Search trend "іспанія"

Угорські та іспанські військові найближчими місяцями виконуватимуть місію НАТО з охорони повітряного простору країн Балтії.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 30 липня.Росія продовжує забирати життя українців фото: gеttyіmаgеs У Тhе Wаshіngtоn Роst написали, що російські удари по Україні забрали життя десятків людей, попри заклики Трампа до припинення вогню. "Через кілька годин після того, як президент Дональд Трамп скоротив термін, за який Росія повинна досягти припинення вогню з Україною, внаслідок російських ударів загинуло щонайменше 27 людей, зокрема вагітна жінка в пологовому будинку", - йдеться у повідомленні. Серед загиблих також 23-річна вагітна жінка, відзначили у Nеw Yоur Роst, де пишуть, що "Москва глузує з зусиль Трампа припинити війну"."23-річна українка, яка чекала на свою першу дитину після кількох викиднів, була серед трьох людей, які загинули внаслідок російського авіаудару по її лікарняній палаті рано вранці у вівторок у Кам’янському. Вона була на сьомому місяці вагітності", - пишуть журналісти. Російські війська часто атакували й продовжують атакувати прифронтову частину Запоріжжя з початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, пишуть у ВВС.Раніше в понеділок Трамп заявив, що він "розчарований" тим, що президент Росії Володимир Путін не зміг запровадити режим припинення вогню. Невдовзі після цього Трамп заявив, що запровадить санкції проти Росії протягом 10-12 днів, якщо ситуація не зміниться, перенісши попередній термін, встановлений на початок вересня.У Fох Nеws написали, що 10-денний термін президента стосується доходів Росії від нафти у розмірі 192 мільярдів доларів."Останні коментарі Трампа підкреслюють певний скептицизм щодо того, чи його погроза запровадити 100% тарифи та вторинні тарифи для третіх країн, які купують російську нафту, суттєво вплине на рішення Путіна щодо його воєнних цілей в Україні", - відзначають у виданні. Китай та Індія залишаються ключовими покупцями російської нафти та навряд чи зможуть швидко переорієнтуватися на інші ринки, відзначають у Fох Nеws. Також там кажуть, що досі незрозуміло, як Трамп зможе застосувати вторинні санкції проти цих країн на тлі триваючих торговельних переговорів. США ще не уклали торговельну угоду з Китаєм, попри перемовини у Стокгольмі. До 12 серпня США мали вирішити: продовжити тарифну паузу чи підвищити мита на китайські товари на 145%.Мільярдні позики для переозброєння України фото: gеttyіmаgеs У Роlіtісо написали, що європейські країни позичать мільярди у ЄС, щоб переозброїти Україну. Основні європейські союзники України планують звернутися до ЄС за позиками на десятки мільярдів євро для спільної закупівлі зброї для України та зміцнення власної оборони. Ця ініціатива є частиною програми RеАrm Еurоре, яка передбачає 150 мільярдів євро на безпекову допомогу, спрямовану на підтримку європейської оборонної промисловості та зменшення залежності від США. Бельгія, Болгарія, Кіпр, Чехія, Естонія, Іспанія, Фінляндія, Угорщина, Литва, а також, ймовірно, Франція та Греція, подадуть заявки на кредити до дедлайну. Німеччина, Швеція та Нідерланди, ймовірно, відмовляться.Спільні закупівлі дозволяють знизити ціни на зброю для України. Навіть країни, які не беруть позик, можуть брати участь у закупівлях для економії. Європейські країни відчувають тиск щодо збільшення військової допомоги Україні, особливо після заяв Трампа про скорочення фінансування. Деякі держави розглядають закупівлю зброї в українських компаній для підтримки їхнього виробництва.Позики на 45 років із початковим внеском до 15% фінансуватимуться через борг ЄС із рейтингом "ААА". Хоча програма спочатку була орієнтована на 20 країн із вигідними ставками, багаті скандинавські країни, як-от Швеція та Данія, вагаються через високі кредитні рейтинги. Країни з великими боргами, як Австрія та Італія, також обережні через ризик порушення бюджетних правил ЄС. Франція, попри бюджетні обмеження, ймовірно, візьме позики, а Греція запросить 1,2 мільярда євро, Бельгія — від 7 до 11 мільярдів. Остаточна сума стане відома після дедлайну, але Брюссель готовий розглядати й запізнілі заявки.Читайте також: Які новинні ресурси поширюють російську пропаганду в Румунії

Про це пише Rеutеrs."Наша позиція відображає нашу прихильність до зусиль з досягнення тривалого миру на Близькому Сході", — заявив Абела.Абела вперше заговорив про плани визнання Палестини ще у травні, тоді він припускав, що це станеться на конференції ООН у червні, але згодом захід було перенесено.Мальтійський уряд останніми місяцями перебував під дедалі більшим внутрішнім тиском. У липні правоцентристська парламентська меншість офіційно закликала до негайного визнання Палестини.Цьогоріч Палестину вже визнали Ірландія, Іспанія та Норвегія. Франція й Велика Британія також анонсували аналогічні кроки.25 липня президент Франції Емманюель Макрон заявив, що його країна визнає Палестину як незалежну державу.Натомість прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер заявив, що британський уряд визнає Палестинську державу лише в рамках мирної угоди, досягнутої в результаті переговорів.Водночас прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні заявила, що визнання палестинської державності до завершення політичного процесу буде контрпродуктивним і не сприятиме врегулюванню конфлікту на Близькому Сході.29 липня Стармер заявив, що його уряд визнає Палестину незалежною державою у вересні на сесії Генасамблеї ООН, якщо Ізраїль не припинить війну в Газі та не зробить кроків до мирного врегулювання.

