей" під час переговорів в Туреччині. Одна мати розповіла про власний драматичний порятунок двох синів-підлітків, яких майже півроку утримували в таборі в Росії. Після того, як росіяни окупували рідне місто Наталії Херсон, сусід порадив їй відправити синів до дитячого табору в Анапі - приморського курортного міста в Росії. "21-денна поїздка була безкоштовною, і вони незабаром мали повернутися в Херсон. Хлопці теж хотіли поїхати, але з мого боку було великою помилкою дозволити їм це", сказала вона. Керівництво табору відмовилося відпускати дітей У кінці 2022-го ЗСУ звільнили Херсон, але її діти перебували в таборі по інший бік фронту, і Росія не дозволяла їм повернутися додому. "Керівництво табору відмовилося відпускати дітей без моєї фізичної присутності", каже вона. За допомогою української організації, Наталія отримала паспорт та українські документи для своїх дітей. Потім сама перетнула кордон і поїхала до російської Анапи, пройшовши через численні прикордонні КПП, де їй доводилось пояснювати російським солдатам, чому вона перебуває в країні. Вона їхала шість днів під час обстрілів, перш ніж возз'єдналася з дітьми у лютому 2023-го. "Ви навіть не можете уявити мої емоції, бо мої діти - це все, що в мене є", - каже вона. Росія проводить найбільше викрадення дітей з часів Другої світової війни, яке можна порівняти з германізацією польських дітей нацистами. За даними української організації Вrіng Кіds Васk, наразі лише 1366 дітей було повернуто чи втекло назад в Україну. Існують побоювання, що багатьох із тих, кого забрали російські війська, відправили до військових таборів чи прийомних сімей, або навіть усиновили російські сім'ї. Завдяки ретельному вивченню російських баз даних, офіційних документів, сімейних зв'язків і навіть супутникових знімків російських об'єктів, офіційних будівель та інших джерел, команда Єльського університету змогла встановити особи тисяч дітей. Виконавчий директор Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету Натаніель Реймонд, який розслідує викрадення, сказав: "Якщо дитину віддають до дитячого будинку, то повернути її практично неможливо. Вона буде втрачена". Свідчення недавно врятованих дітей показують, що вони проходили військову підготовку в таборах Свідчення недавно врятованих дітей показують, що вони проходили військову підготовку в таборах і були покарані за те, що розмовляли українською. "Ми мали співати російський гімн і малювати триколор", каже врятована дев'ятирічна дитина. Депортація і викрадення українських дітей не щось нове. Схожі викрадення та депортації відбувалися з часу вторгнення Росії в Крим у 2014-му. Активісти бояться, що багато дітей зникнуть у російській системі усиновлення, де недавно змінили закони, що дозволяють громадянам Росії усиновлювати і виховувати українських дітей. Іноді трапляються випадки, коли один з батьків є на території України, а інший в окупації з дитиною. Якщо цей батько вмирає чи його заарештують, то дитина залишається сама і ризикує потрапити до дитбудинку. Якщо так стається, то повернути дитину практично неможливо. Саме тому дослідження викрадень - такі важливі, щоб задокументувати, що цих дітей було насильно депортовано. Забирати дитину з однієї етнічної чи національної групи та робити частиною іншої - це воєнний злочин. Коли росіяни починали війну, то думали, що швидко переможуть МКС погоджується з цим і в березні 2023-го видав ордери на арешт Володимира Путіна та його уповноваженої з прав дітей Марії Львової-Бєлової за "воєнний злочин" - незаконну депортацію українських дітей. Повернення дітей - ключова вимога України в будь-яких мирних переговорах. Росія використовує дітей як розмінну монету на перемовинах. Коли росіяни починали війну, то думали, що швидко переможуть, тому програму запровадили не для того, щоб забрати дітей і утримати їх, а для того, щоб русифікувати Україну. Але оскільки справи пішли не так, як їм хотілось, їм довелося перейти від фази приховування відповідальності до використання цих дітей як заручників для використання в переговорах. "Українська збройова промисловість це "Дикий Захід", Fоrеіgn Роlісy, США Україна готується до літнього наступу Росії, що суттєво скоротить її арсенали зброї. Відновлення цих запасів вимагає постійної зацікавленості західних спонсорів. Тому Київ відкриває для інвесторів свою збройову промисловість, яка обіцяє стати світовою "житницею" для летальної військової техніки. Протягом понад трьох років союзники України по НАТО пожертвували $140 млрд військової допомоги, що