Search trend "Фіцо про україну"

США зробили перший крок, щоби дистанціюватися від європейських безпекових проблем. Поки партнери України зустрічалися у Брюсселі, Дональд Трамп говорив телефоном з кремлівським диктатором. Це екстрене засідання "Рамштайну" стало репетицією саміту НАТО в Гаазі, де вже йтиметься про актуальність трансатлантичного співробітництва та про гроші. Напередодні "Рамштайну" Андрій Єрмак у США намагався переконати чиновників адміністрації Трампа, щоби ті бути жорсткішими з Росією. Стіва Віткоффа він закликав посилити санкції проти РФ і запросив до України. Під час розмови з Кітом Келлогом Єрмак заявив: Росія ухиляється від припинення вогню, "цьому варто покласти край через силу". Та Келлог у коментарі для Fох Nеws розкритикував українську спецоперацію "Павутина". Це дуже смілива атака, відзначив він, але "коли ви це робите, цілком зрозуміло, що й інші рівні ризику зростуть. Думаю, цього ми й намагаємося уникнути". Російські натяки Навряд чи Кіт Келлог коментував "Павутину" лише від себе - член команди Дональда Трампа не міг перечити президенту США. Справді, варто було розпочатися засіданню "Рамштайну", як Москва зажадала від США та Великої Британії "чіткої реакції по атакам України на стратегічну авіацію РФ щоби не допустити ескалації", зазначив заступник російського міністра закордонних справ Сергій Рябков. Отже, росіян хвилює реакція саме цих двох країн. Чому? Відповів Рябков: адміністрація Трампа схильна дослухатися до аргументів російської сторони, але "не варто недооцінювати настрої деяких кіл у США, котрі хочуть знищення Росії". "Деякими колами" може бути сенатор-республіканець Ліндсі Грем та його однодумці, автори законопроєкту про 500% мит. А також - європейці, котрі, на думку Рябкова, зацікавлені у зриві мирної угоди, хоча їм це загрожує величезними видатками. Розмови у Європі Напередодні "Рамштайну" прем'єрка Італії Джорджія Мелоні, котру вважають політичною наслідувачкою МАGА, зустрілася окремо з прем'єром Словаччини Робертом Фіцо та з президентом Франції Емманюелем Макроном. Італія входить до "Коаліції добровольців", проте Мелоні останнім часом ігнорувала екстрені саміти групи. Фіцо розповів, що висловився проти переозброєння Європи, хоча визнав: є країни, котрі хочуть "знищити Росію" (цікаво, бо ця теза збігається з висловами Рябкова). Нема жодного слова про збройний контингент Натомість у підсумковій спільній заяві Франції та Італії акцентовано на "непохитній підтримці України", проте нема жодного слова про збройний контингент, чого, як стверджують італійські і французькі джерела, Макрон домагався від Мелоні. Замість міністра оборони США, який вперше за час існування Групи підтримки оборони України не брав участі у саміті навіть по відеозв'язку, був постпред США в НАТО Метью Вітакер. Путін сплутав Трампу карти Дональд Трамп хоче чіткого розмежування ролей: Європа постачає Україні все для боротьби - США підтримують Європу у побудові континентальної безпеки, але не Україну. Саме це і стало основою для екстреного "Рамштайну" 4 червня. Проте така комбінація можлива тільки за переговорного процесу або "заморозки" конфлікту. Путін не дає підстав для цього. Президент Володимир Зеленський 4 червня заявив про відсутність сенсу у технічних зустрічах, розкритикував зміст російського проєкту мирного меморандуму і запропонував припинення вогню до саміту лідерів. Путін у відповідь назвав українську сторону терористами, котрим "потрібен не мир, а влада". Обмін заявами це перші ознаки провалу чинної політики нової адміністрації США щодо російської війни в Україні. Однак у Білому домі поки що відмовлятися від неї не збираються. "Гіркота" з-за океану Як повідомив на засіданні "Рамштайну" міністр оборони ФРН Борис Пісторіус, США більше не головуватимуть у Групі. Їх замінять Німеччина та Велика Британія. У кулуарах учасники "перетравлювали" інші сигнали: Сполучені Штати зажадали збільшити витрати на оборону до 5% ВВП "негайно" і навряд чи дадуть ППО союзницькому контингенту на території України. "Це нереально, - відгукнувся про 5% Пісторіус, - потрібні роки. Скільки ми зможемо підтримати Україну, якщо промисловість буде не в силах забезпечити всі потреби?" Реалістичним є 3%. Європейці сподіваються зберегти трансатлантичне співробітництво Судячи з підсумкової пресконференції "Рамштайну" без Хегсета", європейці сподіваються зберегти трансатлантичне співробітництво. Тому поки що акцентують на тому, що точно не роздратує Трампа. Зі слів міністра оборони ФРН Бориса Пісторіуса, акцент - на інвестиціях в українське військове виробництво. Але поставки далекобійної зброї, котрі, за даними західних ЗМІ, у Києві очікували за кілька тижнів, "можливі до кінця поточного року", уточнив він. Міністр оборони України Рустем Умєров повідомив: досягнуто домовленості, що вироблене за кордоном українськими компаніями, буде надане Україні. Компаній він не назвав, але припустив побудову підприємств ВПК в інших країнах. Заочна дискусія Щоб у європейських колег не виникало сумнівів у настроях за океаном, голова сенатського комітету у справах Збройних сил Роджер Вікер повідомив - президент США просив поки не виносити на голосування законопроєкт Ліндсі Грема про руйнівні санкції проти Росії. А представника Сполучених Штатів не було і на підсумковій пресконференції "Рамштайну" у Брюсселі. У Європі пробують зондувати ґрунт у Білому домі У Європі пробують зондувати ґрунт у Білому домі на предмет схильності Трампа до "яструбів". Заочно опонуючи Трампу і Хегсету, Пісторіус заявив: "Надзвичайно важливо досягти припинення вогню і миру, але мова не про мир за будь-яку ціну". Росія не хоче миру, тому ми маємо бути рішучими і зробити наступні кроки, підтримав його міністр оборони Великої Британії Джон Гілі. Володимир Зеленський у відеозверненні до "Рамштайну" закликав зміцнювати повітряний щит України. Про це ж говорив Андрій Єрмак на зустрічі з держсекретарем США Марко Рубіо, поки тривало засідання "Рамштайну". Але вишенькою на торті стало повідомлення Трампа він знову розмовляв з Путіним. По телефону. І це, навіть без змісту, наочно ілюструє ставлення чинного президента США і до "Рамштайну", і до НАТО, і до Європи у безпековому сенсі. Та Трамп сказав, що розмова з Путіним "не наближає до миру", а Путін відповість на спецоперацію "Павутина". Помічник Путіна Юрій Ушаков казав, що його шеф не збирається зустрічатися з Трампом, вони, мовляв, більше говорили про Іран, з яким Путін може допомогти укласти ядерну угоду. Цікаво, що після цієї розмови Путін говорив і з папою Римським переконував понтифіка усвоїй відданості політико-дипломатичному вирішенню війни.

Таку думку в етері Еспресо кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський."Маємо розуміти, що ситуація в Польщі дещо відрізняється від Угорщини й Словаччини. Кароль Навроцький не буде премʼєр-міністром, посада якого в Польщі є найбільш вагомою. Тому його доведеться рахуватись з політичними реаліями, які є в країні. Звісно, якщо в країні не відбудеться дострокових парламентських виборів й реваншу партії "Право й справедливість", а також якщо до них доєднаються такі політичні сили, як “Конфедерація”. У такому випадку ми зможемо говорити про те, що Польща повторює шлях Угорщини", - пояснив Желіховський.Експерт додав, що новообраний президент Польщі Кароль Навроцький неодноразово висловлював свою підтримку України й чудово розуміє загрози від Росії."Зараз навряд чи варто Віктору Орбану очікувати зміни вектора політичної ситуації в Польщі. Він звісно хотів би повернути ті часи, коли "Право й справедливість" у Польщі були на піку своєї могутності. Ще тоді, до повномасштабної агресії РФ проти України, вони дійсно намагались створити єдиний фронт в Європарламенті. Варто додати, що Кароль Навроцький підтримує Україну у боротьбі проти Росії, чого не можемо спостерігати в Орбана й Фіцо", - додав він.У неділю, 1 червня, в Польщі відбувся другий тур виборів президента. Переможцем став кандидат від  партії "Право і справедливість" Кароль Навроцький. Розрив між ним і опонентом, Рафалом Тшасковським  з "Громадянської платформи", становив менш ніж 2%. Чинний польський лідер Анджей Дуда привітав наступника. Кароля Навроцького привітав з перемогою на виборах і президент України Володимир Зеленський.3 червня новообраний президент Польщі Кароль Навроцький, на своїй сторінці у соцмережі Х, подякував президенту України Володимиру Зеленському за привітання з нагоди його перемоги на виборах, висловивши сподівання на подальшу співпрацю між країнами. 