Як зазначає Європейська комісія Дев’ять країн Європейського Союзу офіційно висловили бажання отримати оборонні кредити в рамках нової програми ЄС SАFЕ. Про це повідомив речник Європейської комісії Тома Реньє під час брифінгу. Серед держав, які вже подали свої заявки, є Бельгія, Болгарія, Кіпр, Чехія, Естонія, Іспанія, Фінляндія, Угорщина та Литва. “Це попередній список. Ми впевнені, що […] Тhе роst Дев’ять країн ЄС подали заявки на оборонні кредити в рамках програми SАFЕ fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Іспанія оголосила у вівторок про плани надати як матерям, так і батькам додатковий тиждень відпустки після народження дитини, продовживши її таким чином до 17 тижнів.

Волинянка Олександра Чмух стала бронзовою призеркою юніорського чемпіонату Європи з важкої атлетики, що відбувається в Мадриді, Іспанія

Про це заявив митець, арткуратор і письменник Єжи Онух в інтерв'ю проєкту "Люди змін з Лесею Вакулюк" на Еспресо.Він відповів на питання, чи готова Європа на те, щоб взяти на себе стовідсоткову відповідальність за допомогу."Усе - до міри і до певного часу. А скільки того часу є, ми не знаємо. Це дуже делікатне питання, яке потребує чесної дискусії - як у самій Європі, так і в окремих суспільствах. Ось я бачив заяву прем’єр-міністра Іспанії: мовляв, підняти оборонні витрати країн НАТО до 5% ВВП - це нереально і непотрібно. Можливо, він так вважає, бо Іспанія не відчуває прямої загрози. Але подивіться на Схід: Польща, країни Балтії, Румунія - там ніхто не має сумнівів", - сказав Онух.Він додав, що ці держави готові вкладати більше, бо вони знають, що небезпека - поруч. "І, звісно, у більш заможних країнах не всі раді витрачати гроші на армію. Це важкі дискусії, складні рішення. Але я все ж сподіваюся, навіть якщо не завдяки глибокому розумінню, то хоча б на рівні інстинкту, що багато хто усвідомлює: якщо ми хочемо зберегти спосіб життя, до якого звикли, - потрібно допомагати Україні. І причин для цього багато. Навіть суто егоїстичних.  Незалежна, демократична Україна - це надзвичайна можливість для Європи. Це супербізнес. Навіть якщо зараз в Україні не 35 мільйонів людей, а менше, - потенціал тут неймовірний. І чому б його не використати? Його використають. Безперечно. Але ми ж розуміємо, що Росія зробить усе, щоб було інакше. І тут питання - чи їй це вдасться? Подивимось. Але я щиро сподіваюся, що ні", - підсумував митець.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Україна зміцнює оборону: Шмигаль розповів про нові домовленості з Латвією та ІспанієюМіністр оборони України обговорив військову підтримку з Латвією та Іспанією. Латвія передала БпЛА та 42 БТР Раtrіа 6х6, Іспанія допомагає із захистом неба та тренуванням військових.

У Мадриді (Іспанія) пройшов чемпіонат Європи з сучасного п’ятиборства, який вперше проводиться за новими правилами.

