Search trend "лавров"

Після повітряних атак по Україні 4 липня таки відбулася телефонна розмова президентів України та США. Обидва назвали її успішною. До того Трамп розмовляв з Путіним і визнав, що та бесіда не склалося. За першим повідомленням від самого Зеленського, США та Україна будуть працювати над захистом неба, з Трампом вони домовилися про зустріч фахівців. Нашій країні, наголосив Зеленський, "потрібна достойна угода для миру і Україна підтримує американські пропозиції". А також відзначив, що Трамп дуже добре поінформований про ситуацію на фронті. Андрій Єрмак порівняв розмову з "ідеальним ударом у гольфі", наголошуючи на "чесності і прямоті" Дональда Трампа. Змістовно і без проривів Зеленський спробував особисто донести до Трампа критичність ситуації та реальні потреби України, розповів Gаzеtа.uа політичний аналітик Дмитро Франчук. На його думку, розмова була у звичайному діловому тоні. "Трамп, вірогідно, висловив підтримку, але без конкретних зобов'язань. Результат розмови буде залежати від його особистого бачення і від політичних торгів, - припустив експерт. - Зовнішня політика, з Україною включно розглядається Трампом крізь призму користі і впливу на його рейтинги". Знову "мирний план" Дмитро Франчук припускає, що справжньою причиною розмови може бути мирна угода, до укладення якої чинний господар Білого дому вперто схиляє і Росію, і Україну. "Без сумніву, з його точки зору, така угода має бути вигідною насамперед США, отже, не відповідати інтересам України і виявитися взагалі неприйнятною для Києва", - розповідає аналітик. президент США не використав проти Росії усіх важелів, які має Чинний президент США не використав проти Росії усіх важелів, які має, замість того здійснив низку поступок їй, звернув увагу колишній посол США в Україні, нині експерт стенфордського Центру міжнародної безпеки та співробітництва Стівен Пайфер. Зокрема йдеться про поступки економічні. За його словами, лише конфіскація "заморожених" коштів РФ за кордоном надало би можливість Україні оборонятися ще кілька років, а для Путіна продовження війни означало би суттєві фінансові втрати. Тому, на думку Стівена Пайфера, посередництво чинного президента США не буде успішним. "Я все ж сподіваюся, що він перегляне свою позицію. Адже підтримка Байдена відповідала як українським, так і американським інтересам", - припускає експерт. Новий скандал Хегсета Трамп нині на роздоріжжі, вважає експерт ГО" Інститут американістики" Олег Преловський. Голосування у Конгресі по "Великому і гарному законопроєкту" показало, що чинного президента США підтримують не всі республіканці. Історія з припиненням допомоги України стала поштовхом для виходу суперечностей у публічну площину. Розуміючи, що скандал набирає обертів, Трамп був змушений говорити з Зеленським. На це вказує інформаційний "злив" у NВС Nеws від 4 липня, що рішення про призупинку допомоги Україні нібито одноосібно ухвалив міністр оборони Піт Хегсет. Трамп бачить, що немає сенсу далі розмовляти з Путіним, але не знає, що робити далі На думку Преловського, Трамп бачить, що немає сенсу далі розмовляти з Путіним, але не знає, що робити далі. Дедалі менше у нього сподівань на особистісну дипломатію, "я, Трамп, я його переконаю", наголосив експерт, водночас президент США припиняє постачання зброї Україні, щоб дати шанс на щось, але і це "щось" не дає результату. І сам Трамп визнав це. Рівень розчарування ним у республіканців такий, що, "можливо, до кінця року не буде такої МАGА, якою вона була у 2024 та на початку 2025 року", прогнозує Преловський. Опосередковано про серйозні проблеми Трампа із республіканцями свідчить нова активізація Ілона Маска. Мільярдер розпочав у мережі опитування про доцільність нової партії "Америка". Росія використовує шанс? Розмові Зеленського і Трампа передували обмін полоненими між Україною та РФ і відчутне пом'якшення риторики РФ, можливо, у відповідь на ймовірне послаблення санкцій для російської енергетики. Після розмови Путіна з Трампом, яка була 3 липня, росіяни не коментували ймовірність їхньої зустрічі. Також було зафіксовано, що цілі "СВО" залишаються незмінними. А вже наступного дня речник диктатора Пєсков змінив акценти: зустріч Путіна з Трампом має бути ретельно підготовлена, а "СВО" триватиме доти, доки не з'явиться можливість саме політико-дипломатичним шляхом досягти її цілей. Не виключено, що це є наслідком розмови президента Франції Емманюеля Макрона з Трампом буквально за пару годин до обстрілів Києва. Також 3 липня французький президент говорив із принцем-спадкоємцем Саудівської Аравії Мухаммедом бен Салманом. А 4 липня у Саудівській Аравії перебував Сергій Лавров, котрий заявив: Росію не влаштує розв'язка конфлікту в Україні без урахування законних інтересів Москви у сфері безпеки. Загалом усе це схоже на черговий сплеск "човникової" дипломатії на тлі торгів навколо свіжого варіанту мирної угоди. Не перший і, на жаль, не останній.

Україна пережила один із наймасштабніших повітряних ударів, - заявив вранці 4 липня президент України Володимир Зеленський. Він особливо наголосив на демонстративності та цинічності дій росіян, адже повітряна тривога в Україні була оголошена, коли світ обговорював телефонну розмову президента США Дональда Трампа з кремлівським диктатором. "Росія вкотре демонструє, що не збирається закінчувати війну і терор", - дійшов висновку Зеленський. Під час обстрілу Києва 4 липня було пошкоджено консульський відділ посольства Польщі в Україні. Про це повідомив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. Згодом він заявив, що Путін насміхається з мирних ініціатив Трампа і закликав відновити постачання Україні боєприпасів до систем ППО та посилити антиросійські санкції. Головна дипломатка ЄС Кая Каллас назвала обстріл 4 липня "жахливим прикладом того, що Росія не зацікавлена у мирі". До слова, нещодавно папа Римський Лев ХІV назвав дії РФ в Україні варварством. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц припустив, що існує взаємозв'язок між розмовами Дональда Трампа з Путіним і ракетними обстрілами. Так, мовляв, Кремль реагує на вмовляння. Пане Президенте, ваша політика щодо Росії не працює Після обстрілів 4 липня До Трампа звернувся конгресмен від республіканців Дон Бейкон: "Пане Президенте, ваша політика щодо Росії не працює. Поки ми ведемо переговори, Путін бомбить українські міста. Час змінити стратегію. Ми та наші союзники повинні озброїти Україну до зубів, і нам потрібні найжорсткіші санкції. Путін знущається з вас та Америки". Про це він написав у соцмережі Х. Путін чітко продемонстрував зневагу до США і до всіх тих, хто закликав до припинення війни, звернув увагу міністр закордонних справ України Андрій Сибіга. "Досить чекати! Москва повинна бути покарана найжорсткішими санкціями і без зволікань", - заявив він. Нам потрібно атакувати, каже керівник Офісу президента України Андрій Єрмак. "Лише захистом все це не зупинити. Наші союзники мають зрозуміти одну річ - це перекинеться на Європу, якщо діяти повільно. І автократичні союзники РФ залюбки візьмуть у цьому участь", - попередив він. А вже вдень 4 липня росіяни вкотре атакували рідне місто Зеленського - Кривий Ріг. Кремль пішов в інформаційно-дипломатичну контратаку. Представник МЗС РФ Родіон Мірошник заявив: Київ на тлі переговорів США та РФ "збільшив кількість обстрілів російської території на 20-25%". А російський міністр закордонних справ Сергій Лавров привітав держсекретаря Марко Рубіо із Днем Незалежності США. Драматизму додав скандал із призупинкою американської оборонної допомоги. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У всьому винні попередники! Хто диригує "заморозкою" американської оборонної допомоги Україні Господар Білого дому, коментуючи підсумки спілкування з Путіним напередодні обстрілу, висловився і про це. "Ми продовжуємо постачати зброю. Але, знаєте, Байден спустошив наші власні запаси. Нам треба переконатися, що у нас достатньо зброї на власні потреби", - пояснив Трамп. Ці слова підтверджують версію, що саме президент США є справжнім автором рішення про паузу у постачанні зброї нашій країні. Але навіщо було Путіну обстрілювати Україну саме зараз? Трамп констатував: прогресу немає Після розмови з Путіним Трамп констатував: прогресу немає. Про це, але іншими словами, повідомив ще раніше за нього помічник Путіна Юрій Ушаков: вимоги РФ залишаються незмінними. Відповідно, дата і місце третього раунду переговорів перетворюються на щось ефемерне, оскільки відсутній предмет для дискусій. Отже, знову все залежатиме від ситуації на полі бою. У російських пабліках пишуть про 30 тисяч північнокорейських вояків на кордоні з Україною. Безглузда на перший погляд інформаційна "качка" має загрозливий підтекст: якщо ЗСУ атакують російський кордон, КНДР відкрито стає стороною війни. Тим часом, німецькі та нідерландські розвідслужби заявили про широке застосування Росією хімічної зброї в Україні. У тому числі, забороненої речовини хлорпікрин. Керівник військової розвідки Нідерландів Рубен Бекельманс каже, що така практика є поширеною серед російських військових під час дій в Україні. "Ми можемо підтвердити це", - каже він. Росія українців труїть і без хлорпікрину. У Києві через пожежі 4 липня моніторингові сервіси констатували значне погіршення стану повітря. Медики рекомендували містянам не виходити на вулиці та не провітрювати оселі. Невідомо, як на подібні повідомлення реагує президент США. Але відомо, що у ніч на 4 липня він знову назвав російську війну "справою Байдена".

