Тренд пошуку "укр"

Лідери висловились на підтримку прямих переговорів між делегаціями Росії та України, заявив помічник російського лідера Юрій Ушаков. Вони також обговорили "ідею підвищення рівня представників України та Росії на перемовинах"

Про це інформує ДБР.Вказано, що 10 липня Шевченківський райсуд Києва  на підставі досудового розслідування визнав винним у вчиненні низки кримінальних правопорушень директора ТОВ "УКР ГЕЙМ ТЕХНОЛОДЖІ", яке діяло в Україні під брендом онлайн-казино Pin-Up. 10 серпня вирок суду набрав законної сили, відтак з'явилася можливість застосувати спеціальну конфіскацію – примусове безоплатне вилучення у власність держави понад 2,6 млрд грн та отриманий дохід від управління цими коштами, які були попередньо арештовані та передані Агентству з розшуку та менеджменту активів. 12 серпня до Міністерства фінансів України та АРМА направили рішення суду про обов’язок негайно перерахувати кошти в дохід держави. "Наразі, конфісковані в онлайн-казино з російським "корінням" кошти вже працюють на нашу державу. Переважна більшість з них вкладена в облігації внутрішньої державної позики "Військові облігації" відповідно до рішення уряду, а решта знаходиться на депозитних рахунках. На цей час процентний дохід від управління арештованими коштами становить понад 200 млн грн", - йдеться у повідомленні.Досудове розслідування триває.9 січня Державне бюро розслідувань затримало номінального власника онлайн-казино Pin-Up. За даними ДБР, реальними власниками цього казино є росіяни. 12 липня Шевченківський районний суд Києва застосував спеціальну конфіскацію, стягнувши в дохід держави 2,6 мільярда гривень компанії, яка діяла в Україні під брендом онлайн-казино PIN-UP. 

Дотримання вимог фінансового моніторингу часто викликає багато запитань у бізнесу та підприємців. Щоб допомогти розібратися, ми підготували добірку ключових тез. У цьому зібранні ви знайдете зрозумілі відповіді на основні питання щодо фінмоніторингу в Укр

Про це в ефірі Еспресо заявив директор компанії виробника броньованої техніки УКР АРМО ТЕХ Геннадій Хіргій."Дуже з задоволенням прочитав, що ці ініціативи вже на розгляді в парламенті, що ці ініціативи на столі, як то кажуть, тому що наразі весь військово-промисловий комплекс - це потяг для нашої економіки.І це передова наша галузь, яка наразі і допомагає нашій економіці зростати", - сказав він.Хіргій сказав, що потрібно всіма силами допомагати підприємствам військово-промислового комплексу. Читайте також: Defence City: Експерт про плюси і ризики створення спеціального режиму для виробників зброї"Дуже радий, що держава дивиться, законотворці дивляться в цьому напрямку. І там дійсно є дуже багато гарних речей в цьому пакеті законопроєктів. Будемо дивитись, як воно буде працювати на ділі, але це дуже гарний поштовх і гарна новина, що ми рухаємось в цьому напрямку. Крім того, цей ці законопроєкти дозволять швидше налагодити та відкрити наш експортний потенціал, контрольовано здійснювати експорт та відкривати спільні підприємства України і Європи", - підсумував підприємець.Що таке Defence City У червні 2025 року до Верховної Ради подали пакет із чотирьох законопроєктів, який передбачає створення спеціального правового режиму для підтримки оборонно-промислового комплексу України.Законопроєкти передбачають зміни до Податкового, Митного, Бюджетного, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. Вони, зокрема, передбачають створення переліку підприємств ОПК (резидентів Defence City), який формуватиме та вестиме Міністерство оборони України. До 1 січня 2036 року резиденти Defence City будуть звільнені від сплати податку на прибуток за умови реінвестування, земельного податку, податку на нерухомість, екологічного податку.Для цих компаній зберігаються чинні податкові преференції для підприємств ОПК: пільги з ПДВ, прискорена амортизація, переваги для релокованих підприємств та їхніх працівників.Крім того, пропонується створити додаткові інструменти підтримки, як-от спрощення митних процедур, спрощений експортний контроль для військових технологій, можливість встановлення НБУ особливостей валютного нагляду та валютних операцій тощо.16 липня Верховна Рада проголосувала у першому читанні законопроєкти щодо підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу, які передбачають створення в Україні податкового простору Defence City.

Антимонопольний комітет оштрафував на 7,39 млн грн ТОВ «Укр-Євро» та МПП «Гермес С» за змову на торгах на закупівлю капітального ремонту труби димової СП «Завод «Енергія»» комунального підприємства «Київтеплоенерго».

Шевченківський райсуд Києва постановив конфіскувати понад 2,6 млрд грн у компанії, яка працювала в Україні під брендом онлайн-казино Pin-Up. Про це повідомила пресслужба ДБР. За даними слідства, це підприємство було пов’язане з російськими структурами, а частина прибутків могла використовуватись для фінансування війни проти України. Суд також затвердив угоду з директором компанії. Його засудили до пʼяти років позбавлення волі, але звільнили від відбування покарання з іспитовим строком на три роки. Його визнали винним у сприянні країні-агресору, участі в злочинній організації, ухиленні від податків, легалізації незаконних коштів та службовому підробленні. За матеріалами слідства, компанія підтримувала фінансові зв’язки з підсанкційними особами з рф, працювала на території так званої «лнр» і навіть фінансувала учасників «сво». Pin-Up продовжує діяльність на російському ринку. 📌 Контекст У січні 2025 року Державне бюро розслідувань затримало чоловіка, який номінально володів компанією, що працювала під брендом онлайн-казино PIN-UP. Йдеться про засновника ТОВ «Укр Гейм Технолоджі» Ігоря Зотька. За даними слідства, він не мав законних джерел для внесення 30 мільйонів гривень до статутного капіталу компанії та тривалий час перебував на Кіпрі, де спілкувався зі справжніми власниками бізнесу — громадянами РФ. Компанія Pin-Up Ukraine назвала звинувачення в зв’язках з рф необґрунтованими. У лютому 2025 року ДБР також затримало директора компанії, яка діяла в Україні під брендом PIN-UP. Йому оголосили про підозру у пособництві державі-агресору. За даними слідства, він відповідав за юридичні питання роботи онлайн-казино в Україні. 26 травня 2025 року Україна запровадила санкції проти трьох громадян Росії — Дмитра Пуніна, Івана Баннікова та Олександра Матяшова, а також компаній, пов’язаних із брендом PIN-UP. Три з них зареєстровані в Україні: «Укр Гейм Технолоджі», «Транітадевелопмент» і «Турбо.Юа». Банніков і Матяшов є співвласниками кіпрської компанії Guruflow Team Ltd, яка володіє торговою маркою Pin-Up. Засновником компанії є Дмитро Пунін. Зазначимо, що у грудні 2024 року через підтримку PIN-UP було затримано голову КРАІЛ Івана Рудого. За даними ДБР, йому також обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права на внесення застави. Також 3 червня державне агентство «ПлейСіті» скасувало ліцензію казино PIN-UP.

Українська влада запровадила санкції проти російських громадян і компаній, повʼязаних із брендом онлайн-казино Pin-Up, що працював на українському ринку азартних ігор. Відповідний указ підписав Володимир Зеленський 25 травня. У додатку до указу йдеться, що санкції запровадили проти трьох громадян Росії — власника Pin-Up Дмитра Пуніна, а також Івана Баннікова та Олександра Матяшова. Банніков і Матяшов є співвласниками кіпрської компанії Guruflow Team Ltd, яка володіє торговою маркою Pin-Up. Засновником компанії є Дмитро Пунін. Окрім цього, обмеження стосуються дев’яти компаній. Три з них зареєстровані в Україні: «Укр Гейм Технолоджі», «Транітадевелопмент» і «Турбо.Юа», яка за даними YouControl, також пов’язана із Пуніним. Нагадаємо, що засновником «Укр Гейм Технолоджі» є Ігор Зотько, якого ДБР затримало 9 січня. У 2022 році OSINT-ком’юніті Molfar встановило, що Pin-Up в Україні має кілька юридичних осіб: ТОВ «Пін-Ап» та ТОВ «Укр Гейм Технолоджі». Слідство вважає Зотька фіктивним власником. Реальними бенефіціарами, за даними ДБР, були громадяни РФ. Компанія Pin-Up Ukraine назвала звинувачення в зв’язках з рф необґрунтованими. Через місяць, 14 лютого, ДБР затримало директора онлайн-казино Pin-Up. Затриманому оголосили про підозру у пособництві державі-агресору. За даними слідства, він відповідав за юридичні питання роботи онлайн-казино в Україні. Також у грудні 2024 року через підтримку Pin-Up затримали голову КРАІЛ Івана Рудого. За даними ДБР, йому також обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права на внесення застави.

