Search trend "З Днем знань"

Денис Литвинюк — Sеnіоr Sоftwаrе Еngіnееr в лондонському офісі Меtа. У 2019-му він почав працювати в Аmаzоn і вже майже шість років не залишає роботу в Віg Тесh. Про те, як зараз у великих технологічних компаніях ставляться до України і як туди можна потрапити, Денис розповів в інтерв’ю DОU. Які є варіанти, щоб потрапити в Віg Тесh Я пробував зайти в Віg Тесh у 2015 році, ще коли вчився на другому курсі на факультеті інформатики обчислювальної техніки в КПІ. Намагався отримати стажування, однак не вийшло. На інтервʼю потрібно було розв’язувати задачі в режимі реального часу, а не відповідати на питання про техскіли, як в Україні. Наприклад, давали завдання відсортувати масив даних за певним алгоритмом в режимі реального часу. Взагалі є декілька варіантів, як почати працювати в техногігантах: 🔰 Іntеrnshір/ Стажування Зазвичай це робота на декілька місяців улітку чи взимку. Програма розрахована на студентів, які в інший час вчаться. Інтерв’ю відбуваються заздалегідь, щоб встигнути підготувати візу. Порівняно з працевлаштуванням, тут спрощений процес відбору: одне інтервʼю — з рекрутером або НR, і два етапи технічного інтерв’ю. Інтерну платять зарплатню, винаймають житло, дають робочі девайси, знаходять проєкт і ментора. Це можливість отримати класний рядок у резюме та досвід, адже зазвичай інтернам допомагають, роблять код-рев’ю, дають фідбек. ❗ Важлива умова: ви маєте продовжувати навчання після стажування. Тому ця можливість найбільш актуальна для студентів 1–3 курсів (якщо плануєте магістратуру, то і для четвертого теж). Якщо перше стажування людина проходить добре, можна отримати rеturn оffеr: запрошення на ще одне. Багато людей, потрапивши на одне стажування, поступово їздять на наступні від цієї ж компанії без інтерв’ю.Потенційно після стажувань можна отримати також full-tіmе оffеr: тобто продовжити працювати в компанії постійно. Хоча я особисто не знаю таких кейсів. 🔰 Аррrеntісеshір Це окремі програми для людей, які не мають освіти в соmрutеr sсіеnсе, але хочуть програмувати. Вони тривають довше за стажування: зазвичай від 8 до 18 місяців. Такі програми обирають люди, які або не вчилися в університеті, або вчились на іншій спеціальності й хочуть програмувати. Тим, хто показав гарний результат, дають full-tіmе оffеr. Багато з них одразу змінюють роль з Аррrеntісе на Sоftwаrе Еngіnееr і кар’єрно ростуть, як інші. З бенефітів: усе те саме, окрім наймання житла. Оскільки це більш довгострокова програма, за оренду доводиться платити із зарплатні. Інколи такі програми обмежені географією: лише громадяни певних країн можуть подаватися. 🔰 Працевлаштування: ремоут практично не варіант Як я знаю, у Віg Тесh з початком повномасштабної війни процес найму українців не змінився. Ні покращився, ні погіршився. Не змінилося ставлення і до найму росіян. Є люди з росії, з якими інколи перетинаємося в роботі. Вони намагаються спілкуватися російською в робочих питаннях, але я принципово відповідаю їм англійською «nо, І dоn’t sреаk russіаn. І саn undеrstаnd, but І dоn’t sреаk». І все, вони переходять на англійську. Працевлаштуватися дистанційно не з країни, де є офіс компанії, практично нереально. Хіба що через контракторів/аутсорс-компанії, з якими у Віg Тесh є договори (такі компанії є в Україні). Тобто, по суті, працювати над тими ж проєктами, що техногіганти, але через аутсорс-компанію і за обмеженим контрактом. Можна на Меtа чи Gооglе працювати з Польщі, там є офіси. По-перше, це пов’язано з високими безпековими стандартами. Всі видані для роботи пристрої мають купу різних механізмів для запобігання витоку даних. Думаю, sесurіty bаr не дозволяє цього компаніям. По-друге, зі складною структурою: при найманні вас все одно мають привʼязати до певного офісу. Логічніше це робити за принципом країни-офісу. Складно легально працевлаштувати людей у країнах, де немає офісу. Є винятки: коли у вакансії написано, що позиція rеmоtе. Таких позицій дуже мало, і я бачив їх лише для деяких європейських країн. Але якщо ви натрапите на таку, то сподіваюся, що мій досвід і поради будуть для вас корисними. Детальніше про них далі. «Компанія найме людей, які приїдуть до вашої квартири та запакують речі». Як я влаштувався в Аmаzоn Через декілька невдалих спроб я відкинув ідею потрапити на стажування, а 2018 року працевлаштувався в українську компанію SоftSеrvе (паралельно з навчанням). І в якийсь момент помітив, що профіль мого онбординг-баді Влада був деактивований. Виявилося, що Влад переїжджає в США, щоб працювати в Аmаzоn. Він поділився, що відвідав Аmаzоn Ніrіng Еvеnt у Києві: до ковіду великі компанії приїжджали в різні міста України для інтерв’ювання онсайт. Тобто події були для учасників, які вже успішно пройшли рrеsсrееn та рhоnе sсrееn (технічне інтерв’ю). Після цього компанія поверталася в головний офіс, і за кілька тижнів учасникам повідомляли рішення. Мій колега пройшов всі етапи відбору і поїхав працювати до Сіетла. Тоді я подумав, що було б класно знову спробувати потрапити в Віg Тесh. Які є етапи відбору в Аmаzоn Я попросив Влада дати мені рекомендацію і паралельно подався через портал вакансій Аmаzоn. Загалом джоб-портал потрібен насамперед для вибору вакансії. Якщо у вас немає реферала — варто подаватися через платформу, а якщо є — просто зорієнтувати, на яку посаду вас рекомендувати. Влад поділився порадами та хитрощами, як проходити інтерв’ю в Аmаzоn, тому що це специфічний процес. Процес відбору кандидатів після подачі на вакансію Прескрин з рекрутером, де розповідають про процес найму і роботу.Технічне інтервʼю: його проводить людина всередині компанії, яка розуміється на технічній частині. Між прескрином і технічним інтервʼю зазвичай є тиждень-два, бо всі зацікавлені, щоб людина підготувалася.Я знав, що на цьому етапі запитують Аmаzоn Lеаdеrshір Рrіnсірlеs. Це поведінкова частина, на яку виділяють до 50% часу технічних інтервʼю: паралельно з кодингом кожному інтерв’юеру призначають два Lеаdеrshір Рrіnсірlеs з 16, які є в компанії. До прикладу, можуть питати таке: як вирішував конфлікти з колегами, чи була ситуація, коли не встигали закінчити проєкт, але боялися сказати, як це залагодили тощо. Відповідати треба за фреймворком SТАR (Sіtuаtіоn-Таsk-Асtіоn-Rеsult): описати ситуацію, визначити завдання, описати ухвалені рішення і результат. За структуровані відповіді інтерв’юер точно дасть гарний фідбек. Вважаю, що мені пощастило з технічним інтервʼю: ми спілкувалися дві години замість однієї. Я був останнім кандидатом того дня, і ми могли більше часу приділили розв’язанню задачі та bеhаvіоrаl-частині. Я навіть встиг розказати про свій бакалаврський диплом з баз даних, бо це була специфіка роботи команди. І я пройшов далі. Онсайт-інтервʼю. Ця частина складається з 4–5 інтервʼю: 2–3 кодинг, одне поведінкове (культура, цінності, важливо наводити приклади з життя), одне Systеm Dеsіgn (на рівнях вищих за Junіоr). Кодинг або систем-дизайн проводять софтвер-інженери з різних команд. Вони пишуть свої відгуки ледь не анонімно, ніяк між собою не контактують. Просто фіксують сигнали, чи рекомендують найняти кандидата. І потім окремий комітет з найму вирішує, давати людині офер чи ні. До ковіду останній етап буквально був онсайт: кандидатів, які успішно пройшли технічну співбесіду, запрошували в іншу країну відвідати офіс. Робили візу, купували квитки, винаймали готель, оплачували добові. На місці фахівець проводив майже день, впродовж якого проходив усі співбесіди. Була опція закрити цю частину, як мій колега Влад, — на Ніrіng Еvеnts в Україні. Після ковіду цей етап проводять онлайн, що додає проблем. Адже зʼявляються шпаринки для шахраювання: наприклад, людина може використовувати ШІ-асистента. Єдиний варіант боротися з обманом — намагатися зрозуміти хід думок кандидата, ставити уточнювальні питання, просити пояснити вибір рішення тощо. Хитрування під час інтервʼю — червоний прапорець для компанії. В Аmаzоn є гарне правило 2–5 рrоmіsе з надання фідбеку: два дні — на технічну співбесіду;пʼять днів — на онсайт-інтерв’ю. Це роблять для того, щоб люди не фрустрували й не чекали тижнями результату. Тобто до кандидата повертаються, навіть якщо не планують наймати У мене так було завжди. Лише одна лондонська компанія відповіла запізно, за кілька місяців, але все ж відповіла. ❗ Важливо знати: якщо кандидат у європейській локації, то діє GDРR, який змушує компанію давати розширену інформацію про результат співбесіди. Тому якщо відповіді немає, варто нагадати про GDРR, і її нададуть. Зазвичай ви приблизно розумієте, на якому етапі інтервʼю зафейлили. Та якщо вважаєте, що все пройшло супер, але вам відмовили, варто додатково написати рекрутеру, щоб зрозуміти, що сталося. Онсайт-інтервʼю — це останній етап. Я пройшов все успішно: повернувся додому і отримав офер. Думаю, відіграла роль моя ретельна підготовка і наявність реферала. Бо якщо немає технічних навичок, навіть кілька рекомендацій усередині компанії не допоможуть. Кожен інтервʼюер ставить бали: і в інтересах претендента технічно класно пройти всі частини інтерв’ю, щоб не було