Тренд пошуку "день молоді 2025"

12 серпня в Україні та багатьох інших країнах світу відзначають важливе свято – Міжнародний день молоді. До 2022 року українці святкували його в червні, але громадяни захотіли відійти від радянської традиції, тому ініціювали зміну дати. Повний текст новини

День молоді в Україні відзначають разом із міжнародним святом.

Сьогодні, 12 серпня, в Україні святкують День молоді. Це свято вшановує активність і сміливість молодого покоління, яке вчиться, будує кар'єру, захищає країну, волонтерить, створює культурні проєкти та допомагає громадам відновлюватися. Повний текст новини

12 серпня в Україні святкують Міжнародний день молоді. Саме молоде покоління — це розумні, активні та енергійні люди, які стають ключовим двигуном розвитку та оновлення нашого суспільства.

12 серпня в усьому світі відзначають Міжнародний день молоді. Його встановила Організація Об'єднаних Націй, щоб підкреслити важливість молодого покоління для майбутнього. Повний текст новини

9 та 10 серпня 2025 року Львів, як Молодіжна столиця Європи, долучився до святкувань з нагоди Дня молоді. Участь в активностях взяли більш як 10 тисяч людей. Повний текст новини

Українська плавчиня Софія Гречко стала чемпіонкою Всесвітніх ігор у плаванні в ластах на 200 метрів. Ще одне "золото" для української збірної виборов Богдан Мочульський, який боровся у стилі джиу-джитсу. Про це пише "Рубрика" із посиланням на "ШоТам" та Міністерство молоді та спорту. Українка Софія Гречко, під водою та в ластах, подолала дистанцію 200 метрів із […] The post Українські плавчиня та боєць джиу-джитсу стали чемпіонами у другий день Всесвітніх ігор 2025 appeared first on Рубрика.

The post Плавчиня та боєць джиу-джитсу з України стали чемпіонами в другий день Всесвітніх ігор-2025 appeared first on #ШоТам. Софія Гречко стала чемпіонкою Всесвітніх ігор у плаванні в ластах на 200 метрів. Ще одне «золото» для української збірної здобув Богдан Мочульський, який боровся у стилі джиу-джитсу. Для обох спорстменів це не перші титули чемпіонів на Всесвітніх іграх. Про це повідомили в Міністерстві молоді та спорту. Під водою та в ластах Софія Гречко подолала 200 […]

У суботу, 9 серпня, в Шевченківському гаю у Львові відбудеться фестиваль у рамках Дня молоді та титулу "Молодіжна столиця Європи 2025". Відвідувачів чекає насичена програма з музикою, літературою, мистецтвом, просторами для діалогу та громадським ярмарком. Повний текст новини

