Search trend "Вибори в Росії результати"

Еспресо наводить переклад статті Wybоrсzа.6 червня урядова Комісія в справах вивчення російського і білоруського впливу на внутрішню безпеку і справи Республіки Польщі в 2004-2024 рр. підвела підсумки річної діяльності. Тихо – оголошення на сайті Міністерства юстиції, яке відповідало за її організацію і діяльність, з’явилося через 4 дні і без феєрверків.Відповідно до оголошення Комісія, яка складається з 11 експертів під керівництвом генерала Ярослава Стружика, керівника Служби Військової Контррозвідки, обговорила тайний рапорт, який 7 квітня передала прем’єру Дональду Туску. Тематика аналізу – це питання безпеки, зовнішньої політики, дезінформації та економіки. Як висновок представлено 50 рекомендацій, які "повинні слугувати укріпленню супротиву країни російським впливам".Дональд Туск, фото: з відкритих джерел Генерал Стружик нагадав, що Комісія направила в прокуратуру клопотання про порушення розслідування проти Антоні Мачеревіча (звинувачення в дипломатичній зраді) і полковника Пьотра Погоновського, колишнього керівника Агентства внутрішньої безпеки (ліквідація 10 з 15 делегувань).Міністр юстиції Адам Боднар підсумував: "В умовах сучасних геополітичних викликів, які в даний час є причиною найсерйозніших загроз безпеці Польщі, висновки та рекомендовані заходи, представлені Комісією, а також висновки, подані до прокуратури, є важливим внеском у покращення безпеки Польщі".Це лише декларації. Міністри, присутні на засіданні, - крім Боднара, це міністр внутрішніх справ та координатор спеціальних служб Томаш Шемоняк та міністр культури Ганна Врублевська - та члени Комісії повністю пропустили те, що двома днями раніше було викинуто до кошику аналіз впливу Росії на польсько-українські відносини.За ініціативою ПСЛ уряд (один депутат утримався) та опозиція проголосували за Закон про створення нового державного свята: 11 липня поляки відзначатимуть Національний день пам’яті для поляків - жертв геноциду ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки.Направленого - визначає акт - у 1939-1946 роках "на польське населення" "українськими націоналістами з організації українських націоналістів (ОУН), української повстанської армії (УПА) та іншими українськими націоналістичними утвореннями, що діяли на східних землях Другої Польської Республіки (воєводства Волинське, Тарнопольське, Станіславівське, Львівське, Поліське), а також сучасних воєводств Люблінського і Підкарпатського".Чому немає свята 17 вересня 1939 року, ані дня Катині, але є свято волинської бійніЦе відкрито антиукраїнські дії, оскільки немає державного дня пам'яті ані 17 вересня (вторгнення СРСР до Другої Польської Республіки в 1939 р.), ані 5 квітня (рішення радянського політбюро 1940 р. про вбивство польських офіцерів у Катині), ані також 11 серпня (наказ 00485 від 1937 р. керівника НКВС Миколи Єжова в справі так званої польської операції в СРСР, в результаті якої розстріляно 111 000 осіб).Натомість вже в 2016 році Сейм і Сенат проголосували за рішення про створення 11 липня Національного дня пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами щодо громадян Республіки Польщі.А оскільки закон мовчить про скасування резолюції, то 11 липня поляки відзначатимуть з того ж приводу і Національне свято і Національний день пам’яті. Абсурд? Не єдиний.В законі також немає згадки про те, що в 2018 році до Закону про Інститут національної пам’яті - на додаток до "єврейських" поправок, які передбачають покарання за приписування польському народу чи польській державі відповідальності за злочини, вчинені нацистською Німеччиною – введено також "українські" поправки. Згідно з ними злочини українських націоналістів були прирівняні до комуністичних та нацистських злочинів, визначено, що вони тривали в період 1925-1950 років, також встановлено штрафи за заперечення їх.Президент Анджей Дуда та Адам Боднар, тогочасний речник Громадянських Прав, засудили використання фрази "українські націоналісти" та "Східна Малопольща".Трибунал погодився з їхніми застереженнями та видалив обидва терміни з закону.фото: з відкритих джерел Виконання судових рішень Конституційного трибуналу - це зобов'язання законодавчих та виконавчих органів влади, але протягом 6 років ані влада ПіС, ані нинішня не зробили нічого. Тобто закон зобов’язує, але без визначення того, хто вчинив злочин проти поляків у 1925-1950 роках та на якій території.У грудні парламентський клуб ПіС приніс проєкт, в якому було зазначено, що злочин було вчинено 2 членами та співробітниками ОУН - Бандера (ОUN -В) і УПА та іншими українськими формуваннями, що співпрацюють з Третім Німецьким Рейхом". І що мова йде про вчинки 1921-1950 років. Перше читання проєкту відбулося в Сеймі 6 лютого, після чого він опинився в комітеті.Також проводиться підрахунок кількості польських жертв. У законі, прийнятому 4 червня, мова йде про 100 тисяч осіб, Інститут національної пам’яті стверджує, що їх було 120 тисяч, а Пшемислав Чарнек, який представляв проєкт ПіСу, - 200 тисяч.У випадку польсько-українських історичних відносин немає ані норм, ані здорового глузду, оскільки все можна сказати і прийняти.Партія "Право і справедливість", фото: gеttyіmаgеs Зовсім не Інститут національної пам’яті. Де розташований "центр Путіна" в ПольщіЩо стосується проєкту Народної партії, уряд не зайняв позиції, оскільки, як заявив заступник міністра культури Мачей Врубел під час парламентської дискусії, "наразі вже нічого не стоїть на шляху урочистого святкування 11 липня, але Міністерство культури та національної спадщини, звичайно, не вносить поправок до цього парламентського законопроекту". Чому, можна запитати, очевидно, що влада вмила руки? Зрештою, у випадку обговорених історичних законів ми маємо справу з показовою присутністю московських фахівців."Українські" поправки до Закону про Інститут національної пам’яті були написані в інтересах Росії та її спеціальних служб. Не інакше є щодо закону, внесеного ПСЛ (Польською Селянською Партією). Войцех Чухновский заявив у "Газеті Виборчій", що в лютому комісія генерала Стружика надіслала список з 25 імен людей, що розповсюджують пропаганду Кремля в Агентстві Внутрішньої Безпеки.Зі слів його співрозмовника та члена Комісії, найважливішим джерелом пропаганди Кремля в Польщі є середовище, зосереджене навколо Видавничого Дому "Польська Думка" - "головний центр" для проросійських ініціатив у Польщі."Польська думка", перерахував співрозмовник Чухновського, має власне інтернет-телебачення, просуває там Гжегожа Брауна, закликає українців, які живуть у Польщі, щоб "поверталися додому", і розповсюджує фальшиві новини про прихильність до українців у черзі до лікаря, їх злочин і гроші, які вони отримують від держави і за які вони "не виражають вдячності".У своєму підході Європейський Союз є "тоталітарним творінням", Україна це "бандерівсько - фашистська держава", а "спеціальна операція в Україні" була спровокована американцями.Крім телеканалу "Польської думки", комісія в листі до Агентства внутрішньої безпеки назвала інші портали: Nаtіоnаlіsts.nеt, Nаtіоnаl.іnfо, krеsy.іnfо. Анонімний член Комісії заявив, що загальними цілями публікації цих ЗМІ є:• зменшення довіри до польського уряду (як попереднього, так і теперішнього);• розпад Європейського Союзу;• послаблення Заходу в цілому;• посварити Польщу з Україною.І він зробив висновок: "Цими порталами як джерелами користуються сторінки в соціальних мережах, які заражають польський публічний простір. Вони значною мірою обслуговуються спеціальними підрозділами російської армії, призначеними для підтримки фейкових сторінок".Після таких висновків експертів з російської дезінформації повинні включитися всі контрольні лампи в структурах, які дбають про безпеку держави.Вони не включилися. Навпаки, лампи, що застерігають від "центрів Путіна", згасли, натомість включилися лампи, що попереджають про "небезпеку" від України.Ексгумації йдуть добре, і ПСЛ обирає дипломата з ПНР та кореспондента з МосквиПредставником для звітності по Закону від 4 червня обрали депутата Тадеуша Самборського. У 1977 році він захистив докторську дисертацію в університеті імені Ломоносова в Москві, в 1970 -х та 1980 -х роках він був першим секретарем посольства Польської Народної Республіки у В’єтнамі та Лаосі, а потім був московським кореспондентом "Зеленого Прапора", органу Об’єднаної народної партії – партії-сателіта Польської об’єднаної робітничої партії на початку існування Польської Народної Республіки.Він двічі засідав у Сеймі від імені ПСЛ (1993-1997, 2001-2005), у 2023 році він отримав мандат від списків партії "Третій Шлях", був президентом фонду "Допомога полякам на Сході", до 2017 року він належав до керівництва Товариства "Польща - Схід" - до 1990 року Товариства польсько-радянської дружби.Самборський є постійним автором "Польських думок", він часто пише про злочини ОУН-УПА, у 2023 році він опублікував збірку своїх текстів у її видавничому будинку. "Польська Думка" - це медіа-покровитель його фестивалю.Майкл Олшевський, керівник закордонного департаменту "Виборчої", - один із небагатьох журналістів, який критично писав про закон, заявив, що "заявники з ПСЛ і "Третього Шляху" побачили шанс в антиукраїнських настроях і - як практично весь наш політичний клас - стали заручниками антиукраїнської риторики".Послідовність подій показує, що мова йде не лише про перегони, хто першим досягне союзу з Конфедерацією та Брауном. Наприкінці листопада міністри закордонних справ Польщі та України, Радослав Сікорський та Андрій Сибіга підписали декларацію, яка розблокувала питання про ексгумацію польських жертв в Україні та українських жертв у Польщі.Робоча група почала працювати під егідою міністерства культури. 24 квітня, завдяки особистому залученню прем’єр -міністра Дональда Туска та президента Володимира Зеленського, ексгумаційні роботи розпочалися в Пужниках на Тернопольщинні, завершилися в травні виявленням останків 42 поляків, убитих УПА. Прем'єр-міністр назвав цю подію "проривом".У відповідь Чарнек сказав, що прориву немає. Він стверджував, що після її прийняття "неможливо буде в Польщі під загрозою покарання прославляти УПА, бандеревців, всіх тих українських націоналістів, які вбивали наших співвітчизників 80 років тому"."Закон також покладе край цим ганебним переговорам Міністерства культури та національної спадщини з українською державою щодо можливих подальших пам’ятників УПА в Польщі", - додав він, представляючи поправку від ПіС до Закону про Інститут національної пам’яті.Здавалося б, усі розуміють, що "в нас є довоєнні часи", як зазначає Туск, і що якщо Україна потрапить під удари росіян і зраду американців, ми будемо сусідами з Росією Путіна не на ділянці 628 кілометрів (Кролівець, у російській номенклатурі Калінінград плюс Білорусь), а 1163. Можливість ведення Москвою гібридної війни від дезінформації та радіоелектронної боротьби до регулярного саботажу радикально зросте.Здоровий глузд вимагає мінімізувати все, що розділяє поляків та українців. Москва навіть не приховує, що однією з її цілей є конфлікт наших націй. Але це не так - Україна також є ворогом для численних польських політиків.Чи полегшує РSL завдання БраунуСвій проєкт Польська селянська партія (РSL) подала до маршалківської палати 25 квітня, тобто на другий день після початку ексгумації у Пужниках.Тими ж днями невідомі особи на поруйнованій могилі 62 вояків УПА на горі Монастир – також відомій як Монастир – у ґміні Горинець-Здруй встановили табличку з написом: "Спільна могила українців, членів УПА, відповідальних за терор і геноцид беззахисного польського, українського та єврейського населення. Господи Боже, змилуйся над ними і не зараховуй їм тих страшних вчинків, яких вони допустилися супроти своїх братів. "Прощення не означає забуття, але – зцілення болю"".Міністерства культури Польщі та України у спільній заяві назвали цей інцидент "свідомою провокацією, що слугує інтересам держави-агресора Росії  і має на меті зірвати конструктивний діалог, який останніми місяцями розвивається між нашими країнами".Табличку демонтували, тож Браун не зміг урочисто "відкрити" її 2 травня, як це собі планував.І можна було б відзначити невеликий поступ у розплутуванні польсько-українського вузла, якби не РSL і той спосіб, у який народники домоглися ухвалення свого проєкту.Генерал Стружик передав прем’єрові закритий звіт комісії 7 квітня, у якому містилася оцінка видання "Мyśl Роlskа" ("Польська думка") як "осередку Путіна" в Польщі, а також 50 рекомендацій щодо обмеження російського та білоруського впливу.фото: jаgіеllоnіа.оrg Чи передав глава уряду звіт Владиславу Косіняку-Камишу? Ми не знаємо, хоча це було фактично непотрібно, адже віцепрем’єр і міністр оборони делегував до комісії професора Ґжеґожа Мотику – керівника Військового історичного бюро та відомого дослідника польсько-українських відносин. Генерал Стружик кілька разів доповідав про результати роботи комісії на засіданнях уряду.Спочатку доповідачем проєкту, який підписав Косіняк-Камиш, мав стати віцеспікер Сейму Пьотр Зґожельський, який змагається у радикалізмі з Брауном щодо стигматизації українських націоналістів. Однак народний політик виявився недостатньо принциповим, і 30 травня його замінили на Самборського.Це трапилося перед другим туром президентських виборів, коли РSL сподівався на перемогу Рафала Тшасковського.Метою внесення на розгляд і проштовхування законопроєкту була не лише боротьба з антиукраїнським радикалізмом і зрив ексгумації. Йшлося також про те, щоб показати, що з "хабом Путіна" не може статися нічого поганого, незалежно від висновків комісії генерала Стружика та поточної політичної констеляції. До речі, представник "хабу" був делегований для того, щоб переконатися, що в антиукраїнському котлі під коаліцією, яка називає себе демократичною, не бракує політичних дров.Символічно, що закон про антиукраїнське національне свято був прийнятий 4 червня, в День свободи і прав людини, який відзначається в пам'ять про вибори 1989 року,  які призвели до краху комунізму в нашій країні (єдиний, хто помітив цей збіг, був Владислав Фрасинюк на шпальтах Nеwswееk) та ініціювали зміни в усьому регіоні, що незабаром привели до розпаду СРСР і становлення 15 його республік, зокрема й України, як незалежних держав.Донедавна польська влада представляла безперервність повстань за свободу і демократію в нашому регіоні як підставу для польської слави і політичної величі. Від польського Жовтня 1956 року та Угорського національного повстання, через Празьку весну, Солідарність 4 червня та Осінь народів 1989-го року до українських Майданів 2004-го та 2013-2014 років і нинішньої боротьби українців проти російських окупантів.А коли День волонтерів, які допомагають біженцям з УкраїниРозуміння цієї традиції могло б підштовхнути до заснування Дня польського волонтера в пам'ять про неймовірну солідарність, виявлену мільйонам українців після 24 лютого 2022 року. Тоді величезна частина польського населення показала здивованій Європі, що таке людська щедрість і серце і в чому проявляється дух старого континенту та його цінності.Натомість політики надірвали польську солідарність щодо України, додавши ще один ком у могилу знаменитої "лінії Ґедройця" у польській східній політиці.Інституції, такі як комісія генерала Стружика, мають пройти два випробування, щоб оцінити їхню реальну користь для безпеки держави.Першим є виявлення ворожих впливів серед попередньої влади. З цим, як видається, комісія справляється.Друге – виявлення російських та білоруських впливів серед своїх. А цим керівники держави знехтували. І менш важливо – чому: чи через підтримку коаліції заради голосів народників, чи змагання у антиукраїнстві з правими, чи відверті докори "невдячним українцям", які "не хочуть знати правду про Волинь".Значення має результат – те, що в польсько-українських відносинах ми зайшли в глухий кут.Українці вчинили мудро, коли надали кілька нових дозволів на ексгумацію, попри ворожий крок Польщі.А оскільки мости не спалено, варто шукати шляхи виходу з нинішньої ситуації.Починати варто із найголовнішого, тобто з громадської думки. Під час ексгумаційних робіт у Пужниках Кароліна Левицька в ефірі ТОК FМ розмовляла з професором Мотикою. Вона зазначила, що причиною запровадження Україною у 2017 році ембарго на ексгумаційні роботи було те, що їх проведення виявило б "ще більше полів, братських могил, наповнених кістками жертв з-поміж цивільного населення. І Києву рано чи пізно довелося б зіткнутися з цією дуже складною і темною сторінкою своєї історії".Вона додала, що, зрештою, зруйновані у 2015-2017 роках "невідомими зловмисниками" українські могили та меморіали, були незаконними.Брак знань не повинен звільняти від журналістської етики. Насправді частину руйнувань здійснили місцеві органи влади, тоді як російська агентура діяла відкрито, розміщуючи відео зі своїх дій на порталах так званої Донецької Народної Республіки. Могила на горі Монастир була впорядкована на підставі угоди Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва зі Спілкою українців у Польщі.Після кількарічних складних переговорів було домовлено, що на табличці з іменами з’явиться напис "загинули за вільну Україну". Головою Ради тоді був Станіслав Бронєвський, керівником "Сірих шеренг", у переговорах брав участь Світовий союз солдатів АК, зокрема середовище 27-ї Волинської дивізії.Ці люди знали події Другої світової війни з власного досвіду, їхні близькі загинули від рук українців, вони самі брали участь у польсько-українських боях. І все ж вони підтримали угоду Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (RОРWіМ) зі Спілкою українців у Польщі (ЗUwР), вбачаючи в ній елемент ширшого порозуміння між поляками та українцями.Ось чому Росія та її агентура, а також проросійські та ендеківські сили роблять усе можливе, щоб могили на горі Монастир не відновили у погодженому вигляді. Кремль зацікавлений, щоб поляки і українці показали, що не здатні осмислити драматичне минуле і думати про спільне майбутнє.Дослідження професора Галагіди та неприємні факти для польських істориківКілька зауваг щодо істориків. У польській правовій системі відбувається жонглювання датами, назвами українських формувань і такими термінами, як "українські націоналісти", а також кількістю жертв. Це означає, що роль дослідників зведена до нуля, бо польська держава не зважає на їхні дискусії та висновки, проголошуючи "правду" залежно від політичних потреб.І це в контексті ситуації, коли під час підготовки до ексгумаційних робіт з'ясувалося кілька не дуже приємних для польської держави фактів.Підтвердилося, що єдині комплексні дослідження щодо ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років проводить команда професора Ігоря Галагіди в Українському католицькому університеті у Львові. За 7 років роботи дослідники встановили імена понад 22 тисяч українських жертв і визначили їхню загальну кількість - понад 30 тисяч. Наразі вони працюють над ідентифікацією польських жертв.Завдяки цьому українська сторона змогла представити список із 200 населених пунктів у Польщі, у яких загинуло щонайменше 5 цивільних осіб української національності.Такого комплексного переліку для населених пунктів на території України не змогли представити ні Інститут національної пам’яті (ІРN), ні жодна з численних установ, що займаються історичною політикою.Те саме стосується кількості польських жертв і встановлення якомога більшої кількості імен.Також з'ясувалося, що, всупереч твердженням деяких істориків, політиків і журналістів, ексгумація не є способом встановлення кількості жертв та їхньої ідентифікації. Стосовно конкретних населених пунктів – це ефективний і необхідний метод, але не для всієї території, на якій у 1940-х роках розгорталася польсько-українська драма.А тому історики повинні виконати свою роботу, і село за селом, місто за містом намагатися встановити імена жертв, щоб порахувати їх з відносною точністю. Це єдиний і найнадійніший спосіб дізнатися реальну картину минулого і віддати данину пам'яті тим, хто був убитий.     В ефірі ТОК FМ професор Мотика назвав дослідників, які ставлять під сумнів польську цифру 100 тисяч, "науковими антивакцинаторами". Тому що ніхто не ставив під сумнів польські дослідження, які називають таку цифру. Слова професора мають державну вагу, адже він є найважливішою посадовою особою в історичній політиці нинішньої влади. Окрім того, що він очолює ВБГ і є членом комісії генерала Стружика, він також входить до Колегії ІНП.   Але польська історіографія досі оперує оцінками, за якими кількість розстріляних обчислюється десятками тисяч людей, хоча минуло достатньо часу для ретельного дослідження цього питання.Маючи певні знання про літературу на цю тему, польські, українські, радянські та німецькі документи, а також про часткові результати ідентифікації польських жертв, я можу дати дружню пораду. Історики зроблять суспільству послугу, коли почнуть готувати громадян до сприйняття інформації про те, що польських жертв було незрівнянно менше, ніж загальноприйняті 100 тисяч.Що не применшує значення того факту, що жертв було десятки тисяч, і що кожна з них заслуговує на поховання, відновлення імені й прізвища і пам'ять.І на завершення кілька слів до службовців із ліквідації загроз для безпеки Польщі. У гучному інтерв'ю Донати Субботко "Росія вже тут" генерал Пьотр Питель, голова Служби військової контррозвідки у 2014-2015 роках, заявив, що "все, що сталося в Польщі після 2015 року, відповідає російським інтересам". І що польські служби залишили державу "голою і незахищеною" перед обличчям російської загрози.Через півтора року після того, як колеги генерала повернулися до виконання службових обов'язків, доводиться констатувати, що у сфері впливу Росії на польсько-українські відносини такий стан справ зберігається і сьогодні.