суперечностей під час ухвалення фінального рішення. Вважаю, що у моєму випадку склалося 70 на 30, де: 70% — реальні навички, 30% — знання процесу. Коли влаштовуєшся в Віg Тесh, крім стандартних умов, суми компенсації та інформації про команду, прописують допомогу з релокейтом. В Аmаzоn допомога залежала від рівня фахівця: — Junіоr — допомога лише грошима на переїзд; — Міddlе і далі — компанія організовує переїзд і надає додаткові гроші. Тобто найме людей, які приїдуть до вашої квартири та запакують речі. У новій країні вам винаймуть житло на перші місяць-два. Наймуть компанію, яка допоможе розпакувати речі та облаштуватися тощо. Оскільки я йшов на Junіоr-позицію, у мене був перший варіант. Про адаптацію до інструментів і підходу Аmаzоn Я переїжджав в Ірландію 2019 року. В Аmаzоn потрапив у команду, де було ще двоє фахівців, які на той момент працювали у компанії кілька років. Було трошки некомфортно, адже вони сильно перформили, а мені у всьому треба було розбиратися. Загалом адаптуватися в компанії було непросто. Кастомні інструменти. У всіх техногігантах є власні інструменти для роботи. Так, можуть обирати і рішення з ринку, як-от Gооglе Dосs, Gооglе Slіdеs, Jіrа, Slасk тощо. Але більша частина компаній намагається побудувати інхаус-рішення для кожної проблеми — наприклад, власний таск-трекер. Це потрібно, щоб: а) не платити за Jіrа;б) не переживати за дані, які можуть кудись втекти; в) не переживати за роботу інструмента. Умовно, якщо завтра Аtlаssіаn вирішить закрити Jіrа, у нас є свій таск-трекер, не треба буде мігрувати та думати, що робити далі. В Аmаzоn я прийшов майже на все кастомне, з чим не працював до того. У SоftSеrvе, наприклад, ми працювали з багатьма зовнішніми рішеннями, які були знайомі. Певний час я розбирався, як ефективно їх застосовувати. Повний оwnеrshір. У бігтех працюють за принципом, що ви є власником продукту. Умовно, я мав робити все: писати код, деплоїти його на продакшн, моніторити та підтримувати. Це було не просто, бо на той момент я ніколи не працював у продукті. Це відрізнялося від досвіду в SоftSеrvе, де я просто писав код, з перервами на зідзвони з клієнтами, щоб уточнити завдання. Також у Віg Тесh немає умовного тимліда, який ухвалює рішення чи каже, що робити: якщо ви джун, вам дають проблему, яку треба розв’язати від А до Я. Ви маєте ходити до людей, пропонувати рішення, влаштовувати рев’ю, тримати в курсі команду. Якщо щось не зрозуміло і самому складно збагнути, що критично зробити, можна влаштувати зідзвон з досвідченішими колегами. Такий процес вчить самостійності і привчає до відповідальності. Що нижчий у вас рівень сеньйорності, то менші завдання вам довіряють. У джуна це може бути маленька фіча в загальному продукті. Та з кар’єрним зростанням збільшуватиметься відповідальність: згодом дадуть відповідати за проєкт або цілий стек, залежно від продукту. Це дуже розвиває, водночас на початку доволі важко. Оn-саll. І так, цей оwnеrshір може стосуватися і неробочих годин. Зазвичай є людина, яка відповідає за систему протягом тижня чи конкретного дня (оn-саll). Тобто ви відповідальні за щось 24/7: вас можуть розбудити серед ночі і потрібно розв’язувати проблеми. З цікавого: в Ірландії доплачують за оn-саll. Навіть якщо в неробочі години не виникло жодних проблем, все одно доплачують половину ставки за цей день. Це гарний спосіб додатково заробити. Якщо проблема зʼявилася вночі, можна отримати додатковий вихідний. Якщо на рішення пішло менше як пів години, то дають пів вихідного, якщо годину чи навіть більше — цілий, який треба використати протягом місяця-двох. Мій друг так назбирав собі два тижні вихідних з оn-саll. Загалом моя адаптація тривала рік. Це було повʼязано і з тим, що ми переїжджали в ковід. Інакше, думаю, все було б швидше і приємніше. Про перехід у нову компанію В Аmаzоn я прийшов джуном, але це був трішки занижений рівень. Я розумів, що міг краще, та й до досвіду роботи під час навчання поставилися доволі несерйозно. Дійшов до Міddlе за півтора року. До цього рівня мене підвищили, бо я розробив і зарелізив фронтенд-сервіс. З нуля розібрався зі всіма фронтенд-технологіями компанії. Це було не так просто: адже рішення має пройти купу sесurіty rеvіеw. Після цього я попрацював ще рік. А за два з половиною роки загалом в Аmаzоn пристав на офер іншої компанії. Ось три причини, чому я пішов з Аmаzоn Токсичний менеджер, у минулому інженер. І хоча він до мене ставився нормально, мені не подобалася атмосфера в команді. Відчувався мікроменеджмент, деяких колег менеджер узагалі не поважав і намагався зробити все для того, щоб їхнє життя було дискомфортним.Не дуже влаштовувала компенсація. Аmаzоn, хоч і Віg Тесh, платить по низу вилки ринку, на рівні з Місrоsоft. Але процеси і темп роботи дуже різний: у Місrоsоft можна розслаблено працювати, а в Аmаzоn — ні.Моїй дружині дуже не подобалася Ірландія: ми прожили там два з половиною роки, два з яких — під час ковіду. Тому мало що бачили, не соціалізувалися, хотілось щось змінити. Як шукав нове місце роботи Передусім намагався знайти людей, які могли мене зареферити, і через них подавався. Таким чином вдалося потрапити на інтерв’ю в Меtа (тоді це ще був Fасеbооk). Готувався до нього два місяці. Через Тrеllо відстежував прогрес подачі на вакансії. Найефективніше було пройтись по всіх компаніях, які є на ринку, подивитись, що вони пропонують? і закинути своє резюме максимальній кількості. І далі вже співбесідувався всюди. Якщо є компанії, з якими вам менш цікаво спілкуватися — раджу їхні інтервʼю ставити наперед, щоб освіжити комунікаційні навички. І далі вже старатися проходити співбесіди в найбільш бажані компанії. У нас було два варіанти — або повернутися в Україну, або стукатися в компанії з офісами в Лондоні. В мене було три різних офери, але ми все-таки вирішили спробувати пожити ще в Лондоні. І наприкінці 2021 року я пристав на пропозицію роботи Меtа на посаду Sеnіоr Sоftwаrе Еngіnееr. Після Аmаzоn у мене був місяць перед стартом роботи в Лондоні. Причина була в зарплатних підрахунках Коли дають офер в бігтех, він зазвичай складається: з bаsе sаlаry: це зарплата, яку будете отримувати щомісячно. Можливо, з урахуванням щорічного бонусу.з акцій компанії, які дають як частину компенсації. Кожні три місяці нам мали давати порцію цих акцій. І так вийшло, що Меtа дає офер з акціями і враховують їхню ціну на момент виходу людини в компанію. Лютий 2022-го був невдалим для Меtа, акції сильно впали. Тому було вигідніше почекати та вийти на роботу в березні. Кількісно я б отримав більше акцій. Більше деталей про Меtа спікер не може розкривати через NDА — ред. Які були невдачі Я сфокусувався на історіях успіху. Та, звісно, були й невдачі. Наприклад, мені так і не вдалось потрапити в Gооglе, хоча я кілька разів подавався на стажування ще в КПІ та раз на працевлаштування. В Gооglе складні завдання на інтерв’ю: останній раз я готувався два місяці. Пройшов прескрин, технічну співбесіду і кодинг-інтерв’ю. Та систем-дизайн-інтерв’ю було в іншому форматі, ніж я очікував. Зазвичай на цьому етапі дають посилання, де можна малювати діаграми: ви обговорюєте проблему, намагаєтесь її вирішити. А в Gооglе мені запропонували працювати в Gооglе Dос і записувати туди свої думки. До того ж пропонована проблема була нішева для Gооglе. І я не був готовий до такого. Тому в різних компаніях може скластися по-різному. І не варто робити висновки за одним результатом: продовжуйте пробувати. Про ставлення британців до війни та України Ставлення британців до українців не змінилося в гірший бік: немає наративів, що всі проблеми, які є в країні, спричинені війною в Україні. Багато людей почали підтримувати нас ще більше. Коли стаються трагедії, колеги і друзі-іноземці намагаються більше донатити і перепрошують за те, що не робили цього раніше. У річницю повномасштабного вторгнення мою знайому, яка очолює тематичний Ukrаіnіаn Sосіаl Сlub, покликали на ВВС радіо, де вона розповідала про війну. Британці сильно підтримують Україну на всіх рівнях. Точково тут можна знайти людей з арабських країн, які дотримуються протилежної думки, бо ми не виступаємо проти Ізраїля. Такого крінжу вистачає, на жаль. У WhаtsАрр є чат українців, які працюють у Віg Тесh. І ми періодично збираємося на ланчі. У Лондоні розвинуті українські спільноти, деякі з них допомагають з вивченням мови, юридичними нюансами, пошуком житла. Ще люди збираються на протести, проводять тематичні заходи. Наприклад, вечори української поезії. Є колеги-не українці, які регулярно донатять дотепер. Я допомагаю їм закидати кошти на різні потреби. Такий собі донат-менеджер. Загалом українці тут багато донатять. Є люди, які організовують свої центри зі збирання дронів і потім передають їх у підрозділи. Ми з дружиною купували та передавали старлінки, донатимо. Плюси роботи в Віg Тесh: Можливість впливати на мільйони користувачів, бізнесів, розробників. Зазвичай можна доволі швидко перевірити свої гіпотези (звісно, якщо це не релізний продукт). Робоче середовище та карʼєрне зростання Компанії можна поділити на два типи за культурою: — fаst-расе: великий темп і відповідальність, швидке карʼєрне та зарплатне зростання; — rеst аnd vеst: спокійніший темп, але й менші зарплати та можливості. У будь-якому типі є конкретно визначений шлях, як рухатися кар’єрними сходами: що робити, щоб перейти на вищий рівень, отримати вищу компенсацію. Оточення. З вами працюватимуть скілові люди, у кожного буде чого повчитися. Інновації. Це можливість працювати над великими і значущими завданнями. Компенсація та бенефіти. Такі компанії мають багато грошей та змагаються за найкращі таланти на ринку. До того ж вони можуть надавати тревел-бенефіти, спортивні та лайфстайл-кредити. Очікування, які можуть не справдитися Не всі команди працюють над дуже масштабованими рішеннями. Деякі команди досить нішеві та розробляють інструменти для внутрішнього користування. Так було на моїй першій посаді в Аmаzоn. Ми не мали багато користувачів чи сильного навантаження на систему, про яке мріє кожен інженер. Наше завдання полягало в тому, що 80 внутрішніх розробників могли користуватися системою. Через велику кількість кастомних продуктів може бути складно залишатися конкурентоспроможним у плані технологій. Якщо якась компанія буде наймати вас як мобільного спеціаліста іОS, то в бігтех ви будете використовувати інші технології. Тому технічні навички можуть багато в чому бути неактуальними на загальному ринку. З іншого боку, тут вчишся адаптовуватися до нових умов роботи. І розв’язувати проблеми, а не використовувати конкретні технології (це другорядне, чого можна навчитися). Може не пощастити працювати із сучасними технологіями. У Віg Тесh багато застарілого через повільні процеси. Тому якщо ви очікуєте попрацювати з останньою версією Rеасt, цього може не статися. Залежно від компанії та команди, може бути багато тиску від менеджменту. Потрібно буде багато працювати, все mеtrіс-bаsеd. І підлаштовуватися під те, як оперує організація. Це може бути стресово. Трек роботи може змінюватися щоквартально. У таких компаній великий темп, зміна ринків і конкуренція, тому ви можете над чимось працювати, а за пів року цей проєкт закриють. В Аmаzоn навіть є термін twо-wаy dооrs dесіsіоn — рішення, які можна змінити або скасувати без наслідків. Це спантеличує, адже не залежить від вас. Варто вчитися ефективно змінювати контекст і фокусуватися на нових викликах. Поради собі, якби я зараз шукав роботу чи стажування в Віg Тесh Для подачі на вакансії та проходження співбесід: ✅ Шукати реферала в компанії, де хочете працювати. Це людина, яка зможе не лише вас порекомендувати, а й звернути увагу на важливі деталі процесу. Не варто соромитися писати людям за рекомендацією: адже у разі успішного найму вони отримують певну суму за те, що допомогли знайти кандидата. ✅ Добре технічно готуватися. Для цього раджу Lееtсоdе — ресурс з величезною бібліотекою задач, який використовують для підготовки до інтерв’ю в Віg Тесh. Завдання тут згруповані не лише за темами. Якщо купувати преміумпідписку, видно, які задачі дає певна компанія на інтервʼю. Найкраще витрачені 100 доларів, як на мене. ✅ Коректно структурувати резюме. Якщо більшу частину досвіду ви отримали паралельно з навчанням в університеті — не вказуйте свій вік і роки навчання. В Україні це нормальна практика працювати та вчитися. За кордоном до такого досвіду не ставляться серйозно, він нікому не цікавий. Так, на проходженні технічного інтервʼю він точно знадобиться. Але через цей геп вам можуть запропонувати меншу зарплату чи нижчу посаду, ніж може бути по факту. У досвіді роботи важливо вказувати результати, які можна прив’язати до метрик бізнесу. Обовʼязково підсвітіть вашу роль у досягненні показників. Умовно: не просто покращили процес у команді та пришвидшили сервіс, а на скільки і що саме зробили (не командою, а саме ви). Важливо це потім підтвердити на технічній співбесіді: вас можуть запитати, як ви досягли вказаного результату тощо. Васkgrоund сhесks: зазвичай наймають окрему безпекову компанію, яка буде перевіряти дані з вашого резюме. Тому важлива чесність: не вказувати, чого не було. І потрібно перелічити всіх своїх попередніх працедавців, разом з їхніми контактними даними. На практиці нікому з вказаних у моєму резюме людей не телефонували. Але ця інформація має бути. ✅ Готуватися до інтервʼю. Проходити інтервʼю — це навичка. Для її напрацювання раджу рrаmр.соm: на ресурсі є різні теми та типи інтервʼю. Також ви можете попросити в компанії, щоб вам провели тестові інтервʼю з різних тематик і дали зворотний зв’язок. Під час працевлаштування 🔸 Ніколи не погоджуйтеся на перший офер. Офер — це намір компанії вас найняти. І щодо умов я рекомендую торгуватися. Ви вже далеко зайшли, якщо минули всі етапи: ви серед 5% з усіх кандидатів. Компанія вже виділила на вас багато ресурсу і зацікавлена вас найняти. Тому опишіть своє життєве становище, додатково аргументуйте, чому вам варто платити більше. Ви можете використати важелі тиску: зазвичай це контрофери від компаній у тій же локації на більшу зарплату. Моя знайома таким чином підвищила собі не лише зарплату, а й посаду. Якщо немає контроферу, варто просити про sіgn-оn bоnus: компанії це майже нічого не буде коштувати, а для вас це один лист з майже 100% гарантією успіху. Якщо у вас вже велика зарплата, можете вказати її на співбесіді. Найімовірніше, офер будуть базувати на вашій попередній ставці. Але тут на ваш розсуд, дуже уважно. 🔸 Геть синдром самозванця. Так, у Віg Тесh потрібно старатися. Але якщо вас вже взяли в компанію, просто повірте: ви заслуговуєте своєї позиції. Вас не візьмуть на посаду, до якої ви не дотягуєте. Ваше завдання стежити, щоб вас не взяли на рівень нижче. Коли я перейшов в Меtа, то дуже стресував, адже переходив на Sеnіоr-позицію з Міddlе в Аmаzоn. Але на першому ж перформанс-рев’ю я отримав бадж «перевищуєш очікування», вище середнього. Що треба під час випробувального терміну/онбордингу ✅ Враховувати особливості випробувального періоду. Стандартно він триває пів року. Як виняток його можуть продовжити на три місяці. У різних країнах законодавство щодо працедавця відрізняється. Наприклад, у Британії та Ірландії вас не можуть просто звільнити одним днем, як це можуть зробити, наприклад, у США. Тому випробувальний термін — захист для компанії, щоб випадково не найняти не ту людину, яка недоброчесно пройшла інтервʼю, не підходить за культурою тощо. Упродовж цього періоду вас можуть звільнити. Але це не так часто трапляється. ✅ Організувати проходження онбордингу. Ви потрапите в функціональну команду і відчуватимете серйозний дефіцит знань і розуміння контексту. Це нормально, однак це потрібно виправляти. Під час онбордингу я раджу рухатися за саrееr соld stаrt алгоритмом від СТО Меtа Ендрю Босворта: він радить знайти когось з команди і провести з ним 1:1 зустріч на 30 хвилин. З них: 25 хвилин: що я маю знати про команду, роботу, специфіку тощо;наступні 3 хвилини: найбільші виклики для організації та команди;останні 2 хвилини: з ким ще варто поспілкуватися. Це цінна карта впливу — важливіших людей називатимуть частіше, ви будете розуміти, хто має імпакт. Далі організовуєте такі ж зустрічі з усіма людьми, яких вам називають в останній частині інтервʼю, і повторюєте процедуру. Також рекомендую прочитати книгу Майкла Воткінса Fіrst 90 dаys («Перші 90 днів. Перевірені стратегії, як підкорити нову посаду»): в ній описано, як пришвидшити навчання, спілкуватися з колегами, уникнути помилок тощо. ✅ Знайти ментора. Зазвичай у компаній є менторські програми: раджу дізнатися про них та скористатися. Якщо таких програм немає, то ментора варто шукати самим: це має бути людина рівня Stаff+, яка скеровуватиме вас неофіційно. Вона знатиме ваш карʼєрний шлях та зможе радити. ✅ Вести «щоденник імпакту». Я так називаю річний огляд діяльності та досягнень. По суті, це документ, куди ви вносите все, що в роботі: що заделіверили, над чим збираєтесь працювати. Так ви не забудете важливі досягнення для перформанс-рев’ю. Документом зручно ділитися з менеджером, який вас сапортить (адже зазвичай він веде близько восьми людей, і все памʼятати складно). ✅ Обрати вектор розвитку. Ви можете розвиватися як Іndіvіduаl Соntrіbutоr (ІС) або як менеджер. Щоб перейти в менеджмент, потрібен рівень Sеnіоr+. Тут важить, чи в компанії є потреба в менеджерах. Наприклад, Аmаzоn намагається зменшити кількість менеджерів у штаті: щоб менше людей відповідали за більше програмістів. Що я планую далі Останні два роки мені вдавалося отримувати одні з найвищих перформанс-рейтингів на своєму рівні. Та мене це перестало запалювати. Тому з найближчих планів: Переходити з Іndіvіduаl Соntrіbutоr (ІС) у менеджмент. Перший крок — зростати у напрямку Stаff-інженера: взяти на себе координаційну роль у важливих проєктах. А вже після цього можна спробувати себе в ролі інжиніринг-менеджера. Звісно, все залежить від організації та її планів. Але в будь-якому разі, щоб прийти в менеджмент, потрібно побути якийсь час Stаff-інженером. Менторити. Можливо, стану формальним менеджером для джуніорів. Цікаво спостерігати, як люди, з якими ти працюєш, зростають далі.