Надзвичайно тривожні й драматичні сигнали ми отримуємо зі Сполучених Штатів. Україна, а також Східна й Центральна Європа розуміють, що росіяни готуються до подальших дій. Можливо, вони будуть розширювати периметр війни. У теперішній ситуації найслабшою ланкою виявився американський президент Дональд Трамп. Ми цього не чекали. Я просив би вас оцінити теперішній драматичний момент.Мені надзвичайно приємно бути з вами. Я щойно провів тиждень в Україні — це був мій сьомий візит від початку повномасштабної війни. Новий етап європейської та світової історії розпочався 24 лютого 2022 року з повномасштабного вторгнення. Спершу ми пережили шок від самого факту вторгнення. Згодом прийшов шок від усвідомлення, що такі країни, як Китай, Індія, Туреччина, Бразилія та Південна Африка, не на нашому боці. І тепер ми стикаємося з третім великим потрясінням — шоком Трампа, можливо, найзначнішим з усіх: із відкриттям того, що Дональд Трамп, імовірно, почуває себе ближчим до Владіміра Путіна, ніж до Володимира Зеленського.Добра новина полягає в тому, що, як на мене, Україна нині майже здатна утримувати території, які вона контролює, за умови суттєвого посилення підтримки з боку Європи й за наявності критично необхідного мінімуму допомоги з боку Сполучених Штатів. Цей мінімум включає три ключові речі: розвідувальну інформацію, ракети-перехоплювачі Раtrіоt і 155-міліметрові боєприпаси.Це суттєва підтримка з боку Сполучених Штатів. А сьогодні, як свідчить реакція Європи — візити Фрідріха Мерца, Емманюеля Макрона, Кіра Стармера, Дональда Туска до Києва, приїзд усіх міністрів закордонних справ до Львова — існує реальна політична воля підтримувати Україну.Ми справді перебуваємо в надзвичайно складній ситуації — через поєднання чинників, пов’язаних із Путіним, Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом. Та я переконаний: Україна разом із Європою все ще здатні вистояти й впоратися з цією загрозою.Зараз не час простої дипломатії - зараз відбувається підготовка Росії до ще, можливо, масштабнішої війни, і цей процес буде тільки розгортатися. Чи встигнуть Дональд Туск, Емманюель Макрон, британський прем'єр та інші вдатися до сміливих, чесних і, можливо, жорстких і небезпечних кроків? У певному сенсі найнебезпечнішим було б, якби Путін просто погодився на припинення вогню. У такому разі Трамп міг би посилити тиск на Україну, можливо, знову припинивши військову підтримку. Наразі абсолютно очевидно, що саме Путін і Росія залишаються головною перепоною для будь-яких переговорів щодо припинення вогню, не кажучи вже про досягнення тривалого миру.І, як не дивно, в цьому є певний позитив — адже це означає, що Україна й надалі отримуватиме щонайменше мінімально необхідну підтримку з боку Сполучених Штатів. Відповідаючи на ваше запитання, скажу: так, я переконаний, що європейські лідери усвідомлюють, наскільки складною є ситуація. Якщо Росія розпочне новий наступ, можливо, доведеться ухвалювати надзвичайно складні рішення. Усе залежатиме від того, де саме відбудеться наступ і як він розгортатиметься.Проте я впевнений, що політична воля є. І якщо врахувати спільні зусилля,  зокрема Норвегії, Великої Британії, а також визначну ініціативу Чехії на чолі з президентом Петром Павелом щодо постачання Україні додаткових боєприпасів, ми маємо всі необхідні ресурси та потенціал, щоб протистояти цій загрозі.Архітектура Центральної Європи будувалася після Другої світової війни. Перша спроба після Першої світової війни закінчилася трагічно – Другою світовою. Яку роль може відіграти Центральна Європа і яке місце України в цьому теперішньому процесі?Існує проблема. Північно-Східна Європа, зокрема країни Балтії, Польща, Скандинавія та Фінляндія, з огляду на свій історичний досвід взаємодії з Російською імперією, рішуче підтримує Україну. Вони не лише на вашому боці, а й самі відчувають пряму загрозу.Ситуація може ускладнитися, якщо 1 червня пана Навроцького буде обрано президентом Польщі, адже тоді Польща буде глибоко занурена у власні внутрішні проблеми. Як відомо, серед польських правих політичних сил існують антиукраїнські настрої. Водночас загалом Північно-Східна Європа залишається солідарною з Україною та непохитною у своїй підтримці.Натомість проблему становлять Угорщина Віктора Орбана і Словаччина Роберта Фіцо, дві країни Південно-Східної Європи, а також Болгарія і Греція, які демонструють значно меншу стабільність та послідовність у підтримці України. На щастя, президентські вибори в Румунії пройшли у конструктивному ключі. Втім, у Східній Європі чітко відчувається розлом між Північчю та Півднем.Є два ключові аспекти. Перший — оборона України, адже саме з неї починається захист Східної Європи. Другий — безпосередня оборона самих європейських країн. Слід чітко усвідомлювати, що путінська Росія вже веде гібридну війну.Йдеться не про прямий збройний наступ, а про підпали, кібератаки, пошкодження підводних кабелів, спроби дестабілізувати політичні процеси через масштабні дезінформаційні кампанії, як це було під час виборів у Румунії. Тож завдання полягає не лише у стримуванні Росії, а й у перемозі в цій гібридній війні, яка охоплює всі країни регіону.Для Путіна політика — це продовження війни іншими засобами.Кілька тижнів тому я спілкувався з моїм сердечним другом Адамом Міхніком, відомим польським дисидентом, засновником "Газети виборчої". Він був надзвичайно стривожений - відчуває, що в Центральній Європі прокидається дух націоналізму, який може її дезінтегрувати. Путін також буде розраховувати на подібні сценарії для того, щоб Центральна Європа дезінтегрувалася зсередини.З іншого боку, сто років тому президент Вільсон запевняв Європу в тому, що ми будемо жити в новому світі - ми будемо жити згідно з планом Вільсона. Але план тоді не був затверджений американським конгресом - і архітектура європейської безпеки посипалась. Я з вами погоджуюсь: оцей імпульс, який зараз дав Дональд Трамп, є надзвичайно небезпечним, тому що розмикається євроатлантичний зв'язок. А євроатлантичний зв'язок - це про безпеку континенту, і для Путіна це аргумент атакувати.Ситуація, що склалась у Західній Європі після 1945 року, а в Центрально-Східній Європі — після 1989-го, є абсолютно винятковою в усій європейській історії. Протягом цього часу Сполучені Штати фактично виконували роль гаранта безпеки, створюючи захисний щит для європейської оборони. Це стосувалося спершу Західної Європи до падіння Берлінського муру і завершення холодної війни, а згодом і Центрально-Східної Європи. Проте, на жаль, це не охопило Україну, Молдову та Грузію.Паралельно ми стали свідками безпрецедентного рівня європейської інтеграції. В обох цих вимірах сучасна Європа не має історичних аналогів. Але саме тут і виникає проблема.У сучасній, більш інтегрованій Європі, як зауважує мій друг Адам Міхнік, ми спостерігаємо стрімке зростання впливу антиліберальних, націоналістичних і популістських сил дезінтеграції. І це явище вже давно не обмежується лише Східною Європою. Ці рухи набирають силу у Франції з Марін Ле Пен, у Німеччині з "Альтернативою для Німеччини", у Великій Британії з "Реформістською Британією", а також у Нідерландах та Італії.Ми стикаємося з внутрішніми загрозами європейській єдності в той момент, коли Сполучені Штати, на чию ядерну парасолю та безпекові гарантії ми довгий час покладалися, вже не є стабільною опорою. Що ще тривожніше — адміністрація Трампа, подібно до путінської Росії, відкрито підтримує ці самі антидемократичні та деструктивні сили.Це надзвичайно небезпечний момент для Європи, яку ми будували протягом останніх восьми десятиліть — Європи, що стала більш єдиною, вільною, заможною, демократичною і, в найкращому сенсі, ліберальною.Сьогодні нам як ніколи потрібен український дух, щоб захистити й нашу власну волю.Але водночас має бути точка політичної збірки, тобто пункт, або людина, яка зможе взяти на себе відповідальність. Не на словах - бути готовою дати конкретну військову відповідь Путіну.Путін намагається нас залякувати, демонструючи свою готовність вести так звану перманентну війну. Свого часу Лев Троцький запропонував концепцію перманентної революції, а Путін зараз використовує концепцію погрози перманентної війни, яка може пульсувати, точитися роками і десятиліттями.Хто може стати лідером і з якою концепцією? Це не про теорію, не про слова, не про голосування в Європейському парламенті - той із лідерів, можливо Кір Стармер, хто скаже: якщо ви нападете на Естонію, шановні російські противники, ми вступимо в війну.Перш за все, надзвичайно важливо усвідомити: у найближчому майбутньому Росія продовжуватиме війну проти Заходу. Це стало центральною ідеєю та сенсом існування режиму Путіна, навіть більшою мірою, ніж раніше.Йдеться не лише про російський реваншизм чи спробу відновити імперський контроль над Україною. Мова про постійну, перманентну війну проти Заходу, що ведеться різними засобами. Це не лише збройна агресія. І саме тому опір має бути багатовимірним, охоплюючи не лише військову, а й інформаційну, економічну та інституційну сфери.Що ж до європейського лідерства, то воно ніколи не зосереджуватиметься в руках однієї людини, як і не буде виходити виключно від Європейського Союзу.Ми стали свідками символічної миті в Києві, коли четверо лідерів стояли поруч із Володимиром Зеленським під банером із написом "Коаліція охочих". І головне питання зараз — чи буде в Європі достатньо країн і лідерів, частково серед держав-членів і поза межами ЄС, частково в європейських інституціях і в більш згуртованому НАТО, щоб зробити стримування Росії переконливим і дієвим.Це і є ключове питання. Відповідь на нього не залежатиме від однієї чи двох осіб, вона залежатиме від спільної волі багатьох. Європа ніколи не говорить одним голосом, це завжди спільна розмова.Я хотів би вам подякувати за те, що ви з Україною, за те, що приїжджаєте в Україну. Не лише ви - наприклад, мій приятель Генрі Марш, британець, регулярно приїжджає в Україну для того, щоб робити добрі справи, а ще й підтримати своєю присутністю, полковник британської армії у відставці Глен Ґрант також. Дуже багато людей, зокрема з Британії, приїжджають. Я хотів би, щоб ви поділилися власним досвідом, власним відчуттям ситуації, що вас вражає в Україні і які ви бачите виклики чи загрози, для нас тут, в Україні.Передусім варто сказати, що Генрі Марш справді видатна особистість, а перебування в Україні завжди є глибоко зворушливим, тривожним, натхненним і сповненим сенсу. Україна — це головна європейська історія нашого часу. Ми багато говорили про виклики, які несе війна, але те, що мене особливо вразило минулого тижня, це усвідомлення того, що нам слід замислитися і над викликами миру, або бодай часткового миру. Під час мого останнього візиту в Україну я відчув, наскільки глибоко людей турбує перспектива розколів у суспільстві та політичному житті, які можуть виникнути в момент укладання тривалого перемир’я.Українське суспільство сьогодні складається з дуже різних груп. Є мільйони, що переживають страшні страждання на окупованих територіях. Є внутрішньо переміщені особи. Є ті, хто живе у відносно безпечних регіонах України. Є українці за кордоном. І є ветерани, які повертаються з фронту. Ці досвіди різні за глибиною та болем, неминуче перетинатимуться, а подекуди й вступатимуть у конфлікт. І це серйозний виклик на шляху до мирного майбутнього.Об’єднати ці досвіди буде непросто. А коли повернеться повноцінне політичне життя, наприклад, якщо країна дійде до проведення виборів у належних умовах, із вільним медіапростором, повним виборчим реєстром і реальними можливостями для кожного громадянина проголосувати, політика повернеться з повною силою.Перед Україною стоїть серйозне завдання: зберегти єдність, якої вона змогла досягти в умовах війни, у час часткового миру або у період, коли активні бойові дії будуть припинені. Для мене і для багатьох людей, які підтримують Україну, викликом стане збереження високого рівня європейської підтримки. Коли гаряча фаза війни завершиться, навіть якщо тимчасово, на кілька місяців чи років, на Заході, зокрема в Європі, з’явиться сильна спокуса сказати: "Все, війна закінчилася. У нас є щось на кшталт миру. Маємо інші проблеми, давайте зосередимось на них". Саме це сталося з Боснією після 1995 року.Я не порівнюю Боснію та Україну в жодному іншому аспекті, окрім одного: існує реальна загроза втратити внутрішню єдність і водночас увагу та солідарність решти Європи.Я хотів би вас розпитати про вашу віру в перспективи дипломатичних перемовин і мирних конференцій. Віра в дипломатію в теперішній ситуації є небезпечною. Але ця віра лишається, тому що перспектива нескінченної війни з Російською Федерацією на нашій землі дуже багатьох може деморалізувати.З іншого боку, дипломатичний процес фактично стоїть на місці. І Дональд Трамп робить усе, щоб вийти з дипломатичного процесу й розповідати всьому світові, що нехай Україна та Росія домовляються за посередництва Ватикану. Це блюзнірство, наруга, цинізм, але такою теперішня ситуація є. Ми розуміємо, що світ утомився від російської агресії.Світ хотів би якось унормувати ситуацію, хоча повернутись до стану антебеллум (перед війною, - ред.) неможливо. Яким є ваше бачення ширших мирних конференцій? Адже ще є Китай зі своїм баченням, і є інші гравці.Уважаю за необхідне наголосити: навіть коли гарячі бойові дії завершаться, у найближчому майбутньому миру не буде — ані в Україні, ані в Європі.Ми опинимось у складному проміжному стані, коли це буде не війна, але і не мир. Буде щось на кшталт нової форми холодної війни. Така реальність тривала, складна й незручна для багатьох. Остаточні мирні домовленості після Другої світової були укладені лише у 1990 році, коли відбулося возз’єднання Німеччини. Минуло 45 років. А Корейський півострів досі не має такої мирної угоди.Очікувати на велику мирну конференцію найближчим часом не варто. Це малоймовірно. Проте можливе перемир’я. Його передумовою стане усвідомлення Росією поразки та відчуття болючих наслідків війни.У такому разі сценарій, ймовірно, нагадуватиме повоєнне відновлення Західної Європи у 1940–1950-х роках. Україна буде послідовно зміцнюватися, інтегруючись у західний простір і стаючи частиною системи колективної безпеки. Так створюються незворотні факти на місцях, які з часом можуть привести до справжнього миру. Ось на що ми найбільше сподіваємося.Та є серйозна загроза. Щойно буде досягнуто перемир’я, багато хто у світі скаже: ось вам і мир. Увага світу розсіється, напруга спаде, і Захід зосередиться на інших глобальних викликах. У цей момент Україна ризикує опинитися між історичним шансом і новою вразливістю.Коли ми говоримо про такі драматичні моменти, ми не можемо не розглядати роль тієї чи іншої особи в історії. Але ми говоримо не про Наполеона, Аттілу чи Гітлера. Ідеться про Путіна. Що ним рухає? Це психопатологічна історіософія чи це просто бажання повернутися в якийсь нікому не відомий світ першопричин, про які він регулярно говорить? Важливо наголосити: це і війна Путіна, і війна Росії. Імперії ніколи не здавалися без спротиву. Тому було ілюзією вважати, що Російська імперія, яка зникла на перший погляд раптово в період з 1989 по 1991 рік, не спробує відповісти ударом.Я переконаний, що незалежно від того, хто сидів би у Кремлі, ризик відновлення імперського проєкту з боку Росії завжди залишався високим. Але маємо ще й особистість Путіна. Як я пишу у своїй книжці, я познайомився з ним у 1994 році, коли він був маловідомим заступником мера Санкт-Петербурга. Уже тоді він говорив про території, які, за його словами, завжди були російськими, і наголошував, що Росія повинна їх або захищати, або повернути. Він прямо згадував Крим. Одержимість Путіна полягає не у відновленні Радянського Союзу. Його не цікавить радянське минуле як таке. Його ціль полягає у створенні російського союзу, і це чітко видно ще з 1990-х років.На мою думку, під час пандемії коронавірусу одержимість Путіна набула патологічної форми. Відтоді його політичне виживання стало прямо пов’язаним із продовженням війни. Він сформував економіку, орієнтовану на війну, і суспільство, якому нав’язується уявлення, що це останнє протистояння із Заходом.Це не просто політика, а неминучий реваншизм імперської Росії. Це соціальна психологія і викривлене історичне бачення, в яке вірить Путін. І сьогодні це вже не тільки його ідея — це внутрішній механізм його режиму.Він не зупиниться сам. Його потрібно зупинити.Як ви гадаєте, якою може бути потенційна нова "Ялта", до якої закликає Путін? Коли почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, я був трішки оптимістичніший, тому що в Путіна не було жодного помітного асистента, який міг би підставити йому плече, можливо, крім китайців.Але зараз ми бачимо, що Дональд Трамп хоче використовувати російську агресію проти України загалом для потужних змін у всьому глобальному світі, йому війна потрібна, щоб досягати своїх політичних успіхів. Я не кажу, що вони збігаються з путінськими, це різні речі. Але Путін має свій фантомний біль за Україною і так намагається вписати себе в історичний процес.Домовленості досягнуть троє людей - Путін, Трамп і Сі Цзіньпін. Звісно, це все буде прикриватися дуже високопарними словами. Розповідатимуть про реформування Організації Об'єднаних Націй тощо. Але дуже багато речей не потрапляють в історичні протоколи - ми пам'ятаємо, що Сталін, Рузвельт і Черчилль визначили долю тої самої Польщі. Тоді Черчилль був бідним родичем. А тут ми бідного родича не бачимо - ми бачимо певну симфонію автократій: Путін, Сі Цзіньпін і, можливо, Трамп, який буде вдавати, що нічого не бачить.Ви маєте рацію: ця трійка сильних на їхній погляд лідерів прагне бачити світ саме таким. Великі держави збираються разом, якщо не в Ялті, то будь-де, щоб укладати угоди й ділити світ на сфери впливу.У Трампа простежується своєрідна одержимість Західною півкулею. Його ідеї щодо Гренландії, Канади, Панами та Мексики, уявлення про США як про домінуючу силу, такого гегемона в регіоні, доповнюються баченням Китаю в Азії і, можливо, Росії в Євразії. Такий спосіб мислення справді існує. Але саме тут криється принципова різниця.Європа сьогодні зовсім не така, якою була в 1945 році, коли в Ялті відбулася знаменита зустріч. Тоді континент лежав у руїнах, виснажений і безсилий. Сьогодні ж ми маємо найбільш об’єднану, найбагатшу і багато в чому найвпливовішу Європу за всю її історію. Сукупно економіки країн Європейського Союзу перевищують російську щонайменше в дванадцять разів.Ми справді витрачаємо значні ресурси на оборону. І якщо Європа матиме достатньо політичної волі, саме вона здатна запобігти реалізації такого сценарію. Водночас варто зауважити: Путін фактично одноосібно контролює Росію, тоді як Трамп не має аналогічної влади у Сполучених Штатах. Навіть у межах його власної Республіканської партії є чимало тих, хто не підтримує подібний підхід, не кажучи вже про представників інших політичних сил.Тож так, загроза існує. Ці троє лідерів хотіли б, щоб такий світ став реальністю, але ми маємо всі підстави й можливості цьому завадити.У мене відчуття, що ми повернулися в ті жахливі часи - просто мало хто наважується їх описати й охарактеризувати, - коли, наприклад, Сталін разом із польськими комуністами могли депортувати сотні тисяч людей, мільйони людей, коли депортовували німців із Чехії, поляків з України, коли українців, які мешкали на території теперішньої Польщі, розпорошували. Ще у Біблії було це описано як Екзодус.І зараз є відчуття, що ми повертаємось до тих страшних часів. Але, можливо, є певні червоні лінії, які можуть спрацювати? І недарма ми говоримо, зокрема, про Трампа. Трамп - це привід для багатьох, щоби сказати: ми не можемо змінити ситуацію, бачите, який Трамп. Хоча те, що Трамп виходить із континенту, подвоює - чи навіть потроює - російську загрозу.Минулого тижня я спілкувався з людьми, які були змушені тікати з Маріуполя, Мелітополя, Криму та Нової Каховки. Ми бачимо у вашій країні масштабні вимушені переміщення, що супроводжуються величезними людськими стражданнями — такими, яких Європа не знала з 1945 року.Водночас Трамп фактично дає згоду на те, щоб Ізраїль здійснював подібні дії проти двох мільйонів палестинців у Газі. Ми знову опинилися у світі не лише великих держав, які прагнуть перерозподілу глобального впливу, а й мільйонів простих людей, які стають жертвами цих процесів і зазнають неймовірних страждань. Боюся, що саме з цією реальністю ми сьогодні маємо справу.Саме тому, якщо дозволите, я хочу знову повернутися до України і підкреслити, наскільки важливо усвідомити, що сьогодні поставлено на карту. Зараз я готую коментар для "Гардіан". Протягом останніх тижнів багато журналістів і ведучих говорили: "Для України буде якась угода. Можливо, це означатиме кінець війни. Можливо, Україна поступиться частиною території." Вони використовують формулювання на кшталт "земля в обмін на мир".Потрібно постійно нагадувати: йдеться не лише про землю. Так, територія має значення. Проте передусім це — домівки, життя, особисті історії, родини, засоби до існування мільйонів людей.Ми не маємо права забувати про справжній масштаб людської трагедії, спричиненої тією самою геополітикою, яку колись щиро сподівалися залишити в минулому європейської історії.Шановний пане професоре, я хотів би вас розпитати про ідеологію нового світу. Я не знаю, хто будує цей новий світ, що собою являє ця "торгова фірма" МАГА, розуміємо, що йдеться про американський ізоляціонізм, про спробу перерозподілити загалом впливи у світі.Є певне середовище людей, і хоча офіційно публічний вплив Ілона Маска на американську політику немовби зменшується, але зрозуміло, що ми зайшли в цифрову добу. Так, цифровий контроль, намагання впливати на величезні маси населення за допомогою онлайн-придатків, адже всі люди зараз з мобільними телефонами.Свого часу Джордж Оруел доволі незле описав це в романі "1984". А яке ваше відчуття, що зараз будується? Дональд Трамп не просто самородок, який підкорив американських виборців. Ні, Дональд Трамп - це була ціла система людей, система впливів, грошей і, можливо, є певна ціль і ідеологія. Яку ви відчуваєте ціль того середовища, що будує зараз новий світ?Джордж Орвелл — один із моїх інтелектуальних і літературних героїв. Для мене він є абсолютним взірцем. Те, що ми переживаємо сьогодні, — це не "1984". Це інша реальність. Тож, мабуть справді нам потрібен новий Орвелл. Як на мене, сучасна епоха визначається трьома ключовими елементами. Перший — націоналізм, особливо великодержавний, який проявляється всюди, куди не глянути. Ми вже це обговорювали.Другий — зростання антилібералізму. Згадайте Ілона Маска чи Джей Ді Венса — вони підтримують націоналістичні популістські рухи як сили, що протистоять ліберальним цінностям і ведуть до реакційних змін.Третій — безпрецедентна цифрова революція, яку світ пережив у сфері інформації та комунікацій за останні сорок років. У результаті ми дедалі частіше не можемо відрізнити правду від брехні, факти від фейків.Це, безумовно, вигідно як Владіміру Путіну, так і Дональду Трампу, адже тоді йдеться вже не про те, що є правдою, а що — брехнею, а про те, чий наратив візьме гору.Гадаю, ми опинилися в новій, не менш небезпечній реальності. Це не один авторитарний режим, а світ, у якому під загрозою опинилася сама ліберальна демократія — система, яку ми крок за кроком вибудовували впродовж останніх десятиліть і яка тримається на спільному розумінні фактів, навіть за наявності різних поглядів і тлумачень.Можливо, сьогодні нам потрібен новий автор, здатний написати роман, який точно зафіксує суть цієї сучасної антиутопії.Якщо говорити про режим контролю, як би це мало виглядати, коли ми говоримо про окупаційні адміністрації з боку Росії чи системи керування? Тобто це було б так, що керує конкретний генерал НКВД? Чи все-таки вони шукали б формати, пов'язані з тими чи іншими генералами Ярузельськими, як свого часу було за комуністичної Польщі? Чи це взагалі може бути щось принципово інше?Не думаю, що йдеться про систему контролю в стилі генерала Ярузельського, який утримував Польщу під радянським впливом у 1980-х, або про модель Квіслінга, що забезпечував підпорядкування Норвегії нацистській Німеччині. Сценарій, про який ідеться зараз, навряд чи буде подібним.Здається, Путін мислить інакше — його мета не контроль над окремими територіями, а дестабілізація Заходу. У його уявленні Захід має бути слабким, роз'єднаним і дезорієнтованим, тоді як великі держави зберігають силу й контроль. Тобто мова не про встановлення неформального колоніального контролю, а про системне руйнування західної єдності зсередини.Китай — це зовсім інша історія. Китай Сі Цзіньпіна став головним вигодонабувачем глобалізації, вільної торгівлі та світової економіки. На відміну від Росії, Китай зацікавлений у збереженні базового міжнародного економічного порядку, який гарантує стабільність. Пекін не шукає політичних союзників, йому потрібні зручні партнери, тобто країни, які постачають ресурси і купують китайські товари. Їхній політичний устрій для Китаю не має значення. Важливе лише їхнє ставлення до Китаю.Отже, ми маємо справу з двома абсолютно різними типами геополітичних гравців.  