Ви неодноразово наголошували, що Україна вже де-факто є частиною європейської оборонної архітектури. Що, на вашу думку, потрібно зробити, аби це сприйняття змінилося серед політиків Європейського Союзу і було інтегроване в правові та інституційні рамки?Знаєте, я вірю, що більшість політиків у Європейському Союзі сьогодні усвідомлюють важливість України й те, що ви є невіддільною частиною нашої спільної системи безпеки.Ми діємо спільно, особливо після того, як у Вашингтоні відбулися певні зміни. Європейська Комісія оперативно виступила з ініціативою переозброєння Європи, загальний обсяг якої може сягнути 800 мільярдів євро. Частиною цієї ініціативи є програма SАFЕ, яка передбачає 150 мільярдів євро. Зараз ми ведемо активні дискусії про те, як саме слід використовувати ці ресурси.Ця ініціатива переважно базується на механізмі кредитування, що дозволяє як країнам-членам, так і самій Європейській Комісії залучати кошти від імені ЄС для подальшого спрямування їх на підтримку України.Передусім ідеться про вашу оборонну промисловість, адже ми добре розуміємо потребу в її зміцненні та модернізації. Ми уважно спостерігаємо за цим процесом.Ми добре усвідомлюємо, що Україна здатна виробляти значно більше, ніж сьогодні, але для цього критично важливою є фінансова підтримка. Саме тому питання розвитку вашої оборонної промисловості вже інтегроване в усі ключові стратегічні документи Європейського Союзу.Сьогодні ми працюємо над формуванням основ спільного оборонного союзу в межах ЄС, оскільки розуміємо: майбутнє та безпека європейського континенту залежать від нашої відповідальності та рішучості. Так, ми прагнемо зберегти євроатлантичну єдність якомога сильнішою. Однак маємо бути готові до будь-якого сценарію. Сьогодні майже всі проєвропейські, відповідальні політики розуміють, що світ змінився — і це не залежить від того, хто буде президентом Сполучених Штатів.Ми більше не можемо спиратися лише на оборонний потенціал і гарантії США. Світ стикається з дедалі більшими викликами. Ситуація на Близькому Сході може загостритися, і хоча я не хочу робити передчасних прогнозів, ми повинні бути готові до можливих загроз у Східній і Південній Азії.США мають широкий спектр глобальних зобов’язань. Ми, європейці, повинні рішуче зміцнювати власні оборонні спроможності. Україна відіграє в цьому визначальну роль, адже саме ви сьогодні стримуєте головну загрозу для всієї Європи та нашого спільного майбутнього.Що ми маємо робити? Переконувати інші країни, зокрема ті, що знаходяться далі від лінії фронту, на відміну від нас у Литві, сприймати ситуацію з усією серйозністю та діяти відповідально.Попереду – результати саміту НАТО. Майже всі країни вже погодилися на збільшення оборонних витрат. Деякі ще вагаються, але я впевнена, що вони також приєднаються.І безумовно, членство України в Європейському Союзі. Цей процес уже розпочався і відкриває шлях до глибшої інтеграції, яка буде корисною і для України, і для всієї Європи.Перш за все, хочу щиро подякувати вам, і всім європейцям, від імені всіх українців за ту допомогу і підтримку, яку ми отримуємо. Усім європейцям загалом і, зокрема, нашим дружнім країнам, таким як Литва.18 червня ви написали у своєму акаунті на платформі Х, і я цитую: "Будьмо сміливими, а не боязкими". Як ви вважаєте, що сьогодні стримує Європу від цієї сміливості?І не лише Європу. Коли я порушувала тему НАТО, зокрема під час наших пленарних дебатів щодо майбутнього саміту, то говорила про помилки, яких уже було припущено в нашій новітній історії. Йдеться про період до 2014 року, коли багато країн проводили політику залучення Росії. У 2008-му році Україну та Грузію не запросили до Плану дій щодо членства в НАТО. Тоді ж питання розширення Європейського Союзу майже не розглядалося. І лише після 2014 року, а особливо у 2023-му, коли українці звільнили Херсон і Харків, настав момент, коли потрібно було зробити все можливе, щоб підтримати Збройні сили України й дати їм змогу рухатися далі.Якби це сталося тоді, можливо, сьогодні ми були б у зовсім іншій ситуації. Та, як ми пам’ятаємо, тоді переважав страх, а не рішучість. Кремль вдався до ядерного шантажу, і саме цей страх, на мою думку, призвів до серйозних стратегічних прорахунків. Сьогодні ми маємо справу з їхніми наслідками.Надзвичайно важливо усвідомити, що збереження "сірих зон" на європейському континенті працює на руку Путіну. Він – опортуніст, який просувається рівно настільки, наскільки йому дозволяють.Ми не можемо дозволити собі повторювати ті ж помилки. Потрібно мати сміливість вистояти, чинити опір і не боятися перемоги над цією терористичною державою. Водночас деякі політики досі цілковито не поділяють такого підходу, і ми вже бачимо ознаки цього, зокрема, у позиції Вашингтона.Часом мені здається, що я гортаю сторінки історії 1938 року – коли дехто вірив, що з Гітлером можна домовитися, уклавши мирні угоди. Ми всі чудово знаємо, чим це закінчилося.Сьогодні ми ведемо політичні бої. Я називаю їх нашими битвами на західному фронті – за те, щоб змінити ставлення до цієї війни серед тих політиків, які досі не зайняли чіткої позиції.Чи вдасться змінити настрій у Вашингтоні – сказати важко. Натомість у європейському контексті я покладаю великі сподівання на Берлін і нового канцлера Фрідріха Мерца. Його позиція є чіткою, послідовною і сильною. Чим більше у нас буде таких лідерів, як Фрідріх Мерц, тим більше шансів на перемогу України – і надійну безпеку для всієї Європи.Продовжуючи те, про що ви почали говорити, чи вдалося Україні зламати стереотип про те, що вона є лише отримувачем допомоги, а не повноцінним суб'єктом безпеки?Звісно. Я завжди повторюю одне й те саме. Коли мова заходить про ідею створення європейських збройних сил, я тривалий час була категорично проти. І навіть зараз залишаюся стриманою у своїй оцінці. Наразі я не вважаю це реалістичним.Єдиний шлях до створення справді потужних європейських збройних сил я бачу у співпраці з Україною. Сьогодні Україна – єдина демократична держава на європейському континенті, яка має найсильніші та найдосвідченіші збройні сили. Вони тримають східний фронт. І так, це можливо.Саме тому я намагаюся донести до колег, що Україна – не споживач безпеки, а її гарант для всієї Європи. Це підтверджується, зокрема, й тим, як швидко ви змогли розвинути власну оборонну промисловість.Це наша спільна відповідальність. Для таких політиків, як я, для представників країн Балтії, Польщі та інших держав важливо залишатися сильними, послідовними та не допустити нових помилок у майбутньому.Я рада, що мій колега Андрюс Кубілюс зараз обіймає посаду комісара з питань оборони та космосу. Його голос має вагу і звучить чітко. Однак, як відомо, демократії працюють інакше. Путін може діяти миттєво. Демократичним країнам потрібен час.Проте в довгостроковій перспективі саме демократії повинні перемогти, адже демократичний підхід до побудови сильної системи безпеки значно потужніший за все, що намагається нав'язати Путін.І демократії таки переможуть. Ми разом переможемо.Мусимо.Пропоную обговорити практичні питання. Які кроки необхідно зробити зараз для інтеграції оборонної промисловості України в загальноєвропейський оборонний ринок?Отже, як я вже згадувала, ми зараз наближаємося до завершення роботи над нашою стратегією розвитку оборонної промисловості. Вона вже схвалена Європейським парламентом, і наразі тривають узгодження між основними інституціями.На жаль, досі залишаються певні розбіжності щодо окремих питань. Вони можуть здаватися незначними в загальному контексті, проте є чутливими для деяких країн. Йдеться, зокрема, про те, якою мірою треті країни можуть брати участь у доступі до фінансування. Вірю, що нам вдасться знайти рішення.Можливо, з 1 липня, коли Данія перебере на себе головування в Раді ЄС, ця тема отримає новий поштовх. Ми сподіваємося, що вже до кінця літа ця надзвичайно важлива стратегія буде остаточно ухвалена.Наразі тривають інтенсивні переговори між Європейським парламентом та Радою за участі Європейської Комісії. Делеговані депутати активно ведуть діалог із представниками держав-членів. Це надзвичайно важливий документ, і участь України в ньому вже передбачена.Як ми прагнемо бачити серед партнерів Велику Британію, так само ми наполягаємо на залученні Норвегії та України, країн із потужними оборонними промисловостями. Бо чим ширше коло співпраці, тим міцнішою є наша спільна безпека.Це один аспект. Інший полягає в тому, що в усіх стратегічних документах, які нині перебувають на розгляді, таких як ініціатива "RеАrm Еurоре" та програма SАFЕ, Україна вже розглядається як один із ключових і пріоритетних партнерів.Водночас повноцінна і незворотна інтеграція можлива лише через членство України в Європейському Союзі. Саме воно стане остаточним етапом цього процесу.Ви вже згадали про членство України в Європейському Союзі, тож наступне питання стосуватиметься саме цього.Що б Ви порадили українським парламентарям? Які кроки, на Вашу думку, має зробити Верховна Рада, щоб якомога більше депутатів Європейського парламенту послідовно підтримували вступ України до ЄС?Я не бачу перешкод у Європейському парламенті. Питання розширення ЄС підтримується стабільною більшістю, і відповідні резолюції ухвалюються голосами п’яти головних проєвропейських політичних груп, які послідовно виступають на підтримку України.Звісно, є ультраправі й частково ультраліві сили, які не поділяють цього курсу. Найпомітнішими серед них є партії, такі як "Альтернатива для Німеччини", які відкрито просувають проросійські наративи. Вони гучні, активно виступають у публічному просторі, але становлять невелику меншість – близько 30 депутатів із 720. Впливу на ухвалення рішень вони не мають.Тому основна проблема не в парламенті. Найбільший виклик сьогодні — це позиція Угорщини. Угорщина блокує ключові рішення та фактично виступає як канал впливу Кремля в межах Європейського Союзу. І це без перебільшення серйозна загроза. Мушу визнати, що наразі дієвих інструментів, як зупинити таку поведінку, бракує.Багато хто покладає великі сподівання на парламентські вибори в Угорщині, які мають відбутися у 2026 році. З’явилася нова політична сила, яка належить до Європейської народної партії, моєї політичної родини. Вона лідирує в опитуваннях. Можливо саме угорське суспільство зможе змінити ситуацію та відкрити шлях до конструктивної європейської політики.Як ми знаємо, в Угорщині може бути проведено референдум щодо членства України в ЄС. Віктор Орбан, як і багато інших авторитарних лідерів, грає в дуже просту, але надзвичайно небезпечну гру – створює уявного ворога, а потім мобілізує політичну підтримку, змагаючись із ним. На жаль, сьогодні таким ворогом для нього стала саме Україна.Не можна виключати, що й інші країни з часом можуть чинити подібний опір. Саме тому виникає потреба змінити правила ухвалення рішень у межах ЄС. Ви запитували про роль Європарламенту. У попередньому скликанні ми вже підтримали чітку позицію щодо скасування права вето. Ми вважаємо, що зміни до установчих договорів ЄС необхідні. Втім постає складне питання: як це реалізувати, якщо ці договори були ратифіковані на референдумах у кожній країні-члені? Це дуже непростий і політично чутливий процес.Тому сьогодні як ніколи важливо, щоб у кожній державі-члені були відповідальні лідери, здатні діяти в інтересах європейської єдності. Саме тому я згадала Фрідріха Мерца. Я покладаю великі надії на такі країни, як Німеччина, які мають не лише ресурси, а й достатню політичну вагу, щоб допомогти Європейському Союзу визначити чіткий курс і впевнено його дотримуватися.Чи існують практичні механізми, які Європейський Союз може застосувати, щоб не допустити затягування або блокування переговорів з боку окремих країн, таких як Угорщина?Коли створювався Європейський Союз, так само як і НАТО, ніхто не очікував, що окремі політики можуть діяти настільки безвідповідально і виступати проти інтересів самого Союзу, як це сьогодні робить Орбан.На той момент навіть не передбачалося, що може виникнути необхідність виключати чи карати державу-члена за деструктивну поведінку. Саме тому проблема має глибше коріння — вона закладена в інституційних механізмах ЄС.Сьогодні все частіше лунають серйозні дискусії про застосування статті 7 Договору про Європейський Союз, яка передбачає можливість призупинення права голосу країни-члена та її участі в ухваленні рішень. Однак це надзвичайно складна юридична процедура, оскільки потребує одностайної згоди всіх інших 26 держав-членів.Попри складність, процес уже запущено.  Ми неодноразово порушували це питання в Європарламенті. Лише минулого тижня в Страсбурзі, під час пленарного засідання, відбулися дебати, присвячені ситуації в Угорщині. Так, юридичні механізми існують, але вони надзвичайно складні, багаторівневі й вкрай важкі в реалізації.На мою думку, перед наступним розширенням ЄС найбільший виклик полягатиме не зовні, а всередині самого Союзу, особливо у сфері ухвалення рішень. Уявімо, що ми збережемо нинішні процедури й матимемо понад 30 країн-членів з абсолютно різною політичною динамікою і непередбачуваними результатами виборів у кожній з них. У такій ситуації будь-якій третій державі, чи то Росії, чи іншій, буде достатньо вплинути лише на одну країну-члена, щоб заблокувати ухвалення рішень для всього Євросоюзу.Ми, литовці, добре знаємо, чим це загрожує. Разом із поляками, а також українцями, які тоді були частиною Речі Посполитої, ми маємо власний історичний досвід. Один із факторів, який призвів до падіння нашої спільної держави у 1795 році, це право вето.Росія скористалася корупційною системою, підкуповуючи окремих політиків, і вето врешті-решт повністю заблокувало роботу нашої Співдружності.Дякую. Пані Юкнявічене, і на завершення – яким, на вашу думку, є найреалістичніше бачення розвитку подій у 2025–2026 роках? Коли можна очікувати не лише продовження перемовин, а ухвалення справжніх політичних рішень?Скажу відверто – сьогодні ніхто у світі не може з упевненістю передбачити, що станеться, адже далеко не все залежить від нас.Ми перебуваємо у постійній гонці з часом, особливо коли мова йде про оборону та безпеку. Усі очікують рішень, але навіть найближчі події залишаються непередбачуваними. Ми не знаємо, яким буде результат саміту НАТО і який сигнал надійде від нашого головного партнера – Сполучених Штатів.Те, що зараз відбувається між Ізраїлем та Іраном, теж має величезне значення. Ці події напряму впливають на безпекову ситуацію у нашому регіоні. Адже все взаємопов’язано і з війною Росії проти України, і з ширшими глобальними процесами.Я впевнено можу сказати лише одне. Коли у 1939 році світ опинився на межі катастрофи, Вінстон Черчилль сказав: "Зберігайте спокій і продовжуйте". І саме цього ми маємо дотримуватися сьогодні. Наше завдання – якнайшвидше зміцнювати власну безпеку й обороноздатність. Водночас надзвичайно важливо зберегти трансатлантичну єдність і забезпечити присутність США у НАТО якомога довше.Я не можу передбачити майбутнє, але я чітко знаю, що маємо робити вже сьогодні.

У періоди гучних політичних чи суспільних подій багато людей не можуть відірватися від стрічки новин. Постійне скролення, тривожні заголовки та емоційне виснаження помітно впливають на психологічне здоров'я, спричиняють напругу, тривожність і навіть безсоння. Про це свідчать результати експерименту дослідників медичного центру Веth Іsrаеl Dеасоnеss Меdісаl Сеntеr. Соціально-політичні події можуть вплинути на сон, пов'язане зі значними коливаннями колективного настрою населення, погіршенням самопочуття та споживанням алкоголю. В рамках експерименту, що вивчав сон та психологічні наслідки пандемії Соvіd-19, вчені опитували 437 учасників у США та 106 міжнародних учасників щодня під час виборів. Досліджувані повідомляли про тривалість і якість сну, споживання алкоголю та суб'єктивне переживання загального стресу. Відповіді виявили зниження кількості та якості сну у поєднанні з підвищеним стресом, негативним настроєм та вживанням алкоголю в період виборів. У той час як ці результати спостерігалися на нижчому рівні в учасників з інших країн, погіршення самопочуття значною мірою корелювало з настроєм та стресом лише серед жителів США. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ТікТок-депресія: чому молодь почувається самотньою в часи уподобайок Ймовірно, сон погіршувався здебільшого у тих учасників, які скролили стрічку новин перед сном. Це особливо актуально для українців, які проживають щоденний стрес через обстріли Росії. "Це перше дослідження, що виявило зв'язок між змінами суспільного настрою в день виборів і сном у ніч перед виборами... Більше того, справа не тільки в тому, що вибори можуть впливати на сон, а й дані свідчать про те, що сон може також впливати на громадянську активність та участь у виборах", - каже один із авторів експерименту Тоні Каннінгем. Таким чином, якщо зв'язок між сном та виборами є двостороннім, це буде важливо для майбутніх досліджень, як суспільний настрій та вплив стресу на сон напередодні виборів можуть вплинути або навіть змінити їх результат, зазначив він. Влітку важко підтримувати вдома прохолоду і не кожному під силу впоратися із задухою. А багатьом і взагалі важко заснути. Але є деякі техніки засинання у спекотні дні. Ці методики буквально змушують мозок перезавантажитися і відключитися. Стародавні єгиптяни були змушені спати у спекотному та вологому кліматі. Їхні способи дійшли до наших днів і працюють досі.

Ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься, каже Роман Безсмертний, політик і дипломат 2025 року відбулися значні зміни в міжнародній політиці: новий президент у Сполучених Штатах Америки, новий уряд у Німеччині, новий Папа у Ватикані. Як ці зміни впливають на Україну? Чи не витісняють вони питання українсько-російської війни з порядку денного? &еnsр;Війна все більше вражає інші держави й поширює свій вплив на людство. Теми російської агресії та близькосхідної війни стають невіддільними складовими міжнародних відносин і диктують зовнішню політику багатьох країн. Ці два вогнища однієї війни війни між віссю зла та несформованою коаліцією свободи й демократії визначають поведінку держав та їхніх лідерів. І це показник того, що ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься. Без адекватних рішень людство впевненими темпами рухатиметься до континентальної та глобальної війни. Ще недавно принципом Німеччини було "триматися подалі від мілітаризму", а тепер вона збільшує фінансування армії та посилює підготовку війська. Британія також змінює свою військову доктрину. Європа готується до війни з Росією? &еnsр;Вона довго очікувала, що агресію Росії вдасться вгамувати іншим способом, але в лютому 2022 року Рубікон було перейдено. Країни ЄС нині на етапі швидкого зростання оборонно-промислового комплексу, пере­оснащення збройних сил у рамках НАТО. Це підготовка до протидії агресії Кремля, про яку необхідно говорити. Це гібридна війна, що йде проти переважної більшості європейських держав. РФ виношує плани ударів по країнах НАТО. Є різноманітні варіанти, найімовірніші з них відпрацьовують на навчаннях у районі Балтики. Ті, хто розуміє цю загрозу, починають швидкими темпами посилювати підготовку та збільшувати допомогу Україні. Бо ЗСУ сьогодні забезпечують час, вкрай необхідний європейським державам, щоб підготуватися до високо­ймовірної агресії Москви. Щодо можливих варіантів прояву такої агресії, то Євро­па нині сконцентрована на Балтиці, бо напруженість там зростає. У цієї напруженості є два вогнища. Перше для Росії це одне з джерел формування її мілітаристського бюджету, бо Балтика є ключовим каналом для постачання на чорний ринок тіньовим флотом нафти й нафтопродуктів. Друге нарощування сил у районі Балтики з боку Росії, що є повторенням ситуації, яка відбувалася на українсько-російському кордоні впродовж 20192021 років. Чи можна сподіватися, що згадувана вами "несформована коаліція свободи й демократії" оформиться в реальний антиросійський союз? &еnsр;Коаліція свободи й демократії має серйозне підґрунтя, щоб бути оформленою. Таким підґрунтям є формат "Рамштайн", що діє в межах технологічних необхідностей. Йому варто тільки доповнити вищий воєнно-політичний рівень, утворити об'єднаний штаб і сформувати відповідні підрозділи під його командуванням, а також спільний оборонно-промисловий комплекс. Чи є необхідність у формуванні окремих європейських збройних сил? Переконаний, що складовою коаліції мають бути спеціальні сили оборони Європи, невіддільною частиною яких повинні стати Збройні сили України. Балаканина про вступ України в НАТО втратить сенс Росія продовжує реалізовувати свій план зі знищення України та відновлення імперії. Важливо, щоб сили оборони Європи почали активно взаємодіяти між собою. За рік ми зрозуміємо, що вся балаканина про вступ України в НАТО втратить сенс. Ситуація може бути така, що Альянс запрошуватиме Україну до вступу. До цього все йде балачки президента США Дональда Трампа створюють серйозну загрозу для Європи. Тому європейцям треба всіляко дбати, щоб реалізувати те, про що каже посол України у Великій Британії, генерал Валерій Залужний, утворення оборонного альянсу Європи, в який увійшла б Україна, і формування на основі європейських армій сили протидії Росії. Виборчий цикл у сусідніх з Україною державах показав, що недружні до Києва політсили набирають вагу. Як зупинити радикалізацію європейського суспільства? &еnsр;За останні 1015 років кожна європейська країна проходила випробування і лівими, як Греція, і правими, як Нідерланди, радикальними силами. Європа це електоральна демократія, яка передбачає можливість приходу до влади різних сил у конституційних рамках. Тому вона допускає такі речі, як вихід у фінал президентських виборів Джордже Сіміона в Румунії або обрання сподіваюся, востаннє Віктора Орбана в Угорщині та повернення в політику Словаччини Роберта Фіцо після гучних звинувачень проти нього. Також слід пам'ятати, що є різні праві. Новий німецький канцлер Фрідріх Мерц належить до правоконсервативного крила, як і голова італійського уряду Джорджа Мелоні. Водночас і вони дотримуються єврооптимістичної позиції, хоча Мерц значно правіший за Ангелу Меркель. Важливо, щоб праві політичні сили не підігрували ні Путіну, як це роблять Орбан із Фіцо, ні Трампу. Бо ми бачили, як періодично Орбан кидається то виконувати доручення Москви й паскудити Україні, то виконувати доручення Трампа й руйнувати Європейський Союз. Чи є загроза тотального формування антиукраїнських сил? Ніколи не кажи "ніколи". З огляду на результати виборів у Польщі перемоги Кароля Навроцького з його особливими поглядами щодо України треба готуватися до гіршого варіанта, але сподіватися на краще. Маємо розуміти, що сповідувати певні погляди право кожного європейця. Інша річ наскільки ці погляди стають офіційними. У Молдові, Румунії, Португалії, Німеччині на останніх виборах перемогли здебільшого правоконсервативні сили, але не антиукраїнські. Власне, часто в людей на виборах одна поведінка, і зовсім інша біля керма. Вибори часом здіймають таку піну, і на ній стільки сміття підіймається, що за ним не бачиш істини. Треба відстежувати, яку політику провадить той чи той обранець. Якщо виходити з балансу держав членів ЄС, то ситуація сприятлива для України. Проти двох прихильників Москви Орбана й Фіцо маємо абсолютну більшість прихильників України. Путін розглядає переговори як засіб ведення війни Як можете прокоментувати перемогу Кароля Навроцького на президентських виборах у Польщі? &еnsр;Колишній мер Варшави Рафал Тшасковський мав серйозні шанси перемогти, кількість прихильників у нього й Навроцького була приблизно однакова. Польща розколота навпіл: половина за ліберально-консервативний шлях, половина за традиціоналістсько-консервативний. Перевага визначилася кількістю тих, хто прийшов на вибори. Якби активність молоді була вища переміг би Тшасковський. Функції президента Польщі чималі, але вони не визначають внутрішньої та зовнішньої політики. Тому виборці й поводяться досить флегматично. У Польщі політично активніша молодь, але дисципліна на виборах краща в людей старшого віку. Загалом же в Європі скрізь видно зростання популярності правих сил. 510 років тому цей правий ухил спостерігався на Півночі, а нині він скотився до Центральної Європи й, очевидно, покотиться далі на Південь, де нещодавно повністю домінували ліві. Це маятник електоральної демократії. Перевага Європи в тому, що вона об'єднана спільним інтересом громадян її держав. ЄС ухвалив 17-й пакет антиросійських санкцій, спрямований, зокрема, проти тіньового флоту РФ. Урсула фон дер Ляєн заявила про підготовку 18-го пакета, який вдарить по найбільших російських газопроводах. Чи можуть ці санкції зупинити агресора? &еnsр;Санкції підривають економіку ворога. Чи є вони визначальними? Ні. Санкційна політика неочікувана. Чи могли ми 2020 року уявити, що 2024-го російським банкам заборонять використання системи SWІFТ, не кажучи про енергетичні санкції, визначення ціни на сиру нафту? Санкції мають проміжний характер, але вони діють. Не говоритиму про їхню ефективність, бо винятки із санкцій створюють обхідні маневри для ворога. Фривольне дотримання санкцій багатьма європейськими столицями дає рашистській системі змогу уникати обмежень. Інакше як потрапляють європейські комплектуючі в РФ? А їх можна знайти в більшості ракет, які прилітають в Україну. Потрібні не тільки санкції, а й дисципліна їх виконання та покарання за недотримання. Тож санкції мають вплив, але не є визначальним фактором перемоги над ворогом. У Стамбулі відбулися переговори між РФ та Україною. Чи виправдали вони очікування Києва? Чи можна перемогти Росію за столом переговорів? &еnsр;Кремль не вважає міжнародні відносини й дипломатію інструментом вирішення питань. Він розглядає переговори як засоби ведення війни, мета якої відновлення контролю над Центральною та Східною Європою. Росія висловила дві тези, яких не чують у Вашингтоні. Перша теза: "Законні територіальні інтереси РФ" а це кордон впливу до 1991 року, тобто східний кордон колишньої Федеративної Республіки Німеччина. Друга теза: "Виведення військ НАТО зі Східної та Центральної Європи" тобто повернення Альянсу до кордонів 1991 року, виведення з Європи американських військ і ракетних комплексів. Москва трактує вступ України в НАТО як небезпеку для себе. Росія це чорна діра, що продукує війну і кров Ми входимо в декілька років, які потребуватимуть чітких і жорстких рішень, спрямованих на формування коаліції свободи і демократії, щоб подолати російську агресію і відновити світовий порядок. Чи створити новий порядок, що базуватиметься на нормах міжнародного права і статуті ООН. Або ж закласти нові інституції, які забезпечували б дотримання норм міжнародного права. Щодо подальших переговорів українська сторона має продумувати свою інформаційну політику, яка обслуговувала б цей процес. Після попередніх раундів в Ер-Ріяді, Джидді і Стамбулі інформаційний простір був забитий рашистськими наративами. До ведення переговорів, особливо їхнього інформаційного забезпечення, треба серйозно готуватися зосереджуватися не тільки на матерії переговорів, а й на інформуванні всього світу про їх перебіг. Очевидно, що приховування змісту документів із російського боку є бажанням подиктувати наративи. Коли наша сторона прибуває на переговори, вона не знає, що обговорюватиме. Можу запропонувати такі варіанти поведінки. Перший подякувати за надані матеріали та взяти паузу для ознайомлення з ними. Другий розцінювання запізнілого надання документів як крок до зриву переговорів і заява про це. Третій із російського боку на переговори приїздить склад, що може виконувати роль стенографістів або диверсантів і не відповідає рівню події. Україна ж представлена особами, що уповноважені ухвалювати рішення, бо обтя­жені політичною відповідальністю. Зробити заяву про непродуктивність російської делегації в цій ситуації абсолютно коректно. Щодо переговорної тактики має бути відпрацьована спільна позиція української делегації та європейських партнерів. Коли відбулася перша зустріч у Стамбулі, мене здивувало, що з українського боку ніхто не сказав про резолюції, ухвалені Генеральною асамблеєю ООН після початку так званої СВО. У них дано чітку оцінку російській агресії з 2014 року та рекомендації як світу реагувати на це. Зокрема є вказівки на необхідність надання допомоги Україні, додержання принципу територіальної цілісності й суверенітету. Шкода, що представники української делегації забули про це. Ми всі заскочені думками про безсилля ООН, але не вказувати ворогу на пряме порушення цих резолюцій підігрування тим, хто хоче імпотентності Генасамб­леї. Рашистські делегати останнім часом навіть підтримують нікчемні резолюції Вашингтона. Це свідчить про небезпечну ситуацію в Раді Безпеки ООН. Але резолюції Генасамблеї не можна ігнорувати й не використовувати як аргумент для відстоювання інтересів України. 15 червня в Канаді відбудеться саміт G7, 24 червня заплановано саміт НАТО в Гаазі. Чого можна очікувати Україні від цих заходів? &еnsр;До цих подій я додав би ще червневу зустріч Європейської ради. Всі вони дадуть відповідь на запитання: як розвиватиметься ситуація далі (розмовляємо з Романом Безсмертним на початку червня Країна)? Якщо "Велика сімка" й НАТО ухвалять резолюції, що стосуватимуться об'єднання сил і збільшення допомоги Україні, буде один варіант розвитку. Якщо ж ізоляціоністські підходи Вашингтона підіграють Кремлю, восени ми станемо свідками агресивних дій Кремля в районі Балтики. Москва затягує переговори у Стамбулі, щоб отримати сигнал: що буде на зібранні "сімки" й саміті НАТО. Від цього залежатиме її поведінка посилення чи гальмування агресії. Якщо "сімка" й НАТО продемонструють єдність у підтримці України та формування нової моделі глобальної безпеки, це означатиме, що московський фюрер завів себе у капкан йому доведеться катастрофу видавати за перемогу. Дональд Трамп на початку своєї каденції робив реверанси в бік Кремля, однак після масованих травневих атак по Україні заявив, що розчарувався в Путіні. Чи означає це, що Трамп дозрів до рішучих дій? &еnsр;Розраховувати можна лише на те, що в результаті зміни кадрів до керівництва США прийдуть фахові, підготовлені люди. Не вірю, що сам Трамп може радикально змінити позицію. Він не бачить себе в системі координат, які передбачають сильну дію разом з європейськими партнерами. З його відносин із Беньяміном Нетаньягу видно, що союзництво для нього не існує як цінність. Трампа цікавлять не так державні, як особисті інтереси. Що ж до дієвої допомоги Україні вона буде, якщо в результаті кадрових змін з'являться люди, які візьмуть на себе цю роботу, як це було під час першої каденції Трампа. Я довго не розумів, як Трамп прийняв рішення про надання допомоги "джавелінами". Але згодом дізнався, що він до цього не має стосунку. Що ж до спільних дій, то активність Хакана Фідана (міністр закордонних справ Туреччини. Країна) це прояв того, що Трамп передоручає Реджепу Ердогану частину своїх функцій. У процес вступає Туреччина, яка періодично дружить то з Мос­квою, то з Києвом. Мої політичні вчителі казали: "Ніколи не довіряйте людині, яка не усміхається". А Ердоган якраз не усміхається. Тому треба бути обережним, тим паче, що для Трампа кумирами є Ердоган, Путін і Кім Чен Ин. Захід усе ще вважає РФ демократичною країною, а масові випуски ракет по українських містах непорозумінням. Як можна змінити ставлення Заходу до країни-агресора й зняти з нього рожеві окуляри? &еnsр;Починаючи з ХVІІ століття Захід сприймав Росію як тоталітарну державу. В геополітичному розкладі це чорна діра, що продукує війну і кров. Вона завжди полювала на європейські держави. Настільки низькоінтелектуальне суспільство не може бути демократичне. Захід помиляється в тому, що конкурентне середовище в Росії можливе. І перехід від розвалу Радянського Союзу до ринкової моделі сприйняли як перехід на західну модель суспільних відносин. Тому й виникла ця ідея: Росія така, як ми, з нею можна говорити. У цю гру Америка не Захід! грала від Джорджа Буша-старшого з його промовою "Котлета по-київськи". Далі був Білл Клінтон ядерне роззброєння, Джордж Буш-­молодший спершу атака на Кремль, потім пом'якшення після 11 вересня, Барак Обама перезавантаження відносин. Джо Байден і Дональд Трамп спочатку хотіли "зустрітися й вирішити", але це зазнало краху. Але то все США, не колективний Захід. Президент Володимир Зеленський заявив, що сподівається на завершення війни в червні 2026 року. Чи є у президента реальні підстави говорити про конкретні терміни завершення війни? &еnsр;Я так зрозумів, що президент спирався на дані української розвідки. Є певні дії, в результаті яких війна може завершитись і в червні наступного року, і в інший час. Усе залежатиме від ключових акторів міжнародної політики. Якщо коаліція свободи й демократії буде сформована, це прискорить перемогу над тоталітаризмом. Якщо ні розтягуватиме війну в часі, утворюватиме її нові вогнища. Будь-який конфлікт ставатиме міжнародним. 2025 року російські втрати сягнуть мільйона осіб це в Європі. Кричущий, неприпустимий факт. Такі речі мають лягти в основу дій лідерів і Європи, і США. Цю війну не можна заморозити, вона не охолоджується. Якщо знизити напруженість по лінії Москва Київ, то напруженість по лінії Москва Брюссель буде така, що запалить і Київ. Якщо погасити напруженість по цій лінії, то лінія Москва Вашингтон запалить усю Європу. Цього не розуміють у багатьох столицях світу. І це впливає на часові рамки. Ще треба згадати небувалий технологічний стрибок у площині зброї цієї війни. Вона показує війну майбутнього. І це також впливає на часові рамки. Тому визначати ці рамки можна залежно від того, як світ реагуватиме на рашистську агресію. Якщо зволікатиме з реакцією, війна набере континентального, а тоді й глобального характеру. Політика стає заручницею призначених осіб Суспільству нав'язали модель двох думок офісно-президентської і неправильної. Ворожим ІПСО називають усе, що відрізняється від позиції влади. Чи справді це так? &еnsр;Причина цього слабкість політичної системи, яка за часів Віктора Януковича була зруйнована й не відродилася. Слабкість системи призводить до слабкості політичних партій, а це призводить до відсутності в політиці професіоналів. Їх відсутність веде до заміни функції представництва в державних органах, де замість політиків з'являються мародери й рекетири. Політика стає заручницею призначених осіб. Не треба жалітися на поведінку президента, коли у країні знищено політичну систему. Через це метастази розростаються по всьому державному організму. Спроба пояснити це війною змушує мене сказати: "Не знаєте, що робити, дивіться в Конституції". Але певні особи трактують Конституцію як хочуть. Це лягає на ґрунт низької правової культури. У результаті маємо, з одного боку, громаду людей, які прикривають свої дії війною, з іншого тих, кому нав'язують монополію на істину від влади. Але немає тих, хто фахово заявив би, що цього робити не можна незалежно від того, є стан війни чи немає, бо так прописано в Конституції. Це стосується не лише тиску на певних людей та інституції, а й усіх подій, що відбуваються в державі в бізнесі, економіці, фінансовій сфері. Передплатити журнал "Країна"