Фізичним особам присвячено президентський указ №344/2025, а юридичним - указ №345/2025.Громадяни УкраїниБогуслаєв Олександр В'ячеславович - син впливового екс-"регіонала" із Запоріжжя В'ячеслава Богуслаєва, якому раніше було підконтрольне стратегічне підприємство "Мотор Січ". Нині колишній нардеп підозрюється у розкраданні майна підприємства.Наразі Богуслаєв-старший перебуває у СІЗО, а Богуслаєв-молодший має паспорт Гренади й продовжував вести бізнес в Україні. 22 травня Служба безпеки України заарештувала активи Олександра Богуслаєва.Мосійчук Ігор Володимирович - в минулому народний депутат України від Радикальної партії Олега Ляшка. Наразі проживає у Відні (Австрія), звідки веде YouTube-канал, в якому особиста оцінка поточних подій перемежована з типовими російськими наративами про "необхідність домовлятися", "мир" тощо.Шапошніков Ростислав Сергійович - засновник громадського руху "Дорожній контроль", проживає у США.Громадяни РосіїДудаєв Ахмед Махмудович - головний пропагандист Рамзана Кадирова.Лалакін Сергій Миколайович - керівник російського кримінального угруповання "подільських", має прізвисько Лучок.Михайлов Сергій Анатолійович - він же Михась, лідер російського організованого злочинного угруповання "сонцевських".Петров Геннадій Васильович - шеф російської мафії в Іспанії. За даними журналістів-розслідувачів, як той, хто стояв біля витоків "малишевського" угруповання у Санкт-Петербурзі, міг бути завербованим КДБ-ФСБ.ФірмиТОВ "УКР ГЕЙМ ТЕХНОЛОДЖІ"ТОВ "ТРАНІТАДЕВЕЛОПМЕНТ"ТОВ "ТУРБО.ЮА"ТОВ "ВІКТОРІЯ-СОФТ""КОМАНДА ГУРУФЛОУ ЛТД" (Кіпр)"ПІПРОС ХОЛДИНГ ЛТД" (Кіпр)"МОНАК ЛІМІТЕД" (Кіпр)"Бі.Дабл'ю.Ай. БЛЕК-ВУД ЛІМІТЕД" (Кіпр)"КАРЛЕТТА Н. В." (Кюрасао, Нідерланди)Згідно з відкритими даними, названі суб'єкти господарювання належать до орбіти онлайн-казино Pin-Up. Як стверджує Державне бюро розслідувань, Pin-Up лише формально є українським, а насправді належить росіянам.З повідомлень українських медіа можна дізнатися, що перераховані вище юрособи пов'язані з номінальним українським власником Pin-Up Ігорем Зотьком, тоді як кінцевим бенефіціаром є росіянин Дмитро Пунін, котрий з 2019 року проживає на Кіпрі.Як Зеленський пояснив нові санкціїУвечері 25 травня український президент написав, що країна працює над синхронізацією санкцій із санкційними режимами Євросоюзу та інших ключових світових юрисдикцій.За його словами, перший пакет обмеження був застосований проти російських осіб, які причетні до фінансування російської терористичної діяльності, фінансових махінацій та схем обходу санкцій в інтересах РФ.Другий пакет – це пропагандисти, які своєю брехнею підсилюють російські удари по Україні. Своєю чергою третій санкційний пакет – проти представників російських мафіозних угруповань, які значно допомогли становленню путінського режиму та досі пов’язані з ним."Зараз уже готуються нові санкційні рішення України. Напрямок санкцій цілком зрозумілий – це фізичні та юридичні особи з Росії й такі, що пов’язані з нею, які працюють на війну, а також на яких тримається російський режим. Нові рішення РНБО – незабаром", - додав він.

MEGOBARI Act не лише ініціює повний перегляд відносин між США і Грузією, а й дає старт масштабним санкціям (укр.)

Marvel офіційно змінила назву фільму Thunderbolts* (укр. Громовержці*) на The New Avengers (укр. Нові Месники), розкривши головний сюжетний поворот стрічки

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА Вих. ВА 25/074 УКР Високопреосвященним і преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви Той, хто юнаків...

Уряд ухвалив рішення передати Міністерству цифрової трансформації функції формування та реалізації держполітики у сфері азартних ігор і лотерей. Раніше цим займалася Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ). Про це повідомив представник уряду у Верховній Раді Тарас Мельничук. Також Мінцифри передали 14,3 млн грн, які раніше були передбачені для КРАІЛ у 2025 році, для програми «Керівництво та управління у сфері цифрової трансформації». Що планує Мінцифри В Мінцифри вже анонсували створення агенції, яка замінить КРАІЛ. Вже відомо, що одним із завдань агенції буде оцифрування і автоматизація роботи з документами в сфері азартних ігор. Зокрема, отримання ліцензії відбуватиметься в цифровому форматі. «Зараз Мінцифри формуватиме політику, а нова агенція, яку ми створимо замість КРАІЛ, відповідатиме за її реалізацію», — написав заступник Міністра цифрової трансформації України Олександр Борняков. Також у відомстві пояснили умови для отримання ліцензії: відсутність податкового боргу;відсутність зв’язку з рф;бездоганна репутація. Якщо оператор отримує два штрафи — ліцензія анулюється. Наразі, щоб повідомити про нелегальні казино в маркетах Google або Apple, звертатися треба на пошту hello@thedigital.gov.ua. Чому ліквідували КРАІЛ 4 грудня 2024 року Верховна Рада України ухвалила законопроєкт № 9256-д, який передбачає ліквідацію КРАІЛ та посилення контролю за гральним бізнесом. Законопроєкт отримав підтримку 239 народних депутатів. 18 грудня офіс Генпрокурора затримав голову КРАІЛ Івана Рудого. Його підозрюють в посібництві рф через зв’язки з онлайн-казино, що належать росіянам. Йому обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права на внесення застави 3 січня 2025 року Президент України Володимир Зеленський підписав закон № 4116-IX, який посилює державне регулювання азартних ігор і запроваджує нові обмеження. Закон передбачає ліквідацію КРАІЛ, заборону реклами азартних ігор, окрім нічного часу на телебаченні та радіо, у виданнях для осіб 21+ та на платформах і в пошукових системах із відповідною цільовою аудиторією, посилення правил фінансових розрахунків, заборону на рекламні дзвінки та СМС-повідомлення від організаторів азартних ігор. Нагадаємо, ДБР затримало директора онлайн-казино Pin-Up. До цього затримали чоловіка, який номінально був власника компанії, що працювала під брендом онлайн-казино Pin-Up — Ігоря Зотька, який є засновником ТОВ «Укр Гейм Технолоджі». У 2022 році OSINT-ком’юніті Molfar встановило, що Pin-Up в Україні має кілька юридичних осіб: ТОВ «Пін-Ап» та ТОВ «Укр Гейм Технолоджі».

Працівники Державного бюро розслідувань затримали директора компанії, яка діяла в Україні під брендом онлайн-казино Pin-Up. Затриманому оголосили про підозру у пособництві державі-агресору. За даними слідства, він відповідав за юридичні питання роботи онлайн-казино в Україні. Готується клопотання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Про це повідомили у пресслужбах ДБР та Офісу генпрокурора. «У межах розслідування підтверджено зв’язки онлайн-казино із представниками рф та російським капіталом, а також з підсанкційними в Україні суб’єктами. Окрім того, в межах роботи онлайн-казино відбувався збір інформації про клієнтів, тож у розпорядженні держави-агресора були персональні дані та відомості про місце перебування користувачів, у тому числі військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань», — зазначили в Офісі генпрокурора. Нагадаємо, раніше працівники ДБР затримали чоловіка, який номінально був власником компанії, що працювала під брендом онлайн-казино Pin-Up. Затриманим може бути Ігор Зотько, який є засновником ТОВ «Укр Гейм Технолоджі». У 2022 році OSINT-ком’юніті Molfar встановило, що Pin-Up в Україні має кілька юридичних осіб: ТОВ «Пін-Ап» та ТОВ «Укр Гейм Технолоджі».