Дмитро Скочко. Шок. Авантюрна історія одного самвидаву. – К.: Віхола, 2025За сюжетом цієї неймовірної історії про пригоди молодого письменника, його друга – невизнаного генія маркетингу і подруги – повії-незайманки, перед нами постає просте й буденне… диво. І нехай не здається, що головний герой даремно прочитав всього Толкіна, написавши книжку яка на 70 % складається із його цитат, а жодне видавництво цього не помітило й не зуміло розгледіти весь потенціал тексту. Головне, що автори цієї авантюри пропонують практичний посібник з досягнення успіху, не гірший за всі попередні енциклопедії щастя. І все це завдяки тому, що друзі їх не читають, а вирішують справу самотужки. Так народжується легенда про смертельно хворого автора та його дебютний - і останній - роман. Герої з головою пірнають у всі тонкощі самвидаву: шукають, де дешевше надрукуватися, розкручують соцмережі, організовують тур, розсилають передзамовлення. Ну й дають поради з творчості, бо без неї у цій практичній авантюрі ніяк. "- Я прочитав його топові книги: "Володаря перснів", "Гобіта", "Сильмариліон", - починає свій "практикум" головний герой. - Вивчив усі закони жанру фентезі й тепер знаю, як він працює. Головне – це створити живий світ, заселити його яскравими персонажами, вибудувати між ними цікаві сюжетні зв'язки. А ще знаєш, що? - Ти ж скажеш? - А ще треба писати довгими хитромудрими реченнями, щоб епічно звучало. От послухай, як я написав. - Рома прочистив горло, випнув груди й зачитав: - Небесне світило, спускаючись за виднокіл, прощалося з днем, барвлячи вицвіле небо кривавими розводами, змушуючи вбиратися його у багрянець. Ще трохи - і цей світ поцілує пітьма". Барік глибоко затягнувся сигаретою і, не відводячи байдужого погляду від монітора, протягнув: - Та ну, не може бути. Це ти сам написав? - Скажи, аж дрижаки по тілу?" Слід визнати, що така сама реакція на подальші пригоди наших героїв чекає й читачів цієї незвичайної книжки.Андрій Кокотюха. Підземний детектив. Загадка проклятої штольні. – Х.: Ранок, 2025У цій загадковій історії, кротові Гордієві Сліпку,  пощастило стати начальником кротової поліції, про що він завжди мріяв. І вік вже немолодий, і робота не бий лежачого, і з обов’язків – лише щодня протирати скло й полірувати рамочку, в якій на стіні висів закон про те, що начальник поліції може все забороняти. І все б нічого, якби не внучка Неллі, якій весь час кортіло розкрити злочин століття, з чим вона щодня приходила до свого дідуся у поліцейський відділок. І щоразу одне й те саме: "- Щур! Щурисько поганий! У штольні! Проклятій штольні!", оскільки з ворогів у кротів – лише зайшлі щури, і саме довкола них зав’язується інтрига у цій захопливій детективній історії. Проте чи щури тут винні? Адже, крім їжі, починають зникати й самі кроти… До того ж один з мешканців підземної громади, молодий кріт Тимко, виступає очевидцем.. "Тимко клявся, що бачив чи то привида, чи то іншу мару. Бив себе в груди, доводячи: чув дивні голоси. Сліпко як страж порядку, ретельно допитав панікера. Адже раніше ніхто з кротів нічого подібного не чув і не бачив. Схарапуджений кріт наполягав: там, де штольня, чаїться якесь прадавнє зло". Хай там як, але відтепер кротяча громада в небезпеці, але коли розслідування було вже самому в розпалі, у нього несподівано втручається хтось спритний, навчений і озброєний новітніми технологіями. Хто це може бути? І чи допоможе це все викрити порушників кротячого спокою? Щоб дізнатися, варто прочитати цей підземний детектив, а насправді – цікаву, захопливу, динамічну історію від справжнього майстра жанру.Роберт Скотт. Полярний щоденник капітана Роберта Скотта. – К.: Пропала грамота, 2025Мабуть, найголовніше в ситуації, яка ще не стала екстремальною, змусивши задіяти всі внутрішні ресурси – це протистояти відчуттю зневіри в тому, що все робиш правильно. Навіть якщо ти вирушив на край географії, як автор і заодно герой цієї неймовірної книжки. "Ці зміни можуть видаватися нудними, але вони неабияк грають на нервах: - звіряється він, - постійно ставиш собі питання, чи правильно вчинив, спустившись так далеко на схід, і, враховуючи ситуацію з вугіллям, як слід вчинити тепер за таких обставин". Загалом у "Полярному щоденнику капітана Роберта Скотта" мова про те, як у листопаді 1910-го року з Нової Зеландії до Антарктиди вирушив корабель "Терра Нова". На його борту - міжнародна команда дослідників на чолі з капітаном Робертом Фолконом Скоттом, який заповзявся стати першою людиною на Південному полюсі. Через півтора роки він та четверо учасників полярного походу загинуть у жорстокій хуртовині. Чому так сталося? По-перше, безвідносно до ситуації (але важливо для самовпевненості) їхню мрію першими дістатися до Південного полюса розбив на друзки норвезький дослідник Руаль Амундсен, а на зворотному шляху, сповільненому хворобами та негодою, вони опинилися в пастці у наметі без достатньої провізії. Втім, навіть в останні години життя Скотт знайшов сили продовжувати щоденник, який завів ще на початку своїх пригод. Цей щоденник знайшли поруч з його обмороженим тілом. По суті, детальна розповідь про час, проведений в Антарктиді. У яскравій та дуже особистій оповіді автора зафіксовано щоденну працю команди задля досягнення головної мети, а також - його особисті враження від жорстких погодних умов і невимовної краси антарктичної природи та його відчайдушне прагнення обігнати Амундсена в перегонах до полюса.Кейм МакДоннелл. Цей химерний світ. Надзвичайний хтось. – К.: ВооkСhеf, 2025Начебто спокійне життя на початку цього роману надалі перетворюється на карколомні пригоди, і це не дивно, якщо в місті з’явилися… Ні, не може бути, адже вампірів не існує, і всі про це знають. Тому особливо бісить, коли зненацька вони з’являються в Манчестері... "- Даруйте, сер. Вам не можна тут бути, сер. Голос почувся ззаду. Акцент ніби східноєвропейський. Філіп був надто виснажений, щоби поворухнутися. - Я сказав... - Філіп побачив охоронця в жилеті зі смугами підвищеної видимості догори дриґом. У руці той тримав ліхтарик і дивився на Філіпа. Очі в нього розширилися, він заговорив тихіше: -- З вами все гаразд? Охоронець посвітив Філіпу в обличчя, і якийсь інстинкт примусив того зашипіти. Не встиг він збагнути, що відбувається, як уже скочив на рівні. Охоронець позадкував і спіткнувся, в світлі вуличного ліхтаря навіть з такої відстані було видно жах на його обличчі. - Ви, трясця, хто? Філіп не відповів. Тепер він зрозумів. Зрозумів. Він дивився, як охоронець панічно намацував рацію, але зрештою впустив її на землю. Філіп уже не контролював себе. Голод переміг". Хай там як, але від події ніхто з причетних не був у захваті. Ні Засновники, таємна організація, для якої вампіри були вигадані як алегорія, ні Поспільство, загадкові створіння, що живуть поміж людей і прагнуть лише спокійного співіснування. І точно ні мешканці Манчестера. Втім, Хтось має розібратися з цим швидко, доки не розверзлося справжнє пекло, і до справи беруться співробітники "Цього химерного світу". Тож попереду - ще один неспокійний тиждень у житті цієї газети, яка прагне висвітлювати правду, яка нікому не сподобається.Норман Коупленд. Психологія і солдат. – К.: Українська видавнича спілка, 2024Отже, як оговтатись після карколомних пригод? Як прийти до тями, щоб повернутися до реального життя, зберігши свою психіку неушкодженою? Зрозуміло, що наше життя неможливе без хаосу, мінливості та стресу, які постійно тиснуть на нас. В умовах невизначеності ми прагнемо сталості, однак саме вона стає перешкодою на шляху до розвитку. Особливо під час війни, з якої починається "Психологія і солдат" Нормана Коупленда. І тим паче в Америці, в якій до війни навчилися ставитися як до бізнесу. Адже на початку історії американські вояки були емігрантами або дітьми емігрантів з різних країн, які не знали англійської мови й за європейськими стандартами були неписьменними. Це сьогодні Трамп скасовує Департамент освіти, а тоді в Америці замислилися: чи є галузь знань, яка займається вивченням людей? Аби вони могли пройти медкомісію, не виказавши своєї, м’яко кажучи, безграмотності. "Психологи дали відповідь, - розповідає автор, - розробивши методи, за допомогою яких можна було визначати рівень розумового розвитку людей, їх здібності та здатність пристосовуватися. Вони навчили командування збройних сил відбирати людей до виконання спеціальних завдань. Психологи шукали найрозвиненіших людей для навчання в офіцерських школах і виявляли нездатних. Вони дійшли висновку, що дурні служать на заваді і гальмують навчання здібних військовослужбовців, не кажучи вже про те, що на них марно витрачаються час і гроші". Таким чином, перед нами - книга відомого англійського психолога про роль і засоби виховання волі і характеру, мужність і героїзм, дух побратимства, задатки і здібності, авторитет і лідерство в психології особистості та військового колективу. Своєрідна наука перемагати у викладі, доступному для широкого кола читачів.