Ви любите, щоб до вас зверталися Юрій? Це, власне, оце ваше українське коріння, так? Так, так. Я живу в Канаді. Але коли мене питають канадці, яке моє ім'я, то я завжди кажу Юрій. І вони можуть це гарно сказати. Коли я скажу Єжи, то вони скажуть Джерзі. А "джерзі" – це така порода корів. Тому краще Юрій.Власне, про ваше українське походження. В одному з інтерв'ю ви сказали, що є нащадком біженців.Так, це правда. Мій дід був офіцером царської армії. Батько народився в Фергані. Фергана – це Узбекистан. І вони повернулися до Польщі в 1922 році. Моєму батькові тоді було 7 років. І цікаво, що він не знав жодного слова польською мовою. Бо вдома всі по-російськи говорили. Дідові було 10 років, коли він пішов до корпусу кадетів.І там він зрусифікувався? Абсолютно. Він - українець з польських теренів. Ми - з Холмщини. З дуже-дуже давніми коріннями. Чи вам розповідали про ці історії втікання? Як вони вплинули на вашу родину? І чи ви собі могли уявити, що нинішні українці знову будуть утікати з України через те, що вони рятуються від війни? Це дуже цікаво, бо коли я почав писати колонки щотижневі в "Українському тижні", то перша була про мої коріння, як з родини біженців. Саме про родину моєї мами. Коли їх у 1915 році евакували росіяни, як усіх православних. Тоді просто забирали всіх. Людей "пакували" на вози. Моя бабуся розповідала, що пам'ятає вежі мечеті далеко-далеко в російській імперії. Крім того, брат і сестра моєї бабусі по дорозі померли. Це були дуже важкі часи… Але вони повернулися. Це теж цікаво. "Відбудували" своє життя на Хомщині. Жили в селі за 5 кілометрів від місцевості Замосць. Побудували будинок, мали там свою крамницю. Прийшла Друга світова війна. І німці вирішили, що ціла та територія довкола Замосця – дуже гарна, і вони висилали всіх людей звідти та поселяли там німців, німців з нинішньої Молдови. І знову всі були вислані. Люди тоді поїхали до Холма. Прийшли війна в Холм. І після війни в 1944 році вже не було куди повернутися. Бо знову, коли українці поверталися до своїх сіл, "польська партизанка" приходила, щоб українцям не було куди повертатися. Кидали отруту до криниць, так? Так, до криниць. Ну і частина тих людей ніколи не повернулася до свого села. Відразу переїхали в Україну. Двоє братів мого діда переїхали на Львівщину. Пізніше - вони опинилися у Львові. Так що, я маю родину у Львові. Пізніше покоління моїх батьків вже повернулися. Перше до Замостя, пізніше - до Любліна. Я народився в Любліні. Чи то бути українцем, мати українське походження, це означає завжди бути біженцем? Знаєте, як люблять казати: "то наша карма така". Чому вона з нами стоїть? Це якось парадоксально. Мене і моєї родини не торкнулася операція "Вісла". Більшість - виїхала в Україну в 1944 році. Мої батьки вже були зінтегровані в польське суспільство. Але родина моєї дружини, вони - з Галичини. Їх торкнулося це. Її діда виселили десь там під Гданськ. Її батько пізніше переїхав кудись. Кінець-кінцем, вони завершили свою дорогу у Варшаві. Моя дружина народилася в Варшаві. Але це знову, як ви кажете, "карма". А моє покоління? Я в 86-му році виїхав з Польщі до Канади. Ніхто мене нікуди не виганяв. Ситуація була така, що після "солідарності військового стану" ми вирішили виїхати до цивілізованої країни, де справді можна собі бути ким хочеш, навіть - українцем.Єжи Онух, фото: fасеbооk/jеrzy.оnuсhА ви там в Канаді себе як представляєте? "Я – поляк" чи "я – українець"? "Я - українець, народжений в Польщі. Дуже часто кажуть: "ви - діаспора". Я кажу, що "я - не діаспора, я – автохтон". Ми жили там, де ми жили. І це - територія Польщі нині. Ми там були завжди. Держави приходили, відходили, але ми там були завжди. Я маю почуття автохтона".Я дуже не люблю, коли роблять з мене "діаспорника". Живучи у Варшаві, я міг сісти в автомобіль і за 4 години бути на землях, на яких жили мої предки в ХІІІ столітті. Але тим не менше, попри те, що ви виїхали в цивілізовану Канаду, все одно вас постійно тягне в Україну? І 13 років ви тут прожили? У своєму інтерв'ю ви кажете: "Я навіть не сумую за Україною" - що, справді, немає ностальгії? Коли приїжджаєте сюди, що відчуваєте? З одного боку, Україна зі мною постійно. А з іншого - я маю свідомість, що я не є до кінця частиною вас. І це одна з "лекцій", яку я вивчив, живучи в Києві. Колись мені хтось сказав, що "ти ніколи не будеш одним із нас". Я дуже тоді бунтував, як так? Я - етнічний українець. Українці думають, що вони всіх приймають, але це не так. Вони – приймають "своїх". Що це "бути українцем"? Хто ці українці? Ви кажете, ті, хто в советські часи були привезені сюди, вже тут вони народилися, і вони кажуть: "ми – українці". А от ті, хто є нащадками українців з діда-прадіда, але народжені на землях іншої країни, вже тут вони не вважаються українцями. Хто такі українці? Знаєте, я вам скажу так. Я є прихильником концепції "сучасного українця, як побудови громадянського суспільства". Тобто, не етнічність є важлива, тому що ті етноси, які живуть в Україні, вони дуже складні. І тому та ідея "громадянського суспільства" мені найближча. А бути українцем - це моя власна приватна справа. Я просто комфортно з тим почуваюся, що я маю ще якусь іншу, глибшу історичну тотожність. Натомість - українці є частиною сучасної України, яка міняється постійно. Війна тут нічого не поміняла. І в цьому також міцність України. Таких, як я - невеликий відсоток людей.