Search trend "Люксембург"

Детальніше про що саме чи не найголовніший принцип НАТО розповість Еспресо.Що таке НАТО і його 5-та статтяНАТО (Північноатлантичний альянс, англ. NАТО) — це міжнародна організація, що складається з 31 держави, більшість з яких розташовані в Європі та Північній Америці. Альянс був заснований 4 квітня 1949 року з метою забезпечення колективної безпеки своїх членів, запобігання агресії та захисту територіальної цілісності країн-членів. Створення НАТО було відповіддю на зростаючу загрозу з боку Радянського Союзу після Другої світової війни. Важливим аспектом є те, що НАТО ґрунтується на принципі колективної оборони, що закріплено в статті 5, яка визначає, що напад на одного члена Альянсу розглядається як напад на всіх.Ідея створення НАТО виникла через зростання напруженості між Західним світом і СРСР. Основними засновниками були США, Канада та 10 європейських країн: Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія та Франція. Згодом, після завершення холодної війни та розпаду Радянського Союзу, НАТО розширилося, включаючи країни Центральної та Східної Європи, які стали на шлях демократичних реформ. Які були передумови написання 5-ї статті НАТО5-та стаття НАТО є основою принципу колективної оборони, який лежить в серці Північноатлантичного альянсу. Вона зобов’язує кожну країну-члена Альянсу надати допомогу іншим членам у випадку нападу. Текст статті 5 звучить таким чином:"Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджену Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні"Прийняття цього принципу було необхідне для забезпечення стратегічної безпеки країн Західного блоку. Враховуючи агресивну політику Радянського Союзу та його військові амбіції в Європі, була потреба в колективному захисті від можливих нападів. Таке положення було розроблено для гарантування того, що жодна країна не залишатиметься наодинці з агресором, і що всі країни Альянсу готові підтримати один одного в разі зовнішньої загрози.Застосування 5-ї статті5-та стаття НАТО застосовувалася лише один раз в історії існування Альянсу. Це сталося після терористичних атак 11 вересня 2001 року в США. Того дня Аль-Каїда здійснила напади на Світовий торговий центр у Нью-Йорку та Пентагоні у Вашингтоні. У результаті цих атак загинуло близько 3000 людей.Відразу після атак США звернулися до НАТО з проханням активувати 5-ту статтю. 12 вересня 2001 року, на наступний день після атак, НАТО прийняло рішення про застосування статті 5, що стало першим та єдиним випадком за всю історію існування Альянсу. Це означало, що напад на США розглядався як напад на всі держави-члени НАТО. Альянс надав військову допомогу США, що стало основою для початку операції в Афганістані під назвою "Нескорена свобода" (Ореrаtіоn Еndurіng Frееdоm), де НАТО брало участь у боротьбі з тероризмом та Аль-Каїдою.Один з чинників стримання Росії заразНаразі загроза з боку Росії стала однією з головних тем для НАТО, особливо з початком російської агресії в Україні у 2014 році та анексії Криму. Інтерес до ефективності 5-ї статті став зростати, оскільки багато країн, зокрема країни Балтії та Польща, почали виступати з вимогами посилення обороноздатності в умовах зростання російської загрози.Експерти та аналітики сходяться на думці, що принцип колективної оборони є потужним стримувальним фактором для Росії, оскільки вона розуміє, що атака на одну з країн НАТО може призвести до глобального конфлікту з участю всіх союзників. Тому Росія, ймовірно, уникає прямих нападів на країни-члени НАТО, хоча і продовжує проводити гібридні атаки, як це було з кібернападами, інформаційними війнами та політичним втручанням. Політолог Джон Р. Сайфер зазначає, що одна з головних причин, чому Росія не напала на країни НАТО, полягає в існуванні цієї статті. "Росія прекрасно розуміє, що агресія проти будь-якої з країн НАТО означала б війну з усіма державами Альянсу", — додає він.Також експерт з безпеки Карлос Гатті підкреслює, що саме принцип колективної оборони змушує Росію уникати відкритих військових дій проти країн НАТО. Він також вказує на посилення військової присутності НАТО в Східній Європі, зокрема в Польщі та країнах Балтії, що є додатковим стримувальним фактором.Однак, як вже зазначалося, 5-та стаття аж ніяк не стримує Путіна у гібридних нападах, послаблюючи Альянс зсередини.Хоча 5-та стаття НАТО не була застосована у контексті безпосереднього військового конфлікту з Росією, її існування все ж має певний стримувальний ефект на агресивну політику Москви щодо країн-членів Альянсу.Політик Олег Рибачук, голова ГО "Центр спільних дій" розповів, що зараз найбільшою проблемою в Європейському Союзі у країн — членів НАТО є тест п'ятої статті:"Якщо Росія раптом використає ядерну зброю проти України, то було сказано, що у відповідь сили НАТО за лічені хвилини звичайною високоточною зброєю миттєво  знищують збройні сили РФ, їхній Чорноморський флот, всі відомі російські об'єкти, які розташовані на території окупованої України та Криму. І саме це обіцяли Путіну: якщо ти використаєш тактичну зброю, то у тебе немає нічого - Криму, військового флоту, військ, що перебувають на території окупованої території України. Була така розмова, але знову виникає питання: а наскільки це серйозно і чи готове НАТО так діяти?".Вступ України до НАТО та шанси застосування 5-ї статтіУкраїна - НАТО, Фото: Відкриті джерела Президент України Володимир Зеленський висловив готовність закінчити гарячу фазу війни за умови, що контрольована урядом частина української території буде взята під парасольку НАТО (щоправда, 1 грудня президент сказав протилежне: "не може бути запрошена до НАТО частина територій України"), що дасть змогу йому пізніше домовитися про повернення окупованих територій "дипломатичним шляхом". Про це президент заявив в інтерв'ю Sky Nеws.У цьому контексті варто зазначити, що за активних бойових дій вступ до НАТО є важким, але не неможливим.Основними перешкодами є:Підписання Угоди про членство: Щоб стати членом НАТО, країна повинна пройти через довгий процес переговорів і виконати ряд вимог, що включають демократичні реформи, стабільні державні інститути та наявність чинних військових структур. В умовах війни такі реформи можуть бути значно ускладнені.Консенсус серед членів НАТО: Для вступу до НАТО необхідна одностайна згода всіх країн-членів Альянсу. Враховуючи агресію з боку Росії, деякі країни-члени НАТО можуть бути обережними в підтримці вступу України в Альянс під час активних бойових дій. Наприклад, держави, які мають власні побоювання щодо ескалації конфлікту з Росією, можуть виступити проти такого кроку.Технічні та військові аспекти: Вступ під час війни може створити значні виклики для інтеграції українських військових структур в Альянс. НАТО вимагає від своїх членів високого рівня взаємодії та сумісності між військовими силами. В умовах війни цей процес значно ускладнений.Попри це, під час війни співпраця між Україною та Альянсом посилилася, що може створити основу для майбутнього членства. Крім того, країни, які активно підтримують вступ України до НАТО, такі як Польща чи країни Балтії можуть бути зацікавлені в пришвидшенні цього процесу. Вони можуть лобіювати питання про вступ України в умовах війни, з огляду на стратегічну важливість підтримки її безпеки.Курт Волкер, колишній посол США в Україні відзначає, що питання вступу України до НАТО під час війни буде важким, але він вважає, що Україні варто продовжувати політику зближення з Альянсом і надалі підтримувати політичний та військовий діалог, щоб створити умови для майбутнього вступу, навіть якщо це не станеться негайно.Гіпотетично, навіть при вступі України в НАТО, Альянс боятиметься застосовувати 5-ту статтю, бо може мати величезні геополітичні наслідки, особливо з урахуванням того, що Росія є ядерною державою. Цей фактор може викликати серйозні побоювання серед деяких країн Альянсу щодо можливості ескалації в повномасштабну ядерну війну. Тому навіть якщо 5-та стаття буде активована, питання того, яку саме форму допомоги надавати Україні, залишатиметься відкритим і політично чутливим.