Скільки ти років в Україні?Ну, вже буде так більше ніж 10.А чому Україна?Просто я приїхала сюди, ще коли я навчалася в Академії мистецтв у Варшаві, ще коли була студенткою. І у нас була така, можна сказати, практика - кожного року треба було десь на практику їхати. І я приїхала перший раз до Жовкви, побачила костел святого Вавжинця, побачила Жовкву, побачила взагалі цей настрій України - це була любов з першого погляду. Я вже тоді зрозуміла, що я б дуже хотіла зробити мою магістерську роботу в Україні, і я би хотіла довше бути тут і продовжувати захист нашої спільної спадщини. І так просто почалося пізніше: я робила магістерську роботу у Львові, біля костела, біля площі Ринок є сім скульптур апостолів, одна з них була моєю магістерською роботою. Це був дуже цікавий час, це був такий час для мене, коли я знайомилася з Україною, я тут була дуже довго. Просто, коли в нас студенти роблять таку роботу, то ти маєш на це 2-3 місяці, я тут просто рік сиділа постійно, бо мені так тут сподобалося.Чи ти маєш українське походження? Ти говориш українською мовою, кажеш, що Україна – твоя любов. То щось там є десь у родині?Я не маю, це просто так почалося, що я сюди приїхала і мені тут дуже сподобалося. І сама Україна, і друзі, яких я тут зустрічала тоді, які до сьогодні зі мною - як моя родина. Я просто тут відчула себе як вдома, і я думаю, що це завдяки тому, що, власне, люди, яких я зустрічала, вони мені це дали, вони мені дозволили це, показали, що ти тут з нами, ти можеш почуватися тут як удома. Також пам’ятки архітектури. Ми працюємо з дуже важливими пам’ятками, з кінця ХVІ століття, для реставратора пам’яток – це як мрія, у мене вже з’явився такий шанс, що можна таке робити, то не було такої думки, що ні, я просто зрозуміла, що тут моє місце, мені тут дуже подобається, і я хочу просто довше тут бути. До речі, чи тобі робили зауваження українці - мовляв, чому ви так погано говорите українською?Часто чую, коли намагаюся говорити українською: "Ви можете говорити польською, ви не мусите говорити українською". Я завжди відповідаю те, що відповіла тобі: "Я хочу вчитися. Як маю вчитися, не розмовляючи?" І тоді вже: "Ну добре, говоріть своєю ламаною українською". Я не вивчала раніше, вчуся сама, на слух, коли слухаю друзів, знайомих, отже розумію, що це займає більше часу, і, скажу тобі, що я почала швидше вивчати українську, коли почалася повномасштабна війна. Раніше ми теж завжди працювали в польсько-українських колективах, і моїм друзям було важливо вчити польську мову, тому вони хотіли більше розмовляти польською. Тоді я не надавала цьому такого значення. Коли почалася повномасштабна війна й треба було дуже швидко розмовляти з військовими, з іншими волонтерами, з друзями, які евакуювалися, то тоді українська почала швидше запам’ятовуватися.Скільки разів ти вже була на українському фронті?Сама я була 7 разів, може, для когось, хто постійно їздить, це не багато.Я, до прикладу, там ще не була. І підозрюю, що багато українців теж.Але знаєш, на початку, протягом перших кількох місяців ми загалом відправляли допомогу з іншими волонтерами, які їздили, коли взагалі не було відомо, що відбувається. А потім ми вже почали самі їздити, бо зі мною також їздить моя подруга Наталія Ястшемська, ми разом працюємо в нашій організації. Попереду в нас черговий виїзд, в середині червня, їдемо відвозити машину швидкої допомоги в Суми, і поїдемо на Донбас подивитися, як там справи, що там коїться.Які твої перші враження, коли ти опинилася на фронті? Як це сталося? Як ти вирішила, що хочеш їздити на український фронт?Вперше я була в Чернігові. Чернігівщину звільнили від росіян, і, може, за 2-3 місяці після того ми поїхали туди до друзів, які займалися навчанням медиків. Вони нас просто запросили, щоб ми приїхали. Тож це не був такий спланований виїзд із допомогою, просто друг нам сказав: "Приїдьте, побачите це все на власні очі". Це був наш перший досвід, перший раз, коли ми зблизька побачили війну, доторкнулися до того всього, що зробили росіяни. І цей виїзд справив на мене величезне враження, воно до сьогодні зі мною. Я чітко пам’ятаю розмови з людьми, я пам’ятаю відчуття, коли я вперше побачила цілі райони, знищені просто вщент, нічого там не залишилося... Є такі картинки, які важко викинути з голови. Вони завжди будуть зі мною. З тієї поїздки я також пам’ятаю те, що я постійно говорила Наталії, що в нашій машині якийсь дивний звук, може, щось зламалося, а потім виявилося, що це був звук від асфальту, знищеного танками, які там їздили. Велике враження справляли деталі. Наприклад, двері, вікна, паркани з маленькими дірками від обстрілів. Ми тоді жили у пана, який під самим містом має хостел, він приймав дуже багато людей, які втікали, одразу біля його будинку були таблички "Міни", "Заміновано". Тоді було літо, і як ми сиділи і тільки трохи світла падало назовні, він постійно просив, щоб ми закривали штори, бо росіяни можуть нас вистежити. А тоді місто вже було деблоковане, вже не  було такої великої загрози, перш за все ракетні обстріли і дрони. Там я перший раз у житті розмовляла з людиною, яка пережила евакуацію, тобто втечу від росіян, вона єдина зі своєю вагітною сестрою, решта людей з того автобусу загинули, вони втікали в останній момент, через останній міст. Я тієї розмови не забуду до кінця життя, очей тієї дівчини, бо дійсно такі очі зовсім інакші, ніж, наприклад, очі людини, у якої депресія.Ніколи не хочеться запитувати, бо невідомо, чи та людина хоче розмовляти, але потім виявляється, що люди хочуть, люди дійсно хочуть це розповідати, для них це теж звільнення від цих страшних історій. Тож та поїздка до Чернігова була першою, а потім уже наступна наша поїздка - це вже був виїзд конкретно з допомогою. Ми відвозили машину нашому другу Максу, який тоді служив у 67-й бригаді, Макс – медик. Він багато років разом зі мною займався реставрацією архітектурних пам’яток тут, у Львові. Ми разом урятували не одну пам’ятку - і на Личаківському цвинтарі, і Костел бенедиктинок, і статуї біля площі Ринок. Зараз Макс медик. Тож це була наша перша поїздка, де ми були біля Умані, де ми застали всі ті звуки, постійні обстріли, і артилерію було чути, і це справляло враження. Та перша волонтерська поїздка була дуже спонтанною, з таким трохи, я би сказала, наївним ставленням, бо тепер ми вже їздимо зовсім інакше підготовлені. У нас є бронежилети, шоломи, все, що потрібно. А тоді це була поїздка на емоціях, бо там наш друг, треба йому відвезти машину, тоді вже не було так багато охочих поїхати на фронт, тож ми вирішили, що ми поїдемо, але це також була чудова поїздка, під звуки обстрілів, зустрічі з друзями, яких давно не бачила, і ввечері спільні посиденьки, вечеря, а навколо постійно чути обстріли, отже та поїздка була така цікава... Хоч важко сказати цікава, через ті руйнування, які зробили росіяни. Це було важливо: волонтери їздять на схід, ми маємо це показувати в Польщі, всім говорити, нагадувати постійно, тож ця волонтерська допомога – це одне, а інше - це збирання інформації, щоб засвідчувати те, що постійно відбувається на сході. Ця війна для всіх уже досить далеко, я це спостерігаю і тут, в Україні, і в Польщі взагалі вже давно, що фронт стоїть, фронт узагалі є в тому місці. Є трохи журналістів, які постійно розповідають цю інформацію, але багато також волонтерів, які їздять, які розмовляють з військовими, зустрічаються з ними. Наприклад, коли ми були в листопаді, то ми побачили, як будують нові лінії оборони. Коли ми були раніше, то їх ще не було, а в листопаді ми були з іншого боку Покровського, коли вже виїжджали з Донеччини, то ми побачили це все. Це дає усвідомлення того, що те, що фронт стоїть на місці, не означає, що це добре, не означає, що війна виграється, тільки, не дивлячись ні на що, фронт потроху переміщується.Коли ти повертаєшся зі сходу, коли повертаєшся з України до Польщі, приїжджаєш до Варшави, зустрічаєшся зі своїми знайомими, друзями, про що тебе запитують?Скажу тобі, що такі зустрічі для мене дуже важкі, зараз я вже трохи звикла до того, що в Польщі життя без війни і що багато людей взагалі не цікавляться цією війною. І я мусила в своїй голові поламати кордон щодо того, що я дуже залучена і спочатку багато людей були залучені, і я думала, що так буде завжди, до кінця війни ми будемо в такій великій кількості допомагати. Я мала навчитися, що життя життям, і кожен повертається до своїх обов’язків, кожен повертається до свого нормального життя, йде в кіно, театр, і просто займається звичними речами, про які я трохи забула через цю допомогу. Ми від перших хвилин повномасштабної війни кинулися допомагати, і це тривало майже дотепер. Тоді я була вперше в Польщі так довго від початку війни, була три місяці і також мусила зробити це для себе, щоб трохи відпочити, трохи побачити, що зі мною відбувається після трьох років інтенсивного життя в постійному стресі, і я мала на якийсь час зупинитись і поїхати.Що з тобою відбувалося? Що ти зрозуміла про себе в Польщі за ті три місяці?Я зрозуміла, що найперше я мушу подбати про себе, бо якщо я цього не зроблю, то у мене не буде сили, щоб допомагати далі. Протягом цих трьох років я практично не робила нічого іншого. День у день те саме, недоспані ночі. І настав такий момент, коли я почала вигорати фізично, в голові ти постійно хочеш допомагати, а твоє тіло тобі вже не дає можливості, хтось телефонує, а ти просто плачеш через утому. Треба було навести лад, тобто трохи просто відпочити, поїхати ненадовго на відпочинок, але це теж було складно, бо я постійно мала докори сумління, що я буду відпочивати, а мої друзі на фронті, як я можу поїхати на відпочинок, коли вони там постійно воюють. Але я повинна була навчитися цього - що ти мусиш інколи зупинятися, відпочивати, бо якщо хочеш довше допомагати, а це дійсно марафон, знаємо, що він швидко не закінчиться, тому маєш відновитися і зібрати себе. Скажу тобі, що ті поїздки багато мене навчили: коли ти постійно тут у стресі, людина вже звикає до нього, він стає твоєю буденністю, але, попри це, стрес реально сильний, і коли ти їдеш туди, де немає сирен, обстрілів, то це починає з тебе виходити.Чи ти чула в Польщі від своїх знайомих, що вони втомлені війною, хоча ці люди не беруть в ній участі ні як волонтери, ні як військові (адже знаємо, що багато поляків також воює на боці України).Коли я казала про те, що поляки відсторонилися від цієї війни, я занадто узагальнила це, бо є багато поляків, які весь час допомагають, які не забувають про Україну, які пишуть щодня чи то в соціальних мережах, чи то в інших засобах масової інформації, постійно про все це нагадують. Натомість, повертаючись до твого запитання, я дуже часто про це чула, і довго не знала, що людям відповідати, бо для мене це все однозначне: тут іде війна, ту відбуваються страшні події, ми не можемо від цього відвернутися, для всіх нас це іспит на людяність. Я завжди говорила моїм знайомим, що ви нічого не знаєте про втому від війни, ви не жили без світла, ви не чуєте цих страшних історій, не прокидаєтесь щодня з думкою, що можливо сьогодні загине твій друг, не бачите цих поховань, ви взагалі цим не втомлені. Можливо, ви трохи перевтомлені кількістю фотографій з війни, бо зараз ми можемо практично бути на цій війні онлайн, але з утомою це не має нічого спільного. Завжди намагаюся це всім говорити, і буду це весь час повторювати. Я би назвала це по-іншому, є таке слово "байдужість", власне до цього дійшло, але це не лише в Польщі - в Україні також багато людей повторює, що вже набридла їм ця війна. Це з точки зору психології, на жаль, нормально, і з цим треба змиритися. Це досліджувалося, як, наприклад, допомога під час війни: 14 відсотків суспільства задіяні у війні, часто чую, що багато українців не допомагає або що їх багато в Польщі. На жаль, так буває під час війни. І ми нічого з цим не вдіємо, це про сумління, про власне рішення, що ти зробиш з собою під час війни, як ти будеш в ній брати участь. Тому я вважаю, що ця байдужість - це вже трохи риса всієї Європи. Думаю, що росіяни передбачили, що так буде, вони просто чекали цього моменту. Тому наше завдання – це постійно людям нагадувати про цю війну, неважливо, що будуть повторювати, що вони втомлені, треба їм постійно нагадувати, що це триває.Крім нагадувань, що війна триває, як переконати, що варто допомагати, не брати участі, може, безпосередньо, але стояти поруч з Україною?Намагаючись пізнавати Україну, ми через те, що займаємося також пам’ятками, намагаємося також це в Польщі показувати, що ми тут разом, поляки з українцями, разом рятуємо нашу спадщину. Це колись були польські пам’ятки, сьогодні це українські, але історично вони наші спільні. Дуже важливо, на мою думку, показувати культурні події, яких багато відбувається. Чудові українські поети їздять за кордон на фестивалі, показують свою творчість, артисти показують свою творчість. Це дуже важливо, бо насправді, на мою думку, поляки і українці як сусіди взагалі не знають одне одного. Ми знаємо одне одного тільки з трагічних історичних подій, але так, щоб знати про одне одного більше, про культуру, то жодна зі сторін цього не знає. Тому ми намагаємося робити спільні польсько-українські культурні заходи. Нещодавно ми робили виставку у Варшаві "Зачинена надія", під час якої ми виставляли скриньки з фронту, які розмалювали українські митці. Катерина Міхаліцина, Юлія  Мусаковська приїхали до нас,  розповідали нам, як вони допомагають під час війни, читали вірші з Володимиром Ольшанським, який керує видавництвом Аudіо Stоrіеs, ми проводимо такі спільні проєкти. І це треба робити, і це треба в першу чергу показувати, що разом ми можемо зробити так багато чудових речей. Щоб той кордон, який, на жаль, фізично є між нами, не перейшов у сферу емоцій, у сферу нашого спільного сусідського життя. Бо цей фізичний кордон, на жаль, може переміститися і з’явитися між людьми. Тож, на мою думку, такі заходи дуже важливі. І те, що багато українок, українців виїжджає за кордон про це розповідати, це важливо. Не можна сказати, що війна має свої плюси, так? Але, це такий хороший аспект війни, бо, правду кажучи, перед повномасштабною війною мало людей цікавилися Україною, а в Україні чудова культура, ви чудовий народ, і важливо, щоб світ це побачив. Україна передусім - це дуже хороший партнер в різних справах. Тож ми, окрім допомоги виключно волонтерської на фронті, намагаємося робити багато таких спільних проєктів.Росіяни, перед тим як почали цю велику війну, завжди говорили, а багато українців повторювали цю тезу, що українці і росіяни – брати. Ти мала досвід спілкування з росіянами? Що про них думаєш? І, на твою думку, чи подібні між собою українці і поляки?Знаєш, я взагалі не знаю росіян. Знаю про них з історії, з того, що я вивчала з літератури, з музики. Не знаю, чи я можу відповісти на це питання, бо я дуже емоційно пов’язана з Україною, я завжди буду на боці України. Але це польсько-українське братерство трохи проблемне, немає чого приховувати. На жаль, багато трагічних історичних подій, тема Волині, яка постійно повертається, використовується пропагандою і політиками, для того щоб не допомагати нам у побудові братерства. Багато моїх друзів-волонтерів до війни дуже мало приїздили до України, почалася війна - і якийсь голос всередині сказав: "Треба поїхати допомогти", і ці люди вже під час війни пізнають Україну і говорять те саме, що і  я: що Україна – це чудова країна, звичайно теж має свої вади, так само, як і Польща, має плюси, має мінуси. Я, трохи живучи і там, і там, можу об’єктивно ці плюси і мінуси побачити, але завжди повторюю, що ми маємо як багато спільного, так і багато відмінного, але це не означає, що це погано, бо з відмінностей часто народжуються найкращі речі, найкращі ідеї, найкращі проєкти, найкраща співпраця, тільки треба зрозуміти, що це так, і не злитися через це, лише прийняти ці відмінності, бо так відбувається в усіх відносинах, між друзями, між дівчиною і хлопцем, бо ми не однакові, завжди відрізняємось. Мова про те, щоб прийняти ці відмінності і з них будувати гарні речі, але, на жаль, пропаганда і політики люблять це використовувати. У Польщі пропаганда почала добре працювати, з’явилися трохи антиукраїнські настрої, є частина суспільства, яка проти українців, на мою думку, це результати дуже добре поширеної російської пропаганди.Цікава твоя думка, що спільного між українцями і поляками, а що нас різнить - про ті плюси і мінуси, про які ти сказала.Напевно те, що обидва народи дуже відважні, коли потрібно діяти в якійсь критичній ситуації, то і поляки і українці вміють одразу зібратися: треба - то підемо боротися, все організуємо. Початок війни показав це. Тут, в Україні, усі пішли захищати свою країну, а поляки відразу згуртувалися в допомозі. Це точно хороша риса обох наших народів. Але, наприклад, є така риса - і там, і там її спостерігаю - це гордість, яка інколи призводить до того, що замість розвиватися і йти вперед, ти закриваєшся в собі, бо "Я найважливіший, хто мені, що скаже". Я вважаю, що ця риса, яка під час війни потрібна і хороша, для побудови співпраці може бути складна. Інколи треба трохи відпустити, піти на компроміс, треба зрозуміти певні речі з обох сторін, я так це бачу, якщо коротко. Власне, щодо пропаганди. Яка ця пропаганда? В чому проявляється? Я не думаю, що пропагандисти ходять вулицями і щось нашіптують людям на вухо.Ні. Це все робота в Інтернеті, в соціальних мережах. Не знаю, чи ти пам’ятаєш, в Польщі були пожежі, дуже потужні, зараз вже офіційно наш уряд підтвердив, що це були умисні підпали, які робили росіяни. Когось підкупили, щоб це зробити. Тобто те, що російські шпигуни є в Польщі, то вже очевидно, і вони виконують багато роботи. Ми не знаємо, хто може бути тими шпигунами, але відомо, що таких осіб багато, і вони так діють. Але, на жаль, також дуже часто дописи, які з’являються в соціальних мережах, підбурюють. Наприклад, була така справа з фермерами, які страйкували на кордоні. Це була дуже складна тема, бо, з одного боку, дійсно польський фермер, який був злий на нашу владу, просто хотів вийти, показати і поборотися за своє, а ті фермери стали жертвами російської пропаганди. Це постійно працює, і ми дійсно інколи навіть самі не знаємо взагалі, де і як. Наприклад, часто так буває, що напишеш якийсь допис у фейсбуці і до нього з’являється багато різних коментарів, бувають негативні коментарі, а люди це читають і це залишається у них в голові, бо в більшості ці коментарі пишуть боти, створені росіянами, але багато з тих осіб - то справжні люди, які дійсно пишуть коментарі. Часто і політики не допомагають своїми коментарями, створюють такі думки, що в Польщі зараз потрібно боятися, дуже легко в людях пробудити думку, що чуже – це твій ворог. Хтось приїхав до твоєї країни, він поганий, потрібно його боятися. І у нас на цьому тлі почало це працювати. На початку допомога, а потім раптом: "А-а-а! Багато українців - вони забирають у нас роботу", або щось ще. Насправді це те, що тобі хтось десь сказав, і ти починаєш це переварювати в своїй голові, хоча це взагалі неправда, і потроху починаєш в це вірити, у цьому і є суть. Це мене найбільше вражає. Я часто, коли в Польщі зустрічаюся з такими висловами: "У моєї знайомої була така ситуація в магазині, коли прийшла українка і щось там зробила" - я кажу: "Ти була там? Ти це бачила? Ти була свідком цього, тебе це безпосередньо стосувалося?" І чую: "Ну, ні, я це почула". Я кажу: "Як уже почула, то та історія вже 10 разів перекручена".Треба брати до уваги те, що багато людей, які втекли до Польщі, все своє життя жили в України, ніколи не виїжджали, приїзд до Польщі або до іншої країни, бо мова не тільки про Польщу, є чимось новим, бачиш новий світ, нові речі. Поляки часто забувають, що треба давати людям шанс, просто, по-людськи, хтось приїжджає до тебе - і це не означає, що він одразу має знати, як тут живеться, які тут правила, треба йому дати час, щоб він цього навчився, щоб він це побачив. Я стараюся такі історії блокувати.А це також вплив пропаганди, що поляки на цих президентських виборах проголосували як проголосували?  Як тобі результати виборів? Це складна тема. Сьогодні одна половина поляків радіє, інша половина сумна. Те, що ми поділені таким чином, відомо вже давно, це не перші вибори, під час яких ми йдемо майже порівну голосувати за різних кандидатів. Я, на жаль, вважаю, що пропаганда також мала на це великий вплив, натомість те, що в Польщі сталося, - це також наша внутрішня політична проблема, бо в нас це голосування було здебільшого проти іншого кандидата…Проти Тшасковського чи проти Навроцького?Проти Тшасковського. Думаю, що, на жаль, у цей бік пішло. Раніше у нас говорилося, що йдемо голосувати за менше зло, так зараз бачу за думками різних знайомих, що було голосування проти. І трохи шкода, що так сталося, бо я розумію, що, як поляки, ми трохи розчаровані урядами, які були до цього, але мало людей дивиться ширше в майбутнє - що це вибори, які можуть нас привести до чогось поганого.Українцям дуже боляче, що поляки бачать більшу загрозу в українцях, а не в росіянах.Мені теж боляче від цього. Я також не можу цього зрозуміти. Але не можемо узагальнювати. Маємо пам’ятати, що це якась частина нашого суспільства, що більшість поляків за українців.Аню, вибач, 50 і 50 фактично.Ну, так, але багато моїх друзів, які постійно допомагають Україні, приїжджають сюди, волонтерять, голосували за Навроцького. Побачимо, що буде далі відбуватися.Мене найбільше стривожили результати першого туру, які нам показали,  що  від 15 до 20 відсотків людей в нашій країні вірять в ідеологію, таку максимально націоналістичну, таку фашистську, і це дуже непокоїть. І ми зараз знаємо, що багато чого буде залежати від майбутніх виборів до парламенту, бо президент є, але не до кінця має владу в Польщі, однак уряд і прем’єр більше беруться до уваги. Думаю, що попередня влада отримала велике попередження, побачимо, що з цим зроблять. Я, як завжди, стараюся дивитися на це так, щоб розуміти обидві сторони, і те, що люди вже могли втомитися і бути розчарованими, але вибір проти тільки для того, щоб той кандидат не став президентом, - це велика помилка, і думаю, що тільки через якийсь час люди зрозуміють, що це була помилка.Поляки бояться війни?Бояться. Дуже бояться. А на чому базуються твої висновки?Зараз уже, мабуть, набагато менше, страх найбільше був на самому початку повномасштабної війни. Думаю, що він також значно мотивував допомагати, однак перспектива того, що будемо мати сусіда Росію, дуже мобілізувала людей. А зараз, фактично як фронт стоїть, то люди заспокоїлися, і в нас є такий підхід, що немає такого варіанту, що Росія нападе на Польщу, і є НАТО, яке нас захистить, яке, в разі чого, стане за нас і нам допоможе.Я не експертка, чи так буде, я не знаю, але бачу, як здійснюються різні сценарії, які ще три роки тому здавалися нам неможливими. Ця війна здавалася нам неможливою. Кожен з нас до останнього не вірив, що вона розпочнеться, потім всі наступні сценарії, які відбуваються на наших очах. Через три роки такої страшної війни Україна починає перебувати в такій ситуації, коли не лише є жертвою, але і мусить захищатися від світу, від потенційних кандидатів, які хочуть робити бізнес і якось використати Україну в своїх цілях. Це страшно. Дивишся на це і замислюєшся, що з нами всіма відбувається. Що відбувається з нашим людством, що такі речі діяться. Я завжди стараюся бути оптимісткою, але останнім часом всі ми маємо таке відчуття, що це йде в неправильному напрямі.Велика кількість українців, коли було, до прикладу, висипання зерна, та чи навіть зараз результати виборів сприйняли болісно. Я бачила коментарі, мовляв, поляки такі самі, як росіяни. Як тобі таке чути? Напевно боляче таке чути, бо ми взагалі не такі самі. Польща показала себе, і довела, і постійно це робимо, що ми за Україну, і якщо якийсь відсоток нашого суспільства ні, це не означає, що так можна говорити про всіх поляків.Мені теж соромно, як якісь наші політики публічно кидаються антиукраїнськими гаслами, але тим українцям, які так говорять, то я би їх просила, щоб вони побачили, скільки хороших речей відбувається. Це так само, як у нас хтось щось скаже на українців, завжди так буде, і це також виникає з того, що люди не знають одне одного. Припускаю, що таке може сказати хтось, хто мало знає поляків, хто взагалі не був у Польщі. Мої друзі, які багато разів були в Польщі, які знають багатьох поляків, ніколи б нічого такого не сказали. А ти, як збиралася в Україну, як уперше приїхала сюди, мала якісь стереотипи? Що знала про Україну? Знаєш, Україна дуже змінилася протягом 10 років. Не дивлячись, що ці зміни відбувалися дуже поволі, вони відбувалися в правильному напрямі. Україна, яка є зараз, - це інша Україна. Бо я ще бачила Україну, яка є в стереотипах поляків, тобто базари, бабусі, які щось там продають на цих базарах, маршрутки, подорожі маршруткою з куркою, з  зачиненими вікнами і бабусі, які кричать, що ці вікна не можна відчиняти.Але такі бабусі є навіть зараз.Ну так, є. Але зараз вже менше такого, бо це гарні речі, які будують такий характер, атмосферу кожної з наших країн. Я спочатку пізнавала Україну від культури, фактично багато речей мене трохи шокували, серед іншого - їзда на машинах. Я, коли їду до Польщі і повертаюся, то маю нагадати собі, що є правила, світлофори, бо тут я вже навчилася так їздити, знаєш, по-українськи: хто сильніший, той перший проїде, що світлофори не для всіх мають червоний і зелений кольори. Це одна з таких речей. Але в дійсності Україна змінилася, немає вже тих жахливих доріг, бо колись це була справжня пригода – поїхати маршруткою зі Львова до Кам’янця-Подільського тими зруйнованими дорогами, селами, де на тебе постійно чекали якісь пригоди. Зараз уже їдеш суперасфальтом, все це зміни на краще. Я також маю надію, що зміни будуть і в питаннях корупції, бо я пам’ятаю Україну більш корумповану. Це досі є, але ситуація вже набагато краща. Під час цієї виборчої кампанії нерідко  звучало, і взагалі ми час від часу чуємо, що, може, не варто приймати Україну до Європейського Союзу. Як ти вважаєш, Україна вже готова до того, щоб бути в Європейському Союзі? Чи вона є європейською країною?Для мене – так! Я постійно повторюю, що Європа повинна це зробити, і я розумію, що ще є багато аспектів, пов’язаних із функціонуванням країни, які треба виправити, щоб Україна увійшла до Європейського Союзу. Так, як було в Польщі, ми теж отримали список завдань, які країні треба було виконати, щоб Польща увійшла до Європейського Союзу: побороти корупцію, змінити функціонування судової системи і так далі. Маленькими кроками це вдавалося робити, і я вважаю, що українці вже так сильно показали, що Україна вже повинна увійти до Європейського Союзу, що як це станеться, то все буде йти в кращому напрямі, всі ті недоліки країни, те, що не працює, на мою думку, буде змінюватися на краще. Я знаю, що політична ситуація в Україні також складна, але я, не дивлячись ні на що, вірю, що це повинно мати хороше завершення.Також я розумію, що Європа боїться впускати Україну через воєнну ситуацію, але, на мою думку, це було би очевидним сигналом всієї Європи для Росії, що ми не погоджуємося з тим, що РФ робить, і не хочемо цього. Бо я вважаю, що зараз, крім того, що Європа допомагає, і надходить зброя, і постійно йде військова допомога, то на мою думку, замало зроблено в цьому напрямі, щоб Росія чітко зрозуміла сигнал. І, на жаль, я вважаю, що в перший чи другий рік війни було, коли зупинили військову допомогу, і Росія просто отримала час, щоб краще озброїтися, щоб відкрити заводи, бо ми всі знаємо, що це там відбувається. На мою думку, Європа повинна ще більше зробити, щоб чітко поставити крапку в тому, на чиєму ми боці. Через те, що це все нечітко, з’являється прийняття війни, що взагалі незрозуміло, ніхто з нас не хоче війни, ми не хочемо так жити, але, не дивлячись ні на що, на це є дозвіл, дозвіл для Росії робити все те, що вона робить. Я так вважаю. Замало санкцій, замало осуду того, що робить Росія, цього має бути набагато більше.А чуєш від своїх співгромадян, що, може, краще б Україна віддала, не знаю, наприклад схід і погодилася, що Крим російський, і тоді було би спокійніше. Чую таке навіть тут часто в розмовах, що хай вони вже заберуть те, що взяли. Я не знаю, що відповідати в таких ситуаціях, бо це, мабуть, буде залежати від того, що вирішить ваша влада і ваше суспільство, це буде, на мою думку, українське рішення. Щиро, то нам ззовні немає до того діла, це має бути українське рішення, робити так чи ні. Я можу тобі сказати, що я думаю. Стільки людей вже загинули за захист цих земель, то я дійсно вважаю, що так не повинно статися. Росія напала на Україну, не маючи права, забрала землю, у нас є якесь міжнародне право, якого ми всі хочемо дотримуватися, тож голоси за те, щоб віддати Росії ці землі, абсурдні, бо тоді ми даємо дозвіл на це. То через рік, не знаю, хтось нападе на Польщу і забере у нас шматок землі і через три роки всі нас будуть змушувати віддати ці землі. Для мене все однозначно в цій ситуації, все чорно-біле, хоча в житті я завжди намагаюся бути десь посередині і шукати розв’язання, шукати сірих відтінків нашого життя. А тут, дозволяючи таке Росії, ми даємо дозвіл. Путін матиме згоду всього світу на те, щоб так робити далі. Ми не можемо цього допустити.Росіяни також часто роблять провокації, запускають в інформаційний простір щось на кшталт: "Поляки теж хочуть забрати шматок України, претендують на якісь землі, кажуть, що ці землі колись були польські". Як гадаєш, таке реально?Маю надію, що ні. Але війна мене навчила того, що можуть статися різні сценарії, я сподіваюся, що до такого не дійде, навіть думка про це дуже страшна, абсурдна. Це може бути тільки результатом підбурювання російської пропаганди. Якби коли-небудь щось подібне сталося б, я буду перша тут воювати з українцями. Давайте не створювати такий сценарій, не підсилювати таких розмов, бо це стовідсоткова робота пропаганди, щоб в українцях викликати нелюбов до поляків.Чи ти вже знаєш, чим будеш займатися, коли війна, маємо таку надію, закінчиться і закінчиться добре для України?Я взагалі про це не думаю, підчас війни я навчилася жити одним днем, всі плани і надії відкладені в сторону. Проте я думаю, що буду займатися тим самим, чим займаюся зараз, сподіваюся, що наша польсько-українська команда постійно буде рятувати пам’ятки, що будемо це робити не лише тут в Україні, але і в Польщі, бо до війни так було. Щоб мої друзі виїжджали на роботу до Польщі і там цим займалися. Також недавно ми відкрили фонд, завданням якого є створення спільних проєктів. Дуже хотіла би, щоб це розвивалося, щоб ми і надалі цим займалися. Я, напевно, буду робити те саме, що зараз, тільки без волонтерства вже. Але насправді я не знаю, побачимо, що цей час нам принесе. Я просто дуже хочу, це моя мрія, щоб ця війна закінчилася, щоб вона закінчилася на хороших умовах для українців, і щоб поляки і українці, це таке моє особисте звернення до поляків і українців, щоб вони не дали себе посварити, перш ніж вони себе гарно пізнають. Бо зараз, на жаль, все знову починає йти в такий бік. Щоб ми краще пізнали одне одного і будували для себе майбутнє і не дозволили злим голосам вплинути на наше життя.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Еспресо розповість, чого вдалось досягнути на цьому етапі перемовин, про що попереджають експерти та чого вимагає Росія. Меморандум про припинення вогню та "меморандум про капітуляцію України"Основною вимогою, яку висувала Україна та до якої показала повну готовність – це повне припинення на воді, на суші та у повітрі. "Одна з ключових — безумовне припинення вогню щонайменше на 30 днів. Це наш принцип і позиція партнерів протягом багатьох місяців", – повідомив міністр оборони та очільник української делегації Рустем Умєров. Попри те, що Україна передала свій меморандум з умовами миру заздалегідь, аналогічні документи Росія надала вже під час зустрічі. У них, до слова, були фактично ті ж вимоги, що й у лютому 2022 року. Якщо коротко пройтись по кожному з них, то основними вимогами України були, повне та безумовне припинення вогню як необхідна передумова та передумова для мирних переговорів, звільнення усіх цивільних та військових полонених, неповторення агресії та гарантії безпеки з залученням міжнародної спільноти, абсолютний суверенітет України, а також визначення територіальних питань, яке передбачає старт переговорів щодо цього з лінії зіткнення.Окрім того, важливим аспектом українського меморандуму була зустріч керівників обох країн, аби узгодити ключові аспекти остаточного мирного врегулювання.Що ж до російського, то в американському аналітичному центрі "Іnstіtutе fоr thе Study оf Wаr" (ІSW) вказали, що він відображає давні публічні вимоги Кремля до України щодо значних територіальних і політичних поступок, тоді як Москва не пропонує жодних поступок зі свого боку. "Російський меморандум просякнутий давньою вимогою РФ про те, що будь-яке мирне врегулювання має враховувати "першопричини" війни, як їх бачить Росія", - констатують фахівці ІSW. Вдаючись в деталі, то основні російські вимоги у "меморандумі" полягали у визнанні міжнародною спільнотою окупації Луганської, Донецької, Запорізької та Харківської областей, а також Криму, вивівши звідти всі війська. Йдеться і про безтерміновий обов’язок України залишатись нейтральною, захист "прав, свобод та інтересів" росіян та російськомовного населення в Україні, а також нам необхідно припинити всі зусилля щодо формування військ, розпочати демобілізацію, скасувати воєнний стан. Путін пропонує спершу прямі перемовини у Стамбулі, а потім перемир'я, Фото: Ніч з 10 на 11 травня 2025 року, Кремль (з трансляції krеmlіn.ru)Як підкреслив політичний експерт Віталій Портников, усі ці вимоги були висунуті, аби жодні з серйозних питань у межах цього меморандуму не могли обговорюватися. Поруч із тим, він наголосив на іншому пункті – проведення виборів президента не пізніше, аніж через 100 днів після завершення воєнного стану. "РФ дозволяє собі абсолютно відверто втрутитися у внутрішнє життя України та нав’язувати нам терміни проведення виборів у нашій власній країні, ніби йдеться про існування Радянського Союзу", – пояснив Портников. Про що таки вдалось домовитисьНа пресконференції за підсумками переговорів України та Росії у Стамбулі Рустем Умєров заявив, що сторони домовилися про обмін "всіх на всіх" важкопоранених та тяжкохворих військовополонених. Також делегації домовилися про обмін усіх молодих солдатів віком від 18 до 25 років. Що не менш важливо, у заяві йшлось і про обмін тілами загиблих бійців у форматі "6000 на 6000".Сам очільник міноборони назвав це єдиним прогресом домовленості щодо звільнення полонених.Також українська делегація передала повністю верифікований список викрадених українських дітей. Однак, очікувано, на це очільник російської делегації Володимир Мединський назвав це "шоу для жалісливих європейців", а також заперечив, що Росія викрала дітей. За його словами, є "тільки врятовані російськими солдатами діти".Згодом, вже після зустрічі у Стамбулі, президент Зеленський повідомив про ще один обмін полоненими на "1000 на 1000", а також, що поки неточно, ще додатковий обмін 200 на 200То про що ж був черговий раунд перемовин у СтамбуліЯк у коментарі для Еспресо розповів журналіст та один із представників України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України (червень 2020 — лютий 2022) Денис Казанський, цей процес слід розцінювати виключно як імітацію переговорів, адже це хороша можливість для країни-агресорки показати, що вона здатна до розмов. "Мети переговорів у РФ і немає. Для своєї внутрішньої аудиторії вони це кажуть абсолютно відверто. Що можна додати до сьогоднішньої заяви Мєдвєдєва про те, що ніяких компромісів не може бути, що ніяких переговорів і бути не може", – пояснив Казанський. Власне, додамо повний абзац тексту, який написав голова Радбезу РФ Дмитро Мєдвєдєв у своєму Теlеgrаm-каналі. "Переговори в Стамбулі потрібні не для компромісного миру на придуманих кимось нереальних умовах, а для нашої якнайшвидшої перемоги та повного знищення неонацистської влади. У цьому сенс російського меморандуму, який учора було опубліковано", – йдеться у публікації Мєдвєдєва.Що ж до вимог так званого "меморандуму", Денис Казанський погодився і з ІSW, і з Віталієм Портниковим, що абсолютно нічого нового у ньому немає, а також додав, що наразі про жодне припинення вогню і завершення війни не йдеться. "Поки Росія здатна, вона буде продовжувати цю війну, бо Путіну комфортно і подобається, для нього війна – це сенс життя", – вказав журналіст. наслідки атаки РФ по Чернігову, 03.06.25, фото: t.mе/bryzynskyіПопри таку виставу від Росії, за його словами, Україні необхідно продовжувати ці процеси перемовин, адже РФ, яка і розпочала війну, вже багато років звинувачувала нас у тому, що нібито ми затягуємо її й затягуємо."Це ж і звинувачення Зеленського, про те, що він вибори проводити не хоче, і мова про те, що Україна миру не хоче. Оскільки від нас лунали заяви про наміри відбити території, то російська пропаганда і її сателіти подавали це як войовничість та небажання до спокою. А зараз українська позиція однозначна й агресором у ситуації залишається виключно РФ. Власне ми навіть від Орбана перестали чути закиди щодо цього в сторону України, бо ініціатива щодо кровопролиття виключно на Росії", – наголосив Казанський, додавши, що таким чином, ми забираємо в агресора простір для чергових брехливих маневрів. Читайте також: Результати зустрічі України та РФ у Стамбулі, а Трамп і досі може змусити Путіна до миру. Акценти світових ЗМІ 3 червня