Про це інформує Тhе Тіmеs оf Іsrаеl.Ізраїль заявив про ліквідацію голови розвідки ХАМАС.У п'ятницю, 21 березня, Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) повідомила про загибель керівника військової розвідки ХАМАСу під час ізраїльського авіаудару на півдні сектора Гази днем раніше.Згідно із заявою ЦАХАЛу Табаш, який не лише очолював розвідувальний підрозділ в південній частині Гази, але й керував одиницею спостереження і наведення на цілі, був ветераном ХАМАС і вважався "важливим джерелом знань" в угрупованні. Він обіймав кілька ключових посад, зокрема командував батальйоном у бригаді ХАМАСу "Хан Юніс"."Протягом багатьох років він брав участь у терористичній діяльності і керував нападами, включаючи вибух бомби, здійснений терористом-смертником у 2005 році на перехресті Гуш-Катіф в секторі Гази, в результаті якого загинув координатор Шин-Бет Одед Шарон", - йдеться в заяві.Зокрема, Табаш відповідав за розробку бойової стратегії ХАМАС у цьому регіоні, а також координацію розвідувальної діяльності. Останнім часом він брав участь у нарощуванні сил ХАМАС і відновленні його військового потенціалу.За словами ізраїльських військових,  підрозділ спостереження і наведення на цілі, який також очолював Табаш, відповідав за збір візуальної розвідки для створення цілей для ХАМАС як в Ізраїлі, так і в секторі Гази.Таким чином, згідно з заявою, він "відповідав за планування і координацію цілей і завдань з інфільтрації" під час наступу 7 жовтня.Під час війни підрозділ Табаша займався збором розвідувальної інформації, моніторингом операцій ЦАХАЛу в Газі і керував атаками на війська. ЦАХАЛ заявляє, що його вбивство є ударом по "можливостям ХАМАСу зі збору розвідувальної інформації і його спробам завдати шкоди військам ЦАХАЛу, що діють в цьому районі".Міністр оборони Ізраїлю Ізраель Кац наказав військовим ЦАХАЛу "захопити додаткові території в Газі" та пригрозив остаточно окупувати частину території, якщо ХАМАС не звільнить усіх заручників.

Сьогодні ми будемо говорити про людину, яка подарувала українцям тисячі творів світової літератури. Якщо ви читали українською мовою "Дон Кіхота" Сервантеса, "Пані Боварі" Флобера чи "Лорку", скоріше за все, це був переклад Миколи Лукаша. Сьогодні ми говоримо про цього видатного перекладача із професором Максимом Стріхою. Важливо почати цю розмову про час, коли Микола Лукаш працював, коли він приходить в літературу і перекладацтво. 30-ті роки викосили не лише письменників, а й перекладачів. Я так розумію, Лукаш не підпадав під цей покос лише через вік? Микола Лукаш Він народився наприкінці 1919 року. Отже, з Розстріляним відродженням він розминувся. На історичний факультет Київського університету він вступив у 1937-му і дуже швидко вилетів.Потім він учителював на Київщині до початку радянсько-німецької війни. Потім – окупація, перебув у рідному Королевці, мало не вмерши. Потім – мобілізація до радянського війська, поранення, дослужував у Харкові і там навчався в педагогічному інституті іноземних мов за спеціальністю "французька філологія". Отже, цей час був дуже сумний для перекладу та української літератури загалом, адже багато імен було викошено. Переклад так само було викошено, залишилися уламки – Рильський, Бажан, хтось з другого ряду. А от далі фактично порожнє поле, на яке приходять багато хлопців комсомольського призову, які вже не мають ні того запасу культури, ні знань, ні мов, ні органічної української мови, що найгірше. І Лукаш тут буквально самозароджується, бо він не мав вчителів як таких. Наприклад, Григорій Кочур, великий друг Лукаша, був студентом Миколи Зерова і перебув у колі неокласиків. Натомість Лукаш почав перекладати десь у своєму Королевці. У шкільні роки робив дивовижно добрі переклади російських поетів Срібної доби, а першу частину "Фауста" він переклав до війни. Весь переклад було завершено у 1948 році, тобто йому не було ще і 30-ти. Правда, для того, щоб це прийшло до друку, знадобилося ще 7 років. І ось Лукаш, який не має постійної роботи, перебивається на випадкових заробітках, бо ж перебування на окупованій території це тоді було таке страшне тавро, якого не змити. Інакше він, напевно, захистив би кандидатську і став би шанованим доцентом, а потім професором Харківського університету, і, може, ми б не мали цього перекладача. Але цього йому не дали, і він намагається реалізуватися як перекладач. У 1953 році він друкує нічим не видатний роман "Перший удар" Андре Стіля, якого в СРСР друкували, бо він був ліваком і другом Радянського Союзу. Разом з тим паралельно Лукаш готує рецензію на перший том Українсько-російського словника, де помічає відсутність близько 600 вкрай необхідних українських слів. Лексикографія була його пристрастю впродовж усього життя.І паралельно уже тоді він стає в центрі всіляких історій про нещасливе і нерозділене кохання, через яке він залишився неодружений. Він входить в панораму Харкова як людина, яка не мала пальта, яка взимку ходила в лижному костюмі, як і в Києві. До речі, сюжет здається не апокрифічний, а правдивий. Так, у 1954 році було 150-ліття тоді ще Харківського університету імені М. Горького, і комусь спала на думку примха для іноземних гостей з країн народної демократії, щоб хтось виголосив промову латиною. Виявилося, що латиною здатний виголосити привітальну промову тільки Лукаш, але була одна проблема – він не мав костюму. Терміново мусили знайти для нього сорочку, краватку, піджака. Він виголосив цю промову, потім у нього все це забрали. Але в 1955 році стається злам в його долі. Виходять друком "Пані Боварі" і "Фауст". Тобто весь цей час його вважають диваком, якимось блаженним чоловіком.Так, таким ось маргіналом, який не має сталих заробітків, живе по якихось винайнятих кутках. І по цих кутках він робить ось ці фантастичні переклади. У 1955 році завдяки втручанню Максима Рильського рецензентом "Фауста" стає Леонід Первомайський – добрий поет, який натомість мав принципово інше уявлення про мову, якою треба перекладати. Він волів такої дистильованої, олітературненої української мови, і коли натрапляв на "Ходімо, пане-брате", він написав, що "тінь травистованого Енея стояла за спиною перекладача". Лукаш просто розгорнув місце оригіналу і показав німецькою "гербрудерком". Насправді, коли Лукаш експериментував, він завжди розумів, де він це робить. Тож завдяки підтримці Рильського, попри опір Первомайського, "Фауст" виходить, і це стає подією. А також, звичайно, і розкішна "Пані Боварі", яка стала дебютом в поезії і прозі. Тоді Лукаш стає знаменитим. Його приймають у спілку 1956 року, і це стає можливістю залишити Харків, який дедалі більше тоді втрачав риси українськості, та перебратися до Києва. Там йому як знаменитості пропонують очолити відділ поезії у новоствореному журналі "Всесвіт". Це, здається, єдині два роки, коли Лукаш мав якусь стабільну працю і мусив ходити у певні години на робоче місце. Загалом це було щось абсолютно невластиве для нього. Але живе він знову десь по кутках? Ні, він отримує від спілки квартиру. Причому перша квартира існує і досі, там живуть нащадки. На той момент там жив один дуже милий єврейський і радянський поет, українська поетеса-шістдесятниця і в третій кімнаті – Лукаш. Це була комуналка на три кімнати на вулиці Коцюбинського. Там Лукаш пробув 60 років. Кімната його ніколи не закривалася, туди можна було прийти, чекати, можна було що завгодно взяти або навпаки щось лишити.Микола Лукаш Це там він з кухні видалив газову плиту? Ні, це вже було на нинішній вулиці Омеляновича-Павленка, тодішній Суворова. З Григорієм Парфировичем Кочуром, його великим другом, старшим товаришем, людиною дуже відмінною у перекладацьких настановах, але дуже близькою. Я один раз був у Лукаша під час його останньої хвороби і бачив цю квартиру. Лукаш приймав нас, лежачи на металевому звичайному ліжку, які стояли по лікарнях і казармах. Була одна табуретка ще при цьому. На кухні плита була ліквідована за непотрібністю, бо коли у нього були гроші за гонорари, він раз на день ходив обідати до ресторану готелю "Дніпро", там були іноземні туристи і можна було почути мови. Ось чого він ходив туди. А я весь час думала, як він міг собі це дозволяти. Це був єдиний спосіб почути живі мови. Особливість українських перекладачів того часу – вони не мали живої мовної практики. Той самий Кочур перекладав з оригіналів 30 мов. Він блискуче читав цими мовами, знав ці культури, але говорити йому було складно, бо у нього ніколи не було живої мовної практики. Вона у нього була тільки з людьми з країн радянського табору, і то в Інтинському концтаборі, куди ці люди теж потрапляли. А Лукаш собі на такий спосіб цю практику все-таки забезпечував і був фантастично філологічно здібний. Він справді блискуче перекладав прозу.