Ті 13 років, що ви були в Україні, ви робили все можливе, аби Україну змінити, змінити на краще, зробити її європейською, займалися українською культурою, промотуванням української культури. От зараз, приїхавши в Україну, яка є в часі повномасштабного вторгнення, що ви можете сказати? Чи Україна змінилася в ту кращу сторону? Чи вона наблизилася до європейської родини? Мені здається, що вона постійно наближується. Це величезний процес і багато елементів цього процесу давно вже почалися. Я вже досить довго живу, багато різних речей бачив. І коли бачу молодих людей, які думають, що до них нічого не було, то я знаю, що було. І це дуже важливо, що також треба розуміти, що ми всі завжди будуємо щось на якомусь фундаменті. Ми, очевидно, можемо собі вибирати цей фундамент. Тих можливостей є багато. Це не так, що тільки одна. І сила наша в тому, коли ми можемо до того, що вже було, добудувати щось нове. Але розуміти, що ми є частиною довгій історії. Ми маємо свій час і треба з ним якнайкраще користатися.Парадоксально також те, що через війну Україна стала елементом світового дискурсу. Також і в культурі. Світ почав звертати увагу на Україну, ну і в тому числі - на культуру."Бо культура - це носій тих найглибших покладів того, що важливе. Щоб зрозуміти справді українців - треба зрозуміти їх культуру. Хто вони? Чому вони такі? Чому діється так, що не можна їх справді побити? Тих бомб стільки летить, а наступного ранку вони йдуть на каву і живуть".Але треба також розуміти, щоб тут зацитувати історичного русина Енді Уорхола: "Українці мають тепер своїх 15 хвилин. І треба про це пам'ятати". Що це - не вічно, що світ буде зацікавлений і Україною, і українською культурою. Треба свідомо використати тих "15 хвилин", щоб сказати якнайбільше про себе: як ми хочемо і що ми хочемо. Увага світу є така мінлива. Сьогодні це, завтра - щось інше. Так, як і з новинами. Новини постійно міняються і не може бути, що ми будемо постійно в них. Є люди, які вміють це використати. А як вже використається це, то ми станемо справді частиною того, як ви кажете, європейського і світового дискурсу.Єжи Онух, фото: fасеbооk/jеrzy.оnuсhЧи Україна добре використовує ті "15 хвилин", які ми маємо не завдяки, а всупереч, через те, що маємо війну. Але це теж можна використовувати як спосіб донесення інформації. Чи ми достатньо розповідаємо про свою культуру світові? І зрештою, яка наша культура у світі? "Це певна наївність, коли ми вважаємо, що світ знає, розуміє і дуже цікавиться українською культурою. Світ нічим не цікавиться, по суті. Світ - це величезна турбулентність. І ми не є в жодному мейнстримі, ми є частиною багатьох процесів".Наша присутність в європейському контексті чи в европейській культурі є частиною великого "європейського меню". І хтось з цього "меню" може вибирати то, або то, або то. Так, як бачите, з кухнями. Є багато різних... Можете піти в такий ресторан, в такий ресторан, і казати, що цей ресторан не кращий від іншого, також не можна. Це є просто можливість. І коли ми там знову з'являємося з нашою пропозицією - чи це гастрономічна пропозиція, чи це культурна пропозиція - немає значення. Бо це все ж елемент культури. Це треба розуміти.Культуру в цьому випадку треба розуміти, як набагато ширше явище, ніж так звану "мистецьку культуру". Ми мусимо цей продукт донести. А маси, які вибирають, вони зацікавлені чимось дуже популярним. Тобто, треба мати "продукт", який спрямований на різного глядача, читача, слухача і так далі.От ви живете зараз в Канаді. Чуєте якісь українські культурні заходи? Чи ви все одно звертаєте на них увагу, бо у вас є українське походження, і воно вас до того тягне? Очевидно, є частина української культури, яка є сконцентрована сама на собі. Тобто, ви розумієте, що нині живе більше, як мільйон канадців, які мають українське коріння. Крім того, колись більше як 100 років тому, українці були тією нацією, яка будувала Канаду. Тобто, українці через це ввійшли в таку "загальноканадську свідомість". Кожний канадець знає, що "це є писанка". Вони навіть розуміють слово "писанка". Найбільша писанка у світі є в місцевості Вегревіль.. Але з'явилися також інші пропозиції. Коли є у фестивалі, наприклад, кіно, з'являється українське кіно, то воно є частиною чогось більшого, глобального. Воно ані краще, ані гірше. Воно - один із елементів пропозиції. Те ж саме, коли до філармонії приїжджає оркестр. "Найважливіше - це запускати всюди у світі українського віруса. Щоб люди почали мати свідомі, що щось таке існує". І робити це руками тих, хто має владу і перевагу. Бо навіть, якщо у вас є гроші, і ви можете заплатити за концертний зал Саrnеgіе Наll у Нью-Йорку, то це не є програма Саrnеgіе Наll. Саrnеgіе Наll вам просто за 150 тисяч доларів дав на один вечір зал. Ви, очевидно, можете у своїй внутрішній пропаганді використати українці в Саrnеgіе Наll. Але коли це зробить Саrnеgіе Наll і введе у свою програму - це зовсім інша вага. Найкраще - переконати господарів, щоб вони це зробили. Є ще один спосіб, як це робити. Привозити людей, які мають вплив на побудову, наприклад, культурних програм у різноманітних інституціях. І показувати їм найкраще, що можна запропонувати. Але дати також можливість, щоб вони самі казали, чим зацікавлені. Бо коли ми скажемо - оце, а вони, наприклад, можуть бути тим не зацікавлені. Такі люди приїжджають раз, другий, третій. І знову ж таки, те, що ми можемо зробити - це запустити віруса. І вони повернуться. Можливо, це не має ніяких гарантій. Можливо, їм щось там "клікне" - ага, давайте тепер зробимо українську програму чи в музеї, чи в концертному залі. І це почне фантастично працювати. Найкраще - так. Бо, знаєте, це, як в азіатських різних способах боротьби - ви використовуєте силу противника. А в цьому випадку - не противника, а тільки союзника. Зрозуміло, що Україна не має ані можливостей, ані грошей на такі масштаби. Треба, щоб хтось інший за це заплатив.