Search trend "Вибори в Росії результати"

Калейдоскопічні ротації у вищих владних колах низки країн свідчать про глобальний тренд. Gаzеtа.uа робить огляд головних політичних подій у світі. Росія підтвердила надання притулку експрезиденту Сирії Башару Асаду. Після повідомлень про те, що його літак нібито зник з радарів, його долю уже порівнювали з долею загиблого у трощі гелікоптера президента Ірану Ібрагіма Раїсі. Рішення про прихисток сирійському диктатору ухвалив особисто Путін. Тим часом у Сирії опозиція взяла під свій контроль столицю - Дамаск. Лідер повстанців Ахмед Аль-Шараза зустрівся з прем'єром Сирії Мохаммедом Джалалі і віце президентом Фейсалом Междадом. Вони домовилися сформувати перехідний уряд. За останніми даними, його очолить колишній прем'єр Ріяд Хіджаб. Падіння злочинного режиму є історичним моментом для сирійського народу, заявила головна європейська дипломатка Кая Каллас. Генсек ООН Антоніу Гутерріш наголосив: майбутнє Сирії обирати лише самим сирійцям. Голова МЗС Туреччини Хакан Фідан оголосив про готовність підтримати нову владу Сирії. У США спростували чутки про спроби Асада зв'язатися з Білим домом і наголосили, - схвильовані хіба що сховищами хімічної зброї. Південна Корея. По суботах буде чим зайнятися Хоча парламент Південної Кореї у суботу, 7 грудня, "провалив" рішення про імпічмент президенту Юн Сок Йолю, сюжет із держзрадою глави держави триває. Голосів за його імпічмент не вистачило, бо пропрезидентська партія "Народна сила" не підтримала відповідний проєкт, хоча напередодні її лідер заявляв про готовність висловитися "за". Це не зупинило опозицію - її лідер пообіцяв вносити нові проєкти про імпічмент кожної суботи, а 12 рудня (у найближчий четвер) поставить на голосування питання про розслідування незаконного захоплення влади. Також по країні готуються протестувати профспілки з вимогою відставки Юн Сок Йоля. Сам чинний президент перед голосуванням у парламенті за імпічмент публічно вибачився за спробу запровадити військовий стан і висловив готовність понести відповідальність а свої дії. Міністерство юстиції країни заборонило йому покидати межі Південної Кореї на час розслідування можливої держзради. Є висока вірогідність дострокової відставки Юн Сок Йоля. Принаймні, за неофіційними джерелами, до цього його схиляють і лідери правлячої партії. Румунія. Маніпулятори Тіk-Тоk Після скасування Конституційним судом першого туру президентських виборів у Румунії тепер шукають маніпуляторів. У Богдана Пєщира, відомого як "правитель Тіk-Тоky", у ході обшуків вилучили $7 млн. Пєщир є одним із найбільших донорів умовно незалежного кандидата Коліна Георгеску, котрий переміг у першому турі президентських виборів 24 листопада, результати якого скасували. Румунська розвідка переконана - саме через цей додаток Росія здійснювала вплив на перебіг перегонів. Натомість проросійські політичні сили не збираються чекати, склавши руки. Як повідомив патріархат Румунії, ті збираються їздити по єпархіях, щоб підбурювати вірян до протестів. Патріархат закликає священників і вірян не брати в цьому участі. А на кордоні спецслужби Румунії вже затримали групу озброєних чоловіків, діяльність яких пов'язують із Георгеску та підозрюють у підготовці провокацій. Натомість лідер румунських соціалістів Джордже Сіміон, котрого вважали одним із фаворитів перегонів, закликав опозицію консолідуватися. Це відбувається перед початком переговорів по формуванню нової коаліції у парламенті за результатами парламентських виборів. Гана, Буркіна-Фасо, Гаїті. Росія формує "чорний кулак" У Буркіна-Фасо лідер військової хунти і президент перехідного періоду Ібрагім Траоре призначив міністра зв'язку Римтальу Жана Еммануеля Уедраого новим прем'єром. Попередника - Аполлінера Жоахіма К'єлема де Тамбелу - було усунено з посади без пояснення причин. Тембелу був незмінним прем'єром при президенті Траоре. На Гаїті, щоправда, обійшлося без високої політики, але банда Сіте-Солей є вагомою силою щоб з нею не рахуватися. У понеділок, 9 грудня, стало відомо про різанину у нетрях, у ході якої бандити з Сіте-Солей вбили щонайменше 110 осіб. Лідер банди Мона Фелікс запідозрив, що його дитину вбили за допомогою чаклунства. Трагедія розігралася з подачі жерця вуду, який звинуватив у хворобі дитини осіб старших за 60 років. Бандит дав наказ своїм поплічникам вбивати усіх людей цього віку. Різанина привернула увагу Верховного комісара ООН. Кількість загиблих на Гаїті через дії банди цього року уже сягнула до 5 тисяч осіб. У Тонге пішов у відставку прем'єр Сіаосі Совалені. А у Гані на президентських виборах переміг експрезидент і лідер лівого "Національного демократичного конгресу" Джон Драмані Махама. Його головним конкурентом був чинний віце-президент і кандидат від правлячої консервативної "Нової патріотичної партії" Махамуд Бавумія. Махаму називають "африканським Трампом" за його вдалу спробу повернутися у президентське крісло. Вітер змін і перші наслідки Вибори і політичні рокіровки у країнах Африки цими вихідними цікаві тим, що напряму стосуються Росії. Якщо брати королівство Тонга, то якраз 7-8 грудня РФ включила його до переліку країн, чиї громадяни можуть без віз відвідувати РФ. Це дружній дипломатичний жест, більш характерний для китайської зовнішньої політики. Буркіна-Фасо і Гана разом з Малі й Нігером створили конфедерацію держав Сахеля. Нова структура має акцент на стабільних відносинах з Росією. Переможець президентських виборів у Гані - Махама - навчався у Росії, володіє російською мовою, має зв'язки в РФ і може відкрити ширші можливості для російського бізнесу в Гані. З огляду на те, що відбувається у Малі, Махама може розраховувати на підтримку Кремля. Якщо Бавумія орієнтувався на політичну підтримку американських демократів, Махама може вийти і на республіканців через тих же росіян. Особливості передвиборчої кампанії недвозначно свідчать про політичні симпатії Махами. У Москві, до слова, сподіваються на зміну зовнішньої політики Гани щодо України. Нагадаємо, Гана - одна з небагатьох держав Африки, котра взяла участь у Саміті миру (Швейцарія, 2024 рік). Цікаві політичні процеси у Південній Кореї спрямовані насамперед на обмеження влади Юн Сок Йоля, котрий контролює збройні сили. Румунія страхується від російських упливів а Грузія, чия президентка цими вихідними зустрілася в Парижі з Володимиром Зеленським, має все більшу ізоляцію. У понеділок 9 грудня, про припинення взаємодії з урядом Грузії оголосила Велика Британія. З огляду на це та на останні події у Сирії, Росія планує нову геополітичну гру - вже під Дональда Трампа. Ця гра відбуватиметься відразу на кількох континентах і у кількох регіонах. Влади країн готуються до можливого розгортання подій як можуть, а сам обраний президент США недвозначно натякає на Третю світову війну. Ця передгрозова атмосфера не сприяє очікуванням швидкого перемир'я. З іншого боку, помітно припинилися публічні дискусії про нову архітектоніку європейсько чи світової безпеки.

Про це він попередив під час візиту до Японії, передає СNN.Остін заявив, що повалення режиму в Сирії є несподіванкою для "цілого міжнародного товариства", однак ІДІЛ може скористатися цією ситуацією."Я думаю, що все міжнародне співтовариство було здивоване, побачивши, що опозиційні сили рухалися так швидко. Я думаю, що всі очікували побачити набагато жорсткіший опір з боку сил Асада... З погляду того, що сталося, звичайно, в міру того, як розвивається ситуація, існує ймовірність того, що такі угруповання в цьому регіоні, як ІДІЛ, можуть спробувати скористатися цією можливістю і відновити свій потенціал", - сказав глава міністерства оборони США.Він також згадав про удари Штатів по цілях "Ісламської держави", уточнивши, що Вашингтон "усе ще оцінює результати"."Я думаю, ми виявимо, що були досить успішними", - додав Остін.Що відбувається в СиріїУ Сирії триває масштабна військова операція опозиційних сил проти урядових військ. Сирійська опозиція почала активний наступ уранці 27 листопада і після двох днів зіткнень узяла під контроль 56 населених пунктів у провінціях Алеппо й Ідліб та підійшла до околиць Алеппо.У суботу, 30 листопада, російська авіація вперше з 2016 року завдала авіаударів по місту Алеппо, до центру якого дійшли сирійські повстанці. Водночас РФ пообіцяла режиму Асада додаткову військову допомогу.Того ж дня Rеutеrs з посиланням на військові джерела повідомило, що сирійські повстанці захопили місто Мараат аль-Нуман в провінції Ідліб, таким чином узявши під свій контроль всю цю провінцію.Російська влада вирішила відправити у відставку командувача угруповання військ у Сирії Сергія Киселя на тлі втрат і зростання паніки серед російських військових. Ситуація для російського контингенту в Сирії погіршується - повстанські війська наступають на півдні країни, міські бої відбулися в Хамі, Хомсі та Сувейді.Міністерство закордонних справ України заявило, що відповідальність за деградацію безпекової ситуації в Сирії несуть Росія та Іран. 4 грудня збройні сили США завдали удару з метою самозахисту проти систем озброєнь у східній Сирії. 5 грудня сирійські повстанці ввійшли в ключове центральне місто Хама. Сили режиму Асада вийшли з міста. Наступного дня МЗС України закликало громадян утриматися від поїздок до Сирії.Станом на 6 грудня сирійські повстанці, очолювані джихадистським угрупованням "Хайят Тахрір аль-Шам" (ХТС), наблизились до Хомса, третього за величиною міста Сирії. Крім того, підтримуваний США альянс на чолі з сирійськими курдами захопив Дейр-ель-Зор, головне місто на сході Сирії та головний пункт перетину кордону з Іраком.Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган запропонував допомогти сирійському лідеру Башару Асаду в формуванні майбутнього Сирії, однак його пропозиція була відхилена.7 грудня сирійські опозиційні сили оголосили про взяття під контроль міста Дараа, розташованого на південному заході країни. А вже згодом повстанці заявили, що увійшли в столицю країни Дамаск і оголосили про падіння уряду диктатора Башара Асада. Президент нібито покинув країну.Крім того, існує дуже висока ймовірність, що президент Сирії Башар аль-Асад міг загинути в авіакатастрофі 8 грудня, коли тікав із країни з наближенням повстанців до столиці. У Росії кажуть, що він сам вирішив покинути країну.У неділю, 8 грудня, Російська Федерація почала виводити свої військові кораблі з бази у сирійському Тартусі після взяття повстанцями Дамаску.Пізніше прем'єр-міністр Сирії Мухаммед Аль-Джалілі заявив, що країні необхідно провести вільні вибори, щоб надати народу можливість обрати своє керівництво.Віld писало, що Асад планував передати владу протурецьким силам та виїхати до Росії. Переговори про цю передачу відбувалися в столиці Катару, Досі.Російські ЗМІ увечері 8 грудня повідомили, що Асад разом зі своєю родиною прилетів до Москви, де Росія нібито надала їм притулок.Головне управління розвідки МОУ заявило, що Росія запустила дезінформаційну кампанію про авіакатастрофу літака з Башаром Асадом для прикриття операції з його порятунку.Згодом сухопутні війська Ізраїлю вперше з часів Жовтневої війни 1973 року відкрито увійшли на територію Сирії, перетнувши демілітаризовану зону на кордоні.Глава зовнішньополітичного відомства Європейського Союзу Кая Каллас заявила, що падіння режиму диктатора Башара Асада є "історичним моментом" для сирійського народу.

Як би не маскувались балакучі голови офісу президента, мовляв, вибори не на часі, на самій Банковій ними переймаються не менше, ніж війною. А те, що в офісі президента живуть виборами, вказує безліч ознак та інформація іноземних ЗМІ. За даними видання Тhе Есоnоmіst, однією із найшвидших дат президентських виборів може бути 25 травня 2025 року. Залужного хочуть Вочевидь, прискорення цим процесам додали останні соцопитування, котрі показують, що колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний може перемогти на ймовірних виборах президента України, незалежно від конкурентів. Зокрема Центр "Соціальний моніторинг" на замовлення Аmеrісаn Роlіtісаl Sеrvісеs, LLС наприкінці листопада провів опитування серед громадян України, зробивши висновок, що Валерій Залужний є лідером у різних варіаціях під час імовірних виборів президента України. Серед усіх варіантів ми зупинимось на визначенні "загальна ситуація" ймовірних президентських виборах, що виглядає наразі так: Валерій Залужний 42%; Володимир Зеленський 22%; Кирило Буданов 18%; Петро Порошенко 10%; Дмитро Разумков 7%; Юлія Тимошенко 6%; Сергій Притула 6%; Андрій Білецький 6%; Віталій Кличко 4%; Олексій Арестович 3%; Юрій Бойко 3%; Володимир Гройсман 2% Для нас головний висновок, що за Залужного хочуть голосувати. Але, чи хоче сам Валерій Залужний стати президентом? Нам про це нічого не відомо. Адже жодних політичних заяв від нього ніхто не чув. Єдиний коментар ексголовкома, котрий звучав ще на початку його дипломатичної карʼєри, що зараз потрібно перемогти у війні, а не думати про результати виборів. І ще політичний блогер та активіст Карл Волох на своїй сторінці у Fасеbооk, посилаючись на особисту зустріч із Валерієм Залужним, зазначив, що в майбутньому кандидування на посаду президента він не виключає. Незважаючи на те, що наразі нам все-таки достеменно невідомо чи йтиме Залужний на вибори в якості кандидата в президенти, чи ні, народ ще в 2022 році номінував його наступним президентом. Було це дещо емоційно, але зрозуміло, адже по-іншому на початку повномасштабного вторгнення й бути не могло. Саме тоді ексголовкома ЗСУ іменували: "Залізний генерал", "історична постать", одна із найвпливовіших персон 2022 року. Усе це завдяки успішному керівництву оброною України на початку широкомасштабної агресії Росії. При чому Валерій Залужний не лише завоював прихильність багатьох українців, а й схвальні відгуки на Заході. Зеленського можуть обійти Однак, за спостереженнями політика Борислава Берези, історія один в один повторюється як з президентством Віктора Ющенка. найголовніше тут - щоби Залужний сам цього хотів. І щоб його прихильники почули його програму, щоб розуміли, що він пропонує "Ющенко не хотів іти в президенти, він відштовхував усіх гінців, хто приходив до нього з пропозицією очолити державу, мовляв, народ чекає його як президента, - зазначив Борислав Береза. - Тобто народ вирішив за нього і він змушений був погодитись. І з Залужним може бути така сама історія: народ вирішив, що хоче бачити президентом Валерія Залужного. Але найголовніше тут щоби Залужний сам цього хотів. І щоб його прихильники почули його програму, щоб розуміли, що він пропонує, яке в нього бачення розвитку України як у ймовірного глави держави. Та вже на основі цього робили свої висновки. Народ, котрий постійно сподівається, що прийде якийсь месія і все вирішить, нарешті повинен подорослішати". Водночас, довкола Залужного можуть зібратися розумні, досвідчені, компетентні з розумінням того, що треба робити для відродження України, - люди. Ми вже переконались, що ексголовком уміє обʼєднувати людей, має повагу в суспільстві і він зможе говорити з ветеранами. Принаймні останнє в нього точно виходитиме краще, ніж у чинного президента. До досвіду військового Залужний додав, як стверджують у дипломатичних колах, успішну діяльність посла України у Великій Британії. То чому в нього не може бути й досвіду керівника країни, котрий досягне максимального результату? Однак, як застерігає Береза, будьмо дорослими. І не впадаймо передчасно в ейфорію. Для політика, як і для актора потрібно мати відповідний хист. І це абсолютно очевидні речі. Військова освіта дає можливість планувати управління, але водночас не передбачає розуміння варіативності ситуації й поваги до іншої думки. Це жорстко, але нам потрібен тверезий погляд на такі важливі речі. Ми маємо приклад історій різних держав, коли виняткові генерали ставали політиками й рятували свої країни. Утім так було не завжди. І до того моменту, поки людина не очолить країну, ніхто не зможе впевнено сказати, яким вона буде очільником. У самому факті обрання людини з військовою освітою чи з генеральськими погонами очільником держави - немає нічого негативного, питання виключно в тому, як ця людина впорається з викликом. "Якщо говорити про Валерія Залужного - це виключно залежить від того, що буде відбуватися, якщо він буде займатися політикою і стане президентом України. Чи може це відбутися? Звичайно, - розмірковує журналіст та аналітик Віталій Портников. - Хтось має бути президентом України після закінчення війни й після президентських виборів. Навряд чи це буде чинний президент Зеленський. Чесно кажучи, якась інша людина швидше виграє у чинного президента. Це закон війни. Але чи буде це Валерій Залужний - я не знаю. Може бути й він, а може бути абсолютно інший варіант". Повертаючись до соціологічного опитування, варто зазначити, що в середньому 27% респондентів сказали, що їм важко визначитися з вибором. Ще 14% не голосували б. Звісно, психологічний прес війни додає розчарування і невпевненості в тому, що конкретно взятий твій голос на щось суттєво вплине.

Про це йдеться на сайті МЗС.Там зазначили, що втручання РФ у внутрішні справи Румунії є спробою позбавити румунський народ конституційного права на волевиявлення, та додали, що це черговий епізод ширшої гібридної агресії Росії проти Європи та решти вільного світу."Втручання Росії у внутрішні справи Румунії підтверджує попередні заяви МЗС України про те, що агресивні плани Кремля виходять далеко за межі України та поширюються зокрема на країни ЄС і НАТО. Відповідь на такі російські загрози має бути спільною та рішучою, зокрема максимальна підтримка України в протидії російській агресії заради збереження стабільності в Європі та світі", – йдеться в заяві.В МЗС також наголосили, що солідарність України з румунським народом залишається непохитною, та висловили сподівання, що в ході подальшого електорального процесу громадяни Румунії матимуть змогу реалізувати своє виборче право без іноземних втручань.Що відомо про вибори в Румунії24 листопада в Румунії відбувся перший тур голосування на президентських виборах. Перемогу в першому турі здобув антизахідний кандидат Калін Георгеску. Раніше він називав румунських фашистських політиків 1930-х років національними героями й мучениками, критикував НАТО і позицію Румунії щодо України та заявляв, що країна повинна співпрацювати з Росією, а не кидати їй виклик. А днями заявив: якщо стане очільником держави, припинить допомогу УкраїніВерховний суд Румунії 28 листопада ухвалив рішення про перерахунок голосів після першого туру президентських виборів. ЦВК Румунії припустила повторне проведення 1-го туру виборів президента, якщо Верховний суд анулює голосування. Зрештою Конституційний суд Румунії 2 грудня визнав результати першого туру виборів дійсними.Європейська Комісія звернулась до ТіkТоk через підозри у впливі на вибори в Румунії. Згодом Вища рада національної оборони Румунії розсекретила документи, пов'язані з передвиборчою кампанією Георгеску. Відповідно до цих даних, для підвищення популярності Георгеску в його виборчій кампанії використали 25 тисяч облікових записів ТіkТоk. Можливо, для цього залучали "ботоферми". Спецслужби Румунії припускають, що на таку операцію витрачено значні кошти, а її масштаби й географія вказують на "державного оператора". Конституційний суд Румунії 6 грудня анулював результати першого туру виборів президента. Калін Георгеску назвав це рішення конституційного суду державним переворотом.