Організатор – товариство "Знание", саме так, без перекладу. У цій новині від Центру національного спротиву нема нічого нового для тих, кому не пощастило народитися і частину зрілого життя прожити в СРСР. Але коли йдеться про російські практики, завжди є нюанси. Та почнемо від джерел. Структура під назвою "Всесоюзное общество "Знание" створено 1947 року в Москві як просвітницька організація. Хоча насправді там працювали підготовані пропагандисти. Філії "Знания" існували по всьому Радянському Союзу і, якщо мене не зраджує пам'ять, назва не перекладалася мовою "союзних республік", в тому числі – українською, навіть із суто формальних міркувань. Лектори "Знания" отримували за свої виступи чималі гроші, причому – на додаток до офіційної платні. Десь так, як отримували артисти за вихід на сцену, залежно від вислуги та кваліфікації. Крім роздумів про "тлетворное влияние Запада" лектори також чимало уваги приділяли антирелігійній пропаганді. Знаю це з перших вуст. Кілька моїх знайомих свого часу або самі читали такі лекції, їздячи у відрядження від Бреста до Владивостока, або займалися виданням відповідної літератури. До речі, дуже популярної. Брошури від "Знания" можна було передплачувати, що наша родина й робила, щиро сприймаючи їх за науково-популярні. А тепер увага: лектори "Знания" часто виступали в кінотеатрах, а особливо – в містечкових та сільських клубах перед вечірніми сеансами. Зокрема, у нас в Ніжині працював Клуб залізничників, доволі популярне, як кажуть – намолене місце на районі. Там регулярно показували популярні фільми, і особливо популярними були французькі комедії. Нерідко траплялися випадки, коли не вистачало квитків. І ось у таких клубах лектори "Знания" паслися. Розповідаючи, як зараз пам'ятаю, про те, що американці готують для нас сексуальну бомбу під виглядом свого кіно.Читайте також: Заробляти в Росії чи не заробляти в Україні: сьогодні в митців такого вибору вже немаєНавряд когось здивує, що після розвалу СРСР утворена на його уламках РФ націоналізувала все майно, а головне – кошти "Знания". І так само не дивина, що антизахідна риторика в Росії стала в 1990-ті вкрай непопулярною. Тож організація поступово банкрутувала, ухвалили рішення про її ліквідацію. Аж раптом після анексії Росією українського Криму та початку окупації Донбасу централізована пропагандистська структура знову стала потрібною. Так, уже 2016 року на читання лекцій про шкідливість "кольорових революцій", підступні плани американців та "русский мир" пішла третина бюджету "Знания", і це гроші федерального бюджету РФ, тобто – державні. А від 2022 року, тобто, з початком масштабного вторгнення Росії в Україну, до наглядової ради "Знания" ввійшли Сергій Кирієнко, перший заступник голови адміністрації Путіна та відповідальний за розв'язання "українського питання" та на той час ексміністр культури РФ, уродженець Черкащини Володимир Мединський, відомий своїми ультраконсервативними поглядами та авторством фейкових історичних розвідок. По суті, він є одним із творців історії Росії, яку за поребриком називають єдино правильною, а в Україні – альтернативною реальній.  Офіційно нинішнє "Знание" відмежовується від попередника. Мовляв, вони не є пропагандистами, вони почали просвітницьку роботу з чистого аркуша. Але це все одно, що "Единая Россия" заявить про свою дистанційованість від Компартії, бо в Росії є окрема КПРФ, очолювана Геннадієм Зюгановим. Бо по суті російська влада ще за президентства Бориса Єльцина офіційно називала себе правонаступницею СРСР. Претендуючи відповідно на повернення як впливу Союзу на колишні "союзні республіки", так і – дуже бажано! – на європейські країни з колишнього соцтабору. Читайте також: Дозволити в Україні видання окремих російських авторів дорівнює розведенню тарганівТаким чином, перезапущене "Знание" активно реанімує радянсько-російські пропагандистські практики передусім на – тимчасово! – окупованих українських територіях. Лектори за сприяння молодіжної організації з красномовною для тих, хто пожив у Союзі, назвою "Молода гвардія" розповідають аудиторії про шкідливість усього західного. Передусім зосереджуються на тому, що свобода як головна ідеологічна та світоглядна цінність американського та європейського кіно – міф. Адже справжня свобода існує в Росії. Бо західний світ свободу насправді обмежує. Натомість російське розуміння свободи – роби, що хочеш, і тобі за це нічого не буде. Звісно, з обмовкою: треба вважати російську владу богообраною та не ставити під сумнів жодні її слова й діла. А що ж маємо насправді? В перші дні після вторгнення російських військ в Україну на початку березня 2022 року західні кіноматографісти покинули російський ринок. Вони добровільно пішли на збитки – відмова від контрактів, закриття офісів, звільнення співробітників. Але російські кінотеатри вже від травня того ж року показують вкрадені копії американських фільмів, а це — збитки для американської економіки. Можливо, є виправдання: крадуть саме для того, аби недружня Америка зазнала фінансових збитків? Подібні наміри не декларувалися. Зате є інший результат: у Росії сьогодні, як і раніше, кінотеатри заробляють на крадених американських фільмах. Як казав Леонід Кучма, це ж було вже. По завершенню Другої світової на екранах радянських кінотеатрів з'явилося так зване "трофейне" кіно. Замість титрів, де вказані творці, писалося: "Цей фільм узятий в якості трофею". По суті ж Червона Армія грабувала не лише населення так званих "звільнених", а по суті – окупованих територій. І за наказом із Кремля демонтували та вивозили в СРСР не лише цілі підприємства. Хто, де, коли і як знайшов першу фільмотеку, до якої входили "Тарзан", "Три мушкетери", "Багдадський злодій", "Серенада Сонячної долини" та інші голлівудські стрічки – невідомо. Нема інформації також про те, хто розпорядився пускати крадені фільми в прокат. Зате точно відомо, і досі живі очевидці: саме "трофеї", зразки шкідливої, чужинської культури робили прокатникам касу й підживлювали заразом російську економіку.Читайте також: Чому в Торонто так затято хочуть поширювати російську пропаганду Але нехай би все обмежилося крадіжкою того кіно, яке лектори "Знания" обзивають шкідливим. Від минулого року з'явилася інформація: росіяни вкрали та переозвучили популярний… український серіал "Спіймати Кайдаша". Тоді ж вкрали й теж переозвучили "Памфір"  та "Люксембург, Люксембург" - хіти локального українського кінопрокату. Здавалося б, ми їхні вороги. І не здається, а точно наші бюджети мікроскопічні порівняно з голлівудськими. Проте замість ігнорувати "неонацистсько-бандерівське", росіяни його системно крадуть та показують у себе на досить широку аудиторію. Справді, розумом зрозуміти Росію не виходить. Нехай в Україні є категорія громадян, які знаходять на піратських ресурсах пропагандистське "Слово пацана". Все одно наша офіційна політика, як і офіційна позиція – відмова від російського контенту як від ворожого. Зміст якого не відповідає ані українським, ані загалом цивілізаційним цінностям. Тобто, в нас не крадуть "Чебурашку", цьогорічний хіт російського прокату, і не показують у кінотеатрах легально. Натомість у Росії охоче крадуть та популяризують те, що вважають шкідливим. І на боротьбу з чим витрачають шалені державні кошти, зокрема, на оплату роботи лекторів "Знания". Пояснити це можна лише одним чином. Базові цінності Росії – брехати й красти. Тому лектори "Знания" брешуть. А інші діячі крадуть те, що оббріхують лектори. З метою заробити на поширенні краденого. Хтозна, раптом "Знание" своєю діяльністю підігріває інтерес до забороненого плоду. Підвищений інтерес – завжди капіталізація. Ось такий він, загадковий російський бізнес на пропаганді. Спеціально для Еспресо.Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