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував. Проєкт спільно створюють український ПЕН та телеканал "Еспресо".Сьогодні ми поговоримо про російський колоніалізм і про те, чому ми з вами бачимо цей імперіалізм, завойовництво, мілітаризм російської імперії, а для західної свідомості аж до 2022 року цей колоніалізм ніби лишався в сліпій зоні. Мій гість сьогодні Радомир Мокрик, історик, який зараз якраз готує книжку про російський культурний колоніалізм.Отже, тим часом як західні імперії активно проговорюють, осмислюють колоніалізм, бачать історію, пробують історію, культуру розглядати в деколонізаційній оптиці, Росія, ніби як жінка Цезаря, — поза підозрою. Поки одні там у Британії, Франції, Нідерландах, в Америці скидають пам'ятники батькам-засновникам колишніх метрополій, російська імперія і російський колоніалізм далі невидимий. І мало того - всі поневолені народи до 2022 року лишалися Russia. Як сталася ця якась містична історія? Як це сталося, що це все було в невидимій зоні?Ну, справді, напевно, ця перша головна, найбільш разюча різниця полягає в тому, що Росія сама не визнає свою імперськість. Тобто вони максимально далекі від якогось покаяння, яке ми бачимо у Франції, в Британії, тепер в Америці якоюсь мірою. Навпаки - Росія продовжує проводити політику культурної колонізації. Зрештою, навіть про сучасну російсько-українську війну історик Тімоті Снайдер, наприклад, прямим текстом говорить, що йдеться саме про колоніальну війну. Тобто Україна залишається в оптиці російських політичних еліт і в оптиці значної частини російського суспільства саме чимось на кшталт колонії.Інша справа в тому, що Захід, очевидно, був не готовий подивитися на історію Росії, подивитися на історію Радянського Союзу, як на історію колонізатора з багатьох причин. По-перше, після розпаду Радянського Союзу була невідповідність радянського й російського проєкту цим класичним уявленням про колоніальну імперію. Тому що колоніальна імперія, з точки зору звичайного пересічного європейського інтелектуала, це мала бути якась віддалена територія,це мав бути расистський фактор.Росія дуже багато зробила для того, щоб виглядати по-інакшому. Вони, по-перше, розмивали кордони. Це дуже важливий момент, що Росія зробила протягом багатьох століть насправді все для того, щоб весь цей простір сприймався як російський: всі народи навколо — це теж, по суті, Росія. Це маленька Росія, це могла бути якась невдала Росія, недорозвинена Росія, але це все навколо Росія. І воно за великим рахунком спрацювало. Я думаю, що лютий 2022 року це дуже яскраво продемонстрував, що раптом почали відбуватися, бодай спроби, зрозуміти ці внутрішні відносини. Тому що насправді на Заході через ці причини, також через дуже агресивну культурну експансію, тобто Росія використовувала культуру, літературу ХІХ століття і вже різні культурні жанри ХХ століття для того, щоб створити якийсь такий образ моноліту.парад в СРСР, Фото: gettyimages Не в останню чергу викрадаючи ці культури навколо, створюючи образ чогось такого великого російського.Мені цікаво, що цинізм російський ще полягає в тому, що вони ж привласнюють оцей постколоніальний дискурс. Вони тепер вигадали народ Донбасу, і можна ж виступати на радбезі ООН і розказувати про те, що це ж є національно-визвольна війна. Можна присоромлювати Захід за їхній колоніалізм, за західний колоніалізм, і казати про те, що це ж якраз є антиколоніальна війна, те, що ведеться на Сході України. І в цьому взагалі є якийсь повний сюрреалізм і страшенний цинізм Росії. Ви говорите про привласнення і про те, яким чином Росія розмивала кордони. Давайте уточнимо, що мається на увазі, коли ви кажете, що Росія розмивала кордони і привласнювала інші культури?Тут є декілька, звичайно, площин в цьому. Найпростіший, найбільш промовистий — це те, що Ева Томпсон, яку раптово для себе відкрило багато дослідників, хоча Ева Томпсон була якраз однією з тих, хто дуже давно намагалась показати цю імперську сутність російської культури, вона говорить про найбільшу лінгвістичну містифікацію. Це власне те, що Росія поневолені народи, поневолені спільноти, називає Росією. Мова про те, що британці не називали Індію Британією, а Росія навпаки намагається зробити вигляд, що це все наше навіть на лінгвістичному рівні. І це спрацювало, це творило ілюзію про те, що це все, всі-всі ці народи є якоюсь частиною Росії.Для мене було дуже характерно, тому що Ева Томпсон говорить все-таки про раніші періоди, про XIX століття, навіть ще десь, про цей момент переходу Московії в Росію. Для мене було симптоматично, тому що я займаюсь передусім дисидентським рухом. І, наприклад, українська гельсінська група, правозахисна ініціатива 70-х років, коли вони в 70-х роках, оця горстка українських дисидентів, звертається до західних дипломатів, вони закидають заходу те саме. Вони пишуть про те, що ви, можливо, не з трибун, але в кулуарах, ви ж не говорите "совєти", ви говорите "руские". Тобто, ось ця ілюзія, вона дуже глибоко вкорінилась насправді і давайте будемо відверті, вона десь навіть ще по інерції до сьогоднішнього дня діє.gettyimages Тобто, це дає можливість ось цих маніпуляцій, вони дуже яскраво проявилися з початком російської агресії в 2014 році. Тому що коли українці намагались пояснити, що йдеться саме про російську агресію в Криму і на Донбасі, багато західних інтелектуалів казали, думали чи казали так, що "ну дивіться, не дуже зрозумілий кордон, Росія, Донбас, говорять однією мовою, історичне право, радянська індустріалізація — спільний культурний простір". І таким чином ось ця теза, яку росіяни активно й агресивно проштовхували, про те, що це громадянська війна, вона для багатьох інтелектуалів на Заході була релевантною. Тому що, ну, а в чому, як би, різниця? І треба розуміти, що це наслідок дуже-дуже послідовної і інтенсивної політики Росії і радянського керівництва свого часу.Ви почали говорити про дисидентів, і я подумала про те, що і дисидентський рух Захід знає з подачі, скоріше, Солжіцина, аніж Стуса, чи Євгена Сверстюка, чи інших наших дисидентів. Чи могло бути інакше? Я весь час думаю, чи ми могли про себе тоді ще, в ті радянські часи, заявити про себе, щоб не лише Солженіцин репрезентував дисидентський рух в Радянському Союзі, але і набагато талановитіший, чесно кажучи, Василь Стус.Я думаю, що в цьому сенсі наші дисиденти зробили колосальну роботу. Це робота з Самведамом, це робота з популяризацією "Українського вісника",робота з "Радіо Свобода", з іншими радіостанціями. Тобто ця робота, яку ця малесенька щопта Стусова зробила по популяризації українського і українського дисидентського руху, правозахисного руху, національного питання, вона колосальна. Але це малесенька щопта проти велетенської махіни, яка, як це не парадоксально, була заточена на популяризацію ось цих росіян, в якомусь сенсі російських дисидентів. Людей, яких переслідували в Радянському Союзі, і водночас вони стають ключовими постатями для Заходу. Захід сам цього шукає. Захід намагається переконати себе, навчений, як би, прикладом Пушкіна, Толстого, Достоєвського із цієї великої російської культури, Захід постійно шукає щось інше, "другую Россию". І він його знаходить в Солженицина, в Сахарова, в інших людей.І це прагнення розгадати ось цю таємну, загадкову російську душу, воно є надзвичайно сильним на Заході, воно триває досі. Воно відображається в пошуках цієї таємничої душі в Олексія Навального, в інших. І це та сама ланка.gettyimages Я також прочитала чудову книжку культурного, можна сказати, культурного дипломата, це фактично був дослідник радянської культури, професор Єльського університету Фредерік Баргорн. Він надрукував книжку, яка називається "The Soviet Cultural Offense" ("Радянська культурна офензива", - укр.). І він там дає прекрасний приклад, як розмивалися межі між країнами і між культурами, як відбувалося привласнення. Ось, наприклад, в середині 50-х років Хрущов і Ейзенхауер підписують угоду про культурний обмін і починають радянські колективи їздити в Америку. І був такий ансамбль Моісєєва танцювальний, який там просто на ура сприймали. В Нью-Йорку, вони об'їхали всю Америку і всю західну Європу. І вони везли різні танці – українські, молдавські, грузинські — це все було Russia. І от таким чином це все, оці межі культурні розмивалися і привласнювалися. Це дуже цікаво.Безумовно. Причому це теж фішка, яка має свою традицію. На це звертав увагу своєрідно навіть не Мілан Кундер, він в своєму есеї про викрадення Центральної Європи посилається на іншого чеського класика Гавлічка, який влучно схарактеризував ще на зламі 19-20 століття, що росіяни дуже люблять все російське називати слов'янським, щоб потім все слов'янське називати російським. Це такий парадокс. І тут насправді той самий механізм. Тобто ти все російське називаєш радянським, щоб потім все радянське називати російським.І воно, знову ж таки, має цей ефект на Заході. Тому що всі ці танці сприймаються як "велика російська культура". Тому що на Заході публіка не мала бажання розбиратися, зазвичай, ми не говоримо про всіх, але в більшості випадків, розбиратися в хитросплетіннях цієї колонізаторської політики між народами в Радянському Союзі. Досі не всі хочуть розбиратися, будемо відверті, а тоді і поготів. Тобто такі ансамблі, вони мають велетенський ефект і, безумовно, ось таким чином це все є один великий російський простір. Навіть якщо вони танцюють гопака.Я хочу також запитати вас про мем, який вже у 2022 році виник у світі — "Putin, not Pushkin" ("Путін винний, а не Пушкін", - укр.). І тут також мене вражає сліпота, скажімо, західної свідомості, та що вже казати, і нашої свідомості так само до великої міри, щодо імперськості Пушкіна. Тому що далі навіть в Одесі йдуть бої за пам'ятник Пушкіну. У Пушкіна є така "Сказка о мертвой царевне і семи богатырях". І ось цю казку чули багато людей, читали багато людей в дитинстві, і нам читали цю казку. І, очевидно, багато західних людей читали це. І там є такі слова: "Вранці, ясною порою браття дружною юрбою виїжджають погулять, сірих крижнів пострілять, руку правую потішить, сарачина в полі спішить, або в кримця на скаку зняти голову важку, стріться з ворогом заморським чи з черкесом п'ятигорським".От дивовижно те, що оця фраза, я вже не кажу про "Клеветникам России", про листи до Вязємського, це класика, всі це бачать.Але те, що і ми були сліпі, і Захід був сліпий до заклику національного геноциду, яким чином це може не помічатися? Ви аналізували це, чи думали про це?Я думаю, що тут є два рівні. Мені дуже подобається, як це захоплення великою російською культурою пояснює в своїй новій книжці Юрій Макаров. І от один з таких аспектів, власне, він підкреслює, що зазвичай ці захисники великої російської культури навіть не знають її, тобто це радше така фішка, що я там засинаю обійнявшись з томиком Пушкіна чи Достоєвського, що насправді це взагалі не означає, що ти читаєш. Другий момент, серед тих, які таки читають, я думаю, що вони не хочуть цього бачити. Це навіть не сліпота, розумієте, це замилування і от далі намагання знайти те, що ти там хочеш побачити. От не більше і не менше. А такі речі ти просто будеш ігнорувати. Тому що ці речі, вони насправді лежать на поверхні.  Так само як цей наведений уривок поезії чи рефлексії Пушкіна, чи Лермонтова, щодо завоювання Кавказу. Вони абсолютно брутальні місцями. Тим більше культури, які мали би вже мати щеплення від колонізаторства, від імперіалізму, вони мали би бути дуже чутливими до цього. І, тим не менше, вони цього не бачили. А зараз, зазвичай, роблять вигляд, що не бачать, тому що це б означало переглянути дуже багато років своєї роботи і визнати, що я або не добачив, або не хотів цього побачити, визнати власну помилку.Чи це не те, що стається з кафедрами русистики в західних академічних середовищах? Тобто визнати це означає перекреслити велику частину освіти своєї, наприклад?Я думаю, що так. Тобто академічне середовище в принципі інертніше і я собі можу уявити, що людина, яка багато років займалася пропагуванням російської великої культури, мала в цьому успіх, будувала на цьому всю свою кар'єру, раптом повинна сказати "Ви знаєте, я не побачив, що Достоєвський шовініст", "я не побачив, що Пушкін імперець". Тобто це десь зізнатися в своїй профнепридатності, піддати сумніву свою багаторічну роботу, для цього треба мати не абияку інтелектуальну відвагу. Більшість людей її просто не буде мати. Для мене це було десь очікувано, що цей спротив такий буде, і намагання відмежувати. Десь ця теза про те, що це війна Путіна, а не Пушкіна, вона є дуже зручною. Вона просто є найбільш зручною, тому що ти можеш зробити вигляд, що все було окей, ми всі все розуміли, ми всі все бачили, просто маніяк злетів з катушок і розпочав туди геноцид. Тобто це просто комфортно, це просто зручно. Але це, безумовно, не так.Як ви оцінюєте роль оцих "хороших руських", росіян-реликантів, які поїхали, і серед них дуже багато насправді творчих, розумних людей, талановитих,які зараз на Заході створюють образ "другая Россия". Яку роль ці люди відіграють? Наскільки вони впливові?В мене немає відчуття, що вони якісь впливові, що вони справді є там, де приймаються рішення. Загалом, для себе я їх асоціюю з хвилею еміграції так званої білої Росії, ті, що втікали свого часу.Це було дуже впливово, вони сформували цей наратив.В культурному сенсі так. Тоді це було дуже впливово, і це в культурі дуже проявилося. Я думаю, що цей образ і це переконання, що Росія насправді не така, воно йде в першу чергу саме звідти, тому що втікала аристократія, втікали дійсно освічені, висококультурні часто люди. І оскільки інших росіян європейці часто не бачили, вони робили вигляд, що Росія десь так виглядає, як зі сторінок Толстого "Войны и мира", тобто ось вони наживо побачили цих аристократів.Зараз цього немає, звичайно, немає вже такого культурного впливу, тому що якісь ці шаблони, стереотипи, вони вже сформовані, там не виглядаєш нічого.Але ж ці люди можуть сказати, що "Дивіться, ми освічені, творчі люди, письменники, ми хочемо з українцями говорити на різних майданчиках, а вони агресивні, не хочуть. Вони хочуть нас кенселити, а ось дивіться, ми маємо чудову культуру, давайте говорити про прекрасне, не треба говорити про ці жахи. Є другая Россия, ось ми несемо цю культуру далі"."І ми не несемо відповідальності за це. Це не наша історія. Це знову ж таки Путін. Це якась девіація на тлі великої і гуманістичної російської культури".Я коли говорю про впливовість, напевне, скоріше маю на увазі оце освіження цього наративу.