Gаzеtа.uа розповідає про політичні пристрасті, які вирують у різних країнах, серед яких - партнери України. Ми писала про поїздку української делегації до США задля зустрічі з оточенням Дональда Трампа. Керівник делегації, Андрій Єрмак не конкретизував з ким зустрічався: "Поки без прізвищ - джентльменська домовленість". Натомість зазначив, що "продуктивно попрацювали з радником з національної безпеки Президента США Джейком Салліваном". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Програма-мінімум. Про що говорила українська делегація із командою Трампа Та вже відомо, що Єрмак зустрічався з головою Гельсінської комісії США, співголовою Українського кокусу в Конгресі Джо Вілсоном, співголосами Юридичного комітету Сенату Ліндсі Гремом і лідером сенатської республіканської більшості Мітчем МакКоннеллом. Опосередкованим підтвердженням двопартійної підтримки є перемовини з лідером демократів у Палаті представників Гакімом Джеффрісом і заступником держсекретаря США Джо Бассом. За даними Роlіtісо, українська сторона назвала підсумок зустрічей продуктивним і змістовним. В Офісі президента України додали деталей: обговорювали, як завадити реалізації планів Росії, хоча поїздка була більше ознайомчою, ніж націленою на результат. За іншими даними, Джейк Салліван пообіцяв Андрію Єрмаку надати великий пакет збройної допомоги протягом одного місяця. Однак інші американські ЗМІ поки що не змінили своїх висновків про зміст і наслідки "українського десанту". Франція. "Не вийде - не піду!" Емманюель Макрон, як і прогнозувала Gаzеtа.uа, розкритикував ініціаторів вотуму недовіри уряду Мішеля Барньє. Особливо дісталося ультраправим Марін Ле Пен, котра то виступала за негайну відставку Макрона, то зазначила, що не прагне її. За версією Макрона, ультраправі об'єдналися з ультралівими "проти правильного вибору Барньє", щоб отримати владу, котру мали "вчора". Ці сили він затаврував як антиреспубліканські. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Політичний шторм у Франції. Підтримка України під загрозою Президент Франції пообіцяв якнайшвидше назвати кандидатуру нового прем'єра й анонсував, що запропонує закон про продовження дії держбюджету-2024, доки не буде ухвалено держбюджет-2025. Також Емманюель Макрон акцентував на тому, що обраний до 2027 року і у відставку не збирається. Схоже, остаточно він визначиться з подальшою тактикою після зустрічі з обраним президентом США Дональдом Трампом у Парижі 7 грудня на відкритті Собору Паризької Богоматері. Південна Корея. Слідство триває, військові заговорили Після невдалого запровадження воєнного стану президент країни Юн Сок Йоль опинився під тиском: правляча партія "Сила народу" хоче усунути його від влади. Лідер партії Хан Дон Хун раніше заявляв, що блокуватиме такі зусилля опозиції. Однак після того, як стало відомо, що президент збирався масово арештовувати депутатів Хан Дон Хун змінив свою думку і навіть натякнув на те, що Юн Сок Йоль не полишив задуму щодо репресій. Розгляд питання про імпічмент Юн Сок Йоля запланований на 7 грудня. Тим часом, головком Операціями сил спецпризначення Республіки Корея Квак Чон Гин офіційно попередив - новий указ про воєнний стан не виконуватиме. За його твердженням, розпорядження затримувати депутатів, котрі йшли до парламенту голосувати про скасування указу про воєнний стан від Юн Сок Йоля віддавав не він, а безпосередньо міністр оборони країни. Грузія. Перші арешти політиків і президент "під ялинку" Після масових протестів у Грузії відкрили 23 кримінальні справи проти лідерів опозиційних партій. Деяких активістів уже заарештовано. Серед тих, кого затримувала поліція за участь у акціях є громадянин України. У офісі лідерки "Коаліції за зміни" Ніни Гварамії відбулися обшуки. Грузинська ЦВК сформувала Виборчу колегію для обрання президента Грузії. До неї увійшли 150 із 300 народних депутатів парламенту, 20 депутатів Верховної Ради Абхазії, 21 член Верховної Ради автономної республіки Аджарія і 109 представників місцевого самоврядування (з них 55 осіб - представники опозиційних сил, 54 представники "Грузинської мрії"). За партійним складом, якщо брати представництво парламентів і самоврядування сукупно, новосформована Колегія переважно складається з представників "ГМ" (156 осіб), далі партія "Єдиний національний рух" (54 особи), також інші політсили у менш ніж 20 представників кожна ("Для Грузії", "Коаліція за зміни", "Сильна Грузія"). Вибори відбудуться саме цією Колегією 14 грудня, інавгурація запланована на 29 грудня. Україна 5 грудня запровадила санкції проти тієї частини влади Грузії, котра причетна до фейкових парламентських виборів. Чинна президентка Саломе Зурабішвілі заявила, що усунути її від влади ці парламентарі не можуть, бо вони обрані із порушенням закону і подякувала Володимиру Зеленському за санкції. Румунія. Вибори скасовано - все починається з початку У неділю, 8 грудня, румуни мали остаточно, у другому турі визначитися з новим президентом. Раніше Конституційний суд затвердив результати першого туру, котрі оскаржував один із кандидатів, оскільки голова ЦВК після перерахунку голосів заявив, що суттєвих відхилень немає. Однак увечері 6 грудня з'явилася новина, що КС Румунії повернувся до цього питання у зв'язку з великою кількістю нових запитів про скасування результатів першого туру президентських виборів. За даними румунських ЗМІ, у численних запитах були посилання на секретні документи Вищої ради оборони країни, згідно з якими перемога Коліна Георгеску у першому турі відбулася через маніпуляції з-за кордону. Тож нині все у Румунії з президентськими виборами розпочинається з нуля: визначення дати - висунення кандидатів. Росія. Задушевної розмови не вийшло, Лаврову зраджує витримка Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров був на саміті ОБСЄ на Мальті, тоді як у країні-агресорці обговорюють його інтерв'ю Такеру Карслону. Подія не мала того резонансу, як інтерв'ю Путіна тому ж таки Карлсону. Лавров не виголосив нічого принципово нового. Але він більш-менш чітко окреслив умови Кремля для консультацій по Україні. Зокрема, це: входження у склад РФ чотирьох регіонів України в адмінкордонах (Донецька, Луганська, Херсонська, Запорізька області), жодних військових, у тому числі, військових місій та інструкторів на території України (демілітаризація), скасування так званих "русофобських" законів і захист прав російського населення. Лавров похвалив особисто Дональда Трампа, але пригрозив, що РФ застосує всі засоби для захисту своїх інтересів, за посланням Заходу у вигляді "Орєшніка" можуть бути й інші. За даними Rеutеrs, частково ці умови перегукуються з тим, що радить Трампу його оточення. Натомість основна незгода простежується у питанні, чи може Україна мати іноземні військові бази, чи ні. У цьому питанні наразі максимум, який може бути обговорений у Трампа, - "заморозка" шляху України до НАТО. Сирія-Туреччина-Іран. Асад відмовив Ердогану Президент Сирії Башар Асад відмовив президенту Туреччини Реджепу Таїпу Ердогану у спільному врегулюванні ситуації. Про це розповів сам Ердоган. Тим часом, ситуація загострюється, опозиційні Асаду сили за тиждень змогли оволодіти Алеппо і зайняти важливе місто Хаму й націлилися на Хомс. У п'ятницю, 6 грудня, представники Ірану, Іраку і Сирії терміново зустрілися у Багдаді. Як розповіло джерело, поінформоване про настрої переговорників, Ірак і Іран мало схильні робити ставку на те, що армія Асада зможе переломити на свою користь хід подій. Іншими словами, своїх бійців країни Сирії не нададуть, принаймні, "тут і зараз". Вагання посилює розкол між шиїтами і сунітами в Іраку, адже суніти виступають категорично проти допомоги Сирії. Натомість лідери сунітів в Іраку закликають допомогти сирійцям дати "рішучу відсіч наступу західних сил". Тим часом, Іран звинуватим Україну у збройній допомозі повстанцям (за аналогією зі звинуваченнями у підтримці туарегів у Малі). Офіційний Тегеран заявив, що надасть Сирії ракети. БпЛА і військових радників. Гана. Африканський Трамп 7 грудня у Гані мають відбутися президентські вибори, котрі країна зустрічає у жахливій економічній ситуації. Чинний президент Нана Акуфо-Аддо не може балотуватися через заборону обіймати цю посаду довше, ніж два терміни. За голоси виборців змагатимуться віце-президент Махамуд Бавумія й експрезидент (нині лідер опозиції) Джон Махама. Останній цікавий тим, що хоче повторити траєкторію обраного американського президента Дональда Трампа - повернутися до влади. Як і Трамп, він обіцяє "перезавантажити країну" і "оновити систему влади", у тому числі, через скорочення видатків на держструктури. Натомість Бавумія акцентує на досягненнях чинного уряду, якому вдалося стримати інфляцію з 52 до 22%. Не на користь віцепрезиденту, щоправда, рівень інфляції на час його приходу до влади - 15%. Ключовим питанням на виборах є економіка, заявив СNN професор з фінансів у Школі бізнесу Університету Гани Тодфред Боклін. Оскільки разом з президентом ганці обиратимуть і депутатів до парламенту, боротьба очікується напруженою.

Про це він розповів у вечірньому відеозверненні.Президент зазначив, що сьогодні глава української розвідки Кирило Буданов доповів щодо намірів РФ у найближчий час та про ситуацію в Сирії і як розташування сил може змінити глобальні обставини."Також була доповідь по ситуації в Грузії. І це в Грузії, звичайно, не лише проблема одного народу і не тільки нашого регіону – як сьогоднішня влада в Грузії штовхає країну на очевидну залежність від Росії. Це просто ганебно, на які речі вони йдуть зараз проти свого ж народу. І коли в Москві хвалять цю владу в Грузії, це чітко окреслює, на кого вони зараз у Тбілісі працюють і для кого розганяють протести", - сказав Зеленський.За його словами, Київ готує свою юридичну реакцію на дії грузинської влади й співпрацює з європейцями й іншими партнерами щодо конкретних дій. "Доручив підготувати відповідні санкційні рішення", - додав Зеленський.Як у Грузії розгортається нова Революція26 жовтня 2024 року в Грузії відбулися чергові парламентські вибори. Згідно з офіційним рішенням центрвиборчкому, на них нібито перемогла орієнтована на Росію правляча партія "Грузинська мрія". Депутати "Мрії" проголосували за проведення 14 грудня так званих виборів президента. Інавгурація новообраного президента в такому разі пройде 29 грудня, тобто в новий 2025 рік Грузія вже може увійти з новим президентом.Опозиційні партії, президентка Саломе Зурабішвілі, а також країни Заходу результати виборів на користь "Мрії" не визнали.Проте партія Іванішвілі вже висунула на посаду №1 в грузинській державі колишнього футболіста Михаїла Кавелашвілі, який не має вищої освіти й може нецензурно висловлюватися на публіці. Політологи називають спортсмена "ручною" кандидатурою Іванішвілі.Читайте також: Зурабішвілі: легітимного президента обере легітимний парламент, а доти я є главою державиПри цьому партія 28 листопада "Мрія" оголосила про відмову від політичного курсу на входження до складу Європейського Союзу, а державні пропагандисти виступають у медіа з тезами про необхідність повернення до вивчення російської мови та культури.Усе це супроводжується безперервними вуличними протестами, які жорстоко придушуються поліцейським спецназом, одначе організовуються знову й знову в найбільших містах. Найактивніше грузинська опозиція діє на вулиці останні чотири дні та чотири ночі, з 28 листопада.Під час протесту в Тбілісі затримали одного з лідерів опозиційної коаліції "За зміни" Зураба Гірчі Джапарідзе. Загалом МВС країни оголосило про 224 затриманихВ ніч на 3 грудня у столиці Грузії та інших містах продовжились масштабні протести. Зокрема, на протест вийшли студенти професійних училищ, вони мали плакати з гаслами "Вперед до Європи" та "Ми обираємо європейський шлях".4 грудня в офісах грузинської опозиції відбулись обшуки за статтею про організацію групового насилля: затримали лідера коаліції "За зміни" Ніка Гварамія та її члена Гела Хасая.