У Люксембурзі вважають, що вступ України до НАТО може стати ескалаційним кроком. Глава МЗС країни також висловився про відправку західних військ в Україну. Повний текст новини

"Існувала б можливість нових конфліктів": глава дипломатії Люксембургу висловився проти вступу України в НАТОМіністр закордонних справ Люксембургу Ксав'є Беттель виступив проти вступу України в НАТО через ризик нових конфліктів. Водночас Люксембург підтримує членство України в ЄС.

Sріеgеl пише про те, що Люксембург виступив проти членства України в НАТО

Про це повідомляє Sріеgеl."Я вважаю, що членство в НАТО знову призведе до напруги", - заявив Ксав'є Беттель і додав, що якби країна, на яку напала Росія, стала членом, існувала б можливість негайного виникнення нових конфліктів.Водночас Беттель наголосив, що підтримує вступ України до Європейського Союзу.На переговорах у Брюсселі також була присутня українська делегація. Перед зустріччю Україна чітко дала зрозуміти, що вважає вступ до НАТО єдиною реальною гарантією безпеки у разі припинення вогню з Росією.3 жовтня Люксембург став сімнадцятою країною-партнером, яка долучилася до ініціативи Коаліції дронів для України.  

На думку голови МЗС Люксембургу, членство країни, на яку напала рф, може негайно призвести до подальших конфліктів

Міністр закордонних справ Люксембургу Ксав'є Беттель висловився проти членства України в НАТО. Джерело: Sріеgеl Деталі: Висловлювання міністра прозвучали під час зустрічі глав зовнішньополітичних відомств країн-членів НАТО, яка відбулася 3 грудня в Брюсселі.

Перш за все Київ наразі потребує підтримки у зброї, переконаний Люксембург.

Передусім Київ наразі потребує підтримки у зброї, переконаний Люксембург.

Комедії – завжди хороший вибір на вечір, адже ці фільми піднімають настрій та дають змогу відпочити в розпал робочого тижня. Особливо, якщо стрічка українська, де кожна курйозна сцена, мов списана з біографії глядачів. Полный текст новости

США готують новий пакет допомоги для України: що відомо про 725 мільйонів доларівСША анонсували новий пакет військової допомоги Україні на 725 мільйонів доларів. Литва, Нідерланди, Норвегія та Люксембург також надають додаткову підтримку ЗСУ.

Люксембург виділив 80 млн євро на закупівлю українського озброєння

Люксембург продовжує фінансову та військову підтримку України, інвестуючи в озброєння, навчання пілотів та спільні оборонні проєкти.

Про це повідомляє офіційний сайт ФІФА.На сайті Міжнародної федерації футболу зʼявився остаточний розподіл європейських збірних на кошики для жеребкування відбору на ЧС-2026.За рейтингом ФІФА команди розподілені на 5 кошиків. Загалом сформують 12 кваліфікаційних груп відбору. Переможці груп отримають прямі путівки на ЧС. Команди, які фінішують другими та 4 найкращі за рейтингом збірні з Ліги націй розіграють у стикових матчах ще 4 путівки до фінальної частини турніру.Збірна України потрапила у 2-й кошик. Це означає, що команда Сергія Реброва точно не зіграє у відборі з іншими 11 командами, які потрапили до нього.Жеребкування відбору на ЧС-2026Перший кошик: Франція, Іспанія, Англія, Португалія, Нідерланди, Бельгія, Італія, Німеччина, Хорватія, Швейцарія, Данія, Австрія.Другий кошик: Україна, Швеція, Туреччина, Уельс, Угорщина, Сербія, Польща, Румунія, Греція, Словаччина, Чехія, Норвегія.Третій кошик: Шотландія, Словенія, Ірландія, Албанія, Північна Македонія, Грузія, Фінляндія, Ісландія, Північна Ірландія, Чорногорія, Боснія та Герцеговина, Ізраїль.Четвертий кошик: Болгарія, Люксембург, Білорусь, Косово, Вірменія, Казахстан, Азербайджан, Естонія, Кіпр, Фарерські острови, Латвія, Литва.П'ятий кошик: Молдова, Мальта, Андорра, Гібралтар, Ліхтенштейн, Сан-Марино.Жеребкування відбору на ЧС-2026 пройде у п’ятницю, 13 грудня. Кваліфікаційні матчі будуть зіграні з березня по листопад 2025 року.Чемпіонат світу відбудеться у США, Мексиці та Канаді з 11 червня до 19 липня 2026 року.