Так. Знову ж таки, вони не несуть нічого нового, але вони ускладнюють донесення нам свого. Мені ось це найбільше дратує в цій ситуації, тому що, знову ж таки, за інерцією Захід хоче це чути, він хоче знайти цю "другую Россию", і тут її приносять, просто от беріть і слухайте. І це дійсно ускладнює можливість нам донести своє бачення про цю війну і про російську культуру загалом. Навіть був мем, що "ці жорстокі українські письменники свого часу не хотіли спілкуватись". На моє переконання, якби ця опозиція дійсно була етичною, якби ця опозиція справді була "другая", вони б не відбирали наш голос. Просто людина б розуміла, що зараз не мій час, я зараз маю просто промовчати.А ось це агресивне нав'язування "давайте поговоримо", це важко назвати етичною позицією в ситуації, в якій ми зараз знаходимося в теперішньому контексті.Вони не лише вимагають голосу, вони кажуть, що вони теж жертви, і вони називають себе новими євреями Європи, і вони там фотографуються з якимись своїми сковорідками чи взяли з хати лише якусь праску і тепер "ми вигнанці". І вони вимагають до себе так само співчуття, як і до нас. Але є окремі голоси, так як, наприклад, голос Каті Марголіс. Їх всього кілька людей, про яких можна сказати, що люди дійсно розуміють, що таке колоніалізм.Каспаров якоюсь мірою.Чи можна говорити про те, що ці люди формують якесь середовище, яке може впливати?Мені не здається. Направду, я не бачу їхньої впливовості, я не бачу ефекту від їхньої діяльності.Ні на Заході, ні в Росії.Абсолютно. В Росії взагалі мова про це не йде. Я, власне, чому згадав Каспарова, тому що він один з небагатьох, хто декілька днів тому написав вже так в лоб. У Каспарова теж бувають дуже такі неоднозначні тези, але тут він написав чітко, що, по-перше, руху спротиву немає, ми не маємо на це вплив, і тільки український прапор в Сімферополі може стати тим тригером, який розбудить російське суспільство, щоб воно почало ламати систему. Не тому, що воно почне підтримувати Україну, а тому, що воно обуриться, "як же ж так, в нас забрали, ми почали щось програвати". І я думаю, що це вдала теза в тому сенсі, що це визнання, що впливу насправді немає. І розраховувати на якісь зміни громадянського суспільства і так далі під впливом цієї горстки інтелектуалів не варто. Назовні, я давно, відверто кажучи, перестав стежити за цією гризнею тараканів в банці, тому що десь я тільки бачив свого часу, як вони більше сваряться, по-моєму, між собою, ось ці декілька течій так званої "ліберальної Росії" на цих їхніх форумах, вони навіть між собою не здатні до якогось конструктиву.Тому що йдеться, очевидно, про ресурси, про фінансування, кого буде підтримувати Захід.Мені здається, що це для них загалом принциповіше, ніж справді справедливість в російсько-українській війні. І це жалюгідно.Ви згадали вже про українських дисидентів і про те, як представники, засновники Української Гельсінської групи, Української Гельсінської спілки говорили про те, що на Заході ви сприймаєте нас як росіян.У вас є спогади, як говорить про це Мирослав Маринович, один зі співзасновників Української Гельсінської групи, про те, як поводилися в таборах росіяни, представники росіян і представники поневолених народів.Так, знаєте, це десь для мене було трошки несподівано. Я зараз після шістдесятників, я накинувся на дисидентів і збираю їхні інтерв'ю для наступної книжки. І в мене було кільце інтерв'ю з Мирославом Мариновичем, Мустафою Джемілєвим і Йосифом Зісельсом. Тобто це представники різних частин, різних сегментів, можна сказати, українського дисидентства, які потім сходяться в цьому правозахисті. І мені було навіть неочікувано, наскільки схожі речі вони мені сказали. От Мирослав Маринович, коли ми добралися до національного питання, він розповідав про те, що не піддаючи сумніву авторитет Сахарова, наприклад, тому що всі ці ниточки так чи інакше в 70-х роках перетиналися в Москві, тому що в Москві було вільніше, все-таки мова йшла про те, що коли підіймалося національне питання, питання мови, це те, що було дражливим для українських дисидентів, то в російських колег, з якими, в принципі все було в порядку в цій співпраці, це викликало трошки дискомфорт. Мовляв, що "ви нам псуєте ось цю правозахисну лінію якимись речами, які не є релевантними".Я говорив про те саме з Мустафою Джемілєвим. Він згадував, як вже в кінці 80-х років він був разом з В'ячеславом Чорноволом на прийомі в посольстві, по-моєму, американському. Це вже кінець 80-х, це вже можна було. І що Чорновіл був страшно напружений. Коли Джемілєв намагався зрозуміти, в чому проблема, то Чорновіл йому пояснив, що, "друже, не забувай, що ось ці всі росіяни тут навколо, вони то друзі, і нема питань, але як тільки ми десь заступимо на оце національне питання, і зокрема питання Криму, ти почуєш дуже багато нових і несподіваних речей". І Джемілєв каже, що Чорновіл мав рацію. Ці речі, попри якусь загальну канву, правозахисну етику, з російськими дисидентами вони відбувалися, не з усіма, безумовно, але в більшості це була проблема.Мустафа Джемілєв, Фото: krymr.com  Знаєте, я записав ще одне інтерв'ю, дуже важливе для мене з Ольгою Гейко, яка теж відсиділа шість років. Вона поділилася спогадом, що якось в таборах, вона говорила зі співкамерницями росіянками, вони якось зачепилися за питання мови, і щось про Одесу почали говорити. І пані Ольга намагалась пояснити, що реально відбувається дискримінація, і можливо варто прийняти якісь закони на підтримку української мови, тобто якась така українізація. І пані Ольга згадує, що в один момент хором ці дві дисидентки на зоні, в тюрмі, в один голос кажуть "Мы вам не позволим". Тобто є речі, які просто не змінюються. Можливо, десь неочікувано з таким стикнутися навіть в дисидентських колах. Воно було. Це мені підтверджують люди, від яких я навіть цього не очікував. Не загострюючи на цьому, в цих спогадах, коли ти починаєш про це говорити, воно починає десь вилазити.Тобто ти чутливий до порушення прав людини, але ти не чутливий до речей, які стосуються імперії.І це дуже своєрідно, тому що одна з визначальних рис для мене українського дисидентства, вона полягає в солідарності. Я це називаю солідарність поневолених. Мирослав Маринович і інші про це розповідають багато про це взаєморозуміння з представниками народів Кавказу, з людьми з країн Балтії. Велика солідарність, дуже виразна між українцями і євреями саме. Вона була одною з найбільш яскравих оцих співпраць. А російські дисиденти, в більшості своїй, просто не приймали це подвійне дно імперського проєкту. Коли йшлось про радянську тоталітарну систему, але водночас про реінкарнацію Російської імперії. Це їм, зазвичай, давалося важко і виникали такі тертя.Ми вже згадали одеський лист на захист пам'ятника Пушкіну та інших маркерів імперії, які є в Одесі. Це звернення до ЮНЕСКО з проханням вплинути на українську владу і захистити пам'ятки, які ніби формують міф Одеси. Не буду аналізувати, чому ці більше ніж 140 людей, серед яких є і українці, і італійці, й інші іноземці, чого вони це зробили, але мене зацікавило, як зреагувала італійська преса й суспільство. Для італійців це було свідчення того, що українська влада є дуже радикальна і змушує міську громаду відмовлятися від того, що є їхньою ідентичністю. Таким чином це трансформується у свідомості частини італійського суспільства, яка не підготовлена або не дуже добре знається. Це ж теж робота стариш кліше культурних, які стосуються, зокрема й України?Безумовно. Це те саме розмивання кордонів. В моєму розумінні, Пушкін в Одесі і всі решта "товарищи" це маркування території імперії. Дуже просто це пояснив свого часу Жадан. В одному з інтерв'ю він сказав щодо Пушкіна в Харкові, що якби Пушкін був, скажімо, молдавський поет, його пам'ятник би тут не стояв. Пам'ятник Пушкіну тут стоїть, тому що це руський поет. І так це працює. І Пушкін в Одесі саме цим займається — він маркує територію імперії. Оскільки це повідомлення Заходу про колоніальні відносини недостатньо донесене до західної публіки, воно не є чимось самоочевидним для італійських інтелектуалів, вони в цьому вбачають, а деякі хочуть вбачати, ось таку наругу над культуру. В моєму розумінні, з боку українців, які підписали такий лист, це добрячий удар в штангу, тим більше, що він написаний на Захід. Тому що на Заході безумовно за допомогою російської агентури, корисних ідіотів чи щирих співчуваючих, рознесуть саме в тому ракурсі, що "фашисти тут ущемляють ісконно одеську ідентичність чи культуру".Пам'ятник Пушкіну в Одесі, Фото: gettyimages Я подивилася чудовий фільм Дарка Гірна про культуру в Холодній війні, як Радянський Союз використовував культуру, і вона цитує промову Хрущова. Ця промова, де Хрущов, звертаючись до радянських письменників, каже, що "письменники це наші артилеристи, вони розчищають шлях для нашої піхоти і прочищають мізки там, де це потрібно". Він не криючись говорить, що для "совєтів" культура — це зброя. Але для будь-якої західної людини цей меседж незрозумілий, тому що для західної людини культура не є артилеристом. Чи ви вірите в те, що колись якимось чином ми зможемо достукатись до західної людини, яка не вірить в це, тому що це не є в її картині світу?Те, що я зараз пишу цю книжку про культурну колонізацію, я перечитав багато і прослухав виступів Хрущова, Брєжнєва, піднімав документи, коли засновувались постанови про міністерство культури Української Радянської Соціалістичної Республіки, там це все написано прямим тестом. Це є відрита стратегія, це не є наші домисли. Тези про артилерію Хрущов повторював постійно, і Брєжнєв повторював. Микита Хрущов, Фото: gettyimages Тобто ось ця конфронтація, мілітаризм культури, він є відкритим. Постійне про культурний фронт, бійці літературного фронту, це ж насправді радянська лексика. Вони над цим працювали, абсолютно не прикриваючись. Всі ці постанови, міністерські розпорядження, вони прямо говорять про те, що культура є пропагандою і методом виховання. Як би українські, зокрема, митці, письменники не намагалися в той час вичавити щось з цієї культури, але для керівництва радянського це завжди було передусім про виховання, пропаганду і про прочищання мізків. Хрущов про це говорить відкрито. Коли Хрущов запускає фактично уявлення про культурну дипломатію на початку 50-х років, він прямим текстом говорить, що "окей, в обидвох сторін є ядерна зброя, тепер ми не будемо, очевидно, воювати фізично, ми будемо воювати на культурному фронті". І так вони культурою створюють простір для своєї експансії, в разі потреби експансії військової.При чому ця культура не є мілітарна.Так, вона покликана прикрити цей агресивний мілітаризм своїм справжнім чи вдаваним гуманізмом. Мені здається, абсолютно блискучий образ цього росіяни зробили, навіть напевно цього не усвідомлюючи, коли почали реставрувати ними ж розбомблений Маріупольський театр. Вони його прикрили рештуванням Пушкіна, Достоєвського, Шевченка і Гоголя. Це метафора. Я впевнений, що ми мусимо вірити в те, що ми донесемо цей меседж. Я бачу, що ми стикаємось з велетенським небажанням це розуміти, але ми мусимо копати цю скалу, тому що за нас це точно ніжно не зробить. Як тільки ми перестанемо це робити, то Захід захлинеться в своєму захвати від Пушкіна, Достоєвського, Навального, Солженіцина і тд.Цей дослідник радянської культури і дипломатії Фредерік Баргорн, з якого ми почали, говорить про те, що культурна дипломатія авторитарних режимів набагато потужніша і агресивніша, ніж культура вільного світу.Справді, як на мене, це продовження попереднього, що культура є інструментом цілеспрямованим. Держава це розуміє і над цим прямо працює. Імідж чи просто культурне завоювання держава тоталітарна, авторитарна, вона може прямо виділяти в це ресурс і направляти культуру туди, куди їм потрібно. Найбанальніший приклад, що в тих же ж 50-х та 60-х роках російські книжки видавалися на Захід, на експорт, десятками мільйонів примірниками. І вони коштували дешевше, ніж була їхня собівартість. Держава, яка використовує культуру таким чином, піде на збитки, але доб'ється того, що ринок завалить своїм продуктом. В умовах вільної демократичної держави ти не можеш просто диктувати митцям, письменникам, що робити. А в Радянському Союзі так, а якщо ти твориш не так, як каже держава, то у тебе буде така доля, як була у наших шістдесятників, дисидентів і так далі.Ви згадали книжку Юрія Макарова "Та невже" про цей міф "велика російська культура". Він каже, що в жодного народу, окрім російського, немає ось це "велика культура". Зараз ми розуміємо, що це не тому що це велика культура, а тому щ це величезні гроші, які були вкладені в те, щоб її пропагувати і в західний світ прищеплювати. Я на початку 90-х прочитала два дуже важливі тексти. Перший — Оксани Забужко "Психологічна Америка і Азіатський ренесанс", і там вона говорить, що ми не вміємо розповідати про себе світові й нам треба навчитися. Інший текст — Оксани Пахльовської, де вона говорить про те саме. Вона каже, що зараз ми отримуємо шанс говорити про себе і треба терміново робити кафедри україністики, вкладати гроші, розбудовувати мережі культурні і так далі. І я навмисно сказала, що це були тексти 90-91-го року, тому що минуло понад 30 років, і за цей час Росія далі напрацьовувала свої майданчики, контакти, вкладала гроші. Чи могла Україна в ці роки бути ефективнішою, а не організовувати куточки з вишитими рушниками в українських посольствах за кордоном?Вона не просто могла, вона була зобов'язана це робити. На моє глибоке переконання, я не те що тоді, я і зараз не бачу реального серйозного розуміння ваги культури. В той час як РФ дійсно агресивно продовжує займати всі можливі поля. Я постійно підкреслюю колегам з Заходу, що якщо десь не буде українськості, студій і культури, туди одразу ж залізуть "хароші руські". Вони дуже агресивно та вміло з цим працюють, як російська держава, так і російська еміграція. У них завжди було розуміння цього, як мінімум від 19 століття, 20 століття і тепер вони інвестують в культуру колосальні речі і мають результат. Навіть в тому, що почавши абсолютно брутальну геноцидну агресію, вони можуть ще комусь щось пробувати пояснити і якась частина навіть західних інтелектуалів буде це сприймати. У нас завжди це відбувалося на рівні радше ініціатив одинаків. Я переконаний, що в якось сенсі в цьому й наша сила в громадянському горизонтальному суспільстві. Цим ми кардинально відрізняємось від росіян. Але є речі, які потребують велетенського ресурсу і системи. Ми понад 30 років затикаємо ці дірки ентузіазмом і відчайдушною роботою одинаків або груп, але цього мало. Нам протистоїть монстр з великим досвідом і ресурсом. З цим давно пора щось стратегічно робити.Я подумала, що ви і є одним із цих одинаків, який пробує заповнити ці величезні порожнечі, зокрема, в розумінні культурного колоніалізму російського. Я вам дуже дякую за це.