Найперше тому, що вона три доби поспіль виходить на вулиці проти руйнації антикорупційної реформи. І - о боги! - спроби очорнити юних мітингарів викидами позитивних блогерів та гуру владної пропаганди Наталки Мосейчук виявились невдалими. Можна прямо констатувати, що спроба Офісу президента приручити електорат, який ще жодного разу не голосував, а то і зовсім отримав атестат зрілості під час повномасштабного вторгнення — з тріском провалилась. Влада, яка виграла двічі вибори у 2019 за допомогою соцмереж — абсолютно в чисту програла в них у 2025 році. Ставка зігнати всіх у сітку телеграмів і створити альтернативну реальність, де Арестович витирає шторою свій гранатомет, а Єрмак із Зеленським за допомогою штурмових гвинтівок відбивають центр Києва від ворожих окупантів, викликає лише злість і сміх. Тому свіже звільнення з посади речниці Андрія Єрмака Даші Зарівної, яка, за чутками, якраз таки й займалася роботою з потенційним юним електоратом у телеграмах і тіктоках, — виглядає аж ніяк не випадковістю. Це констатація профнепридатності та визнання, що тих, хто не дивився "Квартал" і "Сватів", Зе-влада втрачає остаточно і безповоротно. Читайте також: Самодержець. Як президент Зеленський поставив хрест на позитивній згадці в історіїТому на третю добу двіжу під стінами Театру імені Франка виникла спокуса дискредитувати мирні та цілком законні акції тих, хто або під двадцять, або за двадцять. І в гущу подій мітингів проти руйнації антикорупційної реформи та наближення до Росії випустили чи не найтоксичнішу депутатку Ради Марʼяну Безуглу. Чорнорота політикиня з наскоку намагалась змістити акценти акції і втягнути в політичні ігри українську армію. Так, Марʼяна підняла вгору планшет із написом "Відставка Сирського". Таку вимогу на цьому протесті багато хто розцінив як відверту провокацію. Ба більше — руда провокаторка сама була серед 263 нардепів, які руйнували реформу НАБУ та САП. На щастя, у присутніх на мітингу вистачило сил послати Безуглу геть і оперативно написати на картонках про те, що їй "пора в дурку". Але розберімо, що тут не так? Серед російської пропаганди уже є деза, що українці збираються в низці місць буцімто для припинення війни на умовах Кремля. Утім це брехня і нічого подібного не було — наші громадяни збираються виключно проти спроб узурпації влади та порятунку Зе-гаманців. Коли Безугла чи подібні їй приходять з повчаннями, чого треба вимагати на мітингах у влади, то треба нагадати кілька речей. Сама Марʼяна є народною депутаткою уже понад шість років. І свою скандальну медійність здобула на тому, що була членкинею комітету з питань національної безпеки, розвідки та оборони. А отже питання, що вона зробила для того, аби умови служби в Силах оборони стали кращими. Саме ця жінка була депутаткою фракції "Слуга Народу" і могла буквально одним SMS спитати в президента, які там напрацювання щодо демобілізації та термінів служби. Здається, у нас є ціла Ставка, і ще цілий Рустем Умєров пішов на секретаря РНБО, аби курувати такі питання. Читайте також: Суїцид і дурість в одному флаконіОкремо хочеться запитати, навіщо на піку літнього наступу росіян і в критичній ситуації в Покровську Безугла прийшла вимагати відставки головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Бо ж всі ми памʼятаємо ганебну участь цієї зеленої політикині в неетичному звільненні Валерія Залужного в лютому 2024 року. Чи варто нагадувати, що бої без правил за електоральні симпатії призвели до того, що ми втратили Авдіївку і різко посипався фронт на Донеччині? Знову хочемо втрачати боєздатні бригади й нові території?Зараз на площах різних українських міст від сходу до заходу збираються саме за цивільне питання, яке окреслює наш стратегічний вектор на період після війни. Що це буде? Повернення до російського стійла чи повернення в нашу справжню сімʼю — Європу, яку ми творили своїми руками тисячу років тому. Для низки молодих людей акції є першим випробуванням на звання відповідального громадянина. Ідуть старшокласники, ідуть бакалаври, які не знали за свого студентства життя без "шахедних" атак і тривог, ідуть молоді люди, які уже можуть заробити на себе і на те, щоб придбати фломастери й картонку в "Новій пошті". Дай Боже, виростуть і стануть кращими за "простих людей" із партій "Слуга Народу", які навряд чи ходили на дві минулі революції. Я прочитала, як наближені до Банкової намагаються знецінити думку громадянського суспільства. Головна канва: "А чому не в окопах?", "А чому з картонками бігають вулицями?". Так от, у багатьох мітингарів родичі на фронті, і все, що можуть зробити ці молоді люди, то потримати тил, аби він не завалився від побажань тих очільників, які разом сплять та їдять у бункері Банкової. Також писали про те, що люди не читають закони, і взагалі нічого ганебного ніхто не прийняв. Тільки от під тиском потужних матюків деякі депутати уже дають задню, і з абсолютним покерфейсом пишуть про те, що щось так не розібрались і взагалі "були труднощі з комунікацією". Але найбільш улюблена маніпуляція — про якихось патріотів на західних грантах, які чомусь працюють на Москву і дестабілізують ситуацію на користь Путіна. При цьому можна знайти архівне відео Путіна за дві доби до повномасштабного вторгнення, де він нарікає на наявність НАБУ і САП. То ж хто насправді таки працює на Москву? Можливо, ті безславні депутати, які розказували про світлий день через те, що обламали нам гроші на оборонку і перспективи в ЄС? Банкова в намаганні дискредитувати мітинги може піти далі. Повернути назад Арестовича, аби він пішов і почитав лекції, як треба правильно душити жінок. Можна послати альфа-мачо Бужанського та Колю Тищенка, які хутко розберуться з молоддю словами й ділом. Тільки щось підказує мені, що Безугла — це єдине, що може послати в маси Банкова. Бо наша влада розуміє, що наробила дурниць і овацій не буде, скільки ти студентів "кешбеком" не годуй. А на грамотно організовані мітинги з дотриманням законів треба ходити — то так гартується сталь і зростає відповідальний українець, а не "какаяразніца" та бидло, яке побіжить за російським паспортом.Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Еспресо розповість детальніше про нові імена в Кабінеті міністрів, хто залишився, і чому опозиція називає такі зміни "великим ліжкопересуванням". Передісторія відставки уряду ШмигаляРозмови про можливу відставку Дениса Шмигаля – рекордсмена за тривалістю перебування на посаді прем’єр-міністра (понад 5 років з березня 2020 року) – та про реорганізацію уряду точилися вже щонайменше кілька місяців, хоча перші чутки були ще від літа минулого року. Наприклад, у середині червня цього року народний депутат і ексспікер Верховної Ради Дмитро Разумков ініціював збір підписів за відставку Шмигаля, звинувативши його у провальній економічній політиці. Багато інсайдів розповідав нардеп Ярослав Железняк. За його словами, такі масштабні зміни були несподіванкою як для самого уряду, так і для провладної коаліції у ВР. Хоча, як повідомляє УП з посиланням на топчиновника з президентської команди, звільнення і призначення нового Кабміну мало відбутися ще швидше – 7 чи 8 липня. Однак цього не сталося через логістику – багато депутатів та міністрів були зайняті різними масштабними заходами, як Ukraine Recovery Conference у Римі. Президент Володимир Зеленський до останнього не повідомляв суспільству про наймасштабніші зміни в Кабміні від початку повномасштабної війни. До цього були точкові перестановки, як заміна міністра оборони Резнікова на Умєрова та міністра закордонних справ Сибіги замість Кулеби. Однак у понеділок, 14 липня, Володимир Зеленський запросив на особисту зустріч першу віцепрем’єр-міністерку та міністерку економіки Юлію Свириденко та запропонував їй очолити уряд. У той же день він повідомив, що досвід прем’єра Шмигаля буде корисним на позиції міністра оборони України.Нова коаліція у Верховній Раді? фото: rada.gov.ua У середу, 16 липня, Верховна Рада України 261 голосом підтримала відставку Дениса Шмигаля з посади прем’єр-міністра, що автоматично означало відставку всього Кабінету міністрів відповідно до Конституції України. Голосування відбулося швидко, після кількох годин виступів депутатів і самого Шмигаля, якого проводжали оплесками, хоча саму промову мало хто слухав. Однак опозиція, зокрема фракція "Європейська Солідарність" заявила про порушення закону. Адже стаття 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" забороняє припиняти повноваження Кабміну під час воєнного стану. Крім цього, було змінено процедуру – фактично президент подав кандидатуру, яку затвердив парламент, а мало бути, що коаліція висуває, парламент приймає і президент лише тоді схвалює, як це є у парламентсько-президентських республіках. Хоча спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук стверджував, що, за "словами юристів ВР", чіткої заборони на відставку уряду немає, оскільки подібне порушення вже мало прецедент під час звільнення омбудсмана. Проте опозиція наполягала, що швидке голосування та ігнорування конституційних норм свідчать про політичну мотивацію змін, спрямованих на посилення впливу Офісу президента. Деякі депутати, як-от Ярослав Железняк, назвали ці зміни бутафорними та "великим ліжкопересуванням" вказуючи на те, що Шмигаль не залишив уряд, а лише перейшов на іншу посаду. Те саме стосується великої частини міністрів – без якихось помітних нових облич в уряді. "Сьогодні ти міністр одного, завтра – міністр іншого, потім – посол туди, а далі – посол ще й туди, потім ще на Банкову замом прилаштують … Була б людина хороша, перевірена, "своя" – і посада знайдеться. Бо кругом – спеціалісти широкого профілю… Мабуть, ніщо так добре не показує, що на державні посади у нас призначають не найкращих професіоналів у своїй сфері, а найвірніших товаришів. Замість обіцяних колись соціальних ліфтів – натуральні каруселі і стрибання по посадових пеньках", - критично зауважив журналіст-розслідувач Данило Мокрик. У четвер, 17 липня, перед голосуванням за нову очільницю уряду у Верховній Раді виступив президент України  Володимир Зеленський. Він відзначив, що Україні зараз "потрібно більше власної сили". Відтак оновлений уряд України має провести аудит усіх домовленостей, угод, меморандумів із партнерами у сфері оборони, оборонного виробництва, усіх програм стійкості, щоб виконати домовленості на 100% в інтересах України. "Будуть і нові угоди зі Сполученими Штатами Америки, що посилять позиції України і заради яких нам потрібні зміни в дипломатичній роботі з Америкою. Ми маємо гарантувати нашим воїнам упевненість у забезпеченні Сил оборони і для цього збільшуємо, зокрема, внутрішній економічний потенціал України", - додав Зеленський, який раніше окреслив, що новий Кабмін за пів року має збільшити вітчизняне забезпечення зброї ЗСУ з теперішніх 40% до 50%. Тож у підсумку 262 нардепи, з 226 необхідних для ухвалення рішення, підтримали призначення Юлії Свириденко прем'єр-міністром. Однак склалася цікава картина з парламентською коаліцією. Адже депутати від "Слуги Народу" надали лише 201 голос. Натомість фракція "Європейської Солідарності" дала нуль голосів, "Голос" - 1, депутатська група "Відновлення" - 10, "За майбутнє" - 12, "Довіра" - 15."У нас сьогодні під час призначення премʼєра офіційно фактично зʼявилась коаліція: СН + ПЗЖМ + "Відновлення" + "За майбутнє" + "Довіра". Говорять, що навіть на фракції було менше 200 підписів у протоколі", - написав нардеп Железняк. А нардеп Петро Порошенко з трибуни ВР прямо сказав, що "наразі 231 депутат коаліції монобільшості – це фейк". "Частина з них ховаються від корупційних органів за кордоном. Частина точно не підтримують кандидатуру прем’єр-міністра і не є членами коаліції", - підкреслив експрезидент. Хто є хто: як змінився новий КабмінЮлія Свириденко, фото: gettyimages За новий уряд України депутати дали 254 голоси. Показово, що монобільшість від "Слуги Народу", надала лише 194 голоси. Решту голосів новий уряд отримав завдяки депутатській групі "За життя" – 13 голосів, "Голосу" – 1, "Довірі" – 15, "За майбутнє" – 13, "Відновлення" – 10 та позафракційним депутатам – 7 голосів. "Уряд затверджений голосами ОПЗЖ. Прем'єр-міністра затверджено голосами ОПЗЖ. Лише 194 голоси було від "Слуги Народу". Потужна коаліція", - іронізував нардеп Олексій Гончаренко. Міністри, які змінилися: Тож найперша зміна – новий прем’єр України. Вдруге за історію країни це жінка, як і першого разу, в неї те саме ім’я.  39-річна Юлія Свириденко, родом із Чернігова, замінила Дениса Шмигаля, але вона не нове обличчя в Кабміні. Свириденко потрапила до вищих ешелонів влади під протекцією керівника Офісу президента України Андрія Єрмака, заступницею якого була з грудня 2020-го по листопад 2021 року. Після цього 3 роки і 8 місяців вона працювала першою віцепрем’єр-міністеркою та міністеркою економіки в уряді Шмигаля.Читайте також: Урядова прем’єра. Що відомо про Юлію Свириденко, яка очолила урядСтосовно долі 49-річного уродженця Львова Дениса Шмигаля, як і прогнозувалося, він став новим міністром оборони України (його підтримали 267 депутатів). Денис Шмигаль потрапив до влади завдяки призначенню президентом Зеленським спершу його головою Івано-Франківської ОДА, а у 2020 році – віцепрем'єр-міністром України, міністром розвитку громад і територій. З березня 2021 року почалося найдовше прем’єрство в історії України. Ще одна важлива зміна – Олексій Соболєв, колишній перший заступник міністра економіки України, а відтепер глава об’єднаного міністерства, яке має стати "економічним гігантом". Мова йде про Міністерство економіки, сільського господарства та екології, що має об’єднати економічний потенціал України. Відповідно, посаду втратив колишній міністр аграрної політики та продовольства Віталій Коваль. Фото взяте з facebook-сторінки Олесія Соболєва Стосовно біографії Соболєва, він народився у 1983 році в Києві. Вищу освіту здобув у Київському національному економічному університеті, отримав ступінь магістра фінансів. Також має сертифікат фінансового аналітика від CFA Institute (США). Як ідеться в офіційній його біографії, він має значний досвід роботи в інвестиційному та фінансовому секторі. Працював керуючим активами у Dragon Asset Management.У політиці вже 10 років, адже у 2015-2016 роках був на посаді радника міністра інфраструктури України, координував проєкти з підвищення прозорості діяльності, відкритих даних та покращення корпоративного управління державними підприємствами.  У 2016-2018 роках керував проєктом Prozorro.Sale в Transparency International Ukraine, здійснював координацію розробки ІТ-рішень для прозорого продажу державних активів. З 2018 року очолював ДП "Прозорро.Продажі". Посаду першого заступника міністра економіки отримав у січні 2023 року. Ще одна несподівана зміна пов’язана з міністерством енергетики. Адже колишня міністерка захисту довкілля та природних ресурсів України 39-річна Світлана Гринчук замінила Германа Галущенка й очолила Міністерство енергетики. Світлана Гринчук, фото: mepr.gov.ua Стосовно Гринчук, вона родом із Чернівців. У 2008 році закінчила Чернівецький торговельно-економічний інститут, а в 2013 році захистила кандидатську дисертацію з економіки, здобувши ступінь кандидата наук. З 2016 року очолювала департамент з питань зміни клімату в Міністерстві захисту довкілля, працюючи над виконанням Паризької угоди та міжнародних протоколів. У 2019–2020 роках була радницею прем’єр-міністра та міністра фінансів з питань екології. А у 2022 році стала заступницею міністра захисту довкілля, відповідальною за євроінтеграцію, а у 2023 році – заступницею міністра енергетики та керівницею офісу реформ. 5 вересня 2024 року призначена міністеркою захисту довкілля та природних ресурсів України, де вона працювала до теперішнього звільнення.Натомість уже загаданий 52-річний Герман Галущенко з керівника Міністерства енергетики перестрибнув на міністра юстиції, тим самим посунувши Ольгу Стефанішину. Галущенко родом зі Львова. 30 років тому він закінчив Львівський державний університет імені І. Франка за спеціальністю "Правознавство", отримав диплом юриста з відзнакою. Герман Галущенко працював у прокуратурі Львова, МЗС України, представляв Україну в комітеті Ради Європи з боротьби з корупцією. Цікаво, що він встиг попрацювати в Адміністрації як президента Кучми, так і президента Ющенка. Від 2011-го був у Мін'юсті, після чого вперше потрапив до Енергоатому.У 2013–2014 роках був виконавчим директором з правового забезпечення НАЕК "Енергоатом", а з 2020 по 2021 рік – віцепрезидент компанії. Після 2014 року захищав інтереси України в міжнародних судах, зокрема щодо експропріації активів у Криму. Є членом Американської асоціації міжнародного права та арбітром ICSID та ICC. Від квітня 2021 по липень 2025 року працював міністром енергетики України в уряді Шмигаля.А от епопея стосовно долі 39-річної Ольги Стефанішиної, яка родом з Одеси, була до останнього невідома. Тепер уже ексміністерка юстиції, яка останнім часом відзначилася через двояку піар-кампанію з її заставкою на телефонах працівників міністерства, буде уповноваженою з питань розвитку співробітництва зі США. "У цьому статусі Ольга працюватиме, щоб не втрачати темпу у відносинах з Америкою, поки тривають всі належні процедури погодження з Вашингтоном її кандидатури на посаду посла України в Сполучених Штатах", - додав Зеленський. Тобто в останній момент Офіс президента змінив рішення стосовно нового посла України в США, яким мав бути ексміністр оборони Умєров, а тепер це Ольга Стефанішина. Сам же Рустем Умєров може очолити РНБО, як кажуть в УП.Якщо коротко про їхні біографії, то варто сказати, що Стефанішина в уряді була понад п’ять років. Адже працювала віцепрем'єр-міністеркою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України з червня 2020 року по вересень 2024 року, а після дотепер – міністеркою юстиції. Натомість 43-річний Рустем Умєров, кримський татарин, родом з Узбекистану, потрапив до влади від партії "Голос", адже був нардепом у 2019-2022 роках, однак з 2022 року перебрався в команду президента і очолив Фонд держмайна України. У 2023 році замінив Олексія Резнікова і став 18-м міністром оборони незалежної України. Тож замість Стефанішиної новим віцепремʼєр-міністром з євроінтеграції став 46-річний Тарас Качка, який до цього був заступником міністра економіки та торговим представником України. Тарас Качка, фото: facebook.com/taras.kachka Він родом із Кіровоградської області. Тарас Качка здобув ступінь бакалавра права в Міжнародному науково-технічному університеті (Київ) та магістра права в КНУ ім. Тараса Шевченка та навчався в Національному інституті державного управління (Варшава). З 2014 року був віцепрезидентом зі стратегічного розвитку, а з листопада 2014 по квітень 2015-го – в.о. президента Американської торговельної палати в Україні. Працював у міжнародних корпораціях, Мінагрополітики та Мін’юсті. З вересня 2019 року – заступник міністра економіки та торговий представник України. Тобто роботу в уряді він розпочав ще в часи прем’єра Гончарука – першого прем’єр-міністра, якого підтримав президент Зеленський.  Ще одна зміна позицій – це 43-річний Денис Улютін, який донедавна був першим заступником міністра фінансів, а тепер став міністром соціальної політики, сім'ї та єдності - це міністерство виникло внаслідок приєднання Міністерства національної єдності, яке створили всього пів року тому, до Міністерства соцполітики. До Дениса Улютіна Мінсоцполітики очолювала львів’янка Оксана Жолнович, яка втратила роботу. Також без роботи залишився скандальний керівник Міннацʼєдності Олексій Чернишов, проти якого триває судовий процес через підозру у зловживанні службовим становищем.Денис Улютін, фото: mof.gov Денис Улютін здобув ступінь магістра фінансів у Національній академії державної податкової служби у 2004 році. Має понад 20 років стажу та 3-й ранг держслужбовця. Починав кар’єру головним податковим інспектором. З 2010 по 2016 рік працював в Апараті прем’єр-міністра, з 2016 по 2018 рік – керівником Патронатної служби Мінфіну. З квітня 2019 року був заступником державного секретаря Кабміну, а з квітня 2020 року – першим заступником міністра фінансів.Дещо змінилася робота у міністра цифрової трансформації 34-річного Михайла Федорова, який тепер є першим віцепрем'єр-міністром, а до цього був просто віцепрем'єр-міністром. Посада першого віцепрем'єр-міністра України передбачає, що особа є головним заступником прем’єр-міністра і виконує його обов’язки в разі відсутності чи неможливості виконання прем’єром своїх функцій. Також перший віцепрем'єр-міністр займається координацією роботи з підготовки та виконання програми діяльності Кабінету міністрів, координацією євроінтеграційних процесів тощо. Михайло Федоров народився в Запорізькій області. Здобув ступінь магістра з економіки в Запорізькому національному університеті. З 2013 року займався ІТ-підприємництвом, заснувавши цифрове агентство. У 2019 році став народним депутатом від партії "Слуга Народу" та очолив Міністерство цифрової трансформації України ще за уряду Гончарука, створивши сервіс "Дія", просуваючи цифровізацію держпослуг та останнім часом займаючись розвитком виробництва дронів. Наразі без керівника лише Міністерство культури. 57-річного Миколу Точицького, який займав це крісло з вересня 2024 року, відправили у відставку, але натомість не призначили заміну. Тому тимчасовою виконувачкою обов'язків стала 46-річна Галина Григоренко, яка була першою заступницею міністра культури та стратегічних комунікацій України. Галина Григоренко, фото: suspilne.media Вона має економічну освіту. У 2019 році Галина Григоренко почала працювати в Офісі з розробки гуманітарної політики при Мінкульті, а з жовтня 2019 року – позаштатною радницею міністра з питань музичного мистецтва. У 2020 році очолила Держагентство з питань мистецтв, а з червня 2020 до липня 2022 року – Держагентство з питань мистецтв та мистецької освіти. З липня 2022 до серпня 2023-го була заступницею міністра культури, відповідаючи за мистецтво, мистецьку освіту та креативні індустрії.Міністри, які залишилися на посадах:Чергове старе-нове ім’я в уряді – це 41-річний киянин Олексій Кулеба. Віцепрем'єр-міністр з відновлення України – міністр розвитку громад та територій. Його робота не змінилася після перестановок. Він в уряді з осені 2024 року. До цього рік був заступником Андрія Єрмака. До вищої влади прийшов від роботи в Київській міськраді, звідки з початку президентства Зеленського перейшов до Київської міської державної адміністрації, а потім очолив Київську військову обласну адміністрацію. Також без змін у міністра фінансів 44-річного Сергія Марченка, якого раніше хотіли відправити у відставку. Марченко з Київщини. У 2002 році закінчив Академію державної податкової служби України, у 2009 році став кандидатом економічних наук. З 2002 року працював у Мінфіні, ДФС, Секретаріаті Кабміну, брав участь у розробці Бюджетного кодексу. У 2016–2018 роках – заступник міністра фінансів, у 2018–2019 – заступник глави Адміністрації президента. З 30 березня 2020 року і по сьогодні – міністр фінансів України за двох прем’єрів.  Ключову посаду за собою зберіг і Андрій Сибіга – він досі міністр закордонних справ, за нього проголосував 271 депутат. Сибіга обіймав цю посаду з вересня 2024 року. До цього 50-річний Сибіга, уродженець Тернопільщини, був першим заступником МЗС, а перед цим три роки працював заступником Офісу президента.Без змін і в Міністерстві охорони здоров’я. 45-річний Віктор Ляшко, який працює на цій посаді з 20 травня 2021 року, зберіг своє крісло після урядових змін. Народився в Рівненській області, закінчив Національний медичний університет ім. Богомольця, працював у Санітарно-епідеміологічній службі та Центрі громадського здоров’я, а також був головним державним санітарним лікарем України в часи епідемії коронавірусу.Міністр освіти і науки 52-річний Оксен Лісовий, хоча раніше його відставка розглядалася, теж зберіг посаду. Він очолює міністерство з березня 2023 року. До цього воював у лавах ЗСУ, був добровольцем у складі ДФТГ 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. А з 2010 року був директором Національного центру "Мала академія наук України". Родом Лісовий з Київщини.Оминули зміни і Міністерство спорту. 45-річний Матвій Бідний з вересня 2024 року очолює це міністерство. До цього він рік був т.в.о. міністра молоді та спорту України. Бідний родом із Києва. На початку 2000-х був членом національної збірної України з бодібілдингу. Закінчив декілька університетів, щоб стати держслужбовцем.У Міністерстві у справах ветеранів теж усе стабільно. 43-річна Наталія Калмикова зберегла посаду. Вона родом з Вінниці. Навчалася в медичному університеті, а нещодавно стала ще й магістром публічного управління та адміністрування. Працювала лікаркою. З червня по грудень 2021 року вона була радником з гендерних питань командування Сухопутних військ ЗСУ, а з лютого 2022 по вересень 2023 року була виконавчим директором Українського ветеранського фонду. Рік вона попрацювала заступником міністра оборони України з питань соціального розвитку, а тоді у вересні 2024 року стала міністеркою у справах ветеранів. Без жодних змін і в Міністерстві внутрішніх справ. Були чутки, що 52-річного Ігоря Клименка хотіли призначити міністром оборони, але він нібито відмовився від цього, зосередившись на своїй роботі в МВС. Він народився в Києві, закінчив Харківський військовий університет, має докторський ступінь з психології. З 2019 року очолював Нацполіцію, а з січня 2023 року – міністр внутрішніх справ після трагічної загибелі Дениса Монастирського.У підсумку, як бачимо, половина уряду Шмигаля зберегла за собою ті ж самі посади, в інших міністерствах відбулися рокірування, об'єднання та підвищення різних заступників до ролі міністрів.Читайте також: Україна поступово занурюється в епоху застою