Треба готуватися до найгіршого примусу до втрати територій і частини суверенітету та заборони доступу до американської зброї, каже Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій На виборах президента у Сполучених Штатах Америки переміг Дональд Трамп. Як це вплине на західний світ, яких змін слід чекати? &еnsр;Феномен Трампа є реакцією на глибинні проблеми в політичному й економічному житті США. Період бурхливого розвитку глобалізації, поштовх якому дав розвал СРСР, завершився. Лише невелика частина американського суспільства, передусім еліта, мала зиск із цього. Натомість перенесення виробництва в Азію в рамках глобалізації вдарило по робітничому класу електорату демократів. Також питання толерантності було доведене до екстремального рівня, приклад коли в Конгресі троє ректорів найпрестижніших університетів були неспроможні засудити заклики до геноциду ізраїльтян. Крайні ліві настрої підштовхнули невдоволених ними, передусім білих чоловіків середнього віку та консервативних поглядів, голосувати за Трампа. Також для консервативної частини американців було неприйнятним обрати жінку змішаного походження, що є провідницею ідей толерантності. Значна кількість трампістів критично ставиться до підтримки України. Росію вони вважають консервативною країною, яку Байден спровокував напасти, підштовхуючи Україну до НАТО. Що зміниться, залежить від того, який кабінет збере Дональд Трамп. Із можливих позитивних призначень на держсекретаря висунули Марко Рубіо, на радника з питань національної безпеки Майка Волца. Це консервативні люди з чітким світоглядом і негативним ставленням до авторитарних режимів. Серед негативних на посаду генпрокурора висунуто Метта Гетца, який погрожує переслідуванням держслужбовців, задіяних у розслідуванні можливих злочинів Трампа та його команди. На керівника національної розвідки пропонують Тулсі Габбард, яка в лютому 2022-го казала, що Зеленський має обійняти Путіна й відмовитися від НАТО. Але реальні призначення на посади відбудуться не раніше 20 січня 2025-го, після інавгурації Трампа. Новий президент зніме обмеження на видобуток нафти й інших енергоресурсів, щоб пожвавити економіку. Спробує з метою знизити ціну на нафту й гарантувати безпеку стратегічному союзнику Ізраїлю покращити відносини із Саудівською Аравією, що погіршилися за каденції Байдена через війну в Ємені. Будуть торговельні війни з Китаєм, ЄС. Колишній радник Трампа з питань нацбезпеки Джон Болтон казав, що той кілька разів збирався виходити з Альянсу. Імовірно, американці підштовхуватимуть європейців більше платити за власну безпеку та зменшити свої зобов'язання, що вплине, зокрема, й на українців. Тобто Трамп прагне зосередитися на внутрішніх проблемах? Чи означає це, що США йдуть у тінь і можуть втратити роль глобального лідера? &еnsр;Це можливо, якщо його урядування призведе до хаосу. Попри велику кількість ізоляціоністів серед виборців Трампа, навряд чи Вашингтон поступиться своїми економічно вигідними позиціями. У 1990-х, після розпаду СРСР, США були єдиною надпотугою. І хоча для Трампа внутрішні проблеми на першому плані, він не обмежиться ними. Є загроза з боку Китаю найбільшого виробника синтетичної наркотичної речовини фентонілу. Також інтереси США й КНР перетинаються в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема щодо ­Тайваню. Нерозв'язані північнокорейська та російсько-українська проблеми. Трамп не зможе відвернутися від урегулювання геостратегічних питань у відносинах з іншими країнами. Період бурхливого розвитку глобалізації завершився Перемога Трампа призвела до падіння курсу євро, а його обіцянки запровадити торгові мита можуть суттєво нашкодити європейській економіці. Чи можуть економічні проблеми порушити політичну єдність Заходу? &еnsр;Неортодоксальний підхід Трампа до дипломатії вже спричиняв невдоволення в Європі. Але іншого союзника для європейців немає. Їхні уряди здебільшого центричні чи лівоцентричні. Політики розуміють: треба докладати більше зусиль, щоб США лишилися в Європі як гарант безпеки. Євросоюз відстоюватиме свої економічні інтереси, але так, щоб не погіршити відносин із Вашингтоном. Європейцям доведеться збільшувати видатки на оборону 2/3 членів НАТО витрачають на неї лише 2 відсотки бюджету. Європа має інвестувати у власний оборонний комплекс, бо розуміє, що такі конфлікти, як між Росією і Україною, вимагають шаленої кількості ресурсів. Вона ж до такого конфлікту не готова, не виробляє в достатній кількості снарядів і ракет. Це потрібно Трампу, оскільки деякі види боє­припасів європейці купуватимуть у США. Тому ЄС балансуватиме між захистом власних інтересів і збереженням нормальних відносин із новою американською адміністрацією. В адміністрації Джо Байдена заявили про необхідність передати Україні 6 мільярдів доларів безпекової допомоги до інавгурації Трампа. Це сигнал про подальше згортання допомоги з боку США? &еnsр;Байден і його уряд розраховували, що Камала Гарріс стане президентом. Але після перемоги Трампа стало очевидно, що ці гроші треба якнайшвидше використати на користь України. Деякі кошти підуть на фінансування нашого оборонного комплексу або купівлю зброї і техніки в інших країнах. Тепер адміністрація Байдена в цейтноті, бо є велика ймовірність, що першими кроками Трампа з "дипломатичного врегулювання української кризи", як він її називає, буде урізання допомоги Україні. Він ніколи не казав про "завершення війни" чи "українську перемогу" лише: "Треба припинити вбивства". Ми залежимо від Заходу на дев'яносто відсотків Цим він нагадує одного українського політика, який казав: "Треба просто перестати стріляти". &еnsр;Вони схожі. Хоча мені Трамп за способом мислення і поведінкою більше нагадує Януковича. Він також може спровокувати таку кризу. Є побоювання, що він намагатиметься забетонувати владу республіканців через зміни до законодавства. Поки що це лише страшилки демократів, але їх підживлюють висловлювання Трампа на зразок: "Я буду диктатором на один день". У традиціях американської політики такі слова недо­зволені: президент перебуває нижче Конституції, норм і принципів права. У Трампа буде спокуса розв'язати конфлікт, тиснучи на слабку ланку, якою є Україна, бо ми залежимо від Заходу на 90 відсотків. Мається на увазі фінансова та безпекова допомога. Тому логічно запропонувати Путіну й Зеленському якусь формулу компромісу, щоб потім припинити надавати допомогу Україні. І це буде той тиск, що може змусити президента України погодитися на переговори. Тому європейська єдність критично важлива для нас щоб вони, якщо не збільшували допомогу, то надавали її вчасно. Завдяки цьому ми купимо собі час на пів року, щоб витримати перший "ковбойський наскок" Трампа на вирішення російсько-­української проблеми. Щоб він опинився в ситуації, коли має ухвалені інші рішення, ніж очікують у Москві. Сподіваюся, в Марко Рубіо, який ненавидить авторитарні режими, вистачить дипломатичного таланту переконати Трампа, що здача України буде поразкою для США й особисто для нього. Звісно, багато залежить від нас ми маємо показати, що здатні продовжувати боротьбу й не боїмося тиску, пояснити європейцям, що в їхніх інтересах і надалі нам допомагати й що не на часі будь-яка дипломатія з РФ. Треба виходити також на оточення Трампа, бо серед республіканців чимало тих, хто нас підтримує, і працювати з його електоратом: США демократична країна, що дослухається до думки своїх громадян. У США також відбулися вибори до обох палат Конгресу сенату та палати представників, над якими Республіканська партія здобула контроль. Як це вплине на Україну? &еnsр;Будуть два лакмусові папірці: голосування за кандидатуру Метта Гетца на генпрокурора й Тулсі Габбард на керівника національної розвідки. Республіканська більшість у сенаті хитка 52 відсотки проти 48. Уже двоє сенаторів-республіканців заявили, що не голосуватимуть за цих кандидатів. Результати голосувань за ці посади будуть показником, чи поглинув Трамп Республіканську партію. Для ухвалення ключових рішень потрібно щонайменше дві третини голосів, що неможливо, бо сенат і палата представників поділені майже навпіл. Тому Трамп не абсолютно вільний у своїх діях він може багато чого зробити, але системи стримувань і противаг поки що не порушено. Німецький канцлер Олаф Шольц уперше за два роки вийшов на прямий зв'язок із Путіним. Його дії підтримав канадський прем'єр Джастін Трюдо. Чи пов'язані ці спроби встановити контакт із російським лідером із результатами виборів у США? Чи є вони виявом слабкості, готовністю Заходу йти на компроміси? &еnsр;Трамп не раз висловлювався за добрі відносини з РФ і переговори з Путіним. Олаф Шольц діяв у цьому руслі. Це хибне мислення, що базується на нерозумінні менталітету росіян, коли їх сприймають як "інших європейців". Ми ж знаємо, що це азійщина ХVІ століття, орда. Європейці ж вважають, що з ними можна порозумітися через дипломатію, і в цьому їхня глобальна помилка. Маємо активно діяти у кримському напрямку Одна з причин нинішньої урядової кризи в Німеччині питання допомоги Україні. Адже, коли виділяють кошти на допомогу іншій країні, треба затягувати паски. Для політиків це тяжко потрібно своїм громадянам, які звикли до умовного бутерброда з ікрою, пояснити, що ікри буде вдвічі менше, бо треба допомагати Україні, де триває війна, і якщо вона програє воювати з Росією доведеться їм. Німці, які прийняли мільйон біженців, розуміють, що відбувається в нас, але не готові далі обмежувати свій добробут. Економічна модель країни базувалася на виробництві високоякісної техніки за рахунок дешевого російського газу, яку вони продавали на російський і китайський ринки. Тепер з РФ не можна торгувати й купувати газ. Політика подальшої підтримки України вимагатиме жертв, на які Шольц не хоче йти. У Франції нині також криза і проблеми в економіці. Це й підштовхує їх до прямих переговорів із Росією. Торгувати чужими землями завжди легше. 1938 року дозволили розірвати Чехословаччину, але Гітлера це не спинило. На жаль, європейці не зробили висновків. Джастін Трюдо мене здивував. Усім хочеться зберегти хороші відносини з Трампом, але такі заяви не додають перспектив миру в Україні та не посилюють Заходу. Після оголошення результатів виборів у США активізувалися обстріли українських територій. Чи зможе нова хвиля російської агресії змінити позицію Трампа щодо війни із замирювальної на більш рішучу? &еnsр;До Трампа має бути особливий підхід. Він хоче видаватися вдалим переговорником, що посилює США, тому не йде на невигідні їм поступки. Найперше, він дослухатиметься до думки пересічних американців, а не своїх союзників у Європі. Якщо Путін робитиме щось таке, що виставить слабкими США загалом і Трампа зокрема, це може змінити його позицію. Він не буде такий чутливий, як Байден чи Обама, до злочинів Росії, які підштовхували наших партнерів щось робити. Після анексії Криму проти РФ запровадили надто м'які санкції. І лише збиття малайзійського Боїнга ­МН-17 спричинило перші серйозні антиросійські санкції. Те саме ми спостерігали 2022 року, коли розблокували допомогу Україні. Буча й Ірпінь стали поштовхом, після якого партнери почали нам постачати артилерію та іншу військову техніку. І постійно, коли відбувалися якісь жахіття, ми отримували нову допомогу. Адміністрація Байдена, зціпивши зуби, надала Україні касетні боєприпаси, бо бачила, що на сході критична ситуація. Їх постійно підштовхувало до дій, коли ми опинялися на межі відчутної поразки. Вони намагалися вирівняти ситуацію, щоб Україна із сильнішими позиціями сіла за стіл переговорів. Курська операція конвертація воєнного інструменту в політичний Дозвіл, який нам дали на використання оперативно-­тактичних ракет по Курській області, пов'язаний із тим, що, по-перше, треба відреагувати на появу там північнокорейських солдатів, а по-друге допомогти Україні втримати Курщину, щоб, коли Трамп наполягатиме на переговорах із Росією, мати цей козир. Але це одна з кількох провальних стратегій Байдена. Перша з них збагнути Росію. Це провалений урок усього дипломатично-розвідувального класу США. Друга стримати РФ спершу 2021-го, а потім 2022 року. Третя неохоче збільшення допомоги Україні 2022-го, втрачені можливості: через побоювання ядерної ескалації нам не надали потрібного. Якби адміністрація Байдена зробила ставку на перемогу України, ситуація 2023-го була б інша. Але стратегічної мети поразки Росії та звільнення Україною всіх окупованих територій адміністрація Байдена, на жаль, не переслідувала. Наскільки дозвіл бити американськими далекобійними ракетами по території РФ посилить позиції України? Чи є ризик, що його можуть скасувати після інавгурації Трампа? &еnsр;Такий ризик є. Дональд Трамп-молодший відреагував на цей дозвіл Байдена, заявивши, що це крок до Третьої світової війни. Імовірно, таке мислення притаманне і Трампу-старшому. Тому наші військові мають використати цю зброю з максимальним ефектом. Є достатня кількість важливих цілей на території РФ, які можна вразити. Свого часу Валерій Залужний писав, що, враховуючи асиметрію в ресурсах, Україна має отримати технологічну перевагу. Тобто ворога треба знищувати дистанційно. Для цього потрібні потужні технологічні системи, завдяки яким ми можемо зменшити втрати серед наших військових і мирного населення. Завдяки дозволу на застосування далекобійних ракет нашим силам у Курській області буде трохи легше, більша кількість бійців залишиться живими. І ми ще більше підірвемо спроможність РФ на гнучкі дії. Заборона ударів по російській території західною зброєю це був повітряний щит над РФ. Ми просили закрити небо хоча б над Заходом України, натомість Байден із 2022 року закривав його над Росією. Тепер, після дозволу бити ракетами, росіянам доведеться свої склади й командні пункти тримати поза зоною ураження, їм важче буде накопичити сили на кордоні. Це додаткове навантаження на й без того неефективну систему управління в їхніх збройних силах. Можливий розкол НАТО Росіяни розконсервували радянські запаси танків і бронетехніки, що значно менш ефективна й легше знищується. Сподіваюся, ми дотиснемо німців і зможемо пожвавити курортний сезон у Криму, бо знищення Керченського мосту важливе. І найголовніше Курська операція є першою з 2022-го конвертацією воєнного інструменту в політичний. Ми показали партнерам свою здатність до активних дій навіть з обмеженими ресурсами. Водночас Путіну довелося проковтнути це вторгнення він не оголосив війни Україні та загальної мобілізації. Будь-яка авторитарна модель базується на мовчазній згоді плебсу з політикою фюрера. Але одна річ, коли покидьки з депресивних регіонів РФ ідуть убивати українців за гроші, а інша коли мажори Москви, Петербурга й інших великих міст будуть вимушені йти вбивати за копійки. Курська операція показала, що Росія має обмежені ресурси, тому й підтягнула солдатів із КНДР. Маємо активно діяти у кримському напрямку фізично увійти туди нині не можемо, але знищення інфраструктури, що дає змогу тримати на півострові велике угруповання ворожих сил і засобів, буде додатковим політичним тиском на Кремль. Чи є ризик того, що просування України в ЄС і НАТО загальмується чи буде поставлене на паузу? &еnsр;Це може статися, якщо США почнуть тиснути, щоб Україна змирилася з вимогами Путіна не долучатися до будь-яких оборонних чи політичних структур. Я не вірю, що Зеленський може на це погодитися, бо українське суспільство цього не сприйме. Щодо НАТО, то його можуть використати як розмінну фішку для встановлення хиткого миру чи припинення вогню. Але євроатлантичну інтеграцію не буде поставлено на паузу. Ми маємо проводити реформи, які роблять нас більш боєздатними. Треба йти фінським шляхом швидкий вступ Фінляндії в НАТО був обумовлений не лише геостратегічними розрахунками й політичною волею, а й готовністю фінів. Тому ми так само маємо посилювати себе. НАТО також може бути під загрозою: я вже казав, що Трамп збирався виходити з Альянсу. Принаймні він може передислокувати сили в Індо-Тихоокеанський регіон, але це дасть поштовх європейцям. У французького лідера Макрона була ідея стратегічної автономії, щоб витіснити американців з Європейського континенту. Можливий розкол НАТО, оскільки моделі ухвалення рішень там застарілі Угорщина досі блокує співпрацю Києва й Альянсу. Можливо, буде нова безпекова структура на базі країн, що розуміють загрозу з боку Росії. Як Україні поводитися в цій ситуації? &еnsр;Ми доросла нація, тому треба готуватися до найгіршого. Найгіршим є примус до втрати територій і частини суверенітету, а також заборона доступу до американської зброї. Щоб цього не сталося, маємо працювати з адміністрацією президента США, з Конгресом, із громадськістю. Європейці мають втримати єдність, сформовану 2022-го, й виконувати обіцяне нам. Для України найважливіша національна єдність. Вона врятувала нас на початку повномасштабної війни, коли нація об'єдналася перед смертельним викликом, а політичні чвари відійшли на другий план. Передплатити журнал "Країна"

1. Якщо Сирія — точно не моя тема, то можу чесно сказати, що багато в чому розуміюся на грузинських подіях. Моя зацікавленість почалася давно, а у 2016-му я звернувся до Міхеїла Саакашвілі про написання книжки. Ця книжка — не стільки його біографія, скільки історія боротьби за відновлення Грузії, про те, що вдалося, а що ні. Книжка стала результатом 20 годин розмов на диктофон. Було ще, думаю, у три рази більше розмов із ним та членами команди не під запис. Було півтора десятка мандрівок Грузією та ще одна книжка - "12 розмов про Грузію". Серед співрозмовників — діячі культури, спорту, політики. Ковід та війна не дали завершити проєкт книжки про грузинську культуру. 2. Безумовно, усі процеси, які відбуваються сьогодні в Тбілісі та інших містах, базуються на подіях 2012 року, коли Росії вдалося за мовчазної згоди дипломатів США, проводячи агресивне інформаційне втручання у вибори, отримати лояльну до себе, наскільки можливо, грузинську владу. Далі почався швидкий рух до відновлення ще не забутого в Грузії минулого. Одразу було повернуто додому європейських  волонтерів, що викладали в кожній школі англійську мову, відновлено викладання російської, як другої обов'язкової.Повернулися вори в законі. Дрібний криміналітет підняв голову в маленьких містечках і селах. Почався тиск на бізнес. Поліція поступово знову навчилася закривати очі на дрібну злочинність і корупцію, рейтинг Грузії в "дуінг бізнес", звісно, впав, зростання економіки зупинилося, але в цьому питанні все знов змінилося після початку російської агресії в Україну. Читайте також: У Тбілісі мітингарі звели барикади біля парламенту та спалили опудало експремʼєра ІванішвіліДесятки тисяч мігрантів привезли з собою гроші, коштом росіян став зростати туризм, відновилися інвестиції, і, як подарунок з барського плеча — повернулася торгівля з Росією.  Туди поїхали вино та мандарини, а в грузинських магазинах з'явилася молочка з Костроми та ковбаса зі Ставрополя. На жаль, сьогодні полиці супермаркетів у Тбілісі вже наполовину нагадують Ростовські або Краснодарські. "Великий брат" з'явився всюди — книжки, літаки в аеропортах, банківські картки, невидимі ефесбешники на прикордонних постах, які надають поради грузинським прикордонникам. Подібний стиль проходження кордону відчув сам, маючи змогу 40-хвилинних розмов із прикордонником, який після кожної моєї відповіді на питання зникав у таємній кімнаті. Кожна книжка в моїх речах стала предметом детального контролю спеціально викликаної людини.3. У мене багато друзів у Грузії в різних містах. Більшість із них — поза політикою. Однак жоден із них не став на бік уряду, що підробив, як і очікувалося, результати виборів. Усі — на боці народу. Мої книжки видані грузинською мовою. Коли я був у Тбілісі в кінці травня,  я бачив мітинги молоді в Ваке, недалеко від будівлі Тбіліського університету, під прапорами Грузії та Євросоюзу. Я розумів, що європейський вибір для грузинської молоді не має альтернативи. Тоді, у травні,  здавалося, що влада спробує затиснути будь-який спротив. Не вдається. Кількість тих, хто хоче вільної Грузії,  більша, ніж кількість тих, хто готовий на чергові десятиліття російського рабства.Коли грузинам на виборах як рекламу провладної партії показали ролики з розбитими російськими злочинцями українськими містами, коли грузинська влада відверто відмовилася від європейського шляху, залякуючи своїх співгромадян війною у випадку втрати влади "Грузинською мрією", стало зрозуміло, які сценарії готуються. Сьогодні частина держслужбовців виступила на підтримку народу. Частина мовчить. Упевнений, що серед розглянутих бандитською владою сценаріїв є і сценарій великої крові, яка буде пролита на вулиці Руставелі під час знищення барикад та розгону натовпу. Це викличе реакцію у вигляді штурму урядових будівель. Далі може бути звернення падаючої влади по допомогу до Путіна. Чи буде в результаті на вулицях росгвардія або переодягнений у грузинську форму ОМОН, покаже час. Росіянам ще потрібні ресурси для поліцейських операцій у власній країні. Але те, що відлік іде на години та дні, — зрозуміло.Читайте також: "Буде або так, як в Україні, або так, як у Білорусі": Портников про протести в Грузії4. Два українських Майдани, 2004 і 2013-14 років, відрізнялися тим, що перший був проти влади, яка його не очікувала і, в кожному разі, планувала здати позиції новим елітам, другий же був проти тих бандитів, що тримали владу для пограбування країни й готові були все здати росіянам. Два грузинських Майдани відрізняються більше. Перший мав цілеспрямованого лідера, що прагнув влади та змін у країні, яка дійшла до межі самознищення, другий не має одноосібного лідера, але має президентку,  що підтримує опозицію. Але в першому випадку це була справа майже внутрішня, сьогодні мова йде про можливу втрату державності у випадку програшу народу. Це вже не боротьба зі старими елітами за майбутні реформи - це боротьба з російським озброєним авангардом, який атакує державність. Чи це війна? Так, хоч і не така, як в Україні.  І всім грузинам потрібно розуміти, що з ними б'ються військовими методами і їм прийдеться відкласти лозунг "Перемагає любов", який я бачив у травні, і ризикувати життями заради країни, її майбутнього.5. Історія Грузії останніх двохсот п'ятдесяти років — це історія зрад та спротиву, історія використання росіянами гібридних методів впливу, підкупу та тиску, історія зневіри й спустошення,  історія героїзму та підйому. Тому зараз головним питанням тих, хто захищає на проспекті Руставелі минуле та майбутнє вільного народу, є саме системний спротив — тут і розагітування поліцейських, і тиск на моральний стан чиновників, що йдуть проти близьких, і просвітницькі дії для журналістів світових ЗМІ. Відкритість, упевненість у перемозі та системні дії. Влада сама не піде. Ці люди, підготовані ФСБ та ГРУ, впевнений, мають план дій на кожний випадок, але вони смертельно бояться. Нічний розгін демонстрантів, знищення барикад, наметів,  затримання та чергові побої після демонстративного мовчання "космонавтів" — підготовані з Москви дії грузинської влади. Далі тільки взяття під контроль державних будівель може переконати владу піти добровільно. Інакше, на жаль, сценарій "Небесної сотні" і велика кров. І багато хто в Грузії готовий до цього. В країні є люди з досвідом війни в Україні.  Не випадково в лютому 2022 року грузинська влада перешкоджала бійцям майбутнього Грузинського батальйону дістатися України,  тиснула на них, відмовила Україні в постачанні зброї, в тому числі тієї, яку Україна віддала їм у важкі часи 2008 року. В Грузії є і системні організатори, які, впевнений, зараз готують наступний крок у протистоянні, і здатні виграти у Москви. Кожен день все більше поляризує ситуацію. Чим більше заходів опозиції по країні, тим менше ресурсів у влади в столиці, тим більше ймовірність успіху в народу.ДжерелоПро автора. Олександр Красовицький, український видавець, генеральний директор і основний власник видавництва "Фоліо".Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Свою заяву 23-річний Хвіча Кварацхелія опублікував у Іnstаgrаm."Я слідкую за подіями, що відбуваються в нашій країні. Бажання і воля грузинського народу - йти європейським шляхом, це наш історичний вибір, єдиний правильний вибір, і звернути не можна. Ця країна належить народу, і ніхто не стоїть вище волі народу. Болить за мою країну, мій народ. Боляче фізично та емоційно дивитися ролики, які поширюються. Зупиніть насильство та агресію. Сьогодні Грузія як ніколи заслуговує на Європу", - написав лідер збірної Грузії з футболу.До початку повномасштабної агресії Росії проти України Кварацхелія грав у чемпіонаті РФ. У березні 2022 року футболіст покинув країну-агресора та перейшов у "Динамо" Батумі.Після цього Хвіча Кварацхелія перейшов в італійський "Наполі", де став справжньою зіркою європейського футболу та допоміг команді здобути історичне чемпіонство.Тrаnsfеrmаrkt оцінює Кварацхелію у 80 млн євро.Протести у Грузії. Головне26 жовтня 2024 року в Грузії відбулися чергові парламентські вибори. Згідно з офіційним рішенням центрвиборчкому, на них нібито перемогла орієнтована на Росію правляча партія "Грузинська мрія". Депутати "Мрії" проголосували за проведення 14 грудня так званих виборів президента. Інавгурація новообраного президента в такому разі пройде 29 грудня, тобто в новий 2025 рік Грузія вже може увійти з новим президентом.Опозиційні партії, президентка Саломе Зурабішвілі, а також країни Заходу результати виборів на користь "Мрії" не визнали.Проте партія Іванішвілі вже висунула на посаду №1 в грузинській державі колишнього футболіста Михаїла Кавелашвілі, який не має вищої освіти й може нецензурно висловлюватися на публіці. Політологи називають спортсмена "ручною" кандидатурою Іванішвілі.При цьому партія "Мрія" оголосила про відмову від політичного курсу на входження до складу Європейського Союзу, а державні пропагандисти виступають у медіа з тезами про необхідність повернення до вивчення російської мови та культури.Усе це супроводжується безперервними вуличними протестами, які жорстоко придушуються поліцейським спецназом, одначе організовуються знову й знову в найбільших містах. Найактивніше грузинська опозиція діє на вулиці останні три дні, з 28 листопада.Оглядачі кажуть про сповзання Грузії до моделі проросійської диктатури білоруського зразка.  