Раніше країни НАТО погодилися збільшити витрати на оборону до 5% ВВП.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте висміяв нещодавні заяви голови МЗС Росії Сергія Лаврова щодо нібито "краху" Північноатлантичного альянсу. Він звернув увагу, що російський чиновник занадто тривалий час працює на посаді керівника МЗС. Про це Рютте розповів в ефірі Fох Nеws. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пентагон підтвердив, що Трамп не зупинив підтримку України Декілька днів тому Лавров коментував заяву міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського, який висловив припущення, що сучасна гонка озброєнь зрештою призведе до розпаду режиму Путіна. Голова МЗС РФ сказав: "Напевно, він передбачає, раз він такий провісник, що катастрофічне, за моїми оцінками, збільшення бюджету країн НАТО теж призведе до краху цієї організації". У відповідь на це Рютте, перш за все, відзначив досягнення домовленості про збільшення оборонних бюджетів країн-членів НАТО. "Лавров - він міністр закордонних справ Росії, здається, з часів народження Ісуса Христа? І з того часу нічого корисного з його рота так і не вилетіло", - сказав генсек. Також генсек НАТО Марк Рютте заявив, що на тлі зупинки постачання критично важливої зброї Україні від США, Київ не зможе обійтися без всієї можливої підтримки, яку може надати Європа. "У короткостроковій перспективі Україна не зможе обійтися без усієї підтримки, яку вона може отримати у плані боєприпасів та систем протиповітряної оборони", - зауважив він. Генсек НАТО відреагував на призупинення частини постачань для ЗСУ зі США. Він зазначив, що "повністю розуміє" прагнення США гарантувати першочергове втілення їхніх інтересів у сфері безпеки.

Нещодавно так званий глава російського МЗС Сергій Лавров заявив, що НАТО нібито "зазнає краху". Генсек Альянсу Марк Рютте висміяв таку заяву пропагандиста. Повний текст новини

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте у середу, 2 липня, розкритикував заяви глави російського МЗС Сергія Лаврова про «крах» Альянсу. Про це він сказав в ефірі телеканалу Fох Nеws.

Про це він сказав в етері Fох Nеws, цитує "Європейська правда".Зазначено, що раніше Лавров прокоментував думку польського міністра закордонних справ Радослава Сікорського про те, що гонка озброєнь у РФ може повалити режим диктатора Володимира Путіна."Напевно, він передбачає, раз він такий провісник, що катастрофічне, за моїми оцінками, збільшення бюджету країн НАТО теж призведе до краху цієї організації", – заявив у відповідь російський міністр.Натомість це також прокоментував Рютте. Зокрема, він привітав "величезну зовнішньополітичну перемогу" президента США Дональда Трампа стосовно збільшення витрат НАТО на оборону."Лавров – він міністр закордонних справ Росії, здається, з часів народження Ісуса Христа? І з того часу нічого корисного з його рота так і не вилетіло. Тож не приділяймо панові Лаврову забагато уваги", – додав генсек.Раніше очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський висловив думку, що режим російського диктатора Володимира Путіна може впасти через гонку озброєнь, якщо та буде як в часи холодної війни.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Керівництво Росії активно просуває новий інформаційний наратив про нібито скорочення оборонного бюджету. Така риторика з'явилась на тлі стрімкого погіршення економічної ситуації в країні. Про це повідомляє Служба зовнішньої розвідки України, Під час свого нещодавнього візиту до Киргизстану глава МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що Росія буцімто планує зменшити витрати на армію, на відміну від країн НАТО. Подібну тезу напередодні озвучив і сам Владімір Путін. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін визнав економічні проблеми: Росія готується скорочувати військові витрати У СЗР пояснюють, що така зміна позиції Кремля продиктована економічною кризою. За словами російських чиновників - міністра економрозвитку Максима Решетнікова та голови Центробанку Ельвіри Набіулліної - країна фактично перебуває на межі рецесії. Як наслідок, уряд РФ уже вирішив урізати соціальні видатки на 13%. Попри заяви про скорочення оборонних витрат, у 2024 році вони перевищили $140 млрд - більше, ніж сукупні видатки на медицину, освіту та соціальну сферу. Паралельно розширюється спектр фінансових проблем. Доходи Росії від експорту енергоресурсів впали на 33% порівняно з минулим роком. Борги із зарплат у країні зросли вчетверо - з $4,8 млн у січні до понад 21 млн на початку червня. Також зростають тарифи на комуналку: з липня майже на 13%, а з травня 2026 року - ще на 7%, що загалом дасть плюс 20%. "Кремль намагається використати цей пропагандистський меседж, щоб знизити суспільне невдоволення та приховати ознаки фінансової катастрофи", - підсумували в розвідці. Раніше Володимир Путін заявив про намір поступово зменшити військові витрати, визнавши фінансові виклики, з якими стикається Росія. За його словами, скорочення оборонного бюджету почнеться вже з наступного року і триватиме упродовж трирічного періоду.

СЗР вважає, що таким чином Москва намагається за допомогою чергового «пропагандистського трюку» пом’якшити наслідки майбутнього економічного колапсу

В ОП відповіли Кремлю щодо "динаміки переговорів"; Лавров зробив заяву про "крах НАТО"; Росія звинуватила Азербайджан у "недружніх діях". Кореспондент.nеt виділяє головні події вчорашнього дня.

Лавров передрікає розвал НАТО через зростання витрат на оборону.

Росія явно стурбована витратами НАТО

Глава МЗС РФ оцінив як "катастрофічне" зростання витрат з боку Північноатлантичного альянсу.

Про це розповів виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко в етері Еспресо. "Компроміс, який був досягнутий між тими, хто домовлявся щодо створення цього трибуналу - це група держав, так звана коргруп, основна група учасників, - імунітет трійки не буде долатися. Тобто трійка - це мається на увазі сьогоднішні Мішустін, Путін і Лавров, тобто міністр закордонних справ, голова уряду і голова держави. До тих пір вони будуть наділені функціональними імунітетами. Тобто поки що це компромісна умова, яка закріплена в статуті і, відповідно, буде дотримуватися", - сказав він.Також Олександр Павліченко зауважив, що загалом розраховано на 20-30 осіб, які можуть стати обвинуваченими, підозрюваними у вчиненні злочину агресії."Всіх решту вищих посадових осіб, тому що йдеться саме про таких посадових осіб, а також саме ці три особи після втрати ними цього функціонального імунітету можуть стати суб'єктами переслідування в індивідуальному кримінальному порядку. І загалом розраховано на 20-30 осіб, які можуть стати обвинуваченими, підозрюваними у вчиненні цього злочину агресії. Нагадаю, йдеться про злочин агресії. І виключно це єдиний склад злочину, за який буде відбуватися переслідування", - розповів виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини.25 червня стало відомо, що статут Спеціального трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України, який дає можливість притягнути до відповідальності тих, хто розв’язав цю війну, викладений в остаточній редакції.

Пєсков і Лавров критикують лідерів Франції та Німеччини через переозброєння Європи.

Лавров критикує Макрона і Мерца через переозброєння Європи.