Львів, Молодіжна столиця Європи, готується до масштабного Дня молоді, що триватиме з 9 по 12 серпня 2025 року. Цьогорічна подія виходить за рамки традиційних святкувань, перетворюючись на чотириденний марафон єднання, розвитку та формування майбутнього, що охопить не лише Львів, а й Київ. Повний текст новини

Перед цим, вдень, там відбулися два масових мітинга - за та проти проросійського правління Александара Вучича, що вже понад 11 років керує Сербією (спершу як прем'єр, а тепер як президент), розповідає опозиційний телеканал N1.Шанувальники Вучича зібралися у Піонерському парку, противники - на площі Славія.Приводом для обох акцій стало сербське національне свято Відовдан (День Вида), коріння якого сягають ще дохристиянських часів. Цьогоріч воно відзначається 28 червня.При цьому наближені до влади медіа окреслюють учасників антипрезидентської акції, а це переважно студентська молодь, як "терористів" та "блокадерів" (мова про їхню застосовувану раніше тактику з блокування установ).Читайте також: Віцепрем'єр Сербії Вулін заявив, що російські спецслужби допомагали стримувати протести в Белграді"Час вичерпано, але не для нас. Відтепер це вже не студентський протест. Ми залишаємося тут як громадяни. Це не кінець нашого шляху в боротьбі за краще суспільство", – сказав один з представників студентства, якого цитує N1."Вибори – це чіткий засіб виходу із соціальної кризи, спричиненої діями уряду, які безсумнівно суперечать інтересам власного народу", - йшлося у заяві антипрезидентської молоді, озвученій зі сцени після 18:00.Проти учасників акції поліція застосовує сльозогінний газ. У відповідь летять пляшки та каміння.Остання грандіозна акція протесту в Белграді мала місце 15 березня 2025 року. Організатори тоді казали про рекордний 1 млн зібраних ними протестувальників, своєю чергою віддана Вучичу поліція наполягала на 107 тисячах учасників.Для розгону демонстрантів владою того разу було застосовано звукову гармату.

Свято Різдва Іоанна Хрестителя, також відомого як Іоанн Предтеча - одне з найбільших у християнському календарі, яке має глибоке духовне значення. Іоанн Хреститель відіграв ключову роль у підготовці народу до приходу Ісуса Христа, його життя та діяльність мають особливе місце в християнській традиції. Крім того, цього дня відзначають ще свято Івана Купала, що пов'язане з літнім сонцестоянням і культом родючості, води та вогню.Хто такий Іоанн Хреститель та яка його місія?Іоанн Хреститель народився у подружньої пари священика Захарії та його дружини Єлисавети. Його народження вважається чудесним, адже батьки були вже в похилому віці і не могли мати дітей. Ангел Гавриїл з'явився Захарії, щоб сповістити про народження сина, який стане великим пророком і підготує шлях для Месії.Іоанн Хреститель провів майже все своє життя у пустелі, ведучи аскетичний спосіб життя. Його проповіді були сповнені закликів до покаяння та духовного очищення. Він хрестив людей у річці Йордан, символічно очищуючи їх від гріхів і готуючи їх до приходу Ісуса Христа.Одним із найважливіших моментів у житті Іоанна Хрестителя було хрещення Ісуса в річці Йордан. Саме тоді на Ісуса зійшов Святий Дух у вигляді голуба, і голос з неба проголосив Його Сином Божим. Цей епізод став ключовим у християнському вченні про Трійцю.У церковному календарі є шість свят, що присвячені Івану Хрестителю. Всі вони вшановують різні етапи життя і діяльності Іоанна Предтечі, який відіграв важливу роль у християнській історії та духовному житті.Фото: УНІАН /Іоанн Предтеча хрестив у водах річки Йордан Ісуса Христа)Свято Івана Купала та Різдво Іоанна Хрестителя: зв’язок та походженняУ слов'янських країнах християнське свято Різдва Іоанна Хрестителя подекуди поєдналося з давнім язичницьким святом Івана Купала, яке також відзначається в цей період. Івана Купала пов'язане з літнім сонцестоянням і містить багато елементів, що символізують природу та родючість, зокрема вогнища, купання у воді, плетіння вінків та інші обряди.Головні відмінні риси:Походження: Різдво Івана Хрестителя має християнське походження, тоді як Івана Купала – язичницьке.Відзначення: свято Іоанна Хрестителя супроводжується переважно релігійними обрядами, в той час як Івана Купала – народними традиціями і обрядами, пов'язаними з природою.Символіка: Івана Купала пов'язане з культом природи, води та вогню, тоді як Різдво Івана Хрестителя – з релігійними аспектами народження святого.Церква, прагнучи інтегрувати народні традиції у християнську культуру, часто зіставляла свята, так сталось і цьому випадку. Багато традицій Івана Купала стали частиною святкування Різдва Іоанна Хрестителя, збагачуючи і доповнюючи одне одного. Однак, варто пам'ятати, що це різні за змістом та значенням свята.Ще декілька років тому, на офіційній сторінці ПЦУ у Facebook з'явився допис про те, що важливо чітко розрізнювати ці події, адже вони не є тотожними. Церковнослужителі зазначають, що не було у християн такого святого як "Іван Купало", і це все давні язичницькі основи, що не мають нічого спільного зі славним пророком Іоаном:Тож, "Івана Купала" та Різдво Іоана Предтечі – це цілком різні відзначення.Свято Різдва Іоанна Хрестителя – це не лише можливість згадати про великого пророка і його внесок у християнську історію, але й нагода для кожного вірянина замислитися про важливість покаяння, духовного очищення та підготовки до зустрічі з Богом. Це свято об’єднує духовні цінності християнства з багатими народними традиціями, створюючи унікальну і багатогранну культурну спадщину.Коли Івана Купала та свято Іоанна Предтечі у 2025 році?Раніше свято Іоанна Хрестителя відзначали в Україні 7 липня згідно з юліанським календарем, але після переходу ПЦУ на новоюліанський календар святкування цих дат перенесли.Тому, Різдво Івана Хрестителя тепер відзначається 24 червня, як і в інших країнах, які використовують григоріанський або новоюліанський календар. Це означає, що Івана Купала, яке традиційно відзначалося одночасно з Різдвом Івана Хрестителя, також відзначатимуть в ніч із 23 на 24 червня.Різдво Іоанна Хрестителя та Івана Купала: традиції Свято Різдва Іоанна Хрестителя відзначається урочистими богослужіннями, під час яких читаються спеціальні молитви та піснеспіви. У багатьох країнах в цей день влаштовують хресну ходу, де віряни несуть ікони Іоанна Хрестителя і співають духовні пісні.Крім того, церква закликає до милосердя і допомоги нужденним, наслідуючи приклад Іоанна, який жив скромно і присвятив себе служінню іншим.Якщо ж говорити про давньослов’янські звичаї, свято Івана Купала — це одне з найяскравіших і найтаємничіших свят у календарі слов'янських народів. Це свято поєднує в собі язичницькі обряди та традиції, зокрема:Стрибки через багаття. Вважається, що це очищує від злих духів і захворювань, приносить удачу та здоров'я. Молоді пари часто стрибають через вогонь разом, тримаючись за руки, щоб перевірити силу своїх почуттів: якщо руки не розімкнуть під час стрибка, то їхній шлюб буде міцним.У цю ніч вода набуває цілющих властивостей. Люди купаються у річках, озерах чи ставках, вірячи, що вода змиває всі негаразди, хвороби та очищує душу і тіло, однак, обов’язково до заходу сонця.На Івана Купала збирають різноманітні трави, оскільки вважають, що вони мають особливу силу саме цього дня. Зібрані рослини використовують для лікувальних настоїв та оберегів.Дівчата плетуть вінки з польових квітів і трав. Потім ці вінки пускають на воду, щоб дізнатися про свою долю. Вважається, що якщо вінок пливе далеко і не тоне, то дівчина скоро вийде заміж.Фото: вільні джерела.За легендою, в ніч на Івана Купала цвіте папороть, і той, хто знайде цю квітку, буде мати особливі здібності, зможе знайти скарби та отримати велику удачу. Хоча науково доведено, що папороть не цвіте, цей обряд залишається однією з найромантичніших традицій свята.Співання обрядових пісень, що супроводжуються танцями, є важливою частиною святкування. Пісні славлять природу, сонце та воду. Молоді дівчата часто ворожать на свою майбутню долю, намагаючись дізнатися, чи скоро вийдуть заміж і яким буде їхнє майбутнє.Свято Івана Купала поєднує в собі духовні, релігійні та природні аспекти, створюючи неповторну атмосферу єдності з природою і глибокого символізму. Це свято продовжує жити і розвиватися, зберігаючи давні традиції та пристосовуючись до сучасного світу.Що заборонено робити цього дня?Іоанн Хреститель загинув мученицькою смертю — був обезголовлений за наказом царя Ірода. У зв'язку з його мученицькою смертю, деякі церковні служителі зазначають, що все ж краще відмовитися від веселощів, співів, танців та уникати сварок. Також варто уникати дій, що пов’язанні із розрізанням круглих предметів, зокрема хліба, кавунів чи будь-яких інших круглих плодів.Однак, всі ці заборони все ж більше стосуються відзначення дати Усікновення глави Іоана Хрестителя, що припадає на 29 серпня. Різдво Іоанна Хрестителя - це світле свято народження, що немає таких суворих обмежень. Головне - це молитва, покаяння та духовне очищення. Якщо ж говорити про Івана Купала, тут існує ряд заборон та обмежень, які пов'язані з народними повір'ями та традиціями:Люди вірили, що в ніч на Івана Купала активізуються злі духи, відьми та інші надприродні сили. Тому важливо було мати з собою обереги з трав, які збирали в цей день, щоб захиститися від злих сил. Крім того, щойно сонце ховалось за обрій, входити у воду або гуляти лісом сувого заборонялось. Інакше, можна нібито потрапити до рук цих міфічних істот, заблукати чи навіть зникнути безвісти. Не варто цього дня давати гроші в борг або підбирати знайдені на вулиці кошти. Це вважається поганою прикметою, що може принести фінансові труднощі.Не варто говорити про відьом, злих духів чи інші темні сили, щоб не привертати їхню увагу і не накликати на себе біду.Ці заборони та обмеження базуються на давніх віруваннях і традиціях, які передавалися з покоління в покоління. Дотримуючись їх, люди намагалися захистити себе від можливих небезпек та забезпечити добробут своїм родинам.