Еспресо пояснить, скільки РФ захопила території, як змогла змінити ситуацію на фронті на свою користь, і чи має Україна можливості зупинити окупантів найближчим часом.Україна втратила за 11 місяців площу, яка більша за Люксембург Попри колосальні втрати, ворог має регулярні територіальні здобутки, у більшості на Донеччині, але також і на Харківщині. Якщо у першому півріччі цього року Росії вдавалось захоплювати 50-200 квадратних кілометрів на місяць, то у серпні – 351, а у вересні вже 468. Хоча за весь 2023 рік, за даними проєкту UА Wаr Іnfоgrарhісs, вороги захопили лише близько 150 квадратних кілометрів.За останні два місяці ситуація лише погіршилася. У жовтні, за даними DеерStаtе, окупанти захопили 490 квадратних кілометрів території, а в листопаді, як пише Rеutеrs, ще більше – понад 600. В сумі – це територія Києва та Харкова. Якщо додати всі наявні цифри, то за 11 місяців росіяни окупували понад 2,7 тис. квадратних кілометрів України. Щоб уявити цей розмір, нагадаємо, що площа Чернівецької області, найменшої в Україні, становить 8,1 тис. квадратних кілометрів, тобто 2,7 тис. – це як третина Буковини. Приблизно такі ж розміри має і Люксембург. За даними DеерStаtе, з 2014 року росіянами всього тимчасово окуповано 111,34 тис. квадратних кілометрів, а це 18.44% України. До 24 лютого 2022 року уряду не підпорядковувалися 43,969 тис. квадратних кілометрів, тобто за час повномасштабної війни росіяни зайняли близько 67,4  тис. квадратних кілометрів української землі, фактично 95-96% з них було здобуто у 2022 році, і лише 4% – у 2024. Пришвидшення темпів просування, які найбільші з часів початку повномасштабної війни, свідчать про бажання Кремля за будь-яку ціну окупувати всю Донеччину, особливо до 20 січня, коли у Білому домі офіційно загосподарює Дональд Трамп, який обіцяв завершити війну за 24 години завдяки примусовій дипломатії.Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. Пояснюємо Зміна російської тактики: від "Київ за три дні" до методичних "м’ясних штурмів"Наші військові вже майже три роки героїчно обороняються проти колосальної військової потуги, яка номінально у світовому рейтингу Glоbаl Fіrероwеr продовжує залишатися другою армією у світі. На початку повномасштабної війни українці показали, що навіть не маючи достатньої кількості зброї та сучасної техніки, ворога можна зупинити, особливо, якщо він свої переважаючі сили довгими колонами кидає на прорив проти вмотивованих й мобільних груп солдатів. Тому 2022 рік і був успішним для українських Збройних сил – контрнаступи на Київщині, Харківщині й Херсонщині тому свідчення. Чому вони вдалися? По-перше, через погане російське планування, хибність уявлення Кремля про "Київ за три дні". А, по-друге, допоміг національно-патріотичний запал українців, які масово линули до війська, цивільні ж були готові всіма способами допомагати. Звісно, що не варто забувати і про дипломатію, Україна об’єднала демократичний світ довкола своєї ідеї і допомога союзників дозволила продовжувати війну до перемоги. Однак 2023 рік став суттєво іншим. За рік часу російське командування змінило думку про можливості швидкої перемоги та почало планувати іншу, більш довгострокову й локальну тактику, методично застосовуючи перевагу в артилерії та людях, шукаючи слабинки української оборони, але не забуваючи при цьому окопуватися та заміновувати вже здобуті території. А так звані "м’ясні штурми", коли російських солдатів масово кидали під українські снаряди, кулемети, танки й дрони, почали давати свої результати. Особливо це помітно у битві за Бахмут, коли у травні 2023 року ЗСУ після 9 місяців запеклих боїв змушені були піти з цього районного центру на Донеччині. Зокрема, ПВК "Вагнер" назбирав десятки тисяч солдатів серед ув’язнених і завдяки "людській м’ясорубці" зміг продавити українську оборону.Влітку 2023 року українці мали змогу відповісти своїм контрнаступом, який, щоправда, не приніс бажаних результатів. Адже не вдалося звільнити південь Запоріжжя й Херсонщини та вийти до Криму й Азовського моря. Натомість було втрачено чимало ресурсів, а що найважливіше – людей. Читайте також: Український контрнаступ: на що сподівалися та чого (не) досягли ЗСУ під час літньо-осінньої кампанії. ПояснюємоПопри періодичні сутички, восени минулого року здавалося, що на фронті склалася патова ситуація, як про це писав тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який закликав шукати "новий порох", тобто нові технології, щоб здобути бажаний результат у війні. Бо ні українські, ні російські сили не могли здійснити масштабні зміни на полі бою. Та виявилося, що це було затишшям перед бурею, адже у кінці 2023 року розпочався штурм Авдіївки, який співпав у часі з двома важливими проблемами, з якими стикнулася Україна. Перша – політики США на пів року затягнули з виділенням $60 млрд допомоги, тому ЗСУ катастрофічно бракувало боєприпасів та військової техніки. А друга проблема – мобілізація та брак військових, тоді вперше озвучили, що треба ще 500 тис. людей у військо через втрати на потребу в ротації. У підсумку в лютому 2024 року росіяни взяли Авдіївку. У квітні американці таки виділили гроші, а в травні парламент змінив мобілізаційне законодавство, однак щоденне просування росіян не припинилося, а лише посилилося. Чому?Брак людей веде до падіння бойового духу та втрати території Найперше варто зрозуміти, що війна такого масштабу та інтенсивності раніше чи пізніше призводить до проблем з ресурсами. А в України їх значно менше, ніж у РФ, особливо людей. Хоча ні Україна, ні Росія не оприлюднюють точні дані про загиблих військових, однак, як у вересні писало видання Тhе Wаll Strееt Jоurnаl сумарні втрати обох країн вже досягли мільйона людей. За нещодавніми даними Тhе Есоnоmіst за майже три роки повномасштабного вторгнення Україна могла втратити від 60 до 100 тисяч військових загиблими, ще близько 400 тисяч, ймовірно, поранені (кожен 20-й чоловік бойового віку мертвий або отримав значне поранення, щоб далі боротися). При цьому армія РФ втратила близько 200 тисяч убитими й приблизно 400 тисяч поранено. "Число загиблих солдат обох країн швидко наближається до втрат США у Другій світовій війні", - пишуть у виданні.