Попри війну, більшість українців не відкидають можливість переговорів із Росією заради припинення бойових дій. Громадяни готові до певних поступок, хоча ступінь компромісів залишається дискусійною. Про це в інтерв'ю РБК-Україна розповів директор Соціологічної групи "Рейтинг" Олексій Антипович. За його словами, хоча українці загалом не мають довіри до результативності переговорів із Росією, лише близько 10% виступають за продовження війни до повного повернення всіх територій. Натомість приблизно 60% підтримують ідею компромісного врегулювання, залежно від формулювань та умов. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Майже 60% американців не задоволені позицією Трампа щодо Росії - опитування "Українське суспільство схиляється до думки, що мир важливіший за війну до повної перемоги. Це можна трактувати як втому, але суть у тому, що у ситуації без очевидного прориву на фронті з обох сторін люди очікують на пошук дипломатичних рішень", - зазначив соціолог. Антипович підкреслив, у суспільстві побутує переконання, що безпосередньо домовлятись з Кремлем марно - потрібна активна участь США та країн ЄС. Перемогою компроміс навряд чи назвати можна, але припинення бойових дій на певних умовах вже сприймається як результат. Щодо територій, думки українців розділяються. Відмова від нещодавно окупованих областей (наприклад, частин Донецької, Луганської чи Запорізької) викликає спротив. Проте щодо тимчасово окупованих ще з 2014 року - Криму та частин Донбасу - допускаються гіпотетичні поступки, якщо це стане умовою припинення війни. Також серед потенційних компромісів - відмова від членства в НАТО. Водночас ідею європейської інтеграції громадяни готові захищати категорично. "З брендом НАТО українці, ймовірно, можуть попрощатися. Адже реальну допомогу надавали окремі держави, а не альянс у повному складі. А от від Євросоюзу та європейського майбутнього ніхто не хоче відмовлятися", - резюмував Антипович. 71% опитаних вважають, що вибори мають відбутися лише після остаточного завершення війни. Такі результати показало опитування, яке провів Київський міжнародний інститут соціології з 2 по 12 травня. 25% респондентів погоджуються з тим, що вибори можна провести одразу після досягнення перемир'я або навіть раніше. "Переважна більшість українців - 71% - не підтримують проведення виборів після перемир'я навіть з гарантіями безпеки, а вважають, що вибори мають бути лише після остаточної мирної угоди та повного завершення війни", - заявили у КМІС.

Трамп, Трамп, Трамп&hеllір; Речитатив, яким починаються будь-які світові новини на щодень. Такі наші часи, трампові&hеllір; На початку тижня Дональд Трамп поговорив з Путіним по телефону. Вірніше, кожен поговорив про своє. І кожен почув те, що хотів чути. Розмова німого з глухим. Переговори про переговори. Трамп здатен продукувати "велике ніщо". Його прагнення - здобути лаври миротворця та робити великий бізнес з Росією. У Путіна інша мотивація. Йому треба відповісти, навіщо він то все затіяв і чого досяг? Щоб відповісти, треба мати якісь результати. А результатів - немає! "Трампові санкції" - то вже ціла притча про неспроможність, нерішучість і безпорадність. Потрібні справи... Про неминучість суворих санкцій проти Росії у разі відсутності перемир'я офіційна Америка тільки говорить. Це - стара пісня. Набридла й зужита. Давно чуємо. "Свиня з рову - свиня в рів" - так в українському селі кажуть про безплідні й позбавлені сенсу рухи. "Трампові санкції" - то вже ціла притча про неспроможність, нерішучість і безпорадність. Потрібні справи, слова давно перестали працювати в сучасному світі. Ймовірно, на нас чекає ще одна імітація двосторонніх перемовин. Можливі місця проведення - Туреччина, Швейцарія, Ватікан. Окрім іншого, Дональд Трамп туманно натякав про якісь "червоні лінії" в своїй голові, які він не може перетнути, але й говорити про них не здатен, чим остаточно заплутав світ, і заплутався сам. В той же час, 62(!) відсотки американських виборців виступають за те, щоб Сполучені Штати продовжували надавати військову підтримку Україні та впроваджували санкції проти Росії, - такі дані опитування Наrvаrd САРS/Наrrіs Роll. І майже 60% американців незадоволені слабкою позицією Трампа щодо Кремля. Замість того, аби воювати з путінською диктатурою, Трамп воює з вільною Європою, якій вже вкотре проголосив збільшення митних тарифів на 50%, чим частково обвалив європейські акції. Політика Трампа потроху призводить до того, що з позицією Штатів можна не рахуватись Тим часом Ізраїль готується завдати удару по ядерних об'єктах в Ірані, всупереч позиції адміністрації президента США. Політика Трампа потроху призводить до того, що з позицією Штатів можна не рахуватись. Європа - послідовніша. ЄС ухвалив 17-й пакет санкцій проти Російської Федерації. Вони спрямовані, головним чином, проти 200 кораблів тіньового флоту. Топ дипломатка ЄС Кая Каллас повідомила, що готуються нові, ще жорсткіші санкції. А Литва закликала вдатися до таких санкцій проти Кремля, які завдадуть "справжнього болю". Такого болю Росії можуть завдати ціни на нафту. Євросоюз вже запропонував країнам G-7 додатково знизити граничну ціну на російську нафту, що транспортується морським шляхом до 50 доларів за барель. Україна пропонує - не більше, як по 30 доларів за барель. Ціна на нафту - це та сама голка зі смертю російського Кощія, яку треба зламати. Також ЄС ввів заборонні мита на мінеральні добрива з Росії та Білорусі. Країни G-7 ухвалили рішення, що активи РФ будуть заморожені до припинення агресії та відшкодування збитків Україні. Путін заявив про ідею створити буферну зону між Україною і Росією. Як завжди, геть невідомо, що саме він має на увазі. Щодо українців, то вони на кордоні з РФ воліли б бачити велику стіну, рів з крокодилами, колючий дріт і табличку "Кінець цивілізації. Далі - життя не існує". На віки вічні. Президент Володимир Зеленський відвідав церемонію інтронізації нового Папи Римського Лева ХІV і зустрівся з понтифіком. Президент України подякував Ватикану за готовність стати майданчиком для прямих переговорів між Україною й РФ та подарував Папі ікону, написану на ящику з-під важкої зброї. У Румунії відбулися доленосні й драматичні президентські вибори, 2-й тур. Новим главою держави став Нікушор Дан, прозахідний політик. Він здолав неймовірне відставання (понад 20%) від ультраправого та проросійського популіста Джордже Сіміона. Мусимо подякувати румунам за здорову громадянську позицію, бо Румунія для нас важлива. В Польщі 1-го червня відбудеться другий тур президентських виборів. Нам важливо, аби перемогу на них не здобув польський "Янукович" Кароль Навроцький, що виступає проти членства України в НАТО. ...Вперше з часів закінчення Другої світової війни, Європа витратить на закупівлю зброї більше, ніж Сполучені Штати. Європа, слава богу, отямилася... У 2025-му році, вперше з часів закінчення Другої світової війни, Європа витратить на закупівлю зброї більше, ніж Сполучені Штати. Європа, слава богу, отямилася, бо змушена жити "по-новому". Це всьому притомному світові на користь. Данія надасть Україні військову допомогу на суму 630 мільйонів доларів. Мова йде про артилерійські гармати та боєприпаси до них, в рамках "чеської ініціативи". Фінляндія, за рахунок доходів від заморожених російських активів, надасть 90 мільйонів євро. Норвегія до кінця року передасть Україні всі обіцяні винищувачі F-16. Кількість літаків не розголошується. Бельгія, з свого боку, намагається пришвидшити передачу винищувачів, - повідомив міністр оборони країни Тео Франкен. У ніч на 23 травня Сили спеціальних операцій завдали удару по оборонному підприємству "Енергія" в місті Єлець Липецької області. Завод виробляв батареї для авіабомб, ракет "Іскандер" та морського озброєння. В іспанській столиці застрелили одіозного Андрія Портнова, ексдепутата українського парламенту, колишнього заступника в адміністрації президента Віктора Януковича. Андрій Портнов був причетний до підготовки "диктаторських законів" 16 січня 2014-го року та ручного управління судовою системою. Окрім цього, Портнов закликав до створення "фільтраційних таборів" для опозиції та ліквідації непокірних. Але доля розпорядилася так, що ліквідували саме його. Так воно сталося, що Портнов втрапив до "списків Портнова". "Як роса на сонці"&hеllір; ...Шон Пен просить мільярдерів світу витратити 300 мільйонів доларів, щоб придбати для України дві ескадрильї винищувачів F-16 та системи протиракетної оборони... Американський актор Шон Пен просить мільярдерів світу витратити 300 мільйонів доларів, щоб придбати для України дві ескадрильї винищувачів F-16 та системи протиракетної оборони. Шона Пена - в президенти США! Наші повертаються додому. 490 українських військових повернуто з російського полону в результаті обміну. Чекаємо на всіх інших. Чекаємо вдома. А завтра - день Києва. Остання неділя травня. Попри те, що на Київ сьогодні летять "шахеди" й балістика, Київ був, є і буде містом гордих, вільних, красивих людей. І саме для них "знову цвітуть каштани"&hеllір; Тримаймося!