У програмі "Власні назви" про особливості цьогорічного Книжкового арсеналу розповіла директорка фестивалю, заступниця гендиректорки Мистецького арсеналу Юлія КозловецьФото: book.artarsenal.in.uaОтже, "Все між нами – переклад" – така фокус-тема цього року. Я вважаю, що просто в серце влучає ця тема. Як виникла ця метафора, хто її придумав, яким чином ви її віднайшли? Фото: book.artarsenal.in.uaРобота над програмою фокус-теми триває доволі довго, приблизно з літа попереднього року, коли ми визначилися з тим, що фестиваль хоче цього року запросити кураторкою фокус-теми відому історикиню Марсі Шор. Вона запропонувала запросити співкураторкою до своєї фокус-теми Оксану Форостину – відому видавчиню, перекладачку, публічну інтелектуалку. І так вдвох разом вони почали працювати над тим, якою метафорою буде влучно назвати те, про що хочеться говорити. Якщо ми подумаємо про це ретроспективно, то зрозуміло, що влітку вгадати, яка тема буде актуальною навесні наступного року, – це трохи ризикована історія. Але насправді багато речей було зрозуміло майже одразу, коли вони почали спілкуватися між собою. Я часто кажу, що спостерігати за їхньою дискусією, за тим, як вони разом працювали над визначенням головних фокусних моментів, про які хочеться говорити наступного фестивалю, – це справді привілеї організатора цієї події. "Все між нами – переклад" – це фраза, яку Марсі Шор запозичила у Юрка Прохаська, який кілька років тому у німецькому виданні сформулював цю метафору, коли говорив про свої власні спостереження і якісь свої рефлексії стосовно того, як переклад і те, що вкладається нами в слово "переклад", коли ми говоримо не лише про перекладання з мови на мову, а також і про тлумачення, і про переповідання або оповідання якихось речей іншою мовою. Зв'язок цього явища з філософією – це те, що Юркові настільки близько. Марса запропонувала цю тему як фокусну тему для наступного фестивалю, Оксана Форостина дуже швидко підхопила цю дискусію і далі їхня розмова була побудована як дискусія.Коли ми підійшли до етапу коли нашим кураторкам ми запропонували написати кураторський текст до своєї програми, то дуже швидко стало зрозуміло, що саме формат дискусії та діалогу і лишиться таким експериментальним форматом цього року для їхнього кураторського тексту. Він вийшов доволі довгий, але надзвичайно цікавий, і у своєму кураторському тексті, в цьому есеї у вигляді діалогу вони розкривають ці кілька підтем, які вони пропонують для обговорення під час своєї програми. Одразу стало зрозуміло, що під перекладом ми розуміємо не лише лінгвістичну вправу і не лише перекладання з однієї мови на іншу, хоча це безперечно теж. Але це також і про розуміння про якісь речі, які всередині однієї мови, викликають питання. Сьогодні це надзвичайно актуально для нас усіх – пошук цієї мови, взаєморозуміння, обережне використання певних слів, гуманістична направленість того, як ми спілкуємося, те, що викликає непорозуміння, речі, які складно перекласти, досвіди, які важко описати словами. У цій темі дуже швидко виявилося дуже багато підтем. Чи вам близьке поняття, що ми живемо після мови? Ми живемо в такий час, коли утруднена комунікація між людьми, утруднене порозуміння, пошук якихось одних і тих самих мовних засобів, які б дозволили нам почути одне одного. Чи бачите ви всередині країни приклади ось такого нерозуміння між людьми, неперекладності?Насправді ми живемо у період надзвичайно різних досвідів переживання цього часу. Мені здається, що це ключове. Абсолютно не кожний досвід може бути в принципі описаний словами. І коли важко описати словами те, що ти відчуваєш або через що людина проходить, коли ми вживаємо цей вираз: "Немає слів", то, власне, виникає оцей ризик непорозуміння або ризик загублення зв'язку і додумування, можливо, за людину і так далі. Власне, це, скоріш за все, є причиною якихось певних непорозумінь між нами як людьми в одному суспільстві, які начебто переживають однакові обставини. Але загалом в програмі фокус-теми, наприклад, буде подія у співпраці з радіо "Хартія", яка пропонує розмову про те, чи потрібний переклад з мови військових на мову цивільних. Чи це переклад, чи це тлумачення певних речей? Чи потрібний насправді переклад всередині цивільних, оскільки цивільні теж переживають дуже різні досвіди сьогодні? Одні досвіди переживають люди, які живуть у Харкові, і ті, які живуть в Чернівцях, але вони живуть всі в Україні, якісь інші люди живуть поза межами країни. І дуже часто лунають закиди про те, що вони не розуміють нас, тих, хто живе в Україні сьогодні. Фото: radiokhartia.comКожна з цих частин українського суспільства часом має якісь певні претензії до інших. І, власне, оцей пошук відповідної мови, влучних відповідників тому, що ми переживаємо, і є таким шляхом до цього порозуміння. Марсі в останній реплиці у своєму кураторському тексті говорить, що оця робота перекладача над перекладом і над формулюванням мовними засобами опису цих досвідів є запорукою успішності, можливо, в пошуку порозуміння, хоча не гарантією.Я звернула увагу на те, що Оксана Форостина у своїй цій дискусії згадує книжку літературознавця Джорджа Стайнера "Після Вавилону" про мову і переклад у цьому сенсі, в якому ми говоримо. Наскільки я розумію, Стайнер вважає, що вже сам переклад є універсальною мовою спілкування і мислення, тобто переклад як спроба порозумітися. І він каже, що навіть всередині однієї мови ми постійно перекладаємо, бо мова змінюється. Чи можна сказати, що неперекладність – це не лише проблема, але і спосіб знаходження слів для порозуміння, для заліковування оцих болючих розривів у суспільства, які ми вже відчуваємо? Так, я погоджуюсь, що це може бути джерелом розвитку і пошуку якихось рішень в  конфліктних ситуаціях або в ситуаціях непорозуміння. Певно, кожну ситуацію можна обернути якоюсь позитивною стороною. Питання в бажанні пошуку цього порозуміння, в бажанні намацати tone of voice, уважному підбиранні слів, чутливому і гуманістичному підході до співрозмовника, а також в уважному слуханні. Часом причиною непорозуміння, крім вади перекладача, є також нездатність слухача почути, неуважність або недостатня чутливість. Ми підходимо до того, що для того, аби це порозуміння віднайшлося, ми маємо бути дуже уважні один до одного. Я думаю, що багато хто з нас, особливо тих, хто працює зі словом, зараз відчувають на собі момент, коли ми маємо бути обережними. Майже будь-яке необережне слово вкинуте в простір, в соцмережі, може стати причиною вибуху, тригернути когось. Власне, ця наша обережність тих людей, які уважні до співрозмовників є не гарантією, але запорукою того, що це порозуміння в суспільстві збережеться, а тріщинки будуть полагоджені.  Я хочу процитувати пост Катерини Калитки – поетки, яка якраз працює зі словом і пише про те, як війна впливає на мову. Вона пише: "Я вже втомлена, мені вже тяжко говорити про це, але я зафіксую зараз факт того, як війна впливає на мову. Перемінений слововжиток, редукція художньої надмірності до строгої художньої необхідності, перевага щирості над іронічною грою, метонімія, що заступає метафору. Речі геть іншої метафізичної тонкості відбуваються часто поза нашою волею. І над цим жорстоким лабораторним експериментом хочеться завмерти, не дихаючи. Результати його невідомі, позбавлені будь-якої прогностичної рамки". І про це саме говорять між собою Марсі Шор та Оксана Форостина. Вони цитують Галину Крук, іншу нашу поетку, яка говорить, що моя мова, моя любов страшенно зранена. Чи будуть на Книжковому арсеналі розмови про тексти і про поезію в час надмірного болю, де мова нібито безсила вже?Так, звісно, будуть такі події. Власне, оця наша увага до поезії зараз багато про що говорить. Поезія як жанр і поетичне слово майстерне дуже швидко і дуже чітко реагує на все, що з нами відбувається. І саме тому ми маємо бум зараз нашої поезії. Цікаво, що перекладачі, які перекладають з української мови, звертають увагу саме на поетичні тексти. Виходять друком антології поетичні збірки. У багатьох країнах перекладачі розуміють, що саме там оцей нерв часу, саме там найтонкіший голос, найчіткіша метафора сьогодні. Поезія дає нам дуже багато емоційного відгуку на те, що з нами відбувається. Часом люди, які раніше не читали поезії, зараз починають її читати або слухати у виконанні авторів або тих, хто декламує, і знаходять для себе, часом не словесні, але емоційні гачки і моменти, які їх заземлюють. А перекладачі, перекладаючи поезію, доносять це знання, ці рефлексії, ці думки до читачів у своїх країнах, які не володіють українською мовою. Вони є фактично медіаторами між нашими суспільствами, які намагаються пояснити наш досвід в перекладі. Це, звісно, не буквальний переклад, а художній. Він завжди носив співавторство в якомусь сенсі, але оця сама увага до поетичного слова як ніколи важлива сьогодні.Такою подією фактично буде відкриватися програма фокус-теми. Після офіційного відкриття заходу 29 травня першою буде подія про переклад поетичних текстів. Я думаю, що коли Марсі та Оксана обирали цю подію для відкриття своєї програми, йшлося саме про цю точність, щирість і неймовірну актуальність поетичного слова сьогодні. Ще раз хочу відмітити, як чутливо вибрана ця тема. Це справді те, що сьогодні є найточнішою, найбільш виразною точкою нашого переживання війни. Ви сказали про поезію, я згадала чудову збірку, антологію поезії "Поміж сирен", яку уклав Остап Сливинський. Весь час, коли я думаю про поезію війни, я згадую цю книжку, де фактично кожен текст надзвичайно болючий і талановитий. Це просто геніальна збірка текстів. Отже, поговорімо зараз безпосередньо про програму. Це запрошення директорки на книжковий арсенал 2025. 29 травня відкривається книжковий арсенал. Уже третє під час Великої війни. І це наше спільне свідчення сміливості жити, сміливості бути, сміливості творити, читати, писати, рефлексувати. Власне кажучи, створювати культуру. Оскільки людьми нас робить саме культура. Головне питання, навколо якого обертатиметься програма книжкового арсеналу, його фокус-тема звучить так. Все між нами – переклад. Або англійською – everything is translation. І говорити ми будемо про те, як можуть порозумітися люди або суспільство. Як передати досвід однієї людини до іншої. Чи можлива безпосередня передача цього досвіду, чи думки, чи рефлексій, скільки неперекладностей, непорозумінь, помилок трапляється на цьому шляху, і як деякі помилки стають початком нової цілої людської креативності. Про все це говоритимемо поруч з однодумцями, поруч зі своїми так би мовити. З 29 травня по 1 червня різні мистецтва будуть об'єднані в Мистецькому арсеналі в контексті книги. І ми сподіваємося побачитися. Розкажіть, будь ласка, структуру цьогорічного фестивалю. Що буде нового, які гості? Крім Марсі Шор і Оксани Форостини, є ще куратори, наприклад, Ірина Славінська зі своєю програмою. І це ще не все. Хто буде організовувати, керувати подією? Власне, коли ми обираємо кураторів фокус-теми щороку, і вони починають працювати над цією метафорою і назвою, з цього стартує робота з іншими запрошеними кураторами і кураторками, які спостерігають за цією роботою і намацують для себе якісь цікаві спостереження і речі, які будуть перегукуватися з програмою фокус-теми в їхніх програмах.А як іде робота? Вони говорять в зумі, чи вони якось зустрічаються? Цього року це був експериментальний формат, оскільки це вперше в нас така інтернаціональна пара є кураторками програми фокус-теми. Ми зустрічалися так в зумах, це ще було завжди з урахуванням різниці в часі, оскільки Марсі жила спочатку в Америці, а тепер в Канаді, а Оксана і ми всі тут. Тобто ми це все враховували і періодично зустрічалися в зумах і мали кілька спільних документів, в яких обмінювалися думками, рефлексіями, ідеями, фіксували просто якісь речі, які могли бути помічними чи викликати наступне коло дискусії. В основній програмі цього року дуже цікавий для нас фокус на авторах. Ми цьогоріч додали ще одну сцену, сценічний майданчик фестивалю, яка називається "Авторська сцена". На ній у фокусі уваги буде автор. Якщо ми говорили в програмах 2023-2024 року про значне скорочення програми "Книжковий арсенал", ми намагалися в одну панельну дискусію поєднати кілька підтем, кілька важливих спікерів, розуміючи цю рамку часову, в якій ми хочемо вмістити якнайбільше важливого, то цього року ми дозволили собі розкіш мати якусь частину подій, де соло, в публічних інтерв'ю будуть виступати автори, важливі для нас голоси української літературної сцени – це Оксана Забужко, Софія Андрухович, Іра Цілик і Катя Калитко. Такі розмови, де година часу присвячена конкретній одній особистості, – це можливість поставити фокус уваги, важливий для нас голос, який сьогодні промовляє до всіх. Це може бути цікаво, і я сподіваюся, що аудиторія це оцінить.