допомогло стримувати Росію. Окрім систем ПРО, дронів і великої кількості артилерії, Україна розвинула власну вражаючу збройову промисловість. Велика увага приділяється виробництву ударних дронів - очікується, що у 2025-му вироблять 2,5 млн дронів. З початку війни Україна створила збройову промисловість з виробничою потужністю понад $35 млрд. Однак, за даними українських чиновників, розміщено замовлень лише на близько $12 млрд. Це означає, що є величезна кількість надлишкових потужностей. Київ сподівається, що західні союзники скористаються цією можливістю інвестувати в українську збройову промисловість, і це зробить оборонний сектор Києва максимально привабливим для західних інвесторів. "Звичайно, було б краще, якби це були прямі пожертви, але ми також повинні бути реалістами. Ми знаємо, що зробити нашу збройову промисловість якомога привабливішою - це найкращий спосіб зацікавити наших західних союзників і надсилати сюди гроші", - каже голова Українського центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан. Україна досі є першою лінією оборони Заходу проти Кремля Україна досі є першою лінією оборони Заходу проти Кремля, фактично ведучи битву від імені НАТО, стримуючи просування російських військ далі на захід, у Європу. Київ виконав неймовірно вражаючу роботу, враховуючи попередні оцінки, що країна впаде за три дні, тому Захід зацікавлений у продовженні постачання зброї Києву. Ще один аргумент з України дешевше та швидше доставити зброю на передову, якщо вона виготовлена ​​в цій країні. Виробляти зброю в Україні легше, бо за нинішнього воєнного стану країна не має бюрократичних, регуляторних чи логістичних перепон у виробництві та випробуванні зброї, які має більшість країн НАТО. Якщо цього недостатньо, то Україна стала чимось на зразок "Дикого Заходу" у виробництві зброї. Саме ці слова використав один український урядовець минулого місяця, описуючи, як випробування зброї на реальному полі бою проти реального ворога швидше стимулює інновації, ніж лабораторії чи випробувальні полігони. "Те, що на Заході може зайняти місяці, навіть роки розробки, випробувань та виробництва, тут займає тижні. Ми - найкращий випробувальний полігон у світі, бо помилки тут означають смерть. Можемо швидко сказати вам, як ваш продукт працює чи не працює на полі бою", сказав чиновник. Ми - найкращий випробувальний полігон Західні збройові компанії, які бажають інвестувати в українську оборонну промисловість чи працювати з нею, матимуть конкурентні переваги у швидкозмінному, високотехнологічному світі сучасного проектування зброї. Вони також зможуть з абсолютною впевненістю сказати, що працює на полі бою, а що ні. Коли війна закінчиться, ті, хто скористався перевагами України, виявлять, що мають зброю з реальним досвідом бойових дій. "Менші європейські країни, які зазвичай мають менші збройні сили, неминуче одержимі ідеєю максимальної летальності за мінімальних витрат. Тож було б логічно використати цих людей, які знають, як створювати речі, які працюють", - каже джерело в європейській оборонній промисловості. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Китай підтримує РФ і яка проблема України є "бомбою сповільненої дії": світові ЗМІ написали Гроші не завада. Європа готова витратити до $936 млрд на власне переозброєння. Виснажені запаси зброї потрібно поповнювати, і не так багато місць можуть конкурувати з Україною, коли справа доходить до виробництва відносно дешевої та смертельно ефективної зброї. Європа готова витратити до $936 млрд на власне переозброєння Ті, хто бере участь у спільних проєктах чи відкриває заводи в Україні, матимуть гарні можливості для отримання великих замовлень на вражаючі суми. Німецький збройовий гігант Rhеіnmеtаll вже зобов'язався відкрити заводи в Україні, а найбільша британська оборонна компанія ВАЕ Systеms - одна з багатьох, хто створив юридичну особу в Україні. Розміщення стратегічних активів НАТО в Україні також пропонує перспективу забезпечення певного рівня безпеки без фактичного прийняття країни в Альянс. "Якщо у вас є німецькі інженери чи британські менеджери, які працюють на українських заводах над спільними проєктами, ви створюєте досить вагомий стримуючий фактор для Росії, яка може розпочати атаки на ці райони. Чим більше можете поєднати українську оборонну промисловість з оборонною промисловістю НАТО і Європи, тим більше вони будуть залучені до прийняття рішень, і тим більшим стає стримуючий фактор", каже колишній директор НАТО з контролю над озброєннями Вільям Альберк.