До політичних криз у Грузії, Молдові та у Румунії додалося найбільше за останні роки загострення у Сирії. Що їх поєднує та чому Москва дивно себе поводить у ці дні, розбиралася Gаzеtа.uа. Після жорсткого розгону мітингувальників у ніч на 29 листопада прем'єр Грузії Іраклій Кобахідзе пригрозив "дипломатичними заходами" послу ЄС Павлу Герчинському за те, що він висловився на підтримку опозиції. Це може бути, наприклад, видворення дипломата. У Румунії 15 грудня можуть провести перевибори президента, якщо Верховний суд країни скасує результати вже проведеного голосування. Нагадаємо, там лідером несподівано став проросійський політик Колін Георгеску. Суд призначив перерахувати понад 9 мільйонів голосів і відбулися масові протести проти Георгеску. У Молдові Конституційний суд підтвердив перемогу Майї Санду на виборах президента, але Партія соціалістів республіки Молдова вимагає висловити недовіру уряду Доріна Речана через кризу в енергетиці. Додали перцю Стрімкі політичні загострення поєднує одне: Грузія, Молдова і частково Румунія перебувають у сфері інтересів Росії. У всіх трьох державах лунали заяви про російське втручання у вибори. І Кремль протягом тижня виявляв ознаки роздратування, повторюючи, що "не втручався, але пильно стежить". Та втрутитися довелося, бо рвонуло далеко і болісно. 28 листопада стало відомо про найбільшу за останні 5 років ескалацію у Сирії. Там Росія свого часу підтримала президента Башара Асада проти повстанців, найкривавішими були бої за місто Алеппо, котрі й переломили хід війни на користь Асада. Нині збройні сили повстанців перейшли у масований контрнаступ і захопили близько 100 квадратних кілометрів території, військову техніку, зайняли від 50 населених пунктів на півночі країни і обстріляли Алеппо. Це стало найбільшим досягненням повстанців протягом останніх років. Башар Асад негайно прибув до Москви з неоголошеним візитом і, попри відсутність Путіна, який був у Казахстані на саміті ОДКБ, вирішив чекати. Є куди ракети кидати Речник диктатора Дмитро Пєсков заявив, що у Кремлі не коментують візит Асада до Москви з міркувань безпеки, але "ситуація в Алеппо є зазіханням на суверенітет Сирії, Росія виступає за наведення порядку у країні". Як саме, Пєсков не уточнив. Але у російських пабліках шириться версія можливих ракетних ударів по сирійській опозиції, котру нібито інструктують турецькі спецпризначенці. Причому нібито Ердоган таким способом помстився Росії за нічні удари по "зерновому коридору" на території України. У західних ЗМІ акцентують на перемир'ї на близькому Сході як на вірогідному приводі для наступу опозиції у Сирії. За даними джерела ТWZ, Башар Асад попросив Путіна повернути сирійців, котрі воюють в Україні на боці РФ, однак дістав відмову. Нагадаємо, кілька місяців тому з аналогічним проханням до нього звертався прем'єр Індії Нарендра Моді. Його клопотання було задоволене. сирійська армія Башара Асада самотужки не здатна довго й ефективно опиратися, хоча Асад і оголосив контрнаступ. Отже, Путін перед болісним вибором Роздратування Кремля пояснюється просто: РФ і Туреччина були посередниками в укладанні перемир'я у Сирії, за яким Росія вивела частину своїх військ. Наступ сирійських повстанців зіштовхує лобами Росію з Туреччиною. Регулярна сирійська армія Башара Асада самотужки не здатна довго й ефективно опиратися, хоча Асад і оголосив контрнаступ. Отже, Путін перед болісним вибором: або після років обережних маневрувань бити горщики з Ердоганом, або обмежено підтримати Асада без завдання суттєвої шкоди повстанцям, щоб не розсваритися з Ердоганом. Якщо посваритися, то під загрозою буде "Південний потік". Та є ще один гравець, котрий спонукає до стриманості, - Іран. Іранський слід За даними іранських ЗМІ, 28 листопада сирійські повстанці вбили генерала Корпусу стражів ісламської революції (КСІР), що викликало осуд офіційного Тегерану. Наступ повстанців став частиною плану "диявольського режиму Ізраїлю і США", заявив представник МЗС Ірану Есмаїл Багаї. Логічно, що Росія мала б послати сигнали до Ірану, однак, на думку низки російських пропагандистів, нині Путіну треба терміново розбиратися з керівництвом російської групи військ у Сирії, котра проґавила потужний наступ повстанців. Натомість Іран роздратовано попередив Туреччину не втручатися у справи Сирії, бо КСІР і російські війська там перебувають за запрошенням Асада, а турецькі - ні. Проґавили загрозу Для армії Асада атака опозиції стала такою несподіванкою, що вона нездатна була відбити удари, звернув увагу директор аналітичного центру Рамі Абдель Рахман. Довелося поспіхом залучати російську авіацію. "Дивно спостерігати, як силам режиму завдають такі потужні удари попри російську авіаційну підтримку. Явні ознаки підготовки до наступу були, але їх не взяли до уваги. Можливо, розраховували на підтримку проіранського угруповання "Хезболла?" - припустив він. Але у "Хезболлі" якраз цими днями було чим зайнятися, - попри перемир'я, Ізраїль завдав ще низки ударів по територіях, де, за даними розвідки, спостерігалася активність бойовиків. Відтак дії сирійської опозиції є превентивними, вважає аналітик з Інституту стратегії та політики Нік Герас. "У них тісні зв'язки з угрупованнями, котрі підтримує Туреччина. Бойовики намагаються попередити можливість сирійської військової кампанії у районі Алеппо", - наголосив він. Вогняне коло як шлях до миру? Тож, схоже, у Кремля загострилися застарілі болячки: Грузія, Молдова, Румунія, Сирія. Якщо Путін розсвариться з Ердоганом, не виключено, що дружба з Іраном також ускладниться. Кремлівський диктатор, судячи з його поведінки під час прес-підходу в Астані, не почув на саміті ОДКБ бажаного і опинився у вогняному колі. І наявність кількох "Орєшніків" не гарантує вирішення тривалих проблем. Тому наступ сирійської опозиції видається важелем примусу Путіна до мирних переговорів, вважає голова ГО "Україна в НАТО" Юрій Романюк, адже він може бути частиною великого плану по створенню для нього складної ситуації. Причому, припускає експерт, цей план міг бути погоджений обраним президентом США Дональдом Трампом через генсека НАТО Марка Рютте, оскільки зрозуміло, що за незмінності його позицій переговори по Україні навіть теоретично неможливі. "Асаду немає чим захищатися, а російські військові були переведені на війну з Україною, - пояснив він. - Ердоган невдало з'їздив на саміт БРІКС, де його не прийняли, він затаїв образу і нині допомагає у Сирії проти Асада. Це другий фронт для Путіна. Він на шпагаті сидить. Він не може кинути Сирію, бо це його стратегічна військова закордонна база, і на фронті проти ЗСУ дуже напружена ситуація. І йому або кидати Сирію - або Україну. Тут відкривається вікно можливостей для нас". На думку експерта. Іран навряд чи допоможе Сирії, бо армія і проксі-угруповання крани значно ослаблені. Воювати ніким - воювати нічим У соцмережах пояснюють наступ сирійської опозиції так: Туреччина та її проксі воюють з Росією, Іраном, Сирією та її проксі, причому нібито готується повстання всередині армії Асада. Якщо збурення проти Башара Асада буде успішним, він ризикує залишитися без армії. Частково цим можна пояснити миттєвий візит Асада до Росії. З іншого боку, залучення до атаки на режим Башира Асада узбецького ополчення "Таухід і Джіхад" - це удар під дих Путіну, котрий протягом останніх кількох місяців спілкувався з президентом Узбекистану Шавкатом Мірзійоєвим і був більш ніж задоволений результатами перемовин. Такий демарш Узбекистану став можливим тільки за однієї умови - Мірзійоєв знає, що не варто боятися відповіді, бо її не буде. Путін у війні проти України (у тому числі, в Курській області) задіяв до 90% особового складу своїх збройних сил, у гарнізонах на території РФ залишилося 10-13% особового складу, розповів військовий експерт Сергій Грабський. Та і всередині країни потрібно залишити контингент, щоб лякати сусідів, зокрема, країни НАТО. "Путін не має чим поділитися із вірним васалом Башаром Асадом. А як перекидати війська - кораблями? Сумніваюся, що хтось дозволить через Боспор і Дарданели. Літаками? Навіть із цієї точки зору, від позиції Туреччини залежить дуже багато", - зазначив він. А керівники інших держав зроблять висновки - для великої геополітичної гри одного "Орєшніка" явно недостатньо. І якщо що силою придушувати демократичний поступ - це не "вирішувати" проблему, а заганяти углиб, звідки вона обов'язково "рвоне".

Вночі у Тбілісі силовики розігнали акцію протесту під парламентом. Застосували водомети та сльозогінний газ. Політична криза у Грузії свідчить про поглиблення розколу, у котрий правляча партія свідомо заганяє суспільство. Якими будуть наслідки, розбиралася Gаzеtа.uа. Якщо Помаранчеву революцію 2004 року в Україні називають спадкоємицею грузинської Революції троянд, то нинішні протести у Грузії дуже схожі на Революцію гідності за її причиною. Нагадаємо, в Україні правляча на той момент "Партія регіонів" відмовилася підписувати угоду про Асоціацію з ЄС. "Грузинська мрія", котра втрималася при владі, не дивлячись на те, що підсумки голосування поставив під сумнів Євросоюз, провела перше засідання нового парламенту без опозиції. Обрані депутати від чотирьох партій відмовилися від мандатів. Тож провладна "Грузинська мрія" відклала вирішення питання з опозиційними мандатами, але наполягає на легітимності парламенту. А 28 листопада депутати затвердили новий склад уряду на чолі зі "старим" прем'єром Іраклієм Кобахідзе. Той оголосив, що зупиняє переговори про вступ до ЄС і відмовляється від будь-яких європейських грантів. Реакція партнерів Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі на мітингу заявила про завершення конституційного перевороту, розпочатого "Грузинською мрією" і закликала чиновників, "силовиків", представників правоохоронних органів "зробити правильний вибір", а партнерів Грузії закликала ухвалити ті рішення, котрі давно треба було ухвалити. На її думку, нелегітимний уряд оголосив війну власному народу: "На цьому шляху немає державного суверенітету Грузії, її незалежності й іншого майбутнього, крім як у Росії". Згадка про партнерів не випадкова саме 28 листопада Європарламент мав провести спеціальне засідання, присвячене Грузії. Засідання відбулося, депутати ухвалили резолюцію "Поглиблення кризи демократії у Грузії після недавніх парламентських виборів і можливих фальсифікацій на них". Основні положення резолюції ЄС: - результати голосування не відображають волі грузинського народу, - ЄП їх не визнає і закликає світове співтовариство зробити те саме, - У Грузії потрібно провести нові вибори протягом року "у покращеному виборчому середовищі незалежною і безпристрасною виборчою адміністрацією, під ретельним міжнародним спостереженням, щоб забезпечити дійсно справедливий і прозорий виборчий процес". Крім того, Європарламент закликав ЄС накласти санкції відповідальних за відхід від демократії та за порушення виборчих законів і стандартів. Це прем'єр Іраклій Кобахідзе, генсек "ГМ" Каха Каладзе, спікер парламенту Шалва Папуашвілі, голова "ГМ" Іраклій Гарібашвілі. Окремо євродепутати звернули увагу на необхідність накласти санації на грузинського олігарха, почесного голову "Грузинської мрії", Бідзіну Іванішвілі за його роль у погіршенні політичного процесу у Грузії. Усім потрібна стійкість 28 листопада під час візиту в Астану Путін відзначив стійкість грузинської влади проти зовнішнього тиску і наголосив, що найближчим часом сподівається на нормалізацію російсько-європейських відносин, "бо це вигідно ЄС". За таку "стійкість", у розумінні росіян, грузини вже почали платити. У самій Грузії люди вийшли на вулиці на знак протесту не лише у Тбілісі але й у Зугдіді, Горі, Кутаїсі та Батумі. Чому згортають євроінтеграцію Варто зауважити "Грузинська мрія" на виборах обіцяла не згортати євроінтеграцію і запевняла, що продовжить відповідні реформи. Розворот стався раптово, але був передбачуваний через різкі висновки ЄС щодо виконання "домашнього завдання" Грузією на шляху до переговорів. Зазначимо, як і в Україні, у Грузії переговори про вступ до Євросоюзу мали розпочатися наступного року. Правлячій партії будо вигідно бодай імітувати шлях до ЄС. Вочевидь, нині прилетіла вказівка з Москви. З іншого боку, Брюссель наполягав, щоби у Тбілісі відмовилися від закону про іноагентів та ще низки нормативних актів, визнаних не відповідними європейським нормам. Але правляча партія відмовилася, за що отримала похвалу від Путіна. "Дивуюся мужності і стійкості, з якою керівництво Грузії відстоювало свою позицію по недавніх законопроектах" - заявив диктатор в Астані 28 листопада. Поки ж Іраклій Кобахідзе пояснює заморозку євроінтеграції так: "Абсолютно неприйнятно розглядати інтеграцію до ЄС як пожертву, яку Євросоюз має нам дати. Ми бачимо, що європейські політики і бюрократи використовують виділені гранти і кредити як шантаж проти Грузії". Сценарії розвитку подій 1. Ще одна "Революція Гідності", якщо частина чиновників і силовиків, а також армія перейдуть на бік протестувальників. Зурабішвілі призначає нові вибори, можливо, суміщені з президентськими навесні 2025 року. Сумнівно, щоб у них брала участь "ГМ", але така вірогідність є. 2. Силове придушення протестів. З огляду на те, як "ГМ" жорстко повелася з протестами після виборів, на даний момент це найбільш вірогідна тактика дій правлячої партії. 3. Втручання Росії. Теоретично, якщо прем'єр запросить офіційно, РФ може ввести "ввічливих людей". Але на саміті ОДКБ в Астані, результати якого не вельми приємні для Кремля, Путін заявив: "На відміну від Заходу, ми не втручаємося у внутрішньополітичні процеси у Грузії. Просто не дотягуємося". Останні події, як бачимо, свідчать про те, що грузинська влада тяжіє до другого, силового сценарію. Цікаво, що у резолюції ЄП від 28 листопада Росію засудили за втручання у демократичні процеси у Грузії. А заяву про припинення євроінтеграції Кобахідзе зробив після ухвали цієї резолюції. Відфутболять президента "Грузинська мрія" зробила ще один цікавий хід. Спікер парламенту Шалва Папуашвілі заявив про наміри провести дострокові президентські вибори. Є й кандидат від "ГМ" - відомий футболіст Міхеїла Кавелашвілі. Вони показали, що інститут президента не має особливого значення Правлячій партії не потрібен голос опозиції, яким є Саломе Зурабішвілі, пояснив директор Фонду "Вільна Росія" на Південному Кавказі Єгор Куроптєєв. "Хоча президентка не має повноважень, але вона має голос і авторитет, а ще й говорить речі, котрі правлячій парті не подобаються. Висуненням футболіста вони показали, що інститут президента не має особливого значення", - зазначив він. Ну думку Куроптєєва, не варто очікувати стрімких і блискучих результатів від нової хвилі протестів 28 листопада, оскільки "ГМ" все-таки має 40% підтримки і відчуває себе досить упевнено. Причина як не дивно, - Україна. "Якби Україна перемогла у війні, а не просто йшла до якихось переговорів. Тоді у жодних демократичних сил у регіоні проблем би не було. "ГМ" говорила: так, ми будемо, у переносному значенні, цілувати п'яти Кремлю, але не допустимо війни. Опозиція ж не змогла пояснити, як вона гарантуватиме безпеку, пояснив він. Залякування йшло постійно: або ми, або війна". Утім, експерт припускає загрозу нового вторгнення РФ до Грузії, якщо ситуація виходитиме з-під контролю. Тільки перемога України у війні кардинально змінила б на краще ситуацію для демократичних сил не лише у Грузії, а й загалом у Кавказькому регіоні. Однак і Євросоюз своїми натяками на припинення грантів не сприяв популярності єврооптимістів, зазначив старший науковий співробітник Фонду стратегічних і міжнародних досліджень Грузії Шота Утіашвілі. Утім, "усі розуміють, що вирішальний момент настав. Відмова від євроінтеграції викликала шок навіть у тих, хто вважав, що від цієї партії не варто чекати нічого доброго. На нас чекають чисельні акції протесту,- прогнозує він. європейські партнери багато говорять, та мало діють. Настав час допомогти грузинському народу. Якщо уряд досягне своєї мети, Грузія може стати диктатурою".