Найбільше — на 2-2,3 гривні за літр, подорожчав дизель на АЗС VST, Укр-Петроль, Олас, Автотранс. Автогаз подорожчав до 14 січня на 46 коп./л

Десь із місяць, чи що, тому The Economist запропонував нове "слово року" (є в них така забавка) - відповідно до нових історико-політичних обставин (перемоги Трампа та перших оголошених ним керівних кандидатур), на Слово Року-2024 пропонувалась "какістократія" - новий тренд здеградованої "демократії": за аналогією, з грецької - "влада найгірших". Точно знайдене слово завжди допомагає: саме так, какістократія, і Трамп тут далеко не перший (першими, якщо вже на те пішло, були більшовики, можна простежити поступове взаємопроникнення в цьому сенсі "західного" й "східного" режимів ще в епоху холодної війни, а в останні 30 років це взагалі капець яке злипання, але про таке книжку дослідницьку впору писати, як ото Володя Єрмоленко про "плинні ідеології"...). Після перемоги Трампа я тут обережненько давала зрозуміти, окремим дописом, що не варто брати серйозно чи, поготів, намагатись аналізувати те, що він каже, бо він сам не ставиться навсправжки до сказаних ним слів. Читайте також: Трамп реаліст, він розуміє, що ідеальна картина світу — не з фільмів ГоллівудуЗа цю девальвацію публічного слова треба "дякувати" вже Обамі, який, за точним виразом одного американського чиновника, fucked up Budapest memorandum (спойлер для обтяжених "комплексом української недолугости": Будапештський меморандум — це не "наш" прокол, хоч би які вам немилі були Кравчук і Кучма, — такою була умова адміністрації Буша-старшого для того, щоб США визнали Україну, почитайте хоча б "Як українці зруйнували імперію зла" Олександра Зінченка, — а адміністрація Обами пішла ще далі й того меморандуму просто не стала виконувати, тупо забила на підписані попередниками обіцянки, чим насправді "обвалила" світовий порядок значно суттєвіше, ніж заведено було думати до 24.02.22, - і, відповідно, сильно прискорила тріумф какістократії). Це я до чого. Ось щойно стрічка принесла чітко і ясно сформульованим те, на що я два місяці тому тільки "обережно натякала": нема, бляха! нема в вашингтонських какістократів ніякого "мирного плану", ні на весну, ні на літо, не впускайте цю "псевдоінформацію" у своє життя, якщо не мусите цим займатись "по роботі"! Атож, світ вступив у період невизначености, ситуативного союзництва, короткотермінових тактичних рішень, античного carpe diem - коли, як писала молода Забужко в рік першої глобальної катастрофи, що випала нам на долю (Чорнобильської), "замість поетом, доречніше стать серфінгістом" ("Диптих 1986 року") - ловити хвилю, щоб утримати рівновагу...Читайте також: Що сказав і чого не говорив Трамп на пресконференції в Мар-а-ЛагоІ якщо це, по-вашому, погані новини, то подумайте про це з іншого боку: наш Зеленський належить до тої самої медійно-какістократичної породи (Трамп теж прийшов на вибори з телеекрана, там свої серіали були!), - не виключено, що вони якраз прекрасно порозуміються між собою, "свій до свого", - головне, стежити, щоб "наш" доносив до Білого Дому правильний меседж. (І не відриватися на "білі шуми" типу "ах, яка ганьба, він сказав х*ня!" - сказав і сказав, стільки б і клопоту, американські реднеки зраділи як рідному — не забувайте, що епоха черчиллів минула ще в пору молодости наших бабусь, та й "ліга Плюща" давно вже не та, в какістократії свої закони! - тоді як обговорювати слід було питання, чи досить виразно український президент пояснив, через доволі гнидного посередника-подкастера — котрий теж знак часу, минулась епоха всевладдя сі-ен-енів! - що Україна не поступиться Москві захопленими територіями, і не збирається своїми смертями "робити харашо" засілій по західних какістократіях московській агентурі, — але цю, справді важливу тему, було в укр. інформпросторі "замито", а опозиція з нею не впоралась).Учімось жити й перемагати у звихнутому часі. І пам'ятати, що нічого в цьому новому-некерованому світі уже не виключено — в тому числі й хороше. Тож пристебнімо ремені. І не даваймося збити з чергової хвилі, яка може нас підхопити, штучно ввімкненим стороннім шумам. * Публікується зі збереженням стилю авторкиДжерелоПро авторку. Оксана Забужко, письменницяРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Українська гемблінг-компанія Pin-Up Ukraine відкинула звинувачення, висунуті ДБР та Офісом Генпрокурора щодо відмивання російських грошей. У компанії наголошують, що не мають зв’язків із російським капіталом чи підсанкційними особами. Pin-Up Ukraine вважає звинувачення необґрунтованими та не підкріпленими доказами і розцінюють це як спробу перешкодити діяльності одного з найбільших платників податків у гемблінг-індустрії України. Також в заяві наголосили, що всі права та обов’язки, як організатора азартних ігор в Україні під брендом Pin-Up, належать виключно ТОВ «Укр Гейм Технолоджі», кінцевим бенефіціарним власником якої є Ігор Зотько. Нагадаємо, що 9 січня стало відомо про його затримання.. Крім цього компанія заявила про готовність до прозорої та відкритої співпраці з правоохорнцями задля спростування звинувачень і встановлення всіх обставин. Контекст 📌 9 січня ДБР затримало номінального власника компанії, що працювала під брендом онлайн-казино Pin-Up. Опубліковане фото і дані з Опендатабот вказували на те, що йдеться про Ігоря Зотька. За даними ДБР, справжніми власниками бізнесу можуть бути громадяни росії, а отримані доходи використовували для підтримки російської армії. Затриманому оголосили підозру у пособництві державі-агресору. Слідство стверджує, що він не мав законних джерел для внесення 30 млн грн у статутний капітал компанії та тривалий час перебував на Кіпрі, де контактував із реальними власниками — росіянами. За інформацією ДБР, компанія працювала на окупованих територіях, зокрема в так званій «лнр». Наразі вирішується питання про обрання запобіжного заходу затриманому. У грудні також затримали голову КРАІЛ Івана Рудого через підтримку Pin-Up. Нагадаємо, що в травні 2024 року, в Україні повністю заборонили рекламу онлайн-казино та лотерей в інтернеті. Також 24 квітня Законопроєкт про посилення контролю за гральним бізнесом ухвалили у першому читанні.

