Search trend "Гордон"

2025 рік дає більше надій президенту Зеленському, ніж Путіну, вважає Гаміш де Бреттон-Гордон, який проаналізував поточну ситуацію для Теlеgrарh

Команди зустрічаються у Кубку ліги на стадіоні Емірейтс у Лондоні

Курщина цього року може стати початком кінця для російського диктатора Володимира Путіна. Російський фронт там має дуже хиткий вигляд, пише Тhе Теlеgrарh. Сили оборони можуть домогтися успіхів у Курській області. Путін нещодавно заявив, що до Різдва поверне собі територію у Курській області. Але новий наступ ЗСУ може бути ще одним психологічним ударом по його режиму. Курська область цілком може стати початком кінця для Путіна у 2025 році, як це було для Гітлера в 1943-му, вважає автор матеріалу Хаміш де Бреттон-Гордон. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Експерт порівняв ефект наступу ЗСУ і росіян у Курській області "Схоже, що українські війська за останні кілька днів завдали російським військам у Курську справжнього удару, і цілком можливо, що російська 801-ша бригада морської піхоти постраждала настільки сильно, що тепер їй доведеться відступити з Курського виступу. За оцінками України, ЗС РФ втратили сотні північнокорейців, відправлених для посилення бригади", - написав він. Розпочалась 1048-ма доба широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України. Загалом, протягом минулої доби зафіксовано 184 бойові зіткнення, повідомив уранці 6 січня Генеральний штаб Збройних сил України.