Тобто в Іриній програмі є і різність тем, і фокус на новинках, які виходять друком до Книжкового арсеналу. Іра як кураторка спостерігає за тим, що відбувається в літературному процесі, і намагається якісь такі знакові речі вихопити і поставити фокус уваги, або панельних дискусій, або окремих подій в інших форматах. Крім Ірини Славінської і її основної програми, у нас також є традиційні формати спеціальних програм в межах фестивалю. Це і спеціальна програма Українського ПЕН – нашого інституційного партнера вже не перший рік. Програма Українського ПЕН є такою важливою частиною програми фестивалю і цього року це не виключення. Також ми повернулися торік до формату, який я особисто, як директорка фестивалю, безумовно люблю, – це формат "фестиваль-гість". У міжнародних ярмарків і фестивалів є такий формат "країна-гість". Дуже часто ми чуємо, що там є "країна-гість" у Франкфурті чи на Болонському книжковому ярмарку. А у нас вже доволі давно така кураторська знахідка оргкомітету нашого фестивалю ми запрошуємо в гості не країну, а фестиваль. Того року це був фестиваль "П'ятий Харків", і ми таким чином мали Харків на нашій сцені. Це був надзвичайно цікавий експеримент і надзвичайно вдала наша кооперація з Харківським літмузеєм, як одним зі співорганізаторів фестивалю "П'ятий Харків". Ми мали такий потужний харківський десант в Києві, і київська аудиторія мала можливість доступу до цього харківського культурного продукту.Цього року природно, що в гості ми запросили перекладацький фестиваль "Транслаторіум". Це невеличкий фестиваль, який щороку проходить в Хмельницькому, який присвячений темі перекладу. Вони багато років вже працюють саме з цією темою, об'єднуючи спільноту перекладачів. Вони привозять і міжнародних гостей, і українських перекладачів в Хмельницький восени, близько до Всесвітнього Дня перекладача. Це фестиваль, який цього року надзвичайно дотичний до нашої фокус-теми і матиме власну програму подій. Традиційно, звісно, в нас буде програма про дітей та підлітків. Її кураторка Ольга Русіна – дитяча письменниця і журналістка. Також не в межах цієї програми, але таке класне місце займає спеціальна програма для підлітків цього року. Торік ми побачили просто неймовірну зацікавленість підліткової аудиторії, молодих людей, старших підлітків до подій програми, які були їм цікаві. Тобто зали саме підліткових подій були наповнені молодими людьми, які не йшли з фестивалю. Вони проводили дуже багато часу на подіях іншої програми, але об'єднувалися завжди на цих подіях, які були присвячені саме таким важливим для них темам. І ми подумали, що це класна можливість поекспериментувати в цьому напрямку, тож цьогоріч ми запропонували формат кураторства спеціальної програми для підлітків. У нас є підліткова рада Мистецького арсеналу – це старші підлітки, які працюють з різними відділами мистецького арсеналу, опановуючи різні іпостасі медіаторів на виставках, кураторів, людей, які розробляють освітні події до виставок тощо. А також друга група підлітків, яка працює теж цілий рік, – це підліткова літературна лабораторія. Це молоді люди, які пишуть тексти, експериментують зі словом, з перекладом дуже часто. Ми запропонували цим двом групам підлітків зробити кураторську програму для своїх однолітків. Це така спеціальна мультидисциплінарна програма для підлітків з перформансами і сімома подіями. Тобто молоді люди говорять про теми, які актуальні їм, і їм здається, що це актуально для їхніх однолітків. Звісно, їм допомагають відповідальні дорослі, але загалом оце програмування тем, наприклад, фокус на ментальному здоров'ї, або так само зустрічі з перекладачами і воркшоп з перекладу, з пошуку власної мови, – це все теми, які були запропоновані власними підлітками для своїх однолітків. Така експериментальна програма буде в нас цього року теж. Ви сказали про окрему програму Українського ПЕНа. Які події вона включає?Дуже часто програма ПЕН, і цього року не виключення, – це програма на межі літератури, правозахисту, актуальних речей, які сьогодні відбуваються в спільноті письменників,журналістів, людей, які пишуть. Так само цього року у нас є панельні дискусії на важливі теми, які присвячені проєктам, котрими опікується ПЕН. Це і події за участі міжнародних гостей, наприклад, приїздять колеги з Литви, які багато спільно з командами ПЕНа працюють на прифронтових територіях, їздять з гуманітарною допомогою, привозять автівки або збирають на дрони і зброю. Але при цьому вони – перекладачі і літератори, які мають спільні проєкти і в літературі також. Вони будуть гостями програми Українського ПЕНа. Також у нас буде подія, присвячена проєктам ПЕНа, які втілюються щороку. Наприклад, буде велика дискусія, присвячена премії для перекладачів Drahoman Prize. До дискусії долучаться її лауреатки. Також в програмі ПЕНу буде перша фактично українська подія, присвячена книжці Вікторії Амеліної, яка вийшла друком одразу в кількох країнах. Український ПЕН був партнером цього видання, долучалися до презентацій в різних країнах. І, власне, на події на Книжковому арсеналі зберуться героїні цієї книжки. Це буде фактично перша подія в Україні, яка буде присвячена виходу цієї книжки.Крім того, буде традиційна, поетична, перформативна подія в програмі ПЕНа. Насправді хочу сказати, що Книжковий арсенал тримає цю марку мультидисциплінарного фестивалю. Для нас дуже важливо в кожній програмі мати перетин різних мистецтв. Ми пропонуємо часто кураторам думати ширше, ніж просто дискусія або паблік-ток з цікавою особистістю, але також думати в форматах виставкових, перформативних проєктів, музичних подій. Цього року не виключення. У нас буде важлива перформативна програма, вечірні концертні події, які частково будуть перегукуватися із назвою фокус-теми, частково будуть входити в кураторські програми інших програм, і відповідно буде зберігатися оцей міждисциплінарний формат фестивалю. Також хочу сказати, що щороку у нас багато виставкових проєктів, цього року їх 15. Це надзвичайно цікава робота нашого відділу сучасного мистецтва, які намагаються через образотворче мистецтво, фотографію, через різні медіа, які є складовими цих виставкових проєктів, нанизати оцю канву, яка буде з одного боку перегукуватись з фокус-темою, а з іншого боку додавати об'ємності самої дискусії на фестивалі.Ви сказали про перформативні формати і я згадала про подію минулого року. Це була подія першого дня Книжкового арсеналу 2024 року – читання Каті Калитко під спів Мар'яни Садовської. Ми всі були під величезним враженням, і запам'ятали це надовго. Тож подібні формати далі будуть, я так розумію?Так, звісно.Розкажіть, будь ласка, про зіркових гостей. Може, хтось приїде із західних авторів?Це буде третій фестиваль, який ми проводимо в умовах повномасштабної війни. Саме на міжнародній презентативності це дуже швидко відобразилося. Починаючи з 2023 року, у нас не так багато закордонних гостей, як це було раніше. Цього року все одно ці гості будуть, адже щороку є люди, для яких важливо бути разом з нами на Книжковому арсеналі. Часом це не надто гучні імена, але це абсолютно точно дуже невипадкові гості.Цього року в програмі фокус-теми буде Кшиштоф Чижевський з Польщі. Він і братиме участь в одній події, і модеруватиме ще одну подію. У нас буде Карл Генріх Фредріхсон – це шведський письменник, який зараз живе у Відні. Він, до речі, був на Книжковому арсеналі у 2023 році. Тоді це також для нього було досвідом, який він запам'ятав. Він дуже швидко відгукнувся на наше запрошення. На запрошення Марсі Шор приїде Мелія Глейзер — відома перекладачка з української на англійську, завдяки якій, наприклад, вийшла в Америці книжка Галини Крук. Буде багато перекладачів – Клаудія Датте з Німеччини, Ірина Дмитришин з Франції, Ріта Кіндлєрова з Чехії. Я згадала думку Марсі Шор про те, як Кшиштоф Чижевський пояснив їй, що українське слово "перемога" етимологічно відрізняється від англійського "victory" чи російського "победа". Українське "перемога" означає "сягати понад можливості". Коли Марсі з Оксаною це обговорювали і накидували ідеї події, яка буде присвячена цьому моменту, ми потім це розвертали і додавали ще свої асоціації або свої якісь слова, які нам приходять також в цьому контексті в голову, і я теж про це подумала вперше. Це настільки цікаво. З одного боку, це якась лінгвістична вправа, а з іншого боку, ти просто починаєш більше розуміти про себе, коли ти про це думаєш. Марсі дуже часто згадує також, наприклад, слово "свої" під час виступів перед широкими аудиторіями в різних країнах різними мовами. Для того, щоб пояснити те, що українці вкладають у слово "свої", вона каже, що їй часом потрібно кілька хвилин. І це не означає, що вона пояснила це на 100%. Кожна з нас, хто були під час цього обговорення, почали накидувати якісь свої приклади таких речей, які є в українській мові дуже нашими, і які потребують не просто перекладу, а тлумачення, введення в контекст для того, щоб пояснити глибше те, що ми маємо на увазі.Марсі дуже гарно говорить також про те, що переклад з мови на мову – це не є про прозорість чи не прозорість, а про просвітлення. І ось це просвітлення – це надзвичайно цікава штука. Це велике просвітлення, бачення крізь слова, крізь поняття. Я сподіваюся, що на Книжковому арсеналі цього року будуть такі взаємні просвітлення і відкриття. Насправді мені також цікаво побувати на подіях, де будуть зустрічатися перекладачі, які перекладають з української на різні мови. Адже часом вони перекладають, наприклад, спільні тексти, і в них виникає дуже цікава дискусія про те, як вони своїми мовами працюють з різними випадками або цікавими оборотами, фразеологізмами в різних текстах. Це професійна дискусія, за якої цікаво спостерігати, тому що ми розуміємо цей український контекст і її корені. З іншого боку, дуже цікаво також спостерігати за дискусією людей, які перекладають на українську. Наші прекрасні перекладачі, які працюють з тлумаченням інших історій нашою мовою. Я весь час думаю, що, з одного боку, події, які зазвичай ми включали в професійну програму, зараз ми програмуємо як події для широкої аудиторії. Я сподіваюся, що це програмування, воно знайде свій відгук в аудиторії Книжкового, адже ми зараз надзвичайно самі уважні до того, як ми використовуємо мову. Загалом мовне питання для нас важливе, воно так чи інакше виринає постійно і є в зоні нашої уваги. Мені здається, саме тому ця фокус-тема вийшла настільки актуальною цього року, як ніколи. Я думаю, що професійні дискусії стовідсотково цікаві будуть широкому загалу. У наших волонтерських поїздках ПЕНу на схід я чую дискусії філософів, які перекладають Ніцше з німецької. Коли я чую дискусії Тараса Лютого з Вахтаном Кебуладзе, де вони говорять про якісь слова і як в українську їх перекласти, я не є фахівчиня з цього питання, але це зачаровує. Ми всі в автобусі затихаємо, тому що ця розмова не лише професійно цікава, вона є універсальна.Так, вона тебе включає. І ця якась інтелектуальна лінгвістична вправа, з одного боку, пропонує фокус думання і ти просто включаєшся в цей процес. Як краще купувати квитки? Квитки на Книжковий арсенал я всім раджу купляти онлайн. Вони продаються на сайті Книжкового арсеналу. Є кнопка "Квитки" і розділ на сайті, на якому є лінк, як купити. Є квиток на один день, є квиток на абонемент на всі дні фестивалю. Є програма лояльності, де перераховані всі люди, які мають право безкоштовного відвідування Книжкового арсеналу – це внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю і їхні супроводжуючі, діти до 12 років, військові, ветерани бойових дій. Звісно, будуть продаватись квитки і в касах, але черги на Книжковий арсенал – це вже щось легендарне. Тим не менше, ми працюємо над тим, щоб було максимально зручно, комфортно, і раджу дуже купити квитки заздалегідь. Цьогоріч ми так само матимемо підвищені заходи безпеки на фестивалі, будуть встановлені рамки безпеки одразу за касою і, відповідно, треба закладати трошки більше часу на те, щоб пройти ці всі рамки. Крім того, дуже раджу ознайомитись з програмою завчасно, яка опублікована на сайті Книжкового арсеналу. Вона є двома мовами – українською та англійською. Є функція додавання собі в календар відібраних подій, можна наклацати ті події, які ти обрав, і створити собі свою власну програму. Ми не змогли відмовитись від друкованого путівника фестивалем. Щороку в нас виникають дискусії, і щороку нам шкода цього лампового формату, тож ми все-таки друкуємо путівник фестивалем. Я бачила людей, які підкреслюють собі певні події. Або торік я була свідком як літня пані, сидячи на останній події літературної програми, записувала собі певні цитати на полях цього путівника. Я знаю також, що є люди, які збирають путівники Книжкового арсеналу, в них є ціла колекція. Путівник друкований можна буде отримати вже в просторі фестивалю на адміністративних стійках, так само, як є зручна мапа, де можна подивитися, де є стенд вашого улюбленого видавництва, або де виставковий проект, який ви би хотіли подивитися. Багато новинок, вітрина новинок в співпраці з нашим постійним партнером цього проєкту медіа "Читомо", на якому виходять добірки новинок різних жанрів. Тобто наша команда вкладає дуже багато зусиль. Для Мистецького арсеналу це один із найважливіших проєктів. Ми всі робимо для того, щоб було максимально цікаво і комфортно. Чотири фестивальних дні – з 29 травня по 1 червня. Сподіваюся, що в нас все вийде і будемо всіх раді бачити. 