Працівники Державного бюро розслідувань затримали чоловіка, який номінально був власником компанії, що працювала під брендом онлайн-казино Pin-Up. Як стверджує ДБР, бізнес насправді належав громадянам росії. Затриманому оголосили про підозру у пособництві державі-агресору. За даними слідства, затриманий формально володів компанією, але не мав законних джерел для внесення 30 мільйонів гривень до її статутного капіталу. Також повідомляється, що він довгий час перебував на Кіпрі, де спілкувався зі справжніми власниками онлайн-казино росіянами. Затриманим може бути Ігор Зотько, який є засновником ТОВ «Укр Гейм Технолоджі». У 2022 році OSINT-ком’юніті Molfar встановило, що Pin-Up в Україні має кілька юридичних осіб: ТОВ «Пін-Ап» та ТОВ «Укр Гейм Технолоджі». У заяві правоохоронного органу йдеться, що бізнес також працював на окупованих територіях, зокрема так званої «лнр», а після початку повномасштабного вторгнення кошти використовували для підтримки ветеранів російської армії та фінансування війни проти України. Наразі готується клопотання про обрання запобіжного заходу затриманому у вигляді тримання під вартою. Також суд вже обрав запобіжний захід бенефіціарним власникам онлайн-казино, директору та власнику торгової марки й доменного імені у вигляді тримання під вартою без права на внесення застави. Розслідування продовжується під керівництвом Офісу Генерального прокурора. Зазначимо, що у грудні через підтримку Pin-Up затримали голову КРАІЛ Івана Рудого. За даними ДБР, йому також обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права на внесення застави. Нагадаємо, що в травні 2024 року, в Україні повністю заборонили рекламу онлайн-казино та лотерей в інтернеті. Також 24 квітня Законопроєкт про посилення контролю за гральним бізнесом ухвалили у першому читанні.