Вночі у Тбілісі силовики розігнали акцію протесту під парламентом. Застосували водомети та сльозогінний газ. Політична криза у Грузії свідчить про поглиблення розколу, у котрий правляча партія свідомо заганяє суспільство. Якими будуть наслідки, розбиралася Gаzеtа.uа. Якщо Помаранчеву революцію 2004 року в Україні називають спадкоємицею грузинської Революції троянд, то нинішні протести у Грузії дуже схожі на Революцію гідності за її причиною. Нагадаємо, в Україні правляча на той момент "Партія регіонів" відмовилася підписувати угоду про Асоціацію з ЄС. "Грузинська мрія", котра втрималася при владі, не дивлячись на те, що підсумки голосування поставив під сумнів Євросоюз, провела перше засідання нового парламенту без опозиції. Обрані депутати від чотирьох партій відмовилися від мандатів. Тож провладна "Грузинська мрія" відклала вирішення питання з опозиційними мандатами, але наполягає на легітимності парламенту. А 28 листопада депутати затвердили новий склад уряду на чолі зі "старим" прем'єром Іраклієм Кобахідзе. Той оголосив, що зупиняє переговори про вступ до ЄС і відмовляється від будь-яких європейських грантів. Реакція партнерів Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі на мітингу заявила про завершення конституційного перевороту, розпочатого "Грузинською мрією" і закликала чиновників, "силовиків", представників правоохоронних органів "зробити правильний вибір", а партнерів Грузії закликала ухвалити ті рішення, котрі давно треба було ухвалити. На її думку, нелегітимний уряд оголосив війну власному народу: "На цьому шляху немає державного суверенітету Грузії, її незалежності й іншого майбутнього, крім як у Росії". Згадка про партнерів не випадкова саме 28 листопада Європарламент мав провести спеціальне засідання, присвячене Грузії. Засідання відбулося, депутати ухвалили резолюцію "Поглиблення кризи демократії у Грузії після недавніх парламентських виборів і можливих фальсифікацій на них". Основні положення резолюції ЄС: - результати голосування не відображають волі грузинського народу, - ЄП їх не визнає і закликає світове співтовариство зробити те саме, - У Грузії потрібно провести нові вибори протягом року "у покращеному виборчому середовищі незалежною і безпристрасною виборчою адміністрацією, під ретельним міжнародним спостереженням, щоб забезпечити дійсно справедливий і прозорий виборчий процес". Крім того, Європарламент закликав ЄС накласти санкції відповідальних за відхід від демократії та за порушення виборчих законів і стандартів. Це прем'єр Іраклій Кобахідзе, генсек "ГМ" Каха Каладзе, спікер парламенту Шалва Папуашвілі, голова "ГМ" Іраклій Гарібашвілі. Окремо євродепутати звернули увагу на необхідність накласти санації на грузинського олігарха, почесного голову "Грузинської мрії", Бідзіну Іванішвілі за його роль у погіршенні політичного процесу у Грузії. Усім потрібна стійкість 28 листопада під час візиту в Астану Путін відзначив стійкість грузинської влади проти зовнішнього тиску і наголосив, що найближчим часом сподівається на нормалізацію російсько-європейських відносин, "бо це вигідно ЄС". За таку "стійкість", у розумінні росіян, грузини вже почали платити. У самій Грузії люди вийшли на вулиці на знак протесту не лише у Тбілісі але й у Зугдіді, Горі, Кутаїсі та Батумі. Чому згортають євроінтеграцію Варто зауважити "Грузинська мрія" на виборах обіцяла не згортати євроінтеграцію і запевняла, що продовжить відповідні реформи. Розворот стався раптово, але був передбачуваний через різкі висновки ЄС щодо виконання "домашнього завдання" Грузією на шляху до переговорів. Зазначимо, як і в Україні, у Грузії переговори про вступ до Євросоюзу мали розпочатися наступного року. Правлячій партії будо вигідно бодай імітувати шлях до ЄС. Вочевидь, нині прилетіла вказівка з Москви. З іншого боку, Брюссель наполягав, щоби у Тбілісі відмовилися від закону про іноагентів та ще низки нормативних актів, визнаних не відповідними європейським нормам. Але правляча партія відмовилася, за що отримала похвалу від Путіна. "Дивуюся мужності і стійкості, з якою керівництво Грузії відстоювало свою позицію по недавніх законопроектах" - заявив диктатор в Астані 28 листопада. Поки ж Іраклій Кобахідзе пояснює заморозку євроінтеграції так: "Абсолютно неприйнятно розглядати інтеграцію до ЄС як пожертву, яку Євросоюз має нам дати. Ми бачимо, що європейські політики і бюрократи використовують виділені гранти і кредити як шантаж проти Грузії". Сценарії розвитку подій 1. Ще одна "Революція Гідності", якщо частина чиновників і силовиків, а також армія перейдуть на бік протестувальників. Зурабішвілі призначає нові вибори, можливо, суміщені з президентськими навесні 2025 року. Сумнівно, щоб у них брала участь "ГМ", але така вірогідність є. 2. Силове придушення протестів. З огляду на те, як "ГМ" жорстко повелася з протестами після виборів, на даний момент це найбільш вірогідна тактика дій правлячої партії. 3. Втручання Росії. Теоретично, якщо прем'єр запросить офіційно, РФ може ввести "ввічливих людей". Але на саміті ОДКБ в Астані, результати якого не вельми приємні для Кремля, Путін заявив: "На відміну від Заходу, ми не втручаємося у внутрішньополітичні процеси у Грузії. Просто не дотягуємося". Останні події, як бачимо, свідчать про те, що грузинська влада тяжіє до другого, силового сценарію. Цікаво, що у резолюції ЄП від 28 листопада Росію засудили за втручання у демократичні процеси у Грузії. А заяву про припинення євроінтеграції Кобахідзе зробив після ухвали цієї резолюції. Відфутболять президента "Грузинська мрія" зробила ще один цікавий хід. Спікер парламенту Шалва Папуашвілі заявив про наміри провести дострокові президентські вибори. Є й кандидат від "ГМ" - відомий футболіст Міхеїла Кавелашвілі. вони показали, що інститут президента не має особливого значення Правлячій партії не потрібен голос опозиції, яким є Саломе Зурабішвілі, пояснив директор Фонду "Вільна Росія" на Південному Кавказі Єгор Куроптєєв. "Хоча президентка не має повноважень, але вона має голос і авторитет, а ще й говорить речі, котрі правлячій парті не подобаються. Висуненням футболіста вони показали, що інститут президента не має особливого значення", - зазначив він. Ну думку Куроптєєва, не варто очікувати стрімких і блискучих результатів від нової хвилі протестів 28 листопада, оскільки "ГМ" все-таки має 40% підтримки і відчуває себе досить упевнено. Причина як не дивно, - Україна. "Якби Україна перемогла у війні, а не просто йшла до якихось переговорів. Тоді у жодних демократичних сил у регіоні проблем би не було. "ГМ" говорила: так, ми будемо, у переносному значенні, цілувати п'яти Кремлю, але не допустимо війни. Опозиція ж не змогла пояснити, як вона гарантуватиме безпеку, пояснив він. Залякування йшло постійно, або ми, або війна". Утім, експерт припускає загрозу нового вторгнення РФ до Грузії, якщо ситуація виходитиме з-під контролю. Тільки перемога України у війні кардинально змінила б на краще ситуацію для демократичних сил не лише у Грузії, а й загалом у Кавказькому регіоні. Однак і Євросоюз своїми натяками на припинення грантів не сприяв популярності єврооптимістів, зазначив старший науковий співробітник Фонду стратегічних і міжнародних досліджень Грузії Шота Утіашвілі. Утім, "усі розуміють, що вирішальний момент настав. Відмова від євроінтеграції викликала шок навіть у тих, хто вважав, що від цієї партії не варто чекати нічого доброго. На нас чекають чисельні акції протесту,- прогнозує він. європейські партнери багато говорять, та мало діють. Настав час допомогти грузинському народу. Якщо уряд досягне своєї мети, Грузія може стати диктатурою".

Українці завжди знаходять внутрішні сили, щоб захистити свободу З Миколою Томенком зустрічаємося в ресторані "Опанас" у столиці біля університету ім. Тараса Шевченка. Микола Володимирович у коричневій шкірянці й такого ж кольору светрі та джинсах. Хлопці-офіціанти усміхаються, ледве політик переступає поріг. &еnsр;Офіціанти мої друзі, каже. Я тут п'ю каву не один десяток років. Однак замовляє імбирний чай із медом. Напередодні Дня Гідності та Свободи згадуємо перипетії двох українських революцій 2004-го та 20132014 років На початку ХХІ століття в колишніх пострадянських країнах існувало кілька моделей передання влади. Для України вибрали одну з них, коли президент призначає спадкоємця. Однак ця схема не спрацювала. Чому? &еnsр;Є кілька причин. Основна з них історична тяглість. Українці, попри тривалий бездержавний період, не терпітимуть над собою вождя, тирана, диктатора чи царя. Завжди наводжу як приклад Миколу Костомарова та його працю "Дві руські народності", де він порівнює українців із московитами. На території Руси-України приїздили люди різних національностей і рас, і ніхто не боявся. На Московщині з них одразу починали глузувати, але найстрашніше, що ці люди зникали й не поверталися додому. От вам різні цивілізаційні формули. Карла Маркса ми нині не шануємо, але він написав працю "Таємна дипломатія ХVІІІ століття", де вказує, що у кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска нинішньої Росії. Можна критикувати Богдана Хмельницького, але після перемог 1649 року він заїхав до Києва, де його збиралися коронувати. Проте Богдан відмовився, бо це не в козацьких традиціях і українці його не зрозуміють. Який вам іще виразніший приклад потрібен? Оце історична обставина. Політична обставина полягала в тому, що ми, опозиція, програли президентські вибори 1999 року, коли канівська четвірка (політична коаліція чотирьох опозиційних кандидатів на президентських перегонах восени 1999 року. Країна) з її нескінченними дискусіями провалилася. Після двох термінів Леоніда Кучми олігархат прагнув продовжити своє правління. Дійшло до того, що Конституційний суд дозволив президентові балотуватися на третій термін. А коли Кучма відмовився, зрозумівши, що програє, олігархат спробував змінити Конституцію й обрати президента в парламенті. І в другому читанні закону вони набрали 296 голосів за 300 необхідних. І лише тоді почали шукати спадкоємця, коли інших варіантів не лишилося. Якраз на сцену вийшов Янукович. Крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір Після поразок 1999 року й 2001-го, коли на акції "Україна без Кучми" розпочалися бійки й народ злякався, ми зрозуміли, що, крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір. 2004-го в блок партій "Наша Україна" ми спочатку підтягли "Батьківщину", а потім соціалістів. На відміну від 1999 року висунули єдиного найбільш рейтингового кандидата. Коли влада спробувала сфальшувати, на Майдан посунула маса людей. Цього не чекали ні влада, ні опозиція. Хоч би яке підвезення організовували, без народної підтримки ніколи не буде масовості. У перші дні Революції гідності, коли я чергував на Майдані, ми підвозили людей, бо їх залишалося мало. І лише після сумнозвісного побиття вночі 30 листопада акція стала масовою. Коли спротив набуває такого масштабу, коли суспільство саме мобілізується, це й називається революцією. Тому я завжди був проти терміну "вожді революції" насправді ми просто не заважали, визначаючи рамки й механізм процесу. 2004-го в Києві не загинула жодна людина. Це і є найвищою оцінкою наших дій. Хоча шляхів реалізації цього протесту було багато, але перемогла політико-правова концепція. Ніхто влади не захоплював, було рішення Верховного суду, й ми вийшли на вибори. Помаранчевій революції передувала грузинська Революція троянд, яка піднесла Михеїла Саакашвілі. Там було захоплення парламенту. Чим ці революції були схожі й у чому полягала відмінність? &еnsр;На той час я був головою комітету з питань свободи слова і їздив у Грузію. Ми дивилися й аналізували. Вважали, що наш демократичний і правовий досвід дає змогу йти своїм шляхом політико-правовим. Ми мали "Руську Правду", яка потім поширилася на всю територію Литовсько-Руської держави. Ми були серед творців європейської системи правосуддя. В Україні-Русі одними з перших відмовилися від кровної помсти. А в Росії й нині Рамзан Кадиров публічно оголошує кровну помсту Сулейману Керімову. Коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо 2004-го ми теж мали грузинську групу на чолі з Давидом Жванією. Члени цієї групи не розуміли тривалості процесу й казали, що вони навчать нас грузинського досвіду радили захопити адміністрацію президента й проголосити Віктора Ющенка президентом. Ми збили цей сценарій як неправильний і недемократичний. Проти була вся наша команда: я, покійний Олександр Зінченко, Володимир Філенко, Тарас Стецьків, Юрій Луценко. Ми втримали процес у форматі мирної акції. Тоді мали підтвердження всіх соціологічних кампаній, які давали нам перемогу, мали партійних спостерігачів, що надавали фактаж фальсифікацій. Це, до речі, суттєва відмінність від Революції гідності, де спокуса грузинського сценарію давалася взнаки. Хоча це були інша напруженість й інше протистояння. 2004-го ми продемонстрували приналежність до сталої європейської традиції й мирним шляхом змінили владу. Коли я в Токіо показував кадри з велелюдного Майдану-2004, японці дивувалися: звідки в українців бездержавної нації взялася така витримка? Путін завжди називає причиною вторгнення в Україну "державний переворот 2014 року". Чому він утримався від нападу в 20042005 роках? &еnsр;Тоді йому не було за що зачепитися, настільки бездоганно все було зроблено. Було знайдено компроміс майже в усіх гострих питаннях. Однією з таких компромісних речей стала конституційна реформа 2004 року, в якій ми нині мали жити, парламентсько-президентська республіка. Щоправда, нині ми маємо офісну республіку, коли не парламент, а керівник Офісу президента фактично керує країною, а уряд є нікчемною аморфною структурою. Єдина помилка, якої ми тоді припустилися, не було оголошено дострокових парламентських виборів, бо система влади змінилася, а парламент, який вичерпав себе, залишився. Ще одна причина: у ті роки українська п'ята колона не була вибудувана в армію Путіна, вони не мали вертикалі. А 2014 року вже мали Медведчук доповідав, скільки "їхніх" депутатів у парламенті, місцевих радах, скільки "їхніх" священників у церквах. Вони вибудували модель захоплення влади. А 2004-го ще сама Росія не була готова згадайте перші виступи Путіна, який називав Крим українським і наголошував на невтручанні Росії в наші внутрішні справи. Рашизм іще не було сформовано як ідеологію, й він не переміг як доктрина. Тодішній патріарх РПЦ Алексій не був такий агресивний, як нинішній Кирило. Росія бодай візуально зберігала квазідемократичність. Переломним моментом Революції гідності вважається виступ Володимира Парасюка. Що переломило ситуацію 2004 року? &еnsр;Не погоджуюся з таким формулюванням. 2013 року переламало ситуацію побиття студентів. До цього це була не революція, а акція протесту за європейський вибір України. Свого часу хтось придумав формулу: коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо. Бо, коли лише приїздять активісти із Заходу України, перемоги не буде. От після 1 грудня 2013 року стався перелом. Історія з Парасюком перехід революції в іншу модель закінчення. До того модель Кличка, Яценюка й Тягнибока полягала у сформуванні коаліційного уряду на чолі з Яценюком і дочасних виборах. А 2004-го з першого дня протесту було зрозуміло, чим має закінчитися. На Майдан вийшла величезна кількість людей, чого ніхто не сподівався. А остаточною крапкою стало рішення Верховного суду. Можете пояснити, чому українці вважають правління президента Ющенка часом втрачених можливостей? Адже за нього були рекордні темпи зростання ВВП 10 відсотків. Інвестиції зросли від 4,5 до 6 разів. Подвоїлася зарплата. &еnsр;Колись я придумав формулу для українських студентів: "Сила дії суспільно-політичних процесів в Україні дорівнює силі протидії, яка помножена на два". Умовно кажучи, якщо ми підняли якусь ідею та оголошуємо суспільству, що потребуємо допомоги для її реалізації, то в разі здійснення задуманого вимоги до нас подвоюються. Тому завжди маємо фантастичні очікування. Характеризуючи президентство Вік­тора Ющенка, я кажу, що він починав, як Мазепа, а закінчив, як Винниченко. Під час виборчої кампанії 2004 року Віктора Андрійовича ніхто не позиціонував як культуролога чи історика. Насамперед його обрали як економіста, творця гривні, успішного прем'єра, який знає, що робити з економікою. У суспільстві був запит не на політика чи культурного діяча, а на економіста й державника. Уже згодом Юлія Тимошенко зіграла на цих очікуваннях, коли її перший уряд почав займатися економікою, а Ющенко культурою. То, безумовно, теж важливо, але очікували іншого. Чому він закінчив, як Винниченко? Бо обидва після відставки малювали картини один під Києвом, інший під Парижем. Ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі Плюс історія з отруєнням. Після нього він думав, що мало не життям пожертвував для народу, а люди вважали, що Вік­тор Андрійович працюватиме для суспільного блага і вдень, і вночі. А він делегував свої повноваження Балозі, Порошенкові, Третьякову, Червоненкові. Оце була ключова помилка. Особисто в мене розчарування в Ющенкові сталося після нагородження грамотою фальсифікатора виборів Сергія Ківалова. Вважалося, що це погоджено з Віктором Андрійовичем. Ківалова пробачили й назвали своєю людиною. Це був початок падіння Ющенка. Потім пішли індульгенції олігархам за будівництво культурологічних речей, як-от відновлення пам'яток Батурина. Дійшло до того, що Новинський, Ахметов та Фірташ ногою відчиняли двері його кабінету. Було забуто обіцянку справедливої приватизації, яку продемонстрували на прикладі Криворіжсталі. Ми мали запропонувати олігархам доплатити за номінальною вартістю за гіганти промисловості, які вони приватизували за хабарі. Закінчилося тим, що олігархи доплатили, тільки не в бюджет. Так було порушено одну з базових вимог помаранчевого Майдану справедливість. Можливо, в ситуації з розчаруванням у Помаранчевій революції винні не політики, а сам народ. Ще Микола Міхновський казав про українців: "З усіх народів слов'янщини ми, мабуть, найменш витривалі. Ми досить легко запалюємося, ми зовсім щиро хочемо сьогодні досягти певної мети, але вже другий день бачить нас зневіреними й найменша перешкода геть відкидає нас від мети й змушує зректися наших гордих мрій". &еnsр;Безумовно, Микола Міхновський мав аргументи, щоби так говорити. Тут я завжди згадую наші пікові миттєвості й під час проголошення незалежності, й під час Помаранчевої революції. Адже тоді були моменти, коли було соромно давати хабарі. А потім потихеньку воно зсувалося. В народу завжди є залізний аргумент, що влада почала вимагати хабарі, але це обопільна відповідальність. Колись В'ячеслав Липинський у листі до Шелухіна писав: "Сергію, самостійників у нас багато, а державників мало". Можна сказати, що причиною обох українських революцій був Віктор Янукович і його стиль керування. Що в ньому було такого, що змушувало українців по­вставати? &еnsр;Та нічого такого не було. Перша революція була проти кучмізму й олігархату, проти спроби навічно накинути українцям тоталітарно-кучмістську модель держави. Другу революцію нібито і спричинив Янукович, але тут уже був російський фактор. Уперше він став представником кучмістської моделі управління державою, а вдруге російської. Ще одна причина, яка його згубила, передання влади своєму синові Олександру, Сергієві Курченку та їхній команді. Хоч як це парадоксально звучить, старі регіонали в розмовах зі мною скаржилися, що голів СБУ в областях призначає син Олександр Янукович. Обурювалися, що так не може бути, бо це розвалювання держави. Після Революції гідності українцям вдалося переконати цивілізований світ у імперській сутності Росії. До цього світ був сліпий чи вдавав, що не розуміє? &еnsр;Мав місце старий європейський підхід до справ, який проявився ще в часи існування Антанти, коли легше домовлятися із сильними. Якщо згадати Петлюру, то, попри величезну кількість критики, він був у патовій ситуації й зовсім не мав союзників. Можна згадати промову президента Буша за кілька місяців до розвалення Союзу, коли він переконував залишитися разом із Росією. Потім було СНД, і світ дізнався про Україну лише через Помаранчеву революцію. Загалом, щоб у мирний період попіарити країну, треба було витратити мільярди, а нам вдалося зробити це безкоштовно. Коли я в ті роки їхав на виставку в Японію, посол цієї країни радив показати Україну козацьку, лицарську, яка мала схожість із лицарством самураїв. Також у світлі розвитку космічної галузі й окремо показати Помаранчеву революцію, яка свідчила, що ми не Росія, ми інакші, що в нас свободи прагнуть не політики, а увесь народ. До цього ми лише програвали. Згадайте справу вбивці Петлюри Шварцбарда. Росія інвестувала кошти у створення образу українця-антисеміта. Мовляв, краще мати справу з Росією. Потім переписування історії. Другу світову так переписали, що її виграли лише росіяни, а українців ніби й не було. Голодомор був тотально закритою темою. Завжди згадую забутий фейлетон Остапа Вишні "Шовінізм". Якщо ви, росіяни, називаєте нас шовіністами, то визнайте, що ми ж нічого не накидаємо. Це ви нам накидаєте всюди Пушкіна і свої щі. А нам не треба вашого, бо маємо своє. Відчепіться від нас. Чи можна сказати, що події обох українських революцій стали поштовхом для відродження національної пам'яті? &еnsр;Від Помаранчевої революції минуло 20 років, і ми лише починаємо робити світоглядні речі, які я пропонував 2005-го, боротьбу з "русским миром". От Театр російської драми імені Лесі Українки. Постало питання про звільнення Резніковича і зміну концепції, бо яка може бути російська драма в Києві? І це було правильно, бо, коли Київ вкотре бомбардували, Резнікович, сидячи в Москві, розповідав, які ми нелюди й виродки. Коли я сказав, що кобзони й табачники не можуть бути символами української культури, то Гордон навіть скликав пресконференцію з цього приводу. І де був ваш Кобзон 2014-го? Колись на зорі незалежності покійний Іван Драч у відповідь на страх перед українськими націоналістами відповів, що ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі, поляки краще, ніж у Польщі, а росіяни ніж у Росії. Оце наша суть. Але ж у всіх цих народів є свої держави, а в нас немає іншого місця на землі. Ви називаєте нас шовіністами й нацистами за елементарні речі, які передбачено міжнародним правом, за українську пісню, культуру. Це нині робиться, а тоді, коли я починав, це було немодно й несучасно. 2014-го ми переконали Порошенка готуватися до 100-річчя української революції. А це ж свідчення, що тут держава була і 100 років тому. За всієї критики Зеленського, саме в нього з'явився указ, що держава в нас була вже 988 року, а київський князь Аскольд підписав перші угоди з Візантією 860-го. І ПЦУ вже зробила перші кроки в нас уже не Володимирове хрещення, а Аскольдове. Він був перший. Колись я був у Гарварді й один із совєтологів сказав: тільки-но в Росії заберуть давньоруську спадщину, вона розвалиться. Чи можна сказати, що українці першими відчули загрозу неоколоніалізму тоді, коли ще весь світ продовжував дивитися крізь рожеві окуляри? &еnsр;Усі наші політики вважали, що можуть домовитися з Росією і Путіним. Ющенко, Тимошенко, Зеленський. А домовитися можна було із сильною економікою і потужною армією, активнішим трендом у бік Євросоюзу й НАТО. Ось де були наші гарантії. Домовитися це візантійсько-монгольська спадщина. Кучмі пощастило з Єльциним, коли можна було домовитися за чаркою, а коли до влади в Росії прийшла ФСБ, ми отримали загрозу неоколоніалізму, реально сформульовану. Іще кілька років тому була популярна версія, що обидві українські революції наслідок відродження нашого народу. Однак 2010 року вибори виграв Янукович, а ­2019-го Зеленський. Виходить, що сталого, поступального відродження України немає. Натомість наш народ має якусь спалахову, спорадичну свідомість. Це нормально? &еnsр;Можна говорити щось недобре про наш народ, але, дивлячись на результати виборів у Сполучених Штатах, можна згадати стару суперечку між лібералами й консерваторами. Одні вважали, що людина народжується вільною, світлою, а інші що людина від народження успадковує вади й недоліки. Щоб вона стала свідомою і патріотичною, необхідні виховання, освіта, знання. Інколи негативна природа людини бере гору, коли держава не мотивує її бути чесною та працелюбною. Колись на лекції в Червоному корпусі університету я сказав, що ми погано закінчимо, бо запрошуємо читати лекції модних адвокатів, які розповідають студентам, як обійти закон. Як можна бути модним, якщо ти порушуєш закони й Конституцію? Або адвокат, який відсудив у держави мільйон? Суспільство легко переконати в тому, що я прийду й усе за вас зроблю. А це біда, що погано закінчується. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі й щось зроблять за тебе. У парламенті повинні бути не 20-річні, а моральні авторитети, які своїм життям підтверджують служіння Україні. Парламент має ухвалювати мудрі рішення, які не посварять. Я проти експериментів над країною. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі та щось зроблять за тебе Ми недооцінюємо власних пророків. А той же Шевченко в останні рік-півтора свого життя займався просвітою. У листах писав, що готує буквар, лічбу, математику, й необхідно зробити освіченим українського селянина. Поки наш народ не усвідомить себе платником податків, його можна дурити як завгодно. Він знову й знову дякуватиме Івану та Степану за те, що посадили квіти. А те, що 50 відсотків украли, його не обходить. Але ж це ваші гроші. Не чиновника, а саме ваші. І другий момент політична культура. Треба розуміння, хто що в державі робить. Зеленський не може відповідати за економічні речі, бо він президент. Нам треба освічений українець, який знає законодавство, платить податки і спонукає інших. Тобто українець, патріот, платник податків. Як українці зможуть оцінити події обох революцій через 100 років? &еnsр;Оцінки будуть позитивні. Ми боролися за цінності свободу людини та свободу країни, гідність українців і гідність нації. Піднімався увесь народ. Суспільні зрушення, які сталися в результаті цих революцій, теж оцінять позитивно. Найбільше претензій буде щодо нездатності реалізувати те, що декларувалося. У Грузії все закінчилося багаторічним правлінням проросійської партії "Грузинська мрія". Скептики кажуть, що шостий рік правління Єрмака й Зеленського рухає країну в зворотному від демократії напрямі. Невже обидві революції були марні? &еnsр;У Грузії ніхто не змінив тотальної бідності населення. Вони підрихтували демократичний дах, ударили по корупції. Але, загалом кажучи, це ніяк не відбилося на добробуті пересічного грузина. Інвестицій не відбулося, бідність залишилася. Економіка так і не змогла зійти з радянських рейок і перелаштуватися на європейські. Ми маємо таку ж непросту історію. Нині я не бачу постмайданного формату, бо війна. Люди розуміють, що відкрити другий фронт небезпечно. Нам треба зберегти демократичні цінності й не втратити держави. Коли буде бодай піврічне перемир'я, треба провести вибори, бо не можна шість років мати абсолютну владу. Однак я оптимістично дивлюся на нашу ситуацію й не бачу тут можливості для повторення досвіду Грузії. А гарантом є наш народ, який у критичні моменти завжди знаходить внутрішні сили, щоб захистити свободу.