Розробники, компанії, військові і представники Defence tech — цьогоріч конференція DOU Day 2025 зібрала понад 3700 учасників. Два дні, 100 виступів на 9 сценах, виставка оборонних технологій, благодійні збори, фудкорт, ретроігри, майстер-класи з домедичної допомоги та концерт «Курган і Agregat». Відвідувачі задонатили понад 2 мільйони 600 тисяч гривень для Третьої окремої штурмової бригади, а також сотні тисяч на інші збори, представлені на конференції. Серед гостей і спікерів — командир 3-ї окремої штурмової бригади Андрій Білецький, Тарас Чмут, представники Міноборони, військові «Азову» і «Хартії» і Сил безпілотних систем. Більше про те, як минули ці два дні лекцій, виставок технологій та нетворкінгу — читайте у репортажі. Пошук талантів, роботи і спілкування Від самого початку реєстрації о 8:30 на технологічну конференцію DOU Day 2025 тягнеться довга вервечка людей. На вулиці травневий дощ, тож усі у дощовиках і чобітках. Ще на відвідувачах рясніє розмаїття вишиванок. Конференція випала на день опісля Дня вишиванки, тож дрес-кодом на перший день стало саме це вбрання. Так, на PR-менеджерці компанії DIM.RIA та AGRO.RIA Ярославі — вишиванка від мами і силянка, виготовлена майстринею за прототипом тої, яку колись носила її прабабуся. Вона ділиться, що хоче познайомитись з українським ІТ-ком’юніті y і послухати лекції, які близькі до її сфери. На дискусіях говорять про розробку софту і створення продуктів, про маркетинг і ШІ, найм і податки і про те, що робити далі. Частина заходу присвячена виставці оборонних технологій і мілтек-компаній, які шукають таланти серед айтівців і молоді. — Можете інструкцію сканувати і відгукнутись. Якщо навіть на сайті немає тієї чи іншої вакансії, напишіть, що вам цікаво, поспілкуємося, — розповідає зацікавленій студентці представник компанії «Інфозахист» Антон Міхненко. Вікторія Лазар — студентка 2 курсу, яка волонтерить на конференції, а заодно й шукає для себе професійних можливостей у сфері програмної інженерії та розробки. Розповідає, що торік знайшла тут корисні контакти і знайомих, з якими досі підтримує зв’язок. — Це дуже крутий досвід, можливості. І величезна кількість компаній на будь-який смак. На одній з лекцій лунає думка про те, що БПЛА є геймчейнджерами цієї війни. Це помітно і на виставці технологій, де дронів — найбільше. Керівник компанії Odd Systems Андрій Таганський із запалом розповідає про продукти компанії — коптери і тепловізори. Він ділиться, що одна з основних його з колегами цілей — пошук талантів, які вмотивовані приєднатись до інженерної оборони країни. Представниця компанії Airlogix Дарина разом з колегами презентує на виставці безпілотний літальний апарат «ГОР». Попри те, що на події є конкуренти, у всіх нині одна мета і тому їй так подобається спостерігати за розвитком галузі. — Загалом виставка дуже подобається, багато людей цікавляться, що нового в дефенсі. Профільних спеціалістів на ринку небагато, і такі виставки допомагають знайти своїх фахівців. На цінності роботи і солідарності в оборонній сфері наголосив наприкінці свого виступу на Defence Tech Stage співзасновник Petcube, CEO The Fourth Law Ярослав Ажнюк: — Я вас закликаю, якщо ви маєте в собі ці сили, займайтеся оборонкою, доєднуйтесь до компаній, які тут працюють, місце знайдеться для всіх. AI, стартапи IT-ринку та успіх жінок На дискусіях айтівців тільки й розмов, що про AI. Тепер AI та автоматизація — невіддільна частина як у налагодженні командних процесів, так і безпосередньо в розробці нових продуктів. — Щоби стати першими в світі, зробити найкращі споживацькі послуги для українців, нам потрібно трансформувати «Дію» в AI-продукт. Ми вже в червні запустимо бета-тестування, вийдемо з чатом, де ви зможете отримати відповіді на ваші питання, — заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. За його словами, «Дія» має перетворитися на повноцінного AI-агента і водночас стати окремою державною компанією. — Можливо, потім акції цієї компанії будуть продаватися, — наголошує Федоров. На DOU Day цього року додали стартап-стейдж. Спікери там наголошують: стартапам зараз варто шукати передусім клієнта, а не інвестора, і звертати увагу на зацікавлення людей. Потрібно створювати комфортні умови для того, щоб жінки не боялися йти в IT. Такого висновку дійшли спікерки дискусії про жінок у tech-бізнесі. — Основна порада — це не боятися і не чекати. Створювати щось, не чекати, що вас покличуть за стіл, приносите цей стілець і сідаєте, — закликала Євгенія Глізер co-founder and CEO Сhoice31. Як закривати великі збори Окрім айтівців, захід відвідали чимало представників волонтерських організацій і військових, щоб зібрати донати і привернути увагу до своєї діяльності потенційних нових партнерів. Менеджерка проєктів військової школи «Боривітер» ділиться, що їхня мета — поширити тему навчання військовослужбовців. — У суспільстві це вважається не настільки «сексі-тема», як озброєння або ще чогось, бо нашою метою є популяризація навчання військовослужбовців. Бойова медикиня Ася Тараєва представляла на DOU Day медичний батальйон «Госпітальєри». Вона разом з іншими госпітальєрами прийшла сюди з місією зібрати донати на відбудову бази, яку росія знищила в Павлограді прицільним ударом шахедів 26 квітня. — Усі сили батальйону зараз залучені в те, щоб повернути наш дім. Друга частина діяльності госпітальєрів на DOU Day — це мінітренінги з домедичної допомоги, яку проводили інструктори навчального центру. Донати і збори стали щоденною реальністю не лише волонтерських організацій або блогерів, а й практично всіх українців. Тож цій темі була присвячена окрема дискусія — «Мистецтво збору: як ІТ-спеціалісту зібрати мільйон без фанбази». Ось кілька основних тез і порад з неї. використовуйте свої навички і хобі як подарунки і заохочення за донати;не соромтесь писати лідерам думок, людям, в яких є велика кількість підписників;якщо збір зупиняється, подумайте, якою активністю ви можете оживити його: провести захід, запартнеритися з організацією, яка проводить фестиваль, влаштувати танцювальний флешмоб тощо;налагодити з аудиторією живий діалог і пропонувати їй те, що пов’язано з вашими щирими емоціями;проговорювати усі процеси збору з аудиторією: від того, для чого саме цей збір до звітності. Технології та українська ідентичність Завершальною частиною DOU Day 2025 стала розмова засновника Ukraїner і співзасновника Petcube, CEO The Fourth Law Ярослава Ажнюка про зв’язок української ідентичності, культури та технологій. Ярослав і Богдан познайомились ще в ті часи, коли книгарні закривались, а вони були одними з небагатьох україномовних на вулицях Києва. Нині ж у Києві відкриваються все нові українські простори, довкола яких формуються спільноти. — Для української ідентичності надзвичайно важлива складова культури. І власне для мене технології — це можливість розвивати культуру ідентичності, можливість примножувати її. Культура ніколи не стояла осторонь технологій. Технології так чи інакше ідуть поруч із культурними інноваціями: від перших наскельних малюнків і до мемів, це все про зв’язок між технологічними можливостями людства і тим, як ми себе проявляємо і що ми після себе залишаємо, — міркує Ярослав Ажнюк. Ярослав і Богдан зійшлися на тому, що велику роль у культурній ідентичності відіграє те, як ми називаємо речі, які нас оточують. Так, Ярослав навів приклад, як він з колегами в Odd Systems і The Fourth Law називали дрони іменами шістдесятників, а в Petcube для одного з продуктів використали Малевича. Таким чином, за його словами, українські митці отримують друге життя і повертають борги. А Богдан Логвиненко поділився тим, як вони з командою Ukraїner замість адміністративних назв областей використовують етнографічні відповідники. Також замість терміна «національні меншини» стали використовувати «національні спільноти». І на тепер це формулювання вже закріплене в українському законодавстві. Завершилась дискусія тим, як важливо формувати довкола себе спільноти і мережуватись: — Кожен із нас може змінювати простір довкола і робити його трошки більш наповненим змістом і українським контекстом. І ще трішки фото та відео Від редакції На жаль, жоден репортаж не опише всіх дискусій, спічів, стендів і вражень від конференції. Тому закликаємо вас ділитися своїми історіями, фотографіями та думками в соцмережах і коментарях. Перша частина фотовже є на гугл-диску. Дякуємо спікерам, партнерам і відвідувачам, усім хто був і хто донатив; до зустрічі на DOU Day Picnic 30 серпня!