Таку думку в етері Еспресо висловила журналістка Тетяна Трощинська, експертка з комунікацій і висвітлення чутливих тем, лауреатка премії Гонгадзе."Нещодавно на Хрещатику я звернула увагу, як якісь два молодих чоловіки дуже гучно обговорювали свої ділові питання російською мовою. І мене це, чесно, різонуло, я подумала: "Боже мій, у мене настільки, напевно, сформована україномовна моя власна бульбашка, що чути цю російську виглядає доволі дико". Загалом, з того, що я спостерігаю емпірично - чи десь у кав'ярнях, чи на дитячих майданчиках, чи де завгодно, - так, я чую відкат до російської мови у Києві і я чую, що, порівняно з 2022 роком, значно більше молодих людей, які говорять російською", - зауважила Тетяна Трощинська.За її словами, інститут омбудсмена - це одна важлива історія, але є й друга - суспільний запит на українську мову. Звісно, дико звучить в Україні - суспільний запит на українську мову. Адже все ж таки маємо розуміти ці наші історичні обставини. На жаль, так склалося, що ми говоримо про багато речей, пов'язаних із суспільним запитом. Є якась частина людей, коли минув перший страх у 2022 році, далі вирішили говорити так, як їм комфортно."Наприклад, в супермаркеті хліб просимо українською мовою, а потім відвертаємося і з приятелькою говоримо російською, вважаючи, що це вже починається наша приватна сфера. Воно то так, але якби не війна, якби не цей масштаб жертв і якби не розуміння, за що, власне, ця війна, якби не розуміння, що українська мова й оця частина ідентичності – це, власне, те, що якраз і тримає Україну, українську державність. І коли починається історія про те, що "воїни в окопах говорять російською", то я ці аргументи приймаю лише від тих, хто в окопах. Чому в наших людей і досі немає розуміння того, що нам проговорюють устами офіційних речників з РФ, що "говорите російською мовою, ви сфера абсолютно нашого життя, наших інтересів, і ми собі крокуємо цією сферою доти, доки можемо це робити", - так каже і Лавров, і Пєсков", - прокоментувала журналістка.Трощинська вважає, що в наших людей спрацьовує щось, як бунт, вони ніби не хочуть віддавати щось, що насправді їхнім не є, але вони вперто вважають це своїм.Раніше стало відомо, що клуб Медіаліги Оdеsа Fооtbаll Меdіа Теаm позбувся 16-річного футболіста Рената Попружного, який під час гри попросив колишнього нападника збірної України Селезньова спілкуватися на полі українською мовою.Колишній нападник збірної України Євген Селезньов прокоментував мовний скандал, внаслідок якого футболіста  Попружного, прогнали з клубу Медіаліги Оdеsа Fооtbаll Меdіа Теаm. 