Про це заявив політолог та журналіст Тімоті Еш в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі Еспресо."Північно-Східна Європа, зокрема країни Балтії, Польща, Скандинавія та Фінляндія, з огляду на свій історичний досвід взаємодії з Російською імперією, рішуче підтримує Україну. Вони не лише на вашому боці, а й самі відчувають пряму загрозу. Ситуація може ускладнитися, якщо 1 червня пана Навроцького буде обрано президентом Польщі, адже тоді Польща буде глибоко занурена у власні внутрішні проблеми. Як відомо, серед польських правих політичних сил існують антиукраїнські настрої", - сказав він.Еш додав, що водночас загалом Північно-Східна Європа залишається солідарною з Україною та непохитною у своїй підтримці."Натомість проблему становлять Угорщина Віктора Орбана і Словаччина Роберта Фіцо, дві країни Південно-Східної Європи, а також Болгарія і Греція, які демонструють значно меншу стабільність та послідовність у підтримці України. На щастя, президентські вибори в Румунії пройшли у конструктивному ключі. Втім, у Східній Європі чітко відчувається розлом між північчю та півднем",  - додав політолог.Він зазначив, що в цьому контексті є два ключові аспекти. "Перший - оборона України, адже саме з неї починається захист Східної Європи. Другий - безпосередня оборона самих європейських країн. Слід чітко усвідомлювати, що путінська Росія вже веде гібридну війну. Йдеться не про прямий збройний наступ, а про підпали, кібератаки, пошкодження підводних кабелів, спроби дестабілізувати політичні процеси через масштабні дезінформаційні кампанії, як це було під час виборів у Румунії. Тож завдання полягає не лише в стримуванні Росії, а й у перемозі в цій гібридній війні, яка охоплює всі країни регіону. Для Путіна політика - це продовження війни іншими засобами", - підсумував Еш.

Про це вона сказала в етері телеканалу "Еспресо"."Цікаво спостерігати, як змінюється політична ситуація. Ми розуміємо, що йдеться про велику політику. Часто ми бачимо лише наслідки процесів, які відбуваються кулуарно. Наприклад, нині, на жаль, доводиться констатувати, що майже всі рішення, які стосуються України, блокує Угорщина з власних політичних причин. Зокрема, тому що країна перебуває у передвиборчому періоді.У Словаччині ситуація значно краща щодо підтримки України. Хоча Фіцо має деякі застереження щодо нашої євроінтеграції, але розуміє, що більшість словаків підтримують Україну. Тому простору для маневру в нього менше, ніж в Орбана. Це приклади країн, які відкрито озвучують свою позицію", - зауважила Голуб.За словами експертки з євроінтеграції, якщо подивитись на ситуацію "за зачиненими дверима", то до клубу умовних євроскептиків входять не лише ті, хто обережно ставиться до України, а й ті, хто не підтримує швидке розширення ЄС загалом. Серед них - Бельгія та Нідерланди. Для Нідерландів ключовим є питання верховенства права. Як країна-засновниця ЄС, вони оцінюють кандидатів на вступ за рівнем реформ і станом економіки."Окрему увагу викликають аграрні фонди. Україна має великий сільськогосподарський потенціал - це наш стратегічний інтерес. Але це викликає занепокоєння у деяких держав, насамперед Польщі, а також Франції, Нідерландів, Італії та Іспанії. Бюджет ЄС не розширюється, тому вступ нової країни означає, що ресурси доведеться ділити інакше, з урахуванням її потреб", - пояснила Голуб.Експертка також додала, що водночас є держави, які активно підтримують пришвидшення євроінтеграції України з міркувань безпеки. Особливо помітною стає коаліція північнобалтійських країн. Якщо раніше це були лише три держави, то зараз до них приєдналися Данія і Швеція. Цікавою є позиція Великої Британії: хоч вона й вийшла з ЄС, але має значний вплив на європейську політику й також виступає за якнайшвидший вступ України до ЄС."Отже, для того, щоб досягти успіху, Україна має активно працювати не лише в Брюсселі, переконуючи ключових лідерів, а й у столицях країн-членів ЄС. Бо, попри те, що друзів у нас більше, ніж скептиків, їхню підтримку потрібно постійно зміцнювати", - резюмувала Голуб.Віцепрем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – міністерка юстиції Ольга Стефанішина заявила, що Україна має домовленість з державами ЄС та Єврокомісією, що переговорні напрямки про вступ Києва до блоку відкриють одночасно.