Група новобранців розташувалася на вершині пагорба: автомати за плечами, у декого в руках записники та планшети з бойовим "софтом". Їхній інструктор на позивний "Доц" захоплено пояснює особливості використання артилерійської бусолі, двома пальцями обертаючи її шкалу. Ранкове сонце припікає, але стоїть ще досить низько, тож воно буде використане як одна з точок наведення пристрою... До лютого 2022-го "Доц" писав наукові дослідження та ділився знаннями в університетських аудиторіях. Тепер, маючи позаду оборону Києва та жорстокі артилерійські дуелі на Донеччині, він готує курсантів одного з навчальних центрів Сухопутних військ. Про те, як змінюється російсько-українська війна, про універсальність піхотинця та інтеграцію бойового досвіду в навчання, а також про людей та технології, від яких залежить майбутнє українського війська, ми поговорили з "Доцем" напередодні Дня піхоти ЗСУ. "Доц", розкажіть, будь ласка, як доктор наук опинився в мінометній батареї, що "насипала" окупантам на Донеччині, а потім став інструктором, що готує новобранців? В мене ще з Майдану залишався незакритий гештальт: не брав участі у боях на барикадах, натомість носив мішки "в другому ешелоні". В період АТО я теж не потрапив на передову за станом здоров'я. І весь час мені це муляло. Але коли влітку 2021-го пішла інформація, що буде велика війна, я вирішив взяти зброю до рук. Зв'язався зі своїми друзями та домовився, що "коли почнеться", підемо до війська разом. Ми діяли як мобільні мінометні розрахунки: до початку ери FPV могли це собі дозволити Так воно і сталося. 25 лютого ми з моїм побратимом "Варягом" та з іншими хлопцями записалися в одне з ДФТГ (добровольчих формувань територіальних громад ред.). В його складі ми півтора місяці рили лінію оборони на околицях Києва та активно тренувалися зі зброєю. В травні 2022 на основі нашого ДФТГ сформували новий батальйон Окремої президентської бригади ім. гетьмана Богдана Хмельницького. І я, як офіцер запасу, став командиром мінометного взводу. Як виглядала бойова робота мінометників у 2022-му? Активні бойові дії нашої батареї це Донеччина: листопад-грудень 2022 року в напрямку Кліщіївки, а потім березень-квітень 2023-го, район села Іванівське, фінал оборони Бахмута. Спершу ми діяли як мобільні мінометні розрахунки: до початку ери FPV-дронів могли це собі дозволити. У 2023-му вже мали стаціонарні позиції, бо стали працювати з гарматою М-12 "Рапіра" калібру 100 мм. Своїм основним досягненням я вважаю навіть не участь у боях, а те, що ми з колегами-офіцерами з нуля підготували боєздатну мінометну батарею, яка стала показувати відмінні результати з першого ж виїзду. Що вам було потрібно для результативної роботи "артилерії переднього краю"? Ми мали два пріоритети: матеріальна база і навченість бійців. З матеріальною складовою в артилерійських підрозділах тоді все було досить погано: застаріла зброя, нестача боєкомплекту, його якість та інші проблеми, які подекуди мають місце і досі. Що ж до підготовки: ще на етапі навчань наш особовий склад опановував весь функціонал одне одного. Кожен мінометник знав обов'язки того, кого по-старому називали СОБ (старшим офіцером на батареї). Як виявилося це працює, ще й дуже ефективно! Завдяки підготовленості й постійному самовдосконаленню ми не лише "розносили" ворожі позиції, піхоту та російську техніку. Ми мали змогу підвищувати рівень фаховості бійців і вирощувати собі нову зміну. Зараз всі офіцери-артилеристи, з якими я починав, отримали підвищення: займаються управлінням боєм, а не безпосередньо перебувають на вогневих позиціях. Як відрізняється війна 2025 року від війни 2022-го? Що змінилося, зокрема, для піхоти? Стало набагато важче. Ще взимку 2022 року ротацію піхоти на позиціях можна було організувати підскоком автівки-"корча" і швидкою заміною однієї групи на іншу. Зараз не те, що піхотинці, а й ті самі мінометники вимушені іноді йти пішки по 5 кілометрів до позиції, несучи міномет і БК (боєкомплект) з собою. Бо дуже щільно працює російська аеророзвідка та ударні дрони: техніка банально не доїжджає. Я, зокрема, навчаю новобранців топографії. І зараз це не лише про наведення міномета чи гранатомета й коригування вогню. Кожному бійцю зараз критично важливо орієнтуватись на місцевості, щоб на цьому марші до позицій не заблукати. А ще треба постійно тримати себе у хорошому фізичному тонусі, щоб витримувати всі навантаження. Піхотинець має "вміти все" від коригування артилерії до запуску "Мавіка" зі скидом Ще один "побічний ефект" FPV: збільшився строк перебування бійців на позиціях. Якщо у 2022-му в моєму батальйоні піхотинець чергував на "нулі" максимум 5 днів і потім відводився на відпочинок, зараз він чекає, доки не буде "вікна": поганої погоди або якогось затишшя, коли ротація буде можливою. Тим часом продукти, вода, БК та все інше доставляється скидами з дронів, а отже в обмеженій кількості. Все стало набагато важче. І, відповідно, підготовка має бути на порядок кращою, ніж можна було собі дозволити у 2022 році. Піхотинець має "вміти все" від коригування артилерії до запуску "Мавіка" зі скидом, якщо це допоможе відбитися під час стрілецького бою. "Доц", ви у своєму інтерв'ю півроку тому казали, що ВОС 100 "Стрілець" це найскладніша військово-облікова спеціальність з точки зору підготовки і набору знань. Моя думка відтоді не змінилася. Представник жодного іншого військового фаху не має більшої універсальності, ніж та, яка є в піхотинця. ВОС 100 це симбіоз знань і навичок, який працює лише в комплексі. Без нього залишитись здоровим і виконати бойову задачу практично немає шансів. Зрештою, всі новобранці здобувають ВОС "Стрілець", проходячи базову загальновійськову підготовку (БЗВП). Тож ця піхотна універсальність важлива і для інших військових фахівців? Абсолютно! І чим далі тим більше. Наприклад, тим мінометникам, які працюють на досить близьких дистанціях, стають у пригоді навички стрільця: іноді їм доводиться давати бій передовим групам ворога, які прорвалися до їхніх позицій. Або візьмемо операторів безпілотних систем. Наші випускники розповіли випадок: їхній екіпаж БпЛА висувався на завдання вночі. "Відвалився" зв'язок і вони заблукали. Потім зорієнтувалися і з'ясували: вони в ближньому ворожому тилу. Що робити? Хлопці грамотно влаштували засідку, розстріляли російську "буханку" (мікроавтобус УАЗ 2206 ред.) з окупантами і тоді в сутінках повернулися до своїх. Ми потім жартували про те, що наші випускники проспали мої заняття з топографії, проте уважно слухали тактику, яку викладав наш колега-інструктор "Бос". І це не тільки врятувало їм життя, а ще й дало неабиякий бойовий досвід. Не кожен оператор FPV може похвалитися тим, що влаштував засідку в російському тилу і "накришив" там окупантів. Ви, як викладач, мабуть, маєте в своєму арсеналі фронтові історії, які допомагають у навчанні та нормально заходять курсантам? Розповідаю їм про один з перших виїздів нашої батареї під Бахмутом. Досвіду нам тоді ще бракувало. Ми випхалися на пагорб, побачили трубу Вуглегірської ТЕС за 20 кілометрів, дуже зраділи чудовому орієнтиру. Швиденько зорієнтували бусоль. Я кажу бусолісту: "Відбивай запасну точку і швидко вйо звідси!" Трохи не встигли... Танковий снаряд влучив у сусідній будинок, нас кинуло на землю вибуховою хвилею. Підіймаємося, хапаємо бусоль і біжимо вниз. І тут другий постріл. Мого колегу осколком поранило в сідницю. Чую його крик. Сподіваюся, що це просто вибухова хвиля, що він встане і побіжить далі. А він не встає… Підбігаємо до нього: "Друже, куди тебе поранило?" Він кричить: "Хлопці, ж...па!" В тебе заморожені всі емоції, а голова працює тільки над тим, що робиш зараз Кажемо йому: ми в курсі, що це повна ж...па, але ж поранило куди? Перевертаємо його на живіт і знаходимо обпалений отвір у сідниці, який трохи димиться. Стропорізом розрізаю штани на дупі. Крові небагато. Турнікет не використовували, затампонували отвір так, що хлопчина зміг далі йти самотужки. Не знаю, як би ми тягли 110-кілограмового побратима в іншому разі. Ось такий смішний та повчальний приклад: чому не можна робити мінометні позиції на горбочку, що таке "ж...па" на війні та як в неї не втрапити... Що ви відчуваєте під час бою? Я на бойових був настільки зосереджений, що досі пам'ятаю цей стан: в тебе абсолютно заморожені всі емоції, голова працює тільки над тим, що робиш зараз. Ця відстороненість, вона в бойових умовах допомагає чи заважає? Мені це дуже допомагало, я навіть не очікував такого від себе. Бо в цивільному житті я, навпаки, бував дуже емоційним. Але в усіх воно по-різному. Хтось хапає в бою "режим безсмертя", хтось, навпаки, може отримати панічну атаку. Але це не означає, що ці хлопці погані воїни. Буває, що й під "панічкою" боєць йде далі й добре виконує своє завдання. Розкажіть трохи про те, як інтегруєте досвід сучасної війни в навчальний процес? По-перше, спираюся на власний бойовий досвід: це було вже досить давно, однак у війні є певні сталі речі. Є й моменти, які треба оновлювати: тут стає в пригоді досвід побратимів, які приїхали в гості після ротації: піхотинці, артилеристи, дронарі… Дуже уважно їх слухаємо, і навіть даємо їм попрацювати з новобранцями факультативно. Завдяки постійно діючим чатам наші випускники можуть похвалитися інструкторам своїми успіхами на фронті та порадити, що варто змінити в програмі підготовки. Ось пару тижнів тому один з випускників БЗВП розповів, як вони з побратимами знищили екіпаж елітного російського підрозділу БпЛА, відомого як "судний день". Якими б "елітними" окупанти не були, але наші випускники задали їм жару. І розповіли, як саме провели ту операцію. Інший випускник запропонував нам робити додаткові заняття в темну пору доби: маскування, розвідку та виконання інших завдань. Вже над цим працюємо. Підготовка стрільця За словами "Доца", нові реалії війни змінюють програму військової підготовки. Інструктори також мають право її коригувати, з урахуванням бойового досвіду і потреб фронту. Окрім звичних стрілецької підготовки, тактики, медицини та фізичних вправ, там з'являються нові акценти та специфічні теми. - РЕБ (радіоелектронна боротьба): курсанти отримують уявлення, яку ефективність має РЕБ на різних частотах, чим відрізняється "купольний" та направлений. - Зв'язок: бійці знайомляться з роботою радіостанції та правилами безпечного радіообміну, дізнаються про те, як працюють ретранслятори, "Старлінки", засоби захисту від ворожого РЕБ та альтернативні канали зв'язку, зокрема з використанням ворожих сім-карт. - Маскування в різних ситуаціях: наприклад, коли ворог використовує тепловізійні камери або коли не має змоги їх застосувати. - Ворожі ударні БпЛА: як протидіяти та уникати ураження, яким чином та з якої зброї збивати. - Бойове програмне забезпечення: топографія, управління боєм та коригування вогню. - Робота з бусоллю та знайомство з колективним піхотним озброєнням (кулемети, міномети, гранатомети). Навчати курсантів допомагає й академічний досвід, каже "Доц": "Треба розуміти ресурс людини у сприйнятті інформації та засвоєнні навичок. І вчасно себе зупиняти, щоб не намагатися "впихувати невпихуєме". Нинішні новобранці - які вони? Так сталося, що останнім часом у нас в навчальному центрі понад 90% курсантів добровольці. Раніше бували групи, які складалися переважно з мобілізованих. Ні в тих, ні в інших не було проблем з мотивацією. Єдине, що мобілізованих треба трохи більше часу збирати докупи. Бо людині, яка прийшла в армію не з власної волі, треба правильно розставити пріоритети. Ми робимо це за рахунок занять з національно-патріотичної підготовки та людяного ставлення до рекрутів. Пояснюємо, що в ЗСУ ти маєш достатні перспективи не тільки вижити, а ще й отримати кар'єрне зростання. Це працює і з добровольцями, і з мобілізованими. У добровольців свої фішки: вони можуть бути більш розхлябаними, бо кожен індивідуальність. Але за пару тижнів вони починають розуміти, як все працює в армії й головне для чого це працює. Тобто, мобілізовані можуть бути менш розхлябаними? Стовідсотково! Вони серйозно ставляться до ситуації, сумлінно навчаються. Бо розуміють, що частина з них потрапить на передній край, в ту саму піхоту, перед якою ми всі схиляємо голови. А піхота витримує на своїх плечах більше, ніж будь-який інший рід військ. У навчальних центрах зараз використовується так званий "нульовий день": це фізичні навантаження і контрольований стрес. Ми теж його використовуємо, але не на самому початку. Спершу даємо людям адаптуватися. На тих самих лекціях з патріотичного виховання пояснюємо, що від цієї війни не сховатися навіть за кордоном: вона може наздогнати і там. Говоримо про те, що кожному з нас є кого і що захищати. А далі всі ці фізичні та психологічні смуги перешкод. І коли боєць через "не можу", на зубах доходить до кінця випробування, плечі в нього випростуються, він пишається собою. В нашому підрозділі цей підхід показав свою ефективність. Якщо подивитися на вік новобранців, які здобувають "піхотний" ВОС-100: як він впливає на підготовку, а згодом на виконання бойових задач? Вік новобранців у нас в повному діапазоні. Частина активної молоді йде в ефективні штурмові підрозділи. Вони і фізично, і ментально до цього більше готові. Якщо ж ми говоримо, наприклад, про лінійну піхоту, там дуже гарно проявляють себе "дядьки" середнього і поважного віку: вони тримають позиції зубами! Армія і чорний гумор це нероздільні речі! Є такий жарт, що дядьки гарно тримають позиції, бо розуміють, що бігти вперед або назад їм буде ой як тяжко. Я бачив одного такого чоловіка: немолодий, згорблений, він тиждень тримав самотужки позицію цілого відділення під Кліщіївкою. Йому вистачило фізичної та психологічної витривалості. Що-що, а триматись на двох ковтках води на день і одному сухпаї на тиждень українські дядьки вміють краще за будь-кого. Якщо ми почали говорити про фізичну форму: порадьте, на що треба звертати увагу людині, яка усвідомлює, що вона скоро буде у війську? Варто завчасно спланувати цю життєву подію. Навіть якщо ти чудово почуваєшся, не зайве пробігтися по лікарях і виявити всі свої проблемні ділянки. Що у тебе з колінами та зі спиною, з суглобами, що з серденьком та з тиском? Це допоможе обрати посаду у війську не лише під твої "хотілки", а й під твою максимальну ефективність. Штурмовики без менісків та з грижами у спині тягар для свого підрозділу. Перемагає не сильніший, а більш упертий Далі варто трохи підкрутити свою фізичну форму. Крім звичайних тренувань є купа цивільних навчальних центрів, куди можна записатися на місячний курс, і вже мати приблизне розуміння що тебе чекатиме на БЗВП. Що нам потрібно, щоб перемагати сильнішого супротивника? І як ця "асиметрія" імплементується в навчальний процес? Є така хрестоматійна фраза: "Ніколи маленька радянська армія не переможе велику радянську армію". Тож нам потрібен розвиток технологій як в озброєнні, так і в управлінні. Потрібна побудова ефективної управлінської вертикалі. І віднедавна це вже робиться. Зокрема, на Покровському напрямку ми бачимо, як відновлення управління одразу змінює характер бойових дій, зменшує темпи просування ворога, а українським підрозділам дає змогу переходити в контрнаступ. А ще я дуже люблю фразу мого побратима "Варяга": "В будь-яких війнах перемагає не більш сильний, а більш упертий". І в бою, і в навчанні ми маємо звертати увагу на ці дві складові: впертість і технологічність. Тому нам вкрай потрібне масштабування передового досвіду і передових технологій. І, знову ж, таке масштабування неможливе виключно на горизонтальному рівні. Це треба робити "по вертикалі", в наказовому порядку... Якщо ми спустимося на рівень маленького піхотного підрозділу, то за яких умов він зможе "асиметрично" перемагати більше вороже з'єднання? Перша умова: треба займатися плануванням, а не експромтом. Наведу приклад: ще з 2022 року, коли підрозділи 3 ОШБр планували певні штурмові дії, вони на полігоні викопували точну копію укріплень ворога. І два тижні відпрацьовували майбутній штурм з усіма озброєннями та в супроводі дронів. І потім, у реальних штурмових діях, їхня ефективність була на максимумі. Війна - це дуже важко, а ще це великою мірою лотерея. Але якщо є розуміння, як організувати роботу підрозділу в тому чи іншому виді бою, є планування і протоколювання ймовірних ситуацій, є відпрацювання на полігоні та забезпечення всім необхідним, то є й шанси на перемогу. Якщо ж цього не буде, то все триматиметься виключно на героїзмі та самовідданості бійців. Російсько-українську війну часто називають "війною малих груп". Який розмір піхотної групи сьогодні є оптимальним, якщо ми говоримо про високотехнологічну та навчену піхоту? Ми зараз бачимо війну "дронів, артилерії та малих груп", у якій іноді навіть відділення це забагато. Зрештою, в різних ситуаціях (як в обороні, так і в наступі) можуть ефективно працювати рота, взвод або відділення, які, своєю чергою, розбиті на скоординовані малі групи. Під це треба переписувати статути й продумувати протоколи дій. Які уроки ви особисто винесли з цієї війни як воїн і як науковець? Найголовніший урок, який варто засвоїти нам усім: ми гаяли час на підготовку до війни ще з 1991 року. Ми задовго ховали голову в пісок: думали, що війни можна було уникнути завдяки налагодженню економічних зв'язків з Росією, завдяки розмовам про "братерство" та подібній маячні. Якби ж нам стало розуму років за 30 передбачити розвиток подій ми були б зараз набагато більш боєздатними. Друге, що я зрозумів: навіть відносно невеликий відсоток згуртованих людей, які знають, за що воюють здатні зупинити таку махину, як Російська Федерація. Крім нас, українців, у це не вірив взагалі ніхто. Ми гаяли час з 1991 року, бо ховали голову в пісок Але вже понад три роки ми стримуємо армію величезної країни, гарно озброєної, яка до того ж не береже та кидає на "м'ясо" своїх людей. Але найбільше моє бажання (коли настане довгоочікуваний мир) щоб ми вчергове не згаяли наших можливостей. Щоб Україна розвивалася і стала настільки сильною економічно, військово і політично, аби нікому навіть в голову не прийшло цю війну повторити. Чи думаєте ви про повернення в науку та в академічну освіту? У мене вже була така можливість. Після операції на коліні в 2023 році мене визнали непридатним, я міг стати на академічну посаду і "зав'язати" з військовою службою. Але відчув, що морально до цього не готовий. І це не про героїзм та патріотизм. Тут, у війську, я почуваюся максимально "на своєму місці". Моя задача підготовка новобранців є набагато важливішою, ніж усе інше. Вчити студентів математиці, слава Богу, є кому. Тому я тут. Ключові терміни БЗВП базова загальновійськова підготовка. Це спеціальний курс для отримання знань та навичок, потрібних піхотинцю. Його проходять всі новобранці, що раніше не мали досвіду військової служби. БЗВП триває 45 навчальних днів. За рішенням Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського тривалість БЗВП для тих, хто служитиме не на бойових посадах, скорочена до 30 днів. ВОС 100 військово-облікова спеціальність "Стрілець". Це базова кваліфікація у Збройних Силах України. Її отримують всі військовослужбовці, що пройшли БЗВП. СОБ старший офіцер батареї: той, хто керує бойовою роботою артилерійських розрахунків. ДФТГ добровольче формування територіальної громади. Це воєнізований підрозділ, сформований з добровольців, мешканців певної території, який виконує завдання територіальної оборони. Створення ДФТГ передбачене законодавством України про національний спротив.