Для мене це звучить як оксюморон: чутлива тема і питання мови в нашій країні. Мені здається, що це ненормальна історія, але для нас трохи традиційна. Говоримо ми в момент, коли на інституцію мовного омбудсмена в нас знову звернена вся увага, оскільки з'являються питання до якостей, які повинна мати персоналія, що обіймає цю посаду.Зрозуміло, що Тарас Кремінь робив цю роботу певний термін. Зараз є питання до того, чи залишиться він на посаді, чи буде хтось новий. І от наскільки добре ця людина має відповідати цій посаді, дуже турбує суспільство.Якщо ми говоримо про українську мову в нашій країні, то знову ж таки річний звіт про стан дотримання Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" за попередній рік свідчить про те, що в Україні зберіглася тенденція до поліпшення стану виконання вимог Закону про державну мову, нам наводять цифри, і вони ніби тішать наше око.З іншого боку, це якраз таки історія про те, коли люди звернулися, і історія про ті сфери нашого життя, які прописані в Законі. Але насправді мова в нашій країні - це те, що супроводжує нас щодня і багато хто відмічає, що по різних регіонах у нашій країні ситуація з використанням і життям з українською мовою змінюється не на краще. Чи спостерігаєте ви відкат україномовності в нашій країні зараз? Принаймні, може, у столиці?Спостерігаю. Це, напевно, мої емпіричні спостереження, хоча тут кілька пластів у вашому питанні. Я їхала до вас на ефір і просто по Хрещатику проходила, я там працюю. І звернула увагу, що якісь два молодих чоловіки дуже гучно обговорювали свої ділові питання - російською мовою.І мене це, чесно, різонуло, я подумала: боже мій, у мене настільки, напевно, сформована україномовна моя власна бульбашка, що для мене чути цю російську виглядає доволі дико. Хоча це були якісь бізнесові справи, які люди просто обговорювали. У моєму колі очевидно відкату немає, але ми маємо розуміти, що це за коло.Загалом, з того, що я спостерігаю, як я сказала, емпірично - чи десь у кав'ярнях, чи на дитячих майданчиках, чи де завгодно, - так, я чую відкат у Києві і я чую, що, порівняно з 2022 роком, значно більше молодих людей, які говорять російською. Тобто, коли ви тут кажете про інститут омбудсмена - це одна важлива історія. А є друга дуже важлива історія - це суспільний запит на українську мову. Дико звучить в Україні - суспільний запит на українську мову. Я поясню, що я маю на увазі.Хрещатик, фото: gеttyіmаgеsМи тут все ж таки маємо розуміти ці наші історичні обставини. На жаль, так склалося, що ми говоримо про багато речей, пов'язаних із суспільним запитом. І я хочу сказати, що якась частина людей собі, напевно, теж сказала: о, цей перший страх минув, який був у 2022 році, о, воно надовго, о, значить, мені так комфортно (чи як там люди собі це пояснюють) і я буду говорити так, як мені комфортно.І, звісно, тут би варто говорити з людьми, які, можливо, більше займаються соціальною психологією. Я тут одразу скажу, що я не є соціальною психологинею, але, як журналістка, я дуже багато працюю з аудиторіями. І розумію, що ця аргументація, яка наводиться, чому російська мова в побуті: от же ж ми в супермаркеті хліб просимо українською мовою, наприклад, ми ж кажемо "Мені два капучино" в кав'ярні українською мовою і потім відвертаємося і за столиком зі своїм другом чи приятелькою говоримо російською – так це ж уже починається наша приватна сфера.Воно то так. Але якби не війна, якби не цей масштаб жертв і якби не розуміння, за що, власне, ця війна, якби не розуміння, що українська мова і оця частина ідентичності – це, власне, те, що якраз і тримає Україну, українську державність. І коли починається історія про те, що "воїни в окопах говорять російською", то я ці аргументи приймаю лише від тих, хто в окопах.От чому в наших людей і досі немає розуміння того, що, хоча нам це проговорюють устами офіційних речників з Російської Федерації, що "ви говорите російською мовою, ви сфера абсолютно нашого життя, наших інтересів, і ми собі крокуємо цією сферою доти, доки можемо це робити", - це каже Лавров, це каже Пєсков і так далі.Але в наших людей спрацьовує, на моє враження, щось, як бунт. Вони ніби не хочуть віддавати щось, що насправді їхнім не є, але вони вперто вважають це своїм."Ну, це мова моєї мами" - багато хто наводить цей аргумент, він насправді має право на існування, тому що це справді могла бути мова чиєїсь мами, і вона була мовою чиєїсь мами. Тут просто треба розуміти, як мама отримала цю мову.І коли ми кажемо, що це мова моєї мами, то ми обрізаємо оцей шлях, тобто ми закриваємо очі на той шлях, у який спосіб мама отримала цю мову.Коли моя мама у 1968 році, якщо не помиляюсь, вступила в Київський університет на історичний факультет, приїхавши з Черкаської області... Ну, я беру приклад мами. Міг бути тато з Житомирщини – не має значення. Мама приїхала, почалися потім 1970-ті роки. І якщо хтось хоч трішечки читав історію, українську історію і про цей період совєтської України, той знає, що таке 1970-ті роки. Це згортання навіть тої української мови, яка була, це перетворення на "сільську" мову. Моє дитинство - це 1970-ті роки, як це, можливо, не дивно звучить, але я якраз та дитина, яка чудово знала, якій у школі, і на вулиці, і в транспорті могли сказати: ти селючка.І коли я це все починаю згадувати, я зараз досить часто натикаюся на те, що люди кажуть: о, вона принесла свою травму! І зараз ти будеш носити цю свою травму. І, значить, якщо в тебе була травма, то ти якось травматично реагуєш. Так питання ж не в тому, у кого була мовна травма. Колись наша колега Мирослава Барчук абсолютно слушно написала пост про себе: моя мовна травма великою мірою мені застелила інші травми, наприклад речі, пов'язані з сексизмом, які були дуже поширені й досі залишаються поширеними в нашому суспільстві.Так, тому що це якісь помітні речі, і питання не в тому, що ми не хочемо відмовитися від наших травм. Ми просто хочемо, щоб якась більша частина суспільства зрозуміла оцей шлях, у який спосіб російська мова стала мовою їхньої мами. Чи їхньої бабусі, може, в когось, але найчастіше бабусі - ні. Тобто, якщо згадати, то бабуся якраз-то говорила українською мовою. І оце є важливий момент.Тепер те, що стосується нинішнього періоду. Бунт ви згадали дуже слушно. Часто ці дискусії в нас у соцмережах бувають про те, що підлітки, наприклад, коли вони говорять російською, це такий, так би мовити, підлітковий бунт, вони переростуть. Окей. Якщо це раз – так. Якщо це два – так. Але якщо не проговорено раз, два і три в родині, то це вже не підлітковий бунт - це система. Чи переростуть? Не факт! Багато ж хто і не переростає.Діти - вони ж дуже чутливі. Вони ж бачать: ну, щось там рознеслося в соцмережах, але якщо в родині подвійний стандарт, якщо для родини це не має значення, якщо вони розуміють, що мама і тато ось тут говорили, припустимо, українською по телефону, на роботі чи в зумі були і говорили українською на роботі, тут вони відвернулись - і говорять російською, то як ти будеш потім доводити цим дітям, що українська мова має значення? Отже, означає, що ці дві мови рівні.фото: gеttyіmаgеsМи зараз можемо подивитися, до речі, останні опитування КМІС, які були, якщо не помиляюсь, за травень цього року, 2025-го. Там було сказано, що близько 70 відсотків українських громадян кажуть про те, що вони вдома - це дуже важливо - спілкуються українською мовою. Близько 20, трошки менше, 19, якщо не помиляюсь, кажуть, що вони білінгви, спілкуються українською і російською. Відповідно, якийсь відсоток, до 10, лишається, які сказали, що вони вдома спілкуються російською. Можливо, ці 70% удома спілкуються українською, але чого вони тоді на вулицях говорять російською?Гарне запитання. Я вам дам відповідь на прикладі своєї родини. Я говорю зі своєю дитиною, 2016 року народження, з перших днів українською мовою, мій син перебуває в абсолютно україномовному середовищі вдома. Щойно він ступає за поріг, він переключається на російську мову. Ми йдемо на гурток, він приходить у школу, і, якщо це не освітній процес безпосередньо на уроках, він говорить російською мовою, бо так говорить більшість. І так, оця адаптивність дітей до середовища, в яке вони потрапляють, грає з ним дуже жорсткий жарт. При тому що звучить він трошки по-азірівськи, коли говорить саме російською.Я розумію, про що ви говорите. І це, між іншим, дуже важливо, тому що це тиск середовища. І якщо ми ж говоримо зараз про тиск більшості, якось так стається, що, коли україномовна дитина потрапляє в російськомовне середовище, вона якось не може переломити російську, а україномовну дитину переламують.Може, це мова агресії - вибачте, це метафорично я сказала. Тобто тут не треба сприймати, що я це говорю, наприклад, як дослідниця. Але ми це бачимо, що якийсь такий агресивний посил є, і дитина переходить зазвичай, їй дуже складно залишитися в українській мові. Я, наприклад, як людина, яка в дуже багатьох середовищах була двомовних - тобто тобі говорять російською, ти відповідаєш українською. Ну, це складно. Тобто тобі триматися дуже складно.Поки це не стає звичкою.Так. Але, з іншого боку - а чого ти маєш це робити в Україні? Ми з вами доходимо до висновку, що якщо ми маємо цю проблему, то українська мова ще потребує зусиль. Тобто ми маємо визнавати, що українська мова, її захист, її підтримка і навіть звичайне побутове говоріння нею - воно ще від нас потребує зусиль. Ну, тобто це стирання, напевно, було таке сильне, що ми ще не пройшли достатній шлях. Зусиль від кожного бажано, так? Разом із тим ми розуміємо, що держава мала б створювати більш-менш благодатне тло, зокрема і встановлюючи певні рамки, в яких кожен із нас би рухався, бо ми всі є частиною суспільства. І от, на вашу думку, чи встигає держава з установленням цих рамок?Що я маю на увазі: у період підйому й усвідомлення важливості використання української мови навіть у побуті, це 2022-й рік, ми не встигли поставити обмеження на російський контент, до прикладу, на конкретних площинах. Те, що ми не встигли проговорити і донести всі ці важливі моменти, - чи пожинаємо ми зараз ці плоди? Так, ми пожинаємо ці плоди, без сумніву. Мені здається, це двосторонній рух.Тут роль держави, роль політичної влади абсолютно має значення. Про це ми не маємо забувати. Але я, знаєте, не є прихильницею такої історії, що давайте держава нам зробить, вона нас примусить. Тому що питання ж не лише в тому, що робить держава, а питання в тому, наскільки ми розуміємо, що українська мова - це не є лише словниковим набором слів, які ми вивчили і ми у сфері послуг ними послуговуємося. За українською мовою стоїть розуміння і знання української культури, літератури, історії. За українською мовою стоїть сповідування українського наративу. Тут питання, який у нас наратив. За українською мовою стоїть розуміння, чому, наприклад, відбувається ця війна і чому ця боротьба.