Говорячи про 2025 рік, ми не можемо зігнорувати останні сигнали 2024 року – 30 грудня, на вашу думку, що це було? Бо люди, які займаються журналістикою, почали оперувати інформацією, яка насправді не була ними перевірена та підтверджена. Можливо, це був цілеспрямований вкид проти тих людей, які почали розповсюджувати інформацію, що 30 грудня щось таке станеться, відбудуться ті чи інші зустрічі, а, можливо, це частина певної складнішої комбінації?Ви дали декілька пасів, ставлячи питання, які є насправді стартовими в тому, що відбувалося в інформаційному просторі. Риторика виборчої кампанії у США, зокрема риторика Дональда Трампа, його найближчого оточення, номінантів на посаду адміністрації Трампа, і спричинила цю, з моєї точки зору, спеціальну інформаційну операцію, яка була розроблена і реалізована тією мірою, якою це вдалося досягнути ФСБ. Десь близько середини жовтня вже те, що було озвучено, ходило і пересилалось у досить об'ємних кількостях, причому це були чималі документи. Однак, вже на початку, коли ці речі потрапили мені в руки, співставлення фактів свідчило про те, що це дезінформація.Трішки детальніше, що це за обсяг документів? Йшлося про якісь базові параметри перемовин між Москвою і Вашингтоном? Мова йшла про тристоронній переговорний процес за посередництва Китаю.Називалися прізвища і ще додавалися фрагменти стенограм переговорного процесу. Це свого роду така рольова гра. Пам'ятаєте, в нас колись був такий етап захоплення рольовими іграми у школі, потім у вищих навчальних закладах і так далі. Це все, було достатньо правдоподібно описано для тих, хто не знається на календарному графіку міжнародних подій, на функціональних обов'язках певних осіб в Україні, за кордоном, також на ролі, яку вони відіграють, бо там називалися прізвища з вищого політичного керівництва США, Росії, Китаю, України.Наприклад, там давалися дати переговорів, а насправді ці особи ніколи не були в тому місці, тому що в цей час вони перебували в іншому. Але об'ємність цих документів і їх фантазійність, до речі, дія і сюжет по цих документах ще не завершені, мають завершитись десь в середині лютого. І все це тиражувалося в копіях, до яких для правдоподібності в такій ситуації, коли проводяться відповідні операції, додаються певні зміни, щоб було видно, що це різні джерела та компіляції. Але вони просто копіювалися і крутилися в середовищі тих і подавалися тим людям, які мають можливість інформаційного виходу.Вже тоді тим, хто звертався до мене, я казав, що це недопустимо, це неможливо з огляду на те, що перше, друге і третє. Більше того вдалося пройти по ланцюгу, де ці документи з'явилися вперше. І окремі з тих авторів, які зі мною спілкувалися, дійшли до того і самі ствердилися в тому, що це не відповідає дійсності.Але очевидно те, що була частина тих, хто прийняв це за чисту монету. І те, що ми з вами отримали в ефірі, це було якби використання наосліп певних осіб. На ці особи було розраховано, тому що вони мали велику кількість підписників на своїх каналах, а в Теlеgrаm-каналах, YоuТubе-каналах, тому це набрало такого розголосу.Я ще раз кажу: якщо уважно подивитися по соціальних мережах, то до цього мали відношення не тільки там названі та відомі прізвища, тобто це мало масовий характер і масовий хід. Ще більший характер масового вкиду це мало у соціальних мережах США, звідси з'явилася ідея і думка про те, що Україна вже готова для того, щоб підписувати. Пам'ятаєте, як це тиражувалося масово? Ці речі були з'єднані між собою. Точнісінько так і в Європі з'явився цілий ряд вкидів, які працювали в підтримку правих політичних сил, праворадикальних і ліворадикальних сил. І все це зводилося до одного - Україна готова до миру, готова підписувати, ведуться перемовини.Які цілі? Чого хотіли досягнути? Це був зондаж ситуації в Україні й не тільки? Чи це було намагання дещо викривити суспільну думку, чи, можливо, дуже хитрий підхід для того, щоб дарувати певну надію, що ведуться розмови стосовно справедливого миру і російського агресора до чогось змусять?Такі речі найбільше впливають на формування суспільної позиції. Власне, на це і було розраховано. Зверніть увагу, ми з вами якось торкнулися питання соціології. Я тоді сказав, що під час війни це може показати певні тренди, але орієнтуватися на це неможливо, але навіть ми з вами отримали соціальні викладки. Щобільше, соціальні викладки ці пройшли, були надруковані в низці західних видань, про те, що українці ось міняються, йдуть до миру.Насправді ключова мета - сформувати суспільний тиск, щоб він лягав в ту політичну кон'юнктуру, яка формувалася командою Трампа, - в день виборів, за 24 години, до інавгурації й так далі. Одразу вам скажу, що моя позиція була, по-перше, на цю тему мовчати. А в окремих передачах, якщо ви уважно подивитесь наше з вами спілкування, то я навіть один раз вам сказав таку фразу: "Зараз з'являється цілий ряд фальшивих проєктів щодо проведення якихось переговорів". Чому? Тоді було вказано певний день, що український міністр закордонних справ був на переговорах. В цей час він був в Брюсселі, а не там, де було описано в документі. Тому я мусив це сказати в ефірі, але не деталізував, бо я розумію, що як тільки деталі скажеш, почнуть тягнуть за цю нитку, і таким чином посилимо сигнал, який йде від уже названих прізвищ.На мою думку, коли з'являються такі речі, то ті, хто уповноважений на них реагувати, зокрема Міністерство закордонних справ, обов'язково мають це робити. І це не через те, що такої ваги дезінформація чи іншої, а є закони інформаційного простору, на які треба відповідним чином реагувати, яких треба дотримуватися в такому випадку. З моєї точки зору, це не конечно, і це не єдина річ, яка зараз відбувається, і це буде ще певний час тиснути на нас. Паралельно є речі, які потребують роз'яснення, бо вони можуть стати причиною серйозних подібних атак. Зокрема, скажімо, питання, яке зараз буде крутитись, - це запрошення Зеленського як президента України на інавгурацію до Трампа чи не запрошення. Наступне - зміст переговорів і зустрічі, які будуть вестися між європейським керівництвом ЄС, європейськими лідерами й Трампом, які будуть зустрічатися з ним у Вашингтоні. Тут необхідна упереджувальні дії та зрозуміла ясність у цих процесах.І стартовим для того, щоб це роз'яснювати, мають бути зустрічі так званої Великої сімки, як я її називаю в Європі, яка відбулася напередодні Різдвяних свят, де обговорювалося питання в тому числі майбутнього діалогу з самим президентом США, з його оточенням. Тобто ці всі речі потребують чіткості, і тоді не буде такого масового захоплення вірою.