Через такі масштабні цифри не дивно, що Україна першою зіткнулася з загрозливою нестачею людей на фронті. Оскільки населення Росії приблизно вчетверо більше, ніж в України, відповідно, її мобілізаційний ресурс є значно більшим. У РФ після шуму довкола мобілізації восени 2022 року, коли молоді люди масово втікали за кордон, перейшли до тактики "тихої мобілізації", залучаючи чоловіків з провінцій, обіцяючи їм захмарні зарплати. До того ж завдяки тісній дружбі диктатора Володимира Путіна з диктатором Кім Чен Ином вдалося залучити тисячі північнокорейських солдатів на бік Росії. Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВ Україні ж мобілізація пройшла складний шлях: від переповнених добровольцями територіальних центрів комплектування у перші дні та тижні повномасштабної війни до набуття суперечливої репутації через випадки примусового доставлення людей до ТЦК, що отримало народну назву "бусифікація". Через скандали, пов’язані зі збагаченням військкомів та МСЕК, які за гроші знімали з військового обліку чи виписували інвалідності, в багатьох людей зникла довіра до способу, яким держава поповнює лави війська. З великим запізненням, у травні 2024 року депутати змінили мобілізаційне законодавство, щоб чоловіки у зручний спосіб оновили свої дані, та більшість цього не зробили, тому багато експертів почали говорити про провал мобілізаційної політики. "У нас понад 6 млн військовозобов'язаних не приходять, не оновлюють свої дані. Їм краще платити штрафи, ховатися, поки їхні життя, їхніх родин, дітей, сімей захищають інші хлопці. Який ще потрібно прийняти закон для того, щоб стимулювати ці 6 млн прийти згідно з чинним законодавством стати на облік, оновити свої дані", – сказав у жовтні нардеп Олександр Федієнко.Також варто не забувати, що багато чоловіків виїхали з України, як легально, так і незаконно. Чи не щодня прикордонники та поліціянти повідомляють про затримання чоловіків, які без дозволу хочуть потрапити за кордон. У народі річка Тиса стала "рікою смерті", бо відомо про близько 40 чоловіків, які пробували її переплисти та бурхлива вода забрала їх навіки. У лютому цього року у звіті Міжнародної організації з міграції ООН йшлося, що 6,5 млн українців мають статус біженців і живуть за кордоном, з них, за приблизними підрахунками, 700 тис. є чоловіками призовного віку. Західні чиновники, які постійно з запізненням відправляли Україні необхідну зброю, тепер відверто кажуть, що саме мобілізація – основна проблема невдач українців на полі бою. "Чи побачили ми помітну різницю на полі бою після того, як надали танки Україні? Аналогічно, чи помітили ми помітну різницю у використанні винищувачів F-16? Ми вважаємо, жодна система озброєнь не має вирішального значення у цій битві. Йдеться про людські ресурси, і, на нашу думку, Україні потрібно зробити більше, щоб зміцнити свої позиції з точки зору кількості сил, які вона має на лінії фронту", – нещодавно сказав радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван.У Rеutеrs пишуть, що американські чиновники вже не один місяць закликають Україну знизити мобілізаційний вік до 18 років. В Аssосіаtеd Рrеss написали, що через брак людей, ЗСУ скоро залишать Курську область, мовляв, українці думають мобілізувати близько 160 000 додаткових військ, але водночас адміністрація США вважає, що, ймовірно, знадобиться більше. Хоча в Офісі президента Зеленського відповіли, що проблема не лише в пошуку нових військових, але й в тому, що Україна не має того, що потрібно для оснащення військ, які вона зараз мобілізує, тобто достатньо зброї. У будь-якому разі кадрова проблема, відсутність ротацій, а що важливо, відсутність термінів служби призвели не лише до падіння бойового духу серед частини військових, але й до зростання СЗЧ – самовільного залишення частини. У жовтні нардепка Анна Скороход озвучила цифру у 100 тис. військових, які були у СЗЧ (близько 10% від всього числа мобілізованих). Деякі військові почали навіть показово йти в СЗЧ, щоб привернути увагу до проблеми "вічної служби". Читайте також: СЗЧ як сигнал проблем: приклад Гнезділова – наслідки затяжної війни чи криза ротаційної системи. ПояснюємоСитуація важка, але українська армія успішно застосовує маневрову оборонуУ підсумку маємо ситуацію, коли катастрофічно не вистачає піхоти, щоб стримати постійні спроби росіян просуватися далі. Найважче на Покровському напрямку, де співвідношення сил противника в особовому складі до Сил оборони України 5:1. Росіяни вже захопили південну фортецю Вугледар, оточують Курахове, штурмують Велику Новосілку і всього за кілька кілометрів від стратегічно важливого Покровська, падіння якого може призвести до відкриття дороги на Дніпропетровщину. Загрозлива ситуація і в Часовому Яру, захоплення якого відкриває дорогу до Костянтинівки, а звідти вже відкритий шлях до останніх великих міст Донеччини, які під контролем України – Краматорська та Слов’янська. "Недавні підтверджені успіхи російських військ на полі бою поблизу Вугледара та Великої Новосілки демонструють, що війна в Україні не зайшла в глухий кут. Лінія фронту в Донецькій області стає дедалі мінливішою, оскільки останнім часом російські війська просувалися значно швидше, ніж протягом усього 2023 року. Просування російських військ на південному сході України значною мірою є результатом виявлення та тактичного використання вразливих місць на українських лініях. Російські війська здійснюють поступове тактичне просування на південному сході України з осені 2024 року", - констатують в Інституті вивчення війни. Там додають, що російські окупаційні війська "невдовзі можуть захопити Велику Новосілку та просунутись до наземних ліній постачання ЗСУ, які проходять до Дніпропетровської і Запорізької областей".Читайте також: Карта бойових дій за період 20-27 листопада: окупанти наступають усюди, а в нас рекордні втрати територійЯк розповіли виданню СNN українські солдати, які воюють під Покровськом, через гостру нестачу живої сили, вони бояться, що Росія може здійснити значний прорив, і скаржаться на те, що їм доводиться використовувати безпілотники для удару по наступаючих російських підрозділах, бо не вистачає піхоти, щоб протистояти їм.