Тобто це глибша історія. Українська мова - це не просто прочитати в словнику правильне слово. Мені здається, що етап прочитання слова в словнику - наголос, ми ще деякі географічні назви, особливо після перейменувань, повивчали. На цьому етапі якась частина з нас пройшла. Тепер оцей наступний етап - наскільки ця мова є мовою, яка тобі "під шкірою", я би якось так сказала. І, напевно, цей шлях є довший.І тут і школа, і сім'я - оце знову починаю навалювати на батьків, вони потім на мене ображаються, кажуть, що я навалила на батьків якихось зобов'язань. Але батьки мають значення. Батьки мають значення для дитини. Ну, знову ж - усі приносять цей аргумент про "мамину мову". Звідки ж вони його беруть? Вони ж не кажуть: "Моя перша вчителька говорила російською, тому я говорю російською". Вони кажуть: "Моя мама говорила російською".Тому так, має значення сім'я, має значення школа. У нас досі є історія про те, що вчителі на перерві відвертаються і говорять російською  між собою.Бо в нас немає закону відповідного. Який уже зареєстрований, але ніяк не ухвалять.Так. І це має значення, абсолютно. Лідери суспільної думки, з якої б сфери вони не були, - доки, перепрошую, Анна Алхім буде розказувати, що в неї тижневик… ой, у неї був день, перепрошую, у неї був понеділок української мови, а потім з'ясувалось, що один понеділок на тиждень - це дуже важко і його теж не треба проводити. Але для великої частини суспільства, це я до прикладу назвала, можна будь-якого іншого лідера чи лідерку думки назвати. Доки це існує і люди орієнтуються на цю людину, якщо можна цій людині, яку я так шаную, обожнюю і дивлюсь в інстаграмі, - чому не можна мені?Ви дуже влучно зауважили в одному зі своїх виступів, що демократію треба практикувати. Разом із тим дуже важливо, знову повертаюся до питання певних кордонів для наших людей, тобто як дитині - потрібно встановлювати певні здорові межі і тоді вона розвивається органічніше. Так і суспільство потребує певних орієнтирів.Ви сказали про лідерів думок. Російська Федерація жодним чином не про демократію, звичайно, але в них є закон, яким публічна сторінка в мережі з підписниками більш ніж 10 тисяч, здається, людей чи акаунтів вважається на рівні з засобом масової інформації. І, відповідно, всі ризики по висвітленню тої чи іншої теми і манери висвітлювання теж діляться на це. Як думаєте, чи спрацювало б щось подібне в Україні та чи можемо ми говорити про перейняття подібної практики?Не спрацювало б. Ми можемо з вами вважати все що завгодно. Я, наприклад, теж вважаю, що публічна сторінка з 10 000 підписників, де б вона не була в соцмережах, - це перш за все відповідальність. Я не знаю, чи вважає так Російська Федерація, сподіваюсь, ми не можемо вважати однаково, але це, без сумніву, відповідальність.Для мене навіть менша кількість підписників, коли їх було у мене менше, наприклад. Це була відповідальність. Можливо, тому що я працювала завжди в медіа, я працювала як журналістка і передовсім журналістка, а потім уже блогерка. І все одно журналістські стандарти для мене завжди залишалися, тому що в якому б медіа я не працювала, я завжди думала про те, що я напишу якусь, перепрошую, дурню, а потім будуть думати, що це медіа так вважає, і це теж не є правильно.Тому відповідальність - так, але коли ми говоримо про речі, які ми не можемо помацати інституційно, це завжди дуже складно. Те, що в Україні не спрацювали б ці обмеження, для мене це абсолютно очевидно, тому що в нас культура така. Ми будемо кричати, що "свобода дорівнює воля", "воля дорівнює свобода", "ви обмежили моє право", "там хтось напише, що ви обмежили моє право на пересування, а тепер ви мені ще обмежили моє право на написання всілякої дурні проти ТЦК" і так далі. Це до прикладу, про будь-що, але ж тоді у такий спосіб можна обмежити і людей, які, наприклад, пишуть про реальні речі, пов'язані з порушеннями прав людини, з якимись моментами, пов'язаними з якимись іншими правопорушеннями, з корупційними якимись діями. Є частина блогерів, що якийсь громадський активізм здійснює. Тобто тут є дуже багато підводних каменів.І я не думаю, що це б спрацювало з точки зору легітимності, з точки зору прийняття суспільства, однозначно. Чи можемо ми говорити про відповідальність? Ну, можемо, але ми ще 20 років будемо про неї говорити. Я свідома цього. Я все одно безнастанно буду писати і говорити про те, що ми відповідальні за тих, хто нас читає, ми відповідальні за тих, хто нам довіряє, ми відповідальні за те, що ми шеримо, однозначно, ми відповідальні за "шестипалих воїнів" і сестричок, які ніколи не були воїнами з сестричками намальованими ШІ, яких ми поширюємо масово. І потім ці слізочки - за це все ми відповідальні.Але потім ти приходиш, припустимо, в аудиторію, коли проводиш якісь там семінари з медіаграмотності або з інформаційної стійкості, чи когнітивної стійкості, як хочете називайте. Запитуєш у людей, що ви поширювали, вони кажуть: "Нічого". Заходиш на їхні сторінки в соцмережах - і все це бачиш. І ти думаєш: боже мій, що за когнітивний дисонанс - ви що, забули, що ви робили?Тобто тут є дуже багато роботи, з одного боку. А з іншого боку, я ще, напевно, скажу таку річ, що все це виникає не на порожньому місці. Тобто завжди працює те, в що ти віриш. Якщо ти віриш у те, що брехню і маніпуляції не варто поширювати, то ти його і не поширюєш.Якщо ти вважаєш, що є певні обставини для того, щоб зібрати слізоньки або наростити свою сторіночку, ти можеш поширити разочок брехню, а потім не будеш брехати своїй аудиторії, то ти це й будеш робити. Крім того, ми маємо розуміти, що рівень освіти, рівень культури, рівень виховання, рівень історичних і інших знань завжди визначає те, що ми їмо, пишемо, у що віримо, що робимо і так далі.Тут інше питання - як, наприклад, великі аудиторії можуть на це вестися. Але, напевно, воно теж пояснюється тією самою освітою, вихованням і так далі. Безумовно. Я вважаю, що кожному потрібно це прочитати, і закликаю знайти цей ваш текст від 28 квітня (але ви зробили перепост 18 червня) про те, що "емпатія не дорівнює істерика". І нарешті це хтось сказав, правильно сформулювавши. Я мала розмову з людиною, яка не займається комунікаціями. Це освічена людина, позиціонує себе як емпатична. І вона сказала: та скільки ж ми будемо шерити оцю кров на екранах одне одного? Скільки ми будемо ділитися одне з одним тією травмою, яка насправді є спільною для всіх? Каже, якщо я цього не зроблю, то виходить, що я індиферентна до того, що відбувається. І я побоююся, що про мене це подумають, бо це абсолютно не так.Якщо я це роблю, то в мене є питання: а навіщо я навалюю ще більше цього на людей, які і так це переживають. Словом, чому емпатія - це не істерика і чому українці все частіше саме в істериці після оцих надзвичайно гострих, трагічних подій, які ми переживаємо?Сьогодні якраз я записувала розмову з Тайрою, перед нашою з вами розмовою. Я ставила схоже питання, не таке, але схоже, а відповідь була в неї теж цікава. У неї інший однозначно досвід і, можливо, більше права говорити про якісь такі речі, ніж у мене. Хоча зрозуміло, що в кожного з нас якийсь є свій досвід, травматичний у тому числі. Вона каже, що це природно для суспільства, яке перебуває в якійсь третій стадії ПТСР. Тобто це вже коли втома і ти абсолютно не намагаєшся навіть аналізувати.Не всі люди, напевно, адаптивні й однозначно не всі люди здатні шукати щось раціональне - правило трьох хвилин, двох ковтків кави, перш ніж щось шерити чи істерити. Хоча, наприклад, для мене воно існує, це правило. Знову ж таки, може воно вироблено професійною звичкою.Я хочу вам сказати, що, якби хоча б журналісти і журналістки, і лідери, і лідерки думок цього дотримувалися, це вже було б добре. Це якраз, власне, про відповідальність за свою аудиторію і за перевірку інформації. Чому ми ділимося цим всім? Ну, тому що в таких травматичних переживаннях ми хочемо бути своїми, ми хочемо дати своїм сигнал про те, що ми тут.І ми хочемо отримати свої лайки, бо це швиденький, я не знаю, дофамін - принаймні швидке задоволення. Я не буду перебирати на себе нейробіологів експертизу, але принаймні це швидке задоволення від того, що пожаліють тебе, ти напишеш: "Боже мій, як мені страшно, чи сумно, чи прикро від того, що там сталося" - і тобі тут же напишуть: "Боже мій, як я тебе обіймаю і співчуваю". Насправді сталося щось із іншими зазвичай.фото: gеttyіmаgеsТому що ті люди, в яких щось сталося, вони в ту хвилину не пишуть. Чому я це кажу? Я це кажу для того, щоб ми були свідомі, що з нами відбувається. Ми можемо робити все, що ми хочемо, якщо це не шкодить обороні держави і не шкодить нам і нашому життю і здоров'ю, але ми маємо свідомі бути того, що ми робимо.Мені здається, оцей шлях, що ми кричимо на весь світ, ми вже пройшли. Ми вже перестали брехати собі, тому що світ дізнався про якісь дуже важливі речі, і їх треба нагадувати, і про них треба повторювати. Але знову ж таки, коли людина, яку десь у фейсбуці чи де читає п'ятеро людей, - ну, на який світ ми кричимо? І воно українською мовою, не всі завжди здатні прочитати.Тобто ми бодай маємо розуміти, що ми робимо та яке ця дія має значення і для чого. Якщо вона має значення для нас, щоб якісь отримати обіймашки чи ще щось, - ну, я це теж приймаю і розумію. Інша річ - коли ми порушуємо кордони, коли ми порушуємо приватність родин, які отримують реальні травми, які втрачають житло, які втрачають близьких, які не завжди пускають доволі близько в дуже такі інтимні моменти, коли це похорон, наприклад, близької людини.Я зустрічала досить часто такі виправдання або якусь там аргументацію про те, що якщо людина загинула - це люди пишуть реальні, живі люди у фейсбуці, якщо хтось загинув від російської ракети, - то ця історія уже не належить цій людині, вона належить ледь не людству. Неправда.Не дуже люблю про це говорити, але я можу сказати, як людина, яка втратила дитину… Я можу сказати, що наступного ранку, коли вимикаються обіймашки, телекамери і всі тобі припиняють писати у фейсбуці, як вони тобі співчувають, у тебе настає порожнеча, ти залишаєшся сам-на-сам з цією трагедією і ніхто, ніхто до тебе не повертається знову. А настає наступна трагедія, і ця родина так само залишається з цією трагедією.Тобто проблема глибша. Проблема в тому, що в цей момент ми намагаємося отримати підтримку собі в нашому страху від того, що сталося щось із іншими.