Немає сумнівів, що в України є величезний потенціал. Ну, а як може не бути потенціалу в такій великій нації з такою великою історією? Є, тільки не треба мати комплексів.Зараз багато людей виїхало. Знаєте, це знову проблема великої еміграції, яка тепер є по світі. Це - мільйони людей. Якась частина з них повернеться. Тільки треба пам'ятати, що чим довше це триває - тим менше тих людей повернеться. Дуже часто іммігрують діти і молодь, які швидко почнуть інтегруватися в суспільство. Пізніше їх відірвати буде дуже важко. Але треба пам'ятати, що вони будуть виростати і можуть бути нашими "агентами впливу" там. І це також не всі, бо частина засимілюється повністю. І взагалі не буде зацікавлена. Залишаться їм борщ і вареники. Але в Канаді є люди, скажімо, п'ятого покоління, які народилися там і виросли. І вони люблять борщ і вареники до сьогодні. Нічого в цьому поганого. Вони просто на такому рівні українці. Тут в Україні теж багато таких. А хочуть жити зовсім інакше. Найважливіше, щоб не мати комплексу ані меншовартості, ані знову, що ми такі геніальні, тільки ніхто того не бачить. У 96-му році на європейському бієнале сучасного мистецтва, воно відбувалося в Роттердамі, називалося - "Маніфеста", в нас була у студії Олеся Островська-Люта. І це вона розповіла цю історію. І згадала вас, що там не було жодного українського художника представленого. І ви тоді запиталися в кураторки, а чому так? І вона вам сказала, що в Україні немає нічого цікавого.Ну це, очевидно, неправда. Тепер, всі звертають увагу на Україну, бо війна. Тоді, я пам'ятаю, на тому ж бієнале було 3 представників Боснії і Герцеговини. Країни, яка має три мільйони людей. Я також сказав: "Як це можливо, що Україна, яка тоді мала більше, як 40 мільйонів, немає нікого, а з Боснії і Герцеговини - аж троє людей". Три мільйони - троє представників. Але це політика. Політика є елементом цієї гри. Так що, ми не можемо не звертати на це увагу. Така є реальність. Ми також мусимо пам'ятати, що це не ми пропонуємо дискурс. Ми маємо свій дискурс, але в Європі ми є частиною багатьох різноманітних інтересів. Відбулися вибори в Польщі. Я знаю, що ви спеціально з Канади прилітали до Варшави, щоб проголосувати.Не зовсім так. Я все ж таки і так би був у Європі. Тільки ми вирішили з дружиною свідомо голосувати в Польщі. Дістати спецдозвіл, щоб ми могли голосувати у Варшаві. І ми голосували. Я можу відкритим текстом сказати, за кого я голосував. Я  - за пана Тшасковського. Не тому, що це найкращий вибір. Я в політиці намагаюся голосувати за тих, хто мені найменш огидний. Я позиціоную себе від певного часу "червоним консерватором". Була така тенденція колись в кінці 50-х і 60-х років у Канаді. Називалася "Rеd Тоrіеs", власне "червоних консерваторів". На чому це будується? Це є освічений консерватизм. Не популістський, не примітивний, тільки освічений. Це люди з певною свідомістю, що до нас хтось був. І ми в тому ланцюгу історії тільки коротким періодом. І тому треба жити гідно, чесно і справедливо. Я вважаю, що люди, яким в житті це вдалося, на різних рівнях, від економічних до наукових, вони зобов'язані бути солідарними і допомагати тим, яким в житті аж не так вдалося. На цьому будується "Rеd Тоrіеs". Певні елементи консерватизму, але з такою величезною свідомістю суспільної справедливості. "Лібераліст" дуже гарно звучить, але він, на мою думку, задуже спрямований на одиницю - "Я, я, я і мені". А тут ми не "жиємо" тільки самі і для себе. Ми є частиною суспільства. На жаль, таких консервативних партій майже не існує. В якомусь сенсі це може схоже з тим, що є християнська демократія. Але я цей елемент релігійний відсуваю. Можна сказати, що є соціальна демократія. Але в соціальній демократії мені бракує того витонченого "елементу абсолюту", щоб ми не були божі діти. Коли я голосую - то намагаюся голосувати за партії, я це називаю стратегічним голосуванням. Не завжди за те, що мені ближче серцю, тільки за те, що менш огидне від іншого, і має шанс на перемогу. Колись, наприклад, у Канаді я голосував за лібералів. Хоч я маю багато "закидів" до них, але розумію, що вони мають великий шанс на перемогу. І мій голос може допомогти. Мені можуть бути близькі, наприклад, "зелені". Але я не буду голосувати за "зелених", бо це марнування голосу. Вони не спроможні зробити ніяких серйозних змін. Краще, хай впливають, щоб потужні й мейнстрімові партії мали ці елементи. Бо вони можуть багато обіцяти, багато говорити. Але ніколи не дійдуть до влади. В Польщі є трошки інша ситуація. Там дуже жорсткий розподіл, як ви бачите. Єжи Онух, фото: fасеbооk/jеrzy.оnuсhАле він не тепер стався цей розподіл? Бо українці були шоковані результатами. Ні, я не був у ніяких "шокуваннях". Для мене те, що сталося, було зрозумілим. І не тому, що ті партії успішні. Це – криза ліберального блоку. І це проблема польських еліт і з одного, і з іншого боку. Вони не працюють із народом. Є такий польський вислів "Варшавка". Ну то ті з Варшави думають, що вони "by dеfіnіtіоn" краще знають про все. З часів комуни, як була якась проблема і дискусія і десь хтось не мав вже аргументу, то казав: "Проше пана, я єстем з Варшави". І цей елемент досі залишився в тих партіях. А людям говорять багато, обіцяють різне, але цього не дотримуються. Чому "ПІС" такий успішний був? Тому що вони обіцяли дуже прості речі і пізніше їх реалізували. Польща зробила величезний крок у цивілізаційному сенсі. Коли приїжджаю туди – то бачу це. Натомість – у такому ментальному - це просто повний провал. Тобто, повернення десь до рівня дискусії початку ХХ століття. От це є величезна проблема. Ну і освіта. Бо то все "береться" з браку освіти. Люди є не, банально кажучи, неосвічені, просто нерозумі. Ми недавно їхали з дружиною в такій місцевості Завєрче по дорозі до Катовіце, взяли таксиста і він каже: "Ну, я голосував на Навроцького". Ми питаємо: "А чому?". А він відповідає: "Бо Уряд мені не подобається, і, може, він щось поміняє". Але ця людина не розуміє, яка роль президента, що президент в Польщі не може поміняти уряду. Він майже нічого не може. Він може, по суті, "пхати палки в колеса". А люди просто не мають поняття. Одного разу ми їхали"Убером". За кермом був молодий хлопець -  ну, може, років 19. Моя дружина завжди любить заводити такі розмови, тому й питає його: "А за кого ви голосували?". Хлопець відповідає: "У першому турі голосував за Менцена". Я перепитую: "А чому?". "Бо я хочу, щоб щось змінилося", - каже він. Зміни - це добре, але які саме? Що саме ви хочете змінити? "Ну… мені ані "ПІС", ані коаліція не подобаються. Просто потрібні зміни".  