Результати першого туру президентських перегонів у Польщі знову вказують на те, що ультраправі набирають сил у Європі. Перше місце здобув мер Варшави, висуванець правлячої центристської політсили "Громадянська коаліція" ("ГК") Рафал Тшасковський. Проте відразу за ним - кандидат від польських консерваторів (партія "Право і справедливість" - "ПіС") Кароль Навроцький. Обидва політики пройшли до другого туру, бо жоден не набрав 50%+ голосів. А розрив між ними, за підсумками першого туру, складає менше 1% (31,36% у Тшасковського і 29,54% у Навроцького). Таким чином, конкуренти мають рівні шанси на перемогу. Гонитва за голосами Навроцький уже анонсував на 25 травня марш підтримки "суверенної, безпечної, процвітаючої Польщі" і запросив до нього усіх поляків, незалежно від політичних симпатій. А ще закликав інших кандидатів, котрі не пройшли до другого туру, підтримати його. Найперспективнішим у цьому сенсі є Славомир Ментцен, кандидат від ультраправої політсили "Конфедерація". У першому турі він здобув 14,5% голосів і так вийшов на третє місце. Порівняно з ним, Тшасковський видається надміру поміркованим. "Попереду велика і тяжка робота, - заявив він після оприлюднення результатів першого туру. - Ми на фінішній прямій, ми переможемо". У цьому не впевнений польський політолог Бартош Ридлінський. На його думку, Тшасковському може не вистачити часу щоби повернути симпатії тих виборців, котрі раніше підтримували його, та у першому турі віддали голоси за інших кандидатів. Експрезидент Польщі Олександр Квасневський радить меру Варшави терміново провести переговори з лідерами інших партій про підтримку, навіть і з Ментценом. Як підтримують Україну Обидва учасники другого туру мають чіткі позиції щодо України. Кароль Навроцький має намір перешкоджати нашому поступу до ЄС і НАТО поки, як він вважає, не буде вирішено проблему Волинської трагедії. Проте політик виступає за досягнення довготривалого і справедливого миру в нашій країні та називає Росію "неоімперсткою посткомуністичною загрозою", котру треба "відсунути якнайдалі". Цікаво, що і Рафал Тшасковський висловився про Україну як про "буферну зону" між Польщею та РФ і теж підтримав "справедливий мир". "Росія не повинна перемогти у цій війні", - наголосив кандидат. Водночас він же, можливо, намагаючись перехопити одну з ключових тез Навроцького по мігрантах, запропонував обмежити виплати українським біженцям, котрі не працюють. Утім, важливішим є позиціонування не учасників другого туру, а - ультраправих польських політиків. Майже половина Наприклад, Гжегож Браун, скандальний депутат Європарламенту і ультраправий політик, набрав у першому турі 6,3% голосів. Риторика Брауна вражає сумішшю ненависті до євреїв, ізоляціонізму і крайнього консерватизму. Цей політик якось підпалив менору у парламенті та побив лікаря за спробу зробити аборт. Своє ставлення до України він продемонстрував, зірвавши український прапор з мерії у Білій Підляській. Славомір Ментцен, котрий вважається помірним консерватором, в унісон із Брауном критикує українських "нахлібників" та українізацію Польщі. У першому турі президентських виборів кандидати від правих та ультраправих політсил сумарно здобули прихильність понад 50% виборців (ультраправі близько 20%). За перемоги Тшасковського вони стануть помітною опозицією, а в альянсі з переможцем-Навроцьким можуть увійти до коаліції та суттєво впливати на політику країни. Що і хто вплине на другий тур Долю перегонів вирішать виборці, котрі досі не визначилися, розповів Gаzеtа.uа кандидат політичних наук Олексій Буряченко. За словами експерта, спрогнозувати результати другого туру неможливо, оскільки шанси у кандидатів майже рівні, а на настрої виборців впливатимуть декілька чинників. Один із несподіваних і ключових - поведінка ультраправих і правих сил. Олексій Буряченко припускає, що польських ультраконсерваторів підтримує і координує Росія. Кремль реалізує спецоперацію "Двійник": створює клони сайтів і сторінок західних медіа За даними Головного управління розвідки міноборони України, Кремль реалізує спецоперацію "Двійник": створює клони сайтів і сторінок західних медіа, де публікує фейкові повідомлення, зокрема й про вибори. Як зазначив Буряченко, з риторики Навроцького видно, що він пробує загравати з ультраправим електоратом. "Але якщо й отримає там голоси, то навряд чи багато: і Браун, і Ментцен ціляться на парламентські вибори, що мають відбутися у 2027 році. Для них цьогорічна президентська кампанія є майданчиком для розгону", - пояснив він. Ще одним важливим чинником для другого туру стане явка, зазначив експерт. Поляки старші за 60 років майже проігнорували перший тур виборів, а це цільовий електорат Навроцького. Якщо історику-кандидату вдасться мобілізувати старше покоління, він може покращити свій результат. Натомість Ташковського, скоріш, підтримає діаспора, адже він зрозумілий для європейців. І спроби Росії впливати теж можуть позначитися на фіналі перегонів. Польський Орбан не пройде Та за будь-якого результату нашій країні не загрожує антиукраїнський реванш у Польщі, переконаний політолог і дипломат Вадим Трюхан. На його думку, обидва фіналісти першого туру представляють політичні сили, котрі є мастодонтами польської політики, оскільки протягом багатьох останніх років почергово були при владі. "Їхні позиції по Україні доволі близькі, нам можна видихнути: прихід до влади польського Орбана не очікується", - наголосив експерт. На думку Вадима Трюхана, результат другого туру залежатиме від того, як кандидати у стислі терміни проведуть свої кампанії, адже нині у них шанси 50% на 50%. Для України важливо втримати баланс і жодними заявами чи діями не намагатися вплинути на вибір поляків, застерігає Трюхан. А з будь-яким наступним польським президентом "вибудовувати рівноправні і партнерські відносини". Право вето і початок гри Гостроти президентським виборам у Польщі надає те, що у прем'єра Дональда Туска немає парламентської більшості, а президент має право вето. Тому перемога Навроцького спричинить політичну кризу, прогнозує Олексій Буряченко, а перемога Тшасковського посилить позиції прем'єра-центриста і послабить консервативну "ПіС". А це неминуче призведе до загострення протистояння між президентом і головою польського уряду. Чинний президент Анджей Дуда наклав вето на низку законів, у тому числі, на судову реформу, що завадило "ГК" реалізувати передвиборчі обіцянки і підважило рейтинг самого Туска і, можливо, зашкодило Тшасковському. "Гра тільки розпочинається. Жорстка боротьба за кожен голос", - заявив прем'єр Дональд Туск, коментуючи підсумки першого туру виборів. Але у польських реаліях не виключено, що фінал президентських перегонів стане початком для парламентських, можливо, і дострокових.

Цей результат став несподіванкою, адже після першого туру саме Сіміон вважався фаворитом. Тому перемога Дана засвідчила, що румуни в останній момент вирішили не експериментувати з радикалізмом та популістським націоналізмом, а обрали стабільність, прозахідний курс і підтримку демократичних цінностей.Еспресо розповість більше про біографію та політичні погляди нового президента Румунії Нікушора Дана, зокрема, його ставлення до України.Біографія Нікушора Дана: від математика до політичного лідера Дан на вулицях Бухареста під час виборчої кампанії 2012 року. ВікіпедіяНікушор Дан народився 18 грудня 1969 року в місті Фегераш (центральна Румунія). З дитинства цікавився математикою. У шкільні роки він двічі здобував золото на Міжнародній математичній олімпіаді, що принесло йому міжнародне визнання. Після закінчення Університету Бухареста, Дан здобув ступінь кандидата наук у Паризькому університеті та працював у Франції, перш ніж повернутися до рідної країни.Його інтелектуальний бекграунд і аналітичний склад розуму стали основою для подальшої політичної кар’єри. Повернувшись до Румунії, Дан заснував Школу нормальної вищої освіти в Бухаресті та активно займався громадською діяльністю.Дан здобув популярність у 2006 році, коли заснував громадянську асоціацію "Врятуємо Бухарест". Ця організація боролася проти незаконної забудови в столиці, домагаючись через суди скасування корупційних девелоперських проєктів, які загрожували історичній спадщині міста. Його наполегливість і принциповість принесли йому репутацію чесного активіста, який не боїться протистояти впливовим інтересам та великому бізнесу. У 2015 році Дан заснував політичну платформу "Союз порятунку Бухареста", яка згодом трансформувалася в загальнонаціональну партію "Союз порятунку Румунії" (USR). Ця зелено-ліберальна сила виступала за прозорість, боротьбу з корупцією та європейську інтеграцію. Вперше Дан балотувався на пост очільника столиці Румунії у 2012 році, однак тоді здобув лише 8,5% голосів. Та поступово його партія стала головною в місті. Так у 2020 році Нікушор Дан, за підтримки USR, став мером Бухареста, а у 2024 році був переобраний на другий термін. Стосовно сімейного життя: Нікушор Дан проживає зі своєю партнеркою, Мірабелою Гредінару, менеджеркою в автомобільній компанії Rеnаult. Вони разом понад 20 років, але офіційно не одружені. Дан каже, що ні він, ні його партнерка не відчувають потреби в офіційному шлюбі, оскільки їхні стосунки ґрунтуються на довірі та взаєморозумінні. Пара виховує двох дітей. Однак сім’я нечасто потрапляє в об’єктиви телекамер. Дан свідомо тримає сімейне життя подалі від публічної уваги, що є частиною його іміджу. Адже його стиль управління характеризується раціональністю, стриманістю та уникненням популізму, що контрастує з агресивною риторикою багатьох сучасних політиків.Політична кар’єра та репутаціяДан із Сіміоном під час дебатів на Еurоnеws. ВікіпедіяНікушор Дан увійшов у політику як антисистемний кандидат, але, на відміну від ультраправих популістів, його підхід ґрунтувався на прозорості та європейських цінностях. Як мер Бухареста він зосередився на модернізації міста, боротьбі з корупцією та покращенні інфраструктури, хоча критики закидали йому недостатню ефективність у реалізації масштабних проєктів. Проте його репутація некорумпованого лідера та відданість принципам зробили його популярним серед міського електорату, особливо в Бухаресті (найбільше місто країни), де він отримав від 60 до 73% голосів у другому турі президентських виборів.На національному рівні Дан позиціонує себе як центрист, який виступає за зміцнення зв’язків із Європейським Союзом і НАТО, збільшення оборонних витрат до 3,5% ВВП і протидії російському впливу.Його передвиборча кампанія була зосереджена навколо необхідності єдності румунського суспільства, економічної стабільності та продовження реформ для боротьби з корупцією. Дан завжди уникає радикальних гасел, роблячи ставку на раціональні рішення та діалог. Вірогідно, це стало ключовим фактором його успіху серед виборців, стурбованих зростанням ультраправих настроїв.Румунський журналіст і політолог Флорін Негруцю зазначив, що Нікушор Дан, хоча й позиціонує себе як незалежний кандидат, не є наївним новачком у політиці. Він вважає, що Дан використовує свою незалежність для того, щоб змусити політичний клас зайняти чітку позицію, але попереджає, що надмірна антисистемна риторика може бути небезпечною та сприяти зростанню екстремізму в Румунії.  Водночас економічні аналітики зазначають, що перемога Дана може позитивно вплинути на інвестиційний клімат у Румунії.Що пропонує Румунії та які стосунки хоче мати з Україною  Як новообраний президент Нікушор Дан має намір продовжити прозахідний курс Румунії, зміцнюючи її позиції в ЄС і НАТО. Він виступає за економічні реформи, які сприятимуть залученню інвестицій, модернізації інфраструктури та підвищенню рівня життя. Антикорупційна боротьба залишатиметься одним із пріоритетів, адже Дан вважає, що без подолання системної корупції країна не зможе досягти справжнього прогресу.У зовнішній політиці Дан підкреслює важливість регіональної стабільності та співпраці з сусідами, зокрема Молдовою та Україною. Його перемога стала сигналом для Європи, що Румунія залишається надійним партнером для ЄС та НАТО. Дан також виступає за посилення обороноздатності країни, враховуючи загрози, які несе російська агресія, і підтримує ідею активної участі Румунії в європейських ініціативах.Європейські лідери з полегшенням сприйняли перемогу Дана. Його привітала очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, вона відзначила, що румуни "обрали обіцянку відкритої, процвітаючої Румунії в сильній Європі".  А президент Євроради Антоніо Кошта сказав, що "це потужний сигнал прихильності румунів до європейського шляху".Стосовно України: Нікушор Дан послідовно виступає за підтримку українців у війні проти Росії. До речі, це стало одним із ключових аспектів його передвиборчої кампанії. Він неодноразово заявляв, що війна в Україні є критично важливою не лише для Києва, але й для безпеки Румунії, Молдови та всієї Європи. Дан також виступає за вступ України до Європейського Союзу та обіцяє лобіювати це питання на європейському рівні."Я хотів би, щоб Україна увійшла до Європейського Союзу, так само як я хотів би, щоб Республіка Молдова увійшла до Європейського Союзу. Я буду боротися за це в європейських структурах", - заявив Дан. Румунія за останні роки стала важливим союзником України, передавши батарею ППО Раtrіоt, навчаючи українських пілотів і забезпечуючи експорт 30 мільйонів тонн українського зерна через порт Констанца. Дан підтримує ці ініціативи та виступає за їх розширення. Перемогу Дана також відзначив президент України Володимир Зеленський, назвавши її історичною та важливою для двосторонніх відносин. Адже для Києва це означає збереження стратегічного партнерства з Румунією, яка залишатиметься надійним союзником у протистоянні російській агресії. "Поважаємо Румунію та вибір румунського народу. Це країна, від якої багато залежить у питаннях безпеки. … Запросив Нікушора Дана приїхати до України. Також обговорили найближчі можливості зустрітися", – повідомив Зеленський про результати телефонної розмови з новообраним президентом Румунії. Цікаво, що перемога переконаного прихильника України Нікушора Дана також підштовхнула чинного в. о. президента Іліє Болояна до підписання закону, який нарешті дозволяє збивати російські безпілотники в повітряному просторі Румунії. Тож перемога Нікушора Дана на президентських виборах у Румунії стала не лише тріумфом прозахідного курсу, але й підтвердженням прагнення румунського суспільства до стабільності, європейських цінностей та підтримки України у війні з російським агресором. Від математика та антикорупційного активіста до президента – шлях Дана демонструє, що раціональність і принципи можуть переважити популізм навіть у складні часи. Читайте також: Хоче "Велику Румунію" та критикує допомогу Україні: хто такий Джордже Сіміон, лідер президентських перегонівНагадаємо, президентські вибори в Румунії стали скандальними через анулювання першого туру в грудні 2024 року Конституційним судом після звинувачень у російському втручанні на користь ультраправого кандидата Келіна Джорджеску. Повторні вибори 4 травня 2025 року завершилися перемогою іншого ультраправого лідера, Джордже Сіміона, який набрав 40,96% у першому турі, викликавши цим відставку прем’єра (теж кандидат на виборах). Проте в другому турі 18 травня 2025 року проєвропейський центрист Нікушор Дан здобув перемогу з 53,91% голосів проти 46,1% у Сіміона, підтвердивши прагнення Румунії до європейського курсу.

Про це йдеться в матеріалі Радіо Свобода.Уже 8 липня завершується п’ятирічний термін повноважень чинного мовного омбудсмена Тараса Кременя. Попри заяви Уповноваженого з захисту державної мови про готовність продовжити роботу на цій посаді, його кандидатуру не подали на повторний термін. Натомість, як стверджують активісти й деякі політики, Офіс президента втручається у процес обрання нового мовного омбудсмена, просуваючи кандидатів без досвіду у правозахисній сфері. Таке втручання активісти називають небезпечною тенденцією, особливо в час війни.Свої кандидатури на цю посаду подали три державні органи: Міністерство юстиції – Ірину Коваль-Фучило (філологиня, яка спеціалізується на фольклорі), Міністерство культури – Павла Полянського (держчиновник, який працював у МОН), Уповноважений з прав людини – Олену Івановську (профе­сорка кафедри фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філологічних наук). Однак жоден із них, за словами активістів, не має достатнього досвіду у сфері захисту прав чи державної мови.Читайте також: "Такого рівня досвіду не має жоден із претендентів": Кремінь заявив, що готовий залишатися мовним омбудсменомЛьвів'янин Святослав Літинський, відомий тим, що майже 15 років захищає українську мову, зокрема в судах, а також один із претендентів на посаду мовного омбудсмена у 2020 році, вважає, що це "буде не обрання, а призначення". Літинський звернувся із запитами до трьох структур, які подали своїх кандидатів цьогоріч, щоб надали йому відповідь, чи відповідають вони двом вимогам, відповідно до законодавства. За його словами, процедури не є прозорими, а вимоги до кандидатів ігноруються."Уповноважений з прав людини відповів, що не зобов’язаний надавати інформацію. У міністерствах відповіли, що така інформація потребує збору, даруйте, інформації серед значної кількості даних, тому швидкої відповіді не дадуть. А що відповідати? Я просив відповідь на два запитання. Кандидати, може, й мають добрі знання з української мови, але таке ставлення до подання претендентів, відсутність публічних конкурсів, інформації про них, зокрема, чи відповідають законодавчим вимогам, схиляє до думки, що це буде не обрання, а призначення", ‒ зазначив Літинський.Він наголосив, що такий розвиток подій – коли слабка людина не обирається, а призначається – на руку Росії. "Ми бачили ще з 2014 року, початку війни з Росією. Карта перших земель України, які були загарбані ворогом, на 90% збігалися з даними перепису, коли люди визначали їхньою рідною мовою російську. Ми бачимо чітко, що мовний кордон є дуже важливий, в тому числі для протистояння військовим загарбанням. Як і тоді, так і тепер, така діяльність із захисту державної мови, з утвердження української мови як державної, є важливою з погляду безпеки України. Оскільки ідентифікація людини, що вона є українцем, громадянином України – це існування самої держави, її безпека. А цього разу немає конкуренції щодо обрання мовного омбудсмена. За моєю інсайдерською інформацією, Офіс президента вказав не подавати Кременя і це розпорядження прийшло в останній день подання", ‒ додав Святослав Літинський.Народний депутат від "Європейської Солідарності" Микола Княжицький зауважив: якщо мовним омбудсменом буде людина недосвідчена й без чіткої позиції щодо державної мови, то існує кілька небезпек. Це, на переконання Княжицького, по суті, м’яч у бік Росії."Бо прямою вимогою Росії до України є так звана, як вони кажуть, денацифікація, яка за їхньою точкою зору полягає у скасуванні Закону про мову і в дозволі діяльності Російської православної церкви. По-друге, в Україні відбиватимуться вибори, і, очевидно, Росія підтримуватиме проросійські політичні сили. І будуть кандидати, які розраховуватимуть на цей електорат і будуть зацікавлені в тому, щоб якомога менше людей говорили українською мовою, щоб русифікація продовжувалася. Це не менша небезпека, коли буде продовжуватися русифікація, підтримувана таємно або відкрито РФ або антиукраїнськими силами, а Українська держава не матиме ефективного органу, який міг би цьому запобігти. Таким чином, вони будуть намагатися впливати на результати майбутніх виборів. Має бути виконаний закон, мовним омбудсменом має бути людина з досвідом правозахисної діяльності", ‒ наголосив депутат.Про те, що на тлі загроз русифікації посада мовного омбудсмена набуває особливого значення, зазначив і військовослужбовець Антон Петрівський. Він звернув увагу, що це не лише адміністративна, а й стратегічна фігура."У час війни мовний омбудсмен – це більше ніж державна посада, це інструмент української інформаційної великої політики, в якій українська мова має отримати статус домінуючої в усіх сферах", – зауважив Петрівський.Громадські організації, зокрема Всеукраїнський рух "Єдині", Ініціатива "Бойкот російської попси", Громадська ініціатива "Голка", Громадський сектор Євромайдану, також вважають, що влада намагається послабити інституцію мовного омбудсмена. У заяві понад 20 організацій, поширеній наприкінці квітня, ідеться про неприйнятність кулуарних дій і висування непридатних кандидатів."Влада подала кандидатури потай від громадськості, і більшість із них не відповідають кваліфікаційним вимогам", – наголошують у заяві.Громадські активісти у своєму зверненні вимагають від президента і його офісу "не втручатися в процес призначення Уповноваженого із захисту державної мови, який є виключною компетенцією уряду". Також вони закликали кандидатів, які не відповідають визначеним законом кваліфікаційним вимогам, не бути інструментами реалізації сценарію послаблення важливої інституції та зняти свої кандидатури. Очільників міністерств і відомств, які висунули згадані кандидатури, просять відкликати ці подання і внести натомість кандидатів, що мають досвід діяльності з захисту державної мови та будуть здатні ефективно виконувати покладені на них обов’язки.Активісти й політики наголошують: посада мовного омбудсмена не обмежується звітами про кількість порушень чи мовну ситуацію. Передусім це менеджер процесів лобіювання й інформаційної політики щодо важливості різних законодавчих ініціатив, які посилили б державну мову, яка сьогодні для України є національною безпекою. Саме тому надважливо, щоб на цій посаді була компетентна і досвідчена у правозахисних питаннях людина. Відтак активісти вимагають, щоб влада припинила втручання, а кандидатури були відкрито проаналізовані з урахуванням професійної придатності.Довідково. Проблеми з дотриманням мовного законодавства існують по всій Україні. За даними Офісу мовного омбудсмена, найбільше їх у Києві, Одесі, Харкові та Дніпрі, згідно з останніми даними Уповноваженого з захисту державної мови. Лідером щодо російськомовності є Київ. Часто трапляються випадки, коли молодь у публічних місцях слухає російські пісні, не кажучи про російськомовний контент у соцмережах, який домінує.В українських школах 345 учнів навчаються російською мовою, 109 школярів вивчають її як другу іноземну. За даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, 58% українців виступають проти вивчення російської мови в школах. При цьому 78% громадян України вважають українську мову рідною. Для порівняння, ця цифра 2006 року була лише 52%.