Ми з вами у свій час пережили Кашпіровського, Алана Чумака, бо людині дано зачаровуватися такими речами. Людина хоче цього, тому що ми знаходимося дуже в складній ситуації. Тому зрозуміло, що хочеться, щоб диво наступало як можна частіше і рятувало ситуацію.Однак, це не диво, а інформаційна операція з використанням в темну певних осіб, яка досягла проміжного етапу.Ще був такий трошки слабший меседж, але з'явився він, здається, в SkyNеw, де йшлося про те, що Путін готується до 9 травня підписувати ті чи інші мирні домовленості. Розуміємо, що це додатковий інформаційний трек, який розрахований, можливо, на західну аудиторію, а можливо, також це посилення того треку, що війна ось-ось закінчиться, все триває.Квінтесенцією цього сюжету є фраза кинута міністром закордонних справ РФ Лавровим, який сказав про відзначення ювілею 80-ліття перемоги в так званій Великій Вітчизняній війні, перемоги здобутої, увага, Росією і Китаєм проти фашизму. Тут кожне слово вимагає роз'яснення - проти кого, причім тут Китай, Російська Федерація і так далі. Але це прозвучало і прозвучало напередодні Різдва. Зрозуміло, це підхопили. Причому так, як його подали Вlооmbеrg і SkyNеws, виглядало як свого роду контрольний постріл у голову.Стартовим моментом цього було те, що ні з того ні з сього, відповідаючи на перше питання ця кремлівська стара коняча голова чомусь почала говорити не про Росію, її дії та позицію, а почала перераховувати позиції Китаю, Бразилії. І на підтвердження цього він в'їхав на тему спільної перемоги Росії та Китаю у Великій Вітчизняній війні, ті народи, які понесли на собі найбільші катастрофічні наслідки від німецького фашизму і японського мілітаризму.Буквально на другий день ці речі були підхоплені, але в інтерпретації, про яку ви сказали. А причина була в тому, що питання, яке поставив журналіст, було заготовлене та стосувалося переговорного процесу. У цьому ж інтерв'ю у заключній частині Лавров буде розповідати про те, що до того часу, поки США не змінять доктрину, суть якої полягає в тому, що Росія - ворог, ніякого переговорного процесу не буде.Ні Вlооmbеrg, ні Skynеws, а за ним і Wаll Strееt Jоurnаl на ці речі не звернули увагу, однак підхопили тему 9 травня. Одні почали це тиражувати як визначену контрольну дату для певної події, а інші приписали сюди переговорний процес. Ні перше, ні друге не має ніякого значення. А те, що московський фюрер - символіст, ми з вами це дуже добре знаємо: накази захопити міста до певних дат, всі ці обстріли України до певних дат, до днів народження, до міжнародних подій - все це використовує російська хунта у своїй битві з силами демократії. Інша справа, що не всі це читають і не всі розуміють, навіть перше питання, яке ми з вами обговорювали про припинення вогню, коли в голові у цього плюгавого фюрера -  навпаки, на ці дати буде призначатися силовий тиск. Так само і те, що ми зараз бачимо у США, коли там ситуація почала вирівнюватися, то треба вкинути туди й показати, хто ворог, хто не такий, як усі, хто заважає американцям спокійно жити. Тому в цьому плані сьогодні весь світовий інформаційний сюжет диктується, на жаль, Китаєм і Росією через різного роду соціальні платформи. І фактично це і визначає подальше, бо як ми розуміємо, електоральна демократія пов'язана із соціумом, що й починає формувати позицію істеблішменту. Поки що це не впливає серйозно на позицію світової еліти, але на сьогодні форматує соціум, позицію людей, і це вже безумовно.Як ви бачите розгортання подій найближчими місяцями?У цьому сюжеті є декілька речей, які адресовані безпосередньо Росії, своєму споживачу. Є частина, які адресовані Заходу, зокрема ядерний шантаж, шантаж "Орешником". І є речі, які стосуються України. З точки зору суті політики те, що зроблено лише як інформаційний привід це все ми чули, починаючи навіть не з 2014 року, а десь з 2005 року, коли московський фюрер сказав, що в Росії ці всі революції не пройдуть. І тоді почалися ці танці на граблях нацизму, фашизму.Далі був період щодо точності формулювань для самого фюрера, а не його позиції. Це було зрозуміло давно. І перше, що в цьому випадку треба зрозуміти, - все, що робиться на сьогодні в Москві, підпорядковується цим інформаційним потокам для того, щоб спричинити серйозний тиск - як забезпечити лояльність в Росії стосовно до нинішньої його кліки та спричинити переляк на Заході.Треба розуміти й те, що ці проміжки невизначеності, згадайте влітку минулого року ми говорили, що найтривожнішим може бути період між 7 листопада і 20 січня. Воно так і є, тому що в цей період один президент йде, а інший приходить. Разом з тим на сьогодні насправді має домінувати позиція того, що об'єм допомоги США Україні в цей час набрав небачених темпів як прямої фінансової, так і військової допомоги.Я вже не кажу про формування європейської політики, яка стосується допомоги Україні, формування позиції НАТО стосовно управління цими процесами. Ось, що насправді є суть поточного моменту.Натомість ми бачимо цей вал інформації, який йде з Рашистану, і він фактично собою накриває всі раціональні речі. Це гра в сюжеті, який формується Манафортом (Пол Манафорт - американський юрист, лобіст та політичний консультант, керівник виборчої кампанії кандидата у президенти США Дональда Трампа у 2016 р) в команді Трампа. Я назвав би його манафортизмом, який на сьогодні домінує в оточенні Трампа, який, до речі, не є визначальним, але він в інформаційному плані домінує і це підхоплюється в Рашистані. Робляться паси, які посилюють цей сигнал.Якщо порівняти об'єм конструктиву, об'єм допомоги Україні, то насправді оцей масив деструктивних речей починає переважати. А якщо ще й звернути увагу на те, що світові ЗМІ, знаходячись в умовах дефіциту приводів святкування, починають доходити до фантазування навколо цих подій. І починається - відкриваєте Fоrеіgn Аffаіrs, де написано, що Трампу для досягнення миру треба посилити тиск на Україну, посилити тиск на Росію, але на словах "посилити тиск на Росію" тут же завершується. А далі роздумують про те, як Україну підштовхнути до того, щоб вона швидше вела ці перемовини. І це характерно для більшості видань. А коли ми беремо Віld, Тhе Есоnоmіst, хіба що за винятком Тhе Теlеgrарh і Тhе Guаrdіаn, всі інші грають і продовжують грати в цей рашистський сюжет переговорів, підписання, як цього досягнути.Хоча, ще раз наголошу на цьому інтерв'ю Лавров російським і західним ЗМІ абсолютно чітко показав, що на сьогодні вся рашистська банда може хіба що погодитися на консультації з приводу чогось, але ніяких переговорів, тобто офіційних переговорів вони не приймають і на це не підуть. Бо позиція Москви полягає в тому, що вони не бачать в діях ні Вашингтону, ні колективного Заходу підстав для того, щоб такі переговори вести.