Ліки та продукти під час повномасштабної війни залишаються в топі витрат українців, на них економлять найменше. 63% ліків, які українці купують в аптеках, - вітчизняного виробництва, за даними дослідження фармацевтичної галузі за 2023 рік. Gazeta.ua розкаже, з якої сировини виготовляють українські ліки, як провідні виробники України контролюють якість лікарських препаратів, що робить українські ліки ефективними і як вони здобувають популярність за кордоном. Що головне у ліках В українських аптеках можна придбати лікарські засоби у вигляді спреїв, таблеток, капсул, в ампулах тощо. З різними назвами, в різноманітних, яскравих чи однокольорових, упаковках. Але ключовим елементом у будь-якому лікарському препараті є діюча речовина. Саме вона чинить лікувальний ефект на організм людини. Також у складі ліків є допоміжні речовини, які виконують другорядні функції. Наприклад, впливають на всмоктування чи локалізацію лікарського препарату, його стабільність та можливість бути представленим у різноманітних лікарських формах. Якісна сировина, що включає як діючі, так і допоміжні речовини, є головним "атрибутом" для виробництва ефективних ліків. Хоча загалом не менш важливо відслідковувати якість на всіх етапах виробництва медичних засобів. Яку сировину використовують українські підприємства і як контролюють її якість, розглянемо на прикладі компанії Farmak - лідера із виробництва ліків в Україні. Де закуповують сировину українські та світові виробники ліків Більшість медикаментів, які виготовляє Farmak, на 80% складаються з імпортної сировини. Партнерами компанії є 500 постачальників з усього світу. "Діючі речовини (або, професійною мовою, активні фармацевтичні інгредієнти) для наших лікарських засобів закуповуються в США, Японії, Кореї, ПАР, Китаї, Індії, Іспанії, Німеччині, Італії", - зазначає Володимир Костюк, генеральний директор компанії Farmak. Допоміжні речовини для виробництва ліків - сировину хімічного, рослинного чи тваринного походження - привозять переважно з Євросоюзу, де сконцентровані найбільші виробники. Зокрема, з Франції, Іспанії, Німеччини. Інгредієнти для ліків закуповують також у Великій Британії. Частину активних фармацевтичних інгредієнтів Farmak виготовляє самостійно на власному заводі в м. Шостка Сумської області, який було збудовано з нуля у 2015 році. Первинне пакування (флакони, ампули, шприци, кришки) компанія закуповує як в українських виробників, так і в ЄС - Франції, Бельгії, Німеччині, Угорщині. Вторинне пакування - упаковка та інструкції - замовляються в Україні. Як зазначають у Farmak, трапляються настільки рідкісні складові, що відшукати їх можна лише в певній частині світу. Наприклад, для протиглаукомних* лікарських препаратів компанія використовує сировину, яку виготовляють з листя рослини Pilocarpus microphyllus. Вона росте лише на півночі Бразилії і знайти їй замінник неможливо. Отже, Farmak співпрацює з топовими виробниками діючих та допоміжних речовин, як і більшість відомих світових фармацевтичних корпорацій. Тож переконання, що за кордоном для виробництва ліків використовують якусь більш унікальну діючу речовину - помилкове. Адже, за даними Європейського економічного та соціального комітету (European Economic and Social Committee (EESC), до 80% активних фармацевтичних інгредієнтів, що використовуються в ЄС, походять з Китаю та Індії. Де, власне, зосереджені найбільші хімічні виробництва з виготовлення діючих речовин. Тож картина однакова - і в Україні, і в ЄС. Що робить українські ліки ефективними Перш ніж запустити лікарський засіб у виробництво, відбувається багаторівнева перевірка якості сировини. 1. Виїзд аудиторів Farmak до постачальників Farmak проводить власні перевірки іноземних та українських постачальників. Аудитори компанії виїжджають на виробництва до 35 країн світу, серед яких Велика Британія, США, Швейцарія, Німеччина та інші країни ЄС, а також Центральної Азії та Близького Сходу. Зазвичай перевірка одного постачальника триває протягом тижня. Що ж перевіряють спеціалісти Farmak? Насамперед, сертифікати якості на сировину, методи контролю якості на всіх етапах виробництва, протоколи і результати тестування сировини. Також звертають увагу на санітарно-гігієнічні умови виробництва, умови зберігання, відповідність міжнародним виробничим стандартам та інші важливі параметри. Додатково контролюються умови пакування та транспортування сировини, щоб переконатися, що під час доставки ніщо не впливатиме на її якість та безпеку. Головна мета ретельних перевірок постачальників - впевнитися, що сировина для виробництва лікарських засобів відповідає високим стандартам якості, яких дотримується компанія Farmak. 2. Контроль якості за 30 критеріями Наступний етап - перевірка сировини в Україні. Загалом один вид діючої речовини може досліджуватися за 30 критеріями. Працівники Farmak перевіряють, чи відповідає сировина заявленому хімічному складу, визначають наявність і кількість домішок. Вимірюють розчинність, в'язкість, температуру плавлення тощо. Проводять випробування стабільності сировини під впливом температури, вологості та світла. Слідкують за мікробіологічної чистотою, а саме - перевіряють на наявність бактерій та грибів. Загалом до контролю якості у Farmak залучено 190 співробітників. На закупівлю потрібних для їхньої роботи матеріалів компанія щороку виділяє до 100 млн грн. У своїй роботі спеціалісти використовують нормативну документацію виробників, міжнародні і національні стандарти України, Європейською Союзу та CША. Найголовніше: процес контролю якості у Farmak є безперервним. Компанія перевіряє кожну партію сировини, навіть від найнадійнішого постачальника. Нашим лікам довіряє світ Скептики скажуть: це добре, що Farmak так ретельно контролює кожну партію сировини. Але виникає питання - чи загалом можна вважати лікарські препарати компанії якісними і чи хтось це перевіряє? По-перше, виробництво та лабораторії Farmak мають міжнародну сертифікацію та відповідають високим вимогам європейських стандартів GMP (Належна виробнича практика. - Gazeta.ua). Це надає компанії право експортувати свою продукцію до країн ЄС. Другий аргумент, що підтверджує якість ліків Farmak - за останні 5 років компанія успішно пройшла 100 національних та іноземних інспекцій. В тому числі - компаніями-партнерами з Великої Британії, Швейцарії, Німеччини, Польщі, Словаччини, Чехії, Латвії, Литви, Ізраїлю та Грузії. Третій аргумент - карта експорту ліків від Farmak включає понад 60 країн, серед яких 15 країн ЄС, країни Азії, Центральної та Південної Америки, до Близького Сходу, а також до Австралії. Farmak - лідер ринку лікарських засобів в Україні за обсягами продажу лікарських засобів, за даними Proxima Research у 2023 році. Компанія виготовляє понад 450 найменувань лікарських препаратів у напрямках кардіології, ендокринології, офтальмології, жіночого здоров'я, неврології, гастроентерології тощо. Щороку на ринок виходить до 20 нових лікарських препаратів. *Лікарські засоби, які використовуються для лікування глаукоми - захворювання очей, що характеризується підвищеним внутрішньоочним тиском, що може призвести до пошкодження зорового нерву та втрати зору. УКР/НЕПРОМО/12/2024/ФАРМБРЕНД/НПР/001