Ніч з 30 квітня на 1 травня називають Вальпургієвою, яка вважається магічною, особливо в європейських традиціях. Свою назву вона отримала від імені християнської святої Вальпурги або Вальпургії, яку вшановували як покровительку від злих духів і чаклунства. У язичницьких традиціях народів Центральної та Північної Європи ця ніч вважалася часом, коли нечиста сила активізується, а відьми злітаються на шабаш, особливо на вершину гори Броккен у Німеччині. Вальпурга проповідувала християнство на німецьких землях у VIII столітті. Черниця здобула широку популярність далеко за межами свого монастиря завдяки численним дивам, які супроводжували її життя. Була відома як рятівниця від голоду, хвороб та епідемій, а також як захисниця породіль та селян. Активно займалася духовною та інтелектуальною діяльністю - вільно володіла кількома мовами та створювала біографії відомих особистостей. Свята Вальпурга померла приблизно 780 року, а під час перенесення її мощей почали відбуватися чудеса: вони замироточити. У християнстві 1 травня стало днем пам'яті святої Вальпурги, абатиси з VIII століття, яка боролася з язичництвом і злими духами. Саме в цю ніч, за легендами, відбуваються таємничі і навіть зловісні події, коли відкриваються ворота у потойбіччя. Щодо різниці між західноєвропейським і слов'янським святами, то в Європі це свято більше асоціюється з язичницькими обрядами, які символізують прихід весни, очищення і боротьбу зі злом. У слов'янській традиції Вальпургієва ніч має свої особливості, адже в цей час відзначають також звичаї, пов'язані з природними циклами, магічними ритуалами та охороною від нечистої сили, але акцент може бути поставлений на очищення та захист від духів, а не на шабаші. Свято Бельтайн: як воно пов'язане з Вальпургієвою ніччю У календарі стародавніх кельтів існували два головні свята - Самайн (Самхейн) 1 листопада та Бельтайн (Бельтейн) 1 травня. Ці святкові дати були тісно пов'язані з тваринництвом: Бельтайн знаменував початок вигону худоби на літні пасовища, а Самайн - її повернення в осінній період, коли тварин загоняли назад. Основний ритуал Бельтайна полягав у запаленні вогнів на пагорбах, проведенні обрядів друїдів, проголошенні змов і жертвопринесеннях. Ці вогняні церемонії мали дві основні мети: вшанування природних сил і Бога сонця, щоб забезпечити захист для худоби, отримати гарний приплід і щедрий урожай на полях; ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трійця-2025: коли відзначаємо та головні традиції Зелених свят очищення і захист громади від стихійних лих - грому, блискавки, граду, хвороб, а також від злих чар та магії чаклунів. У давнину кельти приносили в жертву людей, пізніше замінивши їх на тварин. Від XIX століття почали використовувати пироги або освячений у церкві хліб як дари Богам. Історики зазначають, що в ніч проти 1 травня відьми, за повір'ями, сідали на мітли і літали над селами, намагаючись завадити людям зустріти весну і віддати шану своїм богам. Через це ця ніч стала відома як відьмівська, а назва "Вальпургієва" з'явилася пізніше, через історичну помилку. Що робили на Вальпургієву ніч українці в давнину У наших предків, які не знали святої Вальпурги, існувало власне свято - Живин день. 1 травня вони вшановували головну покровительку Роду та Цілющої Сили - Богиню Живу. Варто зазначити, що у стародавніх слов'ян слово "життя" звучало як "живіт", що означало "живе тіло". Цього дня слов'яни проводили язичницькі обряди, вшановуючи богів, що дарують землі родючість. Ритуали нагадували кельтські - люди запалювали вогнища і стрибали через них, очищаючи себе фізично та духовно, а молоді дівчата з мітлами в руках обходили багаття, проганяючи злих духів. Крім того, молоді жінки йшли до лісу, щоб збирати трави, оскільки вірилося, що в ніч проти 1 травня вони набувають цілющої сили. Також сни в Живин день або Вальпургієву ніч вважалися віщими, тому рекомендується запам'ятати те, що вам насниться. У травні на українців чекає багато свят. Крім загальнодержавних вихідних, у травні відзначають безліч професійних дат, пам'ятних подій і міжнародних свят. Щоб не пропустити жодної важливої дати, тримайте під рукою зручний календар свят на кожен день місяця.