Сьогодні ситуація рухається навіть з точки зору цього манафортизму поступово на користь Україні. Це в Москві прекрасно розуміють і бачать, бо поки що весь цей світ, який фантазує, роздумує навколо цього питання, не торкається однієї справи - інтересів США. І тут, чи ми беремо мега розмір, чи ми доходимо до молекулярного рівня політики,  виявляється, що Україна і США, Сполучені Штати і Європа - це вкрай необхідні союзницькі сили для того, щоб відстоювати інтереси один одного.А блудослів'я, яке сьогодні набрало такого масивного характеру спричинено винятково бажанням Кремля сформувати цю інформаційну гармату, яка буде лупити по колективному Заходу, дроблячи його, вводячи суперечки між США та Європою.Я не володію чіткою соціологією, але можемо сказати, наскільки популярною була інформація, що ось-ось війна закінчиться і буде справедливий мир. Вона знайшла надзвичайно серйозний резонанс серед наших з вами співгромадян. Також покладаються певні сподівання на місію генерал-лейтенанта Кіта Келлога, спецпосланника Трампа з питань російсько-української війни, але водночас ми розуміємо, що допомога є і буде, але питання і до нашого населення, до його витривалості. З другого боку, розуміємо, що оцей от резонанс "імені 30 грудня" свідчить дещо про інше.Яка різниця для звичайної людини, чи це Кашпіровський, чи Алан Чумак, чи Гордон? Даруйте, що я називаю ці прізвища в ряд, але з моєї точки зору, більшість суспільства, що одного, що до другого, що до третього, відноситься абсолютно однаково в таких речах. Тому що всі прекрасно розуміють, чим досягається результат у такій складній трагічній ситуації, в якій сьогодні перебуває Україна.Я б зараз сконцентрувався ось на чому - в тому числі й ця внутрішня ситуація долається інформаційною взаємодією і співпрацею на рівні політичних еліт, істеблішменту, якщо хочете, на рівні воєнно-політичного керівництва. І от зверніть увагу напередодні Різдва Європа абсолютно чітко заявила: "Припиніть розмови про переговори, про мирні плани, дайте Україні все необхідне для того, щоб вона не тільки себе захистила, а й могла вбити ворога". Тhе bеst! Це попадання в десятку!І цю річ необхідно інформаційно підтримувати, тримати її, бо це позиція України, це позиція європейських партнерів. Зрозуміло, що є сявки у вигляді Орбанів і Фіцо, але вони абсолютно не диктують ситуацію.Тепер, що стосується Вашингтона, то дуже важливо зрозуміти – Келлог, інші особи, які номіновані на посади, проходять період розминки. Вони ще навіть на старт не стали, добігають до старту. А частина з них не добіжить на старт, їх і оголосили завчасно, тому що розуміли, що частина не добіжить. Хто приїде в Київ і чи приїде хтось? Відповіді на це питання, окрім роздумів, немає. І це треба розуміти, бо Кіт Келлог чи хтось інший буде, чи буде він, чи ні. Зрозуміло, що 100% дати відповідь на це питання не можна.Наступне - що відбудеться після його ознайомлення з ситуацією? Він же живе так, як і всі інші там, в американському інформаційному полі, і не бачив конкретної ситуації, не розуміє її як військовий. Бо в нас же думка сформована - якщо бойовий генерал, значить повинен розуміти. А в нього представлення про цю війну максимум на рівні Афганістану. Давайте просто порахуємо, скільки років минуло з того часу, і зрозуміємо, що одне - земля, а друге – небо, тобто абсолютно величезна різниця.Звідси треба розуміти, що ніхто не буде ознайомлювати з ситуацією та конкретними фактами особу, яка не є під зобов'язанням щодо нерозголошення таємниці. Це ж саме стосується і всіх інших. Вони зараз проходять певну обкатку перед тим, як встануть на старт. Але вони не володіють цією повнотою інформацією для того, щоб робити якісь висновки.Якщо їх усіх послухати, на мій погляд, Волтц (радник Трампа з нацбезпеки) на сьогодні найбільш об'єктивно розуміє складність ситуації, але і він, не дивлячись на те, що "зелений берет", і здавалось би мав усвідомлювати все це, допускає ляпи. На місці цих осіб найліпше поступає Марк Рубіо, який просто мовчить, бо він розуміє, наскільки це важкий і непідйомний матеріал.А ключова помилка в тому, що, по-перше, розділяється російська агресія та іранська агресія. Я маю на увазі російсько-українська війна та ірано-ізраїльська, адже це одне ціле. Друга груба помилка - у Вашингтоні вважається, що питання на Близькому Сході ось-ось буде вирішено. Але воно не буде ні ось-ось вирішено, ні завтра, ні через рік, тому що там об'єм складності та суперечності в десятки більше, ніж у будь-якій точці планети Земля.Ще одна річ - на сьогодні немає усвідомлення серед цих осіб, що в цьому процесі на одному боці знаходиться Москва, Тегеран і Пекін. Зверніть увагу, як поводить Трамп, Зеленського не запросили на інавгурацію, а по відношенню до Сі Цзіньпіна вже й усно оголошували, і листи писали, а він каже: "Ні, я не поїду".Ці моменти яскраво свідчать про те, що зараз час потребує інформування цих осіб про реальний перебіг подій. І ще раз наголошу, інтереси США, України, Європи співпадають у цьому відношенні. Як тільки ситуація дійде до цього, ці всі розмови про те, кому належить Гренландія, як будувати відносини із Європою, як митну тарифну політику будувати з Канадою, відійдуть в далекій куток.Єдине, чого я найбільше остерігаюся, аналізуючи, які кроки робив Дональд Трамп в складних ситуаціях із Північною Кореєю, Китаєм, коли з першого підскоку він не може нічого вирішити, тоді дистанціюється від ситуації. І це вже зараз починає давати взнаки про себе, коли Трамп починає давати наряди: "От, хай там із Кім Чен Ином зустрічається Реджеп Таїп Ердоган. Хай із філіппінським президентом зустрічається китайське керівництво". Тобто він усувається, починає роздавати наряди.Цікаво, що після зустрічі на відкритті в Nоtrе Dаmе dе Раrіs Трамп чомусь в фінальній частині свого повідомлення в Тruth Sосіаl пише, що Китай допоможе. Кому допоможе Китай у цій ситуації? Причому тут Китай до ситуації, яку інформаційно породив сам Дональд Трамп? І це мене відразу насторожило. Тобто після цілого ряду інтерв'ю СВS Nеws, РВS, Nеw Yоrk Роst він зненацька кидає цю фразу: "Китай допоможе". Кому? Яка його участь у цьому процесі? Ситуація виглядає таким чином, що поки що ми маємо справу з форматуванням інформаційного простору і найважливішим - невизначеністю ні самого Дональда Трампа, ні його команди з тим, що і як робити.Тобто це відсутність плану, але там ситуація ще більш складна - вони не знають матеріальну частину, вони її не розуміють, тому починають фантазувати. Це використовує Кремль, і тому всі ми, Україна та Європа, перебуваємо під колосальним інформаційно-психологічним тиском. На жаль, як ми бачимо, певний результат цей тиск дає.