А історія про прокричати на світ - це адвокація, це робота на всіх рівнях, це можливість не лише тим, кого визначив Офіс президента, а й значно ширшому колу, - даруйте, що я піднялася з людей звичайних, таких як я, з вулиці, аж до політичної влади. Але це можливість їздити якомога більшій кількості людей з усього політичного спектру, того, що не шкодить українській державності, теж до наших партнерів з різноманітними розмовами. Це розмова і адвокація на рівнях різних середовищ, від релігійних до наукових. Оце є робота з тим, щоб світ знав. Це робота з західними ЗМІ, яким довіряють західні аудиторії, якщо ми говоримо про західні аудиторії, або про аудиторії Глобального Півдня (не дуже правильний термін, окей). Не пост у фейсбуку зупиняє війну.Тобто треба розуміти, що це комплекс дій, який не завжди робиться. Візьмемо кейси кількох останніх атак на столицю - просто тому, що це легше розібрати. У Святошинському районі атака й величезна кількість загиблих під завалами, люди, які перебувають у дуже чутливому стані, люди, які спали, які очевидно не готувалися до того, що їх будуть знімати. Я вже мовчу про те, що скалічені і закривавлені. Велика кількість запитань до фотографів, які відпрацювали ту подію.Ми маємо прецедент із ТСН й одним з останніх прильотів в українській столиці, ці згорьовані батьки і їхня дитина. І знову ж таки багато запитань до роботи журналістів.З іншого боку, ми маємо Стаса Чернова, який знімав батьків і їхніх дітей у Маріуполі в перші 20 днів, - і це взяло "Оскар". Але питання не в тому, що це взяло "Оскар". Питання в тому, що це кейс дуже трагічної, але успішної комунікації про нашу війну.Як нам самим, навіть у журналістській спільноті, розібратися з подвійними стандартами?Журналіст Стас Козлюк дуже правильно написав, що говорити з репортерами в цьому сенсі було б, напевно, правильно. Я не є репортеркою, яка знімала війну. Це дуже важливо тут сказати. Другий момент: я абсолютно переконана - і, до речі, писала про це неодноразово, - що якраз українська журналістика за цей же час пройшла величезний шлях з точки зору етичних стандартів.Тобто те, що зроблено не з 2014-го, а з 2022-го все ж таки року, - це просто величезний шлях, який, на жаль, був спровокований тим, що війна стала ще ближчою. Тобто коли стало зрозуміло, що в такій ситуації може, на жаль, опинитися кожен і кожна і що це прилітає по містах, по цивільних, тобі необов'язково бути на лінії фронту для того, щоб опинитися в епіцентрі зйомок цих подій.І оці дискусії - вони привели до дуже багатьох важливих речей. Якщо говорити про останній обстріл, про який ви згадали, Святошинського району, ви пригадуєте, і, напевно, наша аудиторія може пригадати фотографію тіла 11-річної дівчинки, яку піднімали з-під завалу. Воно було закрите. Чи ця фотографія вразила менше, якщо ми знаємо, що цій дитині 11 років і її вбила російська ракета?Ні. Вона вразила не менше. Ми не знаємо, в якому стані дитина вночі могла бути, - це просто про кейс говорю конкретний. Ми не знаємо, в якому стані дитина, людина могла бути вночі: вона могла бути гола, вона могла бути, перепрошую, загалом гола або лише в білизні. Це право на повагу в загибелі теж. Не для того, щоб когось там роз’ятрити. Але оця повага - вона була проявлена.І це фото - воно вражаюче. Те, що робили Євген і Мстислав, коли вони знімали у Маріуполі, - так, це вражаючі речі, але ж ми там не говоримо про порушення етики. Ми кажемо про ті речі, які знімалися безпосередньо в епіцентрі подій, коли світ взагалі не уявляв, що таке може бути в Європі чи в європейському місті  посеред ХХІ століття. Але коли ми кажемо про те, що є рідні, які просять фотографів дати попрощатися, які просять не фотографувати, наприклад, під час процесу кремації, - вони мають право попросити не фотографувати під час процесу кремації, так?Якщо ми говоримо, наприклад, про те, що фотографія, в якій може не бути крові, але вона може розповісти історію, - як фотографія однокласників загиблого хлопчика, які весь день обнявшись простояли. І оце було зроблено "ВВС Україна", здається, Жанна Безпечук робила про це репортаж, українська журналістка.Для мене особисто ця фотографія варта десятків якихось інших фотографій з більш натуралістичними зйомками. Тому що в цьому фото дітей - просто спинами, навіть без облич - я бачу історію любові, я бачу історію переживання за свого однокласника, я бачу їхній вік, що це підлітки фактично, я бачу якусь відданість, я бачу надію, потім я бачу безнадію.І оці всі емоції я бачу, і їх побачить будь-хто, кому у світі буде показана ця фотографія. Тобто ми говоримо про те, що ми розповідаємо цим історії. Ми говоримо про те, що питання не в залякуванні. Тому що є такий дивовижний ефект, який, наприклад, мене надзвичайно дратує як українку, як українську громадянку, але при цьому я, як дослідниця, розумію, що це працює і я не можу дратуватися, тому що я тоді не мала б дратуватись. Я констатую, що так є: на жаль, для дуже багатьох аудиторій у західних та європейських країнах, звиклих до сибаритського якоюсь мірою життя, це може бути забагато. Вони можуть сказати: просто припиніть стріляти і припиніть робити те, що сприяє тому, що вас убивають. А це неправильно. Тобто ми доб’ємося зворотного ефекту - не підтримки нашої країни, а підтримки припинення війни як такої.Ні, я не готова сказати, що ми обов'язково цього доб'ємося. Ні, ні, не дай Бог, не треба. Я просто кажу про те, що не працює, наші бажання не завжди матеріальні. Якщо ми думаємо, що ми кількістю якихось фотографій з повним порушенням кордонів обов'язково доможемося того, що світ, як ми любимо казати, правильно зрозуміє, про що українська війна, то річ у тому, що все складніше.Світ складніший, аудиторії складніші, культури складніші. Якщо ми вивчаємо різні культури, ми можемо побачити, що в різних культурах навіть є так званий образ ідеальної жертви. Десь це дитина, десь це жінки, діти й ті люди, які вважаються соціологічно більш безпорадні, - жінки і діти, старші люди. І, наприклад, є велика проблема з таким самим ставленням до військових. Тому що вважається, що це типу професійна армія, отже, професійний ризик гинути. Це неправильно, але якщо ми говоримо чисто науково, то це існує.І треба розуміти, що все працює в значно складніших взаємозв'язках. Я розумію, як дратує, коли ти починаєш говорити про складність, я розумію, що це дуже бісить. Хочеться дуже просто - хочеться одну фотографію, яка зупинила війну, хочеться одне фото, яке вразило світ.Але війна четвертий рік широкомасштабна і 11-й рік, як війна почалася, а світ все вражається і вражається. І одне фото ніяк його не вразить. Отже, це означає, що все трошечки складніше, ніж нам хочеться. Це трошечки більше роботи, ніж нам хочеться. Трошечки більше зусиль. Шлях, пов'язаний якоюсь мірою з розчаруваннями.А потім знову головне не розчаровуватися і все-таки продовжувати шукати підходи до аудиторії, шукати людей, які можуть говорити. "Оскар" - це фантастична комунікація, але просто поширене фото у фейсбуці однієї людини, яке прочитали сусіди з мого СББ, - вибачте, це не "Оскар", не треба приписувати собі того, що ви не зробили.І при цьому найважливіше, що я хочу сказати: якщо ми не будемо поважати право своїх людей на кордони, на повагу до людей у смерті чи в загибелі, право родин бачити висвітлення цієї події, пов'язаної з похороном чи похованням у той чи інший спосіб, – хто ми тоді? Ми маємо поважати бодай це право.Мені іноді здається, що українцям потрібно щось на кшталт того, як-от з інститутом донорства в нашій країні на законодавчому рівні відбулося, коли кожна людина вирішує, як зрештою вона може розпорядитися своїм тілом, навіть після того, як вона закінчує свій земний шлях. Адже є люди, які усвідомлюють, що, якби з ними щось сталося, вони б хотіли, щоб це допомогло. Я, наприклад, одна з таких людей. Волайте про мене, знімайте, як хочете, якщо це допоможе.Христино, але у вас є рідні. Розумієте, коли я читаю пости у фейсбуці про те, що робіть з моїм тілом все, що хочете, я одразу починаю думати: а ви спитали у своєї, перепрошую, мами? Життя складне.Так. Життя дуже складне. Коротко хотіла би так само зауважити з вами питання російської дезінформації і, зокрема, штучного інтелекту, як він цьому сприяє. Ми просто в засиллі перепостів оцих згенерованих ШІ картинок. І це стосується, до речі, не лише нашого, українського сегменту мережі. Те, що зараз відбувається аудіовізуально в мережі, стосується, наприклад, подій у Газі - та сама історія. І коли я бачу, що це шерять люди, які мають певний рівень соціальної відповідальності і не розрізняють, що це Ші, мене це насправді турбує. Це не завжди про українців, до речі. Мені здається, це важливо і це може запустити важливу дискусію в подальшому: штучний інтелект у нашій комунікації - загроза чи допомога?Я не експертка зі штучного інтелекту, але я вам можу одразу сказати, яку загрозу я бачу, як журналістка.Картинки з шістьма пальцями або українськими хлопчиками, які сьогодні народилися, усі шість мобілізувались і їх ніхто не привітав, становлять загрозу для колосальної роботи українських військових кореспондентів і кореспонденток, тих самих наших колег, які отримали "Оскар", яких ми згадали і які продовжують свою колосальну фантастичну роботу.Тетяна Трощинська, фото: fасеbооk/trоsіnskаМасу журналістів і журналісток, документаторів і документаторок, які документують російські злочини, те, що робили росіяни і роблять, продовжують робити на окупованих територіях, реальні історії українських дітей і людей, які перебувають в окупації, реальні катування, реальну оцю всю систему катування і знущання, яку Росія витворила в полоні, - це все знецінюється цим шестипалим хлопчиком. Тому що, коли ви шерите шестипалого хлопчика, ви ставите на один рівень його і реальність.І тоді до вас приходить людина, яка трошечки не вірить, що там відбувається в Україні. Хто на кого там напав? Хто почав війну, як писав у перші дні своєї каденції президент Трамп. І людина думає: "Боже мій, хто там почав війну? О, шестипалий військовий разом зі своєю нареченою військовою". І потім ви будете доводити, що це створив ШІ, а це є реальність. І як ви доведете, де є реальність, а де є реальність, що створив штучний інтелект?Штучний інтелект - це інструмент. Його в жодному разі не можна заборонити. Хоча, наприклад, у Сполучених Штатах величезна дискусія стосовно авторського права, на яких масивах інформації, на чиїх творах тренували і вчили штучний інтелект і чи тепер штучний інтелект не писатиме твори за Нобелівських лауреатів. Це теж, між іншим, окрема велика дискусія.Але якщо ми говоримо на прикладному рівні, для звичайної аудиторії, то оця річ - це знецінення роботи і знецінення реального життя, реальної правди, війни в Україні. Оце є для мене такою великою загрозою.У нас у країні є чого повчитися і як домовлятися про все це. Я сподіваюся, що цією розмовою ми заглибили наших людей у роздуми про те, як правильно і максимально толерантно одне до одного йти важкою стежкою, на якій ми опинилися.