Оце "просто потрібні зміни" - цілком зрозуміле бажання, але воно не конкретизоване. Які зміни? В чому саме? Що ви хочете поміняти? І тут мене справді турбує одна річ – особливо, коли йдеться про молодь: це своєрідна образа на Європейський Союз. Мовляв, ЄС забирає В нас нашу ідентичність. Навіть нашу прекрасну "злотувку" хочуть відібрати й нав’язати оте "німецке" євро. Але я кажу: подивіться навколо! Усе, що ви сьогодні маєте в цивілізаційному сенсі, - це завдяки Євросоюзу. Подорожуєте Польщею - на кожному пероні є ліфт, що може опустити вас вниз (ну, хіба що крім Перемишля). Нові потяги - комфортні, сучасні. Покращення всюди. Усе це - стандарти Європейського Союзу. Усе це - завдяки Унії. І тут питання: вам це не подобається? Ви навіть не до кінця розумієте, що саме вам не до вподоби. І найголовніше - які саме зміни ви хочете?Пане Єже, власне, про освічений консерватизм і освіту. Освіта зараз не є чимось найголовнішим. І ніхто не хоче витрачати час на якісь всілякі університети, бог зна що, десь там щось вдумуватися. Кожен біжить, спішить. Відео в "ТікТоці", розважальні такі, і так далі. Словом, нема часу на освіту. Знаєте, якщо немає часу на освіту - не варто сподіватися, що щось зміниться на краще. Це наша спільна справа, і починати її потрібно з самого початку - з базового рівня, з дітей. Освіта - це довгий і складний процес, але надзвичайно важливий. Сьогодні - ТіkТоk, а що буде завтра - ми не знаємо. Тому не можна зациклюватися лише на тому, що є зараз. "Ми не маємо уявлення, що буде через рік, два чи три. Але одне незмінне - освіта завжди залишається основою побудови здорового суспільства. Ті, хто ігнорує її значення, згодом-  платять за це високу ціну. У цьому питанні немає "або-або" - немає вибору". Можна, звісно, сказати: "Це неважливо, не на часі, можна знехтувати", але така зневага рано чи пізно боляче вдарить по нас самих."Політики не зацікавлені в тому, щоб люди були освічені, тому що освіченими людьми неможливо зманіпулювати".Річ у тім, що багато політиків сьогодні - це продукт недоосвіченого суспільства. Вони самі не мають належної освіти, тож чого від них очікувати? Я навіть не говорю про відверто цинічних людей - таких меншість. Переважна більшість - просто банально неосвічені. І тут варто поставити пряме запитання: чи можна сподіватися, що неосвічені політики ухвалюватимуть освічені, далекоглядні рішення? Та справа не лише в них. Частину відповідальності несуть і освічені люди, які свідомо чи мовчки допустили, щоб усе виглядало саме так. Вони дозволили цим людям отримати владу.А народ? Так, тут теж глибше коріння. Це проблеми, пов’язані з цивілізаційним розвитком, з культурною і освітньою базою суспільства. "У сучасному світі кожен може вільно висловлювати свою думку - це добре. Але й біда в тому, що тепер кожен ідіот має можливість публічно показати всім, що він ідіот".Ну, але він вважає, що він розумний. Ну, я розумію, що він може вважати, що хоче, але ми ж на це погодилися. Ну, а як не погоджуватися? Добре, він пише пост десь там в якійсь соцмережі. Ти приходиш в коментарі, кажеш: "Ні, це не так". Він каже: "Ви можете мати свою думку, але я маю свою думку. Все йдіть геть звідси". Знаєте, якщо ми будемо постійно зосереджуватися лише на дискусіях у соціальних мережах - саме це й матимемо. Нехай ті, хто хоче, марнують свій час на це. Ми ж розуміємо, що всім цим користуються, що всім цим маніпулюють. Усе це давно відомо. Нічого нового тут не сталося - змінились лише інструменти. Інформація шириться іншими шляхами, охоплює більше людей. Усе відбувається швидше, але й забувається швидше. Змінилося саме відчуття часу. Та все ж є речі базові, фундаментальні. Від них ми не втечемо. І саме про них потрібно говорити. І працювати - від наймолодших. У дітях - надія. Але якщо нове покоління справді хоче зупинитися на "ТікТоці" - ну що ж, це їхній вибір. Моє життя вже на тому етапі, що я можу сказати: "Окей, робіть, як хочете". Але я все ще розумію, наскільки це важливо. Навіть з обмеженим впливом я намагаюся робити те, що можу - хоча б показати, де саме є проблеми. І головне - не треба кожному казати, що він геній, що все в нього виходить чудово і він може робити що завгодно, бо він - "дитятко Боже". Це не так. І це, власне, частина мого погляду на життя і на те, якою має бути справжня демократична система.