Забитим м'ячем відзначився Ентоні Гордон

Гордон настільки довго на інформаційному ринку, що вже стає ветераном

Журналіст Дмитро Гордон заявив, що мирні переговори у Вашингтоні були зірвані, але вони неминучі. З його слів, президент РФ Володимир Путін і лідер США Дональд Трамп мали поговорити по відеозв'язку.

Підписання мирного договору відразу вибори: новий прогноз Гордона про завершення війни

Про торжество та провали політичної конспірології

Начальник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов прогнозує, що 2025 рік буде для України кращим за попередній. На чому ґрунтується оптимістичний прогноз очільника ГУР МОУ, з’ясовував Фокус.

Стало відомо, які гравці були найкращими в АПЛ в останньому місяці минулого 2024 року

Гордон переконаний не лише в тому, що війна завершиться до кінця 2024 року, але також у тому, що ЗСУ вийдуть на межі, фіксовані перед повномасштабним вторгненням Росії

Журналіст переконаний, що ЗСУ вийдуть на рубежі, фіксовані перед повномасштабним вторгненням Росії.

Українські медіа та ютуб-канали зробили конспірологів головними аналітиками країни з усіх питань. Наприклад, журналіст Дмитро Гордон відкрив світові «однокурсника Путіна» Юрія Швеця, який вигадує факти та змови проти українського народу. В ефірі журналістки Наталії Мосейчук псевдополітолог Михайло Чаплига розповідав про «глобальний договорняк», а «канадський експерт» Фікрет Шабанов — про «світові еліти», що таємно керують планетою. У 2024 році конспірологи регулярно зʼявлялись на ютуб-каналах «Фабрика новин», «Сейчас» й у колишніх ведучих телеканалів, які в Україні заборонили як проросійські. Це ютуб-канали Роlіtеса, «Александр Шелест», Араsоv, «Вышка», «Дикий lіvе» і «Лана тут». Багато з псевдоекспертів також мають власні проєкти на ютубі. Інтерв’ю з ними збирають сотні тисяч, а іноді й мільйони переглядів. Ми обрали найдивовижніші та найсмішніші заяви конспірологів. Довіртесь інтуїції, прислухайтесь до голосів у своїй голові та спробуйте вгадати, хто насправді керує світом й особисто вами, — у нетрадиційному тесті «Бабеля».

Найдорожча нерухомість у США, маєток Гордон-Пойнт, коштує 295 мільйонів доларів. І попри ризики затоплення, ціна на нього не падає.

Ентоні Гордон потрапив на радари мерсесайдців

Юрій Швець — популярний блогер. У нього 1,5 мільйона підписників на іменному ютуб-каналі. З 2021 року він майже щодня випускає нові відео, які зібрали 725 мільйонів переглядів. Ще майже 130 тисяч підписників стежать за Швецем у ТіkТоk, Іnstаgrаm, Х і Теlеgrаm. Зіркою українського ютюбу Швеця зробив блогер Дмитро Гордон — у 2017 році він запросив його на інтерв’ю і представив як однокурсника Володимира Путіна в інституті КДБ. Це підхопили українські медіа, зокрема УНІАН і «Гордон», і зробили Швеця експертом з усього, хоч якось дотичного до Росії і Кремля. Те, що блогер з 1993 року жодного разу не був у Росії і не має стосунку до Путіна, проблемою не стало. Зараз Швець виступає лише на своєму каналі, поширює конспірологічні теорії, розказує про масштабну змову проти Володимира Зеленського і посилається на численні джерела по всьому світу. Журналістка «Бабеля» Софія Коротуненко переглянула десятки його ефірів та інтерв’ю, прочитала автобіографічну книжку і розповідає, чому «аналітиці» Швеця довіряти не варто.