Політичний оглядач, екс-посол Ізраїлю в Росії Аркадій Міл-Ман веде діалог з Іланом Берманом, американским експертом, віце-президентом Американскої ради з міжнародної політики: про стратегічні мотиви Трампа в контексті американського удару по ядерних об'єктах Ірану, про те, чому Трамп пішов на ескалацію, незважаючи на протидію з боку руху МАGА. І нарешті про те, що найбільше хвилює нас – чи Дональд Трамп змінить свої підходи до війни в Україні. Еспресо з люб’язної згоди Аркадія Міл-Мана та в рамках партнерства Yоutubе-каналів "Еспресо" та "Міл-Ман" подає виклад цієї розмови. Підписуйтесь на обидва канали, діліться думками.Чотири проблеми з Іраном з точки зору ТрампаА.М. Зі мною сьогодні Ілан Бермен, віце-президент американської ради із зовнішньої політики. Ви очікували, що президент Трамп ухвалить рішення підтримати Ізраїль по знищенню іранської ядерної військової програми?І. Берман. Відверто кажучи, не очікував. Президент Буш, президент Обама, президент Трамп і президент Байден, усі підходили до проблеми Ірану як ядерної держави або як потенційної ядерної держави, і я цього не очікував. Дуже швидко це перейшло не тільки до того, що ми підтримуємо Ізраїль, а що ми повинні діяти.А.М. Ідеолог руху МАGА Стівен Беннон дав інтерв'ю Такеру Карлсону, теж прихильнику МАGА, і обидва говорили про те, що це не війна Америки, це війна Ізраїлю...І.Б. Я думаю, що президент абсолютно правильно сказав, що це він найголовніший голос для МАGА. Є Стів Беннон, є Такер Карлсон, є інші. Звичайно, у них гучні голоси, але він відверто сказав: “Я вирішую, що таке МАGА”. І поки що це абсолютно правильно. Він посилався на опитування, які показували, що республіканці на 70-80% підтримують атаку на Іран, щоб знищити іранську ядерну державу. У нього нема проблем із тим, що він ухвалює рішення і має якось це продати. Трамп уже 15 років каже, що Іран не може отримати ядерну зброю. Це він говорив у 2012 році, тринадцятому, п'ятнадцятому, коли минулого разу він був президентом. Тож по-справжньому це не поворот. Але те, що він це зробив, мені здається, це ключовий момент. Різні президенти те саме говорили, але він єдиний, який щось по-справжньому зробив.А.М. Трамп з самого початку сказав: "Я реасеmаkеr, я хочу досягти миру". Він говорив увесь час про мирні переговори. Більше того, були мирні переговори. Стів Віткофф зустрічався з іранським міністром закордонних справ, вони вели переговори. І незважаючи на те, що він хотів переговори і весь час говорив про переговори, він приєднався до Ізраїлю та вдарив по Ірану. Просто в якийсь момент він зрозумів, що вони тягнуть час, виходу немає, і треба бити по Ірану? Або це була така дезінформаційна компанія: він повністю відвернув увагу, дав якийсь час іранцям, побачив, що нічого не роблять, і прийняв рішення вдарити?президент США Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеsІ. Б. Це найважливіше питання. Коли Трамп у травні 2018 року вийшов зі Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) або Jоіnt Соmрrеhеnsіvе Рlаn оf Асtіоn (JСРОА), він говорив тоді, що там є три проблеми. По-перше, термін надто короткий – договір закінчується після 10 років його дії. По-друге, надто дорогий. І те, що договір є недостатньо широким: не покриває балістичні ракети. Але ми зараз дивимося на це та розуміємо, що була четверта проблема. Четверта проблема – те, що сталося до підписання договору. Обама та його дипломати вирішили, що Ірану дозволяється всередині країни проводити збагачення урану. І це найбільша проблема нинішніх договорів з Іраном до бомбардування.Але це проблема не тільки іранська, а й близькосхідна, тому що є інші країни, скажімо, Саудівська Аравія. Вони теж хочуть ядерної програми, дивляться на JСРОА, дивляться на цей договір і кажуть: “Чому з нами ви менш щедрі, ніж з іранцями? Чому не дозволяєте нам те, що дозволяєте Ірану?" Те, що Трамп зараз зробив, це важливо в контексті Ірану, але це важливо і в контексті нерозповсюдження ядерної зброї. Він показав не тільки Ірану, але показав іншим країнам, що ось цей золотий стандарт, стандарт де можна збагачувати уран, але всередині країни не можна тримати збагачений уран, діє. Це важливо для Саудівської Аравії, для Туреччини, для інших країн теж.Під час візиту президента Трампа до Саудівської Аравії, в принципі, ядерна тема не порушувалася. Хоча це дуже хвилює Саудівську Аравію. І загроза від Ірану, незважаючи на поновлення відносин між Саудівською Аравією та Іраном, з погляду Саудівської Аравії залишалася.Де сьогодні збагачений уран і чи впаде іранський режимА.М. На момент запису нашої програми ми точно не знаємо, де знаходиться кілька сотень кілограмів, які Іран вже збагатив. Ось тепер давайте подивимося вперед. Відновлено стандарт. Але ми ще не до кінця знаємо, наскільки далеко все це зайшло. Чи вижила ця програма на 20% від неї чи на 40%? Збитки серйозні, але ми не знаємо, чи зможуть вони все відновити. У цій ситуації, якщо ми робимо крок уперед, американська адміністрація дасть зелене світло, наприклад Саудівській Аравії і почне з ними розробляти якусь їхню ядерну мирну програму? Скажімо, атомні електростанції. Щось схоже до станції Бушер, яку будують росіяни в Ірані.переробка урану в Ірані, фото: gеttyіmаgеsІ.Б. Можливо. Ми, американці, обговорювали це із Саудівською Аравією за часів президента Байдена, його адміністрації. Але мені здається, що сьогодні один факт все змінює. Важливо не те, що ми допомагаємо чи не допомагаємо розробити мирну ядерну програму. Важливо те, що ми показуємо і показуватимемо, що відбувається, якщо ця програма стає не мирною. Попередній президент не демонстрував цього. Тому і в Ізраїлі, і у Вашингтоні дуже хвилювалися, що саме ця мирна програма в Саудівській Аравії, якщо почнеться, дуже швидко стане програмою ядерної зброї, тому що в цій країні теж дивляться на Іран, на те, що Іран робить. І їм потрібно захистити себе.А.М. Добре, давайте продовжимо іранську тему. Багато хто сьогодні почав говорити, що іранський режим слабшає, ось він впаде, і Хомейні незрозуміло куди зникне. У мене ж складається враження з моїх розмов з експертами з Ірану, що режим, можливо, і слабшає, і справді йому завдано шкоди, але не те, щоб він завтра завтра впав. Ми вже мали приклад з Іраком: ми не розуміємо до кінця, що там відбувається. Сирія - теж ще той, скажімо так, нарив на Близькому Сході, все, що пов'язане з новою владою і з опозиційними групами, і з перестрілками, і турецьким впливом. В Ірані теж може бути такий хаос? Адже це 90 мільйонів людей. Їх складно приструнити.І.Б. Абсолютно правильно. І через це я продовжую думати, що стратегія президента Трампа - це не зміна режиму, він не хоче цього. Він почав про це говорити, тому що він намагається вселити страх до аятол. Мені здається, він не має апетиту взагалі це робити. Саме через можливий хаос, через те, що Америка повинна буде перейти до масштабної військової операції, до того,  що називається bооts оn thе grоund. Як ми це зробили в Іраку. Але він не має на це апетиту взагалі.Те, чого він намагається досягти, це швидко укласти договір, який по-справжньому змусить іранців розбити свою ядерну програму, щоб ось ці 40% або 20% перетворились на  10% або 5%, щоб було набагато легше й Ізраїлю, і Америці стежити за тим, що вони роблять.Тепер тут дуже відповідальний момент. Якщо я Аятолла Хаменаї, мені 86 років, я хворий, всіх моїх радників ізраїльтяни вбили, і я не бачу, хто після мене прийде. Якщо за цих обставин я вдарю по Америці, вдамся до терору, скажімо, у Сполучених Штатах, це гарантує, що Америка піде на переворот мого режиму.Але якщо я нічого не робитиму, вони не прагнутимуть цього. Зараз у них у іранців, у режиму дуже мало опцій, і ніяких хороших опцій немає.Як російське ГРУ допомогло Ірану бити по ІзраїлюА.М. Аракчі зустрічався із Путіним. Ми не знаємо, що було за зачиненими дверима. Ми вважаємо, що він просив якусь допомогу. Важливий момент – це те, що на зустрічі був голова ГРУ, головного розвідуправління російської армії. Він був на цій зустрічі, Лавров, міністр закордонних справ, та Ушаков, помічник Путіна із закордонних справ.Присутність цієї людини за зачиненими дверима на такому рівні відразу говорить про те, чи постійно йдуть контакти, постійно передається інформація від російської військової розвідки іранській.І те, що вони бомблять Ізраїль, я не сумніваюся, що це справа рук російського ГРУ, тому що, наприклад, було завдано серйозної шкоди стратегічному об'єкту, який пов'язаний з енергетикою, і зараз у нас проблеми з електроенергією в південній частині. Я не маю сумніву, що вони допомагають, і сама його присутність, для мене, це дуже сильний сигнал.Що ми можемо очікувати від Путіна, від Росії, крім того, що вони, скажемо так, засуджують дії Ізраїлю, Америки? Що очікувати від Росії з погляду допомоги Ірану, крім цих символічних речей і передачі розвідданих?зустріч Путіна з Арагчі, 23 червня 2025 р, фото: gеttyіmаgеsІ.Б. Є дипломатичні, контакти розвідки, є передача розвідданих. Але, щоб Росія дала війська, цього не буде. Путін не посилає С-300, перепрошую, йому самому потрібні ці С-300. Для мене найцікавіше, що Іран робитиме на тлі України, бо за останній рік Іран дуже допомагав Росії, з дронами та з обороною для російських військ. І прикметно, що не лише Росія не допомагає Ірану, Китай теж не дуже допомагає. А.М. Ось ця армада, яка пролетіла до Ірану 37 годин тому зі Сполучених Штатів Америки. Це зайвий доказ, що Америка це, як і раніше, той хороший поліцейський, який наводить лад у світі? Після цієї операції я почуваю себе якось комфортніше… Він сказав: "Я дав вам 60 днів". Іранці не захотіли 60 днів? Ось вам на шістдесят перший день ви отримали від Ізраїлю, отримали від мене таку дуже серйозну добавку. Далі, ви сідаєте за стіл переговорів чи ні? Скажіть, теоретично це можливо з Путіним теж чи ні?І.Б. Я думаю, потенційно так. Є англійською фраза еsсаlаtе tо dееsсаlаtе. Ескалювати, щоб робити деескалацію. Деескалацію. Я думаю, саме це стратегія Трампа. Він не хоче війну на Близькому Сході, він не хоче масштабнішу війну у Європі. Але він хоче показати, що якщо Америка каже: "Ось у вас є 60 днів", то на шістдесят перший день будуть наслідки.Я сподіваюся, що з Іраном все скінчиться незабаром, він розгорнеться і зможе те ж саме сказати Путіну: "Добре, я намагався дуже мило з тобою розмовляти і укласти якийсь договір, укласти сеаsе-fіrе, а ви вирішили цього не робити. Ви бачили те, що я робив з іранцями?" І щодо України це також може статись.Чи буде Трамп таким же жорстким з Росією, як з ІраномА.М. Чи буде він таким жорстким? З Іраном все зрозуміло, тут величезна американська міць, але Росія – це також ядерна держава. Путін – це зовсім інша історія. І якщо Путін таки проявить впертість, не захоче нічого робити? Він говорив: "Так, ми підтримуємо ініціативу президента Трампа, але є нюанси". І почав тягти час. Фактично з 20 січня, початку президентства другого терміну Трампа,  тягне час.Ви думаєте, це натяк на те, що, в принципі, адміністрація починає ставати на жорсткіші позиції?І.Б. Ви абсолютно праві. Росія – це не Іран. Росія – ядерна держава. Медведєв та інші говорять екстремістські речі. Ці інші говорять ще більш екстремістські речі, щоб показати, що Путін якраз досить поміркований. Це все стратегія, я це все розумію, але думаю, що Білий дім це теж розуміє.Якщо Путін тягне час, як іранці, чи Америка битиме по Росії? Не думаю, що вона це буде робити. Але, на мою думку, Путін розуміє дуже добре, що вперше, коли президент Трамп був президентом, він дуже потужно допомагав Україні, давав Джавеліни та інші системи, важливі системи, які Обама не давав ніколи. І коли НАТО вирішило підняти dеfеnсе sреndіng до 5%, Америка може відновити постачання зброї України. Це досить важливий момент. Чим більше змінюється американська стратегія  на тлі Росії, на тлі України, тим гірше для Путіна.Трамп і Путін, фото: gеttyіmаgеsА.М. І мені здається, що те, що зараз відбувається в Ірані та з Іраном, це може бути початок іншого тонусу. У нас в Ізраїлі люди не до кінця розуміють, на мій погляд, те, що війна на Близькому Сході і війна в Україні, це, в принципі, судини, що з'єднуються. Тому що триває дуже серйозна боротьба за новий світовий порядок.Є ізоляційні настрої в Сполучених Штатах Америки, МАGА, наприклад, віце-президент Венс, він скоріше ізоляціоніст. У президента Трампа трохи інше. Він не зовсім ізоляціоніст. І доказ цього – рішення бомбити Іран.Тому що якби він був хотів повністю бути ізоляціоністом, він би далі продовжував вести переговори і говорив би: Ізраїль, ви почали війну, продовжуйте воювати, ми вам будемо постачати допомогу. Воюйте далі. Тут же було прийнято дуже жорстке рішення. "Ми Америка, ми велика держава, і ми не дозволимо нікому робити те, що фактично підриває мир, безпеку у всьому світі, є загрозою”. Я найбільше боюся такого сценарію: ні війни, ні миру з Іраном, ні війни, ні миру з Україною. І ось це триватиме роками. В Ізраїлі неможливо буде жити, в Україні неможливо буде жити.З одного боку ціна на нафту то підійматиметься, то опускатиметься, не буде стійкості на фінансових ринках. Зрештою, є лише одна людина у світі, яка може це все зупинити, це президент Трамп. Ви вірите, що зрештою Трамп усвідомлює цю історичну його місію, і зрештою змусить усіх припинити ці війни? І.Б. Я думаю, що Трамп вже зробив дуже важливий крок, щоб відновити ідею Америки як поліцейського, держави, яка гарантує безпеку миру. Але Трамп не хоче війни, не хоче цю довгу війну ні на Близькому Сході, ні в Європі. Мені здається, це і є його сигнал: якщо цей режим, нинішній режим Ірану не укладе угоди зі мною, буде інший режим, який піде на цей договір. Це сигнал, що він не готовий чекати. Мені здається, це якраз ключовий момент: він уже вирішив, що він робитиме.А.М. А з Путіним? Теж зміна режиму?І.Б. Тут складно. Хоча мені здається, нові висновки хоч трохи змінять американську політику щодо Росії.