Бійці також розповіли американським журналістам, що Селідово, яке росіяни захопили у жовтні, обороняли лише 60 солдатів, яких швидко оточили російські війська. А новобранці, яких присилають, не готові до боїв, до того ж командири часто роблять помилки. Про складність ситуації говорить й те, що військові навколо Покровська отримали наказ відкривати вогонь по всіх невідомих, побоюючись ворожих розвідувальних груп. Однак, як зазначають українські експерти, не треба робити панічних висновків, оскільки "фронт тріщить, але не сиплеться", як сказав в етері телеканалу "Еспресо" Директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець.Хоч закордонна преса часто подає ситуацію на сході як критичну, але військовий експерт, директор аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь теж висловив інший погляд. Він наголошує, що просування росіян не означає прориву, а українська армія успішно застосовує маневрову оборону, завдаючи ворогу значних втрат та виграючи час для укріплення позицій. Самусь вважає, що подібні прогнози про "падіння" українських міст лунали й раніше, але вони не справдилися. Наприклад, ситуація на Куп’янському та Лиманському напрямках, які критично важливі, залишається стабільною. Українські війська, де можливо, тримають позиційну оборону, а де це недоцільно – проводять маневрову. Щодобові втрати росіян сягають 1,5 тисячі осіб та десятків одиниць техніки, що говорить про ефективність дії ЗСУ."Війна – складна річ і малювати все негативним кольором я не думаю, що варто. Ми всі відповідаємо за те, що відбувається на фронті", - зауважив військовий експерт.Якщо росіяни таки увійдуть в Покровськ, міські бої затримають їх, але чи зупиняться окупанти і чим може відповісти Україна?Стійкість, можливий контрнаступ та геополітична підтримкаУ 2024 році Україна нагадала світу, що здатна не лише оборонятися, але й наступати. У серпні вдалося прорвати російську оборону на Курщині і захопити 1376 квадратних кілометрів РФ, щоправда, зараз ЗСУ втримує близько 800. Як нещодавно сказав головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, перемога неможлива, якщо українські сили працюватимуть тільки в обороні, тому "ми маємо перехоплювати ініціативу та контратакувати, маємо і будемо, де і хто – побачите".Оптимізму додає кілька важливих факторів:Зимова погода. На Донеччині взимку часті відлиги, які перетворюють поля та дороги на важкопрохідні грязьові місцини. Це ускладнює маневри бронетехніки та логістику, змушуючи російські війська просуватися лише основними шляхами, які добре захищаються українською армією. Снігопади, тумани та короткий світловий день обмежують видимість і ускладнюють використання дронів, розвідки та коригування артилерійського вогню. Крім цього солдати зазнають більшого стресу через холод, що зменшує їх маневровість та бойовий дух. Посилення американської допомоги. Як відзначають у Тhе Wаshіngtоn Роst, президент Джо Байден всіляко намагається зміцнити позиції України до того, як Трамп вступить на посаду. Байден хоче використати усі надані Конгресом кошти для допомоги Україні, тому США щотижня надсилають все нові пакети допомоги, а також зняли декілька заборон, зокрема, на використання далекобійних ракет вглиб РФ та застосування протипіхотних мін. Читайте також: Зміна правил гри: чому Байден дозволив Україні удари АТАСМS по РФ та коли очікувати результату. ПояснюємоРеформи ЗСУ. В українській армії також відбуваються постійні внутрішні реформи, які покращують ситуацію. Зокрема, все більше поширюється рекрутингова модель для поповнення війська, а також йдеться про впровадження чи повернення таких військово-оперативних тактичних з'єднань як дивізія чи армійський корпус, які можуть бути більш ефективні на фронті. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиПозиція Трампа. Хоч Дональд Трамп ще офіційно не представив свого плану врегулювання російсько-української війни, однак висування ним на посаду спецпредставника з врегулювання війни в Україні генерала у відставці Кіта Келлога, багато про що говорить. Раніше Келлог пропонував свій план припинення війни в Україні, який передбачає, що постачання американської зброї продовжать тільки за умови, якщо Україна погодиться на мирні переговори з Росією. Водночас США готові попередити Москву про наслідки відмови від переговорів, включно з ще більшим посиленням підтримки Києва та новими санкціями. У СNN кажуть, що команда Трампа наполягатиме на тимчасовому припиненні вогню у разі можливих переговорів між Росією та Україною. У такому разі російський наступ у будь-якому разі зупиниться.Позиція Європи. Хоча європейські союзники України точно не знають, чого чекати від Дональда Трампа, однак запевняють, що готові продовжувати допомагати Києву. Зокрема, нещодавно перша українська бригада, підготовлена та екіпірована у Франції, завершила свій вишкіл. А це 4,5 тис. військових. Також Рада ЄС продовжила мандат своєї тренувальної місії для підготовки українських військових ще на 2 роки. Німеччина та Велика Британія нещодавно виділили нові пакети військової допомоги і готові це робити й надалі. Негаразди в російській економіці. Попри видиму стабільність і перехід на військові рейки, російська економіка починає щораз більше втрачати свої позиції. Останніми днями курс рубля залишається на найнижчій позначці з початку війни. Послаблення курсу рубля спричинить ріст цін в Росії, що посилить невдоволення населення. "Війна Росії проти України руйнує основи російської економіки", - кажуть в Британській розвідці. А без стабільної економіки, Кремлю буде все важче воювати. Тож попри складнощі та нові виклики, включаючи зміну політичної ситуації у США, Україна продовжує демонструвати готовність не лише оборонятися, але й наступати, щоб перехопити стратегічну ініціативу і мати більш вигідну позицію на імовірних переговорах, які, як очікується, можуть відбутися на початку наступного року.Як сказав один зі співрозмовників Української правди в політичній верхівці України, головне завдання Києва зараз – це "пройти зиму і дочекатись інавгурації Трампа, а тоді уже предметно говорити".