Українці завжди знаходять внутрішні сили, щоб захистити свободу З Миколою Томенком зустрічаємося в ресторані "Опанас" у столиці біля університету ім. Тараса Шевченка. Микола Володимирович у коричневій шкірянці й такого ж кольору светрі та джинсах. Хлопці-офіціанти усміхаються, ледве політик переступає поріг. &еnsр;Офіціанти мої друзі, каже. Я тут п'ю каву не один десяток років. Однак замовляє імбирний чай із медом. Напередодні Дня Гідності та Свободи згадуємо перипетії двох українських революцій 2004-го та 20132014 років На початку ХХІ століття в колишніх пострадянських країнах існувало кілька моделей передання влади. Для України вибрали одну з них, коли президент призначає спадкоємця. Однак ця схема не спрацювала. Чому? &еnsр;Є кілька причин. Основна з них історична тяглість. Українці, попри тривалий бездержавний період, не терпітимуть над собою вождя, тирана, диктатора чи царя. Завжди наводжу як приклад Миколу Костомарова та його працю "Дві руські народності", де він порівнює українців із московитами. На території Руси-України приїздили люди різних національностей і рас, і ніхто не боявся. На Московщині з них одразу починали глузувати, але найстрашніше, що ці люди зникали й не поверталися додому. От вам різні цивілізаційні формули. Карла Маркса ми нині не шануємо, але він написав працю "Таємна дипломатія ХVІІІ століття", де вказує, що у кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска нинішньої Росії. Можна критикувати Богдана Хмельницького, але після перемог 1649 року він заїхав до Києва, де його збиралися коронувати. Проте Богдан відмовився, бо це не в козацьких традиціях і українці його не зрозуміють. Який вам іще виразніший приклад потрібен? Оце історична обставина. Політична обставина полягала в тому, що ми, опозиція, програли президентські вибори 1999 року, коли канівська четвірка (політична коаліція чотирьох опозиційних кандидатів на президентських перегонах восени 1999 року. Країна) з її нескінченними дискусіями провалилася. Після двох термінів Леоніда Кучми олігархат прагнув продовжити своє правління. Дійшло до того, що Конституційний суд дозволив президентові балотуватися на третій термін. А коли Кучма відмовився, зрозумівши, що програє, олігархат спробував змінити Конституцію й обрати президента в парламенті. І в другому читанні закону вони набрали 296 голосів за 300 необхідних. І лише тоді почали шукати спадкоємця, коли інших варіантів не лишилося. Якраз на сцену вийшов Янукович. Крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір Після поразок 1999 року й 2001-го, коли на акції "Україна без Кучми" розпочалися бійки й народ злякався, ми зрозуміли, що, крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір. 2004-го в блок партій "Наша Україна" ми спочатку підтягли "Батьківщину", а потім соціалістів. На відміну від 1999 року висунули єдиного найбільш рейтингового кандидата. Коли влада спробувала сфальшувати, на Майдан посунула маса людей. Цього не чекали ні влада, ні опозиція. Хоч би яке підвезення організовували, без народної підтримки ніколи не буде масовості. У перші дні Революції гідності, коли я чергував на Майдані, ми підвозили людей, бо їх залишалося мало. І лише після сумнозвісного побиття вночі 30 листопада акція стала масовою. Коли спротив набуває такого масштабу, коли суспільство саме мобілізується, це й називається революцією. Тому я завжди був проти терміну "вожді революції" насправді ми просто не заважали, визначаючи рамки й механізм процесу. 2004-го в Києві не загинула жодна людина. Це і є найвищою оцінкою наших дій. Хоча шляхів реалізації цього протесту було багато, але перемогла політико-правова концепція. Ніхто влади не захоплював, було рішення Верховного суду, й ми вийшли на вибори. Помаранчевій революції передувала грузинська Революція троянд, яка піднесла Михеїла Саакашвілі. Там було захоплення парламенту. Чим ці революції були схожі й у чому полягала відмінність? &еnsр;На той час я був головою комітету з питань свободи слова і їздив у Грузію. Ми дивилися й аналізували. Вважали, що наш демократичний і правовий досвід дає змогу йти своїм шляхом політико-правовим. Ми мали "Руську Правду", яка потім поширилася на всю територію Литовсько-Руської держави. Ми були серед творців європейської системи правосуддя. В Україні-Русі одними з перших відмовилися від кровної помсти. А в Росії й нині Рамзан Кадиров публічно оголошує кровну помсту Сулейману Керімову. Коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо 2004-го ми теж мали грузинську групу на чолі з Давидом Жванією. Члени цієї групи не розуміли тривалості процесу й казали, що вони навчать нас грузинського досвіду радили захопити адміністрацію президента й проголосити Віктора Ющенка президентом. Ми збили цей сценарій як неправильний і недемократичний. Проти була вся наша команда: я, покійний Олександр Зінченко, Володимир Філенко, Тарас Стецьків, Юрій Луценко. Ми втримали процес у форматі мирної акції. Тоді мали підтвердження всіх соціологічних кампаній, які давали нам перемогу, мали партійних спостерігачів, що надавали фактаж фальсифікацій. Це, до речі, суттєва відмінність від Революції гідності, де спокуса грузинського сценарію давалася взнаки. Хоча це були інша напруженість й інше протистояння. 2004-го ми продемонстрували приналежність до сталої європейської традиції й мирним шляхом змінили владу. Коли я в Токіо показував кадри з велелюдного Майдану-2004, японці дивувалися: звідки в українців бездержавної нації взялася така витримка? Путін завжди називає причиною вторгнення в Україну "державний переворот 2014 року". Чому він утримався від нападу в 20042005 роках? &еnsр;Тоді йому не було за що зачепитися, настільки бездоганно все було зроблено. Було знайдено компроміс майже в усіх гострих питаннях. Однією з таких компромісних речей стала конституційна реформа 2004 року, в якій ми нині мали жити, парламентсько-президентська республіка. Щоправда, нині ми маємо офісну республіку, коли не парламент, а керівник Офісу президента фактично керує країною, а уряд є нікчемною аморфною структурою. Єдина помилка, якої ми тоді припустилися, не було оголошено дострокових парламентських виборів, бо система влади змінилася, а парламент, який вичерпав себе, залишився. Ще одна причина: у ті роки українська п'ята колона не була вибудувана в армію Путіна, вони не мали вертикалі. А 2014 року вже мали Медведчук доповідав, скільки "їхніх" депутатів у парламенті, місцевих радах, скільки "їхніх" священників у церквах. Вони вибудували модель захоплення влади. А 2004-го ще сама Росія не була готова згадайте перші виступи Путіна, який називав Крим українським і наголошував на невтручанні Росії в наші внутрішні справи. Рашизм іще не було сформовано як ідеологію, й він не переміг як доктрина. Тодішній патріарх РПЦ Алексій не був такий агресивний, як нинішній Кирило. Росія бодай візуально зберігала квазідемократичність. Переломним моментом Революції гідності вважається виступ Володимира Парасюка. Що переломило ситуацію 2004 року? &еnsр;Не погоджуюся з таким формулюванням. 