Листопадові протести свідчать про наближення краху російської політики на Кавказі. Як мінімум, дії Кремля там зараз не є ефективними. Але росіяни намагаються застосувати нові сценарії. У подробицях розбиралася Gаzеtа uа. 18 листопада 2024 року Рада ЄС у закордонних справах розглянула питання Грузії, де наростає інтенсивність масових протестів. Грузинська опозиція звернулася до ЄС з офіційним листом. Опозиціонери жадають щоби Європа осудила те, як пройшли перегони, прагнуть розслідування втручання у вибори і недопущення припинення євроінтеграції. Громадян обурили офіційні результати: проросійська партія "Грузинська мрія" отримала понад 53% голосів і парламентську більшість - 89 мандатів. Протестувальники навіть облили голову ЦВК чорною фарбою. Масові акції не вщухають. Головний дипломат ЄС Жозеп Боррель перед засіданням Ради ЄС у закордонних справах пригрозив, що 100 мільйонів євро, котрі до того отримував уряд Грузії, будуть передані неурядовим організаціям. Натомість прем'єр Іраклій Кобахідзе заявив: діяльність опозиційних партій так радикалізується, що може загрожувати інтересам держави. Тому лист до ЄС назвав "посланням Серго Орджонікідзе". І запропонував сформувати новий уряд і провести перше засідання парламенту 25 листопада, а також посередництво у мирних переговорах між Вірменією та Азербайджаном. Тим часом, 19 листопада грузинські силовики розігнали протестувальників і знесли наметове містечко біля Тбіліського університету, яке там розташувалося напередодні. А президентка Грузії Саломе Зурабішвілі заявила про солідарність із абхазькою опозицією, котра також протестує. Щоб до рук не прилипали В Абхазії локальні акції протесту стали масовими. Опозиція захопила урядові будівлі і вимагала скасування інвестиційного договору з Росією, а також відставки президента Аслана Бжанії. До 18 листопада Бжанія ховався у рідному селі Ташик, де провів Раду нацбезпеки та зустріч з місцевими мешканцями, а згодом - із силовиками, котрі досі не втручалися у перебіг протестів. 19 листопада За підсумками переговорів з опозицією Аслан Бжанія таки подав у відставку, але за попередньої умови виходу протестувальників з урядових будівель. На час написання статті засідання парламенту, де мала б бути розглянута його заява, перенесене на пізніший час. Якщо угода вступить у дію, то влада тимчасово перейде до віцепрезидента Бадрі Гунби і колишнього віцепрем'єра і спікера парламенту Валерія Бганби - до дострокових президентських виборів. Приводом для збурень став інвестиційний договір невизнаної республіки Абхазія із Росією, згідно з яким інвестори могли відчужувати у власність те, у що вкладають кошти. Абхазьку опозицію занепокоїли порти, котрі могли перейти під контроль Кремля. Однак про розрив відносин із Росією не йдеться, лише про корисливі інтереси Бжанії, запевняє лідер опозиції Адгур Ардзінба. За його даними, Бжанія дезінформує РФ про можливі напади опозиції на російських прикордонників. Речник Путіна Дмитро Пєсков 18 листопада заявив, шо Кремль виступає за якнайшвидшу нормалізацію ситуації "у конституційному руслі". "Ми її втрачаємо!" Делікатності ситуації в Абхазії додає той факт, що невизнану світовою спільнотою республіку у 2008 року визнала РФ. До того вона була частиною Грузії, а відкололася внаслідок російської війни. Багато в чому це аналог так званих "ЛДНР" на території України, а також АР Крим. Звісною Абхазія як невизнана держава орієнтується на тих, то її визнає. У даному випадку - на Росію. Але РФ досі не торпедувала економічні угоди такого рівня. В українських експертних колах вважають, що справжня мета Кремля нині це повний контроль портів Абхазії у Чорному морі, що дозволить обходити санкції Заходу. Ще один мотив інтриги навколо інвестиційної угоди геополітичний. Формалізувати відносини з різними державами схильний Китай. Сі Цзіньпін надзвичайно прискіпливий до угод і до статусу самих держав, оскільки у нього є проблема у вигляді Тайваню. Водночас його цікавить Кавказ, куди непогано було б, з огляду на можливу торгову війну зі США за Дональда Трампа, завести китайські компанії. Але для цього потрібна стабільна влада і бодай передбачуваний контроль, чого Росія, вочевидь, забезпечити не здатна. Якщо брати Грузію, для перемоги "Грузинської мрії" потрібно було вкласти багато грошей і провести складні неофіційні консультації з місцевим олігархом і почесним головою правлячої політсили Бідзіною Іванішвілі. Але це не дало результату, вибори є сумнівними і можна очікувати на гальмування євроінтеграції. У випадку з Абхазією, де обидві сторони конфлікту наголошують на проросійській орієнтації, Бжанія скористався досвідом білоруського політика Олександра Лукашенка: спочатку виграв час і заручився підтримкою Москви. Принаймні, російські пропагандисти наголосили на новині: Путін запросив президента Абхазії на святкування "Дня перемоги" наступного року. Документ опублікувала пресслужба Бжанії з натяком на те, за кого Кремль. Дурні гроші та й наміри ворожі У Грузію ж ЄС направляє технічну місію Європейської служби зовнішніх зв'язків і Єврокомісії. Доля 100 мільйонів євро, вірогідно, вирішиться за підсумками роботи цієї місії. Можливо, буде взято до уваги і позицію спецпредставника ЄС на Південному Кавказі про розширення мандату якого говорили міністри закордонних справ Євросоюзу на засіданні у понеділок, 18 листопада. Навряд чи проміжний підсумок для Росії можна назвати вдалим. Причому це системно на пострадянському просторі, де Кремль намагається просувати свої інтереси. Наочним прикладом є Молдова, вибори і референдум у якій стали ще одним доказом провалу тактики Путіна. Це відбувається через прагнення Кремля жорстко домінувати у країнах, що може мати наслідком шкоду інтересам цих країн. Як розповіла Gаzеtа.uа керівниця напрямку політичного фінансування Руху ЧЕСНО Вікторія Максимова, у Молдові росіяни втручалися у вибори, організовуючи транспорт як із території Придністровʼя, так і з Росії, масово підкуповували виборців через Теlеgrаm-канали та провели масштабну дезінформаційну кампанію. "Проте до діаспори російські гроші так і не змогли дістатися повною мірою, тому ми бачимо такі результати на референдумі та у другому турі виборів, - наголосила вона - Невеликий розрив у результатах створює простір для російських маніпуляцій. Наприклад, про порушення при підрахунку голосів чи про невизнання вже самих результатів. Проте перемога проєвропейських сил однозначна". На думку Вікторії Максимової, поразка російських сил на руку Україні, оскільки країна-сусідка не перетвориться на російського сателіта і залишиться нашою союзницею. Таким чином, Росії не вдається перетворити інвестовані у політичні проєкти кошти у реальний політичний вплив. І якщо навіть у межах Союзної держави Білорусь знаходить шляхи до ЄС і навіть до Китаю, то навряд чи Путін зможе забезпечити буферні зони навколо РФ у вигляді підконтрольних держав. Як би не розвивалася ситуація в Абхазії чи у Грузії, Абхазія свідчення недолугості і недалекоглядності, Грузія і Молдова тим паче. Цікаво, що до Абхазії раптом навідався так званий "Герой "ДНР" Ахра Авідзба, щоб попередити "недобрі речі", тому стоїть "серед народу". Кремлівські "смотрящі" - потрібна заміна Росія грає на своїх співвітчизниках і на грузинах, розповів ексзаступник міністрів юстиції України і Грузії Гія Гецадзе. "с", - припустив він. За словами Гецадзе, росіяни нині не дотують Абхазію так, як раніше, тому виникла ідея знайти інвесторів і продати їм території. Але "це не вийде, адже в Абхазії є свої власники і я б не радив комусь щось купувати. Що менше грошей, то більше суперечок за них між кланами", - пояснив Гія Гецадзе. Він припустив, що за ротації у керівництві Абхазії Бжанія може втекти до Москви. Аналогічна ситуація у Грузії. За його словами, "Грузинська мрія" матиме сумнівну легітимність, разом із парламентом, скликати який повинен президент, за Конституцією, а не прем'єр. "Думаю, сам грузинський народ буде замовляти грузинським лідерам, як себе вести. Чомусь я переконаний, що до 26 листопада виходитимуть дедалі більше людей і, можливо, 24-25 листопада зберуться під парламентом, щоб не впускати туди нелегітимних людей. Буде демонтаж нелегітимної влади. Ситуація зовсім інша, ніж у 2008 році", - прогнозує він.

У вересні 2024 року на президентських виборах у Шрі-Ланці вперше за останні тридцять років переміг представник лівих сил - Анура Кумара Діссанаяке. Зараз його політична сила отримала переконливу перемогу на парламентських виборах. До президентських виборів Шрі-Ланка підійшла у стані глибокої економічної кризи. Діссанаяке обіцяв її подолати і долучити народ до влади, у буквальному сенсі казав "віднині історію країни пишемо разом". За підсумками голосування на парламентських виборах, партія Діссанаяке "Національна народна влада" отримала більшість - здобула 159 з 225 мандатів. Діссанаяке матиме не надто дошкульну опозицію з 40 депутатів від партії "Об'єднана партія народної влади" Саджита Премадаси. Історичний тріумф Парламентські вибори оголошували достроково після президентських. Як показують результати, Діссанаяке не помилився: вперше за історію шрі-ланкійського парламентаризму партія взяла дві третини голосів і політичне угрупування з півдня країни перемогло в окрузі Джафна, де традиційно мали більшість голосів тамільські і протамільські партії та рухи. "Епоха розділу, коли одна спільнота атакує іншу, завершилася. Наша партія - істинно народна", - заявив президент Шрі-Ланки, коментуючи результати перегонів. Діссанаяке здобув і першу зовнішньополітичну перемогу - верховний комісар Індії Сантош Джа привітав його від своєї країни: "Ми віддані зміцненню двосторонніх зв'язків". Діссанаяке вдалося переконливо нейтралізувати тамільську опозицію, хоча таміли були учасниками громадянської війни, котра тривала понад 20 років, через їхні утиски й асиміляцію. "Тамільські партії були роздроблені, змагалися одна з одною, у результаті, представництво тамільського народу є розпорошеним", - наголосив аналітик з Коломбо Вірагаті Танабаласінгхам. Балансування на дроті У 2022 році Шрі-Ланка оголосила дефолт по зовнішніх боргах і на час перемоги Діссанаяке перебувала у програмі реструктуризації та відновлення від МВФ. Хоча переможець перегонів є марксистом, він заявив, що не виходитиме з програми. Тим паче, вона майже завершується. Всередині країни від нього чекають економічного зростання, а зовнішні партнери - поміркованості. Крім Індії, за Шрі-Ланкою пильно стежить Китай, на котрий, як вважається, орієнтується Діссанаяке. Але він отримав стимулюючі сигнали від США - з перемогою його привітав президент Джо Байден. За це, а також за лояльність до МВФ, ліві критикують Діссанаяке як представника інтересів великого капіталу. Водночас на початку осені 2024 року новий президент Шрі-Ланки подав заявку на членство у БРІКС і обіцяє прибрати соціальну нерівність, тобто, ідеологічно витримує лівий порядок денний. Цікавим є позиція Шрі-Ланки за маркиста-президента відносно РФ. У лютому 2024 року мало не вибухнув дипломатичний скандал. Міграційне відомство країни попередило про анулювання віз к сотням тисяч росіян, що з початку вторгнення Росії до України переїхали до Шрі-Ланки. Чимало з них, повідомляють джерела у Шрі-Ланці, вели бізнес у "тіні", а ті, що легалізували власні справи, дотримуються принципу "тільки для білих". Але згодом припис полишити країну отримали й українці, котрі рятувалися від війни. За заявою міністерства туризму, захід спрямований проти втягування Шрі-Ланки у конфлікт, хоча формально міністерство аргументувало рішення скаргами громадян на дискримінацію у закладах іноземних власників. Тоді попередник Діссанаяке, Вікремесінге, наказав розслідувати скарги. Завершення цієї історії невідоме, але новий президент вирішив за краще не актуалізувати її. Можна очікувати, що Діссанаяке дотримуватиметься балансу, зосередившись, передовсім, на економіці й на виконанні обіцянок. Маючи небачену в країні парламентську більшість і карт-бланш на найближчі півроку, він пояснюватиме будь-яке рішення фінансовими інтересами народу. Крок до БРІКС у цьому сенсі є красномовним. Але його тріумф у дечому нагадує тріумф Дональда Трампа, отже, ці політики можуть порозумітися. Тим паче, підвалини до зближення Шрі-Ланки і США заклав Джо Байден.