Про це повідомив міністр оборони Рустем Умєров з посиланням на партнерів з Латвії, яка разом із Великою Британією очолює цю ініціативу. "Це рішення дозволить Україні посилити технологічну перевагу на полі бою та ефективніше нищити ворога", - наголосив Умєров.Він нагадав, що 31 жовтня в Ризі відбулося перше засідання керівної групи коаліції, яка об’єднала 17 країн: Австралію, Велику Британію, Данію, Естонію, Італію, Канаду, Латвію, Литву, Люксембург, Нідерланди, Німеччину, Нову Зеландію, Польщу, Францію, Чехію, Швецію та Україну.Так, Латвія виділить цього року 20 мільйонів євро на коаліцію безпілотників: щонайменше 10 мільйонів — на закупівлі у вітчизняній промисловості, та 5 мільйонів - на спільні закупівлі в рамках коаліції.Крім того, Україна підписала з латвійськими партнерами угоду про навчання українських військових за програмою пілотування дронів."Безпілотники - це зброя майбутнього, яка вже зараз допомагає Україні тримати оборону і зберігати життя наших захисників. Дякую нашим партнерам за внесок у перемогу України", - зазначив УмєровНещодавно уряд Великої Британії оголосив про виділення на військову допомогу Україні 7,5 млн фунтів стерлінгів (близько 8,8 млн євро). Кошти спрямують на закупівлю ударних і розвідувальних дронів. 