2013 року переламало ситуацію побиття студентів. До цього це була не революція, а акція протесту за європейський вибір України. Свого часу хтось придумав формулу: коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо. Бо, коли лише приїздять активісти із Заходу України, перемоги не буде. От після 1 грудня 2013 року стався перелом. Історія з Парасюком перехід революції в іншу модель закінчення. До того модель Кличка, Яценюка й Тягнибока полягала у сформуванні коаліційного уряду на чолі з Яценюком і дочасних виборах. А 2004-го з першого дня протесту було зрозуміло, чим має закінчитися. На Майдан вийшла величезна кількість людей, чого ніхто не сподівався. А остаточною крапкою стало рішення Верховного суду. Можете пояснити, чому українці вважають правління президента Ющенка часом втрачених можливостей? Адже за нього були рекордні темпи зростання ВВП 10 відсотків. Інвестиції зросли від 4,5 до 6 разів. Подвоїлася зарплата. &еnsр;Колись я придумав формулу для українських студентів: "Сила дії суспільно-політичних процесів в Україні дорівнює силі протидії, яка помножена на два". Умовно кажучи, якщо ми підняли якусь ідею та оголошуємо суспільству, що потребуємо допомоги для її реалізації, то в разі здійснення задуманого вимоги до нас подвоюються. Тому завжди маємо фантастичні очікування. Характеризуючи президентство Вік­тора Ющенка, я кажу, що він починав, як Мазепа, а закінчив, як Винниченко. Під час виборчої кампанії 2004 року Віктора Андрійовича ніхто не позиціонував як культуролога чи історика. Насамперед його обрали як економіста, творця гривні, успішного прем'єра, який знає, що робити з економікою. У суспільстві був запит не на політика чи культурного діяча, а на економіста й державника. Уже згодом Юлія Тимошенко зіграла на цих очікуваннях, коли її перший уряд почав займатися економікою, а Ющенко культурою. То, безумовно, теж важливо, але очікували іншого. Чому він закінчив, як Винниченко? Бо обидва після відставки малювали картини один під Києвом, інший під Парижем. Ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі Плюс історія з отруєнням. Після нього він думав, що мало не життям пожертвував для народу, а люди вважали, що Вік­тор Андрійович працюватиме для суспільного блага і вдень, і вночі. А він делегував свої повноваження Балозі, Порошенкові, Третьякову, Червоненкові. Оце була ключова помилка. Особисто в мене розчарування в Ющенкові сталося після нагородження грамотою фальсифікатора виборів Сергія Ківалова. Вважалося, що це погоджено з Віктором Андрійовичем. Ківалова пробачили й назвали своєю людиною. Це був початок падіння Ющенка. Потім пішли індульгенції олігархам за будівництво культурологічних речей, як-от відновлення пам'яток Батурина. Дійшло до того, що Новинський, Ахметов та Фірташ ногою відчиняли двері його кабінету. Було забуто обіцянку справедливої приватизації, яку продемонстрували на прикладі Криворіжсталі. Ми мали запропонувати олігархам доплатити за номінальною вартістю за гіганти промисловості, які вони приватизували за хабарі. Закінчилося тим, що олігархи доплатили, тільки не в бюджет. Так було порушено одну з базових вимог помаранчевого Майдану справедливість. Можливо, в ситуації з розчаруванням у Помаранчевій революції винні не політики, а сам народ. Ще Микола Міхновський казав про українців: "З усіх народів слов'янщини ми, мабуть, найменш витривалі. Ми досить легко запалюємося, ми зовсім щиро хочемо сьогодні досягти певної мети, але вже другий день бачить нас зневіреними й найменша перешкода геть відкидає нас від мети й змушує зректися наших гордих мрій". &еnsр;Безумовно, Микола Міхновський мав аргументи, щоби так говорити. Тут я завжди згадую наші пікові миттєвості й під час проголошення незалежності, й під час Помаранчевої революції. Адже тоді були моменти, коли було соромно давати хабарі. А потім потихеньку воно зсувалося. В народу завжди є залізний аргумент, що влада почала вимагати хабарі, але це обопільна відповідальність. Колись В'ячеслав Липинський у листі до Шелухіна писав: "Сергію, самостійників у нас багато, а державників мало". Можна сказати, що причиною обох українських революцій був Віктор Янукович і його стиль керування. Що в ньому було такого, що змушувало українців по­вставати? &еnsр;Та нічого такого не було. Перша революція була проти кучмізму й олігархату, проти спроби навічно накинути українцям тоталітарно-кучмістську модель держави. Другу революцію нібито і спричинив Янукович, але тут уже був російський фактор. Уперше він став представником кучмістської моделі управління державою, а вдруге російської. Ще одна причина, яка його згубила, передання влади своєму синові Олександру, Сергієві Курченку та їхній команді. Хоч як це парадоксально звучить, старі регіонали в розмовах зі мною скаржилися, що голів СБУ в областях призначає син Олександр Янукович. Обурювалися, що так не може бути, бо це розвалювання держави. Після Революції гідності українцям вдалося переконати цивілізований світ у імперській сутності Росії. До цього світ був сліпий чи вдавав, що не розуміє? &еnsр;Мав місце старий європейський підхід до справ, який проявився ще в часи існування Антанти, коли легше домовлятися із сильними. Якщо згадати Петлюру, то, попри величезну кількість критики, він був у патовій ситуації й зовсім не мав союзників. Можна згадати промову президента Буша за кілька місяців до розвалення Союзу, коли він переконував залишитися разом із Росією. Потім було СНД, і світ дізнався про Україну лише через Помаранчеву революцію. Загалом, щоб у мирний період попіарити країну, треба було витратити мільярди, а нам вдалося зробити це безкоштовно. Коли я в ті роки їхав на виставку в Японію, посол цієї країни радив показати Україну козацьку, лицарську, яка мала схожість із лицарством самураїв. Також у світлі розвитку космічної галузі й окремо показати Помаранчеву революцію, яка свідчила, що ми не Росія, ми інакші, що в нас свободи прагнуть не політики, а увесь народ. До цього ми лише програвали. Згадайте справу вбивці Петлюри Шварцбарда. Росія інвестувала кошти у створення образу українця-антисеміта. Мовляв, краще