За підтримку Батьківщини вона набралася гейту навіть у деяких французів, тому що не боїться сваритися з невігласами і відстоювати Україну всюди, де це потрібно. Серед російської та суржику в 11 років вона зробила свій вибір і перейшла на українську. Є голосом жінок, які не бояться називати речі своїми іменами і цей голос звучить у її книгах і піснях. З нами Ірена Карпа, письменниця, співачка, громадська діячка, культурна дипломатка.Я розповім коротеньку історію, відступ для наших глядачів. Дуже часто мені мої знайомі питалися, чи Ірена Карпа - то не моя сестра. Я не знаю, чого вони запитували. Я казала, що я маю сестру на прізвище Карпа, чотириюрідну. Звати її Наталка і вона теж співачка, але не Ірена.У цьому певно плані ми всі між собою якось юрідні брати й сестри, тому що дійсно в мене є коріння зі Львівщини, село Передільниця і там частина зараз яка прикордонна польська, дуже цілком можливо, що ми родичі. Треба дослідити. Прізвище не настільки поширене, тому ми дійсно можемо бути однією великою родиною. Десь оцей ген вистрілює і тебе все-таки ідентифікують з іншими Карпами, хоча в тебе прізвище інше.Тепер про серйозне. Дев'ять років у Франції, тобто фактично збіглося з тим, як росіяни напали на Україну. Я в кінці 2015-го переїхала, я ще тут активно брала участь у революції. А коли почалося все найцікавіше, взяла і поїхала. Я поїхала якраз у рамках програми перезавантаження державної влади оцього постсовка, і я поїхала культурною дипломаткою, щоб якось вдихати нове життя в те, що відбувається у представництві культурному України за кордоном  Щось мені вдалося, а десь мої всі благі наміри розбивалися об систему, яка така і залишилася радянська, що навіть мої колеги в посольстві, дипломати казали: "Це не перекладається для французів - оці старі нормативні якісь акти, які ще з Радянського Союзу є". І це був дуже цікавий досвід, насправді.Я не хочу його повторювати, я людина не з системи, я все-таки авторка, я мисткиня, мені дуже подобається працювати з людьми, викладати, але точно не бути культурною менеджеркою і не працювати в системі, тому що, кожна людина сама по собі, ви це, мабуть, теж часто бачите десь в державних органах, вона дуже нормальна, класна, в неї теж є діти, якісь свої там бажання, мрії, кохані люди, там собака, кіт.Але все разом у системі - це стає чимось таким дуже нелюдяним, бездушним. Починається Кафка. І це смерть просто для творчої людини, дуже важко в такому перебувати. Ясно, що є якісь приклади там Пабло Неруда, який був послом. Це не мій випадок, але мені цей досвід все одно знадобився. Коли я переїхала 2015 року, то якось ву мене зрушилася з місця мертва точка ву творчості. Я дуже довго не могла нічого написати.Десь вісім років в мене не виходило великої форми, але в мене були маленькі діти, тобто нічого дивного в цьому нема. А тут якось нове місто, все це закрутилося. Я взяла чотири емігрантські історії - щось вигадане, щось справжнє і зробила книжку "Добрі новини з Аральського моря". І тут мені на днях подруга каже: "Слухай, Карпа, ти написала про міграцію, коли це не було мейнстрімом. Зараз ця книжка дуже корисна, так, щоб зрозуміти, як там ці жінки вигрібають". Це було ще до того, як масово почали їхати. У 2019 році вийшла книжка, але ось такий вийшов досвід. Напророчила? Ні, я не напророчила, я просто показала, як люди з різним рівнем освіти, різного віку, різного соціального статусу, як вони виживають. Наприклад, одна з них краде чайові, які лишають офіціантам, а інша може вибрати в якомусь хорошому бутіку красивий одяг. Це, власне те, що відбувається і зараз, тому що різні жінки в основному виїжджають. Мені здається, що їм буде цікаво почитати, порівняти свої історії, то ця книжка зараз якось отримала нове життя.А ці жінки, які зараз виїжджають через повномасштабне вторгнення до Франції - французи якими бачать Україну через цих жінок?Мені здається, що зараз дуже класна ця нова хвиля міграції, тому що це люди, які їдуть не через те, що вони від бідності тікають, а з питань безпеки, безпеки дітей, перш за все. От, наприклад, всі, кого я знаю, всі повиїжджали з дітьми. Дуже мало хто соло виїхав. Сьогодні я їхала в поїзді з жінкою, яка виїхала до Ірландії з двома дітьми, але чоловік був тут і вона повернулася. Каже, що якби не чоловік, вона би так само залишилась заради освіти дітей там. Це в будь-якому випадку дуже цікавий досвід. У мене ця книжка, яка зараз, я дописала вже її, ми її готуємо і дуже сподіваюся, я ж буду у Львові на ВеstsеllеrFеst. Дуже сподіваюсь, що вона вийде до того часу. Якщо навіть не вийде, то буде якесь передзамовлення, і я почитаю щось із неї. Там одна з історій - це історія жінки, яка виїхала через війну зі своєю донькою. Вона списана з реальності, тому що в нас вісім місяців жила от така частина сім'ї - молода жінка зі своєю донькою-підлітком, яка ні слова не говорила по-французьки напочатку, яка вчила у школі німецьку, вона сама інженерка. І для мене це був такий якийсь приклад сили, волі і незламності, що вона там вдень працювала, підпрацьовувала, ходила на курси французької, вночі вчила самостійно ту французьку мову. За вісім місяців вона її вивчила настільки, що її взяли на роботу інженеркою. Французьку мову настільки. Тому що зразу наш оцей диплом інженерний "вау", тому що в них це дуже довго і дорого вчитись на інженера. У мене чоловік - інженер. Я знаю там, чого це коштує.От наші оці КПІшні, оці всі дипломи - це дуже високо котується, тому що це така вузька спеціалізація. Її взяли і вона була єдиною жінкою в цій компанії. Для мене це теж - дуже про емпаверинг. Наприклад, конкретно на цій історії, я показую, що вона залишилася там не тому, що вона собі хотіла кращого життя. Ні, вона насправді працює там важче і більше, але, наприклад, у неї стосунки, які залишилися тут, вони вже себе віджили дуже давно, і інколи на відстані у тебе оптика міняється і ти бачиш, як хто чим жив там, хто що вкладав у цю родину. І зараз так, її чоловік одружився з новою. Оце вже прототип, так? Я вже про це не розповідаю в книжці, але він там навіть якось виправився.Буде частина людей, яка повертається, - ті, в яких там добрі стосунки, якась там робота, соціальне коло, щось таке, що їм важливе. І будуть ті, хто залишаються. Це така історія, ми не можемо на це вплинути тим, що ми будемо хейтити, шеймити там людей. Так є. Так було в кожну війну, в кожну революцію. Люди тікають. Наприклад, після Другої світової - ті, хто були остарбайтерами у Німеччині, вони виїжджали в Америку, тому що повернутись у Радянський Союз значило б табори. Тут так само - люди, які з Маріуполя. Вони повтрачали все і не завжди можуть знайти роботу в Україні. Є, звичайно, категорія людей, які поїхала, щоб нічого не робити, стояти десь на соціалці. І це соромно, так? І от повертаючись до питання, як нас сприймають французи.Все-таки в нас хороший стереотип зараз новий з'явився - що це люди з освітою. Як казав там один з їхніх політиків, дуже неполіткоректне було зауваження: "Хай їдуть українці, вони всі освічені, нам це дуже знадобиться там для економіки". Типу "ура, клас, у нас буде біла освічена робоча сила, якій можна платити буде менше". Звучало це приблизно так.Але немає оцього, що "українки - повії", як це було часто про жінок не з України, а зі Східної Європи. Тому що вони там анатомічно гарні, високі. І це от зникло, тому що всі побачили інший бік оцих українок, жінок з дітьми, які там адаптуються, які опановують мову, які йдуть на роботу. В принципі, залишаться тільки такі, тому що ніхто з тих нових, хто  переїхав, вони не хочуть йти на якусь низьку роботу, наприклад, там прибиранням займатися. Цим займається попередня хвиля міграції. А це дуже нові люди, вони працюють часто на віддаленці. Так само на Україну працюють, працюють у міжнародних компаніях. Я ніколи ще не була в поїзді, який би був порожній, де повертаються люди з закордону в Україну. Весь час от є отакий рух, багато хто живе між двома країнами зараз. Це дуже цікавий досвід для цих людей. Я думаю, багато хто повернеться і принесе щось. Якщо не повернеться - це їхній вибір, ми не можемо вказувати іншій людині, що тобі робити. Комусь як мені необхідно їздити туди-сюди. Я перестала рахувати, я так прикидаю десь, мабуть, це мій 24-й чи 25-й раз поїздки до України з початку повномасштабного вторгнення. Я до війни так часто не їздила. Але я не можу жити без України. Це мій дім, тут моє місце сили. Мені тут добре, мені тут смачно. Тут люди, з якими можна сидіти на балконі, пити ігристе, дивитись на каштан, там починається тривога, щось робити з цього приводу. Я не могла б жити без України. Тут мої люди, тут мої читачі, тут мої слухачі, а там моя сім'я. Виходить, що я просто от маневрую, це, звичайно, не подобається або одним, або іншим. Але це зараз так як є.  Але француженки не ревнують до українок?До речі, історії, які я чула, це від двоюрідної сестри мого чоловіка, вона там не про ревнощі - там просто було, що яка гидотна її українська колега. Вона давно переїхала, каже, вона ні разу в Україну не з'їздила. Вона взагалі не переймається тим, що відбувається. Тобто от їх таке ображає. Знову ж таки, це моя бульбашка, так? Я не знаю якихось таких історій. Я знаю точно, що нам, у принципі, легше подружитись з чоловіками, ніж з жінками. Це автоматично так все це відбувається, але достатньо також й інших експаток, інших іноземок, з якими можна дружити і які будуть скаржитися на те саме неприйняття французами, що й ми. У мене є подружка, яка американка, вона з Нью-Йорка, чорношкіра і абсолютно те саме таке ставлення. Їй просто скучно. От буває, що тобі нудно, що тобі нема про що поговорити з цими людьми.І я просто вже теж бачу, що я опиняюсь, коли в компанії французькій, в мене відкривається рот і я починаю про війну. Я вже бачу, що вони вже холодні.  Ну хтось питає: "А що там у вас?". І я даю розгорнуту відповідь. Я повністю розкладаю їм всю політінформацію яку треба. Напевно, ж з такими людьми непросто дружити. "А що там у вас?" Чи якісь конкретні запитання про війну? От що зараз говорять на четвертий рік? Про Трампа, наприклад, дуже всіх гальванізувало оце, коли був цей скандал в Овальному кабінеті, всі дуже прийняли нашу сторону, не було такого, що вони стали б за за спиною "буллі", бо це ж теж людський інстинкт. Тобто є частина людей, яка виправдовує агресора, щоби типу самому не здаватися слабеньким і вразливим. А говорять багато, зараз є Україна в новинах. Відколи Трамп прийшов до влади -  постійно, стабільно ми є. Була я у Сенаті не так давно, показували фільм - документалка про знищені культурні пам'ятки в Україні. Дуже класно, просто шикарний. Перший, мабуть, за весь час, що я побачила. Настільки докладно - від пам'яток архітектури - там повністю і Харків, і сучасні митці, і все, що відбувається.Хочеться таких продуктів побільше, тому що фокусують режисери, автори на речах, які в нас є спільні, наприклад, архітектурні. Вони не знімають умовно Салтівку чи оці наші спальні райони, в яких там ми виросли. Я там, в тому числі в Черкасах - у 80-х роках це будувалося. А знімають дуже цінне і що викликає емпатію. Так само як, коли знімають там дітей, теж такі вони будуть якісь гарні. Навіть бабусь вибирають не таких, що жалість викликають, а красивих. Отам була головна реставраторка одна заповідника і вона була така красива. Дуже старша жінка весь час жартує так: "Ти коли цю реставрацію докінчиш? Коли я вже умру?" Настільки красива, коли ми дивимося, кажемо - європейська жінка. І вони от фокусуються на таких українцях, які дуже-дуже європейські, тобто нема такого совка махрового.І це дуже класно. Коли є оцей фокус, який акцентує на нашій подібності. Власне, ми і є європейцями, просто залежно куди ти дивишся. Це про українську культуру французи дізнаються, але французи, ми знаємо, чи це стереотип, чи це правда про те, що вони залюблені в російську культуру - "русский балет, великая русская культура, театр" і так далі. Воно далі все залишається? Залишається. На жаль, залишається і це так просто не викоренити. Це теж якийсь стокгольмський синдром, коли ти щось довго любиш, а потім там: "Ні, вони ж не всі такі, в них же така культура". І от знов там в опері вони будуть ставити Євгенія Онєгіна і наші українчики туди йдуть і кажуть: "Ні, ну а що, це класика, це ж вже так". Якби з усієї класики, якщо вибирати Євгенія Онєгіна, то про що ми говоримо. Я слухала якусь програму спеціально. Це було Радіо Культура, здається, чи Радіо Музика - французьке. Я їхала просто собі по полях і думаю, послухаю зараз класичну музику. І просто один російський композитор за іншим. Я виключила, включаю через час далі, типу, і далі, і далі. Потім якась російська піаністка і до неї знову ця журналістка: "І тут ми бачимо, значить, оці ж барви російського села".І вже ця піаністка, яка руська, яка виросла в Франції, я так розумію, вже не витримала і каже: "Та українського це села, там з Чайковським. Він це написав в Україні. Після того, як там літо провів". Я ж така думаю: "Господи". Такого дуже багато на кожному кроці. Далі буде в них Толстоєвський, і далі буде стояти книжка там наприклад, Амеліної, перекладена, але поряд буде стояти Навальний, знаєш.І от вони постійно в пошуках цих хороших рускіх. Їм здається, що вони дивляться наперед у примирення і типу: "А чого вони не хочуть примиритись? Тому що є ж от ето от все, так?" Нікуди не поділася ця кількість російських перекладачів величезна і оця маленька кількість українських перекладачів. Попит, я не знаю зараз, кого з сучасних вони перекладають. Я просто не слідкую, бо немає часу, але вся оця класика, все, що вони далі кажуть. Це як битися з вітряками трохи, так, наприклад, казати, що російський авангард. Вони Малевича нашого беруть і зараховують там до російського авангарду, чи Кандинського. Оцю всю Вітебську школу, де там євреї, які в Білорусі взагалі були. Але це все російський авангард.Тому що вони не знають, що Малевич, він сам казав про те, що я є українець. Вони можуть з цим розбиратись, наприклад, де створена там певна картина чи там якісь його віхи, але це якби існують вже такі терміни: "російський авангард". Коли продвинутий куратор, він буде писати, що це Україна, але буде частіше писатися Російська імперія. Я їм це пояснюю - вони теж такі, вони колони, вони не були ніколи колонією, так? У мене в чоловіка у родині там у дядька ми були в гостях, я фоткалася навіть там в одязі українського бренду, і в них така колекція Оld Моnеy - все дуже класно. Дівчата шиють, я прям обожнюю підтримувати жіночі бізнеси, я вся така Маdе іn Ukrаіnе кажу. І я фоткаюся, а там такий чувак у цьому ХVІІ століття на портреті в перуці і з астролябією. Куди ж він міг плавати? Невже ж за рабами, так?Я до чого? Це як колонам пожаліти тих, хто був у колонії. Тільки тепер, дуже недавно ми з чоловіком дивились в кіно, він ридав просто, бо їм у школі про це не розказували. Дві серії документалки дуже крутої, відновлені відео, пофарбовані про французькі колонії, як там насправді жилося. Про те, що Де Голль насправді бився силами колонії, бо французи ж здалися Гітлеру - "у нас лапки, тільки не бомбіть Париж". Тобто вони співпрацювали і був Рух опору. Але і потім оці всі люди, які підтримували Де Голля, їх обманули, і їх не забрали у Францію, там частина взагалі були стрілки, їх просто розстріляли, щоб їм не платити. І от ці люди, нащадки їхні, вони нас розуміють.У мене була касирка, каже: "Я нащадок оцієї етнічної групи, яку підвів Де Голль у свій час, яку підвели французи". І вона була дуже класна. Каже: "Приходила тут одна, ця, оця". Я кажу - "росіянка?" "Так, так, каже, я її не обслужила". Або зустрічає мене, на весь магазин кричить: "Ну що, він вже здох там чи ні? Я чекаю, щоб він здох". Ми розуміємо з нею, про кого йдеться. І вона каже: "Я тебе розумію". Оце дуже цікаво, що оце от у нас працює. Але це чомусь, наприклад, не працює на порозуміння з африканцями. Дуже цікаво, як воно. Я про цей фільм, що чоловік мій плакав, бо у школі їм цього не показували. Тобто їм частково насадили провину.Тому що дуже полегшені умови. Наприклад, вихідцям з Північної Африки, щоб приїхати там і отримати натуралізацію, думаю, значно легше, ніж нам, Ніж українцям з усіма нашими освітами, з доходом легальним і з усім. Але все одно для них це приховують і це так само якесь є певно підсвідоме розуміння між одними колонами й іншими. Росія - це колоніст, так, наприклад, Франція - це колоніст. А Сполучені Штати, які повідбирали землю у корінних американців - це також колони, Іспанія та сама. Але ось ця француженка, яка є нащадкою тих, хто був колонізований, вона каже: "Я не обслужила росіянку". А ти згадувала про українців, які йдуть на Євгенія Онєгіна у Франції. І що нам з ними робити? Чому цим у цих людей нічого не вмикається? Я не знаю чому. Я коли зробила зауваження їй, вона: "А що, я така проукраїнська, я всюди щось там за Україну". Але камон, ну ти транслюєш, як ти сидиш у красивій шубі з моноклем на Євгенії Онєгіні. Хоч не кажи вже тоді, де ти сидиш, якщо ти його так любиш. Хай це буде твій guіlty рlеаsurе, я не знаю. Агресивно ми це не витримаємо, тому що коли ти агресивно щось насаджуєш, це викликає злобу і бажання протистояти. Сьогодні я сідаю в поїзд, так цікаво і чую, що іде ця жінка, яка поряд зі мною, каже своєму чоловіку: "Да вот моё седьмое место". Думаю, от скотина, зараз щось мені скажеш російською, я тобі скажу: "Я перепрошую, я вас не розумію". Я втомлена, зла, типу, в мене ж вчора концерт був, я в 04:30 прокинулася. Вона так раз, коли щось мені принесли мені їсти, і вона мені "Смачного". Вона ідентифікувала хто я, і почала зі мною говорити дуже гарною українською. Вона сама там з Одеси, волонтерка, але от з чоловіком вдома вони говорять російською. От вона мені розказала, що десь у Франківську десь там був виступ її колег, щось техніки між собою говорили російською і їх за це франківчани зачморили, підсунули якийсь несправний рояль і все. І люди поїхали дуже озлоблені додому.Це їх не змусить говорити українською, на жаль. Я дуже розумію обурення, мене страшенно вкурвлює, коли українці говорять російською. Я не з такої сім'ї, я з багатої, так? Я з тієї сім'ї, де сильна антирадянська історія, так? Я говорила на двох мовах до десь, може, 11-12 років. Чому? Тому що дід і бабця в Черкасах. І там ця сама шизофренічна ситуація, що дома всі говорять українською, виходять на вулицю і починають штокати. Бо тому що ми ж городськіє, а щоб ніхто не подумав, бо ще якийсь Юрік з Сахаліна може приїхати. Написала я про Юріка пост, що надіюсь, що він уже з Сахаліна приїхав в Україну в чорному пакеті, точніше, вернувся. Fасеbооk удалив. Чому? Інтересно. І оце гівно, воно починає сміятися з твоєї української мови. А ти підліток, а ти дитина. І тобі хочеться конформуватись, тобі хочеться бути як всі. І ти говориш російською. Але потім мене тато викликав на серйозну розмову, сказав, що хай вони переходять, не прогинайся. Я дуже вільнолюбна людина. І для мене прогнутись - я сама собі стаю противна. Тут така ще хитрість має бути, не йти на відвертий конфлікт, але просто бути собою. Лишатися, розуміти, чого ти говориш українською. Наприклад, я знаю весь свій бекграунд.Я розумію, що таке голодомор. Я розумію, що таке репресії. Я розумію, що таке заборона української мови. Я розумію, якої сили вартувало нашим предкам того, щоб ми з вами просто сиділи зараз говорили тут. І тут в тебе є вибір: або ти граєш в дудку і визнаєш, що ти раб, що ти настільки тупий, що ти не можеш в Україні вивчити українську мову і нею говорити. Якась у тебе є психологічна перепона. Окей, ти розумний, ти говориш українською, але вдома ти переходиш на російську. Чому? Тобто в тобі живе якась оця частина малороса,  за що ти її так оберігаєш? Та що це за травма? А тут якби треба вже сходити до психотерапевта, напевно із цим розібратися. Але, дорогі україномовні слухачі та читачі, не чморіть, будь ласка, тих, хто говорить російською мовою. Їх можна лагідно тролити, але якщо ви йдете на відвертий булінг, це викличе в них тільки більшу впевненість у тому, що вони повинні говорити російською, а тому це з них зробить ще більших ждунів, ніж вони можуть бути зараз.Твій перехід такий впевнений не тільки вдома, але й поза хатою. Українська - не тільки домашня мова, це було в 90-ті, а зараз - повномасштабне вторгнення. І що з нинішніми підлітками, які продовжують слухати російську музику, дивитися якісь російські фільми, жахливі, вони жахливі просто? Так, це теж протест підлітковий. Мене недавно вчителька української мови одного з київських ліцеїв попросила записати звернення до україномовних дітей. І це дуже добре, що до україномовних, тому що говорити підліткам, які назло оцим нам всім нудним, типу старим, ровесникам їхніх батьків, будуть говорити російською? Я не зовсім знаю. Я зі своїми, в мене теж підлітки, я намагаюсь увійти в якесь розуміння, але в мене діти ненавидять все, що російське. Не дай Бог, я скажу "да", чи скажу "спасибо". Інколи "мама?" "що таке, що таке?" "мама - спасибо, спасибо". У них іде оцей правильний протест. Якогось суржика немає. Навіть цікаво, що зараз слухають якийсь ТіkТоk, але це все одно україномовний буде ТіkТоk. Мої діти не розуміють російської, тому що я ще в садку налякала всіх вихователів на Печерську, де вони були. Я просто їм сказала: "Ви знаєте, мої діти розмовляють українською, англійською. Якщо ви звертаєтесь, якщо не можете з ними українською, будь ласка, говоріть з ними англійською". І до них вибірково говорили українською. Не знаю, чи це зіграла роль, що я публічна людина. Але я думаю, що кожна мама може таке вимагати. Зараз інша біда, дійсно, що вчителі і вони вже дуже класні. Вони будуть давати суперпрограми. Я читала пост чийсь на Фейсбуку, якийсь Київський ліцей, такі захмарні ціни, типу 400 000 грн за рік.Ти таке у Франції платиш, коли там вже у супер крутий університет дитина вступає. Вчителі класні, а на перервах між собою діти всі російською говорять. І син цієї жінки, яка писала, був єдиний україномовний і вона прям у розпачі. "Що мені робити? Він рано чи пізно, підліток, він буде конформістом, він буде говорити російською. І їй, не знаю, ніхто їй не міг дати нормальну пораду" Тому що винні не вчителі і, ну, от як зробити так. Значить ці діти вдома говорять російською, вони приносять мову. Що робити тим дітям, чиї батьки, як твій тато, не викличуть дітей на розмову і скажуть: "Ти знаєш, це погано. Розмовляй українською"Протестувати проти цього, зрозуміти, що російська - це мова рабства. Піти проти батьків - це абсолютно нормальна тема в цьому віці. Я не здивуюсь, якщо навпаки буде, що в них вдома українська, а вони батькам на зло говорять російською. От це може бути. Тому що, знаєш, коли там біжать: "Куди дивляться батьки?. Можуть бути дуже нормальні батьки. Дитина просто може вибрати бути отаким одороблом, розумієш, яке пішло і слухає гімн Радянського Союзу. Тому отак от є. Це підлітковий протест, це підлітковий бунт. З ним треба працювати осмисллено, знову ж таки, прямою агресією чи прямою якоюсь забороною. Ти ж його не прив'яжеш вдома, не вживиш йому чіп, щоб він там Хвильового цитував безкінечно.Вони будуть схильні до масової культури, в кращому випадку вони будуть якимись там готами і слухати Rаmmstеіn, як там мої діти і кажуть: "Мама, ти знаєш цю музику?" Я така: "Цю музику, я маленька ще була, як була ця музика". Тобто є оцей протест - емо, готи, оця субкультура, а очевидно в Україні часу війни щось, що типу під табу - оця російська музика, стріми, оці репери, оці гімняні фільми, про які ти кажеш. Це для них вираження протесту. Знову ж таки, я не дитячий психолог, я взагалі дуже далека від того, щоб бути мамкою, яка роздає поради. З дітьми треба говорити, зрозуміти, чому вони саме це роблять. Це вплив оточення. Це буде не вплив школи, це буде, швидше за все, не вплив батьків навіть. Це буде вплив оточення. Чогось вони вибрали конфліктувати, чогось це певним чином їхній протест проти того, що відбувається. Ясно, що вони ніхто з них не хоче на війну. Тому що, є ті, хто хочуть на війну і ми бачимо 16-річних імена під прапорцями на Майдані Незалежності. Є і такі діти, є діти, які волонтерять, які збирають якимись штуками на армію, є прекрасні діти, так, які просто оця надія, оцей цвіт, який робить по-справжньому. А є ті, хто наступають на ці граблі, їм треба просто пояснювати: "Ось, дивись, ракета вбила твого однолітка, коли ти слухаєш російську музику, ти сплачуєш російському виконавцю. Російський виконавець сплачує податок і за ці податки Росія може купити ще одну ракету, яка прилетить і вже вб'є твого друга. Розумієш?" От отак на пальцях їм пояснювати.А взагалі про те пояснити, що якщо ти такий крутий і протестний, то протестуй проти рабства, протестуй проти совка, проти того, що ти не хочеш бути другорядним, упослідженим малоросом. Протестуй проти цього, просто будь нормальним собою, говори англійською, якщо так хочеш протестувати. Це ж напряжніше, ніж оце белькати по-російськи. До речі, про волонтерство. В тебе є таке волонтерство, яке називається інформаційним волонтерством. Я часто волонтерю для якихось польських медіа, але я волонтерю звідси і є набір блогера, так, який в мене виконує роль оператора, штатива і так далі. Я вмикаю телефон і пояснюю, що в нас тут відбувається, пояснюю Україну для поляків. А ти пояснюєш Україну для французів. Бувало так, що ти приходиш на етер, а там вже стільки набігло хороших русскіх і вони розповідають французам про Україну?  Вони весь час хочуть дуже розказувати про Україну. Вони такі главні експерти з усіх експертів, що вони знають все про Україну. Ні, є нормальні люди, це ті, які не приходять на ефіри, щоби дати українцям прозвучати.  Але так що що робити нам? От я говорила з Юрієм Андруховичем. Він каже, що не треба відмовлятися виступати, тому що з росіянами виходить так, що ми тоді не звучимо. Я дуже розумію цю позицію, але як членкиня ПЕН-клубу, я підписала оце наше рішення не брати участі в дискусіях, де є росіяни. Інша справа, що ти не завжди знаєш про це. Тебе запрошують на ефір і раз - і там вже сидять росіяни. Тебе просто не попередили про це.Тоді у мене вмикається мій внутрішній пітбуль і їм стає так страшно, що вони починають обсирати Рашу у вісім разів більше, ніж я. Були якісь такі, що оце як клинили "Навальний, Навальний, Навальний", які намагаються щось з тобою поговорити, ще й по-російськи з тобою поговорити. Я ввічливо відповідаю щось французькою їм і йду.У мене є одна знайома, яка арт-кураторка, вона вже 20 років має французьке громадянство. і ми співпрацювали ще з нею. Вона етнічна росіянка. Коли почалась війна, я от просто спитала, кажу: "Ти знаєш краще свій народ. Що робити, щоб типу якось покращилось?" Вона каже: "Нічого, атомну бомбу скинути, - каже. - Все, більше, каже, їм нічого не допоможе". І навіть це мене не спонукало ходити на якісь її події. Як відрубало. Після вторгнення я не можу себе змусити піти, чути російську мову десь там. Потім якось мій чоловік запросив її чоловіка там до нас на річницю весілля. Він прийшов з нею, вона прийшла з величезним оберемком соняшників. Я не знала, що вона буде.. Я її викликала, кажу: "Тільки французькою тут говорити". Кажу: "Прийдуть мої подружки, щоб ти навіть не палилася взагалі". І вона дотрималась цього, тобто вона не переходила на російську, вона дійсно говорила з моїми подружками французькою.  Вона окей ідейно, але все одно, я не можу. Вона мене весь час запрошує на свої події, я не ходжу туди, тобто я не можу. Що таке мені сталося, що просто від відвело від всіх.Мені тільки в кошмарних снах зараз сниться, що я ходжу по Москві, по Арбату і говорю російською мовою. В мене реально такі кошмари. Оце видно страх окупації, страх того, що нас підімнуть.Я аж зараз говорю, в мене мурашки по шкірі. Просто стільки наших предків поплатилося свободою, життям, здоров'ям за те, щоб ми жили отак, як ми зараз живемо оці 30 років незалежності, це ж золотий час. Такого, в принципі, не було ніколи. Ми такі щасливі з усіма нашими революціями, з усім. Що ми тримаємося, що ми відвойовуємо. Просто українці - ми круті, що можу сказати. І це дуже треба втримати в собі. Тому що скотитися в стан раба, якому не треба вирішувати, який по-русски будет говорить, ото головку опустить. Куди піду, там мене стібнуть, оце я бідний і нещасний, це легше легкого. Значно важче піднімати голову, стояти до останнього, розуміти, що це твоя битва за виживання, за всяке, за екзистенційне, за культурне, за фактичне. Це дуже важливо.Те що зараз відбувається на фронті, те, що люди донатять, те, що інші люди, яких, слава Богу, перестали називати культурним фронтом, роблять культурні події, з яких ідуть аукціони, з яких ідуть донати. Коли військові бачать, що їх підтримує суспільство, що їм донатять, що їм щось закидають, це їм реально рятує менталку. Якщо ви кинете там по 100 грн, не вип'єте зайву каву, десь посміхнеться військовий, тому що це більше ніж гроші? Це про те, щоб ми включені, що ми цивільні люди, що ми з ними, що це все потрібно? Французи як зараз сприймають війну в Україні, на якому вони етапі? Бо на початку був страх, що атомна бомба навпаки впаде десь на Європу, а не на Росію, як твоя ця знайома росіянка етнічна говорила. Чи є готовність того, що, якщо раптом що, я дивилася там статистику, що молоді люди у Франції, це було опитування минулого року. Казали, що готові брати зброю до рук. Які настрої зараз між французами?Я думаю, що десь такі ж і є. Зараз Трамп нам підсобив в цьому сенсі. Вони і так ненавиділи американців і їх зневажали за їх безкультур'я. Але грошки брали все одно з туристів і продовжують це робити. Так само, як ми були на Сідрері, виробництво сидра, кальвадоса і кажемо, що ми з України. І молодий чувак, може йому 30 з чимось, такий каже: "Так-так, ми експортуємо на Україну і на Росію. Дивіться, ці в нас коробочки в Владивосток". Ми такі: "Господи". Взагалі лице лупиться, оцей іспанський сором. Я привела людей показати сільське виробництво, українок привела. І ми такі: "Чувак, не треба тобі було це говорити", а він далі продовжує, що я припиню експортувати на Росію, якщо ви будете такі ж замовлення робити. Звичайно є, категорія людей, яким гроші не пахнуть, їм тіпа норм. Експортує він в Владивосток, що він тут такого поганого робить. Хай там люди бухають. Да хай збухаються вже там просто, хай їх менше буде. Загалом, оцей страх атомної бомби - він не зник, він є.Якось люди живуть усвідомлено з ним, але він уже так довго вимахує своїм цим ядерним прутнем, і нічого. Як щось би мало статися, він би вже це зробив, знаєш. А так от це все якісь казочки, червоні лінії. Я вже на ефірах кажу: "Дивіться, скільки разів ми вже перейшли ці червоні лінії. І що?! Кажу: "Так, ну, він же ж класичний bully. А так можна, а так можна? І якщо ти не будеш протистояти цьому, то він буде далі тебе пожирати по шматочку, поки не зіжре тебе всього. Мені здається, що от вся ця історія з Трампом, вона трохи всіх так збадьорила. Макрон абсолютно не популістський політик, на відміну від лівих, від правих. Це так круто те, що Марін Ле Пен більше не допустять до виборів. Це ж та, яка фінансувалась Путіним, оцей генерал Путіна в спідниці був фактично. І Макрон якось дуже наперекір всьому веде таку тверду політику. Він прям молодець, він дуже, він як з нами - те, що в нас в суспільстві, так, от наших нормальних людей дискурс. І зараз він європоцентричний, класний. І моя бульбашка вся така європоцентрична і класна.В нас один там якийсь тільки кузен, з якого всі тепер стидаються, пішов депутатом від правих сил і з нього всі ржуть. І я через то не поїхала вперше на Різдво до них, тому що я не буду сидіти за одним столом з людиною, яка є депутатом від крайніх правих сил у Франції. Але Макрон молодець. Він зараз настільки на висоті, дійсно справжній дуже крутий лідер і перший, який не забоявся Трампа. Ще ж була така тема  - коли тільки Трамп на перший свій термін прийшов, він же ж типу людей булить тим, що коли приходить, він тобі тисне руку. І всі там: "Ага". А Макрон такий його міцніше схопив і тримав його довше.  Він такий маленький, такий дуже tyрісаl француз, дуже харизматичний. Я ж його бачила наживо. Це давно колись там ще, будучи культурною дипломаткою, книжку Сенцова передавала. Обманувши його охорону, бо мене пускали. Вайб від нього дуже хороший - сильної людини. І я дуже сподіваюся, що це запалює також і інших лідерів. На нашій стороні є ті, хто знають, що це таке - Молдова, Фінляндія, балтійці, поляки ті самі.Всіх, в кого була взаємодія з москалями, вони уже не дадуть себео бманути. Так, Чехія, наскільки молодці. Виступала з нам перед нами словацька група і вони вибачалися за позицію свого Фіцо. Вони каже: "Ми не всі такі словаки". Я кажу: "Та я вірю, вірю. В нас теж був Янукович. Ми не всі за нього голосували. І fееl yоur раіn". Тому просто тут треба ще іншим країнам це доводити. Тій самій Німеччині. Їх виховали в тому, що вони мають провину перед там всім світом за світові війни. І тут росіяни. Дуже ж часто Радянський Союз так і називають Росія. Їм теж треба розжовувати, скільки мільйонів українців полягло в Другій світовій. Це не були лише росіяни, це були балтійці і білоруси, молдавани, грузини, тобто це всі люди, які гинули там. А в цих видно далі, що от вони щось винні Росії. Да ні, не винні Чи Росію коли-небудь покарають за те, що вона робить? Більше того, вона ж і в час Другої світової війни багато зла наробила.  Як очільниця Совєтського Союзу.Як очільниця - голодомор і репресії, і скільки всього є, і вся ця відповідальність не була прийнята. Зато вони позабирали всі будівлі посольств по всьому світу. Це ж ми "правоприємники", давайте нам все багатство. Я дуже в це вірю - що росію покарають, бачиш, навіть Трамп зараз сказав, що він не буде протистояти. Боже, це ж такий абсурд був протистояти розслідуванню воєнних злочинів Росії в час повномасштабного вторгнення. Там видно йому все-таки напхали, що це ж зовсім повний повний абзац. Америчка, яка завжди була - frееdоm, dеmосrасy тут. Та ні, не будемо. Та хай повбивають там отих дітей, подепортовують. Та що ми це будемо? Не було. Ні, Путін нічого такого не робив. В Трампа ж почали дуже сильно рейтинги повзти вниз. І ось, думаю, що заспівали під іншу дудку. Не тому, що Трамп виправився, а тому, що все-таки люди, навіть які б вони реднеки не були, можуть трошечки відрізнити добро і зло. І от хочеться сказати, якщо у вас депресивний стан, чи вам не хочеться жити, чи вам здається, що все даремно, скажіть собі: "Я хочу дожити до моменту, коли путло буде в Гаазі". Я просто заради цього моменту готова жити, дивитися, от як ця морда буде там сидіти, якщо він, звичайно, не прийме отруту, як Гітлер десь в бункері. На це ми теж згодні, але це краще вже тоді пошвидше, щоб ми могли якось відсвяткувати. Якщо ні, то я дуже в це вірю. Я вірю в правосуддя. Це також часто питають французи: "Що хочуть українці?" Думають там помсти, вбити. Я всім кажу: "Ні, ми хочемо правосуддя". Ми хочемо просто, щоби вони заплатили репарації і щоб вони несли відповідальність за кожну заподіяну смерть, за кожну екологічну біду ту, яку вони зробили, за кожен дім зруйнований, за кожну долю понівечену.Тому що це страшне - те, що вони роблять і роблять це під якимись своїми  галюциногенними ідеями, за це треба платити. І я вірю, що вони за це заплатять. Ми говорили про культуру, про культурну дипломатію. Чи настане такий час, що французи будуть казати: "Ах, це ж українське, український там композитор чи український художник, чи український письменник". Я вірю, що настане. Війна - це дуже добре таким каталізатором виступила - те, що українців для себе відкривали. Лесю Українку ми зрештою чули у виконанні Катрін Деньов. Вона читала також Люби Якимчук "Абрикоси Донбасу", сучасної поетки. Чим більше було б таких інфлюенсерів дуже вагомих, як Катрін Деньов, тим краще це буде. Це швидше одиниці зараз. А що там з Депардьє? Хай, блін, кане в лету цей урод просто. З Депардьє це, якщо хтось не в курсі, його ж зараз там за зґвалтування його судять, за домагання.В нього ще якісь педофілічні там були замашки. Дуже класно, що нарешті жінки можуть про це говорити, бо раніше, "це нормально, ну він же зірка, він має право робити все те, що захочеш, з якоюсь там жінкою, яка освітлюванням займається". І він же ж там супер друг Путіна. Воно завжди все йде якось в комплексі. Це про цінності. І я дуже рада. Він мені ніколи не подобався. Він геніальний актор, але коли ти хоч трохи знаєш, хто він і що він, ти вже не можеш дивитись на це. Я не знаю, є люди, які розділяють ці дві речі. Я не можу, наприклад, розділяти. Багато французів теж не можуть розділяти. Там чимало голів у них покотилося. І чимало мужиків заступається за таких людей, наприклад як з Беґбедером.В нас недавно теж був скандал з Винничуком, і те, що відбувалось в ПЕН-клубі. Там дуже цікаво, що розділилися, що жінки були дуже проти в основному, а чоловіки захищали, причому несподівані чоловіки, не бачили вони там сексизму і чогось такого. Це цікаво, наскільки ця річ дійсно зумовлена статевим поділом, а не якимись людськими цінностями загалом. Я думаю, що це тема для окремої розмови і ми ще колись цю розмову здійснимо, поговоримо про твій фемінізм. У мене фемінізм здорової людини. Я за те, щоб люди робили, що їм хочеться. Як от людина почуває себе щасливою на підборах - хай ходить на підборах, хоче ходити в рейтузах, з неголеними ногами їй комфортно. Відстаньте від неї ви всі, вона не зобов'язана вам подобатись. Чи так само не зобов'язана там носити ліфчик, щоб не виколювати очі. Хочеться людині таке зробити. Те саме з чоловіками - вони мають право жити, як їм хочеться. Трохи деколи tоо muсh - "Ой, він на мене не так подивився". Ну ти гарна, на тебе подивилися. Це нормально, знову ж таки. Він же тебе не образив, він тебе не помацав там, де ти не хотіла. Тобто деколи є перекоси. Я за те, щоб якось було так природньо, гармонійно, нормально. Флірт між людьми це нормально, симпатія - це нормально. Приниження і сексистські штуки - це не нормально. 