Про це пише Вlооmbеrg.Картина художника-сюрреаліста Рене Магрітта була продана невідомому покупцеві за $121,2 млн на аукціоні Сhrіstіе's у Нью-Йорку, що стало новим рекордом для художника на аукціоні та найбільшим лотом цьогорічного сезону торгів у Нью-Йорку.Картина мала гарантію третьої сторони, яка, за повідомленнями, становила $95 млн. Іншими словами, хтось фактично купив картину за $95 млн, розраховуючи отримати невідомий відсоток переваги, якщо ставки перевищать цю суму.Попередній рекорд Магрітта на аукціоні був встановлений на Sоthеby's у Лондоні в березні 2022 року. Тоді інша, менша картина з тієї ж серії L'еmріrе dеs lumіèrеs ("Імперія світла") була продана приблизно за $79,5 млн.Фото: сhrіstіеs.соm"Він створив 17 олійних картин L'еmріrе dеs lumіèrеs протягом 16 років. Разом із [його дилером] Олександром Іоласом вони дуже успішно розмістили великі роботи в музеях", - розповіла дилер Даніелла Люксембург, чия галерея організовує велику виставку Магрітта цієї весни.Музеї, які володіють експонатами із цієї серії, включають музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку МоМА) та музей Соломона Ґуґґенгайма.Картина була продана в рамках окремого продажу предметів мистецтва з маєтку покійної дизайнерки інтер’єрів і світської левиці Міки Ертегун, яка померла в грудні минулого року у віці 97 років. Ертегун, яка була одружена з Ахметом Ертегуном, легендарним засновником Аtlаntіс Rесоrds. , збирала свою колекцію протягом кількох десятиліть. Подружжя придбало Магрітта в 1968 році і повісило його у своєму таунхаусі на Манхеттені. 

Велика Британія виділить Україні 9,4 мільйона доларів для ударних і розвідувальних дронів. Це додаткові кошти для Коаліції дронів, яку країна очолює разом з Латвією