мати справу з Росією. Потім переписування історії. Другу світову так переписали, що її виграли лише росіяни, а українців ніби й не було. Голодомор був тотально закритою темою. Завжди згадую забутий фейлетон Остапа Вишні "Шовінізм". Якщо ви, росіяни, називаєте нас шовіністами, то визнайте, що ми ж нічого не накидаємо. Це ви нам накидаєте всюди Пушкіна і свої щі. А нам не треба вашого, бо маємо своє. Відчепіться від нас. Чи можна сказати, що події обох українських революцій стали поштовхом для відродження національної пам'яті? &еnsр;Від Помаранчевої революції минуло 20 років, і ми лише починаємо робити світоглядні речі, які я пропонував 2005-го, боротьбу з "русским миром". От Театр російської драми імені Лесі Українки. Постало питання про звільнення Резніковича і зміну концепції, бо яка може бути російська драма в Києві? І це було правильно, бо, коли Київ вкотре бомбардували, Резнікович, сидячи в Москві, розповідав, які ми нелюди й виродки. Коли я сказав, що кобзони й табачники не можуть бути символами української культури, то Гордон навіть скликав пресконференцію з цього приводу. І де був ваш Кобзон 2014-го? Колись на зорі незалежності покійний Іван Драч у відповідь на страх перед українськими націоналістами відповів, що ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі, поляки краще, ніж у Польщі, а росіяни ніж у Росії. Оце наша суть. Але ж у всіх цих народів є свої держави, а в нас немає іншого місця на землі. Ви називаєте нас шовіністами й нацистами за елементарні речі, які передбачено міжнародним правом, за українську пісню, культуру. Це нині робиться, а тоді, коли я починав, це було немодно й несучасно. 2014-го ми переконали Порошенка готуватися до 100-річчя української революції. А це ж свідчення, що тут держава була і 100 років тому. За всієї критики Зеленського, саме в нього з'явився указ, що держава в нас була вже 988 року, а київський князь Аскольд підписав перші угоди з Візантією 860-го. І ПЦУ вже зробила перші кроки в нас уже не Володимирове хрещення, а Аскольдове. Він був перший. Колись я був у Гарварді й один із совєтологів сказав: тільки-но в Росії заберуть давньоруську спадщину, вона розвалиться. Чи можна сказати, що українці першими відчули загрозу неоколоніалізму тоді, коли ще весь світ продовжував дивитися крізь рожеві окуляри? &еnsр;Усі наші політики вважали, що можуть домовитися з Росією і Путіним. Ющенко, Тимошенко, Зеленський. А домовитися можна було із сильною економікою і потужною армією, активнішим трендом у бік Євросоюзу й НАТО. Ось де були наші гарантії. Домовитися це візантійсько-монгольська спадщина. Кучмі пощастило з Єльциним, коли можна було домовитися за чаркою, а коли до влади в Росії прийшла ФСБ, ми отримали загрозу неоколоніалізму, реально сформульовану. Іще кілька років тому була популярна версія, що обидві українські революції наслідок відродження нашого народу. Однак 2010 року вибори виграв Янукович, а ­2019-го Зеленський. Виходить, що сталого, поступального відродження України немає. Натомість наш народ має якусь спалахову, спорадичну свідомість. Це нормально? &еnsр;Можна говорити щось недобре про наш народ, але, дивлячись на результати виборів у Сполучених Штатах, можна згадати стару суперечку між лібералами й консерваторами. Одні вважали, що людина народжується вільною, світлою, а інші що людина від народження успадковує вади й недоліки. Щоб вона стала свідомою і патріотичною, необхідні виховання, освіта, знання. Інколи негативна природа людини бере гору, коли держава не мотивує її бути чесною та працелюбною. Колись на лекції в Червоному корпусі університету я сказав, що ми погано закінчимо, бо запрошуємо читати лекції модних адвокатів, які розповідають студентам, як обійти закон. Як можна бути модним, якщо ти порушуєш закони й Конституцію? Або адвокат, який відсудив у держави мільйон? Суспільство легко переконати в тому, що я прийду й усе за вас зроблю. А це біда, що погано закінчується. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі й щось зроблять за тебе. У парламенті повинні бути не 20-річні, а моральні авторитети, які своїм життям підтверджують служіння Україні. Парламент має ухвалювати мудрі рішення, які не посварять. Я проти експериментів над країною. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі та щось зроблять за тебе Ми недооцінюємо власних пророків. А той же Шевченко в останні рік-півтора свого життя займався просвітою. У листах писав, що готує буквар, лічбу, математику, й необхідно зробити освіченим українського селянина. Поки наш народ не усвідомить себе платником податків, його можна дурити як завгодно. Він знову й знову дякуватиме Івану та Степану за те, що посадили квіти. А те, що 50 відсотків украли, його не обходить. Але ж це ваші гроші. Не чиновника, а саме ваші. І другий момент політична культура. Треба розуміння, хто що в державі робить. Зеленський не може відповідати за економічні речі, бо він президент. Нам треба освічений українець, який знає законодавство, платить податки і спонукає інших. Тобто українець, патріот, платник податків. Як українці зможуть оцінити події обох революцій через 100 років? &еnsр;Оцінки будуть позитивні. Ми боролися за цінності свободу людини та свободу країни, гідність українців і гідність нації. Піднімався увесь народ. Суспільні зрушення, які сталися в результаті цих революцій, теж оцінять позитивно. Найбільше претензій буде щодо нездатності реалізувати те, що декларувалося. У Грузії все закінчилося багаторічним правлінням проросійської партії "Грузинська мрія". Скептики кажуть, що шостий рік правління Єрмака й Зеленського рухає країну в зворотному від демократії напрямі. Невже обидві революції були марні? &еnsр;У Грузії ніхто не змінив тотальної бідності населення. Вони підрихтували демократичний дах, ударили по корупції. Але, загалом кажучи, це ніяк не відбилося на добробуті пересічного грузина. Інвестицій не відбулося, бідність залишилася. Економіка так і не змогла зійти з радянських рейок і перелаштуватися на європейські. Ми маємо таку ж непросту історію. Нині я не бачу постмайданного формату, бо війна. Люди розуміють, що відкрити другий фронт небезпечно. Нам треба зберегти демократичні цінності й не втратити держави. Коли буде бодай піврічне перемир'я, треба провести вибори, бо не можна шість років мати абсолютну владу. Однак я оптимістично дивлюся на нашу ситуацію й не бачу тут можливості для повторення досвіду Грузії. А гарантом є наш народ, який у критичні моменти завжди знаходить внутрішні сили, щоб захистити свободу.

Найбільше визнання отримав Гордон Бенкс