Що ви ще пам’ятаєте, коли проходили до Лукаша в квартиру на Суворова?Ось ці знамениті паки з його картками і книжками. Книжкових шаф не було, але натомість були мішки, які стояли скрізь: його картотека, виписки, папери, книжки. Насправді Лукаш був дуже освіченою людиною. Я мав величезну приємність свого часу і впорядковував його листування з Кочуром. У ньому Лукаш, можливо, як ніде, торкнувся своїх перекладацьких секретів. Лист 1964 року, коли починається переклад "Дон Кіхота", Лукаш пише з Ялти, з будинку відпочинку письменників. "Правда, ось уже четвертий день, як я знову почав уважно читати "Дон Кіхота", тож уже дещо знаю. Знаю, наприклад, як я перекладу назву страви, що їв преславний Ідальго. В оригіналі стоїть "дуелос і квебрантос" – дослівно "жалі і шкоди". Ну, не перекладеш українською мовою "жалі і шкоди". Коментатори пояснюють, у Манчі, дуже злиденному регіоні Іспанії, був звичай використовувати для домашніх потреб м'ясо і навіть потрощені кістки, що їх вовки пошарпали або тих, що зі скелі впали. М'ясо йшло звичайно на олію, а патрохи були єдиною скоромною стравою, дозволеною до вжитку в суботу, бо субота на честь перемоги над маврами біля Лас-Наваса з 1212 року була оголошена Пісним днем".Любимов – російський перекладач – переклав назву цієї страви як "яєчня з салом". Чому? Бо так було в попередньому російському перекладі, не знаю, чий він. Яєчня з салом фігурує не тільки в Козаченка і Кротевича, скандальний переклад 1955 року з російської, але і в Миколи Іванова – дуже талановитого перекладача, який до війни робив скорочений переклад з іспанської. Скорочений переклад теж дуже залежить від російських версій."Ускладненої небезпечним нахилом до надмірної архаїзації та українізації (він жартує сам із себе у зв'язку з пригодами з "Декамероном"), пропонуєм натомість шарпанину з овечої потрібки. Тут мені допоміг батько Котляревський, якого троянці їли, між іншим, за трібки бабу-шарпанину. Шарпанина була на Україні м'ясна і рибна. Голубий словник, шеститомник, перекладає цю назву "скабльонка", не знаю, чи це було цілком правильно. В усякому разі, страва така була, а назва шарпанина натякатиме на аварійне походження м'ясива й нутрощів". В усіх деталях Лукаш розбирає, чому він перекладає так. Який за цим стоїть огром знань. Зокрема, він знає, чому в Манчі їдять ці "жалі і шкоди". Він знає, що там була перемога над Маврами у 1212 році, на честь якої оголошено в суботу день, коли дозволена ця скромна страва. Він знає усі ці варіанти українські, польські, німецькі, як там перекладали. І нарешті він знає величезне підґрунтя українських текстів, у цьому випадку Котляревського, але дуже багато йому підказував Куліш, підказували барокові тексти, і от він от вибрав це.Максим Стріха, Фото: hrоmаdskе.rаdіо Я дуже раджу почитати це листування Кочура і Лукаша, тому що там не лише є цей чудовий уривок, процитований зараз. Там описується про нарости на копитах Русинанта, як він шукає у скотолічивніку, як їх назвати. Це розкіш. Це проблема, яку Лукаш гостро відчував: що робити, коли перекладаєш текст, який написано 700 років тому? Мусить бути якась дистанція від українського читача до цього тексту. Він не мусить сприйматися як текст, написаний вчора. Але яка дистанція, на що взоруватися? От Лукаш перекладав "Декамерон" – чудесний, фантастичний переклад. Текст написаний саме 700 років тому. У той час Україна ще переходила з-під влади Орди до влади Великого князівства Литовського, і з того часу у нас загалом залишилося кілька десятків суто сухих судових грамот. Але Лукаш вважав, що мову все одно можна реконструювати за якимись слідами. От яка вона була б, якби розвиток був інакший, якби ми розвивалися не з монгольською навалою, як Італія? Ось, як він переклав цей дуже симпатичний епізод, який чудово зроблений у фільмі Пазоліні, коли чернички по черзі вступають у стосунки з хлопцем, який вдавав з себе німого."Бачиш, – каже черничка, – вже по обіді, всі сестри, окрім нас, здається, сплять. Подивимося ще, чи нема кого де в саду. Та що ж, візьмемо його за руку і поведемо в той курінь, де він от дощу ховається. Одна ж нехай з ним буде, а друга на варті. А той Німтур такий дурний, що якої хочемо, такої і заграємо. Мазетто чув усі їхні розмови і ладен був їм хоч зараз догодити, ждав тільки, щоб котрась повела його з собою. Вони ж роздивилися скрізь гарненько і побачили, що ніхто за ними не стежить. Тоді та, що перша завела річ, підійшла до нього, розбудила, і він зразу став на прямі. Черничка взяла його за руку, приголубилась до нього і повела в курінь, а він тільки осміхався благовато. Там уже його не треба було довго просити, він залюбки вволив її волю. Вона ж була чесною товаришкою і своє діставши, пустила натомість другу. А Мазетто все строїв дурника і робив, що вони хотіли. Кількома наворотами пробували ще та і та, і перше ніж піти, чи добра у цього вершника сила, а згодом говорили між собою, що то справді втіха над усі утіхи, ще більше ніж їм сказано, і завжди шукали нагоди пожирувати і з ними". У моїх батьків є книжка 1964 року, це його перше видання. І от саме в цьому тексті я вперше побачила словосполучення "зайти в тяж". Якось я вирішила його вжити в школі на уроці української мови, а вчителька мені сказала, що такого немає. Тоді я показала книжку. Ви знаєте, часом це була проблема. Мені ще по-справжньому пощастило, бо одним з місць, де я отримував свій культурний експіріенс, була київська опера 70-х, яка була ще україномовною. "Лючія ді Ламмермур" йшла в геніальному перекладі Лукаша. Едгард співав: "У цій долині на могилі, де лежить мій батько вбитий, віроломній твоїй родині присягавсь я вічно мститись. Та доколи тебе зустрів, то забув про помсту й гнів". Він грався цими словами. Тим не менш, коли була команда, щоб його віватами зустрічали люди, то тодішні не надто освічені щодо української мови співаки обурювались, які такі вівати, це слово польське. Насправді тут треба було, щоб Ірина Молостова, яка, до речі, була, можливо, найбільшою українською оперною режисеркою ХХ століття і, до речі, етнічною росіянкою, залучила свого часу Лукаша до оперного перекладацтва. Коли Лукаш був тяжко хворий і працював дуже пиняво, як казав Кочур, вона все-таки змусила його закінчити "Дон Жуана". "Лючія ді Ламмермур" і "Дон Жуан" – це дві перлини оперного перекладацтва, які загалом є у світі.А я правильно пам'ятаю, що в 70-х не вказувалося, що це переклад Лукаша? Це була окрема історія. Коли Лукаша було виключено в 1973 році, він перетворився на не особу. Але вистава, поставлена в 1963 році, стала касовою, тож її зняти було неможливо. Якщо б це було в 30-ті роки, то скоріше б написали якесь інше ім'я. Однак це були 70-ті, і там вчинили по-іншому – перекладач просто не зазначався. І тільки в 1987 році, коли вже була Перебудова, ім’я Миколи Лукаша знову з'явилося в афіші. Ця ситуація сталася у мене на очах, я її добре пам'ятаю. У чому геніальність і новаторство Лукаша в перекладі "Дон Кіхота" чи "Декамерона"? Я пригадую, що до цього першого перекладу 1964 року вже є передмова Кочура. Він передбачає, що Лукаша будуть звинувачувати в архаїчності мови, тож намагається в передмові захистити його. Перед тим була ціла епопея. Насправді з'явився такий внутрішній рецензент, діалектолог на прізвищі Могила, який зажадав це все поправити. Я читав уривок, там була фраза "звівся на прямі". На які прямі? На ноги. І от всі такі речі, які є маркерами індивідуального стилю, хотіли знеособити, зробити таку усереднену мову, яка базується на джентельменському наборі основних трьох чи чотирьох тисяч слів словника. Лукаш же користувався значно ширшим набором, причому робив це завжди дуже доречно. От в Шиллера це, до речі, видно. Два тексти я б хотів порівняти. Перший – "Ода до радості". Це знаменита ода, гімн Євросоюзу, куди ми йдемо. "Радість гарна, іскро Божа, несказанно люба нам. Увійди, царице гожа, в твій присвітлий дивний храм. Все, що строго ділить мода, в'яжеш ти одним вузлом. Розквітає братня згода під благим твоїм крилом. Обнімітеся, мільйони, поцілуйтесь, мов брати. Вічний отче доброти, дай нам ласки і охорони". Тобто це високий стиль. Уявіть собі, як воно звучить під п'яту частину Дев'ятої симфонії Бетховена.