Хотів би вас розпитати про стратегування величезними коштами та почати розмову з програми RеАrm Еurоре.Програма RеАrm Еurоре має ключове значення не лише для Європи, а й для зміцнення підтримки України. Вона охоплює низку важливих компонентів. Один із них – так звані безпечні кредити, регламент щодо яких невдовзі буде затверджено Радою ЄС. Я прибув на це інтерв’ю безпосередньо після засідання Ради, де це питання розглядалося. Ці кредити є особливо привабливими, оскільки гарантуються бюджетом Європейського Союзу.Держави-члени зможуть разом з Україною спрямовувати ці кошти на закупівлю обладнання, виготовленого українською оборонною промисловістю, для потреб української армії.Інші інструменти, зокрема можливість для країн-членів збільшити національні оборонні витрати на 1,5% без урахування цих коштів у розрахунку бюджетного дефіциту, також є важливими. У сукупності це дасть змогу Європейському Союзу протягом наступних чотирьох років збільшити фінансування оборони на додаткові 800 мільярдів євро, що є дійсно значною сумою.А щодо логіки використання тих коштів, адже виробничі потужності ЄС - це одне, а є ще і виробничі потужності США, - наскільки можна буде адекватно використовувати європейські кошти для закупівлі американської зброї для потреб України?Перш за все, ми прагнемо, щоб ці кошти були спрямовані на зміцнення європейської оборонної промисловості, яка, як нам відомо, нині стикається з численними викликами. Водночас надзвичайно важливо, що положення про безпечні кредити дозволяє закуповувати оборонну техніку, вироблену українською оборонною промисловістю, ставлячи її в рівні умови з європейськими виробниками.Досягнення українського уряду та промисловості за останні три роки війни справді вражають: українська оборонна промисловість збільшила свої виробничі потужності з 1 мільярда євро у 2022 році до 35 мільярдів євро у цьому році.Таке 35-кратне зростання виробничих спроможностей – це надзвичайний результат. Ми розуміємо, що для ефективнішої підтримки України вкрай важливо, щоб держави-члени ЄС використовували власні кошти або безпечні кредити для закупівлі зброї в України – зброї, необхідної для її оборони.Звісно, існують види озброєння, які не виробляють ані в Україні, ані в країнах Європейського Союзу. У таких випадках доведеться шукати шляхи для їхньої закупівлі в інших державах, зокрема, можливо, у Сполучених Штатах. Утім на цьому етапі наше головне завдання – посилити підтримку України, забезпечивши її необхідними фінансовими ресурсами для досягнення стратегічної мети: зміцнення держави настільки, щоб реалізація Формули миру стала реальною і досяжною.Хочу вас розпитати про середньострокову перспективу того, що зараз відбувається на Євразійському континенті. Адже відбулися зустрічі між Сі Цзіньпіном та Путіним, також є підписані певні договори між Росією та Іраном. Північна Корея постачала російським агресорам своїх військових. Відповідно, це треба враховувати в планах виробництва додаткового озброєння, і, можливо, не лише для України, але й для ЄС. Чи змінилася логіка того, як Європейський Союз сприймає можливу подвоєну чи потроєну загрозу?Ми спостерігаємо глобальні тенденції розвитку, і в довгостроковій перспективі, як я неодноразово наголошував, слід очікувати зростання військової могутності Китаю. Це вимагатиме дедалі більше зусиль з боку Сполучених Штатів для реагування та стримування, що, ймовірно, призведе до поступового переорієнтування американських військових ресурсів в Індо-Тихоокеанський регіон. У результаті американська присутність в Європі може зменшитися, і тоді Європейський Союз буде змушений взяти відповідальність за безпеку та оборону на континенті на себе.Саме тому надзвичайно важливо вже зараз зміцнювати нашу підтримку України. Ми не можемо допустити, щоб такі авторитарні режими, як Іран, Північна Корея чи навіть Китай, дійшли висновку, що Захід є слабким або не здатним підтримати Україну на рівні, достатньому для її перемоги. Це обов’язок Заходу.Якщо ці країни відчують слабкість Заходу, вони стануть ще агресивнішими, і це становитиме загрозу не лише для Європи, а й для самих Сполучених Штатів.По-друге, ми повинні усвідомлювати, що в середньостроковій перспективі, коли Європа візьме на себе повну відповідальність за власну безпеку, нам доведеться розпочати обговорення та розробку нової архітектури європейської безпеки.У цьому контексті я не бачу нової системи безпеки Європи без повноцінної інтеграції України. Україна вже має і надалі матиме найпотужніші збройні сили в Європі – армію, загартовану в боях, а також високотехнологічну оборонну промисловість, яку чимало експертів визнають однією з найінноваційніших у світі. Для Європейського Союзу вступ України до нашої спільноти, до нашої родини та до нової системи безпеки стане визначальним чинником, що дасть нам змогу значно впевненіше протистояти сучасним загрозам у сфері безпеки.Я не беруся прогнозувати політику нового американського президента Дональда Трампа, але є певні тривожні побоювання в різних європейських державах, зокрема на Сході. Чи є вже розуміння, як діяти й наскільки швидко, можливо, доведеться діяти, якщо Росія буде намагатись відкривати так званий другий фронт? Говорячи про путінський ультиматум, який він озвучив понад три роки тому, маємо пам'ятати, що він вимагав відходу Євроатлантичної спільноти на кордони 1997-2004 років. Тобто Путін постійно повторює і вертається до свого старого ультиматуму.Путін може висувати будь-які ультиматуми, але західна спільнота, особливо європейська, ніколи не погодиться на подібні вимоги.Загалом, ситуація в Росії виглядає доволі трагічною, адже траєкторія її розвитку очевидно прямує до занепаду. Росія фактично виключила себе зі світового співтовариства, зокрема з глобальної економічної системи, і її довгострокові перспективи виглядають вкрай невтішно.З огляду на це я глибоко переконаний, що в перспективі Росія буде змушена пройти через глибокі внутрішні трансформації. Путін намагається зупинити цей природний хід подій, адже демократичні процеси поступово поширюються на схід у межах постімперського простору.Однією з причин, чому він розв’язав війну проти України, стало прагнення зупинити її поступ на шляху до становлення успішної, демократичної та європейськоорієнтованої держави.Путін чудово розумів, що успіх України може надихнути пересічних росіян поставити під сумнів його владу – запитати, чому Україна рухається вперед, а Росія залишається далеко позаду.Тому я не сприймаю ультиматуми Путіна як щось, що має нас лякати. Навпаки, вони лише підкреслюють його усвідомлення глибокої слабкості Росії. Саме тому він і вдається до агресивної поведінки, гучних заяв і демонстративних жестів, аби приховати справжній напрям деградації держави.У вас є відчуття того, що Кремль готовий був би зараз шукати ті чи інші форми дипломатичного врегулювання як агресії проти України, так і потенційної агресії проти інших європейських держав? Чи Кремль насправді зацікавлений лише в розгортанні своєї військової інтервенції та посиленні конвенційної війни?Наразі я не бачу жодних ознак того, що Путін справді готовий до змістовних дипломатичних переговорів чи до досягнення справедливого і тривалого миру. Він затягує час, веде маніпулятивну гру та постійно вигадує нові способи перекласти відповідальність за зрив перемир’я на Україну – і це абсолютно очевидно.Подальший розвиток подій значною мірою залежатиме від Європи, від ролі Заходу, а особливо від здатності європейського лідерства діяти рішуче.Останнім часом ми бачимо ознаки формування колективного лідерства з боку ключових європейських політиків, зокрема Емманюеля Макрона у Франції, Фрідріха Мерца в Німеччині та Кіра Стармера у Великій Британії. Вони почали звертатися до Путіна жорсткою, недвозначною мовою, вимагаючи негайного припинення вогню.Якщо європейські лідери й надалі діятимуть рішуче, ми зможемо переконатися, наскільки Путін готовий продовжувати грати у ті ж маніпулятивні ігри, які він провадив із президентом Трампом – іноді навіть відкрито насміхаючись і провокуючи своїми заявами та поведінкою.Дивлячись уперед, ми маємо дуже серйозно ставитися до попереджень, озвучених розвідувальними службами країн Європейського Союзу, зокрема Німеччини та Данії. Їхні оцінки свідчать, що Росія може бути готова випробувати обороноздатність НАТО або розпочати нову агресію проти країн ЄС чи Альянсу вже в найближчі три-п’ять років.Щоб не допустити такого сценарію, ми повинні терміново посилювати власну безпеку – через масштабне зміцнення оборонної промисловості, а також активне засвоєння досвіду й технологічних рішень, які продемонструвала Україна. Саме над цим ми сьогодні інтенсивно працюємо.Дуже добре, що надзвичайно активними є і президент Макрон, і канцлер Мерц, і прем'єр Стармер. Але є ще Орбан, Фіцо, Вучич, які демонструють свою готовність колоти те, що називається європейською консолідованою солідарністю в питанні російської агресії проти України. Чи будуть зроблені найближчим часом якісь висновки, коли ми говоримо про поведінку як прем'єр-міністра Угорщини, так і Словаччини?Це давно відома проблема, і я цілком переконаний, що Європейський Союз знайде спосіб подолати, зокрема, вето Віктора Орбана на європейську інтеграцію України.По-друге, потрібно визнати, що попри всю популістську риторику, яку ми чуємо – заяви проти Європейського Союзу чи навіть такі, що на перший погляд виглядають як підтримка російської політики, є важливі сигнали, на які варто зважати.Наприклад, Угорщина звернулася до Європейської комісії з проханням дозволити збільшити оборонні витрати на 1,5%. Це свідчить про прагнення посилити власну обороноздатність. І тут виникає логічне питання: проти яких загроз вони готуються оборонятися?Схоже, в Будапешті також усвідомлюють, що російська загроза є реальною і стосується не лише країн Балтії чи Польщі, а потенційно й Угорщини, Словаччини чи Румунії. Ми добре розуміємо, якою є їхня позиція, і, безумовно, знайдемо шляхи, щоб подолати будь-які перепони, які вони можуть намагатися створити для нас і для України. Адже для нас очевидно: майбутнє Європи, як і зміцнення нашої спільної безпеки, можливе лише за умови спільного руху з Україною.Пане комісаре, хотів би уточнити, чи є якесь розуміння, як діяти та наскільки швидко доведеться діяти в разі тої чи іншої російської військової провокації проти країн Балтії, країн членів НАТО, за умов того, що ми не знаємо, якою буде поведінка Вашингтону, наприклад, через пів року? Путін регулярно через своїх наближених озвучує ті чи інші ворожі агресивні сигнали в бік Балтійського регіону: Литви, Латвії, Естонії, можливо, і в бік Фінляндії.Ми маємо серйозно ставитися до загрози нової російської агресії – не через заяви Путіна чи його радників, а на підставі оцінок наших розвідувальних служб. Їхні прогнози недвозначні: Росія може бути готова до подібних дій ще до завершення цього десятиліття.Саме тому вперше в історії Європейського Союзу було запроваджено посаду комісара з питань оборони та космосу. Мені доручено координувати цей напрям, що свідчить про усвідомлення ЄС глибини й серйозності безпекових викликів, з якими ми стикаємося.Очевидно, що в разі нового витка агресії першими під удар можуть потрапити сусідні з Росією країни – держави Балтії, Фінляндія, Польща, а можливо, й Угорщина, Словаччина чи Румунія. На цьому етапі ми не можемо з упевненістю передбачити, де саме виникне загроза.У зв’язку з цим Європейський Союз не лише нарощує оборонні витрати та створює умови для держав-членів збільшувати інвестиції у власну безпеку, а й розробляє конкретні, технологічно сучасні рішення для посилення захисту східного кордону. Йдеться, зокрема, про створення так званого Східного щита – не лише з фізичних укріплень, а й з інтелектуальної інфраструктури, включно з мережею дронів і систем спостереження.Ми багато чого навчаємося в України – її досвід у сфері оборони безцінний. І я переконаний: завдяки цьому ми зможемо ефективно стримати будь-яку спробу нової агресії з боку Росії.Колишній головнокомандувач ЗСУ, теперішній надзвичайний уповноважений посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії генерал Валерій Залужний сказав, що нова війна може бути принципово новою, вимагає осмислення того, що зараз відбувається на полі бою. Це означає внесення певних змін в операційні плани генеральних штабів, тобто це питання до військових. Чи є взагалі мозковий центр в Європейському Союзі, який би спільно з військовими міг збудувати нову архітектуру безпеки Європи з урахуванням вищеозначених можливих неприємних інцидентів, пов'язаних із комунікацією з Вашингтоном?Перш за все, слід подивитися, як найближчим часом розвиватимуться наші відносини з трансатлантичними партнерами.Я переконаний, що з обох боків існує достатній рівень раціонального розуміння тих загроз, з якими ми маємо справу, і того, як на них слід реагувати. Водночас ми повинні враховувати довгострокову перспективу: Сполучені Штати можуть дедалі більше зосереджувати свою увагу на Індо-Тихоокеанському регіоні. Це потрібно сприймати як природну еволюцію нової геополітичної реальності, а не як щось, що викликає образу.Натомість наш обов’язок – зосередити всі зусилля на тому, щоб бути готовими взяти повну відповідальність за власну безпеку. Цей процес потребує часу, але ми маємо мати чіткі, реалістичні плани.По-друге, нам необхідно багато чого навчитися в України. Те, про що говорить генерал Залужний, є надзвичайно важливим для розуміння характеру майбутніх воєн. Ми маємо бути готові не до війн минулого, а до війн майбутнього.Україна володіє життєво важливим досвідом і цінними ноу-хау – як завдяки своїм загартованим у боях військовим, так і завдяки унікальному розумінню того, як побудувати ефективну армію безпілотників. Ці знання ми готові інтегрувати у власні стратегічні плани на майбутнє.Саме над цим ми працюємо спільно з НАТО та Україною. Наразі Альянс визначає нові оборонні плани та оновлені цілі для країн-членів, чітко окреслюючи, яким чином вони повинні підвищити свою готовність до захисту. Цей процес триває й надалі.Дивлячись у майбутнє, коли Європа візьме на себе повну відповідальність за власну оборону, постане потреба у формуванні нової архітектури безпеки – і Україна має стати її важливою, невід’ємною та повністю інтегрованою складовою.Я хотів би вас розпитати про зовнішню та безпекову політику ЄС з урахуванням того, якою є політика КНР. Вертаючись до розмови між Путіним і Сі Цзіньпіном, розуміємо, що вони озвучили тезу про так зване сталеве партнерство, і ця теза мене трошки непокоїть. З другого боку, Китай не дає агресивних сигналів, а говорить про суверенітет та повагу. Що ви думаєте про відносини Європейського Союзу з Китаєм? Якими можуть бути китайські плани, коли ми говоримо про російську агресію проти України й, можливо, щодо Європи?Зрозуміти глобальну політику Китаю – непросте завдання. Світ стрімко змінюється, і важко передбачити, як надалі розвиватимуться відносини між Китаєм і Сполученими Штатами.Ми вже були свідками численних дискусій у США щодо зростання військової потуги Китаю. Водночас нещодавно ми також побачили чітку домовленість між Пекіном та Вашингтоном щодо тарифів. Подивимось, як це вплине на подальший розвиток подій.Прогнозування геополітичного курсу Китаю залишається складним викликом. Дотепер основна активність Китаю зосереджувалась у Тихоокеанському регіоні. Хоча цей регіон географічно віддалений від нас, ми, безперечно, занепокоєні питанням глобальної стабільності. Позиція Європейського Союзу щодо цього чітко сформульована як Європейським парламентом, так і Радою ЄС.ЄС висловлює стурбованість щодо ситуації з правами людини в Китаї, загроз на адресу Тайваню та низки інших дестабілізуючих кроків. Подальший розвиток подій передбачити складно. Ми сподіваємось, що китайське керівництво діятиме відповідально та зважено і не стане джерелом нової глобальної напруженості. Саме на це ми розраховуємо.