Як відомо, у грудні Конституційний суд Румунії скасував результати першого туру президентських виборів, що відбулися 24 листопада, через підозри у російському втручанні, зокрема через маніпуляції в ТіkТоk на підтримку ультраправого кандидата Келіна Джорджеску, який несподівано набрав 23%. Це стало безпрецедентним випадком в історії Румунії, адже раніше суди не скасовували президентських виборів. Рішення ґрунтувалося на розсекречених даних спецслужб про кібератаки та агресивну кампанію в соцмережах, що порушила виборче законодавство. Тому вибори було перезапущено, а Джорджеску виключили з повторних перегонів. Нові вибори відбулися 4 травня цього року, а їх результати лише посилили політичну кризу. Зокрема, прем’єр Румунії Марчел Чолаку оголосив про відставку через невтішні результати президентських виборів, де 40,96% голосів зібрав скандальний радикал Джордже Сіміон, натомість провладний Чолаку - лише 20,07%, зайнявши третю сходинку, бо його випередив Нікушор Дан з 20,99%. Еспресо розповість детальніше про особистість політика Джордже Сіміона, який має всі шанси, щоб обійти свого найближчого суперника та стати президентом Румунії. Історик-активіст-ультрас, який став політиком-популістом-націоналістомДжордже Сіміон народився 21 вересня 1986 року в місті Фокшани, Румунія. Ще з підліткового віку Сіміон став лідером футбольних ультрас, що сформувало його агресивний стиль публічної діяльності.Він здобув освіту в престижному Національному коледжі Георге Лазара в Бухаресті, а згодом навчався в Бухарестському університеті та Університеті Александру Іоана Кузи в Яссах, де здобув ступінь магістра історії, спеціалізуючись на темі "Злочини комунізму". Джордже Сіміон почав свою активну публічну діяльність зі студентських років – у 2004 році він уперше заявив про себе на акції вшанування героїв Румунської революції, розгорнувши націоналістичні банери. Із часом його активізм став чітко націоналістичним: він очолив рух "Nоіі Gоlаnі", який просував гасло "Бессарабія – це Румунія", маючи на увазі території сучасної Молдови та частини України.У 2011 році Сіміон заснував Платформу уніоністів "Асțіunеа 2012", що виступала за об’єднання Румунії з Молдовою. Він організовував численні марші, культурні акції та кампанії, що апелювали до історії "Великої Румунії". У 2017-му заснував "Альянс до сторіччя", який об’єднав понад 100 організацій і влаштував "Марш сторіччя" – піший похід від Алба-Юлії до Кишинева для відзначення 100-річчя Великого об’єднання 1918 року. Окрім акцій, Сіміон активно підтримував румунські громади за кордоном, особливо в Молдові, Україні (зокрема в Придністров’ї та на Буковині) та Сербії, допомагаючи румунським школам та виступаючи за права меншин.Він також написав дві книги – одна з них аналізує історію Молдови й просуває ідею її возз’єднання з Румунією, інша – це збірка політичних есеїв про зустрічі з румунськими політиками. Обидві мають націоналістичний підтекст і спрямовані на широку публіку, а не академічне коло. Тобто попри історичну освіту, Сімон так і ніколи не займався історією як наукою, натомість просував націоналістичні ідеї, будучи помітним активістом. Ініціативність Сіміона принесла йому популярність серед націоналістично налаштованих громадян, хоча й зробили його недружньою особистістю у сусідніх країнах Румунії. Політична кар’єра Сіміона розпочалася всього шість років тому – у 2019 році, коли він балотувався як незалежний кандидат на виборах до Європейського парламенту, отримавши понад 117 тис. голосів. Хоча цього не вистачило для перемоги, кампанія продемонструвала його здатність мобілізувати чимало виборців. Того ж року, 19 вересня 2019-го, Сіміон заснував власну партію "Альянс за об'єднання румунів" (АUR), яка стала платформою для його ультраправих поглядів.Всього за рік, АUR здобула несподіваний успіх на парламентських виборах 2020 року, отримавши 9% голосів і ставши четвертою за величиною партією в парламенті. Цей прорив зробив Сіміона помітною фігурою в румунській політиці. А у 2024 році АUR ще більше зміцнила свої позиції, подвоївши їх, ставши другою за величиною партією в обох палатах парламенту. За роки парламентської діяльності Сіміон зарекомендував себе як харизматичний лідер опозиції, здатний апелювати до широких верств населення. Експерти пояснюють стрімке зростання популярності АUR завдяки кільком взаємопов’язаним факторам. Насамперед – популістська риторика та соціальні мережі. Сіміон активно використовує соціальні мережі, зокрема ТіkТоk, для просування своїх ідей. Його антиелітарна риторика, спрямована проти "корумпованої брюссельської бюрократії" та румунського істеблішменту, резонує з виборцями, які відчувають розчарування в традиційних румунських партіях, які ведуть прозахідний курс, що не приніс результатів (Румунія залишається однією з найбідніших країн ЄС). Риторика партії вдало використовує соціально-економічне невдоволення. Адже зростання вартості життя та економічні труднощі підживлюють підтримку АUR серед середнього класу та сільських громад. Сіміон обіцяє захистити "простих румунів" від глобалізації та іноземного впливу.Натомість чи не основна ідея партії – об'єднання Румунії з Молдовою та акцент на "румунській ідентичності" знаходять відгук серед патріотично налаштованих виборців. АUR також використовує історичні наративи, апелюючи до образів румунських героїв та ідеї "Великої Румунії", яка включає насамперед молдовські та українські землі, а також меншою мірою угорські, сербські та болгарські. Цікаво, що антиковідна позиція теж додала партії популярності. Під час пандемії СОVІD-19 АUR виступала проти обов’язкової вакцинації та жорстких карантинних обмежень. А це привернуло увагу консервативних і скептично налаштованих громадян, особливо в сільській місцевості та малих містах.Ну і не варто забувати, що Джордже Сіміон молодий політик, що також дозволяє залучити додаткову підтримку серед молоді. Харизматичний стиль Сіміона, його активність у соцмережах і образ "свого хлопця" приваблюють молодих виборців, які раніше не цікавилися політикою. Навіть своє весілля він зробив публічним гулянням, трендовим у соцмережах, коли в серпні 2022 року одружився з Ілінкою Мунтяну і зібрав на заході 10 тис. людей. Ідеологічні позиції СіміонаДжордже Сіміон позиціонує себе як націоналіста, євроскептика та прихильника "традиційних цінностей". Його політичними кумирами є президент США Дональд Трамп та прем’єрка Італії Джорджа Мелоні. Якщо узагальнити, то ключові погляди Сіміона можна звести до:Націоналізм довкола "Великої Румунії". Сіміон активно виступає за об'єднання Румунії з Молдовою та повернення "історичних румунських територій", що включають частини сучасної України (Північна Буковина, Південна Бессарабія) та Молдови. Наприклад, у 2024 році він заявив, що не визнає існування окремої молдовської державності та вважає кордон по річці Прут "несправедливим". Звісно, що вся ця риторика викликала занепокоєння в сусідніх країнах, тому Сіміонові заборонили в’їзд як в Модову, так і в Україну.Євроскептицизм. Сіміон критикує Європейський Союз, називаючи його "надмірно бюрократичним" і таким, що обмежує суверенітет Румунії. Він виступає за перегляд відносин з ЄС, хоча не закликає до виходу з нього. Традиційні цінності. АUR і Сіміон підтримують консервативні погляди, виступаючи проти ЛГБТ-руху, абортів і секулярних реформ. Цікаво, що Сіміон також висловлювався проти обов’язкового викладання історії Голокосту в школах, що, звісно, викликало критику, особливо серед єврейської громадськості.Антикорупційна риторика. Сіміон також позиціонує себе як борця з корупцією, критикуючи традиційні партії за "зраду інтересів народу". Вважаючи, що лише він зможе навести лад в країні. Підтримка Трампа та Мелоні. Сіміон відкрито симпатизує Дональду Трампу, називаючи його своїм політичним кумиром. Він носив бейсболку з написом "Тrumр Sаvе Аmеrіса" і заявляв, що поділяє ідеологію руху МАGА. Також Сіміон прихильний до прем’єрки Італії Джорджи Мелоні, він навіть закликав "мелонізувати" Європу, тобто поширити практики італійської національної політики. Ставлення до України та російський слід Ставлення Джордже Сіміона до України є суперечливим і викликає особливе занепокоєння в контексті його можливої перемоги на виборах. Адже у Румунії президент має досить широкі повноваження, там діє напівпрезидентська (змішана) форма правління, подібна до французької моделі. Хоча реальна влада в країні зосереджена у парламенті та уряді, однак президент очолює зовнішню політику та оборону, призначає прем’єр-міністра (за згодою парламенту), має право вето і може розпустити парламент. Служба безпеки України заборонила Сіміону в’їзд до України ще в 2021 році на тлі його антиукраїнської діяльності пов’язаної з ідеями "Великої Румунії" та можливими зв’язками з російськими спецслужбами. У 2024 році заборону було поновлено ще на три роки. Після початку повномасштабної війни Сіміон публічно називав диктатора Росії Володимира Путіна "військовим злочинцем", а також заявляв, що санкції проти Росії є "недостатніми". Проте він виступає проти надання додаткової військової допомоги Україні та експорту зерна через його країну, аргументуючи це тим, що Румунія повинна "зосередитися на власних інтересах". Ця позиція збігається з риторикою проросійських політиків у Європі, хоча Сіміон заперечує звинувачення в проросійських симпатіях, називаючи АUR "найбільш русофобською партією Румунії". Також Сіміона підозрюють у зв’язках з російськими ультранаціоналістами, зокрема Олександром Дугіним, ідеологом "русского мира". Та особливу тривогу викликають заяви представників АUR, зокрема сенатора та соратника Сіміона Клаудіу Тирзіу, про необхідність "повернення" українських територій, таких як Північна Буковина та Південна Бессарабія, які колись певний час належали Румунії. Сам Сіміон уникає прямих заяв про анексію, але його підтримка ідеї "Великої Румунії" та територіальні претензії партії створюють напругу у відносинах з Україною.Ще одним тривожним сигналом є обіцянка Сіміона призначити проросійського політика Келіна Джорджеску, якому заборонили балотуватися на виборах, на посаду прем’єр-міністра в разі перемоги. Джорджеску відомий своєю антиукраїнською позицією, зокрема закликами припинити допомогу Україні та заборонити транзит українського зерна. Крім того, він противник НАТО і ЄС.Хоча після перемоги в першому турі виборів, Сіміон помірковано закликав до припинення вогню в Україні, зокрема, очікувано підтримав позицію адміністрації Дональда Трампа щодо агресії РФ, не деталізуючи своїх ідей.  Що кажуть експерти та чи є шанс в іншого кандидата Сіміон та його конкурент Дан. Фото: Вікіпедія Майже всі аналітики занепокоєні тим, що Джордже Сіміон, ймовірно, стане президентом. Зокрема, як пишуть у DW, потенційна перемога Джордже Сіміона у другому турі президентських виборів загрожує стати історичним поворотом, який наближає країну до влади правих екстремістів – явища, небаченого з часів диктатури Іона Антонеску та його союзників із православно-фашистської "Залізної гвардії" під час Другої світової війни."Для Румунії та для Європи обрання Сіміона стало б серйозним поворотним моментом і політичною катастрофою: у такому разі вперше країна ЄС мала б самопроголошеного "руйнівника системи" на посаді глави держави, того, хто обіцяє "змести" румунську еліту та виступає за жорстку позицію проти ЄС та НАТО – у найважливішій країні ЄС та НАТО в Південно-Східній Європі. Окрім проросійських та антиукраїнських урядів Словаччини та Угорщини, він був би ще одним лідером у країні ЄС, який підтримує президента США Дональда Трампа, має проросійські позиції та виступає проти допомоги Україні", - наголошують у виданні. Румунський політолог Крістіан Пирвулеску зазначає, що перемога Сіміона справді може змінити геополітичний курс Румунії, наближаючи її до країн ЄС з націоналістичними урядами, таких як Угорщина та Словаччина. А це може ще більше посилити антиєвропейські настрої в Європейському Союзі, який і так переживає не найкращі часи через зростання євроскептиків.  Інший румунський експерт, Крістіан Андрей, застерігає, що президентство Сіміона може призвести до політичної кризи в Румунії, оскільки він може використати соціальне та економічне незадоволення для просування ще більш консервативних та популістських тем, а також посилити скептицизм щодо ЄС та Заходу. Ситуація може призвести до згортання демократичних інституцій, як це зробив Орбан, та загострити суспільну боротьбу й посилити кризу. Загалом АUR та Сіміон популярні у сільській місцевості, малих містах і серед діаспори, де вони апелюють до економічного невдоволення та патріотичних настроїв. Це може дати шанс іншому кандидату, меру столиці, Нікушору Дану, завоювати симпатії великих міст та об’єднати довкола себе прозахідну частину суспільства. Однак проблема в тому, що в Румунії, фактично, лише одне місто є дійсно великим – Бухарест з його 2 млн людей, за ним йдуть Клуж-Напока, Яси, Констанца, Тімішоара, кожен з яких має трохи більше, ніж 250 тис. населення. Однак дипломат та політолог Роман Безсмертний вірить, що Джордже Сіміон досяг своєї "електоральної стелі" у першому турі президентських виборів і не має можливості набрати більше голосів, тому Дану цілком може перемогти. "Очевидно, що після виборів кандидати вперлись у свою електоральну стелю і, як кажуть фахівці та аналітики, цю стелю навряд чи Сіміон здатен подолати. А от мер Бухареста Нікушор Дан має таку можливість. Якщо скласти голоси всіх однодумців є можливість здобути понад 60%. Ця сума голосів явно говорить про те, що у Нікушора Дана є шанс стати президентом Румунії", - сказав експерт в етері Еспресо.Якщо коротко, то Нікушор Дан – це 55-річний математик зі ступенем доктора наук, громадський активіст і політик, який з 2020 року обіймає посаду мера Бухареста. Він зосередив свою політику на модернізації міської інфраструктури, покращенні громадського транспорту та боротьбі з корупцією в муніципальній владі. Однак його популярність зосереджена великою мірою у Бухаресті та довкола, що є проблемою. Як вважає політтехнолог та член Асоціації професійних політичних консультантів України Олег Постернак, шанси мера Бухареста досить низькі. Адже розрив між ними після першого туру 20% і електоральна історія майже не знає випадків, коли в другому турі можна наздогнати цю 20-відсоткову відстань між основними кандидатами. Тим більше, що явка на виборах була низькою, бо чимало міських жителів проігнорували вибори. "На перший тур прийшло лише 53,2% виборців. Тому розширення підтримки коштом "тихого електорату" може стати ключем до переваги у другому турі над Сіміоном, який має доволі зцементований ядерний електорат, що обов’язково прийде за нього голосувати у другому турі. Але Дану буде значно важче сформувати широку коаліцію виборців через маловідомість, мінімум часу та ресурсну обмеженість. Натомість інші учасники президентської гонки вже "поплили", - зауважує Постернак. У будь-якому разі, як нагадує в етері Еспресо журналіст та політичний експерт Віталій Портников, це дуже скандальні вибори, бо вони відбуваються після скасування попереднього першого туру виборів президента. "Переможця першого туру Келіна Джорджеску звинуватили в тому, що він незаконно провів передвиборчу кампанію, що він не відзвітував про неї. Це призвело не лише до ануляції першого туру виборів, але й до того, що його не допустили до повторного голосування. Хоча варто розуміти, що він мав всі шанси перемогти через свою популярність. Але Джордже Сіміон виявився єдиним ультраправим кандидатом допущеним до виборів: і Джорджеску, і Шошоаке, яка відома своїми антиукраїнськими поглядами, не були допущені. Таким чином Сіміон зібрав весь ультраправий електорат. Тепер головне питання, чи він зможе його зберегти та розширити під час другого туру", - сказав Портников.Також він відзначає, що результати першого туру президентських виборів у Румунії знову нагадали всім, наскільки впливовими стають ультраправі та популістські тенденції в теперішньому політичному житті Європи та США.Читайте також: Питання, що станеться швидше: Трамп встигне сконцентрувати в руках авторитарну владу чи натрапить на масштабну економічну кризу, - Аслунд

У Румунії на виборах президента найкращий результат отримує ультраправий кандидат Джордже Сіміон. Друге місце посідає екс-мер Бухаресту Нікушор-Даніель Дан, який також проходить до другого туру. Про це повідомляє ЦВК Румунії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Суд заборонив проросійському політику балотуватись у президенти Румунії У Румунії вже було опрацювало 99,90 % бюлетенів за результатами президентських виборів. Результати підрахунків голосів виглядають так: Джордже Сіміон - 40,88 % Нікушор Дан - 20,99 % Крін Антонеску - 20,12 % Віктор Понта - 13,08 % Олена Ласконі - 2,68 % Позаяк жодному з кандидатів не вдалося набрати понад 50% голосів на виборах, має відбутися другий тур. Планується, що він відбудеться за два тижні - 18 травня. На ньому праворадикальному політику Сіміону доведеться зіткнутися з колишнім мером столиці Даном, який здобув репутацію успішного борця з корупцією. Сіміон заявив, що у разі перемоги планує призначити прем'єр-міністром Келіна Джорджеску політика, якому заборонено балотуватися через кримінальні звинувачення та зв'язки з фашистською організацією. Нинішні вибори є вже другою за кілька місяців спробою в Румунії обрати президента. Результати попереднього голосування, яке відбулося 24 листопада 2024 року, були анульовані через підозри у зовнішньому втручанні Росії. Зокрема, на користь ультранаціоналіста Келіна Джорджеску, якого згодом усунули від участі в новому голосуванні.

Це вже друга спроба обрати главу держави - результати попереднього голосування, що проходило в листопаді 2024 року, були анульовані через втручання Росії.

Хотів би розпочати нашу розмову з найважливішої історії для українців - надзвичайно дивна політика США. До кінця не зрозуміла позиція самого президента Трампа. Також було дивне інтерв'ю Стіва Віткоффа, який виконує певну функцію, яку свого часу реалізував Кіссінджер, але Віткофф – це анти-Кіссінджер. Ми в Україні переживаємо з того приводу, що США можуть нас полишити з РФ у форматі "сам на сам". Звісно, є наші друзі з ЄС, але допомога Сполучених Штатів неоціненна. Просив би вас схарактеризувати поточний історичний момент.На жаль, я вважаю, що це правильне бачення ситуації. Найточніше політику президента Трампа щодо Росії можна охарактеризувати як поведінку молодшого партнера Путіна. Під "молодшим" я маю на увазі, що Трамп виконує все, чого хоче або що підтримує Путін, не вносячи жодного власного внеску в цю політику.У першій адміністрації Трампа всі зовнішньополітичні питання та кризове врегулювання були зосереджені в руках його зятя Джареда Кушнера. Цього разу цю роль виконує Стів Віткофф. Сьогодні його вплив значно перевищує вплив державного секретаря Марка Рубіо чи радника з національної безпеки Майка Волтца, якого багато хто називає "живим мерцем" — він втратив кількох ключових помічників і, схоже, довго не протримається на посаді.Політика Трампа була цілком очевидною. Він двічі голосував разом із Росією, Білоруссю та Північною Кореєю проти резолюцій, що засуджують російську агресію в Україні. Навіть Іран і Китай тоді утрималися. Росію підтримали лише близько десятка країн, але до них приєдналися і Сполучені Штати — це серйозний і тривожний сигнал. Водночас понад 100 держав в обох випадках проголосували за засудження російської агресії.Чи подобається Путіну USАІD? Ні, потрібно закрити. НАТО? Ні, послабити. "Радіо Свобода", "Голос Америки"? Ні, вимкнути. Чи підтримує він просування демократії за кордоном? Теж ні, згорнути. Трамп діє цілком передбачувано: він робить те, чого хоче Путін.Єдине стримування — це суспільна думка: близько двох третин американців підтримують Україну, зокрема майже половина республіканців. Тому Трамп не може діяти без обмежень. Йому потрібно створювати враження, ніби він намагається тиснути на Росію. Він зробив кілька заяв на кшталт: «Це вже занадто, припини бомбардування, Владімір», — але на цьому все і закінчилося. Сприймати це серйозно не варто.Цікаво, що Трамп не скасував жодних ключових санкцій проти Росії, а деякі навіть продовжив. Отже, він не наважується зайти настільки далеко, щоб надто багато людей, як і я, могли прямо сказати, що він діє як молодший партнер Путіна.Що ж має робити Україна? На мою думку, ваш уряд діє виважено й правильно: з одного боку, веде діалог зі Сполученими Штатами, аби ті не заблокували ліцензії на постачання озброєння; з іншого — відмовляється підписувати будь-які угоди, що можуть зашкодити.Ймовірно, Трамп незабаром оголосить про перемогу й просто відійде, незалежно від реального результату. І вкрай важливо, щоб Україна до того моменту не втратила нічого суттєвого. А ви бачите перспективи певного дипломатичного урегулювання російської агресії проти України? Ми чуємо дуже багато різних меседжів, які дуже часто суперечать одне одному. Але бачимо, що Росія наступає, обстрілює наші міста. І водночас розуміємо, що частина нашого населення плекає певну ілюзію, що, можливо, вдасться про щось домовитись. Росіяни регулярно повторюють свій ультиматум: вимагають окупації навіть ще незахоплених наших територій, проведення так званої денацифікації, демілітаризації й так далі. Лавров постійно повторює путінський ультиматум трирічний давності. Але в той самий час росіяни повторюють мантру про перемовини. Як ви думаєте, що це за така складна гра?На жаль, я налаштований доволі песимістично. Наразі, по суті, існує два можливих варіанти: або Україна підписує щось цілковито принизливе й неприйнятне — фактично лише тимчасове перемир’я, — або війна триває. Другий варіант виглядає кращим, адже Україна тримається впевнено й гідно, а Європа демонструє рішучу підтримку. Після принизливого прийому президента Зеленського в Білому домі 28 лютого Європа, за винятком Угорщини, консолідувалася довкола України. Військова промисловість ЄС разом із сильними українськими стартапами вже готується до збільшення обсягів і темпів постачання озброєння. Цього року Україна отримає близько 100 мільярдів доларів західного фінансування.Отже, фінансування вже забезпечене, але я не бачу жодної реальної можливості, що з цих переговорів вийде щось змістовне. Показово, що під час візиту Віткоффа до Москви він прибув без жодного помічника, тоді як Путін приймав його у присутності Юрія Ушакова та Кирила Дмитрієва. Я знаю обох — Дмитрієв доволі вправний і досвідчений гравець.Сергій Лавров більше не виконує функцій міністра закордонних справ — приблизно так само, як Марко Рубіо тут, у Вашингтоні. Натомість Лавров виступає як рупор пропаганди — не гірше, ніж Соловйов чи Симоньян.Ситуація виглядає саме так: Лавров не залучений до жодних реальних переговорів, принаймні наскільки я розумію. Та й загалом не варто вважати, що якісь справжні переговори взагалі ведуться. Навпаки, Путін просто намагається спокусити Віткоффа, а через нього — вплинути на Трампа.Складається враження, що саме Віткофф і Трамп фактично визначають політику США щодо Росії. На жаль, наразі найкращим підходом виглядає збереження діалогу та гарантія того, що Україна не підпише нічого справді шкідливого.У Вашингтоні я слухав прем’єр-міністра Шмигаля. Він заявив, що передбачена міжурядова угода щодо видобутку корисних копалин в Україні, після чого має бути підписана рамкова угода, а далі — конкретні домовленості по окремих проєктах. Це звучить як звичайний комерційний процес. Також Україна більше не повинна повертати грантову допомогу, яку вже отримала від США.Загалом, ситуація почала рухатися в правильному напрямку — на відміну від попереднього періоду, коли все виглядало вкрай тривожно. Водночас переговори про мир або припинення вогню, схоже, заходять у глухий кут. І, цілком ймовірно, що Трамп просто оголосить про певну перемогу без жодних на те підстав і дистанціюється від усієї ситуації. А що ви скажете щодо чергової угоди про українські корисні копалини, яка постійно трансформувалася? Адже спочатку були захмарні апетити з боку адміністрації Трампа, а зараз все це немовби суттєво зменшилось. Як, на вашу думку, може працювати подібна схема? Основне, що вдалося досягнути очевидної справи – ми не винні Сполученим Штатам. Тобто ту допомогу, яку нам надавала адміністрація президента Джозефа Байдена за погодженням Конгресу і Сенату, - це було безкоштовно. Україні були передані певні ресурси, тобто кредитні історії, – це зовсім інше, але нас намагалися поставити у позу боржника. Наскільки це серйозна історія щодо угоди про корисні копалини? Тому що свого часу американська адміністрація підписувала подібну угоду з урядом Афганістану. І це відбулося буквально за певний час перед тим, як помахала їм рукою і вивела американські війська з Афганістану.Я не вважаю, що порівняння з Афганістаном є доречним. Очевидно, що позиція США суттєво змінилася. Тепер зрозуміло: жодної вимоги, щоб Україна платила за вже отриману допомогу, більше не існує.Також була знята ідея про надання Сполученим Штатам права першої пропозиції. Коли я слухав прем’єр-міністра Шмигаля, він наголосив на двох ключових принципах.По-перше, жодна угода не повинна порушувати процес вступу України до Європейського Союзу. Я вважаю, що Україна повинна максимально залучати ЄС до цього процесу — і, схоже, саме так і відбувається. По-друге, жодна домовленість не повинна суперечити Конституції України та, відповідно, іншим національним законам.Схоже, що ця міжурядова угода, яка фактично є двостороннім інвестиційним договором, рухається в правильному напрямку. Наступний крок — укладення конкретних комерційних угод у межах цієї рамки, але вони не повинні передбачати жодних преференцій для Сполучених Штатів. Це мають бути стандартні інвестиційні домовленості. І, на мою думку, український уряд послідовно дотримується правильних принципів, і нині ми рухаємося саме в цьому напрямку.Усі попередні заяви Трампа про те, що Україна повинна повернути якісь фантастичні суми, які вона нібито отримала від США, а це не відповідає дійсності, більше не звучать. Як ви й зазначили, адміністрація Байдена надавала Україні гранти, а не кредити. Але Трамп поводиться як шантажист. І цьому слід рішуче протидіяти. Здається, український уряд робить це впевнено й достойно. Хочу вас розпитати про велику торговельну війну. Хочеться вірити, що все якось унормується і перейде у формат осмислених дій. Але ми бачили дивні рішення та реакції, потім все це переграється, і шановну публіку інформують через повідомлення у мережі Х. Однак світову економіку лихоманить і, відповідно, хтось на цьому хоче заробити, комусь це потрібно для того, щоб натиснути на той чи інший уряд. За вашим відчуттям, це кудись рухається цілеспрямовано чи вже починається хаотичне розповзання, зокрема і Бреттон-Вудської системи?Вважаю, що увагу слід зосередити на самій торговельній політиці. Її підґрунтя — цілковито абсурдне. Сполучені Штати отримали величезну вигоду від безпрецедентного обсягу зовнішнього фінансування.Нині близько $32 трильйонів іноземного капіталу зберігається в американських цінних паперах — облігаціях і акціях. Це стало можливим завдяки репутації США як надійної фінансової гавані. Однак ситуація змінилася, і тепер цілком імовірно, що значна частина цих коштів залишить країну. Чому ж тоді у США такий серйозний дефіцит торговельного балансу?Частково це пояснюється суттєвим профіцитом у сфері послуг. Інша причина — готовність іноземних інвесторів покривати масштабний дефіцит державного бюджету, який щороку становить приблизно 6,5% ВВП. За логікою відповідальної політики, цей показник мав би знижуватися щонайменше вдвічі, але жодних ознак таких змін немає.Саме тому Трамп і повторює наратив про те, що нібито весь світ обкрадає США.Реальність така: світ проявив надзвичайну щедрість, надавши Сполученим Штатам величезні обсяги фінансування. І водночас саме США, найімовірніше, найбільше постраждають від нових тарифів, адже сплачуватимуть їх не іноземці, а самі американці.Трамп уперто поширює неправду, стверджуючи, що платитимуть китайці — хоча це повністю суперечить фактам. Практично все, що він говорить, є маніпуляцією. Так звані взаємні тарифи, які ми сьогодні спостерігаємо, були значною мірою вигадані — без будь-якого обґрунтування.Найабсурднішим прикладом є те, що навіть острів, населений лише пінгвінами, мав би сплачувати 20% мита. Це повний нонсенс.У Детройті Трамп знову повторив більшість своїх неправдивих заяв — цього разу в украй агресивному тоні. Він не має наміру змінювати курс. Це передусім трагедія для самих Сполучених Штатів, але також і серйозний удар по світовій економіці. Як ви вже зазначали, Трамп відчуває себе найвпевненіше в атмосфері хаосу.Президент дійсно має повноваження запроваджувати тарифи. Він сам визнає, що ці рішення можуть бути оскаржені в суді, оскільки базуються на надзвичайному указі.У США немає жодної надзвичайної ситуації, але Трамп намагається її штучно створити. Загалом, якщо США запровадять 10-відсоткові тарифи на всі товари, це становитиме приблизно 1% ВВП. У поєднанні з кількома додатковими митами — можливо, до 2% ВВП. З одного боку, це доволі значні суми, але їх абсолютно недостатньо для фінансування федерального бюджету. Я переконаний, що Трамп і надалі триматиме всіх у стані невизначеності. Він живиться страхом і хаосом, тому боятися його — помилково. Він лише посилюватиме нестабільність.Нещодавно оприлюднені дані свідчать, що ВВП США у першому кварталі цього року скоротився на 0,3%. І я очікую, що темпи падіння лише зростатимуть внаслідок його політики. Наразі панує повна непередбачуваність у всіх сферах, і жодна розсудлива компанія за таких умов не ризикне робити серйозні інвестиції в США.Тарифи неминуче спричинять зростання цін, а отже, й посилення інфляції. Багато компаній усвідомлять, що за нових умов більше не здатні працювати з прибутком, і будуть змушені закритися. Долар уже втратив 10% вартості щодо євро і, найімовірніше, падатиме далі.Фондовий ринок зменшився приблизно на 20% і, судячи з усього, це ще не межа. Економічна політика Трампа — це пряма загроза як для економіки Сполучених Штатів, так і для світової фінансової стабільності. Його базовий принцип — атакувати, заперечувати, оголошувати перемогу, але ніколи не визнавати помилок і не змінювати курс.Ситуація, ймовірно, продовжуватиме погіршуватися. Питання лише в тому, що станеться раніше: Трамп устигне сконцентрувати в руках авторитарну владу чи натрапить на масштабну економічну кризу. І чи взагалі відбудуться демократичні вибори до Конгресу наступного року? Ми маємо справу з глибокою кризою — і демократичною, і економічною. На превеликий жаль, ми бачимо, що потужні демократичні інституції, які б мали підтримувати й розвивати, виявились не в змозі захистити демократію і закон в колисці демократії - у Сполучених Штатах. Ми хочемо вірити, що Європейський континент встоїть. Водночас бачимо в реальному часі створення військово-стратегічного союзу між Північною Кореєю і Росією. Не знаємо, до яких рішень можуть прийти у Китайській Народній Республіці. Але світ балансує на межі.Проблеми світу - це дуже серйозно і дуже поважно, але ми теж живемо в Україні, тому я хотів вас розпитати в теперішній комбінації: коли США можуть відшвартуватися від Європейського континенту, коли над Європою - не лише над Східною Європою, але й над Старою Європою - нависає привид війни. Я кажу про країни Балтії, Фінляндію. Швецію. Ми розуміємо, що путінський ультиматум вимагав повернення Євроатлантичного блоку до старих кордонів. Але Швеція і Фінляндія є членами НАТО, це було рішення, зокрема, і Джозефа Байдена. На вашу думку, що робити Україні в теперішній ситуації? Адже треба це робити якомога швидше.На жаль, усе, що я чую, повністю відповідає дійсності. Вважаю, що Україна нині діє максимально зважено — як в інтересах власної безпеки, так і в інтересах усієї Європи. Вона дійсно є форпостом, який стримує загрозу. Європа має робити все можливе, щоб забезпечити Україну фінансуванням і зброєю.Європейські армії, на жаль, виявилися надто слабкими. Сьогодні найбоєздатнішою армією в Європі володіє саме Україна, за нею — Туреччина. Європі критично важливо мати таких партнерів як найближчих союзників. Україна має мати повне право розраховувати на ту підтримку, яку Європа в змозі надати.Особливо прикро, що Німеччина та Франція не змогли мобілізувати політичну волю для арешту $200 млрд заморожених російських активів у Бельгії та передачі їх на підтримку України. Такий крок міг би радикально змінити хід війни вже протягом року. Але це рішення потрібно ухвалити. Я щиро сподіваюся, що зміни відбудуться тепер, коли Фрідріх Мерц, імовірно, стане канцлером Німеччини 6 травня. Німеччина має взяти на себе лідерство в Європі та забезпечити Україні справжню, беззастережну підтримку — чого раніше, на жаль, не було.Франція та Велика Британія діють у правильному напрямку, а найпотужніша підтримка, я б сказав, надходить від Північно-Балтійської вісімки, Швеції та, безперечно, Польщі. Європа дедалі рішучіше стає на бік України, але вона має йти до кінця — адже те, чого Україна досягла за останні три роки, справді героїчно і заслуговує на глибоку повагу. А що собою зараз являє російська економіка? Відомо, що росіяни перевели значну частину свого військового виробництва на воєнні рейки, але, як то кажуть, хтось за це має заплатити. Свого часу пані Набіулліна (голова центробанку РФ) зробила, на превеликий жаль, економічне диво – російська економіка встояла. Я спілкувався з нашим спільним знайомим, Деніелом Фрідом, який свого часу в Державному департаменті очолював напрям, пов’язаний із санкціями проти Росії. А санкції, які впровадили США та ЄС, проти РФ виявились заслабкими. Наскільки російська економіка в стані витримати тягар війни? Чи можна говорити про те, що є додаткові важелі, які міг би застосувати колективний Захід, чи Дональд Трамп, чи Господь Бог для того, щоби російська економіка зупинилася? Я просто не володію розумінням, за рахунок чого вони не просто функціонують, а далі й далі підтримують свою агресію. Можливо, це останні пару місяців?Так, я цілком згоден. Даніел Фрід — справді видатна особистість. Санкції загалом дали три основних результати. Перш за все, економічні санкції ефективно перекрили доступ Росії до міжнародного фінансування. Москва більше не має можливості залучати кошти на зовнішніх ринках.Другий результат — це технологічні санкції. Росія втратила доступ до значної частини сучасних технологій. Попри спроби завозити окремі компоненти контрабандою або через треті країни, дефіцит критичних технологій стає дедалі відчутнішим, і країна явно страждає.Третій аспект — нафтові санкції. Спочатку вони були малоефективними, однак тепер набирають сили. Частково це пояснюється тим, що адміністрація Байдена спершу остерігалася зростання цін на нафту всередині США. Натомість нині ми бачимо протилежну тенденцію: світові ціни на нафту падають. Вартість нафти Urаls опустилася до $50 за барель, що на $20 менше, ніж закладено в російському бюджеті. Це суттєво скорочує доходи Кремля й посилює тиск на економіку Росії.Це коштуватиме російському бюджету близько 2,5% ВВП. Крім того, у Росії стрімко вичерпуються ліквідні резерви Фонду національного добробуту — там залишилося лише приблизно 2% ВВП. Це означає, що в другій половині року уряду доведеться скоротити державні видатки приблизно на 4% ВВП. Таке скорочення — серйозне навантаження на систему.Сьогодні військові витрати Росії становлять близько 10% ВВП, тоді як в Україні — близько 50%. Росія теоретично ще має ресурс для збільшення витрат, адже її економіка не переведена в повністю воєнний режим.Як зазначила Ельвіра Набіулліна, цього року в Росії очікується стагфляція з приростом ВВП на рівні 1–2%. Це не колапс, але й аж ніяк не ознака стабільності. Уралвагонзавод нині випускає лише близько 300 танків на рік — надто мало для війни таких масштабів.Військово-повітряні сили також, судячи з усього, перебувають у стані глибокого виснаження. Отже, Росія вже не виглядає сильною — але й не перебуває на межі розпаду. А чи витримає українська економіка ту чи іншу негативну політику Сполучених Штатів, якщо американці вийдуть з гри?Президент Байден забезпечив виділення близько $20 млрд американської допомоги, яка цього року надходить через трастовий фонд Світового банку.  Трамп уже нічого не може з цим вдіяти — кошти фактично вийшли з Вашингтона. Допомогу також надають Європейський Союз, Велика Британія, Японія та Канада. Упродовж останніх двох років Україна щороку отримувала приблизно $100 млрд зовнішньої підтримки, і цього року обсяг допомоги буде подібним. Можна навіть сказати, що бюджет перефінансовано, але цього недостатньо. Україні вкрай необхідне суттєве збільшення витрат на озброєння, щоб мати шанс виграти цю війну.