І разом з тим той такий Шиллер, але зовсім інший вірш, написаний зовсім іншою німецькою мовою, – "Сільська серенада". Відповідно, він перекладений зовсім іншою українською мовою. "Дівко, виглянь у вікно! Коло твої хати я стою уже давно, як той пес проклятий. Тюжить дощ все дужче й дужче, я ізмок увесь, як хлющ, – ні рубця сухого... Не поміг і кобеняк, я від холоду закляк. Пожалій, небого! Чи тобі там не чутно? Ну ж бо, виглянь у вікно". Себто Лукаш справді володів всіма ресурсами української мови: від високої мови барокових спудеїв до ненормативної лексики. Коли йшлося про "Фауста", пам'ятаєте, Валентин там говорить Маргариті: "Коли вже ти зробилась …, треба славу відроблять". Для цього, до речі, оригінал Гете, звичайно, дає всі підстави. У книжці це слово було написано з трикрапкою?Природно ми все це даємо з трикрапками, як годиться. Але Лукаш в усьому цьому широчезному діапазоні чувся абсолютно вільним. Це не значить, що немає інших варіантів перекладу. Є дуже добрий приклад, як було перекладено "Осінню пісню" Поль Марі Верлена двома геніальними перекладачами – Лукашем і Кочуром. "Осіння пісня" вся побудована на музиці, на сонорних, все це заколисувальне. Лукаш зустрівся з цим. Українською мовою скрипка різко звучить. Що робити? Він навпаки вирішив прийти до цієї різкості і посилити: "Ячать хлипкі, хрипкі скрипки листопада… Їх тужний хлип у серця глиб просто пада". Водночас Кочур вирішив триматися сонорності, замінити скрипку на струни: "Неголосні млосні пісні струн осінніх серце тобі топлять в журбі, в голосіннях." Це був справді унікальний дует. Вони познайомилися у березні 1958 року, коли Кочур уже вийшов з концтабору, але ще мусив отримати північну пенсію, бо треба було з чогось жити. Він був заарештований після визволення Полтави в жовтні 1943 року і остаточно повернувся в Україну в 1959-му. В 1953 році він офіційно був уже вільнонайманим нормувальником. Власне, на ці гроші він жив до кінця життя, більше йому ніяких сталих сум не платили. Але в 58-му він приїздив до України і там зустрівся з Лукашем, який очолює цей відділ у Всесвіті, де треба його чимось заповнити. І вони одразу дружаться. Ось це листування показує, як розгортались їхні стосунки. Упродовж 60-х років вони разом були учасниками всіх найвагоміших українських перекладацьких проєктів.Вони встигають зробити "Верлену" і з Максимом Рильським, який, на жаль, умирає, і встигає перекласти лише 4 вірші. Дуже часто Лукаш перекладає, а Кочур пише передмови, як-от Шиллер і "Декамерон". Десь Кочур допомагає Лукашеві, бо той був більш практичний. Лукаш був зовсім артистичний, розкиданий, і це його іноді підводило. Він западав у розпач, у страшний психологічний стан. Лукаша страшно мітило те, що відбувалося. Він бачив дику русифікацію, загибель української культури, поступову, але тим не менше дуже зорієнтовану.І через те він логічно йшов до того дня березня 1973 року, коли з'явився до Кочура і сказав, що сьогодні написав листа куди треба, тобто голові президії Верховної Ради, прокурору, голові КДБ і так далі, на захист ув'язненого Івана Дзюби. Тут процитую: "Оскільки я поділяю погляди Дзюби на офіційно не існуюче у нас національне питання, я прошу дозволити відсидіти решту терміну за Дзюбу". На що Кочур сказав, що Дзюбу не випустять, а тебе посадять. На це Лукаш, блаженно посміхнувшись, сказав: "А я вже їх кинув". І це була фактично катастрофа. За тиждень, наприкінці березня їх обох виключили зі спілки письменників. Там була спеціальна постанова про тандем Кочур-Лукаш, який завдав дуже тяжкої шкоди українському перекладові. А в чому полягала шкода? Український переклад був завжди дуже небезпечний в усі часи. Емський акт 1876 року забороняв українську мову як таку. Твори на селянську тематику з дотриманням російського правопису і дуже складною цензурною процедурою все-таки дозволялися. Але українські переклади були заборонені за означенням.Імперія тут діяла дуже логічно. Бо література на місцевих наріччях може бути в імперії. Але коли на ці наріччя перекладають Байрона, Шекспіра, Біблію, – це вже не наріччя, це мова. І усі ці мови мають право на політичне визначення.До 1905 року друкування будь-яких перекладів в російській імперії заборонялися не за ознакою змісту, а просто за ознакою того, що вони не мали російські наріччя. Так само і в радянські часи була одна головна мова – російська. Зокрема, щоб вона була інструментом доступу до всіх скарбів світової культури, щоб ми це все отримували тільки через російське дзеркало, причому це була успішна політика. Я був у товаристві з однією дуже інтелігентною художницею, яка зізналася мені, що "Божественну комедію" Данте вона читала тільки російською. І через те завдання українських перекладачів було не лише ознайомлюватися з якимись невідомими текстами. Для ознайомлення на той час були ті ж самі російські перекладачі. Завдання було заманіфестувати, що ми не росіяни, що в нас є своя культура, свої переклади. У цих умовах треба було перекладати надзвичайно яскраво, сильно, щоб витримати конкуренцію з тими справді дуже непоганими російськими перекладачами. Так, бо нам весь час показували і переконували, що українська мова не здатна на те, аби нею перекладати.Що вона для діалогів Тарапуньки і Штепселя, але не для "Травіати" Верді чи "Фауста" Гете. Через те, коли Максим Рильський працював завлітом Київської опери і переклав сумарно 20 опер, з яких збереглася в авторській версії аж одна, і Лукаш, який все це перекладав, і Кочур, вони працювали не тільки на інформування читача, а й на націєтворення, на високий статус української культури, на те, щоб ми могли з'явитися в світ своїм блискучим "Декамероном". Росіяни не мають такого "Декамерона", поляки теж не мають, навіть англійці такого доброго не мають. Фактично, мова такої якості і такого класу, яку пропонували Лукаш, Кочур і Рильський – це був виклик радянській владі. Це був виклик системі. І система це дуже добре відчувала, бо на українських перекладачів справді падали репресії за репресією. 1937 року було знищено фактично 90% провідних українських перекладачів. Уціліли випадково одиниці. Наприкінці 50-х хтось повернувся з таборів, як Кочур, хтось вже почав з'являтися, як Лукаш, але ще довго це відчували. Ще однією великою реформою перекладу, яку запровадили Кочур і Рильський на початку 60-х років, стало те, що вони готували антологію чеської і словацької поезії. Всупереч тодішнім правилам вони вимагали, щоб всі переклади здійснювалися з чеських і словацьких оригіналів.Тодішнє правило було перекладати з російського перекладу або з підрядника. У 1955 році відбувся перекладацький дебют Лукаша з прекрасними віршами з "Дон Кіхота" у розкішному виданні, як на той час. Це було все, що було доброго. Проте функціонери спілки Козаченко і Кротевич зробили український переклад "Дон Кіхота" з російського перекладу Любімова. Причому перетягнули всі ці російські приказки. От Любімов іспанські приказки перекладав російськими, а вже ці українські псевдоперекладачі навіть не прагнули пошукати українських відповідних приказок, вони просто калькували російські. Більше того, вони не вважали, що це погано. На титульному аркуші стоїть переклад з російської. Начебто Сервантес це все написав російською. Це те, що поламали зусиллями Лукаша, Кочура, встиг допомогти Рильський. Велика роль була також Миколи Бажана. Він був останнім із уцілілих функціонерів системи, однак працював на цю культуру. Варто згадати ще одного перекладача, який мав дивовижну долю, бо його заарештували замість іншого. Це 1934 рік. Дуже талановитий молодий перекладач і поет, який знає східні мови, ним цікавиться Зеров. Всі ці люди знали багато мов, але Лукаш і Кочур – це переважно все-таки європейські мови, хоч Лукаш трошки вчив японську. І ось є перекладач Василь Мисик, який на додачу до англійської добре знав перську. В Амара Хаяма всі російські переклади і близько не підступають до Мисикових, бо Мисик