Вони багато в чому володіли інформацією і про Україну. Всюди діяла, а багато де і продовжує діяти, їхня потужна мережа для збору розвідданих і реалізації спецоперацій. У росіян була небезпідставна впевненість в успіху свого задуму. Але перепоною для Кремля вкотре став чинники, який вони завжди вперто ігнорують — це простий українець і українка. Саме їхній спротив зламав глобальний задум Путіна і його банди. Якби не звичайний український люд, який змусив росіян пригальмувати, то за падінням України неминуче впав би ЄС і НАТО. Без війни, просто через шок і неспроможність. З Україною в кишені Путін би щонайменше вимагав від Альянсу в той чи інший спосіб негайно забратися зі Східної Європи. І я майже впевнений, що він би досягнув бажаного. Читайте також: Щоб вистояти – треба змінитися. Усім без виняткуБагато руйнівних процесів, які виникли лише на третьому-четвертому році російсько-української війни, у західному просторі відбулися б значно швидше — за лічені місяці. Орбани, фіцо, додіки та їм подібні попіднімали б голову одразу. А далі була б ланцюгова реакція саморуйнівних процесів. Російські спецслужби цими процесами лише б керували. Страх в стані шоку переміг би. Навіть якби хтось на Заході готовий би був чинити опір, багато б хто із союзників їх би не підтримав. Усе б розсипалося в момент. Вісь тоталітарних й авторитарних антизахідних режимів була б вже значно більшою і більш виразною. Світ сьогодні виглядав би набагато гіршим. Висновок. Прості українці досі рятують НАТО і ЄС, а по факту і глобальний порядок. Саме на українських людських плечах тримається світ, до якого всі звикли і який ще можна врятувати. Чинник самодостатньої української нації недооцінюють не лише росіяни, але й багато хто на Заході. Особливо ті, хто вважає, що Україні можна запросто будь-що навʼязати. Українці — це суперсила. Нам складно це збагнути по-справжньому, бо ми всередині процесу і не можемо поглянути на себе збоку.ДжерелоПро автора: Михайло Басараб, політолог.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

 По-перше, сигнал дуже правильний і потрібний — у момент, коли в Москві парад і збір усіх диктаторів, лідери сильної коаліції демократії зібралися в столиці демократичного світу і виразили спільну позицію підтримки. Поки що ми не говоримо про якусь конкретику (то питання для перемовних команд і самітів), ми говоримо про політичну рамку формату, який для нас готують як проміжний варіант на період припинення вогню.По-друге, спільний дзвінок Трампу. Так, усіх дістали колективні зумколи (жарт), але тут випадок інший. Ще місяць тому Європа Трампу заважала у переговорах, але ось уже декілька тижнів кожного разу, коли він пише про Україну, він пише про "спільну позицію з Європою", "наші спільні кроки з Європою" і взагалі бачить в Україні відповідь саме на питання європейської безпеки, а не просто переговорний елемент з росіянами. Європейці цьому вдало підіграють, ллючи воду на млин Трампового самолюбства, а тому з дрібкою помпезності (дзвінок усіх разом із Києва) це може працювати дуже і дуже добре.Читайте також: Прямі переговори з РФ — це втрата підтримки ЄСПо-третє, ніхто не скасовував старе добре таборування. Якщо ми вже так чітко проводимо лінію "ми — вони", як в часи Холодної війни, то вона має бути найчіткіше видна для нерішучих — умовних орбанів, фіцо, вучічів та, звісно ж, Китаю. Не забувайте, що за день до параду Китай та ЄС вирішили зняти значну частину взаємних тарифних обмежень і розпочали переговори про обмін технологіями та обережно поширювати чутки про "зону вільної торгівлі" в майбутньому. Тому показуха показухою, але треба знати, де лежать твої гроші та інтереси.ДжерелоПро автора. Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан виступив проти плану Єврокомісії щодо відмови від російських енергоносіїв. Таким чином він підтримав позицію словацького прем’єра Роберта Фіцо. Повний текст новини