У разі поїздки Путіна на саміт БРІКС ситуація могла б розвинутися несподіваним чином. Очільник Кремля Володимир Путін побоюється залишати межі Росії: він не поїде до Бразилії на саміт БРІКС, а візьме участь у роботі форуму по відеозв'язку. Замість нього Росію представить очільник МЗС Сергій Лавров. Про це повідомив на брифінгу помічник Путіна Юрій Ушаков, пише Gаzеtа.uа. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія хоче створити зернову біржу у БРІКС: що це означає Він пояснив це рішення кремлівського диктатора пов'язане з постановою Міжнародного кримінального суду про його арешт. "Це пов'язано з певними складнощами в контексті вимог МКС", - повідомив Ушаков. Путін братиме участь по відеозв'язку в основних заходах цього саміту. "Президент братиме участь по ВКС, але на місці працювати буде міністр закордонних справ", - додав Ушаков. Саміт БРІКС має відбутися в Ріо-де-Жанейро 6-7 липня. Однак Бразилія, яка ратифікувала раніше статут МКС, зобов'язана заарештувати Путіна, хоча й лояльно до нього ставиться. Росія, яка не визнає Римський статут, однак розуміє, що ситуація може обернутися найнесподіванішим чином, хоча і наполягає, що глави держав користуються необмеженим імунітетом. Але не згадує, що такий імунітет не поширюється на глав держав, які визнані міжнародними злочинцями. Китайський лідер Сі Цзіньпін не поїде у Ріо-де-Жанейро на саміт БРІКС. Захід він пропустить вперше.