Е, Макрон хоче заборонити у Франції використання дітьми соцмереж до 15 років. Як ви думаєте, це добра ініціатива? Бо є противники, які кажуть: "Ні, от це - частина нашого життя, нашої реальності і не можна викреслювати соцмережі". У нашій реальності є багато речей, які стали її невід’ємною частиною - навіть такі, як наркотики. Вони існують, подобається нам це чи ні. Але чи це означає, що їх слід допустити повсюдно? Я часто дивлюся на соціальні мережі, як на своєрідний наркотик. Вони затягують, викликають залежність. І ти втрачаєш контроль - не лише над самим "медіумом", а й над собою. Так, звісно, є способи це стримувати. Я, наприклад, категорично проти вільного користування мобільними телефонами у школах. Прийшов до школи - залиш телефон, як колись ковбой залишав пістолет у салуні. Телефон - не річ, яку потрібно тримати при собі кожні 5 хвилин. Це - справжня залежність. І хоча ми це прекрасно розуміємо на теоретичному рівні - подивіться, що відбувається на практиці. Зайдіть до ресторану: четверо людей сидять за столом, і замість того, щоб поспілкуватися чи просто подивитись одне одному в очі - всі втупилися в екрани. Я намагаюся контролювати себе. Але й я, як і всі, до певної міри залежний. І все ж я розумію: без усвідомлення цього ми нічого не змінимо. Без свідомості немає дії.Яка країна, на вашу думку, найосвіченіша зараз? О, мій Боже… чесно, я й сам не маю чіткої відповіді. Думаю, що в кожній країні є люди, які мають свідомість змін - розуміння, звідки вони прийшли і куди рухаються. Але цього замало. Можна сказати, що є країни, які технологічно надзвичайно розвинуті. Візьмемо Сполучені Штати -  технологічно вони справді на передовій. Але ж при цьому вони проголосували за Трампа. І це вже зовсім інша історія. У цьому є глибша проблема - проблема еліт, які, фактично, покинули свій народ. Вони вирішили, що все знають краще за всіх, що мають монополію на істину. А звичайні люди - прості, часто знехтувані, ті, хто жив у старому укладі життя, вірячи в "американську мрію", - опинилися у глухому куті. Те життя, яке вони знали, закінчилось. Прийшла криза - і економічна, і світоглядна. І ось у такій ситуації на сцену виходить демагог, як от Трамп. Так, він має певні таланти, навіть якщо вони спрямовані в деструктивному напрямку. Він використовує їх майстерно. Його підтримала ціла "медіа-машина", і він точно знає, як цим скористатися. Це сумно. Але якщо подивитися на історію, подібних "трампів" було чимало в різні епохи, в різних країнах. Чи призведе це до катастрофи? Чи до чергового великого переселення? Чи до переоцінки сил і цінностей? Ніхто не знає. Але ясно одне - ми стоїмо на зламі. Так, вони будуть боротися. І в цьому - щось глибоко сумне. З іншого боку - подивіться на Америку. Технологічно вона розвинута неймовірно. Але водночас виникає питання: а хто стоїть за цими проривами? Ми ж знову повертаємося до теми освіти. Люди, які займаються створенням нових технологій - ті ж самі "маски" та інші подібні постаті - це, як не парадоксально, дуже вузькоосвічені люди. Вони чудово розбираються у своїй сфері, але не мають уявлення про багато інших важливих речей. Це наслідок освітньої системи, яка концентрується на прикладних вміннях і технічних навичках, але ігнорує гуманітарну базу: культуру, історію, філософію. А саме на цій базі ми й повинні будувати все інше. Сьогодні світ дедалі більше фокусується на швидких, прикладних рішеннях. Але серед самих творців нових технологій з’являється тривога. Наприклад, один з "піонерів штучного інтелекту", канадець, якому вже під вісімдесят, відкрито говорить про свої побоювання щодо майбутнього. Він, фактично, "батько" сучасного ШІ - і не знає, в який бік це все може піти. І в кращий, і в гірший. А найголовніше - немає простих відповідей. Як і в усьому іншому, тут усе складно. І саме тому - важливо думати, вивчати, аналізувати. "Без широкого світогляду технології можуть легко стати не лише інструментом прогресу, а й джерелом загрози".Ви знаєте, з точки зору вічності то це цікаво те, що зараз відбувається. Але якщо говорити з точки зору українців, які зараз у великій війні, і воює проти нас величезна імперія, яка ще й має підтримку інших таких самих недобросовісних країн. І в цей час Америкою керує Трамп. І для нас це дуже страшно виглядає. От, за вашими відчуттями, ви кажете, що не знаєте, до чого це може призвести, "на добре" чи "на зле" те, що американці обрали Трампа. Ми, якщо порівнювати якісь історичні епохи, де зараз?На жаль, зараз ми у темному періоді. У "чорному". Але я вірю, що це не буде вічно. Це - очевидно. Я не маю жодних сумнівів. Моя особиста тривога полягає в іншому - я не знаю, скільки часу мені залишилося, чи встигну дочекатися світлішого моменту. Мені завжди дуже хотілося, щоб дорослі роки мого життя були кращими. Щоб були спокійнішими, світлішими. Ну, вони є такими, якими є… Але все одно в мене є відчуття, що глобальної катастрофи не станеться. Ми просто переживаємо дуже дивний, тривожний період, щось на кшталт внутрішнього дискомфорту, стану нестабільності. Та попри все, є багато людей, які мислять позитивно, які прагнуть змін. І ситуація - не така однозначна, як іноді здається. От візьмімо навіть Америку - країна, здавалося б, розділена, але перемоги Трампа - не приголомшливі. Це переваги "на межі". Так само і в Польщі: 300 тисяч голосів - це незначна різниця, це не масштабна поразка однієї сторони, а боротьба між двома світоглядами. І знаєте, попри все, я залишаюся оптимістом. Хоча, як я іноді жартую: я не оптиміст - я добре поінформований песиміст. Але навіть так - я впевнений: це ще не кінець.Тобто Польща не вийде з Європейського Союзу попри настрої?Ні, я не думаю, що Польща вийде з Європейського Союзу. Для цього, знаєте, потрібні серйозні політичні сили, здатні реалізувати такий крок. А, на мою думку, таких сил у Польщі просто немає. Тому ми й маємо справу з таким собі хаотичним гальмуванням, яке лише стримує можливість реальних, корисних і добрих змін. Але, зрештою, кожен вибирає свій шлях. І кожне суспільство обирає те, чого -  свідомо чи несвідомо - прагне.