Як сьогодні Україну сприймають в угорському суспільстві? Чи існує розрив між позицією уряду та громадською думкою?На щастя, маємо багато опитувань громадської думки, проведених за останні кілька місяців і протягом минулого року в Угорщині щодо України. Є європейські дослідження, такі як "Євробарометр", а також угорські національні опитування.Мушу зазначити, що, на жаль, сприйняття України здебільшого стосується не українців як нації. Це важливо розрізняти. Більшість опитувань фокусуються на Україні як державі та на українському керівництві. На жаль, більшість угорців не мають позитивного ставлення ані до України як держави, ані до її керівництва. Кількість угорців, які підтримують Україну, також суттєво зменшилася за останній період. Наприклад, у 2022 році близько 60 % угорців сприймали Україну як партнера. Нині, на початку 2025 року, таких лише 46 %.Тобто сьогодні Україну як потенційного партнера для співпраці сприймає меншість. Подібна тенденція спостерігається і щодо питання про Україну та Росію — хто несе більшу відповідальність за війну і хто повинен докласти більше зусиль для її припинення. На жаль, Росія та Україна сприймаються угорцями майже однаково. Близько 50 % - 51 % або 53 % угорців вважають, що Україна несе таку ж відповідальність за припинення війни, як і Росія. Отже, більшість угорського суспільства має саме таке емоційне ставлення та таке сприйняття України.Нині угорська опозиція відіграє доволі помітну роль у вашій країні. Яким чином уряд Угорщини виступає проти вступу України до ЄС? Поясніть, будь ласка, ситуацію всередині самої Угорщини.Є кілька причин для такої позиції. Важливо розуміти, що угорський уряд офіційно не виступає проти вступу України до ЄС. Його заперечення стосується прискореної процедури вступу, запропонованої деякими лідерами Європейського Союзу. Було озвучено певні часові рамки, за якими Україна могла б стати членом ЄС уже до 2030 року, тобто приблизно за п’ять років. Якщо пригадати, у попередні роки угорський уряд підтримував прагнення України до членства в Європейському Союзі.На початку 2022 року і Петер Сіярто, і Віктор Орбан заявляли, що майбутнє України пов’язане з Європейським Союзом. Однак нинішня позиція уряду полягає в тому, що ми не можемо дозволити вступ України до ЄС без виконання Копенгагенських критеріїв і без реформування самого Європейського Союзу, зокрема механізмів розподілу фондів згуртованості та принципів функціонування європейських інституцій. Україна повинна виконати всі необхідні зобов'язання, і це процес, який потребує часу.Як експерт, можу зазначити, що, виходячи з досвіду останніх 30 років, у середньому країні потрібно близько 10 років для вступу до Європейського Союзу після отримання статусу кандидата. І це стосується держав, які не перебували у стані війни. У цьому контексті уряд Угорщини наголошує, що навіть за найоптимістичнішими прогнозами вступ України можливий орієнтовно у 2035–2040 роках. Це тривалий процес, і наразі Угорщина не може погодитися на приєднання України на умовах, що не відповідають усталеним процедурам ухвалення рішень.Ще однією важливою причиною є те, що в черзі на вступ до ЄС уже перебувають інші країни. Уряд Угорщини протягом останніх 5-10 років послідовно підтримує інтеграцію країн Західних Балкан до Європейського Союзу. Для Будапешта було і залишається пріоритетом надати можливість таким державам, як Сербія, Чорногорія та інші країни регіону, приєднатися до ЄС. Проте їхній процес вступу фактично зупинено. Тому нинішня офіційна позиція Угорщини звучить так: як можна дозволити Україні приєднатися, обминаючи країни, які вже чекають на вступ понад 10–15 років? Дозволити Україні обійти їх було б безвідповідально. Саме в цьому і полягають ключові причини позиції угорського уряду.Однією з ключових проблем, що ускладнюють українсько-угорські відносини, є питання прав угорської меншини. Як ви вважаєте, наскільки щирою є турбота Угорщини про угорську громаду на Закарпатті? Чи йдеться переважно про захист культурної ідентичності, чи все ж більше про використання політичних важелів впливу?Я не вважаю, що у випадку України мова йде про використання політичних важелів. Радше йдеться про історичні та культурні причини. До початку війни на Закарпатті проживало близько 150 000 угорців. Скільки з них залишилося нині, достеменно невідомо. Вони становили приблизно 12–13 % населення області. Хоч ця частка і не є великою, потрібно враховувати ширший контекст — увесь Карпатський басейн та загальну політику Угорщини щодо угорських меншин у регіоні. Населення самої Угорщини становить близько 10 мільйонів осіб, тоді як ще близько 5 мільйонів угорців живе за межами країни. Більшість із них мешкає в Румунії, переважно у Трансільванії, а також у Словаччині, Україні та Сербії, зокрема у Воєводині.Тому я вважаю, що мова йде не про вибірковий підхід - Угорщина не акцентує увагу лише на угорцях в Україні, залишаючи поза увагою інші громади. Йдеться про послідовну і цілісну політику. В угорській конституції закріплено обов'язок уряду захищати права угорських меншин, які проживають за межами країни в межах історичних кордонів Угорщини. Угорщина послідовно проводить таку політику щодо всіх своїх сусідів. Так, у 2011–2012 роках вона мала гострі суперечки зі Словаччиною, зокрема за часів уряду Роберта Фіцо, а також тривалий час зберігаються напружені відносини з Румунією у питаннях захисту прав угорської меншини. Фактично єдиною сусідньою країною, з якою Угорщина має стабільно добрі відносини у сфері захисту меншин, є Сербія. Це пов'язано з тим, що сербська влада надала угорській громаді культурну та політичну автономію. Отже, питання не обмежується Україною. Це частина ширшої, послідовної та довгострокової регіональної політики Угорщини.А як ви оцінюєте зусилля України щодо захисту прав меншин, особливо після прийняття мовного законодавства в Україні?Мушу сказати, що в грудні 2023 року я був налаштований дуже оптимістично. Коли угорські ЗМІ запитали мене про майбутнє двосторонніх відносин між Україною та Угорщиною, я висловлював упевненість, що після багатьох років певного глухого кута або напружених стосунків ми нарешті виходимо на шлях покращення відносин. Після того, як у грудні 2023 року було запроваджено винятки для національних меншин Європейського Союзу, які проживають в Україні, у січні 2024 року відбулася зустріч Петера Сіярто з Дмитром Кулебою, тодішнім міністром закордонних справ України. Згодом, улітку 2024 року, до Києва з візитом прибув Віктор Орбан. Як ви, мабуть, пам'ятаєте, на початку 2024 року Угорщина передала Україні перелік із 11 пунктів, у яких було окреслено, що, на думку Будапешта, слід покращити у сфері захисту прав меншин, які проживають в Україні, для подальшого поліпшення двосторонніх відносин. Серед порушених питань були використання угорської мови, можливість складання іспитів угорською у школах та статус угорських навчальних закладів. Востаннє я чув про ці питання у вересні 2024 року, понад пів року тому, під час візиту до Будапешта міністра закордонних справ України Андрія Сибіги. Відтоді жодних новин про будь-який прогрес чи покращення у виконанні цих 11 пунктів не надходило. Ще влітку 2024 року Ольга Стефанішина заявляла, що Україна рухається у правильному напрямі щодо виконання домовленостей, однак із того часу нової інформації більше не було.Тоді траєкторія виглядала позитивною, але згодом, з невідомих причин, процес застопорився: обговорення припинилися, а повідомлення щодо подальших кроків зникли. Сподіваюся, що найближчим часом відбудуться зрушення, адже для Угорщини це питання залишається надзвичайно важливим.Як Угорщина сьогодні сприймає Україну - як потенційного партнера у сфері регіональної безпеки чи переважно як зону конфлікту? І чому Будапешт відмовляється надавати нам зброю?Це справді складне питання. Дозвольте почати із теми зброї. Що стосується її постачання, то, на жаль чи на щастя, важко дати однозначну оцінку, адже Угорщина просто не мала необхідних ресурсів, які могла б надати. Ще у 2016 році було розпочато масштабну програму переозброєння "Зріні 2026".Відповідно до плану до 2026 року Угорщина має повністю оновити свої збройні сили. На момент початку війни в Україні, коли Росія здійснила напад, країна перебувала у розпалі цієї модернізації. Стару військову техніку та озброєння, частина яких залишалася ще з радянських часів, уже було списано, тоді як нове обладнання ще не надійшло. Таким чином, Угорщина фактично не мала достатніх запасів зброї, які могла б передати Україні. Згодом було ухвалено рішення на рівні урядових комунікацій офіційно заявити, що Угорщина не постачатиме зброю. Однак на практиці це пояснювалося тим, що на той момент країна просто не мала реальної можливості надати суттєву допомогу.Крім того, частина стратегії базувалася на питанні статусу угорської меншини, що проживає на Закарпатті. Очевидно, уряд намагався зважити ризики і переваги своєї комунікаційної політики. Якби ми офіційно заявили, що надаємо Україні все можливе, навіть попри те, що фактично не мали чого надати, це могло б поставити під загрозу безпеку угорської меншини на Закарпатті. Так само під загрозою могли опинитися постачання газу й нафти з Росії, адже Угорщина перебуває у залежному становищі від російських енергоресурсів.Тож справа була не лише у зброї чи захисті меншин. Це також питання енергетичної безпеки, оскільки близько 60 % газу, що споживається в Угорщині, надходить із Росії. Ми не маємо виходу до моря й, відповідно, не можемо дозволити собі розкіш побудувати термінал для прийому скрапленого газу й отримувати ресурси, наприклад, з Катару чи США. На жаль, цей фактор також був серйозно врахований. Якби Угорщина зробила кроки чи заяви, які сприймалися б як надто жорсткі щодо Росії, існував реальний ризик того, що Росія могла б припинити постачання енергоресурсів до Угорщини. Це завдало б серйозного удару по угорській економіці, яка значною мірою залежить від свого промислового сектору. Усі провідні німецькі автомобільні концерни мають виробничі потужності на території Угорщини. У разі зупинки постачання нафти чи газу угорська економіка опинилася б у глибокій кризі. Тож саме це також було одним із ключових чинників, який Угорщина мусила враховувати, вибудовуючи свою політику і визначаючи червоні лінії щодо війни в Україні.Що могло б стати так званою точкою перезавантаження у двосторонніх відносинах між Угорщиною та Україною? Можливо, це освіта, культура, прикордонне співробітництво чи економіка?Перш за все, я вважаю, що важливим кроком для поліпшення відносин стало призначення нового українського посла в Будапешті. Більше ніж два роки Угорщина залишалася без офіційного представника України. Попередню послиню, Любов Непоп, було відкликано ще влітку 2022 року, а згодом оголосили, що новим послом стане Федір Шандор.За моїми спостереженнями, перші повідомлення про це з’явилися наприкінці 2022 або на початку 2023 року. Федір Шандор прибув до Будапешта й офіційно приступив до виконання обов'язків у лютому 2025 року.Минуло чимало часу, перш ніж новий посол розпочав роботу, і я переконаний, що його присутність є надзвичайно важливою для відновлення і нормалізації українсько-угорських відносин.Залишається відкритим і питання захисту прав меншин, про яке ми вже згадували. Сподіваюся, що найближчим часом ми побачимо реальний прогрес у реалізації обговорюваних 11 пунктів, і що це дозволить нам говорити про конкретні позитивні результати у цій важливій сфері.Зрештою, гадаю, що потенційний момент для перезавантаження відносин може настати після завершення війни – після початку відбудови України, оскільки для Угорщини це має ключове значення як у сфері безпеки, так і в питаннях економіки та торгівлі. Україна є нашим сусідом, і саме Угорщина була однією з перших країн, яка визнала її незалежність ще у 1991 році.Тому я вважаю, що може з'явитися реальний шанс перезавантажити двосторонні відносини, якщо у питаннях захисту прав меншин ми будемо діяти злагоджено й матимемо спільне бачення. Після завершення війни та з початком відбудови України ми могли б відкрити нову сторінку у наших відносинах.І я дуже сподіваюся, що нам вдасться перезавантажити наші відносини. 