перекладав з оригіналу. Але в 1934 році, коли починаються арешти, приходять до харківського будинку "Слово" заарештовувати Минка – такого цілком радянського прозаїка. Але Минка не було вдома, і щоб не йти просто з порожніми руками, стукаються в сусідні двері і забирають Мисика для з'ясування обставин. Наступного дня його викликають на допит, дають протокол: "Я, Минко Василь Федорович визнаю, що я ворог народу, хотів убити керівників партії держави". А він каже: "Я не Минко, я Мисик". Тільки на п'ятий раз він домігся того, що йому дали аркушик, на якому було написано: "Я, Мисик Василь Федорович, визнаю, що я ворог народу". Але йому дали якусь побутову статтю. Він був єдиний на процесі, який заявив, що не винуватий і спробував розказати цю історію. Вона була настільки безглузда, що навіть кривавий Василь Ульріх зажадав переглянути справу. Але система не відпускала його, тож пропустили по побутовій статті. Це було його перше щастя. Друге щастя, що на Соловках він не зізнався, що він письменник. Через те, коли всіх забрали на Сандармох і розстріляли, Мисик лишився і вийшов по закінченні п'ятирічного терміну. Однак після того він же не міг мати прописки, бо не мав роботи. Роботи не мав, бо не мав прописки. Перша дружина його кинула, бо кому треба репресований. Його мобілізували в радянське військо, потрапив в полон. Коли вже німці ліквідовували в'язнів концтаборів, брав участь у втечі. Вийшов на американську частину, де щирісенькою англійською сказав, що він є такий собі Мисик. Його відправили назад в СРСР. Радянська влада виявила до нього неймовірне милосердя. Йому дозволили спокутувати всі його тяжкі гріхи на посаді якогось обліковця Харківського трамвайно-тролейбусного депо аж до 1957 року. Звичайно, про якесь друкування мови не йшлося. Але, коли розпочалася Відлига, за сприяння Рильського в 1959-му з’явився "Бернс", зроблений спільно Мисиком і Лукашем. Мисик був рівноправний в цьому. Хоч говорили про тандем Кочур-Лукаш, але Мисика не можемо ставити за дужки. Просто він був весь час у Харкові, а там в той час українське життя уже пригасало, і ніхто там на нього не звертав уваги. Хоча це до певної міри йому і допомогло в 1973-му, коли тут Кочура з Лукашем було вигнано зі спілки письменників і заборонено друкуватися. Кочур це переніс, але Лукаш в силу його більш вразливої натури вже ніколи не відновився до цього, "Дон Кікота" він так і не закінчив. Анатоль Перепадя перепаді закрив конгеніально дві великі лакуни в другому томі. А от Мисик помер у власному ліжку в 1983 році. І відразу по тому вулицю, на якій він жив, партійна влада Харкова переіменувала всупереч несміливим петиціям місцевих письменників на вулицю Єсєніна. Історія про Мисика як історія про заборону на переклад і творчість Лукаша тривала 12 років, правильно? Трошки менше, фактично з 1979 року, коли Маланчука, секретаря ЦК з ідеології, посунули, з'явилися певні можливості для друку. Але повністю Лукаш був реабілітований тільки в 1988 році. А в 1988-му він вже помер. Ви казали, що Лукаш вже був хворий, але ви бачили ці цілі стопи цих карток. Я так розумію, що це і була ця лексикографічна його праця. Що з ними сталося? Вони якимось чином видані? Частина видана, хоч далеко не все. Частина – в архіві Інституту літератури. Є трошки Лукашевих паперів в Інституті літератури, те, що я отримав від Кочура, я передав туди, бо вони дуже просили. Але все це чекає вивчення, і, на жаль, не все збереглося. 

Дружина українського шоумена Тимура Мірошниченка - Інна - поділилась, чому їхня прийомна донька Ангеліна росла в дитячому будинку. В інтерв'ю Аліні Доротюк багатодітна мати розказала, що біологічні батьки дівчинки також були сиротами. "Вони вдвох потрапили в інтернат з різних причин. Хтось осиротів, у когось батьки пиячили й померли. Діти жили в закладі абсолютно демотивовані. Заклад їх руйнує та калічить. Вони не отримували належної освіти, не набули знань і отримали ментальну інвалідність, яка не дала їм розвиватися. Вони і не можуть нічого зробити, тому що інтелект не розвинувся. Але вони випускаються з цього закладу, одружуються й народжується дитина. Але їх ніхто не вчив, що її треба годувати й треба заробити на цю їжу", - пояснила жінка. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Перша сцена" - Мірошниченки поділилися дебютом шестирічної доньки Додала, що Ангеліну забрали соціальні служби через голодування. "У два місяці дитину вилучили, бо вона голодувала. Вони знову влаштовуються в інтернатний заклад. А там не дозволено проживати з дитиною, навіть якщо ти хочеш. Її направляють до дитячого будинку. Там вона росте як "дитина людей із ментальною інвалідністю". І одразу на ній ставлять хрест, що вона виросте такою ж. Але юридично батьків не можуть позбавити прав, бо вони не те, що не хочуть, а не можуть виконувати. А вони дуже хочуть, але не можуть", - зазначила Інна. Раніше Мірошниченки показали, як вітали прийомну доньку Ангеліну з днем народження. Дівчинці виповнилося дев'ять років. Пара опублікувала зворушливе відео й присвятила доньці теплі слова.

24 листопада християнська церква святкує день святої Катерини.У католицькому святкуванні свята вона вважається покровителькою навчання та знань, символізуючи мудрість і просвітництво. Для православних християн свята Катерина є покровителькою вагітних жінок та заміжжя. Повний текст новини

У неділю, 17 листопада, в Україні та світі відзначають День студента. Це свято для здобувачів вищої освіти, які вміють поєднувати веселощі та радощі разом з сумлінним навчанням. Повний текст новини

Це день, коли кожен може подякувати бухгалтерам за щоденну працю та підкреслити важливість їх професії в сучасній економіці. Вперше свято було відзначено під назвою "День бухгалтерської кар'єри" у 1972 році, однак згодом, назву було змінено.Міжнародний день бухгалтера: історія Історія свята бере свій початок ще в далекому 1494 році, коли 10 листопада в італійському місті Венеція світ побачив першу в історії книгу, присвячену бухгалтерському обліку. Її автором був Лука Пачолі, італійський математик, який систематизував знання цієї галузі науки у праці "Все про арифметику, геометрію і пропорції". Одна з частин праці Пачолі, під назвою "Про рахунки та інші записи", містила опис системи подвійного запису, що використовувалася в той час венеціанськими торговцями. У цьому розділі автор детально розглянув метод ведення обліку, завдяки якому бухгалтерська справа отримала системність і надійність. Його книга включала пояснення таких понять, як дебет і кредит, а також детальний опис бухгалтерських ордерів та регістрів.Серед інших рекомендацій Пачолі зазначав, що бухгалтер не повинен спокійно лягати спати, доки не переконається, що дебет не зійдеться з кредитом. Це правило стало одним із основних принципів бухгалтерської роботи та обліку.Луку називають "батьком бухгалтерії", проте він не створював бухгалтерську систему з нуля. Його внесок полягав у тому, щоб описати методи обліку, які вже активно застосовувалися у Венеції в епоху Ренесансу. Однак саме завдяки Пачолі ці знання стали доступними для широкого загалу і з часом отримали міжнародне визнання. Його праця стала базою для подальшого розвитку бухгалтерської науки і зробила її фундаментальним інструментом для ведення бізнесу.Лука Пачолі та його книга, Фото: dаgоsріа.соmВажливість свята та професії Професія бухгалтера потребує уважності до деталей, аналітичного мислення та знань в економіці. Завдяки бухгалтерам підприємства можуть впевнено орієнтуватися у фінансових питаннях, приймати обґрунтовані рішення та дотримуватися вимог законодавства.Цей день є особливим для всіх, хто працює у бухгалтерській, економічній або аудиторській сферах. Його відзначають викладачі економічних закладів, студенти та професіонали у сфері обліку. Сьогодні складно уявити сучасне життя без бухгалтерів, адже облік у тій чи іншій формі стосується всіх громадян цивілізованого суспільства. Завдяки глибоким знанням і досвіду цих спеціалістів, забезпечується стабільність та ефективність економічних систем.З Днем бухгалтера, Фото: Еспресо ТVСучасний світ потребує грамотних, висококваліфікованих спеціалістів, здатних забезпечити стабільність і надійність фінансової системи. Тому не забудьте привітати всіх близьких людей та друзів, що причетні до цієї професії!