За перший тиждень у якості переможця президентських виборів Дональд Трамп ще не робив офіційних заяв про те, якими будуть конкретні кроки, щоб завершити російське вторгнення в Україну. Найімовірніше, це означає, що поки команда Трампа лише формує варіанти та "прощупує ґрунт", а його телефонні дзвінки тому свідчення. Як вдало підкреслив керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко, наразі ніякий з опублікованих у медіа мирних планів до інавгурації Трампа "не має жодного підґрунтя, є більше хайпом". У будь-якому разі, диму без вогню не буває, а якщо проаналізувати попередню риторику Дональда Трампа та його бажання швидко покласти край цій "безглуздій війні", тоді стає зрозуміло, що новий президент США готовий прийняти рішення, які можуть не сподобатися ні Україні, ні Росії, однак точно можуть змінити саму парадигму війни, заморозивши її без офіційного завершення. Еспресо розповість, якими можуть бути мирні сценарії Дональда Трампа, як новий очільник Білого дому може змусити сісти за стіл переговорів Київ та Москву. Чому Дональд Трамп настільки поспішає й зацікавлений в завершенні війниВійна в Україні стала зручним політичним трампліном для повернення у Білий Дім республіканця Дональда Трампа. Адже критикувати завжди простіше. Під час передвиборчих змагань, які у США розпочалися ще у 2023 році, Трамп та його команда визначили декілька ключових тез, щоб отримати підтримку більшості американців: "дірявий" кордон з Мексикою, виселення незаконних мігрантів, зменшення бюрократизму й скорочення податків, покращення економіки та сфери здоров’я, а у зовнішній політиці чи не найголовніше – швидке вирішення війни в Україні. Читайте також: Чому мексиканський кордон "блокує" військову допомогу США для України та чи вплине на це ситуація з Техасом: пояснюємо по пунктахТак, саме у 2023 році українське питання стало ласим шматком для політичних ігор, які все більше розгорталися між республіканцями та демократами. Адже минулий рік був кардинально іншим від початку повномасштабної війни. У 2022 році Україна показала, що "за три дні" її не здолати, дала відсіч, проводила вдалі контрнаступи та об’єднала чи не весь демократичний світ довкола себе. У 2023 році українська влада та військове командування прагнули продовжити цей позитивний імпульс і влітку деокупували південь країни. Однак задум не вдався – ресурсів було витрачено чимало, а очікуваних всіма результатів так і не було досягнуто. Тоді вперше республіканці почали публічно нарікати на політику президента демократа Байдена, кажучи, що США витрачає забагато грошей на Україну, замість того, щоб покращувати життя американців. Тому республіканці на пів року затримали схвалення 60 млрд доларів для України. Це одразу стало відчутно і на фронті, коли з кінця 2023 року почався масований російський штурм на Авдіївку, який, по суті, і досі не вдалося зупинити, бо окупанти просунулися на десятки кілометрів і тепер на підступах до Покровська, що втримує чи не всю українську логістику на Донбасі. Та найголосніші й зрозумілі виборцю заяви почав робити лідер республіканців Дональд Трамп. Спершу кажучи, що цієї повномасштабної війни взагалі б не було, якби він продовжував очолювати Білий дім, а далі запевняючи американців, що президент Зеленський "найкращий продавець", бо кожного разу після приїзду до США, Вашингтон виділяє Києву мільярди допомоги. У підсумку Трамп як мантру повторював про свої фірмові "24 години", які потрібні йому, щоб покласти край цій війні, коли його виберуть президентом. У запалі обіцянок він почав говорити, що зможе це зробити навіть до офіційного вступу на посаду. Також Трамп любив повторювати, що навіть "погана угода" для українців, яку б уклали у 2022 році, краща за повномасштабну війну. Тому так виглядає, що зараз Трамп займається виконанням своїх передвиборчих обіцянок, щоб зберегти любов виборців та показати світу, що він сильний лідер, який здатен швидко вирішувати складні проблеми, а США – досі наддержава. Якщо ж він не зможе виконати таке амбітне зобов'язання, це може призвести до втрати його політичного капіталу як серед американців, так і світових лідерів. А втрата довіри вже на початку президентства, точно не входить у його плани. Відповідно, українське питання – одне з найважливіших для нього, йому важливо показати, що його політика, на відміну від Байдена, діє рішуче та ефективно. Трамп пропонує відхід від формули теперішнього очільника Білого дому – допомагати стільки, скільки буде потрібно, до політики – вирішити тут і зараз.Чимало європейських лідерів справді вірять в дієвість такої риторики Трампа. Звісно, найпершим соратником в цьому є угорський прем’єр Віктор Орбан, який ще до перемоги Трампа декілька разів з ним зустрічався та говорив про "пошуки мирного, не військового рішення" у цій війні. Нещодавно приголомшив заявою й прем’єр Польщі Дональд Туск, який сказав, що "найближчим часом США можуть оприлюднити декларації щодо дати припинення вогню між Україною і РФ, лінії розмежування між країнами та гарантій безпеки для Києва". Також президент Фінляндії Александр Стубб після телефонної розмови з Трампом запевнив, що той "налаштований якнайшвидше укласти мирну угоду". Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган теж дотримується думки, що війну в Україні можна "легко завершити" завдяки рішучому підходу адміністрації Трампа. Чи готова Україна та РФ до переговорів та поступок Українсько-російські переговори на кордоні України та Білорусі 28.02.2022 рокуПопри всі складності, з якими стикнулася Україна за ці майже три роки повномасштабної війни, більшість українців проти територіальних поступок агресору. Результати опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведеного у вересні-жовтні 2024 року, показують, що 58% українців проти територіальних поступок, однак третина – все ж готові, щоб завершити війну. Якщо проаналізувати тенденцію, то помітно, що тих, хто погоджується з такими поступками стало більше – було 8-10%, а тепер – 32%. Українська влада за час повномасштабної війни також змінила свою думку про територіальні поступки, але в протилежну сторону – від готовності до повної відмови. До квітня 2022 року тривали офіційні переговори, спершу у Білорусі, а потім в Стамбулі. Хоч громадськості так і не були представлені всі пункти тодішньої угоди, однак згідно з заявами Михайла Подоляка та Давида Арахамії, які брали участь у переговорах, Україна була готова "на 15 років заморозити питання про статус Криму". Тобто президент Зеленський погоджувався на компромісне рішення як мінімум щодо окупованого Криму. Однак у квітні українські війська змогли відкинути росіян з Київщини й світ побачив Бучанську різанину та інші звірства окупантів. Надалі ЗСУ змогли здійснити контрнаступи й на інших позиціях, що призвело до того, що Україна зайняла кращі переговорні позиції, президент Зеленський почав говорити про повне звільнення країни та неможливість миру з тими, хто хоче знищити українську націю. Українська влада поставила єдину ціль для можливого завершення війни – повна перемога, тобто вихід ЗСУ на кордони 1991 року та завдання поразки режиму Путіна, якого б мали судити на міжнародному трибуналі. Власне, що у 2022 році хотіли понад 90% українців.Однак з невдачами на полі бою у 2023 та 2024 роках, коли суспільний барометр почав хилитися до можливих поступок задля миру, українська влада залишилася на максимальних позиціях, які були прописані у Українській формулі миру та Плані перемоги, що цього року був представлений як світовим лідерам, так і українцям. Цікаво, що за даними джерел британської газети Fіnаnсіаl Тіmеs, Дональда Трампа зацікавили два пункти Плану перемоги, які, здається, і були прописані для нього – доступ до українських природних ресурсів та заміну частини військ США, дислокованих у Європі, українськими військами після війни. Тобто українська влада, можливо, передбачаючи прихід Трампа до влади, вперше почала не лише просити-вимагати допомоги, але й запевнила, що готова за неї заплатити чимось цінним. Щодо Росії, їхня позиція у війні завжди була взаємосуперечлива: від бажання виконати "всі поставлені цілі СВО" (по суті, перетворити Україну на маріонеткову державу, а національно свідомих українців ліквідувати як "нацистів") до "готовності до переговорів" (але лише на своїх умовах). Наприклад, у середині жовтня російський диктатор Володимир Путін сказав, що "готовий до діалогу про мирне завершення конфлікту, але лише на базі стамбульської угоди", водночас він заявив і про готовність "продовжувати збройну боротьбу" до виконання поставлених цілей. Тому серед експертів та української влади так багато скептицизму щодо бажання переговорів з росіянами, адже у будь-який момент вони можуть змінити думку і зайнятися війною. Бо так вигідно режиму Путіна, для якого фактор війни став можливістю міцно втримувати владу. "Для Путіна переговори є фактично умовами капітуляції України й того, що НАТО самоліквідується, а США заберуть свої війська з європейського континенту. Тому нашим партнерам потрібно постійно пояснювати, що Україна є ціллю Путіна, але також і його засобом, яким він хоче встановити своє панування в Європі. Він готовий до переговорів, втім, я не вірю, що він готовий до дипломатичного вирішення цієї війни", - пояснив в етері Еспресо експерт з питань зовнішньої та безпекової політики "Центру оборонних стратегій" Олександр Хара.До того ж, як вдало відзначив директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець, Путін відчуває певний кураж через успіхи своєї армії, тому йому поки немає сенсу ставати на шлях перемовин. Власне, про це днями натякнули й у МЗС РФ, що росіяни готові слухати пропозиції Трампа, однак лише в разі відмови Заходу від подальшого надання Україні "усіх видів допомоги" та уникнення "стратегічної поразки" Москви, натякаючи, що США мають дозволити Росії виграти, а Україні програти і це, на їхню думку, буде дипломатичним вирішенням. Про самих росіян ніхто і не говорить, адже вони нічого не зробили, щоб зупинити Путіна і, здається, нічого не збираються робити, відкрито чи тихо підтримуючи будь-які його дії. Навіть попри те, що сотні тисяч російських солдатів загинули й були покалічені на цій війні, та це не цікавить більшість російського суспільства. Як Трамп може змусити Україну та Росію сісти за стіл переговорівТож, як Дональд Трамп може стимулювати Україну та Росію сісти за стіл переговорів і змусити дотримуватися миру? Стосовно України, тут все доволі просто. Трамп може зробити те, що вимагала частина республіканців і за що, по суті, проголосували американці – скоротити або навіть припинити військову допомогу Україні. Враховуючи, що США –  найбільший військовий союзник України, який надав зброї на десятки мільярдів доларів, такі дії можуть дуже швидко вплинути на рішення Києва, адже без американської допомоги, ЄС, Німеччина, Велика Британія, Франція та інші країни-союзники мали б подвоїти свої зусилля. Та вони цього не зробили. Стосовно Росії, то Трамп, крім віри у свою харизму та "дружні стосунки" з Путіним, має кілька способів. Найкращий – економічний. Ще під час передвиборчої кампанії він запевняв, що зменшить ціну на пальне, завдяки тому, що почне "бурити, бурити та ще раз бурити". Тобто США будуть нарощувати видобуток нафти й газу, що автоматично сприятиме зниженню цін. При бажанні, Трамп може навіть обвалити ціни на пальне у всьому світі. У підсумку, як аналізують у виданні Вusіnеss Іnsіdеr, нафтогазова галузь РФ опиниться під загрозою, а воювати без нафтових грошей Путіну не вдасться.  "Думаю, що перше, що зробить Трамп, це збільшить видобуток нафти і газу у США, щоб спробувати наповнити світові ринки якомога більшою кількістю дешевої енергії. Це буде добре для економіки США, це буде добре для світової економіки. Це також буде погано для бюджету Путіна, і тому я думаю, що це те, що він майже гарантовано зробить", - вважає колишній спецпредставник США під час переговорів з Україною Курт Волкер.Іншим можливим способом є спроба залякати Кремль – замість того, щоб скоротити військову допомогу Україні, Білий дім може передати їй всі можливі, крім ядерної, види озброєння. Адже Трамп готовий робити те, чого постійно побоювалася адміністрація Байдена – швидко перетинати "червоні лінії", робити стратегічну ескалацію, щоб досягти поставлених цілей. Хоча цей варіант складніший, бо його треба буде пояснити виборцям, які очікують швидких результатів та зменшення допомоги Україні. Які потенційні сценарії розглядає Трамп для завершення російсько-української війни Через значні територіальні втрати, які Україна зазнала цього року (лиш у жовтні РФ захопила більше, ніж в будь-який місяць із середини 2022 року), українській стороні не вигідно зараз сідати за стіл переговорів. Адже переговори можуть потенційно завершитися замороженням конфлікту, відповідно, близько 20% території України залишаться окупованими, а українці, які там живуть, продовжать зазнавати незаконних дій з боку Росії. Однак, якщо новообраний президент США Дональд Трамп все ж примусить до цього, то існує кілька потенційних сценаріїв, якою може бути ситуація після 20 січня 2025 року. Найперше – це корейський сценарій. Як відомо, у 1953 році на Корейському півострові закінчилася війна без офіційного мирного договору, але була узгоджена розмежувальна лінія (демілітаризована зона) між Південною та Північною Кореєю. Таким чином вже 71 рік існує демократична Південна Корея та тоталітарна КНДР. Хоч напруга в регіоні зберігається і по сьогодні, але не було активних бойових дій. Тобто переносячись в Україну, головна мета такого гіпотетичного сценарію – заморозити конфлікт без остаточного міжнародного вирішення статусу окупованих територій."Це може бути, як завершення Корейської війни. Путін, на жаль, але такі реалії, отримає близько 20% території України, які зараз його війська втримують, але решта України, тобто всі ці ресурси, більшість населення вони залишаться демократичними, вільними та будуть на шляху до ЄС й НАТО. Напевно, знадобиться 3-5 років для вступу до Альянсу, якщо бути реалістами. Це точно не найгірший сценарій. Вірогідно, що буде створена якась демілітаризована зона між двома частинами України, як у Кореї, яку контролюватимуть солдати НАТО, але не США, а Європи", - сказав в ефірі СNN колишній верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі Джеймс Ставрідіс.Як пише британське видання Тhе Теlеgrарh з посиланням на оточення новообраного президента США, такий план є одним з декількох, які розглядає Трамп, і кожен має свої деталі та пункти для переговорів. "Наприклад, ідея, викладена трьома співробітниками штабу Трампа, передбачає заморожування нинішньої лінії фронту, а також згоду України відкласти на 20 років свої амбіції щодо вступу до НАТО. В обмін на це США наповнять Україну зброєю, щоб утримати Росію від відновлення війни", - йдеться у статті.У Тhе Есоnоmіst також пишуть, що ніхто, можливо, навіть сам Трамп не знає, "з чого насправді складається його мирний план". "Наразі українські чиновники працюють із двох публічних формулювань. Перший, пов’язаний із кандидатом у віцепрезиденти Трампа Джеймсом Ді Венсом, передбачає заморожування конфлікту на нинішньому рівні, а Україну змушують дотримуватися нейтралітету без очевидних гарантій безпеки чи обмежень для Путіна. Другий план, якому Україна дуже надає перевагу, був викладений колишнім держсекретарем Трампа Майком Помпео. Це зосередження на посиленні військової та фінансової підтримки як стримуючого фактору для Москви, водночас залишаючи відкритою перспективу членства в НАТО. Багато чого може залежати від того, якому плану захоче віддати перевагу Трамп", - відзначали у виданні.Цей другий можливий підхід команди Трампа можна назвати хорватським сценарієм, або військове повернення територій. Як відомо, на початку 90-х років минулого століття, коли Сербія напала на Хорватію і захопила частину їхніх земель, хорвати у підсумку силою зброї змогли повернути окуповані території. Про це писав у своїй колонці для Dаіly Маіl експрем’єр Великої Британії Борис Джонсон, що Трамп міг би застосувати "двоетапний підхід": дати українцям ті дозволи на застосування зброї, які їм потрібні, а потім, коли війська Путіна знову відштовхнуть, він міг би запропонувати угоду. "Путіну доведеться відійти принаймні до кордонів, які були до вторгнення у 2022 році, і щоб уникнути майбутніх конфліктів і невизначеності, решта України має бути визнана вільною країною, здатною вибирати свою долю в ЄС і НАТО", – написав Джонсон.Цікаво, що до перемоги Трампа на виборах, західні ЗМІ активно говорили про інший сценарій, а саме досвід Німеччини у часи Холодної війни, тобто німецький сценарій. Як відомо, після Другої світової війни Німеччина була розділена на демократичну ФРН і комуністичну НДР. Однак особливістю було те, що ФРН увійшла в НАТО, таким чином змусивши НДР і Радянський союз припинити потенційні спроби подальшого просування. У виданні Fіnаnсіаl Тіmеs відзначали, що для України цей шлях коротко можна підсумувати так – території в обмін на вступ до НАТО. У такому разі ні Україна, ні партнери не визнавали б суверенітет Росії над захопленими з 2014 року територіями, але була "мовчазна згода" про те, що ці землі у майбутньому мають повернутися дипломатичними засобами. Однак такий сценарій, найімовірніше, відкинув би сам Кремль на переговорах, адже режим Путіна продовжує стверджувати про єдино можливий шлях – нейтралітет України. У будь-якому разі, як нещодавно сказав колишній держсекретар США Майк Помпео, що новобраний президент США "не дозволить Путіну прокотитися через Україну", тобто точно не дасть більше, ніж той встиг захопити, чи поступитися чимось, що українці вже відвоювали. Адже програш України у війні з Росією розглядався б також, як поразка політики Трампа, який налаштований лиш здобувати перемоги. Тому питання про те, якою ця перемога буде для США, України, Росії й світу залишається відкритим до моменту офіційного вступу Трампа на посаду. А поки росіяни продовжують тероризувати населення України своїми ракетами та наступальними діями, щоб захопити чимбільше території, українські воїни продовжують героїчно оборонятися, а в США Дональд Трамп роздає перші важливі посади у своєму новому кабінеті. Зокрема, у виданні Fох Nеws пишуть, що Трамп "вже незабаром" призначить спецпредставника для перемовин щодо припинення війни в Україні, також це буде "людина з великим авторитетом".  "Зараз мова йде лише про Дональда Трампа та гру в очікування. Чи змінить його нова адміністрація шлях України чи Росії? Чи зможе він запровадити припинення вогню? Чи будуть вибори Україні?", - вдало резюмують про загальні настрої у Тhе Есоnоmіst і додають, що наразі українці можуть розраховувати на дві дати, які наступного року можуть мати важливе значення для всієї країни: 20 січня 2025 року, дата інавгурації Трампа, перший момент для можливого припинення вогню та скасування воєнного стану, і 25 травня, як обговорювана дата виборів. Читайте також: Шлях до перемоги: як український ОПК долає історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. Пояснюємо