Кремлівський диктатор окреслює контури антизахідного союзу, повний склад якого, вірогідно, буде озвучений 9 травня. Посилення КНДР змінює баланс сил на Корейському півострові, ставить у незручне становище Китай і змінює плани США. Як вплине нова реальність на Україну, розбиралася Gаzеtа.uа. Північнокорейський лідер Кім Чен Ин 28 квітня оголосив про намір поставити пам'ятник бійцям КНДР у Курській області, так би мовити, увічнити їхній подвиг. Інформаційний ресурс країни повідомив про офіційну позицію Центрального військового комітету Трудової партії Кореї (ЦВК ТПК) щодо дій північнокорейських військових у Росії. Мовляв, РФ і КНДР спільно здобули перемогу у Курській області, а вступ у війну на боці РФ то було рішення Кім Чен Ина. "Могла би допомогти" Схоже, Ким Чен Ину було важко не коментувати дії співвітчизників, коли про них заявляли Україна, Південна Корея, Велика Британія та США на найвищих рівнях аж до ООН. Представник КНДР в ООН відмовлявся коментувати, натомість акцентував увагу на західній збройній допомозі Україні. Таким чином, підтвердилися дані південнокорейської розвідки. І Путін ухилявся від прямої відповіді на запитання про участь у війні проти України північнокорейських вояків. Лише 25 квітня після згадки начальника генштабу ЗС РФ Валерія Герасимова про "значну допомогу" північнокорейських військових у прикордонних районах Курської області Путін публічно подякував тим "за героїзм". Речник Дмитро Пєсков зауважив: російська сторона "могла би допомогти" КНДР у разі необхідності. Вірогідно, необхідність у "допомозі" виникне дуже скоро. Між виборами та агресією Офіційний Пхеньян нещодавно змінив військову доктрину. А в Сеулі розгортаються драматичні політичні події:відсторонення від влади президента Юк Сон Йоля. Нагадаємо, на 3 червня 2025 року там призначені дострокові президентські вибори. Результати праймеріз цими вихідними шокували південнокорейців. У Демократичній партії більшість голосів (89,8%) зібрав опозиційний депутат Лі Чже Мьон, котрий раніше виступав за активнішу взаємодію з Північною Кореєю. На думку південнокорейських спостерігачів, він є вірогідним фаворитом перегонів, оскільки конкуренти Лі Чже Мьона, губернатор однієї з провінцій Кім Дон Йон і депутат Кім Кьон Су, здобули 7% і 3% відповідно. Під час агітаційної кампанії на праймеріз Лі у ході дебатів зазначив, що КНДР "ставитиметься до нас так, як і ми до неї". Водночас він назвав обстановку на Корейському півострові "недоброю" і висловив підтримку альянсу зі США та Японією, хоча раніше виступав проти тіснішої співпраці із Заходом, особливо в оборонній сфері. Натомість жорстко критикував попередника, чия політика тиску на Північну Корею, вважає Лі, призвела до нового загострення. Але крихкий баланс буде порушено, якщо Пхеньян задумав агресію проти Сеула. Момент зручний: політична невизначеність, внутрішні кризи і зосередженість Південної Кореї на внутрішньому порядку денному. Знущання по-пхеньянськи Можливо, тому реакція Південної Кореї на офіційне визнання альянсу РФ - КНДР була гострою. У заяві південнокорейського МЗС зазначено: "Відправка північнокорейських військ, поряд із ширшим військовим співробітництвом між Росією та Північною Кореєю, є грубим порушенням міжнародних норм, зі Статутом ООН включно". Звісно, офіційний Сеул закликав Москву і Пхеньян припинити військову співпрацю, котра підриває мир і стабільність в Індо-Тихоокеанському регіоні і поза ним, з Європою включно. Згадка про Європу цікава. Швидше за все, йдеться про Україну. Далі у заяві МЗС Південної Кореї наголошено: тісно співпрацюватимемо зі світовим співтовариством і застосуємо всі необхідні заходи проти будь-яких дій, котрі загрожуватимуть нацбезпеці. Які саме можуть бути дії, багато в чому залежить від позиції США. Припиніть це негайно Держдепартамент Сполучених Штатів висловив занепокоєння участю бійців КНДР у війні проти України на боці Росії. Військове розгортання КНДР у Росії та будь-яка підтримка російської сторони у відповідь мають бути припинені, сказано в електронному листі представника Держдепу. Проте прямих коментарів ні від Марко Рубіо, ні від Дональда Трампа немає і досі. Натомість чинний президент США посилив критику Путіна, закликаючи його негайно припинити стріляти по Україні. У Дональда Трампа свій інтерес. За даними видання Ахіоs, Білий дім таємно готує зустріч шефа з лідером КНДР. Підготовку до саміту значно ускладнили заяви Путіна та Ина про військову співпрацю у Курській області. Альянс цих двох політиків обмежує шанси Трампа на пряме спілкування з ними поодинці, поки Росія не припинить обстрілів України. Драматизму додає наближення символічних 100 днів президентства Дональда Трампа (30 квітня). І - мовчання Китаю. Меню для Китаю МЗС КНР відмовилося коментувати військову співпрацю РФ та КНДР. "Це є відносини між двома країнами, у які Китай не втручається", - заявив офіційний представник відомства Го Цзякунь. Тим часом, Сі Цзіньпіна чекають у Москві 9 травня. Швидше за все, буде не лише урочисто оголошено про дружбу РФ і КНДР, але і північнокорейські військові візьмуть участь у параді на Красній площі. За такої ситуації китайський лідер схильний зачекати. Адже не все так урочисто-однозначно. Президент Володимир Зеленський офіційно заявляв і про участь китайських військових у боях на території України на боці РФ. Пекін спростовує це. Але що робити Сі у Москві 9 травня, якщо героєм дня буде Ин? Вочевидь, Путін приготував заохочення і китайському гостю. Одна з них - якраз і є гра із Пхеньяном. Хто (не) з нами Посилення КНДР на Корейському півострові може бути використано Китаєм, формально обидві країни сповідують спільну ідеологію. На подив, тактично воно вигідне і Дональду Трампу: зміцнить альянс "США - Японія - Південна Корея". Але і ризики чималі. Через Північну Корею Росія фіксує свої стратегічні інтереси не лише на Корейському півострові, а й в усьому Індо-Тихоокеанському регіоні. У разі прямого зіткнення двох Корей Москва і Вашингтон, через допомогу дружнім державам, увійдуть у непрямий конфлікт навіть за наявності договору про дружбу. А якщо не допоможуть країнам, ті позиратимуть на дружбу РФ та КНДР, де є практичний результат. На додачу, де факто проти України і партнерів воюють дві держави, що є кроком до статусу війни як світової. Дипломатія чи ракети У червні Південна Корея визначиться з президентом. Якщо переможе фаворит праймеріз, зависає у повітрі оборонна співпраця Києва із Сеулом, на яку сподівається чинна українська влада. Виголошувані успіхи поглибленого стратегічного партнерства РФ та КНДР контрастуватимуть із млявістю партнерів України та низькою ефективністю НАТО й ООН. За таких декорацій пряма зустріч Трампа з Путіним видаватиметься перемогою останнього. Єдине, що можна швидко протиставити грі чинного господаря Кремля, - мир в Україні і дипломатичний контрнаступ російським інтересам на всіх інших континентах. Таким чином, усе вкотре зводиться до з'ясування - що сильніше: дипломатія чи ракети.

Березневі статті, Будапештський меморандум, Мінські угоди – найвідоміші, але далеко не єдині договори, на які українському народу доводилось йти з Москвою. Еспресо розповість, чим закінчуються домовленості з Російською Федерацією та яку ціну доводилось платити тим, хто їх з нею укладав.З чого починались взаємини з РФ та як з Москвою доводилось домовлятися попередникамСтаном майже на середину 2025 року багатьом союзникам України стало зрозуміло, чим закінчується задобрення диктаторів та чого вартує намагання укласти мир за будь-яку ціну, коли у твій дім приходить агресор з бажанням знищити тебе. Однак і сьогодні залишаються адепти того, що угода може розв'язати проблему й вгамувати чиюсь багатовікову політику ненависті й тотального знищення. Ба більше, віра у це зберігається навіть після порушення так званого "Великоднього перемир’я" і 20 загиблих у Кривому розі й 12 – у Києві. Серед останнього – дев’ять вбитих російськими ракетами дітей.Атака РФ на Кривий Ріг, Фото: V_Zеlеnskіy_оffісіаl/tеlеgrаmЯкщо ж вищепереліченого після трьох років масових вбивств, розправ, геноциду залишається недостатньо, аби зрозуміти, що мир з Росією – це фікція, то потрібно всього лиш подивитися назад. В українській історії достатньо прикладів того, чого вартує спроба порозумітися з тим, хто прийшов знищити тебе і твій дім. Останні приклади будуть особливо показові й з урахуванням того, що з тих часів у Кремлі й влада не мінялась.Однак для початку заглянемо ще у добу Козаччини. І першим, хто спробував домовлятися з тоді ще Московським царством, був Богдан Хмельницький. За своєю суттю Березневі статті, підписані у Переяславі 1654 року, мали дещо інший характер. Йшлось не про мирну угоду як таку, а про протекторат Московії для Гетьманщини. Складно оцінити документ та його вплив на сьогодення, якщо він навіть не зберігся в оригіналі, однак учитель історії та переможець Glоbаl Теасhеr Рrіzе Ukrаіnе 2020 Василь Дяків вказує, що вже тоді, у 17 столітті, зіткнулись повністю протилежні світогляди – європейський та азійський."Європейські політичні традиції, які ввібрала Гетьманщина, зіштовхнулися з азійським підходом московської зовнішньої політики для вирішення своїх загарбницьких інтересів. Цей підхід базується на принципах золотоординського управління, сили та на безумовному підпорядкуванні цареві без будь-яких ознак поваги та партнерства до протилежної сторони", – пише вчитель. Також історик Сергій Плохій у своїй роботі "Брама Європи" пише, що в обох сторін було докорінно різне сприйняття цих домовленостей. "Козаки вважали Переяславську угоду контрактом, що має зв’язувати обов’язками обидві сторони. З боку Хмельницького, він та його держава потрапляли під протекторат царської влади. Вони обіцяли відданість та військову службу в обмін на захист, пропонований Московською державою. Цар, однак, сприймав козаків як нових підданих, щодо яких він не матиме жодних зобов’язань після того, як надасть їм певні права та привілеї", – пояснює професор кафедри української історії в Гарвардському університеті.  Остання теза є особливо цікавою, адже показує, що чи то сьогодні, чи то майже 400 років тому, угоди Росія визначає не як домовленість про рівну співпрацю, а як засіб для придушення та подальшого використання потенційного ворога. Власне про це свідчить і зміст Березневих статтей – Гетьманщина зберігає внутрішню ієрархію, правову та податкові системи, однак зобов’язується повідомляти про обрання гетьмана російського царя, обмежити розмір війська до 60 тис. солдатів, а також утримувати своїм коштом московську армію, яка тепер легально розміщувалась на територіях козацької держави. У 17 столітті російський цар був дещо поступливішим, а відтак декларативно в угоді надав суб’єктність Гетьманщині на ведення зовнішньої політики, однак з забороною на встановлення дипломатії з найближчими сусідами – Річчю Посполитою та Османською Імперією. Як бачимо, вже тоді Московське Царство намагалось перекрити Гетьманщині шлях до створення міцних союзів і закріплення на геополітичній карті. Саме це і можна прирівняти до тих угод, які Україні намагаються нав’язати сьогодні – заборона вступу до НАТО та навіть фактичних розмов про це. Що цікаво, саме це і зіграло злий жарт з тими, хто укладав Березневі статті. Адже поки Гетьманщина дотримувалась заборони на ведення переговорів, московські царі тричі таємно вирішували її долю із Річчю Посполитою. Згодом син Хмельницького, Юрій, спробує переглянути домовленості з Московією по смерті батька. Однак, замість забезпечення суверенітету, отримав Переяславські статті 1659 року, за якими Гетьманщину ще більше затиснули царськими обмеженнями. Таким чином на територіях теперішньої України розпочнеться період "Руїни", який розкриється після так званої "Чорної ради", проросійського гетьмана Лівобережжя Івана Брюховецького й Московських статтей. Пострадянські договори і фіктивні домовленості про територіальну цілісність та непорушність кордонів України Згодом, у період УНР, трапиться століття повноцінної окупації частини території України більшовиками за результатами Першої світової війни. Зокрема йдеться про розвал Австро-Угорщини та складні революційні події у Німеччині, адже саме сторони Четвертного союзу були стримуючим фактором для РСФСР та гарантією безпеки для Української Народної Республіки. Переживаючи гніт, геноциди, політичні репресії, винищення культури та народу як такого, у 1991 році Україні все ж вдасться вибороти незалежність та визнання її суверенітету. Надалі, у 1994 році, президент Леонід Кучма підпише Будапештський меморандум, за яким Україна зобов’язувалась набути неядерний статус в обмін на нечіткі, але такі солодкі "гарантії безпеки". "Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй", – йшлось у другому пункті меморандуму. Складно сказати, чи це спланована та продумана стратегія РФ на чолі з Єльциним по роззброєнню сусіда, чи то дійсно цивілізований світ так боявся нового члена у "ядерному клубі". Однак, як вже писало ВВС, недієвість Будапештського меморандуму розумів і Леонід Кучма, який поставив свій підпис під документом. Другий президент України визнав, що після підписання його попереджали про порожність гарантій меморандуму."Тодішній президент Франції Франсуа Міттеран сказав: "Синку, не вір цьому документу, тебе обмануть", – заявив Кучма на міжнародній конференції в Єрусалимі.Згодом Україна, ще за десять років до повномасштабної війни з Росією і не один раз,  звертатиметься по допомогу до країн-підписантів. Спершу закликала провести термінові консультації під час конфлікту щодо острова Тузла у 2003 році та під час українсько-російської "газової війни" у 2006 році. Російсько-український конфлікт довкола острова Тузла. Фото: www.ukrаіnіаnwоrldсоngrеss.оrgТакож український парламент звертатиметься до підписантів Меморандуму підтвердити свою прихильність принципам у березні 2014 року, коли Росія розпочала анексію Криму. Тоді США ініціювали проведення в Парижі консультації з країнами-учасницями Будапештського меморандуму. На зустріч були тодішній держсекретар США Джон Керрі, міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Хейг, в.о. міністра закордонних справ України Андрій Дещиця. Від країни-агресора не прибув ніхто, а згодом РФ узагалі відмовиться від таких консультацію. Повертаючись до 90-их, Україна ще один раз поведеться на російську угоду – Великий договір між Україною та Росією, який підпишуть 31 травня 1997 року. За ним РФ "визнає територіальну цілісність та непорушність кордонів України". І звучить це звісно поважно, але його основною передумовою був залишений у Севастополі "троянський кінь" у формі Чорноморського флоту. Як пише у колонці для "Радіо.Свобода" журналіст Віталій Портников, без російського флоту в українському Севастополі ніхто і не збирався підписувати "Великий договір". Єльцин чудово знав, як сильно Кучма зацікавлений у його візиті. І Москва пов'язала заключення "великого" договору з підписанням угоди про статус Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Без цієї угоди Єльцин не хотів ні в Київ їхати, ні договір підписувати. Більш того, на певному етапі переговорів російська сторона навіть відмовилася вносити в документ пункт про взаємне визнання територіальної цілісності, хоча він і містився в угоді між РРФСР і УРСР, підписаній Єльциним і Леонідом Кравчуком ще до розпаду СРСР. Українській делегації стало зрозуміло, що без угоди щодо флоту ніякого "великого" договору не буде, принаймні не буде документа з конкретним змістом", – писав Портников ще у 2018 році. Згодом Чорноморський флот у Севастополі стане плацдармом для силового поширення "руского міра" на території України, а у 2003 році призведе до конфлікту на Тузлі і стане однією з причин, чому президент Кучма відмовиться від євроатлантичної інтеграції в НАТО та почне перемовини зі створення Єдиного економічного простору з Росією, Білорусією, Казахстаном. Перше вторгнення РФ на територію України і домовленості у МінськуЗгодом, коли Україна буде ослаблена після Революції Гідності, надійний і дружній сусід скористається ситуацією, аби розпочати введення "зелених чоловічків" у Крим і привести у дію сепаратистські війська на Донбасі, яких сам фактично і "відгодував". Реакцією на це стали Мінські угоди 2014 року, які утверджували тимчасове перемир'я у Війні на сході України. Мінські домовленості. Фото: hrоmаdskе.rаdіоПротокол тоді підписали учасники Тристоронньої контактної групи, зокрема тодішній спецпредставник голови ОБСЄ Гайді Тальявіні, другий президент України Леонід Кучма, тодішній посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов, Олександр Захарченко і Ігор Плотницький.Що цікаво, останні двоє ніяк не значились у підписаній документації, хоча фактично були представниками від вирощених Росією банд, які керували на території самопроголошених Л/ДНР. Однозначної оцінки цій угоді немає, а думки та експертів у цьому питанні різняться.Зокрема колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін у коментарі "Суспільному" у 2021 році казав, що вони мали свої результати, однак визнає їхню "помилковість". "Свого часу Мінськ допоміг у розв'язанні гуманітарних питань, на зразок постачання води. Я б не назвав його ефективним, але так або інакше якісь рішення в рамках Мінська приймалися. А от щодо інших питань, як звільнення полонених, якусь особливу роль Мінськ не відіграв. Саме тому рішення про передачу політичних питань з нормандського формату на мінський майданчик однозначно було помилковим і завадило всьому процесу", – зазначав ексміністр. Однак за першим Мінськом, який був логічним продовженням Мирного плану п’ятого президента України Петра Порошенка та очевидно не влаштовував Москву, бої на Донбасі все ж відновились. Відтак на початок лютого 2015-го точились найзапекліші бої за Донецький аеропорт та Дебальцеве, де російські військові разом із бойовиками намагались оточити українців.Надалі Володимир Путін почне диктувати набагато жорсткіші умови для України, паралельно погрожуючи знищити її регулярну армію. Лейтмотивом других Мінських угод став "особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей", який українська сторона зобов’язувалась закріпити у Конституції. Ба більше, за "Мінськом-2" органи місцевого самоврядування на Донбасі можуть мати власні статути, які, наприклад, дозволяють їм укладати угоди з іноземними державами, мати власний бюджет, проводити місцеві вибори та референдуми. "Наша задача була, по-перше, відвести загрозу або принаймні відтермінувати війну. Вибити собі вісім років, щоб ми відновили економічне зростання і побудували міць Збройних сил. Це була перша задача – і вона була досягнута", – коментуватиме ці угоди п’ятий президент у червні 2022 року.Повноцінно оцінити їхній зміст з оглядом на повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році зможуть історики в майбутньому. Однак достеменно відомим залишається лише одне – будь-які домовленості з Москвою, який би політичний устрій та влада там не панували, це фікція, яку неодмінно використають проти України. Відтак і сьогоднішній "мир", який нав’язує адміністрація 47 президента США Дональда Трампа, Росія сприйме лише як для переозброєння, відновлення репутації на геополітичній карті та відновлення після санкцій Заходу. Читайте також: Цілі Росії очевидні: позбавити Україну доступу до Чорного моря, захопити Одесу й розширити свій вплив аж до Молдови, - дипломат Гербст