У Словаччині багатьом біженцям доводиться працювати на двох роботах Ви опинилися після 24 лютого 2022-го у Словаччині. Чому саме там? &еnsр;На реабілітацію після операції на моєму попереку ми з дружиною поїхали до Трускавця. З початку великої війни в місто приходили переповнені поїзди, особливо з Харкова. У магазинах навіть із хлібом були обмеження. Мої закордонні друзі-колеги пропонували виїхати. Ми з дружиною прийняли переконливе запрошення Петера Разуса, в якого я був кілька разів членом міжнародного журі конкурсів карикатур. Він організував потужний у Східній Європі Центр карикатур. Ми перетнули кордон з тими ж рюкзачками, які прихопили до Трускавця. Петер забрав нас у Пряшів. Це центр словацьких русинів і третє за чисельністю місто країни. За ці роки ми декілька разів поверталися в Україну і, коли були в Києві і місяць, і тиждень, жили без обстрілів. Напрошувалася думка: якщо повернемося назовсім, то по столиці не буде прильотів. Чому словаки обрали проросійського Фіцо? &еnsр;У багатьох містах, включно з Братиславою, проходили мої гострі антивоєнні й антипутінські виставки, були зустрічі з глядачами, студентами. Після обрання Фіцо я не хотів цих акцій. Мої словацькі друзі ненавидять Фіцо, виходять із протестами. У країні склалася ситуація, схожа на ту, коли в нас обрали Януковича. Фіцо поставив на всі важливі пости своїх людей. Його проросійські виборці обізлилися проти України: Бандера, бандерівці. Російська пропаганда добре попрацювала. За Фіцо голосували малоосвічені, зокрема старі люди, які бачили російські танки 1968 року. Словаки самі дивувалися такому вибору. Які умови у Словаччині для українських біженців? &еnsр;Друзі допомагали в усьому, організовували виставки. Проте бути біженцем прикро й гірко, навіть за моїх тепличних умов відчував себе людиною другого сорту. Підтримки матеріальної у Словаччині майже нема, крім як на дітей і старих. Євросоюз сплачував за житло, але рік тому це скасували. Багатьом біженцям доводиться працювати на двох роботах, щоб звести кінці з кінцями. Життя складне, але в Україну не вертаються вивчили мову, зрозуміли що до чого. Три роки критичні для повернення. У Словаччині 5,5 мільйона жителів, із них десята частина роми, які працюють переважно на брудних і важких роботах, на які не претендують навіть наші біженці. Які здобутки в жанрі карикатур за минулі три роки? &еnsр;Здобутки є в наших воїнів. Я просто робив те, що мені серце підказувало. Як професіонал малюю карикатури краще, ніж можу робити інші справи. Малював щодня. Зранку і весь день ми з дружиною слухали новини, а ввечері всяких балакучих українських хлопців. Але час від часу мені надсилали новини з Тhе Nеw Yоrk Тіmеs, Lе Моndе, щоб я мав різні оцінки подій, а не тільки ті, про які каже офіційний Київ. Мої словацькі друзі ненавидять Фіцо Які свої виставки виділяєте за ці три роки? &еnsр;Мені організували сім виставок у Словаччині, дві в Парижі, по одній в Норвегії та Італії. Але головне в журналі "Країна" виходили мої антипутінські малюнки. Ті ж малюнки в мене запрошував Американський синдикат карикатуристів зі штаб-квартирою в Санта-Барбарі, газета Lе Моndе. Їх показували на телебаченні Frаnсе-24. Це велика корпорація, в яку входить багато ЗМІ. У цих організаціях я побачив специфічне ставлення до нашої війни. Паризький журнал Соurrіеr Іntеrnаtіоnаl друкує карикатури з понад 60 країн багато років. Після початку війни моїх антипутінських карикатур вони не друкували. Завідувачкою відділу, що веде матеріали Східної Європи, була жінка з російськими коренями, а за Україну відповідав француз, який не знав ні української, ні російської мови. Але дружина в нього українка, тому він очолив цей підвідділ. Газета Lе Моndе друкувала мої карикатури про війну тільки в перші місяці, а потім виходили не такі гострі серед тих, які пропонував я. Які загрози Україні відчули у ЄС? &еnsр;Багато спілкувався зі впливовими особами на Заході, особливо в Парижі. По-перше, наше ставлення до росіян їх не влаштовує. Вони вважають, що ми повинні вести діалог із "хорошими русскими". Пропонував зробити в Українському домі в Парижі міжнародну виставку карикатур і запросити до участі міжнародний центр карикатуристів "Карикатури за мир". Представники Українського культурного центру заявили, що не згодні на антипутінській виставці бачити російських митців, навіть якщо ті ненавидять Путіна. Проте нас запевняли, що треба бути толерантними. Ми шукали компроміс 2 години. Французи запропонували компроміс: Український культурний центр запрошує, кого вважає за потрібне, а французи лише нам допомагатимуть. Отож я запросив друзів-карикатуристів з усього світу, крім російських. По-друге, в Європі надто м'яко ставляться до нашої війни. Коли в Парижі відбувалася моя персональна антипутінська виставка, одна немолода француженка висловилася, що вона уважно передивилася карикатури та тільки тоді відчула, що в нас жахлива війна, і відтепер ­заохочуватиме допомагати Україні своїх друзів. На той час 50 відсотків французів підтримували Україну. Зрозумів, що мої карикатури справді працюють на нашу перемогу. Які ваші враження від "хороших русских", що виїхали з РФ? &еnsр;Мені присудили нагороду Кофі Аннана "За сміливість у карикатурі". На церемонії в Женеві вручали нагороди нобелівські лауреати Премії миру. Зокрема, головний редактор російської газети "Новое время". До речі, вони колись брали в мене інтерв'ю. Організатори питали, чи погоджуюся, щоб саме він вручив мені нагороду, бо цей редактор спеціально приїхав. Я не погодився. Мені нагороду вручала тендітна лауреатка з Філіппін. А нагорода важила кілограмів 10. Спочатку росіянин узяв цю "каменюку" й пішов до мене, але організатори перенаправили до другого нагороджуваного. Це був угорець, що малює карикатури проти Орбана. А росіянину вручили медаль почесного громадянина Женеви, і він сказав, що цю медаль відвезе до Горбачова в лікарню. Згодом він продав свою золоту нобелівську медаль на аукціоні в Нью-Йорку, а гроші віддав на підтримку дітей України. Спочатку росіянин узяв цю "каменюку" й пішов до мене На вечірці я поговорив з цим російським нобеліантом. Він полюбляє карикатури, має на дачі підшивку "Крокодила". Але, коли ми розмовляли про можливий мир, він транслював вимоги Путіна. Отакі вони "хорошие русские". Потім дізнався, що його десь за кордоном облили кислотою. Що непублічного почули на вечірці, яка відбулася після нагородження? &еnsр;Вечеря після вручення відбулася на тій віллі в Женеві, де зустрічалися Путін із Байденом перед повномасштабною війною. Організатори посадили мене за стіл поруч із молодою головою Женеви. Коли ми випили, вона жалілася, як важко працювати, коли робота заважає бачити своїх дітей. Розповідала, як усі налякалися, коли дізналися, що прилетить Путін. Перед візитом приїхали представники американської та російської спецслужб. Американська подивилася маєток і дала добро, а російська почала вказувати, що не так і де робити реставрацію, бо позолота облупилася. Прилетів Путін двома літаками в другому було пальне для рейсу назад. Його броньований лімузин був настільки важкий, що пошкодив дорогу з аеропорту до вілли. Територію було оточено, навкруги поставили навіть ракетні установки. Засідали в бібліотеці. Там і підписували документи. Путін відмовився від запропонованої ручки й підписав своєю. Байден залишився в готелі "Інтерконтиненталь", а Путін одразу сів у літак і полетів до Москви. Як просувається ваша робота над новим графічним романом? &еnsр;Торік я майже не працював над карикатурами, а займався моєю улюбленою роботою робив графічний роман про біженців "Валізи". У мене біженці це такі люди, в яких горб валіза. Щойно закінчив роман, скинув із себе ярмо біженця, і ми повернулися до Києва. Я написав іще й прозовий роман. Він готовий до друку у видавництві "АДЕФ Україна", але виникла проблема з грошима. Назва роману "Любов бога Беса". Давньоєгипетський бог Бес бог веселощів та охоронець вагітних жінок. У видавничій сфері України забагато слабких ланок. Одна з них літагент. А у вас американський. Як його знайшли? &еnsр;Я надсилав свої графічні романи до десятка західних видавництв, і вони відповіли, що ведуть справи з літагентами від авторів рукописів не приймають. Після інтерв'ю зі мною в газеті Wаshіngtоn Роst на початку війни до мене звернувся літагент, який працює в Нью-йоркському будинку літераторів і веде відділ графічних романів. Йому сподобалося інтерв'ю, він надіслав список художників, із ким працює, і хотів би, щоб я був серед них. Контракт виявився зручним. Агент запропонував створити графічний роман історію про біженців. Я зробив нотатки, які він почав надсилати у видавництва Нью-Йорка. Одне поважне видавництво, яке заснувала газета Wаshіngtоn Роst, запропонувало створити одразу й другу частину роману про майбутнє, для чого мені нададуть іще двох журналістів у допомогу. Навіть назвали термін та скільки сторінок буде у книжці. Але в першій частині в мене було багато антипутінських карикатур. Як про майбутнє робити карикатури, я не знав і не відчував потреби роман втратив би цільність і сердечність. Я відмовився. У вашого сина відбулася виставка в Музеї Тараса Шевченка в Києві, де була недавно й у вас. &еnsр;Славко професійний художник-монументаліст, він закінчив художню академію. Бачу його пошук, важкий шлях у мистецтві. Ставлюся до його робіт або критично, або хвалю середнього не буває. Моя дружина Людмила не дуже любить жанр карикатури. До моєї творчості ставиться архікритично. Вона моя антимуза. І це добре, бо я повинен її переконувати, що можу зробити щось гарне. Хоча вона ніколи не говорить, що щось вдалося добре, а каже: "Може бути". Коли я відчуваю, що її зауваження знаходять у мене відгук, розумію, що недопрацював. Щойно закінчив роман, скинув із себе ярмо біженця Які зміни за три роки відчули в Україні після повернення? &еnsр;На жінок не можу надивитися. Відчуваю привітність українців. Сьогодні гарний весняний день, сходив із шампанським та цукерками на пошту, де я головний клієнт. Назустріч ішла красива жінка, а в її очах була така печаль, якої не бачив у житті. Театральне життя у столиці б'є ключем. Хотіли з дружиною взяти квитки на виставу по Кафці "Процес". Але квитки є тільки на покази за два місяці. До речі, у Пряшеві є український театр імені Олександра Духновича збирача земель русинських, і там вони ставлять вистави русинською, українською і словацькою мовами. Чим нині живете? &еnsр;У мене велика бібліотека карикатур, каталогів із багатьох країн світу понад 1000. Домовився подарувати своє зібрання одній із найкращих бібліотек України. З першого дня існування журналу "Країна" весь час спів­працюю з ним. Загалом, українські журнали зроблені як закордонні кальки. Але "Країна" має власний формат. Пам'ятаю свій перший малюнок для пілотного випуску. У Парижі здивувалися, що журнал виходить на папері навіть під час війни. А ще я співпрацюю з видавництвом "АДЕФ Україна", тим самим, що видало факсимільне Пересопницьке Євангеліє. Вони надрукували мій графічний роман "Динозаврія", котрий спочатку вийшов у Словаччині. Видавництво надрукувало також мій графічний роман "Нутро війни" з антипутінськими карикатурами. Відчуваю свою затребуваність в Україні.

Про це свідчать результати опитування громадської думки, проведеного компанією Ірsоs для незалежної організації Сеntrаl Еurореаn Dіgіtаl Меdіа Оbsеrvаtоry (СЕDМО), пише "Європейська правда" із посиланням на Dеnník N.Понад 18% опитаних громадян Словаччини хочуть, аби РФ перемогла у війні в Україні. 33% підтримують те, аби війна завершилася тимчасовим миром без перемоги будь-якої сторони. Водночас 16% респондентам байдуже, як завершиться конфлікт.Зазначено, що найменше перемогу України підтримують виборці партії влади Словаччини Smеr премʼєра Роберта Фіцо - 43% хочуть перемоги Москви, коли 3% - Києва.Натомість найбільше Україну підтримують прихильники опозиційних "Прогресивної Словаччини" (75%) та позапарламентської партії "Демократи" (63%) на чолі з колишнім міністром оборони Ярославом Надем. Водночас перемоги росіян бажають лише 4% виборців "Демократів" та 1% від "Прогресивної Словаччини".Зокрема, 7% респондентів у віці 16-24 років бажають перемоги Росії. Таку ж думку мають 18% словаків у віковій категорії 35-44, 20% - від 55 до 64 років, а серед людей старше 65 років такий відсоток сягає 26. Прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що його країна ні фінансово, ні військово не підтримуватиме Україну у війни проти Росії.

Про це пише Аktuаlіty.Словацький прем'єр висловив критику європейських послів біля меморіального комплексу "Славін" у Братиславі, де відбувались урочистості до дня звільнення міста.Серед гостей на заході також були присутні посол РФ Ігор Братчиков та посол Білорусі Андрій Дапкюнас, а також представники проросійської групи "Брат за брата" та антисеміт Даніель Бомбіч."Через те, що я запросив сьогодні посла РФ, посла Білорусі та інших, і дав їм можливість сказати два речення, посли Європейського Союзу сказали нам, що вони не прийдуть", – заявив Фіцо.Він порівняв їх із дітьми, мовляв, "маленька дитина може дутися", а дипломати повинні працювати."У мене теж був син, який дувся. Але обов'язок послів – не дутися, а працювати", – вважає словацький прем'єр.Також Фіцо нагадав про запланований візит до Москви, 9 травня. Він висловив сподівання, що зможе "особисто подякувати за той вклад, який внесла Червона Армія у перемогу над фашизмом".Нещодавно прем'єр-міністр Словаччини заявив, що його країна ні фінансово, ні військово не підтримуватиме Україну у війни проти Росії. 

Влада Словаччини зацікавлена у зустрічі з представниками українського уряду. Глава уряду країни Роберт Фіцо заявив про готовність провести телефонні переговори з прем'єр-міністром Денисом Шмигалем, повідомляє Dеnn&іасutе;k N. "Ми готові негайно ", - сказав Фіцо. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фіцо розповів, як Урсула фон дер Ляєн назвала його "повним ідіотом" Він додав, що на будь-якій зустрічі темою переговорів будуть виключно цивільні проєкти, а не питання про надання зброї. Востаннє переговори України та Словаччини відбувалися 2024 року. Фіцо тоді розкритикував президента Володимира Зеленського за припинення транзиту газу. Раніше Фіцо заявив, що його країна не підтримуватиме Україну ані фінансово, ані військово для продовження війни, вказавши, що Київ ніколи не буде достатньо сильним для переговорів з позиції військової сили. Прем'єр також вимагає, щоб саміт ЄС містив формулювання про негайне припинення вогню, незалежно від того, чи буде досягнута остаточна мирна угода.

Прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо поділився історією про те, як голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн назвала його "повним ідіотом" під час телефонної розмови через переговори з президентом США Дональдом Трампом. Про це словацький прем'єр розповів на пресконференції, передає tа3. За словами Фіцо, він обговорював з Трампом питання тарифів, які президент США планує запровадити щодо Європи. Через це Урсула фон дер Ляєн сильно його розкритикувала. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фіцо зробив нову заяву щодо закінчення війни в Україні "Вона страшенно мене насварила. Роберте, що ти накоїв? Як ти міг вести такі переговори з Трампом? Ти нормальний? Вона сварила мене пів години, називаючи повним ідіотом", - згадав прем'єр. Трохи пізніше Фіцо написав на своїй сторінці у Fасеbооk: "Я сподіваюся, що голова Єврокомісії зрозуміла жарт, який я сказав на пресконференції, коли пояснив журналістам, що вона страшенно сварила мене за те, що я не зробив нічого, щоб запобігти запровадженню нових американських тарифів, як стверджує словацька опозиція. Боюся, що словацькі ЗМІ та опозиція не зрозуміли мій жарт". Раніше Фіцо заявив, що його країна не підтримуватиме Україну ані фінансово, ані військово для продовження війни, вказавши, що Київ ніколи не буде достатньо сильним для переговорів з позиції військової сили. Прем'єр також вимагає, щоб саміт ЄС містив формулювання про негайне припинення вогню, незалежно від того, чи буде досягнута остаточна мирна угода.

Про це він заявив членам Європейського комітету словацького парламенту, цитує Nоvіny."Ми не можемо наполягати на санкціях за будь-яку ціну. Може настати момент, коли ми скажемо, що ми не згодні, або я думаю, що це суперечить мирним крокам, які зараз здійснюються. Якщо ми сприймемо спробу запровадити подальші санкції як щось, що підірве мирний процес, ми готові накласти вето", - сказав Фіцо.Також премʼєр додав, що санкційний європейський список на понад 2400 людей і організацій може скоротитися найближчими тижнями або місяцями.1 березня Фіцо заявив, що його країна ні фінансово, ні військово не підтримуватиме Україну у війни проти Росії.

Європейська комісія спростувала заяву прем'єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо, який попереджав про серйозні наслідки для Словаччини та Європи через припинення транзиту російського газу через Україну. В ЄС не вважають, що країни зазнають "мільярдних втрат". Повний текст новини

Таку думку він висловив в етері Еспресо. "Загалом, я думаю, так можна вважати їх (перемовини між Україною та США в Саудівській Аравії, - ред.)  успішними, оскільки вони свідчать про те, що адміністрація Дональда Трампа, його команда, зовнішньополітична зокрема, реалізовує план мирного врегулювання за класичною схемою почергового тиску на сторони конфлікту і, так би мовити, домагаючись від них певних поступок. Тобто от на попередньому етапі американці домоглися від України значних поступок. Не буду їх перелічувати, вони всі на наших очах відбувалися. Нагадаю лише, що одною з останніх заяв президента Зеленського була та, що Україна не погодиться на припинення вогню без майбутніх, так би мовити, гарантій безпеки. Отже, ми почули, що, скоріш за все, Україна погодилася на припинення вогню без попередніх умов, хоча на 30 днів. Тепер, так би мовити, настає черга тиснути на Росію і наближати її до цього компромісного рішення", - сказав він.Максим Розумний зауважив, що Україну має втішати те, що це більше схоже на класичну переговірну схему, ніж на класичну схему втечі американців, як, наприклад, це відбувалося в Афганістані.Щодо того, які можуть бути важелі впливу на Росію та особисто Путіна, політолог вважає, що такими важелями є, до прикладу, удари українськими безпілотниками по Москві. Вони є тривожними для російського диктатора на тлі того, що він хоче показати себе переможцем до річниці завершення Другої світової війни."Я думаю, що ми минулої ночі вже частково це побачили. Тобто обстріли Москви безпілотниками українськими, це дуже прозорий натяк на дуже важливі обставини. Я продовжую думати і дивитися таким чином на ситуацію, що для Путіна всі ті речі, про які ми говоримо як стратегічні: контроль над Україною, світова гегемонія, поширення якоїсь ідеології є речами глибоко вторинними. Для нього головне - це втриматися при владі у Росії, власне, зберегти свій рейтинг, популярність, контроль над ситуацією, контроль над елітами і все таке інше. Українські обстріли Москви - це дуже поганий сигнал саме в контексті того враження, яке справляє, так би мовити, ситуація на російське населення. Ми ж повинні пам'ятати, що є ключова дата 9 травня, 80 років “велікой побєди”. І, звичайно, в цій ситуації, коли приїдуть до нього (до Путіна, - ред.) Фіцо, Вучич, не знаю ще хто, Путін має виглядати переможцем, спадкоємцем перемоги і знову-таки переможцем", - зазначив він.На думку Максима Розумного, обіцяне відновлення постачання Сполученими Штатами зброї та розвідданих Україні ставлять під загрозу плани Путіна. "Якщо в цей час знову будуть летіти українські ракети на Москву, ну це буде виглядати для російського обивателя трошки незрозуміло. Тобто Путін має до 9 травня або здобути дипломатичну перемогу, тобто досягнути такого миру, на тлі якого він скаже: "Ну от, ми все, що хотіли, ми всього добилися". Або Росія рухається швидко до перемоги, перемагає на всіх фронтах і так далі. Тому продовження, те, що анонсував Дональд Трамп, продовження поставок зброї, обмін розвідданими, ці кроки ставлять під загрозу, власне, оцей ключовий перфоманс цієї весни для Путіна. І це такий батіг, який, я думаю, є дуже серйозним", - додав політолог.У Джидді 11 березня відбулася зустріч української та американської делегацій за підсумками якої Київ погодився на 30-денне припинення вогню з РФ, а США - негайно відновити обмін розвідданими та безпекову допомогу.Уночі вівторка, 11 березня, у Росії заявили про наймасованішу атаку БПЛА з початку вторгнення в Україну. Сили ППО нібито знищили або перехопили 337 дронів.

Про це інформує Європейська правда, посилаючись на заяву організаторів збору. Вказано, що збором коштів опікується словацька громадська кампанія "Боєприпаси для України". Вона має гасло "Якщо не уряд, то ми надішлемо" і виникла у квітні 2024 року, коли прем'єр-міністр Роберт Фіцо заявив, що Словаччина не надаватиме Україні військову допомогу. Станом на січень словакам вдалося зібрати 4,7 мільйона євро. Згодом асоціація "Мир Україні" оголосила про додатковий збір коштів на снаряди й було зібрано додаткові 600 тисяч євро. Відтак, загальна сума зібраних коштів перевищила позначку в 5 мільйонів євро.Словаки збирають кошти на боєприпаси для України вже не вперше. 7 жовтня 2024 року в Україну доставили 122 тонни боєприпасів, на які громадяни Словаччини зібрали понад 4 млн євро. Ще на ще 500 тис. євро закуплять постріли для гранатометів.