24 листопада 2024 року у Румунії відбудеться перший тур президентських виборів, на 8 грудня намічено другий тур. Агітаційна кампанія зі старту виявилася скандальною. Ще у жовтні Конституційний суд там відсторонив від перегонів лідерку партії "SОS Rоmаnіа" і депутатку Європарламенту Діану Шошоаке через зв'язки з впливовими росіянами. Йшлося зокрема і про посла РФ у Румунії. Шошоаке відома як ультраправа політикиня, котра транслює проросійські тези і закликає до виходу з Євросоюзу. Набула популярності під час пандемії ковіду своїми протестами проти вакцинації. Її зняття з перегонів, однак, не вирішило проблеми російського втручання. Цими днями тема отримала продовження. Сітки, "свої люди", тези Румунський телеканал Dіgі24 з посиланням на свої політичні джерела заявив про те, що Росія продовжує впливати на румунські вибори. Вже відомо про декілька способів. 1. Фінансування через афілійовані структури "потрібних людей", структури й організації, окремих кандидатів. 2. Кібератаки, котрі паралізують фінансові операції, роботу певних структур. 3. Мережі акаунтів і пов'язаних із ними тролів, ботів, котрі працюють на користь або проти конкретних кандидатів у соцмережах. Телеканал Dіgі24 не уточнив, навколо яких саме кандидатів активізувалися умовно проросійські структури. Водночас журналістка телеканалу Єлена Крингашу звернула увагу на пильну увагу румунської розвідки (SRІ) до російських громадян на території Румунії, а також до політиків: чи не ставить, бува, хтось під сумнів євроатлантичну інтеграцію країни. А міністр цифровізації Румунії підтвердив наявність мережі акаунтів і тролів, котрі генерують або використовують відповідний контент. Повідомлення у ЗМІ стали пусковим механізмом скандалу - у парламенті Румунії розглянули вірогідність не лише російського впливу і висловили занепокоєння тим, що він може вплинути не лише на процес, але й на результати перегонів. Хто ще? Голова парламентської комісії по нагляду за діяльністю румунської розвідки Іоан Киртеш звернувся до розвідників із запитом, чи виявлені внутрішні або іноземні структури, котрі могли б вплинути на вибори у Румунії. Перед цим сенатор Даніель Фенекіу запитав у парламентської комісії, чи займається вона такою проблематикою. Кіртеш, надсилаючи запит розвідці, розширив перелік країн, котрі хотіли б вплинути на румунські вибори: Китай, Північна Корея і деякі близькосхідні країни. Але навіщо їм витрачати кошти і ресурс на виборах у Румунії? Троє з чотирнадцяти У виборчий бюлетень будуть внесені 14 кандидатів. За даними низки соцопитувань, у другий тур (якщо він відбудеться) з високою вірогідністю можуть пройти незалежний кандидат, колишній міністр закордонних справ та чинний заступник генсека НАТО Румунії Мірча Джоан. Він конкуруватиме з чинним прем'єром Румунії Марчелом Чолаку, а також зі спікером Сенату, генералом у відставці Ніколае Чуке. Найзапекліша боротьба очікується між цим трьома кандидатами. Чинний прем'єр (соціал-демократ) акцентує увагу на стабільності, на соціальних виплатах. Він лідирує за витратами на передвиборчу агітацію, віддає перевагу відеороликам. Йому на п'яти наступає Мірча Джоан, котрий окреслює свою мету як "Сильну Румунію", що, насамперед, буде забезпечене тіснішою співпрацею у межах НАТО. Спікер Сейму Ніколае Чуке агітує своїм військовим досвідом і, за великим рахунком, виступає за ті ж цілі, що і Джоан, але на рівні румунського соціуму. Джоан і Чуке популярні, передовсім, серед міської молоді. Можна сказати, що вони конкурують із Чолаку, котрий робить ставку на молодих людей у містах, на середній клас і на робітників старшого віку. Кампанія чинного прем'єра схожа на агітацію "Грузинської мрії" у значно м'якшому варіанті, та акценти ті самі: економічний розвиток, добробут і доходи. Отже, умовно простий вибір: гроші або геополітика. На словах "за" Та, на відміну від Грузії та Молдови, у Румунії жоден з кандидатів офіційно не ставить під сумнів членство країни у ЄС чи НАТО. Ті, які мають сумнів у європейському майбутньому Румунії діють хитріше. Електоральну нішу Шошоаке частково зайняв кандидат від партії "Альянс за об'єднання румунів" Джордже Сіміон, котрий зосередився на правах румунської нацменшини в Україні та на негативах Євросоюзу без закликів вийти з нього. Зовні все пристойно. Але у 2023 році Сіміон став фігурантом гучного скандалу: закликав "віддати Росії" вже анексовані нею українські території заради припинення війни і, як стверджували джерела, мав зустріч із резидентом російської ФСБ. Ще Сіміон хотів забрати території на півдні України та Молдови, за його твердженнями, румунські. Тому йому заборонено відвідувати як Молдову, так і Україну. За результатами соцопитувань, Джордже Сіміон входить до п'ятірки фаворитів. Угорський чинник і парламентський паритет На додачу, у президенти балотується висуванець угорців у Румунії ("Демократичний альянс угорців Румунії") Хунор Келемен, котрий, щоправда, говорить лише про представлення позиції нацменшини на вищих щаблях румунської влади. Це звична тактика Угорщини за кордоном. Наприклад, на президентських виборах у Словаччині угорці зіграли важливу роль у перемозі Петера Пелегріні. У Румунії, за результатами соцопитувань, угорський кандидат не входить до першої п'ятірки. Але він може балотуватися заради просування проугорської партії на виборах до парламенту, які відбудуться 1 грудня 2024 року. На парламентських перегонах сюрпризів не очікується: правляча Соціал-демократична партія хоч і втрачає у популярності та залишається лідеркою симпатій. За нею з відривом у 10% - Національна ліберальна партія. Але їй на п'яти наступає "Альянс&hеllір;" Сіміона. І хоча удвох соціал-демократи з лібералами можуть набрати більше 50% голосів, чого достатньо для формування коаліції, суперстійкою її не назвеш. Немов би відчуваючи це, лідер партії "Дія і солідарність" Ігор Гросу 11 листопада 2024 року заявив про підтримку Національної ліберальної партії. Тому період у політичному житті Румунії делікатний і вразливий для зовнішнього втручання. Залпи фейкометів Нині пристрасті у Румунії киплять переважно у соцмережах, особливо у Теlеgrаm, де численні анонімні канали поширюють фейки про кандидатів у президенти. Найбільше дістається Мірчі Джоану. Переважно повідомляється про вірогідне погіршення відносин із Росією, оскільки Джоану виступає за зближення з НАТО. Іншими словами, Румунія нібито може повторити долю України. Про те, що це не марення і не порожні погрози, опосередковано свідчить спільна пресконференція Ніколае Чуке зі спікером парламенту Ігорем Гросу, під час якої вони заявили: атаки Росії на безпеку і демократію у Молдові варто розглядати "у контексті парламентських і президентських виборів у Румунії". Значення перегонів Країна до цих виборів підійшла сильно розділеною між ультраправими та ультралівими, зауважив експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Богдан Попов. "Обидва рухи є найпопулярнішими в країні й активно спонсоруються з-за кордону", - наголосив він. Румунія також є важливою складовою логістики на західному кордоні України. Як країна-член НАТО Румунія може стати запорукою безпеки східного кордону Альянсу, якщо буде рішення збивати російські ракети і БпЛА над територією України. Порушення російськими дронами повітряного простору Румунії стало підставою для заклику Рютте до Бухареста "швидше та ефективніше реагувати". Саме про Румунію йшлося під час зустрічі генсека НАТО Марка Рютте з президентом Франції Емманюелем Макроном у Єлисейському палаці 12 листопада. "Фортеця Альянсу міцнішає із розгортанням французьких сил у Румунії та в Естонії", - заявив Макрон. Тому у Росії більш ніж достатньо підстав атакувати румунські вибори. Зв'язок із КНДР теж не дивує, з огляду на вправність північнокорейських "загонів хакерів" зламувати сайти і мережі, а також плодити фейки за допомогою штучного інтелекту. До слова, 12 листопада 2024 року КНДР, у свою чергу, ратифікувала договір про поглиблене стратегічне партнерство з РФ.

Міністерство закордонних справ Молдови вручило послу Росії у Кишиневі Олегу Озерову ноту протесту через російське втручання у вибори і два російські безпілотники, уламки яких виявили на території країни. У заяві наголосили, що РФ намагалася спотворити результати виборів, а також займалася підривом та делегітимізацією демократичного процесу у Молдові. "Міністерство закордонних справ неодноразово закликало російську владу негайно припинити ці дії і утримуватися в майбутньому від будь-якого втручання у внутрішні справи Молдови", - йдеться у ноті. Кишинів засудив порушення повітряного простору країни 10 листопада. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Молдові знайшли другий дрон за день після атаки РФ на Україну "Два російські безпілотники помітили на території Молдови. Компетентні установи нашої країни мають у своєму розпорядженні інформацію, що ці дрони справді запустили з Росії", - кажуть у відомстві. Дипломати наголосили, що "подібні агресивні вторгнення є серйозним порушенням і недружнім жестом з боку РФ та ставлять під загрозу життя мирних громадян". У Молдові вранці 10 листопада впав невідомий безпілотник. Його виявили біля села Фирледень Каушанського району. Правоохоронці знайшли дрон після звернення від місцевого мешканця. Після цього територію, де впав безпілотник, перекрили.

У 2010 році Україна стала перед вибором двох неідеальних кандидатів — Юлії Тимошенко і Віктора Януковича. Якою була б українська історія, якби українці обрали Тимошенко? Чи в теплішій (?) ванні її версії політики сформувалося б українське громадянське суспільство так, як сформувалося в опозиції до Януковича? Якою була б спроможність держави, в тому числі у сфері безпеки, оборони та протидії (?) Росії? Якою стала б російська стратегія недопущення української суб'єктності?Читайте також: Чому Путін програв вибори у СШАЦі питання не мають ані відповіді, ані прикладного сенсу. Вони можуть бути цінними тільки як інтелектуальна вправа. Ми знаємо, що українці погодились з вибором більшості, але зрештою не прийняли той вектор політики, на якому зупинився Янукович. Через майже 11 років можна сказати, що українська державність та ідентичність вистояла, щодо інших цілей війни поки невідомо. Чи мали б ми такі стратегічні результати після Тимошенко — можна тільки спекулювати.Поразка Гарріс — це поразка в тому числі й збанкрутілої політики інкременталізму адміністрації Байдена, яка коштує реальні життя українців. Чи те, що замінить цю політику, матиме позитивні прямі наслідки для цілей України? Скорше за все, ні. Чи побічні наслідки можуть стати значущими, щоб ми могли, як у 2014, перетворити поразку 2010 на стратегічну можливість? Невідомо, але тут якраз багато залежить від нас самих.ДжерелоПро автора: Євген Глібовицький, експерт з довготермінових стратегійРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

До перемоги Дональда Трампа готувалися всі у світі, зокрема й у Києві, але, схоже, не у США. Що зумовило такий вибір американців і до чого готуватися Україні, розбиралася Gаzеtа.uа. У Києві ще тривала ніч, у США зачинилася остання виборча дільниця, а кандидат у президенти від республіканців Дональд Трамп уже оголосив себе переможцем. Це сталося як тільки надійшли перші результати голосування у хитких штатах. "Америка дала нам безпрецедентний мандат, - тріумфував він у Флориді на мітингу зі своїми прибічниками. - Жодних війн! На неї (на США, - Gаzеtа.uа) чекає "Золоте століття", це велика перемога американського народу!" Вірогідний новий президент США навіть танцював під пісню Y.М.С.А групи Vіllаgе Реорlе. Y.М.С.А розшифровується як "Асоціація молодих християн" (Yоung Меn's Сhrіstіаn Аssосіаtіоn).Тому танець Трампа під цю пісню можна розтлумачити і як "вічно молодий, друга молодість", і як "я з молодими". Вірогідно, що Трамп натякає на "Золотий вік" США 1970-1980 років. Політичний трикутник "Країна прагнула змін, а отримала кандидатку, котра у вирішальний момент пом'якшила тези про зміни, котрі уособлювала", - пишуть аналітики телеканалу СNN. Точкою зламу стало інтерв'ю телеканалу АВС, де Гарріс заявила, що її політика буде продовженням політики Джо Байдена. Цим вона нівелювала перемогу над Дональдом Трампом на дебатах. Скандал після праймеріз із заміною кандидата показав розкол у таборі демократів. На додачу, оптимізм, котрий змогла породити у своєї аудиторії Гарріс, швидко пішов на спад після обрання Тіма Волтца кандидатом у віцепрезиденти, що розчарувало багатьох молодих демократів, орієнтованих на харизматичного губернатора Пенсильванії Джоша Шапіро. Цікаво, що Джо Байден стежив за ходом голосування з Білого дому. Він здійснив кілька привітальних дзвінків переможцям від демократів на виборах до Конгресу, до Сенату. Результати у найважливіших штатах На мітингу прибічників Гарріс у ніч виборів на великій плазмі у реальному часі відображалися результати голосувань у штатах. Після відсотків у Північній Кароліні техніки вимкнули звук. Але цифри говорили самі за себе: у штаті 50,1% - за Трампа, 47,7% - за Гарріс (оброблено 97% бюлетенів). У Пенсильванії Трамп здобув 50,7% голосів, Гарріс - 48,2% (за результатам обробки 97% бюлетенів). У Джорджії 50,7% за Трампа, 48,4% за Гарріс (оброблено 99% бюлетенів). Американські ЗМІ почали називати переможцем кандидата від республіканців після оголошення даних зі штату Вісконсин: було підраховано 99% бюлетенів, Трамп здобув 49,7% голосів, Гарріс на 1% менше. Ці чотири штати вважалися ключовими для визначення фаворита перегонів. Розкол за віком, статтю та статками Але у великих містах Джорджії (Атланта, Саванна, Колумбус) американці голосували за Гарріс, тому у нині "червоному" штаті є невеликі "сині" вкраплення. Аналогічна картина у Пенсильванії (Піттсбург, Аллентаун, Філадельфія, Гаррісбург) та у Північній Кароліні (Коламбія, Чарльстон). Тренд проявився й у містах Вісконсіна. Зокрема, у Мілуокі, Кеноші, Медісоні. Тобто голосування, принаймні, у ключових штатах, показало розрив між громадами і великих розвинених містах і у глибинці. Загальне співвідношення по США між кандидатами на час написання статті таке: Гарріс має 47,4% голосів американців і 223 голоси Колегії виборників, Трамп - 51% голосів американців і 276 голосів виборників. За даними Fіnаnсіаl Тіmеs, кандидати сукупно витратили 3,5 мільярдів доларів на агітацію, вибори стали найдорожчими в історії США. Обидва штаби вербували сотні тисяч волонтерів-агітаторів, котрі ходили "від дверей до дверей". Але жодна зі сторін, судячи за даними підрахунку голосів, не змогла упевнено вирватися у лідери. Тому Дональд Трамп у своїй першій промові після голосування заявив про подолання розколу: "Це велика робота. Тяжка. Але Господь вберіг мене не просто так. Бо це - моя місія". Для виконання місії треба знайти те, що консолідує. Робота над помилками, яку зробив Трамп Як свідчать опитування на замовлення американських телеканалів, Дональд Трамп зумів акумулювати симпатії виборців майже всіх демографічних груп. І це стало дзеркальним відображенням його поразки у 2020 році у тих же груп. За даними Fох nеws, понад 70% виборців до 5 листопада не схвалювали діяльність чинної влади США, ще 60% опитаних у різних соціологічних дослідженнях заявляли - уряд веде країну "не туди". Тому настрої "проти правлячої команди" були очевидні, залишалося їх посилити, що технологи експрезидента і зробили, але - на шкоду єдності. Найактивніше за Трампа голосували білі чоловіки без вищої освіти (перевага над Гарріс у 38%), а за Гарріс - білі жінки з вищою освітою (відрив від Трампа +16%). Загалом за республіканця віддавав голоси білошкірий сільський електорат, за Гарріс - міський, але передмістя зменшили підтримку кандидатки від демократів, порівняно з 2020 роком. Однак Трампу вдалося загітувати за себе частину традиційно демократичного електорату: іспаномовних чоловіків, чорношкірих і особливо - молоді. Серед останньої демографічної категорії він додав 10% порівняно з 2020 роком. Отже, саме молодь стане базовою для подолання розколу. Україна на вістрі голки До 20 січня - дня інавгурації - Дональду Трампу треба виконати одну обіцянку, - завершити війну в Україні. Президент Володимир Зеленський встиг одним із перших привітати Трампа з перемогою, з європейських лідерів це вдалося президенту Франції Емманюелю Макрону. А от Путін вітати Трампа не збирається взагалі, бо США "недружня до Росії країна", заявив речник диктатора Дмитро Пєсков. Не надто вдалий початок для мирних переговорів. Тим паче, американські аналітики вважають, що за Трампа-2024 зовнішня політика США матиме "вулканічний характер" і буде вкрай непередбачуваною. За даними СNN з посиланням на осіб, знайомих з планом Трампа на перші місяці його президентства, вже готові проєкти перших рішень. Чи йдеться у них про Україну, поки загадка, але, за даними джерел Gаzеtа.uа, конкретного плану немає, зокрема, через негативні сигнали з Москви. Рішучий вибір Дональду Трампу зараз необхідно довести всім, що він виконує передвиборчі обіцянки, розповів Gаzеtа.uа кандидат політичних наук Олексій Буряченко. "У нього є можливість допомогти Україні як мінімум тим, що обіцяли (США), і бути рішучішим у подальшому, - зазначив він. - Більш конкретну політику напрацьовуватимуть, коли будуть остаточно підраховані голоси, десь до січня 2025 року". Але до приходу у Білий дім йому потрібен результат, тим паче, відрив від Камали Гарріс незначний. Прихильники очікують від тріумфатора великих справ. "Відчутна атмосфера рішучості і надії на те, що країна буде рухатися в правильному напрямку під керівництвом президента Трампа, - розповів Gаzеtа.uа політолог-міжнародник Микола Волківський. - Був присутнім на двох зустрічах з президентом Трампом. Багато американців, з якими я спілкувався на цих заходах, висловили глибоку занепокоєність такими питаннями, як нелегальна міграція та національна безпека, які вважаються фундаментальними для майбутнього країни". До питань безпеки належить й українське. Між тимчасовим і надійним За словами Миколи Волківського, у політичних колах, зокрема, і у Дональда Трампа, спостерігається "цікавий баланс надії та скептицизму". З одного боку, якби Трамп зумів припинити бойові дії, це означало б край стражданням у руйнуванням в Україні, відтак сприймалося б як визначне досягнення задля глобальної стабільності. Роль переможця перегонів бачиться як посередницька, наголосив експерт. Водночас "багато хто стверджує, що нагальність припинення війни не повинна відбуватися за рахунок суверенітету чи безпеки України, і що будь-яка угода має забезпечити справедливий і тривалий мир, а не лише тимчасове припинення бойових дій". Зрештою, Дональд Трамп може скористатися способом, котрим Джо Байден хотів врегулювати конфлікт на Близькому Сході: у три етапи. Але така подібність зіб'є Трампа на злеті - адже під час агітації він нищівно критикував чинного президента США. Інтрига ще зберігається, зазначив Олексій Буряченко, ще невідомо, чи відбудеться інавгурація і кого саме: "Якщо за підрахунком голосів буде різниця у декілька виборників, це може спонукати того, хто програв, до радикального захисту своїх результатів у судах". План і домовленості Що залишається Україні? Тільки не чекати. Нашій країні потрібно мати чіткий план роботи з новим президентом США, заявив експрем'єр Арсеній Яценюк: "Це питання збереження України як вільної, демократичної і суверенної держави". При цьому, треба розуміти, що світовий порядок за ще однієї каденції Дональда Трампа триматиметься не на правилах, а на домовленостях, пояснив народний депутат Олексій Гончаренко. "Тому ми маємо перестати апелювати до цінностей, а показувати - що ми маємо, і чому ми потрібні", - зазначив він.