За даними Вlооmbеrg, Україна у 2024 році увійшла до сімки країн з найвищим рівнем споживання піратського контенту, поступаючись лише США, Індії, Росії, та маючи однаковий рівень піратства з Великою Британією, Канадою та Туреччиною. На українців припадало 3% від всіх нелегальних переглядів. Дехто називає Україну "цифровим Сомалі". Тобто піратські сайти залишаються дуже популярними в Україні попри їхнє блокування та антипіратські закони. Еспресо розповість детальніше про боротьбу з піратськими сайтами в Україні, причини їхньої "живучості" та чи є шанси на реальний прогрес.Масштаби проблеми: UАКіnо у десятки разів популярніший за NеtflіхФото: UАblосklіst, аналітика за 2024 рікБоротьба з піратськими сайтами в Україні ведеться на основі Закону "Про авторське право і суміжні права". За дотримання норм відповідає Департамент інтелектуальної власності при Міністерстві економіки, тоді як розслідуванням порушень в інтернеті займається Кіберполіція. У 2023 році в Україні набув чинності новий Закон "Про медіа ", який також передбачає блокування доступу до російських сайтів, включно з піратськими кіносервісами. Також держава приєдналася до міжнародної платформи WІРО АLЕRТ, що допомагає боротися з піратством, перекриваючи таким сайтам можливість заробляти на рекламі.За порушення авторських прав в Україні передбачені штрафи –  від 5 100 до 17 000 гривень, виправні роботи або навіть позбавлення волі на строк до двох років. А за рекламу азартних ігор на піратських ресурсах із переліку WІРО АLЕRТ можуть оштрафувати вже на понад 3 мільйони гривень.Однак попри це, за даними SіmіlаrWеb, у 2024 році вісім піратських ресурсів входили до 50 найвідвідуваніших сайтів в Україні, тоді як легальні стрімінгові платформи, такі як Nеtflіх чи Аррlе ТV+, не потрапляли до цього списку. Наприклад, сайт UАКіnо посідав третє місце за відвідуваністю (щоправда, на сьогодні він займає шосту сходинку). Тобто досі значна частина українців віддає перевагу безкоштовним піратським ресурсам, попри доступність легальних, але платних альтернатив. Відзначимо, що в цьому списку топ-50 досі є і російські сайти, наприклад, yаndех.ru та декілька російських порносайтів. Цікаво те, що піратські сайти не лише порушують права інтелектуальної власності, але й часто пов’язані з російським впливом. Багато з них, як зазначає ініціатива "Чисте небо", використовують контент держави-агресора, що становить додаткову загрозу в умовах війни. Окрім цього, такі ресурси можуть поширювати шкідливе програмне забезпечення та використовувати дані користувачів у незаконних цілях.Зусилля влади та ініціатив: головний інструмент – блокування Антипіратська боротьба в Україні ведеться на кількох рівнях – від владних структур до громадських ініціатив та міжнародної співпраці. Та головним інструментом залишається блокування доментів. Найважливішим державним органом, який відповідає за боротьбу з піратством в інтернеті є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Цей орган регулярно оновлює перелік заборонених медіасервісів, які вважаються пов’язаними з державою-агресором або піратською діяльністю.  Загалом, за даними ініціативи "Чисте небо", станом на квітень 2025 року було заблоковано 577 піратських сайтів.Власне, що громадська ініціатива "Чисте небо", заснована у 2013 році, об’єднує 19 учасників і 12 партнерів, серед яких ключові гравці медіаринку України. Її мета – сприяти розвитку легального контенту та боротися з піратством. "Чисте небо" активно співпрацює з правоохоронними органами, провайдерами та міжнародними партнерами, щоб блокувати піратські ресурси. Також варто згадати і про Українську Антипіратську Асоціацію, яка вже маже 20 років займається розвитком законодавства з питань авторського права та інформує населення про основні моменти пов’язані з піратством в Україні.Хоча законодавство України передбачає відповідальність за порушення авторських прав, механізми притягнення до відповідальності власників піратських сайтів залишаються недосконалими. До того ж більшість таких ресурсів зареєстровані за кордоном, що ускладнює судові переслідування.Стосовно міжнародної співпраці, показовим є випадок, що стався в 2019 році. Тоді в Нідерландах було закрито стрімінговий плеєр Мооnwаlk, який використовували близько 80% піратських сайтів російськомовного сегмента, зокрема НD Rеzkа, Ваskіnо та ГідОнлайн. Це стало значним ударом по піратській інфраструктурі, хоча ефект був тимчасовим. Адже порушники мають чимало способів, щоб обійти законодавство. Чому піратські сайти не зникають: попит породжує пропозиціюНезважаючи на всі зусилля, піратські сайти демонструють вражаючу стійкість, наче, та гідра, якій, стявши одну голову, виростають дві на її місці.Основні причини цього – так звані дзеркала та швидке відновлення. Піратські сайти створюють численні дзеркала – альтернативні доменні імена, які дозволяють відновити доступ до контенту після блокування. Наприклад, після блокування основного домену НD Rеzkа (rеzkа.аg) з’являються нові, такі як rеzkа-uа.tv. За даними Fоrbеs, у січні 2025 року Нацрада намагалася вдруге за два роки заблокувати НD Rеzkа, Ваskіnо та Fіlmіх, але сайти продовжили працювати через нові домени.Інший важливий фактор – технічна адаптивність. Піратські ресурси використовують сучасні технології, такі як СDN (Соntеnt Dеlіvеry Nеtwоrk), хмарні сервіси та розподілені сервери, що ускладнює їхнє відстеження та блокування. Часто сервери розташовані за межами України, що потребує міжнародної координації для їхнього закриття.Ще одна проблема пов’язана зі співпрацею з провайдерами. Бо хоч Нацрада видає розпорядження про блокування тих чи інших сайтів, та не всі інтернет-провайдери виконують їх однаково ефективно. Зокрема, у 2023 році 87% опитаних провайдерів вважали блокування сайтів неефективним. Найпопулярніший спосіб блокування з боку провайдерів – заміна ІР-адрес на локальних DNS-серверах та блокування ІР-адрес на рівні маршрутизаторів.  Та не варто забувати і про старий перевірений метод обходу блокувань – використання VРN-додатків. Вони дають можливість користувачам отримувати доступ до заблокованих ресурсів, фактично ігноруючи зусилля держави щодо захисту авторських прав. Тому важливо розуміти: проблему створюють не лише ті, хто запускає і підтримує роботу піратських сайтів, а й самі користувачі. Адже споконвіку в економіці діє залізне правило: попит породжує пропозицію.Саме високий попит на безкоштовний контент зумовлює масову популярність піратських ресурсів, і причина тут насамперед економічна. Легальні сервіси, як-от Nеtflіх, Меgоgо чи Аmаzоn Рrіmе, вимагають регулярної щомісячної підписки, що для частини українців є серйозним фінансовим навантаженням на фоні економічної нестабільності, низьких зарплат і війни. Безкоштовний доступ до фільмів та серіалів через піратські сайти залишається привабливою альтернативою для багатьох. Тим більше, що ні одна платна платформа не має у своїй базі всіх популярних фільмів, отже треба платити за кілька підписок. Натомість безкоштовні часто мають весь популярний контент. Крім того, варто враховувати і культурний аспект: покоління, яке виросло у 90-х та 2000-х, звикло сприймати інтернет як простір безкоштовних можливостей. Тоді масово використовували програми на кшталт µТоrrеnt, скачували музику, фільми, ігри, не замислюючись про права авторів. Тому й сьогодні мова йде не лише про доступність чи ціни – а й про зміну свідомості та формування нової культури споживання контенту, де визнається цінність інтелектуальної власності. Адже за створення якісних фільмів, серіалів і музики завжди хтось має платити – чи це буде глядач напряму, чи через інші легальні механізми.Чи є боротьба імітацією: рубання гілок, а не коріння Насправді питання, чи є боротьба з піратськими сайтами імітацією, не має однозначної відповіді. Адже з одного боку, зусилля влади та громадських ініціатив мають помітні результати. За даними SіmіlаrWеb, заблоковані сайти втрачають позиції в рейтингах. Наприклад, rеzkа.аg упав з 9-го місця у вересні 2023 року до 41-го у лютому 2025 року, а rеzkа-uа.tv – з 10-го до 517-го. На березень цього року з нелегальних кіносайтів у топ-50 в Україні залишаються лише: UАКіnо, gіdоnlіnе.fun, fіlmіх.my, rеzkа.аg та kіnоkrаd.my. Тим часом Нацрада регулярно додає до переліку все нові заборонені піратські домени, яких зараз налічується майже 600 (загалом в Україні заблоковано 41 670 сайтів). Відповідно, власникам цих сайтів, доводиться міняти домени, а глядачі гублять їх, що створює зменшення переглядів. Однак це не міняє загального попиту на піратські фільми. Швидке відновлення піратських сайтів через дзеркала та їхня висока популярність свідчать про обмежену ефективність поточних заходів. Блокування часто виглядає як "гра в кота і мишу": щойно один домен закривають, з’являється інший на яким треба знову "полювати". Адже виявлення піратського сайту, розгляд запиту на блокування та ухвалення рішення займають значно більше часу, ніж перенесення піратського контенту на новий домен чи ІР-адресу.Власне, це і створює враження, що боротьба носить поверховий характер, не зачіпаючи кореня проблеми – інфраструктуру піратських ресурсів і попиту на їхні послуги. Бо усунення цього – найскладніше завдання. Сьогоднішні дії можуть навіть виглядати, як реагування на політичний запит суспільства – продемонструвати боротьбу з російським контентом у час війни, що, безперечно, важливо, але досі немає довгострокової дієвої політики спрямованої на захист прав інтелектуальної власності в цифрову епоху. Бо ще у 2023 році Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення внесла до списку заборонених 11 популярних піратських ресурсів, серед яких були такі сайти, як НDrеzkа, Ваskіnо, Fіlmіх, Кіnоgо та Гідонлайн. Ця новина викликала резонанс, проте на практиці це не призвело до їхнього повного зникнення з інформаційного простору: більшість із них досі діють, хоча справді втратили позиції. Що з цим робити: не лише блокувати сайти, але й штрафувати користувачівКрім створення труднощів для роботи сайтів внаслідок їхнього блокування, можна робити їх невидимими для Gооglе. Власне, що один із найшвидших способів обмежити доступ до піратського контенту – подати скаргу DМСА (порушення авторського права). Це можна зробити за кілька хвилин через спеціальну форму, а розгляд триває від кількох днів до тижнів. У разі успіху Gооglе видаляє сторінку з пошуку, однак сам сайт залишається доступним за прямим посиланням. Тобто варто розуміти, що скарга стосується лише конкретної сторінки, а не цілого домену, у кращому разі ви видалите якийсь фільм. Більш системний підхід запропонувала міжнародна платформа WІРО АLЕRТ, до якої Україна приєдналася навесні 2024 року. Бо тепер сайти, підозрювані в порушенні авторських прав, вносяться до міжнародного "чорного списку" й втрачають доступ до реклами та платіжних систем, таких як Vіsа, Маstеrсаrd чи РаyРаl. А це головний їхній дохід – перегляд реклами користувачами. В Україні також діють зміни до Закону "Про рекламу", які передбачають штрафи за розміщення реклами на піратських ресурсах.Однак, як наголошують фахівці, тільки покарання власників сайтів проблему не вирішить. Потрібний системний підхід і до штрафування користувачів за перегляд нелегального контенту. Тим більше, що у багатьох країнах покарання за споживання піратського контенту діють давно і мають строгий характер: в Японії – до двох років ув’язнення, в Італії – штраф до 5000 євро, у Німеччині – від 155 до 1000 євро за кожне порушення. В Україні теж почали інформувати користувачів про такі порушення. Вперше це відбулося у 2023 році. Ними стали власники терміналів Stаrlіnk, які завантажували неліцензійні фільми. За повторні порушення їм можуть навіть блокувати доступ до інтернету.Тобто ефективна боротьба з піратством – це не лише тиск на сайти, а й зміна культури споживання контенту, яка, власне, й породжує проблему, яку ускладнює складне фінансове становище багатьох українців. Важливим рішенням також може стати запуск в Україні ІР-суд. Адже ефективний захист інтелектуальної власності (ІР) є ключовим для інноваційної економіки, особливо для ІТ, фармацевтики, агробіотехнологій, медіа та креативних індустрій. У 2017 році указом президента України було ініційовано створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності (ІР-суду), але він досі не функціонує. Запуск ІР-суду міг би прискорити розгляд справ, уніфікувати практику, підвищити кваліфікацію суддів і пришвидшити розгляд справ пов'язаних з піратським контентом. Однак без доступних легальних альтернатив і врахування економічної ситуації українців піратство залишатиметься складною проблемою.Читайте також: Експерт Харюк розповів, як РФ може втрутитися у вибори в Україні в разі електронного голосування

Наприкінці березня в аеропорту Кишинева затримали Євгенію Гуцул - проросійську главу Гагаузії, автономного регіону Молдови. Її звинувачують у співпраці з Москвою та інкримінують ввезення до Молдови з РФ грошей для вже забороненої прокремлівської партії "Шор", за якою стоїть олігарх-утікач Ілан Шор. Кейс з арештом Гуцул демонструє, що Молдова не буде миритися з агентами впливу Москви, яких та застосовує, щоб зірвати євроінтеграцію Молдови. Для контролю цієї країни РФ використовує комплексний набір механізмів: політичний, економічний, інформаційний та військовий тиск. Для дестабілізації Кремлю найкраще слугують молдовські автономії - Гагаузія і Придністров'я. Невелика за розміром Гагаузія з населенням близько 150 тисяч людей розташована на півдні Молдови з адміністративним центром у містечку Комрат. Протягом багатьох років вона перебувала під впливом Російської імперії, а потім СРСР. Радянська влада забезпечувала економічну стабільність та розвиток регіону. Після розпаду СРСР Росія продовжувала підтримувати тісні зв'язки з Гагаузією, таким чином впливаючи на стосунки з Молдовою. Конфлікт Гагаузії та Молдови, який мало не спричинив збройне протистояння, було врегульовано 31 рік тому. Він стався через те, що регіон проголосив незалежність. Але в 1994 році Гагаузія повернулася в конституційне поле Кишинева, та всі ці роки процес "інтеграції" гагаузів в Молдову все одно буксував, а конфлікти Кишинева з Комратом й досі продовжуються. Ілан Шор та Гагаузія Тривалий час цьому протистоянню найбільше сприяв русофіл, молдовський політик і олігарх-утікач Ілан Шор. Він був головою вже забороненої партії "Шор" і яку у 2023 році розпустив Конституційний суд Молдови, бо та відкрито представляла інтереси Кремля. Самого Ілана Шора в Молдові заочно засудили на 15 років позбавлення волі за "крадіжку століття". Він є фігурантом справи щодо виведення мільярда доларів із банківської системи Молдови у 2014 році, що прирівнювалося до 12% ВВП держави. Після чергової зміни влади Шор втік до Ізраїлю, а потім перебрався до Росії. Але на цьому "шорівське" зросійщення Молдови не припинилося. Вже після початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну, партія почала активно взаємодіяти з російською владою, а її депутати відвідували Москву. "Шор" стала головним організатором проросійських протестів у Молдові у 20222023 роках, які було спрямовано на відставку прозахідного уряду президентки Молдови Маї Санду "Шор" стала головним організатором проросійських протестів у Молдові у 20222023 роках, які було спрямовано на відставку прозахідного уряду президентки Молдови Маї Санду. В 2024 році Ілан Шор створив у Москві проросійський блок "Победа". Як він сам заявляв, створення блоку націлено на перемогу не тільки на президентських виборах та референдумі щодо членства в ЄС, що відбулися в Молдові в жовтні 2024 року, а й загалом на новий для Молдови, російський, а не західний вектор розвитку. Місцева влада просто ігнорує правила, що діють у всій державі Саме Гагаузію по праву можна вважати плацдармом для активної проросійської діяльності. Тут не до кінця працюють загальноприйняті молдавські закони. Зокрема, на рівні Молдови заборонили блок "Победа", але в Гагаузії він функціонує. Тут не діють й заборони на російську пропаганду. В регіоні транслюють російські федеральні телеканали. Тобто місцева влада просто ігнорує правила, що діють у всій державі. Головним високопосадовцем Гагаузії є башкан. Це - голова регіону. Його обирають на 4 роки. Цей пост в 2023 році зайняла протеже Ілана Шора Євгенія Гуцул. Вона балотувалася від партії "Шор", де до цього була на посаді секретаря. В інформаційному просторі Гуцул з'явилася менше, ніж за місяць до виборів. Проросійські сили організували потужну передвиборчу кампанію, яку підтримували російські політики та шоубізнес. Філіп Кіркоров, Микола Басков та Стас Михайлов виконали гімн Гагаузії російською мовою, закликаючи голосувати за неї у другому турі виборів. Після перемоги Гуцул активно виступала за зміцнення зв'язків з Росією, їздила до Москви, зустрічалася з російськими політиками, мала підтримку від російських бізнесменів. Її проросійська риторика, критика центральної влади, популяризація російської культури в Гагаузії - усе було спрямоване на те, щоби зірвати євроінтеграцію Молдови. Фінансування, яке отримувала Гагаузія від Кремля, призвело до санкцій з боку ЄС, а Гуцул звинуватили у просуванні сепаратизму. Але не варто забувати, що вона є ставленицею Ілана Шора, який і надалві особисто керує політичними процесами в Молдові. Навіть під час офіційних політичних заходів його виступи транслюють онлайн. Тож, по суті, люди голосували не за Гуцул, а за вже відомого їм Ілана Шора, який годував виборців обіцянками, не шкодував популізму. Наприклад - обіцяв дешевий газ. Референдум щодо членства Молдови в Європейському союзі 2024 року продемонстрував, що російська пропаганда у Гагаузії працює. За євроінтеграцію там проголосувало лише 5,16% виборців. І це незважаючи на численні проєкти від Європейського Союзу з будівництва доріг, шкіл, лікарень, розвитку програм з енергоефективності, фінансування бізнесу, освітні проєкти тощо. Придністров'я Ще одна молдовська автономія, яка межує з нашою Одеською областю, розташована на сході країни. Йдеться про так звану Придністровську Молдовську Республіку, що після збройного конфлікту 1992 року фактично перебуває під впливом Кремля. Тоді Москва посприяла регіону в боротьбі з Молдовою. Згодом РФ продовжила зміцнювати свій вплив і здобувати лояльність у регіоні - підтримує його політичну, економічну та військову залежність. Для цього використовує свій природній газ, який 32 роки регіон отримував безкоштовно. Прикметно, що газ для Придністров'я формально зараховувався до боргу Молдови перед російським "Газпромом", що стало таким собі економічним тиском на Кишинів. Після розпаду Радянського Союзу у невизнаному Придністров'ї базуються російські війська. В регіоні вони виконують кілька функцій. Основна - це нібито охорона складів з боєприпасами. У селі Ковбасна з радянських часів їх там зберігалося близько 20 тонн. Але російські військові проводять спільні навчання з армією Придністров'я та фактично допомагають підтримувати боєздатність збройних сил сепаратистів. До того ж, ці війська є важелем впливу на Кишинів. З точки зору інформаційного впливу російські військові використовуються як символ "захисту" російськомовного населення. Кремль через військову присутність нав'язує жителям Придністров'я проросійську ідеологію. Але населення так званої "ПМР" використовує не тільки російську мову, а й російські паспорти. Незважаючи на те, що невизнане Придністров'я таки не стало частиною РФ, близько половини мешканців регіону мають цей документ. Справа в тому, що паспорт Придністров'я немає жодного сенсу за межами цього регіону. Тому мешканці тут оформлюють собі молдовський, український або ж російський паспорт. Для отримання російського паспорту придністровцям не обов'язково проживати в Росії Що цікаво, для отримання російського паспорту придністровцям не обов'язково проживати в Росії. В Тирасполі працює виїзний пункт консульського обслуговування, через який можна подавати документи на отримання громадянства. "Гаманець" регіону Усі сегменти місцевої економіки в "ПМР" контролює придністровський олігарх Віктор Гушан. Він очолює холдинг компаній "Шериф" в республіці та тримає під своїм впливом всю економіку регіону від продуктів харчування, палива, медикаментів і інтернету, банківської справи та ЗМІ. Для прикладу, річні доходи "Шерифа" перевищують бюджет "ПМР" це сотні мільйонів доларів. Холдинг підтримує політичну партію "Оновлення", яка неодноразово обиралася в парламент Придністров'я. Ця політична сила є союзником з російською партією "Єдина Росія". У 2007 році у Придністров'ї було підписано офіційну угоду про міжпартійне співробітництво. 2010 року делегація "Єдиної Росії" була спостерігачем на виборах до парламенту "ПМР". Делегації "Оновлення" беруть участь у з'їздах партії, представники "Єдиної Росії" присутні на найважливіших заходах "Оновлення". Тобто партія, яку підтримує найвпливовіша людина регіону, має прямі зв'язки з головною політичною силою Кремля. До чого це може призвести? Точкові дестабілізаційні заходи в автономіях мають на меті вплинути на Молдову вцілому. Головна мета Москви - не дати Кишиневу рухатися західним курсом. На виборах президента та референдумі щодо членства в ЄС в 2024 році проєвропейським політикам не без хвилювань та перешкод вдалося перемогти. Мая Санду у другому турі виборів виборола право залишитися очільницею держави, а під час референдуму за внесення європейського вектору до Конституції Молдови проголосували 50,46% виборців. Росія витратила близько 200 мільйонів євро на спроби купити голоси З огляду на результати та мінімальну перевагу, не обійшлося без численного проросійського електорату. До того ж, за інформацією прем'єр-міністра Молдови Доріна Речана, Росія витратила близько 200 мільйонів євро на спроби купити голоси на цих виборах. Стверджується, що зусиллями із підкупу виборців керував проросійський олігарх-втікач Ілан Шор та його прихильники. Що цікаво - цього року на державу чекають ще одні надважливі вже парламентські вибори. Ймовірно, що вони стануть вирішальними для країни, адже за їх результатами стане ясно, чи вдасться чинній владі зберегти більшість в уряді та продовжити свій шлях до євроінтеграції, бо в іншому випадку проросійські сили матимуть більше передумов для впливу на Молдову, а Україна в свою чергу отримає не дружнього сусіда.

За непокору Дональд Трамп ще більше підняв митний тариф Китаю. Тепер він складає 125 %. У Пекіні пообіцяли "боротися до кінця". Хазяїна Білого дому розлютила обіцянка КНР запровадити дзеркальні тарифи у 34%. У Пекіні анонсували "рішучі та ефективні заходи" для захисту своїх інтересів, і звинуватили США у тому, що ті необґрунтовано чинять тиск. "Ми ніколи не приймемо такої владної та залякувальної поведінки", - заявив представник МЗС КНР Лінь Цзянь. Щоби обговорити як протистояти Трампу, китайці скликають представників інших країн, котрі теж вирішили не здаватися. Ймовірно, це будуть сусіди КНР. Сі Цзіньпін 8 квітня у виступі на конференції з питань периферійної дипломатії заявив: "Треба будувати спільноти єдиної долі із сусідніми країнами і відкривати горизонти із іншими державами". За тиждень до конференції найвищі урядовці Китаю зустрілися з високими представниками Японії та Південної Кореї, і озвучили тезу про взаємно вигідні відносини. Це виклик США, навіть з урахуванням того, що і Токіо, і Сеул не зважаться відкрито протистояти економічній політиці Трампа. Але Пекін все ж обережний - уряд випустив "Білу книгу" щодо позиції по тарифах. Китайці кажуть, що ситуацію можна врятувати якщо буде рівноправний діалог між КНР і США, якого так чекає весь світ, а тарифи нашкодять насамперед США. Нафта як вода На бадьорих заявах уряду КНР і на "Білій книзі", яка може бути дороговказом у час кризи, китайські ринки зранку 9 квітня трохи підросли. Чого не скажеш про нафту, ціна на яку пробила дно у 60 доларів за барель вперше з 8 лютого 2021 року і може впасти нижче 50 доларів уже цього тижня. Для порівняння, на початку минулого тижня ціна на нафту сягала 75 доларів за барель. За ціною на нафту пильно стежить Росія. Вже відреагували у Путіна. Його речник Пєсков заявив, що "ціна на нафту є для РФ важливим показником наповнюваності бюджету". А голова Центробанку РФ Ельвіра Набіулліна заявила, що тепер вони будуть змушені враховувати "тектонічні зміни у світовій торгівлі" у монетарній політиці. Непрямий тиск на Росію вигідний США, оскільки послаблює переговорні позиції російської делегації. Вигідно це й Україні бо так росіяни можуть стати більш схильними до мирних пропозицій американців. Опосередковано дешева нафта б'є по Близькому Сходу, особливо по країнах Перської затоки та по Ірану. Як і для Росії, перший наслідок це скорочення надходжень від її продажу. Але поки Росію не зачіпають тарифи Трампа і вона у переговорному процесі, Кремль спостерігатиме. Близький Схід мовчатиме з інших причин. Не виключено, що там очікуватимуть, чи вдасться щось Китаю у протистоянні з Білим домом. Хвилина слави А тим часом Дональд Трамп кепкує і принижує міжнародних лідерів: "Вони вмирають від бажання укласти з нами угоду. "Будь ласка, будь ласочка, сер, укладіть угоду. Я зроблю все, що завгодно, сер". Вони телефонують нам і цілують мою дупу". Невідомо, як насправді відбувалися перемовини. Але відомо, що знущання президента США могло стосуватися прем'єра Японії Сігеру Ісіби, прем'єра Британії Кіра Стармера, прем'єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, прем'єрки Італії Джорджиї Мелоні, лідера В'єтнаму То Лама, президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн. Ці політики намагалися розв'язати торгові проблеми до вступу тарифів у дію. У переліку, вочевидь, мав бути і лідер Китаю Сі Цзіньпін. Ціна помилки Зі слів речниці чинного президента США, у Білому домі до останнього очікували, що Китай захоче переговорів. "Він (Трамп. Gаzеtа.uа) вважає, що Китай має укласти угоду зі США, - повідомила Кэролайн Левітт. - Китай помилився, коли запровадив заходи у відповідь. Коли Америку б'ють, вона б'є сильніше". Отже, для Дональда Трампа важливо було продемонструвати можливість впливу на КНР. Прямий тиск не допоміг, довелося домислювати. "Вони хочуть укласти угоду, - пояснив президент США. - Просто не знають, як до цього приступитися, тому що, дуже горді люди. Тепер Китай заплатить велику суму в нашу казну". У відповідь Пекін підвищив мита на американські товари до 84% на додачу до вже запроваджених дзеркальних 34%. Сам викохав супротивника Сі Цзіньпін може дозволити собі протидіяти Дональду Трампу у питанні тарифів, оскільки США більше залежні від китайського імпорту, ніж Китай від американського, вважає головна економістка прогностичної компанії "Еnоdо Есоnоmісs" Діана Чойлева. За її словами, на американський ринок КНР постачає смартфони, комп'ютери та іграшки. І якщо брати найдешевший іРhоnе, ціна на нього може піднятися з 799 до 1142 доларів. "Трамп не може переконливо перекласти провину на Китай", - наголошує вона. На додачу, саме Дональд Трамп сприяв економічній незалежності Китаю, коли у 2018 році розпочав проти нього торгову війну. Тоді КНР знайшла нові джерела необхідних товарів, наприклад, стрімко збільшила обсяги експорту соєвих бобів із Бразилії (на 45%), водночас зі США експорт цієї продукції до Китаю впав на 38%. Натомість КНР залишається великим ринком збуту для американських фермерів. Чого чекати від "селюків" До слова, китайська сторона різко зреагувала на вислів віцепрезидента Девіда Венса, котрий в телеінтерв'ю назвав китайців "селюками", у яких "США позичають гроші", щоб купувати товари, які "китайські селюки" виробили. Офіційний представник МЗС КНР Лінь Цзянь назвав вислови "неосвіченими і нетактовними". Прикметно, що фрагменти бесіди Венса від 2 квітня потрапили до китайської соцмережі 8 квітня і та вибухнула критикою на адресу США. Це може бути розігрів для низової кампанії по протидії американській економічній активності в КНР, як це було у 2017 році, коли китайські споживачі бойкотували мережу супермаркетів південнокорейської компанії "Lоttе". Половина з понад 100 магазинів змушені були припинити свою роботу. Нині до низового бойкоту може додатися призупинка співпраці з американською стороною щодо розповсюдження фентанілу і розслідування щодо інтелектуальної власності американських компаній у Китаї. Булінг і деспотизм Наразі ж Пекін почав бомбардувати Штати внесенням компаній до переліку неблагонадійних та позовом до Всесвітньої торгової організації (ВТО) на тарифи Трампа. "Ми проти деспотичної поведінки і булінгу, - заявив Лінь Цзянь. - США нав'язує тарифи без розбору і чинить екстремальний тиск на Китай". І Китай не один. Заходи у відповідь запровадила і Канада - 25% дзеркальний тариф на американські автомобілі. "Президент Трамп спричинив цю торговельну кризу - і Канада реагує цілеспрямовано і потужно", - заявив прем'єр Марк Карні. Стривожилися і в самих США. Група сенаторів від двох партій подала законопроєкт про обмеження повноважень президента щодо тарифів: Білий дім має повідомити Конгрес протягом 48 годин про тарифи, Конгрес їх схвалює, або ні протягом 60 днів. Дональд Трамп пообіцяв накласти вето на документ і закликав республіканців виграти вибори до Конгресу (2026 рік), бо "вони хочуть позбавити нас влади". А виробників запросив переносити свої заводи до США, "нульові тарифи і миттєве підключення до електромережі та отримання дозволів. Не чекайте, зробіть це зараз!" Наш пріоритет - не ескалація Тим часом, український заступник міністра економіки і торговий представник України Тарас Качка заявив про готовність переговорів зі США про обнулення мит на американську продукцію. Він зауважив, що мита на американські товари на українському ринку і так низькі або взагалі відсутні. "Думаю, за першої-ліпшої нагоди будемо говорити про це з адміністрацією США: за їх калькулятором і підходом так і має бути. Наш пріоритет - скасування мит, а не ескалація", - заявив Тарас Качка. Обсяг імпорту зі США до України складає 3-4 мільярди доларів на рік.