Сюжет S.T.A.L.K.E.R.S.T.A.L.K.E.R - це серія відеоігор у жанрі шутер, яку створила українська компанія GSC Game World. Сюжет "Сталкера" розгортається у 21 столітті в Україні, проте в альтернативному всесвіті. У 2006 році зона ЧАЕС зазнала несподіваного аномального "викиду": хімічні, фізичні та біопроцеси на цій території змінилися - тепер це світ небезпечних мутантів та аномалій.Головні скарби, які існують у Зоні - це артефакти - предмети з особливими властивостями, які породили аномалії. S.T.A.L.K.E.R. 2, Фото: GSC Game WorldЗбройні сили створили оточення навколо Зони, аби запобігти несанкціонованому проникненню на територію. Чимало людей хочуть збагатитися завдяки артефактам. Серед таких осіб сталкери - особи, які проникають у Зону, щоб віднайти скарби.    Велика кількість сталкерів працює самостійно, проте Зону також населяють різноманітні фракції. До прикладу, "Воля" вважає, що Зона має бути доступна кожному, а "Долг" (укр. "Обов'язок") хочуть захистити світ від цієї території.Слово S.T.A.L.K.E.R. є акронімом — Scavengers, Trespassers, Adventurers, Loners, Killers, Explorers, Robbers (укр. Сміттярі, Правопорушники, Авантюристи, Одинаки, Вбивці, Дослідники, Грабіжники).Гравці у S.T.A.L.K.E.R. 2, Фото: Getty Images Розробники S.T.A.L.K.E.R. 2Усі частини "Сталкера" створила українська компанія GSC Game World, яку в 1995 році заснував Сергій Григорович. Окрім серії S.T.A.L.K.E.R. компанія також створила культову стратегію 00-х "Козаки" та менш популярні продукти: "Venom. Codename: Outbreak", "Hover Ace", "FireStarter", "Завоювання Америки", "Олександр". Проте головним хітом компанії безумовно є ігри про альтернативну зону ЧАЕС.S.T.A.L.K.E.R. 2, Фото: SteamУ грудні 2023 року на війні з російським агресором під Бахмутом загинув гейм-дизайнер "Сталкера" Володимир Єжов. Розробник пішов воювати добровольцем.Фото: з відкритих джерелРозробники S.T.A.L.K.E.R. 2 наголосили, що гра присвячується усім, хто боронив та боронить Україну. Усім, хто зробив сьогоднішній день можливим.Фото: скриншотМи 15 років чекали на S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля! Чому так довго?Перша гра серії "Тінь Чорнобиля" вийшла у 2007 році, "Чисте небо" - 2008-му, а третя частина "S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Прип'яті" у 2009-му. Очікувалось, що "S.T.A.L.K.E.R. 2" вийде у світ ще у 2012-му. Гру анонсували майже одразу після виходу "Поклику Прип'яті".  GSC впевнено почали розробку, проте розпочались розмови про відміну проєкту. У результаті - 25 квітня 2012 року гру скасували, а студію фактично закрили.Наприкінці 2014 року компанія GSC Game World відновила роботу. Новим проєктом компанії керує брат засновника компанії Сергія Григоровича — Євген Григорович. Розробники сфокусувалися на роботі над грою "Козаки 3".Євген Григорович, Фото: Getty ImagesСправжнє диво сталось у травні 2018-го. Офіційно оголосили, що студія розпочинає розробку "S.T.A.L.K.E.R. 2". Планувалось, що гравці зможуть повернутись у Зону в 2021-му. Проте процес розробки затягнувся: пандемія коронавірусу, повномасштабна війна - одні з причин, чому реліз відеогри неодноразово переносили.Партнером у розробці нового "Сталкера" стала Microsoft. Компанія зберігає тимчасові ексклюзивні права на продукт. Тому гра поки доступна лише на ПК та консолях Xbox Series. Проте очікується, що навесні у зону ЧАЕС зможуть повернутись також власники PlayStation.Генеральний директор Xbox Game Studios Філ Спенсер, Фото: Getty ImagesЦіна S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце ЧорнобиляІснує декілька варіантів, щоб пограти у нового "Сталкера". У магазинах Steam та Epic Games на ПК ціна стартує від 1399 грн.На Xbox офіційного українського регіону немає. Наші гравці змушені вдаватись до маніпуляцій та вказувати іншу країну. Найчастіше - Туреччину. Тут ціна стартує приблизно від 1700 грн.Гра також доступна на консолях та ПК за підпискою Game Pass. Це найвигідніший варіант, щоб спробувати "S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля". Ціна за місяць підписки стартує від 200-300 грн.S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля, Фото: СкриншотКількість завантажень: українські провайдери не витрималиПомітили вчора проблеми з інтернетом? Перепрошуємо від імені спільноти українських геймерів. Просто вчора ввечері усі кинулись завантажувати "S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля", який важить майже 150 Гб! Провайдери просто не витримали такого навантаження. От і розпочались проблеми з інтернетом. Про падіння швидкості та збої через вихід "Сталкера" повідомляли Astra, Ланет, Tenet, Triolan, Nashnet, Євролан, Люкслайт, Vodafone та інші. S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля - феномен української гейм-індустріїАжіотаж навколо "Сталкера" існує не лише в Україні. Зона ЧАЕС приваблює геймерів зі всієї планети. Напередодні релізу "S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля" захопила перше місце у хітах продажу магазину Steam по всьому світі. Це винятковий показник для українського продукту.Фото: скриншотУ перший вечір у гру одночасно грали 113,5 тис. геймерів на ПК! І це лише показник серед тих, хто купив гру у Steam. Тисячі гравців могли завантажити "Сталкера" з іншого магазину, а ще більше - скористались підпискою Game Pass чи грали на Xbox. Очікуємо на цифри від Microsoft.The Zone welcomes and thanks each one of you, stalkers!Stay safe out there, and remember: in the Zone, the journey is just as important as the destination.Good hunting, first 100,000 Steam-delving S.T.A.L.K.E.R.s. pic.twitter.com/BFN6mp8JX0— S.T.A.L.K.E.R. OFFICIAL (@stalker_thegame) November 20, 2024 S.T.A.L.K.E.R. 2 - це не просто відеогра. Це феномен української культури. Це особливий продукт, який не має конкурентів у своєму жанрі. Гра, яка допомогла світу більше дізнатись про Україну ще тоді у 00-х. Гра, яка виростила не одне покоління. Наша, рідна, довгоочікувана... "Лист любові до України", - як сказали розробники.Так у "Серця Чорнобиля" є свої проблеми: баги, не надто ідеальна оптимізація. Проте розробники пояснюють: це наймасштабніший продукт, який вони створювали. GSC Game World обіцяють уважно стежити за відгуками та виправити усі недоліки. Вони вже анонсували, що в грудні вийде оновлення, яке додасть у гру новий контент.S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля, Фото: Скриншот"Це початок нової подорожі".Фото: GSC Game World Team