Але разом з тим, знаєте, ми дивимося на якісь опитування, на результати цих опитувань, і бачимо, що впродовж того, як триває повномасштабне вторгнення, в поляків змінилися настрої. Були люди, які в Польщі співчували Україні, їх було більше, а тепер їх число змінилося. Так, звісно, існують і раціональні причини. Але є й інше - це банальна втома. Втома, помножена на брак достовірної інформації. До багатьох поляків просто "не доходить" реальність. Наприклад, мало хто знає, що без українців валовий прибуток Польщі був би на 2–7% нижчим. Це - серйозні цифри. Але люди цього не знають. Їм здається, що українці щось "забирають", що їм багато "дають", а вони, мовляв, залишаються невдячними. Це - типова ситуація, коли відсутність інформації створює ґрунт для упереджень, страху й роздратування.Але я бачила в соцмережах такі дискусії між українцями і поляками. Українці кажуть: "От ваша економіка виграла від того, що там опинилися українці", але відповідає якийсь польський користувач. Сподіваюся, що це реальний користувач, а не бот. Він і він каже: "Що б ви робили, якби не наша допомога?"Іноді дискусії заходять у глухий кут. Я розумію: ці розмови - ні до чого не ведуть. Так, є форуми, де це можна обговорювати - і люди це роблять. Але насправді вони нічого не вирішують. Це - поле для маніпуляцій. Там легко запускати ботоферми - скільки завгодно. І ти нічого з цим не зробиш. Все перетворюється на шум, а не на діалог. Поляки часто, коли щось не так, дістають тему Волині. І я, слухаючи всі ці розмови, питаю себе: а чого, власне, ви хочете від України? Адже це - не питання Польща–Україна, це питання Польща–Польща. "Волинська трагедія" - називайте її як хочете - сталася між громадянами однієї держави, під німецькою окупацією. Між поляками і українцями, які мали польські паспорти. На той момент України, як держави, просто не існувало".Тож чому знову це все "випливає"? Бо це - зручний інструмент. Важкий, емоційний "вехікул", який політики охоче використовують, аби про себе нагадати. Наприклад, те ж "ПСЛ" - партія, яка сьогодні практично в політичному банкрутстві, навіть - у селах, де колись мала вплив. Якби зараз були вибори, вони, можливо, не пройшли б до Сейму. Але вони ще в коаліції. Бо якщо вона розвалиться - "ПСЛ" опиниться за бортом. Тому вони витягують теми, які завжди болять - "вічні". А коріння знову те саме - брак освіти, брак інформації. І залишаються ті самі страшні речі, які мучать людей. Але ніхто не пояснює їм - чому.Єжи Онух, фото: fасеbооk/jеrzy.оnuсhСвіт можливий без України?Цікаве питання: як і чи можливі українці - без України? У певному сенсі - так. Ми ж існували, навіть коли самої держави не було. Але саме тому ми маємо розуміти, яке це щастя - що Україна сьогодні є. Що вона "відбулася". І що вона продовжує існувати. Та це не дано раз і назавжди. Це не гарантія. Це - завдання. Над цим треба працювати щодня. Мій батько казав мені: "Пам’ятай, Юрку. Щоранку ти маєш вставати й працювати цілий Божий день. Немає жодної гарантії, що вийде. Але якщо не працюватимеш - є стовідсоткова гарантія, що нічого не вийде". Це правило справджується й для України. "Якщо українці не будуть щодня будувати свою державу - кожен на своєму місці, у своєму розумінні, то рано чи пізно ми знову можемо втратити її. А без неї… ми стаємо сиротами".Водночас, варто визнати: українці, як би багато не працювали, не впораються самі. Без допомоги світу -  не зможуть вистояти. І це теж потрібно розуміти - і нам, і світові.Європа готова на те, щоб взяти на себе таку стовідсоткову відповідальність за допомогу?Усе - до міри і до певного часу. А скільки того часу є - ми не знаємо. Це дуже делікатне питання, яке потребує чесної дискусії - як у самій Європі, так і в окремих суспільствах. Ось вчора я бачив заяву прем’єр-міністра Іспанії: мовляв, підняти оборонні витрати країн НАТО до 5% ВВП - це нереально і непотрібно. Можливо, він так вважає, бо Іспанія не відчуває прямої загрози. Але подивіться на Схід: Польща, країни Балтії, Румунія - там ніхто не має сумнівів. Ці держави готові вкладати більше, бо вони знають, що небезпека - поруч. І звісно, у більш заможних країнах не всі раді витрачати гроші на армію. Це важкі дискусії, складні рішення. Але я все ж сподіваюся, навіть якщо не завдяки глибокому розумінню, то хоча б на рівні інстинкту, що багато хто усвідомлює: якщо ми хочемо зберегти спосіб життя, до якого звикли - потрібно допомагати Україні. І причин для цього - багато. Навіть суто егоїстичних. "Незалежна, демократична Україна - це надзвичайна можливість для Європи. Це – супербізнес".Навіть якщо зараз в Україні не 35 мільйонів людей, а менше - потенціал тут неймовірний. І чому б його не використати? Його використають. Безперечно. Але ми ж розуміємо, що Росія зробить усе, щоб було інакше. І тут питання - чи їй це вдасться? Подивимось. Але я щиро сподіваюся, що ні.

Збірні Іспанії та Англії з футболу розіграли між собою фінал жіночого Євро-2025 з футболу, результат фіналу Англія — Іспанія, хто став чемпіонкою Європи — Суспільне Спорт

Дивіться відеоогляд фінального поєдинку жіночого чемпіонату Європи

Фінал жіночого чемпіонату Європи у футбольній лотереї виграла Англія

Англія та Іспанія зійшлися у фіналі жіночого Євро-2025. Результат і звіт про матч читайте на "Футбол 24".

Дивіться 27 липня о 19:00 фінальний матч жіночого ЧЄ-2025

Поєдинок відбудеться 27 липня о 19:00 за Києвом

Фінал жіночого Євро-2025 з футболу Англія — Іспанія: превʼю, що треба знати про матч, де й коли дивитися, історія протистоянь, як зіграли у півфіналі, хто фаворитки, коментарі команд

У вирішальному матчі турніру Іспанія переграла Угорщину, бронзу взяла Греція

Євро-2025 з футболу серед жінок: аналітики спрогнозували результат фінального матчу на жіночому чемпіонаті Європи, хто підходить фаворитками, які шанси команд у фінальному матчі Англія — Іспанія 27 липня